Запис родоводу Ісуса Христа, сина Давидового, сина Авраамового. Авраам народив Ісаака, Ісаак народив Якова, Яків народив Іуду і його братів, Іуда народив Фареса й Зару від Фамар, Фарес народив Есрома, Есром народив Арама, Арам народив Амінадава, Амінадав народив Наассона, Наассон народив Салмона, Салмон народив Вооза від Рахав, Вооз народив Оведа від Руф, Овед народив Єссея, Єссей народив царя Давида, цар Давид народив Соломона від Урієвої жінки, Соломон народив Ровоама, Ровоам народив Авію, Авія народив Асу, Аса народив Іосафата, Іосафат народив Іорама, Іорам народив Озію, Озія народив Іоафама, Іоафам народив Ахаза, Ахаз народив Єзекію, Єзекія народив Манассію, Манассія народив Амона, Амон народив Іосію, Іосія народив Єхонію і його братів за часів переселення у Вавілон. Після переселення у Вавілон Єхонія народив Салафиїла, Салафиїл народив Зоровавеля, Зоровавель народив Авіуда, Авіуд народив Еліакима, Еліаким народив Азора, Азор народив Садока, Садок народив Ахима, Ахим народив Еліуда, Еліуд народив Елеазара, Елеазар народив Матфана, Матфан народив Якова, Яків народив Йосипа, чоловіка Марії, від якої народився Ісус, званий Христом. Отже, усіх поколінь від Авраама до Давида — чотирнадцять поколінь, від Давида до переселення у Вавілон — чотирнадцять поколінь, від переселення у Вавілон до Христа — чотирнадцять поколінь. Народження ж Ісуса Христа було так. Після заручення Його матері Марії з Йосипом, перш ніж вони зійшлися, виявилося, що вона має в утробі від Святого Духа. Йосип же, її чоловік, будучи праведним і не бажаючи виставити її на ганьбу, вирішив тайкома розлучитися з нею. Та коли він подумав про це, ось ангел Господній з’явився йому уві сні і сказав: Йосипе, сину Давидів, не бійся взяти до себе Марію, свою дружину, бо зачате в ній є від Святого Духа. Вона народить Сина, і ти даси Йому ім’я Ісус, бо Він спасе Свій народ від його гріхів. А все це сталося, щоб збулося сказане Господом через пророка: Ось діва зачне й народить Сина, і дадуть Йому ім’я Еммануїл (що в перекладі означає «з нами Бог»). Прокинувшись від сну, Йосип зробив так, як наказав йому ангел Господній, і взяв до себе свою дружину. І не пізнав її, аж поки вона не народила свого Сина-первістка, і він дав Йому ім’я Ісус. Коли Ісус народився у Віфлеємі іудейськім у дні царя Ірода, ось мудреці зі сходу прийшли в Єрусалим і кажуть: Де народжений Цар іудейський? Бо ми бачили Його зорю на сході і прийшли поклонитися Йому. Почувши це, цар Ірод стривожився, і з ним увесь Єрусалим. І, зібравши всіх первосвященників і книжників народу, став розпитувати в них, де мав народитися Христос. Вони сказали йому: У Віфлеємі іудейськім, бо так написано через пророка: І ти, Віфлеєме, земле Іудина, ніяк не найменший серед правителів Іуди, бо з тебе вийде Вождь, Який буде пасти Мій народ Ізраїль. Тоді Ірод, таємно покликавши мудреців, ретельно вивідав у них час появи зорі і послав їх у Віфлеєм, сказавши: Ідіть і ретельно вивідайте про Дитя, а коли знайдете Його, сповістіть мене, щоб і я пішов і поклонився Йому. Вони, вислухавши царя, пішли. І ось зоря, яку вони бачили на сході, ішла перед ними, аж поки не прийшла і не стала над місцем, де було Дитя. Побачивши зорю, вони дуже сильно зраділи. І, прийшовши в дім, побачили Дитя з Його матір’ю Марією, і, впавши, поклонились Йому, і, відкривши свої скарбниці, піднесли Йому дари: золото, ладан і смирну. А отримавши уві сні застереження від Бога не повертатись до Ірода, іншою дорогою пішли у свою країну. Коли ж вони пішли, ось ангел Господній з’являється Йосипу уві сні і каже: Устань, візьми Дитя та Його матір і тікай у Єгипет, і будь там, поки не скажу тобі, бо Ірод буде шукати Дитя, щоб погубити Його. Він устав уночі, узяв Дитя та Його матір і пішов у Єгипет, і був там до смерті Ірода, щоб збулося сказане Господом через пророка: З Єгипту Я покликав Свого Сина. Тоді Ірод, побачивши, що він осміяний мудрецями, сильно розгнівався і, пославши, вбив усіх дітей у Віфлеємі та всіх його межах від двох років і менше — згідно з часом, який ретельно вивідав у мудреців. Тоді збулося сказане пророком Єремією: Голос чути в Рамі, плач, і ридання, і велике голосіння; Рахіль оплакує своїх дітей і не хоче втішитися, бо їх немає. Коли Ірод помер, ось ангел Господній з’являється Йосипу уві сні в Єгипті і каже: Устань, візьми Дитя та Його матір і йди в землю Ізраїльську, бо померли ті, що шукали життя Дитини. Він устав, узяв Дитя та Його матір і прийшов у землю Ізраїльську. Та почувши, що Архелай царює в Іудеї на місці свого батька Ірода, побоявся туди йти, а отримавши уві сні застереження від Бога, пішов в області Галілеї. І, прийшовши, поселився в місті, яке називається Назарет, щоб збулося сказане через пророків, що Він буде названий Назарянином. У ті дні приходить Іоан Хреститель і проповідує в пустелі Іудейській, кажучи: Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне. Бо він той, про кого сказав пророк Ісая: Голос того, хто волає в пустелі: Приготуйте дорогу Господу, прямими зробіть для Нього стежки. А цей Іоан мав одяг з верблюжої шерсті і шкіряний пояс на своїх стегнах, а його їжею були сарана й дикий мед. Тоді виходив до нього Єрусалим, уся Іудея та вся околиця Іордану, і хрестилися від нього в Іордані, визнаючи свої гріхи. Побачивши ж багатьох фарисеїв і садукеїв, що йшли до нього на хрещення, він сказав їм: Роде гадючий! Хто напоумив вас тікати від майбутнього гніву? Принесіть плоди, гідні покаяння. І не думайте казати в собі: У нас батько Авраам, — бо кажу вам, що Бог може з цього каміння підняти дітей Аврааму. Уже й сокира прикладена до кореня дерев: кожне дерево, яке не приносить доброго плоду, зрубують і кидають у вогонь. Я хрещу вас водою для покаяння, а Той, що йде за мною, є сильнішим від мене, Кому я не гідний понести сандалі; Він хреститиме вас Святим Духом і вогнем. У руці в Нього лопата, і Він очистить Свій тік і збере Свою пшеницю в комору, а полову спалить невгасимим вогнем. Тоді Ісус приходить із Галілеї на Іордан до Іоана, щоб охреститися від нього. Іоан же стримував Його, кажучи: Це мені треба хреститися від Тебе, а Ти приходиш до мене? Та Ісус сказав йому у відповідь: Допусти тепер, бо так належить нам виконати всю праведність. Тоді Iоан допускає Його. І, охрестившись, Ісус відразу вийшов з води, і ось відкрилися Йому небеса, і Він побачив Духа Божого, що сходив, мов голуб, і спускався на Нього. І ось лунає голос із неба: Це Син Мій улюблений, до Якого Моє благовоління! Тоді Ісус був поведений Духом у пустелю, щоб Його спокушав диявол. І, провівши в пості сорок днів і сорок ночей, Він наостанку зголоднів. І підійшов до Нього спокусник і сказав: Якщо Ти Син Божий, скажи, щоб ці камені стали хлібинами. Та Він сказав у відповідь: Написано: Не хлібом одним буде жити людина, а кожним словом, що виходить з уст Божих. Тоді диявол бере Його у святе місто, і ставить Його на вершині Храму, і каже Йому: Якщо Ти Син Божий, кинься вниз, бо написано: Своїм ангелам Він дасть про Тебе наказ, і вони понесуть Тебе на руках, щоб Ти не спіткнувся об камінь Своєю ногою. Ісус сказав йому: Ще написано: Не спокушай Господа, свого Бога. Знову бере Його диявол на дуже високу гору, і показує Йому всі царства світу і їхню славу, і каже Йому: Усе це дам Тобі, якщо Ти впадеш і поклонишся мені. Тоді Ісус каже йому: Відійди, сатано, бо написано: Господу, своєму Богу, поклоняйся і Йому одному служи. Тоді диявол залишив Його, і ось ангели підійшли і стали служити Йому. Почувши, що Іоан був ув’язнений, Ісус пішов у Галілею. І, залишивши Назарет, прийшов і поселився в Капернаумі приморському, в межах Завулона й Нефталима, щоб збулося сказане через пророка Ісаю: Земля Завулона й земля Нефталима, на приморському шляху, за Іорданом, Галілея язичницька, народ, що живе в темряві, побачив велике світло, і для тих, що живуть у країні смертної тіні, зійшло світло. З того часу Ісус почав проповідувати й казати: Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне! Проходячи біля Галілейського моря, Ісус побачив двох братів: Симона, званого Петром, і його брата Андрія, які закидали в море невід (бо вони були рибалками), і каже їм: Ідіть за Мною, і Я зроблю вас ловцями людей. Вони відразу ж залишили сіті і пішли за Ним. Пройшовши звідти вперед, Він побачив двох інших братів, Якова Зеведеєвого і його брата Іоана, у човні зі своїм батьком Зеведеєм, які лагодили свої сіті, і покликав їх. Вони відразу ж залишили човен і свого батька і пішли за Ним. І ходив Ісус по всій Галілеї, навчаючи в їхніх синагогах, і проповідуючи Євангеліє Царства, і зцілюючи народ від усякої хвороби і всякої недуги. І чутка про Нього розійшлася по всій Сирії, і привели до Нього всіх хворих, які страждали на різні хвороби й болі, і біснуватих, і лунатиків, і паралітиків, і Він зцілив їх. І пішло за Ним багато народу з Галілеї, Десятимістя, Єрусалима, Іудеї і Зайордання. Побачивши народ, Він зійшов на гору, і, коли сів, підійшли до Нього Його учні. І Він, відкривши Свої вуста, почав навчати їх, кажучи: Блаженні бідні духом, бо їхнім є Царство Небесне. Блаженні ті, що плачуть, бо вони будуть утішені. Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю. Блаженні голодні й спраглі праведності, бо вони будуть насичені. Блаженні милостиві, бо вони будуть помилувані. Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога. Блаженні миротворці, бо вони будуть названі синами Божими. Блаженні гнані за праведність, бо їхнім є Царство Небесне. Блаженні ви, коли будуть ганьбити вас, і гнати, і неправдиво говорити на вас усякі лихі слова за Мене. Радійте й веселіться, бо велика ваша нагорода на небесах; бо так гнали пророків, які були до вас. Ви — сіль для землі. Якщо ж сіль втратить смак, чим зробити її солоною? Вона вже ні для чого не придатна, а тільки бути викинутою геть і потоптаною людьми. Ви — світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на горі. І, запаливши світильник, не ставлять його під посудиною, а на підставці, і він світить усім у домі. Тáк хай світить ваше світло перед людьми, щоб вони побачили ваші добрі діла і прославили вашого Небесного Отця. Не думайте, що Я прийшов скасувати Закон чи Пророків; не скасувати Я прийшов, а виконати. Бо істинно вам кажу: доки не минуть небо і земля, жодна йота й жодна риска не минуть із Закону, поки все не здійсниться. Тому, хто порушить одну з цих найменших заповідей і так навчить людей, той буде названий найменшим у Царстві Небесному; а хто виконає і навчить, той буде названий великим у Царстві Небесному. Бо кажу вам: якщо ваша праведність не перевищить праведності книжників і фарисеїв, ви не ввійдете у Царство Небесне. Ви чули, що було сказано давніми: Не вбивай, а хто вб’є, той підлягає суду. А Я кажу вам, що кожен, хто гнівається на свого брата даремно, підлягає суду, а хто скаже своєму брату «рака», підлягає Синедріону, а хто скаже «нерозумний», підлягає геєні вогненній. Тому, коли принесеш свій дар до жертовника і там згадаєш, що твій брат має щось проти тебе, залиш там свій дар перед жертовником і піди спочатку помирися зі своїм братом, а тоді приходь і принось свій дар. Швидше домовляйся зі своїм суперником, поки ти з ним у дорозі, щоб суперник не видав тебе судді, а суддя не віддав тебе слузі, і тебе не посадили у в’язницю. Істинно тобі кажу: не вийдеш звідти, поки не віддаси останнього кодранта. Ви чули, що було сказано давніми: Не перелюбствуй. А Я кажу вам, що кожен, хто подивиться на жінку з пожаданням до неї, уже вчинив перелюб з нею у своєму серці. Якщо твоє праве око спокушає тебе, вирви його і кинь від себе, бо краще для тебе, щоб один із твоїх членів був втрачений, а не все твоє тіло було вкинуте в геєну. І якщо твоя права рука спокушає тебе, відрубай її і кинь від себе, бо краще для тебе, щоб один із твоїх членів був втрачений, а не все твоє тіло було вкинуте в геєну. Сказано, що хто розлучається зі своєю дружиною, нехай дасть їй розвідний лист. А Я кажу вам, що хто розлучиться зі своєю дружиною, окрім причини блуду, той змушує її перелюбствувати; і хто одружиться на розлученій, той перелюбствує. Ще ви чули, що було сказано давніми: Не клянися неправдиво, а виконуй перед Господом свої клятви. А Я кажу вам: не клянися зовсім: ні небом, тому що воно престол Божий, ні землею, тому що вона підніжок Його ніг, ні Єрусалимом, тому що він місто великого Царя, ні головою своєю не клянися, тому що не можеш жодної волосини зробити білою або чорною. А хай ваше слово буде «так, так», «ні, ні», а що понад це, те від зла. Ви чули, що було сказано: Око за око і зуб за зуб. А Я кажу вам: не протився злу, а хто вдарить тебе по правій щоці, підстав йому й іншу; і хто схоче судитися з тобою і забрати в тебе сорочку, віддай йому й накидку; і хто змусить тебе йти одну милю, іди з ним дві. Хто просить у тебе, тому давай, і хто хоче позичити в тебе, від того не відвертайся. Ви чули, що було сказано: Люби свого ближнього і ненавидь свого ворога. А Я кажу вам: любіть своїх ворогів, благословляйте тих, хто проклинає вас, робіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить вас і гонить вас, щоб вам бути синами вашого Небесного Отця, тому що Він наказує Своєму сонцю сходити над злими й добрими і посилає дощ на праведних і неправедних. Бо якщо ви любите тих, хто любить вас, яка вам за це нагорода? Хіба не те саме роблять і митники? І якщо ви вітаєте тільки своїх братів, що особливого робите? Хіба не так роблять і митники? Тож будьте досконалі, як досконалий ваш Небесний Отець. Стережіться подавати свою  милостиню перед людьми, щоб вони побачили вас, інакше не буде вам нагороди від вашого Небесного Отця. Тому, коли подаєш милостиню, не труби перед собою, як роблять лицеміри в синагогах і на вулицях, щоб їх прославили люди. Істинно вам кажу: вони вже отримали свою нагороду. У тебе ж, коли подаєш милостиню, нехай ліва рука не знає, що робить права, щоб твоя милостиня була таємна; і твій Отець, Який бачить таємне, Сам віддасть тобі явно. І коли молишся, не будь як лицеміри, бо вони люблять стояти й молитися в синагогах і на розі вулиць, щоб показати себе людям. Істинно вам кажу, що вони вже отримали свою нагороду. Ти ж, коли молишся, увійди у внутрішню кімнату, замкни двері і помолися своєму Отцю таємно; і твій Отець, Який бачить таємне, віддасть тобі явно. А молячись, не повторюйте пусті слова, як язичники, бо вони думають, що будуть почуті за своє багатослів’я. Не уподібнюйтесь до них, бо ваш Отець знає, у чому ви маєте потребу, перш ніж ви попросили в Нього. Ви ж моліться так: Отче наш, що на небесах, нехай святиться ім'я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого насущного дай нам сьогодні; і прости нам борги наші, як і ми прощаємо боржникам нашим; і не введи нас у спокусу, але врятуй нас від зла; бо Твоїм є Царство, і сила, і слава навіки. Амінь. Бо якщо ви простите людям їхні провини, то простить і вам ваш Небесний Отець; а якщо не простите людям їхніх провин, то й ваш Отець не простить ваших провин. А коли поститесь, не будьте похмурі, як лицеміри, бо вони спотворюють свої обличчя, щоб показати людям, що вони постяться. Істинно вам кажу, що вони вже отримали свою нагороду. Ти ж, коли постишся, намасти свою голову і вмий своє обличчя, щоб не людям показати, що ти постишся, а своєму Отцю — таємно; і твій Отець, Який бачить таємне, віддасть тобі явно. Не збирайте собі скарбів на землі, де міль та іржа нищать і де злодії прокопують і крадуть; а збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа не нищать і де злодії не прокопують і не крадуть. Бо де ваш скарб, там буде й ваше серце. Світильником тіла є око; якщо ж твоє око буде щирим, то й усе твоє тіло буде світлим. А якщо твоє око буде лукавим, то й усе твоє тіло буде темним. Якщо ж світло, яке в тобі, є темрявою, то яка велика тоді темрява! Ніхто не може служити двом господарям, бо або одного буде ненавидіти, а іншого любити, або одному буде відданий, а іншого буде зневажати; не можете служити Богові й мамоні. Тому кажу вам: не турбуйтесь про своє життя, що вам їсти і що пити, ані про своє тіло, у що одягнутись. Хіба життя не більше за їжу, а тіло — за одяг? Подивіться на пташок небесних: вони не сіють, не жнуть і не збирають у комори, і ваш Небесний Отець годує їх. Хіба ви не значно цінніші за них? Та й хто з вас, турбуючись, може додати до свого зросту бодай один лікоть? А про одяг чого турбуєтесь? Погляньте на польові лілії, як вони ростуть: не трудяться, не прядуть. Кажу вам, що навіть Соломон в усій своїй славі не одягався так, як будь-яка з них. Якщо ж польову траву, яка сьогодні є, а завтра буде вкинута в піч, Бог так одягає, то чи не тим більше вас, маловіри? Тож не турбуйтесь, кажучи: Що нам їсти? — або: Що нам пити? — або: У що нам одягнутися? Бо всього цього шукають язичники, а ваш Небесний Отець знає, що ви маєте потребу в усьому цьому. Шукайте ж перш за все Царства Божого і Його праведності, а те все додасться вам. Тож не турбуйтесь про завтрашній день, бо завтрашній день сам потурбується про свої потреби; досить для кожного дня власних турбот. Не судіть, щоб і ви не були судимі; бо яким судом судите, таким і ви будете судимі, і якою мірою міряєте, такою і вам буде відміряно. Чого дивишся на трісочку в оці свого брата, а в своєму оці колоди не помічаєш? Або як скажеш своєму брату: Дай я витягну трісочку з твого ока, — коли он у самого в оці колода? Лицеміре, спочатку витягни колоду зі свого ока, а тоді будеш добре бачити, щоб витягнути трісочку з ока твого брата. Не давайте святого собакам і не кидайте свої перли перед свиньми, щоб свині не потоптали їх своїми ногами, а собаки, обернувшись, не розірвали вас. Просіть — і буде вам дано; шукайте — і знайдете; стукайте — і буде вам відчинено. Бо кожен, хто просить, — отримує, і хто шукає, — знаходить, і хто стукає, — тому буде відчинено. Або яка з вас людина, якщо її син попросить хліба, подасть йому камінь? І якщо попросить риби, подасть йому змію? Якщо ж ви, будучи злими, умієте добрі дари давати своїм дітям, то наскільки більше ваш Небесний Отець дасть блага тим, хто просить у Нього! Тому все, що тільки хочете, щоб робили вам люди, так і ви їм робіть, бо в цьому Закон і Пророки. Входьте тісними воротами, тому що широкі ті ворота й просторий той шлях, які ведуть у загибель, і багато хто входить ними; тому що тісні ті ворота й вузький той шлях, які ведуть у життя, і мало хто знаходить їх. Стережіться лжепророків, які приходять до вас в овечій шкурі, а всередині вони хижі вовки. По їхніх плодах упізнаєте їх. Хіба збирають з терну виноград чи з будяків смокви? Так і кожне хороше дерево приносить хороші плоди, а гниле дерево приносить погані плоди. Не може хороше дерево приносити погані плоди і гниле дерево приносити хороші плоди. Кожне дерево, яке не приносить хорошого плоду, зрубують і кидають у вогонь. Отже, по їхніх плодах упізнаєте їх. Не кожен, хто каже Мені: Господи! Господи! — увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Мого Небесного Отця. Багато хто скаже Мені в той день: Господи, Господи, чи не Твоїм іменем ми пророкували, чи не Твоїм іменем ми виганяли бісів і чи не Твоїм іменем ми чинили багато чудес? Тоді Я оголошу їм: Я ніколи не знав вас. Ідіть від Мене ви, що чините беззаконня! Отже, кожного, хто слухає ці Мої слова і виконує їх, Я уподібню до розумного чоловіка, який збудував свій дім на камені. І пішов дощ, і розлилися річки, і подули вітри, і обрушилися на той дім — і він не впав, бо його підвалини були закладені на камені. А кожного, хто слухає ці Мої слова і не виконує їх, Я уподібню до нерозумного чоловіка, який збудував свій дім на піску. І пішов дощ, і розлилися річки, і подули вітри, і навалилися на той дім — і він упав, і його падіння було великим. Коли Ісус скінчив говорити ці слова, народ дивувався Його вченню, бо Він навчав їх як той, що має владу, а не як книжники. Коли Він зійшов з гори, за Ним пішло багато народу. І ось підійшов прокажений і, поклоняючись Йому, сказав: Господи, якщо Ти схочеш, Ти можеш мене очистити. Ісус, простягнувши руку, доторкнувся до нього й каже: Хочу, очисться! І той відразу очистився від своєї прокази. Ісус каже йому: Дивись, нікому про це не кажи, а піди покажися священнику й принеси дар, який наказав Мойсей, для свідчення їм. Коли Ісус увійшов у Капернаум, до Нього підійшов сотник і став благати Його: Господи, мій слуга лежить удома паралізований і страшно мучиться. Ісус каже йому: Я прийду і зцілю його. Сотник сказав у відповідь: Господи, я не гідний, щоб Ти ввійшов під мій дах, але тільки скажи слово — і мій слуга одужає. Бо і сам я людина під владою, яка має підлеглих воїнів, та кажу одному: Піди, — і він іде; і іншому: Прийди, — і він приходить; і своєму рабу: Зроби це, — і він робить. Почувши це, Ісус здивувався і сказав тим, що йшли за Ним: Істинно вам кажу: навіть в Ізраїлі Я не знайшов такої великої віри. Кажу вам, що багато хто прийде зі сходу й заходу і возляже з Авраамом, Ісааком і Яковом у Царстві Небесному, а сини Царства будуть кинуті в зовнішню темряву; там буде плач і скрегіт зубів. І сказав Ісус сотнику: Іди, і, як ти повірив, так хай і буде тобі. І його слуга в ту ж мить одужав. Прийшовши у дім Петра, Ісус побачив, що його теща лежала в гарячці. Він доторкнувся до її руки — і гарячка залишила її, і вона встала і почала прислуговувати їм. А коли настав вечір, до Нього привели багатьох біснуватих, і Він вигнав духів словом і зцілив усіх хворих, щоб збулося сказане через пророка Ісаю: Він Сам узяв наші немочі і поніс наші хвороби. Побачивши навколо Себе багато народу, Ісус наказав відпливти на той бік. І підійшов один книжник і сказав Йому: Учителю, я піду за Тобою, куди б Ти не пішов. Ісус каже йому: Лисиці мають нори, і пташки небесні — гнізда, а Син Людський не має де й голови прихилити. Інший з Його учнів сказав Йому: Господи, дозволь мені спочатку піти й поховати свого батька. Та Ісус сказав йому: Іди за Мною і залиш мертвим ховати своїх мерців. Коли Він сів у човен, слідом за Ним сіли Його учні. І ось піднялася велика буря на морі, так що човен накривало хвилями; а Він спав. Його учні, підійшовши, розбудили Його й кажуть: Господи, врятуй нас, ми гинемо! Він сказав їм: Чому ви такі боязкі, маловіри? Тоді встав, заборонив вітрам і морю — і настала велика тиша. Люди ж здивувались і казали: Хто це такий, що і вітри, і море слухаються Його? Коли Він приплив на той бік у Гергесинську землю, назустріч Йому вийшли з гробниць два біснуваті, дуже люті, так що ніхто не міг пройти тією дорогою. І ось вони закричали: Що Тобі до нас, Ісусе, Сину Божий? Ти прийшов сюди передчасно мучити нас? А віддалік від них паслося велике стадо свиней. І біси стали благати Його: Якщо виженеш нас, дозволь нам піти в стадо свиней. І Він сказав їм: Ідіть. Вони вийшли й пішли в стадо свиней, і ось усе стадо свиней кинулося з кручі в море і потонуло в воді. А пастухи втекли, і побігли в місто, і розповіли про все, і про те, що сталося з біснуватими. І ось усе місто вийшло назустріч Ісусу, і, побачивши Його, вони попросили, щоб Він пішов з їхніх меж. Сівши у човен, Він переплив назад і прибув у Своє місто. І ось принесли до Нього паралізованого, який лежав на постелі. Ісус, побачивши їхню віру, сказав паралізованому: Підбадьорся, сину! Прощаються тобі твої гріхи! Тут деякі з книжників сказали в собі: Він богохульствує. Ісус, знаючи їхні думки, сказав: Навіщо ви думаєте лихе у своїх серцях? Бо що легше: сказати: Прощаються тобі гріхи, — чи сказати: Устань і ходи? Та щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи, — тоді каже паралізованому: Устань, візьми свою постіль і йди додому. І той устав і пішов додому. Побачивши це, народ здивувався і прославив Бога, Який дав таку владу людям. Ідучи звідти, Ісус побачив чоловіка, що сидів на митниці, на ім’я Матвій і каже йому: Іди за Мною. І той устав і пішов за Ним. І коли Він возлежав у домі, то ось багато митників і грішників прийшли й возлягли з Ісусом та Його учнями. Побачивши це, фарисеї сказали Його учням: Чому ваш Учитель їсть із митниками й грішниками? Ісус, почувши це, сказав їм: Не здорові потребують лікаря, а хворі. Підіть дізнайтеся, що значить: Милості хочу, а не жертви. Бо Я прийшов закликати не праведників, а грішників до покаяння. Тоді підходять до Нього Іоанові учні і кажуть: Чому ми й фарисеї часто постимось, а Твої учні не постяться? Ісус сказав їм: Хіба можуть сумувати весільні гості, поки з ними молодий? Та настануть дні, коли забереться від них молодий, і тоді вони будуть поститися. Ніхто не пришиває латки з нової тканини до старого одягу, бо латка відірветься від одягу, і дірка стане ще гіршою. І нове вино не наливають у старі бурдюки, інакше бурдюки прорвуться — і вино витече, і бурдюки пропадуть; а нове вино наливають у нові бурдюки, і тоді зберігається і те, і інше. Ще Він говорив їм це, як прийшов один начальник і, поклоняючись Йому, сказав: Моя дочка щойно померла, але Ти прийди й поклади на неї Свою руку — і вона оживе. Ісус встав і пішов за ним, і з Ним пішли і Його учні. І ось жінка, яка дванадцять років страждала на кровотечу, підійшла ззаду і доторкнулася до краю Його одягу. Бо казала в собі: Якщо тільки доторкнуся до Його одягу — одужаю. Ісус, обернувшись і побачивши її, сказав: Підбадьорся, дочко! Твоя віра уздоровила тебе! І з тієї миті жінка стала здорова. Ісус, прийшовши у дім начальника і побачивши сопілкарів і народ у сум’ятті, каже їм: Вийдіть, бо дівчинка не померла, а спить. І вони сміялися з Нього. Коли ж народ вивели, Він увійшов, узяв її за руку — і дівчинка встала. І чутка про це розійшлася по всій тій землі. Коли Ісус ішов звідти, за Ним пішло двоє сліпих, кричачи́: Змилуйся над нами, Сину Давидів! Коли ж Він увійшов у дім, сліпі підійшли до Нього, і Ісус каже їм: Чи вірите ви, що Я можу зробити це? Вони кажуть Йому: Так, Господи. Тоді Він доторкнувся до їхніх очей і сказав: По вашій вірі хай буде вам. І в них відкрилися очі. І Ісус суворо наказав їм: Дивіться, щоб ніхто не дізнався. Та вони, вийшовши, розголосили про Нього по всій тій землі. Коли ж вони виходили, ось привели до Нього німого біснуватого чоловіка. І коли біс був вигнаний, німий заговорив. І народ здивувався і казав: Ще ніколи не бачено такого в Ізраїлі. А фарисеї казали: Він виганяє бісів силою князя бісів І ходив Ісус по всіх містах і селах, навчаючи в їхніх синагогах, і проповідуючи Євангеліє Царства, і зцілюючи народ від усякої хвороби і всякої недуги. Побачивши ж людей, Він зжалився над ними, бо вони були зморені й розпорошені, як вівці без пастуха. Тоді каже Своїм учням: Жнивá великі, а працівників мало. Тож благайте Господаря жнив, щоб вислав працівників на Свої жнивá. І покликавши Своїх дванадцятьох учнів, Iсус дав їм владу над нечистими духами, щоб виганяти їх і зціляти від усякої хвороби і всякої недуги. Імена ж дванадцяти апостолів такі: перший Симон, званий Петром, і його брат Андрій, Яків Зеведеїв і його брат Іоан, Филип і Варфоломій, Хома і митник Матвій, Яків Алфеїв і Левій, прозваний Фадеєм, Симон Кананіт та Іуда Іскаріот, який і зрадив Його. Цих Дванадцятьох Ісус послав, наказавши їм: На дорогу до язичників не йдіть і в самарянське місто не заходьте, а краще йдіть до загублених овець дому Ізраїля. А ходячи, проповідуйте: Наблизилось Царство Небесне! Хворих зціляйте, прокажених очищайте, мертвих воскрешайте, бісів виганяйте; даром отримали, даром давайте. Не беріть ні золота, ні срібла, ні міді у своїх поясах, ні торби в дорогу, ні двох сорочок, ні сандаль, ні палиць, бо працівник вартий своєї їжі. У яке тільки місто чи село ввійдете, розпитайте, хто в ньому гідний, і залишайтесь там, поки не вийдете звідти. А входячи в дім, привітайте його. І якщо дім буде гідний, то ваш мир нехай прийде на нього, а якщо не буде гідний, то ваш мир нехай вернеться до вас. А якщо хтось не прийме вас і не послухає ваших слів, то, виходячи з того дому чи міста, обтрусіть пил зі своїх ніг. Істинно вам кажу: терпиміше буде землі Содомській і Гоморрській у день суду, ніж тому місту. Ось Я посилаю вас, як овець серед вовків; тож будьте розумні, як змії, і невинні, як голуби. Стережіться ж людей, бо вони видаватимуть вас у суди, і бичуватимуть вас у своїх синагогах, і поведуть вас за Мене до правителів і царів для свідчення їм та язичникам. Коли ж вас видаватимуть, не турбуйтеся, як чи що сказати, бо вам буде дано в той час, що сказати. Бо не ви будете говорити, а Дух вашого Отця буде говорити через вас. Видасть же на смерть брат брата і батько дитину, і діти повстануть на батьків і вб’ють їх. І всі будуть ненавидіти вас за Моє ім’я; хто ж витерпить до кінця — спасеться. Коли ж вас гнатимуть в одному місті, тікайте в інше. Бо істинно вам кажу: не обійдете міст Ізраїлю, як прийде Син Людський. Учень не вищий за вчителя, і раб не вищий за свого господаря. Досить для учня бути як його вчитель і для раба — як його господар. Якщо господаря дому назвали Веєльзевулом, то наскільки більше — його домашніх! Тож не бійтеся їх, бо немає нічого прихованого, що не відкриється, і таємного, що не стане відомим. Що кажу вам у темноті, те розкажіть при світлі, і що чуєте на вухо, те проголосіть на дахах. І не бійтеся тих, що вбивають тіло, а душі не можуть убити; а краще бійтеся Того, Хто може і душу, і тіло погубити в геєні. Хіба не два горобці продаються за асарій? І ні один з них не впаде на землю без волі вашого Отця. А у вас і волосся на голові все полічене. Тож не бійтеся: ви цінніші за багатьох горобців. Отже, кожного, хто визнає Мене перед людьми, і Я визнаю перед Моїм Небесним Отцем. А хто зречеться Мене перед людьми, того і Я зречусь перед Моїм Небесним Отцем. Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не мир Я прийшов принести, а меч. Бо Я прийшов розділити людину з її батьком, і дочку з її матір’ю, і невістку з її свекрухою; і вороги людини — її домашні. Хто любить батька чи матір більше за Мене, той не гідний Мене; і хто любить сина чи дочку більше за Мене, той не гідний Мене; і хто не бере свій хрест і йде за Мною, той не гідний Мене. Хто знайде своє життя, той втратить його, а хто втратить його ради Мене, той знайде його. Хто приймає вас, той приймає Мене, а хто приймає Мене, той приймає Того, Хто Мене послав. Хто приймає пророка в ім’я пророка, той отримає нагороду пророка, і хто приймає праведника в ім’я праведника, той отримає нагороду праведника. І хто напоїть одного з цих малих тільки чашею холодної води в ім’я учня, істинно вам кажу: той не втратить своєї нагороди. Коли Ісус скінчив давати настанови Своїм дванадцятьом учням, то пішов звідти навчати й проповідувати в їхніх містах. Іоан же, почувши у в’язниці про діла Христа, послав двох зі своїх учнів сказати Йому: Ти Той, що має прийти, чи чекати нам іншого? Ісус сказав їм у відповідь: Підіть розкажіть Іоану, що ви чуєте й бачите: сліпі прозрівають і кульгаві ходять, прокажені очищаються і глухі чують, мертві воскресають і бідним проповідується Євангеліє; і блаженний той, хто не спокуситься через Мене. Коли ж вони пішли, Ісус почав говорити народу про Іоана: На що ви ходили в пустелю дивитися? На очеретину, яку гойдає вітер? То на що ви ходили дивитися? На людину, одягнену в м’який одяг? Так ті, що носять м’який одяг, живуть у царських палацах. То на що ж ви ходили дивитися? На пророка? Так, кажу вам, і більше, ніж на пророка. Бо він той, про кого написано: Ось Я посилаю Свого вісника перед Твоїм лицем, який приготує Тобі дорогу перед Тобою. Істинно вам кажу: серед народжених жінками не поставав більший за Іоана Хрестителя; та найменший у Царстві Небесному є більшим за нього. Від днів же Іоана Хрестителя і до цього часу Царство Небесне здобувається силою, і ті, що застосовують силу, хапають його. Бо всі Пророки й Закон пророкували до Іоана. І якщо ви хочете прийняти, він — Ілля, який мав прийти. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає! До кого Мені уподібнити цей рід? Він подібний до дітей, які сидять на площах, і гукають до своїх товаришів, і кажуть: Ми грали вам на сопілці, а ви не танцювали; ми співали вам жалобних пісень, а ви не голосили. Бо прийшов Іоан, не їсть, не п’є, і кажуть: У ньому біс. Прийшов Син Людський, їсть і п’є, і кажуть: Ось чоловік — ненажера й п’яниця, друг митників і грішників. Та мудрість виправдалася своїми дітьми. Тоді Він почав докоряти містам, у яких було вчинено найбільше Його чудес, за те, що вони не покаялися: Горе тобі, Хоразине! Горе тобі, Віфсаїдо! Бо якби в Тирі й Сидоні були вчинені чудеса, які були вчинені у вас, то вони б давно покаялись у веретищі й попелі. Та кажу вам: Тиру й Сидону буде терпиміше в день суду, ніж вам. І ти, Капернауме, що піднісся до неба, будеш скинений до пекла, бо якби в Содомі були вчинені чудеса, які були вчинені в тобі, то він залишився б до сьогоднішнього дня. Та кажу вам, що землі Содомській буде терпиміше в день суду, ніж тобі. У той час Ісус, продовжуючи, сказав: Славлю Тебе, Отче, Господи неба і землі, що Ти приховав це від мудрих і розумних і відкрив це немовлятам. Так, Отче, бо таким було Твоє благовоління. Усе віддано Мені Моїм Отцем, і ніхто не знає Сина, крім Отця, і ніхто не знає Отця, крім Сина і того, кому Син хоче відкрити. Прийдіть до Мене всі стомлені й обтяжені, і Я дам вам спокій. Візьміть Моє ярмо на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій своїм душам. Бо Моє ярмо — зручне і Мій тягар — легкий. Фарисеї ж, побачивши це, сказали Йому: Он Твої учні роблять те, чого не можна робити в суботу. Та Він сказав їм: Хіба ви не читали, що зробив Давид, коли зголоднів сам і ті, що були з ним? Як він увійшов у дім Божий і з’їв хліби покладання, які не можна було їсти ні йому, ні тим, що були з ним, а тільки одним священникам? Або хіба ви не читали в Законі, що в суботу священники в Храмі оскверняють суботу і не винні? Кажу ж вам, що тут є Більший від Храму. Якби ви знали, що значить: Милості хочу, а не жертви, — то не засудили б невинних. Бо Син Людський є Господом і суботи. Пішовши звідти, Він прийшов у їхню синагогу. І ось там був чоловік із сухою рукою; і Його запитали: Чи можна зціляти в суботу? — щоб звинуватити Його. Він же сказав їм: Яка з вас людина, яка має одну вівцю, якщо вона впаде в суботу в яму, не візьме її і не витягне? Наскільки ж людина цінніша за вівцю! Тому можна в суботу робити добро. Тоді каже тому чоловікові: Простягни свою руку! Той простягнув, і вона стала здорова, як і інша. Фарисеї ж вийшли і змовилися проти Нього, щоб погубити Його. Та Ісус, дізнавшись про це, пішов звідти, і за Ним пішло багато людей, і Він усіх їх зцілив. І заборонив їм розголошувати про Нього, щоб збулося сказане через пророка Ісаю: Ось Мій Слуга, Якого Я вибрав, Мій Улюблений, до Якого благоволить Моя душа. Покладу на Нього Свій Дух, і Він проголосить язичникам правосуддя. Він не буде сперечатись і не буде кричати, і ніхто не почує Його голосу на вулицях. Надломленої очеретини не доламає і тліючого ґноту не погасить, поки не приведе правосуддя до перемоги. І на Його ім’я будуть надіятися язичники. Тоді привели до Нього біснуватого — сліпого й німого, — і Він зцілив його, так що сліпий і німий став і говорити, і бачити. І весь народ дивувався й казав: Чи не Він Син Давидів? А фарисеї, почувши це, сказали: Він виганяє бісів не інакше, як силою Веєльзевула, князя бісів. Та Ісус, знаючи їхні думки, сказав їм: Кожне царство, розділене в собі, буде спустошене, і кожне місто чи дім, розділене в собі, не всто́їть. І якщо сатана виганяє сатану, то він розділився в собі. Як тоді всто́їть його царство? І якщо Я виганяю бісів силою Веєльзевула, то чиєю тоді виганяють ваші сини? Тому вони будуть вам суддями. Якщо ж Я виганяю бісів силою Духа Божого, то, значить, досягло вас Царство Боже. Або, як може хтось увійти в дім сильного і пограбувати його майно, якщо спочатку не зв’яже сильного? А тоді пограбує його дім. Хто не зі Мною, той проти Мене, і хто не збирає зі Мною, той розкидає. Тому кажу вам: кожен гріх і хула простяться людям, а хула на Духа не проститься людям. Хто скаже слово проти Сина Людського, тому проститься, а хто скаже проти Святого Духа, тому не проститься ні в цьому світі, ні в майбутньому. Або визнайте дерево хорошим і його плід хорошим, або визнайте дерево гнилим і його плід гнилим, бо дерево пізнається по плоду. Роде гадючий! Як ви можете говорити хороше, будучи злими? Бо від повноти серця говорять уста. Добра людина з доброї скарбниці серця виносить добре, а зла людина зі злої скарбниці виносить зле. Кажу ж вам, що за кожне пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть звіт у день суду. Бо своїми словами виправдаєшся і своїми словами засудишся. Тоді деякі з книжників і фарисеїв сказали у відповідь: Учителю, ми хочемо побачити від Тебе знамення. Та Він сказав їм у відповідь: Рід злий і перелюбний вимагає знамення, та знамення не дасться йому, крім знамення пророка Іони. Бо як Іона був у череві кита три дні й три ночі, так і Син Людський буде в серці землі три дні й три ночі. Ніневітяни встануть на суді з цим родом і засудять його, бо вони покаялися від проповіді Іони, а ось тут Більший за Іону. Цариця південна встане на суді з цим родом і засудить його, бо вона приходила з кінців землі послухати мудрість Соломона, а ось тут Більший за Соломона. Коли нечистий дух вийде з людини, то ходить по безводних місцях, шукаючи пристановища, та не знаходить. Тоді каже: Вернусь-но я у свій дім, звідки вийшов. І, прийшовши, знаходить його незайнятим, заметеним і прибраним. Тоді йде і бере з собою сім інших духів, зліших за себе, і вони заходять і поселяються там; і останнє для тієї людини стає гіршим за перше. Так буде і з цим злим родом. Ще Він говорив до народу, як ось Його мати й брати стали надворі, бажаючи поговорити з Ним. І хтось сказав Йому: Он Твоя мати й Твої брати стоять надворі, бажаючи поговорити з Тобою. Він же сказав у відповідь тому, хто сказав Йому: Хто Моя мати і хто Мої брати? І, вказавши Своєю рукою на Своїх учнів, сказав: Ось Моя мати і Мої брати. Бо хто виконує волю Мого Небесного Отця, той Мені брат, і сестра, і мати. У той же день Ісус вийшов із дому і сів біля моря. І зібралося до Нього багато народу, так що Він увійшов у човен і сидів, а весь народ стояв на березі. І багато говорив до них притчами, кажучи: Ось вийшов сіяч сіяти. І коли сіяв, одні зерна впали край дороги, і прилетіли пташки і поклювали їх. Інші впали на кам’янистий грунт, де було небагато землі, і відразу проросли, бо земля була неглибока. Коли ж зійшло сонце, були обпалені і, не маючи кореня, засохли. Ще інші впали в терен, і терен виріс і заглушив їх. Ще інші впали на добрий грунт і дали плід, яке сто, яке шістдесят, а яке тридцять. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає! І підійшли учні і сказали Йому: Чому Ти говориш до них притчами? Він сказав їм у відповідь: Вам дано пізнати таємниці Царства Небесного, а їм не дано. Бо хто має, тому дасться і примножиться, а хто не має, у того забереться й те, що має. Я тому говорю до них притчами, що вони дивляться — і не бачать, слухають — і не чують, і не розуміють. І збувається над ними пророцтво Ісаї: Будете слухати-слухати — і не зрозумієте, будете дивитись-дивитись — і не побачите. Бо загрубіло серце цього народу, і він став ледве чути на вуха і закрив свої очі, щоб не побачити очима, і не почути вухами, і не зрозуміти серцем, і не навернутися і щоб Я не зцілив його. Ваші ж очі блаженні, бо бачать, і ваші вуха, бо чують. Бо істинно вам кажу, що багато пророків і праведників бажали побачити те, що ви бачите, і не побачили, і почути те, що ви чуєте, і не почули. Тож ви послухайте значення притчі про сіяча. До кожного, хто чує слово про Царство і не розуміє, приходить лукавий і викрадає посіяне в його серці. Ось кого означає посіяне край дороги. А посіяне на кам’янистому грунті означає того, хто чує слово і відразу з радістю приймає його, та не має в собі кореня і недовговічний; коли ж настають утиски чи гоніння за слово, відразу спокушається. А посіяне в терен означає того, хто чує слово, але турботи цього світу та оманливість багатства заглушають слово, і воно стає безплідним. Посіяне ж у добрий грунт означає того, хто чує слово й розуміє; він-то й приносить плід і родить який сто, який шістдесят, а який тридцять. Ще одну притчу Він виклав їм, кажучи: Царство Небесне подібне до людини, яка посіяла на своєму полі добре насіння. Коли ж люди спали, прийшов її ворог, посіяв плевели між пшеницею і пішов. А коли зійшов посів і приніс плід, тоді стало видно й плевели. Раби господаря дому прийшли і сказали йому: Господарю, хіба не добре насіння ти посіяв на своєму полі? Звідки ж на ньому плевели? Він сказав їм: Це зробив якийсь ворог. Раби сказали йому: Хочеш, ми підемо й визбираємо їх? Та він сказав: Ні, щоб, визбируючи плевели, ви не вирвали з ними і пшеницю. Залиште і те, і інше рости разом до жнив, а під час жнив я скажу женцям: Зберіть спочатку плевели і позв’язуйте їх у снопи, щоб спалити їх, а пшеницю зберіть у мою комору. Ще одну притчу Він виклав їм, кажучи: Царство Небесне подібне до гірчичного зерна, яке людина взяла й посіяла на своєму полі. Воно є найменшим з усього насіння, та, коли виросте, є найбільшою з усіх городніх рослин і стає деревом, так що прилітають пташки небесні і гніздяться на його гілках. Ще одну притчу Він розказав їм: Царство Небесне подібне до закваски, яку жінка взяла й поклала в три сати борошна, поки не вкисло все тісто. Усе це Ісус говорив до народу притчами і без притчі не говорив до них, щоб збулося сказане через пророка: Відкрию в притчах Свої вуста, розкажу приховане від заснування світу. Тоді Ісус відпустив народ і ввійшов у дім, і підійшли до Нього Його учні і сказали: Поясни нам притчу про плевели на полі. Він же сказав їм у відповідь: Той, що сіє добре насіння, — це Син Людський; поле — це світ, добре насіння — це сини царства, а плевели — це сини лукавого; ворог, що посіяв їх, — це диявол, жнива — це кінець світу, а женці — це ангели. Тож, як збирають плевели і спалюють вогнем, так буде і в кінці цього світу: пошле Син Людський Своїх ангелів, і вони зберуть з Його Царства всі спокуси й тих, що чинять беззаконня, і вкинуть їх у вогняну піч; там буде плач і скрегіт зубів. Тоді праведники засяють, як сонце, у Царстві свого Отця. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає! Ще Царство Небесне подібне до скарбу, схованого в полі, який людина, знайшовши, сховала і від радості про нього йде, продає усе, що має, і купує те поле. Ще Царство Небесне подібне до купця, що шукає гарних перлин, який, знайшовши одну дорогоцінну перлину, пішов, продав усе, що мав, і купив її. Ще Царство Небесне подібне до невода, закинутого в море, що назбирав усякого роду риби, який, коли наповнився, витягли на берег і, сівши, зібрали хорошу в посуд, а погану викинули геть. Так буде і в кінці світу: вийдуть ангели, і відділять злих з-поміж праведних, і вкинуть їх у вогняну піч; там буде плач і скрегіт зубів. Каже їм Ісус: Чи зрозуміли ви все це? Вони кажуть Йому: Так, Господи. Він же сказав їм: Тому кожен книжник, навчений про Царство Небесне, подібний до господаря дому, який виносить зі своєї комори нове й старе. Коли Ісус скінчив розказувати ці притчі, то пішов звідти. І, прийшовши на Свою батьківщину, став навчати їх у їхній синагозі, так що вони дивувались і казали: Звідки в Нього ця мудрість і чудодійні сили? Хіба Він не син теслі? Хіба не Його мати зветься Марією і Його брати Яковом, Іосією, Симоном та Іудою? І Його сестри хіба не всі серед нас? Звідки ж у Нього все це? І вони спокушалися через Нього. Та Ісус сказав їм: Не буває пророк без пошани, хіба що на своїй батьківщині та в своєму домі. І не вчинив там багатьох чудес через їхнє невір’я. У той час тетрарх Ірод почув чутку про Ісуса і сказав своїм слугам: Це Іоан Хреститель; він воскрес із мертвих, і тому в ньому діють чудодійні сили. Бо Ірод, схопивши Іоана, зв’язав його і посадив у в’язницю через Іродіаду, дружину свого брата Филипа. Бо Іоан казав йому: Не можна тобі мати її. І хотів убити його, та побоявся народу, бо його вважали пророком. А в день народження Ірода дочка Іродіади станцювала перед гостями і догодила Іроду. Тому він з клятвою пообіцяв їй дати все, що тільки попросить. Вона ж за намовою своєї матері сказала: Дай мені тут на блюді голову Іоана Хрестителя. Цар засмутився, та ради клятви й тих, що возлежали з ним, наказав дати їй. І, пославши, відтяв Іоану голову у в’язниці, і принесли його голову на блюді і дали дівчині, а та віднесла своїй матері. Його ж учні, прийшовши, узяли тіло і поховали його, і пішли й розповіли про це Ісусу. Почувши про це, Ісус відплив звідти човном у пустельне місце один, а люди, почувши про це, пішли за Ним із міст берегом. Вийшовши на берег, Ісус побачив багато людей, і зжалився над ними, і зцілив їхніх хворих. А коли настав вечір, до Нього підійшли Його учні і кажуть: Місце тут пустельне, а час уже пізній. Відпусти людей, хай підуть у села і куплять собі їжі. Та Ісус сказав їм: Не треба їм іти; ви дайте їм їсти. Вони кажуть Йому: У нас тут тільки п’ять хлібин і дві рибини. Він сказав: Принесіть їх Мені сюди. І, наказавши народу возлягти на траву, узяв п’ять хлібин і дві рибини, звів погляд на небо, благословив і, розламавши, роздав хлібини учням, а учні — народу. І всі їли, і наїлися, і ще набрали дванадцять повних кошиків шматків, що залишилися. А тих, що їли, було близько п’яти тисяч чоловіків, крім жінок і дітей. І відразу Ісус змусив Своїх учнів сісти в човен і пливти раніше за Нього на той бік, поки Він відпускатиме народ. Відпустивши народ, Він зійшов на гору один помолитись; коли ж настав вечір, Він був там один. А човен був уже на середині моря, і його кидало хвилями, бо дув зустрічний вітер. О четвертій сторожі ночі Ісус пішов до них, ідучи по морю. Учні, побачивши, що Він іде по морю, стривожились і сказали: Це привид! — і від страху закричали. Та Ісус відразу заговорив з ними і сказав: Підбадьортесь! Це Я, не бійтесь! Петро сказав Йому у відповідь: Господи, якщо це Ти, накажи мені прийти до Тебе по воді. Він сказав: Іди, — і Петро, вийшовши з човна, пішов по воді, ідучи до Ісуса. Та, побачивши сильний вітер, злякався і, почавши тонути, закричав: Господи, врятуй мене! Ісус відразу простягнув руку, підхопив його і каже йому: Маловіре, чому ти засумнівався? І коли вони сіли в човен, вітер ущух. А ті, що були в човні, підійшли, поклонились Йому і сказали: Воістину Ти Син Божий. Перепливши на той бік, вони прибули в землю Генісаретську. Мешканці того місця впізнали Його, і послали по всій тій околиці, і привели до Нього всіх хворих; і благали Його, щоб ті лише доторкнулися до краю Його одягу; і всі, хто доторкнувся, — одужали. Тоді прийшли до Ісуса книжники й фарисеї з Єрусалима і кажуть: Чому Твої учні порушують передання предків? Бо не миють своїх рук, коли їдять хліб. Він же сказав їм у відповідь: А чому ви порушуєте заповідь Божу своїм переданням? Бо Бог заповів: «Шануй свого батька і матір», — і: «Хто злословить батька чи матір, того слід покарати смертю», — а ви кажете: Хто скаже батьку чи матері: Дар Богу те, чим ти від мене скористався б, — той може не шанувати свого батька чи свою матір. Так ви скасували заповідь Божу своїм переданням. Лицеміри! Добре прорік про вас Ісая, кажучи: Цей народ наближається до Мене своїм язиком і шанує Мене вустами, та його серце далеке від Мене. Та даремно шанує Мене, навчаючи вченням — людським заповідям. І, підізвавши народ, сказав йому: Слухайте і розумійте. Не те, що входить в уста, оскверняє людину, але що виходить з уст, те оскверняє людину. Тоді підійшли Його учні і сказали Йому: Ти знаєш, що фарисеї, почувши ці слова, спокусилися? Він же сказав у відповідь: Усяка рослина, яку посадив не Мій Небесний Отець, буде викорінена. Облиште їх: вони сліпі поводирі сліпих; а якщо сліпий веде сліпого, то обидва упадуть у яму. Петро сказав Йому у відповідь: Поясни нам цю притчу. Ісус сказав: І ви досі нетямущі? Ви ще не розумієте, що все, що входить в уста, іде в шлунок і виходить у вбиральню? А що виходить з уст, виходить із серця, і воно оскверняє людину. Бо з серця виходять злі думки, вбивства, перелюби, блуд, крадіжки, лжесвідчення, лихослів’я — це вони оскверняють людину, а їсти немитими руками не оскверняє людину. Пішовши звідти, Ісус вирушив в околиці Тира й Сидона. І ось хананейська жінка, вийшовши з тих місць, стала кричати до Нього: Змилуйся наді мною, Господи, Сину Давидів! Моя дочка тяжко біснується! Та Він не відповів їй ні слова. Його учні підійшли й стали просити Його: Відішли її, а то вона кричить за нами. Він же сказав у відповідь: Я посланий тільки до загублених овець дому Ізраїля. Вона ж підійшла і, поклоняючись Йому, сказала: Господи, допоможи мені! Та Він сказав у відповідь: Недобре взяти хліб у дітей і кинути собакам. Вона ж сказала: Так, Господи, але ж і собаки їдять крихти, що падають зі столу їхніх господарів. Тоді Ісус сказав їй у відповідь: О, жінко, велика твоя віра: хай буде тобі, як ти хочеш! І її дочка в ту ж мить одужала. Пішовши звідти, Ісус прийшов до Галілейського моря і, зійшовши на гору, сів там. І прийшло до Нього багато народу разом з кульгавими, сліпими, німими, каліками та багатьма іншими, і поклали їх до Ісусових ніг, і Він зцілив їх, так що народ дивувався, бачачи, як німі говорять, каліки одужують, кульгаві ходять і сліпі бачать, — і прославляв Бога Ізраїля. Ісус же, підізвавши Своїх учнів, сказав: Жаль Мені цих людей, бо вони вже три дні знаходяться зі Мною і їм нíчого їсти, а відпустити їх голодними не хочу, щоб вони не ослабли в дорозі. Його учні кажуть Йому: Звідки ж нам у пустелі взяти стільки хліба, щоб нагодувати стільки народу? Ісус каже їм: Скільки хлібин у вас є? Вони сказали: Сім, і кілька рибин. Тоді Він наказав народу возлягти на землю, і, взявши сім хлібин і рибини і віддавши подяку, розламав їх, і роздав Своїм учням, а учні — народу. І всі їли, і наїлися, і ще набрали сім повних кошиків шматків, що залишилися. А тих, що їли, було чотири тисячі чоловіків, крім жінок і дітей. Відпустивши народ, Він сів у човен і приплив в околиці Магдали. І ось підійшли фарисеї і садукеї і, спокушаючи, попросили Його показати їм знамення з неба. Він же сказав їм у відповідь: Увечері ви кажете: Завтра буде погода, бо небо червоне, — а вранці: Сьогодні буде негода, бо небо червоно-похмуре. Лицеміри! Вигляд неба розпізнавати ви вмієте, а знамень часів не можете? Рід злий і перелюбний вимагає знамення, та знамення не дасться йому, крім знамення пророка Іони. І, залишивши їх, пішов. Перепливши на той бік, Його учні забули взяти хліба. Ісус же сказав їм: Дивіться, стережіться закваски фарисейської і садукейської. Вони ж почали міркувати між собою, кажучи: Це ж ми не взяли хліба. Зрозумівши це, Ісус сказав їм: Чому ви міркуєте між собою, маловіри, що не взяли хліба? Ви ще не розумієте і не пам’ятаєте про п’ять хлібин для п’яти тисяч і скільки кошиків ви зібрали? Ні про сім хлібин для чотирьох тисяч і скільки кошиків ви зібрали? Як ви не розумієте, що не про хліб Я сказав вам: Стережіться закваски фарисейської і садукейської? Тоді вони зрозуміли, що Він казав стерегтися не хлібної закваски, а вчення фарисейського і садукейського. Прийшовши в околиці Кесарії Филипової, Ісус запитав Своїх учнів: За кого люди вважають Мене, Сина Людського? Вони сказали: Одні за Іоана Хрестителя, інші за Іллю, а ще інші — за Єремію чи одного з пророків. Він каже їм: А ви за кого вважаєте Мене? Симон Петро сказав у відповідь: Ти Христос, Син Бога живого. Ісус сказав йому у відповідь: Блаженний ти, Симоне Варіоно, бо не плоть і кров відкрили тобі це, а Мій Небесний Отець. І Я кажу тобі: Ти Петро, і на цій скелі Я збудую Свою Церкву, і ворота пекла не здолають її. І Я дам тобі ключі від Царства Небесного, і що ти зв’яжеш на землі, те буде зв’язане на небесах, і що розв’яжеш на землі, те буде розв’язане на небесах. Тоді наказав Своїм учням, щоб нікому не казали, що Він є Ісус Христос. З того часу Ісус почав відкривати Своїм учням, що Він має піти в Єрусалим і багато постраждати від старійшин, первосвященників і книжників, і бути вбитим, і на третій день воскреснути. Відвівши Його вбік, Петро почав докоряти Йому: Боронь Тебе Господи! Не буде цього з Тобою! Він же, обернувшись, сказав Петру: Відійди від Мене, сатано: ти Мені спокуса, бо думаєш не про Боже, а про людське! Тоді Ісус сказав Своїм учням: Хто хоче піти за Мною, хай зречеться себе, візьме свій хрест і йде за Мною. Бо хто хоче зберегти своє життя, той втратить його, а хто втратить своє життя ради Мене, той знайде його. Бо яка користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а свою душу втратить? Чи що дасть людина взамін за свою душу? Бо Син Людський прийде у славі Свого Отця зі Своїми ангелами і тоді віддасть кожному за його ділами. Істинно вам кажу: деякі з тих, що стоять тут, не скуштують смерті, доки не побачать Сина Людського, що йде у Своєму Царстві. А через шість днів Ісус узяв Петра, Якова і його брата Іоана, вивів їх одних на високу гору і преобразився перед ними: Його обличчя засяяло, як сонце, а Його одяг став білим, мов світло. І ось з’явився їм Мойсей та Ілля, які розмовляли з Ним. Петро, заговоривши, сказав Ісусу: Господи, нам добре тут бути. Якщо хочеш, давай ми зробимо тут три намети: один Тобі, один Мойсею і один Іллі. Ще він говорив, як світла хмара отінила їх, і ось пролунав голос із хмари: Це Син Мій улюблений, до Якого Моє благовоління; Його слухайте! Почувши це, учні впали ниць і дуже злякалися. А Ісус підійшов, доторкнувся до них і сказав: Уставайте і не бійтесь. Вони ж, піднявши свої очі, нікого не побачили, крім одного Ісуса. А коли вони спускалися з гори, Ісус наказав їм: Нікому не кажіть про це видіння, поки Син Людський не воскресне з мертвих. І Його учні запитали Його: Чому тоді книжники кажуть, що спочатку має прийти Ілля? Ісус сказав їм у відповідь: Справді, спочатку прийде Ілля і все відновить. Та кажу вам, що Ілля вже приходив, і його не впізнали, а зробили з ним все, що хотіли. Так і Син Людський постраждає від них. Тоді учні зрозуміли, що Він говорив їм про Іоана Хрестителя. Коли вони прийшли до народу, підійшов до Нього один чоловік і, ставши перед Ним на коліна, сказав: Господи, змилуйся над моїм сином, бо він лунатик і тяжко страждає; бо часто кидається у вогонь і часто у воду. Я приводив його до Твоїх учнів, та вони не змогли зцілити його. Ісус сказав у відповідь: О, роде невіруючий і розбещений! Доки Я буду з вами? Доки Я буду терпіти вас? Приведіть його сюди до Мене! І Ісус заборонив йому, і біс вийшов з нього, — і хлопець у ту ж мить зцілився. Тоді учні підійшли до Ісуса наодинці і сказали: Чому ми не могли вигнати його? Ісус сказав їм: Через ваше невір’я. Бо істинно вам кажу: якщо матимете віру з гірчичне зерно, то скажете цій горі: Пересунься звідси туди, — і вона пересунеться; і нічого не буде для вас неможливого. Цей же рід виходить не інакше, як від молитви й по́сту. Під час їхнього перебування в Галілеї Ісус сказав їм: Син Людський буде виданий у руки людей, і вони вб’ють Його, та на третій день Він воскресне. І учні дуже засмутилися. Коли ж вони прийшли в Капернаум, до Петра підійшли збирачі дидрахм і сказали: Чи не заплатить ваш Учитель дидрахм? Той каже: Так. А коли ввійшов у дім, Ісус випередив його, кажучи: Як ти думаєш, Симоне, царі земні з кого стягують мито чи податки: зі своїх синів чи з чужих? Петро каже Йому: З чужих. Ісус сказав йому: Значить, сини звільнені. Але щоб нам не спокусити їх, піди до моря, закинь гачок і візьми першу спійману рибину, відкрий їй рот, і знайдеш статир. Візьми його і дай їм за Мене й за себе. У той час учні підійшли до Ісуса і сказали: А хто найбільший у Царстві Небесному? Ісус, покликавши дитину, поставив її посеред них і сказав: Істинно вам кажу: якщо не навернетесь і не станете як діти, не ввійдете в Царство Небесне. Тому, хто смирить себе, як ця дитина, той і найбільший у Царстві Небесному. І хто прийме одну таку дитину в Моє ім’я, той приймає Мене. А хто спокусить одного з цих малих, які вірують у Мене, тому було б краще, щоб йому повісили на шию велике жорно і втопили в глибині морській. Горе світові від спокус! Бо необхідно, щоб спокуси прийшли, але горе тій людині, через яку спокуса приходить. Якщо твоя рука чи твоя нога спокушає тебе, відрубай їх і кинь від себе. Краще тобі ввійти в життя кульгавим чи калікою, ніж з обома руками чи обома ногами бути вкинутим у вічний вогонь. І якщо твоє око спокушає тебе, вирви його і кинь від себе. Краще тобі ввійти в життя однооким, ніж з обома очима бути вкинутим у геєну вогненну. Дивіться, не зневажте жодного з цих малих, бо кажу вам, що їхні ангели на небесах завжди бачать лице Мого Небесного Отця. Бо Син Людський прийшов спасти загибле. Як ви думаєте? Якщо в якоїсь людини є сто овець і одна з них заблукає, то чи не залишить вона дев’яносто дев’ять у горах і не піде шукати заблукалої? І якщо трапиться знайти її, то істинно вам кажу, що радіє про неї більше, ніж про дев’яносто дев’ять незаблукалих. Так немає волі вашого Небесного Отця, щоб загинув один із цих малих. Якщо твій брат згрішить проти тебе, піди й докори йому один на один. Якщо він послухає тебе, то ти придбав свого брата. Якщо ж він не послухає, то візьми з собою ще одного чи двох, щоб усяка справа вирішувалася за свідченням двох чи трьох свідків. Якщо ж не послухає їх, скажи церкві; а якщо й церкви не послухає, то нехай буде він для тебе як язичник і митник. Істинно вам кажу: що ви зв’яжете на землі, те буде зв’язане на небі, і що розв’яжете на землі, те буде розв’язане на небі. Іще кажу вам: якщо двоє з вас погодяться на землі просити про будь-яку справу, то вона буде їм від Мого Небесного Отця. Бо де двоє чи троє зібрані в Моє ім’я, там і Я посеред них. Тоді підійшов до Нього Петро і сказав: Господи, скільки разів мій брат буде грішити проти мене і я буду прощати йому? До семи разів? Ісус каже йому: Не кажу тобі «до семи разів», а «до сімдесяти разів по сім». Тому Царство Небесне подібне до царя, який захотів здійснити розрахунки зі своїми слугами. І коли він почав здійснювати розрахунки, привели до нього одного, який був винен йому десять тисяч талантів. І оскільки той не міг заплатити, то його господар наказав продати його, і його дружину, і дітей, і все, що він мав, і заплатити. Тоді той раб упав і, вклоняючись йому, сказав: Господарю, потерпи мені, і я все заплачу тобі. Господар, зжалившись над тим рабом, відпустив його і простив йому борг. А той раб, вийшовши, зустрів одного зі своїх співрабів, який був винен йому сто динаріїв, і, схопивши його, став душити, кажучи: Заплати мені те, що винен. Тоді його співраб упав йому в ноги і, благаючи його, сказав: Потерпи мені, і я все заплачу тобі. Та він не схотів, а пішов і посадив його у в’язницю, доки той не віддасть борг. Його співраби, побачивши, що сталося, дуже засмутились і прийшли й розповіли своєму господарю про все, що сталося. Тоді його господар покликав його і каже йому: Злий рабе! Я простив тобі увесь той борг, бо ти ублагав мене. То чи не слід було й тобі змилуватися над своїм співрабом, як і я змилувався над тобою? І, розгнівавшись, його господар віддав його мучителям, доки той не віддасть йому весь борг. Так і Мій Небесний Отець зробить з вами, якщо ви не простите від свого серця кожен своєму брату його провин. Коли Ісус скінчив говорити ці слова, то пішов із Галілеї і прийшов у межі Іудеї по той бік Іордану. За Ним пішло багато людей, і Він зцілив їх там. І підійшли до Нього фарисеї і, спокушаючи Його, кажуть Йому: Чи можна чоловіку розлучатися зі своєю дружиною з будь-якої причини? Він сказав їм у відповідь: Хіба ви не читали, що Той, Хто створив, від початку створив їх чоловіком і жінкою і сказав: Тому залишить чоловік батька й матір і приліпиться до своєї дружини, і будуть двоє однією плоттю. Так що вони вже не двоє, а одна плоть. Тому — що́ Бог поєднав, того людина хай не розлучає. Вони кажуть Йому: Чому ж тоді Мойсей заповів давати розвідний лист і розлучатися з нею? Він каже їм: То через ваше твердосердя Мойсей дозволив вам розлучатися зі своїми дружинами, а від початку так не було. Кажу ж вам: хто розлучиться зі своєю дружиною інакше, як за блуд, і одружиться на іншій, той перелюбствує; і хто одружиться на розлученій, той перелюбствує. Його учні кажуть Йому: Якщо така справа чоловіка з жінкою, то краще не одружуватися. Він же сказав їм: Не всі вміщають це слово, а тільки ті, кому дано. Бо є скопці, які народились такими від утроби матері; є скопці, яких оскопили люди; а є скопці, які самі себе оскопили ради Царства Небесного. Хто може вмістити це, нехай вмістить. Тоді привели до Нього дітей, щоб Він поклав на них руки і помолився, та учні заборонили їм. Ісус же сказав: Пустіть дітей і не забороняйте їм приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне. І, поклавши на них руки, пішов звідти. І ось підійшов один чоловік і сказав Йому: Учителю добрий, що мені зробити доброго, щоб мати вічне життя? Iсус сказав йому: Чому ти називаєш Мене добрим? Ніхто не добрий, крім одного Бога. Якщо хочеш увійти в життя, дотримайся заповідей. Той каже Йому: Яких? Ісус сказав: Не вбивай, не перелюбствуй, не кради, не лжесвідчи, шануй свого батька і матір і люби свого ближнього, як самого себе. Юнак каже Йому: Усе це я виконав з юності. Чого ще мені бракує? Ісус каже йому: Якщо хочеш бути досконалим, піди продай своє майно і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді приходь і йди за Мною. Почувши ці слова, юнак відійшов засмученим, бо мав багато добра. Ісус же сказав Своїм учням: Істинно вам кажу: важко багатому ввійти в Царство Небесне. І ще кажу вам: легше верблюду пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже. Почувши це, Його учні були дуже вражені й сказали: Хто ж тоді може спастися? Та Ісус, поглянувши на них, сказав їм: Людям це неможливо, та Богу все можливо. Тоді Петро сказав Йому у відповідь: Ось ми залишили все і пішли за Тобою. Що ж нам буде за це? Ісус сказав їм: Істинно вам кажу: ви, які пішли за Мною, при відродженні світу, коли Син Людський сяде на Своєму славному престолі, і ви сядете на дванадцяти престолах судити дванадцять племен Ізраїля. І кожен, хто залишив доми, чи братів, чи сестер, чи батька, чи матір, чи дружину, чи дітей, чи поля ради Мого імені, той отримає в стократ і успадкує вічне життя. Багато ж перших будуть останніми, а останніх — першими. Бо Царство Небесне подібне до господаря дому, який вийшов рано-вранці найняти працівників у свій виноградник. І, домовившись із працівниками по динарію за день, послав їх у свій виноградник. Вийшовши ж близько третьої години, він побачив інших, які стояли на площі без діла, і їм сказав: Ідіть і ви у виноградник, і що буде справедливо, я дам вам. І вони пішли. Знову вийшовши близько шостої і дев’ятої годин, зробив те ж саме. Вийшовши ж близько одинадцятої години, він знайшов інших, які стояли без діла, і каже їм: Чого ви стоїте тут цілий день без діла? Вони кажуть йому: Бо ніхто не найняв нас. Він каже їм: Ідіть і ви у виноградник, і що буде справедливо, отримаєте. Коли ж настав вечір, господар виноградника каже своєму управителю: Поклич працівників і віддай їм платню, почавши від останніх і до перших. Прийшли найняті близько одинадцятої години і отримали по динарію. Коли ж прийшли найняті першими, то подумали, що отримають більше, але й вони отримали по динарію. А отримавши, стали рéмствувати на господаря дому, Кажучи: Ці останні працювали одну годину, а ти зрівняв їх з нами, що перенесли тяготу й спеку дня. Він же сказав одному з них у відповідь: Друже, я не кривджу тебе. Хіба не за динарій ти домовився зі мною? Візьми своє і йди. Я ж хочу цьому останньому дати, як і тобі. Чи мені не можна зробити зі своїм те, що хочу? Чи тобі завидно, що я добрий? Так останні будуть першими, а перші — останніми, бо багато покликаних, та мало вибраних. Ідучи в Єрусалим, дорогою Ісус узяв окремо дванадцятьох учнів і сказав їм: Ось ми йдемо в Єрусалим, і Син Людський буде виданий первосвященникам і книжникам, і вони засудять Його на смерть, і видадуть Його язичникам на насміхання, бичування й розп’яття, та на третій день Він воскресне. Тоді підійшла до Нього мати синів Зеведеєвих зі своїми синами, поклоняючись і просячи щось у Нього. Він сказав їй: Що ти хочеш? Вона каже Йому: Скажи, щоб оці мої два сини сіли в Твоєму Царстві один праворуч від Тебе, а один ліворуч. Та Ісус сказав у відповідь: Ви не знаєте, чого просите. Чи можете ви пити чашу, яку Я буду пити, і охреститися хрещенням, яким Я хрещуся? Вони кажуть Йому: Можемо. Він каже їм: Мою чашу ви будете пити, і хрещенням, яким Я хрещуся, ви будете хреститись, а сісти праворуч від Мене і ліворуч від Мене не Мені давати, а це буде дано тим, кому приготовлено Моїм Отцем. Почувши це, десять інших учнів обурилися на двох братів. Ісус же, підізвавши їх, сказав: Ви знаєте, що правителі язичників панують над ними і великі володарюють над ними. А серед вас нехай буде не так: а хто хоче серед вас бути великим, нехай буде вам слугою, і хто хоче серед вас бути першим, нехай буде вам рабом. Як і Син Людський не для того прийшов, щоб Йому послужили, а щоб послужити й віддати Своє життя у викуп за багатьох. Коли вони виходили з Єрихона, за Ним пішло багато народу. І ось двоє сліпих, що сиділи край дороги, почувши, що проходить Ісус, стали кричати: Змилуйся над нами, Господи, Сину Давидів! Народ же змушував їх замовчати, та вони ще дужче кричали: Змилуйся над нами, Господи, Сину Давидів! Ісус, зупинившись, покликав їх і сказав: Що ви хочете, щоб Я зробив для вас? Вони кажуть Йому: Господи, щоб у нас відкрилися очі. Ісус, зжалившись, доторкнувся до їхніх очей, і відразу в них прозріли очі, і вони пішли за Ним. Коли вони наблизилися до Єрусалима і прийшли у Віффагію, до Оливної гори, тоді Ісус послав двох учнів, сказавши їм: Підіть у село, що перед вами, і відразу знайдете прив’язану ослицю і з нею осля; відв’яжіть їх і приведіть до Мене. А якщо хтось скаже вам щось, ви скажете: Вони потрібні Господу, — і той відразу відішле їх. А все це сталося, щоб збулося сказане через пророка: Скажіть дочці Сіону: Ось твій Цар іде до тебе, лагідний і верхи на ослиці й осляті, дитинчаті під’яремної. Учні пішли й зробили так, як наказав їм Ісус: привели ослицю й осля, поклали на них свій одяг, і посадили Його на нього. Величезна ж кількість народу розстелила свій одяг на дорозі, а інші зрізали з дерев гілки і розстеляли їх на дорозі. А люди, які йшли попереду й позаду Iсуса, вигукували: Осанна Сину Давида! Благословенний Той, що йде в ім’я Господнє! Осанна у вишніх! Коли Він увійшов у Єрусалим, усе місто загуло й заговорило: Хто це такий? Народ казав: Це Ісус, Пророк із Назарета Галілейського. І Ісус увійшов у Храм Божий, і вигнав усіх, хто продавав і купував у Храмі, і перекинув столи міняльників грошей і лавки продавців голубíв. І сказав їм: Написано: Мій дім буде названий домом молитви, — а ви зробили з нього вертеп розбійників. І підійшли до Нього в Храмі сліпі й кульгаві, і Він зцілив їх. Первосвященники ж і книжники, побачивши чудеса, які Він чинив, і дітей, що вигукували в Храмі: Осанна Сину Давида! — обурилися і сказали Йому: Ти чуєш, що вони кажуть? Ісус сказав їм: Так. Хіба ви ніколи не читали: Із уст немовлят і грудних дітей Ти вчинив хвалу? І залишивши їх, вийшов з міста у Віфанію і там переночував. Вранці ж, повертаючись у місто, Він зголоднів. І, побачивши при дорозі одну смоковницю, підійшов до неї, та нічого на ній не знайшов, крім одного листя; і каже їй: Хай не буде більше на тобі плоду повік! І смоковниця відразу всохла. Побачивши це, учні здивувалися й сказали: Як це смоковниця відразу всохла? Ісус же сказав їм у відповідь: Істинно вам кажу: якщо матимете віру і не засумніваєтесь, то не тільки зробите те, що сталося зі смоковницею, але якщо й цій горі скажете: Зрушся й кинься в море, — то це станеться. І все, що тільки попросите в молитві з вірою, отримаєте. Коли Він прийшов у Храм, підійшли до Нього первосвященники й старійшини народу, як Він навчав, і сказали: Якою владою Ти це робиш і хто дав Тобі таку владу? Ісус сказав їм у відповідь: Запитаю і Я вас про одну річ; якщо скажете Мені про це, то і Я скажу вам, якою владою це роблю. Іоанове хрещення звідки було: з неба чи від людей? Вони ж міркували між собою, кажучи: Якщо скажемо: З неба, — Він скаже нам: Чому ж ви не повірили йому? — а якщо скажемо: Від людей, — боїмося народу, бо всі вважають Іоана за пророка. І сказали Ісусу у відповідь: Не знаємо. Сказав їм і Він: І Я не скажу вам, якою владою це роблю. Як ви думаєте? В одного чоловіка було два сини, і він, підійшовши до першого, сказав: Сину, піди попрацюй сьогодні в моєму винограднику. Той сказав у відповідь: Не хочу, — а потім розкаявся й пішов. І, підійшовши до другого, сказав те ж саме. Той сказав у відповідь: Іду, пане, — і не пішов. Котрий із двох виконав волю батька? Вони кажуть Йому: Перший. Ісус каже їм: Істинно вам кажу, що митники й блудниці перед вами йдуть у Царство Боже. Бо прийшов до вас Іоан шляхом праведності, і ви не повірили йому, а митники й блудниці повірили йому; ви ж, побачивши це, не розкаялись потім, щоб повірити йому. Послухайте іншу притчу. Був один господар дому, який посадив виноградник, обгородив його огорожею, викопав у ньому давильню, збудував вежу, здав його в оренду виноградарям, а сам поїхав в іншу країну. Коли ж наблизилася пора плодів, він послав до виноградарів своїх рабів, щоб узяти свої плоди. Та виноградарі схопили його рабів і кого побили, кого вбили, а кого побили камінням. Він знову послав інших рабів, більше від попередніх, та вони зробили з ними те саме. Наостанку послав до них свого сина, кажучи: Мого сина вже посоромляться. Та виноградарі, побачивши сина, сказали один одному: Це спадкоємець. Ходімо вб’ємо його і заволодіємо його спадщиною. І, схопивши його, викинули з виноградника і вбили. Отже, коли приїде господар виноградника, що він зробить з тими виноградарями? Вони кажуть Йому: Тих негідників жорстоко знищить, а виноградник здасть в оренду іншим виноградарям, які віддаватимуть йому плоди своєчасно. Ісус каже їм: Хіба ви ніколи не читали в Писанні: Камінь, який відкинули будівничі, став наріжним каменем; це було від Господа, і воно дивне в наших очах? Тому кажу вам, що буде забране у вас Царство Боже і віддане народу, який приноситиме його плоди. І хто впаде на цей камінь, той розіб’ється, а на кого він упаде, того роздавить. Почувши Його притчі, первосвященники й фарисеї зрозуміли, що Він говорить про них, і хотіли схопити Його, та побоялись народу, тому що Його вважали пророком. У відповідь Ісус знову почав говорити до них притчами: Царство Небесне подібне до царя, який влаштував своєму сину весілля. І послав своїх рабів покликати запрошених на весілля, але ті не схотіли прийти. Він знову послав інших рабів, кажучи: Скажіть запрошеним: ось я приготував свій обід — мої бички й відгодовані телята зарізані, і все готове; приходьте на весілля. Та вони знехтували і пішли, хто на своє поле, а хто на свою торгівлю. А інші, схопивши його рабів, зневажили їх і вбили. Почувши про це, цар розгнівався і послав свої війська, і знищив тих убивць, а їхнє місто спалив. Тоді каже своїм рабам: Весілля готове, а запрошені не були гідні. Тому підіть на головні шляхи і всіх, кого тільки зустрінете, запрошуйте на весілля. І ті раби, вийшовши на дороги, зібрали всіх, кого тільки зустріли — і злих, і добрих; і весілля наповнилося гостями. Цар, увійшовши подивитись на гостей, побачив там чоловіка, одягненого не у весільний одяг, і каже йому: Друже, як ти ввійшов сюди без весільного одягу? Той же мовчав. Тоді цар сказав слугам: Зв’яжіть йому руки й ноги, візьміть його і киньте в зовнішню темряву; там буде плач і скрегіт зубів. Бо багато покликаних, та мало вибраних. Тоді фарисеї пішли й змовилися, щоб зловити Його на слові. І посилають до Нього своїх учнів з іродіанами, і ті кажуть: Учителю, ми знаємо, що Ти правдивий, і навчаєш шляху Божому по правді, і ні на кого не зважаєш, бо не дивишся на особу людини. Тож скажи нам, як Ти вважаєш: можна платити податок кесарю чи ні? Та Ісус, зрозумівши їхнє лукавство, сказав: Що ви спокушаєте Мене, лицеміри? Покажіть Мені монету, якою платять податок. І вони принесли Йому динарій. Він каже їм: Чиє це зображення й напис? Вони кажуть Йому: Кесаря. Тоді Він каже їм: Тож віддавайте кесареве кесарю, а Боже — Богу. Почувши це, вони здивувались і, залишивши Його, пішли. У той день підійшли до Нього садукеї, які кажуть, що нема воскресіння, і запитали Його: Учителю, Мойсей сказав: Якщо хтось помре бездітним, то його брат хай одружиться на його дружині і дасть потомство своєму брату. Було в нас семеро братів. Перший, одружившись, помер і, не маючи потомства, залишив дружину своєму брату. Так само й другий, і третій, аж до сьомого. А після всіх померла й жінка. Тож при воскресінні дружиною котрого з семи вона буде? Адже всі її мали. Ісус сказав їм у відповідь: Помиляєтесь, не знаючи ні Писання, ні сили Божої. Бо при воскресінні ні женяться, ні виходять заміж, а перебувають як ангели Божі на небі. А стосовно воскресіння мертвих, хіба ви не читали сказаного вам Богом: Я — Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова? Бог не є Богом мертвих, а живих. Почувши це, народ був вражений Його вченням. А фарисеї, почувши, що Він змусив садукеїв замовчати, зібралися разом, і один з них, законник, спокушаючи Його, запитав: Учителю, яка заповідь у Законі найбільша? Ісус сказав йому: «Люби Господа, свого Бога, усім своїм серцем, і всією своєю душею, і всім своїм розумом». Це найперша й найбільша заповідь. А друга, подібна до неї, — «Люби свого ближнього, як самого себе». На цих двох заповідях тримається весь Закон і Пророки. Поки фарисеї були зібрані, Ісус запитав їх: Що ви думаєте про Христа? Чий Він Син? Вони кажуть Йому: Давида. Він каже їм: Як тоді Давид Духом називає Його Господом, кажучи: Сказав Господь моєму Господу: Сиди праворуч Мене, доки не покладу Твоїх ворогів підніжком для Твоїх ніг? Отже, якщо Давид називає Його Господом, то як Він може бути його сином? І ніхто не міг відповісти Йому ні слова; і з того дня ніхто вже не наважувався питати Його. Тоді Ісус почав говорити до народу і до Своїх учнів, кажучи: На Мойсеєвому сидінні сіли книжники й фарисеї. Тож усе, що вони кажуть вам дотримуватись, дотримуйтесь і робіть, а за їхніми ділами не робіть, бо вони кажуть, а самі не роблять. Бо вони зв’язують важкі й непосильні тягарі і кладуть їх на плечі людей, а самі й пальцем не хочуть зрушити їх. Усі ж свої діла роблять для того, щоб побачили їх люди: роблять ширшими свої філактерії і роблять довшими китиці свого одягу, люблять перші місця на бенкетах і перші місця в синагогах, вітання на площах і щоб люди звали їх: Равві, равві! А ви не називайтеся «равві», бо один у вас Учитель — Христос, а всі ви — брати. І своїм отцем не називайте нікого на землі, бо один у вас Отець — Небесний. І не називайтеся учителями, бо один у вас Учитель — Христос. Найбільший із вас нехай буде вам слугою. Бо хто піднесе себе, той буде понижений, а хто понизить себе, той буде піднесений. Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, бо ви замикаєте Царство Небесне перед людьми; бо ви самі не входите і тим, що хочуть увійти, не даєте ввійти! Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, бо ви поїдаєте доми вдів і напоказ довго молитеся: за це отримаєте тяжче засудження! Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, бо ви обходите море й сушу, щоб здобути бодай одного наверненого, а коли це станеться, ви робите його сином геєни, вдвічі гіршим за себе! Горе вам, сліпі поводирі, що кажете: Хто поклянеться Храмом, це нічого, а хто поклянеться золотом Храму, той повинен виконати. Нерозумні і сліпі! Що більше: золото чи Храм, який освячує золото? І: Хто поклянеться жертовником, це нічого, а хто поклянеться даром, що на ньому, той повинен виконати. Нерозумні й сліпі! Що більше: дар чи жертовник, який освячує дар? Тож хто клянеться жертовником, той клянеться ним і всім, що на ньому. І хто клянеться Храмом, той клянеться ним і Тим, Хто живе в ньому. І хто клянеться небом, той клянеться престолом Божим і Тим, Хто сидить на ньому. Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, бо ви даєте десятину з м’яти, кропу й кмину, а залишили найважливіше в Законі — правосуддя, милість і віру! Це потрібно було робити і того не залишати! Сліпі поводирі, що відціджуєте комара, а верблюда ковтаєте! Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, бо ви чистите зовнішність чаші й блюда, а всередині вони повні здирства й ненаситності! Сліпий фарисею! Спочатку почисть внутрішність чаші й блюда, щоб і їхня зовнішність стала чистою! Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, бо ви уподібнюєтесь до побілених гробниць, які зовні видаються гарними, а всередині вони повні кісток мерців і всякої нечистоти! Так і ви зовні здаєтеся людям праведними, а всередині ви повні лицемірства й беззаконня. Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, бо ви будуєте гробниці пророкам і прикрашаєте могили праведникам, і кажете: Якби ми жили у дні наших отців, то не були б спільниками їм у пролитті крові пророків! Цим ви самі проти себе свідчите, що ви сини тих, хто вбив пророків. Тож наповніть міру гріхів своїх отців! Змії, роде гадючий! Як ви уникнете засудження в геєну?! Тому, ось Я посилаю до вас пророків, мудреців і книжників, і одних ви уб’єте й розіпнете, а інших будете бичувати у своїх синагогах і гнати з міста в місто, щоб прийшла на вас уся праведна кров, пролита на землі: від крові праведного Авеля до крові Захарії, сина Варахії, якого ви вбили між Храмом і жертовником. Істинно вам кажу: прийде все це на цей рід. Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і побиваєш камінням посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати твоїх дітей, як квочка збирає своїх курчат під крила, та ви не захотіли. Ось вам залишається ваш дім пустим. Бо кажу вам: віднині не побачите Мене, доки не скажете: Благословенний Той, що йде в ім’я Господнє! І, вийшовши, Ісус ішов з Храму; і підійшли Його учні, щоб показати Йому будівлі Храму. Ісус же сказав їм: Чи бачите ви все це? Істинно вам кажу: не залишиться тут каменя на камені — усе буде зруйновано. Коли ж Він сидів на Оливній горі, підійшли до Нього наодинці учні і сказали: Скажи нам, коли це буде і яка ознака Твого приходу й кінця світу? Ісус сказав їм у відповідь: Стережіться, щоб хтось не ввів вас в оману, бо багато хто прийде під Моїм ім’ям і скаже: Я Христос, — і багатьох введе в оману. Ви ж будете чути про війни й чутки про війни; дивіться, не лякайтесь, бо все це має статися; та це ще не кінець. Бо повстане народ на народ і царство на царство, і будуть голод, мор і землетруси в різних місцях. Усе ж це — початок мук. Тоді видаватимуть вас на скорботи, і вбиватимуть вас, і будуть ненавидіти вас всі народи за Моє ім’я. І тоді багато хто спокуситься, і будуть видавати один одного і ненавидіти один одного. І постане багато лжепророків, і введуть багатьох в оману. І через примноження беззаконня у багатьох охолоне любов. Хто ж витерпить до кінця — спасеться. І буде проповідане це Євангеліє Царства по всьому світу для свідчення всім народам, і тоді прийде кінець. Коли ж побачите мерзоту спустошення, провіщену через пророка Даниїла, яка стоїть у святому місці (хто читає, хай розуміє), тоді ті, що в Іудеї, хай тікають у гори; хто на даху, хай не спускається взяти щось зі свого дому; і хто на полі, хай не вертається назад узяти свій одяг. Горе в ті дні вагітним і тим, що годують грудьми! Моліться, щоб ваша втеча не сталася взимку або в суботу. Бо тоді буде велика скорбота, якої не було від початку світу й до цього часу і якої більше не буде. І якби не скоротились ті дні, то не спаслася б жодна плоть; та ради вибраних ті дні скоротяться. Тоді, якщо хтось скаже вам: Ось тут Христос! — або: Тут! — не вірте. Бо постануть лжехристи й лжепророки і покажуть великі знамення й чудеса, щоб увести в оману, якщо можливо, і вибраних. Ось Я сказав вам про це наперед. Тож якщо скажуть вам: Ось Він у пустелі! — не йдіть туди. — Ось Він у внутрішніх кімнатах! — не вірте. Бо, як блискавка виходить зі сходу і світить аж до заходу, таким буде й прихід Сина Людського. Бо де буде труп, там зберуться й орли. Відразу ж після скорботи тих днів сонце затьмариться, і місяць не дасть свого світла, і зірки впадуть з неба, і сили небесні затрясуться. І тоді з’явиться знамення Сина Людського на небі, і тоді заголосять усі племена землі і побачать Сина Людського, що йтиме на хмарах небесних із великою силою й славою. І Він пошле Своїх ангелів з гучним трубним звуком, і вони зберуть Його вибраних від чотирьох вітрів, від одного краю неба до іншого. Від смоковниці засвойте притчу: коли в неї вже набухають гілки і розпускається листя, ви знаєте, що близько літо. Так і ви, коли побачите все це, знайте, що вже близько, біля дверей. Істинно вам кажу: не мине цей рід, як все це станеться. Небо і земля минуть, а Мої слова не минуть. А про той день і час ніхто не знає, ні ангели небесні, а тільки один Мій Отець. Та як було в дні Ноя, так буде і в прихід Сина Людського. Бо як у дні перед потопом люди їли й пили, женились і виходили заміж до того дня, як Ной увійшов у ковчег, і нічого не знали, поки не прийшов потоп і не знищив усіх, — так буде і в прихід Сина Людського. Тоді двоє будуть на полі: один візьметься, а інший залишиться. Дві будуть молоти на жорнах: одна візьметься, а інша залишиться. Тож пильнуйте, бо не знаєте, у який час прийде ваш Господь. Знайте ж те, що якби господар дому знав, о якій сторожі прийде злодій, то пильнував би і не дав би прокопати свій дім. Тому й ви будьте готові, бо в час, у який не думаєте, прийде Син Людський. Хто ж тоді вірний і розумний раб, якого його господар поставив над своїми слугами своєчасно давати їм їжу? Блаженний той раб, якого його господар, прийшовши, знайде, що так робить. Істинно вам кажу, що над усім своїм майном поставить його. Якщо ж той злий раб скаже у своєму серці: Бариться прийти мій господар, — і почне бити співрабів, і їсти й пити з п’яницями, то господар того раба прийде в день, у який той не чекає, і в час, про який той не знає, і розітне його навпіл, і призначить йому долю з лицемірами; там буде плач і скрегіт зубів. Тоді Царство Небесне буде подібне до десяти дів, які взяли свої світильники і вийшли назустріч молодому. П’ять із них були розумними, а п’ять — нерозумними. Нерозумні, узявши свої світильники, не взяли з собою оливи. Розумні ж разом зі своїми світильниками взяли оливи у своїх посудинах. І оскільки молодий забарився, то всі вони задрімали й заснули. А опівночі пролунав крик: Ось іде молодий, виходьте йому назустріч! Тоді всі ті діви прокинулись і поправили свої світильники. Нерозумні ж сказали розумним: Дайте нам своєї оливи, бо наші світильники гаснуть. Та розумні сказали у відповідь: Щоб не забракло і нам, і вам, підіть краще до продавців і купіть собі. Поки ті ходили купувати, прийшов молодий, і готові ввійшли з ним на весілля, і двері замкнули. Потім приходять і інші діви і кажуть: Господи, Господи, відчини нам! Та Він сказав у відповідь: Істинно вам кажу: Я не знаю вас. Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні часу, у який прийде Син Людський! Бо Він зробить, як один чоловік, який, від'їжджаючи в іншу країну, покликав своїх рабів і доручив їм своє майно. І кому дав п’ять талантів, кому — два, а кому — один, кожному по його силі, а сам відразу поїхав в іншу країну. Той, що отримав п’ять талантів, пішов і пустив їх у діло, і заробив п’ять інших талантів. Так само й той, що отримав два таланти, — і він заробив два інші. А той, що отримав один талант, пішов, закопав його в землю і сховав гроші свого господаря. Через довгий час приїжджає господар тих рабів і здійснює з ними розрахунки. Підійшов той, що отримав п’ять талантів, і приніс п’ять інших талантів, кажучи: Господарю, ти доручив мені п’ять талантів, ось я заробив на них п’ять інших талантів. Його господар сказав йому: Гаразд, добрий і вірний рабе! Над малим ти був вірним, над великим тебе поставлю. Увійди в радість свого господаря. Підійшов і той, що отримав два таланти, і сказав: Господарю, ти доручив мені два таланти, ось я заробив на них два інші таланти. Його господар сказав йому: Гаразд, добрий і вірний рабе! Над малим ти був вірним, над великим тебе поставлю. Увійди в радість свого господаря. Підійшов і той, що отримав один талант, і сказав: Господарю, я знав, що ти людина жорстока, жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав, і, побоявшись, пішов і сховав твій талант у землі; ось тобі твоє. Його господар сказав йому у відповідь: Злий і лінивий рабе! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав! То треба було віддати мої гроші міняльникам, і я, прийшовши, отримав би своє з лихвою. Тому заберіть у нього талант і дайте тому, хто має десять талантів. Бо кожному, хто має, дасться і примножиться, а в того, хто не має, забереться й те, що має. А нікчемного раба викиньте в зовнішню темряву; там буде плач і скрегіт зубів. Коли ж Син Людський прийде у Своїй славі і з Ним усі святі ангели, тоді сяде на Своєму славному престолі, і зберуться перед Ним усі народи, і Він відділить одних від інших, як пастух відділяє овець від козлів; і поставить овець праворуч від Себе, а козлів — ліворуч. Тоді Цар скаже тим, що праворуч від Нього: Прийдіть, благословенні Моїм Отцем, успадкуйте Царство, приготовлене вам від заснування світу. Бо Я був голодним, і ви дали Мені їсти; був спраглим, і ви напоїли Мене; був подорожнім, і ви прийняли Мене; був нагим, і ви одягнули Мене; був хворим, і ви відвідали Мене; був у в’язниці, і ви прийшли до Мене. Тоді праведники скажуть Йому у відповідь: Господи, коли ми бачили Тебе голодним і нагодували Тебе чи спраглим і напоїли Тебе? Коли ми бачили Тебе подорожнім і прийняли Тебе чи нагим і одягнули Тебе? Коли ми бачили Тебе хворим чи у в’язниці і прийшли до Тебе? І Цар скаже їм у відповідь: Істинно вам кажу: оскільки ви зробили це одному з цих найменших Моїх братів, то ви зробили це Мені. Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від Мене, прокляті, у вічний вогонь, приготовлений дияволу та його ангелам. Бо Я був голодним, і ви не дали Мені їсти; був спраглим, і ви не напоїли Мене; був подорожнім, і ви не прийняли Мене; був нагим, і ви не одягнули Мене; був хворим і у в’язниці, і ви не відвідали Мене. Тоді й вони скажуть Йому у відповідь: Господи, коли ми бачили Тебе голодним, чи спраглим, чи подорожнім, чи нагим, чи хворим, чи у в’язниці і не послужили Тобі? Тоді Він скаже їм у відповідь: Істинно вам кажу: оскільки ви не зробили цього одному з цих найменших, то ви не зробили цього й Мені. І підуть вони у вічне покарання, а праведники — у вічне життя. Коли Ісус скінчив говорити всі ці слова, то сказав Своїм учням: Ви знаєте, що через два дні буде Пасха, і Син Людський буде виданий на розп’яття. Тоді первосвященники, книжники й старійшини народу зібралися в палаці первосвященника на ім’я Каяфа і змовилися, щоб підступом схопити Ісуса і вбити. Але казали: Тільки не в свято, щоб не сталося заворушення в народі. Коли ж Ісус був у Віфанії в домі Симона прокаженого, підійшла до Нього жінка з алебастровою пляшечкою дорогоцінного мира і вилила Йому на голову, коли Він возлежав. Побачивши це, Його учні обурилися й сказали: Навіщо таке марнотратство? Це миро можна ж було продати за велику ціну і гроші роздати бідним! Та Ісус, зрозумівши це, сказав їм: Чого ви турбуєте жінку? Вона добре діло зробила для Мене. Бо бідних ви завжди матимете з собою, а Мене не завжди матимете. Бо виливши це миро на Моє тіло, вона приготувала Мене до поховання. Істинно вам кажу: де тільки буде проповідане це Євангеліє в усьому світі, буде розказано на пам’ять про неї і те, що вона зробила. Тоді один з Дванадцятьох на ім'я Іуда Іскаріот пішов до первосвященників і сказав: Що ви дасте мені, і я видам Його вам? Вони ж відрахували йому тридцять срібняків. І з того часу він шукав нагоди, щоб видати Його. У перший же день Опрісноків учні підійшли до Ісуса і сказали Йому: Де Ти хочеш, щоб ми приготували Тобі їсти пасху? Він сказав: Ідіть у місто до такого-то і скажіть йому: Учитель каже: Мій час близький; у тебе Я здійсню Пасху зі Своїми учнями. Учні зробили, як наказав їм Ісус, і приготували пасху. Коли ж настав вечір, Він возліг із Дванадцятьма. І коли вони їли, Він сказав: Істинно вам кажу, що один із вас зрадить Мене. Вони дуже засмутились, і кожен з них почав говорити Йому: Невже я, Господи? Він сказав у відповідь: Хто вмочить зі Мною руку в миску, той зрадить Мене. Утім, Син Людський відійде, як написано про Нього, та горе тій людині, яка зрадить Сина Людського. Краще було б тій людині не родитися. У відповідь Іуда, Його зрадник, сказав: Невже я, Равві? Він каже йому: Ти сам сказав. Коли ж вони їли, Ісус узяв хліб, благословив, розламав, і став роздавати учням, і сказав: Беріть, їжте; це Моє тіло. І, взявши чашу, віддав подяку і подав їм, кажучи: Пийте з неї всі; бо це Моя кров Нового Завіту, яка проливається за багатьох для прощення гріхів. Кажу вам, що віднині не буду пити цього плоду виноградної лози до того дня, коли буду пити його з вами новим у Царстві Мого Отця. І, заспівавши гімн, вони пішли на Оливну гору. Тоді Ісус каже їм: Усі ви спокуситеся через Мене в цю ніч, бо написано: Уражу пастуха — і розбіжаться вівці отари. Та після Мого воскресіння Я піду перед вами в Галілею. Петро сказав Йому у відповідь: Навіть якщо всі спокусяться через Тебе, я ніколи не спокушуся. Ісус сказав йому: Істинно тобі кажу: у цю ніч, перш ніж заспіває півень, ти тричі зречешся Мене. Петро каже Йому: Навіть якщо мені треба буде померти з Тобою, я не зречуся Тебе. Те саме казали й усі інші учні. Тоді Ісус приходить з ними на місце, яке називається Гефсиманія, і каже учням: Посидьте тут, поки Я піду помолюся там. І, взявши з Собою Петра та двох синів Зеведеєвих, почав сумувати й терзатися. Тоді каже їм: Моя душа сумує смертельно; побудьте тут і попильнуйте зі Мною. І, пройшовши трохи вперед, упав ниць і молився, кажучи: Отче Мій, якщо можливо, нехай ця чаша пройде повз Мене! Утім, не як Я хочу, а як Ти. Приходить Він до учнів, і бачить, що вони сплять, і каже Петру: То ви не змогли й однієї години попильнувати зі Мною? Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу; дух-то хоче, а плоть немічна. Знову вдруге відійшов і помолився, кажучи: Отче Мій, якщо ця чаша не може пройти повз Мене, щоб Мені не пити її, нехай буде Твоя воля. Прийшовши, Він побачив, що вони знову сплять, бо в них обважніли очі. І, залишивши їх, знову відійшов і помолився втретє, сказавши ті самі слова. Тоді приходить до Своїх учнів і каже їм: Ви й далі спите і відпочиваєте? Ось наблизився час, і Син Людський видається в руки грішників. Уставайте, ходімо; ось наблизився Мій зрадник. Ще Він говорив, як прийшов Іуда, один із Дванадцятьох, і з ним багато народу з мечами й киями від первосвященників і старійшин народу. А Його зрадник дав їм знак, сказавши: Кого я поцілую, той і Він; схопіть Його. І, відразу підійшовши до Ісуса, сказав: Вітаю, Равві! — і поцілував Його. Ісус сказав йому: Друже, для чого ти прийшов? Тоді вони підійшли, наклали на Ісуса руки і схопили Його. І ось один із тих, що були з Ісусом, простягнув руку, витягнув свій меч, і вдарив раба первосвященника, і відтяв йому вухо. Тоді Ісус каже йому: Поклади свій меч у його місце, бо всі, що візьмуть меч, від меча й загинуть. Чи ти думаєш, що Я не можу зараз попросити Свого Отця, і Він дасть Мені більше, ніж дванадцять легіонів ангелів? Як тоді збудеться Писання, що так має статися? У той час Ісус сказав народу: Як на розбійника вийшли ви з мечами й киями, щоб узяти Мене. Щодня Я сидів з вами в Храмі й навчав, і ви не хапали Мене. А це все сталося для того, щоб збулися писання пророків. Тоді всі учні залишили Його і втекли. А ті, що схопили Ісуса, повели Його до первосвященника Каяфи, де зібралися книжники й старійшини. Петро ж ішов за Ним здаля до палацу первосвященника і, увійшовши всередину, сів зі слугами, щоб побачити кінець. Первосвященники ж, і старійшини, і весь Синедріон шукали проти Ісуса лжесвідчення, щоб видати Його на смерть, та не знайшли. І хоча виходило багато лжесвідків, нічого не знайшли. Нарешті вийшли два лжесвідки і сказали: Він казав: Я можу зруйнувати Храм Божий і за три дні відбудувати його. Тоді первосвященник став і сказав Йому: Ти нічого не відповідаєш? Що це вони свідчать проти Тебе? Та Ісус мовчав. Первосвященник, заговоривши, сказав Йому: Заклинаю Тебе живим Богом: скажи нам, чи Ти Христос, Син Божий? Ісус каже йому: Ти сам сказав. Проте кажу вам: віднині побачите Сина Людського, що сидітиме праворуч Сили і йтиме на хмарах небесних. Тоді первосвященник роздер свій одяг і сказав: Він богохульствує! Навіщо нам ще свідки? Ось ви щойно чули Його богохульство. Що ви думаєте? Вони ж сказали у відповідь: Він підлягає смерті. Тоді вони стали плювати Йому в обличчя і бити Його кулаками, а інші били Його по щоках і казали: Проречи нам, Христе, хто вдарив Тебе. А Петро сидів зовні у дворі. І підійшла до нього одна служниця і сказала: І ти був з Ісусом Галілеянином. Та він зрікся перед усіма, сказавши: Я не знаю, про що ти говориш. Коли він вийшов у ворота, побачила його інша служниця і каже тим, що стояли там: І цей був з Ісусом Назаря´нином. І він знову зрікся із клятвою: Я не знаю цього Чоловіка. Трохи згодом підійшли ті, що стояли поруч, і сказали Петру: Дійсно, і ти один з них, бо й твоя мова видає тебе. Тоді він почав присягатися й клястися: Я не знаю цього Чоловіка. І відразу заспівав півень. І згадав Петро слова, сказані йому Ісусом: Перш ніж заспіває півень, ти тричі зречешся Мене, — і, вийшовши назовні, гірко заплакав. Коли настав ранок, усі первосвященники й старійшини народу прийняли рішення проти Ісуса, щоб видати Його на смерть. І, зв’язавши Його, відвели, і видали Його правителю Понтію Пілату. Тоді Іуда, Його зрадник, побачивши, що Його засудили, розкаявся і повернув первосвященникам і старійшинам тридцять срібняків, сказавши: Згрішив я, зрадивши невинну кров. Вони ж сказали: Що нам до того? Дивися сам. І, кинувши срібняки в Храмі, він вийшов, пішов і повісився. Первосвященники ж, узявши срібняки, сказали: Не можна покласти їх у скарбницю, бо це ціна крові. І, порадившись, вони купили за них поле гончаря для поховання подорожніх. Тому те поле і по цей день називається Полем крові. Тоді збулося сказане через пророка Єремію: І взяли тридцять срібняків, ціну Оціненого, Якого оцінили сини Ізраїля, і дали їх за поле гончаря, як наказав мені Господь. Ісус же став перед правителем, і правитель запитав Його: Ти Цар іудейський? Ісус сказав йому: Ти сам кажеш. І коли первосвященники й старійшини звинувачували Його, Він нічого не відповідав. Тоді Пілат каже Йому: Хіба Ти не чуєш, скільки свідчать проти Тебе? І Він не відповів йому ні на одне слово, так що правитель дуже дивувався. На свято ж правитель мав звичай звільняти народу одного в’язня, якого вони хотіли. Був у них тоді відомий в’язень на ім’я Варавва. Тож коли вони зібралися, Пілат сказав їм: Кого хочете, щоб я звільнив вам: Варавву чи Ісуса, званого Христом? Бо знав, що вони видали Його із заздрості. Коли ж він сидів у суддівському кріслі, його дружина послала до нього сказати: Нічого не роби тому Праведнику, бо сьогодні вві сні я багато постраждала за Нього. Та первосвященники й старійшини підмовили народ просити Варавву, а Ісуса погубити. Правитель сказав їм у відповідь: Кого з двох хочете, щоб я звільнив вам? Вони сказали: Варавву! Пілат каже їм: Що ж мені зробити з Ісусом, званим Христом? Усі кажуть йому: Хай буде розп’ятий! Правитель сказав: Яке ж зло Він зробив? Та вони ще дужче стали кричати: Хай буде розп’ятий! Пілат, побачивши, що нічого не вдіє, а натомість починається заворушення, узяв води, умив руки перед народом і сказав: Невинний я в крові цього Праведника; дивіться самі. І весь народ сказав у відповідь: Його кров на нас і на наших дітях! Тоді він звільнив їм Варавву, а Ісуса, піддавши бичуванню, видав на розп’яття. Тоді воїни правителя, взявши Ісуса в преторій, зібрали до Нього цілу когорту, і, роздягнувши Його, одягнули на Нього багряну мантію. І, сплівши вінок з терну, поклали Йому на голову і дали Йому в праву руку тростину; і, ставши перед Ним на коліна, насміхалися над Ним, кажучи: Вітаємо, Царю іудейський! І плювали на Нього і, взявши тростину, били Його по голові. А коли насміялись над Ним, зняли з Нього мантію, одягнули Його в Його одяг і повели Його на розп’яття. Виходячи, вони зустріли одного кірінеянина на ім’я Симон і змусили його нести Його хрест. І, прийшовши на місце, яке називається Голгофа (що означає «місце черепа»), дали Йому пити винний оцет, змішаний з жовчю, та Він, покуштувавши, не схотів пити. Розіп’явши Його, вони розділили Його одяг, кинувши жереб, щоб збулося сказане пророком: Розділили між собою Мій одяг і про Моє вбрання кидали жереб. І, сидячи, стерегли Його там. І помістили над Його головою напис Його вини: Це Ісус, Цар іудейський. Тоді розіп’я´ли з Ним двох розбійників: одного праворуч, а іншого ліворуч. Перехожі ж лихословили Його, хитаючи головами і кажучи: Ти, що руйнуєш Храм і за три дні відбудовуєш, спаси Себе! Якщо ти Син Божий, зійди з хреста! Так само й первосвященники з книжниками й старійшинами, насміхаючись, казали: Інших спасав, а Себе не може спасти! Якщо Він Цар Ізраїлю, хай зійде зараз із хреста, і ми повіримо Йому! Він надіється на Бога, то нехай тепер врятує Його, якщо Він угодний Йому, бо Він казав: Я Син Божий! Так само й розбійники, розп’я´ті з Ним, ганьбили Його. Від шостої ж години настала темрява по всій землі і тривала до дев’ятої години. А близько дев’ятої години Ісус скрикнув гучним голосом: Елі, Елі, лама савахтані? (тобто: Боже Мій, Боже Мій, навіщо Ти покинув Мене?). Деякі з тих, що стояли там, почувши це, сказали: Він Іллю кличе. А один з них відразу ж підбіг, узяв губку, наповнив її винним оцтом і, настромивши на тростину, давав Йому пити. А інші сказали: Давай подивимося, чи прийде Ілля рятувати Його. Та Ісус, знову скрикнувши гучним голосом, випустив дух. І ось завіса Храму розірвалась надвоє зверху донизу, і земля потряслася, і камені розкололися, і гробниці відкрилися, і багато тіл покійних святих воскресли, і, вийшовши з гробниць після Його воскресіння, увійшли у святе місто, і з’явилися багатьом. Сотник же і ті, що стерегли з ним Ісуса, побачивши землетрус і те, що сталося, дуже злякались і сказали: Воістину Він був Сином Божим! Було там багато жінок, що дивилися здаля, які пішли за Ісусом з Галілеї, прислуговуючи Йому. Серед них була Марія Магдалина, Марія, мати Якова й Іосії, та мати синів Зеведеєвих. Коли настав вечір, прийшов багатий чоловік з Аримафеї на ім’я Йосип, який і сам був учнем Ісуса. Він прийшов до Пілата і попросив тіло Ісуса. Тоді Пілат наказав віддати тіло. Узявши тіло, Йосип обгорнув його чистим льняним полотном, і поклав його у своїй новій гробниці, яку висік у скелі, і, приваливши до дверей гробниці великий камінь, пішов. Там була Марія Магдалина й інша Марія, які сиділи навпроти гробниці. Наступного дня, що йде після дня приготування, зібралися до Пілата первосвященники й фарисеї і сказали: Пане, ми згадали, що той обманщик ще за життя сказав: Через три дні Я воскресну. Тож накажи охороняти гробницю до третього дня, щоб Його учні, прийшовши вночі, не вкрали Його і не сказали народу: Він воскрес із мертвих, — і буде останній обман гіршим від першого. Пілат сказав їм: У вас є варта, ідіть і охороняйте, як знаєте. Вони пішли і стали охороняти гробницю, опечатавши камінь і поставивши варту. А після суботи, на світанку першого дня тижня, Марія Магдалина та інша Марія прийшли подивитися гробницю. І ось стався великий землетрус, бо ангел Господній, зійшовши з неба, підійшов і відвалив від дверей камінь, і сів на ньому. Його вигляд був як блискавка, і його одяг — білий, мов сніг. Від страху перед ним вартові затремтіли і стали як мертві. Ангел же, заговоривши, сказав жінкам: Не бійтесь! Я знаю, що ви шукаєте Ісуса розп’ятого. Його немає тут, бо Він воскрес, як казав. Ідіть подивіться місце, де лежав Господь. І швидше йдіть і скажіть Його учням, що Він воскрес із мертвих і ось іде перед вами в Галілею; там побачите Його. Ось я сказав вам. Вони швидко вийшли з гробниці зі страхом і великою радістю і побігли сповіщати Його учнів. Коли ж вони бігли сповіщати Його учнів, аж ось Ісус зустрів їх і сказав: Вітаю! І вони, підійшовши, вхопилися за Його ноги і поклонились Йому. Тоді Ісус каже їм: Не бійтесь! Підіть скажіть Моїм братам, щоб ішли в Галілею, і там вони побачать Мене. Поки вони йшли, деякі з варти прийшли в місто і розказали первосвященникам про все, що сталося. Ті, зібравшись зі старійшинами і порадившись, дали воїнам чимало грошей і сказали: Скажіть, що Його учні вночі прийшли і вкрали Його, коли ми спали. А якщо чутка про це дійде до правителя, ми схилимо його на свій бік і збережемо вас від неприємностей. Вони взяли гроші і зробили, як були навчені. І поширюються ці слова серед іудеїв до цього дня. А одинадцять учнів пішли в Галілею на гору, куди наказав їм Ісус. Побачивши Його, вони поклонились Йому, а деякі засумнівалися. Ісус, підійшовши, промовив до них: Дана Мені вся влада на небі і на землі. Тож ідіть і зробіть учнями всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх дотримуватись усього, що Я заповів вам. І ось Я з вами в усі дні до кінця світу. Амінь. Початок Євангелія Ісуса Христа, Сина Божого, як написано у пророків: Ось Я посилаю Свого вісника перед Твоїм лицем, який приготує Тобі дорогу перед Тобою. Голос того, хто волає в пустелі: Приготуйте дорогу Господу, прямими зробіть для Нього стежки. З’явився Іоан і хрестив у пустелі, проповідуючи хрещення покаяння для прощення гріхів. І виходила до нього вся земля Іудейська та єрусалимляни, і хрестилися всі від нього в річці Іордані, визнаючи свої гріхи. Іоан же носив одяг з верблюжої шерсті і шкіряний пояс на своїх стегнах і їв сарану й дикий мед. І проповідував, кажучи: За мною йде Сильніший від мене, Кому я не гідний, нахилившись, розв’язати ремінці Його сандаль. Я охрестив вас водою, а Він хреститиме вас Святим Духом. У ті дні прийшов Ісус з Назарета Галілейського і охрестився від Іоана в Іордані. І коли виходив з води, відразу побачив, як розкриваються небеса і на Нього, мов голуб, сходить Дух. І пролунав голос із неба: Ти Син Мій улюблений, до Якого Моє благовоління! І відразу Дух повів Його в пустелю. І був Він там у пустелі сорок днів, спокушуваний сатаною, і був з дикими звірами, і ангели служили Йому. Після того, як Іоан був ув’язнений, Ісус прийшов у Галілею і проповідував Євангеліє Царства Божого, кажучи: Сповнився час, і наблизилось Царство Боже: покайтесь і віруйте в Євангеліє! Проходячи біля Галілейського моря, Він побачив Симона і його брата Андрія, які закидали в море невід (бо вони були рибалками). Ісус сказав їм: Ідіть за Мною, і Я зроблю так, що ви станете ловцями людей. І вони відразу залишили свої сіті і пішли за Ним. Пройшовши звідти трохи вперед, Він побачив Якова Зеведеєвого і його брата Іоана (а вони в човні лагодили сіті). Він відразу покликав їх, і вони залишили в човні свого батька Зеведея з найманими робітниками і пішли за Ним. Приходять вони в Капернаум, і відразу в суботу Він увійшов у синагогу і став навчати. І всі дивувалися Його вченню, бо Він навчав їх як той, що має владу, а не як книжники. А в їхній синагозі був чоловік, одержимий нечистим духом; і він закричав: Облиш! Що Тобі до нас, Ісусе Назаря́нине? Ти прийшов погубити нас? Знаю Тебе, хто Ти — Святий Божий! Та Ісус заборонив йому, сказавши: Замовчи і вийди з нього! І нечистий дух затряс ним і, скрикнувши гучним голосом, вийшов з нього. І всі були вражені, так що питали один одного: Що це таке? Що це за нове вчення, що Він із владою наказує навіть нечистим духам і вони слухаються Його? І чутка про Нього відразу розійшлася по всій околиці Галілеї. Вийшовши з синагоги, вони відразу прийшли з Яковом та Іоаном в дім Симона й Андрія. Симонова ж теща лежала в гарячці, і Йому відразу кажуть про неї. Він підійшов, узяв її за руку й підвів її — і гарячка відразу залишила її, і вона стала прислуговувати їм. А коли настав вечір, як зайшло сонце, вели до Нього всіх хворих і біснуватих; і все місто зібралося біля дверей. І Він зцілив багатьох хворих на різні хвороби, і вигнав багатьох бісів, і не дозволяв бісам говорити, бо вони знали Його. І, вставши дуже рано, ще затемна, вийшов і пішов у пустельне місце, і там молився. Симон і ті, що були з ним, поспішили за Ним і, знайшовши Його, кажуть Йому: Усі шукають Тебе. Та Він сказав їм: Ходімо в сусідні села, щоб і там Мені проповідувати, бо для цього Я й прийшов. І Він проповідував у їхніх синагогах по всій Галілеї і виганяв бісів. Приходить до Нього прокажений і, падаючи перед Ним на коліна, благає Його, кажучи Йому: Якщо Ти схочеш, Ти можеш мене очистити. Ісус, зжалившись, простягнув руку, доторкнувся до нього й каже йому: Хочу, очисться! Як тільки Він це сказав, проказа відразу зійшла з нього, і він очистився. І Він суворо наказав йому й відразу відіслав його, сказавши йому: Дивись, нікому нічого не кажи, а піди покажися священнику і принеси за своє очищення те, що наказав Мойсей, для свідчення їм. А той пішов і почав багато розголошувати й розповідати про цю подію, так що Iсус вже не міг відкрито ввійти в місто, а пробува́в поза ним у пустельних місцях; і до Нього звідусюди приходили люди. Через декілька днів Iсус зновуприйшов у Капернаум, і розійшлася чутка, що Він у домі. Відразу ж зібралося багато людей, так що вже не було місця навіть біля дверей, і Він говорив їм слово. І ось приходять до Нього з паралізованим, якого несли четверо, і, не маючи змоги наблизитись до Нього через багатолюдність, розкрили дах над тим місцем, де Він був, і, прокопавши його, спустили постіль, на якій лежав паралізований. Ісус, побачивши їхню віру, каже паралізованому: Сину, прощаються тобі твої гріхи. А там сиділи деякі з книжників і міркували у своїх серцях: Що за такі богохульства Він говорить? Хто може прощати гріхи, крім одного Бога? Ісус, відразу зрозумівши Своїм Духом, що вони так міркують у собі, сказав їм: Чому ви таке міркуєте у своїх серцях? Що легше: сказати паралізованому: Прощаються тобі гріхи, — чи сказати: Устань, візьми свою постіль і ходи? Та щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи, — каже паралізованому, — кажу тобі: Устань, візьми свою постіль і йди додому. І той відразу встав, узяв постіль і вийшов перед усіма, так що всі дивувалися й прославляли Бога, кажучи: Ми ніколи такого не бачили. А Iсус знову пішов до моря; і всі люди йшли до Нього, і Він навчав їх. Проходячи, Він побачив Левія Алфеєвого, що сидів на митниці, і каже йому: Іди за Мною. І той устав і пішов за Ним. І коли Ісус возлежав у його домі, то багато митників і грішників возлежало з Ним і Його учнями (бо їх було багато і вони ходили за Ним). А книжники й фарисеї, побачивши, що Він їсть із митниками й грішниками, сказали Його учням: Чому Він їсть і п’є з митниками й грішниками? Почувши це, Ісус сказав їм: Не здорові потребують лікаря, а хворі. Я прийшов закликати не праведників, а грішників до покаяння. Учні Іоана й фарисеїв постилися. Вони приходять і кажуть Йому: Чому учні Іоана й фарисеїв постяться, а Твої учні не постяться? Ісус сказав їм: Хіба можуть поститись весільні гості, поки з ними молодий? Доки з ними молодий, вони не можуть поститися. Та настануть дні, коли забереться від них молодий, і тоді вони будуть поститися в ті дні. Ніхто не пришиває латки з нової тканини до старого одягу, інакше нова латка відірветься від старого, і дірка стане ще гіршою. І ніхто не наливає нове вино в старі бурдюки, інакше нове вино прорве бурдюки — і вино витече, і бурдюки пропадуть; а нове вино слід наливати в нові бурдюки. Якось Він проходив у суботу через ниви, і дорогою Його учні почали зривати колоски. Фарисеї ж сказали Йому: Дивись! Чому вони роблять у суботу те, чого не можна? Він сказав їм: Хіба ви ніколи не читали, що зробив Давид, коли мав потребу і зголоднів сам і ті, що були з ним? Як за первосвященника Авіафара він увійшов у дім Божий, і з’їв хліби покладання, які не можна було їсти нікому, крім священників, і дав і тим, що були з ним? І сказав їм: Субота створена для людини, а не людина для суботи. Тому Син Людський є Господом і суботи. І знову Iсус увійшов у синагогу, а там був чоловік з усохлою рукою. А за Ним стежили, чи не зцілить його в суботу, щоб звинуватити Його. Він каже чоловіку з усохлою рукою: Стань посередині. А їм каже: У суботу можна робити добро чи робити зло? врятувати життя чи погубити? Вони ж мовчали. Оглянувши їх із гнівом, засмучений закам’янілістю їхніх сердець, Він каже тому чоловіку: Простягни свою руку! Той простягнув, і його рука стала здорова, як і інша. Фарисеї ж вийшли й відразу стали змовлятися з іродіанами проти Нього, щоб погубити Його. А Ісус пішов зі Своїми учнями до моря; і за Ним пішло багато народу з Галілеї, з Іудеї, з Єрусалима, з Ідумеї, Зайордання, і ті, що в околицях Тира й Сидона, — багато народу, почувши про все, що Він робить, прийшло до Нього. І Він сказав Своїм учням тримати для Нього напоготові човен через багатолюдність, щоб вони не тіснили Його. Бо Він зцілив багатьох, тому всі, хто мав недуги, тиснулися до Нього, щоб доторкнутися до Нього. І нечисті духи, коли бачили Його, падали перед Ним і кричали: Ти Син Божий! Та Він суворо забороняв їм розголошувати про Нього. Зійшовши на гору, Він покликав до Себе тих, кого Сам хотів, і вони прийшли до Нього. І призначив Дванадцятьох, щоб вони були з Ним і щоб посилати їх проповідувати і мати владу зціляти від хвороб і виганяти бісів: Симона, якому дав ім’я Петро, Якова Зеведеєвого та Іоана, брата Якова, яким дав ім’я Воанергес, тобто «сини грому», Андрія, Филипа, Варфоломія, Матвія, Хому, Якова Алфеєвого, Фадея, Симона Кананіта та Іуду Іскаріота, який і зрадив Його. Приходять вони в дім, і знову зібрався народ, так що вони не могли й поїсти хліба. Почувши про це, Його рідні пішли взяти Його, бо казали: Він не при Собі. А книжники, що прийшли з Єрусалима, казали: У Ньому Веєльзевул, — і: Він виганяє бісів силою князя бісів. Покликавши їх, Він почав говорити до них притчами: Як сатана може виганяти сатану? Якщо царство розділиться в собі, то не може встояти те царство. І якщо дім розділиться в собі, то не може встояти той дім. І якщо сатана повстав проти себе й розділився, то не може встояти, а йому прийшов кінець. Ніхто не може ввійти в дім сильного й пограбувати його майно, якщо спочатку не зв’яже сильного; а тоді пограбує його дім. Істинно вам кажу: усі гріхи проcтяться синам людським і хуління, якими вони тільки похулять, а хто похулить Святого Духа, тому не буде прощення повік, але він підлягає вічному засудженню. Це Він сказав, бо вони казали: У Ньому нечистий дух. Тоді прийшли Його брати і Його мати і, стоячи надворі, послали до Нього покликати Його. А навколо Нього сидів народ. І Йому сказали: Он Твоя мати й Твої брати надворі питають Тебе. Він сказав їм у відповідь: Хто Моя мати й Мої брати? І, оглянувши тих, що сиділи навколо Нього, сказав: Ось Моя мати й Мої брати. Бо хто виконує волю Божу, той Мені брат, і сестра, і мати. І знову Iсус почав навчати біля моря; і зібралося до Нього багато народу, так що Він сів у човен і сидів у ньому на морі, а весь народ був на березі біля моря. І багато навчав їх притчами і казав їм у Своєму навчанні: Слухайте: ось вийшов сіяч сіяти. І коли сіяв, одне впало край дороги, і прилетіли пташки небесні і поклювали його. Інше впало на кам’янистий грунт, де було небагато землі, і відразу проросло, бо земля була неглибока. Коли ж зійшло сонце, було обпалене і, не маючи кореня, засохло. Ще інше впало в терен, і терен виріс і заглушив його, і воно не дало плоду. Ще інше впало в добрий грунт і дало плід, що ріс і зростав, і принесло яке тридцять, яке шістдесят, а яке сто. І сказав їм: Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає! Коли Він залишився на самоті, ті, що оточували Його, разом із Дванадцятьма запитали Його про цю притчу. Він сказав їм: Вам дано пізнати таємницю Царства Божого, а тим, зовнішнім, усе говориться притчами, щоб вони дивились-дивились — і не бачили, слухали-слухали — і не розуміли, щоб не навернулись і їм не простилися гріхи. І сказав їм: Ви не розумієте цієї притчі? Як же ви зрозумієте всі інші притчі? Сіяч сіє слово. Те, що край дороги, де сіється слово, означає тих, до кого, коли почують, відразу приходить сатана і викрадає слово, посіяне в їхніх серцях. Так само й посіяне на кам’янистому грунті означає тих, які, коли почують слово, відразу з радістю приймають його, та не мають в собі кореня і недовговічні; потім, коли настають утиски чи гоніння за слово, відразу спокушаються. А посіяне в терен означає тих, які чують слово, але турботи цього світу, оманливість багатства та бажання інших речей, входячи в них, заглушають слово, і воно стає безплідним. Посіяне ж у добрий грунт означає тих, які чують слово й приймають його, і приносять плід які тридцять, які шістдесят, а які сто. І сказав їм: Хіба для того приносять світильник, щоб поставити під посудиною чи під ліжком? Чи не для того, щоб поставити на підставці? Бо немає нічого таємного, що не стало б явним, і немає нічого схованого, що не вийшло б назовні. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає! І сказав їм: Дивіться за тим, що́ чуєте: якою мірою міряєте, такою й вам буде відміряно, і буде додано вам, що слухаєте. Бо хто має, тому буде дано ще, а хто не має, у того буде забрано й те, що має. І сказав: Царство Боже подібне до того, як коли людина кине в землю насіння, і чи спить, чи встає, вночі чи вдень, насіння сходить і росте, а як — сама не знає. Бо земля приносить плід сама по собі: спочатку стебло, потім колос, потім у колосі налите зерно. Коли ж плід дозріє, відразу посилає серп, бо настали жнива. І сказав: До чого уподібнимо Царство Боже чи якою притчею пояснимо його? Воно як гірчичне зерно, яке, коли сіється в землю, є найменшим з усього насіння на землі, а коли посіється, виростає і стає найбільшою з усіх городніх рослин, і пускає великі гілки, так що в її тіні можуть гніздитися пташки небесні. І багатьма такими притчами говорив до них слово, скільки вони могли слухати, і без притчі не говорив до них, а Своїм учням пояснював усе наодинці. У той же день, коли настав вечір, Він сказав їм: Перепливімо на той бік. І вони, залишивши народ, взяли Його з собою, як Він і був, у човні. З Ним були й інші човни. І піднялася велика буря: хвилі били в човен так, що він уже наповнювався водою. А Він спав на кормі на подушці. Учні будять Його й кажуть Йому: Учителю, невже Тобі байдуже, що ми гинемо? Він устав, заборонив вітру і сказав морю: Замовкни, стихни! І вітер ущух, і настала велика тиша. І сказав їм: Чому ви такі боязкі? Як це у вас немає віри? І вони дуже сильно злякались і казали один одному: Хто ж це такий, що і вітер, і море слухаються Його? Припливли вони на той бік моря в Гадаринську землю. І коли Iсус вийшов із човна, відразу назустріч Йому вийшов з гробниць чоловік, одержимий нечистим духом. Він жив у гробницях, і ніхто не міг зв’язати його навіть ланцюгами. Бо багато разів зв’язували його кайданами й ланцюгами, та він розривав ланцюги й розбивав кайдани, і ніхто не мав сили приборкати його. Вночі і вдень, у горах і в гробницях він завжди кричав і нівечив себе камінням. Побачивши Ісуса здаля, він прибіг, і поклонився Йому, і закричав гучним голосом: Що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Заклинаю Тебе Богом: не муч мене! (Бо Iсус сказав йому: Вийди, нечистий духу, з цього чоловіка!). Iсус запитав його: Як тебе звати? Той сказав у відповідь: Мене звати Легіон, бо нас багато. І дуже благав Його, щоб не висилав їх із тієї землі. А там біля гір паслося велике стадо свиней. І всі біси попросили Його: Пошли нас у свиней, щоб ми ввійшли в них. Ісус відразу дозволив їм, і нечисті духи вийшли і ввійшли у свиней, і стадо кинулося з кручі в море (а їх було близько двох тисяч) і потонуло в морі. Свинопаси ж утекли й розповіли про це в місті і в селах, і люди вийшли подивитися, що сталося. Приходять вони до Ісуса і бачать, що біснуватий, в якому був легіон, сидить, одягнений і при своєму розумі; і злякалися. Очевидці ж розповіли їм про те, як це сталося з біснуватим, і про свиней. І вони почали благати Його піти з їхніх меж. Коли Він сів у човен, то колишній біснуватий став благати Його, щоб бути з Ним. Та Ісус не дозволив йому, а сказав йому: Іди до своїх додому і розкажи їм, скільки Господь для тебе зробив і як над тобою змилувався. Той пішов і почав розголошувати в Десятимісті, скільки зробив для нього Ісус; і всі дивувалися. Коли Ісус переплив човном назад на той бік, зібралося до Нього багато народу (а Він був біля моря). І ось приходить один з начальників синагоги на ім’я Яір, і, побачивши Його, падає Йому в ноги, і сильно благає Його: Моя донечка при смерті. Якби Ти прийшов і поклав на неї руки, щоб вона одужала й жила! І Iсус пішов з ним. А за Ним ішло багато народу й тіснило Його. І ось одна жінка, у якої дванадцять років була кровотеча і яка чимало настраждалася від багатьох лікарів, витратила все, що мала, і їй стало не краще, а навпаки гірше, почувши про Ісуса, підійшла ззаду в натовпі й доторкнулася до Його одягу (бо казала в собі: Якщо тільки доторкнуся до Його одягу — одужаю), і в неї відразу висохло джерело крові, і вона відчула в тілі, що одужала від цієї недуги. Ісус, відразу відчувши в Собі, що з Нього вийшла сила, обернувся в натовпі й сказав: Хто доторкнувся до Мого одягу? Його учні сказали Йому: Ти ж бачиш, що Тебе тіснить народ, і кажеш: Хто доторкнувся до Мене? А Він дивився навколо, щоб побачити ту, яка це зробила. Жінка, знаючи, що сталося з нею, зі страхом і тремтінням підійшла, упала перед Ним і розказала Йому всю правду. Та Він сказав їй: Дочко, твоя віра уздоровила тебе. Іди з миром і будь здоровою від своєї недуги. Ще Він говорив, як приходять від начальника синагоги і кажуть: Твоя дочка померла. Навіщо ще турбувати Учителя? Та Ісус, почувши сказані слова, відразу сказав начальнику синагоги: Не бійся, тільки вір. І не дозволив нікому піти з Собою, крім Петра, Якова та Іоана, брата Якова. Приходить Він у дім начальника синагоги і бачить сум’яття і тих, що сильно плакали й голосили. І, увійшовши, сказав їм: Що за сум’яття і чому ви плачете? Дівчинка не померла, а спить. І вони сміялися з Нього. А Він, виславши всіх, узяв з Собою батька і матір дівчинки і тих, що були з Ним, і ввійшов туди, де лежала дівчинка. І, взявши дівчинку за руку, сказав їй: Таліфа, кумі! (що в перекладі означає: Дівчинко, кажу тобі: Устань!). І дівчинка відразу встала і почала ходити (бо їй було дванадцять років). І всі були надзвичайно вражені. І Він суворо наказав їм, щоб ніхто про це не дізнався, і сказав, щоб дали їй їсти. Звідти Iсус вийшов і прийшов на Свою батьківщину, і з Ним прийшли Його учні. Коли настала субота, Він почав навчати в синагозі, і багато хто, слухаючи, дивувався й казав: Звідки це в Нього? І що за мудрість дана Йому, що Його руками чиняться такі чудеса? Хіба Він не тесля, син Марії, брат Якова, Іосії, Іуди й Симона? І хіба не тут, серед нас, Його сестри? І вони спокушалися через Нього. Та Ісус сказав їм: Не буває пророк без пошани, хіба що на своїй батьківщині, серед рідних та в своєму домі. І не міг учинити там ніякого чуда, а тільки зцілив небагатьох хворих, поклавши на них руки. І дивувався їхньому невір’ю. І ходив по навколишніх селах і навчав. Покликавши Дванадцятьох, Він почав посилати їх по двоє, даючи їм владу над нечистими духами. І наказав їм нічого не брати в дорогу, крім однієї палиці: ні торби, ні хліба, ні грошей у поясі, — а бути взутими в сандалі, і не одягати двох сорочок. І сказав їм: Де тільки ввійдете в дім, там залишайтеся, поки не вийдете звідти. А якщо хтось не прийме вас і не буде слухати вас, то, виходячи звідти, обтрусіть пил зі своїх ніг для свідчення проти них. Істинно вам кажу: легше буде Содому й Гоморрі в день суду, ніж тому місту. Вони пішли і проповідували, щоб усі покаялися; і виганяли багатьох бісів, і мазали оливою багатьох хворих і зціляли. Почув цар Ірод про Iсуса (бо Його ім’я стало відомим) і сказав: Це Іоан Хреститель воскрес із мертвих, і тому діють у ньому чудодійні сили. Інші казали: Це Ілля, — ще інші казали: Це пророк або як один із пророків. Ірод же, почувши про Нього, сказав: Це Іоан, якому я відтяв голову; він воскрес із мертвих. Бо цей Ірод, пославши, схопив Іоана і зв’язав його у в’язниці через Іродіаду, дружину свого брата Филипа, тому що той одружився на ній. Бо Іоан казав Іроду: Не можна тобі мати дружину твого брата. Іродіада ж таїла на нього злобу і хотіла вбити його, та не могла. Бо Ірод боявся Іоана, знаючи, що він чоловік праведний і святий, і беріг його; і, послухавши його, багато чого робив, і слухав його з задоволенням. І ось настав слушний день, коли Ірод на свій день народження влаштував бенкет для своїх вельмож, воєначальників та галілейської знаті. І коли дочка тієї Іродіади ввійшла, станцювала й догодила Іроду й тим, що возлежали з ним, цар сказав дівчині: Проси в мене, що тільки хочеш, і я дам тобі. І поклявся їй: Що тільки попросиш, я дам тобі, навіть до половини свого царства. Вона вийшла й сказала своїй матері: Що мені попросити? Та сказала: Голову Іоана Хрестителя. Вона відразу ввійшла з поспіхом до царя й попросила: Хочу, щоб ти зараз же дав мені на блюді голову Іоана Хрестителя. Цар дуже засмутився, та ради клятви й тих, що возлежали з ним, не захотів відмовити їй. І, відразу пославши охоронця, цар наказав принести голову Iоана. Той пішов, відтяв йому голову у в’язниці, і приніс його голову на блюді, і дав її дівчині, а дівчина віддала її своїй матері. Почувши про це, його учні прийшли, взяли його тіло і поклали його в гробниці. Апостоли ж зібралися до Ісуса і розповіли Йому про все, що зробили і чому навчали. І Він сказав їм: Підіть ви одні в пустельне місце і трохи відпочиньте (бо приходило й відходило багато народу, і їм нíколи було й поїсти). І вони відпливли човном у пустельне місце одні. Люди побачили, як вони відпливали, і багато хто впізнав Його, і з усіх міст побігли туди берегом, випередили їх і зібралися до Нього. Ісус, вийшовши, побачив багато людей і зжалився над ними, бо вони були як вівці без пастуха; і почав багато навчати їх. А коли час був уже пізній, підійшли до Нього Його учні й кажуть: Місце тут пустельне, а час уже пізній. Відпусти їх, хай підуть у навколишні хутори й села і куплять собі хліба, бо їм нíчого їсти. Та Він сказав їм у відповідь: Ви дайте їм їсти. Вони кажуть Йому: Чи не піти нам купити на двісті динаріїв хліба і дати їм їсти? Він каже їм: Скільки хлібин у вас є? Підіть подивіться. Вони дізналися й кажуть: П’ять, і дві рибини. Тоді Він наказав їм розсадити всіх групами на зеленій траві, і вони возлягли рядами по сто й по п’ятдесят. Він узяв п’ять хлібин і дві рибини, звів погляд на небо, благословив, розламав хлібини й став роздавати Своїм учням, щоб вони подали народу; і на всіх розділив дві рибини. І всі їли, і наїлися, і ще набрали шматків хліба й риби дванадцять повних кошиків. А тих, що їли хліб, було близько п’яти тисяч чоловіків. І відразу Iсус змусив Своїх учнів сісти в човен і пливти раніше за Нього на той бік у Віфсаїду, поки Сам відпускатиме народ. Попрощавшись із ними, Він пішов на гору помолитись. Настав вечір, човен був уже на середині моря, а Він був Сам-один на суші. Побачивши, як вони мучаться від веслування (бо дув зустрічний їм вітер), близько четвертої сторожі ночі Він підійшов до них, ідучи по морю, і хотів було минути їх. Вони ж, побачивши, що Він іде по морю, подумали, що це привид, і закричали (бо всі побачили Його і стривожились). Та Він відразу заговорив з ними і сказав їм: Підбадьортесь! Це Я, не бійтесь! І сів до них у човен, і вітер ущух. І вони були дуже сильно вражені в собі й здивовані, бо не зрозуміли чуда над хлібинами, тому що їхнє серце було закам’янілим. Перепливши на той бік, вони прибули в землю Генісаретську, і причалили. Коли вони вийшли з човна, люди відразу впізнали Його, оббігли всю ту околицю й почали приносити на постелях хворих туди, де, як чули, Він був. І куди б Він не приходив: у села, чи міста, чи хутори — люди клали хворих на площах і благали Його, щоб ті доторкнулись бодай до краю Його одягу; і всі, хто доторкався до Нього, — одужували. Зібралися до Нього фарисеї і деякі з книжників, що прийшли з Єрусалима, і, побачивши, що деякі з Його учнів їли хліб нечистими, тобто немитими, руками, стали дорікати. Бо фарисеї і всі іудеї, тримаючись передання предків, не їдять, не помивши ретельно рук. І, прийшовши з ринку, не їдять, не обмившись. Є багато чого й іншого, що вони прийняли й тримаються: обмивання чаш, глеків, казанів, ліжок. Потім фарисеї й книжники питають Його: Чому Твої учні не живуть за переданням предків, а їдять хліб немитими руками? Він же сказав їм у відповідь: Добре прорік про вас, лицемірів, Ісая, як написано: Цей народ шанує Мене вустами, та його серце далеке від Мене. Та даремно шанує Мене, навчаючи вченням — людським заповідям. Бо ви, залишивши заповідь Божу, тримаєтесь людського передання: обмивання глеків і чаш; і багато іншого, тому подібного, ви робите. І сказав їм: Гарно ви відкидаєте заповідь Божу, щоб дотриматися свого передання! Бо Мойсей сказав: «Шануй свого батька і свою матір», — і: «Хто злословить батька чи матір, того слід покарати смертю», — а ви кажете: Якщо людина скаже батьку чи матері: Корван (тобто дар Богу) те, чим ти від мене скористався б, — то ви вже не дозволяєте їй щось зробити для свого батька чи своєї матері, тим самим скасовуючи слово Боже своїм переданням, яке ви передали; і багато тому подібного ви робите. Підізвавши весь народ, Він сказав йому: Слухайте Мене всі й розумійте. Немає поза людиною нічого, що, входячи в неї, може осквернити її, але що виходить з неї, те оскверняє людину. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає! Коли Він пішов від народу в дім, Його учні запитали Його про цю притчу. Він сказав їм: І ви такі нетямущі? Не розумієте, що все, що входить у людину ззовні, не може осквернити її? Тому що входить не в серце, а в шлунок, і виходить у вбиральню, так очищаючи всяку їжу. І сказав: Що виходить з людини, те оскверняє людину. Бо зсередини, з серця людського, виходять злі думки, перелюби, блуд, убивства, крадіжки, користолюбство, нечестя, обман, розпуста, заздрісні очі, лихослів’я, гордість, безумство — усе це зло виходить зсередини і оскверняє людину. Вирушивши звідти, Він пішов у межі Тира й Сидона і, увійшовши в дім, не хотів, щоб хтось дізнався про це, але не міг утаїтися. Бо одна жінка, дочка якої була одержима нечистим духом, почула про Нього, прийшла, упала Йому в ноги (а ця жінка була язичницею, родом сирофінікійка) і стала просити Його, щоб Він вигнав біса з її дочки. Ісус же сказав їй: Дай спочатку наїстися дітям, бо недобре взяти хліб у дітей і кинути собакам. Вона ж сказала Йому у відповідь: Так, Господи, але ж і собаки їдять під столом крихти від дітей. Він сказав їй: За ці слова йди: біс вийшов із твоєї дочки. Прийшовши додому, вона побачила, що біс вийшов і дочка лежить у ліжку. Вийшовши з меж Тира й Сидона, Iсус знову пішов до Галілейського моря через межі Десятимістя. І ось приводять до Нього глухого недоріку і благають Його покласти на нього руку. Він, відвівши його одного від народу, уклав Свої пальці в його вуха, плюнув, доторкнувся до його язика, і, звівши погляд на небо, зітхнув, і сказав йому: Еффафа! (тобто: Відкрийся!). І в нього відразу відкрилися вуха і розв’язалися пута язика, і він став говорити чітко. І Він наказав їм, щоб нікому не говорили про це; та скільки Він не наказував їм, вони ще більше розголошували. І, надзвичайно дивуючись, казали: Усе добре зробив: і глухим дає слух, і німим — мову. У ті дні, коли було дуже багато людей і їм нíчого було їсти, Ісус підізвав Своїх учнів і сказав їм: Жаль Мені цих людей, бо вони вже три дні знаходяться зі Мною і їм нíчого їсти. Якщо ж відпущу їх додому голодними, вони ослабнуть у дорозі, бо деякі з них прийшли здалека. Його учні відповіли Йому: Як зможе хтось тут у пустелі нагодувати їх хлібом? Він запитав їх: Скільки хлібин у вас є? Вони сказали: Сім. Тоді Він наказав людям возлягти на землю, і, взявши сім хлібин і віддавши подяку, розламав їх, і став роздавати Своїм учням, щоб вони подали; і ті подали людям. Було в них і кілька рибин, і Він благословив та сказав подати і їх. І всі їли, і наїлися, і ще набрали сім кошиків шматків, що залишилися. А тих, що їли, було близько чотирьох тисяч. Він відпустив їх, і відразу сів зі Своїми учнями в човен, і приплив в околиці Далмануфи. І ось прийшли фарисеї, і почали сперечатися з Ним, і, спокушаючи Його, вимагали від Нього знамення з неба. Та Він, глибоко зітхнувши у Своєму дусі, сказав: Чому цей рід вимагає знамення? Істинно вам кажу: не дасться цьому роду знамення. І, залишивши їх, знову сів у човен і відплив на той бік. Учні ж забули взяти хліба і мали з собою в човні лише одну хлібину. А Iсус наказував їм: Дивіться, стережіться закваски фарисейської і закваски Іродової. Вони ж почали міркувати між собою, кажучи: Це ж у нас хліба немає. Ісус, зрозумівши це, каже їм: Чому ви міркуєте, що у вас хліба немає? Ви ще не бачите й не розумієте? У вас ще закам’янілі серця? Маючи очі, не бачите? І маючи вуха, не чуєте? І не пам’ятаєте? Коли Я розламав п’ять хлібин для п’яти тисяч, скільки повних кошиків шматків ви зібрали? Вони кажуть Йому: Дванадцять. — А коли сім хлібин для чотирьох тисяч, скільки повних кошиків шматків ви зібрали? Вони сказали: Сім. Він сказав їм: Як же ви не розумієте? Припливає Він у Віфсаїду, і ось приводять до Нього сліпого й просять Його, щоб Він доторкнувся до нього. Він, узявши сліпого за руку, вивів його із села і, плюнувши на його очі, поклав на нього руки й запитав його, чи щось бачить. Той подивився й сказав: Бачу перехожих людей, як дерева. Потім Він знову поклав руки на його очі і звелів йому подивитися, і той одужав і став бачити всіх чітко. І Він послав його додому, сказавши: У село не заходь і нікому в селі не розказуй. І пішов Ісус зі Своїми учнями в се́ла Кесарії Филипової і дорогою запитав Своїх учнів: За кого вважають Мене люди? Вони відповіли: За Іоана Хрестителя, інші за Іллю, а ще інші — за одного з пророків. Він каже їм: А ви за кого вважаєте Мене? Петро сказав Йому у відповідь: Ти Христос. І Він суворо наказав їм, щоб нікому не розказували про Нього. І почав навчати їх, що Син Людський має багато постраждати, і бути відкинутим старійшинами, первосвященниками й книжниками, і бути вбитим, і на третій день воскреснути. І говорив ці слова відкрито. Петро ж, відвівши Його, почав докоряти Йому. Та Він, обернувшись і подивившись на Своїх учнів, докорив Петру, сказавши: Відійди від Мене, сатано, бо ти думаєш не про Боже, а про людське! І, підізвавши народ та Своїх учнів, сказав їм: Хто хоче піти за Мною, хай зречеться себе, візьме свій хрест і йде за Мною. Бо хто хоче зберегти своє життя, той втратить його, а хто втратить своє життя ради Мене і Євангелія, той збереже його. Бо яка буде користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а свою душу втратить? Чи що дасть людина взамін за свою душу? Бо хто посоромиться Мене й Моїх слів у цьому перелюбному й грішному роді, того посоромиться й Син Людський, коли прийде у славі Свого Отця зі святими ангелами. І сказав їм: Істинно вам кажу: деякі з тих, що стоять тут, не скуштують смерті, доки не побачать Царства Божого, що прийшло в силі. А через шість днів Ісус узяв Петра, Якова та Іоана, вивів їх одних окремо на високу гору і преобразився перед ними: його одяг став блискучим, дуже білим, мов сніг, як на землі не може вибілити сукновал. І з’явився їм Ілля з Мойсеєм, і вони розмовляли з Ісусом. Петро, заговоривши, сказав Ісусу: Равві, нам добре тут бути. Давай ми зробимо три намети: один Тобі, один Мойсею і один Іллі (бо не знав, що сказати, тому що вони були налякані). І з’явилася хмара й отінила їх, і пролунав голос із хмари: Це Син Мій улюблений; Його слухайте! Раптом вони подивились навколо і вже нікого не побачили з собою, крім одного Ісуса. Коли ж вони спускалися з гори, Він наказав їм, щоб нікому не розповідали про те, що бачили, поки Син Людський не воскресне з мертвих. І вони утримали ці слова при собі, розмірковуючи між собою, що значить «воскреснути з мертвих». І запитали Його: Чому книжники кажуть, що спочатку має прийти Ілля? Він сказав їм у відповідь: Справді, спочатку прийде Ілля і все відновить. А як тоді про Сина Людського написано, що Він має багато постраждати і бути зневаженим? Та кажу вам, що Ілля вже приходив, і з ним зробили все, що хотіли, як написано про нього. Прийшовши до решти учнів, Iсус побачив навколо них багато народу й книжників, які сперечалися з ними. І відразу весь народ, побачивши Його, дуже здивувався і, підбігаючи, став вітати Його. Він запитав книжників: Про що ви сперечаєтеся з ними? Один з народу сказав у відповідь: Учителю, я привів до Тебе свого сина, одержимого німим духом. Де тільки схопить його, кидає його на землю, і той пускає піну, скрегоче зубами й ціпеніє. Я казав Твоїм учням, щоб вигнали його, та вони не змогли. Iсус сказав йому у відповідь: О, роде невіруючий! Доки Я буду з вами? Доки Я буду терпіти вас? Приведіть його до Мене! І його привели до Нього. Коли хлопець побачив Його, дух відразу затряс ним, і він упав на землю і почав качатися, пускаючи піну. Iсус запитав його батька: Як давно це сталося з ним? Той сказав: З дитинства. Дух багато разів кидав його і у вогонь, і у воду, щоб погубити його; але якщо можеш щось зробити, то зжалься над нами, допоможи нам. Ісус сказав йому: Якщо можеш повірити, то все можливо для того, хто вірить. І батько хлопця відразу вигукнув зі слізьми: Вірю, Господи, допоможи моєму невір’ю! Ісус, побачивши, що збігається народ, заборонив нечистому духу, сказавши йому: Духу німий і глухий! Наказую тобі: вийди з нього і більше не входь у нього! І дух, закричавши і сильно затрясши ним, вийшов, а хлопець став як мертвий, так що багато хто казав, що він помер. Та Ісус узяв його за руку і підвів його, і той устав. Коли Він увійшов у дім, Його учні запитали Його наодинці: Чому ми не могли вигнати його? Він сказав їм: Цей рід не може вийти інакше, як від молитви і по́сту. Пішовши звідти, вони проходили через Галілею, та Iсус не хотів, щоб хтось дізнався про це. Бо Він навчав Своїх учнів, кажучи їм: Син Людський буде виданий у руки людей, і вони вб’ють Його, та після того, як уб’ють, на третій день Він воскресне. Та вони не зрозуміли цих слів, а запитати Його боялись. Прийшов Він у Капернаум і, коли був у домі, запитав їх: Про що ви дорогою міркували між собою? Вони ж мовчали, бо дорогою сперечалися між собою, хто з них найбільший. Він сів, покликав Дванадцятьох і сказав їм: Хто хоче бути першим, нехай буде з усіх останнім і всім слугою. І, взявши дитину, поставив її посеред них, обняв її і сказав їм: Хто прийме одну таку дитину в Моє ім’я, той приймає Мене, а хто прийме Мене, той приймає не Мене, а Того, Хто Мене послав. Іоан сказав Йому у відповідь: Учителю, ми бачили чоловіка, який Твоїм іменем виганяє бісів, але з нами не ходить, і заборонили йому, бо він не ходить з нами. Та Ісус сказав: Не забороняйте йому, бо немає нікого, хто вчинить чудо Моїм іменем і зможе невдовзі злословити Мене. Бо хто не проти нас, той за нас. Бо хто напоїть вас чашею води в Моє ім’я, тому що ви Христові, істинно вам кажу: той не втратить своєї нагороди. А хто спокусить одного з цих малих, які вірують у Мене, тому було б краще, якби йому повісили на шию жорновий камінь і кинули в море. Якщо спокушає тебе твоя рука, відрубай її. Краще тобі ввійти в життя калікою, ніж з обома руками піти в геєну, у невгасимий вогонь, де їхній черв’як не вмирає і вогонь не згасає. І якщо спокушає тебе твоя нога, відрубай її. Краще тобі ввійти в життя кульгавим, ніж з обома ногами бути вкинутим у геєну, у невгасимий вогонь, де їхній черв’як не вмирає і вогонь не згасає. І якщо спокушає тебе твоє око, вирви його. Краще тобі ввійти в Царство Боже однооким, ніж з обома очима бути вкинутим у геєну вогненну, де їхній черв’як не вмирає і вогонь не згасає. Бо кожен буде посолений вогнем і кожна жертва буде посолена сіллю. Сіль — хороша річ, та якщо сіль стане несолоною, чим її приправити? Майте в собі сіль і майте між собою мир. Вирушивши звідти, Iсус прийшов у межі Іудеї по той бік Іордану; і знову зійшовся до Нього народ, і Він за Своїм звичаєм знову навчав його. І підійшли фарисеї і, спокушаючи Його, запитали: Чи можна чоловіку розлучатися з дружиною? Він сказав їм у відповідь: Що заповів вам Мойсей? Вони сказали: Мойсей дозволив написати розвідний лист і розлучитися. Ісус сказав їм у відповідь: То через ваше твердосердя Мойсей написав вам цю заповідь, а від початку творіння Бог створив їх чоловіком і жінкою. Тому залишить чоловік свого батька й матір і приліпиться до своєї дружини, і будуть двоє однією плоттю, так що вони вже не двоє, а одна плоть. Тому — що Бог поєднав, того людина хай не розлучає. У домі Його учні знову запитали Його про те ж саме. Він сказав їм: Хто розлучиться зі своєю дружиною і одружиться на іншій, той перелюбствує щодо неї. І якщо дружина розлучиться зі своїм чоловіком і вийде заміж за іншого, вона перелюбствує. Приводили до Нього дітей, щоб Він доторкнувся до них, та учні забороняли тим, що приводили. Побачивши це, Ісус обурився і сказав їм: Пустіть дітей приходити до Мене і не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже. Істинно вам кажу: хто не прийме Царства Божого, як дитя, той не ввійде в нього. І, обнявши їх, Він клав на них руки і благословляв їх. Коли Він вирушав у дорогу, підбіг один чоловік і, впавши перед Ним на коліна, запитав Його: Учителю добрий, що мені робити, щоб успадкувати вічне життя? Ісус сказав йому: Чому ти називаєш Мене добрим? Ніхто не добрий, крім одного Бога. Ти знаєш заповіді: Не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не лжесвідчи, не відбирай, шануй свого батька і матір. Той сказав Йому у відповідь: Учителю, усе це я виконав з юності. Ісус, поглянувши на нього, полюбив його і сказав йому: Одного тобі бракує: піди продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді приходь і, взявши хрест, іди за Мною. Він похмурнів від цих слів і відійшов засмученим, бо мав багато добра. Подивившись навколо, Ісус каже Своїм учням: Як важко тим, хто має багатство, увійти в Царство Боже. Учні були вражені Його словами, а Ісус, заговоривши, знову каже їм: Діти, як важко тим, хто надіється на багатство, увійти в Царство Боже. Легше верблюду пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже. Вони ще більше були вражені й казали один одному: Хто ж тоді може спастися? Та Ісус, поглянувши на них, каже: Людям це неможливо, але не Богу, бо Богу все можливо. Тут Петро почав казати Йому: Ось ми залишили все і пішли за Тобою. Ісус сказав у відповідь: Істинно вам кажу: немає нікого, хто залишив дім, чи братів, чи сестер, чи батька, чи матір, чи дружину, чи дітей, чи поля ради Мене і Євангелія і не отримає у стократ тепер, у цей час, серед гонінь, доми, братів, сестер, матерів, дітей і поля, а в майбутньому світі — вічне життя. Багато ж перших будуть останніми, а останніх — першими. Ішли вони дорогою в Єрусалим, і Ісус ішов попереду них, а вони, ідучи за Ним, були нажахані й налякані. І, знову взявши Дванадцятьох, Він почав говорити їм про те, що має статися з Ним: Ось ми йдемо в Єрусалим, і Син Людський буде виданий первосвященникам і книжникам, і вони засудять Його на смерть і видадуть Його язичникам, і ті будуть насміхатись над Ним, і бичувати Його, і плювати на Нього, і вб’ють Його, та на третій день Він воскресне. Тут підходять до Нього Яків та Іоан, сини Зеведея, і кажуть: Учителю, ми хочемо, щоб Ти зробив для нас те, про що ми попросимо. Він сказав їм: Що ви хочете, щоб Я зробив для вас? Вони сказали Йому: Дай нам сісти у Твоїй славі одному праворуч від Тебе, а одному ліворуч від Тебе. Та Ісус сказав їм: Ви не знаєте, що просите. Чи можете ви пити чашу, яку Я п’ю, і охреститися хрещенням, яким Я хрещуся? Вони сказали Йому: Можемо. Ісус сказав їм: Чашу, яку Я п’ю, ви будете пити, і хрещенням, яким Я хрещуся, ви будете хреститись, а сісти праворуч від Мене чи ліворуч від Мене не Мені давати, а це буде дано тим, кому приготовлено. Почувши це, десять інших учнів почали обурюватися на Якова та Іоана. Ісус же, підізвавши їх, сказав їм: Ви знаєте, що ті, які вважаються правителями язичників, панують над ними і їхні великі володарюють над ними. А серед вас нехай буде не так: а хто хоче бути великим серед вас, нехай буде вам слугою, і хто хоче бути першим серед вас, нехай буде всім рабом. Бо й Син Людський не для того прийшов, щоб Йому послужили, а щоб послужити й віддати Своє життя у викуп за багатьох. Приходять вони в Єрихон, і, коли Він виходив з Єрихона зі Своїми учнями й численним народом, сліпий Вартимей, син Тимея, сидів край дороги і просив милостиню. Почувши, що це Ісус Назаря́нин, він почав кричати: Ісусе, Сину Давидів, змилуйся наді мною! Багато хто змушував його замовчати, та він ще дужче кричав: Сину Давидів, змилуйся наді мною! Ісус зупинився й сказав, щоб його покликали. Кличуть сліпого і кажуть йому: Підбадьорся, уставай! Він кличе тебе. Той скинув із себе верхній одяг, устав і прийшов до Ісуса. Ісус, заговоривши, сказав йому: Що ти хочеш, щоб Я зробив для тебе? Сліпий сказав Йому: Раввуні, щоб я прозрів! Ісус сказав йому: Іди, твоя віра уздоровила тебе. І той відразу прозрів і пішов дорогою за Ісусом. Коли вони наблизилися до Єрусалима, до Віффагії і Віфанії, до Оливної гори, Iсус посилає двох Своїх учнів і каже їм: Підіть у село, що перед вами, і відразу при вході в нього знайдете прив’язане осля, на яке ніхто з людей не сідав; відв’яжіть його й приведіть. А якщо хтось скаже вам: Що це ви робите? — ви скажіть: Воно потрібне Господу, — і той відразу пошле його сюди. Вони пішли й знайшли осля, прив’язане біля дверей на вулиці, і відв’язали його. Деякі з тих, що стояли там, сказали їм: Що ви робите? Навіщо відв’язуєте осля? Вони сказали, як наказав їм Ісус, і ті відпустили їх. Вони привели осля до Ісуса і поклали на нього свій одяг, і Він сів на нього. Багато ж хто розстелив на дорозі свій одяг, а інші зрізали гілки з дерев і розстеляли їх на дорозі. А ті, що йшли попереду й позаду Iсуса, вигукували: Осанна! Благословенний Той, що йде в ім’я Господнє! Благословенне царство нашого отця Давида, що йде в ім’я Господнє! Осанна у вишніх! Ісус увійшов у Єрусалим і в Храм і, оглянувши все, пішов з Дванадцятьма у Віфанію, бо час був уже пізній. Наступного дня, коли вони вийшли з Віфанії, Він зголоднів. І, побачивши здаля смоковницю, вкриту листям, пішов подивитись, чи часом не знайде чогось на ній, та, підійшовши до неї, нічого не знайшов, крім листя, бо ще не була пора смокв. Ісус, заговоривши, сказав їй: Хай ніхто більше не з’їсть з тебе плоду повік! І Його учні те чули. Приходять вони в Єрусалим, і Ісус, увійшовши в Храм, почав виганяти тих, хто продавав і купував у Храмі, і столи міняльників грошей і лавки продавців голубів перекинув. І не дозволяв, щоб хтось проніс через Храм якусь річ. І навчав, кажучи їм: Хіба не написано: Мій дім буде названий домом молитви для всіх народів? А ви зробили з нього вертеп розбійників. Почули це книжники й первосвященники і стали шукати, як би погубити Його, бо боялися Його, тому що весь народ дивувався Його вченню. Коли ж настав вечір, Він вийшов з міста. Вранці, проходячи, вони побачили, що смоковниця всохла до кореня. Тут Петро, згадавши, каже Йому: Равві, дивись: смоковниця, яку Ти прокляв, усохла. Ісус сказав їм у відповідь: Майте віру в Бога. Бо істинно вам кажу: хто скаже цій горі: Зрушся і кинься в море, — і не засумнівається у своєму серці, а повірить, що сказане ним станеться, то буде йому, що б він не сказав. Тому кажу вам: усе, що тільки будете просити в молитві, вірте, що отримаєте, — і буде вам. І коли стоїте на молитві, прощайте, якщо маєте щось проти когось, щоб і ваш Небесний Отець простив вам ваші провини. Якщо ж не прощаєте, то й ваш Небесний Отець не простить ваших провин. Знову приходять вони в Єрусалим, і, коли Він ходив у Храмі, підійшли до Нього первосвященники, книжники й старійшини і сказали Йому: Якою владою Ти це робиш і хто дав Тобі таку владу це робити? Ісус сказав їм у відповідь: Запитаю і Я вас про одну річ; дайте Мені відповідь, і Я скажу вам, якою владою це роблю. Іоанове хрещення було з неба чи від людей? Дайте Мені відповідь. Вони ж міркували між собою, кажучи: Якщо скажемо: З неба, — Він скаже: Чому ж ви не повірили йому? — а якщо скажемо: Від людей, — вони боялися народу, бо всі вважали, що Іоан був справді пророком. І сказали Ісусу у відповідь: Не знаємо. Ісус сказав їм у відповідь: І Я не скажу вам, якою владою це роблю. І почав говорити до них притчами: Один чоловік посадив виноградник, обгородив його огорожею, викопав у ньому давильню, збудував вежу, здав його в оренду виноградарям, а сам поїхав в іншу країну. У свій час послав до виноградарів раба, щоб узяти від виноградарів плодів з виноградника. Та вони схопили його, побили й відіслали ні з чим. Він знову послав до них іншого раба, вони й тому розбили камінням голову і відіслали зганьбленим. Він знову послав ще іншого, вони й того вбили; і так багатьох інших, кого побили, а кого вбили. А як він мав ще єдиного сина, свого улюбленого, наостанку послав до них і його, кажучи: Мого сина вже посоромляться. Та ті виноградарі сказали один одному: Це спадкоємець. Ходімо вб’ємо його, і спадщина буде наша. І, схопивши його, убили й викинули з виноградника. Отже, що зробить господар виноградника? Він приїде і знищить виноградарів, а виноградник віддасть іншим. Хіба ви не читали цього місця Писання: Камінь, який відкинули будівничі, став наріжним каменем; це було від Господа, і воно дивне в наших очах? І вони хотіли схопити Його (бо зрозуміли, що Він розказав цю притчу про них), та побоялись народу, і, залишивши Його, пішли. Тоді вони підсилають до Нього деяких із фарисеїв та іродіан, щоб ті зловили Його на слові. Вони прийшли й кажуть Йому: Учителю, ми знаємо, що Ти правдивий і ні на кого не зважаєш, бо не дивишся на особу людини, але навчаєш шляху Божому по правді. Можна платити податок кесарю чи ні? Платити нам чи не платити? Він же, знаючи їхнє лицемірство, сказав їм: Що ви спокушаєте Мене? Принесіть Мені динарій, щоб Я подивився. І вони принесли. Він каже їм: Чиє це зображення й напис? Вони сказали Йому: Кесаря. Ісус сказав їм у відповідь: Віддавайте кесареве кесарю, а Боже — Богу. І вони дивувалися Йому. Тоді приходять до Нього садукеї, які кажуть, що нема воскресіння, і питають Його: Учителю, Мойсей написав нам: Якщо в когось помре брат і залишить після себе дружину, а дітей не залишить, то його брат хай візьме його дружину і дасть потомство своєму брату. Так от, було семеро братів. Перший узяв дружину і помер, не залишивши потомства. Другий узяв її і помер, і він не залишив потомства; так само й третій. Брали її всі семеро і не залишили потомства. Після всіх померла й жінка. Тож при воскресінні, коли вони воскреснуть, дружиною котрого з них вона буде? Адже семеро мали її за дружину. Ісус сказав їм у відповідь: Чи не тому ви помиляєтеся, що не знаєте ні Писання, ні сили Божої? Бо коли воскреснуть мертві, то не будуть ні женитися, ні виходити заміж, а будуть як ангели на небесах. А стосовно мертвих, що вони воскресають, хіба ви не читали в книзі Мойсея, у розповіді про кущ, як Бог сказав йому: Я — Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова? Бог не є Богом мертвих, а Богом живих, так що ви дуже помиляєтесь. Один з книжників, підійшовши й почувши, як вони сперечаються, і побачивши, що Він добре відповів їм, запитав Його: Яка заповідь з усіх найперша? Ісус відповів йому: Найперша з усіх заповідей — «Слухай, Ізраїлю! Господь, наш Бог, — Господь один. І люби Господа, свого Бога, усім своїм серцем, і всією своєю душею, і всім своїм розумом, і всією своєю силою». Це найперша заповідь. А друга, подібна до неї, — «Люби свого ближнього, як самого себе». Іншої, більшої від цих заповідей, немає. Книжник сказав Йому: Добре, Учителю! Правду Ти сказав, що Бог один і немає іншого, крім Нього, і що любити Його всім серцем, і всім розумом, і всією душею, і всією силою, і любити ближнього, як самого себе, є більше за всі цілопалення й жертви. Ісус, побачивши, що він відповів розумно, сказав йому: Ти недалеко від Царства Божого. І ніхто вже не наважувався питати Його. Продовжуючи навчати в Храмі, Ісус сказав: Як це книжники кажуть, що Христос є сином Давида? Адже сам Давид сказав Святим Духом: Сказав Господь моєму Господу: Сиди праворуч Мене, доки не покладу Твоїх ворогів підніжком для Твоїх ніг? Отже, сам Давид називає Його Господом, то як Він може бути його сином? І багато людей слухало Його з задоволенням. І Він казав їм у Своєму навчанні: Стережіться книжників, які люблять ходити в довгому одязі і люблять вітання на площах, перші місця в синагогах і перші місця на бенкетах, які поїдають доми вдів і напоказ довго моляться. Вони отримають тяжче засудження! Сівши навпроти скарбниці, Ісус дивився, як люди кладуть гроші в скарбницю. І багато заможних клали багато. Прийшла одна бідна вдова і поклала дві лепти, тобто кодрант. Підізвавши Своїх учнів, Він сказав їм: Істинно вам кажу: ця бідна вдова поклала більше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали зі свого достатку, а вона зі свого нестатку поклала все, що мала, — увесь свій прожиток. Коли Він виходив із Храму, один з Його учнів каже Йому: Учителю, дивись, які камені і які будівлі! Ісус сказав йому у відповідь: Бачиш оці великі будівлі? Не залишиться тут каменя на камені — усе буде зруйновано. Коли ж Він сидів на Оливній горі навпроти Храму, запитали Його наодинці Петро, Яків, Іоан і Андрій: Скажи нам, коли це буде і яка ознака, коли все це має здійснитись? Ісус у відповідь їм почав говорити: Стережіться, щоб хтось не ввів вас в оману, бо багато хто прийде під Моїм ім’ям і скаже: Це Я, — і багатьох введе в оману. Коли ж почуєте про війни й чутки про війни, не лякайтесь, бо це має статися; та це ще не кінець. Бо повстане народ на народ і царство на царство, і будуть землетруси в різних місцях, і буде голод і заворушення. Це початок мук. Ви ж стережіться, бо вас видаватимуть у суди, і битимуть у синагогах, і поведуть за Мене до правителів і царів для свідчення їм. І всім народам спочатку має бути проповідане Євангеліє. Коли ж вас поведуть видавати, не турбуйтеся наперед і не обдумуйте, що сказати, а що буде дано вам у той час, те й говоріть, бо не ви будете говорити, а Святий Дух. Видасть же на смерть брат брата і батько дитину, і діти повстануть на батьків і вб’ють їх. І всі будуть нена́видіти вас за Моє ім’я; хто ж витерпить до кінця — спасеться. Коли ж побачите мерзоту спустошення, провіщену пророком Даниїлом, яка стоїть, де не слід (хто читає, хай розуміє), тоді ті, що в Іудеї, хай тікають у гори; а хто на даху, хай не спускається в дім і не заходить узяти щось із дому; і хто на полі, хай не вертається назад узяти одяг. Горе в ті дні вагітним і тим, що годують грудьми! Моліться, щоб ваша втеча не сталася взимку. Бо в ті дні буде така скорбота, якої не було від початку творіння, яке створив Бог, і до цього часу, і якої більше не буде. І якби Господь не скоротив ті дні, то не спаслася б жодна плоть, та ради вибраних, яких Він вибрав, Він скоротив ті дні. Тоді, якщо хтось скаже вам: Ось тут Христос! — або: Он там! — не вірте. Бо постануть лжехристи й лжепророки і покажуть знамення й чудеса, щоб увести в оману, якщо можливо, і вибраних. Ви ж стережіться: ось Я сказав вам про все наперед. А в ті дні, після тієї скорботи, сонце затьмариться, і місяць не дасть свого світла, і зірки небесні будуть падати, і сили небесні затрясуться. І тоді побачать Сина Людського, що йтиме на хмарах із великою силою й славою. І тоді Він пошле Своїх ангелів і збере Своїх вибраних від чотирьох вітрів, від краю землі до краю неба. Від смоковниці засвойте притчу: коли в неї вже набухають гілки і розпускається листя, ви знаєте, що близько літо. Так і ви, коли побачите, що це стається, знайте, що вже близько, біля дверей. Істинно вам кажу: не мине цей рід, як все це станеться. Небо і земля минуть, а Мої слова не минуть. А про той день і час ніхто не знає: ні ангели небесні, ні Син, а тільки Отець. Стережіться, пильнуйте й моліться, бо не знаєте, коли час цей настане. Це як один чоловік, від’їжджаючи в іншу країну, залишив свій дім і дав своїм рабам владу і кожному своє діло, а придвернику наказав пильнувати. Тож пильнуйте, бо не знаєте, коли прийде господар дому: увечері, чи опівночі, чи у спів півнів, чи вранці; щоб, прийшовши зненацька, не застав вас сплячими. А що кажу вам, те кажу всім: Пильнуйте! Через два дні була Пасха й Опрісноки, і первосвященники й книжники шукали, як би підступом схопити Його і вбити. Але казали: Тільки не в свято, щоб не було заворушення в народі. Коли Він був у Віфанії в домі Симона прокаженого і возлежав, прийшла жінка з алебастровою пляшечкою чистого нардового дорогоцінного мира і, розбивши пляшечку, вилила миро Йому на голову. Деякі обурювалися між собою й казали: Навіщо таке марнування мира? Його ж можна було продати більше ніж за триста динаріїв і гроші роздати бідним! І вони сварили її. Та Ісус сказав: Облиште її, чого ви турбуєте її? Вона добре діло зробила для Мене. Бо бідних ви завжди матимете з собою і, коли схочете, зможете зробити їм добро, а Мене не завжди матимете. Вона зробила, що могла: заздалегідь помазала Моє тіло для поховання. Істинно вам кажу: де тільки буде проповідане це Євангеліє в усьому світі, буде розказано на пам’ять про неї і те, що вона зробила. Іуда ж Іскаріот, один з Дванадцятьох, пішов до первосвященників, щоб видати Його їм. Вони, почувши про це, зраділи й пообіцяли дати йому грошей, і він шукав, як би при нагоді видати Його. У перший день Опрісноків, коли заколювали пасху, Його учні кажуть Йому: Де Ти хочеш, щоб ми пішли й приготували Тобі їсти пасху? І Він посилає двох Своїх учнів і каже їм: Ідіть у місто, і вас зустріне чоловік, який нестиме глек з водою. Підіть за ним і, куди він увійде, скажіть господарю дому: Учитель каже: Де кімната, у якій Мені їсти пасху зі Своїми учнями? І він покаже вам велику горницю, застелену й готову: там і приготуйте для нас. Його учні пішли, прийшли в місто і знайшли все так, як Він сказав їм, і приготували пасху. Коли настав вечір, Він прийшов з Дванадцятьма. І коли вони возлежали і їли, Ісус сказав: Істинно вам кажу: один з вас, що їсть зі Мною, зрадить Мене. Вони почали сумувати й казати Йому один за одним: Невже я? — і інший: Невже я? Він сказав їм у відповідь: Один з Дванадцятьох, що вмочає зі Мною в миску. Утім, Син Людський відійде, як написано про Нього, та горе тій людині, яка зрадить Сина Людського. Краще було б тій людині не родитися. І коли вони їли, Ісус узяв хліб, благословив, розламав, роздав їм і сказав: Беріть, їжте; це Моє тіло. І, взявши чашу, віддав подяку і подав їм, і всі з неї пили. І сказав їм: Це Моя кров Нового Завіту, яка проливається за багатьох. Істинно вам кажу, що не буду вже пити плоду виноградної лози до того дня, коли буду пити його новим у Царстві Божому. І, заспівавши гімн, вони пішли на Оливну гору. І Ісус каже їм: Усі ви спокуситеся через Мене в цю ніч, бо написано: Уражу пастуха — і розбіжаться вівці. Та після Мого воскресіння Я піду перед вами в Галілею. Петро сказав Йому: Навіть якщо всі спокусяться, то я — ні. Ісус каже йому: Істинно тобі кажу: сьогодні, в цю ніч, перш ніж двічі заспіває півень, ти тричі зречешся Мене. Та він ще більше запевняв: Якщо мені треба буде й померти з Тобою, я не зречуся Тебе. Те саме казали й усі інші. Приходять вони на місце під назвою Гефсиманія, і Він каже Своїм учням: Посидьте тут, поки Я помолюся. І, взявши з Собою Петра, Якова та Іоана, почав жахатись і терзатися. І каже їм: Моя душа сумує смертельно; побудьте тут і попильнуйте. І, пройшовши трохи вперед, упав на землю й молився, щоб, якщо можливо, цей час обминув Його. І казав: Авва, Отче! Тобі все можливо. Пронеси цю чашу повз Мене! Але не що Я хочу, а що Ти. Приходить Він і бачить, що вони сплять, і каже Петру: Симоне, ти спиш? Невже ти не міг попильнувати однієї години? Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу; дух-то хоче, а плоть немічна. І знову відійшов і помолився, сказавши ті самі слова. Вернувшись, Він побачив, що вони знову сплять, бо в них обважніли очі, і вони не знали, що Йому відповісти. Приходить утретє й каже їм: Ви й далі спите і відпочиваєте? Досить! Прийшов час: ось Син Людський видається в руки грішників. Уставайте, ходімо; ось наблизився Мій зрадник. І відразу, ще Він говорив, прийшов Іуда, один із Дванадцятьох, і з ним багато народу з мечами й киями від первосвященників, книжників і старійшин. А Його зрадник дав їм знак, сказавши: Кого я поцілую, той і є Він; схопіть Його й пильно ведіть. І, прийшовши, відразу підійшов до Нього й сказав: Равві, Равві! — і поцілував Його. І вони наклали на Нього свої руки і схопили Його. А один із тих, що стояли поруч, витягнув меч, і вдарив раба первосвященника, і відтяв йому вухо. Тоді Ісус заговорив і сказав їм: Як на розбійника вийшли ви з мечами й киями, щоб узяти Мене. Щодня Я був з вами в Храмі й навчав, і ви не хапали Мене; але це сталось для того, щоб збулося Писання. Тоді всі залишили Його і втекли. За Ним ішов один юнак, загорнений у льняне покривало на голе тіло, і слуги схопили його. Та він, залишивши покривало, голим утік від них. А Ісуса повели до первосвященника, і в нього зібралися всі первосвященники, старійшини й книжники. Петро ж пішов за Ним здаля аж у палац первосвященника, і сидів там зі слугами, і грівся біля вогню. Первосвященники ж і весь Синедріон шукали проти Ісуса свідчення, щоб видати Його на смерть, та не знаходили. Бо хоча багато хто лжесвідчив проти Нього, їхні свідчення не сходились. Тоді встали деякі і лжесвідчили проти Нього, кажучи: Ми чули, як Він казав: Я зруйную цей рукотворний Храм і за три дні збудую інший, нерукотворний. Але й такі їхні свідчення не сходились. Тоді первосвященник став посередині й запитав Ісуса: Ти нічого не відповідаєш? Що це вони свідчать проти Тебе? Та Він мовчав і нічого не відповідав. Первосвященник знову запитав Його і сказав Йому: Ти Христос, Син Благословенного? Ісус сказав: Я; і ви побачите Сина Людського, що сидітиме праворуч Сили і йтиме з хмарами небесними. Тоді первосвященник роздер свій одяг і сказав: Навіщо нам ще свідки? Ви чули богохульство. Що ви думаєте? Вони ж усі присудили, що Він підлягає смерті. І деякі почали плювати на Нього, і закривати Йому обличчя, і бити Його кулаками, і казати Йому: Проречи. І слуги били Його по щоках. Коли Петро був унизу в дворі, прийшла одна із служниць первосвященника і, побачивши Петра, що грівся, і придивившись до нього, сказала: І ти був з Ісусом Назарянином. Та він зрікся, сказавши: Я не знаю і не розумію, про що ти говориш. Він вийшов на передній двір, і тут заспівав півень. Служниця, побачивши його знову, почала казати тим, що стояли поруч: Він один з них. Та він знову зрікся. Трохи згодом ті, що стояли поруч, знову сказали Петру: Дійсно, ти один з них, бо ти галілеянин і твоя мова схожа. Та він почав присягатися й клястися: Я не знаю цього Чоловіка, про Якого ви говорите. І тут удруге заспівав півень. І згадав Петро слова, які сказав йому Ісус: Перш ніж двічі заспіває півень, ти тричі зречешся Мене, — і кинувся геть і став плакати. Відразу вранці первосвященники зі старійшинами й книжниками і весь Синедріон прийняли рішення, і, зв’язавши Ісуса, відвели, і видали Його Пілату. Пілат запитав Його: Ти Цар іудейський? Він сказав йому у відповідь: Ти сам кажеш. Первосвященники ж багато в чому звинувачували Його, та Він нічого не відповідав. Пілат знову запитав Його: Ти нічого не відповідаєш? Дивися, скільки свідчать проти Тебе! Та Ісус більше нічого не відповідав, так що Пілат дивувався. На свято ж він звільняв їм одного в’язня, про якого вони просили. Був же тоді один чоловік на ім’я Варавва, ув’язнений разом з іншими повстанцями, які під час повстання скоїли вбивство. І народ почав кричати й просити Пілата про те, що він завжди робив для них. Пілат сказав їм у відповідь: Чи хочете, щоб я звільнив вам Царя іудейського? Бо він знав, що первосвященники видали Його із заздрості. Та первосвященники підбурили народ просити, щоб краще звільнив їм Варавву. Пілат знову сказав їм у відповідь: Що ж ви хочете, щоб я зробив з Тим, Кого ви називаєте Царем іудейським? Вони знову закричали: Розіпни Його! Пілат сказав їм: Яке ж зло Він зробив? Та вони ще дужче закричали: Розіпни Його! І Пілат, бажаючи задовольнити народ, звільнив їм Варавву, а Ісуса, піддавши бичуванню, видав на розп’яття. Воїни ж відвели Його всередину палацу, тобто преторія, і скликали цілу когорту; і одягнули Його в багряницю, і, сплівши терновий вінок, поклали Йому на голову, і почали вітати Його: Вітаємо, Царю іудейський! І били Його по голові тростиною, і плювали на Нього, і, стаючи на коліна, поклонялися Йому. А коли насміялись над Ним, зняли з Нього багряницю, одягнули Його в Його власний одяг і повели Його, щоб розіп’ясти Його. І змусили одного перехожого, що йшов із села, Симона кірінеянина, батька Олександра й Руфа, нести Його хрест. І привели Його на місце Голгофу (що в перекладі означає «місце черепа»). І давали Йому пити вино, змішане зі смирною, та Він не прийняв. Розіп’явши Його, вони стали ділити Його одяг, кидаючи про нього жереб, що кому взяти. Була ж третя година, коли вони розіп’яли Його. І був напис Його вини написаний: Цар іудейський. З Ним вони розіп’яли двох розбійників: одного праворуч, а іншого ліворуч від Нього. І збулося Писання, яке каже: І до злочинців був зарахований. Перехожі ж лихословили Його, хитаючи головами й кажучи: Ей, Ти, що руйнуєш Храм і за три дні відбудовуєш! Спаси Себе й зійди з хреста! Так само й первосвященники з книжниками, насміхаючись, казали один одному: Інших спасав, а Себе не може спасти! Хай Христос, Цар Ізраїлю, зійде зараз із хреста, щоб ми побачили й повірили! І розп’яті з Ним ганьбили Його. О шостій же годині настала темрява по всій землі і тривала до дев’ятої години. А о дев’ятій годині Ісус скрикнув гучним голосом: Елої, Елої, ламма савахтані? (що в перекладі означає: Боже Мій, Боже Мій, чому Ти покинув Мене?). Деякі з тих, що стояли поруч, почувши це, сказали: Диви, Іллю кличе. А один підбіг, наповнив губку винним оцтом і, настромивши на тростину, давав Йому пити, кажучи: Давайте подивимося, чи прийде Ілля зняти Його. Та Ісус, скрикнувши гучним голосом, випустив дух. І завіса Храму розірвалась надвоє зверху донизу. Сотник, який стояв навпроти Нього, побачивши, що Він так скрикнув і випустив дух, сказав: Воістину Цей Чоловік був Сином Божим! Були там і жінки, що дивилися здаля, серед яких була Марія Магдалина, Марія, мати Якова молодшого й Іосії, Соломія (які й тоді, коли Він був у Галілеї, ходили з Ним і прислуговували Йому) і багато інших жінок, що прийшли з Ним у Єрусалим. Коли настав уже вечір (оскільки був день приготування, тобто переддень суботи), прийшов Йосип з Аримафеї, поважний член Ради, який і сам очікував Царства Божого, сміливо увійшов до Пілата і попросив тіло Ісуса. Пілат здивувався, що Iсус уже помер, і, покликавши сотника, запитав його, чи давно помер. Дізнавшись про те від сотника, він віддав тіло Йосипу. Той, купивши льняне полотно і знявши Його, обгорнув полотном, і поклав Його в гробниці, яка була висічена зі скелі, і привалив до дверей гробниці камінь. Марія ж Магдалина і Марія, мати Іосії, дивилися, де Його клали. А коли минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, і Соломія купили пахощів, щоб піти помазати Його. І дуже рано першого дня тижня приходять до гробниці, коли сходило сонце. Дорогою ж говорили між собою: Хто відвалить нам камінь від дверей гробниці? Та, подивившись, побачили, що камінь відвалений (а він був дуже великий). І, ввійшовши в гробницю, побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білий одяг, і жахнулися. Та він каже їм: Не жахайтесь! Ви шукаєте Ісуса Назарянина розп’ятого. Він воскрес, Його немає тут! Ось місце, де поклали Його. Але йдіть скажіть Його учням і Петру, що Він іде перед вами в Галілею; там побачите Його, як Він сказав вам. Вони швидко вийшли і побігли від гробниці, бо їх охопило тремтіння і жах, і нікому нічого не сказали, бо боялися. Воскресши рано першого дня тижня, Iсус з’явився спочатку Марії Магдалині, з якої вигнав сім бісів. Вона пішла й сповістила тих, що пробували з Ним, які сумували й плакали. Та вони, почувши, що Він живий і що вона бачила Його, не повірили. Після цього Він з’явився в іншому вигляді двом з них, коли вони йшли, прямуючи в село. І ті, пішовши, сповістили інших, але і їм не повірили. Нарешті Він з’явився самим одинадцятьом, як вони возлежали, і докорив їм за невір’я і твердосердя: що тим, які бачили Його воскреслим, не повірили. І сказав їм: Ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє усьому творінню. Хто увірує й охреститься, буде спасений, а хто не увірує, буде засуджений. Тих же, що увірують, будуть супроводжувати такі знамення: Моїм іменем будуть виганяти бісів; будуть говорити новими мовами; будуть брати змій; і якщо вип’ють щось смертоносне, не зашкодить їм; покладуть руки на хворих, і ті одужають. Після розмови з ними Господь вознісся на небо і сів праворуч Бога. Вони ж пішли і скрізь проповідували, а Господь сприяв їм і підтверджував слово знаменнями, що його супроводжували. Амінь. О скільки багато хто брався складати розповідь про добре відомі серед нас події, як передали нам ті, що від початку були очевидцями й служителями Слова, то вирішив і я, ретельно дослідивши все від початку, по порядку описати тобі, вельмишановний Феофіле, щоб ти взнав достовірність слів, у яких був наставлений. У дні іудейського царя Iрода був один священник з Авієвої черги на ім’я Захарія; його дружина була з дочок Аарона, і звали її Єлизавета. Обоє вони були праведними перед Богом, живучи за всіма заповідями й вимогами Господніми бездоганно. У них не було дітей, тому що Єлизавета була безплідна, і обоє вони були похилого віку. Одного разу, коли Захарія у порядку своєї черги виконував священницькі обов’язки перед Богом, за звичаєм священства випало йому за жеребом увійти в Храм Господній і покадити. А вся безліч народу молилась надворі під час кадіння. I ось з’явився йому ангел Господній, стоячи праворуч від кадильного жертовника. Захарія, побачивши його, стривожився, і на нього напав страх. Та ангел сказав йому: Не бійся, Захаріє, бо твоя молитва почута, і твоя дружина Єлизавета народить тобі сина, і ти даси йому ім’я Iоан. I буде тобі радість і веселість, і його народженню багато хто зрадіє. Бо він буде великим перед Господом, і не питиме ні вина, ні сікери, і Святим Духом наповниться ще з утроби своєї матері. I багатьох синів Iзраїля наверне до Господа, їхнього Бога. Він піде перед Ним у дусі й силі Iллі, щоб повернути серця батьків до дітей і неслухняних — до мудрості праведних, щоб приготувати Господу народ підготовлений. Захарія сказав ангелу: Звідки я це знатиму? Адже я старий, і моя дружина похилого віку. Ангел сказав йому у відповідь: Я Гавриїл, що стою перед Богом; я посланий проговорити до тебе й звістити тобі цю добру новину. I ось ти будеш мовчати і не зможеш говорити до того дня, коли це станеться, за те, що ти не повірив моїм словам, які збудуться свого часу. Тим часом люди чекали Захарію і дивувалися, що він бариться у Храмі. Він же, вийшовши, не міг говорити до них, і вони зрозуміли, що він бачив у Храмі видіння; і він пояснював їм знаками і залишався німим. А коли дні його служіння скінчилися, він пішов додому. Після цих днів його дружина Єлизавета зачала і таїлася п’ять місяців, кажучи: Таке зробив мені Господь у дні, у які зглянувся на мене, щоб зняти з мене мою ганьбу між людьми. На шостий місяць був посланий ангел Гавриїл від Бога в галілейське місто під назвою Назарет до діви, зарученої з чоловіком з дому Давида на ім’я Йосип; звали ту діву Марія. Ангел, увійшовши до неї, сказав: Вітаю тебе, обдарована благодаттю! Господь з тобою! Благословенна ти серед жінок! Вона ж, побачивши його, стривожилась від його слів і стала міркувати, що значить це привітання. Ангел сказав їй: Не бійся, Маріє, бо ти знайшла благовоління у Бога. I ось ти зачнеш в утробі, і народиш сина, і даси Йому ім’я Iсус. Він буде великим і буде названий Сином Всевишнього, і Господь Бог дасть Йому престол Його батька Давида, і Він царюватиме над домом Якова вічно, і Його царству не буде кінця. Марія ж сказала ангелу: Як це буде, коли я чоловіка не пізнала? Ангел сказав їй у відповідь: Святий Дух зійде на тебе, і сила Всевишнього отінить тебе, тому й Святе, що народиться від тебе, буде назване Сином Божим. Он і Єлизавета, твоя родичка, яку називають безплідною, і та зачала сина у своїй старості, і вона вже на шостому місяці. Бо для Бога нічого не буде неможливим. Марія сказала: Ось я раба Господня; хай буде мені за твоїм словом. I ангел від неї пішов. У ті дні Марія встала й пішла з поспіхом в нагір’я, в місто Iудине, і ввійшла в дім Захарії, і привітала Єлизавету. Коли Єлизавета почула привітання Марії, заграло дитя в її утробі, і Єлизавета наповнилася Святим Духом і вигукнула гучним голосом: Благословенна ти серед жінок і благословенний плід твоєї утроби! I як це мені таке випало, що до мене прийшла мати мого Господа? Бо ось коли звук твого привітання дійшов до моїх вух, заграло від радості дитя в моїй утробі. I блаженна та, яка повірила, що буде здійснення сказаного їй від Господа. I сказала Марія: Величає душа моя Господа, і зрадів мій дух моєму Спасителю Богу, тому що Він зглянувся на скромність Своєї раби; бо ось віднині всі роди називатимуть мене блаженною, тому що Сильний зробив мені величне, і Його ім’я — святе, і Його милість з роду в рід до тих, що бояться Його. Він зробив могутнє Своєю рукою, розігнав гордих у помислах їхнього серця; скинув володарів з престолів і підніс скромних; голодних наповнив добром, а багатих відіслав ні з чим; допоміг Своєму слузі Iзраїлю, згадавши про милість (як сказав нашим отцям) Аврааму і його нащадкам навіки. I пробула Марія з нею близько трьох місяців, і повернулася додому. Єлизаветі ж настав час народити, і вона народила сина. I почули її сусіди й рідні, що Господь виявив їй велику милість, і раділи з нею. А на восьмий день вони прийшли на обрізання дитини і хотіли назвати його ім’ям його батька Захарією. Та його мати сказала у відповідь: Ні, він буде названий Iоаном. Вони сказали їй: Серед твоєї ж рідні немає нікого, кого б звали цим іменем. I стали питати знаками в його батька, як би він хотів назвати його. Той попросив дощечку і написав: Його ім’я — Iоан. I всі здивувалися. I відразу відкрились його вуста і розв’язався його язик, і він став говорити, благословляючи Бога. I напав страх на всіх, що жили навколо них, і про все це говорили по всьому нагір’ю Iудейському. I всі, що чули про це, клали це собі в серце й казали: Що ж це буде за дитина? I рука Господня була з ним. А Захарія, його батько, наповнився Святим Духом і став пророкувати, кажучи: Благословенний Господь, Бог Iзраїля, що відвідав і здійснив викуплення Свого народу, і підняв нам ріг спасіння в домі Давида, Свого слуги, як сказав устами Своїх святих споконвічних пророків, спасіння від наших ворогів і від руки всіх, що ненавидять нас, щоб виявити милість нашим отцям і згадати святий Свій завіт, клятву, якою поклявся нашому отцю Аврааму, щоб дати нам, врятованим від руки наших ворогів, служити Йому без страху у святості й праведності перед Ним усі дні нашого життя. I ти, дитино, будеш названа пророком Всевишнього, бо підеш перед лицем Господа приготувати Йому дороги і дати Його народу пізнати спасіння в прощенні його гріхів через сердечну милість нашого Бога, якою відвідав нас світанок з висоти, щоб освітити тих, що живуть у темряві і смертній тіні, щоб направити наші ноги на шлях миру. Дитина ж росла і зміцнялася духом, і була в пустелях до дня свого з’явлення Iзраїлю. У ті дні вийшов указ від кесаря Августа зробити перепис усього світу. Це був перший перепис, коли правителем Сирії був Квіріній. I пішли всі записуватися, кожен у своє місто. Пішов і Йосип з Галілеї, з міста Назарета, в Iудею, в місто Давида, яке називається Віфлеєм (тому що він був з дому і роду Давида), записатися з Марією, зарученою з ним дружиною, яка була вагітна. Коли ж вони були там, настав час їй народити. I вона народила свого Сина-первістка, і сповила Його, і поклала Його в ясла, бо не було їм місця в заїзді. А в тій стороні були в полі пастухи, які тримали вночі сторожу біля своєї отари. I ось ангел Господній став перед ними, і слава Господня осяяла їх, і вони дуже сильно злякалися. I сказав їм ангел: Не бійтесь, бо ось я звіщаю вам велику радість, яка буде всім людям: бо сьогодні народився вам у місті Давида Спаситель, Який є Христос Господь. I ось вам знак: ви знайдете Немовля, що лежить сповите у яслах. I раптом з’явилося з ангелом численне воїнство небесне, яке хвалило Бога й казало: Слава у вишніх Богу, і на землі мир, до людей благовоління! Коли ангели пішли від них на небо, пастухи сказали один одному: Ходімо у Віфлеєм і побачимо те, що там сталося, про що звістив нам Господь. Вони поспішно пішли і знайшли Марію і Йосипа та Немовля, що лежало в яслах. А побачивши Його, розповіли про те, що було сказано їм про цю Дитину. I всі, що чули, дивувалися зі сказаного їм пастухами. Марія ж зберігала все це, роздумуючи у своєму серці. А пастухи пішли назад, славлячи й хвалячи Бога за все, що чули й бачили, як їм було сказано. Коли виповнилося вісім днів, щоб обрізати Дитину, дали Йому ім’я Iсус, яке дав ангел ще до Його зачаття в утробі. А коли минули дні її очищення за Законом Мойсея, принесли Його в Єрусалим, щоб представити Господу (як написано в Законі Господньому: Кожне дитя чоловічої статі, що відкриває утробу, буде назване святим для Господа) і принести в жертву, за сказаним у Законі Господньому, пару горлиць чи двох молодих голубів. I ось був у Єрусалимі один чоловік на ім’я Симеон, і цей чоловік був праведний і побожний, який чекав утіхи Iзраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що він не побачить смерті, поки не побачить Христа Господнього. Він прийшов за спонуканням Духа в Храм і, коли батьки внесли Дитя Iсуса, щоб зробити з Ним за звичаєм Закону, він узяв Його на руки, благословив Бога і сказав: Тепер Ти відпускаєш Свого раба, Владико, за Своїм словом з миром, бо мої очі побачили Твоє спасіння, яке Ти приготував перед усіма народами, світло для одкровення язичникам і славу Твого народу Iзраїля. А Йосип і Його мати дивувалися тому, що говорилося про Нього. I благословив їх Симеон, і сказав Марії, Його матері: Ось Він призначений для падіння і вставання багатьох в Iзраїлі і для знамення, якому противляться (і тобі самій меч пройме душу), щоб відкрилися думки багатьох сердець. Тут була пророчиця Анна, дочка Фануїла, з племені Асира (вона була дуже похилого віку, проживши з чоловіком від свого дівоцтва сім років, і була вона вдовою років вісімдесяти чотирьох), яка не відходила від Храму, постами й молитвами служачи Богу день і ніч. I вона, підійшовши у цей самий час, прославляла Господа й говорила про Нього всім, хто чекав викуплення в Єрусалимі. А коли вони виконали все за Законом Господнім, то повернулися в Галілею у своє місто Назарет. Дитина ж росла й зміцнялася духом, наповнюючись мудрістю, і благодать Божа була на Ній. Щороку Його батьки ходили в Єрусалим на свято Пасхи. I коли Йому було дванадцять років, вони за звичаєм свята пішли в Єрусалим. Коли ж після закінчення днів свята вони поверталися, хлопчик Iсус залишився в Єрусалимі; а Йосип і Його мати не знали про це. Думаючи, що Він був із подорожніми, вони пройшли денний шлях, а тоді стали шукати Його серед родичів і серед знайомих. Не знайшовши Його, вони повернулися в Єрусалим, шукаючи Його. А через три дні знайшли Його в Храмі, як Він сидів посеред вчителів, слухаючи їх і питаючи їх. I всі, що слухали Його, дивувались Його розуму й відповідям. Побачивши Його, вони здивувалися, і Його мати сказала Йому: Сину, чому Ти зробив таке з нами? Он Твій батько і я з сумом шукали Тебе. Та Він сказав їм: Навіщо вам було шукати Мене? Хіба ви не знали, що Мені треба бути в домі Мого Отця? Та вони не зрозуміли слів, які Він сказав їм. I Він пішов з ними, і прийшов у Назарет, і був покірним їм. А Його мати зберігала все це у своєму серці. Iсус же зростав у мудрості, у віці і в прихильності в Бога і людей. У п’ятнадцятий рік правління кесаря Тіберія, коли Понтій Пілат був правителем Iудеї, Iрод — тетрархом Галілеї, а його брат Филип — тетрархом областей Iтурея і Трахонітида, Лісаній — тетрархом Авілени, за первосвященників Анни й Каяфи було слово Боже до Iоана, сина Захарії, в пустелі. I пішов він по всій околиці Iордану, проповідуючи хрещення покаяння для прощення гріхів, як написано в книзі слів пророка Iсаї: Голос того, хто волає в пустелі: Приготуйте дорогу Господу, прямими зробіть для Нього стежки. Кожна долина наповниться і кожна гора й пагорб понизяться, криве стане прямим і нерівні дороги — гладкими, і побачить кожна плоть спасіння Боже. Тож він казав народу, що приходив хреститися від нього: Роде гадючий! Хто напоумив вас тікати від майбутнього гніву? Принесіть плоди, гідні покаяння. I не починайте казати в собі: У нас батько Авраам, — бо кажу вам, що Бог може з цього каміння підняти дітей Аврааму. Уже й сокира прикладена до кореня дерев: кожне дерево, яке не приносить доброго плоду, зрубують і кидають у вогонь. I народ питав його: Що ж нам робити? Він сказав їм у відповідь: Хто має дві сорочки, хай дасть тому, хто не має, і хто має їжу, хай робить так само. Прийшли й митники хреститися і сказали йому: Учителю, що нам робити? Він сказав їм: Не стягуйте більше від встановленого вам. Запитали його й воїни: А нам що робити? Він сказав їм: Нікого не кривдіть і не обмовляйте, а задовольняйтеся своєю платнею. Коли ж народ був в очікуванні і всі міркували у своїх серцях про Iоана, чи не він часом Христос, Iоан відповів усім: Я хрещу вас водою, але йде Сильніший від мене, Кому я не гідний розв’язати ремінці Його сандаль; Він хреститиме вас Святим Духом і вогнем. У руці в Нього лопата, і Він очистить Свій тік і збере пшеницю у Свою комору, а полову спалить невгасимим вогнем. Багато й іншого, повчаючи, він проповідував народу. А тетрарх Iрод, докорюваний ним за Iродіаду, дружину його брата Филипа, і за все зло, яке зробив Iрод, додав до всього ще й те, що замкнув Iоана у в’язниці. Коли ж весь народ охрестився, і Iсус охрестився й молився, відкрилося небо, і зійшов на Нього Святий Дух у тілесному вигляді, мов голуб, і пролунав голос з неба: Ти Син Мій улюблений, до Тебе Моє благовоління! Сам же Iсус, починаючи Своє служіння, був близько тридцяти років, будучи (як думали, сином Йосипа) сином Iлія, Матфата, Левія, Мелхія, Iанни, Йосипа, Маттафії, Амоса, Наума, Еслія, Наггая, Маафа, Маттафії, Семея, Йосипа, Iуди, Iоана, Реси, Зоровавеля, Салафіїла, Нерія, Мелхія, Аддія, Косама, Елмодама, Ера, Iосії, Еліезера, Iорима, Матфата, Левія, Симеона, Iуди, Йосипа, Iонана, Еліакима, Мелеї, Менама, Маттафи, Нафана, Давида, Єссея, Оведа, Вооза, Салмона, Наассона, Амінадава, Арама, Есрома, Фареса, Iуди, Якова, Iсаака, Авраама, Фари, Нахора, Саруха, Рагава, Фалека, Евера, Сали, Каїнана, Арфаксада, Сима, Ноя, Ламеха, Мафусала, Еноха, Iареда, Мелелеїла, Каїнана, Еноса, Сифа, Адама, Бога. А Ісус, повний Святого Духа, повернувся з Iордану і був поведений Духом у пустелю. Там сорок днів Він був спокушуваний дияволом і нічого не їв у ті дні, а після їх закінчення наостанку зголоднів. I сказав Йому диявол: Якщо Ти Син Божий, скажи цьому каменю, щоб він став хлібом. Iсус сказав йому у відповідь: Написано: Не хлібом одним буде жити людина, а кожним словом Божим. I, вивівши Його на високу гору, диявол показав Йому в одну мить усі царства світу. I сказав Йому диявол: Тобі я дам усі ці володіння і їхню славу, бо вони віддані мені і я, кому хочу, даю їх. Тож якщо Ти поклонишся переді мною, все буде Твоїм. Iсус сказав йому у відповідь: Відійди від Мене, сатано, бо написано: Господу, своєму Богу, поклоняйся і Йому одному служи. I привів Його диявол у Єрусалим, і поставив Його на вершині Храму, і сказав Йому: Якщо Ти Син Божий, кинься звідси вниз, бо написано: Своїм ангелам Він дасть про Тебе наказ охороняти Тебе, і вони понесуть Тебе на руках, щоб Ти не спіткнувся об камінь Своєю ногою. Iсус сказав йому у відповідь: Сказано: Не спокушай Господа, свого Бога. I, скінчивши все спокушання, диявол відійшов від Нього до часу. I повернувся Iсус у Галілею в силі Духа, і чутка про Нього розійшлася по всій тій околиці. I Він навчав у їхніх синагогах, і всі прославляли Його. Прийшов Він у Назарет, де був вихований, і ввійшов за Своїм звичаєм у суботній день у синагогу, і встав, щоб читати. Йому подали книгу пророка Iсаї, і Він, розгорнувши книгу, знайшов місце, де було написано: Дух Господній — на Мені, тому що Він помазав мене проповідувати Євангеліє бідним, послав Мене зціляти розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення і сліпим — прозріння, випустити пригноблених на волю, проповідувати сприятливий рік Господній. Згорнувши книгу, Він віддав її слузі і сів; і очі всіх у синагозі були спрямовані на Нього. I Він почав говорити їм: Сьогодні збулося це місце Писання при вашому слуханні. I всі добре свідчили про Нього, і дивувалися благодатним словам, які виходили з Його вуст, і казали: Хіба Він не син Йосипа? Він сказав їм: Ви, звичайно, скажете Мені цю приказку: Лікарю, вилікуй самого себе. Зроби й тут, на Своїй батьківщині, те, що, ми чули, сталося в Капернаумі. I сказав: Iстинно вам кажу: жоден пророк не приймається на своїй батьківщині. По правді кажу вам: багато вдів було в Iзраїлі у дні Iллі, коли було замкнене небо три роки й шість місяців, так що настав великий голод по всій землі, та до жодної з них не був посланий Iлля, а тільки до вдови в Сарепту Сидонську. I багато прокажених було в Iзраїлі за пророка Єлисея, та жоден з них не очистився, крім сирійця Неємана. Почувши це, усі в синагозі наповнились люттю, і, вставши, вигнали Його геть із міста, і привели Його на виступ гори, на якій було збудоване їхнє місто, щоб скинути Його з кручі. Та Він пройшов посеред них і пішов. I прийшов у галілейське місто Капернаум і навчав їх по суботах. I вони дивувалися Його вченню, бо Його слово було з владою. А в синагозі був чоловік, одержимий духом нечистого біса, і він закричав гучним голосом: Облиш! Що Тобі до нас, Iсусе Назаря´нине? Ти прийшов погубити нас? Знаю Тебе, Хто Ти — Святий Божий! Та Iсус заборонив йому, сказавши: Замовчи і вийди з нього! I біс, кинувши його на середину, вийшов з нього, не заподіявши йому ніякої шкоди. I на всіх напав жах, і вони говорили один одному: Що це за слово, що Він із владою й силою наказує нечистим духам і вони виходять? I чутка про Нього розійшлася по всіх місцях тієї околиці. Вийшовши з синагоги, Він увійшов у дім Симона. Симонова ж теща страждала від сильної гарячки, і Його попросили за неї. Він став над нею і заборонив гарячці — і вона залишила її, і та відразу встала й почала прислуговувати їм. А коли заходило сонце, усі, хто мав хворих на різні хвороби, повели їх до Нього, і Він, поклавши на кожного з них руки, зцілив їх. Виходили також і біси з багатьох, кричачи й кажучи: Ти Христос, Син Божий! Та Він забороняв і не дозволяв їм говорити, бо вони знали, що Він Христос. Коли ж настав день, Він вийшов і пішов у пустельне місце, і люди шукали Його, і прийшли до Нього, і хотіли утримати Його, щоб Він не йшов від них. Та Він сказав їм: I іншим містам Мені треба благовістити Царство Боже, бо для цього Я і посланий. I Він проповідував у синагогах Галілеї. Одного разу, коли народ тиснувся до Нього, щоб слухати слово Боже (а Він стояв біля Генісаретського озера), Він побачив два човни, що стояли біля озера; рибалки ж, вийшовши з них, мили сіті. Увійшовши в один із човнів, який належав Симону, Він попросив його відпливти трохи від берега і, сівши, став навчати народ із човна. Коли ж перестав говорити, то сказав Симону: Відпливи на глибину і закиньте свої сіті для лову. Симон сказав Йому у відповідь: Наставнику, ми трудилися всю ніч і нічого не впіймали, та за Твоїм словом закину сіть. Зробивши це, вони спіймали дуже багато риби, аж почала рватись у них сіть. I дали знак товаришам в іншому човні, щоб припливли допомогти їм, і ті припливли, і вони наповнили обидва човни, так що ті почали тонути. Побачивши це, Симон Петро упав Iсусу в коліна і сказав: Вийди від мене, Господи, бо я чоловік грішний. Бо жах охопив його і всіх, що були з ним, від такого улову риби, яку вони зловили; так само і Якова та Iоана, синів Зеведея, які були товаришами Симона. I сказав Iсус Симону: Не бійся, віднині будеш ловити людей. I вони, витягнувши човни на берег, залишили все і пішли за Ним. Коли Він був в одному місті, ось прийшов чоловік весь у проказі, і, побачивши Iсуса, упав ниць, і став благати Його: Господи, якщо Ти схочеш, Ти можеш мене очистити. Iсус простягнув руку, доторкнувся до нього й сказав: Хочу, очисться! — і проказа відразу зійшла з нього. I Він наказав йому нікому про це не казати, «а піди покажися священнику й принеси за своє очищення, як наказав Мойсей, для свідчення їм». Та слово про Нього ще більше поширювалось, і багато народу сходилося послухати і зцілитися в Нього від своїх хвороб. Та Він ішов у пустелі й молився. Одного дня, коли Він навчав, і сиділи фарисеї і законовчителі, які прийшли з усіх сіл Галілеї, Iудеї і з Єрусалима, і сила Господня була для зцілення хворих, ось прийшли люди, несучи на постелі чоловіка, який був паралізований, і намагалися внести його в дім і покласти перед Ним; і, не знайшовши, кудою внести його через багатолюдність, піднялися на дах, і спустили його з постіллю крізь черепицю на середину перед Iсусом. Він, побачивши їхню віру, сказав йому: Чоловіче, прощаються тобі твої гріхи! Тут книжники й фарисеї почали міркувати: Хто це такий, що говорить богохульства? Хто може прощати гріхи, крім одного Бога? Iсус, зрозумівши їхні думки, сказав їм у відповідь: Чому ви міркуєте таке у своїх серцях? Що легше: сказати: Прощаються тобі твої гріхи, — чи сказати: Устань і ходи? Та щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи, — сказав паралізованому, — кажу тобі: Устань, візьми свою постіль і йди додому. I той відразу встав перед ними, узяв те, на чому лежав, і пішов додому, славлячи Бога. I всіх охопив жах, і вони славили Бога і, наповнившись страхом, казали: Ми бачили незвичайне сьогодні. Після цього Iсус вийшов, і побачив митника на ім’я Левій, що сидів на митниці, і сказав йому: Iди за Мною. I той, залишивши все, устав і пішов за Ним. I влаштував для Нього Левій великий бенкет у своєму домі, і на ньому було багато митників та інших, що возлежали з ними. Їхні ж книжники й фарисеї рéмствували на Його учнів і казали: Чому ви їсте і п’єте з митниками й грішниками? Iсус сказав їм у відповідь: Не здорові потребують лікаря, а хворі. Я прийшов закликати не праведників, а грішників до покаяння. Вони ж сказали Йому: Чому учні Iоана часто постяться й моляться, так само й учні фарисеїв, а Твої їдять і п’ють? Він сказав їм: Хіба можна змусити весільних гостей поститися, поки з ними молодий? Та настануть дні, коли забереться від них молодий, і тоді вони будуть поститися в ті дні. При цьому розказав їм і притчу: Ніхто не пришиває латки з нового одягу до старого одягу, інакше і новий порве, і до старого не підійде латка від нового. I ніхто не наливає нове вино в старі бурдюки, інакше нове вино прорве бурдюки — і саме витече, і бурдюки пропадуть; а нове вино слід наливати в нові бурдюки, і тоді зберігається і те, і інше. I ніхто, випивши старого, не схоче відразу нового, бо скаже: Старе краще. Якось у друго-першу суботу Iсус проходив через ниви, і Його учні зривали колоски і їли, розтираючи руками. Деякі ж із фарисеїв сказали їм: Чому ви робите те, чого не можна робити в суботу? Iсус сказав їм у відповідь: Хіба ви не читали про те, що зробив Давид, коли зголоднів сам і ті, що були з ним? Як він увійшов у дім Божий, і взяв і з’їв хліби покладання, які не можна було їсти нікому, крім одних священників, і дав тим, що були з ним? I сказав їм: Син Людський є Господом і суботи. В іншу суботу Він увійшов у синагогу і навчав, а там був чоловік, у якого права рука була суха. Книжники ж і фарисеї стежили за Ним, чи не зцілить Він у суботу, щоб знайти звинувачення проти Нього. Та Він знав їхні думки і сказав чоловіку з сухою рукою: Підведися і стань посередині. Той підвівся і став. Тоді Iсус сказав їм: Запитаю Я вас про одне: у суботу можна добро робити чи зло робити? врятувати життя чи погубити? I, оглянувши всіх їх, каже тому чоловіку: Простягни свою руку! Той так і зробив, і його рука стала здорова, як і інша. Вони ж наповнились люттю і говорили один з одним, що б їм зробити з Iсусом. У ті дні Він пішов на гору помолитись і провів усю ніч у молитві до Бога. Коли ж настав день, Він покликав Своїх учнів і вибрав з них дванадцятьох, яких і назвав апостолами: Симона, якого й назвав Петром, і його брата Андрія, Якова та Iоана, Филипа і Варфоломія, Матвія і Хому, Якова Алфеєвого і Симона, званого Зилотом, Iуду Якового та Iуду Iскаріота, який і став зрадником. Спустившись із ними, Він став на рівнинному місці і з Ним велика кількість Його учнів і безліч народу з усієї Iудеї, Єрусалима і примор’я Тира й Сидона, який прийшов послухати Його і зцілитися від своїх хвороб, і також мучені нечистими духами; і вони зцілялися. I весь народ намагався доторкнутися до Нього, бо від Нього виходила сила і всіх зціляла. I Він, піднявши Свої очі на Своїх учнів, сказав: Блаженні бідні, бо вашим є Царство Боже. Блаженні голодні тепер, бо ви будете насичені. Блаженні ті, що плачуть тепер, бо ви будете сміятися. Блаженні ви, коли зненавидять вас люди і коли відділять вас, і зганьблять, і відкинуть як лихе ваше ім’я за Сина Людського. Радійте в той день і стрибайте від радості, бо ось велика ваша нагорода на небесах; бо так робили з пророками їхні отці. Натомість, горе вам, багатим, бо ви вже отримали свою втіху. Горе вам, ситим, бо ви будете голодними. Горе вам, що тепер смієтеся, бо ви будете сумувати й плакати. Горе вам, коли всі люди будуть говорити про вас добре, бо так робили з лжепророками їхні отці. А вам, що слухаєте, кажу: Любіть своїх ворогів, робіть добро тим, хто ненавидить вас, благословляйте тих, хто проклинає вас, і моліться за тих, хто кривдить вас. Тому, хто б’є тебе по щоці, підставляй і іншу, і тому, хто забирає в тебе накидку, не перешкоджай забрати й сорочку. Кожному, хто просить у тебе, давай, і від того, хто забирає в тебе, не вимагай назад. I як хочете, щоб вам робили люди, так само й ви їм робіть. Якщо ви любите тих, хто любить вас, яка вам за це подяка? Бо й грішники люблять тих, хто любить їх. I якщо ви робите добро тим, хто робить добро вам, яка вам за це подяка? Бо й грішники роблять те саме. I якщо ви позичаєте тим, від кого сподіваєтесь отримати назад, яка вам за це подяка? Бо й грішники позичають грішникам, щоб отримати назад стільки ж. Натомість, любіть своїх ворогів, робіть добро й позичайте, нічого не чекаючи взамін, і буде великою ваша нагорода, і ви будете синами Всевишнього, бо Він добрий до невдячних і злих. Тож будьте милосердні, як милосердний ваш Отець. Не судіть, і не будете судимі; не засуджуйте, і не будете засуджені; прощайте, і будете прощені. Давайте, і буде вам дано — мірою доброю, утоптаною, утрушеною, переповненою дадуть у вашу полу; бо якою мірою міряєте, такою й вам буде відміряно. Розказав же їм і притчу: Хіба може сліпий водити сліпого? Чи не обидва впадуть у яму? Учень не вищий за свого вчителя, але, удосконалившись, кожен буде, як його вчитель. Чого дивишся на трісочку в оці свого брата, а колоди у власному оці не помічаєш? Або як можеш сказати своєму брату: Брате, дай я витягну трісочку, що в твоєму оці, — коли сам не бачиш колоди у своєму оці? Лицеміре, спочатку витягни колоду зі свого ока, а тоді будеш добре бачити, щоб витягнути трісочку, що в оці твого брата. Бо немає хорошого дерева, яке приносить гнилий плід, і гнилого дерева, яке приносить хороший плід; бо кожне дерево пізнається по своєму плоду; бо не збирають з терну смокви і не зрізають з колючого куща виноград. Добра людина з доброї скарбниці свого серця виносить добре, а зла людина зі злої скарбниці свого серця виносить зле, бо від повноти серця говорять її вуста. Чому ви звете Мене: Господи! Господи! — і не виконуєте того, що Я кажу? Кожен, хто приходить до Мене, і слухає Мої слова, і виконує їх, Я скажу вам, до кого подібний: він подібний до людини, що будує дім, яка глибоко прокопала й заклала підвалини на камені; а коли трапилась повінь і на цей дім хлинула річка, то не змогла похитнути його, бо його підвалини були закладені на камені. А хто послухав і не виконав, той подібний до людини, яка збудувала дім на землі без підвалин, на який хлинула річка, і він відразу впав, і руйнування того дому було великим. Коли Iсус скінчив говоритиСвої слова у вуха народу, то увійшов у Капернаум. А в одного сотника раб, яким він дорожив, був хворим і при смерті. Почувши про Iсуса, він послав до Нього іудейських старійшин просити Його, щоб прийшов і зцілив його раба. I вони, прийшовши до Iсуса, наполегливо благали Його, кажучи: Він гідний, щоб Ти зробив це для нього, бо він любить наш народ і побудував нам синагогу. I Iсус пішов з ними. Коли ж Він був уже недалеко від дому, сотник послав до Нього друзів сказати Йому: Не турбуй Себе, Господи, бо я не гідний, щоб Ти увійшов під мій дах. Тому й себе я не вважав гідним прийти до Тебе; але скажи слово, і мій слуга одужає. Бо і сам я людина, поставлена під владою, яка має підлеглих воїнів, та кажу одному: Піди, — і він іде; і іншому: Прийди, — і він приходить; і своєму рабу: Зроби це, — і він робить. Почувши це, Iсус здивувався йому і, обернувшись, сказав народу, що йшов за Ним: Кажу вам: навіть в Iзраїлі Я не знайшов такої великої віри. Послані, повернувшись додому, знайшли хворого раба здоровим. Наступного дня Він ішов у місто, яке називається Наїн, і з Ним ішло чимало Його учнів і багато народу. Коли ж Він наблизився до воріт міста, то ось із нього виносили померлого, єдиного сина в матері (а вона була вдовою), і з нею було чимало народу з міста. Побачивши її, Господь зжалився над нею і сказав їй: Не плач. I, підійшовши, доторкнувся до мар (ті ж, що несли, зупинилися) і сказав: Юначе, кажу тобі: устань! I мертвий сів і почав говорити; і Iсус віддав його матері. I всіх охопив страх, і вони славили Бога, кажучи: Великий пророк постав серед нас, — і: Бог відвідав Свій народ! I розійшлися ці слова про Нього по всій Iудеї і по всій тій околиці. I розповіли Iоану його учні про все це. Iоан, підізвавши двох своїх учнів, послав їх до Iсуса запитати: Ти Той, що має прийти, чи чекати нам іншого? Прийшовши до Нього, ті чоловіки сказали: Iоан Хреститель послав нас до Тебе запитати: Ти Той, що має прийти, чи чекати нам іншого? А саме в той час Він зцілив багатьох від хвороб, недуг і злих духів і багатьом сліпим дарував зір. Iсус сказав їм у відповідь: Підіть розкажіть Iоану, що ви бачили й чули: сліпі прозрівають, кульгаві ходять, прокажені очищаються, глухі чують, мертві воскресають і бідним проповідується Євангеліє; і блаженний той, хто не спокуситься через Мене. Коли ж посланці Iоана пішли, Iсус почав говорити народу про Iоана: На що ви ходили в пустелю дивитися? На тростину, яку гойдає вітер? То на що ви ходили дивитися? На людину, одягнену в м’який одяг? Так ті, що живуть у пишному вбранні і розкоші, знаходяться у царських палацах. То на що ж ви ходили дивитися? На пророка? Так, кажу вам, і більше, ніж на пророка. Він той, про кого написано: Ось Я посилаю Свого вісника перед Твоїм лицем, який приготує Тобі дорогу перед Тобою. Бо кажу вам: серед народжених жінками немає більшого пророка за Iоана Хрестителя; та найменший у Царстві Небесному є більшим за нього. I весь народ і митники, почувши це, визнали Бога праведним, охрестившись Iоановим хрещенням. А фарисеї й законники відкинули Божий задум щодо себе, не охрестившись від нього. I Господь сказав: До кого Мені уподібнити людей цього роду і до кого вони подібні? Вони подібні до дітей, які сидять на площі, і гукають один до одного, і кажуть: Ми грали вам на сопілці, а ви не танцювали; ми співали вам жало́бних пісень, а ви не голосили. Бо прийшов Iоан Хреститель, ні хліба не їсть, ні вина не п’є, і ви кажете: У ньому біс. Прийшов Син Людський, їсть і п’є, і ви кажете: Ось чоловік — ненажера й п’яниця, друг митників і грішників. Та мудрість виправдалась усіма своїми дітьми. Один із фарисеїв запросив Його поїсти з ним, і Він увійшов у дім фарисея і возліг. I ось одна жінка в місті, яка була грішницею, дізнавшись, що Iсус возлежить у домі фарисея, принесла алебастрову пляшечку мира, і, ставши ззаду біля Його ніг, почала, плачучи, обливати Його ноги слізьми, і витирала їх волоссям своєї голови, і цілувала Його ноги, і намащувала миром. Побачивши це, фарисей, який запросив Його, сказав у собі: Якби Він був пророком, то знав би, хто і яка жінка доторкається до Нього, бо вона грішниця. Iсус, заговоривши, сказав йому: Симоне, Я маю щось сказати тобі. Той каже: Скажи, Вчителю. В одного позикодавця було два боржники: один був винен п’ятсот динаріїв, а інший — п’ятдесят. І оскільки вони не могли заплатити, то він простив обом. Скажи, котрий з них любитиме його більше? Симон сказав у відповідь: Думаю, що той, кому більше простив. Iсус сказав йому: Правильно ти розсудив. I, повернувшись до жінки, сказав Симону: Бачиш цю жінку? Я увійшов у твій дім, і ти води не дав на Мої ноги, а вона слізьми облила Мої ноги і волоссям своєї голови витерла їх. Ти поцілунку Мені не дав, а вона, відколи Я увійшов, не перестає цілувати Мої ноги. Ти Моєї голови оливою не намастив, а вона миром намастила Мої ноги. Тому кажу тобі: прощається багато її гріхів, бо вона багато полюбила; а кому мало прощається, той мало любить. А їй сказав: Прощаються тобі гріхи. I ті, що возлежали з Ним, почали казати в собі: Хто це такий, що й гріхи прощає? Він же сказав жінці: Твоя віра спасла тебе; іди з миром! Після цього Iсус проходив по містах і селах, проповідуючи й благовістячи Царство Боже; з Ним були Дванадцятеро і деякі жінки, які були зцілені від злих духів і хвороб: Марія, звана Магдалиною, з якої вийшло сім бісів, Iоанна, дружина Хузи, Iродового управителя, Сусанна і багато інших, які служили Йому своїм майном. Коли ж стало збиратися багато народу і з усіх міст до Нього йшли люди, Він почав говорити притчею: Вийшов сіяч сіяти своє насіння, і коли сіяв, одне впало край дороги, і було потоптане, і його поклювали пташки небесні. Iнше впало на камінь і, вирісши, засохло, тому що не мало вологи. Ще інше впало серед терну, і терен, вирісши з ним, заглушив його. Ще інше впало в добрий грунт і, вирісши, принесло плід у стократ. Сказавши це, Він вигукнув: Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає! Тоді Його учні запитали Його: Що означає ця притча? Він сказав: Вам дано пізнати таємниці Царства Божого, а іншим говориться притчами, щоб вони дивилися — і не бачили, слухали — і не розуміли. Ось що означає ця притча: насіння — це слово Боже. Те, що впало край дороги, означає тих, що чують, до яких потім приходить сатана і викрадає слово з їхнього серця, щоб вони не увірували і не спаслися. Те, що впало на камені, означає тих, які, коли почують, з радістю приймають слово, та не мають кореня; вони якийсь час вірують, а під час спокуси відступають. Те, що впало в терен, означає тих, які, почувши, відходять, і заглушаються життєвими турботами, багатством і насолодами, і не приносять зрілих плодів. А те, що впало в добрий грунт, означає тих, які, почувши слово, зберігають його в доброму й щирому серці і приносять плід із терпінням. Ніхто, запаливши світильник, не накриває його посудиною чи не ставить під ліжком, а ставить на підставці, щоб ті, що входять, бачили світло. Бо немає нічого таємного, що не стане явним, і нічого схованого, що не стане відомим і не вийде назовні. Тож дивіться, як ви слухаєте; бо хто має, тому буде дано ще, а хто не має, у того буде забрано й те, що він думає, що має. Прийшли до Нього Його мати й брати, та не могли доступитися до Нього через багатолюдність. I Його сповістили, кажучи: Твоя мати й Твої брати стоять надворі, бажаючи побачити Тебе. Він же сказав їм у відповідь: Моя мати й Мої брати — це ті, що слухають слово Боже і виконують його. Одного дня Він сів зі Своїми учнями в човен і сказав їм: Перепливімо на той бік озера. I вони відпливли. Коли ж вони пливли, Він заснув. I піднялася буря на озері, і їх заливало водою, і вони були в небезпеці. Вони, підійшовши, розбудили Його і сказали: Наставнику, Наставнику, ми гинемо! Він же встав і заборонив вітру й розбурханій воді, і вони ущухли, і настала тиша. I сказав їм: Де ваша віра? Вони ж, злякавшись, здивувалися й казали один одному: Хто ж це такий, що і вітрам наказує, і воді і вони слухаються Його? Припливли вони в Гадаринську землю, що навпроти Галілеї. Коли ж Iсус вийшов на берег, назустріч Йому вийшов якийсь чоловік із міста, який був одержимий бісами з давнього часу, і не одягався в одяг, і жив не в домі, а в гробницях. Побачивши Iсуса, він закричав, і впав перед Ним, і сказав гучним голосом: Що Тобі до мене, Iсусе, Сину Бога Всевишнього?! Прошу Тебе: не муч мене! (Бо Iсус наказав нечистому духу вийти з цього чоловіка, тому що той багато разів оволодівав ним, і його зв’язували ланцюгами й кайданами і стерегли, та він розривав пута, і біс гнав його в пустелі). Iсус запитав його: Як тебе звати? Той сказав: Легіон, — бо в нього увійшло багато бісів. I вони стали благати Його, щоб не наказував їм іти в безодню. А там на горі паслося чимале стадо свиней, і біси стали благати Його, щоб дозволив їм увійти в них. I Він дозволив їм. I біси вийшли з того чоловіка і увійшли в свиней, і стадо кинулося з кручі в озеро і потонуло. Пастухи, побачивши, що сталося, втекли, побігли й розповіли про це в місті і в селах. I люди вийшли подивитися, що сталося. Прийшли вони до Iсуса і побачили, що чоловік, з якого вийшли біси, сидить біля Iсусових ніг, одягнений і при своєму розумі; і злякалися. Ті ж, що бачили, розповіли їм про те, як зцілився біснуватий. I весь народ Гадаринської околиці попросив Його піти від них, тому що вони були охоплені великим страхом. I Він сів у човен і поплив назад. Чоловік же, з якого вийшли біси, благав Його, щоб бути з Ним, та Iсус відіслав його, сказавши: Вертайся додому і розказуй, скільки зробив для тебе Бог. I той пішов і розголошував по всьому місту, скільки зробив для нього Iсус. Коли ж Iсус вернувся, народ радо прийняв Його, бо всі чекали Його. I ось прийшов чоловік на ім’я Яір (а він був начальником синагоги) і, впавши Iсусу в ноги, став благати Його увійти до нього в дім, тому що в нього була єдина дочка років дванадцяти, і та помирала. Коли ж Він ішов, народ тіснив Його. I ось жінка, у якої дванадцять років була кровотеча, яка витратила на лікарів увесь прожиток і жодним не могла бути вилікувана, підійшла ззаду й доторкнулася до краю Його одягу — і відразу кровотеча в неї зупинилася. Iсус сказав: Хто доторкнувся до Мене? Коли ж усі заперечували, Петро й ті, що були з ним, сказали: Наставнику, Тебе оточує й тіснить народ, і Ти кажеш: Хто доторкнувся до Мене? Та Iсус сказав: Хтось доторкнувся до Мене, бо Я відчув, як з Мене вийшла сила. Жінка, побачивши, що не втаїлася, підійшла з тремтінням і, впавши перед Ним, розповіла Йому перед усім народом, з якої причини доторкнулася до Нього і як відразу одужала. Він же сказав їй: Підбадьорся, дочко! Твоя віра уздоровила тебе. Iди з миром. Ще Він говорив, як приходить хтось від начальника синагоги і каже йому: Твоя дочка померла; не турбуй Учителя. Та Iсус, почувши це, сказав йому у відповідь: Не бійся, тільки вір, і вона одужає. Увійшовши в дім, Він не дозволив нікому увійти, крім Петра, Якова, Iоана та батька і матері дитини. Усі ж плакали й голосили за нею. Та Він сказав: Не плачте, вона не померла, а спить. I вони сміялися з Нього, знаючи, що вона померла. Він же, виславши всіх, узяв її за руку і вигукнув: Дівчино, устань! I її дух повернувся, і вона відразу встала; і Він наказав, щоб їй дали їсти. I її батьки були вражені, а Він наказав їм нікому не розповідати про те, що сталося. Скликавши Своїх дванадцятьох учнів, Iсус дав їм силу і владу над усіма бісами і зціляти від хвороб. I послав їх проповідувати Царство Боже і зціляти хворих. I сказав їм: Нічого не беріть у дорогу: ні палиць, ні торби, ні хліба, ні срібла, і не майте по дві сорочки. У який тільки дім увійдете, там залишайтесь, а звідти виходьте. А якщо хтось не прийме вас, то, виходячи з того міста, обтрусіть навіть пил зі своїх ніг для свідчення проти них. Вони пішли й проходили по селах, проповідуючи Євангеліє і всюди зціляючи. Почув тетрарх Iрод про все, що чинив Iсус, і був у замішанні, тому що одні казали, що це Iоан воскрес із мертвих, інші — що Iлля з’явився, а ще інші — що один з давніх пророків воскрес. I сказав Iрод: Iоану я відтяв голову; хто ж тоді Цей, про Кого я чую таке? I намагався побачити Його. Апостоли, повернувшись, розповіли Йому про все, що зробили, і Він узяв їх і пішов окремо в пустельне місце біля міста, яке називається Віфсаїда. Люди дізналися про це й пішли за Ним, і Він, прийнявши їх, говорив з ними про Царство Боже і тих, що мали потребу в зціленні, зціляв. День же почав схилятися до вечора, і підійшли Дванадцятеро і сказали Йому: Відпусти людей, хай підуть у навколишні села й хутори та заночують і знайдуть харчі, бо ми тут у пустельному місці. Та Він сказав їм: Ви дайте їм їсти. Вони сказали: У нас не більше, як п’ять хлібин і дві рибини, хіба що ми підемо й купимо їжі для всього цього народу (бо було близько п’яти тисяч чоловіків). Та Він сказав Своїм учням: Розсадіть їх групами по п’ятдесят. Вони так зробили і розсадили всіх. Він узяв п’ять хлібин і дві рибини, звів погляд на небо, благословив їх, розламав і став роздавати учням, щоб вони подавали народу. I всі їли, і наїлися, і ще набралося дванадцять кошиків шматків, що залишились у них. Одного разу, як Він молився на самоті і з Ним були учні, Він запитав їх: За кого вважає Мене народ? Вони сказали у відповідь: За Iоана Хрестителя, інші за Iллю, а ще інші — що один з давніх пророків воскрес. Він сказав їм: А ви за кого вважаєте Мене? Петро сказав у відповідь: За Христа Божого. Та Він заборонив їм і наказав нікому не розказувати про це, сказавши, що Син Людський має багато постраждати, і бути відкинутим старійшинами, первосвященниками й книжниками, і бути вбитим, і на третій день воскреснути. До всіх же сказав: Хто хоче піти за Мною, хай зречеться себе, щоденно бере свій хрест і йде за Мною. Бо хто хоче зберегти своє життя, той втратить його, а хто втратить своє життя ради Мене, той збереже його. Бо яка користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а себе погубить чи втратить? Бо хто посоромиться Мене й Моїх слів, того посоромиться й Син Людський, коли прийде у славі Своїй, і Отця, і святих ангелів. Iстинно вам кажу: деякі з тих, що стоять тут, не скуштують смерті, доки не побачать Царства Божого. Після цих слів, днів через вісім, Він, узявши Петра, Якова та Iоана, зійшов на гору помолитися. I коли Він молився, вигляд Його лиця став іншим, а Його одяг — сліпуче білим. I ось два мужі розмовляли з Ним, якими були Мойсей та Iлля; вони, з’явившись у славі, говорили про Його відхід, який Він мав здійснити в Єрусалимі. Петро ж і ті, що були з ним, були обтяжені сном, а прокинувшись, побачили Його славу і двох мужів, що стояли з Ним. I коли ті розлучалися з Ним, Петро сказав Iсусу: Наставнику, нам добре тут бути. Давай ми зробимо три намети: один Тобі, один Мойсею і один Iллі (сам не знаючи, що каже). Ще він говорив, як з’явилася хмара й отінила їх, і вони злякалися, коли увійшли в хмару. I пролунав голос із хмари: Це Син Мій улюблений; Його слухайте! Коли голос пролунав, Iсус залишився Сам, а вони промовчали і нікому не розповіли в ті дні нічого з того, що бачили. Наступного дня, коли вони спустилися з гори, зустріло Його багато народу. I ось один чоловік з народу вигукнув: Учителю, благаю тебе, зглянься над моїм сином, бо він у мене єдиний! Його хапає дух, і він раптом скрикує, і дух трясе його, так що він пускає піну, і, вимучивши його, ледве залишає його. Я просив Твоїх учнів, щоб вигнали його, та вони не змогли. Iсус сказав у відповідь: О, роде невіруючий і розбещений! Доки Я буду з вами і буду терпіти вас? Приведи сюди свого сина! Ще він ішов, як біс кинув його на землю й затряс, та Iсус заборонив нечистому духу, і зцілив хлопця, і віддав його батькові. I всі були вражені величчю Бога. Поки всі дивувались усьому, що зробив Iсус, Він сказав Своїм учням: Покладіть собі у вуха ці слова: Син Людський буде виданий у руки людей. Та учні не зрозуміли цих слів, і вони були приховані від них, щоб не зрозуміли їх, а запитати Його про ці слова боялись. Виникла в них думка, хто з них найбільший. Iсус, бачачи думку їхнього серця, взяв дитину, поставив її біля Себе і сказав їм: Хто прийме цю дитину в Моє ім’я, той приймає Мене, а хто прийме Мене, той приймає Того, Хто Мене послав; бо хто серед усіх вас найменший, той і буде великим. Iоан сказав Йому у відповідь: Наставнику, ми бачили чоловіка, який Твоїм іменем виганяє бісів, і заборонили йому, бо він не ходить з нами. Та Iсус сказав йому: Не забороняйте, бо хто не проти нас, той за нас. Коли наближалися дні Його вознесіння, Він повернув Своє лице, щоб іти в Єрусалим. I послав посланців перед Собою, і вони пішли й увійшли в самарянське село, щоб зробити для Нього приготування. Але Його не прийняли там, бо Його лице було як у того, хто йде в Єрусалим. Побачивши це, Його учні Яків та Iоан сказали: Господи, хочеш, ми скажемо, щоб зійшов вогонь з неба і знищив їх, як і Iлля зробив? Та Він, обернувшись, докорив їм і сказав: Ви не знаєте, якого ви духа. Бо Син Людський прийшов не губити людські душі, а спасати. I вони пішли в інше село. Одного разу, коли вони йшли дорогою, один чоловік сказав Йому: Господи, Я піду за Тобою, куди б Ти не пішов. Iсус сказав йому: Лисиці мають нори і пташки небесні — гнізда, а Син Людський не має де й голови прихилити. Iншому Він сказав: Iди за Мною. Той сказав: Господи, дозволь мені спочатку піти поховати свого батька. Та Iсус сказав йому: Залиш мертвим ховати своїх мерців, а ти йди і звіщай Царство Боже. Ще інший сказав: Я піду за Тобою, Господи, але спочатку дозволь мені попрощатися з моїми домашніми. Та Iсус сказав йому: Жоден, хто поклав свою руку на плуг і озирається назад, не придатний для Царства Божого. Після цього Господь призначив і інших сімдесят учнів і послав їх по двоє перед Собою в кожне місто й місце, куди Сам збирався іти. I сказав їм: Жнива великі, а працівників мало. Тож благайте Господаря жнив, щоб вислав працівників на Свої жнива. Iдіть; ось Я посилаю вас як ягнят серед вовків. Не носіть із собою ні калитки, ні торби, ні сандаль, і ні з ким в дорозі не вітайтесь. У який тільки дім увійдете, спочатку кажіть: Мир цьому дому! I якщо там буде син миру, то ваш мир спочине на ньому, а якщо ні, то повернеться до вас. У тому ж домі залишайтесь, їжте й пийте, що в них є, бо працівник вартий своєї платні. Не переходьте з дому в дім. I в яке тільки місто увійдете і вас приймуть, то їжте, що подадуть вам; і зціляйте в ньому хворих, і кажіть їм: Наблизилось до вас Царство Боже. А в яке тільки місто увійдете і вас не приймуть, то, вийшовши на його вулиці, скажіть: Навіть пил, що прилип до нас із вашого міста, ми обтрушуємо вам; проте знайте, що наблизилось до вас Царство Боже. Кажу вам, що Содому в той день буде терпиміше, ніж тому місту. Горе тобі, Хоразине! Горе тобі, Віфсаїдо! Бо якби в Тирі й Сидоні були вчинені чудеса, які були вчинені у вас, то вони б давно покаялись, сидячи у веретищі й попелі. Та Тиру й Сидону буде терпиміше на суді, ніж вам. I ти, Капернауме, що піднісся до неба, будеш скинений до пекла. Хто слухає вас, той слухає Мене, а хто відкидає вас, той відкидає Мене; а хто відкидає Мене, той відкидає Того, Хто послав Мене. Сімдесят учнів повернулися з радістю і сказали: Господи, навіть біси коряться нам у Твоє ім’я. Він же сказав їм: Я бачив сатану, що впав з неба, як блискавка. Ось Я даю вам владу топтати змій, і скорпіонів, і всю ворожу силу, і ніщо не зашкодить вам. Проте не тому радійте, що вам коряться духи, а краще радійте, що ваші імена записані на небесах. У цей час Iсус зрадів духом і сказав: Славлю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти приховав це від мудрих і розумних і відкрив це немовлятам. Так, Отче, бо таким було Твоє благовоління. Усе Мені віддано Моїм Отцем, і ніхто не знає, хто є Син, крім Отця, і хто є Отець, крім Сина і того, кому Син хоче відкрити. I, повернувшись до учнів, сказав наодинці: Блаженні очі, які бачать те, що ви бачите. Бо кажу вам, що багато пророків і царів хотіли побачити те, що ви бачите, і не побачили, і почути те, що ви чуєте, і не почули. I ось устав один законник і, спокушаючи Його, сказав: Учителю, що мені зробити, щоб успадкувати вічне життя? Він же сказав йому: Що написано в Законі? Як читаєш? Той сказав у відповідь: Люби Господа, свого Бога, усім своїм серцем, і всією своєю душею, і всією своєю силою, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе. Iсус сказав йому: Правильно ти відповів. Так роби, і будеш жити. Та він, бажаючи виправдати себе, сказав Iсусу: А хто мій ближній? На це Iсус сказав: Один чоловік ішов з Єрусалима в Єрихон і попався розбійникам, які роздягнули його, побили і пішли, залишивши його напівмертвим. Випадково тією дорогою ішов один священник і, побачивши його, пройшов мимо з протилежного боку. Так само й левит, опинившись на тому місці, підійшов, подивився й пройшов мимо з протилежного боку. А один самаря´нин, проїжджаючи, натрапив на нього, і, побачивши його, зжалився. I, підійшовши, перев’язав йому рани, поливаючи оливою і вином, і, посадивши його на свого осла, привіз його в заї́зд, і попіклувався про нього. А наступного дня, від’їжджаючи, вийняв два динарії, дав хазяїну заї́зду і сказав йому: Попіклуйся про нього, а що тільки витратиш більше, я при поверненні віддам тобі. Отже, хто з цих трьох, по-твоєму, був ближнім тому, хто попався розбійникам? Він сказав: Той, що виявив йому милість. Тоді Iсус сказав йому: Iди і ти роби так само. Коли вони йшли, Він увійшов в одне село, і одна жінка на ім’я Марфа прийняла Його у свій дім. У неї була сестра, яку звали Марія, яка сіла біля ніг Iсуса і слухала Його слово. Марфа ж клопоталася про велике частування і, підійшовши, сказала: Господи, невже Тобі байдуже, що моя сестра залишила мене одну прислуговувати? Скажи їй, щоб допомогла мені. Та Iсус сказав їй у відповідь: Марфо, Марфо! Ти турбуєшся й хвилюєшся про багато чого, а тільки одне потрібно. Марія ж вибрала добру частку, яка не забереться в неї. Якось, коли Він молився в одному місці і перестав, один з Його учнів сказав Йому: Господи, навчи нас молитися, як і Iоан навчив своїх учнів. Він сказав їм: Коли молитесь, кажіть: Отче наш, що на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого насущного давай нам кожного дня; і прости нам гріхи наші, бо й самі ми прощаємо кожному боржникові нашому; і не введи нас у спокусу, але врятуй нас від зла. I сказав їм: Хто з вас, маючи друга, прийде до нього опівночі і скаже йому: «Друже, позич мені три хлібини, бо мій друг зайшов до мене з дороги і мені нíчого подати йому», — а той зсередини скаже йому у відповідь: «Не турбуй мене! Двері вже замкнені, і мої діти зі мною в ліжку; не можу встати й дати тобі»? Кажу вам: навіть якщо він не встане і не дасть йому через те, що він його друг, то через його настирливість встане й дасть йому, скільки йому треба. I Я кажу вам: просіть — і буде вам дано; шукайте — і знайдете; стукайте — і буде вам відчинено. Бо кожен, хто просить, — отримує, і хто шукає, — знаходить, і хто стукає, — тому буде відчинено. Який з вас батько, якщо син попросить хліба, подасть йому камінь? I якщо попросить риби, замість риби подасть йому змію? Чи якщо попросить яйце, подасть йому скорпіона? Якщо ж ви, будучи злими, умієте добрі дари давати своїм дітям, то наскільки більше Небесний Отець дасть Святого Духа тим, хто просить у Нього! Якось Він виганяв біса (а той був німий). Коли біс вийшов, німий заговорив; і народ здивувався. Та деякі з них сказали: Він виганяє бісів силою Веєльзевула, князя бісів. А інші, спокушаючи, вимагали від Нього знамення з неба. Та Він, знаючи їхні думки, сказав їм: Кожне царство, розділене в собі, буде спустошене, і дім, розділений в собі, упаде. I якщо сатана розділився в собі, то як устоїть його царство? А ви кажете, що Я виганяю бісів силою Веєльзевула. Якщо Я виганяю бісів силою Веєльзевула, то чиєю тоді виганяють ваші сини? Тому вони будуть вам суддями. Якщо ж Я виганяю бісів перстом Божим, то, значить, досягло вас Царство Боже. Коли сильний із зброєю охороняє свій дім, тоді його майно в безпеці. А коли сильніший від нього нападе й переможе його, тоді забере в нього всю зброю, на яку той надіявся, і розділить свою здобич. Хто не зі Мною, той проти Мене, і хто не збирає зі Мною, той розкидає. Коли нечистий дух вийде з людини, то ходить по безводних місцях, шукаючи пристановища, та, не знаходячи, каже: Вернусь-но я у свій дім, звідки вийшов. I, прийшовши, знаходить його заметеним і прибраним. Тоді йде і бере сім інших духів, зліших за себе, і вони заходять і поселяються там; і останнє для тієї людини стає гіршим за перше. Коли Iсус говорив це, одна жінка, піднісши з натовпу голос, сказала Йому: Блаженна утроба, яка носила Тебе, і груди, які Ти ссав. А Він сказав: Ні, блаженні ті, що слухають слово Боже і виконують його. Коли стало збиратися все більше народу, Він почав говорити: Цей рід — злий, він вимагає знамення, та знамення не дасться йому, крім знамення пророка Iони. Бо як Iона був знаменням для ніневітян, так і Син Людський буде для цього роду. Цариця південна встане на суді з людьми цього роду і засудить їх, бо вона приходила з кінців землі послухати мудрість Соломона, а ось тут Більший за Соломона. Ніневітяни встануть на суді з цим родом і засудять його, бо вони покаялися від проповіді Iони, а ось тут Більший за Iону. Ніхто, запаливши світильник, не ставить його в таємному місці чи під посудиною, а на підставці, щоб ті, що входять, бачили світло. Світильником тіла є око; коли ж твоє око буде щирим, то і все твоє тіло буде світлим; а коли воно буде лукавим, то і твоє тіло буде темним. Тож дивись, щоб світло, яке в тобі, не було темрявою. Якщо ж усе твоє тіло світле і не має жодної темної частини, то все воно буде світле, ніби коли світильник освітлює тебе сяйвом. Коли Він говорив, один фарисей запросив Його пообідати в нього, і Він прийшов і возліг. Фарисей же здивувався, побачивши, що Він не обмився спочатку перед обідом. Та Господь сказав йому: От ви, фарисеї, чистите зовнішність чаші й блюда, а ваша внутрішність повна здирства й нечестя! Нерозумні! Чи не Той, Хто створив зовнішнє, створив і внутрішнє? Натомість дайте за милостиню те, що всередині, і тоді все буде чистим для вас. Та горе вам, фарисеям, бо ви даєте десятину з м’яти, рути і всяких трав, а нехтуєте правосуддям і любов’ю до Бога! Це потрібно було робити і того не залишати! Горе вам, фарисеям, бо ви любите перші місця в синагогах і вітання на площах. Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, бо ви як непомітні гробниці, пове́рх яких люди ходять і не знають того. Один із законників сказав Йому у відповідь: Учителю, кажучи це, Ти і нас ображаєш. Він же сказав: I вам, законникам, горе, бо ви обтяжуєте людей непосильними тягарями, а самі й одним своїм пальцем не доторкнетеся до тягарів. Горе вам, бо ви будуєте гробниці пророкам, яких убили ваші отці. Цим ви свідчите, що схвалюєте діла ваших отців, бо ті убили їх, а ви будуєте їм гробниці. Тому й сказала премудрість Божа: Я пошлю до них пророків і апостолів, і вони одних уб’ють, а інших виженуть, щоб спитати з цього роду за кров усіх пророків, пролиту від заснування світу: від крові Авеля до крові Захарії, вбитого між жертовником і Храмом. Так, кажу вам, спитається з цього роду. Горе вам, законникам, бо ви забрали ключ від знань: самі не ввійшли, і тим, що хотіли ввійти, не дали! Коли Він говорив їм це, книжники й фарисеї почали сильно налягати на Нього і випитувати Його багато про що, підстерігаючи Його і намагаючись зловити щось із Його вуст, щоб звинуватити Його. Тим часом, коли зібралося багато тисяч народу, так що вони наступали один на одного, Iсус почав говорити передусім своїм учням: Стережіться закваски фарисейської, якою є лицемірство. Бо немає нічого прихованого, що не відкриється, і таємного, що не стане відомим. Тому все, що ви сказали в темноті, буде почуто при світлі, і що сказали на вухо у внутрішніх кімнатах, буде проголошено на дахах. Кажу ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, що вбивають тіло, а після цього більше нічого не можуть зробити. Я скажу вам, кого боятися: Бійтеся Того, Хто після вбивання має владу вкинути в геєну. Так, кажу вам: Його бійтесь. Хіба не п’ять горобців продаються за два асарії? I ні один з них не забутий перед Богом. А у вас і волосся на голові все полічене. Тож не бійтесь: ви цінніші за багатьох горобців. Кажу ж вам: кожного, хто визнає Мене перед людьми, і Син Людський визнає перед ангелами Божими. А хто зречеться Мене перед людьми, того зречуться перед ангелами Божими. Кожному, хто скаже слово проти Сина Людського, проститься, а хто похулить Святого Духа, тому не проститься. Коли ж вас приведуть у синагоги і до начальств і влад, не турбуйтеся, як чи що відповісти чи що сказати, бо Святий Дух навчить вас у той час, що треба сказати. Хтось із народу сказав Йому: Учителю, скажи моєму брату, щоб розділив зі мною спадщину. Він же сказав йому: Чоловіче, хто поставив Мене над вами судити чи ділити? I сказав їм: Дивіться, стережіться користолюбства, бо життя людини не полягає в достатку її майна. I розповів їм притчу: В одного багатого чоловіка добре вродила нива. I він міркував у собі: Що мені робити? Нíкуди мені зібрати свої плоди. I сказав: Ось що зроблю: знесу свої комори, побудую більші і зберу туди весь мій урожай і все моє добро. I скажу своїй душі: Душе! Багато добра в тебе складено на довгі роки: відпочивай, їж, пий, веселися. Та Бог сказав йому: Безумний! Цієї ночі твою душу заберуть у тебе. Кому ж дістанеться те, що ти заготовив? Так буде з тим, хто збирає скарби для себе, а не для Бога багатіє. I сказав Своїм учням: Тому кажу вам: не турбуйтесь про своє життя, що вам їсти, ані про своє тіло, у що одягнутись. Життя більше за їжу, і тіло — за одяг. Погляньте на во́ронів: вони не сіють, не жнуть, немає в них ні сховищ, ні комор, і Бог годує їх. Наскільки ж ви цінніші за птахів! Та й хто з вас, турбуючись, може додати до свого зросту бодай один лікоть? Якщо ж найменшого не можете зробити, то чого турбуєтесь про інше? Погляньте на лілії, як вони ростуть: не трудяться, не прядуть. Кажу ж вам, що навіть Соломон в усій своїй славі не одягався, як будь-яка з них. Якщо ж траву в полі, яка сьогодні є, а завтра буде вкинута в піч, Бог так одягає, то наскільки більше вас, маловіри! I ви не шукайте, що вам їсти чи що пити, і не тривожтесь. Бо всього цього шукають народи світу, а ваш Отець знає, що ви маєте в цьому потребу. Натомість шукайте Царства Божого, а те все додасться вам. Не бійся, мала отаро, бо ваш Отець благоволив дати вам царство. Продайте своє майно і дайте милостиню; зробіть собі калитки, що не старіють, скарб на небесах, що не вичерпується, куди злодій не наближається і де міль не точить. Бо де ваш скарб, там буде й ваше серце. Хай ваші стегна будуть підперезані і світильники запалені, а ви самі подібні до людей, які чекають свого господаря, коли він повернеться з весілля, щоб, як прийде й постукає, відразу відчинити йому. Блаженні ті раби, яких господар, прийшовши, застане за пильнуванням. Iстинно вам кажу: він підпережеться, і посадить їх, і, підійшовши, буде прислуговувати їм. I якщо прийде о другій сторожі чи прийде о третій сторожі і застане їх за тим, то блаженні ті раби. Знайте ж те, що якби знав господар дому, у який час прийде злодій, то пильнував би і не дав би прокопати свій дім. Тож і ви будьте готові, бо в час, у який не думаєте, прийде Син Людський. Петро сказав Йому: Господи, Ти для нас розповідаєш цю притчу чи й для всіх? Господь сказав: Хто ж тоді вірний і розумний управитель, якого господар поставить над своїми слугами давати своєчасно міру хліба? Блаженний той раб, якого його господар, прийшовши, застане, що так робить. Iстинно вам кажу, що над усім своїм майном поставить його. Якщо ж той раб скаже у своєму серці: Бариться прийти мій господар, — і почне бити слуг та служниць, і їсти, і пити, і напиватися, то господар того раба прийде в день, у який той не чекає, і в час, про який той не знає, і розітне його навпіл, і призначить йому долю з невіруючими. I той раб, який знав волю свого господаря, і не приготував, і не зробив за його волею, буде битий багато. А той, який не знав і зробив варте побоїв, буде битий мало. З кожного ж, кому багато дано, багато й вимагатиметься, і кому багато ввірили, з того більше й спитають. Вогонь прийшов Я принести на землю і як Я хочу, щоб він уже загорівся. Хрещенням Я маю охреститись, і як Я томлюся, поки це здійсниться. Ви думаєте, що Я прийшов дати мир на землі? Ні, кажу вам, але розділення. Бо віднині п’ятеро в одному домі будуть розділені: троє проти двох, і двоє проти трьох. Батько розділиться проти сина, і син проти батька, мати проти дочки, і дочка проти матері, свекруха проти своєї невістки, і невістка проти своєї свекрухи. Сказав же й народу: Коли ви бачите, що з заходу піднімається хмара, то відразу кажете: Буде злива, — і так стається. А коли бачите, що дує південний вітер, то кажете: Буде спека, — і це стається. Лицеміри! Вигляд неба й землі розпізнавати ви вмієте, як же цього часу не розпізнає´те? Чому ж ви й самі не судите, що справедливе? Коли йдеш зі своїм суперником до правителя, то доклади в дорозі зусиль, щоб звільнитися від нього, щоб він не потягнув тебе до судді, а суддя не віддав тебе судовому виконавцю, а виконавець не посадив тебе у в’язницю. Кажу тобі: не вийдеш звідти, поки не віддаси й останньої лепти. Саме в той час прийшли деякі і розповіли Йому про галілеян, кров яких Пілат змішав з їхніми жертвами. Iсус сказав їм у відповідь: Ви думаєте, що ці галілеяни були грішніші за всіх галілеян, раз так постраждали? Ні, кажу вам; але якщо не покаєтесь, то всі ви так само загинете. Чи ті вісімнадцять, на яких упала вежа в Силоамі і вбила їх — ви думаєте, що вони були більш винні за всіх людей, що живуть у Єрусалимі? Ні, кажу вам; але якщо не покаєтесь, то всі ви так само загинете. I розказав таку притчу: В одного чоловіка була посаджена смоковниця у винограднику, і він прийшов шукати на ній плід, і не знайшов. I сказав виноградарю: Ось уже три роки я приходжу шукати плід на цій смоковниці і не знаходжу. Зрубай її, навіщо вона й землю займає? Той же сказав йому у відповідь: Господарю, залиш її і на цей рік, доки я не обкопаю її і не обкладу гноєм, і якщо принесе плід, добре, а ні, то наступного року зрубаєш її. В одній із синагог Він навчав у суботу. I ось там була жінка, одержима духом немочі вісімнадцять років, і вона була зігнута і не могла до кінця розігнутися. Iсус, побачивши її, підізвав і сказав їй: Жінко, ти звільнена від своєї немочі. I поклав на неї руки, і вона відразу випрямилась і стала славити Бога. У відповідь на це начальник синагоги, обурений тим, що Iсус зцілив у суботу, сказав народу: Є шість днів, у які слід працювати; от у них і приходьте зцілятися, а не в день суботній. Та Господь сказав йому у відповідь: Лицеміре! Чи не відв’язує кожен з вас у суботу свого вола чи осла від ясел і не веде напувати? А цю дочку Авраама, яку сатана тримав зв’язаною ось уже вісімнадцять років, чи не слід було звільнити від цих пут у день суботній? Коли Він говорив це, усі Його противники були посоромлені, а весь народ радів від усіх Його славних діл. Він же сказав: До чого подібне Царство Боже і до чого уподібню його? Воно подібне до гірчичного зерна, яке людина взяла й посадила у своєму саду, і воно виросло і стало великим деревом і пташки небесні гніздилися в його гілках. I ще сказав: До чого уподібню Царство Боже? Воно подібне до закваски, яку жінка взяла й поклала в три сати борошна, поки не вкисло все тісто. I проходив Iсус по містах і селах, і навчав, прямуючи в Єрусалим. Один чоловік сказав Йому: Господи, чи мало тих, що спасаються? Він сказав їм: Силкуйтесь увійти тісними воротами, бо, кажу вам, багато хто схоче увійти, і не зможе. Коли господар дому встане і замкне двері, і ви почнете стояти надворі, і стукати у двері, і казати: Господи, Господи, відчини нам! — він скаже вам у відповідь: Я не знаю вас, звідки ви. Тоді ви почнете казати: Ми їли й пили перед Тобою, і Ти навчав на наших вулицях. А Він скаже: Кажу вам: Я не знаю вас, звідки ви. Iдіть від Мене всі, хто чинить неправедність. Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Iсаака, і Якова, і всіх пророків у Царстві Божому, а себе — вигнаними геть. I прийдуть люди зі сходу й заходу, з півночі й півдня і возляжуть у Царстві Божому. I ось є останні, які будуть першими, і є перші, які будуть останніми. У той самий день підійшли деякі фарисеї і сказали Йому: Вийди і піди звідси, бо Iрод хоче вбити Тебе. А Він сказав їм: Підіть скажіть цій лисиці: ось Я виганяю бісів і чиню зцілення сьогодні і завтра, а третього дня закінчу. Утім, Мені треба ходити сьогодні, завтра і наступного дня, бо неможливо, щоб пророк загинув поза Єрусалимом. Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і побиваєш камінням посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати твоїх дітей, як квочка збирає своїх курчат під крила, та ви не захотіли! Ось вам залишається ваш дім пустим. Iстинно вам кажу: ви не побачите Мене, доки не прийде час, коли скажете: Благословенний Той, що йде в ім’я Господнє! Одного разу, коли Він прийшов у дім одного з начальників фарисеїв у суботу поїсти хліба, вони стежили за Ним. I ось був перед Ним один чоловік, хворий на водянку. Iсус, заговоривши, сказав законникам і фарисеям: Чи можна зціляти в суботу? Вони ж мовчали. Він, узявши його, зцілив і відпустив. I, продовжуючи, сказав їм: У кого з вас осел чи віл упаде в колодязь, і він відразу не витягне його в суботній день? I вони не могли відповісти Йому на це. Розказав же запрошеним притчу, помітивши, як вони вибирають перші місця: Коли будеш запрошений кимось на весілля, не возлягай на першому місці, щоб серед запрошених ним не виявилося поважнішого за тебе, і той, хто запросив тебе і його, підійде і скаже тобі: Поступись йому місцем, — і тоді ти з соромом почнеш займати останнє місце. Але коли будеш запрошений, прийди й возляж на останньому місці, щоб, коли прийде той, хто запросив тебе, він сказав тобі: Друже, пересядь вище. Тоді тобі буде честь перед тими, хто возлежить з тобою. Бо кожен, хто підносить себе, буде понижений, а хто понижує себе, буде піднесений. Сказав також і тому, хто запросив Його: Коли влаштовуєш обід чи вечерю, не запрошуй ні своїх друзів, ні своїх братів, ні своїх родичів, ні багатих сусідів, щоб і вони в свою чергу не запросили тебе і тобі не було відплати. Але коли влаштовуєш бенкет, запрошуй бідних, калік, кульгавих, сліпих — і будеш блаженним, бо вони не зможуть відплатити тобі; бо тобі буде відплачено при воскресінні праведних. Почувши це, один із тих, що возлежали з Ним, сказав Йому: Блаженний той, хто їстиме хліб у Царстві Божому! Він же сказав йому: Один чоловік влаштував велику вечерю і запросив багатьох. У час вечері він послав свого раба сказати запрошеним: Ідіть, бо все вже готове. I почали всі, як один, вибачатися. Перший сказав йому: Я купив поле, і мені необхідно піти подивитись його. Прошу тебе, вибач мені. Iнший сказав: Я купив п’ять пар волів і йду випробувати їх. Прошу тебе, вибач мені. Ще інший сказав: Я одружився і тому не можу прийти. Той раб прийшов і розповів про це своєму Господарю. Тоді господар дому розгнівався і сказав своєму рабу: Піди швидше на вулиці й провулки міста і приведи сюди бідних, і калік, і кульгавих, і сліпих. Раб сказав: Господарю, зроблено, як ти наказав, і ще є місце. Господар сказав рабу: Піди на дороги й до огорож і змусь людей прийти, щоб мій дім наповнився. Бо кажу вам, що ніхто з тих запрошених людей не скуштує моєї вечері. Iшло з Ним багато людей, і Він, обернувшись, сказав їм: Хто приходить до Мене і не ненавидить свого батька, і матері, і дружини, і дітей, і братів, і сестер, а до того ж і свого життя, той не може бути Моїм учнем. I хто не несе свого хреста і йде за Мною, той не може бути Моїм учнем. Бо хто з вас, бажаючи побудувати вежу, не сяде спочатку і не порахує витрат, чи має достатньо для закінчення? Щоб, коли закладе підвалини і не зможе закінчити, усі, хто побачить, не почали сміятися з нього і казати: Цей чоловік почав будувати і не зміг закінчити. Або який цар, ідучи вести війну проти іншого царя, не сяде спочатку й не порадиться, чи зможе він з десятьма тисячами виступити проти того, хто йде на нього з двадцятьма тисячами? Якщо ж ні, то, поки той ще далеко, пошле до нього посольство просити про мир. Так і кожен з вас, хто не залишить усього, що має, не може бути Моїм учнем. Сіль — хороша річ, та якщо сіль втратить смак, чим її приправити? Вона ні для землі, ні для гною не придатна; її викидають геть. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає! Наближалися до Нього всі митники й грішники, щоб послухати Його. Фарисеї ж і книжники рéмствували, кажучи: Він приймає грішників і їсть із ними. I Він розказав їм таку притчу: Яка з вас людина, маючи сто овець і загубивши одну з них, не залишить у пустелі дев’яноста дев’яти і не піде за загубленою, поки не знайде її? I, знайшовши її, покладе з радістю на свої плечі, і, прийшовши додому, скличе друзів і сусідів, і скаже їм: Порадійте зі мною: я знайшов свою загублену вівцю. Кажу вам, що так само на небі буде більша радість за одного грішника, що кається, ніж за дев’яносто дев’ять праведників, які не мають потреби в покаянні. Або яка жінка, маючи десять драхм, якщо загубить одну драхму, хіба не запалює світильник, і не замітає дім, і не шукає старанно, аж поки не знайде? А знайшовши, скликає подруг і сусідок і каже: Порадійте зі мною: я знайшла драхму, яку загубила. Так само, кажу вам, є радість перед ангелами Божими за одного грішника, що кається. I сказав: В одного чоловіка було два сини. I сказав молодший з них батькові: Батьку, дай мені частину маєтку, що належить мені. I батько розділив між ними майно. Через декілька днів молодший син, зібравши все, подався в далеку країну і промарнував там свій маєток, живучи безпутно. Коли ж він усе розтратив, у тій країні настав сильний голод, і він почав бідувати. I він пішов і пристав до одного громадянина тієї країни, а той послав його на свої поля пасти свиней. I він бажав наповнити свій шлунок стручками, які їли свині, та ніхто не давав йому. Опам’ятавшись, він сказав: Скільки наймитів у мого батька мають вдосталь хліба, а я гину від голоду. Устану, піду до свого батька і скажу йому: Батьку, я згрішив проти неба і перед тобою, і вже не гідний називатися твоїм сином. Візьми мене за одного з твоїх наймитів. Він устав і пішов до свого батька. Коли ж він ще був далеко, його батько побачив його, і зжалився, і побіг, і кинувся йому на шию, і розцілував його. Син же сказав йому: Батьку, я згрішив проти неба і перед тобою, і вже не гідний називатися твоїм сином. Та батько сказав своїм рабам: Принесіть найкращий одяг і вдягніть його, дайте перстень на його руку і сандалі на його ноги. Приведіть відгодоване теля і заріжте: будемо їсти і веселитися. Бо цей син мій був мертвий — і ожив, був загублений — і знайшовся. I почали веселитися. Його ж старший син був на полі, і коли, повертаючись, наблизився до дому, то почув музику й хороводи. I, покликавши одного із слуг, запитав, що це таке. Той сказав йому: Прийшов твій брат, і твій батько зарізав відгодоване теля, бо прийняв його здоровим. Він розгнівався і не хотів увійти. Його ж батько вийшов і став вмовляти його. Та він сказав батькові у відповідь: Я он стільки років служу тобі і ніколи не переступав твого наказу, а ти ніколи не дав мені й козеняти, щоб мені повеселитися зі своїми друзями. А коли цей син твій, який проїв твоє майно з блудницями, прийшов, ти зарізав для нього відгодоване теля. Він же сказав йому: Сину, ти завжди зі мною, і все моє — твоє. А треба було зрадіти й звеселитися, бо цей брат твій був мертвий — і ожив, був загублений — і знайшовся. Сказав же і Своїм учням: Був один багатий чоловік, який мав управителя, і йому донесли на нього, що той марнує його майно. Він покликав його і сказав йому: Що це я чую про тебе? Дай звіт про своє управління, бо ти не можеш більше управляти. Управитель сказав у собі: Що мені робити? Мій господар забирає в мене управління. Копати не можу, просити милостиню соромлюсь. Я знаю, що зробити, щоб, коли буду відсторонений від управління, люди прийняли мене в свої доми. I, покликавши окремо кожного з боржників свого господаря, сказав першому: Скільки ти винен моєму господарю? Той сказав: Сто батів оливи. Він сказав йому: Бери свою розписку, швидше сідай і пиши: «п’ятдесят». Потім сказав іншому: А ти скільки винен? Той сказав: Сто корів пшениці. Він каже йому: Бери свою розписку і пиши: «вісімдесят». I похвалив господар неправедного управителя за те, що розумно зробив; бо сини цього світу розумніші зі своїм родом від синів світла. I Я кажу вам: Здобувайте собі друзів мамоною неправедною, щоб, коли вас не стане, вони прийняли вас у вічні оселі. Вірний у найменшому і у великому вірний, а неправедний у найменшому і у великому неправедний. Тож якщо в неправедній мамоні ви не були вірні, хто довірить вам істинне багатство? I якщо в чужому ви не були вірні, хто дасть вам ваше? Жоден слуга не може служити двом господарям, бо або одного буде ненавидіти, а іншого любити, або одному буде відданий, а іншого буде зневажати; не можете служити Богові й мамоні. Чули все це й фарисеї, які були грошолюбними, і насміхалися з Нього. І Він сказав їм: Ви виправдовуєте себе перед людьми, та Бог знає ваші серця; бо що високе в людей, те мерзота перед Богом. Закон і Пророки були до Iоана; з того часу Царство Боже благовіститься і кожен силкується ввійти в нього. Але легше небу й землі минути, ніж одній рисці з Закону пропасти. Кожен, хто розлучається зі своєю дружиною і одружується на іншій, перелюбствує; і кожен, хто одружується на розлученій з чоловіком, перелюбствує. Був один багатий чоловік, який одягався в порфіру і вісон і щодня розкішно веселився. Був і один бідняк на ім’я Лазар, який лежав біля його воріт у виразках і бажав наїстися крихт, що падали зі столу багача; та ще й собаки приходили й лизали його виразки. I от бідняк помер і був віднесений ангелами на лоно Авраама. Помер і багач і був похований. I в пеклі, будучи в муках, він підняв свої очі і побачив здаля Авраама і Лазаря на його лоні. I закричав: Отче Аврааме! Змилуйся наді мною і пошли Лазаря, хай умочить кінчик свого пальця у воду і прохолодить мій язик, бо я мучуся в цьому полум’ї! Та Авраам сказав: Сину, згадай, що ти за свого життя отримав свої блага, а Лазар так само лиха; тепер він тут утішається, а ти мучишся. А крім всього того, між нами й вами встановлена велика прірва, щоб ті, які хочуть перейти звідси до вас, не могли і щоб звідти до нас не переходили. Він же сказав: Тоді прошу тебе, отче, пошли його в дім мого батька — бо в мене є п’ять братів — хай він засвідчить їм, щоб і вони не потрапили в це місце мук. Авраам каже йому: У них є Мойсей і Пророки; хай слухають їх. Та він сказав: Ні, отче Аврааме; от якщо хтось із мертвих прийде до них, то покаються. Та Авраам сказав йому: Якщо вони Мойсея й Пророків не слухають, то якщо хтось і з мертвих воскресне, не повірять. І сказав Iсус учням: Неможливо, щоб не прийшли спокуси, та горе тому, через кого вони приходять. Йому було б краще, якби йому повісили на шию велике жорно і кинули в море, аніж щоб він спокусив одного з цих малих. Дивіться за собою. Якщо згрішить проти тебе твій брат, докори йому; а якщо покається, прости йому. I якщо сім разів на день згрішить проти тебе і сім разів на день вернеться до тебе і скаже: Каюсь, — прости йому. I сказали апостоли Господу: Примнож нашу віру. Господь же сказав: Якби ви мали віру з гірчичне зерно і сказали цій шовковиці: Вирвись із коренем і посадись у морі, — то вона послухалася б вас. Хто з вас, маючи раба, що оре чи пасе, коли той прийде з поля, відразу скаже: Iди сідай за стіл? Навпаки, чи не скаже йому: Приготуй мені щось повечеряти, підпережись і прислуговуй мені, поки я не поїм і не поп’ю, а після цього будеш їсти й пити сам? Хіба він стане дякувати тому рабові за те, що той зробив наказане йому? Не думаю. Так і ви, коли зробите все наказане вам, кажіть: Ми нікчемні раби, бо зробили те, що повинні були зробити. Коли Він ішов у Єрусалим, то проходив через Самарію і Галілею. I коли входив в одне село, зустріли Його десять прокажених чоловіків, які стали вдалині. I вони піднесли голос, кажучи: Iсусе, наставнику, змилуйся над нами! Побачивши їх, Він сказав їм: Підіть покажіться священникам. I коли вони йшли, то очистилися. Один з них, побачивши, що зцілився, вернувся, гучним голосом славлячи Бога, і впав ниць Йому в ноги, дякуючи Йому; а він був самаря´нином. Iсус сказав у відповідь: Хіба не десять очистилося? А де ж дев’ять? Невже не знайшлося нікого, хто вернувся б віддати славу Богу, крім цього чужинця? I сказав йому: Устань і йди; твоя віра уздоровила тебе. Будучи запитаний фарисеями, коли прийде Царство Боже, Він сказав їм у відповідь: Царство Боже не прийде помітно, і не скажуть: Ось тут воно! — чи: Он там воно! — Бо ось Царство Боже є всередині вас. I сказав учням: Прийдуть дні, коли ви побажаєте побачити один із днів Сина Людського і не побачите. I скажуть вам: Ось тут Він! — або: Он там Він! — Не йдіть за ними й не женіться. Бо як блискавка, блиснувши від одного краю неба, світить до іншого краю неба, таким буде й Син Людський у Свій день. Але спочатку Він має багато постраждати і бути відкинутим цим родом. I як було в дні Ноя, так буде і в дні Сина Людського: люди їли, пили, женились, виходили заміж до того дня, як увійшов Ной у ковчег, і прийшов потоп, і всіх знищив. Так само, як було і в дні Лота: люди їли, пили, купували, продавали, садили, будували, а в день, коли Лот вийшов із Содома, пролилися дощем вогонь і сірка з неба і знищили всіх. Так буде і в день, коли відкриється Син Людський. У той день, хто буде на даху, а його речі в домі, хай не спускається взяти їх; і хто буде на полі, так само хай не вертається назад. Пам’ятайте про дружину Лота. Бо хто схоче зберегти своє життя, той втратить його, а хто втратить своє життя, той збереже його. Кажу вам: у ту ніч двоє будуть на одному ліжку: один буде взятий, а інший — залишений. Дві будуть молоти разом: одна буде взята, а інша — залишена. Двоє будуть на полі: один буде взятий, а інший — залишений. Вони кажуть Йому у відповідь: Де, Господи? Він сказав їм: Де тіло, там зберуться й орли. Розказав їм і притчу про те, що треба завжди молитись і не падати духом, кажучи: В одному місті був суддя, який Бога не боявся і людей не стидався. У тому ж місті була вдова, яка ходила до нього й казала: Захисти мене від мого противника. Він деякий час не хотів, а після цього сказав у собі: Хоч я і Бога не боюсь і людей не стидаюсь, та оскільки ця вдова турбує мене, захищу її, щоб вона більше не приходила і не муляла мені очі. I Господь сказав: Послухайте, що каже неправедний суддя. А Бог хіба не подасть захист Своїм вибраним, що волають до Нього день і ніч, і зволікатиме захистити їх? Кажу вам, що скоро подасть їм захист. Та коли прийде Син Людський, чи знайде віру на землі? Розказав і тим, які надіялися на себе, що вони праведні, і зневажали інших, таку притчу: Два чоловіки прийшли в Храм помолитися: один фарисей, а інший митник. Фарисей став і так про себе молився: Боже, дякую Тобі, що я не такий, як інші люди: грабіжники, неправедні, перелюбники чи як оцей митник. Я пощуся двічі на тиждень, даю десятину з усього, що отримую. А митник, стоячи вдалині, не смів навіть очей підняти до неба, а бив себе в груди й казав: Боже, будь милостивий до мене, грішника! Кажу вам: цей пішов додому виправданим, а не той; бо кожен, хто підносить себе, буде понижений, а хто понижує себе, буде піднесений. Приносили до Нього й немовлят, щоб Він доторкнувся до них, та учні, побачивши це, заборонили їм. Та Iсус, покликавши їх, сказав: Пустіть дітей приходити до Мене і не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже. Iстинно вам кажу: хто не прийме Царства Божого, як дитя, той не ввійде в нього. Один із начальників запитав Його: Учителю добрий, що мені робити, щоб успадкувати вічне життя? Iсус сказав йому: Чому ти називаєш Мене добрим? Ніхто не добрий, крім одного Бога. Ти знаєш заповіді: Не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не лжесвідчи, шануй свого батька і свою матір. Той сказав: Усе це я виконав з юності. Почувши це, Iсус сказав йому: Ще одного тобі бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді приходь і йди за Мною. Він, почувши це, дуже засмутився, бо був дуже багатий. Iсус, побачивши, що він дуже засмутився, сказав: Як важко тим, хто має багатство, увійти в Царство Боже. Бо легше верблюду пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже. Ті, що почули це, сказали: Хто ж тоді може спастися? Та Він сказав: Неможливе для людей можливе для Бога. Петро ж сказав: Ось ми залишили все і пішли за Тобою. Він сказав їм: Iстинно вам кажу: немає нікого, хто залишив дім, чи батьків, чи братів, чи дружину, чи дітей ради Царства Божого і не отримає значно більше в цей час, а в майбутньому світі — вічне життя. Узявши Дванадцятьох, Він сказав їм: Ось ми йдемо в Єрусалим, і збудеться все, написане через пророків про Сина Людського. Бо Він буде виданий язичникам, і буде осміяний, і зневажений, і опльований, і після бичування вони вб’ють Його, та на третій день Він воскресне. Але вони нічого з цього не зрозуміли; ці слова були приховані від них, і вони не розуміли сказаного. Коли Він наближався до Єрихона, один сліпий сидів край дороги і просив милостиню. Почувши, що мимо проходить народ, він запитав, що це таке. Йому сказали, що проходить Iсус Назарянин. I він закричав: Iсусе, Сину Давидів, змилуйся наді мною! Ті, що йшли попереду, змушували його замовчати, та він ще дужче кричав: Сину Давидів, змилуйся наді мною! Iсус зупинився і наказав привести його до Себе, і, коли той підійшов, запитав його: Що ти хочеш, щоб Я зробив для тебе? Він сказав: Господи, щоб я прозрів! Iсус сказав йому: Прозри, твоя віра уздоровила тебе. I він відразу прозрів і пішов за Iсусом, славлячи Бога; і весь народ, побачивши це, віддав хвалу Богу. Увійшовши в Єрихон, Iсус проходив через нього. I ось прийшов чоловік, який звався ім’ям Закхей (а він був начальником митників і був багатим), і хотів побачити Iсуса, Хто Він, та не міг через народ, бо був малий на зріст. I, забігши наперед, виліз на сикомор, щоб побачити Його, бо Він мав проходити тудою. Iсус, коли прийшов на те місце, звів погляд, побачив його і сказав йому: Закхею, злізай швидше, бо сьогодні Мені треба бути у твоєму домі. I він швидко зліз і прийняв Його з радістю. I всі, побачивши це, почали рéмствувати, кажучи: Він зайшов у гості до грішного чоловіка. А Закхей устав і сказав Господу: Господи, половину свого майна я віддам бідним, і якщо відняв щось у кого, віддам вчетверо. Iсус сказав йому: Сьогодні прийшло спасіння в цей дім, тому що й він син Авраама. Бо Син Людський прийшов знайти й спасти загибле. Коли вони слухали це, Він розказав ще одну притчу, тому що був поблизу Єрусалима і вони думали, що ось-ось має з’явитися Царство Боже. Тож Він сказав: Один знатний чоловік вирушив у далеку країну, щоб отримати собі царство і повернутися. Покликавши десятьох своїх рабів, він дав їм десять мін і сказав їм: Заробляйте, поки я не прийду. Та його громадяни ненавиділи його і послали вслід за ним посольство сказати: Ми не хочемо, щоб він царював над нами. Коли ж він, отримавши царство, повернувся, то сказав покликати до себе тих рабів, яким дав гроші, щоб дізнатися, хто що заробив. Прийшов перший і сказав: Господарю, твоя міна принесла ще десять мін. Він сказав йому: Гаразд, добрий рабе! За те, що в найменшому ти був вірним, май владу над десятьма містами. Прийшов другий і сказав: Господарю, твоя міна принесла п’ять мін. Він сказав і цьому: I ти будь над п’ятьма містами. Прийшов інший і сказав: Господарю, ось твоя міна, яку я зберігав у хустці, бо боявся тебе, тому що ти людина жорстока: береш, чого не клав, і жнеш, чого не сіяв. Він же каже йому: Твоїми ж устами буду судити тебе, злий рабе. Ти знав, що я людина жорстока, беру, чого не клав, і жну, чого не сіяв. Чому ж ти не віддав мої гроші міняльникам, щоб я, повернувшись, отримав своє з лихвою? I сказав тим, що стояли поруч: Заберіть у нього міну і дайте тому, хто має десять мін. Вони сказали йому: Господарю, у нього вже є десять мін. Бо кажу вам, що кожному, хто має, дасться ще, а в того, хто не має, забереться й те, що має. А тих моїх ворогів, які не хотіли, щоб я царював над ними, приведіть сюди і заріжте переді мною. Сказавши це, Він пішов уперед, прямуючи в Єрусалим. Коли Він наблизився до Віффагії і Віфанії, до гори, яка називається Оливною, то послав двох Своїх учнів, сказавши: Підіть у село, що перед вами; в ньому при вході ви знайдете прив’язане осля, на яке ніхто з людей ніколи не сідав; відв’яжіть його і приведіть. А якщо хтось спитає вас: Навіщо ви відв’язуєте? — ви скажете йому так: Воно потрібне Господу. Послані пішли і знайшли все так, як Він сказав їм. Коли ж вони відв’язували осля, його господарі сказали їм: Навіщо ви відв’язуєте осля? Вони сказали: Воно потрібне Господу. I привели його до Iсуса, і, накинувши на осля свій одяг, посадили на нього Iсуса. Коли ж Він їхав, люди стелили на дорозі свій одяг. А коли Він наближався вже до спуску з Оливної гори, вся безліч учнів почала з радістю хвалити Бога гучним голосом за всі чудеса, які вони бачили, кажучи: Благословенний Цар, що йде в ім’я Господнє! Мир на небі і слава у вишніх! Деякі ж фарисеї з народу сказали Йому: Учителю, заборони Своїм учням! Та Він сказав їм у відповідь: Кажу вам, що якщо вони замовкнуть, то каміння закричить. Коли Він наблизився і побачив місто, то заплакав над ним і сказав: Якби й ти хоч у цей твій день дізналося, що потрібно для твого миру, та це приховано від твоїх очей. Бо прийдуть на тебе дні, коли твої вороги обнесуть тебе валом, і оточать тебе, і стиснуть тебе звідусюди, і зрівняють з землею тебе й твоїх дітей у тобі, і не залишать у тобі каменя на камені, за те, що ти не впізнало часу свого відвідання. I увійшовши в Храм, Він почав виганяти тих, хто продавав і купував у ньому, кажучи їм: Написано: Мій дім є домом молитви, — а ви зробили з нього вертеп розбійників. I щодня навчав у Храмі. Первосвященники ж, книжники і начальники народу шукали, щоб погубити Його, та не знаходили, що можна зробити, бо весь народ невідступно слухав Його. В один із тих днів, коли Він навчав народ у Храмі і проповідував Євангеліє, підійшли первосвященники й книжники зі старійшинами і сказали Йому: Скажи нам: якою владою Ти це робиш чи хто дав Тобі таку владу? Він сказав їм у відповідь: Запитаю і Я вас про одну річ, а ви скажіть Мені: Iоанове хрещення було з неба чи від людей? Вони ж стали міркувати між собою, кажучи: Якщо скажемо: З неба, — Він скаже: Чому ж ви не повірили йому? — А якщо скажемо: Від людей, — весь народ поб’є нас камінням, бо він упевнений, що Iоан — пророк. I вони відповіли, що не знають звідки. Iсус сказав їм: I Я не скажу вам, якою владою це роблю. I почав розказувати народу таку притчу: Один чоловік посадив виноградник, здав його в оренду виноградарям, а сам на довгий час поїхав в іншу країну. У свій час послав до виноградарів раба, щоб вони дали йому плодів з виноградника, та виноградарі побили його і відіслали ні з чим. Він послав ще іншого раба, але вони й того побили, зганьбили і відіслали ні з чим. Він послав ще третього, але вони й цього поранили і вигнали. Тоді господар виноградника сказав: Що ж мені робити? Пошлю-но я свого улюбленого сина, може, його, побачивши, посоромляться. Та виноградарі, побачивши його, стали міркувати між собою, кажучи: Це спадкоємець. Ходімо вб’ємо його, щоб спадщина була наша. I, викинувши його з виноградника, вбили. Отже, що зробить з ними господар виноградника? Він приїде і знищить тих виноградарів, а виноградник віддасть іншим. Почувши це, вони сказали: Хай не буде цього! Та Він, поглянувши на них, сказав: Що тоді значить оце написане: Камінь, який відкинули будівничі, став наріжним каменем? Кожен, хто впаде на той камінь, розіб’ється, а на кого він упаде, того роздавить. I первосвященники й книжники хотіли накласти на Нього руки в цей самий час, та побоялись народу; бо зрозуміли, що це про них Він розказав цю притчу. I, підстерігши Його, підіслали підглядачів, які вдавали з себе праведних, щоб ті зловили Його на слові, щоб видати Його під начало й владу правителя. I вони запитали Його: Учителю, ми знаємо, що Ти правильно кажеш і навчаєш, і не дивишся на особу, але навчаєш шляху Божому по правді. Можна нам платити податок кесарю чи ні? Він же, зрозумівши їхню хитрість, сказав їм: Що ви спокушаєте Мене? Покажіть Мені динарій. Чиє на ньому зображення й напис? Вони сказали у відповідь: Кесаря. Він сказав їм: Тож віддавайте кесареве кесарю, а Боже — Богу. I не змогли зловити Його на слові перед народом, і, здивувавшись Його відповіді, замовкли. Тоді підійшли деякі з садукеїв, які заперечують, що є воскресіння, і запитали Його: Учителю, Мойсей написав нам: Якщо в когось помре брат, що мав дружину, і помре бездітним, то його брат нехай візьме дружину і дасть потомство своєму брату. Так от, було семеро братів. Перший, узявши дружину, помер бездітним. Узяв ту дружину другий, і той помер бездітним. Третій узяв її, так само й усі семеро, і не залишили дітей, і померли. Після всіх померла й жінка. Тож при воскресінні дружиною котрого з них вона буде? Адже семеро мали її за дружину. Iсус сказав їм у відповідь: Сини цього світу женяться й виходять заміж, а ті, що удостоїлись досягнути того світу і воскресіння з мертвих, ні женяться, ні виходять заміж, бо й померти вже не можуть, тому що вони рівні ангелам і є синами Божими, будучи синами воскресіння. А що мертві воскресають, то й Мойсей показав у розповіді про кущ, коли називає Господа Богом Авраама, Богом Iсаака і Богом Якова. Бог же не є Богом мертвих, а живих, бо для Нього всі живі. Деякі з книжників сказали у відповідь: Учителю, Ти добре сказав. I вже не наважувалися питати Його ні про що. Він же сказав їм: Як це люди кажуть, що Христос є сином Давида? Адже сам Давид у книзі Псалмів каже: Сказав Господь моєму Господу: Сиди праворуч Мене, доки не покладу Твоїх ворогів підніжком для Твоїх ніг? Отже, Давид називає Його Господом, то як Він може бути його сином? Коли ж весь народ слухав, Він сказав Своїм учням: Стережіться книжників, які люблять ходити в довгому одязі і люблять вітання на площах, перші місця в синагогах і перші місця на бенкетах, які поїдають доми вдів і напоказ довго моляться. Вони отримають тяжче засудження! Звівши погляд, Він побачив, як багаті клали свої дари в скарбницю. Побачив також і одну бідну вдову, яка поклала туди дві лепти, і сказав: Iстинно вам кажу: ця бідна вдова поклала більше за всіх. Бо всі ці зі свого достатку поклали в дар Богу, а вона зі свого нестатку поклала весь прожиток, який мала. Коли деякі говорили про Храм, що він прикрашений гарними каменями і приношеннями, Він сказав: Прийдуть дні, у які з того, що ви бачите, не залишиться каменя на камені — усе буде зруйновано. Вони запитали Його: Учителю, а коли це буде і яка ознака, коли це має статися? Він же сказав: Стережіться, щоб вас не ввели в оману, бо багато хто прийде під Моїм ім’ям і скаже: Це Я, — і: Час наблизився. — Ви ж не йдіть за ними. Коли ж почуєте про війни й заворушення, не жахайтесь, бо це має статися спочатку; та не відразу буде кінець. Тоді сказав їм: Повстане народ на народ і царство на царство, і будуть великі землетруси в різних місцях, і голод, і мор; і будуть великі жахи й знамення з неба. А перед усім цим накладуть на вас свої руки і будуть гнати, видаючи в синагоги і в’язниці, і поведуть за Моє ім’я до царів і правителів. Та це послужить вам для свідчення. Тому покладіть собі на серце не обдумувати наперед, що відповісти, бо Я дам вам уста і мудрість, якій не зможуть заперечити чи протистати всі ваші противники. I видадуть вас і батьки, і брати, і рідні, і друзі, і деяких з вас уб’ють. I всі будуть ненавидіти вас за Моє ім’я. Але у вас і волосина з голови не пропаде. Своїм терпінням здобувайте свої душі. Коли ж побачите Єрусалим, оточений військами, тоді знайте, що наблизилося його спустошення. Тоді ті, що в Iудеї, хай тікають у гори, і ті, що всередині міста, хай виходять з нього, і ті, що на околицях, хай не входять у нього. Бо це дні помсти, щоб збулося все написане. Горе в ті дні вагітним і тим, що годують грудьми, бо буде велика біда на цій землі і гнів на цьому народі! I впаде він від вістря меча, і буде відведений у полон між усі народи, а Єрусалим будуть топтати язичники, доки не сповняться часи язичників. I будуть знамення на сонці, і місяці, і зірках, а на землі — тривога народів і подив; море і хвилі будуть шуміти, люди будуть непритомніти від страху й очікування того, що насувається на світ; бо сили небесні затрясуться. I тоді побачать Сина Людського, що йтиме на хмарі з великою силою й славою. Коли ж це почне ставатися, випряміться і підніміть свої голови, тому що ваше викуплення наближається. I розказав їм притчу: Подивіться на смоковницю і на всі дерева: Коли вони вже розпускаються, то ви, бачачи це, самі знаєте, що вже близько літо. Так і ви, коли побачите, що це стається, знайте, що близько Царство Боже. Iстинно вам кажу: не мине цей рід, як все станеться. Небо і земля минуть, а Мої слова не минуть. Дивіться за собою, щоб ваші серця не обтяжувалися бенкетуванням, пияцтвом і життєвими турботами і щоб той день не застав вас зненацька. Бо він, як тенета, прийде на всіх, що живуть по всьому лицю землі. Тож пильнуйте і повсякчас моліться, щоб удостоїтись уникнути всього того, що має статися, і стати перед Сином Людським. Удень Він навчав у Храмі, а вночі виходив і ночував на горі, яка називається Оливною. I весь народ приходив на світанку до Нього в Храм, щоб слухати Його. Наближалося свято Опрісноків, яке називається Пасхою, і первосвященники й книжники шукали, як би вбити Його, бо боялись народу. Увійшов же сатана в Iуду, прозваного Iскаріотом, що був із числа Дванадцятьох, і він пішов і поговорив із первосвященниками й сторожею, як би видати Його їм. Вони зраділи і домовилися дати йому грошей. Він погодився і шукав нагоди, щоб видати Його їм не при народі. Настав день Опрісноків, у який належало заколювати пасху, і Iсус послав Петра й Iоана, і сказав: Підіть приготуйте нам пасху, щоб ми поїли. Вони сказали Йому: Де Ти хочеш, щоб ми приготували? Він сказав їм: Ось коли увійдете в місто, зустріне вас чоловік, який нестиме глек з водою. Підіть за ним у дім, куди він увійде, і скажіть господарю дому: Учитель каже тобі: Де кімната, у якій Мені їсти пасху зі Своїми учнями? I він покаже вам велику застелену горницю: там і приготуйте. Вони пішли і знайшли все так, як Він сказав їм, і приготували пасху. Коли настав час, Він возліг, і з Ним дванадцять апостолів. I сказав їм: Я дуже бажав їсти з вами цю пасху перед Моїми стражданнями. Бо кажу вам, що вже не їстиму її, доки вона не здійсниться в Царстві Божому. I, взявши чашу і віддавши подяку, сказав: Візьміть її і розділіть між собою. Бо кажу вам, що не буду пити плоду виноградної лози, доки не прийде Царство Боже. I, взявши хліб і віддавши подяку, розламав і роздав їм, кажучи: Це Моє тіло, яке за вас віддається; це робіть на згадку про Мене. Так само взяв і чашу після вечері, кажучи: Ця чаша — Новий Завіт у Моїй крові, яка за вас проливається. Та ось рука Мого зрадника зі Мною за столом. Утім, Син Людський відійде, як Йому призначено, але горе тій людині, яка зрадить Його. I вони почали питати один одного, хто з них той, що зробить таке. Виникла й суперечка між ними, хто з них має вважатись найбільшим. Він же сказав їм: Царі язичників панують над ними, і їхні володарі називаються доброчинцями. А ви не будьте такі: а найбільший серед вас нехай буде як наймолодший, і керівник — як слуга. Бо хто більший: той, хто возлежить, чи той, хто прислуговує? Чи не той, хто возлежить? А Я серед вас як той, хто прислуговує. Ви ж пробули зі Мною в Моїх спокусах, і Я заповідаю вам Царство, як заповів Мені Мій Отець, щоб ви їли й пили за Моїм столом у Моєму Царстві і сіли на престолах судити дванадцять племен Iзраїля. I Господь сказав: Симоне, Симоне! Ось сатана випросив, щоб просіяти вас, як пшеницю, та Я молився за тебе, щоб не зникла твоя віра; і ти, коли навернешся, утверди своїх братів. Петро сказав Йому: Господи, з Тобою я готовий іти і у в’язницю, і на смерть! Та Iсус сказав: Кажу тобі, Петре: не заспіває сьогодні півень, як ти тричі зречешся, що знаєш Мене. I сказав їм: Коли Я посилав вас без калитки, і торби, і сандаль, чи вам бракувало чогось? Вони сказали: Нічого. Він сказав їм: А тепер, хто має калитку, хай візьме її, так само й торбу; а хто не має меча, хай продасть свій одяг і купить. Бо кажу вам, що має ще здійснитися наді Мною оце написане: I до злочинців був зарахований. Бо написане про Мене підійшло до здійснення. Вони сказали: Господи, ось тут два мечі. Він же сказав їм: Досить. I, вийшовши, пішов за звичаєм на Оливну гору, і з Ним пішли і Його учні. Прийшовши на місце, Він сказав їм: Моліться, щоб не впасти в спокусу. А Сам відійшов від них на відстань кидка каменя і, ставши на коліна, молився, кажучи: Отче, якщо Ти хочеш, пронеси цю чашу повз Мене! Утім, не Моя воля, а Твоя хай буде! I з’явився Йому ангел з неба і підкріпляв Його. I, будучи в борінні, Він ще палкіше молився, і Його піт був як краплі крові, що падали на землю. Уставши з молитви, Він прийшов до учнів і побачив, що вони сплять від суму, і сказав їм: Що ви спите? Устаньте й моліться, щоб не впасти в спокусу. Ще Він говорив, як з’явився народ, а попереду нього йшов один із Дванадцятьох на ім’я Iуда, і він наблизився до Iсуса, щоб поцілувати Його. Та Iсус сказав йому: Iудо, то ти поцілунком зраджуєш Сина Людського? Ті ж, що були навколо Нього, побачивши, до чого йде, сказали Йому: Господи, чи не вдарити нам мечем? I один з них ударив раба первосвященника і відтяв йому праве вухо. Та Iсус сказав у відповідь: Облиште, досить! — і, доторкнувшись до його вуха, зцілив його. А первосвященникам, сторожі Храму й старійшинам, що прийшли до Нього, Iсус сказав: Як на розбійника вийшли ви з мечами й киями. Коли щодня Я був з вами у Храмі, ви не простягали рук до Мене, але тепер ваш час і влада темряви. I вони, взявши Його, повели і привели Його в дім первосвященника. Петро ж ішов слідом здаля. Коли вони розпалили вогнище посередині двору і сіли разом, сів серед них і Петро. Побачила його одна служниця, як він сидів біля вогню, і, вдивившись у нього, сказала: I цей був з Ним. Та він зрікся Його, сказавши: Жінко, я не знаю Його. Трохи згодом побачив його інший і сказав: I ти один з них. Та Петро сказав: Чоловіче, я не з них. Минуло близько однієї години, і хтось інший твердив, кажучи: Точно, і цей був з Ним, бо він галілеянин. Та Петро сказав: Чоловіче, я не знаю, про що ти говориш. I відразу, ще він говорив, заспівав півень. Тут Господь обернувся і поглянув на Петра. I згадав Петро слова Господа, як Він сказав йому: Перш ніж заспіває півень, ти тричі зречешся Мене. I, вийшовши назовні, Петро гірко заплакав. А люди, що тримали Iсуса, насміхались над Ним і били Його; і, закривши Йому обличчя, били Його по обличчю, і питали Його: Проречи, хто вдарив Тебе. I багато чого іншого, лихословлячи, говорили проти Нього. А коли настав день, зібралися старійшини народу, первосвященники й книжники, і привели Його у свій Синедріон, і сказали: Чи Ти Христос? Скажи нам. Та Він сказав їм: Якщо Я скажу вам, ви не повірите, а якщо запитаю, ви не відповісте Мені і не відпустите Мене. Віднині Син Людський буде сидіти праворуч Сили Божої. Тоді всі сказали: То Ти Син Божий? Він сказав їм: Ви самі кажете, що Я. Вони ж сказали: Навіщо нам ще свідчення? Адже ми самі чули з Його вуст. І встало все їхнє зборище і повело Його до Пілата. I почали звинувачувати Його, кажучи: Ми виявили, що Він зводить народ і забороняє платити податки кесарю, називаючи Себе Христом-Царем. Пілат запитав Його: Ти Цар іудейський? Він сказав йому у відповідь: Ти сам кажеш. Пілат сказав первосвященникам і народу: Я не знаходжу ніякої вини в цьому чоловікові. Та вони ще дужче стали казати: Він підбурює народ, навчаючи по всій Iудеї, почавши з Галілеї і до цього місця. Пілат, почувши про Галілею, запитав, чи цей чоловік галілеянин. I, дізнавшись, що Він з володінь Iрода, відіслав Його до Iрода, який у ті дні теж був у Єрусалимі. Iрод, побачивши Iсуса, дуже зрадів, бо давно хотів побачити Його, тому що багато чув про Нього і сподівався побачити від Нього якесь чудо. I ставив Йому багато питань, та Він нічого не відповідав йому. Первосвященники ж і книжники стояли і несамовито звинувачували Його. А Iрод зі своїми воїнами, зневаживши Його й насміявшись над Ним, одягнув Його в розкішний одяг і послав Його назад до Пілата. I стали в той день Пілат і Iрод друзями між собою, бо раніше були у ворожнечі один з одним. Пілат же, скликавши первосвященників, начальників і народ, сказав їм: Ви привели до мене цього чоловіка як такого, що зводить народ. I ось я, допитавши Його перед вами, не знайшов у цьому чоловікові ніякої вини з того, у чому ви звинувачуєте Його. Так само й Iрод, бо я посилав вас до нього, і ось нічого, вартого смерті, не зроблено Ним. Тож покараю Його і звільню (а йому необхідно було на свято звільняти їм одного в’язня). Та вони закричали всі разом: Геть Його, а звільни нам Варавву! (який за повстання і вбивство, скоєні в місті, був посаджений у в’язницю). Пілат же, бажаючи звільнити Iсуса, знову заговорив до них. Та вони кричали: Розіпни, розіпни Його! Він утретє сказав їм: Яке ж зло Він зробив? Я не знайшов у Ньому нічого, вартого смерті. Тож покараю Його і звільню. Та вони наполегливо продовжували вимагати гучними голосами розіп’ясти Його, і крики їх і первосвященників перемогли. I Пілат присудив, щоб було за їхнім проханням: звільнив їм посадженого у в’язницю за повстання і вбивство, якого вони просили, а Iсуса видав у їхню волю. I коли Його повели, то затримали одного Симона кірінеянина, що йшов із села, і поклали на нього хрест, щоб він ніс за Iсусом. За Ним ішло дуже багато народу й жінок, які голосили й ридали за Ним. Iсус, повернувшись до них, сказав: Дочки єрусалимські, не плачте за Мною, а плачте за собою і за своїми дітьми. Бо ось настають дні, у які скажуть: Блаженні безплідні, і утроби, що не народжували, і груди, що не годували. Тоді почнуть казати горам: Упадіть на нас! — і пагорбам: Покрийте нас! Бо якщо з зеленим деревом таке роблять, то що буде з сухим? Вели з Ним на смерть і двох інших, злочинців. I коли прийшли на місце, яке називається Череп, там розіп’яли Його і злочинців: одного праворуч, а іншого ліворуч. Iсус же сказав: Отче, прости їм, бо вони не знають, що роблять! Вони ж ділили Його одяг, кидаючи жереб. А народ стояв і дивився. Насміхалися з ним і начальники, кажучи: Iнших спасав, хай спасе Себе, якщо Він Христос, обранець Божий! Насміхались над Ним і воїни, підходячи й підносячи Йому винний оцет і кажучи: Якщо Ти Цар іудейський, спаси Себе! Був і напис, написаний над Ним грецькими, латинськими і єврейськими літерами: Це — Цар іудейський. Один з повішених злочинців лихословив Його, кажучи: Якщо Ти Христос, спаси Себе і нас! А інший, обізвавшись, докоряв йому, кажучи: Невже ти не боїшся Бога, коли й сам на таке ж засуджений? I ми засуджені справедливо, бо отримали варте того, що зробили, а Він нічого поганого не зробив. I сказав Iсусу: Згадай мене, Господи, коли прийдеш у Своє Царство. Iсус сказав йому: Iстинно тобі кажу: сьогодні ти будеш зі Мною в раю. Було ж близько шостої години, і настала темрява по всій землі і тривала до дев’ятої години. I сонце затьмарилось, і завіса Храму розірвалась посередині. А Iсус, скрикнувши гучним голосом, сказав: Отче, у Твої руки віддаю Свій дух! I, сказавши це, випустив дух. Сотник, побачивши, що сталося, прославив Бога, кажучи: Дійсно Цей Чоловік був праведник! I весь народ, що зійшовся на це видовище, побачивши, що сталося, повертався, б’ючи себе в груди. Усі ж, хто знав Його, і жінки, які прийшли з Ним із Галілеї, стояли вдалині і дивилися на це. I ось прийшов чоловік на ім’я Йосип, член Ради, чоловік добрий і праведний (він не був згодний з їхнім рішенням і дією), з іудейського міста Аримафеї, який і сам чекав Царства Божого. Він прийшов до Пілата і попросив тіло Iсуса. I, знявши його, обгорнув його льняним полотном і поклав його в гробниці, висіченій у скелі, де ще нікого не клали. Був день приготування, і наставала субота. Слідом пішли й жінки, які прийшли були з Ним із Галілеї, і побачили гробницю і як поклали Його тіло. Повернувшись, вони приготували пахощі й миро і в суботу за заповіддю спочивали. А в перший день тижня, рано на світанку, вони прийшли до гробниці, несучи приготовлені пахощі, і з ними деякі інші. Але виявили, що камінь відвалений від гробниці. I, увійшовши, не знайшли тіла Господа Iсуса. Коли ж вони були в замішанні щодо цього, ось два мужі стали перед ними в сяючому одязі. I коли вони налякались і схилили лиця до землі, мужі сказали їм: Що ви шукаєте живого серед мертвих? Його нема тут, а Він воскрес! Згадайте, як Він говорив вам, коли ще був у Галілеї, кажучи: Син Людський має бути виданий у руки грішних людей, і бути розп’ятий, і на третій день воскреснути. I вони згадали Його слова. I, повернувшись від гробниці, вони сповістили про все це Одинадцятьох і всіх інших. То були Марія Магдалина, Iоанна, Марія, мати Якова, та інші з ними, які розказали про це апостолам. I видалися їм їхні слова нісенітницею, і вони не повірили їм. А Петро встав, і побіг до гробниці, і, заглянувши, побачив пелени, що лежали самі, і пішов до себе, дивуючись тому, що сталося. I ось двоє з них ішли в той же день у село під назвою Еммаус, що було за шістдесят стадій від Єрусалима, і розмовляли між собою про все те, що сталося. Коли ж вони розмовляли й міркували між собою, Сам Iсус наблизився й пішов разом з ними. Та їхні очі були стримані від того, щоб упізнати Його. Він же сказав їм: Про що це ви, йдучи, говорите між собою і чому ви похмурі? Один з них, на ім’я Клеопа, сказав Йому у відповідь: Чи Ти єдиний захожий у Єрусалимі, який не знає, що сталося в ньому в ці дні? Він сказав їм: Що саме? Вони сказали Йому: Що було з Iсусом Назарянином, Який був пророком, сильним у ділі і слові перед Богом і всім народом; як наші первосвященники й начальники видали Його для засудження на смерть і розіп’яли Його. А ми-то надіялися, що Він той, хто викупить Iзраїль; але при всьому тому сьогодні вже третій день, відколи це сталося. Та ще й деякі жінки з наших здивували нас: побувавши на світанку біля гробниці і не знайшовши Його тіла, вони прийшли й сказали, що бачили з’явлення ангелів, які казали, що Він живий. Деякі з тих, що були з нами, пішли до гробниці і знайшли так, як і сказали жінки, але Його не бачили. Тоді Він сказав їм: О, нерозумні й повільні серцем, щоб вірити всьому, що говорили пророки! Хіба не так мав постраждати Христос і ввійти в Свою славу? I, почавши від Мойсея і від усіх Пророків, став пояснювати їм в усьому Писанні сказане про Себе. Тим часом вони наблизилися до села, у яке йшли, і Він зробив вигляд, ніби хоче йти далі. Та вони стали змушувати Його, кажучи: Залишся з нами, бо вже вечоріє і день схилився. I Він увійшов і залишився з ними. Коли Він возліг із ними, то взяв хліб, благословив, розламав і подав їм. І тут відкрилися в них очі, і вони впізнали Його, та Він став невидимим для них. I вони сказали один одному: Чи ж не горіло в нас наше серце, коли Він говорив з нами в дорозі і коли відкривав нам Писання? I вони в ту ж мить устали, і повернулися в Єрусалим, і знайшли Одинадцятьох і тих, що були з ними, зібраними разом, які казали: Господь дійсно воскрес і з’явився Симону. А ці розповіли про те, що сталося в дорозі і як Він був упізнаний ними при ламанні хліба. Коли вони говорили про це, Сам Iсус став посеред них і каже їм: Мир вам! Вони ж, настрашившись і налякавшись, подумали, що бачать духа. Та Він сказав їм: Чого ви стривожені й чому сумніви входять у ваші серця? Подивіться на Мої руки й на Мої ноги: це Я Сам. Доторкніться до Мене й подивіться, бо дух плоті й кісток не має, як ви бачите в Мене. Сказавши це, Він показав їм руки і ноги. Коли ж вони від радості ще не вірили й дивувалися, Він сказав їм: Чи є тут у вас якась їжа? Вони подали Йому шматок печеної риби і медового стільника. I Він узяв і з’їв перед ними. I сказав їм: Це ті слова, які Я говорив вам, коли ще був з вами, — що має здійснитися все, написане про Мене в Законі Мойсея, у Пророках і в Псалмах. Тоді відкрив їм розум для розуміння Писання. I сказав їм: Так написано, і так Христос мав постраждати і на третій день воскреснути з мертвих, і має бути проповідане в Його ім’я покаяння і прощення гріхів усім народам, починаючи з Єрусалима. Ви ж цього свідки. I ось Я пошлю на вас обітницю Мого Отця; ви ж залишайтеся в місті Єрусалимі, доки не будете наділені силою з висоти. I вивів їх з міста аж до Віфанії і, піднявши руки, благословив їх. I коли благословляв їх, то віддалився від них і став возноситися на небо. Вони поклонились Йому і повернулися в Єрусалим з великою радістю. I постійно були в Храмі, хвалячи й благословляючи Бога. Амінь. На початку було Слово, і Слово було з Богом, і Слово було Бог. Воно було на початку з Богом. Усе було створено Ним, і без Нього нічого не було створено, що було створено. У Ньому було життя, і життя було світлом для людей. І світло в темряві світить, і темрява не огорнула Його. Був чоловік, посланий від Бога, ім’я йому Іоан. Він прийшов для свідчення, щоб засвідчити про Світло, щоб усі увірували через нього. Він не був Світлом, але був посланий, щоб засвідчити про Світло. Було істинне Світло, яке освітлює кожну людину, що приходить у світ. У світі Воно було, і світ був створений Ним, і світ Його не пізнав. Прийшов до себе, та свої не прийняли Його. А всім, які прийняли Його, які вірують у Його ім’я, дав владу стати дітьми Божими; які не від крові, не від хотіння плоті, не від хотіння чоловіка, а від Бога народились. І Слово стало плоттю і оселилося серед нас, повне благодаті та істини, і ми бачили Його славу, славу як Єдинородного від Отця. Іоан свідчить про Нього й вигукує: Це Той, про Кого я казав: Той, що йде за мною, є вищий за мене, бо був раніше від мене. І від Його повноти всі ми отримали благодать на благодать. Бо Закон був даний через Мойсея, а благодать та істина прийшли через Ісуса Христа. Бога ніхто ніколи не бачив; Єдинородний Син, Який у лоні Отця, — Він Його явив. І ось свідчення Іоана, коли іудеї послали з Єрусалима священників і левитів запитати його: Хто ти? Він визнав і не заперечив, а визнав: Я не Христос. Вони запитали його: Тоді що, ти Ілля? Він сказав: Ні. — Ти Той Пророк? Він відповів: Ні. Тоді вони сказали йому: Хто ж ти, щоб нам дати відповідь тим, хто послав нас? Що ти скажеш про самого себе? Він сказав: Я голос того, хто волає в пустелі: Вирівняйте дорогу Господу, — як сказав пророк Ісая. А послані були з фарисеїв. І вони запитали його: Чому тоді ти хрестиш, якщо ти ні Христос, ні Ілля, ні Той Пророк? Іоан сказав їм у відповідь: Я хрещу водою, але стоїть серед вас Той, Кого ви не знаєте. Це Той, що йде за мною, але Який є вищий за мене, Кому я не гідний розв’язати ремінці Його сандаль. Це сталось у Віфаварі, по той бік Іордану, де хрестив Іоан. Наступного дня Іоан бачить Ісуса, що йшов до нього, і каже: Ось Агнець Божий, Який бере гріх світу. Це Той, про Кого я казав: за мною йде Чоловік, Який є вищий за мене, бо був раніше від мене. І я не знав Його, але для того й прийшов хрестити водою, щоб Він був явлений Ізраїлю. І засвідчив Іоан, кажучи: Я бачив Духа, що сходив з неба, мов голуб, і залишився на Ньому. І я не знав Його, але Той, Хто послав мене хрестити водою, Він сказав мені: На Кому побачиш Духа, що сходить і залишається на Ньому, Той хреститиме Святим Духом. І я побачив і засвідчив, що Він є Син Божий. Наступного дня Іоан знову стояв зі своїми двома учнями і, поглянувши на Ісуса, що йшов, сказав: Ось Агнець Божий. Почувши його слова, ті два учні пішли за Ісусом. Ісус, обернувшись і побачивши, що вони йдуть за Ним, каже їм: Що ви хочете? Вони сказали Йому: Равві (що в перекладі означає «учителю»), де Ти живеш? Він каже їм: Підіть і подивіться. Вони пішли й побачили, де Він живе, і пробули в Нього той день. Було ж близько десятої години. Одним із двох, що почули від Іоана про Iсуса і пішли за Ним, був Андрій, брат Симона Петра. Він першим знаходить свого брата Симона і каже йому: Ми знайшли Месію! (що в перекладі означає «Помазанець»). І привів його до Ісуса. Ісус, поглянувши на нього, сказав: Ти Симон, син Іони; ти будеш зватися Кіфою (що в перекладі означає «камінь»). Наступного дня Ісус захотів піти в Галілею, і знаходить Филипа, і каже йому: Іди за Мною. Филип же був з Віфсаїди, з міста Андрія й Петра. Филип знаходить Нафанаїла і каже йому: Ми знайшли Того, про Кого писав Мойсей у Законі й пророки, — Ісуса, сина Йосипа, з Назарета. Та Нафанаїл сказав йому: Хіба з Назарета може бути щось добре? Филип каже йому: Піди й подивися. Ісус побачив Нафанаїла, що йшов до Нього, і каже про нього: Ось справді ізраїльтянин, у якому немає лукавства. Нафанаїл каже Йому: Звідки Ти знаєш мене? Ісус сказав йому у відповідь: Перш ніж покликав тебе Филип, коли ти був під смоковницею, Я бачив тебе. Нафанаїл каже Йому у відповідь: Равві, Ти Син Божий, Ти Цар Ізраїлю! Ісус сказав йому у відповідь: Ти віриш, бо Я сказав тобі: Я бачив тебе під смоковницею? Побачиш більше від цього. І каже йому: Істинно, істинно вам кажу: віднині побачите небо відкритим і ангелів Божих, які піднімаються й спускаються на Сина Людського. На третій день було весілля в Кані Галілейській, і там була Ісусова мати. Був запрошений на весілля також Ісус і Його учні. Коли ж забракло вина, мати Ісуса каже Йому: Вина немає в них. Ісус каже їй: Що тобі до Мене, жінко? Мій час ще не прийшов. Його мати каже слугам: Що тільки скаже Він вам, те зробіть. А там стояло шість кам’яних посудин для води за іудейським звичаєм очищення, які вміщали по два чи три метрети. Ісус каже слугам: Наповніть посудини водою. І вони наповнили їх доверху. Тоді каже їм: Тепер наберіть і несіть до розпорядника бенкету. І вони віднесли. Коли ж розпорядник покуштував воду, яка стала вином (а він не знав, звідки воно, знали тільки слуги, які набирали воду), тоді розпорядник кличе молодого і каже йому: Кожна людина спочатку подає хороше вино, а коли нап’ються, тоді гірше; а ти хороше вино зберігав до цього часу. Так Ісус поклав початок чудесам у Кані Галілейській і явив Свою славу; і увірували в Нього Його учні. Після цього Він пішов у Капернаум Сам, і Його мати, і Його брати, і Його учні, і вони пробули там небагато днів. Наближалася ж іудейська Пасха, й Ісус пішов у Єрусалим. І знайшов у Храмі тих, що продавали волів, овець, голубів, і міняльників грошей, що сиділи. І, зробивши бича з мотузків, вигнав усіх із Храму, а також овець і волів, і гроші міняльників розсипав, і їхні столи перекинув. А тим, що продавали голубів, сказав: Заберіть це звідси! Не робіть з дому Мого Отця дім торгівлі! Тут Його учні згадали, що написано: Ревність до Твого дому з’їдає Мене. Тоді іудеї сказали Йому у відповідь: Яке знамення Ти покажеш нам, що маєш владу таке робити? Ісус сказав їм у відповідь: Зруйнуйте цей храм, і Я за три дні зведу його. Іудеї сказали: Цей Храм будувався сорок шість років, і Ти за три дні зведеш його? Та Він говорив про храм Свого тіла. Коли ж Він воскрес із мертвих, то Його учні згадали, що Він казав їм це, і повірили Писанню і тим словам, які сказав Ісус. І коли Він був у Єрусалимі на святі Пасхи, то багато хто, побачивши чудеса, які Він чинив, увірував у Його ім’я. Сам же Ісус не ввіряв Себе їм, тому що Сам знав усіх і не мав потреби, щоб хтось свідчив про людину, бо Сам знав, що в людині. Серед фарисеїв був чоловік на ім’я Никодим, начальник іудейський. Він прийшов до Ісуса вночі і сказав Йому: Равві, ми знаємо, що Ти учитель, Який прийшов від Бога, бо ніхто не може чинити таких чудес, які Ти чиниш, якщо з ним не буде Бог. Ісус сказав йому у відповідь: Істинно, істинно тобі кажу: хто не народиться згори, той не може побачити Царства Божого. Никодим каже Йому: Як може людина народитися, будучи старою? Хіба може вона вдруге увійти в утробу своєї матері і народитися? Ісус відповів: Істинно, істинно тобі кажу: хто не народиться від води й Духа, той не може увійти в Царство Боже. Народжене від плоті є плоть, а народжене від Духа є дух. Не дивуйся тому, що Я сказав тобі: вам треба народитися згори. Вітер віє, де хоче, і його шум ти чуєш, але не знаєш, звідки він приходить і куди йде. Так і з кожним, народженим від Духа. Никодим сказав Йому у відповідь: Як це може бути? Ісус сказав Йому у відповідь: Ти учитель Ізраїлю і цього не знаєш? Істинно, істинно тобі кажу: Ми говоримо про те, що знаємо, і свідчимо про те, що бачили, а ви Нашого свідчення не приймаєте. Якщо Я сказав вам про земне і ви не вірите, то як повірите, коли скажу вам про небесне? Ніхто не сходив на небо, крім Того, Хто зійшов із неба, — Сина Людського, Який на небі. І як Мойсей підніс змія в пустелі, так має бути піднесений і Син Людський, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав вічне життя. Бо так полюбив Бог світ, що віддав Свого Єдинородного Сина, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав вічне життя. Бо не послав Бог Свого Сина у світ, щоб засудити світ, але щоб світ був спасений через Нього. Хто вірує в Нього, той не буде засуджений, а хто не вірує, той уже засуджений, бо не увірував в ім’я Єдинородного Сина Божого. Суд же полягає в тому, що світло прийшло у світ, та люди полюбили темряву, а не світло, бо їхні діла були злі. Бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світла, щоб не викрилися його діла; а хто чинить істину, іде до світла, щоб виявилися його діла, тому що вони вчинені в Бозі. Після цього Ісус прийшов зі Своїми учнями в землю Іудейську і там знаходився з ними і хрестив. А Іоан теж хрестив в Еноні, поблизу Салима, бо там було багато води; і люди приходили туди і хрестилися (бо Іоан ще не був посаджений у в’язницю). Тоді в учнів Іоана виникла суперечка з іудеями про очищення. Вони прийшли до Іоана і сказали йому: Равві, Той, Хто був з тобою по той бік Іордану, про Кого ти засвідчив, ось Він хрестить, і всі йдуть до Нього. Іоан сказав у відповідь: Не може людина нічого брати на себе, якщо не буде дано їй з неба. Ви самі мені свідки, що я сказав: я не Христос, а що я посланий перед Ним. Хто має молоду, той молодий; а друг молодого, який стоїть і слухає його, дуже радіє від голосу молодого. Оця моя радість і стала повною. Він має рости, а я — маліти. Хто приходить згори, Той над усіма, а хто від землі, той земний і по-земному говорить; Хто ж приходить з неба, Той над усіма. І що Він бачив і чув, про те й свідчить, та Його свідчення ніхто не приймає. Хто прийняв Його свідчення, той підтвердив, що Бог правдивий. Бо Той, Кого послав Бог, говорить слова Божі; бо не мірою дає Йому Бог Духа. Отець любить Сина і все віддав у Його руку. Хто вірує в Сина, той має вічне життя, а хто не вірує в Сина, той не побачить життя, але гнів Божий пробуває на ньому. Коли Господь дізнався, що фарисеї почули, що Ісус здобуває і хрестить більше учнів, ніж Іоан (хоча Сам Ісус не хрестив, а хрестили Його учні), то залишив Іудею і знову пішов у Галілею. А Йому треба було проходити через Самарію. І от приходить Він у самарійське місто, яке називається Сіхар, поблизу ділянки землі, яку Яків дав своєму синові Йосипу. Там було джерело Якова. Ісус, утомившись від дороги, сів отак біля джерела. Було ж близько шостої години. Приходить жінка з Самарії набрати води. Ісус каже їй: Дай Мені пити (бо Його учні пішли в місто купити їжі). Самарянська жінка каже Йому: Як Ти, іудей, просиш пити в мене, самарянки? (Бо іудеї з самарянами не мають відносин). Ісус сказав їй у відповідь: Якби ти знала про дар Божий і Хто Той, що каже тобі: Дай Мені пити, — то ти сама попросила б у Нього, і Він дав би тобі живої води. Жінка каже Йому: Пане, Тобі й набрати нічим, а колодязь глибокий; звідки ж у Тебе жива вода? Невже Ти більший за нашого отця Якова, який дав нам цей колодязь і сам з нього пив, і його сини, і його худоба? Ісус сказав їй у відповідь: Кожен, хто п’є цю воду, схоче пити знову, а хто вип’є води, яку Я йому дам, той не схоче пити повік; а вода, яку Я йому дам, стане в ньому джерелом води, що б’є у вічне життя. Жінка каже Йому: Пане, дай мені цієї води, щоб я не хотіла пити і не приходила сюди набирати. Ісус каже їй: Піди поклич свого чоловіка і приходь сюди. Жінка сказала у відповідь: Немає в мене чоловіка. Ісус каже їй: Правильно ти сказала: Немає в мене чоловіка, — бо в тебе було п’ять чоловіків, і той, що в тебе зараз, не чоловік тобі. Це ти правду сказала. Жінка каже Йому: Пане, я бачу, що Ти пророк. Наші отці поклонялись на цій горі, а ви кажете, що місце, де слід поклонятися, знаходиться в Єрусалимі. Ісус каже їй: Повір Мені, жінко, що настає час, коли і не на цій горі, і не в Єрусалимі ви будете поклонятись Отцю. Ви не знаєте, чому поклоняєтесь, а ми знаємо, чому поклоняємось, бо спасіння від іудеїв. Та настає час, і вже настав, коли істинні поклонники будуть поклонятись Отцю духом та істиною, бо й Отець шукає таких поклонників Собі. Бог є Дух, і ті, що поклоняються Йому, повинні поклонятися духом та істиною. Жінка каже Йому: Знаю, що має прийти Месія, званий Христом; коли Він прийде, то про все розповість нам. Ісус каже їй: Це Я, що говорю з тобою. У цей час прийшли Його учні і здивувалися, що Він розмовляє з жінкою; проте ніхто з них не сказав: Що Ти хочеш? — чи: Чому Ти розмовляєш із нею? Тоді жінка залишила свій глек, пішла в місто і каже людям: Ідіть подивіться на Чоловіка, Який розказав мені все, що я зробила: чи не Він Христос? Вони вийшли з міста і пішли до Нього. Тим часом учні просили Його: Равві, їж. Та Він сказав їм: У мене є їжа, про яку ви не знаєте. Тоді учні почали говорити між собою: Невже хтось приніс Йому їсти? Ісус каже їм: Моя їжа — чинити волю Того, Хто Мене послав, і виконати Його діло. Чи не кажете ви: Ще чотири місяці, і настануть жнива? Ось Я кажу вам: Підніміть свої очі і подивіться на ниви, як вони вже побіліли й поспіли до жнив. Хто жне, той отримує нагороду і збирає плід у вічне життя, так що разом радітимуть і хто сіє, і хто жне. Бо в цьому випадку справедливий вислів: Один сіє, а інший жне. Я послав вас жати те, над чим ви не трудилися; інші трудилися, а ви увійшли в їхній труд. І багато самарян з того міста увірувало в Нього через слово жінки, яка свідчила: Він розказав мені все, що я зробила. Тому, коли самаряни прийшли до Нього, то просили Його залишитись у них, і Він пробув там два дні. І набагато більше увірувало через Його слово, а тій жінці казали: Уже не через твою розповідь віруємо, бо самі почули Його і пізнали, що Він справді Спаситель світу, Христос. Через два дні Він вийшов звідти і пішов у Галілею. Бо Сам Ісус свідчив, що пророк не має пошани на своїй батьківщині. Коли ж Він прийшов у Галілею, то галілеяни прийняли Його, бачивши все, що Він зробив у Єрусалимі на святі, бо й вони ходили на свято. І от Ісус знову прийшов у Кану Галілейську, де перетворив воду на вино. А в Капернаумі був один царедворець, син якого був хворий. Він, почувши, що Ісус прийшов з Іудеї в Галілею, пішов до Нього і просив Його прийти й зцілити його сина, бо той був при смерті. Ісус сказав йому: Ви не увіруєте, якщо не побачите знамень і чудес. Царедворець каже Йому: Пане, прийди, поки не померло моє дитя. Ісус каже йому: Іди, твій син живий. Той чоловік повірив слову, яке сказав йому Ісус, і пішов. Коли ж він ще йшов, його слуги зустріли його і сповістили: Твій син живий. Тоді він запитав у них, о котрій годині йому стало краще, і вони сказали йому: Учора о сьомій годині гарячка залишила його. З цього батько дізнався, що це була та година, о котрій Ісус сказав йому: Твій син живий, — і увірував сам і весь його дім. Це вже друге чудо вчинив Ісус, як прийшов з Іудеї в Галілею. Після цього було іудейське свято, й Ісус пішов у Єрусалим. Є ж у Єрусалимі біля Овечих воріт купальня, яка по-єврейськи називається Віфезда і яка має п’ять портиків. У них лежало дуже багато немічних, сліпих, кульгавих, сухих, які чекали руху води. Бо ангел час від часу сходив у купальню і збурював воду, і хто першим заходив у неї після збурення води, той одужував, яку б хворобу не мав. Там був один чоловік, який пробув у немочі тридцять вісім років. Ісус, побачивши, що він лежить, і дізнавшись, що той знаходиться в такому стані вже довгий час, каже йому: Ти хочеш одужати? Немічний відповів Йому: Пане, у мене немає людини, яка б опустила мене в купальню, коли збуриться вода, а поки я сам повзу, хтось інший сходить переді мною. Ісус каже йому: Устань, візьми свою постіль і ходи! Той чоловік відразу одужав, узяв свою постіль і почав ходити. А в той день була субота. Тож іудеї сказали зціленому: Сьогодні субота, не можна тобі брати постіль. Він відповів їм: Той, Хто мене уздоровив, Він сказав мені: Візьми свою постіль і ходи. Вони запитали його: Хто Той Чоловік, що сказав тобі: Візьми свою постіль і ходи? Та зцілений не знав, хто Він, бо Ісус зник у народі, що був на тому місці. Після цього Ісус знайшов його в Храмі і сказав йому: Ось ти одужав; більше не гріши, щоб не сталося з тобою чогось гіршого. Той чоловік пішов і розповів іудеям, що уздоровив його Ісус. І тому іудеї стали гнати Ісуса і хотіли вбити Його, бо Він робив таке в суботу. Та Ісус відповів їм: Мій Отець до цього часу працює, і Я працюю. Тому іудеї ще більше хотіли вбити Його, бо Він не тільки порушував суботу, а й Своїм Отцем називав Бога, роблячи Себе рівним Богу. Ісус же сказав їм у відповідь: Істинно, істинно вам кажу: Cин нічого не може робити Сам від Себе, а тільки те, що бачить, що робить Отець; бо що Він робить, те й Син так само робить. Бо Отець любить Сина і показує Йому все, що Сам робить, і покаже Йому діла ще більші від цих, щоб ви дивувалися. Бо як Отець воскрешає мертвих і оживляє, так і Син оживляє, кого хоче. Бо Отець і не судить нікого, а весь суд віддав Сину, щоб усі шанували Сина, як шанують Отця. Хто не шанує Сина, той не шанує Отця, що Його послав. Істинно, істинно вам кажу: хто слухає Моє слово і вірує в Того, Хто Мене послав, той має вічне життя і на засудження не піде, але перейшов із смерті в життя. Істинно, істинно вам кажу: настає час, і вже настав, коли мертві почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть. Бо як Отець має життя в Самому Собі, так і Сину дав мати життя в Самому Собі; і дав Йому владу і суд чинити, бо Він Син Людський. Не дивуйтеся цьому, бо настає час, у який усі, хто в гробницях, почують Його голос, і вийдуть ті, що робили добро, на воскресіння життя, а ті, що робили зло, — на воскресіння засудження. Я нічого не можу робити Сам від Себе: як чую, так і суджу, і Мій суд праведний, бо Я шукаю не Своєї волі, а волі Отця, що Мене послав. Якщо Я Сам про Себе свідчу, то Моє свідчення не істинне. Є інший, Хто свідчить про Мене, і Я знаю, що істинне те свідчення, яким Він свідчить про Мене. Ви посилали до Іоана, і він засвідчив про істину. Утім, Я не від людини приймаю свідчення, але кажу це для того, щоб ви спаслися. Він був світильником, який горів і світив, а ви хотіли якийсь час порадіти при його світлі. Я ж маю свідчення більше від Іоанового, бо діла, які дав Мені виконати Отець, ці самі діла, які Я роблю, свідчать про Мене, що Отець Мене послав. І Сам Отець, що Мене послав, засвідчив про Мене; а ви ні Його голосу ніколи не чули, ні Його вигляду не бачили, і Його слова не маєте, яке пробувало б у вас, бо ви не вірите Тому, Кого Він послав. Досліджуйте Писання, бо ви думаєте, що маєте в ньому вічне життя, а воно свідчить про Мене. Та ви не хочете прийти до Мене, щоб мати життя. Я не приймаю слави від людей, але знаю вас, що ви не маєте в собі любові Божої. Я прийшов в ім’я Свого Отця, і ви не приймаєте Мене, а якщо інший прийде у своє ім’я, його приймете. Як ви можете повірити, коли один від одного приймаєте славу, а слави, що від єдиного Бога, не шукаєте? Не думайте, що Я буду звинувачувати вас перед Отцем: є на вас обвинувач Мойсей, на якого ви надієтеся. Бо якби ви вірили Мойсею, то вірили б і Мені, тому що він писав про Мене. Якщо ж його писанням не вірите, то як повірите Моїм словам? Після цього Ісус відплив на той бік Галілейського, чи Тиверіадського, моря. І за Ним пішло багато людей, бо вони бачили Його чудеса, які Він чинив над хворими. Ісус зійшов на гору і сів там зі Своїми учнями. Наближалася ж Пасха, іудейське свято. Ісус, піднявши очі й побачивши, що до Нього йде багато людей, каже Филипу: Де нам купити хліба, щоб вони поїли? Казав же це, випробовуючи його, бо Сам знав, що хотів зробити. Филип відповів Йому: Їм і на двісті динаріїв не вистачить хліба, щоб кожен з них отримав хоч трохи. Один з Його учнів, Андрій, брат Симона Петра, каже Йому: Є тут один хлопчик, який має п’ять ячмінних хлібин і дві рибини, але що це для такої кількості? Та Ісус сказав: Звеліть людям возлягти. А на тому місці було багато трави. Тож возлягло чоловіків числом близько п’яти тисяч. Ісус узяв хліб, віддав подяку й роздав учням, а учні тим, що возлежали; так само й риби, хто скільки хотів. Коли ж люди наїлися, Він каже Своїм учням: Зберіть шматки, що залишилися, щоб нічого не пропало. Вони зібрали, і наповнили дванадцять кошиків шматками, які залишилися від п’яти ячмінних хлібин у тих, що їли. Тоді люди, побачивши чудо, яке вчинив Ісус, сказали: Це дійсно Той Пророк, Який має прийти у світ. Та Ісус, дізнавшись, що вони хочуть прийти і взяти Його силою, щоб зробити Його царем, знову відійшов на гору Сам-один. Коли ж настав вечір, Його учні зійшли до моря і, сівши в човен, попливли на той бік моря в Капернаум. Було вже темно, а Ісус не приходив до них. Море ж хвилювалося, бо дув сильний вітер. Провеслувавши з двадцять п’ять чи тридцять стадій, вони побачили Ісуса, що йшов по морю і наближався до човна, і злякалися. Та Він сказав їм: Це Я, не бійтесь! Тоді вони радо прийняли Його в човен, і човен відразу пристав до берега, до якого вони пливли. Наступного дня люди, які стояли на тому боці моря, побачили, що іншого човна, крім того одного, у який сіли Його учні, там не було і що Ісус не сідав зі Своїми учнями в човен, а Його учні відпливли самі (хоча з Тиверіади припливли інші човни близько до того місця, де вони їли хліб, після того як Господь віддав подяку). Тож коли люди побачили, що там немає ні Ісуса, ні Його учнів, то й самі сіли в човни і припливли в Капернаум, шукаючи Ісуса. І, знайшовши Його на тому боці моря, сказали Йому: Равві, коли Ти сюди прибув? Ісус сказав їм у відповідь: Істинно, істинно вам кажу: ви шукаєте Мене не тому, що бачили чудеса, а тому, що поїли хліба й наїлися. Здобувайте не ту їжу, що псується, а ту їжу, що залишається на вічне життя, яку дасть вам Син Людський, бо Його відзначив печаттю Бог Отець. Тоді вони сказали Йому: Що нам робити, щоб чинити діла Божі? Ісус сказав їм у відповідь: Ось діло Боже, щоб ви увірували в Того, Кого Він послав. Вони сказали Йому: А яке знамення Ти вчиниш, щоб ми побачили й повірили Тобі? Що Ти зробиш? Наші отці їли манну в пустелі, як написано: Хліб з неба дав їм їсти. Ісус же сказав їм: Істинно, істинно вам кажу: не Мойсей дав вам хліб з неба, а Мій Отець дає вам істинний хліб з неба. Бо хлібом Божим є Той, що сходить з неба і дає життя світу. Тоді вони сказали Йому: Пане, давай нам завжди такий хліб. Ісус же сказав їм: Я — хліб життя: хто приходить до Мене, той ніколи не буде голодним, і хто вірує в Мене, той ніколи не буде спраглим. Але Я сказав вам, що ви хоч і бачили Мене, та не віруєте. Усе, що дає Мені Отець, прийде до Мене, і того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть. Бо Я зійшов з неба не для того, щоб чинити Свою волю, а волю Того, Хто Мене послав. А воля Отця, що Мене послав, є така, щоб з усього, що Він дав Мені, Я нічого не втратив, але воскресив те в останній день. Воля Того, Хто Мене послав, є така, щоб кожен, хто бачить Сина і вірує в Нього, мав вічне життя; і Я воскрешу його в останній день. Тоді іудеї стали рéмствувати на Нього за те, що Він сказав: Я хліб, що зійшов з неба. І казали: Хіба це не Ісус, син Йосипа, батька і матір Якого ми знаємо? Як же Він каже: Я зійшов з неба? Ісус же сказав їм у відповідь: Не рéмствуйте між собою. Ніхто не може прийти до Мене, якщо не приверне його Отець, що Мене послав; і Я воскрешу його в останній день. У пророків написано: І будуть усі навчені Богом. Тому кожен, хто почув і навчився від Отця, приходить до Мене. Не кажу, що хтось бачив Отця, крім Того, Хто від Бога; Він бачив Отця. Істинно, істинно вам кажу: хто вірує в Мене, той має вічне життя. Я — хліб життя. Ваші отці їли манну в пустелі й померли. А хліб, що сходить з неба, такий, що хто з’їсть його, не помре. Я — хліб живий, що зійшов з неба: хто з’їсть цього хліба, той житиме вічно; а хліб, який Я дам, — це Моя плоть, яку Я віддам за життя світу. Тоді іудеї стали сперечатися між собою: Як Він може дати нам їсти Свою плоть? Ісус же сказав їм: Істинно, істинно вам кажу: якщо не з’їсте плоті Сина Людського і не вип’єте Його крові, не матимете в собі життя. Хто їсть Мою плоть і п’є Мою кров, той має вічне життя, і Я воскрешу його в останній день. Бо Моя плоть — це дійсно їжа і Моя кров — це дійсно пиття. Хто їсть Мою плоть і п’є Мою кров, той пробуває в Мені, і Я в ньому. Як послав Мене живий Отець і Я живу завдяки Отцю, так і той, хто їсть Мене, буде жити завдяки Мені. Такий хліб, що зійшов з неба. Не так, як ваші отці їли манну й померли; хто їсть цей хліб, той житиме вічно. Це Він сказав у синагозі, як навчав у Капернаумі. Багато ж хто з Його учнів, почувши це, сказав: Які важкі слова! Хто може слухати їх? Та Ісус, знаючи в Собі, що Його учні рéмствують на це, сказав їм: Чи це спокушає вас? А що, коли побачите, як Син Людський сходить туди, де був раніше? Дух дає життя, а плоть не приносить ніякої користі. Слова, які Я говорю вам, є дух і життя. Та є серед вас такі, що не вірують (бо Ісус від початку знав, хто ті, що не вірують, і хто той, що зрадить Його). І сказав: Тому Я і казав вам, що ніхто не може прийти до Мене, якщо не буде дано йому від Мого Отця. З цього часу багато хто з Його учнів пішов назад і вже не ходив з Ним. Тоді Ісус сказав Дванадцятьом: Чи не хочете й ви піти? Симон Петро відповів Йому: Господи, до кого нам іти? Ти маєш слова вічного життя. І ми увірували й пізнали, що Ти Христос, Син Бога живого. Ісус відповів їм: Чи не дванадцятьох вас Я вибрав? Та один з вас — диявол. Це Він сказав про Іуду Симонового Іскаріота, бо він мав зрадити Його, будучи одним із Дванадцятьох. Після цього Ісус ходив по Галілеї, бо по Іудеї не хотів ходити, тому що іудеї хотіли Його вбити. Наближалося ж іудейське свято Кучок. Тоді Його брати сказали Йому: Піди звідси і йди в Іудею, щоб і Твої учні побачили діла, які Ти робиш. Бо ніхто не робить щось таємно, коли сам прагне бути відомим. Якщо Ти робиш такі діла, то яви Себе світу. Бо і Його брати не вірували в Нього. Та Ісус каже їм: Мій час ще не прийшов, а для вас час завжди слушний. Світ не може ненавидіти вас, а Мене ненавидить, бо Я свідчу про нього, що його діла злі. Ви підіть на це свято, а Я ще не піду на це свято, бо Мій час ще не сповнився. Сказавши їм це, Він залишився в Галілеї. Коли ж Його брати пішли, тоді й Він пішов на свято, але не явно, а ніби таємно. Іудеї ж шукали Його на святі й казали: Де Він? І було багато розмов про Нього в народі. Одні казали: Він добрий, — а інші казали: Ні, Він вводить в оману народ. Проте ніхто не говорив про Нього відкрито через страх перед іудеями. А в середині свята Ісус увійшов у Храм і почав навчати. Іудеї ж дивувалися й казали: Звідки у Нього вченість, коли Він не вчився? Ісус сказав їм у відповідь: Моє вчення — не Моє, а Того, Хто Мене послав. Хто хоче чинити Його волю, той дізнається про це вчення, чи воно від Бога, чи Я Сам від Себе говорю. Хто говорить сам від себе, той шукає слави собі, а Хто шукає слави Тому, Хто Його послав, Той істинний, і немає в Ньому неправедності. Чи не Мойсей дав вам Закон? Та ніхто з вас не виконує Закон. За що ви хочете вбити Мене? Народ сказав у відповідь: У Тобі біс. Хто хоче вбити Тебе? Ісус сказав їм у відповідь: Одне діло Я зробив, і всі ви дивуєтеся. Тому Мойсей і дав вам обрізання (хоча воно не від Мойсея, а від отців), і в суботу ви обрізаєте людину. Якщо людина приймає обрізання в суботу, щоб не порушився Закон Мойсея, то чому на Мене лютуєте, що Я всю людину уздоровив у суботу? Не судіть за зовнішністю, а судіть судом праведним. Тоді деякі з єрусалимлян сказали: Це не Той, Кого хочуть убити? Ось Він відкрито говорить, і Йому нічого не кажуть. Чи не пересвідчилися начальники, що Він дійсно Христос? Та Цього ми знаємо, звідки Він, а коли прийде Христос, ніхто не знатиме, звідки Він. Тоді Ісус вигукнув у Храмі, як навчав: І Мене ви знаєте, і звідки Я знаєте, і Я не Сам від Себе прийшов, але істинний Той, що Мене послав, Якого ви не знаєте. А Я знаю Його, бо Я від Нього, і Він послав Мене! Тоді вони хотіли схопити Його, та ніхто не наклав на Нього рук, бо Його час ще не прийшов. Багато ж хто з народу увірував у Нього і казав: Коли прийде Христос, хіба вчинить більше чудес за ті, які Цей учинив? Почули фарисеї такі розмови про Нього в народі, і послали фарисеї і первосвященники слуг схопити Його. Ісус же сказав їм: Ще трохи часу Я буду з вами, а тоді піду до Того, Хто Мене послав. Ви будете шукати Мене і не знайдете, і де Я буду, туди ви не зможете прийти. Тоді іудеї почали говорити між собою: Куди це Він хоче піти, що ми не знайдемо Його? Чи не хоче Він піти до розсіяних серед еллінів і навчати еллінів? Що значать ці слова, які Він сказав: Ви будете шукати Мене і не знайдете, і де Я буду, туди ви не зможете прийти? В останній же великий день свята Ісус стояв і вигукнув: Хто спраглий, хай іде до Мене й п’є! Хто вірує в Мене, у того, як сказано в Писанні, з черева потечуть ріки живої води! Це Він сказав про Духа, Якого мали отримати ті, що вірують у Нього, бо Святий Дух ще не був посланий, тому що Ісус ще не був прославлений. Багато ж хто з народу, почувши ці слова, сказав: Це дійсно Той Пророк. Інші ж казали: Це Христос. А ще інші казали: Хіба Христос прийде з Галілеї? Чи не сказано в Писанні, що Христос прийде з нащадків Давида і з міста Віфлеєма, звідки був Давид? Тож виникло через Нього розділення в народі. І деякі з них хотіли схопити Його, але ніхто не наклав на Нього рук. Тож слуги повернулися до первосвященників і фарисеїв, а ті сказали їм: Чому ви не привели Його? Слуги відповіли: Ще ніколи людина не говорила так, як Цей Чоловік. Фарисеї відповіли їм: Невже й вас ввели в оману? Хіба увірував у Нього хтось із начальників чи з фарисеїв? Та цей народ, що не знає Закону, — проклятий! Никодим, який приходив до Нього вночі, один з них, каже їм: Хіба наш Закон судить людину, якщо спочатку не вислухає її і не дізнається, що вона робить? Вони сказали йому у відповідь: Чи не є і ти з Галілеї? Досліди і побачиш, що з Галілеї не постає пророк. І розійшлися всі по домах. Ісус же пішов на Оливну гору. А на світанку знову прийшов у Храм, і весь народ прийшов до Нього, і Він сів і почав навчати його. Тут книжники й фарисеї приводять до Нього жінку, схоплену на перелюбі, і, поставивши її посередині, кажуть Йому: Учителю, цю жінку схоплено на самому вчинку перелюбу, а Мойсей у Законі заповів нам побивати таких камінням. А Ти що скажеш? Казали ж це, спокушаючи Його, щоб мати в чому звинуватити Його. Та Ісус, нахилившись вниз, став писати пальцем по землі, ніби не чуючи їх. Коли ж вони продовжували питати Його, Він підвівся і сказав їм: Хто з вас без гріха, хай першим кине в неї камінь. І знову, нахилившись вниз, став писати по землі. Вони ж, почувши це і докорювані совістю, стали виходити один за одним, починаючи від старших і до останніх; і залишився один Ісус та жінка, що стояла посередині. Ісус, підвівшись і не побачивши нікого, крім жінки, сказав їй: Жінко, де оті твої обвинувачі? Ніхто не засудив тебе? Вона сказала: Ніхто, Господи. Ісус сказав їй: І Я не засуджую тебе. Іди і більше не гріши. І знову Ісус почав говорити до народу: Я — світло для світу: хто йде за Мною, той не буде ходити в темряві, але матиме світло життя. Тоді фарисеї сказали Йому: Ти Сам про Себе свідчиш, Твоє свідчення не істинне. Ісус сказав їм у відповідь: Хоч Я і Сам про Себе свідчу, Моє свідчення істинне, бо Я знаю, звідки прийшов і куди йду, а ви не знаєте, звідки Я прийшов і куди йду. Ви судите по плоті, Я не суджу нікого; а якщо Я і суджу, то Мій суд істинний, бо Я не один, але Я з Отцем, що Мене послав. А у вашому Законі написано, що свідчення двох людей істинне. Я Сам про Себе свідчу, і про Мене свідчить Отець, що Мене послав. Тоді вони сказали Йому: Де Твій Отець? Ісус відповів: Ви не знаєте ні Мене, ні Мого Отця; якби ви знали Мене, то знали б і Мого Отця. Ці слова Ісус сказав біля скарбниці, як навчав у Храмі, і ніхто не схопив Його, бо Його час ще не прийшов. І знову Ісус сказав їм: Я йду, і ви будете шукати Мене і помрете у своєму гріху. А куди Я йду, туди ви не можете прийти. Тоді іудеї сказали: Невже Він уб’є Себе, що каже: Куди Я йду, туди ви не можете прийти? Він сказав їм: Ви від нижніх, Я від вишніх; ви від цього світу, Я не від цього світу. Тому Я і сказав вам, що ви помрете у своїх гріхах; бо якщо не увіруєте, що це Я, то помрете у своїх гріхах. Тоді вони сказали Йому: Хто Ти? Ісус сказав їм: Те, що й казав вам від початку. Багато Я маю говорити й судити про вас, але Той, що Мене послав, є істинний, і що Я чув від Нього, те й кажу світу. Не зрозуміли вони, що Він сказав їм про Отця. Тоді Ісус сказав їм: Коли піднесете Сина Людського, тоді дізнаєтеся, що це Я і що Я нічого не роблю Сам від Себе, але як навчив Мене Мій Отець, те й говорю. І Той, що Мене послав, є зі Мною; Отець не залишив Мене одного, бо Я завжди роблю угодне Йому. Коли Він говорив це, багато хто увірував у Нього. Тоді Ісус сказав іудеям, які увірували в Нього: Якщо будете пробувати в Моєму слові, то ви дійсно Мої учні; і пізнаєте істину, й істина зробить вас вільними. Вони відповіли Йому: Ми нащадки Авраама і ніколи нікому не були рабами. Як же Ти кажеш: Станете вільними? Ісус відповів їм: Істинно, істинно вам кажу: кожен, хто чинить гріх, є рабом гріха. Та раб не пробуває в домі вічно, а Син пробуває вічно. Тож якщо Син зробить вас вільними, то ви дійсно будете вільними. Я знаю, що ви нащадки Авраама, але хочете вбити Мене, бо Моє слово не вміщається у вас. Я кажу те, що бачив у Мого Отця, а ви робите те, що бачили у вашого отця. Вони сказали Йому у відповідь: Наш отець — Авраам. Ісус каже їм: Якби ви були дітьми Авраама, то робили б діла Авраама, а ви хочете вбити Мене — Людину, Яка сказала вам істину, що почула від Бога. Авраам такого не робив. Ви робите діла свого отця. Вони ж сказали Йому: Ми не від блуду народилися, у нас один Отець — Бог. Ісус сказав їм: Якби Бог був вашим Отцем, то ви любили б Мене, тому що Я від Бога вийшов і прийшов; бо Я не Сам від Себе прийшов, а Він Мене послав. Чому ви не розумієте Моєї мови? Тому що не можете слухати Мого слова. Ви — від свого отця диявола і ви охоче виконуєте похоті свого отця. Він був людиновбивцею від початку і не встояв в істині, бо в ньому немає істини. Коли він каже неправду, то каже своє, бо він неправдомовець і батько неправди. А оскільки Я кажу істину, то ви не вірите Мені. Хто з вас докорить Мені за гріх? Якщо ж Я кажу істину, то чому ви не вірите Мені? Хто від Бога, той слухає слова Божі. Ви тому не слухаєте, що ви не від Бога. Тоді іудеї сказали Йому у відповідь: Чи не правильно ми кажемо, що Ти самаря´нин і що в Тобі біс? Ісус відповів: Нема в Мені біса, але Я шаную Свого Отця, а ви ганьбите Мене. Утім Я не шукаю Собі слави: є Той, що шукає і судить. Істинно, істинно вам кажу: хто дотримається Мого слова, той не побачить смерті повік. Тоді іудеї сказали Йому: Тепер ми знаємо, що в Тобі біс. Авраам помер, і пророки померли, а Ти кажеш: Хто дотримається Мого слова, той не скуштує смерті повік. Невже Ти більший від нашого отця Авраама, який помер? І пророки померли. Ким Ти Себе робиш? Ісус відповів: Якщо Я Сам Себе прославляю, то Моя слава ніщо. Мене ж прославляє Мій Отець, про Якого ви кажете, що Він ваш Бог. Та ви не знаєте Його, а Я знаю Його, і якщо скажу, що не знаю Його, то буду подібним до вас неправдомовцем; але Я знаю Його і дотримуюся Його слова. Авраам, ваш отець, був радий побачити Мій день; і побачив його, і зрадів. Тоді іудеї сказали Йому: Тобі ще й п’ятдесяти років немає, і Ти бачив Авраама? Ісус сказав їм: Істинно, істинно вам кажу: перш ніж народився Авраам, Я є. Тоді вони взяли каміння, щоб кинути в Нього, та Ісус скрився і вийшов із Храму, пройшовши посеред них, і так пішов. Ідучи, Він побачив чоловіка, сліпого від народження. Його учні запитали Його: Равві, хто згрішив: він чи його батьки, що народився сліпим? Ісус відповів: Не згрішив ні він, ні його батьки, але це сталося для того, щоб на ньому виявилися діла Божі. Мені треба робити діла Того, Хто Мене послав, поки є день; настає ніч, коли ніхто не зможе робити. Поки Я в світі, Я світло для світу. Сказавши це, Він плюнув на землю, зробив грязиво зі слини, і помазав грязивом очі сліпому, і сказав йому: Піди вмийся в купальні Сілоам (що в перекладі означає «посланий»). Він пішов, умився і прийшов зрячим. Тоді сусіди й ті, хто бачив його раніше, що він був сліпим, сказали: Це не той, що сидів і просив милостиню? Одні казали: Це він, — а інші: Схожий на нього. Він же казав: Це я. Тоді вони сказали йому: Як у тебе відкрилися очі? Він сказав їм у відповідь: Чоловік на ім’я Ісус зробив грязиво, помазав мені очі і сказав мені: Піди в купальню Сілоам і вмийся. Я пішов, умився і прозрів. Вони сказали йому: Де Він? Той каже: Не знаю. Ведуть цього колишнього сліпця до фарисеїв. А тоді була субота, коли Ісус зробив грязиво і відкрив йому очі. Тож запитали його ще й фарисеї, як він прозрів. Той сказав їм: Він поклав мені на очі грязиво, я вмився і бачу. Тоді деякі з фарисеїв сказали: Цей чоловік не від Бога, бо не дотримується суботи. Інші ж казали: Як може грішна людина чинити такі чудеса? І було між ними розділення. Знову кажуть сліпому: Що ти скажеш про Нього, адже Він відкрив тобі очі? Той сказав: Він пророк. Та іудеї не повірили про нього, що він був сліпим і прозрів, доки не покликали батьків цього прозрілого і не запитали їх: Це ваш син, про якого ви кажете, що він народився сліпим? Як же він тепер бачить? Його батьки сказали їм у відповідь: Ми знаємо, що це наш син і що він народився сліпим, а як він тепер бачить, не знаємо, чи хто відкрив йому очі, ми не знаємо. Він дорослий, спитайте його: хай сам про себе скаже. Так сказали його батьки, тому що боялись іудеїв, бо іудеї вже змовилися, що, коли хто визнає Його Христом, того відлучити від синагоги. Тому його батьки й сказали: Він дорослий, спитайте його. Тоді вдруге покликали чоловіка, який був сліпим, і сказали йому: Віддай славу Богу. Ми знаємо, що Той Чоловік — грішник. Він же сказав у відповідь: Грішник Він чи ні, не знаю; одне знаю: я був сліпий, а тепер бачу. Вони знову сказали йому: Що Він тобі зробив? Як відкрив тобі очі? Він відповів їм: Я вже казав вам, і ви не слухали. Що ще ви хочете почути? Чи не хочете й ви стати Його учнями? Вони ж вилаяли його й сказали: Це ти Його учень, а ми Мойсеєві учні. Ми знаємо, що з Мойсеєм говорив Бог, а Цього не знаємо, звідки Він. Той чоловік сказав їм у відповідь: То ж і дивно, що ви не знаєте, звідки Він, а Він відкрив мені очі. Та ми знаємо, що грішників Бог не чує, а хто шанує Бога й виконує Його волю, того чує. Відвіку не чувано, щоб хтось відкрив очі сліпонародженому. Якби Він не був від Бога, то нічого не міг би робити. Вони сказали йому у відповідь: У гріхах ти весь народився, і ти ще будеш нас вчити? І вигнали його геть. Почув Ісус, що його вигнали геть, і, знайшовши його, сказав йому: Чи віруєш ти в Сина Божого? Він сказав у відповідь: А Хто Він, Пане, щоб мені увірувати в Нього? Ісус сказав йому: Ти і бачив Його, і Він говорить з тобою. Він же сказав: Вірую, Господи! — і поклонився Йому. І сказав Ісус: Для суду Я прийшов у цей світ, щоб незрячі бачили, а зрячі стали сліпими. Почули це ті з фарисеїв, які були з Ним, і сказали Йому: Невже й ми сліпі? Ісус сказав їм: Якби ви були сліпі, то не мали б гріха, а раз ви кажете: Ми бачимо, — то ваш гріх залишається. Істинно, істинно вам кажу: хто входить в овечу кошару не через двері, а перелазить деінде, той злодій і розбійник; а хто входить через двері, той пастух вівцям. Йому придверник відчиняє, і вівці слухають його голос, і він кличе своїх овець по імені і виводить їх. І коли виведе своїх овець, то йде перед ними, а вівці йдуть за ним, бо знають його голос. За чужим же не підуть, а будуть тікати від нього, бо не знають голосу чужих. Таку притчу розказав їм Ісус, та вони не зрозуміли, про що це Він казав їм. Тоді Ісус знову сказав їм: Істинно, істинно вам кажу: Я — двері вівцям. Усі, що приходили переді Мною, є злодії й розбійники, та вівці не послухали їх. Я — двері: хто ввійде через Мене, той спасеться; і ввійде, і вийде, і знайде пасовисько. Злодій приходить тільки для того, щоб украсти, убити й погубити. Я прийшов для того, щоб мали життя, і мали з надлишком. Я — добрий Пастир; добрий Пастир кладе своє життя за овець. А наймит, який не є пастухом і якому вівці не свої, бачить, що йде вовк, залишає овець і тікає, і вовк хапає овець і розганяє їх. А наймит тікає, бо він наймит і не дбає про овець. Я — добрий Пастир, і Я знаю Своїх, і Мої знають Мене. Як Отець знає Мене, так і Я знаю Отця; і Я кладу Своє життя за овець. Є в Мене й інші вівці, які не з цієї кошари, і їх Мені треба привести; і вони почують Мій голос, і буде одна отара і один Пастир. Тому любить Мене Отець, що Я кладу Своє життя, щоб узяти його назад. Ніхто не забирає його в Мене, а Я Сам від Себе кладу його. Маю владу покласти його і маю владу взяти його назад. Таку заповідь Я отримав від Свого Отця. Від цих слів знову виникло між іудеями розділення. І багато хто з них казав: У Ньому біс, і Він божевільний. Що ви слухаєте Його? Інші ж казали: Це слова не біснуватого. Хіба може біс відкривати очі сліпим? Настало ж у Єрусалимі свято Посвячення, і була зима. І ходив Ісус у Храмі в портику Соломона. Тоді обступили Його іудеї і сказали Йому: Доки Ти будеш тримати нас у непевності? Якщо Ти Христос, скажи нам прямо. Ісус відповів їм: Я казав вам, і ви не вірите. Діла, які Я чиню в ім’я Свого Отця, вони свідчать про Мене. Та ви не вірите, бо ви не з Моїх овець, як Я казав вам. Мої вівці слухають Мій голос, і Я знаю їх, і вони йдуть за Мною. І Я даю їм вічне життя, і вони не загинуть повік, і ніхто не вихопить їх з Моєї руки. Мій Отець, Який дав Мені їх, більший за всіх, і ніхто не може вихопити їх з руки Мого Отця. Я і Отець — одне. Тоді іудеї знову взяли каміння, щоб побити Його. Ісус відповів їм: Багато добрих діл Я показав вам від Свого Отця. За яке з цих діл ви хочете побити Мене камінням? Іудеї сказали Йому у відповідь: Не за добре діло ми хочемо побити Тебе камінням, а за богохульство: що Ти, будучи людиною, робиш Себе Богом. Ісус відповів їм: Чи не написано у вашому Законі: Я сказав: ви боги? Якщо Він назвав богами тих, до кого було слово Боже (і не може порушитися Писання), то як Тому, Кого Отець освятив і послав у світ, ви кажете: Ти богохульствуєш, — бо Я сказав: Я Син Божий? Якщо Я не роблю діл Свого Отця, не вірте Мені; а якщо роблю, то, коли не вірите Мені, повірте Моїм ділам, щоб пізнати й повірити, що Отець у Мені і Я в Ньому. Тоді вони знову хотіли схопити Його, та Він ухилився від їхніх рук і знову пішов на той бік Іордану, на те місце, де раніше хрестив Іоан, і там залишився. І багато хто приходив до Нього й казав, що Іоан не вчинив ніякого чуда, але все, що Іоан казав про Нього, — правда. І багато хто увірував там у Нього. Був хворим один чоловік, Лазар з Віфанії, із села Марії і її сестри Марфи. Це була та Марія, яка помазала Господа миром і витерла Його ноги своїм волоссям; її брат Лазар був хворим. Тож сестри послали до Нього сказати: Господи, ось, кого Ти любиш, хворий. Ісус, почувши це, сказав: Ця хвороба не на смерть, а для слави Божої, щоб через неї прославився Син Божий. Ісус же любив Марфу, і її сестру, і Лазаря. Коли ж Він почув, що той хворий, то пробув у тому місці, де знаходився, ще два дні. Потім, після цього, каже учням: Ходімо знову в Іудею. Учні кажуть Йому: Равві, щойно ж іудеї хотіли побити Тебе камінням, і Ти знову хочеш туди йти? Ісус відповів: Чи не дванадцять годин у дні? Хто ходить удень, той не спотикається, бо бачить світло цього світу; а хто ходить уночі, той спотикається, бо в ньому немає світла. Це сказав, а після цього каже їм: Лазар, наш друг, заснув, але Я йду розбудити його. Тоді Його учні сказали: Господи, якщо заснув, то одужає. Та Ісус говорив про його смерть, а вони думали, що Він говорить про звичайний сон. Тоді Ісус сказав їм прямо: Лазар помер; і Я радію за вас, що Мене не було там, щоб ви увірували. Проте ходімо до нього. Тоді Хома, званий Дідімом, сказав співучням: Ходімо й ми помремо з Ним. Ісус, прийшовши, знайшов, що Лазар уже чотири дні в гробниці. Віфанія ж була поблизу Єрусалима, стадіях у п’ятнадцяти; і багато хто з іудеїв прийшов до Марфи й Марії втішити їх у скорботі за їхнім братом. Марфа, як тільки почула, що йде Ісус, пішла й зустріла Його; Марія ж сиділа вдома. Марфа сказала Ісусу: Господи, якби Ти був тут, то мій брат не помер би. Та й тепер знаю, що все, чого Ти тільки попросиш у Бога, Бог Тобі дасть. Ісус каже їй: Воскресне твій брат. Марфа каже Йому: Знаю, що воскресне в останній день при воскресінні. Ісус сказав їй: Я — воскресіння і життя; хто вірує в Мене, хоч і помре, оживе; і кожен, хто живе й вірує в Мене, не помре повік. Чи віриш ти в це? Вона каже Йому: Так, Господи, я вірую, що Ти Христос, Син Божий, Який має прийти у світ. Сказавши це, вона пішла й покликала тайкома свою сестру Марію, кажучи: Учитель прийшов і кличе тебе. Та, як тільки почула про це, швидко встала й пішла до Нього. Ісус же ще не зайшов у село, а був на тому місці, де зустріла Його Марфа. Тоді іудеї, які були з нею в домі і втішали її, побачивши, що Марія швидко встала й вийшла, пішли за нею, кажучи: Вона пішла до гробниці, щоб там поплакати. Марія ж, коли прийшла туди, де був Ісус, і побачила Його, впала Йому в ноги і сказала Йому: Господи, якби Ти був тут, то не помер би мій брат. Коли ж Ісус побачив, що плаче вона і плачуть іудеї, які прийшли з нею, то застогнав духом, і стривожився, і сказав: Де ви поклали його? Вони кажуть Йому: Господи, піди й подивися. Ісус просльозився. Тоді іудеї сказали: Бач, як він любив його. А деякі з них сказали: Чи не міг Той, що відкрив очі сліпому, зробити так, щоб і цей не помер? Ісус же, знову стогнучи в Собі, приходить до гробниці. Це була печера, і до неї прилягав камінь. Ісус каже: Заберіть камінь. Марфа, сестра померлого, каже Йому: Господи, він уже смердить, бо вже чотири дні, як у гробниці. Ісус каже їй: Чи не сказав Я тобі, що, коли повіриш, побачиш славу Божу? Тоді забрали камінь від печери, де лежав померлий. Ісус же звів очі вгору й сказав: Отче, дякую Тобі, що Ти почув Мене. Я і знав, що Ти завжди чуєш Мене, але сказав це ради людей, які стоять навколо, щоб вони повірили, що Ти Мене послав. Сказавши це, Він вигукнув гучним голосом: Лазарю, виходь! І вийшов померлий, зв’язаний по руках і ногах поховальними пеленами, а обличчя його було обв’язане хусткою. Ісус каже їм: Розв’яжіть його, нехай іде. Тоді багато хто з іудеїв, які прийшли до Марії і побачили, що зробив Ісус, увірували в Нього. Та деякі з них пішли до фарисеїв і розказали їм, що зробив Ісус. Тоді первосвященники й фарисеї зібрали Синедріон і сказали: Що нам робити? Цей Чоловік чинить багато чудес. Якщо залишимо Його так, то всі увірують у Нього, і прийдуть римляни і захоплять і наше місце, і народ. А один з них, Каяфа, який був того року первосвященником, сказав їм: Ви нічого не розумієте і не думаєте про те, що для нас краще, щоб одна людина померла за народ, а не щоб увесь народ загинув. Це він сказав не сам від себе, але, будучи того року первосвященником, передрік, що Ісус мав померти за народ; і не тільки за народ, а щоб і розсіяних дітей Божих зібрати воєдино. З того дня вони змовилися вбити Його. Тому Ісус уже не ходив серед іудеїв відкрито, а пішов звідти в місцевість поблизу пустелі, в місто, яке називається Єфрем, і там знаходився зі Своїми учнями. Наближалася ж іудейська Пасха, і багато хто пішов з усієї країни в Єрусалим перед Пасхою, щоб очиститись. Тож вони шукали Ісуса і, стоячи в Храмі, говорили між собою: Що ви думаєте? Що Він не прийде на свято? А первосвященники й фарисеї дали наказ, що, коли хто дізнається, де Він, хай повідомить, щоб їм схопити Його. За шість днів до Пасхи Ісус  прийшов у Віфанію, де був Лазар померлий, якого Він воскресив з мертвих. Там приготували Йому вечерю, і Марфа прислуговувала, а Лазар був одним із тих, що возлежали з Ним. І ось Марія, узявши фунт чистого нардового дорогоцінного мира, помазала Ісусові ноги і витерла Його ноги своїм волоссям, і дім наповнився пахощами від мира. Тоді один з Його учнів, Іуда Симонів Іскаріот, який мав зрадити Його, каже: Чому це миро не було продано за триста динаріїв і гроші не роздано бідним? Сказав же це не тому, що дбав про бідних, а тому, що був злодієм: у нього була скринька для грошей, і він брав те, що туди клали. Та Ісус сказав: Облиш її, вона зберегла його на день Мого поховання. Бо бідних ви завжди матимете з собою, а Мене не завжди матимете. Багато ж людей з іудеїв дізналися, що Він там, і прийшли не тільки ради Ісуса, а щоб побачити й Лазаря, якого Він воскресив з мертвих. Первосвященники ж змовились убити й Лазаря, бо через нього багато хто з іудеїв відходив від них і починав вірувати в Ісуса. Наступного дня багато людей, які прийшли на свято, почувши, що Ісус іде в Єрусалим, узяли пальмове віття, вийшли Йому назустріч і вигукували: Осанна! Благословенний Цар Ізраїлю, що йде в ім’я Господнє! Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: Не бійся, дочко Сіону! Ось твій Цар іде, сидячи на дитинчаті ослиці. Його учні спочатку не зрозуміли цього, а коли Ісус прославився, то згадали, що так було написано про Нього і що так зробили Йому. Люди ж, які були з Ним, коли Він викликав Лазаря з гробниці і воскресив його з мертвих, свідчили про це. Тому люди й вийшли Його зустрічати, бо почули, що Він вчинив таке чудо. Фарисеї ж сказали один одному: Бачите, ви нічого не вдієте. Он увесь світ пішов за Ним. Серед тих, що прийшли поклонитись у свято, були деякі елліни. Вони підійшли до Филипа з Віфсаїди Галілейської і попросили його: Пане, ми хочемо побачити Ісуса. Филип іде й каже про це Андрію, а потім Андрій і Филип кажуть Ісусу. Ісус же сказав їм у відповідь: Прийшов час прославитися Сину Людському. Істинно, істинно вам кажу: якщо пшеничне зерно, упавши в землю, не помре, то залишиться одне, а якщо помре, то принесе багато плоду. Хто любить своє життя, той втратить його, а хто ненавидить своє життя в цьому світі, той збереже його для вічного життя. Хто служить Мені, хай іде за Мною; і де Я, там буде і Мій слуга; і хто служить Мені, того вшанує Отець. Моя душа тепер стривожена, і що Мені сказати? Отче, спаси Мене від цього часу. Та на те Я і прийшов — для цього часу. Отче, прослав Своє Ім’я. Тоді пролунав голос із неба: І прославив, і ще прославлю! А народ, який стояв і чув це, сказав, що це був грім. Інші ж казали: Це ангел говорив до Нього. Ісус сказав у відповідь: Не для Мене був цей голос, а для вас. Тепер настав суд цьому світу, тепер князь цього світу буде вигнаний геть. І коли Я буду піднесений від землі, усіх приверну до Себе. Це Він сказав, указуючи, якою смертю мав померти. Народ відповів Йому: Ми чули з Закону, що Христос пробуває вічно. Як же Ти кажеш, що Син Людський має бути піднесений? Хто Цей Син Людський? Тоді Ісус сказав їм: Ще трохи часу світло буде з вами. Ходіть, поки маєте світло, щоб не огорнула вас темрява; а хто ходить у темряві, той не знає, куди йде. Поки маєте світло, віруйте у світло, щоб бути синами світла. Сказавши це, Ісус пішов і скрився від них. Хоча стільки чудес Він учинив перед ними, вони не вірували в Нього, щоб збулося слово пророка Ісаї, яке він сказав: Господи, хто повірив почутому від нас і кому відкрилась рука Господня? Тому вони не могли вірувати, що ще сказав Ісая: Він засліпив їм очі і закам’янив їм серце, щоб вони не побачили очима, і не зрозуміли серцем, і не навернулись, і Я не зцілив їх. Це сказав Ісая, коли побачив Його славу і сказав про Нього. Проте й з начальників багато хто увірував у Нього, але через фарисеїв не визнавав Його, щоб не бути відлученим від синагоги; бо полюбили славу людську, а не славу Божу. Ісус же вигукнув і сказав: Хто вірує в Мене, той не в Мене вірує, а в Того, Хто Мене послав; і хто бачить Мене, той бачить Того, Хто Мене послав! Я, Світло, прийшов у світ, щоб кожен, хто вірує в Мене, не залишався в темряві. І хто почує Мої слова і не увірує, Я не суджу його, бо Я прийшов не судити світ, а спасти світ. Хто відкидає Мене і не приймає Моїх слів, той має собі суддю: слово, яке Я говорив, воно буде судити його в останній день. Бо Я не Сам від Себе говорив, а Отець, що послав Мене, Він дав Мені заповідь, що казати і що говорити. І Я знаю, що Його заповідь — це вічне життя. Тому, що говорю, Я говорю так, як сказав Мені Отець. Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що прийшов Його час піти з цього світу до Отця, показав на ділі, що, полюбивши Своїх, які у світі, Він полюбив їх до кінця. І як настала вечеря, коли диявол уже вклав у серце Іуді Симоновому Іскаріоту зрадити Його, Ісус, знаючи, що Отець віддав усе в Його руки і що Він від Бога вийшов і до Бога йде, устав з вечері, зняв верхній одяг, узяв рушник і підперезався. Потім налив в умивальницю води і почав мити учням ноги і витирати їх рушником, яким був підперезаний. Підходить до Симона Петра, а той каже Йому: Господи, Ти хочеш мені мити ноги? Ісус сказав йому у відповідь: Що Я роблю, ти зараз не розумієш, а зрозумієш потім. Петро каже Йому: Не помиєш моїх ніг повік. Ісус відповів йому: Якщо не помию тебе, ти не матимеш зі Мною частки. Симон Петро каже Йому: Господи, не тільки мої ноги, а й руки й голову помий. Ісус сказав йому: Помитому треба тільки ноги помити, бо він увесь чистий; і ви чисті, але не всі. Бо Він знав, хто зрадить Його, тому й сказав: Не всі ви чисті. Коли ж Він помив їм ноги і одягнув Свій одяг, то знову возліг і сказав їм: Чи знаєте ви, що Я зробив вам? Ви називаєте Мене Учителем і Господом, і правильно кажете, бо Я ним і є. Тож якщо Я, Господь і Учитель, помив вам ноги, то й ви повинні мити один одному ноги. Бо Я подав вам приклад, щоб і ви робили так, як Я зробив вам. Істинно, істинно вам кажу: раб не більший від свого господаря, і посланець не більший від того, хто його послав. Якщо ви знаєте це, то ви блаженні, коли робите це. Не про всіх вас кажу; Я знаю, кого вибрав; але це для того, щоб збулося Писання: Хто їсть зі Мною хліб, той підняв на Мене свою п’яту. Кажу вам про це тепер, перш ніж це сталося, щоб, коли станеться, ви увірували, що це Я. Істинно, істинно вам кажу: хто приймає того, кого Я пошлю, той приймає Мене, а хто приймає Мене, той приймає Того, Хто Мене послав. Сказавши це, Ісус стривожився духом і засвідчив: Істинно, істинно вам кажу, що один із вас зрадить Мене. Тоді учні почали озиратись один на одного, не розуміючи, про кого Він говорить. А один з Його учнів, якого любив Ісус, возлежав на лоні Ісуса. Симон Петро кивнув йому, щоб запитав, хто той, про кого Він говорить. Він, припавши до грудей, каже Йому: Господи, хто це? Ісус відповів: Той, кому Я, вмочивши, подам шматок хліба. І, вмочивши, подав шматок Іуді Симоновому Іскаріоту. Після цього шматка увійшов у нього сатана. Тоді Ісус каже йому: Що робиш, роби швидше. Але ніхто з тих, що возлежали, не зрозумів, до чого це Він сказав йому. А оскільки в Іуди була скринька для грошей, то деякі подумали, що Ісус сказав йому: Купи, що нам потрібно для свята, — або щоб він дав щось бідним. Він, узявши шматок, відразу вийшов. Була ж ніч. Коли він вийшов, Ісус каже: Тепер прославився Син Людський, і Бог прославився в Ньому. Якщо Бог прославився в Ньому, то Бог також прославить Його в Собі, і прославить Його відразу. Дітоньки, ще трохи Я буду з вами. Будете шукати Мене, і як Я сказав іудеям: Куди Я йду, туди ви не можете прийти, — так і вам тепер кажу. Нову заповідь Я даю вам, щоб ви любили один одного; як Я полюбив вас, так і ви щоб любили один одного. З того всі дізнаються, що ви Мої учні, якщо матимете між собою любов. Симон Петро каже Йому: Господи, куди Ти йдеш? Ісус відповів йому: Куди Я йду, туди ти зараз не можеш піти за Мною, а підеш за Мною пізніше. Петро каже Йому: Господи, чому я зараз не можу піти за Тобою? Я своє життя покладу за Тебе. Ісус відповів йому: Ти своє життя покладеш за Мене? Істинно, істинно тобі кажу: не заспіває півень, як ти тричі зречешся Мене. Хай не тривожиться ваше серце: ви віруєте в Бога, і в Мене віруйте. В домі Мого Отця осель багато, а якби було не так, то Я сказав би вам. Я йду приготувати вам місце, 3 і коли піду й приготую вам місце, прийду знову й візьму вас до Себе, щоб і ви були, де Я. А куди Я йду, ви знаєте, і шлях знаєте. Хома каже Йому: Господи, ми не знаємо, куди Ти йдеш, і звідки ми можемо знати шлях? Ісус каже йому: Я — шлях, істина й життя; ніхто не приходить до Отця інакше, як через Мене. Якби ви знали Мене, то знали б і Мого Отця; а відтепер ви знаєте Його і бачили Його. Филип каже Йому: Господи, покажи нам Отця, і нам вистачить цього. Ісус каже йому: Стільки часу Я з вами, Филипе, і ти не знаєш Мене? Хто бачив Мене, той бачив Отця. Як же ти кажеш: Покажи нам Отця? Хіба ти не віриш, що Я в Отці і Отець у Мені? Слова, які Я кажу вам, Я не Сам від Себе кажу; Отець, Який пробуває в Мені, Він робить діла. Вірте Мені, що Я в Отці і Отець у Мені, а ні, то вірте Мені ради самих діл. Істинно, істинно вам кажу: хто вірує в Мене, діла, які Я роблю, і він зробить, і ще більші за них зробить, бо Я йду до Свого Отця. І що тільки попросите в Моє ім’я, те зроблю, щоб Отець прославився в Сині. Якщо попросите щось у Моє ім’я, то Я зроблю. Якщо любите Мене, то дотримайтеся Моїх заповідей. І Я попрошу Отця, і Він дасть вам іншого Утішителя, щоб пробував з вами вічно, — Духа істини, Якого світ не може прийняти, бо не бачить Його і не знає Його; а ви знаєте Його, бо Він з вами пробуває і в вас буде. Не залишу вас сиротами, прийду до вас. Ще трохи, і світ уже не побачить Мене, а ви побачите Мене, бо Я живу, і ви будете жити. У той день ви пізнаєте, що Я в Моєму Отці, і ви в Мені, і Я у вас. Хто має Мої заповіді і дотримується їх, той любить Мене; а хто любить Мене, того полюбить Мій Отець, і Я полюблю його і явлю йому Себе. Іуда, не Іскаріот, каже Йому: Господи, чому це Ти хочеш явити Себе нам, а не світу? Ісус сказав йому у відповідь: Хто любить Мене, той дотримається Мого слова, і Мій Отець полюбить його, і Ми прийдемо до нього і зробимо в нього оселю. Хто не любить Мене, той не дотримується Моїх слів, а слово, яке ви чуєте, — не Моє, а Отця, що Мене послав. Це сказав Я вам, ще знаходячись з вами. Утішитель же, Святий Дух, Якого пошле Отець у Моє ім’я, Він навчить вас усьому й нагадає вам усе, що Я казав вам. Мир залишаю Я вам, Свій мир Я даю вам; не так, як світ дає, Я даю вам. Хай не тривожиться ваше серце і хай не лякається. Ви чули, що Я сказав вам: Я йду до Отця і знову прийду до вас. Якби ви любили Мене, то зраділи б, що Я сказав: Я йду до Отця, — бо Мій Отець більший за Мене. Я сказав вам про це тепер, перш ніж це сталося, щоб, коли станеться, ви повірили. Вже небагато Мені говорити з вами, бо йде князь цього світу, та в Мені він нічого не має. Але це для того, щоб світ пізнав, що Я люблю Отця, і як заповів Мені Отець, так Я і роблю. Уставайте, ходімо звідси. Я істинна виноградна лоза, а Мій Отець — виноградар. Усяку в Мене гілку, яка не приносить плоду, Він відсікає, а всяку, яка приносить плід, очищає, щоб приносила більше плоду. Ви вже чисті завдяки слову, яке Я говорив вам. Пробувайте в Мені, і Я у вас. Як гілка не може приносити плід сама по собі, якщо не пробуватиме на лозі, так і ви не можете, якщо не пробуватимете в Мені. Я — лоза, а ви — гілки. Хто пробуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду, бо без Мене ви нічого не можете робити. Хто не пробуватиме в Мені, той буде викинутий геть, як гілка, і засохне, а такі гілки збирають і кидають у вогонь, і вони згорають. Якщо пробуватимете в Мені і Мої слова пробуватимуть у вас, то, що тільки побажаєте, попросите — і буде вам. Тим прославиться Мій Отець, що ви принесете багато плоду, і так будете Моїми учнями. Як Отець полюбив Мене, так і Я полюбив вас; пробувайте в Моїй любові. Якщо дотримаєтесь Моїх заповідей, то пробуватимете в Моїй любові, як і Я дотримався заповідей Свого Отця і пробуваю в Його любові. Це сказав Я вам для того, щоб Моя радість пробувала у вас і ваша радість була повна. Оце Моя заповідь, щоб ви любили один одного, як Я полюбив вас. Немає більшої любові від тієї, коли життя своє кладуть за своїх друзів. Ви Мої друзі, якщо робите все, що Я заповідаю вам. Я вже не називаю вас рабами, бо раб не знає, що робить його господар, а Я назвав вас друзями, бо розповів вам усе, що чув від Свого Отця. Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав і поставив вас, щоб ви йшли й приносили плід, і щоб ваш плід пробував, щоб, що тільки попросите в Отця в Моє ім’я, Він дав вам. Це заповідаю вам, щоб ви любили один одного. Якщо світ ненавидить вас, знайте, що Мене зненавидів раніше від вас. Якби ви були від світу, то світ любив би своє, а оскільки ви не від світу, але Я вибрав вас зі світу, то світ ненавидить вас. Пам’ятайте слово, яке Я сказав вам: раб не більший від свого господаря. Якщо Мене гнали, то гнатимуть і вас; якщо Мого слова дотримувалися, то будуть дотримуватися й вашого. А все це робитимуть вам за Моє ім’я, тому що не знають Того, Хто Мене послав. Якби Я не прийшов і не говорив їм, то вони не мали б гріха; а так вони не мають виправдання своєму гріху. Хто ненавидить Мене, той ненавидить і Мого Отця. Якби Я не зробив серед них діл, яких ніхто інший не робив, то вони не мали б гріха; а так вони і бачили, і зненавиділи і Мене, і Мого Отця. А це сталося для того, щоб збулося слово, написане в їхньому Законі: Зненавиділи Мене даремно. Коли ж прийде Утішитель, Якого Я пошлю вам від Отця, Дух істини, Який від Отця виходить, Він буде свідчити про Мене; і ви будете свідчити, бо ви зі Мною від початку. Це сказав Я вам для того, щоб ви не спокусилися. Відлучатимуть вас від синагог, і навіть настає час, коли кожен, хто вбиватиме вас, буде думати, що тим служить Богу. І це робитимуть вам тому, що не пізнали ні Отця, ні Мене. А це сказав Я вам для того, щоб, коли прийде той час, ви згадали, що Я говорив вам про це. Не казав же вам цього спочатку тому, що був з вами. А тепер іду до Того, Хто Мене послав, і ніхто з вас не питає Мене: Куди Ти йдеш? Але від того, що Я сказав вам це, ваше серце наповнилось сумом. Але Я кажу вам істину: краще для вас, щоб Я пішов, бо якщо не піду, то Утішитель не прийде до вас, а якщо піду, то пошлю Його до вас. І Він, прийшовши, докорятиме світу за гріх, за праведність і за суд: за гріх, бо вони не вірують у Мене; за праведність, бо Я йду до Свого Отця і ви вже не побачите Мене; за суд, бо князь цього світу засуджений. Ще багато чого Я маю сказати вам, але зараз ви не можете знести. Коли ж прийде Він, Дух істини, то наставить вас на всю істину; бо Він говоритиме не Сам від Себе, а говоритиме те, що почує, і звістить вам майбутнє. Він прославить Мене, бо від Мого візьме і звістить вам. Усе, що має Отець, — Моє; тому Я і сказав, що Він візьме від Мого і звістить вам. Ще трохи, і ви не побачите Мене, а тоді ще трохи, і побачите Мене, бо Я йду до Отця. Тоді деякі з Його учнів почали говорити між собою: Що це Він каже нам: Ще трохи, і ви не побачите Мене, а тоді ще трохи, і побачите Мене, — та: Я йду до Отця? Тож, вони говорили: Що це Він каже: Ще трохи? Не розуміємо, що Він каже. Ісус, зрозумівши, що вони хочуть спитати Його, сказав їм: Чи не про те ви питаєте один одного, що Я сказав: Ще трохи, і ви не побачите Мене, а тоді ще трохи, і побачите Мене? Істинно, істинно вам кажу: ви заплачете й заридаєте, а світ зрадіє; ви засумуєте, але ваш сум обернеться на радість. Жінка, коли народжує, має сум, бо прийшов її час; а коли народить дитину, то вже не пам’ятає скорботи від радості, що на світ народилась людина. Так і ви тепер маєте сум; та Я знову побачу вас, і ваше серце зрадіє, і вашої радості ніхто не забере у вас. У той день ви ні про що не спитаєте Мене. Істинно, істинно вам кажу: що тільки попросите в Отця в Моє ім’я, Він дасть вам. Досі ви нічого не просили в Моє ім’я; просіть, і отримаєте, щоб ваша радість була повна. Це Я говорив вам притчами, та настає час, коли вже не буду говорити вам притчами, а звіщу вам про Отця прямо. У той день ви попросите в Моє ім’я, і Я не кажу, що проситиму Отця за вас; бо Сам Отець любить вас, тому що ви полюбили Мене і увірували, що Я вийшов від Бога. Я вийшов від Отця і прийшов у світ, а тепер залишаю світ і йду до Отця. Його учні кажуть Йому: Ось тепер Ти говориш прямо і не розказуєш ніякої притчі. Тепер ми бачимо, що Ти все знаєш і не маєш потреби, щоб хтось питав Тебе; тому віруємо, що Ти вийшов від Бога. Ісус відповів їм: Тепер віруєте? Ось настає час, і вже настав, що ви розбіжитеся кожен до себе і залишите Мене одного; але Я не один, бо зі Мною Отець. Це Я сказав вам для того, щоб ви мали в Мені мир. У світі ви будете мати скорботу, але мужайтесь: Я переміг світ. Скзавши це, Ісус підняв Свої очі до неба й сказав: Отче, прийшов час; прослав Свого Сина, щоб і Твій Син прославив Тебе, оскільки Ти дав Йому владу над кожною плоттю, щоб усім, кого Ти дав Йому, Він дав вічне життя. А це вічне життя в тому, щоб знали Тебе, єдиного істинного Бога, і посланого Тобою Ісуса Христа. Я прославив Тебе на землі: виконав діло, яке Ти дав Мені зробити. А тепер, Отче, Ти´ прослав Мене в Себе тією славою, яку Я мав у Тебе ще до існування світу. Я відкрив Твоє ім’я людям, яких Ти дав Мені зі світу. Вони були Твої, і Ти дав їх Мені, і вони дотрималися Твого слова. Тепер вони знають, що все, що Ти дав Мені, є від Тебе; бо слова, які Ти дав Мені, Я дав їм, і вони прийняли їх і дійсно пізнали, що Я вийшов від Тебе, і увірували, що Ти Мене послав. Я за них прошу: не за світ прошу, а за тих, кого Ти дав Мені, бо вони Твої; і все Моє — Твоє, і Твоє — Моє; і Я прославився в них. Я вже не у світі, а вони у світі, а Я йду до Тебе. Святий Отче, збережи у Своє ім’я тих, кого Ти дав Мені, щоб вони були одним, як і Ми. Коли Я був з ними у світі, Я зберігав їх у Твоє ім’я; тих, кого Ти дав Мені, Я зберіг, і ніхто з них не загинув, крім сина загибелі, щоб збулося Писання. А тепер Я іду до Тебе, а це кажу у світі, щоб вони мали в собі Мою повну радість. Я дав їм Твоє слово, і світ зненавидів їх, бо вони не від світу, як і Я не від світу. Не прошу, щоб Ти забрав їх зі світу, а щоб зберіг їх від зла. Вони не від світу, як і Я не від світу. Освяти їх Своєю істиною: Твоє слово є істина. Як Ти послав Мене у світ, так і Я послав їх у світ. І за них Я посвячую Себе, щоб і вони були освячені істиною. І не тільки за них прошу, а й за тих, хто увірує в Мене через їхнє слово, щоб усі були одним: як Ти, Отче, в Мені і Я в Тобі, так і вони щоб були одним у Нас, щоб світ увірував, що Ти Мене послав. І славу, яку Ти дав Мені, Я дав їм, щоб вони були одним, як і Ми одне. Я в них, і Ти в Мені, щоб вони були довершені в одне, і щоб світ пізнав, що Ти Мене послав і полюбив їх, як полюбив Мене. Отче, хочу, щоб ті, кого Ти дав Мені, були зі Мною там, де Я, щоб вони бачили Мою славу, яку Ти дав Мені, бо полюбив Мене ще до заснування світу. Отче праведний, світ Тебе не пізнав, а Я Тебе пізнав, і вони пізнали, що Ти Мене послав. І Я відкрив їм Твоє ім’я і ще відкрию, щоб любов, якою Ти полюбив Мене, була в них, і Я в них. Скзавши це, Ісус пішов зі Своїми учнями за потік Кедрон, де був сад, у який увійшов Сам і Його учні. Знав же це місце й Іуда, Його зрадник, бо Ісус часто збирався там зі Своїми учнями. Тож Іуда, отримавши загін воїнів та слуг від первосвященників і фарисеїв, приходить туди з ліхтарями, смолоскипами й зброєю. Ісус, знаючи все, що має статися з Ним, вийшов і сказав їм: Кого ви шукаєте? Вони відповіли Йому: Ісуса Назаря´нина. Ісус каже їм: Це Я. Стояв же з ними й Іуда, Його зрадник. Як тільки Він сказав їм: Це Я, — вони відступили назад і впали на землю. Тоді Він знову запитав їх: Кого ви шукаєте? Вони сказали: Ісуса Назаря´нина. Ісус відповів: Я сказав вам, що це Я. Тож якщо ви Мене шукаєте, нехай оці йдуть, — щоб збулися слова, які Він сказав: З тих, кого Ти дав Мені, Я нікого не втратив. Тоді Симон Петро, маючи меч, витягнув його, і вдарив раба первосвященника, і відтяв йому праве вухо. Ім’я ж того раба було Малх. Та Ісус сказав Петру: Вклади свій меч у піхви. Невже Мені не пити чаші, яку дав Мені Отець? Тоді воїни, тисяцький та іудейські слуги взяли Ісуса, зв’язали Його і повели Його спочатку до Анни, бо він був тестем Каяфи, який був того року первосвященником. Це був той Каяфа, який дав іудеям пораду, що краще, щоб одна людина померла за народ. За Ісусом ішли Симон Петро та інший учень. Той учень був знайомий із первосвященником і тому увійшов з Ісусом у палац первосвященника. А Петро стояв зовні біля дверей. Тоді вийшов той інший учень, який був знайомий із первосвященником, сказав щось придверниці і завів Петра. Тут служниця-придверниця каже Петру: Чи не є і ти з учнів Цього Чоловіка? Він каже: Ні. Раби ж і слуги, розклавши жар (бо було холодно), стояли й грілися. Петро теж стояв з ними й грівся. Тоді первосвященник запитав Ісуса про Його учнів і про Його вчення. Ісус відповів йому: Я говорив світу відкрито; Я завжди навчав у синагозі і в Храмі, де завжди збираються іудеї, і нічого не говорив таємно. Чому ти питаєш Мене? Спитай тих, які чули, що Я казав їм; ось вони знають, що Я казав. Коли Він сказав це, один із слуг, що стояв поруч, ударив Ісуса по щоці й сказав: Це так Ти відповідаєш первосвященнику? Ісус відповів йому: Якщо Я сказав щось погане, то засвідчи, що це погане, а якщо добре, то за що ти б’єш Мене? Тоді Анна послав Його зв’язаним до первосвященника Каяфи. А Симон Петро стояв і грівся. Тут сказали йому: Чи не є і ти з Його учнів? Він зрікся й сказав: Ні. Один з рабів первосвященника, родич того, кому Петро відтяв вухо, каже: Чи не тебе я бачив із Ним у саду? Тоді Петро знову зрікся, і відразу заспівав півень. Від Каяфи Ісуса повели в преторій. Був ранок, і вони не увійшли в преторій, щоб не осквернитися, а щоб можна було їсти пасху. Пілат вийшов до них і сказав: Яке обвинувачення ви висуваєте проти Цього Чоловіка? Вони сказали йому у відповідь: Якби Він не був злочинцем, ми не видали б Його тобі. Пілат сказав їм: Візьміть Його ви і за своїм Законом судіть Його. Іудеї сказали йому: Нам не дозволено нікого віддавати на смерть, — щоб збулися слова Ісуса, які Він сказав, указуючи, якою смертю Він мав померти. Тоді Пілат увійшов назад у преторій, покликав Ісуса і сказав Йому: Ти Цар іудейський? Ісус відповів йому: Ти сам від себе це кажеш чи інші сказали тобі про Мене? Пілат відповів: Хіба я іудей? Це Твій народ і первосвященники видали Тебе мені. Що Ти зробив? Ісус відповів: Моє Царство не від цього світу. Якби від цього світу було Моє Царство, то Мої слуги воювали б, щоб Я не був виданий іудеям; та Царство Моє не звідси. Пілат сказав Йому: Значить, Ти Цар? Ісус відповів: Ти сам кажеш, що Я Цар. Я для того народився і для того прийшов у світ, щоб засвідчити про істину. Кожен, хто від істини, слухає Мій голос. Пілат каже Йому: Що є істина? І, сказавши це, знову вийшов до іудеїв і каже їм: Я не знаходжу в Ньому ніякої вини. Є ж у вас звичай, щоб я звільняв вам одного на Пасху. Чи хочете, щоб я звільнив вам Царя іудейського? Тоді всі знову закричали: Не Його, а Варавву! Варавва ж був розбійником. Тоді Пілат узяв Ісуса і піддав Його бичуванню. А воїни, сплівши вінок із терну, поклали Йому на голову, і одягнули Його в багряницю, і казали: Вітаємо, Царю іудейський! І били Його по щоках. Пілат знову вийшов і сказав їм: Ось я виводжу Його до вас, щоб ви знали, що я не знаходжу в Ньому ніякої вини. Тоді Ісус вийшов у терновому вінку і в багряниці, і Пілат каже їм: Ось Чоловік! Коли ж первосвященники й слуги побачили Його, то закричали: Розіпни, розіпни Його! Пілат каже їм: Візьміть Його ви й розіпніть, бо я не знаходжу в Ньому вини. Іудеї відповіли йому: У нас є Закон, і за нашим Законом Він повинен померти, бо зробив Себе Сином Божим. Коли ж Пілат почув ці слова, то ще більше злякався, і знову увійшов у преторій, і каже Ісусу: Звідки Ти? Та Ісус не дав йому відповіді. Тоді Пілат каже Йому: Ти зі мною не говориш? Хіба Ти не знаєш, що я маю владу розіп’ясти Тебе і маю владу звільнити Тебе? Ісус відповів: Ти не мав би наді Мною ніякої влади, якби не було дано тобі згори; тому більший гріх має той, хто видав Мене тобі. З цього часу Пілат намагався звільнити Його, та іудеї кричали: Якщо звільниш Його, ти не друг кесарю! Кожен, хто робить себе царем, противиться кесарю! Пілат, почувши ці слова, вивів Ісуса і сів у суддівське крісло в місці, яке називається Ліфостротон, а по-єврейськи Гаввафа. А тоді був день приготування до Пасхи, близько шостої години. І Пілат каже іудеям: Ось ваш Цар! Вони ж закричали: Геть, геть Його! Розіпни Його! Пілат каже їм: Вашого Царя розіп’ясти? Первосвященники відповіли: У нас немає царя, крім кесаря! Тоді він видав Його їм на розп’яття, і вони взяли Ісуса і повели. І, несучи Свій хрест, Він вийшов на так зване місце Черепа, яке по-єврейськи називається Голгофа. Там розіп’яли Його, і з Ним двох інших, з одного і з іншого боку, а посередині Ісуса. Пілат же написав і напис і прибив його на хресті; а написано було: Ісус Назаря´нин, Цар іудейський. Цей напис читав багато хто з іудеїв, бо місце, де розіп’яли Ісуса, було поблизу міста; а написано було по-єврейськи, по-грецьки і по-латинськи. Іудейські ж первосвященники сказали Пілату: Не пиши: Цар іудейський, — а напиши, що Він казав: Я Цар іудейський. Пілат відповів: Що написав, те написав. Воїни ж, коли розіп’яли Ісуса, взяли Його одяг і розділили на чотири частини, кожному воїну по частині, а також хітон. Хітон же був не зшитий, а весь тканий зверху донизу. Тож вони сказали один одному: Не роздираймо його, а киньмо про нього жереб, кому буде, — щоб збулося Писання, яке каже: Розділили Мій одяг між собою і про Моє вбрання кидали жереб. Так зробили воїни. Біля хреста Ісуса стояли Його мати, сестра Його матері Марія Клеопова і Марія Магдалина. Ісус, побачивши матір і поруч неї учня, якого любив, каже Своїй матері: Жінко, ось твій син. Потім каже учневі: Ось твоя мати. І з того часу цей учень узяв її до себе. Після цього Ісус, знаючи, що вже все звершилося, щоб виконалося Писання, каже: Пити! Тут стояла посудина, повна винного оцту. Воїни, намочивши оцтом губку і настромивши на гісоп, піднесли до Його вуст. Коли ж Ісус прийняв оцет, то сказав: Звершилось! І, схиливши голову, віддав дух. А оскільки тоді був день приготування, то іудеї, щоб тіла не залишилися на хресті в суботу (бо та субота була великим днем), попросили Пілата, щоб їм перебили гомілки і зняли їх. Тож прийшли воїни і перебили гомілки першому й другому, розп’ятому з Ним. Та коли підійшли до Ісуса і побачили, що Він уже помер, не перебили Йому гомілок; а один з воїнів проколов Йому списом бік, і відразу витекла кров і вода. І той, що бачив це, засвідчив, і його свідчення істинне, і він знає, що каже правду, щоб ви увірували. Бо це сталось для того, щоб збулося Писання: Його кістка не буде поламана. А ще в іншому місці Писання каже: Будуть дивитися на Того, Кого прокололи. Після цього Йосип з Аримафеї, учень Ісуса, але таємний через страх перед іудеями, попросив у Пілата зняти тіло Ісуса; і Пілат дозволив. Тож він прийшов і зняв тіло Ісуса. Прийшов також і Никодим, який раніше приходив до Ісуса вночі, і приніс суміш смирни й алое, близько ста фунтів. Тож вони взяли тіло Ісуса і обгорнули його льняними пеленами з пахощами, як в іудеїв є звичай ховати. У тому місці, де Його розіп’яли, був сад, а в саду — нова гробниця, в якій ще нікого не клали. Там і поклали Ісуса через іудейський день приготування, бо гробниця була близько. А в перший день тижня Марія Магдалина приходить до гробниці рано, коли ще було темно, і бачить, що камінь забраний від гробниці. Тоді вона біжить і прибігає до Симона Петра і до іншого учня, якого любив Ісус, і каже їм: Забрали Господа з гробниці, і не знаємо, де поклали Його. Тоді Петро і той інший учень вибігли й побігли до гробниці. Вони обидва бігли разом, та інший учень побіг уперед швидше за Петра, і прибіг до гробниці першим, і, заглянувши, побачив пелени, що лежали; проте не ввійшов у гробницю. Слідом за ним прибігає Симон Петро, увійшов у гробницю і побачив пелени, що лежали, і хустку, яка була на Його голові, що лежала не з пеленами, а була окремо згорнена в одному місці. Тоді увійшов і інший учень, який прибіг до гробниці першим, і побачив, і повірив. Бо вони ще не знали з Писання, що Він мав воскреснути з мертвих. Тоді учні пішли назад до себе. А Марія стояла біля гробниці і плакала. І коли плакала, заглянула в гробницю і побачила двох ангелів у білому одязі, що сиділи: один у головах, а інший у ногах, де лежало тіло Ісуса. Вони кажуть їй: Жінко, чому ти плачеш? Вона каже їм: Бо забрали мого Господа, і не знаю, де поклали Його. Сказавши це, вона обернулась назад і побачила Ісуса, що стояв, та не знала, що це Ісус. Ісус каже їй: Жінко, чому ти плачеш? Кого шукаєш? Вона, думаючи, що це садівник, каже Йому: Пане, якщо ти виніс Його, то скажи мені, де ти поклав Його, і я заберу Його. Ісус каже їй: Маріє! Вона, обернувшись, каже Йому: Раввуні! (що означає «учителю»). Ісус каже їй: Не доторкайся до Мене, бо Я ще не сходив до Свого Отця, а йди до Моїх братів і скажи їм: Я сходжу до Отця Свого і Отця вашого і до Бога Свого і Бога вашого. Марія Магдалина йде і сповіщає учнів, що вона бачила Господа і що Він сказав їй це. Увечері того ж дня, тобто першого дня тижня, коли двері дому, де зібрались учні, були замкнені через страх перед іудеями, прийшов Ісус, став посередині і каже їм: Мир вам! Сказавши це, Він показав їм Свої руки і бік. Учні зраділи, побачивши Господа. Ісус знову сказав їм: Мир вам! Як Отець послав Мене, так і Я посилаю вас. Сказавши це, Він дунув на них і каже їм: Прийміть Святого Духа. Кому простите гріхи, тим будуть прощені, а кому залишите, тим будуть залишені. Хоми ж, одного з Дванадцятьох, званого Дідімом, не було з ними, коли приходив Ісус. Інші учні сказали йому: Ми бачили Господа. Та він сказав їм: Якщо не побачу на Його руках слідів від цвяхів, і не вкладу свого пальця в сліди від цвяхів, і не вкладу своєї руки в Його бік, не повірю. Через вісім днів Його учні знову були в домі, і з ними був Хома. Приходить Ісус, коли двері були замкнені, став посередині й сказав: Мир вам! Потім каже Хомі: Дай сюди свій палець і подивися на Мої руки, і дай свою руку і вклади в Мій бік, і не будь невіруючим, а віруючим. Хома сказав Йому у відповідь: Господь мій і Бог мій! Ісус каже йому: Ти повірив, Хомо, бо побачив Мене. Блаженні ті, що не бачили й увірували. Багато й інших чудес вчинив Ісус перед Своїми учнями, про які не написано в цій книзі. Це ж написано для того, щоб ви увірували, що Ісус є Христос, Син Божий, і щоб, віруючи, мали життя в Його ім’я. Після цього Ісус знову з’явився учням біля Тиверіадського моря; а з’явився так. Були разом Симон Петро, Хома, званий Дідімом, Нафанаїл з Кани Галілейської, сини Зеведея та двоє інших з Його учнів. Симон Петро каже їм: Я йду ловити рибу. Вони кажуть йому: І ми йдемо з тобою. Вони пішли й відразу сіли в човен, та нічого в ту ніч не зловили. А коли вже настав ранок, Ісус став на березі; проте учні не знали, що це Ісус. Ісус каже їм: Діти, чи є у вас якась їжа? Вони відповіли Йому: Ні. Він сказав їм: Закиньте сіть із правого боку човна, і знайдете. Вони закинули, і вже не могли витягнути її від великої кількості риби. Тоді той учень, якого любив Ісус, каже Петру: Це ж Господь! Симон Петро, почувши, що це Господь, підперезався одягом (бо був нагим) і кинувся в море. А інші учні припливли в човні (бо були недалеко від берега, ліктів зо двісті), тягнучи сіть з рибою. Коли ж вони вийшли на берег, то побачили розкладений жар, на ньому рибу, і хліб. Ісус каже їм: Принесіть риби, яку ви щойно зловили. Симон Петро пішов і витягнув на берег сіть, повну великих рибин, яких було сто п’ятдесят три; і від такої кількості сіть не прорвалася. Ісус каже їм: Ідіть снідати. З учнів же ніхто не наважувався запитати Його: Хто Ти? — знаючи, що це Господь. Ісус підходить, бере хліб і дає їм, і так само рибу. Це вже втретє Ісус з’явився Своїм учням після воскресіння з мертвих. Коли вони поснідали, Ісус каже Симону Петру: Симоне Іонин, чи любиш ти Мене більше, ніж вони? Петро каже Йому: Так, Господи, Ти знаєш, що я люблю Тебе. Iсус каже йому: Паси Моїх ягнят. Знову вдруге каже йому: Симоне Іонин, чи любиш ти Мене? Петро каже Йому: Так, Господи, Ти знаєш, що я люблю Тебе. Iсус каже йому: Паси Моїх овець. Втретє каже йому: Симоне Іонин, чи любиш ти Мене? Петро засмутився, що Він втретє сказав йому: Чи любиш ти Мене? — і сказав Йому: Господи, Ти все знаєш; Ти знаєш, що я люблю Тебе. Ісус каже йому: Паси Моїх овець. Істинно, істинно тобі кажу: коли ти був молодим, то підперізувався сам і ходив, куди хотів; а коли постарієш, то простягнеш свої руки й інший підпереже тебе і поведе, куди не хочеш. Це Він сказав, указуючи, якою смертю Петро прославить Бога. І, сказавши це, каже йому: Іди за Мною. Петро обернувся й побачив, що за ним іде учень, якого любив Ісус і який на вечері припав до Його грудей і сказав: Господи, хто Твій зрадник? Побачивши його, Петро каже Ісусу: Господи, а він що? Ісус каже йому: Якщо Я схочу, щоб він залишався, доки Я не прийду, що тобі до того? Ти йди за Мною. І розійшлися ці слова між братами, що той учень не помре. Та Ісус не сказав йому, що він не помре, а тільки сказав: Якщо Я схочу, щоб він залишався, доки Я не прийду, що тобі до того? Цей учень і свідчить про це і написав це, і ми знаємо, що його свідчення істинне. Багато й іншого зробив Ісус, але якби про те написати докладно, то, думаю, і сам світ не вмістив би написаних книг. Амінь. У першій книзі, Феофíле, я написав про все, що Ісус почав робити й навчати до того дня, в який Він вознісся, давши через Святого Духа заповідь апостолам, яких вибрав, яким і представив Себе живим після Своїх страждань з багатьма незаперечними доказами, упродовж сорока днів з’являючись їм і говорячи про Царство Боже. І, зібравшись із ними, Він наказав їм не відлучатися з Єрусалима, а чекати обітницю Отця, «про яку ви чули від Мене. Бо Іоан хрестив водою, а ви через декілька днів будете охрещені Святим Духом». Тож вони, зійшовшись, питали Його: Господи, чи не в цей час Ти відновлюєш царство Ізраїлю? Він же сказав їм: Не вам знати часи й пори, які Отець установив Своєю владою. Та ви приймете силу, коли зійде на вас Святий Дух, і будете Мені свідками в Єрусалимі, і по всій Іудеї і Самарії, і аж до краю землі. Сказавши це, Він піднявся у них на очах, і хмара взяла Його з їхнього виду. І коли вони пильно дивились на небо під час Його відходу, ось стали перед ними два мужі в білому одязі, які й сказали: Мужі галілейські! Що ви стоїте і дивитесь на небо? Цей Ісус, Який вознісся від вас на небо, прийде таким же чином, як, ви бачили, Він відходив на небо. Тоді вони пішли назад у Єрусалим з гори, що називається Оливною, яка знаходиться поблизу́ Єрусалима на відстані суботнього шляху. І, коли прийшли, піднялись у горницю, де й перебували: Петро, і Яків, і Іоан, і Андрій, Филип і Хома, Варфоломій і Матвій, Яків Алфеїв, і Симон Зилот, і Іуда Яковів. Усі вони однодушно постійно пробували в молитві й благанні разом із жінками і Марією, матір’ю Ісуса, і з Його братами. У ті дні Петро встав посеред учнів (а кількість людей разом була близько ста двадцяти) і сказав: Мужі-браття! Мало збутися те в Писанні, що Святий Дух передрік устами Давида про Іуду, який був провідником тих, що взяли Ісуса. Бо він був зарахований до нас і отримав жереб цього служіння. Він же придбав землю за неправедну плату і, впавши головою вниз, лопнув посередині, і всі його нутрощі випали. І це стало відомо всім мешканцям Єрусалима, так що та земля на їхній власній мові названа «Акелдама», тобто «Земля крові». Бо в книзі Псалмів написано: Нехай буде пустим його житло, і нехай не буде в ньому мешканця, — і: Його положення нехай займе інший. Отже, треба, щоб один із тих мужів, які ходили з нами весь час, коли серед нас входив і виходив Господь Ісус, починаючи від Іоанового хрещення і до того дня, у який Він вознісся від нас, був разом з нами свідком Його воскресіння. І поставили двох: Йосипа, званого Варсавою, якого прозвали Юстом, і Матфія. І помолились, і сказали: Ти, Господи, серцезнавче всіх, покажи з цих двох одного, кого Ти вибрав отримати жереб цього служіння і апостольства, від якого відпав Іуда, щоб піти у своє місце. І кинули їхні же́реби, і випав жереб на Матфія, і він був прирахований до одинадцяти апостолів. Коли настав день П’ятидесятниці, усі вони були однодушно разом. Раптом зчинився шум з неба, ніби від сильного поривчастого вітру, і наповнив увесь дім, де вони сиділи. І з’явилися їм розділені язики, немов вогню, і осіли на кожному з них. І всі вони наповнилися Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм вимовляти. А в Єрусалимі проживали іудеї, люди побожні, з кожного народу під небом. І коли донісся цей шум, зібрався народ і прийшов у замішання, тому що кожен чув, як вони говорять його власною мовою. І всі вони, вражені й здивовані, казали один одному: Чи ж не всі ці, що говорять, галілеяни? Як же ми чуємо кожен свою власну мову, у якій народилися? Парфяни, мідяни, еламіти, мешканці Месопотамії, Іудеї і Каппадокії, Понту й Асії, Фрігії і Памфілії, Єгипту й областей Лівії, прилеглих до Кірени, при́йшлі з Рима, як іудеї, так і прозеліти, критяни й аравітяни — чуємо, як вони говорять нашими мовами про величні діла Божі. І всі вони, вражені і спантеличені, казали один одному: Що б це значило? А інші, насміхаючись, казали: Вони напилися солодкого вина. Петро ж, уставши з Одинадцятьма, підніс свій голос і промовив до них: Мужі іудейські і всі мешканці Єрусалима! Хай буде це відомо вам і вислухайте мої слова! Вони не п’яні, як ви думаєте, бо зараз третя година дня; але це те, про що було сказано через пророка Іоіля: В останні дні, — каже Бог, — Я виллю Мого Духа на кожну плоть, і ваші сини й ваші дочки будуть пророкувати, і ваші юнаки будуть бачити видіння, і вашим старцям будуть снитися сни. І навіть на Моїх рабів і Моїх рабинь у ті дні виллю Мого Духа, і вони будуть пророкувати. І покажу чудеса на небі вгорі і знамення на землі внизу: кров, вогонь і клуби диму. Сонце перетвориться на темряву і місяць на кров, перш ніж настане день Господній, великий і славний! І кожен, хто покличе ім’я Господнє, — спасеться! Мужі ізраїльські, вислухайте ці слова: Ісуса Назаря́нина, Мужа, Якого Бог засвідчив вам силами, чудесами й знаменнями, які вчинив Бог через Нього серед вас, як і самі ви знаєте, Його, виданого за визначеним задумом і передзнанням Бога, ви взяли і, розіп’явши руками беззаконних, убили. Його Бог воскресив, розірвавши пута смерті, тому що їй неможливо було втримати Його. Бо Давид каже про Нього: Бачив я Господа завжди перед собою, бо Він праворуч мене, щоб я не похитнувся. Тому звеселилося моє серце, і зрадів мій язик, і також моя плоть спочиватиме в надії, що Ти не залишиш моєї душі в пеклі і не даси Своєму Святому побачити тління. Ти відкрив мені шляхи життя, Ти наповниш мене радістю перед Твоїм лицем. Мужі-браття! Дозвольте мені сміливо сказати вам про патріарха Давида, що він і помер, і був похований, і його гробниця в нас до цього дня. Будучи ж пророком і знаючи, що Бог клятвою поклявся йому підняти від плоду його стегон по плоті Христа і посадити на його престолі, він, передбачивши, сказав про воскресіння Христа, що не залишилась Його душа в пеклі і Його плоть не побачила тління. Цього Ісуса Бог воскресив, свідками чого ми всі є. Тож Він, бувши піднесений правицею Божою і отримавши від Отця обітницю Святого Духа, вилив те, що ви самі зараз бачите й чуєте. Адже Давид не схóдив на небо, а сам каже: Сказав Господь моєму Господу: Сиди праворуч Мене, доки не покладу Твоїх ворогів підніжком для Твоїх ніг. Тож хай твердо знає весь дім Ізраїля, що Бог зробив Його і Господом, і Христом — цього Ісуса, Якого ви розіп’яли. Почувши це, вони були вражені в саме серце і сказали Петру та іншим апостолам: Що нам робити, мужі-браття? Петро сказав їм: Покайтесь, і хай охреститься кожен з вас в ім’я Ісуса Христа для прощення гріхів, і ви отримаєте дар Святого Духа. Бо для вас ця обітниця, і для ваших дітей, і для всіх, хто далеко, кого тільки покличе Господь, наш Бог. І багатьма іншими словами він свідчив і вмовляв, кажучи: Спасайтесь від цього зіпсованого роду! Тоді ті, що радо прийняли його слово, охрестилися, і приєдналося в той день близько трьох тисяч душ. І вони постійно пробува́ли у вченні апостолів, у спільності, у ламанні хліба і в молитвах. І був страх на кожній душі, і багато чудес і знамень чинилося апостолами. Усі ж віруючі були разом і мали все спільне. І продавали маєтки і майно та ділили гроші між усіма, яка в кого була потреба. І щодня однодушно постійно пробували у Храмі і, ламаючи по домах хліб, приймали їжу в радості й простоті серця, хвалячи Бога й маючи прихильність у всього народу. А Господь щодня приєднував тих, що спасалися, до церкви. Петро й Іоан ішли разом у Храм у час молитви о дев’ятій годині. І тут несли одного чоловіка, кульгавого від утроби матері, якого щодня садили біля воріт Храму, які називаються Гарними, просити милостиню в тих, що входили в Храм. Він, побачивши Петра й Іоана, що саме входили в Храм, став просити милостиню. Петро ж, спрямувавши з Іоаном погляд на нього, сказав: Подивися на нас. Він уважно дивився на них, очікуючи щось отримати від них. Та Петро сказав: Срібла і золота в мене немає, а що маю, те даю тобі: в ім’я Ісуса Христа Назарянина встань і ходи. І, взявши його за праву руку, підвів його. І в нього відразу зміцнилися ступні й щиколотки, і він, скочивши, устав і почав ходити; і ввійшов з ними в Храм, ходячи, і скачучи́, і хвалячи Бога. І весь народ бачив, як він ходить і хвалить Бога. А тим часом впізнавали його, що це той, що сидів ради милостині біля Гарних воріт Храму; і наповнилися жахом і подивом від того, що сталося з ним. А оскільки зцілений кульгавий тримався Петра й Іоана, то весь народ, вражений, збігся до них у портик, який називається Соломоновим. Побачивши це, Петро звернувся до народу: Мужі ізраїльські! Що ви дивуєтесь цьому чи що пильно дивитесь на нас, ніби ми своєю силою чи благочестям зробили так, що він ходить? Бог Авраама, Ісаака і Якова, Бог наших отців, прославив Свого Сина Ісуса, Якого ви видали і Якого відкинули перед Пілатом, коли той вирішив був звільнити Його. Та ви Святого й Праведного відкинули і попросили дарувати вам вбивцю, а Начальника життя вбили; Його Бог воскресив із мертвих, свідками чого ми є. І через віру в Його ім’я, Його ім’я зміцнило того, кого ви бачите й знаєте; і віра від Нього дала йому це повне зцілення перед усіма вами. Утім, я знаю, брати, що ви, як і ваші начальники, зробили це через невідання. Та Бог, як передвістив устами всіх Своїх пророків, що Христос має постраждати, так і виконав. Тож покайтесь і наверніться, щоб були стерті ваші гріхи, щоб настали часи відпочинку від лиця Господа і Він послав раніше проповіданого вам Ісуса Христа, Якого небо мало прийняти до часів відновлення всього, про що Бог відвіку говорив устами всіх Своїх святих пророків. Бо Мойсей сказав отцям: Пророка підніме вам Господь, ваш Бог, з ваших братів, як мене; Його слухайте в усьому, що тільки скаже вам. І кожна душа, яка не послухає того Пророка, буде знищена з народу. І всі пророки, від Самуїла й після нього, скільки їх не говорило, теж передвістили ці дні. Ви сини пророків і завіту, який Бог уклав з нашими отцями, кажучи Аврааму: І в нащадку твоєму благословляться всі племена землі. Вам першим Бог, воскресивши Свого Сина Ісуса, послав Його благословити вас, відвертаючи кожного від ваших нечестивих діл. Коли вони говорили до народу, до них підійшли священники, начальник храмової сторожі і садукеї, обурені тим, що вони навчають народ і звіщають в Ісусі воскресіння з мертвих. І наклали на них руки, і посадили у в’язницю до наступного дня, бо вже був вечір. Багато ж хто з тих, що почули слово, увірували, і число тих людей було близько п’яти тисяч. Наступного дня зібралися в Єрусалимі їхні начальники, старійшини й книжники, і первосвященник Анна, і Каяфа, і Іоан, і Олександр, і всі, що були з первосвященницького роду, і, поставивши їх посередині, запитали: Якою силою чи яким іменем ви це зробили? Тоді Петро, наповнившись Святим Духом, сказав їм: Начальники народу і старійшини Ізраїлю! Якщо сьогодні нас допитують за благодіяння хворому чоловіку, яким чином він був зцілений, то хай буде відомо всім вам і всьому народу ізраїльському, що іменем Ісуса Христа Назаря́нина, Якого ви розіп’яли, Якого Бог воскресив із мертвих, Ним він стоїть перед вами здоровим. Він камінь, зневажений вами, будівничими, який став наріжним. І немає ні в кому іншому спасіння; бо немає іншого імені під небом, даного людям, яким ми маємо спастися. Побачивши сміливість Петра й Іоана і помітивши, що вони люди невчені й прості, вони дивувались, а тим часом впізнавали їх, що вони були з Ісусом. Бачачи ж зціленого чоловіка, що стояв з ними, нічого не могли сказати проти. І, наказавши їм вийти з Синедріону, стали міркувати між собою, кажучи: Що нам робити з цими людьми? Адже всім мешканцям Єрусалима відомо, що ними вчинене явне чудо, і ми не можемо заперечити цього. Та щоб це більше не поширювалось у народі, сильно пригрозімо їм, щоб вони нікому з людей більше не говорили цим іменем. І, покликавши їх, наказали їм взагалі не говорити і не навчати іменем Ісуса. Та Петро й Іоан сказали їм у відповідь: Самі посудіть, чи справедливо перед Богом слухати вас, а не Бога. Бо ми не можемо не говорити про те, що бачили й чули. Вони ж, пригрозивши ще, відпустили їх, нічого не знаходячи, як покарати їх, через народ, тому що всі прославляли Бога за те, що сталося. Бо більше сорока років було тому чоловіку, над яким вчинене це чудо зцілення. Коли ж їх відпустили, вони прийшли до своїх і розповіли про все, що сказали їм первосвященники й старійшини. Почувши це, вони однодушно піднесли голос до Бога і сказали: Владико! Ти Бог, Який створив небо, і землю, і море, і все, що в них; Який вустами Свого слуги Давида сказав: Чому шаленіють язичники і народи замишляють марне? Устають царі землі, і князі збираються разом проти Господа і проти Його Христа. Бо справді зібралися проти Твого святого Сина Ісуса, Якого Ти помазав, Ірод і Понтій Пілат з язичниками і народом ізраїльським, щоб зробити те, чому Твоя рука і Твій задум наперед призначили статися. І тепер, Господи, подивися на їхні погрози і дай Твоїм рабам з усією сміливістю говорити Твоє слово, в той час як Ти простягаєш Свою руку на вчинення зцілень, знамень і чудес ім’ям Твого святого Сина Ісуса. І коли вони помолилися, затряслося місце, на якому вони були зібрані, і всі наповнилися Святим Духом і стали говорити слово Боже зі сміливістю. У зібрання ж тих, що увірували, було одне серце й душа, і ні один нічого зі свого майна не називав своїм, а все в них було спільне. І апостоли з великою силою давали свідчення про воскресіння Господа Ісуса, і велика благодать була на всіх них. Бо не було серед них нікого нужденного; бо всі, що були власниками земель чи домів, продавали їх, і приносили ціну проданого, і клали до ніг апостолів, і кожному роздавалося, яка в кого була потреба. Так Іосія, прозваний апостолами Варнавою (що в перекладі означає «син утіхи»), левит, родом кіпрянин, у якого було поле, продав його, приніс гроші і поклав до ніг апостолів. Один же чоловік на ім’я Ананія продав зі своєю дружиною Сапфірою маєток і з відома своєї дружини привласнив частину ціни, а якусь частину приніс і поклав до ніг апостолів. Та Петро сказав: Ананіє, чому сатана наповнив твоє серце, що ти сказав неправду Святому Духу і привласнив частину ціни землі? Коли вона була непроданою, хіба була не твоєю, і коли продалася, хіба гроші були не в твоїй владі? Навіщо ти замислив у своєму серці таку справу? Ти сказав неправду не людям, а Богу! Ананія, чуючи ці слова, впав і випустив дух; і великий страх напав на всіх, хто чув про це. Юнаки ж, уставши, обгорнули його і, винісши, поховали. Години через три після цього прийшла і його дружина, не знаючи про те, що сталося. Петро звернувся до неї: Скажи мені, чи за стільки ви продали землю? Та сказала: Так, за стільки. Та Петро сказав їй: Що це ви змовилися спокусити Духа Господнього? Ось біля дверей ноги тих, хто поховав твого чоловіка, і тебе вони винесуть. І вона відразу впала до його ніг і випустила дух. Юнаки ж, увійшовши, виявили її мертвою і, винісши, поховали біля її чоловіка. І великий страх напав на всю церкву і на всіх, хто чув про це. Руками ж апостолів чинилося багато знамень і чудес у народі (Усі вони однодушно пробували в портику Соломона. З інших же ніхто не наважувався пристати до них, а народ величав їх. А віруючих все більше приєднувалося до Господа, безліч чоловіків і жінок), так що на вулиці виносили хворих і клали на ліжках і постелях, щоб бодай тінь Петра, що проходив, упала на когось із них. Стікалося також у Єрусалим багато людей з навколишніх міст, несучи хворих і мучених нечистими духами, і всі вони зцілялися. Тоді, вставши, первосвященник і всі, що були з ним (це секта садукеїв), наповнилися заздрістю, і наклали свої руки на апостолів, і посадили їх у громадську в’язницю. Та ангел Господній уночі відчинив двері в’язниці і, вивівши їх, сказав: Ідіть і, ставши у Храмі, говоріть народу всі слова цього життя. Вони, почувши це, увійшли на світанку в Храм і стали навчати. А первосвященник і ті, що були з ним, прийшовши, скликали Синедріон і всіх старійшин синів Ізраїля і послали у в’язницю привести апостолів. Та слуги, прийшовши, не знайшли їх у в’язниці і, повернувшись, повідомили: В’язницю ми виявили дуже надійно замкненою, і сторожа стояла зовні перед дверима, а, відчинивши, нікого всередині не знайшли. Коли почули ці слова священник, і начальник храмової сторожі, і первосвященники, то були в замішанні щодо них, що б це означало. А хтось прийшов і повідомив їм: Ось чоловіки, яких ви посадили у в’язницю, стоять у Храмі і навчають народ. Тоді начальник сторожі пішов зі слугами і привів їх без примусу, бо вони боялися народу, щоб їх не побили камінням. Привівши ж, поставили їх в Синедріоні; і первосвященник запитав їх: Чи не наказували ми вам суворо не навчати цим іменем? А ви ось наповнили Єрусалим своїм вченням і хочете навести на нас кров цього Чоловіка. Та Петро й інші апостоли сказали у відповідь: Треба слухатись Бога, а не людей. Бог наших отців воскресив Ісуса, Якого ви вбили, повісивши на дереві. Його Бог підніс Своєю правицею на Начальника й Спасителя, щоб дати Ізраїлю покаяння і прощення гріхів. І ми Його свідки в цих речах, а також Святий Дух, Якого Бог дав тим, хто слухається Його. Почувши це, вони розлютились і замишляли вбити їх. Тоді встав у Синедріоні один фарисей на ім’я Гамаліїл, учитель Закону, шанований усім народом, і наказав вивести апостолів на короткий час, і сказав їм: Мужі ізраїльські! Стережіться того, що ви збираєтесь робити з цими людьми. Бо перед цими днями постав Февда, видаючи себе за когось великого, і до нього пристало близько чотирьохсот чоловік; він був убитий, а всі ті, що слухалися його, розсіялись і зійшли нанівець. Після цього в дні пере́пису постав Іуда Галілеянин і повів за собою чимало народу; та й він загинув, а всі ті, що слухалися його, розбіглися. І тепер кажу вам: відстаньте від цих людей і облиште їх, бо якщо цей задум і ця справа від людей, то вона сама зруйнується, а якщо від Бога, то ви не зможете зруйнувати її. Стережіться, щоб вам не виявитися й богоборцями. Вони послухалися його, і, покликавши апостолів, побили їх, і, наказавши не говорити іменем Ісуса, відпустили їх. Вони ж пішли з Синедріону, радіючи, що за Його ім’я удостоїлися зазнати ганьби. І кожного дня у Храмі і по домах не переставали навчати і благовістити про Ісуса Христа. У ці дні, коли примножувались учні, в елліністів виникло рéмствування на євреїв за те, що їхніх вдів нехтували при щоденній роздачі їжі. Тоді Дванадцятеро скликали зібрання учнів і сказали: Недобре нам залишити слово Боже і прислуговувати при столах. Тому, брати, підшукайте між собою сім мужів, що мають добре свідчення, повних Святого Духа й мудрості, яких ми поставимо над цією потребою. А ми будемо постійно пробувати в молитві та служінні словом. Ці слова сподобались усьому зібранню, і вони вибрали Стефана, мужа повного віри й Святого Духа, Филипа, Прохора, Никанора, Тимона, Пармена і Миколу, прозеліта-антіохійця. Їх поставили перед апостолами, і ті, помолившись, поклали на них руки. І слово Боже росло, і число учнів у Єрусалимі сильно примножувалось, і дуже багато священників ставали слухняними вірі. А Стефан, повний віри й сили, чинив великі чудеса й знамення в народі. Деякі ж із так званої синагоги лібертинців, кірінейців, олександрійців і тих, що з Кілікії й Асії, устали й почали сперечатися зі Стефаном. Та не могли протистати мудрості й Духу, якими він говорив. Тоді вони підбили людей сказати: Ми чули, як він говорив хульні слова на Мойсея і Бога. І підбурили народ, старійшин і книжників, і, підійшовши, схопили його, і привели в Синедріон. І поставили лжесвідків, які казали: Цей чоловік не перестає говорити хульні слова проти цього святого місця і Закону, бо ми чули, як він казав, що цей Ісус Назаря́нин зруйнує це місце і змінить звичаї, які передав нам Мойсей. І всі, хто сидів у Синедріоні, вдивившись у нього, побачили його обличчя, як обличчя ангела. Тоді первосвященник сказав: Чи дійсно це так? Він же сказав: Мужі-браття і отці, послухайте! Бог слави з’явився нашому отцю Аврааму, коли він був у Месопотамії, до його поселення в Харрані, і сказав йому: Вийди зі своєї землі і від своєї рідні і йди в землю, яку Я покажу тобі. Тоді він вийшов із землі Халдейської і поселився в Харрані, а звідти, після смерті його батька, Бог переселив його в цю землю, у якій ви тепер живете. І не дав йому спадщини в ній ні на стопу ноги, а обіцяв її дати у володіння йому і його нащадкам після нього, коли ще не було в нього дітей. І так сказав Бог, що його нащадки будуть приходьками в чужій землі і їх поневолять і будуть гнобити чотириста років. Та народ, якому вони будуть рабами, Я засуджу, — сказав Бог, — і після цього вони вийдуть і служитимуть Мені на цьому місці. І дав йому завіт обрізання. І так він народив Ісаака і обрізав його на восьмий день; Ісаак народив Якова, а Яків — дванадцятьох патріархів. А патріархи, спонукані заздрістю, продали Йосипа в Єгипет. Та Бог був з ним, і визволив його від усіх його скорбот, і дав йому прихильність і мудрість перед фараоном, царем єгипетським, і той поставив його правителем над Єгиптом і всім своїм домом. Прийшов же голод і велика скорбота на всю землю Єгипетську і Ханаанську, і наші отці не знаходили їжі. Яків же, почувши, що в Єгипті є хліб, послав наших отців перший раз. На другий раз Йосип відкрився своїм братам, і фараону став відомий рід Йосипа. Йосип, пославши, покликав свого батька Якова і всю свою рідню — сімдесят п’ять душ. Яків прийшов у Єгипет, і помер сам і наші отці. І перенесли їх в Сихем і поклали в гробниці, яку Авраам купив за ціну срібла у синів Емора, батька Сихема. А коли наближався час виконання обітниці, про яку Бог поклявся Аврааму, народ ріс і примножувався в Єгипті, доки не постав інший цар, який не знав Йосипа. Цей, перехитривши наш народ, гнобив наших отців, змушуючи їх викидати своїх немовлят, щоб ті не залишалися живими. У цей час народився Мойсей і був гарним перед Богом; три місяці він годувався в домі свого батька. А коли був викинутий, його взяла дочка фараона і виховала його собі як сина. І навчений був Мойсей усій мудрості єгипетській і був сильним у словах і ділах. Коли ж йому виповнилося сорок років, прийшло йому на серце відвідати своїх братів, синів Ізраїля. І, побачивши, як одного з них кривдять, він заступився і помстився за мученого, вразивши єгиптянина. Він думав, його брати зрозуміють, що Бог через нього дає їм порятунок, та вони не зрозуміли. Наступного дня він з’явився перед ними, коли вони билися, і спробував помирити їх, сказавши: Мужі, ви ж брати! Навіщо ви кривдите один одного? Але той, що кривдив ближнього, відштовхнув його і сказав: Хто поставив тебе начальником і суддею над нами? Чи не хочеш ти вбити мене, як учора вбив єгиптянина? Через ці слова Мойсей утік і став приходьком у землі Мадіамській, де народив двох синів. А коли минуло сорок років, з’явився йому в пустелі гори Сінай ангел Господній у полум’ї вогню в кущі. Мойсей, побачивши, здивувався цьому видовищу, а коли підходив, щоб роздивитися, пролунав до нього голос Господа: Я Бог твоїх отців, Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова. Мойсей затремтів і не наважувався подивитися. І Господь сказав йому: Зніми сандалі зі своїх ніг, бо місце, на якому ти стоїш, є земля свята. Я дійсно побачив гноблення Мого народу в Єгипті, і почув його стогін, і зійшов визволити його. А тепер іди, Я пошлю тебе в Єгипет. Цього Мойсея, якого вони відкинули, сказавши: Хто поставив тебе начальником і суддею? — цього Бог послав начальником і визволителем через ангела, що з’явився йому в кущі. Цей вивів їх, упродовж сорока років чинивши чудеса й знамення в землі Єгипетській, в Червоному морі і в пустелі. Це той Мойсей, який сказав синам Ізраїля: Пророка підніме вам Господь, ваш Бог, з ваших братів, як мене; Його слухайте. Це той, який був у зібранні в пустелі з ангелом, що говорив до нього на горі Сінай, і з нашими отцями; який отримав живі слова, щоб дати нам; якого наші отці не захотіли послухатись, а відштовхнули і повернулися своїми серцями в Єгипет, сказавши Аарону: Зроби нам богів, які підуть перед нами, бо з цим Мойсеєм, який вивів нас із землі Єгипетської, не знаємо, що сталося. І зробили вони теля в ті дні, і принесли жертву ідолу, і раділи ділам своїх рук. Та Бог відвернувся від них і видав їх служити воїнству небесному, як написано в книзі пророків: Хіба ви приносили Мені заколене й жертви сорок років у пустелі, доме Ізраїля? Ви носили скинію Молоха і зірку свого бога Ремфана, зображення, які ви зробили, щоб поклонятися їм. Тому Я переселю вас за Вавілон. Скинія свідчення була в наших отців у пустелі, як наказав Той, що говорив з Мойсеєм, зробити її за зразком, який він бачив. Її, отримавши від попередників, і внесли наші отці разом з Ісусом Навином у володіння народів, яких Бог прогнав від наших отців; і там вона була до днів Давида. Цей знайшов благовоління перед Богом і просив знайти оселю для Бога Якова. Та збудував Йому дім Соломон. Але Всевишній не в рукотворних храмах живе, як каже пророк: Небо — Мій престол, і земля — підніжок Моїх ніг. Який дім ви збудуєте Мені, — каже Господь, — чи яке місце для Мого відпочинку? Хіба не Моя рука створила все це? Твердошиї і необрізані серцем і вухами! Ви завжди противитеся Святому Духу, як ваші отці, так і ви! Кого з пророків не гнали ваші отці? Вони й убили тих, які передвістили прихід Праведника, зрадниками й убивцями Якого тепер стали ви; ви, які отримали Закон як установлення ангелів і не виконали його. Чуючи це, вони лютували у своїх серцях і скреготали на нього зубами. А він, будучи повний Святого Духа, спрямував погляд на небо, і побачив славу Божу й Ісуса, що стояв праворуч Бога, і сказав: Ось я бачу небеса відкриті і Сина Людського, що стоїть праворуч Бога. Та вони, закричавши гучним голосом, затулили свої вуха, і однодушно кинулися на нього, і, вигнавши його з міста, стали побивати камінням. А свідки поклали свій одяг біля ніг юнака, якого звали Савл. І побивали камінням Стефана, який кликав до Бога й казав: Господи Ісусе, прийми мій дух! І, ставши на коліна, вигукнув гучним голосом: Господи, не зарахуй їм цього гріха! І, сказавши це, спочив. Савл же схвалював його вбивство. У той день виникло велике гоніння на церкву в Єрусалимі, і всі, крім апостолів, розсіялися по землях Іудеї і Самарії. А Стефана поховали побожні чоловіки і здійняли по ньому великий плач. Савл же нищив церкву, ходячи по домах, і, тягнучи чоловіків і жінок, видавав їх у в’язницю. А ті, що розсіялися, ходили і благовістили слово. Так, Филип прийшов у самарійське місто і проповідував їм Христа. І народ однодушно слухав те, що говорив Филип, чуючи й бачачи чудеса, які він чинив. Бо з багатьох одержимих виходили нечисті духи, волаючи гучним голосом, і багато паралізованих і кульгавих зцілилося. І була велика радість у тому місті. Був же в тому місті один чоловік на ім’я Симон, який перед тим чаклував і дивував народ самарійський, видаючи себе за когось великого. Його слухали всі від малóго до великого, кажучи: Він є великою силою Божою. А слухали його тому, що він довгий час дивував їх чаклунством. Та коли повірили Филипу, який благовістив про Царство Боже й ім’я Ісуса Христа, то хрестились і чоловіки, і жінки. Повірив і сам Симон і, охрестившись, постійно пробував з Филипом; а бачачи вчинені чудеса й знамення, дивувався. Коли ж апостоли в Єрусалимі почули, що Самарія прийняла слово Боже, то послали до них Петра й Іоана, які прийшли й помолилися за них, щоб вони отримали Святого Духа; бо Він ще не сходив на жодного з них, а тільки вони були охрещені в ім’я Господа Ісуса. Тоді апостоли клали на них руки, і вони отримували Святого Духа. Коли ж Симон побачив, що через покладання рук апостолів дається Святий Дух, він приніс їм гроші і сказав: Дайте і мені таку владу, щоб той, на кого я покладу руки, отримував Святого Духа. Та Петро сказав йому: Твої гроші хай загинуть з тобою, бо ти подумав, що дар Божий можна придбати за гроші. Немає тобі в цій справі частки, ні долі, бо твоє серце непрáве перед Богом. Тому покайся в цьому своєму злі і благай Бога, може, проститься тобі задум твого серця. Бо я бачу, що ти в гіркій жовчі і путах неправедності. Симон же сказав у відповідь: Ви помоліться за мене Господу, щоб мене не спіткало нічого з того, що ви сказали. Вони ж, засвідчивши і сказавши слово Господнє, пішли назад у Єрусалим і проповідували Євангеліє у багатьох самарянських селах. А Филипу ангел Господній сказав: Устань і йди на південь, на дорогу, яка веде з Єрусалима в Газу; вона пуста. Він устав і пішов. І ось ефіоп, євнух, вельможа Кандаки, цариці ефіопської, що завідував усією її скарбницею, який їздив у Єрусалим на поклоніння, вертався і, сидячи на своїй колісниці, читав пророка Ісаю. Дух сказав Филипу: Підійди й пристань до цієї колісниці. Филип підбіг і, почувши, що він читає пророка Ісаю, сказав: Чи ти розумієш, що читаєш? Той сказав: Як же я можу розуміти, якщо хтось не наставить мене? І попросив Филипа піднятись і сісти з ним. А уривок Писання, який він читав, був такий: Як вівця, Він був ведений на заколення, і як ягня перед своїм стрижієм безмовне, так Він не відкриває Своїх уст. У Своєму приниженні Він був позбавлений правосуддя, а про рід Його хто розповість? Бо забирається з землі Його життя. Євнух заговорив і сказав Филипу: Прошу тебе, скажи, про кого пророк каже це: про себе чи про когось іншого? І Филип, відкривши свої вуста і почавши від цього місця Писання, став благовістити йому про Ісуса. Коли ж вони їхали по дорозі, то приїхали до води, і євнух сказав: Ось вода; що заважає мені охреститися? Филип сказав: Якщо віруєш усім серцем, то можна. Той сказав у відповідь: Вірую, що Ісус Христос є Син Божий. І наказав зупинити колісницю, і вони обоє зійшли у воду, Филип і євнух, і він охрестив його. Коли ж вони вийшли з води, Дух Господній забрав Филипа, і євнух більше не бачив його, і їхав своєю дорогою, радіючи. А Филип опинився в Азоті і, проходячи, проповідував усім містам Євангеліє, аж поки не прийшов у Кесарію. А Савл, ще дихаючи погрозами і вбивством на учнів Господніх, прийшов до первосвященника і випросив у нього листи в Дамаск до синагог, щоб, кого знайде з послідовників Шляху, чи то чоловіків, чи жінок, тих зв’язаними привести в Єрусалим. Коли ж він ішов, то наблизився до Дамаска; і раптом осяяло його світло з неба. Він упав на землю і почув голос, що говорив йому: Савле, Савле, що ти гониш Мене? Він сказав: Хто Ти, Господи? Господь сказав: Я Ісус, Якого ти гониш. Важко тобі йти проти рожна. Він із тремтінням і жахом сказав: Господи, що Ти хочеш, щоб я зробив? Господь сказав йому: Устань і йди в місто, і тобі буде сказано, що ти маєш робити. Люди ж, які йшли з ним, стояли онімілі, чуючи голос, та нікого не бачачи. Савл устав із землі і, хоча його очі були відкриті, він нікого не бачив; і його повели за руку, і привели в Дамаск. І три дні він був невидющим, і не їв, і не пив. А в Дамаску був один учень на ім’я Ананія, і Господь сказав йому у видінні: Ананіє! Той сказав: Ось я, Господи! Господь сказав йому: Устань, і піди на вулицю, яка називається Прямою, і спитай в Іудиному домі тарсянина на ім’я Савл; бо ось він молиться і побачив у видінні чоловіка на ім’я Ананія, який увійшов і поклав на нього руку, щоб він прозрів. Ананія відповів: Господи, я чув від багатьох про цього чоловіка, скільки зла він зробив Твоїм святим у Єрусалимі; і тут має владу від первосвященників зв’язувати всіх, хто кличе Твоє ім’я. Та Господь сказав йому: Іди, бо він Моя вибрана посудина, щоб понести Моє ім’я перед язичниками, царями і синами Ізраїля. Бо Я покажу йому, скільки він має постраждати за Моє ім’я. Ананія пішов, і увійшов у дім, і, поклавши на нього руки, сказав: Брате Савле, Господь Ісус, що з’явився тобі на дорозі, якою ти йшов, послав мене, щоб ти прозрів і наповнився Святим Духом. І відразу ніби луска спала з його очей, і він відразу прозрів; і, уставши, охрестився, і, прийнявши їжу, зміцнів. І Савл пробув з учнями в Дамаску декілька днів. І відразу став проповідувати в синагогах про Христа, що Він є Син Божий. І всі, що чули, дивувалися й казали: Чи не той це, хто нищив у Єрусалимі тих, що кличуть це ім’я, і сюди чи не для того прийшов, щоб зв’язаними відвести їх до первосвященників? А Савл ще більше зміцнявся й приводив у замішання іудеїв, що жили в Дамаску, доводячи, що Він є Христос. Коли ж минуло чимало днів, іудеї змовились убити його; та Савлу стала відома їхня змова. А вони вдень і вночі стерегли ворота, щоб убити його. Учні ж узяли його вночі і спустили по стіні, опускаючи в кошику. Прийшовши в Єрусалим, Савл намагався пристати до учнів, та всі боялися його, не вірячи, що він учень. Варнава ж узяв його, і привів до апостолів, і розповів їм, як дорогою він побачив Господа, і що Господь проговорив до нього, і як у Дамаску він сміливо проповідував іменем Ісуса. І він входив і виходив з ними в Єрусалимі і сміливо проповідував іменем Господа Ісуса. Говорив також і сперечався з елліністами, а вони намагались убити його. Та брати, дізнавшись про це, відвели його в Кесарію, а звідти відправили його в Тарс. Церкви ж по всій Іудеї, Галілеї і Самарії мали спокій, і збудовувались, і, живучи в страху Господньому й утісі Святого Духа, примножувалися. Якось Петро, проходячи по всіх місцях, прийшов і до святих, що жили в Лідді. Там він знайшов одного чоловіка на ім’я Еней, який вісім років пролежав у ліжку (він був паралізований). Петро сказав йому: Енею, тебе зціляє Ісус Христос: устань і застели своє ліжко! І він відразу встав. І побачили його всі мешканці Лідди й Сарону, які й навернулися до Господа. А в Іоппії була одна учениця на ім’я Тавіфа (що в перекладі означає «сарна»); вона була повна добрих діл і милостинь, які чинила. У ті дні вона захворіла й померла. Її обмили і поклали в горниці. А оскільки Лідда була поблизу Іоппії, то учні, почувши, що Петро знаходиться в ній, послали до нього двох чоловіків, благаючи без зволікання прийти до них. Петро встав і пішов з ними. Коли він прийшов, його привели в горницю, і всі вдови стали перед ним, плачучи й показуючи сорочки й накидки, які робила Сарна, поки була з ними. Петро вислав усіх і, ставши на коліна, помолився; і, повернувшись до тіла, сказав: Тавіфо, устань! І вона відкрила свої очі і, побачивши Петра, сіла. Він подав їй руку і підвів її; і, покликавши святих і вдів, поставив її перед ними живою. Це стало відомо по всій Іоппії, і багато хто увірував у Господа. І пробув він в Іоппії чимало днів в одного Симона-чинбаря. Був один чоловік у Кесарії на ім’я Корнилій, сотник із когорти, яка називається Італійською, благочестивий, який боявся Бога з усім своїм домом, давав багато милостинь іудейському народу і завжди молився Богу. Він близько дев’ятої години дня ясно побачив у видінні ангела Божого, який увійшов до нього і сказав йому: Корнилію! Той глянув на нього і, злякавшись, сказав: Що, Господи? Ангел сказав йому: Твої молитви і твої милостині піднялися перед Богом як пам’ятна жертва. А тепер пошли в Іоппію чоловіків і поклич Симона, який зветься Петром. Він гостює в одного Симона-чинбаря, дім якого біля моря; він скаже тобі, що ти маєш робити. Коли ангел, який говорив з Корнилієм, відійшов, він покликав двох своїх слуг і благочестивого воїна з тих, що постійно служили в нього, і, розповівши їм про все, послав їх в Іоппію. Наступного дня, коли вони йшли і наближались до міста, Петро піднявся на дах помолитися близько шостої години. І він зголоднів і схотів поїсти; поки ж готували, він впав у нестяму і бачить: небо відкрите і до нього спускається якась річ, ніби велике полотно, прив’язане за чотири кінці, і опускається на землю. У ньому були всякі земні чотириногі, дикі звірі, плазуни і пташки небесні. І пролунав до нього голос: Устань, Петре, заколи і їж! Та Петро сказав: Нізащо, Господи, бо я ніколи не їв нічого оскверненого чи нечистого. І голос пролунав до нього знову вдруге: Що Бог очистив, того ти не вважай нечистим! Це сталося тричі, і та річ піднялася назад на небо. Коли ж Петро дивувався в собі, що б означало видіння, яке він побачив, аж ось чоловіки, послані Корнилієм, розпитавши про дім Симона, стали біля воріт і, погукавши, спитали, чи тут гостює Симон, званий Петром. Поки Петро роздумував над видінням, Дух сказав йому: Ось три чоловіки шукають тебе. Устань, зійди і йди з ними, нітрохи не сумніваючись, бо це Я послав їх. Петро зійшов до чоловіків, посланих до нього Корнилієм, і сказав: Ось я той, кого ви шукаєте. З якої причини ви прийшли? Вони сказали: Сотник Корнилій, чоловік праведний і який боїться Бога і має добре свідчення від усього іудейського народу, отримав повеління від святого ангела покликати тебе у свій дім і послухати від тебе словá. Тоді він запросив їх і гостинно прийняв. Наступного дня Петро пішов з ними і разом з ним пішли деякі брати з Іоппії. А ще наступного дня вони прийшли в Кесарію. Корнилій же чекав їх, скликавши своїх рідних і близьких друзів. Коли Петро ввійшов, Корнилій зустрів його і, упавши в ноги, поклонився. Та Петро підвів його і сказав: Устань, бо я і сам людина. І, розмовляючи з ним, увійшов, і побачив багатьох зібраних, і сказав їм: Ви знаєте, наскільки іудею не дозволено приставати чи приходити до чужинця; та Бог відкрив мені, щоб я не вважав ніяку людину оскверненою чи нечистою. Тому я і беззаперечно прийшов, коли був покликаний. Тож питаю: з якої причини ви покликали мене? І Корнилій сказав: Від четвертого дня й до цього часу я постився і о дев’ятій годині молився у своєму домі; і ось став переді мною чоловік у сяючому одязі і сказав: Корнилію, твоя молитва почута і твої милостині згадані перед Богом. Тож пошли в Іоппію і поклич Симона, який зветься Петром. Він гостює в домі Симона-чинбаря́ біля моря; він прийде і скаже тобі. Я відразу ж послав до тебе, і ти добре зробив, що прийшов. Тепер всі ми знаходимось перед Богом, щоб почути все, що наказано тобі Богом. Петро відкрив уста і сказав: По правді пізнаю, що Бог не дивиться на особу, але в кожному народі той, хто боїться Його і чинить праведність, приємний Йому. Щодо слова, яке Він послав синам Ізраїля, благовістячи мир через Ісуса Христа (Він є Господом усіх), то ви самі знаєте про те, що сталося по всій Іудеї, починаючи від Галілеї, після хрещення, яке проповідував Іоан, — про Ісуса з Назарета: як Бог помазав Його Святим Духом і силою і Він ходив, роблячи добро і зцілюючи всіх, поневолених дияволом, тому що з Ним був Бог. І ми свідки всього, що Він зробив у землі Іудейській і в Єрусалимі. Його вбили, повісивши на дереві. Його Бог воскресив на третій день і дав Йому являтися не всьому народу, а свідкам, наперед вибраним Богом, тобто нам, які їли й пили з Ним після Його воскресіння з мертвих. Він наказав нам проповідувати народу і свідчити, що Він призначений Богом Суддя живих і мертвих. Про Нього всі пророки свідчать, що прощення гріхів отримає через Його ім’я кожен, хто вірує в Нього. Ще Петро говорив ці слова, як на всіх, хто слухав слово, зійшов Святий Дух. І віруючі з обрізаних, які прийшли з Петром, були вражені, що й на язичників вилився дар Святого Духа. Бо вони чули, як ті говорили іншими мовами і величали Бога. Тоді Петро відповів: Хіба може хтось заборонити охреститися водою тим, які, як і ми, отримали Святого Духа? І він наказав їм охреститися в ім’я Господа. Тоді вони попросили його залишитись у них на декілька днів. Почули апостоли й брати, які були в Іудеї, що і язичники прийняли слово Боже. І коли Петро прийшов у Єрусалим, то обрізані стали сперечатися з ним, кажучи: Ти ходив до необрізаних і їв з ними. Та Петро почав розповідати їм по порядку, кажучи: У місті Іоппії я молився і побачив у нестямі видіння: спускалася якась річ, ніби велике полотно, яке за чотири кінці опускалося з неба і спустилося до мене. Я вдивився в нього і, розглядаючи, побачив земних чотириногих, диких звірів, плазунів і пташок небесних. І почув я голос, що казав мені: Устань, Петре, заколи і їж! Та я сказав: Нізащо, Господи, бо ніщо осквернене чи нечисте ніколи не входило в мої вуста. Та голос з неба відповів мені вдруге: Що Бог очистив, того ти не вважай нечистим! Це сталося тричі, і все піднялося назад на небо. І ось відразу три чоловіки, послані до мене з Кесарії, стали біля дому, у якому я був. І Дух сказав мені, щоб я пішов з ними, нітрохи не сумніваючись. Зі мною пішли й оці шість братів, і ми прийшли в дім того чоловіка. І він розповів нам, як побачив у своєму домі ангела, що став і сказав йому: Пошли в Іоппію чоловіків і поклич Симона, званого Петром. Він скаже тобі слова, якими спасешся ти і весь твій дім. Коли ж я почав говорити, на них зійшов Святий Дух, як і на нас на початку. Тоді я згадав слово Господа, як Він сказав: Іоан хрестив водою, а ви будете охрещені Святим Духом. Тож якщо Бог дав їм такий самий дар, як і нам, що увірували в Господа Ісуса Христа, то хто я такий, щоб міг заборонити Богу? Почувши це, вони стихли і прославили Бога, кажучи: Значить, і язичникам Бог дав покаяння для життя. Тим часом ті, що розсіялися від утисків, які виникли через Стефана, дійшли до Фінікії, Кіпру й Антіохії, не говорячи слова нікому, крім іудеїв. А деякі з них були кіпрянами й кірінейцями; вони, прийшовши в Антіохію, говорили до елліністів, благовістячи про Господа Ісуса. І рука Господня була з ними, і велике число, увірувавши, навернулося до Господа. Звістка про це дійшла до слуху церкви в Єрусалимі, і вони послали Варнаву піти в Антіохію. Він, прийшовши й побачивши благодать Божу, зрадів і вмовляв усіх рішучим серцем триматися Господа; бо він був чоловіком добрим і повним Святого Духа і віри. І чимало народу приєдналося до Господа. Тоді Варнава пішов у Тарс, щоб розшукати Савла, і, знайшовши його, привів його в Антіохію. Цілий рік вони збиралися з церквою і навчали чимало народу, і учні в Антіохії вперше стали називатися християнами. У ці дні прийшли з Єрусалима в Антіохію пророки. І один з них, на ім’я Агав, устав і сповістив Духом, що буде великий голод по всьому світу, який і був за кесаря Клавдія. Тоді учні постановили, кожен за своїм достатком, послати допомогу братам, які живуть в Іудеї, що й зробили, пославши її пресвітерам через Варнаву й Савла. У той час цар Ірод наклав руки, щоб заподіяти зло декому з церкви, і вбив мечем Якова, брата Іоана. Побачивши, що це приємно іудеям, він узяв ще й Петра (а тоді були дні Опрісноків), і, схопивши його, посадив у в’язницю, і передав чотирьом четвіркам воїнів стерегти його, маючи намір після Пасхи вивести його до народу. Тож Петра стерегли у в’язниці, а тим часом від церкви підносилася до Бога палкá молитва за нього. Коли Ірод збирався вивести його, у ту ніч Петро спав між двома воїнами, скутий двома ланцюгами, і сторожа перед дверима стерегла в’язницю. І ось перед ним став ангел Господній, і в приміщенні засяяло світло. Ангел, штовхнувши Петра в бік, розбудив його і сказав: Уставай скоріше. І його ланцюги спали з рук. Ангел сказав йому: Підпережись і взуй свої сандалі. Він так і зробив. Потім каже йому: Одягни свою накидку і йди за мною. Петро вийшов і пішов за ним, не знаючи, що роблене ангелом є дійсністю, а думаючи, що він бачить видіння. Пройшовши першу й другу сторожу, вони прийшли до залізних воріт, що вели в місто, які самі по собі відчинилися перед ними. Вони вийшли і пройшли одну вулицю, і раптом ангел пішов від нього. Петро, отямившись, сказав: Тепер я точно знаю, що Господь послав Свого ангела і визволив мене від руки Ірода і від усього, чого чекав іудейський народ. Зрозумівши це, він пішов до дому Марії, матері Іоана, званого Марком, де було зібрано й молилося чимало людей. Коли Петро постукав у двері воріт, то вийшла відчинити служниця на ім’я Рода, і, впізнавши голос Петра, від радості не відчинила воріт, а вбігла й сповістила, що перед воротами стоїть Петро. Вони сказали їй: Ти божевільна! Та вона твердила, що це так. Вони ж казали: Це його ангел. А Петро продовжував стукати. Коли ж вони відчинили, то побачили його і були вражені. Він же, давши знак рукою, щоб вони мовчали, розповів їм, як Господь вивів його з в’язниці. І сказав: Сповістіть про це Якова і братів. Потім вийшов і пішов в інше місце. Коли ж настав день, серед воїнів зчинився немалий переполох: що сталося з Петром? Ірод же, пошукавши його і не знайшовши, допитав сторожу і наказав стратити її. Потім пішов з Іудеї в Кесарію і там знаходився. Ірод був сильно розгніваний на тирян і сидонян. Вони ж однодушно прийшли до нього і, схиливши на свій бік царського постельника Власта, просили миру, тому що їхня країна годувалася від царської країни. У призначений день Ірод, одягнувшись у царський одяг, сів у крісло і став виголошувати перед ними промову. А народ вигукував: Це голос бога, а не людини! Та раптом ангел Господній вразив його за те, що він не віддав слави Богу, і він, бувши з’їдений черв’яками, випустив дух. Слово ж Боже росло й примножувалося. А Варнава й Савл, доставивши допомогу, повернулися з Єрусалима, взявши з собою й Іоана, званого Марком. В Антіохії, в тамтешній церкві, були деякі пророки і вчителі: Варнава, Симеон, званий Нігером, Луцій кірінеянин, Манаїн, співвихованець тетрарха Ірода, і Савл. Коли вони служили Господу й постилися, Святий Дух сказав: Відділіть-но Мені Варнаву й Савла на діло, на яке Я покликав їх. Тоді вони, здійснивши піст і молитву, поклали на них руки і відпустили їх. Вони ж, бувши послані Святим Духом, прийшли в Селевкію, а звідти відпливли на Кіпр. І, бувши в Саламіні, звіщали слово Боже в іудейських синагогах; мали ж при собі помічником Іоана. Пройшовши весь острів до Пафа, вони зустріли одного чаклуна, лжепророка, іудея на ім’я Варісус, який був з проконсулом Сергієм Павлом, чоловіком розумним. Той, покликавши Варнаву й Савла, побажав послухати слово Боже. Та Еліма-чаклун (бо так перекладається його ім’я) протистояв їм, намагаючись відвернути проконсула від віри. Та Савл (він же Павло), наповнившись Святим Духом і спрямувавши на нього погляд, сказав: О, повний усякого лукавства і всякого лиходійства, сину диявола, вороже всякої праведності! Чи перестанеш ти викривляти прямі шляхи Господні? І тепер ось на тебе рука Господня, і ти будеш сліпим і не будеш бачити сонця до певного часу. І відразу на нього напала імла й темрява, і він став ходити й шукати поводиря. Тоді проконсул, побачивши, що сталося, увірував, дивуючись ученню Господньому. Відпливши з Пафа, ті, що були з Павлом, припливли в Пергію Памфілійську; та Іоан залишив їх і повернувся в Єрусалим. Вони ж, пройшовши від Пергії, прийшли в Антіохію Пісідійську і, в суботній день увійшовши в синагогу, сіли. Після читання Закону й Пророків, начальники синагоги послали сказати їм: Мужі-браття, якщо у вас є слово повчання до народу, то скажіть. Павло встав і, давши рукою знак, сказав: Мужі ізраїльські і ви, що боїтеся Бога, послухайте! Бог цього народу Ізраїля вибрав наших отців, і підніс цей народ під час перебування в землі Єгипетській, і з піднесеною рукою вивів їх із неї, і близько сорока років годував їх у пустелі. І, знищивши сім народів у землі Ханаанській, розділив їм у спадщину їхню землю. І після цього близько чотирьохсот п’ятдесяти років давав їм суддів до пророка Самуїла. Потім вони попросили царя, і Бог дав їм Саула, сина Кіса, чоловіка з племені Веніаміна, на сорок років. Усунувши його, Він поставив їм царем Давида, про якого й сказав, засвідчивши: Я знайшов Давида, сина Єссея, чоловіка Собі по серцю, який виконає всі Мої бажання. З його нащадків Бог за обітницею підняв Ізраїлю Спасителя Ісуса. Перед Його приходом Іоан проповідував хрещення покаяння всьому народу Ізраїля. Коли ж Іоан закінчував свій шлях, то сказав: За кого ви вважаєте мене? Я не Той. Але ось іде за мною Той, Кому я не гідний розв’язати сандалі на ногах. Мужі-браття, сини роду Авраама і ті серед вас, хто боїться Бога! Вам послане слово цього спасіння. Бо мешканці Єрусалима і їхні начальники, не впізнавши Його і не зрозумівши висловлювань пророків, які читаються кожної суботи, виконали їх, засудивши Його. І не знайшовши в Ньому ніякої причини для смерті, просили Пілата вбити Його. Коли ж виконали все написане про Нього, то зняли Його з дерева і поклали в гробницю. Та Бог воскресив Його з мертвих, і Він упродовж багатьох днів з’являвся тим, що прийшли з Ним із Галілеї в Єрусалим, які є Його свідками перед народом. І ми благовістимо вам обітницю, дану нашим отцям, що Бог виконав її нам, їхнім дітям, воскресивши Ісуса, як і в другому псалмі написано: Ти Син Мій, Я сьогодні народив Тебе. А що воскресив Його з мертвих, так що Він уже не повернеться в тління, то про це так сказав: Я дам вам незмінні милості Давида. Тому і в іншому псалмі сказано: Ти не даси Своєму Святому побачити тління. Адже Давид, послуживши у своєму роді задуму Божому, спочив, і приєднався до своїх отців, і побачив тління. А Той, Кого Бог воскресив, не побачив тління. Тож нехай буде відомо вам, мужі-браття, що через Нього звіщається вам прощення гріхів. І в усьому, в чому ви не могли виправдатися законом Мойсея, виправдовується Ним кожен, хто вірує. Тому стережіться, щоб не спіткало вас сказане у пророків: Подивіться, зневажники, подивуйтесь і зникніть, бо Я роблю діло в ваші дні, діло, якому ви не повірите, якщо хтось розповість вам. Коли ж вони виходили з іудейської синагоги, то язичники благали, щоб ці слова говорилися їм у наступну суботу. Коли ж зібрáння розійшлося, то багато хто з іудеїв і побожних прозелітів пішли за Павлом і Варнавою, які, говорячи з ними, умовляли їх пробувáти в благодаті Божій. У наступну суботу майже все місто зібралося, щоб послухати слово Боже. Та іудеї, побачивши народ, наповнилися заздрістю і стали заперечувати те, що говорив Павло, заперечуючи й лихословлячи. Тоді Павло й Варнава сміливо сказали: Вам першим необхідно було проповідувати слово Боже, та оскільки ви відкидаєте його і вважаєте себе негідними вічного життя, то ось ми повертаємося до язичників. Бо так заповів нам Господь: Я поставив Тебе світлом для язичників, щоб Ти був спасінням до краю землі. Язичники ж, чуючи це, раділи й прославляли слово Господнє, і увірували всі, що були призначені для вічного життя. І слово Господнє поширювалося по всій країні. Та іудеї підбурили побожних і поважних жінок і перших чоловіків міста, і ті підняли гоніння на Павла й Варнаву і вигнали їх зі своїх меж. Вони ж, обтрусивши на них пил зі своїх ніг, пішли в Іконію. А учні наповнювалися радістю і Святим Духом. В Іконії вони увійшли разом в іудейську синагогу і говорили так, що увірувало дуже багато іудеїв і еллінів. Та невіруючі іудеї підбурили й озлобили душі язичників проти братів. Утім, вони пробули там чимало часу, сміливо проповідуючи в Господі, Який засвідчував слово Своєї благодаті і давав, щоб їхніми руками чинилися знамення й чудеса. Народ же міста розділився, і одні були на боці іудеїв, а інші — на боці апостолів. Коли ж у язичників та іудеїв з їхніми начальниками виник намір зневажити й побити їх камінням, вони, дізнавшись про це, утекли в лікаонські міста Лістру і Дервію та їхні околиці і там проповідували Євангеліє. У Лістрі сидів один чоловік, слабкий на ноги, кульгавий від утроби своєї матері, який ніколи не ходив. Він слухав, як Павло говорив; той, глянувши на нього і побачивши, що він має віру для зцілення, сказав гучним голосом: Устань на свої ноги прямо! І він скочив і став ходити. Народ, побачивши, що зробив Павло, підніс свій голос, говорячи по-лікаонськи: Боги в людській подобі зійшли до нас! І називали Варнаву Зевсом, а Павла — Гермесом, тому що він був головним промовцем. А жрець Зевса, чий храм знаходився перед їхнім містом, привів до воріт биків з вінками і хотів разом з народом принести жертву. Та апостоли Варнава й Павло, почувши про це, роздерли свій одяг і кинулися в народ, кричачи: Люди, що це ви робите? І ми подібні до вас люди, і благовістимо вам, щоб ви навернулися від цих марних богів до Бога живого, Який створив небо, і землю, і море, і все, що в них. Він у минулих поколіннях попустив усім народам ходити своїми шляхами, хоч і не залишив Себе без свідчення тим, що робив добро, даючи нам дощі з неба й часи плодоносіння і наповнюючи їжею й радістю наші серця. Кажучи це, вони ледве стримали народ від принесення їм жертви. Але з Антіохії та Іконії прийшли іудеї, і, схиливши на свій бік народ, побили Павла камінням, і витягли за місто, подумавши, що він мертвий. Коли ж учні обступили його, він устав і прийшов у місто, а наступного дня пішов з Варнавою в Дервію. Проповідавши цьому місту Євангеліє і здобувши чимало учнів, вони повернулись у Лістру, Іконію та Антіохію, утверджуючи душі учнів, вмовляючи їх пробува́ти у вірі і навчаючи, що «через багато скорбот належить нам увійти в Царство Боже». Рукопоклавши ж їм пресвітерів у кожній церкві, вони помолилися з постами і доручили їх Господу, у Якого ті увірували. Потім, пройшовши через Пісідію, прийшли в Памфілію. І, проповідавши слово в Пергії, пішли в Атталію, а звідти відпливли в Антіохію, звідки були доручені благодаті Божій на діло, яке й виконали. Прибувши туди і зібравши церкву, вони розповіли про все, що Бог зробив з ними і як Він відчинив двері віри язичникам. І пробули там немало часу з учнями. Деякі, прийшовши з Іудеї, стали навчати братів: Якщо не обріжетесь за Мойсеєвим звичаєм, то не можете спастися. Коли ж у Павла й Варнави виникла немала незгода й суперечка з ними, то вирішили, щоб Павло, Варнава і деякі інші з них пішли в Єрусалим до апостолів і пресвітерів стосовно цієї суперечки. Тож вони, виряджені церквою, проходили через Фінікію і Самарію, розповідаючи про навернення язичників, і приносили велику радість усім братам. Прибувши в Єрусалим, вони були прийняті церквою і апостолами та пресвітерами і розповіли про все, що Бог зробив з ними. Тоді встали деякі з секти фарисеїв, що увірували, і сказали: Треба обрізувати їх і наказувати їм дотримуватися Закону Мойсея. Тож апостоли й пресвітери зібралися, щоб розглянути цю справу. Коли ж виникла велика суперечка, Петро встав і сказав їм: Мужі-браття, ви знаєте, що Бог з давнього часу вибрав серед нас мене, щоб із моїх уст язичники почули слово Євангелія і увірували. І серцезнавець Бог дав їм свідчення, дарувавши їм Святого Духа, як і нам; і не зробив ніякої різниці між нами й ними, вірою очистивши їхні серця. Так чому ж ви тепер спокушаєте Бога, бажаючи надіти на шию учнів ярмо, яке не могли понести ні наші отці, ні ми? Та ми віримо, що благодаттю Господа Ісуса Христа ми спаслися, так само як і вони. Тоді все зібрання замовкло і всі слухали Варнаву й Павла, що розповідали про всі знамення й чудеса, які Бог вчинив через них серед язичників. Після того, як вони замовкли, заговорив Яків: Мужі-браття, послухайте мене! Симеон розповів про те, як Бог уперше відвідав язичників, щоб узяти з них народ для Свого імені. І з цим узгоджуються слова пророків, як написано: Після цього Я повернуся й відбудую впалу скинію Давида, і відбудую її руїни, і відновлю її, щоб знайшли Господа інші люди і всі язичники, які називаються Моїм іменем, — каже Господь, Який робить усе це. Знані Богу відвіку всі Його діла. Тому я вважаю, що не треба турбувати тих, які навертаються до Бога з язичників, а написати їм, щоб вони утримувалися від оскверненого ідолами, блуду, задушенини й крові. Бо Мойсей з давніх поколінь має по всіх містах тих, хто проповідує його, і читається в синагогах кожної суботи. Тоді апостоли й пресвітери з усією церквою вирішили послати в Антіохію вибраних з-поміж себе мужів разом з Павлом і Варнавою: Іуду, що зветься Варсавою, і Силу, провідних мужів серед братів, написавши через них таке: Апостоли, пресвітери й брати — братам із язичників в Антіохії, Сирії й Кілікії: вітаємо! Оскільки ми почули, що деякі, вийшовши від нас, стривожили вас своїми словами й захитали ваші душі, кажучи, що треба обрізуватись і дотримуватись Закону, чого ми їм не наказували, то ми, зібравшись, однодушно вирішили послати до вас вибраних мужів разом з улюбленими нашими Варнавою і Павлом, людьми, які віддали свої душі за ім’я нашого Господа Ісуса Христа. Тож ми послали Іуду й Силу, які розкажуть те ж саме словами. Бо вирішили Святий Дух і ми не накладати на вас ніякого більшого тягаря, крім цих необхідних речей: утримуватися від ідоложертовного, крові, задушенини і блуду. Якщо берегтимете себе від цього, то вам буде добре. Бувайте здорові! Тож вони, будучи відпущені, прийшли в Антіохію і, зібравши зібрання, вручили лист. Ті ж, прочитавши його, зраділи від цієї утіхи. А Іуда й Сила, і самі будучи пророками, багатьма словами підбадьорили й утвердили братів. Провівши там деякий час, вони були з миром відпущені братами до апостолів. Та Сила вирішив залишитись там. Павло ж і Варнава знаходилися в Антіохії, навчаючи й благовістячи разом з багатьма іншими слово Господнє. Через декілька днів Павло сказав Варнаві: Вернімось-но і відвідаймо наших братів по всіх містах, у яких ми звіщали слово Господнє, і подивімося, як вони поживають. Варнава ж вирішив узяти з собою Іоана, званого Марком, та Павло вважав за краще не брати того, хто залишив їх у Памфілії і не пішов з ними на діло. Виникла така гостра суперечка, що вони розлучились один з одним, і Варнава, узявши Марка, відплив на Кіпр, а Павло, вибравши Силу, пішов, будучи доручений братами благодаті Божій. І проходив через Сирію і Кілікію, утверджуючи церкви. Прийшов він у Дервію і Лістру, і ось там був один учень на ім’я Тимофій, мати якого була віруючою іудейкою, а батько — елліном, і який мав добре свідчення від братів у Лістрі й Іконії. Його Павло захотів узяти з собою і, взявши, обрізав його ради іудеїв, що були в тих місцях, бо всі вони знали його батька, що він був елліном. Коли ж вони проходили по містах, то передавали віруючим виконувати постанови, ухвалені апостолами й пресвітерами в Єрусалимі. І церкви зміцнювались у вірі і щодня зростали числом. Пройшовши через Фрігію і Галатійську землю, вони були не допущені Святим Духом говорити слово в Асії. Прийшовши в Місію, вони намагалися піти у Віфінію, та Дух не допустив їх. Минувши ж Місію, вони прийшли в Троаду. І з’явилося Павлові вночі видіння: стояв якийсь чоловік-македóнянин і благав його: Прийди в Македонію і допоможи нам! Коли ж він побачив це видіння, ми відразу вирішили піти в Македонію, прийшовши до висновку, що Господь покликав нас проповідувати Євангеліє їм. Тож, відпливши з Троади, ми прямим курсом припливли в Самофракію, наступного дня — в Неаполь, а звідти — у Филиппи; це головне місто в тій частині Македонії, колонія. У цьому місті ми знаходилися декілька днів. У суботній день ми вийшли за місто до річки, де за звичаєм було місце молитви, і, сівши, стали говорити із зібраними там жінками. І одна жінка на ім’я Лідія, продавщиця багряниці з міста Фіатіри, яка шанувала Бога, слухала. Їй Господь відкрив серце уважно слухати те, що говорив Павло. Коли ж охрестилась вона і її дім, то благала нас, кажучи: Якщо ви визнали мене вірною Господу, то увійдіть у мій дім і залиштесь у мене. І вона змусила нас. Одного разу, коли ми йшли на місце молитви, зустріла нас одна служниця, одержима віщунським духом, яка віщуванням приносила своїм господарям великий дохід. Вона, пішовши слідом за Павлом і нами, стала кричати: Ці люди — раби Бога Всевишнього, які звіщають нам шлях спасіння! Це вона робила багато днів. Павло ж, обурившись, обернувся і сказав духу: Наказую тобі іменем Ісуса Христа вийти з неї! І в ту ж мить дух вийшов. Її ж господарі, побачивши, що зникла надія на їхній дохід, схопили Павла й Силу, і потягли на площу до правителів. І, привівши їх до воєвод, сказали: Ці люди, будучи іудеями, тривожать наше місто і проповідують звичаї, яких нам, римлянам, не можна приймати, ані дотримуватися. І народ також повстав проти них, і воєводи, зірвавши з них одяг, наказали бити їх палками. І, завдавши їм багато ударів, посадили їх у в’язницю, наказавши в’язничному сторожу пильно стерегти їх. Той, отримавши такий наказ, посадив їх у внутрішню в’язницю, а їхні ноги забив у колоду. Близько півночі Павло й Сила молились і співали Богу хвалу; в’язні ж слухали їх. Раптом стався великий землетрус, так що затряслися підвалини в’язниці; і відразу відчинились усі двері, і з усіх спали кайдани. В'язничний сторож, прокинувшись і побачивши, що двері в’язниці відчинені, витягнув меч і хотів себе вбити, думаючи, що в’язні втекли. Та Павло вигукнув гучним голосом: Не роби собі ніякої шкоди, бо всі ми тут! Той попросив світла, вбіг, і в тремтінні упав перед Павлом і Силою, і, вивівши їх назовні, сказав: Панове, що мені треба робити, щоб спастися? Вони сказали: Увіруй у Господа Ісуса Христа — і спасешся ти і твій дім! І проповідали слово Господнє йому і всім, що були в його домі. І він, узявши їх у той же час ночі, обмив рани від ударів і відразу охрестився сам і всі його домашні. І, привівши їх у свій дім, подав їм їжу і зрадів з усім домом, що увірував у Бога. Коли настав день, воєводи послали приставів сказати: Звільни цих людей. В’язничний сторож переказав ці слова Павлу: Воєводи послали, щоб звільнити вас. Тож виходьте тепер і йдіть з миром. Та Павло сказав їм: Нас, римських громадян, привселюдно без суду побили і посадили у в’язницю, а тепер нас тайкома випускають? Ні! Хай самі прийдуть і виведуть нас. При́стави переказали ці слова воєводам, і ті злякалися, почувши, що вони римські громадяни. І, прийшовши, вмовили їх і, вивівши, попросили піти з міста. Вони ж, вийшовши з в’язниці, пішли до Лідії, і, побачившись із братами, підбадьорили їх, і пішли. Пройшовши через Амфіполь і Аполлонію, вони прийшли у Фессалоніку, де була іудейська синагога. Павло за своїм звичаєм увійшов до них і три суботи дискутував з ними з Писання, відкриваючи й викладаючи, що Христос мав постраждати й воскреснути з мертвих і що цим Христом є Ісус, «Якого я проповідую вам». І деякі з них увірували і приєдналися до Павла й Сили, а також із побожних еллінів дуже багато і з перших жінок немало. Та невіруючі іудеї, спонукані заздрістю, взяли з собою якихось негідників із волоцюг, зібрали натовп і стали бунтувати місто; і, напавши на дім Ясона, хотіли вивести їх до народу. Не знайшовши ж їх, вони потягли Ясона та деяких братів до начальників міста, волаючи: Ті, що збурили світ, прийшли і сюди, і Ясон прийняв їх; усі вони чинять проти указів кесаря, вважаючи царем іншого, Ісуса! І стривожили народ і начальників міста, які чули про це. Ті, отримавши від Ясона та інших запевнення, відпустили їх. Брати ж відразу вночі відіслали Павла й Силу у Верію; вони, прийшовши туди, пішли в іудейську синагогу. Ці були благороднішими від тих, що у Фессалоніці: вони прийняли слово з усім завзяттям, щодня досліджуючи Писання, чи дійсно це так. Тож багато хто з них увірував, і з грецьких поважних жінок і з чоловіків немало. Та коли іудеї з Фессалоніки дізналися, що і в Верії було звіщене Павлом слово Боже, то прийшли й туди і збурювали народ. Тоді брати відразу відправили Павла, щоб ішов ніби до моря, а Сила й Тимофій залишилися там. Ті, що супроводжували Павла, довели його до Афін і, отримавши наказ для Сили й Тимофія, щоб вони якомога швидше прийшли до нього, відбули. Поки Павло чекав їх в Афінах, його дух кипів у ньому, коли він бачив місто, повне ідолів. Тож він дискутував у синагозі з іудеями і з побожними, а на площі щодня з випадковими зустрічними. Деякі з філософів-епікурейців і стоїків зчепилися з ним, і одні казали: Що хоче сказати цей пустомеля? — а інші: Здається, він проповідник чужих богів (тому що Павло благовістив їм про Ісуса і воскресіння). І, взявши його, вони привели його в Ареопаг і сказали: Чи можна нам дізнатися, що це за нове вчення, яке ти проповідуєш? Бо ти щось дивне вкладаєш у наші вуха. Тож ми хочемо дізнатися, що б це значило. А всі афіняни й прийшлі чужинці ні в чому іншому не проводили час, як у тому, щоб розказувати чи слухати щось нове. Тож Павло, ставши посеред Ареопагу, сказав: Мужі афінські! З усього я бачу, що ви дуже набожні. Бо, проходячи й оглядаючи ваші святині, я знайшов і жертовник, на якому написано: «Невідомому Богу». Цього, Якого ви, не знаючи, шануєте, я й проповідую вам. Бог, Який створив світ і все, що в ньому, Він, будучи Господом неба й землі, не в рукотворних храмах живе і не потребує служіння людських рук, ніби має в чомусь потребу, а Сам дає всьому життя, і дихання, і все. Від однієї крові Він створив увесь людський рід для проживання по всьому лицю землі, визначивши наперед установлені часи й межі їхнього проживання, щоб вони шукали Господа, чи часом не намацають Його і не знайдуть, хоча Він і недалеко від кожного з нас. Бо ми Ним живемо, і рухаємось, і існуємо, як і деякі з ваших поетів казали: Бо ми Його й потомство. Тож ми, будучи потомством Божим, не повинні думати, що божество подібне до золота, чи срібла, чи каменю, обробленого мистецтвом і вимислом людини. Тож, залишивши без уваги часи невідання, Бог тепер наказує всім людям повсюди покаятися. Бо Він установив день, у який буде праведно судити світ через Чоловіка, Якого призначив, про що дав усім запевнення, воскресивши Його з мертвих. Почувши про воскресіння мертвих, одні стали насміхатися, а інші сказали: Ми послухаємо тебе про це знову. Так Павло вийшов з-поміж них. Декілька ж чоловік пристали до нього й увірували. Серед них був Діонісій Ареопагіт, жінка на ім’я Дамаріда, та інші з ними. Після цього Павло залишив  Афіни і прийшов у Коринф. І, знайшовши там одного іудея на ім’я Акіла, родом понтійця, який недавно прийшов з Італії, і його дружину Пріскіллу (тому що Клавдій наказав усім іудеям залишити Рим), прийшов до них, і через однаковість ремесла залишився в них і працював, бо їхнім ремеслом було робити намети. А кожної суботи він дискутував у синагозі і переконував іудеїв і еллінів. Коли ж із Македонії прийшли Сила і Тимофій, Павло, спонукуваний Духом, свідчив іудеям, що Ісус є Христом. Та оскільки ті противились і лихословили, то він, обтрусивши одяг, сказав їм: Ваша кров — на вашій голові; я чистий. Віднині я йду до язичників. І, пішовши звідти, прийшов у дім одного чоловіка на ім’я Юст, який шанував Бога, чий дім межував із синагогою. Крісп же, начальник синагоги, увірував у Господа з усім своїм домом; і багато хто з коринфян, чуючи слово, вірували й хрестилися. Господь же вночі у видінні сказав Павлу: Не бійся, а говори і не замовкай, бо Я з тобою, і ніхто не нападе на тебе, щоб заподіяти тобі зло, тому що в Мене є багато людей у цьому місті. І він залишався там рік і шість місяців, навчаючи серед них слову Божому. Коли Галліон був проконсулом Ахаї, іудеї однодушно повстали проти Павла, і привели його до суду, і сказали: Він переконує людей шанувати Бога всупереч Закону. Коли ж Павло хотів відкрити вуста, Галліон сказав іудеям: Іудеї, якби це був якийсь злочин або тяжке лиходійство, то я мав би причину вислухати вас; а якщо це суперечка про слова, імена і ваш Закон, то дивіться самі, бо я суддею в цьому бути не хочу. І прогнав їх від суду. Усі ж елліни, схопивши Сосфена, начальника синагоги, стали бити його перед судом; та Галліон не звертав на те ніякої уваги. Павло, пробувши ще чимало днів, попрощався з братами і відплив у Сирію (а з ним Пріскілла й Акіла), обстригши в Кенхреях голову, бо мав на собі обітницю. Прибув він в Ефес і залишив їх там, а сам увійшов у синагогу і став дискутувати з іудеями. Коли ж вони просили його залишитись у них на довший час, він не погодився, а попрощався з ними, сказавши: Мені обов’язково треба провести свято, що наближається, в Єрусалимі, а до вас вернуся знову, якщо буде угодно Богу. І відплив з Ефеса. Припливши в Кесарію, він пішов у Єрусалим і, привітавши церкву, пішов в Антіохію. Провівши там деякий час, він вийшов звідти і проходив по порядку через Галатійську землю та Фрігію, утверджуючи всіх учнів. Один же іудей на ім’я Аполлос, родом олександрієць, чоловік красномовний і сильний у Писанні, прийшов в Ефес. Він був наставлений на шлях Господній і, палаючи духом, говорив і навчав про Господа правильно, знаючи тільки про Іоанове хрещення. Він почав сміливо проповідувати в синагозі. Почувши його, Акіла й Пріскілла взяли його і виклали йому шлях Божий правильніше. А коли він хотів піти в Ахаю, то брати написали учням, спонукаючи їх прийняти його. Він, прийшовши туди, багато допомагав тим, хто увірував по благодаті. Бо він привселюдно сильно спростовував іудеїв, доводячи Писанням, що Ісус є Христом. Коли Аполлос був у Коринфі, Павло, пройшовши через верхні області, прийшов в Ефес і, знайшовши там деяких учнів, сказав їм: Чи отримали ви Святого Духа, увірувавши? Вони сказали йому: Ми навіть і не чули, чи Святий Дух вже посланий. Він сказав їм: У що ви тоді охрестилися? Вони сказали: В Іоанове хрещення. Павло сказав: Іоан хрестив хрещенням покаяння, кажучи народу, щоб увірували в Того, що йшов за ним, тобто в Христа Ісуса. Почувши це, вони охрестилися в ім’я Господа Ісуса. І коли Павло поклав на них руки, зійшов на них Святий Дух і вони стали говорити іншими мовами і пророкувати. Усіх же їх було близько дванадцяти чоловік. Увійшовши в синагогу, він сміливо проповідував три місяці, дискутуючи й переконуючи про Царство Боже. Та оскільки деякі затвердівали і не вірили, злословлячи Шлях перед зібранням, то він, пішовши від них, відділив учнів і щодня дискутував у школі одного Тиранна. Це тривало два роки, так що всі мешканці Асії почули слово про Господа Ісуса, як іудеї, так і елліни. Бог же чинив незвичайні чудеса руками Павла, так що й на хворих клали хустки й пояси з його тіла, і їх залишали хвороби, і з них виходили злі духи. А деякі з мандрівних іудейських заклинателів спробували закликати на одержимих злими духами ім’я Господа Ісуса, кажучи: Заклинаємо вас Ісусом, Якого проповідує Павло! Це робили якісь сім синів іудейського первосвященника Скеви. Та злий дух сказав у відповідь: Ісуса я знаю, і Павло мені відомий, а ви хто? І накинувся на них чоловік, у якому був злий дух, і, оволодівши ними, подужав їх, так що вони голі й поранені втекли з того дому. Це стало відомо всім іудеям і еллінам, що жили в Ефесі, і на всіх них напав страх, і величалось ім’я Господа Ісуса. І багато з тих, що увірували, приходили, визнаючи й відкриваючи свої діла. А чимало з тих, що займалися чародійством, знесли книги й спалили перед усіма; і підрахували їхню ціну, і виявилося їх на п’ятдесят тисяч срібняків. Так могутньо росло й посилювалося слово Господнє. Коли це скінчилося, Павло постановив у дусі, пройшовши через Македонію й Ахаю, піти в Єрусалим, сказавши: Як побуваю там, я повинен побачити й Рим. І, пославши в Македонію двох із тих, що служили йому, Тимофія й Ераста, сам затримався на деякий час в Асії. У той час сталося немале заворушення через Шлях. Бо один срібляр на ім’я Димитрій, роблячи срібні храми Артеміди, приносив ремісникам немалий дохід. Зібравши їх і подібних працівників, він сказав: Мужі, ви знаєте, що від цього ремесла залежить наш добробут. Та ви бачите й чуєте, що не тільки в Ефесі, а майже по всій Асії цей Павло переконав і звів чимало народу, кажучи, що зроблені руками не є богами. А це загрожує нам тим, що не тільки наше ремесло зазнає зневаги, але й храм великої богині Артеміди стане вважатися за ніщо, і буде знищена велич тієї, яку шанує вся Асія і весь світ. Почувши це, вони наповнились люттю і стали кричати: Велика є Артеміда Ефеська! І все місто наповнилось безладдям, і люди однодушно кинулися в амфітеатр, схопивши македонян Гая і Арістарха, супутників Павла. Коли ж Павло хотів увійти в народ, учні не допустили його. Також і деякі з асіархів, будучи його друзями, послали до нього й благали не з’являтися в амфітеатрі. Тим часом одні кричали одне, інші — інше, бо збори були безладні і більшість не знали, навіщо зійшлися. З натовпу вивели Олександра, якого висунули іудеї. Давши знак рукою, Олександр хотів було захищатися перед народом. Та коли дізналися, що він іудей, то закричали всі в один голос і близько двох годин кричали: Велика є Артеміда Ефеська! Писар же, заспокоївши народ, сказав: Мужі ефеські! Ну яка людина не знає, що місто Ефес є доглядачем храму великої богині Артеміди та її образу, що впав від Зевса? Оскільки ж це незаперечно, то вам слід бути спокійними і не робити нічого необачного. А ви привели цих людей, які ні храму не обікрали, ні вашої богині не похулили. Якщо ж Димитрій та інші з ним ремісники мають на когось скаргу, то засідають суди і є проконсули; хай позивають один одного. А якщо ви домагаєтесь чогось іншого, то це буде вирішено на законних зборах. Бо нам і загрожує небезпека бути звинуваченими за сьогоднішнє в заколоті, оскільки немає ніякої причини, про яку ми зможемо дати звіт за це зборище. Сказавши це, він розпустив збори. Після припинення заворушення Павло, покликавши учнів і попрощавшись із ними, вийшов і пішов у Македонію. Пройшовши через ті області і підбадьоривши учнів багатьма словами, він прийшов у Грецію. Там він провів три місяці; і оскільки іудеї влаштували проти нього змову, коли він збирався відпливти в Сирію, то він вирішив повернутися через Македонію. До Асії його супроводжували верієць Сопатр, з фессалонікійців Арістарх і Секунд, дервієць Гай, Тимофій та асійці Тихик і Трохим. Вони пішли вперед і чекали нас у Троаді. А ми після днів Опрісноків відпливли з Филиппів і через п’ять днів припливли до них у Троаду, де пробули сім днів. У перший же день тижня, коли учні зібралися для ламання хліба, Павло, маючи намір вирушити наступного дня, говорив до них і продовжив слово до півночі. У горниці ж, у якій вони були зібрані, було чимало світильників. А на вікні сидів один юнак на ім’я Євтих, який поринав у глибокий сон. І оскільки Павло говорив довго, він, похилившись від сну, упав з третього поверху вниз і був піднятий мертвим. Павло, спустившись, припав до нього і, обнявши його, сказав: Не тривожтесь, бо його душа в ньому. А піднявшись, і розламавши хліб, і поївши, він довго говорив, аж до світанку, і так пішов. Хлопця ж привели живим і немало втішилися. А ми пішли вперед на корабель і відпливли в Асс, маючи намір взяти звідти Павла, бо він так наказав, сам бажаючи іти пішки. Коли ж він зустрівся з нами в Ассі, ми взяли його і припливли в Мітілену. Відпливши звідти, наступного дня ми прибули навпроти Хіосу, а наступного дня пристали до Самосу і, побувши в Трогіллії, наступного дня припливли в Мілет. Бо Павло вирішив пропливти повз Ефес, щоб не гаяти часу в Асії, бо він поспішав, якщо можливо, бути в день П’ятидесятниці в Єрусалимі. З Мілета він послав в Ефес і покликав пресвітерів церкви. Коли вони прийшли до нього, він сказав їм: Ви знаєте, як я жив з вами весь час із першого дня, у який прийшов в Асію, служачи Господу з усім смиренням і багатьма сльозами й спокусами, що спіткали мене через змови іудеїв; як я не ухилявся ні від чого корисного для вас, а звіщав вам і навчав вас привселюдно і по домах, свідчачи іудеям і еллінам про покаяння перед Богом і віру в Господа Ісуса Христа. І ось тепер, зв’язаний Духом, я йду в Єрусалим, не знаючи, що в ньому трапиться зі мною. Тільки Святий Дух по всіх містах свідчить, кажучи, що мене чекають кайдани й скорботи. Та я ні на що не зважаю і не вважаю свого життя цінним для себе, щоб з радістю скінчити свій шлях і служіння, яке я прийняв від Господа Ісуса, — засвідчити про Євангеліє благодаті Божої. І ось тепер я знаю, що вже не побачите мого лиця всі ви, серед яких я ходив, проповідуючи Царство Боже. Тому свідчу вам у сьогоднішній день, що я чистий від крові всіх. Бо я не ухилявся звіщати вам увесь задум Божий. Тож дивіться за собою і всією отарою, у якій Святий Дух поставив вас наглядачами — пасти Церкву Божу, яку Він придбав Своєю кров’ю. Бо я знаю, що після мого відходу увійдуть між вас люті вовки, які не щадитимуть отари. І з вас самих постануть люди, які говоритимуть перекручене, щоб повести учнів за собою. Тому пильнуйте, пам’ятаючи, що я три роки день і ніч не переставав зі слізьми напоумляти кожного з вас. А тепер доручаю вас, брати, Богу і слову Його благодаті, яке може збудувати вас і дати вам спадщину серед усіх освячених. Нічийого срібла, чи золота, чи одягу я не побажав. Ви самі знаєте, що потребам моїм і тих, що були зі мною, послужили ці руки. В усьому я показав вам, що, так трудячись, треба підтримувати слабких і пам’ятати слова Господа Ісуса, бо Він Сам сказав: Блаженніше давати, ніж отримувати. Сказавши це, він став на свої коліна і з усіма ними помолився. І здійнявся чималий плач в усіх, і вони, кидаючись Павлові на шию, цілували його, сумуючи найбільше від слів, які він сказав, що вони вже не побачать його лиця. І проводжали його до корабля. Коли ми розсталися з ними і відпливли, то прямим курсом припливли на Кос, наступного дня — на Родос, а звідти — в Патару. І, знайшовши корабель, що плив у Фінікію, сіли на нього і відпливли. Коли показався Кіпр, ми, залишивши його ліворуч, попливли в Сирію і припливли в Тир, бо там корабель розвантажував вантаж. Знайшовши учнів, ми пробули там сім днів; вони Духом казали Павлу не йти в Єрусалим. Коли ми провели ті дні, то вирушили й пішли, і всі проводжали нас із дружинами й дітьми аж за місто, а на березі ми стали на коліна і помолились. Попрощавшись один з одним, ми сіли на корабель, а вони повернулися до себе. Ми ж, закінчивши плавання з Тира, прибули в Птолемаїду і, привітавши братів, пробули в них один день. Наступного дня ми, що були з Павлом, вирушили, і прийшли в Кесарію, і, увійшовши в дім благовісника Филипа, одного з семи дияконів, залишились у нього. У нього було чотири дочки-діви, які пророкували. Під час нашого багатоденного перебування в них прийшов з Іудеї один пророк на ім’я Агав, і, прийшовши до нас, узяв пояс Павла, і, зв’язавши собі руки й ноги, сказав: Так каже Святий Дух: Чоловіка, якому належить цей пояс, отак зв’яжуть в Єрусалимі іудеї і видадуть у руки язичників. Коли ми почули це, то і ми, і місцеві стали благати, щоб він не йшов у Єрусалим. Та Павло відповів: Що ви робите? Чого ви плачете й краєте моє серце? Я готовий не тільки бути ув’язненим, а й померти в Єрусалимі за ім’я Господа Ісуса. І оскільки його не можна було переконати, то ми стихли, сказавши: Нехай буде воля Господня. Після цих днів ми приготувались і пішли в Єрусалим. З нами пішли й деякі учні з Кесарії, ведучи нас до одного давнього учня, Мнасона кіпрянина, у якого ми мали гостювати. Коли ми прибули в Єрусалим, брати радо прийняли нас. Наступного дня Павло прийшов з нами до Якова; прийшли і всі пресвітери. Привітавши їх, він докладно розповів про те, що зробив Бог серед язичників через його служіння. Вони ж, почувши це, прославили Господа і сказали йому: Бачиш, брате, скільки є тисяч іудеїв, що увірували, і всі вони ревнителі Закону. А про тебе вони чули, що ти навчаєш усіх іудеїв, які живуть серед язичників, відступати від Мойсея, кажучи, щоб вони не обрізали дітей і не дотримувалися звичаїв. Як же бути? Обов’язково має зібратися зібрання, бо вони почують, що ти прийшов. Тому зроби те, що ми скажемо тобі. Є в нас чотири чоловіки, які мають на собі обітницю. Візьми їх, очисться з ними і оплати їхні витрати, щоб вони поголили собі голову і щоб усі дізналися, що нічого почутого ними про тебе немає, а що ти й сам дотримуєшся і виконуєш Закон. А що стосується язичників, які увірували, то ми написали, ухваливши, щоб вони нічого такого не дотримувались, а тільки берегли себе від ідоложертовного, від крові, від задушенини і від блуду. Тоді Павло взяв тих чоловіків, і наступного дня, очистившись із ними, увійшов у Храм, і сповістив, коли закінчаться дні очищення і за кожного з них буде принесене приношення. Коли ж закінчувалися сім днів, іудеї з Асії, побачивши його в Храмі, підбурили весь народ і наклали на нього руки, кричачи: Мужі ізраїльські, допоможіть! Це той чоловік, який усіх і всюди навчає проти народу, Закону і цього місця! Та ще й еллінів увів у Храм і осквернив це святе місце! (Бо вони перед цим бачили з ним у місті ефесянина Трохима і подумали, що Павло ввів його в Храм). І все місто заворушилось, і збігся народ, і, схопивши Павла, вони витягли його з Храму, і відразу були замкнені двері. Коли ж вони хотіли вбити його, до тисяцького когорти дійшла звістка, що весь Єрусалим збурився. Він відразу взяв воїнів і сотників і прибіг до них; вони, побачивши тисяцького й воїнів, перестали бити Павла. Тоді тисяцький, наблизившись, узяв його, і наказав скувати двома ланцюгами, і став питати, хто він такий і що він зробив. В народі одні кричали одне, а інші — інше. Не змігши через заворушення дізнатися нічого певного, він наказав вести його у фортецю. Коли той дійшов до сходів, то воїнам довелося нести його через несамовитість народу. Бо багато народу йшло слідом і кричало: Геть його! А коли Павла мали вводити у фортецю, він сказав тисяцькому: Можна мені щось сказати тобі? Той сказав: Ти знаєш грецьку? Так чи не ти той єгиптянин, який перед цими днями підняв бунт і вивів у пустелю чотири тисячі вбивць? Павло сказав: Я іудей, тарсянин, громадянин значного кілікійського міста; прошу тебе, дозволь мені говорити до народу. Коли той дозволив, Павло, стоячи на сходах, дав народу знак рукою і, коли запала глибока мовчанка, почав говорити єврейською мовою так: Мужі-браття і отці! Вислухайте мій теперішній захист перед вами. Почувши, що він говорить до них єврейською мовою, вони ще більше стихли. І він сказав: Я іудей, народжений в Тарсі Кілікійському, а вихований у цьому місті біля ніг Гамаліїла, навчений у строгому дотриманні отцівського Закону, ревнитель Бога, як і всі ви сьогодні. Я гнав цей Шлях до смерті, зв’язуючи й видаючи у в’язниці чоловіків і жінок, як може засвідчити про мене навіть первосвященник і всі старійшини, у яких я навіть листи взяв до братів і пішов у Дамаск, щоб і тамтешніх привести зв’язаними в Єрусалим на покарання. Коли ж я йшов і наближався до Дамаска, близько полудня раптом осяяло мене велике світло з неба. Я упав на землю й почув голос, що казав мені: Савле, Савле, що ти гониш Мене? Я відповів: Хто Ти, Господи? Він сказав мені: Я Ісус Назарянин, Якого ти гониш. Ті, що були зі мною, побачили світло і налякалися, а голосу Того, Хто говорив до мене, не почули. Я сказав: Що мені робити, Господи? Господь сказав мені: Устань і йди в Дамаск, і там буде сказано тобі про все, що тобі призначено робити. І оскільки від слави того світла я не міг бачити, то ті, що були зі мною, повели мене за руку, і так я прийшов у Дамаск. Один же чоловік, Ананія, благочестивий за Законом, який мав добре свідчення від усіх іудеїв, що жили в Дамаску, прийшов до мене і, підійшовши, сказав мені: Брате Савле, прозри! І в ту ж мить я побачив його. Він сказав: Бог наших отців вибрав тебе, щоб ти пізнав Його волю, побачив Праведника і почув голос із Його вуст. Бо ти будеш Йому свідком перед усіма людьми про те, що бачив і чув. А тепер чого зволікаєш? Устань, охрестись і обмий свої гріхи, покликавши ім’я Господнє. Коли ж я повернувся в Єрусалим і молився в Храмі, то впав у нестяму і побачив Його, що казав мені: Поспіши і скоріше вийди з Єрусалима, тому що тут не приймуть твого свідчення про Мене. Я сказав: Господи, вони знають, що я ув’язнював і бив у синагогах тих, що вірують у Тебе; і коли проливалася кров Твого свідка Стефана, я теж там стояв, і схвалював його вбивство, і стеріг одяг тих, що вбивали його. А Він сказав мені: Іди, бо Я пошлю тебе далеко до язичників. До цих слів вони слухали його, а після цього піднесли свій голос, вигукуючи: Геть такого з землі, він не повинен жити! Оскільки вони кричали, скидали одяг і кидали в повітря порох, то тисяцький наказав відвести його у фортецю, звелівши бичуванням допитати його, щоб дізнатися, з якої причини вони так кричали проти нього. Коли ж його розтягли ременями, Павло сказав сотнику, що стояв: Хіба вам дозволено бичувати римського громадянина, та ще й без суду? Почувши це, сотник пішов і сповістив тисяцького: Дивись, що ти збираєшся робити, бо цей чоловік — римський громадянин. Тоді тисяцький підійшов і сказав йому: Скажи мені, ти римський громадянин? Він сказав: Так. Тисяцький відповів: Я за великі гроші придбав це громадянство. Павло сказав: А я і народився в ньому. Тоді відразу відступили від нього ті, що збиралися допитувати його, а тисяцький злякався, дізнавшись, що той римський громадянин і що він зв’язав його. Наступного дня, бажаючи напевно дізнатись, у чому іудеї звинувачують його, він звільнив його від кайданів, і наказав прийти первосвященникам і всьому Синедріону, і, вивівши Павла, поставив його перед ними. Павло, спрямувавши погляд на Синедріон, сказав: Мужі-браття! Я по всій добрій совісті жив перед Богом до цього дня. Та первосвященник Ананія наказав тим, що стояли біля нього, бити його по вустах. Тоді Павло сказав йому: Бог буде бити тебе, стіно побілена! Ти сидиш, щоб судити мене за Законом, а всупереч Закону наказуєш бити мене! Ті, що стояли поруч, сказали: Первосвященника Божого лаєш? Павло сказав: Я не знав, брати, що він первосвященник, бо написано: Начальника твого народу не лихослов. Павло, зрозумівши, що одна частина присутніх — садукеї, а інша — фарисеї, вигукнув у Синедріоні: Мужі-браття, я фарисей, син фарисея; за надію і воскресіння мертвих мене судять! Коли він сказав це, між фарисеями й садукеями виникла сварка, і зібрання розділилося. Бо садукеї кажуть, що немає ні воскресіння, ні ангелів, ні духів, а фарисеї визнають і те, і інше. Піднявся великий крик, і книжники з частини фарисеїв устали й почали сперечатися, кажучи: Ми не знаходимо ніякого зла в цьому чоловікові; якщо ж дух чи ангел говорив до нього, то не будемо боротися з Богом. А оскільки сварка стала великою, то тисяцький, побоюючись, щоб вони не розірвали Павла, наказав воїнам спуститися, взяти його з-поміж них силою і відвести у фортецю. Наступної ночі Господь став перед ним і сказав: Дерзай, Павле, бо як ти засвідчив про Мене в Єрусалимі, так маєш засвідчити і в Римі. Коли настав день, деякі з іудеїв вступили у зговір і закляли себе, кажучи, що не будуть ні їсти, ні пити, доки не вб’ють Павла. Було ж більше сорока тих, які вчинили цю змову. Вони, прийшовши до первосвященників і старійшин, сказали: Ми закляли себе клятвою нічого не їсти, доки не вб’ємо Павла. Тож тепер ви із Синедріоном дайте знати тисяцькому, щоб завтра привів його до вас, ніби ви хочете докладніше розглянути його справу, а ми, перш ніж він наблизиться, готові вбити його. Коли ж про цю засідку почув син Павлової сестри, він пішов і, увійшовши у фортецю, розповів про це Павлові. Павло покликав одного із сотників і сказав: Відведи цього юнака до тисяцького, бо він має щось розповісти йому. Той узяв його, привів до тисяцького й сказав: В’язень Павло покликав мене і попросив привести до тебе цього юнака, який має щось сказати тобі. Тисяцький, узявши його за руку, відійшов убік і запитав: Що ти маєш розповісти мені? Той сказав: Іудеї змовилися попросити тебе, щоб ти завтра привів Павла в Синедріон, ніби вони хочуть дещо докладніше розпитати про нього. Але ти не вір їм, бо йому влаштували засідку більше сорока чоловік із них, які закляли себе, що не будуть ні їсти, ні пити, доки не вб’ють його; і тепер вони готові, чекаючи від тебе обіцянки. Тоді тисяцький відпустив юнака, наказавши нікому не розказувати, «що ти повідомив про це мене». І, покликавши двох сотників, сказав: Приготуйте двісті воїнів, сімдесят вершників і двісті стрільців, щоб із третьої години ночі вони пішли до Кесарії. І дайте в’ючних тварин, щоб посадити Павла і благополучно привести його до правителя Фелікса. І написав лист такого змісту: Клавдій Лісій вельмишановному правителю Феліксу — вітаю! Цього чоловіка, схопленого іудеями і трохи не вбитого ними, я, прийшовши з воїнами, визволив його, дізнавшись, що він римський громадянин. Бажаючи взнати вину, за яку вони обвинувачують його, я привів його в їхній Синедріон і виявив, що його обвинувачують у питаннях їхнього Закону, але ніякого обвинувачення, вартого смерті чи кайданів, він не має. Коли ж мені повідомили, що іудеї збираються влаштувати змову проти цього чоловіка, я відразу послав його до тебе, наказавши й обвинувачам говорити проти нього перед тобою. Бувай здоров! Тож воїни згідно з даним їм наказом взяли Павла і відвели вночі в Антипатриду. А наступного дня, залишивши вершників іти з ним, повернулися у фортецю. Ті ж, прийшовши в Кесарію і вручивши лист правителю, представили йому і Павла. Правитель, прочитавши лист, спитав, з якої він провінції, і, дізнавшись, що з Кілікії, сказав: Я вислухаю тебе, коли прийдуть і твої обвинувачі. І наказав стерегти його в преторії Ірода. Через п’ять днів прийшов первосвященник Ананія зі старійшинами і якимось оратором Тертуллом, які виклали правителю скаргу на Павла. Коли ж його покликали, Тертулл почав обвинувачувати його так: Маючи завдяки тобі великий мир і завдяки твоїй турботі гідні справи, що робляться для цього народу, ми завжди і всюди з усією вдячністю визнаємо це, вельмишановний Феліксе. Та щоб довго не стомлювати тебе, благаю тебе вислухати нас коротко з властивою тобі поблажливістю. Виявивши, що цей чоловік — зараза, призвідник заколоту серед усіх іудеїв по всьому світу і ватажок секти назарян, який навіть спробував осквернити Храм, ми схопили його і хотіли судити за нашим Законом. Але прийшов тисяцький Лісій і з великою силою забрав його з наших рук, наказавши його обвинувачам іти до тебе; від нього ти сам, допитавши, можеш дізнатися про все те, у чому ми обвинувачуємо його. І іудеї теж підтвердили, сказавши, що це так. Павло ж, коли правитель дав йому знак говорити, відповів: Знаючи, що ти багато років був суддею цього народу, я охочіше буду захищати себе. Ти можеш дізнатися, що минуло не більше дванадцяти днів, відколи я прийшов у Єрусалим на поклоніння, і що ні в Храмі, ні в синагогах, ні в місті вони не знаходили мене, щоб я з кимось дискутував чи робив скупчення народу, і не можуть довести того, у чому тепер обвинувачують мене. Але признаюся тобі, що згідно зі Шляхом, який вони називають сектою, я так служу Богу отців, віруючи всьому, написаному в Законі і Пророках, маючи надію на Бога, якої вони й самі чекають, що буде воскресіння мертвих — праведних і неправедних. Тому й сам я стараюся завжди мати бездоганну совість перед Богом і людьми. Через багато років я прийшов, щоб принести милостині моєму народу і приношення. При цьому мене знайшли в Храмі очищеним, не з народом і не з заворушенням, якісь іудеї з Асії, які мали б стати перед тобою і обвинувачувати мене, якщо мають щось проти мене. Або хай оці самі скажуть, чи знайшли в мені якийсь злочин, коли я стояв перед Синедріоном, хіба що один той вигук, який я вигукнув, стоячи серед них: За воскресіння мертвих ви судите мене сьогодні! Почувши це, Фелікс, докладніше знаючи про Шлях, відклав їхню справу, сказавши: Коли прийде тисяцький Лісій, я розгляну вашу справу. І наказав сотнику стерегти Павла, але давати йому певну свободу і не забороняти нікому з його знайомих служити йому чи приходити до нього. Через декілька днів Фелікс, прийшовши зі своєю дружиною Друзіллою, яка була іудейкою, послав за Павлом і слухав його про віру в Христа. І оскільки він говорив про праведність, стриманість і майбутній суд, то Фелікс злякався і відповів: Зараз іди, а коли я знайду час, то покличу тебе. До того ж він сподівався, що Павло дасть йому грошей, щоб звільнив його, тому й частіше посилав за ним і говорив з ним. Коли ж минуло два роки, Фелікса змінив Порцій Фест, і Фелікс, бажаючи зробити іудеям ласку, залишив Павла ув’язненим. Фест, прибувши в провінцію, через три дні пішов із Кесарії в Єрусалим. Тоді первосвященник і перші серед іудеїв виклали йому скаргу на Павла і благали його, просячи собі ласку проти Павла, щоб він викликав його в Єрусалим, а самі готуючи засідку, щоб убити його по дорозі. Та Фест відповів, що Павла стерегтимуть у Кесарії і що він сам має скоро вирушити туди. Тож ті з вас, хто може, — сказав він, — хай підуть зі мною, і якщо є щось погане за цим чоловіком, хай обвинувачують його. Пробувши в них більше десяти днів, він пішов у Кесарію, а наступного дня сів у суддівське крісло і наказав привести Павла. Коли той прийшов, його обступили іудеї, що прийшли з Єрусалима, висуваючи проти Павла численні й тяжкі обвинувачення, яких не могли довести, тоді як він захищався: Ні проти іудейського Закону, ні проти Храму, ні проти кесаря я не вчинив ніякого злочину. Фест, бажаючи зробити іудеям ласку, сказав Павлові у відповідь: Чи хочеш ти піти в Єрусалим і там бути судимим у цій справі переді мною? Та Павло сказав: Я стою перед судом кесаря, де й належить мені бути судимим. Іудеїв я нічим не скривдив, як і сам ти дуже добре знаєш. Бо якщо я правопорушник і зробив щось варте смерті, то не відмовляюсь померти; а якщо нічого того немає, у чому вони обвинувачують мене, то ніхто не може видати мене їм. Я апелюю до кесаря! Тоді Фест, поговоривши з радою, відповів: Ти апелював до кесаря, до кесаря і відправишся. Коли ж минуло декілька днів, у Кесарію прибули цар Агріппа і Верніка, щоб привітати Феста. І оскільки вони знаходилися там багато днів, то Фест виклав царю справу Павла, кажучи: Є тут один чоловік, якого Фелікс залишив ув’язненим, на якого, коли я був у Єрусалимі, іудейські первосвященники і старійшини виклали скаргу, просячи засудити його. Я відповів їм, що в римлян немає звичаю видавати якусь людину на страту, перш ніж обвинувачуваний не матиме обвинувачів лицем до лиця і не отримає можливість захищатися від обвинувачення. Коли ж вони прийшли сюди, то я без усякого зволікання наступного дня сів у суддівське крісло і наказав привести того чоловіка, проти якого обвинувачі, уставши, не висунули ніякого обвинувачення, про яке я думав, а мали з ним якісь суперечки про своє богошанування і про якогось померлого Ісуса, про Якого Павло стверджував, що Він живий. Вагаючись у вирішенні цього питання, я сказав, чи не хоче він піти в Єрусалим і там бути судимим у цьому. Але оскільки Павло апелював, щоб його зберегли до розгляду Августа, я наказав його стерегти, доки не пошлю його до кесаря. Агріппа сказав Фесту: Хотів би і я послухати цього чоловіка. — Завтра, — сказав той, — послухаєш його. Наступного дня, коли Агріппа і Верніка прийшли з великою пишністю і ввійшли в судовий зал разом із тисяцькими і найзнатнішими мужами міста, за наказом Феста привели Павла. Тоді Фест сказав: Царю Агріппо і всі присутні з нами мужі! Ви бачите того, про кого вся безліч іудеїв просила мене в Єрусалимі і тут, кричачи, що він не повинен більше жити. Та я зрозумів, що він не зробив нічого вартого смерті, а оскільки він сам апелював до Августа, то я вирішив послати його до нього. Про нього я не маю нічого певного написати володарю, тому я привів його до вас, а особливо до тебе, царю Агріппо, щоб після допиту я мав що написати. Бо мені видається нерозумним послати в’язня і не вказати обвинувачень проти нього. Агріппа сказав Павлу: Дозволяється тобі говорити за себе. Тоді Павло, простягнувши руку, став захищатися: Вважаю себе щасливим, царю Агріппо, що буду захищатися сьогодні перед тобою від усього, у чому обвинувачують мене іудеї, особливо знаючи, що ти знавець усіх іудейських звичаїв і суперечок. Тому прошу тебе вислухати мене терпляче. Моє життя від юності, яке від початку проходило серед мого народу в Єрусалимі, знають усі іудеї. Вони знають мене від початку, якщо схочуть свідчити, що я жив фарисеєм за найстрогішою в нашій релігії сектою. І тепер я стою перед судом за надію на обітницю, дану Богом отцям, досягнути якої надіються наші дванадцять племен, ревно служачи Богу день і ніч. За цю надію, царю Агріппо, мене й звинувачують іудеї. Чому ж вам видається неймовірним, що Бог воскрешає мертвих? Правда, я і сам думав, що повинен багато чого робити проти імені Ісуса Назаря́нина, що я й робив у Єрусалимі: і багатьох святих я замикав у в’язниці, отримавши владу від первосвященників, і, коли їх убивали, подавав проти них голос; і по всіх синагогах я багато разів карав їх і примушував богохульствувати, і в несамовитій люті проти них гнав їх аж до чужоземних міст. Для цього йдучи в Дамаск із владою і повноваженням від первосвященників, опівдні, царю, я побачив у дорозі світло з неба, яскравіше за сонячне сяйво, яке осяяло мене і тих, що йшли зі мною. Усі ми впали на землю, і я почув голос, що говорив до мене і казав єврейською мовою: Савле, Савле, що ти гониш Мене? Важко тобі йти проти рожна. Я сказав: Хто Ти, Господи? Він сказав: Я Ісус, Якого ти гониш. Але підведися і стань на свої ноги, бо для того Я і з’явився тобі, щоб призначити тебе служителем і свідком того, що ти бачив, і того, як Я з’явлюся тобі, визволяючи тебе від іудейського народу і від язичників, до яких Я тепер посилаю тебе відкрити їм очі і навернути їх від темряви до світла і від влади сатани до Бога, щоб вони вірою в Мене отримали прощення гріхів і спадщину серед освячених. Тому, царю Агріппо, я не став противитися небесному видінню, але спочатку в Дамаску і Єрусалимі, потім по всій землі Іудейській і язичникам проповідував, щоб вони покаялись і навернулись до Бога, роблячи діла, гідні покаяння. За це іудеї схопили мене в Храмі і намагалися вбити. Але отримавши допомогу від Бога, я до цього дня стою і свідчу малому й великому, не кажучи нічого, крім того, що говорили пророки й Мойсей, що так має бути: що Христос мав постраждати і що, першим воскресши з мертвих, мав звістити світло іудейському народу і язичникам. Коли він так захищався, Фест сказав гучним голосом: Ти божевільний, Павле! Велика вченість доводить тебе до божевілля! — Я не божевільний, вельмишановний Фесте, — сказав він, — а кажу слова істини й здорового глузду. Бо знає про це цар, перед яким я сміливо й говорю. Я ніяк не вірю, щоб від нього щось із цього втаїлося, бо це не в кутку відбувалося. Чи віриш ти, царю Агріппо, пророкам? Я знаю, що віриш. Агріппа сказав Павлу: Ти трохи не переконуєш мене стати християнином. Павло сказав: Благав би я Бога, щоб трохи чи багато, не тільки ти, а й усі, що слухають мене сьогодні, стали такими, як я, окрім цих кайданів. Коли він сказав це, цар і правитель, Верніка і ті, що сиділи з ними, устали і, відійшовши вбік, говорили між собою: Цей чоловік не робить нічого вартого смерті чи кайданів. А Агріппа сказав Фесту: Цього чоловіка можна було б звільнити, якби він не апелював до кесаря. Коли було вирішено, що ми відпливаємо в Італію, Павла і деяких інших в’язнів передали сотнику з Августової когорти на ім’я Юлій. Ми сіли на адрамітський корабель і відпливли, маючи намір пливти біля асійських місць. З нами був Арістарх, македонянин з Фессалоніки. Наступного дня ми припливли в Сидон, і Юлій, поводячись із Павлом людяно, дозволив йому сходити до друзів і скористатися їхньою турботою. Відпливши звідти, ми попливли попід Кіпром, бо дули зустрічні вітри, і, перепливши море навпроти Кілікії і Памфілії, припливли в Міри Лікійські. Там сотник знайшов олександрійський корабель, який плив в Італію, і посадив нас на нього. Повільно плаваючи чимало днів і насилу опинившись навпроти Кніду, оскільки нам не давав вітер, ми попливли попід Критом навпроти Салмону. Насилу пливучи уздовж нього, ми припливли до одного місця, яке називається Добрі Пристані, поблизу якого було місто Ласея. Оскільки минуло чимало часу і плавання вже було небезпечним, тому що вже минув і піст, то Павло став умовляти, кажучи їм: Мужі, я бачу, що це плавання буде зі шкодою і великою втратою не тільки для вантажу й корабля, а й для нашого життя. Та сотник більше довіряв керманичу і власнику корабля, ніж тому, що казав Павло. А оскільки пристань була непридатна для зимівлі, то більшість радили відпливти звідти, щоб, якщо якось можна, дістатися до Фініка, критської пристані, що виходить на південний і північний захід, і там перезимувати. Коли ж повіяв південний вітер, то вони, подумавши, що отримали бажане, вирушили і попливли ближче до берега уздовж Криту. Та незабаром зірвався проти нього бурхливий вітер, який називається евроклідон. Оскільки корабель схопило і він не міг протистояти вітру, то ми, віддавшись йому, носилися. Підпливши ж під один острівець, який називається Клавдою, ми ледве змогли опанувати човном. Піднявши його, вони стали використовувати канати, щоб обв’язати корабель, а боячись сісти на мілину, спустили вітрило і таким чином носилися. Оскільки нас сильно кидало бурею, то наступного дня вони стали викидати вантаж; а на третій день ми власноруч викинули корабельні снасті. Оскільки багато днів не було видно ні сонця, ні зірок і налягала немала буря, то врешті зникла всяка надія на наш порятунок. А оскільки всі довго не їли, то Павло встав посеред них і сказав: Мужі, треба було послухатися мене, і не відпливати від Криту, і не зазнавати цієї шкоди і втрати. А тепер вмовляю вас підбадьоритись, бо не буде ніякої втрати життя серед вас, а тільки корабля. Бо цієї ночі став переді мною ангел Бога, Якому я належу і Якому служу, і сказав: Не бійся, Павле, бо ти маєш стати перед кесарем, і ось Бог дарував тобі всіх, що пливуть з тобою. Тому підбадьортеся, мужі, бо я вірю Богу, що буде так, як було мені сказано. Ми маємо натрапити на якийсь острів. Коли настала чотирнадцята ніч, відколи ми носилися в Адріатичному морі, близько півночі моряки стали здогадуватися, що до них наближається якась земля. Опустивши лот, вони виявили двадцять морських сажнів; трохи пропливши, знову опустили лот і виявили п’ятнадцять сажнів. Боячись, щоб нам не натрапити на скелясті місця, вони кинули з корми чотири якорі і чекали настання дня. Коли ж моряки намагалися втекти з корабля і спускали на море човен, вдаючи, ніби хочуть кинути з носа якорі, Павло сказав сотнику й воїнам: Якщо вони не залишаться на кораблі, ви не зможете врятуватись. Тоді воїни перерубали мотузки човна і дали йому впасти. До того, як мав настати день, Павло став вмовляти всіх прийняти їжу, кажучи: Сьогодні чотирнадцятий день, відколи ви, чекаючи, залишаєтесь без їжі і нічого не приймаєте. Тому благаю вас прийняти їжу, бо це послужить для збереження вашого життя; бо ні в кого з вас і волосина з голови не впаде. Сказавши це, він узяв хліб, подякував перед усіма Богові і, розламавши, почав їсти. Тоді всі підбадьорились і самі прийняли їжу. А всіх нас на кораблі було двісті сімдесят шість душ. Наситившись їжею, вони стали полегшувати корабель, викидаючи в море пшеницю. Коли ж настав день, то вони не впізнавали землі, зате помітили якусь затоку з берегом, на який і вирішили, якщо можна, вигнати корабель. Піднявши якорі, вони пустилися в море, одночасно розв’язавши мотузки стерен, і, піднявши за вітром мале вітрило, взяли курс на берег. Натрапивши на косу, вони посадили корабель на мілину, і ніс загруз і залишився нерухомим, а корма розбивалася силою хвиль. Воїни вирішили вбити в’язнів, щоб ніхто, випливши, не втік. Та сотник, бажаючи врятувати Павла, утримав їх від цього наміру і наказав тим, що вміють плавати, першими стрибати в море й виходити на берег; а решті пливти кому на дошках, а кому на чомусь від корабля. Таким чином усі врятувалися на берег. Врятувавшись, вони тоді дізналися, що той острів називається Меліта. Тубільці виявили до нас незвичайну людяність: вони розпалили вогнище і прийняли всіх нас, тому що йшов дощ і було холодно. Коли ж Павло назбирав оберемок хмизу і поклав у вогнище, з жару вилізла гадюка і вчепилася йому в руку. Коли тубільці побачили, що з його руки звисає змія, то стали казати один одному: Точно цей чоловік — убивця, раз йому, врятованому від моря, Правосуддя не дозволило жити. Та він, струснувши змію у вогонь, не зазнав ніякої шкоди. Вони чекали, що він ось-ось спухне чи раптом впаде мертвим, але, довго чекаючи й бачачи, що нічого поганого з ним не стається, змінили думку і стали казати, що він бог. В околицях того місця були володіння начальника острова на ім’я Публій. Він прийняв нас і три дні дружелюбно виявляв гостинність. Батько ж Публія лежав, страждаючи від гарячки й дизентерії. Павло увійшов до нього, помолився і, поклавши на нього руки, зцілив його. Після цієї події і інші на острові, у кого були хвороби, стали приходити і зцілятися. Вони також вшанували нас великими почестями, а коли ми відпливали, навантажили необхідним. Через три місяці ми відпливли на олександрійському кораблі зі знаком Діоскурів, який зимував на острові. Припливши в Сіракузи, ми пробули там три дні. Звідти, попливши кружним шляхом, ми прибули в Регій, а як через один день подув південний вітер, то на другий день ми припливли в Путеоли. Там ми знайшли братів, і вони вблагали нас залишитись у них на сім днів; і так ми пішли в Рим. Звідти брати, почувши про нас, вийшли нам назустріч до площі Аппія і Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богу і підбадьорився. Коли ми прийшли в Рим, сотник передав в’язнів воєначальнику, а Павлові було дозволено жити окремо з воїном, який стеріг його. Через три дні Павло скликав перших серед іудеїв і, коли вони зійшлися, сказав їм: Мужі-браття, не зробивши нічого проти іудейського народу чи отцівських звичаїв, я ув’язненим переданий з Єрусалима в руки римлян. Вони, допитавши мене, хотіли мене звільнити, тому що ніякої причини для смерті в мені не було. Та оскільки іудеї заперечували, то я був змушений апелювати до кесаря, але не для того, щоб звинуватити в чомусь свій народ. З цієї причини я й покликав вас, щоб побачитись і поговорити з вами, бо за надію Ізраїлю я обв’язаний цим ланцюгом. Вони сказали йому: Ми ні листів про тебе не отримували з Іудеї, ні хтось із братів, що приходив, не повідомляв чи не казав про тебе щось погане. Але ми бажаємо почути від тебе, що ти думаєш, бо про цю секту нам відомо, що проти неї скрізь говорять. Призначивши йому день, вони у великій кількості прийшли до нього в помешкання, і він з ранку до вечора викладав і свідчив їм про Царство Боже, переконуючи їх стосовно Ісуса із Закону Мойсея і Пророків. І одні вірили його словам, а інші не вірили. Будучи ж незгодними між собою, вони стали розходитися після того, як Павло сказав одне слово: Добре сказав Святий Дух нашим отцям через пророка Ісаю: Піди до цього народу і скажи: Будете слухати-слухати — і не зрозумієте, будете дивитись-дивитись — і не побачите. Бо загрубіло серце цього народу, і він став ледве чути на вуха і закрив свої очі, щоб не побачити очима, і не почути вухами, і не зрозуміти серцем, і не навернутись і щоб Я не зцілив його. Тож хай буде вам відомо, що спасіння Боже послано язичникам, вони й почують. Коли він сказав це, іудеї пішли, сильно сперечаючись між собою. І жив Павло цілих два роки у своєму найнятому домі і приймав усіх, хто приходив до нього, проповідуючи Царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа з усією сміливістю і без перешкод. Павло, раб Ісуса Христа, покликаний апостол, відділений для проповіді Євангелія Божого, яке Бог раніше обіцяв через Своїх пророків у святому Писанні про Свого Сина, Який народився по плоті від нащадка Давида і виявився Сином Божим у силі по Духу святості через воскресіння з мертвих, про Ісуса Христа, нашого Господа, через Якого ми отримали благодать і апостольство, щоб ради Його імені викликати послух вірі серед усіх язичників, серед яких і ви, покликані Ісусом Христом, — усім, що знаходяться в Римі, улюбленим Божим, покликаним святим: благодать вам і мир від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа! Перш за все дякую моєму Богу через Ісуса Христа за всіх вас, тому що про вашу віру говорять в усьому світі. Бо свідок мені Бог, Якому служу своїм духом у проповіді Євангелія Його Сина, як безперестанку згадую вас, завжди просячи у своїх молитвах, щоб якось вже нарешті мені вдалося з волі Божої прийти до вас. Бо я прагну побачити вас, щоб передати вам якийсь духовний дар для вашого утвердження, тобто втішитися з вами спільною вірою, вашою і моєю. Не хочу ж, брати, щоб ви не знали, що я багато разів збирався прийти до вас (та до цього часу мав перешкоди), щоб мати якийсь плід і серед вас, як і серед інших язичників. Я боржник і еллінам, і варварам, і мудрим, і нерозумним. Тож, щодо мене, я готовий проповідувати Євангеліє і вам, що в Римі. Бо я не соромлюсь Євангелія Христового, бо воно сила Божа для спасіння кожному, хто вірує, насамперед іудею, а потім і елліну. Бо в ньому відкривається праведність Божа від віри до віри, як написано: А праведний житиме вірою. Бо відкривається з неба гнів Божий на всяке нечестя й неправедність людей, які стримують істину неправедністю. Бо що можна знати про Бога, є явним для них, бо Бог явив їм. Бо Його невидиме — Його вічна сила й божественність — від створення світу через осягання творінь розумом стає ясно видним, так що нема їм виправдання. Тому що вони, пізнавши Бога, не прославили Його як Бога і не подякували, а стали марними у своїх мудруваннях, і затьмарилося їхнє нерозумне серце. Називаючи себе мудрими, стали безумними і славу нетлінного Бога замінили образом, подібним до тлінної людини, птахів, чотириногих і плазунів. Тому й видав їх Бог у похотях їхніх сердець на нечистоту — ганьбити свої тіла один з одним. Вони замінили істину Божу неправдою і поклонялися й служили творінню замість Творця, Який благословенний навіки. Амінь. Тому видав їх Бог на ганебні пристрасті: їхні жінки замінили природні стосунки на протиприродні; так само й чоловіки, залишивши природні стосунки з жінками, розпалювалися своєю похіттю один до одного, чоловіки з чоловіками чинячи непристойність і отримуючи самі в собі відплату, відповідну своєму заблудженню. І оскільки вони не вважали за потрібне мати Бога в пізнáнні, то видав їх Бог на зіпсований розум — чинити неналежне, — їх, наповнених усякою неправедністю, блудом, нечестям, користолюбством, злобою; повних заздрості, убивств, чвар, обману, злості; пліткарів, обмовників, богоненависників, кривдників, гордих, хвалькуватих, винахідливих на зло, неслухняних батькам, нерозумних, віроломних, нелюбовних, непримиримих, немилосердних. Вони, знаючи вимоги Бога, що ті, хто робить таке, варті смерті, не тільки роблять це, а й схвалюють тих, хто робить. Тому немає тобі виправдання, кожна людино, що судиш іншого; бо за що судиш іншого, за те засуджуєш себе, бо, судячи іншого, робиш те саме. А ми знаємо, що справді є суд Божий на тих, хто робить таке. Чи ти, людино, думаєш, що, судячи тих, хто робить таке, і роблячи те саме, ти уникнеш суду Божого? Чи зневажаєш багатство Його доброти, терпіння і довготерпіння, не знаючи, що доброта Божа веде тебе до покаяння? Та через свою твердість і нерозкаяність серця ти сам собі збираєш гнів на день гніву й відкриття праведного суду Бога, Який віддасть кожному за його ділами: тим, які з наполегливістю в доброму ділі шукають слави, честі й безсмертя, — вічне життя; а тим, що противляться і не слухаються істини, а слухаються неправедності, — лють і гнів. Скорбота й тіснота кожній душі людини, яка робить зло, насамперед іудея, а потім і елліна; навпаки, слава, честь і мир кожному, хто робить добро, насамперед іудею, а потім і елліну. Бо не зважає Бог на особу. Бо всі, що без Закону згрішили, без Закону й загинуть; а ті, що під Законом згрішили, за Законом будуть засуджені (Бо не слухачі Закону праведні перед Богом, а виконавці Закону будуть виправдані. Бо коли язичники, не маючи Закону, роблять за природою законне, то вони, не маючи Закону, самі собі Закон. Вони показують, що діло Закону написане в їхніх серцях, про що свідчить їхня совість і думки, які то звинувачують, то виправдовують одна одну) у день, коли Бог, згідно з моїм Євангелієм, буде судити таємниці людей через Ісуса Христа. Ось ти називаєшся іудеєм, і покладаєшся на Закон, і хвалишся Богом, і знаєш Його волю, і розпізнаєш, що краще, наставляючись із Закону, і впевнений, що ти поводир сліпих, світло для тих, що в темряві, наставник нерозумних, учитель немовлят, який має в Законі вираження знання й істини. Чому ж ти, навчаючи іншого, не вчиш себе? Проповідуючи не красти, крадеш? Кажучи не перелюбствувати, перелюбствуєш? Гидуючи ідолами, обкрадаєш храми? Хвалишся Законом, а порушенням Закону ганьбиш Бога? Бо через вас ім’я Боже хулиться серед язичників, як написано. Обрізання корисне, якщо ти виконуєш Закон, а якщо ти порушник Закону, то твоє обрізання стало необрізанням. Тож якщо необрізаний виконує вимоги Закону, то чи не зарахується його необрізання за обрізання? І чи не засудить необрізаний за природою, який виконує Закон, тебе, порушника Закону з Писанням і обрізанням? Бо не той іудей, хто зовні такий, і не те обрізання, яке зовні, на плоті, а той іудей, хто внутрішньо такий, і те обрізання, яке на серці, у дусі, а не за буквою; такому похвала не від людей, а від Бога. У чому тоді перевага іудея чи яка користь від обрізання? Велика в усіх відношеннях, а насамперед в тому, що їм були ввірені слова Божі. Що ж, якщо деякі не повірили? Хіба їхнє невір’я скасує вірність Божу? Зовсім ні! Хай Бог буде правдивий, а кожна людина брехлива, як написано: Щоб Ти виправдався у Своїх словах і переміг, коли будеш судитись. Якщо ж наша неправедність виявляє праведність Божу, що скажемо? Хіба Бог несправедливий, коли виявляє гнів? Кажу за людським міркуванням. Зовсім ні! Інакше як Богові судити світ? Бо якщо істина Божа підноситься моєю неправдою для Його слави, то за що ще мене й судити як грішника? І чи не робити нам зло, щоб вийшло добро, як нас лихословлять і як деякі кажуть, що ми так навчаємо? Справедливе засудження таких. То що? Ми кращі? Нітрохи! Бо ми вже довели, що як іудеї, так і елліни — усі під гріхом. Як написано: Нема праведного ні одного; нема того, хто розуміє; нема того, хто шукає Бога; усі звернули з дороги, разом стали нікчемні; нема того, хто робить добро, нема ні одного. Їхнє горло — відкрита гробниця, язиками своїми обманюють, отрута аспідів під їхніми губами; їхні вуста повні прокляття та гіркоти; їхні ноги швидкі на пролиття крові; руїни та лихо на їхніх шляхах, а шляху миру вони не знають; нема страху Божого перед їхніми очима. А ми знаємо, що все, що Закон каже, він каже до тих, що під Законом, щоб закрилися кожні вуста і весь світ став винним перед Богом. Тому що ділами Закону не виправдається перед Ним жодна плоть; бо Законом пізнається гріх. А тепер, незалежно від Закону, явлена праведність Божа, про яку свідчать Закон і Пророки, — праведність Божа через віру в Ісуса Христа для всіх і на всіх, хто вірує; бо немає різниці; бо всі згрішили й позбавлені слави Божої, а виправдовуються даром, Його благодаттю, через викуплення у Христі Ісусі, Якого Бог призначив стати жертвою умилостивлення в Його крові через віру, щоб показати Свою праведність у нехтуванні раніше вчинених гріхів за часів терпіння Божого, щоб показати Свою праведність у теперішній час, щоб бути Йому праведним і виправдовувати того, хто вірує в Ісуса. Де ж тоді похвальба? Вона виключена. Яким законом? Законом діл? Ні, законом віри. Отже, ми вважаємо, що людина виправдовується вірою, незалежно від діл Закону. Чи Бог є Богом тільки іудеїв, а не і язичників? Так, і язичників; тому що є один Бог, Який виправдає обрізаних по вірі і необрізаних через віру. Тоді що, ми скасовуємо Закон вірою? Зовсім ні! Навпаки, ми утверджуємо Закон. Що тоді, скажемо, Авраам,наш отець, знайшов по плоті? Бо якщо Авраам виправдався ділами, то йому є чим хвалитися, але не перед Богом. Бо що каже Писання? Повірив Авраам Богу, і це зарахувалося йому за праведність. Тому, хто працює, платня нараховується не з милості, а з обов’язку; а тому, хто не працює, а вірує в Того, Хто виправдовує нечестивого, його віра зараховується за праведність. Так і Давид говорить про блаженство людини, якій Бог зараховує праведність незалежно від діл: Блаженні ті, чиї беззаконня прощені і чиї гріхи покриті; блаженна людина, якій Господь не зарахує гріха. А це блаженство лише для обрізаних чи й для необрізаних? Ми кажемо, що Аврааму віра зарахувалася за праведність. Як же зарахувалася? Після обрізання чи до обрізання? Не після обрізання, а до обрізання. І знак обрізання він отримав як печать праведності від віри, яку мав ще до обрізання, щоб бути йому батьком усіх, що вірують без обрізання, щоб і їм зарахувалася праведність, і батьком обрізаних, які не тільки обрізані, а й ходять по слідах віри нашого отця Авраама, яку він мав ще до обрізання. Бо не через Закон була дана Аврааму чи його нащадкам обітниця бути спадкоємцем світу, а через праведність від віри. Бо якщо спадкоємцями є ті, що покладаються на Закон, то даремна віра і недійсна обітниця. Бо Закон викликає гнів, бо де немає Закону, там немає і переступу. Тому обітниця від віри, щоб бути їй по благодаті, щоб вона була дійсною для всіх нащадків, не тільки для тих, що покладаються на Закон, а й для тих, що мають віру Авраама, який є батьком усіх нас (як написано: Я поставив тебе батьком багатьох народів) перед Богом, Якому він повірив, Який оживляє мертвих і називає неіснуюче існуючим. Він всупереч надії повірив з надією, щоб стати батьком багатьох народів згідно зі сказаним: Такими численними будуть твої нащадки. І, не ослабнувши у вірі, він не зважав на своє вже омертвіле тіло, будучи майже сторічним, і на омертвілість утроби Сарри, і не засумнівався в обітниці Божій через невір’я, а зміцнився у вірі, віддавши славу Богові і будучи цілком упевнений, що Він може й виконати те, що обіцяв. Тому й зарахувалося йому це за праведність. Та не тільки ради нього було написано, що зарахувалось йому, а й ради нас: зарахується і нам, що вірують у Того, Хто воскресив з мертвих Ісуса, нашого Господа, Який був виданий за наші переступи і воскрес для нашого виправдання. Тож, виправдавшись вірою, ми маємо мир з Богом через нашого Господа Ісуса Христа, через Якого вірою ми й отримали доступ до тієї благодаті, в якій стоїмо, і хвалимось надією на славу Божу. І не тільки цим, а хвалимось і скорботами, знаючи, що скорботи виробляють терпіння, терпіння — стійкість, стійкість — надію, а надія не осоромлює, тому що любов Божа вилилась у наші серця Святим Духом, даним нам. Бо Христос, коли ми були ще немічними, у певний час помер за нечестивих. Бо навряд чи хтось помре за праведника, хоча за доброго, може, хтось і наважиться померти. А Бог Свою любов до нас виявляє в тому, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками. Тож тим більше, виправдавшись тепер Його кров’ю, ми спасемося через Нього від гніву. Бо якщо, будучи ворогами, ми примирилися з Богом смертю Його Сина, тим більше, примирившись, спасемося Його життям. І не тільки цим, а хвалимось і Богом через нашого Господа Ісуса Христа, через Якого ми тепер отримали примирення. Тому, як через одну людину гріх увійшов у світ, а через гріх — смерть, так і смерть перейшла в усіх людей, тому що всі згрішили. Бо й до Закону гріх був у світі, та гріх не зараховується, коли немає Закону. Однак смерть царювала від Адама до Мойсея і над тими, що не згрішили подібно до переступу Адама, який є прообразом Того, Хто мав прийти. Та дар благодаті не такий, як переступ; бо якщо від переступу одного багато хто помер, то тим більше благодать Божа і дар по благодаті однієї людини, Ісуса Христа, примножилися для багатьох. І дар не такий, як те, що сталося через одного, що згрішив; бо суд внаслідок одного переступу приніс засудження, а дар благодаті внаслідок багатьох переступів приніс виправдання. Бо якщо від переступу одного смерть царювала через одного, то тим більше ті, що отримують безмірну благодать і дар праведності, царюватимуть в житті через Одного — Ісуса Христа. Отже, як через переступ одного — усім людям засудження, так і через праведність Одного — усім людям виправдання до життя. Бо як через непослух однієї людини багато хто став грішним, так і через послух Одного багато хто стане праведним. Крім того, прийшов Закон, щоб примножився переступ, а де примножився гріх, там ще більше примножилась благодать, щоб як гріх царював через смерть, так і благодать царювала через праведність до вічного життя через Ісуса Христа, нашого Господа. Що ж скажемо? Будемо залишатись у гріху, щоб примножилася благодать? Зовсім ні! Ми померли для гріха: як же нам ще жити в ньому? Чи ви не знаєте, що всі ми, які охрестились у Христа Ісуса, у Його смерть охрестились? Тож ми поховані з Ним через хрещення у смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих через славу Отця, так і нам жити в новизні життя. Бо якщо ми були з’єднані з Ним подобою Його смерті, то будемо з’єднані й подобою Його воскресіння, знаючи, що наша стара людина була розп’ята з Ним, щоб було позбавлене сили гріховне тіло, щоб нам вже не бути рабами гріха. Бо хто помер, той звільнився від гріха. Якщо ж ми померли з Христом, то віримо, що й жити будемо з Ним, знаючи, що Христос, воскресши з мертвих, вже не помирає: смерть вже не має над Ним влади. Бо що Він помер, то помер один раз для гріха, а що живе, то живе для Бога. Так і ви вважайте себе мертвими для гріха, а живими для Бога у Христі Ісусі, нашому Господі. Тож хай не царює гріх у вашому смертному тілі, щоб вам слухатися його в його похотях, і не віддавайте своїх членів гріху у знаряддя неправедності, а віддайте себе Богу як ожилі з мертвих і ваші члени Богу у знаряддя праведності. Бо гріх не буде мати над вами владу, бо ви не під Законом, а під благодаттю. То що? Будемо грішити, тому що ми не під Законом, а під благодаттю? Зовсім ні! Хіба ви не знаєте, що кому ви віддаєте себе в раби для послуху, того ви й раби, кого слухаєтеся: чи то раби гріха на смерть, чи то раби послуху на праведність? Та подяка Богу, що ви, бувши колись рабами гріха, від серця стали слухняними тому роду вчення, якому віддали себе. А звільнившись від гріха, ви стали рабами праведності. Я говорю за людським міркуванням через неміч вашої плоті. Бо як ви віддавали свої члени в раби нечистоті й беззаконню на беззаконня, так тепер віддайте свої члени в раби праведності на святість. Бо коли ви були рабами гріха, то були вільними від праведності. Який же плід ви мали тоді? Такі діла, за які вам тепер соромно, бо їхній кінець — смерть. А тепер, звільнившись від гріха і ставши рабами Бога, ви маєте свій плід на святість, а кінець — вічне життя. Бо плата за гріх — смерть, а дар Божий — вічне життя у Христі Ісусі, нашому Господі. Чи ви не знаєте, брати (бо я говорю до тих, хто знає Закон), що Закон має владу над людиною, поки вона живе? Так, заміжня жінка зв’язана законом із живим чоловіком, а якщо чоловік помре, вона звільняється від закону чоловіка. Тож якщо при живому чоловіку вийде за іншого чоловіка, то буде називатися перелюбницею; а якщо чоловік помре, то вона вільна від закону і не буде перелюбницею, вийшовши за іншого чоловіка. Тому й ви, брати мої, померли для Закону через тіло Христове, щоб вийти за іншого, Воскреслого з мертвих, щоб нам приносити плід Богу. Бо коли ми були під владою плоті, то гріховні пристрасті, викликані Законом, діяли в наших членах, щоб приносити плід смерті. А тепер ми звільнилися від Закону, померши для того, чим утримувалися, щоб нам служити в новизні Духа, а не в старості букви. Що ж скажемо? Що Закон є гріхом? Зовсім ні! Але я не інакше пізнав гріх, як через Закон, бо я не знав би й бажання, якби Закон не казав: Не бажай. А гріх, узявши привід від заповіді, викликав у мене всяке бажання; бо без Закону гріх мертвий. Я жив колись без Закону; коли ж прийшла заповідь, то гріх ожив, а я помер. І заповідь, дáна для життя, виявилася мені для смерті; тому що гріх, узявши привід від заповіді, звів мене і вбив нею. Так що Закон святий і заповідь свята, праведна й добра. То що, добре принесло мені смерть? Зовсім ні! Але гріх, щоб виявитися гріхом, через добре заподіяв мені смерть, щоб гріх через заповідь став надзвичайно грішним. Бо ми знаємо, що Закон духовний, а я плотський, проданий під владу гріха. Бо я не розумію, що роблю; бо роблю не те, що хочу, а роблю те, що ненавиджу. Якщо ж я роблю те, чого не хочу, то погоджуюся з Законом, що він добрий. Проте вже не я це роблю, а гріх, який живе в мені. Бо знаю, що не живе в мені, тобто в моїй плоті, добро; бажання-то в мене є, а щоб робити добро, того не знаходжу. Бо добро, яке хочу, не роблю, а зло, яке не хочу, роблю. Якщо ж роблю те, чого не хочу, то вже не я це роблю, а гріх, який живе в мені. Отже, я знаходжу закон, що, коли хочу робити добро, то близько до мене зло. Бо за внутрішньою людиною я знаходжу насолоду в Законі Божому, та у своїх членах бачу інший закон, який воює проти закону мого розуму і робить мене полоненим закону гріха, що знаходиться в моїх членах. Бідна я людина! Хто визволить мене від цього смертного тіла? Дякую Богу через Ісуса Христа, нашого Господа! Отже, я сам розумом служу Закону Божому, а плоттю — закону гріха. Тож немає тепер ніякого засудження тим, які у Христі Ісусі живуть не по плоті, а по Духу. Бо закон Духа життя у Христі Ісусі звільнив мене від закону гріха і смерті. Бо що було неможливе для Закону, оскільки він був немічний через плоть, те зробив Бог: пославши Свого Сина у подобі гріховної плоті і в жертву за гріх, Він засудив гріх у плоті, щоб вимоги Закону виконалися в нас, що живуть не по плоті, а по Духу. Бо ті, що живуть по плоті, думають про плотське, а ті, що по Духу, — про духовне. Бо плотські думки — це смерть, а духовні думки — це життя й мир. Тому що плотські думки — це ворожнеча проти Бога, бо Закону Божому не підкоряються, та й не можуть. А ті, що під владою плоті, Богу догодити не можуть. Та ви не під владою плоті, а під владою Духа, якщо тільки Дух Божий живе у вас; якщо ж хто Духа Христового не має, той і не Його. Якщо ж Христос у вас, то тіло мертве через гріх, а Дух є життям через праведність. Якщо ж Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, живе у вас, то Той, Хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Своїм Духом, Який живе у вас. Отже, брати, ми не боржники плоті, щоб жити по плоті; бо якщо ви живете по плоті, то помрете, а якщо Духом умертвляєте діла тіла, то будете жити. Бо всі, що водяться Духом Божим, є синами Божими. Бо ви прийняли не духа рабства, щоб знову боятися, а прийняли Духа усиновлення, Яким вигукуємо: Авва, Отче! Цей самий Дух свідчить нашому духу, що ми діти Божі. А якщо діти, то й спадкоємці, спадкоємці Бога та співспадкоємці Христа, якщо тільки з Ним страждаємо, щоб з Ним і прославитись. Бо я вважаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті порівняно з тією славою, яка має відкритися для нас. Бо творіння з нетерпінням чекає відкриття синів Божих. Бо творіння підкорилося марноті не добровільно, а з волі Того, Хто підкорив його, в надії, що й саме творіння звільниться від рабства тління у славну свободу дітей Божих. Бо ми знаємо, що все творіння разом стогне й мучиться донині. І не тільки воно, а й ми самі, маючи первоплід Духа, і ми самі в собі стогнемо, чекаючи усиновлення — викуплення нашого тіла. Бо ми спаслися в надії; надія ж, коли видима, не є надією, бо навіщо надіятися на те, що бачиш? Якщо ж надіємось на те, чого не бачимо, то чекаємо з терпінням. Так само й Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що молитися як слід, але Сам Дух клопочеться за нас невимовними стогонами. А Той, Хто досліджує серця, знає, яка думка в Духа, тому що Він клопочеться за святих за волею Божою. А ми знаємо, що тим, які люблять Бога, які покликані за Його задумом, усе сприяє на добро. Бо кого Він наперед пізнав, тим наперед і призначив стати подібними до образу Його Сина, щоб Він був первістком серед багатьох братів; а кого наперед призначив, тих і покликав; а кого покликав, тих і виправдав; а кого виправдав, тих і прославив. Що ж скажемо на це? Якщо Бог за нас, хто проти нас? Той, Хто власного Сина не пощадив, а видав Його за всіх нас, як з Ним не дарує нам і всього? Хто обвинуватить вибраних Божих? Сам Бог виправдовує їх. Хто засуджує? Сам Христос помер, а краще сказати, воскрес; Він і праворуч Бога, Він і клопочеться за нас. Хто відлучить нас від любові Христової? Скорбота, чи тіснота, чи гоніння, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: За Тебе нас умертвляють цілий день, вважають нас за овець, призначених на заколення. Але в усьому цьому ми повністю перемагаємо завдяки Тому, Хто полюбив нас. Бо я впевнений, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні начальства, ні сили, ні теперішнє, ні майбутнє, ні висота, ні глибина, ні будь-яке інше створіння не зможуть відлучити нас від любові Божої, що у Христі Ісусі, нашому Господі. Кажу правду у Христі, не обманюю, свідчить мені моя совість у Святому Дусі, що у мене є великий смуток і невпинний біль у моєму серці. Я сам бажав би бути проклятим, відлученим від Христа за своїх братів, рідних мені по плоті, тобто ізраїльтян, яким належать усиновлення, слава, завіти, законодавство, богослужіння, обітниці; яким належать отці, від яких по плоті Христос, Який є над усім Бог, благословенний навіки. Амінь. Та не те, щоб слово Боже втратило силу; бо не всі, хто від Ізраїля, є Ізраїлем. І не те, що всі діти є нащадками Авраама, але: По Ісааку будуть названі тобі нащадки. Тобто не плотські діти є дітьми Божими, а діти обітниці вважаються нащадками. Бо словами обітниці були ці слова: У цей час я прийду і в Сарри буде син. І не тільки це, а так було й з Ревеккою, яка зачала від одного, нашого отця Ісаака, двійню. Бо коли вони ще не народились і не зробили нічого доброго чи злого, — щоб Божий задум у вибранні залишався не від діл, а від Того, Хто кличе, — сказано було їй: Старший буде служити меншому. Як написано: Якова Я полюбив, а Ісава зненавидів. Що ж скажемо? Невже у Бога несправедливість? Зовсім ні! Бо Він каже Мойсею: Я помилую того, кого помилую, і пожалію того, кого пожалію. Отже, все залежить не від того, хто хоче, і не від того, хто старається, а від Бога, Який милує. Бо Писання каже фараону: Саме для того Я й поставив тебе, щоб показати на тобі Свою силу і щоб Моє ім’я було звіщено по всій землі. Отже, Бог кого хоче, милує, а кого хоче, робить твердим. Ти тоді скажеш мені: За що ж Він ще дорікає? Адже хто може протистояти Його волі? А ти хто, людино, що сперечаєшся з Богом? Хіба виліплене скаже тому, хто його виліпив: Чому ти зробив мене таким? Чи гончар не має влади над глиною, щоб із того ж самого замісу зробити одну посудину для почесного вжитку, а іншу — для непочесного? Що ж, якщо Бог, бажаючи показати гнів і явити Свою силу, з великим довготерпінням терпів посудини гніву, приготовлені на загибель, щоб явити й багатство Своєї слави над посудинами милості, які наперед приготував для слави, тобто над нами, яких і покликав не тільки з іудеїв, а і з язичників? Як і в Осії Він каже: Не Мій народ назву Моїм народом і некохану — коханою. І на тому місці, де було сказано їм: Ви не Мій народ, — там вони будуть названі синами Бога живого. А Ісая вигукує про Ізраїль: Навіть якщо число синів Ізраїля буде як пісок морський, тільки залишок спасеться. Бо Він виконає і прискорить слово у праведності, тому що скоре слово здійснить Господь на землі. І як Ісая перед цим сказав: Якби Господь Саваоф не залишив нам нащадків, ми стали б як Содом і уподібнилися б до Гоморри. Що ж скажемо? А те, що язичники, які не шукали праведність, отримали праведність, праведність від віри; а Ізраїль, який шукав Закон праведності, не досягнув Закону праведності. Чому? Тому що шукав не у вірі, а ніби в ділах Закону; бо спіткнувся об камінь спотикання, як написано: Ось Я кладу на Сіоні камінь спотикання і скелю спокуси; та кожен, хто вірує в Нього, не осоромиться. Брати, бажання мого серця і молитва до Бога за Ізраїль, щоб він спасся. Бо свідчу про них, що вони мають ревність до Бога, але не за пізнанням. Бо, не знаючи праведності Божої і намагаючись установити власну праведність, вони не підкорилися праведності Божій. Бо кінець Закону — Христос для праведності кожному, хто вірує. Бо Мойсей пише про праведність від Закону, що «людина, яка виконає їх, буде жити ними». А праведність від віри так каже: Не кажи у своєму серці: Хто зійде на небо? — тобто щоб Христа звести вниз — чи: Хто зійде в безодню? — тобто щоб Христа вивести з мертвих. А що вона каже? — Близько до тебе слово, на твоїх устах і в твоєму серці, — тобто слово віри, яке ми проповідуємо. Бо якщо своїми вустами визнаєш Ісуса Господом і своїм серцем увіруєш, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся; бо серцем вірують для праведності, а вустами визнають для спасіння. Бо Писання каже: Кожен, хто вірує в Нього, не осоромиться. Бо немає різниці між іудеєм і елліном, бо один і той самий Господь усіх — багатий для всіх, хто кличе Його. Бо кожен, хто покличе ім’я Господнє, — спасеться. Та як покличуть Того, у Кого не увірували? І як увірують у Того, про Кого не чули? І як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, якщо не будуть послані? Як написано: Які гарні ноги тих, що благовістять мир, благовістять добро. Та не всі послухались Євангелія; бо Ісая каже: Господи, хто повірив почутому від нас? Отже, віра — від слухання, а слухання — від слова Божого. Але питаю: хіба вони не чули? Навпаки, «по всій землі рознісся їхній голос і до кінців світу — їхні слова». Але питаю: хіба Ізраїль не знав? Першим каже Мойсей: Я викличу у вас ревнощі не народом, розгніваю вас нерозумним народом. А Ісая сміливо каже: Мене знайшли ті, що не шукали Мене; Я відкрився тим, що не питали про Мене. А про Ізраїль каже: Цілий день Я простягав Свої руки до народу неслухняного і впертого. Тож питаю: невже Бог відкинув Свій народ? Зовсім ні! Бо і я ізраїльтянин, з нащадків Авраама, з племені Веніаміна. Не відкинув Бог Свого народу, який Він наперед пізнав. Чи ви не знаєте, що каже Писання в розповіді про Іллю? Як він скаржиться Богу на Ізраїль, кажучи: Господи, Твоїх пророків убили, Твої жертовники зруйнували, залишився я один, та й моє життя шукають. Та що каже йому Божа відповідь? — Я залишив Собі сім тисяч чоловік, які не схилили коліна перед Ваалом. Так і в теперішній час зберігся залишок за вибором благодаті. А якщо по благодаті, то вже не по ділах, інакше благодать вже не є благодаттю; якщо ж по ділах, то це вже не благодать, інакше діло вже не є ділом. Що ж? А те, що Ізраїль, чого шукав, того не отримав; вибрані отримали, а решта затверділи. Як написано: Бог дав їм дух заціпеніння, очі, щоб не бачили, і вуха, щоб не чули, до сьогоднішнього дня. І Давид каже: Хай буде їхній стіл тенетами, і пасткою, і сильцем, і відплатою їм. Хай затьмаряться їхні очі, щоб не бачили, і їхню спину назавжди зігни. Тож питаю: невже вони спіткнулися, щоб упасти? Зовсім ні! Але завдяки їхньому оступленню  — спасіння язичникам, щоб викликати в них ревнощі. Якщо ж від їхнього оступлення — багатство для світу і від їхнього зменшення — багатство для язичників, то наскільки більше буде від їхнього повного числа! А вам, язичникам, кажу: оскільки я апостол язичників, я прославляю своє служіння, щоб якось викликати ревнощі у рідних мені по плоті і спасти бодай декого з них. Якщо ж від відкинення їх — примирення світу, то що буде від прийняття їх, як не оживлення з мертвих? Якщо первоплід святий, то й тісто; і якщо корінь святий, то й гілки. Якщо ж деякі гілки були відламані, а ти, дика маслина, був прищеплений на їхнє місце і став спільником кореня й соку маслини, то не вихваляйся перед гілками; якщо ж вихваляєшся, то згадай, що не ти тримаєш корінь, а корінь тебе. Ти скажеш: Гілки були відламані, щоб я був прищеплений. Добре. Вони були відламані за невір’я, а ти стоїш завдяки вірі. Не величайся, а бійся. Бо якщо Бог природних гілок не пощадив, то дивись, бо й тебе не пощадить. Тож зваж на доброту й суворість Бога: до тих, що впали, — суворість, а до тебе — доброту, якщо пробуватимеш у Його доброті; інакше й ти будеш відсічений. Та й ті, якщо не залишаться в невір’ї, будуть прищеплені, бо Бог може прищепити їх назад. Бо якщо ти був відсічений від дикої за природою маслини і всупереч природі був прищеплений до хорошої маслини, то наскільки більше ці, природні, будуть прищеплені до своєї маслини! Бо не хочу, брати, щоб ви не знали цієї таємниці, щоб ви не були розумними у власних очах, що затвердіння сталося з Ізраїлем часткове, поки не ввійде повне число язичників. І так весь Ізраїль спасеться, як написано: Прийде з Сіону Визволитель і відверне нечестя від Якова. І ось їм від Мене завіт, коли Я усуну їхні гріхи. Стосовно Євангелія, вони вороги ради вас, а стосовно вибрання — улюблені ради отців. Бо дари і поклик Божі — нескасовні. Бо як і ви колись не вірили Богу, а тепер помилувані завдяки їхньому невір’ю, так і вони тепер не повірили, щоб завдяки вашому помилуванню і самі вони були помилувані. Бо Бог замкнув усіх у невір’я, щоб усіх помилувати. О, глибина багатства, і премудрості, і знання Бога! Які недослідимі Його суди і незбагненні Його шляхи! Бо хто пізнав розум Господа? Чи хто був Йому порадником? Чи хто дав Йому першим, щоб йому було відплачено? Бо все від Нього, і через Нього, і для Нього. Йому слава навіки! Амінь. Тож благаю вас, брати, милосердям Божим, віддайте свої тіла у жертву живу, святу, угодну Богу, що є вашим розумним служінням. І не пристосовуйтесь до цього світу, а змінюйтесь оновленням вашого розуму, щоб вам розпізнавати, що є волею Божою — доброю, угодною і досконалою. Бо за даною мені благодаттю кожному серед вас кажу не думати про себе вище, ніж належить думати, а думати скромно, в міру віри, яку Бог кожному уділив. Бо як в одному тілі у нас багато членів, та не в усіх членів однакова діяльність, так у Христі нас багато становить одне тіло, а поодинці ми один одному члени. А маючи за даною нам благодаттю різні дари, якщо пророкування, то пророкуймо відповідно до віри; якщо служіння, то пробуваймо в служінні; якщо хто навчає, хай пробуває в навчанні; якщо хто наставляє — в наставлянні; хто дає, хай дає зі щедрістю; хто керує, хай керує зі старанністю; хто милосердствує, хай милосердствує з радістю. Любов хай буде нелицемірна; майте відразу до зла, прилíплюйтеся до добра; у братолюбстві виявляйте один до одного ніжність; у пошані один одного випереджайте; у старанності не лінуйтесь; духом палайте; Господу служіть; у надії радійте; у скорботі терпіть; у молитві пробувайте постійно; у потребах святих беріть участь; гостинності будьте відданими. Благословляйте своїх гонителів; благословляйте, а не проклинайте. Радійте з тими, що радіють, і плачте з тими, що плачуть. Будьте однодумними між собою. Не величайтесь, а наслідуйте смиренних; не будьте розумними у власних очах. Не віддавайте нікому злом за зло, а дбайте про добро перед усіма людьми. Якщо можливо з вашого боку, живіть у мирі з усіма людьми. Не мстіть за себе, улюблені, а дайте місце гніву Божому, бо написано: У Мене помста, Я відплачу, — каже Господь. Тому, якщо твій ворог голодний — нагодуй його, якщо спраглий — дай йому пити, бо, роблячи це, ти нагорнеш йому на голову палаючі вуглини. Не будь переможений злом, а перемагай зло добром. Кожна душа хай кориться вищій владі, бо немає влади не від Бога, а існуюча влада установлена Богом. Тому, хто противиться владі, той противиться Божому установленню, а ті, що противляться, накличуть на себе засудження. Бо правителі страшні не для добрих діл, а для злих. Хочеш не боятися влади? Роби добро, і матимеш від неї похвалу. Бо вона Божий слуга тобі на добро. Якщо ж ти робиш зло, то бійся, бо вона не даремно носить меч; вона Божий слуга, месник для здійснення гніву над тим, хто робить зло. Тому необхідно коритись не тільки через гнів, а й ради совісті. Через це ви й податки платите, бо правителі — Божі служителі, які саме цим постійно й займаються. Тож віддавайте всім належне: кому податок — податок, кому мито — мито, кому страх — страх, кому пошану — пошану. Нікому нічого не будьте винні, крім любові один до одного, бо хто любить іншого, той виконав Закон. Бо «не перелюбствуй», «не вбивай», «не кради», «не лжесвідчи», «не жадай» та будь-яка інша заповідь зводиться до цього вислову, а саме: Люби свого ближнього, як самого себе. Любов не робить ближньому зла. Отже, любов є виконанням Закону. І притому ми знаємо час, що вже пора нам прокинутися від сну, бо зараз ближче до нас спасіння, аніж коли ми увірували. Ніч минула, а день наблизився; тож відкиньмо діла темряви й одягнімось у зброю світла. Як удень, живімо пристойно, не в гулянках та п’янках, не в зляганнях та розпусті, не у чварах та заздрощах, а одягніться в Господа Ісуса Христа і турботу про плоть не перетворюйте на виконання її похотей. Немічного у вірі приймайте без суперечок про погляди. Бо один вірить, що можна їсти все, а немічний їсть овочі. Хто їсть, хай не зневажає того, хто не їсть, і хто не їсть, хай не судить того, хто їсть, бо Бог прийняв його. Хто ти такий, що судиш чужого слугу? Перед своїм господарем він стоїть чи падає; і буде поставлений, бо Бог може поставити його. Один відрізняє день від дня, а інший вважає всі дні однаковими. Кожен хай буде цілком упевнений у власному переконанні. Хто зважає на день — для Господа зважає, і хто не зважає на день — для Господа не зважає; хто їсть — для Господа їсть, бо дякує Богу, і хто не їсть — для Господа не їсть і дякує Богу. Бо ніхто з нас не живе для себе і ніхто не помирає для себе. А чи живемо — для Господа живемо, чи помираємо — для Господа помираємо; тому, чи живемо, чи помираємо — ми Господні. Бо Христос для того й помер, і воскрес, і ожив, щоб панувати і над мертвими, і над живими. А ти чого судиш свого брата? Чи ти чого зневажаєш свого брата? Усі ми станемо перед судом Христовим. Бо написано: Живу Я, — каже Господь, — переді Мною схилиться кожне коліно і кожен язик зізнається перед Богом. Отже, кожен із нас дасть звіт за себе Богу. Тож більше не судімо один одного, а краще судіть про те, щоб не подавати брату привід для спотикання чи падіння. Я знаю і впевнений у Господі Ісусі, що ніщо не є нечистим саме по собі, а тільки для того, хто вважає щось нечистим, для нього воно нечисте. Якщо ж через їжу засмучується твій брат, то ти вже не по любові чиниш. Не губи своєю їжею того, за кого помер Христос. Тож хай не хулиться ваше добро. Бо Царство Боже — не їжа і пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі. Хто цим служить Христу, той угодний Богу і шанований людьми. Тож прагнімо того, що веде до миру та збудування один одного. Не руйнуй ради їжі діла Божого. Все чисте, але гріх тій людині, яка їсть на спотикання. Краще не їсти м’яса, не пити вина і не робити нічого такого, від чого твій брат спотикається, чи спокушається, чи знемагає. Ти маєш віру? Май її у собі перед Богом. Блаженний той, хто не засуджує себе за те, що вибирає. А хто сумнівається, коли їсть, той засуджується, тому що їсть не по вірі; а все, що не по вірі, — гріх. Ми, сильні, повинні зносити немочі безсилих, а не собі догоджати. Кожен з нас хай догоджає ближньому на добро для збудування. Бо й Христос не Собі догоджав, а як написано: Ганьба тих, що ганьбили Тебе, упала на Мене. А все, що було написано раніше, було написано для нашого навчання, щоб ми через терпіння й утіху з Писання зберігали надію. А Бог терпіння й утіхи хай дасть вам бути однодумними між собою за вченням Христа Ісуса, щоб ви однодушно, одними вустами славили Бога і Отця нашого Господа Ісуса Христа. Тому приймайте один одного, як і Христос прийняв нас, для слави Божої. Кажу ж, що Ісус Христос став служителем обрізаних ради істини Божої, щоб підтвердити обітниці, дані отцям, а язичників — ради милості, щоб славили Бога, як написано: Тому буду славити Тебе серед язичників і буду співати Твоєму імені. І ще сказано: Звеселіться, язичники, з Його народом. І ще: Хваліть Господа, усі язичники, вихваляйте Його, усі народи. І ще Ісая каже: Буде корінь Єссея, Який постане, щоб правити над язичниками; на Нього язичники будуть надіятися. А Бог надії хай наповнить вас усією радістю й миром у вірі, щоб ви силою Святого Духа збагачувались надією. Я й сам упевнений щодо вас, брати мої, що ви й самі повні доброти, наповнені усяким знанням і можете й інших напоумляти; та написав вам, брати, сміливіше, почасти як нагадування вам, за даною мені Богом благодаттю бути служителем Ісуса Христа для язичників і виконувати священницьке служіння проповіді Євангелія Божого, щоб принесення язичників, освячене Святим Духом, було приємне Богу. Тож я маю чим похвалитись у Христі Ісусі в тому, що стосується Бога. Бо не насмілюся говорити про щось таке, чого не зробив через мене Христос для приведення язичників до послуху вірі словом і ділом, силою знамень і чудес, силою Духа Божого, так що я повністю звістив Євангеліє Христове від Єрусалима й округи аж до Іллірика. Причому я прагнув проповідувати Євангеліє не там, де ім’я Христове було вже відоме, щоб не будувати на чужих підвалинах, а як написано: Кому не звіщалося про Нього, ті побачать, і хто не чув, ті зрозуміють. Саме це й перешкоджало мені багато разів прийти до вас. А тепер, не маючи більше в цих краях такого місця і з давніх літ маючи сильне бажання прийти до вас, як буду йти в Іспанію, прийду до вас; бо сподіваюся, що по дорозі побачуся з вами і що ви вирядите мене туди, після того як насолоджуся частково спілкуванням з вами. А зараз я йду в Єрусалим послужити святим. Бо Македонія і Ахая побажали зібрати деяку допомогу для бідних серед святих у Єрусалимі. Побажали, та й боржники вони їм; бо якщо язичники стали спільниками в їхньому духовному, то вони повинні послужити їм і в плотському. Тож коли здійсню це і доставлю їм цей плід, то піду через ваші місця в Іспанію. І я знаю, що коли прийду до вас, то прийду з повнотою благословіння Євангелія Христового. Благаю ж вас, брати, нашим Господом Ісусом Христом і любов’ю Духа, боріться разом зі мною у молитвах за мене до Бога, щоб мені врятуватися від невіруючих в Іудеї і щоб моє служіння для Єрусалима було приємне святим, щоб мені з радістю прийти до вас з волі Божої і відпочити з вами. А Бог миру з усіма вами. Амінь. Представляю вам Фіву, нашу сестру, служницю церкви в Кенхреях, щоб ви прийняли її в Господі, як личить святим, і допомогли їй у тій справі, у якій матиме у вас потребу, бо й вона була помічницею багатьом і мені самому. Привітайте Пріскіллу й Акілу, моїх співпрацівників у Христі Ісусі (які покладали свою голову за моє життя, яким не тільки я дякую, а й усі церкви з язичників), і церкву в їхньому домі. Привітайте Епенета, мого улюбленого, який є первоплодом Ахаї для Христа. Привітайте Маріам, яка багато потрудилася для нас. Привітайте Андроніка і Юнію, моїх родичів і моїх співв’язнів, які прославилися серед апостолів і які ще раніше за мене увірували в Христа. Привітайте Амплія, мого улюбленого в Господі. Привітайте Урбана, нашого співпрацівника у Христі, і Стахія, мого улюбленого. Привітайте Апеллеса, випробуваного у Христі. Привітайте домашніх Арістовула. Привітайте Геродіона, мого родича. Привітайте домашніх Наркісса, які в Господі. Привітайте Трифену й Трифосу, які трудяться в Господі. Привітайте улюблену Персиду, яка багато потрудилася в Господі. Привітайте Руфа, вибраного в Господі, і його та мою матір. Привітайте Асинкріта, Флегонта, Герма, Патрова, Гермеса і братів, які з ними. Привітайте Філолога і Юлію, Нерея і його сестру, і Олімпа, і всіх святих, які з ними. Привітайте один одного святим поцілунком. Вітають вас церкви Христові. Благаю ж вас, брати, остерігайтеся тих, які породжують розбрат і спокуси всупереч вченню, якому ви навчилися, і уникайте їх. Бо такі служать не нашому Господу Ісусу Христу, а своєму череву, і улесливими та гарними словами зводять серця простодушних. А ваш послух вірі усім відомий. Тому я радію за вас, але хочу, щоб ви були мудрі на добро і невинні на зло. А Бог миру скоро розтопче сатану під вашими ногами. Благодать нашого Господа Ісуса Христа з вами! Амінь. Вітає вас Тимофій, мій співпрацівник, і Луцій, Ясон і Сосипатр, мої родичі. Вітаю вас у Господі я, Тертій, який записав це послання. Вітає вас Гай, гостинний до мене і до всієї церкви. Вітає вас Ераст, міський скарбник, і брат Кварт. Благодать нашого Господа Ісуса Христа з усіма вами! Амінь. А Тому, Хто може утвердити вас згідно з моїм Євангелієм і проповіддю про Ісуса Христа, згідно з відкриттям таємниці, про яку від вічних часів було замовчано, але яка тепер відкрита і через пророчі писання за повелінням вічного Бога звіщена усім народам, щоб викликати в них послух вірі, єдиному премудрому Богу через Ісуса Христа навіки слава! Амінь. Павло, з волі Божої покликаний апостол Ісуса Христа, і брат Сосфен — церкві Божій, що в Коринфі, освяченим Христом Ісусом, покликаним святим, з усіма, які у всякому місці кличуть ім’я нашого Господа Ісуса Христа, їхнього й нашого: благодать вам і мир від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа! Завжди дякую моєму Богу за вас, за благодать Божу, даровану вам у Христі Ісусі, тому що в Ньому ви збагатилися всім: усяким словом і всяким знанням, — оскільки свідчення про Христа утвердилось у вас, — так що ви не маєте нестачі ні в якому дарі, чекаючи відкриття нашого Господа Ісуса Христа, Який і утвердить вас до кінця, щоб ви були бездоганними в день нашого Господа Ісуса Христа. Вірний Бог, Яким ви покликані до спільності з Його Сином Ісусом Христом, нашим Господом. Благаю вас, брати, іменем нашого Господа Ісуса Христа, щоб усі ви говорили одне і не було між вами розділень, а щоб ви були об’єднані одним розумінням і однією думкою. Бо від домашніх Хлої мені стало відомо про вас, брати мої, що між вами є чвари. Я кажу про те, що кожен з вас каже: Я Павлів, я Аполлосів, я Кіфин, я Христів. Хіба Христос розділився? Хіба Павло був розп’ятий за вас чи в ім’я Павла ви охрестились? Дякую Богу, що я нікого з вас не хрестив, крім Кріспа і Гая, щоб ніхто не сказав, що я охрестив у своє ім’я. Хрестив я також дім Стефана; крім цього не знаю, чи ще кого хрестив. Бо Христос послав мене не хрестити, а проповідувати Євангеліє, і не в мудрості слова, щоб не скасувати хреста Христового. Бо слово про хрест для тих, що гинуть, — безумство, а для нас, що спасаються, — сила Божа. Бо написано: Погублю мудрість мудреців і розум розумних відкину. Де мудрець? Де книжник? Де сперечальник цього світу? Чи не обернув Бог мудрість цього світу на безумство? Бо оскільки в премудрості Божій світ не пізнав Бога мудрістю, то Бог благоволив спасти тих, що вірують, безумством проповіді. Бо іудеї просять знамення і елліни вимагають мудрості, а ми проповідуємо Христа розп’ятого: для іудеїв спокусу, а для еллінів безумство; для самих же покликаних, і іудеїв, і еллінів, — Христа, Божу силу й Божу премудрість. Тому що нерозумне Боже — мудріше за людей і немічне Боже — сильніше за людей. Бо подивіться, брати, на свій поклик: небагато з вас мудрих по плоті, небагато сильних, небагато знатних. Але Бог вибрав нерозумне світу, щоб посоромити мудрих, і немічне світу вибрав Бог, щоб посоромити сильне, і незнатне світу, і зневажене, і неіснуюче вибрав Бог, щоб скасувати існуюче, щоб не хвалилася перед Ним жодна плоть. Та від Нього ви є у Христі Ісусі, Який став для нас премудрістю від Бога, і праведністю, і освяченням, і викупленням, щоб було, як написано: Хто хвалиться, хай хвалиться Господом. І коли я приходив до вас, брати, то приходив не з вищістю слова чи мудрості звіщати вам свідчення про Бога. Бо я вирішив не знати у вас нічого, крім Ісуса Христа, і притому розп’ятого. І я був у вас у немочі, у страху і у великому тремтінні. І моє слово і моя проповідь були не в переконливих словах людської мудрості, а в показі Духа і сили, щоб ваша віра утверджувалася не на людській мудрості, а на силі Божій. Мудрість же ми звіщаємо серед досконалих, але мудрість не цього світу і не правителів цього світу, що минають, а звіщаємо мудрість Божу, таємну, приховану, яку Бог призначив ще до віків для нашої слави, якої ніхто з правителів цього світу не пізнав, бо якби пізнали, то не розіп’яли б Господа слави. Але як написано: Не бачило око, не чуло вухо і не приходило на серце людині те, що Бог приготував тим, хто любить Його. А нам Бог відкрив це Своїм Духом, бо Дух досліджує все, навіть глибини Божі. Бо хто з людей знає людське, крім духа людини, що в ній? Так і Божого ніхто не знає, крім Духа Божого. Ми ж отримали не духа цього світу, а Духа від Бога, щоб знати дароване нам Богом, про що й говоримо не словами, навченими людською мудрістю, а навченими Святим Духом, порівнюючи духовне з духовним. Душевна людина не приймає того, що від Духа Божого, бо для неї це безумство, і вона не може зрозуміти цього, тому що про це слід судити духовно. А духовна судить про все, а про неї ніхто судити не може. Бо хто пізнав розум Господа, щоб повчати Його? А ми маємо розум Христа. І я, брати, не міг говорити з вами як з духовними, а як з плотськими, як з немовлятами у Христі. Я годував вас молоком, а не твердою їжею, бо ви ще не могли їсти її, та й тепер ще не можете, бо ви ще плотські. Бо якщо серед вас є заздрість, чвари й ро́збрат, то чи не плотські ви і чи не за людським звичаєм живете? Бо коли один каже: Я Павлів, — а інший: Я Аполлосів, — то чи не плотські ви? Хто ж тоді Павло і хто Аполлос? Вони лише служителі, через яких ви увірували, причому як кожному дав Господь. Я посадив, Аполлос поливав, а Бог зростив. Тому ні той, що садить, ні той, що поливає, не є чимось, а Бог, Який зрощує. Хто садить і хто поливає є одним, та кожен отримає свою нагороду за своїм трудом. Бо ми співпрацівники Бога, а ви Божа нива, Божа будівля. Я, за даною мені благодаттю Божою, як мудрий будівничий, заклав підвалини, а інший будує на них; кожен же хай дивиться, як будує. Бо ніхто не може закласти інших підвалин, крім закладених, якими є Ісус Христос. Чи будує хто на цих підвалинах із золота, срібла, коштовних каменів, дерева, сіна, соломи — діло кожного стане явним, бо день покаже його, тому що воно відкриється вогнем, і вогонь випробує діло кожного, яким воно є. У кого діло, яке він збудував, уціліє, той отримає нагороду. У кого діло згорить, той зазнає втрати, однак сам спасеться, але так, ніби з вогню. Хіба ви не знаєте, що ви храм Божий і що Дух Божий живе у вас? Якщо хтось нищить храм Божий, то його знищить Бог, бо храм Божий святий, а цей храм — ви. Хай ніхто не обманює себе: якщо хтось серед вас вважає себе мудрим у цьому світі, то хай стане нерозумним, щоб стати мудрим. Бо мудрість цього світу є безумством перед Богом, бо написано: Він ловить мудрих їхньою ж хитрістю. І ще: Господь знає мудрування мудрих, що вони марні. Тому ніхто хай не хвалиться людьми, бо все ваше: чи то Павло, чи Аполлос, чи Кіфа, чи світ, чи життя, чи смерть, чи теперішнє, чи майбутнє — все ваше; ви ж Христові, а Христос — Божий! Хай людина вважає нас за служителів Христових і управителів таємниць Божих. До того ж, від управителів вимагається, щоб кожен виявився вірним. Для мене дуже мало значить, як судите про мене ви чи людський суд; я і сам про себе не суджу. Бо я нічого не знаю за собою, але тим не виправдовуюсь; суддя ж мені Господь. Тому не судіть ні про що передчасно, доки не прийде Господь, Який і освітить приховане в темряві і виявить наміри сердець, і тоді похвала кожному буде від Бога. Це, брати, я застосував до себе й Аполлоса ради вас, щоб ви навчилися в нас не думати понад те, що написано, щоб ви не величалися один одним перед іншим. Бо хто відрізняє тебе від іншого? І що ти маєш, чого б не отримав? А якщо отримав, то чого хвалишся, ніби не отримав? Ви вже наситились, ви вже розбагатіли, ви без нас зацарювали. О, якби ви дійсно зацарювали, щоб і ми зацарювали з вами! Бо я думаю, що Бог поставив нас, апостолів, останніми, як приречених на смерть, бо ми стали видовищем для світу, для ангелів і для людей. Ми нерозумні ради Христа, а ви розумні у Христі; ми немічні, а ви сильні; ви в славі, а ми в безчесті. Ми до цього часу і голодні, і спраглі, і голі, і биті, і бездомні, і трудимось, працюючи своїми руками. Нас лають — ми благословляємо, нас гонять — ми терпимо, нас лихословлять — ми благаємо; ми досі як сміття для світу, як покидьки для всіх. Пишу це не для того, щоб посоромити вас, а напоумляю вас, як своїх улюблених дітей. Бо хоча у вас безліч наставників у Христі, та не багато батьків, бо це я народив вас у Христі Ісусі Євангелієм. Тому благаю вас: будьте наслідувачами мене. Для цього я послав до вас Тимофія, який є моїм улюбленим і вірним у Господі сином, який нагадає вам про мої шляхи у Христі, як я навчаю скрізь у кожній церкві. Оскільки я ніби не йду до вас, то деякі з вас загордилися. Та я скоро прийду до вас, якщо буде угодно Господу, і пізнаю не слово тих, що загордилися, а силу. Бо Царство Боже не в слові, а в силі. Що ви хочете: з палицею мені прийти до вас чи з любов’ю і духом лагідності? Взагалі ходять чутки, що серед вас є блуд, і причому такий блуд, який не відомий навіть серед язичників, що хтось за дружину має дружину батька. А ви загордилися, замість того, щоб плакати, щоб був вилучений з-поміж вас той, хто зробив таке діло. А я, як відсутній тілом, але присутній духом, вже вирішив як присутній: того, хто так оце зробив, іменем нашого Господа Ісуса Христа, коли зберетеся ви і мій дух, разом із силою нашого Господа Ісуса Христа видати такого сатані на загибель плоті, щоб дух спасся в день Господа Ісуса. Недобре вам хвалитися. Хіба ви не знаєте, що мала закваска заквашує все тісто? Тож очистіть стару закваску, щоб бути вам новим тістом, оскільки ви прісні, бо й Христос, наша Пасха, заколений за нас. Тому святкуймо не зі старою закваскою, не з закваскою зла і нечестя, а з опрісноками чистоти та істини. Я писав вам у посланні не спілкуватися з блудниками; проте не взагалі з блудниками цього світу, чи користолюбцями, чи грабіжниками, чи ідолослужителями, бо тоді ви повинні були б вийти зі світу. А я писав вам не спілкуватися з тим, хто, називаючись братом, є блудником, чи користолюбцем, чи ідолослужителем, чи лайливцем, чи п’яницею, чи грабіжником; з таким навіть разом не їсти. Бо чого мені судити й зовнішніх? Хіба не внутрішніх ви судите? А зовнішніх судить Бог. Тож вилучіть з-поміж себе нечестивого. Як сміє хтось із вас, маючи справу проти іншого, судитися перед неправедними, а не перед святими? Хіба ви не знаєте, що святі судитимуть світ? Якщо ж вами буде судитися світ, то невже ви не гідні судити найменші справи? Хіба ви не знаєте, що ми будемо судити ангелів? Чи ж не тим більше життєві справи? Якщо ж ви маєте життєві справи, то призначайте суддями тих, які зневажені в церкві. Кажу це вам на сором. Невже серед вас немає жодного мудрого, який зможе розсудити між своїми братами? Так ні, брат судиться з братом, та ще й перед невіруючими! Взагалі вадою серед вас є вже те, що ви маєте суди між собою. Чому б вам краще не бути скривдженим? Чому б вам краще не бути обібраним? Так ні, ви самі кривдите і оббираєте, та ще й братів! Чи ви не знаєте, що неправедні Царства Божого не успадкують? Не обманюйтесь: ні блудники, ні ідолослужителі, ні перелюбники, ні женоподібні, ні мужоложники, ні злодії, ні користолюбці, ні п’яниці, ні лайливці, ні грабіжники Царства Божого не успадкують. І такими були деякі з вас, але були обмиті, але були освячені, але були виправдані іменем Господа Ісуса і Духом нашого Бога. Усе мені можна, та не все корисно; усе мені можна, та ніщо не буде мати наді мною влади. Їжа для шлунка, і шлунок для їжі, та Бог знищить і те, і інше; тіло ж не для блуду, а для Господа, і Господь для тіла. А Бог і Господа воскресив, і нас воскресить Своєю силою. Хіба ви не знаєте, що ваші тіла є членами Христа? То чи ж взяти мені члени Христа і зробити їх членами блудниці? Ні в якому разі! Чи ви не знаєте, що хто приліплюється до блудниці, той стає одним тілом з нею? Бо «будуть», — сказано, — «двоє однією плоттю». А хто приліплюється до Господа, той стає одним духом з Ним. Тікайте від блуду. Кожен гріх, який тільки вчинить людина, є поза тілом, а хто блудить, той грішить проти власного тіла. Чи ви не знаєте, що ваше тіло є храмом присутнього у вас Святого Духа, Якого ви маєте від Бога, і що ви не свої? Бо ви куплені дорогою ціною. Тож прославляйте Бога у своєму тілі і в своєму дусі, які є Божими. Що ж стосується того, про що ви писали мені, то добре чоловікові не торкатися жінки. Але, щоб уникнути блуду, кожен хай має свою дружину і кожна хай має свого чоловіка. Чоловік хай віддає дружині належну прихильність; так само й дружина чоловіку. Дружина не має влади над своїм тілом, а чоловік; так само й чоловік не має влади над своїм тілом, а дружина. Не позбавляйте один одного подружніх стосунків, хіба що за згодою на деякий час, щоб віддатися посту й молитві і знову зійтися разом, щоб не спокусив вас сатана через вашу нестриманість. Утім, кажу це в якості поблажки, а не в якості наказу. Бо я хочу, щоб усі люди були як і я; але кожен має свій дар від Бога: один такий, інший інакший. Тож кажу неодруженим і вдовам: добре їм буде, якщо залишаться як і я. Але якщо не можуть стримуватися, то хай одружаться, бо краще одружитися, ніж розпалюватися. А одруженим не я наказую, а Господь: жінці не розлучатися з чоловіком (а якщо й розлучиться, то хай залишається незаміжньою або хай помириться з чоловіком) і чоловіку не залишати дружини. Іншим же я кажу, не Господь: якщо якийсь брат має невіруючу дружину і вона згодна жити з ним, то хай він не розлучається з нею. І жінка, яка має невіруючого чоловіка, і він згодний жити з нею, хай не розлучається з ним. Бо невіруючий чоловік освячений віруючою дружиною і невіруюча дружина освячена віруючим чоловіком; інакше ваші діти були б нечисті, а так вони святі. Якщо ж невіруючий хоче розлучитися, хай розлучається; брат чи сестра в таких випадках не поневолені: до миру покликав нас Господь. Бо звідки ти знаєш, жінко, чи спасеш чоловіка? Або звідки ти знаєш, чоловіче, чи спасеш дружину? Тільки як кожному Бог уділив, як кожного Господь покликав, так хай він і живе. Так я наказую в усіх церквах. Обрізаним хтось був покликаний? Хай не стає необрізаним. Необрізаним хтось був покликаний? Хай не обрізується. Обрізання ніщо, і необрізання ніщо, а все в дотриманні заповідей Божих. Кожен у якому поклику був покликаний, у такому хай і залишається. Рабом ти був покликаний? Не переймайся, але якщо можеш стати вільним, то краще скористайся. Бо в Господі покликаний рабом є вільновідпущеником Господа, так само й покликаний вільним є рабом Христа. Ви куплені дорогою ціною; не ставайте рабами людей. Кожен у якому поклику був покликаний, брати, у такому хай і залишається перед Богом. Стосовно ж дів я не маю повеління від Господа, а висловлюю думку як той, хто отримав від Господа милість бути вірним. Тож вважаю за краще з огляду на теперішню необхідність, що добре людині бути як є. Ти зв’язаний із дружиною? Не шукай розв’язання. Ти відв’язаний від дружини? Не шукай дружини. Але якщо й оженишся, не згрішиш, і якщо діва вийде заміж, не згрішить; але такі матимуть скорботу в плоті, а я хочу уберегти вас від цього. Я те кажу, брати, що час короткий; надалі, хай і ті, що мають дружин, будуть як ті, що не мають; і ті, що плачуть, як ті, що не плачуть; і ті, що радіють, як ті, що не радіють; і ті, що купують, як ті, що не набувають; і ті, що користуються цим світом, як ті, що не користуються, бо минає образ цього світу. Я ж хочу, щоб ви були без турбот. Нежонатий дбає про Господнє, як догодити Господу, а жонатий дбає про мирське, як догодити дружині. Є різниця між дружиною і дівою. Незаміжня дбає про Господнє, щоб бути святою і тілом, і духом, а заміжня дбає про мирське, як догодити чоловіку. Кажу це для вашої ж користі; не для того, щоб накинути на вас петлю, а щоб ви пристойно й постійно служили Господу без відволікань. Якщо ж хтось вважає, що діє непристойно стосовно своєї діви, якщо вона перезріє і такою повинна буде залишатись, то хай робить, що хоче; він не згрішить; хай такі виходять заміж. А хто твердо стоїть у своєму серці і, не маючи необхідності, а маючи владу над своєю волею, вирішив у своєму серці зберігати свою діву, той робить добре. Тому, хто видає заміж свою діву, робить добре, а хто не видає заміж, робить краще. Дружина зв’язана законом, поки живе її чоловік; а якщо її чоловік помре, вона вільна вийти заміж за кого хоче, тільки в Господі. Та, на мою думку, вона буде блаженнішою, якщо залишиться як є; а я вважаю, що і я маю Духа Божого. Що ж стосується ідоло-жертовного, то ми знаємо, що всі ми маємо знання. Знання робить гордим, а любов збудовує. Хто ж думає, що він щось знає, той ще нічого не знає, як треба знати. А хто любить Бога, той пізнаний Ним. Отже, що стосується вживання в їжу ідоложертовного, то ми знаємо, що ідол у світі — ніщо і що немає іншого Бога, крім Одного. Бо хоч і є так звані боги чи то на небі, чи то на землі (як є багато богів і багато господарів), але в нас один Бог — Отець, від Якого все, і ми для Нього, і один Господь — Ісус Христос, через Якого все, і ми через Нього. Та не в усіх таке знання; деякі й досі із совістю, що визнає ідолів, їдять м'ясо як ідоложертовне, і їхня совість, будучи немічною, оскверняється. Їжа не наближає нас до Бога, бо ми ні кращі, якщо їмо, ні гірші, якщо не їмо. Та стережіться, щоб ця ваша свобода не послужила спотиканням для немічних. Бо якщо хтось побачить, що ти, маючи знання, возлежиш у капищі, то чи не буде заохочена його совість, як немічного, їсти ідоложертовне? І від твого знання загине немічний брат, за якого помер Христос. А грішачи так проти братів і ранячи їхню немічну совість, ви грішите проти Христа. Тому, якщо їжа спокушає мого брата, я не буду їсти м’яса повік, щоб не спокусити мого брата. Хіба я не апостол? Хіба я не вільний? Хіба я не бачив Ісуса Христа, нашого Господа? Хіба не моє діло — ви в Господі? Якщо для інших я не апостол, то для вас апостол, бо печать мого апостольства — ви в Господі. Це моя відповідь тим, які судять мене. Хіба ми не маємо влади їсти й пити? Хіба ми не маємо влади возити з собою сестру-дружину, як і інші апостоли, і брати Господні, і Кіфа? Чи тільки я і Варнава не маємо влади не працювати? Хто коли служить у війську за власний рахунок? Хто садить виноградник і не їсть його плодів? Чи хто пасе отару і не п’є молока від отари? Хіба я кажу це за людським міркуванням? Чи не каже це й Закон? Бо в Законі Мойсея написано: Не одягай намордника на вола, що молотить. Хіба про волів дбає Бог? Чи, звичайно, для нас це сказано? Так, для нас це було написано, бо хто оре, той повинен орати в надії, і хто молотить, той повинен молотити в надії отримати очікуване. Якщо ми посіяли у вас духовне, то чи велика річ, якщо пожнемо у вас плотське? Якщо інші мають владу над вами, то чи не тим більше ми? Але ми не користувалися цією владою, а все переносимо, щоб не поставити якоїсь перешкоди Євангелію Христовому. Хіба ви не знаєте, що ті, які виконують священнодії, годуються від Храму і ті, які служать при жертовнику, отримують долю від жертовника? Так і Господь звелів тим, що проповідують Євангеліє, жити від проповіді Євангелія. Та я нічим таким не користувався, а це написав не для того, щоб так було зі мною, бо мені краще померти, аніж щоб хтось знищив мою похвальбу. Бо якщо я проповідую Євангеліє, то немає мені чим хвалитися, бо на мені лежить обов’язок, і горе мені, якщо я не проповідую Євангеліє. Бо якщо я роблю це добровільно, то буде мені нагорода, а якщо недобровільно, то мені довірено управління. За що ж мені нагорода? За те, що, проповідуючи Євангеліє, я пропоную Євангеліє Христове безкоштовно, щоб не користуватися своєю владою в Євангелії. Бо, будучи вільним від усіх, я поневолив себе всім, щоб придбати більше. Для іудеїв я став як іудей, щоб придбати іудеїв; для підзаконних — як підзаконний, щоб придбати підзаконних; для тих, що без Закону, — як той, що без Закону (не будучи без Закону перед Богом, а підзаконний Христу), щоб придбати тих, що без Закону; для немічних я став як немічний, щоб придбати немічних; для всіх я став усім, щоб спасти бодай декого. А це роблю ради Євангелія, щоб стати його співучасником. Хіба ви не знаєте, що на змаганнях біжать усі бігуни, але нагороду отримує один? Біжіть так, щоб здобути її. Кожен учасник змагання утримується від усього: ті, щоб отримати тлінний вінок, а ми — нетлінний. Тому сам я біжу не так, ніби без цілі, б’юся на кулаках не так, ніби б’ю повітря, але впокорюю й поневолюю своє тіло, щоб, проповідавши іншим, самому не виявитись негідним. Не хочу ж, брати, щоб ви не знали, що всі наші отці були під хмарою, і всі пройшли через море, і всі охрестилися в Мойсея у хмарі і в морі, і всі їли ту саму духовну їжу, і всі пили той самий духовний напій, бо пили з духовної скелі, що йшла за ними, а тою скелею був Христос. Та не до багатьох із них благоволив Бог, бо вони були знищені в пустелі. А це були прообрази для нас, щоб ми не були похітливі на зло, як вони були похітливі. І не будьте ідолослужителями, як деякі з них, як написано: Народ сів їсти і пити, і встав, щоб гратися. І не блудімо, як деякі з них блудили, і в один день полягло двадцять три тисячі. І не спокушаймо Христа, як деякі з них спокушали і були погублені зміями. І не ремствуйте, як деякі з них рéмствували і були погублені губителем. Усе це відбувалося з ними як прообрази, а написано було для настанови нам, для кого настав кінець віків. Тому, хто думає, що він стоїть, хай стережеться, щоб не впасти. Вас спіткала спокуса не інакша, як людська, та вірний Бог, Який не допустить, щоб ви були спокушувані більше, ніж можете, але зі спокусою дасть і вихід, щоб ви могли перенести. Тому, мої улюблені, тікайте від ідолослужіння. Кажу як розумним; самі посудіть, що я кажу. Чаша благословіння, яку благословляємо, хіба не є участю в крові Христа? Хліб, який ламаємо, хіба не є участю в тілі Христа? Оскільки є один хліб, то ми, численні, становимо одне тіло, бо всі споживаємо від одного хліба. Подивіться на Ізраїль по плоті: хіба ті, що їдять жертви, не є учасниками жертовника? Що я хочу сказати? Що ідол є чимось чи що ідоложертовне є чимось? Ні, а що язичники, приносячи жертви, приносять їх бісам, а не Богу; а я не хочу, щоб ви були спільниками бісів. Не можете пити чашу Господню і чашу бісівську; не можете споживати стіл Господній і стіл бісівський. Чи ми будемо викликати ревнощі в Господа? Хіба ми сильніші за Нього? Усе мені можна, та не все корисно; усе мені можна, та не все збудовує. Ніхто хай не шукає користі собі, а кожен користі іншому. Усе, що продається на м’ясному ринку, їжте, ні про що не розпитуючи ради совісті. Бо Господня земля і те, що наповнює її. Якщо хтось із невіруючих запросить вас і ви захочете піти, то все, що подадуть вам, їжте, ні про що не розпитуючи ради совісті. А якщо хтось скаже вам: Це ідоложертовне, — то не їжте ради того, хто повідомив, і ради совісті, бо Господня земля і те, що наповнює її. Совість же маю на увазі не свою, а іншого, бо чого моя свобода має судитися совістю іншого? Якщо я споживаю з подякою, то навіщо мене лихословити за те, за що я дякую? Отже, чи ви їсте, чи п’єте, чи щось інше робите, все робіть для слави Божої. Не вводьте в спокусу ні іудеїв, ні еллінів, ні Церкву Божу, як і я всім в усьому догоджаю, шукаючи користі не собі, а багатьом, щоб вони спаслися. Будьте наслідувачами мене, як і я Христа. Хвалю вас, брати, що ви пам’ятаєте мене в усьому і тримаєтесь передань, як я і передав вам. Та хочу, щоб ви знали, що кожному чоловіку голова — Христос, голова жінці — чоловік, а голова Христу — Бог. Кожен чоловік, який молиться чи пророкує з покритою головою, осоромлює свою голову. А кожна жінка, яка молиться чи пророкує з непокритою головою, осоромлює свою голову, бо це те саме, що бути поголеною. Бо якщо жінка не покривається, то хай і пострижеться, а якщо жінці соромно бути постриженою чи поголеною, то хай покривається. Бо чоловік не повинен покривати голову, будучи образом і славою Бога, а жінка є славою чоловіка. Бо не чоловік від жінки, а жінка від чоловіка; і не чоловік був створений для жінки, а жінка для чоловіка. Тому жінка повинна мати на голові знак влади для ангелів. Утім, у Господі ні чоловік без жінки, ні жінка без чоловіка. Бо як жінка від чоловіка, так і чоловік через жінку, а все від Бога. Посудіть у собі: чи личить жінці молитися Богу непокритою? Чи ж не сама природа вчить вас, що коли чоловік має довге волосся, то це безчестя для нього, а коли жінка має довге волосся, то це слава для неї? Тому що волосся дано їй у якості покривала. А якщо хтось хоче посперечатися, то ми такого звичаю не маємо, ані церкви Божі. Даючи цей наказ, я не хвалю вас, що ви збираєтесь не на краще, а на гірше. Бо, по перше, чую, що, коли ви збираєтесь у церкві, серед вас є розділення, чому я частково вірю. Бо мають бути серед вас і поділи, щоб виявилися серед вас гідні. Тож коли ви збираєтесь разом, то неможливо їсти вечерю Господню. Бо кожен під час їди споживає свою вечерю перед іншим, і один голодний, а інший напивається. Хіба у вас немає домів, щоб їсти і пити? Чи ви зневажаєте Церкву Божу і осоромлюєте тих, що не мають? Що вам сказати? Похвалити вас за це? Не похвалю. Бо я від Господа прийняв те, що й передав вам, що Господь Ісус у ту ніч, у яку був зраджений, узяв хліб, і, віддавши подяку, розламав, і сказав: Беріть, їжте; це Моє тіло, яке за вас ламається; це робіть на згадку про Мене. Так само й чашу взяв після вечері, кажучи: Ця чаша — Новий Завіт у Моїй крові; це робіть щоразу, коли будете пити на згадку про Мене. Бо щоразу, коли ви їсте цей хліб і п’єте цю чашу, ви смерть Господню звіщаєте, поки Він не прийде. Тому, хто буде їсти цей хліб чи пити чашу Господню недостойно, той буде винний проти тіла і крові Господньої. Тож хай випробовує себе людина і таким чином хай їсть від хліба і п’є від чаші. Бо хто їсть і п’є недостойно, той їсть і п’є собі на засудження, не відрізняючи тіла Господнього. Через це багато серед вас немічних, хворих і чимало спочило. Бо якби ми самі себе судили, то не були б судимими; а будучи судимими, караємося Господом, щоб не бути засудженими зі світом. Тому, брати мої, збираючись їсти, чекайте один одного. А якщо хтось голодний, то хай їсть удома, щоб вам не збиратися на засудження. Інше ж влаштую, як прийду. Що ж стосується духовних дарів, то я не хочу, брати, щоб ви не знали. Ви знаєте, що ви були язичниками, яких тягнуло до безмовних ідолів, ніби вас вели. Тому кажу вам, що ніхто, хто говорить Духом Божим, не назве Ісуса проклятим і ніхто не може назвати Ісуса Господом, як тільки Святим Духом. Дари різні, а Дух той самий; і служіння різні, а Господь той самий; і дії різні, а Бог той самий, Який чинить усe в усіх. Кожному ж прояв Духа дається на користь. Бо одному Духом дається слово мудрості, іншому — слово знання тим самим Духом, іншому — віра тим самим Духом, іншому — дари зцілення тим самим Духом, іншому — чинення чудес, іншому — пророкування, іншому — розрізнення духів, іншому — різні мови, іншому — тлумачення мов. Усе це чинить один і той самий Дух, розподіляючи кожному окремо, як Він хоче. Бо як тіло одне, але має багато членів, і всі члени одного тіла, хоча їх багато, є одним тілом, так і Христос. Бо й одним Духом усі ми були охрещені в одне тіло, чи то іудеї, чи елліни, чи раби, чи вільні, і всі одним Духом були напоєні. Бо й тіло складається не з одного члена, а з багатьох. Якщо нога скаже: Раз я не рука, я не належу тілу, — то хіба вона через це не належить тілу? І якщо вухо скаже: Раз я не око, я не належу тілу, — то хіба воно через це не належить тілу? Якщо все тіло складається з ока, то де слух? Якщо все складається зі слуху, то де нюх? Та Бог розмістив члени в тілі, кожного з них, як було Йому угодно. Якби всі вони були одним членом, то де було б тіло? А так членів багато, а тіло одне. Не може ж око сказати руці: Ти мені не потрібна, — або також голова ногам: Ви мені не потрібні. Навпаки, ті члени тіла, які здаються слабшими, набагато більше потрібні; і які здаються нам менш поважними в тілі, тих оточуємо більшою повагою; і наші непристойні члени отримують більшу пристойність, а наші пристойні члени не мають в тому потреби. Та Бог склав тіло так, що дав обділеному більшу повагу, щоб не було розділення в тілі, а щоб члени однаково дбали один про одного. І якщо страждає один член, з ним страждають усі члени; якщо славиться один член, з ним радіють усі члени. Ви тіло Христове, а поодинці — члени. І одних Бог поставив у церкві, по перше, апостолами, по друге, пророками, по третє, вчителями, потім чудотворцями, потім дав дари зцілення, допомоги, керування, різних мов. Хіба всі апостоли? Хіба всі пророки? Хіба всі вчителі? Хіба всі чудотворці? Хіба всі мають дари зцілення? Хіба всі говорять мовами? Хіба всі тлумачать? Ревно прагніть найкращих дарів, і я покажу вам ще кращий шлях. Якщо я говорю мовами людськими й ангельськими, а любові не маю, то я мідь дзвеняча чи кімвал брязкучий. І якщо я маю дар пророцтва і розумію всі таємниці і все знання, і якщо маю всю віру, так що можу гори переставляти, а любові не маю, то я ніщо. І якщо я роздам усе своє майно, і якщо віддам своє тіло на спалення, а любові не маю, то не буде мені ніякої користі. Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не гордиться, не поводиться непристойно, не шукає свого, не дратується, не мислить зла, не радіє неправедності, а радується істині, усе переносить, усьому вірить, усього сподівається, усе терпить. Любов ніколи не перестає, хоча й пророцтва скíнчаться, і мови припиняться, і знання зникне. Бо ми частково знаємо і частково пророкуємо. Коли ж настане досконале, тоді часткове скінчиться. Коли я був дитиною, то по дитячому говорив, по дитячому мислив, по дитячому міркував, а коли став дорослим, то залишив дитяче. Бо зараз ми бачимо ніби в дзеркалі, неясно, а тоді — лицем до лиця; зараз я знаю частково, а тоді пізнаю так, як і я пізнаний. А зараз залишаються оці три: віра, надія, любов, — та найбільша з них — любов. Досягайте любові; ревно прагніть духовних дарів, а краще, щоб ви пророкували. Бо хто говорить незнайомою мовою, той говорить не людям, а Богу; бо ніхто не розуміє його, а він духом говорить таємниці. А хто пророкує, той говорить людям для збудування, наставляння й утішання. Хто говорить незнайомою мовою, той збудовує себе, а хто пророкує, той збудовує церкву. Я хочу, щоб усі ви говорили мовами, а краще, щоб ви пророкували; бо хто пророкує, є більшим від того, хто говорить мовами, хіба що він буде й тлумачити, щоб церква отримала збудування. Та якщо я прийду до вас, брати, і буду говорити незнайомими мовами, то яку користь принесу вам, якщо не скажу вам чи одкровенням, чи знанням, чи пророцтвом, чи навчанням? Навіть неживі предмети, що видають звук, чи то сопілка, чи кіфара, якщо не видадуть виразних тонів, як зрозуміють, що грається на сопілці чи на кіфарі? І якщо труба видасть непевний звук, хто стане готуватись до бою? Так і ви якщо не вимовите язиком зрозумілих слів, як зрозуміють, що говориться? Адже ви будете говорити на вітер. Скільки, наприклад, є різних слів у світі, і жодне з них не без значення. Якщо ж я не розумію значення слів, то я буду для того, хто говорить, іноземцем і той, хто говорить, буде для мене іноземцем. Так і ви, оскільки ви ревно прагнете духовних дарів, старайтесь збагачуватися ними для збудування церкви. Тому, хто говорить незнайомою мовою, хай молиться, щоб йому тлумачити. Бо якщо я молюся незнайомою мовою, то мій дух молиться, а мій розум залишається безплідним. Як же бути? Буду молитися духом і буду молитися й розумом; буду співати духом і буду співати й розумом. Бо якщо ти будеш благословляти духом, то як той, що знаходиться в положенні необізнаного, скаже «амінь» на твою подяку, коли він не розуміє, що ти говориш? Ти то добре дякуєш, але інший не збудовується. Дякую моєму Богу, що я більше за всіх вас говорю мовами; але в церкві хочу сказати п’ять слів своїм розумом, щоб наставити й інших, ніж безліч слів незнайомою мовою. Брати, не будьте дітьми розумом; на зло будьте дітьми, а розумом будьте дорослими. У Законі написано: Іншими мовами й іншими вустами буду говорити до цього народу, та вони й тоді не послухають Мене, — каже Господь. Отже, мови служать знаменням не для віруючих, а для невіруючих; а пророцтво — не для невіруючих, а для віруючих. Якщо ж уся церква збереться разом, і всі будуть говорити незнайомими мовами, і ввійдуть необізнані чи невіруючі, то чи не скажуть вони, що ви божевільні? А якщо всі будуть пророкувати і ввійде хтось невіруючий чи необізнаний, то він усіма викривається, усіма судиться. І так таємниці його серця стають явними, і так він, упавши ниць, поклониться Богу і скаже: Дійсно серед вас є Бог! Як же бути, брати? Коли ви збираєтесь, у кожного з вас є псалом, є повчання, є мова, є одкровення, є тлумачення; усе хай буде для збудування. Якщо хтось говорить незнайомою мовою, то хай говорять по двоє чи щонайбільше по троє, і то по черзі, а один хай тлумачить. Якщо ж немає тлумача, то хай мовчить у церкві, а хай говорить собі і Богу. І пророків хай говорить двоє чи троє, а інші хай розмірковують. Якщо ж буде одкровення іншому, що сидить там, то перший хай мовчить. Бо всі ви можете пророкувати по одному, щоб усі навчалися і всі вмовлялися. І духи пророків коряться пророкам. Тому що Бог не є Богом безладдя, а миру, як в усіх церквах у святих. Ваші жінки в церквах хай мовчать, бо не дозволено їм говорити, а бути в покорі, як каже й Закон. Якщо ж вони хочуть чомусь навчитися, то хай питають своїх чоловіків удома, бо непристойно жінкам говорити в церкві. Чи від вас вийшло слово Боже? Чи до вас одних прийшло? Якщо хтось вважає себе пророком чи духовним, то хай визнає, що те, що я пишу вам, є заповіді Господні. Якщо ж хтось не розуміє, то хай собі не розуміє. Отже, брати, ревно прагніть пророкувати, та не забороняйте говорити й мовами. Тільки все хай буде пристойно й упорядковано. Звіщаю вам, брати, Євангеліє, яке я благовістив вам, яке ви й прийняли, в якому й стоїте, яким і спасаєтесь, якщо тримаєте в пам’яті, яким словом я благовістив вам, хіба що ви даремно увірували. Бо я передав вам насамперед те, що й сам прийняв: що Христос помер за наші гріхи за Писанням, і що Він був похований, і що воскрес на третій день за Писанням; і що з’явився Кіфі, потім Дванадцятьом, потім з’явився одночасно більш ніж п’ятистам братам, більшість яких живе й досі, а деякі й спочили; потім з’явився Якову, потім усім апостолам; а після всіх з’явився й мені, ніби якомусь недоноску. Бо я найменший з апостолів, який не гідний називатись апостолом, тому що гнав Церкву Божу. Та благодаттю Божою я є тим, ким є, і Його благодать до мене не була марною, але я потрудився більше за всіх них; утім, не я, а благодать Божа, яка зі мною. Отже, чи я, чи вони, ми так проповідуємо, і ви так увірували. Якщо ж про Христа проповідується, що Він воскрес із мертвих, то як деякі серед вас кажуть, що немає воскресіння мертвих? Якщо немає воскресіння мертвих, то й Христос не воскрес. А якщо Христос не воскрес, то, значить, даремна наша проповідь, даремна й ваша віра. Та й ми виявляємося лжесвідками про Бога, тому що свідчили про Бога, що Він воскресив Христа, Якого Він не воскрешав, якщо мертві дійсно не воскресають. Бо якщо мертві не воскресають, то й Христос не воскрес. А якщо Христос не воскрес, то марна ваша віра: ви ще у своїх гріхах. Тоді й ті, що спочили в Христі, загинули. Якщо ми тільки в цьому житті надіємось на Христа, то ми жалюгідніші за всіх людей. Та Христос воскрес із мертвих, став первоплодом із покійних. Бо оскільки через людину смерть, то через людину й воскресіння. Бо як в Адамі всі помирають, так і в Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку: первоплід Христос, потім Христові при Його приході. Потім — кінець, коли Він передасть царство Богу і Отцю, коли знищить усяке начальство і всяку владу і силу. Бо Він має царювати, поки не покладе всіх ворогів під Свої ноги. Останній ворог буде знищений — смерть. Бо Він все підкорив під Його ноги. Коли ж Він скаже, що все підкорено, то ясно, що крім Того, Хто підкорив Йому все. Коли ж буде підкорено Йому все, тоді й Сам Син підкориться Тому, Хто підкорив Йому все, щоб Бог був все в усьому. Інакше що робитимуть ті, які хрестяться за мертвих? Якщо мертві зовсім не воскресають, то навіщо їм і хреститися за мертвих? Навіщо й нам увесь час наражатися на небезпеку? Я щодня помираю: запевняю похвальбою вами, яку я маю у Христі Ісусі, нашому Господі. Якщо я за людським звичаєм боровся із звірами в Ефесі, то яка мені користь? Якщо мертві не воскресають, то станемо їсти й пити, бо завтра помремо. Не обманюйтесь: лихі товариства псують добрі звичаї. Протверезійте до праведності і не грішіть, бо деякі з вас не мають пізнання Бога. Кажу це вам на сором. Але хтось скаже: Як воскреснуть мертві? У якому тілі вони прийдуть? Нерозумний! Те, що ти сам сієш, не оживе, якщо не помре. І те, що ти сієш, ти не майбутнє тіло сієш, а голе зерно, наприклад, пшеничне чи якесь інше. А Бог дає йому тіло, як Йому угодно, причому кожній насінині — своє тіло. Не всяка плоть є такою самою плоттю, але одна плоть у людей, інша плоть у тварин, ще інша у риби, ще інша у птахів. Також є тіла небесні і тіла земні, але одна слава в небесних, а інша — в земних. Одна слава в сонця, інша слава в місяця, а ще інша слава в зірок, бо зірка від зірки відрізняється славою. Так і з воскресінням мертвих: сіється в тлінні, воскресає в нетлінні; сіється в безчесті, воскресає в славі; сіється в немочі, воскресає в силі; сіється тіло душевне, воскресає тіло духовне. Є тіло душевне, а є тіло духовне. Так і написано: Перша людина Адам стала живою душею, а останній Адам — життєдайним духом. Але не духовне спочатку, а душевне, потім духовне. Перша людина — з землі, земляна, друга людина — Господь з неба. Яка земляна, такі й земляні, і яка небесна, такі й небесні. І як ми носили образ земляної, так будемо носити й образ небесної. Я те кажу, брати, що плоть і кров не можуть успадкувати Царства Божого і тління не успадковує нетління. Ось кажу вам таємницю: не всі ми помремо, та всі змінимось — умить, як оком змигнути, при останній трубі; бо вона затрубить, і мертві воскреснуть нетлінними, а ми змінимось. Бо це тлінне має одягнутися в нетління і це смертне — одягнутися в безсмертя. Коли ж це тлінне одягнеться в нетління і це смертне одягнеться в безсмертя, тоді збудеться написане слово: «Смерть поглинута перемогою!» Смерте, де твоє жало? Могило, де твоя перемога? Жало же смерті — гріх, а сила гріха — Закон. Та подяка Богу, Який дає нам перемогу через нашого Господа Ісуса Христа! Тому, брати мої улюблені, будьте тверді, непохитні, завжди зростайте в ділі Господнім, знаючи, що ваш труд не даремний у Господі. Що стосується збору для святих, то як я наказав церквам Галатійським, так і ви зробіть. У перший день тижня кожен із вас хай відкладає в себе і зберігає те, що вдасться, щоб не робити зборів тоді, коли я прийду. Коли ж прийду, то кого уповноважите листами, тих я пошлю віднести ваш дар у Єрусалим. А якщо буде доцільно піти й мені, то вони підуть зі мною. Я ж прийду до вас тоді, коли пройду через Македонію, бо я проходжу через Македонію. У вас же, можливо, побуду або й перезимую, щоб ви вирядили мене туди, куди буду йти. Бо зараз не хочу бачитися з вами мимохідь, а сподіваюсь побути у вас деякий час, якщо дозволить Господь. Я ж пробуду в Ефесі до П’ятидесятниці. Бо для мене відчинені великі й дієві двері, та багато й противників. Якщо прийде Тимофій, то дивіться, щоб він був у вас без страху, бо він робить діло Господнє, як і я. Тому хай ніхто не зневажає його, а вирядіть його з миром, щоб він прийшов до мене, бо я чекаю його з братами. Що стосується брата Аполлоса, то я дуже просив його прийти до вас з братами, та в нього зовсім не було бажання приходити зараз, а він прийде, коли матиме нагоду. Пильнуйте, стійте у вірі, будьте мужніми, сильними. Все у вас хай буде з любов’ю. Благаю вас, брати (ви знаєте дім Стефана, що він є первоплодом Ахаї і що вони присвятили себе служінню святим), щоб і ви корилися таким і кожному, хто співпрацює і трудиться. Я радий приходу Стефана, Фортуната й Ахаїка, тому що вони надолужили нестачу вас. Бо вони заспокоїли мій дух і ваш; тож визнавайте таких. Вітають вас асійські церкви; сердечно вітають вас у Господі Акіла й Пріскілла разом із церквою в їхньому домі. Вітають вас усі брати. Привітайте один одного святим поцілунком. Це привітання моєю, Павловою, рукою. Хто не любить Господа Ісуса Христа, хай буде проклятий! Маранафа! Благодать Господа Ісуса Христа з вами! Моя любов з усіма вами у Христі Ісусі! Амінь. Павло, з волі Божої апостол Ісуса Христа, і брат Тимофій — церкві Божій, що в Коринфі, з усіма святими по всій Ахаї: благодать вам і мир від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа! Благословенний Бог і Отець нашого Господа Ісуса Христа, Отець милосердя і Бог усякої втіхи, Який утішає нас в усій нашій скорботі, щоб і ми могли втішати тих, що в усякій скорботі, тією втіхою, якою Бог утішає нас самих. Бо як примножуються в нас страждання Христа, так через Христа примножується і наша втіха. Якщо ж ми зазнаємо скорбот, то це ради вашої втіхи й спасіння, що діє у перенесенні тих само страждань, якими й ми страждаємо; якщо утішаємося, то це ради вашої втіхи й спасіння. І наша надія щодо вас тверда, знаючи, що як ви є учасниками страждань, так будете й учасниками втіхи. Бо ми не хочемо, брати, щоб ви не знали про нашу скорботу, яка сталася з нами в Асії, що ми були надзвичайно обтяжені понад силу, так що й втратили надію залишитися в живих, а самі в собі мали смертний вирок, щоб надіятися не на себе, а на Бога, що воскрешає мертвих, Який врятував нас від такої близької смерті і рятує, на Якого надіємося, що і ще врятує, при допомозі і вашої молитви за нас, щоб за дароване нам завдяки багатьом від багатьох людей піднеслася подяка за нас. Бо наша похвальба в цьому: у свідченні нашої совісті, що ми в простоті й Божій щирості, не за плотською мудрістю, а за благодаттю Божою, жили у світі, а особливо у вас. Бо ми пишемо вам ніщо інше, як те, що ви читаєте чи розумієте; сподіваюся, що й до кінця зрозумієте, як ви частково й зрозуміли нас, що ми є вашою похвальбою, як і ви нашою, в день Господа І з цією впевненістю я хотів спочатку прийти до вас, щоб ви вдруге мали користь, через вас пройти в Македонію, а з Македонії знову прийти до вас і бути вирядженим вами в Іудею. Задумуючи це, хіба я легковажно вчинив? Чи те, що задумую, я задумую по плоті, так що в мене то «так, так», то «ні, ні»? Вірний Бог: наше слово до вас не було то «так», то «ні». Бо Син Божий Ісус Христос, проповіданий у вас нами — мною, Силуаном і Тимофієм, — не був то «так», то «ні», але в Ньому було тільки «так». Бо всі обітниці Божі в Ньому «так» і в Ньому «амінь» на славу Богу через нас. А утверджує нас з вами у Христі і помазав нас Бог, Який і відзначив нас печаттю і дав у наші серця завдаток Духа. Закликаю Бога у свідки проти своєї душі, що, щадячи вас, я ще не прийшов у Коринф. Не кажу, що ми пануємо над вашою вірою, але ми співпрацівники ради вашої радості, бо вірою ви стоїте. Я ж для себе вирішив не приходити знову до вас зі смутком. Бо якщо я засмучую вас, то хто звеселить мене, як не засмучений мною? Саме тому я і написав вам, щоб, прийшовши, не мати смутку від тих, за кого я мав би радіти, будучи впевнений щодо всіх вас, що моя радість є радістю всіх вас. Бо від великої скорботи й болю серця я написав вам з багатьма слізьми не для того, щоб ви засмутилися, а щоб пізнали любов, яку я без міри маю до вас. Якщо ж хтось і засмутив, то засмутив не мене, а почасти (щоб не обтяжувати) і всіх вас. Для такого досить цього покарання від багатьох. Так що краще вам навпаки простити й утішити його, щоб такого не поглинув надмірний смуток. Тому благаю вас виявити до нього любов. Бо для того я й написав, щоб випробувати вас і дізнатися, чи в усьому ви слухняні. А кому ви щось прощаєте, тому і я; бо якщо і я щось простив, кому простив, то простив ради вас в особі Христа, щоб не скористався нами сатана, бо нам відомі його умисли. Коли ж я прийшов у Троаду проповідувати Євангеліє Христове, то, хоча для мене й були відчинені двері в Господі, я не мав спокою своєму духу, бо не знайшов там свого брата Тита, а, попрощавшись із ними, пішов у Македонію. Та подяка Богу, Який завжди дає нам торжествувати у Христі і запах пізнання про Себе поширює через нас в усякому місці. Бо ми для Бога Христові пахощі серед тих, що спасаються, і серед тих, що гинуть: для одних — запах смертоносний на смерть, а для інших — запах життєдайний на життя. І хто здатний на це? Бо ми не такі, як багато хто, які псують слово Боже, а говоримо у Христі перед Богом як від щирості, як від Бога. Це ми знову починаємо представляти себе? Чи нам потрібні, як деяким, рекомендаційні листи до вас чи рекомендаційні листи від вас? Ви — наш лист, написаний у наших серцях, який знають і читають усі люди. Ви показуєте, що ви лист Христовий, через наше служіння написаний не чорнилом, а Духом Бога живого, не на кам’яних скрижалях, а на плотяних скрижалях серця. Таку впевненість ми маємо через Христа перед Богом. Не кажу, що ми здатні самі по собі, щоб вважати щось ніби від самих себе, а наша здатність від Бога, Який і дав нам здатність бути служителями Нового Завіту, не букви, а Духа, бо буква вбиває, а Дух дає життя. Якщо ж служіння смерті, викарбуване буквами на каменях, було таким славним, що сини Ізраїля не могли пильно дивитись на обличчя Мойсея через славу його обличчя, славу минущу, то чи не значно більш славним буде служіння Духа? Бо якщо служіння засудження славне, то тим більше багате славою служіння виправдання. Бо в цьому випадку і те, що було славним, не є славним з причини слави, що перевищує. Бо якщо минуще було славним, то тим більше славним є постійне. Тож маючи таку надію, ми діємо з великою сміливістю, а не як Мойсей, який клав покривало на своє обличчя, щоб сини Ізраїля не дивилися пильно на кінець минущого. Та їхній розум був закам’янілим; бо до цього дня те ж саме покривало залишається незнятим при читанні Старого Завіту, тому що воно минає у Христі. Та по цей день, коли вони читають Мойсея, на їхньому серці лежить покривало; а коли серце навертається до Господа, покривало знімається. Господь є Дух, а де Дух Господній, там свобода. Ми ж усі, з непокритим обличчям розглядаючи, ніби в дзеркалі, славу Господню, змінюємось у той же образ від слави до слави, як від Господнього Духа. Тому, маючи таке служіння, як ми й отримали милість, ми не падаємо духом; але відкинули приховані ганебні вчинки, не вдаючись до хитрості і не спотворюючи слова Божого, а відкритим звіщанням істини представляючи себе совісті кожної людини перед Богом. Якщо ж і закрите наше Євангеліє, то закрите для тих, що гинуть, — для невіруючих, яким бог цього світу засліпив розум, щоб для них не засяяло світло Євангелія про славу Христа, Який є образом Божим. Бо ми не себе проповідуємо, а Христа Ісуса Господа; а ми — ваші раби ради Ісуса. Тому що Бог, Який звелів, щоб із темряви засяяло світло, засяяв і в наших серцях, щоб дати світло пізнання слави Божої в особі Ісуса Христа. А цей скарб ми маємо в глиняному посуді, щоб надзвичайність сили була Божою, а не від нас. Ми звідусюди стиснені, але не роздавлені; у замішанні, але не у відчаї; гнані, але не залишені; збиті, але не вбиті; завжди носимо в тілі мертвість Господа Ісуса, щоб і життя Ісуса проявилось у нашому тілі. Бо нас, живих, завжди видають на смерть за Ісуса, щоб і життя Ісуса проявилось у нашій смертній плоті. Так що смерть діє в нас, а життя — у вас. Та маючи той самий дух віри згідно з написаним: Я вірив, тому й говорив, — і ми віримо, тому й говоримо, знаючи, що Той, Хто воскресив Господа Ісуса, воскресить і нас через Ісуса і поставить перед Собою разом з вами. Бо все це ради вас, щоб благодать, примножившись через багатьох, викликала подяку на славу Божу. Тому ми не падаємо духом, а якщо наша зовнішня людина й марніє, то внутрішня день за днем обно́влюється. Бо короткочасна легкість нашої скорботи виробляє для нас у надзвичайному надмірі вічну вагу слави, коли ми дивимось не на видиме, а на невидиме; бо видиме — тимчасове, а невидиме — вічне. Бо ми знаємо, що, якщо наш земний дім, цей намет, зруйнується, ми маємо на небесах будівлю від Бога, дім нерукотворний, вічний. Тому ми й стогнемо, прагнучи одягнутися в нашу небесну оселю, якщо тільки, й одягнувшись, ми не виявимося нагими. Бо ми, знаходячись у цьому наметі, стогнемо під тягарем, тому що хочемо не роздягнутися, а одягнутися, щоб смертне було поглинуте життям. А створив нас саме для цього Бог, Який і дав нам завдаток Духа. Тож, будучи завжди бадьорими і знаючи, що, проживаючи в тілі, ми віддалені від Господа (бо ми живемо вірою, а не зором), ми бадьорі й бажаємо краще виселитися з тіла й поселитися в Господа. Тому й прагнемо, чи проживаючи, чи виселяючись, бути Йому угодними. Бо всі ми маємо з’явитися перед судом Христовим, щоб кожен отримав відповідно до того, що робив у тілі, чи то добре, чи то лихе. Тож, знаючи страх Господній, ми вмовляємо людей; Богу ж ми відомі, і сподіваюсь, що відомі й вашій совісті. Бо ми не знову представляємо себе вам, а даємо вам привід хвалитися нами, щоб ви мали що відповісти тим, які хваляться виглядом, а не серцем. Бо якщо ми не при собі, то для Бога; якщо при своєму розумі, то для вас. Бо любов Христова спонукає нас, що міркують так: якщо Один помер за всіх, то, значить, усі померли. А Христос помер за всіх, щоб живі вже не для себе жили, а для Того, Хто помер за них і воскрес. Тому віднині ми нікого не знаємо по плоті, а якщо й знали Христа по плоті, то тепер вже не знаємо. Тому, хто у Христі, той нове створіння; давнє минуло, ось усе стало новим. Усе ж від Бога, Який примирив нас із Собою через Ісуса Христа і дав нам служіння примирення; тобто, Бог у Христі примиряв світ із Собою, не зараховуючи їм їхніх переступів, і доручив нам слово примирення. Тож ми посли від імені Христа, ніби Сам Бог благає через нас; від імені Христа просимо: примиріться з Богом. Бо Того, Хто не знав гріха, Він зробив за нас гріхом, щоб ми в Ньому стали праведністю Божою. Ми ж як співпрацівники Бога також благаємо, щоб ви не прийняли благодаті Божої даремно. Бо сказано: У сприятливий час Я почув тебе і в день спасіння допоміг тобі. Ось тепер сприятливий час, ось тепер день спасіння. Ми ні в чому не даємо ніякого приводу для спотикання, щоб не було звинувачене служіння, а в усьому показуємо себе як служителі Божі: у великому терпінні, у скорботах, у бідах, у тісноті, у побоях, в ув’язненнях, у заворушеннях, у трудах, у безсоннях, у постах, у чистоті, у знанні, у довготерпінні, у доброті, у Святому Дусі, у нелицемірній любові, у слові істини, у силі Божій, зі зброєю праведності в правій і лівій руці, у честі й безчесті, у ганьбі й похвалі; як обманщики, але правдиві; як незнайомі, але знані; як ті, що помирають, але ось ми живі; як покарані, але не вбиті; як засмучені, але завжди раді; як бідні, але ті, що багатьох збагачують; як ті, що нічого не мають, але всім володіють. Наші вуста відкриті до вас, коринфяни, наше серце розширене. Вам не тісно в нас, а тісно у своїх серцях. У свою чергу (кажу як дітям) розширтесь і ви. Не впрягайтесь у чуже ярмо з невіруючими; бо що спільного між праведністю і беззаконням? Яка спільність у світла з темрявою? Яка згода між Христом і Веліаром? Або яка частка у віруючого з невіруючим? Яка сумісність храму Божого з ідолами? Бо ви храм Бога живого, як сказав Бог: Я поселюся серед них, і буду ходити серед них, і буду їхнім Богом, а вони будуть Моїм народом. Тому вийдіть з-поміж них, і відділіться, — каже Господь, — і не торкайтесь нечистого; і Я прийму вас і буду вам Отцем, а ви будете Мені синами й до́чками, — каже Господь Вседержитель. Тож, маючи такі обітниці,  улюблені, очистьмо себе від усякої скверни плоті і духу, довершуючи святість у страху Божому. Умістіть нас: ми нікого не скривдили, нікого не розорили, ні від кого не отримали зиску. Кажу це не на осуд, бо я раніше сказав, що ви в наших серцях, щоб разом померти і разом жити. Велика моя відвертість з вами, велика моя похвальба вами, я наповнений утіхою, я переповнений радістю при всій нашій скорботі. Бо коли ми прийшли в Македонію, наша плоть не мала ніякого спокою, але ми були звідусюди стиснені: зовні — нападки, всередині — страхи. Та Бог, Який утішає пригнічених, утішив нас приходом Тита; і не тільки його приходом, а й утіхою, якою він утішався за вас, розповідаючи нам про ваше сильне бажання, про ваш плач, про вашу ревність до мене, так що я ще більше зрадів. Бо хоч я і засмутив вас посланням, я не жалкую, хоч був і пожалкував, бо бачу, що те послання засмутило вас, хоча й на деякий час. Тепер радію не тому, що ви засмутились, а що ви засмутились до покаяння; бо ви засмутились ради Бога, так що ви ні в чому не зазнали від нас шкоди. Бо смуток ради Бога викликає покаяння до спасіння без жалкування, а смуток мирський викликає смерть. Бо ось саме те, що ви засмутились ради Бога, яке старання викликало у вас, а яке вибачення, а обурення, а страх, а сильне бажання, а ревність, а покарання! В усьому ви показали себе чистими в цій справі. Тож хоч я і написав вам, то не ради кривдника і не ради скривдженого, а ради того, щоб вам відкрилася наша старанна турбота про вас перед Богом. Тому ми втішилися від вашої втіхи, а ще значно більше зраділи від радості Тита, бо його дух був заспокоєний усіма вами. Бо якщо я чимось і похвалився був перед ним про вас, то не осоромився; а як ми казали вам все по правді, так і наша похвальба перед Титом виявилася правдою. І його серце ще більше прихильне до вас, коли він згадує про послух усіх вас, як ви прийняли його зі страхом і тремтінням. Тож радію, що в усьому можу покластися на вас. Повідомляємо вам, брати, про благодать Божу, дану церквам Македонським, що у великому випробуванні скорботою їхня безмірна радість і їхня глибока бідність виразилися в багатстві їхньої щедрості. Бо вони добровільні по силі й понад силу (я свідок): вони з великим благанням просили нас, щоб ми прийняли дар і допомогу для служіння святим. Навіть не так, як ми сподівалися, а вони віддали самих себе насамперед Господу, а потім з волі Божої і нам. Так що ми попросили Тита, щоб як він почав, так і закінчив збирати у вас і цей дар. А як ви багаті усім: вірою, і словом, і знанням, і всякою старанністю, і своєю любов’ю до нас, — так щоб були багаті і цим даром. Кажу це не в якості наказу, а старанністю інших випробовую щирість і вашої любові. Бо ви знаєте благодать нашого Господа Ісуса Христа, що Він, будучи багатим, збіднів ради вас, щоб ви через Його бідність стали багатими. І про це висловлюю думку, бо це корисно вам, які ще з минулого року почали не тільки робити, а й бажати. А тепер закінчіть і саме діло, щоб, як була охота бажати, так щоб було й закінчення з того, що маєте. Бо якщо є охота, то вона приймається залежно від того, хто скільки має, а не скільки не має. Не кажу, щоб одним було полегшення, а вам обтяження, а щоб було рівномірно: у теперішній час щоб ваш достаток був для їхнього нестатку, щоб і їхній достаток був для вашого нестатку, щоб була рівномірність, як написано: Хто зібрав багато, не мав зайвого, і хто зібрав мало, не мав нестачі. Подяка Богу, що вклав у серце Тита таку саму старанну турботу про вас. Бо він то прийняв наше благання, та, будучи дуже старанним, пішов до вас добровільно. З ним ми послали брата, якого хвалять по всіх церквах за проповідь Євангелія; і не тільки це, а який і обраний церквами бути нашим супутником з цим даром, який ми доставляємо на славу Самого Господа і на свідчення вашої охоти, уникаючи того, щоб хтось не звинуватив нас при такій великій кількості пожертвувань, які ми доставляємо, дбаючи про добро не тільки перед Господом, а й перед людьми. З ними ми послали нашого брата, старанність якого ми багато разів багато в чому випробували і який тепер значно старанніший через велику впевненість у вас. Що стосується Тита, то це мій товариш і співпрацівник для вас; а наші брати — це посланці церков, слава Христова. Тож дайте їм і перед церквами доказ вашої любові і нашої похвальби вами. А про служіння святим мені зайво писати вам. Бо я знаю вашу охоту, за яку хвалюся вами перед македонянами, кажучи, що Ахая готова ще з минулого року; і ваша ревність заохотила багатьох. Та я послав братів, щоб наша похвальба вами і в цьому випадку не виявилась даремною, а щоб, як я казав, ви були готові; щоб, якщо прийдуть зі мною македоняни і знайдуть вас неготовими, ми (щоб не сказати «ви») не осоромилися при такій упевненій похвальбі. Тож я визнав за необхідне вблагати братів, щоб вони наперед пішли до вас і заздалегідь влаштували ваш передвіщений щедрий дар, щоб він був готовий так, як щедрий дар, а не як побір. Я ось що скажу: хто сіє скупо, той скупо й пожне, а хто сіє щедро, той щедро й пожне. Кожен хай дає, як намірився у своєму серці, не з сумом чи з примусом, бо радісного давця любить Бог. А Бог може збагатити вас усією благодаттю, щоб ви, завжди в усьому маючи всякий достаток, були багаті на всяке добре діло, як написано: Він розкидав, роздав нужденним; його праведність пробуває вічно. А Той, що дає насіння сіячу і хліб для їди, хай дасть і примножить ваше насіння і зростить ваші плоди праведності, і ви будете в усьому багаті на всяку щедрість, яка викликає через нас подяку Богу. Тому що виконання цього служіння не тільки надолужує нестаток святих, а й викликає багато подяк Богу. Так що завдяки досвіду цього служіння вони прославляють Бога за покору сповідуваному вами Євангелію Христовому і щедру допомогу їм і всім і у своїй молитві за вас тужать за вами через безмірну благодать Божу у вас. Подяка Богу за Його невимовний дар! Я ж, Павло, який у присутності смиренний серед вас, а у відсутності сміливий до вас, особисто благаю вас лагідністю і поблажливістю Христа: прошу, щоб мені в присутності не вдаватися до тієї рішучої сміливості, яку думаю вжити проти деяких, які думають про нас, ніби ми чинимо по плоті. Бо ми, живучи в плоті, не по плоті воюємо. Бо зброя нашої війни не плотська, а сильна перед Богом для руйнування твердинь. Нею ми руйнуємо мудрування і всяке звеличування, яке піднімається проти пізнання Бога, і полонимо кожну думку у послух Христу, і готові покарати за всякий непослух, коли здійсниться ваш послух. Ви дивитесь на зовнішність? Якщо хтось упевнений у собі, що він Христовий, то хай сам ще розуміє, що як він Христовий, так і ми Христові. Бо якщо я й більше похвалюся нашою владою, яку дав нам Господь для вашого збудування, а не для руйнування, то не осоромлюсь. Кажу це, щоб не здалося, ніби я лякаю вас посланнями. Бо його послання, — дехто каже, — грізні й сильні, а тілесна присутність — слабка і слово — жалюгідне. Хай такий розуміє, що які ми на словах у посланнях у відсутності, такі ми й на ділі у присутності. Бо ми не сміємо прирівнювати чи порівнювати себе з тими, які самі себе хвалять; а ті, що міряють себе собою і порівнюють себе з собою, — нерозумні. Ми ж не без міри будемо хвалитися, а в міру уділу, який уділив нам Бог у якості міри, щоб досягнути і вас. Бо ми не сягаємо надмірно, ніби не досягли вас, бо ми й вас досягли Євангелієм Христовим. Ми не хвалимося без міри чужими трудами, а маємо надію, що із зростанням вашої віри ми безмірно збільшимося серед вас у нашому уділі, щоб проповідувати Євангеліє і за межами вас, а не хвалитися готовим у чужому уділі. А хто хвалиться, хай хвалиться Господом. Бо не той гідний, хто сам себе хвалить, а той, кого хвалить Господь. О, якби ви трохи потерпіли мене в безумстві! Але ви й терпите мене. Бо я ревную про вас ревністю Божою, бо я заручив вас з одним чоловіком, щоб представити вас Христу чистою дівою. Та боюся, щоб, як змій хитрістю звів Єву, так і ваш розум не зіпсувався і не ухилився від простоти стосовно Христа. Бо якщо хтось приходить і проповідує іншого Ісуса, якого ми не проповідували, чи ви отримуєте іншого духа, якого ви не отримували, чи інше євангеліє, якого ви не приймали, то ви охоче терпіли б це. Бо я вважаю, що нічим не поступаюся перед найвищими апостолами. Хоч я і невмілий у слові, та не в знанні; утім, ми в усьому стали цілком відомі вам. Чи я вчинив гріх, понижуючи себе, щоб ви були піднесені, що проповідував вам Євангеліє Боже даром? Інші церкви я оббирав, беручи від них платню для служіння вам; а коли був у вас і терпів нестаток, то нікого не обтяжував, бо мій нестаток надолужили брати, що прийшли з Македонії; та й в усьому я беріг себе і берегтиму від того, щоб не бути вам тягарем. Запевняю вас істиною Христовою, яка в мені: не забереться у мене ця похвальба в краях Ахаї. Чому ж я так роблю? Бо не люблю вас? Бог знає, що люблю. А що роблю, те й буду робити, щоб не дати привід тим, що шукають привід, щоб вони в тому, чим хваляться, виявилися такими ж, як і ми. Бо такі лжеапостоли, обманливі працівники, які набирають вигляду апостолів Христових. І не дивно, бо й сам сатана набирає вигляду ангела світла. Тож невелика річ, якщо і його служителі набирають вигляду служителів праведності; та їхній кінець буде за їхніми ділами. Ще скажу: хай ніхто не вважає мене безумним; а ні, то прийміть мене бодай за безумного, щоб і я хоч трохи похвалився. Що кажу, те кажу не від Господа, а ніби в безумстві, при такій упевненості на похвальбу. Оскільки багато хто хвалиться по плоті, то і я похвалюся. Адже ви охоче терпите безумних, самі будучи розумними. Адже ви терпите, коли хтось поневолює вас, коли хтось об’їдає, коли хтось оббирає, коли хтось звеличується, коли хтось б’є вас в обличчя. На сором собі скажу, що на таке ми були слабкі. А хто сміє чимось хвалитись, то (кажу це в безумстві) смію і я. Вони євреї? І я. Вони ізраїльтяни? І я. Вони нащадки Авраама? І я. Вони служителі Христові? (Говорю в безумстві) я більше: значно більше в трудах, надмірно в побоях, значно більше в ув’язненнях, багато разів при смерті. Від іудеїв п’ять разів я отримував по сорок ударів без одного. Три рази били мене палками, один раз мене побили камінням, три рази я зазнавав корабельної аварії, день і ніч проводив на глибині моря. Я часто був у подорожах, у небезпеках від річок, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від одноплемінників, у небезпеках від язичників, у небезпеках у місті, у небезпеках у пустелі, у небезпеках на морі, у небезпеках серед лжебратів; у труді й виснаженні, часто в безсоннях, у голоді й спразі, часто в постах, у холоді й наготі. Окрім усього іншого, у мене щодня наплив людей, турбота про всі церкви. Хто знемагає, а я при цьому не знемагаю? Хто спокушається, а я при цьому сам не палаю? Якщо треба хвалитися, то буду хвалитися своєю неміччю. Бог і Отець нашого Господа Ісуса Христа, Який благословенний навіки, знає, що я не обманюю. У Дамаску правитель царя Арети стеріг місто Дамаск, бажаючи схопити мене; та мене спустили через вікно в кошику по стіні, і я уник його рук. Не корисно мені хвалитися, бо я перейду до видінь і одкровень Господніх. Знаю одну людину у Христі, яка чотирнадцять років тому (чи в тілі, не знаю, чи поза тілом, не знаю; Бог знає) була підхоплена до третього неба. І знаю таку людину (не знаю, чи в тілі, чи поза тілом; Бог знає), що вона була підхоплена в рай і почула невимовні слова, яких людині не можна розказати. Такою людиною похвалюся, а собою не буду хвалитись, хіба що своїми немочами. Бо якщо я схочу похвалитися, то не буду безумним, бо скажу правду; та я утримуюсь, щоб ніхто не подумав про мене понад те, що бачить у мені чи що чує від мене. А щоб я не підносився через надзвичайність одкровень, дана була мені колючка в плоть, ангел сатани, щоб бити мене, щоб я не величався. Тричі благав я Господа про те, щоб він відступив від мене. Та Господь сказав мені: Досить для тебе Моєї благодаті, бо Моя сила проявляється в немочі. Тож я краще з великою охотою буду хвалитися своїми немочами, щоб поселилась у мені сила Христова. Тому я знаходжу задоволення в немочах, у кривдах, у бідах, у гоніннях, у тісноті за Христа, бо коли я немічний, тоді я сильний. Я став безумним, хвалячись; це ви мене змусили до цього. Ви повинні були хвалити мене, бо я нічим не поступаюсь перед найвищими апостолами, хоча я й ніщо. Ознаки апостола були виявлені серед вас з усім терпінням у знаменнях, чудесах і силах. Бо чого у вас менше, ніж в інших церков? Хіба тільки того, що сам я не обтяжував вас. Простіть мені таку кривду. Ось утретє я готовий прийти до вас, і не буду обтяжувати вас, бо я шукаю не вашого, а вас; бо не діти повинні збирати майно для батьків, а батьки для дітей. Я сам з великою охотою витрачу й витрачусь ради ваших душ, навіть якщо й, значно більше люблячи вас, я менше любимий вами. Припустимо, сам я не обтяжував вас, але, будучи хитрим, оббирав вас підступом. Хіба я отримав від вас зиск через когось із тих, кого посилав до вас? Я ублагав Тита, а з ним послав одного брата. Хіба Тит отримав від вас зиск? Хіба не в тому ж дусі ми ходили? не тими ж слідами? Ви знову думаєте, що ми виправдовуємось перед вами? Ми говоримо перед Богом у Христі, а все це, улюблені, для вашого збудування. Бо боюся, щоб, прийшовши, я не знайшов вас такими, якими не хочу, і щоб сам не був знайдений вами таким, яким ви не хочете; щоб не знайшов у вас чвар, заздрощів, люті, суперечок, обмов, пліток, пихи, безладдя; щоб, коли знову прийду, не принизив мене мій Бог перед вами і я не оплакував багатьох, які раніше згрішили і не покаялись у нечистоті, блуді й розпусті, які вони чинили. Оце вже втретє йду до вас. За свідченням двох чи трьох свідків вирішиться усяка справа. Я попереджав і попереджаю, як був присутній удруге, а тепер, відсутній, пишу тим, що згрішили раніше, і всім іншим, що, якщо прийду знову, не пощаджу, оскільки ви вимагаєте доказу того, що в мені говорить Христос, Який не немічний для вас, але сильний у вас. Бо хоча Він і був розп’ятий у немочі, але живе силою Божою. Бо й ми хоч і немічні в Ньому, але будемо жити з Ним силою Божою для вас. Перевіряйте себе, чи ви у вірі, випробовуйте себе. Чи ви не знаєте себе, що Ісус Христос у вас? Хіба що ви негідні. Про нас же, сподіваюсь, ви дізнаєтеся, що ми не є негідними. Я ж молюся Богу, щоб ви не робили ніякого зла, — не для того, щоб нам видатись гідними, а для того, щоб ви робили добро, а ми були ніби негідними. Адже ми нічого не можемо робити проти істини, а тільки за істину. Бо ми радіємо, коли ми немічні, а ви сильні; про це то ми й молимось — про ваше удосконалення. Для того я й пишу це у відсутності, щоб у присутності мені не вдаватися до суворості згідно з владою, яку дав мені Господь на збудування, а не на руйнування. Нарешті, брати, радійте, удосконалюйтесь, утішайтесь, будьте однодумними, живіть у мирі, і Бог любові й миру буде з вами. Привітайте один одного святим поцілунком. Вітають вас усі святі. Благодать Господа Ісуса Христа, любов Бога і спільність Святого Духа з усіма вами! Амінь. Павло, апостол, посланий не від людей і не людиною, а Ісусом Христом і Богом Отцем, Який воскресив Його з мертвих, і всі брати, які зі мною, — церквам Галатійським: благодать вам і мир від Бога Отця і нашого Господа Ісуса Христа, Який віддав Себе за наші гріхи, щоб визволити нас від теперішнього злого світу за волею Бога і нашого Отця, Якому слава на віки вічні. Амінь. Дивуюся, що ви так скоро переходите від Того, Хто покликав вас у благодать Христову, до іншого Євангелія, яке не є іншим, а тільки деякі тривожать вас і хочуть перекрутити Євангеліє Христове. Але навіть якщо ми чи ангел з неба буде проповідувати вам не те Євангеліє, яке ми проповідували вам, хай буде проклятий. Як ми раніше казали, так зараз знову кажу: хто проповідує вам не те Євангеліє, яке ви прийняли, хай буде проклятий. У людей я зараз шукаю благовоління чи в Бога? Людям я стараюсь догоджати? Якби я все ще догоджав людям, то не був би рабом Христа. Повідомляю вам, брати, що Євангеліє, проповідане мною, не є людським. Бо я не від людини прийняв його чи навчився йому, а через одкровення Ісуса Христа. Ви чули про мій колишній спосіб життя в іудаїзмі, що я надмірно гнав Церкву Божу і нищив її, і досягав в іудаїзмі більших успіхів, ніж багато ровесників у моєму народі, будучи значно більшим ревнителем моїх отцівських передань. Та коли Бог, Який відділив мене з утроби моєї матері і покликав Своєю благодаттю, благоволив відкрити в мені Свого Сина, щоб я благовістив Його серед язичників, я не став відразу радитися з плоттю і кров’ю і не пішов у Єрусалим до тих, які раніше за мене стали апостолами, а пішов в Аравію, і знову повернувся в Дамаск. Потім, через три роки, я пішов у Єрусалим, щоб побачитися з Петром, і пробув у нього п’ятнадцять днів. Інших же апостолів я не бачив, крім Якова, брата Господнього. А що пишу вам, то кажу перед Богом, що не обманюю. Потім я пішов у краї Сирії і Кілікії. Церквам же іудейським у Христі я не був знайомий у лице; а тільки чули вони: Той, що колись гнав нас, тепер благовістить віру, яку колись нищив, — і прославляли за мене Бога. Потім, через чотирнадцять років, я знову пішов у Єрусалим з Варнавою, узявши з собою і Тита. Пішов же за одкровенням, і виклав їм Євангеліє, яке я проповідую серед язичників, а наодинці — видатним, щоб не вийшло, що я даремно біжу чи біг. Але й Тита, який був зі мною, хоча й елліна, не примусили обрізатися. А через лжебратів, що вкралися, які крадькома прийшли підгледіти нашу свободу, яку ми маємо у Христі Ісусі, щоб поневолити нас, їм ми ні на мить не піддалися в покорі, щоб істина Євангелія залишилась у вас. А від видатних чимось (якими б вони не були, для мене немає ніякої різниці: Бог не дивиться на особу людини), то видатні нічого не додали до мене. А навпаки, побачивши, що мені довірено проповідувати Євангеліє необрізаним, як Петру обрізаним (бо Той, що сприяв Петру в апостольстві до обрізаних, сприяв і мені до язичників), і дізнавшись про дану мені благодать, Яків, Кіфа та Іоан, які вважаються стовпами, подали мені й Варнаві праві руки спільності, щоб ми йшли до язичників, а вони — до обрізаних. Тільки щоб ми пам’ятали про бідних, що саме я і старався робити. Коли ж Петро прийшов в Антіохію, я протистав йому лицем у лице, бо він підлягав осуду. Бо до приходу деяких від Якова він їв з язичниками, а коли ті прийшли, став сторонитись і відмежовуватись, боячись обрізаних. З ним лицемірили й інші іудеї, так що навіть Варнава був зведений їхнім лицемірством. Та коли я побачив, що вони не прямо йдуть за істиною Євангелія, то сказав Петру перед усіма: Якщо ти, будучи іудеєм, живеш по-язичницьки, а не по-іудейськи, то чому язичників примушуєш жити по-іудейськи? Ми за природою іудеї, а не грішники з язичників; проте дізнавшись, що людина виправдовується не ділами Закону, а тільки вірою в Ісуса Христа, і ми увірували в Христа Ісуса, щоб нам виправдатися вірою в Христа, а не ділами Закону; тому що ділами Закону не виправдається жодна плоть. Якщо ж, бажаючи виправдатись у Христі, ми й самі виявилися грішниками, то чи не є Христос служителем гріха? Зовсім ні! Бо якщо я знову будую те, що зруйнував, то сам себе роблю злочинцем. Бо Законом я помер для Закону, щоб жити для Бога. Я розп’ятий з Христом, і вже не я живу, а живе в мені Христос; а що зараз живу в плоті, то живу вірою в Сина Божого, Який полюбив мене і віддав Себе за мене. Я не відкидаю благодаті Божої; бо якщо праведність набувається Законом, то, значить, Христос помер даремно. О, нерозумні галати! Хто заворожив вас, щоб ви не слухались істини, вас, перед чиїми очима Ісус Христос був зображений, ніби серед вас розп’ятий? Оце тільки хочу взнати від вас: ви через діла Закону отримали Духа чи через слухання з вірою? Невже ви такі нерозумні, що почавши Духом, тепер закінчуєте плоттю? Невже ви стільки зазнали даремно, якщо тільки дійсно даремно? Той, що дає вам Духа і чинить серед вас чудеса, через діла Закону це робить чи через слухання з вірою? Так Авраам повірив Богу, і це зарахувалося йому за праведність. Тож знайте, що ті, які вірують, є синами Авраама. І Писання, передбачивши, що Бог виправдає язичників вірою, наперед звістило Євангеліє Аврааму: Благословляться в тобі всі народи. Тому ті, які вірують, благословляються з віруючим Авраамом. А всі, що покладаються на діла Закону, є під прокляттям, бо написано: Проклятий кожен, хто не пробуває в усьому, написаному в книзі Закону, щоб виконати його. А що Законом ніхто не виправдовується перед Богом, то це ясно, бо праведний житиме вірою. А Закон не по вірі, але «людина, яка виконає їх, буде жити ними». Христос викупив нас від прокляття Закону, ставши за нас прокляттям (бо написано: Проклятий кожен, хто висить на дереві), щоб благословіння Авраама поширилося через Христа Ісуса на язичників, щоб нам отримати обітницю Духа вірою. Брати, кажу за людським міркуванням: навіть людиною затвердженого заповіту ніхто не скасовує і не доповнює. Аврааму ж і його нащадку були дані обітниці. Не сказано: І твоїм нащадкам, — як про багатьох, а як про одного: І твоєму нащадку, — яким є Христос. Я ось що кажу: Завіту, затвердженого Богом раніше щодо Христа, Закон, який з’явився через чотириста тридцять років, не скасовує, щоб зробити обітницю недійсною. Бо якщо спадщина за Законом, то вже не за обітницею, а Аврааму Бог дарував її за обітницею. Навіщо тоді Закон? Він був доданий ради переступів, доки не прийде нащадок, якому була дана обітниця, і був установлений ангелами через посередника. Посередника ж при одному не буває, а Бог один. Тоді що, Закон проти обітниць Божих? Зовсім ні! Адже якби був даний Закон, який міг давати життя, то праведність дійсно була б від Закону. Та Писання замкнуло все під гріхом, щоб обітниця була дана віруючим по вірі в Ісуса Христа. А до приходу віри ми охоронялися під Законом, замкнені до майбутнього відкриття віри. Тому Закон був нашим дітоводителем до Христа, щоб нам виправдатися вірою. Коли ж прийшла віра, ми вже не під владою дітоводителя. Бо всі ви сини Божі через віру в Христа Ісуса. Бо всі ви, що у Христа охрестилися, у Христа одяглися. Немає тепер ні іудея, ні елліна; немає ні раба, ні вільного; немає ні чоловіка, ні жінки, бо всі ви одне у Христі Ісусі. Якщо ж ви Христові, то, значить, нащадки Авраама і за обітницею спадкоємці. Ще скажу: доки спадкоємець малолітній, він нічим не відрізняється від раба, хоч є господарем усього, але знаходиться під владою опікунів і управителів до часу, призначеного батьком. Так і ми, коли були малолітні, були в рабстві у стихій світу. А коли прийшла повнота часу, Бог послав Свого Сина, Який народився від жінки, був під Законом, щоб викупити підзаконних, щоб нам отримати всиновлення. А оскільки ви сини, то Бог послав Духа Свого Сина у ваші серця, Який вигукує: Авва, Отче! Тому ти вже не раб, а син; а якщо син, то й спадкоємець Бога через Христа. Та тоді, не знавши Бога, ви були у рабстві тих, які за природою не є богами. А тепер, пізнавши Бога, а краще сказати, бувши пізнані Богом, як це ви знову повертаєтесь до немічних і жалюгідних стихій світу, у яких знову ще хочете бути в рабстві? Ви дотримуєтеся днів, місяців, пір, років. Боюся за вас, щоб я не даремно трудився над вами. Прошу вас, брати: будьте як я, тому що і я як ви. Ви нічим не скривдили мене. Ви знаєте, що я в немочі плоті проповідував вам уперше Євангеліє, і ви не зневажили і не погребували моєю спокусою в плоті, а прийняли мене як ангела Божого, як Христа Ісуса. Яким же було ваше блаженство! Свідчу вам, що, якби було можливо, ви вирвали б свої очі і віддали б мені. Тож невже я став вашим ворогом, кажучи вам істину? Ревнують про вас недобре, а хочуть відторгнути вас, щоб ви ревнували про них. Та добре ревнувати в доброму завжди, а не тільки в моїй присутності у вас. Дітоньки мої, яких я знову народжую в муках, доки не зобразиться у вас Христос! Хотів би я зараз бути присутнім у вас і змінити свій голос, бо я в замішанні щодо вас. Скажіть мені ви, які хочете бути під Законом: хіба ви не слухаєте Закон? Адже написано, що Авраам мав двох синів: одного від рабині, а іншого від вільної. Але той, що від рабині, народився по плоті, а той, що від вільної, — за обітницею. У цьому є іносказання; ці жінки — це два завіти: один від гори Сінай, який народжує в рабство, яким є Агар. Бо Агар — це гора Сінай в Аравії, і вона відповідає теперішньому Єрусалиму, який у рабстві зі своїми дітьми. А вишній Єрусалим — вільний, який є матір’ю всім нам. Бо написано: Звеселися, безплідна, яка не народжувала, вигукни й виголоси та, що не мучилася пологами, бо в залишеної більше дітей, ніж у тієї, що має чоловіка. Ми ж, брати, як Ісаак, є дітьми обітниці. Та як тоді народжений по плоті гнав народженого по Духу, так і тепер. Та що каже Писання? Вижени рабиню і її сина, бо син рабині не буде спадкоємцем разом із сином вільної. Отже, брати, ми діти не рабині, а вільної. Тож стійте в свободі, для якої звільнив нас Христос, і не впрягайтеся знову в ярмо рабства. Ось я, Павло, кажу вам: якщо ви обрізуєтесь, не буде вам ніякої користі від Христа. А ще свідчу кожній людині, яка обрізується, що вона повинна виконати весь Закон. Ви, що виправдовуєтеся Законом, відділилися від Христа, відпали від благодаті. А ми Духом, по вірі, чекаємо надії праведності. Бо у Христі Ісусі нічого не значить ні обрізання, ні необрізання, а віра, яка діє любов’ю. Ви бігли добре; хто перешкодив вам слухатись істини? Таке переконання не від Того, Хто кличе вас. Мала закваска заквашує все тісто. Я впевнений щодо вас у Господі, що ви не будете думати інакше; а той, хто тривожить вас, хто б це не був, понесе засудження. Брати, якщо я все ще проповідую обрізання, то чому мене все ще гонять? Тоді спокуса хреста припинилася б. О, якби були навіть відсічені ті, що збурюють вас! Бо до свободи були ви покликані, брати, тільки не використовуйте свободу як привід для плоті, а любов’ю служіть один одному. Бо весь Закон виконується одним висловом, а саме: Люби свого ближнього, як самого себе. Якщо ж ви гризете й поїдаєте один одного, то стережіться, щоб ви не були знищені один одним. Тож кажу: живіть по Духу, і ви не будете виконувати похіть плоті. Бо плоть хоче протилежного Духу, а Дух — протилежного плоті; вони один одному противляться, так що ви не те робите, що хотіли б. А якщо ви Духом водитесь, то ви не під Законом. Діла ж плоті явні; ними є перелюб, блуд, нечистота, розпуста, ідолослужіння, чародійство, ворожнеча, чвари, ревнощі, лють, суперечки, розбрат, поділи, заздрощі, вбивства, п’янки, гулянки і тому подібне; про що я попереджаю вас, як і раніше попереджав, що ті, які таке роблять, Царства Божого не успадкують. А плід Духа — любов, радість, мир, довготерпіння, милосердя, доброта, віра, лагідність, стриманість; проти такого немає Закону. Ті ж, що Христові, розіп’яли плоть із пристрастями й похотями. Якщо ми живемо по Духу, то по Духу і поводьмося. Не будьмо марнославними, не дратуймо один одного, не заздрімо один одному. Брати, якщо й буде помічена людина в якомусь проступку, то ви, духовні, виправляйте такого в дусі лагідності, дивлячись за собою, щоб і самому не бути спокушеним. Носіть тягарі один одного і так виконайте закон Христа. Бо хто вважає себе чимось, будучи нічим, той сам себе обманює. Кожен же хай випробовує своє діло, і тоді йому буде чим хвалитись тільки щодо себе, а не щодо іншого. Бо кожен понесе власну ношу. Хто наставляється словом, хай ділиться всяким добром із тим, хто наставляє. Не обманюйтесь: Бог осміяним не буває, бо що посіє людина, те й пожне. Бо хто сіє у свою плоть, той від плоті пожне тління, а хто сіє в Дух, той від Духа пожне вічне життя. Роблячи добро, не падаймо духом, бо свого часу пожнемо, якщо не ослабнемо. Тому, поки маємо час, робімо добро всім, а особливо домашнім по вірі. Дивіться, якими великими буквами я написав вам своєю рукою. Усі, що хочуть покрасуватися плоттю, примушують вас обрізуватися, аби тільки не бути гнаними за хрест Христа. Адже й самі ті, що обрізуються, не виконують Закон, а хочуть, щоб ви обрізувалися, аби похвалитися вашою плоттю. А я нізащо не буду хвалитися, хіба що хрестом нашого Господа Ісуса Христа, яким для мене світ розп’ятий і я для світу. Бо у Христі Ісусі нічого не значить ні обрізання, ні необрізання, а нове створіння. А на всіх, що живуть за цим правилом, мир і милість, і на Ізраїль Божий. Надалі хай ніхто не турбує мене, бо я ношу на своєму тілі шрами Господа Ісуса. Благодать нашого Господа Ісуса Христа з вашим духом, брати! Амінь. Павло, з волі Божої апостол Ісуса Христа, — святим і вірним у Христі Ісусі, які в Ефесі: Благодать вам і мир від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа! Благословенний Бог і Отець нашого Господа Ісуса Христа, Який благословив нас у Христі всяким духовним благословінням на небесах, оскільки Він вибрав нас у Ньому ще до заснування світу, щоб ми були святими й непорочними перед Ним у любові, наперед призначивши нас на всиновлення Собі через Ісуса Христа за благоволінням Своєї волі для похвали слави Своєї благодаті, якою Він обдарував нас в Улюбленім, в Якому ми маємо викуплення Його кров’ю, прощення переступів за багатством Його благодаті, яку Він щедро дарував нам з усією мудрістю і розумінням, звістивши нам таємницю Своєї волі за Своїм благоволінням, яке задумав у Ньому для встановлення повноти часів, щоб усе об’єднати у Христі: і небесне, і земне, — у Ньому, в Якому ми й отримали спадщину, бувши наперед призначені за задумом Того, Хто чинить усе за наміром Своєї волі, щоб бути для похвали Його слави нам, які раніше поклали надію на Христа, на Якого й ви поклали надію, почувши слово істини, Євангеліє вашого спасіння; в Якому й, увірувавши, ви були відзначені печаттю обіцяного Святого Духа, Який є завдатком нашої спадщини для викуплення Його власності, для похвали Його слави. Тому і я, почувши про вашу віру в Господа Ісуса і любов до всіх святих, не перестаю дякувати за вас Богу, згадуючи вас у своїх молитвах, щоб Бог нашого Господа Ісуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудрості й одкровення у пізнанні Його, просвітивши очі вашого розуму, щоб ви знали, в чому полягає надія Його поклику, і яке багатство слави Його спадщини серед святих, і яка безмірна велич Його сили для нас, віруючих, згідно з дією Його могутньої сили, якою Він подіяв у Христі, воскресивши Його з мертвих і посадивши праворуч Себе на небесах вище за всяке начальство, владу, силу, панування і всяке ім’я, яким іменуються не тільки в цьому світі, а і в майбутньому, і все підкорив під Його ноги, і дав Його Церкві за голову над усім, яка є Його тілом, повнотою Того, Хто наповнює все в усьому. І вас, мертвих у переступах  і гріхах, у яких ви колись жили за звичаєм цього світу, за волею князя повітряного володіння, духа, що зараз діє в синах непокори, серед яких і ми всі колись жили в похотях своєї плоті, виконуючи волю плоті й помислів, і були за природою дітьми гніву, як і інші, Бог, багатий милістю, зі Своєї великої любові, якою нас полюбив, — нас, мертвих у переступах, оживив із Христом (благодаттю ви спасені) і воскресив з Ним, і посадив з Ним на небесах у Христі Ісусі, щоб у прийдешніх віках показати безмірне багатство Своєї благодаті в доброті до нас у Христі Ісусі. Бо благодаттю ви спасені через віру, і це не від вас, це Божий дар, не від діл, щоб ніхто не хвалився. Бо ми Його витвір, створені у Христі Ісусі на добрі діла, у яких Бог наперед призначив нам жити. Тому пам’ятайте, що ви, колись язичники по плоті, яких називали необрізаними так звані обрізані рукотворним обрізанням на плоті, що ви в той час були без Христа, відчужені від громади Ізраїлю і чужі завітам обітниці, без надії і без Бога у світі. А тепер у Христі Ісусі ви, колись далекі, стали близькими кров’ю Христа. Бо Він наш мир, Хто зробив з двох одне і зруйнував між нами стіну огорожі, скасувавши у Своїй плоті ворожнечу, тобто закон заповідей з його приписами, щоб із двох створити в Собі одну нову людину, так установлюючи мир, і обох примирити з Богом в одному тілі хрестом, вбивши на ньому ворожнечу; і, прийшовши, благовістив мир вам, далеким і близьким; бо через Нього ми обоє маємо доступ до Отця в одному Дусі. Тому ви вже не чужі і не приходьки, а співгромадяни святим і домашні Богу, збудовані на підвалинах апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, на Якому вся будівля, складаючись, виростає у святий храм у Господі, на Якому й ви разом будуєтесь в оселю Божу в Дусі. Для цього я, Павло, став в’язнем Христа Ісуса за вас, язичників, якщо тільки ви чули про управління благодаті Божої, даної мені для вас, що через одкровення Він звістив мені таємницю, як я коротко написав вище, так що ви, читаючи, можете зрозуміти моє розуміння таємниці Христової, яка в інших поколіннях не була звіщена людським синам, як тепер відкрита Духом Його святим апостолам і пророкам, — щоб і язичникам бути співспадкоємцями, співчленами тіла і співучасниками Його обітниці в Христі через проповідь Євангелія, служителем якого я став за даром благодаті Божої, даної мені згідно з дією Його сили. Мені, найменшому з усіх святих, дана ця благодать — благовістити серед язичників незбагненне багатство Христове і роз’яснити всім, у чому полягає участь у таємниці, прихованій від початку віків у Бозі, Який створив усе через Ісуса Христа, щоб тепер була звіщена через Церкву начальствам і владам на небесах різноманітна премудрість Божа, згідно з вічним задумом, який Він здійснив у Христі Ісусі, нашому Господі, у Якому ми маємо сміливість і доступ з упевненістю через віру в Нього. Тому прошу вас не падати духом від моїх скорбот за вас, які є вашою славою. Для цього схиляю свої коліна перед Отцем нашого Господа Ісуса Христа, від Якого отримує ім’я кожен рід на небесах і на землі, щоб Він дав вам за багатством Своєї слави сильно зміцнитися Його Духом у внутрішній людині, щоб Христу поселитися вірою у ваших серцях, щоб ви, укорінені й утверджені в любові, могли зрозуміти з усіма святими, яка ширина, довжина, глибина й висота, і пізнати любов Христа, яка перевищує пізнання, щоб вам наповнитися до всієї повноти Божої. А Тому, Хто може зробити значно більше за все, про що ми просимо чи думаємо, силою, яка діє в нас, Йому слава в Церкві у Христі Ісусі на всі покоління повік-віків. Амінь. Тож благаю вас я, в’язень у Господі, жити гідно поклику, яким ви покликані, з усім смиренням і лагідністю, з довготерпінням, терплячи один одного в любові, стараючись зберігати єдність Духа в союзі миру. Одне тіло і один Дух, як ви й покликані до однієї надії вашого поклику; один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець усіх, Який над усіма, і через усіх, і в усіх вас. Кожному ж із нас дана благодать у міру дару Христового. Тому й сказано: «Піднявшись на висоту, Він полонив полонених і дав дари людям». А «піднявся» що означає, як не те, що Він спочатку спускався у найнижчі частини землі? А Той, що спустився, є Тим же, що й піднявся вище за всі небеса, щоб наповнити все. І Він дав одних за апостолів, інших за пророків, ще інших за благовісників, а ще інших за пастирів і вчителів, для спорядження святих на діло служіння, на збудування тіла Христового, доки ми всі не досягнемо єдності віри й пізнання Сина Божого, дорослого віку, міри віку повноти Христа, щоб ми більше не були немовлятами, яких кидає й носить усяким вітром вчення через лукавство людей, через хитрість для підступного обману, а щоб, кажучи істину в любові, ми в усьому виростали в Того, Хто є голова, Христос, від Якого все тіло, складене й з’єднане завдяки підтримці кожного суглоба, здійснює ріст тіла в міру дії кожного окремого члена для збудування себе в любові. Тому кажу це й заклинаю Господом, щоб ви більше не жили, як живуть інші язичники в марноті свого розуму, затьмарені розумом, відчужені від життя Божого через невідання, яке в них, через закам’янілість їхнього серця. Вони, втративши відчуття, віддалися розпусті, щоб чинити усяку нечистоту з ненаситністю. Та ви не так пізнали Христа, якщо тільки ви чули про Нього і були навчені в Ньому (оскільки істина в Ісусі) відкинути стару людину з її попереднім способом життя, яка зітліває в оманливих похотях, а обновлятися духом свого розуму і одягнутися в нову людину, створену за образом Божим в праведності й святості істини. Тому, відкинувши неправду, кажіть правду кожен своєму ближньому, бо ми члени один одному. Гніваючись, не грішіть; сонце хай не зайде у вашому гніві; і не давайте місця дияволу. Хто крав, хай більше не краде, а краще хай трудиться, роблячи своїми руками добро, щоб було що подати нужденному. Ніяке гниле слово хай не виходить із ваших уст, а тільки добре, для потрібного збудування, щоб воно приносило благодать слухачам. І не засмучуйте Святого Духа Божого, печаттю Якого ви відзначені на день викуплення. Усяке роздратування, лють, гнів, крик, лихослів’я разом з усякою злобою хай будуть усунені від вас. А будьте один до одного добрими, милосердними, прощаючи один одному, як і Бог у Христі простив вам. Тож будьте наслідувачами  Бога, як улюблені діти, і живіть у любові, як і Христос полюбив нас і віддав Себе за нас у приношення й жертву Богу на приємні пахощі. А блуд і всяка нечистота чи користолюбство нехай навіть не згадуються серед вас, як личить святим; так само й непристойність і пустослів’я чи жартівливість, які не личать вам, а навпаки — подяка. Бо ви знаєте, що ніякий блудник, чи нечистий, чи користолюбець, який є ідолослужителем, не має спадщини в Царстві Христа і Бога. Ніхто хай не зводить вас пустими словами, бо за це гнів Божий приходить на синів непокори. Тож не будьте їхніми спільниками; бо ви колись були темрявою, а тепер ви світло в Господі; живіть як діти світла (бо плід Духа — в усякій доброті, праведності й істині), розпізнаючи, що угодне Господу; і не беріть участі в безплідних ділах темряви, а краще викривайте їх; бо про те, що вони роблять таємно, соромно й казати. А все, що викривається, стає явним від світла; бо все, що стає явним, є світлом. Тому й сказано: Прокинься, сплячий, і воскресни з мертвих, і освітить тебе Христос. Тож дивіться, наскільки обережно ви живете: не як немудрі, а як мудрі, використовуючи час, бо дні злі. Тому не будьте нерозумними, а розумійте, в чому воля Господня. І не впивайтесь вином, від якого безпутство, а наповнюйтесь Духом, говорячи один до одного псалмами, гімнами й духовними піснями, співаючи й виспівуючи у своєму серці Господу, завжди дякуючи за все Богу і Отцю в ім’я Господа нашого Ісуса Христа, корячись один одному в страху Божому. Дружини, коріться своїм чоловікам, як Господу, бо чоловік — голова дружини, як і Христос голова Церкви, і Він же Спаситель тіла. Та як Церква кориться Христу, так і дружини — своїм чоловікам в усьому. Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву і віддав Себе за неї, щоб освятити її, очистивши обмиванням у воді через слово, щоб представити її Собі славною Церквою, яка не має плями, чи зморшки, чи чогось такого, але щоб вона була святою й непорочною. Чоловіки так повинні любити своїх дружин, як свої тіла; хто любить свою дружину, той любить самого себе. Бо ніхто ніколи не мав ненависті до своєї плоті, але годує і гріє її, як і Господь Церкву; бо ми члени Його тіла, від Його плоті і від Його кісток. Тому залишить чоловік свого батька і матір і приліпиться до своєї дружини, і будуть двоє однією плоттю. Це велика таємниця; я кажу стосовно Христа і стосовно Церкви. Утім, і кожен з вас хай так любить свою дружину, як самого себе, а дружина хай боїться свого чоловіка. Діти, слухайтеся своїх батьків у Господі, бо це справедливо. Шануй свого батька і матір (це перша заповідь з обітницею), щоб тобі було добре і ти був довголітнім на землі. А ви, батьки, не дратуйте своїх дітей, а виховуйте їх у повчанні й наставлянні Господньому. Раби, слухайтеся своїх господарів по плоті зі страхом і тремтінням, в простоті свого серця, як Христа, не з показною послужливістю, як людиноугодники, а як раби Христові, виконуючи волю Божу від душі, служачи охоче, як Господу, а не людям, знаючи, що кожен, яке б добро не зробив, те саме отримає від Господа, чи то раб, чи то вільний. А ви, господарі, поводьтеся з ними так само, облишивши погрози, знаючи, що й у вас самих є Господь на небесах, а Він не зважає на особу. Нарешті, мої брати, зміцнюйтеся Господом і могутністю Його сили. Одягніться у всеозброєння Боже, щоб ви могли встояти проти хитрощів диявола; бо наша боротьба не проти крові й плоті, а проти начальств, проти влад, проти світоправителів темряви цього світу, проти духів зла в піднебессі. Тому візьміть всеозброєння Боже, щоб ви могли протистати в злий день і, все виконавши, встояти. Тож станьте, підперезавши свої стегна істиною, і одягнувшись у броню праведності, і взувши ноги в готовність проповідувати Євангеліє миру, а понад усе взявши щит віри, яким зможете погасити всі вогненні стріли лукавого; і шолом спасіння візьміть, і меч Духа, яким є слово Боже; усякою молитвою і благанням повсякчас молячись Духом, і саме для цього пильнуючи з усією постійністю і благанням за всіх святих; і за мене, щоб, коли я відкрию уста, мені було дано слово сміливо звістити таємницю Євангелія, за яке я є послом у кайданах, щоб при цьому я сміливо проповідував, як належить мені говорити. А щоб і ви знали про мої обставини і мої справи, усе розповість вам Тихик, улюблений брат і вірний служитель у Господі, якого я послав до вас саме для того, щоб ви дізналися про наші обставини і щоб він утішив ваші серця. Мир братам і любов з вірою від Бога Отця і Господа Ісуса Христа. Благодать з усіма, хто незмінно любить нашого Господа Ісуса Христа! Амінь. Павло й Тимофій, раби Ісуса Христа, — усім святим у Христі Ісусі, які у Филиппах, з єпископами і дияконами: благодать вам і мир від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа! Дякую моєму Богу при кожній згадці про вас, у кожній своїй молитві за всіх вас завжди молячись з радістю, за вашу участь у проповіді Євангелія від першого дня і донині, будучи впевнений у тому, що Той, Хто почав у вас добре діло, буде здійснювати його аж до дня Ісуса Христа. Бо справедливо для мене думати так про всіх вас, тому що я маю вас у серці і в моїх кайданах, і при захисті та утвердженні Євангелія, адже всі ви мої співучасники в благодаті. Свідок мені Бог, як я тужу за всіма вами в любові Ісуса Христа і молюся про те, щоб ваша любов ще більше й більше збагачувалася пізнанням і всяким розумінням, щоб, розпізнаючи, що краще, ви були чисті й бездоганні в день Христа, наповнені плодами праведності через Ісуса Христа, для слави й похвали Божої. Бажаю, брати, щоб ви знали, що мої обставини насправді послужили поширенню Євангелія, так що мої кайдани у Христі стали відомими в усьому преторії і всім іншим і багато братів у Господі, набравшись упевненості через мої кайдани, почали з більшою сміливістю безстрашно говорити слово. Деякі, правда, проповідують Христа із заздрості й суперництва, а інші — з доброї волі. Одні проповідують Христа з суперництва, нещиро, думаючи додати скорботи до моїх кайданів, а інші — з любові, знаючи, що я поставлений на захист Євангелія. Ну то й що? Зате всяким способом, чи то удавано, чи щиро, Христос проповідується, і цьому я радію, та й буду радіти. Бо знаю, що це послужить моєму спасінню, завдяки вашій молитві й підтримці Духа Ісуса Христа, згідно з моїм ревним очікуванням і надією, що я ні в чому не буду осоромлений, але при всій моїй сміливості, як завжди, так і тепер, Христос звеличиться в моєму тілі чи то життям, чи то смертю. Бо для мене життя — це Христос, а смерть — це надбання. Якщо ж життя в плоті приносить плід моєму ділу, то не знаю, що вибрати; вабить мене і те, і інше: маю бажання відійти й бути з Христом, бо це значно краще, а залишатися в плоті — потрібніше для вас. Маючи таку впевненість, я знаю, що залишусь і пробуватиму з усіма вами для вашого зростання й радості у вірі, щоб ваша похвальба у Христі Ісусі примножилася через мене, коли я знову прийду до вас. Тільки живіть гідно Євангелія Христового, щоб, чи прийду й побачу вас, чи не прийду, мені почути про вас, що ви стоїте в одному дусі, однодушно борючись за віру євангельську, і ні в чому не налякані противниками. Це для них доказ загибелі, а для вас — спасіння; і це від Бога. Бо вам даровано ради Христа не тільки вірувати в Нього, а й страждати за Нього, зазнаючи такої ж боротьби, яку ви бачили в мене, а тепер чуєте, що вона в мене. Тому, якщо є якась утіха у Христі, якщо є якась відрада в любові, якщо є якась спільність із Духом, якщо є якесь милосердя й співчуття, то доповніть мою радість: майте однакові думки, майте однакову любов, будьте однодушні й однодумні; не робіть нічого з суперництва чи марнославства, але в смиренні вважайте один одного вищим від себе; кожен хай дбає не тільки про себе, а кожен і про інших. Хай у вас будуть такі ж думки, які були й у Христа Ісуса. Він, будучи в образі Бога, не вважав грабежем бути рівним Богу, але понизив Себе, прийнявши образ раба, народившись у людській подобі; і, виявившись на вигляд як людина, смирив Себе, ставши слухняним до смерті, і смерті хресної. Тому й Бог високо підніс Його і дав Йому ім’я, вище за всяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса схилилося кожне коліно небесних, земних і підземних, і щоб кожен язик визнав, що Ісус Христос — Господь, для слави Бога Отця. Тому, мої улюблені, як ви завжди слухались — не тільки в моїй присутності, а тим більше тепер, у мою відсутність, — так зі страхом і тремтінням здійснюйте своє спасіння; бо це Бог зі Свого благовоління чинить у вас і бажання, і дії. Усе робіть без рéмствувань і суперечок, щоб вам бути бездоганними й невинними, непорочними дітьми Божими посеред зіпсованого й розбещеного роду, серед якого ви світите, як світила у світі, тримаючи слово життя, щоб я міг похвалитися в день Христа, що я недаремно біг і недаремно трудився. Та якщо я й стаю узливанням на жертву й служіння вашої віри, я радію і радуюся з усіма вами. Так само й ви радійте і радуйтеся зі мною. Сподіваюсь у Господі Ісусі скоро послати до вас Тимофія, щоб і мені підбадьоритися, дізнавшись про ваші обставини. Бо я не маю нікого рівного йому, хто б так щиро дбав про вас. Бо всі шукають свого, а не того, що угодно Ісусу Христу. А його вірність ви знаєте, бо він, як син батькові, служив зі мною в проповіді Євангелія. Тож сподіваюся послати його відразу, як тільки дізнаюся, що буде зі мною. Та я впевнений у Господі, що й сам скоро прийду. Проте я визнав за необхідне послати до вас Епафродита, мого брата, співпрацівника й соратника, а вашого посланця й служителя в моїх потребах, бо він тужив за всіма вами і побивався, тому що ви почули, що він захворів. А він захворів був смертельно; та Бог помилував його, і не тільки його, а й мене, щоб не додався мені смуток до смутку. Тому я негайно послав його, щоб ви, побачивши його знову, зраділи, і щоб я менше сумував. Тож прийміть його в Господі з усією радістю і майте таких у пошані, бо він за діло Христове був близький до смерті, нехтуючи життям, щоб надолужити нестачу вашого служіння мені. Нарешті, брати мої, радійтев Господі. Писати вам про те саме мені не тяжко, а для вас це застережливо. Стережіться собак, стережіться лихих працівників, стережіться порізаних, бо обрізані — це ми, що служимо Богу духом і хвалимось Ісусом Христом, а не на плоть надіємось. Хоч я можу мати надію і на плоть; якщо хтось інший думає, що може надіятися на плоть, то тим більше я: обрізаний на восьмий день, з роду Ізраїля, з племені Веніаміна, єврей від євреїв, щодо Закону — фарисей, щодо ревності — гонитель Церкви, щодо праведності за Законом — бездоганний. Та що для мене було надбанням, те ради Христа я визнав за втрату. Та й взагалі все визнаю за втрату ради переваги пізнання Христа Ісуса, мого Господа, ради Якого я все втратив і все визнаю за сміття, щоб надбати Христа і знайтися в Ньому не зі своєю праведністю, яка від Закону, а з тією, яка через віру в Христа, з праведністю від Бога по вірі, щоб пізнати Його, і силу Його воскресіння, і участь у Його стражданнях, уподібнюючись до Нього в Його смерті, аби тільки досягнути воскресіння мертвих. Не кажу, що я вже отримав це чи вже став досконалим, але біжу, аби здобути те, ради чого й здобув мене Христос Ісус. Брати, я не вважаю себе таким, що здобув, а тільки, забуваючи те, що позаду, і пориваючись до того, що попереду, біжу до мети за нагородою вишнього поклику Бога у Христі Ісусі. Тож усі ми, досконалі, так думаймо; а якщо ви думаєте якось інакше, то й це Бог вам відкриє. Утім, чого ми досягли, за тим правилом і повинні жити і так повинні думати. Брати, будьте наслідувачами мене і дивіться на тих, що живуть за прикладом, за який маєте нас. Бо багато хто, про кого я часто казав вам, а тепер навіть зі слізьми кажу, живуть як вороги хреста Христового. Їхній кінець — загибель, їхній бог — черево, і їхня слава — в соромі, вони думають про земне. Наше ж життя — на небесах, звідки ми чекаємо й Спасителя, Господа Ісуса Христа, Який перемінить наше принижене тіло, так що воно стане подібним до Його славного тіла, згідно з дією, якою Він може підкорити Собі все. Отже брати мої улюблені й жадані, моя радість і вінець, стійте отак у Господі, улюблені. Благаю Еводію, благаю Синтиху бути однодумними в Господі. Прошу й тебе, справжній товаришу: допомагай цим жінкам, які боролися зі мною в проповіді Євангелія разом із Климентом та іншими моїми співпрацівниками, імена яких у книзі життя. Радійте завжди в Господі; і ще раз скажу: радійте. Ваша лагідність хай буде відома всім людям. Господь близько. Ні про що не турбуйтесь, а завжди в молитві і благанні з подякою відкривайте свої прохання Богу, і мир Божий, який перевищує всяке розуміння, збереже ваші серця й ваші думки у Христі Ісусі. Нарешті, брати, що тільки істинне, що тільки гідне, що тільки справедливе, що тільки чисте, що тільки миле, що тільки похвальне, — якщо це якась чеснота і якщо це якась похвала, — про те й думайте. Чому ви навчились і що прийняли й почули від мене і побачили в мені, те й робіть, і Бог миру буде з вами. Я дуже зрадів у Господі, що ви вже нарешті знову почали піклуватися про мене; ви й раніше піклувалися, та не мали сприятливих обставин. Кажу це не від нужди, бо я навчився бути задоволеним у тих обставинах, у яких знаходжусь. Умію жити і в скруті, умію жити і в достатку; у кожній і в усіх обставинах я навчився і насичуватися, і голодувати, і мати достаток, і терпіти нестаток. Усе можу у Христі, Який зміцнює мене. Утім, ви добре зробили, що взяли участь у моїй скорботі. Ви й самі, филип’яни, знаєте, що на початку проповіді Євангелія, коли я вийшов з Македонії, жодна церква не взяла участі в справі давання-отримання для мене, крім вас одних. Бо ви й у Фессалоніку не раз і не два посилали на мої потреби. Кажу це не тому, що я шукаю даяння, а шукаю плоду, що примножується на ваш рахунок. Я все отримав і маю достаток. Я повністю забезпечений, отримавши від Епафродита послане вами як приємні пахощі, жертву приємну, угодну Богу. А мій Бог задовольнить усяку вашу потребу за Своїм багатством у славі у Христі Ісусі. Богу ж і нашому Отцю слава на віки вічні! Амінь. Привітайте кожного святого у Христі Ісусі. Вітають вас брати, які зі мною. Вітають вас усі святі, а особливо ті, що з кесаревого дому. Благодать нашого Господа Ісуса Христа з усіма вами! Амінь. Павло, з волі Божої апостол Ісуса Христа, і брат Тимофій — святим і вірним братам у Христі, які в Колоссах: благодать вам і мир від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа! Ми дякуємо Богу і Отцю нашого Господа Ісуса Христа, завжди молячись за вас, почувши про вашу віру у Христа Ісуса і любов до всіх святих, через надію, яка зберігається для вас на небесах, про яку ви раніше чули в слові істини Євангелія, яке прийшло до вас, як і в усьому світі, і приносить плід, як і у вас, з того дня, як ви почули й пізнали благодать Божу в істині, як ви й навчилися від Епафраса, нашого улюбленого співраба, який є вірним для вас служителем Христа, який і сповістив нас про вашу любов у Дусі. Тому й ми з того дня, як почули про це, не перестаємо молитися за вас і просити, щоб ви наповнилися пізнанням Його волі з усією мудрістю і духовним розумінням, щоб вам жити гідно Господа, в усьому догоджаючи Йому, приносячи плід в усякому доброму ділі і зростаючи в пізнанні Бога, зміцнюючись усією силою згідно з могутністю Його слави для всієї витривалості й довготерпіння з радістю, дякуючи Отцю, Який дав нам здатність отримати частку спадщини святих у світлі, Який визволив нас від влади темряви і перевів у Царство Свого улюбленого Сина, у Якому ми маємо викуплення Його кров’ю, прощення гріхів, Який є образом Бога невидимого, первістком усякого створіння. Бо Ним створено все небесне і земне, видиме і невидиме: чи то престоли, чи панування, чи начальства, чи влади, — все через Нього і для Нього створено; і Він є раніше за все, і все Ним стоїть; і Він голова тіла, Церкви; Він початок, первісток із мертвих, щоб в усьому Йому мати першість. Бо Богу було угодно, щоб у Ньому поселилася вся повнота і щоб через Нього примирити з Собою все, встановивши мир кров’ю Його хреста, через Нього примирити чи то земне, чи небесне. І вас, колись відчужених і ворогів розумом у злих ділах, тепер примирив смертю в Його плотському тілі, щоб представити вас святими, непорочними й бездоганними перед Собою, якщо тільки пробуваєте утвердженими й твердими у вірі і не відходите від надії Євангелія, яке ви чули, яке проповідане серед усього творіння під небом, служителем якого я, Павло, став. Зараз радію у своїх стражданнях за вас і надолужую нестачу скорбот Христових у своїй плоті за Його тіло, яким є Церква, служителем якої я став згідно з управлінням Божим, даним мені для вас, щоб повністю звістити слово Боже — таємницю, приховану від початку віків і поколінь, а тепер відкриту Його святим, яким Бог захотів звістити, яке багатство слави цієї таємниці серед язичників, яким є Христос у вас, надія на славу, Якого ми проповідуємо, напоумляючи кожну людину і навчаючи кожну людину з усією мудрістю, щоб представити кожну людину досконалою у Христі Ісусі, для чого я і труджуся, борючись згідно з Його дією, яка діє в мені могутньо. Бо хочу, щоб ви знали, яку велику боротьбу я маю за вас і за тих, що в Лаодикії, і за всіх, хто не бачив мого лиця в плоті, щоб утішились їхні серця, з’єднані любов’ю для всякого багатства повного розуміння, для пізнання таємниці Бога і Отця та Христа, у Якому сховані всі скарби мудрості і знання. Кажу це для того, щоб ніхто не ввів вас в оману переконливими словами. Бо хоча я й відсутній плоттю, але духом знаходжусь із вами, радіючи й бачачи ваш порядок і твердість вашої віри в Христа. Тож як ви прийняли Христа Ісуса Господом, так і живіть у Ньому, будучи вкорінені й збудовані в Ньому, і утверджені у вірі, як ви були навчені, збагачуючись нею з подякою. Стережіться, щоб хтось не полонив вас філософією і пустим обманом за переданням людей, за стихіями світу, а не за Христом; бо в Ньому живе вся повнота божественності тілесно, і в Ньому ви маєте повноту, а Він є головою всякого начальства і влади. У Ньому ви й були обрізані нерукотворним обрізанням, зняттям гріховного плотського тіла, обрізанням Христовим, бувши поховані з Ним у хрещенні; у Ньому ви разом і воскресли через віру в дію Бога, Який воскресив Його з мертвих. І вас, мертвих у переступах і необрізанні вашої плоті, оживив разом з Ним, простивши вам всі переступи, стерши рукопис щодо нас з його приписами, який був проти нас, і забрав його геть, прибивши його до хреста, роззброївши начальства і влади, відкрито виставив їх на ганьбу, восторжествувавши над ними на ньому. Тож ніхто хай не судить вас за їжу, чи за пиття, чи стосовно свята, чи новомісяччя, чи суботи; це є тінню майбутнього, а дійсність — у Христі. Хай ніхто не засуджує вас, захоплюючись смиренням і служінням ангелам, втручаючись у те, чого не бачив, даремно величаючись своїм плотським розумом і не тримаючись голови, від якої все тіло, суглобами і зв’язками підтримуване й з’єднане, росте ростом Божим. Тож якщо ви померли з Христом для стихій світу, то чому ви, ніби живучи в світі, коритесь приписам: «не торкайся», «не їж», «не чіпай» (все те, що призначене на тління від вживання) — за заповідями і вченнями людей? Вони мають лише вигляд мудрості в самовільному служінні, смиренні і безпощадності до тіла, а не в якійсь пошані до насичення плоті. Тож якщо ви воскресли з Христом, то шукайте вишнього, де Христос сидить праворуч Бога. Про вишнє думайте, а не про земне. Бо ви померли, і ваше життя сховане з Христом у Бозі. Коли ж з’явиться Христос, наше життя, тоді з’явитесь і ви з Ним у славі. Тож умертвіть свої земні члени: блуд, нечистоту, пристрасть, лиху похіть і користолюбство, яке є ідолослужінням, за що йде гнів Божий на синів непокори, що й ви колись чинили, коли жили в тому. А тепер і ви відкиньте все: гнів, лють, злобу, лихослів’я, непристойні слова з ваших уст; не кажіть неправди один одному, знявши стару людину з її ділами і одягнувшись у нову, яка обновлюється в пізнанні за образом Того, Хто створив її, де немає елліна і іудея, обрізаного і необрізаного, варвара, скіфа, раба, вільного, але все і в усьому Христос. Тож одягніться, як вибрані Божі, святі й улюблені, в сердечне співчуття, доброту, смирення, лагідність, довготерпіння, терплячи один одного і прощаючи один одному, якщо хтось має на когось скаргу: як Христос простив вам, так і ви прощайте. А понад усе це одягніться в любов, яка поєднує все це у досконалість. І нехай мир Божий панує у ваших серцях, до якого ви й були покликані в одному тілі; і будьте вдячні. Слово Христове хай живе у вас рясно, з усією мудрістю; навчайте і напоумляйте один одного псалмами, гімнами і духовними піснями, співаючи з благодаттю у своїх серцях Господу. І все, що тільки робите, словом чи ділом, усе робіть в ім’я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богу і Отцю. Дружини, коріться своїм чоловікам, як личить у Господі. Чоловіки, любіть своїх дружин і не роздратовуйтесь на них. Діти, слухайтеся своїх батьків в усьому, бо це угодно Господу. Батьки, не дратуйте своїх дітей, щоб вони не падали духом. Раби, слухайтесь в усьому своїх господарів по плоті, не з показною послужливістю, як людиноугодники, а в простоті серця, боячись Бога. І все, що тільки робите, робіть від душі, як для Господа, а не для людей, знаючи, що в нагороду отримаєте від Господа спадщину, бо ви служите Господу Христу. А хто чинить кривду, той отримає за кривду, яку вчинив; а Він не зважає на особу. Господарі, віддавайте рабам належне й справедливе, знаючи, що й ви маєте Господа на небесах. Постійно пробувайте в молитві, пильнуючи в ній з подякою. Моліться при цьому й за нас, щоб Бог відчинив нам двері для слова — звіщати таємницю Христову, за яку я й ув’язнений, щоб я відкрив її, як належить мені говорити. Перед зовнішніми живіть мудро, використовуючи час. Ваше слово хай буде завжди з благодаттю, приправлене сіллю, щоб ви знали, як потрібно відповідати кожному. Про мої обставини все розповість вам Тихик, улюблений брат і вірний служитель та співраб у Господі, якого я послав до вас саме для того, щоб він дізнався про ваші обставини і втішив ваші серця, з Онисимом, вірним і улюбленим братом, який є одним з вас. Вони розкажуть вам про все, що відбувається тут. Вітає вас Арістарх, мій співв’язень, Марк, племінник Варнави (стосовно якого ви отримували накази: якщо прийде до вас, прийміть його), і Ісус, званий Юстом, які з обрізаних. Вони єдині співпрацівники для Царства Божого, які були мені втіхою. Вітає вас Епафрас, один з вас, раб Христа, який завжди бореться за вас у молитвах, щоб ви стояли досконалими і наповненими всією волею Божою. Бо свідчу про нього, що він має велику ревність до вас і до тих, що в Лаодикії і в Ієраполі. Вітає вас Лука, улюблений лікар, і Димас. Привітайте братів у Лаодикії, і Німфаса та церкву в його домі. Коли це послання буде прочитане у вас, то зробіть так, щоб воно було прочитано і в Лаодикійський церкві, а те, що з Лаодикії, щоб прочитали і ви. І скажіть Архипу: Дивись за служінням, яке ти прийняв у Господі, щоб ти виконував його. Це привітання моєю, Павловою, рукою. Пам’ятайте про мої кайдани. Благодать з вами! Амінь. Павло, Силуан і Тимофій — фессалонікійcькій церкві в Бозі Отці і Господі Ісусі Христі: благодать вам і мир від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа! Ми завжди дякуємо Богу за всіх вас, згадуючи вас у своїх молитвах, безперестанку пам’ятаючи ваше діло віри, труд любові і терпіння надії на нашого Господа Ісуса Христа перед Богом і нашим Отцем, знаючи, улюблені Богом брати, ваше вибрання; тому що наше Євангеліє було у вас не тільки в слові, а й у силі, і у Святому Дусі, і з великою впевненістю, як ви знаєте, якими ми були серед вас для вас. І ви стали наслідувачами нас і Господа, прийнявши слово у великій скорботі з радістю Святого Духа, так що ви стали прикладом для всіх віруючих у Македонії та Ахаї. Бо від вас пролунало слово Господнє не тільки в Македонії та Ахаї, а й в усякому місці розійшлася чутка про вашу віру в Бога, так що нам не потрібно щось говорити. Бо вони самі розповідають про нас, яким був наш прихід до вас і як ви навернулись до Бога від ідолів, щоб служити Богу живому та істинному і чекати з небес Його Сина, Якого Він воскресив з мертвих, Ісуса, що рятує нас від майбутнього гніву. Бо ви самі, брати, знаєте про наш прихід до вас, що він не був даремним; але, хоч ми й постраждали перед тим і зазнали зневаги у Филиппах, як ви знаєте, ми насмілились у нашому Бозі проповідувати вам Євангеліє Боже у великій боротьбі. Бо наше повчання було не від обману, ні від нечистих мотивів, ані з підступом; але як Бог визнав нас гідними, щоб ввірити нам Євангеліє, так ми й говоримо, догоджаючи не людям, а Богу, Який випробовує наші серця. Бо ніколи не було в нас ні улесливих слів, як ви знаєте, ні прихованого користолюбства (Бог свідок), і не шукали ми слави від людей, ні від вас, ні від інших, хоч і могли бути тягарем, як апостоли Христові. Але ми були ніжними серед вас, як годувальниця леліє своїх дітей. Так ми, жадаючи вас, бажали передати вам не тільки Євангеліє Боже, а й свої душі, бо ви стали нам любими. Бо ви пам’ятаєте, брати, наш труд і виснаження: працюючи вдень і вночі, щоб не обтяжити когось із вас, ми проповідували вам Євангеліє Боже. Свідки ви і Бог, як свято, праведно й бездоганно ми поводили себе перед вами, віруючими. Бо ви знаєте, як кожного з вас, мов батько своїх дітей, ми благали, і вмовляли, і заклинали вас, щоб ви жили гідно Бога, що кличе вас у Своє Царство й славу. Тому й ми безперестанку дякуємо Богу, що, прийнявши почуте від нас слово Боже, ви прийняли його не як слово людське, а як слово Боже (яким воно є насправді), яке й діє у вас, віруючих. Бо ви, брати, стали наслідувачами церков Божих у Христі Ісусі, що в Іудеї, тому що й ви те саме зазнали від своїх одноплемінників, що й ті від іудеїв, які і Господа Ісуса вбили, і своїх пророків, і нас вигнали, і Богу не догоджають, і всім людям противляться, забороняючи нам говорити язичникам, щоб ті спаслися, так що вони завжди наповнюють міру своїх гріхів; та настиг їх гнів Божий до кінця. Ми ж, брати, розлучившись з вами на короткий час (лицем, не серцем), ще більше старались побачити ваше лице з великим бажанням. Тому ми (я, Павло) хотіли прийти до вас не раз і не два, але перешкодив нам сатана. Бо хто наша надія, чи радість, чи вінець похвальби? Чи ж не ви перед нашим Господом Ісусом Христом при Його приході? Бо ви наша слава і радість. Тому, більше не терплячи, ми вирішили залишитися в Афінах одні, а послали Тимофія, нашого брата і служителя Божого, і нашого співпрацівника в проповіді Євангелія Христового, щоб утвердити вас і втішити вас у вашій вірі, щоб ніхто не хитався у цих скорботах; бо ви самі знаєте, що на це ми й призначені. Бо й коли ми були у вас, то попереджали вас, що маємо зазнавати скорбот, як і сталось і як ви знаєте. Тому і я, більше не терплячи, послав дізнатися про вашу віру, щоб часом не спокусив вас спокусник і не став даремним наш труд. А тепер, коли прийшов до нас від вас Тимофій і приніс нам добру звістку про вашу віру й любов і що ви завжди маєте добру пам’ять про нас, прагнучи побачити нас, як і ми вас, тому ми при всій нашій скорботі й біді утішилися за вас, брати, вашою вірою. Бо тепер ми живемо, якщо ви стоїте в Господі. Бо яку подяку ми можемо віддати за вас Богу за всю радість, якою радіємо за вас перед нашим Богом, вдень і вночі дуже ревно молячись, щоб побачити ваше лице і довершити те, чого не вистачає вашій вірі? Сам же Бог і наш Отець та наш Господь Ісус Христос хай направить до вас нашу дорогу. А вас Господь хай наповнить і збагатить любов’ю один до одного і до всіх, як ми наповнені до вас, щоб утвердити ваші серця бездоганними у святості перед Богом і нашим Отцем при приході нашого Господа Ісуса Христа з усіма Його святими. Нарешті, брати, просимо й благаємо вас Господом Ісусом, щоб, як ви прийняли від нас, як належить вам жити й догоджати Богу, так ще більше в тому зростали. Бо ви знаєте, які накази ми дали вам від Господа Ісуса. Бо воля Божа, ваше освячення, в тому, щоб ви утримувались від блуду; щоб кожен з вас умів утримувати свою посудину в святості й честі, а не в пристрасті похоті, як язичники, що не знають Бога; щоб ніхто не поводився зі своїм братом протизаконно і користолюбно ні в якій справі, бо Господь — месник за все це, як ми й раніше казали вам і свідчили. Бо покликав нас Бог не до нечистоти, а до святості. Тому, хто відкидає це, той відкидає не людину, а Бога, Який і дав нам Свого Святого Духа. А про братолюбство немає потреби писати вам, бо ви самі навчені Богом любити один одного. Бо ви так і робите з усіма братами по всій Македонії. Та благаємо вас, брати, ще більше в тому зростати і прагнути жити тихо, займатися своїми справами і працювати своїми руками, як ми наказували вам; щоб ви жили пристойно перед зовнішніми і ні в чому не мали потреби. Не хочу ж, брати, щоб ви не знали про покійних, щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії. Бо якщо ми віримо, що Ісус помер і воскрес, то й покійних Бог приведе через Ісуса з Ним. Бо це ми кажемо вам словом Господнім, що ми, живі, які лишилися до приходу Господа, не випередимо покійних. Бо Сам Господь при вигуку, при голосі архангела й трубі Божій зійде з неба, і спочатку воскреснуть мертві у Христі; потім ми, живі, що лишилися, будемо підхоплені разом з ними на хмарах для зустрічі з Господом у повітрі; і так завжди будемо з Господом. Тож утішайте один одного цими словами. А про часи й пори, брати, немає потреби писати вам, бо ви самі достеменно знаєте, що день Господній прийде так, як злодій уночі. Бо коли будуть казати: Мир і безпека, — тоді зненацька настигне їх загибель, як родові муки вагітну, і вони не втечуть. Та ви, брати, не в темряві, щоб той день застав вас, як злодій. Усі ви сини світла й сини дня; ми не сини ночі, ані темряви. Тому не спімо, як інші, а пильнуймо і будьмо тверезі. Бо ті, що сплять, сплять уночі, і ті, що напиваються, напиваються вночі. Ми ж, будучи синами дня, будьмо тверезі, одягнувши броню віри й любові і шолом — надію на спасіння. Тому що Бог призначив нас не на гнів, а для отримання спасіння через нашого Господа Ісуса Христа, Який помер за нас, щоб ми, чи пильнуємо, чи спимо, жили разом з Ним. Тому втішайте один одного і збудовуйте один одного, як ви і робите. Просимо вас, брати, визнавати тих, що трудяться серед вас, керують вами в Господі і напоумляють вас, і дуже поважати їх з любов’ю за їхню працю. Живіть у мирі між собою. Благаємо вас, брати, напоумляйте безладних, утішайте малодушних, підтримуйте немічних, будьте довготерпеливі до всіх. Дивіться, щоб ніхто нікому не віддавав злом за зло, а завжди прагніть добра один одному і всім. Завжди радійте; безперестанку моліться; в усьому дякуйте, бо така воля Божа для вас у Христі Ісусі. Духа не вгашайте; пророцтв не зневажайте; усе випробовуйте, добра тримайтесь; від усякого виду зла утримуйтесь. А Сам Бог миру хай освятить вас повністю, і ваш дух, і душа, і тіло хай будуть у цілості збережені бездоганними при приході нашого Господа Ісуса Христа. Вірний Той, що кличе вас, Який і зробить це. Брати, моліться за нас. Привітайте всіх братів святим поцілунком. Заклинаю вас Господом, щоб це послання було прочитане всім святим братам. Благодать нашого Господа Ісуса Христа з усіма вами! Амінь. Павло, Силуан і Тимофій — фессалонікійcькій церкві в Бозі, нашому Отці, і Господі Ісусі Христі: благодать вам і мир від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа! Ми завжди повинні дякувати Богу за вас, брати, як і належить, тому що сильно зростає ваша віра і примножується любов кожного з усіх вас один до одного, так що ми самі хвалимося вами в усіх церквах Божих за ваше терпіння й віру в усіх ваших гоніннях і скорботах, які ви терпите, що є доказом праведного суду Божого, щоб вам удостоїтись Царства Божого, за яке ви й страждаєте. Адже справедливо перед Богом відплатити скорботою тим, що завдають вам скорбот, а вам, що зазнають скорбот, — спокоєм разом з нами при відкритті Господа Ісуса з неба зі Своїми сильними ангелами в палаючому вогні, Який здійснюватиме помсту тим, що не знають Бога і не слухаються Євангелія нашого Господа Ісуса Христа, які будуть покарані вічною загибеллю від лиця Господа і слави Його могутності, коли Він прийде в той день прославитись у Своїх святих і викликати подив у всіх віруючих (бо наше свідчення серед вас було прийняте вірою). Для цього ми завжди й молимося за вас, щоб наш Бог удостоїв вас поклику і могутньо довершив усяке бажання доброти і діло віри, щоб прославилось ім’я нашого Господа Ісуса Христа у вас і ви в Ньому за благодаттю нашого Бога і Господа Ісуса Христа. Просимо вас, брати, стосовно приходу нашого Господа Ісуса Христа і нашого зібрання до Нього, не похитнутись поспішно розумом і не тривожитись ні від духа, ні від слова, ні від послання нібито нами написаного, що ніби настав день Христа. Хай ніхто не зведе вас ніяким чином, бо той день не настане, якщо спочатку не прийде відступлення і не відкриється людина гріха, син загибелі, який буде противитись і підноситись над усім, що називається богом чи святинею, так що в Храмі Божому він сяде, як Бог, видаючи себе за Бога. Хіба ви не пам’ятаєте, що я говорив вам про це, коли ще був у вас? І ви знаєте, що́ зараз стримує його відкритися свого часу. Бо таємниця беззаконня вже діє, тільки Той, що зараз стримує, буде стримувати, поки не буде забраний геть. І тоді відкриється беззаконник, якого Господь уб’є подихом Своїх уст і знищить з’явленням Свого приходу, того, чий прихід буде згідно з дією сатани з усякою силою і обманливими знаменнями й чудесами, і з усяким неправедним обманом серед тих, що гинуть, за те, що вони не прийняли любові до істини для свого спасіння. І тому пошле їм Бог дію омани, щоб вони повірили неправді, щоб були засуджені всі, які не повірили істині, а знайшли задоволення в неправедності. Ми ж завжди повинні дякувати Богу за вас, улюблені Господом брати, тому що Бог від початку через освячення Духом і віру в істину вибрав вас для спасіння, для чого покликав вас нашим Євангелієм для отримання слави нашого Господа Ісуса Христа. Тому, брати, стійте і тримайтесь передань, яким ви навчилися чи то нашим словом, чи посланням. А Сам наш Господь Ісус Христос і Бог і наш Отець, Який полюбив нас і дав по благодаті вічну втіху й добру надію, хай утішить ваші серця і утвердить вас в усякому доброму слові і ділі. Нарешті, брати, моліться за нас, щоб слово Господнє поширювалось і прославлялось, як і у вас, і щоб нам врятуватись від негідних і злих людей, бо не в усіх є віра. Та вірний Господь, Який утвердить вас і збереже від зла. Ми ж упевнені щодо вас у Господі, що ви й робите, і будете робити те, що ми наказуємо вам. А Господь хай направить ваші серця на любов Божу і на терпіння Христове. Наказуємо вам, брати, іменем нашого Господа Ісуса Христа сторонитися кожного брата, який поводиться безладно, а не за переданням, яке прийняв від нас. Бо ви самі знаєте, як ви маєте наслідувати нас; бо ми не поводились у вас безладно, і ні в кого хліба не їли даром, а в труді й виснаженні день і ніч працювали, щоб не обтяжити когось із вас. Не тому, що ми не маємо влади, але щоб себе самих дати вам за приклад для наслідування нас. Бо й коли ми були у вас, то наказували вам таке: Хто не хоче працювати, той хай і не їсть. Бо ми чуємо, що деякі серед вас поводяться безладно, нічого не роблять, а втручаються в чужі справи. Таким наказуємо й благаємо нашим Господом Ісусом Христом, щоб вони тихо працювали і їли свій хліб. А ви, брати, не падайте духом, роблячи добро. Якщо ж хтось не послухається нашого слова в цьому посланні, того зауважте і не спілкуйтеся з ним, щоб він був посоромлений. Та не вважайте його за ворога, а напоумляйте як брата. А Сам Господь миру хай дасть вам мир завжди всяким способом. Господь з усіма вами! Це привітання моєю, Павловою, рукою, що є знаком у кожному посланні: так пишу я. Благодать нашого Господа Ісуса Христа з усіма вами! Амінь. Павло, апостол Ісуса Христа за повелінням Бога, нашого Спасителя, і Господа Ісуса Христа, нашої надії, — Тимофію, рідному сину у вірі: благодать, милість і мир від Бога, нашого Отця, та Ісуса Христа, нашого Господа! Як я просив тебе залишитися в Ефесі, коли йшов у Македонію, щоб ти наказав деяким не навчати іншому і не зважати на байки й безкінечні родоводи, які породжують суперечки, а не Боже збудування у вірі, так і зроби. Мета ж цього наказу — любов від чистого серця, доброї совісті і нелицемірної віри, від чого ухилившись, деякі збочили до пустослів’я, бажаючи бути законовчителями, не розуміючи ні того, що говорять, ні того, що стверджують. А ми знаємо, що Закон добрий, якщо користуватися ним законно, знаючи те, що Закон призначений не для праведного, а для беззаконних і непокірних, нечестивих і грішних, несвятих і скверних, батьковбивць і матеревбивць, людиновбивць, блудників, мужоложників, работорговців, неправдомовців, клятвопорушників і для всього іншого, що противне здоровому вченню згідно із славним Євангелієм блаженного Бога, яке мені ввірене. І я дякую Христу Ісусу, нашому Господу, Який зміцнив мене, що визнав мене вірним, поставивши на служіння, — мене, який раніше був богохульником, гонителем і кривдником, але був помилуваний, бо робив це через незнання в невір’ї. І благодать нашого Господа надзвичайно щедро виявилась до мене з вірою і любов’ю у Христі Ісусі. Вірне слово і повного прийняття гідне, що Христос Ісус прийшов у світ спасти грішників, з яких я перший. Та для того я був і помилуваний, щоб на мені першому Ісус Христос показав усе довготерпіння у приклад тим, які будуть вірувати в Нього для вічного життя. Цареві ж вічному, нетлінному, невидимому, єдиному премудрому Богу честь і слава на віки вічні! Амінь. Цей наказ передаю тобі, сину Тимофію, згідно з ранішими про тебе пророцтвами, щоб ти воював за ними доброю війною, маючи віру і добру совість, яку відкинувши, деякі зазнали корабельної аварії у вірі. Серед них Гіменей і Олександр, яких я видав сатані, щоб вони навчились не богохульствувати. Тож перш за все прошу звершувати благання, молитви, клопотання, подяки за всіх людей, за царів і всіх, хто при владі, щоб нам проводити тихе й спокійне життя з усім благочестям і пристойністю, бо це добре і приємно перед нашим Спасителем Богом, Який хоче, щоб усі люди спаслися й прийшли до пізнання істини. Бо один Бог, один і посередник між Богом і людьми — людина Христос Ісус, Який віддав Себе у викуп за всіх, про що свого часу було свідчення, для якого я поставлений проповідником і апостолом (кажу правду в Христі, не обманюю), учителем язичників у вірі та істині. Тож бажаю, щоб на всякому місці молилися чоловіки, піднімаючи святі руки без гніву і сперечання. Щоб так само й жінки, у пристойному вбранні, із сором’язливістю і скромністю, прикрашали себе не заплетеним волоссям, чи золотом, чи перлами, чи дорогоцінним одягом, а добрими ділами, як личить жінкам, які присвячують себе благочестю. Жінка хай вчиться в мовчанні з усією покорою. А вчити жінці не дозволяю, ані панувати над чоловіком, але бути в мовчанні. Бо спочатку Адам був виліплений, а потім Єва. І не Адам був зведений, а жінка, бувши зведена, впала в переступ. Утім, вона спасеться у дітонародженні, якщо пробуватиме у вірі, любові і святості зі скромністю. Вірне слово: хто єпископства прагне, той доброго діла бажає. Єпископ же повинен бути бездоганним, чоловіком однієї дружини, тверезим, поміркованим, благопристойним, гостинним, здібним навчати, не п’яницею, не забіякою, не жадібним до ганебної наживи, а сумирним, несварливим, негрошолюбним, таким, що добре керує своїм домом, дітей тримає в покорі з усією пристойністю (бо хто не вміє керувати власним домом, як буде піклуватися про Церкву Божу?), не новонаверненим, щоб не загордився і не впав у засудження диявола. Повинен також мати добре свідчення від зовнішніх, щоб не впав у ганьбу і тенета диявола. Диякони так само повинні бути поважними, не двоязичними, не приохоченими до вина, не жадібними до ганебної наживи, такими, що тримаються таємниці віри з чистою совістю. І їх треба спочатку випробовувати, а потім хай виконують служіння, якщо вони бездоганні. Їхні дружини так само повинні бути поважними, не наклепницями, тверезими, в усьому вірними. Диякони мають бути чоловіками однієї дружини, такими, що добре керують дітьми і своїм домом. Бо ті, які добре виконали служіння, здобувають собі добрий ступінь і велику сміливість у вірі у Христа Ісуса. Пишу тобі це, сподіваючись скоро прийти до тебе, а якщо забарюся, то щоб ти знав, як треба поводитись у домі Божому, яким є Церква Бога живого, стовп і основа істини. І безперечно — велика таємниця благочестя: Бог з’явився у плоті, виправдався в Дусі, показався ангелам, проповіданий серед народів, прийнятий вірою в світі, вознісся у славі. Дух же ясно каже, що в пізніші часи деякі відступлять від віри, слухаючи духів-обманщиків і вчення бісівські, через лицемірство лжесловесників зі спаленою совістю, які забороняють одружуватись і наказують утримуватися від їжі, яку Бог створив, щоб віруючі й ті, що пізнали істину, приймали з подякою. Бо всяке творіння Боже добре і нічого не слід відкидати, якщо воно приймається з подякою, тому що освячується словом Божим і молитвою. Навчаючи цьому братів, будеш добрим служителем Ісуса Христа, годованим словами віри і доброго вчення, за яким ти пішов. Негідних же і бабських байок цурайся, а вправляйся в благочесті. Бо тілесні вправи мало корисні, а благочестя для всього корисне, маючи обітницю життя теперішнього і майбутнього. Це слово вірне і повного прийняття гідне. Бо для цього ми й трудимось і зазнаємо ганьби, тому що надіємось на Бога живого, Який є Спасителем усіх людей, а особливо віруючих. Наказуй це і навчай. Ніхто хай не зневажає твою молодість, а будь прикладом для віруючих у слові, у поведінці, у любові, у дусі, у вірі, у чистоті. Доки не прийду, займайся читанням, наставлянням, навчанням. Не занедбуй у собі дару, який був даний тобі через пророцтво з покладанням рук пресвітерів. Про це дбай, у цьому будь, щоб твоє зростання було явним для всіх. Дивись за собою і за навчанням, пробувай у цьому, бо, роблячи так, ти і себе спасеш, і своїх слухачів. Старому не докоряй, а вмовляй, як батька, молодих — як братів, старих жінок — як матерів, молодих — як сестер, з усією чистотою. Шануй вдів, справжніх вдів. Якщо у вдови є діти чи онуки, то хай вони спочатку вчаться поважати свій дім і віддавати належне батькам, бо це добре і приємне перед Богом. Справжня ж вдова, самотня, поклала надію на Бога і пробуває у благаннях і молитвах вночі і вдень; а яка живе в насолодах, померла заживо. І це наказуй, щоб вони були бездоганні. Якщо ж хто про своїх, а особливо про домашніх, не піклується, той зрікся віри і гірший за невіруючого. Вдова хай буде зарахована не менше, ніж шістдесятирічна, яка була дружиною одного чоловіка, відома добрими ділами, якщо виховувала дітей, якщо приймала подорожніх, якщо мила ноги святим, якщо допомагала стражденним, якщо була старанною до всякого доброго діла. Молодим же вдовам відмовляй, бо, коли ними оволодіє бажання всупереч Христу, вони хочуть виходити заміж, накликаючи на себе засудження, бо відкинули попередню віру. До того ж вони привчаються бути неробами, ходячи по домах, і не тільки неробами, а й балакухами і такими, що втручаються в чужі справи, говорячи чого не слід. Тож бажаю, щоб молоді вдови виходили заміж, народжували дітей, управляли домом і не давали противнику ніякого приводу для лихослів’я. Бо деякі вже збочили вслід за сатаною. Якщо віруючий чи віруюча має вдів, то нехай допомагає їм, а церква хай не обтяжується, щоб вона могла допомагати справжнім вдовам. Пресвітери, які добре керують, хай будуть удостоєні подвійної пошани, а особливо ті, які трудяться в слові й навчанні. Бо Писання каже: Не одягай намордника на вола, що молотить, — і: Працівник вартий своєї платні. Звинувачення проти пресвітера не приймай, хіба що за свідченням двох чи трьох свідків. Тих, що грішать, докоряй перед усіма, щоб і інші мали страх. Заклинаю тебе перед Богом, і Господом Ісусом Христом, і вибраними ангелами виконати це без упередження, нічого не роблячи з прихильністю до когось. Рук ні на кого не покладай поспішно і не бери участі в чужих гріхах; бережи себе чистим. Надалі пий не одну воду, а вживай трохи вина ради свого шлунку і своїх частих хвороб. Гріхи деяких людей очевидні і йдуть на суд перед ними; а за іншими йдуть позаду. Так само й добрі діла очевидні, а ті, що не такі, приховатися не можуть. Усі раби, які під ярмом, не-хай вважають своїх господарів гідними всякої пошани, щоб не хулилось ім’я Боже і вчення. А ті, в кого господарі віруючі, хай не зневажають їх через те, що вони брати, а навпаки хай служать їм через те, що віруючими й улюбленими є ті, які отримують від них благодіяння. Навчай цьому і вмовляй. Хто навчає іншому і не погоджується із здоровими словами нашого Господа Ісуса Христа і вченням, згідним із благочестям, той гордий, нічого не знає, але хворий на суперечки й словесні змагання, від яких виникають заздрість, чвари, лайки, злі підозри, пусті суперечки між людьми із зіпсованим розумом, позбавлених істини, які думають, що благочестя служить для прибутку. Віддаляйся від таких. Великим же прибутком є благочестя із задоволеністю. Бо ми нічого не принесли у світ, ясно, що нічого не можемо й винести з нього. А маючи їжу та одяг, будьмо задоволені цим. А ті, що хочуть бути багатими, впадають у спокусу, тенета й численні нерозумні й шкідливі похоті, які занурюють людей у пагубу й загибель. Бо корінь усіх зол — грошолюбство, якому віддавшись, деякі відійшли від віри і пронизáли себе багатьма стражданнями. Ти ж, людино Божа, тікай від цього, а женися за праведністю, благочестям, вірою, любов’ю, терпінням, лагідністю. Борись доброю боротьбою віри, ухопи вічне життя, до якого ти й був покликаний і визнав добре визнання перед багатьма свідками. Наказую тобі перед Богом, Який все оживляє, і Христом Ісусом, Який засвідчив перед Понтієм Пілатом добре визнання, дотриматися заповіді неоскверненим і бездоганним аж до з’явлення нашого Господа Ісуса Христа, яке свого часу покаже блаженний і єдиний Володар, Цар царів і Господь господарів, єдиний, Хто має безсмертя, Хто живе в неприступному світлі, Кого ніхто з людей не бачив і не може побачити. Йому честь і вічна влада! Амінь. Багатим у теперішньому світі наказуй не величатися і надіятися не на непевне багатство, а на Бога живого, Який щедро дає нам все для насолоди, робити добро, бути багатими на добрі діла, охоче давати і ділитися, відкладаючи собі добрі підвалини на майбутнє, щоб ухопити вічне життя. О, Тимофію! Збережи ввірене тобі, відвертаючись від негідного пустослів’я і сперечань про хибно так зване знання, якому віддавшись, деякі ухилились від віри. Благодать з тобою! Амінь. Павло, з волі Божої апостол Ісуса Христа згідно з обітницею життя у Христі Ісусі, — Тимофію, улюбленому сину: благодать, милість і мир від Бога Отця і Христа Ісуса, нашого Господа. Дякую Богу, Якому служу від предків з чистою совістю, як безперестанку згадую про тебе у своїх молитвах вдень і вночі, прагнучи побачити тебе (бо пам’ятаю твої сльози), щоб мені наповнитись радістю, пригадуючи нелицемірну в тобі віру, яка спочатку жила в твоїй бабі Лоїді і твоїй матері Евніці; впевнений, що вона і в тобі. З цієї причини нагадую тобі розпалювати дар Божий, який у тобі через покладання моїх рук. Бо Бог дав нам не духа боязливості, а сили, любові й здорового розуму. Тож не соромся свідчення про нашого Господа, ані мене, Його в’язня, але терпи зі мною труднощі за Євангеліє силою Бога, Який спас нас і покликав святим покликом не за нашими ділами, а за Своїм задумом і благодаттю, даною нам у Христі Ісусі ще до вічних часів, а тепер відкритою через з’явлення нашого Спасителя Ісуса Христа, Який знищив смерть і явив життя й безсмертя через Євангеліє, для якого я поставлений проповідником, апостолом і вчителем язичників. З цієї причини я й страждаю так, але не соромлюсь; бо я знаю, в Кого увірував, і впевнений, що Він може зберегти ввірене мною Йому на той день. Тримайся взірця здорових слів, які ти чув від мене, з вірою і любов’ю у Христі Ісусі. Те добре, що ввірене тобі, збережи Святим Духом, що живе в нас. Ти знаєш, що всі, хто в Асії, відвернулись від мене, серед яких Фігелл і Гермоген. Хай дасть Господь милість дому Онисифора, тому що він багато разів підкріпляв мене і не соромився моїх кайданів, але, коли був у Римі, дуже старанно шукав мене і знайшов (хай дасть йому Господь знайти милість у Господа в той день). А скільки він послужив мені в Ефесі, ти сам дуже добре знаєш. Ти ж, мій сину, зміцняйся благодаттю, що у Христі Ісусі. І що чув від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, які будуть здатні й інших навчити. Ти ж терпи труднощі, як добрий воїн Ісуса Христа. Ніхто, воюючи, не зв’язує себе життєвими справами, щоб догодити воєначальнику. А також якщо хтось змагається, не увінчується вінком, якщо змагається незаконно. Трудящому землеробу першому належить отримати частку плодів. Розумій, що я кажу, а Господь хай дасть тобі розуміння в усьому. Пам’ятай Ісуса Христа з нащадків Давида, Який воскрес із мертвих згідно з моїм Євангелієм, за яке я страждаю, як злочинець, аж до кайданів; та слово Боже не закуте в кайдани. Тому я все терплю ради вибраних, щоб і вони отримали спасіння у Христі Ісусі з вічною славою. Вірне слово: якщо ми померли з Ним, то з Ним і будемо жити; якщо терпимо, то з Ним і будемо царювати; якщо зрікаємось, то й Він зречеться нас; якщо не віримо, Він залишається вірним: зректися Себе Він не може. Нагадуй це, заклинаючи перед Господом не вступати в словесні змагання, які ні до чого корисного не приводять, а тільки до розладу слухачів. Постарайся представити себе Богу гідним, працівником, якому нíчого соромитись, який правильно навчає слову істини. А негідного пустослів'я уникай, бо вони ще більше зростатимуть у нечесті і їхнє слово буде поширюватись, як рак. Серед них Гіменей і Філіт, які ухилились від істини, кажучи, що воскресіння вже було, і руйнують у деяких віру. Проте тверді підвалини Божі стоять, маючи таку печать: Господь пізнав тих, хто Його, — і: Хай відступить від неправедності кожен, хто називає ім’я Христове. А у великому домі є посуд не тільки золотий і срібний, а й дерев’яний і глиняний, і один для почесного вжитку, а інший для непочесного. Тож хто очистить себе від цього, той буде посудиною для почесного вжитку, освяченою й потрібною Господарю, для всякого доброго діла приготовленою. Від юнацьких похотей тікай, а женися за праведністю, вірою, любов’ю, миром із тими, хто кличе Господа від чистого серця. Нерозумних і неуцьких суперечок цурайся, знаючи, що вони породжують сварки. Рабу ж Господньому не слід сваритись, а бути до всіх привітним, повчальним, терпеливим, з лагідністю наставляючи тих, що противляться, чи не дасть їм Бог покаяння для пізнання істини і вони отямляться й вирвуться з тенет диявола, який зловив їх у свою волю. Знай же, що в останні дні настануть тяжкі часи. Бо люди будуть самолюбні, грошолюбні, хвалькуваті, горді, богохульні, неслухняні батькам, невдячні, несвяті, нелюбовні, непримиримі, наклепники, нездержливі, жорстокі, недобролюбні, зрадники, безрозсудні, пихаті, насолодолюбні, а не боголюбні, які мають вигляд благочестя, а його силу відкинули; від таких відвертайся. До таких належать ті, що вкрадаються в доми й полонять простодушних жінок, які обтяжені гріхами, водяться різними похотями, завжди вчаться і ніколи не можуть прийти до пізнання істини. Як Янній і Ямврій противились Мойсею, так і ці противляться істині, люди із зіпсованим розумом, негідні стосовно віри. Та вони більше не матимуть успіху, бо їхнє безумство буде очевидним для всіх, як і з тими сталося. Ти ж пішов за моїм вченням, поводженням, метою, вірою, довготерпінням, любов’ю, витривалістю, гоніннями, стражданнями, які спіткали мене в Антіохії, в Іконії, в Лістрі. Які гоніння я переніс, і від усіх врятував мене Господь! Та й усі, що хочуть жити благочестиво у Христі Ісусі, будуть гнані. Злі ж люди й обманщики ставатимуть все гіршими, вводячи і вводячись в оману. Ти ж пробувай у тому, чому навчився і в чому впевнився, знаючи, від кого ти навчився і що ти з дитинства знаєш Святе Писання, яке може умудрити тебе на спасіння через віру в Христа Ісуса. Все Писання богонатхнене і корисне для навчання, для викривання, для виправляння, для наставляння в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла підготовлена. Тож заклинаю тебе перед Богом і Господом Ісусом Христом, Який буде судити живих і мертвих при Своєму з’явленні і в Своєму Царстві, проповідуй слово, наполягай вчасно і невчасно, докоряй, забороняй, умовляй з усім довготерпінням і навчанням. Бо буде час, коли здорового вчення приймати не будуть, а за своїми похотями будуть намножувати собі вчителів, щоб лоскотати собі слух, і відвернуть слух від істини, і повернуться до байок. Ти ж будь тверезим в усьому, терпи труднощі, здійснюй працю благовісника, виконуй своє служіння. Бо я вже стаю узливанням і час мого відходу настав. Доброю боротьбою я боровся, шлях скінчив, віру зберіг. А тепер зберігається для мене вінець праведності, якого дасть мені Господь, праведний суддя, у той день; і не тільки мені, а й усім, хто полюбив Його з’явлення. Постарайся прийти до мене скоро, бо Димас залишив мене, полюбивши теперішній світ, і пішов у Фессалоніку, Крискент — у Галатію, Тит — у Далматію. Один Лука зі мною. Марка візьми й приведи з собою, бо він потрібний мені для служіння. А Тихика я послав в Ефес. Як будеш іти, принеси плаща, якого я залишив у Троаді в Карпа, і книги, особливо пергаментні. Олександр-мідник заподіяв мені багато зла. Нехай віддасть йому Господь за його ділами! Стережись його й ти, бо він дуже противився нашим словам. На моєму першому захисті нікого зі мною не було, а всі залишили мене. Нехай це не зарахується їм! Та Господь став біля мене й зміцнив мене, щоб мною була повністю проголошена проповідь і її почули всі язичники, — і я врятувався від лев’ячої пащі. І врятує мене Господь від усякого злого діла і благополучно приведе в Своє Небесне Царство. Йому слава на віки вічні! Амінь. Привітай Приску й Акілу і дім Онисифора. Ераст залишився в Коринфі, а Трохима я залишив хворого в Мілеті. Постарайся прийти до зими. Вітають тебе Еввул, Пуд, Лін, Клавдія і всі брати. Господь Ісус Христос з твоїм духом! Благодать з вами! Амінь. Павло, раб Бога й апостол Ісуса Христа згідно з вірою вибраних Божих і пізнанням істини, згідної з благочестям, у надії на вічне життя, яке обіцяв необманливий Бог ще до вічних часів, а свого часу явив Своє слово через проповідь, яка ввірена мені за повелінням нашого Спасителя Бога, — Титу, рідному сину по спільній вірі: благодать, милість, мир від Бога Отця і Господа Ісуса Христа, нашого Спасителя. Для того я й залишив тебе на Криті, щоб ти впорядкував незакінчене і поставив в усіх містах пресвітерів, як я наказував тобі: якщо хто бездоганний, чоловік однієї дружини, має віруючих дітей, не звинувачуваних у безпутстві чи непокірних. Бо єпископ повинен бути бездоганним, як Божий управитель, не свавільним, не гнівливим, не п’яницею, не забіякою, не жадібним до ганебної наживи, а гостинним, добролюбним, поміркованим, справедливим, святим, стриманим, таким, що тримається вірного слова, згідного з вченням, щоб міг і в здоровому вченні наставляти, і тим, що суперечать, докоряти. Бо є багато непокірних, пустословів і обманщиків, особливо з обрізаних, яким треба закривати рот; вони зводять цілі доми, навчаючи, чого не слід, ради ганебної наживи. Один з них, їхній власний пророк, сказав: Критяни завжди брехливі, люті звірі, утроби ліниві. Це свідчення істинне; з цієї причини докоряй їм суворо, щоб вони були здорові у вірі і не зважали на іудейські байки й заповіді людей, які відвертаються від істини. Для чистих усе чисте, а для осквернених і невіруючих ніщо не чисте, але осквернені і їхній розум, і совість. Вони заявляють, що знають Бога, а ділами заперечують, будучи мерзенними, і неслухняними, і ні до якого доброго діла непридатними. Ти ж говори те, що відповідає здоровому вченню: щоб старі чоловіки були тверезими, поважними, поміркованими, здоровими у вірі, в любові, в терпінні; щоб старі жінки так само були благопристойними в поведінці, не наклепницями, не поневоленими вином, навчали добру, щоб урозумляли молодих любити чоловіків, любити дітей, бути поміркованими, чистими, домашніми, добрими, покірними своїм чоловікам, щоб не хулилося слово Боже. Юнаків так само вмовляй бути поміркованими. В усьому показуй собою приклад добрих діл, у навчанні — незіпсованість, поважність, непошкодженість, слово здорове, неосудливе, щоб противник був посоромлений, не маючи нічого поганого сказати про вас. Рабів умовляй коритися своїм господарям, догоджати їм в усьому, не перечити, не привласнювати, а виявляти всю добру вірність, щоб в усьому бути прикрасою вчення нашого Спасителя Бога. Бо з’явилася благодать Божа, спасенна для всіх людей, яка навчає нас, щоб ми, відкинувши нечестя й мирські похоті, стримано, праведно й благочестиво жили в теперішньому світі, очікуючи блаженної надії і славного з’явлення великого Бога й нашого Спасителя Ісуса Христа, Який віддав Себе за нас, щоб викупити нас від усякого беззаконня й очистити Собі народ особливий, ревний до добрих діл. Це говори, вмовляй і докоряй з усією владою. Ніхто хай не зневажає тебе. Нагадуй їм коритися й слухатися начальств і влад, бути готовими до всякого доброго діла, нікого не лихословити, бути несварливими, сумирними, виявляти всю лагідність до всіх людей. Бо ми й самі колись були нерозумними, неслухняними, обманутими, рабами різних похотей і насолод, жили в злобі й заздрості, були огидними, ненавиділи один одного. Та коли з’явилась доброта і людинолюбство нашого Спасителя Бога, Він спас нас не по ділах праведності, які ми вчинили, а зі Своєї милості, через обмивання відродження й оновлення Святим Духом, Якого щедро вилив на нас через Ісуса Христа, нашого Спасителя, щоб, виправдавшись Його благодаттю, ми стали спадкоємцями згідно з надією на вічне життя. Це слово вірне, і я бажаю, щоб ти стверджував це, щоб ті, які увірували в Бога, старалися займатися добрими ділами; це добре і корисно людям. А нерозумних суперечок, родоводів, чвар і сварок про Закон уникай, бо вони некорисні й марні. Єретика після першого й другого напоумлення цурайся, знаючи, що такий розбестився і грішить, будучи самозасудженим. Коли пришлю до тебе Артема чи Тихика, постарайся прийти до мене в Нікополь, бо я вирішив там перезимувати. Зіну-законника й Аполлоса виряди старанно, щоб їм нічого не бракувало. Нехай і наші вчаться займатися добрими ділами для задоволення необхідних потреб, щоб не були безплідними. Вітають тебе всі, хто зі мною. Привітай тих, хто любить нас у вірі. Благодать з усіма вами! Амінь. Павло, в’язень Ісуса Христа, і брат Тимофій — Филимону, нашому улюбленому брату і співпрацівнику, і Апфії, улюбленій сестрі, і Архипу, нашому соратнику, і церкві в твоєму домі: благодать вам і мир від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа! Завжди дякую моєму Богу, згадуючи тебе у своїх молитвах, чуючи про твою любов і віру, які маєш до Господа Ісуса і до всіх святих, щоб твоя спільна з нами віра виявилась дієвою у пізнанні всякого добра у вас у Христі Ісусі. Бо ми маємо велику радість і втіху у твоїй любові, тому що тобою, брате, заспокоєні серця святих. Тому, маючи в Христі велику сміливість наказувати тобі, що личить, ради любові краще благаю, такий як я, Павло-старець, а тепер ще й в’язень Ісуса Христа. Благаю тебе за свого сина, якого я народив у своїх кайданах, за Онисима, колись непотрібного тобі, а тепер потрібного тобі і мені. Я послав його назад, а ти прийми його, немов моє серце. Я хотів був тримати його в себе, щоб він замість тебе служив мені в кайданах за Євангеліє, та без твоєї згоди нічого не хотів робити, щоб твоє добре діло було не як вимушене, а добровільне. Бо, може, він для того й відлучився на деякий час, щоб ти отримав його назавжди, вже не як раба, а вище від раба, як улюбленого брата, особливо мені, а наскільки більше тобі, і по плоті, і в Господі. Тож якщо вважаєш мене товаришем, прийми його як мене. Якщо ж він чимось скривдив тебе або винен, зарахуй це мені. Я, Павло, написав своєю рукою: я відплачу; не кажу тобі про те, що ти й самого себе ще винен мені. Так, брате, я хотів би отримати користь від тебе в Господі; заспокой моє серце в Господі. Маючи впевненість у твоєму послуху, я написав тобі, знаючи, що ти зробиш навіть більше, ніж я кажу. А заодно й приготуй мені помешкання, бо я сподіваюся, що завдяки вашим молитвам буду дарований вам. Вітають тебе Епафрас, мій співв’язень у Христі Ісусі, Марк, Арістарх, Димас, Лука, мої співпрацівники. Благодать нашого Господа Ісуса Христа з вашим духом! Амінь. Бог, який багаторазово й багатоманітно говорив здавна до отців через пророків, в останні ці дні проговорив до нас через Сина, Якого поставив спадкоємцем усього, через Якого й світ створив. Він, будучи сяйвом Його слави і точним образом Його особи і тримаючи все Своїм сильним словом, здійснив Собою очищення наших гріхів і сів праворуч Величі на висоті, ставши настільки кращим за ангелів, наскільки вище, ніж у них, успадкував ім’я. Бо кому коли з ангелів сказав Бог: Ти Син Мій, Я сьогодні народив Тебе, — і ще: Я буду Йому Отцем, і Він буде Мені Сином? І ще, коли вводить Первістка у світ, то каже: І хай поклоняться Йому всі ангели Божі. І про ангелів каже: Ти робиш Своїми ангелами духів і Своїми служителями полум’я вогню, — а про Сина: Престол Твій, Боже, — на віки віків, жезл Твого царства — жезл правоти. Ти полюбив праведність і зненавидів беззаконня, тому помазав Тебе, Боже, Твій Бог оливою радості більше за Твоїх співучасників. І: На початку Ти, Господи, заснував землю, і небеса — діла Твоїх рук. Вони зникнуть, а Ти пробуватимеш, і всі вони постаріють, як одяг, і Ти згорнеш їх, як вбрання, і вони зміняться, а Ти Той самий, і Твої роки не скінчаться. Про кого коли з ангелів сказав Бог: Сиди праворуч Мене, доки не покладу Твоїх ворогів підніжком для Твоїх ніг? Чи ж не всі вони службові духи, які посилаються на служіння тим, хто має успадкувати спасіння? Тому ми повинні бути більш уважними до почутого, щоб нам не відступити. Бо якщо ангелами звіщене слово було твердим і кожен переступ і непослух отримував справедливу відплату, то як ми уникнемо кари, якщо знехтуємо таким великим спасінням, яке спочатку звістив Господь, а потім підтвердили нам ті, хто чув Його, і засвідчив Бог знаменнями, і чудесами, і різними силами, і роздаванням Святого Духа згідно зі Своєю волею? Бо не ангелам Він підкорив майбутній світ, про який ми говоримо, а хтось в одному місці засвідчив: Що таке людина, що Ти пам’ятаєш про неї, чи син людський, що Ти відвідуєш його? Ти зробив його тільки трохи нижчим за ангелів, славою і честю увінчав його і поставив його над ділами Своїх рук, усе підкорив під його ноги. — Адже підкоривши йому все, Він нічого не залишив йому непідкореним. Та зараз ми ще не бачимо, щоб усе було йому підкорене. А бачимо, що Ісус, Який був зроблений тільки трохи нижчим за ангелів, за перенесення смерті увінчаний славою і честю, щоб по благодаті Божій скуштувати смерть за кожного. Бо потрібно було, щоб Той, для Кого все і через Кого все, приводячи багатьох синів у славу, зачинателя їхнього спасіння зробив досконалим через страждання. Бо і Той, Хто освячує, і ті, кого освячують, всі від Одного; з цієї причини Він не соромиться називати їх братами, кажучи: Буду звіщати Твоє ім’я своїм братам, посеред зібрання буду співати Тобі хвалу. І ще: Я буду надіятись на Нього. І ще: Ось я і діти, яких дав мені Бог. А оскільки для дітей спільні плоть і кров, то й Він так само прийняв їх, щоб смертю позбавити сили того, хто має владу над смертю, тобто диявола, і визволити тих, які страхом смерті все життя трималися в рабстві. Бо, звичайно, не ангелам Він допомагає, а допомагає нащадкам Авраама. Тому Він повинен був в усьому уподібнитися до братів, щоб стати милостивим і вірним первосвященником перед Богом для умилостивлення за гріхи народу. Бо оскільки Він Сам постраждав, бувши спокушуваним, то може й спокушуваним допомогти. Тому, святі брати, учасники небесного поклику, подумайте про апостола й первосвященника нашого визнання, Христа Ісуса, Який вірний Тому, Хто поставив Його, як і Мойсей був вірний в усьому Його домі. Бо Він удостоєний настільки більшої слави, ніж Мойсей, наскільки більшу честь, ніж дім, має той, хто збудував його. Бо кожен дім хтось будує, а Тим, Хто збудував все, є Бог. І Мойсей був вірний в усьому Його домі, як слуга, для засвідчення того, що мало бути звіщено пізніше, а Христос — як Син над Його домом; Його ж домом є ми, якщо тільки сміливості й похвальби надією будемо твердо триматися до кінця. Тому, як каже Святий Дух: Сьогодні, коли почуєте Його голос, не робіть твердими своїх сердець, як під час нарікання у день спокушання в пустелі, де спокушали Мене ваші отці, випробовували Мене і бачили Мої діла сорок років. Тому Я розгнівався на той рід і сказав: Вони завжди блукають серцем, вони не пізнали Моїх шляхів. Так що Я поклявся у Своєму гніві, що вони не ввійдуть у Мій відпочинок. Дивіться, брати, щоб у когось із вас не було злого серця з невір’ям, яке відступає від Бога живого, але вмовляйте один одного кожного дня, доки триває «сьогодні», щоб не затвердів хтось із вас через оманливість гріха. Бо ми стали учасниками Христа, якщо тільки початкової впевненості будемо твердо триматися до кінця, поки говориться: Сьогодні, коли почуєте Його голос, не робіть твердими своїх сердець, як під час нарікання. Бо деякі, почувши, нарікали, але не всі, які вийшли з Єгипту з Мойсеєм. На кого ж Він гнівався сорок років? Чи не на тих, що згрішили, чиї трупи впали в пустелі? Кому ж Він поклявся, що вони не увійдуть у Його відпочинок, як не тим, що не повірили? Тож бачимо, що вони не змогли ввійти через невір’я. Тож біймося, щоб, поки залишається обітниця ввійти в Його відпочинок, не виявилося, що хтось із вас спізнився. Бо й нам було про нього звіщено, як і тим, але їм не принесло користі почуте слово, бо не з’єдналося з вірою в тих, що почули. А входимо у відпочинок ми, що увірували, як Він сказав: Так що Я поклявся у Своєму гніві, що вони не ввійдуть у Мій відпочинок, — хоча Його діла були завершені від заснування світу. Бо в одному місці так сказано про сьомий день: І спочив Бог у сьомий день від усіх Своїх діл. І ще в цьому місці: Вони не ввійдуть у Мій відпочинок. Оскільки ж деяким залишається ввійти в нього, а ті, яким було раніше звіщено, не ввійшли через невір’я, то Він призначає ще якийсь день «сьогодні», кажучи в псалмі Давида через такий довгий час, як було сказано: Сьогодні, коли почуєте Його голос, не робіть твердими своїх сердець. Бо якби Ісус Навин дав їм відпочинок, то Він не сказав би після цього про інший день. Тому для народу Божого залишається суботній відпочинок. Бо хто ввійшов у Його відпочинок, той і сам спочив від своїх діл, як і Бог від Своїх. Тож постараймось увійти в цей відпочинок, щоб хтось не впав за тим самим прикладом невір’я. Бо слово Боже — живе та дієве, і гостріше від усякого двосічного меча; воно проникає до розділення душі й духу, суглобів і мізків і судить думки й наміри серця. І немає створіння, схованого від Нього, але все оголене й відкрите очам Того, Кому ми дамо звіт. Тож, маючи великого первосвященника, Який пройшов через небеса, Ісуса, Сина Божого, тримаймося нашого визнання. Бо ми маємо не такого первосвященника, який не може співчувати нашим немочам, а такого, який подібно до нас зазнав спокуси в усьому, проте залишився без гріха. Тож приходьмо зі сміливістю до престолу благодаті, щоб отримати милість і знайти благодать для своєчасної допомоги. Бо кожен первосвященник, що з людей обирається, для людей ставиться на служіння Богу, щоб приносити дари й жертви за гріхи, який може бути поблажливим до незнаючих і заблудлих, тому що й сам обкладений неміччю. І через неї повинен як за народ, так і за себе приносити жертви за гріхи. І ніхто не бере на себе цієї честі сам, а тільки покликаний Богом, як і Аарон. Так і Христос не Сам прославив Себе, щоб стати первосвященником, а Той, Хто сказав Йому: Ти Син Мій, Я сьогодні народив Тебе. Як і в іншому місці Він каже: Ти священник навіки за чином Мелхіседека. Він у дні Своєї плоті із сильним криком і слізьми приніс молитви й благання Тому, Хто міг спасти Його від смерті, і був почутий за Своє благоговіння. Хоч Він і Син, проте стражданнями навчився послуху і, вдосконалившись, став для всіх слухняних Йому винуватцем вічного спасіння, бувши названий Богом первосвященником за чином Мелхіседека. Про це ми можемо багато говорити, але це важко пояснити, бо ви стали лінивими на вуха. Бо, судячи з часу, ви повинні бути вчителями, але вас знову потрібно вчити першим основам слів Божих, і ви стали такими, яким потрібне молоко, а не тверда їжа. Бо кожен, хто споживає молоко, необізнаний у слові праведності, бо він немовля; а дорослим властива тверда їжа, у яких органи чуття використанням натреновані розрізняти добро і зло. Тому, залишивши основи вчення Христового, поспішімо до дорослості і не закладаймо знову підвалин покаяння від мертвих діл і віри в Бога, вчення про різні хрещення, про покладання рук, про воскресіння мертвих і про вічний суд. І це зробимо, якщо тільки Бог дозволить. Бо неможливо тих, які один раз були просвічені, і скуштували небесного дару, і стали учасниками Святого Духа, і скуштували доброго слова Божого й сил майбутнього світу, і відпали, знову відновлювати до покаяння, коли вони знову розпинають для себе Сина Божого і виставляють Його на ганьбу. Бо земля, яка пила дощ, що багато разів ішов на неї, і родить рослини, корисні тим, для кого вона й обробляється, отримує благословіння від Бога; а та, яка родить терен і будяки, — непридатна й близька до прокляття, кінець якої — спалення. Щодо вас же, улюблені, ми впевнені, що ви в кращому стані і близькому до спасіння, хоч так і говоримо. Бо не неправедний Бог, щоб забути ваше діло і труд любові, яку ви виявили в Його ім’я, послуживши і служачи святим. Та бажаємо, щоб кожен з вас для повної впевненості у надії виявляв таку саму старанність до кінця, щоб ви не стали лінивими, а наслідували тих, хто вірою і довготерпінням успадковують обітниці. Бо Бог, даючи обітницю Аврааму, оскільки не мав ким більшим поклястися, поклявся Самим Собою, кажучи: Істинно Я неодмінно благословлю тебе і неодмінно розмножу тебе. І так Авраам, довготерпівши, отримав обітницю. Бо люди клянуться більшим, і клятва на підтвердження закінчує всяку в них суперечку. Тому й Бог, бажаючи ясніше показати спадкоємцям обітниці незмінність Свого задуму, вжив клятву, щоб у двох незмінних речах, у яких Богу неможливо сказати неправду, мали сильну втіху ми, які втекли, щоб ухопитися за надію, що перед нами, яку ми маємо як якір для душі, надійний і міцний, і яка входить усередину за завісу, куди предтечею за нас увійшов Ісус, ставши навіки первосвященником за чином Мелхіседека. Бо цей Мелхіседек, цар Салима, священник Бога Всевишнього, який зустрів Авраама, що повертався з розгрому царів, і благословив його, якому Авраам уділив десятину з усього, по-перше, у перекладі означає «цар праведності», а потім і «цар Салима», тобто «цар миру», без батька, без матері, без родоводу, не маючи ні початку днів, ні кінця життя, а уподібнений до Сина Божого, пробуває священником постійно. Дивіться, який великий той, кому патріарх Авраам дав десятину зі здобичі! І ті, що отримують священство із синів Левія, мають заповідь за Законом брати десятину з народу, тобто зі своїх братів, хоч вони й вийшли зі стегон Авраама; а цей, що не походив з їхнього роду, узяв десятину з Авраама і благословив того, хто мав обітниці. І без усякої суперечки менший благословляється більшим. І тут десятини беруть люди смертні, а там той, про кого є свідчення, що він живе. І, так би мовити, сам Левій, який бере десятини, дав через Авраама десятину; бо він був ще в стегнах батька, коли зустрів його Мелхіседек. Тож якби досконалість досягалася завдяки левитському священству (бо на основі нього народ отримав Закон), то яка була б ще потреба поставати іншому священнику за чином Мелхіседека, а не називатись за чином Аарона? Адже зі зміною священства необхідно, щоб змінився й закон. Бо Той, про Кого це говориться, належав до іншого племені, з якого ніхто не служив при жертовнику. Адже очевидно, що наш Господь походить із племені Іуди, про яке Мойсей нічого не сказав стосовно священства. І це ще більше очевидно, якщо за подобою Мелхіседека постає інший священник, який став ним не за законом плотської заповіді, а за силою безкінечного життя. Бо засвідчено: Ти священник навіки за чином Мелхіседека. Бо відбувається скасування попередньої заповіді через її неміч і некорисність (бо Закон нічого не зробив досконалим) і введення кращої надії, завдяки якій ми наближаємось до Бога. І оскільки Він став священником не без клятви (бо ті ставали священниками без клятви, а Цей — з клятвою Того, Хто каже про Нього: Поклявся Господь і не розкається: Ти священник навіки за чином Мелхіседека), то настільки кращого завіту став поручителем Ісус! І тими священниками ставав багато хто, тому що смерть не дозволяла залишатись одному, а Цей, тому що пробуває вічно, має і священство неминуще. Тому Він і може до кінця спасати тих, що приходять через Нього до Бога, будучи завжди живим, щоб клопотатися за них. Такий і потрібен був нам первосвященник: святий, невинний, непорочний, відділений від грішників і піднесений вище небес, Який не має потреби щодня, як ті первосвященники, приносити жертви спочатку за власні гріхи, а потім за гріхи народу, бо Він зробив це один раз, принісши в жертву Самого Себе. Бо Закон ставить первосвященниками людей, які мають неміч, а слово клятви, яка була після Закону, поставило Сина, навіки досконалого. Головним же в тому, про що ми говоримо, є ось що: ми маємо такого первосвященника, Який сів праворуч престолу Величі на небесах служителем святилища та істинної скинії, яку поставив Господь, а не людина. Бо кожен первосвященник ставиться для принесення дарів і жертв, а тому необхідно було, щоб і Цей мав що принести. Бо якби Він був на землі, то і не був би священником, оскільки тут вже є священники, що приносять дари за Законом, які служать образу й тіні небесного святилища, як було наказано Мойсею Богом, коли він приступав до зведення скинії: Дивись-бо, — каже, — зроби все за зразком, показаним тобі на горі. Та Він отримав настільки вище служіння, наскільки кращого є посередником завіту, який був заснований на кращих обітницях. Бо якби той перший завіт був бездоганним, то не шукалося б місце для другого. Та Бог, дорікаючи їм, каже: Ось настають дні, — каже Господь, — коли Я укладу з домом Ізраїля і з домом Іуди Новий Завіт; не такий завіт, який Я уклав з їхніми отцями у той день, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх із землі Єгипетської; бо вони не залишились у Моєму завіті і Я знехтував ними, — каже Господь. Бо ось завіт, який Я укладу з домом Ізраїля після тих днів, — каже Господь: вкладу Мої закони в їхній розум, і напишу їх на їхніх серцях, і буду їм Богом, і вони будуть Мені народом. І не будуть вчити кожен свого ближнього і кожен свого брата, кажучи: Пізнай Господа, — бо всі будуть знати Мене від малого до великого. Бо Я буду милостивим до їхніх неправд і їхніх гріхів та їхніх беззаконь більше не згадаю. Кажучи «новий», Він назвав перший завіт старим, а те, що старіє й дряхліє, близьке до зникнення. Так от, і перший завіт мав правила богослужіння та земне святилище. Бо скинія була влаштована так: перша, в якій був світильник, стіл і хліби покладання, яка називається «святе»; а за другою завісою була скинія, яка називається «святе святих», яка мала золоту кадильницю, ковчег завіту, покритий з усіх сторін золотом, в якому був золотий глечик з манною, розцвілий жезл Аарона і скрижалі завіту, а над ним — херувими слави, які отінюють кришку умилостивлення, про що неможливо зараз говорити докладно. При такому влаштуванні в першу скинію завжди входять священники здійснювати богослужіння, а в другу — один раз на рік тільки первосвященник, і не без крові, яку приносить за себе і за гріхи незнання народу. Цим Святий Дух показує, що шлях у святе святих ще не відкритий, поки ще стоїть перша скинія. Вона є прообразом для теперішнього часу, в який приносяться дари і жертви, що не можуть зробити жертвоприносця досконалим у совісті, а тільки полягають у стравах, напоях, різних обмиваннях і плотських правилах, встановлених до часу виправлення. Христос же, прийшовши як первосвященник майбутніх благ з більшою і досконалішою скинією, нерукотворною, тобто не цього творіння, і не з кров’ю козлів і телят, а з власною кров’ю, один раз увійшов у святе святих, здобувши вічне викуплення. Бо якщо кров биків і козлів і попіл телиці, окроплюючи осквернених, освячує до чистоти плоті, то наскільки більше кров Христа, Який вічним Духом приніс Себе непорочним Богу, очистить нашу совість від мертвих діл для служіння Богу живому! І тому Він є посередником Нового Завіту, щоб завдяки смерті, яка сталася для викуплення переступів, учинених за першого завіту, покликані отримали обітницю вічної спадщини. Бо де заповіт, там необхідно, щоб настала смерть заповідача. Адже заповіт дійсний після померлих, оскільки ніколи не має сили, поки живе заповідач. Тому й перший завіт був утверджений не без крові. Бо коли Мойсей оголосив усьому народу кожну заповідь за Законом, то взяв кров телят і козлів з водою, червленою вовною і гісопом і покропив як саму книгу, так і весь народ, кажучи: Це кров завіту, який заповів вам Бог. Так само покропив кров’ю і скинію, і все богослужбове начиння. Та й майже все за Законом очищається кров’ю, і без пролиття крові не буває прощення. Тому необхідно було, щоб образи небесних речей очищалися цими жертвами, а самі небесні речі — жертвами, кращими від цих. Бо Христос увійшов не в рукотворне святилище, яке є прообразом істинного, а в саме небо, щоб з’явитись тепер за нас перед лице Боже; і не для того, щоб багато разів приносити Себе, як первосвященник щороку входить у святе святих із чужою кров’ю, — інакше треба було б Йому багато разів страждати від заснування світу, — а Він один раз наприкінці віків з’явився для усунення гріха Своєю жертвою. І як людям призначено один раз померти, а після цього суд, так і Христос, бувши один раз принесений, щоб понести гріхи багатьох, вдруге з’явиться без жертви за гріх тим, хто чекає Його для спасіння. Бо закон, маючи тінь майбутніх благ, а не сам образ речей, одними й тими самими жертвами, які щороку постійно приносять, ніколи не може зробити досконалими тих, що приходять з ними. Інакше хіба їх не перестали б приносити, тому що жертвоприносці, один раз очистившись, не мали б уже ніякого усвідомлення гріхів? Але ними щороку нагадується про гріхи. Бо неможливо, щоб кров биків і козлів усувала гріхи. Тому Христос, входячи у світ, каже: Жертви й приношення Ти не схотів, а приготував Мені тіло; цілопалень і жертв за гріх Ти не побажав. Тоді Я сказав: Ось іду (на початку книги написано про Мене) виконати Твою волю, Боже. Сказавши вище: Жертви й приношення та цілопалень і жертв за гріх Ти не схотів і не побажав (які приносяться за Законом), — тоді сказав: Ось іду виконати Твою волю, Боже. Він скасовує перше, щоб установити друге. За цією-то волею ми освячені принесенням тіла Ісуса Христа один раз. І кожен священник щодня стоїть, служачи й багато разів приносячи одні й ті самі жертви, які ніколи не можуть усунути гріхів. А Він, принісши одну жертву за гріхи назавжди, сів праворуч Бога, далі чекаючи, поки Його вороги не будуть покладені підніжком для Його ніг. Бо Він одним приношенням назавжди зробив досконалими тих, кого освячує. Про це свідчить нам і Святий Дух, бо після того, як сказав: Ось завіт, який Я укладу з ними після тих днів, — каже Господь: вкладу Мої закони в їхні серця і напишу їх на їхніх розумах, — потім додав: І їхніх гріхів та їхніх беззаконь більше не згадаю. А де прощення їх, там вже не потрібне приношення за гріх. Тому, брати, маючи сміливість входити у святе святих завдяки крові Ісуса, шляхом новим і живим, який Він відкрив нам через завісу, тобто Свою плоть, і маючи великого Священника над домом Божим, приходьмо зі щирим серцем, з повнотою віри, кропленням очистивши серця від злої совісті і обмивши тіло чистою водою. Тримаймось визнання надії непохитно, бо вірний Той, що обіцяв. І думаймо один про одного, щоб спонукати до любові й добрих діл, і не залишаймо свого зібрання, як є в деяких звичай, а вмовляймо один одного, і тим більше, чим більше бачите наближення того дня. Бо якщо ми свавільно грішимо після отримання пізнання істини, то вже не залишається жертви за гріхи, а якесь страшне очікування суду й люті вогню, що ось-ось пожере противників. Той, хто відкинув Закон Мойсея, без милосердя помирає за свідченням двох чи трьох свідків. Наскільки тяжчої кари, думаєте, заслужить той, хто потопче Сина Божого, і визнає за несвяту кров завіту, якою був освячений, і образить Духа благодаті? Бо ми знаємо Того, Хто сказав: У Мене помста, Я відплачу, — каже Господь. І ще: Господь буде судити Свій народ. Страшно впасти в руки Бога живого! Згадайте попередні дні, в які ви, бувши просвічені, витерпіли велику боротьбу страждань, то самі серед ганьби і скорбот будучи видовищем, то ставши співучасниками тих, з якими так поводилися. Бо ви й моїм кайданам співчували, і пограбування свого майна прийняли з радістю, знаючи, що у вас самих є на небесах майно краще і неминуще. Тож не відкидайте своєї сміливості, яку чекає велика нагорода. Бо вам потрібне терпіння, щоб, виконавши волю Божу, отримати обітницю. Бо ще зовсім-зовсім трохи, і Той, Хто йде, прийде і не забариться. А праведний житиме вірою, а якщо відступить, то не благоволить до нього Моя душа. Ми ж не з тих, що відступають на загибель, а з тих, що вірують на спасіння душі. Віра ж є впевненістю у сподіваному, переконаністю в небаченому. Бо за неї отримали добре свідчення предки. Вірою ми розуміємо, що світ був утворений словом Божим, так що з невидимого виникло видиме. Вірою Авель приніс Богу кращу жертву, ніж Каїн; нею він отримав свідчення, що він праведний, як Бог засвідчив про його дари, і нею, померши, він все ще говорить. Вірою Енох був перенесений, так що не побачив смерті, і не стало його, тому що Бог переніс його; бо до свого перенесення він отримав свідчення, що догодив Богу. А без віри догодити Богу неможливо, бо треба, щоб той, хто приходить до Бога, повірив, що Він є і що тих, хто шукає Його, Він нагороджує. Вірою Ной, отримавши застереження від Бога про ще небачене, з благоговінням збудував ковчег для спасіння свого дому; нею він засудив світ і став спадкоємцем праведності по вірі. Вірою Авраам, коли був покликаний, послухався піти в місце, яке мав отримати в спадщину, і пішов, не знаючи, куди йде. Вірою він поселився в обітованій землі, як у чужій, живучи в наметах з Ісааком і Яковом, співспадкоємцями цієї ж обітниці; бо він чекав міста з підвалинами, творцем і будівничим якого є Бог. Вірою й сама Сарра отримала силу для зачаття і після часу дітородного віку народила, оскільки вважала вірним Того, Хто обіцяв. Тому й від одного, і притому омертвілого, народилося так багато, як багато зірок на небі і як незліченний пісок на березі моря. Усі ці померли у вірі, не отримавши обітниць; вони тільки здаля побачили їх, і повірили в них, і привітали їх, і визнали, що вони чужинці й приходьки на землі. Бо ті, що так кажуть, показують, що шукають батьківщину. І якби вони мали на увазі ту, з якої вийшли, то мали б час повернутись. Та вони прагнули кращої, тобто небесної, тому Бог не соромиться їх, щоб називатись їхнім Богом, бо Він приготував їм місто. Вірою Авраам, коли був випробовуваний, приніс у жертву Ісаака, і той, що отримав обітниці, хотів принести єдинородного (про якого було сказано: По Ісааку будуть названі тобі нащадки), вважаючи, що Бог і з мертвих може воскрешати; тому й отримав його в прообразі. Вірою Ісаак благословив Якова й Ісава на майбутнє. Вірою Яків, помираючи, благословив кожного сина Йосипа і поклонився, спираючись на кінець своєї палиці. Вірою Йосип, помираючи, згадав про вихід синів Ізраїля і заповів про свої кістки. Вірою Мойсей після народження переховувався своїми батьками три місяці, бо вони бачили, що дитя гарне, і не побоялись царського указу. Вірою Мойсей, ставши дорослим, відмовився називатися сином дочки фараона і вибрав краще страждати з народом Божим, ніж мати тимчасову насолоду гріхом, визнавши ганьбу Христову більшим багатством, ніж скарби в Єгипті, бо він дивився на нагороду. Вірою він залишив Єгипет, не побоявшись люті царя, бо він, ніби бачачи Невидимого, виявив твердість. Вірою він здійснив Пасху і кроплення кров’ю, щоб губитель первістків не торкнувся їх. Вірою вони перейшли Червоне море, як по суші, що спробувавши зробити, єгиптяни потонули. Вірою впали стіни Єрихона після семиденного обходу. Вірою блудниця Раав не загинула з тими, що не повірили, прийнявши розвідників з миром. І що мені ще сказати? Не вистачить мені часу розповідати про Гедеона, Варака і Самсона та Єффая, Давида і Самуїла та пророків, які вірою перемагали царства, чинили праведність, отримували обітниці, закривали пащі левам, гасили силу вогню, уникали вістря меча, зміцнялись від немочі, ставали сильними в бою, змушували тікати війська чужинців; жінки отримували своїх померлих воскреслими; а інші були замучувані, не приймаючи визволення, щоб отримати краще воскресіння; а ще інші зазнавали насмішок і бичувань, та ще кайданів і ув’язнення, були побивані камінням, перепилювані, спокушувані, помирали від меча, тинялись в овечих і козячих шкурах, нужденні, стражденні, скривджені (ті, кого світ був не гідний), блукаючи по пустелях, горах, печерах і ущелинах землі. І всі ці, отримавши добре свідчення за віру, не отримали обітниці, оскільки Бог передбачив для нас щось краще, щоб вони не без нас стали досконалими. Тому й ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, скиньмо з себе всякий тягар та гріх, що легко обплутує нас, і з терпінням біжíмо забіг, який перед нами, дивлячись на зачинателя й завершителя віри Ісуса, Який замість належної Йому радості витерпів хрест, знехтувавши ганьбою, і сів праворуч престолу Божого. Тож подумайте про Того, Хто витерпів такий проти Себе спротив грішників, щоб вам не знемогти й не ослабнути своїми душами. Ви ще не до крові протистояли, борючись з гріхом, і забули повчання, яке звертається до вас, як до синів: Сину мій, не нехтуй покаранням Господнім і не знемагай, коли Він докоряє тобі; бо Господь, кого любить, того карає, і б’є кожного сина, якого приймає. Якщо ви терпите покарання, то Бог поводиться з вами, як із синами. Бо чи є такий син, якого батько не карає? Якщо ж ви залишаєтесь без покарання, яке спільне для всіх, то, значить, ви незаконнонароджені, а не сини. Далі, ми мали своїх плотських батьків, які карали нас, і поважали їх. То чи не тим більше повинні коритись Отцю духів і жити? Бо ті карали нас на декілька днів на власний розсуд, а Цей — нам на користь, щоб нам мати участь у Його святості. Усяке покарання здається в теперішній час не радістю, а смутком, а потім навченим через нього воно приносить мирний плід праведності. Тому зміцніть опущені руки й ослаблені коліна і прокладіть прямі стежки своїми ногами, щоб кульгаве не збочило, а натомість зцілилося. Прагніть миру з усіма і святості, без якої ніхто не побачить Господа, і дивіться, щоб не позбувся хтось благодаті Божої, щоб якийсь гіркий корінь, прорісши, не наробив біди і ним не осквернився багато хто; щоб не був хтось блудником чи нечестивцем, як Ісав, який за одну страву продав своє первородство. Бо ви знаєте, що й після того, бажаючи успадкувати благословіння, він був відкинутий; бо не знайшов місця покаянню, хоч і шукав його зі слізьми. Бо ви підійшли не до відчутної на дотик гори, яка палала вогнем, не до мороку, й темряви, й бурі, не до трубного звуку й голосу слів, про який ті, що чули, просили, щоб більше не говорилося до них слово. Бо вони не могли витримати того, що наказувалось: Якщо й звір доторкнеться до гори, то нехай буде побитий камінням чи застрілений стрілою. І таке страшне було те видовище, що Мойсей сказав: Я в страху і тремтінні. А ви підійшли до гори Сіон, і до міста Бога живого, до небесного Єрусалима, і до безлічі ангелів, до загального зібрання і Церкви первістків, записаних на небесах, і до Бога, судді всіх, і до духів праведників, які стали досконалими, і до посередника Нового Завіту Ісуса, і до крові кроплення, яка говорить краще, ніж Авелева. Дивіться, не відцурайтесь від Того, Хто говорить; бо якщо ті не уникли кари, відцуравшись від того, хто промовляв на землі, то тим більше ми не уникнемо, якщо відвернемось від Того, Хто промовляє з небес. Тоді Його голос захитав землю, а тепер Він пообіцяв, кажучи: Ще раз Я затрясу не тільки землю, а й небо. А «ще раз» указує на усунення хиткого, як створеного, щоб залишилося непохитне. Тому, приймаючи непохитне царство, тримаймося благодаті, якою служíмо Богу угодно з благоговінням і страхом. Бо наш Бог — нищівний вогонь. Братолюбство серед вас хай пробуває. Гостинності не забувайте, бо завдяки їй деякі, не знаючи, гостинно прийняли ангелів. Пам’ятайте про в’язнів, ніби з ними ув’язнені, і про скривджених, оскільки й самі знаходитесь у тілі. Шлюб в усіх хай буде чесним і ложе непорочним, а блудників і перелюбників судитиме Бог. Майте вдачу негрошолюбну, задовольняючись тим, що маєте, бо Він Сам сказав: Не залишу тебе й не покину тебе. Так що ми сміливо говоримо: Господь — мій помічник, і я не буду боятись. Що зробить мені людина? Пам’ятайте своїх керівників, які говорили вам слово Боже, і, дивлячись на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. Ісус Христос учора, сьогодні і навіки Той Самий. Різними й чужими вченнями не будьте зведені, бо добре утверджувати серце благодаттю, а не стравами, від яких не отримали користі ті, що їх дотримуються. Ми маємо жертовник, від якого не мають права їсти ті, що служать скинії. Бо тіла тварин, кров яких первосвященник вносить у святе святих як жертву за гріх, спалюються за табором. Тому й Ісус, щоб освятити народ Своєю кров’ю, постраждав за воротами. Тож вийдемо до Нього за табір, несучи Його ганьбу; бо ми не маємо тут постійного міста, а шукаємо майбутнього. Тож завжди приносьмо через Нього Богу жертву хвали, тобто плід уст, що прославляють Його ім’я. Не забувайте також про благодійність і взаємодопомогу, бо такі жертви угодні Богу. Слухайтеся своїх керівників і коріться їм, бо вони пильнують ваші душі, як зобов’язані дати звіт, щоб вони робили це з радістю, а не зітхаючи, бо це не корисно для вас. Моліться за нас, бо ми впевнені, що маємо добру совість, бажаючи в усьому поводитись чесно. Особливо ж благаю робити це для того, щоб я скоріше був повернений вам. А Бог миру, Який підняв з мертвих великого Пастиря овець завдяки крові вічного завіту, нашого Господа Ісуса, нехай удосконалить вас у всякому доброму ділі для виконання Його волі, чинячи у вас угодне перед Ним через Ісуса Христа. Йому слава на віки вічні! Амінь. Благаю вас, брати, прийміть це слово повчання, бо я коротко написав вам. Знайте, що брат Тимофій звільнений, і з ним я побачу вас, якщо він скоро прийде. Привітайте всіх своїх керівників і всіх святих. Вітають вас брати з Італії. Благодать з усіма вами! Амінь. Яків, РАБ Бога і Господа Ісуса Христа, — дванадцятьом племенам у розсіянні: вітаю! Великою радістю вважайте, брати мої, коли зазнаєте різних спокус, знаючи, що випробування вашої віри виробляє терпіння; а терпіння хай має досконалу дію, щоб ви були досконалі й довершені і вам нічого не бракувало. Якщо ж комусь із вас бракує мудрості, то хай просить у Бога, Який дає всім щедро і без докорів, і вона буде дана йому. Але хай просить із вірою, нітрохи не сумніваючись, бо хто сумнівається, той подібний до морської хвилі, яку піднімає й жене вітер. Хай не думає така людина, що отримає щось від Господа. Роздвоєна людина непостійна в усіх своїх шляхах. Нехай брат низького стану хвалиться своїм високим положенням, а багатий — своїм низьким положенням, бо він мине, як цвіт на траві. Бо сходить сонце зі спекою і висушує траву — і її цвіт опадає, і краса її вигляду зникає; отак і багатий засохне у своїх шляхах. Блаженна людина, яка переносить спокусу, тому що, бувши випробуваною, вона отримає вінець життя, який обіцяв Господь тим, хто любить Його. У спокусі ніхто хай не каже: Бог мене спокушає, — бо Бог не спокушається злом і Сам нікого не спокушає. А кожен спокушається, знаджуючись і зваблюючись власною похіттю. Тоді похіть, зачавши, народжує гріх, а вчинений гріх народжує смерть. Не обманюйтесь, брати мої улюблені! Усякий добрий дар і всякий досконалий дар сходить згори, від Отця світил, у Якого немає зміни чи тіні переміни. Захотівши, Він народив нас словом істини, щоб нам бути якимось первоплодом Його створінь. Тому, брати мої улюблені, кожна людина хай буде швидкою на слухання, повільною на слова, повільною на гнів; бо гнів людський не породжує праведності Божої. Тому, відкинувши всяку нечистоту і залишок злоби, з лагідністю прийміть посаджене слово, яке може спасти ваші душі. Будьте ж виконавцями слова, а не тільки слухачами, які обманюють самих себе. Бо хто є слухачем слова, а не виконавцем, той подібний до людини, яка дивиться на своє власне обличчя в дзеркалі: вона подивилась на себе, відійшла й відразу забула, яка вона є. А хто заглядає в досконалий Закон свободи і пробуває в ньому, той, будучи не забудькуватим слухачем, а виконавцем діла, буде блаженним у своєму виконанні. Хто серед вас думає, що він побожний, і не загнуздує свого язика, а обманює своє серце, у того марна побожність. Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем полягає в тому, щоб відвідувати сиріт і вдів у їхній скорботі і берегти себе від осквернення світом. Брати мої, майте віру в нашого Господа Ісуса Христа, Господа слави, не зважаючи на особу. Бо якщо у ваше зібрання ввійде чоловік із золотим перснем, у розкішному одязі і ввійде також бідний у брудному одязі, і ви глянете на одягненого в розкішний одяг і скажете йому: Ти сідай зручно отут, — а бідному скажете: Ти стань отам або сідай отут біля мого підніжка, — то чи не зробили ви між собою різницю і чи не стали суддями із злими думками? Послухайте, брати мої улюблені: чи не бідних цього світу вибрав Бог бути багатими вірою і спадкоємцями Царства, яке Він обіцяв тим, хто любить Його? А ви зневажили бідного. Чи не багаті пригноблюють вас, і чи не вони тягнуть вас у суди? Чи не вони лихословлять добре ім’я, яким ви називаєтесь? Звичайно, якщо ви виконуєте царський Закон за Писанням: Люби свого ближнього, як самого себе, — то добре робите. А якщо зважаєте на особу, то чините гріх і викриваєтесь Законом як порушники. Бо хто дотримається всього Закону, але спіткнеться в чомусь одному, той став винним в усьому. Бо Той, Хто сказав: Не перелюбствуй, — сказав і: Не вбивай. Тож якщо ти не будеш перелюбствувати, але вб’єш, то станеш порушником Закону. Так говоріть і так робіть, як ті, що будуть судитися за Законом свободи. Бо суд без милості буде тому, хто не виявив милість, а милість торжествує над судом. Яка користь, мої брати, якщо хтось каже, що має віру, а діл не має? Хіба може ця віра спасти його? Якщо брат чи сестра нагі і не мають щоденної їжі, а хтось із вас скаже їм: Ідіть з миром, грійтесь і наїдайтесь, — але не дасте їм потрібного для тіла, яка від того користь? Так і віра, якщо не має діл, мéртва сама по собі. Але хтось скаже: Ти маєш віру, а я маю діла; покажи мені свою віру без своїх діл, а я покажу тобі свою віру зі своїх діл. Ти віриш, що Бог один? Добре робиш. І біси вірять і тремтять. Та чи хочеш ти знати, пуста людино, що віра без діл мéртва? Чи не ділами виправдався наш отець Авраам, коли поклав на жертовник свого сина Ісаака? Чи бачиш, що віра сприяла його ділам і ділами віра досягла досконалості? І збулося Писання, яке каже: Повірив Авраам Богу, і це зарахувалося йому за праведність, — і він був названий другом Божим. Тож ви бачите, що людина виправдовується ділами, а не тільки вірою. Так само й блудниця Раав чи не ділами виправдалась, коли прийняла посланців і відіслала їх іншим шляхом? Бо як тіло без духа мéртве, так і віра без діл мéртва. Брати мої, не багато хто ставайте учителями, знаючи, що ми отримаємо більше засудження. Бо всі ми багато спотикаємось. Хто не спотикається в слові, той досконала людина, яка може загнуздати й усе тіло. Ось ми вкладаємо вудила в рот коням, щоб вони слухались нас, і керуємо всім їхнім тілом. Ось і кораблі, хоч які вони великі і якими сильними гоняться вітрами, керуються дуже маленьким стерном, куди тільки хоче стерновий. Так і язик: маленький член, а багато хвалиться. Он маленький вогонь скільки лісу підпалює! І язик — це вогонь, світ неправедності. Язик так розташований між нашими членами, що оскверняє все тіло, і запалює коло буття, і сам запалюється від геєни. Бо всяке єство звірів і птахів, плазунів і морських істот приборкується і приборкане людським єством. А язик ніхто з людей приборкати не може; він — нестримне зло, повний смертоносної отрути. Ним ми благословляємо Бога й Отця і ним проклинаємо людей, створених за подобою Божою. З тих самих уст виходить благословіння і прокляття. Так не повинно, брати мої, бути. Хіба тече з того ж самого отвору джерела солодка й гірка вода? Хіба може, брати мої, смоковниця родити маслини чи виноградна лоза — смокви? Так і ніяке джерело не може давати солону й солодку воду. Хто серед вас мудрий і розумний? Нехай покаже свої діла доброю поведінкою з лагідністю мудрості. Якщо ж ви маєте в своєму серці гірку заздрість і сварливість, то не хваліться і не кажіть неправди на істину. Це не та мудрість, що сходить згори, а земна, душевна, бісівська. Бо де заздрість і сварливість, там безладдя і всяка погана справа. А мудрість згори, по-перше, чиста, потім мирна, лагідна, покірлива, повна милості й добрих плодів, неупереджена й нелицемірна. Плід же праведності сіється в мирі тими, хто творить мир. Звідки у вас війни і сварки? Чи не звідси, від ваших бажань насолод, що воюють у ваших членах? Ви бажаєте — і не маєте, вбиваєте й заздрите — і не отримуєте, б’єтесь і воюєте — і не маєте, тому що не просите; просите — і не отримуєте, тому що просите на зло, щоб витратити на свої насолоди. Перелюбники й перелюбниці! Хіба ви не знаєте, що дружба зі світом є ворожнечею проти Бога? Тож хто хоче бути другом світу, той стає ворогом Богу. Чи ви думаєте, що Писання даремно каже: До ревнощів любить Дух, що поселився в нас? Але більшу дає благодать. Тому й сказано: Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать. Тож підкоріться Богу, протистаньте дияволу, і він утече від вас. Наблизьтесь до Бога, і Він наблизиться до вас. Очистьте руки, грішники, і очистьте серця, роздвоєні! Мучтесь, плачте і ридайте; ваш сміх хай обернеться на плач, і радість — на журбу. Смиріться перед Господом, і Він піднесе вас. Не обмовляйте, брати, один одного. Хто обмовляє брата й судить свого брата, той обмовляє Закон і судить Закон; а якщо ти судиш Закон, то ти не виконавець Закону, а суддя. Один є Законодавець, Який може спасти й погубити. Хто ти такий, що судиш іншого? Тепер послухайте ви, що кажете: Сьогодні чи завтра ми підемо в таке-то місто, і проведемо там один рік, і будемо торгувати та заробляти. Ви, що не знаєте, що буде завтра. Бо що таке ваше життя? Воно пара, що на короткий час з’являється, а потім зникає. Замість цього вам слід казати: Якщо буде угодно Господу, то будемо живі й зробимо те чи інше. А ви хвалитесь у своїх гордощах. Усяка така похвальба є злом. Тож хто вміє робити добро і не робить, тому гріх. Тепер послухайте ви, багаті: плачте й ридайте від ваших бід, що насуваються на вас. Ваше багатство згнило, і ваш одяг з’їдений міллю. Ваше золото й срібло поіржавіло, і їхня іржа буде свідченням проти вас і з’їсть вашу плоть, як вогонь. Ви збирали скарби на останні дні. Ось плата, утримана вами в працівників, що пожали ваші поля, кричить, і волання женців дійшли до вух Господа Саваофа. Ви розкошували й насолоджувались на землі, годували свої серця, як на день заколення. Ви засуджували і вбивали праведника; він не противився вам. Тож довготерпіть, брати, до приходу Господа. Ось землероб чекає дорогоцінного плоду землі і довготерпить ради нього, поки не отримає ранній і пізній дощ. Довготерпіть і ви, утверджуйте свої серця, тому що прихід Господа наблизився. Не нарікайте, брати, один на одного, щоб не бути засудженими. Ось Суддя стоїть перед дверима. Візьміть, брати мої, за приклад страждання й довготерпіння пророків, які говорили іменем Господа. Ось ми називаємо блаженними тих, які терплять. Ви чули про терпіння Іова і бачили його кінець від Господа, бо Господь дуже жалісливий і милосердний. Більше за все, брати мої, не кляніться ні небом, ні землею, ні якоюсь іншою клятвою, а хай ваше «так» буде «так» і «ні» — «ні», щоб не підпасти під засудження. Страждає хтось серед вас? Нехай молиться. Веселий хтось? Нехай співає псалми. Хворіє хтось серед вас? Нехай покличе пресвітерів церкви, і хай вони помоляться над ним, помазавши його оливою в ім’я Господнє; і молитва віри уздоровить хворого, і Господь підніме його, і якщо він вчинив гріхи, то вони простя´ться йому. Зізнавайтесь один одному в провинах і моліться один за одного, щоб зцілитися. Багато може ревна молитва праведного. Ілля був подібною до нас людиною, а помолився молитвою, щоб не було дощу, — і не було дощу на землі три роки й шість місяців. І знову помолився — і небо дало дощ, і земля зростила свій плід. Брати, якщо відхилиться хтось серед вас від істини і хтось наверне його, то нехай знає, що той, хто наверне грішника з його хибного шляху, спасе душу від смерті і покриє багато гріхів. Петро, апостол Ісуса Христа, — приходькам, розсіяним у Понті, Галатії, Каппадокії, Асії і Віфінії, вибраним за передзнанням Бога Отця через освячення Духом на послух і окроплення кров’ю Ісуса Христа: благодать вам і мир хай примножаться! Благословенний Бог і Отець нашого Господа Ісуса Христа, Який по Своїй великій милості відродив нас до живої надії через воскресіння Ісуса Христа з мертвих, до спадщини нетлінної, непорочної і нев’янучої, збереженої на небесах для вас, які силою Божою зберігаються через віру для спасіння, готового відкритися в останній час. Цьому радійте, навіть якщо тепер треба трохи посумувати від різних випробувань, щоб ваша випробувана віра, значно коштовніша за золото, яке гине, хоч і випробовується вогнем, виявилась на похвалу, честь і славу при відкритті Ісуса Христа, Якого, не бачивши, любите, і в Якого, зараз не бачачи, віруєте, і радієте радістю невимовною й славною, отримуючи результат своєї віри — спасіння душ. Про це спасіння робили пошуки й дослідження пророки, які передрекли призначену нам благодать, досліджуючи, на що чи на який час вказував присутній у них Дух Христа, коли провіщав Христові страждання і наступну за ними славу. Їм було відкрито, що не їм самим, а нам вони служили тим, що тепер звіщено вам тими, хто проповідував вам Євангеліє Святим Духом, посланим з неба, у що бажають заглянути ангели. Тому, підперезавши стегна свого розуму, будьте тверезі і цілковито надійтесь на благодать, що подається вам при відкритті Ісуса Христа. Як слухняні діти, не пристосовуйтесь до попередніх похотей, що були у вашому невіданні, але за прикладом Святого, що покликав вас, і самі будьте святі в усьому житті. Бо написано: Будьте святі, бо Я святий. І якщо ви називаєте Отцем Того, Хто безсторонньо судить кожного за ділами, то зі страхом проводьте час свого перебування на землі, знаючи, що не тлінним сріблом чи золотом ви були викуплені від свого марного життя, переданого вам від батьків, а дорогоцінною кров’ю Христа, як непорочного й чистого Агнця, призначеного ще до заснування світу, але з’явленого в останні часи для вас, що віруєте через Нього в Бога, Який воскресив Його з мертвих і дав Йому славу, щоб ваша віра й надія були на Бога. Послухом істині через Духа очистивши свої душі для нелицемірного братолюбства, палко любіть один одного від чистого серця, як відроджені не від тлінного насіння, а від нетлінного, через слово Боже, яке живе й пробуває вічно. Бо вся плоть — як трава, і вся слава людська — як цвіт на траві: трава засихає, і її цвіт опадає. А слово Господнє пробуває вічно; а це те слово, яке було проповідане вам. Тому, відкинувши всю злобу,  весь обман, лицемірство, заздрощі і всі обмови, як новонароджені немовлята, прагніть чистого словесного молока, щоб від нього вам вирости, якщо тільки ви скуштували, що Господь добрий. Приходячи до Нього, каменя живого, людьми відкинутого, а Богом вибраного, коштовного, і самі, мов живе каміння, будуйте з себе дім духовний, священство святе, щоб приносити духовні жертви, приємні Богу через Ісуса Христа. Тому й міститься в Писанні: Ось Я кладу на Сіоні наріжний камінь, вибраний, коштовний, Тож для вас, хто вірує, Він коштовність, а для тих, хто не вірує, — «камінь, який відкинули будівничі, став наріжним каменем», і «камінь спотикання, і скеля спокуси»; вони спотикаються, не вірячи слову, на що вони й призначені. Ви ж — вибраний рід, царствене священство, народ святий, народ, взятий у власність, щоб звіщати чесноти Того, Хто покликав вас із темряви у Своє дивне світло. Колись не народ, а тепер народ Божий, колись непомилувані, а тепер помилувані. Улюблені, благаю вас, як приходьків і мандрівників, утримуватися від плотських похотей, які воюють проти душі, і проводити добре життя серед язичників, щоб вони за те, за що обмовляють вас, як злочинців, побачивши ваші добрі діла, прославили Бога в день відвідання. Тож коріться всякій людській владі ради Господа: чи то цареві, як верховному володарю, чи правителям, як від нього посланим для покарання злочинців і похвали доброчинців. Бо така воля Божа, щоб ви, роблячи добро, змушували мовчати невігластво нерозумних людей, як вільні, але не як ті, що використовують свободу для прикриття зла, а як раби Божі. Всіх шануйте, братство любіть, Бога бійтесь, царя шануйте. Слуги, коріться своїм господарям з усім страхом, не тільки добрим і лагідним, а й суворим. Бо це угодно Богу, якщо хтось через усвідомлення Бога переносить смуток, страждаючи несправедливо. Бо яка похвала, якщо ви терпите, коли вас б’ють за проступки? Але якщо терпите, коли страждаєте за добрі діла, то це угодно Богу. Бо до цього ви й покликані; тому що й Христос постраждав за нас, залишивши нам приклад, щоб ви йшли по Його слідах. Він не вчинив гріха, і не було обману в Його вустах. Коли Його лихословили, Він не лихословив у відповідь, коли страждав, не погрожував, а передавав це Тому, Хто праведно судить. Він Сам возніс наші гріхи Своїм тілом на дерево, щоб ми, померши для гріхів, жили для праведності; Його ранами ви були зцілені. Бо ви були як заблукалі вівці, а тепер повернулися до Пастиря й Наглядача ваших душ. Так само дружини, коріться своїм чоловікам, щоб, якщо якісь із них і не вірять слову, то життям дружин без слова були придбані, коли побачать ваше чисте життя зі страхом. Хай вашою прикрасою буде не зовнішнє: заплітання волосся, носіння золота чи одягання одягу, — а потаємна людина серця, у нетлінній красі лагідного й мовчазного духа, що є дорогоцінним перед Богом. Бо так колись і святі жінки, які надіялися на Бога, прикрашали себе, корячись своїм чоловікам. Так, Сарра слухалась Авраама, називаючи його паном; ви її діти, якщо робите добро і не боїтесь ніяким страхом. Так само чоловіки, живіть із своєю дружиною розумно, як із слабкішою посудиною, виявляючи до неї пошану, як співспадкоємці благодатного дару життя, щоб не було перешкод вашим молитвам. Нарешті, будьте всі однодумними, співчутливими, братолюбними, добросердими, дружелюбними; не віддавайте злом за зло чи лихослів’ям за лихослів’я, а навпаки благословляйте, знаючи, що до цього ви й покликані, щоб вам успадкувати благословіння. Бо хто хоче любити життя і бачити добрі дні, нехай стримує свій язик від зла і свої вуста — від говоріння обману, хай ухиляється від зла і робить добро, хай шукає миру і прагне його. Бо очі Господа звернені до праведних і Його вуха — до їхньої молитви, але лице Господа — проти тих, хто робить зло. І хто заподіє вам зло, якщо ви будете наслідувачами добра? Але якщо й страждаєте за праведність, то ви блаженні; а страхом перед ними не бійтесь і не тривожтесь. Господа Бога святіть у своїх серцях; будьте завжди готові дати відповідь кожному, хто вимагає від вас звіт про надію, яка у вас є, з лагідністю і страхом, маючи добру совість, щоб тим, за що обмовляють вас, як злочинців, були посоромлені ті, що ганять ваше добре життя у Христі. Бо краще страждати за добрі діла, якщо на те воля Божа, ніж за злі. Тому що й Христос один раз постраждав за гріхи, праведний за неправедних, щоб привести нас до Бога, бувши умертвлений плоттю, а оживлений Духом, Яким Він і духам у в’язниці, пішовши, проповідував, які колись не вірили, коли один раз довготерпіння Боже чекало їх у дні Ноя під час будівництва ковчега, в якому небагато, тобто вісім душ, спаслося від води. Прообраз цього, хрещення, — не змивання плотської нечистоти, а обіцянка Богу доброї совісті — і нас тепер спасає через воскресіння Ісуса Христа, Який зійшов на небо і знаходиться праворуч Бога, і Йому підкорились ангели, влади і сили. Тож оскільки Христос постраждав за нас плоттю, то й ви озбройтесь тією ж думкою, бо хто страждає плоттю, той перестає грішити, щоб решту часу в плоті жити вже не для людських похотей, а для волі Божої. Бо досить, що ми в минулому часі життя чинили волю язичників, живучи в розпусті, похотях, пияцтві, гулянках, п’янках і огидних ідолослужіннях. Тому вони й дивуються, що ви не кидаєтесь з ними у той самий потік безпутства, і лихословлять вас. Вони дадуть звіт Готовому судити живих і мертвих. Бо для цього й мертвим було проповідане Євангеліє, щоб вони зазнали суду, як люди, плоттю, а жили, як Бог, духом. Утім, усьому наблизився кінець; тож будьте розсудливими й тверезими для молитов. Більше за все майте палку любов один до одного, тому що любов покриє багато гріхів. Будьте гостинні один до одного без рéмствувань. Служіть один одному кожен тим даром, який отримав, як добрі управителі різноманітної благодаті Божої. Хто говорить, хай говорить, як слова Божі, хто служить, хай служить у міру сили, яку дає Бог, щоб у всьому прославлявся Бог через Ісуса Христа. Йому слава і влада на віки вічні! Амінь. Улюблені, не дивуйтесь вогняній спокусі у вас, що трапляється з вами для випробування, ніби з вами відбувається щось дивне, але наскільки ви берете участь у Христових стражданнях, настільки радійте, щоб і при відкритті Його слави ви зраділи і звеселилися. Якщо ганьблять вас за ім’я Христове, то ви блаженні, бо Дух слави й Бога пробуває на вас; ними Він хулиться, а вами прославляється. Тільки ніхто з вас нехай не страждає як убивця, чи злодій, чи злочинець, чи як той, хто втручається у чужі справи; а якщо як християнин, то нехай не соромиться, а хай прославляє Бога в такому випадку. Бо час початися суду з дому Божого. Якщо ж почнеться спочатку з нас, то який буде кінець тих, що не вірять Євангелію Божому? І якщо праведник ледве спасається, то нечестивець і грішник де опиниться? Тому й ті, що страждають за волею Божою, нехай віддають Йому, як вірному Творцю, свої душі, роблячи добро. Пресвітерів серед вас благаю я, співпресвітер, і свідок Христових страждань, і учасник слави, що має відкритися: пасіть отару Божу, яка у вас, наглядаючи за нею не примусово, а добровільно, і не ради ганебної наживи, а охоче, і не пануючи над спадщиною Божою, а подаючи приклад отарі. А коли з’явиться Пастиреначальник, ви отримаєте нев’янучий вінець слави. Так само молодші, коріться пресвітерам; усі ж, корячись один одному, одягніться в смирення, тому що Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать. Тож смиріться під сильну руку Божу, щоб Він підніс вас у свій час, усі свої турботи поклавши на Нього, бо Він дбає про вас. Будьте тверезі, пильнуйте, бо ваш противник диявол ходить, як рикаючий лев, шукаючи, кого б пожерти. Протистаньте йому твердою вірою, знаючи, що такі самі страждання трапляються і з вашими братами у світі. А Бог усієї благодаті, Який покликав нас у Свою вічну славу у Христі Ісусі, після вашого короткочасного страждання нехай Сам удосконалить вас, утвердить, зміцнить і укріпить. Йому слава і влада на віки вічні! Амінь. Через Силуана, вірного, як вважаю, брата, я коротко написав вам, вмовляючи й засвідчуючи, що це істинна благодать Божа, в якій ви стоїте. Вітає вас вибрана разом з вами церква у Вавілоні і мій син Марк. Привітайте один одного поцілунком любові. Мир вам усім, хто у Христі Ісусі! Амінь. Симон Петро, раб і апостол Ісуса Христа, — тим, що отримали рівноцінну нашій віру через праведність нашого Бога і нашого Спасителя Ісуса Христа: благодать вам і мир хай примножаться через пізнання Бога й Ісуса, нашого Господа! Оскільки Його божественна сила дарувала нам все необхідне для життя й благочестя через пізнання Того, Хто покликав нас славою і чеснотою, через які даровані нам величезні й дорогоцінні обітниці, щоб ви через них стали учасниками божественної природи, утікши від розтління похіттю в світі, то саме тому, доклавши все старання, проявіть у своїй вірі чесноту, у чесноті — знання, у знанні — стриманість, у стриманості — терпіння, у терпінні — благочестя, у благочесті — братолюбство, у братолюбстві — любов. Бо якщо це у вас є і примножується, то воно не залишить вас бездіяльними й безплідними в пізнанні нашого Господа Ісуса Христа. А в кого немає цього, той сліпий, короткозорий, забув про очищення своїх попередніх гріхів. Тому, брати, ще більше постарайтесь зробити твердим свій поклик і вибрання, бо, роблячи це, ви ніколи не спіткнетесь; бо так щедро дасться вам вхід у вічне Царство нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа. Тому я не занедбаю завжди нагадувати вам про це, хоч ви й знаєте це й утверджені в наявній у вас істині. Вважаю ж за справедливе, поки знаходжусь у цій оселі, пробуджувати вас нагадуванням, знаючи, що скоро залишу свою оселю, як і наш Господь Ісус Христос відкрив мені. Буду ж старатися, щоб ви й після мого відходу завжди могли згадувати про це. Бо ми звістили вам силу й прихід нашого Господа Ісуса Христа, не за хитро вигаданими байками пішовши, а бувши очевидцями Його величі. Бо Він прийняв від Бога Отця честь і славу, коли до Нього донісся від величної слави такий голос: Це Син Мій улюблений, до Якого Моє благовоління! І цей голос, що донісся з неба, ми чули, коли були з Ним на святій горі. І ми маємо, як більш надійне, пророче слово, і ви добре робите, що звертаєтесь до нього, як до світильника, що світить у темному місці, доки не почне розвиднятися день і не зійде ранкова зоря у ваших серцях, знаючи насамперед те, що жодне пророцтво в Писанні не походить від власного тлумачення. Бо ніколи пророцтво не промовлялося з волі людини, а говорили його святі Божі люди, спонукувані Святим Духом. Були і лжепророки в народі, як і у вас будуть лжевчителі, які введуть згубні єресі і, зрікаючись Владики, що викупив їх, накличуть на себе скору загибель. І багато хто піде їхніми згубними шляхами, і через них шлях істини буде хулитися. І з користолюбства будуть наживатися на вас за допомогою вигаданих слів. Їхнє засудження здавна не бариться і їхня загибель не дрімає. Бо якщо Бог ангелів, що згрішили, не пощадив, а, вкинувши в пекло в путах мороку, віддав зберігати на суд; і якщо давнього світу не пощадив, а вісім душ і серед них Ноя, проповідника праведності, зберіг, навівши потоп на світ нечестивих; і якщо міста Содом і Гоморру, спопеливши, засудив на знищення, поставивши в приклад майбутнім нечестивцям, а праведного Лота, втомленого від розпусного життя беззаконників, врятував (бо цей праведник, живучи серед них, день за днем мучився у своїй праведній душі, бачачи й чуючи беззаконні діла), то знає Господь, як рятувати благочестивих від спокус, а неправедних зберігати на день суду для покарання, а особливо тих, які йдуть у скверній похоті за плоттю і зневажають панування; вони зухвалі, свавільні, не бояться лихословити славетних, тоді як ангели, які перевищують їх міццю і силою, не виносять проти них перед Господом лихослівного суду. Ці ж, як нерозумні тварини, керовані своєю природою, народжені для вилову й знищення, лихословлячи те, чого не знають, у своєму розтлінні будуть знищені. Вони отримають відплату за неправедність, бо вважають сьогоденне задоволення насолодою; це плями і вади, які насолоджуються своїми обманами, бенкетуючи з вами. Очі в них повні перелюбу і безперервного гріха, вони зваблюють неутверджені душі, серце в них привчене до користолюбства, вони діти прокляття. Залишивши прямий шлях, вони збочили, пішовши шляхом Валаама, сина Восора, який полюбив неправедну плату. Та він отримав докір за своє беззаконня: безсловесна ослиця, заговоривши людським голосом, зупинила безумство пророка. Це безводні джерела, хмари, гнані бурею, яким навіки збережений морок темряви. Бо, говорячи надуті пусті слова, вони зваблюють плотськими похотями й розпустою людей, які дійсно втекли від тих, що живуть у заблудженні. Обіцяють їм свободу, а самі є рабами тління, бо хто чим переможений, той того й раб. Бо якщо, втікши від скверн світу через пізнання Господа і Спасителя Ісуса Христа, вони знову заплутуються в них і перемагаються ними, то останнє для них є гіршим за перше. Бо краще було б їм не пізнавати шляху праведності, ніж, пізнавши, вернутися від переданої їм святої заповіді. Та з ними сталося за правдивим прислів’ям: Собака повертається до своєї блювотини, і помита свиня — до валяння в багні. Це вже друге послання пишу вам, улюблені. В них нагадуванням пробуджую у вас чистий розум, щоб ви згадали слова, раніше сказані святими пророками, і заповідь Господа і Спасителя, передану нами, апостолами, знаючи насамперед те, що в останні дні прийдуть насмішники, які житимуть за своїми власними похотями і казатимуть: Де виконання обітниці Його приходу? Бо відколи спочили отці, все залишається таким самим від початку творіння. Та вони свідомо випускають з уваги те, що небеса були здавна і земля з води й за допомогою води була утворена словом Божим, через що й тодішній світ, потоплений водою, загинув. А теперішні небеса і земля, прибережені тим самим словом для вогню, зберігаються на день суду й загибелі нечестивих людей. Одне те не випускайте з уваги, улюблені, що в Господа один день — як тисяча років, і тисяча років — як один день. Не бариться Господь з виконанням обітниці, як деякі вважають це барінням, а довготерпить нас, не бажаючи, щоб хтось загинув, але щоб усі прийшли до покаяння. А прийде день Господній, як злодій вночі, у який небеса із шумом минуть, а розжарені стихії зруйнуються і земля та діла на ній згорять. Якщо ж усе це зруйнується, то якими слід бути у святому житті й благочесті вам, що чекають і кваплять прихід дня Божого, від якого розпалені небеса зруйнуються і розжарені стихії розплавляться? Утім, ми за Його обітницею чекаємо нових небес і нової землі, на яких живе праведність. Тому, улюблені, чекаючи цього, постарайтесь знайтися неоскверненими й непорочними перед Ним у мирі, і довготерпіння нашого Господа вважайте за спасіння, як і наш улюблений брат Павло за даною йому мудрістю написав вам, як і в усіх своїх посланнях він говорить про це, у чому є дещо малозрозуміле, що неуки й неутверджені перекручують, як і решту Писання, на свою власну загибель. Ви ж, улюблені, знаючи про це наперед, стережіться, щоб не бути зведеними заблудженням беззаконників і не відпасти від своєї утвердженості, а зростайте в благодаті й пізнанні нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа. Йому слава і нині, і в день вічний! Амінь. Що було від початку, що ми чули, що бачили своїми очима, що розглядали і до чого торкалися наші руки, про Слово життя (бо життя з’явилось, і ми бачили, й свідчимо, й звіщаємо вам вічне життя, яке було з Отцем і з’явилося нам), що ми бачили й чули, звіщаємо вам, щоб і ви мали спільність із нами, а наша спільність — з Отцем і з Його Сином Ісусом Христом. А це пишемо вам, щоб ваша радість була повна. І ось звістка, яку ми чули від Нього й звіщаємо вам: Бог є світлом, і немає в Ньому ніякої темряви. Якщо ми скажемо, що маємо спільність із Ним, а ходимо в темряві, то кажемо неправду і не чинимо істини. А якщо ходимо в світлі, як Він є в світлі, то маємо спільність один з одним і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищає нас від усякого гріха. Якщо ми скажемо, що не маємо гріха, то обманюємо самих себе і немає в нас істини. Якщо визнає́мо свої гріхи, то Він вірний і праведний, щоб простити нам гріхи і очистити нас від усякої неправедності. Якщо ми скажемо, що не згрішили, то робимо Його неправдомовцем і Його слова немає в нас. Дітоньки мої, пишу вам це, щоб ви не грішили; а якщо хтось згрішить, то ми маємо заступника перед Отцем, Ісуса Христа, праведника. Він є умилостивленням за наші гріхи, і не тільки за наші, а й за гріхи всього світу. І з того ми дізнаємося, що пізнали Його, якщо дотримуємося Його заповідей. Хто каже: Я пізнав Його, — а Його заповідей не дотримується, той неправдомовець, і немає в ньому істини; а хто дотримується Його слова, в тому справді любов Божа досягла досконалості. З цього ми дізнаємося, що ми в Ньому. Хто каже, що пробуває в Ньому, той і сам повинен жити так, як Він жив. Брати, пишу вам не нову заповідь, а стару заповідь, яку ви маєте від початку; стара заповідь — це слово, яке ви чули від початку. З іншого боку, пишу вам нову заповідь — те, що істинне в Ньому і в вас, тому що темрява минає і істинне світло вже світить. Хто каже, що він у світлі, а свого брата ненавидить, той досі в темряві. Хто любить свого брата, той пробуває в світлі, і немає в ньому спокуси. А хто ненавидить свого брата, той знаходиться в темряві, і ходить у темряві, і не знає, куди йде, тому що темрява засліпила йому очі. Пишу вам, дітоньки, тому що вам прощені гріхи ради Його імені. Пишу вам, батьки, тому що ви пізнали Того, Хто від початку. Пишу вам, юнаки, тому що ви перемогли лукавого. Пишу вам, діти, тому що ви пізнали Отця. Я написав вам, батьки, тому що ви пізнали Того, Хто від початку. Я написав вам, юнаки, тому що ви сильні, і слово Боже пробуває у вас, і ви перемогли лукавого. Не любіть світу, ні того, що в світі: хто любить світ, у тому немає любові Отця. Бо все, що в світі: похіть плоті, похіть очей і гордість життя, — не від Отця, а від світу. І світ минає, і похіть його, а хто виконує волю Божу, той пробуває вічно. Діти, це останній час; і як ви чули, що прийде антихрист, так і тепер з’явилось багато антихристів. Звідси ми дізнаємося, що це останній час. Вони вийшли від нас, але не були наші, бо якби були наші, то залишилися б з нами; але вони вийшли, щоб виявилося, що не всі наші. А ви маєте помазання від Святого і знаєте все. Я написав вам не тому, що ви не знаєте істини, а тому, що ви знаєте її, як і те, що всяка неправда не від істини. Хто неправдомовець, як не той, хто заперечує, що Ісус є Христос? Це антихрист, який зрікається Отця і Сина. Кожен, хто зрікається Сина, не має і Отця; хто визнає Сина, той має і Отця. Тому, щó ви чули від початку, те хай і пробуває у вас; якщо у вас пробуватиме те, що ви чули від початку, то і ви пробуватимете в Сині і в Отці. І ось обітниця, яку Він дав нам, — вічне життя. Це я написав вам про тих, хто вводить вас в оману. А ви отримали від Нього помазання, яке пробуває у вас, і не маєте потреби, щоб хтось навчав вас, а як це саме помазання навчає вас усьому, і воно істинне і не обманне, то як воно навчило вас, так ви й пробуватимете в Ньому. А тепер, дітоньки, пробувайте в Ньому, щоб, коли Він з’явиться, нам мати сміливість і не осоромитись перед Ним при Його приході. Якщо ви знаєте, що Він праведник, то знайте, що кожен, хто чинить праведність, народився від Нього. Дивіться, яку любов дав нам Отець, щоб нам називатися дітьми Божими. Світ тому не знає нас, що не пізнав Його. Улюблені, ми тепер діти Божі, та ще не відкрилось, якими ми будемо; проте знаємо, що, коли Він з’явиться, ми будемо подібні до Нього, тому що побачимо Його таким, яким Він є. І кожен, хто має цю надію на Нього, очищає себе так, як Він чистий. Кожен, хто чинить гріх, чинить і беззаконня, а гріх є беззаконням. І ви знаєте, що Він з’явився для того, щоб узяти наші гріхи, і що в Ньому немає гріха. Кожен, хто пробуває в Ньому, не грішить; кожен, хто грішить, не бачив Його і не пізнав Його. Дітоньки, хай ніхто не вводить вас в оману: хто чинить праведність, той праведний так, як Він праведний. Хто чинить гріх, той від диявола, тому що диявол грішить від початку. Для того й з’явився Син Божий, щоб зруйнувати діла диявола. Кожен, народжений від Бога, не чинить гріха, тому що Його насіння пробуває в ньому, і він не може грішити, тому що народжений від Бога. Так виявляються діти Божі й діти диявола. Кожен, хто не чинить праведності, не є від Бога, як і той, хто не любить свого брата. Бо звістка, яку ви чули від початку, полягає в тому, щоб ми любили один одного. Не так, як Каїн, який був від лукавого і вбив свого брата. А чому вбив його? Тому що його діла були злі, а діла його брата — праведні. Не дивуйтесь, брати мої, якщо світ ненавидить вас. Ми знаємо, що перейшли із смерті в життя, бо любимо братів; хто не любить брата, той пробуває в смерті. Кожен, хто ненáвидить свого брата, є людиновбивця; а ви знаєте, що жоден людиновбивця не має вічного життя, що пробуває в ньому. З того ми пізнали любов Божу, що Він поклав за нас Своє життя. І ми повинні класти життя за братів. А хто має земне добро, і бачить свого брата в нужді, і замикає від нього своє серце, — як може пробувати в ньому любов Божа? Дітоньки мої, любімо не словом і язиком, а ділом та істиною. І з цього ми дізнаємося, що ми від істини, і заспокоюємо перед Ним свої серця. Бо якщо наше серце засуджує нас, Бог більший за наше серце і знає все. Улюблені, якщо наше серце не засуджує нас, то ми маємо сміливість перед Богом і, що тільки просимо, отримуємо від Нього, бо дотримуємось Його заповідей і робимо угодне перед Ним. А Його заповідь полягає в тому, щоб ми увірували в ім’я Його Сина Ісуса Христа і любили один одного, як Він дав нам заповідь. І хто дотримується Його заповідей, той пробуває в Ньому і Він у тому. І з того ми дізнаємося, що Він пробуває в нас, — по Духу, Якого Він дав нам. Улюблені, не кожному духу вірте, а випробовуйте духів, чи від Бога вони, тому що багато лжепророків вийшло у світ. З цього впізнавайте Духа Божого: кожен дух, який визнає Ісуса Христа, що прийшов у плоті, є від Бога; а кожен дух, який не визнає Ісуса Христа, що прийшов у плоті, не є від Бога, а це дух антихриста, про якого ви чули, що має прийти, і він зараз вже є у світі. Ви від Бога, дітоньки, і ви перемогли їх, бо Той, Хто у вас, більший, ніж той, хто у світі. Вони від світу, тому по-мирськи говорять і світ слухає їх. Ми від Бога; хто знає Бога, той слухає нас; хто не від Бога, той не слухає нас. З цього ми впізнаємо духа істини і духа заблудження. Улюблені, любімо один одного, бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народився від Бога і знає Бога. Хто не любить, той не пізнав Бога, тому що Бог є любов. В тому виявилась до нас любов Божа, що Бог послав у світ Свого Єдинородного Сина, щоб ми жили через Нього. В тому любов, що не ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас і послав Свого Сина в умилостивлення за наші гріхи. Улюблені, якщо так полюбив нас Бог, то й ми повинні любити один одного. Бога ніхто ніколи не бачив; якщо ми любимо один одного, то Бог пробуває в нас і Його любов досягла в нас досконалості. З того ми дізнаємося, що пробуваємо в Ньому і Він у нас, що Він дав нам від Свого Духа. І ми бачили й свідчимо, що Отець послав Сина Спасителем світу. Хто визнає, що Ісус є Син Божий, в тому пробуває Бог і він у Бозі. І ми пізнали й увірували в любов, яку має до нас Бог. Бог є любов, і хто пробуває в любові, той пробуває в Бозі і Бог у ньому. В тому любов досягла серед нас досконалості, що ми матимемо сміливість у день суду, тому що ми в цьому світі, як Він. В любові немає страху, але досконала любов виганяє страх, тому що страх пов’язаний з покаранням; хто боїться, той не досягнув досконалості в любові. Ми любимо Його, тому що Він перший полюбив нас. Хто каже: Я люблю Бога, — а свого брата ненáвидить, той неправдомовець; бо хто не любить свого брата, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить? І ми маємо від Нього таку заповідь, щоб той, хто любить Бога, любив і свого брата. Кожен, хто вірує, що Ісус є Христос, народився від Бога, і кожен, хто любить Того, Хто народив, любить і того, хто народився від Нього. З того ми дізнаємося, що любимо дітей Божих, коли любимо Бога й дотримуємось Його заповідей. Бо любов до Бога полягає в тому, щоб ми дотримувались Його заповідей, а Його заповіді не важкі. Бо кожен, народжений від Бога, перемагає світ, і ця перемога, що перемогла світ, — наша віра. Хто перемагає світ, як не той, хто вірує, що Ісус є Син Божий? Він — Ісус Христос, Який прийшов з водою і кров’ю; не тільки з водою, а з водою і кров’ю. І Дух свідчить про це, бо Дух є істиною. Бо троє свідчать на небі: Отець, Слово і Святий Дух, — і ці троє — одне. І троє свідчать на землі: Дух, вода і кров, — і ці троє — про одне. Якщо ми приймаємо свідчення людське, то свідчення Боже більше, бо це те свідчення Боже, яким Він засвідчив про Свого Сина. Хто вірує в Сина Божого, той має свідчення в самому собі; хто не вірить Богу, той зробив Його неправдомовцем, бо не повірив у свідчення, яким Бог засвідчив про Свого Сина. Це свідчення полягає в тому, що Бог дав нам вічне життя, і це життя — в Його Сині. Хто має Сина, той має життя; хто не має Сина Божого, той не має життя. Це написав я вам, що вірують в ім’я Сина Божого, щоб ви знали, що маєте вічне життя, і щоб вірували в ім’я Сина Божого. І ось яку сміливість ми маємо перед Ним, що, якщо ми щось просимо за Його волею, Він чує нас; а якщо знаємо, що Він чує нас в усьому, що тільки просимо, то знаємо, що отримуємо те, що просили в Нього. Якщо хтось побачить, що його брат грішить гріхом не до смерті, то попросить, і Бог дасть йому життя — тим, що грішать не до смерті. Є гріх до смерті; не про цей гріх кажу, щоб він просив. Усяка неправедність є гріхом; а є гріх не до смерті. Ми знаємо, що кожен, народжений від Бога, не грішить, а народжений від Бога береже себе, і лукавий не торкається його. Ми знаємо, що ми від Бога і що весь світ лежить у злі. Ми також знаємо, що Син Божий прийшов і дав нам розум, щоб ми знали Істинного; і ми є в Істинному — в Його Сині Ісусі Христі. Він істинний Бог і вічне життя. Дітоньки, бережіть себе від ідолів! Амінь. Старець — вибраній пані та її дітям, яких я люблю в істині, і не тільки я, а й усі, хто пізнав істину, ради істини, що пробуває в нас і буде з нами вічно: хай буде з вами благодать, милість і мир від Бога Отця і від Господа Ісуса Христа, Сина Отчого, в істині й любові! Я дуже зрадів, що знайшов серед твоїх дітей тих, що живуть в істині, як ми й отримали заповідь від Отця. А тепер прошу тебе, пані, — не як нову заповідь пишу тобі, а як ту, яку ми маємо від початку, — щоб ми любили один одного. А ця любов полягає в тому, щоб ми жили за Його заповідями. Ця заповідь полягає в тому, щоб ви жили в любові, як ви чули від початку. Бо багато обманщиків увійшло в світ, які не визнають Ісуса Христа, що прийшов у плоті. Така людина — обманщик і антихрист. Стережіться, щоб ми не втра- тили те, над чим працювали, а щоб отримали повну нагороду. Кожен, хто порушує вчення Христове і не пробуває в ньому, не має Бога; хто пробуває у вченні Христовому, має і Отця, і Сина. Якщо хтось приходить до вас і не приносить цього вчення, не приймайте його в дім і не вітайте його. Бо хто вітає його, той бере участь у його злих ділах. Багато чого я мав написати вам, та не хотів писати на папірусі чорнилом, а сподіваюсь прийти до вас і поговорити вустами до вуст, щоб наша радість була повна. Вітають тебе діти твоєї вибраної сестри. Амінь. Старець — улюбленому Гаю, якого я люблю в істині. Улюблений, молюся, щоб ти був здоровий і в усьому мав успіх, як має успіх твоя душа. Бо я дуже зрадів, коли прийшли брати й засвідчили про твою істину, як ти живеш в істині. Для мене немає більшої радості, як чути, що мої діти живуть в істині. Улюблений, ти вірно чиниш в усьому, що робиш для братів і для подорожніх. Вони засвідчили перед церквою про твою любов. Ти добре зробиш, коли вирядиш їх гідно Бога. Бо вони пішли ради Його імені, нічого не взявши від язичників. Тож ми повинні приймати таких, щоб бути співпрацівниками істини. Я писав церкві, але Діотреф, який любить бути першим серед них, не приймає нас. Тому, коли прийду, нагадаю про його діла, які він робить, обмовляючи нас лихими словами; і, не задовольняючись цим, він і сам не приймає братів, і бажаючим забороняє, і виганяє з церкви. Улюблений, не наслідуй зло, а добро. Хто робить добро, той від Бога, а хто робить зло, той не бачив Бога. Димитрій має добре свідчення від усіх і від самої істини. Свідчимо також і ми, і ви знаєте, що наше свідчення істинне. Багато чого я мав написати, та не хочу писати тобі чорнилом і тростиною, а сподіваюсь скоро побачити тебе і тоді поговоримо вустами до вуст. Мир тобі! Вітають тебе друзі. Вітай друзів поіменно. Іуда, раб Ісуса Христа і брат Якова, — покликаним, які освячені Богом Отцем і збережені Ісусом Христом: милість вам, і мир, і любов хай примножаться! Улюблені, докладаючи все старання, щоб писати вам про спільне спасіння, я визнав за необхідне написати вам благання — боротися за віру, один раз передану святим. Бо вкралися деякі люди, здавна призначені на це засудження, нечестиві, які благодать нашого Бога обертають на розпусту і зрікаються єдиного Владики Бога і нашого Господа Ісуса Христа. Хочу нагадати вам, хоч ви вже це знаєте, що Господь, врятувавши народ із землі Єгипетської, потім вигубив тих, що не повірили; і ангелів, що не зберегли свого первісного положення, а залишили власну оселю, зберігає у вічних кайданах під мороком на суд великого дня; так Содом і Гоморра та навколишні міста, які подібним до них чином віддалися блуду й пішли за іншою плоттю, поставлені у приклад, зазнавши кари вічним вогнем. Проте так само й ці сновидці оскверняють плоть, відкидають панування і лихословлять славетних. Архангел Михаїл, коли говорив з дияволом, сперечаючись про Мойсеєве тіло, не наважився винести лихослівного суду, а сказав: Хай заборонить тобі Господь! А ці лихословлять те, чого не знають, а що по своїй природі, як нерозумні тварини, знають, тим розтлівають себе. Горе їм, бо вони пішли шляхом Каїна, віддались обману плати Валаама і загинули в бунті Корея. Це плями на ваших вечерях любові, які, бенкетуючи з вами, без страху пасуть самих себе; це безводні хмари, гнані вітрами, безплідні осінні дерева, двічі померлі, вирвані з коренем; це люті морські хвилі, які піняться своїми срамотами, блукаючі зірки, яким навіки зберігається морок темряви. Про них пророкував і Енох, сьомий від Адама, кажучи: Ось іде Господь із безліччю Своїх святих, щоб учинити суд над усіма і викрити серед них усіх нечестивців в усіх їхніх нечестивих ділах, які вони нечестиво вчинили, і в усіх жорстоких словах, які сказали проти Нього нечестиві грішники. Це рéмствувачі, нічим не задоволені, які живуть за своїми похотями; їхні вуста говорять надуті слова, вони зважають на особу ради користі. Ви ж, улюблені, згадайте слова, раніше сказані апостолами нашого Господа Ісуса Христа, які казали вам, що в останній час будуть насмішники, які житимуть за своїми нечестивими похотями. Це ті, що відділяють себе від інших, душевні, які не мають Духа. Ви ж, улюблені, збудовуючи себе на своїй найсвятішій вірі, молячись Святим Духом, зберігайте себе в любові Божій, чекаючи милості нашого Господа Ісуса Христа для вічного життя. І до одних будьте милостиві з розрізненням, а інших страхом спасайте, вихоплюючи з вогню, гидуючи навіть одягом, оскверненим плоттю. А Тому, Хто може зберегти вас від падіння і поставити непорочними перед Своєю славою в радості, єдиному премудрому Богу, нашому Спасителю, слава і велич, сила і влада і нині, і на всі віки! Амінь. Одкровення Ісуса Христа, яке дав Йому Бог, щоб показати Своїм рабам те, що має статися скоро; і Він показав це, пославши через Свого ангела Своєму рабу Іоану, який засвідчив про слово Боже, і про свідчення Ісуса Христа, і про все, що бачив. Блаженний той, хто читає, і ті, що слухають слова цього пророцтва і дотримуються написаного в ньому, бо час близький. Іоан — семи церквам в Асії: благодать вам і мир від Того, Хто є, Хто був і Хто має прийти, і від семи Духів, які перед Його престолом, і від Ісуса Христа, вірного свідка, первістка з мертвих і володаря царів землі. Йому, що полюбив нас, і обмив нас від наших гріхів Своєю кров’ю, і зробив нас царями й священниками Богу й Своєму Отцю, Йому слава і влада на віки вічні! Амінь. Ось Він іде з хмарами, і побачить Його кожне око і ті, що прокололи Його, і заголосять за Ним усі племена землі. Так, амінь. Я альфа і омега, початок і кінець, — каже Господь, — Який є, Який був і Який має прийти, Вседержитель. Я, Іоан, ваш і брат, і співучасник у скорботі, і в царстві, і терпінні Ісуса Христа, був на острові, який називається Патмос, за слово Боже і за свідчення Ісуса Христа. Я був у Дусі в день Господній і почув позаду себе гучний голос, ніби звук труби, який казав: Я альфа і омега, перший і останній, — і: Що бачиш, напиши в книгу і пошли семи церквам в Асії: в Ефес, у Смирну, у Пергам, у Фіатіри, у Сарди, у Філадельфію і в Лаодикію. Я обернувся, щоб побачити голос, який говорив зі мною, і, обернувшись, побачив сім золотих світильників, а посеред семи золотих світильників подібного до Сина Людського, одягненого в довгий по ступні одяг і підперезаного по грудях золотим поясом. Його голова й волосся були білі, як біла вовна, ніби сніг; Його очі — ніби полум’я вогню; Його ноги були подібні до міді, ніби розжарені в печі; Його голос — ніби шум багатьох вод; у Своїй правиці Він мав сім зірок; з Його вуст виходив гострий двосічний меч, а Його обличчя було як сонце, що світить у своїй силі. Коли я побачив Його, то впав до Його ніг, як мертвий. І Він поклав на мене Свою правицю і сказав мені: Не бійся; Я перший і останній, і живий. Був мертвий і ось Я живий на віки вічні, амінь. І маю ключі від пекла і смерті. Напиши те, що ти бачив, що є і що буде після цього. Таємниця семи зірок, які ти бачив у Моїй правиці, і семи золотих світильників пояснюється так: сім зірок — це ангели семи церков, а сім світильників, які ти бачив, — це сім церков. Ангелу Ефеської церкви напиши: Так каже Той, що тримає сім зірок у Своїй правиці, Хто ходить посеред семи золотих світильників: Я знаю твої діла, і твій труд, і твоє терпіння, і те, що ти не можеш зносити злих, і випробував тих, які називають себе апостолами, а вони не такі, і знайшов, що вони неправдомовці, і що ти багато переніс, і маєш терпіння, і ради Мого імені трудився і не знемагав. Але маю проти тебе те, що ти залишив свою першу любов. Тож згадай, звідки ти впав, і покайся, і роби перші діла; а ні, то Я скоро прийду до тебе і зрушу твій світильник з його місця, якщо не покаєшся. Утім, ти маєш те, що ненáвидиш діла миколаїтів, які і Я ненáвиджу. Хто має вухо, хай слухає, що Дух говорить церквам! Хто перемагає, тому дам їсти з дерева життя, яке посеред раю Божого. І ангелу Смирнської церкви напиши: Так каже Перший і Останній, Який був мертвий і ожив: Я знаю твої діла, і скорботу, і бідність (утім, ти багатий), і лихослів’я тих, що називають себе іудеями, а вони не такі, але синагога сатани. Не бійся нічого, що маєш витерпіти. Ось диявол збирається посадити декого з вас у в’язницю, щоб випробувати вас, і ви матимете скорботу десять днів. Будь вірним до смерті, і Я дам тобі вінець життя. Хто має вухо, хай слухає, що Дух говорить церквам! Хто перемагає, той не зазнає шкоди від другої смерті. І ангелу церкви в Пергамі напиши: Так каже Той, що має гострий двосічний меч: Я знаю твої діла, і що ти живеш там, де престол сатани, і тримаєшся Мого імені, і не зрікся віри в Мене навіть у ті дні, в які у вас, де живе сатана, був убитий Мій вірний свідок Антипа. Але маю дещо проти тебе, бо є там у тебе ті, що тримаються вчення Валаама, який навчив Валака покласти спокусу перед синами Ізраїля — їсти ідоложертовне і блудити. Так і в тебе є ті, що тримаються вчення миколаїтів, яке Я ненáвиджу. Покайся, а ні, то Я скоро прийду до тебе і зітнуся з ними мечем Своїх уст. Хто має вухо, хай слухає, що Дух говорить церквам! Хто перемагає, тому дам їсти сховану манну і дам йому білий камінь, а на камені написане нове ім’я, якого ніхто не знає, крім того, хто отримує. І ангелу церкви у Фіатірах напиши: Так каже Син Божий, у Якого очі — ніби полум’я вогню, і ноги подібні до міді: Я знаю твої діла, і любов, і служіння, і віру, і твоє терпіння, і що твоїх останніх діл більше, ніж перших. Але маю дещо проти тебе, бо ти попускаєш жінці Єзавелі, яка називає себе пророчицею, навчати й зваблювати Моїх рабів блудити і їсти ідоложертовне. Я дав їй час покаятись у своєму блуді, та вона не покаялась. Ось Я кину її на ліжко, а тих, що перелюбствують з нею, — у велику скорботу, якщо не покаються у своїх ділах. А її дітей уб’ю на смерть, і дізнаються всі церкви, що Я Той, Хто досліджує нутрощі й серця; і віддам кожному з вас за вашими ділами. А вам та іншим у Фіатірах, які не мають цього вчення і які не пізнали, як ті кажуть, глибин сатанинських, кажу: не накладу на вас іншого тягаря. Тільки тримайтеся того, що маєте, доки Я не прийду. А хто перемагає і дотримується Моїх діл до кінця, тому дам владу над народами, і він буде пасти їх залізним жезлом, і вони будуть розбиті, як глиняний посуд, як і Я отримав владу від Свого Отця; і дам йому ранкову зорю. Хто має вухо, хай слухає, що Дух говорить церквам! І ангелу церкви в Сардах напиши: Так каже Той, що має сім Духів Божих і сім зірок: Я знаю твої діла, що ти маєш ім’я, ніби ти живий, а ти мертвий. Пильнуй і зміцнюй інше, близьке до смерті, бо я не знайшов твоїх діл досконалими перед Богом. Тож згадай, як ти прийняв і почув, і дотримуйся, і покайся. А якщо не будеш пильнувати, то Я прийду на тебе, як злодій, і ти не дізнаєшся, у який час прийду на тебе. Є в тебе і в Сардах декілька імен, які не осквернили свого одягу, і вони будуть ходити зі Мною в білому одязі, бо вони гідні. Хто перемагає, той одягнеться в білий одяг, і Я не витру його імені з книги життя і визнаю його ім’я перед Своїм Отцем і перед Його ангелами. Хто має вухо, хай слухає, що Дух говорить церквам! І ангелу церкви у Філадельфії напиши: Так каже Святий, Істинний, що має ключ Давида, Хто відмикає — і ніхто не замкне, замикає — і ніхто не відімкне: Я знаю твої діла (ось Я відімкнув перед тобою двері, і ніхто не може замкнути їх), що в тебе мало сили і ти дотримався Мого слова і не зрікся Мого імені. Ось Я зроблю так, що з синагоги сатани, з тих, що називають себе іудеями, а вони не такі, але кажуть неправду, ось Я зроблю так, що вони прийдуть і вклоняться перед твоїми ногами, і дізнаються, що Я полюбив тебе. Оскільки ти дотримався слова про Моє терпіння, то і Я збережу тебе від часу випробування, яке має прийти на весь світ, щоб випробувати тих, що живуть на землі. Ось прийду скоро! Тримайся того, що маєш, щоб ніхто не забрав твого вінця. Хто перемагає, того зроблю стовпом у храмі Мого Бога, і він вже не вийде звідти, і напишу на ньому ім’я Мого Бога, і ім’я міста Мого Бога, нового Єрусалима, який сходить з неба від Мого Бога, і Моє нове ім’я. Хто має вухо, хай слухає, що Дух говорить церквам! І ангелу Лаодикійської церкви напиши: Так каже Амінь, свідок вірний і істинний, початок творіння Божого: Я знаю твої діла, що ти ні холодний, ні гарячий. О, якби ти був холодний або гарячий! Тож оскільки ти теплий, а не холодний і не гарячий, Я виблюю тебе зі Своїх вуст. Оскільки ти кажеш: Я багатий, розбагатів і ні в чому не маю потреби, — а не знаєш, що ти нещасний, жалюгідний, бідний, сліпий і нагий, Я раджу тобі купити в Мене золото, очищене вогнем, щоб тобі збагатитися, і білий одяг, щоб одягнутися і щоб не було видно сорому твоєї наготи, і очною маззю помаж свої очі, щоб бачити. Кого Я люблю, тих докоряю і караю. Тож будь ревним і покайся. Ось Я стою біля дверей і стукаю: якщо хтось почує Мій голос і відчинить двері, Я ввійду до нього і буду вечеряти з ним, і він зі Мною. Хто перемагає, тому дам сісти зі Мною на Моєму престолі, як і Я переміг і сів зі Своїм Отцем на Його престолі. Хто має вухо, хай слухає, що Дух говорить церквам! Після цього я глянув — і ось відчинені двері на небі, і перший голос, який я чув, ніби звук труби, що говорив зі мною, сказав: Зійди сюди, і Я покажу тобі, що має статися після цього! І відразу я був у Дусі — і ось престол стояв на небі, і на престолі Хтось сидів. І Той, що сидів, на вигляд був подібний до каменю яшми і сердоліку, і райдуга навколо престолу на вигляд була подібна до смарагду. І навколо престолу було двадцять чотири престоли, і на тих престолах я побачив двадцять чотири старці, що сиділи, які були одягнені в білий одяг і мали на своїх головах золоті вінці. І від престолу виходили блискавки, громи й голоси, і сім вогняних світильників горіли перед престолом, які є сім Духів Божих; і перед престолом — скляне море, подібне до кришталю; і посеред престолу й навколо престолу — чотири істоти, повні очей спереду й ззаду. Перша істота була подібна до лева, друга істота була подібна до теляти, третя істота мала обличчя, як у людини, а четверта істота була подібна до орла, що летить. Чотири істоти — кожна з них — мали по шість крил, навколо і зсередини крил були повні очей і не мали спокою вдень і вночі, кажучи: Свят, свят, свят Господь, Бог Вседержитель, Який є, Який був і Який має прийти! І коли істоти віддають славу, честь і подяку Тому, Хто сидить на престолі, Хто живе на віки вічні, то двадцять чотири старці падають перед Тим, Хто сидить на престолі, і поклоняються Тому, Хто живе на віки вічні, і покладають свої вінці перед престолом, кажучи: Гідний Ти, Господи, прийняти славу, і честь, і силу, бо Ти все створив, і все з Твоєї волі існує і створено! І побачив я в правиці Того, Хто сидів на престолі, книгу, списану зсередини і ззовні, запечатану сімома печатями. І побачив я сильного ангела, що проголошував гучним голосом: Хто гідний розгорнути книгу і зняти її печаті? І ніхто не міг ні на небі, ні на землі, ні під землею розгорнути книгу чи заглянути в неї. І я багато плакав від того, що не знайшлося нікого гідного, щоб розгорнути й прочитати книгу чи заглянути в неї. І один із старців сказав мені: Не плач. Ось Лев із племені Іуди, корінь Давида, переміг і може розгорнути книгу і зняти її сім печатей. Я глянув — і ось посеред престолу й чотирьох істот і посеред старців стояв Агнець, ніби заколений, що мав сім рогів і сім очей, які є сім Духів Божих, посланих на всю землю. Він підійшов і взяв книгу з правиці Того, Хто сидів на престолі. І коли Він узяв книгу, то чотири істоти й двадцять чотири старці впали перед Агнцем, кожен маючи кіфари й золоті чаші, повні фіміаму, який є молитвами святих, і співали нову пісню, кажучи: Гідний Ти взяти книгу і зняти її печаті, бо Ти був заколений, і викупив нас для Бога Своєю кров’ю з кожного племені, мови, народу й народності, і зробив нас царями й священниками для нашого Бога, і ми будемо царювати на землі. І я побачив і почув голос багатьох ангелів навколо престолу, і істот, і старців, і їхнє число було десятки тисяч десятків тисяч і тисячі тисяч, які говорили гучним голосом: Гідний заколений Агнець прийняти силу, і багатство, і премудрість, і могутність, і честь, і славу, і благословіння. І кожне створіння, що на небі, і на землі, і під землею, і те, що на морі, і все, що в них, чув я, як говорило: Тому, Хто сидить на престолі, і Агнцю благословіння, і честь, і слава, і влада на віки вічні! І чотири істоти сказали: Амінь, — і двадцять чотири старці впали і поклонилися Тому, Хто живе на віки вічні. І я побачив, коли Агнець зняв одну з печатей, і почув, як одна з чотирьох істот сказала, ніби громовим голосом: Підійди й подивися! Я глянув — і ось білий кінь і на ньому вершник з луком; і дано було йому вінець, і він вийшов, як переможець, щоб перемогти. І коли Він зняв другу печать, я почув, як друга істота сказала: Підійди й подивися! І вийшов інший кінь, червоний, і вершнику на ньому було дано взяти мир із землі, щоб люди вбивали один одного; і дано було йому великий меч. І коли Він зняв третю печать, я почув, як третя істота сказала: Підійди й подивися! Я глянув — і ось вороний кінь і на ньому вершник з терезами у своїй руці. І я почув, як голос посеред чотирьох істот сказав: Хенік пшениці за динарій і три хеніка ячменю за динарій, а оливи й вина не пошкоджуй. І коли Він зняв четверту печать, я почув, як голос четвертої істоти сказав: Підійди й подивися! Я глянув — і ось блідий кінь і на ньому вершник на ім’я Смерть, і разом з ним ішло пекло; і дано було їм владу вбивати на четвертій частині землі мечем, голодом, мором і звірами земними. І коли Він зняв п’яту печать, я побачив під жертовником душі вбитих за слово Боже і за свідчення, яке вони мали. Вони вигукували гучним голосом, кажучи: Доки Ти, Владико святий і істинний, не будеш судити і мстити за нашу кров тим, що живуть на землі?! І дано було кожному з них білий одяг, і сказано було їм, щоб вони заспокоїлись ще на короткий час, доки і їхні співраби, і їхні брати, які будуть убиті, як і вони, не доповнять числа. Я глянув, коли Він зняв шосту печать, — і ось стався великий землетрус, і сонце стало чорним, як волосяниця, і місяць став як кров, і зірки небесні впали на землю, як смоковниця скидає свої незрілі смокви, коли її трусить сильний вітер, і небо зникло, як згортається сувій, і кожна гора й острів зрушились зі своїх місць, і царі землі, і вельможі, і багаті, і воєначальники, і сильні, і кожен раб, і кожен вільний сховалися в печерах і в скелях гір і казали горам і скелям: Упадіть на нас і сховайте нас від лиця Того, Хто сидить на престолі, і від гніву Агнця, бо прийшов великий день Його гніву, і хто може встояти? Після цього я побачив чотирьох ангелів, які стояли на чотирьох кутах землі, тримаючи чотири вітри землі, щоб не дув вітер ні на землю, ні на море, ні на яке дерево. І побачив я іншого ангела, який піднімався від сходу сонця, маючи печать Бога живого. І вигукнув він гучним голосом до чотирьох ангелів, яким було дано шкодити землі і морю, кажучи: Не шкодьте ні землі, ні морю, ні деревам, доки ми не відзначимо печаттю рабів нашого Бога на їхніх чолах. І почув я число відзначених печаттю: сто сорок чотири тисячі, відзначені печаттю з кожного племені синів Ізраїля. З племені Іуди дванадцять тисяч відзначених печаттю, з племені Рувима дванадцять тисяч відзначених печаттю, з племені Гада дванадцять тисяч відзначених печаттю, з племені Асира дванадцять тисяч відзначених печаттю, з племені Нефталима дванадцять тисяч відзначених печаттю, з племені Манассії дванадцять тисяч відзначених печаттю, з племені Симеона дванадцять тисяч відзначених печаттю, з племені Левія дванадцять тисяч відзначених печаттю, з племені Ісахара дванадцять тисяч відзначених печаттю, з племені Завулона дванадцять тисяч відзначених печаттю, з племені Йосипа дванадцять тисяч відзначених печаттю, з племені Веніаміна дванадцять тисяч відзначених печаттю. Після цього я глянув — і ось багато людей, яких ніхто не міг перелічити, з кожної народності, племені, народу і мови, стояли перед престолом і перед Агнцем, одягнені в білий одяг і з пальмовим віттям у своїх руках, і вигукували гучним голосом, кажучи: Спасіння — в нашого Бога, Який сидить на престолі, і в Агнця! І всі ангели стояли навколо престолу, старців і чотирьох істот, і впали перед престолом ниць, і поклонилися Богу, кажучи: Амінь! Благословіння, і слава, і премудрість, і подяка, і честь, і сила, і могутність — у нашого Бога на віки вічні! Амінь! І один із старців заговорив, сказавши мені: Хто ці одягнені в білий одяг і звідки вони прийшли? Я сказав йому: Пане, ти сам знаєш. Він сказав мені: Це ті, що прийшли з великої скорботи, і обмили свій одяг, і вибілили його кров’ю Агнця. Тому вони знаходяться перед престолом Божим і служать Йому вдень і вночі у Його храмі, і Той, що сидить на престолі, буде жити серед них. Вони вже не матимуть голоду і вже не матимуть спраги, і не палитиме їх сонце і ніяка спека, бо Агнець, Який посеред престолу, буде пасти їх і буде водити їх до живих джерел води; і витре Бог кожну сльозу з їхніх очей. І коли він зняв сьому печать, на небі запала мовчанка десь на пів години. І я побачив сім ангелів, які стояли перед Богом, і дано було їм сім труб. І прийшов інший ангел, і став біля жертовника, маючи золоту кадильницю; і дано було йому багато фіміаму, щоб він поклав його з молитвами всіх святих на золотий жертовник, що перед престолом. І піднявся від руки ангела перед Бога дим від фіміаму з молитвами святих. І ангел взяв кадильницю, і наповнив її вогнем з жертовника, і кинув на землю — і зчинилися голоси, і громи, і блискавки, і землетрус. І сім ангелів, які мали сім труб, приготувалися трубити. Перший ангел затрубив — і виник град і вогонь, змішані з кров’ю, і вони були кинуті на землю, і третя частина дерев згоріла, і вся зелена трава згоріла. Другий ангел затрубив — і ніби велика гора, що палала вогнем, була кинута в море, і третя частина моря стала кров’ю, і померла третя частина створінь у морі, що мають життя, і третя частина кораблів була знищена. Третій ангел затрубив — і з неба впала велика зірка, що палала, як смолоскип, і впала вона на третю частину річок і на джерела вод (а назва цієї зірки — «Полин»), і третя частина вод стала полином, і багато людей померло від вод, тому що вони стали гіркі. Четвертий ангел затрубив — і була вражена третя частина сонця, і третя частина місяця, і третя частина зірок, так що їхня третя частина затьмарилась, і третю частину дня не було світла, і так само третю частину ночі. І я побачив і почув одного ангела, який летів посеред неба, кажучи гучним голосом: Горе, горе, горе тим, що живуть на землі, від решти трубних звуків трьох ангелів, які мають трубити! П’ятий ангел затрубив — і я побачив зірку, яка впала з неба на землю, і дано було їй ключ від колодязя безодні. Вона відімкнула колодязь безодні, і з колодязя повалив дим, ніби дим з великої печі, і від диму з колодязя затьмарилось сонце й повітря. І з диму вийшла сарана на землю, і дано було їй владу, як мають владу земні скорпіони. І сказано було їй, щоб вона не шкодила земній траві, і ніякій зелені, і ніякому дереву, а тільки тим людям, які не мають печаті Божої на своїх чолах. І дано було їй, щоб вона не вбивала їх, а щоб мучила п’ять місяців; а муки від неї були як муки від скорпіона, коли він ужалить людину. У ті дні люди шукатимуть смерть, та не знайдуть її, і будуть бажати померти, та смерть утече від них. На вигляд сарана була подібна до коней, приготовлених до бою; на її головах були ніби вінці, схожі на золоті, її обличчя були як обличчя в людей; волосся в неї було як волосся в жінок, і її зуби були як у левів; груди в неї були як залізні лати, і шум від її крил — як шум від колісниць з багатьма кіньми, що мчать у бій; хвости у неї були як у скорпіонів, і в її хвостах були жала; її влада — шкодити людям п’ять місяців. Царем над собою вона мала ангела безодні, ім’я якого по-єврейськи Аваддон, а по-грецьки ім’я у нього Аполліон. Одне горе минуло, ось ідуть після цього ще два горя. Шостий ангел затрубив — і я почув один голос від чотирьох рогів золотого жертовника, що перед Богом, який сказав шостому ангелу, що мав трубу: Розв’яжи чотирьох ангелів, зв’язаних біля великої річки Євфрат! І були розв’язані чотири ангели, які були приготовлені на час, день, місяць і рік, щоб убити третю частину людей. Число кінного війська було два десятки тисяч по десять тисяч, і я чув їхнє число. Отакими я побачив у видінні коней і на них вершників: вони мали лати вогняного, гіацинтового і сірчаного кольору, голови в коней були як голови в левів, а з їхніх ротів виходив вогонь, дим і сірка. Цими трьома: вогнем, димом і сіркою, що виходили з їхніх ротів, було вбито третю частину людей. Бо їхня влада знаходилась у їхньому роті і в їхніх хвостах; бо їхні хвости були подібні до змій і мали голови, і ними вони шкодили. Інші ж люди, які не були вбиті цими карами, не покаялись у ділах своїх рук, щоб не поклонятися бісам та золотим, срібним, мідним, кам’яним і дерев’яним ідолам, які не можуть ні бачити, ні чути, ні ходити; і не покаялись ні у своїх вбивствах, ні у своїх чародійствах, ні у своєму блуді, ні у своїх крадіжках. І побачив я іншого сильного ангела, що сходив з неба, одягненого в хмару, з райдугою над головою; його обличчя було як сонце, його ноги — як вогняні стовпи, а в його руці була розгорнена книжечка. Він поставив свою праву ногу на море, а ліву на землю і вигукнув гучним голосом, як рикає лев; і коли він вигукнув, тоді сім громів проговорили своїми голосами. І коли сім громів проговорили своїми голосами, я хотів було писати, та почув голос з неба, що сказав мені: Запечатай те, що говорили сім громів, і не записуй цього. І ангел, якого я бачив, що стояв на морі й на землі, підняв свою руку до неба і поклявся Тим, Хто живе на віки вічні, Який створив небо і те, що на ньому, землю і те, що на ній, і море і те, що в ньому, що часу вже не буде; але в дні голосу сьомого ангела, коли він стане трубити, здійсниться таємниця Божа, як Він звістив Своїм рабам пророкам. І голос, який я чув з неба, знову заговорив зі мною і сказав: Іди візьми книжечку, розгорнену в руці ангела, що стоїть на морі й на землі. Я підійшов до ангела і сказав йому: Дай мені книжечку. Він сказав мені: Візьми і з’їж її, і вона викличе гіркоту в твоєму животі, а в твоєму роті буде солодка, як мед. Я взяв книжечку з руки ангела і з’їв її; і вона була в моєму роті солодка, як мед, а коли з’їв її, то в моєму животі стало гірко. І він сказав мені: Ти маєш знову пророкувати про багато народів, народностей, мов і царів. І дано було мені тростину, подібну до палиці, і ангел стояв і сказав: Устань і виміряй храм Божий, жертовник і тих, хто поклоняється в ньому; а зовнішній двір храму пропусти і не вимірюй його, тому що він відданий язичникам, і вони будуть топтати святе місто сорок два місяці. І Я дам Своїм двом свідкам, і вони будуть пророкувати тисячу двісті шістдесят днів, одягнені у веретище. Це дві маслини і два світильники, що стоять перед Богом землі. І якщо хтось захоче скривдити їх, то вийде вогонь з їхніх уст і пожере їхніх ворогів; і якщо хтось захоче скривдити їх, той отак має бути вбитий. Вони мають владу замкнути небо, щоб не йшов дощ у дні їхнього пророкування, і мають владу над водами — перетворювати їх на кров і вражати землю будь-якою карою, коли тільки схочуть. А коли вони скінчать своє свідчення, то звір, що виходить з безодні, вступить з ними в бій, і переможе їх, і вб’є їх. І їхні трупи будуть лежати на вулиці великого міста, яке духовно називається Содом і Єгипет, де і наш Господь був розп’ятий. І багато хто з народів, племен, мов і народностей будуть дивитися на їхні трупи три з половиною дні і не дозволять покласти їхні трупи в гробниці. І ті, що живуть на землі, будуть радіти над ними і веселитися, і будуть посилати один одному подарунки, тому що ці два пророки мучили тих, що живуть на землі. А через три з половиною дні увійшов у них дух життя від Бога, і вони стали на свої ноги, і великий страх напав на тих, хто дивився на них. І почули вони гучний голос із неба, що сказав їм: Зійдіть сюди, — і вони зійшли на небо на хмарі, і їхні вороги дивилися на них. І в той же час стався великий землетрус, і десята частина міста впала, і загинуло при землетрусі сім тисяч людських імен, а інші злякалися і віддали славу Богу небесному. Друге горе минуло, ось іде скоро третє горе. Сьомий ангел затрубив — і залунали гучні голоси на небі, які казали: Царства світу стали царством нашого Господа і Його Христа, і Він буде царювати на віки вічні! І двадцять чотири старці, що сиділи перед Богом на своїх престолах, упали ниць і поклонилися Богу, кажучи: Дякуємо Тобі, Господи, Боже Вседержителю, Який є, Який був і Який має прийти, що Ти прийняв Свою велику силу і зацарював! І розлютились народи, і прийшов Твій гнів і час судити мертвих, і дати нагороду Твоїм рабам пророкам, і святим, і тим, хто боїться Твого імені, малим і великим, і знищити тих, хто нищить землю! І відкрився храм Божий на небі, і з’явився ковчег Його завіту в Його храмі, і зчинилися блискавки, і голоси, і громи, і землетрус, і великий град. І з’явилося велике знамення на небі: жінка, одягнена в сонце, під її ногами — місяць, на її голові — вінець з дванадцяти зірок. Вона була вагітна і кричала від болю й мук пологів. І з’явилось інше знамення на небі: ось великий червоний дракон, який мав сім голів, і десять рогів, і на своїх головах сім діадем. Його хвіст потягнув третю частину зірок небесних і скинув їх на землю. Дракон стояв перед жінкою, яка мала народити, щоб, коли народить, пожерти її дитя. І народила вона дитя чоловічої статі, яке має пасти всі народи залізним жезлом, і її дитя було підхоплене до Бога і Його престолу. А жінка втекла в пустелю, де мала місце, приготовлене Богом, щоб там годували її тисячу двісті шістдесят днів. І сталася битва на небі: Михаїл і його ангели зітнулися з драконом, і дракон і його ангели зітнулися з ними, та не подужали їх, і вже не знайшлося їм місця на небі. І скинутий був великий дракон, давній змій, що зветься дияволом і сатаною, який вводить в оману весь світ; він був скинутий на землю, і з ним були скинуті його ангели. І почув я гучний голос, який говорив на небі: Тепер настало спасіння, і сила, і царство нашого Бога, і влада Його Христа, тому що скинутий обвинувач наших братів, який обвинувачував їх перед нашим Богом вдень і вночі! Вони перемогли його кров’ю Агнця і словом свого свідчення і не полюбили свого життя навіть до смерті! Тому веселіться, небеса і ті, що живуть на них! Горе тим, що живуть на землі й на морі, тому що до вас зійшов диявол з великою люттю, знаючи, що має мало часу! Коли дракон побачив, що скинутий на землю, то погнався за жінкою, яка народила дитя чоловічої статі. І дано було жінці два крила великого орла, щоб вона летіла в пустелю у своє місце, де її годуватимуть упродовж часу, часів і пів часу вдалині від змія. І пустив змій услід за жінкою воду зі своєї пащі, як річку, щоб змити її річкою. Та земля допомогла жінці, і розкрила земля свої вуста, і поглинула річку, яку випустив дракон зі своєї пащі. І розлютився дракон на жінку і пішов, щоб вступити в бій з іншими з її нащадків, які дотримуються заповідей Божих і мають свідчення Ісуса Христа. І став я на піску морському і побачив звіра, що виходив з моря, який мав сім голів і десять рогів, і на своїх рогах десять діадем і на своїх головах богохульне ім’я. Звір, якого я побачив, був подібний до леопарда, його лапи були як у ведмедя, а його паща — як паща в лева. І дав йому дракон свою силу, і свій престол, і велику владу. І я побачив, що одна з його голів була ніби смертельно ранена, і його смертельна рана загоїлася. І вся земля здивувалася, пішовши за звіром. І поклонилися всі дракону, який дав владу звіру, і поклонились звіру, кажучи: Хто подібний до звіра? Хто може зітнутися з ним? І дано було йому вуста, які говорили зухвале й богохульне, і дано було йому владу діяти сорок два місяці. І відкрив він свої вуста для хули на Бога — хулити Його ім’я, і Його оселю, і тих, що живуть на небі. І дано було йому вступити в бій зі святими і перемогти їх; і дано було йому владу над кожним племенем, мовою і народністю. І поклоняться йому всі, що живуть на землі, імена яких не записані в книзі життя в Агнця, заколеного від заснування світу. Хто має вухо, нехай слухає! Хто веде в полон, той сам піде в полон; хто вбиває мечем, той сам має бути вбитий мечем. Тут треба терпіння і віра святих. І побачив я іншого звіра, що виходив із землі; він мав два роги, як у ягняти, і говорив, як дракон. Він діє перед ним з усією владою першого звіра і змушує всю землю й тих, що живуть на ній, поклонитися першому звіру, у якого смертельна рана загоїлась. І чинить великі знамення, так що навіть вогонь зводить з неба на землю перед людьми. І знаменнями, які було дано йому чинити перед звіром, вводить в оману тих, що живуть на землі, кажучи тим, що живуть на землі, зробити образ звіра, який мав рану від меча і залишився живим. І дано було йому вкласти дух в образ звіра, щоб образ звіра і говорив, і робив так, щоб були вбиті всі, хто не поклониться образу звіра. І робить так, щоб усім, — малим і великим, багатим і бідним, вільним і рабам, — поставили знак на їхню праву руку чи на їхнє чоло, щоб ніхто не міг купувати чи продавати, крім того, хто має знак, чи ім’я звіра, чи число його імені. Тут треба мудрість; хто має розум, хай порахує число звіра, бо це число людське, а його число шістсот шістдесят шість. І я глянув — і ось Агнець стояв на горі Сіон і з Ним сто сорок чотири тисячі, в яких ім’я Його Отця написане на їхніх чолах. І почув я голос із неба, ніби шум багатьох вод і ніби гуркіт сильного грому, і почув я голос кіфаредів, що грали на своїх кіфарах. Вони співали ніби нову пісню перед престолом і перед чотирма істотами і старцями, і ніхто не міг навчитися цієї пісні, крім ста сорока чотирьох тисяч, викуплених від землі. Це ті, які не осквернилися з жінками, бо вони дівичі; це ті, які йдуть за Агнцем, куди б Він не йшов; вони викуплені від людей, як первоплід Богу та Агнцю. В їхніх устах не було обману, бо вони непорочні перед престолом Божим. І побачив я іншого ангела, що летів посеред неба з вічним Євангелієм, щоб звістити тим, що живуть на землі, — кожній народності, племені, мові й народу, — кажучи гучним голосом: Побійтесь Бога і віддайте Йому славу, бо прийшов час Його суду, і поклоніться Тому, Хто створив небо, і землю, і море, і джерела вод! За ним летів інший ангел, кажучи: Упав, упав Вавілон, велике місто, тому що вином люті свого блуду він напоїв усі народи! За ними летів третій ангел, кажучи гучним голосом: Хто поклоняється звіру і його образу і приймає знак на своє чоло чи на свою руку, той буде пити вино люті Божої, налите нерозбавленим у чашу Його гніву, і буде мучитись у вогні і сірці перед святими ангелами і перед Агнцем! І дим від їхніх мук буде підніматися на віки вічні, і не матимуть спокою вдень і вночі ті, що поклоняються звіру і його образу, і хто приймає знак його імені! Тут треба терпіння святих; тут треба ті, які дотримуються заповідей Божих і зберігають віру в Ісуса. І почув я голос із неба, що говорив мені: Напиши: віднині блаженні мертві, які вмирають в Господі. Так, — каже Дух, — вони відпочинуть від своїх трудів, а їхні діла йдуть разом з ними. І я глянув — і ось біла хмара, і на хмарі Хтось сидів, подібний до Сина Людського; на Його голові був золотий вінець, а в Його руці — гострий серп. І вийшов із храму інший ангел, і вигукнув гучним голосом до Того, що сидів на хмарі: Пошли Свій серп і пожни, бо прийшов Тобі час пожати, тому що поспіли жнива на землі! І Той, що сидів на хмарі, кинув Свій серп на землю, і земля була пожата. І вийшов із храму на небі інший ангел, який теж мав гострий серп. І вийшов від жертовника інший ангел, який мав владу над вогнем, і вигукнув гучним криком до того, що мав гострий серп, кажучи: Пошли свій гострий серп і обріж грона з виноградної лози на землі, тому що дозрів її виноград! І ангел кинув свій серп на землю, і обрізав виноградну лозу на землі, і кинув виноград у велику давильню люті Божої. І він був потоптаний у давильні за містом, і з давильні витекло крові аж по кінські вуздечки на тисячу шістсот стадій. І побачив я інше знамення на небі, велике і дивне: сім ангелів, які мали сім останніх кар, бо ними закінчувалась лють Божа. І побачив я ніби скляне море, змішане з вогнем, і на скляному морі стояли ті, що перемогли звіра, і його образ, і його знак, і число його імені, і тримали кіфари Божі. Вони співали пісню Мойсея, раба Божого, і пісню Агнця, кажучи: Великі і дивні Твої діла, Господи, Боже Вседержителю! Праведні та істинні Твої шляхи, Царю святих! Хто не побоїться Тебе, Господи, і не прославить Твого імені? Бо Ти один святий. Усі народи прийдуть і поклоняться перед Тобою, бо відкрилися Твої суди! Після цього я глянув — і ось відкрився храм скинії свідчення на небі, і з храму вийшли сім ангелів, які мали сім кар, одягнені в чистий і світлий льняний одяг і підперезані по грудях золотими поясами. І одна з чотирьох істот дала сімом ангелам сім золотих чаш, повних люті Бога, що живе на віки вічні. І храм наповнився димом від слави Божої і від Його сили, і ніхто не міг увійти в храм, доки не закінчаться сім кар семи ангелів. І почув я гучний голос із храму, який казав сімом ангелам: Ідіть і вилийте чаші люті Божої на землю! Пішов перший ангел і вилив свою чашу на землю — і напали огидні й болючі виразки на людей, які мали знак звіра і поклонялися його образу. Другий ангел вилив свою чашу в море — і воно стало кров’ю, ніби мерця, і кожна жива істота в морі померла. Третій ангел вилив свою чашу в річки і джерела вод — і вони стали кров’ю. І почув я ангела вод, який казав: Праведний Ти, Господи, Який є, Який був і Який буде, у тому, що так присудив! За те, що вони проливали кров святих і пророків, Ти дав їм пити кров, бо вони варті того! І почув я когось іншого від жертовника, що казав: Так, Господи, Боже Вседержителю, істинні та праведні Твої суди! Четвертий ангел вилив свою чашу на сонце — і йому було дано палити людей вогнем. І палила людей сильна спека, і вони хулили ім’я Бога, Який має владу над цими карами, і не розкаялися, щоб віддати Йому славу. П’ятий ангел вилив свою чашу на престол звіра — і його царство стало затьмареним; і люди кусали свої язики від болю, і хулили Бога небесного від свого болю і від своїх виразок, і не розкаялись у своїх ділах. Шостий ангел вилив свою чашу на велику річку Євфрат — і в ній висохла вода, щоб була приготовлена дорога царям зі сходу сонця. І я побачив, як із пащі дракона, і з пащі звіра, і з уст лжепророка виходили три нечисті духи, подібні до жаб: це бісівські духи, що чинять знамення, які виходять до царів землі і всього світу, щоб зібрати їх на битву того великого дня Бога Вседержителя (Ось прийду, як злодій. Блаженний той, хто пильнує і береже свій одяг, щоб не ходити нагим і щоб не бачили його сорому). І вони зібрали їх на місце, яке по-єврейськи називається Армагеддон. Сьомий ангел вилив свою чашу в повітря — і пролунав гучний голос від храму небесного, від престолу, кажучи: Здійснилось! І зчинилися голоси, і громи, і блискавки, і стався великий землетрус, якого не було, відколи люди живуть на землі — такий сильний землетрус, такий великий! І велике місто розпалося на три частини, і міста народів упали, і великий Вавілон був згаданий перед Богом, щоб дати йому чашу вина люті Його гніву. І кожен острів утік, і гір не стало; і великий град, вагою в талант, упав з неба на людей, і люди хулили Бога за кару градом, тому що кара ним була дуже тяжка. І прийшов один із семи ангелів, які мали сім чаш, і заговорив зі мною, кажучи мені: Підійди, я покажу тобі суд над великою блудницею, яка сидить на багатьох водах. З нею блудили царі землі, і від вина її блуду сп’яніли ті, що живуть на землі. І він відніс мене в Дусі в пустелю, і я побачив жінку, яка сиділа на багряному звірі, повному богохульних імен, який мав сім голів і десять рогів. Жінка була одягнена в порфіру й багряницю і прикрашена золотом, коштовним камінням і перлами, у своїй руці мала золоту чашу, повну мерзот і нечистоти її блуду, а на її чолі було написане ім’я-таємниця: Великий Вавілон, мати блудниць і мерзот землі. І я побачив, що жінка була п’яна від крові святих і від крові свідків Ісуса; і, побачивши її, дуже сильно здивувався. І ангел сказав мені: Чому ти дивуєшся? Я розкажу тобі таємницю жінки і звіра, що несе її, який має сім голів і десять рогів. Звір, якого ти бачив, був, і його нема, і він вийде з безодні, і піде в загибель. І здивуються ті, що живуть на землі, чиї імена не записані в книзі життя від заснування світу, бачачи, що звір був і його нема, хоча він і є. Тут треба розум, що має мудрість: сім голів — це сім гір, на яких сидить жінка, і це сім царів: з них п’ять упали, один є, а інший ще не прийшов і, коли прийде, має недовго бути. Звір, який був і його нема, він і восьмий, і один із семи, і піде в загибель. Десять рогів, які ти побачив, — це десять царів, які ще не отримали царства, але отримають владу зі звіром, як царі, на одну годину. Вони мають одну думку і передадуть свою силу і владу звіру. Вони зітнуться з Агнцем, і Агнець переможе їх, тому що Він Господь господарів і Цар царів, і ті, що з Ним, — покликані, вибрані й вірні. І ангел каже мені: Води, які ти бачив, де сидить блудниця, — це народи, люди, народності й мови. Десять рогів, які ти бачив на звірі, — вони зненавидять блудницю, і зроблять її спустошеною й голою, і з’їдять її плоть, і спалять її вогнем. Бо Бог поклав їм на серце здійснити Його задум: прийти до однієї думки і віддати своє царство звіру, доки не здійсняться слова Божі. Жінка, яку ти побачив, — це велике місто, яке має царювання над царями землі. Після цього я побачив іншого ангела, який сходив з неба і мав велику владу, і земля освітилася від його слави. І вигукнув він сильно, гучним голосом, кажучи: Упав, упав великий Вавілон і став оселею бісів, і пристановищем усякого нечистого духа, і пристановищем усякого нечистого й огидного птаха, тому що вино люті його блуду пили всі народи, і царі землі блудили з ним, і купці землі розбагатіли на його великій розкоші! І почув я інший голос із неба, який казав: Вийди з нього, Мій народе, щоб не брати участі в його гріхах і щоб не зазнати його кар, бо його гріхи дійшли до неба і Бог згадав його злочини. Віддайте йому так, як він віддавав вам, і відплатіть йому вдвічі за його ділами; у чашу, в яку він наливав вам, налийте йому вдвічі. Скільки він славив себе і розкошував, стільки завдайте йому мук і горя; бо він каже у своєму серці: Сиджу я царицею, я не вдова, і не побачу горя. Тому в один день прийдуть його кари — смерть, смуток і голод — і він буде спалений вогнем, тому що сильний Господь Бог, Який судить його. І будуть оплакувати його й голосити за ним царі землі, які блудили й розкошували з ним, коли побачать дим від його горіння, стоячи віддалік від страху перед його муками і кажучи: Горе, горе тобі, велике місто Вавілоне, сильне місто, бо в одну мить прийшов суд над тобою! Купці землі будуть плакати й сумувати за ним, тому що ніхто вже не купує їхніх товарів: товарів із золота, срібла, коштовного каміння, перлів, вісону, порфіри, шовку і багряниці; і всяких туйових дерев, і всяких виробів із слонової кістки, і всяких виробів з коштовних дерев, міді, заліза і мармуру; кориці, фіміаму, мира, ладану, вина, оливи, борошна, пшениці, худоби, овець, коней, колісниць, рабів і душ людських. І плоди, жадані для твоєї душі, зникли в тебе, і все пишне й розкішне зникло в тебе, і ти вже не знайдеш його. Купці, які торгували цими товарами і розбагатіли на ньому, стануть віддалік від страху перед його муками і будуть плакати й сумувати, кажучи: Горе, горе тобі, велике місто, одягнене у вісон, порфіру і багряницю і прикрашене золотом, коштовним камінням і перлами, бо в одну мить було спустошено стільки багатства! І кожен керманич, і всі, що на кораблях, і моряки, і всі, що живуть з моря, стали віддалік і, бачачи дим від його горіння, кричали: Яке місто подібне до цього великого міста? І посипали свої голови порохом і, плачучи й сумуючи, кричали: Горе, горе тобі, велике місто, в якому розбагатіли на його багатстві всі, хто має кораблі на морі, бо воно спустошене в одну мить! Веселись над ним, небо, і святі апостоли, і пророки, тому що Бог здійснив ваш суд над ним! І один сильний ангел узяв камінь, ніби велике жорно, і кинув у море, кажучи: З такою стрімкістю буде скинутий Вавілон, велике місто, і його вже не буде. І вже не буде чутно в тобі звуку кіфаредів, музикантів, сопілкарів і трубачів, і вже не буде в тобі ніякого ремісника будь-якого ремесла, і вже не буде чутно в тобі шуму жорен, і вже не буде світити в тобі світло світильника, і вже не буде чутно в тобі голосу молодого й молодої, тому що твої купці були вельможами землі, тому що твоїм чародійством були введені в оману всі народи і в ньому була знайдена кров пророків, і святих, і всіх убитих на землі. Після цього я почув гучний голос багатьох людей на небі, які казали: Алілуя! Спасіння, і слава, і честь, і сила у Господа, нашого Бога, бо істинні та праведні Його суди, тому що Він засудив велику блудницю, яка розтлила землю своїм блудом, і помстився за кров Своїх рабів, пролиту нею! І вдруге сказали: Алілуя! І дим від неї піднімається на віки вічні. І двадцять чотири старці й чотири істоти упали й поклонилися Богу, Який сидів на престолі, кажучи: Амінь! Алілуя! І від престолу пролунав голос, кажучи: Хваліть нашого Бога, всі Його раби і ті, що бояться Його, малі й великі! І я почув ніби голос багатьох людей, і ніби шум багатьох вод, і ніби гуркіт сильних громів, що казали: Алілуя, бо зацарював Господь, Бог Вседержитель! Радіймо й веселімося і віддаймо Йому славу, бо настав шлюб Агнця і Його дружина приготувала себе! І дано було їй одягнутися в чистий і світлий вісон, бо вісон — це праведність святих. І сказав мені: Напиши: блаженні покликані на шлюбну вечерю Агнця. І сказав мені: Це істинні слова Божі. І я впав перед його ногами, щоб поклонитися йому, та він сказав мені: Дивись, не роби цього. Я співраб твій і твоїх братів, які мають свідчення Ісуса. Богу поклонись, бо свідчення Ісуса є духом пророцтва. І побачив я відкрите небо — і ось білий кінь і на ньому Вершник, Якого звати Вірний та Істинний, і Він праведно судить і воює. Його очі — ніби полум’я вогню, на Його голові — багато діадем; Він мав написане ім’я, якого ніхто не знав, крім Нього Самого, і був одягнений в одяг, почервонений кров’ю, і зветься ім’ям Слово Боже. За Ним їхали війська небесні на білих конях, одягнені у білий і чистий вісон. З Його вуст виходив гострий меч, щоб ним уражати народи, і це Він буде пасти їх залізним жезлом, і це Він буде топтати давильню вина люті й гніву Бога Вседержителя. На Його одязі і на стегні було написане ім’я: Цар царів і Господь господарів. І побачив я одного ангела, що стояв на сонці; і вигукнув він гучним голосом, кажучи усім птахам, що летіли посеред неба: Летіть, збирайтесь на вечерю великого Бога, щоб поїсти трупи царів, і трупи воєначальників, і трупи сильних, і трупи коней і їхніх вершників, і трупи всіх — і вільних, і рабів, і малих, і великих! І побачив я звіра, і царів землі, і їхні війська, зібрані, щоб вступити в бій з Вершником на коні і з Його військом. І схоплений був звір і з ним лжепророк, що чинив знамення перед ним, якими вводив в оману тих, що прийняли знак звіра і поклонялися його образу: обидва живими були вкинуті у вогняне озеро, що горить сіркою. А інші були вбиті мечем Вершника на коні, що виходив з Його вуст, і всі птахи наїлися їхніми трупами. І побачив я ангела, який сходив з неба і мав у своїй руці ключ від безодні і великий ланцюг. Він схопив дракона, давнього змія, який є дияволом і сатаною, і зв’язав його на тисячу років, і кинув його у безодню, і замкнув його, і опечатав над ним, щоб уже не вводив в оману народи, доки не скінчиться тисяча років; а після цього він має бути звільнений на короткий час. І побачив я престоли, і на них сіли, і їм було дано суд. І побачив я душі обезголовлених за свідчення Ісуса і за слово Боже і тих, які не поклонилися ні звіру, ні його образу і не прийняли знак на своє чоло чи на свою руку. Вони ожили і царювали з Христом тисячу років. Інші ж мертві не ожили, доки не скінчиться тисяча років. Це перше воскресіння. Блаженний і святий той, хто має участь у першому воскресінні; над ними друга смерть на має влади, а вони будуть священниками Бога і Христа і будуть царювати з Ним тисячу років. А коли скінчиться тисяча років, сатана буде звільнений зі своєї в’язниці і вийде вводити в оману народи на чотирьох кутах землі, Гога і Магога, щоб зібрати їх на битву; їхнє число — як пісок морський. І вийшли вони на широчінь землі, і оточили табір святих і улюблене місто; і зійшов вогонь від Бога з неба, і пожер їх. А диявол, який вводив їх в оману, був укинутий у вогняне й сірчане озеро, де знаходяться звір і лжепророк, і вони будуть мучитися день і ніч на віки вічні. І побачив я великий білий престол і Того, Хто сидів на ньому, від чийого лиця втекла земля і небо, і не знайшлося їм місця. І побачив я мертвих, малих і великих, які стояли перед Богом. І розгорнули книги, і потім розгорнули іншу книгу, яка є книгою життя; і судили мертвих відповідно до написаного в книгах за їхніми ділами. І море віддало мертвих, які були в ньому, і смерть і пекло віддали мертвих, які були в них, і кожного судили за його ділами. І смерть і пекло були вкинуті у вогняне озеро. Це друга смерть. І кого не знайшли записаним у книзі життя, того вкинули у вогняне озеро. І побачив я нове небо й нову землю, бо перше небо й перша земля минули, і моря вже немає. І я, Іоан, побачив святе місто, новий Єрусалим, який спускався від Бога з неба, приготовлений, як наречена, прикрашена для свого чоловіка. І почув я гучний голос із неба, який казав: Ось оселя Бога з людьми, і Він буде жити з ними, і вони будуть Його народом, і Сам Бог буде з ними їхнім Богом! І витре Бог кожну сльозу з їхніх очей, і смерті вже не буде; ні плачу, ні крику, ні болю вже не буде, бо попереднє минуло! І сказав Той, що сидів на престолі: Ось Я творю все нове. І каже мені: Напиши, бо ці слова істинні й вірні. І сказав мені: Здійснилось! Я альфа і омега, початок і кінець. Спраглому Я дам із джерела води життя даром. Хто перемагає, той успадкує все, і Я буду йому Богом, і він буде Мені сином. А боязких, і невіруючих, і огидних, і вбивць, і блудників, і чародіїв, і ідолослужителів, і всіх неправдомовців — доля в озері, що горить вогнем і сіркою. Це друга смерть. І прийшов до мене один із семи ангелів, які мали сім чаш, повних семи останніх кар, і заговорив зі мною, кажучи: Підійди, я покажу тобі наречену, дружину Агнця. І він відніс мене в Дусі на велику й високу гору і показав мені велике місто, святий Єрусалим, який спускався з неба від Бога. Він має славу Божу, і його сяйво подібне до найкоштовнішого каменя, ніби каменя яшми, схожого на кришталь. Він має велику й високу стіну, має дванадцять воріт, а на воротах — дванадцять ангелів і написані імена, які є іменами дванадцяти племен синів Ізраїля: зі сходу троє воріт, з півночі троє воріт, з півдня троє воріт і з заходу троє воріт. Стіна міста має дванадцять підвалин, а на них — імена дванадцяти апостолів Агнця. Той, що говорив зі мною, мав золоту тростину, щоб виміряти місто, його ворота і його стіну. Місто є чотирикутником, і його довжина така сама, як і ширина. Він виміряв місто тростиною — дванадцять тисяч стадій; його довжина, ширина і висота рівні. Виміряв його стіну — сто сорок чотири лікті людською мірою, яка є й ангельською мірою. Його стіна була збудована з яшми, а саме місто було чистим золотом, подібним до чистого скла. Підвалини стіни міста були прикрашені всяким коштовним камінням: перша підвалина — яшма, друга — сапфір, третя — халцедон, четверта — смарагд, п’ята — сардонікс, шоста — сердолік, сьома — хризоліт, восьма — берил, дев’ята — топаз, десята — хризопраз, одинадцята — гіацинт, дванадцята — аметист. Дванадцять воріт — дванадцять перлин: кожні ворота були з однієї перлини, а вулиця міста — чисте золото, ніби прозоре скло. Храму ж я не бачив у ньому, бо Господь, Бог Вседержитель, і Агнець — його храм. І місто не має потреби ні в сонці, ні в місяці, щоб світили в ньому, бо його освітила слава Божа і його світильник — Агнець. Народи спасених будуть ходити в його світлі, і царі землі принесуть у нього свою славу і честь. Його ворота не будуть замикатися вдень, а ночі там не буде. І принесуть у нього славу і честь народів. І не ввійде в нього ніщо нечисте і жоден, хто чинить мерзоту й неправду, а тільки ті, які записані в книзі життя в Агнця. І ангел показав мені чисту ріку води життя, прозору, як кришталь, що витікала від престолу Бога і Агнця. Посередині вулиці міста, з одного і з іншого боку ріки — дерево життя, яке приносить дванадцять плодів, даючи кожного місяця свій плід; а листя дерева — для зцілення народів. І вже не буде нічого проклятого, а буде в ньому престол Бога і Агнця, і Його раби будуть служити Йому, і будуть бачити Його лице, і Його ім’я буде на їхніх чолах. І ночі там не буде, і вони не матимуть потреби в світильнику і в світлі сонця, бо Господь Бог буде освітлювати їх, і вони будуть царювати на віки вічні. І ангел сказав мені: Ці слова вірні та істинні, і Господь, Бог святих пророків, послав Свого ангела показати Своїм рабам те, що має статися скоро. Ось прийду скоро. Блаженний той, хто дотримується слів пророцтва цієї книги. І я, Іоан, бачив і чув це. І коли я почув і побачив, то впав, щоб поклонитися перед ногами ангела, який показував мені це. Та він сказав мені: Дивись, не роби цього, бо я співраб твій, і твоїх братів пророків, і тих, які дотримуються слів цієї книги. Богу поклонись. І сказав мені: Не запечатуй слів пророцтва цієї книги, бо час близький. Неправедний хай чинить неправедність ще, і нечистий хай оскверняється ще, а праведний хай чинить праведність ще, і святий хай освячується ще. Ось прийду скоро, і Моя відплата зі Мною, щоб віддати кожному за його ділами. Я альфа і омега, початок і кінець, перший і останній. Блаженні ті, що виконують Його заповіді, щоб мати право на дерево життя і ввійти в місто воротами. А зовні — собаки, і чародії, і блудники, і вбивці, і ідолослужителі, і кожен, хто любить і чинить неправду. Я, Ісус, послав Свого ангела, щоб засвідчити вам про це в церквах. Я корінь і нащадок Давида, зоря світла й ранкова. І Дух і наречена кажуть: Прийди! І хто чує, хай скаже: Прийди! І хто спраглий, хай прийде, і хто хоче, хай бере воду життя даром. Бо я свідчу кожному, хто чує слова пророцтва цієї книги: хто додасть щось до цього, на того Бог накладе кари, про які написано в цій книзі; а хто відніме щось від слів книги цього пророцтва, у того Бог відніме участь у книзі життя, і від святого міста, і від написаного в цій книзі. Той, що свідчить про це, каже: Так, прийду скоро! Амінь. Так, прийди, Господи Ісусе! Благодать нашого Господа Ісуса Христа з усіма вами! Амінь.