Спочатку, коли Бог створив небо й землю, земля була безформна та порожня. Земля знаходилася у морській безодні, а темрява огортала воду. Дух Божий, неначе буря, носився над водами. І сказав тоді Бог: «Нехай буде світло!» І засяяло світло. І побачив Бог, що це добре. І відділив тоді Бог світло від темряви. І назвав він світло «днем», а темряву — «ніччю». І був вечір, і настав ранок. То був перший день. І мовив Бог: «Нехай буде повітря між водами, хай розділить воно їх посередині!» Тож створив Він склепіння і розділив води на ті, що під ним, і ті, що над ним. І з’явилося склепіння. І назвав Бог його «небом». І був вечір, і настав ранок. То був другий день. І мовив Бог: «Нехай води, що нижче неба, зберуться докупи до одного місця, щоб з’явився суходіл!» І сталося так. І назвав Бог суходіл «землею», а води, що зібралися — «морями». І побачив Бог, що це добре. І мовив Бог: «Нехай земля зазеленіє рослинами: яриною, що зерно різне дає, та фруктовими деревами, що плоди приносять із насінням різним». І сталося так. Земля зростила рослини: ярину, що зерно різне дає, і дерева, що приносять плоди зі своїм насінням. І побачив Бог, що це добре. І був вечір, і настав ранок. То був третій день. І мовив тоді Бог: «Нехай будуть світила на небосхилі! Вони відокремлять день від ночі. Нехай вони будуть для різних свят, а також означають початок і кінець днів та років. Нехай вони будуть світилами склепіння і освітлюють землю». І сталося так. Тож створив Бог два великі світила: більше, щоб керувати днем, а менше — ніччю. Бог також створив зірки. І був вечір, і настав ранок. То був четвертий день. І мовив тоді Бог: «Нехай безліч живих створінь заповнить води, і птахи нехай літають над землею в небі!» Тож Бог створив велетенських морських тварин, а також все, що живе й рухається в морі — безліч різних живих істот. Створив Бог також кожного птаха небесного кожного роду. І побачив Бог, що це добре. І благословив їх Бог словами: «Плодіться й розмножуйтеся й поновлюйте моря рибою й усім живим. Птахи ж нехай плодяться на землі». І був вечір, і був ранок. То був п’ятий день. І мовив тоді Бог: «Нехай земля породить живих істот кожного роду. Нехай буде багато великої та дрібної худоби і диких звірів». І сталося так. Створив Бог звірів земних кожного роду, різноманітну велику й дрібну худобу, і звірів, що плазують по землі. І побачив Бог, що це добре. Тоді мовив Бог: «Створімо ж тепер людей образом Нашим і подобою. Нехай люди панують над рибою морською і над усім птаством небесним. Нехай панують над худобою і дикими звірами, що плазують по землі, і над усією землею ». І створив Бог людину за образом Своїм і подобою Своєю. Створив Він чоловіка й жінку. І Бог благословив їх і сказав їм: «Народіть багато дітей, щоб жили вони по всій землі й панували над нею. Пануйте над рибою морською і над птаством небесним. Пануйте над усім живим, що рухається по землі». І мовив Бог: «Ось даю Я вам рослини, що мають зерно і ростуть по всій землі. Даю й дерева, що плоди приносять, і насіння в тих плодах. І буде це вам на поживу. Кожному звірові земному, кожній пташині небесній, кожній тварині малій, що плазує по землі й дихає життям, дав Я кожну зелену рослину на поживу». І сталося так. І подивився Бог на все, що створив, і побачив, що все воно вельми добре. І був вечір, і настав ранок. То був шостий день. Отже, закінчено було створення неба, землі й усього, що населяє їх. Бог закінчив працю Свою, і сьомого дня відпочивав від трудів. Він благословив сьомий день і освятив його, бо саме цього дня відпочивав від тієї праці, якою був зайнятий, створюючи світ. Води здіймалися з-під землі і зрошували поверхню. Тоді Господь Бог зліпив людину з пороху земного і вдихнув у неї через ніздрі життя. І став той чоловік живою істотою. Потому Господь Бог посадив сад на сході, у місці, що звалося Едем, і поселив там чоловіка, якого створив. Із землі Господь Бог зростив різні види дерев, які були гарні на вигляд і добрі на поживу. Посеред саду росли дерево життя й дерево пізнання добра і зла. Через Едем текла ріка, що зрошувала сад. Нижче вона ділилася й утворювала чотири менших річки. Назва першої Пішон. Вона текла навколо землі Хавіли. І золото в цій країні добре. Також є ароматична смола і камінь онікс. Назва другої річки була Ґіхон. Вона текла довкруги землі Куш. Назва третьої річки Тиґр, що на сході від Ассирії. Четверта річка звалася Євфрат. Господь Бог оселив чоловіка в Едемськім саду доглядати його й дбати про землю. І наказав йому Господь Бог: «Ти можеш їсти будь-який плід з будь-якого дерева. Та не їж із дерева пізнання добра і зла, бо в день, коли з’їси плід із нього, то того ж дня напевно тобі померти». І мовив Господь Бог: «Не годиться чоловікові бути самому. Я створю йому помічника, такого ж, як і він». І з землі Господь Бог зліпив усіх тварин, що в полі, і всіх птахів, що в небі. Тоді Він привів їх до чоловіка, щоб дізнатися, як той назве їх. І так як чоловік називав кожну живу істоту, таке й було її ім’я. І чоловік дав ім’я всій прирученій худобі, всім птахам небесним і всім диким звірям. Але помічника, подібного чоловікові, так і не було знайдено. Тоді Господь Бог примусив чоловіка заснути міцним сном. І поки той спав, Господь Бог вийняв одне з його ребер і заживив тіло навколо місця, звідки взяв ребро. Узяв Господь Бог те ребро і витворив із нього жінку, і привів її до чоловіка. І вигукнув чоловік: «Нарешті! З’явилася людина, подібна мені! Це кістка від моїх кісток, плоть від моєї плоті. І зватиметься вона жінкою, бо взята з чоловіка». Через це й залишає чоловік своїх батьків, щоб, з’єднавшись із жінкою своєю, стати з нею єдиною плоттю. І були вони голими, чоловік і його жінка, але не соромилися. Із усіх диких звірів, створених Господом Богом, найхитрішим був змій. Він хотів обдурити жінку, тож і звернувся до неї: «Чи й справді Бог сказав, щоб ви не їли плодів з будь-яких дерев саду?» Жінка відповіла змієві: «Ми можемо їсти плоди з усіх дерев у саду, але Бог сказав, щоб ми не їли з того дерева, що росте посеред саду. Бог наказував: „Навіть не торкайтеся того дерева, бо помрете”». Тоді змій сказав: «Ви не помрете. Навіть Бог знає, що якщо покуштуєте плід з того дерева, то очі ваші відкриються, ви станете подібні Богу, дізнавшись про добро і зло». І побачила тоді жінка, що плоди були добрими для їжі, а дерево — гарним на вигляд. Дерево вабило мудрістю, яку воно могло дати людині. Тож вона взяла плоди з дерева й почала їсти. Чоловік її також був поруч. Вона й йому дала кілька плодів, і він їх з’їв. Вони обидва змінилися, неначе відкрилися їхні очі, й подивилися вони на все інакше. Збагнувши, що були голі, вони набрали фіґового листя і, зшивши його разом, зробили собі вбрання — пов’язки на стегна. Пообідньою прохолодою Господь Бог гуляв садом. Почувши Його, чоловік і жінка сховалися від Нього серед дерев. Господь Бог покликав чоловіка: «Де ти?» І той озвався: «Я почув Тебе в саду, злякався, бо був голий, та й сховався». Господь Бог тоді спитав у чоловіка: «Хто тобі сказав, що ти голий? Чи, може, ти з’їв плід з того дерева, з якого Я заборонив їсти?» Чоловік відповів: «Жінка, яку Ти створив, щоб була зі мною, дала мені плід з того дерева. То я його й з’їв». Тоді Господь Бог звернувся до жінки: «Що ж ти наробила!» Жінка відповіла на те: «Змій обдурив мене. Тож я й з’їла той плід». І мовив Господь Бог до змія: «Через те, що ти таке вчинив, поведеться тобі гірше від усіх тварин і диких звірів. Плазуватимеш на череві й їстимеш порох усе своє життя. Я зроблю вас із жінкою ворогами, і дітей ваших також зроблю ворогами. Її дитинча вразить тебе в голову, а ти вразиш його п’яту». Тоді Бог звернувся до жінки: «Я примножу твої муки під час вагітності, ти народжуватимеш дитя своє у муках. Ти жадатимеш чоловіка свого, а він пануватиме над тобою». Потім Він сказав Адамові: «Ти послухався жінку свою і з’їв плід із дерева, про яке Я казав: „Не можна з нього їсти”. За те Я прокляну землю, і ти муситимеш тяжко трудитися до кінця днів своїх, щоб здобути собі їжу, яку земля вродить. Земля родитиме терни та бур’яни для тебе. І їстимеш ти дикі польові рослини. Добуватимеш хліб у поті лиця свого, аж доки не помреш і не станеш знову землею. Бо створений був із неї. Через те, що зробив Я тебе з пороху земного, станеш знову ним, коли помреш». І назвав Адам жінку свою Євою, бо була вона матір’ю всіх людей, що живуть на світі. Господь Бог зробив одяг зі шкіри тварин для Адама та його жінки і повдягав їх. Тоді Господь Бог сказав: «Погляньте, людина вподібнилася до Нас, пізнавши добро і зло. Вона тепер може простягнути руку й зірвати плід із дерева життя, з’їсти його й жити вічно». І вигнав тоді Господь Бог Адама з Едему, щоб працювати на землі, з якої того було створено. Прогнавши Адама, зі східної сторони біля входу в Едем Він поставив Ангелів-Херувимів і верткий вогненний меч, щоб стерегти дорогу до дерева життя. Адам пізнав свою жінку Єву. Вона завагітніла й народила Каїна. «Я створила чоловіка з допомогою Господа!» — сказала Єва. Після цього вона народила Каїнового брата Авеля, який став пастухом. Каїн же став землеробом. Через деякий час Каїн приніс у дар Господу частину врожаю, що він виростив. Авель також приніс у дар найжирніші шматки первонародженої вівці. І Господь прихильно прийняв Авеля та його дар. Але Господь не прийняв Каїна і його пожертву. Тож Каїн розлютився і був дуже похмурий. І спитав Господь Каїна: «Чому ти розлютився! Чому такий незадоволений? Якщо чинитимеш добро, то чи ж не прощу Я тебе? Якщо ж не чинитимеш добре, то гріх — під дверима. Він жадає тебе, але ти мусиш керувати ним». Тоді Каїн мовив до свого брата Авеля: «Ходімо в поле». Коли ж прийшли вони в поле, Каїн кинувся на свого брата Авеля і вбив його. Тоді Господь запитав Каїна: «Де твій брат?» А той відповів: «Хіба це мій обов’язок стежити за братом своїм?» Тоді Господь сказав: «Що ж ти наробив! Кров брата твого волає до Мене з-під землі. І тепер ти будеш проклятий і вигнаний з землі, що розверзлась і прийняла кров твого брата з рук твоїх. Як поратимеш землю, то вона вже не даватиме тобі врожаю. І бути тобі бездомним блукальцем на цій землі». Каїн відповів Господу: «Кара моя більша, ніж знести можу. Ось ти мене женеш сьогодні з цієї землі, і я буду закритий від Тебе. Я буду бездомним блукальцем на землі. Тож кожен, хто знайде мене, зможе вбити». І сказав Господь Каїнові: «Ось чому покарання того, хто вб’є тебе, буде всемеро більшим». І поставив Господь печать на Каїнові, щоб не міг той, хто знайде його, вбити. І пішов тоді Каїн від Господа й поселився на землі, що звалася Нод, — на схід від Едема. Каїн пізнав свою дружину. Вона завагітніла й народила Еноха. У той час Каїн будував місто. Він назвав його Енох, іменем свого сина. У Еноха був син Ірад. Ірад мав сина Мегуяїла. Мегуяїл мав сина Мефусаїла. Мефусаїл мав сина Ламеха. Ламех мав двох жінок. Одну звали Ада, другу — Цилла. Ада народила Явала, від якого пішли люди, що живуть у наметах і займаються тваринництвом. Він мав брата Ювал, від якого пішли ті, хто грає на флейті та арфі. Цилла народила Тувал-Каїна, від якого пішли ті, хто кує мідь та залізо. Сестрою Тувал-Каїна була Наама. Ламех мовив до своїх жінок: «Адо й Цилло, почуйте голос мій! Жінки Ламехові, послухайте, що я скажу. Я чоловіка вбив, який мене штовхнув. Я молодого хлопця вбив, який мене ударив. Якщо за вбивство Каїна повернеться усемеро, то за убивство Ламеха воздасться у сімдесят семеро тяжче». Адам іще раз пізнав свою жінку Єву, й вона народила сина, якого вони назвали Сеф, бо Єва сказала: «Бог дав мені ще одного сина замість Авеля, якого вбив Каїн». Сеф також мав сина і назвав його Еношем. У цей час люди почали поклонятися Господу. Ось список Адамових нащадків. Коли Бог створив людей, він створив їх за Своєю подобою. Створивши чоловіка й жінку і благословивши їх, Він назвав їх «людьми», коли створив їх. Коли Адамові було сто тридцять років, народився в нього ще один син, який був за образом його й подобою. І Адам назвав його Сефом. Після народження Сефа Адам жив вісімсот років. І мав він іще синів і дочок. Тож проживши загалом дев’ятсот тридцять років, Адам помер. Коли Сефові було сто п’ять років, у нього народився син. І назвали його Еношем. Після народження Еноша Сеф жив вісімсот сім років. І мав він іще синів і дочок. Тож проживши дев’ятсот дванадцять років, Сеф помер. Коли Еношу було дев’яносто років, у нього народився син. І назвали його Кенаном. Після народження Кенана Енош жив вісімсот п’ятнадцять років. І мав він іще синів і дочок. Тож проживши дев’ятсот п’ять років, Енош помер. Коли Кенану було сімдесят років, у нього народився син. І назвали його Магалалелом. Після народження Магалалела Кенан жив вісімсот сорок років. І мав він іще синів і дочок. Тож проживши дев’ятсот десять років, Кенан помер. Коли Магалалелу було шістдесят п’ять років, у нього народився син. І назвали його Яредом. Після народження Яреда Магалалел жив вісімсот тридцять років і мав він іще синів і дочок. Тож проживши вісімсот дев’яносто п’ять років, Магалалел помер. Коли Яреду було сто шістдесят два роки, у нього народився син. І назвали його Енохом. Після народження Еноха Яред прожив вісімсот років і мав іще синів і дочок. Тож проживши дев’ятсот шістдесят два роки, Яред помер. Енохові було шістдесят п’ять років, коли в нього народився син, І назвали його Мефусаїлом. Після народження Мефусаїла Енох жив у згоді з Богом триста років. І мав він іще синів і дочок. Енох прожив усього триста шістдесят п’ять років. Тож ходив Енох із Богом і раптом зник, бо забрав його Бог. Мефусаїлові було сто вісімдесят сім років, коли в нього народився син. І назвали його Ламехом. Після його народження Мефусаїл жив сімсот вісімдесят два роки і мав він іще синів і дочок. Тож проживши дев’ятсот шістдесят дев’ять років, Мефусаїл помер. Ламеху було сто вісімдесят два роки, коли в нього народився син. І назвали його Ноєм. І мовив тоді Ламех: «Ми тяжко трудимося на землі, що її Бог прокляв. Нехай цей син принесе нам спочинок». Після народження Ноя Ламех жив п’ятсот дев’яносто п’ять років, і мав він іще синів і дочок. Отже, проживши сімсот сімдесят сім років, він помер. Проживши п’ятсот років, Ной мав трьох синів: Сима, Хама та Яфета. Людей ставало все більше й більше на землі. І було багато в них дочок. Побачили сини Божі, що ті вродливими були, та й почали брати з ними шлюб, хто яку вподобав. І мовив тоді Господь: «Дух Мій не завжди перебуватиме в людях, бо тіла їхні тлінні. І житимуть вони лише сто двадцять років». Сини Божі пізнали людських жінок, а ті народили їм дітей. В ті часи (і пізніше) на землі жили нефілими Вони були воїнами давніх часів, славетними людьми. Господь побачив, що люди на землі сповнені зла, що думають лише про лихе. І пошкодував Бог, що створив людей на землі. І засмутився Він у серці Своєму. І промовив тоді Господь: «Я зітру з лиця землі людей, яких створив. Я знищу не тільки всіх людей і всіх тварин, але й усе, що плазує по землі та всіх птахів небесних. Я так шкодую, що створив їх». Але Ной здобув ласку в очах Господа. Ось родовід Ноїв. Ной був чоловік праведний і бездоганний серед усіх людей свого часу. Він жив у згоді з Богом і наслідував Його у всьому. Ной мав трьох синів: Сима, Хама та Яфета. І зіпсувалася земля в очах Божих. Запанувало на ній насильство. Поглянув Бог на землю. Вона була загублена людьми, які занапастили й життя свої. І мовив Бог Ноєві: «Я вирішив покласти край усьому живому за те, що люди залили землю насильством. Я знищу землю. Змайструй собі ковчег із кипарису. Зроби приміщення в ньому і просмоли його ззовні та зсередини. Завдовжки він має бути триста ліктів, завширшки — п’ятдесят ліктів, а заввишки — тридцять ліктів. Зроби під дахом вікно в лікоть, а збоку — двері. Зроби також три палуби: нижню, середню й верхню. Я збираюся затопити водою землю, щоб сталася велетенська повінь, і знищити все живе, що є під небом. Усе на землі загине. У нас же з тобою буде особлива домовленість. Ти зайдеш у ковчег зі своїми синами й з дружиною своєю, і з жінками синів своїх. І мусиш узяти з собою по парі всього живого на землі, щоб вони вижили з тобою. Вони мають бути чоловічої та жіночої статі. По парі кожного виду птахів, звірів і плазунів різних прийдуть до тебе, щоб ти зберіг їх живими. Візьми з собою кожного роду їжі, щоб було і для тебе, і для всіх». Ной зробив так, як звелів йому Бог. Тоді Господь Бог сказав Ноєві: «Увійди зі своєю родиною до ковчега, бо Я побачив, що ти один праведний переді Мною серед усіх, хто живе зараз на світі. Візьми з собою по сім пар чоловічої та жіночої статі усіх чистих тварин і по одній парі всіх нечистих — чоловічої та жіночої статі. Візьми також із собою по сім пар чоловічої та жіночої статі кожного виду птахів, щоб зберегти рід їхній по всій землі. Через сім днів Я пошлю на землю дощ, який литиме сорок днів і сорок ночей. І все живе, що створив, Я знищу з лиця землі». І Ной зробив усе, що звелів йому Господь. На той час, коли стався потоп на землі, Ноєві було шістсот років. І ввійшов тоді Ной з усією своєю родиною до ковчега, щоб урятуватися від потопу. З ним були його дружина, сини його зі своїми жінками. Через сім днів почався потоп на землі. Того ж дня Ной увійшов до ковчега разом зі своїми синами Симом, Хамом та Яфетом, дружиною своєю, а сини зі своїми жінками. Всі вони були в ковчезі, а також усякого виду дикі звірі й свійські тварини, усе живе, що плазує по землі, й птаство небесне. Усіх їх було по парі в Ноєвому ковчезі — кожного виду та всякого створіння, що мало життя в собі. Були вони чоловічої та жіночої статі, як і звелів Ноєві Бог. І Господь зачинив за ними двері ковчега. Потоп на землі тривав 40 днів. Вода піднялась і підняла ковчег високо над поверхнею землі. Вода все прибувала й прибувала, і ковчег плив по поверхні. Вода піднімалася все вище й піднялася так високо, що вкрила найвищі гори під небом. Вода прибувала далі й піднялася над вершинами гір понад п’ятнадцять ліктів. Усе живе на землі загинуло: всі люди, птахи, домашня худоба, дикі звірі, все, що плазувало по землі. Усі живі створіння на землі загинули. Так Бог знищив усе живе. Він стер з лиця землі людей і тварин, плазунів і птахів у небі. Все було знищено на землі. Тільки Ной лишився живий разом з усіма людьми й тваринами, що були з ним у ковчезі. І вкривала вода землю сто п’ятдесят днів. Та Бог не забув про Ноя і про всіх диких звірів та домашню худобу, що були з ним у ковчезі. Бог послав вітер на землю, й вода почала спадати. І замкнулися джерела великої безодні й загати небесні позачинялися, і вщух дощ із неба. Вода ще спадала аж до десятого місяця. Першого дня десятого місяця стало видно вершини гір. Тоді Ной випустив голуба, щоб побачити, чи зійшла вода з поверхні землі. Але голуб не знайшов місця для спочинку й повернувся назад до ковчега. Вода все ще вкривала землю. Ной тоді простягнув руку і, впіймавши голуба, забрав його назад до ковчега. Він зачекав іще сім днів і знову випустив голуба. Голуб повернувся до нього того ж вечора, тримаючи в дзьобі свіжий, щойно зірваний оливковий листок. Так Ной дізнався, що вода вже зійшла з землі. І ще сім днів чекав Ной, і знову випустив голуба, і той уже більше не повернувся до нього. Шістсот першого року Ноєвого життя, першого дня першого місяця вода висохла з поверхні землі. Ной відчинив двері ковчега, подивися й побачив, що поверхня землі суха. На двадцять сьомий день другого місяця земля зовсім висохла. Бог тоді мовив до Ноя: «Виходь із ковчега разом із дружиною своєю, і сини твої нехай виходять із жінками своїми. І виведи з собою кожен вид диких звірів, домашньої худоби, птаства і всього, що плазує по землі, щоб плодилися вони, щоб множилися й заселяли землю». І вийшов Ной з ковчега з синами, дружиною та невістками. І всі тварини, всі плазуни і птахи, все, що рухається на землі, повиходило з ковчега з родом своїм. І спорудив тоді Ной вівтар Господу. І, взявши кілька з усіх чистих тварин і птахів, приніс їх у жертву, спаливши на вівтарі. І почув Господь приємні пахощі жертви і мовив до Себе в серці Своєму: «Не проклинатиму Я більше землю через людей, бо лихі наміри були у них навіть від часів юності їхньої. Тож не губитиму більше кожну живу істоту, яку Я створив. І поки земля існуватиме, на ній завжди буде час сівби і жнив, завжди існуватиме холод і спека, літо і зима, день і ніч». І благословив Бог Ноя та його синів, мовивши: «Нехай у вас буде багато дітей. Заселіть землю. І кожна тварина на землі, усе птаство в небі, все, що плазує по землі, усяка риба в морі боятимуться вас. І матимете владу над ними всіма. Все, що рухається і живе на землі, буде вам на поживу. Як дав Я вам раніше зелені рослини на поживу, так тепер віддаю і все інше. Але не їжте живого м’яса, що кров у собі має. Я стягну і вашу кров за ваші життя. Від кожної тварини, від кожної людини, від усіх, хто пролив кров іншої людини, я вимагатиму його життя. Хто проллє кров іншого, то і його кров інший проллє, оскільки Бог створив людей за образом Своїм. Тож майте багато дітей, тож множтеся на цій землі й розселяйтеся». Тоді Бог сказав Ноєві та його синам: «Я укладаю Угоду з вами й нащадками вашими, з усіма живими створіннями, що навколо вас. Я укладаю Угоду з усім птаством, домашньою худобою, дикими звірами, що навколо вас, усім що вийшло разом з вами з ковчегу. Це угода про те, що ніколи вже потоп не нищитиме всього живого на землі і не спустошуватиме землю». І мовив далі Бог: «Ось доказ Угоди, що я укладаю з вами і всім живим навколо вас. Ця угода — на всі часи. Я залишу райдугу в хмарах, що буде доказом Угоди між Мною і землею. Тож побачивши райдугу в небі, Я згадаю про довічну Угоду між Богом і всіма живими створіннями на землі». І ще Бог сказав Ноєві: «Це і є доказом Угоди, що Я уклав з усім живим на землі». Ноєві сини Сим, Хам та Яфет вийшли разом з ним із ковчегу. (Хам був батьком Ханаана). Ці троє були синами Ноя і від них походять усі люди на землі. Ной став землеробом і посадив виноградник. Одного разу Ной випив вина і, сп’янівши, ліг роздягнений спочивати у наметі своєї дружини. Хам, батько Ханаана, побачивши голого батька свого, вийшов і розповів про це своїм братам. Тоді Сим та Яфет узяли одяг, накинули собі на плечі, задкуючи увійшли до намету і вкрили свого роздягненого батька. Отже, вони не бачили його голизну. Коли Ной прокинувся від сп’яніння, то дізнався, що вчинив його молодший син. І сказав Ной: «Нехай проклятий буде Ханаан! Бути йому найостаннішим рабом братів своїх». І Ной додав: «Благословенний Господи, Боже Симів! Нехай Ханаан буде рабом Симовим. Нехай Бог збагатить Яфета, нехай Він живе в наметах Симових. Нехай Ханаан буде рабом і Яфетові». Ной жив після потопу триста п’ятдесят років. Загалом він прожив дев’ятсот п’ятдесят років і потім помер. Ось нащадки синів Ноєвих Сима, Хама та Яфета, що народилися після потопу. Синами Яфетовими були Ґомер, Маґоґ, Мадай, Яван, Тувал, Мешех і Тирас. Синами Ґомеровими були Ашкеназ, Ріфат і Тоґарма. Синами Явановими були Елішах, Таршиш, Киттим і Доданим. Від цих Яфетових синів походять люди, що заселили узбережжя Середземномор’я. Вони мали свою землю, у кожного була своя сім’я. Ці сім’ї розрослися, утворивши народи зі своїми мовами. Синами Хамовими були Куш, Мицраїм, Пут і Ханаан. Синами Кушевими були Сева, Хавіла, Савта, Раама і Савтека. Синами Рааминими були Шеба і Дедан. Куш був батьком Німрода, а Німрод став першим могутнім воїном на землі. Він був великим мисливцем перед Господом. Тож люди й казали: «Як Німрод, великий мисливець перед Господом». В царство Німрода спочатку входили Вавилон, Ерех, Аккад і Халне, що в землях Шинарських. Звідти Німрод пішов до Ассирії, де збудував міста Ниневію, Роховот-Ір, Калах і Ресен, що між Ниневією та Калахом. Та Калах був великим містом. Землі Ханаанові простяглися від Сидона до Ґерара й аж до Ґази, від Сидона до Содома, Ґоморри, Адми й Цевоїма, аж до Лаші. Все це були нащадки Хама. Кожен їхній рід мав свою мову, землю, народ. Сим також мав дітей. Він був пращуром Еверових дітей і старшим братом Яфета. Синами Симовими були Елам, Ашур, Арпахшад, Луд і Арам. Синами Арамовими були Уз, Ґул, Ґетер і Маш. Арпахшад був батьком Шелаха, а Шелах був батьком Евера. В Евера народилося два сини. Одного звали Пелеґ, через те, що за його життя землю було поділено, а його брата звали Йоктан. Вони жили в східних горах від Меші до Сефару. Це Симові нащадки. Кожна їхня сім’я мала свою мову, землю, народ. Оце родовід Ноєвих нащадків за їхніми родинами. Від них беруть початок усі народи, що заселили землю після потопу. На всій землі існувала одна мова й ті самі слова. Переселяючись зі сходу, люди знайшли рівнину в Шинарських землях і оселилися там. І сказали вони одне одному: «Зробімо цеглу й гарненько її обпалимо, щоб стала вона міцною». Вони використовували цеглу замість каміння і дьоготь замість вапна. Тоді вони сказали: «Збудуймо місто для себе, а в місті — башту аж до небес. Таким чином здобудемо собі славу, бо інакше розкидає нас по всій землі». Господь спустився з небес подивитися на місто й башту, що її сини людські будували. Він мовив: «Бачу, ці люди об’єдналися. У них єдина мова. І це лише початок того, що вони можуть зробити. Згодом вони зможуть виконати все, що задумають. Тож зійдемо додолу й змішаймо їхні мови, щоб вони не розуміли одне одного». І Господь розсіяв людей по всій землі. Отже, вони припинили будівництво міста. Тож місто й назвали Вавилоном, оскільки Господь змішав мови всього світу, а людей розвіяв по землі. Ось нащадки Сима. Коли Симові сповнилося сто років, він став батьком, і назвали його сина Арпахшадом. Сталося це через два роки після потопу. Після народження Арпахшада Сим прожив іще п’ятсот років, і за цей час у нього були й інші сини й дочки. Коли Арпахшадові сповнилося тридцять п’ять років, він став батьком, і назвали його сина Шелахом. Після народження Шелаха Арпахшад прожив іще чотириста три роки, і за цей час у нього були й інші сини й дочки. Коли Шелахові сповнилося тридцять років, він став батьком Евера. Після народження Евера Шелах прожив іще чотириста три роки і мав іще інших синів та дочок. Коли Еверу виповнилося тридцять чотири роки, він став батьком Пелеґа. Після народження Пелеґа Евер прожив іще чотириста тридцять років і мав іще інших синів та дочок. Коли Пелеґу сповнилося тридцять років, він став батьком Реу. Після народження Реу Пелеґ прожив іще двісті дев’ять років і мав іще інших синів та дочок. Коли Реу сповнилося тридцять два роки, він став батьком Серуґа. Після народження Серуґа Реу прожив іще двісті сім років і мав іще інших синів та дочок. Коли Серуґові сповнилося тридцять років, він став батьком Нагора. Після народження Нагора Серуґ прожив іще двісті років і мав іще інших синів та дочок. Коли Нагору сповнилося двадцять дев’ять років, він став батьком Тери. Після народження Тери Нагор прожив іще сто дев’ятнадцять років і мав іще інших синів та дочок. Коли Тері сповнилося сімдесят років, він став батьком трьох синів: Аврама, Нагора та Гарана. Ось родовід Тери. Він був батьком трьох синів: Аврама, Нагора й Арона. Гаран став батьком Лота. Гаран помер іще за життя свого батька Тери в своєму місті Урі халдейськім. Аврам і Нагор взяли собі жінок. Аврам одружився з Сарою, а Нагор узяв собі Милку. Милка була Гарановою дочкою, Гаран же був батьком Милки та Іски. Сара була неплідна і не мала дітей. Забравши свою родину: сина Аврама, онука Лота, сина Арона, невістку Сару, Аврамову дружину — Тера залишив Ур халдейський і подався до землі Ханаанської. Дійшовши до Гарана, вони оселилися там. Тера прожив усього двісті п’ять років. Він помер у Гарані. І мовив Господь до Аврама: «Полиш свою землю і свій народ, полиш дім свого батька і йди до землі, яку Я вкажу тобі. Я виведу з тебе великий народ, благословлю і возвеличу ім’я твоє, і ти станеш благословенням. Я благословлятиму тих, хто благословляє тебе, і проклинатиму тих, хто проклинає тебе. В тобі всі родини в світі будуть благословенні ». І зробив Аврам так, як Господь йому вказав. З ним пішов і Лот. На той час, коли він покинув Гаран, Аврамові було сімдесят п’ять років. Аврам узяв із собою свою жінку Сару, свого племінника Лота, все майно, що нажили вони, і рабів, що вони мали в Гарані, та й рушили вони в землі Ханаанські. І прийшли вони до земель Ханаанських. Авраам пройшов цією землею аж до священного місця в Сихемі, до діброви Море. Там жили ханаанці. Господь явився Аврамові й мовив до нього: «Я віддам цю землю твоїм нащадкам». Аврам спорудив на тому місці вівтар Господу, що явився йому. Звідти Аврам крок за кроком подався в гори на схід від Бетела. Там напнув намет. Місто Бетел було на захід від нього, а місто Аї — на схід. На цьому місці Аврам спорудив вівтар Господу і поклонявся Йому. Тоді Аврам знову помандрував у напрямку Неґева. Був голод. Тож Аврам подався до Єгипту, щоб перебути там деякий час, бо голод у тих краях лютував. Коли вже до Єгипту було зовсім близько, він сказав своїй дружині Сарі: «Послухай. Я знаю, що ти вродлива жінка. Коли єгиптяни побачать тебе, вони мовлять: „Це його дружина!” І вб’ють мене, а тебе залишать живою. Кажи, що ти моя сестра, тоді вони будуть добрі зі мною, і ти врятуєш моє життя». Отож як Аврам прийшов до Єгипту, єгиптяни побачили, яка красуня Сара. Побачивши її вроду, вельможі розповіли про неї фараону. Тож Сару забрали до фараонового палацу. Фараон був добрий з Аврамом за Сару. І Аврам дістав овець, худобу, ослів, рабів, наложниць, ослиць і верблюдів. І наслав Господь на фараона і всю його родину лихі хвороби за те, що він узяв собі Сару, Аврамову дружину. Тоді фараон покликав Аврама і сказав: «І що ж це ти зі мною зробив? Чому не сказав, що вона твоя дружина? Навіщо сказав, що Сара твоя сестра? Через це я і взяв її собі за жінку. Ось вона. Забирай її і йди геть». І дав тоді фараон наказ своїм людям, і вони випроводили Аврама та його дружину разом з усім їхнім майном. Тож Аврам пішов із Єгипту разом зі своєю дружиною і майном, що мав, у Неґев. З ними також був Лот. На той час Аврам був дуже багатий на худобу, срібло й золото. Так Аврам мандрував із Неґева аж до Бетела, до того самого місця, де він спершу ставив свій намет між Бетелом та Аї. Саме на цьому місці Аврам спорудив перший вівтар. Тут він поклонявся Господу. Лот, який мандрував з Аврамом, також мав худобу, овець і намети. Земля не могла їх обох прогодувати, бо мали вони багато майна. Тож не могли вони жити разом. Ще й чабани Аврама й Лота почали сперечатися. (В тих землях тоді жили ханаанці та перизійці). Тоді Аврам сказав Лоту: «Не годиться нам сваритися з тобою, ані чабанам нашим. Ми ж усі брати. Чи не вся земля перед тобою? Давай розійдемося. Якщо ти підеш ліворуч, то я — праворуч, якщо ж ти праворуч, то я — ліворуч». Лот озирнувся й побачив, що вся Йорданська земля добре зрошувалася, немов сад Господній, як Єгипет, аж до самого Зоара. (Це було до того, як Господь зруйнував Содом і Ґоморру). Вибрав собі Лот Йорданську землю. І попрямував він на схід. Так вони розійшлися. Аврам залишився жити в Ханаанській землі, а Лот поселився в Йорданських землях. Він поставив свій намет біля Содома. На той час мешканці Содома були злими і дуже грішили проти Господа. Після того, як Лот пішов, Господь сказав Авраму: «Озирнися. Подивися з цього місця на північ, південь, схід і захід. Всю цю землю, що ти бачиш, Я назавжди віддам тобі й твоїм нащадкам. Я зроблю твій народ таким численним, як порох земний. Якщо хтось зможе полічити земні порошинки, то й народ твій зможе полічити. Вставай же і йди цією землею з кінця в кінець, бо Я тобі її віддам». Тож Аврам зняв свій намет і оселився ближче до діброви Мамре, неподалік від Хеврона. Там спорудив Аврам вівтар Господу. Це сталося за часів, коли Амрафел був царем шинарським, Аріох був царем елласарським, Кедорлаомер був царем еламським, а Тідал був царем ґоїмським. Ці царі пішли війною проти царя Содома Бери, царя Ґоморри Берші, царя Адми Шимава, царя Цевоїма Шемевера і царя Бели (місто Бела ще звалося Зоаром). Останні зібрали всі свої сили в Шиддимській долині при Мертвому морі. Усі вони служили дванадцять років Кедорлаомеру, але на тринадцятий рік повстали проти нього. На чотирнадцятий рік Кедорлаомер та інші царі, що були з ним, пішли й перемогли рефаїв в Аштарот-Карнаїмі, зузимців у Хамі, емимців у Шаве-Киріатаїмі. Вони перемогли хореян у горах Сеїру аж при Ель-Парані, що поблизу пустелі. Тоді Кедорлаомер разом із царями, що його підтримували, повернув назад і, дійшовши до Ен-Мішпата, що звався також Кадешем, підкорив усі амаликійські гори, а також аморійців, що жили в Хазазон-Тамарі. І вийшли царі Содома, Ґоморри, Адми, Цевоїма і цар Бели (тобто Зоари), і вишикували війська до бою зі своїми ворогами в долині Шиддим. І билися вони з Кедорлаомером, царем Елама, Тідалом, царем Ґоїма, Амрафелом, царем Шинара, Аріохом, царем Елласара — чотири царі проти п’ятьох. В долині Шиддим було багато ям з дьогтем. Коли ж царі Содома й Ґоморри повтікали, то дехто з їхнього війська попадав у ті ями, решта ж утекла в гори. Тоді Кедорлаомер і його спільники забрали все майно Содома і Ґоморри, увесь їхній запас харчів й пішли геть. Кедорлаомер і його спільники захопили в полон і Лота, Аврамового небожа. Вони забрали все його майно та й подалися звідти (Лот жив у Содомі). Один із тих, що вціліли, прийшов до єврея Аврама й розповів, про все, що сталося. Аврам тоді жив між дубів Мамре, неподалік від братів Ешкола та Анера. Вони домовилися з Аврамом, що допомагатимуть одне одному. Почувши, що його родича захоплено в полон, Аврам озброїв триста вісімнадцять тренованих своїх домашніх, що були його рабами, і переслідував ворога аж до міста Дана. Вночі, розділившись, Аврам і раби його напали на ворогів, розбили їх і гнали аж до Хови, що на північ від Дамаска. Аврам повернув усе майно, захоплене ворогом. Повернув він також і Лота разом з усім його майном, усіма жінками і слугами. Після перемоги над Кедорлаомером і царями, що з ним були, Аврам повернувся додому. Цар содомський вийшов йому назустріч у долині Шаве, що нині називається Царською долиною. Мелхіседек, цар Салема, також вийшов назустріч, несучи хліб і вино. Він був священиком Всевишнього Бога. Благословляючи Аврама, він сказав: «Авраме, благословенний будь Всевишнім Богом, Творцем неба і землі. Благословенний будь, Боже Всевишній, бо Він відав ворогів твоїх у руки твої». Аврам віддав Мелхіседеку десятину всього. Тоді цар содомський і каже Аврамові: «Віддай мені людей, що були захоплені ворогом, а майно залиш собі». І відповів Аврам содомському цареві: «Я тут клянуся Господом Богом Всевишнім, Творцем неба і землі, що не візьму навіть ремінця від сандалій з того, що належить тобі. Щоб не казав ти потім: „Я збагатив Аврама”. Єдине, що я візьму, це те, що з’їли мої люди. І треба віддати частку Анера, Ешкола та Мамре, які пішли зі мною і допомогли мені. Нехай заберуть своє». Після всього, що сталося, Аврамові прийшло Слово Господнє у з’яві. Господь мовив: «Не бійся, Авраме. Я — твій захист. І матимеш ти дуже велику винагороду». Але Аврам відповів: «О, Господи, мій Володарю! Яку винагороду Ти даси мені? Я й досі бездітний, а спадкоємцем моїм стане Еліезер із Дамаска». І додав Аврам: «Ти не дав мені дітей, тож слуга, народжений у домі моєму, успадкує все від мене». І Слово Господнє долинуло до нього: «Цей раб не успадкує від тебе нічого, а спадкоємцем твоїм стане твій власний син». Тоді Господь вивів Аврама надвір і сказав: «Поглянь на небо і спробуй полічити зірки. Якщо можеш». Тоді Він додав: «Матимеш стільки нащадків, як отих зірок у небі». І Аврам повірив у Господа. І Господь записав це Аврамові на карб як праведність. Потім Він мовив: «Я Господь, Який вивів тебе з Ура халдейського, щоб віддати цю землю тобі у власність». Аврам тоді спитав: «Господи, мій Володарю! Як я знатиму, що володію нею?» І відповів йому Господь: «Візьми для Мене трирічну телицю, трирічну козу і трирічного барана, а також горлицю і молодого голуба». Аврам приніс усе, як Господь звелів і порозрубував тварин навпіл. Тоді поклав одну половину проти другої, але птахів не розрубав. Трохи згодом злетілись на м’ясо великі птахи, але Аврам порозганяв їх. Коли сонце сідало і сон почав долати Аврама, глибока й жахлива темрява спустилася на нього. І сказав Авраму Господь: «Ти мусиш знати, що нащадки твої будуть чужинцями в чужій країні. І стануть вони рабами в тій країн і будуть гноблені чотириста років. Але Я судитиму той народ, що поневолить їх. І вийдуть тоді твої нащадки звідти з великими здобутками. А ти житимеш довго і в мирі, потім прилучишся до своїх пращурів, і поховають тебе. Твій народ повернеться на ці землі через чотири покоління, бо міра беззаконня аморійців іще не сповнилася». Після заходу сонця стало темно. І раптом стовп диму, немов із печі, і вогню, наче хто запалив смолоскип, пройшли між половинками розрубаних тварин. Того дня Господь уклав Угоду з Аврамом, кажучи: «Я віддаю цю землю твоїм нащадкам. Від ріки Єгипетської до великої ріки Євфрат. Це землі кенітів, кенизійців, кадмонійців, хиттитів, перизійців, рефаїв, аморійців, ханаанців, ґірґашитів та євуситів». Аврамова дружина Сара не народила йому дітей. Та була у Сари рабиня-єгиптянка, яку звали Аґар. І сказала Сара Авраму: «Ти знаєш, Господь не дав мені мати дітей. Увійди до моєї рабині. Можливо, матиму дитину через неї». Аврам послухався Сару. І сталося це, коли Аврам прожив у землі Ханаанській вже десять років. Якраз тоді Сара і взяла собі рабиню-єгиптянку Аґар і віддала її Аврамові. І ввійшов Аврам до Аґар, і завагітніла вона. Зрозумівши, що завагітніла, Аґар почала зневажати свою господиню. І сказала Сара Аврамові: «Моє лихо — на тобі. Я сама віддала її тобі. Тепер, коли вона завагітніла, то ще менше поважає мене. Нехай же Господь розсудить, хто з нас з тобою правий». На те Аврам відповів: «Послухай, Саро! Вона твоя служниця, а ти її господиня. Роби з нею, що хочеш». Сара стала жорстокою до Аґар і та втекла від неї. Ангел Господній знайшов Аґар у пустелі біля джерела, що на шляху до Шура. Ангел спитав її: «Аґар, рабине Сарина, звідки ти прийшла? І куди йдеш?» Вона відповіла: «Я втікаю від своєї господині Сари». Тоді Ангел Господній і каже: «Повертайся до своєї господині й підкорися їй». І ще сказав Ангел Господній: «Я незмірно примножу нащадків твоїх. Тож їх буде стільки, що не злічити». І ще раз мовив до неї Ангел Господній: «Зараз ти вагітна, і згодом народиш сина; назви його Ізмаїлом, оскільки Господь почув твої страждання. Син твій буде як дикий осел. Він буде проти всіх, і всі будуть проти нього. І житиме він у незгоді зі всіма своїми братами ». І назвала Аґар Господа, Який говорив з нею, новим іменем. «Ти — Ель-Рой ». Бо сказала вона: «Чи й справді я побачила Того, Хто бачить мене?» І назвали те джерело Беер-Лахай-Рой. Воно й досі там між Кадешем і Вередом. Аґар народила Аврамові сина, й Аврам назвав сина, народженого Аґар, Ізмаїлом. Аврамові сповнилося вісімдесят шість років, коли Аґар народила йому Ізмаїла. Коли Аврамові сповнилося дев’яносто дев’ять років, Господь явився йому й мовив: «Я — Бог Усемогутній (Ель Шадай). Якщо ти слухатимешся Мене і будеш бездоганним, Я укладу Угоду між нами й примножу твій рід, зробивши його великим». Тоді впав Аврам долілиць, і мовив Бог до нього: «Ось моя угода з тобою. Ти станеш батьком багатьох народів. Не зватимешся ти більше Аврамом. Твоїм іменем буде Авраам, оскільки Я зроблю тебе батьком багатьох народів. Я зроблю тебе життєдайним, бо від тебе візьмуть початок багато народів і багато царів. Тож укладаю Угоду між Мною і тобою, і твоїми нащадками після тебе з покоління в покоління. Це буде вічна угода. Я буду Богом для тебе і для твоїх нащадків після тебе. Я віддаю тобі й усім твоїм майбутнім поколінням землю, по якій ти мандруєш, всю землю Ханаанську. І то буде навічно, а Я буду їхнім Богом». І ще сказав Бог Авраму: «Ти й усі твої нащадки в усі часи дотримуватиметеся нашої Угоди. Це моя угода, якої ви мусите слухатися. Це угода між Мною і всіма вашими наступними поколіннями: кожен чоловік має бути обрізаний. Ви мусите обрізати крайню плоть, і це буде доказом того, що ви приймаєте цю Угоду між Мною і вами. В усіх ваших поколіннях кожному хлопчику, лиш йому виповниться вісім днів, слід буде зробити обрізання. Усім народженим у вашому домі, і всім придбаним за гроші у чужинця, слід робити обрізання. Навіть якщо він і не з вашого роду. Як раби, народжені у вашому домі, так і ті, яких придбали за гроші, мають бути обрізані. І таким чином ваша плоть матиме печатку Моєї вічної Угоди. Усякого необрізаного чоловіка слід вигнати з-поміж його народу, бо він порушив Мою Угоду». Бог сказав Аврааму: «Твоя жінка не зватиметься вже Сарою. Її ім’я тепер буде Сарра. Я благословлю її, Я дам тобі сина від неї. Я благословлю її, і вона стане матір’ю народів. І царям цих народів дасть вона життя». Авраам упав долілиць, щоб показати повагу до Бога, але про себе розсміявся, думаючи: «Чи народиться дитина від столітнього діда? Чи може дев’яностолітня Сарра народити?» Авраам тоді сказав Богові: «Я сподіваюсь, Ізмаїл матиме прихильність Твою». Бог відповів: «Ні. Твоя дружина Сарра народить тобі сина, і назвеш ті його Ісааком. Я укладу з ним і з його нащадками Мою Угоду. І вона буде навік. Я чув твоє слово про Ізмаїла Я благословлю його. Я дам йому багато дітей. Він стане батьком дванадцятьох князів. І рід його стане великим народом. Але Угоду Я укладу з Ісааком, якого Сарра народить тобі в цей час наступного року». І коли Бог скінчив промовляти, то зник з очей Авраамових, повернувшись на Небо. Тоді Авраам узяв свого сина Ізмаїла, всіх рабів, народжених у нього в домі, чи куплених за його гроші, зібрав усіх чоловіків і молодих хлопців і того ж дня усіх обрізав, як Бог звелів. Авраамові сповнилося дев’яносто дев’ять років, коли йому зробили обрізання. Авраамовому сину Ізмаїлу було тринадцять, коли йому зробили обрізання. Аврааму і його сину Ізмаїлу зробили обрізання в один день. Усі чоловіки Авраамового дому, всі раби, що народилися в його домі чи були куплені в чужинців, були обрізані разом з Авраамом. І Господь знову явився Авраамові. Це сталося біля діброви Мамре, коли той сидів біля входу до свого намету в найжаркішу пору дня. Авраам підвів очі й побачив трьох чоловіків, що стояли поруч із ним. Побачивши їх, він вибіг із намету їм назустріч і шанобливо вклонився. Він сказав: «Володарі мої! Якщо я гідний вашої ласки, то не минайте мене, слуги вашого. Я принесу води обмити ваші ноги, а тоді відпочинете в тіні під деревами. Я принесу вам трохи хліба, щоб ви підкріпились, а тоді продовжите свою путь. Дозвольте це зробити мені, слузі вашому». І ті відповіли: «Роби, як сказав». Авраам поспішив тоді до намету, до Сарри та й каже їй: «Мерщій візьми три мірки доброго борошна, заміси тісто і спечи хліба». Тоді Авраам побіг до загону, вибрав молоде ніжне теля й віддав юнакові, який кинувся забити й готувати його. Тоді взяв кислого, молока і м’яса, що слуга приготував, та й поставив усе це перед чоловіками, що прийшли до нього. Сам же стояв коло них під деревом, поки ті їли. Тоді вони спитали Авраама: «А де твоя дружина Сарра?» Він відповів: «Вона там, у наметі». Тоді один із чоловіків (Господь) сказав: «Я неодмінно повернуся сюди навесні, і Сарра, дружина твоя, матиме сина». Сарра в цей час стояла позаду біля входу до намету і слухала. І Авраам, і Сарра були вже дуже старими. У Сарри вже давно минув той час, коли вона могла б мати дітей. Тож вона засміялася про себе та й промовила: «Чи зможу я народити дитину? Я ж стара, і чоловік уже старий». Тоді Господь і каже Авраамові: «Чому Сарра сміється й сумнівається: „Чи зможу я народити дитину у такому похилому віці?” Чи є щось неможливе для Господа? Я повернуся навесні наступного року, і Сарра матиме сина». Та Сарра заперечила: «Я не сміялася», бо вона була налякана. Але Він сказав: «Ні. Ти таки сміялася». Тоді ті чоловіки повставали й поглянули в бік Содома. Вони збиралися йти туди та Авраам пішов провести їх. Тоді Господь про себе мовив: «Чи варто приховувати від Авраама те, що збираюсь робити? Він дасть початок великому й могутньому народу, й усі народи на землі будуть благословенні через нього. Не приховуватиму Я від нього. Адже Я його вподобав, щоб він заповідав синам своїм і дому своєму жити так, як Господу бажано, щоб бути праведним перед Ним і справедливим. Тож Я, Господь, дам Авраамові все, що обіцяв». І мовив Господь: «Так багато нарікань на жителів Содома й Ґоморри, і гріх їхній такий тяжкий. Тож Я піду й подивлюся, чи й справді все так, як Я чув, бо я мушу знати ». Чоловіки відвернулися й рушили до Содома. Авраам же лишився стояти перед Господом. Тоді, наблизившись до Нього, Авраам спитав: «Господи, невже Ти задумав погубити й праведних людей разом з нечестивими? А якщо там знайдеться п’ятдесят праведників, чи зруйнуєш Ти місто? Невже не пощадиш його заради п’ятдесяти праведних людей, що живуть там? Не вбивай праведного разом із грішним. Якщо це трапиться, то де ж різниця між праведним і грішним? Не слід робити цього! Чи не мусить Суддя всього живого обстоювати справедливість?» І мовив Господь: «Якщо в Содомі знайдеться п’ятдесят праведників, то заради них Я пощаджу місто». Авраам тоді знову звернувся до Нього: «Оце я наважився говорити з Тобою, Господом моїм, а сам же я порох і зола. А якщо там недоставатиме п’ять праведників, невже зруйнуєш місто через нестачу всього п’яти чоловік?» Господь відповів: «Якщо там буде сорок п’ять праведних, то не зруйную місто». Тоді Авраам знову звернувся до Господа: «А якщо сорок знайдеш?» Господь відповів: «Не зроблю того і заради сорока». Авраам тоді каже: «Володарю мій, не гнівайся на мене, якщо я знову наважуся спитати Тебе. А якщо знайдеш Ти там тридцять, то як тоді?» Господь відповів: «Не зроблю Я того й заради тридцяти». Авраам каже: «Наважуся спитати Тебе, Володарю мій, а якщо двадцять праведних знайдеться в місті?» Господь відповів: «Не зруйную й заради двадцяти». Авраам знову: «Володарю мій, не гнівайся на мене, якщо я наважуся потурбувати Тебе ще раз. Що зробиш, якщо знайдеш десять праведних?» І Господь відповів: «Не зруйную і заради десятьох». Закінчивши розмову з Авраамом, Господь пішов. Авраам же повернувся додому. Два Ангели прийшли до Содома ввечері. Лот у той час сидів коло міських воріт. Побачивши їх, він підвівся привітати їх и низько вклонився. Тоді промовив: «Прошу вас, володарі мої, не цурайся завітати до оселі слуги вашого. Переночуєте, обмиєте ноги, а вранці встанете й рушите далі». Ангели відповіли йому: «Ні, ми ночуватимемо на майдані ». Але Лот так запрошував, що вони згодились і зайшли до його дому. Лот нагодував їх, а також дав їм опрісноків. Коли гості зібралися спати, чоловіки Содома, від малого до старого, прийшли з усіх кінців міста й обступили дім. Вони погукали Лота: «Де ті двоє, що прийшли до тебе ввечері? Виведи їх до нас, щоб ми пізнали їх». Лот вийшов до них, причинивши за собою двері. Він сказав: «Прошу вас, браття, не робіть цього зла. Послухайте. У мене є дві дочки, що не знали ще чоловіків. Давайте я виведу їх. Робіть із ними, що вам заманеться, але не чіпайте цих чоловіків. Вони під моїм дахом ». Содоміти гукали: «Йди до нас!» А тоді мовили: «Цей Лот сам прийшов сюди як чужинець, та ще й хоче нас повчати. Гляди, щоб тобі не дісталося гірше, ніж їм». І почали вони все ближче й ближче підступати до Лота і збиралися вже висадити двері. Але чоловіки схопили Лота й потягли всередину хати, а потім зачинили двері. Людей, що були під дверима дому, від малого до старого, вони вдарили сліпотою, аж ті не могли знайти двері. Тоді ті двоє і кажуть Лотові: «Чи є ще тут хто з твого сімейства? Забирай звідси своїх зятів, синів, дочок і ще кого маєш, і йдіть мерщій геть. Ми збираємося зруйнувати це місто, поголос про те, скільки тут зла, розрісся перед Господом. Тож Він і послав нас знищити це місто». Лот вийшов і розповів усе своїм зятям, що одружилися з його дочками. Він сказав: «Вставайте й залишайте це місто, бо Господь от-от зруйнує його». Але їм здалося, що Лот жартує. На світанку Ангели почали квапити Лота: «Вставай, бери свою жінку, двох дочок з собою, інакше загинете разом з покараним містом». Та Лот усе барився. Тоді ті двоє схопили його, жінку та обох дочок за руки, бо Господь змилувався над ними, вивели з міста й залишили там. Вивівши їх, один із Ангелів і каже: «А тепер рятуйтеся! Не озирайтесь і не зупиняйтеся в жодній долині. Біжіть у гори, інакше загинете». Тоді Лот каже: «Ні, володарі мої. Ви були милостиві до мене, слуги вашого. Ваша ласка така велика, ви врятували мене. Але я не можу так далеко бігти в гори. Що станеться, якщо я не встигну? Мене спостигне біда, і я загину! Он гляньте, неподалік є невелике містечко, щоб туди утекти. Дозвольте мені побігти до нього, і ви врятуєте моє життя». Один із Ангелів тоді й мовить: «Гаразд. Я зроблю тобі таку ласку і не зруйную те містечко, про яке ти говориш. Але хутчіш! Поспішай туди, бо я не зможу зруйнувати місто, поки ти ще не там». (Те місто звалося Зоар, оскільки було мале). Коли сонце вже встало, Лот якраз дістався Зоара. В цей час Господь послав на Содом і Ґоморру з неба палаючу сірку. Господь зруйнував ті міста, спалив усю долину і знищив усіх людей, що жили там, і всі рослини. Лотова дружина була озирнулася, але вмить перетворилася на соляний стовп. Рано вранці Авраам устав і пішов на те місце, де стояв перед Господом. Поглянув Авраам на Содом і Ґоморру, на всі землі довкола і побачив, що дим підіймається з землі, як з великою згарища. Тож руйнуючи міста, Бог згадав про Авраама. Він вислав Лота з руйновиська, з міста, в якому той жив. Лот боявся жити в Зоарі й через те, забравши обох своїх дочок із собою, пішов у гори й оселився там у печері. Якось старша дочка каже своїй сестрі: «Наш батько вже старий, на землі немає чоловіків, щоб могли ввійти до нас, як це робиться у всьому світі. Давай же напоїмо нашого батька вином, тоді ляжемо з ним. І так ми продовжимо наш рід». Тож тієї ночі Лотові дочки напоїли батька свого вином. Тоді старша лягла пішла й лягла з батьком, а той і не знав, ні коли та лягла з ним, ані коли встала. Наступного дня старша сестра й каже до молодшої: «Вчора я переспала з батьком нашим. Давай напоїмо його й сьогодні. Тоді ти підеш і переспиш з ним. Матимемо дітей від батька нашого і в такий спосіб продовжимо свій рід». Отже, й тієї ночі вони напоїли свого батька вином. Тоді молодша дочка пішла, лягла з ним. Лот знову не помітив, ні коли вона лягла, ні коли встала. Обидві дочки Лотові завагітніли від батька. Старша дочка народила сина й назвала його Моавом. Він став пращуром моавійців, які живуть і донині. Молодша дочка також народила сина й назвала його Бен-Аммі. Він став пращуром аммонійців, що живуть і донині. Авраам подався звідти до землі Неґевської. Він оселився між Кадешем і Шуром у Ґерарі. Усім він казав, що Сарра його сестра. Почувши це, Авімелех, ґерарський цар, послав своїх слуг, щоб привели Сарру до нього. Якось Авімелеху приснився Бог уночі. От Він йому й каже: «Ти помреш через жінку, яку взяв собі, бо вона одружена». Та Авімелех іще не пізнав її, тому промовив: «Господи, невже Ти справді погубиш невинну людину? Хіба ж Авраам сам не казав, що Сарра його сестра? Хіба ж вона сама не казала, що Авраам її брат? Я не винен, бо зробив це зі щирим серцем і чистими руками». Тоді Бог йому й каже уві сні: «Звісно, Я знаю, що ти зробив це з невинним серцем. Я тебе стримав, щоб ти не згрішив проти Мене і не дозволив тобі торкнути. Тож віддай жінку Авраамові, бо він — пророк. Він молитиметься за тебе, тож ти житимеш. Якщо ж не віддаси Сарру Авраамові, то знай, що і ти, і всі твої домашні — всі ви напевно помрете». Наступного ранку Авімелех, прокинувшись, покликав своїх слуг і розповів їм усе про свій сон. І слуги його дуже злякалися. Тоді Авімелех покликав Авраама й каже: «Що ж ти зробив з нами? У чому провина моя перед тобою, що навів ти такий великий гріх на мене й царство моє? Ти повівся зі мною так, як не годиться поводитися». І ще сказав Авімелех: «Що ти собі думав, коли вчинив отаке?» Авраам відповів: «Я подумав, що немає страху перед Богом у цій землі і що мене можуть убити за мою дружину. Крім того, вона й справді моя сестра. Дочка мого батька, але не моєї матері. І вона стала моєю дружиною. Коли Бог послав мене в мандри з батькового дому, я Саррі й кажу: „Зроби мені таку ласку, де б ми не були, кажи всім, що я твій брат”». Тоді Авімелех дав Авраамові Сарру, овець, худоби всілякої, слуг і служниць. Авімелех сказав: «Поглянь, уся земля моя перед тобою. Живи де хочеш». І промовив Авімелех до Сарри: «Я дав твоєму братові тисячу срібних монет. Я зробив це, щоб ніхто не подумав нічого лихого проти тебе. Ти виправдана цілком!» Господь виявив свою прихильність до Сарри й усе виконав. Як Він і сказав, Сарра завагітніла й народила Авраамові в його старості сина саме в той час, який вказав їй був Господь. І назвав Авраам сина, що народила йому Сарра, Ісааком. Коли Ісаакові сповнилося вісім днів, Авраам зробив йому обрізання, як і звелів Бог. Авраамові було сто років, коли в нього народився син Ісаак. Сарра тоді й каже: «Бог дарував радість мені. Нехай же кожен, хто почує це, радіє разом зі мною». І Сарра додала: «Хто міг сказати Авраамові, що я, Сарра, доглядатиму дітей? Але це збулось, і я народила йому, старому, сина». Хлопчик ріс, і коли настав час відлучати його від грудей, того ж дня Авраам влаштував велике свято. Сарра побачила, як грається син Аґар, єгиптянкою народжений Авраамів первісток, з її сином Ісааком. І вона сказала Авраамові: «Прожени геть цю рабиню з хлопцем, бо її син не повинен стати спадкоємцем разом із моїм Ісааком». Прикро стало Авраамові, засмутився він через свого сина Ізмаїла. І сказав тоді Бог Авраамові: «Не турбуйся про хлопчика і свою рабиню. Виконай все, як Сарра того хоче, бо твоїх нащадків визнаватимуть через Ісаака. Сина рабині Я також зроблю батьком великого народу, бо він твій син». Авраам устав раненько, взяв хліба й бурдюк води і дав Аґар. Поклавши все це їй на плечі, він відіслав її разом з хлопчиком. І пішла вона мандрувати через пустелю до Беершеби й заблукала. Коли вода в бурдюку скінчилася, Аґар посадила дитину під кущ. Вона відійшла й сіла на відстані, щоб не бачити, як помирає хлопчик. Аґар промовила: «Не можу я дивитися, як помирає дитина без води». Та Бог почув плач хлопчика і Ангел Божий промовив до Аґар із небес: «Що трапилося, Аґар? Не бійся. Бог почув плач дитини. Вставай! Підніми хлопчину й міцно тримай його за руку. Я зроблю його батьком великого народу». І відкрив їй Бог очі, і побачила вона криницю з водою. Підійшла Аґар, набрала повний бурдюк води й дала напитися хлопчику. Хлопець ріс, і Бог був з ним. Ізмаїл жив у пустелі й став лучником. Мати знайшла йому жінку єгиптянку, й жили вони в пустелі Паран. Якось Авімелех та Фікол, воєначальник, сказали Авраамові: «Бог з тобою у всьому, що ти робиш. Тож поклянись мені перед Богом, що ти не зрадиш ні мене, ні дітей моїх, ані нащадків. Будеш милостивий до мене, як я до тебе. Поклянись, що будеш відданий тій землі, на якій живеш». І відповів Авраам: «Клянусь!» Тоді Авраам поскаржився Авімелехові про криницю з водою, що захопили його слуги. Авімелех відповів: «Я не знаю, хто це вчинив. Ти мені не казав, а я не чув про це дотепер». Авраам привів вівцю та худобину й дав їх Авімелехові. І уклали вони удвох угоду. Авраам поставив іще сім овечок осібно від отари. І спитав тоді Авімелех: «Що означає те, що ти поставив сімох овечок окремо?» Авраам відповів: «Якщо ти приймеш овечок від мене, то це буде доказом того, що я викопав цю криницю». Отож те місце й стали називати Беершебою, оскільки вони двоє поклялися там. Так Авраам та Авімелех уклали угоду біля Беершеби. Після цього Авімелех і Фікол, воєначальник, повернулися до землі Филистимської. І посадив Авраам тамарискове дерево біля Беершеби. І під ним він поклонявся Господу, Богу Всевишньому. І жив Авраам у землі Филистимській іще довго. Після цього Бог випробував Авраама. От Він і каже: «Аврааме!» Той озвався: «Я тут». Бог мовив: «Візьми свого єдиного сина, якого ти любиш, Ісаака, і йди з ним до землі Морії. Там принесеш його в жертву спаленням на горі, яку Я назву тобі». Рано вранці Авраам устав, осідлав свого віслюка, взяв з собою двох своїх слуг і сина Ісаака. Авраам наколов дров для спалення і рушив до того місця, куди Бог звелів. На третій день Авраам підвів очі й побачив звіддалік те місце, куди вони йшли. Він сказав своїм слугам: «Лишайтеся тут із віслюком, а ми з хлопцем підемо он туди. Ми там поклонимося Господу й вернемося до вас». Авраам узяв дрова для жертвопринесення й поклав їх на плечі синові. Іще він узяв із собою вогонь, ніж, і вони вдвох пішли. І звернувся тоді Ісаак до батька: «Тату!» Авраам озвався: «Чого тобі, синку?» Ісаак запитав: «Вогонь і дрова ми маємо, а де ж ягня, що принесемо в жертву спаленням?» Авраам відповів: «Бог сам подбає про ягня для жертви». І вони вдвох пішли далі. І прийшли вони на місце, яке вказав йому Бог. Авраам спорудив там вівтар і розклав дрова. Потім він зв’язав свого сина Ісаака й поклав його на вівтар поверх дров. Тоді Авраам простягнув руку й вийняв ножа, щоб убити свого сина. Але тут Ангел Господній погукав його з небес: «Аврааме! Аврааме!» Авраам озвався: «Я тут». Ангел йому й каже: «Зупинися! Не здіймай руки на хлопчика. Не роби йому нічого, бо Я бачу тепер, що ти шануєш Бога, що заради Мене ладен пожертвувати єдиним сином своїм». Авраам підвів очі й побачив барана, що заплутався рогами в кущах. Він пішов, узяв його, забив і приніс у жертву замість свого сина. І назвав Авраам це місце Ягве-Їре. І досі люди кажуть: «На горі Господь явився». Тоді покликав Ангел Господній Авраама вдруге. Всі народи землі благословлять тебе іменем нащадків твоїх за те, що ти прислухався до голосу Мого». Авраам повернувся до своїх слуг, і вони всі разом пішли до Беершеби. Після всього цього якось хтось сказав Авраамові: «Милка також народила синів твоєму братові Нагору. Це Уз, первісток їхній, його брат Буц і Кемуел, батько Арама. Це також Кесед, Хазо, Пілдаш, Їдлаф і Бетуїл. Бетуїл став батьком Ревекки». Цих вісьмох народила Нагору, Авраамовому брату, Милка. Нагорова наложниця Ремуель народила йому ще чотирьох синів: Теваха, Ґахама, Тахаша та Мааку. Сарра прожила сто двадцять сім років. Вона померла в Киріат-Арві (тобто Хевроні), в землі Ханаанській. І прийшов Авраам тужити за нею й оплакувати її. Тоді, вставши від померлої, він звернувся до хиттитів: «Я чужинець і живу серед вас. Дайте мені клаптик землі для цвинтаря, щоб я міг поховати свою померлу». Хиттити відповіли Авраамові: «Послухай нас, добродію. Серед нас ти — один з великих князів Божих. Ховай свою померлу в нашому найкращому склепі. Ніхто з нас не завадить тобі поховати там твою померлу». Авраам тоді підвівся й низько вклонився хиттитам, народові землі тієї. Він сказав: «Якщо така ваша ласка і згода, щоб я поховав свою дружину, то послухайте. Поговоріть з Ефроном, Зогаровим сином. Хай би він віддав мені печеру Махпела, що належить йому й розташована край його поля. Нехай він продасть її мені за повну ціну, у вашій присутності, як місце поховання». Ефрон сидів серед хиттитів і при них відповів Авраамові. І його слова почули всі, хто в цей час проходив через міську браму. «Ні, добродію. Послухай! Я віддаю тобі те поле і ту печеру при свідках. Ховай там свою небіжчицю». І вклонився тоді Авраам людям тієї землі. Він сказав Ефрону в присутності місцевих людей: «Коли б ти мене лише послухав! Я заплачу тобі за поле. Візьми від мене гроші, і я поховаю там свою дружину». Ефрон відповів Авраамові: «Послухай, добродію. Вартість цієї землі чотириста шекелів срібла. Це для тебе ніщо, і для мене теж. Тепер можеш ховати померлу». І Авраам погодився. Він відважив Ефронові стільки срібла, скільки той назвав у присутності людей, тобто чотириста шекелів, як міряли шекелі купці. Отже, Ефронове поле перейшло у власність Авраама. Воно було в Махпелі, що на схід від Мамре. Поле, печера, що на ньому, всі дерева навколо стали Авраамовими. То було в присутності хиттитів, усіх, хто проходив на той час через міську браму. Після цього Авраам поховав свою дружину Сарру в печері на полі Махпела, що на схід від Мамре (тобто Хеврона) в землі Ханаанській. Авраам купив у хиттитів поле й печеру на ньому, і вони стали його власністю й місцем поховання. Авраам був уже дуже старий. Господь у всьому благословляв його. Авраам сказав своєму слузі, що найдовше служив йому й доглядав усе Авраамове майно: «Поклади руку під моє стегно. Присягни мені перед Господом, Богом неба і землі, що не візьмеш ти жінку для сина мого з дівчат народу ханаанського, серед якого ми живемо. Піди до моєї країни й мого народу і звідти приведи дружину для сина мого Ісаака». Слуга перепитав Авраама: «А якщо вона не схоче прийти зі мною сюди в цю землю? Чи маю я повернутися з твоїм сином до країни, яку ти залишив?» Авраам відповів: «Гляди, не веди туди мого сина. Господь, Бог Неба, привів мене сюди із дому батькового і з землі, де я народився. Господь сказав мені, поклявшись: „Я віддам цю землю твоїм нащадкам”. Він пошле свого Ангела поперед тебе, щоб ти знайшов там дружину моєму синові. Якщо ж вона не схоче йти з тобою, то будеш вільний від цієї присяги. Тільки ні в якому разі не веди туди мого сина». І тоді, поклавши руку під стегно свого господаря Авраама, слуга присягнув йому. Взявши у свого господаря десять верблюдів і різноманітні подарунки від нього, слуга зібрався й рушив до Месопотамії, в місто Нагорове. Надвечір, коли жінки ходять по воду, він зупинив своїх верблюдів поза містом коло криниці. Він промовив: «Господи, Боже господаря мого Авраама, зроби, щоб мені пощастило сьогодні. Змилуйся над господарем моїм Авраамом. Ось глянь, я стою тут коло криниці й дівчата з міста приходять сюди по воду. Нехай буде так: дівчина, яку я попрошу нахилити свого глечика і дати напитися, відповість мені: „Пий. Я й верблюдів твоїх понапуваю”. Нехай же вона буде тією, що Ти призначив слузі своєму Ісааку. Так я взнаю, що Ти змилувався над господарем моїм». Слуга ще не докінчив говорити, як до криниці прийшла Ревекка. Вона була дочкою Бетуїла, Сина Милки й Нагора, Авраамового брата. Вона тримала глечик на плечі. Дівчина була дуже вродлива, цнотлива, жоден чоловік не пізнав ще її. Зійшовши до криниці, вона набрала води й пішла назад нагору. Підбігши до неї, слуга мовив: «Прошу тебе, дай мені напитися з твого глека». Ревекка йому відповіла: «Пий, добродію». Вона тут же зняла глечик з плеча і, нахиливши, вона дала йому напитися. Напоївши його, вона промовила: «Я понапуваю і верблюдів твоїх». Хутко виливши воду з глечика у верблюже пійло, вона знову пішла до криниці. Тож понапувала вона всіх його верблюдів. Слуга ж стояв мовчки і стежив за нею, розмірковуючи, чи змилостився Господь, чи зробив його подорож вдалою. Коли верблюди напилися, він дав дівчині золоту сережку вагою в півшекеля та два золоті браслети на руки, вагою в п’ять мір. Авраамів слуга сказав їй: «Прошу тебе, скажи, чия ти дочка? Чи знайдеться місце в домі твого батька, щоб переночувати?» Ревекка відповіла йому: «Я дочка Бетуїла, сина Милки й Нагора». Ревекка додала: «У нас багато й соломи, й паші. Є також доста місця для ночівлі». Тоді слуга вклонився й почав молитися. Він промовляв: «Благословен Господь, Бог господаря мого Авраама. Він не відмовив у милості Своїй і вірності моєму господареві. Він привів мене до оселі, де мешкають родичі мого господаря». А Ревекка побігла й розповіла про все, що сталося, в домі матері своєї. У неї був брат, якого звали Лаваном. Він вибіг до чоловіка, що стояв біля криниці. Побачивши сережку й браслети на своїй сестрі Ревецці й почувши те, що слуга сказав їй, Лаван побіг до нього. Той стояв зі своїми верблюдами біля криниці. Лаван промовив: «Заходь до хати, благословенний Господом. Чому стоїш надворі? Я приготував місце для тебе й твоїх верблюдів». Авраамів слуга увійшов до оселі. Лаван розсідлав верблюдів, дав їм соломи й паші, а також води, щоб обмити ноги гостю та його людям. Тоді Лаван запропонував їм поїсти, але Авраамів слуга відповів: «Я не буду їсти, доки не скажу того, що маю сказати». Лаван відповів: «Кажи». Тоді Авраамів слуга промовив: «Я Авраамів слуга. Господь вельми благословив мого господаря, і той став великою людиною. Господь дав Авраамові багато овець, худоби, срібла, золота, слуг і служниць, верблюдів і віслюків. Дружина мого господаря Сарра народила йому сина, коли вже була старою. Авраам віддав синові все, чим володіє. Мій господар примусив мене поклястися йому. Він сказав: „Не візьми дружину синові моєму з дівчат ханаанських, на чиїй землі я живу. Ти мусиш піти до дому мого батька, до моїх рідних і привести йому дружину звідти”. Я тоді спитав у господаря свого: „А якщо вона не піде зі мною?” На те Авраам відповів: „Господь, перед лицем Якого я живу, пошле тобі на допомогу Свого Ангела, щоб щастило тобі в дорозі і щоб ти знайшов таки жінку синові моєму серед мого народу. Якщо вони відмовляться дати дружину для сина мого, то коли прийдеш до землі мого батька, ти будеш вільний від клятви своєї”. Якщо вона відповість мені: „Пий. Я ще й верблюдів твоїх понапуваю”, — то нехай вона буде тією, кого Господь вибрав для сина господаря мого”. Не встиг я це промовити про себе, як вийшла Ревекка, несучи глечик на плечі. Вона прямувала до криниці. Тоді набрала води і я попросив її: „Прошу тебе, дай напитися”. Вона зразу зняла з плеча глечик і каже: „Пий. Я ще й верблюдів твоїх понапуваю”. Тож я напився, і вона дала також води моїм верблюдам. Я її й питаю: „Чия ти дочка?” А вона відповідає: „Я дочка Бетуїла, сина Нагора і Милки”. Тоді я й дав їй сережку і браслети на обидві руки. Вклонившись, я подякував Господу. Я благословив Господа, Бога господаря мого, Авраама, Який вів мене правильним шляхом, щоб я знайшов дочку брата свого господаря для його сина. А тепер, якщо ви будете милостиві й сповнені довіри до господаря мого, прошу, скажіть мені, щоб я знав, як мені бути». Тоді Лаван з Бетуїлом відповіли: «Це прийшло від Господа. Ми не можемо цього змінити. Ось Ревекка, забирай її та й іди. Нехай вона стане жінкою сина твого господаря, як наказав Господь». Почувши це, Авраамів слуга вклонився Господу до землі. Він віддав Ревецці срібні й золоті прикраси та вбрання. Він також віддав дорогі подарунки її братові й матері. Авраамів слуга і люди, що були з ним, добре поїли й попили, і заночували. Вставши рано вранці, він і каже: «Вирядіть мене до мого господаря». А Ревеччині брат і мати кажуть: «Нехай Ревекка залишиться з нами ще днів з десять, а потім уже піде». Але слуга сказав їм: «Не змушуйте мене чекати. Господь благословив мою подорож на успіх, тож дайте мені повернутися до мого господаря». Тоді вони кажуть: «Покличмо дівчину й спитаймо її, чи захоче вона піти». Вони погукали Ревекку й питають: «Чи підеш ти з цим чоловіком?» Вона відповіла: «Піду». І відпустили тоді вони сестру свою Ревекку та її годувальницю з Авраамовим слугою та його людьми. Вони благословили Ревекку. Сказали їй: «Сестро наша! Стань же матір’ю мільйонів. І нехай твої нащадки посядуть міста ворогів своїх!» Ревекка зі своєю служницею зібралися, посідали на верблюдів і поїхали слідом за Авраамовим слугою. Слуга взяв Ревекку й вирушив до дому. Ісаак тоді, прийшовши з Беер-Лахай-Роя, жив у Неґеві. Якось увечері Ісаак вийшов у поле прогулятися. Він підвів очі й побачив верблюдів, що прямували до нього. Ревекка підвела очі й, побачивши Ісаака, зійшла з верблюда. Вона спитала слугу: «Що то за чоловік іде полем нам назустріч?» Слуга відповів: «Це мій господар». Тоді Ревекка покрила своє обличчя серпанком. І розповів слуга Ісаакові про все, що сталося. І повів тоді Ісаак Ревекку до намету своєї матері Сарри. І стала Ревекка його дружиною. Ісаак міцно покохав Ревекку і втішив печаль свою після смерті матері. Авраам одружився знову і взяв собі жінку на ім’я Кетура. Вона народила йому Зимрана, Йокшана, Медана, Мидіана, Ішбака та Шуа. Йокшан був батьком Шеби й Дадана. Нащадками Дедана були люди Ашура, летуші та леуми. Мидіан мав синів Ефу, Ефера, Ханоха, Авіда і Елдаа. Усі вони були нащадками Кетури. І віддав Авраам усе, що мав, Ісааку. Він також роздав подарунки синам своїх наложниць, і ще за свого життя відіслав їх від свого сина Ісаака у східні землі. Прожив Авраам сто сімдесят п’ять років. Авраам зітхнув востаннє й помер у доброму старому віці, після довгого щасливого життя і приєднався до свого народу. Авраамові сини Ісаак та Ізмаїл поховали його в печері Махпела на полі, що належало Ефронові, Зогаровому синові, хиттитові, на схід від Мамре. То було поле, що його Авраам придбав у хиттитів. Там і поховали його разом з жінкою Саррою. Після Авраамової смерті Бог благословив сина його Ісаака. Ісаак оселився поблизу Беер-Лахай-Роя. Ось родовід Ізмаїла, сина Авраама і єгиптянки Аґар, Сарриної служниці. Такі були імена його синів в порядку їх народження: первістком Ізмаїла був Невайот, за ним Кедар, Авдеел, Мівсам, Мішма, Дума, Масса, Хадад, Тема, Єтур, Нафис та Кедема. Оце сини Ізмаїла, їхні імена, за їхніми селищами й поселеннями. І кожен з дванадцяти став князем у своєму племені. Проживши сто тридцять сім років, Ізмаїл помер і приєднався до свого народу. Ізмаїлові нащадки розселилися від Хавіли до Шура, що на схід від Єгипту по шляху до Ассирії, і часто нападали на своїх сусідів, нащадків братів Ізмаїлових. Ось родовід Ісаака, Авраамового сина. Авраам був Ісааковим батьком. Коли Ісаакові було сорок років, він узяв собі жінку Ревекку, дочку арамеянина Бетуїла арамійського з Паддан-Арама, сестру Лавана арамійського. Ісаак молився Господу за свою жінку, оскільки вона була неплідна. Господь почув його молитви і його Ревекка завагітніла. Діти штовхалися у неї в животі. І вона питала: «Що це зі мною?» Тоді пішла вона спитатися в Господа. І мовив їй Господь: «Два племені у череві твоєму, народи розділилися вже там. Один міцніший буде за другого, і старший меншому служитиме». Коли час прийшов, Ревекка народила близнят, двох хлопчиків. Перший народився геть червоний і шкіра його була вкрита волоссям, то й нарекли його Ісавом. За ним народився його брат, міцно тримаючись своєю ручкою за Ісавову п’яту. Його нарекли Яковом. Ісаакові той час було шістдесят років. Хлопчики виросли. Ісав став вправним мисливцем і любив блукати в степу. Яків був тихим, домашнім чоловіком. Ісаак полюбив Ісава, бо до вподоби йому була дичина, яку той приносив. Та Ревекка любила Якова. Якось, коли Яків готував поїсти, Ісав прийшов з полювання виснажений. Ісав і каже Якову: «Дай мені отій червоній страви, бо я виснажений». Через це його називали Едомом. Та Яків відповів йому: «Продай мені спочатку своє первородство». Ісав відповів: «Поглянь, я помираю з голоду. Що мені право первородства!» Але Яків наполягав: «Спершу присягни, що поступишся мені своїм первородством!» Тож Ісав присягнув і продав Якову своє право первородства. Тоді Яків дав Ісаву хліба і юшки. Той поїв, попив, а потім устав та й вийшов геть, показавши тим, який він байдужий до свого первородства. Настав голод, ще й не такий, як був за життя Авраама. Тож пішов Ісаак до Авімелеха, царя филистимського, в Ґерар. Господь явився йому і промовив: «Не ходи до Єгипту. Лишайся на землі, яку Я вкажу тобі. Живи на цій землі чужинцем, а Я буду з тобою і благословлю тебе, бо Я віддам тобі й твоїм нащадкам усі ці землі. І виконаю Я тоді клятву, якою присягнув твоєму батькові Аврааму. І примножу Я рід твій, і твоїх нащадків буде, як тих зірок у небі. Я віддам їм усі ці землі, і всі народи на землі благословенні будуть через твоїх нащадків. Я зроблю так за те, що Авраам, твій батько, слухав Моє слово і робив так, як Я велів. Він дотримувався Моїх заповідей, законів, Мого вчення». Тож Ісаак залишився в Ґерарі. Місцеві чоловіки почали розпитувати його про жінку. Ісаак їм відповідав: «Це моя сестра». Він боявся казати, що вона його дружина, думаючи: «Ревекка дуже вродлива, і чоловіки можуть убити мене, щоб заволодіти нею». Ісаак уже жив там довгий час. От одного разу Авімелех, цар филистимський, глянув у вікно і побачив, як Ісаак тішиться зі своєю жінкою Ревеккою. Авімелех покликав Ісаака й каже: «Вона твоя жінка! Як же ти міг сказати, що вона твоя сестра?» Ісаак йому відповів: «Я боявся, що загину через неї». Тоді Авімелех сказав: «Що ж ти зробив з нами? Адже будь-хто з чоловіків міг лягти з твоєю жінкою, і кара тоді впала б на нас». І дав тоді Авімелех своєму народові такий наказ: «Якщо хтось торкнеться пальцем цього чоловіка чи його жінки, того покарано буде на смерть». Того року Ісаак посіяв хліб на тій землі й зібрав гарний врожай. Господь благословив його. Й Ісаак розбагатів. Він усе багатів і багатів, аж доки не став дуже багатий. У нього було багато овець, великої худоби, рабів, і филистимляни почали заздрити йому. Вони позасипали землею всі криниці, що викопали ще слуги Ісаакового батька, Авраама. І сказав тоді Авімелех Ісаакові: «Йди геть від нас, бо став ти значно дужчий за нас». Ісаак пішов звідти. Він поставив свої намети в долині Ґерар і став там жити. Він знову повідкопував криниці, що їх було вирито ще за життя його батька Авраама. Бо то филистимляни позасипали їх землею після смерті Авраама. І назвав їх Ісаак так само, як і його батько називав. Ісаакові слуги, копаючи в долині, знайшли живе джерело. Але ґерарські пастухи почали сперечатися із Ісааковими, кажучи: «Це наша вода». І назвав тоді Ісаак ту криницю Есек, оскільки вони сварилися з ним. Тоді Ісаакові слуги викопали ще одну криницю. Та місцеві жителі знову почали сваритися за неї. І назвав тоді Ісаак цю криницю Сітна. Ісаак пішов звідти й викопав ще одну криницю. І ніхто вже не сварився за неї. І назвав тоді її Ісаак Реговот, сказавши: «Нарешті Господь дав і нам простір. Тож будемо множитися й жити на цій землі». Ісаак пішов звідти до Беершеби. Тієї ночі Господь явився йому і мовив: «Я Бог твого батька Авраама. Не бійся нічого, бо Я з тобою. Я благословлю тебе і зроблю твій рід численним в ім’я Авраама, Мого слуги». Ісаак спорудив там вівтар, покликав ім’я Господа й поставив свої намети поруч. А слуги його викопали криницю. Прийшов тоді до нього з Ґерара Авімелех зі своїм радником Ахуззатом, а також із воєначальником Фіколом. Ісак спитав їх: «Чого ви до мене прийшли? Ви ж мене ненавидите, ви ж вигнали мене зі своєї землі». А вони відповідають: «Тепер ми ясно бачимо, що Господь з тобою. То ми й подумали, чому б нам не поклястися один перед одним і не укласти Угоду з тобою. Обіцяй, що не заподієш лиха нам, як і ми не заподіяли тобі. Нічого, крім добра, не вчинили ми тобі, лиш відіслали з миром. І тепер тебе Господь благословив». То Ісаак влаштував для них гостину, і вони їли й пили. Вранці вони повставали раненько й дали обіцянку один одному. Ісаак відіслав їх, і ті пішли собі з миром. Того ж дня Ісаакові слуги прийшли до нього й сповістили, що вони викопали криницю, словами: «Ми знайшли воду!» І назвав Ісаак ту криницю Шеба. Тому й місто зветься Беершебою дотепер. Коли Ісаву було сорок років, він одружився з Юдит, дочкою хиттита Беері та Басемат, дочки хиттита Елона. І стали вони джерелом гіркоти для Ісаака й Ревекки. Коли Ісаак став старий і очі його перестали бачити, він покликав свого старшого сина Ісава і сказав: «Сину мій». Ісав озвався: «Так». Ісаак сказав: «Послухай-но, я вже старий і не знаю, коли прийде смерть. Тож візьми свою зброю, сагайдак зі стрілами й лук, іди в поле і вполюй дичину для мене. Зготуй мені смачну, мою улюблену страву і дай мені поїсти, щоб я зміг благословити тебе перед тим, як помру». Ревекка слухала, як він промовляв до сина Ісава. Ісав вирушив у степ полювати дичину для батька. Тоді Ревекка мовила до свого сина Якова: «Слухай. Я чула, як твій батько сказав твоєму братові Ісаву: „Принеси мені дичини і приготуй мою улюблену страву, а потім я благословлю тебе перед Господом, поки не помер”. Тож послухайся мене, сину, і зроби так, як я накажу. Піди в отару, візьми пару добрих молодих кіз і принеси мені, і я приготую з них для батька твого його улюблену смачну страву. А ти віднесеш йому, щоб він поїв і благословив тебе перед своєю смертю». Яків тоді й каже своїй матері: «Але ж мій брат волохатий, а в мене шкіра гладенька. Може статися, що батько торкнеться мене і впізнає, і зрозуміє, що я намагаюся обдурити його. І тоді він не благословить мене, а прокляне». Тоді мати сказала Якову: «Сину мій, нехай тоді прокляття, сказане на твою адресу, впаде на мене. Але послухай мене і зроби так, як я сказала. Принеси мені двох козенят». Тож Яків пішов, упіймав двох козенят і приніс їх матері, а вона приготувала батькову улюблену смачну страву. Тоді Ревекка взяла щонайкраще вбрання свого старшого сина Ісава, що було в хаті, та й вбрала в нього Якова, свого молодшого сина. Руки ж його й шию обгорнула козячим хутром. Дала вона в руки своєму синові Якову смачно приготовлене м’ясо та хліб, що спекла. Пішов Яків до свого батька та й каже: «Батьку мій». Ісаак озвався: «Що тобі? Ти хто, мій сину?» А Яків відповідає: «Це я, Ісав, твій первісток. Я зробив, як ти звелів мені. Сідай поїж дичини, а потім благослови мене». Ісаак тоді й питає свого сина: «Як це тобі вдалося так швидко впоратися з дичиною, мій сину?» Яків відказав: «Бо Господь Бог твій допоміг мені швидко знайти дичину». Тоді Ісаак і каже Якову: «Підійди ближче, дай мені торкнутися тебе, щоб пересвідчитися, чи й справді ти мій син Ісав, чи ні». Яків підійшов до свого батька Ісаака, і той, торкнувшись його, мовив: «У тебе голос Якова, але руки такі ж, як в Ісава». Ісаак не впізнав Якова, бо руки його були волохаті, як і в брата його Ісава. Тож Ісаак благословив Якова. Тоді питає: «Чи справді ти мій син Ісав?» Яків відповів: «Так». Ісаак йому й каже: «Принеси мені дичини, сину, щоб я поїв, а тоді благословлю тебе». Тож приніс Яків поїсти Ісаакові, й той поїв; він приніс вина, й той випив. І сказав Ісаак сину своєму Якову: «Підійди й поцілуй мене, сину». Яків підійшов до батька й поцілував його. Почувши запах Ісавового вбрання, Ісаак благословив його, мовивши: «Запах сина мого, наче запах того поля, благословенного Господом. Хай Бог пошле тобі небесної роси, родючості твоїм угіддям, нехай буде в тебе вдосталь збіжжя і вина. Нехай тобі народи служать, народи хай схиляються перед тобою. Будь же правителем над братами своїми. Нехай сини матері твоєї схиляються перед тобою. Хай буде проклятий той, хто тебе проклинає, і благословенний той, хто тебе благословляє». Щойно Ісаак скінчив своє благословення Якову, тієї ж миті, як Яків вийшов від свого батька Ісаака, брат Якова Ісав повернувся з полювання. Він також приготував смачну страву, приніс її батькові, та й каже йому: «Тату, ось сядь, поїж дичини, що я приготував, а потім благослови мене». Його батько Ісаак питає: «Хто ти такий?» Ісав відповів: «Я твій син, твій первісток Ісав». Тоді Ісаак затрусився, мов у пропасниці, й спитав: «Хто ж це тоді вполював дичину, приготував і приніс мені її? Я поїв та й благословив його перед твоїм приходом. І він залишиться благословенний». Почувши батькові слова, Ісав скрикнув гірко й розлючено і мовив: «Тоді й мене також благослови, батьку». Та Ісаак відповів: «Твій брат прийшов до мене перевдягнений і забрав твоє благословення». Ісав тоді й каже: «Не дарма ж його звуть Яковом. І це вже вдруге він ошукав мене. Спершу він видурив моє право на спадщину і ось тепер забрав моє благословення». Ісав запитав: «Невже в тебе не лишилося благословення для мене?» Ісаак відповів Ісаву: «Я зробив його твоїм володарем. Я віддав усіх його братів йому служити. Я обдарував його хлібом і вином. Що ж я для тебе зможу зробити, сину мій?» Ісав запитав батька: «Невже в тебе лиш одне благословення, мій батьку? Благослови й мене, мій батьку!» Ісав підвищив голос і заплакав. Тоді його батько Ісаак промовив: «Не жити тобі на родючій землі й не бачити роси небесної. Житимеш ти мечем своїм, бути тобі слугою брата свого. Та в боротьбі ти здобудеш свободу і скинеш його ярмо зі своєї шиї». Тож зненавидів Ісав свого брата Якова через те, що того благословив його батько, та й сказав собі: «Скоро прийде час сумувати за батьком моїм. А по тому я вб’ю брата Якова». Дізнавшись про те, що сказав її старший син Ісав, Ревекка покликала свого молодшого сина Якова і сказала: «Слухай, для твого брата Ісава втішно було б убити тебе. Тож, сину мій, послухайся мене. Зараз же тікай до мого брата Лавана в Гаран. Перечекай у нього якийсь час, доки лють у твого брата мине, доки гнів твого брата вгамується і він забуде про те, що ти заподіяв йому. Тоді я пришлю слугу по тебе, щоб ти вертався додому. Я не хочу в один день втратити вас обох». Потім Ревекка сказала Ісаакові: «Я дуже розчарована життям своїм через отих дочок (невісток) хиттитових. Як ще й Яків візьме собі хиттитку, то нащо мені жити?» Тож Ісаак покликав Якова, благословив його й дав йому наказ: «Не бери шлюб з ханаанкою. Йди звідси у Паддан-Арам до дому Бетуїла, свого діда, батька твоєї матері, й візьми собі за жінку одну з дочок Лавана, твого дядька, материного брата. Нехай Бог Усемогутній благословить тебе, хай дасть тобі багато дітей, щоб ти став батьком багатьох народів. Нехай Він благословить тебе, а також нащадків твоїх благословенням Авраама, щоб ти володів землею, на якій живеш чужинцем, яку Бог дарував Авраамові». Отже, відіслав Ісаак Якова, і той подався до Паддан-Арама, до Лавана, сина арамійця Бетуїла, брата Ревекки, матері Якова та Ісава. Ісав дізнався, що Ісаак благословив Якова й відіслав його до Паддан-Арама взяти собі звідти жінку. Він дізнався, що благословляючи, Ісаак наказав Якову: «Не одружуйся з ханаанкою». Довідався він також, що Яків послухався своїх батька й матір і подався до Паддан-Арама. І зрозумів Ісав, що ханаанські жінки не до вподоби батькові його Ісааку. Він пішов до Ізмаїла, Авраамового сина, і взяв собі його дочку Магалат, Невайотову сестру. І стала вона його дружиною, як і ті, кого він уже мав. Яків залишив Беершебу й подався до Гарана. Дійшовши до певного місця, він вирішив заночувати, бо сонце вже сіло. Взявши один з каменів на тому місці, він поклав його собі під голову й ліг спати. І приснилися йому сходи, що вели з землі й аж до самого Неба, і Божі Ангели походжали тими сходами вгору і вниз. І Господь стояв над ними, і Він мовив: «Я Господь, Бог твого пращура Авраама і Бог Ісаака. Я дам тобі землю, на якій оце ти лежиш, тобі та твоїм нащадкам. А будуть твої нащадки численні, й буде їх стільки, як того пороху земного. І поширяться вони на захід і на схід, на північ і на південь. І всі народи на землі благословенні будуть через тебе й твоїх нащадків. І послухай. Я з тобою і захищатиму тебе, хоч би куди ти йшов. Я приведу тебе знову на цю землю, бо не залишу тебе, доки не виконаю того, що обіцяв тобі». Прокинувшись, Яків промовив: «І справді, Господь присутній у цьому місці, а я й не знав». Він налякався й сказав: «Це величне місце! Це, певно, оселя Божа, брама небесна». Тож, уставши рано вранці, Яків узяв камінь, на якому спав, поставив його й полив зверху оливою, зробивши пам’ятник Богові. І назвав він те місце Бетел. А раніше воно звалося Луз. Оцей камінь, що я поставив як пам’ятник, буде Божим домом. І я віддам Тобі, Боже, десяту частину того, що Ти даєш мені». Тоді Яків вирушив далі й прийшов до землі синів Сходу. Він роззирнувся й побачив криницю в полі й три отари овець, що лежали навколо неї, бо напували їх водою з тієї криниці. Зверху на криниці лежав великий камінь. Коли отари там збиралися, камінь відвалювали від отвору й напували овець. Потім знову клали його на криницю. Яків звернувся до вівчарів: «Звідки ви, брати мої?» Ті відповіли: «Ми з Гарана». Яків запитав: «А чи знаєте ви Лавана, Нагорового сина?» Вони йому: «Знаємо». Яків знову запитав: «Як він там?» Ті кажуть: «З ним усе гаразд. Поглянь, ось і дочка його Рахиль іде з вівцями». Тоді він мовив: «Послухайте, сонце все ще високо в небі. Ще не час вівцям збиратися на ніч. Тож напувайте овець та й вертайте їх на пасовисько». Вівчарі відказали: «Не можемо цього зробити, доки всі отари не зберуться. Тоді ми відвалимо камінь від отвору криниці та й понапуваємо овець». Поки Яків отак розмовляв із ними, прийшла Рахиль із батьковими вівцями, яких вона доглядала. Побачивши Рахиль, дочку Лавана, материного брата, Яків підійшов до криниці, відкотив камінь від отвору й напоїв отару Лавана, материного брата. Яків поцілував Рахиль і голосно заплакав. І розповів Яків Рахилі, що її батько є його родичом, а сам Яків є Ревеччиним сином. Рахиль тоді побігла й розповіла про все своєму батькові. Почувши новину про сина своєї сестри Якова, Лаван вибіг йому назустріч. Він обняв Якова, поцілував і привів до себе в дім. Тоді Яків розповів Лаванові про все, що сталося. І сказав тоді Лаван: «Як добре це, що ти кров і плоть моя». І залишився Яків у Лавана на цілий місяць. Якось Лаван спитав Якова: «Невже ти даремно служитимеш мені через те, що мій родич? Скажи, скільки платити тобі». Лаван мав дві дочки. Старшу звали Лея, а молодшу Рахиль. Лея мала ласкаві очі, а Рахиль була і станом гарна, і на лице вродлива. Яків покохав Рахиль і сказав Лаванові: «Я працюватиму на тебе сім років, щоб одружитися з твоєю молодшою дочкою Рахиллю». Лаван відповів: «Мені ліпше віддати її за тебе, ніж за когось іншого. Тож лишайся в мене». Отже, Яків залишився й працював сім років, щоб дістати Рахиль. Але ті сім років здалися йому кількома днями, бо так він кохав її. Коли ж пройшло сім років, Яків звернувся до Лавана: «Віддай мені мою жінку. Термін мій вийшов, маю пізнати її». Тоді Лаван зібрав усіх тамтешніх людей і влаштував весілля. Ввечері Лаван узяв свою дочку Лею, привів її до Якова, і той пізнав її. Лаван віддав Леї свою служницю Зілпу, щоб та прислужувала їй. А вранці побачив, що це була Лея. Він каже Лавану: «До чого ж ти мене призвів! Чи не служив я тобі сім років за Рахиль? Навіщо ж ти обдурив мене?» Лаван відповів: «У нас такого немає, щоб віддавати молодшу дочку заміж раніше, ніж першу. Проживеш тиждень зі старшою, а тоді я віддам тобі й молодшу. За це служитимеш мені ще сім років». Яків так і зробив. Він прожив весільний тиждень із тією, і тоді Лаван віддав йому в жінки свою дочку Рахиль. Лаван віддав Рахилі свою служницю Вілху, щоб та прислужувала їй. Яків пізнав також і Рахиль і покохав її більше, ніж Лею. І працював він на Лавана ще сім років. Господь бачив, що Яків не любить Лею, і зробив так, щоб вона мала дітей. Натомість Рахиль була бездітна. Лея завагітніла й народила сина, якого назвала Рувимом, бо сказала вона: «Господь і справді зглянувся на моє лихо. Неминуче тепер мій чоловік полюбить мене». Лея завагітніла знову й народила сина. Вона сказала: «Господь почув, що мене чоловік не любить, і послав мені ще одного сина». І назвала вона його Симеоном. І знову завагітніла Лея, і народила сина. Вона сказала: «Тепер уже мій чоловік близьким стане до мене, адже я народила йому трьох синів». Через те й назвала вона свого сина Левієм. І знову завагітніла Лея, і народила сина. Вона сказала: «Цього разу я хвалитиму Господа». Тож назвала вона сина Юдою. Після цього Лея перестала народжувати дітей. Коли Рахиль побачила, що в неї немає дітей від Якова, вона почала заздрити своїй сестрі. Тож і звернулась вона до Якова: «Дай мені дітей, інакше мені не жити!» Розгнівавшись на Рахиль, Яків кинув: «Чи я Бог? Він не дав тобі мати дітей». І сказала тоді Рахиль: «Поглянь, ось моя служниця Вілха. Пізнай її, щоб вона народила дитину для мене і я стала матір’ю через неї». І віддала Рахиль свою служницю Вілху Якову як дружину, і він пізнав її. Вілха завагітніла й народила Якову сина. Рахиль тоді й каже: «Бог був мені суддею. Він вислухав мене й дав мені сина». Через те й назвала Рахиль свого сина Даном. Вілха знову завагітніла й народила Якову другого сина. І сказала Рахиль: «Я відчайдушно боролась зі своєю сестрою і перемогла». І назвала вона його Нафталі. Лея, побачивши, що не матиме вже дітей, віддала Якову свою служницю Зілпу за дружину. І Леїна служниця Зілпа народила Якову сина. Лея сказала: «Мені пощастило». І назвала вона сина Ґадом. Леїна служниця Зілпа народила Якову другого сина. Лея сказала: «Я щаслива, адже всі молоді жінки назвуть мене щасливою!» Вона назвала його Ашером. Якось під час зелених жнив Рувим вийшов у поле, знайшов там мандрагору й приніс своїй матері Леї. Рахиль попросила її: «Дай мені, будь ласка, трохи мандрагори, яку приніс твій син». Та відповіла: «Мало тобі, що забрала в мене чоловіка, так ще й хочеш забрати мандрагору мого сина?» Рахиль на те каже: «Якщо даси мені мандрагори твого сина, тоді Яків спатиме з тобою сьогодні». Коли Яків того вечора повертався з поля, Лея вийшла йому назустріч і сказала: «Цієї ночі ляжеш зі мною, бо я заплатила за тебе мандрагорою, яку мій син знайшов». Тож Яків тієї ночі ліг з Леєю. І Бог послухав Лею. Вона завагітніла й народила Якову п’ятого сина. Лея сказала: «Бог нагородив мене за те, що віддала я чоловікові свою служницю». Вона назвала його Іссаха́ром. І знову завагітніла Лея, і народила Якову шостого сина. І сказала вона: «Бог щедро обдарував мене. Тепер чоловік шануватиме мене, бо я дала йому шістьох синів». Вона назвала його Завулоном. Згодом Лея народила дочку і назвала її Діною. Тоді Бог згадав Рахиль і прислухався до неї. Він зробив так, щоб і вона змогла мати дітей. Тож Рахиль завагітніла й народила сина. Вона сказала: «Бог зняв з мене ганьбу». Рахиль назвала його Йосипом. Вона сказала: «Хай би Господь дав мені ще одного сина». Коли Рахиль народила Йосипа, Яків мовив до Лавана: «Відпусти мене до моєї рідної землі. Віддай мені моїх жінок і дітей, за яких я відробив тобі. Віддай мені їх, і я піду, бо ти знаєш, що я добре тобі служив». Лаван відповів йому: «Якщо твоя ласка, то послухай. Я дізнався з віщування, що Господь благословив мене через тебе». І додав: «Назви свою ціну, і я сплачу її». Яків йому й каже: «Ти знаєш, як я служив тобі, як я доглядав твою худобу. Те мале, що ти мав до того, як я прийшов, зараз зросло у багато разів. Господь благословив тебе, щойно я прийшов. Ось прийшов час мені попрацювати і для власного дому?» Лаван спитав: «Що ж тобі дати?» Яків відказав: «Нічого мені не давай. Якщо зробиш для мене те, що я хочу, то я повернуся й знову пастиму й доглядатиму твої отари. Сьогодні я пройду по всіх твоїх отарах і відберу кожну сіру або плямисту вівцю і кожне руде козеня, а також сірих або плямистих кіз. Це й буде мені платнею. Моя чесність невдовзі посвідчить за мене. Коли ти перевірятимеш мій заробіток, то якщо у мене знайдеш яку козу, що не буде сірою чи плямистою, а ягня — рудим, то вважатимеш, що я їх украв». І сказав тоді Лаван: «Гаразд! Нехай буде так, як ти кажеш». А сам того ж дня вилучив (сховав) усіх сірих або плямистих козлів та кіз, усіх, що мали біле на собі, а також усіх рудих ягнят. І наказав синам своїм стерегти їх. Лаван відвів усю ту худобу в інше місце. Добиралися туди вони три дні. Яків же залишився стерегти решту Лаванових отар на старому місці. Він тоді нарізав свіжого гілля з тополь, мигдалевого та платанового дерев і подекуди познімав з них кору, залишивши білі смужки на гілках. І розкидав те гілля коло отар по жолобах для води в місцях водопою, й де вівці парувалися. Після того, як вівці злучалася коло того гілля, народжувалися рябі, строкаті та смугасті ягнята. Яків відділяв ягнят. Він ставив овець писками проти смугастих та рудих у Лавановій отарі. Так Яків тримав свої власні отари окремо, не змішуючи їх. Щоразу, коли міцніші тварини злучалися, він клав гілля у ночви, щоб злучаючись біля тих ночв, вони його бачили. Не робив він цього зі слабшими тваринами. Тож слабші ягнята ставали Лавановими, а міцніші — Яковими. Отже, Яків став дуже і дуже багатим. І мав він великі отари, слуг і служниць, верблюдів і ослів. Якось Яків почув, Лаванові сини розмовляли між собою: «Яків забрав усе, що належало нашому батькові. Він зробив собі багатство, забравши його в нашого батька». І побачив Яків, що Лаванове ставлення до нього стало вже не таким, як раніше. Тоді Господь сказав Якову: «Вертайся до тієї землі, де жили твої прабатьки, до свого народу. Я буду з тобою». І послав тоді Яків по Рахиль та Лею і наказав їм прийти в степ до отар. І сказав він їм: «Я помітив, що ставлення до мене вашого батька вже не те, що було раніше. Та Бог мого батька був завжди зі мною. Ви знаєте, що я всіма своїми силами працював на вашого батька. Але він ошукав мене і десять разів міняв мені платню. Та Бог не дозволив йому скривдити мене. Якщо Лаван казав, що рябі ягнята будуть моєю платнею, то всі ягнята народжувалися рябі. Коли він казав, що смугасті ягнята будуть моєю платнею, то всі ягнята народжувалися смугасті. Отож Бог забрав худобу вашого батька і віддав її мені». «Якось коли у худоби була пора злучки, мені привидівся сон, неначе козли, що спиналися на кіз, були смугасті, поплямовані та рябі. Тоді Ангел Господній звернувся до мене вві сні: „Якове!” Я озвався: „Так”. Він мені й каже: „Озирнися й поглянь, усі козли, що злучаються з козами, смугасті, плямисті та рябі. І це через те, що Я бачив усе, що Лаван чинив тобі. Я — Бог, Який явився тобі в Бетелі, де ти поставив пам’ятник і полив його оливою, де ти дав Мені обітницю. Тепер вставай і йди з цієї землі. Повертайся до своїх родичів ”». І мовили тоді до нього Рахиль та Лея: «Нашому батькові нічого нам залишити, коли він помре. Хіба не за чужих він нас вважає? Він продав нас, а потім розтринькав усі гроші, що належать нам. Тому все багатство, що Бог відібрав у нашого батька, належить нам і нашим дітям. Тож виконуй усе, що Бог наказав тобі!» Яків зібрався й посадив своїх дітей і жінок на верблюдів. Він погнав усю свою худобу, з усім нажитим майном, отари, що стали його майном, нажитим у Паддан-Арамі, до землі Ханаанської, де жив його батько Ісаак. Коли Лаван пішов стригти овець, Рахиль украла батькових домашніх богів. Яків обманув Лавана, не сказавши, що йде геть. Він знявся з усім своїм майном. Перебравшись на той бік ріки Євфрат, він намірився йти до гір Ґілеадських. На третій день Лаванові сказали, що Яків утік. Тоді Лаван зібрав своїх людей і переслідував Якова сім днів, аж доки не наздогнав його в горах Ґілеадських. І тієї ночі Бог явився Лаванові арамійському вві сні й мовив до нього: «Дивись, не кажи Якову ні доброго, ні лихого!» Тож Лаван наздогнав Якова. Яків поставив намет у горах. Лаван теж став табором у горах Ґілеаду. І звернувся Лаван до Якова: «Що ж ти наробив? Ти обдурив мене, забравши моїх дочок, неначе полонянок. Навіщо ж ти втік потайки, не сказавши й слова, обдуривши мене? Якби ти мені сказав, я влаштував би тобі веселі проводи з піснями, з бубоном і лірою. Ти не дав мені навіть поцілувати своїх онуків і дочок на прощання. Ти повівся як дурень. У моїй владі завдати вам лиха, але минулої ночі Бог батька твого сказав мені: „Дивись, не кажи Якову ні доброго, ні лихого!” Зараз ти йдеш, бо палко прагнеш повернутися до батькового дому. Та навіщо ж ти покрав моїх богів?» Яків йому відповів: «Я боявся, бо думав, що ти забереш у мене своїх дочок. Якщо ти знайдеш у когось своїх богів, того буде вбито. В присутності наших рідних ти можеш вказати на те, що є в мене твого і забрати це». Та Яків не знав, що Рахиль украла Лаванових богів. Лаван заходив до намету Якова, намету Леї, а також до намету двох служниць, але ніде не знайшов своїх богів. Вийшовши від Леї, Лаван зайшов до намету Рахилі. Рахиль же сховала домашніх богів у сідло верблюда, а сама сиділа на них. Лаван обшукав увесь намет, але нічого не знайшов. Рахиль сказала батькові: «Хай батько не гнівається на мене, що я не можу встати перед ним. У мене зараз місячні». Тож Лаван шукав скрізь, але не знайшов своїх сімейних богів. Яків розлютився й почав сперечатися з Лаваном. Він говорив так: «Яка моя провина? Який мій гріх, що ти переслідував мене? Хоч ти й обшукав усе моє майно, але не знайшов нічого, що належало б тобі. А якщо знайшов, то поклади сюди, щоб і моя і твоя рідня змогли розсудити нас із тобою. За ці двадцять років, що я працював на тебе, жодна твоя вівця чи коза не народжувала мертвого, і не брав я баранів з твоїх отар собі для їжі. Я не приносив до тебе тварину, задерту диким звіром. Я відшкодовував за втрату сам. Ти зробив мене відповідальним за це. Мене ж обкрадали і вдень, і вночі. Вдень спека забирала мої сили, а вночі холод не давав мені зімкнути очей. І так я жив. Ось уже двадцять років, як я у твоєму домі. Я працював на тебе чотирнадцять років за твоїх двох дочок і ще шість за твою худобу. Ти десять разів змінював мою платню. І коли б Бог батька мого, Бог Авраама і Страх Ісаака не був зі мною, ти б, напевно, відіслав мене ні з чим. Бог бачив мої страждання і мій тяжкий труд, і минулої ночі Він довів мою правоту». Тоді Лаван сказав Якову: «Ці жінки — мої дочки, а сини мені належать, отари і все, що бачиш, — все моє. Все, що ти бачиш, моє. Але я нічого не можу зробити, аби утримати дочок моїх та їх дітей поруч себе. Тож давай укладемо з тобою Угоду. І хай буде свідок між нами». Яків узяв камінь і встановив його як пам’ятник. Тоді гукнув до своїх рідних: «Збирайте каміння». І назбирали вони каміння в купу, а потім їли коло неї. Лаван назвав те місце Єґар-Сагадута. Яків же назвав його Ґалеед. І сказав Лаван: «Ця купа є сьогодні свідком між мною і тобою». Через те й назвали її Ґалеедом. Те місце ще назвали Міцпа, оскільки Лаван сказав: «Нехай стежить Господь за нами обома, як ми розійдемося в різні боки. Якщо ти скривдиш моїх дочок або візьмеш собі за дружину ще когось, хоч нікого тут з нами й немає, пам’ятай, що Бог свідок нам з тобою». Лаван вів далі: «Поглянь на цю купу каміння, поглянь на цей пам’ятник, що я звів поміж нами, а ось той камінь, що стоїть, немов стовп, є свідченням поміж нами. Купа каміння є свідченням того, що я не перейду за них на твій бік, а ти — на мій з лихими намірами. Нехай Бог Авраама і Бог Нагора і боги їхнього батька будуть нам суддями». Після цього Яків присягнув Богом батька свого Ісаака, Якого той називав «Страхом». А тоді приніс жертву в горах і запросив своїх рідних розділити з ним трапезу. Тож вони поїли й заночували в горах. Прокинувшись рано вранці наступного дня, Лаван поцілував своїх онуків і дочок на прощання, благословив їх і подався додому. Яків, мандруючи своїм шляхом, зустрів Божих Ангелів. Побачивши їх, він мовив: «Це Божий табір!» І назвав те місце Маганаїм. Тоді вирядив Яків посланців поперед себе до свого брата Ісава до землі Сеїрської, до краю Едомського. Він їм наказав: «Перекажіть господареві моєму Ісаву те, що каже його слуга Яків: „Я жив у Лавана, мов чужинець, увесь цей час, аж дотепер. Я маю худобу, ослів, овець, слуг і служниць. Я послав поперед себе, щоб сповістити про це тобі, господарю мій, і щоб знайти милість у твоїх очах”». Посланці повернулися до Якова і кажуть: «Ми ходили до твого брата Ісава, і він також іде тобі назустріч. А з ним чотириста чоловік». Яків дуже злякався й занепокоївся. Він поділив людей, що були з ним, дрібну і велику худобу, а також верблюдів на дві групи. Він подумав: «Якщо Ісав прийде до першої і знищить її, то інша, що залишиться, зможе втекти». Тоді він сказав: «Боже батька мого Авраама! Боже батька мого Ісаака! Господи, Хто звелів мені: „Повертайся до своєї землі й до родини. І Я сприятиму твоєму процвітанню”. Я не вартий усіх тих щирої любові й вірності, що Ти виявив до мене, слуги Твого. Бо коли я перейшов цю ріку Йордан, то мав лише свою патерицю, а зараз годен мати два стани. Прошу, порятуй мене від руки брата мого, від руки Ісава. Бо я боюся, що він прийде і вб’є мене і повбиває матерів з дітьми. Але Ти сказав: „Я чинитиму добро тобі й примножу нащадків твоїх, і буде їх, як того піску морського, що й полічити неможливо”». Яків залишався там цілу ніч. Тоді відібрав дещо з того, що мав, аби віддати Ісаву в дар. Яків доручив доглядати кожне стадо одному зі своїх слуг. І сказав їм: «Ідіть переді мною і тримайте відстань між стадами!» Першому слузі він наказав: «Коли зустрінеш мого брата Ісава, він спитає: „Чий ти слуга? Куди йдеш? Чия худоба йде перед тобою?” То відповідай так: „Вона належить слузі твоєму Якову. Це дарунок тобі, господареві моєму Ісаву. Он глянь, Яків також іде слідом за мною”». Те саме Яків наказав другому й третьому слугам, а також усім слугам, що йшли за стадами: «Кажіть те саме Ісаву, коли зустрінете його. Кажіть також: „Поглянь, твій слуга Яків слідом іде за нами”». «Може, я задобрю його дарами, що йдуть попереду, — подумав Яків, — а тоді й сам з’явлюсь перед ним. Можливо, тоді він простить мене й прийме». Отже, Яків вислав дари вперед, а сам заночував тієї ночі в таборі. Серед ночі Яків устав, взяв обох своїх жінок, двох їхніх служниць і своїх одинадцятьох дітей і перейшов убрід річку Яввок. Він усіх їх переправив через річку, а також і все своє майно. Коли Яків залишився на самоті, якийсь Чоловік прийшов і боровся з ним аж до сходу сонця. Побачивши, що не може здолати Якова, Той Чоловік ударив його по стегну і вивихнув йому суглоб. Тоді Чоловік і каже: «Відпусти мене, бо сонце вже сходить». Але Яків відповів: «Не відпущу, доки не благословиш мене». Чоловік тоді спитав Якова: «Як твоє ім’я?» Той каже: «Яків». А Чоловік йому: «Віднині не Яковом зватимешся ти, а Ізраїлем, оскільки боровся ти з Богом і з людьми і переміг». Яків тоді спитав: «Скажи мені, будь ласка, Своє ім’я». А Чоловік каже: «Навіщо питаєш, як Мене зовуть?» І тоді Він благословив Якова. Яків назвав те місце Пеніел. Він сказав: «Хоч і бачив я Бога віч-на-віч, але життя моє збережене». Сонце зійшло над ним, коли він проходив Пенуел. Яків ішов, кульгаючи через своє вражене стегно. Через те, що Якова вдарили по стегну і пошкодили саме м’язи стегна, народ ізраїльський досі не вживає в їжу стегна. Яків подивився й побачив Ісава, що йшов назустріч, а з ним було ще чотириста чоловік. То Яків розподілив своїх дітей між Леєю, Рахиллю та двома служницями. Він поставив служниць і їхніх дітей першими, за ними — Лею з її дітьми, а останніми були Рахиль із Йосипом. Сам же він пішов попереду них і вклонявся до землі сім разів, аж доки не підійшов до свого брата. Але Ісав побіг назустріч. Він обняв Якова за шию й поцілував, і обоє вони заплакали. Тоді Ісав підвів погляд і, побачивши жінок і дітей, спитав: «Хто всі ці люди, що з тобою?» Яків відповів: «Це діти, що їх Бог подарував мені, слузі твоєму». Тоді служниці з дітьми підійшли до Ісава і вклонилися йому. Лея з дітьми також підійшла і вклонилася, а тоді Йосип і Рахиль підійшли і вклонилися. Ісав спитав: «Що то за табір, який я зустрів?» Яків відповів: «То дари тобі, щоб ти мене прийняв, господарю». Тоді Ісав каже: «У мене вдосталь усього, нехай твоє лишається при тобі». Яків заперечив: «Ні! Прошу, якщо ти приймеш мене, то прийми й дари з рук моїх. Я дуже радий бачити знову обличчя твоє, наче я бачу Лице Боже. Я радий, що ти мене прийняв. Прошу тебе, прийми благословення. Господь був милостивий до мене, і я маю всього вдосталь». Яків наполягав, аж доки Ісав не погодився прийняти дарунки. Тоді Ісав і каже: «А зараз рушаймо в дорогу разом. Я піду поперед тебе». А Яків йому: «Мій володар розуміє, діти тендітні, стада й отари, що годують приплід, затримують мене. Якщо гнатиму їх цілий день, то все стадо повиздихає. Ти, господарю мій, іди поперед свого слуги, а я піду поволі разом із худобою, що йтиме поперед мене. Ми йтимемо не швидко, щоб мої діти не втомилися, аж поки не прийдемо до мого господаря в Сеїр». Тоді Ісав сказав: «Дозволь залишити декого з моїх людей з тобою». А Яків йому: «Навіщо? Нащо мені таке благовоління, господарю мій?» Того ж дня Ісав повернувся своєю дорогою до Сеїра. Яків же повернувся до Суккота. Там він збудував собі будинок і загони для худоби. Тому й назвав він те місце Суккот. Так Яків щасливо дістався до міста Сихема, що в землі Ханаанській, з Паддан-Арама. Він став табором на схід від міста. Він придбав у Гамора, Сихемового батька, за сто срібних монет частину поля, де розташував свій намет. Там Яків спорудив вівтар і назвав те місце «Ел, Бог Ізраїлю». Якось Діна, дочка Леї та Якова, вийшла подивитися на місцевих жінок. І побачив її Сихем, син Гамора хивійця, правителя тієї землі. І взяв він її, ліг з нею та й зганьбив її. Але душею він прив’язався до Діни, Якової дочки, покохав її і хотів полонити її серце. І сказав тоді Сихем своєму батькові Гамору: «Засватай мені цю дівчину». У той час, коли Яків довідався, що Сихем позбиткувався з його дочки Діни, сини його були в степу з худобою. Тож Яків дочекався, поки вони повернулися. Гамор, Сихемів батько, пішов до Якова, щоб поговорити з ним. На той час якраз прийшли з поля Якові сини. Почувши, що сталося, хлопці дуже обурилися й запалали великим гнівом, оскільки Сихем зганьбив Ізраїль тим, що ліг з Яковою дочкою. А такі речі чинити не годиться. І сказав їм тоді Гамор: «Мій син Сихем прагнув вашої дочки. Прошу вас, віддайте її йому за жінку. Укладімо шлюбну угоду: віддайте нам ваших дочок, а наших беріть собі. Живіть разом з нами. Земля відкрита перед вами, влаштовуйтеся, працюйте на ній, набувайте на ній добро». Тоді Сихем і каже до Діниного батька та її братів: «Прийміть мене, і я дам вам усе, чого ви забажаєте. Призначте викуп, і якими б дари не були дорогими, я принесу все, що вам завгодно, але віддайте мені цю дівчину за дружину». Тоді Якові сини відповіли Сихемові та його батькові Гамору, намагаючись обдурити їх, бо ж Сихем знечестив їхню сестру Діну. Вони сказали: «Ми не можемо віддати свою сестру за необрізаного, бо це буде ганьбою для нас. Ми погодимося лише за умови, якщо всі чоловіки серед вас будуть обрізані, як і ми. Тоді ми віддамо за вас своїх дочок і візьмемо собі ваших, житимемо з вами і станемо одним родом. Якщо ж ви не послухаєте нас і не зробите обрізання, то ми заберемо нашу дочку й підемо геть». Їхні слова сподобалися Гамору та його сину Сихему. Юнак не вагався зробити те, про що було сказано, бо прагнув Якової дочки. А був він найповажнішим у батьковім домі. Гамор із сином Сихемом пішли до міської брами й звернулися до чоловіків свого міста: «Ці люди ставляться прихильно до нас. Нехай живуть на цій землі і промишляють на ній. Погляньте, землі багато, вистачить і для них. Ми братимемо їхніх дочок собі за жінок, і віддаватимемо за них наших дочок. Та лише за такої умови ці люди згодяться жити з нами і стати одним народом: слід обрізати кожного чоловіка серед нас, як і вони є обрізані. Вся їхня худоба, все їхнє майно і кожна тварина стане нашою. Так погодимося з ними і вони житимуть разом з нами». І всі мешканці міста погодилися з Гамором і сином його Сихемом. І були обрізані всі чоловіки, що мешкали в тому місті. На третій день усі вони ще страждали від болю. А двоє Якових синів, Симеон та Левій, брати Діни, кожен узявши свій меч, сміливо напали на беззахисне місто і повбивали всіх чоловіків. Вони вбили й Гамора і його сина Сихема мечем, забрали Діну з Сихемового дому й пішли звідти. Тоді сини Якова прийшли до вбитих і пограбували все місто за те, що Сихем зганьбив їхню сестру. Вони забрали їхні отари овець, їхню худобу, їхніх ослів і все, що було в місті чи в степу. Вони захопили все їхнє майно, і всіх жінок і дітей вони забрали в полон, все розграбували в кожній оселі. Тоді Яків мовив до Симеона та Левія: «Ви накликали біду на мене, адже мене тепер зненавиділи ханаанці та перизійці, що живуть у цих землях. Як на мене, нас мало. Зібравшись усі разом проти мене, вони нападуть, і я буду знищений, і мій дім також». Але ті відповіли: «Як насмілився він поводитися з нашою сестрою як з повією?» І мовив тоді Бог до Якова: «Вставай, іди до Бетела, оселись там і споруди вівтар Богові, що явився тобі, коли ти тікав від брата свого Ісава». І звернувся Яків до своєї родини і до всіх, хто був із ним: «Киньте всіх чужих божків, яких маєте, очистіться й перевдягніться. Залишмо це місце й ходімо до Бетела. Там я поставлю вівтар Богу, Який відповів мені в день біди моєї і був зі мною на всьому шляху, яким я йшов». І повіддавали вони Якову всіх чужих божків, що мали з собою, і всі сережки, що були в їхніх вухах. І закопав Яків усе те під дубом поблизу міста Сихема. Тоді вони рушили звідти. І послав Бог великий жах перед Яковим родом на навколишні міста, і ніхто не став переслідувати синів Якова. Отже, прийшов Яків зі всіма людьми, що були з ним, до Луза (він іще звався Бетелом), що в землі Ханаанській. І спорудив він там вівтар, і назвав те місце Ель-Бетелом, оскільки Бог явився йому на тому місці, коли Яків утікав від свого брата. Дебора, Ревеччина годувальниця, померла і була похована під дубом поблизу Бетела, і Яків назвав той дуб Аллон-Бакут. Бог знову явився Якову, коли той повернувся з Паддан-Арама, і благословив його. Бог сказав йому: «Твоє ім’я Яків. Віднині ти більше не зватимешся Яковом, а ім’ям твоїм буде Ізраїль». Тож назвав Він його Ізраїлем. І сказав йому Бог: «Я — Бог Усемогутній. Плодися і розмножуйся. Народ, навіть багато народів почнуться від тебе. Царі також почнуться від тебе. Землю, що Я дав Аврааму та Ісааку, Я віддам тобі й твоїм нащадкам». І Бог залишив те місце, де говорив з ними. Отже, Яків поставив стовп, кам’яний стовп на місці, де Він розмовляв із ним, і полив вином та оливою в пожертву. І назвав Яків те місце, де Бог розмовляв із ним, Бетелом. Тоді вони залишили Бетел. Коли вони ще не дісталися до Ефрата (Віфлієма), у Рахилі почалися пологи. Вони були дуже тяжкі. Поки вона не могла розродитися, повитуха сказала: «Не бійся, в тебе буде ще один син». Рахиль помирала і, помираючи, назвала сина Беноні, але його батько дав йому ім’я Веніамин. Рахиль померла, і поховали її на шляху до Ефрата (тобто Віфлеєма). І поставив Яків поблизу її могили пам’ятник, що й донині є на могилі Рахилі. Потім Ізраїль рушив далі й розкинув шатра на південь від башти Едера. Поки Ізраїль залишався на тій землі, Рувим пішов і переспав з Вілхою, батьковою наложницею. Ізраїль довідався про це і дуже розлютився. Яків мав дванадцятеро синів. Синами Леї були Рувим (первісток Якова), Симеон, Левій, Юда, Іссаха́р та Завулон. Синами Рахилі були Йосип та Веніамин. Синами Вілхи, Рахилевої служниці, були Дан та Нафталі. Синами Зілпи, Леїної служниці, були Ґад і Ашер. Це були сини Якова, що народились у нього в Паддан-Арамі. Яків прийшов до свого батька Ісаака в Мамре, в Киріат-Арву (тобто Хеврон), де оселилися Авраам та Ісаак. Ісаак прожив сто вісімдесят років. І з останнім подихом Ісаак помер. Він прилучився до своїх пращурів, проживши довге й повне життя. Його сини Ісав та Яків поховали його. Ось родовід Ісава (він же Едом). Ісаак узяв собі дружин із жінок ханаанських: Аду, дочку Елона-хиттита; Оголіваму, дочку Ани, дочки Цивеона-хивійця, Басемат, Ізмаїлову дочку, сестру Невайота. Ада з Ісавом народила Еліфаза. Басемат народила Реуела. Оголівама народила Єуша, Ялама та Кору. Це були сини Ісавові, що народилися в землі Ханаанській. Тоді Ісав узяв своїх жінок, синів та дочок, усіх своїх домашніх, свою отари та іншу худобу, все своє майно, що нажив у землі Ханаанській, і подався подалі від свого брата Якова. Це сталося через те, що майна вони мали занадто багато, щоб жити разом. А земля, на якій вони жили, була вже неспроможна прогодувати ні їх обох, ані їхні стада. Тож Ісав оселився в горах Сеїрських (Ісава звали також Едомом). Ось родовід Ісава, прабатька едомітів, що жили в горах Сеїрських. Ось імена синів Ісавових: Еліфаз, син Ісавової дружини Ади, і Реуел, син Ісавової дружини Басемат. Еліфаз мав синів Темана, Омара, Цефо, Ґатама і Кеназа. Тімна була наложницею Еліфаза, Ісавового сина. Вона народила Амалика Еліфазові. Це були Ісавові нащадки від Ади. Ось сини Реуела: Нагат, Зера, Шамма та Міцца. Це були Ісавові нащадки від його дружини Басемат. Ось Ісавові сини від дружини Оголівами, дочки Ани, сина Цивеона: для Ісава вона народила Єуша, Ялама та Кору. Ось голови родів, що пішли від Ісава: нащадками Еліфаза, Ісавового первістка, були голови родів Теман, Омар, Цефо, Кеназ, Кора, Ґатам і Амалик. Вони були головами родів у землі Едомській, і походили вони від Еліфаза. Це все Адині нащадки. Ось нащадки Ісавового сина Реуела. Головами родів були Нагат, Зера, Шамма та Міцца. Були вони головами родів у землі Едомській, і походили вони від Реуела. Це були Ісавові нащадки від його дружини Басемат. Ось нащадки Ісавової дружини Оголівами. Це голови родин Єуш, Ялам та Кора. Вони були головами родів, що походили від Ісавової дружини Оголівами, дочки Ани. Все це були нащадки Ісава (він же Едом). І всі вони були головами своїх родів. Ось сини Сеїра-хореянина, що мешкали у цій землі: Лотан, Шовал, Цивеон, Ана, Дішон, Езер та Дішан. Вони були хореянами, головами своїх родів і нащадками Сеїра у землі Едомській. Синами Лотана були Горі та Геман, а Лотановою сестрою була Тімна. Синами Шовала були Алван, Манагат, Евал, Шефо і Онам. Синами Цивеона були Ая і Ана (Це той Ана, що знайшов гарячі води в пустелі, коли доглядав ослів свого батька Цивеона). Дітьми Ани були Дішон і Оголівама, дочка Ани. А синами Дішона були Гемдан, Ешбан, Ітран і Керан. Синами Езера були Вілхан, Зааван і Акан. Синами Дішана були Уз і Аран. Ось хто були хореяни і голови своїх родів: Лотан, Шовал, Цивеон, Ана, Дішон, Езер і Дішан. Усі вони були хореянськими головами родів у землі Сеїрській. Ось які царі правили в землі Едома ще до того, як ізраїльтянами правив цар. Бела, син Беора, став царем Едома. Його місто звалося Дінгаба. Бела помер, а Йовав, син Зери з Боцри, став царем замість нього. Йовав помер, і Хушам із землі теманійської царював після нього. Хушам помер, і Хадад, син Бедада, царював після нього. Саме Хадад переміг мидіанців у землі Моавській. Його місто звалося Авіт. Хадад помер, і Самла з Масреки став царем замість нього. Самла помер, і Шаул з Реговота, що на річці Євфрат, царював після нього. Шаул помер, і Ваал-Ханан, син Акбора, став царем замість нього. Ваал-Ханан, син Акбора, помер, і Хадад царював після нього. Його місто звалося Пау. Його дружина на ім’я Мегетавел була дочкою Матред, дочки Мезагава. Ось голови родів, що походили від Ісава, поіменно й за місцем їхнього мешкання: Тімна, Алва, Єтет, Оголівама, Ела, Пінон, Кеназ, Теман, Мівцар, Маґдієл та Ірам. Усе це були голови родів едомських, за їхнім поселенням на землі, якою вони володіли. Ісав був прабатьком усього народу едомського. Яків оселився там, де жив його батько, у землі Ханаанській. Ось оповідь про Якову родину. Йосип мав сімнадцять років. Він пас овець разом зі своїми братами. Він був помічником синів Вілхи та Зілпи, що були дружинами його батька. Він розповів батькові про всі лихі справи своїх братів. Ізраїль (тобто Яків) любив Йосипа над усіх своїх синів, бо той був сином його старості. Ізраїль подарував Йосипу гарний різнобарвний плащ. Брати ж бачили, що батько любить його більше, ніж їх. Вони ненавиділи його. Вони й слова доброго до нього не могли сказати. Якось Йосипові приснився сон, і він розповів про нього своїм братам. Після цього брати його ще тяжче зненавиділи. Він сказав: «Послухайте сон, що мені приснився. Сниться мені, що ми в’яжемо снопи в полі. Аж гульк, встав мій сніп та й стоїть, а ваші зібралися навколо та й ну вклонятися моєму». Тут брати йому й кажуть: «Ти що, й насправді збираєшся стати нашим царем і правити нами?» І зненавиділи вони його ще більше через сон і слова його. І ще один сон приснився Йосипові, і він розповів його братам своїм. Він сказав: «Мені знову приснився сон про те, як сонце, місяць і одинадцять зірок вклонилися мені». Коли він розповів своєму батькові й братам про це, то батько почав сваритися на нього такими словами: «Що то за сон такий тобі приснився? Чи може я, твоя мати й брати справді прийдуть і вклоняться тобі до землі?» Брати заздрили Йосипові, та батько тримав це на серці. Якось Йосипові брати пішли пасти батькові отари до Сихема. Ізраїль і каже йому: «Твої брати пасуть зараз у Сихемі. От і ти підеш до них». Йосип каже: «Гаразд!» Тоді Ізраїль каже йому: «Йди зараз, подивися, чи все гаразд із братами й отарами. Коли повернешся, то розкажеш мені». І послав Ізраїль Йосипа з долини Хеврон до Сихема. То він і пішов собі. Коли Йосип прошкував полем, зустрівся йому чоловік, котрий спитав його: «Що ти тут шукаєш?» Йосип відповів: «Я шукаю своїх братів. Чи не скажеш мені, будь ласка, де вони пасуть отари?» Той чоловік і каже: «Вони пішли звідси, бо я чув, як вони казали: „Ходімо в Дотан”». То Йосип подався слідом за своїми братами і знайшов їх у Дотані. Вони побачили його здалеку. Доки він наближався до них, вони змовилися вбити його. Вони казали одне одному: «Погляньте, он іде той сновида. Давайте вб’ємо його й кинемо до сухої криниці, а самі скажемо, що його розірвав дикий звір. Тоді побачимо, що вийде зі снів його». Почувши це, Рувим вирішив урятувати Йосипа і сказав: «Не треба вбивати його». Рувим додав: «Не будемо проливати кров. Киньмо його в колодязь у пустелі, але не піднімемо руку на нього». Рувим хотів урятувати Йосипа, щоб він повернувся до батька. Коли Йосип підійшов до своїх братів, вони схопили його й зідрали гарний різнобарвний плащ, що був на ньому. Потім кинули Йосипа до колодязя. Колодязь був порожній, води в ньому не було. Потім вони сіли їсти. А як підвели очі, то побачили караван купців, що йшли з Ґілеада. Їхні верблюди були нав’ючені прянощами, бальзамом та миррою. Ішли вони до Єгипту. Юда мовив до своїх братів: «Що за користь нам із того, що ми вб’ємо нашого брата і приховаємо його смерть? Ходімо продамо його ізмаїльцям. Хай не буде його крові на наших руках, адже він наш брат, наша плоть». І брати погодилися з ним. Коли мидіанські купці проходили повз них, вони витягли Йосипа з колодязя й віддали його купцям, а ті зібрали його в Єгипет. Коли Рувим повернувся до ями й побачив, що Йосипа там нема, він розірвав на собі одяг в ознак суму. Тоді він підійшов до своїх братів і сказав: «Хлопця там немає! Що ж мені тепер робити?» Взяли тоді брати Йосипове вбрання і, забивши козла, вимастили вбрання кров’ю. Принісши його до свого батька, вони сказали: «Ось що ми знайшли. Поглянь, чи не сина твого це одяг». Впізнав Яків і каже: «Це мого сина вбрання. Дикий звір загриз його, напевно, розірвав на шматки». І розірвав Яків на собі одяг, бо був у великому сумі, а потім одягнувши волосяницю на стегна, багато днів горював за своїм сином. Усі Якові сини й дочки поприходили, щоб утішити його, але він відмовився від того, щоб вони утішали його, кажучи: «Я горюватиму за сином своїм аж до самісінької смерті». Тим часом мидіанці продали Йосипа в Єгипті Потифару, військовому, начальнику варти фараона. На той час Юда залишив своїх братів і подався до одного адулламіта, якого звали Гіра. Там Юда побачив дочку одного ханаанця, якого звали Шуа. Він одружився з нею і ввійшов у неї. Вона завагітніла й народила сина. І назвала вона його Ером. Потім вона завагітніла знову й народила сина. І назвала вона його Онаном. Потім вона народила ще одного сина і назвала його Шелах. Вона жила тоді в Кезиві, коли народився в неї Онан. Юда знайшов своєму первістку Еру дружину на ім’я Тамар. Та Юдин первісток Ер був лихим в очах Господніх. Тож Господь його вбив. І Юда сказав Онану: «Ввійди до дружини покійного брата твого і виконай свій обов’язок перед братом, зачни нащадка йому». Онан знав, що дитина не вважатиметься його дитям, і хоч коли б спав з жінкою свого брата, то марнував своє сім’я на землю, щоб не давати більше нащадків своєму братові. Те, що робив Онан, не сподобалося Господу, і Він убив також і Онана. Тоді Юда і сказав своїй невістці Тамар: «Вертайся до дому свого батька й не виходь заміж, аж доки не підросте мій син Шелах». А сам подумав: «Не вмер би й він так само, як його брати». Отже, Тамар пішла і жила у домі свого батька. Після того минуло чимало часу. Юдина дружина, дочка Шуа, померла. Коли минув час жалоби, Юда зі своїм другом адулламітом Гірою пішли до Тимни до чоловіка, який стриг його овець. Хтось сказав Тамар: «Поглянь, он твій свекор іде до Тимни стригти свої вівці». Знявши з себе вдовине вбрання, вона накинула на себе покривало, закуталася, та й сіла коло брами Енаїма, що по дорозі до Тимни. Бо знала вона, що Шелах уже виріс, а її не віддали йому за дружину. Побачивши її, Юда подумав, що то повія, оскільки вона закрила обличчя. Він звернув з дороги і підійшовши до неї, мовив: «Ходімо й любитимемо одне одного». Бо він не знав, що то була його невістка. А вона спитала: «Що ти даси мені, якщо любитимемося?» Юда відповів: «Я пришлю тобі козеня зі свого стада». Тамар каже: «Тільки якщо даси мені щось у заставу, доки пришлеш його». Юда й питає: «Яку заставу я маю тобі дати?» Вона й каже: «Свою печатку на мотузці і палицю, що в руці тримаєш». То він віддав їй те все. Потім спізнав її, і вона завагітніла від нього. Тоді Тамар устала й пішла додому. Вона зняла з себе покривало і вдягнулась у своє вдовине вбрання. Потім Юда послав козенятко зі своїм другом Гірою-адулламітом, щоб він забрав його печатку на мотузці та палицю в тієї жінки, але Гіра не знайшов її. Він розпитував людей: «Де та повія, що була біля Енаїма край дороги?» Але ті відповіли: «Ніякої повії тут не було». Тож Гіра повернувся до Юди й каже: «Я не знайшов її, а тамтешні люди сказали мені: „Ніякої повії тут не було”. Тоді Юда сказав: „Нехай та застава залишається в неї, інакше з нас сміятимуться. Я посилав до неї козенятко, але ти її не знайшов”». Через три місяці Юді сказали: «Твоя невістка Тамар поводилась як повія. Он поглянь, вона й завагітніла від цього». Юда мовив: «Виведіть її і спаліть». Коли її виводили з хати, вона послала сказати своєму свекру: «Я вагітна від того, кому ці речі належать». І запитала: «Чиї це печатка, мотузка і палиця?» І тоді Юда впізнав їх і сказав: «Вона права, а не я, бо я не віддав їй мого сина Шелаха». Він більше не спав з нею. Коли прийшов час їй народжувати, то виявилося, що вона носить близнят. Коли вона народжувала, то одне дитя висунуло ручку і повитуха пов’язала на неї червону стрічку й мовила: «Цей з’явився першим». Але як тільки ручка сховалася, його братик з’явився. І повитуха каже: «Ти таку перешкоду здолав!» І назвали його Перезом. Потім з’явився і його брат. У нього була червона стрічка на руці. І назвали його Зерою. Отже, Йосипа було привезено до Єгипту. Потифар, військовий, начальник фараонової варти, єгиптянин купив його у купців, що привезли його туди. Та Господь був з Йосипом, і йому щастило. І оселився він у домі свого єгипетського господаря. І той побачив, що Господь був з Йосипом і що Господь усе зробив, щоб йому щастило. Йосип здобув прихильність у очах свого господаря і став його слугою. Той зробив Йосипа управляючим своїм домом і поставив наглядати за всім своїм майном. З того часу, як він зробив Йосипа управляючим своїм домом і всім своїм майном, Господь благословив дім єгиптянина через Йосипа. Благословення Господнє було на всьому, що мав Потифар і вдома, і в полі. Отже, Потифар залишив усе під наглядом Йосипа і завдяки йому не турбувався ні про що, крім хліба щоденного. Йосип був доброї статури і гарний на обличчя. Згодом дружина господаря почала накидати оком на Йосипа. Якось вона сказала: «Візьми мене!» Та Йосип відмовився. Він сказав їй: «Послухай, зі мною мій господар не турбується ні про що в домі, і все, що має, залишив під моїм наглядом. Немає вищого в цьому домі, крім мене. Він не відмовляє мені ні в чому, не віддає лише тебе, бо ти його дружина. То як же можу я чинити таке зло і грішити проти Бога?» День-у-день вона повторювала йому те саме, але він відмовлявся лягти поруч неї або ж бути з нею. Одного дня, коли Йосип прийшов у дім виконувати свої обов’язки, нікого з слуг не було в хаті. Потифарова дружина схопила його за вбрання і каже: «Лягай зі мною в постіль!» Він же, залишивши свій одяг у неї в руках, вирвався й вибіг надвір. Вона побачила, що він залишив свій одяг в її руках і втік надвір. Тоді вона загукала домашнім: «Погляньте, мій чоловік привів сюди цього єврея, щоб він насміхався з нас. Він прийшов до мене, щоб переспати зі мною, та я голосно закричала. Почувши, що я здійняла ґвалт, він утік надвір, залишивши свій одяг». Вона залишила в себе той одяг, аж доки господар не прийшов додому. Тоді вона розповіла йому те саме: «Слуга-єврей, якого ти привів до нас, прийшов позбиткуватися з мене. Та коли я здійняла ґвалт, він залишив свій одяг коло мене і втік надвір». Вона сказала: «Отаке вчинив твій слуга зі мною». Почувши ці слова, господар дуже розлютився. Йосипів господар схопив його та й кинув до в’язниці, де утримувалися фараонові в’язні. І Йосип залишився у тій в’язниці. Але Господь був із ним і виявив милість до нього. Він дарував йому прихильність начальника в’язниці. Начальник в’язниці зробив його старшим над усіма в’язнями, але він виконував ту ж роботу що й інші. Начальник в’язниці не стежив за тим, що довірено було Йосипові, бо Господь був із ним і Господь робив усе, щоб йому щастило. Якось згодом виночерпій та пекар фараона Єгипту завинили перед своїм володарем. Фараон розгнівався на двох своїх підлеглих: на головного виночерпія та головного пекаря. Він кинув їх до в’язниці, за якою наглядав начальник охорони. До тієї в’язниці, в якій був ув’язнений Йосип. Начальник охорони віддав їх під нагляд Йосипа, і він доглядав за ними, поки вони перебували у в’язниці. І приснилися їм обом, виночерпію та пекарю єгипетського царя, який посадив їх до в’язниці, однієї ночі сни, кожному свій, що мав для них особливе значення. Прийшовши до них уранці, Йосип побачив, що вони були стурбовані чимось. І спитав тоді Йосип фараонових підлеглих, що були разом із ним у в’язниці їхнього володаря: «Чом обличчя ваші сьогодні такі сумні?» Вони й кажуть: «Приснилися нам сни, кожному свій, але немає нікого, хто розтлумачив би нам їх». І сказав їм Йосип: «Тільки Бог спроможний тлумачити сни. Розкажіть мені, що вам приснилося». І розповів виночерпій Йосипові свій сон. Він сказав йому: «Сниться мені виноградна лоза, а на ній три пагони. Як тільки бруньки почали розпукуватися, то одразу ж розквітли, а тоді з’явилися достиглі ґрона. В руках у мене була фараонова чаша. Я взяв ті грона, видавив сік із них та й подав чашу фараонові в руку». Йосип тоді й каже виночерпієві: «Ось тлумачення цього сну: три пагони, то три дні. Не мине й трьох днів, як фараон помилує тебе й поверне на твою посаду. І ти подаси фараонові чашу в руку так само, як ти це робив раніше, коли був його виночерпієм. Але згадай про мене, коли звільнишся, і зроби таку ласку: нагадай фараонові про мене і звільни мене з цієї в’язниці. Бо мене було викрадено з землі гебрейської, і тут я нічого не скоїв лихого, щоб вкинути мене до цієї ями (в’язниці) ». Побачивши, що тлумачення доброзичливе, головний пекар і собі мовив до Йосипа: «Мені також приснився сон: неначе на голові в мене три кошики білого хліба. А у верхньому кошику різне печиво для фараона, та птахи клювали його прямо з кошика на моїй голові». Йосип відповів: «Ось тлумачення цього сну. Три кошики, то три дні. Не мине й трьох днів, як фараон відітне тобі голову й почепить твоє тіло на стовп, а птахи відриватимуть шматки твоєї плоті». На третій день був день народження фараона, і він влаштував свято для своїх слуг. Він звільнив головного виночерпія і головного пекаря в присутності своїх підлеглих. Він повернув головного виночерпія на своє місце, і той вклав чашу в фараонову руку. Головного пекаря він повісив, як Йосип і тлумачив їм. Але виночерпій не згадав про Йосипа. Він забув про нього. Два роки по тому фараонові приснився сон, наче він стоїть на березі ріки Ніл. І виходить із Нілу сім корів, та такі гарні та вгодовані! І почали вони пастися в очереті. І ще сім корів вийшло з Нілу за ними, та такі бридкі та худі! Поставали вони поруч з тими на березі Нілу. Тоді бридкі та худі корови з’їли гарних та вгодованих. На цьому фараон прокинувся. І знову він заснув, і сниться йому вдруге: сім колосків з зерном, повні та гарні, і виростають вони з одного стебла. Ще сім колосків, але тонкі та зморщені від східного (гарячого) вітру виростають за ними. Потім тонкі колоски поглинули сім повних та гарних колосків. І прокинувся фараон, але то був лише сон. Вранці дух його занепокоївся. І послав він по всіх чародіїв Єгипту та по своїх мудреців і розповів їм свої сни. Але ніхто не зміг розтлумачити їх фараонові. Та головний виночерпій сказав фараонові: «Сьогодні я згадав свої провини. Якось фараон розгнівався на своїх слуг і кинув мене й головного пекаря до в’язниці, під нагляд начальника варти. Однієї ночі кожному з нас приснилися сни, та кожний з них мав своє значення. З нами там був молодий єврей-раб, слуга начальника варти. Ми розповіли йому, а він розтлумачив нам наші сни, кожному значення його сну. І сталося так, як він казав нам. Мене повернули на мою посаду, а пекаря повісили». То фараон послав по Йосипа, і його швиденько вивели з темниці. Йосип поголився, перевдягнувся й прийшов до фараона. Фараон і каже йому: «Мені приснився сон, і немає нікого, хто може розтлумачити його. Та я чув про тебе, що ти вмієш тлумачити сни». Йосип відповів фараонові: «Не я, але можливо Бог матиме ласку пояснити сни фараонові». А фараон каже Йосипу: «У сні моєму стояв я на березі ріки Ніл. Аж раптом виходять із Нілу сім вгодованих і добрих корів і пасуться в очереті. За ними ще сім корів виходять, та такі бідні, бридкі й геть худі! Я ніколи не бачив таких бридких у всьому Єгипті. І пожерли ті худі бридкі корови перших сімох, Угодованих. І навіть тоді, коли вони пожерли їх, ніхто не міг сказати, що вони пожерли їх, вони залишилися такі ж бридкі, як і раніше. Тоді я прокинувся. Далі я бачив уві сні сім колосків із зерном, і були вони повні та добрі, і росли вони з одного стебла. За ними росло ще сім колосків, зів’ялі, тонкі та зморщені від східного (гарячого) вітру. Тоді тонкі колоски проковтнули сім гарних. Я розповів це своїм жерцям, але ніхто з них не зміг розтлумачити того». Тоді Йосип сказав фараону: «Фараонові сни мають єдине значення. Бог повідомив фараонові про те, що Він згодом вчинить. Сім добрих корів — сім (добрих) років, і сім добрих колосків з зерном — це також сім (добрих) років. Це один і той же сон. Сім худих і бридких корів, що вийшли слідом за першими — це сім (поганих) років. Також і сім тонких колосків, зморщених від східного вітру — це сім голодних років. Ось чому я кажу фараонові, що Бог відкрив йому те, що Він згодом зробить. Послухай, протягом семи років добробут пануватиме на всій Єгипетській землі. За ними настануть сім голодних років, і весь добробут забудеться на Єгипетській землі, і голод занапастить країну. Час достатку забудеться через голод, що настане, бо буде він дуже тяжкий. А що сон повторився фараонові двічі, то це означає, що було це призначено Богом, і що Бог зробить так, що все це незабаром збудеться. Тож нехай зараз фараон знайде розумного й мудрого чоловіка і поставить його над усією Єгипетською землею. Нехай фараон вибере й призначить наглядачів за землею, щоб вони збирали п’яту частину всього, що дає Єгипетська земля, протягом семи років статків. Вони мусять зібрати все збіжжя за ті сім урожайних років, що настануть. Вони також мусять заготовити хліб, згідно з фараоновим наказом, у містах і зберігати його. І ці харчі будуть запасом для країни на сім голодних років, що прийдуть на Єгипетську землю, щоб голод не занапастив землю». Сказане дуже сподобалося фараонові та всім його підлеглим. Фараон сказав своїм підлеглим: «Чи можемо ми знайти чоловіка такого, як цей, що має Дух Божий у собі?» І звернувся фараон до Йосипа: «Оскільки Бог відкрив тобі все це, то немає нікого розумнішого й мудрішого від тебе. Ти відповідатимеш за мій дім, а мої люди слухатимуться твого слова. Лиш я на троні буду вищим від тебе». І ще сказав фараон Йосипу: «Послухай-но, я доручаю тобі правити всією Єгипетською землею». Тоді фараон зняв з пальця перстень зі своєю печаткою і надів його Йосипові на палець. Потім він вбрав Йосипа в тонкі льняні шати і почепив золотий ланцюжок йому на шию. І везли Йосипа на другій за фараоновою колісниці, і люди гукали поперед нього: «Вклоняйтеся!» Тож доручив фараон йому правити всією Єгипетською землею. І сказав фараон Йосипу: «Я фараон, тому без твого дозволу ніхто у всій землі Єгипетській не посміє ворухнути рукою, чи ступити ногою». І дав фараон Йосипові ім’я Цафенат-Панеа. Він також дав йому за дружину Асенат, дочку Потіфера, жреця з Она. І пройшов тоді Йосип по всій землі Єгипетській. Йосипу було тридцять років, коли він почав служити фараону, єгипетському царю. Залишивши фараона, він подорожував по всій Єгипетській землі. Протягом семи врожайних років земля рясно родила. Йосип збирав увесь хліб семи років, коли був достаток у Єгипті, і складав його в містах. Він складав у містах хліб, зібраний навколо кожного з них. І зібрав Йосип зерна так багато, як того піску морського, так багато, що перестав міряти. Його було дуже багато. Перед тим, як настали голодні роки, у Йосипа народилося двоє синів. Їх народила йому Асенат, дочка Потіфера, жреця з Она. Йосип назвав первістка Манассією, мовивши: «Бог дав мені забути про всі мої біди, про батьків дім». Другого сина Йосип назвав Ефраїмом, мовивши: «Бог дав мені дітей на землі тривог моїх». Скінчилися сім років достатку в Єгипетській землі. І прийшли сім голодних років, як і казав Йосип. Голод був по всіх землях, але у всьому Єгипті скрізь був хліб. Коли ж у всьому Єгипті почав відчуватися голод, люди заволали до фараона щодо хліба, та фараон сказав усьому Єгипту: «Звертайтеся до Йосипа й робіть те, що він вам скаже». Коли голод охопив усю країну, Йосип повідчиняв усі комори, де зберігалося зерно, і почав продавати його єгиптянам, бо голод лютував на Єгипетській землі. Люди з усіх усюд приходили в Єгипет до Йосипа, щоб купити хліба, бо голод лютував по всій землі. Дізнавшись, що в Єгипті є хліб, Яків сказав своїм синам: «Чого дивитесь один на одного?» Він додав: «От послухайте. Я чув, що в Єгипті є хліб. Ідіть туди й купіть хліба для нас, аби нам жити та не повмирати». Отже, Йосипові десятеро братів пішли в Єгипет купувати хліб. Та Яків не послав Йосипового брата Веніамина з братами, оскільки боявся, що щось лихе може трапитися з ним. І пішли Ізраїлеві сини купити хліба разом із багатьма іншими людьми, бо голод сягнув Ханаанської землі. Йосип тоді правив країною. Він був якраз тим чоловіком, який продавав хліб усім людям звідусіль. Йосипові брати прийшли і вклонилися до землі перед ним. Побачивши своїх братів, Йосип упізнав їх, але вдав, що не знає їх, і суворо говорив з ними. Він спитав: «Звідки ви?» Ті відповіли: «З землі Ханаанської, прийшли купити харчів». Йосип упізнав своїх братів, та вони його не впізнали. Він також згадав сни про своїх братів. Він їм і каже: «Ви шпигуни. Ви прийшли, щоб вивідати, в чому слабкість цієї землі». А вони йому відповідають: «Ні, володарю, ми твої слуги і прийшли купити їжі. Ми всі сини одного батька. Ми чесні люди, твої слуги, а не шпигуни». Але Йосип наполягав: «Ні, ви прийшли, щоб вивідати, в чому слабкість цієї землі». Вони йому знову: «Ми твої слуги, дванадцятеро братів, сини батька з землі Ханаанської. Наймолодший зараз із батьком, а ще одного більше немає в живих». Йосип каже: «Є так, як я сказав. Ви — шпигуни! І от як ви будете випробувані. Присягаю життям фараона, що не вийти вам звідси, доки ваш молодший брат не прийде. Пошліть одного з вас і нехай він приведе вашого молодшого брата, а ви сидітиме поки що у в’язниці, щоб перевірити слова ваші, чи правду кажете. Якщо ж ні, то присягаю життям фараона, ви напевно шпигуни!» І кинув їх Йосип до в’язниці на три дні. На третій день Йосип сказав їм: «Я богобоязний. Житимете, якщо зробите ось що. Якщо ви чесні люди, то нехай один із вас залишається тут у в’язниці, а решта візьміть хліба та відвезіть, щоб полегшити голод у вашому краї. А потім приведіть мені вашого молодшого брата. То й підтвердите, що ваші слова правдиві, і ви не помрете». І вони погодилися на те. Вони сказали одне одному: «Напевно, нас покарано за нашого брата. Ми бачили страждання його душі, коли він благав, та ми не слухали його. Через те й прийшло до нас нещастя». Рувим тоді й каже їм: «Чи не казав я вам: „Не робіть зле хлопцеві!” Та ви не послухались, а зараз відплата приходить за його кров». Вони не знали, що Йосип їх розуміє, бо ж із ними був перекладач. Відвернувся тоді Йосип від них і заплакав. Згодом він повернувся і далі говорив з ними. А тоді, забравши від них Симеона, він на їхніх очах зв’язав його. І наказав Йосип наповнити їхні лантухи зерном, повернути кожному в мішок їхні гроші і дати їм все необхідне для дороги. І все те було зроблено. І, нав’ючивши своїх ослів зерном, вони пішли. Коли один із них розв’язав свій мішок на привалі, щоб дати віслюкові трохи зерна, то побачив свої гроші. Вони лежали зверху в лантуху. Він сказав своїм братам: «Мені повернули гроші. Ось вони в моєму лантуху!» Серце тоді в них завмерло і, нажахані, вони почали питати одне одного: «І що ж це Бог зробив з нами?» Повернувшись до свого батька Якова в Ханаанську землю, вони розповіли йому про все, що сталося з ними: «Правитель тієї землі суворо говорив з нами й кинув був нас до в’язниці, наче ми шпигуни якісь. Ми йому казали: „Ми чесні люди. Ми не шпигуни. Нас дванадцятеро братів, ми сини нашого батька. Одного вже немає в живих, а наш молодший з батьком у землі Ханаанській”». Тоді правитель тієї землі й каже нам: «Ось як я дізнаюся, чи чесні ви люди: залиште одного з братів зі мною, візьміть зерна для своїх родин, щоб не повмирали з голоду, та й ідіть собі. Тоді приведіть свого наймолодшого брата до мене, і я взнаю, що ви не шпигуни, а чесні люди. Я віддам вам вашого брата, і ви зможете купувати зерно на цій землі». Випорожнивши свої лантухи, вони знайшли гаманці з грошима. І побачивши свої гроші, вони й батько їхній перелякалися. І їхній батько Яків сказав: «Ви позбавили мене дітей. Йосипа більше немає, і Симеона більше немає. А ви ще й Веніамина хочете забрати. Все проти мене». Тоді Рувим і каже батькові: «Ти можеш убити обох моїх синів, якщо я не приведу його назад до тебе. Віддай його в мої руки, і я приведу його назад до тебе». Але Яків відповів: «Веніамин не піде з вами через те, що брат його помер і він залишився єдиним сином Рахилі. Якщо з ним щось трапиться в дорозі, то ви зведете моє сиве волосся в сиру могилу ». Голод тяжко лютував на землі. Щойно доїли той хліб, що привезли з Єгипту, Яків звернувся до своїх синів: «Рушайте знову й привезіть нам трохи їжі». Тоді Юда й каже йому: «Правитель нам суворо наказав: „Не з’являйтеся мені на очі, якщо брата вашого не буде з вами”. Якщо відпустиш нашого брата з нами, то ми підемо й купимо тобі їжі. Якщо ж не відпустиш, то не підемо, бо чоловік той наказав: „Не з’являйтеся мені на очі, якщо брата вашого не буде з вами!”» Тоді Ізраїль сказав: «Нащо ж ви заподіяли мені таке лихо, сказавши тому чоловікові, що маєте ще брата?» Вони відповіли: «Той чоловік пильно розпитував про нас та нашу родину: „Чи живий ваш батько? Чи маєте ще брата? Ми й відповіли йому. Хіба ж знали ми, що він скаже, щоб ми привели нашого брата”». Тоді Юда й каже батькові: «Нехай хлопець іде зі мною, і ми можемо рушати, інакше всі помремо з голоду: і ти, і ми, і діти наші. Я сам дбатиму про його безпеку й відповідатиму за нього. Якщо ж не приведу його назад, то винним буду перед тобою все життя. Якби ми не гаяли час, то вже б двічі обернулися». І сказав тоді їм батько їхній Ізраїль: «Якщо так, то зробіть ось що: візьміть із собою щонайкращих плодів цієї землі у лантухи ваші й віднесіть тому чоловікові ці гостинці: трохи бальзаму й меду, пахощів і мирра, фісташкових горіхів та мигдалю. Візьміть удвоє більше грошей з собою. Заберіть ті гроші, що вам поклали в лантухи, можливо, то була помилка. Беріть брата вашого і мерщій повертайтеся до того чоловіка. І нехай Всемогутній Бог дарує вам прихильність того чоловіка. Нехай Він дасть змогу Симеонові та Веніамину повернутися з вами назад. А якщо вони не повернуться, то знову сумуватиму я з втрати сина». Отже, взявши всі гостинці, вдвічі більше грошей і Веніамина, вони рушили до Єгипту. І постали вони перед Йосипом. Побачивши Веніамина з ними, Йосип сказав слузі, який був старший у домі: «Приведи людей до оселі та скажи, щоб забили яку худобину й приготували обід, бо опівдні вони їстимуть разом зі мною». І той зробив так, як звелів йому Йосип, і привів людей до Йосипового дому. Але ті перелякалися, коли зайшли у Йосипів дім, і мовили: «Нас завели сюди через ті гроші, що хтось поклав у наші лантухи минулого разу, щоб звинуватити нас, схопити й пограбувати, забравши наших ослів». І підійшли вони до слуги, що був старший у Йосиповому домі, і звернулися до нього біля входу. Вони сказали: «Послухай, чоловіче добрий, першого разу ми справді прийшли сюди, щоб купити їжі. Та коли ми зупинилися на ночівлю й повідкривали лантухи, то знайшли зверху гроші у кожного з нас. Зараз ми принесли їх, щоб повернути. Ми ще принесли грошей, щоб купити харчів. А хто ті гроші вклав до лантухів наших, того не знаємо». І слуга тоді каже: «Заспокойтеся й не бійтеся. Ваш Бог і Бог батька вашого вклав вам у лантухи той скарб, а я одержав ваші гроші». І тоді він вивів до них Симеона. Потім провів їх до Йосипового дому, дав їм води, й вони обмили ноги. Потім він нагодував їхніх ослів. Дізнавшись, що вони обідатимуть з Йосипом, його брати приготували гостинці до його приходу. Коли Йосип прийшов додому, вони віддали йому гостинці, що принесли з собою в дім, упавши перед ним долілиць. Тоді він привітався, запитавши про їхні справи: «Як там ваш старенький батько, про якого ви мені казали? Чи живий ще, чи здоровий?» І відповіли вони йому: «Так, твій слуга, наш батько, ще живий і здоровий. І вклонилися вони йому до землі». Звівши очі, Йосип побачив свого брата Веніамина, з яким вони мали одну матір, і промовив: «Це і є ваш наймолодший брат, про якого ви мені казали?» І додав: «Нехай Бог милує тебе, сину мій». І Йосип поспішив вийти, бо такі глибокі почуття до брата охопили його, що він ладен був заплакати. Він пішов до своєї кімнати і там заплакав. Тоді Йосип вмився, повернувся назад і, опанувавши себе, промовив: «Подавайте обід». І зібрали йому на окремий стіл, а братам його окремо. Єгиптянам, що з ним обідали, також зібрали окремо, бо єгиптяни не їдять разом з євреями, тому що вважають це огидним. Брати посідали перед ним відповідно до віку свого, від старшого до молодшого. Вони посідали та й озираються, дивуючись. Тоді Йосип наказав слугам пригощати братів зі свого столу і слуги подавали їм, а Веніаминові у п’ять разів більше, ніж іншим. І вони обідали й випивали разом із ним. Тоді Йосип наказав слузі, що був старший у домі: «Наповни лантухи цих чоловіків і дай їм стільки хліба, скільки вони зможуть нести. Кожному також поклади в мішок зверху гроші. І поклади мою чашу, срібну чашу, разом із грішми зверху в мішок наймолодшому». І слуга зробив, як звелів йому Йосип. Наступного дня на світанку Йосипових братів відпустили разом з їхніми ослами. І тільки-но вони вийшли з міста і були ще недалеко, як Йосип і каже своєму слузі, що був старший у домі: «Негайно йди за ними, а коли наздоженеш, то скажи їм: „Навіщо ви заплатили злом за добро? Навіщо вкрали срібну чашу? Чи не та це чаша, з якої п’є мій володар, коли ворожить, пізнаючи різні таємниці? Тут ви схибили”». Тож коли слуга наздогнав їх, він повторив усі ці слова. А брати й кажуть йому: «Навіщо ж мій володар таке говорить? Ми, слуги твої, ніколи б не вчинили подібного! Послухай, ми принесли тобі назад з землі Ханаанської те срібло, що познаходили в наших лантухах. Навіщо ж нам красти срібло чи золото з дому твого господаря? Якщо ця чаша буде знайдена в когось із нас, слуг твоїх, той помре, а решта стануть рабами мого володаря». А він каже: «Гаразд, нехай буде так, як ви говорите. Якщо чашу буде знайдено в когось із вас, той стане моїм рабом, а всі решта будуть вільні». Кожен тоді хутко поставив на землю свій лантух і розв’язав його. І слуга обшукав усіх, починаючи з найстаршого, і закінчив наймолодшим. І знайшов чашу у Веніаминовому лантуху. І розірвали тоді брати одяг на собі, а тоді, нав’ючивши кожен свого осла, повернулися назад до міста. Коли Юда та його брати прийшли до Йосипового дому, він усе ще був там. І попадали вони на землю перед ним. Йосип тоді й каже їм: «І що це ви зробили? Чи не знаєте, що такий чоловік, як я, без сумніву, вміє ворожити?» Тоді Юда каже: «І що ж сказати нам володарю моєму? Що тут говорити? І як нам виправдатися? Бог відкрив провину слуг твоїх. У наших руках знайдено було чашу, тож віднині ми раби господаря нашого». А Йосип їм: «Я б ніколи такого не зробив. Чоловік, у кого було знайдено чашу, рабом моїм буде, а ви повертайтеся з миром до свого батька». Але Юда підійшов до Йосипа й каже: «Господарю мій, дозволь мені, слузі твоєму мовити слово тобі, мій володарю. Не гнівайся на мене, слугу твого, бо ти як фараон. Мій володар запитав у своїх слуг: „Чи маєте ви батька або брата?” І ми відповіли тобі, господарю: „Ми маємо старого батька й молодшого брата, ще дитину, що народився, коли вже батько був старий. А брат його помер. Отже, він один лишився у матері своєї, і батько так любить його”. Тоді нам, своїм слугам, ти сказав: „Приведіть мені його і дайте подивитись на нього”. Та ми відповіли тобі, мій володарю: „Хлопець не залишить свого батька. Якщо це станеться, то його батько помре”. Ти ж нам, слугам своїм сказав: „Якщо ваш молодший брат не прийде з вами, то не купуватиме ви більше зерна в моїй країні”. Прийшовши до слуги твого, нашого батька, ми розповіли йому все, що ти сказав. І наш батько відповів: „Повертайтеся і придбайте трохи їжі для нас”. Та ми сказали: „Ми не можемо йти туди. Якщо наш молодший брат буде з нами, тоді підемо, бо ми не зможемо побачити того чоловіка, аж доки нашого молодшого брата не буде з нами”. І каже тоді твій слуга, мій батько, нам: „Ви знаєте, що дружина моя Рахиль народила мені двох синів. Один мене покинув, і я сказав тоді: „Напевно, його розірвав на шматки дикий звір”. І більше я його не бачив. Якщо й цього заберете від мене і з ним щось трапиться, то передасте моє сиве волосся в жалобі до могили”. То як же я піду до слуги твого, мого батька, і хлопця не буде зі мною, адже від Веніамина життя його залежить. Як батько побачить, що хлопця немає, він помре. Ми ж, слуги твої, спровадимо слугу твого, нашого батька, засмученого і старого в могилу. Тоді я, слуга твій, взяв на себе відповідальність за хлопця. Я сказав: „Якщо я не приведу його назад до тебе, то буду винен перед батьком своїм усе своє життя”. Тож зараз я благаю тебе, дозволь мені, слузі твоєму, залишитися рабом мого володаря замість хлопця. А він нехай іде разом зі своїми братами. Бо як же я піду до свого батька, якщо хлопця не буде зі мною? Я боюся побачити страждання мого батька». Тут Йосип не міг більше стриматися перед усіма, хто стояв коло нього, і закричав: «Відішліть усіх з очей моїх!» І нікого не лишалося коло нього, коли Йосип сказав своїм братам, хто він є. Та він ридав так голосно, що єгиптяни почули, і всі домашні фараонові почули також. Йосип сказав своїм братам: «Я — Йосип. Чи мій батько ще живий?» Та його брати не могли відповісти йому, бо вони стояли перед ним приголомшені. Тоді сказав Йосип своїм братам: «Прошу, підійдіть до мене». І вони підійшли. А він вів далі: «Я ваш брат Йосип, якого ви продали до Єгипту. Та не журіться й не коріть себе за те, що продали мене сюди. Бог послав мене поперед урятувати вам життя. Бо ось уже два роки, як голод на землі. І ще п’ять років не будуть люди ні орати, ні врожаї збирати. Та Бог послав мене поперед вас, щоб залишити вас на землі й зберегти ваші життя через велике визволення. Отож не ви послали мене сюди, а Бог. Він поставив мене мов тим батьком фараонові, господарем у його домі і правителем усієї землі Єгипетської». Поспішайте до мого батька й перекажіть йому: «Так каже твій син Йосип: „Бог зробив мене господарем усього Єгипту. Приходь до мене, не відкладай! І житимеш ти в землі Ґошенській, і будеш коло мене: і ти, і діти твої, і твої внуки, й отари твої і стада, і все, що маєш. І я дбатиму про тебе, щоб ні ти, ні твоя родина, ніхто з домашніх не терпіли злиднів, бо попереду ще п’ять голодних років. Погляньте, ваші очі й очі брата мого Веніамина бачать: це мої уста промовляють до вас. Тож перекажіть батькові моєму про ту славу, що я здобув у Єгипті і про все, що ви бачили. А тоді мерщій приведіть мого батька сюди”». І тоді Йосип міцно обійняв свого брата Веніамина і заплакав. І Веніамин теж заплакав, обнявши Йосипа. І розцілував тоді Йосип усіх своїх братів і плакав. Після того його брати розмовляли з ним. Чутка про те, що прийшли брати Йосипові, дійшла до палацу фараона. І зраділи тоді фараон і його слуги. І сказав фараон Йосипу: «Скажи братам своїм, щоб вони так зробили: нав’ючте своїх ослів і йдіть до землі Ханаанської. Тоді заберіть свого батька і ваші родини й приходьте до мене. Я віддам вам кращі землі в Єгипті, і ви їстимете найкраще з того, що дає земля Єгипетська». Накажи також: «Візьміть вози з Єгипту для ваших дітей та жінок і, забравши свого батька, приходьте. Та не шкодуйте про речі, що залишаться, бо все найкраще, що є в Єгипетській землі, належатиме вам». Ізраїлеві сини так і зробили. Йосип дав їм вози, як наказав фараон, і дав також харчів на дорогу. Кожному з них він дав до того ж переміну одягу, а Веніамину дав триста зливок срібла і п’ять перемін одягу. Батькові він послав таке: десять ослів, нав’ючених усяким єгипетським добром, а також десять ослиць, нав’ючених зерном, хлібом і харчами батькові на дорогу. І відправив він своїх братів, і вони вирушили. Йосип їх напучував: «Глядіть не сперечайтеся в дорозі». І вийшли вони з Єгипту і прийшли до свого батька Якова в землю Ханаанську. Вони сказали йому: «Йосип іще живий і править він усією землею Єгипетською». Серце його отерпло, бо він не повірив їм. Тоді вони переказали йому всі слова Йосипові, з якими той звертався до них. І побачив Яків ті вози, що Йосип прислав, аби забрати його. І дух Якова, їхнього батька, ожив. Тоді Ізраїль мовив: «Досить! Мій син Йосип іще живий. Я піду й побачу його перед смертю своєю». І вирушив Ізраїль у путь з усім своїм майном, і прийшов він до Беершеби. Там він приніс жертви Богу свого батька Ісаака. Вночі Бог мовив до Ізраїлю вві сні. І сказав Він: «Якове, Якове». Той озвався: «Я тут». Тоді Бог сказав: «Я — Бог, Бог твого батька. Не бійся йти до Єгипту, бо Я зроблю там тебе великим народом. Я піду з тобою до Єгипту і приведу тебе назад, і Йосипова рука закриє очі твої». І Яків залишив тоді Беершебу. І повезли Ізраїлеві сини свого батька Якова, дітей своїх і жінок на возах, що їх фараон послав по них. Яків, а з ним і вся його родина взяли свої отари і своє майно, що нажили в Ханаанській землі, і подалися до Єгипту. Він привіз із собою в Єгипет своїх синів, онуків, дочок, онучок і весь свій рід. Ось імена синів Ізраїлевих, що прийшли до Єгипту (Якова та його нащадків): Рувим був первістком Якова. Рувимові сини були: Ханох, Паллу, Хезрон та Кармій. Симеонові сини були: Ємуел, Ямін, Огад, Якин, Зогар та Шаул, син ханаанки. Левієві сини були: Ґершон, Когат та Мерарі. Юдині сини були: Ер, Онан, Шелах, Перез та Зеру. Ер та Онан померли в землі Ханаанській. Перез мав синів Хезрона та Хамула. Іссаха́рові сини були: Тола, Пуа, Йов та Шимрон. Завулонові сини були: Серед, Елон та Яглеел. Це Леїні сини, яких вона народила Якову в Паддан-Арамі разом з його дочкою Діною. І всіх синів і дочок було тридцять троє. Ґадовими синами були: Цефона Хаґґі, Шуні, Езвон, Ері, Ароді та Арелі. Ашеровими синами були: Імну, Ішву, Ішві, Верія та їхня сестра Сера. Синами Верії були Хевер та Малкіел. Це сини Зілпи, служниці, яку Лаван віддав своїй дочці Леї. Зілпа народила цих шістнадцять синів Якову. Синами Якової дружини Рахилі були Йосип та Веніамин. Манассія та Ефраїм народилися у Йосипа в землі Єгипетській від Асенат, дочки Потіфера, жерця Она. Веніаминовими синами були: Бела, Векер, Ашбер, Гера, Нааман, Егі, Рош, Муппім, Хуппим та Ард. Це були сини Рахилі, що їх вона народила Якову. Всього було в цій родині чотирнадцять душ. Данів син був Хушим. Синами Нафталі були: Ягзеел, Ґуні, Єзер та Шиллем. Це сини Вілхи, служниці, яку Лаван віддав своїй дочці Рахилі. Вілха народила цих сім душ Якову. І всіх людей, що пішли з Яковом до Єгипту, всіх його нащадків було шістдесят шестеро (не рахуючи Якових невісток). У Йосипа було двоє синів, що народилися в Єгипті. Отже, всіх членів Якової родини, що прийшла до Єгипту було сімдесят душ. Яків (Ізраїль) послав Юду поперед себе до Йосипа показати дорогу до Ґошена. Коли вони прийшли в Ґошен, Йосип запріг свою колісницю й виїхав до Ґошена зустріти свого батька Ізраїля. І побачивши його, Йосип міцно стиснув батька в обіймах і довго плакав, стоячи так. І сказав тоді Ізраїль Йосипові: «Тепер я можу помирати, бо я побачив твоє обличчя й дізнався, що ти живий». Тоді Йосип сказав своїм братам і всьому батьковому дому: «Я піду й сповіщу фараона. Я йому скажу: „Прийшли до мене мої брати і весь батьків дім, що жив у землі Ханаанській. Ці люди — пастухи, бо вони завжди тримали худобу. Вони привели з собою своїх овець і велику худобу, і все, що мають”. Йосип пішов і сповістив фараона. Він сказав: «Мій батько й мої брати разом зі своїми вівцями, великою худобою і всім, що мають, прийшли з землі Ханаанської. Вони перебувають зараз у землі Ґошенській. І п’ятьох своїх братів він представив фараонові». Фараон спитав його братів: «Чим ви займаєтеся?» Вони відповіли фараонові: «Твої слуги — пастухи, і ми, і батьки наші». Далі вони сказали фараонові: «Ми прийшли пожити в цій землі, бо немає пасовиськ для отар твоїх слуг, бо голод у землі Ханаанській. Тож якщо твоя ласка, дозволь нам, твоїм слугам, оселитися в землі Ґошенській». Фараон тоді каже Йосипові: «Твій батько й брати твої прийшли до тебе. Земля Єгипетська відкрита перед ними. Осели своїх батька й братів на кращих землях. Нехай живуть в землі Ґошенській. І якщо знаєш, що серед них є здібні люди, то постав їх наглядати й за моєю худобою». Тоді Йосип привів свого батька Якова і представив його фараонові. І Яків благословив фараона. І спитав фараон Якова: «Скільки тобі років?» Яків відповів фараонові: «Я прожив сто тридцять років. Прожив я коротке і тяжке життя, коротше за життя моїх батьків». Благословив Яків фараона та й пішов собі. Отже Йосип поселив свого батька й братів і дав їм у власність кращі землі Єгипту, на землі Рамзесовій, як і наказав фараон. Йосип забезпечував харчами свого батька й братів, і весь батьків дім відповідно до кількості дітей. Хліба не стало по всій землі, бо голод був страшний. Тож і земля Єгипетська, і земля Ханаанська виснажилися з голоду. І зібрав Йосип усе срібло, що тільки було в Єгипетській та Ханаанській землях, за хліб, що купували, і Йосип приніс срібло в дім до фараона. Коли не стало срібла в Єгипетській та Ханаанській землі, усі єгиптяни прийшли до Йосипа й сказали: «Дай нам хліба. Навіщо нам помирати перед тобою. У нас уже скінчилися гроші». І відповів Йосип: «Віддайте ваші стада, а я дам вам хліба за вашу худобу, якщо гроші скінчилися». І пригнали вони свої стада Йосипові. А він дав їм хліба за їхніх коней, отари овець, стада великої худоби, за їхніх ослів. Того року Йосип давав їм хліб за всю їхню худобу. І скінчився той рік, і прийшли вони до нього наступного року і сказали: «Не будемо приховувати від нашого господаря, що всі гроші скінчилися, і вся наша худоба — у нашого господаря. Нічого не лишилося у нас, лиш наші тіла і наша земля. Навіщо ж нам гинути перед очима твоїми, і нам, і нашій землі? Купи нас і наші землі за хліб. І ми станемо рабами фараона разом із нашою землею. Дай нам зерна для сівби, щоб ми жили, а не вмерли, і щоб земля не стала пустелею». І скупив Йосип усю Єгипетську землю для фараона, оскільки кожен єгиптянин продав своє поле, бо страшний голод мордував їх. Так уся земля стала фараоновою. А людей він зробив рабами по всьому Єгипту: від краю до краю. І лише землі жреців не скупив він, бо жрецям була призначена частка від фараона, і вони жили з цієї частки, що фараон їм призначив. Тому вони не продали свої землі. І звернувся Йосип до людей: «Послухайте, сьогодні я купив вас і придбав ваші землі для фараона. Ось насіння для вас, тож засівайте землю. Але в жнива ви повинні віддавати п’яту частину фараонові, а чотири частини залишатимете собі на насіння для поля, на їжу для вас, ваших родин і ваших дітей». Вони відповіли: «Ти врятував наші життя! Ми знайшли милість в очах нашого володаря, то будемо рабами нашому фараонові». І запровадив Йосип закон про землю в Єгипті, що діє і дотепер. І сказано в ньому, що п’яту частину всього слід віддавати фараонові. І лише земля жреців не стала власністю фараона. І оселився Ізраїль в Єгипті, в землі Ґошенській. Його родина нажила там собі майно, вони мали багато дітей і дуже розмножилися. Яків жив у Єгипті сімнадцять років. І прожив він сто сорок сім років. Коли підійшов Ізраїлеві час помирати, він покликав свого сина Йосипа і мовив до нього: «Якщо я й справді маю твою прихильність, то поклади свою руку мені під стегно й обіцяй, що виявиш до мене щиру любов і чесність. Прошу тебе, не ховай мене в Єгипті. Коли я помру, то забери мене з Єгипту й поховай разом з моїми пращурами в їхній гробниці». І Йосип відповів: «Я зроблю все, як ти кажеш». Тоді Ізраїль промовив: «Поклянись». І Йосип поклявся йому. Й Ізраїль опустив голову на підголів’я. Згодом Йосип дізнався, що його батько дуже захворів. Тоді Йосип узяв двох своїх синів Манассію та Ефраїма з собою. Якову сказали: «Поглянь, твій син Йосип прийшов до тебе». І зібравши всі сили, Ізраїль підвівся в ліжку. І Яків сказав Йосипу: «Бог Усемогутній явився мені в Лузі, що в землі Ханаанській, і благословив мене. Він сказав мені: „Послухай, я дам тобі багато дітей, Я зроблю твою сім’ю чисельною, Я поведу від тебе низку родів, Я віддам цю землю твоїм нащадкам у вічне володіння”. А зараз обидва твої сини, що народились у тебе в землі Єгипетській до того, як я прийшов до тебе в Єгипет, стануть моїми. Ефраїм і Манассія стануть моїми так само, як Рувим і Симеон. А діти, що народяться в тебе після них, будуть твоїми. І матимуть вони свою частку землі разом з Ефраїмом та Манассією. Коли я йшов з Паддан-Арама, на моє нещастя, по дорозі померла Рахиль в землі Ханаанській. Тоді залишалося зовсім недалеко до Ефрата. Я поховав її на шляху до Ефрата (тобто Віфлеєма)». Побачивши Йосипових синів, Ізраїль спитав: «А це хто?» І Йосип відповів батькові: «Це мої сини, яких Бог дарував мені тут». Яків сказав: «Будь ласка, підведи їх до мене, я благословлю їх». Ізраїлеві очі вже були слабкі, бо він був старий, і погано бачив. Коли Йосип підвів своїх синів до нього, той обняв і поцілував їх. Тоді сказав Ізраїль Йосипові: «Я вже й не сподівався побачити обличчя твоє, та бачиш, Бог дав мені побачити ще й нащадків твоїх». Тоді Йосип відвів їх від Ізраїлевих колін і вклонився йому до землі. Йосип поставив їх обох: Ефраїма по праву руку від себе, ліворуч від Ізраїлю, а Манассію по ліву руку від себе, праворуч від Ізраїлю — і підвів синів до нього. Ізраїль простягнув свою правицю й поклав її Ефраїмові на голову (той був молодший). Тоді свою ліву руку — Манассії на голову, схрестивши руки, хоча Манассія був старший. Йосип був незадоволений, побачивши, що Ізраїль поклав свою правицю Ефраїмові на голову. То він узяв батькову руку, щоб перекласти її з голови Ефраїма на голову Манассії. Він сказав батькові: «Не так, тату! Цей первісток. Поклади свою правицю йому на голову». Але його батько відмовився це зробити, сказавши: «Я знаю, синку, знаю. Від нього також піде народ і він також буде великий. Та його молодший брат стане більший від нього, а нащадки його стануть чисельними народами». Отже, того дня він благословив їх, кажучи: «Вашим іменем народ ізраїльський благословлятиме, кажучи: „Нехай Бог зробить тебе таким, як Ефраїм та Манассія”». І поставив він Ефраїма перед Манассією. Тоді Ізраїль сказав Йосипові: «Ось я вже вмираю. Та Бог буде з тобою, Він приведе тебе назад на землю твоїх предків. Я дарую тобі плече гори на перевагу перед братами твоїми. Я виборов цю землю в аморійців мечем та луком». Тоді Яків покликав своїх синів і каже: «Збирайтеся навколо, і я розкажу вам, що станеться з вами в майбутньому. Збирайтесь і слухайте, сини Якова. Слухайте Ізраїля, батька вашого». «Рувиме, ти мій первісток, моя сила і перший доказ моєї зрілості. Вершина гідності й вершина могутності. Але ти нестримний, як потік води, ти більш не матимеш переваги, бо вдерся до батькового ложа і зганьбив його». «Симеон і Левій — брати. Їхні мечі — то зло насильства. Нехай душа моя не входить до їхньої змови, а слава моя не пристає до їхнього гурту. Бо в гніві своєму вони вбивали людей і калічили волів заради втіхи своєї. Прокляття гніву їхньому, бо він могутній, і люті їхній, бо вона несамовита. Я розпорошу їх серед народу Якова, розсію по всьому Ізраїлю». «Юдо, брати твої славитимуть тебе. Ти переможеш своїх ворогів. Сини батька твого вклоняться тобі. Юда немов те левеня. Сину мій, ти стоїш на здобичі своїй. Як лев, припав він до землі, лежить. Хто наважиться його потурбувати? Скіпетр не зникне з руки його, ані знак влади не зникне з-під ніг його, аж доки не прийде Цар, і народи коритимуться Йому. Він прив’язує свого осла до виноградної лози, до найкращої лози він припинає свого віслюка. Він пере свій одяг у вині, вбрання своє пере він у крові виноградних грон. Очі його червоніші від вина, а зуби біліші від молока». «Завулон житиме на морському березі, він буде гаванню для кораблів, а володіння його простягатимуться аж до Сидона». «Іссаха́р — міцний осел, що розлігся між кошарами. Побачивши, що те місце відпочинку гарне, і що земля добра, він згинає спину, щоб нести свій тягар, щоб стати рабом й виконувати підневільну працю». «Дан судитиме людей своїх, одне з ізраїльських колін. Дан буде мов та змія при дорозі, гадюкою при стежині, що кусає за ногу коня, і вершник падає навзнак. О, Господи! Чекаю спасіння від Тебе!» «Розбійники на Ґада нападуть, але п’ятами накивають». «Багатим буде стіл Ашерів, він постачатиме страви царям». «Нафталі, мов дикий олень, що має прекрасних оленяток ». «Йосип — родючості син, виноградна лоза над струмком, галуззя якої лізе на мур. Йому багато завдавали гіркоти, багато хто стріляв у нього. І лучники ворогували з ним. Але тугий і досі його лук, і руки його вправні руками Якового Могутнього, це іменем Пастиря, Твердині Ізраїлю. Завдяки Богові батька твого, Який допоможе тобі, завдяки Всемогутньому, Який благословить тебе благословенням небес, що над нами, благословенням безодні, що під ногами, благословенням грудей і утроби. Благословення твого батька більші від благословень довічних гір і щедрості споконвічних схилів. Вони зійдуть на Йосипа чоло, на брови віддаленого від братів своїх». «Веніамин, мов той голодний вовк. Уранці пожирає здобич, а ввечері ділиться впольованим». Ось усі дванадцять колін Ізраїлевих і те, що їм мовив їхній батько, коли благословляв їх, коли дав кожному своє благословення. Він наказав їм таке: «Я скоро прилучуся до своїх рідних. Поховайте мене разом із моїми пращурами в печері, що на полі Ефрона-хиттита. Поховайте мене в печері, що на полі Махпела поблизу Мамре в землі Ханаанській. Авраам купив те поле в Ефрона-хиттита, щоб мати місце для поховання. Авраам і його дружина Сарра там поховані, там поховані Ісаак і його дружина Ревекка, там поховав я і Лею. Те поле й та печера придбані у хиттитів». Закінчивши наказ своїм синам, він випростався в ліжку, помер і прилучився до своїх рідних. Йосип припав до обличчя свого батька, ридав над ним і цілував його. І наказав тоді Йосип своїм слугам-лікарям забальзамувати батька, і лікарі його забальзамували. На це в них пішло сорок днів, бо саме сорок днів необхідно для бальзамування. Єгиптяни сумували за ним сімдесят днів. Коли час жалоби за ним пройшов, Йосип звернувся до фараонових домашніх зі словами: «Якщо я маю прихильність в очах ваших, то скажіть, будь ласка, фараонові: „Мій батько змусив мене поклястися йому. Він сказав мені: „Послухай, я помираю. Поховай мене в тій печері, що я собі приготував у землі Ханаанській”. І зараз дозволь мені піти й поховати батька. А потім я повернусь”». Фараон відповів: «Іди й ховай свого батька, оскільки він змусив тебе присягнутися йому». І Йосип вирушив ховати свого батька. І всі фараонові слуги, старійшини його дому і всі старійшини землі Єгипетської пішли з ним. А також цілий Йосипів дім, його брати і дім його батька. Лише діти, отари і стада залишилися в землі Ґошенській. Колісниці та вершники також рушили з ними. То була дуже велика процесія. І прийшовши до токовища Атад, що на тому боці Йордану, вони гірко й голосно ридали. Йосипова жалоба тривала сім днів. Коли ж ханаанці, що жили поблизу, побачили ту скорботу на токовищі Атад, то мовили: «Як гірко Єгиптяни сумують!» І назвали вони те місце Авель-Мицраїм. Це по той бік ріки Йордан. Отже, сини Якова зробили для нього те, що він їм наказав. Сини перенесли його в землю Ханаанську й поховали в печері, що на полі Махпела поблизу Мамре. Авраам купив те поле як місце поховання у Ефрона-хиттита. І поховавши батька, Йосип повернувся до Єгипту разом з братами своїми й усіма, хто ходив з ним ховати його батька. Йосипові брати злякалися, що помер їхній батько. Вони сказали: «Може, Йосип усе ще ненавидить нас і хоче помститися за те зло, що ми заподіяли йому». І послали вони сказати йому: «Перед смертю твій батько наказав: „Перекажіть Йосипові ось що. Зараз прости братам своїм, будь ласка, провину їхню і гріх. Вони й справді вчинили зле з тобою”. Тож пробач, будь ласка, провину слуг Бога твого батька». І засумував Йосип від цього послання. Тоді брати його також прийшли й упали перед ним і сказали: «Поглянь, ось ми, раби твої». Та Йосип сказав їм: «Не бійтеся. Хіба ж я Бог, щоб карати вас? Ні, я не Бог. Ви задумали зло проти мене, та Бог перетворив його на добро, щоб сталося те, що є сьогодні, щоб зберегти життя багатьом. Отже, не бійтеся зараз. Я підтримуватиму вас і ваших дітей». Так він заспокоїв їх добрим словом. І Йосип залишився з батьковим домом в Єгипті. І прожив він сто десять років. Йосип діждався Ефраїмових дітей і внуків. І сини Макіра, Манассіїного сина, також сиділи на Йосипових колінах. І сказав тоді Йосип братам своїм: «Я помираю. Та знаю, що Бог дбатиме про вас. Він виведе вас із цієї землі до землі, яку обіцяв Він Авраамові, Ісаакові та Якову». І Йосип узяв з Ізраїлевих синів таку клятву: «Коли Бог прийде до вас, то ви заберете звідси мої кістки». І помер Йосип, коли йому було сто десять років. Його забальзамували й поклали в труну в Єгипті. Ось імена Ізраїлевих синів, що подалися до Єгипту з Яковом, кожен зі своєю родиною: Рувим, Симеон, Левій та Юда, Іссаха́р, Завулон та Веніамин, Дан, Нафталі, Ґад і Ашер. Усіх нащадків Якова було сімдесят чоловік; а Йосип (один з дванадцяти синів) уже був в Єгипті. З часом Йосип, усі його брати, і все те покоління померли. Та Ізраїлеві сини були плодючі, й кількість їх надзвичайно зросла. Вони стали чисельні й могутні, тож заповнили всю ту землю. Та от у Єгипті почав царювати новий фараон, який не знав Йосипа. І мовив він до свого народу: «Народ синів Ізраїлевих чисельніший і могутніший від нас. Тож треба повестися з ними мудро, щоб вони не могли множитися, і якщо трапиться війна, вони пристануть до наших ворогів, боротимуться проти нас і підуть з нашої землі». Отже, Єгиптяни поставили над Ізраїльтянами наглядачів, щоб ті гнобили їх тяжкою працею, примусивши побудували фараонові міста-комори Питом і Рамзес. І що більше Єгиптяни пригноблювали Ізраїльтян, то більше ті множились і зростали. І почали вони тоді боятися народу Бога живого. І завалили ізраїльтян іще тяжчою працею. І зробили єгиптяни їхнє життя гірким від тяжкої праці: вапно та цегла, праця в полі — всі роботи, що вони виконували для гнобителів, були тяжкі. І сказав єгипетський цар двом єврейським повитухам, яких звали Шифра та Пуа: «Коли допомагатимете єврейським жінкам під час пологів, глядіть, якщо буде хлопчик, то вбийте його, а якщо дівчинка, то нехай живе». Однак повитухи були богобоязні, то не зробили так, як єгипетський цар їм наказав, та лишали хлопчиків живими. І покликав єгипетський цар повитух і запитав: «Чому ви так зробили й лишили хлопчиків живими?» Та повитухи відповіли фараонові: «Через те, що єврейські жінки міцніші, ніж єгиптянки, тому вони завжди народжують раніше, ніж повитуха приходить до них». Наказав тоді фараон усьому своєму народові таке: «Кожного народженого хлопчика кидайте до Нілу, а кожну дівчинку лишайте живою». Один чоловік з Левієвого дому взяв за себе Левієву дочку. Жінка завагітніла й народила сина. І побачивши, який він гарненький, переховувала його три місяці. Коли вже вона не могла його переховувати, то взяла для нього кошик і вимастила його смолою та дьогтем. Тоді, поклавши хлопчика в кошик, поставила його в очереті на узбережжі Нілу. А його сестра стала віддалік і спостерігала, що буде з ним. На той час до Нілу вийшла купатися фараонова дочка, а її служниці ходили берегом річки. Побачивши кошик в очереті, вона послала служницю взяти його. Відкривши його, фараонова дочка побачила дитину. Дитина плакала, і вона зглянулася на неї, подумавши: «Це одне з єврейських немовлят». Сестра його спитала фараонову дочку: «Може, мені піти й покликати когось із єврейських жінок, щоб вигодували тобі дитину?» Фараонова дочка сказала їй: «Іди». І пішла дівчина, й покликала матір немовляти. Фараонова дочка й каже їй: «Візьми цю дитину й годуй її для мене, а я платитиму тобі». Жінка взяла немовля й годувала його. Коли хлопчик підріс, вона привела його до фараонової дочки, і він став їй за сина. І назвала вона його Мойсеєм, сказавши: «Я витягла його з води». На той час, коли Мойсей подорослішав, він пішов і побачив тяжку працю своїх братів-євреїв. Одного разу, помітивши, як єгиптянин б’є єврея, одного з його братів, Мойсей озирнувся навколо, і пересвідчившись, що нікого нема, убив єгиптянина і сховав його в піску. Вийшов Мойсей наступного дня і, побачивши як б’ються два єврея, звернувся він до кривдника: «Навіщо б’єш свого ближнього?» А той каже: «Хто поставив тебе начальником і суддею над нами? Чи ти й мене надумав убити, як учора вбив єгиптянина?» Мойсей злякався й подумав: «Певно, це стало відомо». Довідавшись про це, фараон шукав Мойсея, щоб стратити його. Мойсей же втік від фараона й зупинився в землі Мидіанській. Він поселився біля криниці. У мидіанського священика було сім дочок. Вони прийшли набрати води, щоб наповнити ринви й напоїти батькових овець. Та прийшли вівчарі й повідганяли їх. Тоді встав Мойсей, захистив дівчат і напоїв їхніх овець. Коли прийшли вони до свого батька Реуела, він спитав їх: «Чому ви так швидко повернулися сьогодні?» Дочки відповіли: «Якийсь єгиптянин урятував нас від вівчарів, набрав води для нас і напоїв овець». Реуел сказав своїм дочкам: «То де ж він? Чому ви залишили чоловіка самого? Запросіть його поїсти». Мойсей погодився залишитися в того чоловіка, а він віддав за Мойсея свою дочку Циппору. Вона народила сина й назвала його Ґершомом, бо Мойсей сказав: «Я був зайдою в чужій землі». Минуло багато часу, і єгипетський фараон помер. Діти Ізраїлеві стогнали від тяжкої праці й голосили. І їхнє благання про допомогу дійшло до Бога. І почув Бог їхній стогін, і згадав про свою Угоду з Авраамом, Ісааком та Яковом. Бог бачив дітей Ізраїлевих, Бог знав їхнє становище. Мойсей пас овець у свого тестя Єтра, мидіанського священика. Одного дня погнав він овець на дальній край степу, і прийшов до гори Божої Хорев. І Ангел Господній явився йому в язиках полум’я всередині куща. Подивився він і побачив, що кущ палає вогнем, та не згорає. Мойсей подумав: «Підійду й погляну на це дивне видовище, велике диво, чому це кущ не згорає». Коли Господь побачив, що той обійшов, щоб подивитися ближче, Бог покликав його з куща і сказав: «Мойсею, Мойсею». Той відповів: «Ось я». Він промовив: «Не підходь ближче. Скинь сандалі з ніг, бо місце, де ти стоїш, — це свята земля». І ще Він мовив: «Я Бог батька твого, Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова». Мойсей сховав обличчя, оскільки боявся поглянути на Бога. Господь сказав: «Я добре бачив лихо народу Мого в Єгипті й чув його волання через гнобителів. Я знаю про їхні страждання. Тож Я зійшов, щоб визволити їх від єгиптян і вивести з цієї землі до землі гарної і просторої, до землі, де молоко тече й мед, до місця, де живуть ханаанці, хиттити, аморійці, перизійці, хивійці та євусити. І от плач дітей Ізраїлевих дійшов до Мене, і Я побачив, як єгиптяни гноблять їх. Іди ж, Я посилаю тебе до фараона, щоб ти зміг вивести Мій народ, дітей Ізраїлевих, з Єгипту». Мойсей звернувся до Бога: «Хто я такий, що маю йти до фараона й вивести дітей Ізраїлевих з Єгипту?» І сказав Бог: «Я буду з тобою. Це буде знаком того, що Я посилаю тебе. Коли ти виведеш людей з Єгипту, то помолитеся Богу на цій горі». Мойсей запитав: «Коли я піду до Ізраїлевих дітей і скажу їм: „Бог пращурів ваших послав мене до вас”. Коли ж вони спитають мене: „Як Його ім’я?” — то що я їм скажу?» Бог відповів: «Я Той, Хто Є». І сказав Він: «Ось що кажи Ізраїлевим дітям: „Господь послав мене до вас”». І ще Бог сказав Мойсею: «Ось що скажи Ізраїлевим дітям: „Ягве, Бог ваших пращурів, Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова послав мене до вас”. Це навіки Моє ім’я, нагадування для кожного покоління. Йди й збери всіх старійшин Ізраїлевих і скажи їм: „Господь Бог ваших батьків явився мені, Бог Авраама, Ісаака та Якова, і сказав: „Я звернув увагу на вас і на те, що чинять із вами в Єгипті. Я вирішив вивести вас із бідування єгипетського до землі Ханаанської, хиттитської, аморейської, перизійської, хивійської та євуситської, до землі, що тече молоком і медом”. Вони слухатимуть тебе. Тоді ти й Ізраїлеві старійшини підете до єгипетського царя і скажете йому: „Ягве, Бог євреїв, зустрівся з нами. Тож дозволь нам піти у триденний похід до пустелі, щоб ми могли принести жертву Ягве, нашому Богові”. Та Я знаю, що єгипетський цар не дозволить вам іти, хіба що змусити силою. І простягну Я руку, щоб ударити Єгипет усіма Моїми дивами, що чинитиму в ньому. І після того він відпустить вас. Я обдарую цих людей ласкою єгиптян. Тож, коли йтимете, то не підете з порожніми руками. Кожна жінка попросить у своєї сусідки або ж у того, хто мешкає в її домі, золоті й срібні коштовності та вбрання. Ви вберете своїх синів та дочок у нього та й обберете Єгипет”». Мойсей відповів таке: «А якщо вони не повірять мені й не слухатимуть мене? Якщо скажуть, що не являвся мені Господь?» Господь мовив до нього: «Що це у тебе в руці?» Мойсей відповів: «Ціпок». Той каже: «Кинь його на землю». То він кинув ціпок на землю, і перетворився він на гадюку. Мойсей утік від неї. І сказав Господь Мойсею: «Простягни руку і вхопи її за хвіст». Коли той простяг руку і вхопив її, вона знову перетворилася на ціпок у його руці. «Це щоб вони змогли повірити, що Господь Бог батьків їхніх, Бог Авраама, Ісаака та Якова, явився тобі, — знову мовив до нього Господь, — засунь руку собі за пазуху». Засунув він руку за пазуху. Коли ж вийняв її, то рука стала білою, мов сніг, від прокази. Господь сказав: «Засунь знову руку за пазуху». Той знову засунув руку собі за пазуху. Як вийняв він її з-за пазухи, вона зцілилася, стала такою ж, як і все тіло. «Отже, якщо вони не повірять тобі або знехтують першим знаменням, то зможуть повірити другому. Якщо ж вони не повірять навіть цим двом знаменням або не послухаються тебе, то візьми трохи води з Нілу й вилий її на землю. Вода, що ти візьмеш із Нілу, перетвориться на землі на кров», — сказав Господь. Мойсей мовив Господу: «Змилуйся, Господи. Я ніколи не був красномовний: ні в минулому, ні тоді, як Ти мовив до мене, бо я неквапливий і недорікуватий». І сказав йому Господь: «Хто дав людині уста або зробив людину німою, глухою, кривою чи сліпою? Хіба не Я, Господь? А тепер іди. Я буду з тобою, коли говоритимеш. Я навчу тебе, що казати». Та Мойсей відповів: «Змилуйся, Господи. Пошли когось іншого». Розлютився Господь на Мойсея і мовив: «Чи не твій то брат Аарон, левит? Я знаю, він уміє добре говорити. Він і сам уже йде тобі назустріч. А коли побачить тебе, то всім серцем зрадіє. Ти можеш вкласти слова йому в уста. Я буду з тобою і з ним, коли ви будете говорити. Я навчу вас, що робити. І він говоритиме за тебе з людьми. Він буде твоїми устами, а ти будеш йому Богом. Візьми собі в руку цей ціпок, яким творитимеш знамення». Мойсей повернувся до свого тестя Єтра і сказав йому: «Дозволь мені повернутися до моєї родини, що в Єгипті, подивитися, чи ще живі вони». Єтро відповів: «Іди з миром». І сказав Господь Мойсеєві в землі Мидіанській: «Повертайся до Єгипту, бо мертві всі ті, хто зазіхав на твоє життя». І взяв Мойсей свою дружину і своїх дітей, посадив їх на віслюка та й повернувся до Єгипту. Він також узяв Божий ціпок із собою. Господь сказав Мойсеєві: «Коли повернешся до Єгипту, гляди, всі дива, що Я вклав у руку твою, здійсни перед фараоном. Як на Мене, то Я зроблю черствим серце його, так що він не відпустить людей. Ти скажеш фараонові, що говорить Господь: „Ізраїль — мій первісток. Тож кажу тобі, відпусти Мого сина, щоб він зміг служити Господу Всевишньому! Але якщо ти відмовишся відіслати його, то Я вб’ю твого первістка”». Тож в дорозі на ночівлі Господь зустрів Мойсея і намагався вбити. Та Циппора взяла кам’яний ніж, обрізала крайню плоть свого сина й торкнулася нею ніг його. Вона мовила: «Ти мій наречений по крові». І Він простив Мойсея, коли вона сказала, що Мойсей був «наречений по крові», маючи на увазі обрізання. Господь сказав Ааронові: «Йди назустріч Мойсею в пустелі». І той пішов і зустрів його на Божій горі, й поцілував його. Мойсей переказав Ааронові всі слова Господа, Який послав його, і про всі знамення, що Він заповідав йому. І пішли Мойсей з Аароном, і зібрали всіх старійшин ізраїльського народу. Аарон переказав усі слова, що Господь мовив Мойсею. Потім той здійснив дива на очах у людей. І люди повірили. Та почувши, що Господь навідався до дітей Ізраїля, і пересвідчившись на власні очі, вони вклонилися. Потім Мойсей і Аарон й сказали фараону: «Так мовить Господь, Бог Ізраїлю: „Відпусти Мій народ, щоб він міг відсвяткувати на Мою честь у пустелі”». Але фараон відповів: «Хто такий Господь, що я маю слухати Його й відпустити Ізраїль? Я не знаю Господа й не відпущу народ цей». Вони тоді кажуть: «Бог євреїв зустрівся з нами. Дозволь нам піти у триденну путь у пустелю, щоб ми змогли принести жертву Господу, нашому Богові, щоб Він не вразив нас чумою чи мечем». Та єгипетський цар сказав їм: «Мойсею та Аароне, чому ви відвертаєте людей від їхньої роботи. Вертайтеся до ваших клопотів. Народ цієї землі такий чисельний, а ви примушуєте їх покинути роботу». І фараон наказав наглядачам за людьми і їхнім старшим: «Не давайте більше людям соломи для виготовлення цегли, як раніше. Нехай ідуть і збирають солому для себе самі. А ви вимагайте від них ту ж кількість цегли, що вони виробляли раніше. Її не повинно бути менше, бо всі Євреї ледарі. Тому й репетують: „Ходімо принесемо жертву нашому Богові”. Тож нехай праця людей буде тяжкою, щоб вони займалися нею, а не звертали увагу на брехню». Тож наглядачі та старші повиходили й сказали народу: «Так каже фараон: „Я не даватиму вам більше соломи. Ідіть і збирайте солому де знайдете, але знайте, що норму вашу ніскільки не зменшено”». І порозходилися люди по всій єгипетській землі, шукаючи стерню замість соломи. Наглядачі підганяли їх, кажучи: «Виконуйте щоденну норму, як і тоді, коли мали солому». Фараонові наглядачі поставили над ними старших з ізраїльтян, і їх били, примовляючи: «Чому ви не виконали свою норму, як раніше?» Ізраїльські старші прийшли й звернулися до фараона: «Чому ти так ставишся до своїх слуг? Соломи не дають твоїм слугам, а кажуть: „Виробляйте цеглу”. Твоїх слуг побито, але це вина твоїх власних людей». Той відповів: «Ви ледацюги, тому й кажете: „Ходімо принесемо жертву Господу”. А зараз йдіть до роботи! Не дадуть вам соломи, а потрібну кількість цегли мусите виробити». І побачили євреї-десятники, що потрапили в біду, почувши: «Ви не повинні зменшувати щоденної кількості цегли». Вийшовши від фараона, вони зустріли Мойсея та Аарона, що чекали, аби привітати їх. І вони сказали: «Нехай Господь побачить вас і судить за те, що ви зробили нас огидними фараонові та його слугам, вклали меч у їхні руки, щоб нас повбивати». Мойсей повернувся до Господа і сказав: «Господи, навіщо Ти накликав лихо на цих людей? Чому Ти послав мене? Відтоді, як я прийшов до фараона говорити від Твого імені, він чинить зло цим людям, а Ти так і не визволив свій народ». Господь мовив до Мойсея: «А зараз ти побачиш, що Я вчиню фараонові. Бо могутньою рукою він викине їх, могутньою рукою вижене зі своєї землі». Бог говорив з Мойсеєм і сказав: «Я — Господь. Я явився Авраамові, Ісаакові та Якову як Ел-Шаддай (Господь Всемогутній), та ім’я Моє не було їм відоме. Я також уклав Угоду з ними, віддавши їм край Ханаанський, землю тимчасового перебування, де вони були. От Я почув своїх дітей Ізраїлевих, що єгиптяни силою примушують до праці, й згадав про Свою Угоду. Тож скажи дітям Ізраїлевим: „Ім’я Моє — Господь. Я виведу вас із-під гноблення єгипетського і звільню народ ізраїльський від тяжкої праці, визволю простертою рукою і великим судом. Я прийму вас до Себе як народ і буду вашим Богом. І ви знатимете, що Я — Господь, ваш Бог, Який позбавить вас від тяжкої праці єгипетської. Я приведу вас до землі, яку присягнув віддати Авраамові, Ісаакові та Якову. Я, Господь, віддам її вам у володіння”». Так Мойсей і сказав дітям Ізраїлевим, та вони не слухали Мойсея та були нетерплячі, бо тяжка була їхня підневільна праця. Господь розмовляв із Мойсеєм і сказав: «Іди й скажи фараонові, цареві єгипетському, щоб вислав дітей Ізраїлевих зі своєї землі». Та Мойсей відповів Господу: «Якщо Ізраїлеві діти не слухають мене, то як же фараон мене послухає. Я ж нездатний добре говорити ». І говорив Господь з Мойсеєм та Аароном, і наказав їм вивести Ізраїлевих дітей з землі Єгипетської. Ось голови батьківських домів: сини Ізраїлевого первістка Рувима: Ханох і Паллу, Хезрон і Кармій. Це були Рувимові родини. Сини Симеонові: Ємуел, Ямін, Огад, Якин, Зогар і Шаул, син ханаанки. Це Симеонові родини. Ось імена Левієвих синів за їхніми поліннями: Ґершон, Когат і Мерарі. Левій прожив сто тридцять сім років. Нащадками Ґершона були Либні та Шимей за своїми родинами. Синами Когата були Амрам, Іцгар, Хеврон та Уззіел. Когат прожив сто тридцять три роки. Нащадками Мерарі були Маглі та Муші. Оце Левієві родини за їхніми поколіннями. Амрам узяв собі за жінку свою тітку Йогевед, і вона народила йому Аарона й Мойсея. Амрам прожив сто тридцять сім років. Синами Іцгара були Кора, Нефеґ та Зикрі. Синами Уззіела були Мишаел, Ельзафан та Зітрі. Аарон узяв собі за жінку Елішебу, Аммінадавову дочку, сестру Нашона. Вона народила йому Надава, Авігу, Елеазара та Ітамара. Синами Кори були Ассир, Елкана та Авіасаф. Це були Корині родини. Син Аарона Елеазар узяв собі за жінку одну з Путіелових дочок. Вона народила йому Фінегаса. Це голови Левієвих родів за їхніми родинами. То були саме ті Аарон та Мойсей, яким Господь сказав: «Виведіть Ізраїлевих дітей з Єгипетської землі з людьми їхніми загонами. Це вони казали фараонові, єгипетському цареві, що треба відпустити народ Ізраїлю з Єгипту». Але Мойсей відповів перед лицем Всевишнього: «Я — не добрий промовець, як же фараон послухає мене?» Господь сказав Мойсею: «Дивись, Я зробив так, що ти будеш мов Бог перед фараоном, а Аарон стане твоїм пророком. Ти говоритимеш усе, що Я накажу тобі, Аарон же, твій брат, розмовлятиме з фараоном; тоді він відпустить Ізраїлевих дітей зі своєї землі. Але Я зроблю черствим фараонове серце і примножу знамення Свої та дива в Єгипетській землі. Та фараон не слухатиме вас, тож Я простягну руку проти Єгипту і виведу Своїх людей, Ізраїлевих дітей з Єгипетської землі караючи гнобителів судом Всевишнім. Тоді Єгиптяни знатимуть, що Я — Господь, коли Я простягну Свою руку проти них й виведу Ізраїлевих дітей з країни цієї». Мойсей та Аарон зробили так, як Господь їм наказав. Коли це сталося, Мойсеєві було вісімдесят років, а Ааронові вісімдесят три. І мовив Господь до Мойсея та Аарона: «Коли фараон скаже вам зробити диво, ти скажеш Ааронові: „Візьми свій ціпок і кинь на землю перед фараоновим, щоб він міг стати змієм”». І пішли Мойсей з Аароном до фараона і зробили так, як Господь наказав їм. Аарон кинув на землю свій ціпок перед фараоном і його слугами, і ціпок перетворився на змія. Але фараон покликав своїх мудреців та чаклунів, і єгипетські ворожбити зробили те саме своїми чарами. Кожен із них кинув на землю свій ціпок так, що вони перетворилися на гадюк. Та Ааронів ціпок проковтнув їхні ціпки. Але фараонове серце зачерствіло, і він уже не слухав їх, як і сказав Господь. Господь мовив до Мойсея: «Фараонове серце зачерствіло. Він відмовився відпустити народ. Піди до Нілу вранці, коли фараон ітиме до води, стань так, щоб зустрітися з ним на березі. Тоді візьми в руку ціпок, що Я перетворю на змія. Ти скажеш йому: „Господь, Бог євреїв, послав мене до тебе зі словами: „Відпусти народ Божий, щоб він міг служити Мені в пустелі. Чому ти досі не послухався прохань Всевишнього?” Так каже Господь: „Ось як дізнаєшся, що Я — Господь: вдарю ціпком, що в Моїй руці, по воді Ніла, й вода перетвориться на кров. Велика ріка засмердиться, поздихає риба в Нілі і єгиптяни матимуть клопіт, намагаючись пити воду з неї”». Господь сказав Мойсею: «Скажи Ааронові: „Візьми свій ціпок і простягни руку над водами Єгипту: над їхніми річками, струмками та ставками, над усіма водоймищами, щоб вони могли перетворитися на кров, і буде кров по всій Єгипетській землі, а також і в дерев’яному, і в глиняному посуді”». Отже, Мойсей та Аарон зробили так, як Господь їм наказав. І підняв він палицю, і вдарив по воді в Нілі на очах у фараона і його слуг. І вся вода в річці перетворилася на кров. І повиздихала в риба, і засмердівся Ніл, і єгиптяни не могли пити воду з нього. І була кров по всій Єгипетській землі. Та єгипетські чаклуни вчинили те саме своїми чарами, і фараонове серце зачерствіло. Тож він не послухав їх, як і попереджав Господь. І повернувся фараон до свого палацу і не взяв він цього до свого серця. Усі єгиптяни стали копати колодязі коло Нілу, щоб добути води для життя, бо не могли вони більше пити з річки. Минуло сім днів, як Господь вдарив дубком по Нілу. Господь мовив до Мойсея: «Піди до фараона й скажи йому про те, що говорить Господь: „Відпусти Мій народ, щоб він міг служити мені. А якщо ти відмовишся відпустити їх, то Я нашлю лихо на твою землю жабами. Ніл кишітиме жабами. Вони поналазять до твого палацу і спальні, ліжка і посуду, до осель твого народу і його печей. Жаби будуть повзати по тебе, та всіх твоїх слуг”». Господь мовив до Мойсея: «Скажи Ааронові: „Простягни руку з ціпком над річками, струмками і ставками і наведи жаб на Єгипетську землю”». І простягнув Аарон свою руку над водами єгипетськими, і жаби понаповзали і вкрили Єгипетську землю. Та чаклуни вчинили те саме своїми чарами, вони ще більше навели жаб на фараонову країну. Фараон покликав Мойсея та Аарона і сказав: «Моліться Господу, щоб Він забрав жаб від мене й мого народу. Тоді я напевне відпущу людей, щоб вони змогли принести жертву Господу». Мойсей сказав фараонові: «Скажи мені, будь ласка, коли молитися за тебе, твоїх слуг і твій народ, та покласти край жабам у тебе й твоїх палатах, щоб вони лишилися тільки в Нілі». Той сказав: «Завтра». На те Мойсей відповів: «Як скажеш, але надалі знай, що немає нікого такого, як Господь, наш Бог. Жаби підуть геть від тебе, твоїх будинків, твоїх слуг і твого народу. Вони залишаться тільки в Нілі». Тоді Мойсей та Аарон вийшли від фараона і Мойсей помолився до Господа про жаби, накликані на фараона. І Господь вчинив, як просив Його Мойсей: жаби повиздихали в домах, дворах і на полях. Їх збирали у великі купи, і засмерділася земля. Та коли цар єгипетський побачив, що полегшало, він зачерствив своє серце і не став більше слухати їх, як і казав Господь. Господь мовив до Мойсея: «Скажи Ааронові: „Простягни ціпок і вдар по пороху земному, щоб по всій Єгипетській землі він перетворився на воші”». Так вони і вчинили. Аарон простягнув руку з ціпком і вдарив по пороху земному, щоб той перетворився на воші на людях і тваринах. Чаклуни намагалися своїми чарами створити теж саме диво, та не змогли. І були воші на людях і тваринах. Чаклуни сказали фараонові: «Це могутня правиця Божа». Та фараонове серце зачерствіло, і не став він слухати їх, як і казав Господь. Господь мовив до Мойсея: «Прокинься рано-вранці і стань перед фараоном, коли він ітиме до води. Скажи йому про те, що каже Господь: „Відпусти Мій народ, щоб він міг служити Мені. Бо якщо не відпустиш Мій народ, то пошлю мух на тебе, твоїх слуг і твій дім. Єгипетські оселі наповняться роями мух, а також і земля, на якій вони є. Але того дня Я відділю Ґошен, де живе Мій народ і там не буде того нашестя мух, щоб ти знав, що Я, Господь, перебуваю у той землі. Я встановлю різницю між Моїм народом і твоїм народом. Завтра це знамення здійсниться”». Господь так і зробив. Сила-силенна мух налетіла на фараонів палац, на оселі його слуг і на всю Єгипетську землю. І була спустошена країна тією силою мух. Тоді, покликавши Мойсея та Аарона, фараон сказав: «Ідіть і приносьте жертву своєму Богові на моїй землі». Та Мойсей відповів: «Так не годиться, адже ми маємо пожертвувати Господу, нашому Богові, те, що огидне єгиптянам. Якщо ж ми приноситимемо в жертву на очах у єгиптян те, що їм огидне, то чи не закидають вони нас камінням? Ми мусимо пройти триденний шлях до пустелі й тоді принести жертву Господу, нашому Богові, як Він наказав нам». Фараон промовив: «Я відпущу вас, і ви зможете принести жертву Господу, вашому Богові, в пустелі, тільки ви не повинні йти далеко. Й помоліться за мене!» Мойсей сказав: «Тільки-но я піду від тебе, я молитимуся Господу, і завтра Він забере те нашестя мух від фараона, його слуг і його народу. Хай тільки фараон не обманює більше, не відпускаючи народ принести жертву Господу». І пішов Мойсей від фараона й помолився Господу. Господь зробив так, як просив Мойсей: Він забрав те нашестя мух від царя єгипетського, його слуг і народу. Жодної не лишилося. Та фараон і цього разу зачерствив своє серце й не відпустив дітей ізраїльських. Господь мовив до Мойсея: «Йди до фараона і скажи йому про те, що говорить Господь, Бог євреїв: „Відпусти Мій народ, щоб він міг служити Мені”. Але Господь розрізнить худобу ізраїльську та єгипетську, і жодна тварина, що належить ізраїльському народу, не загине. Господь призначив час, сказавши: „Завтра Господь Всевишній вчинить це на землі”». І Господь зробив таке наступного дня: вся єгипетська худоба здохла, але жодна ізраїльська тварина не загинула. Цар єгипетський з’ясував, що жодна ізраїльська тварина не здохли. Та фараонове серце було все ще черстве, і він не відпустив народ. Господь мовив до Мойсея та Аарона: «Візьміть повні пригорщі сажі з печі, й нехай Мойсей підкине її на очах у фараона. Вона перетвориться на пил по всій Єгипетській землі. Вона осяде гнійними пухирями, що перетворяться на прищі на тілах людей і тварин по всій Єгипетській землі». Отже, вони взяли сажі з печі й стали перед фараоном. Мойсей підкинув її, і вона гнійними пухирями та прищами осіла на тіла людей і тварин. Чаклуни не змогли протистояти Мойсею через гнояки, бо пухирі були й на тілах чаклунів, як і по всьому Єгипту. Але Господь зробив фараонове серце черствим, і той не став слухати їх, як і казав Господь Мойсеєві. Господь мовив до Мойсея: «Прокинься рано вранці і стань перед фараоном і скажи йому про те, що мовить Господь, Бог євреїв: „Відпусти Мій народ, щоб він міг служити Мені. Бо цього разу Я нашлю всі Мої кари на твоє серце і на твоїх слуг, і на твій народ, щоб знав, що немає на всій землі подібного Мені. Бо зараз Я міг би простягнути руку й побити тебе і твій народ моровицею так, що тебе буде знищено з лиця землі. Та через це Я дозволив тобі жити, аби показати Господню силу, і щоб сповістити Моє ім’я по всій землі. Ти все ще вивищуєшся над Моїм народом, не бажаючи відпустити їх. Завтра в цей час Я пошлю страшенний град, та такий, якого ще не було в Єгипті з часів його заснування й дотепер. А зараз зайди в укриття й позаганяй туди худобу і все, що маєш у полі. Усякий чоловік чи тварина, що залишиться в полі й не сховається, загине, коли град упаде на них”». Кожен із фараонових слуг, що поважав слово Господа, мерщій сховав своїх слуг і позаганяв худобу. Хто ж не дослухався слів Господа, той залишив своїх слуг і худобу в полі. Господь мовив до Мойсея: «Простягни руку до неба, щоб град упав на всю Єгипетську землю, на людей і тварин, і всю городину Єгипетської землі». Тоді Мойсей простягнув ціпок до неба, і Господь послав грім і град, і блискавка вдарила в землю. І падав сильний град на Єгипетську землю. І спалахнула блискавка посеред граду, та такого страшного, якого не було на всій Єгипетській землі, відколи з’явився його народ. І побив град усю Єгипетську землю, все, що було в полі: людей і тварин, усю рослинність польову, та поламав усі дерева в полі. І лише в землі Ґошена, де були Ізраїлеві діти, граду не було. Фараон покликав Мойсея та Аарона і мовив їм: «Цього разу я згрішив. Господь праведний, а я і мій народ винні. Помоліться Господу. Годі вже гриміти грому, годі вже граду. Я відпущу вас; не буду вас більше тримати». Мойсей йому й каже: «Коли я покину місто, то здійму руки до Господа. Грім перестане гриміти і не падатиме більше град, щоб ти знав, що земля належить Господу. Що ж до тебе й слуг твоїх, то я знаю, що ви все ще не боїтеся Господа Бога». Побило льон і ячмінь, бо ячмінь заколосився, а льон зеленів. А пшеницю та жито не побило, оскільки вони дозрівають пізніше. Після розмови з фараоном, Мойсей вийшов із міста й простягнув руки до Господа в молитві. І тоді грім затих, і град припинився, і дощ перестав лити на землю. Та фараон, побачивши, що дощ, град і грім припинилися, знову згрішив і зачерствив серце своє. Отже фараонове серце стало черствим, і він не відпустив ізраїльський народ, як Господь і казав через Мойсея. Отже, Мойсей та Аарон прийшли до фараона й сказали йому: «Так говорить Господь, Бог євреїв: „Доки не впокоришся? Відпусти Мій народ, щоб він міг служити Мені. Бо якщо відмовишся відпустити Мій народ, то Я завтра нашлю сарану на твою землю. Вона так укриє її, що землі геть не буде видно. Вона поїсть усе, що вціліло у вас після граду. Вона об’їсть зелені дерева, що ростуть у полі. Твої будинки, оселі всіх твоїх слуг і хати по всьому Єгипту кишітимуть нею, аж ні твої батьки, ані батьки твоїх батьків нічого подобного ніколи не бачили за весь той час, відколи вони прийшли на землю, й дотепер”». Тоді він повернувся і пішов геть від фараона. Фараонові слуги сказали йому: «Доки Ізраїль буде пасткою для нас? Відпусти людей, щоб вони змогли служити Господу, їхньому Богу. Чи ти ще й досі не збагнув, що якщо ти цього не зробиш, Єгипет буде зруйновано?» Отже Мойсея та Аарона привели назад до фараона, і той їм сказав: «Ідіть і служіть Господу, вашому Богу. Тільки скажіть, хто саме піде». Мойсей відповів: «Ми підемо з нашими молодими й старими. З нашими синами й дочками, вівцям й худобою, бо маємо відзначити свято Господа». А фараон їм каже: «Хай Господь буде з вами, якщо я відпущу вас і ваших дітей. Глядіть-но, ви щось лихе замишляєте! Ні, тільки чоловіки можуть іти й служити Господу, коли ви цього так прагнете». І він вигнав їх від себе. Господь мовив до Мойсея: «Простягни руку над Єгипетською землею, щоб сарана могла налетіти на землю Єгипту й поїсти всю рослинність земну, що вціліла після граду». Отже, Мойсей простягнув ціпок над Єгипетською землею. Тоді Господь послав східний вітер на землю, що дув увесь той день і всю ніч. Коли настав ранок, той вітер приніс сарану. Сарана налетіла на всю Єгипетську землю й сіла повсюди в Єгипті. Це був такий величезний рій, що ніколи ще Єгипет не бачив такої сарани і ніколи вже не побачить. Вона вкрила землю так, що та почорніла, з’ївши всю земну рослинність і всі плоди на деревах, що вціліли від граду. Не лишилося листочка ні на деревах, ані на якій рослині в полі по всій Єгипетській землі. Фараон мерщій покликав Мойсея та Аарона і сказав: «Я згрішив проти Господа, вашого Бога, і проти вас. А тепер простіть мій гріх ще й цього разу. Помоліться Господу, вашому Богові, щоб Він відвернув цю смерть від мене». Вийшов Мойсей від фараона й помолився Господу. І послав Господь дуже сильний західний вітер, що забрав сарану і здув її в Червоне море. Жодної сарани не лишилося в Єгипетській землі. Та Всевишній зробив фараонове серце черствим так, щоб той не відпустив ізраїльський народ. Господь мовив до Мойсея: «Простягни руку до неба, щоб темрява могла впасти на Єгипетську землю, щоб була вона відчутна». Отже, Мойсей простяг руку до неба, й густа темрява впала на Єгипетську землю на три дні. І люди не могли бачити одне одного, і не сходили вони зі свого місця три дні. А ізраїльський народ мав світло в своїх оселях. Фараон покликав Мойсея і сказав: «Йдіть і служіть Господу. Ваші діти також можуть іти з вами, але ваші вівці та худоба нехай залишаться». Але Мойсей відповів: «Не тільки ми заберемо з собою пожертви й офіри всеспалення, щоб принести їх Господу, нашому Богу, але ти, фараоне, сам даси нам худобу для Господа народу Ізраїля. Наша худоба також мусить іти з нами. І копита не залишиться, оскільки ми братимемо з-поміж них на пожертву, щоб служити Господу, нашому Богові. Але поки ми не прийдемо туди, ми не знаємо, що саме принести в жертву Господу». Та Господь зробив фараонове серце черствим, і той не бажав відпускати їх. Фараон сказав йому: «Йди геть від мене! І начувайся! Не з’являйся більше переді мною, бо якщо з’явишся, то смерть тобі буде». Мойсей промовив: «Як ти сказав, я не з’явлюся більше перед тобою». Господь мовив до Мойсея: «Ще одну кару наведу Я на фараона та на Єгипет. Тоді він відпустить вас. І відпускаючи, гнатиме вас усіх звідси. Скажи людям, нехай кожен чоловік попросить у свого сусіда, а кожна жінка у своєї сусідки срібні та золоті речі». Господь створив милість народу ізраїльському, зробивши Мойсея людиною дуже поважною в очах фараонових слуг, всього люду, та всій Єгипетській землі. Мойсей сказав фараонові: «Так мовить Господь: „Близько опівночі Я пройду по всьому Єгипту, і кожен первісток Єгипетської землі помре: від первонародженого нащадка фараона, що сидить на престолі, до первістка невільниці, що крутить жорна, і кожного первістка худоби. І буде великий плач по всій Єгипетській землі та такий, якого ще ніколи не було і вже ніколи не буде. А серед ізраїлевого народу навіть собака не загарчить ні на кого з людей, ані на яку тварину, щоб ви знали, як Господь відрізняє єгиптян від ізраїльтян. І ці всі твої слуги прийдуть до Мене і вклоняться зі словами: „Йди й забери з Собою весь народ, що йде за Тобою. І тоді, розгніваний, Я піду”». Господь сказав Мойсею: «Фараон не слухатиме тебе, тільки щоб примножилися Мої дива в Єгипетській землі». Тільки з цієї причини Мойсей та Аарон чинили всі ці дива перед фараоном, та Господь робив серце царя єгипетського черствим, щоб він не відпускав ізраїльський народу зі своєї землі. Господь говорив з Мойсеєм та Аароном в Єгипетській землі так: «Цей місяць буде початком місяців для вас. Він буде для вас першим місяцем року. Зверніться до всієї ізраїльської громади з такими словами: „На десятий день цього місяця нехай кожен візьме ягня на родину, одне на дім. Якщо ж родина замала для ягняти, то візьміть його разом з найближчим сусідом відповідно до кількості людей. Розрахуйте так, щоб ягняти вистачило на всіх, скільки кожен з’їсть. Це ягня має бути бездоганним самцем-однолітком. Можете взяти його з баранців або козенят. І доглядайте його аж до чотирнадцятого дня цього місяця. А тоді всією громадою ізраїльською заб’єте його надвечір. Вони візьмуть трохи крові, намажуть обидва одвірка й балку над дверима в оселях, де їстимуть його. І їстимуть його м’ясо тієї ночі. Їсти його слід смаженим на вогні з прісним хлібом і гіркими травами. Не їжте з нього нічого сирого чи звареного у воді, а лише засмажене на вогні: голову, ноги й потрохи його. І нічого не лишайте до ранку. Що лишиться до ранку, спаліть на вогні. Ось як їстимете його: підперезавши крижі, з сандаліями на ногах та ціпками в руках, напоготові до великого переходу. І з’їдатиме його швидко, в ознаку того, як Всевишній Господь Ізраїлю хутко врятував народ Свій від єгипетської неволі. Бо це — Пасха Господня! І пройду Я тієї ночі Єгипетською землею і повбиваю там кожного первістка, як людей, так і тварин. І над усіма богами єгипетськими учиню суд. Я — Господь. І буде знамення у вас — кров на долівках там, де ви перебуватимете. Побачивши кров, Я обійду вас, пощаду вдарувавши. І не буде згубного удару вам, коли вражатиму Єгипетську землю. Ця ніч стане ніччю пам’яті для вас, і ви, та всі ваші покоління будуть святкувати її як довічне свято Господнє. Протягом семи днів ви мусите їсти хліб, замішений без дріжджів, і, звісно, першого дня заберете квашню з ваших домівок, бо кожен, хто з’їсть квашене з першого дня по сьомий, буде відторгнутий від решти Ізраїлю. Першого і сьомого дня у вас буде священне зібрання. Ніяка робота не буде виконуватися в ці дні, тільки що споживання їжі — це єдине, що можна робити. Дотримуйтесь Свята Опрісноків, бо саме цього дня Я вивів вас із Єгипетської землі. Ви святкуватимете цей день з покоління в покоління. Це правило — довічне! З вечора чотирнадцятого дня аж до вечора двадцять першого дня першого місяця ви їстимете опрісноки. Ви не повинні тримати ніякої квашні в своїх оселях протягом семи днів. Бо кожного, чи то чужинця, що живе там, чи то уродженого на тій землі, хто їстиме квашене, буде відділено від громади ізраїльської. Не їжте нічого заквашеного, ви мусите їсти прісний хліб у всіх ваших оселях”». Мойсей скликав усіх ізраїльських старійшин і звернувся до них: «Візьміть виберіть ягня для ваших родин і забийте його як Пасхальне. Візьміть в’язанку іссопу, вмочіть у кров і помажте нею балку над дверима й обидва одвірки. І ніхто з вас нехай не виходить зі свого дому аж до ранку. І коли Господь проходитиме, щоб уразити Єгипет, Він побачить кров на балці та обох одвірках і пройде повз хати, і не дозволить згубникові ввійти до ваших осель, і смертний вирок не торкнеться ваших дітей. Дотримуйтеся цього наказу як закону для себе й дітей своїх на віки. І прийшовши до землі, яку Господь вам дав, як і обіцяв, дотримуйтеся цього служіння. І коли ваші діти спитають вас: „Що це служіння означає?” — ви скажете: „Це пасхальна пожертва Господу, бо Він пройшов повз будинок Ізраїлевих дітей, коли вбивав єгиптян, та врятував наші оселі. Тоді люди падали на коліна й поклонилися лише Господу Всевишньому”». Отже, Ізраїлеві діти пішли й зробили так, як Господь наказав Мойсею та Аарону. Опівночі Господь побив усіх первістків в Єгипетській землі: від первістка фараона, що сидить на троні, до первістка невільника, що сидить у в’язниці, а також усіх первістків худоби. Фараон, усі його слуги й усі єгиптяни повставали тієї ночі, й був великий плач у Єгипті, бо не було такого дому, в якому б хтось не помер. І покликав вночі фараон Мойсея та Аарона й промовив: «Вставайте і йдіть геть з-поміж мого народу, ви самі й Ізраїлеві діти. Йдіть і служіть Господу. Забирайте ваших овець і вашу худобу, як і просили. Йдіть! Благословіть також і мене». Єгиптяни підганяли народ ізраїльський, щоб швидше вигнати їх із землі, бо казали: «Ми всі будемо мертві». І взяли ті люди своє тісто, що ще не зійшло, свої діжі позагортали в одяг і понесли на плечах. Ізраїлеві діти вчинили так, як і казав був Мойсей. Вони випросили у єгиптян срібні й золоті речі, а також одяг. Господь дарував людям милість в очах єгиптян, і ті виконали їхні прохання. Отже, ізраїльтяни обібрали єгиптян. І вирушили Ізраїлеві діти від Рамзеса до Суккота. Ішло їх тисяч шістсот чоловіків, не рахуючи дітей. І йшло з ними безліч різного люду, а також величезні отари овець і стада худоби. І напекли вони з тіста, що принесли з Єгипту, прісних коржів, бо було те тісто незаквашене, оскільки їх виганяли з Єгипту, і вони не могли зволікати, не могли пригодувати собі харчі. Ізраїлеві діти жили в Єгипті чотириста тридцять років. Отже, через чотириста тридцять років, того самого дня, усе воїнство (тому що народ підтримувався військового порядку) Господнє вийшло з Єгипетської землі. То була ніч пильнування Господа, Який дбав, щоб вивести ізраїльтян з Єгипетської землі. Якраз ця ніч і є ніччю пильнування Господа за всіма Ізраїлевими дітьми для всіх поколінь. Господь мовив до Мойсея та Аарона: «Ось правило Пасхи: чужинець не їстиме її. Щодо раба, купленого за гроші, то він може її їсти після того, як зробиш йому обрізання. Ні тимчасовий поселенець, ані найманець не їстимуть її. Її слід їсти в одній оселі. Не виносьте ніякого м’яса з хати й ніяких кісток із нього не ламайте. Уся громада ізраїльська мусить цього дотримуватися. Якщо в тебе живе чужинець і хоче справити Пасху Господа, то всім чоловікам його слід зробити обрізання, і лише тоді він може прийти відзначати її. Він тоді буде наче свій у краї, але ніхто з необрізаних не може розділити святкову трапезу. І буде єдиним Закон для місцевого жителя й для зайди, що живе серед вас». Отже, Ізраїлеві діти зробили так, як Господь наказав Мойсею та Аарону. Так вони й діяли. Того ж самого дня Господь вивів Ізраїлевих дітей з Єгипетської землі за їхніми полками. Господь розмовляв з Мойсеєм, кажучи: «Присвяти Мені кожного первістка, кожного серед Ізраїлевих дітей, хто відкриває утробу: чи то в людей, чи то в худоби. Вони мої». Мойсей сказав народу: «Запам’ятайте цей день, коли ви вийшли з Єгипту, з дому рабства, бо могутньою рукою Господь вивів вас звідти. І не їжте нічого заквашеного. Сьогодні ви виходите, у місяці авіві. Коли Господь приведе тебе до землі ханаанців, хиттитів, аморійців, хивійців та євуситів, яку присягав віддати твоїм пращурам, землю, що тече молоком і медом, відправляй таку службу цього місяця; сім днів їстимеш опрісноки. Сьомого дня буде свято Господа. Тож протягом семи днів слід їсти опрісноки. Нічого заквашеного щоб і видно не було ні в тебе, ані в землі твоїй. І дітям своїм скажеш того дня: „Це за те, що Господь зробив для мене, коли я вийшов з Єгипту”». І буде то знаком для тебе на твоїй руці і пам’яткою між твоїми очима, щоб закон Господа був на устах твоїх, бо могутньою правицею Він вивів тебе з Єгипту. Тож дотримуйся цього правила в призначений час з року в рік, коли Господь приведе тебе до землі ханаанців, як Він і присягав тобі й твоїм пращурам, і віддасть її тобі. І тоді присвячуватимеш Господу все, що відкриє утробу. Усяка первонароджена тварина чоловічої статі буде належати Господу. Ти зможеш викупити кожного першого віслючка, принісши в жертву ягня. Якщо ж не викупиш, то зламай йому шию. І кожного хлопчика-первістка із своїх синів ти викуповуватимеш. Коли твій син спитає тебе згодом: «Що це?» — скажеш йому: «Своєю могутньою рукою Господь вивів нас із Єгипту, з рабського дому. Коли фараон уперто відмовлявся відпустити нас, то Господь повбивав кожного первістка в Єгипетській землі, як первістка людини, так і первістка тварини. Ось чому я жертвую для Господа всіх первістків чоловічої статі серед тварин і викупаю кожного первістка-хлопчика серед моїх синів. Це буде знаком на твоїй руці й пам’яткою між очима твоїми. Бо могутньою Своєю рукою Господь вивів нас із Єгипту». Коли фараон відпустив людей, то Бог не вів їх шляхом до Филистимської землі, хоч то була близька дорога. Бог подумав: «Щоб народ не передумав, побачивши війну й не вернувся до Єгипту». Бог повернув людей до пустелі перед Червоним морем. І вийшли Ізраїлеві діти, споряджені до бою, з Єгипетської землі. Мойсей забрав із собою Йосипові останки, бо той узяв був клятву з Ізраїлевих синів: «Бог напевно прийде до вас, тож мусите забрати з собою звідси мої останки». Вони рушили з Суккота й зупинилися табором в Ефамі на краю пустелі. Господь йшов поперед них удень стовпом хмар, вказуючи їм шлях, а вночі — вогняним стовпом, щоб світити їм, тож вони могли йти і вдень, і вночі. І з-перед народу не зникав ні стовп хмар удень, ні вогняний стовп уночі. Господь казав Мойсею: «Скажи дітям Ізраїля, нехай вони повернуть і стануть табором навпроти Пі-Гагірота між Миґдолом і Красним морем перед Ваал-Зафоном. І скаже фараон про Ізраїлевих дітей: „Вони заблукали в тій землі, пустеля їх замкнула”. Я зроблю фараонове серце черствим, і він їх переслідуватиме. І здолає тоді Всевишній фараонове військо, здобувши славу Собі, і єгиптяни знатимуть, що Я — Господь». Так вони й зробили. Коли єгипетському царю повідомили, що народ утік, то ставлення фараона і його слуг до ізраїльтян змінилося. Вони сказали: «Що ж ми наробили? Навіщо дозволили Ізраїлю піти й більше не служити нам». І запряг фараон свою колісницю і взяв своє військо з собою: шістсот добірних вершників і всі єгипетські колісниці, а також начальників над ними всіма. І зробив Господь черствим серце фараона, царя єгипетського, і він переслідував дітей Ізраїля. Але ж народ Божий вийшов з Єгипту, здійнявши догори руки, в знак перемоги. Єгипетське військо з колісницями та вершниками переслідували євреїв і наздогнали їхній табір коло моря при Пі-Гагіроті перед Ваал-Зафоном. Фараон наближався. Ізраїлеві діти підвели очі, та побачивши, що єгиптяни гоняться за ними, дуже перелякалися й загукали до Господа. Вони сказали Мойсею: «Може, не було в Єгипті могил, що ти нас привів сюди в пустелю помирати? І що ж ти наробив, привівши нас сюди з Єгипту? Ми казали тобі в Єгипті: „Полиш нас, дай нам служити єгиптянам!” Для нас ліпше служити в Єгипті, ніж померти в пустелі». І сказав Мойсей народу: «Не бійтеся. Стійте й побачите спасіння від Господа, яке Він здійснить для вас сьогодні. Бо як бачили ви єгиптян сьогодні, не побачите вже ніколи. Господь боротиметься за вас. Ви ж зберігайте спокій». Господь мовив до Мойсея: «Навіщо ти гукаєш до Мене? Скажи Ізраїлевим дітям, щоб ішли далі. А зараз підніми свій ціпок, простягни руку над морем і розділи його навпіл, щоб народ ізраїльський пройшов через нього по суші. Я зроблю серця єгиптян черствими, щоб вони пішли за ними. І прославиться Господь над фараоном і його військом, його колісницями та кіннотою. І єгиптяни взнають, що Я — Господь, коли прославлюся, одержавши перемогу над фараоном, його колісницями й кіннотою». Тоді Ангел Божий, що вів табір ізраїльський, пересунувся з-перед них і став позаду народу. Та стовп хмар зробив теж саме, ставши позаду. Він зупинився між таборами єгипетським та ізраїльським. І була хмара і темрява, світло вночі. І не наближався один табір до другого цілу ніч. І простягнув Мойсей руку над морем. І гнав Господь сильний східний вітер усю ніч і перетворив море на сушу, і вода розділилася. Й пішли Ізраїлеві діти через середину моря сушею, а вода стояла стіною праворуч і ліворуч від них. Але єгиптяни переслідували їх, і всі фараонові коні, його колісниці, його кіннота рушили за ними до середини моря. Рано вранці Господь поглянув на єгипетський табір в стовпі вогню та хмар і змішав табір єгиптян. Колеса фараонових колісниць повивертало, і важко було ними правити. І сказали єгиптяни: «Тікаймо від ізраїльтян, бо Господь бореться за них проти Єгипту». Господь сказав Мойсеєві: «Простягни руку над морем, нехай вода накриє єгиптян, їхні колісниці та кінноту». І простягнув Мойсей руку над морем, і вода повернулася на світанку на своє місце і єгиптяни, намагаючись врятуватися, бігли їй назустріч. І Господь кинув єгиптян у середину моря. Вода повернулась і накрила колісниці й вершників, і все фараонове військо, що увійшло за ізраїльтянами в море. І жоден з них не вцілів. А Ізраїлеві діти йшли сушею посеред моря, і вода стояла стіною для них праворуч і ліворуч від них. Того дня Господь врятував народ Свій від руки фараона, а пізніше Ізраїль побачив єгиптян мертвими на березі моря. Євреї зрозуміли велику силу, що Бог спрямував проти єгиптян. Діти Ізраїлю злякалися Господа, повіривши в Господа й Мойсея, слугу Його. Тоді Мойсей і народ Ізраїлю заспівали Господу таку пісню: «Заспіваю Господу, Який зробив великі дива: коня і вершника Він кинув в море. Господь Всевишній — сила моя і пісня! Він став порятунком мені. Це Бог мій, якого я прославлятиму довічно, Він Бог мого батька, і я возвеличу Його. Господь — великий воїн на ім’я Господь! Він скинув у море колісниці та військо фараона. Добірні воїни його втонули у Червонім морі. Безодня їх накрила навічно. Вони пішли углиб, немов той камінь. Правиця Твоя, Господи, силою славна. Правиця Твоя, Господи, ворога вщент розбиває. Своєю величчю безмежною скидаєш тих, хто піднімається супроти Тебе. Ти посилаєш гнів палючий свій, він пожирає їх, немов вогонь солому. Від вітру, який Ти послав у гніві, води здійнялися, потоки стали стіною, безодня затвердла у серці морському. Казав ворог: „Я гнатиму і дожену! Всю здобич розділю, й насититься душа моя. Я вихоплю свій меч, моя рука їх знищить”. І Ти подув на повні груди, і море їх накрило. Мов той свинець, вони поринули в могутні води. Хто із богів Тобі подібний, Господи? Немає рівного до Тебе в святості Твоєї. Своєю міццю славен Бог, чудес великих Повелитель! Ти міг лише б Своїй правицею знищить світ. Любов’ю вірною ведеш народ, звільнивши його. І силою Своєю Ти ведеш його в Свою святу землю. Це чують і тремтять народи. Жах филистимлян охопив. Злякалися старійшини едомські, тремтять Вожді моавські. І ханаанці попливли зі страху. Жах, переляк на них напали. Від величі руки Твоєї вони мовчать, немов той камінь, аж доки Твій народ, Господи, перейде. Аж доки люди ті, що Ти придбав, порятунку не знайдуть. Ти приведеш їх і посадиш на горі Своєї спадщини, на тому місці, що приготував Ти для Свого помешкання, о Боже. В святилищі, о Господи, встановленім Тобою. На віки вічні царювати буде Господь». Бо коли фараонові колісниці і кіннота ввійшли у море, на них Він пустив морські води, а діти Ізраїлю сушею йшли серед моря. Міріам, пророчиця, Ааронова сестра, взяла в руку бубон, і всі жінки повиходили за нею з бубнами й танцями. Міріам заспівала їм: «Заспіваю Господу, Який піднесений над нами. Коня і вершника Він кинув в море». Мойсей повів Ізраїль від Червоного моря до пустелі Шур. Вони йшли пустелею три дні, не знаходячи води. До Мари дійшовши, не могли пити воду з криниці тієї, бо гірка вона була. Тому й звалося те місце Марою. Люди почали нарікати на Мойсея: «Що ж ми питимемо?» Тож він звернувся до Господа, та Господь вказав йому на дерево. І вкинув він його до криниці, і стала вода гідною для пиття. Там Господь дав настанови й закони. Та, випробуючи їхню віру, Він сказав: «Якщо ти й справді слухатимешся голосу Господа, твого Бога, чинитимеш праведно в Його очах, дотримуючись Його законів, то не наведу на тебе жодної з моровиць, подібно тим, що найшли на Єгипет. Бо Я — Господь, твій цілитель». Прийшовши до Елима, де було дванадцять джерел і сімдесят пальм, вони стали там табором біля води. Вони рушили з Елима, і вся громада Ізраїлевих дітей прийшла до пустелі Сін, що між Елимом і Синаєм. Це сталося на п’ятнадцятий день другого місяця, як вони вийшли з Єгипту. Уся громада нарікала в пустелі на Мойсея та Аарона. Народ ізраїльський таке сказав: «Шкода, що не загинули ми від руки Господа в Єгипетській землі, коли сиділи біля казанів з м’ясом і їли хліба досхочу, бо привели ви нас до цієї пустелі, щоб виморити всю громаду голодом». Господь сказав Мойсеєві: «Я зроблю так, що хлібний дощ падатиме вам з неба. Хай народ піде й збиратиме щодня денну частку, щоб Я міг випробувати їх, та побачити, чи дотримуватимуться вони Мого Закону, чи ні. На шостий день нехай приготують вдвічі більше, ніж збирають щоденно, бо субота — день Господній». І сказали Мойсей та Аарон усім Ізраїлевим дітям: «Увечері ви довідаєтеся, що це Господь вивів вас із Єгипетської землі. А вранці ви побачите славу Господа, бо Він почув ваші ремствування на Нього. Ви скаржилися на нас, та хоч зараз нам буде спокій!» І Мойсей сказав: «Коли Господь дасть вам поїсти м’яса ввечері і хліба вранці досхочу, бо Господь почув ваші нарікання на Нього. А ми що, хто ми такі? Ваші ремствування не на нас, а на Господа». Мойсей промовив до Аарона: «Скажи всій громаді Ізраїлевих дітей: „Станьте перед лицем Бога вашого, бо Він почув ваші скарги”». Коли Аарон промовляв це до народу, то, повернувшись до пустелі, вони побачили славу Господа, що з’явилася в хмарі. І Господь сказав Мойсеєві: «Я почув нарікання Ізраїлевих дітей. Скажи їм: „Увечері ви їстимете м’ясо, а вранці матимете хліба досхочу, щоб знали, що Я — Господь, ваш Бог”». Увечері налетіли перепелиці й укрили табір, ставши легкою здобиччю для євреїв, а вранці навколо табору випав шар роси. Коли роса зійшла, то на поверхні пустелі зосталися тоненькі крупинки, ніби паморозь на землі. Побачивши це, Ізраїлеві діти спитали одне одного: «Що це?» Бо вони не знали, що то таке. Мойсей сказав їм: «Це хліб, що Господь дав вам на поживу. Ось як наказав Господь: „Кожен із вас має набрати стільки, скільки може з’їсти. Візьміть по кошику на людину, залежно від кількості людей у кожному намет”». Ізраїлеві діти так і зробили. Дехто з них зібрав багато, а дехто — мало. І коли поміряли кошиком, то з’ясувалося, що той, хто назбирав багато, не мав лишку, а той, хто назбирав мало, тому не бракувало. Кожен назбирав стільки, скільки міг з’їсти. Мойсей сказав їм: «Нічого не лишайте до ранку». Та вони не послухали Мойсея. Дехто лишив трохи на ранок, і завелися там черви, і воно запліснявіло. І Мойсей розгнівався на них. Щоранку кожен із них збирав стільки, скільки міг з’їсти. Та коли сонце припікало, їжа танула. У п’ятницю вони назбирали вдвічі більше — по два кошики на кожного. Всі старійшини громади прийшли й доповіли про це Мойсею. Він же їм сказав: «Ось що наказував Господь: „Завтра день цілковитого відпочинку — свята субота для Господа. Печіть, що маєте пекти, й варіть, що маєте варити, а що залишиться, те відкладіть для себе й тримайте до ранку”». Отже, відклали вони те до ранку, як звелів Мойсей. І не запліснявіло воно, й не позаводилися там черви. Мойсей сказав: «Їжте його сьогодні, бо сьогодні субота для Господа. Сьогодні ви не знайдете нічого в полі. Ви збиратимете протягом шести днів, а на сьомий, в суботу, вам потрібно спочивати». Сьомого дня дехто пішов збирати у пустелю, та не знайшов там нічого. Господь мовив до Мойсея: «Доки ж ви будете відмовлятися виконувати накази й закони Мої? Послухайте, Господь дав вам суботу. Ось чому у п’ятницю Він дає вам їжі на два дні. І кожен із вас мусить лишатися де він є і не працювати сьомого дня». Отже, народ відпочивав сьомого дня. І назвали те сини Ізраїлеві манною. І була вона біла, наче те зерно коріандрове, і на смак, наче коржі з медом. Мойсей сказав: «Ось що Господь звелів: „Слід зберегти кошик з манною для наступних поколінь, щоб вони побачили той хліб, яким Я вас годував у пустелі, коли вивів з Єгипетської землі”». Мойсей сказав Аарону: «Візьми посудину, насип туди повний омер манни й постав його перед Господом зберігатися для наступних поколінь». Як і наказав Господь Мойсею, Аарон поставив його перед Свідоцтвом для зберігання. Ізраїлеві діти їли манну протягом сорока років, доки не прийшли до обіцяної, придатної землі на кордоні країни ханаанської. Омер дорівнював одній десятій ефи. І вирушила вся громада Ізраїлевих дітей з пустелі Сін, переходячи з місця на місце, як і звелів Господь. І стали вони табором в Рефідимі, але там не було води людям для пиття. Вони почали нарікати на Мойсея, кажучи: «Дай нам пити!» І відповів їм Мойсей: «Чого ви сваритеся зі мною? Навіщо випробовуєте Господа?» Люди були спраглі й дорікали Мойсею: «Навіщо ти вивів нас із Єгипту, щоб поморити нас, наших дітей і нашу худобу спрагою?» І гукнув Мойсей, звертаючись до Господа: «Що мені робити з цим народом? Ще трохи, й вони закидають мене камінням». Господь сказав Мойсею: «Пройди перед народом. Візьми з собою декого із старійшин Ізраїлю, а в руках тримай той самий ціпок, яким ударив по Нілу. Я стану перед тобою на скелі Хореву. Ти вдариш по скелі, і вода потече з неї, і люди зможуть напитися». Тож Мойсей так і зробив на очах старійшин Ізраїля. І назвав він те місце Масса і Меріва, через те що діти Ізраїля сперечалися й випробовували Господа, кажучи: «Чи є Господь серед нас, чи ні?» Аж ось прийшли амаликійці й почали битися з Ізраїлем в Рефідимі. Мойсей сказав Ісусові: «Підбери людей і виходь битися з амаликійцями. Я ж стану завтра на вершині пагорба, й ціпок Божий буде в моїй руці». Ісус зробив так, як наказав йому Мойсей. Він бився з амаликійцями, а Мойсей, Аарон та Гур зійшли на пагорб. Щоразу, як Мойсей піднімав руку, Ізраїль переважав, та коли він опускав руку, переважали амаликійці. Коли ж руки Мойсея втомилися, то взяли камінь і підклали під нього. Він сів на камінь, а Аарон з Гуром підтримували його руки з обох боків і лишалися його руки повними снаги аж до заходу сонця. І знесилив Ісус амаликійців з усім їхнім військом лезом меча свого. І сказав Господь Мойсею: «Напиши про це в книгу як нагадування і перекажи Ісусу, що Я і пам’ять про Амалика зітру з лиця землі». Тоді Мойсей спорудив вівтар і назвав його «Господь — мій прапор». Він сказав: «Здійняв я руки до престолу Господнього, та, як завжди, Господь переміг амаликійців». І почув Єтро, мидіанський священик, Мойсеїв тесть, про те, як допоміг Господь Своєму народові, та вивів Ізраїль з Єгипту. та Еліезера бо, як казав Мойсей: «Бог мого батька — моя поміч. Він урятував мене від фараонового меча». Єтро прийшов до Мойсея з його синами та дружиною, в пустелю, де той стояв табором біля Божої гори. Він послав до Мойсея звістку: «Я — твій тесть Єтро, йду до тебе разом із твоєю дружиною та двома її синами». Мойсей, зустрівши тестя, вклонився й поцілував його. Чоловіки запитали одне одного про справи, потім зайшли до намету. Мойсей розповів своєму тестеві про все, що Господь вчинив фараонові та Єгипту заради Ізраїлю, про всі труднощі, що спіткали їх у дорозі, й про те, як Господь врятував їх. Єтро зрадів усьому тому добру, що Господь зробив Ізраїлеві, коли Він урятував його від руки єгипетської. І сказав Єтро: «Благословенний будь Господь, Який врятував вас з-під влади єгипетської і від руки фараона. Тепер я знаю, що Господь — більший від усіх богів, оскільки Він визволив народ від гноблення єгиптян, які зухвало ставилися до Нього». Єтро приніс жертви спалення та інші пожертви Богові. І прийшли Аарон та старійшини Ізраїлю їсти разом з Мойсеєвим тестем перед Богом. І сів Мойсей судити Ізраїль наступного дня, та народ стояв перед Мойсеєм з ранку до вечора. Єтро бачив усе, що той чинив народові та й мовив: «Що ти робиш з народом? Чому ти сам судиш, а всі ці люди стоять навколо тебе з ранку до вечора?» Мойсей відповів тестеві: «Бо народ приходить до мене запитувати Бога. Коли у них є якісь суперечки, вони приходять до мене, і я розсуджую одного й другого, я відкриваю їм настанови Божі та Його закони». Мойсеїв тесть сказав йому: «Недобре ти чиниш. І ти, й ці люди з тобою виснажитеся, бо занадто тяжка це справа для тебе. Одному тобі з нею не впоратися. Послухай мене. Я пораджу тобі, й Бог буде з тобою. Представляй людей перед Богом і принось до Бога їхні суперечки. Відкривай їм настанови і закони, вкажи їм шлях, яким іти, і що робити. Вибери собі з усього народу гідних людей, що шанують Бога, людей вірних, які ненавидять хабарі. І постав їх над народом начальниками над тисячами, сотнями, півсотнями й десятками. І вони судитимуть людей повсякчас, та доповідатимуть тобі про всяку важливу справу, а про незначне, нехай судять самі. Зроби полегшення собі. Нехай вони несуть тягар разом з тобою. Якщо зробиш так, з Божої волі, то зможеш вистояти, і весь народ ітиме додому з миром». Тож Мойсей послухався тестя і зробив, як той казав. Мойсей вибрав гідних людей з усього ізраїльського народу й поставив їх начальниками над народом: головами над тисячами, сотнями, півсотнями та десятками. І вони судили людей повсякчас. Будь-яку складну справу вони приносили до Мойсея, а все незначне вирішували самі. І відпустив тоді Мойсей свого тестя, і той пішов до своєї землі. Того дня, коли минуло три місяці, як діти Ізраїля пішли з Єгипту, народ Господній прийшов до Синайської пустелі. Вони рушили з Рефідима, дійшли до Синайської пустелі й там отаборилися. Ізраїль став табором навпроти гори Хорев. Тоді Мойсей піднявся до на гору і звернувся до нього Господь, кажучи: «Так скажеш дому Якова, дітям Ізраїля: „Ви бачили, що Я вчинив єгиптянам. Я підніс вас на орлиних крилах і привів до Себе. Тепер, якщо ви й справді слухатимете Мій голос і будете дотримуватися Мого Заповіту, то станете Моєю власністю з-поміж усіх народів, оскільки вся земля належить Мені. Ви будете для Мене царством священиків і святим народом. Оце ті слова, що ти мусиш переказати дітям Ізраїля”». Мойсей повернувся і скликав старійшин народу, та переказав їм усі ті слова, які Господь йому наказав. Тоді весь народ відповів одностайно так: «Все, що сказав Господь, ми виконаємо». Мойсей повернувся на гору, та переказав Господь, що Ізраїль завжди слухатиметься Божих настанов. Господь мовив до Мойсея: «Я прийду до тебе в густій хмарі, щоб народ чув, як Я говоритиму до тебе, і назавжди тобі повірив». Мойсей переказав Всевишньому слова народу. Господь сказав Мойсею: «Піди до народу й освяти їх сьогодні й завтра, і нехай вони виперуть свій одяг. Нехай будуть готові на третій день, бо третього дня Господь спуститься в людей на очах на гору Синай. Установи довкола межу для людей. Скажеш їм: „Стережіться сходити на гору або торкатися її краю. Кожного, хто торкнеться гори, буде покарано на смерть. Хто торкнеться гори, того буде закидано камінням або пробито стрілою. Хай то людина, чи худоба — не жити їй. Коли ж просурмить сурма, тоді вони зійдуть на гору”». І зійшов Мойсей з гори до народу, та освятив його, і вони випрали свій одяг. Він сказав народові: «Будьте готові через три дні. Не наближайтеся до жінок». І третього дня вранці гримнув грім і спалахнула блискавка, і сіла густа хмара на гору, і голосно засурмила сурма, і весь народ, що був у таборі, затремтів. Мойсей вивів усіх із табору зустрічати Бога, й вони поставали під горою. Гора Синай була вся огорнута димом, та полум’ям, які виривалися з її верхівці, немов із печі, і вся гора здригалася, бо то Господь зійшов на неї. І все гучніше сурмила сурма, коли Мойсей говорив, і Бог відповідав йому голосом, схожим на грім. І зійшов Господь на вершину гори Синай, та покликавши Мойсея, Всевишній сказав йому: «Зійди вниз і застережи Ізраїль, щоб вони не наближалися до Господа, інакше багато з них загине. А також священики, що наближаються до Господа, нехай освятять себе, щоб Всемогутній Бог не вразив їх». Мойсей сказав Господу: «Народ не може зійти на гору Синай, бо Ти Сам застеріг нас такими словами: „Покладіть межу навколо підніжжя й освятіть святу землю”». І Всевишній сказав йому: «Зійди вниз і повернися з Аароном. І нехай священики і народ не рвуться нагору до Господа, щоб Господь не вразив їх». І пішов Мойсей до дітей Ізраїлю й говорив з ними. І промовив тоді Господь: «Я — Господь, Бог твій, Який вивів тебе з Єгипетської землі і визволив тебе із рабства. Ти не матимеш ніяких інших богів, окрім Мене. І не створюй собі рукотворних бовванів, чи жодної подоби того, що на небі, ані того, що на землі чи в воді. Не поклоняйся ані служи їм, бо Я — Господь твій, ревнивий Бог, Який карає дітей і навіть онуків за гріхи їхніх батьків, які Мене ненавидять, аж до третього й четвертого поколінь. Але Я буду віддано любити тисячі поколінь, тих, що люблять Мене і дотримуються Моїх заповідей. Не клянися іменем Господа, твого Бога, коли не збираєшся дотриматися своєї обіцянки, бо Господь не залишить без покарання того, хто зловживатиме Його ім’ям. Пам’ятай про дотримання дня суботнього, щоб святити його. Шість днів ти можеш працювати й виконувати повсякденну роботу. Та сьомий день — це субота для Господа, твого Бога. Не виконуй ніякої роботи — ні ти сам, ані син або дочка твоя, ані раб, чи рабиня твоя, ані будь-яка худобина, ані чужинець, що живе по містах твоїх. Бо Господь створив за шість днів небо й землю, моря і все, що в них, та сьомого дня Він відпочивав. Ось чому Всемогутній Бог благословив сьомий день і освятив його. Шануй батька і матір свою, щоб довшими були твої дні на землі, яку Господь, твій Бог, дарує тобі. Не вбивай. Не чини перелюбу. Не кради. Не давай неправдивих свідчень проти ближнього свого. Не зазіхай на оселю ближнього свого. Не зазіхай на дружину ближнього свого, ані на його раба чи рабиню, ані на вола чи осла, ані на що-небудь, що належить іншій людині». Увесь народ бачив і чув грім і блискавку, звук сурми і гору, вкриту димом. Люди чули й тремтіли, й стояли на віддалі. І сказали вони Мойсею: «Говори до нас і ми слухатимемо, та нехай Бог не промовляє до нас, щоб ми не повмирали». І сказав Мойсей народу: «Не бійтеся, адже Бог прийшов, щоб довести любов Свою. Господь прагне щоб ви не грішили, та поважали Його». Народ стояв віддалік, але Мойсей, тим часом, наблизився до густої хмари, де був Бог. Господь мовив до Мойсея: «Скажи дітям Ізраїля так: „Ви бачили, як Я говорив з вами з неба. Не створюйте собі лжебогів із срібла чи золота поруч зі Мною. Ти спорудиш вівтар Мене на землі й приноситимеш пожертви на ньому: жертви спалення й мирні жертви, своїх овець і свою худобу. І то повсюди, де Я накажу вам, щоб пам’ятали ім’я Моє, і тоді Я прийду й благословлю тебе. Якщо спорудиш для Мене вівтар із каменя, то не роби його з тесаного каменя. Бо поклавши різець на нього, опоганиш його. Не ходи сходами до Мого вівтаря, щоб голизна твоя не відкрилася на ньому”». Ось ці правила ти даси народові Ізраїлю: коли купиш раба-єврея, то він мусить служити шість років, а на сьомий піде на волю без плати. Якщо він прийшов сам, то нехай сам і йде. Якщо ж одружений, то його жінка піде з ним. Якщо його господар дасть йому жінку, і вона народить йому синів або дочок, то жінка з її дітьми належатиме господареві, а він нехай іде собі сам. Та якщо раб скаже: «Я люблю свого господаря, свою жінку й своїх дітей, я не піду на волю». Тоді його господар приведе його до Бога, поставить біля дверей чи одвірка й проколе йому вухо шилом, і той служитиме йому довіку. Коли хтось продасть свою дочку в рабство, то вона не вийде з неволі, як виходить раб. Якщо вона не до вподоби господареві, що призначив її для себе, то він може дозволити викупити її. Він не може вирішити продати її чужинцям, бо виявиться невірним до неї. Якщо він візьме її для свого сина, то має ставитися до неї як до дочки. Якщо це господар візьме іншу жінку для себе, то не повинен відмовляти першій в їжі, вбранні чи подружніх правах. Якщо він позбавить її цих трьох речей, то вона може бути вільна без плати. Якщо хтось ударить іншого так, що той помре, його самого слід віддати на смерть. Але якщо він зробив це не навмисне, а Бог віддав того йому в руки, то Я вкажу тобі місце, куди він може втекти. Та коли хтось діятиме підступно проти свого ближнього й зумисно вб’є його, то забери його від Мого вівтаря, щоб його самого могли вбити. Якщо хтось ударить свого батька або свою матір, того скарають на смерть. Якщо чоловік викраде когось, то смерть йому — однаково, чи продав він невільника в рабство, чи тримає в себе. Якщо хтось проклинає свого батька чи свою матір, тому смерть. Коли хазяїн вдарить свого раба палицею і той помре, то йому, безперечно, буде відплата за вбивство. Та якщо раб житиме і через день чи два одужає, то карати хазяїна не треба, бо він за цього невільника сплатив гроші. Коли двоє б’ються і вдарять вагітну жінку, і дитина вийде з неї, але їй не буде більше ніякої шкоди, то на винного чоловік тієї жінки накладе стягнення, і йому слід заплатити відповідно до розпорядження суддів. Якщо ж буде якесь пошкодження, то віддаси життя за життя. Око за око, зуб за зуб, руку за руку, ногу за ногу. Тавро за тавро, рану за рану, стусан за стусан. Коли хтось ударить в око свого раба чи рабиню й пошкодить його, то відпустить на волю за око. Якщо виб’є зуба своєму рабові, чи рабині, то відпустить на волю за зуб. Якщо віл буцне рогами чоловіка чи жінку і той чи та помре, то вола слід закидати камінням, але м’яса його не їсти, а власника вола виправдати. Якщо ж віл той буцався й раніше, а власника попереджали та він не догледів, а той забив чоловіка, чи жінку, то вола слід закидати камінням, а власника покарати на смерть. Якщо на нього накладено плату, то він мусить заплатити викуп за своє життя, згідно з усім тим, що йому присуджено. Якщо ж бик буцне чийогось сина чи дочку, то слід дотримуватися того ж закону. Якщо бик буцне раба чи рабиню, то слід відшкодувати тридцять шекелів срібла (ціну нового раба) власникові, а вола закидати камінням. Коли чийсь бик на смерть буцне сусідського бика, то слід продати живого бика, а гроші за нього розділити. Сусідам слід також розділити забитого бика. Якщо відомо, що той бик буцався й раніше, а його господар не догледів, то він, безперечно, має заплатити бика за бика, а забитий належатиме йому. Якщо хтось украде вола чи вівцю і, забивши, продасть її, то він мусить віддати п’ять биків за одного вкраденого або чотири вівці за одну забиту. Коли хтось використає чуже поле чи виноградник як пасовисько й пустить свою худобу пастися на чужому полі, то він має відшкодувати кращу частину свого врожаю. Якщо хтось вогонь підпалить чагарник, та так, що спалить скирту, жниво чи поле сусіди, то той, хто спричинив пожежу, мусить відшкодувати за збитки. Коли якийсь чоловік дасть гроші чи речі своєму сусідові на схов, а те буде вкрадене з хати, та злодія буде знайдено, крадій мусить удвічі відшкодувати. Якщо ж злодія не буде знайдено, то власник тієї хати мусить стати перед Богом, щоб можна було з’ясувати, чи то не він наклав руку на сусідське майно. В кожному випадку суперечки з приводу пропажі бика, осла, вівці, вбрання чи будь-чого іншого, якщо один скаже: «Це належить мені», — а інший відмовляє: «Ні, це моє», — то справа обох має постати перед Богом. І кого Бог визначить винним, той і має відшкодувати вдвоє. А якщо справді її вкрав сусід, то він має відшкодувати власникові за втрачену худобу. Якщо ж худобу було задерто, хай принесе йому залишки й тоді не відшкодовуватиме. Якщо хтось позичить худобу у свого сусіда, і з тією станеться каліцтво або вона згине, коли власника немає, то слід уповні відшкодувати. У тому випадку, коли власник був присутній при цьому, відшкодовувати не треба. А також, коли її було найнято за гроші, бо ця платня і є ціна худобі. Коли хтось звабить незаручену дівчину й пізнає її, то мусить дати за неї повний викуп і взяти її собі за жінку. Якщо ж її батько рішуче відмовиться віддавати за нього, то той мусить заплатити гроші відповідно до встановленої плати за цнотливу дівчину. Не дозволяйте відьмі жити. Кожному, хто має статеві стосунки з твариною, — смерть. Кожному, хто приносить жертви іншим богам, а не Господу, — смерть. Не зневажайте і не пригноблюйте чужинця, бо й самі ви були чужинцями в Єгипетській землі. Не завдавай лиха ні вдовам, а ні сиротам. Якщо ж учиниш їм зле, вони, напевно, звернуться до Мене. І тоді, почувши їхнє волання, Я розгніваюсь і віддам тебе мечу, а твої жінки стануть вдовами, а діти — сиротами. Якщо позичиш гроші якомусь убогому з-поміж Мого народу, то не будь гендлярем і не вимагай користі з нього. Якщо взяв у заставу одяг свого сусіди, то мусиш повернути йому все ще до заходу сонця. Бо то єдине його вбрання, одяг для його тіла. Чим він укриється на ніч? Коли ж він звернеться до Мене, Я неодмінно почую його, бо Я — Господь милосердний. Не шли прокльони на Бога або правителя свого народу. Не зволікай, принось Мені першу частку свого багатого врожаю та сік плодів. Ти також мусиш віддавати Господу первістка з синів своїх. І так само волів та овець: сім днів воно буде зі своєю матір’ю, а на восьмий ти віддаси його Мені. Будьте святими людьми Моїми. Не їжте м’яса тварин, розірваних у полі звіром, а киньте його собакам. «Не рознось хибні чутки. У суді не будь на боці нечестивого, щоб не стати лжесвідком. Не йди за більшістю на зло. Не свідчи перед позовом, спотворюючи правду тільки тому, що інші так роблять. Не потурай убогому в суді, тому що тобі його шкода. Захищай його тільки коли на ньому нема провини. Якщо натрапиш на бика чи осла, що заблукав, поверни хазяїну, навіть коли він ворог твій. Якщо побачиш осла свого ворога, що впав під своєю ношею, не залишай його, допоможи! Не дозволяй людям перекручувати справедливість проти убогого, навіть він має право на чесний суд. Уникай брехні, не звинувачуй чоловіка без причини. Якщо дозволиш вбити невинного чи праведного, тобі Я цього не прощу. Не бери хабарів, бо хабар сліпить зрячого й нівечить розсудливість справедливих. Не пригноблюй чужинця. Ви знаєте душу чужинця, бо самі були чужинцями в Єгипетській землі. Шість років ти можеш засівати свою землю і збирати з неї врожай, а на сьомий залиш її під паром і дай відпочити. Вбогі твого народу їстимуть, а дикий звір, що в полі, харчуватиметься тим, що вони залишать. Так само зробиш зі своїми виноградниками й оливними деревами. Шість днів можеш займатися своїми справами, а на сьомий день відпочиватимеш, щоб і воли, й осли твої також могли відпочити, і син твоєї невільниці, й чужинець зможуть відновити сили. Затям усе, що Я сказав, і не згадуй імен інших богів, щоб інші імена не злітали з уст твоїх. Тричі на рік відзначатимеш свята Мої, та приноситимеш Мені пожертви. Дотримуйся свята Опрісноків: сім днів їстимеш прісний хліб, як Я наказав, у призначений час у місяці авіві, бо саме тоді ти вийшов з Єгипту. Кожний повинен принести Мені пожертву! Відзначай свято Седмиць, свято перших плодів твоєї праці, що ти посіяв у полі, а також свято Кущів під кінець року, коли ти збираєш увесь урожай зі свого поля. Тож тричі на рік усі чоловіки мусять явитися перед Господом Богом. Не принось крові Моєї жертви разом із закваскою, а жир Моєї святкової пожертви не повинен залишатися до ранку. Кращі з перших плодів твоєї землі принеси до Дому Господа, твого Бога. І не їж м’яса козеняти, звареного в молоці його матері. Я посилаю Ангела до тебе стерегти тебе в дорозі й привести до місця, що Я приготував. Будь уважний і слухайся Його. Не будь лихий з ним, бо Він не вибачить твоїх переступів, в Ньому — Моє ім’я. Але якщо ти й справді слухатимешся Його й робитимеш так, як Я кажу, то Я буду ворогом твоїх ворогів і недругом твоїх недругів. Коли Мій Посланець йтиме попереду тебе й приведе тебе до аморійців, хиттитів, перизійців, ханаанців, хивійців та євуситів, Я знищу їх. Не поклоняйся їхнім богам, не служи їм і не наслідуй їхніх вчинків, а повали і вщент порозбивай їхні кам’яні стовпи молельні. Якщо служитимете Господу, вашому Богові, то Я благословлю твій хліб і твою воду і відверну від тебе хвороби. Жодна жінка не викине, й не буде безплідних у твоїй землі. Я примножу число твоїх днів. Я пошлю Свій жах поперед тебе і приведу в замішання всі народи, проти яких ти йтимеш, примушуючи всіх твоїх ворогів тікати з поля бою. Я пошлю шершнів (або Ангелів) поперед тебе, й вони повиганяють хивійців, ханаанців і хиттитів перед тобою. Та не за один рік Я повиганяю їх для тебе, щоб не спустошена була та земля і щоб не примножився дикий звір проти тебе. Поступово Я повиганяю їх від тебе, поки ти примножишся й заволодієш землею. Я встановлю твої кордони від Червоного моря до моря Филистимського, й від пустелі до Євфрату. Бо Я віддам у ваші руки всіх мешканців тієї землі, й ти поженеш їх з неї поперед себе. Не укладай ніякої Угоди ні з ними, ні з їхніми богами. Вони не повинні залишатися в твоїй землі, щоб не ввести тебе в гріх переді Мною, бо якщо ти служитимеш їхнім богам, то це буде пасткою для тебе». І мовив Він до Мойсея: «Піднімись до Господа ти, Аарон, Надав, Авігу й сімдесят старійшин Ізраїлю і поклоняйтеся звіддалік. Тоді Мойсей нехай наблизиться до Господа. Вони ж нехай не підходять, та народ нехай не залишиться з ними». Тож Мойсей прийшов і переказав народові всі слова Господа і всі настанови. І всі люди в один голос відповіли так: «Ми виконаємо все, що наказав Господь». Мойсей записав усі слова Господа. Рано вранці він устав і спорудив під горою вівтар на дванадцяти каменях для дванадцятьох колін Ізраїлю. Тоді він послав юнаків з-поміж дітей Ізраїля, і вони принесли жертви всеспалення, а також пожертвували телят як мирні пожертви Господу. Мойсей налив половину крові в чаші, а другою половиною покропив вівтар. Тоді він узяв книгу з Угодою і прочитав, щоб народ почув. Вони сказали: «Все, що Господь наказав, ми виконаємо й будемо слухатися». Мойсей узяв чашу з кров’ю і покропив людей. Він сказав: «Це кров Угоди, що Господь уклав з вами згідно з усіма цими словами». Мойсей, Аарон, Надав, Авігу і сімдесят старійшин Ізраїлю зійшли на гору. Вони побачили Бога Ізраїлю. Під Його ногами було щось ніби вимощене сапфірами, та таке ясне, як саме небо. Та Він не поклав Своєї руки на вождів дітей Ізраїля. Вони бачили Бога, але Господь не побив їх, та вони разом їли й пили. Господь мовив до Мойсея: «Зійди до Мене на гору й зачекай там, щоб Я зміг дати тобі кам’яні скрижалі з Законом і заповідями, які Я написав для їхнього навчання». І встали Мойсей та його слуга Ісус, і пішли на Божу гору. А старійшинам він сказав: «Зачекайте нас тут, Аарон і Гур будуть з вами. Якщо хтось матиме суперечку, нехай іде до них». Мойсей зійшов на гору і хмара вкрила її. Слава Господа зійшла на гору Синай, і хмара вкривала її шість днів, а на сьомий день Всевишній покликав Мойсея із хмари. Поява слави Господа була, мов той вогонь, що охопив вершину гори на очах дітей Ізраїля. Мойсей увійшов у хмару й зійшов на гору. І перебував він на горі сорок днів і сорок ночей. Господь говорив з Мойсеєм так: «Скажи дітям Ізраїля, щоб принесли Мені дари, які серце кожного з готовністю дає. Нехай діти Ізраїлю зроблять для Мене святилище, і Я зможу перебувати серед них. Зробіть його згідно з тим, як Я покажу вам, — святий намет і все те, що в ньому. Ковчег зроблять з акації. Він має бути завдовжки два з половиною лікті, півтора лікті завширшки й півтора лікті заввишки. Ти покриєш його щирим золотом зсередини та ззовні й зробиш золотий вінець довкола. Виллєш для нього чотири золоті кільця й прикріпиш їх по чотирьох кутках — два з одного боку і два з іншого. Зробиш жердини з акації і покриєш їх золотом. Вставиш жердини в кільця з боків ковчегу, щоб його носити. Жердини треба повсувати у кільця ковчегу й не слід виймати їх звідти. Покладеш у ковчег Свідоцтво (кам’яні скрижалі з 10 заповідями), що Я тобі дам. Зробиш віко для відпущення гріхів із щирого золота два з половиною лікті завдовжки і півтора завширшки. Зробиш із золота два Херувими карбовані й прикріпиш з обох кінців віка для відпущення гріхів. Одного Херувима помістиш на одному кінці, а другого — на другому. Зробиш так, щоб Херувими були єдиним цілим із віком для відпущення гріхів з обох кінців. І здійматимуть Херувими крила свої і повернені будуть обличчями одне до одного, звернені до віка для відпущення гріхів, а крилами затулятимуть віко для відпущення гріхів. Поставиш те віко для відпущення гріхів зверху на ковчег і покладеш у ковчег Свідоцтва, що Я тобі дам. Там, над віком для відпущення гріхів, Я зустрічатимуся з тобою між двома Херувимами зверху на Ковчезі свідчення. Я скажу тобі про все, що наказуватиму дітям Ізраїля. Зробиш стіл з акації два лікті завдовжки, один лікоть завширшки й півтора лікті заввишки. Покриєш його щирим золотом і зробиш золотий вінець довкола. Зробиш обід в долоню завширшки й золотий вінець довкруги ободу. Зробиш чотири золоті кільця й прилаштуєш із чотирьох кутів, біля чотирьох ніжок столу. Кільця мусять бути коло ободу. Вони триматимуть жердини, щоб носити стіл. Зробиш жердини з акації і вкриєш їх золотом. На них носитимуть стіл. Зі щирого золота зробиш до нього тарілки, кадильниці, кухлі й чаші для ливних пожертв. На стіл постійно кластимеш переді Мною хліб присутності. Зробиш світильник зі щирого золота. Світильник, його основа й держак мусять бути карбовані. Його чашечки, бруньки й пелюстки, немов у квітки, будуть єдиним цілим. Шість галузок простягатимуться з боків — три галузки світильника з одного й три з другого боку основи. На одній галузці має бути три чашечки, немов квіти мигдалю, кожна з брунькою та пелюсткою і три чашечки, немов квіти мигдалю, кожна з брунькою і пелюсткою на іншій галузці. Такий вигляд повинні мати всі шість галузок, що простягаються від світильника. На самому світильнику мусить бути чотири чашечки, немов квітки мигдалю з бруньками та пелюстками. Під кожною парою галузок повинна бути брунька, і так на всіх шести галузках, що простягатимуться від світильника. Ті бруньки й галузки мають бути єдиним цілим і викарбувані з єдиного самородка щирого золота. Зробиш сім лампад до світильника. Ці лампади слід поставити так, щоб вони світили поперед нього. Щипці до нього й таці мають бути зі щирого золота. Його разом з усім приладдям слід зробити з таланту щирого золота. Гляди ж, зроби відповідно до зразка, показаного тобі на горі». Зробиш святий намет з десяти покривал із тонкого льону й блакитного, пурпурового та яскраво-червоного полотна, з вправно виготовленими Херувимами на них. Кожне покривало має бути двадцять вісім ліктів завдовжки й чотири лікті завширшки. І всі вони мусять бути одного розміру. П’ять покривал з’єднаєш між собою, і так само інші п’ять мусять бути з’єднані між собою. Зробиш завіси з блакитного полотна по краю останнього покривала з перших з’єднаних полотен. Так само зробиш по кінцях крайнього покривала другого комплекту. Зробиш п’ятдесят завіс на одному покривалі й п’ятдесят завіс на кінці покривала з другої групи з’єднаних полотен. Завіси мусять бути одна навпроти одної. Зробиш п’ятдесят гачків із золота і з’єднаєш покривала між собою цими гачками так, що скинія стане єдиним цілим. Зробиш запони з козячої вовни для намету поверх скинії. Таких запон зробиш одинадцять штук. Кожна запона мусить бути тридцять ліктів завдовжки й чотири лікті завширшки. Всі одинадцять запон повинні бути одного розміру. З’єднаєш між собою п’ять запон, і так само з’єднаєш між собою інші шість, а шосту запону складеш удвоє спереду намету. Зробиш п’ятдесят завіс по краю останньої запони з перших п’яти і п’ятдесят завіс по краю інших з’єднаних запон. Зробиш п’ятдесят бронзових гачків. Повставляєш гачки в завіси й з’єднаєш намет разом, щоб він став єдиним цілим. Щодо половини покривала, що залишилося, то почепиш її позаду скинії. Залишиться по ліктю з обох боків намету, й вони звисатимуть з одного й другого боків скинії, щоб усе позакривати. Зробиш покриття для намету з дублених баранячих шкір, а зверху покриття зі шкури. Зробиш бруси-підпори з акації для святого намету. Кожен брус мусить бути десять ліктів завдовжки і півтора лікті завширшки. Кожен брус матиме по два кріплення для з’єднання між собою. Зробиш їх для кожного бруса скинії. Зробиш двадцять брусів для скинії з південного боку. Також виготовиш сорок срібних поставців під двадцять брусів. По два поставці буде під кожен брус для двох його кріплень і два поставці під інший брус для двох його бокових кріплень. З іншого, північного боку скинії зробиш двадцять брусів. До них сорок поставців із срібла — по дві під кожним брусом. Позаду скинії, з західного боку, поставиш шість брусів. Зробиш два бруси для кутків позаду скинії. Вони мусять сходитися внизу окремо, а зверху приєднані до одного кільця. Так повинно бути з обома брусами по кутах. Усіх брусів буде вісім, і ще буде шістнадцять срібних поставців для них — по два поставці під кожним брусом. Середній засув, проходитиме через середину брусів від одного краю до іншого. Покрий бруси золотом. Зроби кільця з золота, щоб тримати засуви, і їх також покрий золотом. Споруди скинію за тим зразком, що показано тобі на горі. Зроби запону з блакитного, пурпурового та ясно-червоного полотна й тонкого льону. Зроби майстерно з Херувимами на ній. І почепиш її на чотирьох стовпах з акації, покритих золотом, з золотими гачками, на чотирьох поставцях. Почепиш завісу на гачки. Внесеш всередину за запону ковчег Угоди. Ця запона відділить святилище від Святеє Святих. Покладеш віко для відпущення гріхів зверху на ковчег Угоди в Святеє Святих. Ззовні запони поставиш стіл і світильник навпроти, з південного боку святого намету. Стіл поставиш з північного боку. Зроби гаптовану запону для входу до намету з блакитного, пурпурового та ясно-червоного полотна й тонкого льону. Зроби п’ять стовпів з акації для запони й покрий їх золотом, а також зроби гачки з золота. І вилий для них п’ять поставців із бронзи. Зробиш вівтар з акації п’ять ліктів завдовжки і п’ять ліктів завширшки. Вівтар мусить бути квадратний, три лікті заввишки. Зробиш ріжки на ньому по чотирьох кутках. Ріжки повинні бути суцільні з вівтарем. Обклади його бронзою. Зробиш усе приладдя до нього з бронзи: глечики, лопатки, кропильниці й таці. Зробиш решітку для вівтаря — бронзове мереживо. Зробиш на решітці по чотирьох кутках чотири бронзові кільця. Поклади її під край вівтаря, щоб решітка доходила знизу до половини вівтаря. Зробиш жердини для вівтаря з акації, і покриєш їх бронзою. Жердини мусять входити в кільця з боків вівтаря, щоб його носити. Зробиш його з дощок, порожнім усередині. Нехай так його зроблять, як тобі було показано на горі. Влаштуєш подвір’я для святого намету. З південного боку подвір’я буде запона з тонкого льону в сто ліктів завдовжки. Там повинно бути двадцять стовпів до них і двадцять бронзових поставців, а гачки на стовпах і кільця до них — срібні. Так само слід зробити з північного боку — запону у сто ліктів завдовжки з двадцятьма стовпами й двадцятьма бронзовими поставцями, з гачками на стовпах і кільцями із срібла. Подвір’я на захід має бути п’ятдесят ліктів завширшки з десятьма стовпами й десятьма поставцями для них. Спереду на схід подвір’я має бути п’ятдесят ліктів завширшки. Запона з одного боку буде п’ятнадцять ліктів на трьох стовпах і трьох поставцях під ними. І з другого боку запона буде п’ятнадцять ліктів завдовжки — на трьох стовпах і трьох поставцями під ними. При вході на подвір’я буде гаптована завіса в двадцять ліктів із блакитного, пурпурового та ясно-червоного полотна й тонкого льону — на чотирьох стовпах і чотирьох поставцях під ними. Усі стовпи навколо подвір’я мусять бути з’єднані срібними гачками й на бронзових поставцях. Подвір’я має бути сто ліктів завдовжки, п’ятдесят ліктів завширшки і з завісою в п’ять ліктів заввишки з тонкого льону на поставцях із бронзи. Все начиння скинії для різного використання та всі кілки для подвір’я мають бути бронзовими. Накажи дітям Ізраїля принести тобі чистої оливи для того, щоб світильник завжди горів. Аарон зі своїми синами влаштує його з вечора до ранку перед Господом в наметі зібрання за запоною, що перед ковчегом Свідчення. І цей закон на віки вічні для всіх поколінь дітей Ізраїля. Приведи Аарона, твого брата, і його синів Надава, Авігу, Елеазара та Ітамара, дітей Ізраїля, до себе, щоб вони були Моїми священиками. Справиш священне вбрання Аарону, своєму братові, для слави й краси. І скажи всім, хто мудрий серцем, кого Я наповнив духом мудрості, щоб вони справили Ааронові вбрання на посвячення, щоб він міг служити Мені. Ось яке вбрання вони мають справити: нагрудник, ефод, ризу, плетений хітон, тюрбан і пасок. Вони зроблять священне вбрання Ааронові, твоєму брату, щоб він міг бути Моїм священиком. Нехай візьмуть золота, блакитного, пурпурового та ясно-червоного полотна й тонкого льону. Нехай зроблять ефод з золотого, блакитного, пурпурового та ясно-червоного полотна й тонкого льону. Цю робота треба виконана досконало. З обох кінців його мають бути прив’язані два наплічники, з’єднані між собою. Пасок на ефоді мусить бути зроблений з тієї ж тканини: золотого, блакитного, пурпурового та ясно-червоного полотна й тонкого льону. Візьмеш два камені оніксу й викарбуєш на них імена синів Ізраїля. Викарбуєш шість імен на одному камені й решту шість на другому за їхнім народженням. На двох каменях викарбуєш імена синів Ізраїля так само, як робить різбляр, вирізуючи печатку, й оправиш їх у золоті гнізда. Ти прикріпиш ці два камені до наплічників ефоду у пам’ять про синів Ізраїля. Аарон носитиме їхні імена перед Господом на обох своїх плечах як пам’ятку. Виготовиш золоті гнізда. Змайструєш два ланцюжки щирого золота, звиті, як мотузка, і приєднаєш ланцюжки до гнізд. Зробиш судний нагрудник майстерної роботи. Зробиш його так само, як і ефод — із золота, блакитного, пурпурового та ясно-червоного полотна й тонкого льону. Він буде квадратний, складений удвоє, одна п’ядь завдовжки й одна п’ядь завширшки. Повправляй у нього чотири ряди коштовного каміння. В першому ряду мають бути сердолік, топаз і смарагд. В другому ряду — бірюза, сапфір та ізумруд. У третьому ряду — яхонт, агат і аметист. І всі вони мусять бути в золотих оправах. У четвертому ряду — топаз, онікс і яшма. Всього буде дванадцять каменів зі своїми іменами, згідно з іменами синів Ізраїля. На кожному мусить бути викарбувано, як на печатці, ім’я одного з дванадцяти колін. Зробиш для нагрудника ланцюжки, звиті, немов мотузки, із щирого золота. Зробиш два золоті кільця й прилаштуєш їх до двох кінців нагрудника. Пропустиш два звиті золоті ланцюжки через два кільця на кінцях нагрудника. Причепиш обидва кінці ланцюжків до двох гнізд, прикріпивши їх спереду до наплічників ефоду. Зробиш іще два золоті кільця й прикріпиш їх до двох кінців нагрудника з внутрішнього боку. Зробиш іще два золоті кільця й приєднаєш їх до двох наплічників спереду ефоду біля рубця над паском ефоду. Приєднаєш кільця нагрудника до кілець ефоду стрічкою блакитного полотна так, щоб він був над самим паском ефоду, і щоб нагрудник не спадав. Аарон носитиме імена синів Ізраїля на судному нагруднику, коло серця, як постійну згадку перед Господом, коли заходитиме до святилища. Покладеш до судного нагрудника урим і туммим, і коли Аарон приходитиме до Господа, вони будуть коло його серця. Аарон постійно носитиме перед Господом суд дітей Ізраїля коло свого серця. Зробиш ризу до цього ефоду, виткану цілком із блакитного полотна. Посередині зверху в ній буде отвір для голови. Навколо цього отвору край мусить бути обшитий на зразок отвору в панцирі, щоб не рвалося. З блакитного, пурпурового та ясно-червоного полотна зробиш гранати й прикрасиш по подолу, а також золотими дзвіночками поміж ними. І буде дзвіночок і гранат, дзвіночок і гранат, і так по всьому подолу навколо ризи. І хай вона буде на Ааронові, коли він служитиме. І дзвін буде чути, коли він входитиме до святилища перед Господом й коли виходитиме, щоб він не помер. Зробиш пластинку зі щирого золота й викарбуєш на ній, як той різбляр, що робить печатки: Святиня для Господа. Прив’яжеш її блакитною стрічкою спереду тюрбана. І буде вона в Аарона на чолі, і він нестиме провини вид тих святих речей, що діти Ізраїля освятять як свої священні дари, завжди на його чолі як знак благовоління перед Господом. Витчеш плетений хітон з тонкого льону і зробиш із тонкого льону тюрбан і гаптований пасок. Аароновим синам справиш хітони, поробиш паски й тюрбани для слави й краси. Вбереш їх: Аарона, твого брата, і його синів разом з ним й помажеш їх, рукоположиш і освятиш їх, щоб вони могли служити Мені священиками. Справ їм лляну нижню білизну, щоб закрити наге тіло від крижів до стегон. Це вбрання мусить бути на Ааронові та його синах, коли вони заходитимуть до намету зібрання або коли йтимуть до вівтаря служити в святилищі, щоб не навести гріх на себе й не померти. І це навіки правило для нього та його нащадків, що будуть після нього. Ось що ти маєш робити з синами Аароновими, щоб посвятити їх у священики Господні. Візьми одного бичка і два барани без вади. Візьми опрісноків, прісних тістечок, замішаних на олії, коржів, помащених олією. Випечеш їх із доброго пшеничного борошна. Покладеш усе це в кошик і віддаш його Аарону, та його синам, коли вони вестимуть бичка і двох баранів. Приведеш Аарона та його синів до дверей намету зібрання і обмиєш їх водою. Візьмеш шати і вбереш Аарона в хітон, ризу, яку треба носити з ефодом, ефод і нагрудник. Підпережеш ефод на ньому прикрашеним паском. Надінеш йому на голову тюрбан і святий вінець. Візьмеш оливу для помазання і змастиш йому голову, помазавши його. Тоді приведеш його синів і вбереш їх у хітони. Підпережеш пасками Аарона та його синів і надінеш на них тюрбани. І священство їхнє буде навіки як вічне правило. І так ти рукоположиш Аарона та його синів. Приведеш бичка до намету зібрання. Аарон і його сини покладуть руки йому на голову. Заколеш бичка перед Господом коло дверей намету зібрання. Тоді візьмеш трохи крові бичка й помажеш ріжки вівтаря пальцем. Решту крові виллєш до підніжжя вівтаря. Тоді візьмеш увесь жир, що вкриває нутрощі, сальник на печінці, обидві нирки й жир, що на них, і спалиш на вівтарі. Всю ж тушку бичка, його шкуру й нечистоти спалиш на вогнищі поза табором, як жертву, яка очистить священиків від гріха. Після того, нехай Аарон і його сини покладуть руки на голову одного з баранів. Тоді заріжеш барана, візьмеш його кров і покропи вівтар з усіх боків. Розріжеш барана на шматки, обмиєш його нутрощі й гомілки й покладеш разом зі шматками тушки й головою. Тоді спалиш усього барана на вівтарі. Це є жертва всеспалення для Господа — приємні пахощі, дар Господу. Потім, нехай Аарон і його сини покладуть руки на голову другого барана. Заріж його, та візьми трохи його крові й помасти мочку правого вуха Аарона та його синів, великого пальця їхніх правиць і великого пальця на правій нозі кожного. Після того покропи вівтар кров’ю з усіх боків. Візьмеш трохи крові, що на вівтарі, і трохи оливи для помазання й покропи Аарона, його вбрання і разом з ним його синів і їхнє вбрання. І він, і його вбрання, а разом із ним і його сини, і їхнє вбрання стануть священними. Візьми баранячий жир, жир хвоста, сальник на печінці, обидві нирки й жир, що був на них, і праве стегно (бо це баран посвячення Аарона в первосвященики). З кошика з опрісноками, що стоїть перед Господом, візьми один буханець хліба, одне тістечко з оливою і один корж. Вклади усе те в руки Аарона та його синів, як жертву колихання Господу. Тоді забереш це з їхніх рук і спалиш на вівтарі, як додаток до жертви всеспалення. Це — приємні пахощі, дар Господу. Візьмеш грудину Ааронового барана освячення і піднеси її Господу, як жертву колихання перед Ним. Потім забери її собі — це буде твоя частка. Освятиш грудину жертви й гомілку підношення, відтяту від барана посвячення, частки Аарона то його синів. Це буде вічним правилом для Аарона та його синів від дітей Ізраїля, бо це приношення. Це буде приношенням дітей Ізраїля від їхніх мирних жертв, їхнім приношенням Господу. Священне вбрання, що належить Аарону, перейде після нього його синам, щоб були вони в ньому помазані й рукоположені. Сім днів мусить носити його священик із його синів після нього, перед тим, як входити до намету зібрання для служіння у святилищі. Візьмеш барана посвячення і звариш його м’ясо у святому місці. Аарон і його сини їстимуть м’ясо барана й хліб, що лежить у кошику біля входу до намету зібрання. Вони їстимуть те, чим спокутували їхні гріхи, щоб призначити їх в священики і освятити. Якщо якесь м’ясо посвячення, чи якийсь хліб залишиться до ранку, то спалиш залишки на вогні. Його не можна їсти, бо воно священне. Зробиш усе Аарону і його синам так, як Я наказав тобі. Висвячуватимеш їх протягом семи днів. Щодня жертвуватимеш бичка за гріхи їхні для прощення. Жертву за гріхи принось на вівтар, коли жертвуєш на ньому для свого очищення від гріхів, а також помаж його, щоб освятити. Сім днів жертвуватимеш для відпущення гріхів на вівтарі й освячуватимеш його. І тоді вівтар стане найсвятішим місцем. І все, що торкнеться вівтаря, стане святим. Ось що жертвуватимеш на вівтарі: двоє однорічних ягнят щодня: одне ягня приноситимеш вранці, а друге — ввечері. З першим ягням пожертвуєш десяту частину міри добірного пшеничного борошна, замішаного з чверткою гіна товченою оливи та чверткою гіна вина для ливної жертви. Пожертвуєш друге ягня ввечері, а також стільки ж хліба, як і вранці з хлібною та ливною жертвами. І це будуть жертви всеспалення, пахощі, приємні Господу. Це буде постійною жертвою спалення через усі твої покоління при входи до намету зібрання перед Господом, де Я зустрічатиму вас, щоб говорити з тобою. Я зустрічатиму там дітей Ізраїля, і те місце освятиться Моєю славою. Я освячу намет зібрання і вівтар. Я освячу Аарона і його синів, щоб вони були Мені священиками. Я перебуватиму серед дітей Ізраїля і буду їхнім Богом. І тоді вони знатимуть, що Я — Господь, їхній Бог, Який вивів їх з Єгипетської землі, щоб перебувати серед них. Я — Господь, їхній Бог. «Зробиш з акації вівтар для спалення запашного куріння. Він має бути квадратний: лікоть завдовжки, лікоть завширшки і два лікті заввишки. Його ріжки мають бути суцільні з ним. Покриєш його щирим золотом: зверху, з боків навколо і ріжки. Зробиш йому золотий вінець навколо. Зробиш для нього два золоті кільця під вінцем з двох боків. Прилаштуєш їх із протилежних боків. Вони триматимуть жердини, щоб на них його носити. Зробиш жердини з акації і покриєш їх золотом. Поставиш його перед запоною, що перед ковчегом Свідчення, навпроти віка для відпущення гріхів, що на свідченні, де Я зустрічатимуся з тобою. Аарон спалюватиме на ньому запашне куріння. Він робитиме це щоранку, коли готуватиме світильники. А як запалюватиме світильники під вечір, то спалюватиме запашне куріння, щоб він курився постійно перед Господом через усі ваші покоління. Не приносьте на нього ніякого іншого куріння, не спалюйте на ньому жертв спалення, ані хлібні жертви не приносьте, ані ливні жертви не лийте на нього. Аарон мусить приносити жертву прощення над його ріжками один раз на рік. Він приноситиме жертву прощення кров’ю жертви за гріхи раз на рік на всі ваші покоління. Це найбільша святиня для Господа». Господь говорив з Мойсеєм так: «Коли рахуватимеш дітей Ізраїля, щоб їх переписати, то кожен мусить сплатити викуп Господу за своє життя під час перепису, щоб ніякої моровиці не напало на них. Ось що кожен порахований мусить сплатити. Півшекеля, святим шекелем (шекель дорівнює 20 герам), півшекеля — податок Господу. Кожен порахований від двадцяти років і старше мусить платити податок Господу. Багатий не повинен платити більше, а бідний менше, ніж півшекеля, коли платять податок Господу за викуп їхнього життя. Мусиш брати викуп за відпущення гріхів від дітей Ізраїля і сплачувати їх на служіння в наметі зібрання. І буде це пам’ять для дітей Ізраїля перед Господом про викуп вашого життя». І говорив Господь з Мойсеєм так: «Зроби посуд для обмивання з бронзи і поставець для нього з бронзи. Постав його між наметом зібрання і вівтарем і налий туди води. Аарон і його сини обмиватимуть у ньому руки й ноги. Коли вони приходитимуть до намету зібрання, то обмиватимуться водою, щоб їм не померти або коли йтимуть до вівтаря служити, спалювати жертву на вогні для Господа. Вони обмиватимуть свої руки й ноги, щоб їм не померти. І це буде для Аарона та його нащадків вічним правилом на всі їхні покоління». Господь говорив з Мойсеєм так: Зробиш священну оливу для помазання, змішавши ці пахощі, як приготував би їх той, хто виготовляє парфуми. Це й буде свята олива для помазання. Помастиш нею і намет зібрання, і ковчег Свідчення. Помастиш нею стіл з усім його посудом і світильник з його посудом, і вівтар для спалення запашного куріння. Помастиш також вівтар для спалення жертв з усім його приладдям і посуд для обмивання, і поставець її. Освятиш їх і вони стануть пресвятими. І все, що торкнеться їх, стане святим. Помастиш Аарона і його синів. Зробиш їх святими, щоб вони могли бути мені священиками. Ти розмовлятимеш з дітьми Ізраїля і скажеш їм: „Це буде Моя свята олива до помазання для ваших прийдешніх поколінь. Її не можна виливати на людське тіло, не можна робити ніякої іншої оливи, подібної до цієї. Вона свята й мусить бути святою для вас. Якщо хто змішає оливу, подібну до цієї, і помаже чужинця, того вирвуть із його народу”». І мовив Господь до Мойсея: «Візьми такі пахощі: бальзам, оних, ґальван та чистий ладан — усього порівну. Зроби з цієї суміші запашне куріння, та додавши трохи солі, ти зробиш його чистим і святим. Розтовчи трохи суміші на порошок і поклади перед Свідоцтвом, що в наметі зібрання, де Я зустрічатимуся з тобою. І це буде найбільшою святинею для вас. Запашне куріння подібного складу не робіть собі, тому що воно буде святинею для Господа. А якщо хто зробить щось подібне за запахом, того вирвуть із його народу». І говорив Господь з Мойсеєм так: «Послухай, Я обрав Безалела, сина Урі, сина Гура з Юдиного роду. Я сповню його Духом Божим, мудрістю, розумом і знаннями до виконання різноманітної роботи. Він зможе майстерно працювати по золоту, сріблу та бронзі. Він буде здатний обробляти й оправляти коштовне каміння, буде навчений різьби по дереву і всякого іншого ремесла. Я дав йому Оголіава, сина Агісамака з Данового коліна. Я також дав хист кожному вправному майстрові. Вони виконають усе, що Я тобі наказав: Намет зібрання, Ковчег Свідоцтва, віко для відпущення гріхів, що лежить зверху на ньому. Стіл з усім його приладдям, світильник з усім приладдям до нього, вівтар для запашного куріння. Вівтар для жертв спалення і все приладдя до нього, посуд і поставець до нього. Священне вбрання для Аарона-священика, та одежі його синам для священного служіння. Оливу для помазання й запашне куріння для святилища. Вони мусять виконати все так, як Я наказав». І мовив Господь до Мойсея: «Скажеш дітям Ізраїля: „Мусите дотримуватися Моїх субот, бо це знамення між Мною і вами для прийдешніх поколінь, щоб ви знали, що Я — Господь, Який вас освячує. Вам слід дотримуватися суботи, бо вона — свята для вас. Хто ж поганитиме її, того буде покарано смертю, і кожного, хто працює по суботах, вирвуть із його народу. Шість днів слід працювати, а сьомий — день суботнього відпочинку, він священний для Господа. Кожен, хто працює суботнього дня, має бути покараний на смерть. Діти Ізраїля мусять дотримуватися суботи, справляти її з покоління в покоління як вічний заповіт. Субота — це знамення назавжди між Мною і дітьми Ізраїля, бо за шість днів Господь створив небо й землю, а на сьомий Він спочивав і відновлював сили”». Скінчивши розмовляти з Мойсеєм на горі Синай, Господь дав йому дві скрижалі Свідоцтва — кам’яні таблиці, на яких було написано Божим перстом. Побачивши, що Мойсей усе не спускається з гори, народ зібрався навколо Аарона й сказав йому: «Вставай і зроби нам богів, які йтимуть поперед нас. А щодо цього чоловіка, Мойсея, який вивів нас із Єгипетської землі, то ми не знаємо, що з ним трапилося». Аарон сказав їм: «Повиймайте золоті сережки з вух ваших жінок, синів і дочок і принесіть їх мені». І всі повиймали золоті сережки, що були в їхніх вухах, і поприносили йому. Аарон все забрав у них, зробив різцем тельця і вилив його з золота. Всі сказали: «Ось боги твої, Ізраїлю, що вивели тебе з землі Єгипетської». Побачивши це, Аарон спорудив вівтар перед ним і оголосив: «Завтра буде свято на честь Господа». І повставали вони наступного ранку до сходу сонця, й принесли жертви спалення й мирні жертви. Тоді посідав народ їсти й пити, а потім вони почали веселитися. Господь мовив Мойсею: «Спустися вниз, бо розбестився народ, що ти його вивів з Єгипетської землі, скоївши неймовірний гріх. Люди Ізраїлю швидко відвернулися від усього, що Я наказував їм. Вони зробили собі золотого тельця і вклонялися йому, приносячи пожертви. Вони сказали: „Оце твої боги, Ізраїлю, що вивели тебе з Єгипетської землі”. І мовив Господь Мойсею: „Я бачив цей упертий народ. А зараз залиш Мене Самого, щоб гнів Мій запалав супроти них і знищив їх, а потім від тебе почну великий народ”». Мойсей почав благати Господа, свого Бога, такими словами: «Нащо Ти, Господь, розпалюєш гнів Свій проти Свого народу, що вивів із Єгипетської землі великою силою й могутньою правицею? Навіщо єгиптянам казати: „На лихо Він вивів їх, щоб знищити в горах і стерти з лиця землі?” Відверни Свій палаючий гнів, відверни лихо. Згадай Авраама, Ісаака, Ізраїля, слуг Твоїх, як клявся Ти їм Собою, обіцяючи їм: „Я примножу ваших нащадків і буде їх, як зірок у небі. І всю цю землю, що пообіцяв, Я віддам вашим нащадкам у довічне володіння”». Тоді Господь пожалкував Свій народ і відвернув лихо, яке погрожував навести на нього. Тоді Мойсей повернувся й спустився з гори з двома скрижалями Свідоцтва в своїх руках. І було написано на них з обох боків. Ті скрижалі — то було творіння Боже, а напис був письмом Господнім, вирізьбленим на них. Ісус, почувши гомін людей і їхні крики, сказав Мойсею: «Я чую звуки війни в таборі». Той відповів: «Це не звуки перемоги чи поразки. Звуки пісень, ось що я чую». Підійшовши ближче до табору й побачивши тельця й танці, Мойсей дуже розгнівався, кинув скрижалі обома руками й розбив їх під горою. Тоді він узяв тельця, що ті зробили, спалив його у вогні, розтовк на порох, кинув його в воду й примусив дітей Ізраїля її пити. Мойсей сказав Ааронові: «Що цей народ зробив тобі, що ти ввів їх у такий великий гріх?» Аарон відповів: «Не гнівайся, володарю мій. Ти знаєш людей, які вони грішні. Вони сказали мені: „Зроби богів для нас, що йтимуть попереду нас, бо ми не знаємо, що сталося з цим чоловіком, Мойсеєм, що вивів нас із Єгипетської землі”. Тож я й сказав їм: „Усі, хто має золото, познімайте його з себе й віддайте мені”. Тоді я кинув його в вогонь і вийшов оцей тілець». Мойсей побачив, що народ розбещений, оскільки Аарон дозволив йому таку розгнузданість, що вони стали посміховищем перед ворогами. Тоді Мойсей став на вході до табору й сказав: «Усі, хто на боці Господа, йдіть до мене!» І всі Левієві сини зібралися навколо нього. І він сказав їм: «Так каже Господь, Бог Ізраїлю: „Підпережіться кожен мечем своїм. Пройдіть табором туди й назад, від одного входу до іншого, і кожен з вас нехай покарає грішників, навіть якщо прийдеться вбити свого брата, друга, сусіда”». І Левієві сини зробили, як Мойсей наказав. Близько трьох тисяч чоловік із народу загинуло того дня. Мойсей мовив: «Сьогодні освятіться перед Господом, щоб Він вас благословив синів й братів ваших». Наступного дня Мойсей сказав народові: «Ви вчинили великий гріх. Зараз я зійду до Господа. Можливо, мені вдасться добитися відпущення ваших гріхів». Мойсей повернувся назад до Господа і сказав: «На жаль ці люди вчинили великий гріх, зробивши для себе богів із золота, але прости їхній гріх. Якщо ж ні, то викресли мене з книги, яку Ти написав». Господь мовив Мойсеєві: «Того, хто згрішив проти Мене, Я викреслю зі Своїх скрижалів. А зараз іди й веди народ туди, куди Я тобі сказав. Мій Ангел ітиме поперед тебе, але коли настане час, скараю їх за всі гріхи». І покарав тоді Господь народ смертельною хворобою за те, що вони поклонялися тельцю, якого зробив Аарон. І мовив Господь до Мойсея: «Рушай звідси, ти й народ, що ти вивів із Єгипетської землі. Піди до тієї землі, про яку Я присягав Авраамові, Ісаакові та Якову, коли казав: „Я віддам її вашим нащадкам”. Я пошлю Ангела поперед тебе й прожену ханаанців, аморійців, хиттитів, перизійців, хивійців та євуситів. Йди до землі, що тече молоком і медом. Я ж не піду з вами, бо ви народ упертий, і як би Мені не погубити вас дорогою». Почувши цю погану новину, народ засмутився. Жоден не надів своїх прикрас. Господь мовив до Мойсея: «Скажи синам Ізраїля: „Ви — вперті люди. Якби Я йшов з вами хоча б хвильку, то знищив би вас. А зараз познімайте ваші прикраси, нагадування про лжебогів, а Я вирішуватиму, що Мені з вами робити”». Отже, діти Ізраїля познімали свої коштовності біля гори Хорев (Сінай). Того часу, Мойсей завжди брав із собою намет і напинав його недалеко від табору. І назвався він «наметом зібрання». Кожен, хто шукав Господа, міг прийти до цього намету. І коли Мойсей йшов до намету, то весь народ вставав, і кожен стояв біля входу до свого намету, спостерігаючи, доки Мойсей не ввійде туди. Коли ж Мойсей заходив, то хмарний стовп спускався і стояв при вході — то Господь розмовляв з Мойсеєм. Коли ж увесь народ бачив хмарний стовп, що стояв при вході до намету, то всі вставали, і кожен вклонявся перед дверима свого власного намету. Господь розмовляв з Мойсеєм віч-на-віч, як говорять із своїм другом. Коли ж Мойсей повертався до табору, його слуга Ісус, син Навина, молодий чоловік, завжди залишався в наметі. Мойсей сказав Господу: «Ось ти кажеш: „Веди цей народ”. Але Ти не відкрив мені, кого пошлеш зі мною. Ти мовив: „Я знаю твоє ім’я, ти знайшов прихильність в Моїх очах”. Отже, якщо я знайшов прихильність у твоїх очах, то відкрий мені Твій шлях, щоб я міг пізнати Тебе і щоб міг мати прихильність у Твоїх очах. Не забувай, що ці люди — Твій народ». І мовив Господь: «Сам вестиму народ й дам тобі спочинок». Мойсей відповідав: «Якщо Ти не підеш, то й не виводь нас звідси. Як же я зможу взнати, що я і Твій народ знайшли прихильність у Твоїх очах, якщо Тебе не буде з нами, то як же я і Твої люди можуть відрізнятися від інших народів на землі». Господь сказав Мойсею: «Зроблю те, що попросиш, бо ти знайшов прихильність у Моїх очах, Я знаю тебе на ім’я ». Мойсей відповідав: «Яви мені славу Свою». І мовив Господь: «Я зроблю так, що вся Моя слава, вся доброта пройде перед тобою і Я назвусь іменем Ягве перед тобою. Покажу прихильність до кого Я буду прихильний». І додав: «Ти не зможеш побачити Моє обличчя, бо жодна людина не може Мене побачити й лишитися в живих». Господь вів далі: «Ось місце біля Мене, де ти стоятимеш на скелі. Коли Моя слава проходитиме повз, то Я поставлю тебе в розщілину скелі й прикрию тебе Своєю рукою, аж поки не пройду. Коли ж я приберу Свою руку, то ти побачиш лише Мою спину, а обличчя не буде видно». Господь мовив до Мойсея: «Витеши дві кам’яні скрижалі, подібні до перших. Я напишу на них ті ж заповіді, що були на перших скрижалях, які ти розбив. Приготуйся вранці, та зійди рано на гору Синай і стань переді Мною там на вершині. Ніхто не повинен сходити разом з тобою і щоб нікого не видно було на всій горі. І щоб ні вівця, ні яка худобина не паслась під горою». Тож витесав Мойсей дві такі ж кам’яні скрижалі, подібні до перших. Він устав раненько й піднявся на гору Синай з двома кам’яними скрижалями, як Всевишній й наказав йому. І зійшов Господь у хмарі, і стояв із ним, і Мойсей погукав Господа на ім’я. Господь пройшов перед ним і проголосив: «Ягве, жалісливий і милосердний Бог, довготерплячий, відданий і вірний. Він береже вірність тисячам та прощає провину, злочин і гріх. Але Він не залишає без кари винних. Він карає дітей і онуків до третього й четвертого покоління за гріхи їхніх батьків». Мойсей мерщій упав долілиць і поклонився. Він сказав: «Якщо я знайшов прихильність у Твоїх очах, мій Господи, нехай мій Бог іде з нами, не зважаючи навіть на те, що цей народ такий упертий. Прости наше зло і гріх, прийми нас Собі у спадок». І мовив Господь: «Ось Я укладаю Угоду з усім твоїм народом: Я чинитиму дива, яких не було на землі ні серед яких народів. І весь народ, до якого ти належиш, побачить діла Господа, бо ті дива, що Я вчиню, будуть найвеличнішими. Дотримуйся того, що тобі було наказано сьогодні. Я повиганяю з-поперед тебе аморійців, ханаанців, хиттитів, перизійців, хивійців та євуситів. Гляди, не укладай Угоди з мешканцями землі, в яку йдеш, щоб вона не стала пасткою для тебе. Натомість поруйнуй їхні вівтарі, порозбивай священні камені й зріж стовпи Ашери. Бо ти не повинен поклонятися іншому богові, крім Ягве Кана — Ревнивому Богу. Ім’я Моє — Ель Кана, Ревнивий Бог. Отже не укладай Угоди з мешканцями землі, не впадай у розпусту з їхніми богами й не принось жертви їхнім божествам, коли тебе покличуть їсти їхні жертвоприношення. Не бери їхніх дочок для своїх синів, бо їхні дочки займатимуться розпустою зі своїми богами й примусять твоїх синів чинити так само. Не роби собі вилитих богів. Дотримуйся свята Опрісноків. Їж прісний хліб протягом семи днів, як Я тобі наказував, у призначений час у місяці авіві. Бо в місяці авіві ти вийшов із Єгипту. Кожен первісток належить Мені, як і всі перші самці твоєї худоби: бички чи барани. Кожного первонародженого віслюка, ти можеш викупити за ягня. Якщо ж не хочеш викуповувати його, то мусиш зламати йому карк. Мусиш викуповувати кожного свого первістка-сина. Жоден із них не повинен з’являтися переді Мною з порожніми руками. Працюватимеш шість днів, а на сьомий відпочиватимеш. Відпочивай навіть в оранку та жнива. Дотримуйся таких свят: свято Седмиць під час збирання першого врожаю пшениці, а також свята збирання плодів наприкінці року — свято Кущів. Тричі на рік кожен із твоїх чоловіків мусить з’являтися перед Господом, Богом Ізраїлю. Бо Я повиганяю з-поперед тебе народи й розширю твої кордони. І ніхто не зазіхне на твою землю, коли тричі на рік ти виходитимеш, щоб з’явитися перед Господом, твоїм Богом. Не принось крові Моєї жертви разом із закваскою. Нічого з Пасхальної їжі не повинно залишатися до ранку. Кращі з перших плодів твоєї землі принеси до Дому Господа, твого Бога. І не вари козеняти в молоці його матері». І ще мовив Господь до Мойсея: «Запиши ці заповіді, бо згідно з ними Я уклав Угоду з тобою та з Ізраїлем». І був Мойсей там із Господом сорок днів і сорок ночей. Він (Мойсей) не їв хліба й зовсім не пив води. Господь написав слова Угоди, десять заповідей на кам’яних скрижалях. Коли Мойсей зійшов з гори Синай, дві скрижалі свідчення були в його руках. Він не знав, що шкіра його обличчя сяяла, бо Господь розмовляв із ним. Коли Аарон і всі діти Ізраїля побачили Мойсея, та його сяюче обличчя, то побоялися підійти до нього. Мойсей покликав їх. Аарон і всі старійшини громади повернулися до нього. І Мойсей розмовляв з ними. А пізніше підійшли і всі діти Ізраїля, і він переказав їм усе, що Господь заповів йому на горі Синай. Коли Мойсей закінчив говорити, він закрив своє обличчя покривалом. Коли Мойсей приходив перед Господом розмовляти, то знімав покривало, аж доки не виходив. Вийшовши, переказував дітям Ізраїля все, що йому було заповідано. Євреї бачили, що обличчя Мойсея сяяло, отже він знову закривав своє обличчя, аж поки не йшов розмовляти з Господом. Мойсей зібрав усю громаду дітей Ізраїля і сказав їм: «Ось що Господь наказав вам робити: „Роботу можна виконати в шість днів, а сьомий день — свята субота, день відпочинку для Господа. Кожен, хто працюватиме в цей день, буде відданий на смерть. Суботнього дня ви не повинні запалювати вогню в жодному з ваших помешкань”». І сказав Мойсей усій громаді дітей Ізраїля: «Ось що Господь заповідав, кажучи: „Принесіть від себе дар Господу. Кожен, хто бажає, мусить принести дар для Нього: золото, срібло, бронзу, блакитне, пурпурове та ясно-червоне полотно, тонкий льон, козячу вовну, дублені баранячі шкіри, шкури, дерево акації, оливу для світильників, пахощі для оливи помазання й запашного куріння, камінь онікс та інше каміння, для прикрашання ефоду й нагрудника. І кожен ремісник із вас нехай прийде й зробить усе, що Господь наказав: Святий намет й намет для нього, покриття, гачечки, бруси, засуви, жердини й поставці. Ковчег, жердини для нього, віко для відпущення гріхів і покривало для перегородки, стіл, жердини для нього, все його приладдя й хліб присутності, світильник для освітлення, весь його посуд, поставці й оливу для освітлення, вівтар для запашного куріння і його жердини, оливу для помазання, запашний ладан, завісу для входу до святого намету, вівтар для жертви спалення, бронзову решітку до нього, його жердини й усе приладдя, посуд для обмивання й поставець для нього, стовпи й поставці до них, запони для подвір’я зі стовпами й поставцями до них, запону для входу на подвір’я, кілки для святого намету та подвір’я, а також мотузку для них, особливе вбрання для служби у святилищі, священне вбрання Ааронові та його синам, щоб вони могли служити священиками”». І пішла тоді вся громада ізраїльтян від Мойсея. І кожен прийшов, кого серце спонукало, чий дух вимагав того, та приніс дар Господу для служби в наметі зібрання і все для священного вбрання. Прийшли чоловіки й жінки, та всі, хто бажав, поприносили гачки, сережки, перстні, намиста, золотий посуд і різні золоті прикраси. Кожен приносив золоті дари Господу. Кожен, хто мав блакитне, пурпурове та ясно-червоне полотно, тонкий льон, козячу вовну, дублену баранячу шкіру або шкуру, приносив усе те. Кожен, хто був зворушений, приносив срібло чи бронзу у дар Господу. Кожен, у кого було дерево акації для будь-якого використання, віддавав його Господу. Кожна жінка, що мала вправні руки, власноручно пряла блакитне, пурпурове і ясно-червоне полотно і тонкий льон і приносила його. Всі жінки, кого серце спонукало, майстерно пряли козячу вовну. Старійшини приносили камінь сердолік та інше коштовне каміння, щоб повправляти його в ефод і в нагрудник. Приносили пахощі, оливу для світла, прянощі для запашного куріння. Всі діти Ізраїля, кого серця спонукали принести щось для роботи, яку Господь через Мойсея наказав виконати, приносили добровільний дар Господу. Мойсей сказав народу Ізраїля: «Послухайте, Господь обрав Безалела, сина Урі, сина Гура з Юдиного роду. Він сповнив його Духом Божим, умінням, розумом і знаннями до виконання різноманітної роботи. Щоб він задумував і майстерно виконував роботи по золоту, сріблу та бронзі; огранював коштовне каміння для оправи, різав по дереву й виконував різну майстерну роботу. Господь дав Безалелу та Оголіаву, сину Агісамака з Данового коліна, вміння навчати. І сповнив Він їх умінням виконувати будь-яку ремісничу, художню роботу, вишивати по блакитному, пурпуровому та ясно-червоному полотну, по тонкому льону, а також ткати. Вони — майстри до всякої роботи й усілякого майстерного ремісництва. Безалел і Оголіав, а також кожен умілий чоловік, якого Господь наділив хистом і тямою, як придатися своєю роботою для створення святилища, має чинити згідно усього того, що звелів Господь». Мойсей покликав Безалела й Оголіава і кожного вправного чоловіка, що Господь наділив хистом, кожного, кого серце спонукало прийти й працювати. Вони одержали від Мойсея всі дари, що поприносили їх діти Ізраїля для виконання роботи по спорудженню святилища. А ті, щоранку, все ще приносили добровільні дари. Тоді всі майстри, що поралися з різними роботами по спорудженню святилища, поприходили кожен від роботи, що виконували. Вони сказали Мойсею: «Люди приносять значно більше, ніж потрібно для роботи, що Господь звелів виконати». І наказав тоді Мойсей, і вони проголосили по всьому табору: «Ні чоловік, ні жінка нехай не роблять більше ніяких дарів для святилища». І стримався народ від принесення. Принесено було багато для виконання будь-якої роботи, навіть занадто. Всі вправні майстри, що працювали, спорудили святий намет із десяти покривал з тонкого льону й блакитного, пурпурового та яскраво-червоного полотна і вправно виготовили Херувимів на них. Кожне покривало було двадцять вісім ліктів завдовжки й чотири лікті завширшки. І всі вони були одного розміру. І з’єднав Безалел разом п’ять покривал і інші п’ять також з’єднав між собою. Він зробив завіси з блакитного полотна по краю останнього покривала з перших з’єднаних полотен. Так само він зробив і по кінцях крайнього покривала другого комплекту. Безалел зробив п’ятдесят завіс на одному покривалі й п’ятдесят завіс на кінці покривала з другої групи з’єднаних полотен. Завіси були одна навпроти одної. Він виготовив п’ятдесят гачків із золота і з’єднав покривала між собою цими гачками так, що святий намет став єдиним цілим. І зробив він запони з козячої вовни для намету поверх святого намету. Він зробив їх одинадцять штук. Кожна запона була тридцять ліктів завдовжки й чотири лікті завширшки. Всі одинадцять запон були одного розміру. Він з’єднав п’ять запон між собою, і так само з’єднаєш між собою інші шість. І зробив він п’ятдесят завіс по краю останньої запони з перших п’яти і п’ятдесят завіс по краю інших з’єднаних запон. Він зробив п’ятдесят бронзових гачків, щоб з’єднати намет і щоб він став єдиним цілим. Він також зробив покривало для намету з дублених баранячих шкір, а зверху покриття зі шкури. І зробив він бруси-підпори з акації для святого намету. Кожен брус був десять ліктів завдовжки і півтора лікті завширшки. Кожен брус мав по два кріплення для з’єднання між собою. Так він поробив усі бруси для святого намету. Він зробив двадцять брусів для святого намету з південного боку. До них сорок срібних поставців під двадцять брусів: два поставці під кожен брус для двох його кріплень і два поставці під інший брус для двох його бокових кріплень. Він зробив двадцять брусів з іншого, північного, боку святого намету. До них сорок поставців із срібла — по дві під кожним брусом. Позаду святого намету, з західного боку, він виготовив шість брусів. Він зробив два бруси для кутків позаду святого намету. Вони сходилися внизу окремо, а зверху були приєднані до одного кільця. Так він зробив з обома брусами по кутах. Усіх брусів було вісім і шістнадцять срібних поставців для них — по два поставці під кожним брусом. І зробив він середній засув, що проходив через середину брусів від одного краю до іншого. Він покрив бруси золотом і зробив їхні кільця, щоб тримали засуви, з золота, і покрив засуви золотом. Запону він зробив із блакитного, пурпурового та ясно-червоного полотна й тонкого льону з Херувимами майстерної роботи. І виготовив він чотири стовпи з акації для святого намету і покрив їх золотом і змайстрував золоті гачки для них. І вилив він чотири срібні поставці для них. Він зробив також гаптовану запону для входу до намету з блакитного, пурпурового та ясно-червоного полотна й тонкого льону. Безалел виготовив п’ять стовпів до неї та їхні гачки, і укрив золотом їхні капітелі й кільця, а п’ять поставців були з бронзи. Безалел зробив ковчег з акації два з половиною лікті завдовжки, півтора лікті завширшки й півтора лікті заввишки. Він покрив його щирим золотом зсередини та ззовні й зробив золотий вінець довкола. Вилив також чотири золоті кільця для неї по чотирьох кутках — два з одного боку і два з іншого. Він виготовив жердини з акації і покрив їх золотом. Він вставив жердини у кільця з боків ковчегу, щоб його носити. Він зробив віко для відпущення гріхів із щирого золота. Воно було два з половиною лікті завдовжки і півтора завширшки. Він виготовив два карбовані Херувими з золота й прикріпив їх із двох кінців віка для відпущення гріхів. Один Херувим з одного кінця, другий — з другого. Він виготовив Херувимів так, що вони буди одним цілим із віком для відпущення гріхів з обох його боків. Крила Херувимів здіймалися догори, а самі вони були звернені обличчями одне до одного й до віка для відпущення гріхів. І виготовив він стіл з акації два лікті завдовжки, один лікоть завширшки й півтора лікті заввишки. Він покрив його щирим золотом і зробив золотий вінець довкола. Він зробив обід долоню завширшки й золотий вінець довкруги ободу. Він вилив чотири золоті кільця для нього й причепив їх по чотирьох кутах, біля чотирьох ніжок столу. Кільця були коло ободу, щоб тримати жердини, щоб носити стіл. Він виготовив жердини з акації, щоб носити стіл, і покрив його золотом. Зі щирого золота він виготовив посуд на стіл: тарілки, кадильниці, кухлі й чаші для ливних пожертв. Він виготовив світильник зі щирого кованого золота і зробив його єдиним цілим з його основою, держаком, чашечками, бруньками й пелюстками. Шість галузок простяглися з боків — три галузки світильника з одного й три з другого боку. Три чашечки, немов квіти мигдалю, кожна з брунькою та пелюсткою на одній галузці і три чашечки, немов квіти мигдалю, кожна з брунькою і пелюсткою на іншій галузці. Такий вигляд повинні мати всі шість галузок, що простягалися від світильника. На самому світильнику було чотири чашечки, немов квітки мигдалю з бруньками та пелюстками. Під кожною парою галузок була брунька, і так на всіх шести галузках, що простягалися від світильника. Ті бруньки й галузки були єдиним цілим, і були вони карбовані з єдиного самородка щирого золота. І зробив він сім лампад до світильника і до них щипці й таці зі щирого золота. Він витратив один талант щирого золота, щоб виготувати світильник і все приладдя до нього. Він спорудив з акації вівтар для спалення запашного куріння. Той був квадратний: лікоть завдовжки, лікоть завширшки й два лікті заввишки. Його ріжки були суцільні з ним. Він покрив його щирим золотом — зверху, з боків навколо і ріжки. І зробив для нього золотий вінець навколо. Він виготовив для нього два золоті кільця під вінцем з протилежних боків, аби вони тримали жердини, щоб на них його носити. Він виготовив жердини з акації і покрив їх золотом. Він приготовив святу оливу для помазання і справжнє запашне куріння так, як приготував би їх той, хто виготовляє парфуми. І спорудив Безалел вівтар з акації для пожертв спалення. Той був квадратний — п’ять ліктів завдовжки, п’ять ліктів завширшки і три лікті заввишки. І зробив він чотири ріжки на ньому по чотирьох кутках. Ріжки були суцільні з вівтарем, й він обклав його бронзою. Він зробив усе приладдя до нього з бронзи: глечики, лопатки, кропильниці й таці. Він виготовив решітку для вівтаря: бронзове мереживо, й прилаштував її під краєм вівтаря заввишки в піввівтаря. І вилив він чотири кільця й прилаштував їх по кутах бронзової решітки, щоб вкладати туди жердини. І виготовив він жердини з акації, і покрив їх бронзою. Повкладав він жердини в кільця з боків вівтаря, щоб його носити. Він зробив вівтар із дощок, порожнім усередині. І виготовив він бронзовий посуд для обмивання і бронзовий поставець до нього з дзеркалами, що дали жінки, які прислуговували біля входу до намету зібрання. І влаштував він подвір’я для святого намету. З південного боку подвір’я запони були виготовлені з тонкого льону в сто ліктів завдовжки. Двадцять стовпів до них і двадцять поставців були з бронзи, а гачки на стовпах і кільця до них — срібні. З північного боку запони також у сто ліктів завдовжки з двадцятьма стовпами й двадцятьма бронзовими поставцями, з гачками на стовпах і кільцями із срібла. З заходу запони були в п’ятдесят ліктів з десятьма стовпами й десятьма поставцями для них. Гачки на стовпах й кільця до них — срібні. Спереду, на схід, подвір’я було п’ятдесят ліктів; вхід у двір знаходився з цієї сторони. І були там запони в п’ятнадцять ліктів з одного боку входу на трьох стовпах і трьох поставцях під ними. З іншого боку входу на подвір’я були завіси так само в п’ятнадцять ліктів. Стовпців і поставців до них було там по три. Усі запони навколо подвір’я було виготовлено з тонкого льону. Поставці до стовпів були бронзові, а гачки на стовпах й кільця до них — срібні. Верхівки стовпів також були покриті сріблом. Усі стовпи на подвір’ї були з’єднані срібними гачками. Запону на вході до подвір’я було оздоблено гаптуванням і зроблено з блакитного, пурпурового та ясно-червоного полотна й тонкого льону. Завдовжки вона мала двадцять ліктів і п’ять ліктів заввишки, що відповідало висоті запон усього подвір’я. Чотири її стовпи й поставці до них були бронзові. Гачки на стовпах — срібні. Срібними були також верхівки стовпів й кільця до них. Усі кілки до святого намету та подвір’я були бронзові. З ним був Оголіав, син Агісамака з Данового коліна — майстер, умілець і гаптяр по блакитному, пурпуровому та ясно-червоному полотну й льону. Всього золота, використаного для спорудження святилища, золота, що принесли в дар, було двадцять дев’ять талантів і сімсот тридцять шекелів з розрахунку на священний шекель. Срібла, відрахованого громадою було сто талантів і тисяча сімсот сімдесят п’ять шекелів з розрахунку на священний шекель. З шестисот трьох тисяч п’ятисот п’ятдесяти чоловік від двадцяти років і старше з кожного зареєстрованого було зібрано податку в одну біку (півшекеля з розрахунку на священний шекель ). Сто талантів срібла було використано для лиття поставців під святиню й на запони: сто поставців зі ста талантів, по таланту на кожен поставець. Із тисячі семисот сімдесяти п’яти шекелів було зроблено гачки для стовпів, та зв’язуючі кільця для них. Бронзи, що діти Ізраїлю принесли в дар, було сімдесят талантів і тисяча чотириста шекелів. З неї Безалел виготовив поставці для входу до намету зібрання, бронзовий вівтар і бронзову решітку до нього, а також усе начиння для вівтаря. І всі поставці, що навколо подвір’я, поставці для входу, та всі кілки для святого намету і кілки, що навколо подвір’я. З блакитного, пурпурового та ясно-червоного полотна виготовили ткане вбрання для служіння в святилищі. Виготовили також вбрання Аарону для святилища, як і наказав Господь Мойсею. І зробив Безалел ефод із золота, блакитного, пурпурового та ясно-червоного полотна й тонкого льону. Майстри викували тонкі листи золота, розрізали їх на стрічки, щоб майстерно прикріпити до блакитного, пурпурового та ясно-червоного полотна й тонкого льону. Вони зробили для ефоду наплічники й прикріпили з двох боків. Розшитий пасок такої ж самої роботи з тієї ж тканини був поверх ефоду. Його було виготовлено з золота, блакитного, пурпурового та ясно-червоного полотна й тонкого льону. Саме так, як Господь наказав Мойсею. Каміння онікса вставили в золоті оправи. На них викарбували, як на печатках, імена синів Ізраїля. І він прикріпив ці камені до наплічників ефоду у пам’ять про синів Ізраїля, як і наказав Господь Мойсеєві. Безалел виготовив нагрудник майстерної роботи, так само, як і ефод: із золота, блакитного, пурпурового та ясно-червоного полотна й тонкого льону. Нагрудник був квадратний, складений удвоє, одна п’ядь завдовжки й одна п’ядь завширшки. І повправляли у нього чотири ряди коштовного каміння. У першому ряду були сердолік, топаз і смарагд. У другому ряду — бірюза, сапфір та ізумруд. У третьому ряду — яхонт, агат і аметист. У четвертому ряду — топаз, онікс і яшма. І все каміння було в золотих оправах. І було там дванадцять каменів зі своїми іменами, згідно з іменами синів Ізраїля. На кожному камені було викарбувано, як на печатці, ім’я одного з дванадцяти колін. Також майстри виготовили із щирого золота для нагрудника ланцюжки, звиті, немов мотузки, зробили два золоті гнізда й два золоті кільця, й приєднали їх до двох кінців нагрудника. Безалел приєднав два звиті золоті ланцюжки до двох кілець на кінцях нагрудника, та два інші кінці ланцюжків до двох гнізд, прикріпивши їх спереду до наплічників ефоду. Тоді було зроблено ще два золоті кільця й прикріплено їх до двох кінців нагрудника з внутрішнього боку. Також було виготовлено іще два золоті кільця і приєднано до двох наплічників спереду ефоду біля рубця над самим паском ефоду. Потім майстри прикріпили нагрудник через його кільця до колець ефоду стрічкою блакитного полотна так, щоб він був над паском ефоду, і щоб нагрудник не спадав, як Господь й наказав Мойсею. І виготовив Безалел ризу до ефоду, виткану цілком із блакитного полотна. Посередині зверху в ній був отвір на зразок отвору в панцирі. Навколо отвору край був обшитий, щоб не рвалося. По подолу йшли гранати, виготовлені з блакитного, пурпурового та ясно-червоного полотна й тонкого льону. Зробивши золоті дзвіночки, причепили їх між гранатами навколо подолу ризи: дзвіночок і гранат, дзвіночок і гранат на подолі ризи навколо, для служби, як Господь й наказав Мойсею. Майстри пошили й хітони з тонкого тканого льону Аарону та його синам. Також тюрбан із тонкого льону і головні пов’язки з тонкого льону й білу лляну білизну. Виготовили гаптований пасок із тонкого льону й блакитного, пурпурового та ясно-червоного полотна, як і наказав Господь Мойсеєві. Вони зробили пластинку зі щирого золота для святого вінця й викарбували на ній, як на печатці Святиня для Господа. Прив’язали її блакитною стрічкою зверху до тюрбана, як і наказав Господь. Отже, всю роботу над святим наметом та наметом зібрання було закінчено. Діти Ізраїля зробили все так, як Господь наказав Мойсею. І показали Мойсею святий намет із всім приладдям до нього: гачками, брусами, жердинами, поставцями, покривалом із дубленої козячої шкіри, покривалом із шкіри дельфінів, покривалом для запони, Ковчегом Угоди й жердинами для нього, віком для відпущення гріхів, столом і всім його приладдям, хлібом присутності, світильником зі щирого золота й лампадами до нього, що стояли в ряд разом з усім їхнім приладдям, оливою для освітлення, золотим вівтарем, оливою для помазання, запашним курінням, завісою для входу до намету, бронзовим вівтарем із бронзовою решіткою до нього, жердинами і всім приладдям до нього, посудом для обмивання й поставцем для нього, запонами для подвір’я зі стовпами й поставцями до них, запоною для входу на подвір’я з мотузками й кілками до неї і всім приладдям для служби в святому наметі і наметі зібрання, тканим вбранням для служіння в святилищі, священним вбранням для Аарона і вбранням для його синів, щоб вони могли служити священиками. Отже, діти Ізраїля виконали все, як заповідав Господь. І побачив Мойсей усю роботу, що вони виконали, як наказав Господь, та й благословив їх. Господь говорив з Мойсеєм так: «Першого дня першого місяця поставиш святий намет, тобто намет зібрання. Поставиш туди ковчег Свідчення і завісиш його ковдрою. Занесеш туди стіл і встановиш його, поставиш також світильник і розташуєш на ньому лампади. Поставиш золотий вівтар для запашного куріння перед ковчегом Свідчення. Завісиш запоною вхід до святого намету. Встановиш вівтар для жертв спалення перед входом до святого намету, тобто намету зібрання. Поставиш мисник між наметом зібрання і вівтарем і наллєш води в нього. Влаштуєш подвір’я навколо і завісиш запоною вхід на подвір’я. Візьмеш оливу для помазання і помажеш скинію і все в ній, освятиш її і все начиння в ній, отже, воно стане священним. Помажеш вівтар для жертви спалення і все приладдя до нього, освятиш його. Отже, вівтар стане найсвятішим місцем. Помажеш мисник й поставець до нього й освятиш їх. Приведеш Аарона та його синів до входу в намет зібрання і обмиєш їх. Вдягнеш Аарона у священне вбрання, помажеш і освятиш його, щоб він міг служити Мені священиком. Приведеш його синів і вбереш їх у хітони. Помажеш їх, як ти помазав їхнього батька, тож вони зможуть служити Мені священиками. І їхнє помазання посвятить їх на вічне священство на всі їхні покоління». І зробив Мойсей усе так, як Господь йому наказав. Так він і вчинив. Першого дня першого місяця другого року святий намет було встановлено. Мойсей поставив святий намет. Установив поставці, поставив бруси, жердини до них і стовпи. Встановивши намет поверх святого намету, він накрив його зверху, як Господь й наказав. Мойсей узяв свідчення й поклав його до ковчегу й прилаштував зверху віко для відпущення гріхів. Він заніс ковчег до святого намету, завісив його ковдрою і відгородив ковчег Угоди, як Господь й наказав. Мойсей заніс стіл до намету зібрання і встановив його з північного боку перед запоною. Він поклав на нього в ряд хліби перед Господом, як і наказав Господь. Мойсей поставив світильник у наметі зібрання навпроти столу з південного боку святого намету. Він установив лампади перед Всевишнім, як і наказав Господь. Мойсей поставив золотий вівтар у наметі зібрання перед ковдрою. Він спалив на ньому запашне куріння, як і наказав Господь. І почепив Мойсей запону на вході до святого намету. Він поставив вівтар для жертви всеспалення біля входу до святого намету, до намету зібрання, і приніс на ньому жертву всеспалення й хлібну жертву, як і наказав Господь. Він поставив мисник між наметом зібрання і вівтарем і налив води в нього для обмивання, де Мойсей та Аарон зі своїми синами обмивали руки й ноги. Коли вони приходили до намету зібрання і підходили до вівтаря, то щоразу обмивалися, як і наказав Господь. Мойсей влаштував подвір’я навколо святого намету та вівтаря. І, почепивши запону на вході до подвір’я, він скінчив усю роботу. Тоді хмара вкрила намет зібрання, і слава Господня сповнила святий намет. Мойсей не міг увійти до намету зібрання, бо хмара сіла на нього, і слава Господня сповнила святий намет. У всіх своїх мандрах, як тільки хмара піднімалася над святим наметом, то народ Ізраїлю мав рушати. Якщо ж хмара не піднімалася, то вони не рушали, аж Доки вона не підніметься. Бо хмара Господня була над святим наметом вдень, а вночі в ній палав вогонь перед очима всього ізраїльського дому у всіх їхніх мандрах. Господь покликав Мойсея і говорив з ним із намету зібрання. Він мовив: «Поговори з дітьми Ізраїлю й скажи їм: „Коли хтось із вас приноситиме в жертву Господу якусь домашню тварину, то вона мусить бути зі стада чи отари. Якщо це буде жертва всеспалення великої худоби, то нехай принесе в жертву бичка без вади. Нехай приведе його до входу до намету зібрання, щоб він міг бути прийнятий перед Господом. І мусить покласти він свою руку на голову жертви всеспалення, щоб вона була прийнята заради його очищення від гріха. І нехай заб’є бичка перед Господом, а Ааронові сини, священики, принесуть кров і покроплять нею з усіх боків вівтар, що біля входу до намету зібрання. І нехай тоді здере з бичка шкуру й розрубає його на шматки. Сини священика Аарона нехай розпалять вогонь і підкладають дрова. І нехай тоді Ааронові сини, священики, покладуть шматки, голову й жир на дрова, що палають на вівтарі. І тоді слід вимити нутрощі й гомілки в воді, і священик нехай спалить усе це на вівтарі. Це жертва всеспалення як дар, пахощі, приємні Господу. Якщо його принесення для жертви всеспалення — з отари овець або кіз, то нехай принесе самця без вади. І нехай заб’є його перед Господом з північного боку жертовника. І сини Ааронові, священики, покроплять його кров’ю вівтар з усіх боків. Тушу треба розрубати на шматки, і священик покладе їх, голову й жир на дрова, що палають на вівтарі. Нутрощі й гомілки нехай обмиє водою. Священик принесе все це і спалить на вівтарі. Це жертва всеспалення як дар, пахощі, приємні Господу. Якщо хтось принесе в жертву всеспалення Господу якусь пташину, то нехай приносить горлицю або молодих голубів. Священик мусить принести її на вівтар і, скрутивши шию, спалити на вівтарі, а кров мусить бути зціджена на стіну жертовника. Тоді нехай він виріже під хвостом і разом з зобом кине біля жертовника зі східного боку, куди змітають попіл. І нехай священик розітне її, розтягнувши за крила, але не розділяючи навпіл. Тоді спалить її на вівтарі на дровах у вогні. Це жертва всеспалення як дар, пахощі, приємні Господу. Коли хтось приносить хлібну жертву Господу, то його жертва мусить бути з добірного борошна. Нехай наллє в неї оливи й додасть ладану. І нехай принесе тоді це Аароновим синам, священикам. І візьме священик звідти повну пригорщу того добірного борошна з оливою і з усіма пахощами, і спалить його на вівтарі як хлібну жертву, як дар, пахощі, приємні Господу. Залишки хлібної жертви нехай будуть Ааронові та його синам як найсвященніша частина із пожертв Господу. Коли приносиш жертву хлібну, випечену в печі, то опрісноки мусять бути з найкращого борошна: опрісноки змішуються з оливою, а прісні коржі змащуються оливою. Якщо приносиш жертву, і це хлібне приношення буде смажене на пательні, то воно мусить бути з найкращого борошна, змішаного з оливою і без закваски. Розламай його на шматки й полий оливою. Це хлібна жертва. Якщо пожертва твоя — це хлібне приношення, випечене на пательні, то воно мусить бути випечене з найкращого борошна з оливою. Коли приносиш Господу таким чином приготовлені хлібні жертви, то запропонуй їх священику, а той принесе їх на вівтар. Тоді священик візьме належну міру і спалить на вівтарі як хлібну жертву, як дар, пахощі, приємні Господу. Залишки хлібної жертви нехай будуть Ааронові та його синам як велика святиня із жертв Господніх. І не принось Господу ніякої заквашеної хлібної жертви, бо ні квасного, ні меду не можна спалювати в дар Господу. Можеш приносити їх Господу як жертву від першого врожаю, та не слід приносити їх на вівтар як приємні пахощі. Будь-яку хлібну жертву мусиш посолити. Не нехтуй в своїх хлібних жертвах сіллю твоєї Угоди з Богом. З кожною своєю жертвою принось сіль. Якщо приносиш хлібну жертву Господу з першого врожаю, то принось розтовчені колоски, підсмажені на вогні як хлібну жертву з першого врожаю. Полий це оливою і додай ладану. Це — хлібна жертва. Священик мусить спалити розтовчене зерно з оливою та всім ладаном. Це дар Господу. Якщо чоловік приносить Господу мирну жертву, то нехай це буде бичок, чи корова зі стада, але ця тварина повинна бути без вади. І хай покладе руку на голову своєї жертви й заб’є її біля входу до намету зібрання. І Ааронові сини, священики, мусять покропити кров’ю вівтар з усіх боків. Тоді нехай принесе з мирної жертви як дар Господу жир, що вкриває нутрощі, і жир, що навколо нутрощів, і обидві нирки й жир, що навколо них, нижче м’язів спини, а також кращу частину печінки. Він мусить видалити її разом із нирками. І спалять це Ааронові сини на вівтарі разом із жертвою всеспалення, що на дровах у вогні. Це дар, пахощі, приємні Господу. Якщо він приносить мирну жертву Господу зі своєї отари, то мусить принести в жертву самця або самицю без вади. Якщо з овець він приносить жертву свою, то нехай поставить її перед Господом. І мусить покласти руку на голову своєї жертви й заколоти її біля входу до намету зібрання. І Ааронові сини мусять покропити кров’ю вівтар з усіх боків. Потім хай принесе весь жир з мирної жертви як дар Господу. Це той жир, що відрізається від хребта, і той, що вкриває нутрощі і жир, що навколо них, обидві нирки й жир, що навколо них і нижче м’язів спини, і кращу частину печінки. Він мусить видалити її разом із нирками. І спалить це священик на вівтарі як поживу, як їстівну жертву, як дар Господу. Якщо він приносить у жертву козла, то мусить поставити його перед Господом. Тоді нехай покладе руку йому на голову й заколе його перед входом до намету зібрання, а Ааронові сини мусять покропити кров’ю вівтар з усіх боків. І мусить він принести з нього жертву всеспалення Господу — жир, що вкриває нутрощі, і весь жир, що навколо них, обидві нирки й жир, що навколо них і нижче м’язів спини, і кращу частину печінки. І мусить він видалити її разом з нирками. І спалить це священик на вівтарі як поживу, як жертву всеспалення — приємні пахощі. Весь жир належить Господу. Це настанова на віки вічні для ваших поколінь і всіх ваших осель: „Не їжте ніякого лою, ані якої крові”». І мовив Господь Мойсею: «Скажи дітям Ізраїлю: „Якщо хтось згрішить ненавмисне і вчинить щось, що суперечить якійсь із заповідей Господніх, те, чого не слід робити, то ось як слід поступати; якщо помазаний священик згрішить, та провина ляже на народ, він мусить принести в жертву Всевишньому за вчинений гріх, бичка без вади з череди, як жертву очищення. Він повинен привести бичка до входу до намету зібрання перед Господом, покласти руку худобі на голову й забити його перед Господом. І мусить тоді помазаний священик взяти трохи крові бичка й занести до намету зібрання. Тоді священик вмочить пальця в кров і покропить кров’ю сім разів перед Господом, перед запоною Святеє Святих. Тоді священик трохи змастить кров’ю роги вівтаря для запашного куріння, що в наметі зібрання перед Господом. І виллє решту крові бичка до підніжжя жертовника для жертви всеспалення біля входу до намету зібрання. Він мусить відділити жир бичка, приведеного як жертву за гріх, жир, що вкриває нутрощі, й жир, що навколо них, обидві нирки й жир, що навколо них і нижче м’язів спини, і кращу частину печінки. Він мусить видалити її разом з нирками, так само, як видаляє з бичка, приведеного як мирну жертву. І спалить тоді священик це на вівтарі для жертви всеспалення. А шкуру бичка, все його м’ясо разом з головою, ногами, нутрощами й нечистотами — все, що залишилося від бичка, нехай винесе на купу попелу за табір, у чисне місце, і спалить у вогні на дровах. Його слід спалити на попелищі. Якщо вся громада Ізраїлю ненавмисне згрішить і не збагне, що тим порушила одну з заповідей Господніх, то будуть вони винні. І коли про той скоєний гріх стане відомо, то всією громадою мусять вони принести в жертву за гріх бичка з череди. Нехай приведуть його до намету зібрання. І покладуть старійшини громади руки на голову бичка перед Господом, і заб’ють його перед Господом. Тоді помазаний священик внесе трохи крові бичка до намету зібрання. І вмочить священик пальця в кров і покропить сім разів перед Господом перед запоною. Тоді священик трохи змастить роги жертовника кров’ю. А решту нехай виллє до підніжжя жертовника для жертви всеспалення біля входу до намету зібрання. Тоді він відділить увесь жир із нього й спалить на вівтарі. І вчинить він із бичком так само, як із бичком жертви очищення, так мусить він зробити з ним. Так очистить священик дітей ізраїльських, і буде їм прощення. І винесе він бичка за табір, і спалить його, як спалив першого бичка. Це — жертва очищення громади. Коли правитель згрішить і вчинить щось ненавмисне всупереч заповідям Господа Бога свого, і буде винний, або коли усвідомить свій гріх, що вчинив, то нехай принесе в жертву козла без вади. Тоді нехай покладе руку козлові на голову й заб’є його на тому місці, де жертви всеспалення забивають перед Господом. Це жертва очищення. Тоді священик візьме трохи крові жертви очищення собі на палець, і змастить роги жертовника для жертви всеспалення. А решту крові виллє до підніжжя жертовника для жертви всеспалення. І весь його жир священик мусить спалити на вівтарі так само, як жир від мирної жертви. І так очистить його священик від гріха, і його буде прощено. Якщо хтось із громади ненавмисне згрішить і вчинить щось усупереч заповідям Господнім, і буде винний, і якщо усвідомить свій гріх, то нехай принесе в жертву козу без вади за гріх, що вчинив. Тоді нехай покладе руку на голову жертви очищення й заб’є її на місці для жертви всеспалення. Священик тоді візьме трохи її крові на палець, і помастить роги жертовника для жертви всеспалення, а решту її крові виллє до підніжжя жертовника. Хай він відділить увесь жир так само, як із мирної жертви. І спалить його священик на вівтарі як пахощі, приємні Господу. І так священик очистить того чоловіка, і його буде прощено. Якщо ж той чоловік принесе в жертву очищення ягня, то нехай то буде овечка без вади. Тоді хай він покладе руку на голову жертви очищення і заб’є її у жертву очищення на місці, де він забиває жертви всеспалення. Священик тоді візьме трохи крові жертви очищення на палець і помастить роги жертовника для жертви всеспалення, а решту крові виллє до підніжжя жертовника. Тоді нехай вийме весь жир так само, як із мирної жертви ягня, і спалить його на вівтарі разом з дарами Господу. І так священик очистить чоловіка від гріха, що той вчинив, і його буде прощено. Якщо людина скоїла гріх: почула або побачила щось, але привселюдно не засвідчила про це, то мусить понести покарання за свій гріх. Або він торкнеться чогось нечистого, чи то трупа нечистого звіра, або трупа нечистої худоби, чи трупа нечистого плазуна, не знаючи про це, то він все ж нечистий і винний у гріху. Або коли хтось торкнеться людських нечистот, чи будь-яких нечистот, що оскверняють людину, не знаючи про це, а згодом дізнається, то він винний. Або коли хтось нерозсудливо заприсягнеться в будь-чому доброму чи лихому, в чому людина може присягнутися, й забуде, а згодом усвідомить, то він винен у цьому. Якщо він винний у чомусь такому, то мусить сповідатися, в чому згрішив. І нехай принесе Господу відплату за гріх, що вчинив, самицю з отари, вівцю чи козу, як жертву очищення. І так священик очистить того чоловіка від його гріха. Якщо ж чоловік той не в змозі принести вівцю, то він мусить принести Господу двох горлиць або двох молодих голубів у жертву за гріх, що скоїв. Одного — в жертву очищення, а другого — в жертву всеспалення. Він мусить принести їх до священика, і той спочатку принесе одне в жертву очищення. Він зламає йому шию коло голови, але не відірве її. Тоді покропить він трохи крові жертви очищення на стінку жертовника, а решту крові відцідить до підніжжя жертовника. Це жертва очищення. Другого він має спалити як в жертву всеспалення за правилами. І так священик очистить того чоловіка від його гріха, що він скоїв, і його буде прощено. Якщо ж чоловік не в змозі принести дві горлиці чи двох молодих голубів, то мусить принести в жертву вісім чашок добірного борошна в жертву очищення. Нехай не ллє в нього оливи й не кладе ладану, бо це — жертва очищення. Нехай він принесе борошно до священика, і священик візьме з нього повну пригорщу для належної міри і спалить її на вівтарі разом із дарами Господу. Це — жертва очищення. І так священик очистить того чоловіка від скоєного гріха. І Господь простить його. Решта ж залишиться священикові, як хлібна жертва”». Тоді Господь мовив Мойсею: «Коли людина завинить, ненавмисне згрішивши проти святинь Господніх, то вона мусить принести Господу за провину свою барана без вади з отари по ціні в срібних шекелях (мірою священного шекеля) в жертву за провину. І мусить він відшкодувати за провину, що вчинив проти святині, й додати ще одну п’яту частину до цього, віддавши це священикові, а священик очистить його жертвою барана, як жертву спокути, і буде того чоловіка прощено. Коли людина згрішить і вчинить щось усупереч заповідям Господнім, не знаючи про те, то вона винна й несе відповідальність. Нехай тоді принесе священику барана без вади в добру ціну з отари, як жертву спокути. Тоді священик очистить його й відпустить гріх, скоєний через необізнаність, і людину буде прощено. Це жертва спокути. Чоловік завинив перед Господом». І мовив Господь Мойсею: «Коли чоловік згрішить і завинить перед Господом, збрехавши своєму сусідові про те, що той доручив йому стерегти, чи про заклад якийсь, чи про крадіжку, або обдурить свого ближнього, або знайде щось загублене й скаже про те неправду або присягнеться неправдиво про те, що хтось зробив, і тим згрішить, коли той чоловік згрішить, так само стане винний, він мусить повернути те, що вкрав, чи здобув обманом, чи те, що йому доручили стерегти, чи щось знайдене ним, Якщо він присягався в чомусь неправдиво, то мусить віддати сповна, та ще додавши п’яту частину до того. Він мусить сплатити тому, кому та річ належить, в день, коли принесе жертву спокути. І мусить він принести священику як жертву спокути барана без вади з отари за добру ціну, і це буде жертвою спокути. І священик очистить його перед Господом, і буде його прощено за все, що він вчинив і за що став винним». І мовив Господь Мойсею: «Накажи Ааронові та його синам таке: „Ось закон для жертви всеспалення: жертва всеспалення мусить залишатися на вогнищі жертовника цілу ніч аж до ранку, і вогонь на вівтарі мусить горіти. І нехай священик убереться в лляне вбрання, як у спіднє до тіла, так і верхнє, тоді збере попіл, що залишився від вогню на вівтарі, й покладе його поруч із жертовником. І роздягнувшись, нехай перевдягнеться й винесе попіл поза табір, на чисте місце. А вогонь на вівтарі нехай горить. Він не повинен погаснути. Священик мусить розпалювати дрова в ньому щоранку, класти жертву всеспалення на нього і спалювати на ньому жир мирних жертв. Вогонь повинен постійно горіти на вівтарі й не згасати. Ось закон для хлібної жертви. Ааронові сини мусять приносити її Господу перед жертовником. Нехай він візьме з неї повну пригорщу найкращого борошна, оливи хлібної жертви з усім ладаном хлібної жертви. І священик мусить спалити це на вівтарі, це — належна міра Господу. Решту з’їсть Аарон зі своїми синами. І мусять вони з’їсти його прісним у Святому місці на подвір’ї намету зібрання. Цей хліб не можна пекти з закваскою. Я віддав їм це як їхню частку від дарів Мені. Це найсвятіше, як і жертва очищення і жертва за провину. І всі Ааронові нащадки чоловічої статі можуть їсти її як частку дарів Господу. І це на всі ваші покоління. І все, що торкнеться цих жертв, освятиться”». І мовив Господь Мойсею: «Ось жертва, яку Аарон та його сини мусять принести Господу в день Ааронового помазання. Вісім чашок найкращого борошна, як для звичайної хлібної жертви, — половина для ранку й половина для вечора. Борошно слід добре змішати з оливою і спекти на пательні. Це печиво ти розламаєш на шматки й принесеш як хлібну жертву, як пахощі, приємні Господу. Священик, помазаний на його місце з нащадків його, мусить зробити так само. І це Господня частка на віки вічні. Її слід спалити повністю. І будь-яка хлібна жертва священика мусить бути повністю спалена. Її не можна їсти». І мовив Господь Мойсею: «Скажи Ааронові та його синам: „Ось закон для жертви очищення. Жертву очищення слід забити перед Господом на тому ж місці, що й жертву всеспалення. І це найсвятіше. Їсти її мусить священик, що приносить жертву очищення. І їсти її слід у Святому місці, на подвір’ї намету зібрання. І кожен, хто торкнеться м’яса її, освятиться. А якщо її кров бризне на вбрання, то забризкане слід випрати в Святому місці. Глиняний посуд, у якому варилося м’ясо, слід розбити. Якщо ж варилося в мідному казані, то його слід вичистити й омити водою. І кожен чоловік із роду священика може їсти його. Це — найсвятіше. Будь-яку жертву очищення, від якої до намету зібрання вноситься кров для очищення у Святому місці, не можна їсти. Її слід спалити у вогні. Ось закон про жертву відшкодування. Це — найсвятіше. Жертва відшкодування мусить бути забита на місці, де забивається жертва всеспалення. Її кров’ю слід покропити вівтар з усіх боків. Увесь жир слід принести в жертву: жир, що нижче м’язів спини, що вкриває нутрощі, обидві нирки й жир, що на них, а також кращу частину печінки, що мусить бути видалена разом із нирками. Священик мусить спалити це на вівтарі, як дар Господу. Це — жертва відшкодування. Кожен чоловік із родини священика може їсти її. І їсти її слід у Святому місці. Це — найсвятіше. Жертва відшкодування за провину така ж, як і жертва очищення, і закон для них один. І належатиме вона священику, який очищає з її допомогою. Коли священик приносить чиюсь жертву всеспалення, то шкура тієї жертви належатиме йому. І кожна хлібна жертва, що випечена в печі, і все, зготоване в глечику чи на сковороді, належатиме священику, який приносить це. Та будь-яка хлібна жертва, змішана з оливою або суха належатиме всім Аароновим синам порівну. Ось закон про мирну жертву, що приноситься Господу. Якщо людина приносить її в знак подяки, то з жертвою подяки вона мусить принести опрісноки, замішані на оливі, прісні коржі, политі оливою, та хлібці з найкращого борошна, добре змішані з оливою. Цю жертву належить приносити разом із заквашеним хлібом на додачу до мирної жертви подяки. І принесе людина щось одне з кожної жертви в дар Господу. І це належатиме священику, який покропить кров мирної жертви. М’ясо мирної жертви подяки мусить бути з’їдене того ж дня, коли приноситься жертва. Ніщо не повинно лишатися до ранку. Якщо хтось приносить жертву обітниці чи жертву доброї волі, то її слід з’їсти в день приношення, а що залишиться, можна й наступного дня. Залишки м’яса жертви слід спалити у вогні на третій день. Якщо хтось їстиме м’ясо мирної жертви на третій день, то вона не буде визнана. Вона не зарахується тому, хто її приносить. Це огидно. Того, хто їстиме її, буде покарано за його гріх. М’яса, що торкнеться чогось нечистого, їсти не можна. Воно мусить бути спалене у вогні. Щодо іншого м’яса, то кожен чистий може його їсти. Та якщо хтось нечистий їстиме м’ясо мирної жертви, що приносить Господові, той мусить бути вилучений з-поміж свого народу. Коли хтось торкнеться чогось нечистого, чи то скверни людської, чи нечистої тварини, чи огидної ненависної істоти, і їстиме м’ясо Господньої мирної жертви, то він повинен бути вилучений з-поміж свого народу”». Господь мовив Мойсею: «Скажи синам Ізраїлю: „Не смійте їсти жир ні з бичка, ні з вівці, ні з кози. Лой падлої чи задертої звіром тварини, можна використовувати для будь-чого, але не їсти. Якщо хтось їстиме жир з тварини, принесеної в дар Господу, того буде вилучено з-поміж його народу. Не споживайте ніякої крові ні птаха, ні тварини в жодній з ваших осель. Кожного, хто споживатиме кров, буде вилучено з-поміж його народу”». І мовив Господь Мойсею: «Скажи дітям Ізраїлю: „Хто приносить мирну жертву Господу, той частину мирної жертви мусить принести Господу як особливу жертву. Він повинен власноручно принести дар Господу. Він мусить віддати жир разом із грудиною. І підняти грудину перед Господом як жертву колихання. Священик мусить спалити жир на вівтарі, а грудина належатиме Ааронові та його синам. Праве стегно від мирної жертви віддавайте священикові в дар. Праве стегно від мирної жертви належатиме тому священикові, який приносить у жертву кров і жир від мирної жертви, то його частка. Бо Я взяв у дітей Ізраїля грудину жертви колихання і стегно приношення з мирної жертви й віддав їх священику Аарону та його синам як їхню вічну частку на всі часи від дітей Ізраїля”. Це частка Аарона та його синів від дарів Господу з дня їхнього помазання та служіння Господу священиками. І Господь наказав віддати їм це як вічну частку від дітей Ізраїля в день помазання їхнього на віки вічні, на всі покоління. Оце закони для жертви всеспалення, хлібної жертви, жертви очищення, жертви відшкодування, жертви освячення на священство й мирної жертви, які Господь заповідав Мойсею на горі Синай, коли Він наказав дітям Ізраїля принести їхні жертви Господу в Синайській пустелі». І мовив Господь Мойсею: «Візьми Аарона та його синів, вбрання, оливу для помазання, бичка для жертви очищення, двох баранів і кошик опрісноків. Збери тоді всю громаду біля входу до намету зібрання». Мойсей зробив так, як Господь звелів йому. Громада зібралася біля входу до намету зібрання. І мовив тоді Мойсей до народу: «Ось що Господь наказав зробити». І вивів Мойсей Аарона та його синів і омив їх водою. І вдягнув він його в хітон і підперезав паском. Тоді вдягнув його в рясу й ефод і підперезав прикрашеним паском, яким прив’язав до нього ефод. Тоді надів на нього нагрудник і вклав у нього урим і туммим. Тоді поклав йому на голову тюрбан і спереду на нього почепив золоту смужку — святий вінець, як Господь наказав Мойсею. Тоді Мойсей узяв оливу для помазання й помазав святий намет і все, що було в ньому, таким чином освятивши їх. Мойсей покропив нею вівтар сім разів. Він покропив вівтар, усе приладдя до нього, умивальник і підставку до нього, щоб освятити їх. Тоді Мойсей вилив трохи оливи для помазання Ааронові на голову, помазавши його, щоб освятити. Потім Мойсей вивів Ааронових синів і вдягнув їх у хітони, підперезав пасками і надів на них тюрбани, як Господь наказав Мойсею. Тоді Мойсей привів бичка в жертву очищення. Аарон і його сини поклали руки на голову бичка для жертви очищення, і його було забито. Мойсей узяв трохи крові бичка і помастив ріжки вівтаря пальцем з усіх боків. Так він очистив вівтар. І вилив тоді кров до підніжжя вівтаря. Так він освятив вівтар для спокути на ньому. Тоді Мойсей взяв увесь жир, що вкривав нутрощі, сальник на печінці, обидві нирки й жир, що на них, і спалив їх на вівтарі. І спалив він тушку бичка, його шкуру й нечистоти поза табором, як і наказував Господь Мойсею. Тоді Мойсей привів барана для жертви всеспалення, і Аарон з синами поклали руки баранові на голову. І зарізав його Мойсей, і покропив кров’ю вівтар з усіх боків. Тоді він розрізав барана на шматки і спалив на вівтарі голову, шматки тушки й жир, а нутрощі й гомілки облив водою. І спалив усього барана на вівтарі. То була жертва всеспалення — приємні пахощі, дар Господу, як Господь і наказував Мойсею. Тоді він привів другого барана, барана посвячення. І поклали Аарон та його сини руки на голову барана. І зарізав його Мойсей, і взявши трохи його крові, змастив мочку правого вуха Аарона, великого пальця його правиці й великого пальця на правій нозі. Тоді Мойсей вивів Ааронових синів і змастив кров’ю мочки їхніх правих вух, великі пальці їхніх правиць і великі пальці на правій нозі кожного. Потім Мойсей покропив вівтар кров’ю з усіх боків. Тоді Мойсей узяв баранячий жир, жир хвоста, сальник на печінці, обидві нирки й жир навколо них і праве стегно. З кошика з опрісноками, що стояв перед Господом, він узяв один з хлібів, одне тістечко з оливою і один корж. І поклав він усе це на жир і на праве стегно. Він дав усе це Аарону та його синам, щоб ті принесли це як жертву колихання Господу. Тоді Мойсей узяв усе це з їхніх рук і спалив на вівтарі з жертвою всеспалення. Це була жертва посвячення, приємні пахощі, дар Господу. Потім Мойсей узяв грудину, підняв її, як жертву колихання перед Господом. Це була Мойсеєва частка від барана посвячення, як Господь і звелів був Мойсеєві. Тоді Мойсей узяв трохи оливи помазання й трохи крові на вівтарі й покропив Аарона, його вбрання, його синів і їхнє вбрання, й тим самим освятив їх. І мовив Мойсей до Аарона та його синів: «Зваріть м’ясо біля входу до намету зібрання і з’їжте його там з хлібом, що в кошику для помазання, як я наказав. Аарон і його сини мусять це з’їсти. Залишки м’яса і хліба мусите спалити. Не відходьте від входу до намету зібрання протягом семи днів, доки не скінчиться час вашого посвячення, бо сім днів мусить тривати ваше посвячення. Господь звелів робити так, як було зроблено сьогодні для вашого очищення. Ви мусите сім днів і ночей залишатися біля входу до намету зібрання і мусите пильнувати Господній наказ, щоб не вмерти, бо так було наказано мені». Отже, Аарон і його сини зробили все, що Господь звелів через Мойсея. На восьмий день Мойсей покликав Аарона та його синів і старійшин Ізраїлю. Він сказав Ааронові: «Візьми бичка зі стада для жертви очищення й барана для жертви всеспалення, обох без вад, і принеси їх у жертву Господу. І скажи дітям Ізраїлю: „Візьміть козла для жертви очищення, однолітніх теля та ягня без вад для жертви всеспалення, вола й барана для мирної жертви, щоб пожертвувати перед Господом, а також хлібну жертву, змішану з оливою. Бо сьогодні Господь явиться вам”». Отже, вони принесли те, що Мойсей наказав, до намету зібрання. Уся громада прийшла й стала перед Господом. І сказав Мойсей: «Ось що Господь наказав вам зробити, щоб слава Господня явилася вам». Тоді Мойсей сказав Аарону: «Підійди до жертовника й принеси жертву очищення й жертву всеспалення, очисть себе й народ, і принеси жертву від народу й очисть його, як звелів Господь». І Аарон підійшов до жертовника й забив теля, призначене, в жертву його очищення. Тоді Ааронові сини піднесли йому кров, і він умочив свого пальця й трохи помастив роги жертовника й вилив решту до підніжжя жертовника. І спалив тоді Аарон на вівтарі і жир, і нирки, й кращий шматок печінки від жертви очищення, як Господь і звелів Мойсею. Він спалив м’ясо і шкуру на вогні поза табором. І зарізав він тоді жертву всеспалення. Ааронові сини подали йому кров, і він покропив вівтар з усіх боків кров’ю. І принесли вони йому шматки жертви всеспалення разом з головою. І спалив він усе це на вівтарі. Тоді він облив нутрощі й гомілки й спалив їх разом із жертвою всеспалення на вівтарі. Потім він приніс жертву від народу: він узяв козла для жертви очищення народу, зарізав його й приніс у жертву очищення, як і першого. І приніс він жертву всеспалення і здійснив її відповідно до закону. Тоді він приніс хлібну жертву і взяв звідти повну пригорщу й спалив на вівтарі на додаток до ранкової жертви всеспалення. Потім він забив вола й барана мирної жертви для народу. І принесли Ааронові сини йому кров, і покропив він нею вівтар з усіх боків. Ааронові сини принесли йому також і жир з вола та барана — товстий хвіст, жир, що вкриває нутрощі, нирки, а також кращий шматок печінки. Поклали вони жир на грудину, і він спалив увесь жир на вівтарі. Аарон приніс грудину й праве стегно як жертву колихання перед Господом, як і звелів Мойсей. Тоді Аарон підняв руки до народу й благословив його. І після принесення жертви очищення, жертви всеспалення й мирної жертви він зійшов униз. І увійшли Мойсей з Аароном до намету зібрання. І вийшовши, вони благословили народ. Тоді явилася всьому народу слава Господня. І вийшов вогонь від Господа, і спалив жертву всеспалення й жир на вівтарі. І весь народ бачив і кричав, і всі попадали долілиць. Ааронові сини Надав і Авігу взяли кожен свою кадильницю, поклавши в неї вогню й запашного куріння на нього. І принесли вони перед Господом вогонь, та не праведний, не той, що Господь наказав їм використовувати. І зійшов вогонь від Господа, і спалив їх, і померли вони перед Господом. Мойсей тоді сказав Аарону: «Це те, що Господь мав на увазі, коли сказав: „Ті, хто наближається до Мене, мусять поважати Мене й славити перед усім народом”». Аарон мовчав. Мойсей покликав Мишаела й Ельзафана, сина Уззіела, Ааронового дядька. Він їм сказав: «Ідіть-но й винесіть тіла ваших родичів за табір, геть від Святого місця». То пішли вони й винесли тіла їхні в хітонах геть з табору, як сказав Мойсей. І мовив тоді Мойсей до Аарона та до його синів Елеазара та Ітамара: «Голови не оголяйте й одягу не рвіть, не показуйте суму, щоб вам не померти, та не навести Його гнів на свою громаду. Але ваші рідні, всі люди Ізраїлю можуть плакати за спаленими, кого Господь спалив. За поріг намету зібрання не виходьте, бо помрете через те, що на вас олива помазання Господнього». Тож і зробили вони так, як Мойсей сказав. Тоді Господь сказав Аарону: «Ні ти, ні сини твої не повинні пити вина, ані пива, коли заходите до намету зібрання, щоб не померти. Це закон на віки вічні й на всі ваші покоління. Бо ви мусите чітко відрізняти священне від несвященного, чисте від нечистого. Ви мусите навчати дітей Ізраїлю всіх законів, що Господь їм дав через Мойсея». І мовив Мойсей Аарону та синам його, що залишилися, Елеазару й Ітамару: «Візьміть хлібну жертву, що лишилася від дарів Господу, і їжте її прісною перед жертовником, бо це найсвятіше. Ви мусите їсти її в Святому місці, оскільки це ваша частка і частка синів ваших від дарів Господу. Бо мені так наказано. Ти й сини твої, і дочки, їжте також грудину жертви колихання й стегно особливого приношення в чистому місці. Бо їх дано тобі як твою частку й частку синів твоїх від мирної жертви синів Ізраїлю. Стегно приношення і грудину жертви колихання вони мусять приносити як жертву колихання перед Господом, разом із жертвами лою. І буде це часткою для тебе й для дітей твоїх на віки вічні, як звелів Господь». І став Мойсей шукати козла жертви очищення та його вже було спалено. І розгнівався він на Елеазара й Ітамара, Ааронових синів, що залишилися. Він сказав: «Чому ви не їли жертви очищення у Святому місці? Це ж найсвятіше! Господь дав її вам, щоб відвести провину від громади, очистити її перед Господом. І кров того козла не була внесена до Святого місця. Ви могли б це з’їсти в Святому місці, як я звелів». Тоді Аарон сказав Мойсею: «Послухай, сьогодні вони принесли свою жертву очищення й жертву всеспалення перед Господом, а зі мною таке сталося. Якби я з’їв жертву очищення сьогодні, чи бажано б це було Господу?» Почувши таке, Мойсей погодився. Господь сказав Мойсею та Аарону: «Скажіть дітям Ізраїлю: „Ось ті тварини, яких можна їсти, з усіх тварин на землі. Ви можете їсти будь-яку тварину, що має роздвоєні копита і жує жуйку. Проте ви не повинні їсти жодного з тих, що лише жує жуйку або має роздвоєні копита: верблюда, оскільки хоч він і жує жуйку, але не має роздвоєних копит — він нечистий для вас. Тушканчика, оскільки хоч він і жує жуйку, та не має роздвоєних копит — він нечистий для вас. Зайця, оскільки хоч він і жує жуйку, та не має роздвоєних копит — він нечистий для вас. Свиню, оскільки хоч у неї й роздвоєні копита, але вона не жує жуйку — вона нечиста для вас. Не їжте їхнього м’яса й не торкайтеся їхнього падла. Вони нечисті для вас. З усього того, що в воді, чи то в морях, чи в річках, можете їсти все, що має плавці й луску. Але все, що в морях чи в річках, що не має плавців і луски, з усього, що плаває в воді, чи з якихось інших істот водяних — це огидне для вас. Вони мусить бути огидними для вас. Не їжте їхнього м’яса й цурайтеся їхнього падла. Будь-яка істота в воді, що не має плавців і луски, то огида для вас. Ось яких птахів цурайтесь і не їжте, бо то огида для вас: орла, стерв’ятника, грифа, шуліки, усіх різновидів сокола, всіх різновидів ворона, страуса, пугача, чайку, всіх різновидів яструба, маленьку сову, баклана, велику сову, білу сову, пустельну сову, ібіса, лелеку, всіх різновидів чаплі, одуда й кажана. Усі літаючі комахи, що повзають на чотирьох ногах, мусять бути огидою для вас. З усіх літаючих комах, що повзають на чотирьох ногах, ви можете їсти тих, що мають гомілки зверху на ногах, щоб стрибати по землі. Ось кого з них їжте: різні види цвіркунів і цикад, всіляку сарану й різних коників. Але всі інші літаючі комахи, що повзають на чотирьох ногах, мусять бути огидою для вас. Ось від кого ви будете нечистими. І кожен, хто торкнеться їхнього падла, буде нечистим до вечора. Кожен, хто взяв їхнє падло, мусить випрати своє вбрання й лишатися нечистим до вечора. Будь-яка тварина, що має ратиці, але не роздвоєні або яка не ремигає, — нечиста для вас. І кожен, хто торкнеться її, буде нечистим. Так само будь-яка тварина, що пересувається на м’яких лапах (із тих, що ходять на чотирьох), буде нечиста для вас. І кожен, хто торкнеться її падла, буде нечистим аж до вечора. І кожен, хто підніме її падло, мусить випрати своє вбрання й лишатися нечистим аж до вечора. Вони нечисті для вас. Ці тварини нечисті для вас із-поміж повзучих. Кожен, хто торкнеться їхнього падла, буде нечистий аж до вечора. І коли мертве тіло якоїсь із цих тварин впаде на щось, та річ стане нечистою, будь-що з дерева, одягу, шкіри, мішковини, що використовується для будь-яких цілей. Ту річ слід покласти в воду, і буде вона нечиста аж до вечора, а тоді стане чистою. Якщо якась із нечистих істот упаде в глиняний посуд, в якому щось є, то він стане нечистим, і його слід розбити. Якщо ж вода з того посуду потрапить на будь-яку їжу, то їжа та буде нечистою, і будь-який напій у ньому буде нечистий. Усе, на що впаде щось із їхнього падла, буде нечистим: піч чи груба — їх слід розвалити. Вони нечисті для вас і будуть нечистими. Лише джерело й криниця з водою лишатимуться чистими, хоча, якщо хтось торкнеться падлої або нечистої тварини, стане нечистим. Якщо щось із їхнього падла впаде на насіння, призначене для сівби, то воно лишатиметься чистим. Якщо ж зерно замочене в воді, і щось із їхнього падла впаде на нього, то зерно буде нечистим для вас. Якщо здохне щось із вашої їстивної худоби, то кожен, хто торкнеться мертвого тіла, буде нечистий аж до вечора. Хто з’їсть шматок падла, той мусить випрати своє вбрання й буде нечистим аж до вечора. Якщо хтось нестиме якесь падло, той мусить випрати своє вбрання й буде нечистим аж до вечора. Все, що плазує по землі, — огидне. Не їжте його. Все, що плазує по землі, чи то на череві, чи на чотирьох, чи на багатьох ногах, того не можна їсти, — то огидне. Не поганьте себе нічим, що плазує. Не робіть себе нечистими, не ставайте через них нечистими. Бо Я Господь, ваш Бог. Ставайте святими й будьте святими, бо Я Святий. Отже, не поганьте себе нічим, що плазує по землі. Бо Я Господь, Який вивів вас із землі Єгипетської, щоб бути вашим Богом. То ж будьте святі, бо Я Святий”». Ось такі закони про тварин, птахів, усіх істот, що плавають у воді, і все живе, що плазує по землі, щоб відрізняти нечисте від чистого, тих тварин, що можна їсти, від тих, яких не можна їсти. І мовив Господь Мойсею: «Скажи дітям Ізраїлю ось що. Якщо жінка зачне й народить хлопчика, то залишатиметься нечистою протягом сімох днів. Вона буде нечистою, як під час місячних. Восьмого дня крайня плоть хлопчика мусить буди обрізаною. І кров жінки має очищатися тридцять три дні, поки кров її очиститься. Вона не повинна торкатися нічого святого, ані входити до Святого місця, аж доки не скінчаться дні її очищення. Якщо ж вона народить дівчинку, то залишатиметься нечистою два тижні, як під час місячних, і шістдесят шість днів має чекати, доки кров її очиститься. Як скінчаться дні очищення після народження чи то сина, чи то дочки, вона мусить принести священикові до входу в намет зібрання однолітнє ягня для жертви всеспалення й молодого голуба або горлицю для жертви очищення. І тоді він принесе їх перед Господом і очистить її. І буде вона чиста від кровотечі. Це закон для жінки, яка народила хлопчика чи дівчинку. Якщо ж вона не в змозі принести ягня, то нехай принесе дві горлиці або два молодих голуби: одного для жертви всеспалення, а другого — для жертви очищення. І очистить її священик, і буде вона чистою». І мовив Господь Мойсею та Аарону: «Якщо в когось на тілі з’явиться болячка, чи висип, чи світлий прищ, що перетвориться на виразку, то його слід привести до священика Аарона або до одного з його синів-священиків. Священик подивиться на болячку на його тілі і, якщо волосся на ній побіліло і сама болячка заглибилась у шкіру на тілі, тоді це короста. І оглянувши того чоловіка, священик мусить засвідчити, що він нечистий. Якщо ж цей світлий прищ білий, але не заглибився в шкіру й волосся на ньому не посвітлішало, то священик мусить відокремити недужого на сім днів. На сьомий день священик огляне його. Якщо він побачить, що болячка не змінилася й хворого не обкидало, то священик мусить відокремити його ще на сім днів. І знову на сьомий день священик огляне його. І якщо побачить, що висип побляк і того не обкидало, то священик визнає, що цей чоловік чистий. Це просто прищ. Нехай чоловік той випере своє вбрання і стане чистий. Якщо висип обкидає людину після того, як вона прийшла до священика, щоб очиститися, то вона мусить прийти ще раз до священика. І якщо священик подивиться й побачить, що висип обкидав, то мусить визнати, що той чоловік нечистий. Це короста. Якщо в когось короста, то його слід привести до священика. Якщо священик подивиться й побачить світлу пухлину на тілі й волосся на ній посвітлішало, й на пухлині видно живе м’ясо, то це застаріла короста на його тілі. Священик мусить визнати його нечистим. І він не відокремлюватиме того чоловіка, бо той справді є нечистим. Якщо ж болячка обкидає тіло й буде по всій шкірі недужого, від голови й до ніг, хоч куди б глянув священик, то побачивши, що короста вкрила все тіло хворого, священик визнає його чистим. Він весь стане білим. Він чистий. Але як тільки з’явиться живе м’ясо на тілі, він стане нечистим. Погляне священик на живе м’ясо й визнає його нечистим. Живе м’ясо нечисте. Це короста. Якщо живе м’ясо змінить свій колір на білий, то цьому чоловікові слід піти до священика. Священик подивиться і, якщо побачить, що вражене місце побіліло, то визнає недужого чистим. Він чистий. Коли в когось на тілі з’явиться чиряк і загоїться, а на місці чиряка з’явиться біла пухлина або світла червоняста пляма, він мусить іти до священика. Священик огляне її, і якщо вона виявиться заглибленою в шкіру і волосся на цьому місці побіліло, то священик мусить визнати того чоловіка нечистим. Це короста, що виникла на місці чиряка. Та якщо священик огляне її, а на ній немає світлого волосся, вона не заглибилась у шкіру й поблякла, то священик мусить відокремити цього чоловіка на сім днів. Якщо вона обкидає тіло, то священик мусить визнати цього чоловіка нечистим. Це хвороба. Але якщо світла пляма залишиться на своєму місці й не обкидає тіло, то це рубець від чиряка, і священик мусить визнати чоловіка чистим. Або якщо в когось на тілі опік і живе м’ясо опіку стане світло-червоною або білою плямою, то священик мусить оглянути його, і якщо волосся на світлій плямі побіліло і є заглиблення на шкірі, то це проказа, що виникла на місці опіку. Священик мусить визнати тіло нечистим. Це короста. Але якщо священик огляне чоловіка і на плямі не буде світлого волосся, не буде заглиблення на шкірі й болячка поблякла, то священик мусить відокремити того чоловіка на сім днів. На сьомий день священик знову огляне його і, якщо його обкидало, то священик мусить визнати його нечистим. Це короста. Але якщо світла пляма лишається на місці, не поширюється й поблякла, то це пухлина від опіку. Священик мусить визнати чоловіка чистим, оскільки це рубець від опіку. Якщо у чоловіка чи жінки буде болячка на голові або підборідді, то священик мусить оглянути її, і якщо виявиться, що є заглиблення у шкірі й волосся тонке й пожовкле, то священик мусить визнати того чоловіка нечистим. Це короста, тяжке захворювання шкіри голови або підборіддя. Але якщо священик огляне болячку і виявиться, що немає заглиблення її в шкіру і на ній немає чорного волосся, то священик мусить відокремити недужого на сім днів. На сьомий день священик мусить оглянути болячку. І якщо він побачить, що тіло не обкидало й на ньому немає попсованого волосся, і виявиться, що немає заглиблення на шкірі, то чоловік мусить поголитися, але не голити вражене місце. Тоді священик мусить знову відокремити недужого на сім днів. На сьомий день священик мусить оглянути вражене місце, і якщо побачить, що короста не пішла по тілу, і виявиться, що немає заглиблення в шкіру, то священик мусить визнати його чистим. Чоловік мусить випрати своє вбрання, і буде чистий. Але якщо хвороба піде по тілу після очищення, то священик мусить оглянути того чоловіка. І якщо хвороба пішла по тілу, то священику не треба шукати попсоване волосся. Той чоловік нечистий. Якщо ж вражене місце, на думку священика, залишилося без змін і на ньому виросло чорне волосся, то це місце загоїлося. Той чоловік чистий, і священик мусить визнати, що він чистий. Якщо чоловік чи жінка має багато світлих плям на тілі, то священик мусить оглянути їх. Якщо він побачить, що плями бліді, то це просто висип, що з’явився на шкірі. Та людина чиста. Коли в нього повипадало волосся на голові, тоді він буде лисим, але чистим. Якщо в нього випало волосся на голові спереду, то він полисів, але чистий. Якщо на лисині чи на чолі з’являться черво-гноїста виразка, то це тяжке захворювання шкіри, що з’явилося на лисині або на чолі. Священик мусить його оглянути, і якщо побачить, що підпухла виразка на лисині чи на чолі, черво-гноїста і схожа на болячку на тілі, то чоловік той має тяжке захворювання шкіри. Він нечистий. Священик мусить визнати його нечистим. У нього на голові виразка. На хворому повинно бути дрантя, волосся мусить бути скуйовджене, він мусить, прикриваючи рота рукою, вигукувати: „Нечистий! Нечистий!” Той чоловік буде нечистий, доки матиме виразку. Він нечистий. Він мусить жити окремо. Його оселя мусить бути поза табором. Коли є пліснява на вбранні, байдуже вовняному чи лляному, на будь-якому полотні чи в’язаній тканині з вовни або льону, чи на шкірі, якщо пляма на одязі шкіряному, тканому чи в’язаному, зелена чи червона, і ця пліснява збільшується, то її слід показати священикові. Священик мусить оглянути цю пляму й покласти окремо на сім днів. На сьомий день священик мусить оглянути пляму. І якщо вона пішла далі по одягу, тканому чи в’язаному, чи будь-якому шкіряному, і пляма плісняви збільшується, то цей одяг нечистий. Він мусить спалити одяг, тканий чи в’язаний, вовняний чи лляний, чи шитий зі шкіри, що має плісняву, бо вона пішла далі. Його слід спалити у вогні. Якщо священик подивиться й побачить, що пляма не пішла далі по одягу, тканому чи в’язаному або шитому зі шкіри, то він мусить наказати, щоб люди випрали те, на чому пляма, й відокремити його ще на сім днів. Після того, як виперуть, священик мусить оглянути знов, і якщо побачить, що пліснява не змінила свого кольору, хоча й не пішла далі, то одяг нечистий. Його слід спалити на вогні, і не має значення, чи пліснява ззовні, чи зсередини. Та якщо священик подивиться й побачить, що пліснява поблякла після прання, то він мусить відірвати її від одягу шкіряного, в’язаного чи тканого. Якщо вона знову з’явиться на тканині чи будь-чому шкіряному, то пліснява швидко пішла далі. Слід спалити у вогні те, на чому пліснява. Але якщо пляма зникла з одягу, чи то тканого, чи в’язаного, чи будь-чого шкіряного після прання, то його слід знову випрати, й він стане чистим. Це закон про плісняву на вовняному чи лляному одязі, тканому чи в’язаному, чи будь-чому шкіряному, щоб знати, чистий він чи нечистий». І мовив Господь Мойсею: «Ось який буде закон для хворого на коросту на час його очищення. Його приведуть до священика. Священик мусить вийти з табору, і якщо він подивиться й побачить, що хворий на коросту зцілився, то мусить наказати принести два диких чистих птахи, деревини кедру, червону стрічку та іссоп для того, хто має очиститися. І мусить священик наказати зарізати одного птаха в глиняній посудині над протічною водою. І візьме він живого птаха, кедрового дерева, червону стрічку, вмочить у кров птаха, якого зарізали над протічною водою, і покропить сім разів того, хто очищається від корости. І оголосить тоді його чистим, і пустить живого птаха понад полем. І випере тоді той, хто очищається, своє вбрання й поголить все волосся на собі, й викупається в воді. І тоді він стане чистим. І лише після цього він може ввійти до табору, але нехай не входить до свого намету протягом семи днів. На сьомий день йому слід поголити все волосся: голову, бороду, брови. Він мусить поголити геть усе волосся на собі. І мусить випрати своє вбрання й викупатися у воді. І тоді він стане чистим. Восьмого дня йому слід узяти двох баранів без вади й одну однолітню вівцю без вади. І ще шість кварт найкращого борошна, змішаного з олією, для хлібної жертви і один лоґ оливи. І мусить священик, який очищає, привести чоловіка з цими пожертвами до Господа перед входом до намету зібрання. І мусить тоді священик узяти одного з баранів і віддати його як жертву відшкодування та лоґ оливи й принести це в жертву колихання перед Господом. І мусить він забити барана на тому місці, де забивають жертви очищення та всеспалення у Святому місці, бо жертва відшкодування, як і жертва очищення, належить священику. Це найсвятіше. І візьме священик трохи крові жертви за провину, і помастить мочку правого вуха того, хто очищається, великий палець його правиці й великий палець правої ноги. І візьме тоді священик з лоґа трохи оливи і виллє її собі на ліву долоню. Тоді священик вмочить свого пальця правої руки в оливу, що на лівій долоні, й покропить пальцем оливу сім разів перед Господом. Рештою оливи, що на долоні, священик помастить мочку того, хто очищається, його правий палець правиці й великий палець правої ноги, поверх крові жертви за провину. Оливою, що залишилася на долоні священика, він намастить голову того, хто очищається. І таким чином священик очистить його перед Господом. Тоді священик принесе жертву очищення й очистить того, хто очищається, від його нечистоти. І заб’ють після цього жертву всеспалення. І покладе священик жертву всеспалення й хлібну жертву на вівтар, і очистить його священик, і тоді він стане чистим. Але якщо той чоловік бідний і не може дати багато, тоді нехай візьме одного барана в жертву відшкодування. Це буде жертва колихання для його очищення. І ще дві кварти найкращого борошна, змішаного з оливою для хлібної жертви і лоґ оливи. А ще дві горлиці або два молодих голуби, на яких він спроможний. Одне буде для жертви очищення, а друге — для жертви спалення. На восьмий день він мусить принести їх священикові для свого очищення до входу до намету зібрання перед Господом. І візьме тоді священик барана для жертви відшкодування та лоґ оливи, і принесе їх як жертву колихання перед Господом. І заріжуть тоді барана в жертву за провину, і священик візьме трохи крові жертви відшкодування, помастить мочку правого вуха того, хто очищається, великий палець його правиці й великий палець його правої ноги. І наллє священик трохи оливи собі на ліву долоню. І покропить він пальцем своєї правиці оливою, що на його долоні, сім разів перед Господом. І візьме тоді священик трохи оливи зі своєї долоні й помастить мочку правого вуха того, хто очищається, великий палець його правиці й великий палець його правої ноги там, де помастив він кров’ю жертви відшкодування. Рештою оливи, що на його долоні, священик помастить голову того, хто очищається, щоб очистити його перед Господом. І принесе він одну з горлиць або одного з молодих голубів, що буде під рукою: одного в жертву очищення, а одного в жертву всеспалення разом із хлібною жертвою. І так священик очистить його від гріха перед Господом. Це закон для того, в кого короста, і він не може давати постійні пожертви очищення». І мовив Господь Мойсею та Аарону: «Як увійдете до землі Ханаанської, що даю Я вам у володіння, і наведу Я плісняву на дім, що у володінні вашому, то власник того дому мусить прийти до священика і сказати: „Я помітив щось на зразок плісняви в своєму домі”. І накаже тоді священик, щоб винесли все з дому, перш ніж він прийде оглянути плісняву, щоб усе в домі не стало нечистим. Тоді священик піде оглянути дім. І якщо, оглядаючи плісняву, священик побачить, що на стінах вона виглядає, як руді чи зелені плями, немов заглибини в стіні, то священик мусить вийти з дому й замкнути дім на сім днів. На сьомий день священик мусить знову прийти й оглянути дім. Якщо пліснява розійшлася по стінах дому, то священик мусить наказати, щоб повиймали те каміння з пліснявою й повикидали його геть за місто в нечисте місце. І нехай тоді обдеруть увесь дім зсередини й повикидають глину, що поздирали, за місто в нечисте місце. І нехай візьмуть нове каміння й повкладають натомість, а свіжою глиною пообмазують дім. Якщо пліснява повернеться й зацвіте по хаті після того, як повиймали каміння, поздирали глину й натомість помастили свіжою, то священик мусить прийти й оглянути. Якщо пліснява розійшлася по оселі, то це зараза, що руйнує дім. Він нечистий. Цей дім слід розламати, а каміння, дерево і всю глину повикидати поза табором в нечисте місце. І кожен, хто ввійде в оселю протягом того часу, що вона була замкнена, буде нечистий до вечора. Хто спав у ній, мусить випрати свій одяг. І хто їв у домі, мусить випрати свій одяг. Якщо священик прийде й побачить, що пліснява не розійшлася по оселі після того, як помазали її знову, то священик оголосить її чистою, бо пліснява пройшла. І щоб очистити дім, він мусить узяти два птахи, деревини кедра, червону стрічку й іссоп. Він мусить зарізати одного птаха в глиняній посудині над протічною водою. А тоді мусить він узяти деревину кедра, іссопу, червону стрічку й живого птаха і занурити в кров зарізаного птаха і в протічну воду. А потім покропити оселю сім разів. І так очистить він дім пташиною кров’ю, протічною водою, живим птахом кедровим деревом, іссопом і червоною стрічкою. І відпустить він тоді живого птаха за містом у чисте поле. І так він очистить дім, і дім буде чистий. Це закон про всіляку болячку на тілі, коросту, про плісняву на одязі і в оселі, запалення, лишай чи світлі плями на тілі, що вчить, коли що є нечисте, а коли чисте. Це закон про коросту та плісняву». І мовив Господь Мойсею та Аарону: «Зверніться до дітей Ізраїлю і скажіть їм: „Якщо в якого чоловіка чи жінки є теча, то він, чи вона — нечисті. Не має значення чи нечистоти свободно виходять, чи затримуються в тілі. Така людина — нечиста. Усяка постіль, на яку лягає чоловік, в якого теча, буде нечистою, і все, на що він сідає, буде нечисте. Хто торкнеться постілі його, мусить випрати свій одяг, викупатися в воді й лишатиметься нечистим до вечора. Кожен, хто сідає на те місце, де сидів чоловік з течею, мусить випрати свій одяг, викупатися в воді й лишатиметься нечистим до вечора. Кожен, хто торкається того, в кого теча, мусить випрати свій одяг, викупатися в воді й лишатиметься нечистим до вечора. Якщо той, у кого теча, плюне на чистого, то останній мусить випрати свій одяг, облитися водою й залишатиметься нечистим до вечора. Все, на чому сидить чоловік з течею, їдучи верхи, буде нечистим. Кожен, хто торкається будь-чого, що було під чоловіком з течею, лишається нечистим до вечора. Кожен, хто носить те з-під чоловіка, мусить випрати свій одяг, викупатися в воді й залишатиметься нечистим до вечора. Кожен, кого торкнеться чоловік, що має течу, не обмивши руки водою, мусить випрати свій одяг, викупатися в воді й лишатиметься нечистим до вечора. Глиняна посудина, якої торкається нечистий чоловік з течею, мусить бути розбита, а дерев’яну посудину слід викупати в воді. Коли в чоловіка теча пройде, він мусить зачекати сім днів до свого очищення, випрати свій одяг, обмитися протічною водою, і тоді він очиститься. На восьмий день він мусить узяти для себе двох горлиць або двох молодих голубів, стати перед Господом біля входу до намету зібрання і віддати їх священикові. Священик принесе одного в жертву очищення, іншого — в жертву всеспалення. І так спокутує за нього перед Господом — за його течу. Якщо в чоловіка витікає сім’я, то він мусить увесь викупатися в воді й лишатиметься нечистим до вечора. І будь-яке вбрання або шкіру, на яку впаде сім’я, слід випрати в воді, і вона лишатиметься нечистою до вечора. Якщо чоловік ляже з жінкою, а в нього тече сім’я, то обоє вони мусять викупатися в воді й лишатимуться нечистими до вечора. Коли в жінки місячні, й тече кров з її тіла, вона буде нечистою сім днів. Кожен, хто торкнеться її, лишатиметься нечистим до вечора. І все, на що вона ляже під час місячних, буде нечисте. І все, на що вона сяде, буде нечисте. І кожен, хто торкнеться постілі, мусить випрати свій одяг, викупатися в воді й лишатиметься нечистим до вечора. Кожен, хто торкнеться будь-якої речі, на якій вона сиділа, мусить випрати свій одяг, викупатися в воді й залишатиметься нечистим до вечора. Якщо хто торкнеться будь-чого на постілі або на тому, на чому вона сиділа, той лишатиметься нечистим до вечора. Якщо чоловік переспить із нею, то її нечистота буде й на ньому, і він буде нечистий сім днів. І будь-яка постіль, на яку він ляже, буде нечиста. Коли в жінки кровотеча протягом багатьох днів і не під час її місячних або якщо кровотеча в неї довше, ніж звичайні місячні, то вона буде нечистою протягом усього часу своєї нечистоти, як і під час місячних. Будь-яка постіль, на яку вона ляже протягом усього періоду течі, буде як її постіль під час місячних. І будь-що, на що вона сідає, буде нечистим так само, як воно нечисте під час її місячних. Кожен, хто торкнеться того, буде нечистий. Він мусить випрати свій одяг, викупатися в воді й залишатиметься нечистим до вечора. Коли теча в неї пройде, вона мусить зачекати сім днів і після того буде чистою. На восьмий день вона мусить узяти двох горлиць або двійко молодих голубів і принести їх до священика біля входу до намету зібрання. Священик принесе одного в жертву очищення, а другого — в жертву всеспалення. І таким чином священик очистить її перед Господом від її нечистої течі. Застерігай дітей Ізраїлю від нечистоти, щоб вони не померли в нечистоті своїй, поганячи Мій святий намет, що серед них. Це закон для того, в кого теча або для того, в кого тече сім’я і він стає через те нечистим, для жінки, у якої місячні, для тих, у кого теча, чоловік то чи жінка, і для чоловіка, який переспить з нечистою жінкою”». Господь розмовляв з Мойсеєм після смерті двох Ааронових синів. Вони померли, коли спалювали запашне куріння перед Господом. Господь мовив Мойсею: «Скажи своєму брату Ааронові, що йому не слід приходити, коли йому заманеться, до святилища, що за запоною перед місцем сповіді, що на Священному ковчегу, щоб не помер, бо Я з’являтимуся в хмарі над місцем сповіді. Ось із чим мусить Аарон входити до святилища: з бичком для жертви очищення і з бараном для жертви всеспалення. І мусить він убратися в священний полотняний хітон. На тілі його мусить бути полотняна білизна. І хай підпережеться полотняним паском, а голову вбере в полотняний тюрбан. Це священне вбрання, тож він мусить викупатися в воді, перш ніж одягати його. Від дітей Ізраїлю він мусить узяти двох козлів для жертви очищення й одного барана для жертви всеспалення. І мусить Аарон принести бичка в жертву очищення, таким чином очистивши себе і свою родину. Тоді він мусить узяти двох козлів і поставити їх перед Господом біля входу до намету зібрання. І кине Аарон жереб щодо них. Один для Господа, а другий — для Азазела. І приведе тоді Аарон козла, на якого випав жереб для Господа, і принесе його в жертву очищення. А козла, на якого випав жереб для Азазела, приведе живого для Господа, щоб очиститися, відіславши його в пустелю до Азазела. І принесе тоді Аарон бичка в жертву очищення за себе, і очистяться сам і його родина. Він заб’є бичка в жертву очищення за себе. І мусить він тоді взяти кадильницю, наповнену жаром з вівтаря, що перед Господом, і дві пригорщі добре розтовченого запашного куріння і віднести за запону. І покладе він це куріння на вогонь перед Господом, щоб дим від куріння укрив кришку ковчега Заповіту, щоб йому не вмерти. І мусить він узяти трохи крові бичка й покропити своїм пальцем кришку зі східного боку. А перед кришкою покропити пальцем кров’ю сім разів. І мусить він тоді забити козла для жертви очищення за людей і внести кров його за запону, і вчинити з його кров’ю так само, як з кров’ю бичка, і покропити кришку й перед нею. І так він очистить святилище від нечистот дітей Ізраїлю, від їхніх провин і гріхів. І мусить він зробити так само з наметом зібрання, що стоїть серед їхніх нечистот. І ніхто не повинен бути в наметі зібрання, коли Аарон іде до святилища для очищення, аж поки він звідти не вийде. І спокутує Аарон за себе й за свою родину, і за громаду ізраїльську. І вийде він тоді до жертовника, що перед Господом, і очистить його. Він візьме трохи крові бичка й крові козла і змастить нею з усіх боків роги жертовника. І покропить він пальцем вівтар кров’ю сім разів і очистить його від нечистот дітей Ізраїлю, і освятить його. І завершивши очищення святилища, намету зібрання і вівтаря, він приведе живого козла. І покладе Аарон руки козлу на голову, і сповідає над ним усі беззаконня синів Ізраїлю, всі їхні провини і всі гріхи їхні. Так він покладе їх на голову козлові, а тоді відішле його в пустелю з призначеним для цього чоловіком. І понесе козел на собі всі їхні гріхи до безлюдної землі. І відпустить той чоловік його в пустелі. І ввійде тоді Аарон до намету зібрання, і зніме з себе полотняне вбрання, в яке вбрався, як заходив до святилища, і залишить його там. І обмиє він тіло водою у святому місці, і вбереться в своє вбрання, а тоді вийде й принесе жертву всеспалення за себе й за народ. Так він очистить себе і свій народ. Тоді він спалить жир жертви очищення на вівтарі. Чоловік, який відпускає козла Азазелу, мусить випрати свій одяг й обмитися водою, після чого може повертатися до табору. Бичка й козла для жертви очищення, чию кров було внесено до святилища для очищення, слід віднести геть із табору. Їхню шкуру, м’ясо і нечистоти слід спалити у вогні. Той чоловік, що спалюватиме їх, мусить випрати свій одяг й обмитися водою. Після цього він може йти до табору. І буде це для вас вічним законом: десятого дня сьомого місяця не споживайте ніякої їжі й нічого не робіть, як ви, ізраїльтяни, так і чужинці, що живуть серед вас. Цього дня здійснюється очищення від усіх ваших гріхів, і тоді ви станете чистими перед Господом. Це дуже важливий день відпочинку для вас. Не споживайте ніякої їжі. Це закон на віки вічні. Очищення здійснюватиме священик, якого помазано й посвячено, щоб він служив відправу замість отця свого. І вбереться він у священне полотняне вбрання. І очистить він святилище, намет зібрання і вівтар, і священиків, і всіх людей громади. І буде це для вас законом на віки вічні: раз на рік очищати дітей Ізраїля від усіх їхніх гріхів». І вчинив Аарон так, як Господь наказав Мойсеєві. І мовив Господь Мойсею: «Поговори з Аароном і його синами, а також з дітьми Ізраїлю і скажи їм, що Господь наказав: „Якщо хтось із родини Ізраїлю заб’є бичка чи вівцю, чи козу в таборі, чи поза табором, і не принесе до входу до намету зібрання, як жертву Господу перед наметом Господнім, то він буде винний за пролиту кров. Він пролив кров, і його слід вилучити з народу його. Це для того, щоб діти Ізраїлю більше не приносили жертви Господу в чистім полі, а приносили до входу в намет зібрання до священика як мирну жертву Господу. І покропить тоді священик вівтар Господній біля входу до намету зібрання, і спалить він жир, як приємні для Господа пахощі. І нехай не приносять більше свої жертви „козячим бовванам”, за якими вони полювали, як повії. І буде це вічний закон для них на всі їхні покоління. І ще скажи їм: якщо хтось із роду ізраїльського або з чужинців, що живуть серед них, приносить жертву всеспалення або якусь іншу жертву, і не приведе її до входу до намету зібрання, щоб пожертвувати її Господу, то його буде вилучено з його народу. Якщо хтось із роду ізраїльського або з чужинців, що живуть серед них, спожиє хоч якої крові, то Я повернуся проти того, хто споживатиме кров і вилучу його з його народу. Бо життя тіла — у крові, і Я дав її вам для очищення вашого життя на вівтарі; саме кров очищає життя вашого тіла. Тому Я й кажу дітям Ізраїлю: „Ніхто з вас не сміє споживати кров. Ніхто з чужинців, що живуть поміж вас, не сміють споживати кров”. Якщо хтось із дітей Ізраїлю чи якийсь чужинець, що живе серед вас, вполює дикого звіра чи їстівного птаха, то він мусить зцідити кров і засипати її землею. Оскільки життя плоті у крові, через те Я й кажу дітям Ізраїлю: „Не споживайте нічиєї крові ніякої живої істоти, бо життя плоті — це кров. Кожного, хто споживає її, буде вилучено. І кожен, чи місцевий, а чи чужинець, хто їсть падло або розірване звіром, мусить випрати свій одяг, викупатись у воді й лишатися нечистим до вечора, а тоді стане чистим. Якщо ж він не випере одяг і не обмиється водою, то нестиме свій гріх”». І мовив Господь Мойсею: «Скажи дітям Ізраїлю: „Я є Господь ваш Бог. Ви не повинні чинити так, як це робиться в Єгипетській землі, де ви жили. Ви не повинні чинити й так, як це робиться в землі Ханаанській, куди Я вас веду. Ви не повинні жити за їхніми законами. Дотримуйтеся Моїх правил і виконуйте Мої закони, щоб згідно з ними жити. Я є Господь ваш Бог. Ви мусите дотримуватися Моїх законів і правил. Хто їх дотримується, той житиме за ними. Я є Господь. Нехай ніхто не наближається до своєї родички, щоб злягтися з нею. Я є Господь. Голизну батька свого й голизну матері своєї не відкривай. Вона твоя мати. Не смій відкривати голизну її. Не злягайся з батьковою дружиною, бо якщо ти мав статеві стосунки з нею, то це неначе би ти злігся зі своїм батьком. Не смій відкривати голизну сестри твоєї чи дочки твого батька чи матері, що народилася в одному з тобою домі чи поза ним. Не смій відкривати голизну дочки свого сина або дочки своєї дочки, бо вони плоть і кров твоя. Не смій відкривати голизну дочки батькової дружини, що народилася від твого батька. Вона — сестра твоя. Не злягайся з батьковою сестрою, бо вона кров і плоть твого батька. Не злягайся з материною сестрою, бо вона кровна родичка твоєї матері. Не злягайся з дружиною батькового брата. Не смій наближатися до його дружини. Вона — твоя тітка. Не злягайся з невісткою своєю. Вона — дружина твого сина. Не злягайся з братовою дружиною, бо якщо ти мав статеві стосунки з нею, то це неначе би ти злігся зі своїм братом. Не злягайся з жінкою та її дочкою. Не смій брати дочку сина її чи дочку дочки її, щоб відкрити голизну їхню. Вони — її плоть. Це злочин. Не смій брати шлюб із сестрою дружини, щоб вона не стала суперницею сестри своєї, і не злягайся з нею, поки жива твоя дружина. Не смій наближатися, щоб відкрити голизну жінки під час її очищення від нечистоти (місячних). Не злягайся з дружиною свого ближнього, щоб не осквернитися разом з нею. Не віддавай нікого з дітей своїх в жертву Молохові. Не знечещуй імені Бога свого. Я є Господь. Не лягай з чоловіком, наче з жінкою. Це гидота. Не злягайся з худобою, бо станеш нечистим. І жінка не повинна злягатися з тваринами. Це протиприродно. Не оскверняй себе нічим таким. Бо цим осквернили себе народи, які Я проганяю від вас. Земля осквернилась, і Я покарав її за беззаконня людей, що жили на ній, отож вона викидає геть із себе народи, що живуть на ній. Дотримуйтеся Моїх законів і правил і не чиніть усієї тієї гидоти, ні місцевий житель, ані чужинець, що живе серед вас. Бо люди землі цієї, що жили до вас, чинили всю цю гидоту, і земля осквернилася. Тож не чиніть так, щоб земля викинула вас геть за гидоту, як вона вчинила з народами, що жили до вас. Бо якщо хто чинитиме таку гидоту, того буде вилучено з його народу. То ж дотримуйтеся законів Моїх і не чиніть нічого огидного, що вони чинили до вас. Не ганьбіть себе нічим таким. Я є Господь Бог ваш”». І мовив Господь Мойсею: «Поговори з усією громадою дітей Ізраїлю і скажи їм: „Ви повинні бути святими, бо Я святий, Господь Бог ваш. Кожен із вас мусить шанувати матір і батька й дотримуватись Моїх субот. Я є Господь Бог ваш. Не поклоняйтеся бовванам! Не робіть собі литих божків. Я є Господь Бог ваш. Коли будете приносити мирну жертву Господу, її слід приносити так, щоб дістати ласку. Їжте її в день жертвоприношення або наступного дня. І що залишиться на третій день, те слід спалити у вогні. Якщо хтось їстиме на третій день, то це огидно й не мило Богу. Кожен, хто їсть її, повинен узяти відповідальність за свій гріх, бо він осквернив святиню Господню. Того слід вилучити з-поміж його народу. Як будете збирати врожай на своїй землі, не жніть аж до межі свого поля й не збирайте колоски, що попадали. Не оббирай виноградник свій дочиста й не підбирай ґрона, що попадали на твоєму винограднику. Залиш їх для вбогого й чужинця. Я є Господь ваш. Не крадіть і не ошукуйте і не брешіть одне одному. Не присягайтесь іменем Моїм неправдиво й не виказуйте зневагу до імені Бога вашого. Я є Господь. Не утискайте ближнього свого й не грабуйте. Платня наймитові не повинна залишатись у вас до ранку. Не сваріть глухого. Не кладіть нічого перед сліпим, щоб той не впав. Бійтеся Бога свого. Я є Господь. Не чиніть несправедливості. Не потурайте вбогим і не догоджайте можновладним. По правді судіть ближнього свого. Не будь наклепником серед свого народу. Не підвергай небезпеці життя ближнього свого. Я є Господь. Не май у серці ненависті до брата свого. Докоряй ближньому своєму, щоб не бути винним через нього. Не лютуй, не мстися синам народу свого. Люби свого ближнього, як самого себе. Я є Господь. Дотримуйся Моїх законів. Не спаровуй худобу різних порід. Не засівай свого поля різним зерном. Не вбирайся у вбрання з різної тканини. Якщо чоловік переспить з жінкою, яка є рабинею, обіцяною іншому і ще не викупленою й не відпущеною на волю, то їх слід покарати, але не вбивати, бо вона не вільна. А чоловік мусить принести жертву відшкодування — барана Господу біля входу до намету зібрання. А священик тоді очистить його перед Господом бараном, жертвою відшкодування за його гріх. І буде його тоді прощено за вчинений гріх. Коли ввійдете до землі тієї і посадите якесь плодове дерево, то плоди його слід вважати нечистими. І будуть вони нечистими для вас протягом трьох років. Їх не можна їсти. Але на четвертий рік усі плоди будуть священним підношенням для хвали Господу. На п’ятий рік ви зможете їсти їхні плоди, бо врожай ваш збільшуватиметься. Я є Господь Бог ваш. Не їж нічого з кров’ю. Не ворожи й не чаклуй. Не обстригай волосся з боків голови й не обрізай бороди по краях. У пам’ять про померлого не ріж тіла свого й не роби татуювань. Я є Господь. Не ганьби дочки своєї, віддаючи її розпусті, щоб земля не була розпусною і не сповнилася злом. Дотримуйся Моїх особливих днів відпочинку, шануй Моє святилище. Я є Господь. Не ходи до тих, хто викликає духи мерців, і не шукай чаклунів, щоб не осквернитися ними. Я є Господь Бог твій. Вставай перед літніми людьми, коли ті входять в приміщення, шануй старших. Бійтеся Бога свого. Я є Господь. Не гнобіть чужинця, що живе в землі вашій. Чужинець, що живе з вами, має бути для вас як співвітчизник. Любіть його, як самих себе. Бо й ви були чужинцями в землі Єгипетській. Я є Господь Бог ваш. Будьте справедливими в суді, відміряючи розміри, вагу й кількість. Нехай терези й ваги ваші будуть точними, так само й міри для зерна й рідини. Я є Господь Бог ваш, Який вивів вас із землі Єгипетської. Дотримуйтеся всіх Моїх законів і настанов, виконуйте їх. Я є Господь”». І мовив Господь Мойсею: «Скажи дітям Ізраїлю: „Кожного з синів Ізраїлю чи з чужинців, що живуть в Ізраїлі, хто віддасть когось із дітей своїх Молохові, слід покарати смертю. Нехай люди закидають його камінням. Я поверну лице Своє проти нього й вилучу його з-поміж його народу за те, що він віддав одного з дітей своїх Молохові, тим осквернив Моє святе місце і зганьбив Моє Святе ім’я. Але якщо люди заплющать очі на того чоловіка, який віддасть одне з дітей своїх Молохові, й не покарають його смертю, тоді Я поверну лице Своє проти того чоловіка і його родини, вилучу його з-поміж його народу, а також усіх, хто йде за ним, щоб облудно поклонятися Молоху. Якщо хтось звернеться до тих, хто закликає духи померлих або до чаклунів, щоб чинити з ними розпусту, Я поверну лице Своє проти нього й вилучу його з-поміж його народу. Освячуйте себе й будьте святими. Бо Я є Господь Бог ваш. Дотримуйтесь законів Моїх і виконуйте їх. Я є Господь, Який робить вас святими. Хто прокляне батька свого чи матір свою, того слід покарати на смерть. Він прокляв батька свого й свою матір. Кров його буде на ньому. Якщо хтось віддається перелюбу з дружиною свого ближнього, слід покарати його на смерть. Якщо хтось ляже з дружиною батька свого, той зганьбить батька свого. Обох коханців слід покарати на смерть. Кров їхня буде на них. Якщо хтось ляже зі своєю невісткою, то обох їх слід покарати на смерть. Вони вчинили кровозмішення. Кров їхня буде на них. Якщо хтось ляже з чоловіком, як з жінкою, то вони обидва вчинили мерзоту. Їх слід покарати на смерть. Кров їхня буде на них. Якщо хтось візьме собі жінку і її матір, то це зло. Їх слід покарати на смерть та спалити його й жінок, щоб не було цієї ганьби серед вас. Якщо якийсь чоловік спарується з твариною, його слід покарати на смерть. І тварину забити. Якщо якась жінка спарується з якоюсь твариною, то слід убити й жінку, й тварину. Їх слід покарати на смерть. Їхня кров буде на них. Якщо хтось візьме шлюб зі своєю сестрою, чи батьковою, чи материною дочкою, і матиме з нею статеві стосунки, то це мерзота. Їх слід вилучити з-поміж людей перед очима всього народу. Він відкрив голизну сестри своєї і мусить понести покарання. Якщо хтось ляже з жінкою, у якої місячні і він знав про її кровотечу, а вона знає причину своєї кровотечі, обох їх слід вилучити з-поміж народу. Не злягайся з сестрою своєї матері чи батька, бо це статеві стосунки зі своїми близькими родичами. Коханці мусять понести покарання. Якщо хтось ляже зі своєю тіткою, той відкриє голизну свого батька. Вони будуть нести цей гріх. Вони помруть бездітні. Якщо хто візьме собі братову дружину, то це огидне. Він відкрив голизну свого батька. Вони будуть бездітні. Дотримуйтеся всіх Моїх законів і настанов і виконуйте їх, щоб та земля, в яку Я веду вас жити, не викинула вас із себе. Не наслідуйте законів того народу, що Я виганяю з-поперед вас, бо вони вчинили гріхи численні, які я ненавиджу. Та кажу вам: ви заволодієте їхньою землею. Я віддам її вам у володіння — ту землю, що тече молоком і медом. Я є Господь Бог ваш. Я виділив вас з-поміж народів. Тож відрізняйтеся чистотою від нечистих тварин і нечистих птахів. Не оскверняйте себе твариною, птахом чи будь-яким створінням, що плазує по землі, яких Я показав вам як нечистих. Будьте святими для Мене, бо Я Господь, святий, і Я виділив вас з-поміж інших народів, щоб ви були Моїми. Кожного чоловіка чи жінку, що викликає духів померлих, слід покарати на смерть. Люди мусять закидати їх камінням. Їхня кров буде на них”». І мовив Господь Мойсею: «Скажи священикам, синам Аароновим: „Ніхто не повинен оскверняти себе, торкаючись померлого, хіба що то його близький родич: батько, мати, син, дочка, брат чи незаймана сестра його. (Вона близька йому, бо ще незаміжня. Через неї він може осквернитися). Священик не сміє осквернятися, якщо померлий був одним з його рабів, щоб не стати нечистим. Вони не повинні голити голови, підстригати бороди й робити порізи на тілі. Вони мусять бути святими для свого Бога й не ганьбити ім’я свого Бога. Бо вони приносять дари Господу, їжу Богові своєму і тому мусять бути святими. Вони не повинні брати собі повію, не повинні брати й розлучену жінку, бо священик є святим для свого Бога. Стався до нього, як до святого, бо він приносить їжу вашому Богові. Він мусить бути для вас святим, бо Я є Господь святий і вас освячую. Якщо дочка священика оскверняється, стаючи розпусницею, то оскверняє батька свого. Горіти їй у вогні. Первосвященик, на голову якого вилито оливу помазання і якого освячено носити священне вбрання, не повинен куйовдити волосся або роздирати одяг на собі. Він не повинен підходити ні до кого з померлих, не повинен оскверняти себе навіть заради батька чи матері своїх. Йому не слід покидати святе місце, він не повинен оскверняти святе місце Бога свого, бо освячення оливою помазання Бога його на ньому. Я є Господь. Він мусить брати собі за дружину незайману дівчину. Він не сміє брати собі вдову, розведену чи нечисту повію. Він мусить брати собі за дружину лише незайману дівчину зі свого народу, щоб не осквернити дітей своїх серед свого народу. Бо Я, Господь, освятив його”». І мовив Господь Мойсею: «Скажи Ааронові: „Якщо хтось із нащадків твоїх з усіх поколінь матиме на тілі фізичну ваду, то нехай він не приходить принести їжу Богові своєму. Бо ніхто з вадою на тілі не зможе служити священиком, та підходити до вівтаря: ні сліпий, ні кульгавий, ні виродок чи кривий, ні той, у кого зламана нога чи рука, ні горбатий, ні карлик, ні з більмом на оці, ні з коростою, ні паршивий, ні з ушкодженими яєчками. Жоден із нащадків священика Аарона, хто має якусь ваду, не може підходити, щоб принести дари Господу. Він має ваду, тож не може приносити хліб Господу своєму. Він може їсти хліб Бога свого, як пресвятий, так і святий. Але він не сміє заходити до Святого місця й підходити до жертовника, бо ваду має, і не повинен оскверняти Мої святині, оскільки Я є Господь, Який освячує їх”». Отже, Мойсей переказав усе це Ааронові, його синам і всім дітям Ізраїлю. І мовив Господь Мойсею: «Скажи Ааронові та його синам, щоб шанували вони святині дітей Ізраїлю, присвячені Мені, щоб не поганили святе ім’я Моє. Я є Господь. Скажи їм: „Віднині, якщо хтось із ваших нащадків, маючи скверну на собі, наблизиться до святинь, які діти Ізраїлю присвятили Господові, того видалять від Мене. Я є Господь. Якщо хтось із Ааронових нащадків матиме болячку на тілі або течу, він не їстиме святого, доки не стане чистим. Якщо хтось торкнеться чогось, що стало нечистим від мертвого, чи якщо в нього вилив сім’я, або якщо він торкнеться плазуна, від якого стане нечистим, або будь-якої людини, що якось зробить його нечистим, то, торкнувшись того, буде нечистий до вечора і не повинен їсти святинь, аж поки не викупається у воді. Коли ж зайде сонце, тоді він очиститься. І тоді може їсти святині, бо то його їжа. Він не повинен їсти ні м’яса здохлих тварин, ані роздертих звіром, щоб не осквернитися цим. Я є Господь. Вони мусять дотримуватися Моїх правил, щоб не взяти гріх на себе й не вмерти в ньому за те, що порушили Мої закони. Я Господь, Який зробив їх святими. Ніхто сторонній не повинен їсти святині. Святині не повинен їсти ні той, хто в гостях у священика, ні наймит його. Якщо ж священик придбає раба за свої гроші, той може їсти це, а також раб, що народився в його домі, можуть їсти їжу його. Якщо священикова дочка вийде заміж за чужого, то вона не може їсти нічого святого. Якщо священикова дочка стане вдовою чи розведеною, не матиме дітей і повернеться в дім свого батька, де жила, коли була молодою, то вона може їсти батьків хліб. Але сторонній не може їсти хліб його. Та якщо хтось мимоволі з’їсть святе, він мусить сплатити священику за святу їжу, ще й п’яту частину поверх того віддати священику. Священики самі не повинні поганити святі дари дітей Ізраїлю, що ті приносять Господу, щоб не накликати на самих себе провину, яка потребує жертви відшкодування, коли вони їдять святе. Бо Я є Господь, Який освячує їх”». І мовив Господь Мойсею: «Скажи Ааронові та синам його, а також усім дітям Ізраїлю: „Коли хтось із родини Ізраїлю чи з чужинців, що живуть в Ізраїлі, принесе чи то з обітниці якоїсь, чи з доброї волі жертву всеспалення Господу, то мусить бути самець без вади з великої худоби, овець чи кіз. Це дістане вам ласку від Бога! Не приносьте в жертву нічого, що має ваду, бо не дістанете ласку через нього. Коли хтось приносить мирну жертву Господу й бере зі стада або отари своєї, і робить це чи то з обітниці якоїсь, чи з доброї волі, то воно мусить бути без вади, щоб дістати ласку. Ніякої вади не повинно воно мати. Не приносьте в жертву Господу нічого сліпого, ні скаліченого, ні спотвореного, ні враженого сверблячкою, ні паршивого. Не кладіть нічого такого на вівтар як дар Господу. Можеш Господу жертвувати як добровільну жертву бичка чи ягня низькоросле або криве, але в обітницю воно не принесе ласки. Не приносьте в жертву Господу ніякої тварини, в якої побиті, розчавлені, відбиті або відірвані яєчка. Не робіть цього на своїй землі. Не беріть таких тварин і від чужинця, щоб приносити в дар Господу вашому, бо на них вада або недолік. Бог не прийме їх від вас”». І мовив Господь Мойсею: «Коли народиться бичок чи ягня, чи козеня, воно мусить залишатися зі своєю матір’ю протягом семи днів. На восьмий день і потім воно буде бажане, прийняте як жертва, дар Господу. Не забивайте ні корови, ні вівці з їхньою дитиною одного й того ж дня. Коли приносите жертву подяки Господу, робіть це так, щоб дістати ласку через неї. З’їжте її того ж дня й не залишайте нічого до ранку. Я є Господь. Дотримуйтесь заповідей Моїх і виконуйте їх. Я є Господь. Не поганьте Моє святе ім’я. Народ Ізраїлю мусить пам’ятати, що Я святий. Я є Господь, Який освячує вас, Який вивів вас із землі Єгипетської, щоб стати вашим Богом. Я є Господь». І мовив Господь Мойсею: «Скажи дітям Ізраїлю: „Ось Мої свята, особливі Господні свята, на які ви скликатимете священні зібрання. Шість днів ви працюватимете, а на сьомий буде субота відпочинку, священне зібрання. Ви не повинні працювати. Це субота для Господа, хоч де б ви жили. Ось свята Господні, священні зібрання, що ви мусите скликати в належний час. Чотирнадцятого дня першого місяця, надвечір святкуватиметься Пасха Господня. П’ятнадцятого дня того ж місяця буде починатися свято Опрісноків Господніх. Ви їстимете хліб, замішений без дріжджів протягом семи днів. Першого дня у вас буде священне зібрання, і ви не повинні працювати. Протягом семи днів приноситимете дари Господу, а сьомого дня будуть у вас священне зібрання, і ви не повинні тоді працювати”». І мовив Господь Мойсею: «Скажи дітям Ізраїлю: „Коли ви ввійдете до землі, що Я вам даю, і розпочнете жнива, то перший сніп принесіть священикові. А він вознесе сніп перед Господом, щоб дістати вам ласку. Священик вознесе його наступного ранку в неділю. В день вознесіння снопа принесете в жертву всеспалення Господу однолітнього баранця без вади. А також принесете хлібну жертву: дві десятини ефи найкращого борошна, змішаного з оливою — приємні пахощі, дар Господу. В ливну жертву принесете чверть гіна вина. Не їжте ні сирого зерна, ні праженого, ні хліба з нового врожаю, аж поки не прийде день принесення жертви Господу вашому. Це закон на віки вічні, на всі ваші покоління, хоч де б ви жили. Відрахуйте від першого дня після суботи, дня, коли ви принесете сніп, як жертву колихання, сім повних тижнів. Відрахуйте п’ятдесят днів від сьомої суботи й тоді принесіть хлібну жертву Господу. Хоч би де ви жили, принесіть дві хлібини як жертву колихання. Їх слід спекти з шістнадцяти чашок найліпшого борошна на заквасці як перший врожай Господу. Разом із хлібом принесіть сім ягнят-одноліток без вад, одного бичка і двох баранів. Це буде жертвою всеспалення Господу разом із хлібною і ливною жертвами — приємні пахощі, дар Господу. Також принесіть одного козла в жертву очищення і двох однолітніх баранців у мирну жертву. Священик вознесе цих двох баранців разом із хлібом від першого врожаю, як жертву колихання Господу. Вони будуть священні для Господа і належатимуть священику. Того ж дня скличте священне зібрання. Ви не повинні того дня виконувати жодної роботи. Це закон на віки вічні, хоч би де ви жили, на всі ваші покоління. Під час жнив на своїй землі не дожинайте до краю свого поля й не підбирайте колосків. Це слід залишати для вбогих і чужинців. Я є Господь Бог ваш”». І мовив Господь Мойсею: «Скажи дітям Ізраїлю: „Першого дня сьомого місяця ви матимете особливий день відпочинку. Нехай звучання сурм нагадає народу про священне зібрання. Ви не повинні того дня працювати, а тільки приносите дари всеспалення Господу”». І мовив Господь Мойсею: «Десятий день сьомого місяця буде днем очищення. І буде у вас священне зібрання. Не споживайте ніякої їжі й приносьте дари Господу. Не працюйте того дня, бо це день очищення, щоб очистити вас перед Господом вашим Богом. Якщо хтось не стримуватиме себе того дня, його буде вилучено з-поміж його народу. Якщо хтось працюватиме того дня, Я винищу того з його народу. Ви не повинні виконувати ніякої роботи. Це закон на віки вічні, хоч би де ви жили, на всі ваші покоління. Це буде особливий день відпочинку для вас. Не споживайте ніякої їжі. Дотримуйтеся цього особливого для відпочинку дев’ятого дня того місяця до наступного вечора ». І мовив Господь Мойсею: «Скажи дітям Ізраїлю: „П’ятнадцятого дня сьомого місяця починається свято Кущів — сім днів шани Господньої. На перший день буде священне зібрання. Ви не повинні виконувати жодної роботи. Сім днів будете приносити дари Господу. На восьмий день у вас буде святе зібрання, і принесете дар Господу. Це святкове зібрання, тож не працюйте того дня. Ось такі особливі свята Господні, на які ви будете скликати священні зібрання, щоб приносити дари Господу: жертви всеспалення, хлібні жертви, заклання й мирні жертви — кожну свого дня, крім субот Господніх і дарів ваших, і всіх обітниць, і добровільних приношень ваших Господу. А п’ятнадцятого дня сьомого місяця після жнив, як позбираєте весь врожай на своїй землі, то святкуватимете Господнє свято сім днів. Першого й восьмого дня буде особливий відпочинок. Першого дня візьмете плодів з фруктових дерев, пальмове гілля, гілля широколистих дерев, а також гілля з верболозу, що біля струмку, і веселитиметеся перед Господом вашим Богом сім днів. Святкуйте його як свято на честь Господа, протягом семи днів щороку. Це закон на віки вічні на всі ваші покоління. Відзначатимете це свято в сьомому місяці. Будете жити протягом семи днів у куренях. Усі ізраїльтяни мусять жити в наметах, щоб ваші нащадки знали, що Я поселив дітей Ізраїлю в намети, коли вивів їх із землі Єгипетської. Я Господь, Бог ваш”». Так розповів Мойсей дітям Ізраїлю про особливі свята Господа. І мовив Господь Мойсею: «Накажи дітям Ізраїлю принести тобі чистої оливи, вичавленої з оливок для світильників, щоб постійно підтримувати світло. Нехай Аарон поставить їх за запоною Угоди в наметі зібрання, щоб світили перед Господом повсякчас — із вечора до ранку. Це закон на віки вічні, для всіх ваших поколінь. Він установить світильники на свічнику зі щирого золота, щоб горів перед Господом повсякчас із вечора до ранку. Візьми найкращого борошна й випечи дванадцять хлібів із нього. По шістнадцять мірок на кожен. Поклади їх перед Господом у два ряди, по шість у кожному, на стіл зі щирого золота. І додай чистого ладану в кожен ряд. І це буде встановлена частка хліба — дар Господу. І щосуботи вони розкладатимуть їх перед Господом від дітей Ізраїлю як віковічну Угоду. І належатиме хліб Ааронові та його синам, і їстимуть вони його в Святому місці, оскільки він належить Йому, як найсвятіший дар Господу, частка на віки вічні». Вийшов з-поміж дітей Ізраїлю син ізраїльтянки та єгиптянина, і почалася бійка в таборі між сином ізраїльтянки й справжнім ізраїльтянином. Син ізраїльтянки богохульствовав проти імені Господа. І привели його до Мойсея. (Матір його звали Шеломит, дочка Диврі з коліна Дана). І взяли його під варту, поки воля Господня не відкриється їм. І мовив Господь Мойсею: «Виведи богохульника геть із табору. Нехай усі, хто чув його, покладуть руки йому на голову, і нехай уся громада закидає його камінням. І скажи тоді дітям Ізраїлю: „Якщо хтось богохульствуватиме проти свого Бога, той прийме гріх. І того, хто хулитиме ім’я Господа, слід покарати на смерть. Уся громада мусить закидати його камінням. Хоч чужинця, хоч місцевого жителя — кожного слід покарати на смерть, якщо він хулитиме Ім’я. Якщо хтось уб’є людину, то чоловіка, що скоїв вбивство, слід убити. Якщо хтось уб’є чиюсь худобину, той мусить сплатити за неї життям за життя. Якщо хтось поранить свого ближнього, то нехай йому заподіють теж саме, що й він учинив. Перелом за перелом, око за око, зуб за зуб. Яке ушкодження він заподіяв іншому, таке ж слід учинити і йому. Кожен, хто вб’є худобину, мусить відшкодувати за неї. Кожен, хто вб’є людину, мусить бути убитий. Один Закон буде для вас. Він буде єдиний як для чужинця, так і для місцевого жителя, оскільки Я є Господь Бог ваш”». І сказав тоді Мойсей дітям Ізраїлю, і вивели вони богохульника за табір і закидали камінням. Тож учинили діти Ізраїлю так, як Господь наказав Мойсею. І мовив Господь Мойсею на горі Синай: «Скажи дітям Ізраїлю: „Коли ввійдете до землі, що Я даю вам, то земля мусить спочивати, маючи суботу, щоб вшанувати Господа. Шість років поспіль можеш засівати поле і шість років поспіль можеш обрізати виноградник, збираючи його плоди. А на сьомий рік буде цілковитий відпочинок для землі, субота, щоб вшанувати Господа. Поля не засіватимеш і виноградника не обрізатимеш. Не збирай врожаю, що вродить сам по собі, і не збирай винограду з необрізаної лози. Це буде рік цілковитого спокою для землі. І те, що земля вродить сама за рік суботній, буде вам на поживу: для тебе й слуг, і служниць, твоїх наймитів і чужинця, що живе в тебе, твоєї худоби і дичини, що є в землі твоїй. Все, що вродить, піде на поживу і всього цього буде вдосталь. Відрахуй сім разів по сім років разом із сімома суботніми роками, щоб цей термін складав сорок дев’ять років. І засурмиш голосно в баранячий ріг десятого дня сьомого місяця в день очищення. Сурмитимеш по всій землі. І оголосиш п’ятдесятий рік особливим, і оголосиш волю всім, хто живе на землі. І буде він Ювілейним роком для вас. І кожен із вас повернеться до свого господарства, і кожен повернеться до своєї родини. І буде п’ятдесятий рік для вас Ювілейним. Не сійте нічого й не жніть те, що саме вродить, і не збирайте з необрізаної лози, оскільки це Ювілей. І буде він для вас священним. І їстимете з поля те, що воно вродить. Ювілейного року кожен з вас повернеться до своєї власності. Якщо продаси щось зі своєї власності ближньому своєму або ж придбаєш у нього, не обдурюйте одне одного. Купуватимеш у ближнього свого відповідно до кількості років, що залишилися до наступного Ювілею. А той продаватиме тобі відповідно до кількості років і жнив, що лишилися. Що більше років лишилося, то більшу ціну й встановлюватимеш, а що менше років, то меншу ціну встановлюватимеш, бо продає він тобі кількість жнив. Не обдурюйте одне одного, побійтеся Бога вашого, бо Я є Господь Бог ваш. Дотримуйтеся Моїх законів, пам’ятайте Мої настанови й виконуйте їх, щоб жити вам безпечно на своїй землі. І земля даватиме свої плоди, і ви їстимете досхочу, і житимете на ній безпечно. Якщо ж спитаєте: „Що ми їстимемо сьомого року, якщо не сіятимемо й не збиратимемо врожаю?” — то Я дам вам Своє благословення на шостий рік і земля вродить врожай, якого вистачить на три роки. Як будете сіяти на восьмий рік, то ще їстимете зі старого врожаю аж до дев’ятого року, поки не достигне новий врожай. Землю не можна продавати назавжди, бо земля належить Мені. Ви ж лише чужинці й подорожні, що живуть у Мене. По всій країні, що володієте нею, ви мусите давати можливість викупу землі. Якщо хтось із братів твоїх зубожіє й продасть частину своєї землі, то його близький родич мусить прийти й викупити те, що той продав. Якщо він не має близьких родичів, але сам знайде достатньо грошей, щоб викупити землю самому, тоді нехай порахує роки відтоді, як продав її, і поверне решту тому, кому він продав її, і тоді повернеться на свою землю. Але якщо не спроможеться рука його на ті кошти, щоб повернути землю, то продане ним залишиться в руках того, хто купив, аж до ювілейного року. В Ювілейний рік землю буде звільнено, і він повернеться до своєї власності. Якщо хтось продасть дім в обнесеному муром місті, то викупити його зможе в межах одного року після продажу. Він має право викупу протягом року. Його право на відшкодування обмежується цим терміном. Якщо до кінця року будинок не викуплено, то цей будинок в обнесеному муром місті перейде в постійну власність того, хто купив його, а також його нащадків і в Ювілейний рік не звільниться. Житло в поселеннях, що не мають муру, вважається нарівні з земельним наділом. Його можна викупати, і воно звільнятиметься в Ювілейний рік. Щодо міст левитів, то в містах, що належать їм, левити завжди можуть викупити свій дім. Якщо хтось із левитів не викупить свій дім, то дім, що продано в місті, звільниться в Ювілейний рік, бо житло в містах левитів — це їхня власність серед дітей Ізраїлю. Та землю навколо їхніх міст продавати не можна, оскільки вона у вічному їхньому володінні. Якщо брат твій зубожіє і не зможе утримувати себе, допоможи йому, як чужинцю й перехожому, щоб він міг жити в тебе. Ти не повинен мати з нього зиску, побійся Бога, щоб брат твій міг жити з тобою. Не бери відсотків з грошей, що позичаєш, і хліб йому давай не заради вигоди. Я є Господь Бог ваш, Який вивів вас із землі Єгипетської, щоб віддати вам землю Ханаанську і щоб бути вашим Богом. Якщо брат твій зубожіє і продасться тобі, то не примушуй його працювати, як раба. Нехай він буде в тебе за наймита, як чужинець живе в тебе; і служитиме він тобі аж до Ювілейного року. Тоді нехай іде від тебе, він і діти його, і нехай повертаються до своєї землі, до власності своїх пращурів. Бо вони — Мої раби. Я вивів їх із землі Єгипетської. Вони не повинні бути продані в неволю. Не будь жорстоким до цієї людини, побійся Бога свого. І нехай твій раб і рабиня будуть з навколишніх народів. Купуйте рабів і рабинь із них. Можеш також купувати дітей чужинців, які живуть у вас або з їхніх родин, що народились у вашій землі. Вони стануть твоєю власністю, і зможеш передавати їх у спадщину своїм дітям після себе, як власність на віки. Вони можуть стати вашими рабами. Але не будьте жорстокими до братів своїх, до будь-кого з дітей Ізраїлю. Якщо чужинець або поселенець, що живе у тебе, збагатіє, а брат твій поруч зубожіє і продасться чужинцю або поселенцю, що живуть серед вас або комусь із роду чужинця, то після того, як його продано, його можна буде викупити. Хтось із братів може його викупити. Чи його дядько, чи двоюрідний брат можуть викупити його, або хтось із близьких родичів з його родини можуть викупити його. Можливо, й сам він, зібравши грошей, зможе звільнитися. Він мусить разом із тим, хто купив його, порахувати роки з того часу, як продався, до Ювілейного року, і вартість його звільнення буде відповідною до кількості років. Він мусить бути наймитом. І якщо ще багато років залишилося, то відповідно до цього та ціни за нього він мусить повернути вартість свого звільнення. Якщо ж мало років залишилося до Ювілейного року, то він мусить заплатити за своє звільнення залежно від часу, що залишився. І житиме він у чужинця всі ці роки як наймит. І чужинець не повинен бути жорстоким до нього в очах твоїх. Але якщо він не викупиться сам у той чи інший спосіб, то він і діти його стануть вільними в Ювілейний рік. І це через те, що діти Ізраїлю — Мої раби. Вони — Мої раби, Я вивів їх із землі Єгипетської. Я — Господь Бог ваш”. Не створюйте собі бовванів. Не встановлюйте ні виліплених образів, ані пам’ятників для себе, ані різьбленого каменя в своїй землі, щоб поклонятися йому. Бо Я Господь — Бог ваш. Дотримуйтеся субот Моїх і шануйте Моє святе місце. Я Господь. Якщо будете жити за Моїми законами, дотримуватися Моїх заповідей і виконувати їх, то Я насилатиму вам вчасно дощі, щоб земля давала врожай, а дерева в полях принесли плоди. І молотьба ваша триватиме аж до збирання врожаю винограду. А збирання винограду триватиме аж до сівби. І тоді ви їстимете досхочу й спокійно житимете на своїй землі. І пошлю Я мир на вашу землю. Лягатимете спати, й ніщо не потурбує вас. І вижену Я злих звірів із вашої землі. І меч не пройде по вашій землі. Ви гнатимете своїх ворогів, і вони впадуть від меча вашого перед вами. П’ятеро з вас гнатимуть сотню чоловік, а сотня гнатиме десять тисяч. І поляжуть вороги ваші від меча перед вами. Я повернуся тоді до вас і зроблю вас плодючими, і примножу вас. Я дотримаюся Своєї Угоди з вами. Ви їстимете старий хліб, що довго зберігається, й повикидаєте його заради нового. Я поставлю Свій святий намет серед вас, і не відцураюся вас. Я житиму серед вас. Я буду вашим Богом, а ви будете Моїм народом. Я є Господь, Бог ваш. Я вивів вас із землі єгиптян, щоб ви більше не були їхніми рабами. Я розбив кайдани ярма вашого і змусив вас ходити гордо. Та якщо ви не будете коритися Мені й не виконуватимете всі ці заповіді, якщо зневажатимете Мої закони, якщо будете нехтувати Моїми правилами, і не будете дотримуватися Моїх настанов, порушивши Мою Угоду, то ось що Я зроблю з вами: нашлю на вас жах, сухоти й лихоманку, що занапастять очі ваші й виснажать ваші життя. Марно сіятимете зерно своє, бо вороги з’їдять увесь ваш врожай. Я повернуся обличчям проти вас, і зазнаєте ви поразки перед ворогом своїм. І пануватимуть над вами ваші ненависники, і втікатимете, хоч ніхто не переслідуватиме вас. Якщо ж і після всього цього не коритиметеся Мені, то Я всемеро більше каратиму вас за гріхи ваші. Я знищу гординю влади вашої і зроблю так, що небо стане залізним, а земля мідною. Сила ваша марно витрачатиметься, земля ваша не даватиме врожаю, а дерева на ній — плодів. Якщо ви все ж таки підете проти Мене й не схочете коритися Мені, то Я каратиму вас всемеро більше за гріхи ваші. Я нашлю на вас диких звірів, і вони позбавлять вас дітей і загублять худобу вашу, вас залишиться так мало, що збезлюдніють шляхи ваші. Якщо й після всього цього ви відмовитеся виправлятися і все ще йтимете проти Мене, то Я йтиму супроти вас і Сам покараю вас всемеро більше за ваші гріхи. Я наведу меч на вас, щоб помститися за порушення Угоди. І якщо ви поховаєтеся по своїх містах, то Я нашлю смертельну моровицю на вас і віддам вас до рук ворога вашого. Коли Я зменшу вашу частку хліба до того, що десять жінок пектимуть в одній печі й відмірятимуть кожний шматочок, ви будете їсти, та не насититеся. Якщо й після всього цього ви не підкоритеся Мені і йтимете проти Мене, то Я йтиму в гніві супроти вас і Сам покараю вас всемеро більше за ваші гріхи. Будете ви їсти плоть синів і дочок своїх. Я зруйную ваші узвишшя й порубаю вівтарі для спалення запашного куріння. Я поскидаю мертві тіла ваші на ваших мертвих бовванів, і зненавиджу вас. Я спустошу землю й поруйную святині. Я не прийму солодких пахощів ваших жертв. Я спустошу землю так, що жахатимуться ваші вороги, які оселяться на ній. Я порозкидаю вас поміж народами й вихоплю меч Свій проти вас. Земля ваша спустошиться, а міста буде зруйновано. І тоді земля надолужить за свої суботні роки, за весь час її запустіння, а ви будете в землі ворогів ваших. І спочине тоді земля, і надолужуватиме за свої суботні роки. І спочиватиме вона весь час запустіння за те, що не мала вона субот, коли ви жили на ній. Тим, хто вціліє, Я нажену жах у серця в землі їхніх ворогів, так що вони втікатимуть від шелесту листя від подиху вітру. І вони тікатимуть, як той, що біжить від меча. І попадають вони навіть тоді, коли ніхто не переслідуватиме їх. І спотикатиметься брат об свого брата, наче втікаючи від меча, навіть тоді, коли ніхто не переслідуватиме. І не буде у вас сил протистояти ворогам вашим. І загинете ви серед народів. І щезнете в землі ворогів ваших. А ті, що вціліють, згинуть у землях ворогів своїх за гріхи свої, і згинуть вони за гріхи пращурів своїх. І вони зізнаються в своїх гріхах і гріхах батьків своїх, у тому, що були невірні Мені, що ворожо пішли проти Мене. Тож Я ворожо пішов проти них і привів їх до землі ворогів їхніх. І тоді, якщо вони вгамують своє вперте серце й приймуть покарання за гріхи свої, Я згадаю Мою Угоду з Яковом. Я згадаю Мою Угоду з Ісааком і згадаю Угоду з Авраамом, і пам’ятатиму землю. Земля буде покинута людьми й надолужить за свої суботні роки, поки лежатиме покинутою без них. І ті, що вціліють, приймуть покарання за свої гріхи, бо знехтували Моїми настановами й зненавиділи Мої закони. Але навіть тоді, коли вони будуть у землі ворогів своїх, Я не відвернуся від них і не зненавиджу їх, щоб зовсім знищити їх і розірвати Угоду з ними. Бо Я є Господь їхній Бог. Але Я згадаю заради них Угоду з їхніми пращурами, яких Я вивів із землі Єгипетської на очах народів, щоб бути їхнім Богом. Я є Господь». Це закони, правила і настанови, що Господь установив між Собою й дітьми Ізраїлю і передав через Мойсея на горі Синай. І мовив Господь Мойсею: «Скажи дітям Ізраїля: „Якщо хтось дасть обітницю віддати Господу грошову вартість якоїсь особи, то вартість за чоловіка віком від двадцяти до шістдесяти років буде п’ятдесят шекелів срібла за мірою святого шекеля. Якщо це жінка, то ціна буде тридцять шекелів. За хлопця віком від п’яти до двадцяти років ціна буде двадцять шекелів, а за дівчинку — десять шекелів. За хлопчика віком від одного місяця до п’яти років ціна буде п’ять шекелів срібла, а за дівчинку — три шекеля срібла. За людину віком понад п’ятдесят років ціна буде п’ятнадцять шекелів за чоловіка і десять шекелів за жінку. Якщо ж він убогий настільки, що не в змозі сплатити таку ціну, то нехай той приведе його до священика, і священик встановить ціну для нього, відповідно до того, на що той, хто дає обітницю, спроможний. Якщо ж обітниця стосується тварини, яка може бути принесена в жертву Господу, то будь-яка тварина, що приноситься в жертву Господу, буде свята. І не можна її ні замінити, ні обміняти добру на погану, погану на добру. Якщо ж хтось обміняє тварину, то обидві вони стануть святі. Якщо обітниця стосується якоїсь нечистої тварини, яку не можна приносити в жертву Господу, то слід її принести до священика. І священик оцінить її, добра вона чи погана. І буде так, як священик установить. Якщо ж хтось хоче викупити її, то йому слід додати ще п’яту частину до її вартості. Якщо хтось присвячує свою оселю як святиню Господу, то священик мусить встановити її вартість, добра вона чи погана. І як установить священик, так і буде. Якщо ж той, хто присвятив свою оселю як святиню, схоче повернути її, то мусить іще додати п’яту частину до вартості її сріблом, і оселя буде його. Якщо хтось присвячує як святиню Господу частину землі, якою володіє, то її вартість залежить від того, скільки зерна треба, щоб її засіяти. Це буде п’ятдесят шекелів срібла за кожен гомер ячменю. Якщо він присвячує своє поле як святиню в Ювілейний рік, то ціна залишається та сама. Але якщо хтось присвячує своє поле як святиню після Ювілею, то священик підрахує його вартість відповідно до кількості років, що залишилися до наступного Ювілейного року, і вартість знизиться. Якщо ж той, хто присвячує своє поле, схоче викупити його, то мусить додати п’яту частину до його вартості сріблом, і воно залишиться йому. Якщо він не викупить поля й продасть його іншому, то його вже викупити не можна. Коли поле звільниться в Ювілейний рік, то воно стане святинею як земля, яка приноситься у жертву Господу як особлива жертва. І стане вона власністю священиків. Якщо хтось присвятить Господу куплену землю, що не є часткою його спадщини, то священик мусить підрахувати її вартість до Ювілейного року, і той чоловік повинен сплатити цю вартість того ж дня, і буде це священним для Господа. В Ювілейний рік земля відійде до власника, в якого була куплена, хто має право власності на цю землю. Будь-яка оцінка мусить бути здійснена відповідно до шекеля Святого місця. І шекель мусить відповідати двадцяти ґерам. Первістків тварин, чи то бичок, чи ягня, не можна присвячувати Господу, бо вони вже від народження належать Йому. Але якщо тварина нечиста, її можна викупити за встановлену за неї ціну і ще додати п’яту частину. Якщо ж її не викуплено, то можна її продати за встановлену ціну. Будь-яка особлива жертва, що повністю присвячується Господу, з того що хтось має, чи то людина, чи худоба, чи поле з родинної власності, не може бути продана. Її не можна викупити. Все, що повністю присвячується, є великою святинею Господньою. Жодна людина, яку повністю присвятили Господові, не може бути викуплена. Її слід віддати на смерть. Десятина всього, що дає земля, належить Господу — чи то зерно, чи плоди з дерев. Це святиня Господня. Якщо хтось забажає викупити свою десятину, то мусить додати ще п’яту частину до неї. Десята тварина зі стада чи отари, кожна десята, що пройде під пастуховою палицею, буде святинею Господньою. Не слід оглядати, чи добра та тварина, чи погана. Не слід її міняти. Якщо хтось її замінить, то обидві тварини стануть святинею, і їх не можна викупати”». Ось ті заповіді, що Господь переказав Мойсею для дітей Ізраїлю на горі Синай. Господь промовив до Мойсея в пустелі Синай у наметі зібрання першого дня другого місяця на другий рік після того, як народ Ізраїлю вийшов з Єгипту. Він сказав: «Порахуйте всю громаду народу Ізраїлю за родами й родинами. Запишіть ім’я кожного чоловіка. Ти й Аарон маєте порахувати їх за підрозділами, всіх чоловіків в Ізраїлі від двадцяти років і старше, що здатні до військової служби. По одному чоловіку з кожного коліна мусять допомагати вам. І кожен буде головою своєї родини. Ось імена цих людей, що допомагатимуть вам: від Рувима — Елізур, син Шедеура; від Симеона — Шелуміел, син Цурішаддая; від Юди — Нашон, син Аммінадава; від Іссаха́ра — Нетанел, син Зуара; від Завулона — Еліав, син Гелона; від синів Йосипа: від Ефраїма — Елішама, син Аммігуда, від Манассії — Ґамаліел, син Педазура; від Веніамина — Авідан, син Ґідеоні; від Дана — Агієзер, син Аммішаддая; від Ашера — Паґіел, син Окрана; від Ґада — Еліасаф, син Деуела; від Нафталі — Агіра, син Енана. Це були мужі, обрані з громади, голови колін батьківських, голови племен Ізраїлю. Тож Мойсей і Аарон взяли цих мужів, яких було обрано пойменно. Вони скликали разом усю громаду першого дня другого місяця. Люди записувалися за їхніми колінами й родами, а тих, кому двадцять і більше років, рахували пойменно. Як Господь звелів Мойсею, так він і перелічив їх у Синайській пустелі. І було їх: нащадків Рувима, первістка Ізраїлю, пораховано за їхніми родами й родинами. Кожен чоловік від двадцяти років і старше, кожен здатний служити у війську був перелічений поіменно, по одному. Число порахованих із коліна Рувима було сорок шість тисяч п’ятсот. Нащадків Симеона пораховано за їхнім родами й родинами. Кожен чоловік від двадцяти років і старше, кожен здатний служити у війську був перелічений поіменно, по одному. Число порахованих із коліна Симеона було п’ятдесят дев’ять тисяч триста. Нащадків Ґада пораховано за їхніми родами й родинами. Кожен чоловік від двадцяти років і старше, кожен здатний служити у війську був перелічений поіменно, по одному. Число порахованих із коліна Ґада було сорок п’ять тисяч шістсот п’ятдесят. Нащадків Юди пораховано за їхніми родами й родинами. Кожен чоловік від двадцяти років і старше, кожен здатний служити у війську був перелічений поіменно, по одному. Число порахованих із коліна Юди було сімдесят чотири тисячі шістсот. Нащадків Іссаха́ра пораховано за їхніми родами й родинами. Кожен чоловік від двадцяти років і старше, кожен здатний служити у війську був перелічений поіменно, по одному. Число порахованих з коліна Іссаха́ра було п’ятдесят чотири тисячі чотириста. Нащадків Завулона пораховано за їхніми родами й родинами. Кожен чоловік від двадцяти років і старше, кожен здатний служити у війську був перелічений поіменно, по одному. Число порахованих з коліна Завулона було п’ятдесят сім тисяч чотириста. З синів Йосипа: нащадків Ефраїма пораховано за їхніми родами й родинами. Кожен чоловік від двадцяти років і старше, кожен здатний служити у війську був перелічений поіменно, по одному. Число порахованих з коліна Ефраїма було сорок тисяч п’ятсот. Нащадків Манассії пораховано за їхніми родами й родинами. Кожен чоловік від двадцяти років і старше, кожен здатний служити у війську був перелічений поіменно, по одному. Число порахованих з коліна Манассії було тридцять дві тисячі двісті. Нащадків Веніамина пораховано за їхніми родами й родинами. Кожен чоловік від двадцяти років і старше, кожен здатний служити у війську був перелічений поіменно, по одному. Число порахованих з коліна Веніамина було тридцять п’ять тисяч чотириста. Нащадків Дана пораховано за їхніми родами й родинами. Кожен чоловік від двадцяти років і старше, кожен здатний служити у війську був перелічений поіменно, по одному. Число порахованих з коліна Дана було шістдесят дві тисячі сімсот. Нащадків Ашера пораховано за їхніми родами й родинами. Кожен чоловік від двадцяти років і старше, кожен здатний служити у війську був перелічений поіменно, по одному. Число порахованих з коліна Ашера було сорок одна тисяча п’ятсот. Нащадків Нафталі пораховано за їхніми родами й родинами. Кожен чоловік від двадцяти років і старше, кожен здатний служити у війську був перелічений поіменно, по одному. Число порахованих з коліна Нафталі було п’ятдесят три тисячі чотириста. Це мужі, що їх порахували Мойсей і Аарон та дванадцять вождів Ізраїлю, по одному з кожного коліна. Усіх же людей народу ізраїльського, що їх було пораховано за їхніми родами, від двадцяти років і старше, всіх здатних служити у війську в Ізраїлі, всіх заразом пораховано було шістсот три тисячі п’ятсот п’ятдесят. Левитів за їхнім батьківським коліном разом з іншими пораховано не було. І сказав Господь Мойсею: «Не перераховуй коліно Левія. Не переписуй їх разом з народом Ізраїлю. А постав їх при святому наметі Заповіту, над усім його начинням, над усім, що до нього належить. Вони мусять носити святий намет і все його знаряддя, вони мусять доглядати за ним, і ставати табором навколо святого намету. Як тільки святий намет треба переносити, левити мають розібрати його, як тільки святий намет треба ставити, левити мають зробити це. Якщо ж хтось інший наблизиться до нього — смерть йому. Народ Ізраїлю ставатиме табором окремо, кожний у своєму полку, кожен у своєму таборі, під своїм прапором. Та левити мають ставати табором навколо святого намету Заповіту, щоб гнів Божий не впав на громаду ізраїльську. Левити доглядають за святим наметом Заповіту». Тож народ Ізраїлю зробив усе так, як Господь заповідав Мойсею. Господь сказав Мойсею та Аарону: «Діти Ізраїлю мають ставати кожний під своїм власним прапором і під прапором своїх родів. Вони мають ставати навколо намету зібрання на певній відстані від нього. На сході, там де сходить сонце — прапор табору Юди з його полками. Вождем синів Юди буде Нашон, син Аммінадава. Його полк налічує сімдесят чотири тисячі шістсот воїнів. З одного боку коліна Юди стане табором коліно Іссаха́ра. Вождем людей Іссаха́ра буде Нетанел, син Зуара. Його полк налічує п’ятдесят чотири тисячі чотириста воїнів. З іншого боку Юди стане коліно Завулона. Вождем людей Завулона буде Еліав, син Гелона. Його полк налічує п’ятдесят сім тисяч чотириста воїнів. Усього в таборі Юди налічується за полками сто вісімдесят шість тисяч чотириста воїнів. Вони рушатимуть першими. На південь — прапор табору Рувима з його полками. Вождем людей Рувима буде Елізур, син Шедеура. Його полки налічують сорок шість тисяч п’ятсот воїнів. З одного боку коліна Рувима стане коліно Симеона. Вождем синів Симеона буде Шелуміел, син Цурішаддая. Його полки налічують п’ятдесят дев’ять тисяч триста воїнів. З іншого боку коліна Рувима стане коліно Ґада. Вождем синів Ґада буде Еліасаф, син Деуела. Його полки налічують сорок п’ять тисяч шістсот п’ятдесят воїнів. Усього в таборі Рувима налічується за полками сто п’ятдесят одна тисяча чотириста п’ятдесят воїнів. Вони рушатимуть другими. Далі рушатиме намет зібрання у таборі левитів, посередині інших таборів. Вони рушатимуть, як стояли таборами, кожен на своєму місці і під своїм прапором. На захід стоятиме прапор табору Ефраїма, з його полками. Вождем людей Ефраїма буде Елішама, син Аммігуда. Його полки налічують сорок тисяч п’ятсот воїнів. Поруч із ними коліно Манассії. Вождем дітей Манассії буде Ґамаліел, син Педазура. Його полки налічують тридцять дві тисячі двісті воїнів. З іншого боку коліна Ефраїма буде коліно Веніамина. Вождем людей Веніамина буде Авідан, син Ґідеоні. Його полки налічують тридцять п’ять тисяч чотириста воїнів. Усього в таборі Ефраїма налічується за полками сто вісім тисяч сто воїнів. Вони рушатимуть третіми. На півночі — прапор табору Дана, з його полками. Вождем синів Дана буде Агієзер, син Аммішаддая. Його полки налічують шістдесят дві тисячі сімсот воїнів. З одного боку коліна Дана буде коліно Ашера. Вождем людей Ашера буде Паґіел, син Окрана. Його полки налічують сорок одну тисячу п’ятсот воїнів. З іншого боку коліна Дана буде коліно Нафталі. Вождем людей Нафталі буде Агіра, син Енана. Його полки налічують п’ятдесят три тисячі чотириста воїнів. Усього в таборі Дана налічується сто п’ятдесят сім тисяч шістсот воїнів. Під своїми прапорами табір Дана виступить останнім». Це все діти Ізраїлю, яких було перелічено. Всього пораховано по таборах за полками шістсот три тисячі п’ятсот п’ятдесят воїнів. Як і заповідав Господь Мойсею, левитів не було пораховано разом з рештою ізраїльтян. Тож сини Ізраїлю зробили все, що Господь заповідав Мойсею. Так вони ставали табором під своїми прапорами. Так вони рушали, кожен зі своїм родом та зі своєю родиною. Ось покоління Аарона й Мойсея, коли Господь розмовляв з Мойсеєм та горі Синай. Ось імена синів Аарона: Надав (первенець), Авігу, Елеазар та Ітамар. То були імена синів Аарона, помазаних і призначених служити священиками. Та Надав і Авігу померли перед лицем Господа, коли принесли хибний вогонь перед Господом у пустелі Синай. Синів же вони не мали. Тож Елеазар та Ітамар служили священиками протягом усього життя батька їхнього Аарона. Господь сказав Мойсею: «Приведи коліно Левія і віддай їх на службу до священика Аарона. Вони служитимуть йому і служитимуть усій громаді при наметі зібрання, і виконуватимуть усю важку роботу при священному наметі. Вони дбатимуть про все начиння намету зібрання і служитимуть (замість усіх інших з громади Ізраїлю) відправи у святилищі. Признач левитів Ааронові та його синам. Серед усього народу Ізраїлю вони цілковито віддані Аарону. І признач Аарона та його синів, виконували свої обов’язки як належить священикам. А будь-кого іншого, крім левитів, хто наблизиться до святих речей, мусить бути покарано на смерть». Господь сказав Мойсею: «Ось Я взяв левитів з-поміж народу ізраїльського замість усіх первістків народу ізраїльського. І будуть левити Моїми. Бо кожен первісток — Мій. Того дня, коли Я вбив усіх первістків в Єгипті, Я взяв Собі всіх первістків в Ізраїлі, як від людини, так і від тварини в Ізраїлі. Вони будуть Моїми. Я — Господь». І сказав Господь Мойсею в пустелі Синай: «Порахуй левитів за родами їхніми й родинами. Перелічи всіх чоловіків віком від місяця й старше». Тож Мойсей порахував їх, як Господь наказав йому. Ось імена синів Левія: Ґершон, Когат і Мерарі. Імена синів Ґершона за родами були такі: Либні та Шимей. Сини Когата за їхніми родами були: Амрам, Іцгар, Хеврон та Уззіел. Сини Мерарі за їхніми родами були: Маглі та Муші. Це роди левитів за їхніми родами. Роди Ливні та Шимея належали Ґершонові. Це були роди ґершонітів. Кількість їх, згідно з числом кожного чоловіка віком від місяця й старше становила сім тисяч п’ятсот чоловік. Род ґершонітів став табором за священним наметом з західну. Вождем батьківського дому ґершонітів був Еліасаф, син Лаела. Ґершонії мали доглядати в наметі зібрання святий намет і його покриття, запону при вході до намету зібрання, запону подвір’я, завісу при вході до подвір’я перед святим наметом, вівтар і його мотуззя, а також виконувати важливу роботу, пов’язану з цим усім. Роди Амрама, Іцгара, Хеврона та Уззіела належали Когатові. Це були Когатові роди. Згідно з числом кожної людини чоловічої статі віком від місяця і старше їх було вісім тисяч триста чоловік, що наглядали за святими речами. Роди Когата стали табором уздовж південного боку священного намету. Вождем батьківського дому родин Когата був Елізафан, син Уззіела. Вони доглядали ковчег, стіл, світильник, вівтарі, начиння, яке там використовувалося, завісу, й виконували важливі роботи, пов’язані з усім цим. Верховним з-поміж вождів левитів був Елеазар, син священика Аарона. Він відповідав за тих, хто доглядав за священними речами. Роди Маглі та Муші належали Мерарі. Вони складали роди Мераріїв. Їх кількість, згідно з числом кожного чоловіка віком від місяця і старше була шість тисяч двісті чоловік. Вождем батьківського дому родин Мераїїв був Цурієл, син Абігайла. Вони стали табором вздовж північного боку священного намету. Мерарії мали доглядати за рамами священного намету, його палями, стовпами, його підніжжям, за всім його начинням і виконувати всю важливу роботу, пов’язану з цим, а також за стовпами навколо подвір’я, їхнім підніжжям, кілками і мотуззям. Мойсей, Аарон та його сини стали табором перед святим наметом зі східного боку, на схід сонця. Вони охороняли святиню ізраїльського народу. А будь-кого іншого, хто наблизиться, слід бути покарати на смерть. Усіх левитів, яких Мойсей та Аарон порахували за наказом Господа за їхніми родами, включаючи кожного чоловіка віком від місяця й старше, було двадцять дві тисячі. Господь сказав Мойсею: «Порахуй кожного первістка чоловічої статі в народі Ізраїлю віком від місяця й старше і зроби перелік імен їхніх. Візьми левитів для Мене, Господа, замість кожного первістка синів Ізраїлю і худобу левитів заміни на первістків худоби ізраїльського народу». Тож Мойсей порахував кожного первістка всіх синів Ізраїлю, як Господь наказав йому. Кількість усіх первістків чоловічої статі, перелічених за іменами, віком від одного місяця і старше, становила двадцять дві тисячі двісті сімдесят три. Господь сказав Мойсею: «Візьми левитів замість кожного первістка народу ізраїльського й худобу левитів замість їхньої худоби. Левити — Мої. Я — Господь. Щоб заплатити за двісті сімдесят три первістки з народу Ізраїлю, що перевищують кількість левитів, візьми по п’ять шекелів за кожного. Бери святим шекелем, тобто двадцять ґер за шекель. Віддай срібло Аарону та його синам за двохсот сімдесят трьох первістків». Тож Мойсей узяв гроші, щоб сплатити викуп за тих, що перевищували кількість викуплених левитами. Він взяв срібло від первістків народу Ізраїлю: тисячу триста п’ятдесят шість шекелів за святим шекелем. Мойсей віддав срібло Аарону та його синам, як йому наказав Господь. І сказав Господь Мойсею і Аарону: «Порахуй синів Когата серед левитів за їхніми родами й родинами віком від тридцяти до п’ятдесяти років — усіх хто прийшов служити, виконувати роботу в наметі зібрання. Це служба синів Когата у наметі зібрання: дбати про найсвятіші речі. Коли табір вирушатиме, Аарон та сини його мусять увійти, спустивши запону, і вкрити нею ковчег Заповіту. Тоді вони мусять укрити його тонкою шкіряною ковдрою, розстелити на ній темно-синє простирадло, й вставити жердини в петлі ковчега. Потім вони мусять розстелити синю тканину на святому столі й поставити на ньому тарілки, ложки, келихи й глеки для ливних пожертв, і повсякденний хліб теж має бути на ньому. Тоді вони мають накинути червону тканину на все це, покрити її тонкою шкірою, а потім вставити палі на місце. Потім вони мають узяти блакитну тканину й накрити світильник, його свічки, шипці й гасильниці, і всі глечики з оливою, яку вживають у світильнику. Потім вони мають огорнути його і все його знаряддя покривалом з найтоншої шкіри й поставити на ноші. Вони мусять накрити найтоншою блакитною тканиною золотий вівтар, вкрити його найтоншою шкірою і вставити палі на місце. Тоді вони мають узяти всі частини знаряддя, що використовується під час служби у Святому Місці, й загорнути їх у блакитну тканину, а тоді вкрити їх найтоншою шкірою й поставити їх на ноші. Тоді вони мають прибрати попіл з жертовника й накрити його пурпуровою тканиною. Тоді вони мають покласти на те все знаряддя, що використовується під час служби на вівтарі: жаровні, виделки, кочерги, чаші — все начиння жертовника. Все це вони мають вкрити покривалом з найтоншої шкіри і вставити палі на місце. Коли Аарон та його сини закінчать покривати святі речі і все знаряддя і коли табір буде вже готовий вирушати, після цього сини Когата можуть увійти, щоб нести їх. Таким чином вони не торкатимуться святих речей і не помруть. Сини Когата нестимуть ці речі у наметі зібрання. Елеазар, син священика Аарона, відповідатиме за оливу для світильника, запашне куріння, повсякденні жертви й оливу для помазання. Він доглядатиме за всім священним наметом і всім у ньому, за святими речами та знаряддям». Тоді Господь сказав Аарону й Мойсею: «Дивіться, щоб рід Когата не зник з-поміж левитів. Зроби це для них, аби жили вони й не вмирали, коли наближатимуться до найсвятіших речей. Нехай Аарон і сини його ввійдуть і призначать для кожного з них його роботу й ношу його, щоб сини Когата не могли ввійти й побачити святиню бодай на хвилю, інакше вони помруть». Господь сказав Мойсею: «Порахуй людей Ґершона також за їхніми родинами й родами віком від тридцяти до п’ятдесяти років — усіх, хто прийшов служити, виконувати роботу в наметі зібрання. Це служба синів Ґершона: складати й переносити. Вони переноситимуть запони святого намету зібрання і його покрови, покривала з найтоншої шкіри, що зверху на ньому, й запону входу до намету зібрання, запони двору, а також при вході до воріт у дворі, який оточує святий намет і вівтар, їхнє мотуззя і все робоче знаряддя, і все це стосується їх. Вони виконуватимуть цю роботу. Уся робота Ґершонових синів — те, що вони носять і складають, виконуватиметься за розпорядженням Аарона та його синів. І признач їх доглядати за всім, що вони носитимуть. Це робота синів Ґершона в наметі зібрання, і вони виконуватимуть свою службу під наглядом Ітамара, сина священика Аарона. Порахуй синів Мерарі за їхніми родами й родинами, кожного віком від тридцяти до п’ятдесяти років — усіх, хто прийшов служити, виконувати роботу в наметі зібрання. Їхні обов’язки — нагляд за тим, що вони нестимуть разом з усією їхньою роботою у наметі зібрання, включатиме раму святого намету, його палі та стовпи й підніжки, стовпи навколишнього подвір’я, їхні підніжки, кілки, мотуззя й усе відповідне знаряддя. Перелічи речі, що їм доручено доглядати й нести. Це служба родин Мераріїв, включаючи всю їхню службу в наметі зібрання, під наглядом Ітамара, сина священика Аарона». Мойсей, Аарон і вожді колін порахували людей Когата за їхніми родами й родинами віком від тридцяти до п’ятдесяти — усіх, хто став до служби, щоб виконувати роботу в наметі зібрання. Кількість людей, порахованих за їхніми родами, становила дві тисячі сімсот п’ятдесят. Це пораховані з родів Когата — всі, хто служив у наметі зібрання, кого Мойсей та Аарон порахували за наказом Господа, даним через Мойсея. Ґершонітів було пораховано за їхніми родами й родинами, кожного віком від тридцяти до п’ятдесяти — усіх, хто прийшов служити, виконувати роботу в наметі зібрання. Кількість усіх перелічених за їхніми родами становила дві тисячі шістсот тридцять чоловік. Це всі пораховані з родів Ґершона, хто служив у наметі зібрання, кого Мойсей та Аарон порахували за наказом Господа. Людей Мерарі було пораховано за їхніми родами і родинами, кожного віком від тридцяти до п’ятдесяти — всіх, хто прийшов служити й виконувати роботу в наметі зібрання. Кількість усіх порахованих за їхніми родами становила три тисячі двісті чоловік. Це всі пораховані з родів Мерарі, хто служив для перенесення намету зібрання, кого Мойсей та Аарон порахували за наказом Господа. Мойсей, Аарон та провідники Ізраїлі порахували всіх левитів за їхніми родами й батьківськими родинами, — всіх від тридцяти до п’ятдесяти років, хто прийшов служити й виконувати обов’язок перенесення в намету зібрання. Кількість становила вісім тисяч п’ятсот вісімдесят чоловік. Їх було перераховано за наказом Господа через Мойсея, кожного за його обов’язками й відповідальністю, як Господь наказав Мойсею. Господь сказав Мойсею: «Накажи народу Ізраїлю, щоб вони вислали з табору кожного прокаженого, кожного з будь-якою течею і кожного, хто став нечистий від дотику до померлого. Вишліть і чоловіка, й жінку. Вишліть їх геть із табору, щоб вони не забруднили табір, де Я живу поміж них». Тож народ Ізраїлю зробив це й вислав їх геть із табору. Народ Ізраїлю зробив так, як Господь наказав Мойсею. Господь сказав Мойсею: «Скажи народу Ізраїлю: „Коли чоловік або жінка вчинить якийсь гріх проти когось, це також зрадливе щодо Господа, тоді ця людина винна. Вона мусить визнати гріх, що скоїла, відшкодувати вповні, додати ще одну п’яту до цього й віддати тому, кого скривджено. Якщо скривджений помер і в нього немає близького родича, що отримав би відшкодування, тоді воно піде Господу для священика, разом із бараном, що його приносять у жертву як спокуту за провину. Будь-яка свята жертва, що її народ Ізраїлю приносить священику, священику й належатиме. Хоч би хто що приніс священику, те йому й належатиме”». І сказав Господь Мойсею: «Скажи народу Ізраїлю: „Якщо дружина зайде на манівці, стане невірна чоловікові й зляжеться з іншим, а чоловік її про це не знатиме, і хоч вона й осквернилася, однак свідків немає і її не впіймано на вчинку, і як охоплять його ревнощі до жінки, а вона осквернилася, або як охоплять його ревнощі до жінки, а вона не осквернилася, тоді чоловік мусить привести жінку свою до священика, і мусить він принести пожертву за неї десятину ефи ячмінного борошна. Він не повинен лити оливу на неї або спалювати запашне куріння, бо це пожертва ревнощів, жертва на спомин, що нагадує провину. Тоді священик наблизить її і звелить стати перед Господом. Потім священик наллє святої води в глиняну посудину, візьме пороху, що на долівці святого намету, й кине його в воду. Тоді священик поставить жінку перед Господом, розпустить її волосся й покладе їй у руки хлібну жертву, щоб збудити пам’ять, це жертва від її ревнивого чоловіка. І в руці у священика буде гірка вода, що наводить прокляття. Священик примусить жінку присягнутися й скаже їй: „Якщо ніхто не спав з тобою і якщо ти не зрадила й не стала нечистою, поки заміжня за своїм чоловіком, тоді ця гірка вода, що наводить прокляття, не зашкодить тобі. Та якщо ти зрадила у шлюбі свого чоловіка, і стала нечистою і хтось інший, а не чоловік твій, спав з тобою, тоді священик примусить її присягнутися клятвою прокляття: „Нехай Господь зробить так, щоб народ твій ім’ям твоїм проклинав інших, і хай примусить лоно твоє зів’яти, а живіт — знепліднитися. Нехай вода ця, що наводить прокляття, ввійде в тіло твоє і примусить живіт твій знепліднитися, а лоно зів’яти”. Тоді жінка мусить сказати: „Амінь, амінь”. Потім священик запише ці прокляття на сувої і змиє їх гіркою водою. Тоді він дасть випити жінці гірку воду, що наводить прокляття, і вода ввійде в неї, щоб спричинити великий біль. Потім священик візьме з рук жінки жертву ревнощів, поколише нею перед Господом і принесе її на вівтар. Тоді священик візьме жменю з офіри як жертву на спомин і спалить її на вівтарі. Після цього він примусить жінку випити воду. Коли примусить він її випити цю воду, то якщо вона нечиста й була невірна своєму чоловікові, тоді вода, що наводить прокляття, увійде в неї, щоб спричинити великий біль, і живіт її розпухне, а лоно зів’яне. І буде проклята вона межи людьми. Якщо жінка не зганьбила себе, якщо була чиста, тоді визнають її невинною і зможе вона мати дітей. Це правило про ревнощі, коли жінка зайде на манівці, поки вона за чоловіком своїм, і зганьбиться, або коли чоловік почне ревнувати жінку свою. Тоді він має поставити її перед Господом, і священик зробить усе це з нею. Тоді чоловік не винний у вчинку, а жінка понесе кару свою». І сказав Господь Мойсею: «Скажи народу Ізраїлю: „Якщо чоловік або жінка дає особливу обітницю стати назореєм, тобто присвятить себе Господу, та людина мусить, не питиме вина чи інших п’янких напоїв. Та людина не мусить пити виноградного соку, ніякого оцту, зробленого з винограду, ні інших п’янких напоїв, ані їсти свіжого або сушеного винограду. Увесь час свого назорейства та людина не мусить їсти нічого, зробленого з виноградної лози, навіть виноградного насіння або лушпиння. Протягом усього часу назорейської обітниці цієї людини хай бритва не торкається її волосся, доки не скінчаться дні, що на них людина посвятила себе Господу. Людина та буде свята. Вона має відпустити волосся на голові, щоб було воно довгим. Протягом усього часу, на який та людина посвятила себе Господу, вона не мусить входити туди, де є померлий. Вона не повинна порушувати клятву ні заради батька, ні матері, ні брата чи сестри, коли помруть вони, бо знак посвячення Богу на голові в неї. Протягом усіх днів назорейства та людина буде святою для Господа. Якщо хтось раптово помре поруч із назореєм і це осквернить знак його посвяченості Богу, він мусить поголити голову в день очищення. Це може бути тільки на сьомий день після того, як він торкнувся мертвого тіла. Восьмого дня та людина має принести священику до входу до намету зібрання двох горлиць чи двох голуб’ят. Священик принесе одне як жертву очищення, а друге — як жертву всеспалення, щоб ту людину очистити, бо вона порушила клятву, торкнувшись померлого. Того ж дня людина мусить знову освятити голову, посвятити себе Господу на всі дні назорейства, і принести однолітнє ягня як жертву за провину. Попередні ж дні не враховуватимуться, бо дні назорейства його було опоганено. Ось закон для назорея: того дня, коли скінчиться час назорейства, його мусять привести до входу в намет зібрання. Він мусить принести в жертву Господу: одне однолітнє ягня без вад як жертву всеспалення і одну однолітню ярочку без вад як жертву очищення, і барана без вад як мирну жертву, і кошик опрісноків із добірного борошна, замішаного на олії, опрісноків змащених олією, і належні офіри та ливні жертви. Священик принесе все це перед Господом і здійснить жертву очищення людини та жертву спалення, барана як мирну жертву Господу разом із кошиком опрісноків. Священик мусить принести належну офіру та ливну жертву. Потім назорей має поголити посвячену голову при вході до намету зібрання, узяти посвячене волосся й покласти його у вогонь під мирною жертвою. Після цього священик візьме відварену баранячу лопатку й один прісний корж із кошика та одну паляницю прісну й покладе в руки назорея, коли той зістриже посвячене волосся. Потім священик принесе все це як жертву колихання перед Господом. Це буде святий дар, бо священик має разом з грудиною жертви колихання стегно жертви принесення. Після цього назорей може пити вино. Це закон для назорея, що дав обітницю. Це його жертви за своє посвячення, крім того, на що він іще спроможеться. Згідно з обітницею, що її дала та людина, вона має й поводитися, згідно з законом про назорейську посвяту”». Господь сказав Мойсею: «Скажи Аарону та його синам: „Ви маєте благословляти народ Ізраїлю таким чином. Кажіть їм: „Нехай Господь благословить вас й охороняє вас. Нехай Господь світить вам лицем Своїм і виявить вам Свою доброту! Нехай Господь посміхнеться вам і дасть вам мир!” Так вони призиватимуть ім’я Моє на народ Ізраїлю і Я благословлятиму їх”». Того дня, коли Мойсей закінчив встановлювати святий намет, він помазав і освятив його і все його начиння, і вівтар, і все його знаряддя. Коли він помазав їх і освятив їх, провідники, голови батьківських домів, вожді колін, що стояли на чолі перепису, принесли дари. Принесли вони перед Господом як дари свої шість критих возів і дванадцять волів — один віз на двох вождів і по волу на кожного. Коли вони принесли їх перед святий намет, Господь сказав Мойсею: «Прийми ці дари від них, ці дари будуть використані в наметі зібрання. Віддай це левитам для їхньої служби». Тож Мойсей узяв вози й волів і віддав їх левитам. Він узяв два критих вози та чотирьох волів людям Ґершона, як потребувала їхня служба. Він дав чотири критих вози та вісім волів людям Мерарі, як потребувала їхня служба під керівництвом Ітамара, сина священика Аарона. Він не дав нічого людям Когата, бо їхня служба стосувалася святих речей, які вони мали нести на своїх плечах. Вожді також принесли дари для посвячення жертовника, коли його було помазано. Вожді принесли свої дари перед жертовником. Тоді Господь сказав Мойсею: «Нехай вожді один по одному приносять свої дари щодня». Той, хто приніс свої дари першого дня, був Нашон, син Аммінадава з коліна Юди. Його дарунками були срібна таріль, вагою сто тридцять шекелів, одна срібна чаша, вагою сімдесят шекелів (обидві за святим шекелем), обоє повні добірного борошна, замішаного на оливі, для хлібної жертви, один великий золотий черпак вагою десять шекелів, повна ладану, один бичок із череди, один баран, однолітнє ягня для жертви всеспалення, один козел для жертви очищення, для мирної жертви два бики, п’ять баранів, п’ять козлів, п’ять ягнят-одноліток. Це було принесення Нашона, сина Аммінадава. Другого дня Нетанел, син Зуара, вождь Іссаха́ра приніс дар. Його подарунками були срібна таріль вагою сто тридцять шекелів, одна срібна чаша вагою сімдесят шекелів, обидві за святим шекелем, обидві повні добірного борошна, замішаного на оливі, для хлібної жертви, один великий золотий черпак вагою десять шекелів, повний ладану, один бичок, один баран, одне однолітнє ягня для жертви всеспалення, один козел для жертви очищення, для мирної жертви два бики, п’ять баранів, п’ять козлів і п’ять ягнят-одноліток. Це було приношення Нетанела, сина Зуара. Третього дня Еліав, син Гелона, вождь Завулонова коліна, приніс дар. Його подарунками були срібна таріль вагою сто тридцять шекелів, одна срібна чаша вагою сімдесят шекелів, обидві за святим шекелем, обидві повні добірного борошна, замішаного на оливі, для хлібної жертви, один великий золотий черпак вагою десять шекелів, повний ладану, один бичок, один баран, одне однолітнє ягня для жертви всеспалення, один козел для жертви очищення, для мирної жертви два бики, п’ять баранів, п’ять козлів і п’ять ягнят-одноліток. Це було приношення Еліава, сина Гелона. Четвертого дня Елізур, син Шедеура, вождь Рувимова коліна, приніс дар. Його подарунками були срібна таріль вагою сто тридцять шекелів, одна срібна чаша вагою сімдесят шекелів, обидві за святим шекелем, обидві повні добірного борошна, замішаного на оливі, для хлібної жертви, один великий золотий черпак вагою десять шекелів, повний запашного куріння, один бичок, один баран, одне однолітнє ягня для жертви всеспалення, один козел для жертви очищення, для мирної жертви два бики, п’ять баранів, п’ять козлів і п’ять ягнят-одноліток. Це приношення Елізура, сина Шедеура. П’ятого дня Шелуміел, син Цурішаддая, вождь Симеонова коліна, приніс дар. Його подарунками були срібна таріль вагою сто тридцять шекелів, одна срібна чаша вагою сімдесят шекелів, обидві за святим шекелем, обидві повні добірного борошна, замішаного на оливі, для хлібної жертви, один великий золотий черпак вагою десять шекелів, повний ладану, один бичок, один баран, одне однолітнє ягня для жертви всеспалення, один козел для жертви очищення, для мирної жертви два бики, п’ять баранів, п’ять козлів і п’ять ягнят-одноліток. Це приношення Шелуміела, сина Цурішаддая. Шостого дня Еліасаф, син Деуела, вождь Ґадова коліна, приніс дар. Його подарунками були срібна таріль вагою сто тридцять шекелів, одна срібна чаша вагою сімдесят шекелів, обидві за святим шекелем, обидві повні добірного борошна, замішаного на оливі, для хлібної жертви, один великий золотий черпак вагою десять шекелів, повний ладану, один бичок, один баран, одне однолітнє ягня для жертви всеспалення, один козел для жертви очищення, для мирної жертви два бики, п’ять баранів, п’ять козлів і п’ять ягнят-одноліток. Це приношення Еліасафа, сина Деуела. Сьомого дня Елішама, син Аммігуда, вождь Ефраїмова коліна приніс дар. Його подарунками були срібна таріль вагою сто тридцять шекелів, одна срібна чаша вагою сімдесят шекелів, обидві за святим шекелем, обидві повні добірного борошна, замішаного на оливі, для хлібної жертви, один великий золотий черпак вагою десять шекелів, повний ладану, один бичок, один баран, одне однолітнє ягня для жертви всеспалення, один козел для жертви очищення, для мирної жертви два бики, п’ять баранів, п’ять козлів і п’ять ягнят-одноліток. Це приношення Елішама, сина Аммігуда. Восьмого дня Ґамаліел, син Педазура, вождь Манассієвого коліна, приніс дар. Його подарунками були срібна таріль вагою сто тридцять шекелів, одна срібна чаша вагою сімдесят шекелів, обидві за святим шекелем, обидві повні добірного борошна, замішаного на оливі, для хлібної жертви, один великий золотий черпак вагою десять шекелів, повний ладану, один бичок, один баран, одне однолітнє ягня для жертви всеспалення, один козел для жертви очищення, для мирної жертви два бики, п’ять баранів, п’ять козлів і п’ять ягнят-одноліток. Це приношення Ґамаліела, сина Педазура. Дев’ятого дня Авідан, сина Ґідеоні, вождь Веніаминова коліна, приніс дар. Його подарунками були срібна таріль вагою сто тридцять шекелів, одна срібна чаша вагою сімдесят шекелів, обидві за святим шекелем, обидві повні добірного борошна, замішаного на оливі, для хлібної жертви, один великий золотий черпак вагою десять шекелів, повний ладану, один бичок, один баран, одне однолітнє ягня для жертви всеспалення, один козел для жертви очищення, для мирної жертви два бики, п’ять баранів, п’ять козлів і п’ять ягнят-одноліток. Це приношення Авідана, сина Ґідеоні. Десятого дня Агієзер, син Аммішаддая, вождь Данова коліна, приніс дар. Його подарунками були срібна таріль вагою сто тридцять шекелів, одна срібна чаша вагою сімдесят шекелів, обидві за святим шекелем, обидві повні добірного борошна, замішаного на оливі, для хлібної жертви, один великий золотий черпак вагою десять шекелів, повний ладану, один бичок, один баран, одне однолітнє ягня для жертви всеспалення, один козел для жертви очищення, для мирної жертви два бики, п’ять баранів, п’ять козлів і п’ять ягнят-одноліток. Це приношення Агієзера, сина Аммішаддая. Одинадцятого дня Паґіел, син Окрана, вождь Ашерова коліна, приніс дар. Його подарунками були срібна таріль вагою сто тридцять шекелів, одна срібна чаша вагою сімдесят шекелів, обидві за святим шекелем, обидві повні добірного борошна, замішаного на оливі, для хлібної жертви, один великий золотий черпак вагою десять шекелів, повний ладану, один бичок, один баран, одне однолітнє ягня для жертви всеспалення, один козел для жертви очищення, для мирної жертви два бики, п’ять баранів, п’ять козлів і п’ять ягнят-одноліток. Це приношення Паґіела, сина Окрана. Дванадцятого дня Агіра, син Енана, вождь коліна Нафталі, приніс дар. Його подарунками були срібна таріль вагою сто тридцять шекелів, одна срібна чаша вагою сімдесят шекелів, обидві за святим шекелем, обидві повні добірного борошна, замішаного на оливі, для хлібної жертви, один великий золотий черпак вагою десять шекелів, повний ладану, один бичок, один баран, одне однолітнє ягня для жертви всеспалення, один козел для жертви очищення, для мирної жертви два бики, п’ять баранів, п’ять козлів і п’ять ягнят-одноліток. Це приношення Агіра, сина Енана. Це були приношення від вождів Ізраїлю на посвяту жертовника, коли його було помазано: дванадцять срібних тарелів, дванадцять срібних чаш, дванадцять великих золотих черпаків, кожна срібна тарілка важила сто тридцять шекелів і кожна срібна чаша — сімдесят шекелів. Усі срібні посудини разом важили дві тисячі чотириста шекелів, за святим шекелем. Дванадцять золотих посудин, повних запашного куріння, важили десять шекелів, кожна за святим шекелем. Усі золоті посудини разом важили сто двадцять шекелів. Усього тварин для жертви всеспалення було: дванадцять бичків, дванадцять баранів, дванадцять однолітніх ягнят із необхідними хлібними жертвами, дванадцять козлів для жертви очищення. Всього тварин для мирної жертви було: двадцять чотири бички, шістдесят баранів, шістдесят козлів, шістдесят ягнят-одноліток. Це були дари посвяти для жертовника після того, як його було помазано. Коли Мойсей увійшов до намету зібрання, щоб говорити з Богом, він почув голос, що промовляв до нього з-поміж двох Ангелів над запоною, що була над ковчегом Заповіту. Ось що Господь сказав йому. І сказав Господь Мойсею: «Скажи Аарону: „Коли ти ставитимеш світильники, сім світильників мають освітлювати те, що перед світильником”». Тож Аарон так і зробив. Він поставив світильники так, що вони освітлювати те, що перед світильником, як наказав Господь Мойсею. Ось як зроблено світильник: його виготовлено з кованого золота, кованого від поставця аж до квітів. Світильник було зроблено точно за зразком, що Господь показав Мойсею. Господь сказав Мойсею: «Візьми левитів з-поміж народу Ізраїлю й очисть їх. Ось що ти зробиш, щоб очистити їх: покропи їх водою очищення, і нехай вони поголять тіла свої і виперуть одяг, щоб бути чистими. Тоді нехай візьмуть молодого бичка й пожертву з добірного борошна, змішаного з оливою. А потім другого бичка з череди як жертву очищення. Тоді ти маєш привести левитів перед намет зібрання і зібрати всю громаду народу ізраїльського. Коли приведеш левитів перед Господом, люди Ізраїлю мають покласти руки на левитів. Аарон представить левитів як особливу жертву Господу від народу Ізраїлю і так вони служитимуть Господу. Левити ж покладуть руки на бичків. Одного принесеш як жертву очищення, а другого як жертву всеспалення Господу, щоб очистити левитів. Тоді поставиш левитів перед Аароном та його синами й віддаси їх в жертву колихання Господу. У такий спосіб ти вилучиш левитів з-поміж народу Ізраїлю. Левити будуть Моїми. Після цього левити почнуть свою роботу в наметі зібрання після того, як ти очистиш їх і віддаси як жертву колихання. Бо кожен із них виділений з-поміж народу ізраїльського й відданий Мені. Вони Мої. Я взяв їх замість кожного первістка кожної жінки. Бо всі первістки народу ізраїльського — Мої, чи то людина, чи то тварина. Того дня, коли Я вигубив усіх первістків у Єгипті, Я виділив їх Собі. Але Я взяв левитів замість усіх первістків народу ізраїльського. І Я віддам левитів цілком Аарону та його синам з-поміж народу Ізраїлю, щоб виконували службу народу Ізраїлю в наметі зібрання і щоб заплатили сповна за народ Ізраїлю, щоб ніяке лихо не спіткало народ Ізраїлю за наближення до святих речей». Мойсей та Аарон і вся громада народу ізраїльського зробили це. Народ Ізраїлю зробив з левитами саме так, як Господь наказав Мойсею щодо них. Левити очистились і випрали одяг, і Аарон віддай їх як жертву колихання Господу, і очистили їх, щоб зробити чистими. Після цього левити увійшли в службу свою в наметі зібрання під наглядом Аарона та його синів. Вони вчинили з левитами саме так, як Господь наказав Мойсею щодо них. Господь сказав Мойсею: «Цей закон для левитів: від двадцяти п’яти років і старше ставатиме кожен із них до служби в наметі зібрання. Але у п’ятдесят років мусить залишити службу й не повинен більше виконувати важку роботу. Він може допомагати братам своїм у наметі зібрання, стояти на варті, але не повинен виконувати відправи. Ось так мусиш розподілити обов’язки левитів». Господь промовив до Мойсея у пустелі Синай в перший місяць другого року після того, як вийшли вони з Єгипту. Він сказав: «Народ Ізраїлю має святкувати Пасху в належний час. Святкуйте її у призначений час чотирнадцятого дня цього місяця надвечір. Святкуйте згідно з усіма правилами та настановами». Тож Мойсей наказав народу Ізраїлю святкувати Пасху. Вони святкували Пасху на чотирнадцятий день першого місяця у присмерках у пустелі Синай. Народ Ізраїлю зробив це, дотримуючись усього того, що Господь звелів Мойсею. Та були серед них і такі, хто став нечистим, бо торкнувся мертвяка і тому не міг того дня святкувати Пасху. Тож прийшли вони того дня до Мойсея та Аарона. І сказали вони Мойсею: «Ми нечисті через померлого, чому ж нам заборонено приносити дари Господу в належний час з усіма іншими людьми Ізраїлю?» Мойсей відповів: «Заждіть, дайте почути Господній наказ щодо вас». Господь сказав Мойсею: «Скажи народу Ізраїлю: „Якщо хтось нечистий через померлого або якщо ви чи нащадки ваші в довгих мандрах, то вони ще можуть святкувати Пасху. Вони мусять відзначати її чотирнадцятого дня другого місяця надвечір. Вони мусять їсти пасхальне ягня з опрісноками та гірким зіллям. Вони не повинні нічого з нього лишати до ранку й не повинні трощити кістки ягняти. Вони мусять святкувати її дотримуючись усіх настанов щодо Пасхи. Але того, хто чистий і не в дорозі, однак не спромігся відсвяткувати Пасху, буде викорінено з-поміж народу його, бо він не приніс жертву Господу в належний час. Чоловік цей страждатиме через гріх свій. Якщо чужинець, який живе між вами, забажає святкувати Пасху Господню, він може це робити згідно з усіма настановами щодо Пасхи та її правил. Ви матимете один закон і для чужинця і для людей цієї землі”». Того дня, коли поставили намет зібрання, хмара вкрила святий намет, намет Свідчення. Ввечері вона висіла над святим наметом і була вогняною до ранку. Так було завжди: хмара вкривала його вдень, а вночі ставала вогняною. Як тільки хмара з’являлася над наметом, то народ Ізраїлю мав рушати. І щоразу, як хмара зупинялася, народ Ізраїлю ставав табором. За знаком Господа народ Ізраїлю рушав і за знаком Господа ставав табором. Вони стояли табором весь час, доки хмара перебувала над святим наметом. Навіть коли хмара перебувала над святим наметом багато днів, народ Ізраїлю дотримувався наказів Господа і не рушав. І коли хмара була над святим наметом лише кілька днів, за знаком Господа вони ставали табором і за знаком Господа вони рушали. Коли хмара була з вечора до ранку, а вранці піднімалася, вони рушали. Чи день, чи ніч, та коли хмара здіймалася, вони рушали. Чи два дні, чи місяць, чи рік, увесь час доки хмара перебувала над святим наметом, спочиваючи на ньому, народ Ізраїлю стояв табором і не рушав. Та коли вона піднімалася, вони рушали. За знаком Господа вони ставали табором, і за знаком Господа вони рушали. Вони дотримувалися наказів Господа за Господніми знаками, що отримували від Мойсея. І сказав Господь Мойсею: «Зроби дві срібні сурми. Зробити їх із кованого срібла, вони служитимуть для того, щоб скликати громаду і будуть сигналом табору зніматися. Коли сурмлять обидві, вся громада має збиратися перед тобою при вході до намету зібрання. Та коли сурмить одна, тоді вожді колін Ізраїлю мають зібратися перед тобою. Коли сурмите ви короткими звуками, рушати мають східні табори. Коли ви вдруге засурмите на сполох, рушати мають південні табори (щоб вони рушили, треба сурмити короткими звуками). А якщо ви збираєте громаду, то сурміть, але не короткими звуками. Сурмити в сурми мусять сини Аарона, священики. Це буде законом для вас повіки, для прийдешніх поколінь. Коли підете в землі ваші війною на ворога, який напав на вас, сурмити у сурми на сполох, і Господь ваш Бог помітить вас і врятує від ворогів. І за днів радості, і на свята, і за днів Нового Місяця сурміть у сурми, коли приносите жертви всеспалення й мирні жертви, і сурми нагадуватимуть про вас Богу вашому. Я — Господь Бог ваш». Двадцятого дня другого місяця другого року хмара знялася зі святого намету Свідоцтва. Тож народ Ізраїлю вирушив у мандри з пустелі Синай. Хмара зупинилася в пустелі Паран. Тож вони рушили вперше за знаком Господа, даним через Мойсея. Прапор табору Юди рушив першим за полками своїми. На чолі війська був Нашон, син Аммінадава. Нетанел, син Зуара очолював військо коліна Іссаха́ра. Еліав, син Гелона, очолював військо коліна Завулона. Знявши святий намет і люди Ґершона, і люди Мерарі, що несли його, рушили. Тоді вирушив прапор табору Рувима за полками. Очолював це військо Елізур, син Шедеура. Шелуміел, син Цурішаддая, очолював військо коліна Симеона. Еліасаф, син Деуела, очолював військо коліна Ґада. Тоді вирушили люди Когата, що несли святі речі. Святий намет має бути поставлено, перш ніж вони прийдуть. Тоді за полками вирушив прапор табору Ефраїма. Елішама, син Аммігуда, очолював це військо. Ґамаліел, син Педазура, очолював військо коліна Манассії. Авідан, син Гідоні, очолював військо коліна Веніамина. Прапор табору Дана, охоронців тилу всіх таборів, вирушив полками. Агіезер, син Аммішаддая очолював це військо. Паґіел, син Окрана, очолював військо коліна Ашера. Агіра, син Енана, очолював військо коліна Нафталі. Це був порядок, за яким ішов увесь народ Ізраїлю, за полками, коли вони вирушали. Мойсей сказав Ховаву, сину Реуела-мидіанина, свого тестя: «Ми йдемо до того місця, про яке Господь сказав, що Він його дає нам, ходімо з нами, і ми будемо добре ставитися до тебе, бо Господь обіцяв добро Ізраїлю». Але той відповів: «Я не піду, я піду до свого краю і до родини своєї». Тоді Мойсей промовив: «Не кидай нас, будь ласка, бо ти знаєш, де ми можемо ставати табором у пустелі. Ти будеш очима нашими. Якщо ти підеш з нами, то хоч які блага зробив би ти нам, ми таке ж зробимо для тебе». Тож вони вирушили від гори Господньої і мандрували три дні. Ковчег Заповіту йшов поперед них усі ці три дні, щоб знайти їм місце для табору. Хмара Господа щодня була над ними, відколи вони вийшли з табору. Коли ковчег Заповіту вирушив, Мойсей мовив: «Встань, о Господи! Нехай розсіються вороги Твої. Нехай розбіжаться ті, хто ненавидить Тебе». А коли ковчег поставили, Мойсей сказав: «Повернись, о Господи, до незліченних тисяч Ізраїлю». Коли люди почали гірко нарікати перед Господом, Всевишній почув це і запалився гнівом. Тож вогонь від Бога загорівся між ними й пожер деякі околиці табору. Тоді люди заволали до Мойсея. Мойсей помолився Господу, і полум’я вщухло. Тож назвали вони це місце Тавера, бо вогонь від Господа палав між ними. Та чужинцям серед них забажалося смачнішої їжі, і народ Ізраїлю знову почав репетувати. Вони гукали: «Хто дасть нам м’яса поїсти? Ми пам’ятаємо рибу, що ми їли в Єгипті задарма, огірки, дині, пір, цибулю й часник. Та зараз ми втратили бажання їсти. Немає нічогісінько перед очима, крім манни». Та манна була, мов маленьке коріандрове насіння, а кольором — жовтувате, немов живиця. Люди ходили й збирали її. Потім мололи в жорнах або товкли в ступі. Тоді її варили у горнятку й виробляли з неї пиріжки. На смак вона була, мов коржі на оливі. Коли вночі на табір падала роса, з нею падала і манна. Мойсей почув, що народ тужить по родах своїх, кожен при вході до намету свого. Господь тяжко розгнівався, і стало Мойсею дуже прикро. І сказав Мойсей Господу: «Навіщо навів Ти таку біду на слугу Свого? Чому не знайшов я ласку в Тебе? Ти ж бо звалив увесь тягар відповідальності за цей народ на мене. Хіба ж то я зачав увесь цей народ? Хіба ж то я їх народив, що Ти мені кажеш: „Неси їх на грудях, як нянька носить немовля, до землі, що Ти її пообіцяв батькам їхнім. Де візьму я м’яса, щоб дати всім цим людям, коли вони плачуть переді мною і кажуть: „Дай нам м’яса поїсти!” Я не подужаю нести самотужки весь цей народ, бо це для мене занадто. Якщо й далі Ти так обходитимешся зі мною, благаю: вбий мене, а якщо я знайшов у Тебе ласку, не дай мені зазнати лиха”». Господь відповів Мойсею: «Збери Мені сімдесят старійшин Ізраїлю, про яких ти знаєш, що вони старійшини й вожді народу. Приведи їх до намету зібрання, і нехай вони стануть там з тобою. Я зійду й говоритиму там з тобою. Я візьму в тебе трохи Духу, який ти маєш, і вкладу в них, тож вони допомагатимуть тобі нести тягар народу, щоб не тобі самому нести його. І скажи народові: „Освятиться на завтра і будете їсти м’ясо, бо ви плакали перед Господом і питали: „Хто дасть нам м’яса? Нам краще було в Єгипті”. Ось чому Господь дасть вам м’яса й будете їсти. Ви будете їсти його не один день, не два, не п’ять, не десять і не двадцять днів, а цілий місяць, аж доки воно не полізе з вас через ніс, і вас від нього не знудить, бо ви відштовхнули Господа, який серед вас, плакали перед Ним і казали: „Навіщо ми залишили Єгипет?”» Тоді Мойсей сказав: «Тут зі мною шістсот тисяч чоловік, а Ти кажеш: „Я дам їм м’яса і вони їстимуть цілий місяць. Якби навіть череди й отари забити, хіба ж вистачило б для них? Якби всю рибу морську зловити, хіба ж вистачило б для них?”» Господь відповів Мойсею: «Чи ж то влада Господа обмежена? От зараз побачиш, сповниться те, що Я сказав, чи ні». Тож Мойсей вийшов і переповів те, що сказав Господь, і зібрав він сімдесятьох із старійшин Ізраїлю й поставив їх довкола намету. Тоді Господь зійшов у хмарі й говорив до нього. Він узяв від Духу, що був на Мойсеї, і поклав на сімдесятьох старійшин. Коли Дух зійшов на них, вони почали пророкувати. Але знову цього зробити не змогли. Двоє старійшин лишилися в таборі. Ім’я першого було Елдад, а другого — Медад. Дух був на них. Вони були серед старійшин, яких покликав Мойсей, але не вийшли до намету, бо ще пророкували в таборі. Прибіг юнак і сказав Мойсею: «Елдад і Медад прокують у таборі». Ісус, син Навина, помічник Мойсея з юних років, сказав: «Мойсею, мій пане, заборони їм!» Та Мойсей відповів: «Ти ревнуєш за мене? Хотів би я, щоб усі люди Господні були пророками, щоб Господь пролив Свій Дух на них». Тоді Мойсей і старійшини повернулися до табору. Господь наслав вітер, і він приніс перепелиць із моря й розкидав їх навколо всього табору на день ходи в один бік і день ходи в інший, по всьому табору, до двох ліктів завтовшки від землі. Люди підвелися й збирали перепелиць цілий день і цілу ніч, і цілий наступний день. Ніхто не назбирав менше шістдесяти кошиків. Вони розклали їх для себе по всьому табору. Поки м’ясо було ще в них на зубах, доки вони не все ще з’їли, Господь розгнівався на людей, і напустив на них страшну хворобу. Тож назвали вони це місце Ківрот-Гаттаава, бо там поховали людей, що прагли м’яса. Від Ківрот-Гаттаави люди помандрували до Газерота й зупинилися там. Міріам та Аарон нарікали на Мойсея через жінку-кушійку, бо він одружився з кушійкою. Вони говорили: «Хіба Господь промовляє тільки через Мойсея? Хіба Він не промовляв також і через нас?» І Господь почув це. (Мойсей був дуже сумирний, скромніший за будь-кого на землі). Раптом Господь наказав Мойсею, Аарону та Міріам: «Прийдіть до намету зібрання, усі троє». Тож усі троє прийшли. Тоді Господь зійшов у хмарному стовпі, зупинився при вході до намету зібрання і покликав: «Аароне та Міріам!» Обоє вийшли наперед. Він промовив: «Почуйте слова Мої. Коли є серед вас пророк, Я, Господь, відкриваюсь йому у з’яві. Я розмовляю з ним уві сні. Але зі слугою Моїм Мойсеєм не так. Я довіряю йому весь дім Свій. Я розмовляю з ним прямо, ясно, а не загадками, і бачить він образ Господа. Як же ви не боїтеся нарікати на слугу Мого Мойсея?» Господь розгнівався на них і зник. Коли ж хмара відійшла від намету, то лишилася там Міріам. Шкіра Міріам була вкрита коростою, білою, мов сніг. Аарон обернувся до Міріам і побачив, що вона прокажена. Тоді Аарон промовив до Мойсея: «О пане мій, не карай нас за те, що ми стали дурними; ми згрішили. Благаю, не дай їй бути немов мертвонароджена дитина, що, напівзогнила, виходить з материної утроби. Тож Мойсей благав Господа: „О Боже, благаю, зціли її!”» Тоді Господь сказав Мойсею: «Якби батько її плюнув їй в обличчя, чи не була б вона зганьблена на сім днів? Тож виведи її поза табір, та після семи днів їй можна буде повернутися». То вивели вони Міріам із табору на сім днів, і люди не рушали, доки Міріам не привели назад. По тому люди пішли з Газерота й стали табором у пустелі Паран. І сказав Господь Мойсею: «Підбери людей, щоб розвідати землю Ханаанську, землю, яку Я даю народу Ізраїлю. Пошліть по одному старшому від кожного батьківського коліна». Тож послав Мойсей їх із пустелі Паран згідно з велінням Господа. Всі чоловіки були вождями народу Ізраїлю. Ось їхні імена: від коліна Рувима — Шаммуа, син Заккура; від коліна Симеона — Шафат, син Горі; від коліна Юди — Калев, син Єфунне; від коліна Іссаха́ра — Іґал, син Йосипа; від коліна Ефраїма — Гошеа, син Навина; від коліна Веніамина — Палті, син Рафу; від коліна Завулона — Ґаддіел, син Соді; від коліна Йосипа, тобто від коліна Манассії — Ґадді, син Сузі; від коліна Дана — Амміел, син Ґемаллі; від коліна Ашера — Сетур, син Михаїла; від коліна Нафталі — Набі, син Вофсі; від коліна Ґада — Ґеуел, син Макі. Це імена мужів, яких Мойсей послав розвідати край. Мойсей назвав Гошеа, сина Навина, Ісусом. Коли Мойсей послав їх розвідати землю Ханаанську, він сказав їм: «Підніміться звідси в Неґев, а звідти — в гори. Подивіться, яка то земля, і чи дужі, чи слабкі люди живуть там, чи мало їх, чи багато, і який той край, де вони живуть, добрий, чи поганий, і які то міста, де вони живуть, відкриті, мов табори, чи мов фортеці, родюча чи неродюча земля, чи є там дерева, чи ні. Зробіть усе можливе й принесіть плодів землі». Тоді була пора першого дозрівання винограду. Тож пішли вони й розвідали землю від пустелі Сін аж до Регову, до Лебо-Гамату. Пішли вони в Неґев і прийшли до Хеврону. (Хеврон збудовано було на сім років раніше, ніж Зоаном у Єгипті). Там були родини Агімана, Шешая, і Талмая, нащадків Анака. Потім прийшли вони в долину Ешкол. Там вони зрізали гілку з одним ґроном винограду, і двоє несли його між собою на жердині, а також смокву і гранати. Це місце назвали долиною Ешкол через ті виноградні ґрона, що діти Ізраїлю там зрізали. Тож повернулися вони після розвідки через сорок днів. Прийшли вони до Мойсея та Аарона та всієї громади народу ізраїльського в пустелі Паран, у Кадеші й розповіли їм і всій громаді і показали плоди краю. Вони розповіли: «Ми пішли в землю, куди ти нас послав. Справді, вона тече молоком і медом, і це плоди її. Але люди цієї землі дужі, а міста їхні великі та укріплені. А ще ми бачили там нащадків Анака. У землі Неґев живуть амаликійці. Хиттити, євусити й аморійці живуть у горах. Ханаанці мешкають біля моря та вздовж Йордану». Тоді Калев наказав людям з оточення Мойсея заспокоїтися й сказав: «Ми маємо піти туди й забрати собі цю землю, бо ми безперечно завоюємо її». Але мужі, що ходили з ним, сказали: «Не зможемо ми завоювати той народ, бо він дужчий за нас». Тож принесли вони лиху звістку про землю, яку розвідували для народу Ізраїлю. Вони сказали: «Земля, якою ми мандрували, щоб розвідати, населена людьми-велетнями, котрі без зайвих зусиль переможуть народ ізраїльський. Ми навіть бачили там нефілиміїв, нащадків Анака, що походять із Нефілима. І ми відчували себе, немов коники, і певно, що їм ми також здавалися кониками». Усе зібрання голосно закричало, і тієї ночі люди плакали. Весь народ Ізраїлю нарікав на Мойсея та Аарона. Вся громада сказала їм: «Чому ж не померли ми в Єгипті? Чом не померли в пустелі? Навіщо Господь веде нас у цю землю, щоб полягти від меча? Жінки й діти наші стануть здобиччю. Чи не краще нам повернутися до Єгипту?» Вони казали одне одному: «Оберем собі вождя й повернемося до Єгипту». Мойсей та Аарон упали долілиць перед усім зібранням народу Ізраїлю. Ісус, син Навина, та Калев, син Єфунне, з тих, хто розвідував землю, розідрали на собі одяг (від суму). Вони сказали всій громаді народу ізраїльського: «Земля, якою ми мандрували та яку розвідували, то дуже добра земля. Якщо Господь задоволений нами, Він приведе нас до цієї землі й дасть нам її, ту землю, що тече молоком і медом. Тож не бунтуйте проти Всевишнього Бога й не лякайтеся народу цієї землі, вони нам не зможуть протистояти. Вони беззахисні, а з нами Господь. Не бійтеся їх». Уся громада погрожувала побити їх камінням. Тоді всьому народу Ізраїлю явилася слава Господня в наметі зібрання. І сказав Господь Мойсею: «Доки ці люди відвертатимуться від Мене? Доки не довірятимуть Мені, не зважаючи на всі чудеса, що Я явив серед них? Я вражу їх моровицею, вигублю їх, але зроблю з вас народ більший і дужчий за вас». Тоді Мойсей сказав Господу: «Тоді єгиптяни почують про це, бо Ти силою Своєю вивів народ цей з-поміж них. І скажуть вони про те мешканцям цієї країни. Вони чули, о Господи, що Ти з народом Своїм. Бо бачили Тебе віч-на-віч, і хмара Твоя перебуває над ними, і йдеш Ти поперед них у хмарному стовпі вдень і у стовпі вогню вночі. Якщо Ти вигубиш народ цей, тоді інші народи, почувши про це, скажуть: „Оскільки Господь був не спроможний привести народ Свій у землю, що Він їм пообіцяв, тож вигубив їх у пустелі”. Тож тепер нехай сила Володаря буде величезною, як Ти й обіцяв. Господь нескорий на гнів, велике милосердя Його. Він прощає гріх і переступ, але прощаючи, не вибачає. Він карає дітей, онуків і правнуків за гріхи батьків їхніх. Тож, будь ласка, прости гріх народу цього з великого милосердя Свого, як Ти прощав народ цей, відколи вийшли вони з Єгипту і досі». І промовив Господь: «Гаразд, Я прощаю за словом твоїм. Але як Я живу і як уся земля сповниться славою Господньою, так усі ті, хто бачив славу Мою і Мої дива, що Я їх явив у Єгипті й пустелі, всі, хто випробовували Мене десять разів і не слухалися наказів Моїх, не побачать землі, що Я її пообіцяв батькам їхнім. Тим, хто зневажав Мене, не ввійти туди. Та оскільки слуга мій Калев мислить інакше і слідує віддано за Мною, Я приведу його до землі, куди він ходив, і нащадки його володітимуть нею. В долині живуть амаликійці й ханаанці. Тож завтра поверніться й рушайте в пустелю дорогою до Червоного моря». І сказав Господь Мойсею та Аарону: «Доки ця нечестива громада нарікатиме на Мене? Я чув нарікання народу Ізраїлю на Мене. Скажіть їм, що мовить Господь: „Так само, як Я живу, Я зроблю з вами те, про що ви говорили переді Мною. Ви помрете в цій пустелі — всі ви, перелічені за повним вашим числом, кожен від двадцяти років і старше, хто нарікали на Мене. Не ввійти вам у землю, де Я присягнувся дати вам, за винятком Калева, сина Єфунне, та Ісуса, сина Навина. А дітей ваших, про яких ви казали, що стануть вони здобиччю, Я приведу туди, і вони пізнають землю, якою ви знехтували. А ви помрете в цій пустелі. Діти ваші блукатимуть пустелею сорок років і страждатимуть від невірності вашої, доки всі ви не помрете в цій пустелі. Ви нестиме кару за гріхи ваші сорок років, за числом днів, що ви розвідували землю, тобто сорок років, рахуючи один рік за кожен день. Тоді ви зрозумієте, що то значить, коли Я проти вас”. Я, Господь, кажу: „Я насправді вчиню це з усією цією нечестивою громадою, що зібралася разом проти Мене, всі вони помруть у пустелі. Мужі, яких Мойсей послав розвідати землю, які повернулися й спричинили нарікання всієї громади проти Мене, принісши лиху звістку про цю землю, ті мужі, що принесли погану звістку про землю, помруть від чуми перед Господом. Тільки Ісус, син Навина, та Калев, син Єфунне, з тих мужів, що пішли розвідати землю, лишатимуться живими”». Коли Мойсей промовив слова ці всьому народу Ізраїлю, люди страшенно засмутилися. Вони встали рано-вранці й пішли високо в гори. І мовили вони: «Ось ми тут. Ми підемо до того місця, про яке говорив Господь, бо ми згрішили». Тоді Мойсей мовив: «Чого ж ви й тепер не слухаєтеся наказу Господа? Це не вдасться вам! Не робіть цього, щоб не перемогли вас вороги ваші, бо немає Господа поміж вас. Бо амаликійці та ханаанці будуть там проти вас, і поляжете ви від меча, бо відвернулися від Господа, і Господа з вами не буде». Та вони вперто йшли в гори, хоч ковчег Заповіту Господнього й Мойсей не покинули табору. Амаликійці та ханаанці, що жили у тих горах, зійшли й напали на них, і переслідували їх аж до Хорми. І сказав Господь Мойсею: «Скажи народу Ізраїлю: „Коли ввійдете ви у землю, де житимете, яку Я вам даю, і будете приносити жертви Господу від череди чи отари: жертву всеспалення чи будь-яку іншу жертву, щоб виконати обітницю або добровільну жертву, або на свята, щоб воскурити приємні пахощі для Господа, тоді той, хто приноситиме дари Господу, мусить також принести й офіру в одну десяту ефи добірного борошна, замішаного на одній чверті гіна оливи. І даси одну чверть гіна вина як ливну жертву разом із жертвою всеспалення або пожертвою, одна чверть на кожне ягня. Якщо це баран, то мусиш принести офіру в дві десятини добірного борошна, замішаного на третині гіна оливи. Принесеш третину гіна вина як ливну жертву, приємні пахощі для Господа. Коли приносиш бичка як жертву всеспалення чи як жертву на виконання обітниці, чи як мирну жертву Господу, то мусиш принести разом із бичком офіру в три десятини ефи добірного борошна, замішаного на половині гіна оливи. Принесеш півгіна вина як ливну жертву, вогняну офіру, приємні пахощі для Господа. Так робитимеш при кожному волі, кожному барані, кожній вівці чи кожному козлі. Хоч скільки б ви приносили, робіть так щоразу, хоч скільки б їх було. Кожен мусить робити це в такий спосіб, приносячи вогняну жертву, приємні пахощі для Господа. І коли відтепер чужинець житиме з тобою або серед тебе і принесе вогняну жертву, приємні пахощі для Господа, мусить він робити це так, як робите ви. Щодо громади, закон буде один і для вас, і для чужинця, який живе серед вас. Цей закон буде на всі часи, для всіх поколінь. І ви, й чужинці однакові перед Господом. Ви і чужинець, що живе серед вас, матимете один закон і одне правило”». І сказав Господь Мойсею: «Скажи народу Ізраїлю: „Як прийдете до землі, куди Я вас веду, і коли їстимете хліб із тієї землі, то мусите принести дар Господу. З першого тіста мусите принести хлібину в жертву. Приносьте його як дар з току. З першого вашого тіста ви мусите принести дар Господу, відтепер і в усіх прийдешніх поколіннях. Коли ж ненавмисне помилитеся й не виконаєте всі ці настанови, що їх дав Господь Мойсею, все те, що Господь наказав вам, з того дня, як Господь заповідав вам, і надалі, відтепер і для всіх поколінь ваших, та коли це зроблено буде ненавмисне, і громада не усвідомлювала цього, тоді вся громада мусить принести бичка як жертву всеспалення, приємні пахощі Господу, разом з хлібною жертвою та ливною жертвою, згідно з настановами, і одного козла як жертву очищення. Так священик очистить усю громаду народу Ізраїлю, щоб їх було прощено. Бо то була помилка й вони принесли пожертву свою, вогняну жертву Господу й жертву очищення за свою помилку перед Господом. Усій громаді народу Ізраїлю й чужинцю посеред вас проститься, бо ви всі помилилися. Та якщо одна людина згрішить ненавмисне, вона мусить принести козу-однолітку як жертву очищення. Тоді священик зробити усе необхідне, щоб очистить перед Господом ту людину, що ненавмисне помилилася, та щоб простилося їй. І для будь-кого з синів Ізраїлю і для чужинця, що живе поміж вас, матимете один закон для ближнього, що помиляється. Але людина, яка грішить навмисне, ображає Господа і її слід викорінити з-поміж народу її. Бо та людина зневажає слово Господа, порушила Його заповіді. Та людина мусить бути викорінена. Її провина буде на ній”». Перебуваючи в пустелі, люди Ізраїлю знайшли чоловіка, який збирав хмиз суботнього дня. Побачивши, що він збирає хмиз, люди привели його до Мойсея та Аарона і до всієї громади. Вони взяли його під варту, бо ще не було ясно, що з ним робити. Тож Господь сказав Мойсею: «Цього чоловіка треба вбити. Всі люди мусять побити його камінням за табором». Тож уся громада вивела його за табір і забила його до смерті камінням, так, як Господь наказав Мойсею. Тоді Господь промовив до Мойсея: «Скажи народу Ізраїлю, що вони мусять зробити собі китиці по кінцях одягу, відтепер і в усіх прийдешніх поколіннях. І мусять вони додати блакитну нитку в китиці по всіх кутах. Тоді матимете ви китиці, щоб дивитися на них і згадувати всі заповіді Господа, і виконувати їх, а не слідувати своєму серцю й очам, щоб не бути невірними. Тож пам’ятайте й виконуйте всі заповіді Мої і будете святими для Господа вашого. Я — Господь, Бог ваш, який вивів вас із землі Єгипетської, що бути Богом вашим. Я — Господь, Бог ваш». Кора, син Іцгара, сина Когата, сина Левія, а також Датан і Авірам, сини Еліава, (і Он, син Пелета) з синів Рувима, повстали проти Мойсея разом з двомастами п’ятдесятьма ізраїльтянами, вождями громади, радниками на зборах, визначними людьми. Вони зібралися разом проти Мойсея та Аарона і сказали їм: «Годі вже вам! Бо вся громада, всі вони святі, і Господь із ними. Чому ви ставите себе над усім народом Господнім?» Почувши це, Мойсей упав долілиць (показуючи, що він в ньому немає пихи). Тоді сказав він Корі і всім його прибічникам: «Вранці Господь сповістить, хто належить Йому і хто святий, і Він приведе того до Себе, і кого Він обере, наблизить до Себе. Зробіть так: ти, Коро, з усіма своїми прибічниками візьми кадильниці й покладіть в них жар, і поклади завтра на них запашне куріння перед Господом. Тоді чоловік, якого Господь обере, буде святим. Годі вже вам, сини Левія!» Тоді Мойсей сказав Корі: «Послухайте, сини Левія! Чи вам не достатньо того, що Бог Ізраїлю вилучив вас із громади Ізраїлю, щоб наблизити вас до Себе, щоб ви виконували службу в святому наметі Господа, стояли перед громадою і служили їй? Він наблизив тебе і твоїх братів, синів Левія, до Себе, але ви також хочете бути ще й священиками. Тож ти й прибічники твої зібралися разом проти Господа. Кому ви нарікаєте на Аарона?» Тоді Мойсей послав по Датана та Авірама, синів Еліава. Та вони відказали: «Ми не прийдемо! Хіба не досить того, що ти вивів нас із землі, що текла молоком і медом, щоб убити в пустелі? А зараз ти хочеш ще й правити нами! Не привів ти нас ні в землю, що тече молоком і медом, ані дав нам землі з полями й виноградниками. Чи й далі засліплюватимеш і дуритимеш цих людей? Ні, не підемо ми». Тож Мойсей дуже розгнівався. І промовив він до Господа: «Не приймай приношення їхнє! Жодного віслюка не взяв я від них і жодному з них не заподіяв зла». Тоді Мойсей сказав Корі: «Ти і всі прибічники твої мусять завтра стати перед Господом: ти і вони, і Аарон. Кожен із вас мусить узяти свою кадильницю й спалити запашне куріння. Потому кожен із вас мусить принести свою кадильницю перед Господом, двісті п’ятдесят кадильниць, і ти й Аарон — кожен свою кадильницю». Тож кожен із них узяв свою кадильницю. Вони поклали туди жар і зверху — запашне куріння і стали при вході до намету зібрання разом з Мойсеєм та Аароном. Кора зібрав усю громаду проти них при вході до намету зібрання. Тоді слава Господа з’явилася всій громаді. І Господь сказав Мойсею та Аарону: «Відійдіть від цього гурту, і Я знищу їх умить». Вони припали обличчям до землі і сказали: «О Боже, Боже над душами всіх людей! Не гнівайся Ти на всю громаду, коли один чоловік згрішив!» І Господь відповів Мойсею: «Скажи громаді: „Відійдіть від наметів Кори, Датана й Авірама”». Мойсей підвівся і пішов до Датана й Авірама, а старійшини Ізраїлю пішли за ним. Він промовив до громади: «Відійдіть від наметів цих нечестивців і не торкайтеся нічого, що їм належить, щоб не загинути через їхній гріх». Тож люди відступили від наметів Кори, Датана й Авірама. А Датан і Авірам вийшли разом зі своїми жінками, дітьми та немовлятами й стояли при вході до своїх наметів. Мойсей промовив: «З цього ви зрозумієте, що Господь послав мене здійснити все це, і що не під силу мені самому це зробити. Якщо ці люди помруть, як усі люди вмирають, і станеться з ними те, що буває з усіма людьми, то Господь не посилав мене. Коли ж Господь створить щось інше, і земля роззявить рота й проковтне їх і все, що їм належить, і їх буде поховано заживо, тоді ви дізнаєтеся, що ці люди зневажали Господа». Коли він закінчив промовляти ці слова, земля під ними розійшлася, і роззявила земля рота, і проковтнула їх і їхні родини, і всіх людей Кори, і все майно їхнє. Тож було їх поховано живцем з усім майном їхнім, і земля зімкнулася над ними. І увесь Ізраїль розбігся з-довкола них, як почув зойк їхній, бо казали вони: «Земля поглине і нас!» Тоді послав Господь вогонь і той пожер двісті п’ятдесят чоловік, що спалювали запашне куріння. І сказав Господь Мойсею: «Скажи Елеазару, сину священика Аарона, щоб він узяв кадильниці з пожарища й розкидав жар з них навколо, бо вони святі. Хай забере кадильниці тих, хто згрішив і поплатився життям, і зробить із них ковані бляхи на покриття жертовника, бо вони принесли їх до Господа і зробили їх святими. Тож будуть вони знаком для людей Ізраїлю». Узяв священик Елеазар мідні кадильниці, які принесли ті, що згоріли, і з них викував покриття для жертовника, як Господь наказав йому через Мойсея. Це покриття мало правити за нагадування народу Ізраїлю, щоб жоден непризначений, хто не з потомства Аарона, не наближався до жертовника спалювати запашне куріння перед Господом і щоб не уподібнився Корі та його прибічникам. Наступного дня вся громада народу ізраїльського стала нарікати на Мойсея та Аарона, кажучи: «Ви вбили людей Господніх». І коли громада зібралася проти Мойсея та Аарона, вони обернулися до намету зібрання і побачили, що хмара вкрила його і з’явилася слава Господа. Тоді Мойсей та Аарон підійшли до входу в намет зібрання. Господь промовив до Мойсея: «Відійди від гурту цього. Я в одну мить вигублю їх». Тож Мойсей та Аарон припали обличчям до землі. Тоді Мойсей сказав Аарону: «Візьми кадильницю, поклади туди жару з жертовника, додай запашне куріння, піди мерщій до громади й очисти їх. Бо Господь розлютився на них, і спалахнула чума». Тож узяв Аарон кадильницю, як сказав Мойсей, побіг до громади й побачив, що серед народу спалахнула чума. Він поклав запашне куріння і заходився справляти спокуту за людей. Він стояв між мертвими й живими, і чума пропала. Число тих, хто помер від чуми, було чотирнадцять тисяч сімсот чоловік, крім тих, хто помер через непослух Кори. Тоді Аарон повернувся до Мойсея до входу в намет зібрання. Чума припинилася. І мовив Господь до Мойсея: «Скажи народу Ізраїлю й візьми в них дванадцять палиць, по одній для кожного коліна, від усіх вождів їхніх колін. Напиши ім’я кожного чоловіка на його палиці. І напиши ім’я Аарона на палиці Левія. Бо лише одна палиця буде вождю кожного коліна. Поклади їх у наметі зібрання перед ковчегом Заповіту, де Я зустрічаюся з тобою. Палиця того, кого Я обираю, проросте. У такий спосіб Я припиню всі нарікання народу Ізраїлю проти тебе». Тоді Мойсей промовив до народу Ізраїлю, і кожен їхній вождь дали йому одну з дванадцяти палиць, по одній від кожного коліна, палиця Аарона була серед тих палиць. Мойсей поклав палиці перед Господом у наметі Свідоцтва. Наступного дня Мойсей зайшов у намет Свідчення і побачив, що палиця Аарона з коліна Левія проросла, пустила бруньки і вродила мигдаль. Тоді Мойсей виніс усі палиці з-перед Господа до всього народу Ізраїлю. Кожен подивився і взяв свою палицю. Тоді Господь сказав Мойсею: «Поверни палицю Аарона до ковчегу Заповіту, щоб зберегти як знак бунтівникам, щоб нарікання їхні проти Мене припинилися і щоб не померли вони». Тож Мойсей зробив так, як наказав йому Господь. Та народ Ізраїлю сказав Мойсею: «Поглянь! Ми от-от помремо! Нас винищують! Усіх нас знищують! Кожен, хто тільки наблизиться до святого намету Господа помре. Чи всі ми помремо?» І сказав Господь Аарону: «Ти й сини твої, і коліно твоє з тобою відповідатимете за будь-які провини проти святих речей! І ти, й сини твої з тобою відповідатимете за будь-які провини проти вашого священства. І приведи з собою братів своїх — коліно Левія, батьківське коліно твоє, щоб приєдналися до тебе й допомагали тобі, коли ти й сини твої з тобою будете перед наметом Заповіту. Вони мусять пильнувати службу твою і службу в священному наметі, але вони не повинні наближатися до святого посуду святого намету або до жертовника, щоб ні вони, ані ти не вмерли. Вони приєднаються до тебе і виконуватимуть службу в наметі зібрання, включаючи всю важку роботу в наметі. Та ніхто інший хай не наближається до вас. Ви мусите пильнувати службу в Святому місці й при вівтарі, щоб Я більше не гнівався на народ Ізраїлю. Поглянь, Я сам вибрав братів твоїх левитів з-посеред народу Ізраїлю. Вони тобі — дар, присвячений Господу, щоб виконувати важку роботу в наметі зібрання. Та разом із синами твоїми мусиш пильнувати своє священство і все, що належить до жертовника по той бік запони. Ти служити мусиш, Я даю тобі священство як дар, а будь-кого іншого, хто наблизиться, буде вбито». І сказав Господь Аарону: «Поглянь, Я сам призначив тебе доглядати за дарами, що Мені принесли разом з усіма святими дарами народу Ізраїлю. Я даю їх тобі як частку, а синам твоїм як їхню віковічну спадщину. Це буде вашим найсвятішим даром, що ви уникли вогню: всі ваші приношення разом з хлібними жертвами, жертвами очищення, жертвами за провини, що вони повертають Мені, це буде найсвятішим для тебе й синів твоїх. У Святеє Святих їстимеш їх. Їх може їсти кожен чоловік. Вони будуть святими для вас. Це також буде твоє: будь-який особливий внесок, що його дарує Мені народ Ізраїлю. Я даю це тобі й синам і дочкам твоїм з тобою як твою віковічну частку. Кожен чистий у твоїй родині може їсти це. Сюди входять перші плоди, що вони їх дають Господу, вся найкращу оливу, молоде вино й зерно. Я даю їх тобі. Перші стиглі плоди з усього, що є в землі їхній, що вони приносять Господу, будуть твої. Кожен чистий у родині твоїй може їсти їх. Усе, що присвячене повністю в Ізраїлі, твоє буде. Кожен первісток, дитина чи тварина, якого принесуть у жертву Господу, твоя буде. Але ти мусиш викупити дитину-первістка й первістка нечистої тварини. Коли йому виповниться місяць, то сплати викуп п’ять шекелів срібла, за святим шекелем. Тобто двадцять ґер. Не викупай первістка корови, вівці або кози, бо вони святі. Окропи їхньою кров’ю вівтар і пусти з димом їхній жир як дар, приємні пахощі для Господа. Та м’ясо так само, як грудина особливої пожертви і як праве стегно, буде твоїм. Всі приношення святих дарів, що їх роблять люди Ізраїлю Господу, Я даю тобі й синам твоїм, і дочкам твоїм як постійну частку. Це віковічна угода з Господом для тебе й нащадків твоїх». І сказав Господь Аарону: «Ти не матимеш жодної частки землі їхньої й не володітимеш жодним наділом серед них. Я — твоя частка й твій наділ серед народу Ізраїлю. Коли народ Ізраїлю дає Мені десятину того, що виробляє, Я віддаю цю десятину левитам як їхню частку за працю, що вони виконують у наметі зібрання. Відтепер народ Ізраїлю не повинен наближатися до намету зібрання, інакше їх покарано буде за гріх їхній, і помруть вони. Тільки левити виконуватимуть роботу в наметі зібрання, і вони нестимуть кару. Це відтепер незмінний закон, і вони не успадкують жодної частки серед народу Ізраїлю. Бо десятину синів Ізраїлю, яку вони подарували Господу як дар, Я віддав левитам як їхню спадщину. Через це Я сказав їм, що вони не матимуть землі серед народу Ізраїлю». І сказав Господь Мойсею: «Скажи левитам: „Коли отримаєте від народу Ізраїлю десятину, що Я дав її вам від них як спадщину вашу, принесіть дар Господу з цього — десятину десятини. Ваш дар зарахується вам так само, як ніби це було б зерно з току чи сік з винодавильні. Бо ви також приносите дар Господу від усіх ваших десятин, отриманих від людей Ізраїлю. З цього ви принесете Господній дар священику Аарону. Із усіх дарів тобі мусиш принести в жертву Господу найкращу і найсвятішу частину всього цього”». І ще скажи їм: «Коли ви приносите найкраще з цього, воно зарахується левитам, як і добро з току, й добро з винодавильні. Ти й родина твоя можете їсти це в будь-якому місці, бо це плата ваша за службу в наметі зібрання. Тебе не покарають за це, коли ти принесеш найкращу частину з усього. Але ти не повинен бруднити святі дари народу Ізраїлю, інакше помреш». Господь сказав Мойсею та Аарону: «Ось установи закону, що Господь заповів: „Скажи народу Ізраїлю, що вони мають привести до тебе руду корову без вад, на якій ніколи не було ярма. Віддайте її священику Елеазару. Її треба вивести з табору й забити перед Елеазаром. Тоді священик Елеазар мусить узяти трохи її крові собі на палець і покропити нею сім разів у напрямку входу до намету зібрання. Її шкуру, м’ясо і кров треба спалити разом із гноєм. Священик мусить взяти кедрового дерева, іссопу й червону нитку і вкинути всередину палаючої корови. Потім священик мусить випрати свій одяг і вимити тіло в воді, і після цього він може повернутися до табору, але священик буде нечистий аж до вечора. Той, хто палив корову, мусить випрати одяг у воді й вимитись у воді, і буде нечистий до вечора. Чистий чоловік мусить зібрати попіл від корови й покласти його за межами табору в чистому місці. Його зберігатимуть для громади народу Ізраїлю, для приготування води для очищення. Це — жертва очищення. Той, хто збирає попіл корови, мусить випрати одяг і лишатися нечистим до вечора. Це буде постійним законом для народу Ізраїлю і для чужинця, що живе серед вас. Той, хто торкнеться будь-якого мертвого тіла, буде нечистий протягом семи днів. Він мусить очиститися водою очищення на третій день і так само на сьомий день. І буде він чистий. Але якщо він не очиститься третього дня і сьомого дня, він лишатиметься нечистим. Кожен, хто торкається трупа, тіла померлого, й не очищається, оскверняє святий намет Господа. Цю людину слід викорінити з Ізраїлю. Якщо води очищення на нього не кропили, він лишається нечистим. Його нечистота все ще на ньому. Ось закон щодо людини, яка помирає в наметі. Кожен, хто заходить у намет, і кожен, хто в наметі, будуть нечистими протягом семи днів. І кожен відкритий горщик, який не має закріпленої кришки, буде нечистим. Кожен, хто в полі торкнеться вбитого в бою або померлого, або людської кістки, або могили, буде нечистим протягом семи днів. Для цього нечистого треба взяти попіл спаленої жертви очищення і вилити до нього в посудину свіжу воду. Чистий чоловік мусить взяти іссопу, занурити в воду й покропити ним намет і всі горщики, і всіх людей, що були там, і кожного, хто торкався кістки або вбитого, або померлого, або могили. Чистий чоловік мусить покропити нечистого третього дня та сьомого дня. Так чиста людина очистить його нечистоту на сьомий день. Нечистий чоловік мусить випрати свій одяг, викупатися в воді, і буде він чистий того ж вечора. Людину, що стала нечиста і яка не очистилася, буде викорінено з громади, бо та людина осквернила святе місце Господнє. Її не кропили водою очищення. Та людина — нечиста. Це буде вічний закон для них. Людина, що кропить водою очищення, мусить випрати одяг свій, а людина, яка торкається води очищення, буде нечистою до вечора. Хоч би чого торкалася нечиста людина, все стане нечистим, і людина, яка торкається його, буде нечистою до вечора”». Народ Ізраїлю, вся громада, прийшли в пустелю Сін першого місяця й зупинилися в Кадеші. Там померла Міріам, там її і поховали. Води для громади не було, тож зібралися люди разом проти Мойсея та Аарона. Вони почали нарікати на Мойсея, кажучи: «Краще б ми померли разом з братами своїми перед Господом. Навіщо ви привели громаду Господню в цю пустелю, щоб ми й худоба наша померли тут? Навіщо вивели ви нас із Єгипту, щоб завести до цього страшного місця? Тут немає зерна, смокв, виноградної лози, ані гранатів. І питної води немає». Тож Мойсей та Аарон пішли від громади до входу в намет зібрання і впали долілиць. І слава Господня явилася їм. І сказав Господь Мойсею: «Ти й брат твій Аарон, візьміть палицю, зберіть громаду й перед ними промовляйте до скелі. Тоді скеля дасть воду. В такий спосіб ви дістанете для них воду зі скель і напуватимете громаду та їхню худобу». Тож Мойсей взяв палицю з-перед Господа, як Він і наказав. І зібрали Мойсей та Аарон громаду перед скелею і сказали їм: «Слухайте, ви скаржники! Чи хочете ви добути воду зі скелі цієї?» Тоді Мойсей підвів руку й двічі вдарив скелю палицею, і ринула вода, і напилася громада й худоба їхня. Однак Господь сказав Мойсею та Аарону: «Через те, що ви не вірили Мені, щоб вшанувати Мене як Святого перед очима народу ізраїльського, ви не введете цю громаду в землю, яку Я даю їм». Це води Меріва, де народ Ізраїлю повстав проти Господа і де Він явив їм святість Свою. Мойсей вирядив посланців з Кадеша до царя Едома: «Це говорить тобі твій брат Ізраїль. Ти знаєш про всі нещастя, що нас спіткали, що батьки наші прийшли до Єгипту, й ми довго жили там, і що єгиптяни жорстокі були до нас і до батьків наших. Та закликали ми Господа, і Він почув нас і послав Ангела й вивів нас із Єгипту. Тож тепер ми в Кадеші, місті, що на самому твоєму кордоні. Дозволь нам, будь ласка, пройти твоєю землею. Ми не підемо полями чи виноградниками, ми не питимемо води з криниць, ми підемо тільки царським шляхом, ми не звертатимемо ні праворуч, ані ліворуч, доки не пройдемо крізь землю твою». Та Едом відповів йому: «Ти не повинен переходити землею моєю, інакше ми вийдемо тоді назустріч із мечем». Тоді народ Ізраїлю сказав йому: «Ми підемо битим шляхом і якщо ми чи худоба наша нап’ється води твоєї, ми заплатимо за неї. Тільки дай нам пішки пройти, це така дрібниця». Однак він відповів: «Не перейдете!» Тож Едом виступив назустріч їм із великим і сильним військом. Едом відмовився дати Ізраїлю пройти його землею, тож Ізраїль пішов в обхід. І народ Ізраїлю, вся громада, вийшли з Кадеша й прийшли до гори Гор. Господь сказав Мойсею та Аарону на горі Гор, на кордоні з землею Едома. «Тепер Аарон приєднається до пращурів своїх, не ввійде він у землю, яку Я даю народу Ізраїлю, бо ви обоє повстали проти наказу Мого щодо вод Меріви. Візьми Аарона та Елеазара, сина його, й приведи їх на гору Гор. Тоді зніми з Аарона вбрання його і одягни на Елеазара, сина його. Тоді Аарон приєднається до батьків і помре там». Тож Мойсей зробив так, як наказав Господь. Зійшли вони на гору Гор на очах у всієї громади. Мойсей зняв убрання з Аарона і одягнув його на Елеазара, сина його. І помер Аарон там, на вершині гори. Потім Мойсей та Елеазар спустилися з гори. Коли вся громада ізраїльська побачила, що Аарон помер, вони тужили за Аароном тридцять днів. Ханаанський цар Арад, що жив у Неґеві, почувши, що народ Ізраїлю надходить шляхом до Атарима, напав на Ізраїль і взяв у полон декого з них. Тоді Ізраїль дав обітницю Господу і сказав: «Якщо допоможеш Ти нам перемогти цей народ, ми віддамо всі їхні міста Тобі». Господь почув голос Ізраїлю, допоміг розбити ханаанців, і вони вщент вигубили їх і міста їхні. Тож вони назвали це місце Хорма. Тоді вони рушили від гори Гор у напрямку Червоного моря в обхід землі Едомської. Та люди в дорозі стали нетерплячі. Люди нарікали на Бога та Мойсея: «Навіщо примусили ви нас кинути Єгипет, щоб померти в пустелі? Бо немає тут ні хліба, ні води. І набрид нам цей нікчемний харч». Тож Господь наслав отруйних гадюк поміж людей, і кусали вони їх, і багато людей Ізраїлю померло. Прийшли люди до Мойсея і сказали: «Ми згрішили, бо нарікали на Господа й на тебе. Помолися Господу, щоб забрав Він гадюк від нас». Тож Мойсей помолився за народ. І сказав Господь Мойсею: «Зроби бронзового гада й прикріпи на стовп. Коли хтось укушений подивиться на нього, то житиме». Тож Мойсей зробив бронзового гада й прикріпив його на стовп. Коли гадюка кусала когось, і та людина дивилася на бронзового гада, вона лишалася живою. Тоді рушив народ Ізраїлю і став табором в Овоті. Потім рушили вони з Овоту й стали табором в Іє-Аваримі в пустелі, що межує з Моавом зі сходу. Вони знялися звідти й стали табором у долині Зеред. Знялися звідти й стали табором по той бік Арнону, в пустелі, що простягалася з землі аморійців. Бо Арнон — то кордон між Моавом та аморійцями. Ось чому й сказано в книзі Війн Господніх: «Вагев у Суфі, й долина Арнон, і схил долин, що простягаються до поселення в Арі і сягають аж кордонів Моаву». Звідти вони рушили до Бееру. Це колодязь, де Господь сказав Мойсею: «Збери народ, і Я дам їм води». Тоді Ізраїль заспівав таку пісню: «Пролийся водою, кринице! Співаймо про неї. Криниця, вирита великими людьми, яку вожді народу почали копати своїми жезлами і палицями, був дар пустелі (або „Маттана”)». Від Маттани йди до Нагаліела, від Нагаліела до Бамота, від Бамота до долини, що в Моаві на верхівці Пізґи, оберненої до пустелі. Тож вирядив Ізраїль послів до царя аморійців Сихона і сказав: «Дозволь нам пройти країною твоєю. Ми не звертатимемо ні в поле, ні у виноградники. Не питимемо воду з криниць. Ми йтимемо царським шляхом, аж доки не перейдемо через твою землю». Але цар Сихон не дозволив Ізраїлю перейти через його землю, зібрав усіх своїх людей і вийшов назустріч Ізраїлю в пустелю. Прибув він у Ягаз і напав на Ізраїль. Але Ізраїль вбив його і забрав землю його від ріки Арнон до ріки Яввок, але тільки до кордону з аммонійцями. Бо аммонійці вперто захищали свої кордони. Ізраїль захопив усі їхні міста й оселився у всіх тих аморійських містах, у Хешбоні й навколишніх поселеннях. Хешбон був містом аморійського царя Сихона. Він воював проти колишнього царя Моаву і здобув у нього всю його землю аж до ріки Арнон. Ось чому поети кажуть: «Приходьте до Хешбону! Хай відбудують його! Нехай місто Сихона відбудоване буде! Бо вийшов вогонь із Хешбона, полум’я з міста Сихона. Пожерло воно Ар у Моаві, і над рікою Арнон узвишшя спалило. Горе тобі, Моаве, о народе Хемоша, вигублено тебе! Зробив він синів своїх втікачами, дочок своїх у неволю Сихону, царю аморійців віддав. Загинули нащадки їхні від Хешбона до Дівона, ми зруйнували все аж до Нофи, що біля Медеви». Тож Ізраїль посів землю аморійців. І послав Мойсей розвідати Язер, і вони захопили поселення навколо нього, прогнавши аморійців, які там були. Тоді вони повернули й пішли в напрямку Башану. Оґ, цар Башану, виступив до Едреї з усім військом своїм, щоб зійтися з ізраїльтянами в бою. І сказав Господь Мойсею: «Не бійся його, бо віддам Я його, всіх людей його і землю його до рук твоїх. І вчиниш ти з ним так само, як і з Сихоном, царем аморійців, що царював у Хешбоні». Тож убили вони його, синів його і всіх людей його, аж не лишилося жодного живого з них. І здобули вони землю його. Тоді вирушили люди Ізраїлю і стали табором на рівнинах Моаву по той бік Йордану від Єрихона. Валак, син Зиппора, побачив усе те, що Ізраїль зробив з аморійцями. Моав дуже злякався того народу, бо були вони численні. Моав тремтів перед народом Ізраїлю. І сказав Моав старійшинам мидіанців: «Зараз ця сила-силенна люду повинищує все довкола нас, немов віл, що поїдає всю траву на пасовиську». Валак, син Зиппора був царем Моаву того часу. Він послав людей до Валаама, сина Беора в Петорі, що над рікою Євфрат, у землі родичів його, щоб запросити їх. І сказали вони: «Поглянь, народ вийшов із Єгипту, поглянь, вони вкрили всю землю й таборилися біля мене. Тож, прийди й прокляни цей народ за мене, бо вони дужчі за мене. Можливо, я спроможуся напасти на них і вигнати їх із землі. Бо знаю, що кого ти благословиш, той благословенний, кого ти клянеш — проклятий». Старійшини Моаву й старійшини Мидіану прийшли з платнею за службу. Прийшли вони до Валаама й переповіли, що сказав Валак. І Валак відповів їм: «Залишайтеся тут сьогодні ввечері, я відповім вам, що Господь мені скаже». Тож старійшини Моаву лишилися з Валаамом. Бог явився Валааму і запитав: «Що то за люди в тебе?» Валаам відповів Богу: «Валак, син Зиппора, цар Моаву, вирядив їх до мене з посланням. Поглянь, народ вийшов із Єгипту і вкрив землю. Тож прийди прокляни їх. Можливо, я спроможуся воювати з ними й вижену їх». Тоді Бог сказав Валааму: «Не йди з ними. Не проклинай цей народ, бо він благословенний». Тож Валаам устав вранці і сказав старійшинам Валака: «Повертайтеся до своєї землі, бо Господь не дозволив мені йти з вами». Старійшини з Моаву повернулися до Валака. І сказали вони: «Валаам відмовився йти з нами». І знову послав Валак старійшин, численніших і поважніших за попередніх. Пішли вони до Валаама і сказали йому: «Ось що Валак, син Зиппора сказав: „Прошу, нехай ніщо не зашкодить тобі прийти до мене. Я вельми вшаную тебе і зроблю все, що ти скажеш. Будь ласка, прийди і прокляни народ цей за мене”». Тоді Валаам відповів посланцям Валака: «Навіть коли б Валак віддав мені дім свій, повний срібла і золота, я не міг би переступити наказ Господа Бога мого, не міг би вчинити ні мале, ні велике. Але, будь ласка, лишайтеся тут сьогодні, як і інші раніше, і я дізнаюся, що Господь мені скаже». Тієї ночі Бог явився Валааму і сказав йому: «Якщо ці люди прийшли, щоб запросити тебе піти з ними, піднімись і йди з ними, але ти мусиш робити тільки те, що Я тобі накажу». Тож Валаам підвівся вранці і осідлав свою ослицю. І пішов він з вождями Моаву. Гнів Господній розгорівся за те, що він пішов. Тож Ангел Господній став перед ним на дорозі, щоб зупинити його. Валаам їхав на ослиці. З ним було двоє його слуг. Коли ослиця побачила Ангела Господнього, що стояв на дорозі з оголеним мечем у руці, вона звернула з дороги й пішла полем. Валаам ударив ослицю, щоб примусити її знову повернути на дорогу. Тоді Ангел Господній став на вузькій стежинці між двома виноградниками з огорожею по обидва боки. Коли побачила ослиця Ангела Господнього, притиснулася до огорожі й придавила ногу Валаама, тож він знову вдарив її. Тоді Ангел Господній знову пішов уперед і зупинився у вузькому місці, де неможливо було звернути ні праворуч, ані ліворуч. Побачивши Ангела Господнього, ослиця лягла під Валаамом. Валаам розгнівався і вдарив ослицю палицею. Тоді Господь розтулив рота ослиці, і вона сказала Валааму: «Що я тобі зробила, що ти тричі вдарив мене?» Валаам відповів ослиці: «Бо ти збиткуєшся з мене. Коли б був у мене в руці меч, я б зараз же вбив тебе». Тоді ослиця сказала Валааму: «Хіба я не твоя ослиця, на якій ти їздив усе життя своє аж до цього дня? Хіба я тебе колись підводила?» І Валаам відповів: «Ні». Тоді Господь розкрив очі Валааму, і той побачив Ангела Господнього, що стояв на дорозі, тримаючи оголений меч у руці. Тож він схилив голову і впав долілиць. Тоді Ангел Господній сказав йому: «Чому ти тричі вдарив свою ослицю? Поглянь, я сам прийшов, щоб зупинити тебе, бо путь твоя хибна для Мене. Коли ослиця побачила Мене, вона звертала від Мене тричі. Якби вона не звернула від Мене, Я б тебе, безумовно, вже давно вбив, а її б лишив живою». Тоді Валаам сказав Ангелу Господньому: «Я згрішив, бо не знав, що Ти стоїш на дорозі, щоб зупинити мене. Але зараз, якщо це не подобається тобі, я поверну назад». То Ангел Господній сказав Валааму: «Йди з цими людьми, але говори тільки те, що Я накажу тобі». Тож Валаам пішов із вождями Моаву. Коли Валак почув, що Валаам наближається, він вийшов йому назустріч у місто Ір-Моав, що при самісінькому моавському кордоні, що його утворює ріка Арнон. Валак сказав Валааму: «Хіба я не посилав по тебе? Чому ти не приходив до мене? Хіба я не здатний вшанувати тебе?» Тоді Валаам відповів Валаку: «Дивись, ось я прийшов до тебе. Хіба можу я промовити хоч щось? Я казатиму те, що Бог вкладає в уста мої». І пішов Валаам з Валаком і прийшли вони до Киріат-Гузота. Валак приніс у жертву велику рогату худобу й овець і послав пожертву Валааму та старійшинам, що були з ним. Вранці взяв Валак Валаама й привів його до Бамот-Ваала. Звідти він міг побачити частину народу Ізраїлю. Валаам сказав Валаку: «Споруди мені тут сім жертовників і приготуй мені семеро волів і семеро баранців». Валак зробив, як сказав Валаам. І Валак, і Валаам принесли по волу та по баранові на кожному вівтарі. Тоді Валаам сказав Валаку: «Стань біля своєї жертви всеспалення, а я піду, можливо Господь вийде на зустріч зі мною. Хоч би що Він мені сказав, я розповім тобі». Тож пішов він на голу верхівку гори. Бог явився Валааму, і той сказав Йому: «Я спорудив сім жертовників і приніс по волу та по баранові на кожному вівтарі». Господь вклав слова в уста Валааму, мовлячи: «Повертайся до Валака і скажи це йому». Тож Валаам повернувся до нього, аж ось Валах стоїть біля своєї жертви всеспалення разом з усіма старійшинами Моаву. Тож Валаам мовив пророцтво своє: «Привів мене Валак, моавський цар з Арама, зі східних гір: „Приходь, і Якова за мене прокляни. Приходь, ганьбою вкрий Ізраїль”. Та як я можу клясти тих, кого Господь не проклинає? Як можу я зганьбити тих, кого не зганьбив Господь? З гірських вершин я бачу їх, і з пагорбів дивлюся я на них. Вони ж бо той народ, який живе окремо і не вважає себе одним із інших. Хто здатний полічити Якова народ? Вони численні, наче той пісок. Хто може чверть Ізраїлю бодай порахувати? Нехай я помру смертю праведника, нехай кінець мій буде, як у них!» Валак сказав Валааму: «Що ти зробив зі мною? Я тебе привів, щоби проклясти ворогів моїх, а ти їх взяв і благословив». А Валаам відповів йому: «Чи не мушу я ретельно передати те, що Господь вклав в уста мої?» Тоді Валак сказав йому: «Ходімо зі мною в інше місце, звідки ти зможеш побачити їх. Ти побачиш лише частину їх. Усіх їх ти не побачиш. Прокляни їх для мене звідти». Тож узяв він Валаама на поле Зофима на верхівці Пізґи. І спорудив він сім жертовників, і приніс вола й барана на кожному вівтарі. І сказав він Валаку: «Стань поряд зі своєю жертвою всеспалення тут, поки я піду зустрітися з Господом». Явився Господь Валааму, вклав слова в уста йому і сказав: «Повернись до Валака і скажи це йому». Отже, повернувся Валаам до Валака, аж той стоїть там біля своєї жертви всеспалення з усіма старійшинами Моаву. І запитав його Валак: «Що сказав Господь?» І мовив Валаам своє пророцтво: «Устань, Валаку, і слухай. Почуй мене, о сину Зиппорів. Бог не людина, що неправду каже, не син людський, що рішення міняє. Чи мовить він, а потім те не зробить? Чи обіцяє і не виконує? Отримав я наказ благословити. Він благословив, тож не спроможний я змінити це. Не буде Якову невдачі. Не буде лиха для Ізраїлю. Господь Бог його з ним. Його, як царя, серед них величають. Бог, Який із Єгипту їх вивів, для них, мов буйвол дужий. Немає жодних чар проти Якова. Немає жодного чаклунства проти Ізраїлю. То кажуть про Якова і про Ізраїль: „Погляньте, що Бог зробив!” Встає народ цей, мов левиця, немов той лев, вони встають. Не ляже він, аж поки здобичі не з’їсть, і не нап’ється крові тих, кого убив». Тоді Валак сказав Валааму: «Не проклинай їх, але ж і не благословляй!» Валаам відповів Валаку: «Хіба не казав я тобі: „Я зроблю все, що Господь мені звелить?”» Отже, Валак сказав Валааму: «Ходімо, я відведу тебе до іншого місця. Може, воно задовольнить Господа, і ти проклянеш їх звіти». Тож Валак привів Валаама на верхівку гори Пеор, оберненої до пустелі. Тоді Валаам промовив до Валака: «Споруди для мене сім жертовників тут і приготуй для мене семеро волів і семеро баранів». Тож Валак зробив, як сказав Валам і приніс він вола й барана на кожному вівтарі. Валаам побачив, що то добре в Господніх очах — благословити Ізраїль, тоді не вдався він до віщування, як попередні рази, а повернувся обличчям до пустелі. Валаам підвів очі й побачив Ізраїль, який стояв табором за колінами своїми. Тоді зійшов на нього Дух Божий, і промовив він пророцтво своє: «Це слово Валаама, сина Беора, слово того, чиї ясно очі бачать, слово того, хто чує Боже слово, хто з’яви Бога Всемогутнього бачить, хто падає перед Ним, але з розплющеними очима. Які намети гарні в тебе, Якове! Оселі твої, о Ізраїлю! Ряди наметів простяглися, наче пальми, немов сади понад рікою, немов алое, Господом насаджене, немов ті кедри при воді. Вода точиться з віття їхнього, насіння напилося води досхочу. Цар їхній могутніший за Аґаґа, і царство їхнє піднесеться високо. Бог вивів їх з Єгипту. Він для них, неначе буйвол дужий. Вони пожеруть ворогів своїх, потрощать кістки їхні і знищать їхні стріли. Немов той лев, вони крадуться й спочивають, немов левиця, яку ніхто не розбудить. Благословенний той, хто благословляє тебе, проклятий той, хто тебе проклинає». Розгнівався Валак на Валаама і сплеснув руками. І сказав Валак Валааму: «Я покликав тебе проклясти ворогів моїх, але ось ти вже тричі благословив їх. Тож забирайтеся геть додому! Я казав, що вшаную тебе, але ж Господь не дав тобі отримати таку честь». І відповів Валаам Валаку: «Хіба ж я не казав посланцям твоїм, яких ти посилав до мене: „Якщо навіть Валак віддасть мені свій палац, повний срібла й золота, я не переступлю наказу Господа і не вчиню ні доброго, ні злого з власної волі, а мушу казати те, що Господь говорить?” Тож тепер я повертаюся до народу мого, тож скажу я тобі, що цей народ з твоїм народом зробить у майбутньому». Отже, промовив він пророцтво своє: «Це слово Валаама, сина Беора, слово того, чиї очі бачать ясно, слово того, хто чує слова Божі, хто від Всевишнього має знання. Він бачить у з’явах Всемогутнього, падає перед Ним, але очі його розплющені. Я бачу Його, та не зараз. Я бачу Його, та не поруч. Вийде з Якова зірка. Здійметься берло з Ізраїлю. Потрощить Він голови Моаву поб’є лоби всіх дітей шетійців. Едом стане власністю їхньою, Сеїр, ворог їхній, належати їм буде, бо Ізраїль легкий на хоробрі вчинки. Вийде з Якова правитель і знищить тих, хто лишиться по тих містах». Потім Валаам побачив амаликійців і промовив пророцтво своє: «Хоч і були амаликійці першими серед народів, а остаточне знищення — ось такий у них кінець». Побачив він кенітів і промовив пророцтво своє: «Безпечна оселя твоя, гніздо твоє високо на скелі. Та загинуть кеніти, коли Ассирія в полон вас візьме». Тоді промовив Валаам своє пророцтво: «Хто ж виживе, якщо Господь таке вчинить? Кораблі прийдуть від берегів Киттиму і вразять Ассирію та Евер ». Встав Валаам і пішов додому, а Валак пішов своєю дорогою. Народ Ізраїлю став табором в Шиттимі, й чоловіки вдалися до розпусти з моавськими жінками. Ті запрошували чоловіків приєднатися до жертв їхнім богам. Тож народ їв ці жертви, й вони поклонялися хибним богам. Так Ізраїль почав поклонятися Ваал-Пеору. І розгнівався Господь на Ізраїль. І сказав Господь Мойсею: «Візьми всіх вождів народу й повісь їх привселюдно перед Господом. Тоді гнів Господній відвернеться від Ізраїлю». І сказав Мойсей суддям Ізраїлю: «Кожен із вас мусить убити тих ваших людей, що стали вклонятися Ваал-Пеору». Якраз тоді прийшов один із синів Ізраїлю і привів братам своїм мидіанку на очах Мойсея і всього народу Ізраїлю, що плакав при вході до намету зібрання. Коли Фінегас, син Елеазара, сина священика Аарона, побачив це, він вийшов із зібрання і взяв списа. Він пішов слідом за тим ізраїльтянином у її намет. І пробив він обох і ізраїльтянина, й мидіанку в живіт. Тоді припинилася страшна пошесть серед людей Ізраїлю. Двадцять чотири тисячі чоловік померло від тієї моровиці. І сказав Господь Мойсею: «Фінегас, син Елеазара, сина священика Аарона, врятував народ Ізраїлю від гніву Мого, бо в їхньому середовищі так само розлютився, як Я. Тож Я не вигубив народ Ізраїлю у гніві Своєму. Через це оголоси: „Я укладаю з ним мирну Угоду. Ось ця угода: і він, і нащадки його, що після нього, завжди будуть священиками, оскільки Він за свого Бога розлютився і спокутував за народ Ізраїлю”». Ім’я ізраїльтянина, вбитого разом з мидіанкою, було Зимрі, син Салу, голови роду в коліні Симеона. Ім’я вбитої мидіанки було Козбі, дочка Зура, який був вождем одного з мидіанських племен. І сказав Господь Мойсею: «Станьте ворогами мидіанцям і повбивайте їх, бо вони були ворожі до вас, обдуривши вас Пеором і сестрою їхньою Козбі, дочкою вождя свого, жінкою, вбитою під час моровиці через те, що сталося в Пеорі». Після страшної моровиці Господь сказав Мойсею та Елеазару, сину священика Аарона: «Перелічіть усю громаду народу ізраїльського за родами їхніми: всіх чоловіків Ізраїлю від двадцяти років і старше, що здатні служити у війську». Тож Мойсей та священик Елеазар звернулися до них на рівнинах Моаву біля Йордану, проти Єрихона. І сказали вони: «Перелічіть кожного чоловіка віком від двадцяти і старше, як Господь наказав Мойсею та народу Ізраїлю, коли вони вийшли із землі Єгипетської». Рувим був первістком Ізраїлю. Нащадки Рувима: від Ханоха — рід ханохіїв, від Паллу — рід паллуїв; від Хезрона — рід хезроніїв, від Кармія — рід карміїв. Це роди Рувима. Число порахованих було сорок три тисячі сімсот тридцять чоловік. Еліав був сином Паллу. Синами Еліава були Немуел, Датан і Авірам. Це були ті самі Датан та Авірам, обрані з громади, що бунтували проти Мойсея та Аарона разом з прибічниками Кори, коли повстали проти Господа. Земля тоді роззявила пащу й проковтнула їх разом з Корою; ця зграя загинула, коли вогонь пожер двісті п’ятдесят чоловік, і вони стали пересторогою для інших. Але сини Кори не померли. Оце нащадки Сімеона родами їхніми: від Немуела — рід немуеліїв; від Яміна — рід яминіїв; від Якина — рід якиніїв; від Зери — рід зераїв; від Шаула — рід шауліїв. Це були роди Симеона. Вони налічували двадцять дві тисячі двісті чоловік. Ось нащадки Ґада за родами їхніми: від Зефона — рід зефоніїв; від Хаґґі — рід хаґґіїв; від Шуні — рід шуніїв; від Озні — рід озніїв; від Ері — рід еріїв; від Арода — рід ародіїв; від Арелі — рід ареліїв. Це були роди Ґада. Вони налічували сорок тисяч п’ятсот чоловік. Синами Юди були Ер та Онан. Ер та Онан померли в землі Ханаанській. Ось нащадки Юди за їхніми родами: від Шелаха — рід шелаїв; від Переза — рід перизійців; від Зери — рід зераїв. Ось нащадки Переза: від Хезрона — рід хезроніїв; від Хамула — рід хамуліїв. Це були роди Юди. Вони налічували сімдесят шість тисяч п’ятсот чоловік. Ось нащадки Іссаха́ра за їхніми родами: від Толи — рід толіїв; від Пуа — рід пуаїв; від Яшува — рід яшувіїв; від Шимрона — рід шимроніїв. Це були роди Іссаха́ра. Вони налічували шістдесят чотири тисячі триста чоловік. Ось нащадки Завулона за їхніми родами: від Середа — рід середіїв; від Елона — рід елоніїв; від Яглеела — рід яглееліїв. Це були роди Завулона. Вони налічували шістдесят тисяч п’ятсот чоловік. Ось сини Йосипа за їхніми родами: Манассія та Ефраїм. Ось нащадки Манассії: від Макіра — рід макіріїв (Макір був батьком Ґілеада); від Ґілеада — рід ґілеадців. Оце були нащадки Ґілеада: від Іезера — рід іезеріїв; від Хелека — рід хелекіїв; від Азріела — рід асріеліїв; від Сихема — рід сихеміїв; від Шеміда — рід шемідіїв; від Хефера — рід хеферіїв. Зелофехад був сином Хефера. Він синів не мав, лише дочок. Імена дочок Зелофехада були: Махла, Ноа, Гоґла, Милка і Тирца. Це були роди Манассії. Вони налічували п’ятдесят дві тисячі сімсот чоловік. Ось нащадки Ефраїма за їхніми родами: від Шутели — рід шутелаїв; від Векера — рід векеріїв; від Тагана — рід таганіїв. Ось нащадки Шутели: від Ерана — рід ераніїв. Це були роди Ефраїма. Вони налічували тридцять дві тисячі п’ятсот чоловік. Це були нащадки Йосипа за їхніми родами. Ось нащадки Веніамина за їхніми родами: від Бели — рід белаїв; від Ашбела — рід ашбеліїв; від Агірама — рід агіраміїв; від Шуфама — рід шуфаміїв; від Гуфама — рід гуфаміїв. Синами Бели були Ард і Нааман; від Арда — рід ардіїв; від Наамана — рід нааманіїв. Це були роди Веніамина. Вони налічували сорок п’ять тисяч шістсот чоловік. Ось нащадки Дана за їхніми родами: від Шугама — рід шугаміїв. Це були нащадки Дана за їхніми родами. Всього перелічених з роду шугаміїв було шістдесят чотири тисячі чотириста чоловік. Ось нащадки Ашера за їхніми родами: від Імни — рід імнаїв; від Ішві — рід ішвіїв; від Верії — рід веріїв. Від нащадків Верії: від Хевера — рід хеверіїв; від Малкіела — рід малкіеліїв. (Ім’я дочки Ашера було Сера). Це були роди Ашера. Вони налічували п’ятдесят три тисячі чотириста чоловік. Ось нащадки Нафталі за їхніми родами: від Ягзеела — рід ягзееліїв; від Ґуні — рід ґуніїв; від Єзера — рід єзеріїв; від Шиллема — рід шиллеміїв. Це були роди Нафталі. Вони налічували сорок п’ять тисяч п’ятсот чоловік. Всього народ Ізраїлю налічував шістсот одну тисячу сімсот тридцять чоловік. Господь сказав Мойсею: «Землю поділено буде між ними як спадщину поіменно. Для більших зроби більшу спадщину, для менших — меншу. Кожному дадуть його спадщину за кількістю. Але земля розподілятиметься за жеребом. Вони успадковують її за іменами своїх колін. Спадщина кожного, незважаючи великий чи малий, розподілятиметься за жеребом». Ось левити, яких пораховано було за їхніми родами: від Ґершона — рід гершоніїв; від Когата — рід когатіїв; від Мерарі — рід Мераріїв. Це також роди Левія: рід Левнія; рід Хеврона; рід Маглі; рід Мушія; рід Кори. Когат був батьком Амрама. Ім’я Амрамової дружини було Йогевед, дочка Левія, яка народилась у Левія в Єгипті. Вона народила Амрамові Аарона, Мойсея та їхню сестру Міріам. У Аарона народилися Надав, Авігу, Елеазар та Ітамар. Надав та Авігу померли, коли приносили негідний вогонь перед Господом. Усіх же порахованих хлопчиків та чоловіків віком від одного місяця і старше було двадцять три тисячі, бо їх не було пораховано серед решти народу Ізраїлю, адже їм не дісталося спадщини поміж народу Ізраїлю. Це були люди, пораховані Мойсеєм та священиком Елеазаром, які переписали народ Ізраїлю на рівнинах Моаву, біля Йордану, навпроти Єрихона. Між ним не було вже жодного з тих, кого рахували Мойсей з Аароном, які переписували народ Ізраїлю в пустелі Синай. Бо Господь сказав проти них: «Вони помруть у пустелі. Ніхто з них не лишиться в живих, крім Калева, сина Єфунне, та Ісуса, сина Навина». Вийшли дочки Зелофехада, сина Хефера, сина Ґілеада, сина Макіра, сина Манассії з коліна Манассії, сина Йосипа. Ось імена його дочок: Махла, Ноа, Гоґла, Милка та Тирца. Стали вони перед Мойсеєм, священиком Елеазаром, вождями і всією громадою при вході до намету зібрання і сказали: «Батько наш помер у пустелі. Не був він серед прибічників Кори, який виступив проти Господа, але помер через свій власний гріх і синів не мав. Чому ж то ім’я батька нашого має зникнути з його роду, бо він не мав сина? Дайте на власність серед братів батька нашого». Тож Мойсей розповів їхню справу перед Господом. І сказав Господь Мойсею: «Те, що кажуть дочки Зелофехада — справедливо. Дай їм власність, яку вони передадуть нащадкам своїм серед братів батька їхнього. Віддай їм те, що мав би їхній батько дати синам, і скажи народу Ізраїлю: „Коли чоловік помирає, не маючи сина, ви мусите передати його власність дочкам його. А якщо в нього немає дочки, мусите віддати його власність братам його. Якщо в нього немає братів, ви мусите віддати власність братам батька його. Якщо в батька немає братів, тоді ви мусите віддати його власність найближчим родичам з його роду, і людина та успадкує її. Це буде законний присуд для народу Ізраїлю, як заповідав Мойсею Господь”». І сказав Господь Мойсею: «Вийди на цю гору Аварим і подивися на землю, яку Я даю народу Ізраїлю. Коли побачиш її, ти також приєднаєшся до батьків своїх, так само, як брат твій Аарон приєднався до них. Бо ви не послухалися веління Мого в пустелі Сін, коли громада сперечалася зі Мною біля вод Меріви, ви не вшанували Мене перед ними як святого перед водами». Мойсей сказав Господу: «Нехай Господь Бог, Який знає думки всіх людей, призначить вождя над громадою, який би очолив їх у бою, і який виводив би їх і приводив, щоб громада Господа не була, мов та отара без пастиря». І сказав Господь Мойсею: «Візьми Ісуса, сина Навина, що має Дух Божий у собі, і поклади на нього руку. Хай він стане перед священиком Елеазаром і всією громадою і наділи владою його перед їхніми очами. Передай йому владу Свою, щоб уся громада синів Ізраїлю слухалася його. Він повинен стояти перед священиком Елеазаром, і той діставатиме рішення для нього від Господа, запитуючи урим. За велінням Господа він і всі сини Ізраїлю з ним, і уся громада виходитимуть і входитимуть». Отже, Мойсей зробив так, як Господь йому наказав. Узяв він Ісуса й поставив перед священиком Елеазаром і всією громадою. Тоді поклав він руки на Ісуса і наділив його владою, як Господь наказав через Мойсея. І сказав Господь Мойсею: «Дай цей наказ народу Ізраїлю. Скажи їм: „Ви повинні точно в належний час приносити Мені істотні пожертви як дари, пахощі, приємні Мені”. Скажи їм: „Ось дар, який ви маєте приносити Господу як повсякденну жертву всеспалення: двоє однорічних ягнят без вади. Маєте приносити одне ягня вранці, а друге — ввечері. І одну десятину добірного борошна, замішаного з чверткою гіна найкращої оливи, як хлібну жертву. Це повсякчасна жертва всеспалення, що розпочалася на горі Синай, приємні пахощі, хлібна жертва Господу. Разом із цим також приносьте ливну жертву: одну чверть гіна борошна із кожним ягням. Возливай ливну жертву Господу у святому місці. Тоді приносьте інше ягня як дар, пахощі, приємні Господу, надвечір з хлібною та ливною жертвами, як і вранці, жертву всеспалення, пахощі, приємні Господу. Суботнього дня принеси двох ягнят без вади й дві десятини добірного борошна, замішаного на оливі як хлібну жертву й ливну жертву до того. Принось жертву всеспалення щосуботи разом із повсякденними жертвами всеспалення й ливними жертвами. Першого дня кожного місяця ви мусите приносити жертву всеспалення: двох бичків, одного барана й семеро ягнят-одноліток без вади. Також приносьте як хлібну жертву три десятини ефи найдобірнішого борошна, замішаного на оливі з кожним бичком та дві десятини ефи добірного борошна, замішаного на оливі з кожним бараном, а ще з кожним ягням приносьте хлібну жертву в десятину ефи добірного борошна, замішаного на оливі. Це жертва всеспалення, приємні пахощі, дар Господу. Ливними жертвами будуть: півгіна вина до кожного бичка, третина гіна до кожного барана й чверть гіна до кожного ягняти. Оце щомісячна жертва всеспалення, кожного нового місяця протягом року. Мусите принести Господу одного козла як жертву очищення, крім повсякчасної жертви всеспалення, та ливну жертву до нього. Чотирнадцятого дня першого місяця святкуватиметься Пасха Господня. П’ятнадцятого дня того ж місяця буде свято. Протягом семи днів ви мусите їсти хліб, замішений без дріжджів. Першого дня у вас буде священне зібрання, і ви не повинні працювати. Принесіть дар, жертву всеспалення Господу: двох биків, одного барана та семеро ягнят-одноліток, всі вони мусять бути без вади. Хлібне підношення до них буде з добірного борошна, замішаного на оливі. Візьми три десятини ефи до кожного бика та дві десятини ефи до кожного барана. До кожного з сімох ягнят беріть по десятині ефи борошна. Мусите також принести одного козла як жертву очищення, щоб очиститися. Принесіть усе це, крім повсякчасної вранішньої жертви всеспалення. Отак протягом семи днів мусите щоденно приносити, як хлібну пожертву як дар, пахощі, приємні Господу. Приносьте їх разом із ливними жертвами, крім повсякчасної жертви всеспалення. Сьомого дня будуть у вас священне зібрання, і ви не повинні тоді працювати. У день перших плодів, коли приносите ви жертву першого хліба Господу, ваше свято Седмиць, і матимете священне зібрання. Ви не повинні того дня виконувати жодної роботи. Мусите принести як жертву всеспалення, приємні пахощі, дар Господу, двох биків, одного барана й сімох ягнят-одноліток. І ще як хлібну жертву до них добірного борошна, замішаного на оливі. Візьміть до кожного бика три десятини ефи, дві десятини ефи до кожного барана, і по десятині ефи на кожного з сімох ягнят. Принесіть одного козла, щоб очиститися. Принесіть їх і разом з відповідними ливними жертвами, крім повсякчасної жертви всеспалення та хлібної жертви. Вони мусять бути без вади”». «Першого дня сьомого місяця будуть священні зібрання. Ви не повинні виконувати жодної роботи. Це буде день, коли ви сурмите в сурму. Ви приноситимете жертву всеспалення, пахощі, приємні Господу, одного бичка, одного барана та сімох ягнят-одноліток без вад. А до них хлібну жертву з добірного борошна, замішаного на оливі: по три десятини ефи до кожного бичка, по дві десятини ефи до кожного барана та по десятині до кожного з сімох ягнят. А ще одного козла як жертву очищення, щоб очиститися. Усе це, крім щомісячною жертви всеспалення з належною хлібною жертвою та обов’язковою жертвою всеспалення з належною хлібною жертвою та ливними жертвами, за обрядами. Це приємні пахощі, дар Господу. Десятого дня того ж сьомого місяця матимете святе зібрання. Не споживайте ніякої їжі й нічого не робіть. Принесете а жертву всеспалення Господу, приємні пахощі: одного бичка з череди, одного барана та сімох ягнят-одноліток. Вони мають бути без вади. А ще хлібну жертву до них із добірного борошна, замішаного на оливі: три десятини ефи до кожного бичка, дві десятини ефи до кожного барана й десятину ефи до кожного з сімох ягнят. А ще козла як жертву очищення. Це на додаток до жертви очищення, щоб очиститися і щоденної жертви всеспалення та її хлібної жертви й відповідних ливних жертв. П’ятнадцятого дня сьомого місяця ви матимете святі зібрання. Ви не повинні виконувати жодної роботи. Мусите відзначати свята на честь Господа протягом семи днів. Ви мусите принести в жертву всеспалення Господу, приємні пахощі: тринадцять бичків із череди, двох баранів та чотирнадцять ягнят-одноліток. Вони мають бути без вади. А ще хлібну жертву до них із добірного борошна, замішаного на оливі — по три десятини ефи до кожного з тринадцяти бичків, по дві десятини ефи до кожного з двох баранів і десятині ефи до кожного з чотирнадцяти ягнят. А ще одного козла як жертву очищення на додаток до щоденної жертви всеспалення й відповідної хлібної жертви та ливної жертви до цього. Другого дня принеси дванадцять бичків, двох баранів та чотирнадцять ягнят-одноліток. Вони мусять бути без вади. А також хлібні жертви з ливними жертвами до бичків, баранів та ягнят у необхідній кількості. А ще одного козла як жертву очищення на додаток до щоденної жертви всеспалення, відповідної хлібної жертви разом з ливними жертвами. Третього дня принеси одинадцять бичків, двох баранів, чотирнадцять ягнят-одноліток. Вони мають бути без вади. А також хлібні та ливні жертви до бичків, баранів та ягнят у належній кількості. А ще одного козла як жертву очищення не додаток до щоденної жертви всеспалення, відповідної хлібної та ливної жертв. Четвертого дня принеси десять бичків, двох баранів та чотирнадцять ягнят-одноліток. Вони мають бути без вади. А також хлібні та ливні жертви до бичків, баранів та ягнят у належній кількості. А ще одного козла як жертву очищення не додаток до щоденної жертви всеспалення, відповідної хлібної жертви і ливної жертви. П’ятого дня принеси дев’ять бичків, двох баранів і чотирнадцять ягнят одноліток. Вони мають бути без вади. А також хлібні та ливні жертви до бичків, баранів та ягнят у призначеній кількості. А ще одного козла як жертву очищення не додаток до щоденної жертви всеспалення, відповідної хлібної жертви і ливної жертви. Шостого дня принеси вісім бичків, двох баранів і чотирнадцять ягнят-одноліток. Вони мають бути без вади. А також хлібні та ливні жертви до бичків, баранів та ягнят у належній кількості. А ще одного козла як жертву очищення не додаток до щоденної жертви всеспалення, відповідної хлібної жертви і ливної жертви. Сьомого дня принеси семеро бичків, двох баранів та чотирнадцять ягнят-одноліток. Вони мають бути без вади. А також хлібні та ливні жертви до бичків, баранів та ягнят у належній кількості. А ще одного козла як жертву очищення не додаток до щоденної жертви всеспалення, відповідної хлібної жертви і ливної жертви. Восьмого дня матимете заключне зібрання. Ви не повинні виконувати жодної роботи. Принесете жертву всеспалення як дар, приємні пахощі Господу: одного бичка, одного барана й сімох ягнят-одноліток. А також хлібні та ливні жертви до бичків, баранів та ягнят у належній кількості. А ще одного козла як жертву очищення не додаток до щоденної жертви всеспалення, відповідної хлібної жертви і ливної жертви. Ви мусите приносити це Господу на свята ваші як ваші жертви всеспалення, хлібні та ливні жертви, а також мирні жертви на додаток до обітниць та добровільних приношень». Тож Мойсей сказав народу Ізраїлю саме те, що Господь заповідав йому. І промовив Мойсей до вождів колін народу ізраїльського: «Ось що Господь заповів: „Коли чоловік дає обітницю Господу або присягається не чинити чогось, він не повинен порушувати клятви своєї. Він мусить виконувати все, що сказав. Але коли жінка, ще в домі батька свого, бо молода, дає обітницю або присягається не чинити чогось, а її батько чує обітницю її і нічого їй не каже, тоді вона мусить виконувати всі свої обітниці й клятви. Та коли її батько не схвалює її обітниць, почувши їх, жодна з обітниць її не чинні, й Господь відпустить її, бо батько не дозволив їй дотримуватися. Якщо ж вийде жінка заміж після того, як склала обітницю або щось необачно пообіцяла, і чоловік її почує це й нічого їй не скаже, почувши, тоді обітниці й зобов’язання її будуть чинні. Але якщо чоловік не схвалює її того самого дня, як почує це, тоді він може відмінити обітницю чи необачну обіцянку, і Господь відпустить її. Кожна обітниця вдови чи розлученої жінки мусить виконуватися. Та коли заміжня жінка складає обітницю, і чоловік її чує, але нічого не каже, тоді вона має дотримуватися всіх обітниць і зобов’язань. Але якщо чоловік її відміняє їх того дня, коли почує про них, тоді всі її обітниці нечинні, і Господь відпустить її. Чоловік її може дозволити їй виконати обітницю, яку вона склала, або ж чоловік її може це відмінити. Якщо чоловік нічого не каже їй на другий день після того як почув, тоді вона мусить виконувати всі свої обітниці, бо він нічого не сказав їй того дня, як почув. Та якщо він забороняє їх після того, як почув, тоді він понесе гріх її”». Це закон, даний Господом Мойсею щодо чоловіка й дружини його і щодо батька й дочки в домі його, що живе там дівкою. І сказав Господь Мойсею: «Помстися мидіанцям за те, що вони вчинили народу Ізраїлю. Після цього приєднаєшся до пращурів своїх ». Тож Мойсей сказав народу: «Озбройтеся для війни, щоб напасти на мидіанців і помстилися їм за Господа. Пошліть на війну тисячу чоловік від кожного коліна Ізраїлю». Тож по тисячі воїнів від кожного коліна з усіх тисяч Ізраїлю було озброєно на війну — усього дванадцять тисяч чоловік. Мойсей вирядив їх на війну — по тисячі чоловік від кожного коліна, та Фінегаса, сина священика Елеазара послав на війну. Фінегас узяв з собою святі речі та сурми для сполоху. Отже, воювали вони проти мидіанців, як Господь наказав Мойсею. Повбивали вони всіх чоловіків. Як і інших жертв, убили вони царів мидіанських: Евія, Рекема, Зура, Гура і Реву — п’ятьох царів мидіанських. Вони також зарубали Валаама, сина Беора. Сини Ізраїлю забрали в полон жінок мидіанських та дітей їхніх і забрали всіх в’ючних тварин, всі отари, все добро як здобич. Вони також спалили всі міста де ті мешкали, всі табори їхні. Вони позабирали всю здобич, завойовану на війні разом із людьми й худобою, і привели невільників і всю здобич, що взяли на війні, до Мойсея та священика Елеазара і до громади Ізраїлю, в табір на рівнинах Моаву біля Йордану, навпроти Єрихона. Мойсей та священик Елеазар вийшли за табір їм назустріч. Мойсей дуже розгнівався на воєначальників, тисяцьких та сотників, що повернулися з військового походу. Мойсей запитав їх: «Ви залишили живими всіх жінок? Це саме вони за порадою Валаама підбурили ізраїльтян відступитися від Господа того разу в Пеорі, і страшна моровиця впала на громаду Господню. Тож тепер повбивайте всіх дітей чоловічої статі, вбийте кожну жінку, що спізнала чоловіка. Та лишить собі дівчат, що не спізнали чоловіка. Не входьте до табором протягом семи днів. Кожен із вас або полонених ваших, хто вбив когось або торкнувся мертвого тіла, мусить очистити себе третього та сьомого дня. Ви мусите очистити будь-який одяг, все шкіряне, все, виготовлене з козлячої вовни чи з дерева». Тоді священик Елеазар сказав тим, хто ходив на війну: «Ось настанова Закону, який Господь дав Мойсею. Золото, срібло, бронзу, залізо, цинк та оливо — все, що у вогні не горить, ви мусите кинути в огонь, щоб очистити. Все, що горить, має бути очищене водою. Сьомого дня ви мусите випрати свій одяг, і будете чисті. Після цього можете повернутися в табір». І сказав Господь Мойсею: «Ти й священик Елеазар та вожді громади порахуйте захоплене в полон на війні: людей і худобу. Поділіть здобич між воїнами, що ходили на війну, і всією громадою. Ви мусите взяти данину Господу у воїнів, що ходили на війну, кожне п’ятисоте з людей, худоби, ослів та овець. Все це візьмете з їхньої половини й віддасте священику Елеазару як данину Господу. З половини народу Ізраїлю мусите взяти кожне п’ятдесяте з людей, худоби, ослів, овець — усіх тварин, і віддайте левитам, що правлять службу в святому наметі Господньому». Мойсей та священик Елеазар зробили так, як Господь наказав Мойсею. Вони захопили на війні таке: шістсот сімдесят п’ять тисяч овець, сімдесят дві тисячі крупної худоби, шістдесят одну тисячу ослів та тридцять дві тисячі людей, тобто жінок, що не спізнали чоловіка. Половина частки воїнів була така: овець триста тридцять сім тисяч п’ятсот, а данина Господу з овець — шістсот сімдесят п’ять. Крупної рогатої худоби — тридцять шість тисяч голів, а данина Господу з них — сімдесят дві. Ослів — тридцять тисяч п’ятсот, а данина Господу з них — шістдесят один. Людей — шістнадцять тисяч, а данина Господу з них — тридцять двоє. Мойсей віддав данину, Господній внесок, священику Елеазару, як Господь і наказав Мойсею. тридцять шість тисяч голів крупної худоби, тридцять тисяч п’ятсот ослів і шістнадцять тисяч жінок. Мойсей взяв з половини частки народу Ізраїлю кожну п’ятдесяту людину і тварину й віддав їх левитам, що правили службу в святому наметі Господньому, як і наказав йому Господь. Тоді воєначальники, тисяцькі і сотники прийшли до Мойсея. І сказали вони Мойсею: «Слуги твої перелічили воїнів, що були під нашим началом, і в нас не бракує жодного чоловіка. Ми принесли як дар Господу золоті речі, які кожен із нас здобув: нарукавні нашивки, браслети, печатки, сережки, намиста, щоб заплатити Господу за життя наші». Мойсей та священик Елеазар узяли в них золото, всі майстерно зроблені речі. Все золото, що його тисяцькі й сотники принесли в дар Господу, важило шістнадцять тисяч сімсот п’ятдесят шекелів. (Кожен із воїнів узяв собі деякі речі). Тож Мойсей та священик Елеазар взяли золото у тисяцких і сотників і принесли його до намету зібрання як спомин для народу Ізраїлю. Нащадки Рувима та Ґада мали дуже багато худоби. Як побачили вони землі Язера та Ґілеаду, то зрозуміли, що це добре місце для худоби. Тож пішли діти Ґада й Рувима і сказали Мойсею та священику Елеазару й вождям громади: «Атарот, Дівон, Язер, Німра, Хешбон, Елеале, Сівма, Нево й Беон — земля, що її Господь завоював для громади Ізраїлю. Це дуже добра для худоби земля, а в нас, слуг твоїх, багато худоби». І сказали вони: «Якщо знайшли ми ласку в очах твоїх, нехай віддадуть цю землю нам, слугам твоїм, у власність. Не змушуй нас переходити через Йордан». Мойсей сказав синам Ґада й Рувима: «Тож брати ваші підуть на війну, а ви тут залишитеся? Навіщо ви знеохочуєте народ Ізраїлю переходити в нову землю, що її Господь дав їм? Батьки ваші зробили те ж саме, коли я посилав їх з Кадеш-Барнеа, щоб розвідати землю. Дісталися вони до долини Ешкол і розвідали землю, але знеохотили серце народу Ізраїлю, щоб не йти в землю, яку Господь їм дав. Тож Господь розгнівався того дня й поклявся: „Жоден із людей, що вийшли з Єгипту й були віком від двадцяти років і старше, не побачать землі, яку Я пообіцяв Аврааму, Ісааку та Якову, бо не були вони цілком віддані Мені, за винятком Калева, сина Єфунне, та Ісуса, сина Навина, бо вони лишалися у всьому відданими Господу”. Тоді Господь розгнівався на Ізраїль і примусив його блукати пустелею сорок, років доки все покоління, що згрішило перед Господом, не вимерло. І от зараз ви, покоління грішників, зайняли батьківське місце, щоб іще підсилити гнів Господа проти Ізраїлю. Якщо відвернетеся ви від Нього, Він покине Ізраїль у пустелі й надалі, і вигубите ви весь народ». Тоді вони пішли до Мойсея і сказали: «Дозволь нам побудувати тут кошари для нашої худоби та оселі для жінок і дітей. Тоді ми негайно озброїмося й підемо поперед народу Ізраїлю, доки не приведемо його до місця його, поки родини наші житимуть в укріплених містах, захищені від людей, що мешкають у цій землі. Ми не повертатимемося до осель наших, доки кожен із народу Ізраїлю не дістане спадщини своєї. Ми не будемо отримувати землю у спадщину на тому боці Йордану, бо наша частка спадщини буде на східному березі Йордану». Мойсей відповів їм: «Якщо зробите все це, якщо озброїтеся для війни перед Господом і кожен із вас, озброєний, перейде Йордан перед Господом, доки Господь не прожене ворогів Своїх з-перед Себе й земля не підкориться Господу, і тільки тоді повернетеся додому, виконавши обов’язок свій перед Господом та Ізраїлем, тоді буде ця земля вашою спадщиною перед Господом. Але якщо ви цього не зробите, тоді згрішили ви проти Господа, тож будьте певні, що покарано буде вас за гріх ваш. Отже, побудуйте міста для жінок та дітей своїх і кошари для худоби, і зробіть усе, що ви сказали». І мовили сини Ґада й Рувима: «Ми, слуги твої, зробимо так, як наказує нам наш володар. Діти наші, наші жінки, наші отари і вся наша худоба лишиться в містах Ґілеада. Ми, слуги твої, кожен озброєний для війни, перейдемо Йордан, щоб воювати перед Господом, як ти, наш володарю, сказав». Тоді Мойсей дав священику Елеазару, Ісусу, сину Навина, та вождям колін Ізраїлю наказ щодо них. Мойсей сказав їм: «Якщо сини Ґада й Рувима перейдуть Йордан з вами, кожен озброєний для війни, щоб воювати перед Господом і земля підкориться вам, тоді віддасте їм землю Ґілеадську у власність. Але якщо озброєні для війни не перейдуть з вами, тоді вони мають отримати у власність землю серед вас у землі Ханаанській». Сини Ґада та Рувима відповіли: «Ми зробимо так, як Господь наказав слугам Своїм. Озброєні для війни перейдуть перед Господом у землю Ханаанську, але земля наша буде на іншому боці Йордану». Тож Мойсей дав синам Ґада й Рувима і половині коліна Манассії, сина Йосипа, царство царя Сихона, аморійців і царство Оґа, царя башанського, землю з її містами та землями довкола них. Тоді сини Ґада побудували Дівон, Атарот, Ароер, Атрот-Шофан, Язер, Йоґвегу, Бет-Німру і Бет-Гаран, укріплені міста та кошари для худоби. Сини ж Рувима побудували Хешбон, Елеале, Киріатаїм, Нево, Ваал-Меон і Сівму. Вони залишили назви Нево і Ваал Меон. Вони назвали міста, які вони побудували, за їхніми назвами. Сини Макіра, сина Манассії, пішли до Ґілеада й захопили його. Вони прогнали всіх аморійців, які були там. Тож Мойсей віддав Ґілеад роду Макіра, сину Манассії, і той оселився там. Рід Яїра, сина Манассії, пішов і захопив їхні села. Назвав він їх містами Яїра. Ноба пішов і захопив Кенат і міста навколо нього. Назвав він його Ноба, за своїм іменем. Ось місця, по яких мандрував народ Ізраїлю, який полками вийшов із землі Єгипетської під проводом Мойсея та Аарона. За наказом Господа Мойсей записував місця, з яких вони рушали в мандри. Ось із яких місць вони рушали. Вони вийшли з Рамзеса п’ятнадцятого дня першого місяця. На другий день після Пасхи народ Ізраїлю відважно виступив перед очима всіх єгиптян. Єгиптяни якраз ховали всіх своїх первістків, яких убив Господь. Господь учинив Свій суд над їхніми богами. Народ Ізраїлю вийшов із Рамзеса і став табором у Суккоті. Вони рушили з Суккота і стали табором в Ефамі, на краю пустелі. Вони вийшли з Ефаму і звернули назад до Пі-Гагірота на схід від Ваал-Цефона. Вони стали табором біля Миґдола. Вони вийшли з Пі-Гагірота й перейшли морем до пустелі. Вони мандрували три дні пустелею Ефаму і стали табором у Марі. Вони вийшли з Мари й рушили до Елима. Було в Елимі дванадцять джерел та сімдесят пальм. Тож там вони стали табором. Вони вийшли з Елима і стали табором біля Червоного моря. Вони пішли до від Червоного моря і стали табором у пустелі Сін. Вони вирушили з пустелі Сін і стали табором у Дофці. Вони вийшли з Дофки й стали табором в Алуші. Вони вийшли з Алуша і стали табором у Рефідимі. І не було там людям питної води. Вони вийшли з Рефідима і стали табором у пустелі Синай. Вони вирушили з пустелі Синай і стали табором у Ківрот-Гаттааві. Вони вийшли з Ківрот-Гаттаави й стали табором у Газероті. Вони вийшли з Газерота і стали табором у Ритмі. Вони вийшли з Ритми й стали табором у Риммон-Перезі. Вони вийшли з Риммон-Переза і стали табором у Ливні. Вони вийшли з Ливни й стали табором у Риссі. Вони вийшли з Рисси і стали табором у Кегелаті. Вони вийшли з Кегелати й стали табором під горою Шефер. Вони вирушили від гори Шефер і стали табором у Гараді. Вони вийшли з Гаради й стали табором у Макгелоті. Вони вийшли з Макгелота і стали табором у Тагаті. Вони вийшли з Тагата і стали табором у Тері. Вони вийшли з Тери й стали табором у Митці. Вони вийшли з Митки й стали табором у Гашмоні. Вони вийшли з Гашмони й стали табором у Мозероті. Вони вийшли з Мозерота і стали табором у Бене-Яакані. Вони вийшли з Бене-Яакана і стали табором у Гор-Гаґґідґаді. Вони вийшли з Гор-Гаґґідґада і стали табором у Йотваті. Вони вийшли з Йотвати й стали табором в Авроні. Вони вийшли з Аврони й стали табором в Еціон-Хевері. Вони вийшли з Еціон-Хевера і стали табором у Кадеші в пустелі Сін. Вони вийшли з Кадеша і стали табором біля гори Гор, горою на кордоні Едомських земель. Священик Аарон зійшов на гору Гор, за наказом Господа, і помер він там першого дня п’ятого місяця сорокового року після виходу народу Ізраїлю з Єгипту. Аарону було сто двадцять три роки, коли він помер на горі Гор. Ханаанський цар Араду в Неґеві почув, що наближається народ Ізраїлю. Вони вирушили від гори Гор і стали табором у Залмоні. Вони вийшли з Залмони й стали табором у Пуноні. Вони вийшли з Пунона і стали табором в Овоті. Вони вийшли з Овота і стали табором в Іє-Аваримі на кордоні з Моавом. Вони вийшли з Ає-Аварима і стали табором у Дівон-Ґаді. Вони вийшли з Дівон-Ґада і стали табором в Алмон-Дівлатаїмі. Вони вийшли з Алмон-Дівлатаїма і стали табором у горах Аваримських поблизу Нево. Рушили вони від гір Аваримських і стали табором на рівнинах Моаву біля Йордану, навпроти Єрихона. Вони стали табором уздовж Йордану на рівнинах Моаву, від Бет-Єшимота до Авель-Шиттим. І звернувся Господь до Мойсея на рівнинах Моаву біля Йордану навпроти Єрихона. Він промовив: «Скажи народу Ізраїлю, що коли перейдете ви Йордан із землі Ханаанської, ви мусите вигнати геть усіх, хто живе в цій землі. Ви мусите знищити всіх їхніх різьблених божків і усіх їхніх металевих бовванів і спустошити всі їхні узвишшя. Тоді заволодієте ви їхньою землею і посядете її, бо Я дав вам землю цю у володіння. Ви розділите землю між собою за жеребом, за родами вашими. Ви мусите дати більшу частку спадщини більшому, а меншу частку спадщини — меншому. Ви успадкуєте землю за колінами батьків ваших. Якщо не виженете ви з-перед себе людей, що мешкають у цій землі, то ті хто залишиться, будуть мов колючки в очах ваших, мов терен у боках. Вони допікатимуть вам у землі, де ви житимете. І тоді Я зроблю з вами те, що намислив зробити з ними». І сказав Господь Мойсею: «Накажи народу Ізраїлю: „Як прийдете в землю Ханаанську, то це земля, що буде спадщиною вашою: земля Ханаану аж до її кордонів. Південна сторона проляже від пустелі Сін уздовж едомського кордону. Південний кордон починатиметься на сході від берега Мертвого моря. Далі ваш південний кордон перетне перевал Скорпіона, пройде пустелею Сін і закінчиться на півдні, у Кадеш-Барнеа. Вона простягнеться до Газар-Аддару, а далі пройде крізь Азмон. Від Азмона кордон зверне до єгипетського потоку й закінчиться біля Середземного моря. Вашим західним кордоном буде узбережжя Середземного моря. (Це ваш вічний кордон). Оце буде ваш північний кордон: від Середземного моря проведете його до гори Гор. Від гори Гор проведіть його до Лебо-Гамата. Далі кордон сягне Цедада. Далі кордон простягнеться до Зіфрона й закінчиться в Хазар-Енані. Це буде ваш північний кордон. Східний ваш кордон піде від Хазар-Енана до Шефама. Від Шефама кордон простягнеться до Рівли на схід Аїна. Далі кордон піде вниз і дійде аж до гір на схід від Ґалилейського озера. І далі кордон піде аж до Йордану й закінчиться біля Мертвого моря. Це буде земля ваша з кордонами її по всіх боках”». Тож Мойсей наказав народу Ізраїлю: «Це земля ваша, яку успадкуєте ви за жеребом. Господь звелів, щоб землю цю було віддано дев’ятьом з половиною колінам. Бо коліна Рувима та Ґада і половина коліна Манассії вже отримали свою спадщину за їхніми батьківськими родами. Два з половиною коліна отримали свою спадщину по той бік Йордану на сході навпроти Єрихону». І сказав Господь Мойсею: «Ось імена мужів, що ділитимуть вам землю: священик Елеазар та Ісус, син Навина. Візьміть також по одному вождю з кожного коліна, щоб ділити землю. Ось імена цих людей: від коліна Юди — Калев, син Єфунне; від коліна Симеона — Самуїл, син Аммігуда; від коліна Веніамина — Елідад, син Кислона; вождь від коліна Дана — Вуккі, син Йоґлі, з синів Йосипа — вождь коліна Манассії Ганніел, син Ефода, і вождь коліна Ефраїма Кемуел, син Шифтана; вождь коліна Завулона — Елізафан, син Фарнаха; вождь коліна Іссаха́ра — Палтіел, син Аззана; вождь коліна Ашера — Агігуд, син Шеломі; вождь коліна Нафталі — Педагел, син Аммігуда». Господь наказав цим чоловікам розподілити землю Ханаанську серед народу Ізраїлю. І сказав Господь Мойсею на рівнинах Моаву біля Йордану навпроти Єрихона: «Накажи народу Ізраїлю, щоб надали левитам міста, де жити, як частку їхньої спадщини, аби вони її успадкували, і щоб дали левитам пасовиська довкола їхніх міст. Міста будуть їм для проживання, а пасовиська — для їхніх отар і худоби. Пасовиська при містах, які ви дасте левитам, простягатимуться від міських мурів у всі боки на тисячу ліктів. Відміряйте за межами міста дві тисячі ліктів на схід, дві тисячі ліктів на південь, дві тисячі ліктів на захід, дві тисячі ліктів на північ. Місто буде посередині. Це будуть пасовиська при їхніх містах. Поміж міст, виділених левитам, буде шість міст-схованок, де надаватиметься притулок тим, хто вбив ненавмисне, щоб він сховався там. Крім них, дасте левитам іще сорок два міста. Тож усього ви віддасте левитам сорок вісім міст разом з пасовиськами. Ті міста, які ви дасте із спадщини народу Ізраїлю, візьміть більше від більших колін, і менше — від менших. Кожне коліно дасть левитам із своїх міст відповідно до того, що успадкує». І сказав Господь Мойсею: «Скажи народу Ізраїлю: „Коли перейдете Йордан у землю Ханаанську, виберіть собі міста, що будуть вам містами-схованками. Той, хто ненавмисне вб’є когось, може туди втекти. В тих містах ви зможете знайти порятунок від родича вбитого, який прагне покарати вбивцю. Але вбивцю не стратять, доки він не стане перед громадою на суд. Шість міст, які ви віддасте, будуть містами притулку для вас. Віддасте три міста на східному боці Йордану і три міста в землі Ханаанській, на захід від Йордану. Це будуть міста-схованки. Ці шість міст будуть містами притулку і для народу Ізраїлю, і для чужинців, що живуть серед вас. Кожен, хто ненавмисне вб’є людину, може туди втекти. Якщо чоловік вдарив іншого залізним знаряддям так, що той помер, то він убивця. Вбивця мусить бути покараний на смерть. Якщо він забив іншого каменем на смерть, і той помер, тоді він убивця. Вбивця мусить бути покараний. Якщо він ударив іншого дерев’яним знаряддям, що спричинило смерть, то він убивця. Вбивця мусить бути покараний на смерть. Близький родич померлого повинен убити вбивцю. Коли він зустріне вбивцю, повинен убити його. Якщо він із ненавистю його штовхне або навмисне кине в нього щось, так що той помре, або якщо він у люті вдарить його рукою так, що той помре, тоді той чоловік убивця. Убивцю треба покарати на смерть. Той чоловік — убивець. Близький родич мусить убити вбивцю, коли зустріне його. Але якщо випадково, без ненависті, він штовхне його або ж кине чимось у нього ненавмисне, або впустить камінь, не помітивши, а камінь упаде на нього так, що той помер, а він не був ворогом йому і не мав наміру завдати йому шкоди, тоді громада розсудить убивцю і родича вбитого згідно з цими настановами. Громада врятує вбивцю від руки кровомесника і відішле його до міста-схованки, куди він утече. Він мусить лишатися там до смерті первосвященика, помазаного святою оливою. Та якщо вбивця вийде за межі міста-схованки, до якого втік, і кровомесник знайде його за межами міста-схованки, тоді кровомесник може вбити вбивцю. І він не буде винний у вбивстві. Бо він мусить жити у своєму місті-схованці до смерті первосвященика. Після смерті первосвященика убивця може повернутися на свою власну землю. Відтепер це буде вам законом правосуддя, хоч де б ви жили. Кожного, хто вб’є людину, можна покарати тільки за показаннями свідків. Але нікого не можна засудити на смерть за показаннями одного свідка. Не беріть викупу за життя вбивці, якого засудили на смерть, бо його слід покарати на смерть. Не беріть викупу за того, хто втік до міста-схованки, щоб він міг повернутися жити в своїй землі до смерті первосвященика. Не ганьбіть землю, де живете, бо кров оскверняє землю, і ніщо не очистить її від пролитої на неї крові, крім крові того, хто пролив кров. Не робіть нечистою землю, де живете, де Я Сам живу серед вас. Бо Я, Господь, живу серед народу Ізраїлю”». Голови родин у роді Ґілеада, сина Макіра, сина Манассії, одного з колін синів Йосипа вийшли й промовили перед Мойсеєм та вождями, головами колін народу ізраїльського. І сказали вони: «Господь наказав тобі, наш володарю, дати землю народу Ізраїлю у спадщину, за жеребом, і наказав дати спадщину родича нашого Зелофехада дочкам його. Якщо вони вийдуть заміж за когось із колін народу Ізраїлю, їхня спадщина буде відібрана від спадщини наших батьків і додана до спадщини того коліна, куди вони вийдуть заміж. Так вона буде відібрана від нашої спадщини, що ми її отримали за жеребом. Коли для народу Ізраїлю настане Ювілейний рік, їхню спадщину додадуть до спадщини того коліна, в яке вони вийдуть заміж. Їхню спадщину віднімуть від спадщини батьків наших». Тож Мойсей дав такий наказ народу Ізраїлю як настановив Господь: «Те, що кажуть сини Йосипа, — правда. Ось що Господь заповідає щодо дочок Зелофехада: вони можуть виходити заміж за кого схочуть, але у межах їхнього коліна, тобто коліна їхніх батьків. Ніяка спадщина народу Ізраїлю не повинна переходити від одного коліна до іншого, бо кожен із народу Ізраїлю повинен триматися спадщини коліна батьків своїх. Будь-яка дочка серед колін ізраїльського народу, яка дістане спадщину, повинна одружитися з кимось із коліна батька її, щоб кожен з народу Ізраїлю міг дістати спадщину батьків своїх. Спадщина не повинна переходити від одного коліна до іншого, бо кожне з колін народу Ізраїлю повинне триматися спадщини своєї». Дочки Зелофехадові зробили так, як Господь наказав Мойсею. Махла, Тирца, Гоґла, Милка і Ноа, дочки Зелофехадові, вийшли заміж за синів своїх дядьків. Вони вийшли заміж на синів роду Манассії, сина Йосипа, тож їхня спадщина лишилася в коліні їхнього батьківського роду. Оце заповіді та настанови, які Господь дав народу Ізраїлю через Мойсея на рівнинах Моаву біля річки Йордан, навпроти міста Єрихона. Це слова, що Мойсей промовив до всього Ізраїлю по той бік Йордану, в пустелі, в долині Йордану навпроти Суфа, між Параном і Тофелом, Лаваном, Газеротом і Ді-Загавом, одинадцятиденною дорогою по горах Сеїру від Хореву до Кадеш-Барнеа. На сороковий рік, перший день одинадцятого місяця Мойсей сповістив ізраїльтян про все, що Господь велів йому сказати їм. Це було сталося після того, як він розбив Сихона, царя аморійців, що жив у Хешбоні, та Оґа, царя башанського, що жив у Аштароті біля Едреї. По той бік Йордану, в землі Моавській, Мойсей почав роз’яснювати цей Закон. Він сказав: «Господь Бог наш сказав нам на горі Хорев: „Довго вже ви біля цієї гори залишаєтеся. Оберніться й рушайте, ідіть до гір аморійців, до всіх їхніх сусідів у долині Йордану, в гори, на західні схили Шефели, і в Неґев, і на берег Моря, в землю Ханаанську і в Ливан, аж до великої ріки Євфрату. Отже, Я дав вам цю землю. Ідіть і володійте краєм, який Господь присягнувся віддати батькам вашим Аврааму, Ісааку та Якову і нащадкам їхнім”». Тоді я сказав вам: «Сам я не можу впоратися з усіма вашими скаргами. Господь Бог ваш зробив вас численними, як зірки на небі. Нехай Господь, Бог батьків ваших, примножить кількість вашу в тисячу разів, і нехай Він вас благословить, як обіцяв. Але чи можу я один долати тягарі ваші й труднощі, й чвари? Виберіть з родів своїх мужів мудрих і розсудливих, і досвідчених, і я призначу їх головувати над вами». А ви відповіли мені: «Те, що ти сказав зробити, добре». Так я призначив голів племен ваших — усі вони мудрі й досвідчені люди, щоб керувати вами: тисяцькими, сотниками, п’ятидесятниками, десятниками, як і вождів над усіма племенами. Тоді ж я також навчив ваших суддів: «Вислуховуйте справи своїх братів-ізраїльтян і не дозволяйте собі мати серед них улюбленців. Не підтримуйте ні бідного, ні багатого в присуді. Вислухайте обидві сторони. Нікого не бійтеся, бо останнім суддею буде Бог. А справу, що занадто складна для вас, приносьте до мене, і я вислухаю її». Тоді ж я наказав вам усе, що маєте робити. І вирушили ми від Хореву через широку й жахливу пустелю, яку бачили ви по дорозі до гір аморійців, саме так, як Господь Бог наш звелів нам. І нарешті прийшли ми до Кадеш-Барнеа. І сказав я вам: «Тож прийшли ви до гір аморійських, які Господь Бог наш дає нам. Дивись, Господь Бог твій дав тобі землю цю. Іди й володій нею так, як Господь твоїх батьків пообіцяв тобі. Не бійся і не зневірюйся». І всі ви мені сказали: «Давайте пошлемо вивідників, які можуть принести нам відомості про те, якою дорогою маємо йти і до яких міст прийдемо». Мені це здалося доречним, тож вибрав я з-поміж вас дванадцять мужів, по одному з кожного коліна. І вирушили вони, й пішли в гори, і прийшли в долину Ешкол, і розвідали все довкола. Вони принесли плодів тієї землі нам на поживу. Доповідаючи, вони сказали: «Земля, що Господь Бог наш дає нам, є добра!» Та не схотіли ви йти в гори. Ви повстали проти веління Господа Бога вашого. І скаржилися по наметах своїх, і казали: «Господь лихий був на нас, тож через це Він вивів нас із землі Єгипетської, щоб видати нас у руки аморійців і вигубити нас. Куди ж нам іти? Брати наші відбили нам бажання, кажучи: „Народ дужчий і вищий за нас, міста великі й укріплені аж до неба. Бачили ми там також синів Анака”». І сказав я вам: «Не тремтіть і не лякайтесь їх. Господь, Бог ваш, веде ваше військо. Він воюватиме за вас, так само, як робив Він усе на ваших очах у Єгипті і в пустелі, де ви бачили, як Господь Бог ваш ніс вас, неначе чоловік несе сина свого, на всьому шляху, який ви пройшли, доки не прийшли сюди. Але незважаючи на це, ви не покладалися на Господа Бога вашого, Який іде поперед вас дорогою, шукаючи місце, щоб стати вам табором, і вказує вам шлях вогнем уночі й хмарою вдень». І почув Господь нарікання ваші, й розгнівався Він і поклявся: «Жоден із цих людей, цього лихого покоління не побачить доброї землі, яку Я присягнувся дати батькам вашим. Лише Калев, син Єфунне, її побачить. Лише йому й синам його Я дам землю, якою він мандрував, бо він ішов за Господом». Господь навіть на мене розгнівався через вас і сказав: «Навіть ти туди не ввійдеш. Ісус, син Навина, що стоїть перед тобою, увійде туди. Підтримай його, бо він приведе Ізраїль успадкувати її. А діти ваші і сини ваші, про яких ви думали, що стануть вони здобиччю, не вміють нині відрізнити добро від зла, вони туди ввійдуть і володітимуть нею. А ви поверніться й рушайте в пустелю, в бік до Червоного моря». І ви відповіли мені: «Згрішили ми проти Господа. Ми підемо й воюватимемо, як Господь Бог наш нам звелів». Тож ви до бою підперезалися й сподівалися, що легко йти в гори. І Господь сказав мені: «Скажи їм: „Не йдіть у гори, сподіваючись, що Я буду вам допомагати. Мене не буде серед вас, тож ви станете легкою здобиччю для ворогів”». Я переповів вам, та ви не послухалися. Ви збунтувалися проти Господньої перестороги, ви були зухвалі й пішли в гори. І аморійці, що жили у тих горах, виступили вам назустріч, вони погналися за вами, як рій бджіл. І били вони вас від Сеїру аж до Хорми. І, повернувшись, ви ридали перед Господом, та Господь не звертав уваги на голос ваш, Він вас не слухав. І довго залишалися ви в Кадеші. Змушені були ми знову рушити до пустелі поблизу Червоного моря, як Господь наказав мені. І ходили ми довкола гір Сеїру багато днів. Тоді Господь сказав мені: «Довго вже ходите ви навкруг цих гір. Поверніть на північ. А тоді накажи людям: „Ось ви перетнете кордон братів ваших, синів Ісавових, що живуть у Сеїрі. Вони боятимуться вас, тож будьте дуже обережні, не бийтеся з ними, бо Я не дав вам їхньої землі ні півстопи, адже віддав Я гори Сеїру Ісаву у власність. Заплатите їм гроші за хліб і воду. Бо Господь Бог твій благословив тебе у всьому, що ти зробив. Він дбав про тебе в цій великій пустелі. Всі ці сорок років Господь Бог твій був з тобою. Тобі нічого не бракувало”». Тож обійшли ми братів наших, нащадків Ісавових, що жили и Сеїрі, пустельним шляхом від Елата до Еціон-Хевера. Потім ми помандрували пустелею Моаву. Господь мовив до мене: «Не чіпай народу моавського і не воюй проти нього, бо не дам Я вам нічого з його землі, бо синам Лота віддав Я Ар у власність. Вони були сильні й численні, і високі, мов анакійці. Їх вважали рефаїмами так само, як і анакійців, але моавійців звуть їх емимцями. Раніше в Сеїрі жили хореяни, але діти Ісава вигнали їх геть і винищили. І оселились вони там після них, як Ізраїль оселився на землі, яку Господь їм дав. Вставайте, переправляйтеся через потік Зеред». Тож ми переправилися через потік Зеред. Тридцять вісім років мандрували ми від Кадеш-Барнеа до потоку Зеред. До того ціле покоління воїнів у таборі загинуло, як Господь і обіцяв їм. Рука Господа проти них була, доки Він не вигнав їх геть із військового табору. І коли всі воїни повмирали поміж людьми, Господь сказав мені: «Сьогодні ви перетнете кордон Моаву в Арі. І коли ти наблизишся до аммонійців, не чіпай їх, і не воюй з ними, бо Я не дам тобі у власність нічого з землі аммонійців. Бо Я віддав її у власність дітям Лота». (Вона вважалася землею рефаїв, вони жили там раніше, й аммонійці називали їх замзуммійцями. Це був сильний і численний народ, високий, мов анакійці. Хоча Господь і допоміг аммонійцям вигубити їх і оселитися на їхніх землях. Так само Він зробив і з нащадками Ісава, коли дозволив їм оселитися на землях хореян, яких Він вигубив для них. І живуть вони на їхній землі аж досі. І Господь вчинив те саме з аввійцями, що жили в поселеннях довкола Ґази. Кафторії, що вийшли з Кафтора, винищили їх і оселилися на їхніх землях). «Вставайте й рушайте через долину Арнон, бо Я дозволяю тобі розбити Сихона аморійського, царя Хешбона. Тож забирай його землю й воюй з ним. З цього дня буду Я примушувати кожен народ під небесами боятися й справді жахатися тебе. Лиш почувши про тебе, вони злякаються й затремтять перед тобою». Тож я вирядив послів із пустелі Кедемот до Сихона, царя Хешбону, зі словами миру: «Дозволь нам пройти країною твоєю. Ми не звертатимемо з дороги ні праворуч, ні ліворуч. Продай нам харчів за гроші, щоб мали ми що їсти, продай води за гроші, щоб мали ми що пити. Тільки дозволь нам пройти, як дозволили нащадки Ісава, що живуть в Сеїрі, та моавійці, що живуть в Арі. Лиш дозволь переправитися через Йордан у землю, що Господь Бог наш нам надає». Але Сихон, цар Хешбону, відмовився пропустити нас своїми землями, бо Господь Бог твій зробив його впертим, щоб дати тобі завоювати його. Тоді Господь сказав мені: «Дивись, Я віддаю тобі Сихона й землю його. Бери й володій його землею, як власною своєю». І Сихон разом зі всім своїм народом виступив до Ягазу, щоб зустрітися з нами в бою. І Господь Бог наш видав нам його. Тож ми напали на нього й синів його, і всіх його людей. Захопили й знищили ми тоді всі його міста: чоловіків, жінок і дітей. Ми не лишили в живих нікого. Тільки худобу ми взяли як здобич і добро зі здобутих міст. Від Ароера, що в долині Арнон, до міста, що поруч із потоком, аж до Ґілеада — жодного міста не було, яке б ми не змогли здобути. Господь Бог наш віддав нам усе. Не наближалися тільки до землі аммонійців, до жодного з берегів потоку Яввок і міст гірської країни. Так наказав Господь Бог наш. Тоді ми повернули й пішли дорогою на Башан. Оґ, цар Башану, виступив до Едреї з усім військом своїм, щоб зійтися з нами в бою. І сказав мені Господь: «Не бійся нічого, бо Я віддав його і всіх людей його, і землю його до рук твоїх. І вчиниш ти з ним так само, як і з Сихоном, царем аморійців, що царював у Хешбоні». Тож Господь Бог наш віддав у руки наші Оґа, царя башанського, і всіх людей його. І побили ми їх так, щоб живих серед них не лишилося. І захопили ми тоді всі міста його. Жодного містечка не було, щоб ми не захопили: шістдесят міст у всьому краї Арґов, царстві Оґа в Башані. Всі міста були оточені високими мурами, брамами з засувами. Крім того, багато ще було містечок неукріплених. Ми геть їх винищили, так само, як міста Сихона, царя хешбонського. Ми зруйнували вщент усі їхні міста, винищили чоловіків, жінок і дітей. І всю худобу й добро з міст забрали для себе як здобич. Тож забрали ми тоді землю від двох царів аморійських, що була по той бік Йордану, від долини Арнон до гори Хермон. (Сидонці називають Хермон Сиріоном, а аморійці звуть його Сеніром). Ми захопили всі міста, що на верховині: увесь Ґілеад, увесь Башан аж до Салхи та Едреї на півночі, які були містами царства Оґа башанського. Оґ, цар башанський, — єдиний, хто лишився з рефаїв. Він мав залізне ліжко завдовжки воно було дев’ять ліктів та завширшки чотири лікті. Чи не в Равві аммонійській воно й досі? Тож зайняли ми тоді цю землю, яка простягалася від Ароера, що в долині Арнон. Я віддав половину гір Ґілеадських і їхніми міста Рувиму та Ґаду, а решту Ґілеаду і все колишнє царство Оґа в Башані (увесь край Арґов зветься землею рефаїв) віддав половині роду Манассієвого. Рід Яїра, сина Манассії, зайняв увесь край Арґов, аж до кордону з ґешурійцями та маакатійцями. І назвав він міста Башану ім’ям своїм. По сьогодні звуться вони містами Яїра. Тож я віддав Ґілеад роду Макіра. Рувиму та Ґаду я дав землю від Ґілеаду аж до долини Арнон (середина долини була кордоном) і до річки Яввок, кордону з аммонійцями. Пустеля в долині Йордана та ріка Йордан — кордон, від Ґалилейського озера до пустелі навколо Мертвого моря й до підніжжя гори Пізґа на схід. Тоді наказав я вам: «Оскільки Господь ваш Бог дав вам землю цю у володіння, всі ви, воїни, споряджені до бою, повинні перейти Йордан разом з товаришами — ізраїльськими воїнами. Лише жінки й діти ваші, і худоба ваша (я знаю, у вас її багато) лишаться а містах, які я вам дав, доки Господь не забезпечить спокій братам вашим, як і вам, доки вони також не заволодіють землею, яку Господь Бог ваш дає їм по той бік Йордану. Тоді кожен із вас зможе повернутись на землі, що дав я вам». І тоді я сказав Ісусу: «Ти бачив усе, що Господь Бог ваш зробив із цими обома царями. Господь так само вчинить з усіма царствами, до яких ти підступаєш. Не бійся їх, бо Господь, Бог ваш, за вас воює». І тоді благав я Господа: «О Господи, Владико мій, Ти тільки розпочав показувати слузі твоєму, який Величний і Могутній Ти. Який бог на землі чи на небі міг би творити ті діяння й чудеса, що Ти здійснюєш? Дозволь же мені перейти ріку й побачити цю добру землю, по той бік Йордану, прекрасну цю гірську країну й Ливан». Але Господь дуже лихий був на мене через вас. Він мене навіть не слухав. Тож Господь сказав: «Годі вже! Більше Мене про це не проси. Зійди на вершину Пізґи й подивись на захід, північ, південь і схід, але ти Йордан не перейдеш. Дай настанови Ісусу, допоможи йому бути сильним і мужнім, бо він поведе цей народ, він дасть їм успадкувати землю, яку ти бачиш». Тоді ми лишилися в долині навпроти Бет-Пеора. Ізраїлю, зверни увагу на заповіді й закони, яких я тебе навчаю дотримуватися, щоб жили ви, щоб міг ти процвітати, коли посядеш цю землю, яку Господь, Бог батьків ваших, вам дає. Не додавайте нічого до того, що я вам заповідаю, і не забирайте нічого з цього. Просто пильнуйте заповіді Господа Бога вашого, що я даю вам. Ви бачили на власні очі, що Господь вчинив у Ваал-Пеорі, що Господь Бог твій кожного з-посеред тебе вигубив, хто ходив слідом за Ваалом у Пеорі. Але всі ви, хто лишилися з Господом Богом вашим, живі й понині. Поглянь, навчив я вас заповідей і законів, як це Господь Бог мій заповідав, щоб ви виконували на землі, на яку входите, щоб посісти. Дотримуйтесь й виконуйте, бо це покаже мудрість вашу і розум ваш народам, що почують про заповіді ці й скажуть: «Справді, цей великий народ — мудрий і розумний». Бо який інший народ такий великий, щоб богів мав так близько до себе, як Господь Бог наш до нас, хоч коли б ми до Нього взивали? І чи є такий народ великий, щоб заповіти й закони мав такі ж справедливі, як увесь цей Закон, що я сьогодні вам даю? Та будь дуже пильний, щоб не забути те, що очі твої бачили, і щоб усе це в твоєму серці не зів’яло, аж поки ти живеш. Навчи дітей своїх і онуків того, що бачив, коли стояв перед Господом Богом твоїм біля гори Хорев, коли Господь сказав мені: «Збери людей, щоб вони почули слова Мої, і тоді вони навчаться боятися Мене у всі дні життя свого на землі, і дітей своїх вони навчать». Наблизилися ви й стали під горою, і гора та вогнем палала аж до самісінького неба, і була темрява, і хмари, й морок. І Господь промовив із полум’я до вас. Слова ви чули, та постаті не бачили. Тільки голос. Він оголосив вам Свій Заповіт, якого вам належить дотримуватись — десяти заповідей. Тоді Він написав їх на двох кам’яних скрижалях. Господь звелів мені навчати вас законів і правил, щоб ви дотримувались їх на землі, якою заволодієте. Оскільки не бачили ви постаті того дня, коли Господь промовляв до вас із полум’я на горі Хорев, то будьте пильні, щоб не занапастити себе, створивши собі боввана, подоби будь-якої постаті, чоловічої чи жіночої, тварини земної, чи птаха небесного, чи подоби чогось, що по землі плазує або ж будь-якої риби, що плаває в воді. І впевнися, що коли ти дивишся на сонце, місяць і зорі — все військо Небесне, не спокусишся вклонитись їм до землі й служити їм. Господь Бог твій віддав їх усім народам і повсюди. Але Господь узяв вас і вивів вас із залізного горнила, (тобто з Єгипту), щоб ви Його власним народом стали, як ви є нині. Однак Господь лихий на мене через вас, і поклявся Він, що я не перейду через Йордан і не ввійду в добру землю, що твій Господь тобі дає як володіння. Бо я помру на цій землі. Я не перейду Йордану, а ви перейдете і посядете ту добру землю. Пильнуйте, щоб не забути Заповіт, який уклав із вами Господь Бог ваш і щоб не створити собі боввана в будь-якій подобі, чого Господь Бог твій заборонив вам робити. Бо Господь Бог твій — вогонь пожираючий, Бог ревнивий! Коли ви матимете дітей і онуків і постарієте на землі цій, і якщо ви розбеститеся й виготовите боввана, подобу чогось, і вчините те, що в очах Господа є злом, і розгніваєте Його, то сьогодні я закликаю небеса й землю свідчити проти вас: скоро ви зникнете з землі, яку посіли, перейшовши Йордан. Недовго ви житимете на ній, бо вщент вас вигублено буде. Господь розпорошить вас між народами. Лишиться вас дуже мало там, хоч би куди вас порозкидав Господь. Там ви служитимете богам, виробленим людськими руками: дереву й каменю — що не бачать, не чують, не їдять і запахів не відчувають. Хоча навіть звідти ви можете шукати Господа Бога свого. Знайдеш ти Його, якщо шукатимеш Його всім серцем своїм і душею всією. Коли ж будеш у біді, коли все це станеться з тобою в дні прийдешні, тоді повернешся ти до Господа Бога свого і слухатимеш Його. Бо Господь Бог твій милостивий. Він тебе не кине і не знищить тебе. Він не забуде Угоди з твоїми батьками, клятви, що Він їм дав. Спитай лише про дні колишні, що були задовго до тебе, ще коли Бог створив людину на землі. Спитай від краю неба аж до краю. Чи було ще щось таке велике? Чи хтось колись чув про щось подібне? Чи чув якийсь народ голос Бога, що промовляв з вогню, як чув ти і живим лишився? А чи намагався будь-який інший бог вибрати свій власний народ з-поміж народів інших, випробовуваннями, чудесними дивами, пробуючи Свою силу являти величні й страшні діла, як Господь Бог ваш вчинив для вас перед вашими очима в Єгипті? Все це явлено було тоді, щоб ти знав — Господь є Бог. Крім Нього — іншого немає. Примусив Він тебе слухати голос Його з небес, щоб навчати тебе, і на землі показав тобі вогонь Свій великий, і почув ти слова Його з вогню. Через те, що любив Він предків твоїх, обрав Він вас, нащадків їхніх, і Сам вивів тебе з Єгипту, Своєю великою силою. Далі Він вижене народи, більші й дужчі за тебе, й приведе тебе, й віддасть тобі землю їхню у власність, як це сьогодні є. Тож сьогодні знай і прийми до серця, що Господь є Бог на небесах угорі й на землі внизу. Іншого немає. Пильнуй Його закони й заповіді Його, які я даю тобі сьогодні, щоб ти і діти твої після тебе жили в достатку, щоб довго жив ти на землі, яку Господь Бог твій дає тобі навіки. Тоді Мойсей обрав три міста на східному березі ріки Йордан, куди могла б утекти людина, яка ненавмисне когось вбила, без ненависті. Тож вона може втекти до одного з цих міст, щоб лишитися в живих. Везер у пустелі на узвишші, що належав рувимцям, Рамот-Ґілеад, що належав колінові Ґада, і Ґолан у Башані, що належав колінові Манассієвому. Ось Закон, що його дав Мойсей народові ізраїльському. Це настанови, правила і вказівки, що їх Мойсей проголосив синам Ізраїлю, коли вийшли вони з Єгипту. Це було на східному боці Йордану, в долині навпроти Бет-Пеора, в землі Сихона, царя аморійського, який правив у Хешбоні і якого Мойсей та ізраїльтяни перемогли, коли вийшли з Єгипту. Вони зайняли землю його і землю Оґа, царя Башану, двох царів аморійських, на східному боці Йордану, від Ароера, що на краю долини Арнон, до гори Сиріон, і також усю долину Йордану, на схід від ріки Йордан, аж до Мертвого моря, до підніжжя Пізґи. Скликав Мойсей весь народ ізраїльський і сказав їм: «Послухай, Ізраїлю, ці настанови й закони, що я виголошую тобі сьогодні. Вивчи їх і старанно дотримуйся. Господь Бог наш уклав з нами Угоду на горі Хорев. Господь не з нашими батьками уклав цю Угоду, а з нами, хто є тут сьогодні. Віч-на-віч говорив з вами Господь із вогню на горі. Я стояв тоді між Господом і вами, щоб проголосити вам слово Господа, бо налякані ви були вогнем і не зійшли на гору. Господь сказав: „Я — Господь Бог твій, Який вивів тебе з Єгипетської землі і визволив тебе із рабства. Ти не матимеш ніяких інших богів, окрім Мене. І не створюй собі рукотворних бовванів, чи жодної подоби того, що на небі, ані того, що на землі чи в воді. Не поклоняйся ані служи їм, бо Я — Господь твій, ревнивий Бог, Який карає дітей і навіть онуків за гріхи їхніх батьків, які Мене ненавидять, аж до третього й четвертого поколінь. Але Я буду віддано любити тисячі поколінь, тих, що люблять Мене і дотримуються Моїх заповідей. Не клянися іменем Господа, твого Бога, коли не збираєшся дотриматися своєї обіцянки, бо Господь не залишить без покарання того, хто зловживатиме Його ім’ям. Дбай про дотримання дня суботнього, щоб святити його, як Господь Бог твій заповів тобі. Шість днів ти можеш працювати й виконувати повсякденну роботу. Та сьомий день — це субота для Господа, твого Бога. Не виконуйте ніякої роботи: ні ти сам, ані син або дочка твоя, ані раб чи рабиня твоя, ані будь-яка худобина: ані віл твій, ані віслюк, ані жоден чужинець, що живе по містах твоїх, щоб раб твій і рабиня твоя відпочивати могли, як і ти. Пам’ятай, що сам ти був рабом у землі Єгипетській, що Господь Бог твій вивів тебе звідти Своєю сильною рукою, простягнутою правицею. Саме через те Господь Бог твій заповів тобі дотримуватися дня суботнього. Шануй батька і матір свою, як Господь Бог твій заповів тобі, щоб довшими були твої дні, щоб добре було тобі на землі, яку Господь, твій Бог, дарує тобі. Не вбивай. Не чини гріх перелюбу. Не кради. Не давай неправдивих свідчень проти ближнього свого. Не зазіхай на дружину ближнього свого. Не зазіхай на оселю ближнього свого чи його поля, ані на його раба чи рабиню, ані на вола чи осла, ані на що-небудь, що належить іншій людині”». Господь промовив заповіді ці голосом гучним для всієї вашої громади на горі з полум’я, хмари й темряви і більше Він нічого не додав. Написав Він їх на двох кам’яних скрижалях і дав мені. Як почули ви голос із темряви, коли гора палала вогнем, ви приступили до мене, всі вожді колін ваших і всі старійшини ваші. Ви сказали: «Господь Бог наш показав нам славу Свою і Свою велич, чули ми голос Його з вогню. Сьогодні побачили ми, що Господь може говорити з людиною, і та лишиться живою. Чого ж нам вмирати тепер? Адже вогонь цей величезний пожере нас. Якщо ми й далі слухатимемо голос Господа Бога нашого, ми помремо. Хіба ж колись хтось із смертних чув голос Бога живого, як ми, і лишився живим? Ти сам підійди й почуй усе те, що Господь Бог наш хоче сказати нам. Тоді розповіси нам усе, що Господь Бог наш мовив до тебе, а ми вислухаємо і зробимо це». Господь почув слова ваші, коли промовляли ви до мене, і сказав мені Господь: «Чув Я слово, яке цей народ сказав тобі. Все, що вони говорили — добре. Якби ж то вони завжди боялися Мене й дотримувалися всіх заповідей Моїх, щоб усе було в них добре, і в дітей їхніх повік! Іди скажи їм: „Поверніться до наметів своїх”. А сам лишайся тут, зі Мною, Я дам тобі всі заповіді, настанови і вказівки, яких ти їх навчиш, щоб вони виконували їх на землі, яку Я даю їм у власність. Тож старанно виконуйте все, що Господь Бог ваш заповідає вам. Живіть так, як Господь Бог ваш наказав, щоб жили ви, щоб добре все було, щоб був достаток і довгий вік вам на землі, яку посядете ви». Ось заповіді, настанови і вказівки, які Господь Бог ваш наказав навчити вас виконувати на землі, якою ви ось пройдете і яку посядете. Шануй Господа Бога твого, ти і діти твої завжди, дотримуючись усіх Його настанов і заповідей, які я переповідаю тобі, щоб жив ти довго. Слухай же, Ізраїлю, і старанно виконуй, щоб усе було в тебе добре, і щоб стали ви численними, як Господь Бог батьків твоїх обіцяв тобі на цій землі, що тече молоком і медом. Слухай же, Ізраїлю. Господь — наш Бог. Люби Господа Бога вашого всім серцем своїм і всією душею своєю, і з усією силою своєю. Завжди пам’ятай заповіді, що я даю тобі сьогодні. Навчи дітей своїх. Говори про них, коли сидиш у домі своєму й коли дорогою йдеш, коли лежиш, коли встаєш. Прив’яжи їх на руку собі, як знак, і носи пов’язку на чолі. Напиши їх на одвірках дому твого і на брамі своїй. Коли приведе тебе Господь Бог твій у землю, що обіцяв батькам твоїм Аврааму, Ісааку та Якову віддати тобі, у великі й багаті міста, яких ти не будував, у будинки, повні всілякого добра, якого ти не збирав, до криниць, яких ти не копав, до виноградників та оливкових гаїв, яких ти не садив, коли ти поїси, й наїсися досхочу, подбай про те, щоб не забути Господа, Який вивів тебе з землі Єгипетської, з дому неволі. Шануй Господа Бога твого і служи Йому, і присягайся іменем Його. Не ходи за іншими богами, богами довколишніх народів. Бо Господь Бог твій, Який поруч тебе, — ревнивий Бог, аби ж Господь Бог твій не розгнівався на тебе й не знищив тебе з поверхні землі. Не спокушайте Господа Бога свого, як спокушали ви Його біля Масси. Підкоряйся заповідям Господа Бога твого, настановам Його і законам. Роби те, що є правильне й добре в очах Господа Бога твого, і ти процвітатимеш, увійдеш у добру землю й посядеш її, ту землю, яку Господь пообіцяв батькам твоїм і з якої вигнав усіх твоїх ворогів, як і пообіцяв Він. У майбутньому твоя дитина може спитати тебе: «Що то за накази, настанови і вказівки, що їх Господь Бог наш вам заповів? Тоді ти скажеш своїй дитині: „Були ми рабами фараона, царя Єгипту, але Господь вивів нас із Єгипту Своєю могутньою рукою. І перед нашими очима Господь творив великі й страшні знаки й дива проти Єгипту, фараона і всього його дому. І вивів Він нас звідти сюди, щоб дати нам землю, яку Він пообіцяв предкам нашим. Він наказав нам дотримуватися всіх цих настанов, щоб шанувати Господа Бога нашого, щоб добре нам було завжди, щоб нам лишитися живими, як це є сьогодні. Господь Бог наш вважатиме нас праведними, якщо ми старанно дотримуватимемося всіх заповідей, як Він нам і наказав”». Коли Господь Бог твій приведе тебе в ту землю, в яку ось-ось ти ввійдеш і яку посядеш, і прожене з-поперед тебе численні народи: хиттитів, ґірґашитів, аморійців, ханаанців, перизійців, хивійців та євуситів — сім народів, численніших і сильніших за тебе. Тоді Господь Бог твій віддасть їх тобі на поталу і ти остаточно знищиш їх. Ти не укладатимеш з ними Угоди й не матимеш до них милосердя. Не одружуйся з жодним із них. Не віддавай дочок своїх за синів їхніх і не бери дочок їхніх для своїх синів. Бо відвернуть вони дітей твоїх від Мене і служитимуть діти твої богам іншим, і Господь розгнівається на тебе і швидко вигубить тебе. Ось що ви маєте зробити їм: поваліть їхні вівтарі, зламайте їхні священні камені, позрізайте стовпи Ашери і спаліть бовванів їхніх у вогні. Бо ти святий народ, що належить Господу Богу твоєму. Господь Бог обрав тебе, щоб був ти найбільш дорогоцінним народом Його з усіх народів на лиці землі. Не тому полюбив і обрав вас Господь Бог ваш, що ви найчисленніший з усіх народів. Ні, ви найменший з усіх народів. Але тому, що Господь полюбив вас, і Він дотримується обітниці Своєї, яку Він дав предкам вашим, Він вивів вас Своєю могутньою рукою і визволить тебе з неволі, з руки фараона, царя Єгипту. Тож пам’ятай, що Господь Бог твій — справжній Бог, Бог вірний, що дотримується Угоди Своєї і палкої любові до тисячного коліна тих, хто любить Його й пильнує заповіді Його. Але Він відплачує тим, хто ненавидить Його, погибеллю. Того, хто ненавидить Його, Він карає негайно. Тож пильнуй заповіді, настанови і вказівки, які я даю тобі сьогодні. Якщо ви підкорятиметеся цим настановам і старанно їх виконуватимете, Господь Бог твій буде вірний Угоді любові, яку Він уклав з предками твоїми. Він благословить тебе дітьми, поле твоє — добрим врожаєм, Він дасть тобі зерно, молоде вино й оливу, твоїй худобі — телят, твоїм вівцям — ягнят на землі, яку Він поклявся батькам твоїм віддати тобі. Благословен ти будеш більше за всі народи. Не буде жодного неплідного чоловіка чи жінки серед тебе, неплідної не буде серед худоби твоєї. Відверне Господь від тебе всі хвороби, особливо згубну чуму єгипетську, якої ти зазнавав, а нашле їх на всіх тих, хто ненавидить тебе. Вигуби всі народи, які Господь Бог твій віддає тобі на поталу. Не май до них жалю. Не поклоняйся богам їхнім, бо це було б пасткою для тебе. Можеш сказати собі: «Ці народи дужчі за мене. Як же я витісню їх?» Не бійся їх. Пам’ятай, що Господь Бог твій зробив з фараоном і всім Єгиптом. Пам’ятай великі кари, які ти бачив, знаки й дива. І велику міць і силу, якою Господь Бог твій вивів тебе. Господь Бог твій те ж зробить з усіма народами, яких боїшся ти. Господь Бог твій і на них нашле шершнів, щоб вигубити тих, хто лишився й ховається від тебе. Не бійся їх, бо Господь Бог твій з тобою, великий і страшний Бог, і люди бояться Його. Господь Бог твій поволі вижене народи ці від тебе. Не зможеш ти їх винищити зразу, бо інакше проти тебе примножаться дикі звірі. Господь Бог твій віддасть тобі на поталу народи ці й посіє розбрат великий між ними, доки ти їх не вигубиш. Віддасть Він у руку твою царів їхніх, і ти й пам’ять про них зітреш. Ніхто не зможе тобі протистояти — ти їх вигубиш. Попалить Він їхніх бовванів. Не зазіхай на срібло й золото, що на них, і не бери його собі; бо то пастка, бо Господь Бог ненавидить бовванів. Не заноси до своєї оселі жодного з бовванів цих, бо інакше тебе вщент вигублено буде, як і їх. Ненавидь і зневажай їх, бо буде їх знищено. Дотримуйтеся старанно всіх заповідей, що я вам даю, щоб жили ви й множилися і увійшли, й зайняли землю, яку Господь пообіцяв батькам вашим. Пам’ятай увесь той шлях, яким Господь Бог твій вів тебе всі ці сорок років пустелею. Він зробив так, щоб упокорити тебе, випробувати й дізнатися, що на серці в тебе, чи дотримуватимешся Його заповідей. Він упокорив тебе, Він примусив тебе голодувати, Він годував тебе манною, якої не знали ні батьки ваші, ані ти, аби навчити тебе, що не одним лише хлібом живе людина, а живе людина всім тим, що виходить із уст Господа. Одяг твій не зносився, ноги твої не спухли за всі сорок років. Пам’ятай, що Господь Бог твій навчав тебе так само, як батько навчає і виховує сина свого. Тож дотримуйся заповідей Господа Бога твого, ходи дорогами Його й шануй Його. Бо Господь Бог твій вводить тебе в добру землю, край потоків і струмків, і підземних джерел, що б’ють на рівнинах і в горах, у край пшениці та ячменю, винограду, смокви та гранатів, у край олив і меду, у край, де ти їстимеш удосталь хліба, де залізо в скелях, де добуватимеш ти мідь із гір. Ти матимеш, що їсти досхочу, тож хвали Господа Бога твого за добру землю, що Він тобі дав. Дивись, щоб не забув ти Господа Бога твого, не додержуючись заповідей Його, настанов та вказівок, які я даю тобі сьогодні. Ти завжди їстимеш досхочу, побудуєш добрі оселі і в них заживеш. І худоба твоя, й вівці твої розплодяться, і гроші твої помножаться. Тоді пильнуй, щоб ти не запишався й не забув Господа Бога твого, що вивів тебе з землі Єгипетської, з дому неволі, Який привів тебе в ту величезну і страхітливу пустелю, повну отруйних змій та скорпіонів, у суху землю, де не було води, Хто пустив для тебе воду зі скелі, Хто в пустелі тебе нагодував манною, щоб упокорити й випробувати тебе і щоб зрештою все було в тебе гаразд. Пильнуй, щоб не сказав ти собі: «Мої сила й міць здобули мені всі ці багатства». Тож пам’ятай Господа Бога твого, бо Він Той, Хто дає тобі силу, щоб здобути багатства, тож сьогодні Він може дотриматись Своєї Угоди, яку Він уклав з предками твоїми. Якщо ж забудеш ти Господа Бога свого й ходитимеш за іншими богами, і їм служитимеш, і поклонятимешся їм, я остерігаю вас сьогодні, що ви загинете напевне, як ті народи, що їх Господь вигублює перед вами, так і ви загинете за те, що не слухали голосу Господа Бога вашого. «Слухай, Ізраїлю, сьогодні ти перейдеш Йордан, щоб увійти на свою землю й вигнати народи, більші й дужчі за тебе, з великих міст, у яких укріплення аж до неба. Дужий і високий народ анакійці. Ти знаєш, що про них кажуть: „Хто встояти може проти анакійців?” Знай же, що сьогодні Господь Бог твій переходить Йордан перед тобою, немов вогонь всепоглинаючий. Він вигубить їх, Він їх підкорить перед тобою, і ти виженеш їх геть, і вигубиш їх негайно, як Господь пообіцяв тобі. Коли Господь Бог твій вижене їх від тебе, не кажи собі: „Через праведність мою привів мене Господь, щоб землю цю зайняти”. Господь проганяє народи ті від тебе за нечестивість їхню. Ти займеш землю їхню не тому, що ти праведний і чесний, ні, Господь Бог твій проганяє народи ці перед тобою радше за їхню нечестивість і щоб дотриматися обітниці, яку Він дав батькам твоїм Авраамові, Ісаакові та Якову. Тож знай, не за праведність твою дає тобі цю добру землю Господь Бог твій, бо ти народ впертий». «Пам’ятай, не забувай, як прогнівили ви Господа твого Бога в пустелі. Ви повставали проти Господа від днів, коли залишили землі Єгипетські, і до приходу сюди. Ви розгнівали Господа на горі Хорев, і був Господь у гніві Своєму ладен вигубити вас. Коли я зійшов на гору, щоб отримати кам’яні скрижалі з Заповітом, що Господь уклав із вами, я лишався на горі сорок днів і сорок ночей. Я нічого не їв і не пив. Господь дав мені дві кам’яні скрижалі, на яких було написано Його власною рукою. На них були всі ті заповіді, що їх Він промовив до вас на горі, з вогню, того дня, коли вас там було зібрано». Після сорока днів і сорока ночей Господь дав мені дві кам’яні таблиці, скрижалі Угоди. Господь промовив до мене: «Встань! Мерщій спускайся звідси, бо твій народ, який ти вивів з Єгипту, зіпсувався. Вони швидко повстали проти того, що Я заповів їм робити. Вони вилили собі з металу боввана». Тоді Господь сказав мені: «Я придивився до народу цього, справді, це народ впертий. Відійди від Мене, щоб Я вигубив їх, і ніхто про них не пам’ятатиме. А з твоїх нащадків Я виведу сильний і ще численніший народ, ніж вони». Тоді я повернувся й спустився з гори. Вона вогнем палала. Я ніс дві кам’яні скрижалі Угоди. Я помітив, що ви згрішили проти Господа Бога вашого, виливши для себе боввана металевого — подобу тельця. Ви швидко відвернулися від того, що Господь заповідав вам. Тож схопив я скрижалі, кинув їх обома руками й розбив їх на ваших очах. Тоді, як і раніше, впав я долілиць на землю перед Господом на сорок днів і сорок ночей. Я нічого не їв і не пив через увесь той гріх, що ви скоїли. Бо вчинили те, що Господь вважає лихим, і прогнівили Його. Злякався я обурення та гніву, бо Господь був такий розлючений на вас, що ладен був вас вигубити. Та Господь вислухав мене й того разу. І був Господь розгніваний на Аарона достатньо, щоб знищити його. Але того разу я молив і за Аарона. Тоді взяв я гріховну річ, що зробили ви, — тельця, і спалив його у вогні, поламав його на шматки, ретельно розтовк, доки не став він тонким, мов порох. Тоді кинув я той порох у потік, що біг з гори. «І у Тавері, Массі, Ківрот-Гаттааві прогнівили ви Господа. Коли Господь послав вас із Кадеш-Барнеа і сказав: „Вставайте і займіть землю, яку Я вам дав”. Та відмовилися ви слухатися веління Господа Бога вашого. Не повірили ви Йому, не слухали голосу Його. Ви бунтували проти Господа з першого дня, як я знаю вас. Тож лежав я долілиць перед Господом сорок днів і ночей, бо Господь сказав, що намірився Він вигубити вас. Я благав Господа і сказав: „Господи, Володарю мій, не губи народ Свій, власність Свою. Ти визволив їх Своєю силою великою. Ти вивів їх із Єгипту Своєю могутньою рукою. Пригадай слуг Твоїх Авраама, Ісаака, Якова. Не зважай на впертість народу цього, на його нечестивість та гріх. Інакше в землі, з якої Ти вивів їх, скажуть: „Оскільки Господь не може привести їх до землі, що пообіцяв їм, і оскільки Він ненавидить їх, Він вивів їх, щоб убити в пустелі”. Вони народ Твій, Твоя власність. Ти вивів їх із Єгипту Своєю силою великою й простертою рукою”». Сказав тоді мені Господь: «Витеши дві кам’яні скрижалі, подібні до перших, і зійди до Мене на гору. Зроби також дерев’яну скриню. Я напишу на них ті ж заповіді, що були на перших скрижалях, які ти розбив, тоді поклади їх до скрині». Тож зробив я скриню з дерева акації і витесав дві такі ж кам’яні скрижалі, подібні до перших. Тоді піднявся я на гору з двома скрижалями. І написав Господь на скрижалях ті ж слова, що Він написав першого разу — десять заповідей, які Господь промовив до вас на горі з вогню того дня, коли ви там зібралися. Тоді Господь віддав їх мені. Тоді повернувся я й пішов з гори і поклав скрижалі в скриню, яку виготовив. Там вони лишилися, як і заповів мені Господь. Діти Ізраїля рушили від колодязів народу Яакана до Мосери. Аарон помер і був похований там. Натомість священиком став син його Елеазар. Звідти вони помандрували до Ґудґода, а звідти — до Йотвати, краю водних потоків. Господь призначив тоді рід Левія носити скриню Заповіту Господнього, стояти перед Господом і служити Йому, і благословляти ім’я Його. (Вони й донині це роблять). Через це коліно Левія не має власного наділу землі, як інші коліна. Господь — ось його наділ, як Господь Бог його обіцяв йому. Я перебував на горі сорок днів і сорок ночей, як і першого разу. І Господь знову послухав мене й вирішив не губити тебе. Господь сказав мені: «Встань, іди і рушай на чолі народу, і ввійдуть вони, і займуть землю, яку Я пообіцяв батькам їхнім дати їм». Тепер чого Господь Бог твій хоче від тебе. Тільки того, щоб ти шанував Його, жив, як Він каже, любив Його, служив Йому всім серцем своїм, дотримувався заповідей Господа і Його настанов, які я даю тобі сьогодні на добро. Поглянь, кожен клаптик небес, земля і все на ній належать Господу. То Господу сподобалися батьки твої, і полюбив Він їх і вас обрав з-поміж народів, нащадків їхніх, як це є сьогодні. Вповні віддайте себе Господу, відкиньте впертість свою. Бо Господь Бог ваш — це Бог усіх богів і Господь над владиками. Він великий, могутній і страшний Бог, Який не зважає на особи й не бере хабарів. Він захищає вдів і сиріт. Він любить чужинця і дає Йому хліб і одяг. І ви любіть чужинця, бо ви самі були чужинцями в землі Єгипетській. Поклоняйся Господу Богу своєму, бійся Його, служи Йому, будь відданий Йому і Його іменем присягайся. Він єдиний, кого величати маєш, Він Бог твій. Він Той, Хто зробив для тебе все те величне й страшне, що ти бачив на власні очі. Твоїх предків було лише сімдесят, коли прийшли вони в Єгипет, а тепер Господь Бог твій зробив тебе таким численним, як зірки на небі. Люби Господа Бога свого і завжди виконуй настанови й накази Його, дотримуйся законів Його та Його заповідей. Пам’ятай сьогодні, що то не діти ваші знали й бачили науку Господа Бога вашого, велич Його, велику силу Його й міць знаки Його та діла, які Він вчинив у Єгипті над фараоном, царем єгипетським і всім його краєм, і що зробив Він з військом єгипетським, з кіньми й колісницями, коли примусив води Червоного моря зімкнутися над ними, коли вони гналися за вами (тож Він остаточно вигубив їх до цього дня), і що робив Він для вас у пустелі, доки ви не прийшли сюди, і що зробив Він якраз посеред Ізраїлю з Датаном та Авірамом, синами Еліава з родини Рувима, коли земля роззявила пащу свою і поглинула їх і разом з ними родини їхні, і намети їхні, і все живе слідом за ними. Ні, то були ви самі, хто бачив усі великі діла, які Господь зробив. Підкоряйтеся кожному наказу, що я даю вам сьогодні, щоб були ви достатньо сильними, щоб увійти й заволоділи землею, якою саме йдете, щоб посісти її, і щоб жити довго на цій землі, що тече молоком і медом, яку Господь пообіцяв віддати вашим батькам і нащадкам їхнім. Бо земля, яку ти посядеш, не схожа на твій колишній дім у землі Єгипетській, де ти сіяв зерно і зрошував її стопами своїми немов город. Земля, якою ти маєш заволодіти, — це земля з горами й долинами зрошуваними дощем небесним. Це земля, про яку дбає Господь Бог твій і за якою стежить невтомно від початку до кінця року. «Якщо ви дотримуватиметеся Моїх заповідей, які Я сьогодні вам даю: любити Господа Бога вашого і служити Йому всім серцем своїм і всією душею, тоді Я дам дощ землі вашій у належний час, осінній дощ і дощ весняний, і ви зберете хліб, молоде вино й оливу. І дам Я траву полям твоїм для худоби, і матимеш ти їжі вволю». Стережися, щоб не спокуситися, не збочити й не служити іншим богам і не поклонятися їм. Бо тоді Господь розлютиться на вас і замкне небеса, і більш не буде дощу, і земля більше не родитиме врожаю. Тоді ви швидко загинете на добрій землі, яку Господь дає вам. Пам’ятайте завжди ці мої заповіді і прив’яжіть їх як знак собі на руку й на чоло стрічкою. Навчіть їх дітей своїх, переповідаючи, коли сидите в оселях своїх, коли йдете дорогою, коли лягаєте і встаєте. Напиши їх на одвірках дому свого й на воротах, щоб ви й діти ваші довго жили на землі, яку Господь пообіцяв дати батькам вашим, так довго, як небеса будуть над землею. Якщо будете ви пильно дотримуватись усіх цих заповідей, що я наказую вам виконувати, — любити Господа Бога вашого, жити так, як Він вам велить, лишатися відданими Йому, тоді Господь прожене всі ті народи перед вами, і ви запануєте над народами, численнішими й могутнішими за вас. Кожне місце, куди ступить нога ваша, належить вам. Земля ваша буде від пустелі до Ливану, від ріки Євфрат до Західного моря. Ніхто не встоїть проти вас. Господь Бог ваш змусить боятися вас народи по всій землі, хоч куди б ви пішли, як пообіцяв Він вам. Бачиш, я даю вам вибір між благословенням і прокляттям: благословенням, якщо ви слухаєтеся заповідей Господа Бога вашого, які я даю вам сьогодні, і прокляттям, якщо ви не слухаєтеся заповідей Господа Бога вашого, якщо збочите з того шляху, яким я заповідаю вам сьогодні йти, якщо підете за іншими богами, яких ви не знаєте. Коли Господь Бог твій приведе тебе в землю, в яку ти входиш, щоб заволодіти нею, мусиш проголосити благословення на горі Ґеризим, а прокляття на горі Евал. Як ти знаєш, ці гори на західному березі Йордану, де заходить сонце, в землі ханаанців, що живуть у пустелі біля Ґілґала, поряд з дібровою Море. Як перейдете Йордан, увійдіть і заволодійте землею, що Господь Бог ваш дає вам, і ви заволодієте нею і житимете на ній. Старанно виконуйте всі настанови й накази, що я сьогодні даю вам. Ось настанови й накази, які ви маєте старанно виконувати на землі, яку Господь Бог твоїх предків дав тобі у володіння, доки ви житимете на цій землі. Як посядете ви землю, то зруйнуйте вщент усі ті місця, де народи поклонялися богам своїм: на горах високих і узвишшях, і під кожним деревом зеленим. Знищіть вівтарі їхні й потрощіть на скалки кам’яні стовпи їхні, спаліть стовпи Ашери і порубайте на тріски подоби богів їхніх. Так ви зітрете імена їхні з місць цих. Не поклоняйтеся Господу Богу вашому так, як це роблять інші. Але шукайте те місце, яке Господь Бог ваш вибере серед усіх колін ваших, щоб поставити там ім’я Своє, як оселю Свою, і туди ходитимете. Туди будете приносити жертви всеспалення, пожертви, десятину від всього, що дістали, дари ваші, всілякі обітниці, добровільні пожертви, первістків худоби вашої і овець. Ви будете їсти там у присутності Господа Бога вашого і радітимете з усього того, до чого руку свою приклали, ви й родини ваші, бо Господь Бог твій благословив тебе. Не робіть так, як оце сьогодні кожен робить те, що йому здається добрим. Бо ви ще не прийшли до місця спочинку й до землі, яку Господь Бог твій дає вам. Та скоро ви перейдете Йордан і оселитеся на землі, яку Господь Бог ваш дає вам. Він дасть вам спочинок від усіх ворогів ваших, і житимете ви у безпеці. Однак приносьте все, що я заповідаю вам, до того місця, яке вибере Господь, щоб там перебувало ім’я Його. Це включає ваші жертви всеспалення, пожертви, десятину врожаю й худоби, що ви набули, дари — все найдобірніше, що ви пообіцяли Господу. Радіти будете в присутності Господа Бога вашого, ви, сини й дочки ваші, слуги й служниці, левити по містах ваших, (бо не мають вони ні власної частки, ні спадщини поміж вас). Пильнуйте, щоб не приносити жертв всеспалення де заманеться. Але принось свої жертви всеспалення тільки в тому місці, яке обере Господь поміж колінами твоїми, і роби там усе, що я заповідаю тобі. Та коли схочеш, можеш різати й їсти м’ясо в усіх містах твоїх стільки, скільки Господь Бог твій дає тобі. Нечисті й чисті люди можуть їсти так, ніби то лань або олень. Тільки не їжте крові. Ви мусите виливати її на землю, мов ту воду. Не їж у містах твоїх окремої десятини зерна свого, молодого вина або оливи, первістків великої худоби та овець, тобто всього того, що ти обіцяв віддати як добровільну пожертву й особливі дари. Їж усе це тільки в храмі Господа Бога твого. Це для тебе, твоїх синів і дочок, твоїх слуг і служниць — левити мешкають у твоєму місті. Насолоджуйся в присутності Господа твого Бога всім тим, що нажив. Пильнуй, щоб не забути про левита, поки живеш ти на землі своїй. Коли Господь твій Бог поширить край твій, як пообіцяв Він тобі, скажеш: «Дозволь мені їсти м’ясо, бо ти схотів м’яса, то їж стільки м’яса, скільки хочеш». Якщо храм Господній далеко від тебе, можеш зарізати щось із худоби й овець, яких Господь дав тобі, так, як я наказував тобі. Можеш їсти стільки, скільки хочеш, по містах твоїх. Можеш їсти все це так само, як лань або оленя. І чисті, й нечисті люди можуть їсти це. Та пильнуй, щоб не їсти крові, бо життя — то кров, тож не їж життя з м’ясом. Не їж її. Вилий її на землю, мов ту воду. Не їж її, щоб усе було в тебе гаразд, і в дітей твоїх по тобі, бо мусиш робити те, що є правильним в очах Господа. Однак візьми свої святі й обіцяні принесення й піди до того місця, яке Господь обрав. Тоді принеси свої жертви, м’ясо й кров на вівтар Господа Бога твого. Кров жертв своїх вилий на вівтар Господа Бога твого, а м’ясо можеш їсти. Старанно дотримуйся всіх цих заповідей, які я даю тобі сьогодні, щоб усе було гаразд у тебе й нащадків твоїх, бо ти чиниш так, як є добре в очах Господа Бога твого. Коли Господь Бог твій винищить перед тобою народи, землі яких ти посядеш, коли виженеш їх і житимеш у землі їхній. Стережися, щоб не впійматися в пастку, наслідуючи їх, після того, як їх вигублено перед тобою, і не питай про богів інших, і не кажи: «Як ці народи служили богам своїм? І я робитиму так само». Не служи так Господу Богу своєму, бо вони чинили для богів своїх усілякий гріх, який Господь ненавидить. Бо вони навіть спалювали синів і дочок своїх у вогні для богів своїх. Тож пильно виконуйте все, що я вам заповідаю. Нічого не додавайте до цього й не віднімайте нічого. Якщо пророк або сновида з’явиться між вами й пообіцяє вам якесь знамення або чудо, і це знамення або чудо, що він пообіцяє, сповниться, і він скаже: «Ходімо за іншими богами, яких ви не знаєте, і служитимемо їм», — не покладайтеся на слова пророка того або сновиди. Бо Господь Бог ваш випробовує вас, щоб дізнатися, чи віддані ви Господу Богу вашому всім серцем своїм і всією душею. Чиніть, як каже Господь Бог ваш, бійтеся Його. Дотримуйтесь заповідей Його й слухайте Його. Поклоняйтесь, будьте віддані Йому. Того пророка або сновиду треба вбити, бо він закликав вас бунтувати проти Господа Бога вашого, Який вивів вас із землі Єгипетської, визволив з неволі. Той чоловік намагався відвернути тебе від життя, яким Господь Бог наказав тобі жити. Викорінюй зло з-поміж себе. Якщо твій брат (чи син матері твоєї), твій син чи дочка, чи кохана дружина, чи найкращий душевний друг потай підмовляє тебе, кажучи: «Ходімо служитимемо іншим богам, яких ні ти, ні предки твої не знали, деяким богам довколишніх народів, що поруч із тобою або далеко від тебе, з одного краю землі до другого», — не погоджуйся з людиною тією, не слухай її! Не жалій людину ту і не захищай її в суді. Бо мусиш людину ту вбити. Будь першим, хто вб’є ту людину, а за тобою підуть усі інші. Закидай її камінням на смерть, бо намагалась вона збити тебе з путі Господа Бога твого, Який вивів тебе з землі Єгипетської, з дому неволі. Тоді почує весь Ізраїль і злякається, й більше не коїтимуть вони такого зла серед тебе. Коли ти почуєш, як кажуть про одне з міст, що Господь Бог твій дає тобі, щоб жити в ньому: «Лихі люди з’явилися між тебе, і збили з пантелику мешканців цього міста, кажучи: „Ходімо служитимемо іншим богам, яких ви не знаєте”, — докладно з’ясуй це, вияви, що це правда, що ця нечестива справа вчинена поміж тебе, і віддай мечу людей, що живуть у місті. Геть вигуби мечем його і всіх, хто в ньому, і всю його худобу. Збери всі його коштовності на середину майдану і спали місто й усі коштовності його вогнем, як одну жертву всеспалення Господу Богу твоєму. Хай воно назавжди стане купою каміння й ніколи не буде відбудоване. Нехай нічого з відданого Богу не прилипне до руки твоєї, щоб Господь більше не розлютився, щоб виказав тобі співчуття і був милосердним до тебе, і зробив народ численнішим, як Він і пообіцяв предкам твоїм. Так буде, якщо послухаєшся ти Господа Бога твого і дотримуватимешся всіх його заповідей, які я даю тобі сьогодні, і робитимеш те, що правильне в очах Господа Бога твого». Ви — діти Господа Бога вашого. Не ріжте себе й не голіть собі голови, коли хтось помер. Бо народ твій святий для Господа Бога твого, Господь вибрав тебе з усіх народів на землі, що був ти Його улюбленим народом. Не їж ніякої гидоти. Ось тварини, які ви можете їсти: корів, овець, козлів, оленів, сарн, диких кіз, ібісів, диких овець, антилоп і гірських баранів. Можна їсти будь-яку тварину, що має роздвоєні копита і жує жуйку. Але й серед тих, хто має роздвоєні копита або жує жуйку, не можна їсти таких: верблюдів, зайців і тушканчиків, бо вони жують жуйку, але не мають роздвоєних копит. Вони нечисті для вас. І не можна їсти свиней, бо вони мають роздвоєні копита, але не жують жуйку. Вони для вас нечисті. Не їжте їхнього м’яса й не торкайтеся їхнього падла. З усього того, що в воді, ви можете їсти все, що має плавці й луску. Все, що не має плавців і луски, не можна їсти. Воно для вас нечисте. Можна їсти чисту птицю. А ось те, чого не можна їсти: орла, стерв’ятника, грифа, шуліки, сокола, ніякого ворона, сову, пугача, чайку, всіх різновидів яструба, маленьку сову, велику сову, білу сову, пустельну сову, ібіса, баклана, лелеку, всіх різновидів чаплі, одуда й кажана. Ніяка крилата комаха не є чиста для вас. Їх не можна їсти. Можна їсти будь-якого чистого птаха. Не їжте падлої тварини. Або віддайте чужинцю в місті твоєму (щоб він їв), або продайте йому. Бо ти народ святий для Господа Бога твого. Не вари козеня в молоці матері його. Ти мусиш віддавати одну десятину з того врожаю, що виростає на твоїх полях щороку. Ти їстимеш десятину свого зерна, молодого вина й оливи, як і первістків великої та малої худоби в храмі Господа Бога твого, щоб навчився ти завжди боятися Господа Бога твого. Однак якщо живеш ти занадто далеко, й нести до храму недоречно, то якщо Господь Бог твій зробить це можливим, тоді ти обміняєш її на срібло, і візьмеш срібло з собою, і підеш до місця, яке Господь Бог твій обере. Витратиш гроші на що забажаєш: худобу, овець, воли, п’янкі напої — що тобі заманеться. І ти, й родина твоя будете їсти й радіти в присутності Господа Бога твого. Не забувай про левитів, що в містах твоїх, бо немає в них власної землі, як у тебе. Раз на кожні три роки мусиш принести десятину всього врожаю з полів за той рік і складеш у містах своїх. Тоді прийдуть левити, бо немає в них спадщини, як у тебе, а також чужинці, сироти, вдови, що у містах твоїх, і їстимуть вони досхочу, що Господь Бог твій благословив. Наприкінці кожного сьомого року скасуєш борги. Ось як це має бути: кожен, хто позичив гроші іншому єврею, мусить скасувати цей борг. Він не буде примушувати сусіду свого чи родича сплатити, бо настав час скасування боргів на честь Господа. Можеш вимагати сплати боргу від чужинця, але повинен скасувати будь-що, заборговане тобі братом твоїм. Тож не буде бідних серед тебе, бо Господь напевно благословив тебе в тому краї, що Він дає тобі у спадок і володіння, якщо тільки ти слухатимешся Господа Бога твого й ретельно виконуватимеш усе, що я заповідаю тобі сьогодні. Коли Господь Бог твій благословив тебе, як Він обіцяв, ти можеш позичати багатьом народам, але сам не братимеш у борг; і правитимеш ти багатьма народами, а вони тобою не правитимуть. Якщо є серед тебе нужденний, будь-хто з твоїх братів-ізраїльтян в одному з міст твоїх у землі, що Господь Бог твій дає тобі сьогодні, не будь жорстоким, твердим серцем і не відмовляй у допомозі своєму нужденному братові. Будь щедрим до нього й позич йому, хоч би що він потребував. Дивись, щоб жодна лиха думка не промайнула в голові твоїй, мовляв, сьомий рік, коли скасовуються борги, вже близько, тож подивишся на свого нужденного сусіду вовком, і не даси йому нічого, а він поскаржиться Господу на тебе, і стане це гріхом твоїм. Давай йому щедро, не будь скнарою, коли даєш йому, бо за цей вчинок Господь Бог твій благословить тебе в кожній праці твоїй і в усьому, що ти робиш. Оскільки завжди в землі цій будуть нужденні люди, то я й заповідаю тобі: щедро давай сусідові своєму, бідному й нужденному в землі своїй. Якщо хтось із братів твоїх продасть тобі себе, єврей чи єврейка, то ця людина служитиме тобі шість років, а на сьомий рік відпустиш її на волю. І коли відпустиш цю людину на волю, не відсилай її з порожніми руками. Щедро обдаруй її з отари твоєї, хлібом і вином. Даси їй з того, чим Господь Бог твій благословив тебе. Пам’ятай, що ти був невільником у Єгипті, й Господь визволив тебе. Тож я й даю тобі цю заповідь сьогодні. Якщо він скаже тобі: «Я не піду від тебе», — оскільки він любить тебе й родину твою, бо йому було добре в тебе. Тоді візьми шило й приколи його через мочку вуха до дверей. Тоді він стане рабом твоїм повік. Так само зроби і з рабинею своєю. Не шкодуй, коли відпускаєш його на волю, бо ті шість років, що він служив тобі, дорівнюють половині платні наймита. І Господь Бог твій благословить тебе в усьому, що ти робиш. Відбери для Господа Бога твого кожного первістка-самця великої та дрібної худоби. Не запрягай до роботи первістка бика, не стрижи вовни з первістка з отари твоєї. Ти й родина твоя щороку будете їсти його в присутності Господа Бога твого, в місці, яке обере Господь. Коли ж у нього буде якась вада, якщо він кульгавий або сліпий, чи будь-яка інша вада, не принось його в жертву Господу Богу своєму. Можеш їсти його в містах своїх. Їсти можуть як чисті, так і нечисті люди, як ту лань чи оленя. Але крові його не їж; вилий її на землю, як ту воду. Пам’ятай про місяць авів і святкуй Пасху на честь Господа Бога твого, бо в місяці авіві Господь Бог твій вивів тебе ввечері з Єгипту. Принеси до храму Господа Бога твого як пасхальну жертву велику чи дрібну худобу. Не їж із цим нічого, що зроблено з дріжджами. Протягом семи днів їж хліб, замішений без дріжджів. Це — «хліб недолі», бо ти поспіхом покинув землю Єгипту. Сім днів у всій землі не повинно бути дріжджів, а з м’яса, що ти заб’єш увечері першого дня, нічого не лишай до ранку. Не можна приносити пасхальну жертву в будь-яких містах твоїх, що їх Господь Бог твій дає тобі. Тільки в тому місці, де храм Господа, приноситимеш пасхальну жертву. Роби це ввечері, як раз під час заходу сонця — час, коли ти вийшов з Єгипту. Ти варитимеш м’ясо і їстимеш у тому місці, яке Господь Бог твій обере. Тоді вранці знову повернешся до наметів своїх. Шість днів мусиш їсти хліб, замішений без дріжджів, а на сьомий день вчини свято для Господа Бога твого, і не виконуй ніякої роботи. Відрахуй сім тижнів. Почни рахувати сім тижнів від того часу, коли почнуться жнива. Тоді відзначатимеш свято Седмиць на честь Господа Бога твого. Принеси дарунки свої щедрою рукою згідно з тим, як благословив тебе Господь Бог твій. Радій перед Господом Богом твоїм: ти і сини, й дочки твої, слуги твої і служниці, левити по містах твоїх, чужинці, сироти і вдови між тебе. Роби це в храмі Господа Бога твого. Пам’ятай, що ти був рабом у Єгипті, і пильно дотримуйся цих настанов. Відзначай свято Кущів протягом семи днів після того, як збереш урожай з току й винокурні. Радій під час свят: ти й сини, й дочки твої, слуги й служниці твої, левити і чужинці, сироти і вдови по містах твоїх. Відзначай це свято на честь Господа Бога твого протягом семи днів у тому місці, яке Господь обере, і Він благословить тебе у всіх врожаях твоїх і у всій роботі твоїй. І буде твоє життя сповнене втіхи. Тричі на рік кожен із твоїх чоловіків мусить з’являтися перед Господом Богом твоїм у тому місці, яке Він обере, на свято Опрісноків, на свято Седмиць й на свято Кущів. Ніхто не може з’являтися перед Господом з порожніми руками. Кожен дає скільки може, відповідно до того, скільки благословення Господа Бога твого дало тобі. Признач суддів та урядовців для колін твоїх по всіх містах, що Господь Бог твій дає тобі. Вони мусять судити людей праведно. Не перекручуй Закон, не зважай на особу, не бери хабарів, бо хабар засліплює очі мудрих і перекручує слова в устах справедливих. Справедливість! Чини за справедливістю, щоб жив ти і володів землею, яку Господь Бог твій дає тобі. Не встановлюй жодного стовпа дерев’яного, як для Ашери, біля вівтаря Господа Бога твого, що спорудиш. І не встановлюй кам’яного стовпа. Господь Бог твій їх ненавидить. Не принось у жертву Господу Богу твоєму вола або вівцю, що мають якусь ваду або недугу, бо Господь Бог твій терпіти цього не може. Якщо знайдеться в якомусь із міст твоїх, які дає тобі Господь Бог твій, чоловік або жінка, що грішать проти Господа Бога твого і порушують Угоду з Ним, і служать іншим богам, низько вклоняючись їм, чи місяцю чи зіркам, що я заборонив, і якщо тобі про це розкажуть, і ти почуєш, то ретельно досліди, і якщо виявиться, що це правда, що цей гріх скоєно в Ізраїлі, то виведи цього чоловіка чи жінку, які скоїли таку гидоту, до воріт своїх і забий їх камінням на смерть. Людину можуть скарати за свідченням двох або трьох свідків, але не тоді, коли є тільки один свідок. Свідки перші кидають у неї камінь щоб забити її, а вже потім усі люди. У такий спосіб ви викоріните гріх з-поміж вас. Якщо тобі буде занадто важко розсудити справу між однією смертю та другою, між одним позовом та іншим, між однією шкодою та іншою, будь-яку спірну справу по містах твоїх, піди до того місця, яке Господь Бог твій обере. Піди до священиків-левитів та судді, який буде на той час. Спитай їх, і вони скажуть тобі рішення. Зроби саме те, що вони скажуть тобі зробити на тому місці, що Господь обере. І ретельно виконай усе, чого вони навчать. Чини згідно зі вказівками, що вони тобі дадуть, і згідно з рішенням, яке вони приймуть для тебе. Не відхиляйся від того рішення. Хто поводиться зухвало, не слухаючи священика, який стоїть там, щоб служити Господу Богу твоєму, або суддю, той помре. І так ти викоріниш зло з Ізраїлю. Увесь народ почує і боятиметься, і вони більше не будуть зухвалими. Коли ввійдеш ти в землю, що Господь Бог твій дає тобі, і заволодієш нею, і оселишся на ній, і скажеш: «Я поставлю над собою царя, як в усіх народів довкола», мусиш бути певним, що ставиш над собою царя, якого Господь Бог твій обирає. Він мусить бути ізраїльтянином, а не чужинцем. Тільки пильнуй, щоб він не заводив собі все більше й більше коней і не посилав людей назад до Єгипту купувати їх. Бо Господь наказав вам: «Ніколи не повертайтеся тим шляхом». І хай не заводить собі багато жінок, інакше він відступиться від Господа, і хай не накопичує собі золота й срібла. І коли сяде він на престолі царському, мусить він перед священиками-левитами зробити собі список Закону цього. Хай тримає цей сувій при собі й читає його щодня протягом усього життя, щоб навчитися шанувати Господа Бога свого й ретельно виконувати кожне слово Закону цього. Хай не думає, що він кращий за будь-кого з його народу, хай не відступає від заповідей ні праворуч, ані ліворуч, щоб той цар і нащадки його довго царювали над царством ізраїльським. «Священики-левити, все коліно Левієве, не матимуть ні клаптика землі в Ізраїлі. Натомість житимуть вони з жертв, що приносяться Господу на вогні. Це спадщина їхня. Але коліно Левія не матиме спадщини серед братів своїх, бо Господь — їхня спадщина, як Він і обіцяв їм. Ось що по праву належить священикам від тих, хто приносить жертву вола чи вівцю: вони мають дати священикові лопатку, обидві щелепи й шлунок. Віддай йому перший ужинок пшениці твоєї, молодого вина й олії, а також першу вовну, що настрижеш з овець своїх. Бо Господь Бог твій обрав левита й нащадків його з усіх колін стояти й правити службу в ім’я Господа, на віки віків. Якщо левит лишає свою оселю в одному з міст твоїх, хоч би де було воно в Ізраїлі, в якому живе, і чинить так, як вважає за потрібне, йдучи до храму Господа, тоді він матиме право служити при пожертвах в ім’я Господа Бога вашого, як усі брати його левити. Вони матимуть рівні частки їжі, крім того, дістануть ще й від продажу родинного майна». «Як прийдеш ти в землю, яку Господь Бог дає тобі, не вчися наслідувати мерзенні вчинки тих народів. Серед вас не повинно бути такого, хто приносить у жертву своїх дочок і синів у вогні, ворожить або пророкує, або шукає віщих знаків, або чаклує, або розпитує привидів чи духів, розмовляє з померлими. Кожен, хто робить усе це, огидний Господу. Господь Бог твій виганяє ці народи поперед тебе саме за ці їхні мерзенні звичаї. Будь цілком відданим Господу Богу твоєму». «Бо ці народи, що ти їх проганяєш, слухають чаклунів і ворожбитів, а Господь Бог твій не дозволяє тобі цього. Господь Бог твій піднесе з-поміж твоїх братів-ізраїльтян пророка такого, як я. Слухайтеся його. Це саме те, про що просив ти Господа Бога свого на горі Хорев, у день зібрання. Ти сказав: „Хай більше ніколи не почую я голосу Господа Бога мого, хай більше ніколи не побачу я цього полум’я великого, щоб не померти мені”. Тоді Господь сказав мені: „Праві вони в тому, що сказали. Я підніму з-поміж народу їхнього пророка такого, як ти, і скажу йому, що говорити, і він говоритиме їм усе, що Я накажу йому. Я приведу до відповіді кожного, хто не слухатиме слів Моїх, які він говоритиме від імені Мого”». «Але пророк, який насмілиться говорити щось, наче від імені Мого, чого Я йому не наказував, або промовлятиме від імені інших богів, смерть тому пророку. А якщо ти скажеш собі: „Як же ми розпізнаємо слово, якого Господь не промовляв до нього?” То коли пророк промовляє в ім’я Господа, а це не виповнюється й не справджується, то це слово, якого Господь не промовляв йому. Пророк сказав його самовільно. Не бійся його». Коли Господь Бог твій вигубить ті народи, землю яких Він віддає тобі, тобто коли ти виженеш їх і оселишся в містах їхніх, в оселях їхніх, виділи три міста в землі своїй. Визнач відстань і поділи простір землі твоєї, що Господь дав тобі, на три частини, щоб кожен, хто когось убив ненавмисне, міг туди втекти. Це правило для того, хто когось убив і втік туди, щоб лишитися живим, хто вбив іншого ненавмисне, без попередньої ворожнечі. Наприклад, хтось пішов у ліс із сусідом своїм рубати дрова, підняв сокиру, щоб зрубати дерево, а сокира злетіла з держака, влучила в сусіду, і той помер. То він мусить утекти до одного з цих міст, щоб лишитися живим. Інакше розгніваний родич небіжчика може переслідувати вбивцю, щоб забрати його з міста-схованки і вбити, хоч його злочин і не найстрашніший, бо ненавмисний. Тому я й наказую тобі: виділи три міста, що були на близькій відстані одне до одного. Але якщо Господь Бог твій збільшить землю, як Він пообіцяв батькам твоїм, і дасть тобі всі ті землі, що Він їх пообіцяв дати батькам твоїм, оскільки ти старанно виконуєш усе те, що я заповідаю тобі сьогодні, любитимеш Господа Бога твого і завжди ходитимеш Його дорогами, тоді додай іще три міста до цих трьох. Тож невинна кров не буде проливатися в землі твоїй, яку Господь Бог твій дозволив тобі посісти, і ти не будеш винний у смерті невинного. Коли ж хтось ненавидів іншого, і чатував на нього в засідці, й убив його, і втік в одне з тих міст, тоді старійшини міста зажадають забрати його звідти й дозволити родичу небіжчика вчинити кревну помсту. Отак і смерть йому. Не жалій його. Ти мусиш змити невинну кров з Ізраїлю, щоб усе в тебе було гаразд. Не пересувай каменя на межі сусіди твого, який за давніх часів поставили люди для розподілу спадщини, що ти її одержав у землі, яку Господь Бог твій дає тобі у власність. Один свідок не може свідчити проти людини про будь-який переступ або гріх, який та нібито скоїла. Справа має бути доведена свідченням двох або трьох свідків. Якщо підступний свідок виступить проти когось і звинуватить його в злочині, обидва, що сперечаються, мусять стати перед Господом, перед священиками й суддями, що служитимуть на той час. Судді старанно все розберуть, і якщо свідок свідчить неправдиво проти брата свого, зробіть із ним те ж, що він замислював зробити з братом своїм. Викорінюй зло з-поміж себе. Інші це почують і злякаються, і вже більше ніколи не скоять такого зла між вами. Не жалій його, бо закон простий: за життя, око за око, зуб за зуб, рука за руку, нога за ногу. Коли ти підеш на війну проти ворогів твоїх і побачиш коней, колісниці та військо більше за твоє, не бійся їх. Бо Господь Бог твій, який вивів тебе з землі Єгипетської, з тобою. Перш, ніж ви станете до бою, нехай священик вийде вперед і промовить до війська. Нехай він скаже їм: «Слухай, Ізраїлю! Сьогодні ви стаєте до бою проти ворогів ваших. Нехай не мліє серце ваше, не бійтеся, не лякайтеся й не тремтіть перед ними. Бо Господь Бог ваш іде з вами за вас воювати проти ворогів ваших, щоб забезпечити вам перемогу». Тоді командири скажуть війську: «Кожен із вас, хто збудував нову оселю, але не освятив її, нехай повернеться додому, інакше може загинути в бою, і тоді хтось інший освятить». Або «Чи є тут хтось, хто виноградник насадив і ще не користувався ним? Нехай він повернеться до дому свого, інакше може він загинути в бою, і хтось інший ним користуватиметься». Або «Чи є тут хтось, хто заручився з дівчиною, але ще не одружився з нею? Нехай він повертається додому, інакше може загинути в бою, і хтось інший одружиться з нею». Тоді командири нехай скажуть війську: «Чи є тут хтось, хто мліє серцем, хто мужність втрачає? Нехай він повертається до дому свого, щоб через нього серце братів його також не зомліло». Коли ж командири закінчать промовляти до війська, нехай вони призначать тих, хто військо поведе. Як наблизишся ти до міста, проти якого воюєш, то спочатку запропонуй їм мир. Якщо вони приймуть твій мир і відчинять браму, тоді всі люди, що в місті, стануть твоїми й працюватимуть на тебе. Та якщо воно не прийме мир з тобою, і воюватиме проти тебе, тоді ти його обляжеш. Потім, як Господь Бог твій дасть тобі захопити його, віддай усіх його чоловіків мечу. Але можеш взяти собі як здобич жінок, дітей, худобу і все, що в місті тому, і користуватися здобиччю всією, яку Господь Бог твій дає тобі. Ось що ти зробиш з усіма містами, які від тебе далеко, які не є містами тутешніх народів. Але не лишай живим нічого, що дихає, в містах народів, які Господь Бог твій дає тобі у спадщину. Бо мусиш ти вщент вигубити хиттитів, аморійців, ханаанців, перизійців, хивійців та євуситів, як заповідав тобі Господь Бог твій, щоб вони, бува, не навчили вас чинити всі ті гидоти, які вони чинять зі своїми богами і щоб ви не грішили проти Господа Бога свого. Якщо ти обложив місто вже давно і воюєш із ним, щоб захопити його, не знищуй дерев його, не рубай їх сокирою, бо ти можеш їсти плоди їхні. Їх же самих не рубай. Хіба ж дерева в полі — люди, щоб ти їх приступом брав? Але ти можеш знищити ті дерева, про які знаєш, що вони не дають плодів. Можеш їх зрубати й робити з них обложні споруди на місто, яке воює проти тебе, доки не захопиш його. Якщо в полі знайдуть убитого, на землі, що її Господь Бог твій дає тобі у власність, і невідомо хто цю людину вбив, то твої старійшини й судді хай виміряють відстань від вбитого до навколишніх міст. Старійшини з найближчого до вбитого міста мають тоді взяти молоду ялівку, що її не брали до роботи, що ніколи під ярмом не ходила, і привести її до долини, яку ніколи не орали й не засівали і де є потік. У тій долині вони мусять переламати карк телиці. Тоді священики, що походять від Левія, мають виступити вперед, бо Господь Бог твій обрав їх служити Йому й благословляти ім’ям Його. І кожна суперечка й кожна шкода має вирішуватися словом їхнім. Усі старійшини найближчого до вбитого міста мають умити руки над тілом телиці, якій зламано карк у долині. Вони мусять сказати: «Руки наші не проливали цієї крові, а очі наші не бачили того, що сталося. Прийми спокуту цю від народу твого ізраїльського, який Ти, о Господи, привів назад. Не звинувачуй народ Свій ізраїльський у вбивстві невинного». Так вони уникнуть звинувачення у смерті тієї людини. Оскільки ти зробив те, що праведне в очах Господа. Ти знімеш з себе провину за вбивство невинного. Коли йдеш на війну проти ворогів твоїх, і Господь віддає їх тобі в руки і береш полонених, і бачиш серед полонених гарну жінку, яка сподобалася тобі, і хочеш її взяти собі за дружину, тож приводиш її до дому свого, тоді вона мусить обстригти голову свою, й обрізати нігті, зняти невільницький одяг і лишитися в домі твоїм, і плакати за батьком і матір’ю своєю цілий місяць. Після того ти можеш увійти до неї і стати її чоловіком, і вона буде жінкою твоєю. Але якщо ти нею не будеш задоволений, тоді відпустити її, хай іде куди хоче, не продавай. Не поводься з нею брутально, бо ти знечестив її. Коли чоловік має двох жінок, одну любу, а другу нелюбу, і обидві приведуть йому синів, а первісток народиться від нелюбої, то того дня, коли він заповідатиме майно своє синам своїм, не можна йому вважати сина любої за первістка й дати йому перевагу над сином нелюбої, первістком. Він мусить визнати первістком сина нелюбої жінки й дати йому подвійну частку всього, що має, бо він перший довів, що батько його спроможній мати дітей, і право первородства належить йому. Якщо хтось має непокірливого і впертого сина, що не слухається батька свого й матір свою, повчає його, а він не слухає, тоді його батько й матір мають взяти його й привести до старійшин міста, до брами міста свого. Вони мають сказати старійшинам міста: «Оцей наш син упертий і непокірливий, не слухається нас, він ненажера й п’яниця». Тоді всі люди міста повинні закидати його на смерть камінням. У такий спосіб ви маєте усунути лиху людину з-поміж себе, тож увесь Ізраїль почує і злякається. Коли людина винна в злочині, що карається смертю, і її вбивають, повісь її на дереві. Не лишай мертве тіло на цілу ніч на дереві. Мусиш поховати його того ж самого дня, бо повішений — проклятий Богом. Ти не повинен поганити землю, яку Господь Бог твій дає тобі у власність. Якщо побачиш ти вола чи вівцю іншого ізраїльтянина, що заблукала, не будь байдужим до них. Поверни їх власнику. Якщо той ізраїльтянин живе далеко від тебе і ти його не знаєш, тоді приведи худобу до свого дому й тримай її, доки власник не прийде по неї. Тоді поверни її. Так само зроби з віслюком його і з одягом його, і з усім, що він загубить, а ти знайдеш. Не будь байдужим до цього. Не будь байдужим, коли побачиш, що осел чи віл іншого ізраїльтянина впав на дорозі, допоможи йому підняти тварину. Жінка не повинна вдягатися в чоловічий одяг, а чоловік не повинен носити жіноче вбрання, бо кожен, хто робить це, ображає Господа Бога твого. Коли знайдеш пташине гніздо, на дереві чи на землі, з пташенятами чи яйцями, й мати сидить на пташенятах чи яйцях, не бери матері з малечею. Відпусти матір, пташенят можеш взяти, щоб все було для тебе гаразд і ти довго жив на світі. Коли будуєш новий дім, зроби по краю даху невисоку стінку. Тоді ти не будеш відповідальний, як упаде щось із даху на когось і завдасть йому шкоди. Не засівай виноградник змішаним насінням. Інакше все змарнуєш, залишишся без усього, що посіяв, і без врожаю виноградника твого. Не ори волом і ослом разом. Не носи одяг, зроблений з вовни й льону разом. Зроби китиці по чотирьох кінцях плаща, який носиш. «Коли чоловік бере собі дружину й лягає з нею, а потім незлюбить її, наговорить на неї і ославить її, кажучи: „Я взяв цю жінку, та коли приступив до неї, вона не була незайманою”, — тоді батько молодої жінки й мати її мусять взяти й принести доказ незайманості молодої жінки старійшинам міста до воріт. Батько молодої жінки мусить сказати старійшинам: „Я віддав дочку свою за цього чоловіка, та він її незлюбив. Ще й наговорив на неї, кажучи: „Я знайшов, що твоя дочка не була незайманою”. Ось вам доказ незайманості дочки моєї”. Тоді він має розгорнути тканину перед старійшинами міста. Тоді старійшини міста мають взяти чоловіка цього й покарати його. Вони мають накласти на нього пеню в сто срібних шекелів і віддати їх батькові молодої, бо дівчину ізраїльську обмовлено. Вона лишається дружиною його, він не зможе розлучитися з нею. Та якщо звинувачення виявиться правдою, і доказів незайманості молодої жінки знайдено не буде, то вони мають привести її до дверей батьківського дому, і всі чоловіки міста заб’ють її на смерть камінням, бо вона скоїла ганебний вчинок в Ізраїлі, бо чинила розпусту до шлюбу. У такий спосіб вилучиш зло з Ізраїлю». «Якщо виявиться, що чоловік лежить з жінкою, яка є чужою дружиною, то обом мусить бути смерть: чоловікові, що з жінкою лежав, і жінці. У такий спосіб ти викоріниш зло з Ізраїлю. Якщо незайману заручену дівчину хтось перестріне в місті й ляже з нею, тоді обох приведіть до брами міста того й забийте на смерть камінням: жінку молоду за те, що не звала на допомогу, хоч те було в місті, а чоловіка — що він знечестив дружину сусіда свого. Так ти викоріниш зло з-поміж вас. Та якщо чоловік зустріне заручену дівчину в полі й схопить її і зґвалтує, тоді тільки чоловікові смерть. Не роби нічого дівчині. Вона не скоїла гріха, що заслуговує на смерть, бо це так само, як коли людина нападає на сусіду свого і вбиває його. Оскільки він зустрів її в чистім полі, заручена дівчина могла кричати, але нікому було її рятувати. Якщо чоловік зустрічає цнотливу незаручену дівчину й силоміць лягає з нею і їх спіймають, то чоловік, який лежав із нею, віддасть батькові дівчини п’ятдесят шекелів срібла як посаг. Тоді вони одружаться, бо він її знеславив. І він не зможе розлучитися з нею, доки живе. Чоловік не може брати батькової дружини й ганьбити батька свого». Жоден чоловік, в якого роздавлені яєчка або ж відрізано статевий орган, не може входити в зібрання Господнє. Хто народився поза шлюбом, не може входити в зібрання Господнє. Не мають такого права і нащадки їхні до десятого коліна. Жоден аммонієць або моавієць не може входити в зібрання Господнє. І нащадки їхні аж до десятого коліна не можуть входити в зібрання Господнє повіки. Бо не вийшли вони зустріти вас хлібом і водою на дорогу, коли вийшли ви з Єгипту, бо найняли проти тебе Валаама, сина Беора з Петора з північно-західної Месопотамії, щоб проклясти тебе. Та Господь Бог твій відмовився слухати Валаама, а обернув прокляття на благословення твоєї справи, бо Він любить тебе. Ніколи, поки живеш, не бажай їм миру й добра. Не ненавидь едомійця, бо він брат твій. Не ненавидь єгиптянина, бо ти був чужинцем у країні його. Їхні предки можуть увійти в зібрання Господнє. Коли виходиш військом проти ворогів своїх, мусиш уникати всього нечистого. Коли є серед тебе хтось нечистий через свою нічну нестриманість, він мусить залишити табір і не повертатися, доки не викупається ввечері. Він може повернутися в табір після заходу сонця. Мусиш також мати за табором відхоже місце. І ще мусиш мати кийок і, коли спорожнюєшся, можеш викопати ним ямку, а потім закрити свій послід. Бо Господь Бог твій іде табором твоїм, щоб врятувати тебе й допомогти тобі розбити ворогів. Тож табір твій має бути святим, щоб Він не побачив нічого негідного серед тебе й не покинув тебе. Не віддавай хазяїну раба, який утік від нього до тебе. Він може лишатися в тебе, в тому місці, яке він обере в будь-якому з міст твоїх, де йому завгодно. Не пригноблюй його. Жодна ізраїльська жінка не повинна стати храмовою розпусницею, жоден із синів Ізраїлю не стане храмовим розпусником. Не принось платню розпусниці або розпусника до храму Господа Бога твого, щоб заплатити за обітницю, бо обидві гидкі Господу Богу твоєму. Не бери відсотків з позики брата-ізраїльтянина, ні з грошей, ні з їжі, ані з будь-чого, що позичаєш. Бери відсотки з позики чужинцю, але не братам-ізраїльтянам. Так Господь Бог твій може благословити тебе у всьому, що робиш на землі, якою скоро заволодієш. Як даєш обітницю Господу Богу твоєму, не барися виконати її. Бо Господь Бог твій напевне вимагатиме, щоб ти сплатив її. Інакше будеш винний у гріху. Якщо не даєш обітниці, ти не будеш винний у гріху. Старанно виконуй те, що злетіло з уст твоїх, бо ти добровільно пообіцяв Господу Богу твоєму, власними устами своїми. Якщо зайдеш ти у виноградник сусіди свого, можеш з’їсти стільки винограду, скільки завгодно, але не клади нічого в кошик свій. Якщо йдеш полем сусіди свого, можеш зривати колоски, але не пусках свій серп на збіжжя сусіди. Якщо чоловік мусить одружиться з жінкою, але буде нею незадоволений, бо знайде в ній щось негідне, тоді він напише посвідку про розлучення, дасть їй і відішле її з дому свого, і вона вийде з дому його й піде, і стане дружиною іншого чоловіка, а тоді новому чоловіку вона теж не сподобається, і напише він посвідку про розлучення, дасть їй, і вишле її з дому свого (або якщо він помре), якщо таке станеться, тоді перший чоловік, що розлучився з нею, не повинен одружуватися з нею знову після того, як вона стала нечистою. Господь Бог гидує цим. Не допускай гріха на землю, яку Господь Бог твій дає тобі у власність. Коли чоловік щойно одружився, він не повинен йти з військом, не можна на нього покладати ніяких інших обов’язків. Він вільний бути вдома протягом одного року й робити щасливою жінку, з якою одружився. Не беріть у заставу верхній або нижній камені жорен, бо цим самим береться під заставу життя. Якщо з’ясується, що хтось полонив одного з братів своїх, ізраїльтян, і погано з ним поводився або навіть продав його, тоді того, хто полонив, треба покарати. Мусиш викорінити зло з-поміж себе. Пильнуй за шкіряними захворюваннями, старанно виконуй все, чого священики-левити навчатимуть вас. Робіть те, чого я навчив їх. Пам’ятай, що Господь Бог твій зробив з Міріам на шляху після того, як ви вийшли з Єгипту. Коли позичаєш щось комусь, не заходь до його оселі, щоб узяти додаткову заставу. Стій з-надвору, і чоловік, якому ти позичив, винесе тобі заставу надвір. Якщо чоловік бідний, не спи в плащі його, який він тобі дав. Поверни заставу при заході сонця, щоб він міг спати в плащі своєму, щоб він благословив тебе і щоб була твоя поведінка визнана Господом Богом твоїм як праведна. Не обдурюй наймита, бідного та нужденного, хай буде він з ізраїльтян чи чужинець, що живе в землі твоїй, в одному з міст твоїх. Сплачуй йому зароблене ним того ж дня перед заходом сонця, бо він бідний і потребує платню свою. Інакше він закличе проти тебе Господа, і гріх буде на тобі. Не можна батьків убивати за дітей, а дітей убивати за батьків. Людину треба карати за її власний гріх. Не будь несправедливим до чужинця чи сироти. Не бери вдовиного вбрання в заставу. Пам’ятай, що ти був рабом у Єгипті, і Господь Бог твій визволив тебе звідти. Через це я й наказую тобі робити так. Коли ти збираєш врожай свій на полі своєму і забудеш сніп на полі, не повертайся, щоб забрати його. Він буде для чужинця чи сироти, чи вдови, щоб Господь Бог твій міг благословити тебе у всьому, що ти робиш. Коли трусиш оливи, не повертайся, щоб іще раз перевірити гілля після себе, бо то буде для чужинця, сироти чи вдови. Коли збираєш виноград у винограднику своєму, не визбируй все дочиста, бо те, що ти залишиш, буде для чужинця, сироти чи вдови. Пам’ятай, що ти був рабом у землі Єгипетській. Тому я наказую тобі так робити. Коли виникне суперечка між людьми, то вони повинні йти із цим до суду, та судді мусять розсудити їх і визначити правого й винного. Якщо винуватий заслуговує на те, щоб його було бито, тоді суддя має примусити цю людину простертися на долівці, щоб його били перед ним числом ударів відповідно до його злочину. Людина може дістати до сорока ударів, не більше. Інакше, якщо йому завдадуть більше ударів, його буде принижено. Не зав’язуй рота волові, коли той молотить. Коли двоє братів живуть разом і один з них помирає, і немає в нього сина, дружина небіжчика не повинна виходити заміж за межами родини, за чужого. Брат її чоловіка мусить одружитися з нею, лягти з нею й виконувати обов’язки чоловікового брата щодо неї. Тоді первісток, якого вона народить, займе місце померлого брата, й ім’я його не забудеться в Ізраїлі. Та якщо чоловік не одружитися з братовою дружиною, тоді вона має піти до старійшин міста, що збираються при брамі, й сказати: «Брат чоловіка мого відмовляється зберегти ім’я брата свого в Ізраїлі». Тоді старійшини цього міста мусять викликати його й поговорити з ним. І він мусить при всіх сказати: «Я не хочу одружуватися з нею». Тоді дружина брата його має підступити до нього перед очима старійшин і зняти з ніг його сандалі, й плюнути йому в обличчя, і сказати: «Ось що роблять з чоловіком, який не хоче дати братові своєму потомства». Тоді його родину в Ізраїлі знатимуть як «родину босого». Якщо двоє чоловіків б’ються і жінка одного прийде рятувати свого чоловіка від кривдника й простягне руку, і схопить його за сороміцьке місце, то відрубайте їй руку. Не виказуйте милосердя до неї. Не носи двох ваг із собою: одну важку, а другу легку. Не тримай у себе вдома двох мірок: одну велику, а другу малу. Тримай лише точні ваги й міри, щоб жив ти довго на землі, яку Господь Бог дає тобі. Кожен, хто нечесний у такий спосіб, огидний Господу Богу твоєму. Пам’ятай, що з тобою вчинили амаликійці на шляху твоєму, коли ви вийшли з Єгипту, як вони підстерегли тебе й напали на тебе ззаду, як вирізали всіх тих, хто йшов позаду, коли ти був слабкий і виснажений, і не боялися Бога. Коли Господь Бог твій закінчить твої війни з усіма ворогами у всіх куточках землі, що Господь Бог твій дає тобі, ти повинен стерти пам’ять про амаликійців скрізь на землі. Не забудь! Коли ввійдеш у землю, що її Господь Бог твій дає тобі у власність, і заволодієш нею, й оселишся на ній, візьми дещо з найперших плодів того, що виростиш на землі, яку дає тобі Господь Бог твій, склади їх у кошик і принеси до Його храму. Піди до священика, який правитиме службу на той час і скажи йому: «Сьогодні я проголошую Господу Богу твоєму, що я прийшов на землю, яку Господь пообіцяв віддати нашим батькам». Тоді священик візьме кошик із руки твоєї і поставить його перед вівтарем Господа Бога твого. Тоді ти скажеш перед Господом Богом своїм: «Мій предок був арамійцем-кочівником, він пішов до Єгипту й жив там як чужинець із малим числом людей. Але там став він великим народом, могутнім і численним. Та єгиптяни були жорстокі до нас, утискали нас, і примушували тяжко працювати. Тоді звернулися ми з благаннями до Господа Бога предків наших, і Він почув наш голос, і побачив наші страждання, тяжку працю й пригнобленість. Тож Господь вивів нас із Єгипту виявами Своєї сили великої, що супроводжувалися великим страхом, знаками й чудесами. Він привів нас сюди. Він дав нам цю землю, що тече молоком і медом. Тож зараз я приніс перші плоди землі, що ти, Господи, дав мені». Поклади їх перед Господом Богом своїм і вклонися низько перед Господом Богом своїм. Радій з усього того добра, яке Господь Бог твій дав тобі й родині твоїй: ти й левит, і чужинець, що живе між тебе. Коли виділиш десятину всього врожаю на третій рік, даси левитові й чужинцю, й сироті, й вдові, щоб було їм вдосталь їжі по всіх містах твоїх. Тоді скажи перед Господом Богом твоїм: «Я виніс святу частку з оселі й дав її левиту, чужинцю, сироті та вдові, як Ти звелів мені. Я не порушив і не забув жодного з наказів Твоїх. Я не їв нічого з того в жалобі своїй і не відкладав нічого, поки нечистий був, і не давав нічого з цього померлим. Я слухався Господа Бога мого. Я зробив усе, що Ти наказував мені. Поглянь з оселі Своєї святої, з Небес, і благослови народ Ізраїлю і землю, що Ти нам дав, що пообіцяв батькам нашим землю, що тече молоком і медом». Сьогодні Господь Бог твій заповідає тобі виконувати настанови та накази. Він — твій Бог. Пильно дотримуйся їх усіх своїм серцем і всією душею. Сьогодні ти укладаєш цю Угоду з Господом. Він буде Богом твоїм, ти житимеш так, як Він хоче, й дотримуватимешся Його настанов, заповідей і наказів, і слухатимешся Його. Сьогодні Господь укладає цю Угоду з тобою: ти будеш Його улюбленим народом, як Він і обіцяв тобі, і дотримуватимешся його заповідей. І Він зробить тебе величнішим за всі народи, які Він створив Собі на хвалу, славу й честь, і будеш ти святим народом для Господа Бога твого, як Він сказав. Мойсей і старійшини Ізраїлю наказували народу. Вони казали: «Дотримуйтесь усіх заповідей, які я даю вам сьогодні. Того ж дня, як ви перейдете через Йордан у землю, що її Господь Бог твій дає тобі, мусиш поставити великі камені й потинькувати їх. Напиши на них усі слова цього Закону, коли перейдеш Йордан, щоб увійти в землю, що її Господь Бог твій дає тобі, землю, що тече молоком і медом, як Господь Бог предків твоїх пообіцяв тобі. Тож як перейдете Йордан, зробіть так, як я кажу: поставте камені на горі Евал і вкрийте їх тиньком. Поставте там вівтар Господу Богу твоєму, вівтар із каменя, але не користуйтеся залізним знаряддям, щоб різати камінь. Постав вівтар Господу Богу своєму з цілих каменів і принось на ньому жертви всеспалення Господу Богу своєму. Принось там мирні жертви. Їжте й веселіться разом перед Господом Богом своїм. І напиши на камені дуже чітко всі слова цього Закону». Мойсей і священики-левити сказали всьому Ізраїлю: «Мовчи і слухай, Ізраїлю! Сьогодні ти став народом Господа Бога нашого. Слухайся Господа Бога твого й виконуй Його заповіді й настанови, які я заповідаю тобі сьогодні». Того дня Мойсей заповідав народу: «Коли перейдете Йордан, станьте на горі Геризим, щоб благословити народ: Симеона, Левія, Юду, Іссаха́ра, Йосипа та Веніамина. А інші стануть на горі Евал, щоб проклинати: Рувим, Ґад, Ашер, Завулон, Дан і Нафталі. І скажуть левити гучним голосом до всіх ізраїльтян: „Проклятий той, хто виготовляє різьбленого або залізного боввана і потай встановлюють його. Це огидне Господу, бо це просто витвори рук майстра. Тоді весь народ скаже: „Амінь”. Проклятий той, хто зневажає батька чи матір. Тоді весь народ скаже: „Амінь”. Проклятий той, хто пересуває межевий камінь іншого. Тоді весь народ скаже: „Амінь”. Проклятий той, хто безвідповідально зводить сліпого з путі. Тоді весь народ скаже: „Амінь”. Проклятий той, хто обдурює чужинця, сироту чи вдову. Тоді весь народ скаже: „Амінь”. Проклятий той, хто ляже з жінкою батька свого, бо це знечестить батька його. Тоді весь народ скаже: „Амінь”. Проклятий той, хто зійдеться з твариною. Тоді весь народ скаже: „Амінь”. Проклятий той, хто ляже з сестрою своєю чи з дочкою батька свого. Тоді весь народ скаже: „Амінь”. Проклятий той, хто ляже зі своєю тещою. Тоді весь народ скаже: „Амінь”. Проклятий той, хто потай уб’є когось. Тоді весь народ скаже: „Амінь”. Проклятий той, хто візьме плату, щоб убити невинного. Тоді весь народ скаже: „Амінь”. Проклятий той, хто не вповні дотримується цього Закону. Тоді весь народ скаже: „Амінь”». Якщо ти будеш уважно слухати Господа Бога твого, старанно виконувати всі Його заповіді, що я їх тобі даю сьогодні, тоді Господь Бог твій високо піднесе тебе над усіма народами на землі. Всі ці благословення вестимуть тебе й керуватимуть тобою, якщо ти слухатимешся Господа Бога твого. Благословенний будеш в місті й благословенний будеш в полі. Благословенний будеш ти дітьми й добрим врожаєм, твоя худоба — телятами, а твої вівці — ягнятами. Благословенний буде кошик твій і діжа твоя. Благословенний будеш у кожній справі своєї. Господь дасть тобі перемогти ворогів твоїх, коли вони нападуть на тебе. Вони вийдуть проти тебе однією дорогою, а бігтимуть від тебе сімома. Господь благословить тебе повними коморами, Він благословить усе, що ти здійсниш. Він благословить тебе на землі, що її Господь Бог дає тобі. Господь поставить тебе святим народом для Себе, як Він поклявся тобі, якщо ти слухатимешся заповідей Господа Бога твого й житимеш, як Він того хоче. Тоді всі народи землі побачать, що ти належиш Господу, й шануватимуть тебе. І Господь зробить усе добрим: плід лона твого, плід худоби твоєї, плід поля твого на землі — те, що Він пообіцяв предкам твоїм дати тобі. Відчинить Господь для тебе багату Свою скарбницю, небеса, щоб дати дощ землі твоїй у належний час, щоб благословити все, що ти здійсниш. Ти даватимеш у борг багатьом народам, та не позичатимеш у них. Господь зробить тебе головою, а не хвостом, вершиною, а не дном. Так буде, якщо ти повністю підкорятимешся заповідям Господа Бога твого, які я даю тобі сьогодні. Не відхиляйся від будь-якої з них поклонінням іншим богам. Та якщо ти не слухатимешся Господа Бога твого й не виконуватимеш ревно всіх Його заповідей та настанов, що я даю тобі сьогодні, тоді всі ці прокляття впадуть на тебе. Проклятий будеш у місті, проклятий будеш у полі. Проклятий буде кошик твій, проклята буде діжа твоя. Проклятий буде лона твого плід, землі твоєї плід, і плід худоби. Проклятий будеш ти, входячи, і проклятий будеш, виходячи (тобто у кожній справі своєї). Господь нашле на тебе прокляття, розпач і кару у всьому, що ти здійсниш, доки хутко не загинеш через лихі вчинки свої, бо ти покинув Господа. Господь наведе на тебе пошесть страшну, доки не звільнить землю, куди ти прямуєш, щоб посісти її. Господь поб’є тебе сухотами, пропасницею, запаленням, гарячкою, посухою, суховіями й цвіллю. І все це переслідуватиме тебе до загину. Небо над головою твоєю бронзовим стане, а земля під ногами твоїми буде мов залізо. Господь замість дощу дасть порох і пісок, що падатимуть на тебе з неба, доки не вигублять тебе. Господь віддасть тебе на поталу ворогам твоїм. Ти вийдеш проти них одним шляхом, але втікатимеш від них сімома шляхами. Кожне царство побачить у тобі жахливий урок. Твоє мертве тіло стане поживою для першого-ліпшого птаха небесного, для кожного звіра земного, й нікому буде їх відігнати. Господь поб’є тебе єгипетською болячкою, пухлиною, коростою та паршою, які не можна вилікувати. Господь покарає тебе божевіллям, сліпотою та розладом серця. І шукатимеш ти путь свою навпомацки опівдні, як сліпий навпомацки знаходить путь свою у темряві, і не щаститиме тобі в усьому, хоч би що ти робив, і будуть тебе день за днем гнобити й грабувати, і нікому буде врятувати тебе. Заручишся ти з дівчиною, та інший ляже з нею, побудуєш дім, та не житимеш у ньому. Насадиш виноградник, та не втішишся з нього. Заріжуть вола твого на очах у тебе, але ти не їстимеш м’яса. Осла твого заберуть у тебе, і він уже не повернеться. Віддадуть отару твою ворогам, і ніхто її не захистить. Віддадуть синів і дочок твоїх іншому народу, й виплачеш ти очі, чекаючи на них щодня, але нічого не зможеш вдіяти. Народ, про який ти нічого не чув, поїсть плід землі твоєї і твоєї праці. А тебе все життя утискати будуть і гнобити. Ти збожеволієш від того, що побачать очі твої. Господь вразить тебе страшними незагойними болячками на колінах і ногах — з ніг до голови. Пожене Господь тебе й царя, настановленого над тобою, з яким ти ніколи не мав справи. Там служитимеш ти іншим богам або дереву й каменю. І станеш ти страховиськом, притчею й посміховиськом серед усіх народів, куди Господь приведе тебе. Посієш ти багато насіння в полі, та збереш мало, бо сарана поїсть його. Насадиш ти виноградники, тяжко працюватимеш, та вина не питимеш і не збиратимеш виноград, бо черви пожеруть їх. Матимеш оливи на землі твоїй, та не скористаєшся з олії, бо твої оливи попадають і зігниють. Матимеш дочок і синів, та не зможеш утримати їх, бо полонять їх і заберуть у неволю. Сарана сточить усі твої дерева й плід землі твоєї. Чужинець між вами підноситиметься все вище й вище над тобою, а ти падатимеш все нижче й нижче. Він позичатиме тобі, а ти не позичатимеш йому. Він стане головою, а ти — хвостом. Всі ці прокляття переслідуватимуть тебе і не відступатимуть від тебе, доки не вигублять тебе, бо не слухався ти Господа Бога свого й не виконував заповідей Його і настанов. І вони будуть з тобою і твоїми нащадками як знак і диво повіки. Це за те, що ти не служив Господу Богу твоєму з радістю й щирим серцем, віддячуючи за всі твої статки. Служитимеш ти ворогам своїм. Господь пошле їх проти тебе голод, спрагу, вбогість і нужду, надіне Він на тебе залізне ярмо, доки не вигубить тебе. Наведе Господь на тебе народ здалеку. З краю землі, мов орел, злетить він на тебе — народ, мови якого ти не знаєш. Це жорстокий народ, що не поважатиме старих і не матиме милосердя до дітей малих. Пожере він плід худоби твоєї і плід землі твоєї, доки не знищить тебе. Не лишать вони тобі ні зерна, ні вина молодого, ні олії, ані телят чи ягнят, доки не знищать тебе. Обложить він твої міста, доки не впадуть великі кам’яні мури, на які ти так покладаєшся. Він обложить кожне місто по всій землі, що дав її тобі Господь Бог твій. Ти їстимеш плоть синів і дочок своїх, котрих Господь Бог твій дав тобі, коли ворог твій оточить тебе й нашле на тебе страждання. Навіть найніжніший і найвитонченіший чоловік стане жорстоким до брата свого, до жінки своєї, яку кохає, і до решти дітей, що лишаться в нього. І нікому з них не дасть він їсти дітей своїх, яких він їстиме, бо більше нічого йому не лишиться, коли ворог оточить і воюватиме з тобою в кожному місті. Навіть найніжніша й найвитонченіша жінка серед тебе, яка ногою землі торкнутися не наважиться, така витончена й ніжна стане жорстокою до чоловіка свого коханого, до сина свого й дочки своєї, вона ні з ким не розділить того, що вийде з тіла її при пологах, намагатиметься з’їсти його потай. Більше нічого їсти не буде, коли ворог твій оточить тебе і воюватиме з тобою в кожному місті. Якщо ти старанно не виконуватимеш усі слова Закону цього, записані в цій книзі, й не шануватимеш цього славного і страшного ймення — Господа Бога твого. Тоді Господь нашле на тебе й нащадків твоїх невигойні кари, могутні й невпинні, недуги болючі й невиліковні. Він наведе на тебе всі хвороби єгипетські, яких ти так боїшся, і вони обсядуть тебе. Між іншим Господь пошле на тебе ще й такі кари, які не описані в книзі, доки не вигубить тебе. Лиш невелика кількість вас зостанеться, хоча й були ви численні, мов зорі на небі. Бо ти не слухався Господа Бога твого. Як радів Господь, даруючи вам щастя й примножуючи вас, так радітиме Господь і тоді, коли Він принизить вас, коли буде вас викорінено з землі, в яку ви входите, щоб заволодіти нею. Господь розкидає тебе поміж усіх народів з одного краю землі до іншого, і там тобі доведеться поклонятися іншим богам, яких ні ти, ні предки твої не знали — дереву й каменю. І не матимеш ти спокою серед народів тих, і не буде для тебе місця, щоб назвати його своїм. І дасть тобі там Господь боязливе серце, тьмяні очі й печальну душу. На життя твоє завжди чатуватиме небезпека, боятимешся ти і вдень, і вночі, і не матимеш певності чи житимеш, чи ні. Вранці казатимеш: «Якби то вже настав вечір!» Увечері казатимеш: «Якби то вже настав ранок!» — через страх, що буде в серці, й через те, що бачитимуть очі. Вишле тебе Господь назад до Єгипту на човнах тим шляхом, який тобі пообіцяв. Цього ти більше не побачиш! І там ви будете прагнути продати себе ворогам своїм, стати рабами й рабинями, але покупця не буде. Це ті слова Угоди, які Господь звелів Мойсею укласти з народом Ізраїлю в землі моавській, на додаток до Угоди, яку Він уклав з ним на горі Хорев. Мойсей скликав увесь Ізраїль і промовив до них: «Ви бачили все, що Господь зробив у землі Єгипетській фараону, всім його урядовцям і всій його країні. Очі твої бачили великі випробування, знаки та великі дива. Але досі не дав вам Господь розуму, щоб збагнути, очей, щоб побачити, вух, що почути. Господь сказав: „Я водив вас пустелею сорок років, одяг ваш не зносився і сандалі на ногах не стерлися. Не їли ви хліба й не пили ні вина, ні пива, ані іншого якогось напою, щоб пізнали ви, що Я Господь Бог ваш”. Прийшли ви до цього місця, й цар Хешбону Сихон і цар Башану Оґ пішли на нас війною, і ми перемогли їх. Взяли ми край їхній і віддали його у власність Рувиму, Ґаду й половині коліна Манассієвого. Пильно виконуйте всіх слова цієї Угоди, щоб мати успіх у всьому, що робите. Сьогодні всі ви стоїте перед Господом Богом вашим, вожді колін ваших, старійшини ваші й начальники ваші, кожен ізраїльтянин, діти ваші, жінки ваші й чужинці, що живуть серед тебе, які рубають дрова й носять воду тобі. Ви тут, щоб увійти в Угоду з Господом Богом вашим, дістати обітницю Його, яку Він дає тобі сьогодні. Сьогодні Він робить тебе народом Своїм, а Себе — Богом твоїм, як Він пообіцяв тобі, як поклявся предкам твоїм Аврааму, Ісааку та Якову. Я укладаю сьогодні цю Угоду не лише з вами, а й з тими, що стоять тут сьогодні перед Господом Богом нашим, і з тими, що не стоять з нами тут сьогодні. Ви пам’ятаєте, як ми жили в землі Єгипетській, як ми проходили крізь народи, через які ми перейшли. Ви бачили їхніх меренних бовванів з дерева й каменю, срібла й золота. Хай не буде жодного чоловіка чи жінки, чи родини, чи племені серед вас, чиє серце відвернеться сьогодні від Господа Бога поклонінням богам інших народів. Хай не буде між вами коріння, що дає отруту чи гіркоту. Коли хтось почує це прокляття й переконуватиме себе, думаючи: „Зі мною все буде гаразд, хоч я уперто живу за своєю волею”, — це приведе до нещастя. Господь не захоче простити таку людину, а буде розгніваний на неї. Всі прокляття, записані з цієї книги, впадуть на неї, і Господь зітре будь-яку пам’ять про ту людину з-під небес. І відокремить Господь ту людину від усіх колін Ізраїлю для покарання, згідно з усіма прокляттями Угоди, яку записано в цій книзі Закону. Прийдешнє покоління, діти ваші прийдуть після вас, як і чужинець, який здалеку прийде, коли побачать вони ті лиха й нещастя цієї землі, що їх Господь наслав на її народ, побачать усю землю, спалену сіркою і сіллю, це буде місце, де нічого посіяти, ніщо не росте, ніщо не сходить, як у Содомі й Ґоморрі, Адмі й Цевоїмі, знищених Господом у вогні його й люті, тоді всі народи скажуть: „Чому Господь вчинив таке з цією землею? За що такий кривавий гнів?” І відкажуть: „Бо вони відвернулися від Угоди Господа Бога з предками їхніми, яку Він уклав з ними, коли вивів їх із Єгипту. І почали вони служити іншим богам і поклонятися їм — богам, яких не знали і яких Він їм не давав. Тож Господь так розгнівався на землю ту, що навів на неї всі прокляття, записані в цій книзі. Господь вирвав їх із їхньої землі, бо Він був дуже розлючений і розгніваний, і викинув Він їх у іншу землю, де вони й понині”. Є те потаємне, що належить Господу, відкрите нам, Його дітям навіки. Ось воно: ми завжди мусимо виконувати всі слова Закону цього». Коли всі ці благословення і прокляття, що Я виголосив перед тобою стануться з тобою, і ти приймеш їх до серця поміж усіх тих народів, до яких Господь Бог твій розсіє тебе, і коли ти або твої діти повернетеся до Господа Бога твого і слухатимешся Його у всьому, всім своїм серцем і єством, як я наказую тобі сьогодні, тоді Господь Бог твій поверне тобі талан, змилосердиться над тобою і знову збере тебе з-поміж усіх народів, куди Він розкидав тебе. Навіть коли тебе вигнали б на край землі, Господь Бог твій позбирає тебе звідти й поверне назад. І більше того: Господь Бог твій приведе тебе на землю, якою володіли предки твої, і ти заволодієш нею. І зробить Він тебе багатшим і численнішим, ніж вони були. Тоді Господь Бог твій очистить твоє і нащадків твоїх серця, щоб ви могли любити Його всім серцем і всією душею, тож ти житимеш. І Господь Бог твій наведе всі ці прокляття на ворогів твоїх і на тих, хто ненавидить і переслідує тебе. Тоді ти знову слухатимешся Господа і виконуватимеш усі Його заповіді, які я даю тобі сьогодні. Він зробить тебе успішним у кожному ділі рук твоїх. Діти твої, плід худоби, та землі твоєї процвітатимуть. Бо Господь знову радо дасть тобі достаток — так само, як Він радів предкам твоїм. Так буде, якщо ти слухатимешся Господа Бога свого, виконуючи заповіді Його, Його настанови, записані в цій книзі законів, якщо повернувся до Господа Бога свого всім серцем і всією душею. Справді, ця заповідь, що я даю тобі сьогодні, не така вже складна для тебе. Вона не недосяжна. Вона не на небесах, щоб сказати: «Хто для нас підніметься на небеса й поверне її нам, щоб ми могли зрозуміти її й виконувати?» Вона не за морем, щоб казати: «Хто перепливе через море й поверне її нам, щоб ми могли почути її й виконувати?» Ні, те, що тобі треба почути — поруч з тобою, на устах твоїх і в серці твоєму. Можеш виконувати її. Дивися, сьогодні я даю тобі вибір між життям і смертю, між добром і лихом. Якщо слухатимешся заповідей Господа Бога твого, що я їх тобі даю сьогодні, якщо любитимеш Господа Бога твого й ходитимеш Його шляхами й виконуватимеш заповіді Його, Його настанови й закони, щоб ти жив і множився, Господь Бог твій благословить тебе в землі в яку ти входиш, щоб посісти. Якщо ж серце твоє відвернеться, й ти не слухатимеш Його, зіб’єшся з дороги й поклонятимешся і служитимеш іншим богам, тоді я застерігаю вас сьогодні, що ви загинете. Напевне, ви не житимете довго в землі, до якої, перейшовши Йордан, ви увійдете і якою заволодієте. Я закликаю небеса й землю у свідки сьогодні. Я даю вам вибір між життям і смертю, благословенням і прокляттям. Вибирай життя, щоб жити й дітям твоїм. Люби Господа Бога свого, слухайся Його, тримайся Його. Бо Він — життя твоє, і Він продовжить дні твої в землі, яку Він пообіцяв дати твоїм предкам: Аврааму, Ісааку та Якову. Коли Мойсей закінчив промовляти ці слова всьому народу ізраїльському, він сказав їм: «Мені зараз сто двадцять років, я більше не спроможний ходити. Господь сказав мені: „Ти не перейдеш Йордан”. Господь Бог твій переведе тебе. Він знищить ці народи перед тобою, і ти займеш їхню землю. Ісус перейде перед тобою, як Господь пообіцяв. Господь учинить з ними те ж саме, що Він зробив з Сихоном та Оґом, царями аморійців, з краєм їхнім, коли знищив їх. Господь допоможе тобі здолати ті народи, зроби з ними те, що я наказав тобі. Будьте сильні й відважні. Не бійтеся й не лякайтеся їх, бо Господь Бог твій іде з тобою. Він не покине тебе, не залишить». Тоді Мойсей надхнув Ісуса, сказавши йому перед усім Ізраїлем: «Будь сильним і хоробрим. Бо ти приведеш цей народ у землю, що її Господь поклявся предкам їхнім дати їм. І ти допоможеш їм узяти її у власність. Сам Господь поведе тебе. Він буде з тобою. Він не покине тебе, не залишить. Не бійся й не тривожся!» Тоді Мойсей записав це зведення правил і дав священикам-левитам, що несли скриню Угоди Господньої, і всім старійшинам Ізраїлю. І заповів їм Мойсей: «Кожного сьомого року, року, коли відпускаються борги, у призначений час на свято Кущів, коли весь Ізраїль приходить зустрітися з Господом Богом своїм у храмі, читай цей Закон перед усім Ізраїлем, щоб вони могли зрозуміти його. Збери людей разом: чоловіків і жінок, малих дітей і чужинців, що живуть по містах своїх, — щоб вони слухали, навчалися й шанували Господа Бога вашого, щоб пильно слухалися всіх слів цього зведення правил. Навіть твої діти, які раніше не знали Закону, можуть слухати й навчатися шанувати Господа Бога вашого все твоє життя на землі, що перейшовши Йордан, ти займеш». Тоді Господь сказав Мойсею: «Вже близько час смерті твоєї. Поклич Ісуса й підіть і станьте в наметі зібрання, щоб Я дав йому накази». Тож Мойсей та Ісус прийшли й стали в наметі зібрання. Тоді Господь з’явився в наметі у стовпі хмари, що стояв над входом. Він сказав Мойсею: «Незабаром ти помреш, і цей народ швидко стане невірним Мені, почне вклонятися чужим богам у землі, в яку вони входять. Вони покинуть Мене і зламають Угоду, що Я уклав з ними. Тоді Я розгніваюся на них. Я відштовхну їх, і сховаюся від них. Багато лиха їх спіткає. І тоді вони скажуть: „Ці нещастя сталися з нами через те, що не було з нами Господа”. І Я відмовлюся допомагати їм за все те лихо, яке вони скоїли, повернувшись до інших богів. Тож запишіть цю пісню для себе й навчіть її ізраїльтян, і вкладіть її в уста їхні, щоб ця пісня була Мені свідченням проти ізраїльтян. Коли Я приведу їх у землю, яку Я обіцяв предкам їхнім, у землю, що тече молоком і медом, і вони понаїдаються й погладшають, тоді вже почнуть поклонятися іншим богам, і відмовляться від Мене і зламають Мою Угоду. Коли вже багато лиха й нещасть станеться з ними, їхні діти цю пісню пам’ятатимуть, і вона свідчитиме проти них. Адже Я знаю думки їхні, що вони замислюють навіть зараз, перед тим, як Я привів їх у цю землю, що Я пообіцяв». Тож Мойсей того дня записав цю пісню й навчив її синів Ізраїлю. Тоді Господь дав накази Ісусу Навину: «Будь сильним і мужнім, бо ти поведеш ізраїльтян у землю, яку Я пообіцяв їм, і Я буду з тобою». Коли Мойсей закінчив записувати всі слова цієї пісні в книгу, він наказав левитам, що носили скриню Угоди Господньої: «Візьміть цю книгу правил і покладіть її поруч зі скринею Угоди Господа Бога вашого. Вона лишатиметься там як свідчення проти тебе. Бо я знаю, що ти бунтівний і затятий. Ви бунтуєте проти Господа й зараз, поки я ще живий із вами. І ви бунтуватимете ще більше по моїй смерті. Приведіть до мене всіх старійшин колін ваших і начальників ваших, і я скажу їм усе це, і я прикличу небеса й землю у свідки проти вас. Бо я знаю, що після того, як я помру, ви геть переведетесь і не житимете, як я заповідав вам. У майбутньому нещастя обсядуть вас за те, що ви чинити будете таке, що Господь вважає хибним, і ви розлютите Його своїми ділами». Тоді Мойсей проспівав цю пісню до кінця. А вся громада Ізраїлю слухала. Слухайте, о небеса, я промовлятиму, почуй, о земле, уст моїх слова. Нехай дощем проллється моє вчення. Нехай слова мої впадуть росою, немов краплини дощові на молоду травицю, мов дощ рясний на парость молоду. Бо я проголошу ім’я Господнє, хвалу воздайте Богові своєму. Він — Скеля. Досконалі Його справи, бо всі Його дороги справедливі. Бог вірний, Він не чинить кривди, Він чесний й праведний. Вони чинили проти Нього кривду, і більш вони Йому не діти через всі гріхи свої, спотворене, зрадливе покоління. Хіба ж то так віддячувати Господу, дурний народе, нетямущий? Хіба ж не твій Він Батько, не Творець, Який створив і сформував тебе? Згадай ті давні дні. Подумай про літа, що вже давно минули. Спитай у батька, він тобі розкаже, спитай старійшин, ті повідають тобі. Коли Всевишній дав народам їхні землі, коли Він людство розділив, Він встановив кордони між народами, за числом Ангелів. Але Господня частка — це Його народ. Господній спадок — Яків. Господь знайшов його у краю пустельнім, у голих і незвіданих пустельних землях. Він прикрив його й піклувався ним, Він його беріг, немов зіницю ока. Немов орел, що над гніздом літає, і поруч з пташенятами кружляє. Він крила простирає щоб підтримать їх, і нести на своєму пір’ї. Господь один вів Якова. І жодного чужого бога не було. Провів його через гірську країну і годував його плодами поля. Він медом годував його зі скель, олією із каменя твердого. Від череди давав Він масло, від отари — молоко із жиром від ягнят й баранів із Башану, й козлів разом з зерном добірним, і пив вино ти з крові винограду. Та погладкішав Єшурун і вибрикнув. Він став гладкий, вгодований і повний, покинув Бога, що створив його. Зневажив Скелю, що Його порятувала. Вони розгнівали Його чужими богами. Вони Його гидотами роздратували. Вони приносили жертви бовванам, що Богом не були, богам, яких вони не знали, та новим, які з’явились нещодавно. Батьки твої про них не знали. Забув ти Скелю, що життя тобі дала. Забув ти Бога, що тебе у муках породив. Господь побачив і відринув їх, сини й дочки Його роздратували. І мовив Він: «На них Я і не гляну. Побачу Я, яка їм буде доля. Вони зіпсований народ, то діти, які до батька вірності не мають. Вони мене розгнівали своїми небогами, нікчемними бовванами своїми розлютили. Тож нелюдами розлучу Я їх, Я їх розгніваю лихим народом. Бо розгорівся вже вогонь Мого гніву, палає він до підземелля мертвих. І пожере він землю із її плодами, й запалить він підніжжя гір. Я наведу на них нещастя. Я проти них нашлю всі Мої стріли. Вони заслабнуть від голодомору, їх пожеруть страшні хвороби й лютий жар. Нашлю на них Я диких звірів із гадами отруйними разом. По вулицях на них чигає меч разючий, а по оселях — жах. Ворог вб’є і хлопців і дівчат, і немовлят разом з дідами сивими». Сказав Я: «Вигублю Я їх, зітру про них всі згадки серед людства. Боявся Я, що їхні вороги мене розлютять, що їхні вороги все перекрутять, що скажуть: „Ми перемогли самі, Господь нічого не робив цього”». Адже вони народ, який не має глузду і розуміння в них ніякого нема. Якби вони були мудріші, то збагнули б, то зрозуміли б те, який кінець на них чекає! Як може воїн переслідувати тисячу, як можуть двоє змусити втекти велике військо, якщо лиш їхня Скеля їх не видала, якщо Господь їх не покинув. Бо їхня скеля не така, як наша Скеля, і навіть вороги те можуть розсудити. Поля й виноградники будуть зруйновані, наче Содом і Ґоморра. Їхній виноград — отруєний, гіркі на ньому грона. Вино у них — гадюча отрута, смертельна отрута кобри. Цю кару Я ховав ретельно, приховував її в Своїй скарбниці. Я покараю їх і відплачу. Вже скоро послизнуться ноги їхні. Надходить час стражданням їхнім. І кара їхня наближається уже. Господь судитиме народ Свій, Він милосердя матиме до слуг Своїх, коли побачить Він, що сила їхня зникла, і не лишилось жодного, ні вільного, ані раба. Тоді Він скаже: «Де ж ті їхні боги, де камінь, у якому все шукали порятунку? Де боги ті, що їли жир пожертв, пили вино, принесене в пожертву? Хай встануть, допоможуть вам, хай захистять вас. Дивіться, отже, Я є Бог. Немає бога, окрім Мене. Я і вбиваю, і даю життя. Я рани завдаю, і Я зціляю, нікому врятуватися від рук Моїх не вдасться. Підводжу руку Я Свою до неба і кажу: „Так само правда це, як те, що Я живу повік”. Я вигострю блискучого Свого меча візьму Я в руку справедливість. Я покараю ворогів Своїх, тим відплачу Я, хто Мене ненавидить. Я Свої стріли кров’ю напою, Я нагодую меч Мій плоттю і кров’ю вбитих, полонених, і головами тих вельмож ворожих. Хваліть Його народ, народи, бо Він відплатить вам за кров рабів Своїх, Він покарає ворогів Своїх, очистить землю для Свого народу». Тоді Мойсей пішов і мовив усі слова цієї пісні, щоб почули всі люди Ізраїлю. Ісус, син Навина, був з ним. Коли Мойсей прийшов і промовив усі слова до всього Ізраїлю, він сказав їм: «Прийміть до серця слова, якими я сьогодні свідчу проти вас. Використайте їх як наказ своїм дітям, щоб сумлінно виконувати кожне слово цього зведення правил. Бо це не пусте слово для вас. Це життя ваше. Цим словом ви будете жити довго в землі, яку ви, перейшовши Йордан, візьмете собі у власність». Господь того самого дня говорив з Мойсеєм і сказав: «Зійди на гори Аваримські, на гору Нево в землі Моав навпроти Єрихона. Подивись на землю Ханаанську, яку Я даю синам Ізраїлю у власність. Ти помреш там на горі, на яку зійдеш, і приєднаєшся до свого народу, так само як твій брат Аарон помер на горі Гор і приєднався до свого народу. Бо ви були невірні Мені серед синів Ізраїлю над водами Меріва біля Кадеша в пустелі Сін, бо не шанували святості Моєї серед синів Ізраїлю. Тому ти побачиш її тільки звіддалік, але не ввійдеш у землю, яку Я даю синам Ізраїлю». Ось благословення, яким Мойсей, чоловік Божий, благословив ізраїльтян перед своєю смертю. Він сказав: «Господь прийшов з Синаю, зійшло для нас сонце з Сеїру. Він засіяв з гори Паран, із Ним були десятки тисяч святих, а воїнство Його було праворуч Нього». Він справді дуже любить Свій народ. І всі Його святі в руці Його. Вони сидять у Нього біля ніг і дослухаються до слів Його. Мойсей нам дав накази, громаді Якова у володіння. Тоді Господь царем у Єшуруні став, коли зібралися вожді народу й ізраїльські коліна всі разом. «Нехай Рувим живе і не вмирає, його чисельність хай не зменшиться ніколи». А це Мойсей сказав про Юду: «Послухай, Господи, народу Юди голос, допоможи і приведи його до всіх. Свої діла він боронить своїми власними руками, допоможи йому протистояти ворогам». Про Левія він сказав: «Ти, Левій, вірно слідував за Господом, тож урим і туммим було дано тобі. Ти випробував Його при Массі і сперечався з ним при водах Меріви. Вони дотримуються Твого слова і зберегли Твою Угоду, заради якої вони відмовилися від батька й матері, братів та дітей. Вони навчать народ твоїх наказів, Якове, навчать твоїх законів, Ізраїлю. Вони перед Тобою ставлять запашне куріння, всеспалення пожертви на Твоєму вівтарі. Благослови, о Господи, його зусилля і працю рук його прийми. Тих вигуби, хто проти нього повстає, і хто його ненавидить, щоби не нападали знову». Він сказав про Веніамина: «Улюбленець Господній житиме безпечно біля Нього, Він захищатиме його завжди. Йому Господь дозволив жити на схилах гір». Про народ Йосипа він сказав: «Нехай Господь благословить цю землю найкращими дарунками з небес і тими, що лежать в глибинах, найкращими дарунками від сонця, й найкращими дарунками від місяця, й найкращими дарами з верхів’їв передвічних гір, й найкращими дарами пагорбів довічних, й найкращими дарунками землі, і всім, що є у ній, і ласкою Того, Хто у палаючім кущі, хай це благословення зійде на Йосипа, на князеве чоло серед братів його. І в величі своїй він, наче той бик-первісток, його сини, як роги дикого буйвола. Він ними битиме народи, аж навіть на краю землі. То Ефраїма незліченна кількість й Манассії тисячі». Сказав він про Завулона: «Щасливий, Завулоне, будь, в своїх наметах й поза ними, Іссаха́ре. Вони скликатимуть народи до гори. Вони приноситимуть жертви належні, бо матимуть вони багатства моря і сховані в берегових пісках скарби». Про Ґада він сказав: «Благословен, Хто збільшив землю Ґада. Немов той лев, розлігся він, полюючи на лань, а через мить, вгризається їй в шию. Найкраще відбирає він, адже йому дісталась княжа частка. Коли зберуться всі провідники народу, він зробить те, що праведним вважав Господь, що для людей Ізраїлю є добре». Про Дана Мойсей сказав: «Дан — левеня, як вискакує з Башану». Про Нафталі він сказав: «Нафталі ласкою вдоволений й Господнім сповнений благословенням. Він володітиме і Ґалилейським озером, і землями на південь». Про Ашера Мойсей сказав: «Ашер найбільш благословенний із усіх синів. Нехай улюбленцем своїх братів він буде, хай вмочує в оливу ноги. Нехай твої засуви будуть із заліза й бронзи, будь дужим скільки ти живеш». «Немає більш такого, як Бог Єшуруна, Він скаче небесами, щоб допомогти тобі, у величі Своїй літає Він на хмарах. Довічний Бог, тебе Він захищатиме довіку. Отож безпечно житиме Ізраїль, тож Яків житиме один в краю з зерном й вином, де з неба падає роса. Благословенний ти, Ізраїлю, хто ще, як ти? Народе, Господом врятований, Господь — то щит для тебе захисний, то меч твоєї слави. Стелитимуться вороги перед тобою, ти пагорби священні їхні витопчеш». Тоді Мойсей зійшов на гору Нево з Моавської долини до верхівки Пізґи, що навпроти Єрихона. І показав Господь йому всі землю від Ґілеада до Дана і весь край Нафталі, землю Ефраїма й Манассії, усю землю Юди аж до Середземного моря, Неґев і долину Єрихона, пальмового міста, аж до Зоара. Тоді Господь промовив до нього: «Ось земля, яку Я обіцяв Аврааму, Ісааку та Якову, що дам її твоїм нащадкам. Я дав тобі побачити її на власні очі, але ти не перейдеш туди». Тоді Мойсей, слуга Господа, помер у землі Моавській, як і сказав Господь. Він поховав Мойсея в долині в землі Моавській навпроти Бет-Пеора, але й дотепер ніхто не знає, де його могила. Мойсею було сто двадцять років, коли він помер. Очі його не були слабкими, і сила його ще не зникла. Сини Ізраїлю плакали за Мойсеєм тридцять днів по долинах Моаву. Тоді скінчилися дні жалоби по Мойсею. Тоді Ісус, син Навина, сповнився духом мудрості, бо Мойсей поклав руки свої на нього. Тож ізраїльтяни слухали його й чинили, як Господь заповідав Мойсею. І не було більше в Ізраїлі такого пророка, як Мойсей. Господь розмовляв з ним віч-на-віч. Не було більше такого, хто вчинив усі знаки й дива, які Господь послав його зробити в землі Єгипетській над фараоном і всіма його начальниками, і всією його землею. Бо ніхто ніколи не мав такої сили і не вершив таких страшних і дивовижних чудес, що їх являв Мойсей перед очима всього Ізраїлю. Після смерті Мойсея, слуги Господнього, Господь звернувся до Ісуса, сина Навинового, який був Мойсеєвим помічником: «Слуга Мій Мойсей помер. Тож вставайте, ти і весь цей люд, рушайте через ріку Йордан в ту землю, що Я даю народу Ізраїлю. Кожен клаптик землі, де ступить нога ваша, Я віддаю вам, бо обіцяв так Мойсеєві. Від пустелі і Ливану й аж до великої ріки, ріки Євфрат, уся земля хиттитів і аж до Середземного моря на заході — всі ці землі будуть ваші. Ніхто не зможе протистояти тобі, допоки ти живий. Я буду з поряд з тобою, як і з Мойсеєм, й не кину тебе, не полишу. Будь мужнім і хоробрим! Бо тобі вести цей народ, щоб він здобув землю, яку Я обіцяв віддати вашим праотцям. Будь лиш мужнім і вельми хоробрим, щоб діяти конче згідно з Законом, даним тобі Моїм слугою Мойсеєм. Не відхиляйся ні праворуч, ні ліворуч, щоб успішні були всі твої діяння. Хай не сходить з уст твоїх ця книга Закону, день і ніч вивчай її, аби міг ти пильно виконувати все, що написано в ній. Тоді матимеш успіх у своїх справах, тоді тобі буде таланити. Чи не звелів Я тобі бути мужнім і хоробрим? Тож не бійся й не занепадай духом, бо Господь твій Бог завжди з тобою хоч куди б ти пішов». Тоді Ісус наказав провідникам народу: «Пройдіть табором і накажіть людям: „Готуйте харчі в дорогу, бо за три дні ви перейдете ріку Йордан, щоб увійти в цю землю й захопити її, землю, що її Бог ваш Господь передає у ваше володіння”». Потім Ісус звернувся до колін Рувимового, Ґадового та до половини коліна Манассіїного: «Пам’ятайте, що наказав вам Мойсей, слуга Божий: „Господь ваш Бог дає вам місце для спочинку, і землю цю Він вам віддасть. Ваші жінки, ваші діти й ваша худоба можуть лишитися по цей, східний бік Йордану, на землі, яку Мойсей дав вам. А ви маєте перейти ріку, воїни попереду братів ваших. Ви мусите бути готовими до бою, щоб допомогти їм у завоюванні землі, яка їм належить, аж поки Господь не дасть їм спочинок, як і ви його маєте. Ви допомагатимете їм, аж доки не посядуть вони ту землю, яку Господь Бог наш віддав їм. Тоді ви зможете повернутися до своїх володінь, що їх Мойсей, слуга Господа, віддав вам на схід від Йордану”. Люди відповіли Ісусу: „Ми зробимо все, що ти наказуєш, і підемо хоч куди б ти нас послав. Ми будемо коритися тобі, як ми завжди корилися Мойсею. Аби лиш Господь Бог твій був з тобою, як був Він з Мойсеєм. Кожен, хто піде проти наказу твого й не коритиметься слову твоєму, хоч би що ти наказував, нехай зазнає смерті. Тільки будь дужим і хоробрим!”» І тоді Ісус, син Навинів, послав із Шиттима двох вивідників зі словами: «Підіть і розгляньтеся, що то за земля, особливо Єрихон». Отож пішли вони і зайшли до оселі однієї розпусниці на ім’я Рааб, де й заночували. Єрихонському цареві донесли: «Якісь ізраїльтяни прийшли сюди сьогодні вночі, щоб розвідати про землю нашу». Єрихонський цар послав людей, щоб переказали Рааб: «Видай тих людей, які прийшли до тебе й зупинилися в твоїй оселі, бо прийшли вони на нашу землю вивідувати». Але жінка взяла та й сховала тих двох людей. Вона сказала: «Так, справді, приходило до мене двоє, але я не знаю, звідки вони. А коли почало сутеніти й зачинялася міська брама, ті люди пішли собі. Я не знаю, куди вони пішли. Біжіть скоріше за ними, то, може, ще доженете їх». Сама ж відвела вивідників на дах і сховала у жмутах льону, що були розкладені у неї на даху. А цареві люди побігли навздогін уздовж дороги до ріки Йордан, аж до бродів. Брама зачинилася, як тільки переслідувачі вийшли з міста. Перед тим, як ізраїльтяни влаштувалися спати, Рааб піднялася до них на дах. Вона сказала їм: «Я знаю, що Господь віддав цю землю вам. Ви наводите жах на нас, і всі люди, які мешкають на цій землі, зомлівають від страху перед вами. Бо чули ми, як Господь висушив води Червоного моря перед вами, коли вийшли ви з Єгипту. Також чули ми про те, як ви знищили по той бік Йордану двох царів: Сихона та Оґа. Коли ми почули це, то жах охопив нас, і дух мужності покинув нас зі страху перед вами, бо Господь ваш Бог є істинний Бог, як на небі, так і на землі. А тепер присягніть мені перед Господом, що раз я зробила вам добро, то й ви будете милостиві до родини моєї і дасте мені запоруку. Обіцяйте, що залишите життя моїм батькові й матері, моїм братам і сестрам, і всім їх родичам, і врятуєте всіх від смерті». Ізраїльтяни промовили до неї: «Нехай Бог забере наші життя, якщо ми не виконаємо обіцянки. І якщо ти нікому не скажеш, що ми тут робимо, то коли Господь віддасть нам цю землю, ми будемо до тебе добрі й прихильні». Тоді жінка спустила мотузку з вікна, щоб вони могли злізти, адже оселя її була вбудована в міську стіну. Рааб сказала їм: «Ідіть у гори, щоб переслідувачі не знайшли вас. Сховайтеся там на три дні, доки вони повернуться в місто, а тоді вже йдіть своєю дорогою». Ізраїльтяни сказали їй: «Ми виконаємо свою обіцянку за умови, що коли ми повернемося сюди, ти маєш прив’язати червону мотузку до вікна, з якого спускаєш нас. Та збери у своєму домі батька й матір, братів та сестер, усю свою родину. Хто залишить дім і вийде на вулицю, той сам буде винен у своїй смерті. За життя ж тих, хто буде в оселі твоїй, ми відповідатимемо. Якщо ж ти комусь розповіси про нашу справу, то це звільняє нас від обіцянки, яку ми тобі дали». Тоді сказала вона: «Хай буде так, як ви кажете». Отож, як вони пішли, то прив’язала вона червону мотузку до свого вікна. А вивідники попрямували в гори й переховувалися там три дні, доки погоня не повернулася в Єрихон. Переслідувачі шукали їх по всіх дорогах, але так і не знайшли. Тоді ізраїльтяни спустилися з гір, перейшли річку Йордан і прийшли до Ісуса, сина Навина, та розповіли йому все, що з ними сталося. Вони сказали Ісусу: «Справді, Господь віддав нам усю ту землю. Усі мешканці, що населяють її, смертельно жахаються нас». Наступного ранку Ісус і всі ізраїльтяни встали рано й рушили з Шиттима. І дісталися вони річки Йордан, де отаборилися перед переправою. Через три дні старійшини пройшли по табору. Вони наказували людям: «Як побачите ковчег Заповіту Господа Бога нашого, який нестимуть священики-левити, то знімайтеся з місця й рушайте слідом за ними. Але між вами й ними має бути відстань до двох тисяч ліктів. І ближче не підходьте. Так ви знатимете дорогу, якою маєте йти, бо цією дорогою ви ще ніколи не ходили». Тоді Ісус звернувся до людей: «Освятіться, бо завтра Господь буде являти чудеса поміж вас». Наступного дня Ісус сказав священикам: «Візьміть ковчег Заповіту і рушайте перед народом». Отож підняли вони ковчег Заповіту й понесли поперед народу. Тоді Господь сказав Ісусу: «Сьогодні Я почну прославляти тебе перед усім народом Ізраїлю, щоб знали вони, що Я буду з Тобою, як Я був і з Мойсеєм. Ти ж маєш наказати священикам, які несуть ковчег Заповіту, що як підійдуть вони до самої води ріки Йордан, то хай стоять спокійно на березі». Тоді Ісус звернувся до ізраїльтян: «Ідіть і послухайте, що сказав Господь Бог ваш». Тоді Ісус сказав: «Ось як переконаєтеся ви, що живий Бог поміж нас: Він прожене ханаанців, хиттитів, хивійців, перизійців, ґірґашитів, аморійців та євуситів з-перед очей наших. Дивіться, ковчег Заповіту Господа всієї землі зараз пройде перед вами до річки Йордан. Отож зараз виберіть по одному чоловіку з кожного з дванадцяти ізраїльських колін. Коли ж священики, які несуть ковчег Заповіту Господа всієї землі, увійдуть у воду, то зупиниться вода, що тече згори, і валом стане, мов за греблею». Коли люди рушили, щоб переправитися через річку Йордан, священики, що несли ковчег, ішли попереду. Ті, що несли ковчег Заповіту підійшли до ріки Йордан і ступили у воду (під час жнив Йордан особливо повноводий і виходить з берегів). Тієї ж миті вода, що текла згори, зупинилась і валом стала на всій відстані аж до міста Адама, що біля Заретана. А течія, що бігла до моря Арави (Мертвого моря), відійшла. Тоді люди перейшли Йордан біля Єрихона. Священики, що несли ковчег Заповіту Господа, стояли твердо на сухій землі посеред річки Йордан, поки люди йшли по сухому, аж поки весь народ не перейшов через Йордан. Коли весь люд перейшов через річку Йордан, Господь сказав Ісусу: «Вибери дванадцять чоловік — по одному з кожного коліна. Накажи їм підняти дванадцять каменів з того місця посеред Йордану, де стояли священики. Хай візьмуть ці камені з собою і покладуть там, де ви сьогодні заночуєте». І покликав Ісус дванадцять чоловік, яких він призначив з-поміж синів ізраїлевих — по одному з кожного коліна. Ісус сказав їм: «Ідіть на середину ріки Йордан, де зараз ковчег Заповіту Господа Бога вашого. І хай кожен знайде камінь і винесе його на плечах — по одному каменю на кожне коліно ізраїльське. І то буде знак поміж вас. Колись у майбутньому діти ваші запитають вас: „Що означають ті камені?” І тоді ви розкажете їм, як води Йордану зупинилися перед ковчегом Заповіту Господа, коли його несли через Йордан. Отож ці камені будуть вічною пам’яттю про це для людей Ізраїля». Ізраїльтяни зробили саме так, як наказав Ісус. Вони взяли дванадцять каменів з середини ріки Йордан — по одному на кожне ізраїльське коліно, як Господь звелів Ісусу, віднесли й поклали на те місце, де зупинилися на ніч табором. (А інші дванадцять каменів Ісус поклав посеред річки Йордан на тому самому місці, де стояли священики, що несли ковчег Заповіту. Ці камені й понині там). Священики, які несли ковчег Заповіту, лишалися стояти посередині річки Йордан, доки не було виконане все, про що Господь наказував Ісусу розповісти людям і як Мойсей заповів Ісусу. А люди тим часом швидко перейшли ріку. Коли весь люд закінчив переправу, перейшли й священики з ковчегом Заповіту Господа і знову очолили хід. Люди Рувима, Ґада й половини коліна Манассії перейшли озброєні й готові до бою, як наказав їм Мойсей, попереду ізраїльтян. Близько сорока тисяч озброєних воїнів перейшли річку перед Господом в поля Єрихона до бою. І в той день Господь звеличив Ісуса в очах усіх ізраїльтян, і вони поважали його все життя, як поважали Мойсея. Господь звелів Ісусу: «Накажи священикам, які несуть ковчег Заповіту, вийти з ріки Йордан». Отож Ісус і звелів священикам: «Вийдіть із Йордану». І коли священики, що несли ковчег Заповіту, вийшли з ріки Йордан, і ноги їхні торкнулися суходолу, тоді води Йордану повернулися в русло своє і знову потекли, наповнюючи береги, як і раніше. Отож народ вийшов з Йордану на десятий день першого місяця і став табором у Ґілґалі, що на схід від Єрихона. Дванадцять каменів, що вони взяли з Йордану, Ісус установив у Ґілґалі. Потім звернувся до народу Ізраїля зі словами: «У майбутньому діти ваші запитають батьків своїх: „Що означають ці камені?” Тоді ви скажете дітям своїм: „Народ Ізраїлю перейшов тут через ріку Йордан по сухій землі”. Бо Господь Бог ваш осушив води Йордану для вас, поки ми переправимося по сухому. Так само Господь Бог ваш вчинив колись із Червоним морем, яке висушив для нас, поки ми переправимося. Господь зробив це, щоб усі народи землі знали, наскільки могутня влада Господня. І тоді ви будете завжди боятися й шанувати Господа Бога нашого». Як почули всі царі аморійські, що мешкали на захід від Йордану, і всі царі ханаанські, що жили понад морем, про те, що Господь осушив води Йордану перед народом Ізраїлю, охопив їх жах великий. І не стало їм волі й мужності протистояти ізраїльтянам. Тим часом Господь сказав Ісусу: «Зроби собі кам’яні ножі і пообрізай синів Ізраїля вдруге ». І зробив Ісус кам’яні ножі й пообрізав ізраїльтян на Ґівеат-Аралоті. І ось яка була причина того, що Ісус пообрізав їх. Усі люди чоловічої статі, які вийшли з Єгипту, всі воїни повмирали в пустелі по дорозі з Єгипту. Всі воїни були обрізані. Але всі ті, хто народився в пустелі після того, як люди лишили Єгипет, не були обрізані. Бо ж ізраїльтяни блукали по пустелі сорок років, аж доки весь народ, усі воїни, що вийшли з Єгипту, не повмирали, бо не підкорилися слову Господа. Господь же поклявся, що не побачать вони землі, де течуть ріки молока й меду, яку Господь пообіцяв їхнім предкам віддати їм. Так на їхнє місце волею Господа прийшли їхні сини, й Ісус пообрізав їх. В дорозі їх не обрізали, тож не були вони обрізані. Коли ж усі чоловіки були обрізані, то залишалися вони в таборі, аж доки всі не одужали. Тоді Господь сказав Ісусу: «Сьогодні я зняв з вас єгипетську ганьбу». Отож це місце й досі називається Ґілґал. Тим часом ізраїльтяни розбили табір у Гілґалі й святкували Пасху на чотирнадцятий день місяця, ввечері, у степах єрихонських. А на другий день після Пасхи їли вони те, що давала ця земля: опрісноки та пражене зерно. Того самого дня, як почали вони їсти плоди цієї землі, манна небесна зникла. І відтоді не мав народ Ізраїлю манни небесної. Того року харчувалися вони плодами Ханаанської землі. А якось, коли Ісус був біля Єрихона, підвів він очі й побачив, що перед ним стоїть чоловік, а в руці у нього шабля наголо. Ісус підійшов до нього й запитав: «Ти з нами чи проти нас?» Той відповів: «Ні. Бо прийшов я тепер як начальник над військом Господнім». Впав тоді Ісус долілиць на знак поклоніння йому і запитав: «Що наказує рабу Своєму мій Володар?» Тоді вождь війська Господнього сказав Ісусу: «Зніми взуття з ніг своїх, бо місце, на якому стоїш ти, — святе». Так Ісус і зробив. Брама Єрихона була зачинена. Місто було замкнене перед ізраїльтянами. Ніхто не входив і не виходив.: Господь сказав Ісусу: «Я віддаю тобі Єрихон і царя його, і мужніх воїнів його. Ти маєш обійти місто ходом з усіма своїми воїнами раз на день. І робити так треба шість днів підряд. Хай семеро священиків несуть сурми, зроблені з баранячих рогів, перед ковчегом Заповіту. На сьомий день ви пройдете ходом навколо міста сім разів, а священики тим часом мають сурмити в сурми. Потім хай священики засурмлять у баранячі роги на одній ноті. І як почуєте ви звуки сурм, тоді хай люди голосно закричать, і стіни міста впадуть, і люди зможуть ввійти просто в місто». Ісус, син Навина, скликав священиків і промовив до них: «Візьміть ковчег Заповіту й нехай семеро священиків несуть поперед священного ковчегу Заповіту Господнього сім сурм, зроблених із баранячих рогів». А до люду мовив таке: «Рушайте й обійдіть навколо це місто, та нехай озброєні воїни ідуть попереду, перед Господнім ковчегом». І як віддав Ісус наказ народу, сім священиків, що несли сурми, зроблені з баранячих рогів, рушили поперед Господнього ковчегу й засурмили в сурми. А слідом за ними понесли ковчег Заповіту. Перед священиками йшли озброєні воїни, а священики сурмили в сурми. Варта йшла за ковчегом Господнім. І весь час сурмили сурми. Ісус наказав народу: «Не кричіть і голосу вашого не повинно бути чутно, і слово нехай не злетить з уст ваших, аж до того дня, коли Я скажу вам: „Кричіть!” Отоді ви маєте закричати». Отож Ісус звелів обнести навколо міста ковчег Заповіту Господнього один раз. А потім вони повернулися в табір, де й заночували. Ісус підвівся рано-вранці, а священики взяли знову ковчег Заповіту Господнього. Сім священиків, що несли сім сурм, зроблених із баранячих рогів, ішли поперед ковчегу Заповіту Господнього. І сурмили вони в сурми свої без упину. Озброєні воїни йшли поперед них, варта йшла за ковчегом Заповіту Господнього, а священики сурмили в сурми без упину. І на другий день обійшли вони місто один раз, а потім повернулися у табір. І так робили шість днів. На сьомий день вони підвелися на світанні й обійшли місто, точнісінько як раніше. Тільки цього дня обійшли вони місто сім разів. На сьомий раз, коли священики засурмили в сурми свої, Ісус наказав людям: «Кричіть! Бо Господь віддав вам це місто. Місто і все, що у ньому, повинно бути повністю знищено в жертву Господу. Тільки розпусниця Рааб і всі, хто в її оселі, мають лишитися в живих, бо вона сховала вивідників, яких ми посилали. Та пильнуйте, щоб знищено було все, і щоб не трапилося такого, що почнете руйнувати, а тоді візьмете собі щось із того, що має бути знищене. Якщо ви зробите так, то накличете біду й руїну на ізраїльський табір. А все срібло, золото та вироби з бронзи й заліза — святі для Господа. І мають вони ввійти в скарбницю Господню». І люди закричали, а священики засурмили в сурми. І як тільки почулися звуки сурм і пролунав голосний крик народу, стіна впала. І люди ввійшли просто в місто і захопили його. І знищили вони мечем усе: чоловіків і жінок, молодих і старих, рогату худобу, овець і ослів. Двом чоловікам, що приходили розвідувати цю землю, Ісус сказав: «Ідіть до оселі розпусниці та виведіть жінку й усю її родину, як ви й обіцяли їй». Отож два молодики-вивідники пішли й вивели Рааб, її батька та матір, братів та всю її родину і розмістили їх у безпечному місці біля ізраїльського табору. Місто і все, що в ньому, вони спалили. Тільки срібло, золото та предмети, зроблені з бронзи й заліза, віддали вони до скарбниці дому Господнього. І ще Ісус у живих залишив розпусницю Рааб і її родину. І досі її нащадки живуть серед ізраїльтян, бо сховала вона посланців Ісуса, яких він послав розвідати Єрихон. І тоді Ісус виголосив закляття: «Той, хто спробує відновити місто Єрихон, буде проклятий перед Господом. Якщо хто закладе фундамент міста, то втратить свого старшого сина, а хто спорудить браму, той втратить молодшого сина». Оскільки Господь був з Ісусом, то слава про нього поширилася по всій землі. Але ізраїльтяни порушили наказ і взяли собі дещо з того, що мало бути знищено. То був Ахан, син Кармія, онук Зимрі, нащадок Зери, з коліна Юдиного. Він узяв собі дещо з того, що мало бути знищено. Отож Господь і розгнівався на ізраїльтян. Ісус послав людей з Єрихона до Аї, що поблизу Бет-Авена, на схід від Бетела. Він наказав їм: «Ідіть і розвідайте, що то за земля». І люди пішли на розвідку до Аї. Потім повернулися вони до Ісуса й кажуть: «Не варто всьому народу йти туди. Достатньо буде двох-трьох тисяч, щоб піти й ударити по Аї. Військо там нечисленне, тож не утруднюй всіх іти туди». Близько трьох тисяч воїнів пішли туди, але айці змусили їх відступити. Тридцять шість з них було вбито. І гнали вони ізраїльтян від брами міста й аж до каменоломень і громили вздовж по схилу. Мужність залишила людей, серця їхні охопив жах. І розірвав тоді Ісус на собі одяг, і впав долілиць перед ковчегом Заповіту Господнього, і пролежав так до вечора разом зі старійшинами Ізраїлю. І посипали вони голову попелом в ознаку глибокого суму. Ісус сказав: «О, Господи мій, Володарю! Навіщо ти взагалі переправив цей народ через Йордан? Чи для того, щоб віддати на поталу аморійцям? Краще б ми залишилися на тому боці Йордану! О Господи мій, що маю я казати після того, як ізраїльтяни зазнали поразки? Ханаанці й усі мешканці землі цієї, почувши про це, оточать і повбивають усіх нас. Тоді що зробиш Ти, аби захистити велике Своє ім’я?» І сказав Господь на це Ісусу: «Підведися! Навіщо ти впав долілиць? Ізраїльтяни вчинили гріх, вони порушили Угоду, не виконали того, що я звелів їм. Вони взяли з собою те, що я наказав знищити. Вони вкрали, збрехали і привласнили собі. Отож не могли ізраїльтяни протистояти ворогам своїм, бо прокляті вони на знищення. І більше не буду Я з вами, якщо не знищите ви все те, що Я наказав знищити. Іди і освяти свій народ і скажи їм: „Очистьтесь назавтра, бо так каже Господь, Бог Ізраїлю: „Ізраїльтяни, у когось із вас є те, що Я наказав знищити. І не зможете ви протистояти ворогам своїм, доки не позбудетеся того, що Я наказав знищити”. Отож завтра вранці підходитимете ви коліно за коліном. А те коліно, на яке вкаже Господь, буде підходити рід за родом. Той рід на який вкаже Господь, буде підходити дім за домом. Той дім, на який вкаже Господь, буде виходити людина за людиною. І той, хто взяв заборонене, у вогні спалений буде, з усім його майном. Бо порушив він Угоду з Господом і вчинив ганебне в Ізраїлі”». Отож устав Ісус рано-вранці й вивів усі коліна Ізраїлю. І на Юдине коліно було вказано. Тоді він вивів рід за родом роди Юдині, і на рід Зери було вказано. І на дім Зимрі було вказано. Тоді Ісус почав виводити кожну людину з цього дому. І Ахан, син Кармія, онук Зимрі і нащадок Зери, з Юдиного коліна був виявлений. Тоді звернувся Ісус до Ахана: «Сину мій, воздай славу Господу Богу Ізраїлю і зізнайся Йому. Розкажи мені, що ти вчинив. Нічого не приховуй». І Ахан відповів Ісусу: «Правда твоя. Я той, хто вчинив гріх проти Господа, Бога Ізраїлю, а зробив я таке. Серед речей, що ми захопили, побачив я гарне вбрання вавилонське і двісті шекелів срібла і кавалок золота вагою в п’ятдесят шекелів. Спокусився я ними і взяв їх собі. Усе те закопано в землі під моїм наметом, а срібло — насподі». Тоді Ісус послав людей до намету. Там усе й було знайдено, заховане під наметом, і срібло — насподі. Вони взяли все те добро з намету і принесли Ісусу та всім ізраїльтянам і розклали перед Господом. Тоді Ісус і усі люди Ізраїлю взяли Ахана, сина Зери, і срібло, і одяг, і зливок золота, і синів його, і дочок, і рогату худобу, і віслюка, й овець, і намет, і все, що йому належало, і повели його в долину Ахор. Ісус сказав: «Навіщо накликав ти лихо на нас? Тепер же Господь насилає лихо на тебе». І почали люди Ізраїлю закидати його камінням, аж до самої смерті. Вони спалили у вогні всю його родину і все їхнє добро, і закидали їх камінням. Тоді ізраїльтяни накидали купу каміння на тіло Ахава, яка є й досі. Тоді тільки і вщух Господній гнів. Ось чому донині те місце зветься долиною Ахора. Тоді Господь сказав Ісусу: «Не бійся і не втрачай мужності. Бери всіх людей своїх і йди тепер на Аї. Дивися, я віддаю тобі царя айського, його народ, його місто, його землю. Ти зробиш із містом Аї та його царем те ж саме, що зробив ти з Єрихоном і його царем. Але цього разу ви можете лишити добро і худобу собі. А зараз накажи своїм воїнам сховатися у засідці позаду міста, щоб напад був несподіваний». Отож Ісус з усім військом піднявся, щоб іти на Аї. Ісус відібрав тридцять тисяч кращих воїнів і вислав їх уночі. Він наказав їм: «Слухайте уважно! Ви мусите влаштувати засідку за містом. Не відходьте далеко від міста і будьте напоготові. Я поведу людей на місто. Коли ж ворог вийде проти нас, ми вдамо, що тікаємо, як це було того разу. Тоді вони поженуться за нами, бо подумають: „Вони тікають від нас, як і минулого разу”. Ми відтягнемо їх від міста. Тоді вийдете ви з засідки і візьмете місто. Господь Бог ваш віддає його вам. А як захопите ви це місто, то віддайте його вогню. Робіть так, як наказав Господь. Тож дивіться! Усі накази ви одержали». Ісус відіслав їх. Вони пішли і влаштували засідку між Бетелом та Аї, на захід від Аї. А Ісус провів цю ніч поміж своїх людей. Наступного ранку встав рано і скликав воїнів. Потім він і старійшини Ізраїлю повели народ на Аї. Усі воїни, які були з ним, підійшли до міста. Піднявшись до міста, вони стали табором з північної сторони Аї. Між ними і містом була долина. Ісус відібрав п’ять тисяч воїнів і наказав їм влаштувати засідку між Бетелом та Аї з західної сторони міста. Основні сили розташувалися на північ від міста, а решта була в засідці на захід від міста. Тієї ночі Ісус зійшов у долину. Коли цар Аї побачив це, то він і всі воїни його, і все чоловіче населення міста рано-вранці швидко зібрались у належному місці перед Йорданською долиною, щоб виступити проти ізраїльтян. Про засідку за містом цар не знав. Тоді Ісус і воїни його вдали, ніби вороги їх перемагають, і побігли в напрямку пустелі. Тож усі жителі Аї були скликані переслідувати ізраїльтян, і кинулися вони за Ісусом навздогін. Тож вони вийшли з міста. Увесь люд Аї і Бетела покинув міста й переслідував ізраїльтян. Побігли навздогін, а браму міста залишили відчиненою. Тоді Господь сказав Ісусу: «Спрямуйте мечі на місто Аї, бо віддам Я це місто під владу твою». І направив Ісус свій гострий меч на місто. Як тільки Ісус простяг руку вперед, ті, хто сиділи в засідці, вибігли, ввійшли в місто, захопили його і швидко підпалили. Мешканці Аї озирнулись і побачили дим, що здіймався в небо від пожежі в їхньому місті. Їм нікуди було тікати, бо ізраїльтяни, які до того тікали в пустелю, тепер повернули назад і напали на переслідувачів. Як побачили Ісус та ізраїльтяни, що їхні воїни з засідки захопили місто й дим піднявся над ним, повернули назад і напали на народ Аї. І ті, що раніше були в засідці, вийшли з міста й пішли в наступ проти людей Аї. І ті опинилися в оточенні ізраїльтян. Ізраїльтяни били їх, доки перебили всіх. Нікому не вдалося врятуватися або втекти. А царя айського ізраїльтяни схопили живого і привели до Ісуса. Коли ізраїльтяни повбивали усіх жителів Аї на відкритому просторі пустелі, де була погоня, і коли всі до останнього впали від меча, військо Ізраїлю повернулося в Аї. Вони подобивали тих, хто ще там залишався. Всього було вбито того дня дванадцять тисяч чоловіків та жінок — усіх мешканців Аї. Ісус же тримав простягнуту правицю зі списом, доки всіх мешканців Аї не було знищено. А худобу й добро цього міста вони взяли собі, як і сказав Господь Ісусу. Отож спалив Ісус місто Аї і перетворив його на руїну. Таким воно є і посьогодні. А царя айського він повісив на дереві. І висів той аж до вечора. Із заходом сонця Ісус наказав зняти мертве тіло з дерева й кинути біля міської брами. І народ закидав його купою каміння, що є там і донині. Потім Ісус спорудив вівтар Господу Богу Ізраїлю на горі Евал. Він зробив це так, як наказував Мойсей, слуга Божий, як сказано в книзі законів Мойсея: «Жертовник з нетесаного каменя, без застосування залізного знаряддя на ньому». І на ньому принесли вони жертви всеспалення Господу, а також мирні жертви. І там у присутності всіх ізраїльтян Ісус записав на камені закони Мойсеєві. Всі ізраїльтяни й чужинці разом із старійшинами, воєначальниками й суддями стояли з обох боків ковчегу Заповіту перед священиками-левитами, які несли ковчег Заповіту Господнього. Половина люду стояла перед горою Геризим, а інша половина перед горою Евал. Раніше так наказав Мойсей, слуга Божий, благословляти людей Ізраїлю. Після того Ісус зачитав слова Закону, благословення й прокляття, саме так, як записані вони у книзі Закону. Жодного слова із Заповітів Мойсея не випустив Ісус, читаючи перед зібранням ізраїльтян, перед жінками й дітьми й перед чужинцями, що були між них. Усі царі, що жили на захід від ріки Йордан у горах і на західних схилах та вздовж узбережжя Середземного моря аж до Ливану, почули про те. І вирішили вони об’єднатися й виступити разом проти Ісуса та ізраїльтян. То були царі хиттитів, аморійців, ханаанців, перизійців, хивійців, та євуситів. А мешканці Ґівеона, почувши про те, що зробив Ісус із Єрихоном та Аї, вдалися до хитрощів. Вони пішли й наготували припасів, обвішали своїх ослів старими драними мішками та подертими латаними бурдюками з вином. Самі вдягли зношене, у заплатах взуття і стару одежину. А припаси хліба були сухі та пліснявілі. Вони прийшли до Ісуса в табір біля Ґілґала. І сказали йому та ізраїльтянам: «Ми прийшли з далекої країни і хочем укласти з вами Угоду». Але ізраїльтяни сказали хивійцям: «Можливо, ви живете поруч із нами, то як же нам укладати з вами Угоду?» Тоді хивійці звернулися до Ісуса зі словами: «Ми раби твої». Ісус спитав їх: «Хто ви і звідки ви прийшли?» На те вони відповіли: «Раби твої прийшли з далекої країни, щоби вшанувати Господа Бога Твого». Бо почули ми про Нього, і про все, що зробив Він у Єгипті. Ми почули й про те, що зробив Він із двома аморійськими царями, що жили на Схід від ріки Йордан: з Сихоном, царем хешбонським, і з Оґом, царем башанським, що жив в Аштароті. Тож старійшини і всі мешканці нашої землі наказали нам: «Візьміть запаси харчів і підіть зустріньтеся з ними. Скажіть їм: „Ми раби ваші, хочемо укласти тепер з вами Угоду”. Ось хліб наш! Він був ще теплий у той день, як залишали ми свої домівки, щоб зустрітися з вами. А тепер, подивіться, він став сухий і пліснявий. А це наші бурдюки, які ми наповнили молодим вином, а тепер вони геть драні. А це вбрання і взуття зносилося від довгої дороги». І воїни взяли трохи їхніх харчів, а в Господа поради не спитались. Й Ісус погодився на мир з ними. Він уклав з ними Угоду про те, що залишить їм життя. А вожді народу ізраїльського поклялися й присягнули їм. А три дні по тому ізраїльтяни довідалися, що ґівеонці — їхні сусіди, що вони селяться просто серед ізраїльської землі. Тож ізраїльтяни рушили в путь і прийшли на третій день до їхніх міст. А ті міста були Ґівеон, Кефіра, Беерот і Киріат-Єарим. Але ізраїльтяни не напали на них, бо ж вожді колін поклялися їм іменем Господа Бога Ізраїлю. А весь люд почав ремствувати проти вождів своїх. Та всі вожді сказали народу: «Ми поклялися їм іменем Господа, Бога Ізраїлю. Тож ми не можемо заподіяти їм зло. А ось що ми їм зробимо. Ми залишимо їм життя, щоб не впав на нас гнів Господній за те, що зламали клятву свою». Вожді сказали людям: «Хай живуть!» То ґівеонці стали дроворубами та водоносами для всієї ізраїльської спільноти, як і наказали їм вожді. Ісус скликав Ґівеонців і запитав їх: «Навіщо ви обдурили нас, сказавши: „Ми з дуже далеких від вас країв”, — якщо насправді ви мешкаєте серед нас? А тепер, нехай паде прокляття на вас! І будуть гідні з вас тільки раби, що дрова рубатимуть і воду носитимуть для дому Господа мого». Вони відповіли Ісусу: «Нам було сказано, що Господь, Бог твій, наказав Мойсею, рабу Своєму, віддати тобі всі землі й знищити до твого приходу всіх людей, що живуть у тім краї. Тож бо перелякалися ми за життя своє і так і вчинили. Тепер же ми у владі Твоїй. Тож роби те, що ти вважаєш правильним і справедливим». Тож Ісус врятував едеонців, зробивши з них рабів, та ізраїльтяни їх не повбивали. І відтоді зробив їх Ісус дроворубами й водоносами, що працювали на ізраїльтян і обслуговували вівтар Божий у призначеному Господом місці. Отож рабами вони є й понині. Почув Адоніцедек, цар єрусалимський, що Ісус захопив Аї, що він ущент зруйнував його, а також про те, що зробив він з Єрихоном та його царем, а ще й про те, що люди Ґівеона (а жили вони поруч) уклали мир з Ізраїлем. І сам він, і люди його жахнулися. Бо ж Ґівеон був великим містом, подібним царським містам, і був він навіть більше за Аї, і всі чоловіки в ньому були добрими воїнами. Отож Адоніцедек, цар єрусалимський, направив послання Гогаму, цареві хевронському, Піраму, цареві ярмутському, Яфії, цареві лахиському, Девіру, цареві еґлонському: «Прийдіть і допоможіть мені напасти на Ґівеон, бо уклали ґівеонці мир з Ісусом та ізраїльтянами». Тоді п’ять аморійських царів: єрусалимський, хевронський, ярмутський, лахиський та еґлонський зібрали свої війська, щоб виступити разом. Вони обклали Ґівеон і пішли на нього війною. Тоді мешканці Гівеона відрядили посланців до Ісуса в табір у Ґілґал з такими словами: «Не полиш нас, рабів своїх. Приходь швидко і врятуй нас, допоможи нам, бо царі аморійські, які живуть у гірській місцевості, зібралися й разом виступили проти нас». Тож Ісус виступив із Ґілґала з усією армією, з кращими воїнами. Господь сказав Ісусу: «Не бійся їх, Я віддам їх у Твої руки. Ти переможеш. Жоден перед тобою не встоїть». Всю ніч ішов Ісус із Ґілґала й напав на ворогів зненацька. Господь посіяв між них страшну паніку. Ізраїльтяни одержали велику перемогу під Ґівеоном. І погнали їх ізраїльтяни дорогою, що веде в гори, аж ген до Бет-Горона і били їх протягом усієї гонитви до Азеки і Маккеди. А як втікали вони від ізраїльтян по дорозі з Бет-Горона до Азеки, Господь наслав на них кам’яний град з небес. І всіх повбивало. Більше людей загинуло від того граду, ніж від мечів ізраїльських. І тоді звернувся Ісус до Господа і було це того дня, коли Господь віддав аморійців ізраїльтянам. І сказав він перед усім людом Ізраїля: «О сонце, зупинись над Ґівеоном. І Місяцю, стій над долиною Айжалонською». І Сонце стало, і Місяць зупинився, і були нерухомі, аж поки сини Ізраїля не перемогли ворогів своїх. Хіба не так записано в книзі Яшар? Сонце зупинилося посеред неба і нерухомо стояло цілий день. Ніколи такого не траплялося ні до, ні після, щоб Господь послухався людину. Бо то Господь воював за Ізраїль. Потім Ісус повернувся до свого табору в Ґілґалі з усіма ізраїльтянами. П’ятеро ж тих царів утекли й переховувалися в печері Маккеда. Ісусу доповіли: «Ми знайшли п’ятьох царів, що переховуються в печері Маккеда». Ісус сказав так: «Треба завалити великим камінням вхід до печери й поставити вартових. Самі ж там не лишайтеся. Переслідуйте ворогів своїх, нападайте на них ззаду. Не дайте їм увійти в їхні міста, бо Господь наш перемогу над ними нам віддав». Ісус та ізраїльтяни безжалісно розгромили ворога, розбили його вщент, хоча декому вдалося втекти й проникнути в свої укріплені міста. І коли люди Ізраїля повернулися благополучно до Ісуса в табір у Маккеді, ніхто й кривого слова не смів сказати проти ізраїльтян. Тоді Ісус наказав: «Відкрийте вхід до печери й приведіть Мені з тієї печери п’ятьох царів». Так вони й зробили. І привели до Нього з тієї печери п’ятьох царів: єрусалимського, хевронського, ярмутського, лахиського та еґлонського. Коли тих царів привели до Ісуса, то скликав Він усіх ізраїльтян і наказав своїм воєначальникам: «Підійдіть ближче й поставте ноги їм на шиї». То вони попідходили й поставили ноги на шиї царів. А Ісус сказав їм: «Не бійтеся й не лякайтеся. Будьте мужні й відважні, бо так Господь робитиме з усіма вашими ворогами, з якими ви будете битися». Після слів цих Ісус вбив царів і повісив їх на п’яти деревах, де вони висіли аж до вечора. А як зайшло сонце, Ісус наказав зняти їх з дерев і кинути в ту саму печеру, де вони переховувалися. Потім вхід до печери закидали великим камінням, яке там лежить і досі. Того дня Ісус захопив Маккеду. Він повбивав увесь народ і їхнього царя. Він ущент розбив їх і знищив усе живе. Жодної живої душі не лишилося у місті. З царем Маккеди він вчинив так само, як і з царем Єрихона. Ісус з усім ізраїльським людом пішов з Маккеди до Ливни й напав на це місто. Господь віддав Ізраїлю це місто та його царя. Ізраїльтяни повбивали всіх, жодного в живих не лишивши, а з царем вчинили так само, як і з царем Єрихона. Потім Ісус з усіма ізраїльтянами попрямував з Ливни до Лахиша. І став табором біля нього, а потім атакував. Віддав Господь Ізраїлю перемогу над Лахишом, тож наступного дня захопили вони його. Як і в Ливні, вони повбивали усіх. Тоді на допомогу Лахишу виступив цар Хорам ґезерський, але Ісус розгромив його та його військо, нікого в живих не залишив. Потім Ісус з усім народом ізраїльським попрямував з Лахиша до Еґлона, обложив і атакував його. Того ж дня вони його й захопили, вбили всіх людей і знищили все живе, як і в Лахиші. Тоді Ісус з ізраїльтянами пішов з Еґлона до Хеврона і розпочав проти цього міста битву і захопив його. Вони вбили царя і всіх людей цього міста й навколишніх поселень, не лишивши жодної живої душі, точнісінько як в Еґлоні. Він ущент зруйнував місто, не лишивши нічого живого. Ісус переміг увесь край: гори, Неґев, західні підгір’я, схили та всіх тамтешніх царів. Жодного живого не залишилося. Він геть знищив усе живе, як Господь Бог Ізраїлю й наказував. Отож Ісус розгромив усіх від Кадеш-Барнеа аж до Ґази, по всій землі Ґошена аж до Ґівеона. Ісус захопив усіх тих царів і землі їхні одним походом, бо Господь Бог Ізраїлю воював на боці Ізраїлю. Потім Ісус і всі ізраїльтяни повернулися у табір під Ґілґалом. до ханаанців на сході й на заході до амореїв, хиттитів, перизійців, до євуситів у гори, і до хивійців, що жили під горою Хермон у землі Міцпа. Вирушили вони величезним військом, зібрали всі свої сили. Були їх воїни численні, як пісок на морському березі. Мали вони багато коней та колісниць. Усі ті царі зустрілися в призначеному місці й розбили спільний табір при озері Мером, щоб разом виступити проти Ізраїлю. Господь сказав Ісусу: «Не бійся їх, бо завтра по цій порі я віддам їх у руки ізраїльтян і всіх їх буде вбито. А ви мусте перерізати жили їхнім коням і спалити їхні колісниці». Отож Ісус зі своїм військом виступив і напав на них зненацька при водах Мерома. І віддав Господь їх у руки ізраїльтян. Ті атакували їх і погнали аж до Великого Сидона і Місрефот-Маїму, а на схід аж до долини Міцпа. І били вони їх, аж поки не знищили. Ісус усе зробив так, як наказав Господь. Він поперерізав жили їхнім коням і поспалював їхні колісниці. Тим часом Ісус повернувся й захопив Хазора. І зарубав Ісус їхнього царя мечем. Хазор стояв на чолі об’єднаних царів, що виступили проти Ізраїлю. Від меча ізраїльтян загинуло все живе. Жодної душі не лишилося. А місто Ісус спалив. Ісус захопив усі міста царські та їхніх царів. І всі вони загинули від меча Його, як і наказав був Мойсей слуга Господній. Але ізраїльтяни не спалили ті міста, що стояли на узвишшях, крім Хазора, яке спалив сам Ісус. Усе добро, що було в тих містах, і худобу ізраїльтяни взяли собі. А людей усіх понищили до одного. Жодної живої душі не лишилося. Ісус усе зробив саме так, як Господь звелів слузі своєму Мойсею, а Мойсей наказав Ісусу. Отож Ісус виконав усе точнісінько так, як Господь наказав Мойсею. Довго Ісус воював з усіма тими царями. Жодне місто не піддалося миром ізраїльтянам, окрім хивійців, що мешкали в Ґівеоні. Ізраїльтяни усіх захоплювали війною. Бо то Сам Господь укріпив їхні серця й надав рішучості на війну проти Ізраїлю. Тож були вони винищені ізраїльтянами до ноги, як Господь наказав Мойсею. На той час Ісус пішов і знищив анакійців, що мешкали у горах, в Хевроні, Девірі й Анаві, в усіх горах юдейських і в усіх горах ізраїльських. Ісус вигубив їх до ноги з усіма їхніми містами. Жодного анакійця не лишилося на ізраїльській землі. Дехто лишився ще в Ґазі, Ґаті та Ашдоді. Отож Ісус захопив усі землі, як Господь наказав Мойсею. І роздав Ісус землі у власність ізраїльтянам, відповідно до колін. І запанував мир тоді у всьому краї. Ось царі, яких ізраїльтяни розбили і чиї землі вони підкорили. Вони посіли землі по той бік ріки Йордан на схід, від ріки Арнон до гори Хермон і всю східну частину Араву (Йорданської долини). Сихон аморійський царював у Хешбоні. Він правив землями від Ароера, що на березі ріки Арнон, і аж до середини долини і також половиною Гілеаду, аж до ріки Яввок, що на кордоні з аммонійцями. Він також панував над східною частиною Йорданської долини від Ґалилейського озера до Мертвого (Солоного) моря, до Бет-Єшимоту, і на південь до підгір’їв Пізґи. І край царя Оґа башанського, останнього з рефаїв, який панував в Аштароті та Едреї. Він правив над горою Хермон, Салхою і над усім Башаном аж до кордону ґешуритського і маакейського, над половиною Ґілеаду аж до межі з землями Сихона, царя хешбонського. Мойсей, слуга Господній, та ізраїльтяни розгромили, та віддали землі ті у володіння колінам Рувима і Ґада та половині коліна Манассії. Ісус та ізраїльтяни також розбили царів на захід від ріки Йордан, від Ваал-Ґада у Ливанській долині до гори Халак, що простирається до Сеїру. І віддав Ісус ці землі у власність ізраїльтянам відповідно до поділу на коліна. Йдеться про гори, західне передгір’я, долину Арав, пустелю Неґев, землі хиттитів, аморійців, ханаанців, перизійців, хивійців та євуситів: Цар Єрихона, цар Аї, коло Бетела, Цар Єрусалима, цар Хеврона, Цар Ярмута, цар Лахиша, Цар Еґлона, цар Ґезера, Цар Девіра, цар Ґедера, Цар Хорми, цар Арада, Цар Ливни, цар Адуллама, Цар Маккеди, цар Бетела, Цар Таппуа, цар Хефера, Цар Афека, цар Шарона, Цар Мадона, цар Хазора, Цар Шимрон-Мерона, цар Ахшафа, Цар Таанаха, цар Меґіддо, Цар Кедеша, цар Йокнеама кармельського, Цар Дора при Нафат-Дорі, цар Ґоїм ґілґальський, Цар Тирци. Усіх царів було тридцять один. Коли Ісус постарів, Господь сказав йому: «Ти вже в дуже похилому віці, а чимало земель іще не завойовано. І ще землі ґеваліїв, і весь Ливан на схід від Ваал-Ґазу, що біля підніжжя гори Хермон, аж до фортеці Лебо-Гамат. Усіх мешканців Сидона, що живуть у горах від Ливану до Місрефот-Маїму, Я сам змушу залишити землі перед синами Ізраїлю. Тільки розподіли землю у спадок, як Я наказував тобі. Отож поділи цю землю і віддай у володіння дев’яти колінам і половині коліна Манассіїного». Отож половина коліна Манассіїного, Рувимові й Ґадові успадкували землю, що її Мойсей, слуга Господній, дав їм на східному боці ріки Йордан. То були землі від Ароера, що тягнеться вздовж ріки Арнон, і міста посеред долини, і все плато Медева аж до Дівона. То були також усі міста, де правив цар аморійський Сихон. А царював він у Хешбоні аж до кордону з аммонійцями. То були й землі в Ґілеаді, в краях ґешуритському та маакейському, гора Хермон увесь Башан і Салха. Туди входило і все царство Оґа в Башані, який правив в Аштароті та Едреї і був одним з останніх рефаїв. Мойсей підкорив цей народ і забрав їхні землі. Але ізраїльтяни не прогнали ґешурійців і маакатійців. Вони і понині живуть поміж ізраїльтян. А коліну Левія Мойсей не дав землі. Але, як обіцяв, віддав їм усі офіри, що їх приносили Господу Богу Ізраїлю на вогні. Мойсей наділяв землею коліно Рувимове, родину за родиною. Їм дісталася земля, що простяглася від Ароера вздовж ріки Арнон, місто посеред долини, і вся рівнина при Медеві. Рувимові відійшли Бет-Пеор, що на схилах Пізґи, і Бет-Єшимот. То були всі міста на рівнині і все царство Сихона, царя аморійського, який правив у Хешбоні. Мойсей розгромив його, як і мидіанських правителів: Евія, Рекема, Зура, Гура та Реву — князів Сихона, які жили на цій землі. Ізраїльтяни разом із іншими вбили й провидця Валаама, сина Беора. Отже, кордонами рувимців були береги ріки Йордан. Ці землі були віддані Рувимовим родинам разом із усіма містами й угіддями. Також кожному роду коліна Ґадового було надано землю. І ще в долині Бет-Арам, Бет-Німра, Суккот і Цафон, решта царства Сихона, царя Хешбона, на східному боці ріки Йордан та її береги, аж до берегів Ґалилейського озера. Така спадщина була віддана родинам Ґада з усіма містами та угіддями. Мойсей наділив землею і половину коліна Манассієвого, згідно його родам. Їм належали землі від Маганаїма, через увесь Башан, усе царство Оґа, царя башанського та всі поселення Яїра у Башані, всього шістдесят міст. Їм відійшла й половина Ґілеада, Аштарот і Едреї, міста царства Оґа в Башані. Усі ці землі були віддані нащадкам Макіра, сина Манассії, половині синів макірієвих за їхніми родами. Оце ті землі, що їх роздав Мойсей у спадщину на рівнинах Моаву, по той бік Йордану, на схід від Єрихона. Та не наділив Мойсей спадщиною коліно Левія. Сам Господь Бог Ізраїля став їх спадщиною, як він і обіцяв їм. Ось землі, одержані ізраїльтянами у спадщину на землі Ханаану, які священик Елеазар і Ісус, син Навина, та старійшини родів Ізраїлю розподілили між ними. Розподіл відбувався за жеребом між дев’ятьма колінами та половиною коліна Манассієвого, як і повелів був Господь через Мойсея. Оскільки Мойсей по той бік Йордану віддав землі у спадщину двом колінам: Рувимову та Ґадову і півколіну Манассієвому — а левитам не дав ніякого наділу. Від Йосипа пішло два коліна: Манассієве та Ефраїмове — а левити не одержали у спадщину ніякої землі, крім міст, де вони могли жити, та прилеглих пасовиськ для їхніх стад і отар. Ізраїльтяни зробили саме так, як звелів Господь Мойсею. Вони розподілили землі. Якось до Ісуса у Ґілґал прийшли люди з коліна Юдиного, і Калев, син кенизіта Єфунне, сказав йому: «Ти знаєш, що Господь сказав Мойсею, людині Божій, про тебе і про мене у Кадеш-Барнеа. Мені було сорок років, коли Мойсей, слуга Господа, послав мене з Кадеш-Барнеа розвідати землі. Повернувшись, я щиросердо про все доповів. Але інші, хто ходив зі мною, залякували народ своїми розповідями. Я ж цілком вірив Господу, Богу своєму. Того дня Мойсей пообіцяв мені: „Без сумніву, земля, яку ти розвідав, належатиме тобі й нащадкам твоїм назавжди, бо ти справді вірний Господу моєму Богу”. І ось подивися: Господь зберіг мені життя, як і сказав, ще на сорок п’ять років відтоді, як Господь сказав це Мойсею, доки ізраїльтяни блукали пустелею. І тепер я тут, і мені вісімдесят п’ять років. Я й зараз у силі, як і тоді, коли Мойсей посилав мене в розвідку. Моя сила й сьогодні та ж сама, що й тоді, я можу вирушити в бій і повернутися. Тож віддай мені тепер той гірський край, що його обіцяв мені того дня Господь. Бо ти чув тоді, що анакійці живуть там, і в них великі укріплені міста. Та як Господь буде зі мною, я вижену їх звідти, як Господь і обіцяв». Тож Ісус благословив його і віддав Хеврон у володіння Калеву, сину Єфунне. Отож, Хеврон і сьогодні належить Калеву, сину кенизіта Єфунне і його нащадкам, бо він вірив і підкорявся Господу Богу Ізраїлю. (Раніше Хеврон називався Киріат-Арва, на честь видатного чоловіка з роду анакійців, якого звали Арва). Тоді на цій землі запанував мир. Земля, яку, за жеребом, розділили між собою роди коліна Юдиного, простягалася на південь до кордону Едома, аж до пустелі Сін на самому півдні. То південний кордон Юдиних земель тягнувся від південної затоки Мертвого моря. Він сягав перевала Скорпіона, огинав Сін, тягнувся на південь до Кадеш-Барнеа, далі йшов через Хезрон до Аддара і звертав до Карки. Південний кордон простягнувся через Азмон, вздовж Єгипетського потоку і виходив до Середземного моря. Східним кордоном було Мертве море аж до гирла ріки Йордан. А на півночі він ішов від морської затоки у гирлі ріки Йордан і тягнувся до Бет-Хоґли. Кордон проходив на північ від Бет-Арави, сягала аж каменя Вогана, Рувимового сина. Далі він ішов від долини Ахор до Девіра, а потім повертав на північ до Ґілґала, що навпроти Адуммимського узвишшя, на південь від потоку, далі тягнувся до Ен-Шемешу й закінчувався в Ен-Роґелі. Звідти кордон ішов долиною Бен-Гінном з півдня до схилів євуситських, тобто до Єрусалима. Далі кордон піднімався на вершину пагорба, що у західній частині долини Гінном, і на північному краї долини Рефаїм. З пагорба кордон спускався до джерела «Води Нефтоа», а потім долиною до міст, що при горі Ефрон. Звідти кордон звертав до Ваали, тобто Киріат-Єариму. Від Ваали кордон повертав на захід до гори Сеїр і тягнувся до північного схилу гори Ярим, тобто Кесалон, і знову збігав донизу, до Бет-Шемешу, а далі йшов до Тимни. Потім кордон простував долиною до північного схилу Екрона, а звідти звертав до Шіккерону, тягнувся до гори Ваал і доходив до Ябнеела. Закінчувався він аж біля Середземного моря. Західним кордоном був берег Середземного моря. Такі були кордони земель коліна Юдиного та його родів. Ісус, як звелів йому Господь, наділив землею Калева, сина Єфунне, поміж родів Юди. Ісус віддав Калеву Киріат-Арву, тобто Хеврон. (Арва був нащадком Анака). А Калев вигнав звідти трьох синів Анака: Шешая, Агімана й Талмая, нащадків Анакових. Далі він пішов проти людей, що мешкали в Девірі. (Раніше Девір мав назву Киріат-Сефер). Тоді Калев сказав: «За того, хто нападе на Киріат-Сефер і захопить його, я віддам свою дочку Ахсу». Отніел, син Кеназа, Калевого брата, захопив місто, і Калев віддав заміж за нього свою дочку Ахсу. Коли вона приїхала до Отніела, свого чоловіка, він намовив її піти й попросити в її батька землі. Як злазила вона з віслюка, Калев запитав її: «Чого ти хочеш?» Вона відповіла: «Зроби мені милостивий дарунок. Бо раз віддав ти мені засушливу пустелю Неґев, то дай також і джерела». Отож Калев віддав їй верхні та нижні джерела. Ось землі коліна Юдиного за родами його. Усі ці міста належать синам коліна Юди біля кордону з Едомом, У Неґеві: Кавзеел, Едер, Яґур, Кіна, Димона, Адада, Кедеш, Хазор, Іфнан, Зиф, Телем, Беалот, Хазор-Хадатта, Керіот-Хезрон (тобто Хазор), Амам, Шема, Молада, Хазар-Ґадда, Хешмон, Бет-Пелет, Хазар-Шуал, Беершеба, Бизіофія, Ваала, Їм, Езем, Елтолад, Кезил, Хорма, Зиклаґ, Мадманна, Сансанна, Лебаот, Шилхім, Аїн та Риммон. Усього двадцять дев’ять міст із довколишніми селами. А також міста на західному поділлі: Ештаол, Зора, Ашна, Заноа, Ен-Ганним, Таппуа, Енам, Ярмут, Адуллам, Соко, Азека, Шаараїм, Адітаїм та Ґедера (Ґедеротаїм) — чотирнадцять міст із довколишніми селами. Ці міста також належали синам коліна Юди: Зена, Хадаша, Миґдал-Ґад, Дилеан, Міцпа, Йоктеел, Лахиш, Бозкат, Еґлон, Каббон, Лахмас, Китлиш, Ґедерот, Бет-Даґон, Наама і Маккеда — шістнадцять міст із довколишніми селами. Ливна, Етер, Ашан, Іфта, Ашна і Незів, Кейла, Ахзив, і Мареша — дев’ять міст із довколишніми селами. Юдиному коліну дісталося також місто Екрон із своїми містами та селами. А також на захід від Екрона, всі міста та села коло Ашдода. Їм відійшов і Ашдод зі своїми містами та селами, Ґаза з довколишніми містами та селами — аж до ріки Єгипетської — та узбережжя Середземного моря. У горах вони одержали: Шамір, Яттір, Соко, Данна, Киріат-Санна (тобто Девір), Анав, Ештемо, Анім, Ґошен, Холон, Ґіло — одинадцять міст і довколишні села. Юдиному коліну дісталися також: Арав, Дума, Ешан, Янім, Бет-Таппуа, Афека, Хумта, Киріат-Арва (тобто Хеврон) та Зіор — дев’ять міст і довколишні села. Коліно Юдине одержало також міста: Маон, Кармел, Зиф, Ютту, Єзреел, Йокдеам, Заноа, Каїн, Ґівеа, Тимна — десять міст разом з довколишніми селами. Дісталися Юдиному коліну такі міста: Халхул, Бет-Зур, Ґедор, Маарат, Бет-Анот і Елтекон — шість міст й прилеглі села. І ще Киріат-Ваал (тобто Киріат-Єарим) і Равва — два міста й прилеглі села. У пустелі вони отримали: Бет-Араву, Миддін, Секаху, Нібшан, Соляне Місто й Ен-Ґеді — шість міст і прилеглі села. Та не змогли люди Юдиного коліна вигнати євуситів, що мешкали в Єрусалимі. Тож євусити живуть і понині між людьми Юдиного коліна в Єрусалимі. Земля, що дісталася за жеребом нащадкам Йосипа, починалася від Йордану коло Єрихона, простиралася на схід від Єрихонського джерела і звідти тягнулася до гірського краю Бетел. Вона пролягала від Бетела до Луза і далі вздовж аркійського кордону з Атаротом. Їхні землі спускалися до кордону з яфелітами, аж до нижнього Бет-Горона та Ґезера і закінчувалася біля Середземного моря. От землі, що їх одержали у спадщину сини Йосипа Манассії та Ефраїма. Ось землі, дані коліну Ефраїмову за його родами: кордони їхніх володінь простяглися від Атарот-Аддара на сході до Верхнього Бет-Горона. А звідти кордон простягався на захід аж до самого моря. На півночі від Мікметату кордон звертав на схід до Таанат-Шило і пролягав на схід до Яноа. Далі кордон спускався від Яноа до Атарота і Наари, доходив до Єрихона і закінчувався при річці Йордан. Від Таппуа кордон біг на захід до вод Кани і закінчувався в Середземному морі. Ці землі стали спадщиною коліна Ефраїмового, згідно з його родами. Також синам Ефраїмовим дісталися міста з довколишніми селами за межами їхніх земель — на землях коліна Манассіїного. Але вони не прогнали ханаанців, які жили в Ґезері. Тож і живуть ханаанці поміж людей ефраїмових і понині. Але вони стали рабами, змушеними виконувати тяжку роботу. Потім згідно жеребу була надана така земля колінові Манассія, який був старшим сином Йосипа. Ґілеад і Башан уже належали Макіру, старшому сину Манассії і володарю Ґілеада. Він був хоробрим воїном. Інші роди коліна Манассіїного також одержали свої наділи: нащадки Авіезера, Хелека, Азріела, Сихема, Хефера і Шеміда. Ось імена інших нащадків Манассії, сина Йосипа, родини цих чоловіків дістали свою частку землі згідно з родовим поділом. Зелофехад син Хефера, сина Ґілеада, сина Макіра син Манассії не мав синів, у нього були тільки дочки. Ось їх імена: Махла, Ноа, Гоґла, Милка, Тирца. Вони прийшли до священика Елезара, Ісуса сина Навина та старійшин і сказали: «Господь наказав Мойсею дати нам землю нарівні з чоловіками». То Елеазар дав їм землю нарівні з братами їхнього батька, як і наказував Господь. Отож коліно Манассія одержало десять земельних наділів, крім Ґілеада і Башана по той бік ріки Йордан. Адже дочки Манассії одержали спадщину, як і сини. Земля Ґілеада тепер належала решті нащадків Манассії. Кордони земель Манассії простяглися від Ашера до Мікметата, що навпроти Сихема, а потім тягнувся на південь, де живуть люди Ен Таппуа. Земля Таппуа належала коліну Манассії, але саме місто Таппуа, що було на кордоні, належало Ефраїмовим нащадкам. Далі кордон спускався до потоку Кана. Міста на південь від потоку належали коліну Ефраїмову. Кордон землі Манассіївої йшов на північ від потоку і закінчувався в Середземному морі. Земля на південь належала колінові Ефраїма, а на північ — Манассії. А Середземне море було західним кордоном земель Манассієвих. Кордон доходив до Ашерових земель на півночі й до Іссаха́рових земель на сході. В Іссаха́рі та Ашері коліну Манассії належали міста Бет-Шеан, Івлеам та маленькі селища довкруж, населення Дора, Ендора, Таанаха, Меґіддо і маленьких навколишніх поселень, а також три міста Нафота. Люди Манассії не змогли здолати населення тих міст. Тож ханаанці й далі жили на цій землі. А як ізраїльтяни зміцніли, то примусили ханаанців працювати на себе, та позбутися їх зовсім так і не змогли. Люди Йосипа звернулися до Ісуса: «Чому Ти дав нам лише один наділ землі у спадщину? Ми численний народ, бо Господь благословив нас на те». Ісус відповів їм так: «Якщо ви коліно велике, то ідіть у гори, в ліси. Розчистіть і освоюйте землі перизійців та рефаїв, якщо гірська країна Ефраїма замала для вас». Люди Йосипа сказали: «Гірська країна недостатня для нас, але ханаанці, що живуть у долині, мають залізні колісниці, як і ті в Бет-Шеані й маленьких прилеглих містечках та в долині Єзреел». Тоді сказав Ісус Йосиповим, Ефраїмовим та Манассієвим людям: «Ви — чисельний народ, і сила у вас велика. Не тільки цей земельний наділ буде вашим, а й гори. І хоч вони лісисті, ви освоїте їх і одержите в спадок. Бо ви проженете ханаанців, хоч у них і є залізні колісниці, й хоча вони справді є сильним народом». Уся громада ізраїльтян зібралася в Шило. Там поставили намет зібрання. Цю землю вони підкорили. Залишилося ще сім ізраїльських колін, які не одержали наділ землі у спадщину. Тож Ісус звернувся до ізраїльтян: «Скільки бути ледачими боягузами замість того, щоб піти і взяти землю, яку віддав вам Господь, Бог ваших предків. Призначте по три чоловіки з кожного коліна, і я відішлю їх по країні. Вони зроблять карту земельних наділів і повернуться до Мене. І розділять вони ту землю на сім частин. Юдине коліно залишиться на своїй землі на півдні, а коліна Йосипові — на своїй землі на півночі. І як буде зроблений розподіл семи земельних наділів, тоді принесіть Мені все сюди. Тоді я за жеребом у присутності Господа, Бога нашого розподілю ці землі між вами. Тільки левити не матимуть свого земельного наділу серед вас, бо їх спадщиною є Богослужіння. Ґад, Рувим і половина коліна Манассіїного одержали свою спадщину на східному боці ріки Йордан, яку Мойсей, слуга Господа віддав їм». Отож чоловіки зібралися й вирушили в путь. Ісус наказав тим, що пішли, зробити мапу тієї землі: «Ідіть і роздивіться той край, гарно опишіть його й повертайтеся до мене. Тоді я кину жереб тут, у Шило, перед Господом». Отже, помандрували собі чоловіки тим краєм і описали в списку всі тамтешні міста, розподіливши їх на сім частин. Потім вони повернулись до табору в Шило. Ісус кинув жереб для них у Шило, перед Господом. Тоді Ісус поділив землю на сім наділів для ізраїльтян. Одну частку було віддано коліну Веніаминовому за його родами. Землі їхнього коліна лежали між краями колін Юди та Йосипа. На півночі кордон починався біля річки Йордан і проходив північніше Єрихона, потім піднімався в західні гори і виходив у пустеля Бет-Авен. Звідти кордон огинав Луз (тобто Бетел) з південного краю, а далі йшов униз до Атарот-Аддара, через гори південніше Нижнього Бет-Горона. Там він круто завертав, і з західного боку йшов на південь від гори, що південніше Бет-Горона, і закінчувався при Киріат-Ваалі (тобто Киріат-Єаримі). Це місто належало людям Іуди. Таким був західний кордон. Південний же, починався на краю Киріат-Єарима і тягнувся долиною до витоків Нефтоа. Далі кордон спускався до підніжжя гори, що навпроти долини Бен-Гінном — це на півночі долини Рефаїм. Потім ішов униз долиною Гінном на південні землі Євуса і спускався до Ен-Рогелу. Там він різко завертав на північ і йшов уздовж потоку до Ен-Шемешу, і далі за потоком до Ґелілоту, що навпроти проходу Адуммим, і спускалася вниз до каменя Вогана, Рувимового сина. Потім кордон огинав Бет-Араву з північної сторони й спускався до Йорданської долини. Він закінчувався у північному краї Бет-Хоґли, північному березі Мертвого моря й у південному гирлі Йордану. Такі були південні кордони. Річка Йордан служила східним кордоном. Такі землі одержало коліно Веніамина і такі були їхні кордони. Отож тепер коліну Веніамина належали такі міста: Єрихон, Бет-Хоґла, Емек-Кезиз, Бет-Арава, Земараїм, Бетел, Аввім, Пара, Офра, Кефар-Аммоні, Офні та Ґева — дванадцять міст із навколишніми селами. Крім того коліну Веніаминовому дісталися такі міста: Ґівеон, Рама, Беерот, Міцпа, Кефіра, Моза, Рекем, Ірпеел, Тарала, Зела, Гаелеф і місто євуситів (тобто Єрусалим), Ґівея та Киріат — чотирнадцять міст і навколишні села. Такою була спадщина коліна Веніаминового за його родами. Другий жереб випав родам коліна Симеонового. Їхня спадщина була серед земель людей Юдиних. Дістались їм такі міста: Беершеба (або Шеба), Молада, Хазар-Шуал, Бала, Езем, Елтолад, Бетул, Хорма, Зиклаґ, Бет-Маркабот, Хазар-Суса, Бет-Лебаот та Шарубен — тринадцять міст і довколишні села. Коліну Симеоновому дісталися також такі міста: Аїн, Риммон, Етер і Ашан — чотири міста з довколишніми угіддями. І всі села навкруги цих міст аж до Баалат-Беера (Рами в Неґеві). Такою була спадщина нащадків Симеона. Оскільки наділ Юдиних синів був значно більшим, аніж вони потребували, то частину їхньої землі було віддано синам коліна Симеонового. Отож нащадки Симеона одержали спадщину посеред Юдиного наділу. Третій жереб випав синам коліна Завулонового. Кордони їхньої спадщини тяглися аж до Сариду. Їхні кордони піднімаються на захід і далі до Марали й доходять до Дабешета, а потім до потоку, що на сході Йокнеама. Від Сариду кордон іде у зворотньому напрямку на схід сонця до межі Кислоф-Тавора, а тоді вздовж потоку до Даберата, і потім сягає Яфії. Звідти він повертає на схід до Ґат-Гефера, Ет-Казина і йде вздовж потоку до Риммона, а потім завертає до Неа. Далі кордон огинає Ханнатон із півночі і закінчується в долині Іфта Ель. Кордон охоплював Каттаф, Шимрон, Нагалал та Віфлеєм — дванадцять міст і навколишні села. Такі були землі, що дісталися родам коліна Завулонового — ці міста з довколишніми селами. Четвертий жереб випав родам коліна Іссаха́ра. До їхніх земель належали: Єзреел, Кесуллот, Шунем, Хафараїм, Шион, Анагарат, Раббит, Кишион, Евез, Ремет, Ен-Ганним, Ен-Хадда та Бет-Пазез. Цей кордон межує з Тавором, Шахазумою та Бет-Шемешем і закінчується біля річки Йордан, охоплюючи шістнадцять міст із довколишніми селами. Такими були землі, що дісталися родам коліна Іссаха́ра — міста й навколишні села. П’ятий жереб випав родам коліна Ашерового. Їхні кордони охоплювали: Хелкат, Халі, Бетен, Ахшаф, Алламмелех, Амад та Мишал. На заході кордон межує з Кармелем та Шихор Либнатом. Кордон повертає на схід сонця до Бет-Даґона, потім торкається Завулонових земель та долини Іфта Ель, іде на північ до Бет-Емека та Неєла і простягається на півночі до Кабула. Далі Авдон, Регов, Хаммон та Кана, аж до Великого Сидона. Кордон повертає до Рами й до укріпленого міста Тира, звідти — до Госи й закінчується біля моря. Належали їм і землі Махалаба, Ахзива, Умми, Афека, Регова. Двадцять два міста з навколишніми селами. Такі були землі, дані родам коліна Ашера — ці міста та довколишні села. Шостий жереб випав родам коліна Нафталі. Їхні землі простяглися від Хелефа, від священного дуба у Цаананнімі, від Адамі-Некеба, Ябнеела до Лаккума і закінчувалася біля Йордану. Кордон повертає на захід поблизу Азноф-Тавора і звідти йде до Хуккока, межує на півдні з Завулоном, на заході — з Ашером, на сході — з Йорданом. Укріпленими були такі міста: Зиддим, Зер, Гаммат, Раккат, Кіннерет, Адама, Рама, Хазор, Кедеш, Едреї, Ен-Хазор, Ірон, Миґдал-Ель, Хорем, Бет-Анат і Бет-Шемеш — дев’ятнадцять міст і навколишні села. Такою була спадщина сімей коліна Нафталі — міста з довколишніми селами. Сьомий жереб випав родам коліна Данового. До їхніх земель входили: Зора, Ештаол, Ір-Шемеш, Шаалабин, Айжалон, Ітла, Елон, Тимна, Екрон, Елтеке, Ґівветон, Баалат, Єгуд, Бене-Берак, Ґат-Риммон, Ме-Яркон, Раккон, та землі довкола Йоппи. Коли сини Данові втратили свої землі, то виступили вони проти Лешема й захопили його, мешканців винищили, забрали майно й оселилися там, перейменувавши місто на честь свого прабатька Дана. Така спадщина дісталася родам коліна Данового — всі ці міста й довколишні села. Коли закінчився розподіл земельної спадщини і визначені були кордони, ізраїльтяни дали наділ на своїй землі й Ісусу, сину Навина. Як Господь і наказував, вони дали йому місто, яке він сам вибрав: Тимнат Серу й гори Ефраїма. Він відбудував місто й оселився в ньому. Отакими були наділи спадщини, що їх священик Елеазар, Ісус Навин та старійшини родів ізраїльських колін за жеребом розподілили у Шило, перед Господом при вході до намету зібрання. Так закінчився розподіл землі. Тоді Господь звелів Ісусу: «Скажи ізраїльтянам: „Вибирайте собі міста-схованки, як я наказував вам через Мойсея. Це для того, щоб як хтось ненавмисне чи помилково когось уб’є, то міг би туди втекти. Ці міста будуть місцем схованки від месника за кров убитого. Утікач має стати перед входом у місто й пояснити старійшинам того міста, що сталося. А вони мусять дозволити йому ввійти в місто й надати місце проживання серед них. А якщо месник за кров убитого переслідує вбивцю, то старійшини не повинні видавати його, бо він ненавмисне убив ближнього свого і не мав ненависті до нього. Він має лишатися в місті, доки не стане перед зібранням на суд, і до смерті верховного священика. Тоді тільки він може повернутися до свого рідного міста й у дім свій, звідки він утік”». Отож вони визначили міста-схованки: Кедеш у Ґалилеї в горах Нафталі, Сихем у горах Ефраїма та Киріат-Арва (тобто Хеврон) у горах Юдиних. По другий бік Йордану, на схід від Єрихона, вибрали вони Везер у пустелі, що належала коліну Рувимовому, Рамот-Ґілеад, що на землі Ґадовій, Ґолан у Башані, на землях Манассієвих. Ці міста призначені були для всіх ізраїльтян та чужинців, що жили серед них. Якщо хтось когось ненавмисне вб’є, може туди втекти, щоб кревники не могли помститися йому, доки не стане він на суд перед зібранням. Голови родин Левитів пішли до священика Елеазара, Ісуса Навина та голів ізраїльських колін. Вони звернулися до них у місті Шило в землі Ханаанській: «Господь через Мойсея звелів надати нам міста та пасовиська для нашої худоби». Отож, згідно з велінням Божим, ізраїльтяни віддали левитам ці міста й пасовиська у спадщину. Перший наділ за жеребом випав сім’ям Когата. Ті левити, що були нащадками священика Аарона, одержали за жеребом тринадцять міст, які належали колінам Юди, Симеона та Веніамина. Інші когатії одержали десять міст, що належали колінам Ефраїма, Дана та половині коліна Манассії. Ґершоновим нащадкам випало за жеребом тринадцять міст від сімей колін Іссаха́ра, Ашери, Нафталі та половини коліна Манассії в Башані. Нащадкам Мерарі, за їхніми родами, дісталося дванадцять міст від колін Рувима, Ґада та Завулона. Ці міста та пасовиська ізраїльтяни розподілили за жеребом серед левитів як Господь велів через Мойсея. Ось назви міст, відданих від коліна Юдиного та Симеонового. Перший жереб випав нащадкам Аароновим, одній з родин когатіїв, яка належала до левитів. Вони віддали їм Киріат-Арву (Арва був батьком Анака), тобто Хеврон, що в горах Юдиних, разом із пасовиськами. Але поля й села цієї землі було віддано у спадщину Калеву, сину Єфунне. Нащадкам священика Аарона вони віддали Хеврон, що був містом-схованкою для вбивць, разом із пасовиськами, Ливну з пасовиськами, Яттір з пасовиськами, Ештемоа з пасовиськами, Холон із пасовиськами, Девір із пасовиськами, Аїн із пасовиськами, Ютту з пасовиськами і Бет-Шемеш із пасовиськами — усього дев’ять міст від цих двох колін. А від коліна Веніаминового — Ґівеон із пасовиськами, Ґеву з пасовиськами, Анатот із пасовиськами та Алмон із пасовиськами — усього чотири міста. Усіх міст, що належали нащадкам Аарона, священикам, було тринадцять із довколишніми пасовиськами. Міста ж які за жеребом дісталися решті сімей Когата — левитам, були від коліна Ефраїмового. Їм віддали міста-схованки: Сихем із пасовиськами, що в Ефраїмових горах, Ґезер із пасовиськами, Кибзаїм із пасовиськами та Бет-Горон із пасовиськами — усього чотири міста. А від коліна Данового — Елтеке з пасовиськами, Ґіббетон із пасовиськами, Айжалон із пасовиськами та Ґат-Риммон із пасовиськами — усього чотири міста. А від половини коліна Манассії — Таанах із пасовиськами та Ґат-Риммон з пасовиськами — усього два міста. Усі ці десять міст із пасовиськами були віддані решті родин Когата. Нащадкам Ґершона, одній з родин левитів, було віддано такі міста. Від половини коліна Манассії: Ґолан у Башані (місто-схованку) із пасовиськами та Бе Ештеру з пасовиськами — усього два міста. Від коліна Іссаха́ра: Кишион із пасовиськами, Даберат із пасовиськами, Ярмут із пасовиськами та Ен-Ганним — усього чотири міста з пасовиськами. Від коліна Ашера: Мишал із пасовиськами, Авдон із пасовиськами, Хелкат із пасовиськами та Регов з пасовиськами — усього чотири міста. А від коліна Нафталі: Кедеш у Ґалилеї (місто-схованка) із пасовиськами, Хаммот-Дор із пасовиськами та Картан із пасовиськами — усього три міста. Всього ж родини ґершонітів одержали тринадцять міст із пасовиськами. Родинам Мерарі (решті Левитів) було віддано такі землі. Від коліна Завулона: Йокнеам і Карта з пасовиськами, Димна з пасовиськами та Нагалал із пасовиськами — усього чотири міста. Від коліна Рувима: Везер із пасовиськами, Ягаз із пасовиськами, Кедемот із пасовиськами та Мефаат із пасовиськами — усього чотири міста. Від коліна Ґада: Рамот-Ґілеад (місто-схованка) із пасовиськами, Маганаїм із пасовиськами, Хешбон із пасовиськами та Язер із пасовиськами — разом чотири міста. Усього родинам Мерарі (решті левитів) за жеребом дісталося дванадцять міст із пасовиськами. Загалом на землях ізраїльтян левитам було віддано сорок вісім міст із пасовиськами. Довкола кожного з цих міст були свої пасовиська. Ото такі були міста. Так Господь віддав Ізраїлю всі землі, які й обіцяв їхнім предкам. І вони успадкували їх і оселилися там. Господь дав їм безпеку з усіх боків, як і обіцяв їхнім предкам. Ніхто з ворогів не міг протистояти їм. Господь віддав усіх ворогів їм у руки. Все добро, що Господь обіцяв народу Ізраїля було виконане. Все здійснилося. Тоді скликав Ісус коліна Рувима, Ґада та половину коліна Манассії. Він сказав їм: «Ви виконали все, що Мойсей, слуга божий, звелів вам, і дослухалися голосу Мого у всьому, що Я наказував. Ви не залишали братів своїх увесь цей час, аж по сьогодні, й виконували всі веління Господа вашого Бога. А тепер Господь, Бог ваш, дав безпеку братам вашим, як він і обіцяв їм. Отож тепер повертайтеся до своїх осель, на землю, яку Мойсей, слуга Божий, дав вам по той бік Йордану. Але пильнуйте за використанням заповітів та законів, які Мойсей, слуга Божий, дав вам: любіть Господа Бога свого, йдіть шляхами його, дотримуйтесь його заповітів і служіть йому всім серцем, усією душею». Потім Ісус благословив їх і відпустив. І розійшлися вони по своїх домівках. Мойсей віддав півколіну Манассієвому землі в Башані, а другому півколіну Ісус віддав землі поруч із братами-ізраїльтянами на захід від Йордану. Тож Ісус відпустив їх додому, благословивши. Він сказав їм: «Повертайтеся додому з багатствами великими, з отарами численними, зі сріблом та золотом, з одягом усіляким. Розділіть із братами те, що здобули в бою». Отож люди Рувима, Ґада та половини коліна Манассії залишили ізраїльтян коло міста Шило, в землі Ханаанській, і повернулися до Ґілеада, на рідну землю, яку віддав їм Мойсей за велінням Господа. Як прийшли вони до Ґелілота, що біля Йордану на землі Ханаанській, то сини Рувима, Ґада й половини коліна Манассії побудували там вівтар неподалік від Йордану. Вівтар той був краси надзвичайної. Ізраїльтяни почули, що люди Рувима, Ґада та половини коліна Манассія збудували вівтар на землі Ханаанській біля Ґелілота неподалеку від Йордана на боці ізраїльтян. Як почули про це ізраїльтяни, то вся громада зібралася у місті Шило, щоб виступити проти них війною. Тоді ізраїльтяни послали священика Фінегаса, сина Елеазарового, до синів Рувима, Ґада й половини коліна Манассії в землю Ґілеадську. З ним вирушили десять старійшин — по одному від кожного ізраїльського коліна, та кожен із них був главою свого коліна між кланів ізраїльських. І пішли вони до людей Рувима, Ґада та половині коліна Манассії у Ґілеад. І сказали вони їм: «Уся громада Господня таке каже: „Чому ви повстали проти Бога Ізраїля, відвернулися від Господа, спорудивши вівтар у теперішньому заколоті своєму проти Господа? Чи не досить з нас провини в Пеорі? Ми ще той гріх з себе не змили, хоча чума і впала на громаду Господню. А ви тепер відвертаєтеся від Господа? Якщо ви повстанете проти Господа сьогодні, завтра Він розгніваєтеся на весь ізраїльський рід. Якщо ж земля, яку ви одержали, нечиста, тоді йдіть на землю Господню, де стоїть намет Господній і оселяйтеся серед нас. Але ж не поставайте проти Господа або проти нас, споруджуючи собі вівтар інший, ніж вівтар Господа Бога нашого. Хіба не впав гнів Господній на всю ізраїльську громаду, коли Ахан, син Зери, не виконав наказу й не знищив прокляте майно? Чи гнів Господній упав тоді не на всю громаду ізраїльську? Так, не тільки Ахан поплатився життям за той гріх”». Тоді люди Рувима, Ґада й половини коліна Манассії відповіли старійшинам ізраїльських родин: «Господь — наш Бог! Ще раз проголошуємо ми, що Господь — наш Бог! Він знає! І нехай сам Ізраїль знає! Якщо у вчинку нашому заколот або злочин проти Господа, хай ніщо не врятує нас сьогодні. Якщо збудували ми собі вівтар, щоб від Господа відвернутися й приносити жертви всеспалення та хлібні офіри або ж принести мирну жертву, то хай Сам Господь нас покарає. Ні, ми зробили це, бо боялися й думали, що одного дня ваші нащадки скажуть нашим: „Ви не можете молитися Господу, Богу Ізраїля”. Вони могли сказати: „Бог проклав між нами кордон рікою Йордан між нами й вами, синами Рувимовими та Ґадовими, тож не бути вам частиною Ізраїля”. Тобто ваші нащадки можуть змусити наших дітей відступитися від віри в Господа. І тоді ми вирішили: „Збудуймо собі вівтар не для офіри всеспалення або пожертв. Хай він буде свідоцтвом між нами й вами для наших прийдешніх поколінь, що ми відправляємо службу Господу перед лицем Його офірами всеспалення, жертвами та мирними офірами. І щоб у майбутньому нащадки ваші не сказали нашим нащадкам: „Він не є наш спільний Господь”. Тож ми подумали: „Якщо колись у майбутньому вони скажуть таке нам або нащадкам нашим, то ми відповімо: „Подивіться на цю точну копію вівтаря Господнього, яку збудували наші предки не для офір всеспалення чи пожертв, а як свідоцтво між нами і вами”. Ми й гадки не мали повставати проти Господа й відвертатися та відступати від Нього нині, коли збудували вівтар для жертв всеспалення, та хлібних пожертв. Таким є тільки вівтар Господа Бога нашого, що стоїть перед наметом Його”». Коли священик Фінегас і вожді громади, глави колін, які були з ним, почули слова Рувимових, Ґадових та Манассієвих синів, вони були задоволені. Тоді священик Фінегас, син Елеазара, промовив до Рувимових, Ґадових та Манассієвих синів: «Тепер ми бачимо, що Господь — з нами, оскільки ви не ослухалися Всевишнього в цій справі. Зараз ви врятували ізраїльтян від кари Господньої». Священик Фінегас, син Елеазара, й вожді повернулися від Рувимових та Ґадових синів із землі Ґілеадської до землі Ханаанської і про все розповіли. Ізраїльтяни були втішені розповіддю й благословили Бога. І більше вони ніколи не говорили про те, щоб піти війною проти Рувимових та Ґадових синів і вигубити їхню землю. Рувимові та Ґадові сини назвали той вівтар так: «Це, справді, є свідчення між нами, що наш Господь — то Бог». За довгий час після того, як Господь дав ізраїльтянам перепочинок та мир від усіх ворогів, що їх оточували, Ісус постарів. Ісус скликав увесь Ізраїль: старійшин, голів, суддів та начальників — і сказав їм: «Я вже постарів, похилі мої літа. Ви бачили все те, що Господь Бог наш зробив з усіма народами заради вас, бо це саме Господь ваш Бог, хто воював за вас. Дивиться, Я обіцяв віддати вам за жеребом у спадщину, для колін ваших землю тих народів, які ще існують, і тих, кого Я вже вигубив від Йордану до Середземного моря на заході, але та земля вам ще не належить. Господь Бог ваш Сам прибере їх зі шляху вашого і змусить тікати від вас. І ви візьмете їх землю, як і обіцяв вам Господь Бог ваш. Пильно дотримуйтеся всього того, що написано в книзі Законів Мойсеєвих, не відхиляючись ні праворуч, ні ліворуч. Не змішуйтеся з народами, які ще лишаються серед вас, не згадуйте імена їхніх богів, не кляніться ними, не служіть їм, не вклоняйтеся. Ви мусите триматися Господа Бога вашого, як трималися донині. Господь прогнав заради вас великі та могутні народи, і досі ніхто не зміг вам протистояти. Один із вас може перемогти тисячу, бо Господь Бог ваш — Той, Хто воює за вас, як Він і обіцяв вам. Тож любить Господа Бога вашого всім серцем. Але якщо ж ви звернете й пристанете до тих народів, які залишилися серед вас, і одружуватиметеся з ними та перемішуватиметеся, а вони з вами, тоді затямте собі, що Господь Бог ваш і далі буде проганяти їх з вашого шляху. Вони стануть сіткою й пасткою для вас, вашим батогом, колючкою в оці, жодного з вас не залишиться на цій добрій землі, яку віддав вам Господь Бог ваш. А тепер прийшов час мені помирати. І ви знаєте усім своїм серцем та всією душею, що жодна із добрих обіцянок, які Господь Бог ваш давав вам, не була не виконана. Всі вони здійснилися для вас. І як і кожне добре діло, що було вам обіцяно Господом Богом вашим, здійснилося, так Господь Бог нашле на вас і всіляке лихо, аж поки не знищить вас на цій добрій землі, яку Господь Бог ваш надав вам. Якщо ви порушите Угоду з Господом Богом вашим, яку Він уклав із вами, та підете служити іншим богам та вклонятися їм, тоді Господь розгнівається на вас і незабаром жодного з вас не залишиться на тій добрій землі, яку він дав вам». Тоді зібрав Ісус усі коліна Ізраїля біля Сихема і скликав Він старійшин, голів колін, суддів та начальників Ізраїлю і постали вони перед Богом. Тоді Ісус сказав усім у зібранні: «Ось що Господь, Бог Ізраїлю, каже: „Багато років тому ваші предки, в тому числі Тера, батько Авраама і Нагора, жили на іншому боці ріки Євфрат, і поклонялися вони іншим богам. Тоді Я взяв предка вашого Авраама з того іншого берега річки Євфрат, і провів його через усю землю Ханаанську й дав йому багато нащадків. Я дав йому сина Ісаака. Ісааку Я дав Якова та Ісава. Я віддав Ісаву гори Сеїру, а Яків та діти його пішли в Єгипет. Потім послав Я Мойсея та Аарона і велике лихо накликав на людей Єгипту, а після того Я вивів вас. Коли Я вивів ваших праотців із Єгипту, а єгиптяни кинулися навздогін за ними на колісницях та верхи до Червоного моря. Коли ж предки ваші воззвали до Господа, Я поставив темряву між ними та єгиптянами, і море накрило їх. І ви на власні очі бачили, що Я зробив з Єгиптом. Потім ви багато днів жили в пустелі. Тоді Я повів вас у землю аморійців, які жили на східному боці ріки Йордан. Вони воювали проти вас, але Я віддав їх у ваші руки, давши вам силу знищити цей народ, і ви захопили їхню землю. Потім цар Валак, син Зиппора, царя моавського, пішов війною проти Ізраїля. Він послав за Валаамом сином Беора щоб проклясти вас. Але Я б не став слухати Валаама. То він благословив вас, і так Я врятував вас від Валакової руки. Коли ж ви перейшли ріку Йордан і підійшли до Єрихона, а єрихонці почали воювати проти вас, як і аморійці, перизійці, ханаанці, хиттити, ґірґашити, хивійці та євусити. Я віддав їх у ваші руки. Я послав шершнів перед вас, і вони прогнали тих двох аморійських царів не вашим мечем і не вашим луком. Я дав вам землю, на якій ви не працювали, і міста, яких ви не будували, і ви оселилися там. Ви їсте плоди виноградників та оливкових дібров, яких не садили. Тож тепер шануйте Господа й служіть Йому вірою та правдою. Зречіться богів, яким служили предки ваші, коли жили на іншому боці ріки Євфрат та в Єгипті, і служіть Господу. Якщо ж ви не хочете служити Господу, то сьогодні зробіть вибір, кому ви служитимете: богам, яким ваші предки служили, коли жили на іншому боці ріки Євфрат, чи богам аморійців, на землі яких ви живете зараз. А що до мене і моєї родини, ми будемо служити Господу”». Тоді люди відповіли: «Ми ніколи не полишимо Господа заради інших богів. Бо сам Господь Бог вивів нас і наших предків із землі Єгипетської, де ми були рабами, і саме Він зробив на очах наших оті чудеса великі. І Він охороняв нас усюди в путі, й між усіма народами, чиїми землями ми мандрували. Господь також прогнав з нашої шляху всі племена й допоміг перемогти аморійців, які жили на цій землі. Ми теж будемо служити Господу, бо він є наш Бог». Тоді Ісус сказав людям: «Ви не можете служити Господу бо Він є святий Бог. Він — Бог ревнивий. Господь не простить вам ні вашої непокори, ані ваших гріхів. Якщо ви полишите Всевишнього й служитимете чужим богам, тоді Він накличе на вас лихо й винищить вас, навіть після усього того доброго, що Він зробив для вас». Тоді люди відповіли Ісусу: «Ні! Ми служитимемо Господу!» А Ісус сказав людям: «Ви самі собі свідки, що вибрали Господа, щоб Йому служити». Й вони відповіли: «Так. Ми — свідки!» «Тепер зречіться чужих богів, що є у вас, і зверніть серця ваші до Господа, Бога Ізраїля», — сказав Ісус. Тоді люди сказали Ісусу: «Ми будемо служити Господу Богу нашому і слухатися його». Отак Ісус того дня уклав Угоду з народом. Він дав людям права й закони у Сихемі. Ісус написав усі ті слова у Божій книзі законів. І взяв Він великий камінь і поставив під дубом біля святого намету Господнього. Потім Ісус звернувся до всіх людей: «Дивіться, цей камінь теж буде вашим свідком, бо він чув усі слова Господа, звернені до вас. Отож він буде свідчити проти вас, щоб ви не зрікалися вашого Бога». І відіслав Ісус людей, кожного на свою землю. Після подій цих Ісус син Навина, слуга Господа, помер. Йому було сто десять років. Його було поховано на успадкованій ним землі у Тимнат Сері, що в Ефраїмових горах, на північ від гори Ґааш. Ізраїль служив Господу протягом усього життя Ісуса й старійшин, які пережили Ісуса, і які знали про діяння Господа для Ізраїлю. Останки Йосипа, що їх ізраїльтяни принесли з Єгипту, було поховано в Сихемі на тій землі, яку Яків купив за сто срібних монет у синів Гамора, батька Сихема. Ця земля стала спадщиною Йосипових нащадків. Елеазар, син Аарона, помер, і його поховали в Ґівеа, у місті його сина Фінегаса, що дісталося йому в Ефраїмових горах. Після смерті Ісуса ізраїльтяни запитали Господа: «Хто перший виступить на ханаанців, щоб воювати проти них?» Господь відповів: «Юдине коліно піде першим. Дивіться, Я віддаю цю землю під Юдину руку». Тоді люди Юдиного коліна звернулися до братів своїх з коліна Симеонового: «Ходімо разом з нами на ту землю, що випала нам, і будемо разом битися проти ханаанців. А потім ми також підемо з вами на ту землю, що випаде вам». То Симеон пішов разом з Юдою. І виступив Юда, і Господь віддав ханаанців та перизійців у його руки. Вони вбили десять тисяч чоловік у Везеку. У Везеку вони знайшли й правителя цього міста і билися проти нього, і перемогли вони ханаанців і перизійців. Правитель Везека втік, але вони переслідували його і зловили, і відрубали великі пальці на обох руках та ногах. Правитель Везека сказав: «Сімдесяти королям відрубав я великі пальці на руках та ногах, і вони підбирали крихти з-під мого столу. Як я чинив, так і мені Бог відплатив». Вони взяли його до Єрусалима, і там він помер. Юдині люди билися проти Єрусалима й захопили його. Вони віддали місто вогню й мечу. Згодом люди коліна Юдиного пішли проти ханаанців, що мешкали в горах Неґеву та в західних підгір’ях. Юда виступив проти ханаанців, що жили у Хевроні. (Раніше Хеврон називався Киріат-Арва). Там вони перемогли Шешая, Агімана й Талмая. Звідти Юда виступив проти людей, що мешкали в Девірі. (Раніше Девір мав назву Киріат-Сефер). Тоді Калев сказав: «За того, хто нападе на Киріат-Сефер і захопить його, я віддам свою дочку Ахсу». І Отніел, син Кеназа, який був молодшим братом Калева, захопив місто, і Калев віддав заміж за нього свою дочку Ахсу. Коли вона приїхала до Отніела, свого чоловіка, він намовив її піти й попросити в її батька землі. Як злазила вона з віслюка, Калев запитав її: «Чого ти хочеш?» Вона відповіла: «Зроби мені милостивий дарунок. Бо раз віддав ти мені засушливу пустелю Неґев, то дай також і джерела». І Калев віддав їй верхні та нижні джерела. А нащадки Кеніта, Мойсеєвого тестя, залишили місто Пальм і пішли з Юдиними людьми жити в пустелю Юди в Неґеві поблизу міста Арада. Потім вони пішли й оселилися разом з амаликійцями. Потім Юда пішов зі своїм братом Симеоном, і вони розбили ханаанців, що жили в Зефаті, і вщент зруйнували місто. І назвали це місто Хорма. Юда захопив місто Ґаза та довколишні землі, місто Ашкелон із довколишніми землями та місто Екрон із довколишніми землями. Господь був на боці Юди, отож вони захопили гори, але не змогли здолати людей, які жили на рівнині, бо люди ті мали залізні колісниці. Хеврон було віддано Калеву, як і обіцяв Мойсей, і вони вигнали звідти три коліна Анакових. А сини Веніаминові не змогли вигнати євуситів, що жили в Єрусалимі. Тож вони й сьогодні живуть поміж людьми Веніаминовими. Сини Йосипові також виступили проти Бетела, і Господь був на їхньому боці. Вони вислали розвідників до Бетела. Раніше це місто мало назву Луз. Коли розвідники побачили чоловіка, який виходив із міста, вони сказали йому: «Покажи нам вхід у місто, і ми справедливо поведемося з тобою». Той показав їм вхід у місто. І вони віддали те місто мечу. Але того чоловіка й родину його відпустили. Тоді чоловік той пішов на землю хиттитів і збудував там місто, і назвав його Луз. Так воно зветься й донині. Манассія не вигнав людей, що жили у Бет-Шеані, Таанаху, Дорі, Івлеамі, Меґіддо та довколишніх селах і містечках, ханаанці й далі жили на цій землі. Коли ж Ізраїль зміцнів, то перетворив ханаанців на своїх рабів, але зовсім вигнати їх так і не зміг. Ефраїм не вигнав ханаанців, що жили у Ґезері, і ханаанці жили в Ґезері поміж людьми Ефраїмовими. Завулон не вигнав людей, що жили в Китроні, й людей, що жили в Нагалолі, тож ханаанці ці жили серед людей Завулонових, але працювали на них як раби. Ашер не зміг вигнати людей, що жили в Акко, Сидоні, Ахлаві, Ахзиві, Гелбі, Афеку й Регові. Люди Ашерові жили серед ханаанців, що мешкали на тій землі, бо не вигнали їх. Сини Нафталі не вигнали людей, що жили в Бет-Шемеші, та людей, що жили в Бет-Анаті, а поселилися вони серед ханаанців, які жили на цих землях. Але тих мешканців Бет-Шемеша та Бет-Аната перетворили вони на рабів своїх. Аморійці відкинули людей Данових, змусили повернутися в гори й не давали їм спуститися в долину. Аморійці вирішили й далі жити на горі Херес, в Айжалоні та Шаалвімі. Та коли коліно Йосипове стало сильнішим, вони перетворили аморійців на рабів своїх. Земля аморійців пролягала від перевала Скорпіона до Сели й далі. Ангел Господній піднявся з Вокіма до Ґілґала і сказав: «Я вивів вас із Єгипту й привів на цю землю, як і обіцяв предкам вашим. Я казав: „Ніколи не порушу угоди з вами”. Але ви не повинні складати угоди з людьми, які живуть на цій землі. Зруйнуйте їхні вівтарі! Але ви не послухалися голосу Мого. Що ж це ви наробили? Тож тепер Я кажу, що не проганятиму їх перед вами. Вони стануть для вас випробовуванням і боги їхні будуть пасткою для вас». Коли Ангел Господній промовив ці слова, звернені до всіх ізраїльтян, то люди вголос розридалися. І місце те отримало назву Вокім, і там вони принесли Господу жертву. Коли Ісус розпустив людей, то кожне ізраїльське коліно пішло жити на ті землі, що випали їм за жеребом. І служив цей народ Господу в часи, коли жив Ісус, і в часи, коли жили старійшини, які пережили Ісуса і які були свідками всіх великих справ, що здійснив Господь для Ізраїлю. Ісус, син Навина, слуга Господа, помер, коли йому було сто десять років. Його поховали на його землі у Тимнат-Хересі, в Ефраїмових горах, на північ від гори Ґааш. І от усе те покоління приєдналося до предків своїх, і з’явилося нове покоління, яке не знало Господа і всього того, що Він зробив для Ізраїлю. Ізраїльтяни чинили зле в очах Господа, бо почали вклонятися лжебогу Ваалу. Вони відвернулися від Господа, Бога своїх предків, який вивів їх із землі Єгипетської. Вони пішли за богами, яким поклонялися люди, що жили навколо них, і почали їм поклонятися. І це розгнівило Господа. Вони відмовилися від Господа і почали служити Ваалу і Ашері. Гнів Господній запалився на Ізраїль, Він віддав Ізраїль ворогам на наругу. І більше ізраїльтяни не могли вже протистояти ворогам. Щоразу, як виходили на битву, Господь насилав нещастя на них, як і попереджав їх колись у Своїй клятві. І великий розпач охопив їх. І тоді Господь обрав суддів, і вони рятували ізраїльтян від грабіжників. Та ізраїльтяни не слухались і суддів, бо зрадливо віддавали себе іншим богам і їм поклонялися. Вони легко зрадили шляху, яким ішли їхні предки, що підкорялися заповідям Господнім. Нове покоління цього не робило. Коли ж Господь призначав суддів для них, то був із тими суддями, і вони завжди рятували народ ізраїльський від ворогів. Бо Господь співчував тим стражданням, яких зазнавали ізраїльтяни від своїх переслідувачів та гнобителів. Але коли суддя помирав, вони знову зраджували й поводилися гірше за своїх попередників, бо йшли за іншими богами, їм служили й поклонялися. Вони не відмовилися від цього, не звернули зі свого хибного шляху. Тож гнів Господній запалився на Ізраїль. Господь сказав: «Цей народ порушив Угоду, яку Я уклав з його предками, і не слухається Мого голосу. За те Я, зі свого боку, більше не виганятиму перед ним інші народи, які Ісус залишив перед смертю. Він це зробив, щоб випробувати ізраїльтян і побачити, чи підуть вони, а чи ні, дорогою заповідей Господніх, як ішли їхні предки». Отож Господь дозволив тим народам залишитись і не вигнав їх одразу. І не віддав їх під Ісусову руку. Ось народи, яким Господь дозволив мешкати на тій землі, щоб випробувати ізраїльтян, які не знали, як воювати з ханаанцями. То залишив він ті народи, аби навчити нове покоління ізраїльтян битися, оскільки недосвідчені вони були у військових битвах. Ці народи такі: п’ять правителів филистимських, усі ханаанці, люди Сидона, хивійці, які жили у горах Ливана, від гори Ваал-Хермон до Лебо-Гамату. Їхнім призначенням було випробувати народ Ізраїлю, чи буде він дотримуватися заповідей Господніх, даних їхнім предкам через Мойсея. Отож ізраїльтяни жили серед ханаанців, хиттитів, аморійців, перизійців, хивійців та євуситів. Ізраїльтяни брали заміж їхніх дочок і дозволяли своїм дочкам одружуватися з синами тих народів. І люди Ізраїлю поклонялися їхнім богам. Ізраїльтяни чинили зле в Господніх очах і забули Господа, свого Бога, й поклонялися Ваалу та Ашері. І гнів Господній запалився на Ізраїль, і Він дозволив царю Кушану Ришатаїму з Арам-Нагараїма захопити їх. Вісім років служили ізраїльтяни Кушану Ришатаїму. Але коли народ ізраїльський почав молити Господа про допомогу, Господь послав Ізраїлю спасителя, який звільнив їх, — Отніела, сина Кеназа, Калевого молодшого брата. Дух Господній зійшов на нього, і він став суддею Ізраїлю. І пішов він війною, і Господь віддав у його руки царя Кушана Ришатаїма арамського. І земля жила в мирі сорок років. Потім Отніел, син Кеназа, помер. І знов ізраїльтяни почали чинити зле в Господніх очах. І Господь зміцнив царя Еґлона з Моава проти Ізраїлю, бо бачив, яке ті чинили зло. Цар Еґлон зібрав на свій бік аммонійців та амаликійців, пішов та й переміг Ізраїль. І вони захопили місто Пальм (Єрихон). І вісімнадцять років ізраїльтяни служили царю Еґлону моавському. Тоді люди Ізраїлю почали молити Господа, і Він дав їм спасителя — лівшу Егуда, сина Ґери з Веніаминового коліна. Ізраїльтяни послали Егуда з дарами до царя Еґлона з Моава. Егуд зробив собі двосічний меч завдовжки в лікоть і прив’язав його на правий бік під своє військове вбрання. Потім він подав царю Еґлону з Моава дарунок. (Еґлон був чоловіком огрядним). Коли ж Егуд скінчив вручати дари, він відіслав тих людей, що їх несли. Він пішов аж до різьблених каменів поблизу Ґілґала, а потім повернувся до Еґлона. Він сказав Еґлону: «Я маю для тебе таємне послання, о царю!» А той йому: «Тихо!» Потім усі слуги залишили їх. Тоді Егуд підійшов до Еґлона, який сидів один на троні на узвишші. Егуд сказав: «У мене для тебе послання від Господа». Цар підвівся з трону і був дуже близько від Егуда. Коли Еґлон підводився зі свого трону, Егуд лівою рукою вихопив меча, прилаштованого на його правому боці, й пронизав царю живіт. Лезо і руків’я так глибоко увійшли в сало, що й видно їх не було, тож Егуд так той меч і не витяг. Нутрощі царя повилазили. Потім Егуд вийшов до передньої, зачинивши двері верхньої кімнати й замкнувши там царя. Тоді Егуд вийшов через залу, а слуги Еґлона увійшли. Вони побачили, що двері верхньої кімнати зачинені й подумали, що, мабуть, цар у убиральні. І вони чекали, аж поки не почали хвилюватися, але двері він так і не відчинив. Отож узяли вони ключі, самі відчинили двері й побачили свого мертвого хазяїна, який лежав на підлозі. Поки вони чекали, Егуд утік. Він пройшов повз різьблені камені і втік до Сеїру. Діставшись туди, він засурмив у сурми в горах Ефраїмових, й ізраїльтяни спустилися до нього, і він став на чолі їх. Він сказав їм: «Ідіть за мною, бо Господь віддав ворогів ваших моавійців у ваші руки». І вони пішли за ним, і захопили всі переправи через річку Йордан, що вели до моавійців, і нікого не пропускали. Вони тоді вбили десять тисяч моавійців, дужих і хоробрих воїнів. Ніхто не вцілів. Отже, того дня ізраїльтяни підкорили моавійців. І земля та жила у мирі протягом вісімдесяти років. Після Егуда прийшов Шамґар, син Анат. Він убив шістсот филистимлян воловим рожном. Він також звільнив Ізраїль. Ізраїльтяни після смерті Егуда знову чинили зле в очах Господніх. Отож Господь дозволив царю Явіну ханаанському захопити їх. Царював він у місті Хазор. Воєначальником його війська був Сісера, який жив у місті Харошет-Хаґґоїмі. І от ізраїльтяни почали молити Господа про допомогу, бо мав Сісера дев’ятсот залізних колісниць, він жорстоко гнобив ізраїльтян протягом двадцяти років. На той час суддею Ізраїлю була пророчиця Дебора, дружина Лаппідотова. Вона сиділа під пальмою Дебори, між Рамою та Бетелом у горах Ефраїмових. Ізраїльтяни прийшли до неї просити поради. Вона ж покликала до себе Варака, сина Авіноамового з Кедеша, що в землях Нафталі. І сказала вона йому: «Чи не Господь, Бог Ізраїлю, наказав: „Піди й стань на горі Тавор і візьми з собою десять тисяч чоловіків з колін Нафталі та Завулона. Я приведу Сісеру, воєначальника війська Явінового, разом із його колісницями та військом до річки Кішон. І Я віддам їх у твої руки?”» Варак відповів їй: «Якщо ти вирушиш зі мною, я піду. Якщо ти не підеш зі мною, то й я не піду». Вона сказала: «Я напевне піду з тобою, та знай, що тоді не тобі дістануться почесті переможця, тоді Господь віддасть Сісеру в руки жінці». І Дебора встала й пішла з Вараком до Кедеша. Варак скликав військо з людей Завулона та Нафталі до Кедеша і десять тисяч воїнів пішли з ним, також пішла з ними й Дебора. Хевер кенітський залишив кенітів, нащадків Ховава, Мойсеєвого тестя. Він розкинув табір у діброві Цаананнім, недалеко від Кедеша. Сісері доповіли, що Варак, син Авіноама піднявся на гору Тавор. Сісера зібрав усі свої колісниці — дев’ятсот залізних колісниць, і всіх воїнів свого війська від Харошет-Хаґґоїма до річки Кішон. Тоді Дебора сказала Вараку: «Уперед! Це день, коли Господь допоможе тобі розбити Сісеру. Чи ж не Господь ітиме поперед вас?» І Варак повів із гори Тавор військо у десять тисяч чоловік. Коли Варак атакував, Господь вселив жах у Сісеру, в його колісниці та його воїнів. Сісера кинув свої колісниці і втік пішки. Варак переслідував колісниці й військо аж до Харошет-Хаґґоїма. Вся армія Сісери була знищена вщент. Ніхто не залишився в живих. Сісера пішки втік до намету Яель, дружини кенійця Хевера, бо між царем Явіном хазорським та родом Хевера кенітського був мир. Яель вийшла назустріч Сісері. Вона сказала йому: «Мій володарю, заходь, заходь до мене. Не бійся». То він зайшов до її намету, й вона накрила його килимом. Потім він звернувся до неї: «Будь ласка, дай мені напитися, у мене така спрага». І вона відкрила бурдюк з молоком, дала йому напитись і знову накрила його. Тоді він знову до неї погукав: «Стань на вході в намет і, якщо хтось підійде й спитає тебе: „Чи є хто тут?” — відповідай: „Немає”». Втомлений, Сісера міцно спав, а Яель, жінка Хевера, взяла кийок, що підтримував намет, узяла молоток, тихенько підійшла до нього, приклала той кийок до його скроні, і ввігнала так, що той кийок ввійшов аж у землю. Отак Сісера помер. А тут саме підійшов Варак, який розшукував Сісеру, і Яель вийшла йому назустріч. Вона сказала: «Заходь, я покажу тобі того, кого ти розшукуєш». Він увійшов до намету й побачив мертвого Сісеру з кийком у скроні. Отож того дня Господь підкорив царя Явіна ханаанського ізраїльтянам. І влада ізраїльтян міцніла й міцніла, і вони геть знищили царя Явіна ханаанського. Того дня Дебора та Варак, син Авіноама, співали таку пісню: Як відростало волосся в ізраїльтян, і люди добровільно йшли до війська. Слався, Господи! Слухайте, царі! Правителі, зважайте! Я співатиму до Господа, і музика моя — теж Господу, Богу Ізраїлю. О Господи, коли з Сеїра Ти зійшов, коли пройшов Ти із Едома, земля тряслася і з небес лило, так хмари воду проливали. І гори рушились перед лицем Господнім, перед Отим з гори Синай, перед Господом, Богом Ізраїлю. За днів Шамґара, Анатового сина, та у дні Яель каравани не могли пройти, і доводилось мандрівникам шукати об’їзні шляхи. Не стало воїнів серед селян, хоробрих воїнів в Ізраїлі не стало, аж доки ти, Деборо, не прийшла до них, мов мати Ізраїлю ти прийшла. Коли Господь обрав нових лідерів, щоб битись при брамі міський, то не знайшлося жодного щита чи меча в Ізраїлі, хоч люду сорок тисяч там жило. І моє серце з суддями Ізраїлю, які на бій зібрали добровольців. Благословімо Господа! Ви, ті хто верхи на ослицях білих, хто на розкішних попонах сидить, хто йде дорогою — усі ви говоріть про це! Прислухайтесь до голосу джерел, які співають Господній перемозі славу і воїнів Господніх перемозі, коли Господнє військо до міської брами вийшло. Вставай, вставай, Деборо! Піднімайся! Підводься! І пісень співай! Вставай і ти, Вараче, син Авіноама, і полонених у неволю поведи. Та купка воїнів пішла з могутнім ворогом на бій, Господнє військо билося за Нього. Від Ефраїма ті прийшли, хто жив поміж амаликійців. За Веніамином, за його людьми. Законодавці вийшли від Макіра, від Завулона йшли писарчуки. Вожді Іссаха́ра з Деборою вийшли, аби підтримати Варака, вони в долину разом з ним пішли. Рувимові бійці були рішучі. Чому ж ви, воїни, із вівцями лишились? Чому ріг пастуший замінив вам сурми звук? Рувимові бійці вкрай стали нерішучі. А за Йорданом дома залишився Ґілеад, а Дан, чому він теж лишився з кораблями? Й коліно Ашера від моря не пішло, воно за гавані свої трималось, в той час, коли люди Завулона й Нафталі життям своїм ризикували в горах. Царі прийшли на бій, і бились царі ханаанські при Таанаху, при меґіддських водах, та срібла їм награбувати не вдалось. Зірки йшли війною з небес на Сісеру, з небесних шляхів своїх йшли на борню. І води Кішона, старої ріки, поглинули ті колісниці Сісери. Вперед сміливо, моя душе! Потім розлігся тупіт копит, то могутня кіннота Сісери наступала. «Прокляття Мерозу!» — Ангел Господній гукнув. «Прокляття страшні його мешканцям», — Ангел гукнув, «бо не прийшли вони Господу допомогти, допомогти Йому у битві з ворогом могутнім». Благословенна навічно Яель, благословенна дружина кенійця Хевера. Благословенна вона між жінок, що в наметах живуть. Води попросив він, вона ж молока принесла, принесла вершків йому в глечику тому, який подавати належить вождям. У ліву руку кийок непомітно взяла, а в праву взяла молоток непомітно. До скроні Сісери приклала кийок і невідпорним ударом у скроню ввігнала. До ніг її зсунувшись, мертвий упав і лежить. До ніг її зсунувшись, впав і сконав він негайно. Мати Сісера в вікно виглядала і голосила: «Чом же так довго не їде його колісниця? Чом же не чутно тупоту кінських копит?» Наймудріші із служок їй відповідають, й сама себе хоче запевнить вона: «Чи не здобич там вони розподіляють: кожному воїну жінку чи й дві. Захоплений одяг розшитий Сісері, одяг захоплений, весь різнобарвний, коштовне вбрання для переможця!» О Господи, всі вороги твої отак нехай загинуть! А ті, хто любить Господа, хай будуть могутні, мов ранкове сонце! І заспокоїлася земля на сорок років. Ізраїльтяни знову почали чинити зло в очах Господніх. І Господь віддав їх під владу мидіанців на сім років. Мидіанці були могутніші за ізраїльтян. Через них ізраїльтяни зробили собі схованки в горах, печерах та важкодоступних місцях. Бо хоч би де ізраїльтяни вирощували свої врожаї, мидіанці, амаликійці й навіть люди зі Сходу приходили й нападали на них. Зайди захоплювали їхні землі й знищували те, що земля вродила аж до міста Ґази, не лишаючи нічого на прожиття, жодної вівці, чи вола, чи віслюка. Бо приходили вони зі своєю худобою, зі своїми родинами, налітали хмарою, немов сарана. І числа не було ні їм, ні їхнім верблюдам. Вони приходили й спустошували землю. Отож Ізраїль страшенно збіднів через мидіанців, і почав народ ізраїльський молити Господа про допомогу. Якось ізраїльтяни молили Господа про захист від тих мидіанців. І Господь послав до Ізраїлю пророка, і той сказав їм: «Ось, що Господь, Бог Ізраїля каже: „Це Я вивів вас із Єгипту, Я визволив вас від рабського життя. Я визволив вас із-під влади єгиптян та всіх інших, хто пригнічував вас на цій землі. Я видворив їх, а землі їхні віддав вам. І Я казав вам: „Я — Господь Бог ваш, ви не повинні поклонятися богам аморійським, хоч і мешкаєте на землях аморійців. Але ви не послухалися Мене”». Ангел Господній спустився й сів біля дуба в Офрі, який належав Йоашу з родини Авіезера. Син Йоаша на ім’я Ґідеон саме молотив пшеницю потай від мидіанців у виноградному давильному пресі. Ангел Господній явився йому і сказав: «Господь з тобою, о могутній воїне». Ґідеон відповів йому: «Вибач мені, володарю, але якщо Господь із нами, то як усе це могло з нами статися? І де ж усі Його чудесні діла, про які розповідали нам предки? Вони казали: „Хіба не Господь вивів нас із Єгипту?” Але зараз Господь покинув нас і віддав під владу мидіанців». Тоді Господь повернувся до нього й промовив: «Рушай з тією силою, що маєш, і звільни народ Ізраїлю від мидіанців. Чи ж не Я посилаю тебе?» Ґідеон запитав: «Вибач мені, володарю, але як можу я спасти Ізраїль? Дивись, моя родина найбідніша в коліні Манассієвому, а я найменший у родині батьковій». Господь відповів йому: «Але ж Я буду з тобою, і ти переможеш мидіанців до одного». Потім Ґідеон сказав йому: «Якщо Ти вибрав мене, то дай мені знак, що саме Ти говорив зі мною. Не йди звідси, доки Я не повернусь, не принесу свій дарунок і не покладу перед Тобою». І Він відповів: «Я буду тут до твого повернення». Отож Ґідеон пішов до оселі, приготував молоду кізочку й опрісноки з двадцяти кварт муки. Він склав м’ясо у кошик і бульйон налив у горщик, усе те приніс Йому під дуб і подав. Тоді Ангел Господній сказав йому: «Візьми м’ясо і опрісноки й поклади на цей камінь, а бульйон вилий». Так Ґідеон і зробив. Тоді Ангел Господній кінцем ціпка, що тримав у руці, торкнувся м’яса й опрісноків, і враз полум’я поглинуло м’ясо й опрісноки. І Ангел Господній зник. Тоді Ґідеон збагнув, що то був Ангел Господній і сказав: «О Господи, мій Володарю, то ж я на власні очі бачив Ангела Господнього». І сказав Господь: «Хай тобі мир буде. Не бійся, ти не помреш ». І збудував Ґідеон вівтар на честь Господа і назвав той вівтар «Господь — Мир». І сьогодні цей вівтар іще стоїть поблизу Офри, який належить родині Авіезера. Тієї ж ночі Господь сказав йому: «Візьми бичка твого батька й другого семирічного бичка і зруйнуй вівтар Ваала, який належить твоєму батьку, і порубай дерев’яний стовп Ашери. Потім збудуй належний вівтар Господу твоєму Богу на вершині пагорба. Другого бика принеси як жертву всеспалення, на тих дровах від стовпа Ашери, який порубаєш». Отож Ґідеон узяв десять чоловік зі своїх слуг і зробив, як наказав йому Господь. Але оскільки він дуже боявся своєї родини й мешканців міста, то зробив він це не вдень, а вночі. Коли ж наступного дня прокинулися мешканці міста, вони вражені були тим, що вівтар Ваала зруйновано і стовпи Ашери порубано, що бик принесений у жертву на вівтарі, збудованому натомість. І почали вони питати одне одного: «Хто зробив це». Після розшуків та розслідувань їм сказали: «Ґідеон, син Йоаша, зробив це». І мешканці міста сказали Йоашеві: «Виведи свого сина, бо мусить він померти за те, що зруйнував вівтар Ваала, порубав стовп Ашери, що стояв поруч». Тоді Йоаш звернувся до всіх, хто стояв навколо: «Ви будете заступатися за Ваала? Ви будете рятувати його? Якщо хтось буде за нього заступатися, того буде вбито ще до завтрашнього ранку. Якщо він бог, то сам за себе помститься тому, хто зруйнував його вівтар». Того дня Йоаш сказав: «Нехай Ваал помститься йому, бо він зруйнував свій вівтар», — і назвав Ґідеона Єруваалом. Усі мидіанці, амаликійці та східні народи зібралися разом, перейшли річку Йордан і розбили табори в долині Єзреельській. Дух Господній зійшов на Ґідеона, і засурмив він у сурму і люди Авіезера зібралися до нього. Він розіслав він посланців до родин Манассія, Ашера, Завулона й Нафталі, і ті пішли за ним. Ґідеон сказав Богу: «Якщо це правда, що Ти спасеш народ Ізраїля моїми руками, як Ти казав, то от дивись: я кладу овечу шкуру на току. Якщо роса випаде тільки на шкурі, а вся земля навколо лишиться сухою, то знатиму я, що Ти спасеш народ Ізраїля моїми руками, як Ти й казав». Так і сталося. Коли наступного ранку він удосвіта підвівся й викрутив овечу шкуру, то води була повна миска. Тоді Ґідеон звернувся до Бога: «Не гнівайся на мене, але дозволь мені ще одне випробування із шкурою овечою. Хай шкура буде суха, а вся земля навколо росою вкрита». Так Господь і зробив тієї ночі. Вся земля була вкрита росою, і тільки шкура овеча лишалася суха. Єруваал (тобто Ґідеон) і всі його люди виступили рано й розбили табір біля потоку Харод. Табір мидіанців був на північ від них у долині під горою Море. Господь сказав Ґідеону: «Дуже вже багато у тебе людей, щоб Я допомагав їм перемагати мидіанців. Тоді люди Ізраїлю прославлятимуть себе, а не Мене й казатимуть: „Ми самі врятували себе”. То зараз оголоси своїм людям таке: „Хто боїться і тремтить, той має на світанку залишити гору Ґілеад і повернутися додому”». Двадцять дві тисячі чоловік повернулося додому, а десять тисяч лишилося. Тоді Господь сказав Ґідеону: «У тебе все ще забагато людей. Веди їх униз до води, а Я відберу їх тобі там. Коли Я казатиму: „Цей піде з тобою”, — він піде з тобою. Але хоч би про кого Я сказав: „Цей не піде з тобою”, — той не піде». Отож Ґідеон повів їх униз до води. Господь сказав Ґідеону: «Тих, хто хлепче воду язиком, як собака, постав окремо від тих, хто стає на коліна, щоб напитися». Тих, хто хлептав воду з долоні, підносячи до рота, було триста чоловік. Усі інші ставали на коліна, щоб води напитися. Тоді Господь сказав Ґідеону: «З допомогою тих трьохсот, що воду хлебчуть, Я спасу вас і віддам мидіанців у ваші руки. Усі ж інші мають повернутися додому». І залишив Ґідеон ті три сотні, і взяли вони всю провізію і сурми з собою, а решту ізраїльтян він відіслав додому. Табір мидіанців був розташований у долині, що лежала під ними. Вночі Господь сказав йому: «Вставай! Іди негайно й напади на табір, бо призначив Я віддати їх у твої руки. Але якщо ти боїшся нападати, то піди вниз зі слугою своїм Пурою. Ти почуєш, про що вони говорять, і після того станеш значно сміливіший, підеш і нападеш на табір». Тож Гідеон та Пура вирушили до мидіанського табору. Мидіанці, амаликійці та народи Сходу зі своїми незчисленними верблюдами займали всю долину, мов сарана. І було їх, як піску на березі моря. Коли Ґідеон наблизився, то почув, як один чоловік розповідав свій сон товаришеві. Він казав: «Я бачив сон, як круглий буханець хліба котився по табору мидіанців, докотився до намету і вдарив його. І намет завалився. Той буханець перевернув його й розвалив». Товариш його відповів: «Це не інакше, як меч Ґідеона, сина Йоашевого, ізраїльтянина. Бог віддав військо мидіанців у їхні руки». Коли почув Ґідеон про той сон і його тлумачення, то вклонився він Богу, потім повернувся до ізраїльського табору і сказав: «Піднімайтеся! Господь віддав табір мидіанців у ваші руки». Він розділив 300 чоловік на три загони і кожному дав сурми й порожній глечик зі смолоскипом усередині. Він сказав їм: «Дивіться, що я роблю, і робіть те саме. Коли я підійду до самого табору, робіть те, що й я. Коли я і всі ті, хто зі мною, сурмитимемо в сурми, то й ви також сурміть у сурми навколо ворожого табору й гукайте: „За Господа і Ґідеона!”» Коли Ґідеон зі своєю сотнею людей підійшов до самого ворожого табору, там якраз змінилася нічна варта. Засурмили вони в сурми і розбили глечики, що були у них в руках. Тоді люди всіх трьох загонів також засурмили у сурми й розбили глечики, що були у них в руках. У лівій руці у них горіли смолоскипи, а в правій вони тримали сурми, в які сурмили. І вигукували вони: «Меч за Господа і Ґідеона». Навколо ворожого табору стояли люди Ґідеона, кожен на своєму місці, а люди в таборі попідскакували, почали репетувати, зчинилася паніка, й вороги кинулися навтіч. Коли ж люди Ґідеона засурмили в триста сурм, Господь повернув мечі мидіанців на братів їхніх. Військо бігло аж до Бет-Шитти, що по дорозі до Зерери, й аж до кордону Авель-Мехоли, що біля Тавата. І скликав тоді Ґівеон усіх воїнів із колін Нафталі, Ашера та Манассії, і кинулися вони переслідувати мидіанців. Ґідеон розіслав посланців по всіх горах Ефраїмових зі словами: «Йдіть і нападайте на мидіанців, захоплюйте й утримуйте переправи аж до Бет-Бари та Йордану». Отож усіх воїнів коліна Ефраїмового було скликано, й вони захопили всі переправи аж до Бет-Бари та Йордану. Вони захопили двох мидіанських воєначальників: Орева і Зеева. Вони вбили Орева біля скелі Орев, і вони вбили Зеева біля винодавильні Зеева. Вони й далі переслідували мидіанців, а голови Орева та Зеева принесли Ґідеону за Йордан. Тоді люди коліна Ефраїмового звернулися до Ґідеона: «Що ж ти зробив із нами? Чом ти не покликав нас, коли йшов битися проти мидіанців?» Вони люто сварили його. Ґідеон відповів їм: «Що я зробив порівняно з вами? Навіть ті ґрона, що залишаються після збору врожаю винограду на лозі, їх у коліна Ефраїмового більше і вони кращі, ніж увесь урожай мого коліна. Бог віддав у ваші руки мидіанських воєначальників Орева та Зеева. Що ж міг я зробити порівняно з вами?» Коли ж він сказав їм таке, вони перестали сердитися на нього. Коли Ґідеон перейшов Йордан зі своїми трьомастами воїнами, вони були дуже виснажені й голодні. Він попросив мешканців міста Суккота: «Будь ласка, нагодуйте моїх людей, вони знесилені від голоду. Я переслідую мидіанських царів Зеву та Залмуна». Але правителі міста Суккота відповіли йому: «Хіба ти вже захопив Зеву чи Залмуна, що ми повинні годувати твоїх воїнів?» Ґідеон сказав: «Якщо так, то коли Господь віддасть Зеву та Залмуна в мої руки, то заб’ю я в тіла ваші пустельні колючки та шипшину». Звідти пішов він до міста Пенуел, і звернувся з тим самим проханням, але пенуельці відповіли точнісінько те саме, що й мешканці Суккота. То Ґідеон сказав також і мешканцям Пенуела: «Як повернусь я з перемогою, то зруйную цю башту». Зева та Залмун перебували в місті Каркорі із п’ятнадцятьма тисячами воїнів зі східняків, що лишилися в живих. Сто двадцять тисяч полягли в боях. Тож Ґідеон пішов Кочовим Шляхом на схід від міст Ноби та Йоґвеги й напав на їхнє військо. Вони ж нападу не чекали. Зева та Залмун повтікали, але Ґідеон переслідував їх і схопив цих двох мидіанських царів Зеву та Залмуна, а серед їхнього війська почалася паніка. Ґідеон, син Йоаша, повертався з битви через гірський перевал Херес. Він захопив юнака, одного з мешканців Суккота. Ґідеон допитав його, і той склав для нього список сімдесяти семи старійшин та вождів Суккота. Тоді Ґідеон прийшов до жителів Суккота і сказав: «Ось Зева та Залмун. Ви насміхалися з мене й говорили: „Чому ми маємо годувати твоїх виснажених воїнів, якщо ти не захопив Зеву та Залмуна?”» І він узяв старійшин міста і бив їх пустельними колючками та шипшиною. І зруйнував він башту в Пенуелі й повбивав мешканців міста. Тоді спитав він Зеву та Залмуна: «Що то за люди були, яких ви повбивали на горі Тавор?» Вони відповіли: «Кожен із них був, як ти. Вони виглядали як царські сини». Ґідеон сказав: «То були мої брати, сини моєї матері. Бог свідок, якби ви не повбивали їх, я не вбив би вас». Тоді він звернувся до Єтера, старшого свого сина: «Іди й убий їх!» Але хлопчина був іще дуже молодий, він злякався і не підняв меч. Тоді Зева та Залмун сказали: «Іди й сам убий нас! Якщо ти справжній чоловік, то в тебе вистачить сили». Отож вийшов Ґідеон і вбив Зеву та Залмуна. Він забрав прикраси в формі півмісяця з верблюжих ший. Тоді ізраїльтяни звернулися до Ґідеона: «Царюй над нами і ти, і сини твої, і внуки також, бо врятував ти нас від мидіанців». Ґідеон відповів їм: «Я не буду царювати над вами, і син мій не буде. Господь правитиме вами». Тоді Ґідеон сказав їм: «Хочу вас попросити: нехай кожен із вас дасть мені по одній сережці зі здобичі своєї». (Оскільки вороги їхні були купці й мали золоті сережки). Вони відповіли: «Звичайно, ми віддамо тобі все, що ти просиш». Отож розклали вони плащ, і кожен кинув туди по одній сережці зі своєї здобичі. За вагою ті золоті сережки, які він попросив у них, становили тисячу сімсот шекелів. Крім того, вони додали золоті прикраси у формі півмісяця, підвіски та пурпуровий одяг, що його носили царі мидіанські, а також ланцюги, що прикрашали шиї їхніх верблюдів. І зробив Ґідеон із того золота ефод і помістив його у своєму місті Офрі. І всі ізраїльтяни почали поклонятися ефоду. І так виявили невірність Богу. Так ефод став пасткою для Ґідеона та його родини. Отож мидіанці підкорилися владі ізраїльтян і не завдавали їм більше ніякого клопоту. І мир панував на землі сорок років, поки живий був Ґідеон. Єруваал (тобто Ґідеон), син Йоаша, повернувся до своєї оселі. У Ґідеона було сімдесят синів, бо мав він багато жінок. Його наложниця, яка жила у Сихемі, також народила йому сина на ім’я Авімелех. Отож, Ґідеон, син Йоаша, помер у глибокій старості. Поховано його було в могилі Йоаша, його батька, у місті Офрі, де мешкала родина Авіезера. Як тільки Ґідеон помер, ізраїльтяни знову зрадили Бога й почали поклонятися Ваалам. Вони зробили богом своїм Ваал-Верита. І забули ізраїльтяни Господа, Бога свого, який звільнив їх від усіх ворогів, що їх оточували. І не виявили вони пошани до родини Єруваала (тобто Ґідеона), не зважили на все те добре, що той зробив для Ізраїлю. Авімелех, син Єруваала, прийшовши до Сихема, до братів своєї матері, сказав їм і всій материній родині: «Спитайте у вождів Сихема, що краще, коли сімдесят синів Єруваала будуть правити вами, чи якщо один чоловік? І пам’ятайте, що я родич, плоть від плоті вашої». Отож брати матері переказали все те від його імені вождям Сихема. І ті вирішили піти за Авімелехом і пояснювали так: «Він родич наш». Вони дали йому сімдесят злитків срібла з храму Ваал-Верита, й Авімелех на них найняв ледащих, нікчемних людей, які його супроводжували. Він пішов до дому батька свого у Офру і повбивав братів своїх, синів Єруваала, всіх сімдесят, на одному камені. Але Йотам, наймолодший син Єруваала, сховався й тому лишився в живих. Тоді всі вожді Сихема і Бет-Мілло зібралися разом і пішли до стовпа, що поблизу дуба в Сихемі, й зробили Авімелеха царем. Коли Йотам почув про те, він пішов став на горі Ґеризим і, піднісши голос, гукнув їм: «Послухайте мене, о вожді Сихема, і хай Господь вислухає вас. Дерева якось почали вибирати царя з-поміж себе. Отож звернулися вони до оливи: „Царюй над нами”. Олива їм відповіла: „Хіба ж перестану я родити оливки, за які боги та люди шанують мене, і піду правити деревами?” Тоді дерева звернулися до фіґового дерева: „Іди й будь царем над нами”. Але фіґове дерево відповіло їм: „Хіба ж перестану я родити добрі солодкі плоди й піду правити деревами?” Тоді дерева звернулися до виноградної лози: „Ти йди й царюй над нами”. Але виноградна лоза відповіла їм: „Хіба ж перестану я давати вино, що веселить правителів і людей, та піду правити деревами?” Отож, усі дерева звернулися до терну: „Іди й царюй над нами”. Якщо ви справді хочете, щоб я був царем вашим, ідіть і знайдіть притулок у тіні моїй. Але якщо ні, то нехай вогнем запалають терни і спалять усе, навіть кедри ливанські. Отож, нехай ви були цілком чесні, призначивши Авімелеха царем і справедливо вчинили з Єруваалом та його родиною, і віддячили йому по ділах його. Отже, якщо ви вчинили чесно з Єруваалом та його родиною, то втішайтесь Авімелехом, і нехай він радіє з вас. Але якщо ні, то нехай Авімелех вб’є вождів Сихема і Бет-Мілло, і нехай сам Авімелех буде знищений». І Йотам побіг звідти і втік. Він пішов до Беера і залишався там, бо боявся свого брата Авімелеха. Три роки правив Авімелех ізраїльтянами. Але Бог послав духа незлагоди між Авімелехом та вождями Сихема. Вони повстали проти Авімелеха. Це сталося через убивство сімдесяти синів Єруваалових, бо кров їхня була на ньому та на вождях Сихема, які підтримали його в цьому. Отож вожді Сихема влаштували засідку на вершині гори і грабували усіх, хто йшов тією дорогою. Про це доповіли Авімелеху. Коли Ґаал, син Еведа перебрався до Сихема разом із своїми братами, вожді Сихема вирішили довіритись йому. Якось пішли вони у поле збирати виноград. Вичавили вино і влаштували свято. Вони пішли до храму свого бога, і їли, пили й збиткувалися з Авімелеха. Ґаал, син Еведа промовив: «Хто такий Авімелех? І хто ми такі в Сихемі, що маємо служити йому? Хіба він не син Єруваала? І Зевул його воєначальник. Вони — люди Гамора, Сихемового батька. Чому ж ми маємо служити Авімелеху? Якби я керував цими людьми, я прогнав би Авімелеха! Я сказав би йому: „Збирай своє військо й виходь проти мене”». Зевул, правитель Сихема, почув ті слова Ґаала, сина Еведа, й запалився його гнів. Він направив посильних до Авімелеха в Арум. Вони сказали: «Ґаал, син Еведа, і брати його прийшли до Сихема й підбурили жителів міста проти тебе. Отож тепер піднімайся просто вночі, ти й твої війська, і зробіть засідку в полі. А вранці, як тільки зійде сонце, виступіть проти цього міста. Й коли Ґаал та його люди вийдуть на битву проти тебе, зроби з ними все, що в твоїх силах». Тож Авімелех і його військо піднялися вночі і влаштували засідку проти Сихема, розбившись на чотири групи. Коли Ґаал, син Еведа, вийшов і зупинився біля входу до міської брами, Авімелех і його військо вийшли з засідки. Побачивши ті війська, Ґаал сказав Зевулу: «Поглянь, з вершини гори спускаються люди». Зевул відповів: «То ти переплутав людей з тінню від гір». Ґаал знову до нього: «Поглянь, люди спускаються з Навелу і ще група від Чаклунського дуба». Зевул відказав: «Де ж зараз твій хоробрий язик, це ж ти казав: „Хто такий Авімелех, щоб ми служили йому? Хіба не з цих людей ти насміхався? Тож виходь тепер на битву з ними”». Отже, Ґаал очолив вождів Сихема й бився з Авімелехом. Авімелех почав його переслідувати, й Ґаал кинувся тікати. Багато воїнів полягло по всій дорозі до міської брами. Тож повернувся Авімелех і далі правив в Арумі, а Зевул вигнав Ґаала та братів його з Сихема. Наступного дня декілька мешканців Сихема вийшли працювати в поле, й Авімелех почув про це. Він зібрав військо й, поділивши його на три загони, поставив чекати в засідці на полі. Як побачив він, що люди виходять з міста, він напав на них. Авімелех зі своїм загоном вийшов і став біля міської брами, а інші два погнали людей, що були в полі, й напали на них. Цілий день Авімелех бився з ними. Він захопив Сихем і повбивав усіх людей, які були там. Потім він зруйнував місто й руїни посипав сіллю. Коли вожді Сихемської вежі і всі, хто там мешкав, почули про це, то пішли вони в найбезпечніше місце храму Ель-Веріт. Авімелеху сказали, що всі вожді Сихемської вежі зібралися разом. То Авімелех зі своїми людьми піднявся на гору Залмон. З собою він узяв сокири й нарубав гілля, підняв і поклав собі на плече. Тоді звернувся до своїх людей: «Мерщій робіть те, що й я». І кожен нарубав собі гілля, й пішли вони за Авімелехом. Вони поклали те гілля навколо храму й підпалили. Отак усі люди, що були в Сихемській вежі, загинули, приблизно тисяча чоловік та жінок. Потім Авімелех пішов до Тевеза. Він оточив місто й захопив його. Там у центрі міста була укріплена вежа, і всі чоловіки та жінки, і всі вожді побігли туди. Там вони зачинилися й піднялися на дах вежі. Авімелех підійшов до вежі й розпочав бій, і пробився до входу у вежу, щоб підпалити її. Але жінка кинула каменюку зверху на голову Авімелеха й розкроїла йому череп. Він негайно підкликав свого зброєносця й сказав йому: «Витягни меч і вбий мене, щоб люди не казали: „Його вбила жінка”». І його зброєносець проткнув його мечем, і Авімелех помер. Коли побачили ізраїльтяни, що Авімелех помер, то всі розійшлися по домівках. Отак Бог наказав Авімелеха за те зло, що він заподіяв родині свого батька, вбивши сімдесятьох братів. І Бог повернув зло людей Сихема на їхні ж голови. Так прокляття Йотама, сина Єруваала (тобто Ґідеона) впало на нього. Після Авімелеха прийшов спасти Ізраїль Тола, син Пуа, сина Додая, з коліна Іссаха́ра. Жив він у Шамірі в горах Ефраїмових. Тола був суддею Ізраїлю двадцять три роки. Потім він помер і був похований у Шамірі. Після нього прийшов Яїр ґілеадський, який був суддею Ізраїлю двадцять два роки. Він мав тридцять синів, які їздили на тридцяти віслюках і мали вони тридцять міст на землях Ґілеадських (і по сьогодні вони звуться містами Яїра). Коли Яїр помер, його поховали в Камоні. Ізраїльтяни знову почали чинити зле в очах Господніх. Вони поклонялися богам Ваалу та Ашторет, а також богам Арама, богам Сидона, богам Моава, богам аммонійців і богам филистимлян. Вони зрадили Господа й не служили Йому. Отож Господь розгнівався на них і дозволив филистимлянам та аммонійцям завоювати їх. Того року ці народи розбили й підкорили ізраїльтян. Вони пригнічували всі коліна ізраїльські, які жили на березі Йордану на землях амморійців та Ґілеаду. І аммонійці перейшли Йордан, щоб також піти війною проти Юди, Веніамина, людей Ефраїмових. Отож Ізраїль мав великий клопіт. Й ізраїльтяни заволали до Господа: «Ми вчинили гріх проти Тебе, бо ми покинули нашого Бога й поклонилися Ваалу». На те Господь сказав ізраїльтянам: «Хіба не Я звільнив вас від єгиптян, аморійців, аммонійців та филистимлян? І сидоняни, амаликійці та моавійці гнобили вас, а ви молили Мене про допомогу. І Я визволив вас із-під їхнього панування. Але ви покинули Мене, ви й далі поклонялися іншим богам. Тому Я ніколи більше не буду вас рятувати. Ідіть і просіть про допомогу тих богів, яких ви собі вибрали. Хай вони рятують вас у лиху годину». Та ізраїльтяни сказали Господу: «Ми вчинили гріх. Зроби з нами що завгодно, але зараз, будь ласка, врятуй нас!» Отож вони відмовилися від чужих богів і почали поклонятися Господу. І Господь не витримав страждань ізраїльтян. Аммонійці зібрали сили, щоб розпочати війну, й розбили табір у Ґілеаді. Ізраїльтяни теж зібрались і розбили табір поблизу Міцпи. Воєначальники Ґілеада вирішили між собою: «Хто той чоловік, який розпочне війну проти аммонійців? Він і буде правителем Ґілеада». Єфта ґілеадський був хоробрим воїном, але сином повії. Батьком Єфти був Ґілеад. Дружина його народила йому ще синів, і коли ті її сини стали дорослі, вони вигнали Єфту. Вони сказали йому: «Ти не матимеш спадщини в батьківській родині, бо ти син іншої жінки». Тож Єфта втік від братів і жив на землі Тов. Навколо нього зібралися такі собі нікчеми, і вони його супроводжували. Через деякий час аммонійці пішли війною проти Ізраїлю. Коли аммонійці пішли війною на Ізраїль, старійшини Ґілеада прийшли до Єфти з землі Тов. Вони сказали йому: «Стань нашим воєначальником, щоб могли ми битися проти аммонійців». Єфта відповів старійшинам Ґілеада: «Чи не ви ненавиділи мене, чи не ви мене вигнали з батьківської оселі? То чому ж зараз, у лиху годину, ви прийшли до мене?» Старійшини Ґілеада мовили до Єфти: «Саме тому ми й звернулися до тебе зараз, щоб пішов ти з нами й бився проти аммонійців і став вождем усіх мешканців Ґілеада». Єфта сказав старійшинам Ґілеада: «Якщо ви бажаєте, щоб я повернувся додому, та бився проти аммонійців, то Господь допоможе мені перемогти їх, я буду вашим вождем». Старійшини Ґілеада відповіли Єфті: «Господь свідок, ми зробимо так, як ти кажеш». Отож пішов Єфта зі старійшинами Ґілеада, й люди зробили його своїм вождем і начальником. І Єфта повторив усе обіцяне перед Господом поблизу Міцпи. Потім Єфта відіслав посланців до царя аммонійців із запитанням: «Яка сварка між тобою і мною, що ти прийшов воювати на мою землю?» Цар аммонійців відповів посланцям Єфти: «Бо коли ізраїльтяни вийшли з Єгипту, вони захопили всі землі від ріки Арнон до ріки Яввок і до Йордану. Отож зараз віддайте їх з миром». Знову Єфта вирядив посланців до царя аммонійців. Він відповів царю у своєму посланні: «Ось що сказав Єфта: „Ізраїль не забирав землі моавські або аммонійські. Коли наші люди вийшли з Єгипту, то йшли пустелею до Червоного моря, аж доки не прийшли до Кадешу. Потім Ізраїль вирядив посланців до царя едомського й попросив: „Дозволь нам, будь ласка, пройти твоїми землями”. Але цар едомський і слухати про це не хотів. Тоді ізраїльтяни вирядили своїх посланців також і до царя моавського, але й він не дозволив їм пройти його землями. Отож ізраїльтяни залишились у Кедеші. Потім ізраїльтяни пішли пустелею в обхід земель Едома та Моава і прийшли на східний край землі Моавської, і розбили табір на іншому боці ріки Арнон. Вони не заходили на Моавську землю, бо її кордоном була ріка Арнон. Далі Ізраїль відіслав посланців до царя Сихона аморійського, царя Хешбона й попросив: „Дозволь нам пройти твоєю землею, щоб дістатися до землі своєї”. Але Сихон не довіряв Ізраїлю й не дозволив пройти тією землею. Отож Сихон зібрав військо, розбив табір біля Ягазу та й виступив проти Ізраїлю. Господь, Бог Ізраїлю, віддав Сихона в руки ізраїльтян, і вони перемогли його. Так Ізраїль зайняв землю аморійців, які там жили. Вони зайняли землі аморійців від ріки Арнон до ріки Яввок, та від пустелі до ріки Йордан. Отож зараз Господь, Бог Ізраїлю, прогнав аморійців і віддав їхні землі ізраїльтянам. А ти хочеш прогнати звідти ізраїльтян? Хіба ви не живете на землі, яку віддав вам Хемош, бог ваш, хіба не володієте нею? Отак і ми житимемо й володітимемо тими землями, які віддав нам Господь, Бог наш. А тепер скажи, чим ти кращий від царя Валака, сина Зиппора моавського? Хіба він коли сварився з Ізраїлем чи воював з ним? Ізраїльтяни жили в Хешбоні й навколишніх селах та в Ароері й навколишніх селах, і в усіх містах уздовж берегів ріки Арнон триста років, чому ж ти не проганяв їх увесь цей час? Я нічого поганого не зробив тобі, а ти чиниш зле і воюєш проти мене. Тож хай Господь, Суддя, вирішить сьогодні, хто правий — ізраїльтяни чи аммонійці”». Але цар аммонійців не захотів дослухатися до послання, яке надіслав йому Єфта. Тоді Дух Господній зійшов на Єфту, і він пройшов через Ґілеад і землі Манассії, і дістався до Міцпи в Ґілеаді, а з Міцпи ґілеадської він вирушив до аммонійців. Єфта поклявся Господу. Він сказав: «Віддай мені аммонійців. І тоді той, хто першим вийде назустріч мені з дверей мого дому, коли я повернусь, перемігши аммонійців, буде відданий Господу, і я принесу це Тобі в жертву». І Єфта пішов війною проти аммонійців, а Господь віддав їх у його руки. Він розбив їх від Ароера до самого Минніта (двадцять міст), і далі аж до Авель-Кераміма. То був страшний удар нанесений аммонійцям, після якого вони підкорилися ізраїльтянам. Коли Єфта повертався додому, назустріч йому вийшла його дочка з бубоном і танцями. Була вона єдина дитина в нього. Крім неї, не мав він ні сина, ані дочки. Як побачив він її, розірвав на собі одяг (в знак туги) і вигукнув: «О дочко моя! Ти занапастила мене і спричинила мені велике горе. Я дав клятву Господу і не можу від неї відступитися». Вона мовила до нього: «Батьку, ти поклявся Господу. Отож зроби зі мною те, що обіцяв, бо це ж Господь віддав тобі перемогу над аммонійцями, ворогами нашими». І ще вона сказала батькові: «Дай мені дозвіл. Дай мені два місяці, щоб пішла я в гори разом зі своїми подругами оплакувати своє дівоцтво». І він погодився: «Йди». І відпустив її на два місяці. Вона пішла разом зі своїми подружками, і вони оплакували її дівоцтво. Як два місяці минуло, повернулась вона до свого батька, і зробив він те, в чому поклявся. Отож оскільки вона не знала мужа, то це стало звичаєм в Ізраїлі. Щороку дочки Ізраїлю йдуть оплакувати дочку Єфти з Ґілеада, чотири дні на рік. Людей Ефраїмових було зібрано, й вони прийшли до Цафона і сказали Єфті: «Чому ти пішов битися з аммонійцями, а нас із собою не покликав? Ми спалимо тебе і твою хату!» Єфта відповів їм: «Я і мій народ мали великий розбрат з аммонійцями. Я звертався до вас, але ви не схотіли врятувати мене від них. Коли я побачив, що ви не врятуєте мене, я, ризикуючи життям своїм, виступив проти аммонійців. Господь допоміг мені перемогти їх. Чому ж сьогодні ви прийшли воювати зі мною?» Потім Єфта зібрав усіх чоловіків Ґілеада і побив ефраїмців. Сини Ґілеада розбили Ефраїм, бо їм казали: «Ви, ґілеадці, просто залишки ефраїмців, що жили серед колін Ефраїма та Манассії». Тоді ґілеадці захопили броди річки Йордан, щоб не дати ефраїмцям її перейти. Коли ж хтось із залишків коліна Ефраїмового казав: «Дозвольте мені перейти річку», — люди Ґілеада питали його: «Ти ефраїмець?» Той, звісно, відказував «Ні!» Але вони завжди просили: «Будь ласка, скажи слово „Шибболет”». І той відповідав неправильно: «Сібболет». То вони хапали його і вбивали біля Йорданських бродів. Сорок дві тисячі ефраїмців було тоді вбито. Єфта був суддею Ізраїлю шість років. Коли Єфта з Ґілеада помер, його поховали у його рідному місті Ґілеаді. Після нього суддею Ізраїлю був Ізбан із Віфлеєма. У нього було тридцять синів і тридцять дочок, яких він віддав заміж за чоловіків з інших колін. І синів своїх тридцятьох він теж одружив із дівчатами з інших колін. І він був суддею Ізраїлю сім років. Коли Ізбан помер, його поховали у Віфлеємі. Після нього суддею Ізраїлю був Елон із Завулонового коліна. Він був суддею Ізраїлю десять років. Потім Елон із Завулонового коліна помер, і поховали його в Айжалоні на землі Завулоновій. Після нього суддею Ізраїлю був Авдон, син Хіллела з Піратона. У нього було сорок синів і тридцять онуків, і їздили вони на сімдесяти віслюках. Авдон був суддею Ізраїлю протягом восьми років. Потім Авдон, син Хіллела з Піратона помер, і його поховали в Піратоні на землі Ефраїма, у горах амаликійських. І знов ізраїльтяни почали грішити в очах Господніх. Тож Господь віддав їх у руки филистимлян на сорок років. Був собі чоловік на ім’я Маноа у місті Зорі й належав він до коліна Данового. Дружина його була неплідна. Ангел Господній явився їй і мовив: «Хоч ти й неплідна, але завагітнієш і народиш сина. Та будь обережна. Не пий ні вина, ані пива. І не їж нічого нечистого. А як завагітнієш і народиш сина, то нехай лезо не торкається його голови, бо хлопчик від народження буде назореєм. Саме він розпочне звільняти Ізраїль від влади филистимлян». Тоді жінка пішла й сказала своєму чоловікові: «Посланець Божий до мене приходив! На вигляд він був схожий на Божого Ангела, дуже величний! Він сказав мені: „Ти завагітнієш і виносиш сина. Не пий вина, ані пива і не їж нечистої їжі, бо дитина буде назореєм Божим від народження до дня смерті”». Тоді Маноа помолився Господу й сказав: «Пробач, Господи, але хай чоловік Божий, якого ти прислав, прийде до нас знову. Хай навчить нас, як поводитися з хлопчиком, котрий народиться». Господь зробив так, як просив Маноа. Ангел Божий явився жінці, коли вона була в полі, але чоловіка з нею не було. Отож жінка побігла швидко за чоловіком і погукала його. Вона сказала йому: «Поглянь! Той, хто раніше приходив до мене, знову явився». Маноа підвівся й пішов за своєю дружиною. Він підійшов до того чоловіка й запитав: «Це ти той, хто говорив з моєю дружиною?» Той відповів: «Так, це я». Тоді Маноа спитав: «Отож якщо справдяться слова твої, то яким має бути життя його й рід занять?» Ангел Божого сказав Маноа: «Жінка має берегтися всього, про що я казав їй. Нехай не їсть нічого, що робиться з п’яного винограду. І не повинна вона пити ні вина, ані пива. І не повинна їсти нічого нечистого. Вона мусить дбати про все те, що я наказав їй». Тоді Маноа сказав Ангелу Божого: «Дозволь нам затримати тебе й дозволь нам почастувати тебе молодою кізочкою». Але Ангел Божий відповів Маноа: «Якщо я й залишуся, то не їстиму вашої їжі. Але якщо ти хочеш зробити офіру всеспалення, то присвяти її Господу». (Бо ж не знав Маноа, що то був Ангел Божий). Тоді Маноа спитав Ангела Божого: «Як тебе звуть? Бо коли справдяться слова твої, ми хочемо вшанувати тебе». Ангел Божий відповів йому: «Навіщо тобі ім’я моє? Воно занадто велике, та тобі не збагнуть ». Отож узяв Маноа молоденьке козля й зерно для офіри і вчинив на скелі пожертву всеспалення Господу, Тому, Хто чудеса творить. Маноа та його дружина спостерігали. Коли від вівтаря здійнялося полум’я аж до небес, Ангел Божий піднявся разом із тим полум’ям, а Маноа й дружина його все те бачили на власні очі. Тоді вони впали долілиць. Ангел Божий більше не являвся Маноа та його дружині. Тоді зрозумів Маноа, що то був Ангел Божий. Маноа сказав дружині своїй: «Ми напевно помремо, бо Бога бачили». Жінка відказала: «Якщо б Господь хотів убити нас, то не прийняв би жертву всеспалення від нас, і не показав би всього того, що ми бачили й чули». Вона народила сина й назвала його Самсоном. Хлопчик зростав, і Господь благословив його. Дух Божий почав сходити на нього в місті Махане-Дан, що між містами Зорою та Ештаолом. Пішов Самсон до міста Тимни й побачив там молоду филистимлянку. Тоді пішов він до батька й матері і сказав: «Побачив я в Тимні филистимлянку, просватайте її мені за дружину». Батько й матір відповіли йому: «Хіба ж немає жінки серед дочок нашого коліна, щоб тобі ото брати жінку з необрізаних филистимлян?» Але Самсон сказав батькові: «Візьміть її мені, бо дуже вже впала вона мені в око». Мати й батько не знали, що то було від Господа, бо Він шукав, як позбутися филистимлян, що правили тоді Ізраїлем. Отож пішов Самсон із батьком та матір’ю до Тимни. Коли підійшли вони до винограднику Тимни, зненацька назустріч Самсону кинувся молодий лев. Дух Господній спустився на Самсона, дав йому сили, й він розірвав того лева, як молоде ягня — голими руками. Та нічого не розповів батькові й матері про те, що сталося. Тоді пішов Самсон і поговорив з жінкою, і вона сподобалась йому. А згодом повернувся, щоб забрати її й одружитися. По дорозі назад він звернув, щоб подивитися на останки лева, і був страшенно здивований, що в череві лева завівся бджолиний рій, і з’явився мед. Набрав він меду в долоні й їв по дорозі. Прийшов до батька й матері і їм теж дав того меду попоїсти. Але не сказав їм, що нашкріб того меду з черева мертвого лева. Його батько пішов до жінки тієї, і Самсон влаштував там свято. Бо такий був тоді звичай. Коли люди його побачили, то вибрали тридцятьох дружок, щоб ті були коло нього. Самсон сказав їм: «Давайте я загадаю вам загадку. І якщо за сім днів свят ви її цілком розгадаєте, то дам я вам тридцять лляних сорочок і ще тридцять святкових убрань. Але якщо не розгадаєте, от ви дасте мені тридцять лляних сорочок та тридцять святкових убрань». Вони відповіли йому: «Кажи свою загадку. Давайте її послухаємо». Отож сказав він їм: «З ненажерного — їстівне, з сильного — солодке». За перші три дні вони не змогли розгадати тієї загадки. На четвертий день сказали вони дружині Самсоновій: «Перехитруй свого чоловіка, нехай він скаже розгадку. Інакше ми спалимо тебе й хату твого батька. Хіба ж ти запросила нас сюди, щоб обібрати?» Тож Самсонова жінка плакала в нього на плечі й лементувала: «Ти просто ненавидиш мене. Ти мене не любиш. Ти загадав загадку людям моїм, і не пояснив мені розгадку». Він відповів їй: «Стривай, я ж і батькові й матері своїм не розказав. То чому ж я маю відкрити її тобі?» Отож проплакала вона на його плечі решту днів того свята. І на сьомий день він розповів їй розгадку, бо дуже вже вона йому докучала. Тоді вона розказала те своїм людям. На сьомий день перед заходом сонця мешканці міста сказали Самсону: «Що є солодшим за мед? І хто є сильнішим за лева?» А він їм на те відповів: «Якби ви моєю коровою не орали, то й зараз цієї загадки б не розгадали». Тоді зійшов на нього Дух Господній і сили йому надав. І пішов він до Ашкелона, вбив тридцятеро людей, забрав їхній одяг і віддав тим, хто розгадав ту загадку. Палаючи від люті, він пішов до хати свого батька. А наречена Самсонова вийшла заміж за його дружку. Згодом під час жнив Самсон пішов провідати свою дружину і взяв із собою молоде ягня. Він сказав: «Я хочу пройти до кімнати своєї дружини». Але її батько його туди не пустив. Він сказав: «Я був справді подумав, що ти зненавидів її, то віддав її заміж за дружку. Але хіба її молодша сестра не краща? Бери її замість старшої». Самсон сказав їм: «Цього разу я не буду винний перед филистимлянами, якщо заподію їм лихо». От пішов Самсон і зловив триста лисиць, тоді взяв смолоскипи, зв’язав хвости попарно, а між кожною парою хвостів прив’язав смолоскип. Підпалив він ті смолоскипи й пустив лисиць по пшеничних полях филистимлян. Отож спалив він геть усе: скиртовану пшеницю, і ту, що в полі стояла, виноградники й оливкові сади. Филистимляни питали: «Хто це зробив?» А їм відповідали: «Самсон, зять Тимни, бо Самсонову дружину було віддано заміж за дружку». Отож пішли филистимляни й підпалили її разом із батьком. Самсон сказав їм: «Якщо ви так чините, то клянуся, що я вам помщусь, і тільки тоді заспокоюсь». Він воював із ними люто й багатьох побив. Потім пішов і оселився в печері на горі Етам. Тоді пішли филистимляни й розбили табір у Юдеї, й просунулись до Легі. Мешканці Юди спитали: «Чом ви виступили проти нас?» Филистимляни відповіли: «Ми прийшли, щоб схопити Самсона і відплатити йому за те, що він зробив із нами». Тоді три тисячі юдейців пішли до печери в горі Етам. Вони сказали Самсону: «Хіба не знаєш ти, що филистимляни правителі наші? То що ж ти з нами зробив?» Він відповів: «Як вони зі мною, так і я з ними». Вони сказали йому: «Ми прийшли, щоб пов’язати тебе й передати в руки филистимлян». Сказав їм Самсон: «Пообіцяйте мені, що ви самі не нападете на мене». Вони сказали йому: «Ні, ми тільки зв’яжемо тебе й передамо у їхні руки. Ми тебе вбивати не будемо». Тоді зв’язали вони його двома новими мотузками й вивели з печери в горі Етам. Він прийшов до Легі, й филистимляни вийшли назустріч із радісними вигуками. Тоді Дух Господній зійшов на нього з великою силою, й мотуззя на руках розпалося, мов від вогню. І всі вузли немов оплавилися на руках його. Тоді знайшов він щелепу мертвого віслюка, простягнув руку й підняв ту щелепу і тією щелепою убив він тисячу чоловік. І сказав Самсон: «Ослячою щелепою — купа, дві купи. Ослячою щелепою я тисячу побив». І як промовив він це, то викинув щелепу. І місце це називається Рамат-Легі. Був він дуже спраглий, тож звернувся до Господа. Він сказав: «Ти віддав цю славетну перемогу рабу Своєму. Чи ж помирати мені тепер від спраги, чи ж потрапити до рук необрізаних филистимлян?» І Бог розчахнув порожнину, що була в Легі, і з неї пішла вода. То було поблизу Легі. Самсон напився, сила повернулася до нього, й він ожив. Відтоді це джерело називається Ен-Хаккоре. Він і досі протікає в Легі. Отож Самсон був суддею Ізраїлю двадцять років за часів филистимлян. Якось пішов Самсон до міста Ґази, там побачив розпусницю й зайшов до неї. Мешканцям Ґази сказали: «Самсон сюди прийшов». Вони оточили те місце й чекали на нього в засідці всю ніч біля міської брами. Вони тихо просиділи всю ніч, міркуючи: «Почекаємо, доки розвидниться, а потім уб’ємо його». Самсон спав собі до півночі, а опівночі встав, узявся за міську браму ще й два одвірки, вирвав браму разом із одвірками, поклав собі на плечі й відніс на вершину гори, що над Хевроном. Після того він закохався в жінку з долини Сорек. Її звали Даліла. Филистимські вожді прийшли й звернулися до неї: «Обдури його якось і довідайся, в чому таємниця його сили і як ми могли б подолати його. А тоді ми зв’яжемо й закатуємо його. А за це кожен із нас дасть тобі тисячу сто шекелів срібла ». Отож Даліла сказала Самсону: «Будь ласка, розкажи мені, звідки сила твоя велика, і як можна зв’язати тебе або приборкати?» Самсон відповів їй: «Якби зв’язати мене сімома свіжими жилами, ще сирими, то став би я слабким, як і інші люди». Отож филистимські вожді принесли їй сім свіжих сирих жил, і вона зв’язала його. У внутрішній кімнаті її оселі влаштували засідку й чекали. І вона сказала йому: «Филистимляни йдуть на тебе, Самсоне». Але він розірвав ті жили, мов нитки над вогнем. І секрет його сили залишився невідомий. Тоді Даліла сказала Самсону: «Ти насміявся з мене, ти збрехав мені. А тепер скажи, як можна тебе зв’язати». Він сказав їй: «Якщо зв’язати мене новими мотузками, які ще не використовувалися, то стану я таким слабким, як і інші». Отож узяла Даліла нові мотузки й зв’язала його. І сказала йому: «Филистимляни йдуть на тебе, Самсоне». Бо вони таки чатували у внутрішній кімнаті. Але він зірвав із рук ті мотузки, немов нитки. Тоді сказала Даліла Самсону: «Скільки ж ти будеш із мене кепкувати, брехати мені? Скажи, як можна тебе зв’язати». Він відповів: «Якщо ти сплетеш сім кіс із мого волосся на ткацькому верстаті й припнеш до стіни, то стану я таким же слабким, як і інші». Після того, як Самсон пішов спати, Даліла так і зробила: вона сплела сім косиць із його волосся, припнула його й сказала: «Филистимляни йдуть на тебе, Самсоне». Як прокинувся він, то висмикнув і цвях, і ткацьку рамку, і сам верстат. Тоді вона знову почала до нього приставати: «Як ти можеш говорити: „Я люблю тебе”, — коли ти мені не довіряєш? Ти тричі насміявся із мене. І так вона докучала йому день у день і набридала йому до смерті. І він відкрив їй таємницю. Він сказав: „Ніколи лезо не торкалося голови моєї. Бо був я назореєм Божим іще в материному лоні. І якщо мене поголити, то сила залишить мене, і стану я слабким, як усі”». Даліла зрозуміла, що він їй відкрив нарешті свою таємницю. Отож вона послала по вождів филистимлян і сказала: «На цей раз він сказав мені всю правду». Прийшли вожді филистимські й срібло з собою принесли. Вона приспала його на своїх колінах, гукнула перукаря, й вони зрізали сім його кіс. Сила почала залишати Самсона, і так вона зробила його слабким. Вона сказала: «Филистимляни йдуть на тебе, Самсоне». Він прокинувся й подумав: «Я з цим справлюся, як і раніше, й звільнюсь». Але не знав він, що Господь залишив його. Филистимляни схопили його, викололи йому очі й привели до Ґази. Вони закували його в бронзові кайдани й поставили молотити пшеницю у в’язниці. Та волосся на його голові стало відростати після того, як він був поголений. Вожді филистимлян збиралися принести велику жертву своєму богові Даґону й веселитися. Вони сказали: «Наш бог віддав нам у руки ворога нашого Самсона». Як побачили його люди, то прославили бога свого. Й казали вони так: «Наш бог віддав нам у руки ворога нашого, який плюндрував нашу землю, який убив багато наших людей». Коли серця їхні були втішені, вони сказали: «Покличмо Самсона, хай розважить нас». Отож привели вони Самсона з в’язниці, і він постав перед їхніми очима. Його поставили між двома колонами. Самсон сказав слузі, що водив його за руку: «Постав мене так, щоб я міг триматися за колони, що несуть на собі стелю, щоб я міг опертися на них». У будинку було багато чоловіків та жінок, і всі вожді филистимлян були там. І на даху було понад три тисячі чоловік та жінок, які спостерігали, як Самсон усіх розважає. Тоді Самсон звернувся, плачучи, до Господа. Він сказав: «О Господи, мій Володарю, згадай мене й дай сили мені ще один єдиний раз, о Боже, щоб я міг помститися за очі мої». Тоді вхопився Самсон за дві центральні колони, на яких трималася будівля, оперся на них: на одну — правою, на другу — лівою. І сказав тоді Самсон: «Хай помру я разом із филистимлянами». Він з усієї сили натиснув на ті колони, й будинок обрушився на вождів і усіх, хто там був. Тих, хто разом із ним загинув, було більше, ніж усіх, кого він убив за все своє життя. Тоді брати і вся родина Самсонова, віднесли й поховали його в могилі батька Маноа між Зорою та Ештаолом. Він був суддею Ізраїлю протягом двадцяти років. У горах Ефраїмових жив чоловік на ім’я Михей. Він сказав своїй матері: «Ось тисяча сто шекелів срібла, украдені в тебе, за які ти прокльони промовляла, навіть у моїй присутності. Дивись, ось це срібло, я взяв його». Мати сказала: «Сину мій, Господом благословенний!» Тоді повернув він матері своїй тисячу сто шекелів срібла. Мати сказала: «Все це срібло я присвятила Господу з рук моїх для сина мого, щоб зробити литого металевого боввана. А зараз я повертаю срібло тобі ». Однак, він повернув срібло матері, й вона взяла двісті шекелів срібла й віддала майстрові. А той зробив срібного литого боввана й поставив його в Михиній оселі. Тож оселя Михея була зовсім не тим місцем, де міг стояти той бовван. Михей мав у себе божницю. Зробив він ефод, і призначив одного зі своїх синів стати священиком. Царя тоді в Ізраїлі не було. Кожен робив, що заманеться. Жив там собі молодик-левит із Віфлеєма юдейського, з коліна Юдиного. Він залишив Віфлеєм юдейський, щоб поселитися деінде. Він прийшов у гори Ефраїмові й по дорозі натрапив на оселю Михея. Михей спитав його: «Звідки ти йдеш?» Той відповів: «Я левит із Віфлеєма, подорожую, щоб знайти місце, де я зможу жити». Михей запропонував йому: «Лишайся в мене. Будь мені за батька й священика. Я даватиму тобі десять шекелів срібла щорічно, необхідне вбрання та харчі». Левит погодився жити в Михея. І став молодий чоловік мов син для Михей. Михей посвятив левита, і той став його священиком. І залишився він у домі Михея. Тоді Михей сказав: «Тепер я знаю, що Бог дбає про мене, бо я маю левита за священика». У той час в Ізраїлі не було царя. Тоді ж коліно Данове шукало собі землю, де б оселитися, бо не було землі, призначеної їм між ізраїльськими колінами. Отож люди Данові послали п’ять найхоробріших та найдосвідченіших чоловіків свого коліна з міст Зори та Ештаола, щоб ті розвідали та видивилися таку землю. Вони їм наказали: «Ідіть, і розвідайте землю!» То пішли вони в гори Ефраїмові й дісталися аж до оселі Михея, де й заночували. Коли були вони у оселі Михея, по голосу впізнали молодого левита. То вони підійшли й звернулися до нього: «Що привело тебе сюди? Що ти тут робиш? Чим займаєшся?» Той відповів їм: «Михей зробив для мене так багато, він узяв мене на службу, і я став його священиком». Тоді вони попросили його: «Запитай Бога, молимо тебе, щоб знали ми, чи буде наша дорога успішна». Священик сказав їм: «Ідіть з миром. Ваша подорож під пильним оком Господнім». І ті п’ятеро пішли. Діставшись до Лаїша, побачили вони, що люди мирно живуть собі за звичаями Сидона, тихо й безпечно, і немає нікого, хто б міг зганьбити їх, і немає нікого, хто пригнічував би їх. Вони були далеко від сидонян і не мали стосунків з Арамом. Вони повернулися до родичів своїх у Зору та Ештаол, і ті спитали їх: «Ну, що скажете?» Вони відповіли: «Піднімайтеся, давайте підемо проти них. Ми бачили землю й дуже добру. Ви нічого не робите. Не зволікайте, і захопіть ту землю. Як підете, то побачите, що люди не чекають нападу. Землі ж там широкі й багаті. Бог віддав вам їх у руки. І всього там удосталь». Шістсот озброєних чоловіків з коліна Данового виступили з Зори та Ештаола. Вони пішли й розбили табір біля Киріат-Єарима в Юдеї. Ось чому місце це називається Махане-Дан. Це на захід від Киріат-Єарима. Звідти вони подалися до гір Ефраїмових і дісталися до хати Михея. Тоді ті п’ятеро, що ходили розвідувати землю, порадились і звернулися до своїх братів: «Чи знаєте ви, що в одній з цих осель є ефод, хатні боввани, ще й з металевого лиття бовван? Отож тепер поміркуйте, що ми маємо робити». І звернули вони туди й прийшли до хати молодого левита та Михея. Вони привіталися. Шістсот чоловіків Данового коліна, зі зброєю, залишилися стояти біля воріт. А ті п’ятеро, що ходили землю розвідувати, ввійшли. Вони забрали різьбленого боввана, ефод, хатніх бовванів і металевого литого боввана. Священик стояв біля воріт із шістьмастами озброєними воїнами. Як люди ті зайшли до оселі Михея й забрали ефод і хатніх бовванів і литого боввана, священик спитав їх: «Що це ви робите?» Вони відповіли: «Мовчи! Затули рот рукою і ходім з нами. Будь нам за батька і священика. Чи не краще бути священиком цілого коліна ізраїльського, ніж одного чоловіка?» Священик зрадів з того, взяв ефод, хатніх бовванів та литого боввана і пішов із тим військом. Вони повернулися й пішли собі, а поперед себе пустили малих, старих, жінок, худобу і все майно. Данові люди вже далеко були від оселі Михея, коли люди, що жили по сусідству з Михеєм, зібралися й наздогнали їх. Вони гукнули їх, і данійці озирнулися. Вони спитали Михея: «Що сталося, що ти скликав людей?» Той відповів: «Ви забрали бовванів, які я зробив, і мого священика й пішли собі. Що ж мені ще лишилося?» Тож як ви можете питати мене: «Що сталося?» Данові люди сказали йому: «Не сперечайся з нами, бо невдоволені люди наші нападуть, і ти і вся родина твоя загинете». З тими словами данійці пішли далі. Михей розумів, що вони набагато дужчі, тож повернувся й пішов додому. А данійці, взявши бовванів, що їх зробив Михей, і його священика, прийшли до Лаїша, де люди жили в мирі та безпеці, і віддали їх і їхнє місто мечу і вогню. І порятунку не було, бо перебували вони далеко від Сидона й не мали ніяких стосунків з Арамом. Це було в долині, що належить Бет-Регову. Вони збудували місто й оселилися там. Назвали вони те місто Дан, на честь свого пращура Дана, сина Ізраїля. А Лаїш, то була первинна назва того міста. Потім данійці поставили собі боввана, а Йонатана, Гершонового сина й Мойсеєвого онука, та його синів зробили священиками свого коліна Данового аж доки ту землю не захопили. Отож поставили вони собі боввана, що його зробив Михей, і поклонялися йому, поки дім Божий був у Шило. Царя тоді в Ізраїлі не було. А був собі один левит у віддаленому місці гір Ефраїмових. Він узяв собі наложницю з Віфлеєма юдейського. Наложниця та розсердилася на чоловіка й пішла від нього до батьківської хати у Віфлеєм юдейський, і пробула там чотири місяці. Тоді чоловік її зібрався й пішов за нею, щоб сердечно поговорити з нею й повернути її. Узяв він з собою слугу свого й пару ослів. Як підійшов він до оселі її батька, той побачив його, зрадів і вийшов назустріч. Тесть його, батько молодої жінки, умовив левита лишитися на три доби. Отож вони там їли й пили, й ночували. На четвертий день, як повставали, левит налагодився йти. Але тесть сказав йому: «Підкріпися, поїж спершу, а тоді підеш». То вони сіли й разом їли та пили. І сказав йому батько наложниці: «Прошу тебе, прийми моє запрошення! Побудь тут іще ніч і втіш своє серце». Чоловік той зібрався йти, але тесть умовляв його залишитися ще на одну. Левит підвівся рано-вранці на п’ятий день, щоб іти, але батько молодої жінки сказав йому: «Підкріпися, поїж, лишися до вечора». Отак вони вдвох їли й пили. Як підвівся чоловік, щоб іти з наложницею та своїм слугою, тесть каже: «Дивись, день котиться до ночі. Будь ласка, лишайся на ніч. Бач, день кінчається, побудь тут ніч і втіш своє серце. Завтра вдосвіта встанете, й вирушиш до свого намету». Але чоловік не схотів залишатися на ніч. Він підвівся й пішов. І прийшов він до місця навпроти Євуса (тобто Єрусалима). З ним були його наложниця й пара осідланих віслюків. Вони були вже біля Євуса, коли почало сутеніти. Слуга сказав своєму хазяїну: «Давай зайдемо в це місто євуситське і там переночуємо». Хазяїн відповів йому: «Ми не будемо заходити до незнайомого міста, в якому живуть неізраїльтяни. Підемо до Ґівеа ». Він сказав своєму служці: «Ходімо, дістанемося до одного з цих місць, заночуємо в Ґівеа чи Рамі». Тож ішли вони далі, і сонце зайшло, як були вони біля міста Ґівеа, яке належало коліну Веніаминовому. Вони звернули в місто, щоб заночувати в Ґівеа. Він увійшов до міста і сів на відкритому майдані, але ніхто не запросив його на ніч у дім. Якраз того вечора один старий чоловік повертався додому з роботи в полі. Чоловік той був з гір Ефраїмових, але в той час він мешкав серед людей Ґівеа (люди цієї місцевості належали коліну Веніаминовому). Коли підвів він очі, то побачив подорожнього на відкритому майдані міста. Тоді той літній чоловік спитав: «Куди ти йдеш і звідки ти?» Левит відповів йому: «Ми мандруємо з Віфлеєма юдейського в далекий край у горах Ефраїмових, я родом звідти. Я ходив у Віфлеєм юдейський, а зараз іду додому. Та от ніхто не запросив мене до себе на нічліг. Я маю солому й пашу для ослів, хліб і вино для мене, моєї наложниці та мого слуги. Ми ні в чому не маємо нестатку». Старий сказав: «Прошу до моєї оселі. Я у всьому подбаю про тебе, тільки не ночуй на відкритому майдані міста». Отож забрав його старий до себе додому, нагодував віслюків. Вони ж обмили ноги, поїли й попили. Поки насолоджувалися відпочинком, кілька міських розпусників, оточили дім і почали стукати в двері. Вони сказали старому, господарю оселі: «Віддай нам того чоловіка, який прийшов до твоєї хати, ми його зґвалтуємо». Хазяїн вийшов до них і сказав: «Ні, брати мої, не робіть такої ганьби! Цей чоловік — гість у моєму домі, тож не чиніть гріха. Погляньте, ось моя донька невинна і його наложниця. Давайте я віддам їх вам. Знущайтеся з них і робіть, що хочете. Але не чиніть гріха з цим чоловіком». Однак розпусники відмовилися послухати його. Тож чоловік схопив свою наложницю й виштовхнув до них за двері. Вони зґвалтували її і знущалися з неї всю ніч, аж до самого ранку. І відпустили її аж на зорі. Жінка прийшла на світанку і впала на порозі того дому, де був її володар і лежала там, доки сонце не зійшло. Хазяїн її встав уранці, відкрив двері і вийшов, щоб далі йти своєю дорогою. А там біля входу лежить жінка, його наложниця, розкинувши руки. Він сказав їй: «Вставай і ходімо». Але вона не відповіла, бо була мертвою. Отож підняв він її, поклав на віслюка, сам сів і поїхав додому. Як приїхав він додому, то взяв ніж і розрізав свою наложницю на дванадцять частин і розіслав по всій землі ізраїльській. І кожен, хто бачив те, казав: «Такого не траплялося і не бачено було з часів, коли ізраїльтяни покинули землю єгипетську, аж донині. Подумайте про неї, поміркуйте, що ж нам далі робити». Тоді виступили всі сини Ізраїлю від Дана до Беершеби, навіть із землі Ґілеадської. І зібрались вони всі як один перед Господом у Міцпі. Вожді всього народу, всіх колін ізраїльських були присутні на тому зібранні людей Божих: чотириста тисяч воїнів, озброєних мечами. Люди Веніаминові прочули, що ізраїльтяни зібралися в Міцпі. Ізраїльтяни сказали: «Скажіть, як же таке лихо сталося?» Левит, хазяїн тієї закатованої жінки, відповів: «Я прийшов до Ґівеа, міста, що належить людям Веніаминовим, зі своєю наложницею, щоб заночувати. Але заможні мешканці Ґівеа намірилися на мене. Вночі вони оточили будинок. Вони хотіли вбити мене і зґвалтували мою наложницю, і вона померла. Тоді взяв я наложницю свою, порізав її на шматки й розіслав по всіх усюдах ізраїльських спадкоємних земель, бо вчинили вони ганебний і безглуздий гріх в Ізраїлі. Отож тепер, усі присутні тут ізраїльтяни, давайте зараз зберемося й порадимося!» Всі люди як один підвелися й сказали: «Жоден із нас не піде до свого намету, ніхто не повернеться додому. Але зараз ось що ми маємо зробити з Ґівеа. Ми підемо на нього за жеребом. Ми візьмемо по десять чоловік із кожної сотні з колін ізраїльських і по сотні з кожної тисячі, і по тисячі з кожних десяти тисяч, щоб узяли продовольство для війська, щоб піти й заподіяти Ґівеа Веніаминовому такий же гріх, як і той, що вони заподіяли в Ізраїлі». Отож усі сини ізраїльські як один зібралися проти міста. Коліна ізраїльські розіслали своїх людей по всіх поселеннях коліна Веніаминового з такими словами: «Що то за лихо, що поміж вами скоїлося? Видайте зараз нам тих розпусників, які ховаються у Ґівеа, щоб ми повбивали їх і викорінили зло з Ізраїлю». Але люди Веніаминові не послухалися ізраїльтян. Люди Веніаминові з усіх міст посходилися до Ґівеа, щоб виступити проти ізраїльтян. У той день з різних міст зібралося двадцять шість тисяч воїнів Веніаминових, озброєних мечами. А крім того, ще й сімсот спеціально тренованих воїнів і мешканців Ґівеа. А ще було сімсот відібраних добірних воїнів, навчених вести бій лівою рукою. І кожен міг влучити з пращі у волосинку, і ніколи б не схибив. Отож усі ізраїльтяни, крім людей Веніаминових, зібрали чотириста тисяч людей, озброєних мечами, всі добірні воїни. Вони зібралися й пішли до Бетела, й ізраїльтяни звернулися до Бога: «Хто перший з-поміж нас має йти на битву з веніаминіями?» Господь відповів: «Юда — перший». Отож ізраїльтяни вирушили вранці й розбили табір неподалік від Ґівеа. Ізраїльтяни виступили проти Веніамина. Вони підготувалися до битви під Ґівеа. Люди Веніаминові вийшли проти них із міста Ґівеа. І того дня полягло двадцять дві тисячі синів Ізраїлю. Військо ізраїльське зібралося з силами і знову приготувалося до битви на тому ж місці, де збиралося напередодні. Ізраїльтяни ридали й благали Господа до вечора, вони питали Його: «Чи маємо ми йти знову війною проти наших братів — людей Веніаминових?» Господь відповів: «Ідіть і бийтеся з ними». Отож наступного дня ізраїльтяни виступили проти веніаминіїв. Веніаминові ж люди вийшли з Ґівеа наступного дня їм назустріч і поклали на полі бою ще вісімнадцять тисяч ізраїльських синів (усі вони були озброєні мечами). Тоді всі ізраїльтяни, все військо, піднялися й прийшли до Бетела. Вони сиділи там і плакали, і молили Господа. Вони постилися весь день аж до вечора. А потім принесли Господу жертву всеспалення і мирну пожертву. Отже, ізраїльтяни влаштували засідки навколо Ґівеа. І виступили сини Ізраїля проти коліна Веніаминового на третій день. Вони підготувалися до битви біля Ґівеа, як і раніш. Коли люди Веніаминові вийшли назустріч супротивнику, той відтягнув їх від міста. Як і напередодні, веніаминії почали нападати й убивати воїнів на двох головних дорогах, що вели одна до Бетела, а друга — до Ґівеа, а також на відкритому місці. Вони вбили близько тридцяти ізраїльських воїнів. Люди Веніаминові думали: «Ми перемагаємо, як і раніше». А ізраїльтяни сказали: «Давайте відступати, аби відтягнути їх від міста на дороги». Тоді всі ізраїльтяни вискочили зі своїх схованок і згуртувалися на битву при Ваал-Тамарі, і ті ізраїльтяни, що сиділи в засідках в околицях Ґеви, теж вийшли. Десять тисяч тренованих воїнів із усього Ізраїлю напали на Ґівеа. Битва була жорстока. Та люди Веніаминові й гадки не мали, яка халепа на них чигала. І Господь розгромив Веніамина перед Ізраїлем. Ізраїльтяни у той день знищили двадцять п’ять тисяч сто озброєних синів Веніаминових. Нарешті люди Веніаминові зрозуміли, що їх розбито. Ізраїльтяни відступили, бо покладалися на воїнів, що були в засідці біля Ґівеа. Вони з засідки кинулися в Ґівеа, розбіглися по місту і віддали його мечу. Ізраїльтяни домовилися з тими воїнами, які були в засідці, що вони подадуть димовий сигнал із міста, і тоді ізраїльтяни знову розпочнуть битву. Веніаминії кинулися в атаку і вбили близько тридцяти ізраїльтян. І вони, певно, думали собі: «Мабуть, ми вщент розтрощили їх, як і в першій битві». Але сигнал, а то був стовп диму, почав здійматися над містом, і коли люди Веніаминові озирнулися, то ціле місто димом здіймалося в небо! Тоді ж ізраїльтяни знову кинулись в атаку, а люди Веніаминові запанікували, бо зрозуміли, яке лихо спіткало їх. То повернули вони від ізраїльтян до пустелі, але битва наздоганяла їх, і тих, що виходили з міста, знищували разом з людьми Веніаминовими. Людей Веніаминових оточили й невтомно переслідували й винищували далеко на схід від Ґівеа. Вбито було вісімнадцять тисяч людей Веніаминових, усі вони були хоробрі воїни. Коли вони повернули і врозсип кинулися тікати в пустелю, до скелі Риммон, ізраїльтяни вбили п’ять тисяч із них на головній дорозі й переслідували їх до місцини, що називалася Ґідом, і вбили там дві тисячі чоловік. Отож того дня полягло двадцять п’ять тисяч озброєних воїнів Веніаминових, усі вони були хоробрі воїни. Але шістсот чоловік звернули й зникли в пустелі у напрямку скелі Риммон. Вони провели у скелі чотири місяці. А ізраїльтяни повернулися назад до людей Веніаминових і віддали мечу кожне місто, в яке входили: людей і худобу — все, що знаходили. Ізраїльтяни присягнули в Міцпі: «Жоден із нас не віддасть своїх дочок заміж за синів коліна Веніаминового». Коли люди прийшли до Бетела, вони сіли перед Богом і до вечора вголос кричали й гірко ридали. Вони голосили: «О Господи, Боже Ізраїлю, чому таке сталося в Ізраїлі, що сьогодні одним ізраїльським коліном стало менше?» Наступного дня люди повставали рано, спорудили вівтар і принесли жертву всеспалення та мирну пожертву. Тоді ізраїльтяни сказали: «Які з колін Ізраїлю не прийшли на зібрання до Господа?» Бо велика клятва була щодо тих, хто не прийшов до Господа в Міцпу: «Смерть йому». Але ізраїльтянам стало шкода братів своїх із коліна Веніаминового. Вони сказали: «Сьогодні одне коліно ізраїльське винищене. Як же бути з тими, хто з веніаминіїв залишився? Де знайти їм дружин? Адже ми поклялися Господу не віддавати заміж за них наших дочок». Потім вони спитали: «Чи є хто з ізраїльських колін, хто не прийшов до Господа у Міцпу?» Та, звісно, ніхто не прийшов на зібрання з Явеш-Ґілеада. Коли зробили перекличку, то з’ясувалося, що жодного мешканця Явеш-Ґілеада не було. Отож громада послала туди дванадцять тисяч воїнів і наказала їм: «Ідіть і повбивайте всіх мешканців Явеш-Ґілеада, разом із жінками й дітьми. Ось що ви мусите зробити: вбийте всіх чоловіків і тих жінок, які пізнали чоловіка, а невинних дівчат залиште в живих». Так вони й зробили. Поміж мешканців Явеш-Ґілеада знайшли вони чотириста молодих невинних дівчат, які не пізнали ще чоловіка. Вони привели їх у табір поблизу Шило, що на землі Ханаанській. Тоді вся громада послала сказати веніаминіям, які переховувалися у скелі Риммон, про мир із ними. І веніаминії повернулися. Ізраїльтяни віддали їм жінок з міста Явеш-Ґілеад, але тих жінок було недостатньо для всіх чоловіків цього коліна. Люди жаліли веніаминіїв, бо Господь завдав втрат колінам ізраїлевим. Старійшини громади сказали: «Як же нам бути з дружинами тих, хто залишився, адже всі жінки коліна Веніаминового знищені?» І вони казали: «Треба було б щоб ті, хто залишився в живих, мали нащадків, аби не зникло одне з колін Ізраїлю. Але ми не можемо віддати за них своїх дочок. Бо ізраїльтяни поклялися: „Прокляття тому, хто віддасть свою дочку за чоловіка з коліна Веніамина”». Отож вони сказали: «Слухайте, тепер якраз щорічне свято на честь Господа в Шило, що на північ від Бетела, на схід від дороги, що веде від Бетела до Сихема, і на південь від Левони». Вони навчили веніаминіїв: «Ідіть і заляжте у виноградниках. Чатуйте. Коли дівчата з Шило вийдуть водити танок, то вибігайте з виноградників і кожен крадіть собі жінку з дівчат Шило й повертайтеся на землю Веніаминову. Коли їхні батьки й брати прийдуть до нас скаржитися, ми їм скажемо: „Вибачте їх на нашу поруку, бо не могли дати кожному з них дружину, захоплену в бою. Ви ж, звісно, не могли віддати за них своїх дочок, бо тоді ви були б винні”». Веніаминії так і зробили. Вони вибрали собі дружин з-поміж тих дівчат, які танцювали, і викрали їх. Вони втекли на свої спадкоємні землі, відбудували міста й оселилися в них. Отож розійшлися ізраїльтяни по своїх колінах та родинах. І кожен пішов у свою спадкоємну землю. У ті дні в Ізраїлі не було свого царя. Кожен робив, що заманеться. У часи правління суддів на землі був голод. Отож один чоловік, його дружина і двоє їхніх синів покинули Віфлеєм, щоб пожити чужинцями в полях моавських. Ім’я того чоловіка було Елімелех. Дружину його звали Наомі. Їхніх двох синів звали Малон і Кильйон. Вони були ефраїмії з Віфлеєма юдейського. Пішли вони в поля моавські й там лишилися. Чоловік Наомі Елімелех помер. І залишилася вона сама з двома синами. Сини оженилися з моавськими жінками. Ім’я однієї було Орпа, а другої — Рут. Прожили вони там десять років. А потім і обоє синів Малон і Кильйон померли. Отож Наомі лишилася сама, без двох синів і чоловіка. Тож вона й невістки її вже готові були повернутися з полів моавських, бо почула вона в Моаві, що Господь змилостився над своїм народом і дав йому хліб. Наомі залишила ту землю, де вони жили. Обидві її невістки пішли з нею. Так пішли вони дорогою, повертаючись до землі юдейською. І Наомі сказала двом своїм невісткам: «Повертайтеся додому до своїх матерів! І хай Господь буде добрий до вас, як і ви були добрі до своїх чоловіків і до мене. І нехай Господь дасть змогу кожній із вас знайти чоловіка й добрий дім». Тоді Наомі поцілувала їх. Обидві розридалися. Орпа і Рут відповіли їй: «Але ми повернемося з тобою до твого народу». Тоді Наомі сказала: «Повертайтеся, дочки. Навіщо вам іти зі мною? Чи можу я знову виносити синів, які могли б стати вашими чоловіками? І знову заридали вони вголос. Орпа поцілувала свекруху й попрощалася. А Рут її міцно обняла й вирішила з нею залишитися. Наомі сказала: «Дивись, твоя невістка повернулася до свого народу й до своїх богів. Зроби й ти, як вона!» Але Рут відповіла: «Не змушуй мене залишити тебе саму! Хоч куди б ти пішла, я піду за тобою, хоч де б ти заночувала, і я заночую з тобою. Твій народ буде моїм народом. І твій Бог буде моїм Богом! Де ти помреш, там і я. І мене поховають! Хай Господь якнайсуворіше мене покарає, якщо не смерть, а щось інше розлучить нас». Зрозумівши, що Рут твердо вирішила йти з нею, Наомі перестала вмовляти її. І пішли вони далі вдвох, аж доки не дійшли до Віфлеєма. Як дісталися вони до Віфлеєма, все місто аж гуло про них. Жінки казали: «Невже це справді Наомі?!» Наомі відповідала їм: «Не називайте мене Наомі, звіть мене Марою, бо Всемогутній зробив моє життя таким гірким. Коли йшла звідси, у мене було все, а коли Господь повернув мене сюди, я не маю нічого. Тож навіщо називати мене Наомі? Якщо сам Господь послав мені страждання, і сам Всемогутній був до мене жорстокий!» Отож Наомі й моавська жінка на ім’я Рут прийшли з полів моавських. (Рут була невісткою Ноамі, яка повернулася разом з нею). Вони повернулися у Віфлеєм на початку ячмінних жнив. Чоловік Наомі мав родича. То був впливовий землевласник з родини Елімелеха на ім’я Воаз із Віфлеєма. Якось Рут, моавська жінка, сказала Наомі: «Я хотіла б піти в поле й позбирати колоски пшениці за женцями, якщо вони дозволять мені». Наомі відповіла: «Іди й зроби так, дочко». Тож Рут пішла. Прийшла вона збирати в полі колоски за женцями. І сталося так, що поле те належало Воазу з родини Елімелеха. Воаз прийшов у поле з Віфлеєма. Він привітав женців такими словами: «Хай Господь буде з вами!» А ті відповіли: «Хай Господь благословить тебе». Тоді Воаз спитав свого слугу, який головував над женцями: «Чия то молодиця?» Слуга, який головував над женцями, відповів: «Це ж моавська молодиця, що повернулася з Наомі з полів моавських». Вона сказала: «Дозвольте мені, будь ласка, збирати колоски за женцями й біля скирт». Вона прийшла сюди на світанні й досі тут. ЇЇ дім ось там! Воаз сказав Рут: «Послухай мене, доню. Тобі не треба йти на якісь інші поля, щоб збирати пшеницю. Не йди з цього поля. Залишайся тут, поруч із моїми дівчатами-служницями. Дивись, на яке поле вони йдуть жати, і сама йди за ними. А я наказав своїм людям не чіпати тебе. Якщо захочеться пити, іди попий воли з тієї пляшки, з якої слуги мої п’ють». Рут шанобливо впала перед ним долілиць і сказала: «Я здивована, що ти взагалі помітив мене! Я чужоземка, а ти так по-доброму до мене поставився!» Тоді Воаз відповів їй: «Мені багато розповідали про те, що ти зробила для своєї свекрухи після смерті чоловіка. Ти залишила своїх батька та матір і свою рідну землю, пішла жити до людей, про яких нічого раніше не знала. Хай Господь винагородить тебе за те добро, що ти зробила. І нехай повною буде твоя винагорода від Господа, Бога Ізраїлю. Господа, під чиїм крилом ти прийшла шукати притулку». Вона сказала тоді: «Сподіваюся, що не розчарую тебе, господарю. Бо ти втішив мене. Такі добрі слова сказав ти мені, своїй слузі». Під час обідньої перерви Воаз сказав Рут: «Іди сюди й поїж трохи нашої їжі. Вмочуй хліб в оцтовий соус отут!» То сіла вона поруч з женцями, і дали вони їй печене зерно. Вона поїла досхочу і ще й лишилося. Тоді підвелася вона збирати колоски. Воаз наказав своїм слугам: «Хай збирає вона і між скиртами. Не ображайте її. Залишайте після себе й повні колоски, щоб вона могла їх підбирати. І не докучайте їй». Отож вона збирала колоски аж до вечора. Тоді вибила зерно з тих колосків, що позбирала. Назбирала вона майже ефу ячменю. Тоді взяла вона те зерно й повернулася в місто. І Рут показала своїй свекрусі, що вона назбирала. А ще вона принесла їжу, що залишилася в обід, і віддала Наомі. Свекруха спитала її: «Де ти сьогодні збирала колоски? Де працювала? Благословенна людина, яка помітила тебе!» І тоді Рут розповіла своїй свекрусі, як усе те сталося з Воазом. Вона сказала: «Чоловіка, в якого я сьогодні працювала, звуть Воазом». Наомі сказала невістці: «Бог благословить того, хто лишається добрим і справедливим як до мертвих, так і до живих». І додала: «Воаз — один із наших родичів. Він один з наших покровителів ». Моавитянка Рут розповіла далі: «Він навіть сказав мені, щоб я працювала разом з його робітниками до кінця жнив». Тоді Наомі сказала своїй невістці Рут: «Дочко, це добре, що ти лишаєшся з його робітниками. Там тебе не образять». Отак Рут і далі збирала колоски з робітниками Воазовими до кінця збирання ячменю, а потім і до кінця житніх жнив, живучи із своєю свекрухою. Потім її свекруха Наомі спитала: «Дочко, хіба не повинна я знайти для тебе добрий дім? Чи Воаз, із робітницями якого ти працюєш, не один із наших найближчих родичів? Дивись, сьогодні ввечері Воаз працює на току. Зараз помийся, вберися, надягни гарне плаття і йди на тік. І хай ніхто тебе не бачить, доки Воаз не скінчить їсти й пити. Запам’ятай місце, де він ляже спати, а пізніше йди туди, розкрий його ноги і лягай. Далі вже він скаже тобі, що треба робити». Рут відповіла: «Я зроблю, як ти кажеш». Тож пішла Рут на тік і все зробила так, як наказала їй свекруха. Воаз наївся, напився і був у доброму настрої. Потім він ліг під скиртою. Тоді Рут тихенько підійшла, розкрила його ноги і лягла. Опівночі Воаз прокинувся, перевернувся, а там, біля ніг його жінка лежить. Воаз спитав: «Хто ти?» Рут відповіла: «Я слуга твоя Рут, яка до послуг твоїх. Вкрий мене, бо ти мій покровитель». Тоді сказав Воаз: «Хай благословить тебе Господь, донько! Це вияв доброти навіть більший, ніж той перший. Ти прийшла до мене, замість того, щоб іти до молодого, дарма багатого чи бідного. Тож, дочко, не бійся, я зроблю як ти просиш! Бо всі люди мої знають, яка ти прекрасна жінка! І то правда, що я один із твоїх заступників. Але є ще один і він ближчий родич тобі, ніж я. То лягай тут і спочинь цю ніч, а вранці, якщо той інший чоловік стане твоїм покровителем, добре, він і буде тобі заступником. Якщо ж ні, то Господом клянусь, я захищатиму тебе. Отож спочивай до ранку». І вона лягла біля його ніг до ранку. Але підвелася вдосвіта, коли ще людину було не розпізнати. Воаз сказав собі: «Людям справді не варто знати, що ця жінка була на току». І Воаз сказав: «Візьми свій плащ і розклади його. Рут розклала свого плаща, Воаз він відміряв їй шість мір пшениці й поклав дарунок на плечі. І вона повернулася в місто». Зайшла вона до свекрухи, а Наомі питає: «Хто там?» То Рут розповіла їй усе, що Воаз зробив для неї. Вона також додала: «О! Він дав мені також шість мір пшениці! Він сказав: „Не йти ж тобі додому до свекрухи з порожніми руками”». Наомі сказала: «Сиди тут, дочко, доки не з’ясується, що з того вийде. Сьогодні Воаз не заспокоїться, поки все не полагодить». Воаз пішов до міської брами і сидів там, поки не піде повз покровитель, про якого згадував Воаз. Воаз заговорив до нього й сказав: «Друже, йди-но сюди й сядь поруч!» Той підійшов і сів. Тоді Воаз зібрав десятьох старійшин міста і сказав: «Сідайте!» Вони повсідалися. Воаз звернувся до покровителя: «Наомі, та жінка, яка щойно повернулася з Моавської землі, продає частку землі, що належить нашому родичу, Елімелеху. Я ж вирішив, що можу обговорити це з тобою і довідатися при свідках, мешканцях та старійшинах нашого міста, чи маєш ти намір цю землю відкупити. Якщо ти хочеш її мати, викупи. Якщо ні, то скажи мені, аби я знав, бо я наступний за тобою, я другий. Тоді родич сказав: „Якщо ти не викупиш ту землю, то я викуплю її”». Потім Воаз сказав: «Якщо ти забереш землю Наомі, то тобі дістанеться ще й Рут, моавська жінка, вдова, щоб відновити ім’я померлого через нащадків». Покровитель відповів: «Я не можу викупити цю землю, бо інакше я можу втратити свою. Отож, якщо я не можу, то ти викупи ту землю». У ті часи в Ізраїлі був такий звичай: при обміні або купівлі земельних наділів на підтвердження справи чоловік мав зняти з однієї ноги взуття й віддати іншій стороні. Отож, коли покровитель сказав Воазу: «Ти купуй цю землю», — він зняв взуття з однієї ноги і віддав її Воазу. Тоді Воаз звернувся до старійшин та всіх присутніх мешканців міста: «Сьогодні ви свідки того, що я купую в Наомі все, що належало Елімелеху й синам його Кильйону та Малону. Я також купую Малонову дружину Рут, моавську жінку. І беру її за себе, щоб відновити ім’я покійного для нащадків, щоб не зникло ім’я його з-поміж людей його та рідного міста його. Сьогодні ви свідки цього». І старійшини та мешканці міста, що зібралися біля міської брами, на місці народного зібрання, сказали: «Ми тому свідки! Хай Господь зробить жінку цю, яка входить у дім твій, подібною до тих жінок Рахилі та Леї, що збудували дім Ізраїлю. І могутньою хай стане родина твоя в Ефраті. І хай стане ім’я твоє славним у Віфлеємі. Хай дім твій буде таким, як дім Переза, якого Тамар народила Юді, через нащадків, яких Господь дасть тобі завдяки цій молодиці». Отож узяв Воаз Рут собі за дружину. Він увійшов у неї, і Господь дав їй понести, і народила вона сина. Жінки казали Наомі: «Благословен Господь, Який дав тобі сьогодні захисника. Хай ім’я його славиться в Ізраїлі. Він буде втіхою і опорою тобі на старості років, бо невістка, яка любить тебе, народила його. І краща вона за сімох синів». То взяла Наомі хлопчика, посадила його на коліна і стала йому ненькою. Сусідки дали йому ім’я. Вони казали: «Хлопчик народився для Наомі». Тож назвали його Овед. Овед був батьком Єссея, який став батьком Давида. Ось літопис родини Переза: Перез був батьком Хезрона. Хезрон був батьком Арама. Арам був батьком Аммінадава. Аммінадав був батьком Нашона. Нашон був батьком Салми. А Салма був батьком Воаза. Воаз був батьком Оведа. Овед був батьком Єссея. Єссей був батьком Давида. У місті Рамі, розташованому в горах Ефраїма, був собі зуфієць на ім’я Елкана, син Єрогама, сина Елігу, сина Тогу, сина Зуфа, ефраїмця. Мав той чоловік двох дружин: першу звали Ганною, а другу — Пенінною. У Пенінни були діти, Ганна ж дітей не мала. З року в рік цей чоловік ходив зі свого міста в Шило, щоб поклонитися й принести жертви Всемогутньому Господу. Священиками Господа там були Гофні та Фінегас, два сини Елі. Коли надходив день приносити жертву, Елкана віддавав частину м’яса дружині Пенінни та всім її синам і дочкам. Проте Ганні він виділяв подвійний шматок, бо любив її, хоча Господь і закрив лоно Ганни. Оскільки Господь закрив її лоно, її суперниця постійно дорікала їй, намагаючись розізлити. Так велося з року в рік. Хоч коли б Ганна приходила до оселі Господньої, завжди суперниця дратувала її до сліз, аж та не могла їсти. Елкана, чоловік її, питав: «Ганно, чому ти не їси? Чому плачеш? Чому сумуєш? Хіба я не дорожчий тобі за тих десять синів?» Якось, коли вони скінчили трапезувати й пити в місті Шило, Ганна звелася на ноги і вийшла помолитися Господу. Якраз тоді священик Елі сидів на троні біля брами Господнього храму. Ганні було гірко на душі, тому вона довго плакала й молилася Господу. А потім дала обітницю, мовивши: «О Господи Всемогутній, якщо Ти лишень зглянешся на нещастя слуги Твоєї, згадаєш її й не забудеш Твою слугу, даси їй сина, тоді я віддам його Господу на всі дні його життя: він ніколи не питиме вина чи міцних напоїв, й бритва ніколи не торкнеться його голови!» Коли вона далі молилася Господу, Елі спостерігав за її устами. Ганна молилася серцем, мовчки, хоч і ворушилися її губи, та голосу не було чути. Елі подумав, що вона п’яна, і сказав: «Чи довго ти будеш напиватися? Облиш вино». «Ні, мій володарю, — відповіла Ганна. — Я дуже сумую. Не пила я ні вина, ні пива; виливала я свою душу Господу. Не вважай свою слугу поганою жінкою. Я висловлювала величезну тривогу й роздратування». Елі відповів: «Іди з миром, і нехай Господь Ізраїлю подарує те, чого ти просила в Нього». Вона сказала: «Нехай слуга твоя знайде милість в очах твоїх». Потім пішла своїм шляхом, щось з’їла і не була вже така похнюплена. Рано-вранці вони прокинулися й возвеличили Господа, а тоді повернулися додому в Раму. Елкана спав з дружиною Ганною, і Господь згадав про неї. У належний час Ганна завагітніла й народила сина. Вона назвала його Самуїлом, сказавши: «Бо я просила Господа про нього». Коли Елкана разом з усією родиною вирушив принести річну жертву Господу і виконав обітницю, Ганна не пішла з ними. Вона сказала чоловікові: «Після того, як відлучу хлоп’я від грудей, я понесу його представити перед Господом, він стане назореєм і залишиться там назавжди». «Роби як знаєш, — відповів їй на те Елкана. — Залишайся вдома, доки не відлучиш, але нехай Господь дотримається Свого слова». З тим і залишилася жінка вдома, годувала сина, аж доки не відняла від грудей. Коли перестала годувати своїм молоком, понесла дитину до Господньої оселі в Шило, взявши до того ж трирічного бичка, ефу борошна, ще й бурдюк вина. Вони стали перед Господом. Як зазвичай, Елкана зарізав бичка для пожертви, а після того Ганна віддала хлопчика Елі. Тоді Ганна звернулася до нього з такими словами: «О мій господине! Я та сама жінка, що якось стояла поряд з тобою й молилася Господу. Я благаю про цю дитину, й Господь зробив так, щоб моє прохання було виконане. Ось чому тепер я віддаю його Господу, на все життя вручаю в Господні руки». Ганна залишила хлопчика там і поклонилася Господу. Тоді Ганна почала молитися: «Господом серце моє звеселяється, вуста над ворогом святкують перемогу, бо тішуся спасінням я Твоїм! Немає іншого такого, як Господь, Святого, крім Тебе, іншого немає. Немає скелі ж бо такої, як наш Бог! Не треба слів погордливих, устам не дозволяйте промовляти зверхньо, тому що наш Господь все знає, всі справи судить Він один. Понівечені луки воїнів могутніх, зате слабкі набрались сили. Хто ситий був, тепер за хліб іде найматись, хто голод відчував, його вже вгамував. Безплідна сім дітей вже народила, а та, що мала багатьох синів, вже виснажилась геть. Господь життя дає і смерть водночас, спускає до могили й піднімає вгору. Багатство й бідність посилає Він, когось принижує, когось підносить. З багнюки бідака підніме, зведе нужденного на ноги з попелища, з князями поряд посадовить, успадкувати дасть престол почесний. Тому що звів Господь підвалини земні й на них поставив світ. Своїх святих Він кроки стереже, злостивих у пітьмі мовчати змусить. Не силою дається перемога. Хто Господу протистоїть, той згине, з небес пошле Він громовицю їм. Господь судитиме усі кінці землі. Дасть силу Він царю Своєму, Свого помазаного ріг Він піднесе ». Тоді Елкана повернувся додому в Раму, а хлопець залишився під наглядом священика Елі правити службу Господу. Сини Елі були мерзенними людьми: вони не визнавали Господа. Існував такий звичай у священиків: коли хтось приносив жертву, у той час, як варилося м’ясо, прислужник священика підходив до казана, тримаючи в руці тризубу виделку. Він устромляв її в миску, каструлю, казан або горщик, витягував звідти для священика те, що чіплялося на зубці. Так священики чинили з тими ізраїльтянами, які приходили в Шило. Але ще до того, як витоплювався жир, помічник священика підходив до чоловіка, який приносив жертву, й говорив йому: «Дай частину м’яса священику, щоб запекти. Він не візьме від тебе варене м’ясо, лише сире». Якщо чоловік йому на це відповідав: «Нехай спочатку жир википить, а тоді бери собі що забажаєш», — то прислужник сказав би: «Ні, давай тепер. Якщо ж не даси, то силою відберу». Це був великий гріх Гофні та Фінегаса, синів Елі, в очах Господа, адже вони зневажливо ставилися до дарів Господу. Самуїл же служив Господу. Він вдягав лляний ефод. Щороку матінка шила для нього малу верхню одежину і приносила її, коли приходила з чоловіком, щоб принести річну жертву. Елі благословив Елкану і його дружину, сказавши: «Нехай Господь пошле тобі дітей від цієї дружини, щоб вони були у вас замість того, якого ти просила у Господа й віддала Йому». З тим вони й пішли додому. І Господь був милостивий до Ганни. Вона завагітніла й народила трьох синів та двох дочок. Тим часом юнак Самуїл зростав з Господом. Коли Елі був уже дуже старий, він довідався про те, що його сини робили ізраїльтянам, що вони спали з жінками, які прислужували на вході до намету зібрання. Він їм сказав: «Чому ви таке робите? Від усіх цих людей я довідуюся про ваші негідні вчинки. Ні, сини мої, це недобра слава розходиться між людьми Господніми. Якщо чоловік згрішив проти іншого, Бог може заступитися за нього. Але якщо людина грішитиме проти Господа, хто ж заступиться за неї?» Та сини не слухали батькових повчань, бо то Господь вирішив віддати їх на смерть. А юнак Самуїл мужнів, обласканий Господом і людьми. Якось до Елі прийшов Божий чоловік та й каже: «Ось що Господь говорить: „Хіба Я не відкрився твоїм предкам, коли вони були рабами фараона? З-поміж усіх племен Ізраїлю Я вибрав священиком саме твого батька, щоб він підходив до Мого жертовника і спалював запашне куріння, коли в ефоді служить Мені. Я також передав у дім твого батька всі жертви, принесені на вогні ізраїльтянами. Чому ж ви нехтуєте Моїми жертвами й підношеннями, які Я заповів для Своєї оселі? Чому ви синів своїх шануєте більше, ніж Мене, жиріючи на добірних шматках з кожної жертви, яку приніс Мій народ ізраїльський?” Тому Господь Бог Ізраїлю проголосив: „Я обіцяв, що твоя родина і родина твого батька завжди Мені служитимуть”. А тепер Господь промовляє: „Не буде цього! Я шануватиму тих, хто Мене шанує; а хто на Мене не зважає, той буде проклятий. Приходить час, коли Я позбавляю сили тебе і рід предків твоїх, тому й не доживе до старості ніхто з вашого роду, а ти зазнаєш горя у своїй оселі. Хоч Ізраїль матиме багато добра, ніхто з твого роду ніколи не доживе до старості. А ті, кого Я не прожену від свого жертовника, житимуть лише для того, щоб сльози випікали очі ваші, щоб горе ви носили в серці. Ваші ж нащадки поляжуть від меча. Це буде знаком тобі: твої двоє синів Гофні та Фінегас помруть в один день. Я виховаю для Себе вірного священика, який чинитиме те, що в Мене на серці, що в Мене на думці. Я зведу для нього вірою укріплений дім, і він завжди служитиме Мені помазаником Моїм. Тоді всі, хто залишиться в твоєму роду, прийдуть схилитися перед ним, випрошуючи срібну монету чи хлібину; всі благатимуть його: „Признач мене служити священиком, щоб мати хоч крихту хліба”». Юнак Самуїл правив службу Господу під керівництвом Елі. У ті часи Господь рідко звертався до людей; з’яв Його теж було небагато. Якось уночі Елі, зір якого ослабнув уже так, що він ледве міг щось розрізняти, лежав на своєму звичному місці. Світильник Божий ще не зайшов. Самуїл лежав у Господньому храмі там, де перебував ковчег Божий. Господь покликав Самуїла, і той озвався: «Я тут». Він побіг до Елі й сказав: «Ось я, ти мене кликав?» Але Елі сказав: «Ні, я тебе не кликав, повертайся й лягай». Самуїл пішов і ліг. Господь знову покликав його: «Самуїле!» І Самуїл підвівся, пішов до Елі й мовив: «Ось я, ти мене гукав?» «Сину мій, — відказав Елі, — Я не звав тебе, повертайся й лягай». Самуїл до цього ще не знав голосу Господа, бо йому ще не відкривалося слово Господнє. Господь втретє покликав Самуїла. Той звівся на ноги, пішов до Елі і сказав: «Я тут, ти мене кликав до себе». Тоді Елі збагнув, що то Господь кликав хлопця. Він наказав Самуїлу: «Піди й ляж, а якщо Він тебе позве, скажи: „Говори, Господи, Твій слуга слухає”». Пішов Самуїл до себе і ліг. Ось Господь підійшов, став над ним і звернувся до нього, як і в попередні рази: «Самуїле! Самуїле!» Тоді Самуїл відповів: «Говори, Твій слуга слухає». Тоді Господь сказав Самуїлу: «Послухай-но, Я збираюсь зробити щось таке в Ізраїлі, від чого у кожного, хто почує про це, задзвенить у вухах. Я зроблю з Елі та його родиною все те, про що говорив від початку й до кінця. А Я йому сказав, що навіки засуджу його рід через той гріх, про який він знав, бо його сини чинили таке, що люди почали їх зневажати, а він не зміг утримати синів. Тому Я присягнувся перед родиною Елі: „Вина дому Елі ніколи не викупиться ні жертвами, ні підношеннями”». Самуїл лежав до ранку, а потім відчинив двері дому Господнього. Він боявся розповісти Елі про з’яву. Та Елі покликав Самуїла і сказав: «Самуїле, синку!» Самуїл відгукнувся: «Ось я!» «Що то Він сказав тобі? — Спитав Елі, — Не приховуй цього від мене. Нехай Бог тебе покарає, суворо покарає, якщо ти хоч щось приховаєш від мене з того, що Він тобі говорив». Самуїл переказав йому кожне слово і нічого не приховав від нього. Тоді Елі озвався: «Він — Господь. Нехай робить те, що вважає за найліпше». Господь був із Самуїлом, поки він зростав, не зрадивши жодної обіцянки. І весь Ізраїль, від Дана до Беершеби, знав, що Самуїл покликаний бути Господнім пророком. Господь і далі з’являвся в Шило, й відкривався Господь Самуїлу в Шило через Своє слово. А Самуїлове слово розходилося по всьому Ізраїлю. Елі був дуже старий, а його сини продовжували грішити перед Господом. Якраз у ті часи ізраїльтяни пішли війною на филистимлян. Вони отаборилися при Евенезері, а филистимляни стали табором біля Афека. Филистимляни вишикували свої сили щоб зустріти ізраїльтян, розгорілася битва. Ізраїльтяни зазнали поразки від филистимлян. Близько чотирьох тисяч ізраїльтян полягло на полі бою. Коли люди повернулися до табору, ізраїльські старійшини запитали: «Чому Господь нам сьогодні завдав поразки від филистимлян? Принесімо ковчег Господнього Заповіту з Шило, щоб він був з нами і щоб уберіг від ворожої руки». Людей послали в Шило, а ті принесли ковчег Заповіту Всемогутнього Господа, який возсідав між Херувимами. Два сини Елі Гофні та Фінегас прибули разом з ковчегом Божого Заповіту. Коли ковчег Господнього Заповіту доставили в табір, усі ізраїльтяни здійняли такий галас, що затряслася земля. Почувши той галас, филистимляни здивувалися: «Що то за страшні крики в гебрейському таборі?» Потім вони зрозуміли, що до табору прибув ковчег Господній. Филистимляни перелякалися. Вони сказали: «Бог прийшов до табору. Біда! Нічого такого раніше не бувало. Біда! Хто нас порятує від руки того могутнього Бога? Це той Бог вразив єгиптян усілякими хворобами в пустелі. Тримайтеся, филистимляни! Будьмо мужні! Інакше будете рабами гебреїв, як вони були вашими рабами. Будьмо мужні, борімося!» Филистимляни билися й розгромили ізраїльтян. Ті повтікали до своїх наметів. Різанина була страшна, у якій тридцять тисяч ізраїльських піхотинців полягло. Божий ковчег захопили вороги, а обидва сини Елі, Гофні та Фінегас, загинули. Того ж дня з поля бою втік чоловік із коліна Веніаминового й прибіг у Шило в подертому одязі, голова запорошена курявою від суму. Коли він прийшов, то побачив, що там край дороги на лаві сидить Елі, вдивляючись в далечину, бо його серце стискалося зі страху за ковчег Божий. Коли чоловік прийшов у місто й розповів, що сталось, усе місто заголосило. Елі почув галас і запитав: «Що це гамір означає?» Прибулий поспішив до нього, щоб розповісти. Елі сповнилось уже дев’яносто вісім років, очі його не бачили. Він сказав Елі: «Я щойно повернувся з битви, сьогодні втік з поля бою». «Що сталося, синку?» — запитав Елі. Чоловік, який приніс новини, відповів: «Ізраїльтяни побігли від филистимлян, і військо зазнало тяжких втрат. А ще загинули обидва твої сини Гофні та Фінегас, і захоплено ковчег Божий». Коли він промовив про Божий ковчег, Елі впав навзнаки з трону, що стояв біля воріт. Він зламав собі карк і вмер, бо був дуже старий і дебелий. Елі двадцять років правив в Ізраїлі. Його невістка, дружина Фінегаса, була вагітна і от-от мала народити. Коли вона почула новину, що ковчег Божий забрано, а тесть та її чоловік померли, у неї почалися перейми й народилося дитя. Коли вона мучилася пологами, повитуха сказала: «Не бійся, ти народила сина». Але вона нічого не відповіла, не звернула на те жодної уваги. Вона назвала хлопчика Іхаводом, пояснивши: «Славу відібрали в Ізраїлю» — бо вороги захопили ковчег Божий, бо померли її тесть та чоловік. Потім додала: «Відняли в Ізраїлю славу, бо забрали Божий ковчег». Захопивши Божий ковчег, филистимляни перенесли його з Евенезера до Ашдода. Коли филистимляни забрали Божий ковчег, вони принесли ковчег до храму Даґона й помістили біля Даґона. Прокинувшись наступного ранку, ашдодці побачили, що Даґон упав долілиць перед Божим ковчегом! Вони взяли Даґона й поставили на своє місце. Але коли прокинулися наступного ранку, Даґон знову впав долілиць перед Божим ковчегом! У Даґона були відбиті голова й обидві руки, які валялися на призьбі, залишився неушкоджений тільки тулуб. Ось чому понині ні священики Даґона, ні будь-хто інший не ступають на призьбу, коли входять у храм Даґона в Ашдоді. Рука Господа тяжко вразила жителів Ашдода і його околиць. Вона спустошила Ашдод та його околиці пухлинами. Господь також наслав на них пацюків, які спустошували землю і насмерть лякали мешканців цього міста. Коли жителі Ашдоду зрозуміли, що скоїлося, вони сказали: «Ковчег Бога Ізраїлю не повинен залишатися з нами, бо Його рука гнітить нас і нашого бога Даґона». Тому вони скликали всіх филистимських правителів і почали з ними радитися: «Що нам робити з ковчегом Бога Ізраїлю?» Ті відповіли: «Нехай передадуть ковчег Бога Ізраїлю до Ґата». Отож ковчег Бога Ізраїлю був переданий до Ґата. Але як тільки вони його передали, рука Господня почала тяжіти над цим містом, викликавши в ньому велике замішання. Він наслав пухлини на жителів міста, як молодих, так і старих. Вони передали ковчег Божий до Екрона. Коли Божий ковчег прибув до Екрона, його жителі зчинили галас: «Вони принесли ковчег Бога Ізраїлю, щоб убити нас і наших людей». Вони скликали всіх правителів филистимських і попросили їх: «Відішліть ковчег Бога Ізраїлю, нехай він повертається на своє місце, інакше він уб’є нас, наш народ». Адже смерть посіяла в місті паніку; Господня рука дуже гнітила людей. Хто не вмер, той захворів на пухлину, і стогін міста піднявся аж до небес. Після семи місяців перебування ковчега Господнього на землях филистимлян, вони скликали священиків та чаклунів і запитали: «Що нам робити з Господнім ковчегом? Розкажіть нам, як його повернути на своє місце?» Ті відповіли: «Якщо будете відправляти ковчег Бога Ізраїлю, не відсилайте його порожнім, а неодмінно пошліть ще й жертви спокути, і тоді зцілитеся». Филистимляни спитали: «Яку жертву на спокуту слід Йому послати?» Священики й провидці відповіли: «П’ять золотих пухлин та п’ять золотих пацюків, за кількістю филистимських правителів, бо на вас і ваших поводирів напала одна й та сама болячка. Зробіть із золота подоби ваших пухлин та пацюків, що спустошують край, і вшануйте Бога Ізраїлю. Може, Він і зніме Свою руку з вас, ваших богів, та вашої землі. Навіщо вам черствіти серцями, як зачерствіли серцями єгиптяни й фараони? Коли Він був з ними, хіба вони не відпустили ізраїльтян, щоб ті могли піти своєї дорогою? Тепер змайструйте новий віз, візьміть двох дійних корів, які не ходили під ярмом, запряжіть тих корів, а телят їхніх заберіть геть від них додому. Візьміть Господній ковчег і поставте його на віз, а поряд із ним поставте скриньку, в яку покладете вироби з золота, що їх посилаєте як пожертву за провини ваші. Штовхніть віз, і нехай він котиться своїм шляхом. Але стежте за ним. Якщо він дійде до своїх земель, до Бет-Шемеша, значить, Господь зробив нам таке велике лихо. А якщо ні, тоді ми вже знатимемо, що то не Його рука нас вразила, а що то сталося випадково». Так люди і зробили. Вони взяли двох дійних корів, запрягли їх у віз, а телят їхніх тримали вдома. Тоді поставили ковчег Господній, скриньку з золотими пацюками й виливками пухлин на віз. Корови рушили просто до Бет-Шемеша, не звертаючи зі шляху ні праворуч, ні ліворуч та мукаючи весь час. Филистимські правителі супроводжували їх аж до кордону Бет-Шемеша. Якраз на той час люди Бет-Шемеша жали пшеницю в долині. Коли вони помітили ковчег, то дуже зраділи, що побачили його. А віз підкотив до поля Ісуса з Бет-Шемеша й зупинився поряд з великим каменем. Люди порубали віз на дрова, а корів принесли жертву всеспалення Господу. Левити зняли Господній ковчег та скриньку з золотими речами й поставили їх на великий камінь. Того дня люди Бет-Шемеша приносили Господу жертви всеспалення й пожертви. П’ять филистимських правителів бачили це і того ж дня повернулися до Екрона. Ті золоті пухлини були послані филистимлянами Господу як жертви спокути, по одній за міста Ашдод, Ґазу, Ашкелон, Ґат і Екрон. А кількість золотих пацюків відповідала кількості филистимських поселень, які належали п’ятьом правителям — від укріплених міст до сіл. Великий камінь, на який вони поставили Господній ковчег, і по сьогодні є свідком тих подій на полі Ісуса з Бет-Шемеша. Але Бог вразив людей Бет-Шемеша, скаравши на смерть сімдесят чоловік, за те що вони, не бувши священиками, подивилися на Господній ковчег. Люди були в жалобі, бо Господь завдав їм дуже тяжкого удару. Люди Бет-Шемеша питали: «Де є священик, хто може стати перед лицем Господа, цього Святого Бога? До кого потрапить звідси ковчег?» Потім вони відправили гінців до людей Киріат-Єарима зі словами: «Филистимляни повернули Господній ковчег. Прийдіть зі священиками і заберіть його до себе». Люди з Киріат-Єарима прийшли і взяли Господній ковчег. Вони принесли його до оселі священика Авінадава на узвишші й поставили його сина Елеазара стерегти Господній ковчег. Довго, цілих двадцять років зберігався ковчег у Киріат-Єаримі; а народ Ізраїлю тужив, побивався за Господом. Тоді Самуїл звернувся до всього Ізраїлю: «Якщо ви всім серцем звертаєтеся до Господа, тоді викиньте чужих богів та Ашторет, поверніться до Господа й служіть лише Йому одному. Тоді Він вас врятує від руки филистимлян». Отож ізраїльтяни повикидали статуї Ваала та Ашторет і служили тільки Господу. Тоді Самуїл сказав: «Зберіть усіх ізраїльтян у Міцпі, а я молитиму Бога за вас». Зібравшись у Міцпі, вони діставали воду й виливали її перед Господом. Того дня вони постилися й казали: «Ми згрішили проти Господа». А Самуїл став суддею Ізраїлю в Міцпі. Коли филистимляни довідалися, що ізраїльтяни зібралися в Міцпі, вожді филистимлян прийшли до Ізраїлю. Почувши про це, ізраїльтяни злякалися. Вони звернулися до Самуїла: «Не полишай гукати до Господа, нашого Бога, щоб урятував від руки филистимлян». Тоді Самуїл узяв молочне ягнятко і приніс його в жертву всеспалення Господу. Він взивав до Господа за Ізраїль, і Господь йому відповів. Саме тоді, як Самуїл приносив жертву всеспалення, филистимляни підступили, щоб напасти на Ізраїль. Та Господь послав оглушливі громовиці на филистимлян, чим викликав страшенне замішання. Филистимляни були розбиті перед Ізраїлем. Ізраїльтяни вийшли з Міцпи, переслідували филистимлян і громили аж до місцевості під Бет-Каром. Тоді Самуїл узяв камінь і поклав його між Міцпою та Шеном. Він назвав його Евенезер, сказавши при цьому: «Ось досі допоміг нам Господь». Так було розгромлено филистимлян, які вже відтоді не зазіхали на землі ізраїльтян. Доки жив Самуїл, доти рука Господня була проти филистимлян. Міста від Екрона до Ґата, які відняли в них филистимляни, а також сусідні землі повернулися до Ізраїлю. Між Ізраїлем та аморійцями був мир. Самуїл керував Ізраїлем усе своє життя. Рік-у-рік він подорожував від Бетела до Ґілґала, до Міцпи, і судив Ізраїль у всіх тих містах. І повертався до Рами, бо там був його дім, і там він судив Ізраїль. Там же він побудував і вівтар Господу. Коли Самуїл зістарився, він призначив своїх синів суддями в Ізраїлі. Його первістка звали Йоїл, другого сина — Авіжа, і судили вони в Беершебі. Але сини не пішли шляхом батька. Вони збочили: займалися зиском, хабарництвом, не дотримувалися закону й справедливості. Тому зібралися старійшини Ізраїлю й прийшли до Самуїла в Раму. Вони звернулися до нього: «Ти постарів, а твої сини не пішли твоїм шляхом; признач нам царя, який би нами керував, як водиться у всіх народів». Але коли вони попросили, щоб Самуїл призначив їм царя, Самуїл розгнівався і звернувся з молитвами до Господа. А Господь йому відповів: «Прислухайся до всього, з чим до тебе звернулися люди. Вони не тебе відштовхнули, вони Мене відштовхнули, щоб не був їхнім царем. У всьому, що вони діють, з того дня, коли Я вивів їх з Єгипту, і дотепер вони нехтують Мною, служать іншим богам; так само вони і з тобою чинять. Послухайся їх зараз, але суворо застережи, щоб знали, що з ними робитиме цар, який правитиме ними». Самуїл передав людям, які прийшли до нього вимагати царя, всі слова Господа. Він так їм сказав: «Ось що зробить цар, який правитиме вами: він забере ваших синів і змусить служити йому. Вони будуть їздовими в колісницях, запряжених кіньми, вони будуть скакати попереду його колісниць. Декого він призначить тисяцкими, а декого — п’ятидесятниками, а ще інші виготовлятимуть йому зброю та обладнання для колісниць. Він забере ваших дочок, щоб змішували духмяні мастила, готували м’ясо, пекли. Він відбере найкращі землі та виноградники, ще й оливкові сади, й віддасть їх своїм слугам. Десяту долю вашого збіжжя та виноградників забере у вас і пороздає своїм слугам. Цар забере собі ваших слуг та рабинь, вашу найкращу худобу, віслюків — для своїх особистих потреб. Він забере десятину ваших отар, а ви самі перетворитеся на його рабів. Коли прийде той день, ви кричатиме від того царя, якого собі обрали, але Господь вам не відповість того дня». Та люди відмовилися слухати Самуїла. «Ні, — закричали вони. — Хочемо царя, аби правив нами. Тоді ми будемо такими ж, як усі інші народи. Цар правитиме, вестиме нас, воюватиме наші битви». Коли Самуїл вислухав усе, що йому казали люди, він передав те саме Господу. Господь відповів: «Послухайся, дай їм царя». Тоді Самуїл звернувся до ізраїльтян: «Розходьтеся по своїх містах». Жив якось відомий заможний чоловік із коліна Веніамина на ім’я Кіш, син Авіела, сина Зерора, сина Векората, сина Афії з коліна Веніаминового. Мав цей чоловік сина Саула, принадного юнака, якому не було рівних серед ізраїльської молоді, бо був він на голову вищий за будь-кого з них. Сталося так, що пропали віслюки Саулового батька, Кіша. Кіш сказав своєму синові Саулу: «Візьми з собою когось із слуг та й пошукайте віслюків». Ось вони й пройшли горами Ефраїма та довкола Шаліші, але тварин не знайшли. Потім пройшли землі Шаалима, але й там не було віслюків. Пройшли землю Веніамина, проте не відшукали їх. Коли вони наблизилися до Зуфа, Саул сказав слузі, який ішов поруч: «Послухай-но, повернімося, а то батько турбуватиметься вже не про віслюків, а про нас». Слуга відповів йому: «Знаєш, у цьому місті живе Божий чоловік, дуже шанований; все, що передбачає, збувається. Ходімо зразу ж до нього. Може, він нас напоумить, куди нам податися». Саул відгукнувся: «Якщо підемо, що ми можемо дати чоловіку? Харчів у наших торбах вже немає. І подарунка для Божої людини не маємо. Що у нас є?» Слуга знову Саулові: «Послухайте, у мене є чверть шекеля срібла. Я й віддам його Божому чоловікові за те, що він нам розкаже куди йти». (Колись в Ізраїлі, якщо чоловік хотів дізнатися про щось у Бога, він казав: «Ходімо до ясновидця». Так у ті часи називали пророків). «Слушна думка, — погодився з пропозицією слуги Саул. — Ходімо». Ось вони й вирушили до того міста, де жив Божий чоловік. Піднімаючись на пагорб, де розкинулося місто, вони зустріли кількох дівчат, які вийшли набрати води. «Тут ясновидець?» — спитали вони дівчат. «Тут, — відказали дівчата, — перед вами. Поспішайте! Він сьогодні прийшов до міста, бо люди приноситимуть жертву на узвишші. Як тільки увійдете в місто, так і знайдете його ще до того, як він підніметься трапезувати на узвишшя. Люди без нього не почнуть, оскільки він мусить благословити жертву. А вже потім запрошені почнуть їсти. Піднімайтеся хутчіше, маєте його відразу ж і знайти». Вони ввійшли в місто, і їм назустріч вийшов Самуїл, який піднімався на узвишшя. Напередодні приходу Саула Господь відкрив Самуїлу таке: «Десь о такій порі завтра пришлю тобі чоловіка з Веніаминового краю. Посвяти його в проводирі Мого народу ізраїльського. Він звільнить Мій народ від гніту филистимлян. Я зглянувся над стражданням Мого народу, бо до Мене долинув його стогін». Коли Самуїл побачив Саула, Господь сказав йому: «Ось той чоловік, про якого Я тобі говорив; він поведе Мій народ». Саул наблизився до Самуїла, який стояв під брамою, й запитав: «Скажи, будь-ласка, де живе провидець?» «Я провидець, — відповів Самуїл. — Іди переді мною до узвишшя, оскільки тобі належить трапезувати зі мною, а вранці я тебе відішлю, розповівши все, що в тебе на душі коїться. А те, що ти згубив віслюків три дні тому, нехай тебе не хвилює; вони знайшлися. До кого ж звернені багаті люди Ізраїлю, як не до тебе та роду батька твого?» Саул відповів: «Але хіба я не з Веніаминового коліна, хіба я не з найменшого племені Ізраїлю, хіба мій рід не найменший з усіх родів племені веніаминового? Чому ти мені таке кажеш?» Тоді Самуїл провів Саула та його слугу до зали й посадив перед іншими запрошеними людьми, яких було близько тридцяти. Самуїл звернувся до кухаря: «Дай йому шмат м’яса, той, що я звелів тобі відкласти». Ось кухар узяв стегно з тим, що на ньому було, та й поклав перед Саулом. Самуїл мовив: «Ось те, що притримали для тебе. Їж, тому що воно було відкладене саме для тебе на цей випадок». Так Саул трапезував із Самуїлом того дня. Після того, як вони спустилися з міського узвишшя, Самуїл приготував постіль для Саула на даху свого будинку. Там Саул і спав. На світанку. Самуїл покликав Саула на даху: «Збирайся, я тебе виряджу в дорогу». Коли Саул зібрався, вони разом з Самуїлом вийшли надвір. Коли спускалися до околиці міста, Самуїл сказав Саулу: «Накажи слузі йти попереду». Слуга так і зробив. Самуїл сказав Саулу: «А ти зупинись на хвильку, щоб я міг тобі передати послання від Бога». З цими словами Самуїл витягнув посудину з оливою, полив нею Саулову голову й поцілував його, промовивши: «Хіба не Господь посвятив тебе у проводирі Свого спадку. Після того, як ти мене залишиш сьогодні, тобі зустрінуться двоє чоловіків біля гробу Рахилі в Зелзі на кордоні з Веніаминовими землями. Вони тобі скажуть: „Ті віслюки, яких ти вирушив шукати, знайшлися. А батько вже ними не переймається, за тебе хвилюється. Він сказав: „Що з моїм сином?” Потім звідти ти підеш далі, аж доки не дійдеш до великого дуба Таворського. Тобі зустрінуться троє чоловіків, які йдуть до Бетела побачитися з Богом. Один нестиме трьох козенят, другий — три буханці хліба, а третій — бурдюк вина. Вони з тобою привітаються й запропонують дві хлібини, які ти приймеш. Після цього ти прийдеш до Гівеат-Елогіма, де стоїть филистимська сторожова башта. Коли ти наблизишся до міста, зустрінеш гурт пророків, які спускатимуться з узвишшя. Перед ними будуть арфи, бубни, сурми та ліри, а самі вони пророкуватимуть. На тебе потужно зійде Господній Дух, і ти почнеш пророкувати разом з ними, постанеш іншою людиною. Як тільки сповняться ці прикмети, роби все, що забажаєш, бо з тобою буде Бог. Йди поперед мене в Ґілґал. Я, звісно, прийду до тебе, щоб принести жертву всеспалення та мирну жертву. Але ти мусиш чекати сім днів, доки я прийду й скажу, що тобі робити». Коли Саул відвернувся від Самуїла, щоб повертатися додому, Бог замінив йому серце, і того ж дня відбулося все передбачене Самуїлом. Коли вони прибули до Ґівеа, його зустрів гурт пророків. Божий Дух потужно зійшов на нього, і він шаманив між іншими. Коли всі, хто знав його раніше, побачили, що він з пророками теж віщує, почали дивуватися: «Що це сталося з сином Кіша? Невже Саул теж серед пророків?» Місцевий житель відповів: «А їхній батько хто?» Так і виникло прислів’я: «Невже Саул теж серед пророків?» Коли Саул скінчив пророкувати, він піднявся на узвишшя. Дядько Саула спитав у нього й слуги його: «Де ви були?» «Шукали віслюків, — відповів той, — але коли побачили, що їх не знайти, пішли до Самуїла». «Ну ж бо розкажи, що тобі Самуїл сказав», — поцікавився дядько Саула. «Він запевнив нас, що віслюків знайдено», — відповів Саул. Але він не розповів дядькові, що Самуїл говорив про володарювання. Самуїл скликав народ Ізраїлю прийти до Господа в Міцпу і звернувся до дітей Ізраїлевих з такими словами: «Ось що Господь Бог Ізраїлю говорить: „Я вивів Ізраїль з Єгипту, звільнив вас з-під влади Єгипту та всіх царств, які вас гнобили. Та сьогодні ви відмовляєтеся від вашого Бога, Який визволяє вас з усіх бід та нещасть. Ви сказали: „Ні, признач царя над нами”. Тому постаньте перед Господом за племенами та родами”». Коли Самуїл підвів ближче всі племена Ізраїлю, було вибране Веніаминове коліно. Тоді він поставив Веніаминове коліно рід за родом, та був обраний рід Матрі. Вибрано Саула, сина Кіша. Але коли почали його шукати, то не знайшли. Спитали у Господа знову: «Цей чоловік уже прийшов сюди?» Господь відповів: «Так, він сховався в обозі». Побігли по нього, привели, і коли він опинився серед людей, то виявився на голову вищим за будь-кого. Самуїл звернувся до всіх присутніх: «Ви бачите цього чоловіка — обранця Господнього? Такого, як він, немає більше між людей». Тоді люди закричали: «Хай живе цар!» Самуїл пояснив людям, якими законами управляється царство. Він їх записав підряд на сувої і поклав перед Господом. Тоді відіслав усіх по домівках. Саул також пішов додому в Ґівеа в супроводі хоробрих воїнів, серця яких запалив Бог. Але деякі баламути сумнівалися: «Як цей чолов’яга може нас врятувати?» Вони зневажали його й не принесли ніяких дарунків, але Саул змовчав. Нагаш, цар аммонійців, ображав роди Ґада і Рувима. Нагаш виколов праве око кожному чоловікові. Нагаш нікому не дозволяв допомогти їм. Нагаш, цар аммонійців, виколов праве око кожному ізраїльтянину, що жив на правому березі Йордану. Але сім тисяч ізраїльтян утекли від аммонійців і прийшлі в Явеш-Ґілеад. Місяцем пізніше, аммонієць Нагаш підступив до Явеш-Ґілеада й обложив місто. Всі мешканці Явеша попросили Нагаша: «Склади з нами Угоду, тоді ми будемо тобі служити». Але аммонієць Нагаш відповів: «Я укладу з вами Угоду лише в тому разі, якщо кожному з вас виколю праве око і тим осоромлю весь Ізраїль». Тоді старійшини Явеша сказали йому: «Дай нам сім днів, щоб ми могли розіслати гінців по ізраїльських землях; якщо ніхто не поспішить нас рятувати, то вийдемо до тебе і здамося». Коли посланці прибули до Саулового міста Ґівеа й переповіли людям ці слова, всі голосно заридали. Саме тоді з поля повертався Саул з худобою. Він запитав: «Чому люди плачуть?» Тоді йому повторили, що сказали посланці з Явеша. Коли Саул почув ці слова, на нього потужно зійшов Дух Господній, і він розлютився. Порізав двох волів на шматки й розіслав їх в усі кінці Ізраїлю з посланцями, які казали: «Ось що буде з волами тих, хто не піде з Саулом та Самуїлом». Зійшов на людей жах Господній і всі, як один, прибули. Коли Саул їх порахував у Везеку, то налічив триста тисяч ізраїльтян та тридцять тисяч юдеїв. Вони звеліли прибулим посланцям передати людям Явеш-Ґілеада таке: «Завтра опівдні ми вас врятуємо». Коли гінці дісталися до жителів Явеша й передали їм звістку, ті зраділи. Люди Явеша сказали (аммонійцям): «Завтра ми здамося вам, можете робити з нами все, що заманеться». Наступного дня Саул розділив своїх воїнів на три загони; вони ввірвалися в аммонійський табір якраз тоді, коли змінювалися останні вартові на світанку. Різня тривала до полудня. Уцілілих порозганяли так, що ніде не зосталося двох ворогів разом. Тоді люди звернулися до Самуїла: «Хто сумнівався, що Саул правитиме нами? Віддай їх нам, і ми їх стратимо». Але Саул заперечив: «Жодна людина не складе голови сьогодні, бо сьогодні Бог врятував Ізраїль!» Тоді Самуїл звернувся до люду: «Збираймося, вирушаймо в Ґілґал і відновимо там царство». Так вирушили всі люди в Ґілґал і утвердили Саула царем перед Господом. Там вони склали мирну пожертву Господу. Саул разом з усіма ізраїльтянами пишно святкував. Самуїл звернувся до всього Ізраїлю: «Я послухався всього, що ви мені говорили, і поставив над вами царя. Тепер ви маєте царя, який правитиме вами. А я вже старий та сивий; мої сини ось поряд із вами. Я вас вів з юних днів і дотепер. Ось я. Посвідчіть проти мене в присутності Господа та його помазаника. Чийого вола я взяв? Чию ослицю відібрав? Кого я звабив? Кого гнітив? З чиїх рук хабаря прийняв, аби заплющити на щось очі? Я все відшкодую». Вони відповіли: «Ти не вводив нас в оману й не гнобив. — Нічого ти не взяв ні з чиїх рук». Самуїл сказав їм: «Господь вам свідок, і Його помазаник теж свідчить сьогодні, що ви нічого не знайшли в моїй руці». «Він — свідок», — погодилися люди. Тоді Самуїл промовив до народу: «То Господь обрав Мойсея та Аарона, то Він вивів предків ваших з Єгипту. А тепер стійте тут, бо я збираюсь дати вам свідчення перед лицем Господа про всі праведні дії, які вчинив Господь з вами й вашими батьками. Після того, як Яків прийшов до Єгипту, ваші батьки благали у Господа допомоги. Господь послав Мойсея та Аарона, які вивели ваших предків з Єгипту й поселили на цих землях. Але вони забули про Господа, їхнього Бога; тому Він і продав їх у руки Сісери, командуючого військом Хазора, та в руки филистимлян і царя моавського, які воювали з ними. Тоді ваші предки почали молити Господа: „Ми згрішили, забувши Господа, почали служити лжебогам Ваалу та Ашторет. Визволи нас із рук ворогів наших, і ми служитимемо Тобі”. Тоді Господь послав Єруваала, Варака Єфту і Самуїла й визволив вас із рук навколишніх ворогів, щоб ви жили безпечно. Однак коли ви побачили, що Нагаш, цар аммонійський, виступив проти вас, ви звернулися до мене: „Ні, ми хочемо, щоб нами правив цар”, — хоча Господь ваш Бог — ваш цар. Що ж, ось правитель, якого ви обрали, якого ви для себе просили; бачите, Господь дав царя, щоб вами управляв. Якщо ви будете боятися Господа, служити Йому, підкорятися Йому, не повставати проти Нього, і якщо ви та ваш проводир, який вами править, будете йти за Господом, вашим Богом, тоді Він спасе вас. Але якщо ви не послухаєтеся Господа, якщо ви повстанете проти Нього, Його рука підніметься проти вас і ваших предків. А тепер стійте й дивіться на ті великі справи, які Господь здійснює на ваших очах. Хіба зараз не жнивна пора на пшеницю? Я попрошу Господа, щоб він послав громовиці та дощ. А ви зрозумієте, як жахливо ви вчинили в Господніх очах, зажадавши для себе царя». Тоді Самуїл покликав Господа; і того ж дня послав Господь грозу. А весь народ був нажаханий Господом і Самуїлом. І звернувся весь народ до Самуїла: «Помолися Господу, нашому Богу, за слуг своїх, щоб нам не згинути, адже до всіх гріхів, ми додали ще й цю провину: попросили собі царя». «Не бійтеся, — відповів Самуїл людям. — Хоча ви вчинили зле, та не відвертайтеся від Господа, а служіть Йому всім серцем. Не відступайтесь, аби слідувати за нікчемними бовванами. Адже вони не можуть принести вам нічого доброго, адже вони не можуть вас врятувати, бо вони нікчемні. Заради Свого великого імені Господь не полишить Свій народ, тому що Господь вирішив зробити вас Своїм народом. Що ж до мене, не дай мені Боже згрішити проти Господа, тож я буду за вас молитися. Я вас навчатиму йти шляхом добра й праведності. Проте неодмінно бійтеся Господа, служіть Йому вірно і всім своїм серцем, бо ви бачили, які великі справи Він для вашого блага звершив. Однак якщо ви й далі чинитимете зло, і ви і ваш цар будуть зметені немов багно із хати!» На той час Саулу було тридцять років, і правив він Ізраїлем протягом сорока двох років. Він відібрав у країні для свого війська три тисячі воїнів. Дві тисячі були при ньому в Мікмаші та в горах Бетела, а ще тисяча розташувалася з Йонатаном у Ґівеа Веніаминовій. Решту він відіслав по домівках. Йонатан з військом виступив проти филистимської сторожової залоги в Ґеві. Филистимляни про це довідалися і сказали: «Ізраїль повстав». Тоді Саул наказав сурмачеві сурмити на весь край: «Нехай почують гебреї!» Так увесь Ізраїль почув новину: «Саул розбив филистимський табір, і тепер Ізраїль став ненависний филистимлянам». Тому скликали народ до Саула, в Ґілґал. Филистимляни зібралися дати відсіч Ізраїлю. У них було три тисячі колісниць, шість тисяч кінноти, а піхоти, мов тих піщинок на морському березі. Вони прийшли й отаборилися в Мікмаші, на схід від Бет-Авена. Коли ізраїльтяни зрозуміли, що їхні справи кепські і що їхнє військо тіснять, вони поховалися в печерах і ярах, в розщелинах, в ямах та водоймах. Дехто навіть переправився через Йордан на землі Ґада й Ґілеада. Саул залишився в Ґілґалі; його воїни тремтіли від жаху. Він чекав сім днів, саме стільки, скільки призначив Самуїл; але Самуїл не прийшов у Ґілґал, і воїни порозбігалися звідти. Саул попросив: «Принесіть мені жертви всеспалення та мирні жертви». Тож Саул приніс жертву всеспалення. Як тільки він закінчив жертву всеспалення, прибув Самуїл. Саул вийшов його привітати й благословити. «Що ти зробив?» — спитав Самуїл. Саул відповів: «Коли я побачив, що чоловіки розбігаються від мене, а ти не з’явився в домовлений час, ще й филистимляни збираються в Мікмаші, я подумав: „Ось прийдуть до мене филистимляни в Ґілґал, а я ще не попросив у Господа милості. Тож я наважився принести жертву всеспалення”». «Ти діяв нерозсудливо, — сказав Самуїл. — Ти не дотримався Заповіту, який Господь твій Бог тобі дав. Якби ти виконав його, Господь утвердив би твоє царювання в Ізраїлі навічно. А тепер твоя влада не втримається, бо Господь знайшов прихильну Його серцю людину й призначив її проводирем Свого народу, оскільки ти не виконав Господнього наказу». Самуїл знявся й пішов з Ґілґала до Ґівеа Веніаминового. Саул же підрахував людей, що зосталися при ньому — шістсот. Саул зі своїм сином Йонатаном та людьми, що були з ними, отаборилися в Веніаминовій Ґеви, а филистимляни розташовувалися в Мікмаші. З филистимського табору передові загони наступу вирушили в трьох напрямках. Один повернув до Офри поблизу Шуала, один повернув на Бет-Горон, а третій — до порубіжних земель, що спускалися до долини Зевоїм, на межі з пустелею. В усьому Ізраїлі не можна було знайти коваля, бо филистимляни вирішили: «Інакше гебрейці виготовлять мечі або списи». Отож увесь Ізраїль ішов до филистимлян, коли треба було нагострити плуги, мотики, сокири чи серпи. Щоб нагострити плуги та мотики, платили третину пима срібла, а щоб заточити вила, сокири, рожни, віддавали третину шекеля срібла. Тому в день битви жоден з людей Саула та Йонатана не тримав меча або списа в руках, лише Саул та його син Йонатан були озброєні. Загін филистимлян вийшов на шлях біля Мікмаша. Одного дня Йонатан, син Саула, сказав своєму молодому зброєносцю: «Ходімо до филистимської залоги на тому боці». Але про свій намір він не сказав батькові. Саул сидів під гранатовим деревом в Міґроні, на околиці Ґівеа. З ним було близько шестисот чоловік. Був там і Агіжа, який носив ефод. Він доводився сином Агітуві, братові Іхавода, сина Фінегаса, сина Елі. Ніхто не підозрював, що Йонатан пішов від них. На шляху, яким Йонатан збирався пройти через филистимську залогу, стояли дві зубчасті скелі — по одній з кожного боку. Одна називалася Бозез, а друга — Сене. Одна скеля стояла з півночі, від Мікмаша, а друга — з півдня, від Ґеви. Йонатан звернувся до свого молодого зброєносця: «Давай підемо до сторожової залоги тих чужинців. Може, Господь нам допоможе. Ніщо не може завадити Господу нас врятувати, чи багато нас, чи мало». «Роби, як намислив, — відповів зброєносець. — Іди, а я з тобою і серцем, і душею». Йонатан запропонував: «Ходімо ж! Перейдемо так, щоб нас помітили сторожові, коли будемо наближатись. Якщо вони крикнуть нам: „Стійте, поки ми до вас підійдемо, ми залишимось на місці, до них не йтимемо. Але якщо вони гукнуть: „Піднімайтеся до нас”, — ми піднімемось, тому що це буде нам знаком, що Господь віддав їх у наші руки”». Тож вони обидва показалися филистимській залогі. «Погляньте, — закричали филистимляни, — гебрейці ідуть зі щілин, у яких ховалися». Вартові крикнули Йонатану та зброєносцю: «Ну ж бо, піднімайтеся до нас, ми вас провчимо». Тоді Йонатан сказав своєму слузі: «Піднімайся за мною, бо Господь віддав їх у руки Ізраїлю». Йонатан видерся нагору, чіпляючись руками за все, що на очі траплялося. За ним видряпався зброєносець. Филистимляни падали, поранені Йонатаном, а його зброєносець слідом за ним добивав іще живих. У тій першій сутичці Йонатан зі своїм зброєносцем убили близько двадцяти чоловік на шматку землі, яку пара волів виоре за день. Почалося замішання, що передалося тим, хто отаборився і хто залишався в полі, хто був у сторожових залогах і в наступаючих загонах — земля аж задвиготіла. Цей жах послав Бог. Вартові Саула, які розмістилися в Ґівеа Веніаминового, побачили, як військо розбігається навсібіч. Саул звернувся до людей, що були при ньому: «Перевірте військо й виявіть, хто від нас утік». Коли це зробили, з’ясувалося, що зникли Йонатан та його зброєносець. Саул сказав Агіжі: «Принеси ковчег Божий». А на той час ковчег Божий якраз був у ізраїльтян. Коли Саул розмовляв зі священиком, у филистимському таборі зростала все більша паніка. Тому Саул попросив священика: «Опусти руку». Саул зібрав усе своє військо і повів у наступ. Вони побачили, що филистимляни перелякалися настільки, що почали рубати одне одного. Ті гебреї, які раніше жили з филистимлянами, а тепер служили в їхньому війську, перейшли до ізраїльтян, щоб прислужитися Саулу та Йонатану. Коли всі ізраїльтяни, що ховалися в горах Ефраїма, почули, що филистимляни кинулися навтіч, вони вступили теж у бій і почали переслідувати ворогів. Так Господь врятував Ізраїль того дня, а бої перекинулися за межі Бет-Авена. Ізраїльтяни були дуже пригнічені того дня. Ізраїльтяни почувалися недобре, бо дуже зголодніли. Це сталося тому, що Саул зв’язав їх присягою: «Хто з’їсть хоч крихту до заходу сонця, доки я не помщуся ворогам, той буде проклятий». Тому жоден воїн не мав ані крихти в роті цілий день. Під час битви воїни зайшли в ліс, а там на землі лежали щільники з медом. Вони підійшли до щільників, але жоден не підніс меду до уст, адже боявся порушити клятву. Але Йонатан не чув, як батько зв’язав людей присягою. Тож він простягнув дубця, що був у його руці, й занурив у щільники. Він підніс руку до уст, і розвиднілося йому в очах. Тоді хтось із людей мовив: «Твій батько зв’язав військо клятвою, пообіцявши: „Проклятий буде той, хто скуштує сьогодні щось!” Ось чому люди такі пригнічені». Йонатан відказав: «Батько завдав країні клопоту. Погляньте, як заблищали мої очі, коли я скуштував дещицю цього меду. Наскільки краще було б, якби воїни з’їли щось із того, що відняли у ворогів. Хіба не була б поразка филистимлян іще більшою?» Того дня, коли ізраїльтяни побили филистимлян від Мікмаша до Айжалона, вони вибилися з сил. Вони кинулися грабувати, відбираючи овець, худобу, телят, різати тварин на землі й тут же з’їдати разом з кров’ю. Тоді хтось доповів Саулу: «Поглянь-но, воїни грішать проти Господа, пожираючи м’ясо з кров’ю». «Ви порушили присягу, — сказав він. — Негайно прикотіть сюди великий камінь». А тоді додав: «Ідіть між люди й накажіть їм: „Приведіть кожен свого вола чи вівцю, заріжте її, а потім вже їстимете. Не грішіть проти Господа, поїдаючи живе м’ясо з кров’ю”. То кожен привів вола й зарубав його там. Потім Саул спорудив вівтар Господу. Це був перший вівтар, який він спорудив Господу». Саул сказав: «Давайте спустимося вниз і наздоженемо филистимлян уночі. До ранку їх знищимо, щоб жодного в живих не лишити». «Роби так, як вважаєш найліпше», — погодилися вони. Але священик застеріг: «Спершу спитайте про це Бога». Саул запитав Бога: «Чи слід мені пуститися переслідувати филистимлян? Чи віддаси Ти їх у руки Ізраїлю?» Але того дня Бог йому не відповів. Тож Саул вирішив: «Збирайтеся всі полководці, погляньте і зважте, який гріх сьогодні стався. Присягаюся Господом, Який рятує життя Ізраїлю, навіть якщо провина на синові моєму Йонатані, то й він мусить загинути». Але жоден з людей не відповів. Тоді Саул звернувся до всіх ізраїльтян: «Ви станете по той бік, а ми з Йонатаном, сином моїм, станемо по цей бік». «Роби як вважаєш за краще», — відповіли люди. Тоді Саул сказав: «О Господи Боже Ізраїлю, чому не відповів Ти слузі Своєму сьогодні? Якщо я чи мій син Йонатан провинилися, дай відповідь урим, а якщо згрішив народ Ізраїлю, дай відповідь туммим». Вина упала на Саула та Йонатана, а народ Ізраїлю був виправданий. Саул мовив: «Киньте жереб між мною та моїм сином Йонатаном». Випав Йонатан. От Саул і запитав Йонатана: «Що ти накоїв?» Йонатан відповів йому: «Я лише злизав краплину меду з дубця, якого мав у руці. Невже я мушу за це вмерти?» Саул відповів: «Нехай Господь обійдеться зі мною дуже суворо, якщо ти не помреш, Йонатане». Тут до Саула кинулися люди: «Хіба мусить Йонатан померти? Той, хто приніс величне звільнення Ізраїлю? Нізащо! Як правдою є те, що Господь існує, що з голови Йонатана не впаде жодна волосина, хоча б тому, що він зробив це з Божою поміччю». Ось так люди врятували Йонатана, і його не було страчено. Саул припинив переслідувати филистимлян, і филистимляни пішли на свої землі. Саул захопив землі навколо Ізраїлю. Він воював зі своїми ворогами зусібіч: з Моавом, з аммонійцями, з Едомом, з царями Зови та филистимлянами. Хоч коли б він воював, завжди завдавав їм поразки. Він хоробро боровся і розгромив амаликійців, визволивши Ізраїль з рук тих, хто його грабував. Сауловими синами були: Йонатан, Ішві та Малкі-Шуа. Старшу дочку звали Мерав, а молодщу — Міхал. Його дружину звали Агіноам, дочка Агімааза. Сауловим військом командував Авнер, син Нера, а Нер доводився дядьком Саула. Батько Саула Кіш та батько Авнера Нер були синами Авіела. Скільки Саул жив, стільки й точилася війна з филистимлянами. Тому коли Саул зустрічав дужого чи хороброго чоловіка, то брав до себе на службу. Самуїл сказав Саулові: «Я — той, кого Господь послав, щоб помазати тебе на царя Свого народу ізраїльського; тому вислухай тепер Господнє послання. Ось що мовить Господь Всемогутній: „Я закарбував, що вони вчинили Ізраїлю, коли ті вийшли з Єгипту. Вирушайте, нападіть на амаликійців і розбийте вщент усе, що їм належить. Не жалійте їх: повбивайте чоловіків і жінок, дітей і немовлят, худобу й овець, верблюдів та віслюків”». Саул скликав людей та провів огляд у Телаїмі. Там було двісті тисяч піхотинців та десять тисяч людей з Юдеї. Саул вирушив на місто Амалик і поставив засідку у вибалку. Тоді Саул звернувся до кенійців: «Ідіть, залиште амаликійців, щоб я вас не розгромив разом з ними. Ви ж бо проявили милосердя до всіх ізраїльтян, коли вони вийшли з Єгипту». Так кенійці залишили амаликійців. Тоді Саул розгромив амаликійців від Хавіли до Шура, на схід від Єгипту. Він захопив царя амаликійців Аґаґа живого, народ же віддав мечу. Саул та його люди змилосердилися над Аґаґом та найкращою худобою, вівцями і всім добром, вгодованими телятами та ягнятами. Їм не хотілося винищити все, але вони знищили все, чим знехтували, що відкинули. Тоді Самуїлу було слово Господнє: «Я передумав щодо призначення Саула царем, адже він відвернувся від Мене і не виконав Моїх наказів». Самуїл стривожився; цілу ніч він говорив з Господом. Самуїл піднявся дуже рано і пішов на зустріч з Саулом, але йому сказали: «Саул пішов до Кармела. Там він поставив собі пам’ятник, а потім повернувся до Ґілґала». Коли Самуїл прийшов до Саула, той щойно приніс у жертву всеспалення частину здобичі, яку він узяв з Амалика. Коли Самуїл його наздогнав, Саул мовив: «Нехай Господь тебе благословить! Я виконав Господні веління». Але Самуїл заперечив: «Що тоді означає мекання овець у моїх вухах? Що означає рев худоби, який я чую?» Саул пояснив: «Воїни пригнали їх, відібравши в амаликійців; вони пожаліли найкращу худобу та овець, щоб принести жертву Господу, твоєму Богу, а всіх решту ми забили». «Досить! — Зупинив Саула Самуїл. — Я розповім тобі те, що Господь мені сказав минулої ночі». «Говори», — відповів Саул. Самуїл сказав: «Чи не правда, що колись ти був ніким навіть у власних очах, хіба ти не став на чолі ізраїльських племен? Господь помазав тебе царем усього Ізраїлю. Він також вирядив, наказавши: „Йди й розбий вщент тих нечестивців амаликійців; воюй з ними, аж доки не зметеш їх з лиця землі”. Чому ти не послухався Господа? Чому ти зайнявся мародерством і вчинив зле в очах Господніх?» «Але ж я покорився Господу, — заперечив Саул. — Я пішов виконувати Господній наказ. Я винищив амаликійців, а царя їхнього, Аґаґа, привів з собою. Воїни забрали як здобич найкращих овець та худобу, щоб принести жертву Господу, твоєму Богові у Ґілґалі». Але Самуїл відповів: «Хіба Господь втішається всеспаленнями й жертвами більше, ніж послухом твоїм? Послухатися Бога — краще, ніж жертву до вогню тягти, і послух ліпший, аніж жир ягняти. Бо непокірність — наче ворожбитства гріх, сваволя — як вина бовванам поклоніння. Відринув слово ти Господнє, тому й тебе Він як царя відкинув». Саул відповів Самуїлу: «Так, я згрішив. Я не виконав Господнього повеління і твоїх настанов. Я злякався народу, тому й послухався його. Прошу тебе простити мій гріх і повернутися зі мною, щоб я міг поклонитися Господу». Самуїл не погодився: «Я не повернуся з тобою. Ти відштовхнув слово Господнє, отже й Господь тебе як царя ізраїльського відринув!» Тільки-но Самуїл повернувся, щоб іти, як Саул ухопився за полу його вбрання й порвав його. Самуїл промовив до нього: «Господь сьогодні відірвав царство Ізраїлю від тебе і передав твоєму ближньому, більш гідному за тебе. Той, Хто є славою Ізраїлю, не вводить в оману, не змінює Своєї думки, тому що Він — не людина, яка не виконує обіцянки». Саул відповів: «Я провинився. Але заклинаю тебе вшанувати мене перед старійшинами мого народу та перед Ізраїлем; повернися зі мною, щоб я міг поклонитися Господу твоєму Богові». Тож Самуїл повернувся з ним, і Саул поклонявся Господу. Тоді Самуїл сказав: «Приведіть до мене Аґаґа, царя амаликійського». Аґаґ підійшов до нього впевнено, думаючи при цьому: «Гіркота смерті вже, певно, позаду ». Але Самуїл промовив: «Як меч нещадний твій жінок лишив бездітними, так і твоя матір між жінками стане жити вже без сина». І Самуїл порубав Аґаґа на шматки перед Господом у Ґілґалі. Після того Самуїл вирушив до Рами, а Саул повернувся додому в Ґівеа. Самуїл більше не бачився з Саулом аж до смерті, хоча Самуїл і тужив за ним. А Господь шкодував, що зробив Саула царем Ізраїлю. Господь мовив до Самуїла: «Чи довго ти ще сумуватимеш за Саулом відтоді, як Я його позбавив царської влади над Ізраїлем? Наповни свій ріг оливою. Я відправляю тебе до Єссея, який живе у Віфлеємі. Я побачив собі царя між його синами». Але Самуїл заперечив: «Як я можу піти? Про це довідається Саул, він уб’є мене». Господь відповів: «Поведи з собою теля і скажи таке: „Я прийшов, щоб принести жертву Господу”. Запроси Єссея на пожертву, а Я вже тобі вкажу, що робити. Ти мусиш помазати для Мене того, на кого Я вкажу». Саумуїл зробив так, як наказав Господь. Коли він прибув у Віфлеєм, місцеві старійшини затремтіли, побачивши його. Вони спитали: «Ти з миром до нас прийшов?» Самуїл відповів: «Так, з миром. Я прибув, щоб принести жертву Господу. Освятіться й приходьте, разом принесемо жертву». Він висвятив Єссея та його синів, запросивши їх усіх на жертвоприношення. Коли вони прибули, Самуїл, кинувши оком на Еліава, подумав: «Звісно, ось тут перед Господом стоїть Його помазаник». Але Господь сказав Самуїлу: «Не заглядайся на його зовнішність чи зріст, тому що Я його відкинув. Господь не зважає на те, що кидається в вічі людині. Людина сприймає зовнішність, а Господь дивиться, яке в людини серце». Тоді Єссей покликав Авінадава і попросив його пройтися перед Самуїлом. Але Самуїл відмовив: «Господь цього теж не обрав». Покликав Єссея Шамму, щоб той прийшов, але Самуїл мовив: «Цього сина Господь не обрав також». Сімох синів змусив Єссей пройтися перед Самуїлом, але Самуїл відмовив йому: «Господь не обрав жодного з них». Нарешті він запитав Єссея: «Це вже всі твої сини?» «Є ще наймолодший, — відповів Єссей, — але він пасе овець». Самуїл наказав: «Пошли по нього, ми не сядемо, доки він не прийде». Тож батько послав по нього. Привели хлопця, рум’яного, гарного з лиця, ставного. Господь сказав: «Підведись і помаж його, бо це якраз він». Отже, Самуїл узяв ріг з оливою і помазав його в присутності братів. Відтоді на Давида потужно зійшов Господній Дух. Самуїл же повернувся до Рами. Саула покинув Дух Господній, злий дух, посланий Господом, його мучив. Слуги Саулові порадили йому: «Послухай-но, злий дух, насланий Богом, тебе вимучує. Нехай наш володар накаже слугам знайти когось, хто вміє грати на арфі. Він заграє, коли на тебе зійде злий дух від Бога, і тобі стане краще». То Саул сказав слугам: «Знайдіть когось, хто майстерно грає, і приведіть до мене». Якийсь слуга запитав: «Я бачив, що син Єссея з Віфлеєма вміє грати на арфі. Він хоробрий воїн, добрий боєць. Він уміє говорити та ще й гарний з виду. І Господь з ним». Тож Саул послав людей до Єссея з проханням: «Пришли до мене сина, Давида, який отару пасе». Єссей взяв віслюка, трохи хліба, бурдюк вина та козеня і прислав їх разом із сином Давидом до Саула. Так Давид прибув до Саула і постав перед ним. Він так сподобався Саулу, що той зробив його своїм зброєносцем. А батькові Єссея Саул переказав таке: «Дозволь Давидові залишитися у мене на службі, дуже він мені сподобався». Відтоді як тільки дух від Бога сходив на Саула, Давид брав арфу й починав грати. Саул відчував полегшення, йому відлягало, ставало краще, а злий дух відступався від нього. Филистимляни зібрали військо, готуючись до війни. Вони згуртувалися в Соко в Юдеї. Вони розкинули табір в Ефес-Даммимі, що лежить між Соко та Азекою. Саул та ізраїльтяни зібралися й отаборилися в долині Ела; тут вони і вишикувалися, щоб дати відсіч филистимлянам. Филистимляни зайняли один пагорб, ізраїльтяни розташувалися через долину на іншому. Звитяжець на ім’я Ґоліаф, родом з Ґата, вийшов з табору филистимлян. На зріст він був шість ліктів і п’ядь, у бронзовому шоломі, у панцирі з бронзової луски, що важив п’ять тисяч шекелів. На ногах у нього були бронзові наголінники, а за плечима висіло бронзове ратище. Держак його списа був схожий на ткацький вал, а залізне вістря важило близько шістсот шекелів. Перед ним стояв його щитоносець. Кожного дня Ґоліаф зупинявся й кричав шерегам ізраїльтян: «Чому ви прийшли сюди й вишикувались до бою? Хіба я не филистимлянин, а ви хіба не Саулові слуги? Виберіть з-поміж себе когось, нехай він спуститься до мене. Якщо він зможе побороти і вбити мене, тоді ми будемо вашими слугами. Але якщо я переможу і вб’ю його, тоді ви станете нашими рабами й служитимете нам». Потім филистимлянин додавав: «Сьогодні я кидаю виклик вишикуваним у лаву ізраїльтянам. Виберіть чоловіка, поборемося». І кожного дня, чувши слова цього филистимлянина, Саул та військо ізраїльське налякані, відступалися. Давид доводився сином ефраїмію на ймення Єссей, який жив у Віфлеємі, що в Юдеї. Єссей мав вісім синів. У ті часи, коли жив Саул, він був уже старим чоловіком, який немало пожив. Трьох його синів, що пішли з ним на війну, звали: первісток Еліав, другий — Авінадав, а третій — Шамма. Давид був наймолодший. Три старших сини слідували за Саулом, а Давид то приходив у військо Саула, то повертався додому, щоб пасти батькових овець у Віфлеємі. Сорок днів той звитяжець-филистимлянин виходив щоранку й щовечора до ізраїльського війська. Якось Єссей сказав синові Давиду: «Візьми братам цю ефу підсмаженого зерна й десять буханців хліба. Поспішай до їхнього табору. А для командира їхньої тисячі забери ті десять голівок сиру. Подивись, як там брати, та й повертайсь з якимись доказами, як їм живеться там. Вони з Саулом розташувалися в долині Ела та воюють з филистимлянами». Рано-вранці Давид залишив отару на пастуха, навантажився всім, як звелів Єссей, та й вирушив у дорогу. Він дійшов до табору саме тоді, коли військо займало бойові позиції з войовничими вигуками. Ізраїльтяни та филистимляни підтягували свої війська та шикувались навпроти. Давид кинув свої речі біля сторожа, який оберігав усіляке майно, побіг до лав бійців і запитав про своїх братів. Коли він розмовляв з братами, Ґоліаф, филистимський звитяжець із Ґата, вийшов наперед бойових лав і знову кинув виклик ізраїльтянам. Давид його почув. А ізраїльські воїни, побачивши Ґоліафа, кинулися навсібіч з переляку. Ізраїльтяни казали: «Ти бачиш, як цей чолов’яга щоразу виходить наперед, щоб осоромити Ізраїль. Цар зробить багатим того чоловіка, який уб’є Ґоліафа. Він також віддасть свою доньку йому в дружини, а його родину звільнить від податків в Ізраїлі». Давид запитав воїнів, які стояли поруч: «Що буде зроблено для того чоловіка, який уб’є филистимлянина і зніме з Ізраїлю цю ганьбу? Хто такий цей необрізаний филистимлянин, що він може ганьбити військо живого Бога?» Ізраїльтяни знову повторили те саме й закінчили словами: «Ось що буде зроблено для того чоловіка, який уб’є Ґоліафа». Коли Еліав, найстарший брат Давида, почув, що той розмовляє з воїнами, він розлючено на нього накинувся з запитаннями: «Навіщо ти сюди прийшов? З ким ти зоставив тих кількох овець у пустелі? Я знаю навіщо ти сюди прийшов! Ти не послухався того, що тобі було наказано, ти спустився лишень подивитися на битву!» «Що я такого зробив, — здивувався Давид, — невже й поговорити не можна?» З цими словами він повернувся до людей і знову почав запитувати про те саме, а чоловіки те ж саме йому відповіли. Хтось підслухав, що говорив Давид, і передав Саулу. Саул послав по нього. Давид сказав Саулу: «Нехай ніхто не журиться через цього филистимлянина, бо я, слуга твій, піду на битву з ним». Саул заперечив Давидові: «Ні, ти не можеш з ним битися, тому що ти навіть і не солдат, а Ґоліаф з юності приймав участь в битвах». Але Давид сказав Саулу: «Твій слуга пас батькових овець. Коли на овець нападав лев чи ведмідь і тягнув вівцю з отари, я біг за ними, бив і звільняв вівцю з пащі. А коли звір кидався на мене, я хапав його за хутро і забивав до смерті. Твій слуга убив лева й ведмедя, і з цим необрізаним филистимлянином станеться те саме, бо він зганьбив військо живого Бога. Господь, Який врятував мене від пащі лева, витягнув мене з пазурів ведмедя, врятує мене від руки цього филистимлянина». Тоді Саул погодився з Давидом: «Іди, і хай Господь буде з тобою». Саул одягнув Давида у своє вбрання, надів йому на голову мідний шолом, а також вдягнув його в панцир. Давид прикріпив меч поверх одягу і спробував трохи пройтися, бо він був незвичний до такого вбрання. «Я не можу ходити в цьому, я не звик», — пожалівся він Саулу. І все з себе зняв. Потім він узяв дубця в руку, вибрав у струмку п’ять відшліфованих каменів, поклав їх у пастушу торбу і з пращею в руці пішов на филистимлянина. Филистимлянин ішов назустріч Давидові, все ближче й ближче. Його щитоносець ішов перед ним. Він окинув оком Давида і побачивши, що той був ще хлопчаком, рум’яним та ставним, не сприйняв його всерйоз. Він сказав Давидові: «Чи я собака, що ти з дрючком ідеш на мене?» І филистимлянин прокляв Давида своїми богами. «Іди-но сюди, — сказав він, — я віддам твоє тіло птахам небесним, звірам польовим!» Давид відповів филистимлянину: «Ти йдеш на мене з мечем, списом і щитом, а я виступив проти тебе в ім’я Всемогутнього Господа, Бога війська ізраїльського, Якого ти зневажив. Сьогодні Господь віддасть тебе в мої руки, і я тебе вб’ю. Я відрубаю тобі голову і віддам тіла филистимського війська птахам небесним, звірам земним, і весь світ дізнається, що в Ізраїлі є Бог. Усі, хто сьогодні зібрався, дізнаються, що Господь рятує не мечем, не списом, ця битва належить Господу. Він передасть вас усіх в наші руки!» Коли филистимлянин наблизився, щоб зійтися з Давидом, той побіг прудко йому назустріч. Засунувши руку в торбу, він витягнув камінь, поклав у пращу й метнув у филистимлянина. Камінь влучив тому в чоло, і він упав долілиць на землю. Ось так Давид здобув перемогу над филистимлянином пращею та каменем; без меча він збив з ніг филистимлянина і вбив його. Давид підбіг і став над филистимлянином. Він узяв його меча, витягнув з піхов. І, добивши филистимлянина, відтяв йому голову мечем. Коли филистимляни побачили, що їхній герой — мертвий, вони кинулися навтіч. Ізраїльтяни та юдеї з криком побігли за ними й переслідували їх аж до Ґата і брам Екрона. Трупами филистимлян був встелений Шаараїмський шлях аж до воріт Ґата й Екрона. Коли ізраїльтяни повернулися після переслідування филистимлян, вони пограбували їхній табір. Давид забрав голову филистимлянина й приніс її в Єрусалим, а його зброю поклав у своєму наметі. Коли Саул побачив, як Давид ішов назустріч филистимлянину, він спитав Авнера, який командував військом: «Авнере, чий син той юнак?» Авнер відповів: «Присягаюся твоїм життям, царю, я не знаю його». Тоді цар звелів: «Довідайся, чий син цей хлопчина». Відразу ж по тому, як Давид повернувся, вбивши филистимлянина, Авнер привів його до Саула. А Давид усе ще тримав голову филистимлянина в руці. «Чий ти син, юначе?» — спитав його Саул. Давид відповів: «Я син твого слуги Єссея з Віфлеєма». Після розмови Давида з Саулом Йонатан відчув духовну близькість до Давида і полюбив його всім серцем. З того дня Саул тримав Давида біля себе й не відпускав його до батьківської домівки. А Йонатан склав Угоду з Давидом, бо дуже полюбив його. Йонатан скинув з себе вбрання, яке завжди носив, і віддав його Давидові: він віддав своє військове вбрання з мечем, луком і паском. Хоч би куди послав його Саул, Давид робив усе так успішно, що Саул присвоїв йому високе військове звання. Це сподобалося всім людям, не тільки військовим проводирям Саулового війська. Коли воїни поверталися додому після того, як Давид убив филистимлянина, зустрічати царя Саула вийшли жінки з усіх міст Ізраїлю. Вони співали пісень перед ним, танцювали в супроводі бубнів та лютнів. Жінки танцювали, приспівуючи: «Саул вбив тисячі ворогів, а Давид — десятки тисяч!» Саул розлютився бо цей приспів розгнівав його. «Вони приписали Давидові десятки тисяч, — подумав він, — а мені лише тисячі. Він же може захотіти ціле царство! » Відтоді він ревниво стежив за Давидом. Наступного дня від Бога потужно зійшов на Саула злий дух і він пророкував. Давид грав на арфі, як зазвичай, а Саул тримав списа в руці Саул метнув списа, подумавши: «Я припну Давида до стіни». Але Давид двічі ухилився. Саул боявся Давида, бо з ним був Господь, а Саула Він покинув. От він і відіслав Давида, поставивши його командиром тисячі воїнів. Тож Давид командував загонами в різних походах. Скрізь Давидові щастило, бо Господь був з ним. Коли Саул побачив, що Давид має в усьому успіх, він почав боятися його. Проте Ізраїль та Юдея любили й шанували Давида, оскільки він проводив успішні походи. Якось Саул, вирішивши вбити Давида, сказав йому: «У мене є старша дочка Мерав. Я віддам її тобі в дружини, лише служи мені відважно й веди війни Господні». А про себе Саул подумав: «Я не підніму руки на нього. Нехай це зроблять филистимляни». Однак Давид відповів Саулу: «Хто я такий, хто моя сім’я чи батьків рід в Ізраїлі, щоб мені стати зятем царевим?» Отож коли настав час віддавати Саулову дочку, Мерав, Давидові, то віддали її заміж за Адріела з Мехоли. Саулова дочка Міхал кохала Давида, і коли про це розповіли Саулу, він був дуже втішений. «Я віддам її за нього, — подумав Саул, — це буде пасткою для нього, щоб він загинув від рук филистимлян». Саул знову сказав Давиду: «У тебе є друга можливість стати моїм зятем». Саул наказав своїм слугам: «Поговоріть з Давидом наодинці, скажіть: „Слухай, цар втішений тобою службою, і всі його слуги люблять тебе, будь царевим зятем”». Переказали Давиду наказ Саулів його слуги. Але Давид відмовився: «Ви думаєте, що стати царевим зятем то так просто? Я, власне, людина бідна, мало кому відома». Коли Саулові слуги передали своєму володарю, що їм відповів Давид, той наказав їм: «Скажіть Давиду, що цар не хоче ніякої ціни за наречену, лише крайню плоть сотні филистимлян, щоб помститися царевим ворогам». Саул замислив таке, щоб Давид загинув від рук филистимлян. Коли слуги передали слова Саула Давидові, він зрадів, що стане зятем царя. Ще до того, як скінчився призначений час, Давид зі своїми воїнами пішов війною на филистимлян і вбив двісті чоловік. Він прихопив їхню крайню плоть і виклав усе перед царем, щоб стати його зятем. Довелося Саулові віддати свою дочку Міхал за нього. Коли Саул зрозумів, що Господь був з Давидом, а його дочка Міхал любить Давида, ще більше почав його боятися і став його ворогом на все життя. Филистимські полководці й далі нападали, але щоразу Давид виявлявся кмітливішим, ніж будь-який інший воєначальник Саула. Його ім’я стало дуже шанованим. Саул наказав синові Йонатану та всім своїм слугам убити Давида. Але Йонатану Давид подобався, тому він попередив Давида: «Мій батько Саул шукає можливості вбити тебе. Будь обережний завтра вранці, сховайся й не виходь нікуди. Я вийду й стоятиму з батьком на полі там, де ти ховатимешся. Я поговорю з ним про тебе, а потім тобі розповім, що вивідаю». Йонатан добре говорив про Давида Саулові, батьку своєму. Він сказав: «Нехай цар не заподіє зла своєму рабу Давидові; він не провинився перед тобою, а навпаки, зробив тільки те, що пішло на користь тобі. Коли він вийшов на филистимлянина, то важив своїм життям. Господь здобув велику перемогу для всього Ізраїлю. Ти це бачив і був щасливий. Навіщо ж тоді чинити несправедливо з невинним чоловіком — убивати безпричинно Давида?» Саул вислухав Йонатана і поклявся: «Заприсягаюсь Господнім життям, що Давида не стратять». Тоді Йонатан покликав Давида й передав йому дослівно розмову з батьком. Він привів його до Саула, і Давид, як і раніше, жив при ньому. Почалася знову війна. Давид пішов воювати й переміг филистимлян. Він завдав їм такої нищівної поразки, що вони кинулися навсібіч. Проте на Саула зійшов злий дух від Господа, коли він сидів вдома зі списом у руці. Давид розважався музикою, а Саул вирішив списом пришпилити його до стіни. Але Давид ухилився, а спис увігнався в стіну. Тієї ночі Давид утік від Саула. Саул підіслав своїх людей до оселі Давида, щоб підстерегти його і вранці вбити. Але Міхал, Давидова дружина, попередила: «Якщо ти сьогодні вночі не втечеш, завтра тебе уб’ють». Тож Міхал випустила Давида через вікно, він утік і врятувався. А Міхал взяла боввана, поклала в ліжко, голову йому вкрила козячою шкурою й накрила його одягом. Коли Саул підіслав слуг, щоб схопити Давида, Міхал сказала: «Він хворий». Саул знову наказав своїм людям піти й зустрітися з Давидом: «Несіть його прямо з ліжком, щоб я міг його вбити». Але коли посланці пройшли до кімнати, у ліжку лежав бовван, на голові якого стирчала козяча вовна. Саул спитав Міхал: «Чому ти мене так обдурила, чому дала змогу втекти моєму ворогові?» Міхал відповіла: «Він сказав мені: „Дай мені змогу втекти, інакше я тебе вб’ю”». Коли Давид утік від Саулових людей, він пішов до Самуїла в Раму й розповів про все, що йому заподіяв Саул. Потім вони разом дісталися до Найота, де й залишилися жити. Саул сказали: «Послухай, Давид у Найоті в Рамі». Він відправив посланців, щоб зловили його. Але коли вони побачили гурт провидців, які пророкували, та Самуїла, що їх очолював, на Саулових посланців зійшов Господній Дух, і вони теж почали пророкувати. Саулові доповіли про цей випадок, і він послав іще більше людей, а ті теж почали в пророкувати. Втретє послав своїх людей Саул, й ті теж зайнялися пророкуванням. Нарешті він сам вирушив у Раму і дістався до великої водойми в Секу. Він запитав: «Де Самуїл та Давид?» «Вони в Найоті, це в Рамі», — відповіли йому. Пішов Саул до Найота, що в Рамі. Але на нього зійшов Божий Дух, і він дорогою почав пророкувати, аж доки не дійшов до Найота в Рамі. Він зірвав з себе одяг і почав пророкувати в присутності Самуїла. Так він лежав без вбрання цілий день і цілу ніч. Ось чому люди питають: «Хіба Саул теж серед пророків?» Давид утік з Найота в Рамі, прийшов до Йонатана та й питає: «Що я зробив? В чому моя провина? Чим я завинив перед твоїм батьком, що він намагається позбавити мене життя?» «Ніколи ти не помреш! Послухай-но, батько не робить жодної ні великої, ані малої справи, не порадившись зі мною. Навіщо йому це приховувати від мене? Це не так!» Але Давид йому на це навіть присягнувся: «Твій батько дуже добре знає, що я знайшов прихильника в тобі, тож думає: „Йонатан не повинен знати цього, інакше він засумує, але присягаюся життям Господа, твоїм життям присягаюся, що між мною та смертю лише один крок”». Йонатан пообіцяв: «Я зроблю все для тебе, хоч би чого ти попросив!» Тож Давид і каже: «Слухай, завтра свято Молодого місяця, і я маю обідати з царем, але дозволь мені піти в поле й сховатися там до післязавтрашнього вечора. Якщо батько помітить мою відсутність, скажи йому: „Давид дуже просив дозволити йому поспішити до рідного міста Віфлеєма, бо там складатиметься річна жертва для всього роду”». Якщо він відповість: «Дуже добре», — тоді твоєму рабу нічого не загрожує. Але якщо він закипить гнівом, можеш бути впевнений, що він має намір заподіяти мені лихо. Прояви ж бо свою милість, ти зі мною уклав Угоду зі своїм слугою перед лицем Господа. Якщо я винний, тоді своєю рукою убий мене! Навіщо передавати мене батькові?» «Ніколи, — промовив Йонатан. — Якби я мав щонайменший сумнів, що батько збирається заподіяти тобі лихо, чи б я не сказав тобі?» Давид запитав: «Хто мені скаже, якщо батько твій розлютиться?» «Ходімо разом у поле», — сказав Йонатан. Ось вони й пішли удвох у поле. Йонатан сказав Давиду: «Присягаюся Господом Богом Ізраїлю, що я дізнаюся до післязавтра, чи батько лихий на тебе! Якщо він прихильний до тебе, то я пошлю тобі звістку, щоб ти знав. Але якщо батько збирається завдати тобі лихо, нехай Господь заподіє щось батькові, і навіть більше, та я тебе сповіщу й відправлю в безпечне місце. Нехай Господь буде з тобою, як Він був із моїм батьком. Якщо я житиму, вияви до мене свою милість незрадливу, як і Господь її дарує. Але якщо я помру, не позбавляй мій рід своєї щирої любові, навіть якщо Господь знищить усіх Давидових ворогів, змете їх з лиця землі, якщо ім’я Йонатанове буде стерте з дому Давида, нехай Господь зведе рахунок з Давидовими ворогами». Йонатан знову поклявся Давидові в своїй любові до нього, тому що любив Давида, як себе самого. Йонатан сказав Давидові: «Завтра Молодий місяць, за тобою скучатимуть, якщо твоє місце буде порожнім. Через три дні Саулові бракуватиме тебе. Іди на те місце, де ти ховався, коли почалися ці неприємності. Чекай біля скелі Езел. Я випущу три стріли в тому напрямку, нібито збираюся вцілити. Потім я пошлю хлопця, щоб він знайшов ті стріли. Якщо я скажу хлопцю: „Поглянь, стріли між тобою і мною. Підбери їх!” — тоді виходь, тому що, присягаюся життям Господа, ти будеш у безпеці й спокої. Але якщо я скажу хлопцю: „Поглянь, стріла позаду тебе”, — тоді тікай, Господь відсилає тебе. Тому, про що ми з тобою розмовляли, Господь свідок назавжди». Тож Давид сховався в полі, а коли настало свято Молодого місяця, цар сів трапезувати. Він зайняв звичне місце біля стіни навпроти Йонатана, Авнер сів поруч із Саулом, а Давидове місце залишилося вільним. Саул промовчав того дня, бо подумав: «Напевне, щось трапилося з Давидом, що зробило його нечистим». Але ж і наступного, другого дня Молодого місяця Давидове місце знову було незайняте. Тут Саул уже спитав свого сина Йонатана: «Чому син Єссея не прийшов на трапезу ні вчора, ані сьогодні?» Йонатан відповів Саулові: «Давид дуже просився відпустити його в Віфлеєм. Він сказав: „Відпусти мене, бо наш рід складає жертву в місті, а брат мені наказав прийти. Якщо я знайшов милість в твоїх очах, дозволь мені піти й побачитися з братами”. Ось чому він не прийшов на трапезу до царя». Розгнівався Саул на Йонатана і розкричався: «Ти — негідник, непокірної та впертої жінки ти син! Хіба я не знаю, що ти, на свій сором та на сором твоєї матері, що народила тебе, почав водитися з сином Єссея? Доки син Єссея житиме на цій землі, ні ти, ні твоє царство не буде встановлене. Зараз же пошли за ним, нехай його сюди приведуть, бо смерть йому!» «Чому його слід убити? Що він зробив?» — запитав батька Йонатан. Тоді Саул метнув списа в нього, щоб убити. Йонатан зрозумів, що батько намірився згубити Давида. Йонатан підвівся з-за столу, страшенно розгнівавшись; другого дня Молодого місяця він не торкнувся їжі, бо його дуже засмутило ганебне ставлення батька до Давида. Вранці Йонатан пішов у поле, щоб зустрітися з Давидом. З ним був хлопчик. Він звернувся до хлопчика: «Побіжи й знайди стріли, які я випущу». Коли хлопець побіг, він випустив стрілу поперед нього. Коли хлопець наблизився до того місця, де впала стріла, Йонатан крикнув йому услід: «Хіба стріла не впала поперед тебе?» Потім він додав: «Поспіши! Швидше! Не зупиняйся!» Хлопець підняв стрілу й приніс її до хазяїна. Хлопчина ні про що не здогадався, лише Йонатан і Давид про це знали. Йонатан віддав свою зброю хлопчині й попросив: «Повертайся, віднеси цю зброю до міста». Коли хлопчина відійшов, Давид підвівся з південного боку скелі й тричі торкнувся чолом землі, поклонившись Йонатану. Тоді вони розцілувалися й почали плакати, особливо тужив Давид. Йонатан сказав Давидові: «Іди з миром, адже ми поклялися у взаємній дружбі в ім’я Господа, адже ми сказали: „Господь є свідком між мною й тобою та між твоїми й моїми нащадками назавжди”». З цим і пішов Давид, а Йонатан повернувся до міста. Давид пішов до Ноба, щоб побачитися зі священиком Агімелехом. Агімелех затремтів, побачивши його, й запитав: «Чому ти один? Чому з тобою нікого немає?» Давид відповів священику Агімелеху: «Цар наказав мені зробити одну справу і звелів: „Ніхто нічого не повинен знати про твоє завдання і про ті вказівки, які я тобі дав”. А своїм людям я наказав зустріти мене в призначеному місці. Тепер скажи мені, що у тебе є під рукою? Дай мені п’ять буханців хліба або будь-що, що знайдеться». Священик відповів Давиду: «У мене немає під рукою звичайного хліба, проте є трохи посвяченого хліба ось тут, якщо твої слуги тримались подалі від жінок ». Давид відповів священику: «Жінок з нами не було; ще як я вирушав, мої слуги очищалися навіть для звичайної подорожі. Чоловічі тіла чисті навіть тоді, коли їхні справи такими не назвеш. А тим паче сьогодні, коли вони очистилися для справи військової!» Тож священик дав їм посвяченого хліба, оскільки не знайшлося ніякого іншого, крім хліба, який лежав перед Господом, і який належало прибрати, щоб замінити на теплий, свіжий хліб. Якраз того дня перед Господом був слуга Саула. Його звали Доеґ, що був едомійцем та головним пастухом Саула. Давид запитав Агімелеха: «Хіба в тебе немає тут ні списа, ні меча? Я не приніс ні меча, ні списа, тому що царева справа була дуже терміновою». Священик відповів: «Меч Ґоліафа, филистимлянина, якого ти вбив у долині Ела, стоїть за ефодом, загорнутий у полотно. Якщо хочеш, візьми його; ніякого іншого меча, крім цього, немає». Давид погодився: «Немає іншого такого, як цей; дай-но його мені». Того ж таки дня, як Давид утік від Саула, він подався до Ахіша, царя Ґата. Ахішу сказали його слуги: «Хіба це не той Давид, цар краю? Хіба це не той, про якого співають, танцюючи: „Саул вбив тисячі ворогів, а Давид — десятки тисяч!”» Давид зважив на їхні слова і дуже злякався Ахіша, царя Ґата. Тому він прикидався блаженним, поки перебував серед них. Він поводився, як божевільний: плював на брами, пускав слину, що текла по бороді. Ахіш запитав слуг: «Погляньте на цього чоловіка! Та йому ж бракує розуму! Чому ви його до мене привели? Невже мені своїх божевільних не вистачає, що ви вирішили привести цього бідолаху сюди, щоб він ще й переді мною таке витівав? Чи мусить такий чоловік заходити в мій дім?» Давид пішов з Ґата й заховався у печері Адуллама. Коли про це довідалися брати й родичі батькові, усі пішли до нього. Довкола нього зібралися всі потерпілі: чи то від боргів, чи від горя, чи від невдоволення — а він став їхнім проводирем. Близько чотирьохсот чоловіків набралося. Звідти Давид вирушив до Міцпи в Моаві. Він спитав царя Моава: «Ти дозволиш батьку й матері прийти й пожити біля тебе, доки я не довідаюся, що Бог для мене зробить». Ось він і залишив їх біля моавського царя; вони лишалися з ним, доки Давид перебував у фортеці. Але пророк Ґад сказав Давидові: «Не залишайся у фортеці. Йди в землі Юдеї». Давид вирушив до лісу Герета. Саул прочув, що об’явився Давид із своїми прихильниками. Саул якраз сидів під тамариском на узвишші в Ґівеа, зі списом у руці, оточений своїми слугами. Саул сказав слугам, що стояли довкола нього: «Послухайте, люди Веніамина. Чи дасть вам усім син Єссея поля та виноградники? Чи він поставить вас усіх командирами тисяч і сотень? Чи не тому ви всі змовилися проти мене? Ніхто мені не доніс, що мій власний син складає угоду з сином Єссея. Ніхто з вас не подбав про мене й не сказав мені, що мій власний син намовив мого раба проти мене, як злодій, що він і зробив сьогодні». Тоді озвався Доеґ едомійський, який стояв поміж Сауловими слугами: «Я бачив, як син Єссея ходив до Агімелеха, сина Агітува з Ноба. Агімелех питав Господа про нього; він також дав йому харчі й меч Ґоліафа, филистимлянина». Тоді цар послав по священика Агімелеха, сина Агітува і наказав прийти до нього з усім батьковим домом, священикам, що були в Нобі. Всі вони прийшли до царя. Саул спитав: «Послухай-но, сину Агітува». «Я тут, мій володарю», — відповів той. Саул йому дорікнув: «Чому ви змовилися проти мене, ти й син Єссея? Ти дав йому хліба, меч, ще й у Господа про нього запитав, щоб він повстав проти мене, зачаївся, як він сьогодні це й зробив?» Агімелех відповів царю: «Хто ще з усіх твоїх рабів такий відданий, як Давид, зять царя, головний серед царських охоронців і високо шанований у твоєму домі? Хіба тоді я вперше питав Бога про нього? Звісно ж, ні! То ж не слід царю звинувачувати свого раба чи будь-кого з родини його батька, бо твій раб нічого не знає». Але цар сказав: «Ти неодмінно помреш, Агімелеху, ти, і вся родина твого батька». Цар наказав слугам, що стояли поруч: «Ідіть, убийте священиків Господа, бо вони теж змовилися з Давидом. Вони знали, що він тікає, але мені не доповіли». Проте цареві слуги не хотіли заносити руку на священиків Господа. Тоді цар наказав Доеґу: «Іди оточи священиків і напади на них». Доеґ едомійський оточив священиків і напав на них. Того дня він убив вісімдесят п’ять чоловік, що носили лляні ефоди. Він також скарав мечем Ноб, місто священиків, усіх підряд: чоловіків і жінок, дітей і немовлят, худобу, віслюків та овець. Але Авіатару, сину Агімелеха, сина Агітува, вдалося втекти до Давида. Він розповів Давидові, що Саул убив Господніх священиків. Давид сказав Авіатару: «Того дня, коли Доеґ едомійський був тут, я відчув, що він, звісно, розкаже Саулу про все. Це через мене загинула вся родина твого батька. Залишайся зі мною, не бійся; людина, яка полює на твоє життя, зазіхає і на моє. Ти будеш у безпеці тут, біля мене». Коли Давидові сказали: «Поглянь, филистимляни напали на Кейлу, забирають зерно, розтягуючи його з токів», — він звернувся до Господа, питаючи: «Чи треба мені йти війною на филистимлян?» Господь йому відповів: «Іди, бийся з филистимлянами і врятуй Кейлу». Але Давидові люди не погодилися: «Ми боїмося тут, в Юдеї, а ще більше боятимемось, якщо підемо до Кейли битися з филистимським військом». Знову Давид спитав Господа, і Господь йому відказав: «Вирушай до Кейли, бо Я збираюся віддати филистимлян у твої руки». Тож Давид зі своїм військом вирушив до Кейли воювати з филистимлянами, забрав їхню худобу. Він завдав тяжкої поразки филистимлянам і врятував жителів Кейли. Авіатар, син Агімелеха, коли тікав до Давида в Кейлу, узяв з собою ефод. Саулу донесли, що Давид пішов у Кейлу, і він сказав: «Бог віддав його мені, тому що Давид сам себе ув’язнив, зайнявши місто з брамами й засувами». Саул зібрав усе своє військо, щоб вирушити до Кейли й оточити там Давида з його людьми. Коли Давид почув, що Саул проти нього намислив, він попросив Авіатара, священика: «Принеси ефод». Давид промовив: «О Господи Боже Ізраїлю, твій раб достеменно знає, що Саул збирається прийти і знищити через мене все місто. Чи видадуть жителі Кейли мене йому? Чи прийде Саул, як почув про це Твій слуга?» І Господь відповів: «Так, він прийде». Давид знову запитав: «Чи здадуть вожді Кейли Саулові мене й моїх людей?» І Господь промовив: «Вони видадуть тебе». Через це Давид із своїми людьми, а було їх близько шестисот, вийшов із Кейли й помандрував краєм. Коли Саулу донесли, що Давид утік з Кейли, він туди й не пішов. Давид був в укріпленнях, що розкидані по пустелі, та на пагорбах пустелі Зиф. День у день Саул шукав його, але Бог не видав Давида в його руки. Коли Давид зрозумів, що Саул вирушив на пошуки Давида, щоб убити його, він був у Хореші, в пустелі Зиф. А син Саула, Йонатан, прийшов до Давида в Хореш і допоміг йому утвердитися в Божій допомозі. «Не бійся, — промовив він, — мій батько Саул не здійме на тебе руку. Ти будеш царем Ізраїлю, а я буду другим при тобі. Про це знає навіть мій батько, Саул». Вони удвох присягнули перед Господом. Після цього Йонатан вирушив додому, а Давид залишився у Хореші. Зифійці прийшли до Саула в Ґівеа і повідомили: «Давид ховається в наших краях, в укріпленнях Хореша, на узвишші Гакіла, на південь від Єшимона. Прийди ж, царю, коли тобі схочеться, а ми обіцяємо, що передамо його в твої руки!» Саул відповів: «Нехай Господь благословить вас за вашу турботу про мене. Повертайтеся ж і готуйтеся. Довідайтеся, куди Давид має звичку ходити і хто його там бачив. (Саул думав: „Можливо, він задумав щось хитре”). Розвідайте всі місця, де він ховається, й повертайтесь до мене з точними відомостями. Тоді ми разом вирушимо. Якщо він буде в тому краї, я вистежу його серед усіх родів Юдеї». Вони знялися й вирушили до Зифа поперед Саула. А Давид зі своїми людьми був у пустелі Маон, що лежить в Араві, на південь від Єшимона. Саул зі слугами вдався до пошуків. Коли Давиду про це розказали, він пішов до певної скелі в Маонській пустелі. Прочувши про це, Саул кинувся наздоганяти Давида в пустелі Маон. Саул ішов з одного боку гори, а Давид з людьми йшов з іншого боку, поспішаючи втекти від Саула. Коли Саул зі своїм військом мали от-от схопити Давида, до Саула прийшов посланець зі звісткою: «Вирушай негайно! Филистимляни спустошують землі». Кинув Саул переслідувати Давида й пішов боротися з филистимлянами. Ось чому це місце назвали Села Гаммалекот. А Давид звідти вийшов і перейшов жити до укріплень Ен-Ґеді. Коли Саул повернувся додому після сутичок з филистимлянами, йому донесли, що Давид переховується в пустелі Ен-Ґеді. Саул зібрав з усього Ізраїлю добірне військо з трьох тисяч воїнів і вирушив на пошуки Давида та його людей до скель Диких Кіз. Він підійшов до овечих кошар, що нагодилися по дорозі. Там була печера. Саул зайшов туди з потреби. Давид з військом перебували в глибині печери. Ось Давиду й кажуть його спільники: «Це якраз той день, про який Господь тобі говорив: „Я віддам ворога в твої руки, щоб ти з ним що хочеш, те й зробив”». Підповз Давид непомітно до Саула й відтяв край Саулового плаща. А потім Давид посоромився, що відтяв шматок його плаща. Він сказав своїм людям: «Боронь Боже, щоб я таке чинив моєму володарю, помазаному Господом або піднімав на нього руку, адже його Сам Господь помазав ». З цими словами Давид дорікнув своїм людям і не дозволив їм піти проти Саула. Саул встав, вийшов з печери й повернувся на дорогу. Тоді Давид вийшов з печери й крикнув Саулу: «Мій володарю-царю!» Коли Саул озирнувся, Давид поклонився й упав долілиць перед ним. Він звернувся до Саула: «Чому ти слухаєш, коли люди говорять, що Давид наміряється завдати тобі шкоди? Сьогодні ти на власні очі переконався, як Господь вручив тебе в мої руки в печері. Дехто підбурював мене, щоб я тебе вбив, але я пожалів тебе. Я сказав: „Я не підніму руки на мого володаря, тому що він Господом помазаний! Отче, подивися на цей шматок плаща в моїй руці. Я відрізав край твого плаща, але не вбив тебе. Зрозумій же й визнай, що я ні в чому не винен: не робив нічого лихого, не повставав проти тебе. Я нічим не завинив перед тобою, а ти мене переслідуєш і хочеш позбавити життя. Нехай Господь буде нам суддею. Нехай Господь помститься за все те лихе, що ти мені вчинив, але моя рука на тебе не підніметься. Як говориться у давній притчі: „Злі справи творять злі люди”. Тому рука моя тебе не торкнеться. За ким ти пішов, царю Ізраїлю? Кого ти переслідуєш? Дохлого пса чи блоху? Нехай Господь буде нам суддею, нехай Він нас розсудить. Нехай Він розгляне мою справу й підтримає мене. Нехай Він виправдає мене і врятує від твоєї руки”». Коли Давид скінчив говорити, Саул запитав: «Це твій голос, Давиде, сину мій?» — і зразу ж заридав у голос. Саул сказав Давидові: «Ти справедливіший, ніж я, бо ти добре до мене ставився, але я був недобрий до тебе. Ти показав сьогодні, скільки добра ти мені зробив. Господь віддав мене в твої руки, але ти не вбив мене. Коли чоловік знаходить свого ворога, хіба він відпускає його, не завдавши йому зла? Нехай Господь тебе щедро винагородить за те, як ти зі мною вчинив сьогодні. Тепер я знаю, що ти неодмінно станеш царем і що царство Ізраїлю зміцніє в твоїх руках. Присягни ж Господом, що ти не вигубиш моїх нащадків, що ти не зітреш моє ім’я з батькового роду». Так Давид присягнув Саулу. Тоді Саул повернувся додому, а Давид зі своїми людьми пішов до укріплення. Помер Самуїл. Увесь Ізраїль зібрався, щоб оплакувати його, а потім поховали Самуїла в його ж домі в Рамі. Давид перейшов до Маонської пустелі. У Маоні жив чоловік, а працював він у Кармелі. Цей чоловік був дуже заможний. Мав тисячу кіз та три тисячі овець, яких стриг у Кармелі. Звали його Навал, а дружину його — Абігайл. Вона була розумною і вродливою жінкою, а чоловік її походив із роду Калева, був грубим і невихованим. Коли Давид перебував у пустелі, він прочув, що Навал якраз стриже овець. Тож він послав десять молодиків, сказавши їм: «Підійдіть до Навала в Кармелі й привітайте його від мого імені. Скажіть йому: „Довгого тобі життя. Доброго здоров’я тобі й твоїй рідні. Доброго здоров’я також усьому, що маєш! Довідався я, що зараз саме час стрижки овець. Коли твої пастухи були з нами, ми їх не ображали і доки вони були в Кармелі, нічого в них не пропало. Поспитай своїх слуг, вони підтвердять. Тому будь привітний до моїх юнаків, адже ми прийшли в святковий час. Поділися з твоїми рабами і сином твоїм, Давидом, усім, що можеш знайти для них”». Коли прибули люди від Давида, вони передали Навалу це послання від імені Давида. Потім стали чекати. Навал так відповів Давидовим слугам: «Хто такий цей Давид? Хто він такий, цей син Єссея? Багато рабів тікають від своїх володарів тепер. Чому це я маю свій хліб і воду, та ще й м’ясо, яке я заготовив для стригалів, віддавати людям, які бозна-звідки взялися?» Розвернулися Давидові хлопці й пішли геть. А коли прибули до своїх, слово в слово про все розповіли. Давид на це сказав своїм людям: «Підпережіть мечі!» Тож вони підперезали мечі, і Давид підперезав свій меч. За Давидом вирушили чотири сотні чоловік, а інші дві сотні залишилися при обозі. Якийсь слуга прохопився Абігайл, дружині Навала: «Давид послав з пустелі людей, щоб передати вітання нашому хазяїну, а він їх образив. Ці чоловіки були дуже добрі з нами. Вони нас не кривдили, і за весь той час, доки вони стояли біля нас у полі, нічого не пропало. І вдень, і вночі вони стіною стояли навколо нас, коли ми пасли поблизу отари. Обміркуй, що ти можеш зробити, бо над нашим хазяїном та його родиною нависла небезпека. Він такий підступний чоловік, що ніхто з ним не хоче говорити». Абігайл часу не гаяла. Вона зібрала двісті буханців хліба, два бурдюки вина, п’ять зготовлених овець, п’ять сеїв підсмаженого зерна, сто пригорщів ізюму та двісті — інжиру. Усі ці харчі вона звалила на двох віслюків. Потім наказала слугам: «Ідіть уперед, а я йтиму за вами». Чоловікові Навалу вона нічого не сказала. Коли Абігайл їхала на віслюку, спускаючись в ущелину, назустріч їй виїхав Давид та його люди. Там вони й зустрілися. Давид тільки мовив: «Даремне я в пустелі стеріг майно цього чоловіка, щоб він нічого не загубив. За добро він мені злом відплатив. Нехай Господь відплатить Давиду так само, якщо до ранку я залишу живим хоч одного чоловіка або тварину-самця, що належать йому». Коли Абіґайл помітила Давида, вона похапцем зіскочила з віслюка й припала лицем до землі на знак поваги. Вона впала Давидові в ноги, і мовила: «Мій володарю, нехай вина буде лише на мені. Дозволь слузі твоїй слово сказати. Почуй, що твоя рабиня має повідомити. Нехай би володар не звертав ніякої уваги на того нікчему Навала. Він же сам такий, як його ім’я, а ім’я йому — „Дурень”. Нісенітниці його обсіли насправді. А я, твоя слуга, справді не бачила гінців, яких послав мій володар. Тепер, мій володарю, як Господь живий, оскільки Господь утримав тебе від кровопролиття й помсти твоїми власними руками, то й ти живеш, нехай усі твої вороги та всі ті, хто збирається нашкодити тобі, моєму володарю, будуть схожі на Навала. Нехай же цей дарунок, який твоя слуга принесла моєму володарю, буде відданий твоїм людям, які йдуть за тобою. Прошу вибачити вину твоєї рабині, тому що, без сумніву, Господь неодмінно зробить твій дім правлячим, мій повелителю, адже ти ведеш Господні війни. І нічого поганого не може статися з тобою допоки ти живеш. І якщо хтось тебе переслідуватиме, щоб убити, життя мого володаря буде надійно Господом твоїм Богом пов’язане з життям інших людей. А життя твоїх ворогів Він розкидає так, нібито випустить із пращі. Коли Господь зробить для мого володаря все те добре, що Він йому пообіцяв, і призначить його проводирем Ізраїлю, мій володар не матиме на своєму сумлінні жахливого тягаря непотрібного кровопролиття чи особистої помсти. І коли Господь принесе моєму володарю успіх, згадай свою слугу». Давид відповів Абіґайл: «Хвала Господу Богу Ізраїлю, Який послав тебе назустріч мені. Будь благословенна за твою мудрість, за те, що утримала мене сьогодні від кровопролиття, утримала від власноручної помсти. Інакше, присягаюся життям Господа Бога Ізраїлю, Який утримав мене від заподіяння тобі шкоди, якби ти притьмом не вийшла мені назустріч, жодної істоти чоловічої статі, що належить Навалу, не залишилося б у живих цього ранку». Потім Давид прийняв з її рук усе, що вона принесла, і сказав: «Повертайся додому з миром. Я почув твої слова і зважив на твоє прохання». Коли Абіґайл прийшла до Навала, він саме бенкетував у домі, як цар. Мав дуже гарний настрій, був зовсім п’яний. Тому вона нічого йому не сказала до самого світанку. А вже вранці, коли Навал протверезився, дружина йому про все розповіла, і серце його не витримало, та він ніби закам’янів. Днів через десять Господь уразив Навала, і той помер. Коли Давид почув про смерть Навала, він сказав: «Хвала Господу, Який захистив мене від Навала, від його зневаги. Він воював за мою честь проти Навала і врятував слугу свого від смерті, а злі вчинки Навала звалив йому ж на голову». Тоді Давид послав по Абіґайл, аби взяти її за дружину. Його слуги пішли до Абіґайл у Кармелі й сказали їй: «Давид прислав до тебе, щоб забрати тебе йому за дружину». Вона низько вклонилася, припавши лицем до землі, і сказала: «Я, твоя рабиня, ладна тобі служити й мити ноги рабам мого володаря». Абіґайл притьмом сіла на віслюка й у супроводі п’яти піших служниць вирушила в дорогу з Давидовими посланцями. Так вона стала його дружиною. Давид також узяв Агіноам з Єзреела. Вони обидві стали його дружинами. Але Саул віддав свою дочку Міхал, Давидову дружину, Палті, сину Лаїша, родом з Ґалліма. Зифійці прийшли до Саула в Ґівеа і сказали: «Давид ховається на горі Гакіла, що навпроти Єшимона!» То Саул спустився в пустелю Зиф з трьома тисячами добірних ізраїльських воїнів, щоб знайти Давида. Саул розбив свій табір біля дороги на узвишші Гакіла, навпроти Єшимона. Але Давид залишився в пустелі. Коли він помітив, що Саул туди за ним погнався, він вислав розвідників і переконався, що Саул справді прийшов. Тоді Давид підвівся й пішов туди, де розташувався Саул. Він побачив місце, де спали Саул та Авнер, син Нера, що командував військом. Саул спав в оточенні воїнів, що спали навколо нього. Давид запитав хиттита Агімелеха та Авішая, сина Зеруї, брата Йоава: «Хто спуститься в табір до Саула разом зі мною?» «Я піду з тобою», — сказав Авішай. Тож Давид та Авішай підійшли вночі до війська. Саул спав усередині табору, спис був увіткнутий у землю біля його голови. Авнер і воїни лежали навколо нього. Авішай сказав Давидові: «Сьогодні Господь віддав тобі ворога у руки. Дозволь мені пришпилити його до землі одним кидком списа. Мені не знадобляться два удари». Але Давид заборонив Авішаю: «Не вбивай його! Хто може підняти руку на помазаника Господнього й лишитися безневинним? Присягаюся життям Господа, що Господь сам ударить його: або цього разу настане його час і він помре, або він піде в бій і загине. Але Господь забороняє, щоб я здіймав руку на помазаника Господнього. Візьми он спис та дзбан води, що в головах Саула, та й ходімо звідси». Тож Давид і забрав списа та дзбан з водою, що стояли біля Саулової голови, та й пішли собі геть. Ніхто їх не побачив, не почув, навіть ніхто не прокинувся. Всі спали, тому що Господь занурив їх у глибокий сон. Тоді Давид перейшов на інший бік і зупинився на горі. Їх розділяла велика відстань. Він гукнув Авнерові, сину Нера, та його людям здалека: «Чи не збираєшся мені відповісти, Авнере?» Авнер відгукнувся: «Хто ви такі, щоб до царя звертатися?» Давид відповів: «Чи ти не мужчина? Хто зрівняється з тобою в Ізраїлі? Чому ж ти не стережеш свого володаря-царя? Хтось приходив, щоб убити твого володаря-царя. Ти недобре вчинив. Присягаюся життям Господа, що ти й твої люди заслуговують на смерть, адже ти не оберігав свого володаря, помазаника Господнього. Поглянь навколо. Де спис царя, де дзбан з водою, що стояли у нього в головах?» Саул упізнав Давидів голос і сказав: «Це твій голос, Давиде, сину мій?» Давид відповів: «Так, мій володарю, царю мій». А потім додав: «Чому мій володар переслідує свого раба? Що я зробив? Яка провина лежить на мені? Нехай же, мій володар-цар дослухається до слів слуги свого. Якщо Господь тебе проти мене послав, то нехай Він прийме жертву. Але якщо це зробили люди, нехай же будуть вони прокляті перед Господом! Бо сьогодні вони відігнали мене від моєї долі в Господнім спадку й сказали: „Іди, служи іншим богам!” Не дозволь тепер, щоб пролилася на землю моя кров далеко від Господа. Цар Ізраїлю виступив у похід, щоб знайти блоху, як на куріпку полюють у горах». Тоді Саул відповів: «Я згрішив. Повернись, Давиде, сину мій. Ти ж бо сьогодні поцінував моє життя, я вже не намагатимусь знову завдати тобі шкоди. Я діяв як бовдур і зробив велику помилку». «Ось спис царя, — відповів Давид. — Нехай хтось із твоїх юнаків підніметься й забере його. Господь винагороджує кожного за його праведність та вірність. Господь віддав тебе в мої руки сьогодні, але я нізащо не підняв би руки на помазаника Господнього. Так же, як я поцінував твоє життя сьогодні, нехай Господь поцінує і моє життя та врятує від усіх бід». Саул звернувся до Давида: «Благословенний же будь, сину мій, Давиде! Хоч би за що ти брався, неодмінно матимеш успіх!» Тож Давид пішов своїм шляхом, а Саул повернувся додому. Але Давид замислився: «Колись мене знищить рука Саула. Найкраще, що я можу зробити — це втекти на землі филистимлян. Тоді Саул перестане розшукувати мене по всьому Ізраїлю, і я вислизну з-під його руки». Отак Давид та ще шістсот людей, що були з ним, перейшли до царя Ґата Ахіша, сина Маоха. Давид зі своїми людьми осів у Ґаті у Ахіша. У кожного воїна тут була родина. Давид мав дві дружини: Агіноам з Єзреела та Абіґайл із Кармела, вдову Навала. Коли Саулу донесли, що Давид утік до Ґата, він уже не пішов його переслідувати. Тоді Давид сказав Ахішу: «Якщо я завоював прихильність у твоїх очах, виділи одне з навколишніх містечок, щоб я там міг поселитися. Навіщо твоєму рабу жити в царській столиці разом з тобою?» І того ж дня Ахіш віддав йому Зиклаґ, отож Зиклаґ належить царям Юдеї аж по сьогодні. Давид жив на филистимських землях рік і чотири місяці. Якось Давид зі своїми воїнами пішов воювати з ґешурійцями, ґірзійцями та амаликійцями, які жили там з прадавніх часів від Шура до Єгипту. На всіх землях, на які Давид нападав, він не милував ні чоловіка, ані жінку, але забирав овець, худобу, віслюків, верблюдів, одяг. Після цього він повернувся до Ахіша. Коли Ахіш запитував: «Де ти ходив, на кого нападав сьогодні?» — Давид часто відповідав: «На Неґев юдейську» або ж «на Неґев єрамеелійців», або «на Неґев кенійську». Він не дарував життя ні чоловіку, ні жінці, Давид не забирав жодного чоловіка чи жінку в Ґат, тому що думав так: «Вони можуть донести на нас, сказати: „Ось що Давид вчинив”». І так тривало доти, доки він жив на землях филистимських. Ахіш довіряв Давидові й пояснював собі його дії так: «Він зробився таким ненависним власному народові Ізраїлю, що вічно буде моїм рабом». У ті часи филистимляни згуртували сили, щоб воювати проти Ізраїлю. Ахіш звернувся до Давида: «Знай, що ти зі своїми людьми підете у бій зі мною». Давид відповів: «Тоді сам пересвідчишся, на що здатен твій раб». Ахіш відповів: «Чудово. Я зроблю тебе своїм постійним охоронцем». (Коли помер Самуїл, і весь Ізраїль його оплакував, поховавши його в рідному місті Рамі. Саул вигнав з краю віщунів та провидців). Филистимляни зібралися й вирушили до Шунема, де й отаборилися, а Саул зібрав усіх ізраїльтян і розкинув табір у Ґілбоа. Коли Саул побачив филистимський табір, він так перелякався, що жах скував його серце. Він звернувся до Господа, але Господь не відповів йому ні в снах, ні через урим, ні через пророків. Тоді Саул сказав своїм слугам: «Знайдіть мені жінку-ясновидицю, щоб я міг у неї поспитатися». «Така жінка живе в Ендорі», — відповіли вони. Тож Саул замаскувався, надягнувши на себе інший одяг, і вночі з двома чоловіками пішов до тієї жінки. Він спитав: «Поворожи мені, спитай духа й виклич мені того, кого назву». Але жінка йому відповіла: «Адже ти знаєш, що зробив Саул. Він вигнав усіх чарівниць та ворожбитів з краю. Навіщо ти розставив пастки для мого життя й хочеш заподіяти мені смерть?» Саул заприсягнувся їй Господом: «Присягаюся Господнім життям, тебе за це не покарають». Тоді жінка спитала: «Кого я маю викликати для тебе?» «Виклич Самуїла», — мовив він. Коли жінка побачила Самуїла, вона пронизливо закричала: «Навіщо ти мене обманув? Ти — Саул!» Цар їй відповів: «Не бійся. Що ти бачиш?» Жінка відповіла: «Я бачу дух, який виходить із землі ». «Як він виглядає?» — запитав він. «Це старий, який піднімається й виходить у плащі», — відказала вона. Тоді Саул зрозумів, що то був Самуїл. Він схилився перед ним, припавши лицем до землі. Самуїл звернувся до Саула: «Чому ти мене потурбував, викликавши сюди?» «Біда велика трапилася зі мною, — відповів Саул. — Филистимляни воюють проти мене, і Бог також відвернувся від мене. Він мені вже не відповідає ні через пророків, ні в снах. Тому я тебе й викликав, щоб ти мені порадив, що робити». Самуїл сказав: «Чому ти просиш у мене поради саме тоді, коли від тебе відвернувся Господь, коли Він став твоїм ворогом? Господь вчинив те, що Він прорік тобі через мене. Господь вирвав царство з твоїх рук і віддав його одному з твоїх ближніх — Давидові. А через те, що ти не послухався Господа, не втілив Його страшного гніву на амаликійців, Господь саме це й вчинив тобі сьогодні. Господь передасть як Ізраїль, так і тебе филистимлянам, а завтра і ти, й твої сини будуть тут зі мною. Господь передасть филистимлянам також ізраїльське військо». Саул зразу ж упав, простягнувшись на землі, він був дуже переляканий, почувши Самуїлові слова. Сили його залишили, адже він крихти в роті не тримав цілу добу. Коли жінка підійшла до Саула й побачила, що він страшенно наляканий, вона сказала: «Послухай, твоя рабиня підкорилася тобі. Я ризикнула своїм життям і зробила те, що ти попросив. Тепер ти послухай свою слугу: дозволь мені дати тобі щось поїсти, щоб ти набрався сил і зміг піти своїм шляхом». Він відмовився: «Я не їстиму». Але слуги Саула почали його теж просити, і він таки послухався їх усіх. Підвівся з землі й присів на ліжко. У жінки вдома було відгодоване теля, яке вона відразу ж зарізала. Вона взяла трохи борошна, замісила і спекла прісний хліб. Потім поставила його перед Саулом та його слугами. Ті з’їли що було принесене, тієї ж ночі підвелися й пішли. Филистимляни зібрали всі свої війська в Афеку, а ізраїльтяни отаборилися біля струмка в Єзреелі. Спершу проходили филистимські полководці зі своїми сотнями та тисячами, а Давид зі своїми людьми ішов позаду з Ахішем. Филистимські воєначальники здивувалися: «Що ці гебрейці тут роблять?» Ахіш відповів: «Це Давид, слуга Саула, царя Ізраїлю! Він давно, вже роки при мені. З того дня, як він залишив Саула, й до цього часу я ні в чому не можу йому дорікнути». Але филистимські полководці розгнівалися на нього й зажадали: «Відішли цього чоловіка, нехай повернеться туди, де ти призначив йому бути. Він не повинен з нами йти в бій, інакше в найзапеклішу мить він почне проти нас боротися. Чим же краще він завоює прихильність свого царя, як не тим, що почне знімати голови наших людей? Хіба це не той Давид, про якого співали, пританцьовуючи: „Саул вбив тисячі ворогів, а Давид — десятки тисяч!”» Довелося Ахішу викликати до себе Давида й повідомити: «Присягаюсь життям Господа, ти був надійним чоловіком, і я був би дуже втішений, аби ти служив мені у війську. Відтоді, як ти прийшов до мене, і до цього часу не мав я від тебе ніякої шкоди, але командири не схвалюють тебе. Повертайся і йди собі з миром, не роби нічого такого, щоб не розлютити филистимських начальників». «Але що я зробив? — Спитав Давид. — Що ти знайшов проти свого раба від того дня, як я прийшов до тебе, й дотепер? Чому я не можу виступити на бій проти ворогів мого володаря-царя?» Ахіш відповів: «Я знаю, що ти втішний очам моїм, немовби Ангел Божий. Однак филистимські полководці сказали: „Він не повинен іти разом з нами в бій”. Тож піднімися раненько разом з рабами твого володаря, які при тобі, та й залиште нас, як тільки почне світати». Отак Давид із своїми людьми прокинувся вранці, щоб повернутися в филистимські краї, а филистимляни підійшли до Єзреела. Давид та його люди дійшли на третій день до Зиклаґа. Амаликійці напали на Неґев та Зиклаґ. Вони розгромили Зиклаґ і підпалили його. Забрали в полон жінок та всіх, хто був у місті: старих і малих. Нікого не вбили, але як виходили звідти, забрали з собою. Коли Давид з воїнами підійшли до Зиклаґа, то побачили, що він знищений вогнем, а їхніх дружин, синів і дочок забрали в полон, Давид з воїнами почали оплакувати рідних, доки вже сил не зосталося тужити. Забрали в полон двох Давидових дружин: Агіноам з Єзреела та Абіґайл, вдову Навала з Кармела. Давид був дуже опечалений, бо воїни поговорювали, щоб закидати Давида каменями до смерті, — так гірко їм було на серці від втрати синів та дочок. Але Давид знайшов силу в Господа, свого Бога. Давид попросив Авіатара, священика, сина Агімелеха: «Принеси мені ефод». Авіатар приніс йому ефод, і Давид звернувся до Бога: «Чи переслідувати мені цих грабіжників? Чи я дожену їх?» «Так, переслідуй їх, — відповів Він. — Достеменно, ти їх наздоженеш і зможеш відбити своїх людей». Давид на чолі шестисот воїнів підійшов до урочища Весор. Дехто там і залишився. Ці двісті чоловік були настільки виснажені, що не могли перейти річку. Але Давид і ще чотири сотні воїнів погналися далі. Воїни знайшли на полі єгиптянина й привели його до Давида. Вони дали йому напитися води, попоїсти. Вони дали йому кусень фіґового пирога та дві жмені родзинок. Він поїв, попив води й відійшов, адже він не їв і не пив три дні та три ночі. Давид його спитав: «Чий ти і звідки ти?» Хлопець відповів: «Я — єгиптянин, раб амаликійця. Мій хазяїн вигнав мене, коли я три дні тому захворів. Ми грабували Неґев керетійську, землі, що належать Юдеї, та Неґев Калевську, спалили Зиклаґ». Давид запитав його: «Ти можеш мене провести до цих грабіжників?» Той відповів: «Заприсягнися перед Богом, що не вб’єш мене, що не передаси мене хазяїну, тоді я приведу тебе до них». Він провів Давида до них, то були амаликійці, які вже байдикували по всьому краю: їли, пили, бенкетували, святкуючи величезну здобич, яку вони загарбали в землях филистимлян та на землі Юдеї. Давид бився з ними, починаючи з сутінок аж до вечора наступного дня. Жоден із них не вцілів, крім чотирьохсот молодиків, які скочили на верблюдів і втекли. Давид повернув усе, що амаликійці загарбали. Давид розшукав двох своїх дружин. Нічого не пропало: ні молодий, ні старий, ні хлопчина, ні дівчина, ні добро — ніхто й ніщо з пограбованого. Давид повернув усе. Він зібрав усіх овець та решту майна, і воїни погнали їх поперед іншої худоби, промовляючи: «Це Давидова здобич». Давид повернувся до тих двохсот воїнів, що були занадто виснажені, щоб іти з ним, і яких залишили у Весорському урочищі. Ці воїни вийшли назустріч Давидові та його людям. Давид з військом підійшов ближче, привітав їх. Але всі недоброзичливці та нечестивці, які теж були з Давидом, відповіли: «Ми не розділимо нашу здобич, яку повернули собі, з тими, хто з нами не ходив.: Нехай кожен чоловік забере лише дружину та дітей і йде собі». Давид відповів: «Ні, брати мої, ви не повинні робити так із тим, що Господь нам дав. Він нас захистив і передав нам тих, хто напав на нас. Хто послухається того, що ви кажете? Доля того чоловіка, який залишався з нашим спорядженням, така ж, як і того, хто пішов воювати. Всі матимуть порівну». Давид зробив це законом і правилом для Ізраїлю ще з тих днів і дотепер. Коли Давид прибув у Зиклаґ, він послав частину здобутого старійшинам Юдеї, які були його друзями, з таким посланням: «Це вам дарунок зі здобичі ворогів Господніх». Він послав і тим, хто мешкав у Бетелі, в Рамот-Неґеві і Яттірі, тим, хто жив у Ароері, Сифмоті, Ештемоа, Ракалі, тим, хто оселився в містах єрамеелійців та кенійців, в Хормі, Бор Ашані, Атаху та Хевроні, всім тим в інших місцях, де ходив Давид зі своїми людьми. У війні з филистимлянани ізраїльтяни почали тікати, багато з них полягло на горі Ґілбоа. Филистимляни переслідували Саула та його синів. Вони вбили Саулових синів: Йонатана, Авінадава та Малкі-Шуа. Битва ставала дедалі тяжчою для Саула, і коли його наздогнали лучники, його таки смертельно поранили. Отож Саул звернувся до свого зброєносця: «Дістань меч і заколи мене, інакше ці необрізані познущаються й позбиткуються з мене». Але його зброєносець відмовився, бо він був дуже нажаханий. Тоді Саул витягнув власного меча і впав на його вістря. Коли зброєносець побачив, що Саул мертвий, він також упав на свій меч й помер разом із ним. Отак в один день загинули Саул, троє його синів, зброєносець і всі воїни Саула. Коли ізраїльтяни, що жили за долиною й далі через ріку Йордан, побачили, що військо ізраїльтян утекло, а Саул із синами помер, вони полишили свої міста й повтікали. Тоді прийшли филистимляни та оселилися там. Наступного дня, коли филистимляни прийшли грабувати загиблих, вони знайшли тіла Саула та його синів на горі Ґілбоа. Вони відтяли йому голову, забрали озброєння й розіслали гінців по филистимських землях із доброю звісткою, щоб сповістити у храмах їхніх бовванів та всьому народові. Вони поклали його зброю у храмі Ашторет, а тіло повісили на стіні Бет-Шана. Коли жителі Явеш-Ґілеада почули про все, що филистимляни зробили з Саулом, тоді усі хоробрі чоловіки цілу ніч ішли до Бет-Шана. Вони зняли тіла Саула та його синів зі стіни Бет-Шана й повернулися до Явеша, де спалили їхні тіла. Вони зібрали кістки й поховали їх під тамарисковим деревом у Явеші і постилися протягом семи днів. Після смерті Саула Давид, розгромивши амаликійців, повернувся в Зиклаґ і перебував там два дні. А на третій прибув до нього чоловік з табору Саула. Одяг на ньому був розірваний, голова вкрита порохом. Коли він наблизився до Давида, то одразу припав до землі, виявляючи йому свою шану. «Звідки ти прибув», — запитав його Давид. Він відповів: «Я втік з табору ізраїльтян». «Що сталося? — Спитав Давид, — розкажи мені». Той відповів: «Чоловіки повтікали з поля бою. Багато з них упали й не підвелися, загинувши. Навіть Саул та його син Йонатан мертві». Тоді Давид сказав юнаку, який приніс йому цю звістку: «Звідки тобі відомо, що Саул та його син Йонатан мертві?» «Сталося так, що я був на горі Ґілбоа, — почав розповідати юнак, — там був Саул, він стояв, спершись на спис, а ворожі колісниці та їздові вже були близько. Коли він обернувся, то побачив мене й покликав. Я сказав: „Ось і я?” Він запитав: „Ти хто?” „Амаликієць”, — відповів я. Тоді він наказав: „Стань наді мною і добий мене. Я вже в пазурах смерті, але ще живий”. То я став над ним і добив його, бо він уже помирав. Тож я зняв з його голови корону, з руки браслет і приніс їх сюди до мого володаря». Давид і всі його воїни схопилися за одяг і роздерли його на собі. Вони тужили й голосили, вони постилися аж до вечора, оплакуючи Саула та його сина Йонатана, військо Господнє, дім Ізраїлю, оскільки вони полягли в бою. Давид спитав юнака, який приніс йому звістку: «Ти звідки родом?» «Я син чужинця, амаликієць», — відповів той. Давид запитав його: «Чому ти не побоявся підняти руку на помазаника Господнього?» Тоді Давид підкликав одного зі своїх слуг і сказав: «Йди-но сюди, вдар його насмерть». Той ударив його, і юнак помер. А Давид йому навздогін сказав: «Кров твоя буде на твоїй голові. Твої уста посвідчили проти тебе, коли ти зізнався: „Я вбив помазаника Господнього”». Давид завів жалобну пісню про Саула та його сина Йонатана й наказав, щоб сини Юдеї вивчили цю жалобну пісню про лук (вона записана в книзі Яшара ): «Твоя велич і слава, Ізраїлю, вбиті лежать на твоїх узвишшях. О як попадали герої могутні! В Ґаті про це не розказуй, не розголошуй на вулицях Ашкелона, щоб филистимські дочки не раділи, щоб доньки необрізаних не веселились. О, гори Ґілбоа, хай не буде ні рос, ні дощу на пагорбах ваших, ані поля, де хліб для пожертв зростає. Бо щит могутніх вояків там осквернили. Саулів щит, укритий порохом та іржею. Від крові забитих, від плоті хоробрих лук Йонатанів не відсахнувся, не повернувся безславно Саулів меч. Саул і Йонатан — їх, милостивих, ми за життя любили, їх навіть смерть не розлучила. Були вони прудкіші за орлів, були вони за левів дужчі. Ізраїльські дочки! Оплакуйте Саула! Оплакуйте того, хто вас убрав у шати пурпурові та прикраси, хто ваші сукні золотом прикрасив. О як упали у бою хоробрі! Лежить убитий на твоїх висотах Йонатан! Печалюсь і оплакую тебе, мій брате, Йонатане! Адже ти був близьким і дорогим мені. Чудовою була твоя любов до мене, зворушливішою, аніж любов жінок. Які могутні воїни упали! Загинула військова зброя їхня». Згодом Давид спитав у Господа: «Чи не напасти мені на одне з міст Юдеї?» Господь відповів: «Так, іди». Давид запитав: «Куди мені йти?» «До Хеврона», — відповів Господь. Тож Давид і прийшов туди з двома дружинами: Агіноам із Єзрееля та Абігайл, вдовою Навала з Кармела. Давид узяв з собою також людей, які його повсюди супроводжували, та їхні родини. Поселилися вони по містах Хеврону. В Хеврон прийшли юдеї і помазали Давида царем Юдеї. Коли Давидові розповіли, що Саула поховали чоловіки з Явеш-Ґілеада, Давид відрядив гінців до людей Явеш-Ґілеада з таким посланням: «Господь благословляє вас за виявлену доброту до вашого володаря Саула, за те, що поховали його. Нехай тепер Господь виявить доброту й вірність до вас, а я теж виявлю свою прихильність до вас за ваші діла. Будьте ж сильними і хоробрими, бо помер ваш володар Саул, а дім Юдеї помазав мене царювати над вами». Тим часом Авнер, син Нера, командуючого Сауловим військом, забрав Іш-Бошета, сина Саула, до Маганаїма. Він поставив його царем над Ґілеадом, Ашуром, Єзреелом, а також над Ефраїмом, Веніамином і всім Ізраїлем. Іш-Бошету, сину Саула, минуло сорок років, коли він став царювати на усім Ізраїлем. А правив він два роки. Дім Юди, однак, пішов за Давидом. Час правління Давида в Хевроні над домом Юди дійшов до семи років та шести місяців. Авнер, син Нера, разом зі слугами Іш-Бошета, сина Саула, вийшли з Маганаїма й попрямували до Ґівеона. Йоав, син Зеруї, та слуги Давидові вийшли їм навперейми й зустрілися біля Ґівеонського ставу. Одна громада зібралася з одного боку ставу, а друга — з протилежного. Тоді Авнер запропонував Йоаву: «Нехай кілька воїнів позмагаються зі зброєю в руках у нас на виду». «Що ж, нехай позмагаються», — погодився Йоав. І от встали юнаки, відрахували дванадцять воїнів Веніаминових та Іш-Бошета, сина Саула, і дванадцять воїнів Давидових. Ухопив кожен воїн свого суперника за голову і встромили в бік одне одному мечі, та й попадали разом. Це місце в Ґівеоні відтоді називається Гелкат-Газзурим. Дуже жорстокою була битва того дня. Авнер та ізраїльські воїни зазнали поразки від Давидових людей. Було там три сини Зеруї: Йоав, Авішай та Асагел. Асагел був прудким, як газель у чистому полі. Він погнався за Авнером, не звертаючи ні праворуч, ні ліворуч. Авнер озирнувся й гукнув: «Це ти, Асагеле?» «Так, я», — відповів той. Тоді Авнер крикнув йому: «Годі гнатися за мною! Захопи когось із вояків і забери в нього все собі». Та Асагел не припиняв його переслідувати. Знову Авнер застеріг: «Досить за мною гнатися! Навіщо мені тебе вбивати? Як мені тоді дивитися в очі твоєму братові Йоаву?» Проте Асагел відмовився припинити переслідування. Тоді Авнер встромив руків’я списа в живіт Асагела так, що спис вийшов через спину. Воїн упав і відразу ж помер. Кожний, хто підходив до того місця, де впав і помер Асагел, зупинявся. А Йоав та Авішай переслідували Авнера. Коли сонце вже сідало, вони дісталися до узвишшя Амма поблизу Ґіа, що по дорозі до Ґівеонської пустелі. Веніаминові воїни згуртувалися там навколо Авнера. Вони закріпилися на вершині пагорба в безпеці. Авнер звернувся до Йоава: «Чи мусить бій тривати вічно? Невже ти не розумієш, що все це скінчиться сумно. Коли вже ти накажеш своїм воїнам припинити переслідування братів?» Йоав на те відповів: «Присягаюся життям Бога: якби ти не заговорив, мої воїни переслідували б своїх братів аж до ранку». Тож Йоав засурмив, і всі воїни зупинилися. Вони вже більше не переслідували ізраїльтян, більше не билися. Цілу ніч Авнер зі своїм військом ішли через Араву. Вони перейшли Йордан, пройшли через увесь Бітрон і вийшли до Маганаїма. Коли Йоав повернувся після переслідування Авнера й зібрав усіх своїх людей, то виявилося, що не вистачає ще дев’ятнадцятьох Давидових воїнів, крім Асагела. Але люди Давида вбили триста шістдесят веніаминіїв, що воювали на боці Авнера. Вони забрали Асагела й поховали його в батьковій гробниці в Віфлеємі. А потім Йоав разом із воїнами після цілої ночі походу дістався на світанку до Хеврона. Довго тривала війна між домом Саула та домом Давида. Давид міцнішав, набирався сили, а дім Саула хирів і слабнув. В Хевроні у Давида народилися сини: первісток Амнон, матір’ю його була езреелійка Агіноам. Другий — Кілеав, матір’ю його була Абігайл, удова Навала з Кармела. Третій — Авесалом, матір’ю його була Маака, дочка Талмая, царя Ґешура. Четвертий — Адонія, його матір’ю була Хаґґіт; п’ятий — Шефатія, його матір’ю була Авітал. Шостим сином був Ітреам, його матір’ю була Давидова дружина Еґла. Всі ці сини народилися у Давида в Хевроні. Під час війни між домом Саула та між домом Давида Авнер набирався сил у домі Саула. Саул мав наложницю на ім’я Різпа, дочку Ая. Іш-Бошет якось сказав Авнеру: «Чому ти спав з батьковою наложницею?» Авнер дуже розгнівався, почувши запитання Іш-Бошета, і відповів: «Як ти міг подумати, що я злигався з Юдеєю? Сьогодні я вірно служу дому твого батька Саула, його родині, друзям. Я не передав тебе в Давидові руки. А ти тепер звинувачуєш мене в тому, що я образив вас, зв’язавшись із цією жінкою. Нехай Бог прокляне Авнера, якщо не виконаю для Давида те, що Господь пообіцяв йому, коли сказав, що відбере царство з дому Саула і встановить царство Давида, і Давид правитиме Ізраїлем та Юдеєю від Дана до Беершеби ». Іш-Бошет не насмілився промовити жодного слова Авнерові, бо перелякався. Тоді Авнер відправив від свого імені посланців до Давида, щоб ті йому сказали таке: «Чия це земля? Давай складем Угоду, і я переконаю Ізраїль, щоб ішов за тобою». «Гаразд, — погодився Давид, — складу з тобою Угоду. Але на таких умовах: не приходь до мене, якщо не захопиш із собою Міхал, дочку Саула». А ще Давид послав гінців до Іш-Бошета, Саулового сина, зі словами: «Віддайте мені мою дружину Міхале, за яку я заплатив цілу сотню шкірок крайньої плоті филистимлян ». Іш-Бошет послав наказ, щоб забрали її чоловіка Палтіела, сина Лаїша. Однак її чоловік пішов з нею, гірко плачучи, аж доки не дійшли до Багурима. Авнер йому наказав: «Повертайся додому!» І він повернувся. Авнер порадився зі старійшинами Ізраїлю і сказав: «Раніше ви хотіли поставити Давида царем над собою. Що ж, зробіть це. Адже Господь обіцяв Давидові: „З допомогою Мого слуги Давида Я врятую Мій народ ізраїльський від филистимлян і всіх його ворогів”». Авнер переговорив також особисто з веніаминіями. Потім він пішов у Хеврон, щоб розповісти особисто Давидові про те, чого хочуть Ізраїль та Веніамин. Коли Авнер з двадцятьма супроводжуючими прийшов до Давида в Хеврон, Давид підготував для нього та його людей святкову учту. Авнер сказав Давидові: «Дозволь мені негайно вирушити й зібрати весь Ізраїль для мого володаря-царя, щоб вони склали Угоду з тобою і щоб ти міг правити всім тим, чого зажадає твоє серце». Давид відіслав Авнера, і той з миром пішов. Саме тоді Давидові воїни та Йоав повернулися з походу, принісши багато здобичі. Авнера уже не було в Хевроні у Давида, бо Давид його відправив, і він з миром пішов. Коли Йоав з усіма воїнами прибув, йому сказали, що до царя приходив Авнер, син Нера, і що цар відіслав його, й той пішов собі з миром. Йоав прийшов до царя й запитав: «Що ти наробив? Адже до тебе приходив Авнер! Навіщо ти його відпустив? Тепер його вже немає! Ти ж знаєш Авнера, сина Нера: він приходив, щоб обдурити тебе, простежити за кожним твоїм кроком і вивідати все, чим ти займаєшся». На цьому Йоав пішов від Давида й послав гінців за Авнером. Вони повернулися з ним від джерела Сіра. Але Давид не знав про те. Коли Авнера завернули знову в Хеврон, Йоав відвів його вбік до брами, нібито хотів переговорити з ним віч-на-віч. Там він розпоров йому живіт, помстившись за кров свого брата Асагела. Авнер помер. Згодом Давид сказав, почувши про це: «Я і моє царство повіки невинні перед Господом за кров Авнера, сина Нера. Нехай вина за його кров упаде на голову Йоава і весь дім його батька! Нехай у домі Йоава завжди буде хтось з незаживаючою болячкою чи проказою, чи здатний лише до жіночої праці, чи загиблий у бою, чи злидень без крихти хліба». Йоав з братом Авішаєм убили Авнера за те, що він відібрав життя у їхнього брата Асагела в бою при Гівеоні. Тоді Давид сказав Йоаву і всім тим воїнам, які були тоді з ним: «Розірвіть ваш одяг, надіньте жалобні волосяниці й пройдіть у жалобі перед тілом Авнера». Сам цар Давид ішов за похоронним візком. Авнера поховали в Хевроні; цар голосив над труною Авнера. Всі люди теж оплакували його. Цар завів жалобну пісню, відправляючи похорон Авнера: «Чи слід було Авнеру гинути, як помирає безбожник? Не зв’язані були у тебе руки, і ноги не закуті у кайдани. Ти впав, як гинуть від руки неправедних людців». Увесь народ знову заголосив над ним. Потім усі прийшли до Давида й почали його умовляти щось з’їсти. Але Давид заприсягнувся, мовивши: «Нехай Господь якнайсуворіше обійдеться зі мною, якщо я візьму хоч крихту хліба, будь-що до заходу сонця!» Увесь народ довідався про це і був утішений. Справді, все що робив цар, їх втішало. Отже, того дня весь народ, кожен в Ізраїлі знав, що цар не причетний до вбивства Авнера, сина Нера. Після цього цар звернувся до своїх слуг: «Хіба ви не зрозуміли, що сьогодні в Ізраїлі не стало видатного провідника й вельможі? Хоча я й помазаний цар, я м’якосердий, а ці сини Зеруї занадто жорстокі для мене. Нехай Господь відплатить зловмиснику за вчинене зло!» Коли син Саула Іш-Бошет почув, що Авнер загинув у Хевроні, він перелякався, а весь Ізраїль переполошився. Двоє слуг Саулового сина були командирами грабіжницьких загонів. Одного звали Баана, а другого — Рехав. Вони доводилися синами бееротцю Риммону з веніаминового коліна, саме тому Беерот вважається частиною Веніамина. Річ у тім, що бееротці втекли до Ґіттаїма, і дотепер живуть там, як чужинці. У Йонатана, сина Саула, був син, який кульгав на обидві ноги. Йому минуло п’ять років, коли прийшла звістка з Єзреела про загибель Саула та Йонатана. Нянька, перелякавшись, схопила малюка й кинулася навтіки. Поспішаючи, вона випустила його з рук, хлопчик упав і з того часу почав кульгати. Звали його Мефівошет. Рехав і Баана, сини Риммона бееротського, попрямували до оселі Іш-Бошета. Вони прибули туди в самісіньку спеку, коли він відпочивав пополудні. Вони пройшли вглиб дому, нібито для того, щоб узяти пшениці, і розпороли йому живіт. Потім Рехав з братом Бааною втекли. Сталося так, що вони зайшли в будинок саме тоді, коли він лежав на ліжку в опочивальні. Розпоровши йому живіт і вбивши його, вони відрубали йому голову. Забравши її з собою, йшли цілу ніч через Йорданську долину. Вони принесли голову Іш-Бошета Давидові в Хеврон і звернулися до нього з такими словами: «Ось голова Іш-Бошета, Саулового сина, твого ворога, який намагався відняти в тебе життя. Сьогодні Господь помстився за нашого володаря-царя Саулові та його нащадкам». Давид відповів Рехаву та його братові Баані, синам Риммона бееротського: «Присягаюся життям Господа, який виручив мене з біди: коли мені сказав чоловік, що Саул помер, думаючи при цьому, що приніс мені добру звістку, я схопив його і стратив у Зиклаґу. Такою була винагорода за його звістку! Надто ж коли негідники вбили невинного чоловіка у його власному домі на власному ліжку, чи ж не слід мені відплатити вам за кров його і звільнити землю від вас?» Тож Давид звелів слугам убити їх. Вони відрубали руки й ноги в мерців, а тіла повісили біля ставу в Хевроні. Голову Іш-Бошета поховали в гробниці Авнера у Хевроні. Усі племена Ізраїлю прийшли до Давида в Хеврон і сказали йому: «Поглянь на нас! Ми твоя плоть і кров. Навіть раніше, коли нами правив Саул, саме ти вів Ізраїль на війни. Господь пообіцяв тобі: „Ти пастимеш Мій народ ізраїльський і станеш його правителем”». Всі старійшини Ізраїлю прийшли до царя в Хеврон, де Давид уклав з ними угоду перед Господом, і помазали вони Давида царем Ізраїлю. Давидові минуло тридцять років, коли він став царем, й правив він протягом сорока років. У Хевроні він правив сім років і шість місяців Юдеєю, а в Єрусалимі тридцять три роки правив усім Ізраїлем та Юдеєю. Цар зі своїм військом прибув до Єрусалима, щоб вибити звідти євуситів, які там мешкали. Євусити сказали Давиду: «Ти ніколи не ввійдеш у місто. Навіть сліпі й криві можуть тебе випровадити». Вони сподівалися, що Давид не увійде у місто. Однак Давид захопив укріплення Сіон, яке стало містом Давида. А сталося це так: того ж дня Давид сказав: «Ті, хто піде на штурм євуситів, мають скористатися водяним тунелем, щоб дістатися до тих „кривих і сліпих” Давидових ворогів». Ось чому кажуть: «Криві й сліпі не можуть увійти до Господнього храму ». Давид оселився в цій фортеці, назвавши її містом Давидовим. Він збудував місто з усіх боків: від Мілло і аж ген довкола, а також звів споруди всередині міста. Він ставав дедалі могутнішим, тому що Господь Всемогутній був з ним. Гірам, цар Тира, відіслав до Давида послів, а також передав деревину кедра, а ще вирядив теслярів та каменярів, які звели дім для Давида. Давид зрозумів, що Господь затвердив його царем над Ізраїлем і підніс його царство заради Свого народу ізраїльського. Коли Давид залишив Хеврон і прийшов до Єрусалима, він узяв ще більше наложниць та дружин. І народилося в нього ще більше синів та дочок. Ось імена дітей, що народилися в Єрусалимі: Шаммуа, Шовав, Натан, Соломон, Івгар, Елішуа, Нефеґ, Яфія, Елішама, Еліада та Еліфелет. Коли филистимляни прочули, що Давида помазали царем Ізраїлю, вони вирушили на його пошуки. Але Давид про це дізнався і сховався у фортеці в Єрусалимі. Филистимляни підійшли близько до міста й отаборилися в долині Рефаїм. Давид звернувся до Господа: «Чи йти мені в бій з филистимлянами? Чи віддаси Ти їх мені?» Господь йому на те відповів: «Іди й не сумнівайся, Я віддам їх у твої руки». Отож Давид підійшов до Ваал-Перазима й розбив їх там. Він сказав: «Як води вириваються, так і Господь кинувся на своїх ворогів». Так і назвали це місце Ваал-Перазим. Филистимляни залишили там своїх бовванів, а Давид з воїнам їх забрав. Ще раз підступили филистимляни й отаборилися в долині Рефаїм. Знову Давид запитав Господа, і Він відповів так: «Не наступай на них прямо, а обійди з тилу й кинься на них перед бальзамовими деревами. Як тільки почуєш на верхівках бальзамових дерев звуки кроків, не барись, бо це означатиме, що Господь пішов попереду тебе в наступ, щоб розгромити филистимське військо». Так і зробив Давид, як йому звелів Господь. Він завдав поразки филистимлянам від Ґівеона аж до Ґезера. Давид знову зібрав найкращих воїнів Ізраїлю — всього тридцять тисяч. З усіма відданими йому людьми він вирушив з юдейської Ваали, щоб узяти звідти ковчег Бога, названий іменем Господа Всемогутнього, Який сидіть на троні серед Херувимів, що зображені на Ковчезі. Вони вивезли ковчег Божий з оселі Авінадава, що була на узвишші, і встановили його на новому візку. Узза та Агіо, сини Авінадава, супроводжували цей візок з Господнім ковчегом. Агіо йшов попереду. Давид і всі ізраїльтяни щиро веселилися перед Господом співали пісні, грали на різних музичних інструментах, виготовлених із кедра. Це були арфи, ліри, бубни, тимпани та цимбали. Коли вони підійшли до Наконового току, Узза кинувся підтримати ковчег Божий, бо воли спіткнулися. Але Господь дуже розгнівався на Уззу, побачивши його вчинок. Господь уразив Уззу за це, і той відразу ж помер біля Господнього ковчегу. Давид дуже розлютився через те, що Господній гнів вилився на Уззу, тому це місце й дотепер називається «Перез-Узза». Того дня Давид злякався Господа і сказав: «Як може ковчег Господній до мене перейти?» Він не хотів брати ковчег Господній в місто Давида, а замість цього він завіз його до дому Овед-Едома ґіттійського. Три місяці перебував ковчег Господній в оселі Овед-Едома, й Господь благословив його і всю його родину. Царю Давиду сказали: «Господь благословив дім Овед-Едома і все, що в нього є, завдяки ковчегу Божому». Тому Давид пішов до оселі Овед-Едома, забрав ковчег Господній і з великою радістю переніс його в місто Давида. Як тільки ступали люди, що несли ковчег Господній, шість кроків, Давид приносив у жертву вола й відгодоване теля. Давид, підперезаний лляним ефодом, танцював, як тільки вмів, перед Господом, коли він і весь дім Ізраїлю супроводжували Господній ковчег під радісні вигуки, а також звуки сурм. Коли Господній ковчег заносили до міста Давида, Міхал, дочка Саула, визирнула у вікно й, побачивши Давида, який танцював і веселився перед Господом, вона відразу відчула до нього зневагу. Господній ковчег принесли і встановили на відведеному місці в наметі, який Давид спорудив для нього. Давид приніс жертву всеспалення та мирні жертви перед Господом. Коли ж Давид скінчив приносити жертву всеспалення та мирні жертви, благословив він людей в ім’я Господа Всемогутнього. Потім він роздав по буханцю хліба, пирогу з фініками та в’язку родзинок всім ізраїльтянам: чоловікам і жінкам. Згодом усі розійшлися по своїх домівках. Коли Давид повернувся додому, щоб благословити своїх рідних, назустріч йому вийшла Міхал, дочка Саула, яка сказала: «Як відзначився сьогодні цар Ізраїлю! Оголився на очах невільниць, своїх слуг, ніби якийсь покидьок». Давид відповів Міхал: «Це було перед лицем Господа, Який обрав мене, а не твого батька й не когось із вашого дому. Це Він мене призначив правити Господнім народом ізраїльським, і саме тому я святкуватиму цю подію перед Господом. Я буду ще недостойніше виглядати, я буду ще більш приниженим навіть у власних очах. Але я матиму повагу цих невільниць, про яких ти згадувала». Сталося так, що в Міхал, дочки Саула, не було дітей аж до смерті. Після того, як цар поселився в своєму палаці й Господь дав йому відпочити від ворогів, які обсіли його, він сказав пророку Натану: «Поглянь, я живу в прекрасному палаці, збудованому з кедру, а ковчег Господній зберігається в наметі». Натан відповів цареві: «Роби, як тобі підказує серце, бо з тобою Господь». Тієї ж самої ночі Натан почув слово Господнє: «Піди й скажи Моєму слузі Давиду про те, що наказує Господь: „Це не ти маєш будувати Мені оселю. Я ще не жив у домі від того дня, як вивів ізраїльтян з Єгипту і по сьогодні. Я переходив з місця на місце, і жив у наметі. І хоч би де ходив Я з ізраїльтянами, хіба ж Я сказав комусь із правителів, яким Я заповідав вести Мій народ ізраїльський: „Чому ви не збудували Мені оселю із кедру?” Тепер скажи Моєму слузі Давиду про те, що наказує Господь Бог Всемогутній: „Я забрав тебе з пасовиська, де ти ходив за отарою, щоб ти правив Моїм народом ізраїльським. Я був з тобою скрізь, хоч де б ти ходив.: Я знищував усіх ворогів на твоєму шляху. Тепер Я звеличу твоє ім’я серед інших імен славетних людей на землі. Я призначу місце для Мого народу ізраїльського й поселю його там, і житимуть там люди, і ніхто їх більше не турбуватиме. Нечестивці не будуть більше гнобити їх, як раніше, з того часу, коли Я призначив суддів над ізраїльським народом. І Я дам тобі відпочити від усіх ворогів. Господь каже тобі, що Господь зведе дім для тебе. Коли прийде твій смертний час і ти підеш на спочинок до пращурів своїх, Я призначу після тебе одного з синів твоїх, насіння твоєї плоті, і встановлю його царство. Він і зведе Мені оселю, а Я навіки встановлю престол його царства. Я стану його Батьком, а він буде Мені сином. Коли він робитиме помилки, Я каратиму його людською різкою, його дубаситимуть люди ціпками. Але Я ніколи не відступлюся від Своєї прихильності до нього так, як відступився Я від Саула, якого Я перед тобою усунув. Твій дім, твоє царство переживуть віки переді Мною, твій престол буде довічним”». Отож Натан передав Давидові слово в слово все одкровення. Тоді цар Давид зайшов, сів перед Господом і мовив: «Хто я такий Тобі, мій Володарю, Господи? Чому Ти зробив мене й мій дім таким важливим? Невже цього недостатньо було, на Твій погляд, володарю мій, Господи, що Ти вважав за потрібне поговорити щодо майбутнього для дому Твого слуги. Невже Ти завжди так з людьми говориш, о Господи, Володарю мій? Що може Давид іще Тобі сказати? Адже ти знаєш слугу Свого, о Володарю, Господи. Це завдяки Твоїй обіцянці й від щирого серця зробив Ти цю велику справу і розповів про неї Своєму слузі. Який Ти величний, о Володарю Мій, Господи! Ніхто не може зрівнятися з Тобою, і немає Бога крім Тебе, бо ми чули про все це на власні вуха. Кого ще можна порівняти з Твоїм народом ізраїльським — єдиним народом на землі, якого Бог викупив для Себе, щоб зробити Своїм народом і прославити Своє ім’я, щоб сотворити величні й неймовірні чудеса, вигнавши народи та їхніх богів перед Своїм народом, який Ти вивів з Єгипту. Ти зробив народ Ізраїлю Своїм навіки, і Ти Сам, о Господи, став його Богом. Відтепер, Господи Боже, дотримуйся завжди цієї обітниці про слугу Твого та його дім і вчини так, як Ти обіцяв, щоб навіки було величним Твоє ім’я. Тоді люди говоритимуть: „Господь Всемогутній є Богом Ізраїлю!” І нехай дім Давида, слуги Твого, встановлений буде перед Тобою. Ти Господь Всемогутній, Бог Ізраїлю! Ти відкрив це мені, Своєму слузі, промовивши: „Я зведу тобі дім”. Ось чому Твій слуга набрався сміливості, щоб скласти Тобі цю молитву. Господи, Володарю, Ти є Бог! Твої слова правдиві, Ти дав обітницю такого великого діяння Своєму слузі. Тож тепер зроби ласку й благослови дім Твого слуги, аби моя родина могла повік Тобі служити. Адже Ти сказав Своє слово, і Твоїм благословенням навіки буде благословенний дім Твого слуги». Згодом Давид переміг филистимлян і, підкоривши їх, відібрав у них землі навколо Ґату. Давид також переміг Моав. Він змусив моавійців лягти на землю й виміряв їх шнуром. Людей, на яких приходилося дві довжини шнура, було страчено, а тих, кому випадала кожна третя довжина шнура, було помилувано. Так підкорив він моавійців, які стали підданими Давида і сплачували йому данину. Давид також підкорив Хададезера, сина Регова, який був царем Зови, коли пішов у долину Євфрату, щоб відновити свою владу. Давид захопив тисячу колісниць, сім тисяч їздових та двадцять тисяч піхотинців. Він покалічив майже всіх коней, залишивши неушкодженими лише сотню коней, запряжених у колісниці. Коли арамійці з Дамаска прийшли на допомогу царю Зови Хададазеру, Давид вбив двадцять дві тисячі арамійських воїнів. Потім Давид настановив там надзірні воїнські гарнізони, і люди Арама стали Давидовими підданими й сплачували йому данину. Хоч куди б ішов Давид, Господь допомагав йому перемагати. Давид відібрав золоті щити у слуг Хададезера і привіз їх до Єрусалима. З Теви й Беротая, міст, що належали Хададезеру, цар Давид забрав велику кількість бронзи. Тоу, цар Гамата, почувши, що Давид розбив усе військо Хададезера, послав свого сина Йорама, щоб той зустрів Давида й привітав його з перемогою над Хададезером, який завжди воював з Тоу. У подарунок Йорам привіз з собою срібні, золоті та бронзові речі. Цар Давид присвятив ці підношення Господу так само, як зробив він зі сріблом та золотом усіх народів, яких він покорив: едомійців, моавійців, аммонійців, филистимлян та амаликійців. Давид присвятив Господу і здобич, відібрану в Хададезера, сина Регова, царя Зови. Давид здобув славу після того, як у Солоній долині він вбив вісімнадцять тисяч едомійців. Він настановив військові надзірні гарнізони в Едомі, а всі едомійці підкорилися Давиду. Хоч куди б ходив Давид, Господь давав йому перемогу. Давид царював над усім Ізраїлем справедливо й праведно. Йоав, син Зеруї, командував військом, Єгошафат, син Агілуда, був літопісцем, Задок, син Агітува, та Агімелех, син Авіатара, були священиками, Серая — писарем; Беная, син Єгояди, був головою над керетійською та пелетійською охороною, а Давидові сини були священиками. Давид якось запитав: «Чи залишився ще хтось із дому Саула? Я б виявив ласку до нього заради Йонатана». А був собі раб на ім’я Зіва, який служив у Сауловому домі. Його покликали до Давида. Цар його запитав: «Ти Зіва?» «Так, твій слуга», — відповів той. Цар запитав: «Чи залишився ще хтось із дому Саула, кому б я подарував Божу ласку?» Зіва відповів царю: «Ще залишався син Йонатана, він кульгавий на обидві ноги». «Де він?» — запитав цар. Зіва відповів: «Він у домі Макіра, сина Амміела з Ло-Девара». Цар Давид наказав своїм слугам приставити його з дому Макіра, сина Амміела з Ло-Девара. Коли Мефівошет, син Йонатана, сина Саула, прийшов до Давида, він схилився, вшановуючи Давида. Давид сказав: «Мефівошете!» «Твій слуга», — відповів той. «Не бійся, — звернувся до нього Давид, — я неодмінно виявлю ласку до тебе заради твого батька Йонатана. Я віддам тобі весь край, яким володів твій дід Саул, і ти завжди їстимеш за моїм столом». Мефівошет уклонився й відповів: «Чи варто тобі помічати такого слугу, який схожий на мертвого пса?» Тоді цар покликав Зіву, Саулового слугу, й наказав йому: «Я віддав онуку твого володаря все, що належало Сауловому роду. І ти, і твої сини й твої слуги маєте обробляти йому землю, збирати врожай, щоб онука твого володаря завжди мав їжу. А Мефівошет, онука твого пана, завжди їстиме за моїм столом». У Зіви було п’ятнадцять синів та двадцять слуг. Зіва відповів царю: «Твій слуга зробить усе, що мій володар-цар звелить мені зробити». Тож Мефівошет їв за Давидовим столом, як цареві сини. У Мефівошета був маленький син, якого звали Михей. Всі, хто жив у домі Зіви, служили Мефівошету. Мефівошет жив у Єрусалимі, адже він завжди їв за царевим столом. А був він калікою: кривим на обидві ноги. Згодом помер Нагаш, цар аммонійців, а після нього став царювати його син Ганун. Давид сказав: «Я маю виявити прихильність до Гануна, сина Нагаша, як і його батько колись був прихильний до мене». Отож Давид вирядив своїх людей, щоб висловити співчуття Гануну з приводу смерті його батька. Коли Давидові слуги прибули до земель аммонійців, аммонійські придворні спитали Гануна, свого володаря: «Ти гадаєш, що Давид вшановує твого батька, пославши своїх людей, щоб висловити співчуття? Чи не послав їх Давид, аби вони роздивилися все в місті, розвідали, а потім знищили його?» Ганун схопив Давидових посланців, зголив кожному півбороди, обрізав їхнє вбрання аж до сідниць та й відіслав їх геть. Коли про це доповіли Давидові, він послав людей, щоб зустріти посланців, адже їх страшенно принизили. Цар наказав: «Залишайтеся в Єрихоні, аж доки не відростуть бороди, а тоді повертайтеся». Коли аммонійці зрозуміли, що дуже образили Давида, вони найняли двадцять тисяч арамійців: піхотинців з Бет-Регова й Зови, а також царя Мааки з тисячею воїнів і ще дванадцять тисяч воїнів з Това. Почувши про це, Давид вислав Йоава з цілим військом могутніх воїнів. Аммонійці виступили назустріч, вишикувалися в бойовому порядку біля брами міста, а арамійці з Зови та Регова, і ще воїни з Това й Мааки залишилися на відкритій місцевості. Йоав побачив військові лаштунки, що збиралися виступити проти нього, як попереду, так і позаду. Тоді він відібрав найкращі ізраїльські загони й послав їх битися з арамійцями. Усіх, хто залишився, він передав під командування свого брата Авішая і розташував їх проти аммонійців. Йоав попередив: «Якщо арамійці виявляться сильнішими за мене, тоді ти мусиш прийти мені на допомогу, а якщо аммонійці будуть сильнішими за тебе, тоді я допоможу тобі. Будь сміливим, поборемося хоробро заради нашого народу та міст нашого Бога. І нехай Господь зробить так, як вважає за потрібне». Йоав зі своїм військом пішов в наступ на арамійців, і ті повтікали від нього. Коли аммонійці побачили, що арамійці втекли, вони також кинулися навтіч від Авішая і сховалися в місті. А Йоав після бою з аммонійцями повернувся до Єрусалима. Коли арамійці побачили, що ізраїльтяни їх перемогли, вони перегрупувалися. Хададезер послав за арамійцями, що жили на іншому боці ріки Євфрат. Вони прийшли в Гелам під командуванням Шоваха, полководця війська Хададезерового. Давидові про це доповіли, він зібрав усіх ізраїльських воїнів, перейшов з військом через Йордан і попрямував до Гелама. Арамійці вишикувалися бойовими лавами, чекаючи Давида. Зав’язався бій. Арамійці кинулися тікати, і військо Давида знищило сімсот їздових на колісницях та сорок тисяч піших воїнів. Вони також вразили Шоваха, командуючого військом, і той помер там. Коли всі царі, які були підданими Хададезера, побачили, що зазнали поразки від ізраїльтян, вони уклали угоду про мир з ізраїльтянами й почали їм служити. Після цього арамійці вже боялися надалі допомагати аммонійцям. Навесні, коли царі виходять на війну, Давид послав на війну Йоава, якому дав своїх слуг і все ізраїльське військо. Вони винищили аммонійців і облягли Равву. Сам Давид залишився в Єрусалимі. Якось увечері Давид підвівся з ліжка й пішов прогулятися по даху своєї оселі. Згори він помітив жінку, що купалася. Вона була красунею, і Давид послав слугу, щоб той усе про неї довідався. Як дізнався посланець, то була Батшеба, дочка Еліама і дружина Урії-хиттита. Тоді Давид послав людей, щоб її привели. Вона прийшла, і вони спали разом. Очистившись від нечистоти, вона повернулася додому. Жінка зачала й послала звістку Давидові: «Я вагітна». Давид послав слугу до Йоава зі словами: «Пришли до мене Урію-хиттита». Йоав послав його до Давида. Коли Урія з’явився, Давид його розпитав, як живе Йоав, чим займаються воїни, як іде війна. Тоді Давид сказав Урії: «Повертайся додому і спи зі своєю дружиною». Урія пішов з палацу, за ним понесли царський подарунок. Проте Урія ліг спати біля входу в царський дім разом зі слугами свого володаря і не повернувся додому. Коли Давидові про це розповіли, він запитав його: «Хіба ти не прийшов здалеку? Чому ти не пішов додому?» Урія відповів Давидові: «Ковчег, Ізраїль і Юдея в наметах, а мій володар Йоав та його люди отаборилися на відкритій місцевості. Як я міг повернутися додому, їсти, пити, бавитися з дружиною? Присягаюся життям твоїм, я не зроблю цього!» Давид йому наказав: «Гаразд, залишайся ще на один день, а завтра я відішлю тебе». Так Урія залишився в Єрусалимі до наступного дня. Запрошений Давидом, він їв і пив з ним. Давид його напоїв. Але наступного дня ввечері Урія пішов спати на рядні разом з рабами свого володаря і не вирушив таки додому. Вранці Давид написав листа Йоаву й передав його з Урією. В листі він написав: «Пошли Урію в перші лави, де точаться найзапекліші бої. Потім відступись від нього, тоді його вдарять, і він загине». І ось коли Йоав обложив місто, він послав Урію туди, де, як він знав, будуть битися найсміливіші захисники. Коли захисники міста вийшли й кинулися на воїнів Йоава, деякі бійці Давидового війська в цій сутичці загинули, Урія-хиттит також помер. Йоав відправив Давидові посланця, щоб той розповів йому про всі подробиці битви. Він наказав посланцю: «Коли ти закінчиш свою розмову про сутичку, цар може скипіти гнівом і запитати тебе: „Чому ви так близько підступили до міста й ув’язалися в бій. Хіба ви не знали, що вони пускатимуть у вас стріли через мур? Хто убив Авімелеха, сина Єруб-Бешета? Хіба не жінка скинула на нього з муру верхній камінь жорен так, що він помер у Тевезі? Чому ви так близько підступилися до муру?” Якщо він запитає тебе про це, відповідай йому ось як: „Помер і твій слуга — хиттит Урія”». Посланець пішов, а коли він прибув до Давида, то розповів йому все, як звелів Йоав. Посланець сказав Давидові: «Вони були сильнішими за нас і кинулися на нас у відкритому полі, але ми їх погнали назад до брами міста. Тоді лучники почали обстрілювати твоїх воїнів через мур, і деякі цареві люди загинули. А ще помер й твій слуга — Урія-хиттит». Давид наказав посланцеві: «Ось що передай Йоаву. Нехай це тебе не засмучує: меч не шукає, кого згубити. Зберися з силами й кинь їх на місто Равву, щоб знищити його. Скажи так, щоб підбадьорити Йоава». Коли дружина Урії почула, що її чоловік загинув, вона оплакувала його. А після того, як жалоба пройшла, Давид забрав її у свій дім. Вона стала його дружиною і народила сина. Але те, що Давид зробив, засмутило Господа. Господь послав Натана до Давида. Прийшовши до Давида, він сказав: «В одному місті жили два чоловіки: один був багатий, а другий — бідний. У багача була сила-силенна овець та худоби, а в бідного не було нічого, крім маленької овечки, яку він купив. Він доглядав її, і вона виросла разом з його дітьми. Овечка їла те, що й він, пила з його чашки й навіть спала в його обіймах. Вона була йому за дочку. Якось прийшов мандрівник, але багач не захотів зарізати вівцю чи худобину, щоб нагодувати подорожнього, який до нього прийшов. Натомість він забрав ягничку в того бідака й зготував її для прибулого чоловіка». Давид спалахнув від гніву на того чоловіка й сказав Натану: «Заприсягаюсь Господнім життям, що чоловік, який так вчинив, заслуговує на смерть! Він мусить у чотири рази заплатити за ягнятко, бо він, не маючи жалю, так негідно вчинив». Натан сказав Давидові: «Тим чоловіком є ти! Ось що говорить Господь, Бог Ізраїлю: „Я помазав тебе царем Ізраїлю, Я врятував тебе від руки Саула. Я ввірив тобі дім твого володаря і дружин твого володаря. Я дав тобі доми Ізраїля та Юди. І якби всього цього було замало, Я б дав тобі ще більше. Чому ж ти знехтував Господнім словом і зробив те, що є злом в Його очах? Ти згубив мечем Урію-хиттита, а дружину забрав собі. Ти вбив його мечем аммонійців. Ось чому меч ніколи тепер не залишить твій дім, бо ти зневажив Мене і взяв дружину хиттита Урії собі за дружину”. Ось що Господь говорить: „Я нашлю на тебе горе, яке вийде з твого ж дому. На твоїх очах Я заберу твоїх дружин і віддам тому, хто дуже близький тобі, а він серед білого дня ляже з твоїми дружинами. Ти зробив це потай він усіх, а Я вчиню так серед білого дня на очах усього Ізраїлю!”» Давид зізнався Натану: «Я згрішив проти Господа». Натан відповів: «Господь зняв з тебе гріх, ти не помреш. Але за те, що ти зневажив Господа, син, який народиться в тебе, помре». Після того, як Натан пішов додому, Господь уразив дитя, яке народилося в Урієвої дружини та Давида. Маля захворіло. Давид благав Господа спасти, помилувати дитя. Він постився і, усамітнившись у домі, проводив ночі, лежачи на долівці. Коли старші домашні оточили його, намагаючись підняти з землі, він відмовився підвестися, не їв з ними. На сьомий день дитина померла. Давидові слуги боялися сказати йому, що дитя вже мертве, тому що думали: «Коли ще жило маля, ми казали Давидові, але ж він не слухав. Як ми можемо йому сповістити, що дитя мертве? Він може щось страшне вчинити». Давид помітив, що слуги перешіптуються, і зрозумів, що дитя мертве. «Дитина померла?» — запитав він. «Так, — відповіли йому, — малюк мертвий». Давид підвівся на ноги з землі. Умившись, він змастив себе оливою, перевдягнувся й пішов у Господній Дім поклонитися Йому. Потім повернувся до себе й попросив, щоб йому принесли щось поїсти і почав їсти. Слуги його запитали: «Чому ти так поводишся? Коли дитя ще жило, ти постився й плакав, а тепер, коли дитя мертве, ти підвівся й почав їсти!» Він відповів: «Коли ще дитя жило, я голодував і тужив тому, що я думав: „Хто знає? Може Господь змилостивиться й залишить дитя жити. А тепер, коли воно померло, навіщо мені поститися? Хіба я можу повернути його до життя? Колись я піду до нього, а не воно повернеться до мене”». По тому Давид утішив дружину Батшебу, пішов у покої її і ліг з нею. Вона народила сина, якого вони назвали Соломоном. Господь його любив, і оскільки Господь полюбив його, Він послав звістку через пророка Натана, щоб дитину назвали Єдидією. Між тим Йоав воював з аммонійським столицею Раввою. Захопивши царську фортецю, він послав людей до Давида, щоб ті передали таке: «Я бився за Равву й захопив водопостачання. Збери ще воїнів, оточи місто й захопи його. Інакше я захоплю місто, і його назвуть моїм іменем». Зібрав Давид усе військо й вирушив на Равву, вступив у бій і захопив місто. Він зняв корону з голови їхнього царя. Прикрашена дорогоцінними каміннями, золота корона важила один талант. Її було покладено на голову Давида. І ще він захопив у місті багато здобичі. Він вивів людей, що мешкали в місті і змусив їх працювати пилами, залізними кирками та сокирами або примусив їх працювати в цегельні. Таке сталося з усіма аммонійськими містами, а потім Давид з усім військом повернувся до Єрусалима. Ішов час. Амнон, Давидів син, закохався в Тамар, вродливу сестру Авесалома, сина Давида. Амнон настільки закохався у свою сестру Тамар, що аж захворів від бажання, адже вона була незайманою. Амнон не міг уявити, як він може бути з нею. Він мав друга на ім’я Йонадав, який доводився сином Шимеа, Давидового брата. Йонадав був дуже хитрий. Він запитав Амнона: «Чому це ти, царевичу, такий сумний щоранку? Чи не розкажеш мені?» Амнон йому зізнався: «Я закохався в Тамар, сестру мого брата Авесалома». Йонадав дав йому таку пораду: «Лягай у ліжко й прикинься хворим, та коли прийде тебе провідати батько, скажи йому: „Я б хотів, щоб сестра Тамар прийшла до мене й принесла поїсти. Нехай вона зготує їжу в мене на очах, щоб я міг дивитися на неї і з її рук їсти”». Ось Амнон ліг і почав удавати з себе хворого. Коли цар прийшов його провідати, Амнон сказав йому: «Мені хотілося, щоб сестра Тамар прийшла і зготувала мені хлібці, а я б поїв з її рук». Давид послав людину до Тамар переказати таке: «Іди в дім брата свого Амнона і зготуй йому попоїсти». Ось Тамар прийшла в оселю брата Амнона, який лежав. Вона взяла тісто, замісила його при ньому, виробила хлібці й спекла їх. Потім взяла зі сковорідки хлібці й поставила перед братом, але він відмовився їх їсти. «Нехай усі звідси вийдуть», — звелів Амнон. Всі вийшли. Амнон промовив: «Принеси їжу сюди в опочивальню, щоб я поїв з твоїх рук». Взяла Тамар хлібці, які спекла, і принесла братові Амнону в кімнату, де він лежав. Але коли вона піднесла їх ближче до брата, він схопив її і сказав: «Ляж зі мною в ліжко, сестричко моя!» «Ні, брате, — відмовила вона, — не ґвалтуй мене. Не слід таке робити в Ізраїлі. Не роби цього зла! Що буде зі мною? Як я звільнюся тоді від ганьби. А що буде з тобою? Ти ж перетворишся на ганебного паскудника в Ізраїлі. Поговори, будь-ласка, з царем; він не заперечуватиме проти того, щоб я одружилася з тобою». Але він не захотів її послухатися, а що був сильнішим, то ліг із нею й зґвалтував її. І відразу ж зненавидів Амнон сестру. Він дійсно зненавидів її дужче, ніж кохав. Амнон сказав їй: «Піднімайся і забирайся геть!» «Ні, — відповіла дівчина, — якщо ти відішлеш мене, це буде ще більшим злом, ніж те, що ти вже зробив зі мною». Але він і слухати її не хотів. Покликав слугу і наказав йому: «Вижени цю жінку звідси й замкни за нею двері». А вона була вбрана в довгу туніку — вбрання незайманої дочки царя. Слуга випровадив її і замкнув за нею двері. Тамар посипала голову попелом, розідрала довгу туніку, охопила голову руками й, голосячи від горя, пішла геть. Брат Авесалом спитав її: «З тобою був Амнон, брат твій? Заспокойся, сестричко. Він твій брат, не бери це близько до серця». Невтішна Тамар залишилася жити у домі брата свого Авесалома. Коли до царя Давида дійшла ця звістка, він розлютився, але навіть після того він не хотів покарати Амнона, то му що той був старшим та найулюбленішим сином. Авесалом не мовив Амнону жодного слова: ні доброго, ні поганого. Він зненавидів Амнона, бо той знечестив його сестру Тамар. Через два роки, коли стригалі Авесалома були в Ваал-Хазорі, біля кордону з Ефраїмом, він запросив усіх царських синів до себе. Авесалом прийшов до царя й сказав: «У твого раба стрижуть зараз овець. Запрошую до себе царя та його слуг». «Ні, мій сину, — відмовився цар, — не слід нам усім приєднуватися до тебе; ми тільки заважатимемо тобі». Хоч як домагався Авесалом, цар усе одно відмовлявся йти, але благословив його. Авесалом погодився: «Що ж, тоді дозволь моєму брату Амнону піти з нами». Цар запитав: «Чому він має йти з тобою?» Проте Авесалом дуже наполягав. От і послав цар Амнона разом з іншими своїми синами. Авесалом звелів своїм слугам: «Спостерігайте за Амноном. Коли він сп’яніє від вина й розвеселиться, тоді я подам вам команду: „Вдарте його і вбийте його. Не бійтеся нічого. Адже це я накажу вам це зробити. Будьте сильними й сміливими”». Так і зробили слуги Авесалома з Амноном — усе, що звелів він. А інші цареві сини побігли до своїх мулів, скочили на них і повтікали. Ще були вони в дорозі, як долетіла до Давида звістка: «Авесалом убив усіх царевих синів, жодного не лишив живим». Цар звівся на ноги, розірвав одяг, а тоді кинувся на землю. Над ним з’юрмилися раби в розірваному вбранні. Аде Йонадав, син Шимеа і Давидів брат, заспокоїв: «Не варто думати моєму володарю, що вони повбивали всіх царевичів. Тільки Амнон убитий. Ще того дня, як Амнон знечестив його сестру Тамар, Авесалом твердо вирішив помститися. Тож хай мій володар не думає, що всіх царевих дітей убито. Ні. Вбито лише Амнона». Тим часом Авесалом утік. А чоловік, який стояв на варті, помітив на дорозі, що вела на захід, багато людей, які спускалися з узвишшя. Вартовий прийшов до царя й повідомив: «Я бачу людей на схилі гори, що рухаються до нас». Йонадав сказав цареві: «От бачиш, цареві сини повертаються; сталося так, як твій раб тобі казав». Тільки-но він замовк, зайшли царевичі, ридаючи на весь голос. Гірко заплакав цар Давид, а за ним і його раби. Авесалом утік до Талмая, сина Аммігуда, ґешуритського царя. А цар Давид щодня тужив за сином. У Ґешурі, куди втік Авесалом, він жив три роки. А цар перестав гніватися на Авесалома, бо змирився зі смертю Амнона. Йоав, син Зеруї, знав, що цар гнівається на Авесалома. От Йоав і послав свого слугу до Текоа, щоб той доставив йому мудру жінку. Він їй наказав: «Удавай, що ти в жалобі. Вберись у жалобну волосяницю і не намастися оливою. Поводься, як жінка, що багато днів оплакує померлого. А потім прийди до царя і скажи йому ось що». І Йоав розповів їй, якими словами звернутися до царя. Коли жінка з Текоа прийшла, вона поклонилася цареві шанобливо до землі й мовила: «Допоможи мені, о царю!» Цар запитав: «Що непокоїть тебе?» Вона розповіла: «Насправді я вдова, мій чоловік помер. Було у твоєї слуги двоє синів. Вони зчепилися в бійці на полі, і нікому було їх розборонити. Один ударив другого так, що той загинув. А тепер весь рід збурився проти твоєї слуги. Вони вимагають: „Віддай нам того, хто брата свого забив; ми його стратимо, бо він відняв життя у свого брата, вбивши його. Так ми знищимо спадкоємця”. Адже вони погасять останню жарину, віднімуть ім’я мого чоловіка, віднімуть спадкоємця на цій землі». Цар наказав жінці: «Йди додому, а я видам наказ щодо тебе». Але жінка з Текоа сказала йому: «Мій володарю, царю, нехай вина лежить на мені та на родині мого батька, щоб ні цар, ані його трон не були винними». Цар відповів: «Якщо хтось посміє щось сказати тобі, приведи того чоловіка до мене, і більше він тебе не потурбує». Вона на це відповіла: «Нехай тоді цар закличе Господа Бога у свідки й не допустить кривавої помсти, щоб мій син не був убитий, щоб не множити лиха». «Присягаюся життям Господа, — запевнив цар, — що жодна волосина з голови твого сина не впаде». Тоді жінка знову звернулася до царя: «Дозволь твоїй рабі слово мовити, царю-володарю». «Говори», — дозволив цар. Жінка сказала: «Чому ж тоді так намислив ти проти народу Божого? Коли цар таке сказав, хіба не звинувачує він себе? Адже цар і досі не повернув сина, якого прогнав. Як та вода, що пролилася на землю й не буде зібрана, так і ми мусимо помирати. Але Господь не відбирає життя, Він робить так, щоб вигнанець не був Ним покинутий. І ось я прийшла сказати це моєму володарю-царю, бо люди мене злякали. Твоя слуга подумала: „Я поговорю з царем, може, він і послухається своєї слуги. Може, цар погодиться врятувати свого раба від рук людини, яка збирається відсікти й мене, й мого сина від спадку, що його Бог нам вручив”. І ось твоя раба говорить: „Нехай слово мого володаря-царя принесе мені спокій, адже мій цар-володар, ніби Ангел Божий, який знає, що таке добро, а що таке зло. Нехай буде з тобою Господь, твій Бог”». Цар на те відповів жінці: «Не приховуй від мене відповіді на те, про що я тебе спитаю зараз». «Нехай говорить мій володар-цар», — сказала жінка. Цар запитав: «Чи немає в цій справі руки Йоава?» Жінка відповіла: «Присягаюся твоїм життям, мій володарю-царю, ніхто не може повернутися ні праворуч, ні ліворуч від мовленого моїм володарем-царем. Так, то справді твій раб Йоав мене навчив це зробити, то він вклав оці слова в голову твоєї раби. Твій слуга Йоав зробив все це, щоб ти по-іншому зглянувся на обставини. Мій володар має мудрість Божого Ангела, тож йому відомо все, що діється на землі». Цар сказав Йоаву: «Що ж, гаразд, зроблю це. Іди й повертайся з юнаком Авесаломом». Йоав у шані впав на землю й благословив царя. Йоав сказав: «Сьогодні твій раб зрозумів, що знайшов милість у твоїх очах, володарю-царю, адже ти виконав прохання раба твого». І пішов Йоав до Ґешура й повернувся до Єрусалима разом з Авесаломом. Цар наказав: «Він мусить повернутися додому; я не зустрінуся з ним». Так і пішов Авесалом додому, не побачивши царя. У всьому Ізраїлі не було гарнішого чоловіка, ніж Авесалом. З голови до п’ят він був бездоганний. Хоч коли б він постригся, а він час від часу зрізав волосся, бо важко було тримати голову, він зважував волосся, і важило воно двісті шекелів за царською мірою. В Авесалома народилися три сини й донька. Дівчинку назвали Тамар. І виросла вона дуже вродливою жінкою. Два роки прожив Авесалом в Єрусалимі, ні разу не побачивши царського обличчя. І послав Авесалом по Йоава, сподіваючись відрядити його до царя, але Йоав відмовився. Послав Авесалом по нього вдруге, але Йоав не йшов. Тоді він наказав слугам: «Бачите, поле Йоава поруч з моїм, на ньому ячмінь росте. Ідіть і підпаліть його». Так і зробили слуги Авесалома, вони підпалили поле. Прийшов таки Йоав до Авесалома, зайшов у дім і мовив: «Чому твоя челядь підпалила моє поле?» Авесалом відповів: «Слухай, я посилав до тебе гінця з проханням: прийди, щоб я міг послати тебе до царя з таким запитанням: „Чому я повернувся з Ґешура? Краще було б, якби я там залишився!” Я хочу побачити царя, глянути йому в очі, і якщо я винен у чомусь, нехай ліпше стратить мене». Йоав пішов до царя і все йому розповів. Тоді цар покликав Авесалома. Той з’явився й упав долілиць перед царем. Цар поцілував Авесалома. Минав час, Авесалом розжився на власний виїзд і п’ятдесят слуг, що бігли попереду нього. Авесалом узяв за звичку рано вставати і йти на узбіччя дороги біля міської брами. Коли хтось ішов до царя скаржитися, щоб цар вирішив якусь справу, Авесалом його кликав і допитувався: «З якого ти міста?» Якщо той говорив: «Твій слуга з одного з колін ізраїльських». Авесалом йому спочатку казав: «Послухай, твої вимоги справді слушні й справедливі, але цар не має нікого, хто б тебе вислухав». І додавав: «Якби я був суддею на цих землях, тоді б кожен, хто має якісь скарги чи судові справи, міг би прийти до мене, і я подбав би про справедливе рішення». А ще коли хтось, наближаючись, намагався вклонитися йому, Авесалом часто простягав руку, обнімав і цілував людину. Авесалом зустрічав так усіх ходоків ізраїльських, що йшли до царя добиватися правди. Він крав прихильність усіх ізраїльтян. Через чотири роки Авесалом попросив царя: «Відпусти мене в Хеврон, щоб я виконав обітницю, яку дав Господу. Коли твій слуга жив у Ґешурі арамійському, то ще тоді дав обітницю: якщо Господь поверне мене в Єрусалим, я піду в Хеврон служити Господу». Цар погодився: «Іди з миром». Ось так сталося, що він пішов у Хеврон. Він розіслав своїх посланців по Ізраїлю з таємним дорученням сповістити всім колінам ізраїльським: «Як тільки ви почуєте, що заграють сурми, зразу ж кажіть: „Авесалом править у Хевроні”». З Єрусалима Авесалома супроводжували двісті воїнів. Вони були невинні, тож нічого не підозрювали про Авесаломові наміри. Авесалом послав також по Агітофела з Ґіло, що був Давидовим радником. Він приносив пожертви. Змова набирала сили й розмаху, число прибічників Авесалома зростало. До Давида прибув гонець зі звісткою: «Серце ізраїльтян належить Авесалому». Давид звернувся до своїх прибічників в Єрусалимі: «Ходімо. Мусимо тікати, інакше жодному не вдасться сховатися від Авесалома. Ми повинні негайно вийти з міста, щоб він не налетів і не захопив нас. Адже він вразить місто і віддасть його мечу». Цареві слуги відповіли: «Твої раби готові зробити все, що вирішить, за що візьметься наш володар — цар». І цар вирушив у путь з усіма домашніми, однак залишив десять наложниць, щоб стерегли дім. Він пішов, а за ним потягнулися його прибічники. Вони зупинилися в останній оселі. Всі його слуги пройшли вперед разом з керетянами та пелетійцями та шістьмастами ґіттійцями, що приєдналися до царя в Ґаті, пройшли перед очима царя. Цар звернувся до ґіттійця Іттая: «Навіщо тобі йти з нами? Вертайся й залишайся з царем Авесаломом. Ти ж бо чужинець, вигнанець з рідних місць. Адже ти прийшов до нас тільки вчора. Хіба я змушу тебе сьогодні поневірятися з нами, коли й сам не знаю, куди йду. Повертайся й краян своїх заверни. Нехай з тобою будуть Господа доброта та вірність! » Однак Іттай відповів цареві: «Заприсягаюся життям Господа та життям мого володаря-царя: хоч де був би мій володар-цар: ішов би він на життя чи на смерть — там буде й слуга твій». Тоді Давид сказав Іттаю: «Іди, проходь уперед». І ґіттієць пішов з усіма своїми людьми й усіма їхніми дітьми. І весь край тужив і побивався, коли проходили люди. Цар також перетнув долину Кідрон. І весь люд ішов у напрямку пустелі. Був там і Задок, а левити, які йшли поруч, несли ковчег Божого Заповіту. Вони опустили ковчег Божий і Авіатар готував цілоспалення і молився, доки всі люди вийшли з міста. Потім цар наказав Задоку: «Віднеси назад у місто Божий ковчег. Якщо Господь буде милостивий до мене, Він поверне мене й дасть змогу побачити Його та Його дім. Але якщо Він скаже: „Я не вдоволений тобою”, — тоді нехай робить зі мною все, що вважає за потрібне». Цар також запитав священика Задока: «Ти хіба не провидець? Повертайся з миром у місто з сином своїм Агімаазом та сином Авіатара Йонатаном. Візьміть з Авіатаром обох ваших синів. Я чекатиму біля броду на потоці в пустелі, доки ви не пришлете когось до мене зі звісткою». Задок та Авіатар забрали ковчег Божий в Єрусалим. Там і залишились. А Давид і далі з плачем піднімався на Оливну гору. Ішов він босоніж, із покритою головою. Всі люди, що були разом з ним, піднімалися. Вони були з покритими головами й гірко плакали. Давидові донесли, що Агітофел є одним із заколотників і що він змовився з Авесаломом. І Давид почав молитися: «О Господи, зроби так, щоб Агітофелова порада перетворилася на дурницю». Коли Давид піднявся на вершину, де люди завжди шанували Бога, його зустрів Хушай-аркієць у розірваному одязі, з порохом на голові. Давид сказав йому: «Якщо ти підеш зі мною, то будеш мені тягарем. Але якщо повернешся до міста і скажеш Авесалому: „Я буду твоїм рабом, о царю. Я був колись рабом батька твого, а тепер служитиму тобі”, — тоді ти зможеш мені допомогти, завадивши виконанню порад Агітофела. Чи не будуть там з тобою священик Задок та Авіатар? Розповідай їм усе, що почуєш у царському домі. З ними там двоє синів Агімааз, син Задока, та Йонатан, син Авіатара. Пошли їх до мене з будь-якими новинами, які матимеш». Отак прибув до Єрусалима друг Давида Хушай, якраз тоді, коли Авесалом прийшов у місто. Коли Давид трохи спустився з вершини, зустрівся йому Зіва, слуга Мефівошета, який чекав на нього. Біля нього стояла валка нав’ючених віслюків, навантажених двомастами буханцями хліба, сотнею в’язок родзинок, сотнею в’язок смокви та бурдюком вина. Цар запитав Зіву: «Чому ти все це сюди доставив?» Зіва відповів: «Осли призначені для домашніх царя, щоб не йти пішки, хліб і фрукти — для воїнів, щоб підкріпитися, а вино — щоб освіжити всіх, хто виснажився, переходячи пустелю». Цар знову запитав: «А де онук твого хазяїна?» Зіва відповів: «Він залишився в Єрусалимі, бо сам сказав таке: „Сьогодні дім Ізраїлю віддасть мені дідове царство”». Тоді цар сказав Зіві: «Усе, що належало Мефівошету, тепер твоє». «Покірно схиляюся, — сказав Зіва. — Нехай я знайду милість в очах твоїх, мій володарю-царю». Коли цар Давид підходив до Багурима, звідти до нього вийшов чоловік із того ж коліна, що й родина Саула. Звали його Шимей. Це був син Ґери. Він сипав прокльонами, наближаючись. Він жбурляв каміння в Давида і його урядовців, хоча всі воїни й вартові стояли обіруч Давида. Шимей сипав прокльони: «Забирайся, йди геть, кровожеро, негіднику. Господь відплатив тобі за кров, що ти пролив у домі Саула, на місці якого зацарював. Господь передав царство твоєму сину Авесалому. Ти на краю загибелі, бо ти — кровопивця». До царя заговорив Авішай, син Зеруї: «Чого цей мертвий пес має проклинати мого володаря царя? Ось я піду й відітну йому голову». Але цар заперечив: «Що для мене й для вас, сини Зеруї, є спільним? Якщо він проклинає, бо Господь йому звелів: „Прокляни Давида”, — хто тоді може спитати: „Навіщо ти робиш це?”» Давид сказав Авішаю і всім своїм урядовцям: «Мій син, моя плоть намагається позбавити мене життя. Що тоді вже говорити про цього веніаминія! Облиште його, адже Господь йому звелів. Може, Господь побачить мою печаль і відплатить добром за ті прокльони, які я сьогодні дістав». Давид зі слугами пішли далі по один бік дороги, а Шимей пішов по другий бік дороги, навпроти нього, проклинаючи й кидаючи в Давида каміння, обсипаючи його камінням і піском. Цар і всі його люди прибули до ріки Йордан змучені. Уже там цар відпочив. Тим часом Авесалом з ізраїльтянами підійшов до Єрусалима. З ними був також Агітофел. Хушай аркійський, друг Давида, прийшов до Авесалома й вигукнув: «Нехай живе цар! Нехай живе цар!» Авесалом спитав Хушая: «Це ти так виявляєш свою любов до друга (Давида)? Чому ти не пішов з другом?» Хушай відповів Авесалому: «Ні, я буду з тими, хто обраний Господом, цими людьми і всім народом ізраїльським. Ось із ким я залишуся! А кому я зрештою мушу служити? Хіба я не повинен служити сину? Я служитиму тобі так само, як служив батькові твоєму». Авесалом спитав Агітофела: «Порадь, що нам робити?» Агітофел відповів: «Ляж з батьковими наложницями, яких він залишив стерегти дім. Тоді увесь Ізраїль почує, як ти досадив батькові. Тоді зміцніють руки прихильників твоїх». От розкинули вони шатро на даху, і на очах усього Ізраїлю він лежав з батьковими наложницями. А порада Агітофела в ті дні була така ж поважна, як і слово Бога. Так ставилися до порад Агітофела і Давид, і Авесалом. Агітофел сказав Авеслому: «Я відберу дванадцять тисяч воїнів і вирушу з ними цього вечора переслідувати Давида. Доки він ще змучений, хворий та кволий, я нападу на нього. Я розгромлю його, і всі його прибічники кинуться врозтіч. Я знищу тільки царя, а всіх людей приведу до тебе, як наречену приводять у дім чоловіка. Ти ж бо прагнеш смерті лиш одного чоловіка; ніхто від того не постраждає». Такий план Авесалому та всім старійшинам Ізраїлю сподобався. Проте Авесалом заперечив: «Поклич іще Хушая аркійського. Почуємо, що він нам скаже». Коли явився Хушай, Авесалом його запитав: «Агітофел порадив таке зробити. Послухатись його?» Хушай відповів Авесалому: «На цей раз порада Агітофела недобра. Ти ж знаєш свого батька і його воїнів. Вони — борці, такі ж люті й розгнівані, як дика ведмедиця, в якої відбирають маля. До того ж твій батько — досвідчений воїн, він не залишатиметься на ніч із військом. Навіть зараз він сховався в печері чи ще десь. І якщо йому першому випаде піти в наступ на твоїх воїнів, хтось почує про це й говоритиме: „У війську полководця Авесалома різня”. Тоді навіть найхоробріший воїн із серцем безстрашним, як у лева, ослабне від страху. Адже весь Ізраїль знає, що твій батько — хоробрий, і всі його воїни теж сміливі. Ось чому я раджу тобі зібрати весь Ізраїль: від Дана до Беершеби — так багато людей, як піщинок на березі. Тоді й поведеш ти їх у бій. Ми вдаримо по ньому, хоч де б ми його знайшли. Ми впадемо на нього, як роса вкриває землю. Не залишаться живими ні він, ні його воїни. Якщо він відступить до міста, весь Ізраїль назносить мотуззя, і ми розкидаємо місто до долини, аж від нього не залишиться ні камінця». Авесалом та його спільники, народ Ізраїлю, сказали: «Порада Хушая аркійського краща, ніж Агітофелова». Бо Господь зробив так, щоб Авесалом зневажив пораду Агітофела, щоб накликати біду на Авесалома. Хушай сказав священикам Задоку й Авіатару: «Агітофел порадив Авесалому й старійшинам Ізраїлю зробити те й те, але я порадив дітям Ізраїлю робити так і так. Пошліть відразу ж звістку Давидові: „Не залишайся на ніч біля річок у пустелі; відразу ж перейди через потік на той бік, не вагаючись, бо інакше царя та його людей буде поглинено”». Йонатан та Агімааз перебували в Ен-Роґелі. До них мала прийти з повідомленням служниця, а вони потім повинні були вирушити до царя Давида і все йому розповісти, але необхідно було непомітно пробратися в місто. Та їх помітив один юнак і сповістив про це Авесалома. Тому вони мерщій пішли до будинку одного з жителів Багурима. На його подвір’ї була криниця. Вони й сховалися в ній. Дружина хазяїна взяла покривало й накрила ним отвір, та ще й насипала зверху зерна. Ніхто нічого не дізнався. Коли Авесаломові слуги зайшли до жінки в будинок, вони запитали: «Де поділися Агімааз і Йонатан?» Жінка відповіла: «Вони перейшли річку». Чоловіки шукали-шукали, але нікого не знайшли. З тим і повернулися до Єрусалима. Коли чоловіки пішли, ті вибралися з криниці й попрямували до Давида, щоб розповісти йому про все. Вони йому сказали: «Вирушай, відразу ж переходь через річку; Агітофел порадив те й те зробити з вами». Давид і його люди знялися й перейшли Йордан. Вже на світанку не залишилося жодного, хто б не перейшов через Йордан. Коли Агітофел довідався, що до його поради не прислухалися, він осідлав віслюка й вирушив додому, у своє місто. Він навів лад у домі, а потім повісився. Отак він і помер. Поховали його в батьковій гробниці. Давид пішов у Маганаїм, Авесалом же перейшов через Йордан з усіма ізраїльтянами. Авесалом доручив Амазі очолити військо замість Йоава. Амаза був сином ізраїльтянина Єтера, який одружився з Абігайл, дочкою Нагаша і сестрою Зеруї, матері Йоава. Ізраїльтяни та Авесалом отаборилися на землях Ґілеада. Коли Давид прийшов до Маганаїма, Шові, син Нагаша з Равви аммонійської, Макір, син Амміела з Ло-Девара, та Барциллай ґілеадський з Роґеліма принесли постіль, миски, інший посуд. Іще вони захопили з собою пшеницю та ячмінь, муку й зерно, боби й чечевицю, мед і бринзу, овець і сир з коров’ячого молока для Давида та його війська. Вони сказали: «Воїни зголодніли, стомилися й хочуть пити від спеки в пустелі». Давид зробив перекличку воїнів і призначив начальників над тисячами та сотнями. І послав Давид військо: третину під командуванням Йоава, третину очолив брат Йоава Авішай, син Зеруї, а ще третину — Іттай ґіттійський. Цар сказав воїнам: «Безперечно, я також піду з вами». Але воїни відповіли: «Ти не повинен іти, бо якщо нас змусять утікати, на нас не звернуть уваги. Навіть якщо половина воїнів загине, їм усе одно. Але ж ти вартий десяти тисяч таких, як ми. Було б краще, якби ти підтримав нас у місті». Цар відповів: «Я зроблю все так, як ви вважаєте за краще». От і став цар біля брами, а всі воїни повиходили з міста загонами по сто й тисячу чоловік. Цар наказав Йоаву, Авішаю та Іттаю: «Заради мене, збережіть молодого Авесалома». Усе військо чуло, як цар віддавав наказ про Авесалома кожному командуючому. І вийшло військо Давидове на відкриту місцевість, щоб вступити в бій з ізраїльтянами. Це сталося в Ефраїмовому лісі. Давидове військо завдало поразки ізраїльській армії, а втрати того дня були величезні — двадцять тисяч чоловік. Сутички перекинулися на весь край, і ліс винищив більше воїнів в ту ніч, аніж меч. Сталося так, що Авесалом зустрівся з людьми Давида. Він їхав на віслюку, і якраз тоді, коли віслюк проходив під густим гіллям величезного дуба, голова Авесалома застрягла в гіллі. Тож він завис у повітрі, а його віслюк утік. Помітивши це, один чоловік сказав Йоаву: «Я щойно побачив, що Авесалом висить на дубові». Йоав здивовано спитав чоловіка, який сповістив його: «Не може бути! Ти його бачив? Чому ж ти його не зарубав? Тоді б я дав тобі десять шекелів срібла й пояс воїна». Але чоловік відповів: «Навіть якби я власноручно відважив тисячу шекелів срібла, я б ніколи не підняв руки на царевого сина! Ми чули царський наказ зберегти життя юному Авесалому. Він це наказав тобі, Авішаю та Іттаю. Якби я підступно забрав його життя, а від царя ніщо не приховається, ти б тоді покарав мене ». Йоав розгнівався: «Я не збираюся марнувати тут час з тобою». Він витягнув три дротики й метнув їх у серце Авесалома, поки той ще живий висів на дереві. А десятеро зброєносців Йоава оточили Авесалома й добили його. Йоав засурмив, і воїни припинили переслідувати ізраїльтян. Так Йоав зупинив їх. Вони підняли Авесалома й кинули його до великої ями в лісі, засипавши зверху купою каміння. Всі ізраїльтяни повтікали тим часом до своїх наметів. Ще за свого життя Авесалом поставив у Царській долині кам’яну брилу, яка вважалася пам’ятником йому, бо він подумав: «Немає в мене сина, щоб продовжити пам’ять про мене». Він назвав цей стовп своїм іменем, і дотепер його називають пам’ятником Авесалому. Агімааз, син Задока, вирішив: «Треба поспішити до царя з новиною, що Господь врятував його від рук ворогів». Але Йоав сказав йому: «Сьогодні не треба йти з новиною. Можеш іншим разом сповістити царя, але тільки не сьогодні, адже царський син — мертвий». Тоді Йоав звернувся до одного кушійця: «Підеш ти й розкажеш царю, що бачив». Кушієць поклонився Йоаву й побіг. Агімааз, син Задока, знову попросив Йоава: «Хай буде що буде, але дозволь мені побігти слідом за кушійцем». Проте Йоав не погодився: «Сину мій, чому ти хочеш іти? У тебе немає ніякої новини, яка принесе тобі винагороду». Той відповів: «Вже як буде, але я хочу побігти». Йоав погодився: «Біжи вже». Агімааз побіг долиною Йордану й випередив кушійця. Давид сидів між внутрішньою та зовнішньою брамами, а вартовий піднявся на дах брами біля муру. Визирнувши, він побачив одинокого чоловіка, що наближався. Вартовий крикнув про це царю. І цар відповів: «Якщо він один, то, безперечно, має добрі новини». А чоловік підходив ближче й ближче. Вартовий побачив іще одного чоловіка, який біг, і крикнув охоронцеві: «Поглянь, іще один чоловік біжить!» Цар сказав: «Очевидно, й цей чоловік несе втішну звістку». Спостерігач на даху сказав: «Здається, перший бігун схожий на Агімааза, сина Задока». «Він — чоловік добрий, — сказав цар. — Він несе добрі вісті». Тут Агімааз гукнув царю: «Все гаразд». Він низько до землі вклонився царю й сказав: «Нехай славиться Господь, Бог твій! Він розгромив воїнів, що здійняли руки проти мого володаря-царя». Цар спитав: «Чи все гаразд із юним Авесаломом?» Агімааз відповів: «Я бачив велике сум’яття, коли Йоав збирався послати царського слугу й мене, твого раба, але не знаю, в чому річ». Цар сказав: «Відступи і чекай ось тут». Той відійшов. Тоді прибув кушієць і сказав: «Мій володарю-царю, слухай втішні новини! Господь врятував тебе від усіх, хто повстав проти тебе». І цар запитав кушійця: «Чи все гаразд із юним Авесаломом?» Кушієць відповів: «Нехай з ворогами мого володаря-царя, з усіма, хто піднявся проти нього, станеться те, що з цим юнаком». Цар був дуже засмучений. Він піднявся до кімнати над брамою і заплакав. Йдучи, він примовляв: «О сину мій, Авесаломе! Мій сину, мій сину, Авесаломе! Чому не помер я замість тебе, о Авесаломе, мій сину, сину мій!» Йоаву донесли: «Цар тужить за Авесаломом, носить жалобу за своїм сином». Того дня для усього війська перемога перетворилася на жалобу, бо в той день почули воїни як цар побивається за сином. Люди прокралися в місто того дня, як прокрадаються присоромлені втечею з бою. Цар закрив обличчя й голосно оплакував сина: «О мій сину, Авесаломе! О Авесаломе, мій сину, мій синку!» У дім до царя прийшов Йоав і почав дорікати: «Сьогодні ти принизив увесь свій народ, який щойно врятував твоє життя, життя твоїх синів та дочок, життя твоїх дружин і наложниць. Ти любиш тих, хто ненавидить тебе, а ненавидиш тих, хто любить тебе. Ти сьогодні дав зрозуміти, що полководці та їхні воїни для тебе — ніщо. Я бачу, що ти був би втішений, якби Авесалом був сьогодні живий, а ми — мертві. Вийди-но й підбадьорь своїх людей. Присягаюся Господом, що якщо ти не вийдеш, до ночі жодного чоловіка тут не побачиш. Це буде гірше для тебе, ніж усі нещастя, які звалювалися на тебе з юності й до цього дня». Підвівся цар і зайняв своє місце у брамі. Коли людям сказали, що цар сидить у брамі, вони всі посходилися. Ізраїльтяни повтікали до своїх наметів. В усіх ізраїльських племенах люди сперечалися між собою: «Цар нас визволив із рук ворогів; це він нас врятував від руки филистимлян. А тепер він утік з країни через Авесалома. Авесалом же, якого ми помазали царювати, загинув у бою. Чому нічого не робиться, щоб повернути царя?» Цар Давид послав звістку до священиків Задока й Авіатара: «Спитайте старійшин Юдеї про таке: „Чому ви серед останніх, хто прагне повернути царя в його дім?” Цар почув те, про що говорив цілий Ізраїль. Ви — мої брати, моя плоть і кров. Чому вам бути останніми серед тих, хто просить царя повернутися?» Скажіть Амазі: «Хіба ти не моя плоть і кров? Нехай Господь зі мною обійдеться суворо, якщо відтепер ти не проводир мого війська замість Йоава!» І він завоював серця усіх до одного людей Юдеї, ніби вони були одним чоловіком. Вони послали царю такі слова: «Повертайся з усіма своїми слугами». Так цар підійшов до Йордану. Народ Юди вийшов до Ґілґала, щоб зустріти царя й переправити його через Йордан. Шимей, син веніаминія Ґери з Багурима, поспішив разом з народом Юдеї зустріти царя Давида. Слідом за ним спустилися на зустріч тисяча веніаминіїв. Був серед них слуга Саулового дому Зіва з п’ятнадцятьма синами та двадцятьма слугами. Вони побігли до Йордану, де був цар, перейшли через брід, щоб допомогти переправитися царевим домашнім і зробили те, що буде добре в його очах. Коли Шимей, син Ґери, перейшов через Йордан, він розпростерся перед царем і сказав йому: «Нехай володар мій не вважає мене винним. Нехай не пам’ятає, як його слуга завинив того дня, коли мій володар-цар пішов з Єрусалима. Нехай цар забуде це. Адже я, слуга твій, знаю, що я згрішив, але сьогодні я прийшов сюди першим з усього дому Йосипа, щоб зустріти свого володаря-царя». Авішай, син Зеруї, мовив: «Хіба за цю провину не слід стратити Шимея? Адже він проклинав Господнього помазаника!» І Давид відповів: «Що в мене з вами спільного, сини Зеруї? Тепер ви стали моїми ворогами? Хіба треба когось убивати в Ізраїлі? Чи ж не відомо мені, що сьогодні я цар усього Ізраїлю?» Тому цар пообіцяв Шимею: «Ти не помреш». Цар присягнувся, що не вб’є Шимея своїми руками. А Мефівошет, онука Саула, також зійшов у долину, щоб зустріти царя. Він не мив ніг, не підстригав вуса, не прав одяг відтоді, як цар пішов, і до того дня, коли він повернувся живий і здоровий. Коли він прийшов з Єрусалима зустріти царя, той його спитав: «Чому ти не пішов зі мною, Мефівошете?» Той відповів: «Мій володарю-царю, слуга мій підвів мене. Я, твій слуга, сказав йому: „Осідлай для мене віслюка, щоб я міг на ньому поїхати до царя”. Це необхідно, бо я, слуга твій, — кульгавий, але Зіва, мій слуга, зрадив мене. Він звів наклеп на мене, твого раба, перед володарем-царем. Мій володар-цар, як Господній Ангел, тому й роби зі мною все, що вважаєш за потрібне. Усі нащадки мого діда заслужили лише смерті від мого володаря-царя, а ти дав своєму рабу місце серед тих, хто сидить за одним столом з тобою. Яке ж я маю тоді право про щось просити царя?» І цар йому відповів: «Навіщо й далі говорити? Я наказав тобі й Зіві розділити поля». А Мефівошет відповів царю: «Нехай усе забирає, адже мій володар-цар повернувся живим додому». Ґілеадець Барциллай теж спустився з Роґеліму, щоб разом з царем перейти Йордан і провести царя далі. Барциллай був дуже старий, йому було вісімдесят років. Коли цар жив у Маганаїмі, Барциллай його утримував, бо був дуже заможний. Цар сказав Барциллаю: «Перейди річку зі мною і живи в Єрусалимі, а я піклуватимусь про тебе». Але Барциллай відповів цареві так: «Скільки ще років я проживу? Чи слід мені йти з царем до Єрусалима? Мені вже вісімдесят. Хіба можу я відрізнити, що є добре, а що зле? Хіба може відчути твій раб смак їжі й напоїв? Хіба я ще чую голоси співаків та співачок? Навіщо твоєму рабу бути зайвим тягарем своєму володарю-царю? Твій слуга пройде трохи разом з тобою після переходу через Йордан. Але навіщо царю винагороджувати мене в такий спосіб? Дозволь твоєму рабу повернутися, щоб померти в рідному місті, біля гробниці батька й матері. Але ось твій слуга Кімгам. Нехай він перейде Йордан разом із володарем моїм царем. Роби з ним усе, що тебе втішить». Цар відповів: «Кімгам перейде зі мною річку, і я зроблю для нього все, що втішить тебе. А для тебе зроблю все, чого ти хочеш». Тож усі перейшли Йордан, а потім переправився й цар. Він поцілував Барциллая, благословив його, і той повернувся додому. Дорогою до Ґілґала Кімгам ішов разом з царем. Усі воїни Юдеї і половина війська ізраїльського переправили царя. Невдовзі всі ізраїльтяни зібрались у царя й почали його питати: «Чому наші побратими, народ Юдеї, украв царя й переправив його з домашніми та всіма слугами через Йордан?» Усі юдеї відповіли ізраїльтянам: «Ми зробили так, бо цар — наш близький родич. Чому ви гніваєтеся на це? Чи ми щось з’їли з царських припасів? Чи ми взяли щось для себе?» Ізраїльтяни не змовчали, відповіли людям Юдеї: «Нас у царя десять частин. І безперечно, у нас більше прав на Давида, ніж у вас. Чому ви нас зневажаєте? Хіба ми не першими почали говорити про те, щоб повернути царя?» Але відповідь юдеїв ізраїльтянам була ще брутальнішою. Сталося так, що там був баламут Шеба, син веніаминія Бікрі. Він засурмив у сурму й вигукнув: «Не маємо ми долі у Давида. Не маєм спадщини в сина Єссея! Ізраїлю! Ходімо по своїх наметах». І всі ізраїльтяни покинули Давида. Вони пішли за Шебою, сином Бікрі. Але люди Юдеї супроводжували царя від Йордану до Єрусалима. Коли Давид повернувся додому в Єрусалим, він відіслав десять наложниць, яких залишав стерегти дім, в окрему оселю, приставивши до них вартових. Він забезпечив їх, але вже не спав з ними. Так їх тримали в заточенні все життя аж до смерті. Цар звернувся до Амази: «Заклич усіх людей Юдеї до мене, щоб з’явилися через три дні. І ти також будь». Амаза вирушив збирати юдеїв, але робив це довше часу, призначеного царем. Давид сказав Авішаю: «Шеба, син Бікрі нашкодить нам більше, ніж Авесалом. Візьми слуг свого хазяїна й наздожени його, інакше він знайде укріплені міста і втече від нас». Тож воїни Йоава, керетяни, пелетійці та всі інші могутні воїни під командуванням Авішая вирушили навздогін Шебі. Вони виступили з Єрусалима, щоб наздогнати Шебу, сина Бікрі. Коли вони проходили повз велику скелю в Ґівеоні, їм назустріч вийшов Амаза. Йоав був у військовому плащі, опоясаний ременем, з якого звисав меч у піхвах. Коли він ступив крок назустріч, меч випав із піхов. Йоав звернувся до Амаза: «Як живеш, брате мій?» Потім Йоав притягнув Амазу правою рукою за бороду, щоб поцілувати. Амаза не звернув уваги на меч у руці Йоава. Йоав ударив ним прямо в живіт. Нутрощі Амази впали на землю. В другому ударі потреби не було, бо Амаза помер. А потім Йоав із братом Авішаєм погналися за Шебою, сином Бікрі. Якийсь із воїнів Йоава зупинився перед Амазою і сказав: «Хто підтримує Йоава і хто за Давида, нехай ідуть за Йоавом!» Амаза лежав, стікаючи кров’ю, посеред дороги. Якийсь чоловік помітив, що всі воїни зупиняються, що кожен, наблизившись до Амази, зупиняється перед ним. Він відтягнув того з дороги в поле й накинув на нього плащ. Коли Амазу відтягли з дороги, всі воїни поспішили за Йоавом, щоб наздогнати Шебу, сина Бікрі. Шеба дістався Авель, того що Бет-Маака, пройшовши через усі племена Ізраїлю, через увесь край бірійців, які, зібравшись, приєдналися до нього. Все військо Йоава підійшло до Авель-Бет-Маага й оточило місто. Воїни насипали вал біля зовнішнього боку укріпленої стіни. Коли вони почали розбивати стіну, якась мудра жінка з міста вигукнула: «Послухайте! Послухайте! Скажіть Йоаву, щоб він прийшов, аби я могла поговорити з ним!» Той підійшов, і вона спитала: «Ти Йоав?» «Так», — відповів він. Вона мовила далі: «Послухай, що твоя рабиня має сказати». «Слухаю», — відповів він. Вона вела далі: «Колись давно була приказка: „Знайдеш відповідь в Авелі”. Так завжди й було. Ми — мирне й правовірне в Ізраїлі місто. Чому ти хочеш знищити Господній спадок?» «Нічого подібного, ні в якому разі, — заперечив Йоав. — Нізащо не хочу я ні зруйнувати, ні знищити його! Це зовсім не так. Справа в тому, що чоловік на ймення Шеба, син Бікрі, з гірських країв Ефраїму, підніс руку на царя Давида. Видай цього чоловіка, і я відступлю від міста». Жінка сказала Йоаву: «Його голову викинуть тобі через стіну». Жінка звернулася з мудрою порадою до всіх жителів міста, і вони відрубали голову Шебі, сину Бікрі, й перекинули її Йоаву. Він засурмив, і всі воїни Йоава відійшли від міста й розійшлися по своїх наметах. Сам Йоав повернувся до царя в Єрусалим. Йоав був полководцем усієї ізраїльської армії, Беная, син Єгояди, командував керетянами та пелетійцями. Адонірам наглядав за примусовими роботами, а Єгошафат, син Агілуда, був літописцем. Шева працював писарем, Задок та Авіатар були священиками, Іра яїрський був Давидовим священиком. За правління Давида три роки підряд у країні лютував голод. І тому Давид шукав зустрічі з Господом. Господь сказав: «А все це через Саула та його дім, залитий кров’ю, через те, що він убив ґівеонців». Цар покликав ґівеонців і мав з ними розмову. Самі Ґівеонці не були ізраїльтянами, вони були рештками аморійців. Ізраїльтяни присяглися пощадити їх, але Саул намагався їх винищити, бо відданий був Ізраїлю та Юдеї. Давид спитав ґівеонців: «Що мені для вас зробити? Як мені залагодити минуле, щоб ви благословили Господній спадок?» Ґівеонці відповіли: «Немає в нас такого права — вимагати срібла чи золота в Саула чи в його родини; не маємо права і вбивати когось в Ізраїлі». «Хоч би що ви зажадали, я зроблю для вас», — сказав Давид. Вони відповіли царю: «Якщо говорить про того чоловіка, який нищив нас, який замислив нас вигубити, щоб не було нам місця в Ізраїлі, тоді видай нам сімох його нащадків, яких ми повісимо й виставимо перед Господом на горі Ґівеа Саулового, обраного Господом». І погодився цар: «Я видам їх вам!» Цар помилував Мефівошета, сина Йонатана, Саулового сина, оскільки Давид присягнув Йонатану, сину Саула, перед Господом. Проте цар узяв Армоні та Мефівошета, двох синів Різпи, дочки Ая, яких Різпа народила від Саула, та ще п’ятьох синів дочки Саула Мерав, яких вона народила від Адріела, сина меголатця Барциллая. Він видав їх ґівеонцям, які їх убили й виставили на горі перед Господом. Усі семеро загинули разом: їх стратили в перші дні жнив, саме тоді, як починався збір ячменю. Різпа, дочка Ая, взяла волосяницю й розкинула її для себе на скелі. З початку жнив до самих дощів, які полилися з небес на тіла загиблих, вона не дозволяла птахам удень сідати на тіла, а звірам — уночі. Коли Давид почув, що зробила дочка Ая Різпа, яка була наложницею Саула, він пішов і взяв у жителів Явеш-Ґілеада кістки Саула та його сина Йонатана. (Люди Явеш-Ґілеада потай винесли їх з площі Бет-Шана, де їх повісили филистимляни, коли вбили Саула в Ґілбоа). Давид приніс звідти кістки Саула та його сина Йонатана, а ще зібрав кістки й тіла сімох повішених. Вони поховали кістки Саула та його сина Йонатана в гробниці Саулового батька Кіша в землях Веніаминових, і зробили все, як наказав цар. Після цього Бог змилостився над землею. І знову почалася війна між филистимлянами та Ізраїлем. Давид зі своїм військом вийшов, щоб протистояти филистимлянам, але він був втомлений. Ішбі-Бенов, один з нащадків Рафи, який мав бронзовий спис вагою триста шекелів і новий меч, пообіцяв, що уб’є Давида. Однак на допомогу Давидові поспішив Авішай, син Зеруї. Він ударив филистимлянина і вбив його. Тоді Давидові воїни присягнулися: «Більше ніколи ти не вийдеш з нами до бою, щоб не згас світильник Ізраїлю». Трохи згодом знову розгорілася війна з филистимлянами у Ґові. Там хушієць Сиввекай убив Сафа, одного з нащадків Рафи. В іншій війні з филистимлянами у Ґові Елханан, син Яаре-Ореґіма з Віфлеєм, убив гіттійця Ґоліафа у якого руків’я списа було немов ткацький вал. Ще в одній битві при Ґаті воював велетенський чолов’яга, на кожній руці й нозі якого було по шість пальців, всього у нього було двадцять чотири пальці. Він також був нащадком Рафи. Коли він заходився збиткуватися з Ізраїлю, його вбив Йонатан, син Шимея, Давидового брата. Ці четверо филистимлян були нащадками Рафи з Ґата, і полягли вони від руки Давида та його слуг. Давид заспівав Господу цю пісню, коли Господь визволив його від рук усіх ворогів і від Саула. Він сказав: «Господь — моя Скеля, твердиня моя; Господь — мій Спаситель. Мій Бог — моя Скеля, де завжди ховаюся я, мій щит і моя сила, що спасіння несе, фортеця, мій притулок, мій Спаситель рятує мене від жорстоких людей. До Бога, достойного слави, я лину словами, і ось врятований я від моїх ворогів. Загибелі хвилі бурхливі навколо здіймались, потоки руїни мене огортали. Мене оплутали тенета смерті; загибелі пути мені накидали. У відчаї й горі до Господа лину словами, взиваю до Бога мого. Він з храму мій голос почув, мій крик Його вуха торкнувся. Здригнулася земля і затряслася, небес основи затремтіли, все стугоніло, Він бо лютував. Із ніздрів клубочилися дими, з уст виривався пломінь нищівний, й розпечене вугілля полум’ям взялося. Він небеса розверзлі скинув долу, ступні Його на хмарах темних. Він сів на Херувимів й полетів, підхоплений крилом вітрів. Із темряви Він прикриття Собі зробив: дощові темні хмари в небесах. Його присутність, осяяна, немов розжарене вугілля, кресала білі нитки блискавиць. Господь громами із небес Себе явив, голос Всевишнього луною відгукнувся. Він стріли запустив і ворогів розкидав, а блискавиць удари їх смертельно пронизали. Морські глибини оголились, земні підвалини відкрились, коли Господь сварити нас почав, коли із ніздрів Його дихання прорвалось. Він дотягнувся з висоти до мене і підніс. З глибин морських (з біди) мене підняв. Від ворога могутнього мене порятував, Він спас мене від недругів, яких би не здолав я. У день мого нещастя навалилися вороги, але Господь мені підтримку дарував. Мене Він виніс на простори неозорі, Він врятував мене, бо вподобав. За праведність Господь мені воздасть, мене Він вподобав, бо руки мої чисті. Тому що я з путі Господнього не збочив. Я не вчинив того, що є лихим в очах Бога. Усі Його закони — переді мною; від заповітів Господа не відвернувся я. Не маю я провини перед Ним. Тримався від гріхів подалі. Мене за праведність Господь винагородив, воздав за чистоту в Його очах. На вірність вірністю відповідаєш, являєш Ти певним цнотливість Свою. Являєш чистим чистоту Свою, із крутіями Ти обходишся підступно. Сумирного врятуєш Ти, Ти поглядом Своїм упертого пригнеш. Світильник мій, о мій Господь; Коли я в темряві, мене освітлює Господь. З Твоєю поміччю на військо можу йти, із Богом я мури здолати можу. Путь Божий — досконалий, Господнє слово — непогрішне, Він — щит для тих, хто в Нього порятунку просить. То хто ж є Бог, якщо не Сам Господь? Хто Скеля непорушна, як не Бог наш? Це Бог мене озброїв міццю, мої шляхи цнотливими Він робить. Прудкими зробить мої ноги, як в оленя, дасть силу втриматись на висоті. До бою руки Він мої навчає, що бронзового лука я зігнути зможу. Щит переміг своїх Ти дав мені; з Твоєю допомогою я став великим. Торуєш шлях широкий Ти мені, щоб не спіткнувся я в дорозі. Я мчав за ворогами, їх давив, не повертався, доки їх не знищив. Ущент розбив я ворогів, їм не підвестися уже ніколи, вони попадали до моїх ніг. Щоб битися міг я, силу дарував Ти. Упасти недругам до ніг моїх звелів. Ти змусив ворогів п’ятами накивати, і показати спини, я знищив супротивників лихих. На допомогу кликали вони, та марно, спасіння не було, Господь їм не відповів. На порох придорожній їх стираю, на місиво доріг поколотив, стоптав їх. Ти врятував мене від заколотників моїх, зберіг мене для керівництва племенами. Незнаний досі люд мені на службу передав. Уже й чужинці б’ють чолом, плазують, лиш слово долетить до них моє, відразу ж і готові підкоритись. Від переляку серце в них у п’яти скаче, з твердинь своїх, тремтячі, вибігають. Господь живий! Хвала і шана моїй Скелі! Славімо Бога, Скелю і мого Рятівника! Він — Бог, Який за мене мстить, Який народи упокорює для мене, Який мене від ворогів рятує. Над супротивниками Ти мене підніс. Ти спас мене від кривдників злостивих! Тому хвалу тобі співаю, мій Господи, серед народів, прославлю в пісні я Твоє ім’я. Царю Він посилає перемоги незабутні, помазанику доброту Свою нев’янучу дарує. Давиду та його нащадкам ласку на віки дає!» Ось останні слова Давида: «Пророцтва Давида, сина Єссея, якого Бог звеличив, слово віще помазаника Якового Бога, ізраїльського пісняра. В мені Господній Дух заговорив, Його словами мовить мій язик. Бог Ізраїлю говорив, Ізраїлева Скеля мовила мені: „Коли по справедливості людьми керуєш, коли вершиш зі страхом перед Богом. Він буде світлом вранішнього сонця в безхмарній вранішній височині. Він буде сяйвом, що з’являється після дощу”. Хіба не Бог зробив мій дім великим? Хіба повічний Заповіт зі мною Він не уклав? Хіба не закріпив, не убезпечив все у нім? Невже не дасть мені Він порятунку, не приведе до виконання всіх моїх бажань? А злих людей відкинуть, наче колючки, що їх людина не торкається руками. Але торкнувшись того чортополоху, колючки жалять неначе вістря спися залізного. Спалити треба їх на місці». Ось імена могутніх воїнів Давидових: Йошев-Башшевет, такемонієць, який був найголовнішим із трьох. Він списом убив вісімсот чоловік в одній битві. Наступним був Елеазар, син Додая, агогієць, один із трьох могутніх воїнів. Він був разом із Давидом у Пас-Даммимі, коли филистимляни збиралися на битву. Коли ізраїльтяни почали відступати, він кинувся в бій і почав рубати филистимлян, доки рука не втомилася й не прилипла до меча. Того дня Господь дарував їм велику перемогу. Війська повернулися до Елеазара, але вже тільки за тим, щоб пограбувати вбитих. Наступний Шамма, син Аґее гарарійського. Коли филистимляни згуртувалися поблизу чечевичного поля, ізраїльські війська втекли з Филистимської землі. Однак Шамма встав серед поля, захистив його й розбив филистимлян. І Господь дарував велику перемогу. У жнивну пору троє командирів тридцяти воїнів пробралися до Давида, який переховувався в печері Адуллам, бо филистимське військо розташувалося в долині Рефаїм. У той час Давид був у фортеці, а филистимські воїни знаходилися у Віфлеємі. Давида мучила спрага, і він сказав: «От якби хтось приніс мені води напитися з Віфлеємської криниці, що біля брами!» Троє героїв прорвали кордон филистимлян, набрали води з Віфлеємської криниці, що біля брами, й принесли Давидові. Але він відмовився пити ту воду і вилив її як пожертву Господу. «Ні, нізащо, Господи, не можу я випити цю воду, — сказав Давид. — Хіба це не кров тих людей, що ризикували своїм життям, аби принести її?» Отож Давид нізащо не погодився випити ту воду. Ось такі були подвиги цих трьох героїв. Авішай, брат Йоава, сина Зеруї, був командиром трійок. Він зі списом вийшов проти трьохсот чоловік і вбив їх. Тож ім’я його стало таким же славетним, як імена тих трьох героїв. Авішая шанували більше, ніж тих трьох, адже він став їхнім командиром, хоч він і не належав до них. Беная, син Єгояди з Кавзеела, був хоробрим воїном, який здійснив багато видатних подвигів. Він убив двох найкращих моавських воїнів, а ще одного сніжного дня він спустився в яму і забив там лева. Він також убив велетня-єгиптянина. Хоч в руках у єгиптянина був спис, Беная виступив проти нього лише з дубцем. Беная вихопив списа з рук єгиптянина і вбив того його ж списом. Беная, син Єгояди, зробив багато подібних подвигів і став славетним, як і ті три герої. Його шанували більше, ніж будь-кого з тридцяти воїнів особливих підрозділів, але до трійці він все ж таки не входив.: Давид призначив його командиром своїх охоронців. Серед Давидових тридцяти воїнів особливих підрозділів були: Асагел, брат Йоава; Елханан, син Додая з Віфлеєма; Шамма хародський, Еліка, теж із Харода; Гелез-палтієць; Іра, син Іккеша з Текоа; Авіезер з Анатота; Мевуннай-хушієць; Залмон-агоієць; Магарай-нетофатієць; Гелед, син Баани-нетофатійця; Іттай, син Ривая з Ґівеа Веніаминового; Беная-піратонець; Хіддай з яруг Ґааша; Аві-Албон-арбатієць, Азмавет-баргумієць, Еліава-шаалвонієць, із синів Яшена; Йонатан, син Шамми гарарійського; Агіам, син Шарара гарарійського; Еліфелет, син Агасбая-маакійця; Еліам, син Агітофела-ґілонійця; Хезро-кармелієць; Паарай-арвієць; Іґал, син Натана з Зови, Вані ґадійський; Зелек-аммонієць; Нагарай-бееротець, зброєносець Йоава, сина Зеруї; Іра-ітрієць; Ґарев-ітрієць; та Урія-хиттит. Усього було тридцять сім сміливців. Знову запалився Господній гнів на Ізраїль і запалив Давида проти ізраїльтян, намовляючи: «Іди й перелічи Ізраїль та Юдею». Цар сказав Йоаву та командирам його війська: «Обійди всі племена Ізраїлю від Дана до Беершеби й перелічи воїнів, аби я знав, скільки їх». Та Йоав відповів царю: «Хай Господь твій Бог помножить народ твій у сотню разів і нехай очі мого володаря царя побачать це. Але, о царю, мій володарю, навіщо бажаєш ти зробити це?» Однак слово царя переважило слова Йоава й військових командирів; вони залишили царя й подалися рахувати людей у війську ізраїльському. Перейшовши через Йордан, вони розташувалися біля Ароера, на південь від міста, у вузькій ущелині, а потім перейшли Ґад у напрямку до Язера. Вони попрямували в Ґілеад, в землі Тахтим-Годші, тоді до Дан-Яана і навколо нього до Сидона. Звідти пройшли до фортеці Тир, побували в усіх містах хивійців та ханаанців. Наприкінці завітали до Беершеби в юдейському Неґеві. Обійшовши усі землі, вони через дев’ять місяців і двадцять днів повернулися в Єрусалим. Йоав доповів царю, скільки вони нарахували воїнів. В Ізраїлі налічувалося вісімсот тисяч здорових мужів, які були здатні тримати меч, а в Юдеї — п’ятсот тисяч чоловік. Давид відчув себе винним після того, як він порахував воїнів. Він сказав Господу: «Я вчинив великий гріх, зробивши це. Благаю Тебе, Господи, зніми цей гріх з Твого слуги, бо я зробив величезну дурницю». Наступного ранку, коли Давид іще не підвівся з ліжка, пророку Ґаду, Давидовому ясновидцю, було Господнє слово: «Піди й розкажи Давидові про те, що говорить Господь: „Я даю тобі на вибір три покарання. Вибери одне із них, і Я саме так з тобою і вчиню”». Ґад пішов до Давида і сказав йому: «Ось тобі на вибір три покарання: або нехай звалиться на тебе голод на цілих три роки, або будеш три місяці тікати від ворогів, які тебе переслідуватимуть, або матимеш три дні мору в своєму краї. Обміркуй і виріши, що я маю відповісти Тому, Хто мене послав». Давид сказав Ґаду: «Я у великій печалі. Нехай Господь мене покарає, бо милість Його величезна, але не дай мені потрапити до людських рук». Отож Господь наслав моровицю на Ізраїль з ранку й до кінця призначеного часу. І померло сімдесят тисяч людей від Дана до Беершеби. Коли Ангел простягнув руку, щоб знищити Єрусалим, Господь зажурився тією бідою і промовив до Ангела, який губив народ: «Досить, прибери руку!» Ангел Господній якраз тоді був біля току євусита Арауни. Коли Давид побачив, як Ангел губить людей, він звернувся до Господа: «Це я згрішив, це мій переступ. Люди ж бо як овечки. Що вони зробили? Нехай упаде Твоя рука на мене й мою родину». Того ж дня прийшов до Давида Ґад і сказав йому: «Піднімися й зведи вівтар Господу на току євусита Арауни». Тож Давид зробив так, як йому наказав Господь через Ґада. Коли Арауна поглянув і побачив царя з обслугою, він вийшов і вклонився Давиду до самої землі. Арауна спитав: «Чому мій володар-цар прийшов до свого слуги?» «Щоб купити твій тік, — відповів Давид, — та збудувати вівтар для Господа, аби жахлива моровиця відступилася від людей». Арауна сказав Давиду: «Нехай мій володар-цар робить усе, що вважає за потрібне, нехай принесе жертву. Ось воли для жертви всеспалення, а ось все дерев’яне знаряддя для вогнища. О царю, все це віддає Арауна царю». Потім Арауна додав: «Нехай Господь твій Бог прийме тебе». Але цар відповів Арауні: «Ні-ні, я мушу тобі заплатити. Я не принесу Господу моєму Богу жертви всеспалення, які мені нічого не коштують». І купив Давид тік, волів, заплативши за все п’ятдесят шекелів срібла. Давид збудував там вівтар Господу й приніс жертви всеспалення та мирні жертви. Господь зглянувся на молитви за край, і припинилася моровиця в Ізраїлі. Коли цар Давид постарів, він ніяк не міг зігрітися, навіть коли його вкривали ковдрами. Тож слуги сказали йому: «Давайте ми знайдемо цнотливу дівчину, яка буде навідуватися до царя й піклуватися про нього. Вона лягатиме поруч із ним, щоб наш цар міг зігрітися». І вони шукали по всьому Ізраїлю вродливу дівчину, знайшли шунамитянку Авішаґ і привели її до царя. Дівчина була дуже вродлива. Вона піклувалася про царя, прислужувала йому, але цар не спізнав її. Аж ось Адонія, мати якого була Хаґґіт, набундючившись, сказав: «Я буду царем». Він підготував колісниці, коней та п’ятдесят чоловік, щоб бігли поперед нього. Його батько, цар Давид, ніколи не виправляв його, ніколи не питав: «Чому ти так поводишся?» Адонія був також дуже вродливим. Він народився одразу після Авесалома. Адонія радився з Йоавом, сином Зеруї, та зі священиком Авіатаром, і вони підтримували його. Але священик Задок, Беная, син Єгояди, пророк Натан, Шимей і Рей та охоронці Давида не приєдналися до Адонії. Тоді Адонія приніс у жертву овець, крупну худобу та вгодованих телят на камені Зогелет поблизу Ен-Роґеля. Він запросив усіх своїх братів, синів царя та всіх царських вельмож Юдеї, але не запросив ні пророка Натана, ні Беная, ні охоронців, ні свого брата Соломона. Тоді Натан спитав Батшебу, матір Соломона: «Ти чула, що Адонія, син Хаґґіт, став царем, а наш володар Давид не знає про це? То дозволь мені дати тобі пораду, як врятувати тобі своє життя і життя твого сина Соломона. Піди до царя Давида і скажи йому: „Мій володарю-царю, чи ти не обіцяв мені, своїй слузі: „Звісно, Соломон, твій син, стане царем після мене й сидітиме на моєму троні?” Чому ж тоді Адонія став царем? І коли розмовлятимеш із царем, я зайду й підтверджу те, що ти скажеш”». Тож Батшеба пішла провідати старого царя до його кімнати, де шунамитянка Авішаґ піклувалася про нього. Батшеба низько вклонилась і впала на коліна перед царем. «Що тобі треба?» — запитав цар. Вона сказала: «Володарю мій, ти сам обіцяв мені, своїй слузі, перед Господом Твоїм Богом: „Соломон, твій син, стане царем після мене, і сидітиме на моєму троні”. Але зараз Адонія став царем, і ти, мій володарю-царю, не знаєш про це. Він приніс у жертву багато волів, відгодованих телят і баранів і запросив усіх царських синів, священика Авіатара, командуючого Йоава, але не запросив твого відданого сина Соломона. Мій володарю-царю, очі Ізраїлю звернені до тебе, щоб дізнатися від тебе, хто сидітиме на царському троні після тебе. Інакше, як тільки мій володар-цар спочине зі своїми батьками, зі мною та моїм сином Соломоном вчинять, як із злодіями». Поки вона розмовляла з царем, прибув пророк Натан. Цареві сказали: «Пророк Натан тут». Тож він представ перед царем і низько вклонився. Натан сказав: «Мій володарю-царю, ти проголошував, що Адонія стане царем після тебе і сидітиме на твоєму троні? Сьогодні він зійшов і приніс у жертву багато волів, відгодованих телят і баранів. Він запросив усіх царських синів, командуючого і священика Авіатара. Зараз вони їдять і п’ють із ним і проголошують: „Хай живе цар Адонія!” Але я, твій слуга, і священик Задок, і Беная, син Єгояди, і твій слуга Соломон не запрошені. Чи вчинив ти так, не повідомивши своєму слузі, хто сидітиме на троні після тебе?» Тоді цар Давид сказав: «Покличте Батшебу». Тож вона явилася перед царем. І цар пообіцяв: «Воістину, як істинне й те, що Господь живий, Який рятував мене від усіх незгод, сьогодні я виконаю те, в чому поклявся тобі Господом Богом Ізраїлю: Соломон, твій син, стане царем після мене і сидітиме на моєму троні, на моєму місці». Тоді Батшеба вклонилася низько долілиць, впала на коліна перед царем, кажучи: «Нехай мій володар, цар Давид, живе вічно!» Цар Давид сказав: «Покличте священика Задока, пророка Натана і Бенаю, сина Єгояди». Коли вони стали перед царем, він сказав їм: «Візьміть слуг свого володаря, посадіть мого сина Соломона на мого власного мула й відвезіть його до Ґіхона. А там нехай священик Задок і пророк Натан помажуть і проголосять його царем Ізраїлю. Сурміть і вигукуйте: „Хай живе цар Соломон!” Тоді піднімайтеся з ним, він повинен прийти та сісти на троні і царювати замість мене. Я призначив його правителем Ізраїлю та Юдеї». Беная, син Єгояди, відповів цареві: «Амінь! Нехай Господь, Бог мого володаря царя, так само проголосить це. Раз Господь був з моїм володарем царем, нехай він буде з Соломоном, щоб звеличити його трон навіть понад трон мого володаря, царя Давида!» Тож священик Задок, пророк Натан, Беная, син Єгояди, керетійці й пелетійці спустились і посадили Соломона на мула царя Давида і супроводжували його до Ґіхона. Священик Задок узяв ріг мирра зі священного намету, помазав і проголосив Соломона царем. Тоді вони засурмили, і всі люди загукали: «Хай живе цар Соломон!» І всі люди піднялися за ним, грали на флейтах і раділи так, що вся земля тремтіла від того галасу. Адонія й усі гості, що були в нього, почули те, бо вони якраз закінчували своє свято. Почувши звуки сурм, Йоав спитав: «Що означає цей гамір у місті?» Він іще не договорив, як прибув Йонатан, син священика Авіатара. Адонія сказав: «Заходь, така гідна людина, як ти, повинна принести добру звістку». «Зовсім ні! — Відповів Йонатан. — Наш володар цар Давид зробив царем Соломона. Цар послав з ним священика Задока, пророка Натана, Бенаю, сина Єгояди, керетійців та пелетійців, і вони посадили Соломона на царського мула, а священик Задок і пророк Натан помазали Соломона й проголосили його царем на Ґіхоні. Звідти вони піднялися з радісними вигуками до міста, і місто почало радіти разом з ними. Саме цей гамір ви чуєте. Більше того, Соломон зайняв своє місце на царському троні. А ще царські урядовці прийшли привітати нашого володаря, царя Давида, кажучи: „Нехай твій Бог зробить ім’я Соломона ще знаменитішим, ніж твоє, а трон його величнішим за твій!” І цар шанобливо вклонився на своєму ліжкові й сказав: „Нехай славиться Господь Бог Ізраїлю, Який дозволив моїм очам бачити мого наступника, що сидить на моєму троні сьогодні!”» Тут усі гості Адонії злякалися, повскакували й порозбігалися. Але Адонія, боячись Соломона, пішов і вхопився за роги жертовника. Тоді Соломону сказали: «Адонія боїться царя Соломона і вхопився за роги жертовника». Він сказав: «Нехай цар Соломон заприсягнеться мені сьогодні, що не скарає мечем свого слугу». Соломон відповів: «Якщо він поведеться як чоловік з гідністю, жодної волосини не впаде з його голови, але якщо в ньому знайдеться зло, він помре». Тоді цар Соломон відправив людей, і вони забрали Адонію від жертовника. Адонія підійшов і вклонився царю Соломону, і Соломон сказав: «Іди собі додому». Коли прийшов час Давидові помирати, він залишив заповіт своєму сину Соломону. «Я скоро піду шляхом, яким іде весь світ, — сказав він. — Тож будь міцним, покажи себе справжнім чоловіком. Зважай на настанови Господа твого Бога: іди Його дорогою і дотримуйся Його вказівок і наказів, Його законів та вимог, як написано в Законі Мойсеєвому, щоб міг ти досягти успіху в усьому, хоч би що робив, і всюди, хоч би куди пішов, щоб Господь міг виконати дану мені обіцянку. Ось що обіцяв Господь: „Якщо твої нащадки зважатимуть на те, як жити, якщо вони віддано йтимуть переді Мною з усім серцем і всією душею, вони завжди сидітимуть на троні Ізраїлю”. Зараз ти сам знаєш, що зробив Йоав, син Зеруї, зі мною, а також з двома командуючими ізраїльського війська: Авнером, сином Нера, і Амазою, сином Єтера. Він убив їх, проливши їхню кров у мирний час, як у битві. І цією кров’ю забруднив свій пасок і сандалі на ногах. Зроби як вважаєш за потрібне, але відніми у нього життя, не давши його голові посивіти. Будь милостивий до синів Барциллая з Ґілеада і дозволь їм бути одними з тих, хто їсть за твоїм столом. Вони були на моєму боці, коли я втікав від твого брата Авесалома. І пам’ятай що, при тобі є Шимей, син Ґери, з коліна Веніаминового, з Багурима, який прокляв мене страшним прокляттям того дня, коли я йшов до Маганаїма. Коли він зустрів мене при Йордані, я заприсягнувся йому Господом: „Я не страчу тебе мечем”. Та зараз не вважай його невинним. Ти чоловік мудрий, ти знатимеш, що з ним робити. Зведи його сиву голову в Шеол у крові». Тоді Давид відійшов спочивати зі своїми батьками й був похований у місті Давидовім. Він царював сорок років в Ізраїлі: сім років у Хевроні й тридцять три в Єрусалимі. Тож Соломон сів на трон свого батька Давида і надійно зміцнив свою владу. Тоді Адонія, син Хаґґіта, прийшов до Батшеби, матері Соломона. Батшеба спитала його: «Ти прийшов з миром?» Він відповів: «Так, з миром». Тоді додав: «Я маю тобі щось сказати». Вона промовила: «Можеш говорити». «Як знаєш, — сказав він, — царство було моїм. Весь Ізраїль дивився на мене як на свого царя. Але все змінилося, і царство перейшло до мого брата, оскільки воно судилося йому Господом. Зараз я маю єдине прохання до тебе. Не відмов мені». Вона промовила: «Можеш просити». Тож він повів далі: «Будь ласка, попроси царя Соломона віддати за мене шунамитянку Авішаґ. Він не відмовить тобі». «Гаразд, — відповіла Батшеба, — я поговорю з царем про тебе». Коли Батшеба прийшла до царя Соломона, щоб поговорити з ним про Адонію, цар підвівся їй назустріч, низько вклонився й сів на трон. Принесли трон для матері царя, і вона сіла по праву руку від нього. «Я маю одне дрібне прохання до тебе, — сказала вона, — не відмов мені». Цар відповів: «Тож проси, мамо моя, я не відмовлю тобі». То вона сказала: «Нехай шунамитянка Авішаґ стане дружиною твого брата Адонії». Цар Соломон відповів матері: «Чому ти просиш шунамитянку Авішаґ для Адонії? Ти можеш так само попросити для нього царство, зрештою він мій старший брат, для нього та для священика Авіатара і Йоава, сина Зеруї!» Тоді цар Соломон заприсягнувся Господом: «Нехай Бог вчинить зі мною так і навіть гірше, якщо Адонія не заплатить життям за це прохання! А тепер, так само певно, як і те, що Господь живий, Той, Який всадовив мене в безпеці на трон батька мого Давида, і, як обіцяв, заснував династію для мене, клянуся у тому, що Адонія сьогодні помре!» Отож, цар Соломон дав наказ Бенаї, сину Єгояди, і той вбив Адонію. Священику Авіатару цар сказав: «Повертайся на свої поля в Анатоті. Ти заслуговуєш на смерть, але я не вб’ю тебе зараз, оскільки ти ніс ковчег Господа Бога перед моїм батьком Давидом і ділив з ним усі труднощі». Так Соломон вигнав Авіатара зі священицтва Господнього, виконуючи слова Господа, сказані в Шило про оселю Елі. Коли новина дійшла до Йоава, який був у змові з Адонією, але не Авесаломом, він утік у намет Господній і вхопився за роги жертовника. Царю Соломону сказали, що Йоав утік у намет Господній і зараз стоїть біля жертовника. Соломон наказав Бенаї, сину Єгояди: «Йди забий його!» Тоді Беная ввійшов у намет Господній і сказав Йоаву: «Цар наказав: „Виходь!”» Але той відповів: «Ні, я помру тут». Беная доповів цареві: «Ось як Йоав відповів мені». І цар наказав Бенаї: «Роби, як він каже. Убий і поховай його, і тим змиєш з мене та роду мого батька невинну кров, яку пролив Йоав. Господь відплатить йому за кров, яку він пролив. Мій батько Давид не знав, що він напав на двох чоловіків і вбив їх мечем. Обидва вони: Авнер, син Нера, командуючий ізраїльським військом та Амаза, син Єтера, командуючий юдейським військом, були кращими й справедливішими від нього. Нехай провина за їхню кров назавжди ляже на голову Йоава та його нащадків. А в Давида та його нащадків, його роду та його трону нехай назавжди буде мир Господній». Тож Беная, син Єгояди, пішов, ударив Йоава і вбив його. Він був похований у своїй власній землі в пустелі. Цар призначив Бенаю, сина Єгояди, керувати військом замість Йоава й замінив Авіатара священиком Задоком. Тоді цар послав по Шимея і сказав йому: «Зведи собі будинок в Єрусалимі й живи там, але нікуди звідти не йди. Того дня, коли підеш і перетнеш долину Кідрон, можеш бути певний, що помреш. Твоя кров буде на тобі». Шимей відповів цареві: «Те що ти кажеш, правильно. Твій слуга робитиме так, як мій володар-цар сказав». І Шимей довго жив у Єрусалимі. Але через три роки двоє рабів Шимея втекли до Ахіша, сина Мааки, царя Ґата, і Шимею сказали: «Твої раби в Ґаті». Тут він осідлав свого віслюка й подався до Ахіша, до Ґата шукати своїх рабів. Так Шимей пішов і привів назад своїх рабів із Ґата. Коли Соломону сказали, що Шимей пішов з Ізраїлю до Ґата й повернувся, цар покликав Шимея і сказав йому: «Чи я не наполягав на тому, щоб ти заприсягнувся Господом, і чи не застерігав я тебе: „Того дня, коли ти підеш кудись звідси, можеш бути певний — ти помреш?” Тоді ти сказав мені: „Те, що ти кажеш справедливо. Я підкорятимуся”. Чому ж ти тоді не дотримався клятви Господу й не підкорився моєму наказу?» Цар також сказав Шимею: «В серці своєму ти знаєш все те зло, яке ти зробив батькові моєму, Давидові. Тепер Господь відплатить тобі за всі твої лихі вчинки. Але цар Соломон буде благословенний, і Давидів трон завжди стоятиме перед Господом». По тому цар дав наказ Бенаї, сину Єгояди, і той пішов, вдарив Шимея і вбив його. Царство тепер міцно затвердилося в Соломонових руках. Соломон уклав союз з фараоном, царем Єгипту, і одружився з його дочкою. Він узяв її до міста Давидового, поки не закінчиться будівництво його палацу й храму Господнього, а також муру навколо Єрусалима. Люди, однак, і досі приносили жертви на узвишшях, оскільки храм іще не був збудований в ім’я Господнє. Соломон виказував свою любов Господу, поводячись згідно з заповітом свого батька Давида, за винятком лише того, що приносив жертви й спалював запашне куріння на узвишшях. Цар пішов до Ґівеона, щоб принести жертву, оскільки це було найважливіше узвишшя, і Соломон приніс у жертву на вівтарі тисячу всеспалень. Уночі в Ґівеоні Соломону явився Господь уві сні, і Бог сказав: «Проси, що хочеш, щоб Я дав тобі». Соломон відповів: «Ти виявив велику милість до Свого слуги, мого батька Давида, оскільки він був Тобі відданий, чесний і справедливий серцем своїм. Ти пішов далі у доброті Своїй до нього й дав йому сина, щоб сьогодні він сидів на троні. Тепер, Господи мій Боже, Ти зробив Свого слугу царем замість мого батька Давида. Але я лише маленька дитина і не знаю, як виконувати свої обов’язки. Твій слуга тут серед народу, обраного Тобою, великого народу, завеликого, щоб його порахувати. Тож дай Своєму слузі проникливе серце, щоб правити Твоїм великим народом і розрізняти добро і зло. Бо хто ж інакше у змозі правити Твоїм великим народом?» Господь був втішений, що Соломон попросив його про це. Тож Господь сказав йому: «Оскільки ти попросив про це, а не про довге життя чи багатство для себе, не просив про смерть своїм ворогам, а просив про вміння розпізнавати й вершити справедливість, Я зроблю те, про що ти просиш. Я дам тобі мудре й проникливе серце, таке, щоб не було нікого, рівного тобі в минулому й нікого рівного тобі в майбутньому. Більше того, Я дам тобі те, про що ти не просив: багатство і шану, тож за життя твоє не буде царів, рівних тобі. А якщо ти йтимеш Моїм шляхом і підкорятимешся Моїм наказам і настановам, як Давид, твій батько, Я дам тобі довге життя». Тоді Соломон прокинувся і зрозумів, що це був сон. Він повернувся до Єрусалима, став перед ковчегом Заповіту Господнього і приніс жертви всеспалення та мирні жертви. По тому влаштував бенкет для всього свого двору. Якось прийшли до царя дві повії і стали перед ним. Одна з них сказала: «Мій володарю, ця жінка і я живемо в одному будинку. Я народила дитину, коли вона була там зі мною. Через три дні після народження моєї дитини ця жінка також повила. У будинку нікого, крім нас двох, не було. Вночі син цієї жінки помер, бо вона лягла на нього. Тож вона піднялася серед ночі і взяла мого сина від мене, поки я, слуга твоя, спала. Вона поклала його біля своїх грудей, а свого мертвого сина — біля моїх грудей. Наступного ранку я встала, щоб подбати про свого сина, а він мертвий. Але коли я ближче придивилася до нього у вранішньому світлі, то побачила, що це не мій син, якого я народила». Інша жінка сказала: «Ні! Живий — це мій син, а мертвий — твій». Але перша наполягала: «Ні! Мертвий — це твій, а живий — мій». І так вони сперечалися перед царем. Цар сказав: «Ця каже: „Мій син живий, а твій — мертвий!” — в той час, як інша каже: „Ні! Твій син мертвий, а мій — живий!”» Тоді цар сказав: «Принесіть мені меч». Царю принесли меч. Він тоді наказав: «Розрубайте живу дитину надвоє і дайте одну половину одній жінці, а другу — другій». Та жінка, син якої був живий, сповнилася жалю до нього і сказала цареві: «Будь ласка, володарю мій, віддай їй живу дитину! Не вбивай її!» Але інша сказала: «Ні я, ні ти не матимемо його. Розділіть його надвоє!» Тоді цар дав наказ: «Віддайте живу дитину першій жінці. Не вбивайте її, вона — її мати». Коли весь Ізраїль почув вирок, який виніс цар, усі сповнилися захвату перед царем, оскільки вони побачили, що він має мудрість від Бога чинити правосуддя. Тож цар Соломон правив усім Ізраїлем. А це були його старші урядовці: Азарія, син Задока, — священик, Елігорет і Агіжа, сини Шиші, — писарі, Єгошафат, син Агілуда, записував події, які трапилися у країні, Беная, син Єгояди, — головнокомандуючий, Задок і Авіатар — священики, Азарія, син Натана, — на чолі окружних урядовців, Завуд, син Натана — священик і особистий радник царя, Агішар дбав про палац, Адонірам, син Авди, був на чолі робочої сили. Соломон мав також дванадцять окружних управлінців над усім Ізраїлем, які постачали провізію для царя та царського дому. Кожен мав забезпечувати царя протягом одного місяця на рік. Ось їхні імена: Бен-Гур — у горах Ефраїмових; Бен-Декер — у Маказі, Шаалвімі, Бет-Шемеші та Елон-Бетганані; Бен-Гесед — в Аруввоті (йому було підпорядковано всі землі Хефера та Соко); Бен-Авінадав — у Нафат-Дорі (він був одружений з Тафат, дочкою Соломона); Ваана, син Агілуда, — у Таанасі й Меґіддо, і по всьому Бет-Шеану, що поруч із Заретаном нижче Єзреела, від Бет-Шеана до Авель-Мехоли й аж до Йокмеама; Бен-Ґевер — у Рамот-Ґілеаді (йому було доручено поселення Яїра, сина Манассії, у Ґілеаді, а також земля Арґов у Башані й шістдесят великих міст, обнесених стінами, з бронзовими засувами на брамах); Агінадав, син Іддо, — у Маганаїмі; Агімааз — у Нафталі (він одружився з дочкою Соломона Басемат); Ваана, син Хушая, — в Ашері й Алоті; Єгошафат, син Паруа, — в Іссаха́рі; Шимей, син Ели, — у Веніамині; Ґевер, син Урі, — в Ґілеаді (країні Сихона, царя аморійців, і в країні Оґа, царя Башану). Він був єдиним управителем над цим районом. Народ Юдеї та Ізраїлю був таким численним, як пісок на морському узбережжі. Вони їли, вони пили й були щасливі. Тож Соломон правив царством від ріки Євфрат до землі филистимської, до самих кордонів єгипетських. Ці країни сплачували данину й підкорялися Соломонові протягом усього його життя. Щодня у Соломона на харчування йшло тридцять корів борошна дрібного помолу й шістдесят корів борошна грубого помолу, десять волів відгодованих у стійлі волів, двадцять волів, відгодованих на пасовиськах і сотня овець та козлів, а також олені, газелі, самці косуль та добірна дичина. Бо він царював над усім царством на захід від Ріки, від Тіфси до Ґази, і був мир у всіх кінцях його царства. За життя Соломона Юдея та Ізраїль від Дана до Беершеби, жили в безпеці, кожен чоловік під своєю лозою та фіґовим деревом. Соломон мав чотири тисячі стаєнь для коней, що возили колісниці, і дванадцять тисяч коней. Окружні урядовці, кожен у свій місяць, поставляли поживу царю Соломону та всім, хто їв за царським столом. Їжі було більше, ніж достатньо для всіх них. Вони також приносили в належне місце ячмінь і солому для коней, що возили колісниці, та для інших коней. Бог дав Соломонові мудрість і великий розум, і незмірне розуміння всіх речей, таке широке, як пісок на морському узбережжі. Мудрість Соломонова була більшою від мудрості всіх людей Сходу, більше від усієї мудрості Єгипту. Він був мудріший за будь-яку іншу людину, включаючи Етана езрагіта, мудріший за Гемана, Калкола і Дарду, синів Магола. Слава його линула до всіх довколишніх народів. Соломон написав три тисячі притч, і пісень його нараховують тисячу п’ять. Він змальовував життя рослин від ливанського кедру до іссопу, який росте на стінах. Він також навчав про тварин і птахів, плазунів і риб. Люди всіх народів приходили дослухатися до Соломонової мудрості, послані всіма царями світу, які чули про його мудрість. Коли Гірам, цар Тира, почув, що Соломона проголошено царем, наступником його батька Давида, він вирядив посланців до Соломона, оскільки завжди підтримував дружні стосунки з Давидом. Соломон надіслав у відповідь послання до Гірама: «Тобі відомо, що через тягар воєн, що тиснув на мого батька Давида з усіх боків, він не міг звести храм в ім’я Господнє, поки Господь не кинув ворогів до ніг його. Але зараз Господь Бог дав мені перепочинок з усіх боків, і немає зараз ні ворогів, ні небезпеки. Тому я збираюся збудувати храм в ім’я Господнє, як Господь наказував моєму батькові Давиду. Він сказав: „Твій син, якого Я посаджу на трон на твоє місце, збудує храм в ім’я Моє”. Тож дай наказ, щоб зрубали для мене кедри Ливану. Мої слуги працюватимуть разом із твоїми, і я заплачу тобі за твоїх людей, хоч яку плату ти б призначив. Ти знаєш, що ми не маємо більш вправних лісорубів, ніж сидоняни». Коли Гірам почув Соломонове послання, він дуже втішився і сказав: «Дякую Господу, благословляю Його сьогодні, бо він дав Давидові мудрого сина, щоб правити цим великим народом». Тож Гірам передав такі слова Соломону: «Я дістав послання, яке ти надіслав мені, і робитиму все, що тобі потрібно, щоб забезпечувати тебе кедровими та сосновими колодами. Мої люди переправлять їх вниз із Ливану до моря. Потім я сплавлю їх плотами морем до зазначеного тобою місця. Там я розв’яжу їх, і ти зможеш їх забрати. А ти за це забезпечуватимеш харчами мій царський двір». Таким чином Гірам поставляв Соломону необхідні кедрові та соснові колоди, і Соломон дав Гіраму двадцять тисяч корів пшениці, щоб годувати царський двір, це крім двадцяти тисяч батів оливи. Соломон рік за роком надсилав усе це Гірамові. Господь дав Соломону мудрість, як Він йому обіцяв. Були мирні стосунки між Гірамом та Соломоном, і обидва вони дійшли згоди. Цар Соломон покликав до себе робітників з усього Ізраїлю — тридцять тисяч чоловік. Він посилав їх до Ливану змінами по десять тисяч на місяць, тож вони проводили один місяць у Ливані й два місяці вдома. Робітників очолював Адонірам. Соломон мав сімдесят тисяч носіїв і вісімдесят тисяч каменярів на горі, а також три тисячі триста десятників, які наглядали за виконанням робіт і керували робітниками. За наказом царя вони взяли з каменоломень великі валуни якісного каменя, щоб зробити фундамент храму з добре обробленого каменя. Теслі Соломона та Гірама і люди Ґевала вирізьбили й підготували деревину й камінь для будівництва храму. Чотириста вісімдесятого року після того, як ізраїльтяни пішли з Єгипту, на четвертому році Соломонового правління Ізраїлем, у місяць Зив, другий місяць, він почав будувати храм Господній. Храм, який цар Соломон збудував Господові, був шістдесят ліктів завдовжки, двадцять завширшки і тридцять заввишки. Ґанок перед центральною залою храму збільшував храм ушир на двадцять ліктів і додавав десять ліктів перед храмом. Він зробив ряд вікон зверху, вузьких ззовні і широких зсередини, що освітлювали хори у храмі. У стінах центральної зали та внутрішнього святилища він збудував приміщення навколо споруди, де містилися бокові кімнати. Нижній поверх був п’ять ліктів заввишки, середній поверх — шість ліктів і третій — сім. Він зробив зовнішні балки довкола храму, щоб не тримати їх у стінах храму. При будівництві храму використовувалися камені, обтесані в каменоломні. І навколо храму при його будівництві не чутно було стуку ні молотка, ні долота, ані якого іншого залізного інструмента. Вхід до нижнього поверху був з південного боку храму; сходи вели нагору до середнього рівня, а звідти до третього. Тож він звів храм і завершив будівництво, поклавши балки та кедрові обшивні дошки. І ще він збудував бічні кімнати навколо всього храму. Кожна була п’ять ліктів заввишки; вони приєднувалися до храму кедровими балками. Слово Господнє дійшло до Соломона: «Щодо будівництва цього храму, то якщо йтимеш за Моїми наказами, дослухатимешся до Моїх вказівок, виконуватимеш Мої настанови й підкорятимешся їм, Я виконаю, втіливши в тобі, обіцянку, яку давав батькові твоєму, Давидові. І Я житиму серед ізраїльтян і не залишу Мій ізраїльський народ». Тож Соломон звів храм, завершив його будівництво. Він обшив внутрішні стіни кедровими дошками, наклавши їх від підлоги до стелі, й покрив підлогу храму сосновими дошками. Він відокремив двадцять ліктів у задній частині храму кедровими дошками від підлоги до стелі, щоб утворити внутрішнє святилище — Святеє Святих. Серединна зала перед цією кімнатою була сорок ліктів завдовжки. Зсередини храм був обшитий кедром, на якому вирізьблено гарбузи та розквітлі квіти. Все було кедровим, не було видно жодного каменя. Він підготував внутрішнє святилище у найсвятішому місці храму, щоб там поставити ковчег Заповіту Господнього. Внутрішнє святилище було двадцять ліктів завдовжки, двадцять завширшки і двадцять заввишки. Він позолотив святилище зсередини й обшив вівтар кедром. Соломон покрив храм зсередини щирим золотом і простягнув золоті ланцюги через передню частину внутрішнього святилища, покритого золотом. Отже, він усе всередині покрив золотом. Він також покрив золотом вівтар, який належав до внутрішнього святилища. У внутрішньому святилищі він зробив двох Херувимів з оливкового дерева, кожен по десять ліктів заввишки. Одне крило кожного з Херувимів було п’ять ліктів завдовжки, і друге п’ять ліктів — десять ліктів від края одного крила до края другого. Другий Херувим також мав десять ліктів, оскільки обидва Херувими були однакові за розміром та формою. Висота кожного Херувима була десять ліктів. Він помістив Херувимів з розпростертими крилами у внутрішній кімнаті храму. Одне крило Херувима торкалося стіни, і їхні крила торкалися одне одного всередині кімнати. Він покрив Херувимів золотом. На стінах по всьому храму і у внутрішній, і в зовнішній кімнатах він викарбував Херувимів, пальми та розквітлі квіти. Він також покрив підлогу як внутрішньої, так і зовнішньої кімнат храму золотом. Для входу до внутрішнього святилища він зробив двері з оливкового дерева з п’ятибічним одвірком. І на двох дверях з оливкового дерева він вирізьбив Херувимів, пальми й розквітлі квіти і покрив Херувимів та пальми щирим золотом. Так само він зробив чотирибічні одвірки з оливкового дерева для входу до серединної зали. Він також зробив двоє соснових дверей. Кожні з дверей мали дві створки, що поверталися на завісах. Він вирізьбив Херувимів, пальми й розквітлі квіти на них і покрив їх подекуди золотом поверх різьблення. І збудував він також внутрішнє подвір’я з трьома ярусами з обробленого каменя й одним ярусом з оздоблених кедрових балок. Фундамент храму Господнього був закладений на четвертий рік у місяць Зив. На одинадцятий рік у місяць Вул, восьмий місяць, храм було закінчено в усіх деталях згідно з задумом. Соломон зводив його сім років. Тринадцять років знадобилося Соломону, щоб закінчити будівництво свого палацу. Він збудував палац Ливанського Лісу, що був сто ліктів завдовжки, п’ятдесят завширшки й тридцять заввишки з чотирма рядами кедрових колон, які підтримували оздоблені кедрові балки. Дах був зроблений з кедра поверх балок, що трималися на колонах — сорок п’ять балок, по п’ятнадцять у кожному ряду. Вікна були високо, по три — одне навпроти іншого. Всі двері мали чотирикутні рами, які розташовувалися по троє в передній частині, — одна навпроти іншої. Він збудував колонаду завдовжки п’ятдесят ліктів і завширшки тридцять. Перед нею була галерея з дахом, що тримався на стовпах. Він збудував тронну залу, залу Правосуддя, де мав виносити присуди, і обшив її кедром від підлоги до стелі. А палац, у якому він мав жити, стояв на іншому подвір’ї за залом правосуддя й мав такий самий вигляд. Соломон зробив такий самий палац, як ця зала, для фараонової дочки, з якою він одружився. Усі ці споруди від зовнішніх стін до великого подвір’я та від фундаменту до карнизів були зроблені з цеглин високоякісного каменя, обтесаних за розміром і оброблених пилкою зсередини і ззовні. Фундамент було покладено з великих каменів високої якості. Завдовжки деякі з них були десять ліктів, а деякі — вісім. Згори були високоякісні камені, обтесані за розміром, і кедрові балки. Велике подвір’я охоплювала стіна в три яруси, оздоблена каменем і один ярус оброблених кедрових балок, так само як і внутрішнє подвір’я храму Господнього з його ґанком. Цар Соломон послав людей до Тира, щоб привели Гурама, мати якого була вдовою з роду Нафталі, а батько був з Тира, майстром по бронзі. Гурам був надзвичайно обдарований і досвідчений в усіх видах робіт з бронзою. Він прийшов до царя Соломона й виконав усю роботу, яку було йому доручено. Він відлив дві бронзові колони, кожна була вісімнадцять ліктів заввишки дванадцять ліктів довкруги та вісім ліктів завтовшки. Він також зробив дві капітелі з литої бронзи, щоб установити зверху на колони. Кожна капітель була п’ять ліктів заввишки. Мережі переплетених ланцюгів гірляндами звисали з капітелей колон, по сім на кожній капітелі. Він відлив два ряди гранатів, що оточували кожну мережу, щоб прикрасити капітелі згори на колонах. Так само він зробив з кожною капітеллю. Капітелі колон на ґанку були у формі лілій, по чотири лікті заввишки. Капітелі обох колон над опуклостями біля мережі оточувало по двісті гранатів у ряд. Він встановив колони у портику храму. Колону з південної сторони він назвав Якин, а північну колону — Воаз. Капітелі зверху мали форму лілій. Так робота над колонами була закінчена. Він зробив кругле Море з литого металу, розміри якого були десять ліктів від краю до краю і п’ять ліктів заввишки. Довкола воно становило тридцять ліктів. Під вінцем його оточували гарбузи — по десять на лікоть. Гарбузи були розташовані в два ряди й становили одне ціле з Морем. Море стояло на дванадцяти бронзових биках: троє дивилися на північ, троє — на захід, троє — на південь і троє — на схід. Море трималося на них зверху, задами вони були обернені всередину. Воно було завтовшки в долоню, вінця нагадували вінця келиха і мали вигляд розквітлої лілії. Воно містило дві тисячі батів. Він також зробив десять рухливих поставців із бронзи; кожен був по чотири лікті завдовжки, чотири завширшки й три заввишки. Ось як ці поставці було зроблено: вони мали бокові панелі, закріплені в рамі. На панелях між рамами були леви, тельці та Херувими — і на рамах також. Під левами та биками і над ними були карбовані вінки. Кожен поставець мав по чотири бронзові колеса з бронзовими осями, по кутах були бронзові підпори для чаш омовіння, з вилитими вінками з кожного боку. Всередині поставці мали маківки один лікоть углиб. Вони були круглими, діаметром у півтора лікті. Навколо гирла йшли гравюри. Стінки поставців були квадратні, а не круглі. Чотири колеса було під стінками, і вісі коліс було закріплено на поставці. Діаметр кожного колеса був півтора лікті. Під поставцями було по чотири колеса, а осі коліс було закріплено в поставцях. Діаметр кожного колеса був півтора лікті. Колеса було виготовлено, як колеса колісниці; осі, обводи, спиці та обіддя було зроблено з литого металу. Кожен поставець мав по чотири ручки — по одній на кутах, — вилиті цільно з поставцями. Згори на поставцях був круглий отвір півлікті вглиб. Підпори панелей були закріплені згори на поставцях. Він вигравував на поставцях: з боків, на підпорах і рамах Херувимів, левів, пальмові дерева та вінки. Так він зробив десять поставців. Вони всі були вилиті з однієї міри й були однакові за розміром та формою. Потім він зробив десять бронзових умивальниць, кожна вміщувала по сорок батів і налічувала чотири лікті в діаметрі, кожна умивальниця стояла на одному з десяти поставців. Він розмістив п’ять поставців із південної сторони храму і п’ять з північної. Він розташував Море з південного боку в південно-східному кутку храму. Він також зробив умивальниці, лопатки й кропильниці. Отож Гурам закінчив усі роботи, які він виконував для царя Соломона у храмі Господньому: дві колони; дві чашоподібні капітелі, що прикрашали колони; дві мережані прикраси двох чашоподібних капітелей зверху на колонах; чотириста плодів гранатового дерева для тих мережаних прикрас (два ряди гранатів на кожній мережаній прикрасі, що оздоблювали чашоподібні капітелі зверху на колонах); десять поставців з десятьма умивальницями; Море та дванадцять биків під ним; умивальниці, лопатки й кропильниці. Всі ці предмети, які Гурам зробив для царя Соломона для храму Господнього, були виготовлені з полірованої бронзи. Цар наказав виливати їх у глиняних формах у долині Йордану між Суккотом та Заретаном. Соломон так і не зважив усі ці речі, оскільки їх було надто багато. Вага бронзи лишилася невизначеною. Соломон також зробив усе вмеблювання й прибори, що були в храмі Господньому: золотий вівтар; золотий стіл для хліба присутності; свічники зі щирого золота (п’ять справа і п’ять зліва перед Святеє Святих); квіти з золота, лампади та щипці; зі щирого золота чаші, ножиці для підрізання гноту, кропильниці, тарелі й кадильниці; золоті завіси для дверей внутрішньої кімнати, Святеє Святих, а також двері головної зали храму. Коли цар Соломон закінчив усі роботи по будівництву храму Господнього, він приніс усе, що присвятив його батько Давид: срібло, золото і меблі й передав усе це до скарбниці храму Господнього. Цар Соломон скликав до Єрусалима усіх старійшин Ізраїлю, голів колін та начальників ізраїльських родин, щоб перенести ковчег Господнього Заповіту з Сіону до міста Давида. Всі чоловіки Ізраїлю зібрались у царя Соломона на час свята у місяці Етанімі, сьомому місяці року. Коли всі старійшини Ізраїлю прибули, священики і левити взяли ковчег Господній, Намет зібрання і всі священні речі в ньому до храму. Цар Соломон разом з усім ізраїльським народом, який зібрався навколо нього, був перед ковчегом, приносячи в жертву незліченну кількість овець та биків. Тоді священики занесли ковчег Господнього Заповіту на його місце — у внутрішнє святилище храму, Святеє Святих, і поставили його під крилами Херувимів. Херувими розпростерли свої крила над ковчегом, прикриваючи його та шести, на яких його несли. Ці шести були такі довгі, що їх кінці було видно зі Святого Місця, що перед внутрішнім святилищем, але не ззовні Святеє Святих. Там вони й по сьогодні. У Ковчезі Заповіту нічого не було, крім двох кам’яних скрижалів, які Мойсей поклав туди на горі Хорев, де Господь уклав Угоду з ізраїльтянами, після їхнього виходу з Єгипту. Коли священики вийшли зі Святого Місця, хмара заповнила храм Господній. І священики не могли відправити службу через цю хмару, бо слава Господа заповнила дім Господній. Тоді Соломон промовив: «Господь створив сонце, яке світитиме у небесах, а Сам сказав, що житиме у темній хмарі. Я справді збудував прекрасний храм, в якому житимеш Ти вічно». В той час, як весь народ Ізраїлю зібрався і стояв там, цар повернувся й благословив його. Тоді він мовив: «Господу хвала, Богу Ізраїлю, Хто власноручно виконав усе, що обіцяв Своїми устами моєму батькові Давиду. Ось що казав Господь: „З того дня, як Я вивів народ Мій ізраїльський з Єгипту, Я не обрав міста в жодному з колін ізраїльських, щоб збудувати Мені храм. Так, зараз Я обрав Єрусалим — місто, у якому прославиться Моє ім’я. Я обрав Давида правити Моїм народом ізраїльським”. Мій батько Давид дуже хотів збудувати храм в ім’я Господа, Бога Ізраїлю. Але Господь сказав моєму батькові Давиду: „Те, що було в тебе щире бажання побудувати храм в Моє ім’я — це добрий намір. Однак ти не збудуєш храм, а твій син — кров і плоть твоя, саме він збудує храм в ім’я Моє”. Господь дотримався Своєї обіцянки: я царюю після батька мого Давида і сиджу на троні Ізраїлю, як і обіцяв Господь. І я збудував храм в ім’я Господа, Бога Ізраїлю. Я спорудив місце для ковчега з Угодою, яку Господь уклав з батьками нашими, коли вивів їх з Єгипту». Соломон став перед вівтарем Господнім перед усім народом Ізраїлю й простягнув руки до небес і промовив: «О Господи, Боже Ізраїлю, ні на небі, ні на землі немає такого Бога, як Ти. Ти виконуєш Свій Заповіт про любов до слуг Твоїх, які всім серцем дотримуються шляху Твого. Ти виконав Свою обітницю, що дав Своєму слузі Давиду, моєму батькові. Ти устами Своїми пообіцяв і руками Своїми виконав її, як і сьогодні. Тепер, Господи, Боже Ізраїлю, виконай ту обіцянку, яку Ти дав Своєму слузі Давидові, батькові моєму, коли сказав: „Завжди твої сини сидітимуть на троні Ізраїлю, доки вони пильнуватимуть все те, що роблять, як ти це робив”. І тепер, Боже Ізраїлю, нехай здійсниться слово Твоє, яке Ти дав Своєму слузі Давиду, моєму батькові. Та чи справді Бог житиме на землі? Небеса й навіть увесь всесвіт не можуть вмістити Тебе. Наскільки ж менший храм, збудований мною! Отож зглянься на молитву й благання Твого слуги, о Господи мій Боже. Почуй плач і молитву, якими Твій слуга звертається до Тебе цього дня. Нехай очі Твої будуть звернені до цього храму вдень і вночі. Це місце, про яке Ти казав: „Ім’я Моє буде тут”. Тож почуй молитву слуги Свого, який молиться до цього храму. Почуй благання Свого слуги й Свого народу ізраїльського, коли вони молитимуться на цьому місці до Тебе. Почуй з Небес, місця де Ти живеш, а почувши, прости. Якщо хтось вчинить зле проти ближнього свого і стверджуватиме, що він невинний, то він буде змушений прийти до цього вівтаря й присягнутися у своїй невинності. Тоді почуй з Небес і розсуди слуг Своїх: засуди винного й покарай відповідно його вчинкам, та виправдай невинного й нагороди його згідно з його праведністю. Якщо ж ворог переможе Твій народ ізраїльський за те, що він згрішив проти Тебе, але він повернеться знову до Тебе й, сповідуючи ім’я Твоє, молитиметься, пощади проситиме в Тебе в храмі цьому, тоді почуй з Небес і вибач гріхи Твоєму народові ізраїльському й поверни його землю, яку віддав його батькам. Якщо ж небеса зімкнуться й не буде дощу, бо Твій народ згрішив проти Тебе, і коли люди молитимуться на цьому місці й каятимуться іменем Твоїм, відвернувшись від свого гріха, бо Ти наслав страждання на них, тоді почуй їх з Небес і прости гріх слугам Своїм, Своєму народу ізраїльському. Настанови їх на шлях праведного життя й пошли дощ на землю, яка була дана Тобою в спадщину народу Твоєму. Коли ж на землю прийдуть голод або чума, або почнуть гинути рослини від іржі, сарани, чи черви, або вороги візьмуть їх в облогу в їхніх же містах, хоч яке б лихо або напасть спіткала їх, та коли хтось із Твоїх людей ізраїльських звернеться з молитвою та благанням (бо кожна людина знає свій біль і страждання), хто простягне руки до цього храму, тоді почуй з Небес, місця де Ти живеш. Вибач і вчини з кожним згідно з вчинками його, оскільки Ти знаєш, що в кожного на серці. Тільки Ти знаєш, що на серці в кожної людини! Тож вони боятимуться й поважатимуть Тебе протягом усього життя, що житимуть на землі, яку Ти дав нашим батькам. Щодо іноземця, який не належить до Твого народу Ізраїлю, але прийде з далеких земель завдяки імені Твоєму, оскільки люди чутимуть про Твоє велике ім’я, Твою правицю могутню й Твої розпростерті руки, коли він прийде помолитися у цьому храмі, тоді почуй з Небес, де Ти живеш, і зроби те, про що просить Тебе чужинець, тоді всі народи землі знатимуть ім’я Твоє і боятимуться Тебе, як боїться Твій власний народ ізраїльський, і будуть знати, що цей храм, який я збудував, щоб вшанувати Тебе, носить Твоє ім’я. Коли ж народ Твій піде війною проти своїх ворогів, хоч куди б Ти їх послав, і коли вони молитимуться Господу, звертаючись до міста, яке Ти обрав, і до храму, що я збудував в ім’я Твоє, тоді почуй з Небес їхні молитви та благання і підтримай їх. Якщо вони скоять гріх проти Тебе, оскільки немає людини без гріха, і Ти розгніваєшся на них й віддаси їх ворогові, який забере їх у полон у далекі чи близькі землі, і якщо вони отямляться на чужині в полоні, покаються й благатимуть Тебе, кажучи: „Ми скоїли гріх, ми зробили зле й ганебне” — та якщо вони повернуться до Тебе всім своїм серцем і душею на землі своїх ворогів, які взяли їх у полон, і молитимуться Тобі за ту землю, яку Ти дав їхнім батькам, про те місто, що Ти обрав, та храм, збудований мною в Твоє ім’я, тоді почуй з Небес, де Ти живеш, почуй їхні молитви й благання і підтримай їх. І пробач народ Свій, який згрішив проти Тебе, і змусь його переможців виявити милосердя. Бо це Твій народ, Твоя власність, кого Ти вивів з Єгипту, із тієї залізоплавильної печі. Нехай Твої очі будуть розплющені до благань Твого слуги і до прохань народу ізраїльського, дослухайся до них, хоч коли б вони взивали до Тебе. Бо Ти виділив їх з усіх народів світу, щоб були вони Твоєю власністю, як Ти проголосив через Свого слугу Мойсея, о Спасителю, Господи, коли виводив наших батьків з Єгипту». Коли Соломон закінчив усі ці молитви й благання до Господа, він підвівся з-перед вівтаря Господнього, де стояв уклінний, з руками, розпростертими до небес. Він підвівся й благословив весь народ Ізраїлю, що зібрався тут, гучно промовивши: «Благословен Господь, Який дав спочинок своїм людям ізраїльським, як Він і обіцяв. Жодного слова не пропало з усіх тих чудових обіцянок, що Він передав через Свого слугу Мойсея. Нехай Господь Бог наш буде з нами, як Він був з нашими батьками, нехай Він ніколи не покине, не залишить нас. Нехай Він приверне наші серця до Себе, щоб ішли ми Його шляхом і дотримувалися наказів, настанов і вказівок, які Він дав нашим батькам. І нехай ці мої слова, з якими я молюся перед Господом, будуть з Господом нашим Богом день і ніч, і нехай Він підтримує Свого слугу і Свій народ ізраїльський у його щоденних потребах. Тоді всі народи землі довідаються, що Господь є Бог, і немає іншого. Але ваші серця повинні бути повністю віддані Господу нашому Богу, щоб жити за Його наказами й коритися його настановам, як оце зараз». Тоді цар і весь Ізраїль разом з ним принесли жертви Господу. Соломон приніс мирну жертву Господу: двадцять дві тисячі голів крупної рогатої худоби та сто двадцять тисяч овець і кіз. Отак цар і весь Ізраїль освятили храм Господній. Того ж дня цар освятив середню частину внутрішнього двору перед храмом Господнім, і там приніс жертви всеспалення, хлібну жертву та жир мирної жертви, оскільки бронзовий вівтар перед Господом не вміщав усіх жертв всеспалення, зерна та лою мирної жертви. Протягом семи днів Соломон відзначав свято, а з ним і весь Ізраїль — величезне зібрання народу від Лебо-Гамата до Ваді в Єгипті. Вони святкували перед Господом Богом нашим сім днів, а тоді ще сім днів — усього чотирнадцять днів. Наступного дня цар відправив по домівках людей. Вони благословили царя й подалися додому, і серця їхні були сповнені радістю й задоволенням через те, що Господь зробив для Свого слуги Давида та Свого народу ізраїльського. Коли Соломон завершив будівництво храму Господнього й царського палацу і виконав усе, що прагнув зробити, Господь явився йому вдруге, як Він вже являвся йому в Ґівеоні. Господь сказав йому: «Я почув молитву й благання твої до Мене, Я освятив цей храм, який ти збудував, надавши йому Моє ім’я назавжди. Очі Мої і серце Моє завжди будуть там. Щодо тебе, то якщо ти служитимеш Мені зі щирим серцем, як твій батько Давид, і виконуватимеш усе, що Я наказую, і дотримуватимешся Моїх настанов та законів, тоді Я встановлю твій царський трон над Ізраїлем назавжди, як обіцяв Давидові, батькові твоєму, коли казав: „Твій нащадок завжди сидітиме на троні ізраїльському”. Але якщо ти чи твої сини відвернуться від Мене й не слухатиметеся заповідей та настанов, які Я даю вам, і підуть служити іншим богам та поклонятися їм, тоді Я відріжу Ізраїль від тих земель, що дав їм, і відмовлюся від храму, який Я освятив в ім’я Своє. Ізраїль тоді стане приказкою і посміховиськом серед усіх народів. І хоча зараз цей храм справляє сильне враження, всі, хто проходитимуть повз нього, будуть жахатися та насміхатися й питатимуть: „Чому Господь зробив таке з цією землею і цим храмом?” Люди відповідатимуть: „Бо вони забули Господа свого Бога, Який вивів їхніх батьків з Єгипту, і йдуть за іншими богами, служать їм, поклоняються їм. Ось чому Господь наслав на них усі ці біди”». Наприкінці двадцятого року, протягом якого Соломон зводив храм Господа і царський палац, цар Соломон віддав двадцять міст у Ґалилеї Гіраму, царю Тира, бо Гірам постачав йому кедр та сосну, і золото, яке Соломонові було потрібне. Але коли Гірам вирушив з Тира побачити ті міста, які дав йому Соломон, він залишився невдоволений. «Що за міста ти дав мені, брате мій?» — спитав він. І він назвав їх землями Кабула, цю назву вони мають і по сьогодні. Тоді Гірам надіслав царю сто двадцять талантів золота. Ось перелік робочої сили, яку Соломон зібрав для будівництва храму Господнього, свого власного палацу, навісних терас, єрусалимського муру та Хазора, Меґіддо й Ґезера. (Фараон, цар Єгипту, напав і загарбав Ґезер. Він його спалив. Він повбивав ханаанське населення й віддав Ґезер у посаг своїй дочці, Соломоновій дружині. І Соломон відбудував Ґезер). Він збудував Нижній Бет-Горон, Баалат і Тамар у пустелі на своїх землях, а також усі свої міста-комори і невеличкі міста для колісниць і вершників — усе, що тільки він бажав збудувати в Єрусалимі, в Ливані й по всіх землях, де він царював. Усіх, хто лишився з хиттитів, аморійців, перизійців, хивійців та євуситів (це були неізраїльські народи), саме їхні нащадки залишилися на цих землях, й ізраїльтяни не могли їх винищити, тож Соломон перетворив їх на рабську силу, як це лишається й до сьогодні. Але Соломон не зробив рабом жодного з ізраїльтян: вони були його воїнами, урядовцями, начальниками, командуючими й командирами його колісниць та вершників. Вони також були головними посадовими особами, що очолювали Соломонову справу — п’ятсот п’ятдесят повноважних наглядачів над тими, хто працював. Після того, як фараонова дочка прийшла з міста Давида до палацу, який їй звів Соломон, він збудував навісні тераси. Тричі на рік Соломон приносив жертви всеспалення та мирні жертви на вівтарі, збудованому ним для Господа, разом з тим спалював запашне куріння перед Господом, і тим виконував свій обов’язок у храмі. Цар Соломон також збудував кораблі в Еціон-Хевері, що неподалік від Елата в Едомі, на березі Червоного моря. Та Гірам послав своїх людей: моряків, які знали море, служити на флоті разом із людьми Соломона. Вони попливли до Офіру й привезли чотириста двадцять талантів золота, які доставили царю Соломону. Коли цариця Шеби почула про славу царя Соломона, що прославляла ім’я Господнє, вона приїхала, щоб випробувати його складними питаннями. Прибувши до Єрусалима з дуже великим караваном верблюдів, навантажених пахощами, великою кількістю золота та коштовного каміння, вона прийшла до Соломона й говорила з ним про все, що мала на думці. Соломон відповів на всі її запитання, й нічого не було такого, чого б цар не міг їй роз’яснити. Коли цариця Шеби побачила всю мудрість Соломонову, а також палац, який він збудував, страви на його столі, місця його наближених, слуг у їхньому вбранні, його чашників та жертви всеспалення, які приносив він у храмі Господньому, вона була дуже вражена. Вона сказала цареві: «Те, що я чула в моїй країні про твої досягнення та про мудрість твою, то є правда. Але я в це не вірила, аж поки не прийшла й не побачила все на власні очі. Звісно, навіть половини мені не розповіли — у мудрості та багатстві ти значно перевищуєш усе те, про що я чула. Якими щасливими повинні бути твої люди! Які щасливі твої наближені, які постійно поруч із тобою і чують мудрість твою! Нехай благословенний буде Господь твій Бог, Який вподобав тебе й помістив на троні Ізраїлю. Завдяки Господній вічній любові до Ізраїлю Він зробив тебе царем, щоб забезпечити справедливість та праведність». Тоді вона дала цареві сто двадцять талантів золота, велику кількість пахощів та коштовного каміння. І ніколи більше не ввозилося стільки спецій до Ізраїлю, ніж тоді, коли цариця Шеби подарувала царю Соломону. Гірамові кораблі привозили золото з Офіру, і звідти ж — великі вантажі сандалового дерева й коштовне каміння. З сандалового дерева цар зробив поруччя у храмі Господньому та царському палаці, а також арфи й ліри для музик. Стільки сандалового дерева відтоді ніколи не ввозилося. Цар Соломон дав цариці Шеби все, що вона побажала і чого попросила, крім того, що він дав їй зі своєї царської щедрості. Тоді вона поїхала в супроводі своїх слуг і повернулася до своєї країні. Вага золота, яке Соломон щорічно отримував, становила шістсот шістдесят шість талантів, не рахуючи золота і срібла, яке сплачували купці, торгівці, царі аравійські та управителі земель. Цар Соломон виготовив двісті великих щитів з кованого золота. Шістсот шекелів золота пішло на кожен такий щит. Він також зробив триста малих щитів з кованого золота, по три міни золота на кожен щит. Цар розмістив їх у палаці Ливанського Лісу. Потім цар виготовив великий престол зі слонової кістки й покрив його щирим золотом. Престол мав шість сходинок, і його спинка була згори заокруглена. З обох боків сидіння були поруччя з левами, що стояли поруч із кожним з них. Дванадцять левів стояли на шести сходинках: по одному з кожного боку сходинки. Нічого подібного ніколи не було в жодному іншому царстві. Усі келихи царя Соломона були золоті, і так само все домашнє начиння у палаці Ливанського Лісу було зі щирого золота. Нічого не було срібного, оскільки срібло не цінувалося за часів Соломона. Бо цар мав флот торговельних суден на морі з судами Гірама. Один раз на три роки кораблі поверталися, привозячи золото, срібло, слонову кістку, мавп та бабуїнів. Цар Соломон став найбагатшим і наймудрішим серед усіх царів світу. Весь світ прагнув зустрітися з Соломоном, аби почути мудрість, яку Бог дав йому. Рік за роком кожен, хто приходив до нього, приносили дарунки: вироби зі срібла та золота, вбрання, зброю та спеції, коней і мулів. Соломон зібрав колісниці та коней: тисячу чотириста колісниць і дванадцять тисяч вершників, яких тримав у містах для колісниць, а також біля себе в Єрусалимі. Цар зробив срібло таким звичайним в Єрусалимі, як просте каміння, а кедру було стільки, як сикоморових дерев, що ростуть у підгір’ях. Царські торговці купували коней в Єгипті й Кое та привозили їх Соломону. Вони ввозили колісниці з Єгипту по шістсот шекелів срібла за кожну, а коней купували по сто п’ятдесят шекелів. Вони також продавали їх царям хиттійським та арамійським. Цар Соломон, однак, любив багатьох іноземних жінок, крім фараонової дочки: моавітянок, аммонійок, едомійок, сидонянок та хиттянок. Вони були з тих народів, про які Господь сказав ізраїльтянам: «Ви не повинні одружуватися з ними, оскільки вони напевне повернуть серця ваші до своїх богів». Тим не менше, Соломон був прикутий коханням до цих жінок. Він мав сімсот дружин царського роду й триста наложниць, і його дружини збили його з пантелику. Соломон старів, і його дружини привертали його серце до своїх богів, і його серце не було повністю віддане Господу Богу його, як серце Давида, його батька. Він слідував Ашторет, богині сидонян, та Мілкому, огидному богу аммонійців. Тож Соломон зробив зло в очах Господа: він не слідував Господу у всьому, що робив, як його батько Давид. На пагорбі на схід від Єрусалима Соломон збудував високий палац Хемошу, огидному богу моавійців, і Молоху, бридкому богу аммонійців. Він зробив те саме для всіх своїх іноземних дружин, які спалювали запашне куріння та приносили жертви своїм богам. Господь розгнівався на Соломона, оскільки його серце відвернулося від Господа, Бога Ізраїлю, Який являвся йому двічі. Він заборонив Соломону слідувати іншим богам, а Соломон не виконав Господнього наказу. Тож Господь сказав Соломону: «Оскільки така твоя поведінка, оскільки ти не виконав Мого заповіту, якого Я наказав тобі дотримуватися, Я відберу царство від тебе й віддам його комусь із твоїх підлеглих. Тим не менше, заради батька твого Давида я не робитиму цього за твого життя. Я заберу його з рук твого сина. Я заберу від нього не все царство, а залишу йому один рід, заради спасіння Давида, слуги Мого, та заради спасіння Єрусалима, який Я обрав». Тоді Господь підняв проти Соломона ворога, едомійця Хадада, з царського роду Едома. Раніше, коли Давид воював з Едомом, Йоав, командуючий військом, прийшов, щоб поховати мертвих і вбив усіх чоловіків Едома. Йоав з усіма ізраїльтянами залишався там протягом шести місяців, поки не знищили всіх чоловіків Едома. Але юний Хадад на той час утік до Єгипту з деякими едомськими урядовцями, що служили його батькові. Вони вибралися з Мидіана та подалися до Парана. Потім, узявши разом з собою людей з Парана, вони пішли до Єгипту, до фараона, царя єгипетського, який дав Хададу будинок і землю і забезпечив його харчами. Фараону так сподобався Хадад, що він віддав йому сестру своєї дружини, цариці Тапенес, щоб той одружився з нею. Сестра Тапенес народила йому сина Ґенубата, якого Тапенес принесла в царський палац. Там Ґенубат жив разом з дітьми фараона. Перебуваючи в Єгипті, Хадад чув, що Давид спочив зі своїми батьками, і що Йоав, командуючий військом, також помер. Тоді Хадад сказав фараону: «Дозволь мені піти, щоб повернутися в свою країну». «Чого тобі бракує тут, що ти хочеш іти до своєї країни?» — запитав фараон. «Всього вдосталь, — відповів Хадад, — але дозволь мені піти!» І підняв Господь проти Соломона іншого ворога — Резона, сина Еліада, який втік від свого хазяїна, Хададезера, царя Зови. Він зібрав людей навколо себе й став ватажком загону повстанців, коли Давид знищив сили Зови. Повстанці пішли до Дамаска, де поселилися й захопили владу. Резон залишався ворогом Ізраїлю протягом усього Соломонового життя, додаючи неприємностей, окрім Хадада. Тож Резон правив в Арамі і був ворогом Ізраїлю. А ще Єровоам, син Невата, повстав проти царя. Він був одним із Соломонових урядовців, ефраїмець з Заретана, і його мати була вдовою на ім’я Зеруя. Ось розповідь про те, як він повставав проти царя. Соломон збудував висячі тераси й позакладав провали в стіні міста Давида, свого батька. Тоді Єровоам здобув собі добре ім’я, і коли Соломон побачив, як сумлінно юнак виконував свою роботу, він зробив його керівником над усіма робітниками дому Йосипа. Якось у той час Єровоам їхав із Єрусалима, і пророк Агіжа з Шило зустрів його на шляху. На ньому було нове вбрання. Крім них двох не було нікого навколо. І Агіжа зняв своє нове вбрання, що було на ньому, і порвав його на дванадцять частин. Тоді він сказав Єровоаму: «Візьми десять частин собі, оскільки ось що сказав Господь Бог Ізраїлю: „Дивись, я відніму царство з рук Соломонових і дам тобі десять колін. Але заради Мого слуги Давида й міста Єрусалима, яке Я обрав з усіх колін ізраїльських, він матиме одне коліно. Я зроблю це, оскільки вони забули мене й поклонялися Ашторет, богині сидонян, Хемошу, богу моавійців, і Мілкому, богу аммонійців, а не йшли Моїм шляхом, не робили того, що є правильним в Моїх очах, не дотримувалися Моїх настанов і законів, як Давид, Соломонів батько. Але я не забиратиму все царство з Соломонових рук. Я зробив його правителем на всі дні його життя заради Давида, Мого слуги, якого Я обрав і який виконував Мої накази та настанови. Я заберу царство з рук Соломонового сина і дам тобі десять колін. Я дам одне коліно його сину, щоб Давид, Мій слуга, завжди мав нащадка, щоб правив переді Мною в Єрусалимі, місті, яке Я обрав, щоб залишити Своє ім’я. Однак щодо тебе, то Я оберу тебе, і ти правитимеш усім, чого бажає твоє серце. Ти будеш царем ізраїльським. Якщо робитимеш те, що Я тобі накажу і йтимеш Моїм шляхом, і робитимеш те, що є правильним у Моїх очах, дотримуючись Моїх настанов і наказів, як робив Давид, Мій слуга, Я буду з тобою. Я зроблю твій рід таким же тривалим, як Давидів, і Я віддам Ізраїль тобі. Я каратиму нащадків Давидових за це, але не завжди”». Соломон намагався вбити Єровоама, але Єровоам утік до Єгипту, до царя Шишака, і залишався там до Соломонової смерті. А щодо інших подій Соломонового царювання: всього, що він робив, і мудрості, яку він виявляв, — все це описано у книзі Літописів Соломонових. Соломон правив у Єрусалимі над усім Ізраїлем протягом сорока років. Потім він спочив зі своїми батьками й був похований у місті Давида, свого батька. І Реговоам, його син, став царем після нього. Реговоам пішов до Сихема, оскільки всі ізраїльтяни зібралися там, щоб проголосити його царем. Коли Єровоам, син Невата, почув це (він був усе ще у Єгипті, куди втік від царя Соломона), він повернувся з Єгипту до свого міста Зереда у горах Ефраїма. Отож люди послали по Єровоама, і він та усі ізраїльтяни прийшли до Реговоама й сказали йому: «Твій батько поклав на нас тяжке ярмо, але зараз полегши наш жорстокий труд і тяжке ярмо, яке він поклав на нас, і ми служитимемо тобі». Реговоам відповів: «Ідіть звідси на три дні, а потім повертайтеся до мене». Тож люди пішли геть. Тоді цар Реговоам порадився зі старійшинами, які служили його батькові Соломону впродовж його життя. Він запитав їх: «Яку відповідь порадите мені дати цим людям?» Вони відповіли: «Якщо сьогодні ти будеш слугою цих людей і даси їм прихильну відповідь, то вони завжди служитимуть тобі». Але Реговоам відхилив пораду старійшин і порадився з юнаками, з котрими виріс, і які служили йому. Він спитав їх: «Яка ваша порада? Як я повинен відповісти цим людям, які кажуть мені: „Полегши ярмо, яке твій батько поклав на нас?”» Тоді юнаки, з якими він виріс, відповіли: «Скажи людям, що говорили тобі: „Твій батько поклав на нас тяжке ярмо, а ти полегши його”. Дай їм таку відповідь: „Мій мізинець могутніший ніж усе тіло мого батька. Мій батько поклав на вас тяжке ярмо, а я зроблю його ще важчим. Мій батько карав вас батогами, а я каратиму вас батогами з металевими шипами ”». Через три дні Єровоам і всі люди повернулися до Реговоама, як цар і наказав їм: «Приходьте до мене через три дні». Цар відповів людям суворо. Відхиливши пораду старійшин, він вчинив за порадою юнаків і сказав: «Мій батько поклав на вас тяжке ярмо, а я зроблю його ще важчим. Мій батько карав вас батогами, а я каратиму вас батогами з металевими гачками». Тож цар не послухався поради людей, і були ті події від Господа, щоб збулися слова, сказані до Єровоама, сина Невата, які Господь промовив через пророка Агіжу, шилонійця. Коли весь Ізраїль побачив, що цар відмовився слухати їх, люди відповіли цареві: «Чи є наша частка у Давидовім роді? Чи є наша частка у сина Єссея? Ходімо ж до дому, о Ізраїлю! Давиде, сам доглядай свій власний дім!» Отож усі ізраїльтяни розійшлися по своїх домівках. А щодо ізраїльтян, які мешкали в містах Юдеї, Реговоам усе ще царював над ними. Коли цар Реговоам вирядив Адонірама, який був наглядачем над рабською силою, то ізраїльтяни забили його камінням на смерть. Царю Реговоаму, однак, вдалося вскочити в свою колісницю і втекти до Єрусалима. Отак Ізраїль повстав проти дому Давидового, і так воно є й по сьогодні. Коли ізраїльтяни почули, що Єровоам повернувся, вони покликали його на зібрання і зробили його царем над усім Ізраїлем. Лише коліно Юди залишилося вірним Давидовому дому. Коли Реговоам прибув до Єрусалима, він зібрав вісімдесят тисяч найкращих воїнів із сімей Юди та Веніамина, щоб піти війною проти Ізраїлю й повернути царство Реговоаму, сину Соломона. Але Шемая, Божий чоловік, почув таке слово Боже: «Скажи Реговоаму, сину Соломона, царю юдейському, і всьому дому Юди й Веніамина, та іншим людям: „Ось що каже Господь: „Ви не повинні воювати з братами своїми, ізраїльтянами. Кожен із вас мусить повернутися до дому, оскільки це Я зробив, щоб усе так сталося”». Тож цар Реговоам та його військо послухалися слова Господнього й пішли додому, як і наказав Господь. Тоді Єровоам укріпив Сихем у горах Ефраїмових і жив там. Звідти він пішов і збудував Пенуел. Єровоам гадав собі: «Царство тепер, мабуть, повернеться до дому Давидового. Якщо ці люди підуть і принесуть жертви у храмі Господньому в Єрусалимі, вони знову стануть вірними своєму володарю Реговоаму, царю Юдеї. Вони уб’ють мене й повернуться до царя Реговоама». Поспитавши поради, цар виготовив двох золотих тельців. Він сказав народу: «Це занадто для вас — ходити в Єрусалим. Ось твої боги, о Ізраїлю, які вивели вас із Єгипту». Одного він установив у Бетелі, а другого — в Дані. І це було гріхом, тому що народ ішов аж до самого Дану та Бетелу, щоб там помолитися одному з них. Єровоам збудував святині на узвишшях і призначив священиків з-поміж різних колін Ізраїлю, навіть із тих, що не були левитами. В Ізраїлі цар Єровоам започаткував свято на зразок Пасхі в Юдеї, але він відзначав його на п’ятнадцятий день восьмого місяця. Він пішов до Бетела, щоб принести жертви на вівтарі перед тельцями, яких він зробив. Він також призначив священиків у Бетелі, щоб правили на узвишшях, які він нагорнув. Тож цар Єровоам встановив свою власну дату святкування для ізраїльтян. Це був п’ятнадцятий день восьмого місяця. Він вирушив до Бетела, щоб принести пожертви й спалити запашне куріння на вівтарі, який він спорудив.: Згідно зі словом Господнім, Божий чоловік прийшов з Юдеї до Бетела, коли Єровоам стояв перед вівтарем і приносив жертви. Він вигукнув до вівтаря слова Господа: «О вівтарю, вівтарю! Ось що каже Господь: „Син на ім’я Йосія народиться в домі Давидовому. На тобі він принесе в жертву священиків узвиш, які зараз приносять жертви тут, і людські кістки будуть спалені на тобі”». Того ж дня Божий чоловік подав знак, сказавши: «Це знак, який проголосив Господь: вівтар розколеться на частини й попіл з нього буде розвіяно». Коли цар Єровоам почув, що Божий чоловік прокричав до вівтаря в Бетелі, він простягнув руку до вівтаря і сказав: «Схопіть його!» Але рука, простягнута до чоловіка, зсохлася так, що він не зміг опустити її. І вівтар розколовся на частини, і його попіл розвіявся, згідно зі знаком, який подав Божий чоловік за словом Господнім. Тоді цар сказав Божому чоловікові: «Поклопочи перед Господом твоїм Богом, чи можна відновити мою руку». Тож Божий чоловік поклопотав перед Господом, і рука царя відновилась, і стала такою ж, як була раніше. Цар сказав Божому чоловікові: «Ходімо зі мною додому поїмо, і я нагороджу тебе». Але Божий чоловік відповів царю: «Навіть якщо ти даси мені половину того, що маєш, я не піду з тобою, не буду їсти хліб чи пити воду тут. Оскільки я виконую наказ слова Господнього: „Не їж хліба, не пий води, не повертайся тим же шляхом, яким прийшов”». Тож він пішов іншою дорогою і не став повертатися тим шляхом, яким прийшов до Бетела. Тоді був такий собі старий пророк, що мешкав у Бетелі; сини його прийшли і все йому доповіли про те, що Божий чоловік зробив того дня в Бетелі. Вони також розповіли своєму батькові, що він сказав царю. Їхній батько спитав їх: «Якою дорогою пішов той чоловік?» І його сини показали йому, якою дорогою пішов Божий чоловік із Юдеї. Тож він сказав своїм синам: «Осідлайте мені віслюка». І коли вони осідлали віслюка для нього, він осідлав його й подався слідом за Божим чоловіком. Він знайшов його, коли той сидів під дубом, і запитав: «Ти Божий чоловік, що прийшов з Юдеї?» «Так», — відповів той. Тоді пророк сказав йому: «Ходімо до мене додому поїмо». Божий чоловік сказав: «Я не можу повертатися і йти з тобою, як не можу їсти хліб чи пити воду з тобою в цьому місці. Мені було наказано словом Господнім: „Не їж хліба, не пий води там, не повертайся тим же шляхом, що прийшов”». Старий пророк відповів: «Я також пророк, як і ти. І Ангел сказав мені словами Господа: „Приведи його з собою у свій дім, щоб він міг поїсти хліба й попити води”». (Але він йому брехав). Тож Божий чоловік повернувся з ним, поїв і попив у його домі. Коли вони сиділи за столом, слова Господні прийшли до старого пророка, який привів Божого чоловіка. Він закричав на Божого чоловіка, що прийшов із Юдеї: «Ось що каже Господь: „Ти порушив слово Господнє і не послухався наказу, який Господь твій Бог дав тобі. Ти повернувся і їв хліб, і пив воду в цьому місці, де Він сказав тобі не їсти й не пити. Ось чому твоє тіло не буде поховане в могилі твоїх батьків”». Коли Божий чоловік доїв і допив, пророк, який привів його назад, осідлав віслюка для нього. Коли він виїхав на свій шлях, йому зустрівся лев і вбив його. І його тіло було кинуте на дорозі, і біля нього стояли лев і віслюк. Люди, які проходили повз, бачили залишене тіло й лева, що стояв біля тіла. І вони пішли й повідомили про це в місті, де жив старий пророк. Коли пророк, який привів його назад з дороги, почув про це, він сказав: «Це Божий чоловік, який порушив слово Господнє. Господь віддав його левові, який напав на нього і вбив його, як слово Господнє його застерігало». Пророк сказав своїм синам: «Осідлайте для мене віслюка». І вони це зробили. Потім він пішов і знайшов тіло, залишене на дорозі, з віслюком і левом, що стояли біля нього. Лев ні з’їв тіла, ані замордував віслюка. Тож пророк підібрав тіло Божого чоловіка, поклав на віслюка, забрав назад у своє місто, щоб справити жалобу по ньому й поховати його. Потім він поклав тіло у свою усипальницю, і вони справили жалобу по ньому, і він промовив: «О брате мій!» Коли того поховали, він сказав своїм синам: «Коли я помру, поховайте мене в могилі, де похований Божий чоловік. Покладіть мої кістки поруч із його кістками. Оскільки послання, яке він проголосив словом Господнім проти вівтаря в Бетелі і проти всіх жертовників на узвишшях у містах Самарії, напевне справдиться». Навіть після цього Єровоам не звернув зі свого лихого шляху, призначаючи звичайних людей служити священиками. Будь-кого, хто хотів стати священиком, він освячував на святі місця. Це був гріх дому Єровоама, який вів до його занепаду й знищення з лиця землі. Тим часом Авіжа, син Єровоама захворів, і Єровоам сказав своїй дружині: «Перевдягнися так, щоб ніхто не впізнав, що ти дружина Єровоама. Тоді піди до Шило. Там є пророк Агіжа, який сказав мені, що я буду царем над цими людьми. Візьми з собою десять хлібин, кілька коржів і глечик меду, і йди до нього. Він скаже тобі, що станеться з хлопчиком». Отже, дружина Єровоама зробила те, що той їй сказав і пішла до дому Агіжі в Шило. На той час Агіжа став сліпим. Зір залишив його через його вік. Але Господь сказав Агіжі: «Єровоамова дружина йде до тебе спитати про свого сина, оскільки той хворий, і ти повинен дати їй таку й таку відповідь. Коли вона прийде, то видаватиме себе за когось іншого». Тож коли Агіжа почув її кроки біля дверей, він сказав: «Заходь, дружино Єровоама. Навіщо ти намагаєшся бути кимось іншим? Мене було послано до тебе з поганими новинами. Піди скажи Єровоаму, що Господь Бог Ізраїлю сказав: „Я підніс тебе над людьми і зробив тебе ватажком над Моїм народом ізраїльським. Я відірвав царство від дому Давидового й віддав тобі. Але ти поводишся не так, як Мій слуга Давид, який дотримувався Моїх наказів і йшов за Мною всім своїм серцем, роблячи лише те, що було правильним в очах Моїх. Ти зробив більше зла, ніж усі, хто жив до тебе. Ти відкинув Мене, створив для себе інших богів, зробив бовванів із металу, ти змусив мене гніватися й настроїв проти себе. Через це Я накличу біду на дім Єровоама. Я виріжу кожного наймолодшого чоловіка Єровоамового: раба чи вільного. Я спалю будинок Єровоамів, як дощенту спалюють гній. Пси з’їдатимуть тих з Єровоамового дому, хто вмиратиме в місті, а птахи небесні їстимуть тих, хто вмиратиме в полі. Господь так сказав!” Ти ж повертайся додому. Коли ввійдеш у своє місто, хлопчик помре. Всі ізраїльтяни справлятимуть жалобу по ньому й поховають його. Він єдиний з Єровоамового роду, який буде похований, оскільки він єдиний серед дому Єровоамового, у кому Господь, Бог Ізраїлю, знайшов щось добре. Господь піднесе для Себе царя над Ізраїлем, який виріже всю родину Єровоамову. І Господь покарає Ізраїль так, що він тремтітиме, як тростина у воді. Він викорчує Ізраїль з цих добрих земель, які Він дав їхнім пращурам і розпорошить їх за Рікою, оскільки вони змусили Господа розгніватися, зробивши стовпи Ашери. І він віддасть Ізраїль за гріхи Єровоамові, який змушував Ізраїль грішити». Тоді Єровоамова дружина підвелася, залишила його й пішла до Тирци. Як тільки вона переступила поріг дому, хлопчик помер. Вони поховали його, і весь Ізраїль справляв жалобу по ньому, як Господь сказав через Свого слугу й пророка Агіжу. Інші події царювання Єровоама, його війни і як він правив, описано у книзі Хронік Царів Ізраїлю. Він правив двадцять два роки, і потім спочив зі своїми батьками. І Надав, його син став царем після нього. Реговоам, син Соломона, був царем Юдеї. Йому був сорок один рік, коли він став царем, і він правив сімнадцять років у Єрусалимі, місті, яке Господь обрав з усіх колін ізраїльських, щоб залишити Своє ім’я. Мати Реговоама звали Наама, вона була аммонійкою. Юдея вчинила зле в очах Господа. Гріхами своїми вони розбудили лють Його ревнощів більше, ніж їхні батьки. Вони також встановили для себе узвишшя, священні камені й стовпи Ашери на кожному узвишші й під кожним розлогим деревом. Були навіть чоловіки, що служили іншим богам, продаючи своє тіло для розпусти. Тож ізраїльтяни чинили багато гидоти, як ті люди, що жили на цій землі до них. За те Господь і забрав у них землю й віддав її ізраїльтянам. На п’ятому році царювання царя Реговоама, Шишак, цар Єгипту, напав на Єрусалим. Він вивіз скарби храму Господнього й скарби царського палацу. Він забрав усе, в тому числі золоті щити, які зробив цар Соломон. Тож цар Реговоам зробив бронзові щити замість золотих і дав їх командирам, що відповідали за охорону входу до царського палацу. Хоч коли б цар ішов до храму Господнього, охоронці несли щити, а після цього повертали їх до сторожової кімнати. Щодо інших подій Реговоамового правління та всіх його вчинків, то всі вони описані у книзі Хронік Царів Юдеї. Між Реговоамом та Єровоамом точилися війни увесь час їхнього царювання. Реговоам спочив зі своїми батьками й був похований разом з ними в місті Давида. Його матір звали Наама. Вона була аммонійкою. І Авіжа, син Реговоама, став царем після нього. На вісімнадцятому році царювання Єровоама, сина Невата, Авіжа став новим царем Юдеї. Він правив у Єрусалимі протягом трьох років. Його матір звали Маака, яка була дочкою Авішалома. Він чинив усі ті гріхи, що й його батько перед ним. Його серце було не повністю присвячене Господу його Богу, як серце Давида, його діда. Тим не менше заради Давида Господь його Бог дав йому царство в Єрусалимі, піднісши його сина до наслідування престолу й зміцнивши Єрусалим. Оскільки Давид робив те, що було правильно в очах Господа, і не схибив, виконуючи всі накази Господа протягом усіх днів свого життя, крім того випадку з Урією-хиттитом. Точилася війна між Реговоамом та Єровоамом упродовж усього життя Авіжі. Щодо інших подій правління Авіжі та всього, що він зробив, то вони описані у книзі Хронік Царів Юдеї. Була тоді війна між Авіжею та Єровоамом. І Авіжа спочив зі своїми батьками й був похований у місті Давидовому. І Аса, його син, став царем після нього. На двадцятому році царювання Єровоама в Ізраїлі Аса став царем Юдеї. Він правив в Єрусалимі сорок один рік. Його бабусю звали Маака, дочка Авішалома. Аса чинив правильно в очах Господніх, як його пращур Давид. Він прогнав чоловіків, що служили іншим богам, продаючи своє тіло для розпусти, з краю і позбувся бовванів, зроблених його предками. Він навіть усунув свою бабусю з престолу цариці-матері, бо вона зробила відразливий стовп Ашери. Аса розрізав стовп і спалив його в долині Кідрон. Хоча він і не знищив узвиш, серце Аси було віддане Господу впродовж усього його життя. Він вніс у храм Господній срібло і золото, і речі, які він і його батько присвятили. Була війна між Асою та Ваашею, царем Ізраїлю, впродовж усього їхнього правління. Вааша, цар Ізраїлю, виступив проти Юдеї і зміцнив Раму, аби перекрити вхід та вихід на землі юдейського царя Аси. Тоді Аса взяв усе срібло й золото, яке лишилося в скарбницях храму Господнього і в його власному палаці. Він дав його своїм урядовцям і вирядив їх до Бен-Гадада, сина Тавріммона, сина Гезіона, царя арамійського, який у цей час правив у Дамаску. «Давай укладемо угоду між нами, — сказав він, — як то було між твоїм батьком та моїм. Ось я надсилаю тобі в подарунок срібло й золото. Отож тепер розірви свою угоду з Ваашей, царем Ізраїлю, і тоді він залишить мене у спокої». Бен-Гадад погодився з царем Асою і послав командирів своїх військ проти міст Ізраїлю. Він захопив Іжон, Дан, Авель-Бет-Мааку і весь Кіннерет на додачу до Нафталі. Коли Вааша почув про це, він зупинив будівництво Рами й осів у Тирці. Тоді цар Аса видав наказ усім мешканцям Юдеї, щоб кожний з них, без винятку, приніс з Рами каміння й деревину, що використовував Вааша. З них цар Аса збудував Ґеву у землі Веніамина, а також Міцпу. Щодо всіх інших подій Асиного правління, всіх його досягнень, всього, що він зробив, і міст, які він збудував, то все це описано в книзі Хронік Царів Юдеї. Однак на старість він занедужав на ноги. Потім Аса спочив біля своїх батьків й був похований у місті свого пращура Давида. І Єгошафат, його син, став царем після нього. Надав, син Єровоама, став царем Ізраїлю на другий рік правління Аси, царя Юдеї, і правив Ізраїлем протягом двох років. Він чинив зле в очах Господа, йдучи шляхом свого батька й батькового гріха, на який він штовхнув і весь Ізраїль. Вааша, син Агіжі, з дому Іссаха́ра, змовився проти нього і вбив його в Ґівветоні, филистимському місті, поки Надав і весь Ізраїль тримали його в облозі. Вааша вбив Надава на третьому році правління Аси, царя Юдеї, і став царем після нього. Як тільки він почав царювати, він убив усю родину Єровоама. Він не залишив жодного з роду Єровоамового в живих, а знищив їх усіх, згідно зі словом, яке дав Господь через слугу свого Агіжу шилонійського, за гріхи, які вчинив Єровоам і змушував Ізраїль чинити, і за те, що він розгнівив Господа, Бога Ізраїлю. Щодо інших подій Надавового правління і всього, що він зробив, то їх записано в книзі Хронік Царів Ізраїлю. Була війна між Асою та Ваашею, царем Ізраїлю, впродовж усього їхнього правління. На третьому році правління Аси, царя юдейського, Вааша, син Агіжі, став царем над усім Ізраїлем у Тирці і правив двадцять чотири роки. Він чинив зле в очах Господа, йдучи шляхом Єровоама та його гріха, на який штовхав і весь Ізраїль. Тоді слово Господа проти Вааші дійшло до Єгу, сина Ханані: «Я підняв тебе з бруду і поставив тебе над Моїм народом ізраїльським, але ти пішов шляхом Єровоама і змусив людей Ізраїлю грішити, вони розбудили Мою лють своїми гріхами. Я знищу Ваашу і його дім, як дім Єровоама, сина Невата. Пси пожиратимуть тих із Ваашиного дому, хто вмиратиме в місті. А птахи небесні поїдатимуть тих, хто вмиратиме в полі». Щодо інших подій Ваашиного царювання, його вчинків та досягнень, то всі вони описані в книзі Хронік Царів Ізраїлю. Вааша спочив разом зі своїми батьками й був похований у Тирці. І Ела, його син, став царем після нього. Більше того, слово Господнє дійшло до Вааші та до його дому через пророка Єгу, сина Ханані, бо все зло, яке він зробив в очах Господа, розгнівало Господа, розлютили його вчинки, і сталося з ним те ж, що й з домом Єровоама, бо Він вигубив усіх з Єровоамового роду. На двадцять шостому році правління Аси, царя Юдеї, Ела, син Вааші, став царем Ізраїлю і правив у Тирці два роки. Зимрі, один з його урядовців, який командував половиною колісниць, повстав проти нього. Ела був у Тирці на той час, пиячив у домі Арзи, управляючого палацом у Тирці. Зимрі ввійшов, ударив і вбив його на двадцять сьомому році правління Аси, царя Юдеї. І сам став царем після нього. Тільки-но він почав правити й сів на престол, він повбивав усю родину Вааші. Він не залишив жодного чоловіка: ні родича, ані друга. Тож Зимрі вигубив увесь рід Вааші, як казав Господь про Ваашу через пророка Єгу, за всі гріхи, що вчинили Вааша та його син Ела і призвели чинити Ізраїль. Тож вони викликали гнів Господа Бога Ізраїлю своїми нікчемними бовванами. Щодо інших подій правління Ели і всіх його вчинків, то всі вони описані у книзі Хронік Царів Ізраїлю. На двадцять сьомому році правління Аси, царя Юдеї, Зимрі правив у Тирці протягом семи днів. Військо розташовувалася біля Ґівветона, филистимського міста. Коли ізраїльтяни в таборі почули, що Зимрі повстав проти царя і вбив його, вони того ж дня проголосили в таборі Омрі, командуючого військом, царем Ізраїлю. Тоді Омрі і всі ізраїльтяни з ним знялися від Ґівветона й обложили Тирцу. Коли Зимрі побачив, що місто захоплене, він пішов у цитадель царського палацу й підпалив палац разом із собою. Тож він помер, оскільки скоїв гріхи, діючи зле в очах Господа, йдучи шляхом Єровоама, за гріхи, які він учинив і призвів Ізраїль чинити. Щодо інших подій правління Зимрі та заколоту, який він очолив, то їх описано у книзі Хронік Царів Ізраїлю. Тоді люди Ізраїлю були розколоті на два табори — половина підтримувала Тивні, сина Ґіната, як можливого царя, а друга — Омрі. Але послідовники Омрі довели, що вони дужчі за послідовників Тивні, сина Ґіната. Тож Тивні помер, а Омрі став царем. На тридцять першому році правління Аси, царя Юдеї, Омрі став царем Ізраїлю, і він правив дванадцять років, шість із них у Тирці. Він придбав пагорб Самарію в Шемера за два таланти срібла і збудував місто на цьому пагорбі, назвавши його Самарія на честь Шемера, давши ім’я колишнього власника пагорба. Але Омрі чинив зле в очах Господа і грішив більше, ніж усі ті, хто був до нього. В усьому він ішов шляхами Єровоама, сина Невата, і своїм гріхом, який він чинив і змушував Ізраїль чинити, тож вони викликали гнів Господа Бога Ізраїлю бо йшли за нікчемними бовванами. Щодо інших подій правління Омрі, його досягнень, то чи не описано їх у книзі Хронік Царів Ізраїлю. Омрі спочив зі своїми батьками й був похований у Самарії. І Агав, його син, став царем після нього. На тридцять восьмому році правління Аси, царя Юдеї, Агав, син Омрі, став царем Ізраїлю. І правив він у Самарії над Ізраїлем протягом двадцяти двох років. Агав, син Омрі, зробив більше зла в очах Господа, ніж усі ті, хто були до нього. Йому мало було чинити гріхи Єровоама, сина Невата, він ще й одружився з Єзевел, дочкою Етваала, царя сидонян, і став служити Ваалу й поклонятися йому. Він установив вівтар Ваалові у храмі Ваала, який збудував у Самарії. Агав також робив стовпи Ашери й більше ніж усі інші царі Ізраїлю до нього, викликав гнів Господа Бога ізраїльського. За часів Агава, Гієл із Бетела відбудував Єрихон. Він заклав фундамент ціною життя свого первістка Авірама і встановив браму ціною життя свого наймолодшого сина Сеґува, згідно зі словами, сказаними Господом через Ісуса Навина. Ілля тишвійський, з Тишве у Ґілеаді, сказав Агаву: «Як і те, що Господь, Бог Ізраїлю, якому я служу, живий, так не буде ні роси, ні дощу протягом кількох найближчих років, якщо я не накажу». Тоді слово Господа було Іллі: «Піди звідси, поверни на схід і сховайся біля річки Керіт, на схід від Йордану. Ти питимеш зі струмка, а годувати тебе там Я наказав крукам». Тож він зробив, як Господь наказав йому. Він пішов до річки Керіт, на схід від Йордану, і залишився там. Круки приносили йому хліб і м’ясо щоранку й щовечора, а пив він зі струмка. Через деякий час струмок пересох, бо не було дощів у цих землях. Тоді слово Господа дійшло до нього: «Йди зараз до Зарефата в Сидоні й залишайся там. Я наказав удові в цьому місці постачати тобі харчі». Тож він подався до Зарефата. Коли він прийшов до міської брами, вдова там збирала хмиз. Він звернувся до неї і спитав: «Чи не принесеш ти мені попити трохи води в кухолі?» І коли вона зібралася принести воду, він гукнув: «І принеси мені, будь-ласка, кусень хліба». Вона відповіла: «Клянусь тобі: так само, як і те, що Господь твій Бог живий, я не маю хліба, лише пригорщу борошна у жбані та трохи оливи у глечику. Я збираю хмиз, щоб узяти додому й приготувати поживу для себе й мого сина, щоб з’їсти й померти». Ілля сказав їй: «Не бійся. Іди додому і зроби, як кажеш. Але спершу спечи маленьку хлібину для мене з того, що маєш, і принеси мені, а тоді спечи з решти борошна хліб для себе й свого сина. Бо так Господь Бог Ізраїлю каже: „Цей жбан борошна не спорожниться і цей глечик оливи не пересохне до того дня, доки Господь не дасть дощу на ці землі”». Вона пішла і зробила, як Ілля їй сказав. Там було достатньо їжі для Іллі й для жінки та її родини. Бо жбан борошна не спорожнявся і глечик оливи не пересихав, згідно зі словом Господнім, промовленим Іллєю. Через деякий час син цієї жінки, господарки дому, захворів. Йому ставало все гірше й гірше, і зрештою він перестав дихати. Вона запитала Іллю: «Що ти маєш проти мене, чоловіче Божий? Ти прийшов, щоб нагадати мені про мій гріх і вбити мого сина?» «Дай мені твого сина», — відповів Ілля. Він узяв його з її рук, поніс до верхніх кімнат, де жив, і поклав на ліжко. Тоді він звернувся до Господа: «О Господи мій Боже, чи не приніс Ти горе навіть цій удові, в якої я живу, вмертвивши її сина?» Тоді він тричі простягся над хлопчиком і звернувся до Господа: «О Господи мій Боже, нехай життя цього хлопця повернеться до нього!» Господь почув плач Іллі, життя повернулося до хлопчика, і він ожив. Ілля підняв дитину й поніс її з кімнати вниз. Він віддав хлопчика матері й сказав: «Дивись, твій син живий!» Тоді жінка сказали Іллі: «Тепер я знаю, що ти — чоловік Божий, і що слово Господа з уст твоїх — правдиве». На третій рік засухи слово Господнє було до Іллі: «Іди й постань перед Агавом, і Я пошлю дощ на цю землю». Тож Ілля пішов, щоб постати перед Агавом. Був тоді страшний голод у Самарії. І Агав закликав до себе Овдія, який був управляючим палацом. (Овдій був відданим віруючим у Господа. Коли Єзевел убивала пророків Господніх, Овдій заховав сто пророків у двох печерах, по п’ятдесят у кожній, і постачав їм їжу та воду). Агав сказав Овдієві: «Іди по землях до всіх струмків та ярів. Може, ми знайдемо трохи трави, щоб не повмирали коні та мули, щоб ми не мусили вбивати якихось наших тварин». Тож вони поділили землі, які повинні були обійти, Агав пішов в одному напрямку, а Овдій в другому. По дорозі Овдієві зустрівся Ілля. Овдій упізнав його, вклонився до землі й промовив: «Чи це справді ти, мій володарю, Іллє?» Ілля відповів: «Так, піди й скажи своєму господарю: „Ілля бажає його бачити”». «Що поганого я зробив, — запитав Овдій, — що ти посилаєш свого слугу до Агава на смерть? Так само напевне, як і те, що Господь твій Бог живий, не існує жодного народу чи царства, куди б мій хазяїн не посилав у пошуках тебе. І коли народ чи царство заявляли, що тебе там немає, він змушував їх заприсягтися, що вони не можуть тебе знайти. А зараз ти мені кажеш піти до мого хазяїна і сказати: „Ілля тут”. Я не знаю, куди Дух Господній може тебе занести, коли я піду. І якщо я піду і скажу Агаву, а він тебе не знайде, він мене вб’є. Я, твій слуга, йшов за Господом з дитинства. Чи не чув ти, мій володарю, що я зробив, коли Єзевел побивала пророків Господніх? Я сховав сто пророків Господніх у двох печерах, по п’ятдесят у кожній, і постачав їм їжу й воду. А зараз ти кажеш мені піти до мого хазяїна і сказати: „Ілля тут”. Він мене вб’є!» Ілля відповів: «Як Господь Всемогутній, Якому я служу, — живий, так само напевне я постану сьогодні перед Агавом». Тож Овдій пішов назустріч Агавові, розповів йому, і Агав пішов зустріти Іллю. Коли він побачив Іллю, він сказав йому: «Це ти той, хто приносить неспокій в Ізраїль?» «Я не приносив неспокою до Ізраїлю, — відповів Ілля. — А ти й рід твого батька накликали лихо нехтуванням Господніми заповідями і службою Ваалові. А тепер збери людей з усього Ізраїлю, щоб вони зустрілися зі мною на горі Кармел. І приведи чотириста п’ятдесят пророків Ваала і чотириста пророків Ашери, які їдять за столом Єзевел». Тож Агав розіслав заклик по всьому Ізраїлю й зібрав пророків на горі Кармел. Ілля вийшов перед людьми і сказав: «Коли ж ви вирішите кому поклонятися: якщо Господь є Богом, слідуйте за ним, а якщо Ваал є Богом, слідуйте за ним». Але люди нічого не сказали. Тоді Ілля сказав їм: «Я залишився єдиний пророк Господній, а у Ваала чотириста п’ятдесят пророків. Візьміть для нас двох биків. Дайте їм вибрати одного для себе, і нехай вони поріжуть його на шматки й покладуть на дрова, але не запалюють. Я підготую іншого бика й покладу на дрова, але не запалюватиму. Тоді ви назвете на ім’я вашого бога, а я назву на ім’я Господа. Бог, який відповість вогнем, і є Богом». Тоді всі люди промовили: «Ти кажеш правильно». Ілля сказав пророкам Ваала: «Виберіть одного з биків і спершу його приготуйте, оскільки вас так багато. Назвіть на ім’я свого бога, але не запалюйте вогонь». Вони взяли бика, якого їм дали, й приготували його. Потім вони називали ім’я Ваала від ранку до півдня. «О Ваале, дай нам відповідь!» — кричали вони. Але не було відповіді. Ніхто не відповів. І вони танцювали навколо жертовника, який збудували. Опівдні Ілля почав насміхатися з них. «Кричіть голосніше, звичайно ж він бог! Мабуть, він замислився, чи зайнятий, чи подорожує. Може, він спить, і його треба розбудити?» Тож вони кричали голосніше й лупцювали себе мечами та списами, за їхнім звичаєм, поки не потекла кров. Полудень минув, а вони продовжували свої навісні пророкування, поки не настав час вечірніх жертвоприношень. Але не було відповіді, ніхто не відповідав, ніхто не звертав уваги. Тоді Ілля сказав усім людям: «Ідіть до мене». Вони пішли до нього, і він полагодив вівтар Господній, який було зруйновано. Ілля взяв дванадцять каменів, по одному для кожного з колін нащадків Якова, до якого прийшло слово Господнє, коли Він сказав: «Твоє ім’я буде Ізраїль». З тих каменів він зробив вівтар в ім’я Господнє і викопав рівчак навколо нього, досить великий, щоб умістити дві сеї насіння. Він зібрав дрова, порізав бика на шматки й поклав на дрова. Тоді він сказав їм: «Наповніть чотири великі жбани водою і полийте жертву й дрова». «Зробіть це ще раз», — сказав він, і вони зробили це ще раз. «Зробіть це втретє», — наказав він, і вони зробили це втретє. Вода стекла навколо жертовника і навіть заповнила рівчак. В час жертвоприношення пророк Ілля вийшов наперед і проголосив молитву: «О Господи, Боже Авраама, Ісаака та Ізраїля, нехай стане відомо сьогодні, що Ти — Бог Ізраїлю, і що я, Твій слуга, зробив усе це за Твоїм наказом. Дай мені відповідь, о Господи, дай мені відповідь, щоб ці люди знали, що Ти, о Господи, є Бог, і що Ти привертаєш їхні серця назад». Тоді вогонь Господній упав і запалив жертву, дрова, каміння й землю, а також злизав воду з рівчака. Коли всі люди побачили це, вони впали долілиць і гукнули: «Господь — це Бог! Господь — це Бог!» Тоді Ілля наказав їм: «Схопіть пророків Ваала. Не дайте жодному втекти!» Вони схопили їх, Ілля привів їх у Долину Кішон і стратив там. І сказав Ілля Агаву: «Піди поїж і попий, бо це шум сильного дощу». Тоді Агав пішов поїв і попив, а Ілля забрався на вершину гори Кармел, нахилився до землі й сховав обличчя між колін. «Піди подивись у бік моря», — сказав він своєму слузі. Той пішов і подивився. «Нічого там немає», — сказав він. Сім разів Ілля повторював: «Іди знову». На сьомий раз слуга доповів: «Хмарка, маленька, як чоловіча долоня, піднімається з-за моря». Тож Ілля сказав: «Піди скажи Агаву: „Запрягай свої колісниці і їдь униз, поки дощ не зупинив тебе”». Тим часом небо почорніло від хмар, здійнявся вітер, і почалася сильна злива. І Агав поїхав до Єзреела. Сила Господня спустилася на Іллю і, запхнувши плащ за пояс, він біг перед Агавом увесь шлях до Єзреела. Тепер Агав розповів Єзевел усе, що зробив Ілля, і як він порубав усіх пророків. Тож Єзевел послала посланця до Іллі сказати: «Нехай я матиму справу з богами, нехай мене покарають вони, якщо завтра до цього часу я не зроблю твоє життя таким же, як у когось із них». Ілля злякався і втік, щоб врятувати своє життя. Коли він пішов до Беершеби в Юдеї, то залишив там свого слугу, а сам тим часом пішов на день блукати пустелею. Він підійшов до ракити, сів під нею і молився, щоб умерти. «Годі з мене, Господи, — сказав він. — Візьми моє життя. Я не кращий від своїх пращурів». Потім він ліг під деревом і заснув. Аж Ангел торкнувся його і сказав: «Вставай і поїж». Він озирнувся й над головою побачив буханку хліба, спечену на вугіллі і жбан води. Він поїв і попив, а потім ліг знову. Ангел Господній повернувся вдруге, торкнувся його і сказав: «Вставай і поїж, інакше не будеш достатньо сил для далекої мандрівки». Він підвівся, поїв і попив. Зміцнів від тієї їжі. Він подорожував сорок днів і сорок ночей, доки не дістався до Хореву, гори Божої. Там він зайшов у печеру і перебув ніч. І слово Господнє було йому: «Що ти тут робиш, Іллє?» Він відповів: «Я дуже потерпів за Господа Бога Всемогутнього. Ізраїльтяни відмовилися від Твого Заповіту, зламали Твої вівтарі й віддали мечу Твоїх пророків. Я єдиний, хто залишився, і тепер вони хочуть убити й мене». Господь сказав: «Іди й стань на горі перед Господом, оскільки Господь тут скоро проходитиме». Тоді великий вітер розбив гори й струсив скелі перед Господом, але Господь був не у вітру. Після вітру був землетрус, але Господь був не в землетрусі. Після землетрусу спалахнув вогонь, але Господь був не у вогні. А після вогню прошелестів ніжний шепіт. Коли Ілля почув його, він натягнув плащ на обличчя, пішов і став біля входу в печеру. Тоді голос сказав йому: «Що ти тут робиш, Іллє?» Він відповів: «Я дуже потерпав за Господа Бога Всемогутнього. Ізраїльтяни відмовилися від Твого Заповіту, зламали Твої вівтарі й віддали мечу Твоїх пророків. Я єдиний, хто залишився, і тепер вони хочуть убити й мене». Господь сказав йому: «Повертайся звідки прийшов і йди до пустелі Дамаської. Коли ти туди дістанешся, помаж Газаела царем арамійським. Також помаж Єгу, сина Німші, царем ізраїльським, і помаж Елішу, сина Шафата з Авель-Мехоли, який стане пророком після тебе. Єгу повбиває всіх, хто втече від меча Газаела, а Еліша повбиває всіх, хто втече від меча Єгу. Але Я дозволю вціліти семи тисячам чоловік в Ізраїлі — всім тим, чиї коліна не схилялися перед Ваалом, і чиї вуста не цілували його». Тож Ілля пішов звідти і знайшов Елішу, сина Шафата. Він орав дванадцятьма упряжками волів, і сам вів дванадцяту пару. Ілля підійшов до нього й огорнув його своїм плащем. Еліша тоді залишив своїх биків і подався за Іллєю. «Дозволь мені поцілувати мого батька й мою матір на прощання, — сказав він, — а тоді я піду з тобою». «Повертайся, — відповів Ілля. — Що я можу тобі зробити? Як я зможу тебе зупинити?» Тож Еліша залишив його й повернувся. Він узяв пару своїх волів і зарізав їх. Він спалив знаряддя для оранки й приготував м’ясо, і роздав його людям, і вони з’їли. Потім він вирішив іти за Іллєю і став його помічником. В цей час Бен-Гадад, цар арамійський, скликав усе своє військо. Його супроводжували тридцять два царі зі своїми кіньми та колісницями, він пішов і обложив Самарію, і напав на неї. Він послав посланців до міста ізраїльського царя Агава з такими словами: «Ось що Бен-Гадад каже: „Ваше срібло й золото належать мені, і найкращі ваші жінки та діти належать мені”». Цар Ізраїлю відповів: «Як ти кажеш, мій володарю-царю, я і все, що я маю, — твоє». Посланці повернулися й сказали: «Ось що Бен-Гадад каже: „Я посилав до тебе, щоб вимагати твоє срібло і золото, твоїх жінок і твоїх дітей. Але в цей час завтра я збираюся послати своїх урядовців, щоб вони обшукали твій палац і будинки твоїх урядовців. Вони заберуть усе, що ти цінуєш, і винесуть геть”». Цар Ізраїлю закликав усіх старійшин цих земель і сказав їм: «Дивіться, як цей чоловік шукає клопоту! Коли він послав по моїх жінок і дітей, по моє срібло й золото, я не відмовив йому, але зараз він бажає забрати все, чим володію я!» Старійшини й народ відповіли: «Не слухай його й не погоджуйся на його вимоги». Тож він відповів посланцям Бен-Гадада: «Скажіть моєму володарю-царю: „Твій слуга зробить те, що ти вимагав у перший раз, але цієї вимоги я не можу виконати”». Вони пішли й понесли цю відповідь Бен-Гададові. Тоді Бен-Гадад послав інше повідомлення до Агава: «Нехай я матиму справу з богами, якщо залишиться в Самарії хоча б пригорща пороху для кожного мого чоловіка». Цар Ізраїлю відповів: «Скажіть йому: „Нехай не хвалиться той, хто бере зброю, як той, хто її залишається в живих, щоб зняти її саморучно”». Бен-Гадад почув цю відповідь, коли пив із царями в своєму наметі. Цар Бен-Гадад наказав своїм людям приготуватися до бою, тож вони підготувалися напасти на місто. Тим часом пророк прийшов до Агава, царя ізраїльського, і проголосив: «Ось що каже Господь: „Ви бачите це велике військо? Я віддам його сьогодні у ваші руки, і тоді ви дізнаєтеся, що Я — Господь”». «Але хто це зробить?» — спитав Агав. Пророк відповів: «Ось що каже Господь: „Молода старшина правителів тих земель зробить це”». «А хто розпочне битву?» — спитав він. Пророк відповів: «Ти». Тож Агав закликав молоду старшину правителів земель — двісті тридцять два чоловіки. Потім він зібрав решту ізраїльтян — всього сім тисяч. Вони виступили опівдні, поки Бен-Гадад і з ним тридцять два царі лежали в наметах і пиячили. Молода старшина правителів виступила першою. Тоді Бен-Гадад вирядив своїх розвідників, які повідомили: «Люди просуваються від Самарії». Він сказав: «Захопіть їх живцем, не зважаючи на те, йдуть вони миром чи війною». Молода старшина правителів земель крокувала від міста, а за ними йшло військо, і кожен убив ворога. Тут арамійці кинулися навтіч, а ізраїльтяни їх переслідували. Однак Бен-Гадад, цар арамійський, утік верхи разом із кількома вершниками. Цар Ізраїлю захопив коней і колісниці і завдав тяжких втрат арамійцям. Після цього пророк прийшов до царя Ізраїлю і сказав: «Зміцни свої укріплення й подивися, що треба зробити, оскільки наступної весни цар арамійський знову нападе на тебе». Тим часом урядовці царя арамійського порадили йому: «Їхні боги — це боги узвиш. Ось чому вони були занадто дужі для нас. Але якщо ми битимемося з ними на рівнині, напевне, ми будемо дужчі за них. Зроби так: зніми всіх царів з командування й заміни їх іншими командирами. Підніми своє військо, щоб було таке ж, як те, що ти втратив: коня за коня, колісницю за колісницю — щоб ми могли битися з Ізраїлем на рівнині. Тоді напевно ми будемо міцнішими за них». Він погодився з ними і зробив належне. Наступної весни Бен-Гадад скликав арамійців і пішов до Афека, щоб знову битися з Ізраїлем. Коли ізраїльтян також було скликано і їм роздали провізію, вони вирушили, щоб зустрітися з ними. Ізраїльтяни розташувалися навпроти них, як два маленькі стада кіз, у той час, як арамійці заповнили все навкруги. Божий чоловік прийшов і сказав царю Ізраїлю: «Ось що каже Господь: „Оскільки арамійці думають, що Господь є Богом узвиш, а не долин, Я віддам це велике військо в твої руки, і ти дізнаєшся, що Я — Господь”». Протягом семи днів вони стояли таборами одне навпроти одного, а на сьомий день розпочалася битва. Ізраїльтяни вразили сто тисяч арамійських піхотинців того дня. Решта втекла до міста Афека, де мур обвалився на двадцять сім тисяч із них. І Бен-Гадад утік до міста й сховався там у внутрішніх кімнатах. Його урядовці сказали йому: «Слухай, ми чули, що царі дому Ізраїльського милостиві. Давай підемо до царя Ізраїлю в підперезаній волосяниці і з мотуззям навколо голови. Може, він врятує твоє життя». Одягнувши волосяниці й мотуззя навколо голови, вони пішли до царя Ізраїлю і сказали: «Твій слуга Бен-Гадад каже: „Прошу, залиш мене живим”». Цар відповів: «Він іще й досі живий? Він — мій брат ». Люди прийняли це за добрий знак і швидко відповіли: «Так, твій брат Бен-Гадад», — сказали вони. «Підіть і приведіть його», — сказав цар. Коли Бен-Гадад прийшов, Агав посадив його в свою колісницю. «Я поверну міста, які мій батько забрав у твого батька, — запропонував Бен-Гадад. — Ти влаштуєш свої торгові осередки в Дамаску, як мій батько робив у Самарії». Агав сказав: «На засадах угоди я тебе звільняю». Тож він уклав із ним угоду й відпустив його. За наказом Господа один із синів пророка сказав своєму товаришу: «Вдар мене». Але той відмовився. Тоді пророк сказав: «Оскільки ти не послухався Господа, то як тільки підеш від мене, тебе уб’є лев». І після того, як чоловік пішов, його знайшов лев і вбив. Пророк знайшов іншого чоловіка і сказав йому: «Вдар мене, будь ласка». Тож чоловік ударив його і поранив. Тоді пророк пішов і став біля дороги, чекаючи на царя. Він не хотів, щоб його впізнали, тож накинув на очі наголівну пов’язку. Коли цар проходив, пророк гукнув до нього: «Твій слуга був у гущі битви, і хтось підійшов до мене з полоненим і сказав: „Постережи цього чоловіка. Якщо він зникне, ти заплатиш життям за його життя або талантом срібла”. Поки твій слуга був зайнятий тим-сим, чоловік зник». «Це твої слова, — сказав цар Ізраїлю, — ти сам це виголосив свій вирок». Тоді пророк швидко зняв пов’язку з очей, і цар Ізраїлю впізнав, що це один з його пророків. Він сказав царю: «Ось що каже Господь: „Ти звільнив чоловіка, а Я сказав, він має померти. Ось чому ти заплатиш життям за його життя, своїми людьми за його людей”». Засмучений і розгніваний, цар Ізраїлю пішов до свого палацу в Самарії. Трохи згодом стався випадок, пов’язаний з виноградником, що належав єзрееліту Навоту. Виноградник був у Єзреелі, недалеко від палацу Агава, царя Самарії. Агав сказав Навоту: «Дозволь мені використати твій виноградник під город, оскільки він близько від мого палацу. Натомість я дам тобі кращий виноградник або, якщо хочеш, я заплачу тобі стільки, скільки він коштує». Але Навот відповів: «Господь забороняє віддавати спадщину моїх батьків тобі». Тож Агав пішов додому набурмосений і злий, оскільки єзрееліт Навот сказав: «Я не віддам тобі спадщину моїх батьків». Він ліг у ліжко засмучений і відмовився від їжі. Його дружина Єзевел зайшла й спитала: «Чого ти засмучений? Чому не їси?» Він відповів їй: «Бо я попросив єзрееліта Навота: „Продай мені свій виноградник або, якщо хочеш, я дам тобі інший виноградник замість цього”. А він відповів: „Я не віддам тобі свій виноградник”». Єзевел, його дружина, сказала: «Це так дієш ти, цар Ізраїлю? Вставай і поїж! Втішся. Я добуду тобі виноградник єзрееліта Навота». Тож вона написала листи від імені Агава, поставила на них його печатку й розіслала старійшинам та вельможам, які жили в одному місті з єзреелітом Навотом. У тих листах вона писала: «Проголосіть піст і посадіть Навота на видне місце серед народу. Посадіть двох негідників навпроти нього, і нехай вони підтвердять, що він проклинав Бога і царя. А тоді виведіть його й закидайте камінням». Тож старійшини й вельможі, які жили в одному місті з Навотом, зробили так, як Єзевел наказала в листах, які їм надіслала. Вони проголосили піст і всадовили Навота на видне місце серед гостей. Потім двоє негідників прийшли, сіли навпроти нього й стали свідчити проти Навота перед людьми, кажучи: «Навот проклинав Бога й царя». Тож вони вивели його за місто й забили камінням на смерть. Потім вони відправили вістку Єзевел: «Навота було закидано камінням, він мертвий». Тільки-но Єзевел почула, що Навота було забито камінням на смерть, вона сказала Агаву: «Вставай і забирай виноградник єзрееліта Навота, який відмовився продати його. Він уже не живий, а мертвий». Коли Агав почув, що Навот мертвий, він підвівся, пішов і забрав виноградник Навота. Тоді слово Господнє було Іллі тишвіту: «Піди зустрінься з Агавом, царем Ізраїлю, який править у Самарії. Він зараз у Навотовому винограднику, який він пішов забрати собі. Скажи йому про те, що сказав Господь: „Чи не ти вбив людину й тепер прийшов забрати її землю?” Тоді скажи йому про те, що мовив Господь: „У місці, де собаки злизували Навотову кров, собаки лизатимуть твою кров!”» Агав сказав Іллі: «Тож ти знайшов мене, ворогу мій!» «Я знайшов тебе, — відповів той, — ти продався, щоб робити зло в очах Господа. Я накличу лихо на тебе. Я знищу твоїх нащадків і виріжу всіх Агавових чоловіків у Ізраїлі: рабів чи вільних. Я зроблю твій дім таким, як у Єровоама, сина Невата, і Вааша, сина Агіжі, оскільки ти розгнівав мене і змусив Ізраїль згрішити. А щодо Єзевел, Господь сказав: „Собаки пожиратимуть Єзевел під стінами Єзреела. Собаки пожиратимуть усіх тих з Агавового роду, хто помиратиме в місті, а птахи небесні поїдатимуть тих, хто помиратиме в полі”». Ніколи не було такого чоловіка, як Агав, хто продався б, щоб чинити зле в очах Господа, його підштовхнула на це його дружина Єзевел. Він поводився як найбридкіше, поклоняючись бовванам, як аморійці, що їх Господь вигнав перед Ізраїлем. Коли Агав почув ці слова, він порвав на собі одяг, вбрався в жалобне і став поститися. Він ліг у жалобному вбранні й лежав засмучений. Тоді слово Господа було Іллі тишвіту: «Ти помітив, як Агав скромно поводиться переді Мною? Оскільки він поводить себе так скромно, Я зараз не нашлю на нього лихо, але син його постраждає за Агавови гріхи». Протягом трьох років не було жодної війни між Арамом та Ізраїлем. Але на третій рік Єгошафат, цар Юдеї, пішов зустрітися з царем Ізраїлю. Цар Ізраїлю сказав своїм урядовцям: «Хіба ви не знаєте, що Рамот-Ґілеад належить нам, проте ми не робимо нічого, щоб забрати його у царя арамійського?» Отож він запитав Єгошафата: «Чи підеш ти зі мною воювати проти Рамот-Ґілеада?» Єгошафат відповів царю Ізраїля: «Я піду з тобою, а мої люди і мої коні будуть у твоєму розпорядженні». Але Єгошафат також сказав царю Ізраїля: «Спочатку спитаємо поради в Господа». Отож цар Ізраїлю зібрав разом пророків, майже чотириста чоловік, і запитав їх: «Іти мені воювати проти Рамот-Ґілеада чи утриматися від цього?» «Іди, — відповіли вони, — оскільки Господь дасть царю перемогу». Та Єгошафат спитав: «Чи є тут інший пророк Господній, через якого ми б могли запитати?» Цар Ізраїлю відповів Єгошафату: «Є ще один чоловік, через якого ми можемо запитати Господа, але я ненавиджу його, бо він ніколи не пророкує про мене нічого доброго, а лише погане. Це Михей, син Імли». «Цар не повинен такого казати», — відповів Єгошафат. Отож цар Ізраїлю покликав одного зі своїх наближених і сказав: «Негайно приведіть Михея, сина Імли». Одягнені в своє царське вбрання, цар Ізраїлю та Єгошафат, цар Юдеї, сиділи на своїх престолах на площі суду біля вхідної брами до Самарії, де всі пророки пророкували перед ними. Тоді Седекія, син Кенаана, зробив залізні роги й проголосив: «Ось що каже Господь: „З цими рогами ти нападеш на арамійців, доки не винищиш їх”». Всі інші пророки пророкували те саме: «Напади на Рамот-Ґілеад і переможеш, оскільки Господь віддасть його в руки царя». Посланець, який ходив покликати Михея, сказав йому: «Послухай, усі інші пророки як один передрікають успіх цареві. Нехай твоє слово узгодиться з їхніми, тож вислови свою згоду». Але Михей відповів: «Так само правда, як і те, що Господь живий, я можу сказати лише те, що Господь каже мені». Коли він прибув, цар запитав його: «Михей, йти нам війною проти Рамот-Ґілеада, чи ні?» «Напади й переможи, — відповів Михей, — оскільки Господь віддасть його у твої руки». Та цар запитав його: «Скільки разів я повинен змушувати тебе заприсягатися, щоб ти не казав мені нічого, крім правди в ім’я Господнє?» Тоді Михей мовив: «Я бачив весь Ізраїль, що розбрівся по горах, наче вівці без пастуха. І Господь сказав: „У цих людей немає господаря. Нехай кожен іде додому з миром”». Цар Ізраїлю сказав Єгошафату: «Хіба я не казав тобі, що він ніколи не пророкує про мене нічого доброго, а лише погане?» Михей вів далі: «Тому послухайте слова Господа. Я бачив Господа, Який сидів на Своєму престолі з усім військом Небесним навколо Нього по праву й по ліву руку. І Господь сказав: „Хто намовить Агава напасти на Рамот-Ґілеад, де він і знайде свою смерть?” Одні пропонували одне, а інші — інше. Нарешті один із духів вийшов наперед, став перед Господом і сказав: „Я намовлю його”. „Як саме?” — запитав Господь. „Я піду й буду брехливим духом в устах усіх його пророків”, — відповів той. „Тобі вдасться намовити його, — сказав Господь. — Піди й зроби це”. Отож зараз Господь вклав брехливий дух в уста всіх твоїх пророків. Господь призначив тобі біду». Тоді Седекія, син Кенаана, підійшов і вдарив Михея по обличчю: «Куди подався Дух Господа, коли він пішов від мене поговорити з тобою?» — запитав він. Михей відповів: «Ти дізнаєшся про це того дня, коли ховатимешся у внутрішніх палатах». Тоді цар ізраїльський наказав: «Візьміть Михея і відправте його назад до Амона, правителя міста, й до Йоаша, царського сина, і проголосіть царський наказ: „Киньте цього чоловіка до в’язниці й не давайте йому нічого, крім хліба й води, доки я не повернуся з миром”». Михей промовив: «Якщо ти повернешся з миром, то Господь не говорив через мене». Потім він додав: «Увесь народе, запам’ятай мої слова!» Отож цар Ізраїлю та Єгошафат, цар Юдеї, пішли на Рамот-Ґілеад. Цар ізраїльський сказав Єгошафату: «Я піду на битву у простому одязі, а ти залишайся у царському вбранні». Тож цар Ізраїлю перевдягнувся у просте й вийшов на битву. Тоді цар Арама наказав своїм тридцяти двом командирам колісниць: «Не воюйте ні з ким: ні з малим, ні з великим, крім царя ізраїльського». Коли командири колісниць побачили Єгошафата, вони подумали: «Напевно, це і є цар Ізраїлю». Тож вони повернули, щоб напасти на нього. Але коли Єгошафат закричав, командири колісниць побачили, що це не цар Ізраїлю, і припинили переслідувати його. Але один з воїнів пустив стрілу навмання і поранив царя Ізраїлю. Вона влучила у щілину між обладунками. Цар сказав візнику своєї колісниці: «Повертай і вивези мене з битви, бо я поранений». Увесь день тривала запекла битва, а цар, підтримуючи себе в колісниці, дивився на арамійців до вечора. Кров з його рани текла на підлогу колісниці, і при заході сонця він помер. Коли сонце сідало, наказ розійшовся між воїнами: «Кожен до свого міста, кожен на свої землі!» Тож цар помер, його принесли в Самарію і там поховали. Помили колісницю в ставу в Самарії (там, де милися повії), і собаки злизали його кров, як було передбачено словом Господнім. Щодо інших подій Агавового правління, включаючи всі його вчинки, збудований ним і оздоблений слоновою кісткою палац і зміцнені ним міста, то все це описано в книзі Хронік Царів Ізраїлю. Агав спочив зі своїми батьками. І Агазія, його син, став царем після нього. Єгошафат, син Аси, став царем Юдеї на четвертому році правління Агава, царя Ізраїлю. Єгошафату було тридцять п’ять років, коли він став царем, і правив він у Єрусалимі протягом двадцяти п’яти років. Його матір звали Азува, яка була дочкою Шилхі. Єгошафат жив, як і його батько Аса, не відступав від його шляхів і чинив праведно в очах Господніх. Однак узвишшя він не знищив, і люди й далі приносили там жертви й спалювали запашне куріння. Єгошафат також жив у мирі з царем Ізраїлю. Щодо інших подій Єгошафатового правління, його досягнень і військових подвигів, то всі вони описані в книзі Хронік Царів Юдеї. Він очистив землі від храмових повій, які залишалися навіть після правління його батька Аси. Тоді не було царя в Едомі, правив володар, обраний Єгошафатом. На той час Єгошафат збудував флот торговельних суден, щоб ходити до Офіру по золото, але вони ніколи не напнули вітрил, бо розбилися в Еціон-Хевері. Тоді Агазія, син Агава, сказав Єгошафату: «Дозволь моїм чоловікам плисти разом з твоїми», — але Єгошафат відмовив. Потім Єгошафат спочив зі своїми батьками і був похований поруч з ними в місті Давида, свого пращура. І Єгорам, його син, став царем після нього. Агазія, син Агава, став царем Ізраїля у сімнадцятий рік правління Єгошафата у Юдеї. Він царював у Самарії протягом двох років. Він чинив зле в очах Господа, оскільки йшов шляхом своїх батька й матері та шляхом Єровоама, сина Невата, який привів Ізраїль до гріха. Він служив і поклонявся Ваалові і змушував Господа Бога Ізраїлю гніватися, так само, як його батько. Після смерті Агава Моав повстав проти Ізраїлю. Сталося так, що Агазія випав через ґрати своєї горішньої кімнати в Самарії і поранився. Ось він вирядив посланців, наказавши їм: «Ідіть і запитайте Ваал-Зевава, бога Екрона, чи здолаю я цю рану». Однак Ангел Господній сказав Іллі тишвіту: «Підведись і вийди назустріч посланцям самарійського царя й запитай їх: „Невже немає в Ізраїлі Бога, що ви радитеся з Ваал-Зевавом, екронським богом?”» Тому Господь ось що каже: «Ти не підведешся з ліжка, на якому лежиш. Ти справді помреш». І пішов Ілля. Коли посланці повернувся до царя, той спитав їх: «Чому ви повернулися?» Вони відповіли: «Нам вийшов назустріч чоловік і сказав нам, щоб ми повернулися до того царя, який вас послав, і сказали йому про те, що сповістив Господь: „Чи в Ізраїлі немає Бога, що ти посилаєш людей радитися з Ваал-Зевавом? Ось тому ти й не встанеш з ліжка, на якому лежиш. Ти справді помреш!”» Цар запитав: «А що ж то за чоловік, що вийшов вам назустріч, який вам таке сказав?» Вони відповіли: «Це був чоловік у шкурі, оперезаний шкіряним паском». Цар відповів: «То був Ілля тишвіт». Тоді він послав до Іллі свого командира з загоном із п’ятдесяти воїнів. Підійшов командир до Іллі, що сидів на пагорбі, й мовив: «Божий чоловіче, цар наказав: „Спускайся”». Ілля відповів на це командиру: «Якщо я Божий чоловік, нехай тоді вогонь зійде з небес і поглине тебе й твоїх п’ятдесят вояків!» І впав з небес вогонь, і пожер командира та його воїнів. Тоді цар послав до Іллі іншого командира з п’ятдесятьма воїнами. Командир звернувся до Іллі: «Божий чоловіче, ось що цар наказує: „Мерщій зійди!”» Тоді Ілля відгукнувся і сказав їм: «Якщо я Божий чоловік, нехай тоді вогонь зійде з небес і поглине тебе й твоїх п’ятдесят воїнів!» І зійшов з небес вогонь, і поглинув командира і його воїнів. Цар послав третього командира з п’ятдесятьма воїнами. Цей проводир, наблизившись до Іллі, упав на коліна перед ним. «Божий чоловіче, — почав він благати, — вияви ласку до життя мого і ще п’ятдесяти чоловік, твоїх слуг! Послухай, вогонь зійшов з небес і поглинув перших двох командирів разом з усіма їхніми воїнами. Зглянься ж над моїм життям!» Господній Ангел звернувся до Іллі: «Зійди з ним, не бійся його». От і підвівся Ілля, і спустився разом з ним до царя. Він сказав цареві: «Ось що говорить Господь: „Невже немає для тебе в Ізраїлі Бога, що ти вирядив посланців запитати Ваал-Зевава, екронського бога? За те, що ти так вчинив, ти ніколи не встанеш з ліжка, на якому лежиш. Ти напевне помреш!”» І він помер, як сказав йому Ілля, передаючи Господні слова. А що не було в нього сина, то царювати після нього почав Йорам. Це сталося на другий рік царювання Єгорама, сина Єгошафата, юдейського царя. Що ж до всіх інших діянь Агазії і його справ, то всі вони описані в книгах Хронік Царів Ізраїлю. Саме тоді, коли Господь збирався підняти смерчем Іллю на небеса, Ілля з Елішею поверталися з Ґілґала. Ілля сказав Еліші: «Залишайся тут, Господь послав мене в Бетел». Проте Еліша відповів: «Присягаюся життям Господа і твоїм життям, що я не залишу тебе». От вони й пішли в Бетел. До Еліші підійшли пророки з Бетела й запитали його: «Ти знаєш, що Господь збирається розлучити тебе сьогодні з твоїм володарем?» «Звісно, знаю, — відповів Еліша, — але не говоріть про це». Потім Ілля сказав йому: «Залишайся тут, Елішо. Господь послав мене до Єрихона». Але той відповів: «Присягаюся життям Господа і твоїм життям, що я тебе не залишу». Так вони й вирушили до Єрихона. У Єрихоні до Еліші підійшов гурт пророків. Вони його запитали: «Ти знаєш, що Господь збирається тебе розлучити сьогодні з твоїм володарем?» «Звісно, знаю, — відповів він, — але не говоріть про це». Потім Ілля звернувся до нього: «Залишайся тут, Господь послав мене до Йордану». Еліша знову не погодився: «Присягаюся життям Господа і твоїм життям, що я тебе не залишу». От вони й пішли далі вдвох. П’ятдесят чоловік із числа пророків пішли слідом за ними й зупинилися віддалік, спостерігаючи за Іллєю та Елішею, коли ті підійшли до Йордану. Ілля скинув плаща, згорнув його і вдарив ним по воді. Вода розступилася перед ними ліворуч і праворуч, і вони пройшли суходолом. Коли вони перейшли через річку, Ілля сказав Еліші: «Скажи, що я можу зробити для тебе до того, як мене заберуть». «Дозволь мені успадкувати від тебе подвійну частку духу твого», — відповів Еліша. «То дуже важко, про що ти просиш, — відповів Ілля. — І все ж, якщо ти побачиш, як мене розлучать з тобою, тоді він буде твоїм. Інакше не станеться того, чого ти хочеш». Так вони йшли поруч і розмовляли, аж раптом вогняна колісниця з вогняними кіньми з’явилася перед ними, роз’єднавши їх. Ілля з вихором піднявся в небо. Еліша помітив це і закричав: «Батьку мій! Батьку мій! Колісниці та верхові Ізраїлю!» Більш нічого вже не побачив Еліша. Він узявся за своє вбрання і розірвав його на собі. Він підхопив плаща Іллі, що спав з нього, і повернувся до берега Йордану. Еліша узяв плаща, що спав з Іллі, і вдарив ним по воді. «Де нині Господь, Бог Іллі?» — запитав він. Коли він ударив по воді плащем, вода розділилася навпіл: ліворуч і праворуч — і він перейшов через річку. Група пророків з Єрихона, що спостерігали за ним звіддалік, сказали: «На Елішу зійшов дух Іллі». Вони поспішили йому назустріч і низько вклонилися. «Послухай, — сказали вони — нас п’ятдесят твоїх вдатних слуг. Нехай вони підуть і пошукають твого володаря. Напевне, Господній Дух підхопив і заніс його на якусь вершину чи скинув десь у долину». «Ні, — заперечив Еліша, — не посилайте їх». Але вони так наполягали на своєму, що йому стало соромно. Тому й сказав: «Пошліть їх». От вони й послали п’ятдесят чоловік, які за три дні обшукали все навколо, але не знайшли його. Коли вони повернулися до Еліші, який перебував у Єрихоні, він їм сказав: «Хіба ж я не казав вам не ходити?» Мешканці міста звернулися до Еліші: «Послухай, владико, це місто в гарній місцині, ти сам це бачиш. Але вода тут недобра, то й земля неродюча». «Принесіть мені новий дзбан і покладіть туди солі», — попросив Еліша. Вони йому все принесли. Тоді він пішов до джерела і кинув у нього сіль, примовляючи: «Ось що говорить Господь: „Я оздоровив цю воду. І вже ніколи вона не призведе до смерті, ніколи не зробить землю неродючою”». І дотепер ця вода лишається зціленою, як і обіцяв Еліша. Звідти Еліша попрямував до Бетела. По дорозі кілька юнаків вийшли з міста й почали глузувати з нього: «Гей ти, лисий, іди сюди. Йди-но сюди, ти, лисий». Він обернувся, поглянув і послав на них закляття ім’ям Господа. Тут вийшли з лісу дві ведмедиці й задрали сорок два молодика. А він пішов звідти до гори Кармел, а звідти повернувся в Самарію. Йорам, син Агава, став ізраїльським царем у Самарії на вісімнадцятий рік правління Єгошафата, царя Юдеї, а царював він протягом дванадцяти років. І робив він недобрі справи в очах Господніх, але не так, як його батько чи мати. Він позбувся священного каменя Ваала, встановленого його батьком. Однак він і далі коїв ті ж гріхи, що Єровоам, син Невата, вводячи Ізраїль у ті ж самі смертельні гріхи. Йорам від них не відступився. У той час Меша, моавський цар, займався розведенням овець і постачав царю Ізраїлю сто тисяч ягнят та вовну зі ста тисяч баранів. Але після смерті Агава моавський цар збунтувався проти ізраїльського царя. Тому цар Йорам підняв на ноги весь Ізраїль і вирушив у похід із Самарії. Він також відправив таке послання Єгошафату, царю Юдеї: «Проти мене повстав цар Моаву. Чи виступиш ти зі мною проти нього?» «Так, я пристану до тебе, — відповів той. — Я такий, як і ти, мій народ, як твій народ, мої коні, як твої коні». «Яким шляхом ми підемо на моавійців?» — запитав він. «Через Едомську пустелю», — відповів той. От і вирушив на війну цар Ізраїлю разом з царями Юдеї та Едома. Пройшовши в обхід сім днів, вони залишилися без води не тільки для тварин, а й для війська. «Як же так, — вигукнув цар Ізраїлю. — Невже Господь зібрав нас, трьох царів, тільки для того, щоб віддати Моаву?» Але Єгошафат запитав: «Чи немає серед нас Господнього пророка, аби ми могли через нього довідатися в Господа?» Один із урядовців ізраїльського царя відповів: «Тут є Еліша, син Шафата. Йому доводилося зливати на руки Іллі ». Єгошафат сказав: «З ним слово Господнє». Тож зійшли до нього цар Ізраїлю, Єгошафат та цар Едома. Еліша сказав цареві Ізраїлю: «Чого ти від мене хочеш? Іди до пророків батька свого і до пророків матері». «Ні, — не погодився цар Ізраїлю. — Адже Господь зібрав нас, трьох царів, щоб передати в руки Моава». Еліша промовив: «Присягаюся життям Господа Всемогутнього, Якому я служу, що якби я не поважав Єгошафата, юдейського царя, я і не глянув би на тебе, не помітив би тебе. А нині приведи до мене гусляра». Гусляр заграв, і на Елішу зійшла сила Господня. Еліша промовив: «Ось що говорить Господь: „Викопай у долині ями”. Господь каже таке: „Не побачите ви ні вітру, ні дощу, але вся долина наповниться водою. Нап’єтеся і ви, і худоба ваша й інші тварини. Для Господа це не важко. Він також передасть вам Моав. Ви здолаєте всі укріплені міста, ви здолаєте кожне важливе поселення. Ви повирубуєте всі добрі дерева, зупините всі джерела, знищите кожне родюче поле, закидавши камінням”». Наступного ранку, якраз у час принесення пожертви сталося те, що Господь обіцяв: з боку Едома потекла вода! Земля наповнилася водою. Ось уже всі моавійці дізналися, що царі пішли на них війною, тому кожен чоловік: молодий і старий — всі, хто міг тримати зброю в руках, вирушили в похід і стали на кордоні. Коли вони прокинулися вранці, сонце вже віддзеркалювалося в воді. Моавійцям, які стояли неподалік, вода здалася червоною, мов кров. «Це кров! — Загукали вони. — Ті царі, мабуть, пересварилися й повбивали одне одного. Вперед, моавійці, по здобич!» Але тільки-но моавійці підступили до ізраїльського табору, ізраїльтяни вискочили й кинулися на них, а ті — навтіч. Ізраїльтяни ж загарбали землі й рубали моавійців. Вони знищили міста, позакидали камінням усі родючі поля, загатили всі джерела й позрубували всі добрі дерева. Лише в Кір-Гарешеті не розібрали каміння, але воїни з пращами оточили місто й напали на нього. Коли цар Моава зрозумів, що він програє битву, він зібрав сімсот воїнів з мечами, щоб прорватися до царя Едома, але вони не змогли. Тоді він покликав свого первістка, який мав стати царем після нього, й приніс його в жертву всеспалення на міському валу. Лють на Ізраїль була великою. Ізраїльтяни відступили й повернулися на свої землі. Дружина чоловіка, який належав до громади пророків, звернулася з благанням до Еліші: «Мій чоловік був наче слугою тобі, та зараз він мертвий. Ти знаєш, як він шанував Господа. А нині чоловік, у якого він позичав гроші, намірився відібрати в мене двох моїх хлопчиків, щоб йому служили». Еліша їй відповів: «Чим я можу тобі допомогти. Скажи-но, що є в твоєму домі?» «Твоя рабиня не має нічогісінько, крім дзбанка оливи», — відповіла вона. Еліша запропонував: «Обійди всіх своїх сусідів і попроси в них порожній посуд. Та не проси трохи. Потім зайди в дім і зачини за собою й синами двері. Налий оливи в усі посудини. Як тільки доллєш до вінця, так і відставляй дзбани вбік». Вона пішла від нього, тоді замкнула за собою й синами двері. Вони зносили дзбани, а вона наливала в них. Коли заповнили всі посудини, вона звернулася до сина: «Принеси ще один». Але він сказав: «Вже немає порожнього посуду». Тоді олива перестала текти. Вона пішла до Божого чоловіка й розповіла про все. А він сказав: «Іди продай оливу й розрахуйся з боргами. Ти з синами будеш жити на те, що залишиться». Якось Еліша пішов до Шунема. Там одна багата жінка запросила його до себе поїсти. Відтоді хоч коли б він бував у тих місцях, він заходив до неї поїсти. Вона сказала своєму чоловікові: «Я знаю, що цей чоловік, який часто приходить, святий Божий чоловік. Влаштуймо йому кімнатку на даху! Занесем туди ліжко, стіл, стілець і світильник для нього. Тоді він може залишатися там, коли приходитиме до нас». Одного разу коли Еліша прийшов, він піднявся до своєї кімнатки й ліг спочити. Він попросив слугу Ґегазі: «Поклич шунамитянку». Той покликав її, і вона стала перед ним. Еліша сказав йому: «Передай їй ось що: „Ти подбала про нас. А що можна зробити для тебе? Може, щось попросити від твого імені в царя чи командуючого військом?”» Вона відповіла: «Я живу серед свого народу і тому мені нічого не бракує». «Що можна для неї зробити?» — спитав Еліша. Ґегазі відповів: «У неї немає сина, а її чоловік уже старий». Тоді Елішав наказав: «Поклич її!» Слуга погукав її, і вона з’явилася на порозі кімнати. «Десь у цей час наступного року, — сказав Еліша, — ти триматимеш на руках сина». «Ні, мій пане-володарю, — заперечила вона. — Не вводь свою рабиню в оману, Божий чоловіче!» Але жінка таки завагітніла й наступного року о тій же порі народила сина, як і пообіцяв їй Еліша. Дитя зростало. Одного дня хлопчик пішов до батька, який був з женцями. «Моя голова! Моя голова!» — поскаржився хлопчик батькові. Батько звелів слузі: «Віднеси його до матері». Після того, як слуга підняв хлопчика й відніс його до неньки, хлопець до обіду посидів у неї на колінах та й помер. Вона піднялася нагору й поклала його на ліжко Божого чоловіка, причинила двері й пішла. Тоді покликала чоловіка й сказала йому: «Приведи мені котрогось із слуг та віслюка, щоб я могла швидко з’їздити до Божого чоловіка й повернутися додому». «Навіщо тобі до нього їхати сьогодні? — Запитав він. — Адже нині не субота й не молодик». «Все гаразд», — відказала вона. Вона осідлала віслюка й наказала слузі: «Ходімо, поспішаймо. Не притишуй ходи заради мене, аж доки я тебе не попрошу». Ось вона вирушила в дорогу й приїхала до Божого чоловіка на гору Кармел. Коли Божий чоловік побачив її ще звіддалік, він сказав слузі Ґегазі: «Поглянь! Он з’явилася шунамітянка! Біжи їй назустріч і розпитай: „Чи все в тебе гаразд? Як чоловік ся має? Чи дитя здорове?”» «Все гаразд», — відповіла жінка. Коли вона прийшла до Божого чоловіка в горах, вона схопила його за ноги. Ґегазі відштовхнув її, але Божий чоловік сказав: «Не чіпай її! Вона гірко засмучена, але Господь приховав це від мене й не розповів мені цього». Вона сказала: «Хіба я просила в тебе сина, мій пане? Хіба я не казала тобі: „Не збивай мене з пантелику?”» Еліша наказав Ґегазі: «Заткни одяг за пасок, візьми мого ціпка й поспіши. Якщо зустрінеш когось, не вітайся, а якщо тебе хтось привітає, не відповідай. Покладеш мого ціпка на хлопчикове обличчя». Але мати того хлопчика промовила: «Присягаюся життям Господа й твоїм життям, що я не піду без тебе». Еліша підвівся й пішов з жінкою. Ґегазі пішов попереду й поклав ціпок на хлопчикове обличчя, але той не подав ніяких ознак життя. Тож Ґегазі вернувся до Еліші й сказав: «Хлопчик не прокинувся». Коли Еліша дійшов до будинку, на ліжку лежав мертвий хлопчик. Еліша зайшов, замкнув за собою двері. В кімнаті більше нікого не було, крім них. Еліша почав молитися Господу. Потім він підійшов до ліжка, ліг на хлопчика так, щоб устами торкатися уст хлопця, очима — його очей, руками — його рук. Коли він притулився, тіло хлопчика почало теплішати. Еліша підвівся, пройшовся кімнатою з одного кінця в інший, а потім ще раз ліг на хлопчика. Хлопчина сім разів чхнув і розплющив очі. Еліша покликав Ґегазі й сказав: «Поклич шунамитянку!» Той погукав. Коли вона прийшла, він сказав: «Візьми сина». Вона підійшла, кинулася в ноги й низько перед ним вклонилася. Тоді взяла сина на руки й вийшла. Еліша повернувся в Ґілґал. Там саме лютував голод. Оскільки гурт пророків сидів перед ним, він наказав слузі: «Постав на багаття великий горщик і зготуй щось попоїсти для цих людей». Один із пророків пішов у поле пошукати якихось трав для варива і знайшов дику виноградну лозу. Зірвав кілька плодів, схожих на кабачки, загорнув край плаща й поклав їх туди. Повернувшись до багаття, він їх розрізав, вкинув у киплячий горщик, хоча ніхто не знав, що то за плоди. Але коли поклав людям того варива, вони, щойно почавши їсти, відразу закричали: «О Божий чоловіче! В горщику отрута!» Не змогли вони того їсти. Еліша сказав: «Дайте борошна». Він вкинув його в горщик і сказав: «Налийте людям, нехай їдять». І нічого шкідливого в горщику не було. З Ваал-Шаліші прийшов чоловік і приніс Божому чоловікові двадцять ячмінних буханців, випечених з першого зібраного зерна, та кілька колосків нового врожаю. «Роздай людям, щоб з’їли», — сказав Еліша. «Як я можу нагодувати ними сотню людей?» — запитав його слуга. Однак Еліша відповів: «Віддай, нехай люди їдять. Ось що Господь каже: „Вони їстимуть, і ще зостанеться”». Потім він розклав хлібці перед людьми, і вони їли, та ще й лишилося щось після обіду, як і сказав Господь. Нааман очолював військо арамійського царя. В очах царя був він видатною, високоповажною людиною, адже через нього дав Господь перемогу Араму. Він був хоробрим воїном, але хворів на коросту. Загони арамійців ходили в походи і з якогось набігу захопили з собою молоду ізраїльтянку, яка стала служницею дружини Наамана. Вона сказала своїй пані: «От якби мій володар побачився з пророком, який мешкає в Самарії! Той би його вилікував від прокази!» Нааман пішов до свого володаря й повідомив йому все, що сказала ізраїльтянка. «Неодмінно піди, — погодився цар Арама. — Я пошлю листа царю Ізраїлю». Отак і поїхав Нааман, прихопивши з собою десять талантів срібла, шість тисяч шекелів золота і ще десять перемін одягу. В листі, який він мав вручити ізраїльському царю, писалося: «З цим листом я посилаю до тебе свого слугу Наамана, сподіваючись, що ти вилікуєш його від прокази». Прочитавши листа, цар Ізраїлю розірвав на собі одяг, промовляючи: «Та чи ж я Бог? Хіба я можу вбивати й оживляти? Чому цей чоловік посилає когось до мене, аби я зцілив від прокази. Ви тільки погляньте, як він намагається роздмухати між нами сварку!» Коли Еліша, Божий чоловік, прочув, що цар Ізраїлю порвав на собі одяг, він послав йому звістку: «Навіщо ти одяг на собі порвав? Пришли до мене цього чоловіка, і він довідається, що в Ізраїлі є пророк». Так Нааман з усіма кіньми й колісницями опинився біля дверей Елішевої оселі. Еліша вислав до нього посланника з такими словами: «Піди до Йордану й помийся в ньому сім разів, так зцілиш своє тіло й очистишся». Але Нааман розлютився й сказав: «Я гадав, він неодмінно вийде мені назустріч, стане переді мною, звернеться до імені Господа Бога свого, змахне рукою над ураженим місцем на моєму тілі й вилікує від прокази. Хіба ж Авана й Арпар, річки Дамаска, не кращі за будь-які води Ізраїлю? Хіба я не міг помитися в них і очиститись?» Тож він повернувся й, розлючений, подався геть. До Наамана підійшли його слуги й почали вмовляти: «Батьку наш, якби пророк говорив тобі щось надзвичайне, хіба ти не зробив би того? Наскільки ж більше, коли він сказав тобі: „Помийся й очистишся!”» То він спустився до Йордану й сім разів омився в ньому, як наказав Божий чоловік. Тіло його зцілилося, шкіра очистилася й стала такою, як у юнака. За тим Нааман зі своїми слугами повернувся до Божого чоловіка. Він підійшов до Еліші й мовив: «Тепер я знаю, що немає в усьому світі Бога, тільки в Ізраїлі. Прошу прийняти дарунок від твого раба». Пророк відповів: «Присягаюся життям Господа, Якому служу, що не візьму подарунка». Хоч як благав його Нааман, та він так і не взяв того дарунка. «Якщо ти відмовляєшся, — сказав Нааман, — прошу ласкаво дозволити твоєму рабові взяти стільки землі, скільки двоє віслюків зможуть везти. Адже твій раб більше ніколи не приноситиме пожертви всеспалення якомусь іншому богу. Лише Господу! Нехай би ще Господь пробачив твоєму рабу таке: коли мій володар входить у храм Риммона, щоб поклонитися, він спирається на мою руку, і я теж схиляюся там. Коли я поклонюся в храмі Риммона, нехай Господь простить твого раба за це». «Іди з миром», — сказав Еліша. Коли Нааман уже поїхав, Ґегазі, слуга Еліші, Божого чоловіка, вирішив для себе: «Мій пан дуже легко відпустив цього арамійця, нічого не взявши з того, що він приніс. Присягаюся життям Господа, наздожену його хутко й візьму щось у нього». Тож Ґегазі поспішив наздоганяти Наамана. Коли Нааман побачив, що той намагається його наздогнати, він зійшов з колісниці йому назустріч. «Усе гаразд?» — запитав він. Ґегазі відповів: «Так, так, усе добре. Мій володар послав мене сказати: „Два юнаки з громади пророків саме зійшли до мене з гір Ефраїмових. Дай їм талант срібла, будь-ласка, й дві зміни одягу”». «Будь ласка, візьми, ось два таланти », — сказав Нааман. Він упросив Ґегазі прийняти їх, а потім зв’язав два таланти срібла в два мішки, і ще дав дві зміни одягу. Віддав їх двом рабам, і ті понесли їх попереду Ґегазі. Коли Ґегазі підійшов до міста, він забрав ношу в рабів і заніс додому. Рабів відпустив, і вони пішли. Потім він зайшов до оселі і став перед своїм володарем Елішею. «Де ти був, Ґегазі», — запитав його Еліша. «Твій слуга нікуди не відлучався», — відповів Ґегазі. Але Еліша сказав йому: «Хіба не було з тобою мого серця, коли чоловік зійшов з колісниці тобі назустріч? Хіба час збирати гроші, брати одяг, оливки, виноградники, череди, отари, слуг чи служниць? Проказа Наамана назавжди прилипне до тебе й твоїх нащадків». Пішов Ґегазі з очей Еліші, уже прокажений і білий, як сніг. З громади пророків Елішу попросили: «Послухай-но, те місце, де ми живемо перед тобою, занадто тісне для нас. Ходімо до Йордану, кожен зможе взяти по деревині, й збудуємо там хату, де й оселимося». Еліша погодився: «Ходімо». Потім котрийсь із пророків його запитав: «А чи не зміг би ти прийти зі своїми рабами?» «Гаразд», — погодився Еліша й пішов з ними. Вони підійшли до Йордану й почали валити ліс. Коли один із них рубав дерево, залізна сокира упала в воду. «О мій володарю, — скрикнув він, — вона ж позичена!» Божий чоловік запитав: «Де вона впала?» Коли той показав йому місце, він вирізав лозину і кинув її в воду, змусивши сокиру виплисти. «Вийми її», — сказав він. Тоді чоловік простягнув руку і взяв її. Сталося так, що арамійський цар воював з Ізраїлем. Порадившись із підданими, він сказав: «Я розташую табір там-то й там-то». Еліша, Божий чоловік, послав своє попередження ізраїльському цареві: «Остерігайся того місця, не проходь там, бо саме туди направляються арамійці». Тож ізраїльський цар перевірив те місце, на яке вказав Божий чоловік. Знову й знову застерігав Еліша царя, щоб той був обережним у певних місцях, і тим самим врятував життя багатьом ізраїльтянам. Це розлютило арамійського царя. Він покликав своїх підданих і почав їх допитувати: «Чи не скажете мені, хто з нас на боці царя Ізраїлю?» «Ніхто, мій володарю-царю, — сказав один із підданих, — але Еліша, пророк, який живе в Ізраїлі, переповідає ізраїльському царю всі ті слова, які ти вимовляєш в опочивальні». «Піди й відшукай, де він є, — наказав цар, — щоб я міг послати людей схопити його». Цареві прийшло повідомлення: «Він у Дотані». Тоді цар послав коней, колісниці, багато воїнів. Вони дісталися до міста вночі й оточили його. Коли слуга Божого чоловіка наступного ранку прокинувся й вийшов надвір, місто було оточене військом, кіньми й колісницями. «О мій володарю, що нам робити?» — запитав слуга. Еліша відповів: «Не бійся! Військо, що воює за нас, — більше, ніж це військо». Тоді Еліша почав молитися: «О Господи, розплющ йому очі, щоб він побачив». Тоді Господь розкрив очі слузі, той подивився і побачив, що схили гір заповнені кіньми й вогненними колісницями, які обступили Елішу. Коли вороги підступилися до нього, Еліша помолився Господу: «Удар цих людей сліпотою». От Він і наслав на людей сліпоту, як просив Еліша. Еліша їм сказав: «Це не та дорога, це не те місто. Йдіть за мною, і я вас виведу до того чоловіка, якого ви шукаєте». Так він повів їх до Самарії. Коли вони ввійшли в місто, Еліша попросив: «Господи, відкрий очі цим людям, щоб вони бачили». Тоді Господь відкрив їм очі, вони поглянули й побачили, що опинилися в Самарії. Коли ізраїльський цар побачив їх, він запитав Елішу: «Мені що, вбити їх, батьку? Їх повбивати?» «Не вбивай їх, — відповів він. — Хіба ж убив би ти полонених власним мечем чи з лука? Поклади перед ними їжу й питво, щоб вони могли поїсти й випити, й повернутися до володаря». Тож він влаштував для них бучне частування, а коли вони наїлися й напилися, відіслав їх, і вони повернулися до свого пана. Так арамійські орди більше не нападали на Ізраїльську землю. Згодом Бен-Гадад, арамійський цар, зібрав усе військо, вирушив на Самарію і оточив її. У місті лютував голод, облога так надовго затяглася, що голову віслюка продавали за вісімдесят шекелів срібла, а чвертка кава голубиного посліду коштувала п’ять шекелів. Коли цар Ізраїлю проходив по муру, до нього кинулася з криком жінка: «Допоможи мені, мій володарю-царю!» Цар відізвався: «Якщо тобі не допомагає Господь, де можу знайти для тебе поміч я? На току, чи на винокурні?» Потім запитав її: «Що сталося?» Вона відповіла: «Ця жінка сказала мені: „Віддай нам сина, щоб ми могли його сьогодні з’їсти, а завтра з’їмо мого сина”». От ми й зварили мого сина й з’їли його, а іншого дня я сказала їй: «Віддай свого сина, щоб ми його з’їли, але вона його сховала». Коли цар почув жінчині слова, він розірвав на собі шати. Як він ішов по муру, люди дивилися на нього, а під одягом у нього була жалобна волосяниця. Він сказав: «Хай Бог зі мною нещадно обійдеться, якщо голова Еліші, сина Шафата, залишиться сьогодні на його плечах!» Еліша тим часом сидів удома, були там і старійшини. Цар вислав спершу посланця до нього. Але ще до його прибуття Еліша звернувся до старійшин: «Хіба ви не бачите, що цей убивця засилає чоловіка до мене, щоб відсікти мені голову? Послухайте, коли прибуде посланець, добре тримайте двері, щоб він не ввійшов. Хіба за ним не чутно кроків його пана?» Він ще говорив, а вже прийшов посланець і сказав: «Це лихо прийшло до нас від Господа! Навіщо ще чогось чекати від Господа?» Еліша промовив: «Слухайте Господнє слово. Ось що каже Господь: „Приблизно о цій порі завтра біля брами Самарії сея пшеничного борошна продаватиметься за один шекель, а дві сеї ячменю — за шекель”». Царський придворний, на руку якого спирався цар, сказав Божому чоловіку: «Навіть якби Господь відкрив брами небесні, чи сталося б таке?» «Побачите це на власні очі, — відповів Еліша, — але нічого з того не їстимете». Біля входу до міської брами сиділо четверо прокажених. Вони гомоніли поміж себе: «Навіщо тут залишатися на смерть? Якщо ми скажемо, що підемо в місто, то помремо з голоду. Але якщо ми тут залишимося, ми помремо так само. Тож підемо до табору арамійців та й здамося в полон. Якщо вони нас помилують, виживемо. Якщо уб’ють — помремо». Надвечір вони підвелися й пішли до арамійського табору. Коли вони дійшли до межі розташування арамійців, жодного чоловіка там не було, бо Господь зробив так, що сирійці, почувши гуркіт колісниць, коней та великого війська, почали поміж себе говорити: «Послухайте, ізраїльський цар найняв хиттійського та єгипетського царів, щоб ті на нас напали!» Тож вони знялись і втекли в сутінках, залишивши намети, коней, віслюків. Усе, як було, покинули і втекли, рятуючись. Прокажені дійшли до краю табору і зайняли якийсь намет. Вони поїли й напилися, та ще й прихопили срібла, золота, вбрання, винесли все це й приховали. Потім повернулися й зайшли в інший намет, і звідти все повиносили, пішли й сховали. Тоді вирішили між собою: «Недобре чинимо. Це день втішних новин, а ми їх при собі тримаємо. Якщо чекатимемо до вранішньої зорі, на нас упаде кара. Ходімо негайно розповімо про це в царському палаці». Ось вони пішли, покликали вартових міської брами й сказали їм: «Ми зайшли в арамійський табір, а там немає нікого, жодного звуку не чутно. Лише припнуті коні й осли та намети, кинуті напризволяще». Сторожові біля брами розголосили цю новину й донесли до царського палацу. Цар встав уночі й сказав своїм підданим: «Я вам поясню, що арамійці нам вчинили. Вони знають, що ми голодуємо. Ось і пішли вони з табору і заховалися десь у полі, думаючи: „Вони, звісно, вийдуть, а ми їх тоді захопимо живими й зайдемо в місто”». Один із придворних сказав: «Нехай кілька чоловік візьмуть п’ять коней із тих, що лишилися в місті. Їхня доля буде такою ж, як і всіх тих ізраїльтян, що зосталися у місті. Справді, вони будуть такими ж, як і всі ці приречені ізраїльтяни. Тому давайте пошлемо їх, щоб довідатись, що сталося». Ось вони відібрали дві колісниці з кіньми, і цар послав їх услід за арамійським військом. Він наказав їм: «Їдьте й вивідайте, що сталося». Вони поїхали за арамійцями аж до Йордану. І весь час бачили, що шлях устелений одягом, спорядженням, яке арамійці покидали, коли втікали. Повернулися посланці й доповіли цареві. Тоді люди вийшли з міста й пограбували арамійський табір. Так і сталося, що сея пшеничного борошна коштувала шекель, і дві сеї ячменю — теж шекель, як Господь казав. Цар призначив урядовця, на лікоть якого спирався, відповідальним за браму, та люди затоптали його при вході, і він помер, як і передрікав Божий чоловік, коли цар приходив до Божого чоловіка додому. Сталося так, як Божий чоловік казав цареві: «Завтра о цій же порі біля брами Самарії сея пшеничного борошна коштуватиме шекель, а дві сеї ячменю — теж шекель». Урядовець сказав Божому чоловіку: «Послухай-но, якби навіть Господь і відкрив усі небесні брами, чи могло б таке статися?» На те Божий чоловік відповів: «Ти побачиш це на власні очі, але нічого з того не скуштуєш». Саме так і сталося з урядовцем, бо люди біля брами затоптали його, і він помер. Еліша розповів жінці, сина якої повернув до життя, таке: «Вставайте й тікайте всією родиною й поселіться де зможете на якийсь час, бо Господь вирішив наслати на цю землю голодомор на сім років». Жінка встала й зробила так, як порадив їй Божий чоловік. Вона і вся її родина залишили свій край і поселилися на сім років на землях филистимлян. Через сім років вона повернулася з филистимських країв і прийшла молити царя пустити її в свою хату, на свою землю. Цар саме наказав Ґегазі, слузі Божого чоловіка, розповісти йому: «Розкажи мені про всі великі справи, які Еліша творив». Тільки-но Ґегазі почав розповідати царю, як Еліша воскресив мертвого, прийшла до царя та жінка, сина якої Еліша повернув до життя. Вона хотіла ублагати царя повернути її оселю й поле. Ґегазі сказав: «Ось та жінка, мій володарю-царю, і той син, якого Еліша повернув до життя». Цар почав розпитувати жінку, і вона все йому розповіла. Після цього він призначив розпорядника, щоб зайнявся справою жінки, і наказав йому: «Віддай їй усе, що належало, ще й прибуток з землі, починаючи з того дня, коли вона пішла, й дотепер». Еліша пішов у Дамаск, а Бен-Гадад, арамійський цар, саме хворів. Коли царю доповіли, що прийшов Божий чоловік, він сказав Газаелу: «Візьми подарунок і піди зустрінь Божого чоловіка. Запитай через нього Господа: „Чи я одужаю від цієї хвороби?”» Газаел пішов назустріч Еліші, взявши в дарунок сорок верблюдів, нав’ючених найкращими виробами Дамаска. Він прийшов, став перед ним і запитав: «Твій син Бен-Гадад, арамійський цар, послав мене, щоб я запитав тебе, чи одужає він від хвороби?» Еліша на це відповів: «Піди й скажи йому: „Ти, звісно, одужаєш”. Але Господь відкрив мені, що насправді він помре». Він пильно почав вдивлятися в очі Газаела, аж доки тому не стало соромно. А тоді Божий чоловік розплакався. «Чому мій володар горює», — запитав Газаел. «Тому, що я знаю, якої шкоди завдаси ти ізраїльтянам, — відповів Еліша. — Ти підпалиш їхні укріплення, посічеш мечем юнаків, позабиваєш малюків, порозтинаєш вагітних». Газаел відповів: «Як же міг би твій слуга, простий пес, таку велику справу зробити?» «Господь мені показав, що ти станеш арамійським царем», — відповів Еліша. Тоді він залишив Елішу, вийшов і повернувся до свого господаря. Коли Бен-Гадад запитав його: «Що тобі повідомив Еліша?» Той відповів: «Сказав, що ти неодмінно одужаєш». Але наступного дня він узяв грубу тканину, добре намочив її в воді й розстелив поверх царевого обличчя. Той і помер. Так Газаел став наступником царя. На п’ятий рік царювання Йорама, сина Агава, ізраїльського царя, Єгорам, син Єгошафата, став царем Юдеї. Йому сповнилося тридцять два роки, коли він став царем, і правив він у Єрусалимі протягом восьми років. Він жив як жили ізраїльські царі, як було заведено в домі Агава, адже він був одружений з його дочкою. В очах Господа він чинив зле. Однак Господь не хотів зруйнувати Юдею, бо не хотів лиха своєму слузі Давиду. Господь пообіцяв Давиду, що його нащадки будуть вічно сидіти на престолі. Під час правління Єгорама Едом повстав проти Юдеї та настановив свого власного царя. Тому Єгорам зі своїми колісницями подався в Заїр. Едомійці оточили їх, але він уночі піднявся і напав на едомійців та їхніх командирів колісниць. Його військо втекло додому. По сьогодні Едом повстає проти Юдеї. Тоді ж повстала й Ливна. А щодо інших подій за часів правління Єгорама, всього, що він творив, то все це описано в книгах Хронік Царів Юдеї. Єгорам спочив зі своїми батьками й був похований у місті Давида. Після нього царювати почав його син Агазія. На дванадцятому році правління Йорама, сина Агава, царя Ізраїлю, в Юдеї почав царювати Агазія, син Єгорама. Коли він зійшов на престол, йому сповнилося двадцять два роки, і правив він в Єрусалимі протягом одного року. Його матір звали Аталія, вона доводилась онукою Омрі, ізраїльському царю. Він жив так само, як родина Агава, і в очах Господа він недобре чинив, як заведено було в родині Агава, оскільки він був родичом сім’ї Агава через дружину. Агазія разом з Йорамом, сином Агава, пішов до Рамот-Ґілеада війною проти Газаела, арамійського царя. Арамійці поранили Йорама, тож цар Йорам повернувся до Єзреела загоювати рани, завдані йому арамійцями біля Рамота в битві з Газаелом, арамійським царем. Згодом Агазія, син Єгорама, юдейського царя, прийшов в Єзреел, щоб побачитися з Йорамом, сином Агава, оскільки його було поранено. Пророк Еліша покликав чоловіка з громади пророків і сказав йому: «Приготуйся, візьми кухоль оливи й поспішай до Рамот-Ґілеада. Коли дістанешся туди, знайди Єгу, сина Єгошафата, який доводиться сином Німші. Підійди до нього, відведи убік від його людей і заведи в дальню кімнату. Тоді візьми кухоль у руки й вилий оливу йому на голову, примовляючи: „Ось що Господь говорить: „Я помазав тебе царем Ізраїлю!” За тим відчини двері й біжи, і гляди не забарись!”» Ось цей юнак-пророк пішов до Рамот-Ґілеада. Коли він прибув, то побачив військових командирів, що сиділи разом. «Полководцю, маю до тебе повідомлення», — сказав він. «Для кого?» — запитав Єгу. «Для тебе, командире», — відповів той. Єгу звівся на ноги й зайшов у будинок. Тоді пророк вилив оливу на голову Єгу і проголосив: «Ось що говорить Господь Бог Ізраїлю: „Я помазую тебе царем над Господнім народом Ізраїлю. Ти маєш зруйнувати дім Агава, свого володаря, так Я відплачу за кров Моїх рабів-пророків та за кров усіх Господніх слуг, яку пролила Єзевел. Загине увесь дім Агава. Я відітну від Агава всіх чоловіків його дому: і рабів, і вільних в Ізраїлі. Я зроблю з домом Агава те, що сталося з домом Єровоама, сина Невата, та з домом Вааші, сина Агіжі. А щодо Єзевел, то її зжеруть собаки на землі Єзреела, і ніхто її не поховає”». Тоді він відчинив двері й вибіг. Коли Єгу повернувся до командирів, один із них запитав його: «Все добре? Чому цей божевільний приходив до тебе?» «Ви знаєте, хто цей чоловік і які нісенітниці верзе», — відповів Єгу. «Неправда, — заперечили вони. — Скажи нам!» Єгу сказав: «Ось що він мені розповів: „Ось так сказав Господь: „Я помазав тебе царем Ізраїлю”». Вони хутко зняли свої плащі й розстелили їх перед ним на сходах. Потім заграли в сурму й закричали: «Єгу — цар!» Аж ось Єгу, син Єгошафата, сина Німші, намислив боротися проти Йорама. Тож Йорам і весь Ізраїль обороняли Рамот-Ґілеад від Газеела, царя Араму. Цар Йорам повернувся на той час до Єзреела, щоб загоїти рани, які нанесли йому арамійці в бою з Газеелом, арамійським царем. Єгу сказав командирам: «Якщо ви справді так ставитеся до мене як помазаника, то не дозволяйте нікому вислизнути з міста й донести цю новину в Єзреел». Потім він сів у колісницю й поїхав до Єзреела, оскільки там відлежувався Йорам, і Агазія, цар Юдеї, приїхав його провідати. Коли вартовий, що стояв на вежі в Єзреелі, побачив війська Єгу, що наближалися, він вигукнув: «Бачу війська, що наближаються». «Споряди вершника, — наказав Йорам. — Пошли його зустріти війська й запитати, чи з миром вони йдуть». Вершник від’їхав і, наблизившись до Єгу, запитав: «Ось що каже цар: „Чи з миром ви йдете?”» «Що тобі з миром робити? — Відповів Єгу. — Завертай і їдь позаду мене». Вартовий доповів: «Посланець доїхав до них, але не повертається». Тож послав цар другого вершника. Коли той під’їхав до них, запитав: «Ось що говорить цар: „Чи з миром ви йдете до нас?”» Єгу відповів: «Що тобі з того миру? Повертай, їдь за мною». Вартовий знову доповів: «Він доїхав до них, але також назад не повертається. Схоже на те, що скаче Єгу, син Німші; він, мов навіжений, їздить». «Запрягай мою колісницю», — наказав Йорам. Коли її запрягли, Йорам, ізраїльський цар, та цар Юдеї Агазія виїхали, кожен у своїй колісниці, назустріч Єгу. Вони зустріли його якраз на полі, що належало єзрееліту Навоту. Коли Йорам побачив Єгу, він запитав його: «Ти з миром прийшов, Єгу?» «Який може бути мир, — відповів Єгу, — доки твоя матір Єзевел займається розпустою і ворожбитством?» Йорам смикнув повід, розвернувся і втік, гукнувши до Агазії: «Зрада, Агазіє!» Тоді Єгу витягнув лука й вистрілив Йорамові межи плечі. Стріла пробила йому серце й він упав в колісниці. Єгу наказав Відкару, їздовому своєї колісниці: «Підбери його й викинь на поле єзрееліта Навота. Згадай, як ми з тобою разом їхали в колісницях позаду Агава, його батька, коли Господь Бог дав це пророцтво про нього: „Звісно, вчора Я, Господь, бачив кров Навота, бачив кров його синів. Я змушу тебе поплатитися за те на цьому ж клаптику землі”. Так підніми його й викинь на ту ділянку, як і сказав Господь». Коли Агазія, цар Юдеї, побачив, що сталося, він кинувся навтіч дорогою до Бет-Хаґґана. Єгу погнався за ним і закричав: «Убийте й його!» Його поранили в колісниці по дорозі до Ґура, що біля Івлеама, але йому вдалося втекти до Меґіддо, де він і помер. Раби Агазії перевезли його в колісниці до Єрусалима, де поховали в гробниці разом з батьками в місті Давида. На одинадцятий рік правління Йорама Агазія став царем Юдеї. Потім Єгу пішов до Єзреела. Коли про це дізналася Єзевел, вона підвела очі, уклала волосся й визирнула у вікно. Коли Єгу ввійшов через браму, вона спитала: «Ти з миром прийшов, Зимрі, що вбив свого володаря?» Він підвів погляд на вікно й вигукнув: «Хто на моєму боці? Хто?» Два чи три євнухи зверху глянули на нього. «Викиньте її!» — наказав Єгу. Ось вони її скинули додолу, і кров її бризнула на стінку та на коней, які затоптали її копитами. Єгу зайшов, почав їсти й пити. «Подбайте про ту кляту жінку, — сказав він, — поховайте її, бо вона була царевою дочкою». Але коли вони вийшли, щоб поховати її, то нічого не знайшли, крім черепа, ступенів та кистів рук. Вони ввійшли в будинок і доповіли Єгу. А той відізвався: «Таким було Господнє слово, коли Він через Свого раба тишвітського Іллю прорік: „На землі єзреельській собаки пожеруть тіло Єзевел. І тіло Єзевел угноїть поле на землі Єзреелу, і вже ніхто не зможе сказати: „Ось Єзевел”». У Самарії жили сімдесят синів Агава. Ось Єгу написав листи й послав їх до Самарії: до правителів Єзреела, до старійшин та опікунів Агавових синів. Він писав: «Тільки-но цей лист дійде до вас, оскільки поряд з вами сини вашого володаря і у вас є колісниці й коні, укріплене місто і зброя, то виберіть найкращого й найдостойнішого з синів вашого володаря й посадіть його на батьків престол. А потім воюйте за дім вашого володаря». Перелякалися вони й вирішили: «Якщо двоє царів не подужали його, як же ми зможемо?» Тому управитель царського дому, управитель міста, старійшини й опікуни відправили Єгу таке послання: «Ми — твої раби, ми зробимо все, що накажеш. Ми нікого не призначимо царем; роби все, що вважаєш за потрібне». Тоді Єгу написав їм другого листа, в якому йшлося: «Якщо ви на моєму боці й підкоряєтеся мені, візьміть голови синів вашого володаря і з ними приходьте до мене в Єзреел завтра в цей же час». Сімдесят царських синів жили в знатних городян, що виховували їх. Коли прийшов лист, ці опікуни взяли царських синів і вирізали всіх сімдесятьох хлопців. Вони склали їхні голови в кошики й відправили їх Єгу в Єзреел. Коли прибув посланець, від повідомив Єгу: «Вони доставили голови царських синів». Тоді Єгу наказав: «Складіть їх до ранку в дві купи біля входу до міської брами». Наступного ранку Єгу вийшов, став перед громадянами й сказав: «Ви невинні. Це я замислив лихе проти мого володаря і вбив його, але хто тоді убив цих синів? Знайте ж відтепер, що нічого з того, що Господь говорив про дім Агава, не минеться дарма. Що Господь пообіцяв через Свого раба Іллю, те Він і вчинив». Тоді Єгу вбив усіх, хто належав до дому Агава в Єзреелі, а ще вбив усіх його найближчих вельмож, близьких друзів та священиків, не залишивши нікого з них у живих. Після цього Єгу знявся й вирушив до Самарії. Біля Бет-Екеда, який називався ще стоянкою пастухів, він зробив зупинку. Зустрівши там родичів Агазії, царя Юдеї, спитав їх: «Хто ви?» Вони відповіли: «Ми — рідня Агазієва, а зійшли сюди, щоб побачитися з родинами царя та царевої матері». «Схопіть їх живими», — наказав Єгу. Його люди схопили їх і вирізали біля джерела Бет-Екеда — всього сорок двох чоловік. Ніхто не залишився живим. Пішовши звідти, він зустрів по дорозі Єгонадава, сина Рехава, який вийшов назустріч йому, і запитав: «Чи твоє серце вірне мені, як моє — тобі?» «Авжеж», — відповів Єгонадав. «Якщо це справді так, тоді дай мені руку». Той подав, і Єгу допоміг йому піднятися в колісницю. Єгу запропонував: «Ходімо зі мною! Ти переконаєшся, як я вірно служу Господу». Так Єгонадав і поїхав у колісниці Єгу. Коли Єгу дістався до Самарії, він убив усіх, хто належав до родини Агава, доки не знищив їх, як і сказав Господь Іллі. Тоді Єгу зібрав усіх людей і сказав їм: «Агав мало служив Ваалу. Єгу буде багато йому служити. Покличте-но всіх пророків Ваалових, усіх його розпорядників, усіх його священиків. І простежте, щоб усі були, бо я збираюся скласти велику жертву Ваалу. Всі, хто не з’явиться, не залишиться в живих». Але Єгу сказав неправду, бо він збирався знищити прислужників Ваала. Єгу сказав: «Оголосіть про збір на честь Ваала». Так і зробили. Потім він розіслав посланців по всьому Ізраїлю. Зійшлися всі управителі, які служили Ваалу, жоден не залишився вдома. Вони з’юрмилися в храмі Ваала й храм заповнився так, що не було ніде вільного місця. І Єгу наказав служнику, який займався вбранням: «Принеси вбрання для всіх вельмож, які служать Ваалу». Той виніс їм усім одяг. Тоді Єгу і Єгонадав, син Рехава, зайшли в храм Ваала. Єгу сказав служителям Ваала: «Озирніться довкола й пильно простежте, щоб поряд із вами не було Господніх слуг, лише служителі Ваала». Ось вони увійшли, щоб скласти пожертви й принести жертву всеспалення. Єгу тим часом розставив довкола храму вісімдесят чоловік, наказавши їм: «Якщо хоч один із вас дозволить комусь із тих людей, яких я вам доручаю, втекти, той поплатитеся своїм життям». Як тільки скінчив Єгу приносити жертву всеспалення, він наказав варті й служникам: «Зайдіть і вбийте їх, щоб жоден не втік». Тож вони порубали їх мечами. Вартові й служники викинули тіла й пройшли вглиб храму Ваала до місця поклоніння. Вони винесли пам’ятний камінь з храму Ваала й підпалили його. Вони знищили пам’ятні камені Ваала і зруйнували вщент храм Ваала, зробивши з нього вбиральню. І досі люди нею користуються. Ось так Єгу знищив поклоніння Ваалу в Ізраїлі. Однак він не відвернувся від гріхів Єровоама, сина Невата, які й Ізраїль змусив чинити — поклонятися золотим тельцям у Бетелі та Дані. Господь пообіцяв Єгу: «Оскільки ти добре попрацював, щоб виконати все те, що є правильним в Моїх очах, і вчинив дому Агава те, що Я думав зробити, твої нащадки аж до четвертого покоління сидітимуть на троні Ізраїлю». Однак Єгу не повністю дотримувався закону Господа, Бога Ізраїлю. Він і далі збочував, як Єровоам, змусивши Ізраїль чинити гріх. Тоді ж Господь почав зменшувати кордони Ізраїлю. Газаел переміг ізраїльтян по всій землі на схід від Йордану: в ґілеадських краях (землі Ґада, Рувима, Манассії), від Ароера понад ущелиною Арнона, Ґілеада й до Башана. А щодо інших подій за часів правління Єгу, всього, що він учинив, усіх його завоювань, то все це описано в книзі Хронік Царів Ізраїлю. Єгу спочив зі своїми батьками й був похований у Самарії. Царем став його син Єгоагаз. А правив Єгу Ізраїлем у Самарії протягом двадцяти восьми років. Коли Аталія, Агазієва мати, побачила, що її син мертвий, вона винищила всю царську родину. Однак Єгошеба, дочка царя Йорама й сестра Агазії, забрала з-поміж царських синів, яких невдовзі мали стратити, Йоаша, сина Агазії. Вона сховала його та його няньку в опочивальні від Аталії, щоб його не вбили. Він переховувався з нянькою у храмі Господа протягом шести років, поки Аталія правила країною. На сьомий рік Єгояда послав за командирами карійців та охоронцями і звелів, щоб вони прибули до нього в храм Господній. Він уклав з ними угоду й привів їх до присяги в храмі Господньому. Потім він показав їм царського сина. За тим він наказав таке: «Ось що ви мусите зробити: з усіх, хто буде в трьох загонах, які нестимуть варту в суботу, третина сторожитиме царську оселю, третина з першого загону стоятиме біля брами Сур, а третина — біля брами за вартою, яка по черзі охоронятиме храм. А всі ті, хто в двох інших загонах, які не несуть, зазвичай, службу в суботу, будуть усі охороняти храм при царі. Станьте довкола царя. Кожний мусить мати в руках зброю. Кожного, хто наближатиметься до ваших лав, має бути страчено. Не відходьте ні на крок від царя, хоч куди б він ішов». Сотники виконали все точно так, як наказав священик Єгояда: кожен з них узяв своїх воїнів, як тих, хто мав вартувати в суботу, так і тих, хто був вільний від служби, й прийшов до священика Єгояда. Він роздав командирам підрозділів списи й щити, які колись належали царю Давиду і зберігалися у храмі Господньому. Вартові, кожен зі зброєю в руках, поставали довкола царя, біля вівтаря, від південної до північної сторони храму. Єгояда вивів царського сина й увінчав його короною, вручив йому копію Угоди, і вони проголосили його царем. Його помазали, а люди заплескали в долоні й загукали: «Хай живе цар!» Коли Аталія почула галас вартових і народу, вона пішла до них у храм Господній. Поглянувши, вона помітила царя, котрий стояв, як заведено, біля колони. Командири підрозділів та сурмачі стояли біля нього, а всі люди раділи й сурмили в сурми. Тоді Аталія розірвала на собі одяг й заволала: «Зрада! Зрада!» Тоді священик Єгояда наказав сотникам, які командували військом: «Виведіть її крізь стрій і віддайте мечу всіх, хто піде за нею. Бо священик сказав: „Її не можна стратити, поки вона перебуває у храмі Господньому”». Тож солдати схопили і вбили Аталію як тільки-но вона дійшла до того місця на царському подвір’ї, де розміщувалася конюшня. Потім Єгояда уклав Заповіт між Господом, царем і народом, що вони будуть люди Господні, а ще уклав угоду між царем та народом. Тоді усі люди краю пішли до храму Ваала і зруйнували його вщент. Вони потрощили вівтарі й бовванів, вбили Маттана, священика Ваала, перед жертовниками. Тоді священик Єгояда порозставляв вартових біля Господнього храму. Він узяв з собою командирів сотень, карійців, вартових, усіх людей цієї землі, і всі разом вони доставили царя з храму Господнього в царський палац, пройшовши браму, де стояли вартові. Цар зайняв своє місце на престолі, а весь народ цієї землі радів. В місті був мир, адже Аталію вбили мечем в царському палаці. Йоашу сповнилося сім років, коли він почав царювати. На сьомий рік правління Єгу Йоаш почав царювати, і правив він у Єрусалимі протягом сорока років. Його матір звали Зивія, яка була родом з Беершеби. У ті роки, коли священик Єгояда був його радником, Йоаш робив усе так, як Господь вважав за праведне. Однак узвишшя не було знесено, і народ і далі складав жертви й спалював запашне куріння на узвишшях. Йоаш сказав священикам: «Зберіть усі освячені монети, які приносять в жертву до Господнього храму — гроші, зібрані як плата за внесення в реєстр, храмовий податок, і ті, які люди просто приносять до храму. Нехай кожен священик отримає гроші від якогось із скарбників та й використає для ремонту будь-яких неполадок, які є в храмі». Але на двадцять третій рік правління царя Йоаша священики так і не відремонтували храм. Ось чому цар Йоаш покликав священика Єгояда та інших священиків і запитав їх: «Чому ви не ремонтуєте те, що пошкоджене в храмі? Не беріть більше грошей у скарбників, а передайте їх на відбудову храму». Священики погодилися, що більше не збиратимуть з людей гроші і що самі не будуть ремонтувати храм. Священик Єгояда узяв скриньку і у віці проробив дірку. Він поставив її біля жертовника праворуч, як входити в храм Господній. Священики, які охороняли вхід, повкидали в скриньку всі гроші, принесені в храм Господа. Як тільки вони помічали, що у скриньці повно грошей, приходили царський писар і первосвященик, клали гроші, принесені до храму, й зважували їх у сумках. Коли набралася потрібна сума, вони віддали ті гроші людям, яких призначили наглядати, як іде робота над відбудовою храму. Ось цими грошима вони платили тим, хто працював над відновленням храму: теслям і будівельникам, мулярам і каменотесам. Вони купували ліс, тесаний камінь на ремонт Господнього храму і платили за все інше, пов’язане з відновленням Господнього храму. Гроші, які приносили в храм, не витрачалися на срібні тарелі, ножиці для підрізання гноту, кропильниці, сурми чи інші золоті або срібні речі для храму Господнього. Їх платили робітникам, а ті витрачали гроші на ремонт храму. Вони не вимагали звіту від тих, кому давали гроші, щоб заплатити робітникам, бо панувала цілковита чесність. Гроші, зібрані як жертва за провину та гріхи, у храм Господній не надходили. Вони належали священикам. О цій порі прийшов Газаел, арамійський цар; він пішов у наступ на Ґат і захопив його. А потім повернув на Єрусалим. Але Йоаш, юдейський цар, зібрав усі святі речі, освячені його предками Єгошафатом, Єгорамом та Агазією, які правили Юдеєю, а ще ті дарунки, які він сам посвятив, усе золото зі скарбниці храму Господнього, з царського палацу й відправив Газаелу, арамійському царю. Той і відступився від Єрусалима. А щодо інших подій за часів правління Йоаша та усього, що він робив, то все це записано в книзі Хронік Царів Юдеї. Його урядовці вчинили заколот проти нього й убили його в Бет-Мілло, по дорозі до Силла. А тими вельможами були Йозавад, син Шимеата, та Єгозавад, син Шомера, який завдав смертельного удару. Його поховали з батьками в Давидовому місті. Після нього став царювати Амазія, його син. На двадцять третій рік правління юдейського царя Йоаша, сина Агазії, царем Ізраїлю в Самарії став Єгоагаз, син Єгу. І правив він протягом сімнадцяти років. Недобре він чинив в очах Господніх: грішив, як і Єровоам, син Невата, що змушував Ізраїль грішити, і не відійшов від гріхів тих. От і гнівався Господь на Ізраїль. Тому довгий час Він тримав їх під гнітом Газаела, арамійського царя, та Бен-Гадада, його сина. Тоді Єгоагаз почав шукати прихильності Господа, і Господь прислухався до нього, тому що побачив, як жорстоко арамійський цар гнобить Ізраїль. Господь послав Ізраїлю рятівника, і вони позбавилися влади арамійців. Ізраїльтяни жили у власних оселях, як і раніше. Але вони не відвернулися від гріхів дому Єровоама, який змусив Ізраїль грішити; вони й далі грішили. Стовп Ашери стояв, як стояв у Самарії. Від війська Єгоагаза не лишилося нічого, крім п’ятдесяти вершників, десяти колісниць та десяти тисяч піхоти, бо всіх винищив арамійський цар, перетворивши їх немовби на порох, що вітер здіймає на току. А щодо інших подій за часів Єгоагаза та всього, що він зробив і чого досягнув, то все це описано в книзі Хронік Царів Ізраїлю. Єгоагаз спочив зі своїми батьками і був похований в Самарії. Царювати після нього почав його син Єгоаш. На тридцять сьомий рік правління Йоаша, юдейського царя, Єгоаш, син Єгогаза став царем Ізраїлю в Самарії. Правив він протягом шістнадцяти років. Зле він чинив в очах Господніх і не відвернувся від усіх гріхів Єровоама, сина Невата, які змушував коїти й Ізраїль. Ось так він усе грішив і грішив. А щодо інших подій за часів царювання Єгоаша, всього, що він звершив, усіх його досягнень, включаючи війну проти Амазії, царя Юдеї, то все це описано в книзі Хронік Царів Ізраїлю. Єгоаш упокоївся зі своїми батьками, а після нього престол посів Єровоам. Єгоаша захоронили в Самарії поруч з ізраїльськими царями. Еліша на той час страждав від хвороби, від якої й помер. Перед його смертю, Єгоаш, ізраїльський цар, прийшов попрощатися з ним і почав оплакувати його: «Батьку мій! Батечку мій! Колісниці й вершники Ізраїлю вже близько! » Еліша сказав: «Візьми лук та ще кілька стріл», — він так і зробив. «Візьми лук у руки», — сказав Еліша царю Ізраїлю. Коли той взяв його, Еліша поклав свої руки на цареві. «Відчини східне вікно», — сказав він, і той відчинив його. «Стріляй», — наказав Еліша, і той вистрілив. «Господня стріла перемоги, стріла перемоги над Арамом! — Мовив Еліша. — Ти геть знищиш арамійців біля Афека». Потім він сказав: «Візьми стріли», — і цар взяв їх. Еліша йому наказав: «Бий в землю». Той тричі ударив і зупинився. Розгнівався Божий чоловік на нього і сказав: «Ти мусив ударити об землю п’ять або й шість разів, тоді ти б тоді розгромив Арам і повністю зруйнував його. А тепер ти завдаси йому поразки лише тричі». Еліша помер, і його поховали. Щовесни повадилися моавійці спустошувати країну. Якось кілька ізраїльтян ховали чоловіка, аж раптом побачили зграю розбійників. Вони і вкинули тіло мерця в гробницю Еліші. Коли труп торкнувся кісток Еліші, він ожив і зіп’явся на ноги. Газаел, арамійський цар, гнобив Ізраїль упродовж правління Єгоагаза. Але Господь був милостивий до них і співчував їм, проявляв про них турботу, адже Він уклав Заповіт з Авраамом, Ісааком та Яковом. До цього дня Він не мав бажання знищити їх або відлучити від Своєї присутності. Газаел, арамійський цар, помер, і після нього почав правити його син Бен-Гадад. На той час Єгоаш, син Єгоагаза, відбив у Бен-Гадада, сина Газаела, ті міста, які арамієць відібрав собі у битві з його батьком Єгогазом. Тричі Єгоаш завдавав йому поразки. Ось так він повернув ізраїльські міста. На другий рік правління Єгоаша, сина Єгоагаза, царя Ізраїлю, правити почав Амазія, син Йоаша, цар Юдеї. Йому сповнилося двадцять п’ять років, коли він став царем, і правив він у Єрусалимі протягом двадцяти дев’яти років. Його матір звали Єгоаддін і була вона родом з Єрусалима. Він робив те, що було правильне в Господніх очах, але не так, як його пращура Давида. У всьому він брав приклад з батька Йоаша. Однак узвишшя не було знесено; люди й далі приносили там жертви й спалювали запашне куріння. Зміцнивши свою владу, Амазія стратив тих вельмож, які вбили його батька-царя. Але він не повбивав їхніх синів, бо діяв згідно з тим, що записано в книзі Закону Мойсея, де Господь наказав: «Батьків не слід вбивати за провини дітей і дітей не можна вбивати за вчинки батьків, бо кожен має прийняти смерть за свої власні гріхи». Це він завдав поразки десяти тисячам едомійців у Солоній долині й захопив у битві Селу, назвавши її Йоктеел, що й досі носить це ім’я. Тоді Амазія послав гінців до Єгоаша, сина Єгоагаза, царя Ізраїлю, який доводився сином Єгу, з таким викликом: «Приходь, поміряємося силами сам-на-сам». Але Єгоаш, цар ізраїльський так відповів Амазії, царю юдейському: «Чортополох ливанський надіслав листа кедру ливанському: „Віддай свою дочку заміж за мого сина”. Потім пробігав дикий ливанський звір й розтоптав чортополох. Ти справді переміг Едом і набундючився. Слава твоїй перемозі, але залишайся вдома! Навіщо шукати собі клопоту, це тільки призведе до твого падіння, а також падіння Юдеї?» Однак, Амазія не послухався, тож довелося Єгоашу, ізраїльському царю, напасти на нього. Він зустрівся віч-на-віч з Амазією, юдейським царем, в Бет-Шемеші, що в Юдеї. Ізраїльтяни розбили юдеїв, і ті розбіглися по своїх домівках. Ізраїльський цар Єгоаш захопив у полон Амазію, юдейського царя, сина Йоаша, який доводився сином Агазії, в Бет-Шемеші. Тоді Єгоаш пішов на Єрусалим і зруйнував єрусалимську стіну від Ефраїмової брами до Кутньої брами, яка була чотириста ліктів завдовжки. Він забрав усе золото й срібло та всі речі, знайдені у храмі Господньому та в скарбницях царського палацу, та разом з кількома заручниками він повернувся до Самарії. А щодо інших подій за часів правління Єгоаша, чим він займався й чого досягнув, щодо війни проти Амазії, юдейського царя, то все це описано в книзі Хронік Царів Ізраїлю. Єгоаш спочив зі своїми батьками, похованими в Самарії разом з ізраїльськими царями. А царем після нього став його син Єровоам. Юдейський цар Амазія, син Йоаша, прожив ще п’ятнадцять років після смерті Єгоаша, сина Єгоагаза, царя ізраїльського. Щодо інших подій за часів правління Амазії, то все це описано в книзі Хронік Царів Юдеї. Деякі люди сплели змову проти Амазії в Єрусалимі. Тож він утік до Лахиша, але слідом за ним до того міста послали людей, які там його вбили. Його на конях привезли до Єрусалима, де він був похований коло своїх батьків у Давидовому місті. Потім усі юдейці взяли собі за царя шістнадцятирічного Азарію замість його батька Амазії. Це Азарія відбудував Елат і повернув Юдеї, коли Амазія спочив зі своїми батьками. На п’ятнадцятий рік правління Амазії, юдейського царя, сина Йоаша, цар Ізраїлю Єровоам, син Єгоаша, почав царювати в Самарії і правив протягом сорока одного року. Він чинив зле в Господніх очах і не відвернувся від жодного з Єровоамових, сина Невата, гріхів, які він змушував коїти й весь Ізраїль. Це він поновив кордони Ізраїлю від Лебо-Гамата до Мертвого моря, як і обіцяв Господь, Бог Ізраїлю, Який розповів це через Свого слугу Йону, сина Аміттая, пророка з Ґат-Хефера. Господь побачив, як страждали всі в Ізраїлі: і вільний, і раб. Нікому було їм допомогти. А оскільки Господь не сказав, що викреслить назву «Ізраїль» з-під небес, то Він і врятував їх рукою Єровоама, сина Єгоаша. А щодо інших подій за часів правління Єровоама, всього, що він зробив, усіх його військових подвигів, серед яких було й те, що він повернув Ізраїлю Дамаск та Гамат, що належали Юдеї, то всі вони описані в книзі Хронік Царів Ізраїлю. Єровоам спочив зі своїми батьками, царями Ізраїлю. А після нього правити почав Захарія, його син. На двадцять сьомий рік правління царя Ізраїлю Єровоама в Юдеї почав царювати Азарія, син Амазії, царя юдейського. Йому було шістнадцять років, коли він став царем, і правив він у Єрусалимі протягом п’ятдесяти двох років. Його матір звали Єколія, родом вона була з Єрусалима. Уззія чинив так, як було праведно в очах Господа, як і його батько Амазія. Однак узвишшя не знесли, і люди й далі приносили там жертви й спалювали запашне куріння. Господь наслав на царя проказу і був він хворий на проказу аж до самої смерті. Він жив в окремому будинку, а Йотам, царський син, відповідав за палац й правив народом тієї землі. А щодо інших подій за часів царювання Азарії та всього, чим він займався, то все це описано в книзі Хронік Царів Юдеї. Азарія спочив зі своїми батьками і був похований коло своїх батьків у Давидовому місті. Йотам, його син, став царем після нього. На тридцять восьмому році правління царя Юдеї Азарії царем Ізраїлю в Самарії став Захарія, син Єровоама. А правив він протягом шести місяців. В очах Господніх він чинив зле, як і його предки. Він не відвернувся від Єровоамових, сина Невата, гріхів, які змусив коїти й Ізраїль. Шаллум, син Явеша, намислив змову проти Захарії. Він кинувся на нього в Івлеамі, вбив його й узявся царювати замість нього. Про інші події тих часів, коли правив Захарія, написано в книзі Хронік Царів Ізраїлю. Ось і сповнилось Господнє слово, звернене до Єгу: «Твої нащадки сидітимуть на ізраїльському троні аж по четверте покоління». Шаллум, син Явеша, став царем на тридцять дев’ятому році правління царя Юдеї Уззії. Всього один місяць він царював у Самарії. Якраз тоді Менагем, син Ґаді, підійшов до Самарії з Тирці. Він напав на Шаллума, сина Явеша, в Самарії, убив його й почав правити замість нього. Усі інші події часів Шаллума та його змова, усе це описано в книзі Хронік Царів Ізраїлю. Тоді Менагем, вирушивши з Тирци, напав на Тифсу, не пощадив нікого ні в місті, ні на околицях, адже люди відмовилися відчинити браму. Ось він і винищив Тифсу, а всім вагітним порозтинав мечами лона. На тридцять дев’ятому році правління Азарії, царя Юдеї, син Ґаді, Менагем став царем Ізраїлю. І правив він у Самарії протягом десяти років. Він чинив зле в очах Господа. За все своє правління він таки не відвернувся від гріхів Єровоама, сина Невата, які він змусив коїти й Ізраїль. Саме тоді вдерся ассирійський цар Пул і Менагем віддав йому тисячу талантів срібла, щоб заручитися його підтримкою і зміцнити свою владу в царстві. Менагем зібрав ці гроші з Ізраїлю. Кожен заможний чоловік мав здати п’ятдесят шекелів срібла, щоб розрахуватися з ассирійським царем. Так ассирійський цар відступився й більше не топтався по землях. А щодо решти подій за часів правління Менагема, всього, чим він займався, усе це описано в книзі Хронік Царів Ізраїлю. Менагем спочив зі своїми батьками, і на зміну йому прийшов його син Пекагія. На п’ятдесятому році правління Азарії, юдейського царя, в Самарії царем Ізраїлю став Пекагія, син Менагема. Він правив протягом двох років. Пекагія чинив зле в очах Господніх. Він не відвернувся від гріхів Єровоама, сина Невата, які змусив коїти й Ізраїль. Один з наближених Пекагії, вельможа на ймення Пека, син Ремалії, сплів змову проти нього. Зібравши п’ятдесят ґілеадців, він з їхньою допомогою вчинив збройний напад на Пекагію разом з Арґовом та Аріє в одній з кімнат царського дому, що добре охоронялася. Ось так Пека, вбивши Пекагію, став царем. Про інші події за часів правління Пекагія та всі його справи описані в книзі Хронік Царів Ізраїлю. На п’ятдесят другому році правління царя Юдеї Азарії, царем Ізраїлю в Самарії став Пека, син Ремалії. І правив він протягом двадцяти років. Він чинив зле в Господніх очах, не відвернувся від гріхів Єровоама, син Невата, які змусив коїти й Ізраїль. Коли Ізраїлем правив Пека, Тіґлат-Пілезер, ассирійський цар, напав і захопив Іжон, Авель-Бет-Мааку, Яноа, Кедеш, Хазор, Ґілеад, Ґалилею, включно з землями Нафталі, вигнавши народ до Ассирії. Тоді Гошеа, син Ели, вчинив змову проти Пеки, сина Ремалії. Він напав на нього і вбив, перехопивши собі владу. Він став царем на двадцятий рік правління Йотама, сина Уззії. Усі інші події часів Пеки та все, що він робив, описано в книзі Хронік Царів Ізраїлю. На другий рік правління Пеки, сина Ремалії, царя Ізраїлю, Йотам, син Уззії, царя Юдеї, став юдейським царем. Йому на той час виповнилося двадцять п’ять років, і правив він у Єрусалимі протягом шістнадцяти років. Його матір звали Єруша, яка була дочкою Задока. Йотам чинив праведно в очах Господа, як і його батько Уззія, але ж узвишшя він не зніс. Люди й далі приносили там жертви й спалювали запашне куріння. Йотам збудував Верхню браму храму Господнього. А щодо інших подій за правління Йотама та всього, чим він займався, все це описано в книзі Хронік Царів Юдеї. Тієї днини почав Господь засилати в юдейські краї арамійського царя Рецина та Пеку, сина Ремалії. Йотам спочив зі своїми батьками, й поховали його з предками у місті Давида, батьковому місті. Його син Агаз почав царювати після нього. На сімнадцятому році царювання Пеки, сина Ремалії, царем Юдеї став Агаз, син Йотама, царя Юдеї. Агазу виповнилося двадцять років, коли він став царем, і правив він у Єрусалимі протягом шістнадцяти років. На відміну від свого предка Давида, він не чинив праведно в очах Господа його Бога. Він робив те, що й ізраїльські царі, і навіть приніс у жертву на вогні свого сина, перейнявши огидні звичаї інших народів, яких Господь вигнав перед тим, як ізраїльтяни осіли у цій землі. Агаз приносив жертви й спалював запашне куріння на узвишшях, пагорбах й під кожним деревом. Тоді арамійський цар Рецин та ізраїльський цар Пека, син Ремалії, царя ізраїльського, вирушили в похід на Єрусалим і взяли в облогу Агаза, але перемогти його не змогли. На той час арамійський цар Рецин повернув Араму Елат, витіснивши звідти юдеїв. Едомійці прийшли тоді в Елат, де й живуть дотепер. Агаз вислав гінців, щоб ті передали Тіґлат-Пілезеру, ассирійському цареві, таке: «Я — твій підлеглий, а ти мені неначе батько. Прийди й визволи мене з рук арамійського царя та ізраїльського царя, які на мене напали». І ось Агаз узяв срібло та золото, що було в Господньому храмі та скарбниці царського палацу, й послав ці скарби в дарунок ассирійському цареві. Цар Ассирії виконав прохання і, напавши на Дамаск, захопив його. Жителів Дамаска він вислав до Кира, а Рецина стратив. Тоді цар Агаз вирушив до Дамаска на зустріч з царем Ассирії Тіґлат-Пілезером. У Дамаску він побачив вівтар. Замалювавши його, він надіслав священику Урії малюнок з усіма подробицями. Тож священик Урія збудував вівтар, точнісінько за ескізом, який надіслав з Дамаска цар Агаз, ще й встигнувши закінчити його до повернення царя Агаза. Коли цар повернувся з Дамаска й побачив вівтар, він підійшов до нього й приніс жертву. Він приніс жертву всеспалення та хлібну жертву, вилив ливну жертву й покропив вівтар кров’ю своєї мирної жертви. Мідний вівтар, який стояв перед Господом між новим жертовником та Господнім храмом, і переніс із передньої частини храму, встановивши його з північного боку нового жертовника. А потім цар Агаз наказав священику Урії таке: «На цьому новому великому вівтарі принось вранішні жертви всеспалення та вечірні хлібні жертви, царські жертви всеспалення та хлібні жертви, а також жертви всеспалення від усіх людей краю, їхні хлібні та ливні жертви. Скроплюй вівтар кров’ю жертв всеспалення та інших жертв. А я використаю бронзовий вівтар для звертань за порадою». Священик Урія зробив усе так, як наказав йому цар Агаз. Цар Агаз познімав як бокові поставці до чаші, де відбувалося омовіння, так і саму чашу з пересувного столика. Він також зняв Море з бронзових волів і встановив його на кам’яну підлогу. Він розібрав криту терасу, де відбувалися суботні зібрання, побудовану в храмі, й царський перехід до храму Господнього, щоб догодити ассирійському цареві. А щодо інших подій за часів правління Агаза та всього, що він зробив, то все це описано в книзі Хронік Царів Юдеї. Агаз спочив із своїми батьками й був похований поряд із ними в місті Давида, а після нього почав царювати його син Езекія. На дванадцятому році правління царя юдейського Агаза царем Ізраїлю в Самарії став Гошеа, син Ели. Він правив протягом дев’яти років. В очах Господніх він чинив зле, але не був схожим на царів Ізраїлю, які правили до нього. Шалманезер, ассирійський цар, пішов війною на Гошеа, який став підданим Шалманезера і платив йому данину. Цар Ассирії дізнався, що Гошеа — зрадник, адже він вирядив посланців до Сигора, єгипетського царя і вже не платив щорічну данину ассирійському цареві, як раніше. Ось чому Шалманезер схопив його й заточив до в’язниці. Ассирійський цар захопив увесь край, виступив проти Самарії й тримав облогу три роки. На дев’ятому році правління Гошеа ассирійський цар захопив Самарію і вигнав ізраїльтян в Ассирію. Він поселив їх у Галі, в Ґозані на річці Гавор та в інших мидійських містах. Сталося все це так тому, що ізраїльтяни грішили проти Господа свого Бога, Який вивів їх з Єгипту, з-під ярма фараона, єгипетського царя. Вони поклонялися іншим богам і наслідували звичаї тих народів, яких Господь вигнав з-перед Ізраїлю, а ще робили так, як наказували їм ізраїльські царі. Ізраїльтяни потай грішили проти Господа їхнього Бога, що не було праведним. У всіх містах вони звели для себе узвишшя: від сторожової башти до укріпленого міста. Вони встановили священні камені та стовпи Ашери на кожному високому пагорбі й під кожним розлогим деревом. Вони спалювали там запашне куріння на кожному пагорбі, як і ті народи, яких Господь прогнав перед тим, як віддав їм цю землю. Вони чинили зле, чим і викликали Господній гнів. Вони поклонялися бовванам, хоча Господь і попереджав: «Не робіть цього!» Господь застерігав Ізраїль та Юдею через кожного пророка й провидця: «Залиште ваш лихий шлях. Тримайтесь Моїх настанов та правил, як і говориться скрізь у Законі, який Я наказав вашим батькам виконувати і який Я передав вам через Своїх слуг-пророків». Але ж вони не послухалися й були такими ж товстошкірими, як і їхні батьки, які не ввірилися Господу, їхньому Богу. Вони відкинули Його правила й Угоду, що Він склав з їхніми батьками, не зважали на ті застереження, які Він їм робив. Вони пішли за нікчемними бовванами й перетворились на нікчем. Вони чинили так, як народи довкола них, хоча Господь їм наказував: «Не робіть того, що вони роблять!» Вони відмовилися виконувати повеління Господа їхнього Бога і витесали собі двох бовванів, що нагадували обрисами телят, та стовп Ашери. Вони били поклони всім зорям небесним і поклонялися Ваалу. Вони приносили в жертву своїх синів та дочок, посилаючи їх на вогонь. Вони займалися чаклунством та ворожбою і запродалися злу в Господніх очах, викликавши Його гнів. Тож Господь дуже розлютився на Ізраїль і відштовхнув їх від Себе. Ніхто не залишився, крім самого коліна Юди. Але навіть Юдея, і та не виконувала всіх наказів Господа, їхнього Бога. Вони наслідували те, що чинив Ізраїль. Тому й відвернув від себе Господь усіх нащадків Ізраїля. Він приніс їм страждання, кинув їх у руки розбійників, аж доки не відлучив від Себе. Коли Він відірвав Ізраїль від Давидового дому, ізраїльтяни зробили царем Єровоама, сина Невата. Єровоам відлучив Ізраїль від послуху Господнього і змушував їх дуже грішити. Ізраїльтяни й далі коїли всі гріхи Єровоама і не відступилися від них, поки Господь не прибрав Ізраїль подалі від Себе, як Він і застерігав через Своїх слуг-пророків. Так Він і вигнав ізраїльтян з їхньої землі до Ассирії, де вони й досі живуть. Ассирійський цар привів людей з Вавилона, Кути, Авви, Гамата й Сефарваїма. Він розселив їх по містах Самарії замість ізраїльтян. Вони розійшлися по Самарії, осіли по містах. Від самого початку свого проживання там вони не поклонялися Господу. Тому Він і наслав на них левів, і ті вбивали людей. Ассирійського царя сповістили: «Люди, яких ти вигнав і розселив по містах Самарії, бо не знають, чого вимагає Бог цього краю. Він наслав левів на них, які нападають і убивають людей, тому ті не знають, чого потребує цей Бог». Тоді ассирійський цар наказав таке: «Пошліть туди одного зі священиків, якого вигнали звідти, щоб він пішов і жив там, і навчав їх, чого потребує Бог цієї землі». Так один із священиків, яких вигнали з Самарії, повернувся жити в Бетел і навчав місцевих людей, як слід поклонятися Господу. Незважаючи на це, кожен народ зробив власних богів у тих містах, де кожен народ поселився, і встановив їх у місцях вшанування, які народ Самарії зробив на узвишшях. Вавилоняни зробили собі Суккот-Бенота, переселенці з Кути виготовили Нерґала, а гаматійці зробили Ашиму. Аввійці витесали Нівгаза й Тартака, а сефарваїмці спалювали своїх дітей на вогні, приносячи їх у жертву сефарваїмським богам Адраммелеху та Анаммелеху. Вони поклонялися Господу, але ж поряд з тим вибрали священиками різних людей, які мали правити службу на узвишшях у місцях поклоніння. Вони поклонялися Господу, але водночас служили власним богам, дотримуючись звичаїв тих народів, до яких були вислані. Вони правлять службу по-старому й дотепер. Вони не поклоняються Господу й не дотримуються тих правил, наказів, Закону та заповіді, що Господь дав нащадкам Якова, якого Він назвав Ізраїлем. Коли Господь укладав Угоду з ізраїльтянами, Він їм наказував: «Не поклоняйтеся ніяким іншим богам, не схиляйтеся перед ними, не служіть їм, не приносьте їм жертв. Лише Господу, Який вивів вас із Єгипту Своєю могутньою владою та простертою рукою, ви мусите поклонятися. Перед Ним ви маєте схилятися, Йому приносити жертви. Ви мусите завжди ретельно дотримуватися правил, наказів, Закону та заповіді, які Він написав для вас. Не вклоняйтеся іншим богам! Не забувайте про Угоду, яку Я уклав з вами, не поклоняйтеся іншим богам. А поклоняйтеся Господу вашому Богу, адже це Він визволить вас із рук усіх ваших ворогів». Однак вони не слухались, а чинили по-своєму, по-старому. Ці народи поклонялися Господу, але служили й своїм бовванам. І донині їхні діти та онуки живуть так, як їхні пращури. На третьому році царювання Гошеа, сина Ели, ізраїльського царя, в Юдеї почав царювати Езекія, син Агаза, царя юдейського. Він став царем у двадцять п’ять років і правив у Єрусалимі протягом двадцяти дев’яти років. Його матір звали Аві, дочка Захарії. Езекія чинив праведно в очах Господа, як і його предок Давид. Він зніс узвишшя, розтрощив святі камені й повалив стовпи Ашери. Він поламав на шматки бронзового змія, якого виготовив Мойсей і на якому аж донині спалювали запашне куріння ізраїльтяни, називаючи його Негуштаном. Езекія вірив Господу Богу Ізраїлю. Серед усіх царів Юдеї ні до нього, ні після нього не було такого царя. Він твердо тримався Господа, не відвертався від Нього. Він виконував заповіти Господа, передані Ним Мойсею. І Господь був з ним. Езекія в усьому мав успіх, хоч би за що він брався. Він повстав проти ассирійського царя, не служив йому більше. Повсюди, від сторожової башти й до укріпленого міста, він переміг филистимлян, аж до Ґази та її земель. На четвертий рік царювання царя Езекії, а це був сьомий рік володарювання ізраїльського царя Гошеа, сина Ели, Шалманезер, ассирійський цар, пішов війною на Самарію і взяв її в облогу. Наприкінці третього року облоги ассирійці здобули Самарію. Тож на шостий рік Езекії, що був дев’ятим роком ізраїльського царя Гошеа було захоплено Самарію. Ассирійський цар вигнав ізраїльтян до Ассирії і поселив їх у Галі, біля річки Гавор, що в Ґозані, та в мидійських містах. А сталося так тому, що вони не послухалися Господа свого Бога, порушивши Його Угоду, — все те, що їм наказав слуга Господній Мойсей. Адже вони не прислухалися до наказів, не виконували їх. На чотирнадцятому році правління Езекії ассирійський цар Сеннахерив напав на всі укріплені міста Юдеї й захопив їх. Тоді цар Юдеї Езекія послав листа ассирійському царю в Лахиш: «Я чинив неправедно. Відступись від мене. Я сплачу сповна все, чого забажаєш». Ассирійський цар узяв з юдейського царя Езекії триста талантів срібла та тридцять талантів золота. Так Езекія віддав йому все срібло, що зберігалося в Господньому храмі та в скарбницях царського дому. Тоді ж юдейський цар Езекія обідрав золото, що оздоблювало двері та одвірки Господнього храму, і віддав усі ці скарби ассирійському цареві. Ассирійський цар відправив з Лахиша до царя Езекії в Єрусалим трьох своїх найголовніших полководців з великим військом. Вони підійшли до Єрусалима й зупинилися біля водопроводу Верхнього ставка, що по дорозі до поля Пральника. Вони звернулися до царя. До них прийшли Еліаким, син Гилкії, головний управляючий палацу, писар Шевна та літописець Йоа, син Асафа. Один з воєначальників звернувся до них з такими словами: «Передайте Езекії, що великий цар, цар Ассирії говорить таке: „Звідки у тебе така впевненість? Ти запевняєш себе, що маєш силу і військовий досвід? Але ж то марні словеса! На кого ти покладаєшся, що вирішив проти мене повстати? Послухай-но, ти покладаєшся на Єгипет, цю зламану очеретину, яка простромить руку й ранить кожного, хто спирається на неї. Отакий фараон, єгипетський цар, виявляється всім, хто на нього покладається. А якщо ти скажеш мені: „Ми покладаємося на Господа, нашого Бога”, — то хіба це не Його узвишшя й вівтарі знищив Езекія, наказавши Юдеї та Єрусалиму поклонятися Господу перед цим жертовником у Єрусалимі? Тож погодьтеся на умови мого володаря, царя Ассирії, який дасть вам дві тисячі коней, якщо ви знайдете стільки ж вершників для них. Якщо ви не можете перемогти хоча б одного, бодай найнижчого за чином, слуги мого володаря, то ж чому ви покладаєтеся на Єгипет, його колісниці та вершників? Більше того, хіба ж я виступаю проти цієї землі без згоди Господа? Сам Господь наказав мені виступити проти цієї країни і знищити її”». Тоді Еліаким, син Гилкії, Шевна та Йоа відповіли воєначальнику: «Розмовляй, будь-ласка, з нами арамійською мовою, ми її розуміємо. Не звертайся до нас гебрейською мовою, адже люди на мурі можуть нас почути». На це воєначальник відповів їм: «Хіба володар послав мене говорити лише з вами та вашим володарем? Хіба він не послав мене сказати про все це й людям на мурах, які разом з вами змушені будуть їсти власне лайно й пити власну сечу?» Тоді воєначальник підвівся і голосно закричав гебрейською мовою: «Послухайте слова великого царя, царя Ассирії. Ось що мовить цар: „Не дайте Езекії намовити вас покладатися на Господа, бо Він не може врятувати вас від моєї руки. Не дозволяйте Езекії намовити вас довіритись Господу, хоч він і запевняє, що Господь неодмінно врятує вас і не дозволить царю Ассирії захопити ваше місто”. Не слухайте Езекії, бо ось що говорить ассирійський цар: „Укладіть зі мною мир і підкоріться мені. Тоді кожен їстиме з власного виноградника і з власної смокви, і кожен питиме зі своєї криниці, доки я не прийду й не заберу вас із собою в країну, що схожа на вашу, де є зерно й молоде вино, на землю хліба й виноградників, оливкових гаїв та меду, щоб ви могли жити й не вмирати! Не слухайте Езекію, бо він вводить вас в оману, переконуючи у тому, що Господь вас порятує. Хіба боги інших народів врятували ті землі від царя Ассирії? Де боги Гамата й Арпада? Де боги Сефарваїма, Гени й Івви? Хіба вони врятували Самарію від моєї руки? Чи якийсь із усіх богів цих країн зміг врятувати від мене свою землю? То як же тоді може Господь врятувати Єрусалим від моєї руки?”» Але люди заніміли, нічого не відповіли, оскільки цар наказав їм: «Не відповідайте». Тоді Еліаким, син Гилкії, який був головним розпорядником палацу, писар Шевна та Йоа, син Асафа, літописець, пішли до Езекії, розірвавши на собі одяг, і розповіли йому, що сказав польовий командир. Почувши їхню розповідь, цар Езекія розірвав на собі одяг, вдягнув волосяницю на знак жалоби й вирушив до Господнього храму. Він послав Еліакима, що управляв царським палацом, писаря Шевну та головних священиків, які теж вдягли жалобний одяг, до пророка Ісаї, сина Амоса. Ті звернулися до нього з такими словами: «Ось що говорить Езекія: „Цей день є днем смутку, докору й сорому, як то буває, коли діти мають народжуватися, а сил народити їх уже немає. Може, станеться так, що Господь, твій Бог, почує всі слова, які говорив воєначальник, посланий своїм володарем, царем Ассирії, щоб позбиткуватися з живого Бога. Тож Господь твій Бог покарає його за ті слова, що Він почув. Тому молися за людей, які ще залишилися живими”». Коли урядовці царя Езекії прийшли до Ісаї, він їм відповів: «Ви мусите сказати вашому володарю про те, що говорить Господь: „Не бійся почутого, не бійся тих слів, якими Мене ображали слуги царя Ассирії. Послухайте, Я вселю в нього дух, і він зрозуміє послання й повернеться до своєї землі, а Я зроблю так, що його зарубають мечем у власній країні”». Коли воєначальник довідався, що ассирійський цар вийшов з Лахиша й напав на Ливну, він відступив від Єрусалима. На той час до царя Ассирії дійшла звістка про ефіопського царя Тиргаку, що той виступив війною проти нього. Коли ассирійський цар дізнався про це, то послав гінців до Езекії, наказавши їм, щоб вони передали царю юдейському Езекії таке: «Не дозволяй Богу, на Якого ти покладаєшся, себе дурити обіцянкою, що Єрусалим не буде переможений царем Ассирії. Ти ж певно, чув, що ассирійські царі сплюндрували всі землі та зруйнували їх ущент. То ж хіба ти будеш врятований? Хіба врятували боги тих народів, яких знищили мої предки: Ґозан, Гаран, Резеф і народ Едема, який жив у Тель-Ассарі? А де тепер цар Гамата, цар Арпада, цар міста Сефарваїма, царі Гени чи Івви?» Езекія отримав листа, що йому вручили посланці, й прочитав його. Потім він пішов до храму Господнього, розгорнув листа перед Господом і почав молитися: «О Господи, Боже Ізраїлю, Який посів на престолі над Херувимами. Ти — єдиний Бог усіх земних царств, Ти створив небеса й землю. Вслухайся, о Господи, почуй, розплющ очі, о Господи, й подивися. Послухай, якого листа прислав Сеннахерив, щоб образити живого Бога. Справді, Господи, царі Ассирії знищили всі народи та спустошили їхні землі. Вони жбурнули їхніх богів у вогонь, адже то були лише рукотворні боввани з дерева й каменю, тому їх і знищено. А тепер, о Господи, наш Боже, врятуй нас від його руки, щоб усі царства земні знали, що Ти, Господи, — Єдиний Бог». Тоді Ісая, син Амоса, послав таку звістку Езекії про те, що Господь, Бог Ізраїлю, мовить: «Оскільки ти молився Мені щодо царя ассирійського Сеннахерива, Господь послав таке пророцтво про нього: „Цнотлива дочка Сіону зневажає тебе, дочка Єрусалиму вслід тобі сміється, як ти тікаєш, трусить головою. Кого ж образив ти, кого зневажив, на кого голос ти підвищив свій? Кого пихатим поглядом зневажив? На Бога Ізраїлю Святого! Через своїх посланців ти Господа образив. Ти нахвалявся: „Я подолав висоти гір на колісницях багатьох, ливанські гори недосяжні. Я зрубав найвищі кедри і добірні сосни, до найвіддаленіших закутків дійшов, проник я у ліси густі. Я викопав колодязі й пив із них у чужих краях, підошвами своїми я висушив усі єгипетські струмки». Хіба не чув ти, що Я давно про це замислив? У сиву давнину Я спланував це і тепер здійснив, щоб ти поруйнував укріплені міста й перетворив їх на руїну. Знесилився засмучений і зганьблений народ, який загине, немов скошена зелень у полі, мов трава на дахах, що жухне, ще не встигнувши зрости. Та Я знаю твій кожний крок, коли ти йдеш на війну і повертаєшся з неї. Я знаю, коли ти розлютився на Мене. Оскільки проти Мене ти повстав, Я почув твою зухвалу мову. Тож Я твої ніздрі гаком зачеплю, вудилами твій рот замкну. Я пожену тебе дорогою тією, якою ти прийшов сюди”». Потім Господь сказав: «Для тебе ж, Езекіє, буде знаком ось що: цього року їстимеш усе, що виросте саме, наступного року будеш харчуватимешся тим, що позростає з самосію, а вже на третій рік посій і пожни збіжжя, посади виноградники і збери з них урожай. І знову всі ті, хто виживуть із роду Юди, пустять глибоко коріння й матимуть добрі плоди. Адже вцілілі вийдуть з Єрусалима, вони спустяться з гори Сіон. Велика любов Всемогутнього Господа зробить це. Саме тому ось що Господь говорить про ассирійського царя: „Не ввійде він у місто це й не випустить із лука стріли. Щитом прикрившись, він до міста не підійде, і перед мурами міськими не нагорне вал”. „Яким шляхом прийшов, таким назад поверне, у місто це нізащо на ввійде, — Господь так заявляє. — На захист міста встану Я і його врятую, заради Себе і Давида, Мого слуги”». Тієї ночі зійшов Господній і вбив сто вісімдесят п’ять тисяч воїнів в ассирійському таборі. Коли наступного ранку люди прокинулись, то побачили навкруги мертві тіла! Тому ассирійський цар Сеннахерив відступив і повернувся додому в Ниневію, де й лишився. Якось, коли він поклонявся у храмі свого бога Нісроха, його сини Адраммелех та Шарезер зарубали його мечами і втекли на землі Арарату, а царем Ассирії став його інший син Есаргаддон. На ту пору Езекія захворів і лежав при смерті. Пророк Ісая, син Амоса, навідався до нього і сказав: «Ось що Господь мовив: „Віддай останні розпорядження в домі, бо ти вже не одужаєш, незабаром ти помреш”». Езекія відвернувся до стіни обличчям й почав молитися Господу. Він сказав: «Господи, благаю Тебе, згадай, я вірно й щиросердно служив Тобі, я робив те, що було добре в Твоїх очах». А потім Езекія гірко заридав. Ще не встиг Ісая вийти з внутрішнього подвір’я, як до нього долинуло Господнє слово: «Повернися й скажи Езекії, царю Мого народу, про те, що говорить Господь Бог твого пращура Давида: „Я почув твою молитву й побачив твої сльози. Я тебе зцілю, і третього дня ти піднімешся у храм Господній. Я вирішив продовжити твоє життя ще на п’ятнадцять років. Я визволю тебе й це місто з рук ассирійського царя. Я стану на захист цього міста заради Себе й заради слуги Мого Давида”». Тоді Ісая сказав: «Приготуй припарку із смокви й приклади її до рани». Так і зробили, вони приклали до болячки припарку, і він одужав. Езекія спитав Ісаю: «Який буде мені знак, що Господь мене зцілив і що я вже на третій день зможу піти до храму Господнього?» Ісая відповів: «Ось так Господь дасть тобі зрозуміти, що Він виконає все, що пообіцяв. Чи бажаєш, щоб тінь упала вперед на десять кроків, чи нехай упаде назад на десять кроків?» І Езекія сказав: «Нема нічого простішого, щоб тінь упала на десять кроків уперед. Нехай вона впаде на десять кроків назад». Тоді пророк Езекія звернувся до Господа, і Господь змусив тінь упасти на десять кроків назад, тож вона піднялася якраз на Агазові сходи. На той час Меродах-Баладан, син вавилонського царя Баладана, прислав Езекії листи й дарунок, бо довідався, що Езекія хворів. Езекія прийняв посланців і показав їм усе, що зберігалося у скарбницях: срібло, золото, духмяні спеції, дорогоцінні олії, зброю — все, що можна було знайти в його коморах. Нічого не лишилося такого ні в палаці, ні в царстві, чого б не показав їм Езекія. Потім пророк Ісая прийшов до царя Езекії й запитав його: «Про що говорили ті люди й звідки вони прибули до тебе?» Езекія відповів: «Вони завітали з далекого краю, з Вавилона». Ісая спитав: «А що вони побачили у твоєму домі?» «Вони бачили все в моєму домі, — відповів Езекія. — Не залишилося нічого в коморах, чого б я їм не показав». На це Ісая промовив: «Послухай-но, що говорить Господь: „Прийде неодмінно той час, коли все, що є в твоєму палаці і все, що донині твої предки назбирали, буде перевезено до Вавилона. Господь обіцяє, що нічого не залишиться. А деяких твоїх нащадків, які в тебе народяться, твоя плоть і кров, буде забрано, і стануть вони євнухами в палаці вавилонського царя”». «Господнє слово, яке ти мені передав, — добре», — відповів Езекія. Бо подумав: «За мого життя буде мир і спокій». А щодо інших подій за часів правління Езекії та всіх його досягнень: як він зробив озеро і проклав канал, підвівши до міста воду, то всі вони описані у книзі Хронік Царів Юдеї. Езекія спочив коло своїх батьків, а після нього царем став його син Манассія. Манассії виповнилося дванадцять років, коли він став царем, і правив він у Єрусалимі протягом п’ятдесяти п’яти років. Матір його звали Хефціва. В очах Господніх він чинив зле, наслідуючи бридкі звичаї тих народів, яких Господь вигнав до того, як прийшли ізраїльтяни. Манассія відбудував ті узвишшя, які зруйнував його батько Езекія. Він також установив вівтарі Ваалу та зробив стовп Ашери, як і Агав, ізраїльський цар. Він поклонявся всім небесним світилам і служив їм. Він збудував вівтарі в Господньому храмі, про який Господь сказав: «У Єрусалимі Я Своє ім’я лишу». На обох подвір’ях Господнього храму він поставив вівтарі всім небесним світилам. Він також приніс у жертву власного сина на вогні, а ще займався ворожбитством та чаклунством, водився з провидцями та людьми, які викликали духів. Він багато що робив злого в очах Господа, викликаючи Його гнів. Він переніс вирізьблений стовп Ашери, який сам збудував, у храм Господній, про який Бог сказав Давиду та його сину Соломону: «У цьому храмі та в Єрусалимі, який Я обрав з-поміж усіх колін ізраїльських, Я поставлю ім’я Своє навіки. Я вже не змушу блукати ізраїльтян, залишивши ту землю, яку Я віддав їхнім пращурам, якщо вони сумлінно виконуватимуть усе, що Я наказав їм, якщо вони пильнуватимуть усі веління Закону, який Мій слуга Мойсей їм призначив». Але люд його не послухався. Манассія повів їх манівцями, та так, що вони чинили зла більше, ніж ті народи, яких Господь знищив до приходу ізраїльтян. Через Своїх слуг-провидців Господь сказав: «Оскільки Манассія, юдейський цар, накоїв цих огидних гріхів, він завдав більше зла, ніж аморійці, які були до нього. Він увів Юдею в гріх своїми бовванами. Тому ось що говорить Господь, Бог Ізраїлю: „Я маю намір послати таку біду на Єрусалим та Юдею, що в тих, хто почує про це, задзвенить у вухах. Я протягну на Єрусалим мірило, використане проти Самарії, і вагу, яку Я вжив проти дому Агава. Я витру Єрусалим, як витирають миску, витру й переверну. Я відрину залишки Мого спадку й передам їх у руки їхніх ворогів. Їх грабуватимуть і плюндруватимуть усі їхні вороги, бо вони чинили зле в Моїх очах і запалювали Мене люттю ще з того дня, як їхні пращури вийшли з Єгипту, й донині!”» А ще Манассія пролив так багато невинної крові, що затопив нею Єрусалим із краю в край, не кажучи вже про той гріх, який він змусив скоїти Юдею, щоб вони чинили зле в очах Господніх. Що ж до інших подій за часів правління Манассії та всього того, що він зробив і в чому згрішив, то все це описано в книзі Хронік Царів Юдеї. Манассія спочив зі своїми батьками. Його поховали в саду його дому, в царському саду Уззи. А царем після нього став його син Амон. Амону було двадцять два роки, коли він став царем, і правив він у Єрусалимі протягом двох років. Його матір звали Мешуллемет, дочка Гаруза, і була вона родом з Йотви. Він чинив зле в очах Господа, так само, як і його батько Манассія. Амон ішов усіма тими шляхами, що й батько, поклонявся бовванам, яким поклонявся його батько, падав долілиць перед ними. Він відринув Господа, Бога своїх пращурів, і не йшов стежками Господа. Наближені Амона змовилися проти нього і вбили його у царському палаці. Тоді мешканці тієї землі повбивали всіх заколотників, які були причетні до смерті царя Амона, і зробили замість нього царем його сина Йосію на його землі. А щодо інших подій за часів правління Амона та його справ, то всі вони описані в книзі Хронік Царів Юдеї. Його поховали в могилі в саду Уззи. Син його, Йосія, почав правити після нього. Йосії виповнилося вісім років, коли він став царем, і правив він у Єрусалимі протягом тридцяти одного року. Матір його звали Єдіда, дочка Адаї, родом вона була з Бозката. Йосія чинив праведне в очах Господніх і в усьому наслідував свого батька Давида, не збочуючи ні праворуч, ні ліворуч. На вісімнадцятий рік правління цар Йосія послав писаря Шафана, сина Азалії, який доводився сином Мешулламу, до Господнього храму. Він сказав: «Підійди до первосвященика Гилкії і накажи йому приготувати ті гроші, які приносили до храму Господнього і які вартові брами збирали з мирян, що приносили їх до храму. А потім віддай їх тим людям, які відповідали за виконанням робіт у храмі Господньому. І нехай ці люди сплатять робітникам, що працюють на відбудові храму Господнього: теслям, будівельникам і мулярам. А ще накажи їм купити ліс та обтесане каміння, щоб відремонтувати храм Господній. Їм не потрібно звітувати, як витрачено довірені їм гроші, адже вони працюють чесно». Гилкія, первосвященик, сказав писарю Шафану: «Я знайшов книгу Закону у храмі Господа». Він віддав її Шафану, і той прочитав її. Потім писар Шафан пішов до царя й доповів йому: «Твої слуги виплатили гроші, зібрані в храмі, людям, призначеним наглядати за храмом Господнім». Тоді писар Шафан повідомив цареві: «Гилкія, священик, дав мені книгу». І тут же, в присутності царя, почав з неї читати. Коли цар почув слова книги Закону, він розірвав на собі одяг. Потім звелів священику Гилкії, Агікаму, сину Шафана, Акбору, сину Михея, писарю Шафану та царському слузі Асаї: «Йдіть і спитайте у Господа про мене, про мій народ, про усю юдейську землю, що там написано у віднайденій книзі. Адже Господь запалився великим гнівом через те, що наші пращури не дослухалися слів цієї книги, що не жили згідно з записаним у цій книзі!» Священик Гилкія, Агікам, Акбор, Шафан та Асая пішли поговорити з пророчицею Гулдою, дружиною Шаллума, сина Тікви, сина Гаргаса, який відповідав за одяг. Вона жила в другому районі Єрусалима. Жінка повідомила їх: «Ось що мовить Господь Бог Ізраїлю: „Скажіть чоловікові, який послав тебе до мене, про те, що говорить Господь: „Я збираюся наслати біду на цю землю та її мешканців — усі прокляття, записані в книзі, що були прочитані царем юдейським. За те, що вони Мене відштовхнули й спалювали запашне куріння перед іншими богами, щоб розбурхати Мій гнів, за всі витвори рук їхніх Моя лють на цей край горить і не вщухає! Перекажи царю юдейському, який послав тебе, щоб Господа спитати”. Ось що відповів Господь Бог Ізраїлю, почувши ті слова: „Оскільки серце ти маєш чутливе і змирився ти перед Богом, як почув, що Він говорить про це місце та його жителів, за те, що ти розірвав своє вбрання й плакав переді Мною, Я почув тебе, тож Я заберу тебе до твоїх батьків, і будеш ти похований з миром. Не побачать твої очі всіх тих нещасть, які Я маю намір наслати на цю землю”». Вони й повернулися до царя з такою відповіддю. Тоді цар скликав усіх старійшин Юдеї та Єрусалима. Він піднявся до храму Господнього з усіма людьми Юдеї, всіма мешканцями Єрусалима, священиками, пророками, та з усією громадою: від простолюдина до можновладця. Він прочитав так, щоб вони почули все, що було записано в книзі Заповіту, яку знайшли в храмі Господа. Цар став біля колон і уклав Угоду перед Господом: йти за Господом, виконувати Його закони, настанови й правила від щирого серця і всієї душі, та підкорятися заповітам, записаним у цій книзі. Потім усі пристали до Угоди. Цар наказав головному священику Гилкії, священикам другого рангу та охоронцям брами винести з Господнього храму все, що було виготовлене на честь Ваала, Ашери та всіх небесних світил. Він спалив усе те за Єрусалимом, в долині Кідрон, а попіл відправив у Бетел. Він звільнив поганських священиків, яких наставили юдейські царі для служби, і які спалювали запашне куріння на узвишшях юдейських міст та довкола Єрусалима та курили ладан на честь Ваала, сонця й місяця, сузір’їв та всіх небесних світил. Він виніс стовп Ашери з Господнього храму за околицю Єрусалима, в долину Кідрон, і там спалив його. Потім стер на порох і розвіяв той порох по могилах простих людей. Він знищив будинки чоловіків-розпусників, що були в Господньому храмі, де жінки ткали покривала для вшанування Ашери. Йосія привів усіх священиків з юдейських міст і осквернив усі узвишшя від Ґеви й до Беершеби, на яких священики спалювали запашне куріння. Він зруйнував місця поклоніння біля брам, а також на вході до брами Ісуса, володаря міста, зліва від міської брами. Однак священики узвиш не правили службу біля жертовника Господу в Єрусалимі, вони їли опрісноки разом зі своїми братами-священиками. Йосія осквернив Тофет, що в долині Бен-Гінном, так, що ніхто не міг там принести в жертву Молоху сина чи дочку, пославши їх на вогонь. Він розчистив вхід до Господнього храму, прибравши звідти коней, які стояли на подвір’ї біля кімнати служителя на ймення Натан-Мелех, і яких юдейські царі посвятили сонцю. Потім Йосія спалив колісниці, посвячені сонцю. Цар позбивав вівтарі, поставлені юдейськими царями на даху біля горішньої кімнати Агаза й вівтарі, які Манассія збудував у двох подвір’ях Господнього храму. Він потрощив і розвіяв попіл у долині Кідрон. Цар осквернив також узвишшя на схід від Єрусалима, на південь від Нищівної гори. Ці узвишшя збудував ізраїльський цар Соломон, для Ашторет, гидоти сидонян, Хемоша, гидоти Моава й Мілкома, бридкому богу народів Аммона. Йосія потрощив священні камені й збив стовпи Ашери, засипав ці місця людськими кістками. Він розвалив навіть вівтар у Бетелі й те узвишшя, що насипав Єровоам, син Невата, який штовхнув Ізраїль на переступ. Він знищив навіть той вівтар і ті пагорби. Отже, він спалив те узвишшя, стер на порох вівтарні камені, а також спалив стовп Ашери. Озирнувшись довкола, Йосія побачив поховання, розкидані на схилі гори. Він звелів витягнути кістки з поховань і спалити на вівтарі, щоб осквернити їх. Усе відбулося справді так, як мовив Господь устами Божого чоловіка, що передбачив ці події. Божий чоловік пророкував про ці події, коли Єровоам знаходився біля вівтаря під час святкування. Потім Йосія озирнувся і побачив могилу Божого чоловіка. Цар запитав: «Що то за пагорбок я побачив?» Тамтешні люди йому відповіли: «Це поховання Божого чоловіка, що прийшов з Юдеї і передрік усе те, що ти зробив із жертовником у Бетелі». «Дайте йому спокій, — сказав цар. — Нехай ніхто не тривожить його кісток». Ось так вони не рушили ні його кісток, ні кісток пророка, який прийшов із Самарії. Так само, як і в Бетелі, Йосія усунув усі будинки поклоніння на узвишшях, які ізраїльські царі спорудили в містах Самарії, чим прогнівали Господа. Йосія вигубив усіх священиків узвиш на жертовниках, попаливши там людські кістки. Згодом він повернувся в Єрусалим. Цар віддав наказ усім людям: «Відсвяткуйте Пасху Господа вашого Бога, як записано в цій книзі Заповіту». Ніколи ще так не відзначали Пасху ні з часів суддів, які правили Ізраїлем, ні в добу правління ізраїльських та юдейських царів. Лише на вісімнадцятому році правління царя Йосії святкували Пасху Господа в Єрусалимі. Та це ще не все. Йосія позбавився людей, які займалися чаклунством і ворожбою. Він повикидав з осель божків, бовванів та всіляку гидоту, яку можна було зустріти в землі юдейській та в Єрусалимі. Роблячи це все, він пильнував за словами Закону, написаними в книзі, яку в Господньому храмі знайшов священик Гилкія. Ні до правління Йосії, ні після нього не було схожого на нього царя, який би так повернувся до Господа: з щирим серцем, до глибини душі, віддаючи всі сили, як і вимагав того Закон Мойсея. Однак Господь не охолов від киплячої люті, якою горів до Юдеї за всі ті справи, що вчинив Манассія, збуривши Господній гнів. Тому Господь і сказав: «Я усуну Юдею з-перед очей Своїх, як усунув Я Ізраїль. Відрину Я й Єрусалим, обране Мною місто, й забуду про цей храм, про який сказав: „Тут бути Моєму імені!”» А щодо інших подій за часів правління Йосії та всього, що він робив, то все це описано в книзі Хронік Царів Юдеї. Коли царем був Йосія, єгипетський цар Неко підійшов до Євфрата на допомогу ассирійському царю. Цар Йосія вирушив йому назустріч, щоб зустрітися в бою, але Неко вбив його в Меґіддо, коли побачив його. Слуги Йосії перевезли в колісниці його тіло з Меґіддо до Єрусалима й поховали в його гробниці. А народ цієї землі взяв Єгоагаза, сина Йосії, й помазав його і зробив царем замість батька. Єгоагазові було двадцять три роки, коли він став царем, і правив він в Єрусалимі протягом трьох місяців. Його матір звали Гамутал, дочка Єремії, родом з Ливни. Єгоагаз чинив зле в Господніх очах, як і його пращури. Фараон Неко закував його в кайдани в Ривлі, Гаматському краї, аби той не правив у Єрусалимі. А на Юдею наклав данину в сто талантів срібла та один талант золота. Фараон Неко поставив Еліакима, сина Йосії, царювати замість Йосії, але замінив ім’я Еліаким на Єгояким. А Єгоагаза він відправив до Єгипту, де той і помер. Єгояким платив фараону Неко сріблом та золотом, як той і вимагав. А щоб збирати ці кошти, він обклав податком землю, залежно від земельних володінь. Єгоякиму було двадцять п’ять років, коли він став царем, і правив він у Єрусалимі протягом одинадцяти років. Його матір звали Зевіда, дочка Педаї. Була вона родом з Руми. Він чинив зле в очах Господа, як і його батьки. Під час правління Єгоякима на його землі напав вавилонський цар Навуходоносор. Єгояким на три роки став його васалом. Потім, відвернувшись, він повстав проти Навуходоносора. Господь наслав на нього вавилонських, арамійських, моавських та аммонійських грабіжників, Він послав їх проти Юдеї, щоб знищити її, як про те заявив Він словом Своїх слуг-пророків. Безсумнівно, таке сталося з Юдеєю, бо так звелів Господь, щоб усунути їх з-перед очей Своїх, пам’ятаючи про переступи Манассії та про все, що той накоїв, не забувши й того, як той пролив невинну кров. Він залив невинною кров’ю Єрусалим, і Господь не хотів йому того прощати. А щодо інших подій за часів правління Єгоякима та всього, чим він займався, то все це описано в книзі Хронік Царів Юдеї. Єгояким упокоївся зі своїми пращурами, а після нього царем став його син Єгояхин. Єгипетський цар не виходив знову за кордони своєї країни, бо вавилонський цар загарбав увесь його край: від єгипетської Ваді аж до річки Євфрат. Єгояхину було вісімнадцять років, коли він став царем, і правив він у Єрусалимі протягом трьох місяців. Його матір звали Негушта, дочка Елнатана. Родом вона була з Єрусалима. Єгояхин чинив зле в очах Господа, як і батько його. Саме тоді воїни Навуходоносора, вавилонського царя, підступили до Єрусалима і взяли його в облогу. А Навуходоносор особисто підійшов до міста, коли його воїни тримали облогу. Єгояхин, юдейський цар, його мати, урядовці, вельможі, слуги — всі здалися в полон. Це сталося на восьмий рік правління вавилонського царя, коли він узяв Єгояхина в полон. Як і попереджав Господь, Навуходоносор пограбував усі скарби з храму Господнього і з царського палацу, вивіз усі золоті речі, які ізраїльський цар Соломон виготовив для Господнього храму. Він вислав з Єрусалима всіх командирів і воїнів, ремісників і майстрів — усього десять тисяч чоловік. В краю залишилися тільки найбідніші. Навуходоносор забрав полоненого Єгояхина до Вавилона. Він вивіз також із Єрусалима до Вавилона цареву матір, його дружин, урядовців та вельмож краю. Вавилонський цар вислав до Вавилона усі сім тисяч воїнів та ще тисячу ремісників і майстрів, усіх дужих і здатних до бою. Єгояхинового дядька Маттанію він поставив царювати замість Єгояхина, змінивши тому ім’я на Седекію. Седекії був двадцять один рік, коли він став царем, і правив він у Єрусалимі протягом одинадцяти років. Його матір звали Гамутал, дочка Єремії. Була вона родом з Ливни. Цар чинив зле в очах Господа, як і Єгояким. Усі ці події відбулися в Єрусалимі та Юдеї через Господній гніві, зрештою, Він відринув їх з-перед очей Своїх. Тоді Седекія повстав проти вавилонського царя. Тож на дев’ятому році правління Седекії, на десятий день десятого місяця Навуходоносор, цар вавилонський, виступив з усім військом проти Єрусалима. Він узяв місто в облогу, збудувавши навколо нього вали. Місто було в облозі аж до одинадцятого року правління царя Седекії. На дев’ятий день четвертого місяця облоги, голод став таким нестерпним, що у місті не лишилося ні крихітки їжі. Зрештою мур міста було проломлено, і все ізраїльське військо вночі втекло через пролом між двома стінами біля царського саду, прямуючи до Арави, хоча вавилоняни й тримали облогу міста. Але вавилонське військо погналося за царем і наздогнало Седекію в степах єрихонських, а усі ізраїльські воїни порозбігалися від нього. Його схопили й привели до царя Вавилону у Ривлу, де він проголосив йому вирок. Вавилоняни стратили синів Седекії на його очах. Тоді він наказав осліпити Седекію й закувати його в кайдани, щоб відвести до Вавилона. На сьомий день п’ятого місяця дев’ятнадцятого року царювання Навуходоносора, вавилонського царя, до Єрусалима прибув представник вавилонського царя Невузарадан, який командував царською охороною. Він спалив Господній храм, царський палац і всі будинки в Єрусалимі, та кожен великий будинок було спалено вогнем. Вавилонське військо, очолюване командиром охорони, зруйнувало мури довкола Єрусалима. Командир охорони Невузарадан захопив у полон усіх людей, які ще залишалися на той час у місті, хто перейшов на бік вавилонського царя, і решту простих людей. Але декого з найбідніших людей краю царський урядовець залишив, щоб ті працювали на виноградниках та полях. Вавилоняни порозбивали у Господньому храмі бронзові стовпи, поставці й бронзове Море, яке на них трималося. Всю цю бронзу вони вивезли до Вавилона. Вони також захопили з собою горщики, лопатки, ножиці для обрізання гноту, тарелі та весь бронзовий посуд, що використовувався у храмі під час відправи. Командир царської охорони прихопив кадильниці й чаші — усе, зроблене з золота заради золота, і все срібне заради срібла. Щодо двох стовпів, одне Море, рухливі поставці, зроблені Соломоном для Господнього храму, то бронзу всіх цих предметів зважити було неможливо. Кожен із стовпів досягав вісімнадцять ліктів заввишки. Зверху була бронзова капітель, завдовжки три лікті, оздоблена довкола мереживом та гранатами — все бронзове. Друга колона з її мереживом була подібна до першої. Начальник царської охорони захопив у полон первосвященика Сераю, головного священика Софонію і ще трьох охоронців брам. А з тих, хто ще залишився в місті, він узяв військового командира та п’ятьох царських вельмож. Він також узяв писаря, який був начальником служби набору до війська краян і шістдесят чоловік з місцевих. Невузарадан, командир царської охорони, забрав їх з собою й привів до царя Вавилона в Ривлу. У Ривлі, в Гаматській землі, Навуходоносор віддав їх на смерть. Отак пішла Юдея зі своєї рідної землі в полон. Вавилонський цар призначив Ґедалію, сина Агікама, сина Шафана, правити народом, який він лишив в Юдеї. Коли військові командири та їхні воїни прочули, що вавилонський цар призначив Ґедалію намісником, вони прийшли до Ґедалії в Міцпу. Це були Ізмаїл, син Нетанії, Йоханан, син Кареа, Серая, син нетофатійця Тангумета, Яазанія, син маакатійця, та їхні люди. Ґедалія присягнувся їм та їхнім підданим: «Не бійтеся вавилонських начальників. Порядкуйте на цій землі і служіть цареві Вавилона, тоді для вас все буде гаразд». На сьомому місяці правління Ґедалії прийшов Ізмаїл, син Нетанії, сина Елішама, який був царського роду, а з ним ще десять чоловік. Вони вбили Ґедалію та інших юдеїв та вавилонян, що були з ним у Міцпі. Після цього всі краяни, від найменшого до найбільшого, та всі військові командири знялися й повтікали до Єгипту, побоюючись помсти вавилонян. На тридцять сьомому році вигнання царя Юдеї Єгояхина, двадцять сьомого дня дванадцятого місяця Евіл-Меродах став царем Вавилону. Він звільнив Єгояхина з в’язниці. Він прихильно з ним розмовляв й дав йому почесне місце — вище, ніж іншим царям, які були з ним у Вавилоні. Отак Єгояхин скинув одяг в’язня й до кінця своїх днів завжди сидів за царським столом. День у день, аж до самісінької смерті Єгояхина, цар давав йому постійне утримання. Адам, Сеф, Енош, Кенан, Магалалел, Яред, Енох, Мефусаїл, Ламех. Синами Ноя були Сим, Хам і Яфет. Сини Яфета: Ґомер, Маґоґ, Мадай, Яван, Тувал, Мешех і Тирас. Сини Ґомера: Ашкеназ, Ріфат та Тоґарма. Сини Явана: Елішах, Таршиш, Киттим і Роданим. Сини Хама: Куш, Мицраїм, Пут і Ханаан. Сини Куша: Сева, Хавіла, Савта, Раама і Савтека. Сини Раами: Шеба і Дедан. Куш був батьком Німрода, а Німрод став першим могутнім воїном на землі. Мицраїм став батьком лудіїв, анаміїв, легавіїв, нафтугіїв, патрузіїв, каслугіїв (від яких пішли филистимляни) та кафторіїв. Ханаан став батьком Сидона, свого первістка, хиттитів, євуситів, аморійців, ґірґашитів, хивійців, аркітів, синітів, арвадіїв, земаріїв та гаматіїв. Сини Сима: Елам, Ашур, Арпахшад, Луд і Арам. Синами Арама були Уз, Ґул, Ґетер та Мешех. Арпахшад був батьком Шелаха. Шелах був батьком Евера. У Евера народилося двоє синів. Одного назвали Пелеґ, бо під час його життя світ був розділений на різні мови, а його брата назвали Йоктан. Йоктан став батьком Алмодада, Шелефа, Хазармавета, Єри, Гадорама, Узала, Дікли, Евала, Авімаїла, Шеби, Офіра, Хавіли та Йовава. Всі вони були синами Йоктана. Сим, Арпахшад, Шелах, Евер, Пелеґ, Реу, Серуґ, Нагор, Тера та Аврам (тобто Авраам). Сини Авраама: Іаак та Ізмаїл. Ось їхні нащадки: первістком Ізмаїла був Невайот, за ним Кедар, Авдеел, Мівсам, Мішма, Дума, Масса, Хадад, Тема, Єтур, Нафис та Кедема. То були сини Ізмаїлові. Сини Кетури, Авраамової наложниці: вона народила Зимрана, Йокшана, Медана, Мидіана, Ішбака та Шуа. Сини Йокшана: Шеба і Дедан. Сини Мидіана: Ефа, Ефер, Ханох, Авіда і Елдаа. Всі вони були нащадками Кетури. Авраам став батьком Ісаака. Сини Ісаака: Ісав та Ізраїль. Сини Ісава: Еліфаз, Реуел, Єуш, Ялам та Кора. Сини Еліфаза: Теман, Омар, Зефо, Ґатам, Кеназ, Тімна і Амалик. Сини Реуела: Нагат, Зера, Шамма та Міцца. Сини Сеїра: Лотан, Шовал, Цивеон, Ана, Дішон, Езер та Дішан. Сини Лотана: Горі й Гомам; а сестрою Лотана була Тімна. Сини Шовала: Алван, Манагат, Евал, Шефо та Онам. Сини Цивеона: Ая і Ана. Син Ани: Дішон. Сини Дішона: Гемдан, Ешбан, Ітран і Керан. Сини Езера: Вілхан, Зааван та Акан. Сини Дішана: Уз і Аран. Ось які царі правили на землі Едома, ще до того, як ізраїльтянами правив цар: Бела, син Беора, місто ж його називалося Дінгаба. Бела помер, а Йовав, син Зери з Боцри став царем замість нього. Йовав помер, і Хушам із землі теманійської став царем після нього. Хушам помер, і Хадад, син Бедада. Саме Гадад переміг мидіанців у землі Моавській. Його місто звалося Авіт. Хадад помер, і Самла з Масреки став царем замість нього. Самла помер, і Шаул з Реговота, що на річці Євфрат, царював після нього. Шаул помер, і Ваал-Ханан, син Акбора, став царем замість нього. Ваал-Ханан помер, і Хадад став царем замість нього, а місто його дістало назву Пау. Його дружина на ім’я Мегетавел була дочкою Матред, дочки Мезагава. Тоді помер і Хадад. Потому вождями Едома були: Тімна, Алва, Єтет, Оголівама, Ела, Пінон, Кеназ, Теман, Мівцар, Маґдієл та Ірам. Такі були вожді Едома. Ось сини Ізраїля: Рувим, Симеон, Левій та Юда, Іссаха́р та Завулон, Дан, Йосип і Веніамин, Нафталі, Ґад і Ашер. Сини Юди: Ер, Онан та Шелах; їх трьох народила йому ханаанська жінка Ватшуа. Ер, Юдин перший син, не догодив Господу, і Той вбив його. Юдина невістка Тамар народила йому Переза та Зеру. Всього Юда мав п’ятьох синів. Перезові сини: Хезрон та Хамул. Сини Зери: Зимрі, Етан, Геман, Калкол і Дарда, всього п’ятеро. Син Кармія: Агар, який зробив зле для Ізраїля, оскільки приховав те, що слід було повністю знищити як жертвоприношення Господу. Син Етана: Азарія. Сини Хезрона: Єрамеел, Арам та Калев. Арам став батьком Аммінадава. Аммінадав став батьком Нашона, провідником людей Юдеї. Нашон став батьком Салми. Салма став батьком Воаза. Воаз став батьком Оведа. Овед став батьком Єссея. Єссей став батьком Еліава, який був його первістком, другий його син — Авінадав, а третій — Шимеа, четвертим — Нетанел, п’ятим — Раддай, шостим — Озем, сьомим — Давид. Їхніми сестрами були Зеруя та Абіґайл. Сини Зеруї: Авішай, Йоав та Асагел — всього троє синів. Абіґайл народила Амазу, а батьком Амаза був Єтер-ізмаїлець. Калев, син Хезрона, народив Єріота від своєї дружини Азуви. Її синами були: Єшер, Шовав та Ардон. Коли Азува померла, Калев одружився з Ефрат, і та народила йому Гура. Гур став батьком Урі, а Урі став батьком Безалела. Згодом Хезрон ввійшов у дочку Макіра, Ґілеадового батька. Він одружився з нею, коли йому було шістдесят років. І вона народила йому Сеґува. Сеґув став батьком Яїра. Яїр мав двадцять три міста в землях Ґілеаду. Але Ґешур та Арам відібрали в нього Гаввот-Яїр разом із Кенатом і довколишніми селами — шістдесят поселень. Усі вони були нащадками Макіра, який був засновником Ґілеада. Коли Хезрон помер, Калев ввійшов у Ефрат (дружиною Хезрона була Авіжа), і вона народила йому Ашура, засновника Текоа. Синами Єрамеела, Хезронового первістка, були: Арам, первісток, далі Вуна, Орен, Озем та Агіжа. Єрамеел мав іще й іншу жінку на ім’я Атара. Вона була матір’ю Онама. Синами Арама, Єрамеелового первістка, були Мааз, Ямін та Екер. Синами Онама були Шаммай і Яда. Синами Шаммая були Надав та Авішур. Дружину Авішура звали Авігайл і вона народила йому Авана і Моліда. Синами Надава були Селед і Аппаїм. Селед помер, не залишивши дітей. Сином Аппаїма був Іші. Сином Іші — Шешан. Сином Шешана — Алай. Синами Яда, брата Шаммая, були Єтер і Йонатан. Єтер помер, не залишивши по собі дітей. Сини Йонатана: Пелет і Заза. Оце нащадки Єрамеела. Шешан не мав синів, тільки дочок. У Шешана був раб-єгиптянин на ймення Яра. Отож Шешан віддав своєму рабу Ярі свою дочку в дружини, і вона народила йому Аттая. Аттай став батьком Натана, а Натан став батьком Завада. Завад став батьком Ефлала, а Ефлал став батьком Оведа. Овед став батьком Єгу, а Єгу став батьком Азарії. Азарія став батьком Гелеза, а Гелез став батьком Елеази. Елеаза став батьком Сисмая, а Сисмай став батьком Шаллума. Шаллум став батьком Єкамії, а Єкамія став батьком Елішама. Синами Калева, Єрамеелового брата, були: Меша, первісток, який став засновником Зифа. А сини Мареші заснували Хеврон. Сини Хеврона: Кора, Таппуа, Рекем і Шема. Шема став батьком Рагама, засновника Йоркеама, а Рекем став батьком Шаммая. Маон був сином Шаммая і засновником Бет-Зура. А Ефа, наложниця Калева, народила Гарана, Мозу та Ґазеза. Гаран був батьком Ґазеза. Сини Ягдая: Реґем, Йотам, Ґешан, Пелет, Ефа і Шааф. Наложниця Калева Маака народила Шевера та Тиргана. Вона також народила Шаафа, засновника Мадманни, і Шева, засновника Маквени та Ґівеа. А дочкою Калева була Ахса. Оце були сини Калева. Син Гура, первістка Ефрата: Шовал, який став засновником Киріат-Єарима; Салма, засновник Віфлеєма, і Гареф, засновник Бет-Ґадера. Шовал, засновник Киріат-Єарима, також мав синів: Реаю, який наполовину був манагатійцем, і родів Киріат-Єарима: ітріїв, путіїв, шимеатіїв та мишраїтів. Від них пішли зоратії та ештоалії. Сини Салми: Віфлеєм-нетофатієць, Атрот-Бет-Йоав, половина манагатійців та зоратіїв, роди писарів, що мешкали в Явезі: тиратійці, шимейці та сухатійці. Оце кеніти, що пішли від Гаммата, засновника Бет-Рехава. Ось сини Давида, які народилися в Хевроні: первістком був Амнон, матір’ю його була езреелійка Агіноам. Другий — Даниїл, матір’ю його була кармелітянка Абігайл. Третій — Авесалом, матір’ю його була Маака, дочка Талмая, царя Ґешура. Четвертий — Адонія, його матір’ю була Хаґґіт. П’ятий — Шефатія, його матір’ю була Авітал. Шостим сином був Ітреам, його матір’ю була Давидова дружина Еґла. Шість синів народилися у Давида в Хевроні, де він царював протягом семи років і шести місяців. Потому він царював тридцять три роки в Єрусалимі. Ось сини його, що народилися в Єрусалимі: Шимеа, Шовав, Натан, Соломон — ці четверо від Батшеби, дочки Амміела; а ще Івгар, Елішуа, Еліфелет, Ноґа, Нефеґ, Яфія, Елішама, Еліада та Еліфелет — усього дев’ятеро. Всі вони були синами Давида, крім синів від наложниць, а Тамар була їхньою сестрою. Сином Соломона був Реговоам, його сином — Авіжа, його сином — Аса, його сином — Єгошафат, його сином — Єгорам, його сином — Агазія, його сином — Йоаш, його сином — Амазія, його сином — Азарія, його сином — Йотам, його сином — Агаз, а його сином — Гезех, його сином — Манассія, його сином — Амон, його сином — Йосія. Сини Йосії: первісток — Йоханан, другий син Єгояким, третій — Седекія, четвертий — Шаллум. Сини Єгоякима: Єгояхин та Седекія. Сини в’язня Єгояхина: Шеалтієл, Малкірам, Педая, Шеназзар, Єкамія, Гошама та Недавія. Сини Педаї: Зерувавел та Шимей. Сини Зерувавела: Мешуллам і Хананія, та їхня сестра Шеломит. У Зерувавела було ще п’ятеро синів: Гашува, Огел, Верекія, Гасадія та Юшав-Гесед. Сини Хананії: Пелатія, його син Єшая, його син Рефая, його син Арнон, його син Овдій, його син Шеканія. Сини Шеканії: Шемая, і сини Шемаї — Гаттуш, Іґал, Варія, Неарія та Шафат — усього шестеро. Сини Неарії: Еліоенай, Гізкія та Азрікам — усього троє. Сини Еліоеная: Годавія, Еліашив, Пелая, Аккув, Йоханан, Делая та Ананій — усього семеро. Ось сини Юди: Перез, Хезрон, Кармій, Гур та Шовал. Реая, син Шовала, став батьком Ягата, а Ягат став батьком Агумая та Лагада. Такі роди зоратіїв. А ось сини Етама: Єзреел, Ішма, Ідваш і їхня сестра на ім’я Газзелелпоні. Пенуел був батьком Гедора, а Езер був батьком Гуші. Сини Гура були: первісток — Ефрата, засновник Віфлеєма. Ашур був батьком Текоа, він мав двох дружин: Гелу та Наару. Наара народила йому Агуззама, Хефера, Темені та Гаагаштарі. Це були сини Наари. Сини Гели: Зерет, Зогар, Етнан і Коз. Коз став батьком Анува та Газзовеви і роду Агаргела, сина Гарума. Явез був більш шанований, ніж брати його. Мати назвала його Явезом, пояснюючи: «Бо я народила його в муках». Явез звернувся з молитвою й такими словами до Бога Ізраїлю: «Аби Ти справді благословив мене й назвав мені більші землі, й був би зі мною, і якби Ти міг відвертати зло, щоб воно не завдало мені болю!» І Бог послав йому те, про що він просив. Келув, брат Шуги, став батьком Мегіра, який став батьком Ештона. Ештон став батьком Бет-Рафи, Пасеї та Тегінни, засновника Ір-Нагаша. Це були люди Реки. Сини Кеназа: Отніел і Серая. Сини Отніела: Гатат і Меонотай. Меонотай став батьком Офри. Серая став батьком Йоава, засновника Ґе-Харашима, бо вони були ремісниками. Сини Калева, сина Єфунне: Іру, Елу та Наама. Син Ели був Кеназ. Сини Єгаллелела: Зиф, Зифа, Тирія та Асарел. Сини Езри: Єтер, Меред, Ефер і Ялон. Його дружина Бітія народила Міріам, Шаммая та Ішву, засновника Ештемоа. А його дружина-юдейка народила Єреда, засновника Ґедора, Хевера, засновника Соко, Єкутіела, засновника Заноа. Це були сини Бітії, дочки фараона, з якою Меред одружився. Сини Годієвої дружини з Юдеї, сестри Нагама: батько Кейли ґарлійського та Ештемоа маакейського. Сини Шимона: Амнон, Ринна, Бен-Ганан і Тилон. Сини Іші: Зогет і Бен-Зогет. Сини Шелаха, сина Юди: Ер, засновник Леки, Лаада, засновник Мареші, роди ткачів з Бет-Ашбеа, Йоким і люди з Козеви: Йоаш і Сараф, що правили в Моаві й повернулися до Віфлеєма. Вони були гончарі й мешкали в Нетаїмі та Ґедері. Вони працювали на царя. Сини Симеона: Немуел, Ямін, Ярив, Зера і Шаул. Його сином був Шаллум, Мівсам — його сином, а Мішма — його сином. Нащадки Мішми: його син Гаммуел, у якого був син Заккур, а у того — син Шимей. У Шимея було шістнадцятеро синів і шестеро дочок, але брати його не мали багато дітей, отож увесь рід не був таким численним, як рід Юди. Нащадки Симеона жили в Беершебі, Моладі, Хазар-Шуалі, Вілсі, Еземі, Толаді, Бетуїлі, Хормі, Зиклаґу, Бет-Маркаботі, Хазар-Сусимі, Бет-Вірі та Шаараїмі. Це були їхні міста, аж доки Давид не став царем. Мешовав, Ямлех, Йоша, син Амазії, Йоїл, Єгу, син Йошивії, сина Сераї, сина Азіела, Еліоенай, Яакова, Єшогая, Асая, Адіел, Єсиміел, Беная та Зиза, син Шифі, сина Аллона, сина Єдаї, сина Шимрі, сина Шемаї. Їх було поіменно записано до родоводу, як голів своїх родів. І роди їхні дуже розрослися. Потім вони розселилися за межі Ґедора на схід долини у пошуках пасовиська для своєї худоби. І знайшли вони родючі та добрі пасовиська, і просторо там було, і земля була спокійна й безпечна. Колись там жили сини Хама. Але ці, записані поіменно в родоводах, прийшли за часів царя Езекії з Юдеї, знищили намети гаміїв та меунімів, яких там знайшли, вигубили їх геть аж по сьогодні й поселилися на їхньому місці, бо там були пасовиська для їхньої худоби. П’ятсот чоловік з коліна Симеона пішли в гори Сеїра. Сини Іші Пелатія, Неарія, Рефая та Уззіел були їхніми вождями. Вони знищили залишки утеклих амаликійців, отож сини Симеонові живуть у Сеїрі й досі. Сини Рувима, Ізраїлевого первістка, який насправді був первістком, та оскільки він осквернив ложе батька свого, бо жив із батьковою дружиною, то його привілеї первістка було віддано синам Йосипа, який був сином Ізраїля. Але в родоводі Йосип не значився первістком. І хоча права старшого сина належали Йосипу, та Юда виявився найсильнішим серед братів своїх і з нього вийшов правитель. Сини Рувима, первістка Ізраїлевого: Ханох і Паллу, Хезрон і Кармій. Сини Йоїла: Шемая, його син, Ґоґ, його син; Шимей, його син, Михей, його син, Реая, його син, Ваал, його син, Веера, його син, якого ассирійський цар Тіґлат-Пілезер забрав у полон. Веера був князем рувимців. Братами Йоїла за списками родоводу були: Єєл, вождь, та Захарія; а ще Бела, син Азаза, сина Шеми, сина Йоїла. Коліно Рувима жило в Ароері й займало землю до Нево та Ваал-Меону. А на сході їхні землі тяглися аж до пустелі, що сягала ріки Євфрат, бо їхні стада надзвичайно зросли на землях Ґілеаду. У Саулові часи вони воювали з хаґріями й перемогли їх. Потім вони оселилися в хаґрійських наметах і посіли їхні землі у східному Ґілеаді. Нащадки Ґада жили поруч з рувимцями на землі Башан, що простягалася до Салхи. Йоїл був головою, Шафам — другим, а Янай був суддею в Башані. Їхніми родичами з батьківського боку були: Михаїл, Мешуллам, Шеба, Йорай, Якан, Зіа та Евер, усього — семеро. Це були сини Авігайла, сина Гурі, сина Яроа, сина Ґілеада, сина Михаїла, сина Єшишая, сина Ягда, сина Буца. Агі, син Авдіела, сина Ґуні, був головою батькового роду. Вони жили в Ґілеаді, в Башані та навколишніх селах і на всіх пасовиськах Шарона по самісінький кордон. Усіх їх занесено до списків родоводів за часів царювання юдейського царя Йотама та ізраїльського царя Єровоама. Люди коліна Рувима, Ґада й половини коліна Манассії були воїнами, носили щит і меч, уміли стріляти з лука й були гартовані для служби у війську. Здатних для воїнської служби нараховувалося сорок чотири тисячі сімсот шістдесят чоловік. І воювали вони з хаґрійцями, Єтуром, Нафисом та Нодавом. Бог допомагав їм і дав змогу перемогти хаґрійців та й інших разом з ними, бо в битві звернулися вони за допомогою до Бога, і Він почув їхні молитви, адже вони щиро вірили в Нього. Вони захопили їхню худобу: п’ятдесят тисяч верблюдів, двісті п’ятдесят тисяч овець, дві тисячі віслюків, та сто тисяч людей, яких захопили живими. Багато хаґрійців було вбито, бо перемога в цій війні була призначена Богом. Ці два з половиною коліна жили на землях аґрійців до того, як їх забрано було до вавилонського полону. Сини половини коліна Манассії також жили на землях від Башану до Ваал-Хермону, Сеніра та гори Хермон. І були вони численні. Ось голови цих родів: Ефер, Іші, Еліел, Азріел, Єремія, Годавія та Ягдієл. Були вони люди сміливі, відомі й очолювали батьківські роди. Але сини цих двох з половиною колін грішили проти Бога своїх пращурів й почали поклонятися богам тих людей, землю яких Бог вигубив перед ними. Отож Бог Ізраїлю змусив царя Пула ассирійського, тобто царя Тиглата-Пілезера ассирійського забрати їх у полон. То були коліна Рувима, Ґада й половина коліна Манассії. Він вигнав їх до Гали, Гавор, Гари й ріки Ґозан, де вони живуть і тепер. Сини Левія: Ґершон, Когат і Мерарі. Сини Когата: Ахрам, Іцгар, Хеврон та Уззіел. Діти Амрама: Аарон, Мойсей та Міріам. Сини Аарона: Надав і Авігу, Елеазар та Ітамар. Елеазар став батьком Фінегаса. Фінегас став батьком Авішуа. Авішуа став батьком Вуккі. Вуккі став батьком Уззі. Уззі став батьком Зарахії. Зарахія став батьком Мерайота. Мерайот став батьком Амарії. Амарія став батьком Агітува. Агітув став батьком Задока. Задок став батьком Агімааза. Агімааз став батьком Азарії. Азарія став батьком Йоханана. Йоханан став батьком Азарії (саме він був священиком у храмі, який Соломон побудував у Єрусалимі). Азарія став батьком Амарії. Амарія став батьком Агітува. Агітув став батьком Задока. Задок став батьком Шаллума. Шаллум став батьком Гилкії. Гилкія став батьком Азарії. Азарія став батьком Сераї. Серая став батьком Йозадака. Йозадак був виселений, коли Господь видворив Юдею та Єрусалим руками Навуходоносора. Сини Левія: Ґершон, Когат і Мерарі. Ось імена синів Ґершона: Либні та Шимей. Сини Когата: Амрам, Іцгар, Хеврон та Іззіел. Сини Мерарі: Маглі та Муші. Це роди левитів, за їхніми батьками. Сини Ґершона: Либні, його син, Ягат, його син, у того — Зимма, його син, Йоа, його син, Іддо, його син, Єатерай, його син. Сини Когата: Аммінадав його син, Кора, його син, Ассир, його син. Сини Кори: Елкана, його син, Евіасаф, його син, та Ассир, його син. Сином Ассира був Тагат, його сином — Уріел, його сином — Уззія, його сином — Шаул. Сини Елкани: Амасай та Агімот, син Агімота — Елкана, його син — Зофай, його син — Нагат, його син — Еліав, його син — Єрогам, його син — Елкана, його син — Самуїл. Сини Самуїла: первісток Йоїл, другий — Авіжа. Нащадки Мерарі: Маглі, його син, Либні, його син, Шимей, його син, Узза, його син, Шимеа, його син, Хаґґія, його син, Асая, його син. Ось ті, кого Давид призначив відповідальними за спів перед Господом, після того як постійним місцем ковчега став Єрусалим. Вони керували співами перед наметом, де збиралися прочани, аж доки Соломон не збудував храм Господа в Єрусалимі. Вони несли службу за встановленим статутом. Ось імена тих, хто служив, та їхніх нащадків: сини Когатіїв: Геман-співець, син Йоїла, сина Самуїла, сина Елкани, сина Єрогама, сина Еліела, сина Тоа, сина Зуфа, сина Елкани, сина Магата, сина Амасая, сина Елкани, сина Йоїла, сина Азарії, сина Софонії, сина Тагата, сина Ассира, сина Евіасафа, сина Кори, сина Іцгара, сина Когата, сина Левія, сина Ізраїля. Праворуч від Гемана стояв брат Асаф, син Верекії, сина Шимеа, сина Михаїла, сина Ваасеї, сина Малкії, сина Етні, сина Зери, сина Адаї, сина Етана, сина Зимма, сина Шимея, сина Ягата, сина Ґершона, сина Левія. Ліворуч від нього стояли їхні брати сини Мерарі, які були родичами Гемана та Асафа: Етан, син Киші, сина Авдія, сина Маллуха, сина Гашавії, сина Амазії, сина Гилкії, сина Амзі, сина Вані, сина Шемера, сина Маглі, сина Муші, сина Мерарі, сина Левія. Їхні родичі левити були призначені виконувати різні роботи в храмі Господньому. І тільки Аарон та його нащадки обслуговували жертвопринесення на вівтарі, де спалювали запашне куріння та вівтар, на якому приносили приємні пахощі. Вони проводили різні обряди в Святеє Святих, а також обряди очищення ізраїльтян від гріхів згідно з усіма настановами, які давав Мойсей, слуга Господа. А це нащадки Аарона: його син Елеазар, його син Фінегас, його син Авішуа, його син Вуккі, його син Уззі, його син Зарахія, його син Мерайот, його син Амарія, його син Агітув, його син Задок, його син Агімааз. Такими були їхні місця поселення. Нащадкам Аарона з родини когатіїв (за жеребом їхній наділ землі був першим) дістався Хеврон, що на землі юдейській, з прилеглими пасовиськами. Але поля, що далі від міста і довколишні села дісталися Калеву, сину Єфунне. Нащадкам Аарона було віддано міста-схованки: Хеврон, Ливна з пасовиськами, Яттір, Ештемоа з пасовиськами, Гілен із пасовиськами, Девір з пасовиськами, Ашан із пасовиськами, Ютта з пасовиськами, Бет-Шемеш із пасовиськами. А від коліна Веніаминового вони дістали Ґівеон із пасовиськами, Ґеву з пасовиськами, Алемет із пасовиськами, Анатот із пасовиськами. Всього їхньому коліну дісталося тринадцять міст. Решті нащадків Когата дісталися за жеребом від колін Ефраїма і Дана та від половини коліна Манассії десять міст. А нащадкам Ґершона, роду за родом, дісталося тринадцять міст від колін Іссаха́ра, Ашера, Нафталі та половини родини Манассії, що у Башані. Синам Мерарі, роду за родом, за жеребом дісталися дванадцять міст від колін Рувима, Ґада й Завулона. Отож ізраїльтяни віддали левитам ці міста з довколишніми пасовиськами. І віддали вони ці міста за жеребом від колін Юди, Симеона та Веніамина, чиї імена були згадані. Деяким колінам нащадків Когата дісталися міста від коліна Ефраїма. Їм віддали міста-схованки: Сихем із пасовиськами, що в Ефраїмових горах, Ґезер із пасовиськами, Йокмеам із пасовиськами, Бет-Горон із пасовиськами, Айжалон із пасовиськами та Ґат-Риммон із пасовиськами. А від половини коліна Манассії віддали місто Анер із пасовиськами та Вілеам із пасовиськами були віддані решті родин Когата. Нащадкам Ґершона було виділено: від родів половини коліна Манассії Ґолан у Башані з пасовиськами та Аштарот із пасовиськами; від родин коліна Іссаха́ра: Кедеш із пасовиськами, Даберат із пасовиськами, Рамот із пасовиськами та Анем із пасовиськами; від родин коліна Ашера: Машал із пасовиськами, Авдон із пасовиськами, Гукок із пасовиськами та Регов із пасовиськами; від родин коліна Нафталі: Кедеш у Ґалилеї з пасовиськами, Хаммон із пасовиськами та Киріатаїм. Нащадкам Мерарі (решті Левитів) дісталися від коліна Завулона: Йокнеам, Карта, Ріммоно та Тавор із їхніми пасовиськами. А на іншому березі ріки Йордан, навпроти Єрихона, на схід від Йордану, від коліна Рувима вони дістали: Везер, що в пустелі, з довколишніми пасовиська, Ягзу з пасовиськами, Кедемот із пасовиськами та Мефаат із пасовиськами. Від коліна Ґада: Рамот-Ґілеад з пасовиськами, Маганаїм із пасовиськами, Хешбон із пасовиськами та Язер із пасовиськами. Сини Іссаха́ра: Тола, Пуа, Яшув та Шимрон — усього четверо. Сини Толи: Уззі, Рефая, Єріел, Ягмай, Івшам та Самуїл. Вони були головами родин Толи, хоробрі воїни свого покоління. За часів Давида їх було двадцять дві тисячі шістсот чоловік. Сини Уззі: Ізрагія, та сини Ізрагії: Михаїл, Овдій, Йоїл та Ішия — всього п’ятеро, і всі були вождями. Та крім них, згідно з родоводами їхніх батьківських родів, було тридцять шість тисяч воїнів, оскільки мали вони багато жінок та дітей. Згідно з родоводами, всіх керевників з коліна Іссаха́ра, які були хоробрими воїнами, було вісімдесят сім тисяч. Сини Веніамина: Бела, Векер та Єдіаел — усього троє. Сини Бели: Езвон, Уззі, Уззіел, Єримот та Ірі — п’ятеро, всі голови родів і хоробрі воїни. Згідно з родоводом їх було двадцять дві тисячі тридцять чотири чоловіки. Сини Векера: Земіра, Йоаш, Еліезер, Еліоенай, Омрі, Єремот, Авіжа, Анатот і Алемет. Усі вони були синами Векера. Згідно з їхніми родоводами, вождів родів та хоробрих воїнів було двадцять дві тисячі двісті чоловік. Сином Єдіаела був Вілхан. Сини Вілхана: Єуш, Веніамин, Егуд, Кенаана, Зетан, Таршиш та Агішагар. Усі вони були нащадками Єдіаела, вождями своїх родів, хоробрими воїнами. Сімнадцять тисяч двісті були готові стати до бою. А Шуппим та Хуппим були синами Ірі. Хушим був сином Аера. Сини Нафталі: Ягзеел, Ґуні, Єзер та Шаллум. Це були сини Вілхи. Сини Манассії: Азріел, якого народила наложниця-арамійка. Вона народила й Макіра, батька Ґілеада. Макір узяв дружину з хуппитів та шуппимів. Сестру Макіра звали Маака. Ім’я другого сина було Зелофехад. Зелофехад мав тільки дочок. Маака, дружина Макіра, народила сина й назвала його Переш. Ім’я брата його було Шереш, а синами Шереша були Улам та Ракем. Сином Улама був Ведан. Оце сини Ґілеада, сина Макіра, сина Манассії, а його сестра Гаммолекет народила Ішхода, Авіезера та Махлу. Синами Шеміди були Агіан, Сихем, Лікі та Аніам. Сини Ефраїма: Шутела, а його сином був Веред, а його сином був Тагат, а його сином був Елеада, а його сином був Тагат, а його сином був Завад, а його синами були Шутела, Езер і Елеад. Люди з Ґата, що народилися на цій землі, вбили Езера та Елеада за те, що вони намірилися вкрасти їхню худобу. Їхній батько Ефраїм оплакував їх багато днів, і його родичі приходили втішати його. Тоді він увійшов до своєї дружини, вона зачала й народила сина, і назвав він його Верією — через те зло, що скоїлося в його родині. У Ефраїма була дочка Шеера, і вона збудувала Нижній Бет-Горон і Верхній Бет-Горон та Уззен-Шееру. І Рефа його син, Решеф — його син, Тела — його син, Таган — його син, Ладан — його син, Аммігуд — його син, Елішама — його син, Навин — його син, Ісус — його син. Їхньою власністю й осідком були Бетел із довколишніми селами, Нааран на сході, Ґезер на заході з довколишніми селами, Сихем з довколишніми селами — аж до Айї з його селами, а на межі з коліном Манассії — Бет-Шеан з довколишніми селами, Таанах із довколишніми селами, Меґіддо з довколишніми селами й Дор із довколишніми селами. Отут жили нащадки Йосипа, сина Ізраїля. Сини Ашера: Імна, Ішва, Ішві, Верія і їхня сестра Сера. Сини Верії: Хевер і Малкіел. Малкіел був батьком Вирзаїта. Хевер став батьком Яфлета, Шомера, Готама та їхньої сестри Шуа. Сини Яфлета: Пасах, Вімгал та Ашват. Це були сини Яфлета. Сини Шомера: Агі, Роґа, Єгувва та Арам. Сини Гелема, Шомерового брата: Зофа, Імна, Шелеш і Амал. Сини Зофи: Суа, Гарнефер, Шуал, Вері, Імра, Везер, Год, Шамма, Шилша, Ітран і Веера. Сини Єтера: Єфунне, Піспа й Ара. Сини Улли: Ара, Ганніел та Ризія. Всі вони були нащадками Ашера, вождями родів, обранцями, хоробрими воїнами й вождями. Всього чоловіків, готових виступити до бою, згідно з літописами родоводів, було двадцять шість тисяч. Веніамин став батьком Бели, свого первістка, другим був Ашбел, третім — Агара, четвертим Нога, п’ятим Рафа. Бела мав синів: Аддара, Ґеру, Авігуд, Авішуй, Нааман, Агоа, Ґера, Шефуфана та Гурама. Ось сини Егуда (вони були головами родин, що мешкали в Ґеві й були переселені до Манагата): Нааман, Агіжа та Ґера. Ґера переселив їх і став батьком Уззи та Агігуда. Шагараїм мав синів у землі моавській після розлучення зі своїми дружинами Хушим та Ваарою. Він мав синів від своєї дружини Ходеш: Йовава, Зивія, Мешу, Малкама, Єуза, Сакію та Мирма. Вони були його синами й головами родин. А від Хушим Шагараїм мав синів Авітува та Елпаала. Сини Елпаала: Евер, Мишам та Шемед. Саме він збудував Оно і Лод із довколишніми селами. Верія і Шема були головами родин, що мешкали в Айжалоні. Вони вигнали жителів Ґата. Їхніми братами були Шашак і Єремот. Зевадія, Арад, Едер, Михаїл, Ішпа та Йога були синами Верії. Зевадія, Мешуллам, Гіцкі, Хевер, Ішмерай, Ізлія та Йовав були синами Елпаала. Яким, Зикрі, Завдій, Еліенай, Зіллетай, Еліел, Адая, Верая та Шимрат були синами Шимея. Ішпан, Евер, Еліел, Авдон, Зикрі, Ганан, Хананія, Елам, Антотія, Іфдея та Пенуел були синами Шашака. Шамшерай, Шегарія, Аталія, Яарешія, Ілля та Зикрі були синами Єрогама. Були вони головами родів, згідно з родоводами, та вождями. Жили вони в Єрусалимі. У місті Ґівеоні жив Єєл, батько Ґівеона. Його дружину звали Маака. Авдон був його первістком, та інші сини були: Зур, Кіш, Ваал, Нер, Надав, Ґедор, Агіо, Зекер і Міклот. Міклот став батьком Шимеа. Вони також мешкали разом зі своїми родичами в Єрусалимі. Нер став батьком Кіша. Кіш став батьком Саула. Саул став батьком Йонатана, Малкі-Шуа, Авінадава та Еш-Ваала. Йонатановим сином був Мерів-Ваал. Мерів-Ваал став батьком Михея. Сини Михея: Пифон, Мелех, Тареа і Агаз. Агаз став батьком Єгодди. Єгодда став батьком Алемета, Азмавета і Зимрі. Зимрі став батьком Мози. Моза став батьком Вінеа. Рафа був сином Вінеа, Елеаза був сином Рафага, Азел був сином Елеаза. Азел мав шістьох синів, ось їхні імена: Азрікам, Бокеру, Ізмаїл, Шеарія, Овдій та Ганан — усі вони були синами Азела. Сини Азелового брата Ешека: Улам, його первісток, Єуш — другий, та Еліфелет — третій. Уламові сини були відважними воїнами та лучниками, вони мали багато синів і онуків — сто п’ятдесят чоловік. Всі вони були з коліна Веніаминового. Отож усі ізраїльтяни були записані в родоводи й зареєстровані в Книзі Царів Ізраїлю. Людей Юдеї були вигнано до Вавилона в заслання за їхню невірність. Першими, хто знову оселився на своїх землях та в своїх містах, були ізраїльтяни, священики, левити та служителі храму. А в Єрусалимі жили дехто з синів Юди, Веніамина, Ефраїма та Манассії: Утай, син Аммігуда, сина Омрі, сина Імрі, сина Вані з нащадків Переза, сина Юди. А з шилонійців — Асая, первісток, та його сини. Із синів Зери: Єуел та їхні родичі, всього — шістсот дев’яносто чоловік. З синів Веніамина: Саллу, син Мешуллама, сина Годавія, сина Гассенуа; Івнея, син Єрогама; Ела, син Уззі, сина Мікрі; Мешуллам, син Шефатії, сина Реуела, сина Івнії; та їхні брати, згідно з родоводом, — всього дев’ятсот п’ятдесят шість чоловік. Всі вони були вождями своїх родів. І зі священиків: Єдая, Єгоярив, Якин, Азарія, син Гилкії, сина Мешуллама, сина Задока, сина Мерайота, сина Агітува, управителя храму Божого; Адая, син Єрогама, сина Пашхура, сина Малкії; Маасай, син Адіела, сина Язери, сина Мешуллама, сина Мешиллеміта, сина Іммера; і їхні брати, вожді своїх родів, усього тисяча сімсот шістдесят чоловік, вправних у службі в Божому храмі. І з левитів: Шемая, син Гашува, сина Азрікама, сина Гашавії, з нащадків Мерарі; і Вакваккар, Гереш, Ґалал і Маттанія, син Михея, сина Зикрі, сина Асафа; і Овдій, син Шамаї, сина Ґалала, сина Єдутуна, та Верекія, син Аси, сина Елкани, які жили по селах нетофатійських. І охоронці брами: Шаллум, Аккув, Талмон, Агіман та їхні брати. Брат Шаллум був їхнім старшим. Раніше вони охороняли східну Царську браму. Це були охоронці брами в таборі левитів. Шаллум, син Коре, сина Евіасафа, сина Кори, і його родичі, кораїти, відповідальні за охорону при вході в намет, так само, як їхні пращури, охороняли вхід, були відповідальні за Оселю Господню. Фінегас, син Елеазара, раніше головував над ними. Господь був із ним. Захарія, син Мешелемії, був охоронцем брами при вході до намету зібрання. Усіх призначених охоронцями брам налічувалося двісті дванадцять чоловік. Їх було занесено до родоводів їхніх поселень. Давид і провидець Самуїл призначили їх, бо вони користувалися довірою. Отож вони та їхні нащадки були охоронцями брами Оселі Господньої — Його намету. Охоронці брами стояли з чотирьох сторін: зі сходу, заходу, півночі та півдня. А родичі з їхніх поселень мали приходити час від часу на сім днів, аби допомагати їм. А чотири головні охоронці брами були на службі постійно. То були левити, й відповідали вони за покої та скарбницю храму Господнього. Вони ночували біля храму Господнього. Бо їхній обов’язок був сторожити його й щоранку відчиняти. Дехто з них відповідав за посуд, який використовувався під час служби в храмі. Отож вони мали перерахувати його, коли вносили й виносили. Інші відповідали за обладнання й усе священне начиння та за відбірне борошно, вино, оливу, запашне куріння й мирро. І було ще кілька синів священиків, які мали змішувати пахощі для мирра. А Маттитія, один з левитів, первісток Шаллума-кораїта, відповідав за приготування опрісноків. Кілька їхніх родичів когатіїв відповідали за виготовлення святих хлібців щосуботи. А це співці, голови сімей левитів. Вони перебували в покоях храму й працювали день і ніч, інших обов’язків вони не мали. Вони були головами родин левитів, як зазначено в родоводах. Жили вони в Єрусалимі. У місті Ґівеоні жив Єєл, батько Ґівеона. Його дружину звали Маака. Авдон був його первістком, та інші сини були: Зур, Кіш, Ваал, Нер, Надав, Ґедор, Агіо, Захарія і Міклот. Міклот став батьком Шимеама. Вони також мешкали разом зі своїми родичами в Єрусалимі. Нер став батьком Кіша. Кіш став батьком Саула. Саул став батьком Йонатана, Малкі-Шуа, Авінадава та Еш-Ваала. Йонатановим сином був Мерів-Ваал, а Мерів-Ваал став батьком Михея. Сини Михея: Пифон, Мелех, Тагреа й Агаз. Агаз став батьком Яди, Яда став батьком Алемета, Азмавета й Зимрі. Зимрі став батьком Мози. Моза став батьком Вінеа. А його сином був Рефая, сином Рефаї був Елеаза, сином Елеази був Азел. Азел мав шістьох синів, ось їхні імена: Азрікам, Бокеру, Ізмаїл, Шеарія, Овдій та Ганан — усі вони були синами Азела. У війні з филистимлянами ізраїльтяни почали тікати, багато з них полягло на горі Ґілбоа. Филистимляни переслідували Саула та його синів. Вони вбили Саулових синів: Йонатана, Авінадава та Малкі-Шуа. Битва ставала дедалі тяжчою для Саула, і коли його наздогнали лучники, вони поранили його стрілами. Отож Саул звернувся до свого зброєносця: «Дістань меч і заколи мене, інакше ці необрізані познущаються й позбиткуються з мене». Але його зброєносець відмовився, бо він був дуже нажаханий. Тоді Саул витягнув власного меча і впав на його вістря. Коли зброєносець побачив, що Саул мертвий, він також упав на свій меч й помер. Тож Саул помер, троє його синів і вся його родина померли разом з ним. Коли ізраїльтяни, що жили в долині, побачили, що військо втекло, а Саул із синами помер, вони полишили свої міста й повтікали. Тоді прийшли филистимляни та оселилися там. Наступного дня, коли филистимляни прийшли грабувати загиблих, вони знайшли тіла Саула та його синів на горі Ґілбоа. Вони роздягли Саула, взяли його відтяту голову і озброєння й розіслали гінців по филистимських землях із доброю звісткою для своїх бовванів та людей. Вони поклали його зброю у храмі своїх богів, а череп його повісили у храмі Даґона. Коли усі люди в Явеш-Ґілеаді дізналися про все, що филистимляни зробили з Саулом, тоді усі хоробрі чоловіки пішли й забрали тіла Саула та його синів і принесли назад у Явеш. Потім вони поховали їхні останки під дубом у Явеші і постилися протягом семи днів. Саул помер через свою невірність Господу, бо не дотримувався Господніх заповідей. І за те, що за порадою він звертався не до Господа, а до ворожки. Отож Господь і вбив його і віддав царство Давидові, синові Єссея. Тоді весь Ізраїль зібрався до Давида в Хеврон, і сказали люди: «Поглянь-но на нас! Ми твоя плоть і кров! Навіть раніше, коли нами правив Саул, саме ти вів нас, ізраїльтян, у бій». Господь Бог твій пообіцяв тобі: «Ти пастимеш Мій народ ізраїльський і станеш його правителем». Усі старійшини Ізраїлю прийшли до царя в Хеврон, де Давид уклав з ними угоду перед Господом. І помазали вони Давида царем Ізраїлю, як наказав їм Господь через Самуїла. Давид і всі ізраїльтяни пішли до Єрусалима, тобто Євуса, де мешкали євусити, які там мешкали. Жителі Євуса сказали Давиду: «Ти ніколи не ввійдеш у місто». Однак Давид захопив укріплення Сіон, яке стало містом Давида. Давид сказав: «Перший, хто піде в атаку на євуситів, стане вождем і князем». І Йоав, син Зеруї, пішов перший у бій, отож він і став вождем. Потім Давид оселився в тій фортеці, тому й має вона назву місто Давидове. Він збудував місто з усіх боків: від Мілло і аж ген довкола, а Йоав відновив решту міста. Давид ставав дедалі могутнішим, і Господь Всемогутній був з ним. Ось командири Давидових воїнів, хто потужно підтримував його царювання разом і з усім Ізраїлем зробив його царем, згідно зі словом Господа щодо Ізраїлю. Ось список могутніх воїнів Давидових: Яшовеам-хакмонієць, який був найголовнішим із трьох. Він списом убив триста чоловік в одній битві. Наступним був Елеазар, син Додая, агогієць, один із трьох могутніх воїнів. Він був разом із Давидом у Пас-Даммимі, коли филистимляни збиралися на битву. Частина поля була засіяна ячменем. Коли ізраїльтяни почали тікати від филистимлян, аж Елеазар та його люди встали посеред поля й захистили його і розбили филистимлян. Того дня Господь дарував їм велику перемогу. Троє командирів тридцяти воїнів пробралися до Давида, який переховувався в печері у скелі Адуллам, бо филистимське військо розташувалося в долині Рефаїм. У той час Давид був у фортеці, а филистимські воїни знаходилися у Віфлеємі. Давида мучила спрага, і він сказав: «От якби хтось приніс мені води напитися з Віфлеємської криниці, що біля брами». Тоді ті троє прорвали кордон филистимлян, набрали води з Віфлеємської криниці, що біля брами, й принесли Давидові. Але він відмовився пити ту воду і вилив її як пожертву Господу. «Хай буду я проклятий Богом, якщо я вип’ю цю воду, — сказав Давид. — Чи можу я пити кров людей цих? Бо ж вони ризикували своїм життям, аби принести її». Отож Давид нізащо не погодився випити ту воду. Ось такі були подвиги цих трьох героїв. Авішай, брат Йоава, був командиром трійок. Він зі списом вийшов проти трьохсот чоловік і вбив їх. Тож ім’я його стало таким же славетним, як імена тих трьох героїв. Авішая шанували ще більше, ніж тих трьох, адже він став їхнім командиром, хоч він і не належав до них. Беная, син Єгояди з Кавзеела, був хоробрим воїном, який здійснив багато видатних подвигів. Він убив двох найкращих моавських воїнів, а ще одного сніжного дня він спустився в яму і забив там лева. Він також убив єгиптянина, який був п’ять ліктів заввишки. Хоч в руках у єгиптянина був спис завдовжки з ткацький вал, Беная виступив проти нього лише з дубцем. Беная вихопив списа з рук єгиптянина і вбив того його ж списом. Беная, син Єгояди, зробив багато подібних подвигів і став славетним, як і ті три герої. Його шанували більше, ніж будь-кого з тридцяти воїнів особливих підрозділів, але до трійці він все ж таки не входив.: Давид призначив його командиром своїх охоронців. Відважними воїнами були: Асагел, брат Йоава, Елханан, син Додая з Віфлеєма, Шаммот хародський, Гелез пелонійський, Іра, син Іккеша з Текоа, Авіезер з Анатота, Сиввекай хушійський, Ілай агогійський, Магарай з Нетофи, Гелед, син Баани з Нетофи, Ітай, син Ривая з Ґівеа Веніаминового, Беная піратонський, Гурай з равинів Ґааша, Авіел арватський, Азмавет вагарумійський, Еліава шаалвонійський, Гашем ґізонійський, Йонатан, син Шаґія гарарійського, Агіам, син Сакара гарарійського, Еліфал, син Ура, Хефер мекератський, Агіжа пелонійський, Хезро кармелійський, Наарай, син Езвая, Йоїл, брат Натана, Мивар, син Хаґрі, Зелек аммонійський, Нагарай з Беерота (зброєносець Йоава, сина Зеруї), Іра ітрійський, Ґарев ітрійський, Урія-хиттит, Завад син Ахлая, Адіна, син Шици, рувимця (вождя рувимців, і з ним іще тридцятеро). Ганан, син Мааки, Йошафат митнійський, Уззія аштератійський, Шама та Єєл, сини Готама ароерського, Єдіаел, син Шимрі, та його брат Йога тизрійський, Еліел магавійський, Єривай та Йошавія, сини Елнаама, Ітма моавський, Еліел, Овед та Яасіел мезоваїтський. Ось мужі, що прийшли до Давида у Зиклаґ, де він тоді все ще переховувався від Саула, сина Кіша. Вони були серед воїнів, що допомагали йому в бою. Були вони лучниками і вміли добре стріляти з лука та влучно кидати каміння як правою, так і лівою рукою. З Саулових братів, з коліна Веніамина: Агіезер, голова серед них, та Йоаш, сини Шемаа з Ґівеа; Єзіел та Пелет, сини Азмавета, Верака, Єгу з Анатота, Ішмая з Ґівеона (один з тридцяти і їхній командир), Єремія, Ягазіел, Йоханан і Йозавад гедеретський, Елузай, Єримот, Веалія, Шемарія та Шефатія з Гарифи; Елкана, Ішия, Азарел, Йоезер та кораїт Яшовеам; Йоела та Зевадія, сини Єрогама з Ґедора. З синів Ґадових пристали до Давида, коли він переховувався в пустелі, мужні воїни, треновані для бою, які справно володіли щитом та списом. Вони були люті, як леви, і швидкі, як гірські сарни. Перший був Езер, другий — Овдій, третій — Еліав, четвертий — Мишаманна, п’ятий — Єремія, шостий — Аттай, сьомий — Еліел, восьмий — Йоханан, дев’ятий — Елзавад, десятий — Єремія, одинадцятий — Макваннай. Ці гадії були начальниками війська. Слабкіші загони цього війська перемагали сотню ворогів, а найбільш досвідчені — тисячу. Саме ці мужі перейшли ріку Йордан у перший місяць, під час повені й порозганяли всіх, хто жив у долинах на сході та заході. Дехто з людей Веніамина та Юди також прийшов до Давида у схованку. Давид вийшов їм назустріч і сказав: «Якщо ви прийшли з миром до мене, щоб допомогти, то я буду вельми радий приєднати вас. Але якщо ви прийшли, щоб видати мене ворогу, то хоч я й чистий від неправедних вчинків, але нехай тоді Бог ваших пращурів побачить це й покарає вас». Тоді дух зійшов на Амасая, що очолював загін тридцяти, і сказав він: «Ми з тобою, Давиде, на твоєму боці, сине Єссея! Мир та успіх тобі! Мир тим, хто з тобою, бо Бог допомагає тобі!» Отож Давид радо їх прийняв і призначив командирами над своїми підрозділами. Дехто з людей Манассії також пристали до Давида, коли пішов він з филистимлянами проти Саула, але Давид не допомагав филистимлянам, бо правителі филистимські, порадившись між собою, відіслали його, кажучи: «Він перейде до свого володаря Саула, і це коштуватиме нам голів». Коли він прийшов у Зиклаґ, то від Манассії перейшли на його бік: Аднах, Йозавад, Єдіаел, Михаїл, Язавад, Елігу та Зіллетай — воєначальники над тисячами Манассієвими. І вони допомагали Давиду битися з ворожими загонами, бо всі вони були відважні воїни і стали воєначальниками і в цьому війську. Отож день у день додавалося людей, що приходили до Давида на підмогу, аж стало військо могутнім, як військо Бога. Ось чисельність військових загонів, споряджених до бою, що прийшли до Давида в Хеврон, аби царство Саула передати Давиду, як наказав Господь: людей Юди, озброєних щитами та списами, було шість тисяч вісімсот чоловік, споряджених до бою; людей Симеона — сім тисяч сто хоробрих воїнів; людей Левія — чотири тисячі шістсот, а ще Єгояда, вождь роду Аарона, а з ним три тисячі сімсот воїнів, і Задок, молодий воїн, з двадцятьма двома командирами з його родини, від людей Веніаминових, Саулових братів, три тисячі чоловік, які доти були віддані Саулу, від людей Ефраїма — двадцять тисяч вісімсот хоробрих воїнів, славних у своїх батьківських родах; від половини коліна Манассії — вісімнадцять тисяч, призначених поіменно піти й зробити Давида царем, від людей Іссаха́ра, які розуміли часи і знали, що Ізраїлю належить робити, — двісті мудрих лідерів, і вони головували над усіма своїми родичами, котрі прийшли разом з ними, від людей Завулона, тренованих для служби, готових до бою, озброєних усілякою зброєю, — п’ятдесят тисяч чоловік, що прийшли, як один, від людей Нафталі — тисяча командирів, а з ними тридцять сім тисяч воїнів зі списами та щитами, від людей Дана — двадцять вісім тисяч шістсот воїнів, озброєних на битву, від людей Ашера — сорок тисяч тренованих воїнів, озброєних до бою. З іншого берега Йордану, від рувимців, ґадіїв та половини коліна Манассії прибуло сто двадцять тисяч воїнів, озброєних різноманітною зброєю. Усі ці воїни, зібрані у військові підрозділи, прийшли до Хеврона з одностайним наміром настановити Давида царем над усім Ізраїлем. Решта ізраїльтян також одностайно прагли настановити Давида царем. Вони провели три дні там з Давидом; вони їли й пили, оскільки родичі забезпечили їх усім. А також їхні сусіди, аж від Іссахаа, Завулона та Нафталі, приходили й привозили їжу на ослах, верблюдах, мулах та биках. Вони поставили велику кількість борошна, фіґових тістечок, вина й оливи, бичків та багато овець, бо була велика радість в Ізраїлі. Давид радився з воєначальниками тисяч і сотень, з кожним із них. Давид звернувся до всього зібрання Ізраїлю: «Якщо на те ваша згода та воля Господа нашого Бога, то давайте розішлемо послання в усі усюди, де є решта наших братів, в усі куточки Ізраїлю, а також священикам та левитам у міста з прилеглими пасовиськами, щоб могли вони приєднатися до нас. А потім давайте повернемо ковчег Бога нашого, бо не зверталися ми до Нього за часів правління Саула». Усе зібрання погодилося зробити так, бо це слово сподобалося всім людям. Отож Давид зібрав усіх ізраїльтян від річки Шихор у Єгипті до Лебо-Гамата, щоб перенести ковчег Божий з Киріат-Єарима. І пішов Давид з усіма ізраїльтянами до юдейської Ваали, тобто Киріат-Єарима, щоб узяти звідти ковчег Господа Бога, Який сидіть на троні над Херувимами. Ковчег було названо Його іменем. Вони вивезли ковчег Божий з дому Авінадава на новому візку, а Узза та Агіо правили тим візком. Давид і всі ізраїльтяни щиро веселилися перед Богом, співали пісні, грали на арфах, лірах, бубнах, цимбалах та сурмах. Коли вони підійшли до Кидонового току і Узза притримав рукою ковчег, бо воли спіткнулися. Господь дуже розгнівався на Уззу і вбив його, бо той торкнувся ковчега Господа. Тож Узза відразу ж помер перед Богом. Давид дуже розлютився через те, що Господній гнів вилився на Уззу, тому це місце й дотепер називається «Перез-Узза». Того дня Давид злякався Бога і сказав: «Як же я можу забрати з собою ковчег Божий?» Отож Давид не забрав ковчег з собою в місто Давида, а замість цього залишив його в оселі Овед-Едома ґіттійського. Ковчег Бога залишався в родині Овед-Едома, в його домі, три місяці, й Господь благословив родину Овед-Едома і все, чим він володів. Гірам, цар Тира, відіслав до Давида послів, а також передав деревину кедра, а ще вирядив каменярів та теслярів, щоб звести йому дім. Давид зрозумів, що Господь затвердив його царем над Ізраїлем, і що Господь підніс його царство заради Свого народу ізраїльського. Давид узяв ще більше дружин в Єрусалимі й мав ще більше синів та дочок. Ось імена дітей, що народилися в Єрусалимі: Шаммуа, Шовав, Натан, Соломон, Івгар, Елішуа, Елпелет, Ноґа, Нефеґ, Яфія, Елішама, Вееліада й Еліфелет. Коли филистимляни прочули, що Давида настановлено царем Ізраїлю, вони вирушили на його пошуки. Давид довідався про це й вийшов їм назустріч. Филистимляни прийшли й напали на долину Рефаїм. Давид звернувся до Бога: «Чи йти мені в бій з филистимлянами? Чи віддаси Ти їх мені?» Господь йому на те відповів: «Виходь проти них, Я віддам їх у твої руки». Тоді Давид із своїми воїнами підійшов до Ваал-Перазима й розбив їх там. Давид сказав: «Бог розбив моїх ворогів моєю рукою, як вода розбиває греблю». Ось чому це місце має назву Ваал-Перазим. Филистимляни залишили там своїх бовванів, і Давид наказав спалити їх. Филистимляни знову напали на долину. Знову Давид звернувся до Бога за порадою, і Бог сказав йому: «Не йди просто на них, а обійди їх і напади на них від бальзамового гаю. І як з верхівок дерев почуєш звуки кроків, то виходь до бою. Це означає, що Бог вийшов перед тобою, щоб розбити військо филистимлян». Давид зробив так, як наказав йому Бог, і вони розгромили військо филистимлян на всьому шляху від Ґівеона до Ґезера. Отож слава Давидова розліталася по всіх усюдах, і Господь нагнав страх перед Давидом на всі народи. Давид збудував собі дім у місті Давидовім, приготував місце для ковчега Божого і встановив для нього намет. Тоді Давид сказав: «Ніхто не може носити ковчег Божий, крім левитів, бо Господь вибрав їх носити ковчег Господній і служити йому повік». Давид зібрав усіх ізраїльтян у Єрусалимі, щоб перенести ковчег Господній на приготовлене для нього місце. Давид зібрав нащадків Аарона та левитів. З нащадків Когата: Уріела, вождя, та сто двадцять його родичів. З нащадків Мерарі: Асаю, вождя, та двісті двадцять його родичів. З нащадків Ґершома: Йоїла, вождя, та сто тридцять його родичів. З нащадків Елізафана: Шемаю, вождя, та двісті його родичів. З нащадків Хеврона: Еліела, вождя, та вісімдесят його родичів. З нащадків Уззіела: Аммінадава, вождя, та сто дванадцять його родичі. Потім Давид покликав священиків Задока та Авіатара й левитів Уріела, Асаю, Йоїла, Шемаю, Еліела та Аммінадава, і сказав їм: «Ви голови родин левитів, ви і ваші родичі мають очиститися, щоб принести ковчег Господа, Бога Ізраїлю, і встановити його на місці, що я приготував. Господь Бог наш покарав нас минулого разу, бо вас не було з нами і ми не спитали Його належним чином». Отож священики та левити очистилися, щоб нести ковчег Господа, Бога Ізраїлю. І левити несли ковчег Божий на жердинах, на плечах, як наказував їм Мойсей, згідно зі словом Божим. А ще Давид наказав головам левитів призначити з їхніх родичів співців, щоб співати радість і хвалу під звуки арф, лір та цимбалів. Отож левити призначили Гемана, сина Йоїла, і його родичів Асафа, сина Верекії, а від їхніх родичів-мераріїв — Етана, син Кушая, а ще помічників із їхніх родичів: Захарію, Яазіела, Шемірамота, Єгіела, Унні, Еліава, Бенаю, Маасею, Маттитію, Еліфелегу та Мікнею. А охоронцями при вході призначили Овед-Едома та Єєла. Музики Геман, Асаф та Етан мали грати на бронзових цимбалах. Захарія, Яазіел, Шемірамот, Єгіел, Унні, Еліав, Маасея та Беная мали грати на арфах, згідно з аламотом. Маттитія, Еліфелегу, Мікнея, Овед-Едом, Єєл та Азазія мали грати на лірах, згідно з шеминітом. Кенанія, керівник співців поміж левитами, мав керувати співами, бо він був визнаний митець. Верекія та Елкана охороняли ковчег Господній. Священики Шеванія, Йошафат, Нетанел, Амасай, Захарія, Беная та Еліезер мали сурмити в сурми перед ковчегом Божим. Овед-Едом та Єгія також мали охороняти ковчег Господній. Давид, старійшини Ізраїлю та тисячні зібралися, щоб перенести ковчег Заповіту Господнього з оселі Овед-Едома з великою радістю. І оскільки Бог допомагав левитам, які несли ковчег Заповіту Господнього, вони принесли в жертву сім бичків та сім баранів. Давид і всі левити, які несли ковчег, і всі музики, й Кенанія, керівник співців, і співці були вбрані в тонкий полотняний одяг, а на Давидові був полотняний ефод. Отож усі ізраїльтяни супроводжували ковчег Заповіту Господнього під радісні вигуки, звуки баранячих рогів, сурм, під звуки цимбалів, арф та лір. Коли ковчег Заповіту Господнього заносили до міста Давида, Міхал, дочка Саула, визирнула у вікно й, побачивши Давида, який танцював і веселився, вона відразу відчула до нього зневагу. Левити принесли ковчег Господа і поставили в наметі, який Давид спорудив для нього. І вони принесли жертву всеспалення та мирні жертви перед Богом. Він призначив кількох левитів нести службу перед ковчегом Господа, щоб проголошувати подяки та хвали Господу, Богу Ізраїлю. Асаф був головою, його першим помічником був Захарія, потім Яазіел, Шемірамот, Єгіел, Маттитія, Еліав, Беная, Овед-Едом та Єєл, які грали на арфах та лірах. Асаф грав на цимбалах. Беная та Ягазіел, священики, мали сурмити в установлений час перед ковчегом Заповіту Господнього. Отож того дня, Давид, як голова влаштував день дяки Господу і призначив Асафа та його родичів служити відправу дяки Господу. Співайте дяку Господу, ім’я Його вславляйте, народам про Його діла сповіщайте! Співайте Йому! Пісню хвали Йому співайте! Славте всі Його діла чудесні! Пишайтеся Його святим ім’ям, хай щастя буде тим, хто Господа шукає. Вірте в Господа та Його силу, хай Він постійно з вами буде. Господь — наш Бог, і влада Його повсюди на землі. У серці бережіть Його Угоду, що Він заповідав для тисяч поколінь прийдешніх. Він з Авраамом уклав ту клятву, дав її Ісааку, і Якову підтвердив Він Угоду вічну, Ізраїлю як вічний заповіт. Господь сказав: «Я землю Ханаанську віддам вам у володіння». Він так зробив, коли була їх купка мандрівників на тій землі, як вони блукали від народу до народу, з одного царства до іншого. Господь не дозволяв чинити зле їм, попереджаючи царів стосовно них: «Не зачіпайте народ, що помазав Я, Моїм пророкам лиха ви не заподійте!» Господу співай, уся земля! Щоденно проголошуй: «Господь рятує Свій народ!» До всіх народів звістку донесіть про Його велич, про чудеса, що творить Він, скажіть усім. Адже Господь великий, слави гідний, величніший Він за всіх богів. Бо боги всі — лише боввани нікчемні; Господь єдиний небеса створив. Навколо Нього — краса і велич, сила і радість в Його святому храмі. Хвалу співайте, усі народи на землі, воздайте Господу славу й могутність! Вшановуйте Його ім’я, приносьте жертви до Нього. Схиліться перед Господом у величі Його священній. Вся земле, перед Ним тремти! Він Всесвіт збудував, міцний і непохитний. Хай небеса радіють і втішається земля. Нехай звучить поміж народів: «Господь — наш цар!» Нехай океан і все, що в ньому є, нуртує. Хай буде щастя ниві й парості на ній. Тоді й дерева в лісі Господу радіти будуть, як прийде Він судити світ. Дякуйте Господу за Його доброту, за справжню милість Його вічну! І кажіть: «Врятуй нас, Боже, Спасителю наш, збери і порятуй від ворогів, щоб славить ми могли Твоє ім’я священне, і з гордістю розповідати про Твої діла славетні. Благословенний є Господь наш Бог на всі віки!» Тоді всі люди воздали хвалу Господу і сказали: «Амінь!» Давид залишив Асафа та його родичів перед ковчегом Заповіту Господнього, щоб вони постійно служили й виконували щоденні обов’язки перед ковчегом. Також Давид залишив там Овед-Едома та його шістдесят вісім родичів. Овед-Едом, син Єдитуна, як і Госа, були залишені як охоронці брами. Задок-священик та його брати-священики мали служити перед наметом Господа на узвишші Ґівеонському й приносити постійні жертви всеспалення Господу вранці та ввечері на вівтарі всеспалення, згідно з тим, що написано в Законі Божому, який Він заповів Ізраїлю. Разом з ними Геман, Єдутун та інші вибрані й поіменно призначені дякувати Господу «за вічну Його милість». Геман з Єдутуном були відповідальні за сурми й цимбали для музикантів, інструменти для оспівування Господа, а сини Єдутуна відповідали за браму. Потім усі люди розійшлися по домівках. І Давид повернувся додому, щоб благословити свою родину. Коли Давид поселився в своєму палаці, він сказав пророку Натану: «Поглянь, я живу в прекрасному палаці, збудованому з кедру, а ковчег Заповіту Господнього залишається в наметі». Натан відповів Давиду: «Роби, як тобі підказує серце, бо з тобою Бог». Тієї ж самої ночі Натан почув слово Боже: «Піди й скажи Моєму слузі Давиду про те, що наказує Господь: „Це не ти маєш будувати Мені оселю. Я ще не жив у домі від того дня, як вивів Ізраїль з Єгипту, і по сьогодні. Я переходив від одного намету до другого, від однієї оселі до іншої. І хоч би де ходив Я з ізраїльтянами, хіба ж Я сказав комусь із суддів ізраїльських, яким Я заповідав вести Мій народ: „Чому ви не збудували Мені оселю із кедру?” Тепер скажи Моєму слузі Давиду: „Ось що наказує Господь Бог Всемогутній: „Я забрав тебе з пасовиська, де ти ходив за отарою, щоб ти правив Моїм народом ізраїльським. Я був з тобою скрізь, хоч де б ти ходив: Я знищував усіх ворогів на твоєму шляху. Тепер Я звеличу твоє ім’я серед інших імен славетних людей на землі. Я призначу місце для Мого народу ізраїльського й поселю його там, і житимуть там люди, і ніхто їх більше не турбуватиме. Нечестивці не будуть більше гнобити їх, як раніше, з того часу, коли Я призначив суддів над ізраїльським народом. І Я підкорю всіх твоїх ворогів. Я кажу тобі, що Господь розбудує твій дім. Коли прийде твій смертний час і відійдеш ти до пращурів своїх, Я призначу після тебе одного з синів твоїх і встановлю його царство. Він і зведе Мені оселю, а Я навіки встановлю його престол. Я стану його Батьком, а він буде Мені сином. Я не відступлюся від Своєї прихильності до нього так, як відступився Я від Саула, що правив до тебе. Я поставлю його над домом Моїм і царством Моїм на віки вічні, його престол буде довічним”». Отож Натан передав Давидові слово в слово все одкровення. Тоді цар Давид зайшов до святого намету, сів перед Господом і мовив: «Хто я такий Тобі, мій Володарю, Господи? Чому Ти зробив мене й мій дім таким важливим? Невже цього недостатньо було, на Твій погляд, Боже. Ти дав обіцянку щодо майбутнього для дому Твого слуги, Ти ставишся до мене як до поважної людини, о Господи Боже. Що може Давид іще Тобі сказати, щоб Ти міг поважати слугу Свого? Ти Сам знаєш слугу Свого. О Господи, заради слуги Свого й від щирого серця зробив Ти цю велику справу. Ти зробив ці великі діла відомими мені. О Господи, ніхто не може зрівнятися з Тобою, немає Бога, крім Тебе, бо ми чули про все це на власні вуха. Кого ще можна порівняти з Твоїм народом ізраїльським, кого Бог прийшов би й порятував від рабства як народ для Себе? Ім’я Своє звеличив Ти великими й славетними ділами, прогнав Ти народи, аби звільнити шлях Своєму народу й визволити його з рабства єгипетського. Ти зробив народ Ізраїлю Своїм навіки, і Ти Сам, о Господи, став його Богом. Відтепер, Господи, нехай обіцянка Твоя щодо слуги Твого та його дому зостанеться непорушною навічно, і вчини так, як Ти обіцяв. Нехай це ствердиться, хай ім’я Твоє завжди звеличується! Тоді люди говоритимуть: „Господь Всемогутній є Богом Ізраїлю, ізраїльським Богом!” І нехай дім Давида, слуги Твого, встановлений буде перед Тобою. Оскільки Ти, мій Боже, відкрив це мені, Своєму слузі, що збудуєш дім мій. Ось чому Твій слуга набрався сміливості, щоб скласти Тобі цю молитву. Господи, Ти є Бог, і Ти дав обітницю такого великого діяння Своєму слузі. Тож тепер зроби ласку й благослови дім Твого слуги, аби моя родина могла повік Тобі служити. Бо те, що Ти благословив, Господи, є благословенне повік». Згодом Давид переміг филистимлян і, підкоривши їх, він захопив місто Ґат і навколишні села, які належали филистимлянам. Давид також переміг моавійців, які стали підданими Давида і сплачували йому данину. Давид також підкорив Хададезера, який був царем Зови. Давид і його військо дійшли до самого Гамату, бо він намагався встановити свою владу у долині Євфрату. Давид захопив тисячу колісниць, сім тисяч їздових та двадцять тисяч піхотинців. Він покалічив майже всіх коней, залишивши неушкодженими лише сотню коней, запряжених у колісниці. Коли арамійці з Дамаска прийшли на допомогу царю Зови Хададазеру, Давид вбив двадцять дві тисячі арамійських воїнів. Потім Давид настановив там надзірні воїнські гарнізони, і люди Арама стали Давидовими підданими й сплачували йому данину. І хоч куди б Давид ішов, Господь допомагав йому перемагати. Давид відібрав золоті щити у слуг Хададезера і привіз їх до Єрусалима. З Теви й Куна, міст що належали Хададезеру, Давид забрав велику кількість бронзи. Пізніше з тієї бронзи Соломон зробив бронзове Море, стовпи й бронзовий посуд. Тоу, цар Гамата, почувши, що Давид розбив усе військо Хададезера, послав свого сина Гадорама, щоб той зустрів Давида й привітав його з перемогою над Хададезером, який завжди воював з Тоу. З Гадорамом Тоу відіслав усілякі золоті, срібні й бронзові речі. Цар Давид присвятив ці підношення Господу, так само, як зробив він зі сріблом та золотом, що відібрав у інших народів: едомійців, моавійців, аммонійців, филистимлян та амаликійців. Авішай, син Зеруї, вбив вісімнадцять тисяч едомійців у Солоній долині. Він настановив військові надзірні гарнізони в Едомі, а всі едомійці підкорилися Давиду. І хоч куди б ішов Давид, Господь давав йому перемогу. Давид царював над усім Ізраїлем справедливо й праведно. Йоав, син Зеруї, командував військом, Єгошафат, син Агілуда, був літопісцем. Задок, син Агітува, та Агімелех, син Авіатара, були священиками, Шавша був писарем. Беная, син Єгояди, був головою над керетійською та пелетійською охороною, а Давидові сини були першими наближеними при цареві. Згодом помер Нагаш, цар аммонійців, а його син став царем. Давид сказав: «Я маю виявити прихильність до Гануна, сина Нагаша, бо його батько колись був прихильний до мене». Отож Давид вирядив посланців до Гануна висловити співчуття з приводу смерті його батька. Коли Давидові слуги прибули до земель аммонійців до Гануна, аби висловити йому співчуття, аммонійські придворні спитали Гануна: «Ти гадаєш, що Давид вшановує твого батька, оскільки прислав своїх посланців висловити тобі співчуття? Чи не прийшли сюди його люди розвідати все, скинути владу й вивідувати на цій землі». Отож Ганун схопив Давидових посланців й ув’язнив їх. Він поголив їх, обрізав їхнє вбрання аж до сідниць та й відіслав їх геть. До Давида прийшли й розповіли йому про тих чоловіків, і він вирядив посланців їм назустріч, оскільки люди ці були дуже принижені. Цар наказав: «Залишайтеся в Єрихоні, аж доки не відростуть бороди, а тоді повертайтеся». Коли аммонійці зрозуміли, що дуже образили Давида, то Ганун і аммонійці послали тисячу талантів срібла аби найняти колісниці й кінноту з Арам-Нагараїма, Арам-Мааки та Зови. Вони також найняли тридцять дві тисячі колісниць та царя Мааки з його військом. І вони пішли й розбили табір біля Медеви. Аммонійці зібралися з усіх міст і вийшли до бою. Почувши про це, Давид вислав Йоава з цілим військом. Аммонійці виступили назустріч, вишикувалися в бойовому порядку біля брами міста, а їхні царі були самі на відкритій місцевості. Йоав побачив військові лаштунки, що збиралися виступити проти нього, як попереду, так і позаду. Тоді він відібрав найкращі ізраїльські загони й послав їх битися з арамійцями. Усіх, хто залишився, він передав під командування свого брата Авішая. І вони розташувалися проти аммонійців. Йоав попередив: «Якщо арамійці виявляться сильнішими за мене, тоді ти мусиш прийти мені на допомогу, а якщо аммонійці будуть сильнішими за тебе, тоді я допоможу тобі. Будь сміливим, поборемося хоробро заради нашого народу та міст нашого Бога. І нехай Господь зробить так, як вважає за потрібне». Йоав зі своїм військом пішов до арамійців на битву, і ті повтікали від нього. Коли аммонійці побачили, що арамійці втекли, вони також кинулися навтіч від війська Авішая, брата Йоава до свого міста. І Йоав повернувся до Єрусалима. Коли арамійці побачили, що ізраїльтяни їх перемогли, вони вирядили посланців і привели арамійців, що жили на іншому боці ріки Євфрат. Шофах, командуючий Хададезеровим військом, очолив їх. Давидові про це доповіли, і він зібрав усіх ізраїльських воїнів і перейшов Йордан. Він наблизився до арамійців і розташував свої війська навпроти них. Давид розташував своє військо до бою, і арамійці напали на них. Арамійці кинулися тікати, і військо Давида знищило сім тисяч арамійських колісниць, сорок тисяч піших воїнів, а також вони вбили Шофаха, командуючого військом. Коли Хададезерові піддані побачили, що зазнали поразки від ізраїльтян, вони уклали з Давидом угоду про мир й почали йому служити. Отож арамійці відмовилися надалі допомагати аммонійцям. Навесні, коли царі виходять на війну, Йаов вивів і своє військо й спустошив землю аммонійців. Він пішов і обліг Равву. Сам Давид залишився в Єрусалимі. Йоав напав на Равву і спустошив її. Давид зняв корону з голови їхнього царя. Прикрашена дорогоцінними каміннями, золота корона важила один талант. Її було покладено на голову Давида. І ще забрав він з міста багато здобичі. Він вивів людей, що мешкали в місті і змусив їх працювати пилами, залізними кирками та сокирами. Так Давид учинив з усіма аммонійськими містами, а потім він з усім військом повернувся до Єрусалима. Трохи згодом у Ґезері розпочалася війна з филистимлянами. Там хушієць Сиввекай убив Сіпая, одного з нащадків Рефаїма. Филистимлян було підкорено. В іншій війні з филистимлянами Елханан, син Яїра, вбив Лахмі, брата гіттійця Ґоліафа, у якого руків’я списа було немов ткацький вал. Ще в одній битві при Ґаті воював велетенський чолов’яга, на кожній руці й нозі якого було по шість пальців. Він також був нащадком Рефаїма. Коли він заходився збиткуватися з Ізраїлю, його вбив Йонатан, син Шимеа, Давидового брата. Ці филистимляни були нащадками Рефаїма з Ґата, і полягли вони від руки Давида та його слуг. Сатана встав проти Ізраїля, він змусив Давида зробити перепис людей ізраїльських. Давид сказав Йоаву та командирам його війська: «Ідіть і порахуйте ізраїльтян від Беершеби до Дана. Потім подайте мені звіт, аби я знав їх чисельність». Та Йоав відповів: «Нехай Господь примножить народ твій у сотні разів. О царю, хіба ж не всі вони слуги твої? Навіщо, володарю, хочеш ти це зробити? Чому це має стати прокляттям Ізраїлю?» Однак слово царя переважило слова Йоава. Отож Йоав пішов і обійшов усі землі, й повернувся до Єрусалима. Він подав звіт Давиду про перепис населення. Усіх ізраїльтян, здатних тримати меч, було мільйон сто тисяч чоловік, а в Юдеї — чотириста сімдесят тисяч чоловік. Йоав не рахував левитів та веніаминіїв, бо розпорядження царя було йому осоружне. Бог також не схвалював цього наказу, і Він покарав Ізраїль. Давид сказав Богу: «Я вчинив великий гріх, зробивши це. Благаю Тебе, зніми цей гріх з Твого слуги, бо я зробив величезну дурницю». Господь сказав Ґаду, Давидовому ясновидцю: «Піди й скажи Давидові про те, що говорить Господь: „Я даю тобі на вибір три покарання. Вибери одне із них, і Я саме так з тобою і вчиню”». Ґад пішов до Давида і сказав йому: «Ось що сказав Господь: „Роби свій вибір: чи три роки голоду, чи три місяці мечі ворогів твоїх будуть тебе переслідувати й брати гору, чи три дні меч Господній коситиме людей жахливою хворобою і Ангел Господній губитиме людей по всій землі Ізраїльській. Обміркуй і виріши, що я маю відповісти Тому, Хто мене послав”». Давид сказав Ґаду: «Я у великій печалі. Нехай Господь мене покарає, бо милість Його величезна, але не дай мені потрапити до людських рук». Отож Господь наслав моровицю на Ізраїль, і сімдесят тисяч ізраїльтян померло. І послав Бог Ангела спустошити Єрусалим, але коли той саме почав руйнувати його, Господь побачив це, зажурився тією бідою і промовив до Ангела-руйнівника: «Досить, тепер прибери руку!» Ангел Господній якраз стояв біля току євусита Арауни. Давид підвів очі й побачив Ангела Господнього, що стояв між небом і землею, а в руці тримав оголеного меча, направленого на Єрусалим. Тоді Давид і старійшини, вбрані в жалобний одяг, упали долілиць. І Давид звернувся до Бога: «Хіба ж не я видав наказ зробити перепис людей? Це я, хто вчинив гріх і справді винний в усьому. Та ці люди, що вони зробили? О Господи, мій Боже, покарай мене та родину мою, але не карай Своїх людей страшною хворобою». Ангел Господній наказав Ґаду переказати Давиду, що той має піти й установити вівтар Господу на току євусита Арауни. Отож Давид пішов, як сказав йому Ґад від імені Господа. Арауна повернувся й побачив Ангела; його чотири сини, що були з ним, сховалися. Арауна саме молотив пшеницю. Коли Давид підійшов до Арауни, той глянув і побачив Давида. Арауна вийшов з току і вклонився Давиду до самої землі. Давид сказав Арауні: «Продай мені те місце, де твій тік, щоб міг я там збудувати вівтар для Господа. Продай мені його за повну ціну, аби жахлива моровиця відступилася від людей». Тоді Арауна сказав Давиду: «Бери, нехай мій володар-цар робить на ньому те, що вважає за потрібне. Дивись, я даю бичка для жертви всеспалення, а також все дерев’яне знаряддя для вогнища і пшеницю для хлібної жертви. Я віддаю все». Але цар Давид сказав Арауні: «Ні, я маю купити за повну ціну, бо я не можу принести Господу того, що тобі належить, не можу приносити жертви всеспалення, які мені нічого не коштують». Отож Давид сплатив Арауні шістсот шекелів золота за те місце. Давид збудував там вівтар Господу й приніс жертви всеспалення та мирні жертви. Він гукав до Господа, і Господь відповів йому, пославши вогонь з небес на вівтар всеспалення. Тоді Господь наказав Ангелу, і той сховав свій меч у піхви. У той час, коли Давид побачив, що Господь відповів йому на току євусита Арауни, він приніс там пожертви. Намет Господній, який Мойсей встановив у пустелі та вівтар всеспалення були тоді на узвишші в Ґівеоні, але Давид був не міг піти й стати перед ними, щоб шукати Божої настанови, бо був він наляканий мечем Ангела Господнього. Давид сказав: «Отут буде дім Господа Бога, а тут вівтар всеспалення для Ізраїлю». Давид віддав наказ зібрати чужинців, які жили на землі ізраїльській, і призначив їх каменотесами, щоб тесали вони каміння для побудови храму Божого. Також Давид приготував величезну кількість заліза для виготовлення цвяхів, які потрібні будуть для брами та скоб для дверей, а ще шалену кількість міді, що й не зважити, і стільки кедрових колод, що й не порахувати. Бо сидоняни й тиряни постачали Давиду багато кедру. Давид подумав: «Мій син Соломон іще малий і недосвідчений, а дім Господній має бути величним, знаним і славетним по всіх усюдах. Отож я маю підготувати все». І так Давид забезпечив усе перед смертю своєю у великій кількості. Він покликав свого сина Соломона й наказав йому збудувати храм Господа, Бога Ізраїлю. Давид сказав Соломону: «Сину мій, щодо мене, то мав я намір збудувати храм в ім’я Господа мого Бога. Але дійшло до мене слово Господнє: „Ти пролив багато крові, вів великі війни, отож не тобі будувати храм в ім’я Моє, бо пролив ти море крові на землю переді Мною. Ось народиться в тебе син, і буде він людиною миру, бо дав Я йому спокій від усіх ворогів навкруги, і зватимуть його Соломон, і дам Я мир і спокій Ізраїлю на час його правління. Він збудує храм в ім’я Моє, і буде Мені сином, а Я буду йому батьком. І встановлю Я царський престол його нащадків над Ізраїлем навіки”. Тепер, сину мій, нехай Господь буде з тобою, щоб щастило тобі, щоб збудував ти храм Господа твого Бога, як Він і казав про тебе. Хай лиш Господь дасть тобі розум і розсудливість, коли поставить тебе керувати Ізраїлем, щоб дотримувався ти закону Господа твого Бога. Тоді тільки будеш ти процвітати, коли пильно дотримуватимешся наказів та законів, які Господь дав Мойсею для Ізраїля. Будь сильним і мужнім. Не бійся й не відступайся. Поглянь, тяжкою працею я забезпечив для храму Господа сто тисяч талантів золота, мільйон талантів срібла, а міді й заліза — що й не зважити. Я також забезпечив деревину й каміння, і ти ще додаси до того. У твоєму розпорядженні велика кількість робітників і мулярів, каменотесів та теслів, а також різних вправних майстрів по золоту, сріблу, міді та залізу, і числа їм немає. Починай і дій, і хай Господь буде з тобою!» Давид наказав усім ізраїльським вельможам допомагати його сину Соломону: «Хіба ж Господь, Бог ваш, не з вами, хіба ж не забезпечив Він вам спокій звідусюд? Це Він віддав під мою руку мешканців землі цієї, і земля підкорилася Господу й народу його. Отож тепер присвятіть серця й душі свої пошукам Господа, Бога вашого. Беріться й будуйте святиню Господа Бога, щоб новий ковчег Заповіту Господнього та священний посуд Господа можна було перенести до храму, збудованого в ім’я Господа». Коли Давид постарів і життя його підходило до кінця, він зробив свого сина Соломона царем над Ізраїлем. Давид зібрав усіх старійшин Ізраїлю, священиків та левитів. Левитів тридцяти років і старше було перелічено, і кількість їх становила тридцять вісім тисяч чоловік. Із них двадцять чотири тисячі були призначені наглядачами за робітниками в храмі Господньому, а шість тисяч мали бути урядниками та суддями. Чотири тисячі було призначено служителями брам, а чотири тисячі мали воздавати хвалу Господу на інструментах, які Давид зробив для восхваління Господа. Давид розділив їх на групи згідно з родами синів Левія: Ґершона, Когата й Мерарі. Ті, хто належав до ґершоніїв: Ладан та Шимей. Сини Ладана: Єгіел, перший, Зетам і Йоїл — всього троє. Сини Шимея: Шеломот, Газіел та Гаран — троє. Це були голови сімей Ладана. І сини Шимея: Ягат, Зиза, Єуш і Верія. Ці четверо були синами Шимея. Ягат був перший, Зиза — другий, а Єуш та Верія не мали багато синів, отож їхній родовий дім було призначено як один. Сини Когата: Амрам, Іцгар, Хеврон та Уззіел — четверо. Сини Амрама: Аарон та Мойсей. Аарон мав особливе становище. Він та його нащадки навіки були посвячені в найсвятішому місці для спалювання запашного куріння перед Господом, для проведення служби та благословення Його іменем навіки. Щодо Мойсея, людини Божої, його синів було пораховано разом з коліном Левія. Сини Мойсея: Ґершон та Еліезер. Син Ґершома: Шевуел — старший. Сини Еліезера: Регавія — перший. Еліезер не мав більше синів, а синів Регавії було багато. Сини Іцгара: Шеломит — перший. Сини Хеврона: Єрія — перший, другий Амарія, третій Ягазіел, четвертий Єкамеам. Сини Уззіела: Михей — перший, другий Ішия. Сини Мерарі: Маглі та Муші. Сини Маглі: Елеазар та Кіш. Елеазар помер, не маючи синів, він мав лише дочок. Їхні брати, сини Кіша, одружилися з ними. Сини Муші: Маглі, Едер та Єремот — троє. Це були нащадки Левія — голови сімей, які були записані в родоводі поіменно, згідно з родами. Вони мали правити службу в храмі Господньому — ті, кому виповнилося двадцять років, і старші. Бо сказав Давид: «Господь Бог Ізраїлю дав спокій Своєму народу і поселився в Єрусалимі навічно. І тому левитам не доведеться переносити намет і всіляке начиння, необхідне для богослужіння». Отож згідно з останнім наказом Давида левитів було пораховано — від двадцяти років і старше. В їхні обов’язки входило допомагати Аарону в службі в храмі Господньому. Вони відповідали за подвір’я та бічні кімнати, за чистоту всього священного начиння та за всіляку роботу в домі Божому. Також вони відповідали за покладання хліба, за борошно для хлібних жертв, за опрісноки, за печиво, за хлібці, а також за їхню кількість і міру. Вони також мали щодня стояти вранішню відправу, щоб дякувати Господу й восхваляти Його, те ж саме й під час вечірньої відправи, а ще приносити жертви всеспалення Господу щосуботи, кожного нового місяця та на свята, у призначені для того дні повсякчасно перед Господом. Мали вони дотримуватися правил щодо намету зібрання і святого місця та виконувати розпорядження синів Аарона, своїх братів по службі в храмі Господа. Ось групи Ааронових синів: сини Аарона: Надав, Авігу, Елеазар та Ітамар. Надав і Авігу померли раніше за свого батька й по собі не залишили синів, отож Елеазар та Ітамар правили службу священиків. Давид разом із Задоком із синів Елеазара та Агімелехом із синів Ітамара розподілили між ними обов’язки по службі. Виявилося, що синів Елеазара було більше серед вождів родів, ніж синів Ітамара, отож вони призначили шістнадцять голів сімей із синів Елеазара та вісім голів із синів Ітамара. Вони розподіляли їх за жеребом, адже були серед них відповідальні за святе місце й за службу Божу, як із синів Елеазара, так і з синів Ітамара. Писар Шемая, син Нетанела, левит, записував їх у присутності царя, вельмож, священика Задока, Агімелеха, сина Авітара, та голів сімей священиків і левитів, по черзі записували одну сім’ю з роду Елеазара, а потім одну від Ітамара. Перший жереб випав на Єгоярива, другий — на Єдаю, третій — на Гарима, четвертий — на Сеорима, п’ятий — на Малкію, шостий — на Міжамина, сьомий — на Гаккоза, восьмий — на Авіжу, дев’ятий — на Ісуса, десятий — на Шеканію, одинадцятий — на Еліашива, дванадцятий — на Якима, тринадцятий — на Гуппу, чотирнадцятий — на Єшевеава, п’ятнадцятий — на Вілґу, шістнадцятий — на Іммера, сімнадцятий — на Гезіра, вісімнадцятий — на Гаппіззеза, дев’ятнадцятий — на Петагію, двадцятий — на Єгезкела, двадцять перший — на Якина, двадцять другий — на Ґамула, двадцять третій — на Делаю, двадцять четвертий — на Маазію. Для них було призначено обов’язки входити в храм Господа згідно з усіма правилами, встановленими їхнім предком Аароном, які Господь Бог Ізраїлю передав йому. І щодо решти левитів: із синів Амрама: Шуваел; із синів Шуваела: Єгдея. Щодо Регавії, то з синів Регавії: Ішия був перший. Від іцгаріїв: Шеломот; від синів Шеломота: Ягат. Сини Хеврона: Єрія, перший, Амарія другий, Ягазіел третій, Єкамеам четвертий. З синів Уззіела: Михей; з синів Михея: Шамір. Брат Михея: Ішия. З синів Ішиї: Захарія. Сини Мерарі: Маглі та Муші, а також сини Яазії, син Мерарі. Нащадки Мерарі через його сина Яазію: Шогам, Заккур та Іврі. Від Маглі: Елеазар, у якого синів не було. Від Кіша: син Кіша Єрамеел. Сини Муші: Маглі, Едер та Єримот. Це були левити згідно з їхніми родами. Вони кидали жереб разом зі своїми родичами, нащадками Аарона, в присутності царя Давида, Задока, Агімелеха й голів родин священиків та левитів. Сім’ї старших братів кидали жереб так само, як і молодших. Давид і воєначальники відокремили для ритуальної служби синів Асафа, Гемана та Єдутуна, які мали пророкувати, граючи на лірах, арфах та цимбалах. Ось список тих людей, які несли цю службу. З синів Асафа: Заккур, Йосип, Нетанія та Асарела. Сини Асафа під керівництвом Асафа пророкували згідно з розпорядженням царя. Від Єдутуна: синами Єдутуна були Ґедалія, Зері, Єшая, Шимей, Гашавія та Маттитія — шестеро. Ними керував їхній батько Єдутун, який пророкував, з лірою дякував Господу й хвалив Його. Від Гемана: синами Гемана були Вуккія, Маттанія, Уззіел, Шевуел та Єримот; Хананія, Ханані, Еліата, Гіддалті та Ромамті-Езер; Йошвекаша, Маллоті, Готир, Магазіот. Усі вони були синами Гемана, царського провидця, згідно з Божою обіцянкою зробити його могутнім. Бог дав Гаману чотирнадцять синів і трьох дочок. Усі вони були співцями під керівництвом свого батька у храмі Господа, грали на цимбалах, арфах та лірах під час богослужіння у Божому домі. Асаф, Геман та Єдутун були підпорядковані царю. Їхня чисельність разом із їхнім родичами, навченими співати пісень Господніх, митцями, складала двісті вісімдесят вісім чоловік. І вони кидали жереб для розподілу обов’язків: як великих, так і малих — учителі нарівні з учнями. Перший жереб випав на сина Асафа Йосипа; другий — на Ґедалію, на нього, його синів та родичів, усього дванадцятьох. Третій — на Заккура, його синів та родичів, усього дванадцятьох. Четвертий — на Ізрі, його синів та родичів, усього дванадцятьох. П’ятий — на Нетанію, його синів та родичів, усього дванадцятьох. Шостий — на Вуккію, його синів та родичів, усього дванадцятьох. Сьомий — на Єзарелу, його синів та родичів, усього дванадцятьох. Восьмий — на Єшаю, його синів та родичів, усього дванадцятьох. Дев’ятий — на Маттанію, його синів та родичів, усього дванадцятьох. Десятий — на Шимея, його синів та родичів, усього дванадцятьох. Одинадцятий — на Азарела, його синів та родичів, усього дванадцятьох. Дванадцятий — на Гашавію, його синів та родичів, усього дванадцятьох. Тринадцятий — на Шуваела, його синів та родичів, усього дванадцятьох. Чотирнадцятий — на Маттитію, його синів та родичів, усього дванадцятьох. П’ятнадцятий — на Єремота, його синів та родичів, усього дванадцятьох. Шістнадцятий — на Хананію, його синів та родичів, усього дванадцятьох. Сімнадцятий — на Йошвекашу, його синів та родичів, усього дванадцятьох. Вісімнадцятий — на Ханані, його синів та родичів, усього дванадцятьох. Дев’ятнадцятий — на Маллоті, його синів та родичів, усього дванадцятьох. Двадцятий — на Еліата, його синів та родичів, усього дванадцятьох. Двадцять перший — на Готира, його синів та родичів, усього дванадцятьох. Двадцять другий — на Гіддалті, його синів та родичів, усього дванадцятьох. Двадцять третій — на Магазіота, його синів та родичів, усього дванадцятьох. Двадцять четвертий — на Ромамті-Езера, його синів та родичів, усього дванадцятьох. Ось розподіл служителів брами: від кораїтів: Мешелемія, син Кори, одного з синів Асафа. Мешелемія мав синів: первістком був Захарія, другим — Єдіаел, третім — Зевадія, четвертим — Ятніел, п’ятим — Елам, шостим — Єгоганан, сьомим — Еліегоенай. Овед-Едом мав синів: первістком був Шемая, другим — Єгозавад, третім — Йоа, четвертим — Сакар, п’ятим — Нетанел, шостим — Амміел, сьомим — Іссаха́р, восьмим — Пеуллетай. Бог справді благословив Овед-Едома. Його син Шемая також мав синів, які були головами родів, бо були чоловіками вдатними. Сини Шемаї: Отні, Рефаел, Овед, Елзавад та їхні брати, вдатні чоловіки, Елігу та Семакія. Усі вони були синами Овед-Едома, і вони самі, і їхні сини й родичі були вдатні мужі, що мали наснагу до роботи — нащадки Овед-Едома, шістдесят два чоловіки. Мешелемія також мав синів та родичів, вдатних мужів, їх було вісімнадцять. Госа мерарійський мав синів: Шимрі був головою (хоча він і не був первістком, батько призначив його головою), Гилкія — другий, Тевалія — третій, Захарія — четвертий. Усіх синів та родичів у Госи було тринадцятеро. Оце групи служителів брами, їхні керівники, так само, як їхні брати несли службу в храмі Господньому. Вони кинули жереб, яка брама кому дістанеться за родинами, незважаючи на те, мала родина чи велика. За жеребом східна брама дісталася Мешелемії. І кинули вони жереб на сина Мешелемії Захарію, який був мудрим радником, і випала йому північна брама. Овед-Едому було визначено південну браму, а його синам випало стерегти комори. Шуппиму та Госі випала західна брама Шаллекет на дорозі, що веде в гори. І кожний вартовий був призначений на свій пост. Щодня біля східної брами стояли шість левитів. Біля північної брами стояли по чотири щодня. Біля південної щодня стояли по чотири охоронці, й по два чоловіки вартувало біля комор. На західних колонадах вартували четверо на дорозі та двоє біля колонади. Такий був розподіл на групи служителів брами від Кораїтів та Мераріїв. Їхні брати левити відповідали за скарби храму Божого та коштовні святі речі. Сини Ладана походили з родини Ґершона, а Єгіель був одним з лідерів родини Ладана. Сини Єгіелі Зетам та його брат Йоїл відповідали за скарби в храмі Господньому. Інші лідери були обрані з родів Амраміїв, Іцгаріїв, Хевроніїв та Уззіеліїв. Шевуел, син Ґершома, сина Мойсея, був головним відповідальним за скарби. Родичі Шевуела через Еліезера: син Еліезера Регавія, який мав сина Єшаю, який мав сина Йорама, який мав сина Зикрі, який мав сина Шеломита. Шеломит та його родичі відповідали за всі скарби дарів, які цар Давид, голови сімей, командуючі тисячними й сотенними загонами та командири війська присвячували Господу. Вони присвячували з військової здобичі на утримання храму Господнього. І все, що присвятили пророк Самуїл, Саул, син Кіша, Авнер, син Нера, та Йоав, син Зеруї, було в руках Шеломита і його родичів. Від іцгаріїв: Кенанія та його сини були призначені працювати у зовнішніх справах поза храмом, як правителі та судді Ізраїлю. Від хевроніїв: Гашавія та його родичі, тисяча сімсот вдатних чоловіків відповідали за Ізраїль на захід від ріки Йордан, за різноманітні справи Господні та царську службу. Єрія був головою хевроніїв згідно з родоводом їхніх родин. На сороковий рік царювання Давида було переглянуто родоводи й знайдено серед них вдатних чоловіків у Язері ґілеадському. Єрія мав дві тисячі сімсот родичів, вдатних чоловіків та голів родин, і цар Давид призначив їх над рувимцями, ґадіями та половиною коліна Манассії в усіх справах Божих та ділах царських. Це список ізраїльтян, голів родин та командирів над тисячними та сотенними загонами й правителів, які несли царську службу в усіх справах, пов’язаних з військовими підрозділами. Вони заступали на службу і звільнялися з неї щомісяця протягом усього року. В кожній частині було двадцять чотири тисячі чоловік. За першу частину в перший місяць відповідав Яшовеам, син Завдіела. В його частині було двадцять чотири тисячі воїнів. Він був нащадком Переза, і як головнокомандуючий над усіма військовими командирами, ніс службу в перший місяць. У другому місяці командуючим частини став Додай агогійський. Милкот був начальником над його командирами. В частині було двадцять чотири тисячі воїнів. Третім військовокомандуючим, на третій місяць, став Беная, син Єгояди, первосвященика. В його частині було двадцять чотири тисячі воїнів. Цей Беная був воїном, одним із тридцятьох, і командиром над тридцятьма. Начальником над його командирами був його син Аммізавад. Четвертим командуючим, на четвертий місяць, став Асагел, брат Йоава, та Зевадія, син Асагела, який став командуючим після нього. В його частині було двадцять чотири тисячі воїнів. П’ятим командуючим, на п’ятий місяць, став Шамгуд ізрагійський. В його частині було двадцять чотири тисячі воїнів. Шостим командуючим, на шостий місяць, став Іра, син Іккеша текоїтського. В його частині було двадцять чотири тисячі воїнів. Сьомим командуючим, на сьомий місяць, став Гелез пелонійський, ефраїмець. В його частині було двадцять чотири тисячі воїнів. Восьмим командуючим, на восьмий місяць, став Сиввекай хушійський з роду Зери. В його частині було двадцять чотири тисячі воїнів. Дев’ятим командуючим, на дев’ятий місяць, став Авіезер анатотійський, з коліна Веніамина. В його частині було двадцять чотири тисячі воїнів. Десятим командуючим, на десятий місяць, став Магарай нетофатійський, з роду Зери. В його частині було двадцять чотири тисячі воїнів. Одинадцятим командуючим, на одинадцятий місяць, став Беная піратонський, ефраїмець. В його частині було двадцять чотири тисячі воїнів. Дванадцятим командуючим, на дванадцятий місяць, став Гелдай нетофатійський, з роду Отніела. В його частині було двадцять чотири тисячі воїнів. Ізраїльські коліна очолювали: рувимців: Еліезер, син Зикрі; симеоніїв: Шефатія, син Мааки; левитів: Гашавія, син Кемуела; аароніїв: Задок; юдеїв: Елігу, Давидів брат; іссахаріїв: Омрі, син Михаїла; завулонців: Ішмая, син Овдія; нафталійців: Єремот, син Азріела; ефраїмців: Гошеа, син Азазії; половину коліна Манассії: Йоїл, син Педаї; половину коліна Манассії з Ґілеада: Іддо, син Захарії; веніаминіїв: Яасіел, син Авнера; даніїв: Азарел, син Єрогама. Ось хто очолював коліна ізраїльські. Давид не перерахував тих, кому було менше двадцяти років, бо Господь пообіцяв примножити ізраїльтян, як зірок на небі. Йоав, син Зеруї, почав перепис, але не скінчив його, бо Божа кара впала на Ізраїль, і чисельність та не ввійшла в літопис Царя Давида. За царські комори відповідав Азмавет, син Адіела. За комори по містах, селах, селищах та укріпленнях відповідав Йонатан, син Уззії. За землеробів, які обробляли землю, відповідав Езрі, син Келува. За виноградники відповідав Шимей раматійський. За виноробство відповідав Завдій шифмійський. За оливкові та смоквові діброви у Шефелі відповідав Ваал-Ханан ґедерійський. За запаси оливи відповідав Йоаш. За отари, що випасалися в Шароні, відповідав Шитрай шаронський. За отари, що випасалися в долинах, відповідав Шафат, син Адлая. За верблюдів відповідав Овил ізмаїльський. За віслюків відповідав Єгдея меронотський. За отари овець відповідав Язіз хаґрійський. Усі вони були управителями власності царя Давида. Йонатан, Давидів дядько, був радником, мудрецем та писарем. Єгіел, син Гахмоні виховував царських синів. Агітофел був радником царя, а Хушай аркійський був другом царя. Після Агітофела був Єгояда, син Бенаї, та Авіатар. Головнокомандуючим царського війська був Йоав. Давид зібрав до Єрусалима всіх вельмож ізраїльських, голів колін, командуючих військовими частинами, що служили цареві, командирів тисячних загонів, командирів сотенних загонів, відповідальних за царське майно й худобу, за царських синів, а разом із ними і служителів двору, витязів й шанованих осіб. Цар Давид підвівся і сказав: «Послухайте мене, брати мої і мій народе. Я хотів збудувати затишний Дім для ковчегу Заповіту Господнього, як підніжок нашому Богу, і підготував усе необхідне для будівництва. Але Бог сказав мені: „Ти не повинен будувати дім в ім’я Моє. Бо ти людина, яка вела багато воєн і пролила багато крові людської”. Та Господь, Бог Ізраїлю, із милості Своєї вибрав мене з усього мого роду бути царем Ізраїлю навічно. Бо вибрав Він Юдине коліно за головне, а в коліні Юдиному — мою родину, а серед синів батька мого Він милостиво призначив мене царем на усім Ізраїлем. А з усіх моїх синів, бо Господь дав мені багато синів, Він вибрав мого сина Соломона посісти Господній царський престол над Ізраїлем. Він сказав мені: „Твій син Соломон — той, хто збудує Мій храм та Мої подвір’я, бо Я вибрав його як Свого сина і Я буду батьком йому. Я зроблю його царство тривалим назавжди, якщо він твердо дотримуватиметься Моїх заповідей та законів, як сьогодні”. Отож, перед очима всього Ізраїлю, зібрання Господнього, щоб чув наш Бог, сумлінно виконуйте всі настанови Господа вашого Бога, щоб могли ви володіти цією доброю землею і передавати її в спадщину дітям своїм навічно. І ти, мій сину Соломоне, визнавай Бога твого батька, служи Йому від усього серця натхненним духом, бо Господь знає, що в кожного на серці і в думках. Якщо ти шукатимеш Його, то знайдеш. Але якщо відвернешся від Нього, то зречеться Він тебе назавжди. Отож, гляди, бо вибрав тебе Господь збудувати храм для святого місця. Будь мужнім і зроби це!» Тоді Давид дав своєму сину Соломону план ґанку та всієї будівлі, скарбниць, верхніх покоїв, внутрішніх кімнат Святеє Святих, а також начерк усього, що він продумав: подвір’їв храму Господнього та всіх приміщень навколишніх, скарбниць храму Божого та скарбниць для священних дарів, для груп священиків та левитів, і для всілякої служби у храмі Господньому, і для різноманітного начиння, що використається для служби у храмі Господньому, для золота за вагою та різних золотих виробів, для всілякого начиння різного використання, для всіх срібних виробів за вагою, та усілякого начиння щоденного використання. Він установив вагу золочених світильників та ліхтарів, навіть вагу золота в кожному ліхтарі й світильнику і в кожному срібленому ліхтарі, він визначив вагу срібла і в ліхтарі, і в світильнику, згідно з призначенням кожного ліхтаря, і вагу золота для столів для священного хліба, для кожного стола, і вагу срібла у срібних столах, і вагу щирого золота у виделках, рукомийниках і позолочених чашах, окремо визначив вагу в кожній чаші і в срібних чашах, визначив вагу срібла в кожній окремо, і вагу литого золота для вівтаря, де спалювали запашне куріння, а також начерк позолоченої колісниці з золотими Ангелами, які розправили крила й накрили ковчег Заповіту Господнього. Давид передав Соломону усе те записане від Господа, бо хотів, щоб Соломон зрозумів усі деталі того начерку. Тоді Давид сказав своєму сину Соломону: «Будь сильним і мужнім, берися за діло. Не бійся й не відступай, бо Господь Бог, мій Бог, з тобою. Він не зречеться й не залишить тебе, доки вся робота по службі в храмі Господа не буде завершена. І ось групи священиків та левитів для всілякої служби в храмі Божому. У твоєму розпорядженні вправні працівники для різноманітної роботи й служби, а також начальники і весь народ, ладний виконати всі твої накази». Цар Давид звернувся до всієї громади: «Мій син Соломон, єдиний Богом обраний, ще молодий і недосвідчений, а діло це велике, бо храм цей не для людини, а для Господа Бога. Що було в мене сили, я приготував для храму Божого золота для виготовлення золотих предметів, срібла для срібних, бронзи для бронзових, заліза для залізних, дерева для дерев’яних, оніксу для кам’яних виробів, різнокольорового каміння для мозаїки, всілякого коштовного каміння та мармуру у великій кількості. Крім того, у мене є особистий скарб золота та срібла. Оскільки радію я в храмі Божому, то присвячую все це храму Божому. Я тепер віддаю це на храм мого Бога в додаток до всього того, що я приготував для священного храму. А саме: три тисячі талантів щирого золота з Офіра та сім тисяч талантів чистого срібла для покриття стін у кімнатах, золото для виготовлення золотих речей та срібло для срібних предметів і для всілякої роботи ремісників. Хто тепер бажає щиросердо пожертвувати Господу й посвятитися сьогодні?» Тоді голови родин, голови колін Ізраїлю, командири тисячних і сотенних загонів та царські вельможі почали щиро жертвувати. Вони віддали для служби в храмі Божому: п’ять тисяч талантів і десять тисяч даріїв золота й десять тисяч талантів срібла, вісімнадцять тисяч талантів бронзи та сто тисяч талантів заліза. А в кого було коштовне каміння, то віддали до скарбниці храму Господнього під нагляд Єгіела ґершонійського. Народ радів з тих великодушних пожертв, бо віддавали добровільно, від щирого серця Господу. І цар Давид теж мав велику втіху з того. Тоді Давиди благословив Господа перед усієї громадою. Давид сказав: «Благословен Ти, о Господи, Боже Ізраїля, нашого батька, назавжди і навіки віків! Твої, о Господи, і велич, і могутність, і слава, й пишність, і величність. Багатство й слава — все від Тебе, і правиш Ти всім навкруги. В руках Твоїх сила й могутність, і у владі Твоїй дати кожному велич і силу. І тепер, наш Боже, ми дякуємо Тобі і прославляємо Твоє славне ім’я. Бо хто я є, і хто є мій народ, щоб щиро так підносити Тобі? Тобі все те, що ми дістали від Тебе. Бо ж ми чужі для Тебе, пілігрими, ми тимчасові, як і наші предки. Дні наші на землі, мов тінь без сподівань. О Господи, наш Боже, все оце багатство приготували ми для побудови храму для Тебе, бо Твоє святе ім’я — від Тебе, і все оце Тобі належить. І я знаю, мій Боже, що Тобі відомо, що в кожного на серці, праведності Ти радієш. Із чистим серцем я віддав Тобі усе це, я радо все віддав Тобі. І Твій народ тепер, який присутній тут, я бачу, радо й щиросердо жертвує Тобі. О, Господи, Бог наших предків Авраама, Ісаака й Ізраїля, збережи повік це в серці нашого народу спрямуй до Себе їхні всі серця. Моєму ж сину Соломону дай праве серце, щоб дотримувався заповідей Твоїх, настанов, вимог, наказів, щоб усе виконував і збудував цей храм, для якого я все приготував». Тоді Давид звернувся до всієї громади: «Благословляйте Господа, вашого Бога». І вся громада благословила Господа, Бога їхніх предків. І вони вклонилися і впали долілиць перед Господом і царем. Наступного дня вони принесли пожертви Господу і жертви всеспалення: тисячу бичків, тисячу баранів і тисячу ягнят, різних напоїв у пожертву та всіляких офір у великій кількості з усього Ізраїлю. Вони їли й пили того дня перед Господом з великою радістю. І вдруге вони зробили царем Соломона, сина Давида. Вони перед Господом помазали його князем, а Задока — священиком. Отож Соломон посів престол Господній як цар замість батька свого Давида, і щастило йому в усіх його ділах, і весь Ізраїль корився йому. Всі вельможі й воїни, а також усі сини царя Давида дали присягу бути вірними царю Соломону. Господь вельми звеличив Соломона перед усім Ізраїлем і дав йому царську велич, яку не мав жоден цар Ізраїлю до нього. Давид, син Єссея, царював над усім Ізраїлем. Він царював над Ізраїлем сорок років. Сім років він правив у Хевроні, а тридцять три — в Єрусалимі. Він помер у похилому віці, проживши довге життя в багатстві та славі. Потім його син Соломон став царем після нього. Вся історія царювання Давида, від першого дня до останнього, записана в літописі провидця Самуїла, пророка Натана та провидця Ґада, а також повна історія його царювання і влади, всі події, що траплялися з ним та Ізраїлем і з усіма царствами в інших країнах. Соломон, син Давида, надійно зміцнився в своєму царстві, бо Господь його Бог був з ним і сприяв його звеличенню. Тоді звернувся Соломон до всього Ізраїлю: до командирів тисячних і сотенних загонів, до суддів та всіх старійшин, до голів родів. І Соломон, і вся громада пішли на узвишшя в Ґівеоні, бо там був намет зібрання, який Мойсей, слуга Господній, встановив у пустелі. Давид переніс ковчег Божий з Киріат-Єарима на місце, приготовлене для нього, встановив намет в Єрусалимі. Але мідний вівтар, зроблений Безалелом, сином Урі, сина Гура, залишився в Ґівеоні перед наметом Господа. Отож Соломон та громада пішли туди просити Його поради. Соломон піднявся до бронзового жертовника перед Господом біля намету зібрання і приніс тисячу жертв всеспалення. Тієї ночі Бог явився Соломону і сказав йому: «Проси, що хочеш, щоб Я дав тобі». Соломон відповів Богу: «Ти виявив велику милість до мого батька Давида й настановив мене царем після нього. Тепер, Господи Боже, нехай обіцянка Твоя, яку Ти дав моєму батькові Давиду, сповниться, бо зробив Ти мене царем над народом, який такий чисельний, як порох на землі. Дай мені мудрість і знання, щоб міг я вести цей народ, бо хто ж інакше у змозі правити цим великим народом?» Бог сказав Соломону: «Оскільки це щиросердне твоє бажання і не просив ти багатства, статків чи слави, і не просив смерті ворогам своїм, і не просив довгого життя, а просив мудрості та знань, щоб правити Моїм народом, над яким Я наставив тебе царем, тому дам Я тобі мудрість і знання. І дам тобі також багатство, статки і славу, яких не мав жоден цар до тебе і не матиме після тебе». Тож пішов Соломон до місця поклоніння в Ґівеоні. Потім Соломон залишив намет зібрання, щоб правити Ізраїлем. Соломон зібрав колісниці та коней: тисячу чотириста колісниць і дванадцять тисяч вершників, яких тримав у містах для колісниць, а також біля себе в Єрусалимі. Цар зробив срібло та золото таким звичайним в Єрусалимі, як просте каміння, а кедру було стільки, як сикоморових дерев, що ростуть у підгір’ях. Царські торговці купували коней в Єгипті й Кое та привозили їх Соломону. Вони ввозили колісниці з Єгипту по шістсот шекелів срібла за кожну, а коней купували по сто п’ятдесят шекелів. Вони також продавали їх царям хиттійським та арамійським. Соломон віддав наказ збудувати храм в ім’я Господа і царський палац для себе. Він виписав сімдесят тисяч простих робітників і вісімдесят тисяч каменярів у горах та три тисячі шістсот наглядачів за їхньою роботою. Соломон направив послання до Гірама, царя Тира: «Надішли мені кедрових колод, як робив ти це для батька мого Давида, коли надсилав йому кедр для побудови палацу, де він жив. А тепер я збираюся розпочати будівництво храму в ім’я Господа мого Бога й присвятити його Йому для щоденних всеспалень та спалювання запашного куріння, для постійного покладання священного хліба, для всеспалень щоранку й щовечора, по суботах, у Новолуння та всі свята, призначені Господом, нашим Богом. Це віковічний порядок для Ізраїлю. Храм, що я збираюся звести, має бути величним, бо наш Бог — Найвеличніший серед усіх богів. Але хто ж спроможний збудувати для Нього храм, адже небеса і навіть всесвіт неспроможні вмістити Його? То чи можу я збудувати якийсь храм для Нього? Хіба що місце для жертв всеспалення перед Ним. Отож пришли мені вправного майстра по золоту й сріблу, по міді й залізу, а також по пурпуру, червені та блакиті, аби працював він в Юдеї та Єрусалимі з моїми майстерними ремісниками, яких підготував мій батько Давид. Надішли мені також кедрових, соснових та сандалових колод із Ливану, бо я знаю, що твої люди — вправні лісоруби. Мої робітники будуть працювати разом із твоїми, аби забезпечити мені велику кількість деревини, бо храм, який я будую, має бути просторий і величний. Я дам твоїм слугам-лісорубам двадцять тисяч корів подрібненої пшениці, двадцять тисяч корів ячменю, двадцять тисяч батів вина і двадцять тисяч батів оливи». Цар Гірам відповів Соломону таким листом: «Оскільки Господь любить Свій народ, Він зробив тебе його царем». І додав Гірам: «Благословен Господь, Бог Ізраїлю, Який створив небеса й землю! Він дав царю Давиду сина, наділеного розумом і мудрістю, який збудує храм Господу і палац для себе. Я посилаю тобі Гурама-Абі, великого майстра. Його мати з Дана, а батько з Тира. Він вправно працює із золотом і сріблом, міддю й залізом, камінням і деревом, із пурпуром, блакиттю та червінню і з тонким полотном. Він дуже досвідчений майстер-гравер і може виконати будь-яке замовлення, що даси йому. Він буде працювати з твоїми ремісниками і з тими, що від мого володаря, батька твого Давида. Тепер дозволь мені, мій пане, просити надіслати твоїх слуг, пшеницю, ячмінь, оливу та вино, які ти обіцяв, а ми будемо заготовляти колоди з Ливану в потрібній тобі кількості й сплавляти їх плотами вниз по морю до Йоппи. Звідти ти зможеш їх доставляти до Єрусалима». Соломон зробив перепис чужинців, що жили в Ізраїлі після того перепису, що зробив його батько Давид. І виявилося їх сто п’ятдесят три тисячі шістсот чоловік. Він призначив із них сімдесят тисяч бути вантажниками, а вісімдесят тисяч — каменярами в горах, а ще три тисячі шістсот — наглядачами, що мали стежити за виконанням робіт. Потім Соломон почав будувати храм Господа в Єрусалимі на горі Морія, де Господь явився його батькові Давиду. Було це на току Арауни євуситського. Це місце було наготоване Давидом. Соломон розпочав будівництво на другий день другого місяця четвертого року свого царювання. Підвалини, які Соломон заклав для будівництва храму Божого, були шістдесят ліктів завдовжки і двадцять ліктів завширшки (тоді використовувалися старі виміри). Ґанок попереду храму був двадцять ліктів завширшки на всю довжину будинку та двадцять ліктів заввишки. Усередині він оздобив його щирим золотом. Він обклав головну залу сосною та покрив щирим золотом і оздобив вирізьбленими пальмами й візерунками. Він оздобив храм коштовним камінням; золото, яке він використовував, було з Парваїма. Він обклав золотом сволоки на стелі, одвірки, стіни та двері храму й вирізьбив на стінах Херувимів. Він збудував Святеє Святих, яка завдовжки дорівнювала ширині храму — двадцять ліктів у довжину та двадцять ліктів завширшки. Зсередини він обклав Святеє Святих шістьмастами талантами щирого золота. Золоті цвяхи важили п’ятдесят шекелів. Він також обшив золотом кімнати нагорі. Для Святеє Святих він зробив двох Херувимів і позолотив їх. Розмах крил Херувима був двадцять ліктів. Одне крило першого Херувима було завдовжки п’ять ліктів і торкалося стіни храму, а друге крило Херувима дорівнювало п’ятьом ліктям і торкалося крила другого Херувима. Так само одне крило другого Херувима було п’ять ліктів завдовжки й торкалося стіни храму, а друге — також п’ять ліктів завдовжки, торкалося крила першого Херувима. Крила цих Херувимів простягалися на двадцять ліктів. Вони стояли лицем до головної зали. Він зробив запону з синьої, пурпурової та яскраво-червоної тканини та з вісону з зображенням Херувимів на ній. Перед храмом він поставив дві колони, тридцять п’ять ліктів завдовжки, капітель кожної колони була по п’ять ліктів. Він зробив перекручений ланцюг і прикрасив капітелі колон. Він також виготовив сто плодів гранатового дерева й прикріпив до ланцюга. Він встановив колони попереду храму: одну з південної сторони і одну з північної. Колону з південної сторони він назвав Якин, а північну колону — Воаз. Він спорудив бронзовий вівтар двадцять ліктів завдовжки, двадцять ліктів завширшки та десять ліктів заввишки. Він зробив кругле Море з литого металу, розміри якого були десять ліктів від краю до краю та п’ять ліктів заввишки. Довкола воно становило тридцять ліктів. Нижче вінця в два ряди по колу стояли постаті биків на кожні десять ліктів. Воли були розташовані в два ряди й становили одне ціле з Морем. Море стояло на дванадцяти биках: троє дивилися на північ, троє — на захід, троє — на південь і троє — на схід. Море трималося на них зверху, задами вони були обернені всередину. Воно було завтовшки в долоню, вінця нагадували вінця келиха і мали вигляд розквітлої лілії. Воно містило три тисячі батів. Потім він зробив десять умивальниць і розмістив п’ять з південної сторони та п’ять з північної. В них омивалося все, що використовувалося для жертв всеспалення, а в Морі омивалися священики. Він зробив десять золотих світильників за малюнками й розмістив їх у храмі — п’ять з південної сторони і п’ять з північної. Він зробив десять столів і розмістив їх у храмі — п’ять з південної сторони і п’ять з північної. Він також зробив сто золотих кропильниць. Він зробив подвір’я для священиків та великій двір і двері, які обклав бронзою. Він розмістив Море в південній частині, у південно-східному кутку. Він також зробив казани, лопатки й кропильниці. Отож Гурам закінчив роботу, усі роботи, які він виконував для царя Соломона у храмі Божому: дві колони, дві чашоподібні капітелі, що прикрашали колони; дві мережані прикраси двох чашоподібних капітелей зверху на колонах; чотириста плодів гранатового дерева для тих мережаних прикрас (два ряди гранатів на кожній мережаній прикрасі, що оздоблювали чашоподібні капітелі зверху на колонах); поставці та умивальниці; Море та дванадцять биків під ним; умивальниці, лопатки, виделки та всі необхідні речі. Всі речі, які Гурам-Абі зробив царю Соломону для храму Господнього, були виготовлені з полірованої бронзи. Цар наказав виливати їх у глиняних формах у долині Йордану між Суккотом та Заретаном. Усіх цих речей Соломон зробив таку величезну кількість, що навіть бронзу, яка пішла на них, немислимо було зважити. Соломон також зробив усе вмеблювання й прибори, що були в храмі Божому: золотий вівтар; столи для хліба присутності; свічники зі щирого золота з лампами, щоб горіли перед Святеє Святих, як було приписано; квіти з золота, лампади та щипці; зі щирого золота ножиці для підрізання гноту, кропильниці, тарелі й кадильниці; золоті двері у Святеє Святих, а також двері головної зали храму. Коли Соломон закінчив усі роботи по будівництву храму Господнього, він приніс усе, що присвятив його батько Давид: срібло, золото і меблі й передав усе це до скарбниці храму Божого. Тоді цар Соломон скликав до Єрусалима усіх старійшин Ізраїлю, голів колін та начальників ізраїльських родин, щоб перенести ковчег Господнього Заповіту з Сіону до міста Давида. І всі мужі Ізраїлю зібралися до царя на свято, і було то в сьомому місяці року. а цар Соломон разом з усім ізраїльським народом, який зібрався навколо нього, був перед ковчегом, приносячи в жертву незліченну кількість овець та биків. Тоді священики занесли ковчег Господнього Заповіту на його місце — у внутрішнє святилище храму, Святеє Святих, і поставили його під крилами Херувимів. Херувими розпростерли свої крила над ковчегом, прикриваючи його та шести, на яких його несли. Ці шести були такі довгі, що їх кінці було видно зі Святого Місця, що перед внутрішнім святилищем, але не ззовні Святеє Святих. Там вони й по сьогодні. У Ковчезі Заповіту нічого не було, крім двох скрижалів, які Мойсей поклав туди на горі Хорев, де Господь уклав Угоду з ізраїльтянами після їхнього виходу з Єгипту. Всі священики, що були там, пройшли обряд очищення, незважаючи на групи, до яких вони належали. Коли священики вийшли зі святині, вони служили разом. Левити-співці стояли зі східного боку вівтаря. Там були присутні всі групи співців Асафа, Гемана та Єдутуна. А також були там їхні сини та родичі. Ці співці-левити були вбрані в білий полотняний одяг. У них були цимбали, ліри та арфи. Всього було сто двадцять священиків разом із левитами-співцями. Ці сто двадцять священиків сурмили в сурми. І ті, хто сурмив у сурми і ті, хто співав, звучали як один. Вони в один голос славили Господа й дякували Йому. Їхні сурми, цимбали та інші музичні інструменти звучали дуже голосно. Вони співали: «Хвала Богу за милість Його. Любов Його щира навічно». Потім храм Господній наповнився хмарою. Священики далі не могли правити службу через ту хмару. І було то завдяки тому, що слава Господня наповнила храм Божий. Тоді сказав Соломон: «Господь каже, що буде Він жити в темній хмарі. Я збудував величезний храм для Тебе, місце Твого повічного перебування». В той час, як весь народ Ізраїлю зібрався і стояв там, цар повернувся й благословив його. Тоді він мовив: «Господу хвала, Богу Ізраїлю, Хто власноручно виконав усе, що обіцяв Своїми устами моєму батькові Давиду. Ось що казав Господь: „З того дня, як Я вивів народ Мій з Єгипту, Я не обрав міста в жодному з колін ізраїльських, щоб збудувати храм в Моє ім’я, і Я не обрав вождя для народу Ізраїля. Але тепер Я обрав Єрусалим, щоб ім’я Моє там було, і Я обрав Давида правити Моїм народом ізраїльським”. Мій батько Давид дуже хотів збудувати храм в ім’я Господа, Бога Ізраїлю. Але Господь сказав моєму батькові Давиду: „Те, що було в тебе щире бажання побудувати храм в Моє ім’я — це добрий намір. Однак ти не збудуєш храм, а твій син — кров і плоть твоя, саме він збудує храм в ім’я Моє”. Господь дотримався Своєї обіцянки: я царюю після батька мого Давида і сиджу на троні Ізраїлю, як і обіцяв Господь. І я збудував храм в ім’я Господа, Бога Ізраїлю. В ньому я розмістив ковчег з Угодою, яку Господь уклав з народом Ізраїлю». Соломон став перед вівтарем Господнім перед усім народом Ізраїлю й простягнув руки. Він зробив бронзове узвишшя п’ять ліктів завдовжки, п’ять ліктів завширшки та три лікті заввишки й помістив його посередині двору. Він піднявся на узвишшя, а тоді упав на коліна перед усіма ізраїльтянами, що зібралися, й, простягнувши руки до небес, і промовив: «О Господи, Боже Ізраїлю, ні на небі, ні на землі немає такого Бога, як Ти. Ти виконуєш Свій Заповіт про любов до слуг Твоїх, які всім серцем дотримуються шляху Твого. Ти виконав Свою обітницю, що дав Своєму слузі Давиду, моєму батькові. Ти устами Своїми пообіцяв і руками Своїми виконав її, як і сьогодні. Тепер Господи, Боже Ізраїлю, виконай ту обіцянку, яку Ти дав Своєму слузі Давидові, батькові моєму, коли сказав: „Завжди твої сини сидітимуть на троні Ізраїлю, доки вони пильнуватимуть все те, що роблять, згідно з Моїми законами, як ти це робив”. А тепер, о Господи, Боже Ізраїлю, нехай здійсниться слово Твоє, яке Ти дав Своєму слузі Давиду. Та чи справді Бог житиме на землі з людьми? Небеса й навіть увесь всесвіт не можуть вмістити Тебе. Наскільки ж менший храм, збудований мною! Отож зглянься на молитву й благання Твого слуги, о Господи, мій Боже. Почуй плач і молитву, якими Твій слуга звертається до Тебе. Нехай очі Твої будуть звернені до цього храму вдень і вночі, до місця цього, де, за словами Твоїми, помістиш Ти ім’я Своє. Тож почуй молитву слуги Твого, який молиться до цього храму. Почуй благання Свого слуги й Свого народу ізраїльського, коли вони молитимуться на цьому місці до Тебе. Почуй з Небес, місця де Ти живеш, а почувши, прости. Якщо хтось вчинить зле проти ближнього свого і стверджуватиме, що він невинний, то він буде змушений прийти до цього вівтаря й присягнутися у своїй невинності. Тоді почуй з Небес і розсуди слуг Своїх: засуди винного й покарай відповідно його вчинкам, та виправдай невинного й нагороди його згідно з його праведністю. Якщо ж ворог переможе Твій народ ізраїльський за те, що він згрішив проти Тебе, але він повернеться знову до Тебе й, сповідуючи ім’я Твоє, молитиметься, пощади проситиме в Тебе в храмі цьому, тоді почуй з Небес і вибач гріхи Твоєму народові ізраїльському й поверни його на землю, яку віддав його батькам. Якщо ж небеса зімкнуться й не буде дощу, бо Твій народ згрішив проти Тебе, і коли люди молитимуться на цьому місці й каятимуться іменем Твоїм, відвернувшись від свого гріха, бо Ти наслав страждання на них, тоді почуй їх з Небес і прости гріх слугам Своїм, Своєму народу ізраїльському. Настанови їх на шлях праведного життя й пошли дощ на землю, яка була дана Тобою в спадщину народу Твоєму. Коли ж на землю прийдуть голод або чума, або почнуть гинути рослини від іржі, сарани, чи черви, або вороги візьмуть їх в облогу в їхніх же містах, хоч яке б лихо або напасть спіткала їх, та коли хтось із Твоїх людей ізраїльських звернеться з молитвою та благанням (бо кожна людина знає свій біль і страждання) й простягне руки до цього храму, тоді почуй з Небес, місця де Ти живеш. Вибач і вчини з кожним згідно з вчинками його, оскільки Ти знаєш, що в кожного на серці. Тільки Ти знаєш, що на серці в кожної людини! Тож вони боятимуться й поважатимуть Тебе протягом усього життя, що житимуть на землі, яку Ти дав нашим батькам. Щодо іноземця, який не належить до народу Ізраїлю, але прийде з далеких земель завдяки величному імені Твоєму й правиці могутній, коли він прийде помолитися у цьому храмі, тоді почуй з Небес, де Ти живеш, і зроби те, про що просить Тебе чужинець, тоді всі народи землі знатимуть ім’я Твоє і боятимуться Тебе, як боїться Твій власний народ ізраїльський, і будуть знати, що цей храм, який я збудував, щоб вшанувати Тебе, носить Твоє ім’я. Коли ж народ Твій піде війною проти своїх ворогів, хоч куди б Ти їх послав, і коли вони молитимуться Тобі, дивлячись на це місто, обране Тобою, і на храм, що я збудував в ім’я Твоє, тоді почуй з Небес їхні молитви та благання і підтримай їх. Якщо вони скоять гріх проти Тебе, оскільки немає людини без гріха, і Ти розгніваєшся на них й віддаси їх ворогові, який забере їх у полон у далекі чи близькі землі, і якщо вони отямляться на чужині в полоні, покаються й благатимуть Тебе, кажучи: „Ми скоїли гріх, ми зробили зле й ганебне” — і якщо вони повернуться до Тебе всім своїм серцем і душею на чужині в полоні і молитимуться Тобі за ту землю, яку Ти дав їхнім батькам, про те місто, що Ти обрав, та храм, збудований мною в Твоє ім’я, тоді почуй з Небес, де Ти живеш, почуй їхні молитви й благання і підтримай їх. І пробач народ Свій, який згрішив проти Тебе. Отож, мій Боже, хай очі Твої будуть розплющені, а вуха — уважні до молитв, вознесених з цього місця. А зараз встань, о Господи Боже, й прийди на місце Свого спочинку, Ти і ковчег Твоєї могутності. Нехай священики Твої, о Господи Боже, в спасіння вбрані будуть. Нехай святі Твої радіють з милості Твоєї. О Господи Боже, не відмовляй Своєму помазанику. Пам’ятай Давида, Свого вірного слугу!» Коли Соломон скінчив молитися, вогонь зійшов з небес і поглинув жертви всеспалення й жертви, і слава Господня наповнила храм. Священики не могли зайти до храму Господнього, бо слава Господа наповнила його. Коли всі ізраїльтяни побачили вогонь, що зійшов з небес, і славу Господню над храмом, вони впали долілиць на землю і вклонялися Господу, і дякували, промовляючи: «Хвала Богу за милість Його. Любов Його щира навічно». Тоді цар і всі люди принесли жертви Господу. Цар Соломон приніс у жертву двадцять дві тисячі биків та сто двадцять тисяч овець і кіз. Отак цар і всі люди освятили храм Божий. Священики зайняли відповідні місця, так само як і левити з Господніми музичними інструментами, які зробив цар Давид для уславлення Господа і які використовувалися, коли він возносив дяку, промовляючи: «Любов Його щира навічно!» Навпроти левитів священики сурмили в сурми, а всі ізраїльтяни стояли. Соломон освятив внутрішню частину двору перед храмом Господнім і там приніс жертви всеспалення та жир мирної жертви, оскільки бронзовий вівтар не вміщав усіх жертв всеспалення, зерна та лою. Протягом семи днів Соломон відзначав свято, а з ним і весь Ізраїль — величезне зібрання народу від Лебо-Гамата до Ваді в Єгипті. На восьмий день вони скликали зібрання, оскільки відзначали освячення вівтаря протягом семи днів. Вони освятили вівтар, але відзначали його освячення ще сім днів. На двадцять третій день сьомого місяця Соломон відправив по домівках людей, і серця їхні були сповнені радістю й задоволенням через те, що Господь зробив для Давида, Соломона та Свого народу ізраїльського. Коли Соломон завершив будівництво храму Господнього й царського палацу і виконав усе, що прагнув зробити, і щодо храму Господа та свого палацу, Господь явився йому вночі і сказав: «Я почув молитву твою і вибрав це місце, як храм для приношення жертв. Якщо Я закрию небеса і не буде дощу або накажу сарані знищити врожай, або нашлю чуму на людей, а Мій народ, який названий іменем Моїм, підкориться й молитиметься, й шукатиме Мене, і відвернеться від шляхів неправедних, то Я почую з небес і прощу гріхи їхні та зцілю їхню землю. Відтепер очі Мої відкриті і вуха Мої уважні до молитв, що линуть із цього місця. Я обрав і освятив храм цей, щоб ім’я Моє лишалося тут навіки. Очі Мої та серце Моє завжди будуть тут. Щодо тебе, то якщо ти служитимеш Мені, як твій батько Давид, і виконуватимеш усі Мої заповіді й дотримуватимешся Моїх настанов та законів, тоді Я встановлю твій царський трон, згідно з Угодою, яку Я уклав із твоїм батьком, коли пообіцяв: „Завжди у твоїй родині буде людина, що правитиме Ізраїлем”. Але якщо ти відступишся і не будеш виконувати Моїх законів і настанов, і почнеш служити іншим богам та поклонятися їм, тоді Я викоріню народ Ізраїлю з землі, що дав їм, і відмовлюся від храму, який Я освятив в ім’я Своє. Я зроблю його притчею во язицех і посміховиськом серед усіх народів. І хоча зараз цей храм такий високошанований, усі, хто буде проходити повз нього, будуть жахатися й питати: „Чому Господь зробив таке з цією землею і цим храмом?” А їм відповідатимуть: „Бо вони зрадили Господа, Бога їхніх батьків, Який вивів їх із Єгипту, й пристали до інших богів, яким вклоняються і служать. Ось чому Він наслав на них усі ці біди”». Наприкінці двадцятого року, протягом якого Соломон зводив храм Господа і царський палац, він відбудував міста, які йому дав Гірам і поселив там ізраїльтян. Тоді Соломон пішов на Гамат-Зову й захопив її. Він також збудував Тадмор у пустелі й у Гаматі збудував усі міста-комори. Він перебудував Верхній Бет-Горон та Нижній Бет-Горон як фортеці із укріпленими стінами, брамами та засувами. Так само й Балаат з усіма містами-коморами, та всі міста для колісниць і вершників — усе, що тільки він бажав збудувати в Єрусалимі, в Ливані й по всіх землях, де він царював. Усіх, хто лишився з хиттитів, аморійців, перизійців, хивійців та євуситів (це були неізраїльські народи), саме їхні нащадки залишилися на цих землях, й ізраїльтяни не могли їх винищити, тож Соломон перетворив їх на рабську силу, як це лишається й до сьогодні. Але Соломон не зробив рабом жодного з ізраїльтян. Вони були його воїнами, урядовцями, начальниками, командуючими й командирами його колісниць та вершників. У Соломона також було кілька головних ізраїльтян — двісті п’ятдесят повноважних наглядачів над тими, хто працював. Соломон перевіз дочку фараона з міста Давида в палац, який для неї побудував, бо казав він так: «Моя дружина не повинна жити в палаці царя Давида, бо місця, де був ковчег Господа, — святі». На вівтарі Господньому, який він збудував перед ґанком, Соломон приносив жертви всеспалення Господу щоденно, згідно з настановами Мойсея, і по суботах, і в Новолуння, і на три щорічні свята: свято Опрісноків, свято Седмиць та свято Кущів. Дотримуючись настанов батька свого Давида, він призначив групи священиків для виконання їхніх обов’язків, а також левитів — керувати восхваленням та допомагати священикам виконувати щоденні обов’язки. Він також призначив охоронців брам за групами, які мали вартувати біля різних брам, бо так наказав Давид, чоловік Божий. Вони не порушили жодного царського наказу щодо священиків та левитів, в тому числі й того, що стосувалося скарбниці. Вся робота Соломона була виконана. Від дня заснування храму Господнього до його завершення будівництво йшло без зупинки. Отож храм Господній було завершено. Тоді Соломон пішов на Еціон-Хевер та Елат на едомському узбережжі Червоного моря. А Гірам послав йому кораблі зі своїми моряками, які знали море. Вони разом із людьми Соломона попливли до Офіру й привезли чотириста п’ятдесят талантів золота, які доставили царю Соломону. Коли цариця Шеби почула про славу царя Соломона, вона приїхала до Єрусалима, щоб випробувати його складними питаннями. Прибувши з дуже великим караваном верблюдів, навантажених пахощами, великою кількістю золота та коштовного каміння, вона прийшла до Соломона й говорила з ним про все, що мала на думці. Соломон відповів на всі її запитання й нічого не було такого, чого б він не міг їй роз’яснити. Коли цариця Шеби побачила всю мудрість Соломонову і палац, який він збудував, страви на його столі, місця його наближених, слуг у їхньому вбранні, чашників у їхньому вбранні та жертви всеспалення, які приносив він у храмі Господньому, вона була дуже вражена. Вона сказала цареві: «Те, що я чула в моїй країні про твої досягнення та про мудрість твою, то є правда. Але я не вірила, що мені казали, аж поки не прийшла й не побачила все на власні очі. Звісно, навіть про половину твоєї мудрості мені не розповіли. Ти значно перевищуєш усе те, про що я чула. Якими щасливими повинні бути твої люди! Які щасливі твої наближені, які постійно поруч із тобою і чують мудрість твою! Нехай благословенний буде Господь твій Бог, Який вподобав тебе й настановив на престол царем, щоб царювати для Господа, твого Бога. Завдяки любові твого Бога до Ізраїлю та бажанню Його ствердити їх повік Він зробив тебе царем над ними, щоб забезпечити справедливість та праведність». Тоді вона дала цареві сто двадцять талантів золота, велику кількість пахощів та коштовного каміння. І ніколи більше не було таких пахощів, як ті, що цариця Шеби подарувала царю Соломону. Слуги Гірама та слуги Соломона привозили золото з Офіру. Вони також привозили сандалове дерево й коштовне каміння. З сандалового дерева цар зробив сходи у храмі Господньому та царському палаці, а також арфи й ліри для музик. Нічого подібного ніхто досі в Юдеї не бачив. Цар Соломон дав цариці Шеби все, що вона побажала і чого попросила. Він дав їй більше, ніж вона привезла. Тоді вона поїхала в супроводі своїх слуг і повернулася до своєї країні. Вага золота, яке Соломон щорічно отримував, становила шістсот шістдесят шість талантів, не рахуючи золота і срібла, яке сплачували купці, торгівці, царі аравійські та управителі земель. Цар Соломон виготовив двісті великих щитів з кованого золота. Шістсот шекелів золота пішло на кожен щит. Він також зробив триста малих щитів з кованого золота. Триста шекелів золота пішло на кожен такий щит. Цар розмістив їх у палаці Ливанського Лісу. Потім цар виготовив великий престол зі слонової кістки й покрив його щирим золотом. Престол мав шість сходинок і золотий підніжок, що кріпився до нього. З обох боків сидіння були поруччя з левами, що стояли поруч із кожним з них. Дванадцять левів стояли на шести сходинках: по одному з кожного боку сходинки. Нічого подібного ніколи не було в жодному іншому царстві. Усі келихи царя Соломона були золоті, і так само все домашнє начиння у палаці Ливанського Лісу було зі щирого золота. Нічого не було срібного, оскільки срібло не цінувалося за часів Соломона. Бо цар мав флот торговельних суден, на яких служили люди Гірама. Один раз на три роки кораблі поверталися, привозячи золото, срібло, слонову кістку, мавп та бабуїнів. Цар Соломон став найбагатшим і наймудрішим серед усіх царів світу. Всі царі землі шукали зустрічі з Соломоном, аби почути мудрість, яку Бог дав йому. Рік за роком кожен, хто приходив до нього, приносили дарунки: вироби зі срібла та золота, вбрання, зброю та спеції, коней і мулів. Соломон мав чотири тисячі стаєнь для коней та колісниць, дванадцять тисяч колісничих, що були в колісничних містах, а також при ньому в Єрусалимі. Він правив над усіма царями, від ріки до землі филистимлян і аж до кордону з Єгиптом. Цар зробив срібло таким звичайним в Єрусалимі, як просте каміння, кедру було стільки, як сикоморових дерев, що ростуть у підгір’ях. Коней Соломону привозили з Єгипту та інших країн. А щодо інших подій Соломонового царювання, від початку до кінця, то всі вони описані в літописах пророка Натана, у пророцтвах Агіжі шилонійського та в видіннях провидця Іддо, котрий пророкував про Єровоама, сина Невата. Соломон правив у Єрусалимі над усім Ізраїлем протягом сорока років. Потім він спочив зі своїми батьками й був похований у місті Давида, свого батька. І Реговоам, його син, став царем після нього. Реговоам пішов до Сихема, оскільки всі ізраїльтяни зібралися там, щоб проголосити його царем. Коли Єровоам, син Невата, почув про це (він був у Єгипті, куди втік від царя Соломона), він повернувся з Єгипту. Отож люди послали по Єровоама, і він та усі ізраїльтяни прийшли до Реговоама й сказали йому: «Твій батько поклав на нас тяжке ярмо, але зараз полегши наш жорстокий труд і тяжке ярмо, яке він поклав на нас, і ми служитимемо тобі». Реговоам відповів: «Приходьте до мене через три дні». Тож люди пішли геть. Тоді цар Реговоам порадився зі старійшинами, які служили його батькові Соломону впродовж його життя. Він запитав їх: «Яку відповідь порадите мені дати цим людям?» Вони відповіли: «Якщо ти будеш милостивий до цих людей і даси їм прихильну відповідь, то вони завжди служитимуть тобі». Але Реговоам відхилив пораду старійшин і порадився з юнаками, з котрими виріс, і які служили йому. Він спитав їх: «Яка ваша порада? Як я повинен відповісти цим людям, які кажуть мені: „Полегши ярмо, яке твій батько поклав на нас?”» Тоді юнаки, з якими він виріс, відповіли: «Скажи людям, що говорили тобі: „Твій батько поклав на нас тяжке ярмо, а ти полегши його”. Дай їм таку відповідь: „Мій мізинець могутніший ніж усе тіло мого батька! Мій батько поклав на вас тяжке ярмо, а я зроблю його ще важчим. Мій батько карав вас батогами, а я каратиму вас батогами з металевими шипами ”». Через три дні Єровоам і всі люди повернулися до Реговоама, як цар і наказав їм: «Приходьте до мене через три дні». Цар відповів їм суворо. Відхиливши пораду старійшин, він вчинив за порадою юнаків і сказав: «Мій батько поклав на вас тяжке ярмо, а я зроблю його ще важчим. Мій батько карав вас батогами, а я каратиму вас батогами з металевими шипами». Тож цар не послухався поради людей, і були ті події від Бога, щоб збулися слова, сказані до Єровоама, сина Невата, які Господь промовив через пророка Агіжу шилонійського. Коли весь Ізраїль побачив, що цар відмовився слухати їх, люди відповіли цареві: «Чи є наша частка у Давидовім роді? Чи є наша частка у сина Єссея? Ходімо ж до дому, о Ізраїлю! Давиде, сам доглядай свій власний дім!» Отож усі ізраїльтяни розійшлися по своїх домівках. А щодо ізраїльтян, які мешкали в містах Юдеї, Реговоам усе ще царював над ними. Коли цар Реговоам вирядив Адонірама, який був наглядачем над рабською силою, то ізраїльтяни забили його камінням на смерть. Царю Реговоаму, однак, вдалося вскочити в свою колісницю і втекти до Єрусалима. Отак Ізраїль повстав проти дому Давидового, і так воно є й по сьогодні. Коли Реговоам прибув до Єрусалима, він зібрав сто вісімдесят тисяч найкращих воїнів із сімей Юди та Веніамина. Він зібрав їх для того, щоб піти війною проти Ізраїлю й повернути царство Реговоаму. Але Шемая, Божий чоловік, почув таке слово Господнє: «Скажи Реговоаму, сину Соломона, царю юдейському, та всім ізраїльтянам в Юдеї та в землі Веніамина про те, що каже Господь: „Ви не повинні воювати з братами своїми! Кожен із вас мусить повернутися до дому, оскільки це Я зробив, щоб усе так сталося”». Тож цар Реговоам та його військо послухалися слова Господнього й повернулися. Вони не напали на Єровоама. Реговоам жив в Єрусалимі й будував укріплені міста в Юдеї, щоб мати захист від нападів. Він відновив міста Віфлеєм, Етам, Текоа, Бет-Зур, Соко, Адуллам, Ґат, Марешу, Зиф, Адораїм, Лахиш, Азеку, Зору, Айжалон та Хеврон. Ці міста було укріплено. Коли ж Реговоам укріпив ці міста, він настановив там командирів. А також забезпечив ті міста запасами харчів, оливи та вина. А ще Реговоам запасся щитами й списами в кожному місті й зробив ці міста могутніми. Тож Реговоам володів землями Юдеї та Веніамина. Священики та левити всього Ізраїлю підтримували Реговоама й приєдналися до нього. Левити навіть лишали свої пасовиська й свої поля і приходили до Юдеї та Єрусалима. Левити робили так, бо Єровоам та його сини не дозволяли їм правити службу як священикам Господнім. Єровоам настановив своїх священиків нести службу на узвишшях, де він поставив виготовлених ним козячих та телячих бовванів. Коли левити пішли з Ізраїлю, то ті люди в усіх родах Ізраїлю, які присвятили серце своє пошуку Господа Бога Ізраїлю, цілими родинами прийшли до Єрусалима, щоб принести жертви Господу, Богу своїх батьків. Ці люди ще більше зміцнили царство юдейське. І вони підтримували Соломонового сина Реговоама три роки, йдучи весь цей час дорогою Давида й Соломона. Реговоам одружився з Магалат, дочкою Єримота, а мати її була Авігайл. Єримот був сином Давида. Авігайл була дочкою Аліава, а Аліав був сином Єссея. Вона народила Реговоаму синів: Єуша, Шемарію та Загама. Потім Реговоам одружився з Маакою. Маака була онукою Авесалома. І Маака народила Реговоаму дітей: Авіжу, Аттая, Зизу й Шеломита. Реговоам кохав Мааку, онуку Авесалома, більше від усіх дружин та наложниць. Усього він мав вісімнадцять дружин та шістдесят наложниць, двадцять вісім синів та шістдесят дочок. Реговоам призначив Авіжу, сина Мааки, головним над усіма його братами, бо хотів настановити його царем. Він вчинив мудро, що порозсилав своїх синів у різні частини земель Юдеї та Веніамина й по всіх укріплених містах. Він доволі забезпечив їх і дав їм багато жінок. Реговоам став могутнім царем і зміцнив своє царство. Потім Реговоам та вся Юдея відмовилися коритися закону Господньому. На п’ятому році царювання царя Реговоама, Шишак, цар Єгипту, напав на Єрусалим. Так сталося через те, що Реговоам та люди Юдеї не були вірні Господу. Шишак мав тисячу двісті колісниць, шістдесят тисяч вершників і військо, чисельність якого ніхто й підрахувати не міг. У величезному війську Шишака були лівійські, суккотські та ефіопські воїни. Шишак здобув укріплені міста Юдеї. Потім він привів своє військо до Єрусалима. Тоді пророк Шемая прийшов до Реговоама й старійшин Юдеї. Ті юдейські старійшини зібралися в Єрусалимі, бо всі були налякані Шишаком. Шемая сказав Реговоаму та старійшинам Юдеї: «Ось що каже Господь: „Реговоаме, ти й люди Юдеї покинули мене й відмовилися коритися Моєму закону. Отож тепер Я залишу вас без Своєї підтримки перед Шишаком”». Тож старійшини Юдеї і цар засмутилися і впокорилися. Вони сказали: «Господь правий». Господь побачив, що цар та старійшини Юди покорилися. Тоді до Шемая дійшло таке слово Господнє. Господь сказав Шемаї: «Цар і старійшини скорилися. Отож Я не буду їх знищувати, а незабаром врятую їх. Я не буду через Шишака виливати Мій гнів на Єрусалим. Але люди Єрусалима стануть рабами Шишака. І станеться так, аби знали вони, що служити Мені — це не те саме, що служити царям інших народів». Коли Шишак, єгипетський цар, напав на Єрусалим, він пограбував і вивіз скарби храму Господнього й скарби царського палацу. Він забрав усе, в тому числі золоті щити, які зробив Соломон. Тож цар Реговоам зробив бронзові щити замість золотих і дав їх командирам, що відповідали за охорону входу до царського палацу. Хоч коли б цар ішов до храму Господнього, сторожа йшла з ним, несучи бронзові щити, а потім, як заведено, вони повертали бронзові щити до сторожової кімнати. Оскільки Реговоам упокорився, Господь відвернув від нього Свій гнів, тож його не було знищено вщент. Звісно, і в Юдеї справи пішли краще. Цар Реговоам зміцнив свою владу в Єрусалимі. Коли він став царем, йому був сорок один рік. Реговоам царював протягом сімнадцяти років у Єрусалимі, який Господь обрав поміж усіх родин Ізраїлю, аби там було ім’я Його. Мати Реговоама звали Наама; вона була аммонійка. Він чинив зле, оскільки серцем не прийняв покірливість Господу. Щодо подій Реговоамового правління від самого початку до кінця, то їх записано у літописах пророка Шемаї та провидця Іддо, який вів родоводи. Між Реговоамом та Єровоамом точилися війни увесь час їхнього царювання. Реговоам спочив зі своїми батьками й був похований в місті Давида. І Авіжа, син Реговоама, став царем після нього. На вісімнадцятому році царювання Єровоама Авіжа став новим царем Юдеї. Він правив у Єрусалимі протягом трьох років. Його матір звали Маака, яка була дочкою Уріела з Ґівеа. Між Авіжею та Єровоамом точилася війна. Авіжа вийшов на битву з військом у чотириста тисяч удатних воїнів. Єровоам виступив проти нього з восьмистами тисячами умілих воїнів. Одного разу, коли Авіжа стояв на горі Земараїм у горах Ефраїмових, він сказав: «Єровоаме і весь Ізраїлю, слухайте мене! Хіба ви не знаєте, що Господь Бог Ізраїлю настановив Давида та його синів царювати над Ізраїлем навічно. Він закріпив це право із Давидом соляною угодою. Але Єровоам, син Невата, слуги Соломона, сина Давидового, повстав проти свого володаря! Деякі лихі нікчеми згуртувалися навколо Єровоама й пішли проти Реговоама, сина Соломона, коли він був іще недосвідченим юнаком і не мав достатньої сили протистояти їм. Тепер ви надумали здолати Господнє царство, яким правлять Давидові сини. Ви, звісно, могутнє військо й маєте тих золотих телят, тих божків, яких Єровоам зробив для вас! Чи ж не відштовхнули ви священиків Господніх, нащадків Аарона, і левитів і не призначили священиками своїх людей точнісінько так, як роблять інші народи світу? Отож тепер кожен, хто принесе молодого бичка та семеро баранів, може стати священиком лжебога. А для нас Господом є наш Бог, ми не відштовхнули Його! Священики, що служать Богу, — сини Аарона. І левити допомагають їм. Щоранку й щовечора вони приносять жертви всеспалення та запашного куріння перед Господом. Вони викладають хліби рядами на чистому урочистому столі, засвічують золоті свічники щовечора. Ми пильно виконуємо настанови Господа, нашого Бога. А ви покинули Його! Бог з нами, Він наш правитель. Його священики просурмлять поклик до битви проти вас! Люди Ізраїлю, не йдіть проти Господа Бога ваших предків. Не буде вам успіху». Але Єровоам послав загін воїнів у засідку. Поки військо Єровоама було перед юдеями, засідка була позаду них. Юдеї озирнулися й побачили, що військо Єровоама наступає і спереду, і ззаду. Тоді вони заволали до Господа, а священики засурмили в сурми. Люди Юдеї закричали. І за їхнім гуком Бог вразив військо Єровоама і весь Ізраїль перед Авіжею та Юдеєю. Ізраїльтяни кинулися навтіч від юдеїв, і Бог віддав їх у руки юдеїв. Авіжа і його військо вщент розгромило військо Ізраїлю, п’ятсот тисяч кращих мужів було вбито. Народ Ізраїлю було розбито, а юдеї перемогли, бо залежали від Господа Бога своїх предків. Авіжа переслідував Єровоама і захопив міста Бетел, Єшану та Ефрон з довколишніми поселеннями. Єровоам ніколи вже не відновив сили в часи Авіжі. Господь вразив його, і він помер. Натомість Авіжа став могутнім. Він одружився з чотирнадцятьма жінками й мав двадцять двох синів та шістнадцять дочок. Усі інші діяння цього слуги Господнього записано у книгах пророка Іддо. І почив Авіжа зі своїми батьками й був похований у місті Давида. Його син Аса став царем після нього, і під час його царювання країна жила у мирі протягом десяти років. Аса чинив добре і праведне в очах Господа Бога. Він познімав усі чужоземні вівтарі й узвишшя, знищив священні камені та позносив стовпи Ашери. Він наказав Юдеї шукати Господа, Бога їхніх батьків, і коритися Його законам та настановам. Він знищив узвишшя та вівтарі для спалення запашного куріння в усіх містах Юдеї, і царство перебувало в мирі під час його правління. Він збудував фортеці в Юдеї, бо на землі був мир. Ніхто не воював проти нього в дні його царювання, бо Господь дав йому спочинок. «Давайте побудуємо ці міста, — сказав він Юдеї, — і обнесемо їх валами з баштами та брамами з засувами. Земля все ще нам належить, бо ми звернулися до Господа, нашого Бога, ми шукали Його, і Він дав нам спокій з усіх боків». Отож вони розбудовувалися й процвітали. У війську Аси було триста тисяч чоловік з Юдеї, озброєних великими щитами та списами й двісті вісімдесят тисяч людей Веніаминових, озброєних маленькими щитами та луками. Всі вони були хоробрі воїни. Зера кушійський виступив проти них з мільйоном воїнів та трьомастами колісницями й дійшов аж до Мареші. Аса вийшов йому назустріч, і вони налаштувалися до бою в долині Зефати поблизу Мареші. Тоді Аса звернувся до Господа свого Бога і сказав: «Господи, крім Тебе, немає нікого іншого, хто б допоміг малосилим проти могутніх. Допоможи нам. О Господи наш Боже, ми сподіваємося на Тебе, в ім’я Твоє вийшли ми проти цього величезного війська. О Господи, Ти — наш Бог. Не дай людині взяти гору над Тобою». Тоді Господь дав Асі та юдейському війську перемогу над кушійцями. Кушійці побігли, а Аса та його військо переслідували їх аж до Герара. Так багато кушійців полягло, що вони вже не могли знову зібрати боєздатного війська. Їх було знищено перед Господом та Його силами. Юдеї ж узяли багату здобич. Вони перемогли всі міста навколо Ґерара, бо гнів Божий впав на них. Військо Аси награбувало багато здобичі в цих містах. Вони також напали на табори пастухів і позабирали отари овець, кіз та верблюдів. Потім вони повернулися до Єрусалима. Дух Божий зійшов на Азарію, сина Оведа. Він пішов зустрітися з Асою і сказав йому: «Послухайте мене, Асо та всі юдеї і люди Веніаминові! Господь з вами, якщо ви з Ним. Якщо ви шукатимете Його, то ви Його знайдете. Та якщо ви покинете Його, то й Він вас покине. Довго Ізраїль жив без справжнього Бога, без священика, який би навчав, і без закону. Але в розпачі вони звернулися до Господа, Бога Ізраїлю й шукали Його, і знайшли Його. В ті дні було небезпечно подорожувати, бо всі мешканці країн цього краю були дуже занепокоєні. Один народ воював з іншим, місто билося з містом, бо Господь насилав на них різний клопіт та різні нещастя. А ви будете дужими, не зневірюйтеся, то й матимете винагороду за свою роботу». Як почув Аса ті слова й пророцтва Азарії, син пророка Оведа, він змужнів. Він повикидав поганських бовванів з міст Юдеї та Веніамина, які він захопив у горах Ефраїмових. Він відновив вівтар Господа, який був перед ґанком храму Господнього. Потім він зібрав усіх людей Юдеї та Веніамина, а також людей з колін Ефраїма, Манассії та Симеона, що розселилися поміж ними, у великій кількості тікали до нього з Ізраїлю, як побачили, що Господь їхній Бог з ними. Вони зібралися в Єрусалимі на третій місяць п’ятнадцятого року царювання Аси. Тоді ж вони принесли Господу в жертву сімсот голів великої рогатої худоби та сім тисяч овець і кіз із здобичі, яку вони з собою принесли. Вони дійшли згоди шукати Господа, Бога своїх батьків, усім серцем і душею. А ті, хто не буде шукати Господа, Бога Ізраїлю, має прийняти смерть, незалежно від того, поважна то людина чи ні, чоловік чи жінка. Вони дали клятву Господу гучно і голосно, з вигуками, грали на сурмах та ріжках. Всі люди Юдеї раділи з тієї клятви, бо давали вони її щиросердно. Вони шукали Бога наполегливо і знаходили Його. Отож Господь дав їм спокій з усіх боків. Цар Аса позбавив навіть свою матів Мааку царського престолу, бо вона встановила один із цих жахливих стовпів на честь богині Ашери. Аса зніс той стовп, розтрощив його і спалив у долині Кідрон. Хоча він і не позносив узвишшя в Ізраїлі, серцем своїм Аса повністю був відданий Господу протягом усього свого життя. Він приніс у храм Божий срібло, золото і речі, які він та батько його посвятили. І не було більше війни аж до тридцять п’ятого року правління Аси. На тридцять шостий рік царювання Аси ізраїльський цар Вааша виступив проти Юдеї і зміцнив Раму, аби перекрити вхід та вихід на землі юдейського царя Аси. Тоді Аса взяв зі скарбниць храму Господнього та свого палацу срібло й золото і послав їх арамійському царю Бен-Гададу, який у цей час правив у Дамаску. «Давай укладемо угоду між нами, — сказав він, — як то було між твоїм батьком та моїм. Ось я надсилаю тобі в подарунок срібло й золото. Отож тепер розірви свою угоду з Ваашей, царем Ізраїлю, і тоді він залишить мене у спокої». Бен-Гадад погодився з царем Асою і послав командирів своїх військ проти міст Ізраїлю. Вони захопили Іжон, Дан, Авель-Маїм та міста-комори Нафталі. Коли Вааша почув про це, він зупинив будівництво Рами й повернувся в Тирцу. Тоді цар Аса видав наказ усім мешканцям Юдеї, щоб кожний з них, без винятку, приніс з Рами каміння й деревину, що використовував Вааша. З них Аса збудував міста Ґеву та Міцпу. У цей час провидець Ханані прийшов до Аси, царя юдейського, і сказав йому: «Оскільки ти сподівався на царя Арама, а не на Господа, твого Бога, тому військо царя Арама врятувалося й вислизнуло з рук твоїх. Хіба у кушійців та ливійців не численне могутнє військо з величезною кількістю колісниць та вершників? Та якби ти покладався на Господа, Він би їх віддав тобі в руки. Бо очі Господні шукають по всьому світові, аби зміцнити тих, чиї серця щиро віддані Йому. Ти вчинив нерозумно і відтепер тебе переслідуватимуть війни». Аса страшенно розгнівався за це на провидця, він настільки був розлючений, що кинув його до в’язниці. У ті часи Аса жорстоко пригнічував декого з людей. Події правління Аси від початку до кінця, описані в книзі Хронік Царів Юдеї та Ізраїлю. На тридцять дев’ятий рік свого правління Аса занедужав на ноги. Хоча хвороба була дуже тяжка, він шукав допомоги не у Бога, а у лікарів. Тоді на сорок першому році правління Аса помер і спочив біля своїх батьків. Його поховали в усипальниці, яку він приготував для себе у місті Давида. Поклали його на ложе, вкрите спеціями й різноманітними вишуканими пахощами. На його честь розклали величезне багаття. Син Аси Єгошафат став царем після нього й зміцнився проти Ізраїлю. Він розташував війська в усіх укріплених містах Юдеї і розмістив військові частини в Юдеї та містах Ефраїма, які захопив його батько Аса. Господь був з Єгошафатом, бо з молодих років він ішов тим же шляхом, що і його предок Давид. Він не поклонявся бовванам Ваала, а прагнув Бога свого батька й виконував усі Його заповіти, а не так, як чинили ізраїльтяни. Господь установив царство під Своєю опікою, і всі юдеї приносили дари Єгошафату, отож став він вельми багатим і шановним. Він щиросердо сповідував путі Господні, більше того, він позносив узвишшя та стовпи Ашери в Юдеї. З собою вони мали книгу Закону Господнього і навчали людей по всій Юдеї. Вони ходили по всіх містах Юдеї і навчали людей. Усі царства довкола Юдеї боялися Господа, тож не нападали на Єгошафата. Деякі филистимляни приносили Єгошафату дарунки й срібло як данину, а аравійці привели йому отари: сім тисяч сімсот баранів та сім тисяч сімсот кіз. Єгошафат ставав усе могутнішим, він збудував фортеці й міста-комори в Юдеї, і мав у тих юдейських містах великі припаси. Він також мав досвідчених воїнів в Єрусалимі. Перелік воїнів за їхніми родами був такий: від Юдеї — командири тисячних загонів: Аднах з трьомастами тисячами воїнів; потім Єгомат, Єгоганан був командиром двохсот вісімдесяти тисяч воїнів; далі Амазія, син Зикрі, який добровільно присвятив себе служінню Господу, командир двохсот тисяч воїнів. Від Веніамина: Еліада, відважний воїн, з двомастами тисячами воїнів, озброєних луками зі стрілами та щитами; потім Єгозавад із ста вісімдесятьма тисячами воїнів, озброєних до бою. Оце люди, що були на службі в царя. Крім тих, кого він настановив в укріплених містах по всій Юдеї. Тепер Єгошафат був вельми багатий і славетний, і завдяки одруженню поріднився з Агавом. Через кілька років він пішов провідати Агава в Самарію. Агав забив багато овець та рогатої худоби для нього і людей, які його супроводжували, й намовив його напасти на Рамот-Ґілеад. Агав, цар Ізраїлю, спитав Єгошафата, царя Юдеї: «Чи підеш ти зі мною проти Рамот-Ґілеада?» Єгошафат відповів: «Я — як ти, а мої люди — як твої люди; ми будемо з вами в цій війні». Але Єгошафат також сказав царю Ізраїля: «Спочатку спитаємо поради в Господа». Отож цар Ізраїлю зібрав разом пророків, майже чотириста чоловік, і запитав їх: «Іти нам воювати проти Рамот-Ґілеада чи утриматися від цього?» «Ідіть, — відповіли вони, — оскільки Бог дасть царю перемогу». Та Єгошафат спитав: «Чи є тут інший пророк Господній, через якого ми б могли запитати?» Цар Ізраїлю відповів Єгошафату: «Є ще один чоловік, через якого ми можемо запитати Господа, але я ненавиджу його, бо він ніколи не пророкує про мене нічого доброго, а лише погане. Це Михей, син Імли». «Цар не повинен такого казати», — відповів Єгошафат. Отож цар Ізраїлю покликав одного зі своїх наближених і сказав: «Негайно приведіть Михея, сина Імли». Одягнені в своє царське вбрання, цар Ізраїлю та Єгошафат, цар Юдеї, сиділи на своїх престолах на площі суду біля вхідної брами до Самарії, де всі пророки пророкували перед ними. Тоді Седекія, син Кенаана, зробив залізні роги й проголосив: «Ось що каже Господь: „З цими рогами ти нападеш на арамійців, доки не винищиш їх”». Усі інші пророки пророкували те саме: «Напади на Рамот-Ґілеад і переможеш, оскільки Господь віддасть його в руки царя». Посланець, який ходив покликати Михею, сказав йому: «Послухай, усі інші пророки, як один, передрікають успіх цареві. Нехай твоє слово узгодиться з їхніми, тож вислови свою згоду». Але Михей відповів: «Так само правда, як і те, що Господь живий, я можу сказати лише те, що мій Бог говорить». Коли він прибув, цар запитав його: «Михей, йти нам війною проти Рамот-Ґілеада, чи ні?» «Напади й переможи, — відповів Михей, — бо їх буде віддано у твої руки». Та цар запитав його: «Скільки разів я повинен змушувати тебе заприсягатися, щоб ти не казав мені нічого, крім правди в ім’я Господнє?» Тоді Михей мовив: «Я бачив весь Ізраїль, що розбрівся по горах, наче вівці без пастуха. І Господь сказав: „У цих людей немає господаря. Нехай кожен іде додому з миром”». Цар Ізраїлю сказав Єгошафату: «Хіба я не казав тобі, що він ніколи не пророкує про мене нічого доброго, а лише погане?» Михей вів далі: «Тому послухайте слова Господа. Я бачив Господа, Який сидів на Своєму престолі з усім військом Небесним по праву й по ліву руку. І Господь сказав: „Хто намовить Агава, царя ізраїльського, напасти на Рамот-Ґілеад, де він і знайде свою смерть?” Одні пропонували одне, а інші — інше. Нарешті один із духів вийшов наперед, став перед Господом і сказав: „Я намовлю його”. „Як саме?” — запитав Господь. „Я піду й буду брехливим духом в устах усіх його пророків”, — відповів той. „Тобі вдасться намовити його, — сказав Господь. — Піди й зроби це”. Отож зараз Господь вклав брехливий дух в уста всіх твоїх пророків. Господь призначив тобі біду». Тоді Седекія, син Кенаана, підійшов і вдарив Михея по обличчю: «Куди подався Дух Господа, коли він пішов від мене поговорити з тобою?» — запитав він. Михей відповів: «Ти дізнаєшся про це того дня, коли ховатимешся у внутрішніх палатах». Тоді цар ізраїльський наказав: «Візьміть Михея і відправте його назад до Амона, правителя міста, й до Йоаша, царського сина, і скажіть: „Ось що каже цар: „Киньте цього чоловіка до в’язниці й не давайте йому нічого, крім хліба й води, доки я не повернуся з миром”». Михей промовив: «Якщо ти повернешся з миром, то Господь не говорив через мене». Потім він додав: «Увесь народе, запам’ятай мої слова». Отож цар Ізраїлю та Єгошафат, цар Юдеї, пішли на Рамот-Ґілеад. Цар ізраїльський сказав Єгошафату: «Я піду на битву у простому одязі, а ти залишайся у царському вбранні». Тож цар Ізраїлю перевдягнувся у просте, й царі розпочали битву. Тоді цар Арама наказав командирам колісниць: «Не воюйте ні з ким: ні з великим, ні з малим, крім царя ізраїльського». Коли командири колісниць побачили Єгошафата, вони подумали: «Напевно, це і є цар Ізраїлю». Тож вони повернули, щоб напасти на нього, але Єгошафат звернувся до Господа, і Той йому допоміг, відвернув колісниці від нього. Отож коли командири колісниць побачили, що це не цар Ізраїлю, вони припинили переслідувати його. Але один з воїнів пустив стрілу навмання і поранив царя Ізраїлю. Вона влучила у щілину між обладунками. Цар сказав візнику своєї колісниці: «Повертай і вивези мене з битви, бо я поранений». Увесь день тривала запекла битва, а цар ізраїльський, підтримуючи себе в колісниці, дивився на арамійців до вечора. При заході сонця він помер. Коли Єгошафат, цар юдейський, повернувся благополучно до свого палацу в Єрусалимі, провидець Єгу, син Ханані, вийшов йому назустріч і мовив до царя: «Чи слід було тобі допомагати цим лихим людям і любити тих, хто ненавидить Господа? Через це гнів Божий упав на тебе. Однак ти зробив багато добра, бо позбавив землю від Ашерових стовпів, і серце твоє Бога шукає». Єгошафат жив у Єрусалимі. Він виходив до людей від Беершеби до гір Ефраїмових і навертав їх знову до Господа, Бога їхніх батьків. Він призначив суддів по всій землі, в кожному укріпленому місті Юдеї. Він казав їм: «Пильнуйте уважно за тим, що ви робите, бо то не для людини, а для Господа, Який завжди з вами, хоч би де ви виносили вирок. Бійтеся Бога. Судіть обережно, бо у Господа Бога нашого, немає несправедливості чи напівсправедливості, і Він не бере хабарів». Також Єгошафат призначив кілька левитів у Єрусалимі, священиків та голів ізраїльських родів наглядати за виконанням Закону Господнього та залагоджувати спірні питання. І жили вони в Єрусалимі. Він їм дав такий наказ: «Служіть віддано і щиросердно, бійтеся Господа. Кожен випадок, який ви будете розглядати, — це справи ваших співвітчизників, які живуть у містах. І чи є то справи пов’язані з кровопролиттям чи інше порушення Закону, заповідей, настанов чи обрядів, ви маєте попереджати їх, щоб не грішили вони проти Господа, бо інакше гнів Його впаде на вас і ваших братів. Робіть так, і ви не скоїте гріха. Первосвященик Амарія буде керувати вами у всіх ділах Господніх, а Зевадія, син Ізмаїла, голова Юдиного роду, буде керувати вами в усіх царських справах. Левити ж будуть служити при вас як наближені. Дійте сміливо, і нехай Господь буде з тими, хто чинить правильно». Згодом моавійці, аммонійці й частина меунійців пішли війною на Єгошафата. Люди прийшли і сказали Єгошафату: «Величезне військо йде проти тебе з Едома, з-за моря. Вони вже в Хазазон-Тамарі» (тобто в Ен-Ґеді). Стривожений Єгошафат вирішив спитати поради в Господа і проголосив піст по всій Юдеї. Юдеї зібралися разом шукати Господньої допомоги. Вони й справді посходилися з усіх міст Юдеї шукати Його. Тоді піднявся Єгошафат перед зібранням Юдеї та Єрусалима у храмі Господньому перед новим подвір’ям і сказав: «О Господи Боже наших батьків, чи ж не Ти — Бог Небесний? Ти правиш усіма царствами й народами. Влада і могутність в руках Твоїх, і ніхто не може Тобі протистояти. О наш Боже, хіба ж не Ти вигнав жителів цієї землі заради Своїх людей Ізраїлю й віддав її навіки нащадкам Авраама, Твого друга? Вони жили на ній і побудували святиню в ім’я Твоє, кажучи: „Якщо нещастя впаде на нас: меч покарання, чи чума, чи голод — ми станемо перед лицем Твоїм у храмі, який носить ім’я Твоє. І коли ми звернемося до Тебе в розпачі, Ти почуєш нас і порятуєш”. Але нині тут аммонійці, моавійці та люди з гори Сеїр, чиї землі не дозволено було завоювувати Ізраїлю, коли вони йшли з Єгипту, тож ізраїльтяни обминули ті землі й не знищили їх. Подивися, як вони віддячують, вони йдуть проти нас, аби вигнати нас із землі, яку Ти дав нам у спадок. О наш Боже, хіба не засудиш Ти їх? Адже не маємо ми сил, щоб протистояти такому величезному війську, що йде війною на нас. Ми не знаємо, що нам робити, і тому очі наші звернені до Тебе». Усі юдеї з жінками, дітьми та немовлятами стояли перед Господом. Тоді Дух Господній зійшов на Ягазіела, сина Захарії, сина Бенаї, сина Єєла, сина Маттанії, левита та нащадка Асафа, коли той стояв посеред зібрання. Він сказав: «Слухай, царю Єгошафате, й усі, хто живе в Юдеї та Єрусалимі! Ось що каже вам Господь: „Не бійтеся й не лякайтеся цього величезного війська, бо битва це не ваша, а Божа. Завтра виступайте проти них. Вони будуть підніматися перевалом Зіз, а ви доженіть їх у кінці долини в пустелі Єруел. Не бийтеся в цій битві. Займіть свої лаштунки. Стійте непохитно й дивіться, як Господь спасе вас. О, Юдеє та Єрусалиме, не бійтеся й не лякайтеся. Виходьте завтра їм назустріч, і Господь буде з вами!”» Єгошафат вклонився до землі, і всі люди Юдеї та Єрусалима впали долілиць у молитві Господу. Потім кілька левитів з колін Когата й Кори підвелися й голосно уславили Господа, Бога Ізраїлю. Рано-вранці вони пішли в пустелю Текоа. Коли вони виступили, Єгошафат став і сказав: «Послухайте мене, юдеї та люди Єрусалима! Вірте в Господа нашого Бога, то будете мати підтримку; і вірте в пророків, і будете мати успіх». А потім Єгошафат призначив співців Господніх восхваляти Його велич і святість, і йшли вони поперед війська, вигукуючи: «Дякуйте Господу, любов Його щира навічно!» Коли вони почали співати й прославляти, Господь влаштував засідки для аммонійців, моавійців та людей з гори Сеїр, які виступили проти Юдеї, і їх було розбито. Аммонійці та моавійці кинулися на людей з гори Сеїр, щоб вигубити й винищити їх. Після того, як вони знищили людей Сеїру, вони почали вбивати одне одного. Коли юдеї дійшли до місця, з якого видно було пустелю, вони поглянули, очікуючи побачити величезне військо, але побачили лише мертві тіла на землі, жоден не врятувався. Єгошафат і його люди пішли збирати здобич і знайшли силу-силенну зброї, одягу та різноманітних коштовностей було більше, ніж могли забрати з собою. Здобичі було так багато, що вони збирали її протягом трьох днів. На четвертий день вони зібралися в долині Верака, де уславили Господа. Ось чому ця долина називається долиною Верака й по сьогодні. Потім усі люди Юдеї та Єрусалима на чолі з Єгошафатом з радістю повернулися до Єрусалима, бо Господь дав їм втіху від перемоги над ворогами. Вони увійшли в Єрусалим і попрямували до храму Господнього з арфами, лютнями та сурмами. Страх Божий охопив усі царства, коли почули вони, як Господь розправився з ворогами Ізраїлю. І царство Єгошафата перебувало в мирі, бо його Бог дав йому спокій з усіх боків. Отак Єгошафат царював в Юдеї. Йому було тридцять п’ять років, коли він став царем, і правив він у Єрусалимі протягом двадцяти п’яти років. Його матір звали Азува, яка була дочкою Шилхі. Єгошафат жив, як і його батько Аса, не відступав від його шляхів і чинив праведно в очах Господніх. Однак узвишшя не було знесено, і люди все ще не навернули серця свої до Бога їхніх батьків. Інші події правління Єгошафата, від початку до кінця, описані в літописах Єгу, сина Ханані, що записані в книзі Хронік Царів Ізраїлю. Пізніше Єгошафат, цар юдейський, уклав Угоду з Агазією, царем ізраїльським, який чинив зле. Він домовився з ним побудувати торговельні кораблі, щоб плисти в Таршиш. Їх було збудовано у Еціон-Хевері. Еліезер, син Додавагу з Мареші, пророкував не на користь Єгошафата, кажучи: «Через те, що ти уклав Угоду з Агазією, Господь знищить усе, що ви побудували». Кораблі розбилися і не змогли пливти, аби торгувати. Потім Єгошафат спочив зі своїми батьками й був похований у місті Давида. А Єгорам, його син, став царем після нього. Єгорамовими братами, синами Єгошафата, були Азарія, Єгіел, Захарія, Азаріагу, Михаїл та Шефатія. Всі вони були синами Єгошафата, царя Юдеї. Батько наділив їх багатими дарами: сріблом, золотом та коштовностями, а також укріпленими містами Юдеї. Але царство дісталося Єгораму, бо він був первістком. Коли Єгорам міцно укріпився в батьківському царстві, він віддав мечу всіх своїх братів, а також деяких ізраїльських вельмож. Єгораму було тридцять два роки, коли він став царем, і правив він у Єрусалимі протягом восьми років. Він жив як жили ізраїльські царі, чинив, як було заведено в домі Агава, адже він був одружений з його дочкою. В очах Господа він чинив зле. Однак Господь не хотів нищити сім’ю Давида через Угоду, яку Він уклав з Давидом. Господь пообіцяв Давиду, що його нащадки будуть вічно сидіти на престолі. Під час правління Єгорама Едом повстав проти Юдеї та настановив свого власного царя. Тому Єгорам пішов на них зі своїми воєначальниками та всіма колісницями. Едомійці оточили його й командирів колісниць, але вони вночі прорвали оточення. По сьогодні Едом повстає проти Юдеї. У цей самий час повстала й Ливна, бо Єгорам відступився від Господа, Бога його батьків. Він також побудував узвишшя на пагорбах Юдеї, завів розпусту серед жителів Єрусалима і споганив Юдею. Єгорам одержав листа від пророка Іллі, в якому говорилося: «Ось що Господь Бог твого батька Давида каже: „Ти не йшов дорогою свого батька Єгошафата чи Аси, царя юдейського. А йшов ти дорогою царів ізраїльських і призвів Юдею та людей Єрусалима до розпусти, як велося то в домі Агава. Ти також повбивав братів своїх, членів родини твого батька, людей, які були кращі за тебе. Отож тепер Господь невдовзі покарає твій народ, твоїх синів, жінок та все, що тобі належить, і буде то страшна кара. Сам же ти захворієш на смертельну хворобу нутрощів, через ту хворобу повилазять твої кішки”». Господь викликав на Єгорама ворожість филистимлян та аравійців, що жили поруч із кушійцями. Вони напали на Юдею, захопили її й позабирали все добро з царського палацу, а також Єгорамових синів та жінок. Жодного сина не лишили, крім Агазія, наймолодшого. Після цього Господь вразив Єгорама смертельною хворобою кишечника. Згодом, наприкінці другого року, через ту хворобу в нього повилазили кишки, й він помер у страшних муках. Люди не розводили вогнища на його честь, як те вони зробили для його батька. Єгораму було тридцять два роки, коли він став царем, він правив у Єрусалимі протягом восьми років. Коли він помер, ніхто не сумував за ним. Поховали його у місті Давида, але не в гробницях, де ховали царів. Люди Єрусалима настановили Агазію, молодшого сина Єгорама, царем, оскільки завойовники, які приходили з аравійцями в табір, повбивали всіх старших синів. Отож Агазія, син Єгорама, царя юдейського, почав царювати. Було Агазії двадцять два роки, коли він став царем, і правив він в Єрусалимі протягом одного року. Його матір звали Аталія, вона доводилась онукою Омрі. Він жив так само, як родина Агава, бо його мати підтримувала його в неправедних справах. Він робив зле в очах Господа, як заведено було в родині Агава, оскільки після смерті батька вони стали його радниками в негідних вчинках. Так само він послухався їхньої поради, коли з Йорамом, сином Агава, ізраїльського царя, він пішов до Рамот-Ґілеада війною проти Газаела, арамійського царя. Арамійці поранили Йорама, тож він повернувся до Єзреела загоювати рани, завдані йому біля Рамота в битві з Газаелом, арамійським царем. Згодом Агазія, син Єгорама, юдейського царя, прийшов в Єзреел, щоб побачитися з Йорамом, сином Агава, оскільки його було поранено. І то від Бога було, що Агазія пішов до Йорама на свою погибель. Коли Агазія прибув, він виступив з Йорамом проти Єгу, сина Німші, котрого Господь призначив знищити рід Агава. Оскільки Єгу виконував вирок щодо родини Агава, він знайшов юдейських вельмож та родичів Агазії, що служили при ньому. І він повбивав їх. Тоді він узявся розшукувати Агазію, і його люди схопили того, коли він переховувався в Самарії. Його привели до Єгу і стратили. Вони поховали його зі словами: «Він був сином Єгошафата, який усім серцем шукав Господа». Отож нікого не було в домі Агазії, могутнього настільки, щоб утримати царство. Коли Аталія, Агазієва мати побачила, що її син мертвий, вона винищила весь царський рід Юдеї. Однак Єгошеба, дочка царя Єгорама, забрала з-поміж царських синів, яких невдовзі мали стратити, Йоаша, сина Агазії. Вона сховала його та його няньку у внутрішніх кімнатах. Через те, що Єгошеба, дочка царя Єгорама й дружина священика, Єгояда була сестрою Агазії, вона сховала дитину від Аталії, тож та не змогла її вбити. Він переховувався з нянькою у храмі Божому протягом шести років, поки Аталія правила країною. На сьомий рік Єгояда показав свою силу. Він уклав угоду з командирами сотень: Азарією, сином Єрогама, Ізмаїлом, сином Єгоганана, Азарією, сином Оведа, Маасією, сином Адаї, та Елішафатом, сином Зикрі. Вони обійшли всю Юдею й позбирали левитів та голів ізраїльських родин по всіх містах. Коли вони прийшли до Єрусалима, все зібрання уклало угоду з царем у храмі Божому. Єгояда сказав їм: «Син царя буде правити, як і пообіцяв Господь щодо нащадків Давида. Тепер про те, що ви мусите зробити: „Третина з вас, священики та левити, які нестимуть варту в суботу, мають охороняти брами, третина — в царському палаці, і ще третина — біля брами Заснування, а всі інші люди мають лишитися на подвір’ях храму Господнього. Ніхто не має права заходити до храму Господнього, крім священиків та левитів, які на службі. Тільки вони можуть заходити, бо вони посвячені, а всі інші мусять пильно дотримуватися того, що Господь приписав їм. Левити повинні стояти біля царя, кожен мусить мати в руках зброю. Кожного, хто ввійде в храм, належить убити. Будьте поруч із царем, хоч куди б він ішов”». Кожен із начальників левитів виконали все точно так, як наказав священик Єгояда: кожен з них узяв своїх воїнів, як тих, хто мав вартувати в суботу, так і тих, хто був вільний від служби. Єгояда не відпускав жодну з груп. Потім він роздав командирам підрозділів списи та великі й малі щити, які колись належали царю Давиду і зберігалися у храмі Божому. Він розташував усіх людей, і кожен мав у руках зброю, навколо царя, біля вівтаря, від південної до північної сторони храму. Єгояда вивів царського сина й увінчав його короною, вручив йому копію Угоди, і вони проголосили його царем. Єгояда та його сини помазали Йоаша й загукали: «Хай живе цар!» Коли Аталія почула галас, бо люди бігли й радісно вітали царя, вона пішла до них у храм Господній. Поглянувши, вона помітила царя, котрий стояв біля царської колони при вході. Командири підрозділів та сурмачі стояли біля нього, а всі люди раділи й сурмили в сурми, а співці з музичними інструментами вели хвальну пісню. Тоді Аталія розірвала на собі одяг й заволала: «Зрада! Зрада!» Тоді священик Єгояда послав сотників, які командували військом, і наказав їм: «Виведіть її за межі храму і віддайте мечу всіх, хто піде за нею». Бо священик сказав: «Не вбивайте її, поки вона перебуває у храмі Господньому». Тож солдати схопили і вбили Аталію як тільки-но вона дійшла до Кінської брами біля царського палацу. Потім Єгояда уклав заповіт про те, що він і народ, і цар будуть люди Господні. Тоді всі пішли до храму Ваала і зруйнували його вщент. Вони поскидали вівтарі й бовванів і вбили Маттана, священика Ваала, перед жертовниками. Після того Єгояда призначив священиків, щоб доглядати за храмом Господнім. Вони були левити, яким іще Давид доручив службу в храмі. Вони мали приносити Господу жертви всеспалення з радістю й співами, як записано в Законі Мойсея, та як наказував Давид. Він також настановив вартових при брамах храму Господнього, щоб жоден нечистий не міг потрапити до нього. Він узяв з собою командирів сотень, придворних, правителів та всіх людей цієї землі і вивів царя з храму Господнього. Вони ввійшли в палац через Верхню браму й посадовили царя на царський престол. І весь народ цієї землі радів. У місті був мир, адже Аталію було вбито мечем. Йоашу сповнилося сім років, коли він почав царювати, і правив він у Єрусалимі протягом сорока років. Його матір звали Зивія; вона була родом з Беершеби. Йоаш чинив праведно в очах Господа всі роки, поки живий був священик Єгояда. Єгояда вибрав йому двох дружин, і він мав синів та дочок. Згодом Йоаш вирішив відновити храм Господа. Він скликав священиків і левитів і сказав їм: «Ідіть по містах Юдеї і позбирайте щорічну данину по всьому Ізраїлю на відбудову храму вашого Бога. Покваптеся й зробіть це». Та левити не поспішали. Цар покликав первосвященика і сказав йому: «Єгоядо, чому ти не примушуєш левитів приносити з Юдеї та Єрусалима податок, який наклав Мойсей, слуга Господа, та зібрання Ізраїлю на відбудову намету Заповіту?» Тепер сини цієї нечестивої жінки Аталії ввірвалися до храму Божого і навіть святі речі вживають для Ваала. За розпорядженням царя було виготовлено скриньку й поставлено ззовні біля брами храму Господнього. Тоді було оголошено розпорядження в Юдеї та Єрусалимі, що люди мають принести Господу данину, яку Мойсей, слуга Божий, наклав на Ізраїль іще в пустелі. Всі наближені й увесь народ радо приносили данину й кидали в ту скриньку, аж поки вона не наповнилася доверху. Хоч коли б левити заносили скриньку й царські наближені бачили, що там багато грошей, то писар царя й помічник первосвященика звільняли скриньку й відносили на те саме місце. Вони робили це регулярно й назбирали дуже багато грошей. Цар та Єгояда віддавали їх людям, що виконували необхідні роботи в храмі Господньому. Вони наймали каменотесів та теслів, а також майстрів по залізу та бронзі для відбудови храму. Люди, що відповідали за роботу, були дуже сумлінні, й відбудовчі роботи під їхнім керівництвом просувалися успішно. Вони відбудували храм Божий точно за його первісним проектом і зміцнили його. Закінчивши роботу, вони принесли решту грошей царю та Єгояду, і на ті гроші було зроблено начиння для храму Господнього: речі, необхідні для проведення служби та всеспалення, а також посуд та інші речі з золота й срібла. Поки жив Єгояда, жертви всеспалення постійно приносилися в храмі Господа. Тоді Єгояда зістарився, проживши довге життя. Він помер, коли йому було сто тридцять років. Його поховали з царями в місті Давида, бо зробив він багато доброго в Ізраїлі для Бога та Його храму. Після смерті Єгояди придворні Юдеї прийшли і вклонилися цареві, і він їх вислухав. Вони покинули храм Господа, Бога їхніх батьків, і поклонялася Ашеровим стовпам та бовванам. Через їхню вину гнів Божий запалився на Юдею та Єрусалим. Хоча Господь і посилав пророків до людей, аби навернути їх до Себе, і хоч ті застерігали їх, люди не дослухалися. Тоді Дух Божий зійшов на Захарію, сина священика Єгояди. Він став перед народом і сказав: «Ось що каже Бог: „Чому ви не підкоряєтеся настановам Господа? Не буде вам добра, бо ви залишили Господа, а Він залишив вас!”» Але проти нього вчинили змову і, за наказом царя, на смерть забили Захарію камінням на подвір’ї храму Господнього. Цар Йоаш не пам’ятав добра, зробленого батьком Захарія Єгоядом, і вбив його сина. Перед смертю Захарія сказав: «Нехай Господь це побачить і воздасть тобі!» Наприкінці року військо Арама виступило проти Йоаша. Вони завоювали Юдею та Єрусалим і повбивали всіх вождів народу. Всю здобич вони відіслали своєму царю в Дамаск. Хоча військо Арама було малочисельне, Господь віддав у їхні руки значно більше військо юдейське. Бо Юдея залишила Господа, Бога їхніх батьків. Суд над Йоашем звершився. Коли військо Арама забралося, вони залишили Йоаша тяжко пораненого. Його придворні змовилися проти нього за те, що він убив сина священика Єгояди. Вони вбили Йоаша в його ж ліжку. Отак він помер, і поховали його в місті Давида, але не в усипальниці царів. Ось імена тих, хто змовилися проти нього: Завад, син аммонійки Шимеат, та Єгозавад, син моавійки Шимріт. Докладно про його синів, про багато пророцтв щодо нього, про хроніку відбудови храму Божого записано в книзі царів. А після нього царем став його син Амазія. Амазії сповнилося двадцять п’ять років, коли він став царем, і правив він у Єрусалимі протягом двадцяти дев’яти років. Його матір звали Єгоаддін і була вона родом з Єрусалима. Він робив те, що було правильне в Господніх очах, але не від щирого серця. Зміцнивши свою владу, він стратив тих вельмож, які вбили його батька-царя. Але він не повбивав їхніх синів, бо діяв згідно з тим, що записано в книзі Закону Мойсея, де Господь наказав: «Батьків не слід вбивати за провини дітей і дітей не можна вбивати за вчинки батьків — кожен має прийняти смерть за свої власні гріхи». Амазія скликав усіх юдеїв і за родами підпорядкував їх командирам тисячних та сотенних загонів — усіх юдеїв та веніаминіїв. Тоді він зробив перелік усіх, кому виповнилося двадцять років і старше і з’ясував, що їх було триста тисяч чоловік, придатних для військової служби, тих, хто вправно володів списами та щитами. Він також найняв сто тисяч воїнів з Ізраїлю за сто талантів срібла. Але до нього прийшов чоловік Божий і сказав: «О царю, ці війська ізраїльські не повинні виступати з тобою, бо Господь не з ізраїльтянами та ні з ким з людей Ефраїмових. Навіть якщо ти підеш і відважно битимешся, Бог завдасть тобі поразки від ворога, бо у владі Божій допомогти чи завдати поразки». Амазія спитав чоловіка Божого: «А як же з тією сотнею талантів, шо я заплатив ізраїльському війську?» Чоловік Божий відповів: «Господь може дати тобі набагато більше». Отож Амазія розпустив військо, що прийшло до нього від Ефраїма, і відправив людей по домівках. Вони дуже розлютилися на юдеїв і пішли додому у великому гніві. Тоді Амазія зібрав усю свою мужність і повів своє військо в Солону долину, де він убив десять тисяч людей Сеїра. А ще юдейське військо взяло в полон десять тисяч чоловік. Вони відвели їх на вершину скелі й скинули вниз. Отож усі вони розбилися. Тим часом війська, які Амазія відіслав назад і яким не дозволив брати участі у війні, напали на юдейські міста від Самарії до Бет-Горона. Вони вбили три тисячі чоловік і забрали величезну кількість здобичі. Коли Амазія повернувся після розгрому едомійців, він приніс із собою божків людей Сеїра. Він встановив їх як своїх богів, поклонявся їм і спалював для них запашне куріння. Гнів Господній упав на Амазію. Він послав до нього пророка, що сказав: «Чому ти радишся з богами цих людей, які навіть свій народ не змогли врятувати від тебе?» Він іще не скінчив говорити, як цар сказав йому: «Хіба ми призначали тебе радником царя? Облиш! Бо будеш страчений!» Отож пророк замовк, але зазначив: «Я знаю, що Господь вирішив знищити тебе, бо ти вчинив таке й не вислухав моєї поради». Порадившись зі своїми радниками, цар Юдеї Амазія послав такий виклик Єгоашу, сину Єгоагаза, який доводився сином Єгу, царя Ізраїлю: «Приходь, поміряємося силами сам-на-сам». Але Єгоаш, цар ізраїльський, так відповів Амазії, царю юдейському: «Чортополох ливанський надіслав листа кедру ливанському: „Віддай свою дочку заміж за мого сина”. Потім пробігав дикий ливанський звір й розтоптав чортополох. Ти собі кажеш, що підкорив Едом, і пнешся від пихи. Але залишайся вдома! Навіщо шукати собі клопоту, це тільки призведе до твого падіння, а також падіння Юдеї?» Однак, Амазія не послухався, бо то Бог так зробив, адже Він мав віддати їх Єгоашу за те, що вони йшли за богами Едома. Отож Єгоаш, цар ізраїльський виступив. Він зустрівся віч-на-віч з Амазією, юдейським царем, в Бет-Шемеші, що в Юдеї. Ізраїльтяни розбили юдеїв, і ті розбіглися по своїх домівках. Ізраїльський цар Єгоаш захопив у полон Амазію, юдейського царя, сина Йоаша, який доводився сином Агазії, в Бет-Шемеші. Єгоаш привів його в Єрусалим і зруйнував єрусалимську стіну від Ефраїмової брами до Кутньої брами — частину муру чотириста ліктів завдовжки. Він забрав усе золото й срібло та всі речі, знайдені у храмі Божому, за якими наглядав Овед-Едом, разом з усім скарбом із царського палацу та кількома полоненими й повернувся до Самарії. Юдейський цар Амазія, син Йоаша, прожив ще п’ятнадцять років після смерті Єгоаша, сина Єгоагаза, царя ізраїльського. Щодо інших подій за часів правління Амазії від початку до кінця, то все це описано в книзі Хронік Царів Юдеї та Ізраїлю. Як Амазія відвернувся від Господа, деякі люди сплели змову проти нього в Єрусалимі, тож він утік до Лахиша, але вони послали людей за ним у Лахиш і там убили його. Його на конях привезли до Єрусалима, де він був похований коло своїх батьків у Давидовому місті. Тоді всі юдеї взяли й настановили царем Уззію замість його батька Амазії. Йому тоді було шістнадцять років. Саме він відбудував місто Елат і відновив його для Юдеї після того, як Амазія спочив з батьками своїми. Уззії було шістнадцять років, коли він став царем, і правив він у Єрусалимі протягом п’ятдесяти двох років. Його матір звали Єколія, родом вона була з Єрусалима. Уззія чинив так, як було праведно в очах Господа, як і його батько Амазія. Він наслідував Бога, поки жив Захарія, який навчав його боятися Бога. І поки він шукав Господа, Бог давав йому успіх. Він пішов війною проти филистимлян і зруйнував вали Ґата, Явне і Ашдода. Потім він відбудував міста біля Ашдода і ще подекуди на землях филистимлян. Бог допомагав йому у війні проти филистимлян та аравійців, що жили в Ґур-Ваалі, та у війні проти меунійців. Аммонійці платили данину Уззії, і слава його поширилася аж до кордону з Єгиптом, бо став він вельми могутнім. Уззія побудував вежі в Єрусалимі біля Кутової брами, Брами долини та на розі валів. Він також зміцнив їх. Він також побудував вежі в пустелі й вирив багато криниць, бо мав багато худоби у підгір’ях та долинах. Люди його працювали на полях та виноградниках, у горах та на чорноземі, бо любив він землю. Уззія мав добре навчене військо, готове виступити за підрозділами згідно з номером, як настановив писар Єєл та військовий начальник Маасія під керівництвом Хананії, одного з царських наближених. Загальне число голів родин, що командували військом, становило дві тисячі шістсот чоловік. Під їхнім командуванням було військо в триста сім тисяч п’ятсот чоловік, тренованих до бою, могутні сили підтримували царя в війні з ворогами. Уззія забезпечив усе військо щитами, списами, шоломами, латами, стрілами та камінням для пращ. В Єрусалимі він зробив машини, придумані умільцями, що використовувалися на вежах та на кутових оборонних спорудах для стрільби стрілами та кидання величезних каменів. Слава про нього все поширювалася, бо дуже багато йому допомагали, аж доки не став він могутнім. Але коли Уззія став могутнім, його пиха привела до такого ж занепаду. Він не був вірний Господу своєму Богу і увійшов до храму Господнього, аби спалювали запашне куріння на вівтарі спалювання. Священик Азарія з іще вісімдесятьма іншими мужніми священиками Господа ввійшли за ним. Вони стали перед ним і сказали: «Ти не маєш права, Уззіє, спалювали запашне куріння Господу. Це справа священиків, нащадків Аарона, які були посвячені для кадіння фиміаму. Вийди зі Святеє Святих, бо ти не був вірним і не матимеш від Господа Бога почесті за це». Уззія, який тримав кадило напоготові для спалювання запашного куріння, страшенно розлютився. Поки він лютував на священиків, що були там перед вівтарем спалювання у храмі Господньому, на його чолі з’явилася проказа. Коли первосвященик Азарія та всі інші священики глянули на нього й побачили на його чолі проказу, вони стали квапити його, щоб він вийшов. Звісно, він і сам тепер був радий піти звідти, бо Господь вразив його. Цар Уззія був хворий на проказу аж до самої смерті. Він жив в окремому будинку, і не міг заходити до храму Господа. Йотам, його син, відповідав за палац й правив народом тієї землі. А щодо інших подій за часів царювання Уззії від початку до кінця записано пророком Ісаєю, сином Амоса. Уззія спочив зі своїми батьками і був похований в полі біля царського цвинтаря, бо люди казали про нього: «Він — прокажений». Йотам, його син, став царем після нього. Йотаму виповнилося двадцять п’ять років, коли він став царем, і правив він у Єрусалимі протягом шістнадцяти років. Його матір звали Єруша, яка була дочкою Задока. Йотам чинив праведно в очах Господа, як і його батько Уззія, але, на відміну від батька, він не заходив до храму Господнього, щоб спалювали запашне куріння. Однак люди й далі жили неправедно. Йотам збудував Верхню браму храму Господнього і зробив велику роботу по укріпленню стіни біля гори Офел. Він побудував міста в юдейських горах, фортеці та вежі в лісах. Йотам пішов війною проти царя аммонійців і підкорив їх. Того року аммонійці платили йому сто талантів сріблом, десять тисяч ко́рів пшениці і десять тисяч ко́рів ячменя. Стільки ж аммонійці сплатили й на другий і на третій роки. Йотам набирав могутності, бо послідовно дотримувався шляху Господа його Бога. А щодо інших подій за правління Йотама, всі війни, які він вів, то все це описано в книзі Хронік Царів Ізраїлю та Юдеї. Йому виповнилося двадцять п’ять років, коли він став царем, і правив у Єрусалимі протягом шістнадцяти років. Йотам спочив зі своїми батьками й був похований у місті Давида. Його син Агаз почав царювати після нього. Агазу виповнилося двадцять років, коли він став царем, і правив він у Єрусалимі протягом шістнадцяти років. На відміну від свого предка Давида, він не чинив праведно в очах Господа. Він робив те, що й ізраїльські царі, а також виготовляв литих бовванів, щоб поклонятися Ваалу. Він спалював запашне куріння в долині Бен-Гінном і приніс у жертву своїх синів, яких спалив за гидотним звичаєм народів, яких Господь вигнав перед тим, як ізраїльтяни осіли у цій землі. Агаз приносив жертви та спалював запашне куріння на узвишшях та під кожним деревом. Тому Господь його Бог віддав його царю Араму. Арамійці перемогли його, захопили багато полонених і привели їх у Дамаск. Агаза теж було віддано в руки царя Ізраїлю, який завдав йому великої поразки. Одного дня Пека, син Ремалії, убив сто двадцять тисяч воїнів у Юдеї, бо юдеї зрадили Господа, Бога їхніх батьків. Зикрі, ефраїмський воїн, убив Маасію, сина царя, Азрікама, наближеного царя, який відповідав за палац, та Елкана, другу людину після царя. Ізраїльтяни у своїх братів захопили в полон двісті тисяч жінок, синів і дочок. Також вони взяли величезну здобич, яку забрали до Самарії. Але був там пророк Господній на ім’я Овед. Отож вийшов він назустріч війську, саме коли вони поверталися до Самарії. Він сказав їм: «Оскільки Господь Бог ваших батьків був дуже розлючений на юдеїв, Він віддав їх вам у руки, і ви винищували їх з такою люттю, що вона зійшла аж до небес. А тепер ви маєте намір перетворити цих чоловіків і жінок Юдеї та Єрусалима на рабів. Але ж хіба самі ви безгрішні перед Господом вашим Богом? Отож послухайте мене! Відпустіть братів своїх, яких ви взяли як полонених, бо страшний гнів Господній упаде на вас». Тоді кілька вождів Ефраїма: Азарія, син Йоханана, Верекія, син Мешіллемота, Єхізкая, син Шаллума, та Амаза, син Хадлая — виступили проти тих, хто повертався з війни. «Не слід приводити сюди полонених, — казали вони, — бо ми будемо винні перед Господом. Чи хочете ви ще додати до своїх гріхів та провин? Наша вина і так дуже велика, і гнів Його страшний впаде на Ізраїль». Отож воїни відпустили полонених і віддали здобич у присутності всіх наближених та всього зібрання. Люди, призначені поіменно, взяли одяг зі здобичі й повдягали тих полонених, що були роздягнені. Вони дали їм вбрання і взуття, їжу та воду, а також лікувальні мастила. Усіх слабих посадили на віслюків. Так вони доставили їх до їхніх братів у Єрихон, місто пальм, а самі повернулися до Самарії. У цей час цар Агаз звернувся по допомогу до ассирійського царя. Едомійці знову прийшли й напали на Юдею, і забрали багато полонених. А тим часом филистимляни робили набіги на міста, що розташовані біля підніжжя гір та в юдейському Неґеві. Вони захопили й зайняли Бет-Шемеш, Айжалон та Ґедерот, а також Соко, Тимну й Ґимзо з довколишніми поселеннями. Господь принизив Юдею за те, що Агаз, ізраїльський цар, сприяв гріхам в Юдеї, а сам був найбільш невірним Господу. Тіґлат-Пілезер, цар ассирійський, прийшов до нього, але замість допомоги приніс лише нещастя. Агаз узяв деякі речі з храму Господнього й царського палацу та від князів і подарував їх царю ассирійському, але це йому не допомогло. В тяжкі часи цар Агаз став іще більш невірний Господу. Він приносив жертви богам людей Дамаска. Ці люди перемогли його, отож він думав так: «Оскільки боги царів Арама допомогли їм, я буду приносити їм жертви. Може, вони допоможуть і мені». Тож вони стали причиною його падіння й падіння всього Ізраїлю. Агаз зібрав і виніс усе начиння з храму Господнього. Він зачинив двері Господнього храму і встановив вівтарі для спалення запашного куріння на кожному перехресті Єрусалима. У кожному місті Юдеї він збудував узвишшя для жертв всеспалення іншим богам, чим викликав гнів Господа Бога його батьків. Інші події його царювання і його діла від початку до кінця описані в книзі Хронік Царів Юдеї та Ізраїлю. Агаз спочив із своїми батьками й був похований у Єрусалимі, але не в гробницях царів Ізраїлю, а після нього почав царювати його син Езекія. Езекії було двадцять п’ять років, коли він став царем, і правив він у Єрусалимі протягом двадцяти дев’яти років. Його матір звали Авіжа, дочка Захарії. Езекія чинив праведно в очах Господа, як і його предок Давид. У перший місяць першого року свого правління він відчинив двері в храм Господній і полагодив їх. Він скликав священиків та левитів, зібрав їх на площі зі східної сторони храму і сказав: «Послухайте мене, левити! Тепер самі очиститеся й освятіть храм Господа Бога ваших батьків. Викиньте все нечисте зі святині. Наші батьки були невірні, вони чинили зле в очах Господа нашого Бога і покинули Його. Вони відвернулися від Господньої Оселі. Вони повернулися до Нього спиною. Вони ж зачинили двері притвору й загасили світильники. Вони не спалювали запашне куріння і не приносили жертви всеспалення у Святеє Святих Бога Ізраїлю. Тому гнів Господній упав на Юдею та Єрусалим. Він віддав їх на жах, страх і глум, як ви бачите це на власні очі. Ось чому наші батьки полягли від меча, а наші сини, дочки й дружини потрапили в полон. Тепер я вирішив укласти Угоду з Господом, Богом Ізраїлю, щоб відвернути Його гнів від нас. Сини мої, не будьте байдужі, бо Господь обрав вас, щоб ви стояли перед Ним і служили Йому, правили служби й спалювали запашне куріння». Ось левити, що стали до роботи: від когаїтів: Магат, син Амасая, та Йоїл, син Азарії; від мераріїв: Кіш, син Авдія, та Азарія, син Єгаллелела; від ґершоніїв: Йоа, син Зимми, та Едем, син Йоа. Від нащадків Елізафана: Шимрі та Єуел; від нащадків Асафа: Захарія та Маттанія. Від нащадків Гемана: Єгіел та Шимей; від нащадків Єдутуна: Шемая та Уззіел. Коли вони зібрали своїх братів і освятили їх, то пішли очистити храм Господній, як наказав їм цар, що слідував слову Господа. Священики ввійшли до Святеє Святих Господа аби очистити його. Вони винесли на подвір’я храму Господа все нечисте, що знайшли в храмі Господньому. Левити взяли все те й віднесли в долину Кідрон. Вони почали освячення в перший день першого місяця, а на восьмий день того ж місяця дійшли до притвору Господа. Ще вісім днів вони освячували сам храм Господній і закінчили на шістнадцятий день першого місяця. Тоді пішли вони до царя Езекії і доповіли: «Ми освятили весь храм Господній, вівтар всеспалення і все начиння, а також стіл для святих хлібів. Ми освятили всі речі, які цар Агаз виніс, бо був він невірний під час свого царювання. І зараз усі ці речі — перед вівтарем Господнім». Рано-вранці наступного дня цар Езекія зібрав начальників міста і пішли вони до храму Господа. Вони привели сім бичків, сім баранів та сім ягнят і сім козенят як жертви за гріхи царства, Святеє Святих та Юдеї. Цар наказав священикам, нащадкам Аарона, принести все до вівтаря Господнього. Отож вони закололи бичків, священики зібрали кров і окропили вівтар. Потім вони закололи баранів і покропили їхньою кров’ю вівтар. Потім вони закололи ягнят і їхньою кров’ю покропили вівтар. Він розмістив левитів у храмі Господа з цимбалами, арфами та лірами за приписом Давида й Ґада, царського провидця, та пророка Натана. Таку настанову дав Господь через пророків. Отож левити стояли напоготові з інструментами Давидовими, а священики — зі своїми сурмами. Езекія віддав наказ принести жертви всеспалення на вівтарі. Як почалося жертвопринесення, почався ще й спів у супроводі сурм та інструментів Давида, царя Ізраїлю. Уся громада схилилася в молитві, співці співали, сурмачі сурмили. Так тривало доти, доки не скінчилося принесення жертви всеспалення. Коли жертвопринесення скінчилося, цар та всі присутні впали на коліна й молилися. Цар Езекія та його наближені наказали левитам прославляти Господа словами пісень, що написали Давид і провидець Асаф, співати хвалу з радістю, схиливши голови й прославляючи Його. Потім Езекія сказав: «Тепер ви, люди Юдеї, присвятили себе Господу. Приходьте й приносьте жертви, офіри подяки у храм Господній». І громада принесла пожертви й офіри подяки, і всі, хто хотів, приносили жертви всеспалення. Для жертв всеспалення громада принесла сімдесят бичків, сто баранів та двісті ягнят — усе це були жертви всеспалення Господу. Тварин для священних жертв було шістсот бичків та три тисячі овець і кіз. Однак недоставало священиків, щоб поздирати шкуру з усіх жертв всеспалення, отож їхні брати, левити, допомагали їм, доки роботу не було закінчено й поки інші священики не освятилися, бо левити з більшою відповідальністю й серйозністю підготувалися до служіння Господу, ніж священики. Жертв всеспалення було доволі, а також лою від мирних і ливних жертв, що додавалися до жертв всеспалення. Отож службу у храмі Господа було відновлено. Езекія та ввесь народ раділи з того, що Бог дав своїм людям, бо сталося все це так швидко. Езекія розіслав послання по всьому Ізраїлю та Юдеї, а також написав листи до людей Ефраїма та Манассії, запрошуючи їх прибути до храму Господа в Єрусалим і відзначити Пасху Господа Бога Ізраїлю. Цар та його наближені і вся громада в Єрусалимі вирішили відзначити Пасху в другому місяці. Вони не мали змоги відзначити її в належний час, бо священики не були ще достатньо освячені й народ не зібрався в Єрусалимі. Таке рішення здавалося правильним і цареві, і всій громаді. Вони вирішили оголосити про це по всьому Ізраїлю від Беершеби до Дана, закликати людей прийти до Єрусалима й відзначити Пасху для Господа Бога Ізраїлю. Багатьма вона давно не відзначалася так, як це було предписано. За наказом царя гінці вирушили по всьому Ізраїлю та Юдеї з листами від царя та його придворних, де було написано: «Люди Ізраїлю, повертайтеся до Господа, Бога Авраама, Ісаака та Ізраїля, щоб Він міг повернутися до тих із вас, хто ще залишився і врятувався від царів ассирійських. Не наслідуйте гріхів ваших батьків та братів, які відвернулися від Господа Бога ваших пращурів. Отож, як ви й самі бачили, Він страшно покарав їх. Не будьте такими впертими, як були ваші батьки, та підкоріться Господу. Приходьте до Святеє Святих, Він освятив це місце навічно. Служіть Господу вашому Богу, щоб страшний Свій гнів Він відвернув від вас. Якщо ви повернетеся до Господа, тоді ваші брати й діти знайдуть співчуття у тих, хто захопив їх, і вони повернуться на цю землю, бо Господь ваш Бог — милостивий і добрий. Він не відвернеться від вас, якщо ви самі до Нього повернетеся». Гінці переходили з одного міста до іншого в землі Ефраїма та Манассії, дійшли аж до Завулона, але люди насміхалися й глузували з них. Однак деякі люди Ашера, Манассії та Завулона підкорилися й прийшли до Єрусалима. В Юдеї також рука Божа об’єднала людей навколо рішення виконати наказ царя та його наближених, який ішов від слова Божого. Величезний натовп зібрався в Єрусалимі святкувати свято Опрісноків на другий місяць. Вони усунули з Єрусалима вівтарі, побудовані на честь бовванів, й вівтарі для спалення запашного куріння і повикидали їх у долину Кідрон. Вони закололи пасхальне ягня на чотирнадцятий день другого місяця. Священики та левити були посоромлені й освятилися, і принесли жертви всеспалення у храмі Господа. Тоді вони зайняли належні місця й, за Законом Мойсея, чоловіка Божого, левити дали кров священикам, і ті окропили вівтар. Оскільки багато хто з натовпу не освятився, то левити забивали пасхальних ягнят тих, хто не був належно освячений і не міг виконувати цей священний обряд для Господа. І Господь почув Езекію і простив народ. Сини Ізраїля відзначали в Єрусалимі свято Опрісноків протягом семи днів. Вони були щасливі. Левити й священики прославляли Господа кожен день що було сили. Цар Езекія надихав усіх левитів, які добре розумілися на тому, як відправляти службу Господню. Люди відзначали те свято протягом семи днів і приносили мирні жертви. Вони дякували Господу й прославляли Його, Бога своїх предків. Уся громада вирішила святкувати ще сім днів. Вони радісно відзначали Пасху іще сім дні. Езекія, цар юдейський, дав тисячу бичків та сім тисяч овець для зібрання. Вельможі дали одну тисячу бичків та десять тисяч овець для зібрання. Багато священиків освятилися для святої служби. Всі люди були щасливі: вся громада юдейська, священики, левити, громада ізраїльська — усі, хто прийшли з Ізраїлю до Юдеї. Отож було в Єрусалимі багато радості. Подібного свята не було з часів Соломона, сина Давида, царя ізраїльського. Священики та левити встали й просили Господа благословити народ. Бог почув їх. Їхня молитва долинула до священного дому Господа на небесах. Святкування Пасхи скінчилося. Ізраїльтяни, які були на святі, розійшлися по містах Юдеї. Вони позносили священні камені й повалили стовпи Ашери. Вони зруйнували узвишшя й вівтарі по всій Юдеї та на землях Веніамина, в Ефраїмі та Манассії. Зруйнувавши все те, ізраїльтяни повернулися в свої міста, до свого майна. Езекія призначив по підрозділах священиків та левитів, і кожен мав виконувати свої обов’язки священиків та левитів: приносити жертви всеспалення та мирні жертви, правити службу, дякувати й співати хвалу при брамах Господнього храму. Цар віддав тварин, що належали йому, для жертв всеспалення. Ці тварини були призначені для щоденних жертв всеспалення, які приносили щоранку і щовечора, а також щосуботи під час свят Новолуння та для інших особливих зібрань, як записано в Законі Господньому. Люди мали віддавати частину свого врожаю та речей священикам і левитам, щоб вони могли присвятити себе Закону Господньому. Як тільки вийшов той наказ, ізраїльтяни щиросердо віддали перший врожай зерна, молоде вино, оливу та мед, багато всього іншого — десятину врожаю. Ізраїльтяни та юдеї, що жили в містах Юдеї, також дали десятину великої рогатої худоби та отар і десятину святих речей присвятили Господу своєму Богу, і поскладали вони все те у великі купи. Почали вони це робити на третій місяць, а закінчили в сьомому. Коли Езекія прийшов зі своїми придворними й побачив ті купи, вони восхвалили Господа, й благословив Його ізраїльський народ. Езекія спитав священиків та левитів про ті купи, і первосвященик Азарія з роду Задока, відповів: «З того часу, як люди почали приносити жертви до храму Господнього, ми мали вдосталь їжі, ще й багато залишків, бо Господь благословив Свій народ і багато лишку зосталося». Езекія наказав підготувати комори у храмі Господа, і так було зроблено. Потім вони благоговійно позаносили данину: десятину й посвячені дари. Левит Конанія відповідав за це, а другим після нього відповідальним був його брат Шимей. Єгіел, Азазія, Нагат, Асагел, Єримот, Йозавад, Еліел, Ісмакія, Магат і Беная були наглядачами, підпорядкованими Конанії та його брату Шимею, яких призначили цар Езекія та придворний Азарія, відповідальний за храм Божий. Левит Коре, син Імни, головний охоронець Східної брами, відповідав за добровільні пожертви Богу, він розподіляв данину Господу, а також посвячені дари. Едем, Миніамин, Ісус, Шемая, Амарія та Шеканія віддано допомагали йому в містах священиків, розподіляючи між своїми братами-священиками за підрозділами, порівну: найстаршим і найменшим. Крім того, вони розподіляли данину між особами чоловічої статі старше трьох років, чиї імена було занесено до родоводів, серед усіх, хто мав приходили до храму Господнього й виконувати різні щоденні обов’язки, згідно з відповідальністю кожного, за підрозділами. Вони вели розподіл між священиками, записаними за родами в родоводах, а щодо левитів, то між тими, кому виповнилося двадцять років і старше. Вони враховували й малечу, і жінок, і синів та дочок — усіх записаних у родоводах. Бо вони, сповнені віри, присвятили себе цьому служінню. А священики, нащадки Аарона, що жили на полях-пасовиськах довкола своїх міст та в будь-яких інших містах, також дістали свою частку на кожного чоловіка з-поміж них і кожного записаного в родоводах левитів. Отак зробив Езекія по всій Юдеї, чинив він правильно, праведно й щиросердо перед Господом його Богом. В усьому, що робив він щодо служби в храмі Божому та послуху Закону й заповідям, він шукав Бога Й працював щиросердо. Отож він і процвітав. Після всього того, що Езекія так віддано зробив, ассирійський цар Сеннахерив виступив проти Юдеї. Він обложив укріплені міста, намисливши захопити їх. Коли Езекія побачив, що Сеннахерив прийшов і має намір напасти на Єрусалим, він порадився зі своїми придворними й військовими, як би загатити річки, що за містом. І вони допомогли йому. Зібралася величезна сила людей, і вони загатили всі струмки та потоки, що текли по їхній землі. «Чому ассирійські царі мають приходити й діставати багато води?» — казали вони. Потім він добре попрацював, щоб полагодити всі зруйновані ділянки стіни й звів там вежі. Він побудував іще одну зовнішню стіну й укріпив стару частину Єрусалима зі східної сторони в місті Давида. Він також виготовив багато зброї та щитів. Він призначив воєначальників над людьми й зібрав їх на майдані біля міської брами. Він підбадьорив їх такими словами: «Будьте сильні й мужні. Не бійтеся й не жахайтеся царя ассирійського та його величезного війська, бо з нами більша сила, ніж з ними. З ними тільки озброєна плоть, а з нами Господь наш Бог. Він допоможе нам у битві». І від того, що сказав цар юдейський Езекія, всі люди сповнилися впевненості. Пізніше, коли Сеннахерив, цар ассирійський, та всі його сили обложили місто Лахиш, він послав своїх людей до Єрусалима з посланням Езекії, царю юдейському, та всім юдеям, що були там. Ось що сказав Сеннахерив, цар ассирійський: «На чому ґрунтується впевненість ваша, що ви залишаєтеся в Єрусалимі під облогою? Коли Езекія каже: „Господь наш Бог порятує нас від рук царя ассирійського”, — він обдурює вас і штовхає вас на смерть від голоду й спраги. Хіба ж не сам Езекія позносив узвишшя й вівтарі, кажучи Юдеї та Єрусалиму: „Ви мусите поклонятися перед одним вівтарем і тільки на ньому спалювати запашне куріння?” Хіба ж ви не знаєте, що я й мої батьки зробили з усіма народами інших земель? Хіба боги тих народів хоч коли змогли захистити свою землю від мене? Чи якийсь із усіх богів цих народів, яких розбили мої батьки, змогли врятувати свої народи від мене? То як же ваш Бог врятує вас від моєї руки? Отож нехай Езекія не обдурює й не ошукує вас. Не вірте йому, бо жоден бог жодного народу чи царства не здатен був врятувати народ свій від руки моєї або моїх батьків. То куди ж вашому богу врятувати вас від моєї руки!» Наближені Сеннахерива багато ще говорили проти Бога та його слуги Езекії. Цар також написав листи, у яких зневажав Господа Бога Ізраїлю, де говорилося проти Нього таке: «Так само, як і боги інших народів інших країн не врятували свої народи від руки моєї, так і Бог Езекії не врятує Свій народ від мене». Тоді вони почали кричати юдейською мовою до людей Єрусалима, які були на мурі, щоб злякати їх і настрахати, а потім захопити місто. Вони висловлювалися про Бога Єрусалима, як і про інших богів поганських, що є лиш творіннями рук людських. Цар Езекія та пророк Ісая, син Амоса, звернулися до небес із молитвою. І Господь послав Ангела, який винищив воїнів, старійшин і воєначальників у таборі ассирійського царя. Отож він відступив на свої землі цілком зганьблений. І коли він увійшов у храм свого бога, кілька синів його зарубали його мечами. Так Господь врятував Езекію та народ Єрусалима від руки ассирійського царя Сеннахерива, а також і від усіх інших ворогів. Він дбав про них у всьому. Багато хто приносив дари до Єрусалима Господу та коштовні дарунки Езекії, царю юдейському. Відтоді він став вельми шанований іншими народами. На ту пору Езекія захворів і лежав при смерті. Він молився Господу, Який почув його і подав йому знак. Але серце Езекії запишалося, і він не відповів на милість Божу, виявлену до нього. Ось чому Господній гнів був на ньому та на Юдеї і Єрусалимі. Тоді Езекія розкаявся в погорді серця свого, покаялися й люди Єрусалима. Ось чому гнів Господній упав на них у дні правління Езекії. Езекії мав силу-силенну багатств і почестей. Він зробив скарбниці для срібла та золота, для дорогоцінного каміння, пахощів, щитів та різноманітних коштовностей. Він також побудував комори для зберігання зерна, молодого вина та оливи. Він збудував ясла для великої рогатої худоби й загони для отар та черед. Він побудував багато міст і придбав багато великої рогатої худоби та отар, адже Бог дав йому велике багатство. Саме Езекія загатив верхів’я річки Ґіхон і спрямував воду вниз, на західну частину Давидового міста. Йому щастило в будь-який справі, за яку він брався. Але коли правителі Вавилона вирядили своїх послів, аби довідатися про диво, що сталося на тій землі, Бог залишив Езекію, щоб випробувати його й довідатися про все, що в нього на серці. Інші події правління Езекії та його побожні діла записано в з’явах пророка Ісаї, сина Амоса, у книзі Хронік Царів Юдеї та Ізраїлю. Езекія спочив зі своїми батьками й був похований на горі поруч з могилами Давидових нащадків. Усі юдеї та люди Єрусалима віддали йому почесті, коли він помер. Після нього царем став його син Манассія. Манассії виповнилося дванадцять років, коли він став царем Юдеї, і правив він у Єрусалимі протягом п’ятдесяти п’яти років. В очах Господніх він чинив зле, наслідуючи бридкі звичаї тих народів, яких Господь вигнав до того, як прийшли ізраїльтяни. Манассія відбудував ті узвишшя, які зруйнував його батько Езекія. Манассія побудував вівтарі богам Ваала та звів Ашерові стовпи. Він поклонявся всім небесним світилам і служив їм. Він збудував вівтарі в Господньому храмі, про який Господь сказав: «Моє ім’я буде в Єрусалимі повік». На обох подвір’ях Господнього храму він поставив вівтарі всім небесним світилам. Він також приніс у жертву власного сина на вогні у долині Бен-Гінном, а ще займався ворожбитством та чаклунством, водився з провидцями та людьми, які викликали духів. Він багато що робив злого в очах Господа, викликаючи Його гнів. Він узяв вирізьбленого боввана, якого сам і зробив, і поставив у Божому храмі, про який Бог сказав Давиду та його сину Соломону: «У цьому храмі та в Єрусалимі, який Я обрав з-поміж усіх колін ізраїльських, Я поставлю ім’я Своє навіки. Я не змушу ізраїльтян покинути цю землю, яку Я віддав їхнім пращурам, якщо вони сумлінно виконуватимуть усе, що Я наказав їм, слідуючи усім заповітам, які передано їм було через Мойсея». Але Манассія повів Юдею та народ Єрусалима хибним шляхом, отож вони чинили зла більше, ніж ті народи, яких Господь знищив до приходу ізраїльтян. Господь звертався до Манассії та його народу, але вони не звертали уваги. Отож Господь послав проти них військо під командуванням вождів ассирійського царя, які захопили Манассію, всилили йому гака в носа, закували в мідні кайдани й привели до Вавилона. У розпачі він благав милості у Господа Бога свого і вельми змирився перед Богом батьків своїх. І коли він молив Його, Господь був зворушений і вислухав його благання. Він повернув його до Єрусалима в його царство. Так Манассія пізнав, що Господь є Бог. Пізніше він перебудував зовнішній мур у місті Давида, що на захід від ріки Ґіхон у долині аж до входу до Рибної брами та навколо гори Офел. Він також зробив цей мур вищим. Він настановив військових командирів по всіх укріплених містах Юдеї. Він позбувся чужоземних богів та бовванів із храму Господнього, а також і всі вівтарі, які збудував на храмовій горі та в Єрусалимі. І викинув усе те за місто. Тоді він відновив вівтар Господній і приніс мирні жертви й жертви подяки на ньому, і наказав юдеям служити Господу Богу Ізраїлю. Однак люди й далі приносили жертви на узвишшях, але тільки Господу їхньому Богу. Що ж до інших подій за часів правління Манассії, а також його молитва до Бога та слова пророків, які до нього зверталися від імені Господа Бога Ізраїлю, описано в книзі Хронік Царів Ізраїлю. Його молитва і те, як Бог був зворушений Його покаянням, а також усі його гріхи й зради, усі місця, де він будував узвишшя і встановлював стовпи Ашери та бовванів до того, як він змирився, записані в Літописах Провидців. Манассія спочив зі своїми батьками й був похований у своєму палаці. Після нього царем став його син Амон. Амону було двадцять два роки, коли він став царем, і правив він у Єрусалимі протягом двох років. Він чинив зле в очах Господа так само, як і його батько Манассія. Амон поклонявся й приносив жертви всім бовванам, яких зробив Манассія. Але на відміну від свого батька Манассії, він не змирився перед Господом, і тим самим Амон збільшив свою провину. Наближені Амона змовилися проти нього і вбили його у царському палаці. Тоді мешканці тієї землі повбивали всіх заколотників, які були причетні до смерті царя Амона, і настановили його сина Йосію царем у його палаці. Йосії виповнилося вісім років, коли він став царем, і правив він у Єрусалимі протягом тридцяти одного року. Він чинив праведне в очах Господніх і йшов шляхом свого пращура Давида, не збочуючи ні праворуч, ні ліворуч. На восьмий рік свого царювання (а був він тоді ще зовсім юним) він почав шукати Бога свого праотця Давида. На дванадцятий рік він почав очищати Юдею та Єрусалим він узвиш, Ашерових стовпів, різьблених та литих бовванів. Під його керівництвом були зруйновані вівтарі Ваала. Він потрощив вівтарі для спалення запашного куріння, що були над ними, позносив ашерові стовпи, різьблених та литих бовванів і божків. Він перетворив усе те на порох і порозкидав на могилах тих, хто приносив їм жертви. Він спалив кістки священиків на їхніх вівтарях і так очистив Юдею та Єрусалим. У містах Манассії, Ефраїма та Симеона, аж до Нафталі, і в руїнах навколо них він зруйнував вівтарі й Ашерові стовпи, перетворив на порох бовванів і потрощив вівтарі для спалення запашного куріння по всьому Ізраїлю. Потім він повернувся до Єрусалима. На вісімнадцятий рік свого царювання, щоб очистити землю й храм, Йосія послав Шафана, сина Азалії, та Маасію, міського голову, разом із Йоа, сином Єгоагаза-літописця, відремонтувати храм Господа його Бога. Вони пішли до Гилкії, первосвященика, й віддали йому гроші, які принесли для храму Божого. Левити стояли на дверях і збирали гроші з людей Манассії, Ефраїма та від усіх людей Ізраїлю, що залишилися, а також від усіх юдеїв. Потім вони довірили ці гроші людям, що відповідали за виконанням робіт у храмі Господньому. Ті вже платили робітникам, які ремонтували й відновлювали храм. Вони також давали гроші теслям та мулярам для купівлі тесаного каменя й деревини для перекриття та брусів для відновлення будівель, перетворених недбалими юдейськими царями на руїни. Поки вони приносили гроші, зібрані на храм Господній, священик Гилкія знайшов книгу Закону Господнього, яку було передано через Мойсея. Гилкія сказав писарю Шафану: «Я знайшов книгу Закону у храмі Господа». Він віддав її Шафану. Тоді Шафан відніс книгу царю й доповів йому: «Твої слуги роблять усе, що їм було наказано. Вони виплатили гроші, зібрані для храму Господнього, наглядачам та робітникам». Потім писар Шафан повідомив цареві: «Священик Гилкія дав мені Книгу». І Шафан почав читати з тієї книги в присутності царя. Коли цар почув слова Закону, він роздер на собі вбрання. Він віддав такі накази Гилкії, Агікаму, сину Шафана, Авдону, сину Михея, писарю Шафану та царському слузі Асаї: «Ідіть і спитайте у Господа про мене та всіх, хто залишився в Ізраїлі та Юдеї, про те, що там написано у віднайденій книзі. Великий гнів Господній упав на нас, бо наші пращури не дотримувалися слова Господнього і не чинили так, як записано у цій книзі». Гилкія і всі призначені царем пішли до пророчиці Гулди. Вона була дружиною Шаллума, сина Токгата, сина Гасри, який відповідав за одяг. Вони жила в Єрусалимі, у новій частині Єрусалима. Жінка повідомила їх: «Ось що мовить Господь Бог Ізраїлю: „Скажіть чоловікові, який послав тебе до мене про те, що Господь говорить: „Я збираюся наслати біду на цю землю та її мешканців — усі прокляття, записані в книзі, прочитаній у присутності царя Юдеї. За те, що вони зрадили Мене й спалювали запашне куріння іншим богам, тим самим розпалювали гнів Мій всіма ділами рук своїх, Моя лють на цей край горить і не вщухає”. Перекажи царю юдейському, який послав тебе, щоб Господа спитати. Ось що відповів Господь Бог Ізраїлю, почувши ті слова: „Оскільки серце ти маєш чутливе і змирився ти перед Богом, як почув, що Він говорить про це місце та його жителів, за те, що ти змирився переді Мною і розірвав своє вбрання й плакав у присутності Моїй, Я почув тебе. Тепер же Я заберу тебе до твоїх батьків, і будеш ти похований з миром. Не побачать твої очі всіх тих нещасть, які Я маю намір наслати на цю землю та людей, які тут мешкають”». Отож вони повернулися до царя з такою відповіддю. Тоді цар скликав усіх старійшин Юдеї та Єрусалима. Він піднявся до храму Господнього з усіма людьми Юдеї, всіма мешканцями Єрусалима, священиками, левитами, та з усією громадою: від простолюдина до можновладця. Він прочитав так, щоб вони почули все, що було записано в книзі Заповіту, яку знайшли в храмі Господа. Цар став на своє царське місце і уклав Угоду перед Господом: йти за Господом, виконувати Його закони, настанови й правила від щирого серця і всієї душі, та підкорятися заповітам, записаним у цій книзі. Тоді кожен, хто був в Єрусалимі та Веніамині, присвятили себе цьому. Люди Єрусалима робили це згідно з Угодою з Богом їхніх батьків. Йосія зруйнував усіх мерзенних бовванів на землі Ізраїлю і змусив усіх ізраїльтян служити Господу їхньому Богу. І поки він був живий, люди й далі слідували Господу Богу їхніх батьків. Йосія святкував Пасху Господню в Єрусалимі. Пасхальне ягня було забито на чотирнадцятий день першого місяця. Він призначив священиків для виконання їхніх обов’язків і надихнув їх на службу в храмі. Він сказав левитам, які навчали ізраїльтян і освятилися для служби Господу: «Поставте Святий ковчег у храмі, збудованому Соломоном, сином Давида, царя ізраїльського. Не треба носити його на плечах. Тепер служіть Господу вашому Богу та Його ізраїльському народу. Підготуйтеся за родами у ваших групах згідно з письмовими настановами Давида, царя ізраїльського, та його сина Соломона. Станьте у святому місці й розділіться на групи левитів за кількістю родин ваших земляків. Заколіть пасхальне ягня, очистіться й приготуйте ягнят для ваших земляків, як і наказував Господь через Мойсея». Йосія дав усім колінам, що були там, тридцять тисяч овець та кіз для пасхальних жертв, а також три тисячі голів великої рогатої худоби — і все це з особистої власності царя. Його вельможі також зробили добровільні внески для людей, священиків та левитів. Гилкія, Захарія та Єгіел, відповідальні в храмі Господньому, дали священикам дві тисячі шістсот пасхальних жертв та три тисячі бичків. А також Конанія зі своїми братами Шемаєю та Нетанелом і старшими левитів Гашавією, Єєлом та Йозавадом поставили левитам п’ять тисяч пасхальних жертв та п’ятсот голів великої рогатої худоби. Все було підготовлено для служби, і священики зайняли свої місця з левитами, за їхніми підрозділами, як і наказав цар. Пасхальних ягнят закололи. Священики кропили кров’ю, а левити знімали з тварин шкуру. Вони відкладали окремо жертви всеспалення, аби розділити їх за родами для жертв Господу, як записано в книзі Мойсея. Так само вони чинили і з великою рогатою худобою. Вони засмажували пасхальних тварин на багатті, як було вказано, й варили священні жертви в горщиках, казанах та каструлях і швидко розносили людям. Після того вони приготували все для священиків, бо священики, що були нащадками Аарона, приносили жертви всеспалення та мирні жертви до пізньої ночі. Отож левити приготували все для себе й Ааронових священиків. Музики, нащадки Асафа, стояли на місцях, що вказані були Давидом, Асафом, Геманом та царським провидцем Єдутуном. Охоронці, що стояли біля брам, не залишали свої пости, оскільки їхні брати-левити все їм приготували. Отак тоді службу Господню було відправлено на честь святкування Пасхи, було принесено жертви всеспалення на вівтарі Господа за наказом царя Йосії. Ізраїльтяни, що були тоді там, відзначили Пасху і ще сім дні відзначали свято Опрісноків. Такої Пасхи не було в Ізраїлі від часів пророка Самуїла. Жоден цар ізраїльський не відзначав Пасху так, як Йосія зі священиками, левитами та всіма юдеями й ізраїльтянами, які були там, а також з усіма жителями Єрусалима. Ця Пасха святкувалася на вісімнадцятому році правління Йосії. Після того, як Йосія привів до ладу храм, єгипетський цар Неко пішов війною на Карчемиш на Євфраті, а Йосія вийшов на битву з ним. Але Неко послав до нього гінців зі словами: «Хіба ж є між нами якась свара, о царю юдейський? Цього разу я нападаю не на тебе, а на дім, з яким у мене війна. Бог наказав мені поспішити, отож перестань чинити опір Богу, Який на моєму боці, інакше Він знищить тебе». Йосія, однак, не відступився і вступив з ним у битву. Він не прислухався до того, що сказав Неко за наказом Божим, а пішов битися з ним на рівнину Меґіддо. Лучинки вцілили царя Йосію і він сказав своїм командирам: «Заберіть мене звідси. Мене тяжко поранено». Отож вони витягли його з колісниці, поклали в іншу й відвезли до Єрусалима, де він і помер. Його поховали поруч із його батьками, і вся Юдея та Єрусалим побивалися за ним. Єремія склав жалобні пісні з приводу смерті Йосії, і посьогодні всі співаки та співачки згадують Йосію в жалобних піснях. Ці пісні записані в книзі жалобних пісень. А народ цієї землі взяв Єгоагаза, сина Йосії, і настановили на батькове місце царем в Єрусалимі. Єгоагазові було двадцять три роки, коли він став царем, і правив він в Єрусалимі протягом трьох місяців. Цар єгипетський скинув його з трону в Єрусалимі й наклав данину в сто талантів срібла та один талант золота. Цар Єгипту настановив Еліакима, брата Єгоагаза, царем в Юдеї та Єрусалимі, але замінив ім’я Еліаким на Єгояким. Неко взяв брата Еліакима Єгоагаза й відвіз його до Єгипту. Єгоякиму було двадцять п’ять років, коли він став царем, і правив він у Єрусалимі протягом одинадцяти років. Він чинив зле в очах Господа свого Бога. Навуходоносор, цар вавилонський, напав на нього, закував його в мідні кайдани й забрав до Вавилона. Навуходоносор також вивіз до Вавилона добро з храму Господнього й поклав його в своєму палаці. Інші події Єгоякимового царювання та мерзенні справи, які він чинив, і все, в чому він був винний, записано в книзі Хронік Царів Ізраїлю та Юдеї. Після нього царем став його син Єгояхин. Єгояхину було вісімнадцять років, коли він став царем, і правив він у Єрусалимі протягом трьох місяців і десяти днів. Він чинив зле в очах Господа. Навесні цар Навуходоносор послав по нього, щоб привезли його до Вавилона разом з цінними речами з храму Господнього, і він настановив царем Юдеї та Єрусалима Седекію, Єгояхинового дядька. Седекії був двадцять один рік, коли він став царем, і правив він у Єрусалимі протягом одинадцяти років. Він чинив зле в очах Господа свого Бога і не змирився перед пророком Єремією, який переказував слова Господні. Він навіть виступив проти царя Навуходоносора, який примусив його присягнутися ім’ям Бога. Він був впертий і жорстокосердий настільки, що не міг навернутися до Господа Бога Ізраїлю. Більше того, всі головні священики та люди ставали все більш і більш невірними, наслідуючи мерзенні вчинки інших народів та оскверняючи храм Господній, який Він освятив у Єрусалимі. Господь Бог їхніх батьків попереджав їх знову й знову через посланців Своїх, бо жалів Він народ Свій і оселю Свою. А вони насміхалися з Божих посланців, зневажали слова Його, глузували з Його пророків, аж поки гнів Господній таки впав на Його народ, і не було вже йому порятунку. Він наслав на них царя вавилонського Навуходоносора, який віддав мечу їхніх юнаків у Святеє Святих, не пожалів ні юнаків, ні дівчат, ні старих, ні літніх. Усіх їх Бог віддав до рук Навуходоносора. Він переніс до Вавилона всі речі з храму Бога, великі й маленькі, всі скарби Господнього храму, а також скарби царя й вельмож. Вони спалили Божий храм і зруйнували мури Єрусалима. Вони попідпалювали всі палаци й знищили все цінне, що там було. Тих, хто залишився в живих і уник їхнього меча, Навуходоносор забрав до Вавилона в полон. І стали вони рабами його та його синів, аж доки не прийшло до влади царство Перське. Земля мала спочинок, увесь час свого запустіння земля спочивала в бездіяльності — сімдесят повних років, як і казав Господь через Єремію. У перший рік царювання перського царя Кира, на виповнення слів Господніх, сказаних через Єремію, Господь надихнув перського царя Кира написати об’яву і розіслати її по всіх усюдах свого царства. Ось що там мовилося: «Так каже Кир, цар перський: „Господь Бог Небесний віддав мені всі царства землі й призначив мене побудувати для Нього храм у Єрусалимі, що в Юдеї. Кожен з вас, хто Йому належить, вільний іти і нехай Господь Бог буде ним”». У перший рік царювання перського царя Кира, щоб справилося слово Господнє, мовлено пророком Єремією, Господь надихнув перського царя Кира написати об’яву і розіслати її по всіх усюдах свого царства. Ось що там мовилося: «Так каже Кир, цар перський: „Господь, Бог Небесний, віддав мені всі царства землі й призначив мене побудувати для Нього храм у Єрусалимі, що в Юдеї. Хто з вас належить до Його народу? Хай їхній Господь буде з ними і нехай підуть вони в Єрусалим, що в Юдеї, і збудують храм Господа, Бога Ізраїлю, тобто Бога, який в Єрусалимі. А інші мешканці міст, де ще залишилися ізраїльтяни, мають допомагати їм золотом та сріблом, добром і худобою, а також добровільними пожертвами на храм Господній в Єрусалимі”». І піднялися старійшини родин Юди та Веніамина, священики та левити — всі, кого Бог надихнув іти будувати храм Господній в Єрусалимі. А сусіди їхні допомагали їм срібними й золотими речами, добром усіляким, худобою та дорогоцінними дарунками, а також різноманітними добровільними пожертвами. А цар Кир виніс посуд храму Господа, який Навуходоносор забрав був з Єрусалима й помістив у храмі своїх лжебогів. Кир, цар перський, передав усе те скарбнику Мітредату, а той зробив реєстр і віддав усе те Шешбацару, юдейському вождю. Ось перелік того, що було там: золотих полумисків — тридцять, срібних полумисків — одна тисяча, ножів — двадцять дев’ять, золотих кухлів — тридцять, срібних кухлів — чотириста десять, іншого посуду — одна тисяча. Всього було там п’ятдесят чотири тисячі предметів посуду з золота та срібла. Шешбацар привіз усе те добро, коли полонені були повернуті Господом з Вавилона до Єрусалима. Ось перелік родин у провінціях, які повернулися з полону, куди їх забрав Навуходоносор, цар вавилонський. Вони повернулися до Єрусалима та Юдеї, кожен у своє рідне місто. Вони прийшли з Зерувавелом, Ісусом, Неемією, Сераєю, Реєлаєю, Мордекаєм, Вілшаном, Миспаром, Віґваєм, Регумом та Бааною. Ось кількість людей Ізраїлю: нащадків Пароша — дві тисячі сто сімдесят два; нащадків Шефатії — триста сімдесят два; нащадків Ари — сімсот сімдесят п’ять; нащадків Пагата моавського, а саме, нащадків Ісуса та Йоава — дві тисячі вісімсот дванадцять; нащадків Елама — одна тисяча двісті п’ятдесят чотири; нащадків Затту — дев’ятсот сорок п’ять; нащадків Заккаї — сімсот шістдесят; нащадків Вані — шістсот сорок два; нащадків Веваї — шістсот двадцять три; нащадків Азґада — одна тисяча двісті двадцять два; нащадків Адонікама — шістсот шістдесят шість; нащадків Віґваї — дві тисячі п’ятдесят шість; нащадків Адіна — чотириста п’ятдесят чотири; нащадків Атера, тобто Езекії — дев’яносто вісім; нащадків Везаї — триста двадцять три; нащадків Йори — сто дванадцять; нащадків Хашума — двісті двадцять три; нащадків Ґіббара — дев’яносто п’ять; мешканців Віфлеєма — сто двадцять три; мешканців Нетофи — п’ятдесят шість; мешканців Анатота — сто двадцять вісім; мешканців Азмавета — сорок два; мешканців Киріат-Єарима, Кефіри та Беерота — сімсот сорок три; мешканців Рами та Ґеви — шістсот двадцять один; мешканців Мікмаша — сто п’ятдесят шість; мешканців Бетела та Аї — двісті двадцять три; мешканців Нево — п’ятдесят два; мешканців Маґвіша — сто п’ятдесят шість; мешканців іншого міста під назвою Елам — одна тисяча двісті п’ятдесят чотири; мешканців Гарима — триста двадцять; мешканців Лода, Гадида і Оно — сімсот двадцять п’ять; мешканців Єрихона — триста сорок п’ять; мешканців Сенаї — три тисячі шістсот тридцять. Священики: нащадків Єдаї, тобто з родини Ісуса — дев’ятсот сімдесят три; нащадків Іммера — одна тисяча п’ятдесят два; нащадків Пашхура — одна тисяча двісті сорок сім; нащадків Гарима — одна тисяча сімнадцять; Левити: нащадків Ісуса та Кадміела, з родини Годавії — сімдесят чотири; Співаки: нащадків Асафа — сто двадцять вісім; Нащадки наглядачів храмової брами: нащадків Шаллума, Атера, Талмона, Аккува, Гатіта й Шоваї — сто тридцять дев’ять; Служителі храму: нащадків Зіги, Газуфа, Тавваота; Кероса, Сіаги, Падона; Левани, Хаґаби, Аккува; Хаґаба, Шалмая, Ганана; Ґіддела, Ґагара, Реаї; Рецина, Некоди, Ґаззама; Уззи, Пасеї, Весаї; Асни, Меуніма, Нефузима; Ваквука, Гакуфа, Гаргура; Вазлута, Мегіди, Гарші; Варкоса, Сісери, Теми; Незії та Гатіфи; Нащадки слуг Соломонових: нащадків Сотаї, Хассоферета, Перуди; Яала, Даркона, Ґіддела; Шефатії, Гаттила, Покерет Хацеваїма та Амі; Всього служителів храму та нащадків Соломонових слуг — триста дев’яносто два. Ці родини прийшли до Єрусалима з міст Тель-Мели, Тель-Гарші, Керува, Аддона та Іммера, але вони не могли довести, що їхні родини належать до Ізраїлю: то були нащадки Делаї, Товії та Некоди — шістсот п’ятдесят два чоловіки. Серед священиків були нащадки: сини Ховаї, Гаккоза та Барциллая. (Чоловік, який одружився з дочкою Барциллая з Ґілеада, вважався членом цієї родини). Ці люди шукали свої імена в сімейних літописах, але не знайшли їх. Отож вони були виключені зі священицтва. Правитель сказав їм, що вони не можуть їсти святої їжі, доки не з’явиться священик, який випробує їх за допомогою уриму й туммиму. Усього людей було сорок дві тисячі триста шістдесят. А ще ж слуги та служниці, яких було сім тисяч триста тридцять сім. Крім того, двісті співаків: чоловіків та жінок. Мали вони сімсот тридцять шість коней, двісті сорок п’ять мулів, чотириста тридцять п’ять верблюдів та шість тисяч сімсот двадцять віслюків. Як дісталися вони до храму Господнього в Єрусалимі, деякі голови родин зробили добровільні пожертви на будівництво храму Господнього замість зруйнованого. Вони скільки змогли віддали коштовностей на ту роботу: шістдесят одну тисячу драхм золота, п’ять тисяч мін срібла та сто пар вбрання для священиків. Священики, левити, деякі люди, співаки, наглядачі храмових брам, служителі храму оселилися у своїх містах, а інші ізраїльтяни — у своїх. Коли настав сьомий місяць і люди Ізраїля оселилися по містах, усі вони як один зібралися в Єрусалимі. Ісус, син Йозадака, а з ним його брати-священики Зерувавел, син Шеалтієла, та його брати заходилися відбудовувати вівтар Господній в Ізраїлі, щоб можна було на ньому приносити жертви всеспалення, як і було записано в Законі Мойсея, людини Божої. Вони встановили вівтар на тому ж місці, де він був і раніше, оскільки боялися народів, які мешкали довкола. І приносили вони на ньому жертви всеспалення Господу вранці і ввечері. Потім відсвяткували вони свято Кущів, як записано в законі Мойсея, і принесли належну кількість жертв всеспалення святкового кожного дня. Після того вони постійно приносили жертви всеспалення та інші офіри на Новолуння та в інші священні свята, встановлені Господом. Приносили вони також від тих, хто робив добровільні офіри Господу. У перший день сьомого місяця почали вони приносити жертви всеспалення Господу, хоча ще й не заклали підвалини храму Господнього. Потім ті люди, що повернулися, найняли каменярів та теслів, а також провадили їжу, питво та оливу людям Сидону й Тира, щоб ті доставляли ливанський кедр по морю до Йоппи, з дозволу на те перського царя Кира. На другий місяць другого року після повернення до храму Господнього в Єрусалимі, Зарувавел, син Шеалтієла, та Ісус, син Йозадака, розпочали роботу разом із священиками та левитами, а також усіма, хто повернувся до Єрусалима з полону. Вони призначили левитів, яким виповнилося 20 років і старше, щоб ті керували роботами по будівництву храму Господнього. Ісус, його сини та брати, Кадміел та його сини (нащадки Юди), сини Генадада і їхні сини та їхні брати-левити керували будівництвом храму Господа. Коли будівельники заклали підвалини храму Господнього, священики, вбрані у ризи, з сурмами, а також левити (сини Асафа) із цимбалами зайняли свої місця, щоб Господа славити, як і наказав цар ізраїльський Давид. По черзі вони співали пісні хвали та подяки: «Хвала Богу за милість Його. Любов Його щира навічно». І всі люди голосно вигукували, прославляючи Господа, бо було вже закладено підвалини храму Господнього. Але багато із старших священиків, левитів, вождів родин раніше бачили колишній храм, тож уголос ридали, побачивши підвалини нового. Але водночас багато інших людей кричали від радості. Такий великий галас здійняв народ, що далеко його було чути, та не можна було розрізнити гук радості й плач печалі. Коли ж вороги Юди та Веніамина почули, що вигнанці відбудовують храм Господа, Бога Ізраїлю, вони пішли до Зерувавела та вождів родин і сказали їм: «Дозвольте нам допомагати вам у відбудові, бо ми, як і ви, поклоняємося вашому Богу й офіри Йому приносимо з часів царя Есаргаддона ассирійського, який привів нас сюди». Але Зерувавел, Ісус та вожді родин ізраїльських сказали їм: «Ви не можете допомагати нам у будівництві храму нашого Бога. Бо ми самі мусимо будувати храм Господа, Бога Ізраїлю, як і наказував нам цар Кир перський». Тоді люди, що мешкали довкола почали залякувати людей Юдеї та перешкоджати їм у будівництві. Ті люди підкуповували начальників, щоб вони діяли проти людей Юдеї. Ті робили все можливе, аби перешкоджати юдеям здійснювати їхні наміри щодо будівництва храму. Так тривало весь час, поки правив перський цар Кир, доки престол не посів Дарій. За царювання Ксеркса, на початку його правління вороги написали звинувачення проти євреїв, які мешкали в Юдеї та Єрусалимі. А за часів Артаксеркса Вішлам, Мітредат, Тавеел та інші його підлеглі написали царю Артаксерксу перському. Було той документ написано арамійською мовою і перекладено. Царський правитель Регум та писар Шимшай написали царю Артаксерксу лист проти Єрусалима такого змісту: «Від правителя Регума та писаря Шимшая та їхніх прибічників, суддів, урядовців над персами, ерехами, вавилонянами, мешканцями Суза, тобто еламійцями, та іншими народами, яких великий і славний Ассурбаніпал переселив із їхніх земель у міста Самарії та інші місця на захід від річки Євфрат». Ось копія того листа, що надіслали вони йому. «Царю Артаксерксу від слуг його, що мешкають на захід від річки Євфрат. Хай буде відомо царю, що юдеї, які прийшли до нас від тебе, дісталися до Єрусалима. Тепер вони відбудовують це войовниче та лихе місто, скоро зведуть мури й уже відновили підвалини. То хай стане цареві відомо, що якщо місто буде відновлено й мури зведено, вони не платитимуть ніяких податків, і кінець кінцем це завдасть шкоди цареві. Оскільки ми присягалися бути відданими царю, то негоже нам дивитися на царське безчестя. Тому й посилаємо ми цареві це повідомлення. Гадаємо, ти можеш знайти це в літописах царів, що правили до тебе. З літописів тих довідаєшся, що це місто бунтівне, що воно багато лиха принесло і царям, і землям. Бунтарство з давніх давен нуртує в місті тому. За те його й зруйновано було. Ми сповіщаємо царя, що якщо місто буде відбудовано, то нічого не лишиться твого на захід від річки Євфрат». Цар надіслав таку відповідь: «Правителю Регуму, писареві Шимшаю та їхнім прибічникам, що мешкають у Самарії та інших землях на захід від ріки Євфрат. Мир вам! Лист, який ви нам надіслали, був прочитаний та перекладений мені. Я видав наказ і літописи були вивчені, з’ясувалося, що місто це було справді бунтівне проти царів з давніх-давен, у ньому зчинялися заколоти й повстання. Могутні царі правили Єрусалимом і всіма землями на захід від ріки Євфрату, і всі народи платили їм мито. Отож віддайте наказ тим людям припинити роботу, щоб місто не відбудовувалося, доки не видам Я відповідного наказу. Дійте обережно, аби не прогледіти, цю справу, щоб не було надалі шкоди й зла царям». Тільки-но примірник того листа від царя Артаксеркса був прочитаний Регуму, Шимшаю та їхнім однодумцям, вони негайно вирушили до євреїв у Єрусалим. Силою та владою змусили вони їх зупинити роботи. Тоді роботи по відбудові храму Господнього в Єрусалимі було зупинено. Вони не відновлювались аж до другого року правління царя Дарія перського. Тоді пророки Оґій та Захарія, син Іддо, пророкували євреям у Юдеї та Єрусалимі від імені Бога Ізраїлю, що над ними. Тоді Зерувавел, син Шеалтієла, та Ісус, син Йозадака, почали відбудовувати храм Господній в Єрусалимі. Пророки Божі були на їхньому боці й підтримували їх. Саме тоді Таттенай, правитель земель, що на захід від річки Євфрат, та Шефар Возенай зі своїми людьми прийшли до них і сказали: «Хто дав вам дозвіл відбудовувати цей храм і завершувати столярні роботи?» Далі вони спитали таке: «Як звуть людей, що будують усю споруду?» Але Божа ласка лишалася зі старійшинами юдеїв, їхню роботу не було зупинено, доки Дарію не послали відповідь і не було одержано письмове розпорядження у відповідь. Ось зміст листа, який Таттенай, правитель земель на захід від ріки Євфрат та Шефар Возенай та їхні однодумці й наглядачі цих земель надіслали царю Дарію. Вони послали йому доповідь, де було сказано: «Царю Дарію! Мир тобі! Хай буде відомо царю, що пішли ми до краю юдейського, до храму великого Бога. Стіни його відбудовують з великих кам’яних брил та дерев’яного перекриття. Робота ця виконується ретельно і горить у них в руках. Ми допитувалися старійшин. Ми питали їх: „Хто дав вам дозвіл відбудовувати храм і завершувати столярні роботи?” Ми також запитали їхні імена, аби тобі повідомити, і ми могли б написати імена людей, які у них за старійшин. І вони нам відповіли: „Ми слуги Бога, що владарює на небі й на землі. Ми відбудовуємо храм, який був збудований багато років тому. Він був побудований і довершений великим царем Ізраїлю. Але оскільки пращури наші розгнівали Бога Небесного, Він віддав їх у руки царя Навуходоносора вавилонського. Він зруйнував храм і виселив людей у полон до Вавилона. Але в перший рік правління царя Кира вавилонського він видав наказ відбудувати храм Божий. А також повернув золотий та срібний посуд храму Божого, який Навуходоносор забрав з храму в Ізраїлі й помістив у храмі у Вавилоні. Цар Кир забрав з храму вавилонського й віддав чоловікові на ім’я Шешбацар, якого й призначив правителем”. І сказав Кир Шешбацару: „Візьми цей посуд і поклади в храмі в Єрусалимі, й нехай храм Божий буде відбудований на тому ж місці”. І пішов Шешбацар, і заклав підвалини храму Божого в Єрусалимі. І відтоді й досі храм відбудовується, але роботи ще не завершено. Отож, якщо ласка царська, нехай пошукають у царських літописах там у Вавилоні, щоб з’ясувати, чи є правдою те, що цар Кир видав наказ відбудувати храм Божий в Єрусалимі. І тоді нехай цар пришле нам своє рішення щодо справи цієї». Тоді цар Дарій видав наказ, і було досліджено літописи, які зберігалися в скарбниці у Вавилоні. Той сувій було знайдено в Екбатані, царський фортеці на землях мидійських. Ось що в ньому було написано: Офіційний лист. У перший рік царя Кира він видав наказ стосовно храму Божого в Єрусалимі: «Нехай храм буде відбудовано на тому місці, де вони приносили пожертви, і хай будуть ті самі підвалини. Нехай храм буде заввишки шістдесят ліктів і завширшки шістдесят ліктів. Мур довкола хай буде в три ряди каміння і з одним дерев’яним перекриттям, а витрати будуть сплачені з царської казни. А також, нехай золотий і срібний посуд з храму Божого, який Навуходоносор забрав із храму в Єрусалимі й переніс до Вавилона, буде повернено на місце в Єрусалим. І нехай той посуд поміщено буде в храм Божий». Тоді цар Дарій відіслав такого листа своїм підлеглим: «Отож ти, Таттенаю, правителю земель на захід від річки Євфрат, Шефаре Возенаю, і ви, їхні однодумці, наглядачі земель на захід від річки Євфрат, держіться подалі від Єрусалима. Не заважайте роботі по відбудові храму Божого. Нехай правитель юдейський і старійшини юдейські відбудовують храм Божий на тому самому місці. Отож віддаю я такий наказ про те, як вам бути щодо юдейських старійшин у справі відбудови храму Божого. Всі витрати цих людей на будівництво мають повністю бути сплачені за царський рахунок, з податків з земель, що на захід від річки Євфрат, щоб могли вони не припиняти роботи. Що ж буде потрібно для пожертв усеспалення на честь Бога Небесного, чи телята, чи барани, чи ягнята, або ж священики Єрусалима проситимуть пшениці, солі, вина чи олії, давайте їм щоденно і без зволікань, щоб могли вони приносити Богові Небесному любі Йому офіри й молитися за життя царя та його синів. А ще видаю я наказ про те, що якщо хтось не підкориться цьому наказу, то нехай дерев’яний стовп буде вирваний з його оселі, а його самого нехай прив’яжуть і заб’ють на тому стовпі, а оселю його перетворять на купу гною. Нехай Бог, Який помістив ім’я Своє в Єрусалимі, скине всякого царя чи народ, які не підкорятимуться цьому наказу й намагатимуться зруйнувати храм Господа в Єрусалимі. Я, Дарій, видав цей наказ. І хай він пильно виконується». Тоді Таттенай, правитель земель на захід від річки Євфрат, Шефар Возенай та їхні прихильники зробили точнісінько так, як наказав Дарій. Старійшини юдейські успішно просувалися в будівництві згідно з пророкуваннями Оґія та Захарія, сина Іддо. Вони завершили відбудову храму, як і наказував їм Бог Ізраїлю та царі Кир, Дарій, Артаксеркс, царі перські. Отож храм було завершено третього дня місяця Адара. Це було в шостий рік правління Дарія. Тоді народ Ізраїля, священики та левити і всі, хто повернувся з полону, з великою радістю відсвяткували посвячення храму Божого. На честь посвячення храму Божого у жертву було принесено сто биків, двісті баранів, чотириста ягнят, а як жертву спокути всього Ізраїлю: дванадцятеро козлят, по одному за кожне ізраїльське коліно. Було призначено священиків за їхнім розподілом і левитів у їхні групи для відправ у Божому храмі в Єрусалимі, як було записано в книзі Мойсея. Євреї, які повернулися з полону, відсвяткували Пасху на чотирнадцятий день першого місяця. Усі левити й священики очистилися для святкування. Левити забили пасхальне ягня для всіх євреїв, що повернулися з полону, та для своїх братів-священиків і для себе. Люди Ізраїлю, які повернулися з полону, їли пасхальну їжу. Та й інші люди, які очистилися від погані інших народів цієї землі, теж їли пасхальну їжу на знак поклоніння Господу, Богу Ізраїлю. Сім днів з великою радістю відзначали вони свято Опрісноків, бо Господь зробив їх щасливими, навернувши до них серце царя ассирійського, аж той допоміг їм у побудові храму Бога Ізраїлю. Після цього в часи правління Артаксеркса перського з Вавилона до Єрусалима прийшов Езра, син Сераї, сина Азарії, сина Гилкії. Гилкія був сином Шаллума, сина Задока, сина Агітува. Агітув був сином Амарії, який був сином Азарії, сина Мерайота. Мерайот був сином Зарахії, сина Уззі, сина Вуккі. Вуккі був сином Авішуа, сина Фінегаса, сина Елеазара, сина Аарона, первосвященика. Езра прийшов з Вавилона. Він був учителем і добре знав Закон Мойсея, який дав Господь Бог Ізраїлю. Цар дав Езрі всього, що той просив, бо Господь Бог допомагав йому. Деякі люди Ізраїлю, в тому числі священики, левити, співаки, наглядачі брам, служителі храму прийшли до Єрусалима на сьомий рік правління царя Артаксеркса. Езра прийшов до Єрусалима на п’ятий місяць сьомого року царя Артаксеркса. Він вийшов з Вавилона в перший день першого місяця, а дістався до Єрусалима в перший день п’ятого місяця, адже Бог помагав йому. Езра присвятив себе вивченню та дотриманню Закону Господнього і навчанню людей Ізраїлю правилам та законам Господа. Ось зміст листа, що цар Артаксеркс дав Езрі. Езра був священиком та знавцем заповідей Господніх та законів, які дані були Ізраїлю: «Артаксеркс, цар царів, Езрі, священику та знавцю законів Бога Небесного: Вітаю тебе! І далі: Я видаю такий наказ, що кожен у царстві моєму з людей Ізраїлю: священики чи левити, які хочуть добровільно піти з тобою до Єрусалима — нехай підуть. Бо посилає тебе цар разом із сімома радниками, щоб наглядали ви, наскільки добре народ Юдеї та Єрусалима дотримується Закону Божого, адже цей Закон знаєш ти досконало. А ще посилаю тебе відвезти срібло та золото, яке цар та його радники дарують Богові Ізраїлю, чий храм в Єрусалимі. Збери все срібло та золото, яке знайдеш у землях Вавилонських, разом із пожертвами людей та священиків для храму Бога їхнього в Єрусалимі. За ті гроші купиш бичків, баранів, ягнят і разом з хлібними офірами принесеш це в жертву на вівтар храму вашого Бога в Єрусалимі. А з залишками срібла та золота ти можеш зробити все, що вважаєш за потрібне для себе й своїх юдейських братів, згідно з волею вашого Бога. Посуд, даний тобі для поклоніння вашому Богу в храмі, покладеш перед Богом у Єрусалимі. Та й інші речі, які потрібні для храму Божого, на твою відповідальність ти можеш узяти з царської скарбниці. А також, я, цар Артаксеркс, видаю наказ усім скарбникам земель на захід від річки Євфрат: хоч би що Езра, священик і знавець закону Бога Небесного, попросив у вас, давати йому негайно й повністю. Дайте йому до ста талантів срібла, сто корів пшениці, сто батів вина, сто батів оливи, а солі досхочу. І що Бог Небесний наказав, хай зроблено буде швидко й сповна для храму Божого, щоб гнів Божий не впав на царство моє і моїх синів. І так доводимо до вашого відома, що всі священики, левити, співці, охоронці брами, служники храму та інші слуги храму Божого не повинні сплачувати ніяких податків. А ти, Езро, керуючись мудрістю, що дав тобі твій Бог, признач суддів та урядовців, які б вершили суд над усім людом, що мешкає на захід від ріки Євфрат. Признач усіх тих, хто знає Закон Бога твого. А тих, хто не знає, навчи. А той, хто не підкоряється Закону твого Бога та закону царя, нехай без зволікання буде покарано. Це може бути смертельний вирок, виселення в інші землі, позбавлення майна або ув’язнення». Благословен Господь, Бог наших предків, який збудив у серці царя бажання отак прославити храм Господа в Єрусалимі. І виявив Він любов до мене в присутності царя, його радників та впливових вельмож. Через те, що Господь мій Бог допомагав мені, то й сили в мене з’явилися, і зібрав я старійшин Ізраїлю йти зі мною до Єрусалима. Ось голови родин (та їхній родовід), які прийшли з Вавилона зі мною під час правління царя Артаксеркса: від нащадків Фінегаса — Ґершон. Від нащадків Ітамара — Даниїл. Від нащадків Давида — Гаттуш. Від нащадків Шеканії, від нащадків Пароша — Зехарія, а з ним іще сто п’ятдесят чоловік за списком. Від нащадків Пагата моавського — Еліегоенай, син Зарахії, а з ним іще двісті чоловік. Від нащадків Затту — Шеканія, син Ягазіела, і з ним іще триста чоловік. Від нащадків Адіна — Евед син Йонатана і з ним п’ятдесят чоловік. Від нащадків Елама — Єшая, син Аталії, і з ним сімдесят чоловік. Від нащадків Шефатії — Зевадія, син Михаїла, і з ним вісімдесят чоловік. Від нащадків Йоава — Овдія, син Єгіела, і з ним двісті вісімнадцять чоловік. Від нащадків Вані — Шеломит, син Йозифаї, і з ним сто шістдесят чоловік. Від нащадків Вевая — Зехарія, син Вевая, і з ним двадцять вісім чоловік. Від нащадків Азґада — Йоханан син Хаккатана, і з ним сто десять чоловік. Від нащадків Адонікама останні були такі, за іменами: Еліфелет, Єуел, Шемая, а з ними ще шістдесят чоловік. Від нащадків Віґваї — Утай і Заккур, а з ними ще сімдесят чоловік. Я зібрав їх біля річки, що впадає в Агаву, і там ми три дні стояли табором. Я довідався, що серед цих людей були священики, але не знайшов там жодного левита. Отож я послав за вождями Еліезером, Аріелом, Шемаєю, Елнатаном, Яривом, Елнатаном, Натаном, Захарією та Мешулламом, а також за мудрими вчителями Йояривом та Елнатаном. Я послав їх до Іддо, вождя місцевості Касифія, з наказом переказати Іддо та його братам, а також служникам храму в місцевості Касифія, щоб вони прислали до нас помічників у храм нашого Бога. Оскільки рука Бога нашого була з нами, вони прислали до нас мудрого чоловіка з нащадків Маглі, сина Левія, сина Ізраїля, на ім’я Шеревія з його синами та братами. Їх було вісімнадцятеро. А також прислали Гашавію разом з Єшаєю з нащадків Мерарі з братами та синами. Їх було двадцятеро. Іще були храмові слуги, яких Давид і вельможі призначили служити левитам — усього двісті двадцять храмових слуг. Усі вони були переписані за іменами. Там, на березі Агави я оголосив, що ми не будемо їсти певний час, щоб принизити себе перед нашим Богом, щоб дарував він нам легку путь, для нас і наших дітей, і для всього нашого добра. Бо мені незручно було просити царя дати нам воїнів та вершників, щоб охороняли нас від ворогів у подорожі. Бо ми сказали цареві: «Рука Бога нашого з усіма, хто вірить в Нього, але влада Його і гнів — проти тих, хто відвернувся від Нього». Отож ми постилися й молилися за це, і Він почув наші молитви. Потім я відібрав дванадцять вождів із священиками. Серед них були Шеревія та Гашавія та десятеро їхніх братів. Тоді я віддав їм срібло та золото, а також посуд, які були пожертвувані для храму нашого Бога царем, його радниками й наближеними та всіма іншими людьми Ізраїлю. Я зважив і віддав їм шістсот п’ятдесят талантів срібла, сто талантів срібного посуду, та сто талантів золота. Я дав їм двадцять золотих чаш, вартих тисячі дариків і два блюда з прекрасної обробленої міді, що коштували немов золото. І я сказав їм: «Ви посвячені Богу, і посуд цей священний. Це срібло й золото є добровільна пожертва Господу, Богу наших предків. Бережіть його пильно, доки не здасте за вагою головним священикам, левитам і вождям сімей ізраїльських в Єрусалимі, у приміщеннях храму Господа». Отож священики та левити одержали золото і посуд за вагою щоб віднести до Єрусалима в храм нашого Бога. На дванадцятий день першого місяця ми вирушили від річки Агави до Єрусалима. Бог наш був із нами, і Він захищав нас від ворогів та розбійників на нашому шляху. Так ми дісталися до Єрусалима й відпочивали там три дні. На четвертий день ми поскладали срібло, золото й посуд у храмі нашого Бога і здали все Меремоту, сину Урії, який був священиком разом з Елеазаром, сином Фінегасовим. Там також були присутні левити Йозавад, син Ісуса та Ноадія, син Віннуя. Все було перевірено поштучно і за вагою. І тоді ж була зареєстрована загальна вага. Потім євреї, які повернулися з заслання, принесли пожертву всеспалення Богові Ізраїля: дванадцять бичків за весь Ізраїль, дев’яносто шість баранів, сімдесят сім ягняти і дванадцять козлів як жертву очищення. Все то була офіра всеспалення Господу. Вони також передали царський наказ правителям та царським урядовцям землі, що на захід від ріки Євфрат. І ті підтримали ізраїльський народ і храм Божий. Після того, що було зроблено, до мене прийшли вожді й сказали: «Люди Ізраїлю, священики та левити не відмежувалися від народів навколишніх земель. Вони чинять так само мерзотно, як і ханаанці, хиттитів, перизійці, єфусити, аммонійці, моавійці, єгиптяни та аморійці. Бо вони одружувалися самі, а також їхні сини з жінками навколишніх народів і змішували святе сім’я з навколишніми народами. А правителі та можновладці були першими у цій небогоугодній справі». Коли я почув ті слова, то розідрав своє вбрання і плащ свій, я рвав волосся на голові, скуб свою бороду. Я був у розпачі. І всі люди затряслися від страху, почувши слова Бога Ізраїлю, які дійшли до мене. Вони злякалися, бо люди, як повернулися з вигнання, не були віддані Богу. І так я просидів аж до вечірньої пожертви. Тоді під час вечірньої пожертви я оговтався від приниження. Вбрання і плащ на мені були розідрані, я впав на коліна й простягнув руки до Господа, мого Бога. Я гукнув: «О Боже мій, мені так соромно, я такий розгублений, що не можу очей підвести до Тебе, о Боже. Бо гріхів наших уже вище голови, а провини сягнули неба. Від часів наших предків і донині вина наша величезна. За гріхи наші нас, наших царів і священиків було віддано в руки чужоземних царів: мечем, вигнанням, пограбуванням і приниженням. І так донині. А тепер, на короткий час, Господь Бог наш виявив милість Свою, тож рештки нас лишилися в живих, і місце святе віддане нам для спокійного поселення. Отож наш Бог дав нам у рабстві нашому надію і нове життя. Хоч ми й раби, але Бог наш не полишив нас у рабстві. Він виявив милість Свою перед царями перськими, даруючи нам нове життя для відбудови храму нашого Бога, щоб підняти його з руїн і щоб ми мали захищені мури в Юдеї та Єрусалимі. А тепер, наш Боже, що можемо ми сказати після цього? Ми ж не виконували заповіді Твої. Ти наставляв нас через слуг Своїх пророків і говорив так: „Земля, на яку ви вступаєте, сплюндрована мерзотними вчинками людей, які живуть на ній. Своєю гидотою вони забруднили її від краю і до краю. Отож не віддавайте своїх дочок за їхніх синів і не одружуйте синів своїх з їхніми дочками. Ніколи не шукайте миру з ними й процвітання, щоб могли ви зміцніти і втішатися з добра цієї землі, і щоб могли все передати її назавжди у спадщину своїм нащадкам”. У всьому, що сталося, винні ми, ми самі, наші мерзотні вчинки і наша велика провина. Хоча ти, наш Боже, покарав нас меншою мірою, ніж та, на яку ми заслуговуємо. І нарешті Ти дозволив декому з нас вижити. То невже ми знову будемо порушувати заповіді Твої і родичатимемося з людьми, які чинять мерзоту? То хіба не розгніваєшся Ти на нас знову, хіба не знищиш до останку? О, Господи, Боже Ізраїлю, Ти справедливий! Сьогодні лишилася нас невеличка купка. І ми тут, перед Тобою, у провині своїй. І ніхто не може стати перед Тобою через цю вину». Поки Езра молився і сповідався, плакав і падав долілиць перед храмом Бога, великий натовп ізраїльтян: чоловіки, жінки та діти — зібралися навколо нього. Ці люди теж плакали вголос. Шеканія, син Єгіела, один із нащадків Елама, сказав Езрі: «Ми не були вірні Богу, бо в вступали в шлюб із чужоземними жінками, які були з-поміж народів навколишніх земель. Але зараз іще є тут надія для Ізраїля. Отож давайте тепер укладемо з Богом Угоду й викинемо всіх цих жінок із дітьми, за порадою Езри і тих, хто шанує заповіді Бога нашого. І нехай буде так, як за Законом. Вставай! Бо це залежить від тебе, а ми з тобою. Сміливіше до справи!» Тож Езра підвівся і звелів вождям, священикам, левитам і всім людям Ізраїлю присягнутися в тому, що так воно й буде зроблено. Потім Езра залишив місце перед храмом Божим і пішов до оселі Єгоганана, сина Еліашива, де й заночував. Він ні хліба не їв, ні води не пив, бо все ще сумував про гріхи тих, хто повернувся з заслання. Було оголошено по всій Юдеї та Єрусалиму, щоб усі переселенці зібралися в Єрусалимі. А той, хто не прийде за три дні, згідно з рішенням вождів та старійшин, втратять усе своє майно і будуть відлучені від громади переселенців. Отож усі люди Юди та Веніамина зібралися в Єрусалимі за три дні. І було то на двадцятий день дев’ятого місяця. Усі люди сиділи на площі перед храмом Божим і були засмучені з того, тремтіли від сильного дощу, який саме лив. Тоді священик Езра підвівся й звернувся до них: «Ви вчинили гріх, оженившись із чужинками і тим додали провини Ізраїлю. Отож тепер покляніться Господу, Богу наших пращурів, і виконайте волю Його. Відцурайтеся інших народів та ваших жінок-чужинок». Уся громада відповіла голосно: «Так! Ми зробимо, як ти кажеш. Але тут дуже багато людей, ще й до того зараз пора дощів. Отож ми не можемо стояти надворі. І цю справу не можна вирішити за день чи за два, бо грішних у цьому багато. Нехай наші вожді вирішать за всіх і нехай одружені з чужинками з усіх наших міст приходять сюди в призначений час із нашими вождями та суддями, доки палаючий гнів нашого Бога за зчинене не відвернеться від нас!» Тільки Йонатан, син Асагела, та Ягзея, син Тікви були проти такого рішення. Їх підтримували Мешуллам та левит Шавветай. Тож переселенці так і зробили. Священик Езра відібрав чоловіків, голів сімей, щоб ті представляли свої родини, усіх їх назвав поіменно. Першого дня десятого місяця сіли вони, щоб вивчити справу. І закінчили вони ту справу з чоловіками, які одружилися з чужинками, першого дня першого місяця наступного року. Серед нащадків священиків, які взяли собі за дружин чужинок, були: із нащадків Ісуса, сина Йозадака, та його братів — Маасея, Еліезер, Ярив та Ґедалія. Усі вони обіцяли розлучитися зі своїми дружинами і принесли в жертву барана з отари за свою провину. З нащадків Іммера — Ханані та Зевадія. З нащадків Гарима — Маасія, Ілля, Шемая, Єгіел та Уззія. З нащадків Пашхура: Еліоенай, Маасія, Ізмаїл, Нетанел, Йозавад та Еласа. З левитів: Йозавад, Шимей, Келая (тобто Келіта), Петагія, Юда та Еліезер. Зі співаків — Еліашив. З наглядачів брами — Шаллум, Телем та Урі. З інших ізраїльтян: З нащадків Пароша — Рамія, Іззія, Малкія, Міжамин, Елеазар, Малкія та Беная. З нащадків Елама — Маттанія, Захарія, Єгіел, Авді, Єремот та Ілля. З нащадків Затту — Еліоенай, Еліашив, Маттанія, Єремот, Завад та Азіза. З нащадків Вевая — Єгоганан, Хананія, Заввай та Атлай. З нащадків Вані — Мешуллам, Маллух, Адая, Яшув, Шеал та Єремот. З нащадків Пагата моавського — Адна, Келал, Беная, Маасея, Маттанія, Безалел, Віннуй та Манассія. З нащадків Гарима — Еліезер, Ішия, Малкія, Шемая, Шимеон, Веніамин, Маллух та Шемарія. З нащадків Хашума — Маттенай, Маттата, Завад, Еліфелет, Єремай, Манассія та Шимей. З нащадків Вані — Маадай, Амрам, Уел, Беная, Ведея, Келугі, Ванія, Меремот, Еліашив, Маттанія, Маттенай та Яасу. З нащадків Віннуя: Шимей, Шелемія, Натан, Адая, Макнадевай, Шашай, Шарай, Азарел, Шелемія, Шемарія, Шаллум, Амарія та Йосип. З нащадків Нево: Єєл, Маттитія, Завад, Зевіна, Яддай, Йоїл та Беная. Всі ці чоловіки одружилися з чужинками, і деякі з цих жінок народили їм дітей. Ось слово Неемії, сина Гакалії: У місяці кислеві на двадцятий рік правління царя Артаксеркса перебував я у стольному місті Сузі. І прийшов до мене один із братів моїх, Ханані, який повернувся з Юдеї з іншими людьми. Я розпитував їх про юдеїв та їхні родини, що пережили вигнання, і про Єрусалим. Вони повідали мені таке: «Ті в провінції, Юдеї, хто пережив вигнання та полон, зазнають великого лиха й приниження. Стіни Єрусалима зруйновано, брами спалено». Як почув я ті слова, то сів і заплакав. І журився багато днів. Я постився й молив Бога Небесного. Я молився: «О Господи, Боже Небесний, великий і жахливий, Який дотримується Заповіту й любить тих, хто любить Його й дотримується Його заповідей. Послухай уважно і очі розплющ, щоб почути молитву слуги Твого. Я молюся Тобі день і ніч за людей Ізраїлю, слуг Твоїх. Я сповідаюся в гріхах народу ізраїльського, у яких ми винні перед Тобою. І я, і родина батьків моїх грішили. Ми, ізраїльтяни, дуже ображали Тебе. Ми не виконували заповідей Твоїх, настанов та законів, які Ти дав слузі Своєму Мойсею. Згадай, будь ласка, заповідь, яку Ти дав слузі Своєму Мойсею: „Якщо ви будете невірні, Я розкидаю вас поміж іншими народами, але, якщо ви повернетеся до Мене, будете дотримуватися заповідей Моїх і виконувати їх, Я зберу всіх вигнанців звідусюди й поселю їх у місці, яке Я вибрав для того, щоб ім’я Моє там перебувало”. Вони слуги Твої і люди Твої, яких сила Твоя велика й рука Твоя врятували. О мій Володарю, почуй молитву Свого слуги й молитви всіх Своїх слуг, які шанують Тебе. Допоможи сьогодні слузі Своєму, щоб мав я милість від царя». Я ж був тим, хто перший куштував цареве вино. У місяці нісані на двадцятий рік правління царя Артаксеркса я подав царю чашу вина. Раніше я ніколи не був засмучений у його присутності. Отож цар і звернувся до мене: «Чому в тебе такий сумний вигляд? Чи не захворів ти? То має бути якась печаль твого серця». Я дуже злякався, але сказав цареві: «Нехай цар живе повік! Як же можу я не бути засмучений, коли місто, де могили моїх пращурів, у руїнах, а брами вогнем попалено». Тоді цар запитав мене: «То чого ж ти хочеш?» Я помолився Богу Небесному і сказав цареві: «Якщо воля твоя, якщо маєш ти милість до раба твого, то пошли мене в Юдею, до міста, де могили моїх предків, щоб його відбудувати». Тоді цар і цариця, що сиділа поруч, спитали мене: «Скільки часу потрібно на твою подорож і коли ти повернешся назад?» До душі прийшлося цареві послати мене, і я назвав необхідний час. Тоді я сказав цареві: «Якщо це до вподоби цареві, то дай мені листи до правителів земель, що на захід від Євфрату, щоб дозволили мені пройти до Юдеї. А також лист до Асафа, надзірного лісів царських, щоб дав мені дерева на колоди для брам, храмової фортеці, міського муру і моєї оселі». І цар дав мені все, що я просив, бо мені допомагав Бог. Отож пішов я до правителів земель, що на захід від Євфрату і віддав їм цареві листи. Цар також послав зі мною воєначальників та вершників. Коли Санваллат горонійський і Товія, можновладець аммонійський, почули про це, вони були вкрай невдоволені, що хтось прийшов допомагати людям Ізраїлю. Отож дістався я до Єрусалима й перебував там три дні. Потім уночі я вирушив іще з кількома чоловіками. Я нікому не сказав, що Бог поклав мені на серці зробити в Єрусалимі. Зі мною не було ніякої худоби, крім тієї, на якій я їхав. Під захистом ночі я проїхав через браму Долини, минув потік Дракона й дістався до Попільної брами. Я уважно оглянув мур Єрусалима, що був зруйнований, та брами, попалені вогнем. Тоді подався я до Джерельної брами і до Царського ставу, але там худобі моєї не було де перейти. Отож я пішов серед ночі долиною і оглянув мур, тоді ж повернувся і через браму Долини дістався назад. Тоді вожді й не знали, куди я пішов і що робив. Я нічого не сказав іще ні юдеям, ні священикам, ні вождям, ні іншим, хто мав робити ту справу. Потім я звернувся до них: «Ви бачите, в якій ми скруті, як зруйновано Єрусалим, як попалено його брами. Ходімо й відбудуємо мур Єрусалима, аби не бути нам і далі приниженими». Я сказав їм, що рука Божа добра до мене і що сказав мені цар. Вони відгукнулися: «Давайте розпочинати відбудову». І вони запалилися на це добре діло. Як почули про це вожді Санваллат горонійський, Товія аммонійський та Ґешем аравійський, то почали з нас насміхатися. Вони казали: «Що то ви таке робите? Ви повстаєте проти царя?» На те я відповів їм: «Бог Небесний забезпечив наш успіх. Ми, Його слуги, будемо починати відбудову, а ви тут, у Єрусалимі, не маєте ніякої частки, ні прав, ані влади». Еліашив, первосвященик, та його брати-священики взялися до роботи й відновили Овечу браму. Вони її посвятили і встановили ворота. Вони освятили її аж до вежі Сотні та вежі Гананел. Єрихонці будували поруч, а слід за ними Заккур, син Імрі. Сини Гассенаа будували Рибну браму. Вони вкладали на місце колоди, встановлювали ворота, кріпили запори та засуви. Меремот, син Урії, сина Гаккоза, ремонтував наступну ділянку. Поруч із ними відбудовчі роботи проводив Мешуллам, син Верекії, сина Мешезавела. Далі працював Задок, син Ваана. Поруч — люди Текоа. Але вожді їхні відмовилися допомагати Неемії. Стару міську браму відбудовував Йояда, син Пасеї, та Мешуллам, син Весодеї. Вони вкладали на місце колоди, встановлювали ворота, кріпили засуви та запори. Поруч із ними відбудовчі роботи вели Мелатія ґівеонський та Ядон меронотський разом з людьми з Ґівеона та Міцпи, підпорядковані правителю заєвфратських земель. Далі працював на відбудові й один із золотарів Уззіел, син Гаргаї. Поруч із ним — Хананія, який виробляв пахощі. Вони відбудовували Єрусалим до Широкої стіни. За ним працював Рефая, син Гура, правителя половини Єрусалима. За ними Єдая, син Гарумафа, працював на відбудові просто навпроти своєї оселі. За ним працював Гаттуш, син Гашавнеї. Малкія, син Гарима, і Гашув, син Пагата моавського відбудовували наступну ділянку й Пічну вежу. За ним працював Шаллум, син Галлогеша, правитель половини Єрусалима, разом зі своїми дочками. Ганун та люди, що мешкали в Заноа, відбудовували браму Долини. Вони її заново звели, навісили ворота, зміцнили запори та засуви. Відновили тисячу ліктів стіни аж до Попільної брами. Малкія, син Рехава, правитель земель Бет-Гаккерема, відбудовував Попільну браму. Він її заново звів, навісив ворота, зміцнив запори та засуви. Шаллум, син Кол-Гозе, правитель земель Міцпи, працював на відбудові брами Потоку. Він її заново звів, навісив ворота, зміцнив запори та засуви. Він також відбудував стіну водозбірника Шелах при царському саді, аж до сходів, які вели вниз від міста Давидового. За ним працював Неемія, син Азбу́ка, правитель половини земель Бет-Зура, аж до того місця, що навпроти гробниць Давида та штучного ставка та дому Воїнів. За ним працювали левити: Регум, син Вані, поруч із ним Гашавія, правитель половини земель Кейла, який відбудовував за свої землі. За ним працювали їхні брати: Віннуї, син Генадада, правитель половини земель Кейла. Поруч із ними Езер, син Ісуса, правитель Міцпи, відбудовував частину муру, що навпроти зброярні аж до самого повороту муру. За ним Варух, син Заввая, відбудовував іншу частину муру від кута до центрального входу в дім Еліашива, первосвященика. За ним на відбудові наступної ділянки працював Меремот, син Урії, сина Гаккоза: від входу в будинок Еліашива й до кінця його будинку. Далі працювали священики з прилеглих земель. За ними Веніамин і Гашув відбудовували мур навпроти свого власного дому. За ними Азарія, син Маасеї, сина Ананії, відбудовував поруч зі своєю оселею. За ним Віннуй, син Генадада, відновлював іншу ділянку від будинку Азарії до повороту й до кута. Палал, син Узаї, вів роботи від того місця, що навпроти повороту та вежі над верхнім царським будинком, що належала варті. За ним Педая, син Пароша, та служники храму, що жили на Офелі, відбудовували до місця, яке навпроти Водної брами на схід, та вежі, яку було видно з палацу. За ним працювали люди з Текоа від того місця, де височіла вежа, до стіни Офела. За Кінською брамою працювали священики, кожен навпроти своєї оселі. За ними Задок, син Іммера, відбудовував навпроти своєї оселі. За ним Шемая, син Шеканії, охоронець Східної брами. За ним Хананія, син Шелемії, і Ганун, шостий син Залафа, відбудовували наступну ділянку. Мешуллам, син Верекії, відбудовував мур навпроти своєї оселі. За ним Малкія, один із золотарів, відбудовував аж до будинку служників храму та купців, навпроти брами Міфкат аж до світлиці, що на розі. А між світлицею, що на розі, та Овечою брамою відбудовували золотарі та купці. Як почув Санваллат, що ми відбудовуємо мур, то дуже розлютився. Він висміював юдеїв перед своїми братами та військом Самарії. Він казав: «Що це роблять ті слабкодухі юдеї? Хіба ж самі вони спроможні? Чи будуть жертви приносити? Чи закінчать роботу за один день? Чи повернуть вони до життя каміння з купи пороху, до того ще й спалене?» Товія, що стояв поруч, додав: «Ту кам’яну стіну, що вони відбудовують, навіть лисиця розвалить, заскочивши!» Я, Неемія, мовив: «Послухай, о Боже наш, як із нас глузують. Пошли їхні збиткування на їхні ж голови. Хай самі вони стануть бранцями в чужій землі. Не прикривай вини їхньої, нехай гріх їхній не залишиться Тобою не помічений, бо вони ображали будівельників». Отож, ми відбудували разом мур навкруги Єрусалиму до половини. Люди були запалені на роботу. Коли Санваллат, Товія, аравійці, аммонійці та люди Ашдода почули, що відбудова муру Єрусалима просувається, що провалини замуровуються, вони страшенно розлютилися. Отож усі вони змовилися піти й напасти на Єрусалим, щоб посіяти там замішання. Але ми молилися нашому Богу й виставили сторожу проти них, яка пильнувала вдень і вночі. Але народ Юдеї сказав: «Робітники виснажені, бо дуже багато уламків. І самим нам ніколи не спромогтися відбудувати мур». Та й наші вороги говорили: «Вони й не знатимуть і не помітять, як ми опинимось поміж них і повбиваємо їх, і зупинимо роботи». Коли ж з усіх усюд приходили юдеї, що жили серед ворогів наших, вони десятки разів казали нам: «Повертайтеся до нас!» Тоді я розставив людей там, де мур найнижчий. Я розташував людей за родами, з мечами, списами та луками. Все оглянувши, я звернувся до шанованих людей, старійшин та всіх інших: «Не бійтеся їх. Пам’ятайте нашого Володаря, великого й могутнього. Бийтеся за братів своїх, за своїх синів і дочок, за жінок ваших та за свої домівки». Коли ж наші вороги почули, що їхні наміри нам відомі, і що Бог зруйнував їхні плани, ми всі повернулися до муру, кожен до своєї роботи. Відтоді половина моїх людей працювала на відбудові муру, а половина тримала напоготові списи, луки, щити й обладунки. Командири стояли за людьми Юдеї, що відбудовували мур. Хто носив колоди, однією рукою тримав колоду, а другою — зброю. У кожного будівельника, коли він працював, збоку висів меч. А біля мене стояв сурмач. Я звернувся до знатних людей, старійшин та всіх інших: «Відбудовчі роботи дуже розширилися, і ми віддалені одне від одного вздовж муру. Хоч де б ви почули сигнал сурмача, збирайтеся там. Наш Бог буде битися на нашому боці». Отак робота тривала, половина людей тримали напоготові зброю від світання до смерку. Тоді ж я сказав людям, щоб кожен зі своїми слугами ночував в Єрусалимі. І так вони будуть сторожею вночі й робітниками вдень. Отож ні я, ні брати мої, ні слуги, ні охоронці, що були зі мною, навіть не роздягалися на ніч, та кожен мав зброю у правій руці. Тоді прості люди та дружини їхні почали дуже скаржитися на братів своїх юдеїв. Дехто казав: «У нас великі родини, тож нам треба мати їжу, щоб вижити». Інші говорили: «Ми закладаємо наші поля, виноградники та наші оселі, щоб спромогтися на зерно в голодні часи». Ще інші нарікали: «Ми маємо сплачувати царські податки за наші поля й виноградники. Але ж ми однієї плоті з братами нашими, і у нас такі самі сини й дочки, та все ж ми маємо примушувати наших синів і дочок ставати рабами. Декого з наших дочок ми вже віддали в рабство, і нічого не можемо з цим удіяти, бо наші поля та виноградники тепер належать іншим». Я дуже розгнівався, як почув їхні скарги і слова. Я про те поміркував і звинуватив у тому знатних людей та старійшин. Я сказав їм: «Ви забираєте майно своїх ближніх у застави під позики, що даєте своїм же братам. Отож я скликав заради них велике зібрання». Тоді я сказав їм: «Ми як тільки можемо, повертаємо наших братів-юдеїв, яких було продано в рабство іншим народам, а ви самі продаєте братів своїх, щоб потім ми їх викуповували знову!» Вони мовчали, бо не мали чого на те відповісти. Тоді я сказав: «Те, що ви робите, недобре. Хіба не мусите ви жити, шануючи нашого Бога, щоб запобігти збиткування ворожих народів? Я теж, брати мої і слуги давали в позику гроші та зерно. Але давайте ж не обкладати відсотками ті наші позики. Сьогодні ж поверніть їм їхні поля, виноградники, оливкові насадження та будинки. А також прибутки, що ви мали з їхніх грошей, зерна, вина та оливи». На те вони відповіли: «Ми повернемо все й нічого більше не вимагатимемо від них. Ми зробимо так, як ти сказав». Отож я скликав священиків і змусив їх присягнутися, що зроблять саме так, як щойно сказали. Я також струсив порох зі свого одягу і сказав: «Так само хай Бог струсить кожного з його хати й позбавить майна, якщо хтось не дотримається слова Його». Тоді все зібрання сказало: «Амінь». І вони воздали хвалу Господу. Всі люди зробили так, як і обіцяли. А ще від того дня мене було призначено намісником землі юдейської на дванадцять років: від двадцятого року правління царя Артаксеркса по тридцять другий рік його ж правління. Я та мої близькі родичі не їли хліба правителів. Попередні правителі, які були до мене, обтяжували людей великим тягарем. Вони забирали в них їжу та вино, й до того ж сорок шекелів срібла. Навіть слуги вельмож нещадно гнобили народ. Я ж такого не робив, бо боявся Бога. Натомість я тяжко працював на відбудові муру, і землі ми не забирали. І всі мої слуги працювали разом. За моїм столом збиралося сто п’ятдесят юдеїв та вельмож разом з усіма, хто приходив до нас із навколишніх народів. Щодня за мій кошт готували одного бичка, шість вгодованих овець та домашню птицю. Щодесять днів виставлялися всілякі вина у великій кількості. І при тому всьому я не вимагав намісничого хліба, бо тяжко працювали люди. Пам’ятай заради добра, о мій Боже, яке я зробив для цих людей. Коли Санваллату, Товії, Ґешему, Араву та іншим нашим ворогам повідомили про те, що я відбудував мур і що не залишилося в ньому ніяких проламів (хоча на той час я ще й не навісив ворота), Санваллат і Ґешем направили мені такого листа: «Приходь, зустрінемося в одному з поселень у долині Оно». Але вони щодо мене мали лихі наміри. Отож я вирядив посланців, щоб ті передали таке: «Я виконую дуже важливу роботу й не можу до тебе прийти. Навіщо припиняти роботу, поки я ходитиму зустрічатися з тобою?» Вони присилали мені листи такого змісту чотири рази, і щоразу я відповідав їм те саме. Потім уп’яте Санваллат направив до мене свого слугу. В руці той тримав розпечатаного листа. У ньому говорилося: «Народи знають, і Ґешем це підтверджує, що ти та юдеї надумали заколот і через це відбудували мур. За цими відомостями, ти маєш намір стати їхнім царем і вже призначив пророків, які мають проголосити тебе в Єрусалимі царем юдейським. Про це буде повідомлено царю. Отож приходь, зустрінемося». Я послав йому такого листа: «Нічого такого, про що ти говориш, не відбувається, бо все це твої вигадки. Бо всі вони хотіли залякати нас, міркуючи так: „Руки в них опустяться, і роботу не буде закінчено”. А зараз, о Боже, дай мені сили!» Якось зайшов я до оселі Шемаї, сина Делаї, сина Мегетавела. Йому не дозволялося виходити з дому. Він сказав: «Давай зустрінемося в Божому храмі, у Святеє Святих, бо вони прийдуть убити тебе. Цієї ночі вони прийдуть убити тебе». Але я відповів: «Хіба личить такій людині, як я, тікати? Хто ж бо на моєму місці пішов би в храм і лишився в живих? Я не піду». Я розумів, що Бог не посилав його, що він пророкує проти мене, бо Санваллат і Товія підкупили його. Його найняли, щоб залякати мене, аби я зробив так, як він каже, і тим згрішив. Тоді б вони могли заплямувати моє ім’я. О Боже, покарай Товію і Санваллата за діла їхні, а також пророчицю Ноадію та інших пророків, які намагалися залякати мене. Відбудову було завершено на двадцять п’ятий день Елула, за п’ятдесят два дні. Коли всі наші вороги почули про це і всі народи навколо нас побачили це, то втратили будь-яку самовпевненість. Вони розуміли, що роботу цю здійснив наш Бог. Також у ті дні знатні люди Юдеї надсилали багато листів до Товії, а той посилав їм відповіді. Бо багато людей в Юдеї присягалися бути йому вірними, бо був він зятем Шеканії, сина Ари, а його син Єгоганан був одружений з дочкою Мешуллама, сина Верекії. Отож вони розповідали мені про його добрі діла, а мої слова передавали йому. І Товія ж надсилав мені листи, аби мене залякати. Коли мур було відбудовано і я встановив брами, то було призначено охоронців брам, співців та левитів. Потім я призначив керувати Єрусалимом свого брата Хананії і наглядачем за укріпленнями Хананію, бо був той чоловік дуже правдивий і Бога боявся, як ніхто інший. Я сказав їм: «Не відчиняйте брам Єрусалима, аж доки сонце гаряче. Поки вартові стоять на сторожі, брами мають бути зачинені на засуви. Призначте варту з місцевих жителів, поставте їх на сторожі: одних на постах охорони, інших — навпроти їхніх осель». Місто було велике й просторе, люду в ньому було небагато, та й відбудованих будинків на було. Отож поклав Бог мені на серце зробити таке: зібрати вельмож і посадових осіб, а разом з ними й простий люд і зробити перепис населення за родами. Я знайшов книгу перепису тих, хто повернувся в перших лавах з полону. Там було записано таке: Ось перелік родин у провінціях, які повернулися з полону, куди їх забрав Навуходоносор, цар вавилонський. Вони повернулися до Єрусалима та Юдеї, кожен у своє рідне місто. Вони прийшли з Зерувавелом, Ісусом, Неемією, Азарією, Раамією, Нагамані, Мордекаєм, Вілшаном, Місперетом, Віґваєм, Негумом та Бааною. Ось кількість людей Ізраїлю: нащадків Пароша — дві тисячі сто сімдесят два; нащадків Шефатії — триста сімдесят два; нащадків Ари — шістсот п’ятдесят два; нащадків Пагата моавського, а саме нащадків Ісуса та Йоава — дві тисячі вісімсот вісімнадцять; нащадків Елама — одна тисяча двісті п’ятдесят чотири; нащадків Затту — вісімсот сорок п’ять; нащадків Заккаї — сімсот шістдесят; нащадків Віннуї — шістсот сорок вісім; нащадків Веваї — шістсот двадцять вісім; нащадків Азґада — дві тисячі триста двадцять два; нащадків Адонікама — шістсот шістдесят сім; нащадків Віґваї — дві тисячі шістдесят сім; нащадків Адіна — шістсот п’ятдесят п’ять; нащадків Атера, тобто Езекії — дев’яносто вісім; нащадків Гашума — триста двадцять вісім; нащадків Везаї — триста двадцять чотири; нащадків Гаріфа — сто дванадцять; нащадків Ґівеона — дев’яносто п’ять; мешканців Віфлеєма та Нетофи — сто вісімдесят вісім; мешканців Анатота — сто двадцять вісім; мешканців Бет-Азмавета — сорок два; мешканців Киріат-Єарима, Кефіри та Беерота — сімсот сорок три; мешканців Рами та Ґеви — шістсот двадцять один; мешканців Мікмаша — сто двадцять два; мешканців Бетела та Аї — сто двадцять три; мешканців іншого міста під назвою Нево — п’ятдесят два; мешканців іншого міста під назвою Елам — одна тисяча двісті п’ятдесят чотири; мешканців Гарима — триста двадцять; мешканців Єрихона — триста сорок п’ять; мешканців Лода, Гадида і Оно — сімсот двадцять один; мешканців Сенаї — три тисячі дев’ятсот тридцять. Священики: нащадків Єдаї, тобто з родини Ісуса — дев’ятсот сімдесят три; нащадків Іммера — одна тисяча п’ятдесят два; нащадків Пашхура — одна тисяча двісті сорок сім; нащадків Гарима — одна тисяча сімнадцять. Левити: нащадків Ісуса, а саме Кадміела з родини Годеви — сімдесят чотири. Співаки: нащадків Асафа — сто сорок вісім. Охоронці брам: нащадків Шаллума, Атера, Талмона, Аккува, Гатіта й Шоваї — сто тридцять вісім. Служителі храму: нащадків Зіги, Газуфа, Тавваота; Кероса, Сіа, Падона; Левани, Хаґаби, Шалмая; Ганана, Ґіддела, Ґагара; Реаї, Рецина, Некоди; Ґаззама, Уззи, Пасеї; Весаї, Меуніма, Нефуссіма; Ваквука, Гакуфа, Гаргура; Вазлута, Мегіди, Гарші; Варкоса, Сісери, Теми; Незії та Гатіфи. Нащадки слуг Соломонових: нащадків Сотаї, Соферета, Періди; Яала, Даркона, Ґіддела; Шефатії, Гаттила, Покерет Хацеваїма та Амона. Всього служителів храму та нащадків Соломонових слуг — триста дев’яносто два. Ці родини прийшли до Єрусалима з міст Тель-Мели, Тель-Гарші, Керува, Аддона та Іммера, але вони не могли довести, що їхні родини належать до Ізраїлю: то були нащадки Делаї, Товії та Некоди — шістсот сорок два чоловіки. Серед священиків були нащадки: сини Ховаї, Гаккоза та Барциллая. (Чоловік, який одружився з дочкою Барциллая з Ґілеада, вважався членом цієї родини). Вони розшукували свій родовід в літописах, але не знайшли їх. Отож вони були виключені зі священицтва. Правитель сказав їм, що вони не можуть їсти святої їжі, доки не з’явиться священик, який випробує їх за допомогою уриму й туммиму. Усього людей було сорок дві тисячі триста шістдесят, крім рабів, чоловіків та жінок, яких було сім тисяч триста тридцять сім, в тому числі співці — чоловіки й жінки, яких налічувалося двісті сорок п’ять. Було у них чотириста тридцять п’ять верблюдів та шість тисяч сімсот двадцять віслюків. Дехто з вождів колін дали кошти на будівництво: намісник дав до скарбниці понад тисячу драхм золота, п’ятдесят кропильниць та п’ятсот тридцять пар одягу для священиків. Дехто з голів колін дали до скарбниці для відбудови тисячу драхм золота, дві тисячі двісті мин срібла. Деякі голови родин дали близько двадцяти тисяч драхм золота та дві тисячі двісті мин срібла. Усього люди дали близько двадцяти тисяч драхм золота, дві тисячі двісті мин срібла шістдесят сім шат для священиків. Священики, левити, охоронці брам, співці та деякі інші люди, служники храму і весь Ізраїль оселилися в своїх містах. Коли настав сьомий місяць, люди Ізраїлю оселилися в своїх містах. Усі люди, як один, зібралися на майдані біля Водної брами. Вони попросили вчителя Езру принести книгу Мойсеєвого Закону, яку Господь дав Ізраїлю. Отож священик Езра приніс Закон. Серед тих, хто зібрався, були чоловіки й жінки, і всі, хто здатний був розуміти те, що чули. І було то в перший день сьомого місяця. Езра читав Закон на майдані біля Водної брами від світанку до полудня перед зібранням чоловіків та жінок, які могли те зрозуміти. Всі дуже уважно слухали книгу Закону. Учитель Езра стояв на дерев’яному узвишші, виготовленому з цієї нагоди. По праву руку від нього стояли Маттитія, Шема, Аная, Урія, Гилкія та Маасея, а по ліву руку — Педая, Мишаел, Малкія, Гашум, Гашваддана, Захарія і Мешуллам. Усі могли бачити Езру, оскільки він височів над усіма на узвишші. Коли він розкрив книгу, всі встали. Езра восславив Господа, великого Бога, і всі промовили: «Амінь! Амінь!» — здійнявши руки вгору, вони припадали до землі й поклонялися Богу, долілиць. Левити Ісус, Вані, Шеревія, Ямін, Аккув, Шавветая, Годія, Маасея, Келіта, Азарія, Йозавад, Ганан та Пелая роз’яснювали людям Закон на місцях. Вони читали книгу Закону Божого частинами й роз’яснювали зміст, аби люди розуміли прочитане. Отож Неемія, який був намісником, та священик і учитель Езра і левити, що розтлумачували, звернулися до людей: «Цей день є святим для Господа, вашого Бога. Не будьте в печалі, не плачте», — бо усі плакали, коли чули слова Закону. Він сказав їм: «Ідіть насолоджуйтеся щедрою їжею й солодко пийте і віддайте частку тим, у кого не наготовлено, бо цей день є святим для вашого Господа. Не сумуйте, бо радість Господня — то ваша сила». Левити заспокоювали людей словами: «Заспокойтеся, це святий день. Тож не журіться». Тоді всі пішли їсти й пити, вони ділилися їжею і з великою радістю святкували, бо зрозуміли слова, звернені до них. На другий день місяця голови родів усього народу, священики та левити зібралися навколо вчителя Езри вивчати слово Закону. Вони знайшли запис у Законі, що Господь наказав людям Ізраїлю через Мойсея, що мають вони жити в тимчасових схованках під час святкування сьомого місяця і що мають оголосити й поширити серед усіх їхніх міст і в Єрусалимі такі слова: «Виходьте в гори і зносьте гілки оливи, дикої оливи, мирту, пальми та інших листяних дерев, щоб зробити тимчасові схованки, як написано в Законі». Отож люди пішли й понаносили гілля, і поробили для себе тимчасові схованки на кожному даху та на своїх подвір’ях, а також на подвір’ї храму Божого і на майдані біля Водної брами та Ефраїмової брами. Усі, хто повернувся з заслання, зробили собі тимчасові схованки й жили в них. Доти вони не святкували так від часів Ісуса Навина. І радість їхня була величезна! Езра читав з книги Закону Божого щодня — від першого дня свята до останнього. Протягом семи днів вони святкували, а на восьмий відбулося особливе зібрання, як і написано в Законі. На двадцять четвертий день цього місяця люди Ізраїлю зібралися на піст, вдягнені в жалобне вбрання, а голови посипали попелом. Справжні ізраїльтяни відділилися від чужоземців. Вони стояли й зізнавалися в гріхах своїх та своїх пращурів. Вони стояли на призначених для них місцях і читали книгу Закону свого Бога чверть дня. Чверть дня вони сповідували гріхи й поклонялися Господу своєму Богу. Потім левити Ісус, Вані, Кадміел, Шеванія, Вунні, Шеревія, Вані й Кенані стояли на сходах і в один голос звернулися до Господа Бога свого. І левити Ісус, Кадміел, Вані, Гашавнея, Шеревія, Годія, Шеванія і Петагія сказали: «Вставайте й благословіть Господа Бога вашого! Бог вічно жив, І житиме Він вічно! Благословенний іменем Твоїм, піднесений понад хвали й благословення! Ти наш Господь, Ти лиш один. Ти небеса створив, найвищі небеса й зірки, і землю, і усе, що є на ній, моря і все, що в них. У все це Ти вдихнув життя, тож Ангели Небесні поклоняються Тобі. Ти Бог, Господь, Який Аврама вибрав, із Ура вивів, з Вавилона й Авраамом Ти його назвав. Переконався Ти, що він був відданий Тобі. Тому й уклав Ти з ним Угоду: віддати землі ханаанські, хиттійські, аморійські, перизійські, євуситські, ґірґішійські його нащадкам. І Свого слова не порушив, даного Арааму, бо справедливий Ти. Страждання наших предків бачив Ти в Єгипті, мольби про допомогу чув Ти при Червонім морі. Ти показав знамення й дива проти фараона і проти слуг його і всіх людей його землі, бо знав, як наших предків гнобили вони нахабно, й тим досьогодні Ти Своє ім’я увічнив. Ти море розчахнув для них, тож суходолом перейшли вони, а переслідувачів Ти віддав глибинам, пішли вони на дно, немов каміння. Їм вдень були дороговказом хмари, а стовп вогню вночі показував їм шлях. Спустився на Синай і говорив до них з небес, суд праведний їм дав, правдиве вчення заповіді й добрі настанови. Навчив їх про Свою святу суботу, дав заповіти, вчення і закони через слугу Свого Мойсея. Ти дав їм їжу з неба, як були голодні, Ти дав зі скелі воду їм, щоб вгамували спрагу. Ти їм сказав іти й забрати землю, яку Ти їм пообіцяв віддати. Але були пихаті наші предки, не слухали вони Тебе затято. Вони відмовились послухатися, забули чудеса, що Ти творив поміж них. Уперті, вони вибрали вождя, щоб повернутись в рабство до Єгипту. Ти ж Бог, Який простить готовий, Ти дбайливий, на гнів не скорий, сповнений любові. Отож Ти й не полишив їх, хоча вони й зробили металевого боввана й сказали: „Це є Бог, Який нас вивів із Єгипту”. Та в милості Своїй великій Ти їх не лишив у пустелі. Дороговказом вдень був хмарний стовп, вночі дорогу осявав вогненний стовп. Ти дав Свій добрий Дух, щоб вчити їх і не відняв від їхніх уст манну Свою, напоїв водою спраглих. Ти сорок років дбав про них в пустелі, й нічого їм не бракувало. Не зношувався одяг, ноги не спухали. Ти їм віддав і царства, і народи, розподілив між ними землі, і вони посіли землі. Сихона хешбонського й Оґа хешбонського. Нащадків їхніх Ти примножив, мов зірки на небі, привів їх до земель, що передрікав їм й предкам їхнім, щоб прийшли й посіли. Сини прийшли і землю ту посіли, Ти ж підкорив для них всіх мешканців Ханаанської землі. У руки їм віддав Ти ханаанців з царями й жителями їхньої землі, щоби вони чинили з ними що хотіли. Вони забрали всі укріплені міста й родючі землі, помешкання з добром, вже вириті криниці і виноградники, й оливкові гаї, й сади занедбані фруктові. Отож поїли, вдовольнилися і розжиріли, і насолоджувались милістю Твоєю. Та, непокірні, знов повстали проти Тебе, відкинули вчення Твоє, пророків повбивали, які попереджали їх, щоб повернулися до Тебе. Отож вони образили Тебе так сильно. Ти їх віддав у руки їхніх ворогів, які їх гнобили, і в час лихий у Тебе вони благали допомоги. Ти їх почув з небес, і з милості великої Своєї послав рятівників, що їх спасли від ворогів. Та відпочивши, за лихе взялися знову. Ти їх штовхнув у руки ворогів, які їх гнобили страшенно, але як знов звернулися вони до Тебе, Ти їх почув з небес і спас — безмежна Твоя милість. Ти їх попереджав, щоб повернулись до вчення Твого, та, вперті, не послухалися Твоїх наказів. Вони проти Твоїх законів все грішили, проти тих законів, які дають життя людині, що живе за ними, такі ж бо стали вперті, твердолобі й неслухняні. Багато років Ти терплячий був застерігав через пророків Своїм Духом, вони ж не слухалися, то ж Ти віддав їх чужоземцям. Але ж у милості Своїй великій Ти їх не винищив ущент, бо Ти є Бог ласкавий, милосердний. Ти — Боже наш, Великий Боже, могутній і страшний. Ти завжди Своїй Угоді вірний, в любові постійний Ти. Не вважай малими наші труднощі, які спіткали нас: царів, вельмож, священиків, пророків, предків і увесь народ Твій від часу ассирійських ще царів і по сьогодні. Ти був правий у всім, що з нами сталося, чинив Ти в вірності, а ми були лихі. Ані царі, ані вожді, ані священики, ні наші предки не йшли Твоїм шляхом і не зважали геть на заповіти, на попередження, які давав Ти їм. І навіть у царстві своєму, яке Ти їм дав, втішаючись з добра, що Ти послав, на просторі плодючої землі, що дарував Ти їм, вони не служили Тобі, не звертали з лихого шляху. Поглянь, сьогодні ми раби, раби на тій землі, яку Ти нашим предкам дав, щоб насолоджувалися усім, що є на цій землі. Її великі врожаї царям належать, яких над нами Ти настановив за наші всі гріхи. Під їхньою рукою ми й худоба наша, і правлять нами, як їм заманеться, а ми — в страшній біді. Наші вожді, Левити і священики — усі підписують вічну ту Угоду, скріпляючи печаткою». Через усе це, ми уклали письмову Угоду, й на скріпленій печаткою Угоді були імена наших вождів, левитів та священиків. На скріпленій печаткою Угоді були такі імена: намісника Неемії, сина Гакалії та Седекії, Сераї, Азарії, Єремії, Пашхура, Амарії, Малкії, Гаттуша, Шеванії, Маллуха, Гарима, Меремота, Овдія, Даниїла, Ґіннетона, Варуха, Мешуллама, Авіжі, Міжамина, Маазії, Вілґая та Шемаї. Такі були імена священиків. Левити: Ісус, син Азанії, Віннуй з роду Генадада, Кадміел та їхні брати: Шеванія, Годія, Келіта, Пелая, Ганан, Михей, Регов, Гашавія, Заккур, Шеревія, Шеванія, Годія, Вані та Веніну. Вожді народу: Парош, Пагат-Моав, Елам, Затту, Вані, Вунні, Азґад, Вевая, Адонія, Віґвай, Адін, Атер, Езекія, Аззур, Годія, Гашум, Везай, Гаріф, Анатот, Невай, Маґпіаш, Мешуллам, Гезір, Мешезавел, Задок, Яддуа, Пелатія, Ганан, Аная, Гошеа, Хананія, Гасшув, Галлогеш, Пілга, Шовек, Регум, Гашавна, Маасія, Агія, Ганан, Анан, Маллух, Гарим та Баана. Решта людей, священики, левити, охоронці брам, співці, служники храму і всі, хто відділився від народів довколишніх земель, щоб наслідувати вчення Господнє; також їхні дружини, сини та дочки — всі, хто має знання й тяму об’єдналися зі своїми братами та вождями й проголосили прокляття й клятву жити за законом Божим, який Він дав через Мойсея, слугу Божого, і дотримуватися заповітів Господа, нашого Володаря, Його настанов та законів. Ми обіцяємо не видавати заміж дочок наших чужинцям і не одружувати синів наших із чужинками. Якщо чужинці прийдуть продавати зерно чи крам у суботу, ми не будемо того купувати в них ні в суботу, ні в інші святкові дні. Кожний сьомий рік ми не будемо сіяти, ані саджати й прощатимемо борги нашим боржникам. Ми зв’язали себе зобов’язанням віддавати третину шекеля срібла на рік на утримання храму Господнього, на хліб, що кладуть на стіл у храмі, на щоденні хлібні пожертви та жертви всеспалення по суботах, і на Новолуння, на призначені свята, на освячені речі та на очищення Ізраїлю від гріхів, на всю роботу в домі Господа нашого. Ми — священики, левити і всі люди за жеребом, родинами і в призначений час року будемо приносити пожертви деревом для спалення на вівтарі Господа нашого Бога в домі Бога нашого, з року в рік, як сказано в Законі. Також ми зобов’язуємося приносити до храму Господнього перші врожаї року з наших ланів і садів. І як записано в Законі, ми зобов’язуємося приносити до храму Господнього своїх синів-первістків, а також перший приплід стада великої рогатої худоби та отар до священиків, які правлять там службу. Також ми будемо приносити до сховищ храму Божого, священикам перше тісто та наші внески: фрукти з кожного дерева, молоде вино й оливу. І ми будемо віддавати левитам десятину нашого врожаю. Саме левити й будуть збирати данину десятини по всіх поселеннях, де ми працюємо. А священик, нащадок Аарона, буде з левитами під час збирання цієї податі. І левити будуть приносити десятину данини — десятину від кожного врожаю до сховища храму нашого Бога. Люди Ізраїлю і левити робитимуть свій внесок зерном, молодим вином та оливою до сховищ, бо там зберігається священне начиння храму, там священики правлять службу, там охоронці брам, служники та співці. Ми будемо дбати про храм нашого Бога. Вожді народу жили у Єрусалимі, а решта людей кидали жереб, за яким кожен десятий залишався в Єрусалимі, святому місті, а інші дев’ять лишалися в своїх рідних містах. Народ благословляв усіх тих, хто добровільно лишився жити в Єрусалимі. Ось вожді земель, які мешкали в Єрусалимі. В містах юдейських усі мали свою власність: Ізраїль, священики, левити, служники храму та нащадки слуг Соломона. А ще дехто з колін Юди та Веніамина жив у Єрусалимі. Ось нащадки Юди, які оселилися в Єрусалимі: Атая, син Уззії, сина Захарії, сина Амарії, сина Шефатії, сина Мегалалела з нащадків Переза; а ще Маасія, син Варуха, син Кол-Гозе, сина Газаї, сина Адаї, сина Йоярива, сина Захарії з нащадків Шелаха. Всього з нащадків Переза в Єрусалимі проживало чотириста шістдесят вісім хоробрих мужів. Ось нащадки Веніамина, які оселилися в Єрусалимі: Саллу, син Мешуллама, сина Йоїла, сина Педаї, сина Колаї, син Маасії, сина Ітіела, сина Єшаї. А за ним Ґавваї та Саллаї. І загальне їх число становило дев’ятсот двадцять вісім чоловік. Йоїл, син Зикрі, був призначений над ними, а Юда, син Гассенуа, був другим начальником у місті. Із священиків, що оселилися в Єрусалимі, були: Єдая, син Йоярива, Якин, Серая, син Гилкії, сина Мешуллама, сина Задока, сина Мерайота, сина Агітува, наглядач храму Божого, та їхні родичі, які виконували різну роботу у храмі — вісімсот двадцять два чоловіки. Адая, син Єрогама, сина Пелалії, сина Амзі, сина Захарії, сина Пашхура, сина Малкії, та його родичі, голови родин. Всього двісті сорок два чоловіки. А також Амашаї, син Азарела, сина Азая, сина Мешіллемота, сина Іммера, та його родичі, мужні воїни — сто двадцять вісім чоловіків. Керував ними Завдіел, син Гаґґедолима. З левитів: Шемая, син Гашува, сина Азрікама, сина Гашавії, сина Вунні, та Шавветай і Йозавад, вожді левитів, і вони відповідали за зовнішні роботи по храму Божому. А ще Маттанія, син Михея, сина Завдій, сина Асафа, який вів у молитві дяки, та Ваквукія, другий у родині, і Авда, син Шаммуа, сина Ґалала, сина Єдутуна. Всього левитів у цьому святому місті було двісті вісімдесят чотири. Охоронці брам: Аккув, Талмон та їхні родичі, які пильнували за брамами. Всього сто сімдесят два. Решта ізраїльтян та інші священики та левити жили по різних містах Юдеї, кожен на своїй успадкованій землі. Служники храму жили на горі Офел, а Зіга та Ґішпа були старшими серед служників храму. Старшим над левитами в Єрусалимі був Уззі, син Вані, сина Гашавії, сина Маттанії, сина Михея, один з нащадків Асафа. Нащадки Асафа були співцями й відповідали за службу в храмі Божому. Над ними був царський старшина, який наглядав за їхньою роботою і щодня розподіляв обов’язки серед співців. Петагія, син Мешезавела, нащадка Зери, сина Юди, був царським дорадником і доповідав цареві про цих людей. Щодо поселень із прилеглими землями: дехто з юдеїв жив у Киріат-Арві й довколишніх селах, у Дівоні й довколишніх селах та в Єкавзеелі й довколишніх селах, у Єшуї, в Моладі, в Бет-Пелеті, в Хазар-Шуалі, в Беершебі й прилеглих селах, у Зиклаґу, в Меконі та прилеглих селах, в Ен-Риммоні, Зорі, Ярмуті, Заноа, Адулламі й прилеглих селах, у Лахиші з навколишніми полями, Азекі з прилеглими селами. Отож вони розселилися по країні від Беершеби до долини Гінном. Дехто з коліна Веніамина жив у Ґеві, Мікмаші, Аїжі, Бетелі та прилеглих селах; в Анатоті, Нобі, Ананії, Хазорі, Рамі, Ґіттаїмі, Гадиді, Зевоїмі, Неваллаті, Лоді, Оно, та в долині Ремісників. Деякі юдейські групи левитів оселилися серед веніаминіїв. Ось священики та левити, які повернулися з Зерувавелом, сином Шеалтієла, та з Ісусом: Серая, Єремія, Езра, Амарія, Маллух, Гаттуш, Шеканія, Регум, Меремот, Іддо, Ґіннетой, Авіжа, Міжамин, Маадія, Вілґа, Шемая, Йоярив, Єдая, Саллу, Амок, Гилкія, Єдая. Вони головували над священиками та їхніми братами в часи Ісуса. Левитами були Ісус, Віннуй, Кадміел, Шеревія, Юда, Маттанія (останній та його родичі відповідали за співи дяки). Їхні родичі Ваквукія та Унні під час служби стояли навпроти них. Ісус був батьком Йоякима. Йояким був батьком Еліашива. Еліашив був батьком Йояди. Йояда був батьком Йонатана. Йонатан був батьком Яддуа. У часи Йоякима такі були голови священицьких родів: роду Сераї — Мерая, роду Єремії — Хананія, роду Езри — Мешуллам, роду Амарії — Єгоганан, роду Маллукі — Йонатан, роду Шеванії — Йосип, роду Гарима — Адна, роду Меремота — Гелкаї, роду Іддо — Захарія, роду Ґіннетона — Мешуллам, роду Авіжі — Зикрі, родів Миніамина й Маадії — Пілтаї, роду Вілґи — Шаммуа, роду Шемаї — Єгонатан, роду Йоярива — Маттенай, роду Єдаї — Уззі, роду Саллаї — Каллаї, роду Амока — Евер, роду Гилкії — Гашавія, роду Єдаї — Нетанел. У дні Еліашива, Йояда, Йоханана та Яддуа левити записувалися як голови родів; імена священиків також записувалися до часів правління Дарія, царя перського. Про голів родів левитів було записано в літописи аж до часів Йоханана, сина Еліашива. Головами левитів були Гашавія, Шеревія, Ісус, Віннуй, Кадміел та їхні родичі, які стояли навпроти них, щоб співати хвалу і дяку, як і наказав був Давид, Божий чоловік. І одна група підтримувала другу. Маттанія, Ваквукія, Овдій, Мешуллам, Талмон та Аккув були охоронцями, які несли варту біля сховищ при брамах. Вони служили в часи Йоякима, сина Ісуса, сина Йозадака, та в часи намісника Неемії та священика й книжника Езри. На посвяту єрусалимського мура скликали левитів звідусіль, де ті жили, й привели до Єрусалима, щоб відсвяткувати освячення з радістю, хоровими співами дяки з цимбалами, арфами та лірами. Співці також збиралися, як з околиць Єрусалима, так і з сіл нетофатійських, а також із Бет-Ґілґала та з ланів Ґеви й Азмавету. Бо співці збудували собі села навколо Єрусалима. І очистилися священики та левити, і очистили вони народ, брами й мур. Тоді я привів вождів Юдеї на мур і призначив дві великі групи співців для співів дяки. Одна група йшла муром праворуч до Попільної брами. А за ними йшов Гошая та половина вождів Юдеї: Азарія, Езра, Мешуллам, Юда, Веніамин, Шемая та Єремія і ще кілька священиків із сурмами й Захарія, син Йонатана, сина Шемаї, сина Маттанії, сина Михея, сина Заккура, сина Асафа, та його родичі Шемая, Азарел, Мілалай, Ґілалай, Маай, Нетанел, Юда і Ханані з музичними інструментами Давида, Божого чоловіка. А книжник Езра йшов попереду них. І пройшли вони над Джерельною брамою. Потім піднялися сходами до Давидового міста, минули дім Давида й подалися до Водної брами на сході. Друга група співців дяки пішла ліворуч. Я і друга половина народу йшли муром за ними повз Пічну вежу до Широкої стіни, повз Ефраїмову браму та Стару міську браму, Рибну браму, вежу Гананела, вежу Сотні аж до Овечої брами. Вони зупинилися біля Охоронної брами. Ці два хори дяки зайняли місця у храмі Божому, як та половина вождів народу, так і священики Еліаким, Маасея, Миніамин, Михея, Еліоенай, Захарія та Хананія з сурмами, а ще Маасея, Шемая, Елеазар, Уззі, Єгоганан, Малкія, Елам та Езер. Співці співали, а вів спів Єзрагія. Того дня вони принесли великі пожертви і раділи, бо дав їм Бог ту велику радість. Навіть жінки та діти святкували, і радість ту було чутно далеко за Єрусалимом. Того дня було призначено людей, які відповідали за сховища, куди люди приносили перші плоди, десятину врожаю й пожертви. Там вони відділяли частку, згідно з Законом, для священиків та левитів від того, що належить їм від ланів, що належать містам, бо Юдея була задоволена службою і священиків, і левитів. Вони правили службу Господу і обряд очищення. І співці, і священики робили своє діло, як і наказували Давид та син його Соломон. Бо здавна в Давидові й Асафові часи були провідні співці й ті, що вели співи хвали та дяки Богу. Так само і в часи Зерувавела, і в часи Неемії всі ізраїльтяни віддавали щоденну частку левитам, а левити віддавали частку нащадкам Аарона (священикам). Того дня вони читали книгу Мойсея для всіх людей і знайшли в ній запис про те, що ні аммонійці, ні моавійці не мали права брати участі в зібранні восхваління Бога, оскільки вони не зустріли ізраїльтян хлібом-сіллю, а найняли Валаама, щоб той проклинав Ізраїль. Але Бог наш змінив прокляття на благословення. Почувши той закон, вони вилучили чужинців з-поміж Ізраїлю. Раніше священик Еліашив відповідав за покої храму Божого. Він був родичом аммонійця Товії. І Еліашив віддав Товії велику кімнату, де раніше тримали хлібні пожертви, запашне куріння, начиння храму, десятини збіжжя, молоде вино та оливу, які наказано було віддавати левитам, співцям та охоронцям брам, а також подарунки священикам. Коли все це сталося, мене не було в Єрусалимі. Бо на тридцять другий рік правління царя Артаксеркса вавилонського я знову повернувся до царя. Зрештою, попросивши дозволу царя, я повернувся в Єрусалим. Тоді й довідався я про зло, яке вчинив Єліашив заради Товії, віддавши йому кімнату на подвір’ї храму Божого. Це мене дуже розгнівило, отож я викинув з тієї кімнати всі речі Товії. Тоді я наказав очистити кімнати й повернув туди все начиння храму, хлібні жертви та запашне куріння. Потім я дізнався, що левитам не віддавали їхню частку. Отож левити й співці, які правили службу, повернулися на свої поля. Я дорікнув начальникам і сказав: «Чому занедбали ви храм Божий?» Потім я зібрав левитів і співців і знову приставив їх до роботи. Тоді всі юдеї принесли десятину збіжжя, молоде вино й оливу до сховищ. Тоді я призначив відповідальних за сховища: священика Шелемію, писаря Задока, левита Педаю, а також Ганана, сина Заккура, сина Маттанії, їхнім помічником, бо знав, що всі вони чесні. Отож це був їхній обов’язок: видавати відповідні частки всім своїм родичам. Пам’ятай, мій Боже, про мене за все це. Не забудь мої добрі діла, які я віддано чинив для храму мого Бога та для служби у ньому. У ті дні в Юдеї я бачив людей, які на винокурнях по суботах чавили виноград, в’язали снопи, вантажили на віслюків усе: і вино, і зерно, і фіґи, і всіляку поклажу й везли до Єрусалима. Я попередив їх, щоб цього дня вони не торгували. Люди з Тира, що жили в Юдеї, привозили рибу та різний крам на продаж. Вони продавали це юдеям в Єрусалимі по суботах. Я дорікав знатним людям Юдеї і казав їм: «Що за зло ви чините? Ви ж поганите святий день — суботу? Хіба ж ваші пращури не робили так само? Хіба не за те наш Бог наслав усі ці нещастя на нас та наше місто? А ви ще додаєте гніву на Ізраїль, оскверняючи святу суботу?» Коли почало сутеніти в брамах Єрусалима, саме перед суботою, я наказав зачинити всі єрусалимські брами. Я також наказав не відчиняти їх, поки субота не скінчиться. І поставив по кілька чоловік біля всіх брам, щоб ніякий крам не потрапив до міста в суботній день. Одного разу чи двічі торговці та продавці різного краму ночували біля брам Єрусалима. Я їх попередив, сказавши: «Навіщо ви ночуєте за мурами міста? Якщо ви ще хоч раз так зробите, мені доведеться застосувати проти вас силу». Відтоді вони по суботах не приїздили. Тоді я сказав левитам, що вони повинні очиститися й піти вартувати біля брам, щоб субота лишилася святим днем. Пам’ятай мене за це також, о мій Боже, і будь до мене добрий у Своїй великій любові. Також у ті дні я побачив юдеїв, що одружувалися з жінками з Ашдоду, Аммону та Моаву. Половина дітей розмовляли ашдодською або мовами інших народів, вони не вміли говорити гебрейською. Я дорікнув їм, сказавши, що вони неправі, я прокляв їх, кількох побив, я видирав у них волосся й примушував їх присягатися іменем Божим. Я казав: «Не віддавайте своїх дочок за чужинців і не беріть чужинок за дружин своїм синам. Хіба цар Соломон ізраїльський не вчинив гріх через такі ж одруження, як ці? Не було царя, подібного йому поміж інших народів, і Бог любив його й зробив царем над Ізраїлем. Але чужоземні жінки підбили і його на гріх. Чи повинні ми слухати вас і чинити такий великий гріх, бути невірними нашому Богу, одружуючись із чужинками?» Один із синів Йоада, сина первосвященика Еліашива, був зятем Санваллата горонійського. Я прогнав його від себе. Пам’ятай їх, о мій Боже, і покарай їх, бо вони осквернили священство й Угоду священиків та левитів. Отож я очистив їх від усього чужинського, я визначив обов’язки священикам та левитам, кожному дав свою роботу. Я також встановив, що люди приноситимуть у належний час пожертви деревиною і першими плодами з урожаю. Пам’ятай мене добром, о мій Боже! Це сталося за часів царювання Артасеркса, який правив ста двадцятьма сімома провінціями від Індії до Ефіопії. Це було в ті дні, коли цар Артасеркс сидів на престолі у палаці в столичному місті Сузі. На третій рік свого царювання Артасеркс влаштував свято для своїх воєначальників та придворних, для головнокомандуючих персів та мидіан та знаті, були там присутні й намісники провінцій. Свято тривало сто вісімдесят днів, протягом яких він демонстрував величезні багатства царства та пишні скарби його величності. А по закінченні того свята цар влаштував свято для всього народу, що жив у місті Сузі, для бідних і багатих. І свято те тривало сім днів і відбувалося в саду царського палацу, обнесеного парканом. Білі та фіолетові завіси з тонкої бавовни, перев’язані віссоновими та пурпуровими шнурами, звисали зі срібних карнизів, вмонтованих між мармурових колон. Золоті та срібні дивани стояли на помості, оздобленому порфіром, мармуром, перлами та коштовним камінням. Напої подавалися в позолочених кубках, і всі кубки були різні. І рікою лилося царське вино, як личить царській щедрості. За наказом, питво було в необмеженій кількості. Бо цар наказав кожному наливати досхочу. У цей самий час цариця Вашті справляла свято для жінок у палаці царя Артасеркса. На сьомий день, як цар розвеселився від вина, він мав розмову з Мегуманом, Візтою, Харбоном, Віґтою, Аваґтою, Зетаром, Карказом — сімома євнухами, що прислужували царю Артасерксу. Він наказав привести царицю Вашті до нього в царському вінці. Він хотів показати її красу люду та вельможам, бо була вона дуже вродлива. Але цариця Вашті відмовилася прийти до царя, за наказом, переданим через євнухів. Цар був украй розлючений і розгніваний. Отож він порадився з мудрецями, які добре зналися на поточних справах, бо він завжди так робив — звертався до людей, обізнаних у справах закону та права. А близькими до нього були царські радники та наближені: Каршена, Шетар, Адмата, Таршиш, Мерез, Марсена та Мемукан. То були сім найвпливовіших вельмож Персії та Мидії. Вони мали особливу ласку: бачити царя. То були найвищі службовці царства. Цар запитав їх: «Що слід зробити з царицею Вашті, згідно з законом, яка не виконала наказу царя Артасеркса, що їй передано було через євнухів?» І відповів Мемукан цареві та наближеним: «Цариця Вашті образила не самого царя, а й усіх наближених, а також усі народи, що живуть у провінціях царя Артасеркса. Бо вчинок цариці стане відомий усім жінкам, і це може викликати їхню непокору та зневагу до своїх чоловіків. Вони казатимуть: „Коли цар Артасеркс наказав цариці Вашті прийти до нього, вона не прийшла”. Уже сьогодні чутки поширюються серед жінок перських та мидіанських вождів як цариця вчинила. І поширюють вони ті чутки серед усіх наближених царя, і це породить зневагу й гнів. Якщо цар згоден, то нехай видасть він царський указ, нехай його буде записано до законів персів та мидіан, щоб ніхто не міг його порушувати. В указі тому має говоритися, що Вашті віднині ніколи не має права з’являтися на очі цареві Артасерксу, а царські її привілеї буде передано іншій жінці, кращій за неї. І як почують про той указ по всьому царстві великому, то всі жінки шануватимуть своїх чоловіків, від великого до малого». Ця порада сподобалася цареві та його вельможам. Цар послухався поради і зробив, як казав Мемукан. І розіслав він листи по всіх царських провінціях, кожному народу його мовою, проголошуючи, що кожен чоловік має бути правителем свого дому. Після того, як вгамувався гнів царя Артасеркса, згадав він Вашті й те, що зробила вона, і ухвалу, яку він видав щодо неї. Тоді особистий царський слуга сказав: «Треба підібрати цареві молодих вродливих незайманих дівчат. Нехай цар призначить довірених осіб для цього по всіх провінціях. Нехай зберуть вони гарних дівчат до палацу в Сузі, до гарему під наглядом Хеґая, царського євнуха, наглядача гарему. І той має дати їм усім необхідні прикраси. І та дівчина, яка сподобається цареві, займе місце цариці Вашті в палаці». Ця думка сподобалася цареві, і він так і зробив. Був у Сузі, в столиці, один юдей на ім’я Мордекай, син Яїра, сина Шимея, сина Кіша, з коліна Веніаминового. Він був взятий з Єрусалима разом із полоненими з Єгояхином, царем юдейським. Його виселив Навуходоносор, цар вавилонський. Він був опікуном Хадасси (яку також звали Естер), дочки свого дядька, бо не було в неї ні батька, ні матері. Він удочерив її, як рідну, після смерті її батьків. Хадасса була прекрасна і чарівна. Коли слово царське і його наказ стали відомі й коли багато дівчат було зібрано до Хеґая до столиці Сузі, Естер також взяли до царських палат під опіку Хеґая, наглядача гарему. Дівчина сподобалась йому й добилася його прихильності. Хеґай забезпечив їй добрий нагляд, її смачно годували і вдягали. І ще царського дому було відібрано для неї сім служниць-дівчат. Потім він перевів Естер із служницями до найкращого покою в гаремі. Естер ніколи не згадувала про свій народ і своїх предків, бо Мордекай заборонив їй про це говорити. Щодня Мордекай ходив по подвір’ю гарему, аби дізнатися, як живеться Естер і що діється з нею. Згідно з правилами того часу, дівчата перед тим, як прийти до палат царя Артасеркса, мали дванадцятимісячний термін плекання краси. Шість місяців вони приймали миртові ванни, і шість місяців намазувалися бальзамовими оліями та жіночими пахощами. І тільки після того дівчина могла прийти до царя. І хоч би що бажала, вона могла взяти з собою з гарему до царських палат. Увечері вона мала йти до царя, а вранці поверталася до іншого гарему під нагляд Шаашаґаза, царського євнуха, наглядача наложниць. І не могла вона повернутися до царя, доки він сам не схоче її бачити й не покличе на ім’я. Коли настала черга Естер, дочки Авігаїла, Мордекаєвого дядька, який виховував її, як рідну доньку, йти до царя, вона не просила нічого, крім того, що порадив їй Хеґай, царський євнух, наглядач над жінками. Естер подобалася всім, хто бачив її. Естер було взято до палат царя Артасеркса десятого місяця, то був місяць Тевет, на сьомому році його царювання. Цареві Естер сподобалася більше всіх інших жінок. Вона завоювала його прихильність і відданість більше, ніж інші дівчата. Він увінчав її царською короною і зробив царицею замість Вашті. Цар влаштував велике свято на честь Естер для своїх вельмож та слуг, та й для провінцій зробив вільний від роботи день. І роздав він дари — справжні царські дарунки. Мордекай саме сидів біля царської брами, коли вдруге було зібрано всіх дівчат. Естер так і не згадувала своїх пращурів, ані свій народ, як і наказував їй Мордекай. Вона слухалася всього, що казав їй Мордекай, як то було й тоді, коли він виховував її. Отож саме в той час, коли Мордекай сидів біля царської брами, Біґтана й Тереш, царські євнухи й стражники, були дуже розлючені. І змовилися вони вбити царя Артасеркса. Мордекай дізнався про ту змову і розповів цариці Естер, а Естер розповіла цареві, посилаючись на Мордекая. Справу було розслідувано, і виявилося, що то була правда. І тих двох повісили на шибениці. І було те записано в царських літописах. Після цих подій цар Артасеркс звеличив Гамана, сина Гаммедата аґаґійського. Він надав йому більше влади і поставив над усіма своїми наближеними вельможами. І усі слуги царя, які охороняли царську браму, мали бити поклони й ставати на коліна перед Гаманом, бо так наказав цар. Але Мордекай не бив поклонів і не ставав на коліна. І слуги царя, які охороняли царську браму, спитали його: «Чому ти порушуєш царський наказ?» День-у-день вони нагадували йому, та він не слухався. Тоді вони розповіли про те Гаманові, щоб побачити, чи пояснення Мордекая, який посилався на те, що він єврей, чогось варті. Гаман побачив, що Мордекай не б’є поклони і не стає перед ним на коліна, і страшенно розлютився. Але він подумав, що знищити одного Мордекая замало, бо йому сказали, до якого народу належить Мордекай. Отож Гаман задумав знищити всіх євреїв як народ Мордекая, щоб не жили вони в царстві Артасеркса. В перший місяць (нісан) дванадцятого року царювання Артасеркса було кинуто пур, тобто жереб, перед Гаманом, щоб вибрати певний день і місяць. Випав дванадцятий місяць Адар. Гаман сказав царю Артасерксу: «Ми маємо один народ, що розкиданий і розсіяний поміж народами в усіх провінціях твого царства, їхні звичаї відрізняються від звичаїв усіх інших народів, вони не додержуються царських законів, тож не годиться цареві терпіти їх. Якщо ласка царя, то нехай буде видано наказ про їхнє знищення. І дозволь одважити мені десять тисяч талантів срібла, що буде платнею для виконавців цього наказу. І нехай будуть вони покладені до царської скарбниці». Тож цар зняв з руки перстень з печаткою і віддав його Гаману, сину Гаммедата аґаґійського, ворогові євреїв. І сказав цар Гаманові: «Гроші нехай лишаться у тебе. Чини з цими людьми так, як вважаєш за потрібне». Отож тринадцятого дня першого місяця було скликано царських писарів, і за наказом Гамана було написано укази до царських сатрапів, до правителів усіх провінцій, до намісників царя у кожного народу й кожній провінції їхніми письмом та мовою. І було то написане від імені царя Артасеркса і запечатане царським перснем-печаткою. Накази ті були розіслані через уповноважених гінців по всіх царських провінціях. Усіх євреїв слід було винищити і вбити, стерти з лиця землі: від малого до старого, дітей і жінок, в один день — тринадцятий день дванадцятого місяця Адара. Майно їхнє наказано було вважати воєнною здобиччю. Примірник того наказу треба було розповсюдити як закон у кожній провінції, проголосити всім народам, щоб усі були готові до його виконання в призначений день. Гінці розлетілися з царським наказом, несучи закон, що прийнятий був у палаці в місті Сузі. Цар та Гаман сиділи, випивали, а місто Суза перебувало в страшній тривозі. Як почув Мордекай, що сталося, то розідрав одяг свій на шматки, вбрався у волосяницю й посипав голову попелом. Потім вийшов він у центр міста й плакав і побивався голосно та гірко. Тоді підійшов він і став біля царської брами, бо ніхто у волосяниці не міг пройти крізь царську браму. А по всіх провінціях, куди дійшов царський наказ, стояв великий смуток, піст, плач і голосіння євреїв. Коли прислужниці та євнухи Естер прийшли до неї і розповіли про те, що сталося, цариця вельми засмутилася. І послала вона вбрання, щоб перевдягнути Мордекая, бо хотіла, щоб зняв він ту волосяницю. Однак він того вбрання не прийняв. Потім Естер покликала Гатака, одного з царських євнухів, який був її слугою. Вона дала йому розпорядження щодо Мордекая дізнатися, що відбувається і чому. Гатак вийшов до Мордекая на міську площу, що перед царською брамою. І розповів йому Мордекай про все, що відбулося, і про ту суму грошей, що призначив Гаман на винищення євреїв. Мордекай дав Гатаку копію указу, проголошеного в Сузі про знищення євреїв, щоб той дав почитати Естер, і попросив його все їй розповісти. І сказав, щоб він змусив Естер піти до царя й молити його про ласку до її народу. Тож пішов Гатак і розповів Естер усе, що повідав Мордекай. Тоді Естер звернулася до Гатака й наказала передати Мордекаю таке: «Усі підлеглі царя і люди по всіх провінціях знають, що будь-кого: чоловіка чи жінку — хто ввійде до царя без його запрошення у внутрішнє подвір’я, буде покарано на смерть. Тільки якщо цар простягне до незапрошеного своє золоте берло, той залишиться в живих. А мене цар не запрошував уже тридцять днів». І Гатак передав Мордекаю слова Естер. На те Мордекай дав Естер таку відповідь: «Не сподівайся, що лиш ти одна з усіх євреїв уникнеш смерті в царському палаці. Але якщо ти промовчиш зараз, то спасіння євреям прийде, однак якимось іншим шляхом. Але ти і рідня твого батька загинуть. І хто знає, може те становище, яке ти зараз посідаєш в царстві, надано тобі було саме заради цієї години?» Тоді Естер передала Мордекаю таке: «Іди збери всіх євреїв, яких тільки можна знайти в Сузі, і постіться за мене. Не їжте й не пийте три дні й три ночі. Я і служниці мої теж будемо поститися. А потім, як я піду до царя всупереч закону, то, якщо мені судилося загинути, я загину». Мордекай пішов і зробив саме так, як наказала йому Естер. А на третій день вбралася Естер у свій царський одяг й вийшла у внутрішнє подвір’я перед палацом. Цар саме сидів на троні в царському палаці, навпроти вхідних дверей до будівлі. І як побачив цар царицю Естер, яка стояла в дверях, вона йому приглянулася, то простяг цар до неї золоте берло. Естер підійшла ближче й торкнулася того берла з іншого кінця. Тоді цар сказав їй: «Чого ти бажаєш, царице Естер? Хоч чого б ти побажала, тобі буде дано, хоч би й півцарства». Та Естер відповіла: «Якщо ласка царя, нехай цар і Гаман прийдуть сьогодні на бенкет, що я влаштовую на честь царя». І цар наказав: «Швидко приведіть Гамана, щоб могли ми вчинити, як попросила Естер». Цар і Гаман прийшли на бенкет, що влаштувала Естер. І як пили вони вино, цар сказав Естер: «Хоч чого б ти попросила, я дам тобі. Навіть якщо півцарства забажаєш, одержиш». На те Естер відповіла: «Моє прохання і бажання таке. Якщо є на те царська ласка і якщо цар хотів би вдовольнити те, про що я прошу, то нехай цар і Гаман прийдуть на бенкет, який я влаштую завтра, а я все зроблю за царським словом». Гаман того дня вийшов із царського палацу щасливий і вдоволений. Але як побачив Гаман Мордекая біля царської брами, і той не підвівся навіть, щоб шану йому виказати й не тремтів перед ним, то розлютився Гаман на Мордекая страшенно. Але Гаман стримався й пішов додому. І послав він по своїх друзів та дружину своєю Зереш. І розповів Гаман про своє багатство, про величезну кількість підлеглих і про те, як звеличив його цар і як підніс його над усією знаттю й слугами царевими. І Гаман вів далі: «А також цариця Естер не запросила нікого, крім мене, на бенкет, який вона влаштувала на честь царя. І на завтра я теж із царем запрошений. Але все те для мене нічого не варте, як побачу я єврея Мордекая, що сидить біля царської брами». І дружина його Зереш і всі його друзі сказали: «Хай збудують шибеницю заввишки в п’ятдесят ліктів. А зранку скажи цареві: „Нехай Мордекая на ній повісять”. І йди собі з радістю на бенкет із царем». Та порада сподобалась Гаману і наказав він поставити шибеницю. Тієї ночі цар не міг заснути. Він наказав слугам принести книгу Хронік Царів, і вони читали її Артасерксу. І як дійшли до записів про те, як Мордекай сповістив про змову проти царя Артасеркса двох царських євнухів з вартових брами Біґтани й Тереша, цар спитав: «Яку шану й винагороду дістав за це Мордекай?» Та слуги відповіли: «Для нього нічого не було зроблено». Цар спитав: «Хто зараз стоїть у дворі?» А якраз Гаман вийшов на подвір’я царського палацу, щоб поговорити з царем, щоб повісити Мордекая на шибениці, яку він йому спорудив.: І слуги царя сказали йому: «Гаман якраз стоїть на подвір’ї». Цар мовив: «Хай він зайде». Гаман зайшов. І цар звернувся до нього: «Що б таке зробити людині, яку б цар хотів вшанувати?» Гаман собі подумав: «То кого ж би цар хотів вшанувати, як не мене?» Отож відповів він цареві: «Для того, кого цар хоче вшанувати, зробіть таке: нехай принесуть царське вбрання, яке сам цар вдягає, і коня, на якому сам цар верхи їздить, і нехай вінець йому на голову одягнуть. Одяг і коня нехай тримає найпочесніший придворний. Нехай вдягнуть того чоловіка, якого цар хоче вшанувати, і нехай він верхи проїде міською площею. І нехай той, хто йтиме поперед нього, вигукує: „Отакі почесті для людини, яку хоче вшанувати цар”». І цар сказав Гаману: «Мерщій візьми царське вбрання й коня, точнісінько як ти сказав, і зроби це для єврея Мордекая, який сидить біля царської брами. Та щоб нічого не упустив із того, як сказав». Отож узяв Гаман вбрання і коня й одягнув Мордекая, і проїхав той верхи міською площею, а Гаман перед ним вигукував: «Отакі почесті для людини, яку цар хоче вшанувати». Після того Мордекай повернувся до царської брами, а Гаман поспішив додому, і ридав, покривши голову. Тоді Гаман розповів про все, що сталося, своїй дружині Зереш та друзям. Його мудрі дорадники та жінка Зереш сказали йому: «Якщо Мордекай, перед яким ти схилився, один з юдеїв, то тобі його не перемогти. Натомість він тебе переможе». Вони все ще розмовляли, коли прийшли царські євнухи. Вони поспішили забрати Гамана на бенкет, що влаштувала Естер. Отож цар і Гаман пішли на бенкет до цариці Естер. І цар сказав Естер: «Це другий день, як ми п’ємо вино. Хоч яке було б твоє прохання, царице Естер, воно буде виконане. Навіть якщо забажаєш півцарства, то отримаєш». На те цариця Естер відповіла: «Якщо така милість твоя до мене, о царю, якщо твоя ласка, то нехай життя моє буде віддане мені, це моє прохання, та життя мого народу — моєму народу. Бо я і мій народ віддані на знищення, вбивство і винищення. Таке моє бажання. І якби були ми запродані, як раби й рабині, я б мовчала, бо цим не варто було б турбувати царя». Цар Артасеркс спитав Естер: «Хто він? Де той, хто міг таке замислити?» І сказала йому Естер: «Цей недруг і ворог — підлий Гаман». І затремтів Гаман перед царем і царицею. Тоді цар страшенно розлютився, залишив келих і вийшов у сад, а Гаман стояв і молив царицю Естер за своє життя, бо розумів, що кара царя буде сповна. Коли цар повернувся з саду знову до бенкетної зали, Гаман лежав долілиць біля дивана Естер. І цар сказав: «Невже він навіть і царицю буде ґвалтувати, коли я в домі?» Не встиг цар мовити ті слова, як Гамана вже вбили. Тоді Харбона, один із царських євнухів, сказав: «Якраз і шибениця стоїть у Гамана біля дому, п’ятдесят ліктів заввишки, Гаман приготував її для Мордекая, чоловіка, що попередив царя». І сказав цар: «Гамана там повісити». Отож повісили Гамана на тій самій шибениці, яку він приготував для Мордекая. І гнів царський вгамувався. Того ж дня цар Артаксеркс віддав цариці Естер маєток Гамана, ворога євреїв. Цар наблизив до себе Мордекая, бо Естер розповіла йому, що Мордекай її родич. І передав цар перстень з печаткою Мордекаю, а Естер призначила Мордекая відповідальним за маєток Гамана. Естер впала до царевих колін і знову звернулася до царя. Вона плакала й благала милості його, аби відвернути зло Гамана аґаґійського, ту змову, що плів він проти євреїв. І цар простягнув до Естер золоте берло, і підвелася Естер, і встала перед царем. Тоді вона мовила: «Якщо ласка царя, і я знайшла милість у тебе, і якщо моє прохання справедливе в очах царя, і він добрий до мене, то нехай відізвані будуть ті листи, що є змовою Гамана, сина Гаммедата аґаґійського, в яких Гаман наказав винищити євреїв по всіх царських провінціях. Бо як я можу витримати, коли бачу, яке лихо спіткало мій народ? Як я можу пережити, коли бачу винищення свого роду?» Цар Артасеркс сказав цариці Естер і єврею Мордекаю: «Я віддав маєток Гамана Естер, а його повісили на шибениці, бо замислив він повбивати євреїв. Тепер ви напишете до євреїв, що ви вважаєте за потрібне, від імені царя. І скріпите царською печаткою, бо наказ, писаний від імені царя й запечатаний царською печаткою, не може бути змінено». Тоді ж покликали царських писарів. І було то на третій місяць, місяць Сиван, двадцять третього дня. І новий наказ було написано, такий, як звелів Мордекай, до євреїв, до сатрапів, до правителів і вельмож у провінціях від Індії до Ефіопії, до ста двадцяти семи провінцій: до кожної провінції її писемністю, і до кожного народу його мовою, і до євреїв їх письмом та їхньою мовою. І писав Мордекай той наказ від царського імені й запечатував царським перснем з печаткою. І розіслав він листи гінцями, і помчали вони верхи на найкращих конях з царської стайні. Ось що згідно з царським наказом дозволялося євреям по всіх містах: «Збиратися й захищати своє життя. Знищувати, вбивати й винищувати всіх озброєних людей з будь-яких народів чи провінцій, які на них нападають, на їхніх жінок і дітей, а маєтки ворогів грабувати». День, установлений для всіх провінцій царя Артасеркса, був тринадцятим днем дванадцятого місяця Адара. Той наказ було передано як закон в усі провінції і проголошено всім народам. Усе було зроблено, щоб євреї підготувалися до того особливого дня, коли могли б помститися своїм ворогам. Гінці на царських конях за царським наказом гнали якнайшвидше. Отож закон той також було проголошено і в столиці Сузі. А Мордекай вийшов від царя, вбраний у царський одяг, пурпурний та білий, у золотому вінці, в білому вбранні й пурпуровій мантії. А місто Суза веселилося й раділо. Для євреїв то був світлий день радості, щастя й честі. І в кожній провінції, в кожному місті, куди лиш приходив царський наказ і хоч де був би проголошений той закон, радість і щастя, свято й благоденство наставали для юдеїв. І багато інших народів землі ставали юдеями, бо вони почали боятися євреїв. На тринадцятий день дванадцятого місяця Адара, того дня, коли мав бути виконаний царський наказ, саме того дня вороги євреїв мали підкорити їх, а сталося навпаки: євреї взяли гору над тими, хто ненавидів їх. Євреї збиралися в містах, по всіх провінціях царя Артасеркса, щоб розправитися з тими, хто хотів заподіяти їм зло. І ніхто не міг їм протистояти, бо жах охопив народи. І всі вельможі та сатрапи, правителі й царські намісники — всі підтримували євреїв, бо боялися Мордекая. Бо ж був Мордекай поважною людиною при дворі, і вплив його був відчутний по всіх провінціях, бо був той чоловік Мордекай впливовий і владою наділений. Тоді вдарили євреї по своїх ворогах мечами, знищуючи й руйнуючи все. І що хотіли, те й робили зі своїми ворогами. І в столиці Сузі євреї вбили та знищили п’ятсот чоловік. Отож вони вбили Парсандату, Далфона, Аспата, Порату, Адалію, Арідату, Пармашту, Арізая, Арідая та Вайзату, десятьох синів Гамана, сина Гаммедата, ворога євреїв. Але жодного грабунку не чинили. Того ж дня царю доповіли про кількість убитих у столиці Сузі. І цар сказав цариці Естер: «У столиці Сузі євреї вбили та винищили п’ятсот чоловік, серед них десять синів Гамана. Що ж зробили вони в царських провінціях? Хоч яке було би прохання твоє, хоч чого б ти забажала, все буде зроблено». І сказала Естер: «Якщо на те воля царя, дозволь тим юдеям, що в Сузі, завтра чинити так само, як сьогодні. А також нехай сини Гамана будуть повішені на шибеницях». Отож цар наказав, щоб було так, як попросила Естер, і наказ було оголошено в Сузі, й повісили вони десятьох синів Гамана. Отож євреї, що були в Сузі, зібралися на чотирнадцятий день місяця Адара і вбили вони триста чоловік у Сузі. Але жодним грабунком не займалися. Та й інші євреї, що жили в царських провінціях, зібралися разом, захистили себе, звільнилися від своїх недругів і повбивали ворогів — усього сімдесят п’ять тисяч. Та жодного грабунку не чинили. То було на тринадцятий день місяця Адара, а на чотирнадцятий день вони відпочивали. І призначили вони той день днем свята й бенкету. А євреї, що були в Сузі, зібралися на тринадцятий день місяця й на чотирнадцятий. Отож відпочинок вони мали на п’ятнадцятий день і зробили той день святковим і радісним. Саме тому євреї, які живуть по селах і містах, відзначають чотирнадцятий день місяця Адара як славний день свята й радості, і всі обдаровують одне одного. Мордекай написав про ті події і розіслав листи всім євреям, які жили по провінціях царя Артасеркса, щоб святкували вони чотирнадцятий день місяця Адара і п’ятнадцятий день щорічно. То були дні, коли євреї звільнилися від ворогів своїх, місяць, коли туга перетворилася на свято, а плач на день щастя. Мордекай наказав їм, щоб відзначали цей день як радісне свято. Вони мусили влаштовувати учти, дарувати одне одному дарунки й обдаровувати бідних. Отож євреї погодилися відзначати це свято, яке самі й започаткували і про яке написав їм Мордекай. Гаман, син Гаммедата аґаґійського, ворог усіх євреїв, змовився знищити всіх євреїв. І кинув він пур, тобто жереб, щоб обрати день, коли він вигубить та винищить їх. Але коли Естер пішла до царя поговорити з ним, Артасеркс розіслав нові укази, які не тільки зруйнували плани Гамана, але й обернули проти нього все те зло, що він замислив заподіяти юдеям. Отож Гамана та його і синів повісили на стовпах. Отож люди прозвали ті дні «Пурим», від слова пур, тобто жереб. Отак, згідно з Мордекаєвим листом, і з усім, що самі вони бачили й пережили. Юдеї утвердили й прийняли для себе та нащадків своїх і до всіх, хто до них пристав, відзначати ті два дні у певний час року. Ці дні слід пам’ятати й відзначати в кожному наступному поколінні, в кожному роді, в кожній провінції, в кожному місті. Ці дні Пурим завжди мають святкуватися євреями, і пам’ять про них навіки має лишитися з їхніми нащадками. Тоді цариця Естер, дочка Авігаїла, разом з євреєм Мордекаєм написала з усією владою, щоб підтвердити другий лист Мордекая стосовно Пурима. Листи зі звісткою про Пурим було надіслано до ста двадцяти семи провінцій царя Артасеркса, зі словами миру та злагоди. Листи було розіслано, аби встановити належний час святкувань, як постановив для них єврей Мордекай і цариця Естер і як самі євреї визначили для себе та своїх нащадків — правила інших своїх свят із днями святкування, посту й жалоби. У листі Естри були встановлені правила для пуримських вельмож. І було те записано в літопис. По тому цар Артасеркс встановив податки по всій землі аж до моря. А всі владні й могутні діяння Артасеркса та великі діла Мордекая, якого наблизив до себе цар, описані у книзі Хронік Царів Мидіанських та Перських. Бо єврей Мордекай був другою людиною після царя Артасеркса, дуже впливовим і шанованим своїми одноплемінниками-євреями. Він дбав про добробут і завжди виступав як поборник миру для всього свого народу. В країні Уз жив собі чоловік, звали його Йов. І був то чоловік цнотливий і чесний, шанував Бога, зла сторонився. Народилося в нього семеро синів та три доньки. Мав на господарстві він сім тисяч овець і кіз, три тисячі верблюдів, п’ятсот пар биків, п’ятсот ослиць та дуже багато слуг. Отож він був найбагатшим на Сході. Сини його по черзі влаштовували у себе вдома застілля та ще й трьох сестер звали їсти й пити разом. А коли минав час гулів, тоді Йов їх від гріхів очищав. Рано-вранці він приносив пожертви всеспалення за кожного з дітей, думаючи: «Мабуть, діти мої згрішили, зневаживши в серці Бога». І так робив він завжди. Настав день, коли сини Божі постали перед Господом. Був серед них і сатана. Господь спитав сатану: «Звідки ти взявся?» І відповів йому сатана: «Всю землю я обійшов». Господь спитав сатану: «Чи бачив ти Мого слугу Йова? Немає таких, як він, на землі. Він цнотливий і чесний, боїться Бога й цурається зла». А сатана на те йому відповідає: «Хіба Йов боїться Бога не тому, що має з того якусь вигоду? Хіба не Ти огородив Йова, дім його і все, чим володіє він? Ти благословив труди Йова на успіх, то ж надбання його на землі такі великі. Тільки руку простягни і знищ все, що він має, то він прокляне Тебе просто в вічі». Господь на те відповів сатані: «Що хочеш, те й роби з усім його майном, проте його самого чіпати не смій». І пішов сатана від Господа. Настав день, коли сини й дочки Йова їли й пили вино, гостюючи в найстаршого брата. А до Йова прийшов посланець і сказав: «Воли землю орали, а ослиці біля них паслися. Аж тут налетіли севійці, худобу погнали і зарубали пастухів мечами. Лиш я врятувався, щоб принести тобі новину». Не встиг замовкнуть перший утікач, як другий підійшов і мовив: «Вогонь Господній впав з небес і вщент спалив овець і кіз, і юних пастухів. Лиш я втік, щоб принести тобі новину». Ще говорив той чоловік, а інший вже наблизився й промовив: «Халдеї трьома загонами налетіли на нас, забрали верблюдів й порубали мечами слуг. Лише мені вдалося утекти із вісткою до тебе». Ще говорив той утікач, як інший вже прибіг і мовив: «Твої сини й дочки їли й вино пили в гостях у свого старшого брата. Та раптом налетів з-за пустелі дужий вітер, обрушився на всі чотири кути будинку; той завалився на молодих людей, і вони загинули. Лиш мені вдалося утекти з новиною для тебе». І скочив Йов на ноги, розірвавши на собі одяг. Потім поголив голову в ознак туги, припав до землі й почав вклонятися. І сказав: «З’явився голим я у світ із лона материнського, голим і повернусь туди. Господь дав, Господь і забрав. Благословенне будь ім’я Господнє!» Не згрішив Йов, незважаючи на все це, ні в чому Бога він не звинуватив. І настав день, коли сини Божі з’явилися перед Господом. Приєднався до них і сатана, щоб перед Богом стати. Спитав Господь сатану: «Звідки ти прийшов?» А сатана відповів: «Я обійшов усю землю». Господь сказав сатані: «Чи бачив ти слугу Мого Йова? Йому немає рівних на землі. Він чоловік цнотливий і чесний, шанує Бога, зла сторониться. Свої чесноти він плекає, хоч ти й спонукав Мене надаремне знищити його пожитки й нащадків». Сатана відповів Господу: «Шкура за шкуру. Заради спасіння свого життя людина піде на все. Але якщо Ти руку простягнеш, завдавши болю його плоті, він напевне в вічі Тебе прокляне». І відповів Господь сатані: «Роби що хочеш з ним, та тільки життя його збережи». Пішов сатана з очей Господніх. І наслав на Йова виразки пекучі, обсипавши ними чоловіка від ступенів до маківки. Узяв Йов черепок від розбитого горщика, щоб пошкребтись, коли сидів на попелищі. І сказала йому дружина: «Ти все ще чеснот своїх тримаєшся? Прокляни Бога та й помри». Та Йов на це їй відповів: «Ти говориш, як дурна жінка. Невже нам від Бога брати тільки добре, а лихе не приймати?» Незважаючи на все, що сталося, Йов не згрішив, слова ті мовивши. Коли про всі нещастя, що сталися з Йовом, почули три його побратими: Еліфаз з Темана, Білдат з Шуа, Зофар з Наамата — вони залишили свої домівки й разом прийшли до нього, щоб поспівчувати йому, та розважити Йова. Та коли наблизилися, вони першими побачили свого друга і ледве впізнали його. Заголосили, заридали, рвали на собі одяг, сипали попіл на голови в ознаку туги. А потім сиділи поряд з Йовом сім днів і сім ночей, не промовивши ні слова, бо бачили, як тяжко він страждає. По цьому Йов розтулив уста і почав проклинати день, коли народився. Відповідь Йова була така: «Якби той день, коли на світ я народився, та в небуття пішов! Якби пощезла ніч, коли сказали: „Зачалось хлоп’я!” Якби той день лишився чорним! Нехай би Бог на небесах забув його, нехай світанок би на нього не зійшов! Нехай би темрява і морок смерті день той затулили, нехай би хмари клубочились і застлали день, хай би затемнення на день мого народження упало. Нехай би ніч зачаття морок проковтнув, щоби не числилась вона у році, нехай би випала із обрахунку місяця вона. О, як би я хотів, щоб ніч безплідною була, щоби не чуть було щасливих згуків! Волав би я, щоб ті, хто збудить Левіафана, хто проклинає день, ту ніч зачарував би. Бажав би я, щоби зірки нічні лишились чорні. Хотів би, щоби ніч бажала світла, та не побачила його, хотів би я, щоб не побачила вона світанку. Але ж та ніч не зачинила двері в материнське лоно, не заховала горе від моїх очей. Чому не народивсь я мертвим, чому я дихання останнє не згубив, з утроби появившись? Чому коліна материнські мене зустріли, чому кипіли перса молоком для мене? Інакше б я уже лежав спокійно, я спав би, мав би я спочинок з земними радниками і царями, що відбудовували свої попелища. Чи з тими управителями, що в золоті купались, свої будинки сріблом обставляли. Чому я недоношеним не став, чом не похований, як ті малі, що світла дня ніколи не спізнали? Там і злочинці перестали б турбувати, там і натомлені спочинок знайдуть. Ув’язненим там нічого боятись, не чути спонукань наглядача. Там не існує ні великих, ні малих, не має там господаря, слуги. Навіщо страднику те світло дня, життя нащо тому, хто повсякчас страждає, хто смерті прагне, а її немає, хто смерті прагне більше, ніж скарбів? Були б веселими ті люди, безсумнівно, співали б, тішачись, що вже знайшли могилу. Навіщо світло дня тому, чий шлях життєвий схований, кого Бог мурами огородив? Стражданнями живу я більше, ніж хлібом повсякденним, ридання рветься і кипить, немов вода. Бо те, чого боявсь, уже звалилося на мене, чого страшився, те уже настало. Я втратив спокій, втихомирення не знаю, не відпочив я, бо прийшла біда». Тоді заговорив Еліфаз із Темана: «Якщо до тебе хтось промовить слово, чи зможеш ти стерпіти? Хто тут утримається і змовчить? Ти багатьох людей навчав, ти зміцнював заслаблі руки. Порадами твоїми звивсь на ноги той, хто спотикався, зміцнив коліна ти тремтячі. Тепер от сталося з тобою лихо, ти роздратований; насунулась біда впритул, і ти розгубивсь. Невже твоя набожність не дає відваги? Твої чесноти сподівань не варті? Згадай: хіба безвинні згублені були, чи праведних хоч десь та погубили? Як я не раз спостерігав, хто оре злом і засіває кривду, те й пожинає. Шквал Господнього гніву вимітає, їх Божий Дух з лиця землі стирає. Хай лев гарчить, хай лева рик гнівливий не вмовкає, але повипадали зуби в левеняти. Немає здобичі, й левиця гине з голоду, а левеняти, згодом, розбрідають хто куди. Мені таємно звістку принесли, і вухо ледь вловило тихий шепіт. Мені видіння ночі марево плели, коли глибокий сон склепив повіки. Страхи й жахи чіплялися за мене, змушуючи кістки мої тремтіти. Привід пройшов повз мене, й волосся стало диба. Не ворушився він, та я його подоби не впізнав. Перед очима чийсь явився образ, і тиша. Раптом голос пролунав. Чи можна праведнішим буть від Бога, чи може смертний чистотою перевершити Творця? Він довіряти слугам Своїм (Ангелам) не може, вони, Його посланці, помиляються і ті. А що вже говорить про тих, хто мешкає у глиняних хатах, де замість підмурівка — порох? Як тую міль, їх Бог крушить. Від ранку їм ударів завдає Він; немає в них основи, тож і гинуть, й нічого не лишається від них. Отож вони конають, мудрості позбуті». «Позви! Поклич! Чи хтось озветься? До кого із святих звернешся ти? Бо гнів вбиває недалекого, а заздрощі вкорочують життя дурному. Я бачив дурника, який пустив коріння, та раптом він помер. Його синам навряд хто допоможе, при брамі їх побито, і не врятує їх ніхто. Що в дурня уродило, те поїсть голодний, весь урожай до бур’янів збере, і ненажерні нахаби вчепляться у спадщину його. Бо горе не підніметься із куряви, страждання не росте з землі. Людина народилася для лиха, самісінько як іскри від багаття відлітають! Та я шукаю Бога, на Божий розсуд віддаю я свою справу. Бо Він — творець великих справ, безмежних, незбагненних див, яких не осягнути нам. Це він рясним дощем лице землі вмиває, дає полям напитись досхочу. Це він підносить тих, хто є внизу, безпеку гарантує тим, хто в горі. Це він руйнує замисли лукавих і не дає підступним намірам здійснитись. Він спіймає мудрагелів на нечесних планах і вщент зруйнує замисли лихі. Ясного дня вони побачать морок, у полудень, мов уночі, навпомацки підуть. Та Бог рятує бідака від брехні злостивця, і від його жорстоких рук. І виростає надія у нужденного, несправедливість замикає свої уста. Тож є благословенною людина, яку сам Бог повчає, що настанови Всемогутнього не відкидає. Бо Він і біль завдасть, а потім перев’яже рани, рука Його поранить, і вона ж зцілить. Він від шести негод тебе врятує, тебе і сьоме лихо не підкосить. В голодну днину викупить у смерті, в кривавій бійці меч відхилить вбік. Він захистить тебе від поговору, як прийде лихо, Він допоможе нічого боятись. Ти насміхатимешся з голоду й руїни, і хижих звірів ти боятися не будеш. Каміння в полі із тобою буде в згоді, і дикі звірі лащитися будуть. Ти знатимеш, що дім твій у безпеці, прийдеш до стада, а там усе на місці. Ти знатимеш: численним рід твій буде, нащадків буде, як стеблин у полі. Ти проживеш щасливе і повне життя до кінця, мов повне колосся, зібране вчасно. Таке ми з’ясували, тож послухай, щоб самому знати». Йов відповів: «Якби мої страждання можна було оцінити, всі мої біди зважить на вагах, були би важчі за морський пісок, тому й слова мої не знають впину. Бо стріли Всемогутнього в мені, отруту їхню всотує мій дух. Жахливі несподіванки від Бога чатують і шикуються навколо. Неважко вам мені поради сипати, коли не з вами трапилися ці нещастя. Хіба осли кричать, коли їжі вдосталь навкруги? Хіба ж ревуть воли, як ясла повні? Хіба їдять без солі їжу прісну, хіба смачний білок яйця? Язик мій і торкатися таких наїдків не бажає, отрутою йому вони здаються. Хотів би я, щоб хтось на запитання відповів мої, хотів би я, щоб Бог мені надію дарував! Хотів би я, щоб Бог мене згубити прагнув, щоб, простягнувши руку, розломив мене. Хотів би я втішеним бути одним лиш! Хотів дістати б відповіді на запитання, щоб попри весь це біль ніколи не відмовився коритися Святого настановам. Де брати сили, покладатися на кого? Який кінець у мене, ради чого мушу жити? Чи маю сили, як гранітна скеля, чи плоть моя міцніше бронзи? Позбавлений я справді допомоги. Хто відмовляє в дружбі й відданості другу, той волі Всемогутнього протистоїть. Мої зрадливі побратими, немов той потічок у зливу, що, розливаючись, невпинно мчить і пінисті несе брудні потоки, талу кригу й сніг. Вони течуть, аж раптом пропадають. У полудневу спеку висихають, їх вже й нема. Купецькі каравани із путі збиваються і гинуть, заблукавши у пісках. Розшукують їх каравани з Теми, мандрівники із Шеби сподіваються на них, упевнені, що от на них натраплять, а не знайшовши тих струмків, впадають в розпач. І ви для мене стали тим, що й ті потічки; злякались, роздивившись, що мені дісталось. Чи ж я просив вас поділитись чимось? Чи до хабарництва я вас штовхав, щоб вижить? Чи я просив у ворога мене відбити, чи викупити з рук підступних ворогів? Повчайте, розкажіть мені, я буду слухати, щоб зрозуміти нарешті, в чому схибив. Щирі слова, то велика сила, та що доводять ті переконання ваші? Невже, по-вашому, слова спроможні щось довести, а розпач мій лиш відлітає з вітром? Ви й на сирітську б долю замахнулись, на долю друга ви б побились об заклад. Та годі вже, послухайте мене, в очі вам брехати я не буду. Покайтесь, схаменіться, хай не буде люті, отямтеся, бо я своїх чеснот не зрікся. Чи є обман у тому, що язик промовив? Чи розпізнати брехні я вже не можу?» «Хіба людина на землі та не слугує тяжко? Хіба усе її буття — не кожен день батрацький? Та ж чоловік, як раб, що прагне тіні; мов найманець, що все чекає сплати. І я був змушений в пітьмі свій торувати шлях, відведені мені були нелегкі ночі. Лягаю спати з думкою: „Коли прокинусь?” Ніч насувається, а я перевертаюсь, не сплю аж до світанку. Покрили шкіру черва й струп брудний, порепалася шкіра, задубіла. Життя біжить хутчіш, ніж нитка в верстата, йде до завершення воно у безнадії. Боже, пам’ятай: життя моє — лиш подих, я не побачу вже щасливіших часів. І не побачить мене око, що за мною нині стежить; хоч як вдивлятиметься, а мене уже нема. Як тане в безвісті хмарина, так не підніметься людина, коли готується зійти в Шеол. Не повернуться чоловіку в дім, його вже не впізнають в рідній хаті. Тому я уст не затулю, засмученій душі дам волю говорить про гіркоту життя. Хіба я море чи чудовисько морське, що Ти круг мене варту виставляти мусиш? Коли себе втішаю, ніби постіль спокій дасть, мовляв, розділить тугу ложе вірне. Тоді Ти посилаєш страшний сон, видіння, що мене злякати мусять. Тому й обрав би радше я задуху й смерть, аніж терпіти таку муку. Відмовився я від життя, не буду жити вічно, дай мені спокій, бо моє буття коротке. Чим є для Тебе рід людський, що Ти про нього дбаєш і при серці носиш? Чому щоранку дбаєш Ти про нього і споглядаєш кожну мить його життя? Чому не відвернеш від мене пильний погляд і не даси хоча б ковтнути слину? Якщо мені судилося згрішити, чи міг би я Тобі нашкодити, о Стражу людства? Чому зробив мене Своєю ціллю? Чому я тягарем для Тебе став? Чому провин моїх Ти не пробачиш, гріха і беззаконня не простиш? Адже я порохом невдовзі стану, хоч як шукатимеш, та мене вже не знайдеш». Тоді сказав Білдат із Шуа: «Як довго будеш нісенітниці верзти? Слова твої, мов дужий вітер, пролітають. Чи Бог на справедливість нападає, чи Всемогутній хоч у чомусь неправий? Якщо сини твої грішили перед Богом, то їх не залишив Він в руках у беззаконня, та змусив їх сплатить за всі гріхи. Якщо ти, Йове, будеш прагнути Бога і прощення у Всемогутнього попросиш. Якщо ти чистоти й чеснот своїх не зрікся, то Бог зглянеться, прийде тобі на поміч. Поверне дім тобі, як і належить. Хоча початок твій був дріб’язковий, зате майбутнє матимеш заможне. Лишень звернись до поколінь минулих, повчись, як можеш, в їхніх предків. Бо ми явились в світ недавно, пізнати Його не встигли; дні наші на землі, мов тінь. Хіба з тобою предки не говорять? Хіба не діляться знанням, що в серці зрозуміли? Хіба росте папірус без болота, чи очерет буяє без води? Життя у них коротке, бо не встигли ще як слід зазеленіти, як уже зів’яли, нікому не потрібні. Таке трапляється із тими, хто про Бога забуває, безбожника не збудуться надії. Його упевненість, мов павутиння восени, покластись ні на кого він не може. Якщо зіпреться він на павутиння, то не встоїть; хай хоч учепиться, а підвестися вже не зможе. Він, мов рослина, на осонні розкидає крону, чіпляючись і оповивши брил громаду, повзе у дім камінний. Якщо його коріння підірвати, ніхто й не здогадається, що там воно колись було. Рослинка в чистоті жила своїм життям, та інші пагони заступлять її місце, пробившись паростком до світла дня. Правдивих, прямодушних Бог не покидає, злостивим сили й влади Він не додає. Він може дарувати радість сміху, наповнити твої вуста веселим гуком. Приниженими будуть вороги твої, і дах над головою втратять ті злостивці». Йов відповів: «Я, звісно, розумію, так буває, але як можна буть невинним перед Богом? На жодне з тисячі питань не зміг би відповісти Богу, якби й хотів посперечатись з Ним. Бог — серцем мудрий, Всемогутній. Хто проти нього виступив, втратив своє життя. Пересуває гори Він так, що ніхто й не знає, в Своєму гніві Він їх рушить. Це Він трясе землею до основ її, та так, що стугонить усе навколо. Сказати сонцю може Він, щоб не зійшло, а зорі сховати, щоб не світили. Він Сам напнув небесну широчінь, по гребню хвиль морських він ходить. Створив Він Ведмедицю, Оріон й Волосожар, створив сузір’я, що вершать свій шлях південним небом. Витворює Він більше див, ніж можна уявити, і не злічить Його чудес. Поглянь, Він наді мною йде, а я не бачу, проходить поряд, та я не відчуваю. Хто може Богу протидіють, коли Він забирає щось? Хто сміє протирічить: „Що Ти робиш?” Бог не вгамує Свого гніву, помічники Рагав і ті простерті під Його ногами. Тоді що маю я Йому сказати, які слова я мушу підібрати? Якби й невинний був я, все одно б мовчав; благав би тільки милосердя я в Заступника свого. Якби звернувся навіть я до Нього, якби мені Він навіть відповів, я все одно не вірю, що почув би Він мій голос. Це Бог на мене бурю насилає і ранить щораз дужче без причини. Не встигну перевести дух, а вже нові печалі насідають. Якщо про силу йдеться, то Він могутніший, звичайно. Якщо про справедливість, хто з Ним може позиватись? Хоча я й невинний, та мої вуста знайдуть провину. Хоч не грішив, мене в крутійстві звинуватять. Я безневинний, не турбуюся про душу. Життя своє ненавиджу. У всіх єдина доля — всі вмирають. Тому я і кажу, що Бог веде і праведних, і грішних до одного кінця. Якщо людну вб’є раптове лихо, чи насміхається Він із мук невинного тоді? Панують на землі нечесні та злостиві, а Бог не розкриває правди суддям. Якщо не Бог, то хто це все вчинив? Скоріше за гінця роки життя біжать, без радості, без щастя пролітають дні. Вони пливуть, мов човен з очерету, немов орел, що падає на здобич. Якщо скажу: „Забуду я свій біль, засяє усміх на моїм обличчі”, — нічого це не змінить, мукам не кінець, бо знаю, що не спиниться Твій суд. Господь вже звинуватив мене в чомусь, тому ж даремно гаяти зусилля, виправдовуючи себе! Якби я талим снігом умивався і тіло з милом чисто вимив, Ти б і тоді мене в брудну могилу кинув, і навіть одяг би зненавидів мене. Бог — не один із нас, тому я виклик кинути Йому не можу, до суду позиватись я Його не поведу. Нема нікого, хто б зумів між нами стати і вислухати нас обох. Хто відвернув би жезл каральний Божий, щоб неминучий страх мене не їв. Тоді б насмілився я все Йому сказати, бо не така вже боязка у мене вдача». «Як я ненавиджу своє життя! Тож розповім про всі свої страждання, відкрию болі та образи всі. Звернусь до Бога я: „Не звинувачуй, дозволь дізнатися, у чому завинив. Хіба радий Ти з того, що мене гнітиш і зневажаєш діло рук Твоїх, хіба щасливий тим, що нечестивці замишляють? Чи маєш очі Ти людські? Чи вмієш бачить, як людина? Чи дні Твої подібні до людських? Чи лічиш роки, як лічу я дні? Бо Ти вишукуєш в мені безчестя, гріхи мої пізнати хочеш. Хоча Ти знаєш, що я ні в чому не завинив, що від Твоєї кари не втечу. Мене створили Твої руки, і тілу форму надали, та несподівано вони мене схопили, щоб згубити. Благаю пам’ятати, що з глини Ти мене зліпив, тож раптово, не перетворюй Ти мене на глину знов. Хіба мене не виливав, як молоко, і затвердіти, як той сир, мені не дав? Ти одягнув мене у шкіру й тіло, зв’язавши жилами й кістками. Дав звідати мені, що є життя й нев’януча любов, твоє дбання мій дух плекало. Але у серці потай задуми плекав; я знаю, то мета Твоя була: Якщо на шлях гріха я поверну, Ти наглядатимеш і непокараним не лишиш. Якщо я поведуся зле — горе мені! Якщо невинний, то не можу й голови підвести, безчестям сповнений, приниженням напоєний. Лиш звести голову збираюсь, на мене, мов на лева, полювання затіваєш і знову виявляєш Свою силу. Нових приводиш свідків проти мене, примножуєш Свій гнів, та нові війська на мене насилаєш. Навіщо вивів Ти мене із лона? Я мав би вмерти, щоб не бачив мене світ. Хотів би я не жити ніколи, піти в могилу б з материнської утроби. Мені зосталось жити лиш кілька днів, дай спокій, відступись від мене! Дозволь хоч трохи радості пізнати до того, як піду туди, де залишаються навіки: у світ печалі й темряви, у землю мороку, де ходить привид смерті, туди, де хаос править, де померлих тіні, де навіть світло, наче ніч”». Зофар із Наамата відповів: «Невже залишиться без відповіді ця багатослівність? Чи може язикатий бути правим? Чи балачки твої затулять рота всім, чи не знайдеться хтось, щоб гідно відповісти, коли блазнюєш перед ним? Ти твердиш: „Маю вірну думку і чистий в Божих я очах”. Але хотів би я, щоб Бог заговорив, довівши, що хибні скарження твої. Тоді б тобі Він тайну мудрості відкрив, адже двобічною тямущість може бути. Знай, що карає Бог не так жорстоко, як Він міг би. Чи можеш Бога таємницю ти збагнути? А чи дано тобі Його величність, Всемогутність осягнуть. Що можеш вдіяти, коли ідеться про недосяжну висоту небес? І що намислиш ти про те, що нижче, ніж Шеол? Мудрість Божа — не для вимірів земних, і широчінь думок Його не порівняти з морем. Хто може зупинить Його, якщо Він явиться і поведе за ґрати або на суд людину призове? Бог справді знає ціну брехунам. А вже коли насилля зустрічає, то як же може Він того не пам’ятати? Скоріше ослиця розродиться дитям людським, ніж тугий на розум мудрість Божу збагне. Спочатку серцем приготуйся, тоді до Бога руки простягни. Якщо відмиєш зло із рук своїх і не дозволиш беззаконню оселитись в домі, тоді обличчя безневинне підведеш до неба, безпеку й спокій ти тоді спізнаєш. В минуле всі турботи відійдуть, їх пам’ятатимеш, як воду, що зникає за мить. Життя твоє зійде ясніш, ніж сонце пополудні, а чорні дні, немов ранкові зорі, збліднуть. Ти будеш впевнений, бо житиме в тобі надія, захищеним себе відчуєш, ляжеш спати спокійно. Ніхто тебе не потривожить, коли спочить захочеш, лише потягнуться до тебе інші, щоб допоміг їм. І згаснуть очі у злостивих, вони ніде не зможуть притулитись, надії їхні всі переростуть у відчай». Йов відповів на те: «Ну що ж, не стане вас, і зникне мудрість, бо ви — останні мудреці. Але ж і в мене є такий же розум, не гірше вас я здатен бачить й осягати світ. Хіба цього хоч хто не знає? Для друзів і знайомих посміховиськом я стану: „Це той, хто з Богом спілкувався і від Нього відповіді чув”. Праведника невинного здіймуть на глум. Хто горя не знає, той бідака зневажає, він зіб’є з ніг того, хто раз спіткнутись встиг. Але намет розбійника — в безпеці. Кому Бог Свою силу дарував і хто кидає виклик Богу, ті в безпеці. Ви кажете: „Звернись до звірів, в них знайдеш пораду. Птахів небесних потурбуй, ті скажуть. Чи нахилися до землі, вона підкаже, та й риби в морі, ті також навчать. Хто з-поміж всіх живих не знає, що все йде від Господньої руки? І подих кожної живої плоті — все в Його руках. Хіба не вухо розрізняє слова, хіба не піднебіння відчуває їжі смак? Мудрість приходить з роками, розуміння дають дні прожити. І сила, й мудрість — все Йому належить. Порада й розуміння — це Його. Все, що зруйнує Він, того не відновити, в кого свободу відбере, — не матиме той волі. Як дощ затримає — струмки всі пересохнуть, коли ж звелить їм бігти — то заллють всю землю. У Нього сила і знання премудрість, Йому підвладні й скривджений, і кривдник. Він з радників вбрання зриває, Він суддів змушує відчути божевільними себе. Він розриває пута, якими цар скував людей, натомість оперезує цареві міцно стегна. Священиків Він позбавляє ряси скидає тих, хто думав вічно править. Він слова позбавляє тих, хто завжди радить і відбирає розважливість у сивих. Правителів вельможних Він зневажить, у сильних владу відбере. Таємне зробить явним, і виведе на світло те, що темрявою вкрите. Народам славу й велич Він дарує, а потім розганяє їх. Розширює Він їм кордони, а потім споглядає, як гибіють народи. Затьмарює Він голови правителів земних і змушує бродити без дороги і мети. Вони збиваються в юрбу в пітьмі, без світла, хитаючись, збиваючись на манівці, мов п’яні”». «Усе це бачило насправді моє око і вухо чуло й осягнуло до кінця. І знаю достеменно я те саме, що й вам відоме, бо я не нижчий, аніж ви. Але хотів би я до Всемогутнього звернутись посперечатися у своїй справі з Ним. Нікчемність вашу ви брехнею готові покривати; ви, як лжелікарі, що к лікуванню не придатні, всі ви — цілителі й лікарі нікчемні. А хто вас змусив мовчати, тоді б на мудреців були ви трохи схожі. Послухайте, які переконання маю, прислухайтесь до доказів моїх. Чи будете неправду говорити Богу, чи будете в оману вводити Його? Покажете, що ви Його служаки ревні, чи почнете скаржитися Богу? Якщо пошле випробування, то чи будете ви раді? Чи будете брехати Йому, як смертному якомусь? Звичайно, Бог поправить вас, якщо ви віддані Йому в душі. Коли Він постає велично перед вами, чи то не лячно, чи не огортає жах нараз? Вся ваша мудрість непотрібна, як той попіл, всі відповіді ваші марні. Замовкніть, дайте говорить мені, а далі вже як буде. Чому терзаю я зубами тіло, чому рукам своє життя ввіряю? Він, звісно, може вбити мене. Надії марні. І все ж я захищатимусь перед Його лицем. У цьому мені бачиться рятунок, адже безбожники не сміють віч-на-віч стати перед Богом. Послухайте уважно, що кажу, що хочу я донести в ваші вуха. Я впевнений, я гідний виправдання, ось гляньте, які докази зібрав. Якщо знайдеться той, хто вину мою докаже, тоді замовкну я навік. Однак Тебе благаю, Боже: лиш два послаблення мені зроби. Погодишся, тоді не буду я ховатися від Тебе. Прийми Свою правицю з мене, і перестань наводить жах. Тоді поклич, у мене відповідь готова, або дозволь мені сказати, а потім будеш говорити Сам. Які гріхи і злочини я маю? Скажи, де я згрішив, коли закон порушив? Чому від мене лик ховаєш Свій? Чом мене ворогом Своїм вважаєш? Хіба листок, що вітер котить, станеш доганяти? Чи переслідувати суху соломинку почнеш? Ти ж гострі звинувачення мені кидаєш і змушуєш страждати за юнацькі помилки. В кайдани ноги Ти мені скував поставив варту на моїх дорогах. Де слід мій, там чатуєш Ти. А чоловік цей гасне, мов гнила колода, як те вбрання, що сточене на порох міллю». «Ми — люди, що народжені жінками. Короткі дні нашого життя минають у турботах. Мов квітка, виростає чоловік, а потім швидко в’яне. Він, наче тінь, яка тікає вмить, якої не зловити. Але однак Ти зупиняєш погляд на такій нікчемі і позиватися його у суд ведеш? Хто може витворити чисте із брудного? Ніхто. Якщо людина має повний вік прожить, і Ти їй дні і місяці життя злічив, якщо Ти визначив, як довго жити людині, й вона не в змозі подолати ту межу, тоді вже не пильнуй, не стеж, дай спокій чоловіку, нехай би тішився наймит, поки вдається. Надію має дерево завжди, якщо його зрубати, воно загине, та пагони проб’ються молоді. Якщо уже коріння постаріло, і пень уже вмирає у землі. Як тільки перші крапельки дощу напоять землю, гілля відродиться і юно забуяє знов. А дужий чоловік, коли вмирає, губить сили; життя його кінчається, а потім де він? Скоріше море й ріки можна вичерпати руками, ніж людина, яка ляже в домовину, зможе знову піднятися в цей світ. Доки не зникне небо, не прокинуться померлі, їм сон склепив повіки міцно. Коли б мене сховав Ти у могилі, аж поки не вгамується Твій гнів, поки на прийде час Тобі згадати про мене. Якщо людина загине, то чи буде знову жити? Ні! Я з радістю винесу усі страждання, з нетерпінням чекаючи звільнення. Якби мене гукнув Ти, я б озвався, коли б хотів Ти рук Своїх творіння бачить. Тоді, напевне, Ти б мій кожен крок беріг і вже гріхи б мої не згадував мені, мої провини зав’язав би в торбу, замурував би кривду. Але руйнується гора, обвалюється скеля, рушиться каміння, струмки останні вимивають ґрунт. Так і людські надії Ти змиваєш, Боже. Залякуючи силою, ламаєш чоловіка й розчарувавши, відсилаєш в інший світ. Чи діти його в шані, він того не знає. А чи зневажені — того він теж не бачить. Свого лиш тіла біль він відчуває, він тужить за собою». Еліфаз теманійський тоді йому сказав: «Чи став би мудрий чоловік кидати дурні слова на вітер або переливати із пустого у порожнє? А чи завів би надаремне мову, вживаючи слова, що нічогісінько не варті? Ти ж, навпаки, благоговіння перед Богом відкидаєш і нехтуєш молитвами до Нього. Ти, безперечно, вводиш в гріх себе словами цими, слова гадюками повзуть із уст твоїх. І не мені тебе судити. Неправоту свою засвідчив тут ти сам. Хіба на світ з’явився ти раніш, ніж гори? Чи втаємничений у задум Божий був? Чи мудрість, думаєш, лише тобі належить? Що ти такого знаєш, чого би ми не знали? На чому розумієшся, до чого ми не доросли? Ми вже на світі пожили немало. Є серед нас і сивочолі, й старші твого батька. Чи співчуття Господнього тобі замало, чи обережно сказані слова тебе не тішать? Що твоє серце увібрало й очі відмовляються признати? Де ти набравсь бундючності такої, що виступаєш злісно проти Бога й вустами сиплеш звинувачення негідні? Чи може бути чистою людина, чи може праведним, невинним бути рід людський? Поглянь, Він навіть Ангелам Своїм не довіряє, Він не вважає чистими і Небеса. Наскільки нижчим є той чоловік мерзенний, що зло як воду п’є. Я розповім тобі. Послухай, розповім тобі, що бачив сам на власні очі, чим поділилися зі мною мудрі люди й чого від них батьки не приховали їхні. Хазяйнували предки на землі, усі знають їхні імена. Усе життя страждає нечестивий чоловік, насильнику відведено рахунок літ земних. Знайде його нещастя в час, коли все ніби ладиться у нього. І вже не сподівайся повернутися із Країни Мертвих, судилося тобі загинуть від меча. Він дні життя проводив в пошуках поживи і знає: неминучий чорний день, коли Шеол накриє його пазурами смерті. Біда і гніт його терзають розум, захоплюють зненацька, як чужинський цар, який лаштується до бою. Бо кинув виклик Богу він, до Всемогутнього він дорівнятися хотів. На Бога кинутися вперто прагне, ховаючись за щит, спішить напасти. Хоча обріс багатством й жиром чоловік, і успіх у житті пізнав не раз, селитись буде у зруйнованих містах, в халупках кинутих, де можуть бути тільки смітники. Заможністю безбожник тішитись недовго буде, і силою хвалитись не повік йому, тому що багатства він примножити не зможе на землі. І не уникнути йому Країни Мертвих. Вогонь засушить його юність, палючий Божий подих рознесе його. У марноту нехай не вірить ревно, на нього ждуть лише розбиті сподівання. Зав’яне він до часу, його галуззя не заквітне знов. Він буде наче ягода, відірвана від ґрона, як квітка, зірвана з оливкового дерева. Не будуть визрівати плоди його турбот. Безбожників юрма нічого доброго не зробить, поглине полум’я житло усіх, хто хабарі бере. Вони приховують біду і злу дають життя, а їхні черева брехню плекають». Йов відповів так: «Всі ваші просторікування я вже чув, а ваше співчуття породжує лише страждання. Чи буде край балаканині нескінченній? Чи так стурбовані, що важко вам змовчати? Так само міг би я вам дорікати, якби ми помінялися місцями. Я б звинувачень сипав рій невпинно і скрутно головою би хитав. Та міг би я і підбадьорити, і втішить, я б ваші болі заспокоїть міг. Страждань не зменшу тим, що я скажу вам, якщо ж мовчатиму, то не вгамую біль ніколи. Навіть тепер мене замучує мій ворог, усю сім’ю мою понищив він. Ти зморшками покрив чоло. Це проти мене свідчення, як і охляле тіло, і запалі очі, що промовисто говорять. Зневага й Божий гнів роз’ятрили всі рани. Чому скрегоче Він зубами в гніві? У ворогів моїх з очей ненависть сипле. Вони роззявили роти до мене, ущипливо кусаючись словами, юрмляться, підступаючись все ближче. Віддав мене збоченцям Бог, під владу нечестивців. Я жив спокійно, але Бог мені вчепився у загривок, трясти почав, розбив моє життя, мішенню вибрав для стрільби. Вже лучники Його кільце замкнули. Безжалісно проколює Він нирки, і виливається на землю жовч моя. Наносить рану Він за раною. Він стрімко наступає, мов воїн у бою. Волосяницею прикрив я тіло, я переможений, я збитий з ніг. Лице від сліз набрякло і почервоніло, лягла під очі смерті чорна тінь. Хоча не знали утиску й насильства мої руки і чисту я творив молитву повсякчас. О земле, кров мою не приховуй, нехай мій плач лунає навкруги. Є й зараз високо на небі свідок, що може свідчити на захист мій. Хай перекладачем моїм він буде, хай буде моїм другом перед Богом, коли з моїх очей струмують сльози. За мене заступиться він перед Богом, розсудить він між смертним і його сусідом. Бо не мине і кілька років, як я піду туди, звідки немає вороття». «Мій дух понищено, життя поволі гасне, могила — ось на мене що чекає. Усяк мене на глум здіймає, а я лише дивлюся, як зрадливо мене шпиняють. Прийми, о Боже, безневинності обітницю мою, бо хто, крім тебе, це підтвердить може? Ти запечатав розум їм, відняв здоровий глузд, тому від них не жди пошани. Існує істина, що заради друга можна й про дітей забути; однак всі мої друзі, зрадою відмінні, війною на мене йдуть. Бог мене виставив на посміховисько юрбі. І кожен у лице мені плює. На очі сльози набігають так, що ледве бачу, від голоду вже перетворився я перетворився я на тінь. Вражає праведних людей мій жалюгідний стан, тому невинні постають проти безбожних. Людина віддана не схибить з обраного шляху, зміцниться той, у кого чисте є сумління. Ідіть усі у наступ знову, немає мудреця між вами, щоб звинуватити мене, я не знайду такого. Життя скінчилося, зруйновані всі вимріяні серцем наміри й бажання. Змішалось все у них: їм день як ніч, а морок світлом виглядає. Якщо Шеол бажаю мати за притулок і розстеляти ліжко в темряві могильній, якщо кажу могильній ямі, що вона мені за батька, а червам — що вони мені за матір чи сестру, то де тоді живе моя надія, хто сподівань моїх побачить може слід? Чи спуститься вона до брам Шеолу, чи нам разом судилося перетворитися на порох?» Тоді відповів Білдат із Шуа: «Як довго ще чекати кінця таких розмов? Прийди до тями, вніми порадам нашим. Чому в твоїх очах ми виглядаємо дурними, чому звертаєшся до нас, немов до дурнів? Терзаєш собі душу гнівом марним. Хіба спустошиться земля заради тебе, чи скеля з місця рушить? Без сумніву, що світло кривдників погасне, і їх не грітиме вогонь життя. Вже темрява прокралась у шатро безбожника, вгас світильник, що висів у нім. Повільною стає його швидка хода, і з ніг його збивають власні наміри підступні. Піймається нога у пастку, ним поставлену, коли він ступить в замасковану решітку. Капкан уп’ється в його ногу, захопить туго, вирватись не дасть. Десь є на світі мотузок прихований, щоб буть сильцем для нього, та пастка на його шляху. Його повсюди переслідують нещастя і звідусюди навздогін йому спішать. Біда за ним полює, зголодніла, страждання вже крокує поруч, ладне з ніг звалити вмить. Ввіп’ється в його тіло болячка невситима, смерть поїсть його і м’язи, і кістки. Його відірвуть від надійного над головою даху і змусять вирушити до царя жахів. В його оселі будь-хто зможе оселитися тоді, мов сіркою очистять місце, де він жив. Як корінь спраглого деревця відсихає, а гілля в’яне, відмирає, так само з пам’яті земної зникне він, на вулицях його ім’я не буде чутно. Його штовхнуть із світла в морок і викреслять із цього світу. Немає в нього ані сина, ні онука, ніхто не вижив там, де він селився. На заході народ нажаханий, що випало йому! На сході люди вражені, як трапитись таке могло. Таке життя, без сумніву, на богохульника чекає, хто відступається від Бога, той іншого нехай не жде». Озвався Йов на це: «Як довго будете мені ятрити душу, як довго убивати будете словами? Разів з десяток ображали; хіба не соромно вам дошкулять мені щораз? Якщо я й справді помилявся, то помилки — мої, і вам з них немає ніякого діла. Якщо і справді вам здається, що мені до вас далеко, якщо мої приниження — моя провина, то знайте, то знайте, Бог мене принизив і розкидав навколо мене Свої сіті. Кричу: „Допоможіть!” — то ані слова я у відповідь не чую. Коли ж про допомогу я благаю, то справедливості нема ніде. Він на шляху мені наставив незборимі перешкоди, не можу я пройти, коли він мороком стежину перекрив. Позбавив мене шани Він і збив з моєї голови корону. Він розбивав мене з усіх боків. Я, переможений, втікаю. Й надію вже останню вириває Він, мов дерево, з корінням. Він розпалився, гнівом заярів на мене, повівся так, неначе ворога зустрів. Його війська, що наступають дружно, мені перекривають відступ, намет мій у кільце беруть. В краї далекі Він моїх братів заслав, а близькі й друзі відвернулися від мене, мов не знають. Не стало в мене родичів, приятелі давно мене забули. І гості мої, й слуги, навіть, поводяться зі мною, як з чужинцем. Здається їм, що зайда я, не свій. Звертаюсь я до служки, той мовчить, хоч я прошу у нього співчуття. Моє дихання спротивіло дружині, від мене відвернулися гидливо діти. А що вже дітки, й ті ненавидять мене, кепкують, ледь почну я говорити. Усі найближчі друзі зневажають, бридким я став для тих, кого любив. Перетворився я на шкіру та кістки, я ледве животію. Благаю, заклинаю, згляньтесь, любі друзі, бо вразила мене Божа рука. Чому мене ви переслідуєте так, як Бог, чому постійно відчуваю ваші збиткування на собі? О, як би я хотів, аби мої слова записані були, щоб в книзі слід вони лишили. Нехай би стилом і різцем залізним закарбували їх на скелі на віки. Тому що знаю: Рятівник — живий, на захист встане він на цій землі. І навіть після того, як залишу я це тіло, як зотліє моя шкіра, я побачу Бога. Я сам Його побачу, на власні очі, не чужі, побачу Бога! Затамувавши подих, дня того чекаю. Коли ви кажете: „Як можем переслідувати Його?” — коли у Ньому корінь всіх нещасть. Про меч караючий самі не забувайте, бо гнів ваш, то є гріх, також меча достойний. Тоді ви зрозумієте, що справедливість є на все». Сказав тоді Зофар із Наамата: «Мої передчуття тривожні змушують мене тобі відповісти про те, що відчуваю. Від Йова чую нарікання, які образливо звучать для мене, і розуміє серце, що мовчать не може. Хіба не знав ти з незапам’ятних часів, коли ще на землі з’явилася людина. Хіба тоді відомо не було, що торжество зловмисників минуще, що свято кривдника триває тільки мить? Бо його пиха тягнеться до неба, а голова сягає хмар. Як той послід, назавжди зникне він, хто бачив його, лиш запитає: „Де ж він?” Мов сон вчорашній, відлетить, примарою нічною щезне, його ніхто не зможе відшукати. Хто часто бачився із ним, його вже не побачить, й домашні не зустрінуться очима з ним удома. Почнуть у жебраків жебрачить його діти, а загребущі руки повернуть усе нахапане добро. Були кістки його могутні по-юнацьки, але на порох сила та зітреться. Хоч зло у роті має смак солодкий, і він ту смакоту ховає під язик. Хоча не може він відмовитись від того, і намагається утримати подовше, але закисне їжа та, поки дійде до шлунку, зміїною отрутою для нього стане. Заковтує багатство він, а потім відригає, Бог його змусить виригати все те. Він живиться зміїною отрутою, а потім смертельне гадюче жало увіп’ється в нього. Він не побачить ні потоків повноводних, ні рік молочних, ні медових берегів. Все, що нажив, він мусить повернути, бо загребти собі усе не зможе. Плоди трудів йому утіхи не дадуть. Тому що бідних він гнітить, штовхає до зубожіння. Захоплює будинок, де й цвяха не забив. Тому що він не знав, коли наситить решту своїх прагнень, але загарбане лише погибель принесе. Адже ніщо не врятувалось від жаги його, і через те його багатство згине. Коли він матиме усього повну чашу, посипляться на нього біди і нещастя, сповна спізнає він страждання силу. Як буде повним черево його, Бог лють свою пошле на нього. Вона проллється струмом нескінченним. Якщо почне тікати злодіяка від меча, тоді стріла із бронзи дожене його й проткне. Він висмикнути спробує, витягне зі спини, та вістря вже проткнуло жовчний міхур. Тоді охопить жах його смертельний. Скарби нагарбані залишаться в землі, вогонь нищівний пожере їх. Нікого не лишить живих у тій оселі. Відкриють Небеса його провину, і здибиться земля в протесті гнівнім. Нестримна повінь гніву Господа його оселю проковтне. Ось яку долю кривдник дістає від Бога, такий от спадок Бог йому послав». Тоді сказав Йов: «Послухайте, що вам кажу, уважно, нехай це буде втіхою для вас. Прошу вас потерпіти і дати мені сказати, коли я виговорюсь, можна збиткуватися з мене. А щодо мене, то чи я жаліюсь на людину? Чому б мені не бути нетерплячим? На мене гляньте, подивуйтесь і з переляку рот закрийте. Коли я думаю про це, то я жахаюся, і мене всього трясе. Чому, старіючи, з роками нечестивці набирають сили? Оточені вони нащадками своїми, їх внуки крутяться у них перед очима. У домі їхньому спокійно і безпечно, і Божий гнів їм зовсім не страшний. Бугай у них запліднює корів невтомно, виношує і тілиться корова у належний час. Вони своїх дітей, немов овечок, відпускають гратись. Танцюють дітлахи, стрибають. Вони співають, тамбурина й арфи звук почувши, і веселяться, як сопілка озветься. На схилі літ живуть вони заможно і швидко та без болю йдуть в Шеол. Вони говорять Богу: „Дай нам спокій, бо ми не хочемо знання Твоїх шляхів. Ну, хто такий той Всемогутній, щоб Йому служити? Що матимемо з того, що Йому молитись будем?” Звичайно, не в руках злостивих їх багатство, і я не поділяю їхніх міркувань. Як часто той світильник нечестивця гасне? Як часто падає на їхні голови нещастя? Як часто, гніваючись, Бог карає їх нещадно? Вони беззахисні, як соломинка на швидкому вітру, немов полова, що її кружляє вітроган. Ви скажете: „Нещастя Бог тримає для синів, нащадків нечестивця”. А я скажу вам: „Хай злостивцеві відплатить Бог, щоб знав нещасний”. Нехай би очі його бачили, як сам же він конає, хай знав би силу гніву Всемогутнього. Тому що дім, сім’я хіба йому потрібні, коли вже лік життя іде на дні? Чи вчити Бога, як вирішує Він сам, кого підносити найвище. Цей в повнім розквіті вмирає, цілком спокійний і безпечний. Тіло вгодоване, кістки міцні. А той нещасний гірко помирає, не звідавши ніколи, що є щастя. Ці двоє разом ляжуть в домовину, і знайдеться пожива червам. Вам не сховати думок своїх від мене, не приховати, що ви плетете змову. Тому що ви питали: „Де палац, в якому мешкає вельможний пан? Де той намет, в якому кривдники живуть?” Хіба ви не про це питали перехожих, хіба не згодилися з їхніми словами, що той, хто творить зло, спасеться від нещастя, що знайде порятунок в судний день? Хто кинув у лице йому гіркі докори звинувачень? Хіба йому відплатить хтось за зло, яке він заподіяв? Коли його несуть ховати, біля могили є кому стояти і оплакувати його. Тож і земля такому буде пухом, і тисячі людей ітимуть за труною. Як можете втішати пустослів’ям? Тож ваша відповідь нічим не допоможе». Тоді озвався Еліфаз із Темана: «Чи має користь Бог із чоловіка? Чи може мудрий у нагоді Йому бути. Чи втішить Бога, як очистиш ти свій шлях? Чи шлях твій бездоганний вигідний Йому? Хіба через побожність і боязкість повчає Він тебе і йде судитися з тобою? Чи не занадто ти гріхів набрався? Немає ні кінця, ні краю беззаконню. Ти ні за що з братів своїх зідрав заставу і бідняків до нитки обібрав. Ти спраглому не подаси води напитись, а у голодного із рота видереш шматок. Хто має силу, той землею володіє, живе на ній вельможний чоловік. Ти проганяєш удовиць, не даючи нічого, безбатченки-сирітки через це страждають. Тому й наставили кругом на тебе сіті, тому і страх тебе зненацька обіймає. Тому і темінню стає для тебе світло, тому і з ніг зіб’є тебе раптово повінь. Хіба не вище всіх Господь на небесах? Хіба величні зорі він не зверху споглядає? А ти говориш: „Що там знає Бог, чи може Він судити через темну хмару? Він схований за хмарами густими, і нас Він не побачить на землі, як Небесами походжає”. Чи будеш ти триматися стезі, якою твої предки йшли, яку безбожники для себе протоптали? До часу їх не стало, їх знесло, як ту оселю повінню змиває. Вони звертаються до Бога: „Дай нам спокій!” „Що Всемогутній зробить нам?” — вони говорять. Хоча це Він добро у їхній дім приніс, але триматимуся я від них подалі. Радіють праведні, коли зачують про біду злостивих, невинні потішаються над злими: „Хіба не згинули у вогні всі ті, хто нам наперекір ішов?” Й багатство їхнє у вогні палає. Корися і живи у згоді з Богом, тоді лиш доброта зійде на тебе. Із Божих уст приймай поради слушні, і серцем дослухайся і сприймай їх. Якщо повернешся до Всемогутнього, відродишся. Подалі викинь злість. Якщо на золото ти глянеш, як на порох, якщо офірське золото ти викинеш у ріку, якщо лиш Всемогутній буде золотом твоїм і найдорожчим твоїм сріблом, тоді у Всемогутньому ти радість відшукаєш, тоді повернешся лицем до Бога. Помолишся йому, і Він тебе почує, обітницю, що Богу дав, ти сповниш. Ти приймеш рішення, і здійсниться твій задум, тебе чекає світлий шлях. Коли у інших трапиться біда, порадиш ти піднять лице до Бога, і Він спасе смиренних. Він навіть винного звільнить, своєю чистотою ти спасеш і грішних». Йов сказав: «Навіть сьогодні скаржусь гірко, я стогну, та тверда й важка рука у Бога. Як я хотів би знати, де його знайти, щоб міг дістатися туди, де Він живе. Я розповів би по порядку все, як сталось, я б мовив переконливі слова. Я знав би відповідь Його тоді і зрозумів би, що мені сказати Він має. Хіба почав би Бог зі мною сперечатись, лиш правом сили скориставшись? Ніколи! Він би слухати мене почав. Тоді людина чесна з Ним судитися б могла, і я б звільнивсь нарешті від судових справ. Вперед іду я, а Його немає, вертаюся назад, Його не помічаю. Якщо ліворуч Він, я повернусь і не впізнаю, коли праворуч, тоді не помічу Його й там. Але ж насправді знає Він, який я, якби мене Він випробував і побачив, що вийшов чистим я, мов золото найвищого ґатунку. Ступали мої ноги по Його слідах, Його тропами і не збився зі шляху. Його наукою я керувався безвідмовно, у серці пестив я слова, що з уст Його злітали. Бог — праведний, і цей закон незмінний. Хто з смертних може сперечатись з цим? Що забажає Він здійснити, те і зробить. Що забажає Він здійснити, те і зробить. Бог зробить те для мене, що задумав, і інших Він так само, як мене, веде. Тож ось чому наляканий я перед Ним стою, роздумую про все і страхом переймаюсь. Із волі Божої я мужність втратив, мене лякає Всемогутній Бог, Оскільки й досі я у темряву вдивляюсь, і морок лиха огорнув моє лице, та все ж мовчати я не стану». «Чому Всемогутній бачить весь наш час, а ми про дні Його не знаємо нічого? Лихі людці межі переставляють на свій розсуд, крадуть худобу і женуть на інше пасовисько. І у сиріт крадуть вони ослів, і відбирають за борги худобу у вдів. Збивають бідняків з путі, й вони десь переховуватись мусять. Мов дикі віслюки, сіроми у пустелі бродять, вишукують в пісках, де б хліб знайти для діток. Вони збирають на полях багатіїв солому, у кривдників по виноградниках збирають рештки. Голі й неприкриті, ніч вони проводять, від холоду нема чим захиститись. Під зливами до нитки промокають в горах і туляться до виступів гірських, аби сховатись. Зловмисники сиріток від грудей крадуть, беруть дітей у бідних як заставу Тиняються вони із неприкритим тілом, самі голодні, ситому снопи несуть. Оливу з-поміж жорен добувають, із винограду вина чавлять, а самі ж геть від спраги чорні. По місту котить хвилі стогін мертвих, поранені про допомогу ледь шепочуть, та Він не чує. Та Бог поводиться так ніби все нормально. Є ті, для кого світло — ворог, вони не визнають Його, Його шляхом не йдуть. Убивця в сутінках встає, слабких вбиває та нужденних, а ніч настане, тоді злодієм він стає. Про вечір мріє перелюбник і каже: „Хто мене побачить?” — й обличчя прикриває своє. Вони вночі в оселі прокрадаються, удень, замкнувшись, причаїлись по кутках, адже до світла геть вони не звикли. Для них глибока ніч — то ранок, бо з безпросвітним мороком вони на „ти”. Вони, мов та билина у стрімкім потоці, і проклята земля, що їм дісталася у спадок, тому й у винограднику ніхто врожаю не збере. Як посуха і спека талий сніг крадуть, так і Шеол поглине грішників земних. Забуде про людину рідна матір, і черви посмакують ним, йому немає місця в пам’яті людській, і гине зло, як дерево з оголеним корінням. Бездітну жінку нечестивець ошукає, і помічником не буде він вдові. Своєю силою злі люди нищать правителів могутніх й стають могутніми самі, однак за їх життя ніхто не зможе поручиться. На мить їм успіх і багатство голову кружляє, а завтра що? Зловмисникам недовго тішитися і пишатись, так хутко опадуть, зів’януть, наче мальви квіт, і зріжуть їх, як колоски пшениці. Якщо це все не так, хай доведуть мені, що я брехун, й моєму слову не повірять». Тоді почав Білдат із Шуа говорити: «Йому належать влада й страх. Він втихомирює усе, бо Він — у висоті найвищій. Хіба злічити можна Його військо? На кого Його світло не зійде? Як перед Богом може праведною буть людина? Як може чистим бути той, хто вийшов з материнської утроби? Насправді навіть місяць не яскравий, зірки, і ті в очах Його не чисті. Тим більше чоловік, він є лише личинка. Таж син людський — не більше черв’яка!» Йов відповів на те: «То як же ви убогому допомогли? То ж як безсилі руки ви зміцнили? Яку пораду слушну ви дали дурному? Якої мудрості його навчили? Хто допоміг вам вимовити ці слова і хто натхнення дав вам говорити? Померлих духи корчаться у муках під водою з істотами, що там живуть. Шеол оголений з’являється на очі Богу, і Абаддон нічим прикритися не може. Над порожнечею розкинув північ Він, підвісив небо до нічого. У хмарах Він збирає води, і хмари не розірвуться від їхньої ваги. Він повен місяць затуляє від очей, його лице за хмарами ховає. Проклав межу Він на поверхні вод, від темряви щоб світло відділити. Тремтять небесні основи, нажахані погрозами Його. Він втихомирив море силою Своєю, 3 а розумом Своїм звалив насмерть Рагава. Він прояснив Своїм диханням небеса, Він наздогнав втікаючого змія і проткнув. І це лише дещиця того, що може Він здійснити. Ми чуємо лиш Його шепіт. Кому під силу осягнути грім могутності Його?» По тому Йов вів далі мову: «Поки існує Бог, Який позбавив справедливості мене, поки існує Всемогутній, що гіркотою мені душу отруїв, наскільки вистачить мені дихання, наскільки Божий Дух мене тримати буде, уста мої не вимовлять брехні, і з язика зрадливе слово не злетить. Ні, вам я не скажу про вашу правоту, поки живий, не визнаю, що в чомусь схибив. Невинність я відстоюю й не відступлюсь, поки живий, не матиму я докорів сумління. Нехай зловмисниками будуть вороги мої, нехай несправедливі напади жорстокою карою відізвуться. Адже яку надію матиме безбожник, коли відмовиться від нього Бог, коли Він забере життя у нього? Хіба до Бога долітає крик про допомогу, коли страждання валяться раптово? Чи ласку він знайде у Всемогутнього? Чи буде він звертатися щораз до Бога? Ні! Пораджу дещо Вам про те, що в Божій владі, не приховаю намірів Усемогутнього від вас. Авжеж, ви все це бачили самі. Чому тоді ведете марні балачки? Для кривдника такою Божа воля є, ось що дістанеться від Всемогутнього злостивцю. Якщо синів багато має він, то меч дістане їх; не буде вдосталь хліба у його нащадків. Знайдуть хвороба й смерть усіх, хто після нього буде жити, не будуть вдови голосить за ним. Хоча громадить срібло буде злодіяка, як пилюку, і назбирає одягу собі, мов глини, нашиє він, та праведники зносять, і безневинні срібло розподілять. Він розбудує дім свій, нетривке гніздо, як свій курінь будує сторож лиш на літо. Багатим він лягає спати, але прокинеться убогим, розплющить очі вранці, а багатства вже нема. Мов повінь, його страхи поглинають, вночі буремний вітер викрадає його. Здіймає східний вітер бідолаху і несе, із дому вимітає його навіки. Жбурляє й крутить без жалю у вирі, хоч як людина прагне врятуватись від стихії. В долоні плеще і свистить шипить до Бога зі свого осідку». «Існує справді срібна жила, і місце є, де виплавляють щире золото. Залізо добувають із руди, а камінь переплавляють на мідь. Порушить вічну темряву у шахті чоловік, обійде всі її кутки з кінця в кінець, шукаючи руду у мороці копальні. Далеко від осель людських шукають рудокопи і риють землю там, де віднаходять жили, у тих місцях, де люди не були ніколи, підвішені, розгойдуються на мотуззі. Хліб на землі росте, а під землею інше все існує, там все клекоче, ніби у вогні. Земне каміння — то є схованка сапфірів, в піску ховається і золотий пісок. Туди дороги жоден хижий птах не знає, орлиний погляд не проник туди. Найсміливіші звірі там ніколи не ступали, і лев ніколи там не був. Людина висікає в скелі шлях, вона зрушує з місця цілі гори. Прорубує тунелі у горах, там відкриваються очам скарби земні. Людина дамби на річках будує, виносить на поверхню те, що сховане від світла. А мудрість, де її знайти? Де розум схований? Ніхто того не знає, його не розшукаєш там, де мешкає людина. „Він не в мені”, — говорить океан. І море вторить: „В мене теж його немає”. За золото його змінять не можна, і ні за які гроші не придбати його. Офірське золото в торгах за нього не піде, ні онікс-самоцвіт, ані сапфір. Ні золото, ані кришталь зрівнятись з ним не можуть у ціні, і виміняти на вироби із золота його не вдасться. Не варто згадувати корали та кришталь, бо мудрості ціна за перли вища. Не йде у порівняння з ним топаз із Ефіопії, на терези не покладеш за нього щире золото. А мудрість, де вона береться? І розуміння де живе? Прихований він від очей всього живого, прихований він від птахів небесних. Говорять смерть і Абаддон: „Ми лише краєм вуха про це чули”. Шляхи до нього знає тільки Бог, де розум мешкає, лиш Господу відомо. Бо Він побачить може край землі, під небесами зір Його все бачить. Коли замислив Він, яка вага у вітру мусить бути, коли ще визначив Він міру для води, коли розпорядився про дощі, коли проклав шляхи Він для грози та блискавиці, тоді побачив мудрість Він і оцінив, схвалив її і навіть перевірив. Тоді сказав Він людям: „Послухайте, Господній страх — ось що є мудрість, а розум — то відштовхування зла”». І далі Йов пояснював: «Хотів би я, аби життя моє текло, як в давні часи, коли мене беріг Господь. Коли Його світильник наді мною сяяв, коли я йшов крізь морок за Його вогнем, коли у розквіті я був, коли ще дружба Божа в моїм наметі мешкала, коли ще Всемогутній був зі мною, коли я жив оточений синами, коли мій кожен крок купався в молоці, коли зі скель мені текла олива, коли виходив я до брами міста і на майдані місце посідав, переді мною молодь розступалась, а сивочолі зводились на ноги, коли вельможі при мені змовкали, і на вуста свої долоні клали, коли правителів змовкали голоси і язики до піднебіння прилипали. Вони хвалили все, що я казав, і кожен крок мій схвалювали дружно, оскільки бідний люд я рятував, коли зверталися за поміччю до мене, коли підтримував безпомічних сиріт. У злидні скинутий благословляв мене, і вдів серця від радості співали. І праведність мені служила за вбрання, а справедливість за тюрбан мені була. Я був очима для сліпого я був ногами для кривого. Я для нужденних батьком був. Я навіть розбирав ті справи, яких не знав. Злі приниження володарів спиняв я, й рятував слабкіших з рук гнобителя. Тоді я подумки сказав: „Умру в своєму домі, я дні свої помножу, мов пісок”. Моє коріння досягне води, роса нічна мої гілки зволожить. Постійно сили будуть відновлятись, лишатиметься лук в моїх руках тугим. Уважно прислухалися до мене всі і мовчки слухали, коли поради я давав. Їм нічого було додати, мої слова живили їх, мов дощ. Вони мене чекали, як дощу, роти, як на весняну зливу, спрагло розтуляли. Коли я посміхався їм, не могли повірити, мій усміх дуже тішив їх. Обрав для них я шлях і став главою, жив серед них, як цар зі своїм військом, як втішник для скорботних». «Тепер же з мене насміхаються молодші. Це ті молодики, батькам яких я б не дозволив з собаками разом пасти овець. І навіть сила їхніх рук — що мені з неї? Бо ж їхня сила полишила їх. Нестатками і голодом забиті, вони вгризаються у те, що вже давно засохло, все винищене і зруйноване усе. Вони скубуть гіркий просвирник, а корінь ялівця їх зігріває. Їх вигнали і відділили від людей, кричать на них, немовби на злочинців. І змушені вони тулитись в пересохлих руслах рік, в печерах, між камінням. Вони сумують, тужать між кущами або збираються гуртом між колючками. Вони дурні і безіменні, їх батогами вигнали і знехтували всі. Тепер вони про мене плещуть язиками, про мене розпускаючи плітки. Вони гидують мною звіддалік, без сумнівів плюють мені в обличчя. Тому що Він послабив тятиву й мене принизив, планують знищити мене, як місто, що в облозі. На мене суне справа натовп лютий, збиває з ніг. Вони мене згубити замишляють. Ось вже прорвались на мою стежину, мене зживають зо світу. Немає звідки ждати допомоги. Ось вони сунуть, ніби крізь пролом, мене вражають в найслабкіше місце. Охоплений я жахом невимовним мов вітром здуло вдачу мою горду, хмариною розвіялось спасіння. Тепер із мене виливається душа, впилися в мене дні мої скорботні. Вночі Він штрикає зсередини мої кістки, і біль гризе мене і не вщухає. Щодуху шарпає Він одяг мій і штурхає, вчепившись в комірець хітона. Швиргає Бог мене в багнюку, і перетворює на пил і попіл. Волаю я про допомогу Твою, Боже, та не озвався Ти. Стою перед Тобою, але Ти уваги не звертаєш. Ти став безжалісним до мене. Свою ненависть Ти на мене виливаєш. Шторми турбот на мене насилаєш, вітер мене носить, чи змушуєш від переляку мліти, бо ревеш громами. Я знаю, Ти мене у смерть повернеш, туди, де зустрічаються усі живі. Ніхто, звичайно, руку не підніме на того, хто уже на світі не жилець, як той в смертельну мить на допомогу буде кликати. Хіба не плакав я за тими, хто страждав? Хіба душа моя за бідними не сумувала? Я справді до добра тягнувся, а обернулося на зле. Я світло виглядав, а непроглядна тьма спустилась. Кипить у мене все всередині невпинно, настали дні страждань. Ходжу я почорнілий не від сонця. На зібранні підвівся я і допомоги попросив. Шакалам став я братом, для страусів я друг. І шкіра на мені вже почорніла, горить в гарячці тіло. Пісні жалобні — ось на що налаштовано арфу мою, а сурми — на жалобний спів». «З очима власними Угоду я уклав, щоб не дивились на дівчат з жагою. Що Бог відводить людям з висоти, яку нам спадщину Усемогутній відпускає з неба? Хіба це не страждання для злостивих, чи не погибель для неправедних людців? Хіба не Бог за кожним стежить кроком, хіба не Він пильнує за моїм шляхом? Якщо я марнославно жив, чи поспішив когось обшахрувати, хай тоді Бог на терезах надійних зважить, щоб пересвідчитися міг в моїх чеснотах. Якщо звернув я з правильного шляху, якщо мене ввели в спокусу очі, якщо до рук моїх прилипло щось чуже, тоді нехай те, що я посадив, хтось інший з’їсть, нехай мої посіви вирвуть із корінням. Якщо не витримало серце зваб жіночих і я у двері друга заглядав, аби до жіночки його пробратись, нехай тоді для іншого моя дружина зерно змеле, хай інші схиляться над нею уночі. Тому що перше — це поганий вчинок, а друге — це вже злочин, за який судити треба. Бо це — вогонь, що спалить все, він міг би зжерти все моє добро. Якби я був несправедливий до слуги й служниці, коли вони до мене скаржитись прийшли, що б я тоді робив, коли Господь підвівся, щоб перевірить, що б Йому я відповів? Чи не так само, як і їх, мене Господь у материнськім лоні сформував? Якщо відмовив бідним я у тім, що потребують, якщо я змусив очі вдів від сліз почервоніти, якщо не розділив із сиротою хліба шмат, бо з юних днів про нього піклувався, наче батько, і з народження мого я піклувався про вдову, якщо я бачив, що комусь нема у що вдягнутись, чи бачив я нужденного, ледве прикритого лахміттям, чи ж він не дякував мені за всі турботи, чи ж не зодягнений, зігрітий був він вовною з моїх овець? Якщо підняв я руку на сирітку, що допомоги просив біля брами, тоді нехай плече звихнеться, нехай рука зламається у лікті. Бо я найбільш боюся посланої Богом кари, Його велич лякає мене. Якби упевненість від золота я мав, якби сказав, що лиш йому я вірю, якби радів я з власного добра, чи з того, що розбагатів зненацька, якби я сонця помічав сіяння, чи місяця величного ходу, щоб серце від краси зачарувалось, і поклонявся б їм, і поцілунки слав, то навіть це за злочин би вважалось, вартий кари, бо я б тоді був Бога зрадив.: Якби радів я з того, що мій недруг потерпає, чи святкував його страждання, але я не сказав йому нічого злого, ані проклять на голову його не слав. Хіба з мого намету люди не казали: „Хто з тих, кому дав м’ясо Йов, не мав утіхи?” Не довелося подорожньому провести ніч надворі, бо я відкрив для нього двері й запросив зайти. Якби я замовчав свої гріхи, як інші це зробили б, щоб приховати в серці злочини свої, злякавшись натовпу великого довкола, чи боячись зневаги родичів близьких, не вийшов би з намету, затаївся б, як би хотів я, щоб хтось вислухав мене! Ось підпис мій, хай відгукнеться Всемогутній! Хай вороги письмово звинувачення Свої підтвердять. Я б на плечі носив той знак, звичайно, і на корону переніс би його теж. Йому б я звіт давав про все, що я зробив і шанобливо, як до князя, я б звертався. Якщо проти мене голосить земля, і борозни разом зайшлися у риданнях, якщо я висотав із неї силу, не сплативши, чи жителів її призвів на смерть, нехай тоді колючками зійде пшеничний лан і бур’яни замість ячменю вродять». На цьому скінчилося слово Йова. Отже, троє чоловіків перестали докоряти Йову, оскільки він був переконаний у своїй невинності. Однак Елігу, син Баракела бузитського з роду Арамового дуже розгнівався. Він дуже розлютився на Йова, бо той заявив, ніби він невинніший за Бога. Побачивши, що ті троє не дістали відповіді, Елігу зшаленів. Ось що Елігу, син Баракела бузитського сказав: «Я молодший літами, а ви вже постаріли. Тому я й сумнівався і боявся свою точку зору розкривати. Себе я переконував: „Нехай говорить досвід, хай зрілість мудрості мене навчить”. Проте в людині Божий Дух живе, і Всемогутнього дихання розум їй вселяє. Не тільки сивочолі мудрість мають, не тільки старші сповідають справедливість. Тому й сказав я: „Слухайте мене. Я теж розкрию свою точку зору”. Чекав і справді я, поки ви говорили, і слухав, в чому дружно переконували ви його. Тоді як ви потрібні докази шукали, уважно я над вашими словами міркував. І що ж, ніхто із вас не відповів достойно Йову, ніхто не доказав його неправоти. Не варто вам казати: „Знайшли ми мудрість”. Хай Бог йому пояснить, а не чоловік. Бо Йов не дав мені пояснень жодних, і я йому відповідати не буду вашими словами. Вони замовкли, бо не знають, де слова їм брати, більше нічого додати. А я чекав, поки вони замовкнуть, вони мовчать, і слів немає на устах. Тепер моя настала черга, я висловлюся теж, що думаю про це. Мені багато є про що сказати, всередині нуртує дух і просить не мовчати. Живіт мій, мов невідкоркований бурдюк вина, яке його прорвати ладне, молоде. Дозвольте, я скажу, щоб висловився дух, я розтулю вуста, щоб відповісти вам. Чи висловити власну безсторонність. Я лестити нікому не збираюсь, бо як це робиться, не звіку знаю я, бо мій Творець мене інакше прибере». «Тепер ти, Йове, вислухай уважно всі докази мої, усе, про що я говорити буду. Я маю намір говорити зрозуміло. Ідуть від серця чистого мої слова, про те, що знаю, щиро розповім. Дух Божий сотворив мене, мені життя дав подих Всемогутнього. Якщо ти можеш, то спростуй мене, зберися з силами і стань переді мною. Ми перед Господом однакові з тобою, мене також зліпили зі шматочка глини. Тобі нема чого мене боятись, я силами не можу мірятись з тобою. До вух моїх дійшли твої слова, і я почув, що ти промовив: „Я чистий і безгрішний, нема ніякої вини за мною. А Він все вишуковує причини, аби мене вважати ворогом Своїм. На ноги начепив мені кайдани, Він стереже усі мої шляхи, аби не втік”. Насправді, Йове, ти не правий; сказати мушу, Бог за чоловіка вищий. Чому ти звинувачуєш Його? Вважаєш ти, що рівний ти до Нього, тому і викликаєш сперечатись сам-на-сам? Говорить Бог з одним інакше, ніж говорить з іншим. Вони того не розуміють. Коли їм сниться сон, видіння уночі, коли глибока змора їх здолає в ліжку, в таку годину Бог з людьми говорить, попереджає їх і відмовляє від вчинку грішного, Він перешкоди зводить на шляху гордині. Від смерті береже Він чоловіка, пильнує, щоб у річку смерті не вступив. Коли у ліжку корчиться від болю чоловік, коли йому кістки постійно ломить, то Бог його попереджає й виправляє. Тоді не може їсти чоловік, найвишуканіші страви не хвилюють. Вагу втрачає так, що тіла вже не видно, стирчать лише самі кістки. Його душа все ближче підступає до могили, його життя простує до кінця. Якщо у нього буде Ангел Захисник, хоча таке трапляється і дуже рідко, підкаже він, як треба чесно жити. І милосердний Ангел мовить: „Звільни його, не посилай в могилу, бо відкуп я знайшов для нього”. Тоді наллється тіло молодим завзяттям повернеться він в молоді роки. Почне молитись Богу чоловік, і буде втішений Господь і з радістю відкриє лик Свій, поверне справедливість чоловіку. І той зізнається перед людьми: „Грішив я, зраджував я правду, та зиску жодного від того не зазнав”. Бог порятунок дав моїй душі, і буду я життю радіти. Бог робить так не раз, а двічі, тричі, щоб вберегти людину від могили, щоб дати світло й радощі життя. Послухай і прислухайся до мене, Йове, мовчи і дай мені договорити. Якщо ти хочеш заперечити, скажи, бо хочу виправдати я тебе. Якщо нема тобі чого сказати, помовчи, послухай, мудрості тебе навчу». Елігу вів далі: «Послухайте, премудрі, що скажу вам, і ви, розсудливі, зверніть на те увагу. Тому що вухо випробовує слова, так само, як язик куштує їжу. Для себе виберемо, що є справедливе, давайте вирішим самі, що є добро. Тому що Йов говорить: „Я невинний, мене позбавив права Бог. Хоч я не схибив, брехуном мене зовуть, хоч я нічим не завинив, я маю невигойну рану”. Чи є ще хтось, на Йова схожий, хто богохульствами зволожує уста, немов водою. З неправедними зустрічі шукає із тими знається, які закон переступили. Бо стверджує, що Богу нічого годити, користі буде з того мало. Тому послухайте мене усі, хто розум має, це ж ясно: Всемогутній і злочин — несумісні, нічого спільного зі злом не має Бог. Людині Бог віддячує по справах — що заслуговує, те й матиме від Нього. Немає сумніву ніякого у тому, що Бог не може бути винний, і справедливості не перекрутить Всемогутній. Ким був призначений Він правити землею, хто владу дав Йому, щоб світом керувати? Якби задумав Він забрати дух і подих, то разом зникла б плоть уся, і чоловік на порох обернувся. Якщо ви справді розумом наділені, то зважте, прислухайтесь до того, що я вам кажу: Хіба пошле злочинників за ґрати Той, хто Сам ненавидить закон і справедливість? Чи звинуватите ви в кривді справедливого і сильного? Це Бог царю говорить, що той нікчема, вельможних може нечестивцями назвати. Господь князям не дасть ніяких переваг, ані багатому перед нужденним, бо всі вони творіння Бога. Раптово помирають люди — здригнуться і відійдуть в інший світ. Могутні зникнуть, хоч ніхто не ворухнув і пальцем. Бо стежать Його очі за шляхом людини, не приховається від Нього жоден крок. Немає місця безпросвітного, ні темряви смертельної, де б заховатися могли від Бога нечестивці. Тому то не людина призначає час, коли до Бога на спокуту йти. Вельмож Він прибере без дізнання, на їхнє місце враз поставить інших. Тому що стежить Він за їхніми ділами, вночі скидає їх, для них життя кінчається на тому. За їхні підступи карає їх відкрито і на очах у всіх, хто бачить. Карає їх, бо відвернулися від Нього, не зваживши на всі Його шляхи, і бідних довели до того, що ті волають і звертаються до Бога. Та пригноблених Він чує плач. Коли Він змусить змовкнути стражденних, хто дорікне Йому у беззаконні? Як Бог відвернеться, то не знайде Його ніхто: дарма, чи то один, чи ціле плем’я. Він не дозволить, щоб царем був беззаконний чоловік, і не допустить, щоб народ потрапив в пастку. Але звернись до Бога і скажи: „Так, винен, більше я грішить не буду. Навчи мене того, чого я ще не розумію, якщо зробив щось зле, того не повторю”. Чи Бог тобі відплатить, як бажаєш, якщо цураєшся Його законів? Тобі вирішувати, як далі жити, не мені. Ну ж бо, скажи, як розумієш. До мене звернуться досвідчені мужі і люди з розумом, почувши, скажуть: „Не розуміє Йов того, що сам говорить, немає мудрості в його словах”. Потрібно було б випробувати Йова, бо він відповідає, як лихі людці, тому що він примножує свій гріх, він збільшує провину, сидячи між нами і звинувачуючи Бога знов і знову». Потім Елігу сказав: «Чи справедливим ти вважаєш те, що кажеш: „Я більш правий, аніж Господь. Не Бог, а я правий?” Коли ти кажеш: „Що мені з того, коли я Богу догоджати буду, коли не буду я грішити знов?” — я хочу відповідь тобі і твоїм друзям дати. Поглянь на невеличкі хмари, що пропливають високо над головою. Якщо грішиш, чи дошкуляєш Богу ти, Йому завдати шкоди неможливо. Якщо ти скоїв злочинів багато, що Богу з того? Якщо невинний, що то є для Нього? Що з рук твоїх одержить Бог для себе? Твої провини вплинуть на таких, як ти, людей, а не на Бога, і праведність твоя — також лише для них. Страждають люди від немислимого гніту і звільнення від рук гнобителів чекають. Ніхто не каже: „Де мій Бог, Творець мій, який дарує нам пісні вночі, який навчає більше нас, аніж тваринний світ, який нам більше мудрості дає, аніж птахам небесним”. Волають люди, але Він уваги не звертає, бо пихи нечестивці мають забагато. Не дослухається Господь до закликів пустопорожніх, Всесильний і не помічає їх. Як можеш ти жалітися, що ти Його не бачиш, чекати мусиш ти, бо твоя справа — перед Ним. І справді, Він не виливає гнів на тебе і не зважає на твої гріхи. Устами марно Йов ворушить, багато він говорить, але мало знає». І Елігу додав: «Ще трохи почекай, дозволь мені все пояснити, бо через мене Бог сказати хоче. Я здалеку почну й переконаю в тому, що мій Творець — правий. Нема обману в твердженнях моїх, ручаюсь. З тобою розмовляє той, хто добре знає. Могутній Бог, людей не зневажає Він. Могутній Він у мудрості Своїй. Зловмисникам Він не дозволить жити, але пригніченим віддасть належне. Від праведних Він не відступиться, не відверне очей від справедливого правителя, дозволить йому завжди посідати трон. Якщо закутий хтось в кайдани, захоплений в полон болючим ланцюгом, тоді роз’яснить Він, що скоїли, пихаті, у чому схибили, бо діяли нахабно. Він вуха їм прочистить, аби чули, як треба виправлятися, і скаже, аби тримались далі від гріха. Якщо послухаються і служити будуть, то житимуть в багатстві й щасті все життя. Якщо не схочуть покоритися, проткне стріла їх, перейдуть річку смерті й щезнуть без сліду. Злоститься той, у кого заржавіле серце, і навіть коли Бог кара його, не просить допомоги. Помруть вони у розквіті років, як юнаки розпутні. Але стражденних Бог врятує, Бог радий слухати таких людей. Він витягне тебе з лещат біди, на простір, де утисків немає, в вільний і просторий світ, твій стіл ломитись буде від наїдків. Але обтяжений ти хибними ділами, весь час твій відбирає тяжба, суд, не дай багатим обдурить себе, не допускай, щоб підкупи тебе схитнули. Чи зможуть твої статки чи впливові люди тебе порятувати від біди? О, ні. Не треба ждати тої ночі, коли пощезне із землі увесь народ. Пильнуй, щоб ти до зла не повернувся, бо ти, здається, зло, а не страждання, вибрав. Всевладний і Всесильний Бог. Хіба ще є такий, як Він, наставник? Хто Йому вказував, що має Він робити? Хто міг би вимовить, що Він зробив щось зле? Не забувайте возвеличувати Бога, завжди Його оспівувати у піснях. Діяння Божі всі бачить кожен, всі смертні стежать звіддалік за Ним. Величний Бог, та ми його не можем осягнути, нам не дано пізнати, скільки Він живе. По краплі Він з землі збирає воду, і умиває землю мрякою, дощем. Він змушує слабенькі хмари мжичить і зливи проливає на голови людей. Хто може передбачити погоду і грізний тріск Його шатра. Це ж Він бо розкидає блискавки по небу і дно морське ховає під водою. Так Він народами керує і дбає, щоб була пожива їм. Він блискавку бере в долоні і направляє точно в ціль. То грім Його, що провіщає бурю, худоба, й та це відчуває». «Коли я думаю про бурю ураганну, тріпоче серце і нерівно б’ється. Прислухайтесь до грому голосу Його, послухайте, як гуркіт ллється з уст Його. Він посилає блискавку, щоб освітила небо, заграва розлягається з кінця в кінець землі. Гучний, величний голос Божий розсилає громи, ніхто не спинить гуркіт грому Божого. Гримить чудовий голос Божий, вершить великі справи Він, яких ми осягнуть не в змозі. Тому що снігу Він наказує: „На землю падай”. А зливі промовляє: „Дужче лий”. Він кожного печаткою позначив, щоб всі могли довідатись, що Він зробив. До лігва утікає все живе, щоб заховатись, пересидіти. Із півдня налітає вітер штормовий, північні вітри холод принесуть. Від подиху Бога утворюється лід і неосяжні води замерзають. До того ж хмари Він наповнює водою, скрізь розсилає блискавки із них. Кружляють небом хмарища важенні, виконуючи Боже повеління. Як Він бажає, над землею линуть. Чи то заради покарання для землі, а, може, милості заради Він це зробив. Про це послухай, Йове. Встань і поміркуй про чудеса Господні. Чи знаєш ти, як хмарами керує Бог, як змушує вистрілювати блискавками небо? Чи знаєш ти, як темні хмари розвіюються? Чи знаєш ти про неймовірні чудеса Того, Хто знає все? Чи можеш ти, хто в одязі потіє, знати, чому південний вітер віє і змушує завмерти землю? Чи можеш ти разом з Ним хмари розстилати, важкі, як дзеркало шліфоване латунне? Скажи, що мусимо Йому сказати. Не можемо придумати нічого, бо не знаєм. Хіба годиться перебивати Бога, щоб сказати самому? Це також безглуздо, як просити Бога смерті? Отож ніхто не бачив світла, яскравого такого, як коли подує вітер і розвіє хмари, й очистить повітря, зробить прозорим його. Тоді яскравий жар приходить із Зафона — те страшне й яскраве світло, що навколо Бога. Не можем Всемогутнього ми осягнути, величний Він у силі, справедливості та правді. Він перед нами не звітує. Тому Його й бояться люди, хоч Він на мудрагеля кожного і не зважає». Тоді із бурі до Йова звернувся Господь: «Хто це, хто це чорнить пораду словами нерозумними? Підпережись, як воїн. Тоді тебе спитаю Я, а ти Мені усе поясниш. Де був ти в час, коли землі основи Я творив? Ну ж бо, скажи, якщо розумний ти. Хто її виміри окреслив? Ти ж бо знаєш. І хто її відміряв потім? Що є підґрунтям для земних основ, і хто землі поклав наріжний камінь, коли всі зорі вранішні співали, і веселились Ангели, прославляючи плоди Його творінь? Хто широчінь морську у брами взяв, коли вона лилась, немов із лона, коли їй хмари одягнув і мрякою її запеленав, коли кордони моря я провів і встановив залізні ґрати й двері, коли сказав: „Ти можеш докотитися сюди й не далі, ось тут межа твоїх (могутніх) хвиль”. Чи ти колись давав накази ранку, чи вказував зорі, де місце їй, вхопити світлом край землі і витрясти негідників ізвідти? Земля міняється, мов глина під печаттю, і постає, мов у святкових шатах. Злим людям світло лише заважає: віднімеш темряву і руйнуються їх плани. Чи довелось тобі колись на дно морське спуститись? Чи зміряв кроками незвідані глибини ти? Чи показали тобі брами смерті, чи бачив браму, за якою смерті тінь? Чи зміг ти дослідити шир землі безкраю? Якщо усе це знаєш ти, скажи. Де шлях туди, де оселилось світло? А морок — де ночує він? Ти, безперечно, знаєш, де кордони тьми, де стежка, що веде до її дому. Ти все це знаєш, бо тоді вже народився, і не злічити, скільки днів прожив. А чи бував колись ти у скарбниці сніжній, чи бачив місце, де сховався град, який ховаю про лиху годину, коли настане час тривожний битви та війни? Де шлях в той край, в якому розділяю світло і східний вітер дме в усі кінці землі. Хто відкриває русла для бурхливих вод й дорогу перекатам грому прокладає, щоб напоїть дощем безлюдні землі, пустелю, де немає ні душі, щоб пустище напилося вологи і буйною травою проросло? Чи має батька дощ, і звідки крапельки роси беруться? З якого лона лід виходить? Чиїм дитям є вранішній мороз? Чом каменем вода рідка береться? Чом замерзає дзеркало водойм? Чи можеш ти зв’язати зірки Волосожара, чи розв’язати віжки Оріона? Чи в час призначений ти виведеш сузір’я, чи поведеш Ведмедицю і ведмежат? Чи знаєш ти небесні закони, чи можеш їх впровадить на землі? Чи можеш голосно звеліти хмарам, щоб водами тобі омили тіло? Чи можеш наказати блискавкам летіти, чи згодяться, чи скажуть: „Ми вже тут?” Хто мудрість заховав у потаємне місце, чи хтось загнав свій розум в закуток? Чи злічені розумним хмари в небі, і хто з пляшок небесних воду вилив, щоб порох на багно перетворився і збився у глевкі грудки? Чи ти шукаєш здобичі для лева, чи левенятам віддаєш поживу, коли вони у лігвищі лежать чи затаїлись в засідці у хащі? Хто корм для ворона знайде, коли його пташата здіймуть крик до Бога і вирушать далеко в пошуках харчів?» «Чи знаєш час, коли гірські козли народжуються в світ? Чи бачив ти олениху, як телиться вона? Чи знаєш, скільки місяців виношує вона дітей, чи можеш вичислити день, коли народить? Вона звивається, й з’являються телята, вони у муках повивають немовлят. Набравшись сили, дітлахи ростуть на волі, а потім йдуть назавжди від батьків своїх. Хто пустить неприрученого віслюка на волю? Хто з нього пута зніме? Пустелю Я зробив для нього домом, Я поселив їх на солончаках. Вони кепкують з гомінкого міста і окрику погонича не чують. Бреде осел по схилах, пасовиськах, шукає різну зелень для поживи. Чи дикий бик погодиться тобі служити? Чи біля повних ясел проведе він ніч? Чи дикого бика впряжеш у плуг? Чи скородити землю за тобою буде? Чи покладешся ти на його буйну силу? Чи звалиш ти на нього всю свою тяжку роботу? Доручиш ти йому збирати урожай і довезти його до току? Злітають весело в повітря страусині крила, як і лелечі, тільки що без пір’я. На землю відкладає яйця страус, і зариває у пісок, щоб зігрівав їх. Забуде потім так, що й наступити може, чи дикий звір роздавить мимоволі. Не буде страусиха доглядати пташенят, їй байдуже, що потрудилась надаремне, оскільки мудрості її позбавив Бог, оскільки розумом не наділив її. Коли стає на лапи страус і біжить, тоді глузує з вершника й коня. Чи ти даєш коневі силу? Чи ти йому на шию гриву начепив, яка тріпочеться на вільнім вітрі? Чи ти примушуєш його, мов сарану, скакати, — того, чиє іржання горде викликає страх? Він землю шпарко риє копитом пишається з своєї сили, а потім скаче в бій завзято. Над страхом він сміється, не журиться і з поля битви не тікає. В сагайдаку дзвенять при його боці стріли, блискучий спис й короткий дротик теж. Гарцює кінь, летить земля із-під копит, не може встояти на місці, коли чує сурму. Озвався він на голос сурми: „В бій!” Ще здалеку він нюхом відчуває запах битви. Він чує гуки воїнів і битви гам. Хіба літає яструб через те, що ти його навчив? Чи завдяки тобі розкинув крила і летить на південь? Хіба орел парить під небесами за твоїм наказом? Чи через тебе він гніздо так високо звиває? Над урвищем він селиться і ночі там проводить, на бескиді свою фортецю влаштував. Він здобич видивляється для себе звідти, і пильний зір його далеко бачить. Де тільки трупи, там і він кружляє, його пташата кров’ю упиваються». І сказав Господь Йову: «Чи буде Всемогутнього повчати той, хто сперечався з Ним? Хай відповість, хто Бога поправляв». Йов відповів Господу: «Звичайно, я лише людина, що міг би я у відповідь сказати? Я затулив долонею вуста. Я якось говорив, і більше вже не буду. Я двічі говорив, нічого не додам». Тоді Господь із бурі відповів: «Підпережись, як воїн, тоді тебе спитаю Я, а ти мені поясниш. Чи справді рішення Моє ти скасувати хочеш? Мене засуджуєш, щоб ствердитися в правоті? Чи, може, силу маєш Божу, чи голос твій гримить, як Мій? Тоді придай собі величність і повагу, честь і красу на себе одягни. Звільни свій буйний гнів, скарай нахабу, поглянь на гордого, звели йому скоритись. Звели йому скоритися, скарай нахабу, лихих людців здолай на місці. У порох всіх разом їх поховай, обличчя обгорнувши, у могилу. Тоді і Я тобі хвалу воздам, бо врятуватись можеш власною рукою. Поглянь на бегемота, Я його створив, як і тебе. Він їсть траву, мов бик. Поглянь, яке він має дуже тіло, як грають сильні м’язи черева його. Він хвіст напружує, і той, мов стовбур кедра. На стегнах жили міцно ув’язались. Кістки його, неначе труби з бронзи, а ноги, мов стовпи з заліза. Він першим значиться серед створінь Господніх, наблизитись мечем до нього може лиш Творець. Харчується він тим, що виростає на горах, всі дикі звірі там також забави мають. Він спить під лотосом в тіні, ховається в болоті, де багато очерету. Тінь лотосів його вкриває, тополі вздовж струмків сезонних над ним змикають крони. Він не злякається, якщо помчить ріка на нього, він впевнений, коли й Йордан до рота дістає. Хто може осліпить його і захопити? Чи може хтось гачком проткнути йому ніздрі?» «Чи можеш ти Левіафана на гачок зловити, а чи зв’язати йому мотузкою язик? Хто може в ніздрі йому вселити мотузку, його щелепи проколоть гачком? Чи буде він просить пощади в тебе, а чи улещувати тебе почне? Чи укладе з тобою перемир’я, чи візьмеш ти його на все життя слугою? Чи будеш з ним, неначе з птахом, гратись, чи зв’яжеш, щоб дівчата молоденькі забавлялися? Чи зможуть виторгувати його купці, чи розітнуть його й поділять між собою? Чи вдасться його шкіру дротиком проткнуть, чи голову йому ти гарпуном поцілиш? На нього руки поклади і битву пригадай; не зробиш більше ти цього ніколи. Даремні сподівання подолати його. Лиш глянувши на нього, вже впадеш від страху. Нікому мужності не стане розлютить його. То хто ж повстане проти Мене? Хіба було, щоб виклик Мені кинув хтось і не програв? Адже під небом все Мені належить. Хіба Я не мовчатиму про мову його дужу, про переконливі його слова? Хто може здерти з нього шкуру? Хто подолає його подвійний панцир? Міцні щелепи хто йому розчепить з зубами, що на всіх наводять жах? Його спина щитами рясно вкрита, немов печаттю, вони втиснуті надійно. Одне до одного притулені близенько, що й вітер поміж ними не пройде. Один приєднаний до іншого так міцно, що розділити їх нічим не можна. Коли він чхне, то висікає блискавицю, а очі світяться, мов промені світанку. Вогонь із пащі, мов із смолоскипа навколо нього іскри розсипає. А ніздрі викидають клуби (пари), як пара рветься із паруючого киплячого казана. Його дихання може полум’я роздмухати, із пащі виривається вогонь. Велику силу має його шия, усі, хто її бачить, ціпеніють з жаху. Всі складки шкіри зведені докупи, не проглядає поміж ними тіло. У нього серце вилите, неначе камінь, мов жорна витесані для млина. Бояться й грізні воїни, як він зводиться на ноги, його хвоста удари не дають їм влучити у ціль. Не розсіче ту шкуру меч ніякий, бо відскочить, ні дротик, ні стріла, ні спис пробить її не зможуть. Залізо — то для нього мов солома, а бронза — деревина трухлява. Стріла його не змусить утікати, каміння, пущене з пращі, відскакує, немов полова. Дубцем його огріти, мов полоскотати, він насміхається над кинутим у нього списом. На череві у нього мовби гострі черепки лишають слід в болоті, як від плуга. Він змушує глибоке море закипіть, мов юшка, бульбашки морем, як в киплячім маслі. За ним по морю пінний слід блищить, немовби плесо вкрилось сивиною. Немає рівних на землі йому, єдине це створіння, що не має страху. На гордих він звисока поглядає, він — цар над усіма, хто пиху має». І Йов відповів Господу: «Я знаю, все Тобі під силу, ніякий задум Твій не спростувати. Спитав ти: „Хто чорнить пораду словами нерозумними такими?” Не відмовляюсь, справді я питав про те, чого не зрозумів, що надто неймовірне, що осягнути не вдалось мені. Сказав Ти: „Вислухай Мене, Я буду говорити. Тебе спитаю, ти ж бо поясни”. Раніше я лиш чув про Тебе, аж ось тепер уздрів на власні очі. Тому я відкидаю все, що говорив, прошу пробачення у поросі й пилюці». Після того, як Господь поговорив з Йовом, Він звернувся до Еліфаза з Темана: «Я дуже гніваюся на тебе й двох твоїх друзів, бо ви нічого правдиво про Мене не сказали, а слуга Мій Йов сказав правильно. Тепер же візьміть сім биків та сім баранів, йдіть до раба Мого Йова і складіть від себе пожертву. А раб Мій Йов молитиметься за вас. Я шаную прохання Йова, тож не воздам вам за вашу недолугість, за те, що говорили про Мене не так правдиво, як раб Мій Йов». Тоді Еліфаз із Темана, Білдат із Шуа й Зофар із Наамата пішли й зробили так, як наказав їм Господь. А Господь почув молитву Йова. Коли Йов помолився за своїх друзів, Бог відновив його талан. Він подвоїв колишні статки Йова. Усі його брати й сестри, хто тільки знав його, зійшлися і всі разом мали учту в оселі Йова. Вони його втішали, співчували йому, за весь той біль, що Господь послав йому. А потім кожен подарував йому по срібній монеті й золотому персню. Благословив Господь останні дні Йова більше, ніж попередні. Було у Йова чотирнадцять тисяч овець та кіз, шість тисяч верблюдів, тисяча пар биків та тисяча віслюків. Мав він семеро синів та три доньки. Першій дочці дав ім’я Єміма. Другу назвав Казією, а третю — Керенгаппух. Не було в тому краї жінок вродливіших, ніж доньки Йова. Батько розділив спадок між ними та їхніми братами. Після цього жив Йов іще сто сорок років і побачив чотири покоління своїх нащадків. Помер Йов дуже старим, проживши добре життя. Блажен той чоловік, який не слідує зловмисників порадам. Щасливий той, хто не звернув на шлях гріха. Блаженний, хто не оселився в домі богохульців, які глузують з Бога. Натомість утішається вченням Господнім. Над ним міркує день і ніч. Він буде життєдайним, мов теє древо, що зростає над потоком, що вчасно плодоносить і ніколи не скидає листя. Той чоловік у всьому, чим займеться, успішний буде. А грішні люди — не такі. Вони, мов та полова, що її здуває вітер. Тому й не виправдатись їм, не буде місця їм між праведних людей. Чому? Бо праведних Господь веде, а грішники загинуть! Чому погани повстають? І марні наміри задумують навіщо? Гуртуються царі чужі, правителі змовляються на Всевишнього й Його обранця: «Порвімо пута ці, що в’яжуть нас, і викиньмо їх геть!» Господь воссідає на Небеснім престолі, глузує і кепкує з них. А потім, в гніві, Він їм скаже, обурений, їх настрашить, посіє в них сум’яття. Господь промовить: «Я на Сіоні, на Моїй Святій горі ось вибрав Я царя для Свого народу». І ось його слова: «Дозвольте Господнє Слово сповістити вам. Господь сказав мені: „Ти — Син Мій. Я батьком став Тобі сьогодні”. Лиш тільки попроси Мене, і Я віддам Тобі народи інші в спадок, усі кінці землі віддам Тобі у володіння. Ти правитимеш ними залізною рукою. Ти зможеш потрощити їх, мов глечик глиняний». Тож помудрішайте, царі. Володарі земні, послухайте мою пораду. Служіть Господу з повагою і страхом, і поклоняйтесь трепетно Йому! Цілуйте Сина, щоб Його не прогнівити! Бо як розлютиться — не жити вам. Спішіть! От-от терпець Його урветься. Благословенні ті, хто покладається на Нього. Псалом Давида, на втечу від свого сина Авесалома. О як багато, Господи, я маю ворогів. О як багато їх повстало проти мене. О як багато тих, хто обмовляє мене. Вони говорять: «Бог не спасе його». Але Ти, Господи, мій щит і моя слава. І Ти підводиш голову мою. Я піднесу до Господа свій голос, і Він озветься з храму на Святій горі. Я спати ліг, і я заснув. Але я знаю, що прокинуся я, Господи, бо впевнений, що Ти мене підтримаєш і захистиш. І не лякають вже мене ті юрмища, які оточують мене. Встань, Господи! Боже мій, підтримай мене. Коли Ти вдариш ворогів моїх в лице, всі зуби їм, лихим, повибиваєш. За Господом звитяга. Твоє благословення нехай з Твоїм народом буде! Для диригента. Зі струнними інструментами. Псалом Давида. Мій правий Боже, відгукнись, коли звертаюся до Тебе! Дай звільнення, коли обступлять лихоліття. Будь милостивим і почуй мою молитву. Людські сини, як довго ще ганьбитимете мою славу? Ви любите марноту. Ви все брехню шукаєте про мене. Вам, люди, знати слід: Господь обирає вірних Своїх послідовників. Господь почує і мій голос, коли волатиму до Нього. Можете гніватись, та не грішіть! І перегляньте свої задуми про себе, перш, ніж спочити ляжете, й мовчіть! Офіруйте пожертви з чистим серцем й довіртесь Господу! Багато хто з людей говорить: «Так хочеться чиєїсь доброти! Яви нам, Господи, Своє лице сяйливе! » Ти серце моє більш наповнив щастям, аніж воно тоді радіє, як я збираю щедрий урожай зерна й вина. Умиротворений лягаю спочивати. Чому? Бо Ти лиш, Господи, лиш Ти безпечний сон мені даруєш! Для диригента хору. Для флейти. Псалом Давида. Почуй молитву мою, Господи! Сприйми слова, що в серці я плекав. І зглянься, мій Боже й мій Царю, на благання мої, як молюся Тобі. Щоранку, Господи, Ти чуєш голос мій, коли складаю я Тобі пожертву і терпеливо відповіді жду. Ти не бовван, що любить грішний люд. Вони не ті, хто селиться з Тобою. Дурні не вклоняються Тобі! Ти відвертаєшся від тих, хто лихо сіє. Зі світу пощезають брехуни. Господь ненавидить підступних, кровожерних людей, що замишляють іншим зло. Я ж, з милості великої Твоєї, прийду в Твій храм, вклонюся я з благоговінням до храму святого Твого. Навчи мене, о Господи, праведно жити, пильнують бо мій кожен крок недоброзичливці мої. Свій шлях зроби прямим. Чому? Бо з уст недоброзичливців моїх і слова правди не злетить ніколи. Їхні серця народжують лише нещастя. І пащі, мов розверзнуті могили, на язиці у кожного брехня! Ти покарай їх, Боже! Нехай самі впадуть у власні пастки. Їх розчави за їхні злочини численні. За що? Адже вони повстали проти Тебе! Хто ж вірить в Тебе і щасливі будуть, навіки будуть втішені вони! Усіх благослови, хто ймення Твоє любить, і щастя у Тобі вони знайдуть! Коли Ти праведних, о Господи, благословляєш, довкола них стаєш Ти муром захисним. Для диригента хору зі стрункими інструментами. На октаві. Псалом Давида. О Господи, не докоряй, коли Ти в гніві, і не карай, коли Ти розлютивсь. О Господи, до мене милосердний будь. Я слабую, тремтять кістки. Зціли мене! Душа моя тремтить у переляці. Чи довго, Господи, мені чекати втіхи? Вернися, Господи! Спаси мене! Дай мені сили, Ти ж бо милосердий. Навіщо? Бо мерці ім’я Твоє не славлять. З Шеолу шана вже до Тебе не прийде. Себе я цілу ніч виснажував в молитвах, аж постіль мокра вже від сліз моїх. Печалі і турботи виїдають очі. Напасники, від мене забирайтесь геть! Чому? Бо вже Господь почув мій слізний голос. Господь почув моє благання, Господь прийняв мою молитву. Всі вороги мої втечуть, нажахані й ганьбою гнані. Жалібна пісня Давида, яку він співав Господу, коли Саул, сину Куша з коліна Веніаминового облудно звинуватив його. Господи, мій Боже, на Тебе покладаюсь я. Від переслідувачів захисти мене, врятуй мене. Щоб беззахисного мене, вони не розтерзали, наче леви! Мене ж бо більш ніхто не захистить. О Господи, мій Боже, якщо я чинив зле, якщо знялися мої руки на недобре, якщо я лихо заподіяв другу чи безпричинно я на ворога напав, його ж добро у нього відібравши, тоді хай ворог переслідує мене, хай мене зловить і на землю кине, і хай мене в могилу зажене. Встань, Господи, яви Свій гнів! Повстань на ворогів! Верши Свій правий суд, якого й від людей чекаєш. Нехай згуртуються довкруж Тебе народи, суддею станеш їм. Править народами Господь. О Господи, суди мене, мої достоїнства й чесноти Ти доведи. Край поклади Ти злу, що чинять лихі люди, а праведних зміцни. Бог добросердий, вивіряє Він всі наші помисли й бажання. Бог — мій щит, спасіння людям доброчесним. Бог — праведний суддя. Він судить безупинно. А хто не кається і не повернеться до Бога, на того Він спрямує меч Свій. І лук натягне свій, щоб був напоготові. Бог підготує смертоносну зброю на нечестивця, навіть стріли вогняні. Поглянь, зло корчиться, мов породілля, в болях, запліднившись бідою, породжує олжу. Людина іншому викопати може яму, але сама ж таки у неї і впаде. Вона потрапить до своєї ж пастки, і зло задумане на власну голову впаде. Я славлю Господа за доброту Його, в честь Господа Всевишнього псалми співаю. Для диригента. В супроводі ґіттіта. Псалом Давида. Господи, наш Володарю! Твоє ім’я найчудовіше в цілому світі уславляє тебе в небесах! Із уст дітей і немовлят хвала Тобі злітає. Цим співом могутнім Ти їх наділив, для того, щоб недоброзичливці змовкли. Коли я подивлюсь на Небеса, які Ти виліпив, на ясні зорі з місяцем, які створив Ти, я думаю: «Хто є той син людський, що Ти про Нього пам’ятаєш, хто є той чоловік, котрого помічаєш Ти?» Мало не Богом Ти його зробив, коронував і славою, і честю. Ти владу дав йому над всім, що Ти створив, до ніг його поклав усе на світі: овець, худобу, диких звірів степових, птахів небесних, риб з глибин морських. Господи, наш Володарю, Твоє ім’я найчудовіше в цілому світі! Для диригента. «На смерть сина». Псалом Давида. Я прославлятиму Господа всім своїм серцем, про всі чудеса розповім, котрі створені Ним. Я буду радіти і втішатися Тобою, Всевишній. Співати псалми, щоб Твоє прославляти ім’я. Всі вороги мої тікатимуть від мене лиш завдяки Тобі, але вони впадуть і смерть свою знайдуть. Як судиш Ти мене й мою вирішуєш Ти справу, Ти на суддевім троні праведний суддя. Суворий Ти з народами чужими, Ти знищуєш лихих людей, їх імена назавжди витер з пам’яті людей. І ворогу кінець! Міста в руїнах вічних. Ти їх навік безлюдними зробив. І згадки більш ніде про них не буде. Але Господь завжди сидітиме на троні. Цей трон створив для того Він, щоб існувала справедливість в світі. Тож справедливо Він судитиме цей світ, по совісті судитиме народи. Нехай Господь притулком буде для стражденних, тих, хто переживає тяжкі часи. Щоб ті, хто знає Твоє ім’я, довірились Тобі. Чому? А через те, що Ти, Господь, не відштовхнеш людей, які прийшли до Тебе. Оспівуйте Господа, Який живе на горі Сіон. Розповідайте народам про вражаючі справи Його. Він Той, Хто мститься за кров тих людей, Він пам’ятає тих, хто прагне помсти. Не забуває Він про бідних, смиренних, що прийшли по допомогу. Будь милосердний, Господи, до мене! Поглянь, як мене гнали вороги. І забери мене від брами смерті. Я прославлятиму Тебе з Єрусалима брами, радітиму, врятований Тобою. Потрапили чужі народи в яму, що вирили самі ж. Заплутались самі вони в тенетах, розставлених для інших. Отак вони дізнаються нарешті, що славний справедливістю Господь. Він грішників у їхні ж пастки ловить, розставлені для інших. Хай люд лихий, який забув про Бога, зійде в могилу. А чому? Тому що жебраків Бог не забуде, побачать бідні здійснення бажань. Встань, Господи, та народи віддай на суд Свій, не дозволь їм навіть подумати, що вони Над тобою перемогу святкуватимуть. Провчи їх, Господи, нехай знають вони, що смерть спіткає їх. Чому Ти, Господи, далеко так? Чому мовчиш у цю тяжку годину?! Пихато кривдники знущаються із бідних, та зрештою в свої ж потраплять пастки. Лихі людці, ті, ясна річ, зажерливістю хваляться своєю, а Господа клянуть захланно й зневажають! В погорді й люті нечестивець поради в Бога не шукає. У намірах його немає Богу місця. Його дорога стелиться рівненько. Твій суд для нього надто вже далекий, сміється він із ворогів своїх. Про себе думає він так, що не помилиться ніколи. Мовляв, ніколи саме з ним не трапиться нічого злого. Уста їх без упину проклинають, серця їх чорні наміри снують, на їхніх язиках брехня й прокльони. При житлі, не захищенім стіною, у засідці вони і тільки слушної чекають миті на перехожих кинутися враз, й життя в нещасних тих людей відняти. Мов лев, у хащах причаївшись, лиш миті ждуть, аби схопити бідолах й оплутати своєю сіттю. Нещасні жертви, збиті з ніг, притиснуті зненацька до землі потужною безбожника рукою. А ті лиш заспокоюють себе: «Бог забуває нас, на нас він не зважає, не бачить Він, що робимо ми тут». Встань, Господи! Скарай лихих людців, о Боже! Не забувай про бідних і нещасних! Чом відвертається від Бога лютий люд, чому повторює собі постійно: «Бог не воздасть мені за те, що я роблю?» Але ж Ти, Боже, бачиш, що твориться! Всі біди і страждання бачиш Ти! І подаси Ти руку допомоги, нещасні сиріти на Твою підтримку ждуть. Здолай безбожника і зло, що він вчинив, із коренем, щоб й духу не лишилось, вирви! Господь на віки вічні править! Й безбожників Він вижене з своїх земель! Почув Ти, Господи, що треба бідним людям. Дай їм відвагу! І прислухайся до них! Зроби, що треба, для пригноблених людей. Не допусти, щоб на Твоїй землі, лихі людці залякували інших. Для диригента. Псалом Давида. Притулку в Господа шукаю. Тож як ви смієте мені казати: «Лети ховатись, птахо, в гори!» Тікай, бо в темряві чатують, уже напнувши тятиву, злі люди. Людині добрій просто в серце уже спрямовують стрілу. Що людям праведним робить, коли руйнуються основи? Але Господь — в Своїм святому храмі, Його престол — на небесах. Він бачить все, що діють тут сини людські. Господь, Він виправдовує й праведних і злих. Ненавидить Він тих, хто насильство любить. Господь проллє на них горючу сірку, й розжареним вугіллям Він засипле їх. Їм не дістанеться нічого, крім гарячого, палаючого вітру. Господь наш — справедливий, Він приймає праведних людей у Своє серце. Тож благочесні зможуть бачити Його обличчя. Для диригента. На октаву. Псалом Давида. Спаси нас, Господи! Не стало вже на світі богослухняних, набожних людей! Базікають усі лиш про дрібниці, в їх думах тільки лестощі й олжа. І це усе, що одне одному говорять! Як би хотілося, щоб Господь звелів устам брехливим оніміти, й тим язикам, що розносять балачки брехливі, і теревенять про неважливе. Ті люди просторікують: «Ми знаєм, що і як казати, аби було собі на користь. То хто ж у світі може нами керувати?» Господь говорить: «Я повстану на ваш захист, бо зболені й нужденні, бо гноблені плачуть від болю. Я дам вам порятунок той, якого прагнете!» Слова Господні чисті та правдиві, немов те срібло, що очищене в горнилі, і переплавлене сім разів. Оберігай їх, Господи! Пильнуй їх. Завжди їх захищай від цього покоління. Довкола ж бо безбожники кружляють, важливо виступають, а насправді, як мішура: виблискує дорогоцінно, та нічого не варта. Для диригента. Псалом Давида. Чи ти надовго, Господи, забув мене? Навіки? Чи довго відвертатимеш Лице? Як довго ще мені боротися з сум’яттям, носити тугу в серці день-у-день? І скільки ворогу ще панувати наді мною? О Господи, мій Боже, зглянься, озовися! Очам моїм дай світло, бо інакше порину я в довічний сон. Збуди мене, а то промовить ворог: «Я з ним покінчив!» І ворогів моїх охопить радість, коли спіткнуся раптом і впаду. Та вповні довіряюсь я Тобі! І моє серце радістю налите, тим, що мені Ти порятунок дав! Співатиму Я Господу хвалу, адже Він так подбав про мене! Для диригента. Псалом Давида. Пустоголові думають що немає Бога! Вони — руйнівники, які чинять зло і не творять добра. Господь на всіх нас дивиться з Небес, шукає мудрих, хто Його поради прагне. Вони ж бо відвернулися від Бога, усі зіпсовані, жоден не творить добра! Чи ті лиходії, що нищать мій народ, знають про існування Бога? Ні. Безбожники лиш накопичують скарби не вшановуючи Його. Коли ж карає Бог, вони тремтять від страху. Чому? Бо захищає праведників Бог. Ви смієтеся, кривдники, з поради, яку шукають вбогі. А чому? Бо бідним тим Господь дає притулок. Я хочу, щоб Господь з Сіону приніс Ізраїлю спасіння! Коли Господь поверне із полону ізраїльтян, що ворог захопив, зрадіє Яків й Ізраїль щасливий буде. Псалом Давида. Хто може, Господи, прийти до Тебе в святий намет? Хто може на Святу піднятись гору? Хто може поклонятися Тобі? Лиш тільки праведні та чисті люди, правдиві й щирі в мислях і словах, хто не пащекує і зла не чинить своїм ближнім. Хто може увійти в Твій храм? Лиш ті, хто зневажає нечестивців, людців, від котрих відвернувся Бог, хто поважає тих людей, що прославляють і шанують Господа; той, хто обіцяне виконує завжди. Лиш той, хто не займається лихварством і хабарів ніколи не бере, аби за те зашкодити невинним. Той, хто за цими нормами живе, завжди безпечний (поряд з Богом) буде! Міктам Давида. Боже, опікуйся мною, в Тобі я шукаю розради! Кажу я Господу: «Ти — мій Володар. Благословення все моє — від Тебе!» І послідовникам, всім праведним Твоїм, кого Ти любиш (я кажу): «Вшановую шляхетність їхню й велич!» А хто богів шукає інших, зазнає той тяжких страждань. Мені не по дорозі з ними, і я не буду проливати за них жертовну кров! І ймення їхні з уст моїх не злинуть! Господь — це спадщина моя, мого життя це чаша. Моє майбутнє у Твоїх руках. Мені щасливий випав жереб, о так, чудесну частку я здобув. Благословляю Господа. Дає мені поради Він і навіть уночі керують мною почуття оті. Господь завжди переді мною. Коли зі мною Він, завжди я у безпеці. Тому щасливий я, втішається душа, я житиму в безпеці. Чому? Тому що не залишиш Ти мене в могилі, не даси зотліть Твоєму вірному учневі. Навчи мене життя прожити! З Тобою поряд бути — для мене це велика насолода! А при Твоїй правиці іти — то вже для мене щастя навіки! Молитва Давида. Господи, почуй моє благання справедливості, прислухайсь до мольби моєї, почуй молитву, мовлену неложними устами. Нехай мені від Тебе справедливість буде, бо видна істина Твоїм очам. Ти завітав вночі і моє серце перевірив, мене Ти випробував і не знайшов щербинки. Я вирішив, що не грішитимуть уста мої. Хоч що б робили інші, я тримався від кривдників подалі, бо слухаю Тебе! Тож прошу, Господи, не дай мені звернуть з путі Твого, не дай спіткнутися і впасти. Я попросив у Тебе допомоги, і, звісно ж, Боже, відгукнешся Ти! Схили до мене вухо, вислухай мої мольби! Тобі багато довіряється людей. Вони шукають допомоги в Тебе, як люди повстають на них. І Ти могутньою правицею рятуєш. Яви ж любов прекрасну й безкінечну! І захисти мене, немов зіницю Свого ока! Сховай мене під крилами Своїми від тих людців, що хочуть погубить мене, від ворогів смертельних, які оточили мене. У них жалю немає, бундючна їхня мова. Ці люди мене гнали, потім оточили, й тепер уже готові кинутись на мене. Вони мов лев, який на здобич зазіхає, мов левеня, що причаїлося в кущах. Встань, Господи, на них, і підітни їм ноги. Яви свій меч і мою душу порятуй від ворога лихого! Правицею Своєю оборони моє життя від цих людців, які радіють надбанням своїм у цім лиш світі. А людям тим, яких цінуєш, дай їжі досхочу, і їхнім дітям вволю їжі, щоб ще й онуків було чим нагодувати. А я молив Тебе про справедливість, і я її побачу, коли Ти лице Своє мені покажеш, і яка то буде втіха! Для диригента. Псалом Давида, слуги Господнього, проспіваний після того, як Господь врятував його від усіх ворогів, а особливо від Саула. Сказав Давид: «Моя Ти сило, Господи, я Тебе люблю». Господь — то моя Скеля, мій притулок і моя фортеця. Мій Бог — моя фортеця, куди я ховаюсь. Він — щит мій, ріг, який мене рятує. Він — моя схованка в горах неприступних! Я Господа покликав, гідного хвали, і врятувавсь від ворогів. Мене оплутали тенета смерті. Потоки шалені змивали мене в небуття. Тенета Шеола скували мене, розверзлися пастки смертельні. У час небезпеки гукав я Господа, звертався до Бога мого, порятунку шукав! В палаці Своєму почув мене Бог, почув, як я волав про допомогу. Тоді здригнулася земля і затремтіла, і захиталися підніжжя гір! Чому вони трусилися? Бо розлютився Бог! Із Його ніздрів дим пішов, нищівне полум’я шугнуло з Його вуст, посипалися іскри з них. І Він розверзнув Небеса, спустився Він, а під ногами — чорні хмари! Він полетів на Херувимі, ширяв на крилах вітру. Господь сховався у густих і темних хмарах, які шатром Його накрили. Від сяйва перед Ним з дощем і блискавками Його хмара припливла! Та прогримів Господь у небесах. До кожного доніс Всевишній голос Свій із-поміж блискавок і граду! Він випустив вогненні стріли, і розігнав Він ворогів, послав на них Він громовиці й блискавиці. Нажахані, розбіглись вороги. А потім, Господи, коли Ти насварив їх, коли Твої уста на них подули вітром, відхлинула вода, відкрилося дно моря, й основи світу ми могли побачить. Тоді Він руку простягнув із висоти, узяв мене, і витягнув із лиха вод ревучих! Господь мене урятував від ворога могутнього мого, урятував від ворогів, за мене дужчих! Вони накинулись на мене в час турбот, але мене Господь підтримав. Мене затиснули з усіх боків, та вивів Він мене у край безпечний. Він врятував мене, бо любить! Мені Він нагороду дав, бо я невинний. Він допоміг мені, бо чисті мої руки, бо я шляху Господнього тримався, зла не чинив, аби не втратить Бога. Чому? Бо я постійно думаю про Нього, про правила Його і настанови, й законів не порушую Його. Я з Ним був щирий і від зла тримавсь подалі. Він винагородив мене, бо я — невинний. Господь бо бачить — руки мої чисті. Бог вірний з тим, хто вірний і Йому, Ти чесний з тим, хто і з Тобою чесний. Ти добрий і чистий із тими, хто добрий і чистий. Але підступний Ти з підступними людьми. Рятуєш Ти бідних людей, пихатих Ти ставиш на місце. Ти, Господи, запалюєш світильник мій, і темряву мою Ти перетворюєш на світло. З Тобою ворогів я переможу, з Твоєю допомогою мури я перескочу. Шлях Божий — досконалий! Випробувані обіцянки Його! Він захищає тих, хто покладаються на Нього. Немає іншого Бога, крім Господа, немає іншої скелі, крім нашого Бога! Він сили зміцнює мої, і в чистоті допомагає жити. Зробив мене Він прудконогим, ніби лань, дає мені Він стійкість навіть на узвишшях! Готує мої руки Він до бою, дає їм силу найтугіший лук напнуть. Ти, Боже, дав мені Свій щит звитяжний, правицею підтримуєш мене, Ти знов і знов мені допомагав! Зробив прудкими мої ноги і сильними стопи мої! Тож ворога я можу гнати й наздогнати, й не відвертатися, аж доки не здолаю. Розіб’ю ворогів, вони не зможуть встати, вони впадуть до моїх ніг. Даєш Ти мені сили у бою, Ти змушуєш повсталих проти мене схилитися в покорі. Перемогти допомагаєш ворогів, я ненависників збиваю з ніг. Вони волали допомоги, але ніхто їх не порятував. І навіть Господа вони просили, та незворушний Він лишивсь. Я їх розвіяв, мов полову на вітру. Як пил дорожній, їх ногами потоптав. Рятуєш Ти мене від натовпу людей, мене Ти ставиш на чолі народів інших, і ті служитимуть мені, хоч я раніше їх не знав. Чужинці, до яких про мене раніше долітали лиш чутки, все зроблять, щоб підлеститись до мене. І мужність втративши, чужинці ті, зі схованок повибігають, тремтячи від страху. Нехай живе Господь. Благословенна Скеля, Мій Бог, Який дарує перемогу, хай піднесеться! Він — Бог, Який моїх карає ворогів, підпорядковує мені людей Він. Від ворога рятує Він мене, дає мені звитягу Він над тими, хто намагається мене здолати, рятує від жорстоких ворогів. Тому вславлятиму я, Господи, Тебе поміж народами співатиму хвалу. Багато, Боже, дарував Ти переміг царю, обранцеві Своєму, Свою до нього проявив Ти доброту — Давиду і його нащадкам на віки. Для диригента. Псалом Давида. Небеса розповідають про славу Бога, а небозвід показує все те, що Він створив. І день говорить із наступним, і ніч дає знання наступній, без мови і без слів, ні голосу не чути. Все ж їхній голос лине над землею, і чує цілий світ слова. Бог дав притулок сонцю в небі. І щастям світиться воно, немов у спальні наречений, немов атлет, готовий до змагання. На горизонті сонце починає шлях й закінчує його на небосхилі! Й від його жару не сховається ніщо. Закон Господній досконалий, він повертає життя душі. Закон Господній довіри гідний, приносить мудрість він звичайним людям. Справедливі Господні веління ощасливлюють наші серця, Господні заповіді чисті очам дарують світло їхнім. До Господа пошана — вічна й чиста, Його веління — справедливі і надійні. За гори золота вони цінніші! Вони солодші, ніж найкращий, найсвіжіший мед! Вони застерігають справді, від небезпеки слуг Твоїх. Дотримуватись їх — велика нагорода. Нікому не дано свої помилки передбачить. Тому прости мені Ти помилки, яких не бачу. І від людей пихатих вбережи мене, не дай їм мною помикати. Тоді невинний буду я й звільнюся від гріхів. Господи, моя Ти Скеле, мій Визволителю, нехай Тебе потішать слова, що виношені в серці. Для диригента. Псалом Давида. В тривожний час нехай Господь озветься, Бог Якова хай захистить тебе. Підтримку зі святого храму хай пошле Він! Хай допоможе Він тобі з Сіону. Нехай твої офіри Він згадає, пожертви хай прийме всі твої. Нехай Він дасть всього, чого ти забажаєш, і все, що ти плануєш, хай здійснить. Радіймо із твоєї перемоги, Боже ім’я! Господь хай виконає всі твої прохання. Тепер я певен, що Господь дасть перемогу Своєму обранцю-царю. Чому? Бо Він з святих небес озветься й правицею потужною Своєю могутню перемогу принесе. У когось колісниці, в когось коні главна сила, у нас — ім’я Господнє, Бога нашого ім’я! Людці оті впадуть, вони здадуться, та ми піднімемось і будемо незламні. О Господи, пошли цареві перемогу, дай відповідь, коли благаємо про поміч! Для диригента. Псалом Давида. О Господи, щасливий цар з Твоєї сили, який він радий, що з Тобою переміг! Ти дав йому, чого душа його бажала, і не відмовив Ти проханням уст його. Ти шлеш йому благословення добросердні і золотий вінець на голову кладеш. Тебе просив він, щоб життя подарував Ти, йому Ти вічне довголіття дав. Він возвеличився звитягою тією, яку Ти дав йому. На нього Ти пролив велику славу й велич. Благословляючи його повік, Ти дав йому безмежне щастя, оскільки він з Тобою. Чому? Бо вірить Господу наш цар й стоятиме завжди на цій любові, і милості Всевишнього. Всю міць Свою спрямуй на ворогів своїх, зловмисникам правицею дай відсіч. Коли Ти явишся, о Господи, спали їх у печі вогненній. Господь поглине їх в Своїм вогненнім гніві. Дітей Ти їхніх вигубиш з землі, нащадків їхніх з-поміж люду. Вони на тебе замишляють зле, вигадують плітки, але то марно. Чому? Тому, що стріли пустиш ти, й вони повернуться і в страху повтікають. Встань, Господи, в Своїм могутті, Твою оспівуємо велич, Твою силу! Для диригента. На мелодію «Світанкова лань». Псалом Давида. Мій Боже, Боже мій! Навіщо Ти мене покинув? Ти надто вже далеко, щоб мене спасти і щоб почуть слова мого благання! Мій Боже, день-у-день гукаю, та не відповідаєш Ти. Не замовкаю ні на мить вночі. Боже, Ти — святий, Ти справжній цар Ізраїлю, Тебе народ ізраїльський невтомно прославляє! На Тебе покладались Наші предки, і Ти їм порятунок дав! Волання їх були про допомогу до Тебе, й Ти їх врятував. Вони довірились Тобі і не зганьбились. А я — черв’як, ніщо, не чоловік! Мене ганьбить народ і зневажає. При зустрічі усі глузують з мене, показують язик, хитають головою. Вони глузують: «Хай у Господа попросить допомоги. Нехай Бог його врятує, визволить його, адже Він так опікується ним!» Ти той, Хто вивів з черева мене, той, Хто втішав мене при материнських грудях. Ти Бог мій від народження мого, до рук Твоїх дбайливих я потрапив з лона. І через те не полишай мене у мить, коли турботи близько. Хто ж може ще мені допомогти! У наступ рвуться дужі вороги, з усіх боків мене вже оточили. Змикають вже щелепи, вони, неначе леви розривають свою здобич. Відвагу і надію втратив я, немовби стік водою, як розійшлись кістки. І розтопилось серце, наче віск в мені. І сила, витекла, неначе та вода із глечика розбитого на землю. До піднебіння мій язик прилип, підвів мене Ти до порога смерті. Мов зграя псів скажених, оточили мене погани. Неначе леви, вгризлись в руки й ноги. Я можу всі свої кістки порахувати. Вони в’їдаються очима в мене. Вони мій одяг ділять між собою, моє вбрання за жеребом розподіляють. Не віддаляйся, Господи, від мене. Ти, моя сило, поспіши мені допомогти. І від меча врятуй Ти мою душу, дорогоцінне вбережи моє життя! І порятуй мене від пащі лева. Від буйволиних рогів захисти. Бог врятував мене. Я сповіщу моїм братам і моїм сестрам розповім про тебе, про ті чудеса, що Ти зробив. Перед народом всім співатиму про Тебе. Восславте Бога, Боголюби! Нащадки Якова, звеличуйте Його! Його шануйте, всі нащадки Ізраїля! Адже Господь опікується й досі народом бідним у часи страждань! Він не ховається, коли Його покличуть. Він відгукнеться, Він прийде на допомогу. Я прославлятиму Тебе серед людей за всі діла Твої великі. Перед лицем прибічників Твоїх, я принесу обіцяні офіри. Прийдуть смиренні, поїдять і наїдяться! Ті, хто шукає Господа, хваліть Його завжди, і ваше серце буде щасливе на віки! Всі люди у далеких землях, пам’ятайте про Господа й до Нього поверніться! Нехай усі народи на землі в пошані схиляться перед Тобою! Чому? Бо Господу належить царство, правитель над всіма народами — Господь! Трапезуватимуть усі здорові, схилятимуться перед Ним! І на порозі смерті й мертві: всі схилятимуться перед Ним! Нащадки їх служитимуть Йому. Прийдешнім поколінням говоритимуть вони про славу нашого Володаря. А ті, коли прийдуть, ще ненародженим розповідати будуть про те добро, яке зробив Господь. Псалом Давида. Господь — мій пастир, через те я маю все. В зелених луках Він дає мені спочити, веде мене повз тихі води озерні. Він оживляє мою душу, шляхами добрими ведучи мене, являючи всю доброту Свою. І навіть у долині смерті чорній нещастя не злякаюсь я, бо Ти завжди зі мною. Твій жезл і палиця мене втішають. Накрив Ти стіл мені перед очима ворогів моїх. Моє волосся Ти оливою змастив, наповнив келих мій, аж через вінця ллється. І справді, щедрість і любов Твої до скону днів моїх мене не лишать. І довго-довго ще лишатимуся я в Оселі Господа. Псалом Давида. Земля належить Господу і світ, і все живе, що є у цьому світі, оскільки Бог є Тим, хто суходіл створив і укріпив над морем і річками. Кому дано піднятись на Господню гору? Хто зійде до Його святого місця? Лиш той, у кого думка чиста і праведне життя, хто ім’ям моїм не присягав лукаво і обіцянок лживих не давав, лиш той у Господа знайде благословення, дістане милість Божу лише той, хто служить їм і принесе звитягу. Це тих стосовно, які шукають Якового Бога. О Брами, свої голови зведіть! Правічні двері, ширше відчиніться, щоб увійшов крізь вас преславний Цар! Хто цей славетний Цар? То всемогутній Господь всесильний, Господь, непереможний воїн. О брами, свої голови зведіть! Правічні двері, ширше відчиніться, щоб увійшов крізь вас преславний Цар! Хто той славетний Цар? Господь Усемогутній, це Він отой преславний Цар! Псалом Давида. До Тебе, Господи, підношу свою душу. Мій Боже, в Тебе моя віра. Тож не зганьбить мене ніхто, і ворог мій не візьме верху наді мною. Це правда: з тих, хто сподівається на Тебе, принижений не буде жоден. Але всім тім безбожникам, що проти Тебе, окрім приниження, нічого не здобуть. О Господи, відкрий Свої шляхи. Навчи мене Твої шляхи долати. Веди мене, навчи мене буть вірним і правдивим. Бо Ти є Бог мого спасіння, на Тебе сподіваюсь я щодня. Мій Господи, Ти доброту і милосердя пам’ятай, адже вони були завжди. Забудь мої гріхи й провини юності моєї. О Господи, щоб Свою ласку показати, згадай мене у доброті Своїй. Господь наш — добрий, чесний, тож грішникам указує Він шлях. Веде смиренних Він стежками доброчестя, смиренних праведності вчить. А шлях Господній означає, в любові жити, вірним бути тим, хто вірний Заповіту Божому й Обітниці Його. Заради імені Свого прости мені великий гріх! Всім, хто Його боїться і шанує, Господь указуватиме Свій шлях. Їм випаде в житті заможність, нащадкам їхнім — Господом обіцяна земля. Господь довірчий з тими, хто Його шанує. Він їм роз’яснює Свій Заповіт. І я завжди до Господа звертаюсь, завжди мене Він визволяє з біди. Поглянь на мене, будь же милосердний, самотній і беззахисний бо я. Звільни від клопотів обридлих, від неприємностей мене врятуй. Поглянь на мої біди й негаразди, що їх переживаю тяжко я, прости мені усі мої гріхи! Поглянь, як ворогів багато лютих, заклято як ненавидять мене. О захисти й убережи мене! Я покладаюся на Тебе, тож не розчаруй! Лиш чистота і праведність спасуть мене, бо я залежу від Твоєї допомоги. О Боже, порятуй ізраїльтян від ворогів! Псалом Давида. О Господи, суди мене і доведи, що жив я доброчесно й непохитно і що завжди на Тебе покладавсь. О Господи, Ти випробуй мої найпотаємніші чуття й думки. Твоя любов завжди переді мною. Твоя любов завжди мене веде. Не знаюсь я з брехливими людьми, і з лицемірами у мене справ немає. Ненавиджу я товариство злих, й з безбожниками водитись не бажаю. На знак невинності своєї мию руки, щоби ходить довкола вівтаря Твого, О Господи, і щоб воздати Тобі хвалу, та ще оповістить про чудеса усі, що створені були Тобою. О Господи, люблю Твою оселю, де сяє Твоя слава Господня — то яскраве сяйво, яким Бог повідомляв людям про Свою присутність. О Боже, не карай мене укупі з грішниками і не відбирай мого життя, як у людей тих кровожерних, які завжди готові кривдить інших й чиї долоні завжди прагнуть хабаря. А я життя у чистоті проводжу, будь милосердний, порятуй мене! Нічого не погрожує мені, коли я славлю Бога на велелюднім зібранні. Псалом Давида. Господь — то моє Світло, мій Спаситель, тому лякатись нікого мені. Господь — мій прихисток, тож не боюсь нікого. Якщо зловмисники на мене нападуть і намагатимуться погубити, нападники і вороги розбиті будуть. Я не злякаюсь навіть і тоді, як ціла армія довкруги отабориться. Я довірятимуся Господу завжди, якщо вони й війну розв’яжуть проти мене! І лиш одного я у Господа прошу: дозволь мені всі дні мого життя перебувати у Твоєму храмі, щоб Господа красу я бачить міг і міг чекати відповіді в Твоєму Палаці. Бо захистить мене Господь у схованці Своїй в лиху годину, сховає у високій скелі. Нехай же допоможе Він мені збороти ворогів довкола мене, щоб жертви в пам’яті принести міг я із радістю і оспівати Бога. О Господи, почуй мої мольби, будь милосердний, відгукнись до мене. Від Тебе моє серце промовляє: «Шукай-но Господа!» Тому й прийшов я оспівати Тебе. Тому й благаю я: «Не відвернись від мене, не покидай, не залишай слугу Твого. Бо тільки Ти мені допомагаєш. Не залишай мене, о Боже — рятівник!» Хоч батько з матір’ю від мене відвернулись, Господь мене візьме і дбатиме про мене. Навчай мене, о Господь, Своїх шляхів, веди мене безпечними стежками, бо ж маю я чимало ворогів. Не дозволяй їм знищити мене! Звертаюся я з цим благанням, бо люд лихий мене оплутав олжою, вони бажають вразити мене. Воно би так і сталося, якби я не повірив, що зійде на мене благословення Господа мого на землю, на якій живу я. На Господа надію покладайте! Тож будьте сильні й мужні! На Господа надію покладайте! Псалом Давида. До Тебе, Господи, звертаюсь я, о моя Скеле! Мене не відцурайся, бо інакше, як Ти мовчатимеш, тоді я буду як ті, хто вже в могилі. Почуй мої мольби про допомогу, коли до Тебе простягаю руки, до Твого святого храму. Не віддавай мене на покарання разом із кривдниками, що носять в серці зло, хоча з сусідами про мир говорять. Їх покарай, вони то заслужили! Нехай на їхні голови впаде, все, що вони наготували іншим! Воздай їм по заслугах їхніх! За що? Вони й не намагаються збагнути, що сотворив Господь, що Він зробив. Тому Господь навіки знищить їх і не відродить. Славімо Господа, дійшли мої благання. Господь зміцнив і захистив мене. Я буду вірити у Нього. Господь прийшов мені на допомогу, отож моє радіє серце, і пісня прославлятиме Його! Господь — то сила для Його людей, Він запорука вірної звитяги царя, якого Він обрав. Спаси Своїх людей, благослови людей, які Тобі належать, будь їхнім пастирем, і дбай про них завжди! Псалом Давида. Звеличуйте Господа, Божі сини, шануйте, оспівуйте силу й славу Його! Віддайте Господу хвалу, рівновелику імені Його, вклоніться Йому низько у святім вбранні. Господа голос над морем гримить, голос славетного Бога гуркоче, над водним безмежжям луною розлігся. Чуються в звуках потужних отих Господа сила і велич безмежні. Голос Господній підтинає кедри, кедри ливанські ламає той гук. Він змушує гори Ливанські скакати так, ніби то молоденькі телята, Він змушує гору Хермонську брикатись, так, ніби то молоде буйволятко. Голос Господній викрешує блискавки й грім. Змушує Голос пустелю трястися, тремтіти пустелю Кадешу змушує Він. Голос Господній розхитує дужі дуби, листя зриває з дерев у діброві, а в храмі повторює кожен: «Слава Богу!» Правив Господь навіть потопом, правити буде повіки Господь! Силу дає своєму народу, благословення і мир дарує Він людям Своїм! Псалом Давида. Пісня на освячення храму. Я прославляю, Господи, Тебе, бо Ти порятував мене від лиха й не дав втішатися ворогам моїм. До Тебе, Господи, звертався я, і Ти мене зцілив, мій Боже. З Шеолу Ти мене підняв, спас мою душу і не дав зійти в могилу. Усі, хто вірні, хто за Господом іде, псалми співайте Господу своєму, і славте всі Його святе ім’я! Чому? Тому що гнів його — то смерть, коли ж прихильний Він, тоді життя дарує. Увечері я впав і сльози лив, на ранок я підвівся вже щасливий! Коли у мирі й злагоді я жив, гадав, мене нещастя не торкнеться. І справді, доки втішений Ти був, я почувавсь, мов на вершині світу. Коли ж від мене відвернувся Ти, тоді перелякався я до смерті! О Господи, як я Тебе благав допомогти мені, як я молився, Володарю, щоб Ти помилував мене: «Що користі, якби зійшов я в яму? Хіба покійники оспівують Тебе? Чи кажуть нам про доброту Твою до нас? Ні! О Господи, почуй мою молитву, до мене Свою милість прояви, і стань рятівником Моїм!» Перетворив Ти сум на радість, Ти з мене зняв печалі плащ і вбрав мене у шати щастя. Аби співало моє серце, не мовчало, тебе, о Господи, я буду славити повік! Для диригента. Псалом Давида. Господи, шукав притулку в Тебе, не дозволяй мені розчаруватись, завжди будь добрим і спаси мене. Увагою не обійди мене, будь ласка, прийди мерщій мені допомогти. Стань нездоланною для ворогів горою, твердинею моєю, захисти. Ти — моя Скеля, Ти — моя Твердиня, отож в ім’я Своє спрямовуй і веди. Врятуй з тенет, розкинутих для мене, адже я передаю життя своє у твої руки. О Господи, Ти — Бог, Якому люди вірять, Твоїм рукам ввіряюсь. Порятуй! Я зневажаю тих, хто довіряє бовванам немічним. Господь — мій оберіг. Щасливий, веселюся і танцюю, бо милість Ти мені подарував, помітивши, як тяжко я страждаю, душі моєї біль Ти зрозумів. Ти на поталу ворогу не кинув, звільнив мене. О Господи, я в небезпеці, зглянься! Я згорювався, виплакав всі очі, здавила туга душу й тіло. Життя моє згасає у печалі, і роки відлітають у журбі. З’їдає сили почуття провини, воно вгризається в мої кістки. Від ворогів своїх терплю зневагу, зневагу від сусідів я терплю, вже родичі, і ті мене бояться, на вулиці сахаються мене. Забутий я людьми, неначе вмер я, так ніби в домі непотрібна річ. Про себе я почув плітки жахливі, люди їх довкруги плетуть, коли змовляються, зібравшись, проти мене, про те, як відібрати моє життя. Але я, Господи, надіюся на Тебе, і через те кажу я: «Ти — мій Бог». Моє майбутнє Ти в руках тримаєш. Врятуй мене від ворогів моїх! Осяй Своїм лицем слугу Свого, благаю, і в милості Своїй врятуй мене. До Тебе, Господи, звернувсь по допомогу, й не бути присоромленим мені. Ганьба впаде на тих людців зловмисних, вони зійдуть в могилу в німоті. Нехай брехливі язики замовкнуть. Пихаті й злісні казна що верзуть, плетуть чутки про праведну людину. Та Ти зберіг для тих, хто в Тебе вірить, благословення щедрі. Як багато добра даруєш людям, що Тебе шанують, щоб захистить їх від лихих людей! У потайних місцях даєш притулок їм, в Своїй оселі від всіх тих, хто замишляє зло на них, від ненависників у схованці Ти прихищаєш їх. Славімо Господа за доброту Його, що Він явив, коли я був в облозі. Колись, настрашений, я говорив: «Я там, де Він мені не допоможе». І все ж мої молитви Ти почув, як я Тебе благав про допомогу. Хто вірний Господу, любіть Його! Він захищає тих, хто в Нього вірить. Пихатим Він відплатить так, як заслуговують вони! Тож будьте сильними і мужніми усі, хто покладається на поміч на Господню! Маскіль Давида. Благословенний той, чий злочин вже простили, чиї гріхи вже відпущені, кого не звинувачує Господь в провинах і хто в душі облуду не плекав. Оскільки ж я не каявся в гріхах, то міць свою втрачав невпинно, хоча молитви і повторював щодня. І день, і ніч зробив Ти тягарем для мене. І сили в’янули, як цвіт в спекотний день. Тож я рішив сповідати гріхи і не приховувати ніякої вини. І я сказав: «Зізнаюсь Господу в усьому». Й Ти, Господи, простив мої гріхи. І через те всі вірні мусять помолитись. Як будуть в змозі бачити Тебе, тоді не зможе їм зашкодити потоп великий. Ти — моя схованка, Ти витягнув мене з біди, Ти оточив мене піснями радісними порятунку. Сказав Господь: «Я научу тебе, осяю Я життя твого дорогу, Я за тобою буду пильнувати, У всьому буду радити тобі. Не будь дурний, немов той кінь чи мул, що звикли до віжок, й не можуть підійти до Тебе ». Злі люди мають клопотів багато, але Господня милість вірних береже. Тож будьте в Господі щасливі, всі люди добрі й чесні! Радійте, добрі й чесні люди! Для доброчесних славить Господа — добро. Славите Господа під звуки ліри, псалми підхопить звук десятиструнних арф. Про Господа складайте пісню нову, гарненько грайте й дзвінко. Чому? Бо слово Господа правдиве. Хоч що б робив — у всьому щирий Він. Бог любить праведність і справедливість, Господня милість — всюди на землі. З веління Господа з’явились небеса, від подиху Його засяяли небесні зорі. Всі води моря Він зібрав докупи, приборкав океан, створивши береги. Шануйте Господа, земні істоти. Страхайтеся Його, усі істоти світу. Бо збувається усе, що Він накаже, з’являється усе, чому звелить Він. Всі замисли людські Він може знищить, всі їхні плани може звести нанівець. Лиш замисли Господні будуть жити вічно, лиш задумам Його у поколіннях жити. Благословен народ, чий Бог — Господь, кого Він сам обрав собі у власність. Господь подивиться униз й Адамових синів побачить. З престолу в небі бачить Він земних істот. Це ж саме Він створив усіх їх, Він розуміє їхні всі діла. Не подолати царям могутніх армій, не переможе воїн, покладаючись на власні сили. Могутні коні — то ще не звитяга, не порятує кінська сила від загибелі в борні. Послухайте, Господь спостерігає за усіма, хто благоговіє перед Ним. Він дбатиме завжди про тих, хто покладається на милість Божу. Господь рятує їх від смерті, в голодний час наснагу їм дає. І ми від Господа чекаєм допомоги, бо Він наш рятівник і захисник. А ще тому, що любимо Його, у тому й радість. О Господи, нехай Твоя постійна милість із нами буде, як ми й чекаємо на те. Пісня Давида, коли він прикинувся божевільним перед Авімелехом. Авімелех його прогнав, і Давид пішов. Благословляю Господа завжди. Хвала Йому не замовка в моїх устах. Господа звеличує моя душа. Всі гноблені почують мою радість. Прославте Господа зі мною, звеличимо разом Його ім’я! Я йшов до Господа по допомогу, і Він озвався, врятував мене від страхів. До Господа звернулись бідаки, і не пошкодували, просвітліли від радості, як відгукнувся. Бідак звернувсь по допомогу, й Господь почув, і визволив його від бід. Господній Ангел береже всіх вірних, і Він дає їм порятунок. Переконайтесь у Господній доброті. Блажен, хто покладається на нього. Бійтеся Господа, люди святі! Бо хто Його боїться, матиме усе, що потребує. Могутні леви, й ті без здобичі голодні. А ті, хто в Господа шукають допомоги, вони завжди все необхідне мають. Прийдіть прислухайтесь, сини мої, я Господа навчу Вас шанувати. Чи в радість Вам життя? Чи хочете прожити довго й плідно? На замисли лихі притримайте язик, уста свої від наклепів побережіть. Покиньте зло, ідіть добру назустріч і прагніть миру і тримайтеся його. На добрих погляд Господа завжди, і їхній гук про допомогу чує Він. Але Він проти тих, хто чинить зло, тому по смерті їх земля забуде. Гукали люди, й Він почув і визволив від бід. Господь з людьми, в яких серця розбиті, зневіреним звитягу Він дає. Обсісти праведника можуть негаразди, але Господь спасе його від них. Пильнує Він, щоб жодна волосина у праведника не упала з голови. Зловмисника уб’є його ж пекуча злоба, скарають праведники ворогів. Господь звільнить слугу Свого. Хто покладається на Нього, той викупу платить не буде. Псалом Давида. Повстань на того, хто повстав на мене, збори їх, тих що борються зі мною. Візьми щити, великий і малий, прийди мені на допомогу. Спрямуй сокиру й спис нападникам навстріч; скажи мені: «Я — твій рятівник». А ті, що хочуть відібрати моє життя, нехай розбиті будуть і ганьбою вкриті. Нехай відступиться і кинеться тікати, хто замишляє лихо проти мене. Половою хай Ангел Божий їх розвіє. Слизька і темна хай лежить дорога втечі перед ними, як гнатиме їх Ангел Божий. Бо без причин наготували вони на мене пастки потайні. Щоб їм страждати від лих нежданих, щоб їм потрапить в пастки ті самим! І втішиться у Господі душа моя, щасливий буду я з Його звитяги. Тоді усе моє єство промовить: «Немає Бога іншого, як Ти, Хто всіх слабких людей рятує від тих, Хто дужчий, ніж вони, від злодіїв — нужденних бідаків». Лихі людці на мене повстають і звинуватять в тім, про що не знаю. Злом платять за моє добро, спустошують душу мою. Коли вони хворіли, я сумував, постився. Та що ж взамін отримав я? Своїх сусідів я вважав братами. Оплакував я їх, мов матір син оплакує, схилившись в чорних шатах. Але ж коли я помилявся, то нападники зухвало збиткувалися із мене, мене оточували навіть ті, хто мене не знав. І зуби шкірили, й зубами скреготали, і збиткувалися із мене. Допоки, Господи, дивитимешся Ти? Врятуй мене від їхніх зазіхань, врятуй життя моє від левів. Й подякую Тобі у храмі на велелюднім зібранні! Не дай позловтішатись ворогам, не дай зухвалим ненависникам плести підступні наміри свої. Про мир вони говорять, а самі злі задуми плетуть проти народу. Плітки про мене розпускають, пащекують: «Ага, ми бачили, що він зробив!» Але ж Ти, Господи, усе те бачив! Тож не мовчи! Володарю, не будь далеко так від мене! О Боже мій, прокинься, пробудися, на захист стань, Володарю, мій Боже, розсуди. Суди мене за справедливістю Твоєю, о Господи, мій Боже, щоб з мене насміятись не могли вони! Не дозволяй казати їм: «Ага, ми маєм те, чого хотіли!» Не дозволяй казати їм: «Ми знищили його!» Хай же приниження й ганьби зазнають всі ті, хто знищити мене хотів. Нехай впадуть ганьба й немилість, на тих, хто прагнув наді мною бути. А ті, хто виправдати мене хотіли, нехай у щасті звеселяться і хай завжди повторюють вони: «Яким величним є Господь! Він втішений, коли живуть у мирі Його слуги!» І я щодня невтомно буду хвалити доброту Твою! Для диригента. Пісня слуги Господнього, Давида. Безбожник робить зле, коли говорить сам собі: «Я Бога не шаную, не боюсь». Той чоловік обманює себе, провин не бачить і прощення не шукає. Слова його — то лжа й омана, і в них — ні мудрості, ні доброти. Він мріє про лихе, збираючись до сну, прокинувшись, іде шляхом тим, де нема добра, не гребує лукавим. О Господи, небес сягає праведність Твоя, Твоя любов — до хмар. Твоя доброта, що найвища гора, Твоя справедливість — найглибша безодня морська. Піклується Господь і про людей, і тварин. Милішого за Твою ласку не знайти нікого, Боже. Людей і Ангелів Ти під крилом Своїм рятуєш. Вони харчуються з багатства Твого дому, і напуваються з ріки добра Твого. Мов джерелом життя, струмуєш Ти, в твоєму світлі наше просвітління. Яви Свою милість усім, хто іде за Тобою, і доброту Твою усім, хто щиро вірить в Тебе. Не дай пихатому мене топтати, руці безбожника не дай мене штовхнуть. Нехай же висічуть на домовині їхній: «Поглянь, там, де зловмисники упали, там їм, безсилим, вже лежати й не підвестись». Псалом Давида. Не дай безбожникам збентежити тебе, не варто заздрить тим, хто чинить зле. Тому що скоро їм зів’янути і згаснуть, як тій траві, що зеленіє на полях. Довірся Господу, твори добро. І ти поселишся в своїй землі, і жити будеш тим, що Бог пошле. Будь в Господі щасливий, і все тобі Він дасть, чого лишень запрагне твоє серце. Своє життя ти Господу довір! У Нього вір, і Він усе як належить зробить. Він змусить твою праведність і справедливість сіяти, неначе сонце у полудень. Терпляче жди діянь Господніх. Не злися, коли зловмисники плетуть підступні плани, ще й успішні. І не засмучуйся, не гнівайся, не піддавайся люті, щоб лиха не накоїть. Бо нечестивців жде кінець, а хто чекає Господа, обіцяну землю здобуде. Ще зовсім трохи, і безбожників не стане, і хоч би як ти видивлявся їх, а відшукати їх буде неможливо. Смиренні успадкують обіцяну землю і житимуть у злагоді й добрі. Лихі людці на праведних недобре замишляють, скрегочучи на праведних зубами. Але Володар мій глузує з них, бо знає добре Він, що час розплати близько. Негідники свої мечі виймають і натягають лука тятиву, аби поцілити нещасних, вбити добрих, чесних. Але мечі уразять їхні ж злі серця, а луки поламаються і їх скалічать. Мать небагато, але праведником бути — це краще, ніж купатися в достатку лиходієм. Бо сила загребущого пощезне, а праведника збереже Господь. Відомі Господу порядні й чисті люди, і їхня спадщина пробуде навіки! В лиху годину їх не осоромлять, добробут матимуть в голодний час. Господні вороги загинуть і зів’януть, як дикі квіти в полі, зійдуть димом. Позичає нечесний, та не віддає, а добрий завжди має що віддати. Благословенні Господом у спадок землю мають, прокляті Господом загинуть. Господь веде того, хто Йому догоджає, найкращими стежками, якщо ж і схибить він, то не впаде, Господь готовий і підтримати його й зміцнити. Прожив я довго, та не чув ніколи, щоб праведник забутий Богом був, або його нащадки щоб жебракували. Він завжди щедрий і завжди дає, тож його діти є благословенні. Отож, твори добро, зла уникай, в обіцяній землі ти будеш жити. Бо любить справедливість Бог, Він не залишить тих, хто Йому вірний. Про них Він буде піклуватися завжди, а от нащадків злих людців Він знищить. Побожний люд оселиться на Господом обіцяній землі і в тій землі він мешкатиме вічно. Правдивий чоловік говорить мудро, до справедливості його вуста зовуть. У тому серці завжди вчення Бога, від заповідей не відступиться повік. На праведних зловмисники чатують, замислюють лихе, щоб вбити їх. Але Господь не дасть побожному потрапить в злі руки і не дозволить потерпати на суді. Чекай на Господа, тримайсь Його стежок! Він нагороду дасть тобі, і коли дістанеш землю ти, натомість нечестивці з неї підуть. Колись давно тирана знав, кремезного, мов велетенський дуб. Коли ж він до Шеолу відійшов, безслідно зник лихий, хоч де я не шукав. Прямуй шляхом лиш доброти та честі, тоді тебе, та багатьох твоїх нащадків успадкує мир. А для порушників закону смерть — майбутнє, майбутнього не матимуть вони. Господь спасає праведних людей, фортеця Він для них в лиху годину. Господь допомагає їм, спасає їх, від кривдників їх визволяє і рятує, адже у Нього захисту просили. Пам’ятний псалом Давида. Господь, не дорікай мені у гніві, і не карай мене, коли лютуєш Ти. Мене Ти вразив стрілами своїми, пригнітив моє життя. Так боляче мені. Твій гнів розбив, поранив тіло, немов увесь в синцях, з розбитими кістьми, — то за мій гріх. Мій гріх звалився тягарем на душу, аж не підвести голови мені. То через мою власну дурість обсипали мене гнійні, смердючі рани. Зігнувся я від болю, простираюсь, ходжу і плачу так, немов жалобу маю. Палають в лихоманці мої стегна, живого місця я на тілі не знаходжу. Від болю неймовірного німію, а серце стугонить, аж криком сходжу! Володарю! Ти знаєш, що я хочу. Мої зітхання — не секрет для Тебе. Пульсує серце в мене, сил немає, згасає світло у моїх очах. Вже не прийдуть до мене друзі і близькі немов налякані хворобою моєю. Вже й родичі мої тримаються подалі. Розкинули тенета ті, хто мені смерті зичить, хто хоче вразити мене, говорять про швидкий кінець, замислюючи зле щодень. Та я мовчу, я не зважаю, немов глухий, який не чує, немов німий, що не говорить. Як та людина, що не чує нарікань, як та людина, що не може відповісти. Чому? Від Тебе, Господи, я слова жду. Мій Боже, мій Володарю, о відгукнись! Молю, не допусти, щоб ворог зловтішався з мого падіння! Познущатись їм не дай! Вже відчуваю я: от-от впаду, адже мій біль завжди зі мною. Я визнаю свої провини і гріхи, які терзають, не дають спокою. А щодо ворогів моїх, вони міцні й здорові, наклепи плетуть, відповідають злом на добре і виступають проти мене, бо добро творити прагну. О Господи, не залишай мене! Не будь від мене, Боже, так далеко. Прийди на поміч! Мій Володарю, спаси! Для диригента. Для Єдутуна. Псалом Давида. Я сказав: «Обережний я буду у вчинках своїх, язику не дозволю гріхи спричинить. Серед безбожників не розтулятиму вуста». І я нічого не казав, про добре навіть не казав нічого, але мій смуток став ще більший. Пройнявся гнівом, був я злий. Що більше думав, то шаленішим ставав. Тож я сказав: „Скажи, о Господи, що станеться невдовзі? І скільки днів відпущено прожить? Дозволь узнати, як довго мені жити! Поглянь, дав днів мені не більше, як з долоню! Недовгий вік мій — та для Тебе ж то ніщо. Людське життя, мов хмарка пари — швидко тане”». Людське життя — лиш тінь, у суєті приходить і щезає, мов дим; добро збирає, не знаючи, хто забере те все. Отож, Володарю, які надії в мене? На Тебе, лиш на Тебе сподіваюсь я! Врятуй мене від збочень грішних, не дай позбиткуватися із мене дурням. Я буду, мов німий, ні пари з уст не зроню, бо чиниш Ти як слід. Прошу, недугу цю від мене забери, життю моєму край, бо проти мене Ти. Караєш за провини, щоб навчить безгрішно жити. Все, що збирають люди, щезає, мов від молі; людське життя, проходить, наче дим. О Господи, почуй мою молитву, прислухайсь до моїх стенань, не відсторонюйся, не будь глухим до сліз. Я, мов мандрівник, йду крізь життя до Тебе, як і батьки мої, я в світі тільки гість. Залиш мене, спізнати щастя дай, дозволь натішитись життям, поки я ще не вмер і не зійшов у землю. Для диригента. Псалом Давида. Я щиро довірявся Господу. І Він признав мене, прислухавсь до моїх молитв. Він із могили витягнув мене, слизької ями, поставив ноги на тверде, опору дав надійну. Він пісню вклав нову в мої уста: подяки Богу нашому за всі його діла. Чимало хто побачить, і тоді, благоговінням сповнені, довіряться Йому. Благословенний той, хто на Господа у вірі покладається, а не звертається до демонів і лжебогів. Господь, наш Бог! Чимало Ти створив чудес. Прекрасних задумів Твоїх — без ліку. Розповідатиму про них я знов і знов, хоч їм нема числа. Тобі насправді не потрібні жертви та офіри. Всеспалень Ти не вимагав, ні жертви за гріхи. Ти дав нам вуха, щоб Тебе почути. Тоді сказав я: «Гляньте, я прийшов. Написано про мене в книзі». Мій Боже, хочу все робити, чого захочеш Ти, Твої закони знаю я. Я сповістив великому зібранню чудову новину про всі Твої діла. Ти знаєш, Господи, ніколи не замкну я вуст моїх, розповідаючи про доброчинність. Не приховав нічого я про Твою справедливість, я говорив прихильно про праведність Твою і про спасіння, що Ти нам несеш. Відкрив великому зібранню я Твою любов і вірність. Тому, о Господи, не полишай мене без милосердя, і захищай мене Своєю вірністю й любов’ю. Чому? Та ж юрмища зловмисників довкруги. В полоні я гріхів своїх, не утекти мені від них. Їх більше, ніж на голові волосся, а мужність вже покинула мене. Будь ласка, Господи, врятуй мене! Прийди мені, о Господи, на допомогу! Хай тих, хто на моє життя полюють, поразка і ганьба чекають! Нехай усі, хто зла мені бажає, розбиті будуть і відступляться від мене! Нехай усі, хто зневажав мене, замовкнуть у приниженні своїм. Хай буде в радості і щасті той, хто Господа шукає! Нехай усі, хто тішиться спасінням, що від Тебе, повторюють: «Великий наш Господь!» Я просто бідна і безпомічна людина. Нехай Господь подумає про мене. Ти — моя поміч, моє спасіння. Не забарися, о мій Боже! Для диригента. Псалом Давида. Благословенний той, хто дбає про нужденних. У час біди Господь спасе його. Господь і захистить, і вбереже його. Благословенний буде на землі він, не дасть його Господь у руки ворогів. Господь вдихне у нього міць, коли прикований до ліжка буде, Господь його, недужого, зцілить. Сказав я: «Господи, я маю гріх перед Тобою, будь милосердий і зціли мене». Мої недоброзичливці пащекували: «Коли помре і піде в забуття?!» Якщо й приходить хтось мене побачить, лиш теревенить балачки пусті. Вони приходять, щоб набратися пліток, і йдуть, щоб розпустити їх по світу. Ті, що ненавидять мене, шепочуться про мене, і проти мене задуми лихі плетуть. І кажуть: «Певно, щось недобре зробив він, тож і захворів і, мабуть, вже не встане». І навіть кращий друг, якому довіряв я, з яким ділив і хліб, і сіль, від мене відвернувсь. Тому, о Господи мій, милосердний будь і підведи мене. Щоб міг я встати й розквитатись з ними. Тоді переконаюсь: втішений Ти мною, бо вороги звитяги не святкують. Та Ти підтримував мене, бо я невинний був. Даси снаги стоять перед Тобою вічно. Господь благословенний, Бог Ізраїлю від незапам’ятних часів навічно. Амінь, амінь. Для диригента. Повчання родини Кора. Я так Тебе жадаю, Боже, так олень прохолодного струмка жадає. Душа моя жадає Бога, Живого Господа! Коли я зможу знов прийти у храм до Нього? Замість їжі ковтав я сльози день і ніч, коли вороги мене питали: «Де твій Бог?» Душа терзається, як згадую, що сталось. Лиш пам’ятаю, як ішов я через натовп, коли я вів його до Божої оселі і слухав я пісні хвали щасливі. Навіщо сумувати моїй душі? Ми ще хвалитимемо Бога за рятунок! Мій Боже, як душа моя страждає, бо мушу пам’ятати про Тебе на цій горі, там, де гора Хермон стрічається з Йорданом. Один за одним поклики безодні. Так хвилі відчаю мене одна за одною вкривають, отак накочуються й хвилі бід. Нехай удень Господь проявить ласку щиру, щоб я вночі співав Йому пісень, молився Богу, Який дає мені життя. Звернутись хочу я до Бога-Скелі: «Чому забув мене? Чому я мушу терпіти від жорстоких ворогів?» Мене шпиняють невблаганно вороги, мордують запитаннями мене: «То де ж твій Бог?» Навіщо побиватися душі моїй? Довіритися Богу просто мушу, ми ще хвалитимемо Бога за рятунок! Будь мені суддею, Боже, виправдай мене. Врятуй від нечестивців, що Тобі не вірні. Спаси від наклепів неправедних людей. Бо ти мій Бог, моя твердиня, навіщо ж Ти мене покинув, і чому від небезпечних ворогів я потерпати мушу? Яви Свою вірність і світло Своє, нехай вони мене ведуть в Твою оселю на Святій горі. Коли я підійду до вівтаря, мій Боже, Боже, я хвалитиму Тебе. Хто подарує радість і блаженство? Мій Господи, прославлю я Тебе, співаючи пісні і граючи на лірі. Нащо душі моїй журитись, сумувати? Довіритися Богу мушу, ми ще хвалитимемо Бога за рятунок! Для диригента. Повчання родини Кора. О Боже, чули ми самі, батьки розповідали наші про давні діла ще за їхнього життя і в сиву давнину. Вони розповідали нам, як Ти Своєю силою прогнав чужинців, і викорінив їх, землю нам звільнивши. Розповіли вони, що не мечами, і не руками дужими звитягу здобули, й на тій землі осіли. Твоя правиця, лик Твій осяйний зробили все те, бо вподобав Ти їх. Мій Боже, Царю мій! Зроби щоб народу Якова дісталась перемога. З ім’ям і силою Твоєю ми зборемо, затопчем ворогів. Я покладаюсь не на лук, я знаю, що до звитяги то не меч мене веде. То Ти Єдиний нас від ворогів рятуєш, то Ти Єдиний осоромиш наших ворогів. Славімо Бога кожний день, Твоє ім’я повік оспівувати будем. Але полишив Ти й принизив нас, відмовився іти із нами в бій! Дозволив нам тікати від ворогів, а ненависникам — пограбувати нас. Залишив нас, мов тих овець, на розтерзання, розкидав поміж чужаків! Немов рабів, продав народ за безцінь, і навіть торгуватися не став за добру ціну! Сусіди бачили, що Ти вчинив, то вже й глузують, насміхаються над нами! Ми стали посміховиськом серед народів ближніх, які збиткуються й хитають головами. Із дня на день ховаю я обличчя, і зганьблений, я паленію від образ і кпинів мстивих ворогів. О Боже, то усе Твої діла. Хоч не забули ми, не відійшли від заповітів Божих. Твоєму вченю вірними були, не йшли Тобі наперекір ніколи. Ти все ж віддав нас на поталу тим шакалам, смертельній темряві Ти нас віддав. Якби забули ми Твоє ім’я, якби молилися чужим богам, то Ти про те довідався б, напевне, бо не сховати серця таїну від Тебе. Щодня назустріч смерті ми за Тебе йшли, за Тебе нас вбивають, мов ягня невинне на пожертву. Прокинься, Боже! Встань, Володарю! І нас безпомічних не кинь повік! Навіщо Ти ховаєшся від нас! Навіщо забуваєш Ти, як ми страждали, гнані? Втоптали душі наші у багнюку, землею розчавили нам обличчя. Щоб показати вірну Свою любов, встань і спаси нас! Для диригента. На мелодію «Лілії». Повчання синам Кори. Пісня кохання. Коли я до царя звертаюся у віршах, прекрасними словами повниться душа. Слова біжать, немов до кінчика майстерного пера. Ти найпрекрасніший серед усіх, чудово володієш словом. Отож Господь тебе благословив повік! О воїне, вдягни своє вбрання славетне, меча прилаштуй на бік. Здобудь звитягу героїчну, мчи колісницею за праведність у бій. Твоя правиця здатна до діянь величних. Нагострені стріли твої, Ти просто в серце вцілиш ворогів. Впадуть народи під колесами твоїми. Могутній царю мій! Твій трон — навічно. Народом правиш справедливо ти. Добро ти любиш, і ненавидиш ти зло! Тож Бог, твій Бог тебе обрав Його помазаником бути з-поміж інших, змастивши радості єлеєм. Алое пахощі, духмяні мирро й кассія твої вбрання просякнули умить. Музики веселять тебе в палацах, прикрашених слоновими кістками. Серед твоїх наближених — дочки царів, по праву руку біля тебе — наречена в короні із чистого золота. Послухай, доню дорога! Прислухайся уважно й зрозумій: «Забути маєш свій народ, батьківський дім. Твоя краса царю втішає зір. Схилися шанобливо перед нареченим, бо він тепер — твій чоловік. Тепер же, дочко Тира, багатії тобі дарунки принесуть, наблизитись до тебе будуть прагнути вони». Цареву дочку одягнули в шати, золотом гаптовані. В прекрасному вбранні її проводять до царя, за нею дружки виступають, запрошені у царський дім. Із сміхом-радістю дівчата-дружки завітали. О царю мій! Синів багато будеш мати, які посядуть місце попередників твоїх. Правителями випало їм буть на всій землі. Я донесу майбутнім поколінням твоє ім’я, і прославлятимуть тебе повік народи. Для диригента. На інструменті аламот. Пісня родини Кори. Бог — наш притулок й сили джерело, в часи пекельні завжди допоможе. Тому не страшно нам, коли земля тремтить, а море поглинає гори. Не боїмось ми й реву, люті пінистого моря, величних гір падіння нищівного. Тече така ріка, чиї потічки щастям повнять місто Бога, Всевишнього святу оселю. Бог є у місті, то і місто вистоїть, не упаде. Ще й ранок займеться, а Бог йому вже допоможе. Бунтуються народи, страхом обійняті; розвалюються царства, коли Господь наказує громово, і розплавляється земля. Усемогутній з нами наш Господь, Бог Якова — притулок наш у горах. Іди й дивись, яку могутню силу має наш Господь, поглянь, яку страшну руїну Він вчинив. Спиняє війни Він по всьому світі, ламає луки, підрізає списи і спопеляє бойові щити. «Доволі боротьби, — Він каже, — знайте, Я Бог Ваш. Я народів переможець, то Я землі Господь». Усемогутній з нами наш Господь, Бог Якова — притулок наш у горах. Для диригента. Псалом родини Кори. Плещіть, усі народи, у долоні, радійте й голосно співайте Богу похвали. Бо наш Господь Всевишній благоговіння й страх вселяє нам, Він — Могутній Цар, усього Всесвіту правитель. Він нас підніс над іншими народами, Він тих людей поклав, покірливих, до наших ніг. Любов’ю сповнений до Якова, наш Бог обрав нас, дав нам землю в спадок, щоб Якову було пишатись чим. Возноситься Господь на Свій престол під гомін люду, звуки сурми. Співайте Богу похвали, у піснях восхваліть Царя. Тому що Бог царює над всім світом, вшановуйте Його прекрасними піснями. Царем панує над народами Господь, Бог возвеличується на святім престолі. З усіх усюд збираються царі земні зустрітись з Богом Авраама, бо всі володарі землі належать Богу. Він — вищий за усіх! Для диригента хору. Псалом родини Кори. Господь величний! Такої ж похвали достоїн Він у місті Бога нашого, на тій святій Його горі. Єрусалим — на гідній висоті, вона аж на горі Сіон насправді ж бо піднесена до Бога, Великого Царя оселя. В її укріпленнях надійних наш Господь нам показав спасіння місце, бо там живе наш Бог. Коли царів поганських гурт у бій ішов, їх вразила Єрусалима пишність, й вони, збентежені, всі кинулися навтіч. Перейми болісні нажаханих скували, відомі матері, яка дитині життя дає. Тремтіли чужоземці, мов кораблі Таршиша, східним вітром гнані. Що чули ми, те нам побачить довелось у місті Господа Всемогутнього, у нашого Бога. Він наше місто збереже навічно! Наш Бог, в Твоєму храмі роздумуємо про Твою постійну ласку. Як розлетілася про Тебе слава, так і по всьому світу хай люди хвалу Тобі співають. Кожен знає про доброту Твою! Народ гори Сіон хай торжествує, і люд юдейських міст хай веселиться, обрадуваний благомудрістю Твоєю. Пройдіть довкруги Сіона, подивіться місто, порахуйте вежі. Спиніться поглядом на стінах, потіштеся палацами його, щоби нащадкам все змогли донести. Адже цей Бог — наш Бог навіки, і Він вестиме нас аж до кінця. Для диригента хору. Псалом родини Кори. Усі народи, слухайте і прислухайтесь, усі, хто світ цей заселив. Вся людність: з титулами і без них, багаті й бідні — слухайте ці мудрі речі. Мої уста вам донесуть премудрість, що довго розум мій плекав. Повчання мудрі я співати буду під струнний арфи передзвін. Нащо журитися мені, коли настане скрути час, коли я гнаний, переслідуваний буду. Не залякають, хто хвалиться своєю міццю, і чваниться своїм багатством. Ніхто не викупить із рабства смерті своє життя, ніхто не в змозі Богу дати викуп! Нікому ні за які гроші не врятуватися від смерті в певний час, ані купити право жити вічно, щоб не гноїти тіло мороком могильним. Послухайте: що мудрий, що дурний, а що брутальний — всі навіки згаснуть, життя покинуть, і дістанеться багатство іншим. Домівкою навік могила стане, із покоління в покоління їм там жити. То все пусте, як там розбагатіли, і скільки їм вдалось придбати землі. Людина може багатіти, але не може жити вічно, помре, як і тварина, у свій час. Ось що трапляється з людьми, яких багатство тішить. Помруть вони, як вівці у загоні, кошарою могила стане їм, а смерть пасти їх буде; по тому праведники їх знесуть в могилу. Але мене звільнить Господь від смерті, до себе забере. Отож не варто вам людей боятись лише тому, що славний дім й багатство є у них. Бо, сходячи в могилу, ніхто ніяких статків не бере у вічність. І навіть той, який вважав себе благословенним, та інші славили його, зустріне якось мить розлуки з світом, побачення з дідами й морок вічний. Людина може мать добробут, але не розуміти геть, що смерть на неї жде, як жде і на її худобу. Псалом Асафа. Господь, Великий Бог заговорив, озвавсь до всіх народів з заходу до сходу. З Сіону Бог засяяв, засяяв Він із міста незрівнянної краси. Наш Бог іде, але нетихо, вогонь пожадливий поперед нього мчить, навкруг кидаючи завісу димну. У свідки зве він небеса високі й землю, коли збирається народ судить. «Покличте вірних послідовників, хто зв’язаний Угодою зі Мною, жертвопринесеннями скріплена вона». Тож небо свідок: Бог наш — чесний. Він — наш суддя. Народе мій, Ізраїлю! Послухай, що мовлю Я, що свідчу: «Я твій Бог!» Не дорікатиму, картати я не буду за те, що пожертв і офір замало, ви їх приносите щодня. Не заберу бичка зі стайні, ані ягня з кошари! Та ж маю одомашнених і диких звірів, які пасуться в незчисленних горах. Я знаю і гірського птаха і звірятко польове — усе, що повзає по землі й літає в небі. Якби я зголоднів, не став би Я просити їсти, бо Всесвіту господар Я, все тут моє! Хіба телятину Я споживаю, чи випиваю кров козла? Ні! Я прагну, щоб приносили ви жертви дяки, розподіляючи їх між собою. Не відступіться від обіцяного Богу Всевишньому. Позвіть Мене, коли обступлять лихоліття, і возвеличте, вже коли врятую. Але до нечестивця мовить Бог: «Чому повторюєте правила Мої, і теревените про Заповіт Мій повсякчас, якщо ненавидите, коли вас навчають, і до серця не берете слово мовлене Моє? Як бачиш злодія, дружком йому стаєш, з розпусниками знайдеш спільну мову. Хитруєш, плетеш тенета замислів лихих, щоб вразити людей, принести горе їм. Ти брата рідного засуджуєш, на сина матері своєї зводиш наклеп, підступно, в спину їм наносиш ти удар. Ти все оце чинив, а Я мовчав, то й уявив собі, що ми з тобою схожі. Тепер же я згадаю всі твої провини і покараю за гріхи тебе. Усі, хто відійшли, забули геть про Бога, подумайте над всім, що Я сказав, поки не розтерзав Я вас. Тоді вже вас ніхто не порятує. Той, хто приносить жертви дяки, той може шанувати Мене. Хто ж Моє вчення втілює в життя, тому явлю Я Свою силу рятувати». Для диригента. Псалом Давида про той час, коли пророк Натан прийшов до нього після того, як Давид з Батшебою згрішив. О Боже, яви Твою вірну любов, змилосердься, проникнися до мене співчуттям, і змий усі мої провини. Зітри провини всі мої численні, очисть мене від всіх моїх гріхів. Я визнаю свою провину беззаконня, я невгамовно думаю про ті гріхи. Згрішив я супроти Тебе, лишень Тебе! Вчинив я те, що зле в Твоїх очах, щоб показати, що правий Твій присуд і чесним є Твій суд. Я народився грішним, в гріху зачатий матір’ю моєю. Ти хочеш, щоби вірність оселилась у моєму серці, вклади ж бо в мене Твою мудрість. Зніми мій гріх, скропи мене іссопом, очисть мене, щоб забілів, мов перший сніг. Дай знов почути пісні радості та щастя, кісткам, потрощеним Тобою, звеселитись знов. Забудь гріхи мої і змий усі мої провини. Всели у мене чисте серце, Боже, зроби мій дух бадьорим і міцним. Не відштовхни мене від себе, не відкинь, не відбирай Твого Святого Духа! Поверни мені радість, що мав у порятунку я Твоєму, даруй також бажання служити Тобі знов. Заблудлих я навчу, як жити, тоді повернуться до Тебе всі, хто був грішив. Я заслужив на смерть, але врятуй мене від кари. Мій Боже, Ти — єдиний порятунок мій. Помилуй, добрим будь, тоді почну співатиму про милосердя і праведність всіх дій Твоїх. О мій Володарю! Відкриються мої вуста, Тебе вславляючи, полине пісня. Бо жертви нетакі Тобі потрібні, інакше б я приносив їх. Всеспалення пожертв не так вже й потребуєш, насправді мила Тобі жертва — каяття наше. Ти не відринеш упокорене, смиренне серце! Благослови Своєю ласкою Сіон, зведи, як і раніш, Єрусалима стіни. Дари пожертв тоді Ти сповна приймеш, і люди приведуть до вівтаря Твого биків. Для диригента. Маскіль Давида, про те, як Доеґ-едомієць прийшов до Саула зі звісткою про те, що Давид перебуває в будинку Агімелеха. Вояче, як можеш похвалятися ти злом, що заподіяв? Бога ти ганьбиш. Ти завжди замишляєш справи підлі, язик твій, наче гостра бритва, плете оману й зраду для людей. Дорожче зло тобі, аніж добро, брехати любиш більш, аніж творити справедливість. І ти, і твій язик пащекуватий аж спраглі ображати інших. Тож схопить тебе Бог і викине з оселі, дощенту дім знесе, життя твого коріння висмикне з землі. Посвідчать все те праведники, убояться, ще й глузуватимуть із тебе: «Поглянь, отой вояк тупоголовий, що не знаходить порятунку в Бога, натомість вірить у багатство, спасіння він шукає у гордині й злі». Я ж, наче та зелена олива, яка зростає у Господнім храмі, на віки вічні довіряюся Його любові. Твої діла я возвеличувати буду, побожним сповіщатиму Твоє ім’я, що вимовлене для добра було! Для диригента. Для магалату. Маскіль Давида. Пустоголові думають, що немає Бога! Вони — руйнівники, які чинять зло і не творять добра. Господь людей спостерігає із Небес й шукає мудрих Він, тих хто за порадою звертається до Бога. Але ж вони всі відвернулися від Бога, усі зіпсовані, жоден не творить добра! Зловмисники народ мій нищать, так наче просто трапезують. Вони й не намагалися збагнути, чого бажає Бог. Та тих зловмисників чатує переляк, якого вони досі і не знали. Відкинув Бог поган лихих від Себе, Він їхні кістяки порозкидає, на їхні голови впаде ганьба. Хто дасть Ізраїлю спасіння? Воно прийде з гори Сіон, коли народ Свій полонений Бог поверне. Тоді Яків радітиме й щасливий Ізраїль буде. Для диригента. На струнних інструментах. Маскіль Давидів про той час, коли зифійці прийшли до Саула і сказали йому: «Давид ховається у нас». Врятуй мене, Боже, іменем Своїм, могутністю Своєю оправдай. Почуй мою молитву, Боже, послухай, що злітає з уст моїх. Чужинці дужі ті, які не знають Бога, полюють на моє життя. Я вам скажу, що Бог — моя підмога, то мій Володар серед тих, хто прагне захистити й врятувати мою душу. Він покарає ворогів моїх, які на мене насилають біди. Покарай їх, Боже, праведність Свою яви. І я, щасливий, принесу Тобі пожертви, Господнє добре ймення возвеличу я. Чому? Та ж Бог від мене відвернув усі незгоди, у тому впевнився на власні очі я! Для диригента. На струнних інструментах. Маскіль Давида. Послухай, Боже, цю мою молитву, не повернись спиною до благань про милосердя. Прислухайся до мене й відгукнись, коли повідаю я про свої печалі. Мене страшенно налякало, що вороги мої казали, а той злостивець просто ґвалт здійняв. Вину на мене вороги звалили, і допікали в гніві й шельмували. Несамовито б’ється моє серце, смертельний переляк все тіло охопив. Тремчу від жаху й думаю собі: «Коли б я мав ті крила голубині, полинув би туди, де спокій. В пустелю полетів би я далеко». Помчався б я туди, де жде притулок, від бурі неприємностей утік. Володарю, зруйнуй всі їхні плани, зв’яжи їм язики, бо безперестану днями і вночі по містах насильство бачу я і чвари. На вулицях міських панує кривда, багато лжі й брехні серед людей. Якщо мене образить ворог, я знесу, якщо злостивець нападе, сховатись можу. Але ж то ти, мій друже, побратиме, мій приятелю, йдеш на мене! Ми так, бувало, любо розмовляли, ходили разом з людом в Божий храм. Нехай зненацька смерть тих ворогів підкосить, розверзнеться земля й живцем їх проковтне, бо плодять тільки зло в своєму домі. Але до Бога я звернусь по допомогу, Господь мене спасе. Невпинно молюся я вранці, вдень і вночі, і Він прислухається до голосу мого. Багато битв довелось мені пройти, та Бог незмінно рятував мене, і повертав невраженою душу мою. Почує Бог мене. Довічний цар, Який престол повік займає, їх покарає. Вони ж бо не міняються, ніколи Бога не боялись і не шанували. Порушивши Угоду, в бій пішли на тих людей, з якими мир уклали. Гладенько стелять у промовах пишних, про мир розводяться й виношують війну. Слова у них масні, мов та олія, та ріжуть ще гостріш, ніж ріже меч. Тягар турбот усіх полиш на Бога, опікою тебе Він огорне, образить праведника не дозволить він. А щодо Тебе, Боже, звалиш усіх насильників і брехунів в глибоку смертну яму. Їм не дожить і половини літ своїх! А щодо мене, я цілком ввіряюся Тобі. Для диригента. На мелодію: «Голуб на далекому дубі». Міктам Давида, коли филистимляни захопили його в Ґаті. Помилуй мене, Боже, бо гнавсь за мною чоловік, весь день мені спокою не давав. На кожний крок людці чатують, вони цькують мене невпинно. Чимало маю ворогів між можновладців. Але як тільки жах мене проймає, я довіряюсь Богу я, і на Нього покладаюсь. Я слово Боже прославляю, я вірю Богу, то й страху я не маю, що смертні заподіяти можуть щось мені. Вони мені невпинно дошкуляють, все лихо затівають проти мене, або слова перекрутивши, ними ж і шпиняють. Ті вороги гуртуються довкола: хоч би куди пішов і хоч би що зробив — підстерігають душу й плоть мою. Ти прожени їх, бо нечестиві в них шляхи, дай їм спізнати чужоземців лють. Звичайно, бачив Ти, як я тремтів від болю, Ти сльози всі мої порахував і пам’ятав. Тому відступляться, я знаю, зникнуть вороги, коли я попрошу Тебе про допомогу, бо Ти — мій Бог! Ціную я обітницю Господню і прославляю Боже слово я. Я в Бога вірую, тому страху не маю. Що люди можуть заподіяти мені? Я мушу виконати обіцянку Богу, Тобі, віддячити, о Боже, мушу я. Бо врятував Ти мою душу в смертний час, не дав спіткнутися й упасти, щоб жити я міг у світлі Божім, що осяває кожного із нас! Для диригента. На мелодію: «Не знищуй». Міктам Давида від того часу, як він утік від Саула в печеру. Помилуй, Боже, милосердний будь, бо прихисток душа в Тобі шукає. Шукає, під яке б крило сховатись, пересидіти скрути час. До Бога я Всевишнього звертаюсь, молюся Богу, що опікується мною. Пошле з небес Він допомогу, мене врятує, ворога скарає. Пошле мені Господь любов і праведність неложну. О моя душе, мушу я лежати серед левів, цих ненажер-людей, що мають зуби, наче списи й стріли, а язики — нагострені мечі. О Боже, Свою славу піднеси над небесами і над землею усією! Хотіли вороги мене спіймати, сплели тенета мені ноги заплести, нарили ями, та самі ж туди й упали. Готовий я усе знести, зміцнилось серце, співатиму Тобі й складатиму пісні. Прокинься, моя душе, прокиньтесь, арфи й ліри, світанок привітаємо разом. Володарю! Тебе прославлю я серед народів, співатиму про Тебе всьому світу! Бо праведна любов Твоя сягає вище неба, а вірність лине у захмарний світ. О Боже, Свою славу піднеси над небесами і над землею усією! Для диригента. На мелодію «Не знищуй». Міктам Давидів. Чи завжди ви, правителі високі, правдиві вироки даєте людям? Чи справедливо судите людей? Ні! В ваших серцях — ненависть, а в справах — беззаконня, злочинні ваші дії по всій землі. Ті нечестивці з материнської утроби вже оступилися, брехню плодити стали. Гнів їхній, мов зміїна отрута. Мов кобра, що оглухла і спів заклинача не чує. Так нечестивці затикають вуха, як чорні задуми свої плетуть. Повибивай їм, Боже, зуби в роті! Повиривай, о Господи, цим левам ікла. Хай їхня сила зійде стічною водою, нехай потопчуть їх, як ті пожухлі трави. Нехай розтануть, сліду не лишивши, як той слимак повзучий. Хай сонця вік не бачать, як викидень дочасний. Нехай жене їх вітер, мов бур’ян колючий, що полум’ям зайнятися не встиг, та вже затух і горщик не нагрів. Хай тішить праведника зір, коли грішних тих правителів карають. Хай відчуття солодке перемоги його пройме, неначе вояка. Щоб люд простий міг з певністю сказати: «Для праведника справді є віддяка, ще є на цій землі всесильні судді ». Для диригента. На мелодію: «Не знищуй». Міктам Давидів, коли військо Саула оточило його дім щоб вбити. Рятуй мене від ворогів, мій Боже, спаси від тих, хто повстає на мене. Дай порятунок від руки убивці і визволи з тенет злочинців. Вбити мене лаштуються вони, плетуть ці можновладці змову проти мене, хоч я і не грішив, мій Господи, і не вчинив я злочин. Не оступився я ні в чому, та позбігалися вони й вчепитися у мене ладні. Устань, прийди мені на допомогу, поглянь, що діється довкола. О Господи, Всесильний Боже Ізраїлю, повстань, і вирок винеси народам цим. І не помилуй зрадників отих! Вони сюди увечері вернулись і ґвалт, як ті собаки, в місті здійняли. Послухай, як вони гарчать, образи з язиків злітають, мов мечі. Їм байдуже, хто слухає їх. Здійми на глум їх, Господи, і присором! Мій Боже, я співатиму Тобі пісні про славу, бо Ти — моя твердиня в горах. Мій вірний Бог мене по полю битви проведе, щоб перемогу я одержать зміг над ворогами. Не убивай їх ще, щоб пам’ятав народ мій, Володарю, наш захисник, розкидай силою своєю їх. Вони грішили, сіявши прокльони і брехню. То ж хай зазнають на собі те лихо, яке плодили, хай зловляться самі на тій гордині, що їх до беззаконня довела. У гніві, розпалившись, їх жени і знищуй, доки геть з землі не згинуть. Тоді лишень усі народи зрозуміють, що Ізраїлем править Бог. Вони сюди увечері вернулись і ґвалт, як ті собаки, в місті здійняли. Блукатимуть, шукаючи поживи. Та не знайдуть вони ані харчів, ні місця, де б то голову схилить. А вранці я співатиму Тобі хвалу, щасливий, що мене Ти вірно любиш. Ти — моя твердиня в горах, мій притулок у лиху годину. Співатиму Тобі, мій Боже, славу, бо Ти — моя твердиня в горах, бо Ти — мій милостивий Бог! Для диригента. На мелодію: «Лілія Угоди». Міктам Давида. Повчання, написане, коли він воював із Арамом Нагараїмом і Арамом Зобою, і коли Йоав повернувся й переміг дванадцять тисяч ідумейських воїнів у Соляній долині. О Боже, прогнівився Ти на нас, Ти відштовхнув нас і понищив. Тож поверни нас до життя. Ти землю потрясав, поки не розкололась, зціли, будь-ласка, рани їй, бо рушиться ущент. Чимало лиха ти послав своєму люду. Як той бідака у хмільнім угарі, під тягарем всіх бід ми падаємо з ніг, на ноги ледь зіп’явшись. Ти дав усім, хто вірує у Тебе, прапор, щоб їх застерегти про ворогів. Щоб ті, кого Ти любиш, утекли, почуй мене і розведи біду, правицею могутньою змахнувши! Бог подарував мені таку обітницю у храмі: «З радістю Я в борні здобуду перемогу й віддам цю землю народу Своєму: Я віддам їм Сихем й долину Суккот». Належатиме Мені і Ґілеад, і землі Манассії й Ефраїма. Шоломом мені буде Ефраїм, Юдея царським скіпетром послужить. Моав — той стане мискою, щоб ноги мить, в Едомі я роззуюсь, скину черевики, проголошу свою звитягу над филистимлянами. Допоможи здобути перемогу, Боже! Простому смертному не врятувати нас. Звитягу дасть лиш Божа допомога, лиш Бог потопче наших ворогів. Для диригента. Для музичних інструментів. Псалом Давидів. Почуй мої благання Боже, прислухайсь до моїх молитв. Хоч де б я був, коли мене проймає жах, Тебе гукаю я на допомогу. Мене ведеш Ти, Сам перебуваючи в твердині наді мною. Бо Ти — притулок мій, могутня башта, що від ворога рятує! Я хочу вічно жити в святім Твоїм наметі і мати захист під твоїм крилом. Ти на клятви зглянувся мої, і спадщину Ти дав усім, хто возвеличує Тебе. Даруй цареві довголіття, щоб жити йому із роду в рід. Щоб царювати повіки перед Богом, щоб милосердя й ласку Божу оберігом мати. Повік співатиму Тобі хвалу і шану, дотримуватись клятви буду день у день. Для диригента. Для Єдутуна. Псалом Давидів. Хоч би що діялось довкола, душа моя чекатиме на Бога незворушно, лише від Нього йде моє спасіння. Він — моя Скеля, моє спасіння в лихоліття, мій порятунок високо в горах. Мене не змусять похитнутись вороги! Як довго будете мене цькувати, щоб я упав, немов підточена стіна? Їх тішить лжа, вони звалить мене планують, хоч я й поважний чоловік. То кинуться мене хвалити привселюдно, то обливати прокляттями почнуть. Чекай на Бога, моя душе, незворушно, адже моя остання то надія — Бог. Мій Бог — моя Скеля, мій рятунок, що височить далеко на горі. Він — моя фортеця, де ворогу мене не перемогти. Моє спасіння й шана — в Божій владі, міцна твердиня й захист мій надійний теж. Ввіряйтеся завжди Йому, народи, свої серця розкрийте вільно Богу. Бог — притулок наш. Але ж людські сини такі мінливі, немов серпанок літній, мов туман зрадливий, то ж не варто покладатися на них. Не довіряйся силі та хабарництву, не покладайсь беззастережно на завзяте військо; відвагу на багатстві не збудуєш. Бог твердить, і я справді вірю, що покладатись можу на ту силу, що йде від Бога! О мій Володарю, від Тебе йде любов неложна, бо людям воздаєш Ти по їхніх справах. Псалом Давида, коли він перебував у юдейській пустелі. О Боже, Ти мій Бог, якого прагну бачить, душею спраглою і тілом я до Тебе лину, мов у безводній і засушливій пустелі. Це так, немов коли я бачив з’яву, коли явився Ти мені в святому храмі, коли у силі й славі Ти постав переді мною. Чого ще кращого в житті чекати? Та лиш Твою любов безмежну, устами спраглими Тобі оспівувати хочу! І скільки житиму, Тебе благословляти буду, здійматиму до неба руки, посилаючи Тобі хвалу. Я втішений, немов найкращих куштував наїдків, устами щирими душа тебе вславляє! Про Тебе буду пам’ятати в спочивальні, глухої ночі всі думки мої про Тебе. Ти — моя надійна поміч, у тіні крил Твоїх я звеселів. Душею я завжди тягнусь до Тебе, як руки Твої праведні підтримують мене. А хто задумує мене згноїти, самі у смертну яму попадуть. Їх знайде меч, лисиця розшматує їх. Щасливий буде цар, бо має Бога, прославлять Бога всі, хто присягавсь йому! Він примусить змовкнути лживі вуста. Для диригента. Псалом Давидів. Послухай моє слово, Боже, і захисти від люті ворогів! Сховай мене від замислів лихих людців, врятуй від їхніх намірів нечесних. В них язики, мов вигострений меч, гіркі слова у них, мов влучні стріли, вилетіть готові. Без попередження, зі схованки в кущах, не розбираючись, чи щира то людина, вони готові вбити її. Одне одного підбадьорюють вони словами злими, коли замислюють розкинуть сіті зради. «Ніхто нас не побачить», — кажуть так. Свої підступні пастки приховавши, вони шукають жертв собі. Людина — потайна, закрите її серце. Та Бог також Свою стрілу пускає, тоді підтятий, упаде нараз запеклий ворог. Бог може так зробити, що ворог попаде у власну пастку. І заніміє той, хто це побачить. А потім зрозуміє, що там сталось, про Божі діла почне оповідати. Бог праведника щастям наділяє. Бо чоловік той покладається на Бога, тож чесні люди Бога прославляють. Для диригента. Псалом Давидів. Хвальна пісня. О Боже на Сіоні, Тебе я величаю, Тобі я віддаю усе, що обіцяв. Увесь народ пройде перед Тобою, й молитви наші Ти почуєш. Коли гріхи обтяжують нам душу, Ти їх знімаєш з нас. Щасливий той, кого обрав ти, Боже, хто прославлятиме Тебе в Твоєму храмі. Ми маємо усе в священному Твоєму храмі. Ти Той, Хто нас рятує, Боже, відповідаєш нам, приносиш перемогу величною Своєю міццю. Він підперезаний Своєю владою, Він гори нагромадив. Він усмирив бурхливе море, заспокоїв хвилі грізні, й народів грізне невдоволення спинив. В усіх кінцях землі народи вражені всім тим, що Ти здійснив. Тобою приголомшені на заході й на сонцесході. Про землю дбаєш, напуваєш Ти її, і океан, і ріки Ти наповнюєш водою і робиш життєдайною ту воду. На зорані поля Ти направляєш дощ. Вологою напоюєш лани, розпушуєш дощами землю й благословляєш пагінці рости. Ти рік новий стрічаєш щедрим урожаєм, заповнюєш засіки свіжими дарунками ланів. Рясними травами вкриваються пустелі, і голі гори пасовиськами стають. Куди не глянь, на пасовиськах вівці, долини повняться зерном добірним. Усі співають й веселяться в щасті. Для диригента. Хвальна пісня. Земле уся, звеличуй Бога! Звеличуй піснею ім’я Його славетне! Хвалу Йому співай! Скажіть Богу, як прекрасні Його справи! Перед Тобою стеляться всі вороги Твої, і навіть похвали Тобі співають. Тобі хвалу співає цілий світ, Тобі співає, імені Твоєму. Погляньте на усе, що сотворив Господь! Його діла для нас величні аж занадто. Червоне море Він пустелею зробив, Його народ щасливий велику ріку перейшов. Бог править світом владою всесильною, за кожним пильно стежить Він повсюди. Ніхто повстати проти Нього не спроможний. Благословляйте Бога нашого, народи, вшановуйте Його в піснях гучних. Бог дав життя нам, Бог не дасть нам впасти. Та випробовує Він нас, в горнилі, наче срібло, очищає. Ти дозволяв нам у тенета потрапляти, на наші плечі звалював тягар тяжкий. Ти ворогам дозволив нас топтати, крізь полум’я і воду змусив нас пройти, та все ж привів у нас на прекрасну землю. Приніс пожертви за гріхи мої, приніс Тобі баранів із живицею духмяною, приніс биків, козлів до Тебе в храм. Зберіться, люди, всі, хто Бога величає, вам розповім про те, що Він зробив для мене. Молився я й оспівував Його. Якби відчув я сумніви в своїм сумлінні, тоді б мене Володар не почув. Та Бог прислухався, почув мою молитву. Славімо Бога! Він не відвернувся, прийняв молитву й дарував любов мені! Для диригента. На струнних інструментах. Хвальна пісня. Помилуй, Боже, і благослови мене, нас визнай і прийми. Нехай Твій шлях відомим світу стане. Нехай народи знають, як рятуєш Ти. Нехай тебе народи прославляють, Боже, нехай Тебе усі народи величають. Хай буде щастя й радість всім народам! Бо справедливо судиш їх і правиш ними справедливо. Нехай Тебе народи прославляють, Боже, нехай Тебе усі народи величають. Благослови нас, Боже, наш Господь. Хай щедрий урожай пошле земля нам. Нехай благословить нас Бог, а люди по усій землі нехай бояться і шанують Бога. Для диригента. Псалом Давидів. Хвальна пісня. Хай встане Бог й розсіє ворогів, хай ненависники усі тікають. Як вітром гнаний дим, розсіються хай недруги Твої. Як віск, що топиться на сильному вогні, так вороги Твої нехай загинуть. Возрадуються праведники перед Богом, побожні тішаться і задоволені усім! Співаймо Богу, у піснях Його ім’я славімо. Готуймо шлях Йому через пустелю, радіймо перед Тим, Чиє ім’я Єгова. В святій Своїй оселі Бог — Він батько сиротам, та вдів заступник. Самотнім Бог помешкання дарує. Та ворогів Він кидає в безводну спеку. Дощ рятівний наслав Господь, щоб древню виснажену землю оживити. Він повернув тварин на землю ту, приготував її з усім добром для бідних. Володар мій віддав наказ, і тисячі людей рознесли новину: «Війська царів могутніх повтікали! Жінки, що вдома залишилися, розділять здобич. Дістануться їм крила голубині, оздоблені і золотом, і сріблом». Так буде, коли Бог Усемогутній поскидає царів, мов сніг з гори Залмон. Башан — гора велична з безліччю вершин, чому ти скоса позираєш на гору Синай? Її ж бо любить Господь, Він обрав її, щоб жити на ній довічно. Володар мій святий зійшов з гори Сіон, за Ним мільйон мільйонів колісниць промчало. Зійшов Господь на вершину знов, за Ним йшли лави полонених щільно. Прийняв у дар людей Він, навіть тих, котрі раніше повставали проти Нього. Вславляймо Господа! Щодня допомагає Він тягар турбот нам зносить, нас спасає. Він — Бог наш, Він той Бог, Який нас рятує, спасає нас від смерті наш Господь. Господь потрощить голови підступних ворогів, із винних голови позносить! Побачать вороги ходу звитяжну Бога, як йтиме Він, мій Цар, святковий і святий. Попереду крокують співаки, музики йдуть за ними, і дівчата в бубни б’ють. Вславляйте Господа на зібранні великім! Співай, народе ізраїльський, славу Богу! Веде їх молодий Веніамин, вожді Юдеї та юдейське військо, провідники Завулона й Нафталі провідники. Дай волю палиці і звірів приручи, волів й корів народів тих примусь коритись. Вони війни хотіли, Ти ж розвіяв їх. Хай порпаються у багні, нехай несуть кавалки срібла. Нехай Єгипет принесе свої скарби, хай ефіопи віддадуть свої багатства. Співайте шану Богу, всі царі земні, славите у піснях свого Володаря! Прославте Бога! Він на колісниці мчить в довічних небесах, послухайте Його могутній голос! Бог — наймогутніший серед усіх богів, Бог Ізраїлю дасть народу силу. Прекрасний Ти, о Боже, у своєму храмі. Бог Ізраїлю силу й міць дає народу. Славімо Бога! Для диригента. На мелодію «Лілії». Псалом Давидів. Мій Боже, порятуй мене від бід усіх! Вода мені до самих уст сягає. Нема ногам опори, грузну глибше в мул. Вже вода змикається над головою, і хвилі котяться довкіл — ось-ось втону. Я слабну, закликаючи на допомогу, від крику горло пересохло, боляче очам, вони даремне Бога виглядали. У мене більше ворогів, аніж на голові волосся. Ненавидять, згубити ладні безпричинно, брешуть. Плітки пустили навсібіч, що я крадій, а потім змусили платить за те, чого не брав я. О Боже, знаєш Ти, що зла я не чинив, гріхів від Тебе приховати не можу. О Господи мій Всемогутній і Володар, не допусти, аби мене цурались. Бог Ізраїлю, не дай їм почуватись прикро, аби мене цурались Твої вірні. Лице вкриває сором, то заради Тебе я терплю ганьбу. Стороняться, мов чужака, мене брати, для кревних родичів немов чужий я. Мене з’їда любов палка до Твого храму, і дошкуляють боляче пересуди людські. Хоч плачу я, принижений, та вони все докоряють. Коли жалобний одяг надягаю, усі довкруги на кпин мене здіймають, про мене теревенять на майданах, п’янички, й ті про мене віршики складають. Але молюся, Господи, Тобі: прийми мене, я так цього бажаю! Дай, Боже, відповідь з великою любов’ю, із рятівною владою Своєю. Тягни ж мене із мулу і не дай піти на дно. Спаси мене від тих, хто ненависть плекає, врятуй мене з глибокої води. Не дай зімкнутись хвилям наді мною, не дай безодні проковтнуть мене, не дай могильній тьмі запанувати. Господь, дай відповідь мені Своєю доброю любов’ю, поміть мене, допоможи у милості Своїй! Не відвертай обличчя від Свого раба. Допоможи мені в біді, не зволікай! Прийди, врятуй мою нужденну душу, спаси мене від злісних ворогів. Ти знаєш про мою ганьбу, моє безчестя, Ти бачив кривдників, що так дошкулили мені. Ці докори мене здолали, втратив я надію. Шукав я співчуття, та не знайшов, шукав розради в друга — марно. Натомість мав отруєні харчі, щоб спрагу вгамувати, мені оцет давали. Хай їхня тризна пасткою їм стане. Нехай наїдки їм застрягнуть в горлі. Хай очі їхні не побачать світла більш ніколи, хай спини їм назавжди скорчить. Нехай відчують гнів палкий Твій. Зруйнуй оселі їхні, пустку з них зроби, скарай їх, хай світ за очі тікають. Тоді збагнуть вони, що то є біль та рани. Скарай їх, вони кару заслужили, не дай спізнати милосердя їм. Зітри їхні ймення із Книги життя, щоб не було їх поруч з іменами праведних людей. А я сумую і страждаю, Боже, підніми й спаси! В піснях я славитиму ймення Бога, Йому співатиму свої хвали. Це Бога втішить більше, ніж воли забиті. Принижені побачать те й зрадіють, це оживить серця тим, хто прийшов вклонитись Богу. Адже Господь принижених і бідних помічає, і виявляє співчуття до в’язнів. Славите Бога, небеса, земля і море і все, що мешкає у небі, в морі й на землі. Бог принесе Сіону порятунок, вдихне нове життя в міста Юдеї. Заселять землю знову ті, хто нею володіє! Його рабів нащадки володітимуть землею, там житиме народ, який оспівує Його ім’я. Для диригента. Одна з Давидових пісень на зміцнення людської пам’яті. Будь ласка, Господи, врятуй мене! Прийди мені, о Господи, на допомогу! Хай тих, хто на моє життя полюють, поразка і ганьба чекають! Зле замишляють проти мене, та я надію все ж плекаю, що зганьблені, відступляться вони. Нехай усі, хто зневажав мене, замовкнуть у приниженні своїм. Ще сподіваюся, що щастя знайде усіх, хто похвалу Тобі співає. І вірю я, що завжди зможуть величати Тебе всі ті, хто помочі в Тобі шукає. Нужденний, безпорадний я бідака, прийди мерщій і порятуй мене! Не зволікай, щоб пізно не було, бо лиш в Тобі моє спасіння, Боже! Господи, я вірую у тебе, тому й розчарувань ніколи не зазнаю. Мене спасеш, врятуєш милістю Своєю. Почуй мене, спаси мене! Твердинею для мене будь, притулком й сховищем безпечним. Ти — моя Скеля, захист мій надійний, то ж накажи мене порятувати. Мій Боже, визволи від нечестивих, спаси від злих, жорстоких і глумливих. Володарю, в Тобі моя надія, ще змалечку повірив в Тебе. В Твоїй я владі був іще у череві материнськім, ще ненароджений, на Тебе покладав надію. Ти — сили джерело моє, тому й служив я іншим прикладом в житті. Щодня звеличую усе прекрасне, що Ти твориш. Не викидай мене лише за те, що я старий, не залишай лише тому, що сили тануть. Підступні плани вороги плекали. Зібрались ненависники мої, аби домовитися, як мене згубити. Надумали і вирішили: «Захопить його потрібно, від нього відступивсь Господь і ні в кого йому просити допомоги». Не покидай мене, о Боже, швидше прийди й спаси мене! Хай згинуть вороги, без сліду рознеси їх вщент, бо до загибелі вони мене вели. Хай присоромлені в своїх підлотах стануть. Тоді завжди Тобі я буду довіряти і все палкіше прославлятиму Тебе. Повідаю усім, який Ти добросердий, згадаю ті часи, як рятував мене не раз. Про велич Господа, Володаря, про доброту Твою співати буду. Іще хлопчину, наставляв мене Ти, і про Твої чудесні справи я завжди усім розповідав. Я постарів, посивіло волосся, та знаю, що Господь мене не кине. Про силу й велич Божу оповім прийдешнім поколінням, про доброту Твою, яка небес сягнула. Ніхто з Тобою порівнятися не може, бо Ти чудес багато сотворив. Ти дав мені пізнати турбот і бід годину, та наодинці з ними Ти мене не кинув і не дав загинути мені. Хоч у якій я глибині тонув, мене Ти виручав. Втішай мене, допоможи натхненням заручитися на славні справи. На арфі прославлятиму Тебе, мій Боже, співатиму хвалу на лірі святому Богу Ізраїлю. Мою Ти душу спас для щастя, то ж з уст зриваються слова подяки. І лине величальна пісня про добрі Твої справи, а нечестивці, що мене на смерть штовхали, зазнають сором і ганьбу поразки. До Соломона. Допоможи царю робити мудрі кроки, Боже, й вершити справи доброчесно, як і Ти. Допоможи царю судить людей по правді, приймати мудрі рішення для блага бідаків. Хай буде мир і справедливість на землі. Нехай опорою нужденним стане цар і допоможе беззахисним і покарає злих. Нехай із року в рік повагу й шану він має від людей аж поки сонце й місяць в небі тішитимуть зір. Хай буде цар таким, як дощ для ниви, та злива, що дає життя зерну. Хай квітне доброта, поки він править, хай мир і спокій, мов той місяць, будуть на віки. Від моря і до моря хай сягають володіння, аж від Євфрата до окраїни землі. Ви, жителі пустелі, схиліться перед ним, ви, вороги запеклі, долілиць перед царем! Правителі Таршиша і далеких берегів нехай пошлють дари, нехай царі Шеби й Севи приносять данину. Нехай усі царі схиляють голови в шанобі, нехай усі народи має в служінні він. Наш цар нужденному й беззахисному йде на поміч. Нещасні й бідаки у ньому бачать силу, він їх підтримує в житті. Не дасть він на поталу безсердечним і недобрим, життя убоге кожного цінує він. Хай довго цар живе, хай Шеби золото дістане. Молитеся завжди й благословення шліть йому щоденно. Хай щедрим урожаєм колосяться ниви, на схилах гір хай наливаються плоди. Лани хай родять, як в Ливані, як луки травами, хай повняться міста людьми. Довічну славу має хай наш цар, у пам’яті людській нехай повік живе його ім’я! Благословен хай буде він народом, і кожного нехай благословить. Славте Господа, ізраїльського Бога! То тільки Бог всі чудеса здійснити міг. Славте вічно ймення Його славне! Хай славою Його наповниться весь світ. Амінь, амінь! На цьому закінчуються молитви Давида, сина Єссея. Хвальний псалом Асафа. Бог добрий до Ізраїля насправді, до всіх, у кого чисте серце. Я ж, навпаки, спіткнувся майже і майже на слизьку путь гріха ступив. Побачивши везіння нечестивих, позаздрив я талану гордовитих. У тих людей нічого не болить, тіла у них вгодовані й могутні. У них немає клопотів звичайних, ніщо їм не пече, як іншим. Немов коштовності довкола шиї їхня пиха. Вже й очі повилазили від сала, і дурість переповнює серця. Вони збиткуються з людей, підступні задуми снують, й замишляють завдати шкоди іншим. Уявляють вони себе богами, й гадають, що царі вони на цій землі. А Божі люди горнуться до них, виконують усе, що ті їм кажуть. І кажуть: «Як те знає Бог? Чи відає про те Всевишній?» Поглянь, які вони лихі, але багатство множать без упину. Тоді навіщо мені серце очищати, пощо мені тримати руки в чистоті? Чому я змушений весь час страждати, за що я страждаю щоранку? Однак якби я виголосив ці думки, то я б напевне зрадив Твій народ. Хоч як я намагався все збагнути, але непросто розуміння досягнути, аж поки я у храм Твій не ввійшов, і лиш тоді почав я розуміти. Ти їх загнав на слизьке, Ти змусив їх упасти і розбитися. Кінець захопить їх зненацька, обсядуть біди, й пропадуть вони. Вони мов сни, які насняться, а як прокинешся, то знехтуєш ти їх. Я назавжди залишився з Тобою, за руку Ти мене тримаєш. Ведеш мене в житті, порадою вітаєш, а потім і до слави приведеш. Хто ще для мене є на небі? Хто ще мені потрібен на землі? Можливо, заслабнуть плоть моя і дух, та Бог — то скеля мого серця, то моя доля навіки. Хто Бога кине, той піде у забуття, Ти вигубиш усіх зрадливих. А я лишився з Богом! Як це добре! Для мене Господь Бог — притулок, де сповіщатиму усім я про діла Твої. Маскіль Асафа. Навіщо, Боже, Ти залишив нас назавжди? Чи Ти розгнівавсь на Свою отару? Згадай громаду, що колись Твоєю стала, яку Ти викупив як плем’я Собі в спадок. Згадай Сіон, ту гору, що Твоїм осідком стала. Пройди по цих руїнах предковічних, вернись до ворогом сплюндрованого храму. Лунав у храмі ворогів військовий гук, про перемогу їхню ватри сповіщали. Немов сапою воїни бур’ян сікли, вони сокири й сікачі пустили в хід, аби понівечити різьблені панелі у Твоєму храмі. А потім підпалили святу оселю Божу, поруйнували до цеглинки храм, який звели Тобі на славу. Гукаючи собі: «Круши!» Вони спалили всі святі місця побачень з Богом. Ми вже не бачили своїх знамень, немає більш пророка, і ніхто не скаже з нас, як довго це ще буде. Як довго, Боже, збиткуватися ворогам над нами? Чи ж Ти дозволиш осквернить навік ім’я Твоє? Чому відняв від нас Ти рятівну Свою могутність? Яви Свою потугу, винищи їх вщент. Бог був царем моїм одвіку, спасіння Він вершить на цій землі. Своєю владою Ти море розділив, над водами розбив Ти голови чудовиськам морським. Ти потрощив Левіафану голови його віддав пустельним звірам на поживу. Ти змушуєш струмки і ріки бігти, Ти висушив річки, що вічно струмували. І день, і ніч в Твоїй безмежній владі, і місяць, й сонце — витвір рук Твоїх. Ти встановив кордони землям, Ти витворив літо й зиму. Не забувай, як ворог насміхається із Тебе, як зневажають дурники Твоє ім’я! Не дай звірині дикій ухопить Твою голубку, про бідний Свій народ повіки не забудь. Не забувай Свою Угоду з нами, бо панує кривда по глухих кутках землі. Народ Твій, Боже, ображали й гнобили, не дозволяй же збиткуватися над ним. Хай бідний і беззахисний народ Тобі хвалу возносить. Устань, мій Боже, і відстоюй Свою справу! І пам’ятай: злословлять проти Тебе дурні цілі дні! Не забувай, як вороги Твої кричать, як галасують заколотники невпинно. Для диригента. На мелодію «Не руйнуй». Хвальний псалом Асафа. Ми славимо, ми славимо Тебе, о Боже! Ти близько вже, народ Твої діла великі славить. Бог мовить: «Вибрав судний час Я, судити буду справедливо. Коли земля і мешканці її готові впасти, тримаю міцно Я стовпи». Пихатих і бундючних прагну Я спинити. Кажу пихатим Я: «Не пніться! Не намагайтеся сягнути головою неба! Висловлювати зарозумілість ви полиште!» Це не прийде ні з Заходу, ані зі Сходу, ані з віддалених гірських пустель. Лиш Бог — суддя, вирішувати Йому кого принизити, кого піднести. Господь тримає чашу у руці, по вінця там отруєне вино. Проллється кара до останньої краплини, всім нечестивим доведеться випити. Я завжди буду те оповідати й співати славу Богу Ізраїлю. «Безбожних залишу без сили й влади, а праведних могутність піднесу». Для диригента. На струнних інструментах. Хвальний псалом Асафа. Народ Юдеї знає Бога, в Ізраїлі ім’я Його — велике. Храм Божий зведено в Салемі, оселя Бога знаходиться на горі Сіон. Там Бог зламав вогненні стріли, щити й мечі — всю зброю. Ти осяйний, могутніший за гори віковічні, йдеш переможно ворожій стан винищивши. Сплюндровано те воїнство, могутнє духом; вони тепер поснули, ніхто з них, дужих, захистить себе не зміг. Гнів Бога Якова на них упав, і мертвим сном поснули й коні, й люди. О Боже, грізний Ти у гніві, перед Тобою не встоїть ніхто. Коли Ти гніваєшся, Тебе славлять. Твій гнів зміцнив народу рештки. Приносьте Господу, вашому Богу, присягу й дотримуйтеся її, усі довкола Нього, приносьте Грізному дарунки. Бог може дух правителів скувати, усі земні царі Його бояться. Для диригента. Для Єдутуна. Одна з пісень Асафа. До Бога я підношу голос, про допомогу Господа благаю. У дні тривог я до Володаря звертаюсь і руки простягаю через ніч. Моя душа не знає спочинку. Думками лину я до Бога через клопоти свої, я промовляю, але сам усе в турботах. Розплющеними Ти утримуєш мої повіки, засмучений, я слова мовити не в силах. Думки мої зверталися в минуле, постійно думаю про те, що сталося у давнину. Я згадую свої пісні вночі, я з серцем сперечаюся своїм, шукаю відповідь: «Чи ж нас Володар назавжди покинув? Невже не прийме більше нас ніколи? Чи вже Його любов навік минула? Чи слово Його згасло для прийдешніх поколінь? Чи Бог забув про милосердя? Невже Він співчуття змінив на гнів?» Собі сказав я: «Що найбільш тривожить, чи Всемогутній силу не згубив?» Я пам’ятаю всі діла Господні, я пам’ятаю всі дива, що Він зробив з часів прадавніх. Я розмірковував про звершення Твої, про всі ті справи думав я невпинно. Святі Твої шляхи, мій Боже, немає бога рівного Тобі. Ти Бог, Який творить ці чудеса великі, це Ти явив народам Свою владу. Своєю силою Ти визволив народ Свій, нащадків Якова і Йосипа Ти спас. Тебе побачила вода й злякалась, безодня, й та тремтить від переляку. Свинцеві хмари пролились водою, громи обвалюються з неба, а Твої стріли до землі ширяють. У вихорі звучав Твій грім, а блискавиці всесвіт сяйвом залили, земля здригається і двиготить. Твій шлях лежить через моря, Твоя дорога — через безодні океанів, та не знайти Твоїх слідів. Немов овець отару, Ти народ провів за допомогою Мойсея та Аарона. Маскіль Асафа. Народе мій, почуй мою науку, зверни свій слух до слів моїх. Для притчі розімкну уста, додам прислів’я із часів прадавніх. Ці притчі ми вже чули й добре знаємо, бо нам батьки розповідали їх. Ми від нащадків їх не приховаємо. Вони розповідатимуть прийдешнім поколінням про діла Господні славні. Його могуття і діяння дивовижні прославляти будем. Господь із Яковом уклав Угоду, Він для Ізраїлю створив Закон, якого наказав дітей навчати, щоб до останнього дійшов він покоління. Народиться людина, підросте і передасть усе це своїм дітям. Тоді у всіх людей довіра існуватиме до Бога, і не забудеться, що Бог зробив. Коритимуться заповітам Божим безвідмовно. Не повставатимуть вони, як їхні предки, те покоління вперте й бунтівливе, те покоління з неслухняним духом. Неначе бумеранґ, зброя народу Ефраїма, на них же повернулася в бою. Від Заповіту Божого відмовились вони, наслідувати Його закон вони не стали. Забули ті вражаючі й великі справи, які їм Бог явив перед очима їхніх предків у Зоані, ті чудеса, що Він здійснив в Єгипті. Він море розділив, людей провів крізь нього, довкола них здіймалася вода стіною. А потім хмарою їх вів щодня, й вогнем яскравим вів щоночі. В пустелі скелю Бог розсік, дав людям воду з глибини земної. Бог змусив воду річкою текти із скелі. Та люди все грішили проти Бога, в пустелі навіть Всемогутньому не йняли віри. Тоді наважилися Бога перевірить, і, зголоднілі, їжі попросили. І, нарікаючи, казали: «Невже в пустелі Бог не зможе дати їжу? Він скелю розколов, і полилась вода рікою; Тож може дати Він нам і хліб, і м’ясо?» Почувши, що говорять, Господь розгнівався на Якова. Бог дуже був лихий на Ізраїль. Бо віру в Бога люди не плекали, не вірили, що Бог врятує їх. Тоді Господь розверзнув хмари. Мов дощ, злетіла з неба манна на поживу, Він дав їм хліб небесний. Тож їжа Ангелів дісталась людям, послав їм Бог достатньо, щоб наїстись. Тоді їм Бог подарував південно-східний вітер. На них дощем посипались птахи небесні, немов пісок морський, упало з неба м’ясо. Птахів сідати змусив просто в їхній табір, між наметів. Бог дав їм все, чого хотіли, тож мали люди досхочу, чим поживитись. Але пожадливі накинулись на м’ясо і пожирали тих птахів живцем. Бог прогнівивсь на тих людей і найміцніших вбив; здоровим юнакам, і тим послав хворобу. Та попри все це люди знов і знов грішили, не вірячи у всі оті дива. Дні їхні скінчились марнотно, літа минули у страху. Коли Господь одних життя збавляв, то інші поверталися до Нього, до Бога бігли спрагло. Тоді вже згадували всі, що Бог — їхня Скеля, і знову пам’ятали, що це Всевишній їх звільнив. Та Бог був милосердний, Він простив гріхи й життя лишив їм, щоразу стишуючи гнів. Бог пам’ятав — вони всього лиш люди, вони, як вітер, що подув, і вже нема. Вони так часто повставали проти Нього у пустелі, Його засмучували в диких землях! Ті люди знов і знов Його терпінням зловживали, і ображали Святого Бога Ізраїлю. Не пам’ятали тих часів, коли Він спас їх від ворогів численних. Забули вони чудеса в Єгипті і дива в полях Зоана, як Бог річки перетворив на кров, щоб єгиптяни не могли напитись. Він напустив хмари мух, щоб жалили народ Єгипту, й жаб, які народ єгипетський губили. Бог віддав хлібів врожаї сарані, віддав городину гусені-ненажері. Він градом знищив єгипетську лозу і мокрим снігом поморозив сикомору, та моровицю на худобу напустив. Бог Свій гнів у Єгипті показав, пославши Ангелів караючих на нього, та гнів явивши без останку, тяжким недугом вразив ворогів. Всіх первістків Єгипту він побив, знак чоловічої потуги у родині Хама. Немов овець, Він Свій народ повів в пустелю. Він їм безпеку дарував, і не було причин для страху. В Червонім морі ворогів всіх Він потопив. І вивів до підніжжя гори святої, що створена Його рукою. Прогнав Господь всі інші племена, і роду кожному Він землю наділив, на землях ворогів їх оселивши. Та все ж вони Всевишнього терпінням зловживали і повставала проти Нього знов, не слідуючи заповідям Бога. Народ Ізраїлю від Бога відвернувся, мов бумеранґ, що змінює свій шлях. Узвишшя звівши, Бога прогнівили, збудили ревнощі Його, вклоняючись бовванам. Про все це Бог почув і розлютився, й суворо відштовхнув Ізраїль! І кинув Бог святий намет у Шило, де жив Він серед смертних. Святий ковчег Він дозволив іншим полонити, символ Своєї сили в руки ворога віддав. Він дав загинути народу у війні за те, що прогнівить Його посміли. Пісень весільних не заводили дівчата, бо наречених їхніх вже пожер вогонь. Священиків мечі пожерли їхні, та вдовам голосити не дали. Нарешті наш Володар підхопився, мов воїн, що в бою шалений від вина. Він ворогів прогнав, Він їх принизив, ганьби цієї їм уже не змити. Тож зрікся Бог намету Йосипа, й коліно Ефраїма не обрав. Коліно Юди вибрав Бог, Сіон обрав, ту гору, що її Він любить. Він стіни звів святого храму, як зводив гори; створив фундамент, як створив і землю. Давида Бог обрав Своїм слугою. Давид стеріг овець в кошарі, та Бог його забрав від них. Віднявши від грудей, поставив Бог його пасти Своїх людей — отару Якова й отару Ізраїля. Тож пас Давид народ із чистим устремлінням і вправною рукою вів його. Хвальний псалом Асафа. Прийшли народи, Боже, бити спадщину Твою, Твій храм святий поруйнували, Єрусалим перетворили на руїну. Тіла твоїх рабів залишили птахам небесним шматувати, плоть Твоїх вірних дісталась диким звірам. Довкруги Єрусалима все залите кров’ю, мов водою, і нікому тіла забитих поховати. Над нами збиткувалися сусідні племена, кругом усі висміювали й ображали. Чи довго, Боже, будеш гніватись на нас? Завжди? Чи довго ревнощі палатимуть, як ватра? Зверни Свій гнів, о Господи, на ті краї, які не визнають Тебе, проймися гнівом до народів тих, хто шану Богу не складає. Ті царства зруйнували Якова, спустошили вони Твій край. Не пам’ятай гріхів колишніх наших, нехай на нас проллється Твоя милість, бо ми принижені так гірко! Допоможи нам, Боже, рятівник, в ім’я Своєї слави! Прости гріхи, спаси в ім’я Своє! Чому всі ті народи кажуть: «Де ж ваш Бог?» Нехай впаде на них відплата за кров Твоїх рабів. Прислухайся, як в’язні стогнуть, яви Свою могутню силу, врятуй приречених на смерть. Скарай сусідів наших семикратно за зло, яке принесли нам вони; скарай за те, що осквернили Твоє ймення. Ми, Твій народ, в Твоїй отарі вівці, всім поколінням вихвалятимем Тебе, на віки вічні шанувати будем, Господи, Тебе! Для диригента. На мелодію «Лілії заповіту». Хвальний псалом Асафа. Пастирю Ізраїля, прислухайся до нас, Ти, Хто Йосипа веде й сидить над Херувимами, явися нам. Яви Свою владу колінам Ефраїма, Веніамина й Манассії; прийди й спаси нас. Боже, прийми нас знову, прийми нас і спаси! О Господи, наш Боже сил Небесних, як довго будеш гніватися на молитви наші? Нам їжу Ти сльозами замінив, дав сповна випити нашу чашу сліз. Зробив Ти нас предметом домагань сусідів, віддав нас ворогам на глум. Господи наш Всемогутній, Своїм обличчям осіяй нас і спаси. В минулому Ти виніс виноград з Єгипту, чужинців викорчував, посадив Свою лозу. Ти землю очистив, лоза вкорінилась і землю накрила, у затінку її сховались гори, вона ливанські кедри оплела. Лоза сповзла до Середземномор’я, пагіння до Євфрата доросло. Тож нащо огорожу зруйнував? Тепер усякий подорожній плоди зірвати може. Пасуться кабани з лісів, витопчуючи лози, шугають дикі звірі, об’їдаючи листки. О Боже сил Небесних, повернися, поглянь з небес, Свій виноградник захисти. Кинь погляд на лозу, яку Ти Сам саджав. Згорів дотла Твій виноградник, мов сухе галуззя, зайнявшись гнівним поглядом Твоїм. Простягни руку й допоможи обранцю Своєму, із людським сином, що його зміцнив Ти. Ніколи більше ми Тебе не кинемо, дай жити нам, й гукатимемо ми Твоє ім’я. О Господи, о Боже Всемогутній, вернись до нас, прийми нас і спаси. Для диригента. В супроводі ґіттіта. Псалом Асафа. Співаймо гімни Богу, щоб Бога Якова піднести! Почнемо музику, заграймо в бубни, та на ніжній лірі й арфі солодкоголосій. Подуймо в ріг баранячий у час молодика, і в повен місяць, що віщує свято. Такий закон для Ізраїлю, так Якову звелів Господь. Він встановив це свідчення для Йосипа, коли виводив його із Єгипту. Почув слова я мовою незнаною: «З його плечей Я зняв тягар, дав відпочить рукам від непосильної ноші. Як ви були в біді, звернулися до Мене. Я відповів таємно, громом, Я випробовував вас при воді Меріва. Народе Мій, послухай-но Мене, якщо, Ізраїлю, послухаєш, з тобою укладу Угоду! Хай бога іншого не буде поміж вас, не поклоняйтеся божкам сусідів. Я — Господь, ваш Бог, Який вивів вас з Єгипту; уста розкрийте, і Я нагодую вас. Та Мій народ не слухався мене, Ізраїлю Я непотрібен був. Тож відпущу їх впертості шляхом, хай і робили все, що заманеться. Коли б народ Мій слухався Мене, коли б ходив Моїм шляхом Ізраїль, тоді б Я знищив їхніх ворогів, Я кривдників би їхніх покарав. Ті, хто ненавидить Мене, тремтіли б, та кара їхня — то уже навік. Я б їх нагодував добірними плодами, Я б вдовольнив їх найсмачнішим медом». Хвальний псалом Асафа. Бог піднімається на зібранні богів і суд вершить над іншими богами: «Як довго будете неправедно судити? Як довго кривдники ходити будуть із піднятою головою?» Судіть задля сиріт і бідаків, права нужденних і знедолених відстоюйте в суді. Рятуйте бідних, безпорадних, від кривдника руки спасайте їх. Вони не знають і не розуміють! Вони блукають в пітьмах, й цілий світ тремтить! Кажу Я: «Так, ви — боги, ви всі Всевишнього сини, але на вас, людей, чекає смерть, впадете ви, як і усі царі до вас». Постань же, Господи, землі суддею будь! Бо над всіма народами лиш Ти Володар! Пісня. Хвальний псалом Асафа. О Боже, не мовчи, не будь такий спокійний, не залишайся незворушний. Поглянь-но, Господи, заворушились вороги, підняли голови і зброєю дзвенять. Зловісні наміри виношують проти Твоїх людей, усіх, кого Ти любиш і охороняєш. Вони говорять: «То ж давайте їх зметемо, щоб згадки про Ізраїль в жодного народу не лишилось». О Боже, згуртувалися вони, щоб дати бій Тобі, плетуть на Тебе змови. І навіть ассирійців там побачиш, які дали нащадкам Лота силу. Зроби їм так, як Ти зробив із мидіанцями, Сісерою й Явином на берегах Кишону. Ти знищив їх біля Ендора, вони тепер — лиш гній в землі. З вельможами їхніми зроби, як з Оревом й Зеевом, з князями їхніми хай буде те, що з Зевою й Залмуною, що кажуть: «Заберемо землю в народу Божого». Порозганяй їх, Боже мій, як перекотиполе, хай вітер їх розвіє, мов полову. Спали їх, як пожежа лісова, як вогнище, що пожирає ліс на горах. Злякай і віднеси їх геть смерчем, мов вітром штормовим з землі їх поздувай. Хай їм ганьба струмує по щоках, щоб кинулись Твоє ім’я шукати, Господи, аби нажахані й принижені були навічно, принижені й загублені в віках. Тоді вже знатимуть, що сам Ти — Ягве, що Ти єдиний і Всевишній над землею. Для диригента. В супроводі ґіттіта. Хвальна пісня Кори. О Всемогутній Господи, Твій храм такий чарівний. Не можу дочекатись, Господи, коли ввійду в Твій храм, душа і серце затремтять від щастя, побачити Живого Бога. О Всемогутній Господи, мій царю, Боже, тут навіть ластівки собі знаходять дім, в’ють гнізда і вирощують дітей. Блаженні ті, хто у Господнім храмі оселились і Бога прославляють день у день. Благословенні ті, кому Ти силу дав, шлях їхній — до Твого храму. Вони ідуть через долину Бака і воду п’ють з оаз, наповнених осінніми дощами. Із міста в місто йдуть вони, щоби побачить Бога на Сіоні. Господи, Боже Всемогутній, ось моя молитва! О Боже Якова, почуй мене. Боже, зглянься над нашим захисником, будь милостивий до Твого обранця. Один-єдиний день в Твоєму храмі кращий, ніж тисячі днів будь-де. Біля воріт у Божий храм тулитись краще, ніж спочивати у домі безбожника. Господь — то сонце й щит, від Нього — слава й честь. Душею чистим Він дарує все. О Всемогутній Господи! Хто вірить в Тебе, той і щастя має. Для диригента. Хвальна пісня синів Кори. О Господи, будь милосердним до країни і поверни додому Якова синів-вигнанців. Прощення народу Своєму даруй, о Господи, зітри його гріхи! Спини Свій гнів і не лютуй на нас безтямно. Спасителю, не сердься, прийми нас знову. Невже завжди на нас гнівитись будеш? Чи з покоління в покоління будеш лютий? Напевне, знову Ти повернешся до нас! Ти знову нам даси життя, і втішений з Тобою знову буде Твій народ. Яви нам щирую любов, спаси нас. Дозволь почути те, що Бог Господь мій скаже: народу проголосить мир Своєму й Своїм вірним мир також, аби не збилися вони на манівці. До того, хто Його боїться, вже близьке спасіння, щоб Його Слава оселилась в нашім краї. Милість і правда разом зустрінуть вірних послідовників, а праведність поцілунком мира їх привітить. Тож всі народи на землі вірні будуть Богу, та небеса приймуть Його народ з любов’ю. І сам Господь нам принесе добро, земля нам щедрі врожаї народить. І праведність ітиме перед Богом, торуючи для Нього шлях. Молитва Давида. Послухай мене, Господи, дай відповідь, бо я нужденний, бідний. Я вірний раб Твій, мою душу захисти. Спаси слугу, який довірився Тобі, бо Ти — мій Бог. Володарю, будь милосердний, Тобі складаю цілий день молитви. Своє життя Твоїм рукам ввіряю, о Володарю, душі раба Твого дай щастя. Ти, Володарю наш, милосердний, добрий, любові сповнений до кожного, хто звернеться до Тебе. Почуй мою молитву, Господи, послухай, як благаю. Молюсь Тобі я, Господи, в лиху годину і знаю, що мені Ти відповідь даєш! Ніхто з богів з Тобою не зрівняється, мій Боже, й нікому не дано з богів здійснити те, що Ти створив. Усі народи, створені Тобою, схиляться перед Тобою і Тебе вшанують, і будуть славити Твоє ім’я. Ти величний і величне твориш, лиш Ти один є справжній Бог! О Господи, навчи мене іти Твоїм шляхом, і стану жити я й коритись Твоїй правді, дай неподільне серце, щоб вшановувати Твоє ім’я. Мій Боже, мій Володарю, всім серцем я хвалю Тебе, повік я буду славити Твоє ім’я! Величезна Твоя любов до мене, бо мою душу від Шеолу Ти врятував. На мене, Боже, ціляться пихаті, життя у мене відібрати хоче зграя безпощадних, які Тебе не поважають геть. Та Ти, Володарю, мій добрий, милосердний Бог, Ти сповнений терпіння, вірності й любові. Поглянь на мене, яви до мене милість. Слузі Своєму сили дай, дай порятунок синові рабині Твоїй. Подай мені знамення, Боже, на добро, щоб ненависники мої побачили і зганьблені були. Для синів Кори. Хвальний псалом. Господь місто Своє збудував на Святій горі. До серця Господу Сіона брами понад усі намети Якового роду. О місто Боже, чудеса про тебе кажуть. Каже Господь: «Згадаю Я усіх, хто народився у Рагаві, Вавилоні, Филистії, Ефіопії і Тирі». Та Бог пам’ятає кожного, хто народився на Сіоні, у місті, що Всевишній збудував. Бог має всіх своїх людей перелік, Бог знає, де родився кожний смертний. Їм танцювати і співати: «Ти — джерело всього, що я маю». Хвальний псалом для синів Кори. Для диригента. Про нездужання, що викликає болі. Маскіль Гемана-езрагіта. О Господи мого спасіння, Боже, до Тебе я взиваю день і ніч. Будь ласка, вислухай, про що Тебе благаю, прислухайся, про милосердя я Тебе молю. Душа стражденна мала досить болю! Вже на порозі я Шеолу. Мене вже люди за мерця приймають, слабкого для життя у цьому світі. Шукай мене серед померлих. Я почуваюсь мертвим у могилі, забутим і занедбаним, без Божої опіки. Мене послав Ти у могильну яму, в пітьму могильну Ти мене поклав. Твій гнів мене накрив, як хвилі моря, принижений я карою Твоїй. Ти моїх друзів відлучив від мене, зробив мене бридким для них. Я замкнутий, не вибратись мені. Випікають очі сльози від страждання, щодня здіймаю руки в небеса в молитві. Чи є у Тебе чудеса для мертвих? Чи привиди постануть вихвалять Тебе? Ні! Чи чути у могилі про Твою любов? Чи праведність Твоя відома в Абаддоні? Чи чудеса Твої в пітьмі відомі? Чи хто згадає доброту Твою у світі забуття? Ні, Господи, це я Тобі благання шлю про допомогу. До Тебе я в молитвах щосвітанку лину. Чому Ти, Господи, залишив мою душу? Чому від мене відвернув лице? Ще змолоду я був слабким і на порозі смерті, я від тортур Твоїх, беззахисний, страждав. Твій гнів палкий зійшов на мене, моє життя Твої тортури забирають. Вони засмоктують мене, неначе вир, щодня, вони на мене нападають звідусіль. Ти змусив друзів і близьких мене покинуть, лиш темрява мені єдиний друг. Маскіль Етана, езрагіта. Оспівуватиму я вічно Божу милість, із покоління в покоління прославлятиму я Його вірність! Бо я сказав, що милість — то навіки. Ти Свою вірність збудував на небесах! Промовив Бог: «Я склав Угоду з обранцем Своїм, обіцянку слузі Давиду дав Своєму: „Твій рід Я встановлю навіки, престол твій розбудовуватиму із покоління в покоління”». Прославить Небо, Господи, Твої діла чудесні. Усі святі підносять вірність Твою на високім зібранні. Немає рівних Господу на Небесах, зрівнятись з Господом ніякий бог не зможе. Як Ангели збираються на раду, Господь — єдиний Той, кого вони бояться; між ними найстрашніший і найбільший Він. Нема такого Всемогутнього, як наш Господь, на Тебе покладаємось завжди. Ти гордо морем управляєш, приборкати можеш хвилю злу. Ти переміг Рагава, розкидав ворогів могутньою рукою. Все в небесах і на землі Тобі належить, створив Ти світ і все, що в ньому є. І північ, й південь є Твоїм творінням, гори Хермон і Тавор Тобі хвалу співають. Рука Твоя могутня, рука Твоя потужна, Твоя правиця переможно лине! На правді й справедливості стоїть престол Твій, любов і вірність — то служниці Твого трону. Благословенний той, хто впізнає закличний голос Твій, ходитиме він, Господи, перед Тобою. В Твоє ім’я вони радіють цілий день, Твої діла величні й рятівні підносять їх. Ти — наша міць вражаюча, і гордо їхній ріг піднесений — з Твоєї ласки. Щит наш Господу належить, наш цар — святому Ізраїлю. Сказав Ти в з’яві якось вірному Своєму: «Я радше оберу помічника, ніж воїна, Я юнака обрав з-поміж людей. Знайшов Свого раба Давида Я, помазавши його святим єлеєм. Моя рука підтримає його, Моя правиця дужим його зробить. Його не обдурити ворогам і кривдники безсилі проти нього. Я ворогам його завдам поразки, всіх, хто ненавидить його, здолаю. Мої любов і вірність лишаться із ним, і буде ріг його піднесений в Моє ім’я. Під його владу Я віддам і море, і річки. Мені він скаже: „Батько Ти мені, мій Бог і Скеля, мій Спаситель”. Зроблю його Я первістком Своїм, він буде наймогутнішим царем у світі. Моя любов навічно буде з ним, Угода з ним ніколи не скінчиться. Я рід його продовжу на віки, престол його стоятиме так довго, як і небо. Якщо ж його нащадки не йтимуть за Законом, і перестануть жити так, як Я звелів, якщо порушать хоч які Мої накази і за Моїми вказівками не підуть, тоді їх за гріхи жорстоко Я скараю, та все ж ніколи не залишу без любові, і Моя вірність не відвернеться від них. Свій Заповіт, Давиду даний, не порушу, обіцянку Я виповню Свою. У святості Я дав обіцянку назавжди, Давиду Я неправди не скажу! Давидів рід тривати буде вічно, а царство існуватиме, допоки сонце світить. Як місяць вічний, буде вічним царство, надійний Заповіт, як небеса». Але Ти розлютився на обранця, Ти відштовхнув його і покарав. Зневажив заповіт слузі, його корону кинув на долівку. Ти розвалив мури столиці, Ти зруйнував фортеці стіни. Крадуть у нього все, що бачать, перехожі, сусіди всі збиткуються із нього. Ти ворогам його перемогти дозволив, царевим недругам Ти втіху дарував. Його меча відвів від ворогів, царю ж Ти допомоги не подав. Поклав Ти край царевій славі, на землю його трон пожбурив. Ти молоде життя його укоротив, його самого Ти покрив ганьбою. Як довго, Господи, від нього Ти ховатись будеш? Чи гнів Твій полум’ям горіти буде вічно? Згадай, які крихкі й тендітні ми; твої створіння — то туман довкола кістяка. Нікому не дано прожити вічно, ніхто могили не мине. Володарю, де щира та любов, яку Давидові Ти виявив колись? Володарю, згадай, яких образ рабу Твоєму завдано, допоможи смиренням відповісти на напади людей, що кривди завдали стопам Твого обранця. Повік благословенний буде хай Господь! Амінь, амінь! Молитва Мойсея, Божого чоловіка. Володарю, на віки вічні був Ти нашим житлом! Ще гори народитися не встигли, землі простори ще не сотворились, а ти вже Богом був. Ти завжди існував і жити вічно будеш, Боже! Синам людським Ти народження й життя даєш, та згодом повертаєш в порох. Коли Ти гніваєшся, нам кінець, Твій гнів лякає і вбиває! Усі гріхи мої — перед Тобою, Ти бачиш, Боже, кожен гріх таємний. Твій гнів нам може коштувати життя, яке, мов те зітхання, швидкоплинне. Ми живемо принаймні сімдесят, а дужчі — то й вісімдесят років. Та й те життя наповнене стражданням і трудом, аж ось скінчилося, і ми вже відлітаєм. Хто знає вповні силу Твого гніву, і люті повної Твого гніву, що відміряє довжину життя? Навчи нас мудро дні свої прожити. Коли ж Ти, Господи, повернешся до нас і слуг Своїх утішиш? Своєю щирою любов’ю наповни кожен ранок, щоб нам блаженство й радість у житті пізнати. Даруй нам стільки ж років щастя, як Ти завдав нам болю і турбот. Дай Твоїм слугам і нащадкам їхнім побачити Твої діла величні. Дай, Боже, нашого Володаря пізнати ласку. Підтримай і скеруй усе, що чиним ми, хай благом будуть всі плоди роботи нашій. Хто оселився в затінку Всевишнього, той в тіні Всемогутнього знайшов свій захист. Звертаюсь я до Господа, в Якого вірю: «Ти — прихисток, моя фортеця!» Бог захистить тебе від пастки і порятує з небезпек. Розкриє крила над тобою, щоб прихисток під ними ти знайшов, тебе оточить огорожею, чиє ім’я «Надійність». Нічого не бійся уночі, і не остерігайся вражих стріл удень. Не бійся ні біди вночі, ані смертельної хвороби ясним днем. До ніг твоїх Він кине тисячі. Десятки тисяч від твого меча поляжуть, не заподіявши тобі нічого злого. Так, ти побачиш це усе на власні очі, побачиш кривдників, які своє дістали! Я Господа Всевишнього, зробив своїм притулком. Тож лихо вже не нападе на тебе, і моровиця не ввійде у твій намет. Він Ангелам звелить оберігати тебе, хоч де б ти був. І руки їхні враз тебе підхоплять, щоб ти спіткнутися не встиг об камінь. Ходити зможеш по отруйних гадах, приборкати зможеш навіть й лева. Бо каже Бог: «Мене він любить, то ж Я його врятую. Я піднесу його, бо Моє ім’я він знає. Покличе він Мене — Я відгукнуся, коли біда прийде, Я буду поруч, врятую, подарую славу. Його Я обдарую довгими роками, явлю йому Своє спасіння». Хвальна пісня на відзначення суботи. Як добре славить Господа Всевишнього, як добре возвеличувати Твоє ім’я! Як добре про Твою любов співати вранці, оспівувати Твою вірність вечорами у супроводі лір десятиструнних і арф! Я радість маю з Твоїх, о Господи, діянь, Твої діла мені приносять щастя. Які великі справи, Господи, звершив Ти, Твоїх думок глибини нам не зрозуміти. З Тобою у порівнянні люди, мов худоба, що не знає нічого, мов дурні, що нічого не збагнуть. Хоча безбожники живуть і квітнуть, як бур’ян, нікчемні їхні справи згинуть назавжди. Але Ти, Господи, завжди високий будеш. Поглянь, мій Господи, на ворогів Твоїх, на них чатує смерть, розвієш лиходіїв Ти. А мій могутній ріг Ти піднесеш, мене помажеш запашним єлеєм. Бачу я, як зачаїлись вороги, я чую кривдників підступну мову. Людина праведна розквітне, наче пальма, і виросте, немов ливанський кедр. Хто виріс на дворі Господньої Оселі, дасть плоди прекрасні. Вони і в старості даватимуть плоди, як і тоді, коли були зелені й юні. Вони повідають про праведність Господа, Скелі моєї, і про Його велику доброту. Господь — наш цар, і вбрання Його — велич й слава. Як світ стоїть і не впаде ніколи, так і царство Твоє живе в віках. Ти справді існував завжди! О Господи, річки біжать, моря підносять голос, і хвилі кататися гучніше і гучніше. Такий потужний голос океану, його хвилі могутньо розбиваються об берег, але Господь незміряно сильніший. Твої закони праведні й надійні, нехай святий Твій храм стоїть із віку в вік. Господь — то Бог караючий, явися нам, караючий Боже! Верши Свій суд земний, вставай, скарай пихатих по заслугах! Як довго, Господи, ще тішитися їм? Допоки? Як довго й далі лихі людці дбатимуть лише про себе? Вони народ Твій, Господи, розбили, збиткуються з тих, хто Тобі належить. Вони вбивають вдів, чужинців і сиріт. Вони говорять: «Та ж Господь не бачить, що ми коїм! Бог Якова не знає геть нічого». Отямтеся, ви, телепні! Коли ви, дурні, розуму дійдете? Бог дав вам вуха, то ж і Він все чує, Бог дав вам очі, то ж і Він все бачить! Народи Бог карає, тож і вас провчить! Людей навчає Він всього, що вони знають. Бог знає, що в людей на думці, Бог відає, що ті думки — лиш подих вітру. Благословенний той, кого навчає Бог, навчи нас, Господи, Свого закону, щоб заспокоїть нас до того часу, коли для злодіїв вже буде вирито могилу. Господь ніколи не залишить Свій народ, не відштовхне всіх, хто Йому належить. І справедливість, правду нам поверне, і потім прийдуть добрі, чесні люди. Хто встане проти кривдників підтримати мене? Хто допоможе із злочинцями боротись? Якщо Господь мені не допоможе зараз, то дуже скоро я замовкну назавжди. Хоч то був я, хто спотикався й падав, то щира Господа любов, яка підтримала мене. Я жив, печалі сповнений і туги, Ти ж, Господи, утішив, дав блаженство! Чи може бути із Тобою той лихий престол, який законом крутить, щоб творити лихо? Вони на добрих нападають, невинних звинувачують, вбивають. Але Господь — то мій притулок в горах, Бог — моя Скеля, порятунок мій. За злочини Він їх скарає, Він знищить їх за їхні темні справи. Господь наш Бог погубить їх! Ходімо, звеселімось перед Господом, звертаймося до Нього співом голосним. Співаймо ж величальну нашій Скелі рятівній! Підійдемо зі вдячними пожертвами до Нього, музикою розбудимо Його. Бо Господь — то наш великий Бог, над усіма богами Він царює. Адже весь світ Йому підвладний — весь, від безодні до найвищої гори! Йому належить все: і океани, й твердь земна — бо створене це все Його руками. Схилімось перед Ним, покірні будьмо! Благословімо Господа, що нас створив! Ми зробимо це тому, що Він — наш Бог, а ми — народ, якого Він плекає наче стадо. Ми — вівці, що бредуть за помахом Його руки, і слухаємось голосу Його. То ж облишимо впертість, бо ми виявили її вдосталь, коли повстали проти Бога у Массі і Меріві. Ми доста твердочолими були, випробуючи Господа у пустелі. «Там ваші пращури поставили під сумнів Мої справи, хоч пересвідчились на власні очі, що Я міг зробити. Те покоління Я терпів аж сорок років. Вони, повірте, не сприймали настанов Моїх, як жити. Я гнівався на них, тож присягнувся, що їм ніколи не побачити землі Мого спочинку!» Співайте Господу нових пісень, нові діла Його вславляйте! Вславляйте Господа! Його ім’я благословляйте! Щоденно проголошуйте: «Господь рятує Свій народ!» До всіх народів звістку донесіть про Його велич, про чудеса, що творить Він, скажіть усім. Адже Господь великий, слави гідний; величніший Він за всіх богів. Бо боги всі — лише боввани нікчемні; Господь єдиний небеса створив. Навколо Нього — слава і велич, могутність і краса в Його святому храмі. Народи й племена, розсіяні по світу, хвалу співайте владі Господа мого! Вшановуйте Його ім’я! Приносьте жертви до Його оселі. Схиліться перед Господом в священних шатах! Свою глибоку шану вияви перед Його лицем, вся земле. Серед народів новину розносьте: «Він Всесвіт збудував, міцний і непохитний, людей Він судить справедливо». Хай небеса радіють і втішається земля, хай океан і все, що в ньому є, нуртує. Хай буде щастя ниві й парості на ній. І все, що в лісі темнім, хай радіє. Хай все радіє, бо Господь іде! Він наближається, щоб правити землею, Він світ розсудить праведно і щиро. Господь царює! Хай земля й далекі країни радіють і втішаються! Навколо Нього хмари і пітьма густа, чесність і справедливість підтримують Його престол. Вогонь проходить перед Його обличчям і спопеляє ворогів навколо Нього. Ясніє світ від блискавиць Його метких, земля те бачить і тремтить від страху. Перед Володарем землі, могутнім Господом, гірські вершини розтають, мов віск. Про доброчинність Господа говорять небеса, народи бачать всі Господню славу. Нехай усі, хто поклоняється бовванам й пишається нікчемними божками, будуть принижені. Схиліться перед Ним, усі боввани. Поселення в Юдеї звеселились, зрадів Сіон, коли дізналися про рішення Твої. Адже Ти, Господи, — Усемогутній, над всім земним пануєш Ти, піднесений Ти високо над усіма божками. Любов Господня з тими, хто до зла ненависть має, Він душі Своїх вірних стереже, від кривдників оберігає їх. Хто праведно живе, тих осяває світло, і щастя випадає щиросердим. Тож люди добрі, будьте з Господом щасливі, вшановуйте Його святе ім’я! Новою піснею славьте Господа! Вславляйте чудеса Його нові! Його свята правиця перемагає знов, Свою звитягу й доброту демонструє Він народам. Про вірність і любов до Ізраїлю не забув Господь. У найвіддаленіших закутках землі всі бачать здатність Господа спасати. Вся земле, криком Господа вітай, піснями вибухни і веселись, співай! На лірі псалми Господу заграйте, на лірі й інших інструментах. У сурми засурміть, в рожки осанну Господу-царю співайте. Хай море, все, що плодиться у ньому, земля і все на ній Йому співають величальну! Господь царює, тож тремтіть від жаху, люди! Над Херувимами Він цар. Нехай земля трясеться з жаху! Господь на Сіоні величний, над усіма народами піднісся. Нехай ім’я Твоє народи возвеличать! Господь — святий та грізний. Співайте осанну Царю, Який обстоює правду, та ж праведність саму Ти створив! Звеличуйте-но Господа, Він — Бог наш, і долілиць стеліться перед Ним, вклоняйтеся Його святому храму. Мойсей та Аарон — священики Господні, є й Самуїл серед наближених, хто зве Його на ймення: вони звернулися, і Він їм відповів. Він говорив до них крізь стовп вогню і диму. Вони виконували Заповіт Його й Закон. Наш Боже, Господи, Ти відгукнувсь до них, Ти їм прощав провини їхні, хоча й карав їх за негідні справи. Звеличуйте Господа, нашого Бога! Його Святій горі вклоняйтесь низько, бо наш Господь — воістину святий! Хвальна пісня. Вся земле, Господа вславляй! З піднесенням служіть Господу! З веселощами поклоніться Йому! І знайте, що Господь — наш Бог. Створив Він нас, тож ми належимо Йому. Його народ ми, вівці в Божім стаді. З подякою ввійдіть у Його брами, прийдіть з хвалою на подвір’я храму, хваліть Його, Його ім’я благословляйте! Господь — предобрий, любов Його міцна — навічно, вірність Його — з роду в рід. Псалом Давида. Тобі я, Господи, псалом співаю, хвалю Тебе за справедливість і любов. Я з чистим серцем проживу безгрішно й мудро. Коли ж Ти завітаєш в дім, де я Тебе вславляю? Лихого я не матиму перед очима. Ненавиджу робити, що від Бога відвертає, до мене не пристане зло. Хай кривдники подалі йдуть від мене, я не терпітиму їх зла. Я дорікну тому, хто прагне нацькувати мене на ближнього, я не терплю зухвалих і нахабних. Шукаю для співпраці простих, незрадливих. Лиш люди чистих помислів на мене працюють. Не житимуть в моїй оселі брехуни, неправедним не дам мені служити. Пошлю всіх нечестивців доглядати за худобою, із міста Господа я вижену злостивців. Молитва стражденного злидаря, який благає Господа. Мій Господи, почуй мою молитву, нехай моє благання долетить до Тебе. Не відсторонюйся від мене в час скрутний, зваж на мольби мої, не зволікай, допоможи. Як довго я страждаю і печалюсь, обвисла шкіра на кістках. Я усамітнився, немов сова пустельна, на згарищі, серед руїни. Вночі не сплю, вдивляючись, мов одинока пташка на даху. Мене весь час принижували вороги, прокльони слали й збиткувалися з мене. Печаль мав замість їжі, а пив я власні сльози. А це тому, що Ти на мене розлютився: підніс спочатку, а тоді пожбурив геть. Життя моє — лиш тінь, яка зникає, я в’яну, наче скошена трава. Ти ж, Господи, навіки на престолі, і житиме Твоє ім’я із роду в рід. Яви Свою любов горі-Сіону, час втішити її; вже час призначений настав. Її каміння прагнуть бачити Твої раби, бо люблять навіть порох з неї. Народи інші, й ті боятимуться імені Твого, царі народів тих шанують Твою Славу. Це станеться, коли Господь з руїн Сіон підніме й постане там у пишності і славі. Почує Він нужденного молитви, Він не осудить, не зневажить їх. Про все це напишіть для поколінь прийдешніх, щоб незачатий ще народ цінував Творця. Щоб звільнені Його ім’я вславляли на Сіоні, хвалу Йому співали у Єрусалимі. Тому благаю: «Боже мій, живеш Ти з роду в рід, тож не вбивай мого життя на півдорозі. Створив Ти землю в сиву давнину, Ти небеса розкинув власноручно. І все це може зникнути, а Ти ж бо — вічний. Мов одяг зношений, Ти викинеш і зміниш їх, немов ганчір’я. Твої ж літа пребудуть вічно! Сини рабів Твоїх прийдуть і підуть. Нащадки змінять їх, аби Тобі служити». Псалом Давида. Душе моя, благословення Господу пошли! Єство моє, благослови Його святе ім’я! Душе моя, слав Господа, не забувай ніколи Його благих діянь. Це ж Він простить твої тяжкі гріхи, це ж Він зцілить від недугів. Це ж Він твоє життя відверне від могили, це ж Він тебе огорне милосердям і любов’ю. Це Він тебе наповнить добротою, дасть другу молодість, і тоді орлом себе відчуєш юним. Пригнобленим Господь приносить праведність і справедливість. Це Він навчив шляхів життя Мойсея, це Він Ізраїлю явив Свої діла великі. Господь — предобрий, милосердний, терплячий, доброчинний Він. Не стане Він зненацька нападати, не буде пантрувати за кожним кроком. Як грішимо, Він не карає, як завинили, Він не мститься. Як небо височенне над землею, так і любов Його — висока і правдива. Та непокірливих відрине Бог від Себе, далеко так, як схід від заходу далеко. Як батько діток, пестить слуг Своїх Господь. Він пам’ятає, як створив нас, ми ж бо — порох. Короткочасний вік людини, як в трави, як в квітки польової, що розквітне, та й облетить, лиш суховії нападуть. Ніхто й не скаже, де той цвіт буяв. Але завжди жива любов Господня вірна, але завжди Господь вершити буде добрі справи для всіх нащадків слуг Своїх. Завжди за тих Він буде, хто Заповітом і веліннями Його живе. Адже Господь установив престол на Небесах і звідти править цілим світом. Господні Ангели, благословіть Його! Могутні воїни, покірно слухайте Його накази! Благословляйте Господа, усі Небесні сили, Його наказів слухайтесь усі! Благословляйте Господа усі, кого створив Він, благословляйте всюди в Його царстві! Душе моя, благословення Господу пошли! Душе моя, благословення Господу пошли! О Господи, мій Боже, Ти — величний, Ти вбраний в шати доблесті і слави. Як в тогу, Він огорнений у світло, Він небо розгортає, мов завісу. Небеса — підмурівок Його дому, небесні хмари — колісниці Бога, на крилах вітру Він мандрує небесами. Зробив Він Ангелів подібними до вітру, а слуг Своїх — до полум’я. Він землю на підвалини міцні поставив, отож ніколи не впаде вона. Мов ковдрою, безоднею вкрив землю, вершини гір Він вкрив водою. Коли Він дорікнув і гримнув грізно, то води ринули, помчались хутко з гір. Здійнялися гірські вершини, а долини впали вниз, все стало на свої місця, як Ти звелів. Ти встановив кордони для води, щоб суходіл не затопила. Струмкам вказав Ти шлях поміж горами. Вони звірині польовій дають напитись, і дикі віслюки вгамовують в них спрагу. Птахи небесні гнізда в’ють біля води, щебечуть в верболозах при потоці. Він гори напуває з джерел небесних, земля втішається плодами рук Його. Він спричиняє ріст трави, аби паслась худоба, і зернових, аби людей нагодувати, щоб люди харчувалися землі плодами, вино, щоб серце звеселяти, оливу, щоби сяяли обличчя, і хліб, щоб тіло підкріпити. Високі гори — для гірських козлів домівка, у скелях влаштувались борсуки. Створив Він місяць, щоби визначати час святих зібрань, призначив сонцю місце, де сідати. Бог темряву створив, щоб ніч могла прийти, щоб звірина нічна могла бродити в лісі. Тож леви молоді гарчать і здобичі у Бога просять. Коли сходить сонце, звірі всі нічні у лігва повертаються свої і сплять. Виходять потім люди працювати і пораються дотемна. Всього, що Ти зробив, і не злічити! І скільки мудрості у всіх Твоїх діяннях, наповнена земля усім, що Ти створив! Візьми хоч великий океан, що не охопити. Він повний крихітних створінь, тварин, що незліченні, — великих і малих. Поверхню моря розтинають кораблі, морські потвори в глибині пустують. В належний час усі до Тебе мчать, аби дістати здобич. Ти руки розкинув і дав їм поживу, і вже вони вдоволені і ситі. Але коли ховаєш Ти від них лице, вони лякаються, повітря їм бракує, втрачають сили й гинуть, ось вони вже порох. Коли ж Ти дихаєш на них, це зцілення для них й оновлення землі. Нехай Господь прославиться навіки, хай Богу втіха буде від Його творінь. Він дивиться на землю, і тремтить земля, Він докоряє горам, і з тих струмує дим. Хоч скільки б жив, я Бога прославлятиму в піснях, допоки житиму, псалми Йому співати буду. Вірші складатиму для Нього, щасливий в Господі я буду. Коли з землі піде останній грішник і кривдників не лишиться на ній. Душе моя, благословення Господу пошли! Благословен Господь! Співайте дяку Господу, ім’я Його вславляйте, народам про Його діла сповіщайте! Співайте Йому! Пісню хвали Йому співайте! Славте всі Його діла чудесні! Пишайтеся Його святим ім’ям, хай щастя буде тим, хто Господа шукає! Вірте в Господа та Його силу, хай Він постійно з вами буде. Господь — наш Бог, і влада Його повсюди на землі. Навіки Він Свою Угоду пам’ятає, що Він заповідав для тисяч поколінь прийдешніх. Він з Авраамом уклав ту клятву, дав її Ісааку, і Якову підтвердив Він Угоду вічну, Ізраїлю як вічний заповіт. Господь сказав: «Я землю Ханаанську віддам вам у володіння». Він так зробив, коли була їх купка мандрівників на тій землі, як вони блукали від народу до народу, з одного царства до іншого. Господь не дозволяв чинити зле їм, попереджаючи царів стосовно них: «Не зачіпайте народ, що помазав Я, Моїм пророкам лиха ви не заподійте!» Наслав на землю Він голодомор, їх змусив рахувати окрайці. Послав Він перед ними чоловіка, то проданий у рабство Йосип був. Кайданами йому скували ноги, а шию затягли в залізний комір, аж доки слово Господа до нього не прийшло, його очистило Господнє слово. Послав людину цар його нагородити, правитель краю наказав його звільнити. Домоправителем його призначив, усю маєтність доглядати доручив. Дітей царевих Йосип наставляв, ділився мудрістю з старійшинами роду. Прийшов Ізраїль згодом до Єгипту, в країні Хама оселився Яків. Рід їхній дивовижно розплодився і став для ворогів занадто дужим. І вже прихильності до Якова синів не мали, рабів своїх зненавидів Єгипет, зле замишляти проти них почав. І Бог послав Своїх обранців Мойсея та Аарона. Він наділив їх силою дива творити й чудеса в країні Хама. Наслав пітьму Він непроглядну, та єгиптяни не прислухались до Нього. Він води їхні в кров перетворив і рибу отруїв. В країні жаби розплодились так, що аж дійшли до царського палацу. Він слово мовив, і блошиць навала посунула на край. Він дощ перетворив на град і леза блискавиць. Побило виноградники і смокви, й дерева інші по країні цілій. Він наказав, і сарана, і гусінь навалилися. Усе зелене, весь врожай до корінця поїли. Тоді всіх їхніх первістків згубив — весь батьків первоцвіт. Народ Свій вивів Він у злоті й сріблі, ніхто в колінах їхніх не схитнувся. Зраділи дуже єгиптяни, побачивши, що ті пішли, адже вони ізраїльтян боялись. Господь напнув над ними хмару, наче килим, Він стовп вогню створив, аби світити уночі. Як попросили, дав їм перепілок наситив їх небесним хлібом. Він скелю розщепив, і полилася вода в пустелю, наче та ріка. Адже Він пам’ятав обітницю святу Своєму слузі Аврааму. То й вивів із Єгипту Бог народ обранців, втішений й щасливий. А потім їм віддав народів інших землі, й вони успадкували плід трудів чужих. Щоб трималися Його законів, щоб заповіді берегли Його. Славімо Господа! Славімо Господа! Дякуйте Господу за Його доброту, за справжню милість Його вічну! Ніхто не годен полічити сил Господніх! Ніхто не виспіває всі хвали Йому! Благословенний той, хто зберігає справедливість, хто праведність вершить! Згадай мене, о Господи, коли народу явиш милість, коли народ спасатимеш, про мене не забудь. Дозволь мені побачити благополуччя обраних Твоїх, Твого народу радощі мене також хай тішать, дозволь радіти з того, що Тобі належу. Ми, як і пращури, грішили, були неправедні, і це провина наша. З твоїх чудес в Єгипті не навчилися нічого, не пам’ятали наші предки Твоєї щирої любові. Там, де Червоне море розлилося, вони повстали проти Бога. Але Господь їх врятував, щоб показати Свою велич, порятував заради імені Свого. Він море посварив, і висохло воно, Він їх провів по дну морському, наче по пустелі. Від ненависників Він врятував їх і викупив від ворогів. А їхніх кривдників вода накрила, не врятувався жоден з них. Тож слову Божому повірили вони і прославлять Його піснями почали. Та швидко знов забули всі Його діяння, були занадто нетерплячі для Його порад. В пустелі піддались спокусам і випробовувати Бога почали. Тоді Він дав їм те, чого бажали: наслав на них Він згубну моровицю. В святому таборі Господньому вони палко підтримали Мойсея та Аарона. А щодо послідовників Датана й Авірама, то розверзлася, поглинула й зімкнулася земля. Перед збіговиськом вогонь зметнувся й спалив зловмисників усіх. А потім спорудили золоте теля в пустелі і долілиць попадали в покорі. Преславного зміняли на боввана, подобу травоїдного вола. Забули, Хто творив великі справи у Хамовій землі, чудесні дива на Червонім морі. У Хамовій землі Він творив великі справи і неймовірні дива на Червонім морі. Він знищив би усіх, якби не раб Його Мойсей, який вступився, гнів Господній пригасив і від загибелі порятував їх. І знов вони Його відринули, й в жаданім краї відкинули Його веління. Вони сиділи по наметах і на Бога нарікали, не прислухалися до голосу Господнього. Тож Він поклявся знову їх пожбурити в пустелю, нащадків їхніх вимести й розвіяти по світу. У Ваал-Пеорі вони пристали до поклоніння Ваалу і поділяли жертви мертвих. Тож вчинками своїми прогнівили Бога, і Він за те наслав на них хвороби. Встав Фінегас, помолився й спинив моровицю. Той вчинок праведним вважають, із роду в рід і навічно. Та знову Бога прогнівили у Меріві і через те примусили Мойсея зле вчинити. Мойсея гірко засмутили, він нерозсудливо заговорив. Не знищили вони народів інших, як наказав Господь. Натомість розбрелися між племенами, навчилися чинити, як народи інші. І почали бовванам поклонятись, що стало пасткою для них. Дітей приносити почали в жертву, то ж віддавати демонам дітей. Невинну кров вони лили синів і дочок, принесених бовванам ханаанським в жертву, тією кров’ю землю осквернили. Й себе неправедністю осквернили, немов розпустою повії. Тож розлютивсь Господь на Свій народ, почав Свій спадок зневажати. Господь віддав їх іншим племенам, тож їхні вороги вже ними керували. Їх вороги нещадно гнобили й гнітили. Він знову й знову рятував їх, Його ж не слухались вони, чинили що хотіли, тому й приймали кару за вину свою. Але щоразу у біді, коли молились Богу, Він чув їх, дбав про них, не залишав в біді. Він згадував Свій Заповіт і щирою любов’ю їх втішав. Він змусив ворогів їм ласку виявляти. Тож нині, Господи наш Боже, врятуй нас, збери нас із-поміж народів, щоб ми до храму повернулись прославляти Твоє ім’я й Тебе піснями величати. Благословенний є Господь наш Бог на всі віки! І весь народ сказав: «Амінь!» Славімо Господа! Вславляйте Господа, бо добрий Він, за щирую любов, яка існує вічно! Повторюйте це ті, кого Господь порятував, кого Він визволив від ворогів! Він позбирав їх із усіх країв: із заходу і сходу, півночі і півдня. Вони блукали по сухих пустелях, шукаючи, де б оселитися, та не знайшли. Зів’яли життєдайні сили їхні від голоду та спраги. Зверталися до Господа вони в своїй біді, і Він їх визволив з напасті. Господь їх вивів до їхніх рідних міст. Тож хай благословляють Господа за щирую любов, за всі ті чудеса, які зробив Він людям. Адже Господь напоїть спраглу душу, голодну душу він добром наситить. Їх працею впокорили, вони спіткнулись, й не було кому допомогти. Зверталися до Господа вони в своїй біді, і Він їх визволив з напасті. Він вивів їх з пітьми, що чорна, наче смерть, й порозбивав кайдани їхні. Хай Господу подякують за щирую любов, за всі ті чудеса, які зробив Він людям, що розтрощив Він бронзові брами, й засуви поламав залізні. Повстали проти Бога нетямущі і постраждали через підлі свої справи. Вони були нездатні споживати їжу й до брами смерті близько підійшли. Зверталися до Господа вони в своїй біді, і Він їх визволив з напасті. Він слово мовив і зцілив їх, послав їм порятунок від страшної згуби. Хай Господу подякують за щирую любов, за всі ті чудеса, які зробив Він людям. Нехай приносять жертви дяки розкажуть весело про те, що Бог зробив. Навіть мандрівники й купці, що вийшли кораблями в плавання до далеких берегів, побачили усе, на що Він здатен: всі чудеса, що Він творив в безодні водної стихії. Лиш слово мовив, й розгулялись хвилі, лиш наказав, і почалася буря. До неба кораблі здіймалися миттєво й раптово падали у глибочінь морську. І мужність щезла, лиш біда настала. Вони хитались, спотикались, наче п’яні, вся моряцька вправність зникла вмить. Зверталися до Господа вони в своїй біді, і Він їх визволив з напасті. Він бурю стишив і хвилі вгамувались. Вони зраділи, що затихло море, і Він привів їх у жаданий порт. Хай Господу подякують за щирую любов, за всі ті чудеса, які зробив Він людям. Нехай уславлять Господа на зібранні, хай славлять Господа старійшин збори. Річки перетворив Він на пустелі, джерела повноводі повсихали. Солончаками Він зробив родючі землі за все те зло, що чинять люди на землі. Та Він також перетворив пустелі на оази, сухі степи перетворив Він на джерельний край. Він там людей голодних поселив, а вже вони для себе там звели рідні міста. Вони засіяли лани, посадили лози й зібрали врожаї. Він цей народ благословив, примножив, дав розплодитися худобі свійській. Народів інших стало менше довкруги, тяжкі випробування і нещастя їх зігнули. Господь вельможним пиху збив, пустив поневірятись по безлюдних, здичавілих землях. А жебраків Він визволив з убозтва, примножує родини їхні, як отари. Засвідчують це праведні й радіють, уста безбожників скувала німота. У кого мудрості стає, щоб осягнути це, той розуміє справжню милість Божу! Хвальна пісня Давида. Налаштував я серце, Боже, Тебе вславляти і співати всім єством! Прокинься, моя душе, прокиньтесь, арфи й ліри, світанок привітаємо разом! Ми, Господи, вславлятимемо Тебе поміж народів, й серед іноземців возвеличим ми Твоє ім’я! Бо ж щира любов Твоя сягає неба, бо вірність Божа — вища хмар небесних. Вивищується Він над небесами, а Слава Його — по всій землі. Своєю владою врятуй людей, яких Ти любиш, щоб вирвати їх із тенет біди. Бог подарував мені таку обітницю у храмі: «З радістю Я в борні здобуду перемогу й віддам цю землю народу Своєму: Я віддам Сихем їм й долину Суккот. Належатиме Ґілеад Мені, Манассії земля Моєю буде. Шоломом мені буде Ефраїм, Юдея царським скіпетром послужить. Моав буде мийницею для ніг, сандалі скину над Едомом і переможно вигукну над филистимським краєм. Допоможи нам, Боже, вирватись з лещат ворожих! Намарне сподіватись порятунку від людей! Могли б перемогти, аби Він допоміг, всіх наших ворогів би подолав Він! Для диригента. Псалом Давида. О Боже, Котрому молюся, не мовчи! Бо злі язики нагострились на мене, обплутали мене брехнею. Накинулись на мене безпричинно, ведуть про мене балачки гидкі. У відповідь на ласку, вони кинулись на мене, хоч навіть я за них молився. За все добро, що я зробив, сплатили лихом, і за любов мою ненавистю сплатили. Вони говорили: «Безбожника йому у допомогу дайте, правицею його хай ворог буде. Отак в суді здобуде перемогу кривдник, його ж молитви гріх його засвідчать. Та хай обірветься негідника життя, й його заступить інший чоловік. Осиротіють діти, овдовіє жінка. Хай діти жебраками помандрують з краю в край, вигнанцями, адже в руїнах буде дім. Хай лихварям дістанеться усе, що він надбав, хай зайди загребуть усе, заради чого працював він! Аби ніхто його не пожалів, аби сиріт його ніхто не приголубив! Насамкінець хай люди проженуть його, нехай нащадки з пам’яті зітруть його ім’я. Хай пам’ятає Бог завжди гріхи його батьків, ніколи не простяться його матері гріхи. Хай ті гріхи Господь повік запам’ятає, а на землі вони забудуться навік. Він гадки про добро ніколи він не мав, переслідував нещасних жебраків й духовно гнаних прирікав до страти. Любив прокляття насилати на інших, щоб обсідали їх нещастя, ніколи не хотів благословить людей, тож хай добра йому повік не буде. Прокляття він носив, немов той одяг. Тож хай розбухне від проклять, як від води, хай лоєм на кістках прокляття наростають. Нехай в прокляттях ходить, як в плащі, і ними ж підперезаний, немов паском. Як твердять кривдники, Господь послав їх. Ось що вони мені зробили: обмовили так підло мою душу. А Ти, мій Господи, Володарю, роби зі мною все, що Тобі краще. Врятуй мене, Ти ж випромінюєш любов і ласку. Я — жебрак убогий, у грудях серце, наче трут. Моє життя згасає, мов день, вечірня довга тінь його накрила. Я почуваюся, мов зметений додолу жук. Від спраги вже тремтять коліна, стає без їжі виснаженим тіло. Став осоружним, ненависним для людей: подивляться вони й хитають головою у відразі. Тож Господи, допоможи мені, врятуй, мій Боже, щедрістю Своєї ласки! Аби переконалися вони, що це Твоя потуга мене порятувала від біди. Благословеннями зроби прокляття їхні, на їхні голови хай соромом впадуть нападки їхні, аби щасливим був слуга Твій. Ганьбу хай носять кривдники, як носять плащ, приниження хай носять, наче одяг». Я щиро вдячний Господу моєму, Його вславляю на зібранні велелюднім. Бо від убогого праворуч Він стоїть, щоб врятувати від тих, хто прагне приректи на смерть їх. Хвальна пісня Давида. Господь сказав володарю моєму: «Праворуч сядь від Мене, доки не покладу Я ворогів Твоїх до ніг Твоїх». Господь твою владу поширить за межі Сіону й на землі ворожі, де правити будеш. У час борні прийде на допомогу твій народ, вбереться на зорі в священні шати, і сила молодеча поведе тебе. Господь пообіцяв, що не зрадить Він обітниці Своєї. Священик ти навіки за Мелхіседековим чином. Щоб вгамувати спрагу, Він схилиться над придорожнім джерелом, і підведе Він голову Свою. Славімо Господа! Я Господа вславлятиму усім єством своїм в вузькому колі щирих на майдані велелюднім. Господь величні справи робить. Народ жадає добрих справ, що йдуть від Бога. Є пречудовими й преславними Його діла, живе віки Господнє милосердя. Забути не зможемо ніколи чудеса Його, і доброта, і ласка Господа у них. Свою Угоду з нами пам’ятає Він завжди, дає поживу послідовникам Своїм. Сказав Своєму Він народу про діла Свої величні, як Він народів інших землі їм віддав. Усе, що діє Бог, то правильно й шляхетно, ми можемо на всі Його накази покладатись. Його накази діятимуть вічно, створив Він чесними і праведними їх. Послав рятівника народу Він Своєму, Угоду з ними склав навіки; ім’я Його святе й жахливе. Пошана й страх Господній — мудрості початок, хто слідує Його наказам, розумнішає. Оспівування Господа — довічне! Славімо Господа! Благословенний, хто шанує Господа й боїться, хто прагне слухатись Його наказів! Вельми благословенне покоління щирих, героями на полі бою будуть їхні діти. Дім їхній буде повен слави і багатства, єднатимуться в них добро і праведність навічно. Життя людей порядних, добрих заллє яскраве світло справедливості. І щедра, й праведна людина — добра, її слова й діла — у відповідності з Законом. Й ніколи не заточиться вона і не впаде, людину праведну всі пам’ятати будуть вічно. Лихі новини не зігнуть такого, він впевнений, бо в Господа він виріть. Не виявить він страху, буде мужній, доки здолає ворогів своїх. Подасть він добровільно злидарю, бо щедрий, він добру славу матиме, і праведні діла його довічно жити будуть. Це кривдники побачать й нападе гризота. Вони скреготатимуть зубами, та відвагу втратять; у них не стане сил здійснить свої бажання. Славімо Господа! Славімо Господа, Господні слуги! Нехай благословляється ім’я Господнє віднині і навічно! Нехай вславляється ім’я Господнє де сходить сонце й де воно заходить! Господь — над усіма народами землі, Господня слава — вище піднебесся. Кого ще знайдете такого, як наш Бог — Господь, Який піднісся на престолі в височінь? Він нахилився, щоб поглянути на землю й небеса. Він з пороху підніме злидаря, беззахисного з попелу зведе на ноги і возвеличить до вельмож, проводирем поставить. Бездітній навіть Він дарує дім і щастя, як і матері родини. Славімо Господа! Коли Ізраїль, Якова родина, пішов з Єгипту, полишивши край чужинський. Юдея стала святим Божим місцем, Ізраїль став землею, де керує Бог. Як сталося таке, те море бачило, Йордану води зупинились й потекли назад. У танку закружляли гори, наче козенята дикі, брикались пагорби, немов малі ягнята. Що думало про все це Червоне море, коли Йордан спинився і назад побіг, коли у танку закружляли гори, наче козенята дикі, а пагорби, мов ті ягнята, веселились, і затрусилася земля перед володарем, Господом Богом Якова? То ж Він був тим, Хто скелю розколов, Хто джерело зробив зі скелі, озеро розливши. Не віддавай нам, Господи, пошани, вона лише Тобі належить. І Твоя лиш слава за вірність і за щирую любов. Як можуть сумніватися погани й питати: «Де ваш Бог?» Наш Бог — на Небесах, Він робить те, що забажає. А їхні «боги» — це ніщо, шмат золота чи срібла, оброблений людей руками. Хоч рота мають, але не говорять, хоч очі мають, все одно не бачать, хоч вуха мають, та чути не спроможні, хоч мають носа, але запаху не чують. Не можуть дотик їхні руки відчувати, ходити не спроможні їхні ноги, не здатне їхнє горло застогнати. А той, хто робить їх, хоч покладається на них, сам незабаром їм подібним стане. Ізраїлю, на Господа лиш покладайся, бо Він — твій прихисток, твій щит. Лиш Господу довірся, Ааронів роде, Він допоможе вам, Він захистить. Усі, хто перед Господом схилився, на Господа свої надії покладайте. Він — захисник, Він — ваша поміч. Нас не забув Господь, благословення дасть нам, благословення дасть Він Ізраїлю, благословення дасть Він дому Аарона. Господь пошле благословення всім своїм прихильникам: малим й великим. Господь благословляти буде й далі і вас самих, і ваших діточок. Благословенні ви у Господа, Який створив і небеса, і землю. У владі Господа небесна височінь, а землю Він віддав людським створінням. Померлі, ті, хто йде у світ мовчання, вже не співають Господу осанну. Лиш ми, живі, благословляєм Господа віднині і навіки. Славімо Господа! Мене оповили смертельні пута, ступив я на стежину горя й суму. Тож я закликав Господа на поміч, благаю: «Господи, спаси мене!» Господь — предобрий, справедливий, Він милосердний й співчутливий, наш Господь! Господь піклується про простодушних; коли я був беззахисний, Він врятував мене. Душе моя, спочинь, про тебе Бог подбає. Адже Ти мою душу врятував від смерті, не дав пролитися сльозам, не дав спіткнутися ногам. Я й далі Господу служитиму в краю живих. Я вірив, навіть кажучи: «Ось смерть моя», — та був покараний жорстоко. У гніві кинув я: «Весь рід людський — брехливий!» Не маю змоги відплатити Богу, бо все, що нажив — все від Нього. То як же Господу відповідати мушу, карання терплячи численні? Я келих порятунку підніму, коли до Господа звернусь по допомогу. Що обіцяв я, Господу віддам перед усім народом. Смерть послідовника Свого Господь завжди цінує. О Господи, я — вірний Твій слуга, Твій раб, я син слуги Твоєї. Це Ти звільнив мене від пут. Ти, Господи, є тим, кому складу подяки жертви, Твоє ім’я повторюю у скрути час. Що обіцяв я, Господу віддам перед усім народом. Вславляйте Господа в суді перед Господнім храмом, що зведений в середині Єрусалима! Славімо Господа! Хвалімо Господа, усі народи! Вшановуйте Його, всі племена й роди! Бо всіх переповнює Його безмежна ласка, навіки береже Він вірність нам. Славімо Господа! Славімо Господа, бо Він прещедрий! Любов Господня щира буде жити вічно! Ізраїлю, скажи таке: «Любов Господня щира буде жити вічно!» Нащадки Аарона, повторіть: «Любов Господня щира буде жити вічно!» Всі, хто поклоняється Господу, мовте: «Любов Господня щира буде жити вічно!» У скруті я до Господа звертався, Господь на мене зглянувся і врятував. Господь за мене, тож безстрашний я: чим може син людський зашкодити мені? Господь за мене, Він ненависників допомагає подолати. Так краще покладатися на Господа, аніж залежать від людських синів. Так краще покладатися на Господа, аніж залежать від земних царів. Ви, люди, погубити прагнули мене, та врятував мене Господь. Господь — моя сила і звитяжна пісня, Господь мене рятує. В наметах переможців — радість і пісні звитяжні, коли правицею Господь показує Своє могуття. Правиця Господа здіймається звитяжно, адже Господь нам міць Свою явив. Тож житиму, нізащо не загину, про подвиги Господні розповім усім. Господь мене провчив, та не бажав моєї смерті. Тож брами перемоги відчиніть для мене, щоб я ввійшов і Господу подяку склав. Оце Господні брами: лиш праведні ввійдуть у них. Тебе вславлятиму за те, що відгукнувся, що визволив мене з біди. Той камінь, що будівельники відкинули, виявився краєугольним каменем. Це все від Господа, і це для нас прекрасно. Цей день Господь створив, тож веселімося й радіймо нині! Спаси нас, Господи, Тебе благаю, Господи, врятуй! Благословенний той, хто входить у ім’я Господнє, благословляємо його в Господнім храмі! Господь — це Бог, на нас пролите Його сяйво. Тож до рогів жертовника припніть святкову жертву. Ти — Бог мій, дякуватиму Тобі, я возвеличувати буду свого Бога! Славімо Господа, бо Він прещедрий! Любов Господня щира буде жити вічно! Благословенні ті, хто помислами чистими живе, всі, хто додержує Господніх настанов! Господніх заповітів хто додержує — благий, до Господа всім серцем прагне — той щасливий. Є ті, що зла не чинять, йдуть Його шляхами, життя проводить в послуху Йому. Закони дав Ти нам, щоб ми корились пильно. І як я прагну бути їм іще вірнішим! Коли б я настанови ті в життя своє впровадив, легке було б життя без докорів сумління. Моя подяка — щиросердна, Боже, бо навчив мене Ти справедливого Свого Закону. О не кидай мене надовго, поради Господа — життя мого закони! А де той шлях, що юнака до чистоти веде? Дотримання Твоїх наказів! Всім серцем я Тебе шукаю. Господнім настановам прагну вірним бути. Довіку серцем пам’ятатиму слова Господні, єдине прагнення — не погрішити проти Тебе. Жагуче Господа благословляю! Законів слухатись Твоїх навчи! Із уст моїх всі мудрі правила Твої злітають, й Твій Заповіт мені дарує насолоду більш, ніж багатства мира. Лечу думками я, за мислями Твоїми, могутні Твої дії осягнути прагну. Радію я Твоєму мудрому Закону, і ні на мить не забуваю я Твої слова! Винагороду дай рабу Своєму, аби дотримувався я повчань Твоїх в житті. Відкрий очі мої, щоб я на дивовижний Твій Закон поглянув. Чужинець я у цих краях, тож не ховай від мене заповітів. Душею палко прагну я весь час пізнати Твої накази. Пихатих свариш Ти, коли порушують Твої накази, тому на них прокляття хай паде. Я ж вірний Заповітові Твоєму, отож звільни мене від сорому й приниження. Хоча б намагалися старійшини обмовити мене, я, Твій слуга, додержуюсь Твоїх наказів. Твій Заповіт для мене — справжня втіха, знаходжу в ньому я поради мудрі. Тепер, коли моя душа обернеться на порох, даруй життя мені, як Ти пообіцяв! Я розповів Тобі про шлях свій, і Ти відгукнувся, навчи мене, благаю, настанов Своїх! Дай осягнути вказівки Твої, щоб міг я висловити чудеса Твої. Пригнічений і в розпачі я доста, пообіцяв Ти підбадьорити мене. Не дай на хибний шлях мені ступити, утіш мене Своїм ученням. Обрав я праведності шлях, дай осягнути праведні Твої накази! Твоєї, Господи, Угоди я тримаюсь, не дай мені зазнати розчарування. Я радо слухаюсь Твоїх наказів, тому що серце Ти збагачуєш безмірно. О Господи, навчи шляхів Твоїх законів, щоб міг я впевнено додержуватись їх. Дай розуміння Твого вчення, щоб виконувати його, щоб щиросердо я за ним ішов. Веди мене шляхом Твоїх повчань, бо в тих повчаннях я знаходжу насолоду. Не дай мені від заповідей відійти й пуститись у гонитву за багатством. Не дай мені пов’язнути в марнотах, дай жити справжнім, бажаним Тобі життям. Дотримайся обіцянки, що дав слузі Своєму, з якої виросла моя до Тебе шана. Зніми ганьбу, що гнобить мене, тисне, бо рішення Твої законні й добрі. Як прагну я Твої накази пильнувати! Тож вияви до мене милосердя, даруй мені життя! О Господи, Яви мені любов безмежну й щиру, спаси мене, як обіцяв Ти! Тож кривдникам я зможу відповісти, адже я вірю всім Твоїм словам. Вклади в мої уста назавжди Твою правду, бо покладаюсь я на рішення Твої, щоб настанов Твоїх додержувавсь завжди. Я житиму відкрито й вільно, бо завжди настанов Твоїх шукаю. Твій Заповіт я розкажу царям сміливо, й вони не збиткуватимуться з мене. З Твоїх наказів тішитися буду, бо люблю їх. Клянуся вірним бути вказівкам Твоїм, які люблю, роз’яснювати буду всі Твої закони. Запам’ятай, що обіцяв слузі Своєму, словами тими Ти вселив надію в мене. Вони — моя розрада в горі, Твої обіцянки оновлюють моє життя. Пихаті можуть насміхатись з мене, та я ніколи не відступлюсь від Заповіту. Всі вікопомні рішення Твої, о Господи, я пам’ятаю, в них черпаю втіху. Мене лякають ті безбожники, що відштовхнули Твій Закон. Твої повчання піснею звучать в моїй оселі. Я серед ночі пам’ятаю Господа ім’я, Твій Заповіт виконую охоче. Так сталося, бо я живу, бо настанов Твоїх тримаюсь. Це моя доля, Господи, коритися Твоїм наказам. Усім єством служить Тобі жадаю, тож милосердний будь, як обіцяв. Я кожен крок життя відміряв так, аби іти шляхом Твоїх повчань. Я без вагань і сумнівів готовий був виконувати всі Твої накази. Хоч кривдники й обплутали тенетами мене, я ні на мить не забуваю про Твої закони. Підхоплююся серед ночі я, щоб справедливим рішенням Твоїм подяку скласти. Я друг усім, хто Господа шанує, за друзів маю всіх, хто підкоряється Твоїм наказам. О Господи, уся земля наповнена Твоєю щирою любов’ю. Навчи мене Своїх шляхів! Обіцяне Ти виконав, мій Боже; Ти був щедрий до слуги Свого. Ти — щедрий, добродійний, тож навчи мене Своїх законів. Накинулись на мене брехуни пихаті, та щиросердо я додержувавсь Твоїх законів. Серця бездарні в них, неначе жир, а я захоплююсь Твоїм навчанням. Але мої страждання — благо, я через них пізнав Твої закони. Одна премудрість з уст Твоїх дорожча тисяч золотих і срібних шекелів. Мене створили і тримають Твої руки, допоможи збагнуть і вивчити Твої завіти. Хто поклоняється Тобі, мене побачить і зрадіє, бо на Твої накази покладаюсь я. Я знаю, Господи, що Твій присуд — справедливий, мене страждати Ти недаремно змусив. Тепер утіш мене, Твою любов і милість дай пізнати, адже Ти дав обітницю рабу Своєму. Своєю милістю мене благослови, дай жити, адже я втішений Твоїми настановами. Хай будуть присоромлені хвальки, які звели на мене наклеп. Я тільки думав про Твої накази. Нехай повернеться до мене кожен, хто знає Твій Заповіт і хто Тебе боїться. Дай бути щиросердим перед Твоїм Законом, аби ганьби ніколи не спізнати. Душа моя Твого спасіння прагне, плекаю всі надії на Твої слова! Я видивився очі, очікуючи дій Твоїх, коли ж мене утішиш Ти? Коли я всохну, мов пустий бурдюк на смітнику, то і тоді я пам’ятатиму Твої закони. Як довго має жити Твій слуга, щоб покарав Ти переслідувачів у суді? Вони ледь не позбавили мене життя, хоч я ніколи не порушував Твоїх наказів. Вдихни життя у мене милістю Своєю, щоб міг життя прожити за Господнім словом. О Господи, Твої накази вічно житимуть на Небесах! Із роду в рід Твої накази, віри гідні, будуть діяти. От землю Ти створив, вона існує й досі. Усе тримається на справедливості Твоїй, адже усе Тобі покірне. Якби я не кохав Твого Закону, давно б мені страждання скоротили вік. Навік закарбував у пам’яті Твої накази, тому що ними керувався у житті. Я — Твій, спаси мене, щоб міг я слідувати Твоїм наказам. Ті кривдники мене згубити сподівались, я ж прагнув осягнуть Твій Заповіт. Я усвідомив, що всьому кінець настане, лиш настановам Господа кінця немає. О як законами Твоїми я втішаюсь, роздумую над ними повсякчас! Я мудрість черпаю із вказівок Твоїх, їм завдяки мудріший я, ніж вороги мої. Мудрішим вчителів моїх мене зробив Ти, бо Заповіт Твій завжди в моїм серці. Мудріший я, аніж старійшини поважні, тому що підкоряюся Твоїм наказам. Нога моя не ступить на гріховний шлях, бо жити хочу за Твоїм Законом. Я правил Твоїх не порушив, бо Ти мені дав розуміння їх. Яка то втіха промовлять Твої слова, вони мені солодші, аніж мед. Я намагаюсь осягнуть Твої накази, тож неправдиве слово відмітаю! Твої слова, немов світильник під ногами, освітлюють мій шлях. Я присягнув дотримуватися вказівок Твоїх, і буду вірний клятві цій. О Господи, я тяжко настраждався, благаю, дай пожити ще, як обіцяв мені. О Господи, прийми хвалу мою, навчи, як жити за настановами Твоїми. На мене повсякчас чатує небезпека, але ніколи не забуду я Твоє учення. Безбожники розкинули тенета, я ж всупереч Твоїм наказам не чинив ніколи. Повіки підкорятимусь Твоїй Угоді, бо в ній знаходить серце втіху. До згину я коритимусь Твоїм законам. Як я ненавиджу тих безхребетних, що не слухняні повністю Тобі, але ж як я кохаюся в Твоєму вченні. Ти — мій Дорадник, Захисник мій, всім серцем покладаюсь на Твої слова! Безбожники, геть зі шляху мого, я буду жити за Законом Божим! Підтримай так, як обіцяв Ти, щоб я жив, не дай розчаруватися, не кинь напризволяще! Підтримку дай Свою, щоб міг я врятуватись і керуватися завжди законами Твоїми. Ти відмітаєш тих, хто зневажає Твої закони, бо Ти брехливість їхню викриваєш. За покидьків вважаєш ти лихих людців, та я Твою Угоду всім єством вітаю. Тремчу увесь від поклоніння й страху, адже Твої накази щиросердо я сприймаю. Я досі праведно і чесно жив, тож на поталу кривдникам мене не віддавай. Слузі Твоєму милість подаруй, не дай зухвалим гнобити мене. Я очі видививсь, чекаючи від Тебе порятунку, очікуючи справедливих слів Твоїх. Зі слугою Своїм поводься так, як щира любов підкаже, навчи мене Твоїх законів. Я Твій слуга, тож дай мені кебети, збагнуть, що мушу Заповіт Твій знати. О Господи, вже час настав Тобі зробити щось, адже народ порушив Твої накази. Я ж через те люблю Твої повчання від золота і срібла дужче. Тому й виконую всі настанови, тому й ненавиджу оманливі стежки. Твоя угода — пречудова, тож я дотримуюсь всіх присудів Твоїх. Твої слова, мов одкровення осяйні, тож зрозуміє їх й невіглас і мудрішим стане. Ледь дихаю, перехопило подих хвилювання, очікую, щоб осягнути Твоє вчення. Мені уваги приділи і втіш, як завжди робиш з тими, хто ім’я Твоє шанує. Твої слова мені дороговказом служать, тому не буде керувати мною зло. Від утиску гнобителів звільни мене, щоб міг я слухатись Твоїх наказів. Своє обличчя осяйне яви слузі Своєму, навчи, як жити за Твоїм Законом. Моє лице рясними сльозами вмите від того, що не коряться Твоїм наказам люди. О Господи, який Ти доброчесний, а Твої накази чесні й справедливі. Ти дав закони праведні мені, на них покластись можна без вагання. Аж спопеляє мене пристрасть від того, що недруги мої забули про Твої повчання. Надійність слів Твоїх не раз перевірялась, і я, Твій раб, люблю їх. Я можу видаватись молодим і нерозумним, але Твоїх наказів я ніколи не забуду. Твої благодіяння завжди справедливі, а вказівки Твої — надійні й точні. Хоча на мене насідають клопоти й нещастя, я все одно втішатимусь Твоїм ученням. Твої накази завжди добрі й справедливі. Так допоможи їх осягнути, щоби міг я жити! О Господи, дотримуюсь Твоїх законів! На мій сердечний, щирий поклик відгукнися! Я закликав Тебе на допомогу, тож порятуй, щоб я виконував Твою Угоду. Я на світанку пробудився, щоб Тобі молитись, я покладаюсь на Твої слова. Прокинувся я з першими півнями, аби вивчати Твоє слово. Благаю: милостиво і прихильно вислухай слугу Свого, зроби що праведним є, дай життєдайних сил мені. Все ближче підступаються блюзніри, лиходії, які не коряться Твоїм законам. Та Ти вже близько, Господи, правдиві і надійні всі Твої накази. Я вже давно довідався з Твоїх законів, що Ти віддав їх нам в довічний вжиток. Поміть мої страждання і спаси, адже Твоїх повчань я не забув! Вступись за мене, Господи, і визволи мене, згадай обітницю Свою і оживи мене. Безбожникам далеко до рятунку, вони й не намагаються виконувати Твоїх наказів. О Господи, дай життєдайних сил мені, як зазвичай з великодушної любові й милосердя! Чимало в мене ворогів, на мене зуби точать, та я не відступлюсь від присудів Твоїх. Зненавидів я зрадників, які зневажили Твої закони. Поглянь, о Господи, як я люблю Твої закони, дай стільки сил мені, як любиш Ти мене. Від перших днів Твої слова довіри варті, довіку покладатимусь на рішення Твої. На мене безпричинно нападають можновладці, та в серці я шаную лиш Твої накази і боюсь лиш їх. Щасливий я від слів Твоїх, як інший тішиться зі здобичі своєї. Я зневажаю і ненавиджу брехню, але в Твоєму вченні я кохаюсь. Щодня по сім разів хвалу складаю за справедливі рішення Твої. Живуть у мирі ті, хто любить Твій Закон, уже ніщо не переможе їх. Чекаю порятунку, Господи, від Тебе, адже я все зробив, як Ти велів. Душа моя жила Твоїм Законом, всім серцем я люблю його. Я за наказами і Заповітом жив Твоїми, адже усе моє життя, як на долоні, бачиш Ти. Я сподіваюся, що Ти помітиш мою радість, дай розуміння, як пообіцяв. Я сподіваюся, почуєш Ти мою молитву, спаси мене, як обіцяв колись. Я величальної Тобі співав, тому що Ти мене Своїх законів вчиш. Допоможи мені Твої слова промовить, бо кожна заповідь Твоя правдива. Мені у допомозі не відмов, адже Твої накази я обрав. О Господи, як хочу я, щоб Ти мене порятував, Твоє вчення мені приносить щастя. Ти відроди мене, щоб я Тобі хвалу співав, Твої повчання завжди йдуть мені на користь. Якщо я заблукав, мов та вівця з отари, прийди на пошуки Свого раба, адже я заповідей не забув Твоїх. Пісня прочан. Коли звалилося на мене горе, я Господа покликав, й допоміг Господь. О Господи, врятуй моє життя від уст брехливих, язиків нещирих! Ви брешете, людці зрадливі! Чого ви прагнете, що матимете з того? Розжарене вугілля й гострі стріли — ось все, що вам дістанеться за те. Ви брехуни, і жити з вами, як в Мешеху жити, як жити у наметах Кедара! Душа моя так довго томилась поміж тих, хто мир ненавидить. Коли я промовляю: «Мир», — із їхніх уст злітає лиш: «Війна». Пісня прочан. Підводжу очі і вдивляюся у гори, та звідки ждати допомоги? Від Господа лиш буде допомога, від Того, Хто створив і небеса, і твердь земну. Упасти Він не дасть, не задрімає Той, Хто береже тебе. Ніколи не дрімає Той, Хто стереже Ізраїль. Господь — ось Той, Хто нас охороняє, Він — наша тінь, яка завжди по праву руку, аби удень від сонця не дістав удару, аби вночі від місяця образ не мав. Господь убереже тебе від будь-якого лиха, охороняє твою душу Він. Господь тебе завжди оберігати буде, хоч би куди ти йшов, хоч звідки б повертався. Давидова пісня прочан. Я був щасливий, коли мені сказали: «Ходімо з нами у Господній храм!» Ми зупинилися під брамою Єрусалима! О так, ти відбудований, Єрусалиме! Твої будинки ліпляться так тісно! Це місто, де знайшли притулок племена Господні, це місто, де зібравсь Ізраїль славить Господа ім’я. Бо тут стоять престоли справедливі, престоли висяться Давидового дому. Просіть у Бога миру для Єрусалима: «Мир тим, хто полюбив Тебе!» Хай мир поселиться в цих стінах, в цих палацах! Молюсь за мир в Єрусалимі заради спокою братів моїх, сусідів. Молюсь я за добро для храму Господа мого Бога, молюся за добро для міста! Пісня прочан. На Тебе я підводжу погляд, Хто на престолі возсідає в Небесах! Мов раб, який господаря пасе очима, так наші погляди до Господа прикуті, аби Він милостивий був до нас. Будь милосердий, Господи, ласкавий будь до нас, чимало ми приниження зазнали. Чимало настраждались наші душі, образ зазнали від ледачих і пихатих. Давидова пісня прочан. Нехай Ізраїль скаже: «Якби ж то не Господь, Який нас не покинув, якби ж то не Господь, Який лишився з нами? Щоб сталося, коли на нас напали люті вороги, вони би проковтнули нас живцем, як тільки розгнівалися на нас! Війська б ворожі змили нас, немов бурхливого потоку води, ті кривдники втопили б нас у водограї. Славімо Господа, Який не дав нам, мов здобичі, розтерзаними бути в їхніх пащах! Мов птах, що ледве не потрапив у сильце, так ледве врятувались наші душі. Не затягнулося сильце, і ми спаслися! Від Господа прийшла нам поміч, від Того, Хто створив і небеса, і землю». Пісня прочан. Усі, хто Господу довірились, ніколи не схитнуться, як і гора Сіон стояти буде вічно. Єрусалим — місто, горами обійняте, так само Свій народ Він оточив дбанням навічно. На землях праведних людей поганам не селитись, бо руки праведників не піднімуться на зле. О Господи, дай милість доброчесним! Хай прибере Господь тих безсоромних, хто з кривдниками разом чинить зле. Хай буде мир і спокій Ізраїлю! Пісня прочан. Коли Господь вигнанців до Сіону повернув, для нас немовби втілився прекрасний сон! Щасливі, ми співали радісних пісень. Поширилася звістка між народів інших: «Господь цим людям дарував добро!» Так, нам Господь зробив добра багато, і з того ми безмежно раді! О Господи, вигнанців наших поверни, нехай додому мчать, немов струмки в пустелі. Хай ті, хто сіяв у сльозах, пожнуть у щасті. Той, хто ронив, немов зерно, у землю сльози, нехай радіє, повертаючись із лантухом зерна. Соломонова пісня прочан. Якщо Господь не зводить дім, стараються даремно будівничі. Якщо Господь не на сторожі в місті, даремно пильнуватимуть на вежі вартові. Вставати рано і лягати пізно, аби на хліб щоденний заробити — марно. Господь Своїм улюбленцям дає поспати. Господь дітей у спадок нам дарує, із лона материнського дарує нагороду. Сини, народжені у молоді роки, то наче стріли в воїна руках. Щасливий, хто наповнив ними сагайдак! Не будуть посоромлені такі бійці, які зустрінуться із ворогом біля міської брами. Пісня прочан. Щасливий той, хто Господа шанує, щасливий, хто Його стежками йде. Труди твої дадуть плоди, тобі щаститиме в житті. Твоя дружина буде, мов лоза родюча, круг столу діти, мов оливкові дерева при оазі. Тож пам’ятай: той чоловік, який шанує Бога, від Нього матиме благословення. Нехай благословить тебе Господь із храму на горі Сіон, щоб все життя втішався ти Ізраїлю добром, щоби онуків дочекатись міг ти. Хай буде мир Ізраїлю завжди! Пісня прочан. Ізраїлю, повідай нам історію свою: «Багато утисків я з юності зазнав. Багато утисків я з юності зазнав, та переможений не був ні разу! На спині борозни проорано мені, то мої рани невигойні. Та праведний Господь мене від кривдників звільнив. Нехай на ворогів Сіону всіх, ганьба впаде, щоб їм вже більше не підвестись. Нехай вони зів’януть, мов билина, що виткнулась із даху, та зів’яла так завчасно. Хай будуть як женці, що й жмені збіжжя не зберуть, а вже про лантухи, то годі й говорити. Хай жоден перехожий вас не привітає: „Благословляємо ім’ям Господнім вас!”» Пісня прочан. З глибин печалі я до Господа звертався: «Володарю, почуй моє благання! Хай вуха Твої слухають мої молитви. Хто б вистояв, якби Господь, Володар наш, насправді покарав нас за провини? Та поруч із Тобою йде прощення, тож шануватимуть Тебе і поклонятись Тобі будуть». На Господа надії покладаю, життя моє в Його руках, залежу від Його повчань. Володаря душа моя чекає, мов вартовий, що виглядає вранішню зорю, той сторож, який жде вогнів досвітніх. Ізраїлю, довірся Господу, бо справжню милість лише у Господа знайдеш. Щоразу Він рятує нас! Так і Ізраїль Він спасе від всіх гріхів. Пісня прочан. О Господи, не гордий я і не пихатий і не берусь за ті великі справи, яких не здужаю зробити. Але клянуся: я спокійний, не гнівливий, душа моя впокорена, як в дитинча у матері обіймах, яке от-от лиш відлучили від грудей. Ізраїлю, на Бога покладайся відтепер і назавжди! Пісня прочан. О Господи, згадай Давида і всі його страждання! Він присягнувся Господу, дав клятву Усемогутньому Володарю Ізраїлю. Він сказав: «Не зайду до свого дому й спочити на ліжко не ляжу, повік не стулю, не дам задрімати очам, аж доки я оселю Господу не відшукаю, де Всемогутній Якова житло Собі візьме». Про той намет в Ефраті ми почули, Святий ковчег знайшли в полях лісистих Киріат-Єаримських. Зайдемо у Його святу оселю, вклонімося підніжку Його ніг. Встань, Господи, й піди з ковчегом у нову оселю. Нехай священики Твої вдягнуться у освячене вбрання, нехай на радощах підуть у танок Твої вірні! В ім’я слуги Твого Давида не відвертайся від Свого царя-обранця. Господь Давиду присягнувся, і Він ніколи не введе в оману: «Я посаджу твоїх нащадків на твоїм престолі, якщо за Заповітом йтимуть твої діти і будуть слухати Мої повчання — усе, чого тебе навчив Я. Тоді нащадки їхні посідатимуть престол віднині і довіку. Бог обрав Сіон, і саме тут Він хоче мати Свій дім. Тут житиму Я відтепер і навіки, тому що вподобав Собі це місце. Сіон благословлю Я щедрим збіжжям, Я бідним обіцяю дати хліб. Священиків Я одягну в спасіння шати, а праведні Сіона підуть в радісний танок. Я піднесу Давидів ріг, прославлю Я Свого царя-обранця. Ганьбою вкрию недругів його, його ж корона осяйною буде». Пісня прочан. Погляньте, як чудово і приємно, коли брати живуть у злагоді і мирі! Це як найліпші пахощі на голову полити, які стечуть на голову первосвященика і далі по його вбранню збіжать. Це як роса з гори Хермон, що випадає на Сіоні, бо саме тут Господь благословив життя навіки. Пісня прочан. Послухайте, усі раби Господні, що всенощну правлять, вславляйте Господа! Угору висвячені руки піднесіть, благословляйте Господа! Нехай Господь, Творець землі і неба, благословить вас із гори Сіон. Славімо Господа! Вславляйте Господа ім’я! Вславляймо Господа, Господні слуги, хто править службу у Господнім храмі, і на подвір’ї храму Божого також. Хваліть Його ім’я, воно прекрасне! В ім’я Його пісень співайте, бо милостивий Він. Плем’я Якова обрав Господь, Своїм скарбом зробив Ізраїля народ. Адже я знаю, що Господь — величний, боввана жодного із Господом не порівняти. Господь величніший, ніж всі боввани! Усе, що хоче, робить наш Господь на небі й на землі, і навіть у морській безодні. Здіймає хмари в небо від кінців землі, щоб грози блискавиць вогнем зійшли, щоб пролилися щедрими дощами. Це Він вітри з комори виганяє. Це Він згубив всіх первородних у Єгипті, і не помилував ані людей, ані худобу. Це Він послав по цілому Єгипту чудеса й знамення, щоб викрить фараона і його вельмож. Це він понищив не один народ і повбивав царів могутніх, хоча б таких, як аморійський цар Сихон, башанський Оґ і всі ханаанські царства. А потім дав усі ці землі Ізраїлю в спадок. О Господи, навіки слава житиме про Тебе! Із роду в рід передаватимуть Твоє ім’я! Господь судитиме народ Свій, Він буде милосердний до Своїх рабів. Божки народів інших — то лиш золото і срібло, що форму у людських руках знайшло. В них є уста, але вони німі, в них очі є, та бачити не здатні. В них вуха є, але глухі вони, та дихати не можуть. Бовванів хто майструє й вірить в них, той сам подібний стане тим бовванам. Ізраїльтяни, Господа благословіть! Ааронів доме, Господа благослови! Левитів доме, Господу осанну заспівайте! Благословляйте Господа усі, хто в Нього вірить! Вславляйте Господа на Сіоні, в Єрусалимі славте Його! Славімо Господа! Вславляйте Господа, бо Він — предобрий! Любов Господня щира навіки. Вславляйте Бога всіх богів. Любов Господня щира навіки. Подяку шліть Володарю усіх вельмож. Любов Господня щира навіки. Того вславляйте, Хто єдиний творить чудеса великі. Любов Господня щира навіки. Того вславляйте, Хто мудрістю Своєю небеса розкинув. Любов Господня щира навіки. Того вславляйте, Хто на воді поставив суходіл. Любов Господня щира навіки. Подякуйте Тому, Хто витворив світила — Сонце й Місяць. Любов Господня щира навіки. Того вславляйте, Хто Сонце створив, щоб правило днем. Любов Господня щира навіки. Того вславляйте, Хто Місяць створив, щоб правив ніччю. Любов Господня щира навіки. Того вславляйте, хто в Єгипті знищив первородних. Любов Господня щира навіки. Того, хто вивів Ізраїль з Єгипту. Любов Господня щира навіки. Простертою правицею Він вивів їх. Любов Господня щира навіки. Того вславляйте, Хто Червоне море розділив. Любов Господня щира навіки. Того, Хто вивів через море Ізраїль. Любов Господня щира навіки. Хто знищив і змішав у Червонім морі фараона й його військо. Любов Господня щира навіки. Того вславляйте, Хто народ Свій по пустелі вивів. Любов Господня щира навіки. Подяку шліть Тому, Хто переміг царів могутніх. Любов Господня щира навіки. Тому, Хто вбив правителів всевладних. Любов Господня щира навіки. Таких, як аморійський цар Сихон. Любов Господня щира навіки. Хто вбив таких, як Оґ, башанський цар. Любов Господня щира навіки. А потім їхні землі в спадок передав. Любов Господня щира навіки. Їх передав слузі Своєму Ізраїлю. Любов Господня щира навіки. Славімо Господа, адже колись було нам кепсько. Любов Господня щира навіки. Він нас від ворогів порятував. Любов Господня щира навіки. Подякуйте Тому, Хто їжу кожному дає. Любов Господня щира навіки. Вславляйте Господа! Любов Господня щира навіки. Над вавилонськими річками ми сиділи й сльозами обливались, згадуючи наш Сіон. На вербах понад річкою повісили ми арфи. Загарбники нам наказали тут читати вірші, примусили співати величальних. Вони звеліли нам: «Співайте нам пісень сіонських!» Як можем ми на чужині співати пісні Господні? Якщо забуду про Єрусалим, нехай правиця зовсім втратить вміння гри на арфі! Нехай до піднебіння мій язик прилипне, якщо забуду я Єрусалим, якщо я не згадаю як найбільшу радість мій Єрусалим! Нехай Господь запам’ятає, що зробили едомійці в той день, коли упав Єрусалим. Вони кричали: «Знищіть його вщент, щоб не лишилось каменя на камені!» Тебе, о Вавилоне, теж занапастять і пограбують! Благословляю ворогів, які тобі відплатять, з тобою вчинять так, як ти вчинив із нами. Благословляю ворогів твоїх, які дітей хапатимуть невинних й забиватимуть об скелю! Псалом Давида. Вславлятиму Тебе від глибини душі, перед богами я співатиму осанну. Святому храму шанобливо і покірливо вклонюся, звеличуватиму Твоє ім’я за милість, за любов Твою, адже обітниця Твоя Твоє ім’я піднесла над усім. Коли я Тебе кликав, Ти озвався, Ти простір дав душі моїй складати про Тебе гімни. Нехай усі земні царі Тебе прославлять, коли слова Твої почують. Нехай вони також співають про діла Господні, тому що слава Господа — безмежна. Хоч високо піднесений Господь, убогого Він помічає, пихатим знає ціну, віддалік тримає їх. Якщо ускочу я в халепу, Ти зробиш так, щоб кривдника я пережив, простягнеш руку і правицею мене спасеш. Господь відплатить ворогам за мене. О Господи, повік живуть Твої любов і ласка незрадливі. Не кинеш Ти нізащо і ніколи тих, кого створив. Для диригента. Псалом Давида. О Господи, випробування Ти мені послав й довідався усе про мене. Тобі відомо все, коли сідаю я й коли встаю, думки мої читаєш ще до того, як вони мені відомі. Ти дбаєш про те, куди вирушаю я, Тобі відомі місця мого спочинку. Як добре знаєш Ти мої уподобання! До того, як із уст моїх слова злітають, вони Тобі давно уже відомі. Довкола мене Ти, і спереду, й позаду, за мною стежиш, руку на плечі тримаєш. Твої знання страшні для мене аж занадто, вони занадто мудрі, щоб мені їх осягнуть. Де б міг сховатися від Твого Духа я? Куди б подітись міг, аби уникнути Тебе? Якби судилося злетіти в небо, Ти там би був, спуститися в підземний світ, Ти там. Коли б я крила розпростер і полетів на сонцесхід, або ж попрямував на захід аж до моря, то й там мене б Ти взяв правицею й повів. Я б міг подумати: «Мене сховає ніч, мене укриє темінь!» Але ж бо ні! Ніколи в темряві Тобі не темно! Хоча б якою темною була та ніч, вона Тобі як день — все видно. І світло й темрява однакові для Тебе. Тому що Ти всі нутрощі мої зліпив й у шкіру обгорнув, коли в утробі материнській я лежав. Я дякую, що так чудово Ти мене створив! Мені відомі всі Твої захоплюючі справи. Кістки мої, і ті не сховані від погляду Твого, хоч я невидимий в утробі матері зростав, хоч зітканий я по клітинці в таїні. Ти бачив зародок, Ти стежив, як я формувався, щодня записував мої всі члени, так що нічого не сховалося і не пропало. Які мені важливі всі Твої думки! І де вони беруться тільки, Боже! Їх полічити — більше вийшло б, ніж піщинок. Скінчу лічити їх, а то ж лише початок. Якби ж Ти, Боже, кривдників понищив, якби прогнав від мене кровопивців! Вони про Тебе зле торочать, намарне іменем Твоїм клянуться. О Господи, як же ненавиджу я тих, хто Господа ненавидить, хто проти Тебе йде! Я зневажаю всіх, хто проти Тебе виступає. І крім ненависті, немає інших почуттів — це вороги мої! Пошли випробування, Боже, в моє серце зазирни. Ти перевір мене й побачиш всі мої думки. Простеж, чи не плекаю зле в думках, і проведи мене до вічного життя! Для диригента. Псалом Давида. О Господи, спаси мене від нечестивих і захисти від кривдників жорстоких, що тчуть підступні наміри і починають війни. Жалючі язики у них, немов в гадюки; слова у них — зміїна отрута. Дай захист, Господи, від кривдників мені, від тих зловмисників, що замишляють землю вибити з-під ніг. Бундючні нелюди мені готують пастки, копають ями і тенета розставляють. Тому й молюся: «Господи, мій Боже, Ти, Господи, благання вислухай мої! Мій Господи, Володарю, могутній Рятівник, прикрий мене у дні війни! Не дозволяй тим нечестивцям мати все, що хочуть! Не допусти, аби здійснились їхні плани, адже тоді за ними буде перемога. Нехай те зло, що вороги замислили, на них же і впаде. Нехай посиплеться на них розпечене вугілля! Пожбур їх у вогонь, в пекельну яму, з якої вороття нема. Не дозволяй тим брехунам осісти в нашім краї! До згину гнані будуть ті пащекуваті гультіпаки! Я знаю, що Господь все зробить правильно і чесно для праведників бідних й безпорадних. Хай праведні й правдиві вславлятимуть Твоє ім’я, нехай вони завжди служитимуть Тобі!» Псалом Давида. О Господи, до Тебе я взивав по допомогу, прошу мерщій прийти мені на поміч! Прислухайся, коли до Тебе у молитвах лину! Я сподіваюсь, що мої молитви, наче запах воскурінь, мої піднесені до Тебе руки, мов вечірня жертва. О Господи, допоможи мені язик тримати за зубами, підтримай, щоб обачливим в своїх балачках був. Не дозволяй мені лихого прагнуть, прибитись до безбожників лихих, не дозволяй мені робити те, що до вподоби їм. Вважав би ласкою Твоєю, коли б хтось благовірний направляв мене. Його повчання я сприймав би, як мастила дорогі; хай голова моя ніколи їх не відштовхне! Нехай вельмож всіх їхніх в прірву скинуть, аби вони послухались моїх наказів справедливих. Мов грудки ґрунту, що розкидані по зораному полю, так на устах могил валяються кістки. О Господи, Володарю, прошу Тебе допомогти і покладаюся на Тебе! Тож не дай мені померти! Оборони мене від пасток і сильців, що їх зловмисники розкидали, аби мене зловити! Хай грішники самі в тенета власні втраплять, а я, цілісінький і неушкоджений, пройду повз них. Маскіль Давида, коли він був у печері. Молитва. Я кличу Господа! Благаю Господа мені послати ласку. Я Йому душу виливаю, розповідаю про усі мої печалі. Коли занепадає дух мій, Ти знаєш, що мені робити. Однак, хоча б куди я йшов, чатують вороги на мене. Поглянь! Немає поруч мене друга, немає місця, де б відчув себе в безпеці я, ніхто не переймається: чи я живу, чи вмер. О Господи, Тебе я кликав, казав, що Ти — моє спасіння, бо Ти для мене — все, що маю в світі. Прислухайсь до молитв моїх, адже я немічний, безсилий. Врятуй мене від тих, хто по п’ятах іде, вони ж бо дужі. Дай вирватись душі з цієї пастки, де страждає, аби я міг вславлять Твоє ім’я. Тоді довкруги зберуться добрі люди, бо власноруч подбав про мене Ти. Хвальний псалом Давида. О Господи, почуй мої молитви і до благань прислухайся моїх! Прийди на допомогу добрими ділами. Не позивайся зі Своїм слугою, адже перед Тобою кожен винний. Полює ворог, переслідує мене і хоче вбити, підштовхує мене в могилу, в морок, немов мене уже давно нема в живих. Душа і серце завмирають з переляку. Я пам’ятаю все, що Ти колись зробив, я думаю про всі Твої діла, кажу про все, що здійснене Тобою. Здіймаю руки у молитвах! Мов спрагла без дощу земля, Тебе жадаю! Благаю дати відповідь мерщій, тому що дух уже згасає мій. Не відвертай Свій лик від мене, інакше я піду до тих, хто спочиває в могилі. Нехай світанки подарують Твою ласку незрадливу, бо покладаюся на Тебе. Навчи, яким шляхом іти в житті, адже життя моє — в Твоїх руках. Врятуй мене від ворогів моїх, бо я в Тобі вбачаю, Господи, свій прихисток надійний. Навчи, як жити за веліннями Твоїми, бо Ти — наш Бог. Нехай Твій добрий дух веде нас у прекрасний край. Даруй мені, о Господи, життя заради імені Твого, будь милосердний, витягни з біди! Яви Свою любов і ворогів моїх побий, моїх затятих ворогів згуби, бо я — Твій слуга. Псалом Давида. Благословімо Господа, мою Скелю, Який навчає мої руки готуватися до бою, Який готує пальці до борні. Господь — моя щира любов і фортеця, мій прихисток в горах, мій щит. У Ньому я шукаю порятунку, він мій народ віддав під мою владу. Чому Тобі, о Господи, не байдуже, що діється з людиною? Чому ти навіть помічаєш цих людей? Людина, мов туман, який зникає вранці, життя її, мов швидкоплинна тінь. О Господи, розверзни небеса й спустися, торкнися гір, щоб вибухнули димом. Розкидай ворогів моїх і блискавкою вдар, вражай їх вогненними стрілами Своїми, посій сум’яття у ворожім війську. О Господи, зійди з небес, щоби мене спасти! Врятуй, щоб в повені не захлинувся, оборони мене від цих чужинців, чиї уста невтомно брешуть, а руки не сахаються бридких діянь. О Боже, заспіваю я Тобі нових пісень під звуки арфи. Десятиструнну арфу на нові пісні я налаштую. Рятуєш Ти царів, Свого слугу спасаєш, Давида Ти від кривдників меча борониш. Тож порятуй мене від чужаків, чиї уста невтомно брешуть, а руки не сахаються бридких діянь. Зроби це, щоб наші діти виростали, як доглянуті деревця, щоб наші дочки виглядали, як колони храму, що підтримують його з боків. Хай кожен закуток в коморах наших добірного буде повен збіжжя, а на ланах зростає незліченні тисячі ягничок. Хай добра зброя в наших воїнів буде, мури довкола міста щоб не мали ні шпаринки, і щоб ніхто не вирушав у бій, щоб стогону поранених на вулицях не чутно було. Благословен народ, який живе в таких умовах! Щаслива доля тих людей, чий Бог — Господь! Давидова молитва. Мій Боже й Царю, возвеличую Твоє ім’я, благословлятиму Твоє ім’я навіки. Щодня вславлятиму Тебе, Твоє ім’я хвалити буду вічно. Господь — величний, гідний слави! Не осягнуть нікому величі Його. Із роду в рід Твої діяння будуть прославляти, із покоління в покоління визнавати Твою велич. Прекрасна Твоя слава неповторна, тож оповім я про Твої діла чудесні. Про грізну Твою силу говорити будуть люди, а я їм розповім про Твою велич. Твою безмежну щедрість пам’ятати будуть люди, вславлятимуть в піснях Твої діяння добрі. Господь і милостивий, і ласкавий, і терплячий, і повен милосердя. Дарує кожному Господь Свої щедроти, до всіх творінь Своїх Він виявляє милість. Тож, Господи, нехай Тебе звеличують усі, кому Ти дав життя. Нехай Тебе благословляють всі, хто вірить в Тебе! Нехай розкажуть про Твоє величне царство й силу, аби всі знали про неперевершеність Його й прекрасну славу Його царства. Воно завжди було і є, і буде вічно. Твоє правління переживе віки і покоління. Господу можна вірити, коли Він обіцяє, вірність Його — в усьому що Він робить. Господь підтримає усіх, хто впав, зведе на ноги всіх, хто впав, спіткнувшись. На Тебе кожен дивиться, хто прагне хліба, до Тебе йдуть по частку свою, і Ти в належний час даєш їм хліб щоденний. З долонь Твоїх дай усім Твоїм творінням необхідне. Господь у кожній справі справедливий, Він праведний у всьому, що Він робить. Господь близький до всіх, хто зве по допомогу, Він поруч з тими, хто Його жадає. Чого попросять шанувальники Господні, те Він зробить. Він чує їхній гук по допомогу і рятує їх. Господь піклується про всіх, хто Його любить, але лихих людців не стерпить й знищить. Тому уста мої співають Господу осанну, тому Його ім’я на віки-вічні люди славлять! Славімо Господа! Вславляй-но Господа, душе моя! Допоки житиму, я Господу співатиму осанну; пісень співатиму я Богу, поки я живий. Не покладайтесь на правителів-вельмож, на них самих чекає смерть, вони не порятують. Дух їхній відлітає теж, у землю повертаються вони, всі їхні задуми щезають разом з ними. Блаженний той, кому на поміч Бог Якова іде, хто покладається на Господа у сподіваннях! Господь — це Той, Хто сотворив і небеса, і землю, і море, і все те, що заселяє їх. Він Той, Хто вічно вірність зберігає. Він — Той, Хто із пригнобленими справедливий, Він — Той, Хто хліб щоденний дасть голодним, Господь ув’язненим дає свободу. Господь сліпому очі розкриває, Господь на ноги зводить тих, хто впав, спіткнувшись. Господь любов дарує праведним Своїм. Господь чужинців, що пригрілися в Ізраїлі, захищає. Він боронить сиріт і вдів, але неправедним влаштовує тяжке життя. Нехай Господь повіки править! Нехай, Сіоне, твій Господь повік царює! Славімо Господа! Славімо Господа, бо щедрий Він! Пісень співаймо Богу, бо вславлять Його — приємно! Господь побудував Єрусалим, народ Ізраїлю поверне Він з полону. Зціляє Він людей, серця яких розбиті, і перев’язує їм рани. Він знає лік зіркам на небі, усім їм імена дає. Володар наш — величний, всемогутній, безмежна Його мудрість. Господь підтримує душею скромних, пихатих — пригинає до землі. До Господа звертайтеся із жертвами подяки, співайте Господу пісень, на лірі грайте! Це Він по небу хмари розкидає, дощами напуває землю, в горах травою проростає. Це Він худобі корм дає й крукам, які кричать до Нього. Могутність коней не вража Його, Йому не до вподоби дужі людські воїни. А тішать Господа всі Його вірні, хто покладається на Його щиру ласку. Єрусалиме, Господа хвали! Сіоне, свого Бога прославляй! Бо міцність Він дає засувам брам твоїх, аби сини твої молитися могли у місті вільно. Це Він дав мир твоїм кордонам, комори збіжжям найдобірнішим наповнив. Це Він накази віддає землі, й вона спішить виконувати Його веління. Це Він, мов вовною, встилає землю снігом і розсіває паморозь, мов попіл, у морозному повітрі. Це Він на землю сипле град, мов камінь. Хто витримає холод, посланий від Нього? А потім за Його наказом починає танути усе, з Його наказу вітер дме й вода тече. Він заповіти Якову віддав, Ізраїлю закони дав і настанови. Бог не робив цього для жодного народу, Його повчань народ ніякий більш не має. Славімо Господа! Славімо Господа! Славімо Господа Небесного! Ви, Ангели, хваліть Його на небесах! Всі Ангели, оспівуйте Його, Небесне військо, величальної співай! Його вславляйте, Сонце й Місяць, всі мерехтливі зорі, й ви хваліть Його! Небо і води над ним, Господа вихваляйте! Нехай усі вони вславляють Господа ім’я, бо створене усе Його велінням. Усе це Він навіки встановив. Він встановив закони, їм кінця не буде. Хваліть Господа, усі чудовиська морські й земні! Вогонь і град, і сніг, і дим, і вітер штормовий — усі Господа хваліть. Славте Його усі пагорби, гори, кедри і сади фруктові. Ви, тварини дрібні і звіри велетенські, невеликі плазуни й крилате птаство — усі хваліть Його. Співайте хвалу Йому ви, царі землі й народів різних, усі вельможі і судді на землі, і юнаки, і підлітки і сиві старці. Хай вихваляють всі ім’я Господнє, бо лиш Його ім’я підносити належить! Про Нього слава лине над землею й небесами. Він переможцем зробить Свій народ. Нехай Його вславляють шанувальники смиренні. Нехай ізраїльтяни, Його улюблений народ, Господу хвалу співає! Славімо Господа! Співайте Господу нових пісень! Його звеличуйте піснями, коли збираються всі шанувальники Його разом. Возрадуйся Творцеві Ізраїлю! Сіона жителі, радійте вашому Царю! Вони, танцюючи, хвалитимуть Його, співаючи у супроводі тамбурина й ліри. Господь втішається Своїм народом, Він чудеса творить, рятуючи смиренних. Радіють Його славі послідовники Його, лише прокинувшись — уже щасливі. Хай Богу виголошують хвалу, двосічними мечами потрясають, готові мститися народам іншим, караючи безродних ворогів своїх. Нехай заковують царів в кайдани, вельмож — в наручники залізні, виконуючи вирок, із Законом згідний, заради слави Його вірних. Славімо Господа! Славімо Господа! Вславляйте Бога у Його храмі, вславляйте ті, хто на могутніх Небесах живе! Його оспівуйте за велич, вславляйте так, як Його велич вимагає. Суремним голосом Йому співайте! Оспівуйте під звуки арфи й ліри! Звеличуйте Його під тамбурин в швидкому танці, оспівуйте під перегуки струн і флейти! Дзвінкоголосими цимбалами хваліть Його, цимбалів звуками гучними Господа вславляйте! Нехай усе, що дихає, співає Господу осанну! Славімо Господа! Це приказки Соломона, Давидового сина, царя Ізраїлю. Вони написані, щоб пізнати мудрість і навчання, щоб осягнути зміст висловлювань, які ведуть до розуміння. Вони допоможуть дістати науку й прозріння, праведність, справедливе й чесне життя, щоб дати нелукавому прозорливості, молодим — знання та розважливість. Нехай мудрий теж почує і набереться знань, а розумний дістане поради, як збагнути приказки й дива, слова мудреців та їхні таємничі вислови. Шана до Господа — це благання знань; невігласи нехтують мудрістю й настановами. Сину мій, прислухайся до настанов батька свого й не відкидай повчань матері своєї, бо їхні напучення — це гарний вінок із квітів для твоєї голови й намисто на шию. Сину мій, якщо тебе зваблюють грішники, не поступайся їм. Якщо вони говорять: «Ходімо з нами, давай влаштуємо засідку і вполюємо невинних, пустимо їм кров безпричинно. Проковтнемо їх живцем, як Шеол, згубимо невинних, як могила. Ми знайдемо різноманітні цінні скарби, наповнимо домівки свої награбованим добром. Ти матимеш добру частку здобичі — між усіма розділимо багатство». Сину мій, не водися з ними. Не ставай на їхній шлях, бо їхні ноги прямують до зла, бо вони спішать пролити кров. Марно розкидати сіті у птаха на очах. Ці люди чатують у засідці, щоб дочекатись власної крові. Вони влаштовують засідку на власне життя. Такий кінець спіткає кожного, хто зазіхає на чуже добро. Воно відбере життя в тих, хто ним заволодів. Мудрість гукає на вулиці, підносить голос у людних місцях, лунає на гомінкому перехресті, при вході до міської брами, промовляє таке: «Доки ви, невігласи, будете кохатися у власному неуцтві? Доки насмішники вдовольнятимуться глузуванням? Як довго ще нерозумні зневажатимуть пізнання? Якщо ви зважите на мій докір, тоді я відкриюся перед вами, сповіщу вам свої міркування. Бо я закликала вас, але ж ви відмовлялися слухати, я простягла руку, але ніхто не звернув уваги, бо ви зневажили всі мої поради, і на моїх докорів не слухали. Тепер уже я посміюся з ваших бід, я позбиткуюся з вас, коли вас охопить жах. Коли вас поглине страх, немов буря, коли закружляє вас вихор нещасть, коли зваляться на вас лиха та муки. Тоді ви покличете мене, а я не відгукнуся, тоді шукатимете мене, але не знайдете. За те, що ненавиділи пізнання і не зважилися шанувати Господа, що не сприйняли моїх порад і відкинули мої докори, вони пожинатимуть плоди таких життєвих шляхів і будуть втішені власними дурними порадами. Адже відступництво нерозважливих згубить їх, самовдоволеність дурнів знищить їх. Але той, хто прислухатиметься до мене, житиме безпечно, спокійно, бо йому нічого буде боятися насильства і зла». Сину мій, якщо ти приймеш слова мої і цінуватимеш мої поради, прислухавшись до мудрості, і прихилиш серце до розуміння; якщо ти благатимеш тямущості, прозріння й прагнутимеш мудрості, якщо будеш прагнути його, мов срібла, й шукатимеш його, мов сховані скарби, тоді ти осягнеш шану до Господа й пізнаєш Бога. Господь дає мудрість, з Його уст сходять знання і розум. Він є джерелом успіху для праведних, захистом для тих, хто живе по честі. Він охороняє законність і наглядає за шляхами вірних Йому. Тоді ти зрозумієш, що добре життя — для праведних і чесних. У серце твоє ввійде мудрість, душа твоя тішитиметься знанням. Тебе боронитиме розсудливість, охоронятиме тямущість, які врятують від неправедних шляхів, від людей, що штовхають на злочин. Ті люди збочили з прямого путі, блукають у темряві гріху, вони радіють зі своїх недобрих вчинків і втішаються з власного покруччя. Покручені їхні стежки, скособочені їхні шляхи. Ти вбережешся від чужої дружини, від розпусниці з облесливими словами, яка кидає друга юності й забуває про священний Заповіт, який уклала з Богом. Її дім — то яма, що веде до смерті, а стежки її ведуть до мерців. Усі, хто йде до неї, не повертаються, не знаходять стежок назад до життя. Тому йди дорогою добра й тримайся шляхів праведних, бо землю заселять праведні, житимуть на ній безгрішні. А зловмисників зметуть, зрадників викорінять з землі. Мій сину, не забувай мого вчення, нехай твоє серце дотримується моїх заповітів. Тому що вони продовжать дні й роки життя і принесуть тобі мир. Нехай щира любов і вірність ніколи тебе не залишать. Скріпи їх довкола шиї, мов намисто, запиши їх на скрижалях свого серця. Тоді ти знайдеш прихильність і добрий успіх в очах Бога й людей. Довіряй Господу всім серцем, не покладайся лише на власну кмітливість. На всіх життєвих шляхах іди за Ним, і тоді Він допоможе тобі знайти вірну дорогу. Не вважай себе мудрим, шануй Господа й відвертайся від зла. Це зцілить тебе, поправить твоє здоров’я, буде ліками для тіла. Вшановуй Господа своїми статками й першим ужинком з нового врожаю. Тоді матимеш вдосталь зерна в коморах, а молоде вино переливатиметься через вінця. Сину мій, не відкидай науки Господньої і не супереч Його докорам, тому що Господь наставляє того, кого любить, як батько рідного сина. Щасливий той, хто відкрив для себе мудрість, до кого прийшло розуміння, бо надбання мудрості цінніше, ніж срібло, і надбання її більше від золота. Вона коштовніша за рубіни, і всі твої втіхи не можуть навіть зрівнятися з нею. У правій руці її — довге життя, а в лівій — багатства й почесті. Шляхи її приємні, і всі дороги ведуть до добробуту. Вона — дерево життя для тих, хто триматиметься її. Хто з нею, буде безмірно благословенний. Господь мудрістю землю сотворив, розумом небо укріпив. Знанням Божим розділилися моря, а хмари випали росою. Сину мій, бережи знання це повсякчас, тримайся за розум і розважливість, і вони стануть життям твоєї душі й окрасою твоїх дій. Тоді ти безпечно йтимеш життєвими стежками, і ноги твої не спіткнуться. Якщо ти приляжеш, не матимеш страху, коли ляжеш відпочивати, матимеш солодкі сни. Не бійся несподіваного лиха чи нападу зловмисників, якщо таке трапиться. Адже Господь буде твоєю впевненістю, Він убереже твої ноги від пастки. Не стримуй добра від того, хто чинить добро, — це в твоїх силах. Не кажи ближньому: «Йди, приходь знову. Я дам завтра», — якщо маєш при собі. Не замислюй зла проти ближнього, який поруч з тобою живе й довіряє тобі. Не йди знічев’я позиватися до суду, коли тобі не завдано шкоди. Не заздри насильникові й не обирай жодного з його шляхів, бо Господу осоружні розбещені, Він прихильний до праведних. Господь проклинає оселю кривдника й благословляє дім праведного. Господь насміхається з насмішників, а сумирним Він дарує ласку. Мудрі успадкують честь, а вперті дурні — ганьбу. Послухайте, сини мої, батьківські настанови й зважте на них, щоб дійти розуму, бо я даю вам корисні поради; не забувайте моєї науки. Був я слухняним сином у батька, ніжним єдиним сином, доглянутим ненькою. Коли він почав мене навчати, він казав: «Закарбуй у серці Мої слова. Виконуй Мої заповіти, то й житимеш. Стань мудрим, тямущим, не забувай і не відвертайся від Моїх слів. Не кидай мудрості, й вона захистить тебе. Люби її, і вона тебе оберігатиме». Мудрість ґрунтується ось на чому: стань мудрим і прозорливим навіть коштом усього, чим володієш. Шануй її, і вона тебе возвеличить. Якщо ти її триматимешся, вона прославить тебе. Вона прикрасить твоє чоло чудовим вінком, дасть тобі славну корону. Прислухайся, сину, прийми мої слова, тоді примножиш роки свої. Я спрямовую тебе дорогами мудрості, веду тебе прямими шляхами. Коли йтимеш, ході твоїй не буде тісно, а якщо побіжиш, то не спіткнешся. Дотримуйся настанов, не полишай, пильнуй їх, бо вони — твоє життя! Не ступай на стежку кривдників, не йди шляхом зловмисників. Уникай його, не йди ним, зверни з нього, йди своїм шляхом. Бо вони не заснуть, доки не вчинять кривди, їх сон не зморить, доки вони комусь не підставлять підніжку. Бо вони їдять хліб зла, а запивають вином насилля. А путь праведного, як зоря ясна, що розгоряється все дужче, аж доки день не настане. Шлях кривдників, як непроглядна пітьма, вони не знають, що змушує їх спотикатися. Сину мій, прислухайся до моїх слів, прихили вухо до моїх оповідей. Не упускай їх з поля зору, тримай їх у серці. Бо вони — життя для тих, хто їх знайде, і зцілення для плоті. Понад усе, що потребує догляду, пильнуй свій розум, бо він — джерело життя. Жени від себе лукаві промови, не вступай у лихі балачки. Нехай очі твої дивляться просто перед себе, погляд твій хай буде спрямований тільки вперед. Пильнуй, куди йти, й тоді всі твої дороги будуть безпечними. Не відхиляйся ні праворуч, ані ліворуч, тримайся подалі від зла. Сину мій, прислухайся до моєї мудрості, і налаштуйся на мою розважливість, щоб зберегти обачливість, щоб уста твої могли утримати знання, бо губи звабниці, як мед, солодкі, улесливі слова її, слизькіші, ніж олива. Та зрештою вона така ж гірка, як і полин, така ж разюча, як меч обидвогострий. ЇЇ ноги до смерті ведуть, її стопи прямують до Шеола. Покручений шлях життя її, дорога її звивається, а вона й не знає цього. А зараз, сини мої, послухайте мене, і не забудьте, що мої вуста промовляють. Тримайтеся подалі від перелюбодійки, десятою дорогою обходьте навіть двері її оселі, щоб не віддати честь свою, щоб не змарнувати в немилості роки свої, щоб чужі не втішалися з твого майна, щоб не пішло трудом нажите в чужий дім, а сам ти потім стогнатимеш, коли твоє тіло, твоя плоть зів’яне. Ти скажеш: «Як ненавидів я повчання, як моє серце зневажало докори. Я не дослухався вчителів, я не зважав на те, чого мене вчили. Я був майже знищений серед люду в громаді». Стосовно ж шлюбу і дітей твоїх: пий воду лише з власної криниці, з тих струмків, які течуть із власного джерела. Чи ж слід твоїм джерелам виливатися на вулицю, а твоїм живильним потокам — на майдани? Бережи їх лише для себе, не діли їх із чужинцями. Нехай благословенним буде твоє джерело, знаходь радість у дружині своєї молодості: чарівній лані, граційній гірській кізочці, нехай її перса завжди тебе втішають, нехай кохання її отруює тебе ненастанно. Навіщо тобі, мій сину, упадати за іншою жінкою, припадати до персів спокусниці? Адже шляхи людини — перед очима Господніми, Він вирівнює всі стежки її. Лихі вчинки нечестивця стануть пасткою для нього, він втрапить у тенета власного гріха. Він помре, бо не прийняв повчання, він блукає через власне невігластво. Сину мій, якщо ти поручився за борги сусіда, якщо уклав угоду з іншим, якщо ти зв’язав себе власним словом, спіймався на слові, що злетіло з уст твоїх, тоді зроби ось що, сину мій, рятуючись, бо ти підпав під владу ближнього: іди, змирившись, і благай ближнього звільнити тебе від його боргів. Не давай очам спати, не змикай повіки. Рятуйся, як сарна від мисливця, як пташка від рук птахолова. Піди до мурашки, лінивцю, поглянь на її шляхи й наберися мудрості. Немає в неї ні володаря, ні керівника, ні правителя. Але вона заготовляє їжу влітку, в жнива складає запаси харчів. Чи довго ще, ледацюго, ти там лежатимеш? Коли підведешся, прокинувшись? «Трохи поспати, трохи подрімати, скласти руки на хвильку, щоб відпочити», — каже ледачий. Але з часом здолає його бідність і нужда, мов загарбник, відбере його скарби. Пустопорожній чоловік — то хибний чоловік, що розповсюджує облудні балачки, підморгує, човгає ногами, вказує пальцем. Серце його лихе, він замислює зло, завжди сіє розбрат. Тож раптово нападе на нього лихо, вмить його буде знищено і вороття назад не буде. Господь ненавидить шість, навіть сім лихих властивостей: погляд пихатий і язик брехливий, руки, що невинну кров проливають, серце, що наміри лихі снує, ноги, що спішать до зла, лжесвідка, що брехнею дихає, і того, хто поміж рідних та сусідів сіє чвари. Сину мій, тримайся батькових заповітів, не відкидай материних напучувань. Зав’яжи їх назавжди на серці, оповий ними шию. Коли ти йтимеш, вони тебе вестимуть, коли ти спати ляжеш, стерегтимуть твій сон, коли прокинешся — до тебе заговорять. Бо всі батьківські заповіді — це світильник, а навчання — то світло, а докори й перевиховання — то шлях життя. Вони вбережуть тебе від зловмисниці, від медового язика спокусниці. Не плекай у серці своєму жаги до її вроди, не дозволяй їй захопити тебе в полон чарами її очей. Адже вартість розпусниці — то лише буханець хліба, а чужа дружина полює на життя безцінне. Чи може чоловік вогонь на грудях нести, щоб не спалити одяг свій? Якщо людина ходить по розпеченому вугіллю, хіба не обгорять її ноги? Так і той, хто з чужою дружиною злигався. Хоч хто б її торкнувся, покараний буде. Люди не зневажають злодія, якщо він краде, аби вгамувати голод. Але якщо його зловлять, то віддасть усе, що має. Перелюбник не має розуму: зваблюючи, себе губить. Він дістане побої, безчестя знайде, його ганьба ніколи не зітреться. Бо ревнощі запалять чоловіка гнівом, і він не помилує, коли кинеться мститися. Він не прийме ніяких відкупів і відмовиться від найбільшого хабаря. Сину мій, слухайся моїх настанов і бережи в собі заповіти мої. Тримайся моїх заповідей і живи, бережи, як зіницю ока, мою науку. Зав’яжи їх на пальцях, впиши їх у скрижалі свого серця. Скажи мудрості: «Ти — моя сестра». Назви далекоглядність своєю родичкою, щоб врятували тебе від повії, від розпусниці з облесливими словами. Бо якось глянув я у вікно, крізь ґрати глянув, подивився вниз, і помітив юнаків простодушних, і побачив серед молоді юнака нерозумного. Він ішов вулицею до рогу, до її оселі. Були вже сутінки, вечоріло, насувалася ніч, пітьма. Назустріч йому наближалася хтиво жінка, вбрана, як повія, бажаючи його спокусити. Вона — нахабна й норовлива, ніколи вдома не сидить. Ось вона на вулиці, ось вона на майдані, ось вона на кожному розі вичікує, чатує. Вона його хапає, впивається поцілунком і сміливо каже: «Мені довелося сьогодні скласти пожертви, і я виконала свої обіцянки. Тому я вийшла з нетерпінням, шукаючи тебе. І я тебе знайшла! Я постелила на ліжко кольорові покривала з єгипетського полотна. Я покропила постіль мирром, алое та цинамоном. Прийди, до ранку питимемо чашу кохання, насолоджуватимемося любов’ю. Чоловіка немає вдома, він поїхав далеко. Узяв мішечок срібла з собою і не повернеться аж до повного місяця». Вона звабила його своїм щебетом, спокусливими устами звела його. Він одразу ж іде за нею бездумно, немов віл на бійню, немов олень, що скаче в пастку, доки стріла не проткне печінку. Він схожий на пташку, що летить в сіті, не знаючи, що заплатить за це своїм життям. І тепер, сини, послухайте мене, прислухайтеся до слів, які мовлять уста мої. Не дозволяйте серцю збочити на її шлях, не збийтеся на її манівці. Адже вона вже багатьох до смерті довела, не злічити її жертв. В її домі дороги до Шеолу, вони ведуть униз до покоїв смерті. Хіба не кличе Мудрість? Хіба не озивається розум? Стоїть вона на вершинах гір, на перехрестях, вздовж доріг. Вона гукає біля брами, біля входу до міста, при міських воротах: «До тебе, мій народе, я звертаюсь. Мій голос лине до синів людських. Невігласи, розсудливість пізнайте, затямте, що є розважливість, ви, нерозумні! Послухайте, бо маю вам сказати щось важливе, я справедливості навчаю вас. Мої уста лиш правду мовлять, облудність не для губ моїх. Усі слова, що з вуст злітають, справедливі, немає фальші, ані підступу у них. Вони ясні для розуміння й ясні для того, хто шукає знань. Візьміть напучування, а не срібло, знання, а не найщиріше золото. Бо Мудрість краща за корал, скарби ніякі не зрівняться з нею». «Я, Мудрість, з прозорливістю живу, знаннями й передбаченнями володію. Господній страх — то ненависть до зла. Ненавиджу я зверхність і гординю, лихі діла й слова облудні. Пораду добру маю і знаннями поділюся, я володію розумом і силу маю. З моєю допомогою правителі царюють, закони справедливі пишуть можновладці. Я допомагаю владикам правити, а мужі державні — справедливі. Усіх люблю я тих, хто її любить, будь-хто мене знайде, аби шукав лиш. Багатство й почесті зі мною, і праведність, і статки неминущі. Мої плоди коштовніші за найчистіше золото, прибуток мій щедріший, ніж найкраще срібло. Крокую я шляхами праведності, дорогою закону йду. Даю Я спадок тим, хто мене любить, скарбниці їхні вщерть наповню. Господь мене першою створив, за наміром Своїм, я виплекана так давно, задовго до всього. З’явилась я в часи далекі, ще до народження землі. Я роджена, як не було ще хвиль морських, ще не було струмків бурхливих, ще гори на свої місця не стали, я народилася, як пагорбів ще не було, коли Він не створив іще ні суші, ні полів, тоді ще порошинки жодної не існувало. Я вже була, коли Він небеса на місце ставив, коли окреслив обрій на поверхні океану, коли Він укріпив на небесах хмарини і ринули фонтани із безодні океану. Це сталося, коли Бог морю межі встановив, щоб хвилі берега трималися, коли намітив Він землі основи. Була я майстром поряд з Ним, я насолодою Його була щодня, завжди я жартувала з Ним. Знайти відраду можу в світі, створеному Ним, і радощі мої — з людськими синами. Тепер ж, діти, слухайтесь мене: хто йде моїм шляхом, той матиме талан. Прислухайтеся до напучувань і помудрішайте, не відкидайте настанов моїх. Тому, хто слухає мене, біля дверей моїх пильнує денно, чекає сторожко біля дверей, тому всміхнеться доля. Хто мене знайде, той життя знайде, того благословить Господь. А хто мене не відшукає, життя своє погубить. Всі, хто ненавидить мене, шукають смерті». Мудрість збудувала собі дім, поставила його на семи стовпах. Вона приготувала м’ясо й розбавила вино, накрила на стіл. Вона послала своїх служниць до міста, щоб ті зійшли на найвище місце в місті й сповістили від її імені: «Приходьте до мене всі, хто має потребу в мудрості». А кому бракує розуму, вона каже: «Приходьте, почастуйтеся тим, що маю, випийте вина, яке я зробила. Залиште нерозумних і живіть! Зростайте на шляху мудрості». Хто повчає богохульника, дістає зневагу, а хто ганить кривдника, той страждає. Не повчай богохульника, бо він зненавидить тебе, дорікни мудрому, і він полюбить тебе. Поясни мудрому, і він набереться ще більше мудрості, повчи праведника, і він ще глибше пізнає. Мудрість бере свій початок зі страху Господнього, пізнання святості — це розум. Зі мною твої дні примножаться, роки життя твого додадуться. Якщо ти наберешся мудрості, це буде тобі на користь, якщо будеш надмірним, сам страждатимеш від цього. Глупота — то жінка невгамовна, нерозумна, вона не знає нічого. Вона сідає на порозі дому свого, всідається на найвищому місці міста і галасливо зачіпає перехожих, що поспішають у справах: «Приходьте до мене всі нерозумні». Невігласу вона каже таке: «Солодка крадена вода, а хліб, здобутий потай, — найсмачніший». І не здогадується він, що там гостюють лише мерці, її гостям місце в глибинах Шеолу. Ось Соломонові приказки: Мудрий син — то радість батьку, а нерозумний син — то матері печаль. Багатство, нажите безчесно, добра не принесе, а праведність від смерті порятує. Господь не дасть голодувати праведному, Він наміри лихого чоловіка відверне. Ледачі руки — запорука бідності, рука дбайлива до збагачення веде. Розумний син, який врожай збирає влітку, ганьба тому, хто спить в жнива. Праведним — благословення, а в словах зловмисників приховане насильство. Пам’ять про праведника благословенням буде, ім’я негідника — прокляттям. Мудрий і обачливий сприймає заповіді, базікало пустоголове згине. Хто обирає чесний шлях, іде безпечно, хто збочує з путі, той буде викритий. Хто кліпає з нечистого сумління, той спричиняє біль, а базікало пустоголове згине. Уста праведника — то джерело життя, уста злостивця приховують насильство. Ненависть розбурхує сварки, але любов прощає всі образи. Мудрість живе на вустах розумного, а різка потрібна для спини нетямущого. Мудрий накопичує знання, уста дурного до занепаду ведуть. Статки багатого — його фортеця, погибель бідних — їхні злидні. Винагорода праведника — це життя, безбожника прибуток — покарання. Дорогою життя ведуть повчання, хто не зважає на них, блукає манівцями. Якщо приховуєш ненависть, уста твої брешуть, та справжній дурень той, хто обмовляє інших. Багато слів — кінця нема образам, хто стримує язик, той чинить мудро. Язик праведника — то чисте срібло, розум безбожника ні шеляга не вартий. Уста праведника опікуються багатьма, а дурні гинуть, адже розуму бракує. Благословення Господа — ось що дає багатство, і смутку жодного воно не додає. Для дурня задум злий — то лиш розвага, а для обачливого — в мудрості утіха. Чого боїться нечестивий, те й дістане, чого бажає праведний, те йому й прийде. Коли минає буря, кривдники зникають, а праведний завжди підгрунтя має. Як оцет на зуби, як дим на очі, так і ледачий діє на володаря. Господній страх подовжує життя, роки безбожника вкорочені. Надії праведним приносять радість, а сподівання злих нічого не дають. Господня путь — то для невинного твердиня, зловмисникам Господь несе погибель. Ніколи праведний не похитнеться, безбожному ж не жити на землі. Уста справедливого дарують мудрість, язик блюзнірський відрізаний буде. Уста праведного знають те, що тішить слух, а з уст безбожника лише розпуста лине. Ваги брехливі Господу огидні. Йому приємні точні міри. За самовпевненістю йде ганьба, а скромність поряд з мудрістю крокує. Веде правдивих їхня чистота, зрадливих же лукавство губить. В день гніву вас багатство не спасе, а праведність від смерті порятує. Чесноти праведного роблять шлях його прямим, а злий впаде, своїм же злом підтятий. Правдивих праведність рятує, зрадливі ж потраплять в пастки власних забаганок. Коли вмирає зла людина, із нею разом гинуть і надія, і сподівання на добробут. Праведний рятується з біди, а на зловмисника чекає зовсім інша доля. Своїми теревенями безбожник убиває ближніх, а праведних рятує розум. Як праведним сприяє успіх, то радіє з ними місто, а як негідник гине, веселяться всі. Благословенням праведності місто процвітає, а від зловмисного пащекування гине. Той нерозумний, хто збиткується із ближніх, а мудрий чоловік мовчить. Пліткар розбовкує таємниці, порядний язика тримає за зубами. Без керівництва мудрого народ занепадає, коли ж багато добрих радників, він перемагає. Хто поручиться за чужинця, постраждає сам, а хто відмовиться, себе убереже. Добра й ніжна здобуває шану, жорстокий чоловік — лише багатство. Якщо ти добрий, то твоє багатство, якщо жорстокий, то твої збитки. Безбожник має лиш удаваний прибуток, а той, хто сіє праведність, той справжню вигоду пожне. Хто непохитно праведність сповідує, той довго житиме, хто чинить зло, той загине передчасно. Підступні люди Господу огидні, а чесні люди до душі Йому. Не сумнівайтеся: зловмисників — тих знайде кара, а учнів праведності порятунок жде. Золоте кільце на рилі у свині? То приваблива жінка, позбавлена розуму. Бажання справедливих приносять їм благословення, бажання злих приносять Божий гнів. Хто щедро роздає, збагачується більше, хто все своє добро приховує, той збідніє. Людині щедрій і воздасться щедро; хто іншим помагає, сам дістане допомогу. Прокляття упадуть на того, хто ховає хліб, благословення випаде тому, хто продає зерно на користь людям. Той, хто добра жадає, втіху дістає, а хто шукає зло, в його ж лещатах буде. Хто на багатство сподівається, той збідніє, а чесний розростеться, мов зелене листя. Хто про своє майно не дбає, той пожне вітер; а дурень стане мудрого рабом. Плід праведника — дерево життя, а мудрий — джерело життя для інших. Якщо воздасться доброму в житті, то грішним і безбожним — й поготів! Хто любить знання, той визнає навчання, а хто ненавидить напучування, той дурний. Господь благословляє доброго, підступного Він зневажає. Нікому зло не дасть безпеки, але засади праведних не похитнуться. Добра дружина — корона для чоловіка, а безсоромна — то ракова пухлина у кістках. Наміри праведника чисті, безбожників поради — то брехня. Слова нечестивих — то прагнення крові, а праведних уста людей рятують. Поскидай кривдників, і їх уже немає, стоятиме оселя праведника твердо. Людині воздається за її праведні думки, а кручені думки всі зневажають. Краще бути ніким і мати слугу, ніж видавати себе за вельможу й не мати хліба. Праведний дбає і про худобу, а «співчуття» нечестивця — то жорстокість. Хто обробляє землю, той має харчі, хто за примарами женеться, розуму не має. На здобич злодіїв безбожник зазіхає, корінь праведника — непорушний. Негідник ловиться на власні теревені, а праведний таку халепу оминає. Що з уст злетить, те принесе плоди; і витвір рук — твоя винагорода. Дурний вважає правильними свої вчинки, та мудрий той, хто дослухається порад. Дурний вихлюпує свій гнів одразу, та мудрий знає, як приховати приниження своє. Чесний свідок каже правду, а брехливий свідок дурить. Плітки ранять, як меча удари, а мудре слово зціляє. Устам правдивим жити вічно, язик брехливий житиме лише мить. У серці тих, хто замишляє зло, — брехня, тому, хто добре дасть пораду — радість. З праведним не трапиться біди, в житті неправедних — самі нещастя. Уста брехливі Господу огидні, Йому приємні ті, хто заслуговує довіри. Людина мудра не показує свої знання, а серце дурня вихваляється невіглаством. Роботящим рукам — керувати, рукам ледачим — лише наймитувати. Тривога крає серце, а добре слово дарує щастя. Людина праведна для інших відкриває шлях, а шлях безбожника його ж в оману вводить. Вайлакуватий не засмажить дичини, а працьовитий матиме коштовність найдорожчу. Життя — то значить праведним шляхом іти, а інший шлях завжди веде до смерті. Розумний син порадам батьківським радіє, насмішник відмітає повчання. Плоди людського розуму — на благо, а лицемірам лиш насильство дістається. Хто стежить за вустами, той береже своє життя, хто не тримає за зубами язика, той себе губить! Нероба має прагнення великі, та марно, а працьовитий має всього вдосталь. Людина праведна ненавидить брехню, безбожник чинить недостойно і немилосердно. Цнотливого боронить справедливість, а грішника зборює зло. Один заможним прикидається, не маючи нічого, а інший злиднем прикидається, хоча й багатий. Багатий платить за життя своїм багатством, а вбогий навіть не звертає уваги на погрози. Праведника світло звеселяє, а світильник безбожника гасне. Пиха породжує сварки самі, мудрі ті, хто радиться з іншими. Безчесно нажите багатство зведеться нанівець, багатство, нажите у поті чола, незмірно зросте. Довге чекання спустошує душу, а здійснене бажання — це дерево життя. Хто зневажає настанови, той собі зашкодить, а хто накази шанує, матиме винагороду. Вчення мудреця — то джерело життя, воно не дасть потрапити в лабети смерті. Добрий розум приносить втіху, шлях безвірних веде до погибелі. Кожна розумна людина діє розважливо, а нерозумна виставляє свою тупість напоказ. Неправедний посланець спричиняє біду, а праведний приносить порятунок. Хто не зважає на повчання, того чекають бідність і зневага; всі поважатимуть того, хто застереження шанує. Бажання сповнене — то втіха для душі, а відвернутися від зла — для дурня то відраза. Хто з мудрими спілкується, мудрішим стане, хто з телепнями водиться, потрапить у халепу. Грішників переслідують невдачі, на праведних чекає добра доля. Добра людина залишає спадок онукам, а грішника добро до праведника перейде. Необроблена земля бідака може дати гарний врожай, та нерідко його наділ несправедливо відбирають. Хто з малку не повчає дитину, той її не любить, а сина любить той, хто поспішає навчити мудрості його. Праведний має їжі вдосталь, а шлунок неправедного буде порожній. Жіноча мудрість будує дім, а нерозважливість сама його руйнує. Хто йде в житті чесним шляхом, той Бога шанує, а хто блукає манівцями, той зневажає Його. Дурні вуста собі на спину різки накликають, а вуста розумного його ж і захищають. Без волів ясла порожні, а добрий віл дає прибуток. Правдивий свідок не збреше, а лживий свідок дихає брехнею. Чванько шукає мудрості, та не знаходить, а мудрий легко всотує знання. Уникай нерозумного, бо переконливого слова для нього не знайдеш. Розумний мудрістю керується своєю, а дурня власна дурість дурить. Бентежить покарання дурня, а мудрий знає, що воно — на благо. Кожне серце має свою гіркоту, і радість його не розділить ніхто. Оселю безбожника буде зруйновано, оселя праведника буде процвітати. Людині може шлях здаватися прямим, та зрештою він приведе до смерті. Навіть від сміху може боліти серце, а радість може скінчитися смутком. Непокірливий дорого заплатить за скоєне, а добрий буде винагороджений за діла свої. Простодушний вірить кожному слову, а обачливий зважує кожен свій крок. Мудра людина обережна і цурається зла, а нерозумна — відчайдушна й самовпевнена. Запальний чинить нерозумно, підступного ж ненавидять усі. Наївні успадкують глупоту, а помірковані увінчані знанням. Зло схиляється перед добром, а лиходії — перед брамою праведників. Жебрака ненавидить навіть ближній, а в багатія — чимало шанувальників. Хто зневажає ближнього, — грішить, а той, хто добрий до нужденного, — обласканий долею. Хіба не збочують ті, хто намислив лихе? А хто добро творити прагне, знаходять любов і вірність. Тяжкий труд приносить здобутки, вуста базікала ведуть його до бідності. Короною мудрого є його багатство, а вінцем неука — глупота. Правдивий свідок життя рятує, брехливий свідок плодить брехню. Знайдеш безпеку в поклонінні Господу; це надійний притулок для Його дітей. Благоговіння перед Господом — то життєдайне джерело, та спасіння від капканів смерті. Слава царя — то численний народ, а без народу правитель — ніхто. Розсудливість терплячий проявляє, гарячкуватий лиш примножує дурниці. Здоровий глузд плекає здорове тіло, а заздрощі — то ракова пухлина на кістках. Хто збиткується з бідних, той ображає Творця, хто милосердний до злидня, той шанує Творця. Підкошує лихого власна злість, а праведник і через смерть зміцнить віру. Мудрість мешкає в розумного у серці, а дурням вона невідома. Праведність окрилює народ, а гріх його приводить до ганьби. Цар виявляє ласку спритному слузі, а на нікчемного впаде царевий гнів. Сумирна відповідь вгамовує гнів, різкі слова розбурхують лють. Уста мудреця жаданими роблять знання, а вуста нерозумних скипають дурницями. Очі Господні повсюди, вони стежать за злом і добром. Лагідна мова — це життєдайне дерево, а підступний язик роз’ятрює душу. Нерозумний зневажає батьківські поради, а хто прислухався до настанов, той набирається розуму. Дім праведного нагромаджує скарби, а надбання безбожника несуть йому нещастя. Вуста мудреця поширюють знання, а душі нерозумних — ненадійні. Пожертва негідника Господу гидка, молитва чесного Його втішає. Шлях безбожника огидний Господу; Він любить того, хто прагне праведності. Сувора кара жде на того, хто праведну путь зневажить; загине той, хто зневажає повчання. Усе, що трапляється, навіть після смерті — для Господа не таємниця, тим більше — серця людські! Насмішник не любить, коли його повчають, він не піде по науку до мудрого. Радісне серце випромінює щастя, а щемне серце дух руйнує. Серце тямущого тягнеться до знань, уста нерозумного живуть глупотою. У злидаря всі дні тяжкі, бадьоре серце має вічне свято. Ліпше вдовольнятися малим і шанувати Господа, ніж мати скарб великий і тремтіти від небезпеки. Смачніша тарілка овочів, піднесених з любов’ю, аніж телятина найкраща, приправлена ненавистю. Запальна людина розбурхує суперечку, а поміркована втихомирює сварку. Шлях ледачого, наче лабіринт, а путь цнотливого — то шлях прямий. Мудрий син тішить батька, а нерозумний зневажає матір. Глупота приваблива для нерозумного, а розважлива людина ходить прямим шляхом. Без доброї поради наміри приречені. Коли ж багато радників, то плани будуть втілені. Людина може тішитися своєю відповіддю, але яке важливе слово, мовлене в хвилину слушну! Щоб не скотитися в Шеол, мудрий ітиме вгору дорогою життя. Господь зруйнує вщент оселю зарозумілого, та захистить межу вдови. Злі наміри огидні Господу, а дружнє слово чисте в Його очах. Хто ласий до наживи, той руйнує власний дім, а хто ненавидить хабар, той житиме. Людина праведна замислюється, як відповідати, уста лихого випльовують думки огидні. Господь цурається безбожників, та Він відгукується на молитви праведних. Дружнє сяйво очей наповнює радістю серце, а добрі новини зміцнюють кістки. Хто прислухається уважно до життєвих засторог, той житиме серед мудрих. Хто зневажає навчання, той нехтує своїм життям; хто прислухається до повчань, той набирається розуму. Страх Господній — наука мудрості, а скромність — перший крок до Господньої поваги. Людина плекає наміри що промовить, але Господь вирішує, що з уст її злетить. Всі шляхи людини видаються їй праведними, але її наміри судить Господь. Довірся у всіх своїх діях Господу, і твої задуми збудуться. Господь створив усе з належною метою, навіть зловмисника для лихої днини. Огидний Господу будь-хто зверхній; тож, певно, йому не уникнути кари. Вірністю й правдивістю спокутуються гріхи, а біди уникають страхом Господнім. Коли Господь схвалює шляхи людські, тоді Він перетворює на друзів навіть ворогів. Краще мало, але справедливо нажитого добра, ніж багато нечесних прибутків. Розум людський вибудовує шлях, та лиш Господь спрямовує її мандрівку. Цареві вуста закон провіщають; вирок царя в суді несхибний. Точні терези та гирі — ось про що дбає Господь; Він дбає про ваги в торбині. Царям огидні ганебні вчинки, лише справедливістю зміцнюється правління. Праведні уста тішать царів; їм до вподоби ті, хто каже правду. Гнів царський багатьох веде до смерті, та мудрий відведе його. Царева ласка дарує життя; його милість, мов темна хмара, що приносить дощ весняний. Багато краще мати мудрість, аніж золото! Здобути тяму важливіше, аніж срібло найщиріше! Праведні уникають нещасть на своєму шляху; хто намагається не заплямувати себе, боронить своє життя. Бундючність веде до погибелі, пиха є причиною падіння. Краще бути сумирним із бідним, ніж ділити здобич з пихатим. Хто сприймає науку, збагне, що є добро; благословенний той, хто вірує у Господа. Людину з мудрим серцем розумною назвуть, розмова милостива щедро вродить. Здоровий глузд — джерело життя для мудрих, невігластво породжує лиш дурість. Розумний стежить за тим, що злітає з його уст; що з його уст злетить, примножує знання. Ласкаві слова, ніби щільники з медом, солодкі для душі, приємні для тіла. Людині видається шлях прямим, насправді ж він веде до смерті. Людина трудиться, бо до того її змушує голод. Негідник замишляє лихо, і з уст його вогонь злітає. Крутій плодить сварки, а наклепник розводить найближчих друзів. Кривдник ошукує друга і зводить його на слизьке. Хто очі відводить, той сіті обману плете, хто міцно стуляє уста, той накоїв лиха. Сивина — вінець слави, вона знаменує праведний шлях. Краще бути терплячим, ніж сильним, краще тримати себе в руках, аніж взяти в облогу місто. Жеребок кидають у пелену, а рішення повністю залежить від Господа. Краще мати скоринку хліба й жити з миром, ніж мати багатий дім й сваритися. Мудрий слуга може правити нікчемним сином і розділити спадщину з його братами. Для срібла — тигель, для золота — горнило, а для випробувань — Господь. Злочинець уважний до слова лихого; брехун і сам зважає на брехливе слово. Хто збиткується з убогого, той ображає Творця; хто радіє з нещастя ближнього, той буде сам покараний. Старі увінчані онуками своїми, а славою синів є їхні батьки. Не годиться нерозумному бути пишномовним, тим більше можновладцеві — брехливим. В очах хабарника хабар, як талісман удачі, куди не повернеться, там йому щастить. Хто прощає і забуває про образу, той сприяє дружбі, а хто переповідає її, той розбиває дружбу. Одне застереження більше впливає на розумну людину, ніж сто ударів на дурня. Та й непокірний той, хто прагне зла! Та ж він діждеться невблаганного посланця, який здійснить Господню кару! Краще натрапити на ведмедицю, в якої украли малят, ніж на дурня з його дурницями. Якщо відплатиш злом за добро, з твоєї оселі ніколи не щезне зло. Сварка починається з необережних слів, тож ліпше замовкни, доки суперечка не розгорілася. І той, хто виправдовує винного, і той, хто засуджує невинного, — обидва огидні Господу. Яка користь з грошей в руках у дурня? Хіба ж він купить мудрість, як розуму не має? Друг залишається другом завжди, а брат народжується, щоб розділити нещастя. Нерозважливий той, хто поспішно ближньому дає під заклад, або ручається за ближнього свого. Кому подобається ображати, той любить сварки, як заколотник до скандалу, так і скупий веде до злиднів. Підступний не знайде добра, улесливий накличе собі лихо. Хто народжує дурня, пожинає смуток, батько лайдака не знатиме втіхи. Веселе серце — то міцне здоров’я, а дух пригнічений підточує сили. Неправедний нишком бере хабарі, аби не панувала справедливість. Розважливий мудрістю керується, а нерозумний ніколи не зосередиться. Нерозумний син засмучує батька і сповнює серце матері гіркотою. То зле, коли карають невинних або катують праведних за їхню чесність. Освічений знає ціну словам, розумний вміє стримувати себе. Навіть дурень, коли мовчить, здається мудрим; коли не розпускає язик, справляє враження розумного. Себелюбець обстоює лиш власні інтереси, злісно відкидаючи здоровий глузд. Нерозумний прагне не зрозуміти, а лише висловити свої погляди. З неправедністю приходить ганьба, а з безчестям — образа. Слова, що з уст злітають, немов вода глибока; джерело мудрості — то невичерпний потік. Бік кривдника тримати — то проти закону, як і засуджувати праведного — зле. Уста невігласа викликають сварку, його рот розбурхує бійку. Язик дурня — то його загибель, уста його — для нього ж пастка. Слова наклепника, мов патока солодка, вони ідуть на найчорніше дно душі. Безперечно, ледацюга — брат руйнівнику. Господнє ім’я — то могутня вежа, в ній праведник знаходить порятунок. Багатство заможного — це укріплене місто, воно йому ввижається мурами нездоланними. Руїні передує пиха, а скромність передує славі. Нерозумно і соромно поспішати відповісти, ще не послухавши. Дух чоловіка допомагає йому долати хворобу, а дух зламаний нікому не допоможе. Розумний знання здобуває, вухо мудреця прагне знань. Подарунок прокладає шлях людині, і приводить до можновладців. Перший, хто пояснює справу, здається правим доки не прийде інший і не висловить сумнів. Кинутий жереб кладе край суперечкам і замирює сильних суперників. Повернути ображеного брата складніше, ніж завоювати укріплене місто; такі суперечки подібні до ґрат тюремних. Життя наповнюється плодами уст, людина насичується тим, що злітає з уст її. Смерть і життя — під владою язика, той, хто любить його, пожне плоди. Хто знаходить собі дружину, дістає щастя й благословення Господнє. Бідняк говорить чемно, а багатій відповідає зухвало. Із деякими друзями приємно бути, а інші — рідніші за кровного брата. Краще бідний, та чесний, аніж з лукавими устами, та дурний. Звісно, бажання без знання пусті; а той, хто надто поспішає, губить шлях. Невігластво підточує життя людині, вона ж гнівається на Господа за це. Багатство притягує друзів, а вбогого друзі залишають. Лжесвідок не уникне покарання, не врятується свідок брехливий. Багато людей підлещуюється до щедрого вельможі, записуються в друзі до того, хто обдаровує. Злидаря зневажають усі його брати, а що вже говорити про друзів! Ті його сахаються: він просить поради, а їх немає. Хто любить життя, той набирається розуму. Хто шанує знання, той збагне, що є добро. Брехливий свідок не залишиться без покарання, неправдивий свідок загине. Пустоголовому багатію не годиться наживати скарби, це так безглуздо, як і рабу керувати князями. Здоровий глузд породжує терпіння, людину звеличує вміння прощати образи. Царський гнів, немов лева рик, а ласка його, мов роса на траві. Нерозумний син — нещастя для батька, а пащекувата дружина дратує, як неспинне крапання дощу крізь дірявий дах. Дім і багатство успадковуються від батьків, а розважлива дружина — від Господа. Лінощі навівають глибокий сон, бажання ледакувати веде до голоду. Хто підкоряється заповітам, той зберігає життя, хто не шанує Божий шлях — загине. Давати жебраку, що позичати Господу. За ваше милосердя Бог воздасть вам. Напучуй свого сина, в тому — єдина надія; не роблячи цього, тільки зла йому завдаєш. Запальна людина повинна нести покарання; навіть якщо помилуєш її, потім усе повториться. Вислухай пораду й прислухайся до повчань, щоб зрештою набратися мудрості. Багато задумів у серці людському, але Господь вирішує, що має статися. Скнарість — то ганьба, краще бути бідним, ніж брехливим. Страх Господній дає прекрасне життя; тож роки минають без страху, що нагряне біда. Лінько опускає в миску руку, та навіть до рота повернуть її не може. Скарай пихатого, і дурень набереться розуму; Дай настанови розсудливому, і він сам помудрішає. Хто не шанує батька й проганяє матір, той негідний і зганьблений син. Слухайся повчань, мій сину, якщо бажаєш утекти від дурних помилок невігласів. Нікчема висміює справедливість, а вуста неправедного живляться несправедливістю. Покарання існує для пихатих самолюбців, а удари — для спин дурнів. З вина — насмішництво, із пива — галас; хто напивається, той нерозумний. Царський гнів — як рик лева, розлютиш його — попрощаєшся з життям. Хто уникає суперечок, той шляхетно чинить, а якийсь невіглас одразу зчиняє сварку. Восени лінько не оре землі, а в жнива шукає врожай, та його немає. Добрі знання, як глибокий колодязь з життєдайною водою, але розумний знає як її дістати. Багато-хто вихваляється своєю вірністю, але де знайти того, кому справді можна довіритися? Праведник живе чесно й достойно, благословенні будуть його діти. Цар сидить на суддівськім престолі, він розганяє поглядом всіляке зло. Хто може стверджувати: «Я очистив серце, я очистився від гріха?» Обважування й обмірювання однаково огидні Господу. Навіть юнак розкриває свою сутність у вчинках: чи порядно й справедливо чинить він, чи ні. Це Господь створив вухо, що чує, та око, що бачить! Не люби спати, бо проспиш добробут, розплющ очі, щоб мати вдосталь хліба. Покупець галасує: «Дорого, дорого», — а як відійде, радіє що вдало виторгував. Є золото і розсипи рубінів, та мудра мова — найкоштовніша прикраса. Візьми його одяг, бо він поручився за незнайомця, візьми заставу від нього заради чужинки. Смакує хліб, здобутий обманом, але згодом на зубах жорства. Порада сприяє здійсненню намірів, тому шукай поради, як ведеш війну. З базікалом не варто мати справи, такий розплеще таємниці всі. Погасне світло в сутінках для того, хто проклинає батька й матір. Коли спадок рано дістається, то потім не буде благословенний. Не зарікайся, що відплатиш злом за зло. Чекай на Господа, і Він за тебе помститиметься. Неправильні ваги огидні Господу, оманливі терези не доведуть до добра. Кроки людини направляє Господь. Як може людина розуміти свій шлях? Швидка клятва — небезпечна пастка, почнеш розмірковувати, коли вже діло зроблене. Мудрий цар розганяє неправедних, спрямовує на них колесо покарання. Дух людський — то світильник Господній, який висвітлює внутрішнє єство. Царя бережуть милосердя й довіра; він тримається на троні милосердям. Сила — то гордість молодих, а сивина — достоїнство старих. Синці зцілюють від зла, удари очищають серця глибину. Серце царя, неначе водний потік у Господніх руках; Господь повертає його, коли забажає. Людині вважається її життєвий шлях прямим, але Господь випробовує серця. Чинити чесно й справедливо — ось що бажаніше для Господа, ніж пожертва. Зверхній погляд, погордливе серце — це гріхи, світильник неправедності. Задуми працьовитих ведуть до процвітання, а квапливість веде до убозтва. Хто брехливим язиком набуває статків, той марно мріє — це приведе до погибелі. Насильство кривдників погубить, бо відмовляються жити справедливо. Покручений шлях безбожників, шлях праведних — прямий. Краще тулитися в закутку на горищі, ніж ділити оселю з пащекуватою дружиною. Душа неправедного прагне зла й коситься на ближнього без прихильності. Коли карають гонористого — нерозважливий мудрішає, а коли мудрого вчать, він сам знань набуває. Праведний матиме успіх над злим, а нечестивець здобуде погибель. Хто не бажає чути бідного волання, той сам кричатиме, та відповіді не діждеться. Подарунок з-під поли спиняє гнів, та притлумлює лють. Праведник радіє, коли творить справедливість, а злочинець жахається цього. Хто збочує із мудрого шляху, спочине в товаристві мертвяків. Хто полюбляє розваги, той буде злиднем: хто любить вино й оливи, той не розбагатіє. Нечестивий — то викуп за справедливого, а зрадливий — за чесного. Краще жити в пустелі, аніж із злою і сварливою дружиною. В оселі мудрого є добро й олива, через невігласа вони зникають. Хто прагне до праведності й милосердя, той матиме життя праведне й шановане. Мудрий захопив місто воїнів, зруйнувавши укріплення, на які вони покладалися. Хто стежить за устами й язиком, від клопотів життя своє оберігає. Бундючного і зверхнього назвуть чваньком, пихатий поводиться дуже нахабно. Пожертви кривдника огидні Господу, надто ж як приносять їх із задумом лихим. Брехливий свідок загине, а хто прислухається до Господа, говоритиме повік. Негідник докладає зусиль, щоб справити добре враження; лиш праведник утверджується на своїм шляху. Для Господа ніщо не є занадто мудрим, Йому поради не потрібні. Коня споряджають перед боєм, але перемога залежить від Господа. Славне ім’я дорожче, ніж велике багатство, пошана краща, аніж золото чи срібло. Багаті й бідні поруч йдуть, бо Господь створив і тих, і тих. Розважливий побачить лихо і знайде рятунок, пустоголовий наблизиться й поплатиться за це. Для скромного, який шанує Господа, є нагорода: багатство, слава і життя. Шлях безбожника — між колючок і пасток, а хто цінує своє життя, той не здибає їх. Навчай молодь, який шлях їй обирати, тоді і в старості вона не зіб’ється з путі. Багаті панують над злидарями, а боржник є рабом позичальника. Хто сіє несправедливість, пожне горе, згине через власний гнів. Благословенний буде щедрий, бо ділиться він хлібом з бідним. Вижени насмішника, то й сварка стихне, і сутяги, й образи вщухнуть. Хто любить чисте серце, вишукано промовляє, той серед друзів матиме царя. Очі Господа стережуть знання, Він відмітає зрадливі слова. Ледачий вигукує: «Надворі лев! Він міг би розшматувати мене на вулиці!» Вуста розпусниці — глибока яма, в яку падає той, кого Господь відринув. Дурість прив’язана до серця юнака, покарання звільнить його від неї. Один наживається, гноблячи бідного, інший стає бідним, бо платить багатію. Прислухайся до слів мудреця, привернися серцем до мого вчення, бо вони підуть тобі на користь. Якщо збережеш їх у серці, тоді вони звучати будуть на твоїх устах. Я вчитиму тебе сьогодні, щоб довірявся ти Господу. Чи не писав я тобі раніше, чи не давав тобі порад і знання, щоб знав ти, що то є — правдиве слово, щоб ти зміг достовірно доповісти тому, хто посилав тебе? Не кради у злидаря, бо він бідний, не ображай злидаря у суді біля міської брами. Бо Господь захищає їх, та відбере у крадіїв усе награбоване. Не водися з запальним, не приятелюй з гарячковим, щоб не перейняти від нього ці риси і не потрапити в тенета. Не спілкуйся з тими, хто поспішно клянеться, ні з тим, хто бере на себе чужі борги. Якщо тобі немає чим заплатити, то навіщо втрачати останнє рядно? Не чіпай давніх кордонів, які встановили твої батьки. Ти зустрічав майстра своєї справи? Він служитиме царю, він не буде служити простим людям. Коли сідаєш за стіл із правителем, пам’ятай, хто перед тобою. Ніколи не їж занадто, навіть якщо ти дуже зголоднів. Не тягнися до смачного — це оманлива їжа. Не розтрачуй всі сили і здоров’я на накопичення скарбів. Якщо вважаєш себе мудрим — запасайся терпінням. Лиш на мить відведеш погляд, як багатство зникне, наче в нього виросли крила, і орлом злетить у небо. Не бери хліба за столом у скнари, не тягнися до його ласощів. Він же, як пір’я у горлі. «Їж та пий», — він припрошує, але нещиро. Те, що проковтнеш, тебе знудить, та не будеш знати як уникнути приниження. Не давай поради дурню, бо не зрозуміє він мудрості слів твоїх, та зробить з тебе посміховисько. Не руш вікових меж кам’яних, не зазіхай на сирітські поля. Тому що в них могутній Захисник (Господь), Він притягне тебе до суду. Налаштуй свій розум на повчання, прислухайся до розумних порад. Не позбавляй юнака виховання, не помре він від того, що палиця походить по його спині. Якщо сам його повчатимеш різкою, врятуєш його життя від Шеолу. Сину мій, якщо помудрішаєш, то й моє серце звеселиться. Моє серце сповниться радістю, коли з уст твоїх злітатимуть праведні слова. Не дозволяй заздрощам до грішників поселитися в серці, хай живе там завжди страх перед Господом. Тоді матимеш щасливе майбутнє і твої сподівання не розпиляться на порох. Слухай, сину, й набирайся мудрості, і вибери правильний життєвий шлях. Не водися з тими, хто п’є без міри, хто м’ясом давиться, ненаситний. Бо п’яничка й ненажера збідніють, їх лінощі в лахміття одягнуть. Слухайся батька, який життя тобі дав, і не зневажай матір, коли зістариться. Купи й не продавай того, що є правдиве: мудрість, настанови й розуміння. Батько праведного тішитиметься, хто викохає мудрого сина, матиме радість у ньому. Дай батькові й неньці відчути радість, нехай та, що дала тобі життя, буде втішена. Сину мій, нехай твій розум мені довіриться, побачать очі шлях Мій добрим. Бо повія — то глибока яма, а спокусниця — вузька криниця. Вона, мов крадій, у засідці чатує, і множить перелюб поміж чоловіків. Хто зітхає, хто ридає? Хто свариться, хто скаржиться? Хто синці невинні рахує? Хто заплакані очі червоні втирає? Це ті, хто допізна за вином сидить, хто шукає, де б чого напитися. Не задивляйся на вино, коли проміниться у келихах червоно. Його приємно і легко ковтати, але зрештою воно кусає, мов гадюка, й отруює, немов змія. Твої очі побачать чудернацькі видіння, а розум затуманиться, заплутаються слова. Ти будеш хворий, наче той, кого кидають хвилі в морі, мов той, хто на верхівці щогли. Ти скажеш: «Мене вдарили, але я болю не відчув, мене побили, та я цього і не помітив! Коли очуняю, піду шукати, де б іще хильнути». Не заздри недобрим, не прагни їхнього товариства. Бо вони замишляють насилля, їхні вуста торочать про лихо майбутнє. Дім будують мудрістю, а зміцнюють розумінням. Його кімнати заповнюють цінним і затишним начинням через пізнання. Мудрий більший за можновладного, а освічений більший за дужого, бо з доброю порадою можна почати війну, перемогу здобути, як багато радників маєш. Мудрість занадто складна для невігласа, біля брами міської він не розтулить уст. Інтриганом назвуть того, хто замишляє зло. Лихі наміри дурня — це гріх; люди гидують глузливими. Який же ти слабкий, якщо зігнешся в час випробувань! Врятуй тих, проти кого йде зговір, щоб убити; допоможи засудженому до страти. Бо якщо ти скажеш: «А я не знав про це!» — хіба не буде це відоме й Випробовувачу сердець? Хіба Той, Хто стежить за тобою, не знає цього? Хіба Він не відплатить кожному за ділами його? Їж мед, сину мій, він корисний, щільниковий мед солодкий. Знай також, що мудрість — то насолода для душі, якщо знайдеш її, матимеш добре майбутнє, не розвіються твої сподівання. Не чатуй, мов злодій, біля оселі праведника, не вдирайся в його дім. Праведник сім разів впаде і знову підведеться, а безбожника навіть одинока біда скосить. Не радій, коли твій недруг падає, коли він спіткнеться, не тіш своє серце, бо Господь помітить це і сприйме як зло, і зверне гнів на тебе. Не гнівайся через зловмисників, не заздри неправедним, бо нечестивці не мають майбутнього, згасне світильник неправедних. Вшановуй Господа, сину мій, і царя, не зв’язуйся з заколотниками, бо зненацька на них біда нападе, і ніколи не знаєш, яку погибель принесе. Ось іще приказки мудрих: Не годиться виявляти упередженість у суді. Хто винного виправдає, стверджуючи: «Ти невинний», — буде проклятий людьми, й затаврований народами. А хто дорікає неправедним, буде схвалений, благословення на нього зійде. Чесне слово приносить радість людині, мов поцілунок в уста. Спершу скінчи працю надворі, упорядкуй ниву, а вже тоді будуй оселю. Не давай неправдивих свідчень проти ближнього, не зводь наклепів. Не кажи: «Як він зі мною, так і я з ним. Я відплачу йому тим же». Я йшов повз поле нероби, вздовж виноградника якогось дурня. Усе поле заросло будяками, бур’яни вкрили землю, кам’яна огорожа повалилася. Я подивився сам, поміркував, зауважив і правду збагнув: трохи поспати, трішки подрімати, побайдикувати, склавши руки, то й бідність заскочить несподівано, як грабіжник, і злидні обсядуть, як вороги. Ось іще Соломонові притчі, зібрані людьми царя юдейського Езекії. Велич Господа в тому, щоб приховувати, а слава царева в тому, щоб розкрити справу. Незбагненні царські серця, як небеса недосяжні, як прірви земні. Якщо очистити срібло від домішок, майстер зможе зробити різноманітні прикраси. Якщо прогнати неправедних з царських очей, зміцниться трон його правосуддям. Не хвалися в присутності царя, не ставай там, де місце знатним. Краще, як тебе погукають: «Підійди сюди», — аніж принизять на очах у всіх вельмож та відішлють до самих нищих. Не спіши до суду, бо що робитимеш потім, коли твій ближній доведе, що ти неправий? Сперечайся про справу з сусідом, але таємниці чужої не відкривай, щоб судді не довелося присоромити тебе, і ти не втратив довір’я інших. Золоті яблука в срібному обрамленні — ось чим є зважене, вчасне рішення. Мудрий порадник для уважного слухача — це золота сережка, це прикраса зі щирого золота. Вірний посланець — цінний для свого хазяїна, мов склянка води у жнивну днину. Той, хто обіцяє подарунок, але не дає, мов хмара і вітер без дощу. Маючи терпіння, можна й правителя переконати; м’яка розмова кістки ламає. Якщо знайдеш мед, їж рівно стільки, щоб насититися, щоб не об’їстися, щоб не нудило. Не муляй очі сусідові, щоб не обриднути йому, не викликати його зневагу. Людина, що зводить наклеп на сусіда — то вітрогон з мечем і нагостреною стрілою. Він, мов гнилий зуб, мов тремтячі ноги, на які марно сподіватися у лиху годину. Сумному серцю радісна пісня — то все одно, що в холодний день роздягнутися, чи змастити рану оцетом. Якщо твій ворог голодує, дай йому поїсти, якщо хоче пити, вгамуй його спрагу. Тоді ти змусиш його відчути сором, і Господь дасть тобі винагороду. Північний вітер дощ приносить, плітки таємні гнів плодять. Краще жити в закутку на горищі, ніж під одним дахом зі сварливою дружиною. Гарні новини з далеких країв — ковток прохолодної води для спраглого. Немов замулене джерело і отруєний потік, страждає праведний у руках безбожного. Недобре об’їдатися медом, так само марно шукати слави. Людина, яка не стримує гнів, немов беззахисне місто з поваленими мурами. Як сніг влітку, як дощ у жнива, так дурню слава не пасує. Як пташка тріпоче крильцями, як ластівка літає, так і незаслужене прокляття пролетить повз і нічого з тобою не трапиться. Для коня — батіг, для віслюка — вуздечка, а для спини глупаків — палиця! Неможливо невігласу дати розумну відповідь: відповідаючи дурневі такою ж дурницею, сам станеш схожим на нього. Відповіси дурневі так же, як він запитав, йому здаватиметься, що він мудрий. Хто передає послання через дурня, той відтінає ноги, накликає на себе біду. Для невігласа сказати розумну річ також складно, як для кульгавого стрибати. Вшановувати дурня, то прив’язувати до пращі камінь (нікуди він не полетить). Для дурня сказати розумну річ також складно, як для п’янички витягти занозу з долоні. Хто наймає дурня чи безрідного п’яничку, той ніби лучник, що стріляє в натовп, невідомо, хто постраждає. Як собака, що повертається до того, що зригнув, так і дурень повторює свої помилки. Чи бачили ви людину, яка собі здається мудрою? На дурня ліпше покластися, ніж на неї. Ледачий репетує: «На дорозі лев! На вулиці лев, я не можу вийти!» Як двері повертаються на завісах, так ледачий крутиться в ліжку. Ледачий опускає руку в миску, а до рота її піднести вже ліньки. Ледачому здається, що він мудріший за тих сімох, що зважено відповідають. Той, хто втручається в чужу суперечку, подібний до того, хто смикає за вухо чужого пса. Без дров вогонь згасне, так і сварка без наклепника вщухне. Вугілля — для жару, дрова — для вогнища, а пащекувата людина — для роздмухування сварок. Слова наклепника, неначе смачні наїдки, вони теж проникають у душу слухача. Як нещире срібло, що блищить на черепках, так і палкі уста — коли недобре серце. Ворог прикривається солодкими устами, а в душі плекає зраду. Якщо він говорить лагідним голосом, не вірте йому, бо сім гидот намислив він у серці. Ненависть приховують обманом, її зло виявиться на зібранні велелюднім. Той, хто копає яму, сам упаде в неї, а хто котить камінь, під нього сам потрапить. Брехливий язик ненавидить тих, на кого зводить наклеп, та підступні уста призведуть до біди. Не хвалися завтрашнім днем, бо ніколи не знаєш, що цей день тобі принесе. Нехай інший тебе вихваляє, а не сам, хтось інший, а не власні уста! Камінь — важкий, пісок не легко нести, але ще тяжчі халепи з-за недалекість дурня. Лють — жорстоке почуття, гнів заливає, наче повінь, та перед ревнощами хто вистоїть? Краще — відкритий осуд, ніж приховане кохання. Рани, отримані від друга — на користь, бо не зі зла, а поцілунок ворога — підступний. Ситий і на мед не гляне, а для голодного й гірке — солодке. Людина, яка блукає далеко від рідної оселі, схожа на пташеня, що випало з гнізда. Ароматична олива й запашне куріння серце звеселяють, задушевність друга приємна щирою порадою. Не відштовхни ні свого, ні батькового друга; не приходь у дім брата, коли в тебе біда. Краще сусіда поруч, ніж брат далеко. Будь мудрим, сину, втіш моє серце, тоді я відповім усім, хто ображає мене. Обережний зрозумів, що лихо насувається, та й сховався, а недоумкуватий наблизився й постраждав. Візьми його одяг, бо він за незнайомця поручився, візьми заставу у нього заради чужинця. Якщо хтось зранку ближнього занадто голосно вітає, то вважай, що він прокльони шле. Постійні краплі зі стелі у день дощовий і пащекувата дружина — однаково огидні. Тримати її все одно, що приховувати вітер або запашну оливу, що розтеклася по долоні. Залізо гострить залізо, так і людина, спілкуючись з ближнім, стає гострішою. Хто вирощує фіґове дерево, той плоди його споживає, хто захищає хазяїна, матиме винагороду. Як у воді віддзеркалюється обличчя, так і серця людські відкривають справжнє все її нутро. Шеол та Абаддон ніколи не вдоволені, так і людським очам — усе мало. Для срібла — тигель, для золота — горно, а людина проходить через випробування славою. Якщо товкти дурня в ступі разом із цільним зерном, дурість із нього все одно не витовчеш. Дбай про отару свою, добре пильнуй свою череду. Адже багатство не збережеш навічно, і корони не стане на прийдешні покоління. Коли трава жухне, а потім нова виростає, коли збирають сіно на схилах, тоді підростуть ягнята, щоб тобі вдягнутися, і кози, щоб сплатити за лан. Тоді буде вдосталь козячого молока, щоб напитись тобі й домашнім твоїм, і щоб слуги твої жили й не хворіли. Кривдник утікає, хоча його й не переслідують, а праведні, як лев, упевнені в собі. В бунтівливій країні правителем стати багато хто прагне, та мудрий і освічений володар утримує порядок. Бідака, який утискує такого ж нужденного, подібний зливі, що вибиває всі посіви. Хто не визнає Закону, той вихваляє безбожність, а хто живе за Законом, бореться проти неї. Неправедні не розуміють правосуддя, хто Господа шукає, все розуміє. Краще бути бідним, але совісним, ніж багатим, та з крученими стежками. Мудрий син шанує Закон, а хто водиться з нікчемами, той батька ганьбить. Хто примножує багатство, гендлюючи, той накопичує його для прихильного до бідних. Хто не хоче слухатися Закону, того й молитва огидною стане Богу. Хто штовхає чесного на неправедний шлях, той впаде у власну яму, а невинний успадкує добро. Багатій собі здається мудрим, але бідний мудрець його розкусить. Коли торжествують праведні, то великі свята, а коли до влади приходять безбожники, люди ховаються. Хто приховує свої гріхи, успіху не матиме, а хто визнає й спокутує їх, той має прощення. Благословенний обережний, а впертий чоловік не омине нещасть. Рикаючий лев або ведмідь нахабний, такий для бідного несправедливий правитель. Нерозумний володар нещадно гнобить, а хто зажерливість ненавидить, довго царюватиме. Винного у вбивстві могила чекає, тож не підтримуйте його. Хто шанує справедливість, той живе безпечно, а хто блукає манівцями, той несподівано впаде. Хто обробляє землю, матиме вдосталь хліба, хто ж за марнотою женеться, матиме бідності вдосталь. Гідного довіри щедро благословлятимуть, а хто поспішає збагатитися, не уникне покарання. Не годиться судити упереджено, бо за шмат хліба можна впасти в гріх. Людина жадібна женеться за багатством, але не знає, що її спіткає бідність. Хто повчає, буде віддячений більше, ніж той, хто улещує. Хто грабує батька чи матір і каже: «Це не гріх!» — той подібний до вандала, котрий потрощує все у хаті. Невситимий породжує сварки, а той, хто покладається на Господа, матиме вдосталь. Хто покладається на розум свій — той дурень, хто ж керується мудрістю, житиме безпечно. Хто ділиться з убогим, не зазнає нужди, а хто ховає очі, матиме чимало проклять на свою голову. Коли до влади приходять нечестивці, люди ховаються, а коли вони владу втрачають, їх заступають праведники. Хто від постійного картання упертішим стає, несподівано впаде і вже не підведеться. Коли праведні приходять до влади, люди радіють, а коли неправедні володарюють, люди стогнуть. Хто премудрість любить, той батька радує, а хто з повіями водиться, той добро втратить. Цар наводить лад у країні справедливістю, а хто людей тяжкими податками обкладає, той губить країну. Хто лестить ближньому, той йому під ноги пастку ставить. Зловмисник спіймається на своїх же гріхах, а праведний може співати й веселитися. Справедливий дбає про права убогих, а кривдник не йме тями. Зверхні люди можуть все місто підбурити, а мудрі люди вгамують гнів. Коли мудрий іде судитися з дурнем, той свариться, глузує і ніяк не заспокоїться. Кровожерливі ненавидять чесних, а праведні намагаються врятувати їхнє життя. Дурень весь свій гнів виллє, а мудрий стримує обурення. Якщо правитель прислухається до брехні, всі його помічники будуть неправедними. На світі існують і пригноблений, і гнобитель; Господь обом їм дав життя. Якщо цар чесно судить злидаря, престол його стоятиме завжди. Різка й докори мудрості вчать, а юнак, якого не виховують, ганьбитиме свою матір. Коли неправедні приходять до влади, множаться гріхи, але прийде час, коли праведні засвідчать їхню поразку. Привчи сина нести покарання, коли він схибить, і він, і він принесе тобі мир, утішить твоє серце. Коли немає Бога в серцях людей, народ, народ розпускається, щасливий той, хто дотримується Закону Всевишнього. Самими словами слугу не навчиш; хоч він і зрозуміє, але не послухається. Чи знаєш ти швидкого на язик? На дурня ліпше покладатися, аніж на нього. Якщо чоловік розбещує свого раба змалечку, той виросте непоступливим. Сварливий чоловік легко викликає суперечки, а гарячкуватий нагрішить багато. Пиха людину принижує, а скромний викликає повагу. Співучасник злодія ненавидить своє життя, він чує прокляття, але мовчить. Страх розставляє пастки перед людиною, а хто довірився Господу, житиме безпечно. Багато хто шукає прихильності правителя, але справедливість — лише від Господа. Праведним огидні зловмисники, а нечестивці зневажають тих, хто праведними йде шляхами. Ось слова Аґура, сина Яке з Масси: «Я змучений, Боже, я стомлений, Господи, і вже не маю сил. Бо я дурніший за всіх, мене й людиною неможна вважати. Я не навчився мудрості, однак я знаю те, що й святі. Хто піднісся до небес і спустився вниз? Хто зібрав вітри в долоні? Хто море в одяг загорнув? Хто встановив усі кінці землі? Як звуть Його, яке в Його Сина ім’я? Скажи, якщо знаєш! Збувається кожне слово Бога, Він служить щитом кожному, хто шукає в Ньому захист. До сказаного Ним не додавай нічого, інакше Він тебе скарає, і брехуном тебе назвуть. До тебе маю два прохання, тож не відмовляй мені, допоки я живу: неправду і брехню подалі від мене тримай, не давай мені ні бідності, ані багатства, дай їжі стільки, скільки потребую. Інакше пересиченим я стану й Тебе відрину, запитавши: „Як мого Бога звуть?” Або ж в убозтві красти розпочну і Господа ім’я спаплюжу. Не пліткуй хазяїну про раба його, бо прокляне тебе володар і зробить винним. Бувають люди, що проклинають батька й не благословляють матір. Дехто думає, що він чистий, хоч і не змитий їхній гріх із них. Дехто має зарозумілий вигляд, він кидає на всіх зневажливі погляди. У декого зуби, як мечі, а щелепи, як ножі, якими він пожирає убогих і злиденних на цій землі. Ненажера тільки й репетує: „Дай! Дай!” Три речі невгамовні є й чотири, що не скажуть: „Годі!” Це — шеол, неплідне лоно, земля пересохла й вогонь, який ніколи не скаже: „Досить!” Те око, що з батька глузує, що насміхається із матері старої, виклюють круки, що в долині гніздяться, орлята його зжеруть. Для мене незбагненні три явища, чотири речі я не розумію: як орел кружляє в небі, як гадюка по скелі повзе, як морем корабель пливе, і як юнак з дівчиною кохаються. Ось як невірна дружина діє: вона поїсть, витре рота й скаже: „Я не зробила нічого поганого”. Існують три явища, які потрясають землю, насправді вона не може витримати цих чотирьох речей: коли раб береться царювати, коли дурень має їжі вдосталь; як жінка ненависна вийде заміж, а прислуга хазяйку свою прожене. Є чотири найдрібніші речі на землі, однак вони ж і наймудріші: Мурашки — це спільнота, що не має сил, та вміє запастись на зиму. Борсуки не мають сили, бо маленькі, але собі будують житло в скелі. У сарани немає командира, але ж вона йде лавою військовою. Невеличку ящірку можна зловити руками, але вона і в царських палацах живе. Поважно ступають три, а то й чотири тварини: лев — наймогутніший серед звірів, який ні від кого не втікає, гордий півень, козел і цар, який підносить свій народ. Якщо ти зверхній був, погордливий чи лихо замишляв, закрий уста рукою. Як збивання молока дає масло, удар по носу викликає кров, так і роздмухування гніву приводить до сварки». Висловлювання Лемуела, царя Масси, яких його навчала мати: Послухай, сину, вислухай, дитя мого лона! Послухай-но, сину, обітниці мої! На жінок не розтрачуй свою чоловічу силу, не віддавайся палко тим жінкам, які гублять царів. Не годиться царям, Лемуеле, пити вино хмільне, ані правителям віддаватися трункам міцним, щоб не напитися й не забути про закон, щоб не змінити права, які мали пригноблені. Дайте хмільного напою вмираючим, вино пропонуйте всім, кого охопив відчай. Нехай собі п’є й забуде про бідність, нехай не тримає у серці лиха свого. Розтули уста на захист тих, хто говорити про себе не може, захисти права всіх, хто жертвою випадку став. Розтули уста і справедливий присуд винеси, на захист прав пригноблених, нужденних стань. Хто знайде собі ідеальну дружину? Ніякі коштовності її не варті! Довірився їй серцем чоловік, їй завдяки не матиме нужди ні в чому. Лише добро вона йому несе, нічим не зашкодить, щодня свого життя. Вона шукає вовни, льону, і з радістю рукам своїм спокою не дає. Мов торговельні судна, що борознять усі моря, вона приносить хліб щоденний для родини. Ще ніч глуха — вона вже на ногах, готує для родини добру їжу, прислузі роздає роботу. Вона задумує купити землю, ось приглянувся добрий лан. Із плоду рук своїх вона насадить виноградник. Вона придасть наснаги стегнам для тяжкої праці і зміцнить свої руки. Вона прекрасно розуміє: праця її — на користь. Світильник не згасає навіть уночі. Вона бере у руки прядку, веретено в її долонях. Убогим вона руку подає, і до нужденних простягає руки. Не страшно їй за рідних, коли сніг надворі, бо кожний має тепле, гарне вбрання. Вона на ліжко покривало шиє, сама вбирається в тонке полотно. Її чоловіка шанують у міській громаді, серед старійшин міста він сидить. І полотняний одяг шиє, продає його, купцям постачає пояси. Гідність і силу кожен у ній побачить, вона упевнено прийдешній день зустріне. Її вустами мудрість промовляє, наука гідна на її устах. Вона стежить за ладом в оселі, без діла хвильки не сидить. Діти встають, благословляють її, її похвалить щиро чоловік. Багато в світі є жінок достойних, але не порівняти жодну з них з тобою. Оманлива чарівність, а краса не вічна, лиш жінка богобоязна завжди буде в шані. Воздай належне за плоди невтомних рук її і привселюдно вихваляй її за працю. Ось слова Когелета, сина Давида, царя єрусалимського: «Все марне! — Каже Когелет. — Усе безглузде. Який з тяжкої праці зиск людині, що все життя трудиться невтомно? На зміну поколінню прийде інше, лише земля лишається тією ж вічно. То сходить, то заходить сонце, спішить туди, де сходити йому. На південь мчить і повертається на північ вітер, тоді вертає знов, і знов своїм шляхом полетить і вернеться назад. Вливаються у море всі потоки, та не заповнюється море вщерть. Вода вертається до витоків своїх. Усі слова набриднути можуть, не здатен висловити думку чоловік. Побаченим не нагодуєш око, почутим слух не напоїш. Те, що було, те знову буде. Що скоєне, здійсниться знову. Під сонцем не нове ніщо. Якщо й існує щось, про що ти скажеш: „Поглянь, та це ж нове!” — будь певен, що воно вже існувало, коли про нас іще і гадки не було. Не буде пам’яті про тих, що вже пішли, немає пам’яті про тих, прийдешніх, не буде пам’яті й про тих, які за ними прийдуть». Я, Когелет, був царем Ізраїлю, правив у Єрусалимі. Я себе дослідженню й вивченню мудрості віддав: всього того, що відбувається під небесами. Тяжкий це тягар, який Господь поклав на людину! Я був свідком усього, що діється під сонцем. Я відкрив для себе, що все — марнота, все, що відбувається — лиш вітер в полі. Того, що зігнуте, не випрямити, того, чого бракує, не врахувати. Я собі подумав: «Я став великим, набрався мудрості над усіма своїми попередниками, що правили Єрусалимом. Я серцем ввібрав мудрість і знання». Тож я розумом осягнув мудрість і знання, безумство й глупоту. Але я знову збагнув, що все це — той же вітер в полі. Де мудрості багато, там печаль зростає. Чим більше знань, тим дужчий смуток. Сказав я собі: «Нумо спробую спізнати радість, віднайти, що є добро». Але й це марнота. Щодо сміху, я сказав: «Безумство», — щодо розваг: «Яка з них користь?» Вином я намагався звеселити тіло, та розум керувався мудрістю, спиняв нерозважливість, доки не побачу, що саме й де шукати, що дало б людині снагу прожити дні її життя під небесами. Я звершив величні справи. Я звів будівлі й насадив виноградники для себе. Я виростив сади й розбив парки. Яких тільки дерев не було в тих садах! Я викопав водойми для себе й брав звідти воду, щоб поливати квітучі дерева. Я купив рабів і рабинь, і були раби, що народилися в моєму домі. А ще я мав численну худобу: корів та овець — більше, ніж будь у кого, хто жив до мене в Єрусалимі. Я нагромадив срібло й золото для себе, зібрав скарби царів та земель. Я оточив себе співаками й співачками, спізнав чоловічу насолоду. Я перевершив усіх, хто жив до мене в Єрусалимі. Справді, мене не зраджувала мудрість. Не відмовляв собі ні в чому, хоч би на що ні кинув оком. Тішив серце всім, чого бажав. Душа раділа з усього, що я робив. Таку винагороду мав за працю. Тоді озирнувся на діла рук своїх, на все, заради чого працював. Я зрозумів, що все те було марним, немов шукав я вітра в полі. Нічого не здобудеш путнього під сонцем. Я знову взявся розмірковувати над мудрістю, над глупотою і безумством. Чого ще може досягти той, хто успадкував престол? Лише того ж, що зробили й попередні правителі. І я дійшов того, що мудрість переважить глупоту, як має переваги світло над пітьмою. Для розумного мудрість, як очі, а дурень простує в пітьмі. Та зародилася в мене думка, що однаковий жереб випаде обом: обох спіткає неминуча смерть. Тож я сказав собі: «На мене теж чатує доля дурня. Навіщо мені бути мудрим, прозорливим?» І я сказав собі, що це теж марнота. Пам’ять не житиме вічно ні про мудрого, ні про дурня. Прийдешні забудуть про обох. То як же може таке бути, щоб мудрий помер не так само, як і дурень? От і зненавидів я життя, бо все, що в ньому було, викликало в мене огиду. Адже все марне, як ловити вітер в полі. Я зненавидів плоди тяжкої праці, заради яких гнув спину. Адже мені доведеться залишити їх тим, хто прийде після мене. А хто знає, бути йому мудрим, чи дурним? Але ж він матиме владу над усім тим, заради чого я так тяжко трудився на цьому світі, заради чого я набирався мудрості. Це також безглуздо. І засмутилося моє серце, споглядаючи, скільки я напрацював на цьому світі. Хоч людина й працює, вкладаючи мудрість, знання та вміння, вона передає все це тому, хто заради цього палець об палець не вдарив. В цьому також вбачаю марноту й велике зло. Що ж випадає людині за всю ту працю, той піт, пролитий на цьому світі? Адже все її життя — то біль, а всі її заняття — печаль. Навіть уночі розум людини не відпочиває. І в цьому марнота. Немає нічого кращого для людини, ніж їсти й пити й шукати в праці задоволення. І це також, як я побачив, іде від руки Господньої. Бо хто може їсти й хто може веселитися, якщо не я? Адже тому, хто милий Господу, Він дарує мудрість, знання й радощі, а грішнику Він доручає нагромаджувати й примножувати добро, щоб передати тому, хто Господу милий. Отже, це також марно, як ганятися за вітром у полі. На все свій час, усякій справі в цім житті — своя пора. Час для народження, і час для смерті, час посадити й час вирвати посаджене з корінням. Час убивати й час лікувати, час руйнувати й час будувати. Час плакати і час сміятися, час сумувати й час танцювати. Час розкидати каміння й час збирати каміння, час обнімати й час уникати обіймів. Час шукати й час кидати пошуки. Час тримати й час відпускати. Час розривати одяг й час зшивати. Час мовчати й час говорити. Час кохати й час ненавидіти. Час для війни і час для миру. Що користі трудівникові з його праці? Я бачив усе, що Бог відвів людині робити. Він робить усе прекрасним у свій час. Він також вклав відчуття вічності в її серце, але людина не в змозі пізнати від початку й до кінця усе створене Богом. Я зрозумів, що найкраще для людини: втішатися й творити добро в цьому житті. А ще: якщо людина їсть і п’є, й насолоджується своєю роботою, то це також Божий дарунок. Я знаю: все, що творить Бог, — навіки. До цього нічого не додаси, як нічого й не віднімеш від цього. Бог зробив так, щоб люди побожно ставилися до Нього. Що сталося, вже було, і що буде, вже було раніше. Бог шукає тих, хто зазнає переслідувань. У цьому житті всюди замість справедливості я бачив зло в судах, не зауважив праведності, тільки зло в судах, а замість праведності — підступність. І я собі сказав: «І доброго, і злого Бог розсудить, для кожної справи, для кожного вчинку настане свій час». Я про людей сказав собі: «Бог їх випробовує й доводить, що вони — справжні тварини. Адже доля людини й доля тварини однакові: і ті, й ті помирають. Дух життя однаковий для обох. Немає в людини переваги над твариною, бо все — марнота. Усім шлях в одне й те саме місце. Усі народжуються з пороху і туди й підуть. Кому відомо: чи дух людини піднімається до неба, чи дух тварини спускається під землю?» І я зрозумів, що найкраще для людини — знайти радість у праці, адже в ній доля людська. Бо хто зможе показати людині, що буде після неї? І знову озирнувся я й побачив, скільки гноблення під сонцем. Я бачив гноблених в сльозах, і нікому втішати їх, бо ті ж гнобителі і владу мають, і не знайшлося, кому втішить неборак. Я вирішив, що зараз легше тим, хто помер, ніж живим. Але ще краще, ніж живим і мертвим, вмерлим при породіллі, хто ще не бачив зла, яке існує в світі цім. І збагнув я, що вся праця і все, що вона дає, суть заздрощі й суперництво між людьми. Це теж марнота, це теж вітер в полі. Ось люди кажуть: «Складає дурень руки й цим себе вбиває». Можливо, правда це, але я кажу, що краще вдовольнятися малим, ніж увесь час жадати більшого багатства. І знов спостерігав я марноту під сонцем. Жив одинак, не мав ні сина, ані брата. Однак трудився безупинно. Та все ж багатство не втішало зір його. Він запитав себе: «Для кого гну я спину? Чом позбавляю радості себе?» Це теж марнота. Запитання непросте. Краще жити вдвох, аніж одному, за свої труди тоді відплата краща. Якщо впаде один, підвестись допоможе другий. Впаде самотній, хто йому прийде на поміч? Як люди сплять удвох, то тепло їм, а як самотньому зігрітись? Самотнього неважко подолати, а двоє можуть дати відсіч. Утричі зсукану мотузку важко розірвати. Бідний, та мудрий і молодий кращий, ніж старий, та дурний володар, який уже не прислухається до застережень. Навіть якщо молодий вийде з дому в’язнів, щоб стати царем або народився в бідняцькій родині. Я помітив, що всі люди цього краю були на боці молодого володаря, який мав заступити на престолі старого правителя. І було всіх тих людей, яких він повів за собою, дуже багато. Але ті, хто прийде пізніше, не буде ним задоволений. Бо це також безглуздо, також вітер у полі. Дивись під ноги, коли піднімаєшся до Оселі Господньої. Краще наблизитися до Нього, щоб вслухатися, ніж приносити пожертви, як ті дурні. Адже не відають вони, що творять зло. Розплющить рота не спіши, не поспішай сказати раніше Бога. Тож Бог на Небесах, а ти — на землі. Тому хай буде мало слів твоїх. Коли турбот багато, сни погані сняться. Коли говорить дурень — море слів. Коли даєш обіцянку Богу, не зволікай з її виконанням. Бо Він не любить дурнів. Виконуй свою обіцянку. Краще не обіцяти, ніж пообіцяти й не дотримати слова. Не дозволяй устам призводити тебе до гріха, не говори священику: «Я ненавмисне». Навіщо гнівити Бога своїми словами і знищувати плоди своєї праці? Адже насправді невгамовні мрії несуть у собі пустопорожні справи і слова. Побійся Бога! Якщо бачиш, що на твоїй землі збиткуються з бідного й порушують права й справедливість, не дивуйся з цього, бо за кожним можновладцем спостерігає вищий, а за вищим — ще вищий. У будь-якому разі країна має силу тоді, коли правитель, мов той раб, піклується старанно про її благополуччя. Хто любить гроші, тому завжди буде мало. Хто любить множити багатство, тому його ніколи не достатньо. Зростає маєтність — збільшується кількість ротів. Яка ж бо користь для володаря, крім того, що усе те споглядати? Спокійно спочиває трудівник, пусте чи їсть багато він, чи мало. А багатій повік не стулить, бо стереже своє майно. Велику тугу бачив я під сонцем: коли добро примножував собі на шкоду чоловік. Так сталося, що втратив він усе через невдачу, що сина мав, так той лишивсь ні з чим. Людина з лона материнського виходить гола, такою йде і в потойбічний світ. Нічого з того, що надбав трудяга за життя, в руках не понесе в могилу. І в цьому теж великий сум: яким з’явився, таким і піде. Який набуток тим, хто трудиться на вітер? Усе життя у сутінках він їсть, в роздратуванні, гніві, завжди хворий. Ось що, як я збагнув, є добрим і прекрасним: людині належить їсти й пити, знаходити задоволення в праці, якій віддано всі дні життя під сонцем, даровані Богом, бо така її доля. Ті ж, кому Бог дає багатство й маєтність, кому дозволяє тішитися ними, мати свою частку й знаходити насолоду в праці, — це Божий дарунок. Справді, така людина не перейматиметься днями життя свого, бо Господь займає її справами, що тішать її серце. Лихий випадок бачив я під сонцем, це тяжким тягарем лягає на людину. Бог дає людині багатство, скарби, шану, тож вона має все, чого бажає, але Бог не дає людині насолоджуватися набутим. Замість неї чужинець користується всім. Це безглуздо й сумно. Скажімо, у батька є сто дітей, і живе він багато років, але не може насолоджуватися щастям, його навіть не поховають як годиться. Як на мене, краще мертвонародженому, ніж йому. Хоч із безглуздям він приходить і в темряву відходить, і темрява вкриває ім’я його. Хоча він і не бачив сонця й нічого ще не пізнав, та має більше спокою, ніж згаданий чоловік. Живи хоч дві тисячі років, але якщо не пізнаєш щастя, то хіба не всі ми йдемо в одне й те саме місце? Людина трудиться весь час, щоб досхочу поїсти, та голод свій ніколи не вгамує. Які ж бо переваги має мудрий над дурним? І що отримує бідняк, який уміє жити? Все ж ліпше та синиця у руці, ніж недосяжний журавель у небі. Все це марнота, як ловити вітер в полі. Все суще вже дістало ймення, і вже відомо, що таке людина. Не позмагаєшся із тим, хто дужчий. Адже що більше слів, то марнотніше. Яка із цього користь людям? Хто знає, що людині краще в цьому короткому безглуздому житті, через яке вона проходить, ніби тінь? Хто скаже їй, що буде після неї в цьому світі? Краще добре ім’я, ніж парфуми тонкі, день смерті принадніший, ніж народження мить. Краще піти на поминки, ніж у дім гультіпаки, бо смерть на кожного чатує. Живим про це потрібно пам’ятати. Гнівитись краще, ніж сміятись, бо серце може вдовольнитись, хоч лице сумує. Мудрець і подумки про смерть не забуває, а дурень прагне лиш веселощів, розваг. Прислухатися краще до докорів мудреця, аніж вслухатися в медові співи дурня. Бо дурносміх нагадує чортополоху тріск, що швидко згоряє, навіть не зігрів казанка. І в цьому теж марнота. Дорогі підношення можуть й мудреця пошити в дурні, хабар і чесне серце спокусити може. Кінець у справі кращий, ніж початок, терплячість вдачі краща, аніж пиха. Не поспішай роздратуватись, бо гнів живе у серці дурня. Не говори: «Як сталося таке, що все минуле краще сьогодення?» Бо не від мудрості такі питання ставлять. Бо мудрість — добра, то коштовний спадок, корисний всім, хто сонце бачить. Адже надійно мудрість захищає, як і срібло. І перевага знань у тім, що мудрість зберігає життя тому, хто володіє нею. Поглянь на труд Господній: хто здатен випрямити те, що Він зігнув? У гарну днину утішайся, будь щасливим, а в нещасливий день замислися над тим, що їх обидвох Бог створив, аби людина у Нього не знайшла помилки. В безглуздому житті я усього зазнав: і те, що праведник загине, попри свою цноту, і що злочинець довго житиме, хоч сіє зло. Не будьте надто праведні і мудрі — навіщо знищувати себе? Не будьте занадто лихі й дурні не будьте також — навіщо вмирати передчасно? Краще вхопитися за одне, але й іншого не випускати з рук. Хто Господа шанує, матиме і те, і інше в своєму житті. Мудрість робить дужчим мудреця, аніж десяток управителів міських. Бо праведного жодного немає на землі, хто б не грішив ніколи. Не слухайте всього, що мовлять люди, тож не почуєте, як проклинають вас раби. Тому що достеменно вам відомо, що проклинали інших й ви не раз. Усі поради мудрістю я перевірив. Собі пообіцяв я: «Буду мудрим!» Але ж далеко як мені до мудреця! Усе, що є, — глибоке й непізнанне. Кому дано збагнути таємниці ті? Націлив розум я на пізнання, на пошук мудрості, чому на світі так ведеться: причину й наслідки шукав. Прагнув дізнатися, чому безглузде зло, чому дурний прирівняний до божевільного. І зрозумів я, що підступна жінка, в якої серце — лиш пастка й тенета, в якої руки — тільки пута, гіркіша від смерті. Той, хто шукає шлях до Бога, омине її, а хто грішить, потрапить у її сильце. «Погляньте, до чого я дійшов, — говорить Когелет. — Я все разом зіставив і обміркував, щоб знайти відповідь. Все ще шукаю і не знайшов ще відповіді, але я знаю, що на тисячу людей знайшовся один добропорядний чоловік, а жінки — жодної. Ось що єдине я відкрив для себе: Бог праведністю людей наділив, однак вони знайшли багато лихого». Кого із мудрим чоловіком можна порівняти? Хто ладен пояснити все, що є у світі, як не мудрець? Мудрість просвітлює обличчя, пом’якшує гнівне лице. Кажу тобі: «Наказ царя виконуй, тому що перед Богом ти поклявся. Не слід перед царем у страху жити, не слід підтримувати хибні справи. Та пам’ятай: накаже цар таке, що йому миле. Адже могутнє царське слово, хто може йти наперекір йому і дорікнути: „Що ти робиш?”» Той, хто виконує його накази, не зазнає лиха, а мудре серце вкаже, що й коли зробити. Адже на все — належні час і вчинок, хоча турботи на людині — то тягар тяжкий. Що станеться в майбутньому, ніхто не знає, отже, хто може чоловіку підказати, що його чекає? Ніхто над подихом не має справи, ніхто не втримає його; нікому не дано над смертю верх узяти, ніхто не має відпочинку серед битви, підступного не порятує зло. Я все це бачив, міркував над усім, що коїться в світі, коли людина має владу над іншою людиною, щоб гнобити її. І тоді ж я бачив, як ховали зловмисників, тих, хто приходив до святого місця й повертався звідти. І люди забували, що ті скоїли. Це також марнота. Коли вирок за злочин не виконується швидко, тоді серця людей киплять злом. Хоч грішники сотні разів чинять злочини і однак довго живуть, я знаю, що богобоязним буде краще через те, що вони шанують Його. Для злочинців не буде нічого доброго з того, що вони не бояться Господа, бо дні життя їхнього не видовжаться, як тіні. На світі точиться щось безглузде: з праведниками поводяться, як зі злочинцями, а неправедні дістають те, що мало б належати праведним. Я сказав: «У цьому також немає суті. Це марнота». Тож я й прославляю веселощі, бо нічого немає кращого для людини під сонцем, аніж їсти, пити й веселитися. І це йтиме з нею через щоденну працю її життя, яку Бог доручив їй виконувати під сонцем. Коли я спрямував розум до пізнання мудрості, почав придивлятися до того, що діється на землі, то побачив, що людина ні вдень, ні вночі не має сну. Я поглянув на всю роботу Бога: ніхто не може знати, що відбувається під сонцем. Хоч би як намагалася людина зрозуміти Господні вчинки, вона не зможе зрозуміти їх. І навіть якщо мудрець стверджує, що знає Божі замисли, він цього не може знати. Я справді всім цим переймався й дійшов висновку, що в руках Господніх доля праведників і мудреців: не відають вони, що спіткає їх у майбутньому — любов, чи ненависть людей. Але кожен проходить через одне й те саме: всіх прибирає смерть к рукам. Однакова доля чекає на праведного й грішника, доброго й лихого, чистого й нечистого, хто приносить пожертви і хто їх не приносить. В усьому, що діється під сонцем, є зло: однаковий жереб випадає всім, в людських серцях нуртує зло, безумство, доки вони живуть. І все це зло веде усіх у царство мертвих. І справді кожен живий сподівається, що «живий собака кращий від мертвого лева». Живі знають, що помруть, а мертві вже нічого не знають! І не існує вже для них ніякої винагороди, бо про них забули. Їхні любов, ненависть, заздрість уже загинули, і вже ніколи їм не розділити долю живих ні в чому, що діється під сонцем. Тож іди і з радістю їж хліб, з насолодою запивай його вином, адже Бог уже схвалив твій шлях. Нехай завжди твоє вбрання буде білим, нехай завжди твоя голова буде змащена. Насолоджуйся життям з дружиною, яку кохатимеш протягом усього недовгого життя, що дано тобі під сонцем. Бо це твоя доля і твій труд, яким займаєшся на цьому світі. Роби якнайкраще кожну справу, яку знаходять твої руки, бо в Шеолі, куди ти зійдеш, немає ні справ, ні думок, ні знання, ні мудрості. А ще я бачив під сонцем, що гонитва — не для найспритнішого, бій — не для найдужчого, хліб — не для мудрого, багатство — не для розумного, визнання — не для освіченого, бо на всіх чигає призначений час або несподіване лихо. Більше того, ніхто навіть не знає, скільки часу йому відведено. Немов рибина, що заплуталася в смертних тенетах, мов пташка, що забилася в сильці, так і люди ловляться в біді, що несподівано падає на них. І це спостерігав я під сонцем: приклад мудрості, яку визнав я великою. Було якось містечко, в якому мешкало небагато людей. Прийшов могутній цар, оточив його, влаштував потужну облогу. І знайшовся в містечку бідний мудрець, який своєю далекоглядністю врятував місто. Але ніхто цього бідака вже не пам’ятає. Тож я сказав: «Мудрість ліпша, ніж сила». Але мудрість бідного зневажають, до його слів не прислухаються. Прислухайся до тихої поради мудрого. Це ліпше, ніж до вигуків правителів у натовпі тупоголових. Премудрість краща, аніж меч і спис, та невіглас може знищити чимало доброго. Найкращі пахощі споганить можуть дохлі мухи, дрібна дурничка переважить честь і мудрість. Де мудрий поверне праворуч, там дурень поверне ліворуч. Коли шляхом своїм іде невіглас, цього не усвідомлює ніскільки, і кожен розуміє, що дурень він. Якщо на вас розгнівається можновладець, не здавайтесь через невдачі. Будь старанним й терпеливим, тоді можна виправити самі великі помилки. Таке ще зло я спостеріг під сонцем, таку помилку робить можновладець: дурний найвищі обіймає посади, великі та багаті — другорядні. Рабів на конях верхи бачив я і повелителів, що пішки плентались, немов раби. Хто риє яму, може в неї впасти, того, хто мур руйнує, може вжалити гадюка. Каменярі поранитись камінням можуть, дереворуби постраждати від нього можуть. Коли тупа сокира, більше праці; сокира гостра — менше працювати. Отак і мудрість — помічник талану. Якщо гадюка укусила вже до замовляння, то замовляти марно вже її. З уст мудреця слова несуть йому лиш благо, а дурня рот його ж і знищить. З дурниці починає він розмову, останнє слово — то зовсім нісенітниця. Адже невпинно дурень пащекує, чим це закінчиться; ніхто не передбачить, ніхто не скаже, що по тому буде. Усе, що дурень робить, лиш виснажує його, адже він задурний знайти додому шлях. Біда тобі, о земле, цар твій юний, і можновладці зранку шлунок набивають. Благословенна, земле, ти, бо твій цар шляхетний, а управителі їдять в належний час, щоб сил набратися, а не сп’яніти. То через лінощі провалюється дах, через недбалість хата протікає. Для задоволення готують собі їсти, для радощів в житті вино вживають, а гроші відповідь дадуть на все. І подумки не проклинай царя, і в ліжку не кляни багатія, бо навіть пташка в небі перехопить твоє слово, на крилах донесе, що ти сказав. Якщо добро ти сіятимеш на життєвому шляху, воно неодмінно тобі добром повернеться. Вкладай гроші у кілька різноманітних справ, бо де знання, що не обсяде край твій лихо. Не має сумніву у деяких речах: як обважніють хмари, дощ рясний напоїть землю. Дарма, на північ чи на південь дерево впаде, там і залишиться лежати. Але деяких речей не можна знати, треба лиш на Господа покладатися у них: хто дивиться на вітер, сіяти не буде, хто дивиться на хмари, не збере врожаю. Як невідомі нам шляхи вітрів або як виростає дитя у материнськім лоні, так не збагнеш і труд Господній, Творця всього на світі цім. Уранці засівай свій лан, увечері також не дай рукам спочинку, адже не знаєш, що піде на користь: чи те чи інше, а може, все тобі успіх принесе. Яке прекрасне світло дня і як чудово жити в сонячному світі! Радіти мусиш кожній днині, якщо й живеш багато літ. Та завжди пам’ятай про чорні дні, бо їх багато літ, та пам’ятай про смерть, бо смерті вічність довша, аніж твоє життя. Тож веселися, молодь, поки юна, хай серце пломеніє щастям, коли ще молоде. Роби усе, що серце забажає, іди, куди тебе твій погляд поведе. Та пам’ятай, що Бог судити буде за все, що ти зробив. Отруту гніву з серця викинь, печаль із тіла прожени, бо юність і чорнявий чуб — не вічні. У юні дні не забувай Творця до того, як біда покличе, до того, як прийдуть роки, коли вже скажеш: «Я не маю втіхи! » Пам’ятай свого Творця, поки молодий, до того ще, як сонце й світло потьмяніють і почорніють зорі й місяць, і за грозою набігатиме гроза. Не забувай Його до того, коли рукам твоїм не стане сили, коли підкосяться коліна у мужчин, повипадають зуби, і жувати буде нічим, не бачитимуть очі ясно. Тоді і звуки з вулиці, немов крізь ставні, і навіть гуркіт жорен нечутним стане; пісень дівочих не почуєш, але пташиний спів тебе, безсонного, розбудить. У той час ти боятимешся висоти й розбою на дорогах, коли волосся стане білим, як мигдаль, покритий цвітом, коли ходитимеш з трудом, як розжиріла сарана, коли бажань уже не буде, коли в оселю вічну люди йдуть і їх жалобниці в останню путь проводять. Поки ще цілий срібний ланцюжок і келих золотий не похилився, і глек біля струмка не тріснув, й коловорот з колодязя не впав. Повернеться у землю порох, звідки вийшов, а дух життєвий вернеться до Бога, звідки вийшов. «Все — вітер в полі, — каже Когелет, — усе марнота!» Когелет був не лише мудрецем, але й сам далі навчав людей, давав їм знання. Він почув, перевірив і виправив чимало мудрих висловів. Когелет намагався знайти втішні слова, написати дохідливі й правдиві рядки. Слова мудреця, мов дубець для бика. Його переконливі слова, мов кілки, що вп’ялися в землю. Вони прийшли від одного пастуха. А всього, що поза цим, сину мій, стережися! Книги пишуть безкінечно, а довге навчання віднімає багато сил. Такий кінець усьому почутому: бійся Бога й тримайся Його заповідей — такий цілковитий обов’язок людини. Адже Бог розсудить будь-яку справу, в тому числі й кожну приховану річ, хай добру чи лиху. Соломонова пісня над піснями. Хай він вкриє мене цілунками уст своїх, бо любов його вина солодша. Пахощі його — найзапашніші, ім’я його — розбризкані парфуми. Тому його дівчата і кохають. Візьми мене з собою! Давай разом втечемо від усіх! Привів мене в свою кімнату цар. Втішаймося і веселімося разом. Любов його солодша, ніж вино, тому й жінки обожнюють його. Дочки Єрусалима, я темношкіра, але я чарівна. Я смуглява, немов намети Кедара, і гарна, мов намети Салми. Ви не дивіться, що я темна, від сонце, під яким засмагла. Сини моєї матері на мене запалились гнівом. Мене зробили наглядачкою за виноградником своїм. Свою ж лозу, яка мені належить, я вже належно доглядати не могла. Скажи мені о ти, кого душа кохає, де ти пасеш своїх овець? Де спочити ти їм даєш опівдні? Скажи мені, щоб не була мов та я, наймичка при отарах твоїх друзів. Якщо не знаєш, де знайти мене, ти, найпрекрасніша з усіх жінок, йди по слідах моїх овець, і козенят своїх паси коло наметів інших пастухів. Я порівняю тебе, люба моя, з лошицею колісниць фараонових. Виблискують вони сяйливо від прикрас. Коли мій цар на своїм ложі, мій нард так солодко пахтить. Коханий мій, немов торбинка з мирром, що ніч проводить в мене між грудьми. Коханий мій немов би хенни ґроно, що в виноградниках Ен-Ґеді розцвіла. І справді ти прекрасна, моя люба, а твої очі ніби голубки. І справді ти прегарний, мій коханий, а ложе наше справді пишне! Бруси будинку нашого — це кедри, а крокви дому нашого — то сосни. Я крокус рівнини Шарону, я конвалія із долини. Мов та лілія між шипів, моя кохана між жінками. Мов яблуня поміж дерев у лісі, так і коханий мій поміж чоловіків. Люблю я бути в затінку його, і плід його мені солодкий. Він ввів мене в свій дім п’янкий під прапором свого кохання. Родзинковий пиріг хай підкріпить мене, хай яблука дадуть мені підтримку, бо я уже знесилена коханням. Ліва його рука під головою в мене, а правою він обіймає мене. Дочки Єрусалима, покляніться газелями чи оленями дикими, що ви не будете будить кохання, допоки не запрагну я його. Ось чую я, що коханий мій підходить, через гори перестрибує, через пагорби перескакує. Коханий мій немов газель, чи оленятко. Дивись, он він стоїть за муром нашого будинку і зазирає у вікно, він потай зазирає через ґрати. Коханий мій відповів, сказав мені: «Вставай, моя прекрасна, моя люба, і ходім. Я так кажу, бо вже зима минула, дощі пройшли й пішли собі. З’явилися вже квіти на землі, пора пісень прийшла, і в нашім краї голубки туркотіння чую я. На смоковниці наливаються плоди, і виноградні лози так цвітуть духмяно. Вставай, моя кохана, моя гарна, і ходім. Моя голубка у розщелинах сховалась, у схованих печерах диких скель, ти покажи мені своє обличчя, подай-но голос, щоби я його почув. Бо голос твій — солодкий, і вигляд — прекрасний». Спіймайте нам лисиць, маленьких лисів отих, що виноградники псують, бо ж наші виноградники в цвіту. Коханий мій — він мій, а я — його; він випаса отари в рясноквітті. Аж доки не проснеться подих дня і не втечуть від нього ночі тіні. Вернись, мій любий, стань мов та газель чи олень молодий в горах Бетера. Ніч за ніччю на ложі своїм я шукаю, кого так кохаю. Я шукаю, але не знаходжу. Я подумала: «Встану й по місту піду, вздовж по вулицях та по майданах, щоб того розшукати, кого кохаю я». Я шукала, але не знайшла. Мене у місті здибала сторожа, що містом ходить. Я спитала їх: «Чи бачили того, коханого мого?» І тільки я пішла від них, одразу зустріла я того, кого кохаю я. Я обняла його й не відпускала, поки в дім матері своєї не ввела, в кімнату, де зачала вона мене і народила. Я присягнутися примушу вас газелями чи оленями дикими, що ви не будете будить кохання, допоки не запрагну я його. Хто то з пустелі йде, немов дими жертовного вогню із ладаном і мирром, напахчений парфумом від купця? Поглянь, це Соломонів паланкин. І воїнів довкола шістдесят — це воїни Ізраїлю при ньому. Усі вони озброєні мечами, усі вони досвідчені бійці. У кожного при боці меч напоготові для будь-якої небезпеки уночі. Цар Соломон зробив цей паланкин, для себе спорудив з дерев ливанських. Стовпи його із срібла він зробив, оббивку — з золота, сидіння — із пурпуру, ще й інкрустований з любов’ю дочками Єрусалима він. Дочки Сіону, вийдіть і погляньте, на Соломона, на свого царя. Він у вінці, яким вінчала його мати у день весілля, в день, коли він відзначав щасливе свято свого серця. Яка ж бо ти прекрасна, моя люба! Ти прегарна! Твої очі, немов голубки за твоїм покривалом. Твоє волосся грайливе, мов козляток зграйка, які спускаються в долину з Ґілеадських гір. А твої зуби білі, наче вівці, які отарою виходять із купелі. Народить кожна пару близнюків, і жодної неплідної немає. Твої уста, немов червоний шовк, слова такі солодкі з них злітають. За покривалом щоки, мов скибочки розтятого гранату. Подібна шия до Давидової башти; вона трофеями обвішана так рясно, відважних воїнів то все щити. А груди, ніби двоє оленяток, немов газелі двоє близнюків, які серед лілій пасуться. На гору миррову піду я сам, піду на цілі гори фиміаму, аж доки не зробить день останній подих, і не втечуть від нього вечірні тіні. Моя кохана, все в тобі прекрасне, і в досконалості твоїй немає вад. Ходімо із Ливану, наречена, давай з Ливану ми повернемось удвох. Поглянь униз з вершини Амана, з вершин Сеніру та Хермону, із лігв лев’ячих, із леопардових схованок гірських. О наречена моя, ти украла моє серце; Одним лиш поглядом ти вразила мене, о суджена, одним разком намиста. Прекрасні твої любощі, о сестро. Вони, о суджена, вина п’янкіші, і запах пахощів твоїх солодший від парфумів. З уст твоїх, люба, солодкий точиться мед, під язиком твоїм мед з молоком, запах вбрання твого — запах ливанського кедра. Ти чиста, немов садок за брамою кріпкою, ніби водограй закритий. Твоя омита шкіра — сад ґранатовий, з рясними і добірними плодами, з хною. Нард і шафран, татарське зілля і кориця, духмяний нард, і мирро, і алое, і пахощі усі найзапашніші. Ти, мов криниця у саду, колодязь з чистою водою, що лине з гір Ливанських. Північний вітре, пробудись, прилинь сюди, південний вітре. Повій на сад мій, пахощі розвій. Нехай прийде до свого саду мій коханий і хай він спожива рясні плоди його. Прийшов я до саду свого, моя сестро, моя наречена, зібрав я і мирро й бальзам. Я їв мед мій добірний і пив своє вино із молоком своїм. О друзі любі, їжте, пийте, напийтеся любовних чар. Я сплю, та серце моє не дрімає. Я чую стукіт! Милий мій прийшов: «О сестро, мила моя, відчини, моя голубко, моє ладо, бо голова моя росою вкрита, волосся мокре від нічних туманів». Але ж я скинула вже одяг, що ж, одягатись мені знов? І ноги я уже водою омила, то як же знов бруднити їх? Коханий мій просунув руку в отвір, все моє тіло відгукнулося йому. Я встала відчинити любому моєму, і мирро крапало із пальців на засув. Коханому я двері відчинила, та любий повернувся вже й пішов. Померло все в мені, як він пішов. Шукала я його, та не знайшла, гукала я його, та він не відгукнувся. Мене знайшла сторожа, що по місту ходить. Вони побили і поранили мене, мій плащ забрали вартові у мене. Я заклинаю вас, дочки Єрусалима, якщо знайдете ви коханого мого, скажіть, що хвора я коханням. Чим кращий любий твій від інших любих, о найгарніша з усіх жінок? Невже гарніший твій коханий інших милих, що ти так палко заклинаєш нас? Коханий мій — сяйливий і рум’яний, його й з десятків тисяч можна розпізнати. Голова його — то щире золото, хвилясті кучері, мов ворона крило. А очі, мов голубки над потоком, що в молоці купаються, й немов коштовний камінь в дорогій оправі. А щоки, наче запашний квітник, уста — лілії, що сочаться мирром. Руки його, немов палиці з золота, оздоблені щедро яшмою. Тіло — сапфіром оздоблена кістка слонова. Ноги — стовпи мармурові на золотім постаменті. І вся його постать — могутня й висока, до кедрів ливанських подібна. Дочки Єрусалима, слухайте, його розмова — найсолодша, він увесь — моє бажання. Такий він, мій коханий, мій коханець, моя любов. Куди пішов коханий твій, краса серед жінок? Куди звернув твій любий? Скажи, і ми шукатимем його разом. Коханий мій пішов до свого саду, до квітників пахучих він пішов, отару пасти і лілії рвати. Належу я коханому моєму, а він мені належить, той, який пасе стада серед лілій. Ти так принадна, моя люба, ніби Тирца, така ж прекрасна, як Єрусалим; мов військо під знаменами, ти грізна. Ти погляд свій від мене відведи, бо очі твої змушують тремтіти. Твоє волосся, мов козляток зграйка, які спускаються в долину з Ґілеадських гір. А зуби твої білі, наче вівці, які отарою виходять із купелі. Народить кожна пару близнюків, і жодної неплідної немає. За покривалом щоки, мов скибочки розтятого гранату. Є шістдесят цариць, вісімдесят наложниць і невідь скільки молодих дівчат. Та лиш одна моя голубка бездоганна, єдина в матері своєї чиста, у матері, що їй дала життя. Її побачили жінки й благословляють; цариці, навіть, та наложниці, і ті її наввипередки вихваляють. Хто це, як сонце на світанку виглядає, прекрасна, як місяць, яскрава, мов сонце, і грізна, наче Небесне військо. Пішла я до горіхового саду, побачити ті пагони нові, що виросли в лощині. Я пішла побачити, чи виноград розбрунькувався, й чи випустив бруньки ґранат. Але дізнатися про це не встигла, оскільки повела мене душа до колісниць царя мого народу. Вернися, вернися, Суламіто, дай подивитися на тебе, повернись. Чому ви дивитесь на Суламіт, коли вона танцює танок Маганаїм? Які чарівні твої ноги у сандалях, шляхетна дочко князя. Цей вигін стегон, немов орнамент, що виконаний вправним майстром. Пупок твій мов та чаша кругла, хай завжди повен буде пряного вина. А твій живіт, неначе сніп пшениці, охоплений ліліями довкруги. А груденята, ніби двоє оленяток, немов газелі двоє близнюків. А шия, мов із слонової кості башта. А очі, мов озера у Хешбоні, що при воротах Бат-Раввім. Твій ніс, немов ливанська вежа, у бік Дамаска дивиться вона. А голова, немов гора Кармел, волосся хвилі, мов тенетів шовк, царя, й того зловити ними можна. Яка прекрасна і яка розкішна ти, любове моя, дочко насолоди! Струнка й висока наче пальма, а груди — ґрона наливні. Кажу: «Дозволь залізти на ту пальму, дозволь мені схопити ці плоди. Хай груди будуть як ті грона виноградні, а запах подиху твого, мов яблук дух. Уста твої п’янкі, немов вино, в мою любов воно струмує ніжно, по сонних розтікається устах». Належу я коханому моєму, й до мене звернене його бажання. Прийди, коханий мій, в поля ходімо і в селах проведемо ніч. Раненько встанеш і підеш у виноградник. Давай подивимося, чи виноград розцвів, давай подивимось, чи квіт його розкрився, давай подивимося, чи зацвів ґранат. Там я віддам тобі своє кохання. Нам мандрагори віддають свій аромат, під нашими дверима — все найкраще. Коханий мій, я тобі приберегла, плоди нові так само, як і давні. Хотіла я, щоб був ти моїм братом, отим, що груди матері моєї сосав! Тоді б на вулиці поцілувала, і не ганьбив мене б за те ніхто. Я повела б тебе в матусину оселю, в якій зростила матінка мене. Я налила б тобі вина з ґранату, мого солодкого і пряного вина. Ліва його рука під головою в мене, а правою він обіймає мене. Дочки Єрусалима, покляніться, що не будете будить кохання, допоки не запрагну я його. Хто це з пустелі йде, опершись на руку любого свого? Під яблунею я тебе збудила, де в муках тебе мати повивала, де та, котра дала тобі життя, колись звивалась від тяжких пологів. Ти поклади мене печаткою на серце, печаттю на правицю поклади. Адже любов не меншу силу має, ніж смерть, а пристрасть згубна, як Шеол. Кохання іскра викреса вогонь, народжує незгасний Божий пломінь. Ніяким повеням не загасить любов, не затопить її ніяким рікам. Хто всі багатства за любов віддасть, зневажений і висміяний буде. Ми маємо сестру молодшу у неї й груди ще не відросли. Що ж зробим ми для нашої сестрички коли настане час, і старости прийдуть? Якщо б вона була стіною, ми срібний щит для неї зведем, щоб захистить. Якщо б вона була дверима, то кедровою дошкою закриємо і зміцнимо її. Так, я стіна, а груди мої — вежі, що випинаються поверх стіни. В його очах — я миру джерело. Мав Соломон в Ваал-Гамоні виноградник. В оренду він віддав робітникам його, і кожен мав господарю принести по тисячі монет із срібла за врожай. Я б радше сам свій виноградник доглядав. Соломоне, бери тисячу собі, але дві сотні шекелів підуть до тих, хто доглядатиме твій виноградник. О ти, яка живе в садах, яка із друзями веде розмову, дозволь мені почути голос твій. Спіши, коханий мій, будь мов газель, мов олень молодий, що вільно походжає по солодко-духмяних горах. Це з’ява, що була Ісаї, сину Амоса, про Юдею та Єрусалим за тих часів, коли юдейськими царями були Уззія, Йотам, Агаз та Езекія. Почуйте, небеса, послухай, земле, бо Господь сказав: «Підняв дітей на ноги Я і їх зростив, повстали ж діти проти Мене. Знає віл свого господаря, і знає віслюк, де має ясла, та Ізраїль Мене не знає, не розуміє Мій народ». Як то жахливо! Ізраїль — грішний народ, це люд, придавлений виною. Це покоління лиходіїв, це діти-руйнівники. Вони зневажають Святого Ізраїлю, вони відвернулися від Нього. Навіщо вам, щоб вас били знову? Ви й далі будете повставати? Хворі всі ваші голови й недужі всі ваші серця! Не маєте ви нічого здорового: від стоп до маківки — самі лише синці, виразки та свіжі рани, з яких сочиться кров. Не промили й не перев’язали їх і не змастили їх оливою, щоб загоїти. Країну вашу сплюндровано, міста спалено. Чужинці паплюжать вашу землю на ваших же очах. Її спустошено, мов землю, захоплену ворогами. Тільки дочка Сіону лишилася, мов курінь сторожа на винограднику, мов хижа на огірковому полі, мов місто, обложене ворогами. Якби Всемогутній Господь не дозволив кільком нашим людям вижити, то нас би знищили вщент, як Содом і Ґоморру. Вислухайте звістку Господню, ви, правителі Содома! Прислухайся до Слова Божого, народе Ґоморри! Господь говорить: «Навіщо ви й далі приносите Мені нескінченні пожертви? Досить з Мене ваших спалених баранів та жиру ваших биків. Мене не тішить кров биків, овець та кіз. Хто просить вас тупцювати на подвір’ї Мого храму, коли приходите на зустріч зі Мною? Не приносьте більше непотрібних пожертв, а запашне куріння мені огидне. Мені бридкі ваші Новолуння, суботи, зібрання, які ви скликаєте. Я ненавиджу святі сходини, що відгонять гріхом. Моє єство проймається ненавистю до ваших святкувань Новолуння та щорічних свят. Тяжким тягарем вони обернулися для Мене; Я втомився нести цей тягар. Коли ви здіймаєте в молитві руки, Я відвертаю лице від вас. Навіть якщо ви примножите свої молитви, Я не прислухаюсь до вас, тому що руки ваші заплямовані кров’ю. Умийтеся, очистіться, відмовтеся від лихих вчинків, сховайте їх подалі від Моїх очей, й перестаньте чинити зло. Навчіться творити добро, будьте справедливими з іншими людьми. Навчайте людей творити добро тим, хто збиткується з інших. Дбайте про сиріт, захищайте вдів». Господь говорить: «Приходьте, давайте посперечаємося. Якщо гріхи ваші яскраво-червоні, вони можуть побіліти, мов сніг. Якщо вони темно-червоні, то можуть вибілитись, мов та вовна. Якщо ви послухаєтесь і упокоритесь, будете споживати все добре на землі. Якщо ж відмовитеся слухатись і підете проти Мене, меч пожере вас». Так сказав Сам Господь. Місто, яке було вірним, перетворилося на розпусницю! Єрусалим був справедливим містом, жила там праведність, а тепер — убивці. Твоє срібло перетворилося на шлак; вино твоє розбавлене водою. Твої правителі — заколотники, які водяться зі злодіями. Усі вони люблять хабарі й полюють на подарунки. Не захищають вони прав сирітських, і ніколи вони не послухають справу вдовину. Ось чому Володар, Господь Всесильний, Могутній Ізраїльський говорить: «Вороги Мої не будуть більше Мене турбувати, Я покараю супротивників Моїх. Я поверну проти тебе руку і лугом виведу всі шлаки й викоріню все нечисте. Я поверну таких суддів, яких ти спершу мав, і радників таких, як ти мав раніше. Тоді тебе назвуть „Праведним і Вірним містом”. Сіон буде викуплений справедливістю, а хто повернеться до Господа, буде врятований праведністю. Але відступники й грішники будуть знищені, й ті, хто від Господа відвернувся, пощезнуть. Вам буде соромно за ті дуби, що їм ви поклонялися Ви пошкодуєте, що вибрали для вшанування сади. Бо самі станете схожими на дуби з засохлим листям, на сад, що вмирає без води. Найдужчі дерева стануть мов хмиз сухий, а справи їхні, мов іскорки, з яких розгориться вогнище. І разом вони палатимуть, і нікому буде той вогонь загасити». Це послання про Юдею та Єрусалим, яке побачив Ісая, син Амоса. Настануть дні, коли гора, на якій встановлено храм Господній, стане найвищою з-поміж усіх гір. Нескінченними потоками сюди будуть сходитися люди всіх народів. Чимало люду прийде й скаже: «Ходім, зійдемо на Господню гору, до дому Бога Якова. Всевишній нас навчить Свого шляху, щоб ми ходили тільки-но Його путями ». Вчення Боже із Сіону вийде, а слово Господа — з Єрусалима по всьому світу. Тоді Господь судитиме всі племена та всі народи. Вони перекують мечі свої на рала, а списи — на серпи, щоб жати жито. Народи припинять воювати між собою. Люди ніколи більше не будуть готуватися до війни. Доме Якова, ходімо, слідуймо вченню Господа. Господи, Ти покинув свій народ, дім Якова. Земля його повна чаклунів зі Сходу й провісників майбутнього, як то є серед филистимлян; аж занадто багато там чужинців. Наповнилася їхня земля сріблом, золотом — неміряні багатства їхні. Повна їхня земля кіньми, і не злічити їхні колісниці. Наставлено бовванів по їхньому краю. Вони б’ють поклони тим, кого витесали їхні ж руки, кого обробили їхні ж пальці. Тому люди упокорені, кожного принижено. Господи, не прощай їх! Іди сховайся у печерах серед скель, забийся в нору в землі, щоб не устрашитися Господа, величі Його сили. Пихаті будуть присоромлені, а зарозумілі будуть упосліджені. Лише Господь буде вивищуватися над усіма в той день. Бо Господь Усемогутній вибрав день, коли всіх пихатих і бундючних, усіх, хто поводить себе зверхньо, Він поставить на місце. Він упослідить усіх гордовитих, які підносяться так високо, як ливанські кедри й дуби Башана. Хай навіть вони задаються як високі гори й узвишшя, висотні вежі й укріплені мури, немов усі кораблі Таршиша та інші чудові судна. Людську пиху буде збито, погордливі схиляться низько. Єдиний Господь піднесеться того дня над усіма, а боввани згинуть. Ховайтеся у шпарках серед скель і в розламах земних подалі від страху Господнього та його величної сили, коли Він встане, щоб земля затремтіла. Того дня люди повикидають кротам і кажанам срібних та золотих бовванів, яких вони зробили для поклоніння. І сховаються в печерах та розщелинах серед скель, подалі від страху Господнього та його величної сили, коли Він встане, щоб земля затремтіла. Не покладайся на людей. На них чекає смерть, то чого ж вони варті? Зрозумій усе, що я кажу тобі: Володар, Господь Усемогутній, збирається відняти все, на чому тримаються Єрусалим та Юдея: всі хлібні припаси, всі припаси води. Він забере усіх героїв та воїнів, суддів, пророків, віщунів та старійшин. Він відніме полководців та правителів, радників, мудрих майстрів та чарівників. Господь говорив: «Я зроблю хлопчаків їхніми правителями, ними правитимуть вередливі хлопчиська. Люди гнобитимуть одне одного, кожен знущатиметься з сусіди. Молодь збиткуватиметься зі старших, прості люди не поважатимуть знатних». Хтось ухопиться навіть за брата свого в батьковім домі і запропонує: «Ти маєш гарне вбрання, тож прав нами, і ці руїни будуть під твоєю владою». Але той відповість: «Я не можу допомогти нічим, бо немає ні їжі, ні одягу в мене, не призначай мене старшим над людьми». Тому що спіткнувся Єрусалим, і Юдея упала. Тому що всі їхні слова и справи йдуть проти Господа, вони повстають проти величі Бога. І все так й станеться, бо очі Всевишнього бачать всі хтиві вчинки їхні. Вирази їхнього обличчя свідчать про вину, а вони ще й привертають до свого гріха увагу, як жителі Содома, а не ховають його. Горе їм, бо накликали на себе біду! Скажіть праведним, що у них все буде гаразд, адже вони пожинатимуть плоди своїх трудів. А неправедним буде зле, їх спіткає нещастя. Наздожене їх розплата за все те, що вони вдіяли. Правителі, недосвідчені, як діти, керуватимуть ним, вожді, слабкі, мов жінки, правитимуть ним. Народе Мій, твої вожді ввели тебе в оману, повели не тим шляхом, яким ти маєш іти. Господь піднімається, щоб розсудити, Він встає судити Свій народ. Господь починає судитися зі старійшинами та правителями Свого народу. «Ви спалили виноградник. Пограбували бідних і стягли добро їхнє у свої оселі. Навіщо ви ображаєте Мій народ? Навіщо штовхаєте бідних лицем у багно?» — Володар, Господь Усемогутній до них звернувся. Сказав Господь: «Жінки Сіону загордилися, зверхньо на всіх дивляться, стріляють очима, видзвонюють ланцюжками на щиколотках, дрібочучи ногами». Господь зробить лисими голови дочок Сіону, відкриє їхні чола. А ще Господь забере прикраси, якими вони похваляються: ланцюжки на щиколотках, намиста у вигляді сонця та місяця, сережки, браслети, чадри, пов’язки на голови, ланцюжки, пояси, пляшечки парфумів та амулети, перстні з печатками та кільця в ніс, тонкі шати, накидки, шалі та гаманці, люстерка, полотняні плаття, тюрбани та довгі покривала. Замість парфумів розіллється сморід, а замість чудового паска затягнеться мотузка, замість майстерно укладеного волосся з’явиться лисина, а замість тонких шат — жалобне вбрання. І справді, замість краси — печать ганьби. Твої чоловіки впадуть від меча, а воїни твої загинуть у боях. Голосіння й печаль буде чути при міській брамі Сіону, і Єрусалим буде схожим на жінку, що сидить на землі, прибита горем, бо в неї забрали все. Того дня семеро жінок вхоплять одного чоловіка і скажуть: «Ми їстимемо власний хліб й носитимемо власний одяг, тільки одружися з нами й дозволь нам носити твоє ім’я. Зніми з нас ганьбу». Того дня виросте паросток Господа і стане гарним та славним, і плід землі буде гордістю та славою тих, хто уціліє на землі Ізраїлю. Ті, кого залишили в Сіоні, і ті, хто лишився в Єрусалимі, назвуться святими. Святими стануть усі, кого Бог вирішив залишити в живих у Єрусалимі. Коли Господь змиє бруд із дочок Сіону та відмиє криваву провину Єрусалима духом справедливості та духом вогню, тоді Господь створить над кожною частиною гори Сіон і над кожним місцем зібрань хмарку вдень і дим та яскраву заграву полум’я вночі. Справді, кожен чоловік в Єрусалимі буде під покровом. Буде покров, який дасть тінь від спеки вдень і надійно захистить від бурі та дощу. Тепер я заспіваю пісню моєму другу, Богу, пісню мого друга про Його виноградник (Ізраїль). Мав виноградник друг мій, той виноградник на родючім схилі ріс. Він землю розпушив й каміння з неї вибрав, найкращі лози посадив.: Він вежу сторожа посеред поля звів, чавило кам’яне приніс туди для нього. Чекав Він добрих ґрон, та виросли погані ґрона. Тоді промовив друг: «Ну що ж, народе Мій єрусалимський, і ти, Юдея, Мене й Мій виноградник розсудіть. Що ще я міг зробить для виноградника і не зробив? Чому плекав надію, що виноградник вродить пишні ґрона, а зріс лише поганий виноград? Скажу тепер Я вам, що з виноградником збираюся робити. Я розберу всю огорожу, і тоді спустошать виноградник до останньої лози. Зруйную стіни кам’яні, і витоптано буде виноградник. Я знищу виноградник. Розпушувати землю й лози підрізати там уже не будуть. Колючки й бур’яни зростуть на полі тім. Звелю я хмарам там дощем не проливались». Бо виноградник Всемогутнього Господа — це народ Ізраїлю, а люди Юдеї — то сад, який Він доглядає. Плекав надію Він на справедливість, але було лише кровопролиття. Мав сподівання на справедливе життя, але лунав лиш плач гіркий. Біда на тих чатує, хто дім за домом здобував і хто захоплює за полем інше поле, аж іншим не лишає місця. Отак і ви зостанетесь самі на цій землі. Господь Всемогутній пообіцяв мені: «Звичайно, багато буде знищено будинків; просторі, добрі оселі залишаються без хазяїв. Виноградник у десять акрів дасть лиш один бат вина. А з одного гомеру насіння виросте всього одна ефа зерна». Горе тим, хто зранку шукають де б випити чогось міцного, хто не сплять допізна, аж доки не нап’ються. На гулянках є в них ліри й арфи, барабани, флейти і вино, але вони не зважають на те, що Господь зробив, не замислюються над тим, що Його руки витворили. Ось чому Мій народ візьмуть у полон і поженуть з рідної землі, бо вони не розуміли, що Я робив. Їхні вельможі зголодніють, а простий люд страждатиме від спраги. Ось чому Шеол широко роззявить пащу, розтягне рот так, що й зміряти не можна, і поглине як знатних, так і простих, та ще й гультіпак галасливих. Упокоряться люди, посхиляються всі, і погордливі будуть пригнуті. Але Господу Всемогутньому воздадуть шану за Його справедливий розсуд. Святий Бог являє святість Свою тим, що праведно чинить. І розбредуться там ягнята, мов на власному пасовиську, козенята пастимуться на руїнах, що залишилися від багатіїв. Горе тим, хто тягне за собою вину свою мотуззям марнотним, хто волочить гріх свій неначе посторонками для воза. Вони говорять: «Хай Бог поспішить, хай швидше зробить те, що має зробити, щоб ми побачили. Хай замисел Святого Ізраїлю мерщій збудеться, щоб ми дізналися». Горе тим, хто називає зло добром, а добро злом, хто вважає темряву світлом, а світло — пітьмою, хто гірке зве солодким, а солодке — гірким. Горе тим, хто вважає себе мудрим, хто вірить, що він розумний. Не поздоровиться й героям пиятики, переможцям у змішуванні міцних напоїв. Горе тим, хто звільняє за хабаря злочинця, хто невинних не розсудить справедливо. Ось чому як полум’я пожирає солому, як зникає сіно у вогні, так і їхнє коріння прогниє, квітка зів’яне й полетить за вітром, мов порох. Бо вони відмовилися від вчення Господа Всемогутнього і зневажили послання Святого Ізраїлю. Ось тому й Господній гнів на Його народ розпалився, тому заніс Він руку над людьми й покарав їх. Затремтіли гори, й тіла померлих, мов сміття, лежать посеред доріг. Але навіть після цього Господь усе ще Свій гнів не вгамував, рука Його все ще занесена для покарання? Він знак подав народу у далекім краї і посвистом скликає народ із найвіддаленіших куточків землі. Погляньте, вороги швидко, дуже швидко наближаються! Жоден не стомився, не впав, жодного дрімота не здолала, не заснув. Жодна підв’язка не сповзла зі стегон, жоден ремінь сандалії не перетерся. Їхні стріли нагострені, а луки нап’яті, підкови у коней, немов тверде каміння, а колеса колісниць, мов вихор рвучкий. Їхній рик, немов левиний, мов левенята молоді, вони ревуть. Вони гарчать і хапають здобич, тягнуть її, і нема кому врятувати захоплених і ніхто їх не спасе. Того дня ревітимуть вони над Ізраїлем, немов морський прибій. Глянеш на землю, а там темінь і горе, і хмари світло на пітьму перетворили. Того року, коли помер цар Уззія, було мені видіння Господа, який сидів на високо піднесеному престолі, а складки Його плаща заповнювали храм. Серафими витали над Ним. Кожен мав шестеро крил. Двома вони закривали обличчя, іншими двома прикривали ноги, а ще два крила були для польоту. Вони кричали одне одному: «Свят, свят, свят, Господь Всемогутній, а Його слава розходиться по всій землі». Задвигтіли брами храмові від лунких голосів Ангельських, і храм почав наповнюватися димом. Я вигукнув: «О горе мені! Я приречений! Бо не настільки чистий я, щоб із Богом розмовляти. І живу я серед народу, який теж не настільки чистий, щоб з Богом говорити, але очі мої бачили царя, Господа Всемогутнього». Потім підлетів до мене один із серафимів, тримаючи розпечену вуглину, яку захопив щипцями з вівтаря. Він торкнувся моїх уст і промовив: «Дивись, оце твоїх уст торкнулася розжарена вуглина, твою вину знято. Твій гріх забуто ». І почув я голос Володаря мого, який сказав: «Кого Мені послати? Хто піде для нас?» Тут я відповів: «Я тут, пошли мене!» Тоді Господь промовив: «Іди й скажи цьому народові: „Слухайте, але не розумійте, дивіться, але не затямте”. Зроби розум цих людей глухим, позатикай їм вуха, накрий їхні очі, щоб вони очима не бачили, вухами не чули, а серцями не розуміли, щоб не могли повернутися до Мене і врятуватися». Тоді я спитав: «Як довго мені це робити, Господи?» Він відповів: «Аж доти, як зруйнують міста, як не залишиться там людей, як по оселях ніхто не житиме, доти, як земля стане спустошеною і безлюдною. Я, Господь, вишлю в далекі краї людей, і спорожніє земля. Хоча й десята частка народу там зостанеться, земля буде знову спалена, як дуб чи терпентинне дерево, після яких залишаються пеньки, що знову можуть прорости, як святе сім’я». Коли Агаз, син Йотама та онук Уззії був царем Юдеї, тоді Рецин, цар сирійський, та Пека, син Ремалії, цар ізраїльський, підійшли до Єрусалима, щоб його завоювати, але не змогли його здобути. До дому Давидового дійшла така звістка: «Сирія отаборилася на землях Ефраїмових ». Агаз і його люди злякались і затремтіли, мов дерева в лісі від пориву вітру. Господь сказав Ісаї: «Піди зі своїм сином Шеаром Яшубом на зустріч з Агазом туди, де водопровід впадає у верхній став, дорогою, що веде до поля Пральника. Скажи йому: „Будь обережний і зважений. Не бійся гніву Рецина сирійського та сина Ремалії, тих двох задимлених головешок. Оскільки Арам, Ефраїм та син Ремалії намислили, як тебе розбити, і сказали: „Підемо війною на Юдею, залякаємо її й розділимо між собою, а царем там поставимо сина Тавеела”». Тож Господь, мій Володар, сказав таке: «Їхні задуми не здійсняться, нічого не вийде. Тому що тільки Дамаск є головою Арама, а головою Дамаска є тільки Рецин. Через шістдесят п’ять років Ефраїм і його народ не існуватимуть. Головою Ефраїма є лише Самарія, а головою Самарії є лише Пека, син Ремалії. Якщо не будете стійкими в вірі, то й не будете стійкими взагалі». Господь знову звернувся до Агаза: «Попроси знамення від Господа, свого Бога, щоб повірити в істинність. Воно може прийти з глибини царства мертвих, чи з висоти небес». Проте Агаз відмовився: «Я не проситиму знамення, не перевірятиму Господа». На це Господь відповів: «Послухай, доме Давидів! Хіба не досить випробовувати терпіння людей? Хіба ж слід випробовувати терпіння мого Бога?» Тож мій Володар пошле вам знамення: жінка молода вагітна народить сина, і назве Його Еммануїлом. І споживати Він буде масло й мед поки не виросте, поки Він не навчиться відмовлятися від зла і вибирати лише добро. Та перш, ніж Він навчиться цьому, пустинні стануть землі двох царів, яких боїшся ти. Але Господь нашле на тебе й твій народ, і на родину твого батька лихо, якого ще не було відтоді, коли Ефраїм відділився від Юдеї. Господь приведе царя ассирійського. Тоді Господь накличе «муху», що в гирлі єгипетських річок, та «бджолу», що на землях ассирійських. Усі вони прилетять і розкинуть табір у глибоких яругах та печерах скальних, біля всіх чагарів та всіх криниць. Тоді мій Володар зголить волосся на голові й ногах твоїх бритвою, яку найме за річкою Євфрат у царя Ассирії, ще й бороду з тебе зніме. У ті часи людина триматиме в живих тільки одну молоду корову та двох кіз. А оскільки вони дають багато молока, люди їстимуть масло; кожний уцілілий на землі їстиме масло й мед. У той час на кожен виноградник, де росло до тисячі кущів, за які давали тисячу срібних монет, заросте бур’янами й колючками. Люди зі стрілами й луками полюватимуть там, бо вся земля поросте бур’яном і чортополохом. Ви більше не ходитимете на ті пагорби, де люди раніше працювали й вирощували врожаї, вже на пагорбах не працюватимуть, бо земля поросте кущами шипшини й колючкою. Вони стануть місцем, де можна виганяти худобу й випасати овець. Господь сказав мені: «Візьми великий сувій і напиши звичайним пером: „Магер шалал аш баз”». Тоді я взяв надійним свідком священика Урію та Захарію, сина Єребекії. І ввійшов я до пророчиці, і вона завагітніла, й народила сина. Сказав мені Господь: «Назви його Магер Шалал Аш Баз». Бо ще до того, як навчиться хлопчик вимовляти «неня» і «тато», віддадуть багатства Дамаска й Самарії ассирійському царю. І знову Господь говорив зі мною: «Ці люди відмовляються від повільних вод каналу Шілоа, вони радіють Рецину та Пеці, сину Ремалії. Тож Я, Господь, нашлю на них бурхливі повені Євфрату, царя ассирійського та його силу. Вона заповнить усі канали й затопить усі береги. Вона понесеться в Юдею, все поглинаючи й затопляючи. Вона підніметься до шиї. Її розлогі крила накриють усю землю, о Еммануїле». Збирайтеся, народи, будете розбиті, слухайте, всі закутки землі! Готуйтеся до битви і жахайтеся, лаштуйтеся до бою, начувайтесь! Готуйте плани битв, хоч їм і не здійснитись, наказ віддайте, хоч усе те марне, оскільки з нами Бог! Господь заговорив до мене, коли схопив і повернув мене на інший шлях, щоб я не йшов так, як іде цей народ. Він мовив: «Не називайте змовою все те, що цей народ називає змовою. Не бійтеся того, чого вони бояться, не жахайтеся. Господь — Всемогутній, це Його ви повинні вважати святим. Це Його ви повинні боятися. Саме перед Ним ви повинні тремтіти. Тоді Він стане вашим святим прихистком. Але для обох народів Ізраїлю Він буде каменем, через який вони спіткнуться, скелею, яка їх повалить. Він буде лабетами й пасткою для мешканців Єрусалима. Багато хто з них спіткнеться, впаде, розіб’ється, потрапить у пастку й зловлений буде». Зв’яжи свідоцтво, скріпи печаткою вчення між Моїми послідовниками: Я допомоги Господа чекатиму, Якого пече сором за Якова народ. Не бажає Він, навіть, зглянутися на дітей Ізраїлевих, але Йому я довіряюсь, Всевишній нас врятує. Погляньте, ось я і діти, яких Господь послав мені. Ми є знаменням і застереженням для людей Ізраїлю, яке послав Господь Всемогутній, що живе на горі Сіон. Дехто радить тобі: «Проси поради у чаклунів та ясновидців, які шепочуть та бурмочуть розмовляючи з мертвими. Хіба народ, не повинен радитися зі своїм Господом? Хіба слід радитися з мертвими від імені живих?» Треба дотримуватися вчення й свідчення, яке існувало з давнини. Якщо шептуни й чаклуни говорять щось інше, не сподівайтеся на них! Вони пройдуть по землі знедолені й голодні. Коли вони зголодніють, то розлютяться й підведуть погляд угору, й проклянуть свого царя і Бога. А потім подивляться на землю, ще раз поглянуть на горе, пітьму й похмуру безвихідь і будуть кинуті в темряву. І не буде вже більше пітьми свободи для тих, хто зазнав такого лиха. У минулому землі Завулона та Нафталі були покинуті, але в майбутньому ці землі стануть шанованими — це місця, що прилягають до моря, а іншим краєм — до річки Йордан, Ґалилеї, де мешкають інші народи. Люди, які ходили у пітьмі, побачили яскраве світло. Засяяло «Велике Світло» тим, хто жив на землі мороку. Це Ти, Боже, примножив народ. Ти приніс людям щастя. Вони веселяться перед Тобою, як ті щасливі землероби в дні жнив, як збуджені від задоволення вояки, коли здобуте в битві ділять. Тому що звільнив Ти їх від тягаря непосильного, зняв з їхніх плеч ярмо і переламав дубця, яким їх вороги лупцювали, як це було тоді, коли наніс поразку мидіанцям. Бо кожний чобіт, що відміряв битви путь, і закривавлений одяг згорять, як дрова, у вогні. Бо народився для нас син, нам подарували сина, на плечі якого покладено владу. І назвали його Чудотворним Радником, Всемогутнім Богом, Вічним Батьком, Князем Благоденства. Бо влада Його постійно зростатиме, і настане безпечний мир для престолу й землі Давида, стверджуючи й зміцнюючи їх у справедливості та праведності відтепер і навіки. Палка відданість Господа Всемогутнього, народу Своєму все це дасть. Господь послав слово проти Якова, і воно тяжко вдарить Ізраїль. Про це швидко дізнаються всі в землі Ефраїма та в Самарії. Погордливі й пихаті, вони скажуть: «Попадала цегла, потрощилася, проте ми відбудуємо знову з тесаного каменя. Потрощено сикоморові балки, але ми натомість покладемо значно міцніші крокви кедрові». Господь Підняв проти них ворогів на чолі з Рецином і нацькував їхніх ворогів: Сирію зі сходу та филистимлян із заходу — і вони зжерли Ізраїль, проковтнувши його вмить. Все одно Його гнів не вщух, а рука все ще занесена, щоб покарати їх. Та не прийшли люди до Того, Хто їх покарав, не шукали Господа Всемогутнього. Через те й відтяв Господь і голову, й хвіст Ізраїлю, того ж таки дня зламав і гілля, і стовбур. За голову правили старійшини й вельможі, хвостом були пророки, що проповідували брехню. Проводирі народу ввели його в оману, а ті, хто йшов за ними, заблукали. Через те Господь не радів молоді, не виявляв милосердя до їхніх сиріт і вдів, адже кожен протистояв Богу і з кожних уст злітали грішні слова. Він все ще гнівається, і рука Його все ще занесена для покарання. Бо зло розгорілося, мов вогонь, який пожер бур’яни та колючки. Він перекинувся на підлісок, і заклубочився той стовпами диму. Гнівом Господа Всемогутнього було спалено землю дотла, а люди перетворилися на паливо для багаття, і ніхто не кинувся рятувати іншого. Люди хапали щось справа, та не вгамували голоду, пожирали щось зліва, і теж було мало; кожен пожирав плоть дітей своїх. Манассія пожирав Ефраїма, а Ефраїм накинувся на Манассія, разом вони пішли на Юдею. Однак Він усе ще лютує, а Рука Його занесена, щоб покарати. Горе тим, хто складає несправедливі закони, хто пише закони, які народу життя погіршують. Вони бідних відштовхують від справедливості й забирають у нещасних права, щоб самим щось украсти у вдови й пограбувати, може, сироту. Що робитимете ви в судний день, в руйнівну годину, яка прийде здалеку. До кого ви помчите по допомогу? Де сховаєте свою славу? Нічого не лишається, як тільки зігнутися між полоненими і впасти між убитими. Однак і після цього Він розлючений, рука Його занесена для покарання. Господь сказав: «Горе Ассирії, кийку Мого гніву, в ассирійській руці затиснута різка Моєї люті. Я пошлю їх проти безбожного народу, Я накажу їм виступити війною проти людей, що розбурхали Мій гнів. Щоб відібрали добро і стоптали їх, мов багнюку на шляху. Але Ассирія цього не зрозуміє, не так планує у своєму серці. Вона виношуватиме плани геть розбити не один народ. Ассирія скаже: „Усі мої начальники — царі. Місто Хално таке ж, як і Карчемиш. Гамат, мов той Арпад. І Самарія така ж, як Дамаск. Якщо я заволоділа царствами бовванів, де божків було більше, ніж в Єрусалимі та Самарії, то хіба я не зроблю з Єрусалимом та його бовванами того ж, що я зробила з Самарією та її божками?”» Коли Володар мій закінчить усі справи на горі Сіон та в Єрусалимі, Він провчить нахабного хвалька — царя ассирійського, та скарає його за погорду в очах. Бо цар Ассирії говорить: «Я перемогу власними силами здобув, власною мудрістю, бо маю розум. Я зруйнував кордони між народами, захопив їхнє багатство. Мов бик, я звалив мешканців тих країв. Як із гнізда видирають яйця, покинуті напризволяще, так і моя рука зібрала на землі багатство, заграбала всю землю. І не знайшлося нікого, хто б забив на сполох крилами, хто розтулив би уса й запищав». Чи може сокира твердити, що вона краща, ніж той, хто нею змахне? Чи може пилка твердити, що важливіша, ніж її хазяїн? Чи жезл керує тим, хто піднімає його, чи ціпок піднімає людину? Тому Володар, Господь Усемогутній пошле хворобу на розгодованих ассирійців, і вона висушить їх. Слава Ассирії згорить, як горить пожежа, поки не спалить усе вщент. Світло Ізраїлю стане вогнищем нищівним, а Святий його — полум’ям, яке спалить, знищить бур’яни й колючки за один день. А потім вона спопелить славний ліс і сад, який зачахне, як згасає хворий. Дерев залишиться так мало, що й дитя їх порахує. Відтоді вцілілі ізраїльтяни, врятовані люди з роду Якова вже не залежатимуть від своїх ворогів, а щиросердно покладуться на Господа, Святого Ізраїлю. Лише уцілілі повернуться до Могутнього Бога — купка врятованих із родини Якова. Хоча, Ізраїле, твоїх людей стільки, скільки в морі піску, та повернеться з них усього кілька чоловік. Бог вирішив, що знищить країну. Справедливість явиться, мов повінь. Бо мій Володар, Господь Всемогутній, як і проголосив, принесе руїну на всю землю. Ось що мій Владика, Господь Всемогутній говорить: «Не бійся Ассирії, о народе мій, що мешкає на Сіоні. Вона може кийком тебе відлупцювати чи замахнутися ломакою, як той Єгипет. Але невдовзі Мій гнів на тебе вщухне, а лють Моя знищить їх». Бо Господь Усемогутній підніме дубець на Ассирію, як ударив Він мидійця біля скелі Орев. Його жезл простягнеться до моря, і Він підніме його, як колись підняв на Єгипет. Тоді тягар Ассирії впаде з ваших плеч, а ярмо її — з вашої шиї; це ярмо спаде, бо ви зміцнієте. Загарбники підійшли до Аята. Вони пройшли через Міґрон, у Микмаші зберігають свої припаси. Вони перейшли річку Маабару і сказали: «Отаборимося на ніч у Ґеві!» Рама нажахана, а Ґівеа Саулова втекла. Кричи щосили, Бат-Галліме! Прислухайся, Лайшо! Відгукнися, Анатоте! Втікає Мадмена, а мешканці Ґевіма шукають, де б сховатися. Цього дня зайди зупиняться в Нобі й кулаками погрожуватимуть горі Сіон, Єрусалимському пагорбу. Стережіться, Володар, Господь Всемогутній рішуче намірився відсікти галуззя. Найвищі дерева буде зрубано, наймогутніші похиляться. Господь сокирою викорінить ліс, і величний Ливанський ліс упаде. З кореня Єссея зросте новий пагін, немов нова гілка відросте від коренів Єссея. В ньому прибуватиме Дух Господній: Дух мудрості й розуму, Дух лідерства й сили, Дух знання й шани Господньої. Він радо підкорятиметься Господу. Цій нащадок не судитиме зопалу, покладаючись лише на те, що Йому здається, чи що Він почув. Він судитиме бідняків праведно, і виноситиме вирок найбіднішим людям землі чесно й справедливо. За його повелінням каратимуть кривдників, а зловмисників стратять, якщо Він так вирішить. Праведність буде оперезовувати Його, чистота віри служитиме пов’язкою навколо стегон. Уживатиметься вовк поряд з вівцею, а леопард дріматиме біля ягняти. Теля, лев і бичок житимуть мирно разом, а дитинча доглядатиме їх. Корова і ведмідь мирно пастимуться, а їхні малята ляжуть відпочити поряд. Лев їстиме сіно, як вівці. Немовля зможе гратися над норою кобри, малюк зможе встромити руку в гніздо отруйної гадюки. Вони не ображатимуть і не вбиватимуть одне одного на всій Моїй Святій горі, тому що земля буде жити, сповнена знанням про Господа, як вода наповнює море. Тоді нащадок Єссея постане прапором для народів, до нього тягнутимуться народи, а те місце, де він житиме, обросте славою. Тоді мій Володар знову підведе руку, щоб повернути Свій народ, який уцілів в Ассирії, Нижньому Єгипті, Патросі, Ефіопії, Еламі, Шинарі, Гаматі та островах на морі. Він підніме знамено для народів і збере вигнаних з Ізраїлю людей, згуртує розкиданих по світу людей Юдеї, збере їх з усіх кутків землі. Ефраїм облишить ревнощі, в Юдеї не буде вже ворогів. Ефраїм не ревнуватиме більше Юдею, а Юдея не ворогуватиме з Ефраїмом. Тоді вони накинуться на филистимлян на заході і заберуть багатство у людей Сходу. Вони приберуть до рук Едом і Моав, і люди Аммона упокоряться їм. Господь геть висушить протоку Єгипетського моря, змахне рукою над Євфратом, і шалений вітер розділить річку на сім потічків, через які зможуть люди перейти, не знімаючи сандалів. Відкриється шлях з Ассирії для тієї купки людей, що залишаться там, так само, як і тоді, коли в Ізраїль повернулися люди з Єгипту. Ти скажеш того дня: «Тобі я, Господи, подяку шлю. Звичайно, Ти лютивсь на мене, тож гнів Свій відверни й любов’ю обласкай мене. Мій Бог — рятунок мій, Я вірю в Нього, і тому не побоюсь нікого. Так, Господь — у моїх піснях і гімнах, Він став моїм спасінням. Ви з радістю дістанете води з джерел спасіння і скажете тоді: „Вславляйте Господа, Його ім’я промовте. Народи хай про Його справи знають, усім скажіть, який величний Він. За все, що наш Господь звершив, співайте Йому славу, нехай уся земля дізнається про це. На голос весь вигукуйте і радісно співайте, мешканці Сіону, Святий Ізраїлю, Величний, — поміж вами!”» Це гірке послання про Вавилон Ісая, син Амоса, отримав у з’яві. Сказав Господь: «На голій скелі встанови знамено і всім чимдуж гукни, махни рукою, хай брамою для знатних громадян пройдуть. Я дав наказ Своїм посвяченим особам, закликав вояків Своїх — знаряддя Мого гніву, та руками отих пихатих вояків Я суд вершитиму. Послухайте, в горах луна гримить, немов зібралася велика громада. Прислухайтесь, то царства і народів гук, зливається до бою. Господь їх Всемогутній закликає, готує військо до борні. Вони ідуть з країв далеких, спішать з усіх кінців землі. Господь і знаряддя Його гніву готові зруйнувати світ. Тужіть, бо все ближче підступається день Господній. Господь Всемогутній все зруйнує. Ось чому люди від страху зомліють і втратять хоробрість. Вони будуть нажахані і, мов породілля, зігнуться, оперезані болем. Остовпіють одне перед одним, їхні обличчя паленітимуть, мов вогонь, від сорому. Погляньте, надходить Господній день, день жахливий, сповнений люті та гніву, який перетворить на пустелю світ і викорінить з нього грішників. Зорі й сузір’я на небесах не світитимуть, як зійде сонце — буде темним, і місяць не засяє». Сказав Господь: «Я покараю світ за зло, а лиходіїв за провини. Я покладу край писі пихатих, Я зламаю бундючність злочинців. Я зроблю так, що людей буде менше, ніж щирого золота. Люди стануть дорожчими ніж золото з Офіру. Для цього я змушу небеса тремтіти, земля ж задвиготить на місці від гніву Господа Всемогутнього, коли Він кипітиме від люті. Немов поранені олені, мов вівці без пастуха, кинуться всі назад до себе додому, помчать усі в рідну країну. Кожного, кого знайдуть, заріжуть, кожного спійманого мечем посічуть. Їхніх дітей уб’ють на їхніх же очах, будинки їхні пограбують, а дружин їхніх зґвалтують». Сказав Господь: «Послухайте, Я направлю військо проти них, мидіан, що не переймаються думками про срібло і не кохаються в золоті. Їхні стріли поб’ють юнаків; вони будуть немилосердними до немовлят, не помилують малечі. Вавилон, найпрекрасніше з усіх царств, слава і гордість його мешканців, халдеїв — з ним буде те ж, що й з Содомом та Ґоморрою, які Бог знищив. Ніхто вже там не житиме, ніхто більше там не оселиться. Араби не поставлять шатра, а пастухи не приженуть овець на відпочинок. Бродитимуть там дикі звірі, а в їхні будинки наб’ються шакали, страуси, вибрикуватимуть дикі кози. Вовки витимуть у баштах, а шакали — в прекрасних палацах. Хутко наближається його кінець, дні його життя недовгі». Господь явить милосердя до Якова і знову вибере народ Ізраїлю, поселить його на власній землі. До нього приєднаються інші народи, і ввіллються в рід Якова. Ці народи приведуть народ Ізраїлю на рідні землі, а Ізраїль зробить їх своїми рабами й рабинями на Господній землі, Ізраїль захопить своїх колишніх поневолювачів і правитиме своїми гнобителями. Коли Господь дасть тобі звільнення від болю, від клопотів, від тяжкої підневільної праці, яку ти мусив виконувати. Тоді Ізраїль заспіває переможну пісню про царя вавилонського: «Погляньте, чим скінчив жорстокий цар, як припинилось гноблення! Господь потрощив жезл поганця, берло правителів зламав, яким народи карав той цар у гніві, що вибухав невпинно, народами у гніві правив, їх переслідував весь час. Тепер уся країна заспокоїлась, затихла, народ співати починає. І навіть кипариси та ливанські кедри радіють, що тебе немає. Вони шумлять: „Відтоді, як загинув ти, ніхто вже не рубає наше віття”. Шеол у захваті тебе зустріне, як тільки-но зійдеш униз. Він марища померлих збудить, усіх правителів землі. Усіх царів, що правили народами колись, він змусить підвестися з трону. Вони всі відгукнуться і промовлять: „Ти теж знесилився, як ми, ти став таким, як ми!” Твоя гординя у Шеол спустилась під звуки арф тужливі. Черва, звиваючись, тобі за постіль править, тебе прикриють зверху черв’яки. О вранішня яскрава зірко, як низько ти з небес упав. Тебе зрубали при землі, ти горілиць простягся. Собі казав ти: „Я у небеса зійду, престол свій вознесу я вище зірок Божих. Я сяду на Святій горі, де боги зустрічаються, аж на верхівці Зафон-гори. Я вознесусь над хмарами, мов Бог Всевишній”. Але тебе жбурнули у Шеол — в найдальші пекла закутки. Хто тебе бачитиме, очам своїм нізащо не повірить. Вони подумає про це і скажуть: „Хіба це той, хто землю потрясав, і хто наводив жах на царства? Невже це той, хто світ увесь пустелею зробив, хто зруйнував міста, не відпускав на рідну землю полонених?” Усі царі народів поховані у славі й шані, покоїться в своїй могилі кожен цар. Тебе лиш викинули із могили, мов зайву гілку відрубали. Тебе накрили саваном, як тих, хто від меча поліг, кого в кам’яну яму опускають, як стоптаного копитами на полі бою. Ти з ними не з’єднаєшся в могилі, тому що власну ти країну загубив, народ свій власний ти на смерть прирік. Нехай те плем’я лиходіїв ніколи не згадають більше. Готуй різню його синам за батька їхнього провини. Вони вже правити не будуть на землі, свої міста по світу не зведуть». «Я встану на боротьбу з ними», — сказав Всемогутній Господь. «Я повстану на Вавилон, покладу край його та його нащадків славі, — говорить Господь. — Я зроблю його осідком дикобразів, перетворю його на болото. Я змету Вавилон мітлою розрухи». Так сказав Всемогутній Господь. Господь Всемогутній дав клятву: «Неодмінно все збудеться так, як Я замислив. Все здійсниться так, як Я задумав. Я вигублю Ассирію в Моїй країні, Я розтопчу її на Моїй горі. Я зніму з Юдеї ассирійське ярмо, спаде цей тягар з їхніх плечей. Ось що задумано для всієї землі, а ось та Рука, що простерта над усіма народами». Коли Господь Всемогутній задумав щось, хто може його спинити? Коли Господня рука занесена для покарання, хто може її відвести? Це послання надійшло в рік смерті царя Агаза: Не радійте, филистимляни, що жезл, яким вас карали, зламано. Бо зі зміїного роду виповзе ще отрутніша гадюка, а її нащадок буде змієм крилатим. Найбідніші будуть ситими, а нужденні спочинуть у безпеці. Але ваше коріння Я виморю голодом, а тих, хто виживе, доб’ю. Ридайте, брами! Плач, о місто! Лякайтеся, усі филистимляни! Дивіться, з півночі повзе навала димна, нема відсталих у вояцьких лавах. Що відповісти посланцям народу? Господь безпечним встановив Сіон, безпечний буде там Його бідак. Ось сумне послання про Моав: Оскільки Ар зруйновано за ніч, Моава не стало. Оскільки Кир зруйновано за ніч, Моава не стало. Жінки Дівона піднялися на узвишшя. Оплакує Моав Нево й Медеву. Всі поголили голови і бороди зняли. На вулицях усі в жалобному вбранні, на зібраннях у місті, на дахах ридання чути, і їхні очі витікли сльозами. Плачуть у Хешбоні й Елеалі, долітають голосіння до Ягаза. Тож воїни Моава закричали, і душі їхні затремтіли. Ридає моє серце за Моавом, за біженцями до Зоара та Еґлат-Шелішії. Гірські стежки наповнені плачем людей, що йдуть угору до Лугіта. І по дорозі на Хоронаїм ридають люди, бо навколо все — руїна. Повисихали води повноводого Німріма. Пожухли трави і рослини вмерли, не стало зелені. Тож все раніш нажите переносять через порослий тополями яр. Повсюди у Моаві плач, ридання. І долинає голосіння аж у Еґлаїм, в Беер-Елім донеслося ридання. Дімона води повні крові, так, у Дімон Я принесу ще більше. На тих вцілілих, що втекли з Моава, Я лева напущу. Пошліть ягня правителю землі із Сели через край пустельний на гору дочки Сіону. Дочки Моава на переправі Арнона, товктимуться, мов перелітна зграя, немов пташата, викинуті із гнізда. Вони говорять: «Дай пораду, рішення прийми! У полуденну спеку дай нам тінь, мов уночі». Сховай зневажених, не вишли втікачів у заслання! Дозволь з Моава викинутим поселитись з вами. Нехай сховаються тут від свого руйнівника! Коли припиниться грабіжництво в Моаві, коли не стане вже розрухи, коли вже зникнуть ті, хто землю плюндрує. Тоді зведуть любовно й віддано престол, і возсідатиме на ньому праведник в Давидовім наметі, судитиме й шукати справедливість буде, до правди вправний. Ми чули, що народ Моава надзвичайно гордий у своїй писі, своєму гонорі й сваволі. Вони мають довгі язики й нахваляються марно. Тож хай Моав тужить, хай кожен оплакує Моав. Хай побиваються, прибиті горем, за пирогами з родзинками з Кір-Гарешета. Ні виноградники Хешбона, ні лози Сівми рости не можуть. Володарі народів їх зрубали, а вони розкинулися аж до міста Язера. Вони в пустелі виросли, а їхні пагони без перешкоди потяглися і перетнули море. Тому і я, як жителі Язера, оплакувати буду виноградник Сівми. Сльозами я заллю Хешбон та Елеале. Не милуватимуся вже дозрілими плодами, бо на сади, в поля прийшла війна. Не чуть пісень, ні вигуків веселих у полях родючих. Ніхто не чавить молоде вино в давильні. Замовкнути звелів я збирачам врожаю. Тому і тужить серце за Моавом, наче арфа, за Кір-Харесетом сумую я. Коли з Моава люди прийдуть поклонитись, притомлені, піднімуться туди, де шану віддають, коли дістануться до місць святих, щоби молитись, не в змозі будуть слово вимовить вони. Таким було слово Господа про Моав у минулому. А тепер Господь говорить ось що: «Через три роки, мов роки найманого робітника, потьмариться слава Моава, хоч і велелюдна ця країна. Але залишиться небагато людей, слабких людей». Ось послання про Дамаск: «Послухайте, Дамаск не буде містом скоро, в руїни перетворяться його будівлі. Міста Ароера спорожніють назавжди, на пасовиська для отар вони придатні будуть. Дріматимуть стада там мирно, злякати їх ніхто не зможе. Укріплень більш не буде в Ефраїмі, ніхто не буде правити Дамаском. Народ, який вцілів в Арамі, в немилість попаде, як і ізраїльський народ. — Господь сказав так Всемогутній. — У ті часи величність Якова пощезне, розтринькають усе його багатство». «Це буде схоже на те, як женці збирають збіжжя, коли їхні руки підхоплюють колоски, або ж нагадуватиме, як у Рефаїмовій долині збирають хліб у жнива. Або ж коли трусять оливу так, що кілька оливок на ній залишиться: зо дві чи зо три на найвищих гілках, а може, чотири-п’ять на родючих гілках. Таке ж саме трапиться й з цими містами», — ось що говорить Господь Бог Ізраїлю. І тоді люди підведуть очі до Бога, свого Творця, їхні очі побачать Святого Ізраїлю. Вони не підуть до вівтарів, які зробили власними руками, і не повернуться вони до того, що виліпили їхні пальці: до своїх садів поклоніння та вівтарів, де кадитиме ладан. У ті часи їхні укріплені міста стануть спустошені, а гори — такими, якими вони були до того, як туди прийшли ізраїльтяни. Усе лежатиме в руїні. Бо ти забув про Бога, Який тебе спасає. Ти не закарбував собі, що Бог тебе захищає, що Він є твоєю Скелею. Ти посадиш прекрасні рослини, ти похвалятимешся заморськими лозами, бо садиш їх, дбаєш, щоб зростали; коли ти вранці сієш їх, даєш їм цвісти. Але коли прийде пора врожаю, ти його не знімеш, бо накинеться на лози згубна хвороба, невиліковна болячка їх знищить. О, як шумлять народи! Вони гримлять, немов морський прибій! О, як ревуть народи! Вони, немов могутні хвилі, гуркотять! Рокочуть народи, мов штормові хвилі, але нагримає Бог на них, й вони втечуть далеко. Вони немов полова, що її за вітром носить, чи перекотиполе, що чимдуж біжить за вітровієм. В нічну годину жахом огортають, під ранок їх уже нема. Ось що чекає тих, хто хоче нас пограбувати, хто наміряється багатство наше захопить. Подивіться на країну, наповнену дзижчанням крилатих комах, землю за далекими ефіопськими річками, що посилає гінців через море в очеретяних човнах. Гінці, швидкіше поспішайте до високих людей з виголеними щоками. Поспішіть до цього народу, якого всі навкруги бояться, до цього могутньої роду, який перемагає всіх інших і чиї землі порізані річками. Усі мешканці світу! Вся людність на землі! Чекайте, коли затріпоче прапор над пагорбами! Наслухайте, коли заспіває сурма! Бо Господь сказав мені: «Спокійно спостерігатиму звідси, з Моєї Оселі, як під час тремтливої спеки сонячного дня, як під час задушливої спеки жнивного дня. І от іще до жнивної пори, коли опадає цвіт, іще до того, як з квіток виростуть налиті соком грона, розлоге галуззя обрізане буде ножами, а паростки посічені. Виноградники дістануться хижим птахам та дикому звіру. Влітку хазяйнуватимуть там хижі птахи, а взимку шукатимуть поживу там дикі звірі». Тоді Господу Всемогутньому піднесуть дарунки високорослі й ніжношкірі люди — могутній народ, що перемагає інші народи і земля якого посічена ріками, у те місце імені Господа Всемогутнього, що зветься горою Сіон. Ось послання про Єгипет. Погляньте, Господь наближається до Єгипту на швидкоплинній хмарині. Затремтять від страху боввани єгипетські, а люди єгипетські втратять мужність. Господь говорить: «Я зроблю так, що єгиптяни підуть одне на одного. Піде брат на брата, сусід воюватиме з сусідом, міста битимуться з містами, царства винищуватимуть царства. Єгиптяни занепадуть духом, Я зруйную їхні наміри. І почнуть вони звертатися за порадою до бовванів та чарівників, віщунів та гадалок, та їхні поради будуть нікчемні». Володар, Господь Всемогутній, говорить: «Я віддам Єгипет у руки жорстокого володаря, могутній цар буде ними правити». Пересохнуть води в морі, випарується й висохне Ніл. Канали смердітимуть, потоки Єгипту поступово пересохнуть, зігниють усі водорості. Все, що росло вздовж берегів Ніла, все, насаджене по берегах ріки Ніл, висохне, розвіється за вітром і щезне. Рибалки сумуватимуть, ридатимуть усі, хто гачки закинув у Ніл, заслабнуть усі, хто сіті по річці розставляв. У розпачі будуть усі, хто тче полотно й чеше льон. Впадуть основи водосховищ, засумують ті, хто заробляв собі на життя, доглядаючи за ними. Які нерозумні управителі Зоана! Мудрі дорадники фараона дають недоречні поради. Як можете ви говорити фараону: «Я — мудрець, нащадок древніх царів?» Де твої мудреці, Єгипте? Нехай вони довідаються й розкажуть тобі, що Господь Всемогутній задумав з Єгиптом зробити. Правителі Зоана стали дурнями, володарів Мемфіса ввели в оману. Завели Єгипет на манівці князі єгипетських племен. Господь замакітрив голови їхнім правителям. І вони повели Єгипет манівцями, немов ті п’яниці, що ледь на ногах тримаються, ковзаючись у своєму блювотинні. Ніхто нічого вже не зможе зробити для Єгипту, хоч би ким він був: головою чи хвостом, пальмою чи очеретом. Єгипет буде тоді, мов ті жінки, яких легко злякати. Господь Всемогутній занесе руку для покарання, і затремтить Єгипет, бо земля Юди принесе в Єгипет жах. При одній згадці про Юду всі тремтітимуть від страху через те, що Господь Всемогутній задумав з Єгиптом вчинити. П’ять міст говоритимуть тоді ханаанською мовою, і пообіцяють вони йти за Господом Всемогутнім. Одне з тих міст зватиметься «Містом руїни». У ті часи у центрі Єгипетської землі стоятиме вівтар Господу, а на кордоні Єгипту — пам’ятник на честь Господа. Це буде знаменням, свідченням для Господа Всемогутнього в Єгипті. Коли єгиптяни звернуться до Господа по допомогу, захист від гнобителів, Він їм пошле спасителя, захистить і порятує. Господь стане знаним у Єгипті, Єгипет у ту пору пізнає Господа й почне поклонятися Йому, приносячи пожертви й дари, складаючи обітниці й дотримуючись їх. Господь покарає Єгипет, а потім простить, і єгиптяни повернуться до Господа. Він відгукнеться на їхні молитви і зцілить їх. На той час люди прокладуть дорогу від Єгипту до Ассирії. Ассирійці ходитимуть у Єгипет, а ті — в Ассирію. І будуть обидва народи працювати разом. Тоді Ізраїль приєднається до Єгипту й Ассирії. Це буде благословенням для землі. Господь Всемогутній благословить їх і скаже: «Благословенний ти, народе Єгипту й Ассирії, творіння рук Моїх, Ізраїлю, мій спадок». Сталося це того року, коли посланий царем Сарґоном, Тартан підійшов до Ашдода й завоював його. У той час Господь говорив устами Ісаї, сина Амоса. Він сказав: «Піди й зніми з себе волосяницю жалобну, скинь сандалії з ніг». Так і зробив Ісая, ходив босий, голий. Тоді Господь мовив: «Раб мій Ісая ходив неприкритий і босий три роки. Це було знаменням для Єгипту та Єфіопії. Цар Ассирії також виведе полонених з Єгипту та вигнанців з Єфіопії: молодих і старих, неприкритих і босих, з голими сідницями, щоб зганьбити Єгипет. Вони будуть налякані й присоромлені, бо вірили в Єфіопію й пишалися Єгиптом. Скажуть тоді люди, що живуть біля моря: „Погляньте, що сталося з тими, кому ми довіряли, до кого бігли по допомогу, сподіваючись, що вони спасуть нас від царя ассирійського”». Як же ми врятуємося? Ось послання про Приморську пустелю: Щось насувається з пустелі, з землі страшної, немов піщана буря все змітає в Неґеві. Мені було страшне видіння: Я бачив тих, хто зраджує і продає тебе, і тих, хто загрібає твоє багатство. Еламе, піднімися й відсіч дай, їх оточи й розбий, Мидіє! Я покладу кінець твоїм тяжким зітханням. Тому і обважніло тіло моє болем. Мов породіллю корчить мене біль. Ятрить мене усе, що я почув, жахає все, що я побачив. Гучно б’ється серце, і жах мене проймає, приємний вечір переріс у страхітливу ніч. Поставте стіл, розстеляйте скатертину, їжте й пийте. Воєначальники, вставайте! Промасліть, приготуйте всі щити до бою. Бо мій Володар каже: «Піди й постав сторожу в місті, нехай тобі доповідає про все, що бачить. Коли побачить колісниці й вершників попарно, чи на ослах, чи на верблюдах, нехай гарненько пильнує». І закричав спостерігач: «Володарю! Щоденно я на вежі стежу. Щоночі я стою на варті. Поглянь, ось наближається людина в колісниці, запряженій двійкою коней». А потім знову закричав: «Вавилон пав, пав! Розкидано бовванів по всій землі». Мій народ був битий, мов на току зерно. Я кажу те, що чув від Господа Всемогутнього, що Бог Ізраїлю мені сказав. Ось послання про Думу: Гукає хтось мені з Сеїра: «Стороже, скільки ночі ще зосталось? Чи далеко ще до ранку?» І варта їм відповідає: «Приходить ранок, але й ніч приходить». Якщо ви хочете спитати, то поверніться знову і спитайте. Ось послання про Аравію: Деданський караван заночує в оазах аравійських. Несіть води, щоб напувати спраглих, ви, мешканці країни Теми, зустріньте втікачів і хлібом, й сіллю. Вони втекли від неминучого меча, від лука тятиви пругкої, від битви запеклої. Ось що сказав мені мій Володар: «За один рік (як наймит його рахує), слава Кедара пощезне. Уціліє зовсім мало лучників, а воїнів Кедара — іще менше». Так сказав Господь, Бог Ізраїлю. Сумне послання про долину З’яви: Що з вами сталося, чому ви всі піднялись на дахи, покрівлі? О, місто гомінке, вируюче й веселе місто. Хто був убитий тут, не від меча загинув, не впав, підкошений, в борні. Усі правителі твої втекли, хоч і без луків, їх в полон забрали. Усіх, кого знайшли, разом схопили, хоч як далеко утекли вони. Тому я й кажу: «На мене не дивіться, наплакатися дайте вволю гірко. Загинув мій народ, тож утішать мене не поспішайте». Тому що Всемогутній Бог, Володар, обрав день «Руїни», коли долина З’яви побачить заколоти й сум’яття, зруйновані міські мури, почує крики про допомогу в горах. Еламські вершники і воїни на колісницях налаштували стріли, а солдати з Кира приготували щити. Ваші найкращі долини заповнили колісниці, вершники зайняли позиції в брамах. Ворог зруйнував захисний мур Юдеї. Тож ви шукали зброю в Лісовому палаці, щоб оборонятися. Ви побачили, що в стінах Давидового міста з’явилося багато проламів. І ви зібрали воду в нижньому водосховищі. Ви порахували будинки Єрусалима і розібрали деякі з них, щоб укріпити міські вали тим камінням. Між двома стінами ви влаштували водозбірник, щоб затримати воду, яка текла зі старого ставу. Але ви не зверталися до Того, Хто це місто заснував, ви не помітили Того, Хто в давнину його створив. Того дня Господь Всемогутній закликав оплакувати й тужити, голити голови в жалобі й носити волосяниці. Але погляньте, що діється навкруги: всі святкують і веселяться, биків та молодих ягничок ріжуть. Їдять те м’ясо, заливаються вином, і кажуть: «Нумо ж їсти й пити, бо завтра ми загинемо». Господь Всемогутній мені це розповів: «До смерті вам не проститься цей гріх». Мій Володар, Господь Всемогутній наказав ось що: «Піди до Шевни, керуючого палацом. Спитай його: „Що ти тут робиш? Хто дозволив тобі тут жити, викрешувати собі гробницю?” Він на узвишші споруджує собі гробницю! Видовбує в скелі собі спочивальню! Послухай-но, Господь тебе викине звідси, сильний чоловіче! Він тебе міцно вхопить. Потім скрутить тебе добряче й викине, мов м’яч, у розкриті долоні чужої країни. Там ти й згинеш, твої славні колісниці будуть ганьбою в оселі твого господаря. Я прожену тебе з роботи, тебе виштовхають з посади. Я покличу слугу Свого Еліакима, сина Гилкії. Вберу Я його в твої шати, підпережу його твоїм паском урочистим і передам йому владу твою. Він стане батьком народу, який живе в Єрусалимі, домі Юдеї. Ключ від дому Давидового Я почеплю йому на плечі. Те, що він відчинить, ніхто не зачинить, а що замкне, ніхто не відімкне. Він стане мовби почесним престолом для батькового дому, Я посаджу його в надійному місці, мов цвях, який вганяють у тверде. Уся слава його батьківського дому залежатиме від нього, його нащадків і паростків, усі великі й малі будуть від нього залежати, увесь дрібний посуд: від чашок до глечиків». Тоді кілок, міцно вбитий у надійне місце, розхитається і впаде, зламаний. Все, що на ньому трималося, буде загине, бо так сказав Господь Всемогутній. Ось послання про Тир: «Журіться, кораблі Таршиша, зруйновано ж бо вашу гавань», — так говорили тим, хто плив з Киттиму. Мовчіть, усі, хто мешкає на острові, кого купці Сидона збагатили, що морем плавали. Зерно з Шихора доставляли суднами на острів. Врожаї Нільських заплав давали прибутки Тиру, він став торговим центром для народів. Ганьба Сидону, морській твердині, говорить глибина морська: «Пологових я мук не зазнавала, народжувати дітей мені не довелось, ні юнаків не виростила, ні дівчат». Коли Єгипту досягне ця новина про Тир, зажуряться усі, затужать тяжко. Вертайте у Таршиш. Ридайте усі, хто на березі тім поселився. Невже це те саме веселе і радісне місто, що виросло з давніх-давен в цьому місці? Люди його розбрелися по цілому світу. Хто це замислив проти Тира, що роздає корони? Його торговці — то князі, його купців шанують всюди. Господь Всемогутній замислив таке учинити: змести цю славетну гординю з землі, принизити всіх пошанованих в світі мужів. Перейди свою землю, мов Ніл. Дочко Таршиша, вже нема перешкоди! У гавань не зайдуть вже ваші кораблі. Господь простяг над містом Свою руку і змусив цілі царства затремтіти. Віддав наказ Господь про Ханаан, звелів його фортеці зруйнувати. Господь промовив: «Ти зруйнована ущент, сидонська дочко цнотлива, скінчилися веселощі твої. Ну ж бо, вставай, до Кіпру йди, немає спокою тобі і там також». Поглянь на вавилонян! Вони, не ассирійці, знищили Сидон. Вони надумали для диких звірів Тир залишить. Набудували башти, аби місто захопити, змели палаци, обернули їх в руїни. Ридайте, кораблі Таршиша, фортеця (Тир) ваша знищена уже. Про Тир забудуть аж на сімдесят років — на життя цареве. Як підійде до кінця сімдесятий рік, з Тиром станеться те ж, що і в тій пісні про повію: «Візьми у руки гуслі, пройдися містом, розпуснице забута. Грай добре і повторюй пісню знов і знов. Нагадуй всім про себе, щоб не забували». Як наближатиметься до кінця сімдесятий рік, Господь згадає про Тир. Тир знову торгуватиме і стане таким, як та розпусниця для всіх царств світу. Його багатства й прибутки будуть присвячені Господу, їх не будуть приховувати, накопичувати, ці прибутки віддаватимуть усім, хто шанує Господа і служить Йому. І ті матимуть добру їжу і гарне вбрання. Погляньте! Господь має намір знищити, спустошити цю землю, змінити її поверхню й вигнати всіх, хто на ній живе. Перед цим лихом усі будуть рівні: люди і священики, раби і хазяїни, рабиня і володарка, покупець і продавець, боржник і гендляр. Землю буде вщент спустошено й сплюндровано, бо так звелів Господь. Потріскалася земля, весь світ вичавлений, небо й те страждає разом з людьми земними. Люди споганили й отруїли землю, бо відступили від Божої науки, не пішли шляхом Божого Закону й порушили вічний Заповіт. Тому прокляття поглинає землю, а всі, хто на ній живе, страждають за провини. Ось чому мешканці її згинуть; уціліє лиш дехто. Молоде вино вичавлене на лозу. Усі, хто раніше веселився, журяться. Вщухла радість тимпанів, замовк щасливий гамір, замовкли звуки лір. Ніхто не співає пісень, запиваючи вином. Прогіркло пиво для тих, хто його п’є. Місто хаосу розбите, не зайдеш у жодну оселю. На вулицях галасують, шукаючи вино, а веселощі стали неспокоєм, радість стерта з лиця землі. Місто лишилося спустошене, брама, й та розбита вщент. Під час збирання врожаю трусять з дерева оливного маслини, але декілька плодів все ж залишаються на гілках. Так само й трапиться і з цією країною. Ті, хто лишиться в живих, піднесуть свій голос, і радісно співатимуть. Повсюди люди гукатимуть про чудотворність Бога. Отож вшановуйте Його на сході, звеличуйте ім’я Господнє, Бога Ізраїлю, далекі береги. Ми чули звідусіль, з усіх кінців землі, лунали співи: «Славімо праведність Його!» Але я мовив: «Досить, достатньо з мені! Бо зрадники нападають на людей й калічать їх!» На всіх, хто мешкає у цій країні, сум’яття жде, смертна яма й лови. Хто в розпачі, нажаханий украй, втікатиме з країни, втрапить в яму. Хто з неї вилізе, потрапить в пастку. Адже відчиняться небесні вікна, й земні основи затремтять. Земля геть розбита, земля геть потрощена, земля в пропасниці тремтить. Земля, мов пияк злиденний, тіпається, хитається, немов старенька хата, гріхи її гнітять так тяжко, звалилася вона, і вже їй не звестися ніколи. Небесним силам теж тоді Господня кара буде, правителі земні її спізнають. Зберуть їх разом, наче в’язнів в казематі, зачинять у в’язниці, й через багато днів скарають. Зніяковіє місяць, сонце засоромиться, тому що правитиме Господь Своєю славою, як цар, на очах старійшин у Єрусалимі, на горі Сіон. Господь — мій Бог! Тебе шаную я і прославляю Твоє ймення. Ти сотворив немислимі дива, все, що задумав Ти колись, збулося. Так, з міста Ти зліпив каміння купу. З укріпленого міста Ти зробив руїну, палац чужинців — вже не місто, воно не відбудується ніколи. Тому Тебе народи найсильніші шанувати будуть, боятимуться кривдники тебе. Адже для бідних служиш Ти притулком, притулком для нужденних, що в біді. Завжди зігріється у Господі злиденний, Ти — затишок від вітрів штормових. Ти — затінок від спеки, бо подих кривдника, мов шторм для стін, немов пустельна спека. Ти змовкнуть змусив хижаків-чужинців. Як спеку неблаганну хмари тінь гамує, так переможну пісню ворога Ти зупинив. На цій горі Господь Усемогутній збере усі народи на банкет, там буде ніжне м’ясо й вишукані вина. Зараз покров, що «смертю» зветься, накриває всі народи. Він знищить смерть навіки. Господь, Володар мій, на кожному обличчі витре сльози. Він звільнить землю від ганьби Свого народу. Отак пообіцяв Господь. І скажуть люди: «Гляньте, ось Господь наш! Його чекали ми, і Він прийшов нас рятувати. Це — наш Господь, на Нього ми чекали! Давайте ж веселиться і радіти, коли Він нас рятує». Господь цю гору захистить, але Моав Він розтовче, немов солому, що втоптана у гній. Немов пловець, що розкидає руки у воді, щоб вигребти, так і Моав захоче врятуватись, та пиху і брехню його на дно Він пустить. Високі стіни захисні зруйнує Він, зрівняє із землею, перетворить в порох. В краю юдейському того дня співатимуть таких пісень: Наше місто могутнє, захищає міцними мурами і підмурівками нас. Відчиняйте ворота, хай праведний входить народ, той, що Богу лишається вірним. Ти — справжній мир усім, хто покладається на Тебе, адже це люди, що довірились Тобі. Завжди у Господа плекайте віру, адже Господь Бог — фортеця незнищенна. Він опустив усіх, хто на узвишшях оселився. Він гордовите місто змусив впасти до самої землі, із порохом зрівнятись. Його ж ось топчуть ноги бідних, ступні злиденних. Для добрих й чесних — рівний шлях, Ти, Справедливий, гладеньку путь їм стелиш. Так, ми на Тебе, Господи, чекаєм на тім шляху, де жде нас присуд Твій. Ми прагнемо в душі Твоє ім’я плекати. Душа до Тебе тягнеться, коли настане ніч і на світанку спраглий дух до Тебе лине. Коли Твій суд прийде на землю, пізнають праведність всі мешканці землі. Якщо недобрі добре ставлення спізнають, вони не навчаться, як справедливо жити. В країні доброчесній вчинять зле, і величі Господньої не зрозуміють. О, Господи, над нами руку Ти заніс для кари, але їм не дано побачить те. Нехай відчують, як Ти палко свій народ любиш. Хай засоромляться й у полум’ї згорять, що Ти для Ворогів Своїх готуєш. Лиш мир даруй нам, Господи, бо Ти досяг усього, чого ми намагалися здобуть. О Господи, наш Боже, раніше нами інші правили боги, та зараз ми лише Твоє ім’я шануємо. Не жити мертвим, тіні їхні не встають. Тож покарай їх, вигуби, щоб навіть пам’ять щезла. Натомість, Господи, ти Свій народ примнож, нехай зростає він! Нехай він Тебе прославить! Нехай розширяться його кордони! Ми, Господи, у час біди Тебе шукали і гірко зойкнули, коли Ти нас скарав. Мов та вагітна жінка, що народжувати має, звивається і криком сходить в муках. Так, Господи, і ми перед Тобою стали. Носили ми в собі нове життя, від болю корчились, та народивсь лиш вітер. Землі ми не принесли порятунку, нових людей у світ не привели. Господь каже: «Померлі ваші оживуть із мертвих; тіла воскреснуть у нове життя. Прокиньтеся, щасливі будьте всі, хто в поросі живе. Роса, що вкрила вас — то ж вранішня роса, ознака нового часу, коли земля відпустить своїх мертвих». Народе мій, додому повертайся, і двері щільно за собою причини. Пересидьте, сховайтеся, поки не вщухне гнів Господній. Бо он Господь виходить зі Свого Житла карати за гріхи й провини всі народи. Земля покаже кров усіх убитих і більше вже померлих не сховає. Тоді Господь скарає тяжко Левіафана, звивистого змія, що втікати буде, міцним нагостреним мечем. Господь морське чудовисько уб’є. У ті часи прекрасний виноградник заплодоносить, тож оспівуйте його! Це Я, Господь, той виноградник доглядаю, постійно поливаю і охороняю день і ніч, щоб шкоди не завдав йому ніхто. В Мені немає гніву, та якщо Мій шлях зупинять терни і шипшина, то піду на них війною і спалю дотла. Якщо до Мене звернуться по захист, то матимуть вони зі Мною мир. Так, матимуть вони зі Мною мир! В часи прийдешні Якова народ укоріниться славно. Народ Ізраїлю розквітне, розплодиться, розійдеться по всьому світу його плід. Як же Господь скарає Свій народ? В минулому, тільки вороги нападали на дітей Ізраїлю. Невже Всевишній зробить таке ж саме? В минулому багато із народу було вбито. Невже Господь відніме життя у багатьох Ізраїлю синів? Господь проти Ізраїлю — вигнанням і засланням. Він здув його нещадним вітром, неначе східний суховій налетів. Тільки так простяться Якову гріхи. Він тільки тоді загладить свою провину і зніме повністю з себе гріх, коли поб’є вівтарні камені, мов той вапняк, коли поваляться стовпи Ашери та вівтарі для спалювання пахощів. Укріплене мурами місто спорожніло, оселі спустошені, покинуті напризволяще, як у пустелі. Там пастимуться телята, відпочиватимуть, об’їдатимуть галуззя. А коли воно всохне, зламається, прийдуть жінки, зберуть хмиз і розпалять вогнище. Це нерозумний народ, тому й не співчуватиме їм Творець. Не помилує їх Той, Хто їх виплекав. Тоді Господь почне збирати Свій народ від річки Євфрат, до ріки Єгипетської позбирає всіх вас, ізраїльтяни, одне до одного. Того дня, коли прокинеться велика сурма, повернуться люди, загублені в ассирійській землі; зберуться ті, кого вигнали в Єгипетський край. Усі вони вшанують Господа на Святій горі в Єрусалимі. Горе прекрасній Самарії, пишному ґрону Ефраїмових п’яниць. Горе квітці в’янучій славної його краси, що серед долини родючої на горі всихає перед очима тих, хто заливається вином. Поглянь, у Господа є чоловік міцний та дужий, мов злива з градом, наче вітер руйнівний, мов повінь безупинна від штормової зливи. Самарію він до землі пригне рукою. Вона затоптана ногами буде. А квітка в’януча славної його краси, яка серед родючої долини на горі стоїть, постане, як та перша стигла фіґа перед літом. Хто їх побачить, враз зірве і проковтне умить. Тоді Господь Всемогутній стане схожим на прекрасний вінок, для свого народу, який уцілів. Він буде пишною короною, увінчаною квітом. Тим, хто в суді сидить, Він дасть дух справедливості, а тим, хто захищає від вторгнення браму міську, подарує мужність. Але ці правителі зараз сп’янілі, бо напилися вина і пива. Вони спотикатимуться й падатимуть на землю, пророки п’яні, коли бачать свої з’яви, а судді сп’янілі приймають рішення. Усі столи у блювотині, ніде немає чистого місця. Вони кажуть: «Кого Він навчатиме розуму, кого Він змусить зрозуміти почуте? Відлучених від материнського молока, забраних від груді? Він розмовляє з нами, наче з немовлям: „Сав ласав, сав ласав, кав лагав, кав лагав, зеер шам, зеер шам”. Тоді справді Господь говоритиме кумедною, дивною мовою з цим народом, якому Він сказав: „Ось затишний куточок. Це місце відпочинку. Нехай притомлені знайдуть спочинок у цьому затишному куточку”. Але вони не хотіли слухати. Ось чому Господь звертатиметься до них саме так: „Сав ласав, сав ласав, кав лагав, кав лагав, зеер шам, зеер шам”. Люди зробили, що їм заманилося зробити; впали, побилися й потрапили в полон». Тож слухайте слово Господнє, пихаті чоловіки, правителі Єрусалима. Тому що ви сказали: «Ми уклали Угоду зі смертю і договір з Шеолом. На нас не впаде жахливе покарання, воно пройде мимо. Бо ми знайшли притулок у неправді й сховалися за брехнею». Через це Господь, мій Володар, сказав: «На Сіоні Я встановлю камінь як підвалину, випробуваний камінь, цінний наріжний камінь — надійну основу, й той, хто вірить, не матиме розпачу. Я зроблю справедливість відвісом, а праведність — лотом. Град поб’є ваш притулок олжі, повінь накриє і зруйнує ваші схованки. Вашу угода зі смертю буде відмінено, ваш договір з Шеолом порветься. Коли насуватиметься жахливе покарання, воно вас втопче в землю. Воно прийде уранці, та продовжуватиметься до пізньої ночі. Ваше розуміння послання Господа нічого вам не дасть крім страху. Тільки тоді ви зрозумієте цю приказку: „чоловік спав на ліжку, замале, щоб на ньому простягнутися, та ковдрою, завузьку, щоб накритися нею”. Такі ж нікчемні та безглузді будуть й ваші союзи. Бо підніметься Господь на битву, як на горі Перазим, і розлютиться, як в долині Ґівеоновій. Він зробить Він свою незвичну справу і завершить свою дивну роботу. А ви не насміхайтеся, бо ще тугіше затягнуться навколо вас вузли. Я довідався, що мій Володар, Господь Всемогутній прийняв рішення знищити всю землю. Послухайте й почуйте мій голос, зважте на мої слова і зрозумійте їх. Хіба сіяч постійно оре землю? Хіба він увесь час розбиває грудки і не скородить поле? Хіба він не висіває кріп і тмин після того, як розрівняв землю? Хіба не сіє пшеницю рядками, ячмінь — у належному місці, а полба — по межі? Його навчає Бог, як треба працювати на землі. Землероб не молотить кріп зубчастим катком і не котить молотильне колесо по тмину, щоб вибити зерно. Землероб вибиває зерно кропу невеличким ціпом, а тмин — кийком. Зерно на вимолочують, щоб мати хліб, а не колотять по ньому без упину. Чоловік котить по ньому молотильне колесо, яке тягнуть коні, але не розбиває його. Ці знання ідуть також від Господа Всемогутнього. Він дає прекрасні поради, Він дуже мудрий!» Ось що Бог говорить: «Горе Аріелу, місту, де Давид отаборився. Рік за роком там череда численних свят тривала. Тоді на Аріел накликав Я біду, наповнив місто сльозами й жалобою, і вівтарем для мене став Аріел. Я отаборився навколо тебе й оточив місто укріпленнями з усіх боків, звів повсюди штурмові башти. Ти був до землі пригнутий, промовляв із землі, просив пощади з пороху. Твій голос, мов голос привида, з землі долинав, твій шепіт долітав з порохняви. Усі численні народи, що пішли в бій на Аріел, усі, хто обложив тебе й твої укріплення, щоб туди потрапити, здавалися маревом, страшним видінням нічним. Як голодний снить про їжу, а прокидається все одно неситий, як спраглий тягнеться у сні до джерела з водою, а вранці відчуває спрагу і знесилення, таке ж довелося пережити й тим народам, що йшли війною проти гори Сіон. Ніхто з них не отримає те, що хоче». Оглушіть себе й глухими будьте, засліпіть себе й сліпими будьте, п’янійте, та не від вина, хай ноги заплітаються, хоча ви пива й не ковтали. Бо то Господь на вас навіяв сон. То Він примусив вас глибоким сном заснути. Пророки, вам Він очі затулив, провидці, затьмарив Він голови ваші. Передбачення ці стали для вас книгою з нерозрізаними сторінками, змісту якої ви ще не знаєте. Якщо дати таку книгу людині, що вміє читати, і сказати: «Прочитай, що там написано», — той відповість: «Не можу, бо сторінки нерозрізані». Або якщо дати цю книгу тому, хто не вміє читати, й попросити: «Прочитай!» — у відповідь почуєте: «Я не вмію читати». Мій Володар говорить: «Цей народ на лиш словах стверджує, що він зі Мною, тільки устами промовляє, що вшановує Мене, а серцем далекий від Мене і шанує Мене тільки тому, що так годиться. Тому Я знову дивуватиму цей народ неймовірними, вражаючими дивами. І мудреці перестануть щось розуміти, зникне їхня мудрість». Горе тим, хто намагається щось дуже глибоко приховати від Господа або втаємничити свої плани. Горе тим, хто творить зло у темряві й при цьому примовляє: «Хто нас бачить? Хто про нас знає?» Недалекоглядні! Ви вважаєте, що глина те саме, що й гончар. Хіба може річ сказати тому, хто її створив: «Не він мене зробив!» Хіба може виліплений горщик відізватися про свого творця: «Він нічого не розуміє?» Чи справді Ливан незабаром стане садом, а Кармел розростеться, наче ліс? Тоді глухий почує слова книги. Після мороку й темряви очі сліпого прозріють. Бідні знову возрадуються Господу, а найнужденніші знайдуть своє щастя у Святого Ізраїлю. Це станеться тому, що зникнуть жорстокі, пропадуть зарозумілі, не стане більше всіх тих, хто тче лихі наміри. Зникнуть ті, хто обмовляє людей, хто розставляє пастки при розслідуванні в суді, хто оббріхує невинного, щоб несправедливо звинуватити його. Тому Господь, який звільнив Авраама, ось що говорить роду Якова: «Народ Якова не буде більше посоромлений, ніколи не збліднуть їхні обличчя від сорому. Коли вони побачать усіх своїх дітей, створених Мною, вони шануватимуть Моє святе ім’я. Вони шануватимуть Якова Святого й благоговітимуть перед Богом Ізраїлю. А ті, хто вперто не корився, зрозуміють гріхи свої й приймуть Мої настанови». Господь говорить: «Горе впертим дітям, які роблять те, що надумали, а не йдуть Моїм шляхом. Вони складають угоди з іншими народами, але проти Моєї волі, і тим помножують гріхи. Не порадившись зі Мною, вони намірилися вирушати до Єгипту просити захисту у фараона, щоб сховатися під крилом Єгипту. Заступництво фараона стане вашою ганьбою, захист під крилом Єгипту буде вашим соромом. Хоч його представники вже в Зоані, його посланці дійшли до Ганеса, на кожного впаде ганьба від народу, який не може їм допомогти. Єгипет не допоможе їм і не підтримає, а принесе лише сором і ганьбу». Ось сумне послання про тварин Неґевських: Це небезпечна земля, де чатує біда на людей. Там живе багато левиць і рикаючих левів, отрутних гадюк і стрімких змій. Люди проходять цією землею, поклавши своє добро на спини віслюків, везучи скарби на горбах верблюдів, щоб віддати їх народові, який не може допомогти. Марно сподіватися на Єгипет, допомога їхня нічого не варта. Тому Я й назвав Єгипет «драконом, який нічого не робить». Іди й напиши це на таблиці, щоб побачили, запиши це в книгу, щоб назавжди залишилося свідчення для прийдешнього. Це неслухняні люди, мов брехливі діти, що відмовляються слідувати вченню Господа. Вони говорять провидцям: «Не дивіться снів ». Вони просять пророків: «Не передрікайте нам правди, а говоріть про щось утішне, провіщайте приємне. Зійдіть зі шляху, дайте дорогу. Годі говорити нам про Святого Ізраїлю». Тому Святий Ізраїлю говорить: «Оскільки відмовилися ви прислухатися до послання, а довірилися жорстокості й обману, покладаючись лише на них, цей гріх ляже на вас. Це як тріщина у високій стелі, яка розширяється і раптом розламує стелю. Цей розлам, ніби глиняний горщик, який через недбалість розпався на дрібні черепки, що ними не можна навіть витягнути з вогнища вуглинку чи зачерпнути води з колодязя». Від погрози одного ворога втікатимуть тисячі. П’ять ворогів вам пригрозять, а ви всі втікатимете, доки не залишиться від вас хіба що держално чи прапор на вершині гори. Господь хоче виявити милосердя до вас, Він піднімається, щоб утішити вас, бо Господь є Богом справедливості. Благословенними будуть усі, хто чекає на Нього. Так, народе Сіону, мешканці Єрусалима! Ви більше не ридатимете. Господь змилостивиться над вами, коли почує, що ви плачете й просите в Нього допомоги. Як тільки Він почує ваші голосіння, то прийде вам на допомогу. Хоч мій Володар дав вам хліб печалі й воду гноблення, але ваш Учитель уже не ховатиметься, ваші очі побачать Його. І якщо ви збочите праворуч, чи ліворуч, ваші вуха почують голос позаду, який промовить: «Ось шлях. Ідіть цим шляхом». Ви не доглядатимете в чистоті срібних бовванів та позолочених божків. Ви їх викинете, мов забруднену спідню білизну. Ви їм скажете: «Геть звідси!» Господь пошле вам дощ, щоб добре проросло зерно, яке ви посієте. Він дасть вам їжу, бо посіви принесуть багатий, щедрий урожай. Того дня худоба пастиметься на просторих пасовиськах. Ваші воли й віслюки, які допомагають обробляти землю, їстимуть найкращі корми, перевіяні вилами й лопатами. З кожної високої гори, з кожного узвишшя потечуть струмки того дня, коли багатьох людей уб’ють, коли впадуть укріплення ворога. Світло місяця буде схоже на сонячне, а сонячне світло буде в сім разів яскравішим. Того дня, коли Господь перев’яже завдані Ним рани Свого народу і зцілить болячки від ударів, йому заподіяних, сонячного світла буде стільки, скільки його буває протягом семи днів. Погляньте, ім’я Господа йде здалеку, Його гнів, як палючий вогонь, оточений клубами диму. На вустах Його закарбований гнів, а язик Його схожий на руйнівне полум’я. Його дихання, немов повновода ріка, що підбирається до горла. Господь просіє народи крізь сито знищення, й закріпить у щелепах народів вудила, які ведуть їх на манівці. Ви співатимете пісню, як святкової ночі. Ви почуватиметеся щасливими, як ті, хто під музику флейти піднімається до Скелі ізраїльської схилами гори Господньої. Господь змусить кожного почути Його величний голос і побачити його могутню руку, яка опускається в буйному гніві та всепожираючому полум’ї з грозою та градом. Ассирія злякається, почувши Господній голос, коли Він ударив її Своїм дубцем. Під звуки тамбуринів та арф Господь на всі боки наноситиме удари ассирійцям Своїм караючим дубцем. Тофет уже давно наготовлений для царя. Широка й глибока його яма для вогнища, там багато вогню й дров. Господнє дихання, подібне до сірчаного потоку, запалить багаття. Горе тим, хто йде в Єгипет шукати допомоги, хто покладається на коней, хто думає, що їх спасуть колісниці й дужі вершники. Вони не звертаються до Святого Ізраїлю, не просять у Господа допомоги. Але Він — мудрий. Він накличе нещастя на них і виконає Свої погрози. Господь підніметься на битву з кривдниками й тими, хто допомагає нечестивцям. Народ Єгипту — то лиш люди, а не Бог, а їхні коні — то лиш тварини, а не дух. Коли Господь занесе руку, помічник затнеться й захитається, а ті, хто шукав у нього допомоги, не втримаються, упадуть. Обидва будуть знищені разом. Господь сказав мені: «Подібно до того, як старий або молодий лев рикає над здобиччю й не лякається криків пастухів, що хочуть його відігнати, й не втікає, переляканий тим галасом, який вони здіймуть, так і Господь Всемогутній спуститься, щоб битися на горі Сіон та її схилах». Господь Всемогутній захищатиме Єрусалим, як пташки захищають свої гнізда, в’ючись над ними. Він захистить, пожаліє і врятує його. О, люди Ізраїлю, поверніться до Того, проти Кого ви так затято повстали. Тоді кожен із вас відвернеться від срібних та золотих бовванів, яких ви гріховно витворили своїми ж руками. Ассирія впаде під ударами меча, занесеного над нею не людиною. Її знищить не меч в руках людини. Ассирія ухилиться від меча, але молодих ассирійський юнаків зловлять і перетворять на рабів. В ассирійському палаці більше ніхто не житиме. Її вожді зневажать її прапор. Так сказав Господь, вогонь Якого палає на Сіоні, а горнило якого — в Єрусалимі. Якщо цар правитиме чесно, а князі керуватимуть справедливо, тоді кожен із них буде укриттям від бурі, дахом від дощу, рятівним струмком у пустелі, широкою тінню скелі у висушеному спекою краї. Тоді не заплющать очей ті, хто може побачити, й прислухаються ті, хто може почути. Серця гарячкових будуть обачливішими, уста недорікуватих забалакають чітко й швидко. Дурнів більш не називатимуть шляхетними, а нечестивців не поважатимуть. Нерозумні говорять дурниці, та в їхніх головах визрівають лихі замисли: чинити зло, ображати негідними словами Господа, віднімати у голодного шмат хліба й не приховувати води від спраглого. Творити зло — то зброя нечестивця. Він задумує лихе, прагне ошукати бідних навіть коли вони справедливо нарікають. Але шляхетні люди мають шляхетні думки й обстоюють шляхетні вчинки. Ви, безтурботні жінки, встаньте й почуйте, що я кажу. Послухайте, що я розповім вам, легковажні. Ще й року не мине, як ви будете нажахані, безтурботні жінки! Бо зерно не вродить, фрукти не дозріють. Жахайтеся, безтурботні жінки! Жахайтеся, легковажні! Зніміть вбрання й вдягніть волосяниці. Бийте себе в груди в горі, бо немає вже родючих земель й багатих виноградників. Колючками й терном укрилася родюча земля мого народу. Тужіть за оселями, де веселилися, за щасливим містом. Тому що палац опустіє, а гамірне місто затихне, бо підуть звідти люди. Фортеця і сторожова башта перетворяться на печери. Дикі віслюки облюбують собі ті місця, бродитимуть там вівці, шукаючи поживи. Так буде до того часу, доки посланий Богом Дух не зійде до нас. І тоді пустеля перетвориться на квітучий сад, і сад буде пишний, як ліс. На цій землі пануватимуть справедливість і добро. Добро принесе процвітання, а справедливість — спокій і довіру на віки. Народ мій житиме в мирних домівках, у безпечних оселях, у спокої та мирі. Але до того ліс буде геть знищено, а місто зруйновано. Благословенні ви, хто сіє насіння при кожному струмку, хто відпускає худобу й віслюків вільно пастися. Горе тобі, руйнівнику, якого спустошення не зачепило! Горе тобі, зраднику, якого ніхто не зрадив.: Коли ви закінчите спустошувати, вас самих знищать. Коли ви кінчите зраджувати, вас зрадять. Тоді всі почнуть благати Бога: «О, Господи, яви нам доброту Свою, бо ми чекаємо на Тебе! Дай сили нам щоранку! Будь порятунком у нелегкий час! Втекли народи, бо могутній голос Твій їх налякав, розбіглись навкруги, як тільки Ти піднявся». Вашу здобич зберуть, як коників збирають, як сарана налітає на поживу, так неї накинуться. Господь — величний і живе Він на висоті. Він сповнює Сіон справедливістю і добротою. Він принесе тобі процвітання. Він збагатить тебе спасінням, мудрістю і знаннями. Шанувати Господа — ось той скарб, який Він дарує. Послухай, як гірко плачуть на вулицях сміливці. Посланці миру й спокою тяжко ридають. Дороги опустіли, ніхто не подорожує шляхами. Укладену Угоду порушили, свідкам не вірять, нікого не поважають. Земля у жалобі страждає і слабне. Ливан присоромлений гине. Долина Шарон схожа на пустелю, в Башані й Кармелі облетіло листя. Господь говорить: «Тепер Я піднімусь, тепер Я випростаюсь, тепер Я вознесусь, та стану найважливішим для людей. Ви займаєтесь нікчемними справами, що, мов полова й сіно, нічого не варті. Ваш дух — то вогонь, що пожирає вас. Народи горітимуть, доки їхні кістки не перетворяться на вапно. Вони згорять у полум’ї, мов колючки. Почуйте, що Я зробив, ті, хто живе далеко, й ті, хто поруч, пізнайте Мою силу». Грішники в Сіоні перелякані, тремтять від страху безбожники. Вони говорять: «Хіба може хтось із-поміж нас вижити у цьому всепоглинаючому вогню? Хіба може хоча б хтось жити поряд із пожираючим вогнем, що палає вічно?» Люди, які чесно живуть і правдиво говорять, які не хочуть наживатися, гноблячи інших, які не беруть хабарів, які затуляють вуха, щоб не слухати про криваві змови, й заплющують очі, аби не бачити зла, такі люди житимуть безпечно, для них знайдеться затишне місце в укріпленнях скелястих. Їм буде що їсти, не скінчиться у них вода. Ваші очі побачать Царя у всій Його величі, ви побачите землю, що розкинеться далеко навсібіч. Ви подумки згадуватимете про жах минулий: «Де той, хто рахував податки? Де ті, що прийшли із країн далеких, чий говір нам не був відом? Де той вивідувач, хто башти перелічив? Всі згинули безслідно! Ти не побачиш самовдоволених людей, мову яких не можна зрозуміти, бо вона надто нерозбірлива й нечітка». Поглянь на Сіон, місто наших свят. Твої очі побачать Єрусалим, мирну оселю, шатро, що не ворухнеться, бо кілочки не вирвуться з землі й жодна мотузка не порветься. Бо там Господь могутній буде для нас. Це буде край річок і широких каналів, де не ходять човни зі стерном і великі судна. Бо Господь — наш суддя. Господь — наш законодавець. Господь — наш цар, він нас спасе. Твої канати ослабли, вороже. Вони не утримують міцно щоглу і не напинають вітрило. Більшість здобичі буде поділено, так що навіть і кульгавий отримає свою частку у війні. Жоден із мешканців не скаже: «Я хворий». Народу, що там живе, забудуться й простяться гріхи його. Підійдіть ближче, народи, й послухайте! О народи, прислухайтесь! Нехай земля і все суще на ній почує, нехай весь світ і все, що в ньому є, чує. Бо Господь гнівається на всі народи, Він злиться на їхні війська. Він прорік їм повне винищення, Він їх послав на погибель. Тіла убитих будуть викинуті, підніметься сморід від їхніх трупів, а їхня кров заллє гори. Немов у сувій скрутиться небо, розтануть усі небесні світила, зів’януть і впадуть зорі, як лист засохлий злітає з виноградного куща, як зморщується і падає з дерева додолу інжир. Коли Мій меч в небесах завершить роботу, він спуститься на Едом, на людей, яких Я прирік на погибель. У Господа є меч, який облитий кров’ю, лосниться лоєм. То — кров ягнят і козлів, то — лій з баранячих нирок. Господь складе цю пожертву у Боцрі, в краї Едомскому буде велика різня. Повбивають буйволів, телят і диких биків з ними. Земля просякне їхньою кров’ю, а жир змішається з порохом. Це ж бо Господь вибрав час для покарання, вибрав рік розплати за Сіон. Ріки Едому перетворяться на смолу, його земля буде подібна до палаючої сірки, край нагадуватиме киплячу смолу. Вогонь палахкотітиме і вдень, і вночі, клуби диму здійматимуться вічно. З покоління в покоління цей край буде сплюндрованим, ніхто ніколи не ходитиме там. Пелікани та їжаки оселяться в тій землі, сови та ворони літатимуть над нею. Господь кине погляд на Едомський край і перетворить його на дику пустку. Вельможі і правителі його зникнуть, не буде там нічого, що б нагадувало царство. Фортеці поростуть терном, кропива й ожина заплетуть твердині міські. Там знайдуть собі притулок шакали, гніздитимуться сови. Здичавілі коти там зустрічатимуть гієн, озиватимуться одне до одного дикі козли. Знайдуть там притулок і спокій нічні звірі. Там кублитимуться змії, відкладатимуть яйця, висиджуватимуть зміят. Там паруватимуться стерв’ятники, збираючись у зграї. Знайдіть і прочитайте у сувої Господнім про все це, ніхто не буде пропущений, кожен матиме пару. Тому що так повелів Господь, Його Дух зібрав їх там. Він кинув жереб і відміряв лінією, де кому селитися. Вони повіки володітимуть землею, із роду в рід там житимуть вони. Пустеля, посушливий край звеселиться, пустеля возрадується і зацвіте. Ніби крокусами, вона покриється цвітом, заграє і заспіває. І стане такою прекрасною, як ливанські ліси, як велична гора Кармел, як долина Шарону. І буде так, бо люди побачать славу Господню, велич нашого Бога. Зміцніть ослаблені руки, укріпіть коліна. Скажіть тим, хто боїться: «Станьте сильними й не бійтеся! Ось ваш Бог! На ваших ворогів упаде кара, Господня розплата. Він прийде і спасе вас». І тоді прозріють незрячі й почують глухі. Кульгаві поскачуть, мов олені, а німі заспівають від радості. Бо прорветься вода в пустелі, потечуть струмки в пустиню. Мари перетворяться на озера, а з сухої землі заб’ють ключі. Там, де знайшли притулок шакали, трава стане високим очеретом. Дорога проляже через ті місця, і її назвуть Святою дорогою. Нечисті люди не ходитимуть нею. Безбожники не ступатимуть тим шляхом, лиш праведні люди йтимуть ним. Ні левів, ні інших звірів не буде на ньому, а тільки звільнені Богом люди підуть тією дорогою. Повернуться в Сіон звільнені Господом люди з піснями й повіки житимуть щасливо. Їхнє життя буде наповнене радістю й щастям, а сум і печаль утечуть від них. На чотирнадцятому році правління Езекії ассирійський цар Сеннахерив напав на всі укріплені міста Юдеї й захопив їх. Ассирійський цар відправив свого воєначальника з великим військом з Лахиша в Єрусалим до царя Езекії. Він зупинився біля водопроводу Верхнього ставка, що по дорозі до поля Пральника. На переговори з воєначальником вийшли Еліаким, син Гилкії, головний управляючий палацу, писар Шевна та літописець Йоа, син Асафа. Один з воєначальників звернувся до них з такими словами: «Передайте Езекії, що великий цар, цар Ассирії говорить таке: „Звідки у тебе така впевненість? Невже ви гадаєте, що маєте силу і військовий досвід? Але ж то марні словеса! На кого ви покладаєтесь, що вирішили проти мене повстати? Послухайте, ви покладаєтеся на Єгипет, цю зламану очеретину, цю зламану очеретину, яка простромить руку й ранить кожного, хто спирається на неї. Отакий фараон, єгипетський цар, виявляється всім, хто на нього покладається. Якщо ви скажете мені: „Ми покладаємося на Господа, нашого Бога”, то хіба це не Його узвишшя й вівтарі знищив Езекія, наказавши Юдеї та Єрусалиму поклонятися Господу перед цим жертовником у Єрусалимі?” Тож погодьтеся на умови мого володаря, царя Ассирії: я вам дам дві тисячі коней, якщо ви знайдете стільки ж вершників для них. Якщо ви не можете перемогти хоча б одного, бодай найнижчого за чином, слуги мого володаря, то ж чому ви покладаєтеся на Єгипет, його колісниці та вершників? Більше того, хіба ж я виступаю проти цієї землі без згоди Господа? Сам Господь наказав мені виступити проти цієї країни і знищити її». Тоді Еліаким, Шевна та Йоа відповіли воєначальнику: «Розмовляй, будь-ласка, з нами арамійською мовою, ми її розуміємо. Не звертайся до нас гебрейською мовою, адже люди на міських мурах можуть нас почути». На це воєначальник відповів їм: «Хіба володар послав мене говорити лише з вами та вашим володарем? Хіба він не послав мене сказати про все це й людям на мурах, які разом з вами змушені будуть їсти власне лайно й пити власну сечу?» Тоді воєначальник підвівся і голосно закричав гебрейською мовою: «Послухайте слова великого царя, царя Ассирії: „Не дайте Езекії ввести себе в оману, бо він не може врятувати вас від моєї руки. Не дозволяйте Езекії намовити вас довіритись Господу, хоч він і запевняє, що Господь неодмінно врятує вас і не дозволить царю Ассирії захопити ваше місто”. Не слухайте Езекії, бо ось що говорить ассирійський цар: „Укладіть зі мною мир і підкоріться мені. Тоді кожен їстиме з власного виноградника і з власної смокви, і кожен питиме зі своєї криниці, доки я не прийду й не заберу вас із собою в країну, що схожа на вашу, де є зерно й молоде вино, на землю хліба й виноградників. Не слухайте Езекію, бо він вводить вас в оману, переконуючи у тому, що Господь вас порятує. Хіба боги інших народів врятували ті землі від царя Ассирії? Де боги Гамата й Арпада? Де боги Сефарваїма? Хіба вони врятували Самарію від моєї руки? Чи якийсь із богів цих країн зміг врятувати від мене свою землю? То як же тоді може Господь врятувати Єрусалим від моєї руки?”» Але мовчали городяни, не прохопилися ні словом, бо цар наказав їм не відповідати. Тоді син Гилкії, Еліаким, який управляв палацом, писар Шевна та літописець Йоа, син Асафа, розірвали свій одяг на знак скорботи, пішли до Езекії й передали йому все, що говорив воєначальник. Почувши їхню розповідь, цар Езекія розірвав на собі одяг, вдягнув волосяницю на знак жалоби й вирушив до Господнього храму. Він послав Еліакима, що управляв царським палацом, писаря Шевну та головних священиків, які теж вдягли жалобний одяг, до пророка Ісаї, сина Амоса. Ті звернулися до нього з такими словами: «Ось що говорить Езекія: „Цей день є днем смутку, докору й сорому. Тяжкий він буде, та нагадуватиме той день, коли дитина має народитись, та в неї недостатньо сил, щоб вийти із утроби. Може, станеться так, що Господь, твій Бог, почує всі слова, які говорив воєначальник, посланий своїм володарем, царем Ассирії, щоб позбиткуватися з живого Бога. Тож Господь, твій Бог покарає його за ті слова, що Він почув. Тому молися за людей, які ще залишилися живими”». Коли урядовці царя Езекії прийшли до Ісаї, він їм відповів: «Ви мусите сказати вашому володарю про те, що говорить Господь: „Не бійся почутого, не бійся тих слів, якими Мене ображали слуги царя Ассирії. Послухайте, Я вселю в нього дух, і він зрозуміє послання й повернеться до своєї землі, а Я зроблю так, що його зарубають мечем у власній країні”». Коли воєначальник довідався, що ассирійський цар вийшов з Лахиша й напав на Ливну, він відступив від Єрусалима. На той час до царя Ассирії дійшла звістка про ефіопського царя Тиргаку, що той виступив війною проти нього. Коли ассирійський цар дізнався про це, то послав гінців до Езекії, наказавши їм, щоб вони передали царю юдейському Езекії таке: «Не дозволяй Богу, на Якого ти покладаєшся, себе дурити обіцянкою, що Єрусалим не буде переможений царем Ассирії. Ти ж певно, чув, що царі ассирійські царі сплюндрували всі землі та зруйнували їх ущент. То ж хіба ти будеш врятований? Хіба врятували боги тих народів, яких знищили мої предки: Ґозан, Гаран, Резеф і народ Едема, який жив у Тель-Ассарі. А де тепер цар Гамата, цар Арпада, цар міста Сефарваїма, царі Гени чи Івви?» Езекія отримав листа, що йому вручили посланці, й прочитав його. Потім він пішов до храму Господнього, розгорнув листа перед Господом Вслухайся, Господи, почуй! Розплющ очі, Господи, подивися й послухай, якого листа прислав Сеннахерив, щоб образити живого Бога. Справді, Господи, царі Ассирії знищили всі народи та спустошили їхні землі. Вони жбурнули їхніх богів у вогонь, адже то були лише рукотворні боввани з дерева й каменю, тому їх і знищено. А тепер, Господи, наш Боже, врятуй нас від його руки, щоб усі царства земні знали, що Ти, Господи, — Єдиний Бог». Тоді Ісая, син Амоса послав таку звістку Езекії: «Ось що Господь, Бог Ізраїлю мовить: „Оскільки ти молився Мені щодо ассирійського царя Сеннахерива, Я почув тебе. Тож Господь послав таке пророцтво про нього: „Цнотлива дочка Сіону зневажає тебе дочка Єрусалиму вслід тобі сміється, як ти тікаєш, трусить головою. Кого ж образив ти, кого зневажив, на кого голос ти підвищив свій? Кого пихатим поглядом зневажив? На Бога Ізраїлю Святого! Через слуг своїх ти Господа образив. Ти нахвалявся: „Я подолав висоти гір на колісницях багатьох, ливанські гори недосяжні. Я зрубав найвищі кедри і добірні кипариси, в захмарні гори я проник, у непролазні хащі. Я викопав колодязі й пив із них у чужих краях, підошвами своїми я висушив усі єгипетські струмки”. Хіба не чув ти, що Я давно про це замислив? У сиву давнину Я спланував це і тепер здійснив, щоб ти поруйнував укріплені міста й перетворив їх на руїну. Знесилився засмучений і зганьблений народ, який був немов свіжа зелень, мов трава на дахах, що жухне, ще не встигнувши зрости. Я знаю твій кожний крок, коли ти йдеш на війну і повертаєшся з неї. Я знаю, коли ти розлютився на Мене. Оскільки проти Мене ти повстав, Я почув твою зухвалу мову. Тож Я твої ніздрі гаком зачеплю, вудилами твій рот замкну. Я пожену тебе дорогою тією, якою ти прийшов сюди”». Для тебе ж, Езекіє, буде знаком ось що: цього року їстимеш усе, що виросте саме, наступного року будеш харчуватимешся тим, що позростає з самосію, а вже на третій рік посій і пожни збіжжя, посади виноградники і збери з них урожай. І знову всі ті, хто виживуть із роду Юди, пустять глибоко коріння й матимуть добрі плоди. Адже вцілілі вийдуть з Єрусалима, вони спустяться з гори Сіон. Велика любов Всемогутнього Господа зробить це. Саме тому ось що Господь говорить про ассирійського царя: «Не ввійде він у місто це й не випустить із лука стріли. Щитом прикрившись, він до міста не підійде і перед мурами міськими не нагорне вал. Яким шляхом прийшов, таким назад поверне, у місто це нізащо на ввійде, — Господь так заявляє. — На захист міста встану Я і його врятую, заради Себе і Давида, Мого слуги». Тоді зійшов Господній Ангел і вбив сто вісімдесят п’ять тисяч воїнів в ассирійському таборі. Коли наступного ранку люди прокинулись, то побачили навкруги мертві тіла. Тому ассирійський цар Сеннахерив відступив і повернувся додому в Ниневію, де й лишився. Якось коли він поклонявся у храмі свого бога Нісроха, його сини Адраммелех та Шарезер зарубали його мечами і втекли на землі Арарату, а царем Ассирії став його інший син Есаргаддон. На ту пору Езекія захворів і лежав при смерті. Пророк Ісая, син Амоса, навідався до нього і сказав: «Ось що Господь мовив: „Віддай останні розпорядження в домі, бо ти вже не одужаєш, незабаром ти помреш”». Езекія відвернувся до стіни обличчям й почав молитися Господу. Він сказав: «Господи, благаю Тебе, згадай, я вірно й щиросердно служив Тобі, я робив те, що було добре в Твоїх очах». А потім Езекія гірко заридав. Мав Ісая послання від Господа: «Піди до Езекії і скажи, що Господь, Бог його пращура Давида, говорить: „Я почув твою молитву і побачив твої сльози, й вирішив продовжити твоє життя ще на п’ятнадцять років. Я визволю тебе й це місто з рук ассирійського царя. Я захищу це місто ”». «Такий буде тобі знак від Господа на підтвердження того, що Він сказав: „Я змушу сонячну тінь, що спустилася сходами Агаза, відступити на десять сходинок”». Так і сталося: сонце відступило на десять сходинок. Ось що написав цар юдейський Езекія, коли одужав: «У полудень життєвої пори я мушу йти у інший світ. Провести решту днів моїх за брамою Шеолу доведеться. Я думав: „Не побачу Господа Бога на цім світі, не бачити мені людей, не буть серед живих. Моє життя згорнули й відібрали в мене, мов те шатро кочівника. Згорнув життя, мов полотно, відрізав ткаль і зняв з верстата. Як швидко Ти життя у мене відібрав! Всю ніч просив про допомогу, але за день моє життя Ти закінчив, як лев, що розтрощив умить кістки. Як ластівка, як журавель, тужив я, я туркотів, мов голуб. Я очі видививсь, вдивляючись у небо. Володарю, я в небезпеці! Визволи мене!” Що тут сказати? Коли Він сказав і як замислив, та усе й зробив. Від гіркоти душа моя страждає, та житиму надалі я сумирно й тихо. Живе людина Господа дбанням, в турботах і випробуваннях дух міцніє. Тож дай мені здоров’я і дозволь ще жити! Поглянь! Зазнав я горя для свого добра. Мене із небуття Ти вирвав і врятував мене. Усі гріхи мої в минулому залишив. Не можуть дякувати тобі в Шеолі мертві, оспівувати і шанувати Тебе мерці не зможуть. Ті, хто спускається в могилу, на Твою вірність покладатися не можуть. Лише живі, лише живі складуть подяку, як я сьогодні дякую Тобі. Батьки дітей Твоєї вірності навчать. Господь мене врятує, тож у Господнім храмі все життя вславляти будемо його під звуки струн». Тоді Ісая сказав Ісая Езекії: «Приготуй припарку із смокви й приклади її до рани. Від того ти одужаєш». Езекія спитав: «Який буде мені знак, що я зможу піти до храму Господнього?» На той час Меродах-Баладан, син вавилонського царя Баладана, прислав Езекії листи й дарунок, бо довідався, що Езекія хворів, а тепер одужав. Езекія прийняв посланців і показав їм усе, що зберігалося у скарбницях: срібло, золото, духмяні спеції, дорогоцінні олії, зброю — все, що можна було знайти в його коморах. Нічого не лишилося такого ні в палаці, ні в царстві, чого б не показав їм Езекія. Потім пророк Ісая прийшов до царя Езекії й запитав його: «Про що говорили ті люди й звідки вони прибули до тебе?» Езекія відповів: «Вони завітали з далекого краю, з Вавилона». Ісая спитав: «А що вони побачили у твоєму домі?» «Вони бачили все в моєму домі, — відповів Езекія. — Не залишилося нічого в коморах, чого б я їм не показав». На це Ісая промовив: «Послухай-но, що говорить Господь Всемогутній: „Прийде неодмінно той час, коли все, що є в твоєму палаці і все, що донині твої предки назбирали, буде перевезено до Вавилона. Господь обіцяє, що нічого не залишиться. А деяких твоїх нащадків, які в тебе народяться, твоя плоть і кров, буде забрано; і стануть вони євнухами в палаці вавилонського царя”». «Господнє слово, яке ти мені передав, — добре», — відповів Езекія, бо подумав: «За мого життя буде мир і спокій». «Утіште, втіште Мій народ, — сказав Твій Бог. — Народ Єрусалима обігрійте добрим словом, всім людям розкажіть, що їх пора служіння вже скінчилась, що кару вони вже понесли, що їх Господь подвійно покарав за їхні всі гріхи». Ось вигукнув чийсь голос: «Дорогу приготуйте для Господа в пустелі! Для Бога нашого в пустині розрівняйте шлях! Підсипте вибалки, зрівняйте пагорби і гори. Нерівності загладьте, виправте нерівний шлях. Тоді Господня Слава буде зрима, всім людям явиться вона, бо Сам Господь таке пообіцяв». Промовив голос: «Говори!» І я спитав: «Про що мені казати?» «Всі люди до трави подібні, а їхня вірність, наче квіти польові. Засохнуть трави і зів’януть квіти, коли дихання Боже їх обвіє. Те ж буде і з народом, що з травою. Трава всихає, опадає цвіт, а слово Боже житиме віки». Зійди на висоту гірську, Сіоне, посланцю, що гарну новину несе. На повен голос прокричи, Єрусалиме, благу звістку. Голосніш, не бійся! Містам Юдеї возвісти: «Ось Бог ваш». Погляньте, Господь, мій Володар, у силі Своїй виступає, якою всім світом Він править. Дивіться, Він приніс винагороду, Його відплата йде поперед Нього. Він пастиме отару свою, як пастух. Він пригорне руками до серця ягнят, а ягницю спочить поведе. Хто пригорщами зміряв води моря, хто небесами зміряв? Хто твердь земну вмістив в мірильну чашу, хто зважив пагорби й високі гори? Хто спрямовував Господній Дух, хто вчив Його й давав Йому поради? Чи Він звертався за порадою до когось, чи хтось Його навчав, як справедливим буть? Хто дав Йому знання, хто Його мудрості шляхом провадив? Погляньте, мов краплина у відрі, народи, вони неначе порох на вагах. Дивіться, Він підносить острови, немов піщинки. Не вистачить ливанських кедрів, аби вівтарний запалить вогонь, тварин усіх ливанських мало буде, аби Йому у жертву принести. Усі народи перед Ним — ніщо, і нічогісінько не варті перед Богом. З ким можете ви Бога порівняти? Кого поставить можна поряд з Ним? Боввана? Ремісник його відлив, позолотив і срібними ланцюгом оздобив. Хтось дерево як дар знаходить, те дерево, що не гниє. Тоді шукає майстра вправного, щоб вирізьбив боввана, що не розсиплеться ніколи. Хіба не знали ви? Хіба не чули? Хіба віддавна вам не говорили? Хіба від створення землі було не ясно? Бог возсідає над сферами земними, а люди, наче сарана, у порівнянні з Ним. Це Він, немов завісу, небеса розкинув і розгорнув шатром, аби у ньому жити. Правителів Він перетворює в ніщо, суддів земних Він непотрібними зробив. Вони, немов зерно, посаджене або посіяне недавно, не встигли і коріння ще пустити, як Бог на них подув, й вони засохли, і вітер, як солому, їх поніс. Святий, наш Бог, говорить: «З ким порівняєте Мене? Хто дорівняється до Мене?» Зведіть до неба очі і погляньте! Хто все, що є на небесах, створив? Це Той, хто все небесне Воїнство гуртує, веде одного за одним, хто всі зірки по іменах скликає. Не може не з’явитися світило жодне, тому що силу Він могутню має. О Якове, чому ти нарікаєш? Навіщо ти, Ізраїлю, говориш: «Не знає Господь, яким шляхом тяжким іду я, що заслужив я, Богу байдуже цілком». Хіба ти не знаєш? Хіба ти не чув, що Господь — то вічний Бог, Творець усієї землі. Не має Він спочинку, ані втоми. Ніхто не здатен осягнути мудрість Бога. Натомленому сили придає Він, безсилого Він укріпляє вмить. Втомився і зневірився юнак, спіткнутись може молодий хлопчина, впасти. Та той, хто потаємно Господа чекає, знов набереться сил і крила відростить, мов той орел. В бігу вони, не будуть відчувати втоми, в ході їм сили вистачить завжди. Господь говорить: «Далекі береги і острови, послухайте мене безмовно! Нехай народи наберуться сили, наблизяться, а потім заговорять, зустрінемось разом на справедливому суді. Хто розбудив того, хто йде зі сходу і здобуває перемогу, хоч би де ступив? Господь йому передає народи і упокорює царів. Він їх на порох перетворює мечем, а луком — на солому, що летить за вітром. Їх переслідує він, але сам ніколи не страждає, крокує землями, у яких раніше не бував. Хто це зробив, хто спричинив усе це? Хто з самого початку історію вершить? Це Я, Господь, — це Я був на початку, Я буду і наприкінці». Далекі береги та острови побачили й злякались, від жаху затремтіли всі кінці землі, зібралися, зійшлись докупи. Вони одне одному допомагають і підбадьорюють одне одного, промовляючи: «Будь міцним!» Краснодеревник підбадьорює майстра, що працює з золотом, а коваль, що молотком формує метал, заохочує того, хто готує метал біля коваля. Коваль говорить про спайку: «Добре зроблено», — і закріпляє боввана цвяхами, щоб не перекинувся. Господь говорить: «А ти, Ізраїле, — Мій слуго, ти, Якове, якого Я обрав, — нащадок Мого обранця Авраама, якого я любив. Тебе зібрав Я із усіх кінців землі, з куточків найвіддаленіших я тебе покликав: „Ти — Мій слуга, тебе Я вибрав і не відштовхнув тебе”. Не бійся, Я з тобою, не хвилюйся, бо Я твій Бог. Тебе зміцню й допоможу тобі, звитяжною правицею підтримаю тебе. Послухай-но, на всіх, хто ображається на тебе, очікує зневага і ганьба. Усі, хто виступає проти тебе, в ніщо обернуться і щезнуть. Шукатимеш ти ворогів своїх, але не знайдеш їх. Хто проти тебе йшов війною, зникнуть. Тому що Я, Господь, твій Бог, тримаю твою праву руку. Це Я тобі кажу: „Не бійся, Я допоможу. Не бійся, черво, Якове, маленька гусенице, Ізраїлю. Я Сам поможу тобі”», — Господь говорить. Той, Хто спасе тебе — Святий Ізраїлю! Поглянь, зроблю тебе Я гостим, зубцями всіяним новим молотилом, ти будеш молотити й руйнувати гори, а з пагорбів полову зробиш. Ти їх підкинеш догори, а вітер їх підхопить, понесе, і буря розкидає їх. А ти щасливим будеш з Господом, пишатись будеш Святим Ізраїлю. Коли шукають марно воду бідні і нужденні, коли у роті в них пересихає від спраги, то Я, Господь, їм відповім: «Я, Бог Ізраїлю, на самоті їх не залишу». Я утворю річки між скель сухих, в долинах потечуть струмки. Перетворю пустелі на озера, джерелами наповню землю спраглу. Я кедри посаджу в пустелі, акації, оливи, мирт, кипариси, берест і сосну. Я все це зроблю, щоб усі бачили і знали, думали й розуміли, що це зробила Господа рука, що це створив Святий Ізраїлю. Господь, Яків цар, говорить: «Люди Ізраїлю, принесіть Мені свою справу, подайте ваші переконливі докази. Нехай ваші боввани скажуть про минулі події, про їхнє значення, щоб ми могли їх осягнути й зрозуміти їхні наслідки, або про майбутнє нехай скажуть нам. Скажіть, що чекає на нас, щоб ми знали, що ви — боги. Принаймні зробіть щось добре чи зле, щоб ми стривожились і злякалися разом. Але ж ви самі — ніхто і ні на що не здатні, а хто вам поклоняється, той — огидний ». На півночі його збудив Я, тож Він прийшов. Зі сходу кликали його на ймення. Він топче управителів, немов багно, немов гончар, що розминає глину. Хто з ваших рукотворних бовванів з самого початку дав про це нам знати? Хто попередив, щоб могли сказати: «Він правий». Ніхто із ваших лжебогів насправді не сказав нічого, ніхто не попередив, ніхто не чув від них ні слова. Я перший сповістив Сіон, гінця послав Я до Єрусалима сказати: «Глянь, поглянь, ідуть вони!» Дивлюся Я, але нема нікого серед бовванів, хто б пораду дав. Немає відповіді, коли їх питаю. Вони усі — ніщо, подоби їхні, наче вітер, безтілесні, й ні нащо не здатні. Ось Мій слуга, обранець Мій. Йому підтримку надаю, від нього втіху маю. Свій Дух у нього Я вселив, народи він розсудить справедливо. Він не кричатиме, він голос не підвищить, на вулицях його не чутно буде. Він не зламає вже підтятий очерет і не загасить світло тліючого гнота. Напевне справедливість ствердить він. Він не зламається і не надломиться, допоки не встановить справедливість на землі. Далекі береги чекатимуть його науки. Ось що сказав Господь, Бог, Який створив небеса й розкинув їх, Хто розпросторив землю і все, що росте на ній, Який вдихає життя у всіх людей і дає життя всім, хто ходить по землі: «Я, Господь, до справедливості закликав тебе, тримав за руку і оберігав. Я через тебе укладу Угоду з людством, тебе призначив освітити шлях народам. Ви маєте відкрить незрячим очі, свободу дати в’язням, тим, хто у темних казематах скніє. Так, Я — Ягве, Мене так називають. Я Свою славу не віддам нікому, не поступлюсь бовванам похвалою, яка співається Мені. Усе, що передбачив Я, збулось. Тепер же розповім про те, що вас чекає, скажу, поки воно не почалось». Хваліть Господа в нових піснях, в краях далеких піснею Його вславляйте. Усі, хто морем плаває й живе в безодні океану, оспівуйте Його. Далекі береги і острови, усі, хто має там оселю, співайте Йому славу! Пустелі і міста в пустелях, Господа вславляйте, і мешканці селищ Кедара теж. Хай торжествують в пісні мешканці Сели, з вершин гірських нехай покотиться луна. Хай восхваляють Господа, нехай Його вславляють у краях далеких. Господь, як воїн, переможно виступає, немов боєць, Він будить гнів Свій, вигукує Він згуки бойові і силою Своєю перемагає ворогів. Бог каже: «Я довгий час мовчав, не промовляв ні слова, стримувався довго. Тепер, як породілля, закричу, не стримаю дихання, ані крику. Я знищу гори і узвишшя, і все, чим гори поросли, я висушу на порох все. Я ріки поверну в посушливі пустелі і висушу озера до краплини. Незрячих поведу шляхом, їм невідомим, вони дорогою незнаною підуть. Перетворю Я темряву на світло, покручені шляхи на рівну путь. Ось що для них зроблю, не полишу самих. А той, хто на бовванам покладається і хто говорить їм: „Ви — наші боги”, — того Я відштовхну, того ганьба чекає. Послухайте всі, хто не чує, погляньте, хто не бачить, і побачте. Ніхто так не засліплений, як Мій слуга, ніхто так не глухий, як Мій посланець. Хто ще такий сліпий, як відданий Мені народ, хто ще такий сліпий, як Господа слуга? Багато бачив ти, та не звертав уваги, відкриті вуха, та вони не чують». Господь є праведний, тож Він щасливий, Свою науку зробить славною й великою. Але народ був пограбований і ниций, потрапив в пастку, кинутий за ґрати. Нема кому ошуканих порятувати, їх повели, мов здобич. Нема кому сказати: «Віддай, що взяв!» Хто з вас прислухається до цього? Хто зверне увагу й послухає заради майбутнього? Хто віддав Якова на пограбування, хто передав Ізраїль грабіжникам? Хіба то був не Господь, проти Якого ми згрішили, шляхами Якого не хотіли йти, вчення Якого не прийняли? Тому й повернув Господь проти Якова увесь жар свого гніву і наслав нещадну війну. Гнів оточив його вогнем, але той не зрозумів, Він палив його, але той нічого не затямив. Ось що говорить Господь, Який створив тебе, Якове, Який зліпив тебе, Ізраїлю: «Не бійся, бо Я врятував тебе. Я назвав тебе цим іменем, ти — Мій. Якщо долатимеш глибоку воду, якщо потрапиш у біду, Я буду з тобою. Коли перетинатимеш ріки, вони тебе не накриють. Коли йтимеш по вогню, він тебе не обпалить, полум’я тебе не дістане. Бо Я — твій Бог, Святий Ізраїлю, твій Рятівник. Як викуп за тебе Я віддам Єгипет, в обмін за тебе — Ефіопію та Севу. Тому що ти дорогий Мені, Я тебе шаную і люблю. Я віддам людей за тебе, за твоє життя віддам народи. Не бійся, Я з тобою. Я приведу твоїх нащадків зі сходу, Я зберу твоїх людей із заходу. Я звелю півночі: „Віддай їх”. Я скажу півдню: „Не утримуй їх. Приведи Моїх синів і дочок з найвіддаленіших куточків землі. Приведи всіх, хто носить Моє ім’я, кого Я створив для слави, кого народив як народ”». Приведи народ сліпий, хоч має очі, глухий, хоч має вуха. Всі народи зібралися, всі племена посходилися. Хто з тих богів невірних передбачив теперішні події або розповів про те, що вже сталося? Нехай приведуть свідків, щоб засвідчили їхню правду, щоб люди почули й сказали: «Справді, так було». «Ви — Мої свідки, — каже Господь. — Мої обранці, Мої слуги. Я вибрав вас, щоб усі знали Мене й вірили Мені, щоб зрозуміли, що Я — це Він, єдиний Бог. Не було до Мене жодного бога, не буде жодного бога й після Мене. Я — Господь, немає іншого Рятівника, крім Мене. Я прорік, що врятую вас, і зробив це. Я був з вами у чужих краях. Ви — Мої свідки, — каже Господь, — та Я — Бог. Я завжди буду Богом. Не врятуватися нікому від руки моєї. Ніхто не може перешкодити тому, що Я роблю». Ось що каже Господь, ваш Спаситель, Святий Ізраїлю: «Заради вас Я пошлю на Вавилон військо й зламаю всі замкнені брами. Звитяжні крики халдеїв зміняться на ридання. Я — Господь, ваш Святий, Творець Ізраїлю, ваш Цар». Ось що каже Господь, Який відкрив шлях через море, стежку в штормових водах. Який вивів колісницю й коня, військо й воїна, що полягли і вже не підвелися, щезли, згасли, мов світильник: «Не згадуйте того, що сталося давно, не думайте про минуле. Ось погляньте, Я збираюся зробити щось нове, воно вже з’являється. Невже ви не відчуваєте? Я прокладу дорогу в пустелі, ріки в безводних степах. Мене прославлятимуть дикі звірі: шакали та страуси — бо Я принесу воду в пустелю, ріки в безводні степи. Я напою Свій обраний народ, людей, яких Я сотворив для Себе і які Мене прославлятимуть. Чому ти Мене не покликав, Якове? Ти, Ізраїлю, справді втомився від Мене. Ти не приніс Мені овець для жертви всеспалення і не вшанував Мене пожертвами. Я не змушував тебе приносити хлібні пожертви, Я не набридав тобі вимогами спалювати запашне куріння. Ти не купував пахучої тростини і не задовольняв Мене лоєм пожертв. Але гріхами своїми ти Мене обтяжив, виснажив Мене своїми хибними ділами. Це Я, тільки Я відпускаю тобі гріхи заради Себе Самого. Я не пам’ятатиму твоїх гріхів. Вислови свою справу проти Мене, тоді посперечаймося про це. Розкажи, як бачиш справу і доведи, що ти правий. Твій прабатько згрішив і твої промовці пішли наперекір Мені. Тому Я й позбавив служителів храму їхнього сану, віддав Якова на поругу, Ізраїль на збиткування». Послухай, Якове, слуго мій, Ізраїлю, обранцю Мій! Ось що каже Господь, Який створив тебе, в материнському лоні виплекав і Який тобі допоможе. Не бійся, Якове, слуго мій, Ізраїлю, обранцю Мій! Я проллю воду на спраглу землю, джерела на сухі ґрунти. Я проллю Свій Дух на твоїх нащадків, а Своє благословення — на твоїх дітей. І виростуть вони, мов зелені тополі, як вербоньки над водами. Хтось скаже: «Я належу Господу». Інший назве себе іменем Якова, а ще інший напише: «я — Господній» і надасть собі ім’я: «Ізраїль». Ось що говорить Господь, цар Ізраїлю, його Спаситель, Господь Всемогутній: «Я — перший і останній. Немає ніякого іншого бога, крім Мене. Хто схожий на Мене? Нехай тоді скаже, проголосить себе й Мене переконає. Хто ще з давніх-давен передбачив майбутні події? Нехай той скаже нам, що буде далі! Не бійтесь, не лякайтеся. Хіба не Я давно вам розповів і проголосив, що буде далі? Ви — мої свідки. Хіба є ще бог, крім Мене? Немає ніякої іншої „Скелі”, крім Мене. Я знаю, що Я — один! Хто створює бовванів — той нікчема. Не варті й шеляга і ті божки, яких вони цінують. Люди, що свідчать на користь бовванів — сліпці та нікчеми, тому й пошиті в дурні будуть. Хто б робив божка чи виливав боввана, який не дає користі? Всі, хто поклонявся їм, посоромлені. Майстри, які зробили лжебога, — тільки люди. Нехай усі вони зберуться й перед судом постануть, тоді їм буде страшно й соромно. Коваль відділяє шмат металу й над гарячим вугіллям придає йому форму молотками, формує силою рук своїх. Коли він голодніє, то втрачає силу, а коли не п’є води, то стомлюється. Тесляр натягує пофарбований шнурок, окреслює контури стилом, а потім різцем вирізає фігурку. Він придає їй подобу людини, наділяє людськими рисами боввана, що житиме в божниці. Він рубає кедри або ж вибирає кипарис чи дуб. Він може посадити кедр, якого поливатиме дощ, і той виросте високим та міцним серед інших дерев у лісі. Коли дерево підростає настільки, що годиться на паливо, він розрубує дерево, розводить вогнище, обігріває житло, пече хліб. А з частини дерева він робить ще й божка і вшановує його, б’є поклони боввану. Половину дерева він спалює, на вогнищі смажить м’ясо, наїдається досхочу, зігрівається й говорить: „Мені тепло, затишно, дивлюся на вогонь!” Залишок дерева він перетворює на божка, свого боввана. Він схиляється перед ним, поклоняючись. Він молиться й просить: „Врятуй мене, мій боже!” Ці люди не знають чи не розуміють, вони живуть ніби з заплющеними очима й не бачать, їхні серця закриті, тому вони й не здатні розуміти. Ці люди не думають, та не мають кебети сказати: „Я половину дерева спалив на вогнищі і випік хліб, посмажив і з’їв м’ясо. А тепер з решти дерева зробити гидоту? Бити поклони колоді дерев’яній?” Той чоловік не розуміє, що він робить. Його задурманений розум завів його на манівці. Він не може врятуватися, не може сказати: „Я ж тримаю в правиці лжебога”. Пам’ятай про це, Якове, не забудь, Ізраїлю, бо ти — слуга Мій. Я витворив тебе, тому ти, Ізраїлю — Мій слуга, про тебе Я ніколи не забуду. Твої провини Я, мов хмари, розігнав, твої гріхи розсіяв, мов туман. До мене повернись, бо врятував тебе Я. Співайте, небеса, бо все Господь створив! Радій і веселися, земле, до підземних царств. Почніть співати гори і ліси, й дерева, бо Якова Господь звільнив, бо Він являє славу в Ізраїлі». Ось що сказав Господь, ваш рятівник, Який у материнськім лоні вас створив: «Я — Господь, Творець усього. Я Сам розкинув небеса, Я землю Сам розширив. Це Я розвінчую пророків передбачення фальшиві, це Я висміюю всіх віщунів. Це Я знітитися примушую мудрагелів, їхні знання перетворюю на дурницю. Я Той, Хто все здійснить, що говорив слуга Мій, Хто виконає слово посланців Своїх. Я Сам підтверджу, що Єрусалим заселять люди знову, що відбудуються міста Юдеї, Я підніму Єрусалим з руїни. Це Я скажу: „Сухим стань, океане!” Я осушу усі ваші річки. Це Я про Кира розповім усім: „Він — мій пастух, робитиме він те, що Я захочу. Він скаже про Єрусалим, що відродитись має місто знову, про храм, що знову мусить він піднятись”». Ось що Господь царю-обранцю Киру мовить: «Тебе за праву руку Я тримаю, допоможу тобі Я підкорить народи інші, забрати владу у царів. Я двері відчиню перед тобою, щоб брами міста незачинені були. Попереду Я йтиму, розрівняю гори і розіб’ю ворота металеві, залізні переріжу Я засуви. Віддам тобі скарби, що в темряві принишкли, усе багатство, що по схованках лежить, аби ти знав, що Я — Господь, Бог Ізраїлю, що на ймення зве тебе. Заради Якова, слуги Мого, та Ізраїля, вибраного Мною, назвав тебе таким ім’ям і дав тобі звання, хоча й не знаєш ти Мене. Я є Господь, немає іншого такого; крім Мене, Бога не існує. Я укріпив тебе, хоч ти Мене й не знаєш. Я це зробив, аби народи з Заходу до Сходу знали, немає іншого нікого, орім Мене, що Я — Господь, що Бога іншого їм не дано. Я створюю пітьму і світло, приношу Я багатство і несу біду. Це Я, Господь, усе творю. Хай хмари проливаються добром, нехай відкриється земля і проросте спасінням, хай праведності паростки несуть життя. Це Я, Господь, створив усе його! Горе тому, хто вступає у суперечку з Творцем. Він, як глиняний черепок між багатьох побитих глечиків. Хіба питає глина гончара, що її ліпить: „Що ти робиш?” або „Немає руків’я?” Лихо тому, хто питає батька: „Кого ти зачинаєш?” Хто звертається до матері з питанням: „Кого ти народжуєш?”» Ось що Господь говорить, Святий Ізраїлю, його Творець: «Мене допитуватись будете ви про дітей Моїх, а чи накази віддавати щодо того, що Я зробив? Створив Я землю і людей на ній. Я небеса напнув Своїми власними руками, військам Небесним Я даю накази. Я Кира спонукав творити добру справу, Йому Я простелю дорогу рівну. Він Моє місто знову відбудує, звільнить Моїх вигнанців без всякої оплати чи винагороди». Так говорить Всемогутній Господь. Ось що Господь каже: «Багатства Єгипту, скарби Ефіопії стануть твоїми. Севійці, високі та дужі, до тебе перейдуть й покірно йтимуть за тобою в ланцюгах, до ніг впадуть й молитися до тебе будуть, кажучи: „З тобою лише Бог, і іншого немає Бога”. Звичайно, Боже, Ти для нас незримий, Бог Ізраїлю, наш Спаситель. А хто бовванів робить, ті зазнають сором і ганьбу, в немилості відринуті, підуть. Господь дав порятунок Ізраїлю, навіки перемогу дарував йому. Ви не зазнаєте ні сорому, ані зневаги на віки. Господь дав небесам життя. Він — Бог. Він землю сформував і сотворив, зробив міцною, витривалою її. Створив її, аби не пустувала, аби населена була». Господь говорить: «Я — Господь, богів немає інших. Я не робив із цього таємниці, не говорив у темних тайниках землі. Нащадкам Якова Я не казав шукати Мене десь у темних землях, там, де пустка. Бо Я — Господь, Який каже правду, все, що говорю, — справедливо». Усі народи уцілілі, зберіться і прийдіть до Мене. Усі, хто носить дерев’яних бовванів і молиться богу, який не може їх спасти, хто не має знань, прийдіть, порадьтеся між собою і викладіть справу: «Хто проголосив це з давніх давен? Хто передбачив це ще в незапам’ятні часи? Хіба не Я, Господь, зробив це? Немає Бога іншого, крім Мене, справедливого Бога, Спасителя. Я — єдиний Бог! Поверніться до Мене і будете врятовані, всі народи в усіх кінцях землі. Тому що Я — Бог, і немає іншого Бога. Своїм іменем Я клянусь і обіцяю, що правду мовлю. Ця клятва буде непорушна. Кожне коліно прихилиться переді Мною, і кожний язик присягне на послух Мені. Вони казатимуть: „Правда і сила тільки у Господа. Усі, хто гнівався на Нього, прийдуть до Нього й будуть осоромлені”». Усі нащадки Ізраїля знайдуть справедливість у Господа і будуть Його прославляти. Бел схилився, а Нево зігнувся в ганьбі переді мною. Їхніх бовванів поклали на спини худоби та тварин; вона — важка ноша, яку має тягнути змучена худоба. Обох зганьблених кинули на землю. Вони не могли врятувати навіть власних бовванів і самі потрапили в полон. Послухай мене, роде Якова, усі, хто вцілів у родині ізраїльській! Я носив вас з народження, Я підтримував вас з материнського лона, і буду це робити, доки не постарієте. Навіть коли посивіє ваше волосся, Я носитиму вас. Я вас створив і піклуватимуся про вас, і вас врятую. З ким ви можете порівняти Мене? Хто Мені рівний? Ті, хто легко виймає золото з гаманця і витрачає його, хто важить срібло на терезах, ті наймають ремісника, і він виплавляє з нього бога. Вони схиляються перед ним і вшановують його. Вони піднімають його на плечі, несуть, встановлюють у певному місці. Там він і стоїть непорушно. Коли хтось виплакує свій біль йому, він не відповідає. Він нікого не визволить із біди. Пам’ятайте про це і будьте сильними. Нагадуйте собі про це, грішники. Пам’ятайте про те, що було давно. Тому що Я — Бог, і нікого іншого з богів немає. Я — Бог, і немає жодного схожого на Мене. Я говорив вам від початку про те, що буде в кінці, і вже давно Я розповів вам про те, чого ще не було. Мої наміри здійсняться, все що Я хочу, Я звершу. Я призву орла з далеких країв, чоловіка покличу, щоб здійснив те, що Я надумав. Що Я сказав, те й здійсню, зроблю те, що задумав. Послухайте Мене, непоступливі й далекі від справедливості. Вже наближається справедливість, Моє спасіння не забариться. Я принесу порятунок Сіону й наділю славою Ізраїль. О, діво вавилонська, опустись, сядь в порох земний. Сиди вже не на троні, а на землі, дочко халдейська. Тебе не називатимуть тендітною та ніжною. Зніми покривало і жорна у руки візьми, молоти зерно починай. Розв’язуй спідницю, відкрий свої ноги, крокуй через ріки. Відкриється твоя голизна, твій сором побачать. Помщуся Я тобі, нікого не помилую, скараю. Спаситель наш Господь Усемогутній — Святий Ізраїлю. Говорить Господь: «Сиди й мовчи, іди в пітьму, халдейська дочко». Не називатимуть тебе більш царицею всіх царств. Я розлютивсь на Свій народ, позбавив його честі й шани. Я віддав людей у твої руки, але ти доброти до них не проявила, ярмо тяжке звалила навіть на старих. Ти говорила: «Житиму повіки, царицею навіки буду я». Ти не подумала про те, що наробила, ти не замислилась над тим, що трапиться пізніше. Послухай-но тепер, любителько утіх! Сидиш ти самовпевнено й безпечно, себе ти переконуєш у тому, що ти єдина, і нема подібної до тебе: «Не буду я вдовою і дітей не втрачу». Але пізнаєш те і інше ти раптово, того ж дня. Дітей своїх ти втратиш, і не стане чоловіка, хоча і вмієш ворожити, і великі чари маєш. Себе безпечно почувала ти, хоч зло несла, ти думала, ніхто тебе не бачить. Твої знання і мудрість тебе не тим шляхом вели. Ти думала: «Єдина я така. Нема нікого поруч». Але й сама незчуєшся, коли насуне лихо. Прийде біда, не зможеш зупинити, впаде на тебе так раптово горе, що ти уникнути його не зможеш. Закляттями займайся й далі, поширюй чари ті, якими з юності займалась, можливо, поміч матимеш від них, а, може, ти когось злякаєш. Знесилилась ти вже від радників своїх численних. Хай звіздарі тобі прийдуть на поміч, нехай врятують ті, хто зорі споглядає, хто провіщає, дивлячись на новий місяць, що станеться з тобою. Поглянь, вони, мов солома, їх полум’я умить поглине. Їм не дано себе спасти від нищівної сили ватри, бо це не вогнище, щоб біля нього грітись, не те багаття, щоб сидіть навколо. Такими тобі стали всі, з ким працювала, із ким ти торгувала з юних літ. Усі вони своїм шляхом підуть, ніхто тебе не буде рятувати. Господь говорить: «Вислухай ось що, роде Якова, який носить ім’я Ізраїль. Слухайте, нащадки Юди, що клянуть я іменем Господнім, хто визнає Бога Ізраїлю, хоча неправедно й нещиро. Бо ви себе вважаєте дітьми святого Міста, що покладаються на Бога Ізраїлю, ім’я Якого — Всемогутній Господь. Давно Я вам, прорік усе, що сталося тепер, Я попередив вас заздалегідь. Я доніс цю новину до вас, і ось раптово Я обіцяне звершив. Мені відома ваша непоступливість, бо шия ваша — то залізні м’язи, а чола, неначе бронзові вони. Я сповістив про все те наперед, до того ще, як відбулись ці події. Я це зробив, щоб ви сказати не могли, що то боввани все зробили, що дерев’яні й металеві образи усе те спричинили. Ти чув про це, тож осмисли все ще раз. А ви хіба не будете розповідати про них? Тепер же розповім нове, про ті події, про які ще невідомо. Бо відбувається це зараз, не колись, ви до сьогодні ще про них не чули, тому й сказати не зможете: „Я все вже знаю”. Не чув ти і не знав про це, бо вже давно закриті твої вуха. Я знав напевне про твою невірність, що ти повстанцем прозваний із пелюшок. Не буду гніватись заради імені Свого і стримаюся, щоб не знищити тебе, аби Моє терпіння люди вихваляли, щоб не віддати іншим славу ту, що істинно Мені належить. Я очистив тебе, та не так, як у полум’ї срібло гартують, Я тебе перевірив в горнилі страждань. Для Себе, для імені Свого Я це зробив, бо не повинно осквернятися Моє ім’я, щоб бовванам не віддати славу ту, що істинно Мені належить. Народе Якова, послухай, до вас звертаюся Я, люди Ізраїлю! Я — Бог, Я — Перший і Останній. Моя рука підвалини землі заклала, правицею розкинув небеса Я. Я їх покличу, і вони переді Мною стануть. Зберіться всі разом, послухайте Мене. Хто з цих бовванів все це передрік? Кира Господь обрав, щоб виконав Господню волю, щоб з Вавилоном і халдеями зробив усе, що спланував Господь. Так Я сказав, це Я його покликав. Це Я його привів, і він уповні виконає справу. До Мене підійдіть і вислухайте ось що! Ще від початку не робив Я з цього таємниць. Відтоді, як це сталось, Я був там». Господь, Володар Мій, послав мене і Дух Свій все це тобі доповісти. Ось що Господь каже, твій Рятівник, Святий Ізраїлю: «Це Я, Господь, твій Бог, настановляю на добро тебе і праведним шляхом веди, яким потрібно йти. Коли б ти в заповіти вслухався Мої, то приливало б, як ріка, твоє добро. А твій рятунок, наче як хвиль морських прибій. Було б твоїх нащадків стільки, як піщинок, не перервався б рід, твоє ім’я не знищене було б переді Мною. Йдіть з Вавилона, втікайте від халдеїв! Возрадуйтеся і оповістіть, розголосіть цю новину усьому світу. Нехай в усі кутки землі долине: „Порятував Господь Свого слугу Якова”. Вони не знали спраги, коли Він вів їх по пустелі, бо змусив воду Бог із скелі потекти, Він скелю розітнув і ринула вода. „Немає миру злісним, нечестивим”». Так говорить Господь. Послухайте мене, з усіх кінців землі народи, послухайте, всі люди, хоч би де жили! Ще до народження призвав Господь мене Йому служити, Моє ім’я назвав, коли я в материнськім лоні був. Мені Він мову вигострив, мов разючий меч, та захищає в затінку руки Своєї. Мов гостру стрілу, мене відшліфував Господь, надійно в сагайдаці заховав. Сказав Господь мені: «Слуга ти Мій, Ізраїлю, прославлюсь Я тобою». А я подумав: «Даремно я трудився тяжко, віддав всі сили марно, надаремне. Але не сумніваюсь, що Господь мені віддасть належне, Він вирішить, що дати мені як нагороду». Господь створив мене в утробі, щоб Його слугою був я. Щоб Якова народ повернув до Нього, щоб Ізраїль зібрався до Нього. В очах Господніх шану мав, Бог мій силою Своєю наділив мене. Тепер Він каже: «Немає важливішого слуги для Мене, тож Я повинен повернути Якова народ, народ Ізраїлю вцілілий повернуть додому. Зроблю тебе Я світлом для решти народів, щоб порятунок Мій дійшов у всі кінці землі». Ось що сказав Господь Святий, Визволитель Ізраїлю тому, кого народ зневажив, зненавидів, тому, хто є рабом царів: «Царі, побачивши тебе, на ноги підведуться, правителі поклони будуть бити». То через Господа, Який довів Свою вірність, через Святого Ізраїлю, Який обрав тебе. Господь каже: «Твої молитви відізвалися в Мені, Я добротою відповів тобі, Я допоміг тобі, як визволив тебе з біди, опікувавсь тобою й доручив донести Заповіт до людства, підняти землю із руїн, вернути спадок розграбований тому, хто володів одвіку ним. Ти сказати в’язням мусиш: „Вільні ви, ідіть!” І в темноту послати гук: „Виходьте із пітьми”. Вони знайдуть, чим годуватись по дорогах, і голі пагорби їм пасовиськом стануть. Вони не знатимуть ні голоду, ні спраги. Їм не дошкулить сонце і пустельний вітер, бо Той, Хто дає їм втіху, поведе їх далі і виведе їх до джерельної води. Всі гори Я перетворю на шлях широкий, піднімуться Мої путі. Погляньте, поспішають люди із далеких мандрів, ідуть і з півночі, і з заходу додому, а дехто — з Асуанської землі (Єгипту)». Співайте, небеса, возрадуйся, щаслива земле, наповніться веселими піснями, гори. Тому що втішив Свій народ Господь, Він співчуває бідакам Своїм. Але Сіон сказав: «Мене Господь покинув, Володар мій забув мене». Господь сказав: «Хіба забути жінка може дитинча своє, чи може не жаліть дитя, що народила? Якби вона й могла забути, то Я повіки не забуду. Поглянь, твоє ім’я тавровано вже на Моїх руках, я думаю про Тебе без зупинки. До тебе діти твої рідні поспішають, від тебе підуть всі, хто руйнував тебе і мучив. Зведи угору зір, кинь погляд пильний. Всі твої діти гуртуються і йдуть до тебе». Господь сказав: «Так само правда, як і те, що Я живу, ти їх носитимеш, як діадему, ти їх вдягатимеш, мов наречена. Я справді зруйнував тебе й понівечив, тебе на землю Я пожбурив, але тепер твоя земля наповниться людьми, на її теренах вони тіснитись будуть. Підуть у небуття усі, хто руйнував її. Народжені на чужині, твої нащадки до тебе якось завітають і промовлять: „Нам тісно тут, замало місця, дай ще землі нам, щоби селитись ми могли”. Тоді себе на самоті спитаєш: „Хто народив мені усіх дітей? Я втратила своїх дітей, не можу мати інших, була у вигнанні, поневірялась у краях чужих. Хто ж виростив, підняв на ноги цих синів? Самотньою лишилась я, то звідкіля ж вони прийшли?”» Ось що сказав Господь, мій Володар: «Я помахом руки народам знак подам, Я стяг звитяжний піднесу, щоб кожен бачив. До тебе принесуть синів в обіймах, дочок твоїх тобі доставлять на плечах. Царі навчатимуть твоїх дітей, про них царівни піклуватись будуть. Вони вклонятимуться тобі низько і цілуватимуть підошви ніг твоїх. Тоді ти зрозумієш: Я — Господь, не розчарується ніхто, хто в Мене вірить». Чи можна в переможця відібрати здобич, або відбити полоненого, щоб той утік? Ось що Господь говорить: «Так, відберуть у переможців полонених, повернуться трофеї тим, кому належали раніше. Я власноруч піду на ворогів твоїх, щоб врятувати твоїх дітей. Я змушу ворогів твоїх давитися своєю плоттю, від крові власної сп’яніти, наче від вина. І зрозуміють всі, що Я — Господь, твій Рятівник, твій Визволитель, Бог Якова могутній». Господь говорить: «О народе Ізраїлю! Ти думаєш, що Я розлучився й вигнав твою матір (Єрусалим)? Де ж посвідка про те, що Я розлучився з нею? Чи кредиторам Я віддав вас як заклад? О ні, вас продано за ваші всі гріхи, а матір вашу вислано ваші вчинки. Чому нікого не зустрів, коли Я йшов до тебе? Чому ніхто не відізвавсь, коли Я кликав? Хіба Моя рука коротка, щоб дістати вас і врятувати? Хіба не маю досить сил, щоб визволити вас? Коли звелю Я, море висихає, коли захочу, то ріки обезводню на пустелю, вся риба зігниє без води, помре від спраги. Я одягаю небеса у темінь, волосяницю жалобну накидаю на небозвід. Господь, мій Володар, навчив мене, що слід казати цим понурим людям, щоб знав я, як підтримати і втішити слабкого. Щоранку Він будить мене і повчає, як учня, який мусить уважно слухати. Господь, мій Володар, відкрив мені вуха, і я не пішов проти Нього, не повернувся до Нього спиною. Я підставив спину тим, хто б’є мене, а щоки тим, хто скуб мою бороду. Я не сховав обличчя, коли мене ображали й обпльовували. Господь, мій Володар, допомагає мені, тому й не зачепили мене людські кривди. Я буду непохитний, бо переконаний, що Він мене в тяжку годину не полишить. Вже близько Той, Хто проголосить мою безневинність. Той, хто мене звинувачує, нехай прийде до мене, підемо разом до суду тоді, щоб нас розсудили. Погляньте, Господь, мій Володар, допомагає мені. Хто скаже, що я винний? Усі ці люди згинуть, як одяг, поточений міллю. Хто з вас шанує Господа і підкоряється його слузі? Усі, хто блукає в пітьмі, без світла, мусять довіритися Господу, покластися на свого Бога. Послухайте, всі, хто розпалює вогонь і засвічує смолоскипи. Ходіть у полум’ї вашого вогнища, серед смолоскипів, які ви самі запалили. Ось що з вами буде від руки Моєї: ви сконаєте в муках ». Ось слово Господа: «Послухайте Мене, хто прагне жити як належить, усі, хто звертається до Господа по допомогу. Подумайте про Авраама, батька вашого, „скелю”, від якої відкололись. Подумайте про Сарру, яка вас народила. Авраам був самотній, коли Я покликав його, але Я благословив його і послав йому багато дітей. Господь втішить зруйновану країну та Сіон. Пустища Він зробить квітучими, немов сади Едема, пустелі стануть схожими на Господні сади. Люди заживуть у щасті й радощах. Вдячні Господу, вони оспівуватимуть Його в піснях. Народе Мій, Мене послухай, прислухайся, що Я скажу! Я вчення людям дам Своє, Мої закони принесуть народам світло! Моя звитяга близько вже, Мій порятунок наближається невідворотно, рукою власною почну судить людей. На Мою силу покладаються далекі береги і ждуть Моєї влади. До неба очі підведіть й на землю гляньте під ногами. Розтануть, наче дим, небеса, і зноситься земля, немов старе вбрання, а ті, хто мешкає на ній, помруть. Але немає меж спасінню справедливому Моєму. Послухайте Мене усі, хто знає, що є правота, в чийому серці Мій закон живе. Не бійтеся того, що лиходії скажуть, образи їхні не беріть до серця близько. Бо міль поточить їх, як одяг, як вовну, черви їх зжеруть. Але Мій справедливий порятунок переживе віки, Моє спасіння в поколіннях відізветься». Так говорить Господь. Прокинься й підведись! Могутня стань, руко Господня. Повстань, як у старі часи, як у віки минулі. Чи то не ти Рагава порубала на шматки, чудовисько морське проткнула наскрізь? Чи то не ти, хто осушив морські глибини, безодню водну по краплині позбирав? А чи не ти шляхи проклала крізь товщі вод, щоби люди, порятовані тобою, могли пройти? Тому люди, Господом врятовані, повернуться додому, і на горі Сіон почнуться щастя співи. Їх щастя безкінечне увінчає, мов корона, й настануть тоді щастя й радість, і згинуть сум і страх. Господь говорить: «Я єдиний Я вас втішити умію. Чому боятися людини мусиш, яка помре, котра так само смертна, як трава? Хто ти, що Господа, творця свого забув, забув Того, хто небеса розкинув і землю сотворив? Хто ти, що цілий день тремтиш від страху, лякаючись гніву гнобителів, що намір мають знищити тебе? Куди ж поділась лють усіх, хто тебе гнобив? Де ті, хто намагався знищити тебе? Погинули вони! Звільнять знедолених, їх випустять на волю, вони в темниці не загинуть. Для них завжди знайдеться хліб. Я — Господь, твій Бог, Який на морі хвилі з ревом котить». Господь Всемогутній — ось ймення Його. Свої думки Я вклав в твої уста, мій служе, сховав тебе у затінку руки Моєї. Я скористаюся тобою, щоби створити нові небеса, та землі підвалини закласти. Ти навчиш Ізраїль бути вірним народом Моїм. Прокинься, збудись, піднімися, Єрусалиме, якому випало з руки Господньої прийняти і випити чашу гніву Божого до дна. Її ти випив і ні краплі не лишив. Достатньо там було, щоб захитався ти безсило. Немає нікого, хто б повів Єрусалим, жоден з народжених нею дітей не годен на це. Жоден з вихованих нею синів не очолить її. Два нещастя на тебе звалилося: руйнування й спустошення, голод і вбивства. Хто тужитиме за тобою? Хто втішить тебе? Заслабли твої діти. Вони лежать на розі кожної вулиці, мов ті антилопи в сітях, охоплені Господнім гнівом, Божим докором. Та Бог карав їх до тих пір, доки не в силах вже були виносити страждань. Тому вислухайте Мене всі, хто постраждав, хто сп’янів, але не від вина, а від отрути смертельної. Господь, ваш Володар, ваш Бог, Який захищає Свій народ, ось що вам каже: «Погляньте, Я взяв з ваших рук чашу смертельної отрути, що змушує людей заточитися. Ви вже не питимете з цієї чаші, чаші Мого гніву. Я віддам її в руки тим, хто змусив вас страждати, хто наказав вам: „Падайте додолу, щоб ми потопталися по ваших тілах”. Ви зрівняли свої спини з землею, а вони топталися по них, як наче йшли по вулиці». Прокинься, збудися, Сіоне, вдягнися у силу свою. Вберися у шати прекрасні, Єрусалиме, місто святе. Нечисті чужинці більше не ввійдуть у брами твої. Зведись на ноги, пил останній обтруси, Єрусалиме полонений. Ослабне зашморг на шиї своїй, полонена дочко Сіону. Господь говорить: «Тебе віддали задарма, і звільнять тебе без срібла». Ось що Господь, мій Володар каже: «Колись Мій народ пішов у Єгипет, щоб жити там чужинцем. Та потім Ассирія пограбувала Мій народ». «А що Я бачу тепер? — Говорить Господь. — Мій народ забрали задарма. Ті, хто править ним, збиткуються з нього. Цілий день богохулять, зневажаючи Моє ім’я. Тому Моє ймення знатиме Мій народ. Через це у належний час вони знатимуть, що це Я кажу: „Ось Я” ». Яке то диво, чекати появи жаданого посланця на горі, що несе їм добру новину, що спасіння проголосить. Він Сіону повідомить: «Ваш Бог — то Цар!» Послухайте! Сторожа ваша галас підняла, хай вибухає дружна пісня щастя. Вони на власні очі бачать, що на Сіон вертається Господь. Руїни Єрусалима! Веселу пісню нашу підхопіть! Тому що дав Господь утіху Своїм людям, Він визволив Єрусалим. Перед очима всіх народів, привселюдно Господь святу силу проявив. Тепер в усіх кінцях землі побачать всі спасіння, що наш Бог несе. Ідіть, ідіть, залиште Вавилон, нечистого нічого не чіпайте. Виходьте звідти, очищайтесь усі, хто посуд Господа несе. Ви вийдете із міста неквапливо, не будете поспішати, мов той втікач, адже попереду Господь йтиме, й позаду Бог Ізраїлю охороняти буде вас. Мовить Господь: «Погляньте, Мій слуга матиме талан. Його поважатимуть і високо шануватимуть. Як багато людей були вражені, побачивши спотворену зовнішність його і постать, що й людиною її важко визнати. Як багато народів будуть зачудовані, а царі оніміють від подиву. Бо вони побачать те, про що їм не сказали, і осягнуть те, про що не чули». Хто повірив у наше послання? Кому відкрилася рука Господня? Хто істинно сприйняв Господнє покарання? Він виріс перед Всевишнім, мов кволий паросток, як корінь у сухій землі. Не було в Ньому ні краси, ні величі, які б звертали на себе увагу. Не було в Ньому принади, яка б привернула нас до Нього. Люди зневажали й уникали Його, як такого, хто постійно хворів. Достоту Він знав, що таке страждання, на Кого люди відмовляються дивитись, Його зневажали. Звичайно, Він узяв на Себе наші страждання й терпів наші болі, але ми гадали, що саме його покарав Бог, побив і змусив страждати. Але Його рани були за наші переступи, Його було вражено за наші лихі вчинки. Покарання, що зцілювало нас, упало на Нього, і завдяки Його ранам ми зцілилися. Усі ми розбрелися, як вівці, хто куди; кожен пішов своїм шляхом. Господь змусив Його страждати від покарання, яке заслужили ми всі. З ним жорстоко повелися, та Він був покірливий, Він не розтулив уста, мов ягня, якого повели на бійню, мов овечка, яку стрижуть. Його схопили, присудили до смерті беззаконно, і ніхто не замислювався над Його долею. Його розлучили з цим живим світом, покарали за провини Мого народу. Його поховали в могилі злочинців, у ямі з багатіями, хоч Він не зробив нічого поганого і не сказав неправди. Але Господь схвалив гноблення Свого стражденного. Коли принесе Він Свою душу як втішну жертву, то побачить Він нащадків, довго проживе, через Нього здійсниться воля Господня. Після нестерпних страждань Він побачить світло і матиме велику втіху з того, що пізнав. Так говорить Господь: «Цей праведник, Мій слуга, зробить багатьох людей праведними, бо візьме на Себе покарання за їхні гріхи. Тому зроблю Його рівним серед найбільших, і Він матиме Свою частку в здобичі сильних. Бо Він віддав Себе на смерть, дав вважати Себе таким же, як злочинці вистраждав кару за гріхи багатьох, викупив їхні переступи». «Радій, безплідна жінко, навіть якщо не мала ти дітей ніколи! Співай і веселись, ти не зазнала породіллі мук. Дітей багато матиме покинута дружина, їх буде більше, ніж в заміжньої жінки », — Господь так обіцяє. Розшир для намету місце, зроби вхід до намету якомога ширшим. Доточи мотузки довші до намету й кілочки ще міцніше укріпи. Тому що ти поширишся праворуч і ліворуч, твої нащадки здобудуть народи інші, поселишся в колись залишених містах. Не бійся, не зганьблять тебе, і мужність не втрачай, бо ніхто не дорікне. Ти забудеш молодості сором, не пам’ятатимеш зневаги вдових літ. Бо чоловіком став тобі Творець, Його ім’я — Господь ваш Всемогутній. Спаситель твій — Святий Ізраїлю, Він Богом званий на усій землі. Господь тебе до Себе погукав, немов покинуту і опечалену дружину, мов молодичку, чоловіком кинуту. Твій Бог говорить: «Тебе на самоті лишив Я на короткий час, але з великою добротою заберу до Себе. На мить обличчя відвернув від тебе Я в пориві гніву, за вічною прихильністю явлю добро тобі». Так каже Господь-Визволитель. «Як схоже це на Ноєві часи для Мене. Але ж обіцяв Я, що Ноєва повінь ніколи більш не вкриє землю. Тож Я поклявся більш ніколи ні гніватись, ані карати тебе. Хоч гори можуть рушить зі свого місця, хоча узвишшя можуть затрястись, але Моя прихильність лишиться з тобою, Моя обіцянка про мир, добробут не порушиться ніколи», — Господь, Який доброту являє, так сказав. «Невтішне місто, бите бурями — ворожими навалами, скріплю твоє каміння розчином надійно і закладу твої основи із сапфірів. З рубінів башти побудую, брами й мури охоронні зусібіч коштовним каменем покрию. Господь твоїх дітей навчатиме, як жити, і матимуть вони благополуччя й мир в країні. Укріпишся ти в правді, звільнися від гноблення, бо страху ти не матимеш, насилля не зазнаєш, бо до тебе не докотиться воно. Якщо війною піде хтось на тебе, знай, не Я його послав. Хоч хто на тебе нападе, тобою буде він розбитий. Поглянь, створив Я коваля, який розпалює вогонь вугіллям й виготовляє інструменти для роботи. Створив Я також руйнівника для битви. Але націлена на тебе зброя не матиме успіху, хто свідчить проти тебе, того вину ти доведеш. Така є спадщина Господніх слуг — це їхня перемога від Мене», — так сказав Господь. Всі спраглі, йдіть води напитись, і ви, хто геть грошей не має, приходьте щось поїсти. Візьміть вина чи молока — все задарма, платити не потрібно. Навіщо гроші витрачати на те, що неїстівне? Навіщо викидати зароблене на те, що ситості не дасть. Мене послухайте уважно, і їстимете добру їжу, найвишуканіші їства. Прислухайтесь, що Я кажу, і йдіть до Мене, почуйте, щоб вам життя не втратити навіки. Угоду з вами Я навічно укладу, як і Давиду обіцяв Я вірним бути. Поглянь, його зробив Я свідком багатьом народам, правителем і повелителем племен. Народи, невідомі вам, до себе погукаєте, вони, хоч і не знають вас, та прибіжать. Тому що біля вас Господь, ваш Бог, Святий Ізраїлю, Який вас возвеличив. Шукайте Господа, доки знайти ще можна, покличте, поки ще близенько Він. Безбожники нехай припинять зло творити, зловмисникам хай викинуть із голови лихі думки. До Господа нехай повернуться, Він дасть їм милосердя. До Бога хай навернуться, бо Він пробачить їм провини щедро. Господь каже: «Мої думки відмінні від ваших, шляхи, якими йдете ви — то не Мої шляхи. Як небо вище, ніж земля, так і шляхи Мої вище ваших, так і думки Мої витають високо над вашими думками. Як падають із неба дощ та сніг, туди не повертаючись, аж поки землю не промочать. Тоді земля змусить паростки зійти, ще й дати зерно для селянина на поживу. Так і слово Моє, що з уст злітає, назад не вернеться без результату, доки не виконає те, що Я бажаю, не виконає все, що Я послав його зробити. Тож ви підете з радістю, повернетеся з миром. І гори, й пагорби зірвуться стоголосими піснями, дерева ж у полях заплещуть у зеленій долоні. Не терни, а кипариси підуть в ріст, замість колючої шипшини мирт зросте. І все це буде славу множити Господню, як вічний знак обіцянки Його, яку не зруйнувати». Ось що каже Господь: «Захищайте справедливість і праведно чиніть. Бо незабаром прийде від Мене спасіння й відкриється моя рятівна справедливість. Хто й далі чинить правильно, дотримується суботи й утримується осторонь від зла — саме той дістане Божого благословення. Чужинець, що повернувся до Господа, хай не каже: „Господь мене, безперечно, відділить від Свого народу”. Не повинен і євнух твердити: „Погляньте, я, як сухе дерево, бо не можу мати дітей. Я переконаний, що Господь мене не прийме”». Ось що Господь відповідає: «Деякі євнухи дотримуються Моїх законів про суботу, роблять те, що тішить Мене, й дотримуються Моєї угоди. Тому Я поставлю для них пам’ятник у стінах храму. На ньому буде викарбувано їхні імена, що залишаться навічно й ніколи не забудуться. Це краще, ніж мати синів та дочок. Деякі чужинці прийдуть до Господа, щоб служити Йому, любити ім’я Господнє, бути Його слугами. Вони не осквернятимуть закон про суботу й наслідуватимуть Мій Заповіт. Тоді Я їх приведу на Святу гору й подарую їм радість у Моєму домі молитв. Їхні жертви всеспалення й інші пожертви будуть прийняті на Моєму вівтарі. Мій храм назвуть домом молитви для всіх народів». Ось пророцтво Господа, мого Володаря, Який збирає вигнанців Ізраїлю: «Я приєднаю й інших до тих, хто вже зібрався». Всі дикі звірі, всі тварини в лісі, приходьте й їжте. Ізраїльські охоронці — сліпі, усі вони пустоголові, нічогісінько не знають. Усі вони, мов пси німі, що гавкати не вміють, лежать і мріють; люблять спати. Вони, мов пси голодні, яких нічим не можна вдовольнити, вони, мов пастирі без розуміння. Усі пішли своїм шляхом, всі розбрелися, шукає кожний щось своє, собі на користь. Вони говорять: «Приходьте, я вина дістану, давайте пити досхочу п’янкий напій. А завтра буде схоже на сьогодні, наллємо знов вина багато». Праведники помирають, але ніхто не журиться за тим. Зібрали разом вірних Богу, і ніхто з них не розуміє, що добрих збирають, щоб захистить від зла, що тут панує. Вони відходять в мир та спокій. Усі, хто не згинався на цім світі, знайде спочинок на останнім ложі. Ви ж, відьмине насіння, йдіть сюди, ви, діти звабників й розпусниць хтивих. Над ким збиткуєтесь і зуби шкірите кому? Кому язик показуєте ви? То ж ви — гріховне сім’я, брехні нащадки молоді. Любовним втіхам віддаєтесь ви серед дубів священних, під кожним деревом зеленим стрінеш вас. Ви ріжете в ярах дітей, вбиваєте в ущелинах гірських. Ви поклоняєтеся гладенькому камінню, що у ріці, для них вина дещицю ллєте ви в жертву, для них принесли хлібну жертву. Та крім того каміння в вас нема нічого. Чи ви гадаєте, що втіху маю Я з цього? Ні, мене ці жертви втіхи не дають! Ти своє ложе стелеш на горі високій, куди піднялися принести жертви. Ви лягаєте у ложе з лжебогами, та проти Мене гріх справляєте, кохання їм віддаючи. Від Мене відступились ви, оголились, та мали справу з лжебогами. Ви любили їхні ліжка, та бачили їхню голизну, заради них покинувши Мене. На себе вилили ви пахощі духмяні і оливу, як вирішили до Молоха дістатися. Далеко розіслали ви гінців своїх шукати собі коханців. Та ці гріхи зведуть вас до глибин Шеолу. Стомилися в численних мандрах, але ніяк сказати не хотіли: «Це безнадійно». Дістали нової моці й не ослабли. За ким ви побивалися, кого лякались, що ви Мені брехали і Мене не пам’ятали і не впускали в серце? Хіба ж Я не мовчав, чи ж не сховався? Тому тепер ви страху переді Мною не маєте? Про вашу «доброту» Я розповім, про ваші справи, але добра вони вам не дадуть. Коли волати будете про допомогу, нехай рятують вас боввани ваші. Їх подих вітру вимете, підхопить, а той, хто порятунку у Мені шукає, дістане землю і святу Мою гору. Хтось скаже: «Побудуйте, побудуйте, підготуйте дорогу, розчистіть для мого народу шлях». Ось що каже Бог, піднесений високо, життя Якого вічне, а ім’я — святе: «Живу Я високо, в святому місці зі зламаними і сумирними людьми, щоб дати новий поштовх духу присмирілих, щоб оживити зламаних людей серця. Не вічно буду звинувачувати Я, і лютувати буду не завжди, інакше дух людський зав’яне, і люди, Мною створені, помруть. Я гнівавсь на користолюбство нечестивців, тому і покарав їх. Розлючений, від них Я відвернувся, але вони однак своїми йшли шляхами. Я бачив ті шляхи, але Я їх зцілю і поведу, і втішу їх і тих, хто за тими тужить. Тоді слова подяки будуть на устах у них за те, що дам їм мир, усім — хто біля Мене й хто далеко. Я їх зцілю». Так сказав Господь. Та лихі люди, мов те бурхливе море, що не перестає кипіти ні на мить і хвилями жбурляє мул та піну. «Не буде спокою і миру лиходіям», — каже мій Бог. Кричи щодуху, крик не стримуй, хай голос твій звучить сурмою. Народ Мій сповісти про неподобства їхні, і роду Якова про їхні всі гріхи. Щодня приходять поклонятися Мені, здається, хочуть осягнуть Мої шляхи. Немов народ, який живе по правді, який не відторгнув Господню справедливість. Вони шукають справедливих рішень, до Бога прагнуть бути ближче. Люди кажуть: «Навіщо ми постились, якщо Ти не помітив цього? Навіщо ми були смиренні, якщо Ти навіть не довідався про це?» Але Господь відповідає: «Послухайте, у дні посту ви робите те, що вам самим приємно, несправедливі з усіма своїми рабами. Ви поститесь і водночас заводите суперечки й бійки. Ваші злісні кулаки роздають стусани навсібіч. Якби ви хотіли, щоб ваш голос було чути в Небесах, ви б не постилися так, як тепер. Хіба це той піст, який Я вибрав, той день, коли треба усмирити себе, коли треба схиляти голову, як очерет, підстилати під себе верету, лягати на розсипаний попіл? Хіба це можна назвати постом, днем догоджання Господу? Я віддаю перевагу іншому посту: скинути кайдани несправедливості, порвати віжки ярма, звільнити гноблених і розірвати всі пута. Хіба цей піст не для того, щоб розділити хліб з голодним і ввести у дім бездомного жебрака. Або побачивши голого, дати йому в що вбратися, й не ховатися від своїх родичів? Тоді засяє вранішньою зіркою твоє світло, а твої рани загояться враз. Твоя перемога йтиме перед тобою, а слава Господня буде твоїм захистом ззаду. Коли ти покличеш Господа, Він озветься, ти попросиш допомогти, Він скаже: „Ось Я!” Якщо ти звільнишся від ярма, що живе в тобі, перестанеш тикати пальцем і здіймати інших на кпини. Якщо ти поділишся з голодним і задовільниш потреби знедолених, тоді засяє вранішньою зіркою твоє світло, і морок засяє, мов полуденне сонце. Господь вас постійно направлятиме, потреби ваші Він задовольнить у посушливих землях і зміцнить ваші кістки. Ви будете, як сад, щедро напоєний водою, як струмок джерельної води, який ніколи не пересохне. Ти зведеш місто на древніх руїнах, відбудуєшся на старих підвалинах. Тебе назвуть „будівничим зруйнованих стін”, „відбудовником вулиць жилих”. Якщо ви утримаєтеся від мандрівок у суботу, й не займатиметеся ділами в Мій святий день, якщо ви назвете суботу чарівною, якщо назвете святий Господній день шанованим, якщо ви дотримуватиметесь його, уникаючи подорожей, справ і зайвих балачок, тоді ви знайдете радість у спілкуванні з Господом. Я вознесу вас на земні висоти. Ви знайдете радість, живучи на землі, яку Я обіцяв вашому предку Якову». Це мовили уста Господні. Послухайте, у Господа достатньо сил, щоб врятувати вас. Він почує вас, коли просите в Нього допомоги. Але ваші гріхи стали поміж вами й Богом. Ваші гріхи сховали Його обличчя від вас, і Він не чує вас. Бо руки ваші заплямовані кров’ю, а пальці — виною, ваші уста плетуть брехню, а язики бурмочуть щось лихе. Ніхто не звинувачує правдиво, ніхто не виправдовується чесно, добиваючись правди. Усі покладаються на облудні докази, всі брешуть. Вони вагітніють лихом і народжують зло. Вони народжують зло, немов гадюка кладе яйця. Хто ці яйця їсть, той вмирає, бо з розбитих яєць виповзають отруйні змії. Вони брехню, неначе павутиння тчуть. Павутиння обману цих людей — не одяг, вони не зможуть приховатися за облудними намірами. Вони чинять зло, чинять насильство власноруч. Ноги несуть їх до злих вчинків, вони квапливо вбивають невинних людей. Їхні наміри кривдні. Хоч би де вони з’являлися, всюди приносять розруху й руїну. Вони не знають шляхів до миру, на їхніх життєвих стежках немає справедливості. Вони зробили свої шляхи плутаними, а тому кожен, хто стає на такий шлях, не знатиме миру й спокою. Тому від нас далеко милосердя Бога, спасіння не дійде до нас від Нього. На світло ми чекаємо, та живемо в пітьмі, ми хочемо яскраве світло бачить, а мусимо іти крізь темряву густу. У пошуках дороги, попідтинню, як сліпі, йдемо і ми, незрячі, все шукаєм шлях. Ми спотикаємось опівдні, наче уночі, мов мертві падаєм до долу. Ревемо, як ведмеді, стогнемо, знесилившись, мов голуби. Чекаєм справедливості, її ж немає, чекаєм на спасіння, а воно не йде. Багато чим перед Тобою завинили, гріхи засвідчують провини наші, свого беззаконня ми свідомі. Повстали проти Господа і зрадили у вірі, від Бога відвернулися, натомість все теревенили про гноблення й непослух, плели брехню, що виношена у серцях. Ми справедливість відштовхнули, ми праведність прогнали, на вулицях ледь шкутильгає правда, а чесності закритий вхід у місто. Немає правди, всіх, хто не приймає зла, грабують. Господь побачив це й засумував, бо справедливості немає. Помітив Він, що не лишилося нікого, хто б кинувся допомогти. Він прогнівився. Тоді здобув Він перемогу силою власною, і власна доброта Йому підтримкою була. Господь у лати доброти вдягнувся, шолом спасіння укріпив на голові, накинув шати справедливості, ще й мантією великої любові обгорнувся. Він ворогам відплатить, як годиться: своїм неприятелям — гнівом, покаранням — ворогам, відплатить тим, хто заслужив в краях далеких. Тому на заході почнуть від страху шанувати ім’я Господнє, на сході поважати стануть Його славу. Він прийде, як ріка нестримна, яку несе Господній вітер. Так каже Господь: «Визволитель прийде в Сіон, до тих із роду Якова, хто відвернувсь від лиходійства». Господь каже: «Я укладу з ними Угоду. Мій Дух, що з вами живе, і Мої слова, які Я вклав у ваші уста, ніколи не залишать ні вас, ні ваших дітей, ні дітей ваших дітей відтепер і повіки». Так звелів Господь. «О Єрусалиме, підведись, засяй, твоє Світло прийшло! Слава Господня зійшла над тобою. Ще над землею темрява висить, народи ще пітьма вкриває. Та вже Господь сіяє над тобою, і Його слава над тобою зійде. Народи на Твоє зійдуться світло, царів приманить сяйво Твого сонцесходу. Зір відведи й поглянь навколо, вони збираються, вже йдуть — це здалека сини твої крокують, а дочок няньки на руках несуть. Тоді побачиш їх і просіяєш, заб’ється серце радісно і сильно. Скарби заморські прийдуть до тебе, до тебе потечуть багатства із країв чужих. Стада верблюдів по землі пройдуть. Це будуть каравани з Мидіана й Ефи, і з Шеби молоді верблюди прийдуть, нав’ючені скарбами золотими й запашним курінням. Вславлятимуть ім’я Господнє люди. Зберуть тобі усіх овець Кедара. Усіх баранів невайотських приженуть, щоб прислужитися Тобі. На вівтарі Моєму Я прийму їх, як пожертву, і славним я зроблю Свій храм. Хто всі оті, що линуть, наче хмари, летять, як голуби до гнізд своїх? То ж справді ждуть Мене краї далекі, а кораблі Таршиша — перші з-поміж них. Вони чекають, щоб привезти здалеку дітей твоїх із їхніми скарбами: золотом і сріблом, в ім’я Господнє, Бога вашого, святого Ізраїлю, тому що Він тебе прославив. Сини чужинців відбудують твої стіни, а їхні царі служитимуть тобі. Це трапиться тому, що в гніві Я тебе скарав, але у милості Своїй тобі Я милосердя подарую. Завжди відчинені твої ворота будуть, не зачинятимуться ні удень, ні уночі, щоб тобі зносили свої скарби народів, щоб вводили туди чужих царів. А той народ чи царство, що не служитимуть тобі, згинуть, будуть вигублені вщент. Усе найкраще з Ливана буде віддано тобі: Мій храм прикрасять його кедри, сосни й кипариси. І Я прославлю місце те, де спочиватимуть Мої стопи. Нащадки тих, хто тебе гнобив, схилятимуться перед тобою, всі, хто ненавидів тебе, поклоняться тобі у ноги. Вони назвуть тебе Господнім містом, Сіоном, що належить Святому Ізраїлю. Не будеш більше ти самотнім, не будуть більше ненавидіти тебе і обминати, зроблю тебе Я гордістю навіки, ти радість даруватимеш нащадкам. І сосатимеш ти молоко народів, ти питимеш з грудей царів. Тоді знатимеш ти, що Я, Господь, твій Визволитель, Визволитель твій, Бог Якова Могутній. Я замість бронзи золото тобі віддам, замість заліза срібло принесу. Я дерево на бронзу заміню, замість каміння Я залізо дам. Я дорікну твоїм наглядачем, тож мир і справедливість будуть правити тобою. Насильству місця на твоїй землі не буде, в твоїх кордонах не буде розрухи й руїни. Назвеш ти свої стіни „Порятунком”, а брами називатимеш „Хвалою”. Не сонце вдень світитиме тобі, не місяць уночі сіяти буде, Господь для тебе вічним сяйвом стане, Твій Бог твоєю буде славою завжди. Це твоє сонце вже ніколи не зайде, ніхто не забере у тебе місяць, Господь для тебе вічним сяйвом буде, скінчаться дні усіх твоїх турбот. І весь народ твій матиме добробут, він землю населятиме завжди. Вони — то паростки, які Я посадив, зростив Я їх Своїми руками. Бо Я — Господь. Коли надійде час, Я швидко все влаштую», — мовить так Господь. Зійшов на мене Дух Господній, бо Господь, мій Володар, помазав мене. Він послав мене, щоб бідним сповістити радісну новину й зцілити розбиті серця, оголосити полоненим жадану свободу, а в’язнів визволити з каземату. Господь мене послав, щоб я оголосив той час, коли Він виявить Свою доброту, коли Бог скарає лиходіїв, щоб утішити засмучених, щоб подбати про сумний народ у Сіоні, та підготовити його для святкування. Я подарую йому корону замість суму, оливу щастя замість жалоби, щоб забрати їхній смуток і замінити його святковими шатами. Цей народ називати «деревами порятунку», «славетним пагінням Господнім». Вони піднімуть із руїн міста, відновлять усе, сплюндроване колись. Вони відбудують зруйновані міста, що лежали в руїнах протягом поколінь. Вороги прийдуть та працюватимуть на вас: пасти ваших овець, а на полях й виноградниках працюватимуть їхні діти. Вас називатимуть священиками Господніми, слугами нашого Бога. Багатство всіх народів вас годувати буде й тішити, і ви будете пишатися тими скарбами. Замість сорому матиме Мій народ усього вдвоє, замість зневаги — подвійну радість. Частка його на його землі буде подвійною; навіки буде він щасливий. Тому що Я, Господь, люблю справедливість, ненавиджу грабіжництво й кривду. Я буду справедливим і дам їм нагороду, яку заслужили, і укладу з ними повічний Заповіт. Нащадків їхніх знатимуть народи, про їхніх дітей весь рід людський гомонітиме. Хто бачитиме їх, признає відразу, що то народ, благословенний Господом. Мене зробив Господь щасливим, усе єство моє щасливе завдяки Всевишньому. Мов нареченого Він мене у шати спасіння вбрав, мов наречену Він одягнув мене в правдивість. Подібно як земля дає рослині силу, як сад насіння спокушає прорости. Так само і Господь Володар дасть праведності й славі вкорінитися поміж людей. Люблю Сіон, тож я продовжу говорить до неї. Люблю Єрусалим, тож я невпинно промовлятиме про неї. Я говоритиму аж доки її перемога не засяє, мов світанок, а її спасіння, мов ясний світильник. Всі племена тоді побачать твою доброту, царі всі твою славу осягнуть. Тебе назвуть новим ім’ям, що сам Господь його надасть. Господь пишатиметься тобою, в Його руках станеш ти вінцем прекрасним. Ніхто тебе не називатиме забутим Богом краєм, не називатимуть пустелею цей край. Та вас назвуть народом, любим Богу, а землю зватимуть нареченою Господньою, бо у тобі Господь знаходить втіху, бо край Йому належатиме, як дружина. Немов юнак, який до шлюбу просить юнку, так Відбудовник скріпить з вами шлюб. Мов наречений, з нареченою щасливий, так Бог радітиме із вас. Поставив варту Я на єрусалимських мурах. Щодень, щоночі не змовкатиме сторожа, буде молитиметься вона за вас. І ви, хто Господеві молиться, собі спочинку не давайте. В молитві не давайте собі спочинку, поки Єрусалим з руїн Господь не підніме, земною славою її не зробить. Господь правицею клянеться, могутню руку піднімає: «Ніколи більш не дам зерна твого на їжу ворогам твоїм. Чужинці не пізнають смак вина п’янкого, молодого, яке дісталося тобі таким трудом. Хто врожаї збирає, той із хлібом буде і славитиме Господа, хто виноград збирає, питиме вино на Моєму святому подвір’ї». Проходьте, проходьте у брами міські, дорогу звільніть для народу. Будуйте, розчистіть дорогу, каміння зберіть, здійміть корогву, щоб бачили народи. Послухайте, Господь оголосив на всі кутки землі: «Скажіть дочці Сіону, що скоро визволення вже прийде. Погляньте-но, Його відплата — в Нього, несе Він вам винагороду». Їх називатимуть святим народом, народом, викупленим Господом. Тебе, Сіоне, наречуть «Богом Врятованим», «Богом Благословенним». «Хто йде із Едома, хто з Боцри в червоне убраний? Хто виступає так потужно у прекрасних шатах? Це Я, Господь, про перемогу сповіщаю, це Я, Хто має силу врятувати вас», — мовить Господь. Чому червоний колір на Твоїм убранні? Чом одяг в плямах, наче в винороба? Він відповідає: «Один з давильним пресом Я справлявся, ніхто з народів не допомагав. Ходив по них Я в гніві, чавив їх у люті. Ці плями на вбранні — то їхній сік. Бо Я призначив день для покарання, і рік настав, коли народ Мій треба визволяти. Дивився Я, але не мав підмоги. Я здивований, але ніхто не допоміг. Мої лиш сили привели до перемоги, Мій гнів Мені підтримкою служив. Топтав народи Я у гніві, лютуючи, Я їх зломив, проливши їхню кров на землю». Я вам повідаю про доброту Господню, про справи, за які Його оспівавути слід. Я повідаю про все, що нам Господь зробив: милосердя й доброту до роду Ізраїля, які Він виявив, піклуючись про нас. Сказав Господь: «Це справді Мій народ, це Мої діти незрадливі». Так їм Господь рятівником у всіх нещастях став. В негоді їх Господь не кинув, любов’ю й милосердям їх спасав, Сам янгола спасіння їм послав на порятунок. Впродовж віків завжди підносив їх, й до місця порятунку приносив, так буде й до кінця часів. Та збунтувалися вони і засмутили Дух Його святий, так ворогом їм став Господь, й почав боротись з ними. Тоді Його народ згадав давно минулі дні, часи Мойсея. Де Той, Хто їх по морю вивів, із пастухами Свого стада? Де Той, Хто в Мойсея втілив Дух Святий? Де Той, Хто вів Мойсея Своєю правицею, Своєю чудесною владою? Де Той, Хто води розділив перед народом, щоби навік прославити Своє ім’я? Де Той, Хто їх провів через глибокі води, не давши їм спіткнутися, немов коню в пустелі? Мов тій худобі, що спускається в долину, так нам подарував спочинок Дух Господній. Здобув Собі навічно славу Ти, безпечно так провівши Свій народ. Поглянь з небес, на землю подивися, кинь погляд зі Свого святого і славного дому. Де зник вогонь палкий любові й сили, де співчуття і милосердя? Чому ховаєш ти від мене Свою любов велику? Ти — наш Отець, якщо нас не признає Авраам, якщо не визнає нас Ізраїль. Ти, Господи, наш Батько, Твоє ім’я віддавна — Визволитель наш. Чому Ти, Господи, дозволив нам зійти з шляхів Твоїх, чом скам’янив серця, що вже Тебе не боїмося? Заради слуг Твоїх вернись, заради племен, які Твоїм є спадком. Невдовзі нас, народ Твій, вороги прогнали з землі, що Ти у спадок дав, і потоптали вороги Твій храм. Ми довго так жили, як ніби Ти не правиш нами, так начебто не звали нас Твоїм ім’ям. Якби Ти Небеса розкрив, зійшов униз, перед Твоїм лицем розтанули би гори! Немов огонь, що спопеляє гори як кущі і скелі змушує кипіти. Спустися, щоби Твоє ім’я неприятелі взнали, щоб затремтіли зі страху народи перед Тобою. Коли Ти неймовірні чудеса творив, яких ми бачити не сподівались, зійшов Ти вниз, і гори враз застугоніли перед Тобою. Ніхто не чув уже давно, ніяке вухо не сприймало, не бачило ніяке око, щоб інший був, крім Тебе, хто міг би дбати так про тих, хто покладається на Нього. Ти підбадьорюєш усіх, хто праведні шляхи торує, хто пам’ятає про Твої путі. Послухай-но, коли Ти за гріхи на нас гнівився, в ті давні часи, ми б врятуватися могли! В гріху брудними стали ми немов нечистий чоловік, всі наші добрі вчинки, мов одяг, кров’ю заплямований. Мов лист пожухлий, падаємо, гинем, гріхи, неначе вітер нас несуть. Нема нікого, хто б ім’я Твоє згадав, хто прагнув би Твоєї допомоги, тому що Ти від нас своє обличчя заховав і залишив нас знищувати себе провинами своїми. Але ж бо Ти — Отець наш, Боже, усі ми — глина, Ти — гончар, ми всі — творіння рук Твоїх. Не гнівайся довічно, Господи, на нас, забудь колись провини наші. Поглянь на нас, будь ласка! Твої святі міста на пустище звелись, Сіон перетворився на пустелю, Єрусалим лежить, зруйнований ущент. Наш храм святий, прекрасний, де Тебе все прославляли наші предки, вже вогонь поглинув, пожер усе дорогоцінне, чим ми дорожили. Як довго будеш, Господи, Ти нас цуратись після цього? Чи будеш мовчки нас карати безпощадно? Господь сказав: «Я був готовий відповісти тим, хто не звертався до Мене. Я був готовий, щоб Мене знайшов хто не шукав. Я відповів народу, який не промовляв Мого імені: „Ось Я! Ось Я!” Я руки простягав до впертих людців, чекаючи на їх прихід, готовий їх прийнять до Себе. Та вони продовжували йти неправедним шляхом, прислухаючись лише до задумів свого лихого серця. Ці люди постійно гнівили Мене своїми вчинками у Мене на очах: приносячи жертви бовванам в садах, спалюючи запашне куріння на цегляних вівтарях, поклоняючись лжебогам. Вони сидять серед могил, чекають на послання від померлих, живуть серед мерців, їдять свинину, а їхні ножі брудні від гнилого м’яса! Вони кажуть: „Не підходь, не підступайся до мене, доки я тебе не очищу!” Такі люди, ніби дим у Моїх очах, і полум’я їх цілий день палає. Поглянь, ось є рахунок переді Мною, що вказує, що винні ви. Я не мовчатиму, а сповна відплачу за всі ваші гріхи, жодного не залишу Я безкарним: ні ваші гріхи, ні провини ваших предків». Каже Господь: «Вони спалювали запашне куріння на горах, ображаючи Мене. Я спершу подивлюся, якої вони заслужили кари, а потім і покараю, як їм належить». Ось що Господь каже: «Коли у виноградному ґроні ще залишається сік, люди кажуть, що не треба викидати його, бо там ще є щось корисне. Так і Я обійдуся з Моїми слугами: Я не знищу їх усіх заради їхнього ж блага. Я дам нащадків Якову, дам спадкоємців Юді, вони володітимуть горами Моїми. Мої обранці успадкують землю, Мої слуги поселяться там. Тоді долина Шарон стане пасовиськом для отар, а долина Ахор перетвориться на місце відпочинку худоби. Все це станеться з Моїм народом, який шукає допомоги в Мене. Але ви, хто відцурався Господа й забув Мою Святу гору, хто приносить харчі й вино богам „Везіння” й „Долі”, Я призначу вам упасти від меча, ви всі підете на заріз. Адже Я вас кликав, а ви не відповіли, Я попереджав, а ви не слухали. Ви вчинили те, що Я називаю злом, ви вибрали не те, що Мене тішить». Тому ось що говорить Господь, мій Володар: «Мої слуги їстимуть, а ви, зловмисники, голодні будете. Мої слуги питимуть, а ви, лиходії, будете спраглі. Мої слуги веселитимуться, а ви, напасники, будете посоромлені. Мої слуги співатимуть, бо серця їхні повні добра, ви ж ридатимете, бо у ваших серцях — печаль, ви голоситимете, бо дух ваш зламано буде. Вашими іменами будуть мої обранці проклинати. Господь-Володар пошле вас на смерть, а слугам своїм Він дасть інше ймення. Кожний, хто захоче бути благословенним, попросить благословення у Бога праведного. Кожний, хто присягає на землі, присягатиметься Богом праведним, тому що колишні біди забуті й сховані від Моїх очей. Погляньте, Я створю нові небеса і нову землю і все що сталося, не відгукнеться в серці, ми згадувати не будемо його. Тож веселіться і радійте вічно з того, що Я творю, бо Я зроблю Єрусалим щасливим містом, народ його Я радісним зроблю. Щасливий буду Я з Єрусалима, і порадію Я зі Свого народу. У ньому не лунатимуть ні плач, ані журливі схлипи. Там немовля не помиратиме, проживши день, не помиратимуть старі, що не дожили свого віку. Вважатись буде молодим, хто йде з життя в сто років, вважатиметься проклятим, хто не дожив до ста. Вони зведуть оселі й стануть жити в них, посадять виноградники й втішатимуться їхніми плодами. Так більш не буде, що одні будують, а інші живуть, хтось сади саджає, а хтось лиш їсть плоди. Вони житимуть так довго, як дерева. Моїм обранцям буде щастя пізнати плоди своїх трудів. Вони не будуть працювати задарма, і не даватимуть життя синам, приреченим на смерть. Бо всі вони й нащадки їхні — народ, благословенний Господом. Вони ще говоритимуть, а Я вже відгукнуся, не встигнуть слово мовити, а Я вже почую. Вовк і ягнятко їстимуть разом, лев сіно споживатиме, як бик, змії земні нікому більш не заподіють зла, не злякають жодного на Моїй Святій горі». Так сказав Господь. Ось що говорить Господь: «Мій престол — небеса, а земля — то підніжок для Мене. Яку ж оселю ви б для Мене збудували, який куточок для спочинку? Адже Я сам усе створив, усе довкруги». Каже Господь: «Але Я потурбуюся про бідних і смиренних, які тремтять, зачувши Моє слово і які Мене шанують. Де-хто з людей вбиває вола в пожертву Господу, але в той же час б’є людину. Хто жертвує ягня, й собаці скрутить шию. Той, хто дарує хліб, не гребує і кров’ю свині. Хто спалює запашне куріння, благословляє і боввана. Вони обрали власний шлях, знаходять насолоду в цих мерзенних справах. Жорстоку кару виберу для них і дам їм те, чого вони бояться. Тому що Я їх звав, але ніхто не відізвався, Я говорив до них, та ніхто не прислухався. Вони чинили те, що Я вважаю злом. Вони обрали те, чого Я не люблю». Послухайте, що каже Господь, почуйте усі, хто тремтить від Його слова: «Ваші брати, що вас ненавидять і відсахнулися від вас. Оскільки ви Мене шануєте, вони сказали: „Нехай Господь проявить Свою славу і порятує вас, щоб ми змогли побачить вашу радість! Та на них ганьба чекає”». Послухайте! Галас доноситься з міста! З храму долітає шум! Це голос Господа, Який відплачує ворогам те, що вони заслужили. Хіба можливо, що жінка, не зазнавши породільних мук, вже народила, ще не відчувши болю, вже дала життя сину. Хто таке колись чув, хто таке колись бачив? Хіба країна виникає за один день? Хіба народ народжується за єдину мить? Як тільки Сіон відчула пологові болі, так і народила дітей, народ чисельний. «Чи ж Я доведу до пологів і не дам народити? — Каже Господь. — Чи ж Я закрию материнську утробу, якщо Саме Я викликаю пологи?» Так каже наш Бог: «Веселіться разом з Єрусалимом, порадійте всі, хто її любить. Дайте волю радості усі, хто сумував за нею. Радуйтесь при ній і втішайтесь лоном материнським. Пийте щедре молоко й насолоджуйтесь ним». Ось що каже Господь: «Послухайте, Я місту цьому принесу мир, що розіллється, як ріка. Скарби народів на неї поллються потоком невпинним. Вас доглядати будуть, на руках носити, плекати на колінах материнських. Я вас втішатиму, як мати втішає дитину. Ви знайдете в Єрусалимі щастя». Ви побачите таке, що звеселиться серце ваше тіла розпрямляться, мов свіжі паростки трави. Господні слуги відчують силу Його, а вороги — Його гнів. Бо Господь наближається з вогнем, Його колісниці мчать, мов буря, щоб покарати тих людей Господнім гнівом і дати відсіч їм нищівним полум’ям. Господь судитиме вогнем, мечем Він покарає всіх людей. Багатьох скарає Господь. «Ці люди освячуються й очищаються в священних садах і ходять по колу. Вони їдять м’ясо свиней, щурів та іншу гидоту. Тож всі вони разом знайдуть свій кінець», — каже Господь. «Я знаю, чим вони займаються, і що вони думають. Я йду, щоб зібрати всі народи й мови. Вони прийдуть і побачать Мою славу. Я дам їм знамення і пошлю декого з уцілілих до інших народів: у Таршиш, Пул, Луд, Мешех, Тувал і Яван. Я направлю їх у далекі краї, які про Мене не чули й не знають Моєї величі. Вони поширять Мою славу серед народів. Вони приведуть звідусіль усіх братів Ізраїлю в дар Господу. Зійдуть вони на Мою Святу гору на конях, в колісницях, у візках, на віслюках і верблюдах. Вони будуть для Господа тим даром, який ізраїльтяни приносять у чистих посудинах в храм. Серед них Я відберу декотрих служити священиками й левитами», — каже Господь. «Як нові небеса й нова земля, які Я створю, щоб постали переді Мною на віки, так і ваші нащадки, й ваше ім’я залишаться повіки. Усе людство приходитиме поклонятися Мені у перший день місяця-молодика, та кожний день суботній, — каже Господь. — Вони вийдуть із міста й побачать трупи грішників, які повстали проти Мене. В тих тілах ніколи не згинуть черви, ніколи не згасне вогонь, який їх нищить. Їхній вигляд жахатиме кожного». Це слова Єремії, сина Гилкії, одного з священиків, що мешкали в Анатоті, в землі Веніаминовій. Слова ці були йому від Господа за часів правління Йосії, сина Амона, царя юдейського, тринадцятого року його царювання. Також ці слова було відкрито йому за царювання Єгоякима, сина Йосії, царя юдейського, аж до одинадцятого року Седекії, сина Йосії, царя юдейського, й до вигнання з Єрусалима в п’ятому місяці. Дійшло до мене слово Господа: «Перш, ніж Я утворив тебе в утробі, Я вже знав тебе. Перш, ніж вийшов ти з черева матері своєї, Я обрав тебе, призначивши тебе пророком для народів». Я відповів: «Але ж, Господи, Боже мій, не вмію я говорити як пророк, бо я молодий». Господь сказав мені: «Не кажи, що ти лише юнак, бо підеш ти до всіх, до кого Я пошлю тебе, і говоритимеш усе, що накажу тобі. Людей не бійся, бо Я з тобою буду, щоб захистити тебе». Це — слово Господа. Тоді Господь простягнув руку й торкнувся уст моїх, сказавши: «Я вклав Мої слова до уст твоїх. Сьогодні Я призначаю тебе стати над народами й царствами. Ти будеш викорінювати, губити, руйнувати і валити, будувати і насаджувати знов». Слово Господа було до мене: «Що бачиш ти, Єреміє?» Я відповів: «Я бачу гілку мигдалю». І сказав мені Господь: «Ти добре бачиш, бо Я пильную за Своїми словами, аби впевнитись, що вони здійсняться». І вдруге було слово Господа до мене: «Що ти бачиш?» Я відповів: «Я бачу, як кипить вода в казані, який повернутий від півночі». І Господь сказав мені: «Із півночі біда прийде на всіх людей землі цієї. Бо Я прикличу всі племена царств півночі. Прийдуть вони, і кожен з них поставить престол свій при відчинених брамах Єрусалима». Так сказав Господь: «Війною пройдуть довкола нього і по усіх містах юдейських. Я винесу дітям Ізраїлю вирок за злочини, через які вони від Мене відвернулись. Вони приносили пожертви іншим богам і низько поклонялись бовванам тим, що виробили власними руками. Ти ж, Єреміє, буть напоготові, ти мусиш встати і сказати все, що Я звелю тобі наказати народові своєму. Тобі боятися людей не слід, інакше Я тебе злякаю ними. Сьогодні Я зроблю тебе неприступним містом, немовби стовп залізний, бронзову стіну, що всій землі протистояти може: царям Юдеї і її князям, священикам і людям цього краю. Вони боротимуться проти тебе, але не вдасться їм тебе здолати. Кажу це Я, бо Я з тобою буду, і захищу тебе». Так наказав Господь. Слово Господа дійшло на мене: «Іди скажи людям Єрусалима про те, що каже Господь: „Твоєї юності кохання щире пам’ятаю, як нареченою Моєю ти була. Я пам’ятаю, як за Мною ти ішла через пустелю, в незасіяну ту землю. Для Господа Ізраїль був святий, він був найпершим із Його плодів. Й на тих, хто б його з’їсти намагався, страждання тяжкі випали за гріх”». Так стверджує Господь. Почуйте слово Господа, нащадки Якова і всі коліна дому Ізраїля. Ось що Господь каже: «Чим завинив Я перед вашими батьками, що відцуралися вони Мене, поклоняючись нікчемним ідолам вони самі зробили все своє життя нікчемним. Вони не говорили: „Де Той Господь, Який вивів нас з Єгипетських земель, Той, Хто примусив нас йти в пустелю, землю невідому і страшну, засушливу і небезпечну пустку, в якій ніколи люди не жили?” Тож Я привів вас на родючі землі, де вдосталь є для вас плодів і благ. Та ви прийшли, і осквернили Мою землю, і спадщину Мою звели на пси. Священики не кажуть: „Де Господь?” Ті, хто знаються у законах, не думають про Мене, а пастирі від Мене відступились, й пророки пророкували ім’ям Ваала і поклонялися речам нікчемним». «За те Я знову звинувачу вас, — Господь так каже, — і нащадків ваших. Підіть лишень до островів Киттим і подивіться, або пошліть когось в Кедар, нехай побачить, як там живуть, чи є там щось таке, як тут. Чи замінив якийсь народ своїх богів? Та ж ні. Хоча вони й не є богами. А Мій народ та й проміняв же Мою славу на щось таке, безглузде взагалі». «Здригніться, небеса, від цього, здивуйтеся, жахніться, — так сказав Господь. — Бо ж Мій народ вчинив подвійне лихо проти Мене: він відвернувся від Бога, джерела води живої, й натомість копанок собі нарив. А це ж бо копанки ну геть діряві, хіба ж у них утриматись воді? Хіба Ізраїль раб? Чи від раба він народився? Чому для інших здобиччю він став? Неначе леви, гарчали вороги на нього, та переможно ревли. Вони цю землю перетворили на руїну, спустошили міста, тому ніхто тут не живе. І навіть мешканці Мемфіса й Тапанеса завдали шкоди голові твоїй. Чи не тому це сталося з тобою, що Бога ти покинув, Господа свого, коли Він вів тебе дорогою Своєю. Поміркуйте люди Юдеї, що будете робити зараз: чи в Єгипті з Нілу пити або в Ассирії — з Євфрату? Те зло, що скоїв ти, тебе й покарає, відступництво твоє навчить тебе. Поглянь і зрозумій, яке для тебе лихо відмовитись від Бога, Господа твого. Та страху у тобі нема переді Мною». Господь мій Всемогутній каже так: «Кажу так, бо давно ярмо зламала, давно порвала ланцюги свої. Сказала ти: „Господу служить не буду!” Бо ти давно вже на узвишшях, під кожним деревом з рясним гіллям ти радо розлягалася для розпусти. Я посадив тебе, як виноград, добірне висіваючи насіння. То як же це перетворилась ти на дикі зарості лози? Якби ти навіть вимилася лугом, якби багато мила змила ти, для Мене все одно була б брудною, через гріх твій». Так Каже Господь Бог: Як можеш ти казати: «Я — чиста, не поклоняюся Ваалу я?» Поглянь на свої вчинки у долині, про те подумай, що ти наробила. Була ти, ніби спритна верблюдиця, що бігає весь час туди сюди. Немов ослиця, що до волі звикла, яка живе за покликом душі, в гарячому бажанні втягує повітря. Хто зможе загнуздати хіть її? І будь-який осел, який її запрагне, завжди знайде її в належний час. Юдея, полиш ганятися за іншими богами, та спрагла, не бажай негідних ідолів. «Дарма, — Мені відповіла ти. — Адже я люблю чужих богів, тому піду за ними». Як знічується злодій у руках закону. Так само й дім Ізраїля знітився, його царі, його володарі, пророки і священики його. Вони кажуть дереву: «Батько ти мій». Вони кажуть каменю: «Ти породив мене». До Мене повернулися спиною, не обличчям, але в лиху годину кажуть: «Устань і порятуй нас, Боже. А де ж твої боги поділись, яких, народ Ізраїлю, ти сам зробив для себе? Хай встануть, хай тебе врятують. Адже богів у тебе стільки ж, як міст в твоїй землі, Юдеє. Чого ж ви зараз винуватите Мене? Самі ж ви зло чинили проти Мене!» Каже так Господь: «Даремно Я карав синів твоїх, вони нічого не навчились з покарання. Ваш меч пожер усіх пророків, яких послав Я вас застерегти, він був, неначе лев скажений. Ви, люди цього покоління, до вас звертається Господь. Чи був Я для Ізраїлю пустелею? Чи був землею темряви для них? Чому ж тоді народ мій каже: „Ходім. До Господа не вернемося більш?” Чи забуває наречена про свої прикраси? Чи може про фату вона забути? Але ж народ Мій забув Мене нелічено вже скільки-то разів. Яка ти вправна в пошуках любові у лжебогів, бо добре вивчилась чинити зло. Кров на руках твоїх — життя невинні, це кров невинних бідаків, яких ти не впіймала на крадіжках. Але про все це ти казала так: „Немає на мені вини. І, звісно, на мене не впаде Господній гнів”. Та Я судитиму тебе, бо ти брехала: „Я не грішила”. Але як же легко для тебе поміняти шлях. Ти будеш розчарована в Єгипті, як розчарована в Ассирії була. З Єгипту вийдеш ти, в ганьбі закрив лице. Господь відкинув тих, на кого покладалась, і їхня підтримка тобі не допоможе». «Як розлучаться чоловік і жінка, і жінка та від чоловіка йде, і скоро собі іншого знаходить, чи ж зможе вернутися до неї чоловік? Ні! Якби що трапилось таке, тоді б спаганена була оця земля? Юдея, ти з багатьма коханцями злягалась, немов повія та, а тепер ідеш до Мене знов?» — Господь сказав. «Ти погляд підведи на пагорби кремнисті, і місце там знайди, де б не блудила ти. Чекаючи на них, сидиш ти край дороги, неначе кочівник-аравієць в пустелі. Зганьбила землю ти розпустою й гріхом. Тож припинилися дощі рясні і вчасно весняні дощі не впали. Розпусниця на вигляд ти, і сорому в тобі немає. Тепер чи звернешся ти знов до Мене: „Ти Батько мій, Друг юних днів моїх?” „Чи гніватися буде вічно Він? Чи гнів Його продовжиться назавжди?” — говориш ти, але грішиш завжди, де тільки можеш». І Господь сказав мені за часів царювання Йосії: «Чи бачив ти, що зробила підступна Ізраїль? Сходила вона на кожне узвишшя, й під кожним деревом рясним чинила розпусту, поклоняючись нікчемним ідолам. І Я сказав собі: „Накоївши такого, вона повернеться до Мене”. Але вона не повернулась, а її брехлива сестра Юдея бачила все це. І як Я побачив усю цю розпусту, якою займалася підступна Ізраїль, Я відштовхнув її. Я розлучився з нею, та її підступна сестра Юдея не злякалася. Вона також погрузла в розпусті. І вона не вбачала в тому чогось нечестивого, що зганьбила своєю розпустою всю Мою землю, і перелюб чинила з камінням і деревами. І навіть по всьому цьому підступна сестра її Юдея не повернулася до Мене всім своїм серцем. Вона тільки прикидалася». Так каже Господь. І Господь сказав мені: «Підступна Ізраїль більш праведна, ніж зрадлива Юдея, тому що щиро визнала свою вину». Іди й проголоси слова ці на півночі. Скажи так: «Повернися, підступна Ізраїль, — каже Господь. — Я більш на тебе не гніваюся, бо справді милосердний Я. Не гніватимусь Я на тебе повік. Тільки визнай провину свою, визнай, що грішила проти Господа Бога твого. І що поклонялася багатьом богам чужим під південним деревом розкішним, і не слухалася ти Мене». Так каже Господь. «Поверніться, діти бунтівні, — каже Господь, — бо Я володар ваш. Я візьму вас по одному з міст та по двоє з родів і приведу вас до Сіону. Я дам вам пастирів, що до душі Мені, вони дбатимуть про вас мудро і вправно. Ви примножитеся й рясно заселите землю, як настануть ті дні, коли людям більше не треба буде говорити про ковчег Заповіту Господа. Вони не думатимуть про нього, не пам’ятатимуть, їм більше не потрібно буде дбати про нього, ані виготовляти його знову. Тоді назвуть вони Єрусалим Престолом Господнім. Усі народи зберуться в Єрусалимі, щоб уславити ім’я Господа й вони не плекатимуть більше затятість своїх лихих сердець. На ті часи дім Юди і Ізраїля прийдуть разом із землі північної до країни, яку віддав Я батькам вашим у спадок». Господь сказав: «Я хочу ставитися до вас, як до дітей Своїх. Я дам вам жадану землю у спадок, що найвище цінується між народами». Я казав: «Ти зватимеш мене „Мій батько”, і більше не покинеш мене. Ти підступна й невірна жінка, що зрадила свого чоловіка. Це правда, доме Ізраїля, що зрадила ти Мене. Голос чути по узвишшях кам’янистих, плач і благання дітей Ізраїлю, бо скривили вони шлях свій, бо забули Господа Бога свого. Поверніться, бунтівні сини, і Я прощу відступництво ваше». Тільки скажіть: «Ми прийдемо до Тебе, бо Ти — Господь наш Бог. Справді, узвишшя допомоги не дадуть, що ми чуємо з гір, то пусте. Справді, спасіння Ізраїлю — в Господі нашому Бозі. Той огидний бог Ваал, пожер все те, що батьки наші тяжко напрацювали: то були вівці їхні й отари їхні, й дочки та сини їхні. Лягаймо в ганьбі своїй, і хай безчестя наше вкриє нас. Бо грішили перед Господом нашим Богом і ми, і батьки наші — з молодості й аж донині. І не слухали ми голосу Господа Бога нашого». «Ізраїлю, якщо ти хочеш повернутись, — Господь каже, — повернись до Мене, бовванів забери з очей Моїх і не ходи за іншими богами. Й коли ти присягатимешся Господом, й робитимеш це чисто, щиросердно й чесно, тоді народи Він благословить, й вони хвалитимуться тим, що сотворив Господь». Бо так Господь каже до мужів Юдеї та Єрусалима: «Оріть ниву неорану й не розкидайте зерен серед будяків. Мужі Юдеї та Єрусалима, змініться, ради Господа, геть необрізанність ваших сердець. Однак, якщо не зробите цього, то гнів Мій спалахне, мов той вогонь. Й тоді його уже нічим не загасити через гріховність вашого життя». Скажи це усьому народу Юдеї: В Єрусалимі хай Мої слова почують: «Сурміть у сурми! Голосно гукайте! Збираймося разом в міста-фортеці. Піднімем прапори, Сіон щоб попередить. Втікайте, схованку шукайте, не баріться, бо з півночі веду біду й руїну. Підвівся лев із лігва, вирушає, уже в путі погуба для народів. Він з дому вирушив, щоб зруйнувати твій край. Міста твої спустошені лежатимуть в руїнах. Тож одягни волосяницю і лементуй, голоси від туги, адже Господній гнів на нас іще живий. Тоді царя покине мужність, відвагу втратять всі воєначальники його, священики злякаються, здивуються пророки». Так каже Господь. Сказав я: «О Всемогутній Боже! Юдею і Єрусалим Ти справді на слизьке завів. Ти їм казав: „Вам буде мир”, — коли вже меч завис над горлом їхнім». Тоді Юдеї та Єрусалиму скажуть: «Пекучий вітер з кам’яних пустель повіяв на Мій народ. Та це не добрий вітер, мета його — не розвіяти і не очистити. Занадто дужий вітер прилетів до Мене. Тепер проголошу Я вирок їхній. Мов хмари, ворог здіймається, мов вихор колісниці його, а коні його прудкіші від орлів. Горе нам, бо нас розбито! Єрусалиме, відмий від лиха свої серце, щоб можна врятувати тебе було. Як довго ще ти будеш дозволяти лихим думкам селитися в тобі? Це справді так, бо голос віщує від Дана, і проголошує лихо від Ефраїмових гір. Зробіть, щоб всі народи знали, оповістіть Єрусалим. Йдуть вороги здалеку, бо в облогу взяти міста Юдеї, лунають їхні крики бойові. Мов варта, що охороняє поле, вони уже стоять довкола. Це через те, що збунтувався проти Мене Єрусалим. Твоє життя й твої діла це покарання спричинили. Це твоя кара, вона гірка й вражає в саме серце». Так каже Господь. О мій живіт, о корчусь я від болю, шалено б’ється моє серце, і ніяк не можу заспокоїть я його. Бо звук сурми душа моя почула, звук сурми бойової й битви грім. Одне нещастя вслід іде за іншим, авжеж, спустошена моя земля. Зненацька пошматовано мої намети, роздерті покривала мої вмить. Як довго бачити мені, як майорить військовий прапор? Як довго мушу чути звук сурми? І справді, мій народ дурний, мене не знає, Бога не шанує. Мов дітлахи дурні, не розуміють геть нічого, вони розумні тільки до лихого, але не знають, як творить добро. На землю глянув я, але вона була пуста і гола, на небеса — там світла не було. На гори глянув я, вони здригались, і пагорби тремтіли всі. Поглянув я, а людей ніде немає й порозліталися усі птахи небесні. Поглянув я, а землю родюча на пустелю обернулась, усі міста зруйновані лежать від гніву Господа. Кажу це я, бо так Господь каже: «Оця земля спустошеною буде, та не дощенту вигублю її. І через це зажуриться земля і небеса над нею почорніють, бо Я від рішення Свого не відступлюсь». Від тупоту копит, від свисту стріл втікає місто кожне. Ховається народ по печерах та хащах, здираються на скелі вгору. Міста покинуто, ніхто там не живе. Юдею, тебе спустошено. Чого ж у кармазини вбралась? Пощо наділа ти прикраси золоті? Навіщо очі густо так нафарбувала? Даремно ти прикрасила себе. Твої коханці нехтують тобою, вони прийшли, аби забрати твоє життя. Бо крик почув я, ніби жінка при пологах, що корчиться від болю, звук страждань, немов народжує дитину свою першу. Я чую крик дочки Сіону, вона істошно молиться, руки простягла. І каже: «Горе мені! Я мужність перед вбивцями втрачаю». Каже Господь: «Пройдіть по вулицях Єрусалима, подивіться й поміркуйте про все, що там, розгляньтесь на майданах. Якщо знайдете кого, хто справедливості дотримується, хто шукає правди, тоді прощу Я Єрусалим». Хоч вони й кажуть «Господом клянусь!» — все ж клянуться то вони безтямно. Господи, Ти ж хочеш, щоб люди були віддані Тобі. Ти вдарив їх, але ж іще їх не знесилив, довів їх Ти аж до кінця, але вони не прийняли науки, упрямі, відмовились від каяття. І я сказав: «Вони, мабуть, просто бідні, дурні вони, не знають що Господь звелів, не відають, чого від них Господь чекає. Піду ж я до великих і поговорю з ними, бо їм відомо, що Господь звелів, чого Господь від них чекає. Але усі вони від Бога відірвались, Всевишнього покинули вони. Тож лев із лісу кинувся на них, вовк степовий їх нищить, леопард за містами пантрує. Лиш хто виходить, на шматки деруть, бо скоїли вони гріхів багато, і відступництва їхні численні». Каже Господь: «Як можу Я тебе простити? Сини Твої покинули Мене і присягаються богам, яких немає. Я дав їм все, чого їм треба, але вони перелюби чинили, в розпусниці юрмилися під домом. Вони немов годовані і хтиві жеребці, і кожен з них зазіхає до сусідської дружини». Господь питає: «Чи Я не маю їх за що карати? Чи не слід Мені шукати, як по заслугам відплатить народові такому? Ідіть рядами виноградників юдейських, руйнуйте, та не нищіть вкрай. Зламайте паростки нові, бо не належать вони Господу. Бо народ Ізраїля й дім Юди геть Мені невірні». Так каже так Господь. Вони ж бо оббрехали Господа свого: «Нічого Він не зробить нам. Страждання не впаде на нас і не побачим ми війни і голодомору. Пророки лживі, ніби вітер, бо слова Господа у них нема. Так Я зроблю із ними». Тож ось що Всеблагий Господь каже: «Оскільки люди ці не вірили, що покарання прийде, вкладу тобі (Єреміє) слово в уста, мов вогонь. Народ цей, неначе дрова, пожере він. О доме Ізраїля, Я здалеку веду на вас народ. Народ цей могутній й віковічний, народ, чиєї мови ти не знаєш, не тямиш ти того, що каже він. Сагайдак його — відкрита могила, в народі тому кожен — воїн. Пожеруть вони урожай і всі харчі твої, понищать всіх дочок твоїх й синів. Пожеруть вони вівці твої і худобу твою, пожеруть смокви твої й виноград. Й мечем зруйнують фортеці твої, на які покладаєшся ти легковажно». «Та навіть у ті дні, — Господь каже, — Я вас не вигублю ущент. І якщо юдеї колись запитають: „Чому Господь наш Бог зробив нам усе таке?” Тоді ти, Єреміє, їм відповіси: „Через те, що зреклися ви Всевишнього і служили на землі своїй іншим богам. Тож чужинцям служити ви будете в тій країні, що не буде вашою”». «Оповістіть про це серед нащадків Якова, і хай про це почують у Юдеї. Почуйте це, люди дурні, що не розуміють. В них очі є, але вони не бачать. В них вуха є, але вони не чують. Хіба не боїтеся ви Мене? — Господь каже. — Хіба не труситесь в присутності Моїй? Я Той, Який поклав пісок межею моря, законом передвічним, що його не перейти, ревуть морські вали, але розбить його не в змозі. Народ цей має серце вперте й бунтівне. Вони відвернулися й подалися манівцями. Вони не скажуть у своєму серці: „Біймося Господа нашого Бога, що зливи нам дає, коли приходить час осінній або весняний, Хто впевненість дає, що матимемо урожай в очікуваний час”. Люди Юдеї, ваші гріхи відвернули вас від Господа й Його благословення, гріхи не дали вам радіти з усього того. Це сталося тому, що людців нечестивих знайшов чимало Я в Своїм народі. І стежать вони крадькома, наче птахолови, і пастки наставлюють, щоб вловить людей невинних. Як в клітці птахів, так же повно в домах ваших зради. Величні й багаті такі вони всі через те. Вони гладкі й вгодовані, і не зважають на вчинки нечестивих, справ у суді вони не розглядають. Не намагаються урятувати сироту і право бідного в суді не захищають». «Хіба ж не мушу покарати їх за це? — Господь питає. — Чи не слід Мені такому от народу відплатити? Жахливе і потворне сталося в тій землі: пророки пророкували брехню, священики правили, як заманеться. Народу ж Моєму це до вподоби. Та що ж ти зробиш, як кінець настане?» Сини Веніаминові, втікайте в безпечне місце і подалі від Єрусалима. Сурміть у сурму в Текоа, і прапор підніміть над Бет-Гаккеремом. Лихо і погибель з півночі ідуть. Я винищу дочку Сіону, вродливу й витончену. З отарами своїми пастухи чужі йдуть проти неї. Поставили довкола вже намети, кожен дбає про займище своє. Готуйтеся до битви проти неї. Вставайте, виступаємо опівдні! О горе нам, бо день уже пройшов і довшають уже вечірні тіні. Вставайте, наступаємо вночі, зруйнуймо мури єрусалимські! Бо саме так каже Господь Всемогутній: «Зрубайте всі дерева навкруги Єрусалима, насипте навпроти стін її вали, бо на кару заслуговує вона, тому що до краю сповнена насильством! Так, як криниця зберігає води свіжість, так і Єрусалим береже гріхи свої. Насильство й руйнування в ній, хвороби й виразки завжди переді Мною. Бережися, о Єрусалиме, щоб від тебе Я не відвернувся, щоб не перетворив тебе на пустку». Ось що каже Господь Всемогутній: «Вони дощенту обберуть всіх тих, хто ще в Ізраїлі залишиться, так само, як ґрона оббирають з винограду. Перевіряють кожну гілку знову, як роблять це винограду збирачі. До кого мушу говорити Я, кого застерігати мушу? Хто буде слухати Мене? Закриті вуха в них, вони нездатні приділить увагу. Господнє слово — ніби жарт для них, вони його почуть не хочуть. Вже переповнений Господнім гнівом я, його утримувати в собі я вже стомився. О Господи, вилий його на дитину на вулиці, на хлопчиків юрбу, що між собою розмовляють, навіть на чоловіка з жінкою або на старую з старим. Будинки їхні іншим віддадуть разом з полями і жінками, бо руку Я заніс над цим народом». Так каже Господь. «Бо справді кожен з них: від злидня і до пана — всі тільки й дбають про наживу незаконну. І від пророка до священика — всі брехуни. Вони лікують хворий дух Мого народу, як легковажно кажуть: „Все гаразд!” Коли насправді, геть, нема гаразду. Ганьба їм, бо вони мерзенну річ вчинили. Та ж не соромляться вони того, бо взагалі їм сором невідомий. Тож упадуть вони разом з всіма, хто мусить впасти, коли прийду карати їх», — Господь каже. Ось що Господь каже: «Ідіть дорогами, розпитуйте й шукайте шляхи часів далеких. Питайте де є стара путь. Тим шляхом ідіть і знайдіть для себе спокій, але вони сказали: „Не підем ми туди”. Поставив я над вами вартових, сказавши: „Дослухайтеся звуку сурм!” Вони відповіли: „Не будемо слухати!” Тож слухайте, народи, й знайте свідчення того, що буде з ними. Земле, почуй! Наведу на народ цей біду, на яку заслужили вони своїми лихими думками, бо слів Моїх не слухають, а Мій Закон зневажили вони. Навіщо Мені запашне куріння, що надходить з Шеби, навіщо зілля із земель далеких? Я не приймаю ваших подарунків, не до вподоби Мені жертви ваші». Тож ось що Господь Бог каже: «Поставлю Я народу цьому перешкоди, і будуть спотикатися вони завжди. Батьки й сини разом, сусід з приятелем — усі загинуть». Ось що каже Господь: «Народ великий піднімається на півночі, і йде з віддалених кінців землі. Всі воїни в руках уже тримають лук і спис, вони жорстокі і не мають милосердя. Вони звучать, немов могутнє море, коли на конях їдуть верхи. Постали, як один, до бою проти дочки Сіону. Ми звістку цю почули, і зомліли руки. Нас туга охопила, біль, мов муки жінки при пологах. Не виходьте в поле, не ходіть дорогою, бо ворог має меч — повсюди небезпека. О, дорогий народе, одягнися в рам’я, і попелом себе посип в знак суму. Тужи, мов твій єдиний син помер, і гірко голоси, бо руйнівник прийде. О Єреміє, Я тебе поставив тим, хто випробовує метал, щоби випробував ти Мій народ, та стежив за життям їх повсякденним. Усі вони бунтівники запеклі, розносять наклепи по всіх усюдах. Мов мідь позеленіла, мов заіржавіле залізо, вони покриті іржею та брудом. Міхи роздмухують вогонь, виходить оливо з горнила, та це очищення, то марна річ, бо гріх невилучений залишився. Людей цих зватимуть „нещирим сріблом”, адже Господь відмовився від них». Ось слово, що було Єремії від Господа: «Стань у брамі храму Господнього й оголоси там слово це: „Всі юдеї, що входять крізь браму молитися Господу, слухайте послання Господа. Ось що Всевишній Господь, Бог Ізраїлю, каже: „Виправте путі ваші і вчинки, тоді дозволю вам жити на цій землі. Не покладайтеся на хибні слова, на хибні обіцянки, яких не можна виконати, мовляв: „Оце є храм Господній, храм Господній, храм Господній”. Та ви покладаєтеся на облудні обіцянки, що не можуть вам стати у пригоді. Ви будете красти й убивати, чинити перелюб, присягати брехливо, кадити ладан перед Ваалом, поклонятись іншим богам, яких ви не знаєте? А тоді приходите, стаєте перед храмом оцим, що носить ім’я Моє, і питаєте: „Чи нас урятовано, щоб могли ми й надалі вершити всі гріхи потворні?” Невже цей храм, що носить ім’я Моє, став розбійницьким кублом для вас? Я Сам переконався, що це так”». Так Господь каже. «Але ж підіть до святого місця мого в Шило, де Я вперше оселив ім’я Своє, і подивіться, що я зробив з ним за всі гидоти, скоєні Моїм народом ізраїльським. І зараз, оскільки ви все це чините, — каже Господь, — хоч і звертався Я до вас постійно, але ви не слухали Мене, Я кликав вас, та ви не озивалися. Тож із храмом, який ім’я Моє носить і на який ви покладаєтесь, який Я дав вам і батькам вашим, Я зроблю те ж саме, що зробив Я з Шило. Зречуся вас, як зрікся всіх братів ваших, усього народу Ефраїма. А щодо тебе, Єреміє, не молися за народ цей і не заступайся за нього. Молитву не твори, бо вона до мене не дійде, бо не почую Я тебе. Хіба ж не бачиш ти, що вони коять у містах Юдеї й на вулицях Єрусалима? Діти хмиз збирають, батьки розпалюють вогонь, жінки замішують тісто, щоб пироги пекти цариці небесній, і приносять ливні жертви іншим богам, щоб Мене розгнівати». «Та чи розгнівають вони Мене? — Каже Господь. — Хіба що себе, накликаючи ганьбу на власну голову?» Тож ось що Господь Бог каже: «Мій гнів і лють Моя виллються на землю цю і на людей, і на худобу, й на дерева, й на поля, і на плоди земні: все загориться, і не загасити його буде». Ось що Господь Всемогутній Бог Ізраїлю каже: «Додайте всеспалення до ваших жертв і їжте м’ясо. Кажу це, бо не промовляв Я до батьків ваших і не заповідав їм, коли з Єгипту вивів, щодо всеспалення і жертв». Але Я дав їм такий наказ: «Слухайте голос Мій, тоді Я Богом вашим стану, а ви — Моїм народом. І будете робити те, що Я вам накажу, тож це вам буде на добро. Але ж діти Ізраїлю не слухали й уваги не звертали, і йшли за порадами своїх лихих сердець. Вони повернулися не обличчям, а спиною до Мене». З того дня, як вийшли батьки ваші з землі Єгипетської, аж донині Я знову й знову, день у день, посилав слуг Моїх, пророків до вас. Але вони не слухали мене, уваги не звертали. Вони уперто чинили Мені опір й грішили більше за батьків своїх. Ти, Єреміє, донесеш це слово до них, але вони не слухатимуть тебе. Ти кликатимеш їх, вони тобі не обізвуться. Ти скажеш їм: «Це той народ, що не підкоряється Господу Богу своєму і науки не приймає. Віра загинула, зникла з їхніх уст». Своє волосся обстрижи і викинь геть, і на уста поклич журливу пісню. В жалобі розімкни уста. Кажу так, бо Господь відмовився від цього покоління і покинув його; це покоління люті Господньої. «Кажу це, бо народ юдейський вчинив таке, що Я за гріх вважаю, — каже Господь. — Вони поставили своїх бовванів у храмі, що носить ім’я Моє, щоб опоганити його. Вони звели узвишшя Тофету, що у долині Бен-Гінном, щоб палити своїх синів і дочок у вогні. Це те, чого Я не заповідав, і навіть не мав на гадці. Тож час настає і люди вже не скажуть: „Тофет і долина Бен-Гінном”. Натомість люди казатимуть: „Долина вбивства”. Й ховатимуть вони померлих у Тофеті, поки місце буде. І мертві народу цього стануть поживою для птахів небесних та звірів земних. І нікому буде їх прогнати. Я припиню звуки радості й свят, голос молодого й голос молодої в містах Юдеї та на вулицях Єрусалима. Кажу так, бо край цей стане пусткою». «Тоді, — каже Господь, — повиймають вони останки царів та володарів Юдеї, її священиків та пророків, останки мешканців Єрусалима з могил їхніх. І розкидають вони їхні кістки під сонцем і під місяцем, під усіма зірками небесними, якім вони люблять служити, та поклонятися. Та ті кістки не збиратимуть і не ховатимуть: вони будуть гноєм на поверхні землі. Усі ті, що лишилися, воліли б радше вмерти, ніж жити. Ті, хто зосталися з цього нечестивого роду, будуть мешкати по всіх чужих місцях, куди Я вишлю їх». І ти скажеш їм: «Ось що Господь каже: „Чи люди падають і більше не встають? Як хтось звертає із дороги, хіба не вернеться на неї? Тоді чому народ оцей постійно відступається від Мене? Чому Єрусалим постійно йде хибним шляхом? Вони тримаються брехні й каяття не бажають. Звернув увагу Я, а вони не кажуть правди. Немає жодного, хто б каявся у нечестивих гріхах своїх. Усі вони звертають, ідуть своїм шляхом, немов той кінь, що стрімголов до бою рветься. Навіть лелека в небі знає призначений для нього час прямувати до дому, горлиця, ластівка і журавель також. Але народ Мій не знає, чого від нього жде Господь. Як можете казати ви: „Ми мудрі, бо Закон Господній з нами!” Але ж насправді, писарчуки спотворили все своїм пером брехливим. А „мудрих” осоромлено, їх нажахано й захоплено в полон. Вони відмовились приймати Господнє слово. Яка ж то їхня мудрість? Тож Я віддам дружин їхніх іншим чоловікам, віддам угіддя іншим хазяям. Це так, бо від бідніших до багатих, всі дбають лиш про незаконний зиск. Усі люди: від пророка до священика — всі віддались брехні. Вони загоять дух недужий народу легковажного Мого, кажучи: „Усе гаразд! Нема причини піклуватись!” — хоча рани ті смертельні. Їм мусить бути соромно за скоєну гидоту. Вони ж бо не соромляться цього, бо сорому не мають зовсім. Тож упадуть із рештою, кому належить впасти, в час покарання згинуть всі разом вони”». «Я все зберу і знищу, — Всевишній каже, — не буде більше а ні винограду на лозі, а ні смокв на смоковниці, і, навіть листя, й те зів’яне. Усе, що дав їм, буде забрано від них ». Чого ми сидимо тут? Збираймося й ходімо у фортеці! Якщо Господь прирік нас на загибель, то хай нас смерть настигне у фортецях. Бо ми грішили перед Богом, тож Він примусив випити отруйної води. Ми жадали миру, та нічого доброго немає, чекали зцілення, та маєм лише жах. Із Данових земель доноситься хропіння коней, уся земля здригалась від іржання жеребців його. Вони прийшли і знищіли усе довкола: і місто, й тих, хто в місті жив. «Тож ось нашлю на цей народ гадюк, що їх спинить не можна, щоб вас кусали», — каже так Господь. Печаль охоплює мене, і серце моє від жаху мліє. Я чую, як Мій обраний народ ридає за тих, хто у далекому краю: «Хіба Господь не з ними? Хіба цар Сіону не там? Нащо ж вони підбурюють Мене бовванами й марнотами чужими». Жнива минули, закінчилось літо, та нас ніхто не врятував. Якщо народу боляче — то боляче й мені. Я в розпачі, від відчаю не можу говорить. Хіба нема ніякого бальзаму в Ґілеаді? Хіба там лікаря ніякого нема? То чом же зцілення не настає в мого народу? Чом в голові моїй води не повно? Чом око моє не джерело сліз? Тоді б я міг щоденно і щоночі плакати за тими із моїх людей, кого понищено було. Хто дасть мені притулок у пустелі, щоб кинуть мій народ і геть піти, бо всі вони — невірні й повернулись проти Бога. «Язик у них, мов лук, стріляє брехнею. Підступність в краї розвелась, люди від зла до лиха переходять. Мене ж і знать не хочуть», — каже так Господь. «Не вір сусідові, не довіряй брату, бо кожен брат — шахрай, а сусід — наклепник. Кожний своєму сусіду бреше, говорить неправду. Народ Юдеї, ви, язик навчивши вимовлять брехню, втомилися, немає більше сил говорить правдиво. Одна біда зміняє наступну, а за брехнею іде лжа; вони Мене не хочуть знати», — Всевишній каже так. Тож ось що Всевишній Господь каже: «Коваль розжарює залізо, щоб взнати, чи чисте був воно. Та Я також випробуватиму Юдею, немає іншого путі, бо грішний Мій народ. Язик їхній — загострена стріла, із їхніх уст самий обман злітає. З сусідом кожен дружньо розмовляє, а сам лише роздумує про те, як засідку йому наготувати. За все це Мені слід їх покарати. Хіба не мушу відплатити Я цьому народу?» Каже так Господь. Здійму я плач і голосіння по горах й жалобу по пустельних пасовиськах, бо їх спустошено, ніхто вже там не ходить, й туди не долітає рев худоби. Птахи небесні й звірі повтікали. Каже так Господь: «Єрусалиму бути купою каміння і шакалів лігвом. Я оберну міста Юдеї на руїни». Хто той мудрець, що може зрозуміти це? І той, до кого промовляв Господь, нехай пояснить, чому цей край зруйновано, спустошено, немов пустелю, де ніхто не ходить. Господь каже так: «Бо відцуралися діти Юдини Мого Закону, що Я його поставив перед ними. Вони не слухались того, що Я казав, й не діяли, як вимагав Закон. Натомість вперто йшли своїм шляхом, йшли за Вааловими бовванами, як їхні пращури їх навчили». Тож ось що Всевишній Господь Бог Ізраїлю каже: «Я змушу цей народ полин гіркий їсти, примушу їх отруту пити. І Я розсію їх поміж народів тих, що ні вони, ані батьки не знали їхні. Пошлю Я гострий меч на них, поки не вигублю їх вщент». Ось що Всемогутній Господь каже: «Збагніть, що має статися, покличте голосильниць, покличте тих жінок що вправно роблять це, нехай вони прийдуть! Нехай мерщій вони приходять, нехай над нами здіймуть голосіння тоді стікатимуть сльозами очі наші, хай сльози струмуватимуть з повік. Бо чути голосіння із Сіону. Як вигублено нас! Як нас принижено, ми мусим кинути цей край, бо вороги понищили оселі наші. Почуйте слово Господа, жінки, хай ваші вуха сприймуть те, що каже Він. Навчіть своїх дочок лементувати, й хай кожна дівка знає як голосить ці похоронні плачі. Бо смерть вже увійшла крізь наші вікна, зайшла в палаци наші, аби вигубити всіх: дітей на вулиці, і молодь на майданах». Скажи: «Ось що Господь каже: „Тіла людей поляжуть в чистім полі, наче гній, немов снопи, що після жнив лишились, коли нема кому збирати їх”». Ось що Господь каже: «Нехай же мудрий не вихваляється мудрістю своєю, і дужий хай не вихваляється силою лихою, нехай не вихваляється златом багатій. Але хай той, хто хвалиться, вихваляється ось чим: тим, що розуміє і знає Мене, що Я — Господь, Той, Хто творить милість, справедливість і праведність на цій землі, бо до вподоби вони Мені». Так каже Господь. «Ось настають дні, — Господь каже, — коли Я покараю кожного, хто хоч і обрізаний, але необрізаний у серці своєму. Єгипет і Юдея, і Едом, і аммонійці, Моав, і всі, люди, які не належать до дітей Ізраїлю, хто живе в пустелі: всі народи — необрізані по плоті, а всі ізраїльтяни — необрізані в серці своїм ». Почуйте слово, що Господь сказав вам, доме Ізраїля. Ось що Він каже: «Не научайтесь звичаїв поганських, і не тремтіть від небесних знамень, як роблять це інші народи. Бо ж звичаї людей тих є безглузді, а боввани їхні — то лише колода, кимось зрубана у лісі. Це те, що ремісник виготовляє сокирою і власними руками. Він прикрашає боввана золотом і сріблом, зшиває цвяхами, щоб не валився. Вони, мов ті опудала, що на баштані: ні говорити, ні ходить не можуть — їх треба на руках носить. Не бійся їх, вони ні помогти, ані зашкодити тобі не можуть. Тобі, о Боже, не існує рівних, ні імені такого більш нема, як Господа мого ім’я могутнє. Чи можна не боятися Тебе, Царю народів? Бо заслуговуєш на це Ти, бо іншого нема такого між мудрецями всіх країв і царств. Усі вони бездарні і дурні, їх вчать речей безглуздих, колода — то наставник їх. Привозять срібло коване з Таршиша, а золото везуть з Уфаза. Боввани ті, що їм вклоняються народи, то є робота майстра, твір ремісника. Вдягають їх у фіолет та пурпур, все це — майстрів робота вправних. Але Господь — справжній Бог, Він — Володарю живий і Цар предвічний. Земля здригається від Його гніву, несила людям витримати лють Його. Ось що скажіть їм: „Щодо тих богів, що небеса і землю не створили, вони пощезнуть і з землі, і з-під небес”». Господь — це Той, Хто землю сотворив Своєю міццю, Хто світ Своєю мудрістю створив, Хто небеса розкинув розумом Величним. По Його волі грім з небес лунає, та нескінченні вод дощових потоки падають на землю. Він хмари піднімає з всіх кінців землі, та блискавки з дощем творить, і зі своїх скарбниць здіймає вітер. Кожна людина — дурна! Ремісники соромляться своїх творінь, бо боввани ті — облудні, в них нема життя. Вони — марнота і предмет для глузувань, вони всі згинуть в час Великого суда. А Спадок Якова — Всевишній зовсім не такий, бо справді Він творець усього, й Ізраїль — то є спадщина Його. Ім’я Йому — Господь Усемогутній! Люди Юдеї, збирайте свої пожитки, будьте на поготові, щоб втікти, бо всі ви у пастці облоги. Ось що Господь Бог каже: «Повикидаю зараз Юдеїв землі цієї, завдам їм болю, зажену їх в скруту, нехай це буде їм урок». Горе мені (Єремії), я поранений тяжко. Та я сказав: «Однак це мій біль, я мушу витерпіть його». Мій намет зруйновано, розірвано його мотуззя. Сини мене покинули, нікого не лишилось. Нема кому намет напнути, нема кому піднять завіси. Бо пастухи (правителі) — дурні, і не шукають Господа вони. Ось чому отари їхні всі розкидано довкола. Ось гуркіт з півночі надходить! Він оберне міста Юдеї на пустелю, на шакалів лігво. Я знаю, Господи, людині доля непідвладна, не чоловікові вирішувати, що станеться, що він зробити в силі. Тож покарай нас, Господи, але по правді, не у гніві, щоб не знищив. Вилий обурення на ті народи, які Тебе не знають, й на роди, що імені Твого не промовляють, бо Якова вони пожерли. Вони розправилися з ним і зруйнували житло це. Це послання було Єремії від Господа. Почуйте слова Заповіту цього: «Скажи їх людям Юдеї та мешканцям Єрусалима». Скажи їм: «Ось, що Господь Бог Ізраїлю каже: „Проклятий той, хто не слухає Заповіту цього. Його Я дав батькам вашим, коли виводив їх із землі Єгипетської, з печі залізної. Сказав Я їм: „Слухайте Мене і робіть те, що наказую вам. Тоді ви будете Моїм народом, а Я — Богом вашим”». Я сказав так, щоб здійснилася клятва, якою присягнувсь Я батькам вашим: дати землю їм, що точиться молоком і медом, як воно і нині є. І відповів я, Єремія: «Хай так і буде, Господи». Тоді Господь сказав до мене: «Оголоси це по містах Юдеї й на вулицях Єрусалима: „Почуйте слова Заповіту цього і виконуйте їх. Бо справді я попереджав батьків ваших невтомно від того дня, як вивів їх із землі Єгипетської, аж донині. Щодня Я попереджав їх: „Підкоритеся волі Моїй!” Але ж не слухали вони Мене, жили вперто в затятості лихих сердець своїх. Тож Я навів на них усе згадане у Заповіті, як і наказував, та все ж вони уваги не звертали”». Тоді Господь сказав мені: «Викрито змову між людьми Юдеї та мешканцями Єрусалима. Вони повернулися до злочинів, що їхні батьки чинили, зреклися слова Мого. Й пішли вони за іншими богами, щоб їм служити. Дім Ізраїлю й дім Юди порушили Угоду Мою, що Я уклав з батьками їхніми». Тож ось що Господь каже: «Наведу на них кару, якої неможна буде уникнути. Вони молитимуть Мене, та Я не слухатиму. Тоді міста Юдеї та мешканці Єрусалима підуть і благатимуть богів, яким вони спалюють запашне куріння, але ті не врятують їх від страждань. Бо в тебе, Юдо, в кожному місті бог, на кожній вулиці Єрусалима — інший вівтар. Ті вівтарі зведені для ганьби — для воскурення ладану Ваалу. А щодо тебе, Єреміє, не молися за людей цих, не промовляй за них ні благання, ані молитви, бо не слухатиму Я, коли звертатимуться до Мене в стражданнях своїх. Яке право моє Моя улюблена Юдея бути в Моєму храмі після того, як вчинила ти так багато лихого? Чи думаєш, що клятви й плоть свята пожертв можуть зняти з тебе погань і відвернути нещастя? Чи зможеш ти кари уникнути кров’ю пожертв? Тебе назвали „пишною маслиною”, прекрасною, з плодом достиглим. Із ревінням могутньої бурі, запалить Він вогонь на ній і гілля її запалає. І Бог Всемогутній, який посадив тебе, прорік тобі страждання за те зло, що скоїли народи Ізраїлю та Юдеї. Вони самі собі лиха завдали, розгнівавши Мене воскуреннями на честь Ваалу». Господь дав мені знати, що люди Анатота чинили зговір проти мене і я довідався, що вони зговорилися проти мене. До цього я був немов покірливе ягня, що на заріз ведуть; не знав я, що змовилися вони проти мене. Вони сказали: «Давайте дерево з плодами знищимо, хай пам’ять про нього згине». Але Господь Всемогутній, суддя справедливий, знавець людських бажань, людських сердець, дай мені побачити Твою відплату їм, бо справу свою я Тобі віддав. Тож ось що Господь каже про людей Анатота, які прагнуть тебе вбити, повторюючи: «Якщо ж ти перестанеш пророкувати ім’ям Господа, тоді не вб’єм тебе». Тож ось що Всемогутній Господь каже: «Я покараю їх, молоді загинуть у бою, сини їхні й дочки загинуть від голоду. Нікого з них не лишиться, бо напущу Я кару на людей Анатота». О Господи, Ти — завжди справедливий, коли я сперечаюся з Тобою. Та я спитаю про те, що я вважаю є несправедливим. Чому життя у нечестивців таке щасливе? Чом змовникам вдаються їхні справи? Ти насадив їх, розрослись вони і навіть почали плодоносити. Ти — на устах у них, але далеко від сердець. Та ж Господи, мене Ти знаєш, бачив сам моє життя, Ти серце моє випробував неодночасно. Ти відбери їх, ніби тих овець, що на заріз призначені. Як довго ще землі тужити, як довго сохнути траві на полі? За лиходійства тих, хто населяє їх, і звірі, і птахи пощезли. Бо люди ці кажуть: «Єремія не зможе побачити, що нас чекає в наших днях прийдешніх, бо недовгі будуть дні його». Якщо ти біг із пішими і виснажився, то як же ти змагатимешся з кіньми? Якщо ти сили втратив всі в мирній землі, то як же житимеш в землі небезпечній. Що ж робитимеш ти в чагарях Йордану? Адже брати твої і батька твого дім, і ті позмовлялись проти тебе. Вони сварили голосно тебе, не вір їм, хоч іноді вони й приємне кажуть. Покинув Я Свій дім, відцуравшись спадщини Своєї. Віддав щонайрідніше ворогам Своїм. Народ Мій постав проти Мене, ніби лев у лісі рик здійняв. Тому Я їх відкинув від Себе. Чи Спадщина Моя подібна вмираючій тварині, що звідусіль летять на неї хижі птиці? Сюди, збирайся, все живе, що є у полі, сюди, бо ж тут пожива є. Багато пастухів (лідерів) спустошили мій виноградник. Вони ретельно витоптали все, і Спадщину улюблену Мою перетворили на пустелю голу. Вони її на пустку обернули, вона безлюдна та спустошена. Її спустошено, тому що жодної людини не залишилося подбати за нею. І через те прийшли руйнівники із голих місць пустелі, бо меч Господній карає всіх з кінця в кінець землі, живій істоті жодній не спастися. Вони посіяти пшеницю, але збирати будуть будяки. Так тяжко працювали, але марно, тож їм буде соромно за свій врожай, бо гнів Господній буде вилито на них. Ось що Господь каже: «Щодо всіх мешканців землі, які наблизилися до Спадщини Моєї, що Я віддав у володіння Моєму народові ізраїльському, Я викореню їх з їхньої землі і вирву Юдин дім з-поміж них. А після того, як вирву їх, Я знову змилостивлюся над ними, та поверну їх кожного до свого спадку, і кожного до землі його. Якщо ж і справді навчаться праведності Мого народу, й присягатимуться іменем Моїм, кажучи: „Як Господь живе…”, — так само, як вони раніше навчили народ Мій клястися Ваалом, тоді оселяться серед дітей Ізраїлю. Але якщо ж не слухатимуть вони, тоді напевне вирву із корінням, та знищу Я народ увесь». Так каже Господь. Ось що Господь каже: «Піди й купи собі лляну набедрену пов’язку, перев’яжи нею крижі, але у воду її не клади». Тож купив я тканину, як звелів мені Господь, обернув нею крижі. Тоді надійшло до мене слово Господа вдруге: «Візьми тканину, що ти купив, яка на крижах твоїх, та піди до Перату, й сховай її там у розщілині у скелях». Тож я пішов і сховав її на Ператі, так як Господь наказав мені. І як спливло багато днів, Господь сказав мені: «Встань і піди до Перату, візьми звідти тканину, що Я наказав сховати там». Тож пішов я до Перату, розшукав і підібрав тканину з того місця, де заховав її. Вона була зіпсована, ні на що непридатна. Тоді дійшло до мене таке слово Господа. Ось що Господь сказав: «Так само я знищу гордість Юди й велику пиху Єрусалима. Ці нечестиві люди, що відмовилися слухати слово Моє, що вперто чинять опір і ходять за іншими богами, щоб їм служити і поклонятися. Ці люди, мов тканина, непридатна ні на що. Кажу так, бо як тканина прилягає до чоловічого стану, так і весь дім Ізраїля та дім Юди Я примусив пригорнутися до Мене, щоб були вони Моїм народом і славою Моєю, і піснею хвальною і приводом пишатися, але вони Мене не слухали». Тож промов до них таке слово: «Ось що Господь Бог Ізраїлю каже: „Кожен міх повний вина повинен бути!” Вони тобі відкажуть: „Хіба ми не знаємо, що кожен міх вина повен повинен бути?” А ти їм відповіси: „Ось що Господь мовить: „Я жителів землі цієї, царів усіх, що сидять на троні Давидовім, і священиків, і пророків, і мешканців усіх Єрусалима зроблю безпомічними мов п’янички. Я підбурю їх один проти одного, батьків і синів разом. Я не подарую і не помилую, не змилосерджуся над ними через те, спустошення, яке настане. Так каже Господь”». Почуйте, зважте, не заносьтеся в погорді, бо це Господь сказав: «Звеличте Господа Бога вашого, доки ще темрява не впала, доки ноги ваші не почали заплітатися на пагорбах у сутінках. Чекатимете світла, та воно обернеться на темні тіні, а потім і на темряву глибоку. Як не послухаєтесь ви Мене, Я буду потай плакати через зухвалість вашу. Гіркі сльози буду лить, вони з очей моїх тектимуть, адже Господнє стадо буде захоплено в полон. Скажіть царю й цариці-матері: „Зійдіть з престолів ваших, посідайте тут, серед людей простих, адже вінці прекрасні вже впали з голів ваших. Міста в Неґеві замкнені, й ніхто їх не відчинить. Усіх юдеїв, хто мирно мешкав там, вислано усіх. Єрусалиме, очі підведи і побачите тих, хто з півночі йде. Де те стадо, що дане тобі? Де твої прекрасні вівці? Що скажеш ти, як Всевишній спросить з тебе за кожну вівцю із отари Його? Чи не повинен був ти навчати людей істини Господа живого? О Єрусалиме, де твої царі, що повинні були вести Твоїх людей шляхом істини? Тож знай, що скрутить тебе біль, як жінку, що народжує дитину. Якщо здивуєшся в своєму серці: „Чому це сталося зі мною?” За злочини твої тяжкі вороги вирішили посоромити тебе: вони розідрали твою спідницю й забрали черевики. Чи може ефіоп поміняти колір шкіри? Чи може леопард своїх позбутись плям? Отак і народ Єрусалима, що навчений гріха, не здатний він добро творити”». «Тож Я розвію їх, мов перекотиполе, що вітер по пустелі носить. Такий твій жереб, Єрусалиме, доля, яку Я тобі відміряв, — каже Господь. — Адже ти Мене забула й поклала всі свої надії на неіснуючих богів. Твої спідниці, Єрусалиме, Сам тобі на голову закину, щоб виставить твій сором напоказ. Твою розпусту, хтивість до коханців, на пагорбах перелюби твої, і ту гидоту, що в полях чинила, — Я все це бачив! Горе тобі, Єрусалиме! Чи будеш коли-небудь чиста знов?» Слово Єремії від Господа про засуху: «Юдея в жалобі, лементує по вмерлим. Лежать знесилі по всій землі, та в Єрусалимі люди молять Бога про спасіння. Вельможі посилають слуг по воду, але в колодязях нема води. Приходять слуги, але посуд їх сухий, а голови від сорому покриті. Земля у розпачі, бо дощу немає в краї; пригнічені ганьбою хлібороби також від сорому вкривають голови свої. І навіть лань у полі, народивши, кидає в полі оленя своє, бо нема трави і нічим його годувати. Осли здичавілі на горах голих, мов шакали, нюхають повітря. Заплющуються очі їхні, бо трав немає і нічого поїсти. О Господи, хоча наші беззаконня й проти нас, заради імені Свого зроби що-небудь, бо вже не раз ми відверталися від Тебе, й грішили проти Тебе без кінця. Ізраїлю Надіє, Рятівник в часи негоди. Чому Ти, мов той чужинець в цім краю? Мов подорожній, що залишається у місті лише переночувати? Чом Ти мов та здивована людина, як воїн, що нездатний врятувати? О Господи, Ти тут, між нами, й звемося ми ім’ям Твоїм, тож нас не покидай». Ось що Господь каже про цей народ: «Справді, ноги їхні блукати люблять, та залишати Всевишнього Господа свого. Тож Бог не прийняв їх. Тепер чинитиме Він з ними згідно з беззаконнями, що вони зробили, та покарає їх за всі гріхи». І Господь сказав мені: «Не молися про добро для народу цього. Якщо вони поститимуться, не слухатиму Я їхніх благань, коли приноситимуть жертви всеспалення та хлібні жертви Я не прийму. Кажу так, бо їх Я вигублю мечем і голодом, і моровицею». І я сказав: «О Господи Боже, пророки кажуть їм: „Не бійтеся меча й голоду, вони до вас не прийдуть, бо Я вам дам надійний мир на цій землі”». Тоді Господь сказав мені: «Пророки неправду пророкують іменем Моїм. Я їх не посилав і не наказував їм, і взагалі з ними не розмовляв. Вони постійно пророкують вам про лживі з’яви та одкровення, пророцтва марні — то їхні власні облудні думки». Тож ось що Господь каже щодо пророків, що пророкують іменем Моїм, хоч Я їх не посилав, що говорять: «Меч і голод не впадуть на цю землю». Саме ці пророки поляжуть від меча й голоду. І людей, кому вони пророкували, викинуто буде на вулиці Єрусалима, бо через голодомор і меч нікому буде їх ховати. Я виллю на них усіх, на жінок і дочок їхніх ту смертельну кару. Ось чому Єремія каже народу Юдеї: «Хай мої очі ллють сльози щодня і щоночі невпинно. Я плачу, бо тяжке нещастя спіткало невинну дочку Мого народу, бо так болить йому та невигойна рана. Я вийду в поле, а там мечем побиті, ввійду у місто, а там голодна смерть; пророки і священики угнані в полон до незнайомої землі. Хіба Юдеї зовсім зрікся Ти? Чи нехтує душа Твоя Сіоном? Навіщо нас Ти так побив, що зцілення немає? На мир чекаєм ми, але нічого доброго нема. Ми прагнем зцілення, та маєм тільки розпач. Тобі відомі, Господи, гріхи всі наші, і беззаконня наших праотців, ми справді проти Тебе грішні. Не нехтуй нами ради імені Твого, не зневажай престолу величі Твоєї. Пам’ятай про наш союз, не розривай його. Чи є серед ідолів поганських ті, хто здатен сотворити зливу? Хіба то небеса самі дощі дають? Чи ж то не Ти, о Господи, наш Боже? На тебе покладаємось, бо Ти є Той, Хто все те творить». Тоді Господь сказав мені: «Навіть якби Мойсей та Самуїл постали переді Мною, Я б не примирився із народом цим. Прожени їх від Мене, хай підуть геть. Якщо ж вони спитають: „Куди нам прямувати?” Тоді ти їм відповіси: „Ось що Господь казав: „Кому судилась смерть, той помре, кому війна, той в бою поляже, кому судився голод, той від голодомору вмре, якщо судилася неволя, той у полон потрапить. Чотири кари Я нашлю на них: разючий меч, собак, які шматують, птахів небесних і звірів земних, щоб вони зжерли й вигубили Юдею. Нажаханих до смерті, буде їх віддано чужим народам у полон через Манассію, сина Езекії, юдейського царя, за все, що натворив він у Єрусалимі”. „І справді, хто матиме до тебе милосердя, Єрусалиме? Хто по тобі тужитиме? І хто благатиме, щоб зглянулись на тебе? Зріклася ти, — Господь каже, — відступилась, тож Я на тебе руку підніму й тебе зрубаю. Я вже втомився буть до тебе милосердним. Я їх лопатою розвію по містах усього краю. Зроблю бездітними, Я вигублю народ Мій за їхній шлях, бо вони ж не повернулися до Мене. В народі цьому буде більше удовиць, аніж піску на березі морському. Опівдні наведу на них руйнівника, на матір кожну і на юнаків добірних. Зненацька переляк і розпач напущу на них. Прийде нещадний ворог із мечем разючим, та смерть вигубить залишившихся в живих в Юдеї. Та навіть жінка, що сімом дала життя, втратить всіх синів своїх. Заслабне вона і зітхне востаннє, та сонце вже не світитиме для неї”». Так каже Господь. Горе мені, моя мати, що народила ти мене, таку прискіпливу людину, що сперечається із цілим краєм. Я ані позичав, ні в борг не брав ні в кого, але вони ненавидять мене. Господь сказав мені: «Це правда, що Я звільнив тебе для доброї мети. Я справді змусив ворогів твоїх тебе благати у час страждання і нещастя». Господь відповів: «Чи може хтось зламати крицю, залізо з півночі чи бронзу? Зроблю Я всі твої скарби, твоє багатство народам іншим здобиччю безплатною, за всі гріхи в твоїх кордонах. Примушу Я тебе служити ворогам твоїм у тих краях, яких ти ще не знаєш, бо гнів Мій запалив вогонь, який вас спопелить». О Господи, Ти знаєш все! Згадай раба Свого і зглянься наді мною, помстися тим, хто переслідує мене. Ти є терплячий з ними, та не губи мене. Ти зваж, які знущання я для Тебе несу. Твої слова знайшов і їх засвоїв. Вони мені і щастя, й радість принесли, бо Всемогутній Господь Бог мене назвав своїм, Твоє ім’я ношу я. Я не сидів у гурті і не святкував, я був один, тому що Ти, Володар мій, сповнив мене обуренням на них. Чому мій біль без краю? Чому тяжка і незцілима моя рана? Чи будеш Ти оманою для мене, немов пересихаюче джерело? Тож ось що Господь каже: «Якщо розкаєшся, то Я прийму тебе, тоді тобі стоять переді Мною. Якщо ти в змозі цінне довести, а не пусте, то зможеш ти устами буть Моїми. Нехай вони повернуться до тебе, а не ти до них. Я зроблю тебе сильнішим, ніж фортеці бронзової мур, що здатен витримати будь-яку навалу. Люди Юдеї на тебе нападатимуть, але здолати не зможуть, адже Я з тобою». Так каже Господь: «Я визволю тебе і порятую, спасу тебе від нечестивих рук, від злих опрессорів врятую». І дійшло до мене слово Господа: «Не одружуйся, не май ні синів, ані дочок на цій землі. Бо ось що Всевишній каже про синів і дочок, народжених у цьому місті, та про матерів, що носять їх, та про батьків, що плодять їх у цьому краї: „Вони помруть від багатьох хвороб, за ними не тужитимуть і не поховають. Їх вигублять війна чи голод. І стануть вони мов сміття на землі, трупи їхні будуть поживою птахам небесним і звірині земній”». Бо ось що Господь каже: «Не входь у дім скорботи, не ходи тужити. Не жалій за ними, бо Я забрав Свій спокій, любов і милосердя у народу цього, великі й малі в цьому краї повмирають, не поховають їх, і ніхто за ними не тужитиме. Ніхто себе не поріже й голову не поголить заради них. Люди не поділяться з ними їжею поминальною, і не подадуть їм келих, щоб утішити в смерті батька й матері. Не заходь у дім, де бенкетують, не сідай з ними їсти й пити. Бо ось що Всемогутній Господь Бог Ізраїлю каже: „За життя вашого Я винищу з землі цієї співи і святкові звуки, і галас щасливого весілля”. І коли ти оголосиш ізраїльському народові всі ці слова, тоді вони тебе спитають: „Чому Господь прирік нас на тяжкі страждання? У чому злочин наш, який гріх ми скоїли проти Господа Бога нашого?” А ти відповіси їм: „За те, що батьки ваші зрадили Мене, вони пішли за іншими богами, служили їм і поклонялися. Невірні Мене покинули і не дотримувалися Закону Мого. Але ви накоїли ще більше лиха, ніж батьки ваші, і кожен з вас іде за своїм запеклим лихим серцем замість того, щоб слухати Мене. Тому викину Я вас із країни цієї до землі, якої не знали ви, ані батьки ваші. І там служитимете ви іншим богам удень і вночі, і Я не зглянуся над вами”». «Тож час настає, — каже Господь, — коли вже люди більш не казатимуть: „Клянусь Господом, Який вивів синів Ізраїля з землі Єгипетської”. Натомість казатимуть: „Клянусь Господом, що вивів синів Ізраїля з землі північної, з усіх місць, куди Він їх заслав. І Я їх поверну на їхню власну землю — землю, яку дав їхнім батькам”». «Ось Я пошлю багатьох рибалок, — каже Господь, — і вони будуть виловлювати людей Ізраїлю. А потім Я пошлю багато мисливців, і вони полюватимуть на них кожній на горі і на кожнім пагорбі, і в розщілинах скель. Адже Я стежу за тим, як вони живуть, та їхні злочини не приховати від Моїх очей. Я вдвічі відплачу цьому народу за беззаконня їхнє і за великий гріх, бо вони осквернили землю Мою безтямними бовванами своїми, всю спадщину Господню заповнили гидотою своєю». Господь — то моя сила і твердиня, притулок мій в лиху годину. Народи звідусіль ідуть до Тебе й кажуть: «Батьки наші лиш те успадкували, що хибне, марне й зовсім безкорисне». Чи можуть люди собі богів виготовляти? Ні, тільки статуї рукотворні! Але ті статуї лише боввани, а не боги! Цього разу Я їм покажу Свою міць і силу, й тоді вони взнають, що ім’я Мені — Господь. Ось що мовить Господь: «Юдеї гріх записано різцем залізним, стилом загостреним на таблиці серця їхнього та на рогах їхніх вівтарів Їхні діти пам’ятають ті вівтарі й стовпи Ашери, поруч з деревами вони стоять рясними на узвишшях високих, в горах, та у відкритих луках. Багатий народ Юдеї неліченим скарбом, та Я віддам його як здобич народам іншим. Вони прийдуть, та заберуть усі пожитки ваші, понищать всі узвишшя де грішили ви. Народ Юдеї сам позбувся спадщини своєї тієї, що Я дав йому. Примушу Я його служити ворогам своїм в землі незнаній, бо гнів Мій розпалився, мов вогонь, в якому їм горіти повік». Ось що Господь каже: «Той проклятий, хто покладається на чоловіка, та зробив опору на силу смертної людини, тому що в Бога полишив вірити він. Він стане наче кущ в пустелі, котрий не відає про кращі землі, та Господні блага. Він знай живе собі в пустельнім краї, серед солончаків безлюдних. Благословен той, хто покладається на Господа, бо взнає він, що Господь — його надія. Він буде мов те дерево, що при воді росте, що над потоком простягло своє коріння, й спеки не боїться, та зеленим листям вкрите. Рік посухи і той йому байдужий, воно й тоді не перестає плодоносити. Що є зрадливіше, ніж розум? Та якщо він хворий, ніхто не може зрозуміти, як вилікувати його. Лиш Я, Господь, є тим, хто розум вивіряє, і все нутро людське Мені відкрите, щоб кожного Я міг нагородити згідно з життям та вчинками його. Мов курка, що висиджує яйце, сама якого не знесла, так й чоловік, який неправедно багатство здобуває. Як півжиття пройде, та скарб здобутий зникне, а він залишиться, пошитий в дурні». Славний престол, храм Господній, вознесений одвіку — це місце нашої святині. О Господи, Ізраїлю надіє, хто відмовляється від Тебе, той собі короткий вік шукає. Хто відвертається від Тебе, зникне, наче напис на піску, бо Господа покинув він — джерело прохолодної води живої. Зціли мене, о Господи, і вилікуюсь я. Врятуй мене, та знайду тоді спасіння, бо Ти — це Той, кому хвали співаю. Вони говорять: «Єреміє, де ж слово Господа? Нехай воно прийде!» Я не полишив бути пастирем Твоїм і не бажав лихого дня. Ти знаєш все, що я кажу, воно перед Тобою геть відкрите, Ти ж бачиш, що твориться навкруги. Не губи мене, Ти ж мій притулок в день нещастя. Хай ті, хто переслідує мене, будуть принижені, але не я. Нехай їх жах охопить, але я щоб не лякався. Ти напусти на них нещастя час, а потім, Ти побий їх знов. Ось що Господь сказав мені: «Іди й стань у воротах „Синів людських”, через які царі юдейські входять і виходять. Проголоси всім людям вість Господню, та потім йди до інших брам єрусалимських, та сповіщай Всевишнього послання. Скажи, щоб царі юдейські, всі юдеї, та мешканці Єрусалима, та всі, хто проходить крізь брами ці, вислухали слово Господа. Ось що Господь каже: „Бережіть себе, не носіть у суботній день важкого, не проносьте крізь брами єрусалимські. І не виносьте важкого з осель ваших у суботній день, і ніякої роботи не робіть. Вважайте святим суботній день, як заповідав Я батькам вашим. Але вони не слухали Господа свого, уваги не звертали. Натомість вперті були, не помічали Всевишнього й не приймали науки Моєї. Але якщо ви справді будете Мене слухати, не будете проносити важкого крізь брами цього міста в суботу і зробите день цей святим, жодної роботи не виконуючи в цей день, тоді царі ввійдуть у брами міста цього й вельможі, що сидять на Давидовім троні, в’їдуть колісницями й верхи. Вони ввійдуть разом з начальниками, мужами юдейськими й мешканцями Єрусалима. І місто це збуде заселене повік. І прийдуть люди з міст юдейських, із околиць Єрусалима, з землі Веніаминової, з Шефели, з гір та з Неґеву. І принесуть вони жертви всеспалення й пожертви, й офіри, й запашне куріння, і підношення дяки в храм Господній. Якщо ж ви не послухаєтесь Мене, й не зробите суботній день святим, носитимете ношу, заходячи крізь брами єрусалимські в суботу, тоді вогонь Я запалю в його брамах. І пожере він палаци Єрусалима, та вогонь цей буде незгасимий”». Ось пророче слово, що Господь послав його через Єремію: «Підведися і йди до дому гончара, і там почуєш ти послання Моє». Тож пішов я до гончара і спостерігав, як він робив щось на гончарському крузі. І посудина, що він виготовляв, розпалася під руками гончара, тож він почав знов і зробив іншу посудину, таку, як хотів. І слово Господа було мені таке: «Доме Ізраїля, хіба не можу Я повестися з вами так само, як цей гончар?» Господь каже: «Доме Ізраїля, як та глина в руках у гончара, так само й ви в руках Моїх. Можливо, прийде той час, коли Я проголосити можу, що викоріню народ чи царство, чи що збираюся зруйнувати, чи вигубити його. Але якщо той народ припинить зло чинити, про яке Я сказав, що він чинить, тоді утримаюсь Я і не пошлю на нього кару, яку задумав послати. Іншого разу Я можу проголосити, що збираюся збудувати й насадити народ чи царство. Та якщо він зробить таке, що Я за зло вважаю, якщо не слухається Мене, тоді утримаюсь обіцяне добро для них творити. Тож скажи народу Юдеї та мешканцям Єрусалима про те, що Господь каже: „Я плани маю покарати вас, тож відверніться від ваших звичок грішних, змініть лихі путі та вчинки ваші”. Але вони скажуть: „Дарма. Ми йтимемо за власними намірами, і кожен із нас уперто чинитиме лихо те, яке душі його завгодно”». Тож ось що Господь каже: «Спитайте між народами, чи хтось подібне чув? Яку мерзоту діва-Ізраїль вчинила! Чи може каміння рухатись само по собі? Чи може сніг зійти ливанський з піків горних? Чи зможуть пересохнути холодні й бурхливі води? Однак Мене забув народ Мій і курить ладан ідолам нікчемним, що змусили народ Мій спотикатись на древньому його шляху. Боввани повели їх манівцями, а не праведним шляхом. На пустку перетвориться їхня земля, на посміховисько довічне. Жахатимуться всі, хто йтиме нею, хитатимуть у смутку головою. І Я, немов той східний вітер, розвію їх перед ворогами. Спиною повернусь до них, а не обличчям у лиху годину їхню». Вороги сказали: «Ходімо, змовимося проти Єремії, бо Закон, якому навчають священики, дають поради мудреці, не втрачен, з нами буде. Ходімо, посміємося з нього й не слухатимемо більше ніяких його промов». Будь ласка, Господи, зглянься наді мною, почуй, як дорадники мої змовляються. Чи слід комусь платити злом за добро? А вони ж уже вирили яму, щоб мене впіймати. Згадай, як я стояв перед Тобою, як я заступався за них, щоб гнів Твій відвернути від народу цього. Тож віддай синів їхніх на голодування, віддай їх мечу. Бездітними й удовами хай стануть жінки їхні. Хай мужів убито буде, хай їхні юнаки поляжуть у бою. Хай із домівок їхніх лине лемент, коли зненацька на них військо наведеш. Адже вони вирили для мене яму, наставили пастки для ніг моїх. Але ж, Господи, Ти знаєш усі їхні наміри заподіють смерть мені. Не прощай беззаконь і не змивай гріха їхнього з пам’яті Своєї. Нехай перед Тобою кинуть їх, обійдися з ними за гнівом Своїм. Ось що Господь каже: «Піди й купи глиняний глечик у гончара. Вийди в долину Бен-Гінном що за Череп’яною брамою, та візьми з собою старійшин з народу і священиків, і там ти промовиш те, що Я тобі скажу. Ти скажеш: „Царі Юдеї та мешканці Єрусалима, почуйте це слово Господа. Ось що Всемогутній Господь Бог Ізраїлю каже: „Я наведу страшну кару на це місце, аж у вухах задзвенить від страху у того, хто про те почує. Кажу так, бо вони покинули Мене, зробивши це місце чужим. Діти Ізраїлю кадять ладан богам іншим, яких вони й батьки їхні та царі юдейські не знають, й залили це місце кров’ю невинних жертв. Вони влаштували вівтарі на узвишшях на честь Ваала, де спалюють своїх дітей у вогні як жертви всеспалення Ваалові. Так робити Я їм ніколи не наказував, не говорив, не заповідав. Тож настають дні, коли це місце не зватиметься більше Тофетом та долиною Бен-Гінном, а зватиметься долиною Кровопролиття. Тут Я зведу нанівець усі задуми Юдеї та Єрусалима, призведу їх до загибелі від меча ворожого, від рук тих, хто хоче вбити їх. Віддам Я трупи їхні на поживу птахам небесним та звірям земним. Руйнуванню піддам Я це місце, і стане посміховиськом воно. І кожен, хто повз нього проходитиме, жахатиметься, і збиткуватиметься з того, як його зруйновано. Примушу я їх їсти тіла синів їхніх і дочок, та тіла одне одного під час облоги і під час нещастя, що спричинять їм їхні вороги й ті, хто намагається вигубити народ цей”. Тоді розіб’єш ти той глечик перед очима людей, що з тобою йтимуть. І скажеш їм, що мовить Господь Всемогутній: „Так само Я глечик цей розбив, як народ цей і місто це розіб’ю — так само, як гончарна посудина ламається, аж не можна її докупи скласти. Ховатимуть вони своїх померлих у Тофеті, допоки місця для погребінь не залишиться. Таке вчиню я місцю цьому і мешканцям його. Зроблю я це місце, мов Тофет. І будинки Єрусалима й будинки царів Юдеї нечисті стануть, мов це місце Тофет, бо на дахах усіх будинків вони кадили ладан зіркам і возливали ливні жертви богам облудним”». Так каже Господь. По тому повернувся Єремія з Тофету, куди Господь його посилав пророкувати, й зупинився на подвір’ї храму Господнього. І сказав він народу всьому: «Ось що Всемогутній Господь Бог Ізраїлю каже: „Слухайте, ось Я наведу на Єрусалим й на всі міста сусідні усі ті страждання, про які Я говорив, бо цей народ уперто Мені опирається, не слухаючи слів Всевишнього”». Священик Пашхур, син Іммера, який був старшим наглядачем у храмі Господа, почув, як Єремія все те пророкує. Тоді Пашхур побив пророка Єремію і забив його в колодки, що були в горішній брамі Веніаминовій, у храмі Господа. Наступного дня Пашхур звільнив з колодок Єремію, і Єремія так сказав: «Більше не зватиме Господь тебе „Пашхуром”, а натомість — „Терор та Жах Звідусіль”. Бо ось що Господь каже: „Ти станеш жахом для себе самого і для всіх, кого ти любиш. Повбивають їх у битві вороги, і ти побачиш це на власні очі. Я віддам усіх юдеїв цареві Вавилона, він виведе їх до своєї країни і мечем разючим поб’є. Віддам Я всі багатства цього міста, все, що в ньому є, усі його коштовності, все майно царів Юдеї у руки їхніх ворогів. Вони їх пограбують, заберуть усе й відвезуть до Вавилона. А ти, Пашхуре, і всі люди дому твого в полон підете до Вавилона, там тебе й поховають. Ти пророкував брехню друзям своїм, кажучи, що нічого не трапиться, але всі вони також помруть й будуть поховані у Вавилоні”». О Господи, пошив мене Ти в дурні, отож обдурено мене. Свою Ти силу показав, тож перемога за Тобою. Та цілий день із мене збиткувалися люди, і кожен насміхався наді мною. Щоразу, промовляючи, кричу від болю, бо пророкую про нещастя та насильство. Бо стало слово Господа для мене докором, тим, з чого люди цілий день глузують. І я сказав: «Не буду більш собі нагадувати про Бога, і більш не говоритиму ім’ям Його». Але слова Всевишнього, як палаючий вогонь в моєму серці, багаття усередині кісток моїх. Втомився я утримувати його, не в змозі більше я таке терпіти. Бо чув я шепіт злобний звідусіль, усі казали жахливі речі, навіть друзі. Усі знайомі лиш чатують на мою помилку: «Зведемо наклеп на Єремію, обдуримо й подолаємо його. Спровадивши його, ми зможемо йому помститись». Господь зі мною, як могутній воїн, тож ті, хто переслідує мене, принижені, мене їм не здолати. Їх осоромлено, бо в них немає глузду, носить їм вічний сором, що не знає забуття. О Всемогутній Господи, Хто випробовує праведних бажання і думки. Яви мені Твою відплату, бо лиш Тобі одному скарги я відкрив свої. Співайте Господу! Всевишнього хваліть! Бо від зловмисників життя убогого рятує Він. Хай буде проклятий той день, коли я народився! Благословення хай не буде дню тому, коли мати моя призвела мене на світ. Хай буде проклятий той чоловік, що батькові моєму приніс ту новину: «Син в тебе народився, хлопчик!» — що викликало радість в нього превелику. Хай буде чоловік той, мов міста, які Господь повинищив без жалю. Хай чує він тривоги крик уранці і звук сурми, що б’є на сполох вдень. За те, що він не вбив мене в утробі, щоб мати моя стала могилою моєю, не давши мені побачити цей світ. Навіщо ж я з утроби вийшов, щоб бачити нещастя та страждання? В ганьбі я доживу недовгий вік. Ось слово, що було Єремії від Господа, коли цар Седекія прислав до нього Пашхура, сина Малкії, і священика Софонію, сина Маасії. Вони сказали: «Спитай-но Господа, що буде далі, бо цар Вавилона воює проти нас. Господь, можливо, зробить якесь чудо, як Він колись робив, і той від нас відступить». Та Єремія відповів їм: «Ось що скажіть Седекії, бо Господь Бог Ізраїлю мовить: „Я оберну проти вас ті мечі, що в руках ваших, ту зброю, що ви нею воюєте проти царя Вавилона та халдеїв, які обложили вас за міським муром. Незабаром, Єрусалим перетвориться на стан ворожий. Сам Я воюватиму проти вас, над вами занесу Свою могутню руку з гнівом, люттю і шалом. Поб’ю Я мешканців міста цього як людину, так і тварину — усі помруть вони від страшної чуми. А після того. Я віддам Седекію, царя Юдеї, і слуг його, й народ, і тих, що лишаться в місті тому після чуми, війни й голодомору, в руки Навуходоносора, царя вавилонського, та в руки їхніх ворогів, у руки тих, які полюють на їхні життя. Поб’є їх Навуходоносор вістрям меча, не викаже ні милосердя, ні пощади, ані жалю”». Так каже Господь. Ти скажеш людям цим: «Ось що Господь каже: „Даю вам вибір між дорогами життя й смерті — той, хто лишається у місті цьому, помре в бою, від голоду, чи від чуми. Хто ж вийде з міста цього і потрапить до рук халдеїв, що проти вас воюють, той збереже життя. Кажу так, бо намір маю покарати місто це, а не нагородити. Єрусалим віддадуть у руки царя вавилонського, і спалить він його вогнем шаленим”». І скажи дому царя Юдеї: «Почуйте слово Господа. Доме Давида, ось що Господь каже: „Судіть по справедливості щодня і пограбованих від рук гнобителя рятуйте, бо гнів Мій вибухне і спалить все вогнем незгасним за ті гріхи, що вчинили ви. Я проти тебе, хто живе в долині, мов скеля посеред рівнини. Я проти вас, які говорять: „Хто злякає нас? Хто увійде у домівку нашу?”» Так каже Господь. «Я покараю вас за вашими ділами, — Господь каже, — розпалю вогонь у цьому лісі і пожере він геть усе навкруг». Ось що Господь каже: «Іди до палацу царя юдейського й промов там слово це. Ти скажеш: „Слухай слово Господа, царю юдейський, ти, що сидиш на престолі Давидовім, слуги і люди твої, що проходять крізь брами ці”. Ось що Господь каже: „Робіть що праведне і справедливе: рятуйте пограбованого від руки гнобителя, не кривдіть, не чиніть зла чужинцю, сироті, ані вдові, не проливайте безвинної крові у місці цьому. Якщо сумлінно будете виконувати те, що Я кажу вам, тоді царі, які сидітимуть на престолі Давидовім, і далі проходитимуть крізь брами палацу єрусалимського: верхи на конях і колісницях, разом із вельможами й слугами. Але якщо не будете слухати слово це, Собою клянуся, що цей палац буде зруйновано”». Так каже Господь. Мовлю так, бо Господь каже про палац юдейського царя: «Ти, наче, ліс ґілеадський для Мене, немов вершина гір Ливанських, однак тебе пустелею безлюдною зроблю. Нашлю на твій палац руйнівників, зі зброєю своєю буде кожен. Вони величні кедрові колони порубають, і вкинуть у вогонь. Багато народів пройде цим містом, питаючи одне одного: „Чому Господь зробив таке із цим великим містом?” І відповідатимуть їм: „Бо ці люди відцуралися Заповіту Всевишнього, їхнього Бога. Іншим богам вклонялися і служили вони”». Не плачте за померлим царем, не побивайтеся за ним. За тим плачте гірко, хто іде із міста, бо він уже не повернеться сюди, Йоагаз не побачить більше рідної землі. Бо ось що Господь сказав про Шаллума, сина Йосії, царя юдейського, який посів місце батька свого. Він із цього місця вийшов, та більше сюди не повернеться. Помре він там, куди його в неволю заслано, і більш ніколи не побачить Єрусалима землі. Горе тому, хто свій палац несправедливістю будує, свої світлиці надбудовує беззаконням, хто змушує ближнього служить задурно, не платячи йому зароблених грошей. Єгояким каже: «Я собі збудую палац великий із просторими світлицями». Він вікна прорубує, стіни кедром обшиває і червоним фарбує. «Чи величі додасть тобі великий кедр? Твій батько мав удосталь їжі і пиття. Чинив він те, що справедливе й чесне, тож і у нього все було гаразд. За скривджених і бідних він завжди був, тож і у нього все було гаразд. „Чи ж це не означає „знать Мене”?» — Господь каже. Ти ж дбаєш тільки про неправедну наживу, про те, як би невинну кров пролить, як би пригнобити і знищити невинних. Тож ось що Господь Бог каже про Єгоякима, сина Йосії, царя Юдеї: «Люди Юдеї не тужитимуть за ним: „В печалі я, о брате мій!” Чи „О горе, сестро моя!” І не тужитимуть: „О горе, володарю!” Чи „Горе, ваша величність!” Немов осла іздохлого його поховають, витягнуть за браму єрусалимську і кинуть. Ти піднімись, Юдеє, на Ливанські гори і так гукни, щоб голос твій почули у Башані. Кричи на кручах Авариму, бо всіх, кого любила ти, розбито. Юдеє, Я попереджав тебе про небезпеку, та ти відказала: „Слухати не буду!” Така ж у тебе звичка з юних літ, ти голосу Мого не слухалась ніколи. Вітер віднесе всіх пастухів твоїх, всі, хто тебе любили, підуть у полон, тоді ти будеш зганьблена й принижена за нечестивість свою. О царю Єгоякиме, ти мешкаєш в палаці з кедра дебелого, немов в землі Ливанській. Гадаєш марно, що в небезпеці життя твоє, але стогнатимеш ти, коли настане біль, немов той біль, що в жінки при пологах». «Так само правда, як і те, що Я живу, — каже Господь, — навіть якби подоба Єгояхина, сина Єгоякима, царя Юдеї, був перснем на Моїй правиці, навіть тоді б Я його зірвав з пальця. Я віддам тебе у руки тих, хто смерті твоєї хоче, тим, кого боїшся ти: Навуходоносору, царю вавилонському та халдеям. Я викину тебе і матір твою в чужу землю, де ви не народились, там й помрете. Єгояхине, не бачити тобі одвіку землі рідної, хоч як не прагнула б душа повернення. Єгояхин — нікчемний битий глечик! Він нікому не потрібний посуд! Чому ж тоді буде відкинуто його й нащадків його в землю, якої вони не знають? О земле, земле, земле! Слухай слово Господа!» Ось що Всевишній каже: «Запам’ятайте чоловіка цього як бездітного, як такого, що успіхів не мав усе своє життя, бо жоден з його роду не сидітиме на престолі Давидовім і не царюватиме в Юдеї». «Горе пастухам, що занедбують і розгонять овець стада Мого», — каже Господь. Тож ось що Господь Бог Ізраїлю каже про пастухів, що народ мій пасуть: «Ви розігнали овець Моїх і вигнали їх, про них не дбаючи. Тож Я тепер вам відплачу за все те зло, що наробили ви», — каже Господь. «Я позбираю рештки стада Мого з усіх земель, куди Я повиганяв їх, і поверну назад на пасовисько їхнє, щоб плодилися й множилися вони. Поставлю Я над ними пастухів і тоді вівці не будуть більше боятися, ані лякатися, і жодна більше не загубиться», — каже Господь. «Час настає, — каже Господь, — коли Я вирощу з коліна Давидова праведний „Парост” — Царя, Який мудро царюватиме, Який справедливість і праведність чинитиме в цім краю. За Його царювання врятовано буде Юдею, й Ізраїль житиме в безпеці, та ось ім’я його: Господь — Наша Перемога ». Господь продовжує: «Ось час надходить, коли народ ізраїльський більше не казатиме: „Клянусь Всевишнім, що вивів синів Ізраїлю з землі Єгипетської”. Натомість казатимуть: „Клянусь Господом, що вивів їх із землі північної, куди Він вигнав непокірних. І повернуться вони знов на землю праотців”». Скажи пророкам: «Серце моє розбито в грудях, усі кістки мої тремтять. Я, Єремія, сп’янів від слів святих Всевишнього Господа мого. Адже розпусників доволі у Юдеї, навіть земля стенає від прокляття: пасовиська у степу повисихали, на пустелю перетворилися вони. Пророки ці ідуть шляхом брехні, і сила їхня — в кривді». «Адже пророки і священики — безбожні. І навіть у Моєму храмі Я нечестивість їхню бачу», — каже Господь. «Тож їхня путь для них слизькою стане. У темряву їх виженуть, і там вони впадуть, бо лихо наведу на них в той рік, коли Я покараю їх», — каже Господь. «Серед пророків самарійських таку гидоту бачив Я: пророцтво іменем Ваала вони творили й зводили на манівці народ Мій. І серед пророків єрусалимських жахливе бачив Я: брехали одне одному, перелюб чинили і зміцнювали нечестивих, аби ніхто не відвертався від гріха свого. Усі вони для Мене, мов Содом, та мешканці його, немов Ґоморра. — Всемогутній Господь каже про тих пророків. — Я їх полин примушу їсти й пити отруйну воду, бо нечестивість розповзлась по всьому краю від пророків єрусалимських». Ось що Всемогутній Господь каже: «Не слухайте слів тих пророків, що пророкують вам, то все брехня! Вони вам кажуть про видіння свої власні, ті з’яви не від Господа прийшли. Вони все кажуть тим, хто зневажає Мене, що Господь подарує їм мир. А всі, хто Моїй волі вперто чинить опір, повторюють: „Вас не спіткає лихо”. Та хто з них стояв у Господа на раді? Хто Бога бачив і слово Його чув? Хто дослухався до настанов Його й почув? Ніхто! Ось йде Господня кара, наче буря, ось вихор люті, що на грішні голови впаде. Гнів Господа не відвернеться, доки своєї Він не досягне мети, доки не здійснить задуму Свого. А як це трапиться, ви всі збагнете, чому усе це мало статись. Пророків Я не посилав, але вони прибігли. Не говорив Я з ними, та все ж вони пророкували ім’ям Моїм. Якби вони були на раді в Мене, то Господа слова несли б до Якова народу. Тоді б вони дітей Моїх відвернули від їхньої дороги злої, від нечестивих вчинків їх». «Я — Господь, Я завжди поруч, — Всевишній каже, — Я з вами рядом на віки». «Якщо ховається у потайних місцях людина, хіба її вже не побачу Я? — Всевишній питає. — Чи Мною не заповнені земля і небо?» Так говорить Господь: «Я чув, що ті пророки говорили, яку неправду пророкують Моїм ім’ям. Вони кажуть: „Я бачив сон! Я бачив сон!” Як довго будуть ці пророки брехати і дітей Моїх вводити в оману? Вони вважають, що через ті сни, які вони переказують, народ ізраїльський забуде ім’я Господнє. Сподіваються вони, що Мій народ забуде Всевишнього так само, як батьки їхні забули Бога свого й вклонялися Ваалу. Солома — не зерно, а всі ці сни не йдуть від Мене. Якщо чоловік, що бачив сон, розповідає його, це гаразд, але пророк, який має Моє слово, хай промовляє його правдиво». «Хіба слово Моє не вогонь? — Каже Господь. — Не молот, що скелю в порох кришить?» «Через те Я проти пророків, — каже Господь, — які одне в одного крадуть слова Мої. Я проти пророків, що розпускають язики, щоб виголосити якесь пророцтво лживе». «Я проти тих, хто пророкує сни облудні, — мовить Господь. — Вони оповідають їх, щоб своєю зухвалою брехнею збити з пантелику народ Мій. Я їх не посилав і не велів їм говорити. Та, насправді, вони не принесли ніякої користі людям Ізраїлю». Так каже Господь. «Якщо цей народ, пророк, чи священик спитає: „Що таке оракул Господній?” — тоді ти їм скажеш: „Ви — той тягар! Я відштовхну вас”», — Всевишній каже. «Якщо пророк священик, чи люди скажуть: „Я маю оракул Господній”, — Я покараю того чоловіка і його дім. Ось що кажіть одне одному: „Що відповів Господь? Що Господь сказав?” Та не згадуйте оракула Господнього, бо ви перекручуєте слова живого Бога, Всемогутнього Господа нашого. Ось що в пророкові спитаєш: „Що Всевишній тобі відповів? Що Господь сказав?” Але якщо ви спитаєте: „Який тягар був тобі від Господа?” — тоді ось що Господь каже: „Оскільки ви сказали, що пророцтво Господа — це тягар, та Я заповідав вам не казати цього, тож Я неминуче забуду вас, відкину геть від Себе: вас і місто те Єрусалим, що Я дав вам і батькам вашим. Я наведу на вас вічну наругу й непозбутню ганьбу”». Господь показав мені два кошики з фіґами, що стояли перед храмом Господнім. Було це після того, як Навуходоносор, цар Вавилона, вислав із Єрусалима Єгояхина, сина Єгоякима, царя Юдеї, а також із ним вельможу юдейського і ремісників, і ювелірів, і привів їх до Вавилона. В одному кошику були дуже добрі фіґи, найкращі. А в другому — дуже погані, які не можна було їсти — такі негодящі. І спитав мене Господь: «Що ти бачиш, Єреміє?» Я відповів: «Добрі фіґи — дуже добрі, а погані — такі погані, що й не можна їсти». І слово Господа дійшло до мене. Він сказав: «Ось що Господь Бог Ізраїлю каже: „Як над цими добрими фіґами, так само Я зглянуся над вигнанцями юдейськими, яких із цього місця вигнано було в халдейську землю. З прихильністю наглядатиму за ними й поверну їх назад до цієї землі. Я відбудую народ цей й не руйнуватиму більше і не викорінюватиму. Я дам їм серце, щоб Мене пізнали, що Я — Господь. Вони народом Моїм будуть, а Я — Богом їхнім. Кажу це, бо вони повернуться до Мене всім серцем”». Що ж до поганих фіґ, що їх не можна їсти, то ось що Господь каже: «Ось як Я чинитиму з Седекією, царем юдейським та вельможами його, і з тією рештою, хто лишився в Єрусалимі, в цьому краю, та з тими, хто мешкає в Єгипті. Я їх виставлю на острах і огиду для царств усієї землі. У всіх на очах терпітимуть вони наругу, ставши притчею во язицех, посміховиськом і прокляттям по всіх землях, куди Я їх повиганяю. Я нашлю на них війну, голод і хворобу, доки не буде вигублено цей народ нікчемний із землі, яку Я віддав їм і батькам їхнім». Слово, що було до Єремії про весь народ юдейський на четвертому році царювання Єгоякима, сина Йосії. То був перший рік правління Навуходоносора, царя вавилонського. Ось що пророк Єремія проголосив усьому народу Юдеї і всім мешканцям Єрусалима. Він сказав: «З тринадцятого року царювання Йосії, сина Амона, царя юдейського, й досі, протягом двадцяти трьох років, проголошую я слово Господа. Я промовляю його вам невтомно, та ви не слухаєте. Господь невтомно посилає до вас усіх Своїх слуг-пророків, але ви не слухаєте їх, не докладаєте зусиль, щоб почути. Ті пророки говорили вам: „Відверніться кожен від нечестивого путі свого й грішних вчинків. Живіть на тій землі, що Господь вам і батькам вашим віддав на віки вічні. За іншими богами не ходіть, щоб їм служити й поклонятися низько, і не дратуйте Мене тим, що зробили власними руками. То й від Мене вам не буде лиха. Але Всевишнього не слухали ви. Прогнівив Мене цей народ тим, що зробив власними руками собі на лихо”». Так мовить Господь. Тож ось що Господь Всемогутній каже: «Ви не слухали слів моїх. Через те Я посилаю слово, щоб скликати всі племена півночі, та Навуходоносора, царя вавилонського, слугу Мого. І поведу Я всіх їх проти землі цієї та її мешканців і проти тих народів, що навкруги. Назавжди силою Своєю вижену їх, вигублю ущент, зробивши народ цей посміховиськом та вічною руїною». Господь мовить так: «І знищу Я голос радощів і звуки свята, голос нареченого і нареченої, звуки жорна й світло каганця. Увесь цей край обернеться на висушену пустелю, й народи ці служитимуть царю вавилонському сімдесят років». «А як завершаться сімдесят років, Я покараю царя вавилонського і весь народ той, — каже Господь, — за беззаконня їхнє й покараю халдейську землю і приречу її на вічне запустіння. Я наведу на землю цю всі обіцяні лиха, що проти неї Я промовив, усе, що написано в книзі цій, що Єремія пророкував проти всіх народів. Багато народів і царів великих стануть їхніми рабами, навіть халдеї, які поневолили інші народи. Я відплачу їм за вчинками їхніми, за творіння нечестивих рук». Тож ось що Господь Бог Ізраїлю сказав мені: «Візьми з руки Моєї винний келих цей, сповнений гніву Мого. Я примушу всі народи випити його. Вони вип’ють його й захитаються, й будуть, мов божевільні перед мечем, що знище їх». Тож взяв я з руки Господа той келих і примусив усі народи, до яких Він послав мене, випити його: то були Єрусалим і всі міста юдейські з їхніми царями й вельможами. Я дав їм той келих, щоб зробити з них пустку й посміховисько, як і є воно зараз. Я змусив і фараона, царя єгипетського, слуг, вельмож і усіх людей його випити той келих гніву Господа. Я змусив випити усіх кочівників і всіх царів країни Уз, усіх царів землі Филистимської, Ашкелону, Ґазу, Екрон та решту Ашдода. Осушили його Едом, Моав і сини Аммона. Усі царі Тира і Сидона випили, а також і всі царі узбережжя по той бік моря. Я змусив випити Дедан, Тему й Буц, та всі землі, де люди голять собі скроні. Випили всі правителі Аравії і всі царі на прикордонних землях, що живуть у пустелі. І всі царі Зимрі, Еламу і Мидії пили з цієї чаші. І всі царі півночі, як сусідні, так і ті, що далеко одне від одного, і всі царства землі, що на тверді її існують, а цар Шешака вип’є останнім. Ти скажеш їм: «Ось що Господь Всемогутній, Бог Ізраїлю, каже: „Пийте, упийтеся, хай вас повивертає, падайте й не стійте перед мечем, що Я на вас насилаю. Але якщо відмовляться вони з руки твоєї взяти келих цей і пити, тоді ти скажеш їм, що Господь Всемогутній каже: „Ви неодмінно вип’єте! Бо Я вже насилаю лихо на Єрусалим, місто що носить ім’я Моє, то невже ви гадаєте, що уникнете кари? Вас кара не мине, бо ось Я меч насилаю на всіх мешканців землі”». Так каже Господь Всемогутній. Так Господь каже: «Єреміє, пророкуй їм усі ці слова. Ти скажеш їм: „Господь гукає із висоти, зі Свого святого храму Він голос подає. Могутній грім Його розноситься над паствою Його, немовби згуки тих людей, які виноградні грона топчуть. Цей гук доходить аж до краю землі, бо Господь призиває всі народи до суду. Він починає суд над усім людством, грішників віддаючи мечу”». Ось що Господь Всемогутній каже: «Лихо розходиться від народу до народу, здіймається велика буря до найвіддаленіших країн. Від краю землі до краю лежатимуть побиті Богом. За ними не тужитимуть, їх не попідбирають і не поховають, вони гнитимуть, кинуті просто на землі. Пастухи, ридайте й голосіть, поводирі отари, качайтеся у поросі, бо настав час вашої страти, знищення. Я розкидаю ваше стадо, неначе черепки від розбитого посуду. Не дам Я пастухам сховатися у небезпеці, і не дозволю повтікати поводирям отари. Я чую ридання пастухів і голосіння поводирів отари, бо їхнє пасовисько Бог спустошив». Луки мирні спустіли через палкий гнів Господній. Немов той лев, залишив Всевишній лігво Своє, а несе Він спустошення їхній землі від згубного меча гнобителя, від пекучого гніву Його. На початку царювання Єгоякима, сина Йосії, царя юдейського, таке слово було від Господа. Ось що Всевишній сказав: «Стань на подвір’ї оселі Господньої і промов до людей, що приходять з міст юдейських до храму молитися, цю звістку, що Я наказую тобі. Не пропусти жодного слова. Може, послухаються вони, і кожен з них зверне з лихого путі свого. Тоді це розчулить Мене, і не наведу Я те лихо, яке задумав їм вчинити за нечестивість вчинків їхніх. Тож ти скажеш їм про те, що Господь мовить: „Якщо ви Бога не послухаєте й не житимете за законом Моїм, що настановив Я вам, якщо не будете слухати слова Моїх слуг-пророків, яких раз-у-раз Я посилаю вам, тоді зроблю Я з домом цим те ж, що зробив з Шило й перетворю це місто на прокляття для всіх народів землі”». Священики, пророки, й увесь народ чули, як Єремія промовляв ці слова у храмі Господньому. Коли ж він закінчив говорити все, що Господь йому звелів промовити, тоді священики й пророки, і люди всі схопили його зі словами: «Смерть тобі! Чому ти пророкуєш ім’ям Господа і кажеш: „З домом цим буде те ж, що й з Шило, й мешканців міста цього буде вигублено?”» І весь народ з’юрмився навколо Єремії в храмі Господньому. Вельможі юдейські почули ці звинувачення, вийшли з палацу й подалися до храму Господнього. І сіли вони при вході до Нової брами, яка вела до храму. Священики й пророки сказали вельможам і народу всьому: «Цього чоловіка приречено до смерті, бо пророкував він проти міста цього. Ви чули те на власні вуха». Тоді Єремія сказав усім вельможам і народу всьому: «Господь послав мене пророкувати дому й місту цьому всі слова, що ви чули. Тож виправте путі і вчинки ваші, коріться Всевишньому Богу вашому. Господь змилосердиться й відведе те лихо, що прорік вам. Але я у руках ваших. Робіть зі мною, що вам здається добрим і справедливим. Однак мусите знати напевне: якщо мене ви вб’єте, тоді кров невинного буде на вас і на цьому місті, і на мешканцях його, бо й справді Господь мене послав до вас вкласти всі ці слова у вуха ваші». І вельможі, й народ увесь сказали священикам та пророкам: «Цей чоловік не заслуговує на смерть, бо він промовляв до нас іменем Господа». Деякі мужі, дехто із старійшин цієї землі підвелися й промовили до всього зібрання: «Михей з Морешета пророкував за часів Езекії. І він сказав усьому народу юдейському: „Ось що Господь Всемогутній каже: „Бути Сіону розораним полем, а Єрусалиму — руїною, а храмовій горі — узвишшям у лісі”. Хіба ж Езекія, цар юдейський, разом з усіма юдеями вбив його? Хіба він не боявся Господа й не шукав Його прихильності? Та Всевишній змилосердився й відвів лихо, на яке Він їх прирік. Тож ми робимо велику шкоду душам своїм”». Був також іще один чоловік, який пророкував іменем Господа, — Урія, син Шемаї, з Киріат-Єарима. Він пророкував проти міста цього й проти цього краю і казав те ж саме, що й Єремія. Цар Єгояким, всі воїни і всі вельможі чули слова його. Він намагався вбити Урію, але він почув про те і втік, опинившись в Єгипті. Та цар Єгояким послав людей до Єгипту: Елнатана, сина Акбора, та декого з ним. Вони повернули Урію з Єгипту й привели до царя Єгоякима. Той наказав стратити його й тіло кинути на бідняцький цвинтар. Але Агікам, син Шафана, захистив Єремію, тож його не видали народу і не вбили. На четвертому році царювання Седекії, сина Йосії, царя юдейського, слово було Єремії від Господа. Ось що Всевишній сказав мені: «Зроби собі ярмо з ремінців та брусків і почепи собі на шию. І пошли до царя едомського, моавського, аммонійського, тирського й сидонського через послів, що приходять до Єрусалима, до Седекії, царя юдейського. Накажи їм передати своїм володарям: „Ось що каже Господь Всемогутній, Бог Ізраїлю: „Я створив землю, людей і тварин, що на земній поверхні, Своєю силою великою і простертою правицею, і Я її надав тому, кому забажаю. А зараз Я віддав усі ці землі в руки Навуходоносора, царя вавилонського, слуги Мого. Я навіть звірів польових примусив йому служили. Всі народи служитимуть йому, сину і онуку його, доки не настане час, коли сам Вавилон й землю його підкорять багато народів і царів великих”». «Та якщо десь є народ, що не служить Навуходоносору, царю вавилонському, і не підкоряється йому, то Я покараю цей народ мечем, голодом, і чумою, — каже Господь, — доки до останнього не винещу я їх. Тож не слухайте пророків, віщунів і сновидців ваших. Не слухайте ворожбитів і знахарів, що кажуть вам: „Ви не служитимете царю вавилонському”. Бо пророцтва їхні — брехливі. Вони і є причина, з якої вас виженуть із землі вашої. Я повикидаю вас, і ви загинете в країні далекій. Але народу, який підставить шию під ярмо вавилонське, дам Я спокій на його землі. Люди ці житимуть на цій землі і оброблятимуть її». І я промовив ці слова Седекії, царю юдейському: «Підстав шию під ярмо царя вавилонського, служи йому та народу його й живіть у мирі. Навіщо тобі й твоєму народові гинути від меча, голоду й чуми, що їх Господь пообіцяв наслати на будь-яке коліно, яке не служитиме царю вавилонському? Не слухайте тих пророків, що кажуть: „Ви не будете служити царю вавилонському”, — бо ті, хто пророкує вам таке, брешуть». «Кажу так, бо Я не посилав їх, — каже Господь, — вони облудно брешуть, захищаючись іменем Моїм. Тому Я й вижену вас, і ви загинете разом із лжебогами, які пророкували вам!» А священикам і всьому народу юдейському я (Єремія) сказав про те, що каже Господь: «Не слухайте своїх пророків, що кажуть вам: „Посуд храму Господнього незабаром повернеться з Вавилона”. Пророцтво їхнє — брехливе. Не слухайте їх, служіть царю Вавилона й будете жити. Нікому не потрібно, щоб це місто стало пусткою. Якщо ж вони й насправді пророки, і якщо слово Господа Всемогутнього із ними, то хай ублагають Бога Всеблагого, щоб решту посуду з храму Господнього та з палат царя юдейського, та з Єрусалима не було забрано до Вавилона». Бо ось що Господь Всемогутній каже про стовпи і про бронзове Море, і про поставці, і про решту посуду, що залишились іще в храмі живого Бога. Це те, що Навуходоносор, цар вавилонський, не взяв, коли з Єрусалима брав у полон до Вавилона Єгояхина, сина Єгоякима, царя юдейського, а також і всіх вельмож Юдеї та Єрусалима. Бо ось що Всемогутній Бог Ізраїлю каже про посуд, що лишився в храмі Господньому і в палатах царя юдейського та в Єрусалимі: «Їх вивезуть до Вавилона, і будуть вони там аж до того дня, коли за ними Я прибуду, їх заберу і поверну на їхнє місце». Так каже Господь. Того ж року на початку царювання Седекії, царя юдейського, на четвертий рік, п’ятий місяць Хананія, син Аззура, пророк із Ґівеона, говорив зі мною в храмі Господньому в присутності священиків та всього народу. Він сказав: «Ось що Господь Всемогутній Бог Ізраїлю каже: „Я зламаю ярмо царя вавилонського. Через два роки я поверну сюди весь посуд храму Господнього, що Навуходоносор, цар вавилонський, забрав звідси й переніс до Вавилона. Я також поверну сюди Єгояхина, сина Єгоякима, царя Юдеї і всіх вигнанців з ізраїлевих, що пішли до Вавилона, бо Я ламаю ярмо царя вавилонського”». Так каже Господь. Тоді пророк Єремія сказав пророку Хананії в присутності священиків і всього народу, що стояв у храмі Господньому. І сказав пророк Єремія: «Хай так буде! Хай Господь вчинить так, як ти сказав і виконає слова, що ти прорік, і поверне сюди з Вавилона посуд храму Господнього і усіх тих, кого було забрано в полон. Але послухай те, що я кажу тобі й усьому народу. Пророків, що були до мене й до тебе з давніх-давен, пророкували проти багатьох земель і проти царств великих, провіщаючи війну, нещастя й чуму. Пророка, що сповіщає про мир й слова його збуваються, визнають як пророка, якого справді Господь послав». Тоді Хананія, знявши з шиї пророка Єремії ярмо, зламав його. І сказав Хананія при всьому народі: «Ось що Господь каже: „Отак через два роки Я скину ярмо Навуходоносора, царя вавилонського, з шиї народів усіх”». Почувши це, пророк Єремія пішов своїм шляхом. Тоді Слово Господа було Єремії після того, як пророк Хананія зламав ярмо на шиї пророка Єремії. Він сказав: «Піди й скажи Хананії, що каже Господь: „Ти зламав ярмо дерев’яне, але натомість отримаєш ярмо залізне”». Так каже Господь Всемогутній Бог Ізраїлю: «Я накладу ярмо залізне на шию всіх цих народів, щоби примусити їх служити Навуходоносору, царю вавилонському, і вони служитимуть йому. Навіть звірів диких, і тих Я віддам йому». Тоді пророк Єремія сказав пророку Хананії: «Послухай, Хананіє, Господь тебе не посилав, ти призвів цей народ неправді вірити. Через те ось що Господь каже: „Вишлю Я тебе з землі цієї. Цього ж року ти помреш, бо всупереч Господу ти говориш”». Пророк Хананія помер сьомого місяця того ж року. Ось слова з сувою, що пророк Єремія послав з Єрусалима до старійшин, що лишилися у вигнанні, до священиків та пророків і до всіх людей, кого Навуходоносор вигнав з Єрусалима у заслання до Вавилона. Це було після того, як цар Єгояхин вийшов з Єрусалима разом із царицею-матір’ю й царедворцями, й вельможами Юдеї та Єрусалима, з ремісниками й золотих справ майстрами. Єремія послав цей сувій через Еласа, сина Шафана, та Ґемарію, сина Гилкії, яких Седекія, цар юдейський послав у Вавилон до Навуходоносора, царя вавилонського. Там мовилося: Ось що Господь Всемогутній Бог Ізраїлю каже до всіх тих, кого виведено було з Єрусалима до Вавилона: «Будуйте оселі й живіть у них, саджайте сади, споживайте плоди їхні. Беріть собі дружин і народіть синів і дочок. Беріть дружин для синів ваших і віддавайте заміж дочок ваших, і нехай вони теж родять дітей. Множтеся там, а не зменшуйтеся. Дбайте про благо міста того, куди Я вас вислав, і моліться Господу за нього, бо якщо в ньому пануватиме мир, то мир буде й вашій оселі. Бо ось що Господь Всемогутній Бог Ізраїлю каже: „Не давайте обдурити себе вашим пророкам, що між вами, і вашим віщунам. Не слухайте тих снів, що сняться їм. Вони ім’ям Моїм пророкують вам неправду. Я їх не посилав!”» Так каже Господь. Кажу так, бо ось що Господь мовить: «Коли могутності Вавилона виповниться сімдесят років, Я прийду до вас і виконаю обіцянку, що дав вам повернути вас до Єрусалима. Бо знаю Я всі задуми Свої щодо вас, задуми щодо процвітання вашого, а не лиха, щоб дати вам майбутнє і надію. Ви звертатиметеся до Мене, ви прийдете й молитиметеся Мені, та Я вас слухатиму. Ви будете шукати Мене і знайдете, якщо будете шукати від усього серця. Я дозволю вам знайти Мене. Я відпущу вас із полону, зберу з усіх місць, куди повиганяв вас. Я поверну вас туди, звідки вигнав». Так каже Господь. Ви можете сказати: «Господь для нас у Вавилоні підніс пророків». Але ось що Господь каже царю, що сидить на престолі Давидовім, і усім людям, що мешкають у місті цьому, — братам вашим, що не пішли з вами у полон. Ось що Господь Всемогутній каже: «Ось я нашлю на них меч, голод і чуму, я їх зроблю подібними до тих бридких фіґ, що їх не можна їсти, бо такі вони препогані. Я переслідуватиму їх мечем, голодом і чумою й зроблю їх жахом для всіх царств на землі, прокляттям і руїною, тим, що зневажають і ганьблять серед усіх народів, куди Я їх повиганяв. Бо вони не слухають слів Моїх, які Я постійно шлю їм через Моїх слуг-пророків. Почуйте слово Господа, ви, вигнанці з Єрусалима до Вавилона». Ось що Господь Всемогутній Бог Ізраїлю каже про Агава, сина Колаї, та про Седекію, сина Маасії, що пророкують вам брехню від Мого імені: «Ось Я віддам їх у руки Навуходоносора, царя вавилонського. І він повбиває їх на очах у вас. І для всіх вигнанців з Юдеї, які зараз у Вавилоні, приживеться прокльон: „Хай Господь зробить те ж саме, що й Седекії та Агаву, яких цар Вавилона у вогні спалив”. Кажу це, тому що ті два пророки грішили поміж людей Ізраїля: вони перелюб чинили з жінками сусідів своїх і Моїм іменем промовляли слова брехливі, яких Я їм не велів казати. Мені відомо це, бо Сам є свідком цього». Так каже Господь. Скажіть Шемаї з Негелама: «Ось що Господь Всемогутній Бог Ізраїлю каже: „Ти послав листи від свого імені до всіх людей у Єрусалимі й до священика Софонії, сина Маасії, та до інших священиків зі словами: Господь зробив тебе священиком замість священика Єгояди, щоб став ти наглядачем у храмі Господнім. Кожного, хто поводиться як божевільний і пророкує, ти маєш забити в колодки. То чому ж ти не заарештував Єремію з Анатота, що за пророка видає себе? Бо він послав нам у Вавилон таке послання: „Ви житимете там довго. Будуйте оселі й живіть, саджайте сади й споживайте їхні плоди”». Тоді священик Софонія прочитав цей лист пророку Єремії. І слово Господа дійшло до Єремії. Всевишній сказав: «Пошли цей лист усім вигнанцям: „Ось що Господь каже про Шемаю з Негелама: „Шемая пророкував вам, хоч Я його й не посилав, і призвів вас до того, що ви повірили у брехню”». Тож ось що Господь каже: «Я покараю Шемаю з Негелама й нащадків його. Не матиме він нікого, хто лишився б жити серед народу цього, не побачить він добра, що зроблю Я народу Своєму, бо він людей повчав усупереч Всевишньому іти». Так каже Господь. Ось слово, що дійшло до Єремії від Господа: «Ось що Господь Бог Ізраїлю каже: „Запиши в сувої всі слова, що Я сказав тобі. Час надходить, коли Я поверну народи Мої ізраїльський та юдейський, що були забрані в полон. Я поверну їх до землі, яку батькам їхнім віддав, щоб могли вони володіти нею”». Так мовить Господь. Ось слова, що Господь промовив про Ізраїль та Юдею. Ось що Всевишній каже: «Ми чуєм голос тих, хто голосить від жаху, народ наляканий, немає миру на землі. Спитайте, будь ласка, й подумайте: Чи може чоловік дитину народити? Звичайно ні! Чому ж усі чоловіки могутні схопилися за животи, неначе жінка при пологах? Чому обличчя їхні бліді ніж полотно? Тому що всі налякані вони. Біда! Страшний той день! Ще не було такого. Для Якова — це лиха година, але врятований від цього буде він». «Того дня, — каже Господь Всемогутній, — Я скину ярмо, що на вашій шиї, та розіб’ю кайдани. Ви більше не служитиме чужинцям. Ізраїльтяни і Юдеї служитимуть Господу їхньому Богу й царю Давиду, якого Я поставлю над ними». «А ти, слуга мій Якове, народ Ізраїлю, не бійся, — Господь каже, — Ізраїлю, не тремти, бо Я тебе спасу від сторони чужої, й твоїх нащадків виведу з неволі. Повернеться Яків, безпеку і спокій матиме він, ніхто його більше тремтіти не змусить». «Адже, Ізраїль та Юдея, Я з вами, — каже Господь, — щоб врятувати вас, вигублю Я всі народи, поміж якими вас розкидано було. Але ж Я вас не вигублю, а покараю справедливо, а винним Я не дам уникнути покарання». Ось що Господь каже: «Рана твоя незагойна не лікується. Немає жодної людини, щоб вгамувати біль, немає ліків, щоб загоїти ту рану. Ізраїль та Юдея, ви друзями були для багатьох народів, але вони забули вас. Як те зробив би ворог, Я покарав суворо вас за тяжку провину вашу, за скоєнні незліченні гріхи. Чого ж кричите над раною своєю? Ваш біль — незцілимий. За тяжку свою провину, за гріхи незліченні, вчинив Я з вами ось таке. Тож усі, хто смерть несли вам, від меча падуть, усі вороги ваші — всі підуть в заслання! Всі, хто в війні грабіжкою собі скарби здобув, самі пограбовані будуть і втратять все». «Ви можете в тім не сумніватись, бо Я ваше здоров’я відновлю, та вилікую від ран болючих, — Господь каже, — справді бо вас „вигнанцем” називають люди, Сіоном тим, який нікому не потрібен». Ось що Господь каже: «Поверну тих з родини Якова, кого в полон забрали, зглянусь Я на місто Якова. Місто зросте на руїнах, стоятиме палац на своєму місці. Молебни вдячні будуть линути від них, до того голосу Я згуки радощів додам, Я рід примножу, щоб не вщухали. Я їх важливими зроблю, ніхто їх не зневажить. І сини його будуть як колись, і його громада переді Мною буде. Тож покараю всіх, хто його нищить. Його володар вийде з власного народу, його правитель вийде з-поміж нього. Його наближу Я, та він наблизиться до Мене, бо тільки по волі Моїй люди наближаються до Бога. Ви будете Моїм народом, Я ж буду вашим Богом. Погляньте! Буря Господня покарання несе! Лють Його вибухнула, вихором знялася. Вона кружляє над головами нечестивих. Палючий гнів Господній не зупиниться, скінчить покарання за наміром своїм. Настане час, і ви збагнете це». «Тоді, — Господь каже, — Я стану Богом для всіх родів Ізраїлю, а вони стануть Моїм народом». Господь каже: «Всі ті, хто врятувався від меча, знайшли в пустелі милість. Діти Ізраїлю шукатимуть спочинок там». Господь появиться здалеку і скаже: «Народе Ізраїлю, люблю тебе Я вічною любов’ю, тому й наповнив тебе добротою безмежною. Я побудую тебе знову, наречена Ізраїль цнотлива. Ти станеш великою країною, та знову прикрашатимеш себе дзвіночками своїми і поведеш веселий танок. Ти знову виноградники насадиш по горах Самарії. Садівники насадять їх й збиратимуть плоди. Настане день, коли кричатимуть по горах Ефраїму вартові: „Вставайте, і ходімо до Сіону, до Господа, Бога нашого!”» Бо ось що Господь каже: «Співайте Якову щасливо і вихваляйте першого серед народів. Вигукуйте, хваліть й промовляйте: „Врятуй народ Свій, Господи, Ізраїлю останок”. Я з півночі їх приведу, та позбираю їх з усіх кінців землі. Між ними і сліпий, і кульгавий, вагітна й та, що при пологах. Вони повернуться громадою численною. Ізраїльтяни із плачем прийдуть, тож Я їм мир та спокій подарую, Я поведу їх при потоках вод, дорогою прямою, щоб не спіткнутись їм, бо Я — батько Ізраїля, а Ефраїм — Мій первісток». Слухайте, народи, слово Господа, оповістить його далеким узбережжям: «Господь людей Ізраїлю розвіяв, але Він збере їх й доглядатиме, немов пастух отару. Адже Господь приведе назад Якова народ, і врятує його із рук сильнішого за нього плем’я. Прийдуть вони і весело співатимуть на пагорбах Сіону, й втішатимуться щедрості Господній: пшениці й вина молодому, чудовій олії, ягнятам й худобі. Ізраїль стане немов квітучий сад, напоєний водою, ніколи більш не сумуватиме йому. Тоді дівчата підуть у танок разом із хлопцями й сивими дідами. І їхню тугу Я на радість оберну, Я втішу їх, зміню печаль на свято. Достатком я священиків задовольню, народ Мій буде втішений достатком, що Я їм дам». Так каже Господь. Ось що Господь каже: «У Рамі чути голос, голосіння й гіркі ридання. Рахиль ридає над дітьми своїми. Їй не потрібна втіха, бо сини всі мертві». Ось що Господь каже: «Годі плакати, годі сльози лити, винагорода за все, що ти пережила». Так каже Господь. «Повернуться вони з країни ворогів. Тож є надія для майбутнього твого, — Господь каже. — Повернуться на власну землю твої діти». Я справді чув тужіння Ефраїма: «Ти покарав мене немов теля невчене, та твій урок я зрозумів. Дай повернутися мені до Тебе, бо Ти, воістину Господь, мій Бог. Всевишній мій Господь, я відвернувся від Тебе, та зрозумівши всі гріхи свої, розкаявся, змінивши серце і життя своє. О Господи, спіткав я сором і приниження, бо я носив наругу юності своєї». Всевишній каже: «Хіба ж бо Ефраїм не дорогий Мій син? Хіба ж не люба він Моя дитина? Хоч часто Я про нього говорив, а все ж його Я пам’ятаю. Тому ж Я щиро його люблю і справді йому дуже співчуваю. Діти Ізраїлю, поставте собі дороговкази та стовпи, які до дому приведуть. Стежте за дорогою, якою йдете. Вернись, Ізраїль цнотлива, до міст твоїх. Як довго ти блукатимеш, зрадлива дочко? Коли до дому ти прийдеш? Коли Господь нове в цих землях створить: як жінка піклуватися про чоловіка буде ». Ось що Господь Всемогутній Бог Ізраїлю каже: «Я знов робитиму добро Юдеї, та поверну народ Мій із полону. Та знов він промовлятиме слова ці в землі Юдеї та по містах її: „Нехай Господь тебе благословить, оселе праведна, Горо свята!” Юдея і всі міста її там житимуть разом — хлібороби й ті, хто за отарою ходять, бо освіжу Я їхню стомлену душу, кожну знесилену душу зміцню». Тут я прокинувся і подивився навколо. То був солодкий сон. «Надходять дні, — каже Господь, — коли народ Ізраїля й Юди дім зросте немов насіння з під опікою Моєю». «Так само пильно, як Я наглядав за ними, щоб вирвати й кинути, розвалити й зруйнувати їх, спричинити лихо, так пильно наглядатиму за ними, щоб відбудувати й насадити, — каже Господь. — У ті часи не говоритимуть більше люди: „Батьки зелений їли виноград, а у дітей оскома на зубах”. Натомість кожен умиратиме за свою провину. Кожен, хто їстиме зелений виноград, сам оскомину матиме». «Надходять дні, — каже Господь, — коли Я укладу Нову Угоду з домом Ізраїля та домом Юди — новий Заповіт. Він не буде схожий на той Заповіт, що Я уклав з батьками їхніми. Ту Угоду я уклав з ними того дня, коли взяв їх за руку, щоб вивести з землі Єгипетської. Вони порушили той Заповіт, хоч Я був Володарем їхнім». Так каже Господь. «В майбутньому, Я укладу той Заповіт з домом Ізраїлю. Я напишу його на їхнім серці. Я буду їхнім Богом, а вони — Моїм народом. Не буде більше сусід навчати сусіда, а брат — брата: „Взнайте Господа”. Всі вони Мене знатимуть із найменшого до найбільшого, — каже Господь, — бо Я прощу провину їхню й більш не згадуватиму їхнього гріха». Ось що Господь каже: «Хто сонце дав, щоб вдень світило? Хто сяяти зіркам і місяцю звелів вночі? Хто море так розбурхує, що його хвилі аж ревуть? Господь Всемогутній — ось Його ім’я. Хіба як що Я владу втрачу над сонцем і місяцем, зірками і морем, тоді нащадки Ізраїля перестануть буть Моїм народом». Ось що Господь каже: «Хіба що коли люди вимірять все небо угорі, чи зможуть дослідити глибину земних основ, тоді лиш Я відкину весь ізраїльський народ, за все те, що вони вчинили». Так каже Господь. Господь каже: «Дні настають, коли Єрусалим буде перебудовано від вежі Гананел до Кутової брами для Господа. І знову межа проляже перед пагорбом Ґарев, а тоді поверне до Ґоа. Вся долина, де мертві тіла та попіл, і всі поля, що тягнуться аж до Кідронської долини й рогу Кінської брами на сході, святою для Господа буде. Ніколи більше в віках не повалять і не зруйнують його». Ось слово, що було Єремії від Господа на десятому році правління Седекії, царя Юдеї. То був вісімнадцятий рік царювання Навуходоносора. Тоді військо царя вавилонського облягло Єрусалим, а пророка Єремію ув’язнили в тюремному дворі в палаці царя Юдеї. Седекія, цар Юдеї ув’язнив його, кажучи: «Чому ти так пророкуєш? Ти кажеш, що Господь віддасть це місто в руки царя Вавилона, який його й захопить. Та Седекія, цар Юдеї, не уникне рук вавилонських, бо його напевно віддадуть у руки царя Вавилона, й розмовлятиме з ним віч-на-віч і побачить його на власні очі. Він поведе Седекію до Вавилона, й перебуватиме він там, доки Я не покараю його, бо ви воюватимете з вавилонянами, але вам не пощастить». Так каже Господь. І сказав Єремія: «Слово Господа було мені. Ганамел, син Шаллума, дядько твій, прийде до тебе. Він скаже: „Купи собі моє поле, що в Анатоті, бо ти маєш право викупу, щоб придбати його ”». Тож Ганамел, син дядьки мого, прийшов до мене на подвір’я в’язниці, саме так, як про це сказав Господь. Він сказав: «Купи моє поле, що в Анатоті, у Веніаминовій землі, бо ти маєш право спадкування й викупу». Тож я впевнився, що то було слово Господа. І купив я поле у Ганамела, сина дядьки мого, що було в Анатоті, й заплатив за нього сімнадцять шекелів срібла. Я записав це на сувої й запечатав. І уклав я Угоду й сплатив гроші. Тоді я взяв Угоду про купівлю, запечатаний примірник, що містив настанови й умови, і незапечатаний, й віддав їх Варуху, сину Нерії, сину Масеї, у присутності Ганамела, дядьки мого, і в присутності свідків, що підписали Угоду про купівлю, на очах у всіх юдеїв, що сиділи на тюремному подвір’ї. І наказав я Варухові у присутності їхній: «Ось що Господь Всемогутній Бог Ізраїлю каже: „Візьми ці документи, цю Угоду про купівлю: запечатаний примірник і цей незапечатаний і поклади їх у глиняну посудину, щоб вони могли там зберігатися довгий час”. Бо ось що Господь Всемогутній, Бог Ізраїлю каже: „Мій народ знову купуватиме будинки й поля, й виноградники в землі цій”». І молився я Господу після того, як віддав Угоду про купівлю Варуху, сину Нерії: «О Господи Боже! Ти небо й землю сотворив великою Своєю силою й простертою правицею. Нічого неможливого немає для Тебе. Ти Той, Хто виказує любов до тисяч і воздає синам за злочини батьків їхніх. Ти величний Бог і могутній, чиє ім’я — Господь Всемогутній. Наміри Твої — величні, діла — потужні. Очі Твої стежать за всіма вчинками людськими, щоб дати кожному за поведінку його і згідно з плодами його діянь. Ти, хто творив знамення й чудеса в землі Єгипетській і далі робиш це по сьогодні. І в Ізраїлі, й серед будь-яких народів Ти звеличив ім’я Своє, що вшановується й нині. Ти вивів народ наш ізраїльський з Єгипту зі знаменнями й чудесами, силою рук Своїх зробив ти це. Твоя сила — незбагненна. Ти дав їм землю цю, яку присягнувся батькам їхнім віддати, землю, що тече молоком і медом. Діти Ізраїлю прийшли і взяли її собі у власність, але вони не слухалися Тебе й не дотримувалися Твоїх законів, які звелів Ти їм виконувати. Тож Ти наслав на них усе це лихо. Поглянь, облогові вежі навколо Єрусалима, щоб захопити його. Місто віддано до рук вавилонян, які воюють проти нього мечем, голодом і чумою. Те, що сказав Ти, сповнилося! Ти, Господи Боже, сказав мені: „Купи собі поле за срібло, і хай ця угода буде при свідках”. Однак місто переходить до рук вавилонян, тож навіщо я ці втратив гроші». Слово Господа було Єремії: «Я — Господь Бог усього живого. Чи є для Мене щось занадто складне?» Тож ось що Господь каже: «Я віддам це місто у руки вавилонян, у руки Навуходоносора, царя вавилонського, и він захопить його. Прийдуть вавилоняни, що воюють проти міста, й підпалять його. Вони спалять його і ті будинки, що на дахах їхніх люди воскурювали запашне куріння Ваалу та возливали ливні жертви богам іншим і тим розгнівали Мене. Бо народ Ізраїлю та Юдеї і справді змолоду те чинив, що Я вважаю за гидоту, тому сини Ізраїля й розгнівали Мене своїми вчинками. Справді, Я був страшенно розлючений цим містом від того дня, як його побудували, й донині. Я мушу розвалити вщент його геть з очей за все лихо синів Ізраїля та Юди, яке вони скоїли, щоб роздратувати Мене: вони, царі, князі, священики та пророки їхні, всі мужі Юдеї й мешканці Єрусалима. Спиною повернулися ізраїльтяни та юдеї до Мене, та не питали допомоги. Хоч Я їх раз-у-раз навчав, вони науку Мою не сприймали. Вони поставили своїх мерзотних бовванів у храмі, що носить ім’я Моє, і осквернили його. Вони спорудили узвишшя Ваалу в долині Бен-Гінном, щоб приносити в жертву Молоху синів і дочок своїх, чого Я ніколи не наказував їм робити. Мені й на думку ніколи не спадала, що вони на те спроможні. Це й призвело Юдею до гріха». Ви кажете: «Єрусалим буде відданий в руки царя Вавилону мечем, голодомором і чумою». Але Господь Бог народу ізраїльського каже: «Я позбираю їх докупи з усіх земель, куди повиганяв їх у гніві Своєму й люті Своїй. Я поверну їх до цього місця й дам їм жити в безпеці. Вони будуть Моїм народом, а Я — їхнім Богом. Я дам їм одне серце й одну мету, так щоб вони і їхні діти завжди покорялися Мені. Я укладу вічну Угоду з народами Ізраїлю та Юдеї, від якої не відвернуся ніколи. Я буду творити їм добро і в серця їхні вкладу повагу до Мене, тож ніколи й вони від Господа не відвернуться. Я буду радий добро для них творити й насаджу їх у цій землі від усього Свого серця і від усієї Своєї душі». Бо ось що Господь каже: «Так само, як Я наслав усі ті великі страждання на цей народ, так Я пошлю на них усе благо, що обіцяв їм. Ви кажете: „Країна спустошена, не живе там ні людина, ні тварина, вавилоняни захопили її”. Та згодом люди знову купуватимуть поля в цій землі. Поля купуватимуть за срібло, угоди записуватимуть і прикладатимуть печатку, і свідків братимуть у землі Веніаминовій та по околицях Єрусалима, і в містах Юдеї, і в горах, у містах Шефелу й у містах Негеву, бо Я їх поверну з неволі». Каже так Господь. І було Єремії слово Господа вдруге, коли він усе ще був ув’язнений на храмовому подвір’ї. Ось що Господь каже: «Господь — це Той, Хто створив небо і землю, Той, Хто надав форми й утвердив її. Господь — ім’я Його! Юдея, звернись до Мене, і Я відповім тобі. Я розповім тобі великі й незбагнені речі, яких ти не знаєш. Бо ось що Господь Бог Ізраїлю каже про будинки міста цього й про палаци царів Юдеї, які зруйновано було, щоб зробити облогові укріплення: „Вавилоняни йдуть воювати проти міста. Вони наповнять його тілами тих людей, яких Я повбивав у гніві й люті. Я відвернувся від міста цього за все те лихо, що накоїли вони”. Я принесу їм ліки й зцілення, відкрию їм мир і безпеку. Я поверну полонених в Юдею та Ізраїль, Я відбудую все так, як було спершу. Очищу Я їх від гріхів усіх, які проти Мене скоїли, прощу все зло, яким ображали Мене. І тоді відомим стане це місце, як місто, що радість, хвалу і славу дає Мені перед усіма народами землі, які почують про все добро, що роблю їм. Вони злякаються і затремтять від усього добра і миру, що Я роблю для Єрусалима». Ось що Господь каже: «Ви кажете, що місто спустошене, без людей і тварин». Та знайте, що по міста Юдеї й вулиці Єрусалима, почують знову звуки співу й веселощів, і голос молодого й молодої, й голос тих, хто мовить: «Славте Господа Всемогутнього, бо Господь — це благо, Його любов — назавжди! Це знову буде чутно від тих, що приносять жертви дяки в дім Господній. Так станеться, бо Я поверну те, що було забрано з краю, і поновлю все, як спершу це було». Так каже Господь. Ось що Господь каже: «У цім спустошенім місці, без людини й тварини, і також по всіх містах знову будуть люди, знову будуть пасовиська, щоб отари спочивали. По містах гірської країни, на західному підгір’ї, й по містах Неґеву, у землі Веніамина, й по містах Юдеї знову будуть вівці, що ходитимуть під рукою пастухів, хто їх рахують». «Надходять дні, — Господь каже, — коли Я виконаю обіцянку, що дав Ізраїлю й народу Юдеї. У ті дні вирощу Я з коліна Давидова праведний парост. І правитиме він у країні добром і справедливістю. Тоді Юдею врятовано буде, і Єрусалим житиме в безпеці. І ось як зватимуть його „Господь — наш звитяжець” ». Бо ось що Господь каже: «Ніколи в Давида не переведеться потомок, що сидітиме на царському престолі дому Ізраїля. Та й у священиків-левитів не переведеться муж, що стоятиме переді Мною і приноситиме Мені жертви всеспалення, воскурюватиме офіри й щодня приноситиме пожертви». Слово Господа було Єремії. Ось що Господь каже: «Якщо зможете ви скасувати Угоду Мою з днем і ніччю, щоб вони не наставали у призначений час, тоді Угоду Мою зі слугою Моїм Давидом, щоб не було в нього сина, який би царював на престолі його, і Угоду Мою зі слугами Моїми священиками-левитами буде скасовано. Так само як військо Небесне незліченне, як пісок морський неміряний, так Я примножу нащадків слуги Мого Давида й левитів, що служать йому». Слово Господа було Єремії: «Хіба ти не чув, що ці люди кажуть: „Колись два роди Господь обрав: Ізраїль та Юдею, а зараз Він відштовхнув їх, та не приймає їх як Свій народ”». Ось що Господь каже: «Якби Моя угода з днем і ніччю не виконувалася, якби Я не визначив законів щодо неба й землі, можливо б тоді відштовхнув Я нащадків Якова й слуги Мого Давида й не брав би з його синів тих, хто править нащадками Авраама, Ісаака та Якова, бо поверну Я народ їхній, що забраний був у полон, і змилосерджуся над ним». Слово Господа було Єремії, коли Навуходоносор, цар Вавилону, і все його військо, й усі царства землі, підлеглі йому, і всі їхні народи воювали проти Єрусалима та всіх довколишніх міст. Ось що Господь Бог Ізраїлю каже: «Піди до Седекії, царя Юдеї, та скажи йому, що Господь так мовить: „Віддам Я це місто в руки царя Вавилону, й він спалить його. І ти не уникнеш руки його. Ти побачиш царя Вавилону на власні очі й розмовлятимеш з ним віч-на-віч, а потім підеш до Вавилону”. Але почуй слово Господа, Седекіє, царю Юдеї. Ось що Господь каже про тебе: „Ти не загинеш у бою від меча. Помреш ти в мирі, й так само як на честь твоїх предків, царів колишніх, що були до тебе, палено було погребальне багаття, так люди палитимуть вогні і на твою честь. Вони тужитимуть за тобою, кажучи: „О горе, володарю!” — бо Я так наказав”». Так каже Господь. І пророк Єремія всі ці слова промовив до Седекії, царя Юдеї, в Єрусалимі. І військо царя Вавилону воювало проти Єрусалима й усіх міст Юдеї, що ще лишилися: Лахиша й Азеки — єдині укріплені міста Юдеї, що лишилися. Це слово було Єремії від Господа після того, як цар Седекія уклав угоду зі всіма людьми, що перебували в Єрусалимі, щоб проголосити звільнення від рабства. Кожен із них мав відпустити на волю своїх рабів-юдеїв, чоловіків і жінок, щоб жоден юдей не був рабом у свого брата-юдея. І всі вельможі, і всі люди, погодилися відпустити своїх рабів-чоловіків і жінок-рабинь, щоб більше ніколи їм не служили; та після цього вони вирішили знов поневолити всіх тих, кого повідпускали. І слово Господа було Єремії. Він сказав: «Ось що Господь Бог Ізраїлю каже: „Я уклав Угоду з вашими батьками, коли вивів їх із Єгипту, з дому рабства. Я їм сказав: „Наприкінці кожного сьомого року кожен із вас дасть волю своєму братові-єврею, який себе продав вам. Він тобі служитиме шість років, і ти його відпустиш, і він буде вільний. Але батьки ваші не слухали Мене і уваги на це не звертали. Не так давно ви змінили серця, та поклялися робити, що є праведним. Ви навіть уклали Угоду у храмі Господньому, у присутності Моєї, та поклялися ім’ям Моїм відпустити усіх братів-євреїв. Але ж ви передумали й знечестили ім’я Моє. Кожен із вас повернув собі раба свого й рабиню, яких ви позвільняли, та ви примусили їх знову стати вашими рабами й рабинями”». Тож ось що Господь каже: «Ви Мене не слухали, ви не проголосили волі для своїх братів-юдеїв, тож Я проголошую звільнення для вас, волю впасти від меча, чуми й голоду. І зроблю з вами таке, що нажахає всі царства на землі. Тих, хто порушував Мою Угоду, хто не додержувався слів Угоди, що вони уклали зі Мною, з тими Я вчиню як із телям, яке вони розтинають навпіл і проходять між його частинами. Вожді Юдеї та вожді Єрусалима, євнухи й священики, й усі люди краю — це вони проходили між половинами теляти. Я їх віддам до рук ворогів їхніх, що прагнуть убити їх. Тіла їхні стануть поживою для птаства небесного й для звірів земних. Я віддам Седекію, царя Юдеї, й вельмож його в руки ворогів їхніх й у руки тих, хто прагне вбити їх, в руки війська царя Вавилону, не зважаючи навіть не те, що вони вже залишили Єрусалим». «Ось що Я накажу, — каже Господь, — Я їх знову поверну до Єрусалима й воюватимуть вони проти нього, й захоплять його, і спалять. І оберну Я міста Юдеї на пустку, де ніхто не житиме». Ось слово, що було Єремії від Господа за часів Єгоякима, сина Йосії, царя Юдеї: «Піди до дому Рехавіїв, поговори з ними й приведи їх до храму Господнього, до однієї кімнати, і дай їм випити вина». Тож узяв я Яазанію, сина Єремії, який був сином Гаваззінії, і братів його, і всіх дітей його, і весь дім Рехавіїв, і привів їх до дому Господнього, до кімнати синів Ганана, сина Іґдалії, Божого чоловіка, що була поруч із кімнатою вельмож, над кімнатою Манассії, сина Шаллума, одвірного. І поставив я перед Рехавіями глечики, повні вина, й келихи. І промовив я до них: «Пийте вино». Але вони відповіли: «Ми не п’ємо вина, бо предок наш Йонадав, син Рехава, так нам наказав: „Ні ви, ані нащадки ваші ніколи вина не пийте. Будинків не будуйте, не сійте й не насаджуйте виноградників. Ви не повинні мати всього цього. Натомість усе життя мешкайте у наметах, щоб довгі дні були ваші на землі, якою мандруватиме ви із краю в край як чужинці”. Тож маємо слухатися кожного наказу, що Йонадав, син Рехава, предок наш, дав нам. Ми не п’ємо вина все життя своє, ні жінки, ні сини чи дочки наші. Ми не будуємо будинків, щоб жити, не маємо виноградників, ні ланів, ні врожаю не маємо. Ми живемо в наметах й слухняно виконуємо все, що нам наказав предок наш Йонадав. Але коли Навуходоносор, цар Вавилону, напав на цю землю, ми сказали: „Ходімо, мусимо піти до Єрусалима, щоб уникнути війська вавилонського і війська арамійського. І ми лишилися в Єрусалимі”». Слово Господа було Єремії. Ось що Господь Всемогутній Бог Ізраїлю каже: «Іди й скажи народу Юдеї та всім мешканцям Єрусалима: „Хіба ви не приймаєте науки, слухаючи слова Мої?”» Так каже Господь: «Слово Йонадава, сина Рехава, що він повелів синам своїм: вина не пити — виконується. Вони вина не п’ють і понині, бо слухаються наказу свого предка. Я раз-у-раз до вас звертався, але ви Мене не слухаєтеся. Знову й знову Я невтомно посилаю до вас слуг Своїх пророків». Вони казали: «Кожен із вас хай зверне з путі лихої й виправить вчинки свої. Не ходіть за іншими богами й не служіть їм. Тоді ви житимете на землі, що її дав Я вам і батькам вашим, але ви не звернули уваги, не слухали Мене. Сини Йонадава, сина Рехава, додержувалися наказу, що їм дав їхній предок, а ці люди Мене не слухали». Тож ось що Господь Всемогутній Бог Ізраїлю каже: «Ось Я нашлю на Юдею і всіх мешканців Єрусалима всі нещастя, про які Я прорікав їм, бо до них Я промовляв, але вони не слухали Мене. Я кликав їх, вони не озивалися». А до родини Рехавіїв Єремія сказав: «Ось що Господь Всемогутній Бог Ізраїлю каже: „За те, що слухалися ви наказу предка вашого Йонадава й дотримувалися всіх його наказів, і все робили, що він велів вам, тому ось що Господь Всемогутній Бог Ізраїлю каже: „Не переведеться в родині Йонадава, сина Рехава, нащадок, що служитиме Мені”». На четвертому році царювання Єгоякима, сина Йосії, царя Юдеї, слово Господа було пророку Єремії: «Візьми сувій і напиши на ньому всі слова, що Я до тебе промовив щодо Ізраїлю, Юдеї і всіх народів від найпершого дня, коли Я говорив до тебе, з часів Йосії аж до сьогодні. Може, дім Юди почує про всі кари, що Я надумав на них наслати, і кожен із них відвернеться від лихого путі свого. Тоді Я прощу їхню провину й гріхи їхні». Тож покликав Єремія Варуха, сина Нерії, і Варух написав на сувої зі слів Єремії всі слова Господа, які Він промовив до нього. І сказав Єремія Варуху: «Мене ув’язнено, не можу я піти до храму Господнього. Ти підеш і прочитаєш із сувою слова Господа, що записав з моїх слів, людям у домі Господньому в день посту. І прочитаєш їх також усім юдеям, що приходять сюди з міст своїх. Може, прохання їхнє дійде до Господа, і кожен із них зверне зі свого лихого шляху, бо дуже великі гнів і обурення Господа проти народу цього». І Варух, син Нерії, все зробив, що пророк Єремія наказав йому. Він прочитав слова Господа з сувою в храмі Господньому. На п’ятий рік царювання Єгоякима, сина Йосії, царя Юдеї, на дев’ятий місяць вони оголосили піст перед Господом для всього народу єрусалимського й усіх людей, що приходять із міст Юдеї до Єрусалима. Варух прочитав усім людям сувій зі словами Єремії в храмі Господньому, в покоях Ґемарії, сина писаря Шафана, на верхньому подвір’ї, біля Нової брами храму Господнього. Коли Михей, син Ґемарії, сина Шафана, почув усі слова Господа із сувою, він пішов до царського палацу, до покоїв писаря, де були всі вельможі: писар Елішама, і Делая, син Шемаї, та Елнатан, син Акбора, Ґемарія, син Шафана, Седекія, син Хананії, і всі інші вельможі. Коли Михей переповів їм усе, що чув він, коли Варух читав людям сувій, вельможі послали Єгуді, сина Натанії, сина Шелемії, сина Куші, до Михея з таким наказом: «Візьми сувій, що ти читав людям, і приходь». Тож Варух, син Нерії, взяв сувій і прийшов до них. Вони йому сказали: «Сідай і прочитай нам твій сувій». І Варух прочитав їм. Коли вони все почули, то перелякано перезирнулися. І сказали вони Варуху: «Ми, безумовно, передамо все це царю». Тоді вони спитали Варуха: «Скажи нам, як ти написав ці слова? З уст Єремії?» І Варух відповів: «Так, із уст його. Він промовляв до мене всі ці слова, а я для нього записував їх на сувої». Тож сказали Варуху вельможі: «Іди й сховайся з Єремією, і хай ніхто не знає, де ви». Вони лишили сувій у кімнаті писаря Елішама, а самі пішли до царя Єгоякима і доповіли йому все, що сталося. Цар послав Єгуді принести сувій, і той забрав його з кімнати писаря Елішама. І прочитав його Єгуді царю і всім вельможам, що були з ним. То був дев’ятий місяць, цар сидів у своєму зимовому будинку, й перед ним у жаровні палав вогонь. Щоразу, як Єгуді прочитував три або чотири стовпчики сувою, цар відрізав їх невеличким писарським лезом і кидав у вогонь, доки не спалив увесь сувій у жаровні. Ні цар, ні його слуги, які чули ці слова, не злякалися й не подерли одяг свій. І хоч Елнатан, Делая і Ґемарія благали царя не палити сувій, але він їх не послухав. Натомість цар наказав Єрамеелові, сину царя, Сераї, сину Азріела, і Шелемії, сину Авдеела, схопити писаря Варуха і пророка Єремію. Та не в змозі вони були заарештувати Варуха і Єремію, бо Господь сховав їх. Слово Господа було Єремії після того, як цар спалив сувій зі словами, що написав Варух зі слів Єремії: «Піди візьми інший сувій і напиши в ньому всі ті слова, що написав раніше, що були в іншому сувої, який Єгояким, цар Юдеї, спалив. А Єгоякиму, царю Юдеї, скажи, що Господь каже йому: „Ти спалив сувій і сказав: „Чому ти написав на ньому, що цар Вавилону неодмінно прийде і зруйнує цю землю і забере звідси людей і худобу у полон?” Тож ось що Господь каже Єгоякиму, царю Юдеї: „Не матиме він нащадка, що сидітиме на Давидовім престолі. Коли він помре, його не поховають як царя. Тіло його викинуте буде, щоб від спеки вдень всихало й на холоді вночі мерзло. Я покараю Єгоякима й нащадків і слуг його за їхнє зло. І наведу Я на них і на мешканців Єрусалима, і на народ Юдеї все те лихо, що Я обіцяв їм, тому що вони не слухали Мене”». Тож Єремія взяв інший сувій і дав його писарю Варуху, сину Нерії. І той записав на ньому з уст Єремії всі вісті того сувою, що Єгояким, цар Юдеї, спалив у вогні. І багато інших послань додав до них. Цар Седекія, син Йосії, царював замість Єгояхина, сина Єгоякима. Навуходоносор, цар Вавилону, призначив його царем Юдеї. Ні Седекія, ні слуги його, ані народ землі цієї не слухали слів Господа, які Він говорив через пророка Єремію. Однак цар Седекія послав Югукала, сина Шелемії, та Софонію, сина священика Маасії, до пророка Єремії з таким посланням: «Помолись за нас Господу нашому Богу». Тоді Єремія ще вільно ходив серед людей, його ще не посадили до в’язниці. Тим часом військо фараона вирушило з Єгипту, і коли вавилоняни, що облягли Єрусалим, почули про це, то відступили від Єрусалима, щоб битися з Єгиптянами. Тоді слово Господа було пророку Єремії: «Ось що Господь Бог Ізраїлю каже царю Юдеї, який послав вас до Мене спитати: „Військо фараона, що вирушило на допомогу вам, повернеться назад у власну землю, в Єгипет. Та після того вавилоняни повернуться воювати проти міста цього, захоплять його і спалять”». Ось що Господь каже: «Не обдурюйте самі себе, кажучи, що вавилоняни напевне відійдуть, залишивши вас з миром. Бо те ніколи не здійсниться! Навіть якщо ви поб’єте усе вавилонське військо, що воює з вами, так що лишаться тільки поранені, кожний у своїм наметі, то навіть невелика кількість воїнів тих у змозі буде повстати і спалити місто це». Коли вавилонське військо відступило від Єрусалима, оскільки наближалося фараонове військо, Єремія вийшов з Єрусалима й пішов до землі Веніаминової, щоб отримати там спадщину, яка належала його родині. Коли він підійшов до Веніаминової брами, начальник варти на ім’я Іріжа, син Шелемії, сина Хананії, заарештував пророка Єремію зі словами: «Ти зрадив нас. Ти йдеш, щоб приєднатися до вавилонян?» Та Єремія мовив: «Неправда. Не йду я до вавилонян». Але той його не слухав. Тож Іріжа схопив Єремію й привів його до можновладців. Ті були розлючені на Єремію, побили його й ув’язнили в домі писаря Йонатана, який вони перетворили на в’язницю. Тож Єремія потрапив до каземату, в темницю, де й лишався багато днів. Тоді цар Седекія послав по нього, і наодинці розпитував його у царському палаці. Він сказав: «Чи є якесь слово від Господа?» Єремія відповів: «Є», — а потім додав: «Віддадуть тебе в руки царя вавилонського». Тоді Єремія сказав царю Седекії: «Чим звинив я перед тобою і слугами твоїми, і цим народом, що ти мене у в’язницю посадив? Де твої пророки, що пророкували, казавши: „Цар вавилонський не піде проти вас і проти цього краю? А зараз, мій володарю-царю, будь ласка, вислухай мене, хай моє благання до тебе дійде. Не повертай мене у дім писаря Йонатана, бо я там помру”». Тож цар Седекія віддав наказ ув’язнити Єремію на тюремному подвір’ї. Йому давали щоденно окраєць хліба з вуличних пекарень, доки не скінчився весь хліб у місті. Тож весь цей час Єремія перебував на тюремному подвір’ї. Шефатія, син Маттана, Ґедалія, син Пашхура, Єгукал, син Шелемії, та Пашхур, син Малкії, почули слова, що Єремія говорив усім людям: «Ось що Господь каже: „Хто залишиться в цьому місті, помре від меча, голоду або чуми, а той, хто скориться вавилонянам уникне смерті й житиме”». Ось що Господь каже: «Це місто буде неодмінне віддано в руки царя вавилонського, й він його захопить». Тоді можновладці сказали цареві: «Треба вбити цього чоловіка, бо він цими балачками віднімає завзяття у воїнів та всього народу, що лишилися в місті. Напевно, чоловік цей не бажає добра народу своєму, а тільки — лиха». Цар Седекія відповів: «Він у ваших руках. Цар нічого не може вчинити проти вас». І взяли вони Єремію, й кинули його у водозбірню Малкії, царського сина. Та водозбірня була на храмовому подвір’ї. Вони спустили туди Єремію на мотузках, але там не було води, сама твань. І Єремія занурився в твань. Та ефіоп Евед-Мелех, євнух, який служив у палаці, почув, що Єремію кинуто у водозбірню. А цар сидів тоді у Веніаминовій брамі. Евед-Мелех вийшов з палацу й промовив до царя: «Володарю, мій царю, ці люди неправедне вчинили, заподіявши таке пророку Єремії. Вони кинули його у водозбірню. Він там помре від голоду, бо в місті немає більше хліба ». Тоді цар наказав Евед-Мелеху, ефіопу: «Візьми трьох чоловіків і витягни пророка Єремію з водозбірні, поки він не помер». Евед-Мелех узяв людей і пішов до палацу, до комори, що під скарбницею. Він узяв там подерте шмаття, старе ганчір’я і спустив його на мотузках до Єремії у водозбірню. Евед-Мелех, ефіоп, сказав Єремії: «Візьми це подерте шмаття і ганчір’я і поклади собі під пахви, між мотузками і тілом своїм, щоб не поранити себе». І Єремія зробив так, як той сказав. Тоді вони підняли Єремію на мотузках і витягли його з водозбірні. І лишився Єремія на храмовому подвір’ї. Тоді цар Седекія покликав пророка Єремію до себе, до третього входу, що в храмі Господа. І сказав цар Єремії: «Ось я спитаю тебе дещо. Нічого не приховуй від мене». Єремія відповів Седекії: «Навіть якщо я дам тобі чесну відповідь, ти мене вб’єш. Навіть якщо я дам тобі пораду, ти мене не слухатимеш». Седекія потай присягнувся Єремії: «Клянуся Господом, що створив нас і дав життя нам, я тебе не вб’ю і не віддам до рук тих людей, які хочуть убити тебе». Тоді Єремія сказав Седекії: «Ось що Господь Всемогутній, Бог Ізраїлю, каже: „Якщо ти справді вийдеш до князів царя вавилонського та скоришся йому, тоді житимеш, і місто це не буде спалене вогнем, і дім твій врятовано буде. Але якщо не вийдеш ти до князів царя вавилонського, тоді місто це потрапить до рук вавилонян, і спалять вони його вогнем, і не врятуєшся ти від їхніх рук”». Тоді сказав Седекія Єремії: «Боюсь я тих євреїв, що перейшли на сторону вавилонян, щоб мене не віддали в їхні руки — їм на поталу». Тож Єремія відповів: «Вони не видадуть тебе. Послухайся слова Господа, від Якого я до тебе промовляю. Тоді все буде добре, й ти житимеш. Але якщо відмовишся вийти, тоді ось що мені Господь відкрив: усіх жінок, що лишилися в палаці царя Юдеї, відведуть до князів царя вавилонського і скажуть вони: „Зрадили і ошукали тебе спільники твої. Загрузли ноги твої в болоті, вони ж покинули тебе”. Усіх жінок твоїх і дітей вавилонянам віддадуть. І сам ти не уникнеш їхніх рук, бо цар Вавилону тебе захопить, і місто це буде спалене вогнем». Тоді Седекія сказав Єремії: «Якщо нікому не скажеш про цю розмову, ти не помреш. Якщо можновладці почують, що я з тобою розмовляв, прийдуть до тебе і скажуть: „Скажи нам чесно, що ти царю сказав і що Седекія казав тобі, та ми не вб’ємо тебе”. Тоді ти їм відкажеш: „Я благав царя не відсилати мене знов у дім Йонатана, щоб я там не вмер”». Усі вельможі справді прийшли до Єремії й питали його, і він сказав їм саме те, що йому наказав цар. Тож припинили вони розпитувати його, та геть пішли, бо жоден із них не чув розмови. Лишався Єремія на храмовому подвір’ї, аж доки не було захоплено Єрусалим. На дев’ятому році правління Седекії, царя Юдеї, на десятий місяць Навуходоносор, цар вавилонський і все його військо підійшли до Єрусалима й узяв місто в облогу. На одинадцятому році царювання Седекії, на дев’ятий день четвертого місяця мур міста було проломлено. Всі князі царя Вавилону прийшли й сіли біля Середньої брами міста: Нерґал-Шарезер самґарський, Нево-Сарсекім, головнокомандуючий, Нерґал-Шарезер, головний урядовець, і всі інші урядовці царя вавилонського. Коли Седекія, цар Юдеї, і всі воїни його побачили їх, то, вийшовши вночі з міста через царський сад і ворота між двома мурами, вони повтікали, прямуючи до Арави. Але вавилонське військо погналося за царем і наздогнало Седекію в степах єрихонських. Його схопили й привели до Навуходоносора, царя Вавилону, у Ривлу, у землі Гамат, де він проголосив йому вирок. Цар Вавилону у Ривлі стратив синів Седекії на його очах, а також стратив усіх можновладців Юдеї. Тоді він наказав осліпити Седекію й закувати його в кайдани, щоб відвести до Вавилона. Вавилоняни спалили царський палац та оселі людей і зруйнували мури Єрусалима. Решту людей, що лишилися в місті, і тих, хто перебіг до нього, й усіх людей, що вціліли, Невузарадан, начальник царської охорони, вислав у Вавилон. Декого з бідних, хто нічого не мав, Невузарадан, начальник охорони, лишив у землі юдейській. І дав він їм виноградники й поля. Тоді Навуходоносор видав наказ через начальника охорони Невузарадана щодо Єремії: «Знайди Єремію і дбай про нього. Не завдавай йому ніякої шкоди і роби для нього все, що він попросить». Тож Невузарадан, начальник охорони, Навушазбан, головний урядовець, Нерґал-Шарезер, великий сановник, і всі урядовці царя вавилонського послали по Єремію, і його привели з храмового подвір’я й передали Ґедалії, сину Агікама, сина Шафана, який мав відвести його до дому. Так він лишився серед свого народу. Коли Єремія ще був ув’язнений на тюремному подвір’ї, слово Господа було нього: «Піди й скажи Евед-Мелеху, ефіопу, що Господь Всемогутній Бог Ізраїлю так каже: „Ось Я здійсню Мої слова про місто, про лихо, а не про добро. І вони здійсняться в належний час. Але тебе Я врятую, тож не віддадуть тебе до рук тих людей, яких ти боявся. Будь певен, Я тебе врятую, ти не поляжеш від меча, бо ти на Мене покладався”». Так каже Всевишній. Це слово, що було Єремії від Господа після того, як Невузарадан, начальник охорони, відпустив його з Рами. Він знайшов Єремію закутого в кайдани серед невільників, яких вислали з Єрусалима та Юдеї до Вавилона. Начальник охорони взяв Єремію і сказав йому: «Господь, твій Бог, прорік страшне лихо на місце це. Та Всевишній наслав його і вчинив саме так, як Він сказав, бо ви згрішили перед Господом, не слухали Його й тому спіткало воно вас. Тепер звільняю я тебе від кайданів, що на руках твоїх. Це вибір твій: якщо вважаєш, що тобі краще піти зі мною до Вавилона, ходім, і я про тебе піклуватимуся; коли ж гадаєш, що нерозумно зі мною йти до Вавилона, не йди. Подивись, уся земля перед тобою. Мандруй туди, куди вважаєш за потрібне й правильне, або повернися до Ґедалії, сина Агікама, сина Шафана, якого цар вавилонський призначив наглядати за містами Юдеї. Лишайся з ним й мешкай з його народом або йди куди завгодно, як ти забажаєш». Тож начальник охорони дав йому харчів і подарунок, і відпустив його. І пішов Єремія до Ґедалії, сина Агікама, у Міцпу і жив там серед людей, що залишились у краї. Коли всі командири тих військ, що були у вільній країні, і люди їхні почули, що цар Вавилону призначив Ґедалію, сина Агікама, намісником, наглядачем за всіма чоловіками й жінками, й дітьми малими, над нужденними цієї землі, яких не було вислано до Вавилона, вони прийшли до Ґедалії в Міцпу: Ізмаїл, син Нетанії, Йоханан і Йонатан, сини Кареа, Серая, син Тангумета, сини Ефаї нетофатійського та Яазанія, син маакатійця, та їхні люди. І Ґедалія, син Агікама, сина Шафана, присягнувся їм і їхнім людям: «Не бійтеся служити вавилонянам. Живіть на цій землі і служіть цареві Вавилона, тоді для вас все буде гаразд. Я сам лишуся в Міцпі, щоб представляти вас перед вавилонянами, що до нас прийшли. А ви збирайте сік винограду і літні плоди, й олію і складайте все це в свої посудини. І лишайтеся в містах своїх, що ви посіли». Коли всі євреї, що були у Моаві й серед аммонійців та в Едомі, і в інших землях почули, що цар вавилонський залишив рештки юдеїв і зробив Ґедалію, сина Агікама, сина Шафана, намісником, всі вони повернулися з міст, куди їх було порозкидано в землю юдейську, до Ґедалії в Міцпу. І зібрали вони багато вина і плодів. Йоханан, син Кареа, й усі начальники військ у краї прийшли до Ґедалії в Міцпу. І вони сказали: «Чи знаєш ти, що Вааліс, цар аммонійський, послав Ізмаїла, сина Нетанії, щоб тебе вбити?» Але Ґедалія, син Агікама, їм не повірив. Тоді Йоханан, син Кареа, потай сказав Ґедалії в Міцпі: «Давай я піду і вб’ю Ізмаїла, сина Нетанії, і ніхто про це не знатиме. Навіщо допускати, що він убив тебе, адже тоді всі євреї, що позбиралися навколо тебе, порозкидані будуть, а решту євреїв винищать». Але Ґедалія, син Агікама, сказав Йоханану, сину Кареа: «Не роби цього, бо ти кажеш неправду про Ізмаїла». На сьомий місяць Ізмаїл, син Нетанії, сина Елішама, прийшов до Ґедалії, сина Агікама, в Міцпу. Він був царського роду й один з вельмож царя, а з ним ще десять чоловік. І їли вони разом у Міцпі. Тоді Ізмаїл, син Нетанії, і десять чоловік, що були з ним, підвелися і вбили Ґедалію, сина Агікама, сина Шафана, мечами, тому що цар вавилонський призначив його намісником у краї. Ізмаїл також убив усіх євреїв, що були з Ґедалією в Міцпі, а також воїнів вавилонських, яких він там знайшов. Тоді Ізмаїл, син Нетанії, вийшов із Міцпи зустріти їх і плакав, ідучи. І коли він їх зустрів, він їм сказав: «Йдемо до Ґедалії, сина Агікама». А коли вони ввійшли до міста, Ізмаїл, син Нетанії, і люди, що були з ним, позабивали їх і кинули у водозбірню. Та серед них було десятеро, які сказали Ізмаїлу: «Не вбивай нас, бо маємо ми пшеницю, ячмінь, оливу й мед, що сховані в полі». Тож він стримався й не повбивав їх разом із іншими. Водозбірня, в яку він поскидав тіла всіх людей, яких убив, була тією самою, яку цар Аса зробив, коли на нього напав Вааша, цар Ізраїлю. Ізмаїл заповнив водозбірню тілами. Ізмаїл забрав у полон решту всіх людей, що були в Міцпі, а також і дочок царя разом з усіма іншими, що лишилися, над ким Невузарадан, начальник охорони, поставив намісником Ґедалію, сина Агікама. Ізмаїл, син Нетанії, взяв їх у полон і відіслав через Йордан до аммонійців. Коли Йоханан, син Кареа, і всі воєначальники, що були з ним, почули про злочин, що скоїв Ізмаїл, син Нетанії, вони взяли всіх своїх людей і пішли воювати проти Ізмаїла, сина Нетанії. Вони зійшлися біля великого ставу в Ґівеоні. Коли всі люди, що були з Ізмаїлом, побачили Йоханана, сина Кареа, і всіх воєначальників, що були з ним, вони зраділи. І всі люди, що їх Ізмаїл захопив у полон у Міцпі, пішли до Йоханана, сина Кареа. Але Ізмаїл, син Нетанії, з вісьмома людьми втік від Йоханана до аммонійців. Тоді Йоханан, син Кареа, і всі воєначальники, що були з ним, забрали решту людей, яких Ізмаїл, син Нетанії, вивів із Міцпи, коли вбив Ґедалію, сина Агікама: воїнів, жінок, дітей, та судових приставів (скопців), яких він привів із Ґівеона. Вони пішли й залишилися в Ґерут-Кімгамі, що біля Віфлеєма, на шляху до Єгипту, щоб уникнути вавилонян. Вони боялися їх, бо Ізмаїл, син Нетанії, вбив Ґедалію, сина Агікама, якого цар вавилонський призначив намісником у краї. Усі воєначальники, разом з Йохананом, сином Кареа, й Єзанією, сином Гошаї, та усіма людьми від малого до великого, прийшли і сказали пророку Єремії: «Хай прохання наше дійде до тебе. Молись Господу Богу нашому за нас всіх, хто лишився, бо колись нас було багато, а стало мало, як сам ти бачиш. Хай Господь Бог твій вкаже, куди нам іти і що робити». Пророк Єремія відповів їм: «Я вас почув, я помолюся Господу вашому Богу, як ви бажаєте. І все, що Господь скаже, я розповім вам, не приховавши нічого». Тоді вони сказали Єремії: «Нехай Господь буде надійним і правдивим свідком проти нас, якщо не зробимо ми все, що Господь твій Бог через тебе накаже робити. Чи до вподоби, чи не до вподоби буде це, ми слухатимемо Господа, до Якого тебе посилаємо, що добре нам було, коли ми Господа нашого Бога слухатимемося». Через десять днів слово Господа було Єремії. І покликав він Йоханана, сина Кареа, і всіх воєначальників, що з ним були, і всіх людей від мала до велика. Він сказав: «Ось що Господь, Бог Ізраїлю, каже, до Якого ви мене послали, щоб передати прохання ваше: „Якщо й справді ви лишитесь жити на цій землі, то Я вас відбудую, а не повалю, Я насаджу вас, а не повириваю, бо Я буду добрішим через усі нещастя, що накликав на вас. Не бійтеся царя вавилонського, якого зараз боїтеся”». «Не бійтеся його, — Господь каже, — бо Я з вами, щоб рятувати вас, щоб визволити з рук його. Я буду милосердним і він змилосердиться над вами і поверне вас на землю вашу. Однак якщо ви скажете: „Не житимемо ми на цій землі”, — і не послухаєте Господа Бога вашого, а також скажете: „Ні, ми підемо жити в землю єгипетську, де не побачимо війни, й не почуємо голосу бойової сурми, й не голодуватимемо, дозволь нам жити там”. Якщо таке бажання ваше, то почуй слово Господа, народе Юдеї, що лишився». Ось що Господь каже: «Якщо й справді вирішили ви йти до Єгипту й підете туди жити чужинцями, тоді той меч, якого ви так боїтеся, там, у землі Єгипетській, вас наздожене. І голод, що вас так лякає, піде за вами слідом у Єгипет. І там ви помрете. Всі люди, що вирішили піти в Єгипет і жити там чужинцями, від меча поляжуть або від голоду, або від чуми. Жоден не врятується й не втече від страшного лиха, яке нашлю Я на них». Бо ось що Господь Всемогутній Бог Ізраїлю каже: «Так само, як Мій гнів і лють Моя вилилися на мешканців Єрусалима, так гнів Мій виллється на вас, коли ви підете до Єгипту. Ви станете прокляттям і жахом, наругою і посміховиськом, і ніколи більше не побачите Юдеї». Господь каже вам, решткам Юдеї: «Не ходіть до Єгипту. Запам’ятайте добре, що нині Я вас застеріг». Ви тяжко помилилися, коли послали мене до Господа, Бога вашого, зі словами: «Помолися за нас Господу нашому Богу. Скажи нам усе, що Господь наш Бог каже, і ми це зробимо». Сьогодні ж я сказав вам, але ви не послухалися Господа вашого Бога, і нічого того, що Він послав мене вам переповісти. Тож тепер знайте, що загините ви чи від меча, чи від голоду, чи від чуми в місці тому, куди надумали йти, щоб жити чужинцями. Коли Єремія скінчив переказувати людям усі слова Господа їхнього Бога: все, що Господь їхній Бог передав їм — Азарія, син Гошаї, та Йоханан, син Кареа, і всі інші люди, що закликали до непокори, сказали: «Ти брешеш! Господь Бог наш не посилав тебе до нас, кажучи: „Не ходіть до Єгипту, щоб жити чужинцями!” То Варух, син Нерії, нацьковує тебе на нас, щоб видати нас вавилонянам, щоб нас убили чи заслали до Вавилона». Тож Йоханан, син Кареа, і всі воєначальники, і всі люди не послухали Господнього наказу лишитися в Юдеї. Йоханан, син Кареа, і усі воєначальники взяли решту юдеїв, що повернулися в землю Юдеї з усіх народів, серед яких їх порозкидано було, — всіх чоловіків, жінок, дітей, і синів царя, кожного, кого Невузарадан, начальник варти при Ґедалії, синові Агікама, сина Шафана, лишив разом із пророком Єремією та Варухом, сином Нерії. Тож вони прийшли до землі Єгипетської, бо не послухалися Господа. І дійшли аж до Тапанеса. І слово Господа було Єремії в Тапанесі: «Візьми в руку велике каміння і на очах у євреїв зарий у глиняну долівку коло входу в дім фараона в Тапанесі. Тоді скажи їм: „Ось що Господь Всемогутній Бог Ізраїлю каже: „Я пошлю по слугу Мого Навуходоносора, царя вавилонського. Я його престол поставлю над отим камінням, що зарив, і він напне свій царський намет над ним. Він прийде й нападе на землю єгипетську: вбивати, брати в полон, карати — хто на що заслуговує. Навуходоносор запалить багаття у домах єгипетських богів, спаливши або захопивши їх. Як пастух чистить свій одяг від бруду, так само і він вичистить усю землю єгипетську і спокійно лишить її. Він порозбиває кам’яні стовпи в домі бога Сонця, що в землі Єгипетській, і віддасть вогню дома богів Єгипту”». Це слово було Єремії щодо євреїв, які жили в Єгипті: в Миґдолі, Тапанесі й Мемфісі, та у південному Єгипті. Ось що Господь Всемогутній Бог Ізраїлю каже: «Ви бачили все те лихо, що Я наслав на Єрусалим та всі міста Юдеї. Нині лежать вони спустошені, й ніхто в них не живе через те лихо, що Я вчинив. Вони Мене дратували тим, що воскурювали ладан і молилися іншим богам, яких ви й батьки ваші не знали. Я знову й знову посилав до вас пророків, слуг Моїх, вони казали: „Не робіть цієї гидоти, яку Я ненавиджу”. Але не слухали вони Мене, уваги не звертали, не кидали погані, що коїли. І особливо не кидали вони кадити ладан іншим богам. Тож Я страшенно розлютився на міста Юдеї й вулиці Єрусалима. І стали вони руїнами й пустками сьогодні». Тож ось що Господь Всемогутній Бог Ізраїлю каже: «Навіщо ви на себе накликаєте таке велике лихо, розділяючи чоловіка й жінку з Юдеї, дитину й немовля, не лишаючи собі нащадка? Навіщо розлючуєте Мене ділами рук своїх? Навіщо кадите ладан іншим богам у землі Єгипетській, де збираєтеся жити чужинцями? Ви вигубите себе самі, й станете прокляттям і наругою серед усіх народів на землі. Ви забули все зло батьків своїх і зло царів Юдеї, і своє зло, і зло жінок своїх, все зло, що накоїли в землі юдейській та по вулицях Єрусалима. І досі вони не скорилися. Вони не мають страху переді Мною, не живуть за Моїм законом і настановами Моїми, що Я поклав перед вами й вашими батьками». Тож ось що Господь Всемогутній Бог Ізраїлю каже: «Я вирішив вас покарати й вигубити всіх юдеїв. Я тих візьму, що лишилися в Юдеї й вирішили піти в землю єгипетську і жити там чужинцями — всі вони помруть у землі Єгипетській. Вони поляжуть від меча або від голоду — загинуть усі, від мала до велика. І будуть їх згадувати в прокляттях, як приклад повного зруйнування, як насмішку, як засудження. Я покараю тих, хто мешкає в Єгипті так само, як я покарав Єрусалим: мечем, голодом і чумою. І ніхто не врятується й не втече з решти юдеїв, що збираються жити чужинцями в Єгипті, ніхто не повернеться до Юдеї з тих, хто прагне повернутися й жити там, лиш кілька втікачів». Багато чоловіків знали, що жінки юдейські приходили на велике зібрання, та кадили ладан іншим богам, але не зупиняли їх. Тож всі чоловіки, що жили в південному Єгипті, казали Єремії так: «Ми не послухаємося слова, що ти нам сказав ім’ям Господа. Натомість ми будемо робити все те, що ми обіцяли, курити ладан цариці небесній і приносити їй ливні жертви так само, як робили ми й батьки наші, й царі наші, й князі наші в містах Юдеї і на вулицях Єрусалима, коли мали ми багато їжі й не знали лиха. Відтоді, як ми припинили кадити ладан цариці небесній й приносити їй ливні жертви, ми потерпаємо невдачі у всьому. Нас вигублено мечем і голодом». І мовили жінки: «Коли ми кадили ладан цариці небесній, коли приносили ливні жертви, хіба ж не знали наші чоловіки, що ми пекли коржі з її обличчям?» Тоді Єремія сказав усьому народу: чоловікам і жінкам, і всім людям, що йому відповідали: «Хіба ж Господь не пам’ятає і не думає про те, що ви кадили ладан у містах Юдеї і по вулицях Єрусалима, і ви, й батьки ваші, і царі ваші, і князі ваші, й усі люди краю? Господь не може більше терпіти лихі ваші вчинки й гидоту, що накоїли ви. Тож і стала земля ваша безлюдною, нікчемною та проклятою, як зараз. Через те, що ви кадили ладан й грішили перед Господом і не слухались Господа, і не ходили за Його законами, та наказами й настановами Його, тому й маєте зараз це нещастя». Тоді Єремія сказав усьому народу, в тому числі жінкам: «Усі люди Юдеї в Єгипті, послухайте слово Господа. Ось що Господь Всемогутній, Бог Ізраїлю, каже: „Ви й жінки ваші виявили своїми діями те, що обіцяли, коли казали, що безумовно виконаєте ту клятву, якою присягнули курити ладан цариці небесній і приносити їй ливні жертви. Отож промовляйте клятви свої і виконуйте те, у чому клялися!”» Однак почуйте слово Господа, уся юдея, що живе в Єгипті. «Я присягнувсь Своїм великим іменем, — каже Господь, — що ніхто з юдеїв ніде в Єгипті більше вже ніколи не присягатиметься іменем Моїм. Я наглядатиму за ними пильно, вам на погибель, а не на добро. Усі люди Юдеї в Єгипті поляжуть від меча або голоду, аж доки нікого більше не зостанеться. Лиш декілька з них від меча врятуються і повернуться до Юдеї з Єгипту. І тоді всі рештки юдеїв, що пішли жити до Єгипту дізнаються, чиє слово справдиться — Моє чи їхнє». «Це буде для вас знаком, — каже Господь, — що Я караю вас в Єгипті, щоб знали ви: слова Мої про лихо здійсняться напевне». Ось що Господь каже: «Ось віддам я фараона Хофру, царя єгипетського, в руки ворогів його, в руки тих, хто прагне його вбити. Так само, як я віддав Седекію, царя Юдеї, в руки Навуходоносора, царя вавилонського, ворога його, який хотів його вбити». Ось що пророк Єремія сказав Варухові, сину Нерії, коли той написав ці слова в сувої з уст Єремії на четвертому році царювання Єгоякима, сина Йосії, царя Юдеї: «Ось що Господь Бог Ізраїлю каже про тебе, Варуху. Ти сказав: „Горе мені! Бо Господь додав мені смутку до болю мого. Я знесилений стогоном, і немає мені спочинку”». Господь каже, щоб я сказав йому таке: «Те, що збудував я, те Я зруйную; те, що насадив Я, викореню по всій землі. Чи ж шукатимеш для себе чогось великого? Не шукай, бо ось пошлю Я нещастя на все живе. Але хоч би де ти йшов, Я дам тобі порятунок». Так каже Господь. Ось слово Господа пророку Єремії щодо народів. Це послання про військо фараона Неко, царя Єгипту, розбитого при Карчеміші на річці Євфрат Навуходоносором, царем вавилонським, на четвертому році царювання Єгоякима, сина Йосії, царя Юдеї: «Готуйте щити, великі й малі, до бою ставайте! Коней сідлайте, шикуйтеся, шоломи вдягніть, списи шліфуйте, у панцир вберіться. Та що це я бачу? Вони налякані, вони тікають. Побито їхніх воїнів, вони п’ятами накивали. Не обертаючись, тікають, бо жах їх охопив». Так каже Господь: «Та спритним не втекти, не врятуватись дужим. На півночі біля ріки Євфрату вони спіткнулися і впали. Хто то здіймається, мов Ніл, немов високі хвилі річкові? Здіймається Єгипет, наче Ніл, немов високі хвилі річкові. Він каже: „Я здіймуся, покрию землю, змету міста із мешканцями разом”. Рушайте, коні! Колісниці, мчіть шалено! Вперед, бійці, чоловіки із Кушу й Путу зі щитами, мужі і з Лідії із луками своїми. Той день належатиме Богу, Господу Всемогутньому, то день відплати Його люті. Меч буде жерти, доки не насититься, аж доки спрагу не вгамує кров’ю ворогів. Господь, Господь Усемогутній принесе пожертву в землі північній на ріці Євфрат. Єгипет, йди до Ґілеада і візьми бальзаму! Але даремно шукати ліки, бо зцілення тобі не буде. Народи про твою ганьбу почують, а твій плач наповнить землю, твої бійці одне об одного спіткнулися і впали». Ось слово Господа пророку Єремії про те, як Навуходоносор, цар Вавилону, прийшов напасти на Єгипет. «Оголоси в Єгипті, проголоси в Миґдолі і об’яви в Мемфісі й Тапанесі: „Лаштуйтеся до бою, бо меч пожер усіх навколо”. Єгипте, армії твої побито. Вони не билися проти ворога їхнього, бо Господь покарав їх. Примусив Він спіткнутися людей, одне на одного попадали вони. Вони казатимуть: „Вставайте, повернемось до нашого народу, і до землі, де народились, втечем від цього згубного меча гнобителя”». Вони кричали там: «Той фараон, Єгипту цар — лиш галас, велику славу втратив він». «Так само правда, як і те, що Я живу, — каже Цар, чиє ім’я Господь Усемогутній, — загарбник невблаганно наближається, він, мов Тавор серед гір, мов Кармел понад морем. Складай собі для виселення речі, дочко Єгипту, адже Мемфіс обернеться на пустелю і буде спалений, безлюдний буде. Єгипет — прекрасна телиця, але на неї ґедзь із півночі летить. У її лавах найманці, і ті немов вгодовані телята, але й вони втекли, встояти неспроможні, бо прийшов день жаху, кари день. Вона шипить, мов змія повзуча, бо вороги ідуть у повній силі, до неї приступають із сокирами, мов дроворуби». «Вони рубатимуть її ліси, — Господь каже, — хоч їх неміряно було, було їх більше, аніж сарани, — нелічені і неозорі. Єгипет буде зганьблено, північним зайдам буде віддано його». Господь Всемогутній, Бог Ізраїлю, каже: «Я покараю Амона, бога Тевеса, фараона, Єгипет і всіх богів й царів його та тих, хто покладається на фараона. Я їх віддам у руки тих, що прагне вбити їх: Навуходоносору, царю вавилонському, і слугам його. А потім, однак, Єгипет заселено буде, як у давнину». Так каже Господь: «А ти, слуго Мій Якове, не бійся, не бентежся, Ізраїле, бо Я поверну вас із країв далеких, нащадків ваших поверну з вигнання. Повернеться Яків, спокійний буде і безпечний, і не лякатиме його ніхто». «Не бійся, Якове, слуго Мій, — Господь каже, — бо Я з тобою, Я вигублю усі народи, поміж яких тебе розкидав. Я тебе не вигублю, але Я тебе покараю справедливо». Це слово Господа, що було пророку Єремії щодо филистимлян перед тим, як фараон напав на Ґазу. Ось що Господь каже: «Армії чужинців-ворогів ринуть із півночі, стануть вони як води бурхливі. Затоплять вони усю землю і все що на ній живе: міста і мешканців усіх. Кричатиме люд, і голоситиме кожен живий. Під тупіт бойових могутніх його коней, під гуркіт колісниць його, під стук коліс. Батьки на допомогу дітям не прийдуть, бо руки в них зомліють. Бо день настане той, щоб вигубити всіх филистимлян, які лишилися у Тирі і Сидоні. Бо вигубить Господь филистимлян на березі Кафтора. Чоловіки у Ґазі поголили голови свої, а люди Ашкелона оніміли. Останки в полі, доки різати будете себе? О меч Господній! Коли ти вже спочинеш! Сховайся в піхву, відпочинь і заспокойся! Та як же заспокоїтись йому? Господь віддав йому наказ, націлив Він його на Ашкелон і узбережжя». Щодо Моава, ось що Господь Всемогутній, Бог Ізраїлю, каже: «Горе тобі, гора Нево, бо буде спустошення тобі, Киріатаїму — сором і загарбання, а твердині — розпач і руїна. І більше не величатимуть Моав; в Хешбоні змова проти неї: „Ходімо й винищимо цей народ дощенту”. І ти, Мадмене, змовкнеш, бо меч іде на тебе. Прислухайся до криків із Хоронаїма: спустошення, біда велика. Моав розбито буде вщент, крик дітлахів її лунатиме навколо. Вони ридатимуть усю дорогу до Лугіта, униз в Хоронаїм вони в сльозах йтимуть. Тікайте! Своє життя рятуйте. Прикиньтеся кущем, що вітер несе по пустелі. Оскільки покладався на свої діла й багатство, в полон захоплять і тебе. Хемош піде в неволю зі священиками й своїми князями. У кожне місто прийде руйнівник, і жодне місто не врятується. Долини загинуть, рівнини спорожніють, бо так сказав Господь. Дайте Моавові крила, щоб полетіти могла, бо справді руїною стане вона, усі міста її спустошаться і обезлюдніють. Прокляття тим, хто недбайливий у ділах Господніх, прокляття тим, хто стримує свій меч кровопролиття. У спокої Моав від юних днів, відпочиває, мов вино, що відстоюється. Вона в неволю не пішла. Тому ж і смак лишився, й запах не змінився». «Та дні надходять, — так Господь каже, — коли пошлю переливачів до неї, і виллють її, а глечики порозбивають». Тоді Моав засоромиться Хемоша, як і народ Ізраїлю засоромився, що покладався на Бетел. «Та як ви можете казати: „Ми — воїни, хоробрі та могутні?” Впаде Моав, міста її стоятимуть порожні; найкращі парубки в різні впадуть, — говорить Цар, чиє ім’я — Господь Усемогутній. — Моавова погибель на порозі, не за горами вже її біда. Тужіть по ній, усі її сусіди, усі, кому вона відома. Скажіть: „Як зламано цей скіпетр могутній, як переламано це берло дивовижне!”» Зійди з височини своєї слави, сядь поміж спраглих на засушеній землі, дочки Дівона мешканець, бо руйнівник Моаву на тебе повстає, зруйновано твої твердині. Стань при дорозі і дивися, той, хто живе у Ароері. Спитай у втікача і у втікачки, спитай їх: «Що сталося?» «Зганьблено Моав, бо побито. Голосіть і ридайте! Оголосіть в Арноні, що зруйновано Моав. Суд прийшов на рівнину: в Холон, в Ягзу і в Мефаат, в Дівон, в Нево і в Бет-Дівлатаїмі, і на Киріатаїм, і в Бет-Ґамул, і в Бет-Меон, у Керіот і в Боцру — у всі міста землі Моаву, далекі і близькі. Зрубаю ріг Моаву, правицю її зламаю, — каже так Господь. — Напоїть її п’яною, бо Господа зневажила вона. Нехай Моав качається в блювотині своїй, хай посміховиськом стане для народів!» «Моав, чи насміхалася з Ізраїлю не ти? Чи не зі злодіями зловлено її, що ти хитала головою, коли про неї говорила? Міста покиньте і живіть на скелях, мешканці Моаву, як голуби, що гніздяться при вході у печеру. Наслухалися ми вже про Моава пиху, його зухвальство й вихвалення, про його бундючність. Її зухвальство знаю Я, та воно марне, — Господь каже, — не дасть воно нічого. Тому Я за Моавом голосити буду, Я за Моавом буду сльози лити. Лементуватиму по людях Кир-Гаресета. З народом Язера Я плачу за Язер, о винограднику Сівми. Твої галуззя досягали моря, сягнули до моря Язерського. Руйнівник напав на твої плоди і на твій виноград. Радість і щастя пішли з плодючих ланів і городів Моаву, зробив Я таке, що вино із чавила не ллється. І не радіє більше винороб, хоча й кричить, та не від радості». «Кричать від болю люди від Хешобона до Елеале й до Ягаза, від Зоара до Хоронаїма, і до Еґлат-Шелішії, бо навіть води Німріма повисихали. Я покладу в Моаві край, — Господь каже, — жертвоприношенням по узвишшях і ладану кадіння богам його. Тож Моє серце тужить над Моавом, мов сопілка, і серце, мов сопілка, плаче за людьми Кир-Гаресета. Багатство, що вони надбали, пішли у небуття. Кожна голова поголена, кожна борода обтята, порізи на руках й веретище на кожнім». «На всіх дахах Моава і на кожному майдані міста — лемент, бо Я розбив Моав, як посуд непотрібний, — Господь каже. — Як же її розбито! Голосіть! Як відвернулася вона в ганьбі! Тепер то посміховисько і страх для всіх довкола». Бо ось що Господь каже: «Стережися! Ось з небес орел ширяє, і простирає крила над Моавом. Міста країни цієї будуть здобуті, а твердині зруйновані. І того дня у воїнів Моаву серце перелякане буде, немов у жінки при пологах. Моав пощезне із-поміж народів, бо вище Господа він возвеличував себе». Так каже Господь каже: «Жах, яма й пастка жде тебе, о мешканець Моаву. Той, хто тікатиме від жаху, в яму упаде, хто вибереться з ями, в пастку втрапить, бо наведу Я все це на Моав в рік покарання». Так Господь каже: «В тіні Хешбона втікачі безсилі, вогонь з Хешбона вийшов, а полум’я з Сихона і пожерло моавську старшину, та всіх пихатих галасунів. Горе тобі, Моаве! Загинули люди Хемоша, в неволю забрали синів твоїх і дочок твоїх погнали в полон». «Та Я поверну із неволі Моав у прийдешні дні», — Господь каже. Отак кінчається пророцтво про суд над Моавом. Щодо Аммона. Ось що Господь каже: «Хіба нема в Ізраїля синів? Хіба немає спадкоємця в нього? Тоді чому Мілком загарбав землю Ґада?» «Та дні надходять, — так Господь каже, — коли примушу Я почути звук сурми бойової проти Равви аммонійської». «Й обернеться вона на звалище безлюдне, а селища довкола погорять. Тоді чи вижене Ізраїль тих, хто вигнав був його, — Господь каже. — Голоси, Хешбоне, бо місто Аї зруйновано. Крик здійміть, дочки Равви. Вдягніться у волосяницю, тужіть і безпритульно тиняйтеся, бо Мілком іде у заслання разом із священиками і князями своїми. Навіщо вихваляєшся силою своєю? Вона спливе, зрадлива дочко, що покладається на власні скарби зі словами: „Хто проти мене виступить?”» «Ось наведу Я страх на тебе, — Господь Всемогутній каже, — із усіх твоїх околиць. І не буде кого забирати з полону. А після того поверну з неволі аммонійців», — так каже Господь. Щодо Едому, ось що Господь Всемогутній каже: «Хіба немає більше мудрості в Темані? Хіба не стало ради у розумних? Хіба ж то загубилась мудрість синів їхніх? Тікайте, поселіться у глухих печерах, мешканці Дедану, бо наведу нещастя на Ісава, бо напущу на нього кару. Як прийдуть збирачі винограду, чи не залишать кілька бростей? Коли по ночі прийдуть крадії, чи не потрощать все, що заманеться? Бо Я до нитки обдеру Ісава, Я схованки його відкрив, тож сховатись він не зможе. Його дітей і родичів, й сусідів його вигублено буде, не існуватиме він більше. Діти стануть сирітами, та жінки стануть вдовами». Бо ось що Господь каже: «Якщо ті, хто заслуговує випити келих, мусять випити його, то чому ж ти ходиш непокараний? Ти не ходитимеш непокараний, ти вип’єш келих гніву Божого». «Бо присягнувся Я Собою, — Господь каже, — що Боцра стане пусткою, посміховиськом, руїною і прокляттям, і міста її — вічною руїною». Від Господа почув я звістку, Його послання досягло народів: «Збирайтеся усі разом і йдіть на Едом, ставайте всі до бою. Бо Я зробив тебе малим серед народів, і зневажатимуть тебе поміж людьми. Посіяний тобою жах і пиха серця завели тебе в оману, тебе, хто мешкає у схованках по скелях, і хто вершини пагорбів посів. Хоч, мов орел, ти й звив собі гніздо, тебе Я звідти скину». Так Всевишній каже. «Едом обернеться на пустку. Злякається подорожній, присвисне від жаху. Так як Содом і Ґоморру зруйновано було, — Господь каже, — отак і тут ніхто не житиме, і жоден чоловік тут не оселиться». Як лев виходить з чагарів Йордану на рясне пасовисько, так вмить Едом Я прожену з землі його. Хто ж той обранець, кого на це призначу? Хто Мені рівня? Хто викличе Мене? Хто той пастух, що проти Мене встоїть? Тому послухайте рішення Господа, яке Він прийняв щодо Едому, послухайте плани Його щодо мешканців Темана. Найменших з отари повитягують геть, ворог спустошить усе пасовисько через гріхи міста цього. Від гуку падіння Едому земля здригнеться, звук плачу полине аж до Червоного моря. Поглянь, орел злітає високо і падає донизу, полюючи на здобич. Тож і Господь, як той орел, крила розкриває понад Боцрою, тож воїни Едома того дня від жаху ридати будуть, мов жінка та, що при пологах. Щодо Дамаска: «Налякані Гамат і Арпад, бо вони почули лиху звістку. Вони хвилюються, як неспокійне море, яке не можна вгамувати. Дамаск заслаб і повернувся, щоб тікати, жах охопив його. Схопили його біль і муки, мов жінку, що народжує дитя. Чому це славне місто не полишено людьми, місто радості і щастя? Напевно юнаки його поляжуть на його майданах, всі воїни його замовкнуть того дня, — Господь каже, — Я розпалю вогонь на мурах Дамаска, і він пожере фортеці Бен-Гадада ». Щодо Кедару і царств Хазора, які знищено було Навуходоносором, царем Вавилона. Ось що Господь каже: «Вставайте й рушайте на Кедар, і розбийте синів Сходу. Намети їхні і отари заберуть; оселі їхні понесуть разом з верблюдами й усім добром. І їм кричатимуть: „Жах навкруги!”» «Біжіть! Тікайте швидко! Ховайтесь, мешканці Хазора, — так Господь каже, — Навуходоносор, цар вавилонський, змову проти вас плете, він наміри лихі виношує проти вас». «Вставайте, киньтесь на народ спокійний, що почувається безпечно, — так Господь каже. — Ані воріт, ані засувів він не має, і люди там живуть відлюдно». «Верблюди їхні стануть здобиччю для вас, численні отари їхні захопите ви. Я їх розсію по чотирьох вітрах, тих, хто підрізає бороди собі. Я наведу на них погибель зусібіч, — Господь каже. — Хазор стане лігвом шакалів, спустошений навіки. Ніхто не житиме там більше, жоден не оселиться там». Ось слово Господа, що було пророку Єремії щодо Еламу на початку царювання Седекії, царя Юдеї. Ось що Господь Всемогутній каже: «Я зламаю військову міць Елама, його велику силу. Я наведу на Елам чотири вітри з чотирьох сторін неба, Я їх розкидаю по вітру навсібіч, і не буде жодного народу, хоч би куди пішли вигнанці із Еламу». «Я розвію Елам перед ворогами його, перед тими, хто хоче розбити його. Я на них біду наведу, щоб побачили, як розлютили Мене, — Господь каже. Я переслідуватиму їх мечем, доки не винищу вщент». «Я Свій престол поставлю в Еламі, вигублю його царя й князів», — Господь каже. «Але в майбутньому я поверну все те, що забрано було з Елама», — так Господь каже. Це слово, що Господь через пророка Єремію сказав про Вавилон і про землі вавилонян. «Оголосіть народам, повідомте всім, стяг підійміть, проголосіть, нічого не приховуйте, скажіть, що Вавилон здобуто буде, Бел ганьби зазнає. Мардука охопив жах, лжебоги Вавилона посоромлені, його боввани налякані. Із півночі на нього вирушить народ. Він землю цю оберне на пустелю. Ніхто не буде жити там, люди й тварини повтікають. В ті дні й у ті часи, — Господь каже, — народ Ізраїлю разом з народом Юди прийде. Вони прийдуть і плакатимуть, ідучи, й шукатимуть Господа Бога свого. Питатимуть дороги на Сіон, та йдучи вірним шляхом скажуть: „Із Господом з’єднаємося завітом вічним, який забути неможливо”. Народ Мій був заблудлою вівцею, його з путі збивали пастирі його, вони по горах розганяли їх. Від пагорба ходили до узвишшя й позабували пасовиська власні. Хоч хто знаходив їх, той пожирав, і їхні вороги сказали: „Ми невинні. Вони грішили перед Господом, вони полишили Його, праведне місце спочинку їхнє, Бога, Який був надією їхніх батьків”. Тікайте з Вавилону, із землі вавилонян, будьте подібні козлам, які ведуть отару. Бо на Вавилон підніму й поведу Я зібрання великих народів північних. Вони проти нього стануть до бою й полонять його. Їхні стріли, мов воїни вправні, що не повертаються, не виконавши завдання». «Тож стануть вавилоняни здобиччю, насититься кожен, хто халдеїв грабує, — так Господь каже. — Бо ви радієте, бо ви веселі, хто спадщину Мою пограбував, бо скачете, немов телиця, неначе жеребець іржете. Мати ваша в ганьбі, та, що вас породила, принижена. Остання вона між народами — пустка й посуха пустеля. Через гнів Господній обезлюдніла вона, через гнів Господній геть спустошиться вона. Хоч хто б проходив Вавилоном, жахнеться й зневажливо похитає головою, побачивши руїни Вавилону. О лучники, Вавилон оточіть, стріляйте в неї, не жалійте стріл, бо перед Господом вона згрішила. Крик проти неї здійміть повсюди. Вона не здається, башти її впали, мури розвалено, бо це відплата Господа, Він їй помстився. Зробив із нею те ж, що з іншими зробив. Вигубіть у Вавилоні того, хто сіє, і того, хто жне серпом на нивах. Перед мечем гнобителя хай кожен повернеться до свого народу і кожен утече до землі своєї. Ізраїль — отара, що розбрелася, її переслідували леви. Перший, хто їх пожер, був цар Ассирії, а останній, хто зламав їм кістки — Навуходоносор, цар вавилонський». Тож ось що Господь Всемогутній Бог Ізраїлю каже: «Ось Я покараю царя Вавилону і край його так само, як покарав Я царя Ассирії. Я зберу Ізраїль на його пасовисько, пастися він буде у Кармелі і Башані, й на горах Ефраїма, і у Ґілеаді, він їжі матиме удосталь». «В ті дні і в ті часи, — Господь каже, — шукатимуть провину Ізраїлю й не знайдуть її. Вони шукатимуть гріхи Юдеї і не знайдуть їх, бо Я врятую тих, чиї гріхи простив». «На землі Мератаїма напади, на мешканців Пекода. Побий мечем і вигуби дощенту, — так Господь каже. — Виконуйте усі Мої накази. Грім битви над землею лунає, погибелі голос! Який розламаний, розбитий молот землі всієї! Яким спустошеним серед народів став Вавилон! Я поставив на тебе пастку і впіймаю тебе, Вавилоне, а ти не знала про це. Знайшли тебе й схопили, бо воювала ти проти Господа. Відчинив Господь Свій арсенал і ось виносить всі знаряддя гніву Свого, бо мій Володар Господь Всемогутній роботу має в землях вавилонських. Прийдіть до Вавилону із далечини і винищіть ущент її комори. Збирайте мертвих в купи, як снопи, хай не лишиться від неї і останку. Забийте всіх її волів, віддайте різникові. Тож горе їм, бо їхній день, час покарання їхнього настав. Лунає голос втікачів із Вавилона, в Сіоні сповіщає про відплату Господа Бога нашого. Помста Його за те, що вавилоняни зганьбили храм Його. Збирайте лучників на Вавилон, скликайте всіх, хто луки напинає. Довкола оточіть її, щоб не втекла. Уповні відплатіть за все, що учинила, бо проти Господа постала, проти Святого Ізраїлю». «Тож всі її найкращі юнаки поляжуть на майданах, всі воїни її замовкнуть того дня», — Всевишній каже. «Поглянь, Я проти тебе, о пихата, — Господь каже, Всемогутній наш Господь, — бо день настав, настав той час, коли тебе скараю. Спіткнеться бунтівник, впаде, ніхто її не підведе. Я запалю вогонь по всіх її містах, він пожере усіх довкола». Ось що Господь Всемогутній каже: «Пригноблено синів Ізраїля і Юдеї, усі, хто їх в полон забрав, тримають їх і відмовляються їх відпускати. Та Визволитель їхній дужий, ім’я його Господь Усемогутній. Напевно Він розгляне їхню справу, та так, що край Свій змусить Він зрадіти, не буде спокою у вавилонян». «Меч проти вавилонян, — так Господь каже, — на всіх, хто мешкає у Вавилоні: і на князів її, й на мудреців. Меч на її лжепророків, щоб їх перетворить на дурнів. Меч на її воїнів могутніх, щоб винищити їх. Меч на коней її й колісниці, на всю мішанину народів, бо стануть вони налякані, мов жінки. Меч знищить скарби її, їх пограбують. Меч знищить води її й висохнуть вони, бо це земля бовванів, тож збожеволіють вони від жаху. І житимуть там дикі звірі й шакали, і страуси мешкатимуть там. Ніхто там не оселиться повік, ніхто не житиме з прийдешніх поколінь». «Так само, як Господь спалив Содом й Ґоморру, і їхні довколишні міста, та винищив усіх людей, що мешкали у них, — Господь каже. — Так жоден тут не житиме, ніхто сюди не прийде. Народ надходить з півночі, народ великий, царі численні разом постають з усіх кінців землі. Вони тримають луки й списи. Вони жорстокі і немилосердні. Голос їхній реве, наче море, коли вони на конях мчать. Вишикувані вони, як воїни для битви проти тебе, Вавилон. Цар Вавилона довідався про них, і руки в нього від жаху заніміли. Смуток охопив його, біль, мов при пологах». Всевишній каже: «Як лев виходить з чагарів Йордану на рясні пасовиська, та худоба вмить тікає, так вмить Едом Я прожену з землі його. Хто ж той обранець, кого на це призначу? Хто Мені рівня? Хто викличе Мене? Який пастух переді Мною встоїть?» Тож слухайте Господню пораду, яку дає Він Вавилону, що Він замислив проти краю вавилонян: «Найменших із отари заберуть, спустошить їхнє пасовисько Він за все, що наробили. Від галасу, що Вавилон здобуто, здригнеться край увесь, поміж народів пролунає новина, що Вавилона більш немає». Ось що Господь каже: «Погляньте, здійму дух руйнівника на Вавилон і мешканців Лев-Камая. Нашлю чужинців Я на Вавилон, і вони її розвіють наче вітром й спустошать землю, бо прийдуть зусібіч, коли настане час її біди. Хай жоден лучник не опустить лука, хай зброї не кидає. Не щадіть її найкращих юнаків, дощенту вигубіть все його військо. Убиті падатимуть у землі Вавилонській, від ран смертельних падатимуть на вулицях його. Бо Ізраїль і Юдея Богом їхнім Господом Всемогутнім не кинуті, мов та вдова, хоча і сповнена земля виною їхньою проти Святого Ізраїлю. Втікайте з Вавилона! Своє життя рятуйте! Не згиньте через всі її гріхи, бо час настав Господньої помсти. Він сповна платить! Вавилон — то келих золотий у Господа в руці, Він змусить край увесь упитися. Народи напились його вина, тому й поводяться, мов божевільні. Зненацька Вавилон впаде і розіб’ється. Тож голосіть по ній, візьміть бальзам для ран її, можливо, зможете загоїть їх. Ми б Вавилон зцілили, та зцілить її не можна. Тож покиньте, кожен з вас нехай іде до власної землі, бо тільки Бог вирішує, яке покарання надати їй. Господь за нас помстився. Ходім, розповімо в Сіоні про Господа Бога нашого діла. Стріли гостріть, щити наготуйте, Господь вже збудив дух мидіанських царів, бо гнів Його — проти Вавилона. Господь намірився знищити її, Він воздасть їй за Свій храм. Стяг підніміть на мурах Вавилона, посильте варту, розставте вартових, засідки налаштуйте, бо що Господь задумав, те Він вчинить, що проти вавилонян наказав. Ти, що живеш над могутніми водами, зі скарбами великими, прийшов кінець твій, час спустошення прийшов». Господь Всемогутній Собою присягнувся: «Людьми тебе наповню Я напевно, нелічено їх буде, наче сарани, тож здіймуть переможний над тобою крик». Всевишній силою Своєю землю створив, Хто Своєю мудрістю утвердив світ і розумом Своїм небо розпростер. Коли мов грім лунає голос Його, ревуть у небі води, з усіх кінців землі здіймаються у небо хмари. Він посилає блискавки для зливи, виходить вітер зі сховищ Його. Але кожен в світі — дурень, бо не розуміє, що Господь зробив. Коваль, що золото кує, зганьблений своїм бовваном, подоби його — хибні, духу в них нема. Вони нічого не варті, вони — привід для глузування, коли настане кари час, вони загинуть. Хто частка Якова, Той не такий, бо Він творець всього. Ізраїль — це коліно спадщини Його, Господь Всемогутній — ім’я Його. Ти — бойова моя палиця, війни знаряддя. Я тобою народи розбиваю, тобою царства нищу. Тобою вигублю коня і вершника на ньому, тобою розбиваю колісницю й візника у ній, тобою я вбиваю чоловіка й жінку, тобою я старого і малого убиваю, тобою я вбиваю молодого й молоду, тобою вигублю я пастуха й отару, тобою я трощу і орача, й вола. Тобою я намісників вбиваю і вельмож. «Я на твоїх очах і Вавилону відплачу, і вавилонянам усім за все те зло, що заподіяли Сіону», — так Господь каже. «Я проти тебе, о Вавилоне, горо руйнівна, — Господь каже, — ти руйнівниця всього на землі. Я проти тебе руку простягаю, тебе примушу Я зі скель упасти, перетворю тебе на вигорілу гору». «З тебе не можна буде взяти наріжного каменя, ні каменя на підвалину, бо будеш ти спустошена навік, — Господь каже. — Стяг війни підніміть у краї, сурміть серед народів в сурми. Освятіть народи на битву проти Вавилону, скликайте царства проти неї: Арарат, Мінні й Ашкеназ. Призначте наглядача над нею, нашліть на неї коней, мов рій сарани. Підготуйте й посвятіть народи проти неї, мидіанського царя, й намісників, й усіх правителів, і край увесь, що підданий був їй. Земля двигтить і труситься, бо проти Вавилона Господь зробив все, що замишляв, щоб обернути вавилонський край на безлюдну пустелю. Воїни Вавилона припинили битву, вони засіли у своїх фортецях, бо вичерпалась сила їхня, вони ж перелякались, мов жінки. Палають їхні житла, розламано засуви. Один гонець біжить за іншим, один посланець за другим, щоб сповістити царю Вавилона, що місто вже його захоплене з усіх боків. Захоплено броди і спалено чагарі на болотах, а воїни у розпачі». Бо ось що Господь Всемогутній Бог Ізраїлю каже: «Місто Вавилон, мов тік, коли утоптують його. Час жнив уже не за горами. В минулому, Навуходоносор, цар Вавилону, нам болю завдавав, приносячи руїну. Він наш народ в неволю забирав, до тих пір, доки для нього ми не стали мов пуста чаша. Немов дракон той ненажерний, усе найкраще він зжирав, та черево напхавши ласощами, подалі викинув він нас». «Нехай наруга над нашою плоттю, що він вчинив, впаде на Вавилон», — кажуть мешканці Сіону. «Хай кров Моя на Вавилоні буде», — каже Господь. Тому ось що Господь каже: «Я заступлюся в твоїй справі й відплачу за тебе. Зроблю пустелю з її моря і повисушую її джерела. І стане купою каміння Вавилон, шакалів лігвом: спустошеним, осміяним, безлюдним. Ревуть вавилоняни, мов левенята, скиглять, мов леви молоді». «Ті люди поводяться немов могутні леви, та Я приготую їм бенкет, примушу пити так, що сп’янілі, вони сміятимуться без упину. Тоді спочиють вічним сном, і не прокинуться вони, — Всевишній каже. — Я поведу їх ніби вівці на забій, немов баранів разом із козлами. Коли ж Шешак здобутий буде, то найвеличніша й найпихатіша країна світу поневолена буде! Яким же жахом буде Вавилон серед народів! Накотить море на Вавилон, шум хвиль її накриє. Її міста обернуться на пустку, сухе та дике поле. Не житиме ніхто в них більше, жоден ними не пройде. Я покараю Бела в Вавилоні, у нього з рота витягну Я людей, що він ковтнув. Народи більше не підуть до нього, і впадуть мури Вавилону. Виходь із нього, мій народе, від гніву Господа палкого рятуйте всі життя своє. Нехай не мліє серце ваше, не бійтеся чуток, що поповзуть по краї. Одного року буде одна чутка, а інша чутка — на наступний рік. Чутки поширяться про насильства в краї, про те, що правитель на правителя іде. Тож дні надходять, коли Я бовванів Вавилона покараю. І посоромленою буде вся її земля, і вбиті її лежатимуть посеред неї». «Тоді і небо, і земля, і все, що є в них, від радості кричатимуть над Вавилоном, бо з півночі руйнівники надходять, які винищать її», — Всевишній каже. «Тож Вавилон приречений упасти, тому що смерть приносила Ізраїлю, та всій землі. Ви ж, хто врятувався від меча, ходім, не стійте. Пам’ятайте Господа вдалечині, думайте з любов’ю про Єрусалим. Нам соромно, бо ми образу чули, сором вкрив обличчя наші, бо прийшли чужинці у святиню дома Господа. Тож дні надходять, — Господь каже, — коли Я покараю бовванів її, і по всьому краю поранені стогнатимуть». «Навіть якщо Вавилон до неба піднесеться, якщо зміцнить свої фортеці, однак все ж від Мене прийдуть руйнівники до нього, — Господь каже. — Крик чути в Вавилоні, великий гук розвалу чутно з краю вавилонян. Господь зруйнує Вавилон і вгамує її галас невгамовний. Накриють хвилі ворогів, немов ріка, відлунювати буде крик її. Бо руйнівник насувається на Вавилон, і воїнів її могутніх бере у полон. Потрощені луки їхні, бо Господь є Бог, Який потребує повної відплати, напевне Він відплатить». «Я доп’яна напою вельмож і мудреців, правителів, начальників і воїнів її. Вони заснуть навічно, і не прокинуться ніколи», — Цар каже, Господь Всемогутній ім’я Його. Ось що Господь Всемогутній каже: «Великі мури Вавилона будуть зрівняні з землею, високі брами у вогні згорять. Дарма народи виснажували себе, намагаючись врятувати місто це — усі вони пожерті вогнищем шаленим». Це послання пророка Єремії начальнику Сераї, сину Нерії, сину Масеї, коли він пішов із Седекією, царем Юдеї, до Вавилона на четвертому році свого царювання. Єремія написав у сувої про всі ті нещастя, що мали статися з Вавилоном, все те, що було написано про Вавилон. І сказав Єремія Сераї: «Коли ти прийдеш до Вавилона, дивись зачитай усі ці слова вголос. І скажеш ти: „Господи, Ти сказав, що вигубиш це місто. Не буде там жодного мешканця: ні людини, ні тварини — бо стане воно пусткою навіки”. Коли скінчиш читати цей сувій, прив’яжи до нього камінь і кинь його на середину Євфрату. Тоді промовиш: „Саме так Вавилон потоне й більш не випірне ніколи через усе те лихо, що Я нашлю на нього”». На цьому закінчуються слова Єремії. Седекії був двадцять один рік, коли він став царем Юдеї, і правив він протягом одинадцяти років. Його матір звали Гамутал, дочка Єремії. Була вона родом з Ливни. Він чинив зле в очах Господа, так само, як Єгояким чинив. Тому Господь так розгнівався на Єрусалим і на Юдею, що геть їх відкинув. Седекія повстав проти царя Вавилона. Тож на дев’ятому році правління Седекії, на десятий день десятого місяця Навуходоносор, цар вавилонський, виступив з усім військом проти Єрусалима. Він узяв місто в облогу, збудувавши навколо нього вали. Місто було в облозі аж до одинадцятого року правління царя Седекії. На дев’ятий день четвертого місяця облоги, голод став таким нестерпним, що у місті не лишилося ні крихітки їжі. Того дня мур міста було проломлено, і все ізраїльське військо вночі втекло через пролом між двома стінами біля царського саду, прямуючи до Арави, хоча вавилоняни й тримали облогу міста. Але вавилонське військо погналося за царем наздогнало Седекію в степах єрихонських, а усі ізраїльські воїни порозбігалися від нього. Його схопили й привели до царя Вавилону у Ривлу, у землі Гамат, де він проголосив йому вирок. Навуходоносор у Ривлі стратив синів Седекії на його очах, а також стратив усіх можновладців Юдеї. Тоді він наказав осліпити Седекію й закувати його в кайдани, щоб відвести до Вавилона, де й кинув у в’язницю аж до самого дня його смерті. Десятого дня п’ятого місяця, дев’ятнадцятого року царювання Навуходоносора, вавилонського царя, до Єрусалима прийшов представник вавилонського царя Невузарадан, який командував царською охороною. Він спалив Господній храм, царський палац і всі будинки в Єрусалимі, та кожен важливий будинок було спалено вогнем. Вавилонське військо, очолюване командиром охорони, зруйнувало мури довкола Єрусалима. Командир охорони Невузарадан захопив у полон усіх людей, які ще залишалися на той час у місті разом з залишками ремісників, а також всіх тих, перейшов на бік вавилонського царя. Та Невузарадан залишив декого з найбідніших людей краю, щоб ті працювали на виноградниках та полях. Вавилоняни порозбивали у Господньому храмі бронзові стовпи, поставці й бронзове Море, яке на них трималося. Всю цю бронзу вони вивезли до Вавилона. Вони також захопили з собою горщики, лопатки, ножиці для обрізання гноту, кропильниці та весь бронзовий посуд, що використовувався у храмі під час відправи. Командир царської охорони позабирав всі золоті і срібні казани, кадильниці, келихи, тарелі, світильники, мисочки й чаші. Щодо двох стовпів, одне Море та дванадцяти бронзових биків, що були під ним, й рухливі поставці, зроблені Соломоном для Господнього храму, то бронзу всіх цих предметів зважити було неможливо. Кожен із стовпів досягав вісімнадцять ліктів заввишки, дванадцять ліктів довкола, а завтовшки по краю — чотири пальці. Капітелі стовпів зроблено було з бронзи, п’ять ліктів заввишки, мереживо й гранатові плоди довкола всієї капітелі виготовлені були з бронзи. Друга колона і плоди гранату були такі самі. На них було дев’яносто шість плодів гранату, а всього по сітці їх було сто. Начальник царської охорони захопив у полон первосвященика Сераю, головного священика Софонію і ще трьох охоронців брам. А з тих, хто ще залишився в місті, він узяв військового командира та сімох царських вельмож. Він також узяв писаря який був начальником служби набору до війська краян і шістдесят чоловік з місцевих. Невузарадан, командир царської охорони, забрав їх з собою й привів до царя Вавилона в Ривлу. У Ривлі, в Гаматській землі, Навуходоносор віддав їх на смерть. Отак пішла Юдея зі своєї рідної землі в полон. Ось кількість людей, яких Навуходоносор вислав з Юдеї: на сьомому році — три тисячі двадцять три юдеї; на вісімнадцятому році правління Навуходоносора — вісімсот тридцять дві душі з Єрусалима; на двадцять третьому році правління Навуходоносора, Невузарадан, начальник охорони, вислав сімсот сорок п’ять юдеїв. Разом було їх чотири тисячі шістсот чоловік, яких забрали в полон. На тридцять сьомому році вигнання царя Юдеї Єгояхина, двадцять п’ятого дня дванадцятого місяця Евіл-Меродах став царем Вавилону. Він помилував Єгояхина, царя Юдеї, і визволив його з в’язниці. Він прихильно з ним розмовляв й дав йому почесне місце — вище, ніж іншим царям, які були з ним у Вавилоні. Отак Єгояхин скинув одяг в’язня й до кінця своїх днів завжди сидів за царським столом. День у день цар вавилонський давав Єгояхину постійне утримання, аж до самісінької смерті. Єрусалиме, яке ж самітне місто ти, хоча було колись могутнє, велелюдне! Воно тепер, немов вдова. Княгинею була, поміж людей пишалась, а тепер працювати мусить, як рабиня та! Єрусалим тепер вночі ридає гірко, пекучі сльози на її щоках. Ніхто з коханців не прийде втішити, бо зрадили і стали ворогами їй. Пішла у вигнання Юдея, в життя тяжкої праці й рабства. Між іншими народами їй не знайти спочинку. Нападники її зловили на тісних стежках. О суму сповнені шляхи Сіона! Прочан не буде на її святах, зітхають проповідники її, порожні її брами, сумні її дівчата, гірко їй самій. Таки перемогли вороги Єрусалима, тепер задовольняються життям. Хіба не за гріхи численні Господь її страждати змусив? За те й дітей її в полон забрали. Чи не за те й краса її змарніла? Князі її, мов олені, що пасовиська не знайшли, ледь-ледь плетуться, утікаючи від ворогів. Лише за днів приниження і безпритульності народу Єрусалим пригадує усі скарби свої прадавні. Коли народ її потрапив до ворожих рук і нікому допомогти їй. Збиткуються з її поразки вороги. Єрусалим великий гріх вчинила, тож і нечистою зробилася вона. Хто вихваляв її колись, тепер принижує, бо бачить голизну її. Вона ж лиш стогне і ховає очі. Нечистота на пелені у неї. Не думала, що з нею станеться таке. Всі вражені її падінням, і нікому утішити її. Вона благає: «Зглянься, Господи, на мої муки, бо ворог переміг мене». Наклав він руку на усі її скарби. Вона побачила, що погани увійшли в її святиню — храм Господній. Це саме ті, про кого Ти казав: «Вони не повинні вступати до Твого зібрання». Народ її стогне у пошуках хліба. Вони свої скарби віддали за харчі, щоби лишитися живими. Говорить Єрусалим: «Дивися, Господи, якою нікчемою я стала». Нехай таке нікого не спіткає, хто цим шляхом іде, отож пильнуйте. Чи є ще біль такий! Таке страждання заподіяв Господь мені у день Свого палкого гніву. Послав вогонь Він з неба на кістки мої, зсередини мене він палить. Напнув тенета, щоб мене зловити, і притяг мене. Спустошив Він мене, я геть недужа. З гріхів моїх зробив ярмо, докупи сплетено гріхи Його рукою. Воно на шиї в мене і знесилює мене. Господь віддав мене у руки тих, проти кого я встояти не можу. Господь забракував усіх могутніх воїнів моїх, тих, що захищали місто це. Потім Він військо спорядив, щоб воїнів тих згубити. Наче виноград в давильні, Господь потоптав Юдеї цнотливу дочку, доки сік, як кров струмив з давильні тієї. Тому я й плачу, й сльози по щоках течуть. Далеко ж бо від мене мій розрадник, що буде здатний відновити мої сили. Сини мої розорені, здолав їх ворог. Руки простягає Сіон, і нікому розрадити її. Господь звелів ворогам Якова оточити її. І став Єрусалим огидним серед них. Зараз Єрусалим говорить: «Я не послухалась Його, тож Він поводиться зі мною справедливо. Почуйте всі народи, побачте біль мій, бо моїх дівчат і хлопців взято всіх в неволю. Покликала я своїх коханих, однак вони всі зрадили мене. Мої священики й старійшини загинули у місті, шукаючи окраєць хліба — сили відновить. О зглянься, Господи, бо я в журбі, у мене все всередині палає. У мене серце обірвалося, бо була я непокірна. На вулицях повбивано дітей, а вдома — смерть сама. Вони почули стогін мій, нема розрадника у мене. Всі вороги мої почули про біду мою, зраділи, що таке мені зробив Ти. Пришвидши той день, який проголосив Ти, щоб і вони зазнали всіх моїх страждань. Нехай все їхнє зло перед Тобою стане, будь з ними, як зі мною був Ти за мої гріхи. Неміряні мої страждання, хворе моє серце». Дочку Сіону Господь зневажив у Своєму гніві. З небес на землю гордість Ізраїлю скинув. Він не згадав про Свій підніжок у день Свого гніву. Господь усе понищив, не пожалів Він жодного із Якового дому. У люті повалив твердині дочки Юдеї. Зрівняв Він їх з землею. Ганьбою вкрив і царство, і його вельмож. В палкому гніві вигубив всю міць Ізраїлю. Від ворога Свою правицю відвернув і запаливсь на Якова, мов той вогонь пекучий, що пожирає все довкола. Напнув Він лук Свій, наче ворог, немов противник, напростав правицю і повбивав усе, що оку миле. В намет дочки Сіону Він вилив лють Свою, немов вогонь. Став ніби ворогом Господь. Він Ізраїль пожер, понищив Він усі її твердині. Він зруйнував усі її укріплені міста, примножив голосіння й плач, і стогін по землі Юдеї. Спустошив Він притулок Свій, неначе сад, Він знищив Своє місце зібрання. Господь призвів до забуття в Сіоні свят і субот. Царя й священика Він відштовхнув у Своїй люті. Господь відкинув Свій вівтар, від власної святині відсахнувся: у руки ворогам віддав мури твердині. Вороги у домі Всевишнього кричали з радості, мов у свята Господнього день. Господь намислив зруйнувати мур дочки Сіону. Мотузкою відміряв все, що зруйнувати хоче, і Він не стримував Себе. Примусив Він укріплення й мури тужити, та їхня міць пропала геть. Ввійшли у землю брами Єрусалима. Він розламав і потрощив залізні засуви. Царя й князів її розкидано між племенами, й ніяких правил не існує. Пророки більше з’яв від Господа не мають. Старійшини дочки Сіону сидять, мовчать й ридають на землі. Золою голови посипали вони, вдяглися у вереття. Дівчата у Єрусалимі додолу голови схилили. Немає більше сліз в очах моїх, у мене все всередині кипить. До самих печінок знедужаю від гибелі дочки мого народу, бо діти й немовлята мліють від голоду на вулицях міських. Вони питають матерів своїх: «Де хліб, що пити?» Неначе поранені бійці на вулицях міста, вони непритомніють від безсилля. Та згодом, вони вмирають в материнських обіймах. Що можу я тобі сказати, до чого ти подібна, дочко Єрусалим? З чим можу порівняти тебе, щоб втішити, дочко Сіону? Твоя руїна неосяжна, ніби море. Хто тебе зцілить? Були твоїм пророкам з’яви, пусті й оманливі про тебе. Вони не викривали провин твоїх, аби неволю відвернути. Натомість бачили тебе в брехливих та пустих пророцтвах. Руками сплескують на тебе подорожні. Вони свистять й хитають головами над Єрусалимом: «Невже це місто, про яке розповідали, що то неперевершена краса, утіха світу всього?» Пащекували проти тебе вороги твої. Вони свистять, зубами скреготять і кажуть: «Ми проковтнули їх, це саме той день! Його чекали ми, і він настав, ми побачили його»! Те учинив Господь, що Він замислив. Свою погрозу Він виконав, яку проголосив давно. Він без пощади усе зруйнував. Примусив ворога позбиткуватися з тебе, зміцнив могутність ворогів твоїх. До Господа взивайте серцем, мури дочки Сіону. Хай сльози твої плинуть, мов потік, і вдень, і уночі. Не зупиняйтеся, очам своїм спокою не давайте. Вставай і голоси вночі з початком кожної сторожі. Благай про милосердя перед Господом своїм. Здійми до Нього руки задля життя дітей своїх, що знепритомніли від голоду на кожній вуличці міста. О Господи, поглянь і зглянься, кому Ти все це заподіяв. Хіба так можна, що жінки їдять своїх дітей, яких плекали? В святині Господа священика й пророка вбито! Малі й старі на вулицях лежать. Мої дівчата й хлопці полягли від меча. Ти вбив їх у день гніву Свого, Ти їх забив немилосердно. Ти поскликав людей здовкола, щоб мордувати мене. Ти їх немов на свято скликав, тому ніхто й не втік, не врятувався в день гніву Господа. Мій ворог винищив усіх, кого я випестила і виховала. Я чоловік, який зазнав страждань, від палиці, що нею Він бив мене у гніві. Він вів мене, іти примусив у темряві, а не при світлі. Заносить знову й знов Свою правицю Він на мене. Він моє тіло й шкіру виснажив, Він потрощив кістки мої. Він обложив мене і оточив нуждою й тягарями. По темних закутках мене сидіть примусив, неначе тих, що вже давно померли. Він мур побудував навколо мене, щоб мені не вийти, і в бронзові тяжкі кайдани взяв мене. І навіть як кричу й благаю про спасіння, Він не відповідає. Дороги ті, якими йти хотів я, Він камінням завалив. Він викривив стежки мої. Він, наче той ведмідь, що ладен кинутись на мене, Він, наче лев, що в засідці сидить. На манівці Він заманив мене, пошматував і безпорадного самого кинув. Напнув Він лук Свій, з мене ціль для стріл зробивши. І стрілами з сагайдака Свого мені Він вцілив просто в серце. Весь мій народ сміється з мене, вони про мене цілий день глузливі пісеньки співають. Мене Він сповнив гіркотою, полином покарання напоїв. Він розкришив на гальку мої зуби, у порох Він мене втоптав. Я будь-яку надію на розраду втратив. Забув я вже, що то таке добро. Сказав собі: «Залишили мене і міць моя, й на Господа надія». Гірка отрута покарання — пам’ять про приниження й бездомність. Душа моя усі мої турботи пам’ятає, душа моя в мені зігнулась долу. Та серце пригадає все це знову, і знов розбурхає надію. Бо ласка Господа безмежна, бо Його милосердя — невичерпне. Вони оновлюються знов щоранку, адже велика праведність Твоя. Душа моя говорить: «Господь — мій Бог », тому надію покладаю я на Нього. Господь благий до тих, хто сподівається на Нього, той до душі Йому, хто Його прагне. Яке то благо сподіватись тихо на Господа прихід! То благо в юні дні ярмо носити. Нехай на самоті сидить спокійно, адже Господь наклав ярмо на нього. Хай навіть упаде обличчям в порох, бо, можливо, є іще надія. Нехай щоку підставить він тому, хто вдарив, хай сповна він зневагу прийме. Бо не відштовхує Володар Мій назавжди. Адже якщо Він і пошле страждання, то змилосердиться, такі величні прояви Його любові. Бо Він не хоче завдавати болю чи накликати страждання на людей. Хіба Господь не бачить, як розтоптують всіх в’язнів, як зазнає несправедливості людина, коли вона стоїть перед Всевишнім. Коли ошукано когось, чи ж не Господня воля то була? Хто б міг пообіцяти і зробити те, якби на те не була воля Всевишнього? Хіба не все, і радість, і біда, із уст Всевишнього завжди виходить? Навіщо нарікати на покарання, яких зазнав ти за гріхи свої? Давайте вивчим, переглянем вчинки наші й повернемось до Господа. Серця давайте піднесемо наші й до Бога на небесах піднімем руки. Ми проти Господа повстали, непокірливі були, і Ти нас не простив. Ти оповив нас гнівом, переслідував, немилосердно убивав нас. Себе Ти в хмару огорнув, щоб жодна із молитв не дійшла до Тебе. Зробив Ти з нас сміття, непотріб між народів. Всі наші вороги пащекують на нас. Зазнали ми і розпачу, і пастки, спустошення й руїни. Річками сльози ллються із моїх очей, адже зруйновано дочку мого народу. Я очі виплакав, опанувати себе я безсилий, поки Господь з Небес не кине погляд і не побачить все те. Що очі бачать, то засмучує моє серце, через усе, що сталося з дівчатами мого міста. Ті, що були моїми ворогами безпідставно, мене полюють, наче того птаха. Вони все прагнуть мені віку вкоротити в ямі, закидати мене камінням. Вода піднялась вище голови моєї. «Кінець мені», — сказав я. О Господи, я промовляв Твоє ім’я із ями. Ти чув мої благання, не затуляй вуха, почуй мій крик по допомогу, моє волання про спасіння! Прийшов Ти, коли я Тебе покликав, сказав мені: «Не бійся». Господи, ти бився й захистив мене, повернувши мені життя моє! О Господи, Ти зглянувся на кривду, що зазнав я, благаю, мою справу розсуди в суді. Ти бачив мстивість їхню, і їхню змову проти мене! Ти чув всі їхні докори, і їхню змову проти мене! Розмови ворогів і їхні наміри спрямовано на мене цілий день. Зверни увагу, хоч стоять або сидять вони, глузливими піснями збиткуються із мене. О Господи, Ти відплати їм за діла. Боже, відплати прокляттям все, що наробили вони, не будь милосердним до них. В Своєму гніві переслідуй їх, і вигуби їх з-під небес Господніх. Як потьмяніло золото, найкраще золото змарніло! На розі кожному розкидане дорогоцінне каміння. Дорогоцінні сини Сіону, коштовні, мов щире золото, тепер вони, немов дешевий глиняний посуд, зліплений звичайним гончарем. Навіть шакалиці годують молоком щенят, навіть вони щенятам дають себе ссати. Дочка ж народу Мого жорстокою стала, наче той страус пустельний, який забуває кладку в пісках. Язик немовляти до піднебіння прилипає від спраги. Діти малі просять хліба, та нікому їх годувати. Хто вишукано харчувався, той тепер під тином. Той, хто вбирався в одяг багатий, нині в обносках, знайдених на смітнику. Провина ж бо дочки Мого народу вагоміша, аніж гріхи Содому. Його було зруйновано умить, хоча ніхто не нападав на нього. Єрусалимські назореї були чистішими за сніг, білішими за молоко. Тіла були у них міцніші за корал, рум’яні щоки, мов сапфіри. Усі вони тепер чорніше сажі, на вулицях не впізнають їх люди. В них шкіра щільно обтягла кістки і висохла, немов деревина. Вже краще тим, що полягли у битві, ніж тим, хто з голоду сконав. Кого порубано було, тим легше, ніж тим, кому плодів землі не забракувало. Матері милосердні власноручно варили дітей своїх. То їм пожива була, коли зруйнували дочку народу Мого. Лють Свою виявив Господь, Він вилив гнів палкий Свій. Він на Сіоні запалив вогонь, і той вогонь спалив Сіон ущент. Не вірили у те царі земні й ніхто на світі, що супротивники і вороги ввійдуть в єрусалимські брами. То за гріхи її пророків і за переступи священиків її, що проливали кров невинну серед неї. Заплямовані, тиняються по вулицях сліпі пророки. Ніхто не міг торкатися їх вбрання, бо кров’ю вкрито воно. «Геть забирайтесь! Ви нечисті! — Кричали їм. — Геть! Не торкайтесь нас!» Від них сахалися, їх сторонилися, кричали: «Вони не можуть більше з нами жити». Господь розвіяв їх з-перед лиця Свого, Він більше не звертає на них уваги. Всевишній священиків не поважає, старійшин не шанує. Ми очі видивились, сподіваючись на допомогу. Із башти марно виглядали ми народ, що нас би врятував. Вони підстерігали нас на кожнім кроці, тож не могли ми вільно майданами ходити. Настав кінець наш, вийшли наші дні, бо справді вже прийшов нам край. Ті, хто нас переслідував — прудкіші за орлів у небі. Вони невтомно гнали нас по горах, у чагарях влаштовуючи засідки на нас. І навіть цар, Господній Помазаник, дорогоцінний, неначе подих ніздрів наших, і той потрапив в їхню пастку. Це ж Той, про кого ми казали: «Для нас Він буде захистом поміж народів». Співай і веселись, дочко Едома, ти, що живеш в країні Уз. Страждання келих прийде і до тебе, уп’єшся ти і тіло опісля заголиш. Здійснилась твоя кара, о дочко Сіону. Господь вже більше не віддасть тебе в полон. Народ Едома, Він покара тебе за кривду, і викриє твої гріхи. Згадай, о Господи, що сталося із нами. Глянь, подивися на наругу нашу. Наш спадок, землю, віддано чужинцям, оселі наші — зайдам. Осиротіли ми, безбатченками стали, і наші матері, немов вдовиці. Ми маємо платить за воду, що п’ємо. Ми платимо за дрова, щоб палити. Нас переслідують аж до самої смерті, ми вже знесилені, немає нам спочинку. Домовилися ми з Єгиптом й Ассирією, щоб мати вдосталь хліба. Батьки грішили наші, та мертві вже вони, а ми спокутуємо провини їхні. Раби керують нами, з-під влади їхньої ніхто нас не звільнить. Ми ризикуємо життям, щоб хліб собі добути, бо загрожує нам меч в пустелі. Аж шкіра розпалилася, мов піч, бо голод нас пече палючий. Жінок знечещено в Сіоні, дівчат зґвалтовано в містах Юдеї. Князів підвішено за руки, ніхто старійшин наших не шанує. Найкращі з юнаків тягають жорна, юнь спотикається від непосильного труда. Старі при брамі більше не сидять, а молодь більше музики не грає. Скінчилось наше щастя, перетворились наші танці на жалобу. Корона наша впала, горе нам, бо грішні ми. Тому заслабли наші серця, та очі наші морок вкрив. Лисиці нишпорять по пустці, що була Сіоном. О Господи, повіки правиш Ти, престол Твій житиме із покоління в покоління! Чому ж Ти нас постійно забуваєш? Чому Ти кинув так надовго нас? Візьми нас, Господи, назад до Себе, щоб повернутися змогли ми, нам віднови колишні дні. Невже Ти зовсім нас відринув, невже Ти завжди будеш гніватись на нас? На тридцятий рік, четвертий місяць, п’ятий день, коли я, Езекиїл, був серед вигнанців біля каналу Кевар, небеса розкрились і я побачив Божу з’яву. На п’ятий день місяця, то був п’ятий рік вигнання царя Єгояхина, слово Господа дійшло до священика Езекиїла, сина Буцці, у землі Халдейській. Там сила Господня була над ним. Я подивився й побачив вихор, що налетів із півночі: величезна хмара зі спалахами вогню, оточена сяючим світлом. Центр вогню нагадував на розжарений метал. У вогні було щось схоже на чотирьох живих істот. На вигляд вони нагадували людей, але кожна з них мала чотири обличчя й чотири крила. Їхні ноги були прямі, їхні стопи були мов копита теляти, вони блищали, мов відшліфована бронза. Під їхніми крилами з чотирьох боків були людські руки. Усі четверо мали однакову кількість облич і крил. Крилами вони торкалися одне одного. Вони не звертали з путі: кожна з істот ішла просто вперед, куди й дивилася. Їхні обличчя виглядали так: кожна з чотирьох мала обличчя людини, праворуч від нього — морду лева, ліворуч — морду бика, дзьоб орла ззаду. Їхні крила були розпростерті догори. Кожна мала по двоє крил, що торкалися крил іншої істоти з обох боків, і ще по два крила вкривали їхні тіла. Кожна рухалася просто вперед, не звертаючи з путі, куди й дивилася. Та хоч куди б ні ринув вітер, він вів істот з собою. Істоти були, мов палаюче вугілля в багатті. Вогонь серед істот рухався туди й сюди; він сяяв, і блискавка виривалася з нього. Коли істоти рухалися, вони робили це так швидко, що то нагадувало спалах блискавки. Дивлячись на них, я побачив на землі колесо біля кожної з чотирьох істот (по колесу з кожного боку). Ось якими були вигляд і будова коліс: колесо і з’єднані з ним частини були подібні до хризоліту, і всі чотири були однакові. Кожне було виготовлене з колесом усередині, але з усіх чотирьох боків вони не змінювали напрямку руху. Ободи їхні були високі й страхітливі, і всі чотири повні очей по всьому колу. Коли живі істоти рухалися, колеса поряд з ними теж рухалися, і коли живі істоти здіймалися з землі, колеса теж злітали. Хоч куди б ринув вітер, вони йшли, і колеса здіймалися разом із ними, бо сила, яка вела істоту, знаходилася у колесах. Коли істота рухалася, вони також рухалися; коли істота зупинялася, вони також зупинялися, і коли істота здіймалася з землі, колеса підіймалися разом із нею, бо вітер був у колесах. Над головами живих істот було щось розпростерте, що виглядало як поміст або кришталь — сяйливий, мов крига (ця жахлива річ була підвішена над ними, над їхніми головами). Під цим помостом були простягнуті одне до одного їхні крила. По два крила розпростерті й по два крила, що вкривали тіло. Коли істоти рухалися, звук їхніх крил лунав, ніби рев океанських вод, мов голос Всемогутнього, мов гомін війська. Зупиняючись, істоти опускали крила. І лунав голос з-понад тверді над їхніми головами. Коли вони зупинялися, крила вони опускали. Понад твердю над їхніми головами було щось таке, що виглядало, немов престол із сапфіру, а високо на престолі була постать, схожа на людську. Я бачив, що від тієї частини тіла, що нагадувала його поперек, і вище він виглядав мов сяючий метал, немов би сповнений вогнем, а від того місця вниз він був, як вогонь; і сліпуче світло оточувало його. Немов поява веселки у хмарах у дощову днину, таким було сяйво навколо нього. Ця з’ява була подобизна слави Божої. Побачивши її, я впав долілиць і почув голос, який промовляв до мене. Він сказав мені: «Сину людський, стань на ноги, Я говоритиму з тобою». Коли Він говорив, Дух увійшов у мене і поставив мене на ноги, і я почув, що він мовить до мене. Він сказав: «Сину людський, Я посилаю тебе до синів Ізраїлю, до бунтівного народу, що повстав проти Мене. Вони та їхні батьки бунтують проти Мене аж до цього дня. Люди, до яких я посилаю тебе, вперті й затяті. Скажи їм: „Ось що Господь Бог говорить”. Вони не слухатимуть тебе, бо вони — бунтівний народ, але ж вони знатимуть, що серед них є пророк. А ти, сину людський, не бійся їх, ані їхніх слів. Не бійся, хоча реп’яхи та колючки оточуватимуть тебе і ти житимеш серед скорпіонів. Не бійся того, що вони говорять, не лякайся їхніх поглядів, бо то бунтівний рід. Ти повинен донести до них Мої слова, навіть якщо вони й не слухатимуть тебе, бо народ той — бунтівний! Але ти, сину людський, слухай, що Я говоритиму тобі. Не бунтуй, як цей непокірливий народ; відкрий рот, з’їж те, що Я тобі даю ». Дивлюсь я і бачу руку, простягнуту до мене, а в ній сувій. Він розгорнув його переді мною. Сувій був списаний з обох боків: ззовні і зсередини. То були слова плачу, туги та скорботи. Господь сказав мені: «Сину людський, з’їж те, що перед тобою, з’їж цей сувій, а тоді йди й говори до дому Ізраїлю». Тож я відкрив рота, і Він дав мені з’їсти сувій. Він сказав мені: «Сину людський, з’їж цей сувій, що я даю тобі, наповни свій живіт ним». Тож я з’їв його, і був він на смак устам моїм солодкий, ніби мед. Тоді Він сказав мені: «Сину людський, іди зараз до дому Ізраїлю і скажи їм Мої слова. Не посилаю тебе до народу з незрозумілою мовою чи темною розмовою, а до дому Ізраїлю. Не до багатьох народів з неясною мовою і темною розмовою, чиї слова ти не зможеш зрозуміти. Безумовно, якби Я послав тебе до них, вони б тебе слухали. Але дім Ізраїлю не хоче тебе слухати, бо вони не хочуть слухати Мене, бо весь дім Ізраїлю впертий і затятий. Але я зроблю тебе таким же непохитним, упертим і затятим, як вони. Я зроблю твоє чоло подібним до найтвердішого каменя, твердішим за кремінь. Не бійся їх і не лякайся їхніх поглядів, хоча вони й непокірливий народ». І ще Він сказав мені: «Сину людський, слухай уважно і бери до серця всі слова, що скажу Я тобі. Йди зараз до своїх співвітчизників у вигнанні й говори до них, бо так говорить Господь Бог, байдуже чи слухатимуть вони, чи не слухатимуть». Тоді Дух підняв мене вгору, і я почув позаду себе голосний гомін: «Благословенна слава Господа!» Я почув тертя одне об одне крил тих живих істот і звук коліс поруч з ними, гучний гуркіт, неначе грім. Тоді Дух підняв мене вгору і поніс мене, і я линув з гіркотою та смутком на серці, але дужа рука Господа була зі мною. Я прийшов до вигнанців, що жили у Тель-Авіві над каналом Кевар, і там я провів серед них сім днів, безтямний і безсловесний. Наприкінці семи днів слово Господа досягло мене: «Сину людський, Я поставив тебе на варті при домі Ізраїлю, тож почуй слово, яке скажу Я, і попередь їх від Мого імені. Коли Я скажу про лихого чоловіка: „Він неодмінно помре”, — а ти не передаш йому, не остережеш його від хибного шляху, щоб урятувати його життя, то цей лихий чоловік помре в своєму гріху, і кров його буде на тобі. Коли ж ти попередиш лихого чоловіка, а він не відвернеться від своїх пороків чи від хибного шляху, то він помре в гріху, але ти врятуєш себе. Або ж якщо праведник відступить від своєї праведності й чинитиме зло, і Я поставлю перед ним камінь спотикання, він помре. Оскільки ти не застеріг його, він помре у своєму гріху, а праведні вчинки, що він робив, не згадаються. І кров його буде на тобі. Коли ж ти попередиш праведника, щоб він не грішив, і він не грішитиме, він обов’язково житиме, бо дав остерегти себе. І ти врятуєш своє життя». Рука Господа була там на мені, і Він сказав мені: «Встань, вийди на рівнину, і там Я говоритиму з тобою». Тож я встав і вийшов на рівнину. Там постала слава Господня, як та слава, що я бачив її біля каналу Кевар, і я впав долілиць. Тоді Дух увійшов у мене і, підвівши мене, поставив на ноги. Він заговорив до мене і сказав: «Іди й зачинися в своїй оселі. І тебе, сину людський, вони зв’яжуть мотузками, зв’яжуть так, що ти не зможеш ходити серед людей. Я приліплю твій язик до піднебіння, щоб ти занімів і не здатний був їм дорікати, хоча вони й бунтівний народ. Але коли Я розмовлятиму з тобою, Я відмикатиму твої уста, і ти промовлятимеш до них: „Ось що говорить Господь Бог”. Хто слухатиме, хай слухає, а хто відмовиться, хай відмовляється, бо вони — бунтівний народ». «Тепер, сину людський, візьми глиняну цеглину, поклади її перед собою і намалюй на ній місто Єрусалим. Тепер споряди на нього облогу: зведи навколо облогові башти, збудуй до нього вал, розташуй біля нього табори й постав навкруги тарани. Потім візьми залізну пательню, постав її залізною стіною між тобою та містом і оберни своє лице до нього. Воно буде в облозі, а ти його обложиш. Це буде знаком для дому Ізраїлю, що Я зруйную його. Потім ляж на лівий бік і візьми гріх дому Ізраїлю на себе. Ти маєш нести їхній гріх стільки днів, скільки лежатимеш на боці. Я призначив тобі таку ж саму кількість днів, як число грішних років. Тож триста дев’яносто днів ти будеш нести гріх Ізраїлю. А як завершиш це, лягай знову, цього разу на правий бік і неси гріх дому Юди. Я призначив тобі сорок днів, день за кожен рік. Повернись обличчям до облоги Єрусалима, оголи руку свою, неначе наступаючи на нього, і пророкуй проти міста цього. Я зв’яжу тебе мотузками так, щоб ти не зміг перевертатися з боку на бік, доки не скінчаться дні твоєї облоги. Візьми пшениці, ячменю, бобів і сочевиці, проса і полби, насип їх у посудину і зроби собі з того хліб. Їстимеш його протягом трьохсот дев’яноста днів, коли лежатимеш на боці. Відваж двадцять шекелів їжі на кожен день і споживай її у встановлений час. Також відміряй одну шосту гіна води й пий у встановлений час. Їжу споживай як ячмінний корж, печи його на очах у людей, використовуючи людський послід як паливо. — Сказав Господь. — Отак народ Ізраїлю їстиме опоганену їжу поміж поганами, в землі до яких Я їх вижену». Тоді я сказав: «Ні, Господи Боже! Я ніколи не поганився. Змолоду й досі я ніколи не їв нічого, що померло саме по собі, ні м’яса тварин, роздертих дикими звірами. Ніяке нечисте м’ясо ніколи не входило в мої уста». Він відповів: «Гаразд. Я дозволю тобі пекти хліб на коров’ячому гної замість людського посліду». Потім Він сказав мені: «Сину людський, я знищу запаси їжі в Єрусалимі. Люди змушені будуть відмірювати хліб і їсти його в смутку, вони ощадливо розподілятимуть воду й питимуть її в розпачі. Бо їжі й води бракуватиме. Вони боятимуться дивитись один на одного і захиріють через свої гріхи». «Тепер, сину людський, візьми гострий меч і скористайся ним як бритвою, щоб поголити голову й бороду. Тоді візьми терези й розділи волосся на три частини. Коли скінчаться дні твоєї облоги, спали третину волосся на вогні посеред міста. Другу третину порубай мечем навколо міста, а третю розвій по вітру, бо Я переслідуватиму їх з оголеним мечем. Але візьми кілька волосин і зв’яжи їх у складках твого одягу. І ще візьми кілька волосин, кинь у вогонь і спали їх. Вогонь перекинеться звідти на весь дім Ізраїлю », — мовить Господь. Ось що говорить Господь Бог: «Ось Єрусалим, який Я поставив у центрі всіх народів, з країнами довкруги нього. Однак у своєму гріху він збунтувався проти Моїх законів і настанов дужче, ніж народи та країни навколо нього. Він відкинув Мої закони й не дотримувався Моїх настанов». Через те ось що Господь Бог говорить: «Ви більш непокірні, ніж народи довкола вас, і не дотримуєтеся Моїх настанов і не виконуєте законів. Ви, навіть, робили те, що інші народи, що живуть навколо вас, грішним вважають». Тому Господь Бог говорить: «Я сам проти тебе, Єрусалиме, і Я покараю тебе перед очима народів. Через усіх твоїх мерзотних бовванів Я зроблю з тобою таке, чого ніколи раніше не робив і ніколи не робитиму. Від голоду батьки їстимуть своїх дітей серед міста, а діти їстимуть своїх батьків. Я покараю тебе і розвію всіх, хто лишиться, по вітру. Через те присягаюсь, що так само правдиво, як те, що Я є Господь Бог, за те, що ти осквернив мою святиню всіма твоїми мерзотними бовванами і бридкими звичками, Я сам позбавлю тебе своєї прихильності. Я не дивитимусь на тебе із співчуттям і не помилую тебе. Третина твого народу помре від чуми або загине з голоду серед твоїх вулиць; ще третина поляже від меча за твоїми стінами, а третю третину Я розвію по вітрах і переслідуватиму з оголеним мечем. Тоді Мій гнів пройде, моя лють вгамується і Я помщуся. І коли вийде на них лють Моя, вони зрозуміють, що Я, Господь, говорив з ними у запалі. Я зроблю з тебе руїну, Я поселю наругу між народами навколо тебе. І збиткуватимуться з тебе всі, хто проходитиме повз. Ти будеш посміховиськом і гірким докором, пересторогою і предметом жаху для народів навколо тебе, коли я покараю тебе у гніві й люті з попередженням. Я, Господь, сказав це. Коли Я випущу на тебе згубні і руйнівні стріли голодомору, Я випущу їх, щоб знищити тебе. Голодомор буде все страшніший і страшніший, Я знищу всі твої запаси їжі. Я шлю голодомор на тебе і на диких звірів. Вони позбавлять тебе дітей. Чума і кровопролиття пронесуться по тобі, і я піднесу меч на тебе, бо Я, Господь Бог, сказав це». Слово Господа дійшло до мене. Він мовив: «Сину людський, поверни своє обличчя до гір Ізраїльських; пророкуй проти них. Скажи так: „О, гори Ізраїлю, почуйте слово Господа Бога. Ось що Господь Бог говорить горам та пагорбам, ярам та долинам: „Я збираюсь спрямувати меч на вас, Я зруйную ваші висоти. Ваші вівтарі буде знищено, а обурливі вівтарі для запашного куріння буде потрощено. Я заподію смерть вашим людям перед вашими бовванами. Я покладу мертві тіла синів Ізраїлю перед їхніми бовванами і розкидаю кістки ваші навколо вівтарів ваших. Хоч би де ви жили, міста лежатимуть спустошені і висоти розорені, щоб ваші обурливі вівтарі були зруйновані й розорені, і ваших бовванів потрощено і побито, ваші вівтарі розвалено і те, що ви зробили, винищено. Ваші люди падатимуть мертві серед вас, і ви зрозумієте, що Я — Господь. Але Я помилую декого, дехто врятується від меча, коли вас розкидає по землях між народами. Тоді в народах, куди їх приведуть у полон, ті, хто врятуються, згадають Мене: як Мене засмутили їхні облудні серця, що відвернулися від Мене, і їхні очі, що зажадали тих бовванів. Вони почуватимуть огиду до самих себе за те зло, що вони зробили, і за всі свої мерзотні звички. І вони зрозуміють, що Я Господь; я не погрожую даремно, щоб наслати це лихо на них”». І ось іще що говорить Господь Бог: «Сплесни в долоні, тупни ногою і гукни: „Ой лихо! Через усі огидні та мерзотні звички дому Ізраїлю вони поляжуть від меча, голодомору та чуми. Той, хто далеко, помре від чуми, а той, хто близько, поляже від меча, а той, хто виживе і лишиться, помре від голоду. Отак Я виллю свою лють на них. І вони знатимуть, що Я є Господь, коли їхні люди лежатимуть мертві серед їхніх бовванів, на кожному високому пагорбі і по всіх верхів’ях гір, під кожним розлогим деревом і під кожним дубом з рясним листям — скрізь, де вони курили запашні кадила своїм бовванам. І Я підніму руку на них і зроблю цю землю безлюдною пусткою, хоч би де вони жили: від пустелі на півдні, до Дивла на півночі”. Тоді вони збагнуть, що Я — Господь». Слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, Ось що Господь Бог говорить землі Ізраїльській: „Кінець! Кінець настав країні всій. Кінець тепер тобі, і Я дам волю своєму гніву проти тебе. Я судитиму тебе за твою поведінку і відплачу тобі за всі твої мерзотні звички. Я не подивлюсь на тебе зі співчуттям і не помилую, Я справді відплачу тобі за твої вчинки і мерзотні звички. Тоді ви знатимете, що Я — Господь”». Ось що Господь Бог говорить: «Лихо! Нечуване лихо йде! Кінець настав! Кінець настав! Він чатує на тебе. Нещасна доля прийшла по тебе, хто мешкає у цій землі, бо ваш ворог близько вже. Гул від наближення ворожих станів вже гуляє по горах. Я збирався вилити всю лють та тебе і вичерпати свій гнів проти тебе. Я судитиму за твою поведінку і відплачу тобі за всі твої мерзотні звички. Я не дивитимусь на тебе зі співчуттям і не помилую тебе. Я відплачу тобі за твою поведінку і мерзотні звички. Тоді ти знатимеш, що Я — Господь, Який карає. Ось він, той день покарання вже настав, неначе рослина розбрунькувалася та розрослася! Господь подав сигнал, та ворог напоготові вже стоїть, пихатий цар (Навуходоносор) готовий в наступ йти. Насильство переростає в лютий дубець, щоб карати зло; ніхто з людей не лишиться, ніхто з юрби цієї, і ніхто з її провідників. Настав час, день прийшов. Хай покупець не веселиться, ані продавець не журиться, бо гнів упаде на весь натовп. Продавець не дістане назад землю, що він продав, аж доки обоє вони живі, бо видіння щодо цілого натовпу не повернеться назад. Через їхні гріхи жоден з них не збереже свого життя. Хоча засурмлять вони у сурму і будуть напоготові, ніхто не рушить до бою, бо Мій гнів проти всього натовпу. Меч вирує зовні міста, всередині панують чума та голодомор. Ті люди, що вийдуть за місто, впадуть від меча, а тих, що в місті залишуться, пожеруть голодомор і чума. Хто виживе, той втече в гори, та щастя їм не буде: вони будуть тужити та стогнати неначе голуби. Кожна рука втратить силу, і кожне коліно стане слабке, мов вода. Вони одягнуть вереття й огорнуться жахом. Обличчя їхнє вкриє сором і голови їхні будуть поголені в ознаку туги. Вони повикидають свої срібні боввани на вулиці, а золоті статуї лжебогів стануть обридою, їхнє срібло і золото не зможе врятувати їх у день гніву Господнього. Вони не вгамують ними свого голоду, не наповнять ними свої животи, бо це срібні і золоті боввани штовхнули їх до гріху. Вони пишалися своїми коштовностями і з них робили своїх мерзотних бовванів та огидні статуї. Через те Я перетворю все це на обриду для них. Я віддам усе це на здобич чужинцям і на грабунок нечестивим у країні, і вони осквернять його. Я відверну своє обличчя від них і вони спаплюжать моє заповітне святилище; грабіжники увійдуть туди і зганьблять його. Підготуй ланцюги, бо землю охопило кровопролиття, і місто затопило насильство. Я приведу найнечестивіші з народів, щоб вони заволоділи їхніми домівками. Я покладу край писі могутніх, і їхні святині буде спаплюжено. Коли охопить жах, вони шукатимуть миру, але не знайдуть. Нещастя йтимуть за нещастями і чутки за чутками. Вони шукатимуть одкровень у пророка, але в священика не стане закону, а в старійшин не буде поради. Цар стогнатиме, князя огорне розпач, і руки в людей землі тремтітимуть. Я вчиню з ними згідно з їхньою поведінкою: Я їх судитиму за їхнім власним мірилом. Тоді вони збагнуть, що Я — Господь». На шостий рік, у шостому місяці, на п’ятий день, коли я сидів у своєму домі й старшини юдейські сиділи переді мною, рука Господа Бога опустилася на мене. Я подивився й побачив постать, схожу на людську. Від того, що здавалося її попереком, і вниз вона була ніби вогонь, а звідти вгору його вигляд був такий блискучий, мов сяючий метал. Постать простягнула те, що було подібне до руки, і взяла мене за волосся. Дух підняв мене вгору і у видіннях Божих він приніс мене до Єрусалима, до входу в північну браму внутрішнього подвір’я, де стояв бовван, що збуджує ревнощі Господні. І там переді мною була слава Бога Ізраїлю, як у тій з’яві, що я бачив у долині біля каналу Кевар. І сказав Він мені: «Сину людський, поглянь на північ». Я підвів очі на північ і побачив на північ від брами вівтар боввана ревнощів. І Він сказав мені: «Сину людський, чи бачиш ти, що вони роблять? Таку мерзоту чинить дім Ізраїля, щоб вижити Мене з Моєї ж святині! Але ти побачиш дещо значно мерзенніше». І він привів мене до входу на подвір’я. Я подивився й побачив пролам у мурі. Він сказав мені: «Сину людський, розрий мур». Тож я прорив ще трохи і побачив там двері. І сказав він мені: «Ввійди й подивись на ту мерзоту, що вони тут чинять». Тож я зайшов, подивися й побачив змальованих по всіх стінах усіляких гадів і мерзенних тварюк, і різноманітних бовванів дому Ізраїлю. Перед ними стояли сімдесят старійшин дому Ізраїлю, і Яазанія син Шафана стояв серед них. Кожен в руці мав кадильницю і легка хмарка запашного куріння линула вгору. Він сказав мені: «Сину людський, чи бачив ти, що старійшини дому Ізраїлю роблять у темряві, кожен у потайному місці з зображенням боввана?» Вони кажуть: «Господь нас не бачить. Господь покинув землю». І ще Він сказав: «Ходімо зі мною і ти побачиш, як вони виробляють іще гірші мерзоти. Тоді він привів мене до входу у північну браму дому Господа, і я пробачив жінок, що сиділи там, голосячи по Таммузу. Він сказав мені: „Чи бачиш ти це, сину людський? Ти побачиш іще гірші мерзоти, ніж ця”». Тоді він привів мене у внутрішній двір дому Господа, і там, при вході до храму між притвором та вівтарем, було близько двадцяти п’яти чоловік. Спинами до храму Господнього, обличчям на схід, вони низько вклонялися сонцю. Він сказав мені: «Чи ти бачиш це, сину людський? Чи повсякденна це справа для дому Юдиного чинити цю мерзоту, якою вони зайняті тут? Чи мусять вони також наповнити землю насильством і постійно пробуджувати мій гнів? Дивись, вони навіть проколюють собі носи! Ось чому Я покажу їм Свій гнів. Я дивитимуся на них без співчуття і не помилую їх. Хоча вони й кричатимуть мені у вуха, Я не слухатиму їх». І почув я, як Він голосно вигукнув: «Приведи сюди відповідальних за покарання міста, кожного з його руйнівною зброєю в руках ». І я пробачив шість чоловік, що наближалися від верхньої брами, зверненої на північ, кожен із смертоносною зброєю у руці. З ними був чоловік, одягнений у полотняний одяг, із писарським приладдям при боці. Вони підійшли й зупинилися поряд з бронзовим вівтарем. Тепер слава Бога Ізраїлю піднялася з-над Херувима, над яким вона перебувала, і перенеслася до порогу храму. Тоді Господь звернувся до чоловіка у полотняному вбранні, що мав писарське приладдя при боці. Він сказав йому: «Пройди по всьому Єрусалиму і постав знак на чолах тих, хто сумує та тужить через усю мерзоту, що чиниться в місті». А іншим він сказав, і я це чув: «Ідіть за ним по місту і вбивайте без милосердя і співчуття. Забивайте на смерть старих чоловіків та молодих хлопців, дівчат, жінок та дітей, але не чіпайте жодного, хто має знак на чолі. Починайте з моєї святині». Тож вони почали зі старійшин, що були перед храмом. Тоді він сказав їм: «Оскверніть храм і наповніть тілами вбитих подвір’я. Ідіть!» Тож вони пішли й почали вбивства по всьому місту. Поки вони вбивали, я лежав долілиць вигукуючи: «О, Господи Боже! Невже ти збираєшся винищити всю решту Ізраїлю в цьому виливі своєї люті на Єрусалим?» Він відповів мені: «Цей гріх дому Ізраїля та Юди неймовірно великий; земля залита кров’ю, і місто повне кривди. Вони кажуть: „Господь покинув землю. Господь не бачить”. Тож Я дивитимуся на них без співчуття і милосердя, але поверну на їхні голови те, що вони накоїли». Тоді чоловік у полотняному вбранні з писарським приладдям при боці прозвітував такими словами: «Я зробив так, як Ти наказав». Я подивися й побачив щось подібне до престолу з сапфіру над простором, що був над головами Херувимів. Господь сказав чоловікові в полотняному вбранні: «Іди поміж коліс під Херувимами. Набери повні жмені розжареного вугілля з-під Херувимів і розкидай його по місту». Тож він пройшов повз мене. Херувими саме стояли праворуч від храму, коли чоловік увійшов і хмара оповила внутрішнє подвір’я. Тоді слава Господа піднялася з-понад Херувимів і перенеслася до порогу храму. Хмара наповнила храм, і подвір’я було сповнене сяйвом слави Господа. Звук Херувимових крил долітав аж до зовнішнього подвір’я, як голос Всемогутнього Бога, коли Він говорить. Коли Господь звелів чоловікові в полотняному вбранні: «Візьми вогонь з-поміж коліс, з-поміж Херувимів», — чоловік увійшов і зупинився поряд з колесами. Тоді один з Херувимів простягнув руку до вогню, що був між ними. Він узяв трохи вогню й поклав у руки чоловіка в полотняному вбранні, а той узяв вогонь і вийшов. Під крилами в Херувимів можна було побачити щось таке, що нагадувало руки людини. Я подивився й побачив поряд з Херувимами чотири колеса, по одному біля кожного з Херувимів; колеса виблискували, мов хризоліт. На вигляд усі чотири були подібні: кожне, мов колесо, що перетинає інше. Коли вони рухалися, то йшли в будь-якому з чотирьох напрямків, куди Херувими поверталися; колеса не оберталися, коли Херувими йшли. Вони йшли в будь-якому напрямку, куди була повернена голова і, йдучи, не оберталися. Всі тіла кожного з них: їхні спини, руки, крила — були вкриті очима, як і їхні четверо коліс. Я чув на власні вуха, що колеса називалися «вихором». Кожен із Херувимів мав чотири обличчя: одне обличчя — бика, друге — людини, третє — лева, і четверте — орла. І Херувими піднялися вгору. Це були ті живі істоти, яких я бачив біля каналу Кевар. Коли Херувими рухалися, колеса при них рухалися, і коли Херувими розгорнули крила, щоб злетіти з землі, колеса лишалися при них. Коли Херувими стояли спокійно, вони теж стояли спокійно, і коли Херувими здіймалися вгору, вони здіймалися разом з ними, бо вітер був у колесах. Тоді слава Господа відійшла від порогу храму і стала над Херувимами. Херувими розгорнули крила і знялися з землі на моїх очах. І коли вони летіли, колеса лишалися при них. Вони зупинилися біля входу до східної брами дому Божого і слава Бога Ізраїлю була над ними. Це були живі істоти, яких я бачив під Богом Ізраїлю біля каналу Кевар, і я зрозумів, що то були Херувими. Кожен мав чотири обличчя і чотири крила, а під їхніми крилами було щось схоже на руки людини. Їхні обличчя мали той самий вигляд, що й ті, які я бачив біля каналу Кевар. Кожен ішов прямо вперед. Потім Дух підняв мене вгору і приніс до східної брами храму Господнього. Там, біля входу було двадцять п’ять чоловік, та між ними я побачив деяких вождів народу: Яазанію, сина Аззура, та Пелатію, сина Бенаї. Господь сказав мені: «Сину людський, це ті люди, що замислюють лихе і дають нечестиві поради в цьому місті. Вони кажуть: „Чи не настане невдовзі час знову ставити будинки? Ми в цьому місті, мов м’ясо в казані”. Ось чому пророкуй проти них, пророкуй, сину людський». Тоді Дух Господа зійшов на мене і велів мені сказати, що Господь говорить: «Хоч би що ви казали, о доме Ізраїлю, але я знаю що у вас на думці. Ви вбили багато людей у цьому місті й наповнили його вулиці мертвими. Через те ось що говорить Господь Бог: „Тіла, що ви повикидали, то є м’ясо, а це місто — казан, але він (Навуходоносор) прийде, та забере вас з нього. Ви боїтеся меча, та саме меч Я спрямую на вас”». Так проголошує Господь Бог: «Я випроводжу Вас із міста й віддам до рук чужинців. Я покараю вас. Ви поляжете від меча, і творитиму Я суд над вами на кордонах Ізраїлю. Тоді ви збагнете, що Я — Господь. Так, це місто стане казаном для вас, ані ви м’ясом у ньому. Я творитиму суд над вами на кордонах Ізраїлю. І знатимете ви, що я Господь, бо ви не дотримувалися моїх заповідей не виконували моїх законів, а підкорилися звичкам довколишніх народів». Зараз, коли я пророкую, Пелатія, син Бенаї помер. Тож я впав долілиць і скрикнув голосно: «О, Господи Боже! Невже ти знищиш остаточно залишки Ізраїлю?» І знову слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, пам’ятай твоїх братів, народ ізраїльський. Їх виженуто було з рідної країни, та Я їх до землі своєї поверну. Але зараз люди Єрусалима кажуть: „Тримайтеся далеко від Господа! Цю землю віддано нам у наше володіння!”» Через те скажи, що говорить Господь Бог: «Хоч Я й заслав їх далеко між поганами й розкидав по різних країнах, а все ж таки Я ще недовго буду для них святинею в країнах, куди вони пішли. Через те скажи, що Господь Бог так говорить: „Я зберу вас з-поміж народів і приведу назад із країн, де вас порозкидано, і Я віддам вам землю Ізраїльську знову. Вони повернуться туди і заберуть геть усі бридкі зображення, мерзенних бовванів. Я дам їм єдине серце і вкладу в них новий дух; Я заберу з їхніх тіл кам’яні серця і дам їм серце з плоті. Тоді вони дотримуватимуться Моїх заповідей і старанно виконуватимуть Мої закони. Вони будуть Моїм народом, а Я буду їхнім Богом. А щодо тих, чиї серця прикипіли до тих бридких зображень та мерзенних бовванів, то я оберну на їхні голови те, що вони наробили”». Так проголошує Господь Бог. Тоді Херувими з колесами розкинули свої крила і слава Бога Ізраїлю перебувала над ними. Слава Господня знялася з-посеред міста і зупинилася над горою на схід від нього. Дух підняв мене вгору й відніс у з’яві до вигнанців у Вавилон, а після цього залишив мене. Потім з’ява, яку я, бачив зникла. І я розповів вигнанцям усе, що Господь показав мені. Слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, ти живеш серед бунтівного народу. Вони мають очі, щоб бачити, але не бачать, і вуха, щоб чути, але не чують, бо вони — непокірний народ. Через те, сину людський, поскладай свої пожитки для вигнання і серед ясного дня, на їхніх очах, вибирайся та йди з того місця, де ти був, в інше. Можливо, вони зрозуміють, хоча вони й бунтівний дім. Ясним днем, на їхніх очах, винеси свої пожитки, складені для вигнання. Тоді ввечері, на їхніх очах, вийди, як ті, що йдуть у вигнання. На їхніх очах, пробий стіну й витягни свої речі крізь пролам. Поклади їх на плечі на їхніх очах і винеси в темряву. Закрий своє обличчя так, щоб ти не міг бачити землю, бо я зробив тебе знаком для дому Ізраїлю». Тож я зробив так, як мені наказано. Ясним днем я виніс свої речі, спаковані для вигнання. Тоді ввечері я прорив стіну руками, витяг мої пожитки в темряві і, несучи їх на плечах, пішов геть на їхніх очах. Вранці слово Господа дійшло до мене: «Сину чоловічий чи не питав тебе цей бунтівний дім Ізраїлю про те, що робиш ти? Скажи їм, що Господь Бог так говорить: „Це віщування щодо князя Єрусалима і всього дому Ізраїлю, хоч би хто там є”. Скажи їм: „Я — знак для вас. Як я зробив, так буде зроблено і з ними. Вони підуть у вигнання як полонені. Князь серед них покладе свої речі собі на плече в темряві й піде, і для того, щоб він пройшов, у стіні буде вирито пролам. Він закриє своє обличчя, щоб люди не впізнали його, та через те не бачитиме землю. Я розставлю на нього тенета і його буде зловлено в Мою пастку. Я відведу його до Вавилона, землі халдеїв, але він не побачить її. Я розпорошу на всі вітри всіх тих, хто навколо нього: його помічників та його військо — і Я переслідуватиму їх з оголеним мечем. Вони збагнуть, що Я Господь, коли я розсію їх серед поган і порозкидаю по країнах. Але я збережу кількох із них від меча, голодомору та чуми, щоб серед народів, куди вони підуть, вони могли визнати всі свої мерзотні звичаї. Тоді вони знатимуть, що Я — Господь”». Слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, тремти, коли ти будеш їсти їжу і здригайся від жаху коли п’єш воду. Скажи людям краю: „Ось що Господь Бог говорить про тих, хто мешкає в Єрусалимі та в землі Ізраїльській: „Вони споживатимуть свою їжу у тривозі й питимуть свою воду в розпачі, бо все в країні їхній буде знищено через насильство тих, хто живе там. Нині людні міста лежатимуть спустошені, і земля буде занедбана. Тоді всі узнаєте що Я — Господь”». Слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, що то за прислів’я що ви мали в землі Ізраїльській: Не збудуться ведіння пророцькі, лихо нескоро прийде к нам». Скажи їм, що Господь Бог так говорить: «Я збираюся покласти край цьому прислів’ю, вони більше не повторюватимуть його в Ізраїлі. Скажи їм: Наблизилися дні, коли кожна з’ява збудеться, та лихо прийде до кожного у хату». «Бо не буде більше ніяких хибних з’яв чи облудливих віщувань серед народу ізраїльського. Я, Господь, говоритиму те, що волію, і воно виповнюватиметься без зволікань. Бо за твоїх днів, о, доме бунтівний, Я виповню все, хоч би що Я сказав», — проголошує Господь Бог. Слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, дім Ізраїлю говорить, що з’ява, яку він бачить, збудеться через багато років, і він пророкує про далеке майбутнє. Тож скажи їм, що Господь Бог так говорить: „Жодне з Моїх слів не буде більше відкладене, хоч би що Я сказав, виповниться”». Так проголошує Господь Бог. Слово Господа надійшло до мене: «Сину людський, говори до пророків Ізраїля, які зараз пророкують. Скажи тим, хто віщує із своєї власної уяви, щоб слухали вони слово Господа, бо Господь Бог так говорить: „Горе нечестивим пророкам, що слідують за своїм власним духом і нічого не бачать! Твої пророки, Ізраїлю, мов лиси серед руїн. Ти не поставив солдат до проломів у мурах, не побудував стіни, щоб захистити рід ізраїльський. Тож коли прийде день покарання Господнього, ти потерпаєш поразку в битві. Їхні з’яви облудні, і їхні віщування — брехня. Вони кажуть: „Господь проголошує”, — коли Господь не посилав їх. Однак вони чекають, щоб їхні слова виповнилися. Чи не облудні з’яви бачили ви і чи не брехливі віщування промовляли, коли казали: „Господь проголошує”, — хоч Я й не говорив? Через те ось що Господь Бог говорить, що через ваші облудні слова й брехливі з’яви буду Я проти вас”». Так проголошує Господь Бог: «Моя кара впаде на пророків, що бачать облудні з’яви й промовляють брехливі віщування. Вони не будуть у зібранні Мого народу, їх не внесуть у список дому Ізраїлю, ані ввійдуть вони в землю Ізраїльську. Тоді ви знатимете що Я — Господь Бог. Тому що вони збили мій народ з пуття, кажучи: „Мир панує усюди”, — коли немає миру. Людям треба зводити стіни, щоб укріпити місто, а вони, замість того, тільки тоненько штукатурять її. Тож скажи тим, хто штукатурить її, що Я нашлю кам’яний град і лютий дощ (ворожі армії); вітри налетять і здійметься вихор шалений, й тоді вона впаде. Коли стінка розвалиться, чи не запитають Вас люди: „Де ж той тиньк, яким ви вкрили її?”» Через те ось що Господь Бог говорить: «У гніві я дам волю шаленому вітру. У гніві моєму кам’яний град і пасма дощу впадуть із руйнівною люттю. Я знесу стіну, яку ви вкрили тиньком, і зрівняю з землею так, що підмурок оголиться. Коли місто впаде, ви загинете в ньому. І ви збагнете, що Я — Господь. Тож Я виллю свою лють на стіну й на тих, хто вкрив її тиньком. Я скажу вам: „Стіни немає і немає також тих, хто білив її. Немає тих пророків Ізраїлю, що пророкували Єрусалиму і бачили з’яви про мир для нього, коли миру не було”». Так проголошує Господь Бог. Господь сказав: «Тепер, сину людський, повернись обличчям до дочок твого народу, що пророкують із своєї власної уяви. Пророкуй проти них і скажи їм те, що Господь Бог говорить: „Горе тим жінкам, що шиють чародійні талісмани на всі свої зап’ястки і роблять хустки на свої голови для того, щоб ловити в тенета чоловіків. Чи ви вловлюватимете в тенета людей мого народу, аби врятувати свої власні? Ви навчаєте їх не шанувати Мене, та за кілька пригорщів ячменю і кришки хліба, ви настроюєте народ Мій проти Мене. Брешучи Моєму народові, який слухає брехню, ви вбили тих, кому не слід було вмирати, і пощадили тих, кому не слід жити”». Через те ось що Господь Бог говорить: «Я проти ваших чародійних талісманів, за допомогою яких ви ловите в тенета людей, як птахів. Я повириваю їх із ваших рук; Я звільню людей, яких ви вловили в тенета, ніби птахів. Я порозриваю ваші покривала і врятую мій народ із ваших рук. Більше вони не будуть здобиччю вашої влади. Тоді ви збагнете, що Я — Господь Бог. Бо пророки завдають глибокого суму праведникам своєю брехнею, а Я не хочу засмучувати праведників. Ви підбурюєте нечестивих не звертати з їхнього грішного шляху і так врятувати свої життя. Через те більше вам не бачити облудних з’яв і не займатися віщуванням. Я врятую Мій народ від ваших рук, і тоді ви зрозумієте, що Я — Господь». Кілька старійшин Ізраїлю прийшли до мене й посідали переді мною. Тоді слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, ці мужі прийшли просити тебе спитати поради в Бога, та все ще тримають бовванів у себе. До сих пір вони вклоняються лжебогам, тож навіщо ці грішники питаються поради в Мене? Чи можу Я взагалі дозволити їм звертатися до Мене з запитаннями? Звичайно ж, ні! Через те говори з ними і скажи їм, що Господь Бог так говорить: „Коли хтось із ізраїльтян прийде до пророка й питатиме його поради, то Я, Бог, відповідатиму на запитання ті, навіть якщо той тримається негідних бовванів. Я говоритиму незважаючи на їх брудних лжебогів. Я зроблю це, щоб відібрати назад серця народу ізраїльського, який весь покинув Мене заради бовванів”. Через те скажи дому Ізраїлю, що Господь Бог так говорить: „Покайтеся! Відверніться від ваших бовванів і відмовтеся від своїх мерзотних звичок! Коли хтось із ізраїльтян чи хтось з чужинців, що живуть в Ізраїлі, цуратиметься Мене, впустить бовванів у своє серце і поставить огидний камінь спотикання перед своїм обличчям, а по тому йде до пророка, щоб звернутися до Мене з запитаннями, Я, Господь, відповідатиму йому Сам. Я поверну Своє обличчя проти цього чоловіка і зроблю його прикладом та притчею во язицех; Я викореню його з-поміж Мого народу. Тоді ви знатимете, що Я — Господь. І якщо пророк на стільки недолугий, що дає поради заміть Мене, то Я відкрию йому його дурість. Я простягну Свою руку проти нього й винищу його з-поміж Мого народу ізраїльського. Вони нестимуть свою провину: пророк буде так само винний, як і той, хто з ним радиться. Тоді народ Ізраїлю більше не відвертатиметься від мене, ані поганитиметься всіма своїми гріхами. Він буде Моїм народом, а Я буду їхнім Богом”». Так проголошує Господь Бог. Слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, якщо якась країна грішить проти Мене, Я протягну руку проти неї, щоб понищити запаси їжі в ній і наслати на неї голодомор, і вбити її людей та їхню худобу, то навіть якби ці троє: Ной, Даниїл та Йов були у тій країні — вони б змогли своєю праведністю врятувати тільки самих себе». Так проголошує Господь Бог. Господь сказав: «Або Я нашлю диких звірів на цю країну, і вони лишать її бездітною і вона стане така спустошена, що ніхто не зможе пройти нею через звірів тих. То так само правда, як Моє існування. Навіть якби ці троє були в тій країні, вони не змогли б урятувати своїх власних синів та дочок. Лише самі врятувалися б, але земля стала б безлюдна. Так проголошує Господь Бог. Або я спрямую меч проти цієї країни і скажу: „Хай меч пройде через цю землю”, — і повбиваю її людей та їхню худобу. То так само правда, як те, що я живу, навіть якби ці троє були у ній, вони б не змогли врятувати своїх власних синів і дочок. Лише самі вони врятувалися б. Так проголошує Господь Бог. Або пошлю Я чуму на цю землю і виллю Мою лють на неї через кровопролиття, вбиваючи її людей та їхню худобу. То так само правда, як те, що Я живу, навіть якби Ной, Даниїл та Йов були в ній, вони б не змогли врятувати ні сина, ані дочку. Вони врятували б лише самих себе завдяки своїй праведності». Так проголошує Всевишній. То ось що говорить Господь Бог: «Наскільки гірше буде, як Я пошлю проти Єрусалима мої чотири найстрашніші кари: меч, голодомор, диких звірів і чуму — щоб вбити його людей та їхню худобу! Однак дехто там виживе, ті сини та дочки, яких буде виведено з нього, прийдуть до тебе, і коли ти побачиш їхню поведінку і їхні вчинки огидні, ти втішишся щодо того нещастя, яке Я приніс до Єрусалима. Ти втішишся, коли побачиш їхню поведінку та їхні вчинки, бо ти знатимеш, що Я не зробив нічого даремно». Так проголошує Господь Бог. Слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, чим виноградна лоза краща за гілку будь-якого з дерев у лісі? Хіба беруть з неї хоч коли деревину, щоб зробити щось корисне? Чи роблять з неї кілки, щоб вішати речі? І після того, як її кинуть у вогонь як паливо, і вогонь обпалить обидва кінці і обвуглить середину, хіба вона придатна на щось? Якщо вона не годилася ні на що, коли була ціла, то наскільки менше з неї можна зробити корисного, коли вже вогонь обпалив її і вона обвуглилась! Через те ось що говорить Господь Бог: „Так само, як Я віддав виноградну лозу разом з іншими деревами у лісі на паливо для вогню, так Я поведусь і з людьми, що живуть у Єрусалимі. Я поверну проти них Своє обличчя. Хоча вони й вийшли з вогню, однак вогонь пожере їх. І коли Я поверну Своє обличчя проти них, ви знатимете, що Я — Господь. Я зроблю землю безлюдною, бо вони були невірні”». Так проголошує Господь Бог. Слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, хай Єрусалим усвідомить усі свої мерзотні вчинки. Скажи Єрусалиму, що Господь Бог говорить йому: „Походження твоє, о Єрусалиме, в землі Ханаанській: твій батько був аморійцем, а мати — хиттянкою. В день, коли ти народилася, твою пуповину не відрізали, ані обмили тебе водою, щоб зробити чистою, ані сіллю тебе не потерли, ані в полотно не загорнули. Ніхто не подивився на тебе з жалем, ніхто не мав досить співчуття, щоб зробити хоч що-небудь добре для тебе. Ні, тебе викинуто в чисте поле, бо в день, коли ти народилася, тебе зневажили. І коли Я проходив повз і побачив, як ти вовтузишся в крові, Я сказав тобі: „Живи!” Я примусив тебе рости, мов ту рослину у полі. Ти виросла, розвилася і стала найпрекраснішою з жінок: груди твої округлилися, волосся виросло у тебе, а перш була гола і невкрита. Коли згодом Я подивився знов на тебе, то побачив, що ти вже достатньо доросла для кохання. Я простер полу плаща Свого над тобою і прикрив твою голизну. Я дав тобі обіцянку і уклав Заповіт з тобою і ти стала Моєю нареченою. Я скупав тебе у воді, змив з тебе кров і змастив тебе оливою. Я вдягнув тебе у гаптоване вбрання і взув у шкіряні сандалії. Я вбрав тебе у тонке полотно і вкрив пишним шовком. Так проголошує Господь Бог. Я прикрасив тебе дорогоцінностями: надів браслети на руки і намисто на шию. Я вдів кільце тобі в ніс, сережки в вуха і чудовий вінець на голову. Тож тебе було прикрашено золотом і сріблом, одяг твій був тонкого полотна, шовку та гаптованої тканини. Твоєю їжею була просіяне борошно, мед та олива. Ти стала царицею прегарною і величною. І слава розійшлася між народами про твою красу, адже Я зробив тебе красунею”». Так проголошує Всевишній. «Але ти покладалася на свою красу і використала своє добре ім’я, щоб стати повією, ти розпорошила прихильність на кожного, хоч би хто приходив, і твоя краса належала йому. Ти використовувала гарне вбрання своє, щоб опоряджувати місця поклоніння, де ти чинила свою розпусту, віддаючи себе кожному чоловікові, який би не проходив повз. Ти також узяла чудові прикраси, які Я подарував тобі, прикраси, виготовлені з Мого золота і срібла, а ти зробила для себе бовванів чоловічої статі і займалася розпустою з ними. Ти наділа на них свій гаптований одяг і поклала перед ними Мою оливу й Моє запашне куріння. А їжу, що Я дав тобі: просіяне борошно, оливу і мед, що Я дав тобі на поживу — ти поклала як запашний ладан перед ними. Ось що сталося», — проголошує Господь Бог. «Потім ти взяла своїх синів та дочок, яких народила Мені, й принесла їх у жертву на поживу бовванам. Чи мало тобі було тієї розпусти, що ти забила Моїх дітей і принесла їх у жертву бовванам? В усіх твоїх мерзенних звичках і в розпусті, ти забула дні своєї молодості, коли Я знайшов тебе голу й невкриту, вовтузячись в своїй крові. Після всіх твоїх гидот — горе тобі, горе», — проголошує Господь Бог. «Ти спорудила собі узвишшя і влаштувала храм на кожному перехресті, примножуючи свою розпусту. При початку кожної вулиці ти спорудила узвишшя й принижувала свою красу, розкриваючи свою голизну для кожного, хто проходив повз. Ти займалася розпустою з Єгиптом, твоїм сусідом, який завжди був напоготові лігти з тобою, та запалювала Мій гнів своєю зростаючою невибагливістю. Тож Я покарав тебе і зменшив твої землі, Я віддав тебе твоїм пожадливим ворогам, дочкам (містам) филистимським, які й самі були збентежені твоєю розпустою. Ти також злягалася з ассирійцями, займаючись розпустою з ними, але й цього тобі було не досить, бо ти ж ненаситна. Тоді твоя невибагливість зросла й поширилася на Халдею, землю торговців, то й цим ти не задовольнилася. Яка ж ти слабовольна, — проголошує Господь Бог, — якщо робиш усе це, поводячись, мов безсоромна розпусниця. Коли ти спорудила свої пагорби при початку кожної вулиці й зробила пишні храми на кожному перехресті, ти поводилась не як повія, бо нехтувала платнею. Ти, розпусниця, віддаєш перевагу випадковим чоловікам перед власним мужем! Всі повії дістають платню, а ти роздавала подарунки всім своїм коханцям, підкуповувала їх, щоб вони приходили до тебе звідусіль по твою розпусту. Тож у своїй розпусті ти була протилежністю іншим повіям, бо платиш ти сама, і нічого тобі не платять». Через те, розпуснице, почуй слово Господа Бога! Ось що Господь Бог говорить: «За те, що ти роздала своє багатство, що виставляла свою голизну, була невибаглива щодо коханців, за всіх твоїх мерзенних бовванів, за те, що ти віддала їм кров дітей своїх — за все це я зберу всіх коханців, з якими ти любилася, всіх, кого ти любила, так само, як і тих, кого ненавиділа. Я зберу їх звідусіль і оголю тебе перед ними, й вони побачать усю твою голизну. Я засуджу тебе до покарання як тих жінок, що коїли перелюб і що проливали кров. Я поверну на тебе криваву помсту Моєї люті і гнів ревнощів Моїх. Тоді Я видам тебе твоїм коханцям, і вони знесуть твої пагорби й зруйнують твої пишні храми. Вони зірвуть із тебе одяг, заберуть свої чудові прикраси і залишать тебе голу й невкриту. Вони нашлють на тебе юрбу, що поб’є тебе камінням і порубає на шматки своїми мечами. Вони спалять вщент твої будинки і покарають тебе на очах у багатьох жінок. Я покладу край твоїй розпусті, ти більш не платитимеш своїм коханцям. Тоді моя лють проти тебе вгамується. Я заспокоюсь і не гніватимусь більше». «Через те, що ти не пам’ятаєш днів своєї молодості, ти розлютила Мене. Тож покарав тебе Я за те, але ти не припинила блуд, та навпаки, ти вигадала ще огидніші мерзоти», — проголошує Господь Бог. «Кожен, хто говорить прислів’ями, згадає це прислів’я про тебе: „Яка мати — така й дочка”. Ти справжня дочка своєї матері, яка зневажала свого чоловіка та своїх дітей; і ти справжня сестра своїх сестер, які зневажають своїх чоловіків та своїх дітей. Твоя мати — хиттянка, а батько — аморієць. Твоя старша сестра була Самарія, яка жила на північ від тебе зі своїми дочками, а твоя молодша сестра, що жила на південь від тебе із своїми дочками, була Содом. Ти не тільки ходила їхніми дорогами й наслідувала їхні мерзенні звички, але у свій спосіб ти скоро стала ще більш розбещена, ніж вони». «Так само правда, як те, що я живу, — проголошує Господь Бог, — твоя сестра Содом та її дочки ніколи не чинили такого, як ти й твої дочки. Ось який був гріх Содому, твоєї сестри. Вона та її дочки були зухвалі, перегодовані й безжурні: вони не допомагали бідним та нужденним. Вони були пихаті й чинили мерзоту переді Мною, через те Я й покінчив з ними, як ти бачила». «Самарія не нагрішила й половини того, що ти, бо ти скоїла більше мерзоти, ніж вони, і зробила так, що твої сестри здаються праведними порівняно з твоїми вчинками. Неси ж свою ганьбу! Через те, що твої гріхи були бридкіші, ніж твоїх сестер, вони здаються праведнішими за тебе. Тож ганьба тобі, неси свій сором, за огидні вчинки твої! Однак, я відновлю Содом і Самарію та їх дочок, і тебе серед них також. Ти втіху матимеш від Мене. Ти нестимеш свою ганьбу, соромлячись всього, що наробила. Ти і сестри твої знову відбудовані будуть: Содом та Самарія із їх дочками обернуться тим, ким вони були раніше, а ти й твої дочки розквітнуть як і раніше. Ти навіть не згадувала сестру твою Содом за днів гордині твоєї. Ти не згадувала її до того, як нечестивість твою було викрито. А зараз тебе зневажають дочки Едома і всі їхні сусіди, і дочки филистимські — всі, хто навколо тебе, ставляться до тебе з презирством. Тобі нести наслідки твоєї розпусти й твоєї мерзоти», — проголошує Господь Бог. Ось що Господь Бог говорить: «Я чинитиму з тобою так, як ти заслуговуєш, бо ти зневажала мою запоруку, порушивши Угоду. Однак Я пам’ятатиму Заповіт, який Я уклав з тобою за днів твоєї молодості, і встановлю з тобою Заповіт віковічний. Тоді ти пригадаєш свою поведінку і засоромишся, коли отримаєш сестер своїх, як старших за тебе, так і молодших. Я віддам їх тобі за дочок, але не на підставі Моєї Угоди з тобою. Тож Я встановлю Мій Заповіт тобі, й ти знатимеш, що Я — Господь. Тоді, коли Я прощу все те, що ти наробила, ти пригадаєш і засоромишся і більш ніколи не розімкнеш уста через своє приниження». Так проголошує Господь Бог. Слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, загадай загадку й розкажи притчу дому Ізраїлю. Скажи їм, що Господь Бог говорить: „Великий орел з могутніми крилами та довгим пір’ям, у повному різнобарвному оперенні прилетів до Ливану. Він ухопив верхівку кедра, відламав найвищу з гілок і відніс її до Ханаану, землі торгівців, та посадив у їхньому місті. Потім він узяв насіння з тієї землі і посадив у родючий ґрунт, мов вербу при великій воді. І воно пустило паростки і виросло тугою, розлогою виноградною лозою, але низькорослою. Гілки її повернулися до нього, але коріння її лишилося під нею. Тож стало воно виноградною лозою, вигнало гілля й розкинуло вкриті листям галузки. Але там був іще один великий орел з могутніми крилами у повному оперенні. Виноградна лоза погнала до нього своє коріння з тієї ділянки, де її посадили, і простягнула свої гілки за водою до нього, бажаючи, щоб той доглядав за нею. Її посадили в добрий ґрунт над великою водою, щоб вона вигнала гілля, щоб родила й стала пишною лозою”. Скажи їм, що Господь Бог говорить: „Чи буде вона цвісти? Чи орел не повириває з корінням її, не позриває плоди, аж вона висохне? Усі її нові паростки посохнуть і не треба буде ні міцної руки, ані великої кількості людей, щоб витягти її з корінням. Навіть, якщо її пересадять, чи буде вона розцвітати? Чи не всохне вона остаточно, коли східний вітер налетить на неї — висохне геть на ділянці, де росла?”» І слово Господа дійшло до мене: «Скажи цьому бунтівному дому: „Хіба ви не знаєте, що все це означає?” Скажи їм: „Цар вавилонський пішов до Єрусалима й забрав його царя та його вельмож і відвів їх з собою до Вавилона. Тоді він взяв одного з царської родини й уклав з ним Угоду і ввів його під присягу. Він також забрав провідних людей краю. Тож царство було принижене, нездатне підвестися знову й існувало далі тільки завдяки Угоді. Але цар виступив проти нього, надіславши своїх посланців до Єгипту, щоб дістати коней і велике військо. Чи пощастить йому? Чи врятується той, хто робить таке? Чи розірве він Угоду, чи врятується? Так само правда, як те, що Я живу, він помре у Вавилоні, землі царя, який посадив його на престол, чиєю запорукою він знехтував і чию Угоду розірвав. Так проголошує Господь Бог. Фараон зі своїм могутнім військом і величезною навалою не допоможе йому в війні, коли насиплють вали і поставлять башти для облоги, щоб вигубити чимало людей. Він зневажив клятву, порушивши завіт, оскільки дав свою руку в заставу іншому. І через усе це він не врятується”». Тому Господь Бог ось що говорить: «Так само правда, як те, що Я живу, Я оберну на його голову Мою обіцянку, яку він зневажив, і Мій завіт, який він розірвав. Я розкину Свої тенета на нього і зловлю його в пастку. Я привезу його до Вавилона і там виконаю присуд йому, бо він був невірний Мені. Усі його полки, що тікають, поляжуть від меча, а тих, що лишаться в живих, я розвію на всіх вітрах. Тоді ви збагнете, що це Я, Господь, сказав». Ось що Господь Бог говорить: «Візьму Я гілку із верхівки кедра, відламаю ніжний паросток із верховіття і на горі високій та величній посаджу. В горах ізраїльських я посаджу його, він пустить пагони і принесе плоди він стане пишним і розкішним кедром. Птахи гніздитись будуть в його гіллі, знайдуть притулок в тіні його віт. Усі польові дерева будуть знати, що Я, Господь, принижую дерево високе й примушую низеньке виростати. Висушую Я дерево зелене й примушую сухе цвісти, так Я, Господь, промовив, і так Я і зроблю». Слово Господа дійшло до мене: «Що ви, люди, маєте на увазі, коли промовляєте це прислів’я про землю Ізраїльську: „Батьки їли кислі грона, а у дітей на зубах оскома?”» «Так само правда, як те, що Я живу, — проголошує Господь Бог, — ви більше не промовлятимете цього прислів’я в Ізраїлі. Бо кожна жива душа належить Мені: батько так само, як і син. Той, хто грішить, той і помре». «Припустимо, що є праведник, який живе правильно і справедливо. Він не їсть у місцях поклоніння, не дивиться на бовванів дому Ізраїлю, не безчестить жінки свого сусіда, не злягається з дружиною, коли вона нечиста. Він нікого не гнобить, завжди повертає те, що взяв у заставу за борг, дає їжу голодному і вбрання — голому. Він на лихву не дає і не бере надмірних відсотків. Він стримує руку свою, щоб не зробити неправедне і судить чесно між чоловіком і чоловіком. Він віддано дотримується Моїх настанов і законів. Цей чоловік — праведний, Він, безумовно, житиме», — проголошує Господь Бог. «Припустимо, що він має несамовитого сина, який грабує інших, проливає кров або робить будь що подібне. Батько його не робив нічого подібного. Він їсть на узвишшях з бовванами, ганьбить дружину свого сусіда. Він пригноблює бідних і нужденних, грабує, не повертає те, що взяв у заставу. Він молиться ідолам, та чинить усіляку гидоту. Він на лихву дає й бере надмірні відсотки. Чи ж такому чоловікові жити? Ні, не жити! За те, що він коїть усю цю мерзоту, його, безумовно, буде вбито, і кров його буде на його власній совісті. Але припустимо, що цей син має сина, який бачить усі гріхи, що чинить його батько. І хоч він бачить їх, але сам такого не робить. Він не їсть на узвишшях і не дивиться на бовванів дому Ізраїлю, не ганьбить дружину свого сусіда. Він не гнобить нікого і не вимагає застави за позику. Він не грабує, та віддає їжу голодним, а вбрання — голим. Він стримує руку свою від кривди і не бере надмірних відсотків, дотримуючись Моїх законів і настанов. Він не помре за гріх свого батька; він, безумовно, житиме. Але батько його помре за свій власний гріх, через те, що займався здирництвом, грабував свого брата і чинив усіляке лихо серед свого народу. Але ви питаєте: „Чому син не розділяє провини свого батька? Оскільки син робив те, що справедливо й праведно, що він старанно дотримувався моїх настанов, він, безумовно, житиме. Грішна душа за гріхи свої помре. Син ні поділятиме провину свого батька, ані батько не поділятиме провину сина. Праведність праведного залишиться з ним, а нечестивість нечестивого впаде на нього”. Але якщо нечестивий відвертається від усіх гріхів, які він учинив, і дотримується всіх моїх настанов і робить те, що справедливо та правильно, він, безумовно, житиме, він не помре. Жоден із злочинів його не буде згадано йому. За ті праведні вчинки, що він зробив, він житиме. Хіба втіха для Мене — смерть нечестивого? — Говорить Бог. — Хіба ж Я не задоволений, коли він відвертається від свого гріха й живе? Але якщо праведний відвертається від своєї праведності, грішить і чинить ту ж мерзоту, що й нечестивий, чи житиме він? Жоден із його праведних вчинків йому не буде згадано. За підступність, у якій він винен, та за гріхи, які він скоїв, він помре». Однак ви кажете: «Путь Господа несправедлива». Слухай, доме Ізраїлю! Чи несправедлива Моя путь? А чи то не ваші путі несправедливі? Якщо праведний відвертається від своєї праведності й чинить гріх, він помре за це; через гріх, що він чинить, він умре. Але якщо нечестивий відвертається від своєї нечестивості й чинить те, що є справедливим і праведним, він урятує життя своє. За те що він усвідомив усі провини свої і відвернувся від них, він, безумовно, житиме, він не помре. Однак дім Ізраїлю каже: «Путь Господа несправедлива. О доме Ізраїлю? Чи ж то не твоя путь несправедлива? І за те, доме Ізраїлю, Я судитиму тебе. Я судитиму кожного за його поведінкою». Господь Бог проголошує: «Покайтеся! Відверніться від своїх злочинів, щоб більше вам не впасти в гріх! Звільніться від усіх переступів, які ви скоїли, і дістаньте нове серце й новий дух. Навіщо тобі вмирати, о доме Ізраїлю? Бо Мені немає втіхи від чиєїсь смерті. Тож покайся і живи!» Так проголошує Господь Бог. Сказав Господь мені: «Заведи журну пісню про князів Ізраїлю: „Що за левиця серед левів була ваша мати! Вона лежала серед молодих левів і викохувала своїх малят. Вона виростила одного із своїх малят, який став полювати на здобич, та розідрав одного з людей. Люди почули про нього, і впіймано було його у їхню пастку. Вони гаками притягли його в землю Єгипетську. Як побачила левиця, що сподівання її марні виховати того лева вожаком, то вона відібрала іншого зі своїх малят і виховала його дужим левом. Він походжає серед левів, бо тепер він дужий лев. Навчившись роздирати здобич, він зжер людину. Він повалив людські палаци, спустошив їхні міста. Вся земля і всі на ній жахалися його реву. Тоді повстали проти нього народи з навколишніх країв. Розкинули вони свої тенета і впіймався він у їхню пастку. Гаками затягли його у клітку і привезли до царя Вавилона. Посадили його у в’язницю, тож реву його не чутно було більш по горах ізраїльських. Мати ваша, мов лоза виноградна, посаджена при криниці. Родюча була вона, гіллям багата завдяки великій воді. Вигнався пагін на ній височенний, придатний для берла володаря. Виріс Він до небес, високо над густим листям, видно його було понад галуззям густим. Та вирвано з корінням лозу у люті й на землю пожбурено. Вітер зі сходу висушив її плоди, гілля її зрізано, та викинуто у вогонь, і вогонь пожер його. Тепер посадили її у пустелі в землі сухій та спраглій. Вогонь пішов з однієї з найбільших гілок і пожер її плоди. І не лишилося жодної гілки для берла володаря”. Цю журну пісню слід виконувати як пісню жалоби». Сьомого року, п’ятого місяця, десятого дня деякі старійшини Ізраїлю прийшли розпитати Господа. Вони посідали переді мною. Тоді слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, говори зі старійшинами Ізраїлю і скажи їм, що Господь Бог так говорить: „Ви прийшли розпитати Мене? Так само правда, як те, що Я живу, Я не відповім вам”». Так проголошує Господь Бог: «Чи ти судитимеш їх, сину людський? Чи слід їх судити? Ти повинен нагадати їм про мерзенні звички їхніх батьків. І скажи їм, що Господь Бог так говорить: „Того дня, як вибрав Я Ізраїль, поклявся Я, піднявши руку, всім нащадкам дому Якова. Я відкрився їм у Єгипті. Із піднесеною рукою сказав Я їм: „Я — Господь ваш Бог”. Того дня Я поклявся їм, що виведу їх із Єгипту в землю, яку я відшукав для них, край, що тече молоком та медом, землю, найпрекраснішу з усіх. Я сказав їм: „Кожен із вас хай позбудеться гидотних бовванів, не оскверняйте себе бовванами єгипетськими. Я — Господь ваш Бог”. Але вони повстали проти Мене, не слухаючи Моїх наказів. Вони не позбулися гидотних бовванів, на яких дивилися, не відмовилися від лжебогів єгипетських. Тож Я сказав, що виллю Свою лють на них і Свій гнів у Єгипетській землі. Але заради Свого імені Я зробив таке, щоб не зганьбити його в очах народів, поміж яких вони жили. Адже перед цими народами Я пообіцяв ізраїльтянам, що виведу їх із Єгипту. Ось чому Я вивів їх із Єгипту й провів через пустелю. Я дав їм Свої настанови і познайомив із Моїми законами, бо людина, що дотримуватиметься їх, живе тільки ними. Дав я їм також Мої суботи як знак між нами, щоб вони знали що Я, Господь, освятив їх. Однак народ Ізраїлю повстав проти Мене в пустелі. Вони не дотримувалися Моїх настанов, відмовлялися від Моїх законів — хоча людина, яка підкоряється їм, житиме. Вони також цілком осквернили мої суботи. Тож Я сказав: „Я виллю лють Свою на них і вигублю їх у пустелі”. Заради Мого доброго імені, та щоб зберегти його від ганьби перед народами, в яких на очах Я вивів народ Мій з неволі, Я не знищив дітей Ізраїлю. Піднявши руку, Я поклявся їм у пустелі, що не приведу їх у землю, яку дав їм — землю, що тече молоком і медом, найпрекраснішу з усіх земель. Вони відмовилися від Моїх законів, і не дотримувалися Моїх настанов і осквернили Мої суботи, бо серця їхні були віддані їхнім бовванам. Однак Я дивився на них із жалем і не вигубив їх, не поклав їм край у пустелі. Я сказав їхнім дітям у пустелі: „Не йдіть за звичаями своїх батьків, не виконуйте їхні закони, не ганьбіть себе їхніми бовванами. Я — Господь ваш Бог, дотримуйтеся Моїх настанов і старанно виконуйте Мої закони. Ревно дотримуйтесь Моїх субот, бо вони є знаком особливим між вами і Мною. Я — ваш Господь, та суботи є доказом, що Я — ваш Бог!” Але діти повстали проти Мене: вони не дотримувалися Моїх настанов і не виконували старанно Моїх законів — хоча людина, яка підкоряється їм, живе тільки ними. Вони осквернили Мої суботи, тож Я сказав: „Я виллю Мою лють і Мій гнів на них у пустелі, та винищу їх вщент”. Але спинив Себе, заради Мого доброго імені, та щоб зберегти його від ганьби перед народами, в яких на очах Я вивів народ Мій з неволі, Я не знищив дітей Ізраїлю. Тож із піднятою рукою Я присягнув їм у пустелі, що розсію їх серед народів і розкидаю по світу. Бо вони не підкорялися Моїм законам, відкинули Мої настанови й осквернили Мої суботи, і очі їхні прагнули бовванів їхніх батьків. Тож дав Я їм настанови недобрі й закони, за якими вони не могли жити. Я дозволив їм опоганитися своїми дарами аж до жертви кожного первістка — щоб Я міг сповнити їх жахом, щоб вони пізнали, що Я Господь. Через те, сину людський, говори з народом Ізраїлю і скажи їм, що Господь Бог говорить: „Ваші батьки злословили, та вступали в лихі змови проти Мене. Коли Я привів їх у землю, яку обіцяв дати їм, хоч би який пагорб вони бачили чи густолисте дерево, там одразу приносили жертви і робили пожертви. Це запалювало Мій гнів. Вони дарували свій запашний ладан і виливали питні пожертви”». Тоді Я спитав народ Ізраїлю: «Чому ви ходите на узвишшя? Але те узвишшя й досі там ». Господь сказав: «Через те, що народ Ізраїлю не припинив робити ті мерзоти, скажи йому, що Господь Бог каже: „Ви поганите себе та само, як ваші батьки поганили, поводячись як повії, та поклоняючись тим самим гидотним бовванам, яким поклонялися вони?” Приносячи своїх синів у вогні у пожертву, ви й далі поганите себе всіма своїми бовванами. І оце щоб Я дозволив вам розпитувати Мене, о дім Ізраїлю? Так само правда, як те, що Я живу, Я не дозволю вам розпитувати Мене». Так проголошує Господь Бог. «Ви кажете: „Ми хочемо бути як інші народи, інші племена світу, що служать дерев’яним й кам’яним бовванам. Так само правда, як те, що я живу, Я правитиму вами могутньою рукою, розправленим раменом та розлитою люттю. Я виведу вас із-поміж народів і зберу вас із країн, де вас розпорошено могутньою рукою і розлитою люттю. Я приведу вас до пустелі народів і там, віч-на-віч, Я виконаю присуд над вами. Як судив батьків ваших у пустелі землі Єгипетської, так Я судитиму й вас. — Проголошує Господь Бог. — Я судитиму вас, визнаю винними, та покараю за Заповітом. Я очищу вас від тих, хто бунтує і постає проти Мене. Хоч і виведу їх із землі, де вони мешкають, однак вони не ввійдуть у землю Ізраїльську. Тоді ви знатимете, що Я — Господь”». «А щодо тебе, доме Ізраїлю, то ось що Господь Бог говорить: „Ідіть і служіть кожен своєму боввану! Але потім, навіть не сподівайтеся, що Я вам відповім порадою, коли з питанням ви звертатиметесь до Мене. Ви не осквернятимете більше Моє святе ім’я своїми дарами огидним бовванам. Весь народ ізраїльський мусить прийти до Моїй святій гори, високій гори Ізраїлю. Там, у краю, весь дім Ізраїлю буде служити Мені, і там Я їм порадою на запитання відповім. Там Я прийму ваші пожертви й добірні дари разом із вашими святими жертвами. — Так проголошує Господь Бог. — Тоді Мені будуть приємні пахощі запашного ладану. Коли Я виведу вас із-поміж народів і заберу із країн, де вас розсіяно, і покажу Свою святість серед вас перед очима всіх народів. Тоді ви збагнете, що Я Господь, коли приведу вас у землю Ізраїльську, в землю, яку Я із піднятою рукою поклявся відати вашим батькам. Там ви згадаєте свою поведінку і всі ті вчинки, якими ви оскверняли себе, і ви відчуєте огиду до самих себе за все те зло, що зробили. Ви знатимете, що Я Господь, коли Я каратиму вас заради Мого імені, але не так жорстоко, як ви заслужили своєю лихою поведінкою та розбещеними звичками, о доме Ізраїля”». Так проголошує Господь Бог. Слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, повернись обличчям до Неґева, південній частини Юдеї, проповідуй і пророкуй проти лісу Неґевського краю. Скажи південному лісу: „Слухай слово Господа, ось що Господь Бог говорить: „Ось Я пошлю на тебе вогонь, і він пожере всі твої дерева, як зелені, так і сухі. Палаючий вогонь не згасне, і все від півдня до півночі згорить у ньому. Усі побачать, що Я, Господь, запалив його і він не гасне”». Тоді я сказав: «О, Господи Боже! Вони говорять про мене: „Він тільки балачки говорить, які ніколи не здійсняться”». Удруге слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, повернись обличчям до Єрусалима й проповідуй проти їхніх святинь, пророкуй проти землі Ізраїльської. Скажи краю ізраїльському: „Ось що Господь Бог говорить: „Я проти вас. Я дістану Свій меч із піхов і вигублю і праведного грішного з-поміж вас. Через те, що Я збираюся вигубити з-поміж вас праведного й грішного, меч Мій буде оголено проти і направлено проти кожного з півдня й до півночі. Тоді всі знатимуть, що Я, Господь, вихоплю меч Свій із піхов, і він туди не повернеться до тих пір, поки не завершить свою справу. Тож стогни, сину чоловічий! Стогни перед ним із розбитим серцем і з гірким сумом”». «І коли спитають тебе: „Чого ти стогнеш?” — відповіси: „Через новину, що надходить. Кожне серце пом’якшає від жаху, кожна рука зімліє, кожна душа заслабне і кожне коліно стане немічним, як вода. Вона надходить! Вона, безумовно, справдиться”», — так проголошує Господь Бог. Слово Господа дійшло до мене. Він сказав: «Сину людський, пророкуй і скажи, що говорить Господь: „Ось меч, нагострений і блискучий. Наготований він для кровопролиття, відполірований, щоб блищати, мов блискавиця! Сину Мій, ти ж бо відмовився від покарання дерев’яним дубком, який Я використовував для биття. Меч Мій нагострено, щоб використати його негайно; його нагострено й відполіровано, приготовлено для руки вбивці. Голоси і плач, сину людський, бо меч піде проти Мого народу, та проти всіх князів Ізраїлю. Вони бажали війни, тому й знайде їх смерть разом з моїм народом. Тож бий себе по стегнах, голоси від жалю. То не просто випробування. Якщо ти відмовляєшся від покарання берлом, то чим же Мені тебе покарати? Мечем!”» Так проголошує Господь Бог. «Тож, сину людський, сплесни руками і пророкуй. Хай меч ударить двічі, навіть тричі. Цей меч — для кровопролиття, для великого кровопролиття, цей меч нещадно порубає їх. Так станеться, що серця їх млітимуть від жаху й полеглих буде багато, бо при кожній брамі Я поставив меч. Його нагострено, щоб спалахував мов блискавиця. Начищено його, щоб людям смерть нести. О, меч, рубай праворуч, а потім ліворуч, хоч би куди б повернулось лезо твоє. І Я також сплесну руками, і лють Моя вгамується», — так Я, Господь Бог, сказав! Слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, накресли дві дороги, якими піде меч царя вавилонського. Обидві виходять з однієї країни. Постав знак там, де дорога повертає до міста. Накресли одну дорогу для меча, що прийде на Равву аммонійську, а другу — на Юду та укріплене місто Єрусалим. Бо цар Вавилону зупиниться на роздоріжжі, на перехресті обох доріг, щоб кинути жереб. Він ворожитиме на стрілах, радитиметься зі своїми бовванами, розглядатиме печінку. У правиці його жереб Єрусалима, він налаштує тарани, накаже почати кровопролиття, прокричить бойовим криком, встановить тарани проти брам, насипатиме вали і будуватиме башти для облоги. Ці знамення здаватимуться хибними людям Ізраїлю, бо вони присягнули на вірність Господу. Однак Він нагадає їм їхню провину й віддасть їх у полон». Через те ось що Господь Бог говорить: «Оскільки ви, люди, нагадали свої провини тим, що відкрито повстали, виявляючи гріхи свої у всьому, що робите, — за все це на вас чекає полон. О, нечестивий та неправедний князю ізраїльський, чий день настав, чий неминучий час покарання вже настав». Ось що Господь Бог говорить: «Скинь тюрбан, зніми корону! Змінилися часи: піднесений правитель принизиться, а принижений піднесеться. Я перетворю це місто на руїну! Однак цього не трапиться, доки не прийде праведний правитель. Йому Я і віддам у володіння місто це». Ти, сину людський, пророкуй і скажи: «Ось що Господь Бог говорить про аммонійців та їхню зневагу: „Ось меч, добутий для кровопролиття. Він відполірований, щоб винищувати і щоб спалахувати, мов блискавиця! З’яви усі твої даремні, не допоможуть тобі й гадання. Все це — лише непридатна брехня! Меч покладено на шиї нечестивих, їх день покарання настав, та їх зло не побачить більше світу”». «Вавилон, сховай у піхви меч. Я судитиму тебе там, де тебе було створено, у землі твоїх предків. Я виллю Свою лють на тебе і видихну на тебе палаючий гнів. Я видам тебе жорстоким людям, навченим нищити. Ти станеш паливом для вогню. Кров твоя проллється у твоїй землі, й більше тебе не згадають», — це Я, Господь Бог, так сказав. Слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, чи судитимеш ти місто (Єрусалим) за кровопролиття? Чи викриєш перед нею (Єрусалимом) усі її мерзенні вчинки? Скажи їй, що Господь Бог говорить: „О місто, що накликало на себе лиху годину, проливаючи кров посеред себе. Єрусалиме, ти споганила себе тим, що зробила поганих бовванів. Ти завинила через кров, яку пролила, ти опоганилася бовванами, яких зробила. Ти наблизила свої дні, кінець рокам твоїм настав. Через те Я зроблю тебе предметом зневаги для всіх країн. Близькі й далекі, збиткуватимуться з тебе, о горезвісне місто, повне безладдя. Подивись Єрусалиме, як кожен із ізраїльських князів, що живе в тобі, використовує силу свою, щоб кров проливати. В тобі вони батька й матір зневажають, в тобі вони пригноблюють чужинця й кривдять сироту й удовицю. Ти зневажила Мої святині й осквернила Мої суботи. В тобі заколотники прагнули пролити кров невинну, в тобі живуть ті, хто їсть у храмах на узвишшях і коїть негідні вчинки. В тобі живуть ті, хто ганьбить батьківське ліжко, і ті, хто ґвалтує жінок під час їхніх місячних. В тобі чоловік чинить мерзенний злочин із жінкою свого сусіди, інший вкриває ганьбою невістку свою, а інший ґвалтує сестру свою, дочку свого рідного батька. В тобі чоловіки беруть хабарі, щоб проливати кров, ти береш лихву й відсотки і через здирство дістаєш неправедні прибутки від сусідів своїх. Ви забули мене”». Так проголошує Господь Бог: «Тепер Я сплесну в долоні та припиню неправедні вчинки твої. Я покараю тебе за вбивство та обман. Чи витримає твоя мужність, чи будуть сильними руки того дня, коли Я покараю тебе? Я, Господь, промовив це і так зроблю. Я розпорошу тебе поміж народами і розкидаю по країнах, Я покладу край нечистоті твоїй. Коли тебе буде опоганено в очах усіх народів, ти знатимеш, що Я — Господь». І слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, дім Ізраїлю став для Мене жужелицею. Вони для Мене наче мідь, залізо, оливо, свинець — нічого не варті поруч із сріблом». Через те ось що Господь говорить: «За те, що ви всі стали жужелицею, я зберу вас у Єрусалимі. Так само, як люди збирають срібло, мідь, залізо, свинець й оливо в горнилі, щоб розплавити їх у вогняному потоці, так і Я зберу вас у Моєму гніві й люті посеред міста і розтоплю вас. Я зберу вас і дмухну на вас Своєю вогняною люттю, і вас розтопить серед міста. Так само, як срібло плавлять у горнилі, так і вас розтоплять посеред нього, і ви знатимете, що Я, Господь, вилив Свій гнів на вас». І Слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, скажи Ізраїлю: „Ти — нечиста земля, що не матиме дощу, бо прогнівила ти Мене. Її князі плетуть змову, немов ревучий лев, що роздирає свою здобич. Вони знищили безліч людей, нахапали багато дорогоцінних речей і з їхньої вини в цій землі багато вдів. Її священики чинять насильство над законом Моїм і оскверняють Мої святині. Вони не відрізняють святе від звичайного, вони вчать, що немає різниці між нечистим і чистим, вони зневажають Мої суботи, тож і Мене ганьблять перед людьми. Її князі в місті, мов вовки, що роздирають свою здобич. Вони кров проливають і вбивають людей, щоб дістати неправедні прибутки. Пророки не попереджають людей, вони лише приховують правду. Вони подібні до робітників, що не ремонтують проломи в мурі, а лише забілюють їх. Всі їхні пророцтва, то брехня. Вони віщують: „Ось що Всевишній говорить”, — коли Господь їм не казав нічого. Люди цієї землі займаються здирством і грабунками; вони гноблять бідних і нужденних, знущаються з чужинців, відмовляючи їм у справедливості. Я закликав покаятись народ, шукав серед них людину, яка б відремонтувала проломи у стіні й, ставши переді Мною біля мура, захистила землю цю, щоб Мені не довелося нищити її, але я не знайшов нікого. Тож я виллю лють свою на них і пожеру Моїм вогняним гнівом, покараю за всі мерзотні гріхи, що вони накоїли”». Так проголошує Господь Бог. Слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, послухай притчу про Самарію та Єрусалим: були дві жінки, дочки однієї матері. Стали вони повіями в Єгипті, і займалися розпустою з самого юного віку. Там вони вперше дали торкнутися їхніх сосків, там уперше стиснули їхні дівочі груди. Старшу сестру звали Огола, а меншу — Оголива. Були вони Моїми жінками й народили багато синів та дочок. Огола — це Самарія, а Оголива — Єрусалим. Огола займалася розпустою, коли вона була ще Моя. Вона була хтива до своїх коханців, ассирійців-воїнів, вбраних у блакитне, а ще й до правителів й начальників — все вродливих молодиків і вершників на конях. І віддавала вона себе як розпусниця найдобірнішим із ассирійців і поганила себе всіма бовванами кожного з них, до кого була хтива. Окрім того, вона не кинула розпусти, що почала ще в Єгипті, коли за часів її молодості чоловіки спали з нею, голубили її дівочі перса й виливали свою хтивість на неї. Через те Я передав її коханцям-ассирійцям, до яких вона була хтива. Вони роздягли її до голизни, забрали її синів і дочок і вбили її мечем. І стала вона притчею во язицех серед жінок, і було на неї накладено кару. Сестра її Оголива бачила це, однак у своїй хтивості й розпусті була вона ще розбещеніша, ніж сестра. Вона теж була хтива до ассирійців: правителів і начальників, воїнів у повному вбранні, вершників на конях, усіх вродливих молодиків. Я бачив, що вона також ганьбила себе; обидві йшли однією дорогою, робивши ті ж самі помилки. Але Оголива зайшла у своїй розпусті ще далі. У Вавилоні побачила вона чоловіків, змальованих на стіні, постаті халдеїв-воїнів у червоному вбранні. Вони мали пояси навколо стану зі спадаючими тюрбанами на головах, усі вони виглядали, як вавилонські військові старшини, що родом із Халдеї. Як тільки вона побачила їх, то запалала бажанням до них і послала до них посланців у Халдею. Тоді вавилоняни прийшли до неї, до ліжка любові й у хтивості своїй осквернили її. Після того, як вони її опоганили, вона відвернулась від них із огидою. Коли Оголива так відкрито займалася розпустою й виставляла голизну свою, Я відвернувся від неї з огидою, так само, як відвернувся й від сестри її. Однак вона ставала все менш розбірливою, згадуючи дні своєї молодості, коли була розпусницею в Єгипті. Там вона злягалася зі своїми коханцями, статеві органи яких були як в ослів, а пожадливість, мов у жеребців. Тож ти тужила за розпустою своєї молодості, коли в Єгипті коханці лоно твоє голубили й молоді твої груди пестили». Через те, Оголиво, ось що Господь Бог говорить: «Я підніму проти тебе твоїх коханців, тих, що відвернулися від тебе з огидою, і поведу їх на тебе з усіх боків. Я підніму вавилонян та всіх халдеїв, людей з Пекоду, Шоа, Коа, та всіх ассирійців з ними, вродливих молодиків, усе правителів та начальників, військових старшин і високих чином, усе верхи на конях. Вони прийдуть проти тебе зі зброєю, колісницями й возами і силою силенною людей. Вони обступлять тебе з усіх боків із великими й малими щитами і в шоломах. Я віддам їм тебе на кару, і вони каратимуть тебе за своїм мірилом. Я спрямую мій ревний гнів проти тебе, і вони люто розправляться з тобою: вони відріжуть твої ніс і вуха, а ті, хто виживе в тебе, поляжуть від меча. Вони заберуть синів твоїх і дочок, а тих, що залишаться в тебе, вогонь пожере. Вони поздирають з тебе одяг і заберуть твої чудові прикраси. Так я покладу край твоїй розпусті єгипетській. Ти більше не підведеш очі на все це і ніколи більше не згадаєш Єгипет». Бо ось що Господь Бог говорить: «От Я віддам тебе в руки тих, кого ти ненавидиш, від кого ти відвернулася з огидою. Вони з тобою люто розправляться, вони заберуть усе, що тобою створено. Залишать вони тебе голу й неприкриту, і ганьбу розпусти твоєї буде викрито. Всі побачать, що мрії твої були гріховні. І дістанеться тобі за те, що ти злягалася з народами й поганила себе їхніми бовванами. Ти пішла дорогою сестри своєї Оголи, тож я дам тобі її чашу покарання». Ось що Господь Бог говорить: «Ти вип’єш чашу отрути покарання сестри твоєї, чашу велику й глибоку. І принесе вона зневагу і наругу, бо так багато в ній вміститься. І охоплять тебе сп’яніння і смуток з чаші загибелі й спустошення, з чаші сестри твоєї Самарії. Ти вип’єш її до останньої краплини, ти розіб’єш її на друзки і роздереш свої груди від болю. Бо Я, Господь Бог, так сказав!» Бо ось що Господь Бог говорить: «За те, що ти, Єрусалиме, забула й відштовхнула Мене, віддавшись розпусті та блуду, покарання понесеш». Господь сказав мені: «Сину людський, чи судитимеш ти Оголу й Оголиву? Тоді постав їх віч-на-віч із їхніми мерзенними звичками. Бо вони перелюб чинили, і кров на руках їхніх. Вони перелюб чинили з їхніми бовванами, вони навіть дітей своїх, яких мені народили, приносили в жертву на поживу їм. Вони ще й таке робили: поганили мої святині й оскверняли мої суботи. Того самого дня, коли вони принесли в жертву бовванам своїх дітей, вони ввійшли в Мою святиню й осквернили її. Ось що зробили вони у храмі Моїм. Навіть посилали по чоловіків, які приходили здалеку, і коли з’являлися, ти купалась для них, підмальовувала очі й прикрашалась дорогоцінностями. Ти сиділа на пишному ложі, а перед чоловіками був розставлений стіл, на якому було запашне куріння і олива, що належали Мені. Галас безжурної юрби оточував Єрусалим; п’яниць приводили з пустелі разом із чоловіками з натовпу і вдягали вони браслети на руки цієї жінки й сестри її, і розкішні корони на голови їхні. Тоді Я спитав одну з жінок, виснажену від перелюбів: „Невже ж коханці й надалі будуть приходити до неї, вимагаючи розпусти, а вона залюбки віддаватиметься їм?” Так само, як чоловіки входять до повій, так і вони ходили до тих розпусних жінок Оголи та Оголиви. Але праведні мужі судитимуть їх і присудять до покарання за перелюб і кров, бо вони розпусниці і кров у них на руках». Ось що Господь Бог говорить: «Приведіть натовп на них, віддайте їх жаху і грабунку. Натовп поб’є їх камінням і порубає мечами; вони повбивають їхніх синів і дочок і спалять їхні будинки. Так Я покладу край розпусті в цій землі, щоб усі жінки мали науку і не йшли таким шляхом. Ти багато страждатимеш через свою розпусту і нестимеш кару за гріхи ідолопоклонства. Тоді ти знатимеш, що Я — Господь Бог». Дев’ятого року, десятого місяця, на десятий день виходу, слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, запиши це число, цю саму дату, бо саме в цей день цар Вавилону оточив Єрусалим. Розкажи цьому бунтівному дому притчу, яку Господь Бог говорить: „Постав казан на вогонь, постав і наповни водою. Поклади в нього м’яса шматки всі добірні шматки: стегно й лопатку. Наповни його найкращими кістками. Візьми добірних овець із отари. Склади під казаном дрова. Вари ті шматки м’яса, вари їх, доки навіть кістки не упріють”. Бо ось що Господь Бог говорить: „Горе місту кровопролиття Єрусалиму, немов казанові, вкритому зараз іржею, який вичистити неможна! Тож витягни м’ясо шматок за шматком, але не дозволяй священикам їсте це м’ясо, тому що вкрито воно іржею. Бо кров, що пролито у місті, лишається на ній. Він вилив її на голу скелю, не на землю, де б укрив її порох. Щоб розбурхати гнів і помститися за смерть невинних. Я вилив її кров на голу скелю, щоб не припорошилася вона”. Тож ось що Господь Бог говорить: „Горе місту кровопролиття! Складу Я високо дрова для вогнища великого. Тож поклади дров під казаном і запали вогонь. Звари добре м’ясо, приправлене прянощами, і хай кістки зімліють. Тоді постав порожній казан на вуглини, хай стоїть, доки не розжариться, доки мідь його не засвітиться, щоб бруд у ньому розтопився і щоб іржа вигоріла. Та марні всі зусилля народу Єрусалима, бо плями іржі нічім не змити. Тільки полум’я покарання виведе гидотні плями. Я намагавсь очистити тебе від бруду твого гріха, а ти від своєї нечистоти не очищалася і не очистишся, аж доки Я не зжену Свій гнів на тобі”». Я, Господь Бог, так сказав: «Час діяти настав для Мене, Я не відступлюсь, не змилуюсь, не подарую. Тебе судитимуть за твоєю поведінкою та вчинками твоїми». Так проголошує Господь Бог. Слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, ти дуже кохаєш свою дружину, та Я єдиним ударом заберу її, втіху очей твоїх. Однак не тужи, не плач, не проливай сліз. Тихо стогни, не сумуй за мертвою. Не розвивай свій тюрбан, не знімай сандалії на, не ховай вуса й не їж жалобних страв». Тож я поговорив з людьми вранці, а ввечері дружина моя померла. Наступного ранку я зробив, як мені було наказано. Тоді люди спитали мене: «Чи не скажеш ти нам, яке відношення до нас має все це?» Тож я сказав їм, що слово Господа дійшло до мене: «Скажи дому Ізраїлю, що Господь Бог говорить: „Я спаплюжу святиню Свою, твердиню, якою ви пишалися, втіху очей ваших, предмет любові вашої. І сини та дочки ваші, яких ви залишили за собою, поляжуть від меча”. І ви робитимете так, як я зробив. Ви не закриватимете вуса свої, не їстимете жалобних страв, не сумуватиме. Ви не скидатимете тюрбани свої з голів, ані сандалії з ніг, не журитиметеся й не плакатимете, а будете сохнути за свої гріхи і стогнатимете самі з собою. Езекиїл буде вам знаком: робіть так, як він зробив. Коли це станеться, ви знатимете, що Я Господь Бог. А ти, сину людський, того дня, коли я заберу їхню твердиню, їхню радість і славу, втіху очей їхніх, бажання серця їхнього (Єрусалим), а також їхніх синів і дочок, того дня втікач прийде розповісти тобі цю новину. І тієї миті уста твої відкриються, ти говоритимеш із ним і більше не мовчатимеш. Тож ти будеш знаком для них, і вони знатимуть, що Я — Господь». Слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, повернись проти аммонійців і пророкуй проти них. Скажи їм, щоб вони почули слово Господа Бога, бо ось що Господь Бог говорить: „За те, що ти, зловтішався над моєю святинею, коли її було сплюндровано, і над землею Ізраїля, коли її спустошували, і над народом юдейським, коли пішов він у полон, за те Я віддам тебе народу Сходу в неволю. Вони розташують свої табори й поставлять свої намети серед тебе; вони їстимуть твої плоди і питимуть твоє молоко. Я зроблю Равву пасовиськом для верблюдів, а Аммон — кошарою для овець. Тоді ти знатимеш, що Я Господь Бог”». Бо ось що Господь Бог говорить: «Аммонійці, ви плескали у долоні й тупотіли ногами, радіючи з усією злобою серця свого загибелі землі Ізраїльської. За те Я покараю вас. Ви станете здобиччю на війні. Я винищу вас з-поміж народів, і вигублю з-поміж земель. Я зруйную вас, і ви знатиме, що Я Господь». Ось що Господь Бог говорить: «Моав та Сеїр сказали: „Погляньте, дім Ізраїлю став, як усі інші народи”. За те я залишу беззахисним край Моаву, його прикордонні міста: Бет-Єшимот, Ваал-Меон та Киріатаїм — славу цієї землі. Я віддам Моав разом із аммонійцями у володіння народам Сходу, щоб не було й згадки поміж народами про аммонійців. Я покараю Моав. Тоді вони знатимуть, що Я Господь». Ось що Господь Бог говорить: «Едом помстився дому Ізраїля й дуже завинив цим». Через те ось що Господь Бог говорить: «Я простягну Мою руку проти Едома і повбиваю його людей і худобу. Я спустошу його від Темана до Дедана — всі вони поляжуть від меча. Я відплачу Едому рукою мого народу ізраїльського. Вони обійдуться з Едомом згідно з Моїм гнівом та Моєю люттю, вони знатимуть помсту Мою». Так проголошує Господь Бог. Ось що Господь Бог говорить: «Филистимляни вдавалися до помсти і мстилися з люттю в серцях і з довічною ворожнечею намагалися вигубити юдеїв». За те ось що Господь Бог говорить: «От Я підніму руку на филистимлян, і винищу керетян і вигублю тих, хто лишилися на узбережжі. Я довершу велику помсту їм і покараю їх у гніві Своєму. Тоді вони знатимуть, що я — Господь, коли я відплачу їм». На одинадцятий рік вигнання, першого дня місяця слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, Тир сказав на Єрусалим: „Ура! Розбито браму народів і двері її навстіж відчинено мені. Тепер, коли лежить він у руїнах, я зберу багато коштовних речей!” Через те ось що Господь Бог говорить: „Я проти тебе, о Тире, і Я приведу на тебе багато народів, вони набігатимуть, наче хвилі морські. Зруйнують вони мури Тира й повалять башти його. Я вимету порох з його каміння й зроблю з нього голу скелю. Він стане місцем серед моря, щоб розстеляти рибальські сіті, бо Я так сказав. Так проголошує Господь Бог. І стане він здобиччю для народів. Дочки її на суходолі спустошені будуть мечем. Тоді вони дізнаються, що Я Господь”». Бо ось що Господь Бог говорить: «Із півночі ось я нашлю проти Тира Навуходоносора, царя Вавилону, царя царів, із кіньми та колісницями, з вершниками та великим військом. Він спустошить мечем твої дочки на суходолі, він встановить проти тебе пересувні башти для облоги, нагорне вали аж до мурів твоїх і підніме щити проти тебе. Він спрямує удари таранів своїх на твої мури й зруйнує башти твої своїми сокирами. Коней в нього така сила, що вкриють вони тебе пилюкою. Мури твої затремтять від тупоту бойових коней, возів та колісниць, коли ввійде він у брами твої, як люди входять у місто крізь проламані мури. Копита коней його потопчуть усі твої вулиці, мечі посічуть людей, і могутні колони твої впадуть на землю. Пограбують вони багатства твої і заберуть як здобич товари, зламають вони мури твої і зруйнують прекрасні будинки, поскидають твої кам’яні та дерев’яні будівлі в море. Я покладу край твоїм голосним пісням, і музика арф твоїх більш не лунатиме. Я зроблю тебе голою скелею, і станеш ти місцем, де розстеляють рибальські сіті. Ніколи тебе не відбудують, бо Я, Господь, це сказав». Так проголошує Господь Бог. Ось що говорить Господь Бог Тиру: «Чи не здригнуться береги від звуку твого падіння, коли поранені стогнатимуть і різанина запанує серед тебе? Тоді всі князі узбережжя посходять зі своїх тронів, відкладуть шати свої і знімуть гаптований одяг. Вбрані у жах, сидітимуть вони на землі і тремтітимуть, налякані твоїм падінням. Тоді заведуть над тобою жалобну пісню і мовлять тобі: „Тире, як же тебе зруйновано, о місто прославлене? Заморські народи подорожували з далекої землі, щоб жити в твоїх стінах. Ти було твердинею на морі, ти і люди твої наводили жах на усіх, хто жив на суші. Тепер, у день падіння твого, тремтять узбережжя; острови у морі нажахані загибеллю твоєю”». Ось що Господь Бог говорить: «Коли Я зроблю тебе безлюдним містом і океанські глибини потоплять тебе, коли його глибокі води морські вкриють тебе, тоді штовхну Я тебе під землю разом із тими, кому дорога до цвинтарної ями, до людей, які жили колись. І жити тобі під землею як віковічній руїні, разом із тими, хто зійшов до домовини. І не повернешся ти і не посядеш місця на землі живих. Зроблю тебе жахом для всіх, і не стане більше тебе. Шукатимуть тебе, але ніколи не знайдуть». Так проголошує Господь Бог. Слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, заведи жалобну пісню над Тиром. Скажи йому: „О ти, морські ворота, купець між островів, ось що Господь Бог говорить: „Ти кажеш О, Тире, що ти неперевершений красою! У відкритому морі кордони твої, будівники твої дарували тобі досконалу красу, неначе кораблі, які від тебе відходять. Човни твої зроблено з сенірських кипарисів, а на щогли кедр пішов леванський. А весла зроблено з дубів башанських, рубки на палубах з кіпрської сосни оздоблені слоновою кісткою. З гаптованого єгипетського полотна твої вітрила, і вони ж тобі виступають стягом; Твої пурпурні й голубі намети були з Кіпру. З Сидона та Арвада веслярі твої, всі наймудріші керманичі твої, о Тире. Ґевальські старійшини і мудреці конопатили щілини на твоїх кораблях. Кораблі всіх морів і моряки їхні приходили по крам до тебе”. Люди з Персії, Луду та Путу служили у війську твоїм. Повісили вони щити та шоломи свої на мурах твоїх, звеличивши тебе. Арвадські і кіликійські мужі своїм військом стояли по мурах твоїх із кожного боку; люди з Ґаммаду стояли у баштах твоїх, довершуючи красу твою досконалу. Таршиш торгував із тобою завдяки багатству твоєму неміряному; вони вимінювали срібло, залізо, оливо й свинець на твої товари. Яван, Тувал і Мешех торгували з тобою; вони вимінювали рабів та вироби із бронзи на твої товари. З Тоґарми приводили коней робочих та бойових, а ще мулів за твої товари. Люди з Дедана торгували з тобою й багато островів були твоїми покупцями. Вони платили тобі слоновою кісткою і чорним деревом. Арам торгував із тобою завдяки різноманітності виробів твоїх; вони приносили карбункул, порфіру, гаптоване тонке полотно, коралі й рубіни за товари твої. Юдея й Ізраїльські землі торгували з тобою, міняли вони пшеницю, віск, мед, олію і бальзам на товари твої. Дамаск, завдяки багатству твоєму та силі силенній виробів твоїх, вони торгували із тобою вином із Хелбона й білою вовною. Данові люди привозили вина з Узалу в обмін на товари твої. Вимінювали вони вироби з заліза, касію й аїр на товари твої. Дедан торгував з тобою попонами для коней. Аравія й князі кедарські були торговцями твоїми, вони торгували ягнятами, баранами й козлами з тобою. Купці Шеби та Раами торгували з тобою; вимінювали найзапашніші прянощі й дорогоцінне каміння та золото на товари твої. Гаран, Канне та Едем, купці Шеби, Ашшура й Килмада торгували з тобою. На ринку твоєму вони торгували з тобою чудовим вбранням, блакитними й гаптованими тканинами, різнобарвними килимами й міцним плетеним мотуззям. Тиру, подібний ти до великого корабля, який був наповнений різноманітним крамом. У відкрите море вивели тебе гребці твої, та східний вітер потопить тебе в безодні океану. Багатство, товари й крам твій, керманичі й моряки твої і теслі корабельні, купці усі воїни твої, і всі, хто на борту, потонуть у самому серці моря у день загибелі твоєї. Здригнеться все довкола, коли закричать твої моряки. Всі веслярі, керманичі і моряки покинуть борт твій, попливуть на берег. І заголосять гірко над тобою, і в розпачі закричать, посиплять голови порохом і качатимуться в попелі. Поголять вони голови свої через тебе і вберуться у волосяницю. Й плакатимуть над тобою у смутку й гіркій жалобі, неначе над мертвою людиною”. Поки вони голоситимуть і тужитимуть за тобою, заведуть вони жалобну пісню про тебе: „Немає подібних Тиру, що загинув серед моря. Коли товари твої йшли по морях, багато народів ти задовольняв твоїм великим багатством, товарами своїми збагатив ти царів землі. Тепер же ти розбитий у глибинах моря. Усі твої скарби й увесь твій люд пішли разом з тобою. Жахнулися усі на островах, їхні царі здригнулися від жаху й обличчя їхні страх спотворив. Купці народів інших свистять глузливо над тобою. Тебе спіткала жахлива доля, тебе не буде більш ніколи”». Слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, скажи правителю Тира, що так говорить Господь Бог: „У погорді серця свого кажеш ти: „Я — бог, я сиджу на престолі бога посеред морів”. Але ж ти людина, а не Господь, хоча й ти уявляєш себе рівним Богу. Чи мудріший ти за Даниїла? Чи жодна таємниця не прихована від тебе? Мудрістю й розумом добув ти багатства собі і назбирав золота й срібла у скарбницях своїх. Великою майстерністю в торгівлі ти примножив багатства свої й через багатства серце твоє запишалося”». Через те ось що Господь Бог говорить: «Раз ти гадаєш, що мудрий, як бог, Я наведу на тебе чужинців, найлютіших із-поміж народів. Дістануть вони мечі свої і підуть проти краси й мудрості твоєї і зруйнують велич осяйну твою. Зіпхнуть вони тебе до ями цвинтарної, неначе моряка того, що смерть зустрів у глибині морів. Чи скажеш ти тоді: „Я — бог”, — перед тими, хто вбив тебе? Лише людиною будеш ти, не богом, в руках у тих, хто вб’є тебе. Помреш ти смертю необрізаних в руках чужинців». Так каже Господь Бог. Слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, заведи жалобну пісню над царем Тира і скажи йому, що Господь Бог говорить: „Ти був зразком довершеності, сповнений мудрості й досконалий красою. Був ти у Едемі, в Божому саду, й дорогоцінне каміння прикрашало тебе: рубін, топаз, смарагд, хризоліт, онікс, яшма, сапфір, бірюза та берил, та оправи й оздоблення з золота. Так було в той день, коли тебе створили. Помазаний ти був, мов Херувим. Розвівши крила, стояв ти біля Мого трону. Був ти на Святій горі Божій і походжав серед вогняного каміння. Був ти бездоганний у вчинках із того дня, як було тебе створено, й аж доки нечестивість не завелась в тобі. Твоя далекосяжна торгівля, прибутком багата, сповнила тебе насильством і гріх охопив тебе. То ж я в ганьбі прогнав тебе з гори Бога, й вигнав тебе, Херувиме, з-поміж вогняного каміння. Серце твоє запишалося з вроди твоєї, а мудрість твоя отруїлася величчям твоїм. Тож кинув Я тебе на землю, зробивши застереження царям. Осквернив ти святині свої гріхами й безчесною торгівлею. Тож Я видобув вогонь з-посеред тебе і той вогонь пожер тебе. Перетворив тебе на попіл земний на очах у всіх, щоб бачили твій сором. Твій приклад настрашив усіх, хто знав тебе поміж народів. Й тебе не буде більш ніколи, ти згинув на віки”». Слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, повернись обличчям проти Сидона, пророкуй проти нього. Скажи, що Господь Бог так говорить: „Я проти тебе, О Сидоне, але Мене вшанують твої люди. Вони дізнаються, що Я — Господь, коли Я кару наведу на тебе явивши Свою святість перед містом. Чуму на тебе Я нашлю і кров спливатиме по вулицях твоїх. Убиті падатимуть від меча посеред тебе, мечі ворожі прийдуть на тебе зусібіч. Тоді вони збагнуть, що Я — Господь. Не матиме більше Ізраїль підступних сусідів таких, які ненавиділи її. Вони мов терни, з гострими колючками прагнули смерті Ізраїлю. Але будуть вони знати, що Я — Господь Бог”». Ось що Господь Бог говорить: «Коли я зберу народ ізраїльський з-поміж народів, де їх розпорошено, Я явлю Свою святість серед них перед очима всіх народів. Тоді вони житимуть у своїй власній землі, що Я її дав слузі Своєму Якову. Вони житимуть там у безпеці й позводять будинки й насадять виноградники. Вони житимуть у безпеці, коли я наведу кару на сусідів їхніх, що зводили наклеп на них. Тоді вони знатимуть, що я — Господь Бог їхній». Десятого року, десятого місяця вигнання на дванадцятий день слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, повернись обличчям проти фараона й пророкуй проти нього і проти всього Єгипту. Звернись до нього і скажи, що так Господь Бог говорить: „Я проти тебе, фараоне, царю Єгипту. Ти — велика потвора, що лежить на березі ріки. Ти кажеш: „Ніл мій, Я створив його для себе!” Та я встромлю гаки в твої щелепи, примушу риб із рік твоїх обліпити луску твою. Я витягну тебе з твоїх потоків з усією рибою, що обліпить луску твою. Я лишу тебе в пустелі, тебе і всю рибу з потоків твоїх. Залишишся ти в пустелі й не піднімуть тебе й не поховають. Віддам я тебе на поживу звірям земним і птахам небесним. Тоді всі, хто живе в Єгипті, знатимуть що Я — Господь. Бо ти був опорою для дому Ізраїлю, та опорою з очерету. Коли вони хапалися за тебе, ти трощився й роздирав їм плечі. Коли вони спиралися на тебе, ти ламався, й спини їхні калічило”». Тож ось що Господь Бог говорить: «Я підніму меч на тебе й повбиваю чоловіків твоїх й худобу їхню. Стане Єгипет безлюдною пустелею, тоді вони знатимуть, що Я — Господь. Все це за те, що ти сказав: „Ніл мій, це я створив його”». Бог сказав: «Через те Я проти тебе й проти рік твоїх, і зроблю Я землю Єгипетську руїною та безлюдною пустелею від Миґдола до Асуана й аж до самого кордону Ефіопії. Не ступатиме там нога ні людини, ані тварини, і ніхто не житиме там протягом сорока років. Я зроблю землю Єгипетську неначе пустелю серед спустошених земель, і міста його лежатимуть безлюдні протягом сорока років. Я розпорошу єгиптян поміж народами й розкидаю їх по світу». Однак ось що Господь Бог говорить: «Наприкінці сорока років Я зберу єгиптян з-поміж народів, де їх розвіяно. Я приведу їх назад із полону й поверну їх до Верхнього Єгипту, землі їхніх предків. Там житимуть вони невеличким царством. І буде воно найменшим із царств і ніколи більше не піднесеться над іншими народами. Я зроблю його таким слабким, що воно ніколи більше не правитиме народами. Ніколи більше народ Ізраїлю не залежатиме від Єгипту, він буде лише згадкою про їхній гріх, коли вони зверталися до нього по допомогу. Тоді вони знатимуть, що Я Господь, володар їхній». Двадцять сьомого року вигнання, першого місяця, першого дня, слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, Навуходоносор, цар Вавилона підняв військо своє в важкий похід проти Тира. Кожна голова облисіла й кожне плече обдерлося від тяжкого вантажу. Однак ні він, ні військо його не отримали ніякої винагороди за похід на Тир — то все було марне». Через те ось що Господь Бог говорить: «Я віддам Єгипет Навуходоносору, царю Вавилона, і він заволодіє його багатствами. Він забере здобич і пограбує землю на платню війську своєму. Я віддав йому Єгипет як винагороду за його зусилля, бо він і військо його зробили це для мене». Так проголошує Господь Бог: «Того дня Я вирощу ріг для дому Ізраїлю, зроблю народ цей могутнім. Його люди сміятимуться з Єгипту. Тоді вони знатимуть, що Я — Господь». Слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, пророкуй і скажи, що Господь Бог говорить: „Голосіть і причитайте: „Що то за день! Страшна година настає!” Бо день вже близько: день Господній, день хмарний, час страшного суду багатьох народів. Прийде меч на Єгипет, і великий страх охопить Куш. Військо Вавилона захопить народ Єгипту у полон і зруйнує підвалини його”. Багато народів підписали мірний договір з Єгиптом: Ефіопія і Лівія, Луд і вся Аравія, Куш і народ Заповіту, але всі вони поляжуть від меча!» Ось що Господь Бог говорить: «Впадуть союзники Єгипту, і сила гордості його занепаде. Від Миґдола до Асуана вони поляжуть від меча». Так сказав Господь Бог: «Спустошення на них чекає серед пустельних земель лежатимуть їхні міста серед зруйнованих земель. Тоді вони знатимуть, що Я Господь, коли Я вогонь напущу на Єгипет, коли всіх помічників його буде розбито. Того дня вийдуть від Мене посланці на кораблях, щоб посіяти страх в Ефіопії. Зараз Ефіопія почуває себе у безпеці, але у день покарання Єгипту вона буде трястися від жаху. Цей день вже настає». Ось що Господь Бог говорить: «Я покладу край багатолюдності Єгипту рукою Навуходоносора, царя Вавилону. Він і військо його — найлютіші поміж усіх народів. Вони прийдуть, щоб винищити край, і піднесуть мечі свої на Єгипет, і сповнять землю вбитими. Я висушу потоки Нілу й продам цю землю лихим людям. Руками чужинців спустошу я землю й усе в ній. Я, Господь, сказав це». Ось що Господь Бог говорить: «Я знищу бовванів, зруйную скульптури у Мемфісі. Не буде більше князя у Єгипті, і Я посію страх по всій землі. Я спустошу Патрос, запалю Зоан, і покараю Но. Я виллю лють Мою на Син, єгипетську твердиню, і вигублю багатолюдність Но. Я запалю Єгипет: від жаху й болю корчитися буде Син. Но візьмуть штурмом, а Мемфіс порине в розпач. Юнаки із Она й Півесета поляжуть від меча, й загарбникам дістануться міста. Потьмариться день у Тапанесі, коли я зламаю ярмо Єгипту; там гордій силі його настане кінець. Накриють його хмари, й дочок його в неволю поженуть. Тож покараю Я людей Єгипту, і знатимуть вони, що Я — Господь». Одинадцятого року, першого місяця, на сьомий день вигнання слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, зламав я руку (силу) фараонові, царю Єгипту. Її не було перев’язано, не було накладено шину, щоб стала вона дужою достатньо, щоб тримати меч». Через те ось що Господь Бог говорить: «Я проти фараона, царя Єгипту. Я зламаю обидві його руки: здорову разом із поламаною — і меч випаде з його руки. Я розсію Єгиптян поміж народами й розкидаю їх по світу. Я зміцню руки царя Вавилона і вкладу Мій меч у руку його, а руки фараона зламаю, і він стогнатиме перед ним, мов смертельно поранений. Я зміцню руки царя Вавилона, а руки фараона впадуть безсило. Тоді вони знатимуть, що Я Господь, коли я вкладу меч Свій у руку царя Вавилона, і він підніме його на Єгипет. Я розсію Єгиптян поміж народами й розкидаю їх по світу. Тоді вони знатимуть, що Я — Господь». Одинадцятого року, третього місяця у перший день вигнання слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, скажи фараонові, царю Єгипту і його народу: „Чию велич можна порівняти з твоєю? Ассирія колись була кедром ливанським, із гіллям рясним, що затіняло ліс; сягнистий, він вивищувавсь над хмарами. Плекали води його велич, глибини давали йому висоту. Потоки в підніжжі його струмували і розтікались до інших дерев. Тож вигнався він вище всіх дерев у полі, з розлогим гіллям, з кроною густою, адже води завжди було удосталь. Гніздилися птахи небесні в його гіллі, під ним плодились звірі польові, у затінку його великі народи селились. Він був величний красою і буйнолистий, адже коріння сягало підземних вод. Кедри Бога в саду Едемськім не могли з ним змагатися гіллям. Навіть платани не могли зрівнятись з його листям. В Божім саду не було йому рівних дерев! Я дав йому вроду і силу гілля на заздрість деревам Едема у Бога в саду”». Тож ось що Господь Бог говорить: «Я дозволив йому вирости над іншими деревами, та він запишався висотою своєю. За те Я віддав його земному володарю, щоб чинив з ним по гріхах його. Я відштовхнув його від себе. І найлютіші чужих народів зрубали його й покинули. Гілля його попадало по всіх горах і долинах, віття його поламане лежало по всіх яругах краю. Всі народи землі вийшли з тіні його й покинули її. Всі птахи небесні повсідалися на поваленому стовбурі, й усі звірі польові були серед віття його. Тож більш ніякі дерева при воді не сягали так гордо в небо, вивищуючись над листям інших. Більше ніякі добре зрошені дерева ніколи не досягнуть височини такої. Всі вони приречені на смерть, на підземний край, разом із смертними синами людськими, чий шлях веде до цвинтарної ями». Ось що Господь Бог говорить: «Того дня, як зійшов він у Шеол, Я тугу випустив. Жалобою Я вкрив глибокі води, спинив потоки. Ливан я смутком огорнув, і всі дерева польові зав’яли. Я змусив усі народи здригнутися від звуку падіння його, коли зіпхнув Я його вниз, у Шеол разом із тими, чий шлях веде до ями. Тоді всі дерева Едему, найдобірніші й найкращі в Ливані, всі дерева, добре зрошені, упокоїлися в глибині підземній. Ті, хто жив у тіні його, союзники його поміж народами, також пішли в могилу разом із ним, приєдналися до тих, хто поліг від меча. Яке із дерев Едему може зрівнятися з тобою, о Єгипет, пишнотою й величчям? Однак тобі також шлях до глибин підземних разом із деревами Едему. Лежатимеш ти серед них, необрізаних чужинців, разом із тими, хто поліг від меча. Це фараон і всі його юрмиська». Так проголошує Господь Бог. Двадцятого року дванадцятого місяця в перший день вигнання слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, заведи жалобну пісню над фараоном, царем Єгипту і скажи йому: „Вважаєш ти себе левом між народами, але насправді, ти немов морська потвора, що борсається у воді. Ногами ти каламутиш воду, й замулюєш єгипетські річки”». Ось що Господь Бог говорить: «Разом із багатьма людьми накину Я на тебе сіті, й тенетами Моїми вони витягнуть тебе. Та опісля, Я кину тебе на землю, жбурну у чисте поле. Я пущу усіх птахів небесних усістись на тобі. Я дам усім звірям земним насититись тобою. Порозкидаю твоє м’ясо по горах, долини сповню рештками твоїми. Твоєю кров’ю Я позрошую поля до самих гір, останками твоїми позаповнюю яруги. Коли настане твій кінець, Я вкрию темрявою небо й погашу зірки. Я сонце хмарою закрию, і місяць перестане світить. Я затемню яскраві світила в небі над тобою. Я темрявою вкрию твою землю». Так проголошує Господь Бог: «Тривогу Я внесу в серця людей численних, як винищу тебе поміж народами, між землями, яких ти навіть і не знаєш. Багато народів змушу я жахнутись, й царі тремтітимуть від жаху через тебе, як перед ними Я змахну Своїм мечем. І в день твого падіння кожен з них тремтітиме щомиті за своє життя». Бо ось що Господь Бог говорить: «Меч царя Вавилону занесений буде на тебе. Я юрмища твої примушу впасти під ударами мечей людей могутніх, найлютіших з-поміж всіх народів. Вони зламають пиху Єгипту, понищать численний люд його. Вигублю Я всіх звірів при великих водах, не скаламутить більше їх ні нога людини, ні копито звіра. Тоді дам Я спокій водам його примушу потоки його поволі текти, мов олія. Так проголошує Господь Бог. Коли Єгипет Я спустошу, зітру з лиця землі усе, що є на ній, Я переб’ю усіх, хто жив там, тоді вони збагнуть, що Я Господь, Володар їх. Оце жалобна пісня, що співатимуть над Єгиптом. Над ним та народами його дочки народів (міста) співатимуть її». Так проголошує Господь Бог. Дванадцятого року на п’ятнадцятий день місяця вигнання, слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, голоси за юрмищами Єгипту, і віддай землі глибокій і її саму, й дочок народів могутніх, разом із тими, чий шлях веде до ями цвинтарної. Єгипет, чи гарніша ти за інших? Іди у глибоку землю, де лежати тобі серед необрізаних чужинців. Єгипет піде туди, де загиблі юрмища лежать, вона зійде у могилу разом із ворогом її. Найдужчі з наймогутніших зійшли в Шеол і лежать там разом з необрізаними, посічені мечем. З глибини вони звертаються до Єгипту та союзників її. Там і Елам з усім його народом довкруги його домовини. Всі вони вбиті, від меча полягли. Усі, хто сіяв жах на землі живих, зійшли необрізані в підземелля. Вкриті вони ганьбою так само, як і ті, хто зійшов у могилу. Влаштовано ложе для нього серед побитих, серед усіх його юрмищ, які оточують домовину його. Всі вони необрізані, всі полягли від меча. Сіяли вони жах на землі живих, тепер покриті ганьбою, як і ті, хто зійшов у яму; покладено їх серед убитих. Мешех і Тувал там із усіма їхніми арміями довкола домовин їхніх. Усі вони необрізані, полягли від меча за те, що сіяли жах у країні живих. Чи ж не лежати їм разом з іншими необрізаними воїнами, що полягли, зійшли в могилу зі своєю бойовою зброєю і чиї мечі покладено їм у головах? Їхні гріхи вирізьблені на кістках їхніх, бо ж сіяли вони жах по всій землі серед живих. Тебе теж, о фараоне, буде подолано, й лежатимеш ти серед необрізаних разом із тими, хто поліг від меча. Там і Едом, царі його й усі його князі і, попри силу їхню, покладено їх разом із тими, хто поліг від меча. Лежать вони з необрізаними, із тими, хто пішов у яму могильну. Всі князі півночі й усі сидоняни там. Зійшли вони в підземелля побиті, в неславі, незважаючи на жах, що сіяла міць їхня. Лежать вони необрізані разом із тими, хто поліг від меча. І вкриті вони ганьбою, як і ті, чий шлях веде до ями цвинтарної». «Фараон і все його військо втішаться, побачивши всіх тих, хто поліг від меча. — Так проголошує Господь Бог. — За те, що сіяв жах на землі живих, фараон і всі його юрмища буде покладено серед необрізаних, із тими, хто поліг від меча». Так проголошує Господь Бог. Слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, звернись до земляків твоїх і скажи їм: „Коли я заношу меч над якоюсь землею, люди землі цієї обирають одного з мужів своїх й роблять його вартовим своїм. Він бачить меч, що занесений проти землі його, й сурмить у сурму, щоб застерегти людей. Тоді, якщо хтось чує сурму, але не зважає на застереження, меч падає, забирає життя його, кров його буде на ньому. Адже чув він голос сурми, але не зважив на застереження. Кров його буде на ньому самому. Якщо ж зважить на застереження, врятує він себе. Але якщо вартовий бачить меч ворожій і не сурмить у сурму, щоб застерегти людей, тоді вороги заберуть увесь народ в полон. Це станеться через їх гріхи, але кров народу буде й на вартовому. Сину людський, я поставив тебе вартовим дому Ізраїльського, тож почуй слово, яке Я звертаю до тебе, й застережи їх. Коли кажу Я нечестивому: „О нечестивий чоловіче, ти неодмінно помреш”, — а ти не скажеш нічого, щоб відвернути його з хибного шляху, той нечестивий чоловік помре у своєму гріху, і Я вважатиму тебе відповідальним за кров його. Та якщо ти справді застережеш нечестивого, щоб відвернувся він від хибного шляху, а він цього не зробить, помре він у своєму гріху, а ти врятуєшся”». Сину людський, скажи дому Ізраїлю: «Ось що вони спитають: „Провини наші та гріхи тяжіють над нами, і через них ми гинемо. Як нам бути?” Скажи їм: „Так само правда, як те, що Я існую, не тішить мене смерть нечестивого, Я радше втішаюсь, коли відвертається він від хибного шляху й живе. Відверніться! Відверніться від лихої поведінки вашої! Навіщо тобі вмирати, о доме Ізраїлю?” Отож, сину людський, скажи своїм землякам: „Праведність праведного не врятує його, якщо він стане на путь гріховну, а нечестивість нечестивого не принесе погибель, якщо він відвернеться від гріха. Праведному, якщо він грішить, не жити тільки завдяки колишній праведності своїй. Якщо скажу Я праведному, що він неодмінно житиме, а він тоді покладеться на праведність свою і почне чинити зло, жоден з його попередніх праведних вчинків не буде згадано йому. Помре він за зло, що вчинив. Або Я скажу нечестивому: „Ти неодмінно помреш”. А він тоді відвернеться від гріха й почне жити справедливо й праведно. Він віддасть те, що взяв як заставу, поверне вкрадене, дотримуватиметься законів, що дають життя, і не чинить зла ніякого, він не помре. Жоден із скоєних ним гріхів йому не згадається. Бо він пішов шляхом справедливості та праведності, він, безумовно, житиме. Однак земляки твої кажуть: „Путі Господа несправедливі!” Але ж це їхні путі несправедливі! Якщо праведний відвертається від праведності своєї і чинить зло, він помре за це. А якщо нечестивий відвертається від нечестивості своєї і чинить те, що є справедливим і правильним, він житиме за те, що робить так. А ти, о доме Ізраїлю, кажеш: „Вчинки Господа несправедливі”. Та Я судитиму кожного за його власними вчинками”». На дванадцятий рік нашого вигнання, у десятий місяць на п’ятий день чоловік, що втік з Єрусалима, прийшов до мене і сказав: «Місто пало!» Та ввечері напередодні сила Господа була на мені, й Він розтулив мої уста перед чоловіком, що прийшов до мене вранці. Тож уста мої розтулилися, і більше не був я німий. Тоді слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, люди, що живуть у тих руїнах на землі Ізраїльській, говорять: „Аврам був сам один, однак він володів цією землею. Але ж нас багато, тож ця земля належить нам як спадщина”. Тоді скажи, що Господь Бог говорить їм: „Оскільки їсте ви м’ясо з кров’ю і дивтесь на бовванів своїх, і кров проливаєте, чи ж володіти вам землею? Ви на свій меч покладаєтеся, чините мерзоту, і кожен з вас ганьбить дружину сусіди свого. Чи ж вам цією землею володіти?”» Скажи таке їм, що Господь Бог так говорить: «Так само правда, як те, що Я існую, ті, хто в зруйнованих містах лишився, поляжуть від меча. Того, хто в чистім полі, віддам Я звірям диким на поживу, а ті, хто у фортецях і печерах, помруть від чуми. Зроблю Я землю цю безлюдною пустелею, і гордій силі її настане кінець. Спустошаться гори ізраїльські, що й не пройти ними буде. Тоді вони знатимуть, що Я — Господь, коли зроблю Я землю безлюдною пустелею за всю мерзоту, що вони накоїли. Що ж до тебе, сину людський, земляки твої балакають про тебе попідтинню та під дверима будинків, кажучи один одному: „Ходімо послухаємо послання від Господа!” Люди Мої приходять до тебе, як зазвичай, сідають перед тобою і слухають слова твої, але в житті не тримаються їх. На словах проголошують відданість, але в серцях своїх прагнуть неправедної наживи. Справді, ти для них не більше, як людина, що співає пісні любові чарівним голосом і добре грає на інструменті, бо чують вони слова твої, але не дотримуються їх. Коли все це сповниться, а це збудеться неодмінно, тоді вони знатимуть, що мешкав серед них пророк». Слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, пророкуй проти пастирів Ізраїлю, кажучи їм, що Господь Бог говорить: „Горе пастирям Ізраїля, що дбають тільки про самих себе! Чи не ліпше пастухам піклуватися про отару? Ви жирно їсте, вдягаєтеся у вовну й забиваєте добірну худобу, але ж ви не дбаєте про отару. Слабких ви не зміцнюєте, хворих не лікуєте, поранених не перев’язуєте, заблудлих не повертаєте, загублених не шукаєте. Ви правите ними суворо та жорстоко. Тож і розкидало їх, бо не мали пастуха, а коли було їх розкидано, стали вони поживою для всіх диких звірів. Вівці мої блукають по всіх горах, по всіх узвишшях. Розкидано стадо по всій землі, і нікому його зібрати”». Тож почуйте, пастирі, слово Господа: що Господь Бог говорить: „Я проти тих пастухів, тож заберу від них овець Моїх. Я усуну їх від догляду за отарою, тож вони не зможуть більше харчуватись з неї. Я врятую отару Мою від їхніх пащ, і вона більше не буде поживою для них”». Бо ось що Господь Бог говорить: «Я сам шукатиму вівці Мої й доглядатиму їх. Як пастух доглядає розкидану отару, коли він з нею, так само і Я доглядатиму вівці свої. Я зберу їх з усіх тих місць, де було їх розкидано днини хмарної і темної. Я виведу їх із-поміж народів і позбираю їх по країнах, і приведу їх у їхню власну землю. Я випасатиму їх на горах ізраїльських, по ущелинах та по всіх поселеннях у цій землі. Я випасатиму їх на доброму пасовиську, гори ізраїльські будуть їхнім випасом. Вони спочиватимуть на добрих травах, і вони годуватимуться на багатому пасовиську в горах ізраїльських. Я сам випасатиму вівці Мої, Я дам їм спочити. Я шукатиму заблудлих і повертатиму втеклих. Я перев’язуватиму поранених і зміцнюватиму слабких, а відгодованих і дужих винищу. Я пастиму отару справедливо. Так проголошує Господь Бог». Що ж до тебе, отаро Моя, то ось що Господь Бог говорить: «Я судитиму між однією вівцею й другою, між бараном і козлом. Чи не досить того, що пасетеся на доброму пасовиську? Чи треба ще й витоптати траву? Чи не досить того, що п’єте чисту воду? Чи треба ще й замулити її ногами своїми? Адже Моїй отарі випадає пастися на тому, що вами витоптано, і пити те, що ви замулили ногами своїми». Тож ось що Господь Бог говорить їм: «Я Сам судитиму між угодованими вівцями й худими. Ви штовхаєтесь то боком, то плечем, буцаєте рогами всіх слабких овець, доки не повиганяєте їх зі стада. Тож Я врятую отару Мою, і вони ніколи більше не будуть здобиччю для диких звірів. Я наставлю над ними одного пастуха, слугу мого Давида і він випасатиме їх і буде пастирем їхнім. Я, Господь, буду Богом їхнім, а слуга мій Давид буде їхнім князем. Я, Господь, сказав так. Я укладу з ними Угоду миру й звільню землю від диких звірів, щоб могли вони безпечно жити в пустелі і спати в лісах. Благословлю Я їх і місцину довкола гори Моєї, та посилатиму дощі по порі, і це будуть дощі благословення. Дерева в полі приноситимуть плоди свої, а земля родитиме врожай, люди житимуть у безпеці в землі своїй. І вони знатимуть, що Я Господь, коли поламаю Я запори ярма їхнього і врятую їх із рук тих, хто поневолив їх. Не грабуватимуть їх більше народи, та вони ніколи не будуть здобиччю для диких звірів. Вони житимуть у безпеці, й ніхто не лякатиме їх. Я дам їм землю, славну своїми врожаями, і ніколи вони більше не будуть жертвами голодомору в цій землі, і ніколи не знатимуть зневаги народів. Тоді вони збагнуть, що Я — Господь Бог їхній, що Я з ними і що вони — дім Ізраїлю, народ Мій. Так проголошує Господь Бог. Ви, вівці мої, отара пасовиська мого, — Мій народ, і Я — Бог ваш!» Так проголошує Господь Бог. Слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, повернись обличчям до гори Сеїр, пророкуй проти неї. Скажи їй, що Господь Бог говорить: „Я проти тебе, гора Сеїре, Я підведу руку Свою на тебе і зроблю з тебе безлюдну пустелю. Перетворю Я міста твої на руїну і спустошу тебе, тоді ти знатимеш, що Я — Господь. Ти завжди була проти дітей Моїх і віддавала дітей Ізраїлю мечу в лиху годину, в часи найбільших його страждань. Отож так само правда, як те, що Я є”». Так проголошує Господь Бог: «Я видам тебе на кровопролиття, і смерть переслідуватиме тебе. Оскільки ти ненавидиш кровопролиття, смерть переслідуватиме тебе. Зроблю Я гору Сеїр безлюдною пустелею і вигублю на ній усіх, хто йтиме до гори, і всіх, хто повертатиметься з неї. Вкрию Я гори твої мертвими, які від меча полягли, впадуть вони на узвишшя твої і долини твої, і у всі ущелини твої. Зроблю я тебе безлюдною назавжди, міста твої не будуть більше заселені. Тоді ти знатимеш, що Я — Господь. Ти кажеш: „Я буду володіти цими двома народами: Ізраїлем та Юдеєю”. Та Я, Господь, із ними був. Через те так само правда, як те, що Я є, Я поведуся з тобою відповідно до гніву твого та ревнощів твоїх, що виявив ти в ненависті своїй до них, і Мій народ упізнає Мене, коли Я судитиму тебе. Тоді ти знатимеш, що Я, Господь, чув усі зневажливі слова, сказані тобою проти гір ізраїльських. Ти казав: „Вони лежать спустошені, їх віддано нам на здобич”. Ваші уста вимовляли багато зухвалих слів проти Мене і Я те чув». Ось що Господь Бог говорить: «Вся земля зрадіє, коли Я зроблю тебе пустелею. За те, що раділа ти, коли спадщина дому Ізраїлю стала пустелею, ось як Я поведуся з тобою: ти будеш пустелею, о гора Сеїре, ти і весь Едом. Тоді ти знатимеш, що Я — Господь». Сину людський, пророкуй про гори ізраїльські і скажи їм, щоб вони почули слова Господа. Ось що Господь Бог говорить: «Ворог сказав про тебе: „Ура! Стародавні висоти стали нашим володінням”. Через те пророкуй і скажи, що Господь Бог говорить: „Вони спустошували й переслідували тебе з усіх боків, так що став ти належати всім, про тебе лихословили й пліткували злі люди”. За це, о гори Ізраїлю, почуйте слово Господа Бога. Ось що Господь Бог говорить горам і узвишшям, ущелинам і долинам, безлюдним руїнам і спустошеним містам, пограбованим і висміяним рештою народів, що живуть довкола них. Ось що Господь Бог говорить: „У вогні Моїх ревнощів Я підніс голос проти решти народів і проти Едому, бо зі злою втіхою в серцях зробили вони землю Мою своїм володінням, щоб грабувати й плюндрувати її”». Тож пророкуй щодо землі Ізраїлю і скажи горам і пагорбам, ущелинам і долинам, що Господь Бог говорить: «Я промовляю в ревнивій люті через те, що зазнали ви наругу від народів. Через те ось що Господь Бог говорить: „Присягаюся з піднятою рукою, що навколишні народи теж зазнають наруги. А ви, гори Ізраїлю, дасте нове гілля та плоди моєму народу ізраїльському, бо вже скоро повернеться він додому. Я турбуюся про вас, Я дивлюсь на вас; люди Мої оратимуть вас і засіватимуть. Я примножу людей у вас, весь дім Ізраїлю житиме тут. Міста будуть заселені, а руїни відбудовані. Я збільшу кількість людей та тварин у вас, і будуть вони плодитися й множитися. Я оселю людей у вас, як колись, і дам вам процвітання ти більше, ніж раніше. Тоді ви знатимете, що Я Господь. Так, Я приведу до вас Мій народ ізраїльський. Вони володітимуть вами і будете ви спадщиною їхньою; ніколи більше ви не позбудетеся дітей їхніх”». Ось що Господь Бог говорить: «Оскільки вам кажуть, що ви пожираєте людей і позбавляєте народ свій дітей його, то ви більше не пожиратимете людей, не зробите народ свій бездітним. Так проголошує Господь Бог. Більше не змушуватиму Я вас слухати кепкування народів, більше не зазнаватимете ви наруги від них, більше не дам упасти народу вашому». Так проголошує Господь Бог. Слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, коли народ Ізраїлю жив на своїй власній землі, ганьбив він її звичаями та вчинками своїми. Звичаї їхні подібні були до щомісячної жіночої нечистоти в очах Моїх. Тож Я вилив лють Свою на них за те, що вони кров пролили в цій землі, що осквернили її бовванами своїми. Я розкидав їх поміж народами і розвіяв по країнах. Я судив їх за звичаї їхні та вчинки. І хоч куди б пішли вони поміж народами, неславили вони Моє ім’я святе, бо про них сказано: „Що то за Господь, що навіть Його народ залишив землю Божу?” Я захищу Своє ім’я святе, яке дім Ізраїлю знеславлює поміж народами, де живе. Тож скажи дому Ізраїлю, що Господь Бог говорить: „Не заради тебе, о доме Ізраїлю, намірився Я все це зробити, а заради Свого Імені святого, яке ганьбив ти поміж народами, до яких пішов. Я виявлю святість Мого імені великого, що його ви зганьбили поміж народами, імені, що його ви знеславлювали поміж ними. Тоді народи знатимуть, що Я — Господь, коли через вас явлю Себе святим в очах їхніх”». Так проголошує Всевишній Бог: «Я заберу Я вас з-поміж народів, Я позбираю вас із усіх країн і приведу назад у вашу власну землю. Я скроплю вас чистою водою, і будете ви чисті. Я очищу вас від усього вашого бруду і від усіх бовванів ваших. Я вкладу в вас новий розум і дам вам новий дух. Я заберу геть ваше кам’яне серце і дам вам серце з плоті. Я вкладу Мій Дух у вас, навчу вас сумлінно дотримуватися законів й настанов Моїх. Ви житимете на землі, яку Я дав пращурам вашим, і ви будете народом Моїм, а Я буду Богом вашим. Я врятую вас від усієї нечистоти вашої, Я пошлю вам багатий врожай, і не дам напасти на вас голодомору. Я збільшу плоди на деревах і врожай на полях, щоб ви більше не зазнавали наруги поміж народами через голодомор. Тоді згадаєте ви свої лихі звичаї та нечестиві вчинки й гидуватимете самі собою за гріхи й мерзенні звички ваші. Я хочу, щоб знали ви, що Я роблю це не заради вас, а заради імені Мого, Неслава та ганьба вам за поведінку вашу, о доме Ізраїлю». Так проголошує Господь Бог. Ось що Господь Бог говорить: «У той день, коли очищу Я вас від усіх гріхів ваших, Я поновлю міста ваші, руїни ваші відбудовані будуть. Люди оброблятимуть сплюндровану землю, та не лежатиме вона спустошена перед очима всіх, хто проходить нею. Вони скажуть: „Земля ця, що лежала занедбана, стала мов сад Едема. Міста, що лежали в руїнах, спустошені й зруйновані, зміцніли й заселилися”. Тоді народи, що лишилися довкола вас, знатимуть, що Я, Господь, відбудував зруйноване і засадив спустошене. Я, Господь, так сказав, і я зроблю це». Ось що Господь Бог говорить: «Іще раз Я зважу на благання дому Ізраїлю й зроблю це для них: Я зроблю народ його таким численним, як вівці. Таким численним, як отари для пожертв в Єрусалимі під час призначених свят. Тож зруйновані міста й руїни знову будуть заповнені отарами людей. Тоді вони знатимуть, що Я — Господь». Сила Господа зійшла на мене, Дух Господній вивів мене й поставив серед долини; вона була повна кісток. Він водив мене туди й сюди між ними, і побачив я силу силенну кісток по долині, і всі вони були вже пересохлі. Він спитав мене: «Сину людський, чи можуть ці кістки жити?» Я відповів: «О Господи Боже, тільки Ти знаєш». Тоді Він сказав мені: «Пророкуй цим кісткам і скажи їм: „Кістки сухі, почуйте слово Господа!” Ось що Господь Бог говорить цим кісткам: „Я зроблю так, щоб дух увійшов у вас і ви ожили. Я прикріплю сухожилля до вас і примушу плоть лягти на вас і вкрию вас шкірою; Я вдихну життя в вас, і ви оживете. Тоді ви знатимете, що Я Господь”». Тож я пророкував, як мені було наказано. І поки я пророкував, був шум, якесь деренчання, і кістки складалися кістка до кістки. Я глянув, а на них з’явилися сухожилля та плоть, і шкіра вкрила їх, але духу в них не було. Тоді Господь Всемогутній сказав мені: «Пророкуй вітру, сину людський, і скажи йому, що Господь Бог говорить: „Прийди з чотирьох вітрів, о вітре, й дихни на цих побитих, щоб ожили вони”. Тож я пророкував, як Він наказав мені, й дух ввійшов у них, тож вони ожили й підвелися на ноги. Їх було величезне військо». Тоді Він сказав мені: «Сину людський, ці кістки — весь дім Ізраїлю. Вони кажуть: „Життєва сила полишила нас, надія залишила нас, нас вигублено”. Тож пророкуй і скажи їм, що Господь Бог говорить: „О народе Мій, ось Я відкрию могили твої і виведу тебе з них. Я поверну тебе в землю Ізраїлю. Тоді ти, народе Мій, знатимеш, що Я — Господь, коли Я відкрию могили твої й виведу тебе з них. Я вдихну Дух Мій у тебе, й ти житимеш. Я поселю тебе на твоїй власній землі. Тоді ти знатимеш, що Я, Господь, так сказав, і зробив це”». Так проголошує Господь Бог. Слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, візьми дерев’яну палицю й напиши на ній: „Належить Юді та його друзям, народу Ізраїлю”. Тоді візьми ще одну дерев’яну палицю й напиши на ній: „Палиця Ефраїма, що належить Йосипові та його друзям, усьому народу ізраїльському”. З’єднай їх в одну палицю, щоб вони стали єдиним в руці твоїй. Земляки спитають тебе, що це означає? Скажи їм, що Господь Бог говорить: „Візьму я палицю Йосипа, яка у руці Ефраїма, та всіх його друзів: всі коліна ізраїльські — і з’єднаю її з палицею Юди, роблячи з них єдину дерев’яну палицю, і вони стануть єдиним в руці моїй”. Тримай перед ними палиці, на яких ти писав. Скажи їм, що Господь Бог говорить: „Я заберу ізраїльтян від народів, між якими вони зараз і поверну їх до власної землі. Я зроблю їх одним народом у цій землі, на горах ізраїльських. Над ними всіма буде один цар, і ніколи більше не будуть вони двома народами, не будуть розділені на два царства. Більше вони не поганитимуть себе бовванами своїми і гидотними подобами, ані будь-якими з їхніх злочинів, бо Я врятую їх від усіх їхніх гріхів; Я очищу їх. Вони будуть народом Моїм, а Я буду Богом їхнім. Слуга мій Давид буде царем над ними, і всі вони матимуть одного пастиря. Вони дотримуватимуться законів Моїх і ревно йтимуть за настановами Моїми. Вони житимуть на землі, яку дав Я слузі Моєму Якову, на тій землі, де батьки їхні жили. Вони й діти їхні, і діти дітей їхніх житимуть там повік, і Давид, слуга Мій, буде царем їхнім повіки. Я укладу з ними Угоду миру, й це буде віковічний союз. Я домовлюсь і примножу число їх, і поставлю святиню Мою серед них назавжди. Святий намет Мій буде з ними, Я буду Бог їхній, а вони — народ Мій. Тоді народи знатимуть, що Я, Господь, зробив Ізраїль святим, коли храм Мій збудований буде на землі їхній”». Слово Господа дійшло до мене: «Сину людський, повернись обличчям проти Ґоґа, в землі Маґоґа, верховного правителя Мешеха й Тувалу, пророкуй проти них. І скажи їм, що Господь Бог говорить: „Я проти тебе, Ґоґе, верховний князь Мешеха й Тувалу. Я схоплю тебе й виведу разом із усім твоїм військом. Я зажену гаки в губи твої й виведу тебе разом із твоїми кіньми і вершниками у повному озброєні, з великим юрмищем, озброєним мечами, великими й малими щитами. Воїни Персії, Ефіопії та Путу будуть із ними також, усі зі щитами й у шоломах. І буде з ними Ґомер з усім своїм військом і Тоґарма з далекої півночі з усім своїм військом — багато народів буде з тобою. Будь напоготові разом з усіма ватагами, що пристали до тебе, будь їм охоронцем. Через багато днів тебе покличуть до зброї. В останні роки захопиш країну, що оговталася від війни, народ якої було зібрано з багатьох народів до гір ізраїльських, що довго були спустошені. Їх привели з-поміж народів і зараз усі вони живуть безпечно. Ти і всі війська твої, і багато народів разом з тобою встанете, насунетесь, мов буря, мов та хмара, що вкриває землю”». Ось що Господь Бог говорить: «Того дня спаде тобі на думку лихий план. Ти скажеш: „Я вторгнуся в країну неукріплених мурами поселень. Я нападу на мирних людей, які нічого не підозрюють, адже гадають вони, що живуть в безпеці: без мурів, без брам, без засувів. Я розіб’ю тих людей і заберу здобич, я підведу руку на заселені знову руїни і людей, зібраних з-поміж народів, багатих худобою і крамом, що живуть у центрі землі”». Шеба, Дедан, купці Таршиша й усі міста, з якими вони торгують, запитають тебе: «Чи прийшов ти, щоб грабувати? Чи зібрав ти війська свої, щоб забрати й вивезти срібло, золото, худобу, крам й захопити здобич велику?» Отож, сину людський, пророкуй і скажи Ґоґу, що Господь Бог говорить: «Того дня, як народ Мій ізраїльський житиме безпечно, знатимеш ти про те? Ти прийдеш зі свого краю на далекій півночі, ти й багато народів з тобою, усі вони верхи на конях — юрмисько величезне, військо могутнє. Ти насунеш на народу Мій ізраїльський, мов хмара, що закриває землю. Настане час, Ґоґе, Я приведу тебе проти землі Моєї, щоб народи познали мене, як через тебе явлюсь Я святий перед очі їхні». Ось що Господь Бог говорить: «У ті часи люди пригадають, що Я говорив про тебе через слуг своїх пророків: „Я приведу тебе для битви проти них”». «Ось що станеться того дня: коли Ґоґ нападе на землю Ізраїльську, проллється Мій палкий гнів, — проголошує Господь Бог. — У запалі Своєму, в палаючий люті обіцяю, що буде тоді землетрус великий у землі Ізраїльській. Риби морські, птахи небесні, звірі польові, кожна істота, що рухається по землі, і всі люди на землі затремтять від жаху у присутності Моїй. Перевернуться гори, розваляться кручі і стіни всі на землю впадуть». «В горах ізраїльських Я наведу жах на Ґоґа, — проголошує Господь Бог. — Меч кожного його воїна обернеться на брата його. Я покараю його чумою та кров’ю, Я проллю зливу, кам’яний град, палаючу сірку на нього й на військо його, і на багато народів із ним. І так покажу Я велич Свою і святість Свою і зроблю Себе знаним в очах багатьох народів. Тоді вони знатимуть, що Я — Господь». Сину людський, пророкуй проти Ґоґа і скажи йому, що Господь Бог говорить: «Я проти тебе, Ґоґе, верховний князю Мешеха та Тувала. Я схоплю й поверну тебе з далекої півночі й пошлю воювати проти гір Ізраїлю. Тоді я виб’ю лук із лівої руки твоєї і примушу стріли випасти з правої руки. Впадеш ти на горах ізраїльських, ти й усі війська твої, і народи, що з тобою. Я віддам тебе на поживу птахам-стерв’ятникам та диким звірям. Тобі не ввійти у місто, впадеш ти в чистому полі. Так Я сказав!» Так проголошує Господь Бог. Господь говорить: «Я нашлю вогонь на Маґоґа й тих, хто безпечно мешкає на узбережжі, і вони знатимуть, що Я Господь. Я зроблю знаним ім’я Моє святе серед Мого народу ізраїльського. Не дам я більше неславити ім’я Моє святе, і народи знатимуть, що Я — Господь, святий в Ізраїлі. Цей час не за горами! Це неодмінно станеться. Це той день, про який Я кажу». Так проголошує Господь Бог. «Тоді ті, хто живе в містах Ізраїлю, вийдуть і пустять зброю на дрова і спалять її: малі й великі щити, луки і стріли, булави і списи. Сім років спалюватимуть вони її. Не треба буде їм збирати дрова в полях, чи рубати їх у лісах, через те що вони використовуватимуть зброю як паливо. І грабуватимуть вони тих, хто грабував їх, і обдиратимуть тих, хто їх обдирав», — проголошує Господь Бог. «У той день надам я Ґоґу місце поховання в Ізраїлі у долині Мандрівників на схід до моря. Воно перекриє дорогу подорожнім, оскільки Ґоґ і всі його юрмища буде там поховано, тож називатимуть її долиною Юрмищ Ґоґових. Сім місяців дім Ізраїля ховатиме їх, щоб землю очистити. Усі люди краю ховатимуть їх, і в цей день прославляться вони, у день, коли Я здобуду Свою шану», — проголошує Господь Бог. Господь говорить: «Робітникам завжди буде робота: очищати землю й ховати померлих, які ще лишатимуться на поверхні. Сім місяців вони ходитимуть по землі. Коли вони йтимуть краєм, і хтось із них побачить людську кістку, то поставить при ній знак, щоб могильники поховали її в долині Юрмищ Ґоґових. Те місто назване буде Гамона. І так очиститься земля». Сину людський, ось що Господь Бог говорить: «Погукай все птаство, усіх диких звірів: „Збирайтеся, приходьте звідусіль на свято пожертви, яке Я вам готую, велике свято пожертви на горах ізраїльських: там ви їстимете плоть і питимете кров. Ви їстимете плоть могутніх воїнів і питимете кров князів землі, так ніби вони барани та ягнята, козли та бики, вгодована худоба з Башану. Зі свята пожертви, що Я готую для вас, ви їстимете жирні шматки, доки не наїстеся, і питимете кров, доки не сп’янієте. За столом моїм ви досхочу наїстеся кіньми й вершниками, чоловіками могутніми й воїнами різними”». Так проголошує Господь Бог. Сказав Всевишній: «Я славу Мою явлю перед народами, і усі народи відчують повагу до Мене, коли побачать Мою силу. Відтоді й надалі дім Ізраїлю знатиме, що Я — Господь, їхній Бог. І народи знатимуть, що люди Ізраїлю пішли в полон за гріх свій, за те, що були невірні Мені. Тож сховав Я від них обличчя Своє і видав їх ворогам їхнім, і всі вони полягли від меча. Вони забруднили себе гріхом, тож Я відвернувся від них, повівшись з ними згідно з нечистотою і провиною їхньою». Тож ось що Господь Бог говорить: «Я тепер поверну рід Якова з полону, виявивши милість до народу Ізраїльського. Я ревно постою за ім’я Своє святе. Забудуть вони ганьбу свою і зрадливість, що виявили до Мене, живучи в безпеці на землі своїй, коли ніхто не загрожував їм. Після того, як поверну Я їх із-поміж народів, та заберу із країн ворогів їхніх, тоді побачать інші землі святість Мою. Тоді вони знатимуть, що Я Господь їхній Бог, бо хоч і віддав їх у полон поміж народами, Я зберу їх до власної землі, й не залишу нікого. Проллю я Дух Мій на дім Ізраїлю, та більше не відвертатимусь ніколи Я від них». Так проголошує Господь Бог. На двадцять п’ятий рік нашого полону, на початку року, в десятий день місяця, на чотирнадцятий рік після падіння Єрусалима, того самого дня сила Господа була на мені, і з’явився Він мені у видінні. У з’яві Бог узяв мене в землю Ізраїлю й поставив мене на дуже високу гору, на південному боці якої стояло кілька будівель, що нагадували місто. Він узяв мене туди, і побачив я чоловіка, на сяяв на вигляд ніби бронза; він стояв у воротах із лляною мотузкою, та вимірювальною тичкою в руці. Чоловік сказав мені: «Сину людський, подивись очима своїми і почуй вухами своїми і затям усе, що Я ось покажу тобі, бо саме на те тебе сюди й приведено. Розкажи дому Ізраїлю про все, що побачиш!» Побачив я мур, що оточував увесь храм. Вимірювальна тичка була шість ліктів завдовжки, якщо міряти довгою мірою. Той чоловік міряв мур, який був одну тичку завтовшки і одну заввишки. Тоді пішов він до брами, оберненої на схід. Зійшовши по сходах, він зміряв поріг при брамі. Той був в одну тичку заввишки, й інші поріжки брами були в одну тичку завширшки. Ніші для варти були одна тичка завдовжки й одна завширшки, а мури, що виступали між нішами, — п’ять ліктів завтовшки. Поріг брами, що поруч із ґанком, оберненим до храму — одна тичка завглибшки. Тоді заміряв він ґанок. Той мав довжину вісім ліктів, а підпори — два лікті завтовшки. Ґанок повернений був до храму. Всередині східної брами було по три ніші з кожного боку; всі три мали однаковий розмір, і поверхні перегородок між нішами з кожного боку мали однакові розміри. Тоді виміряв він ширину входу до брами, яка була вона десять ліктів, а довжина її — тринадцять ліктів. Перед кожною нішою була перегородка в один лікоть заввишки і в один завширшки, а самі ніші були квадратні — по шість ліктів кожна сторона. Тоді зміряв він браму від верху дальньої стіни однієї ніші до верху протилежної. Відстань становила двадцять п’ять ліктів від одного проходу в перегородці до протилежного. Виміряв він поверхню перегородок зсередини брами — по шістдесят ліктів кожна. Навколо брами було подвір’я. Відстань від переднього краю брами до дальнього кінця галереї становила п’ятдесят ліктів. Ніші й перегородки всередині брами закінчувалися всюди вузькими проходами, так само і як галерея. Проходи скрізь вели всередину, а поверхні перегородок прикрашали пальми. Тоді привів він мене у зовнішній двір. Там побачив я кілька кімнат і цегляний поміст, збудований по всьому двору. Кімнат на помості було тридцять. Він примикав з боків до брам і був такий самий завширшки, як вони завдовжки. Це був нижній поміст. Тоді зміряв він відстань від нижньої брами всередині до внутрішнього двору ззовні. Це становило сто ліктів по східній стороні, так само як і по північній. Тоді зміряв він довжину і ширину браму, звернену на північ, що веде до зовнішнього двору. Її ніші, три з кожного боку, перегородки та ґанок мали ті ж самі виміри, що й у першій брамі: п’ятдесят ліктів завдовжки та двадцять п’ять завширшки. Їхні проходи, ґанок та оздоблення пальмами мали ті ж самі виміри, що й у воріт, звернених на схід. Сім сходинок вели до них, а ґанок був звернений усередину. Там була брама, що вела до внутрішнього двору, звернена до північної брами, так само, як і на сході. Він заміряв відстань від однієї брами до протилежної, які були по сто ліктів. Тоді привів він мене до південної стіни, і побачив я браму, звернену на південь. Зміряв він підпорки її ґанок, і мали вони ті ж самі виміри, що й інші. Брама й ґанок її мали вузькі вікна з усіх боків, як в усіх інших брамах. Була вона п’ятдесят ліктів завдовжки і двадцять п’ять завширшки. Сім сходинок вело до неї, а навпроти — ґанок; поверхні перегородок на кожній стороні мали оздоблення пальмами. Внутрішній двір також мав браму, звернену на південь, і він зміряв відстань від цієї брами до зовнішніх воріт на південній стороні; вона становила сто ліктів. Тоді він мене привів до внутрішнього двору через південну браму і зміряв він південну браму, яка мала ті ж самі розміри, що й інші. Її ніші, перегородки та ґанок мали ті ж самі розміри, що й в інших. Брама й ґанок мали вікна по всіх стінах. Була вона п’ятдесят ліктів завдовжки й двадцять п’ять завширшки. Ґанки брам навколо внутрішнього двору були двадцять п’ять ліктів завширшки й п’ять ліктів углиб. Ґанок був звернений до зовнішнього двору, пальми прикрашали підпори, й вісім сходинок вели до нього. Тоді він мене привів до внутрішнього двору на східній стороні й зміряв браму. Вона мала ті ж самі розміри, що й інші. Її ніші, перегородки, ґанки мали ті ж самі розміри, що і інші брами. Брама та ґанок її мали вікна по всіх стінах. Брама була п’ятдесят ліктів завдовжки і двадцять п’ять завширшки. Ґанок її дивився на зовнішній двір, а пальми прикрашали підпори з обох боків, і вісім сходинок вели до неї. Тоді він мене повів до північної брами і зміряв її. Вона мала ті ж самі розміри, що й інші, так само й ніші, перегородки й ґанок. І мала вона вікна по всіх стінах. Вона була п’ятдесят ліктів завдовжки й двадцять п’ять завширшки. Її ґанок дивився на зовнішній двір, пальми прикрашали підпори з обох боків, і вісім сходинок вели до неї. З боку кожної брамної стіни знаходилася внутрішня кімната з входом, де обмивали жертви всеспалення. У ґанку брами було по два столи з кожного боку, на яких забивали жертви всеспалення: жертви за гріхи та провини. Біля зовнішньої стіни ґанку, коло сходинок, що вели до північної брами, знаходилися два столи, і з другого боку сходинок іще два столи. Тож усього було там чотири столи з одного боку брами і чотири з другого — вісім столів загалом, на яких забивали жертви. Було там також чотири столи з тесаного каменя для жертв всеспалення, кожен півтора лікті завдовжки, півтора лікті завширшки і лікоть заввишки. На них клалися знаряддя для забивання жертв всеспалення та інших жертв. Гаки з подвійними зубцями, кожен завдовжки в долоню висіли вздовж стін. Там також знаходилися й столи для жертовного м’яса. За воротами, які вели у внутрішній двір, розташовувалися два приміщення: одне з боку північної брами, звернене на південь, а друге — з боку південної брами, звернене на північ. І сказав він мені: «Кімната, звернена на південь, відводилася для священиків, що служать у храмі. А кімната, звернена на північ, призначалася для священиків, що служать при вівтарі. Це сини Задока, вони є єдині левити, що можуть наблизитися до Господа, щоб служити перед Ним». Тоді зміряв він двір. Двір був квадратний — сто ліктів завдовжки й сто ліктів завширшки. Жертовник же був перед храмом. Привів він мене до галереї храму і зміряв підпори галереї, які були п’ять ліктів завширшки з кожного боку. Ширина входу була три лікті з кожного боку. Галерея була двадцять ліктів завширшки і дванадцять ліктів від початку до кінця. До неї вели сходинки; при підпорах з кожного боку були пілястри, по одному з кожного боку. Тоді чоловік привів мене у святе місце храму і зміряв підпори. Ширина підпор була шість ліктів з кожного боку. Вхід був десять ліктів завширшки, а перегородки з кожного боку його — п’ять ліктів завширшки. Зміряв він також скинію, яка налічувала сорок ліктів завдовжки і двадцять ліктів завширшки. Тоді ввійшов він усередину і зміряв підпори входу. Кожна була два лікті завширшки. Вхід був шість ліктів завширшки, а перегородки з кожного боку його — сім ліктів завширшки. І зміряв він довжину приміщення, яка була вона двадцять ліктів, і ширина — двадцять ліктів. І сказав він мені: «Це — Святеє Святих». Тоді зміряв він стіну храму, яка була шість ліктів завтовшки, і кожне бокове приміщення довкола храму було чотири лікті завширшки. Бокові приміщення були на трьох рівнях: одне над одним, по тридцять кімнат на кожному рівні. По всіх стінах храму були виступи, що правили за підпори боковим приміщенням. Таким чином підпори ці стояли осібно від стіни храму. Бокові приміщення довкола храму були ширші на кожному наступному рівні. Споруду, що оточувала храм, збудовано було висхідними рівнями. Тобто приміщення розширювалися, коли хтось підіймався вгору. Сходи йшли вгору від нижнього поверху до верхнього через середній. Довкола храму я бачив підмурівок, що утворювали підвалини бокових кімнат. Був він довжиною в цілу міру, тобто шість довгих ліктів. Двері з бічних приміщень вели на вільний простір: один на північ, другий на південь. Підмурівок був п’ять ліктів завширшки. Споруда, звернена до двору храму на західній стороні була сімдесят ліктів завширшки. Стіна споруди була усюди п’ять ліктів завтовшки, а довжина її — дев’яносто ліктів. Тоді зміряв він храм, який був сто ліктів завдовжки; двір храму і будівля зі стінами її також були сто ліктів завдовжки. Східна сторона храму та храмового подвір’я на сході, включаючи фасад налічувала сто ліктів. Тоді зміряв він довжину будівлі, зверненої на храмове подвір’я ззаду, включаючи ґанки з кожного боку. Становила вона сто ліктів. Ґанки, пороги, вузькі вікна, підлоги, ходи на поверхах — усе було обшите деревом. Вікна було заґратовано. Чоловіче обличчя було звернене до пальми з одного боку, а левине обличчя — до пальми з другого боку. Їх було вирізьблено довкруж усього храму. Від підлоги аж до верху дверей на стінах було вирізьблено Херувимів та пальми. Такі ж різьблення йшли навколо Святеє Святих. Як зовнішнє святилище, так і Святеє Святих, мали подвійні двері. Кожні двері мали по два крила, кожне на двох завісах. А на дверях зовнішнього святилища вирізьблено було Херувимів та такі самі пальми, що й вирізьблені по стінах. Над ґанком — дерев’яний дашок. По бокових стінах ґанку були вузькі вікна з пальмами, вирізьбленими з кожного боку. Бокові приміщення храму також мали дашки. Тоді повів мене чоловік на північ, на зовнішнє подвір’я, і привів до приміщень навпроти храмового двору зовнішнього муру на північному боці. Будівля, двері якої дивилися на північ, була сто ліктів завдовжки і п’ятдесят ліктів завширшки. Вздовж стін тієї споруди йшли галереї в три яруси, що дивилися одна на одну. Між внутрішнім подвір’ям та помостом зовнішнього подвір’я була відстань у двадцять ліктів. Перед приміщенням був внутрішній перехід десять ліктів завширшки і сто ліктів завдовжки. Двері його були звернені на північ. Верхні приміщення були вужчі, ніж приміщення нижнього та середнього поверхів будівлі, бо галереї віднімали в них місце. Приміщення йшли в три яруси, верхні не мали колон як ті, що виходили на подвір’я, тож вони мали меншу площу, ніж приміщення нижнього та середнього поверхів. Зовнішня стіна була паралельна приміщенням і зовнішньому двору. Вона тяглася вздовж приміщень на п’ятдесят ліктів. Якщо ряд приміщень з боку зовнішнього двору був п’ятдесят ліктів завдовжки, то ряд з боку до святилища був сто ліктів завдовжки. Перед ними був прохід, мали вони такий самий вигляд, як приміщення з північного боку; вони мали таку ж саму довжину й ширину, таке саме планування. Двері в південних приміщеннях було розташовано так само, як і в північних. При початку переходу були двері, що вели на схід, паралельно стіні. Через них можна було потрапити до кімнат. І сказав мені той чоловік: «Північні й південні приміщення звернені до закритого двору — святі. Це кімнати, де священики, наближені до Господа, споживатимуть пресвяті пожертви. Там вони приноситимуть найсвятіші пожертви: підношення за зерно, гріх, та провину, бо це — святе місце. Тільки-но вийшовши зі святого місця, священики не повинні виходити в зовнішнє подвір’я доки не залишать вбрання своє, в якому правили службу, бо воно святе. Вони мусять вбратися в інший одяг, перш ніж наблизяться до місць, відведених для людей». Закінчивши вимірювати всередині храмової площі, він вивів мене через східну браму, й почав вимірювати її ззовні. Зміряв він вимірювальною тичкою східну сторону. Вона становила п’ятсот ліктів. Зміряв він північну сторону. Вона становила п’ятсот ліктів за вимірювальною тичкою. Зміряв він південну сторону. Вона становила п’ятсот ліктів за вимірювальною тичкою. Тоді перейшов він на західну сторону й виміряв її. Вона становила п’ятсот ліктів за вимірювальною тичкою. Тож зміряв він мур з усіх чотирьох сторін. Він був п’ятсот ліктів завдовжки і п’ятсот ліктів завширшки. Цей мур відокремлював святу частину храму від несвятої. Тоді чоловік привів мене до воріт, звернених на схід. І побачив я славу Бога Ізраїлю, що надходила зі сходу. Голос його був, мов рев хвиль, і земля випромінювала славу його. З’ява, що я бачив, була подібна до тієї, що я бачив біля каналу Кевар, коли прийшов Він, щоб зруйнувати місто. Я впав долиць. Слава Господа ввійшла в храм крізь браму, звернену на схід. Тоді Дух підняв мене й переніс у внутрішнє подвір’я, і слава Господа сповнила храм. Стоячи біля чоловіка, я почув, як хтось промовляє до мене з-середини храму. Той голос сказав: «Сину людський, це місце престолу Мого, місце для стіп Моїх ніг. Тут Я житиму серед ізраїльтян повік. Дім Ізраїлю ніколи більше не осквернятиму Моє святе ім’я, ні самі вони, ні царі їхні, своєю розпустою або похованням трупів царів своїх у святому місці. Вони поставили свій поріг при Моєму порозі: одвірки свої при Моїх одвірках — лиш стіна була між Мною та ними. Вони ганьбили Моє ім’я святе своїми мерзенними звичками. Тож Я вигубив їх у гніві. Тепер же вони заберуть від Мене розпусту свою і неживі подоби царів своїх і Я житиму серед них повік. Сину людський, змалюй храм, який бачив у з’яві, народу ізраїльському, щоб соромно їм стало гріхів їхніх, хай вони обміркують планування храму. І якщо їм соромно за те, що вони чинили, дай їм знати, як влаштовано храм: його устрій, виходи і входи, всі установи його й закони. Запиши це для них, щоб вони могли йти за цим планом і дотримуватися всіх настанов. Це закон храму: весь навколишній простір на вершині гори буде пресвятим місцем. Такій закон про храм. Ось розміри жертовника в довгих ліктях, цей лікоть містить лікоть і долоню. Жолоб його в лікоть глибиною і лікоть завширшки, а обід — одну п’ядь по всьому краю. А ось висота жертовника: від землі вгору до нижнього краю — два лікті заввишки і лікоть завширшки, а від меншого виступу вгору до більшого виступу — чотири лікті заввишки й лікоть завширшки. Вогнище жертовника — чотири лікті заввишки, чотири роги кути над вогнищем, що нагадували роги. Вогнище жертовника було квадратне: дванадцять ліктів завдовжки, дванадцять ліктів завширшки. Верхній виступ також квадратний, чотирнадцять ліктів завдовжки і чотирнадцять завширшки, із ободом у півліктя і жолобом у лікоть по колу. Сходи жертовника звернені на схід». І сказав той чоловік мені: «Сину людський, ось що Господь Бог говорить: „Оце будуть правила для принесення пожертви, для пожертви всеспалення та скроплення кров’ю жертовника, коли збудують його. Ти мусиш дати молодого бика як жертву за гріх священикам, які є левитами з роду Задока, що приступають до Мене, щоб служити. Так проголошує Господь Бог. Ти мусиш взяти крові бика й помазати її на чотири роги жертовника і на чотири кути верхнього виступу і навколо ободу, і так очистиш вівтар і зробиш спокуту. Мусиш взяти бика як жертву за гріх і спалити його в належній частині храмової площі за межами святилища. На другий день принесеш козла без вади як жертву за гріх, і вівтар треба очистити, так само, як його очищали биком. Коли скінчиш очищати його, ти мусиш принести молодого бичка й барана з отари, обох без вад. Тобі необхідно принести їх перед Господом і священики повинні кинути (скропити) на них солі і принести їх у жертву як жертву всеспалення Господу. Сім днів даватимеш по козлу щоденно як жертву за гріх; даси також молодого бичка й барана із отари, обох без вад. Сім днів вони мусять робити спокуту за вівтар і очищати його. В такий спосіб його буде освячено. Після тих семи днів, починаючи із восьмого й далі, священики мусять принести ваші жертви всеспалення й мирні пожертви на вівтарі. Тільки тоді прийму Я вас”». Так проголошує Господь Бог. Тоді чоловік привів мене назад, до зовнішньої брами святилища, тієї, що звернена на схід. Вона була зачинена. Господь сказав мені: «Ця брама мусить лишатися зачинена. Її не можна відчиняти, та ніхто не може входити через неї. Вона мусять лишатися зачинена через те, що Господь, Бог Ізраїлю, зайшов через неї. Лиш цар — єдиний, хто може сидіти в брамі й споживати їжу в присутності Господа. Він мусить заходити через ґанок брами й тим же шляхом виходити». Тоді чоловік привів мене через північну браму до фасаду храму. Глянув я і побачив славу Господа, що сповнювала храм Господній. І впав я долілиць. Господь сказав мені: «Сину людський, дивись пильно, слухай уважно і затям усе, що кажу Я тобі щодо правил храму Господа. Зверни увагу на вхід до храму й усі виходи святилища. Скажи бунтівному дому Ізраїлю, що Господь Бог говорить: „Облиш свої мерзенні звички, доме Ізраїлю! Ви приводили чужинців до храму Мого. А вони ж не були обрізані ні в душі, ані на тілі. Вони оскверняли храм Мій, поки ви приносили мені їжу, жир та кров. Ви порушили Заповіт Мій. Замість того, щоб виконувати обов’язок свій щодо святинь Моїх, ви поставили чужинців доглядати храм Мій”». Ось що Господь Бог говорить: «Жоден чужинець необрізаний ні в душі, ні на тілі не повинен заходити до храму Мого, навіть з-поміж тих чужинців, що живуть серед синів Ізраїля. Левити ж, які віддалилися від Мене, коли Ізраїль збився з путі й пішов манівцями за бовванами своїми, відповідатимуть за гріхи свої. Вони обрані були служити у храмі Моєму, охороняючи брами, забиваючи худобу на жертви всеспалення та інші жертви. Їх було обрано служити людям і для людей. Але за те, що служили вони їм при бовванах їхніх і призвели дім Ізраїлю до гріха, поклявся Я з піднятою рукою, що мусять вони відповідати за гріх свій». Так проголошує Господь Бог. «Вони не наблизяться до Мене, правлячи службу як священики, не торкнуться вони будь-якої зі святинь Моїх, ані найсвятіших пожертв; нести їм ганьбу за мерзенні вчинки їхні. Однак призначу Я їх служити в храмі й виконувати різноманітні роботи, що мають робитися в ньому. Всі священики належать до коліна Левитів, але тільки нащадки Задока служили храму Моєму, коли ізраїльтяни відвернулися від Мене. Тож вони й наблизяться до Мене й служитимуть Мені. Вони стоятимуть переді Мною, приноситимуть Мені пожертви жиру та крові, — проголошує Господь Бог. — Тільки вони входитимуть до святилища мого; тільки вони зможуть наблизитися до столу Мого, щоб служити переді Мною і правити службу Мою. Коли входитимуть в браму внутрішнього двору, вони мусять бути вбрані в лляний одяг. Вони не повинні носити жодного вовняного вбрання під час служби при брамі внутрішнього двору чи всередині храму. Вони мусять носити лляні завої на головах і лляну білизну. Вони не повинні носити нічого, що б спричинило спітніння. Коли виходитимуть вони у зовнішній двір, де є люди, мусять знімати одяг, у якому правили службу, й залишати його в священних приміщеннях. А виходити вони мусять в іншому вбранні, щоб не давати людям торкатися свого священного вбрання. Вони не повинні голити голови, ані відпускати довге волосся. Їм належить тримати волосся на головах підстриженим. Жоден священик не повинен пити вина, перед тим, як входить до внутрішнього подвір’я. Вони не повинні одружуватися з удовицями або розлученими жінками. Вони можуть брати за жінок тільки дівчат ізраїльського походження або священицьких удів. Вони мусять навчати народ Мій різниці між святим і повсякденним, показуючи людям, як розрізняти нечисте й чисте. У кожній суперечці священики мусять бути за судей і вирішувати суперечку згідно з Моїм Законом. Вони мусять дотримуватися законів Моїх, настанов Моїх щодо всіх Моїх свят, і мусять вони свято дотримуватися субот Моїх. Священик не повинен оскверняти себе наближенням до померлого. Однак якщо померлий був батьком його або матір’ю, сином чи дочкою, братом чи незаміжньою сестрою, тоді він може осквернити себе. Після очищення він повинен чекати сім днів. Того дня, коли він заходить на внутрішнє подвір’я храму, щоб служити в святилищі, він сам мусить принести жертву за гріх». Так проголошує Господь Бог: «Я — єдина спадщина, яку мають священики. Ти не повинен нічого не давати їм у володіння в Ізраїлі. Я буду володінням їхнім. Вони їстимуть хлібні жертви, жертви за гріх і за провину. І все в Ізраїлі, посвячене Господу, належатиме їм. Найкращі з усіх першоплодів, усі дари особливі належатимуть священикам. Ти мусиш дати їм першу частку своєї їжі, першу частку зеленого борошна, щоб благословення зійшло на дім твій. Священик не повинен нічого їсти: ні птаха ні тварини, знайдених мертвими чи роздертих дикими звірами». «Коли будете ділити за жеребом землю між колінами ізраїлевими, частину мусите виділити місце для святої землі. Розміри її повинні бути двадцять п’ять тисяч ліктів завдовжки і двадцять тисяч ліктів завширшки. В тому числі частина п’ятсот на п’ятсот ліктів мусить бути для святилища, і ще п’ятдесят ліктів навколо для вільного простору. У Святеє Святих відміряй частину в двадцять п’ять тисяч ліктів завдовжки і десять тисяч ліктів завширшки. Там стоятиме храм, святе місце. Це буде священна частина землі для священиків, що служать у храмі, і тих, хто допомагає готувати службу Господню. Це також буде місце для їхніх будинків і святе місце для храму. Площа двадцять п’ять тисяч ліктів завдовжки й десять тисяч ліктів завширшки належатиме левитам, що служать у храмі, для їхніх міст, де вони житимуть. Місту віддай у власність площу п’ять тисяч ліктів завширшки та двадцять п’ять тисяч ліктів завдовжки, поруч із священною землею; вона належатиме всьому дому Ізраїлю. Цар матиме землю, що межує як зі священною площею, так і з власністю міста. Вона простягатиметься від західного до східного кордонів. А завширшки вона буде така ж, як і наділ Ізраїлю. Ця земля буде володінням правителя в Ізраїлі. І правитель мій більше не гнобитиме народ мій, а дасть дому Ізраїлю володіти землею відповідно до колін їхніх», — Господь Бог говорить. «Ви зайшли досить далеко, правителі Ізраїлю! Припиніть насильство і гноблення, будьте справедливі й праведні. Не виганяйте Мій народ з його дому», — проголошує Господь Бог. «Не дурите людей, дотримуйся точної ваги, точної ефи й бату. Ефа і бат мусять бути однакової міри: бат вміщатиме одну десяту гомера, і ефа — одну десяту гомера, гомер мусить бути стандартною мірою для обох. Шекель мусить дорівнювати двадцяти ґерам. Двадцять шекелів плюс двадцять п’ять шекелів плюс п’ятнадцять шекелів дорівнює одній міні. Ось спеціальне підношення, яке мусите приносити: одна шоста ефи від кожного гомера пшениці й одна шоста ефи від кожного гомера ячменю. Одна десята бату оливи з кожного кору. І пам’ятайте, десять батів становлять гомер, бо десять батів — це один гомер. А ще одну вівцю з кожної отари в двісті овець із добре зрошених пасовиськ Ізраїлю. Ці принесення підуть на хлібні жертви і жертви всеспалення, на мирні жертви, щоб очистити людей від гріха», — проголошує Господь Бог. «Увесь народ землі цієї братиме участь у цьому особливому підношенні для правителя ізраїльського. Та правитель буде зобов’язаний приносити жертви всеспалення, офіри та возливання на свята Новолуння та суботи, щоб спокутувати гріхи дому Ізраїлю. — Господь Бог говорить. — Першого місяця, першого дня мусите взяти молодого бичка без вад для очищення храму. Священик мусить взяти крові від жертви за гріх і покропити нею одвірки храму, чотири кути верхнього виступу жертовника й одвірки брами внутрішнього подвір’я. Ви мусите робити теж саме на сьомий день того ж місяця для кожного, хто грішить ненавмисне чи від незнання, так ви очищатимете храм. Чотирнадцятого дня першого місяця маєте святкувати Пасху, яка триватиме сім днів. Протягом цього часу їстимете хліб, замішений без дріжджів. Того дня правитель принесе за себе й за всіх людей Ізраїлю бика як жертву за гріх. Щодня протягом семи днів свята він мусить давати сім биків і сім баранів без вад як жертви всеспалення для Господа, і козла як жертву за гріх. Він мусить давати на хлібне підношення ефу ячменю за кожного бика й ефу ячменю за кожного барана, а також гін олії за кожну ефу зерна. Протягом семи днів Свята Кущів, що починається в сьомий місяць на п’ятнадцятий день, правитель мусить так само принести жертви всеспалення та оливу за гріх». Ось що Господь Бог говорить: «Брама внутрішнього двору, звернена на схід, мусить бути зачинена протягом шести робочих днів, але в суботу і в день нового місяця мусить бути відчинена. Правитель увійде з двору через ґанок брами й стане в воротах. Священики принесуть його жертви всеспалення й мирні жертви. Він помолиться на порозі брами, а потім вийде, але браму не буде зачинено аж до вечора. А в суботу й Новолуння люди країни також молитимуться в присутності Господа при виході до цієї брами. Жертвами всеспалення, що цар принесе Господу в суботу, будуть шість ягнят і баран — усі без вад. З бараном він мусить дати ефу зерна, а з ягнятами він може дати стільки, скільки йому заманеться. Але з кожною ефою він мусить дати один гін оливи. На Новолуння він мусить принести молодого бичка, шість ягнят і барана без вад. З биком він мусить дати ефу зерна і з бараном ефу зерна, а з ягнятами стільки, скільки схоче дати, але неодмінно з гіном оливи на кожну ефу. Коли князь заходить, він мусить пройти крізь ґанок східної брами, і виходити він має тим самим шляхом. Коли прості люди прийдуть поклонитися Господу на призначені свята, то хто входить через північну браму, виходити мусить через південну, а хто входить через південну браму, виходить мусить через північну. Ніхто не повинен повертатися через ту браму, через яку заходив, кожен мусить виходити через протилежну. Цар повинен бути серед людей: як вони заходять, то й він заходить, як вони виходять, то й він виходить. В урочисті дні й свята, з биком завжди треба давати ефу зерна як хлібну жертву, і з бараном ефу, а з ягнятами стільки, скільки людина схоче, але з гіном оливи на кожну ефу. Коли князь приносить добровільну пожертву Господу, чи жертву всеспалення, чи мирні жертви — східна брама мусить бути відчинена для нього. Він приносить свої жертви всеспалення чи мирні жертви так само, як робить він це в суботу. Після того, як він піде, браму слід зачиняти. Щодня ви мусите принести ягня-однолітка без вад як жертву всеспалення Господу. Це слід робити щоранку. Ви мусите також разом із ним щоранку приносити офіру з шостої частини ефи та з третьої частини гіна оливи, щоб замісити тісто. Ця щоденна пожертва Господу назавжди. Тож ягня, хліб і олива будуть принесені щоранку як повсякчасна жертва всеспалення». Ось що Господь Бог говорить: «Якщо правитель передає в дар одному з синів своїх зі спадщини своєї, то ця земля належатиме й його синам, вона стане й їхньою спадщиною. Якщо ж цар дарує землю зі спадщини своєї одному з рабів своїх, той може тримати її до ювілею, а по тому подарунок повернеться до володаря. Спадщина його належить тільки синам його, вона їхня. Володар не повинен брати нічого зі спадщини людей, ані змушувати їх залишити свою землю. Він мусить виділяти синам своїм спадщину зі своєї особистої власності, щоб ніхто з народу Мого не позбувся власності». Тоді чоловік вивів мене через вхід, що збоку від брами, до священних приміщень, звернених на північ, що належали священикам, і показав мені приміщення на західному краї. І сказав він мені: «Це те місце, де священики готуватимуть жертву за провину й жертву за гріх. І пектимуть хлібну жертву, щоб не виносити ці святі речі в зовнішній двір, де всі люди». Тоді він привів мене у зовнішній двір і повів по всіх його чотирьох кутах. І побачив я в кожному куті інше подвір’я. У чотирьох кутах зовнішнього двору було чотири закритих подвір’я сорок ліктів завдовжки, і тридцять ліктів завширшки. Всі вони були однакові за розмірами. У середині кожного з чотирьох подвір’їв був кам’яний виступ; під виступом, довкола, було влаштовано місця для вогню. І сказав він мені: «Це кухні, де ті, що служать у храмі, варитимуть пожертви, принесені народом». Чоловік привів мене назад до входу в храм і побачив я воду, що витікала з-під порогу храму на схід (бо храм звернений був на схід). Вода текла з-під південної сторони храму, південніше жертовника. Тоді він вивів мене крізь північні ворота й повів до зовнішніх воріт, звернених на схід, а вода втікала з південної сторони. Чоловік пішов на схід із вимірювальною мотузкою в руці. Він відміряв тисячу ліктів, а тоді перевів мене через воду, якої було по кісточки. Відміряв він іще одну тисячу ліктів і перевів мене через воду, якої було по коліна. Відміряв він іще одну тисячу ліктів і перевів мене через воду, яка була до пояса. Відміряв він іще одну тисячу, але тепер то вже була ріка, яку я не міг перейти, бо вода піднялась і була вже досить глибока, щоб плисти. То була ріка, яку ніхто не міг перейти. І спитав він мене: «Сину людський, чи бачиш ти це?» Тоді привів він мене знову до берега ріки. Прийшовши туди, побачив я дуже багато дерев на кожному березі ріки. І сказав він мені: «Вода ця тече на схід, до Арави. Потім тече далі і впадає в Мертве Море, аж у Мертвому морі стає чистою. Безліч живих істот оселиться скрізь, хоч би де протікав цей потік. Буде там і багато риби, бо ріка ця зробить солону воду прісною, тож де ріка тече, все житиме. Рибалки стоятимуть вздовж берега. Від Ен-Ґеді до Ен-Еґлаїма вони ставитимуть сіті. Риби буде дуже багато, як у Середземному морі. Але болота й драглисті береги не стануть чистими, їх лишать на сіль. Різноманітні плодові дерева ростимуть по обох берегах ріки. Листя їхнє не в’янутиме, не падатимуть плоди їхні. Щомісяця вони родитимуть, оскільки вода з храму тече до них. Плоди їхні підуть на поживу їжу, а листя — на ліки». Ось що Господь Бог говорить: «Це — межі, по яких ви мусите поділити земельну спадщину між дванадцятьма колінами Ізраїлю, враховуючи дві частини для Йосипа. Ви мусите поділити їх рівно між ними, бо Я поклявся з піднятою рукою дати її вашим батькам. Земля ця стала вашою спадщиною. Ось кордони вашої землі: на півночі вона проляже від Середземного моря Гетлонським шляхом, де дорога повертає на Гамат і далі на Цедад. Потім на Берот і Сибраїм (що лежить на кордоні між Дамаском та Гаматом), аж до Гацер-Гаттікона, що на кордоні Гаврану. Кордон проляже від моря до Гацар-Енана, вздовж північної границі Дамаска, по кордону Гамата на півночі. Це буде північний кордон. На сході кордон ітиме між Гавраном та Дамаском, уздовж Йордану між Ґілеадом та землею Ізраїльською, до Східного моря й аж до Тамара. Це буде східний кордон. На півдні він ітиме від Тамара аж до оазису Меріва-Кадеш, тоді вздовж потоку Єгипетського до Середземного моря. Це буде південний кордон. На Заході Середземне море буде кордоном аж до місцевості навпроти Лебо-Гамата. Це буде західний кордон. Ви мусите поділити цю землю між собою за колінами Ізраїлю. Ви мусите розподілити спадщину для себе й для чужинців, що оселилися серед вас і мають дітей. Ви мусите вважати їх за уродженців Ізраїлю, і разом із вами їх треба наділити спадщиною серед колін Ізраїлю. Хоч би в якому коліні перебував чужинець, там і дайте йому спадщину його». Так проголошує Господь Бог. «Оці землі належали колінам ізраїльським: на північному кордоні Дан матиме одну частину; вона йтиме по Гетлонській дорозі до Гаматського входу. Гацар-Енана та північний кордон Дамаска поруч із Гаматом буде частиною кордону від східного краю до західного. Ашер матиме одну частину; вона межуватиму з землею Дана зі сходу на захід. Нафталі матиме одну частину; вони межуватиме з землею Ашеровою із сходу на захід. Манассія матиме одну частину; вона межуватиме з землею Нафталі зі сходу на захід. Ефраїм матиме одну частину; вона межуватиме з землею Манассієвою зі сходу на захід. Рувим матиме одну частину; вона межуватиме з землею Ефраїма зі сходу на захід. Юда матиме одне частину; вона межуватиме з землею Рувимовою зі сходу на захід. Поруч з землею Юдиною зі сходу на захід буде земля, що ви мусите подарувати, як особливий дар. Матиме вона ширину в двадцять п’ять тисяч ліктів, а довжина її зі сходу на захід буде такою ж, як і в усіх колін. В середині її буде храм. Цю землю ви посвятите Господу. Буде вона двадцять п’ять тисяч ліктів завдовжки і двадцять тисяч ліктів завширшки. Цю землю буде поділено між священиками (левитами). Буде вона двадцять п’ять тисяч ліктів завдовжки по північній стороні, десять тисяч ліктів завширшки по західній стороні, десять тисяч ліктів завширшки по східній стороні й двадцять п’ять тисяч ліктів завдовжки по південній стороні. В центрі її буде храм Господній. Ця земля для священиків, освячених синів Задока, що були вірні в служінні Мені й не відступили, як левити, коли ізраїльтяни відвернулися від Мене. Це буде особливий дар їм — найсвятіша частина, що межує з землею левитів. Разом із землею священиків, левити матимуть наділ у двадцять п’ять тисяч ліктів завширшки. Довжина загалом буде двадцять п’ять тисяч ліктів, а ширина — десять тисяч ліктів. Вони не мають права ні продавати, ані обмінювати її. Це найкраща з земель, і не повинна вона переходити до інших рук, бо свята вона для Господа. Земля, що залишилася після того, як левити й священики отримали свою частку: п’ять тисяч ліктів завширшки і двадцять п’ять тисяч ліктів завдовжки — яка відводилася для загального користування міста: для будинків і пасовиська. Місто буде в центрі її. Воно матиме такі розміри: північна сторона чотири з половиною тисячі ліктів, південна сторона також чотири з половиною тисячі ліктів, східна сторона чотири з половиною тисячі ліктів, і західна сторона чотири з половиною тисячі ліктів. Пасовисько для міста буде на двісті п’ятдесят ліктів на північ, двісті п’ятдесят ліктів на південь, двісті п’ятдесят ліктів на схід і двісті п’ятдесят ліктів на захід. Решта цієї землі, що межує зі священною частиною по всій довжині її, становитиме десять тисяч ліктів на східній стороні й десять тисяч ліктів на західній. Те, що родитиме вона, харчуватиме робітників у місті. Робітники з міста, що оброблятимуть її, приходитимуть із усіх колін Ізраїлю. Вся ця особлива частина буде квадратом зі стороною в двадцять п’ять тисяч ліктів. Його слід залишити для священиків, для левитів і для міста — рівними частинами. Що лишилося між священною землею та власністю міста, належатиме володарю. Ця земля простягатиметься від східної межі священної землі на схід двадцять п’ять тисяч ліктів до східного кордону і з західної сторони також на двадцять п’ять тисяч ліктів до західного кордону. Обидва ці клапті землі, що тягнуться вздовж землі, яка належить колінам ізраїльським, належатимуть царю, а священна частина з храмом буде посередині їх. Тож власність левитів і власність міста лежатиме в центрі землі, що належить царю. Царева земля лежатиме між кордоном Юдеї та Веніаминової спадщини. Щодо решти колін: Веніамин матиме одну частину; вона простягатиметься від східного кордону до західного. Симеон матиме одну частину; вона межуватиме з землею Веніаминової від сходу до заходу. Іссаха́р матиме одну частину; вона межуватиме з землею Симеоновою від сходу до заходу. Завулон матиме одну частину; вона межуватиме з землею Іссаха́ровою від сходу до заходу. Ґад матиме одну частину; вона межуватиме з землею Завулоновою від сходу до заходу. Південний кордон Ґада пролягатиме від Тамара до вод Меріва Кадеш, тоді вздовж Єгипетського потоку і вздовж Середземного моря. Це земля, яку ви мусите поділити як спадщину між колінами ізраїльськими, і такі будуть наділи їхні», — проголошує Господь Бог. А ось входи міста, починаючи з північної сторони, що були чотири з половиною тисячі ліктів завдовжки. Брами міста називатимуться за колінами Ізраїлю. Троє брам на північній стороні будуть Рувимова, Юдина та Левієва. На східній стороні, що була чотири з половиною тисячі ліктів завдовжки, — три брами: Йосипова, Веніаминова й Данова. На південній стороні, що були чотири з половиною тисячі ліктів завдовжки, — три брами: Симеонова, Іссаха́рова й Завулонова. На західній стороні, що була чотири з половиною тисячі ліктів завдовжки, — три брами: Ґадова, Ашерова й брама Нафталі. Всього навколо міста буде вісімнадцять тисяч ліктів. І назва міста віднині й надалі буде: Господь Тут. У третій рік царювання Єгоякима, царя юдейського, Навуходоносор, цар земель Шинара (Вавилона), прийшов до Єрусалима й обложив його. Господь віддав Єгоякима, царя юдейського, в руки Навуходоносора. Той забрав увесь посуд та деякі речі із храму Божого та вивіз їх до Вавилону, де й склав у храмі своїх богів. Цар призначив їм щоденне утримання: їжу та вино з царського столу. Їх мали навчати три роки, а після цього вони мусили стати до царської служби. Серед них були сини Юдині: Даниїл, Хананія, Мишаел та Азарія. Старший над євнухами дав їм нові імена: Даниїлові — ім’я Валтасар, Хананії — Шедрах; Мишаелу — Мешах, Азарії — Аведнеґо. Але Даниїл вирішив не осквернитися царською їжею та вином і попросив старшого над євнухами дозволити йому не бруднити себе цією нечистотою їжею. Та Бог спонукав старшого над євнухами виявити прихильність і ласкавість до Даниїла. Але старший над євнухами сказав Даниїлові: «Боюсь я мого пана, царя, який призначив давати тобі їжу й питво. Для чого йому бачити, що ти виглядаєш гірше, ніж інші хлопці твого віку? Тоді цар через тебе позбавить мене голови». Даниїл сказав наглядачеві, якого старший поставив над Даниїлом, Хананією, Мишаелом та Азарією: «Будь ласка, випробуй твоїх слуг протягом десяти днів: нічого не давай нам їсти, крім городини, й нічого пити, крім води. Тоді порівняй наш вигляд з виглядом тих молодих хлопців, що їдять царську їжу, й чини зі своїми слугами відповідно до того, що побачиш». І той погодився й випробував їх протягом десяти днів. Наприкінці десяти днів вони виглядали здоровішими й краще вгодованими, ніж будь-хто з молодих хлопців, які вживали царську їжу. Тож наглядач забрав призначену їм їжу й вино, що вони мали пити, і дав їм натомість овочі. Цим чотирьом юнакам Бог дав знання й розуміння різних вчень та літератури, а Даниїл міг тлумачити будь-які видіння та сни. Наприкінці терміну, призначеного царем, старший над євнухами представив юнаків Навуходоносорові. Цар розмовляв з ними і знайшов, що немає нікого рівного Даниїлу, Хананії, Мишаелу та Азарії, тож вони стали до царської служби. У кожній справі, що потребувала мудрості й кмітливості, коли цар питав їх, він переконувався, що вони у десять разів кращі за всіх чародіїв та віщунів у цілому його царстві. І Даниїл лишався там до першого року владарювання царя Кира. На другий рік царювання Навуходоносору почали снитися сни. Розум його стривожився, і він не міг спати. Тож цар скликав чародіїв, віщунів, ворожбитів та астрологів щоб вони розтлумачили, що йому сниться. От вони прийшли й стали перед царем. Навуходоносор сказав їм: «Снився мені сон, який тривожить мене, я хочу знати, що він означає». Тоді астрологи відповіли царю арамійською мовою: «О, царю, живи вічно! Розкажи твоїм слугам цей сон, і ми розтлумачимо його». Цар відповів астрологам: «Ось що я твердо вирішив: якщо ви не скажете мені, про що мені снилося і не розтлумачите той сон, я розірву вас на шматки, а оселі ваші я зруйную вщент. Але якщо ви розкриєте мені цей сон і розтлумачите його, ви отримаєте від мене подарунки, винагороди і великі почесті. Отже, поясніть мені сон і розтлумачте його». І знову вони промовили: «Хай цар розповість своїм слугам сон, і ми розтлумачимо його». Тоді цар сказав: «Ясна річ, ви намагаєтеся виграти час, бо розумієте, що я справді твердо вирішив: якщо ви не поясните сон, для вас існує тільки одна кара. Ви змовилися сказати мені брехливі й підступні слова, сподіваючись на якісь зміни. Тож розкажіть мені сон, і я знатиму, чи можете ви розтлумачити його». Астрологи відповіли цареві: «Немає на світі людини, яка може зробити те, що цар вимагає! Жоден цар, хоч який би він був великий та могутній, ніколи не вимагав такого від жодного чародія, віщуна чи астролога. Те, про що просить цар, занадто складно. Ніхто не зможе повідати цього цареві, окрім богів, але вони не живуть серед людей». Це так розгнівало і розлютило царя, що він наказав покарати всіх мудреців Вавилону. Тож був виданий наказ про страту мудреців, і послали людей по Даниїла та його друзів, щоб і їх убити. Коли Аріох, начальник царської варти, вийшов стратити мудреців Вавилону, Даниїл звернувся до нього розважливо й чемно. Він спитав царського урядовця: «Чому цар видав такий суворий наказ?» Тоді Аріох пояснив усе Даниїлу. Даниїл пішов і попросив царя дати йому час, щоб він міг розтлумачити сон. По тому Даниїл повернувся додому й пояснив, у чому справа, своїм друзям Хананії, Мишаелу та Азарії. Він умовив їх благати в Бога Небесного ласки щодо цієї таємниці, щоб він та його друзі не були покарані разом з іншими мудрецями Вавилона. Вночі ця таємниця була відкрита Даниїлові у з’яві. Тоді Даниїл прославив Бога Небесного. Він сказав: «Благословенне будь ім’я Боже від віку й до віку, бо в Нього мудрість і сила! Він змінює час і пори року; він настановляє царів і скидає їх. Він дає мудрість мудрим і знання проникливим. Він відкриває глибоке й приховане, він знає, що лежить у темряві і світло перебуває з Ним. Я славлю і хвалю тебе, о Боже батьків моїх: Ти надав мені мудрість і силу, Ти відкрив мені те, про що ми просили Тебе, Ти відкрив нам сон царя». Після цього Даниїл пішов до Аріоха, якого цар призначив покарати мудреців Вавилона і сказав йому: «Не вбивай мудреців Вавилона. Відведи мене до царя, і я розтлумачу йому сон його». Аріох негайно відвів Даниїла до царя і сказав: «Я знайшов серед полонених юдеїв чоловіка, який може розтлумачити цареві його сон». Цар спитав Даниїла (його також називали Валтасар): «Чи можеш ти розказати, що я бачив уві сні, й розтлумачити це?» Даниїл відповів: «Жоден мудрець, віщун, чародій чи астролог не може розкрити царю ту таємницю, про яку цар питає. Але є Бог на Небесах, який відкриває таємниці. Він показав царю Навуходоносору, що станеться у майбутньому. Твій сон та видіння, що промайнули у твоїй голові, коли ти лежав на ложі, ось які. Коли ти лежав там, о царю, твій розум звернувся до того, що має статися. І той, хто відкриває таємниці, показав тобі, що має статися. Щодо мене, ця таємниця була відкрита мені не тому, що я мудріший від усіх живих, а для того, щоб ти, о царю, міг дізнатися про тлумачення і зрозуміти те, що у твоєму розумі. Ти побачив, о царю, перед тобою стояла велика статуя, величезна, сяюча статуя, страхітлива та вражаюча на вигляд. Голова статуї була зроблена зі щирого золота, груди її та руки — срібні, живіт її та стегна — з бронзи. Ноги її з заліза, ступні її частково з заліза, а частково з гончарної глини. Поки ти дивився, камінь відломився, але не людськими руками. Він ударив по ступнях статуї з заліза й гончарної глини і розтрощив їх. Тоді залізо, глина, бронза, срібло і золото вмить розлетілися на шматки й стали ніби полова на току влітку. Вітер розвіяв їх, і сліду не залишилося. Але камінь, що вдарив статую, перетворився на величезну гору й заповнив усю землю. Це був сон, а зараз ми розтлумачимо його царю. Ти, о царю, цар царів. Бог Небесний дав тобі царство, владу, силу і славу. У твої руки віддав Він людей і звірів на землі та птаство небесне. Хоч би де вони жили, Він зробив тебе володарем над ними. Ти і є ця голова з золота. Після тебе інше царство настане, менше за твоє. Потім третє царство, бронзове, буде правити всією землею. Нарешті настане четверте царство, міцне, мов залізо, бо залізо розбиває і трощить усе, і так само, як залізо розбиває все на шматки, так воно розіб’є і зламає всіх інших. А що ти бачив ступні та пальці частково з гончарної глини, а частково з заліза, то це буде розділене царство. Однак воно матиме певну міць заліза, хоча ти й бачив залізо змішаним із глиною. Як пальці були частково залізні й частково глиняні, так і те царство буде до певної міри міцним, а до певної міри крихким. А що ти бачив залізо, змішане з гончарною глиною, то так і люди будуть змішані й поєднані між собою не ліпше, ніж залізо змішується з глиною. За часів тих царів Бог Небесний створить царство, яке ніколи не буде ні зруйноване, ні залишене іншому народу. Воно повалить усі ті царства й покінчить з ними, а саме існуватиме повік. От що означає видіння каменя, відділеного від гори, але не людськими руками, каменя, що розбив залізо, бронзу, глину, срібло й золото на шматки. Великий Бог показав цареві, що станеться в майбутньому. Цей сон правдивий, і тлумачення певне». Тоді цар Навуходоносор упав долілиць перед Даниїлом і віддав йому шану. Він звелів, щоб принесли йому пожертву та запашне куріння. Цар сказав Даниїлу: «Справді, твій Бог — Бог над богами і Володар царів. Він відкриває людям те, вони не можуть знати, бо ти зміг розгадати цю таємницю». Цар возвеличив Даниїла й щедро обдарував його. Він зробив його правителем над усім вавилонським краєм і поставив головою над усіма мудрецями. Крім того, на прохання Даниїла, цар призначив Шедраха, Мешаха й Аведнеґо управителями над вавилонським краєм, а сам Даниїл лишився при царському дворі. Цар Навуходоносор зробив золотого боввана шістдесят ліктів заввишки і шість ліктів завширшки й поставив його на рівнині Деура у Вавилонським краї. Потім він покликав сатрапів, правителів, намісників, радників, скарбників, суддів та судових виконавців і всіх інших посадових осіб краю на посвяту золотого боввана, якого він поставив. Тож сатрапи, правителі, намісники, радники, скарбники, судді та судові виконавці і всі інші посадові особи краю зібралися на посвяту боввана, якого поставив цар Навуходоносор, і стали перед ним. Тоді оповісник гучно проголосив: «Ось що вам наказано робити, о народи, племена та люди всіх мов. Тільки-но ви почуєте звук сурми, флейти, цитри, ліри, арфи, труб і всякого роду музики, ви мусите впасти долілиць і поклонитися бовванові з золота, що поставив цар Навуходоносор. Хто не впаде і не поклониться, вмить буде кинутий у вогнедишну піч». Через те щойно почувши звуки сурми, флейти, цитри, ліри, арфи й усякого роду музики, всі народи, племена, люди кожної з мов упали й поклонилися бовванові з золота, якого цар Навуходоносор поставив. Саме в той час деякі нащадки халдеїв вийшли наперед і звинуватили юдеїв. Вони сказали царю Навуходоносору: «О царю, живи вічно! Ти видав наказ, о царю, аби кожен, хто чує звуки сурми, флейти, цитри, ліри, арфи, сопілки й усякого роду музики мусить впасти і поклонитися бовванові з золота. А хто не впаде й не поклониться, буде кинутий у вогнедишну піч. Але є деякі юдеї, котрих ти поставив над справами вавилонського краю: Шедрах, Мешах та Аведнеґо — зневажають тебе, о царю! Вони не служать твоїм богам, не поклоняються бовванові з золота, якого ти поставив». Розлючений і розгніваний, Навуходоносор викликав Шедраха, Мешаха та Аведнеґа. Тож ці мужі були поставлені перед царем. І Навуходоносор сказав їм: «Чи правда, Шедраху, Мешаху та Авденеґу, що ви не служите моїм богам і не поклоняєтеся бовванові з золота, якого я поставив? Отже, якщо ви, почувши звук сурми, флейти, цитри, ліри, арфи, труб та всякого роду музики, готові впасти й поклонитися бовванові з золота, якого я зробив, то гаразд. Якщо ж ви не поклонитеся йому, вас миттю кинуть у вогнедишну піч. Тоді ніякий бог не зможе врятувати вас від руки моєї!» Шедрах, Мешах та Аведнеґо відповіли царю: «О Навуходоносоре, нам немає потреби захищати себе перед тобою в цій справі. Якщо нас кинуть у вогнедишну піч, Бог, якому ми служимо, зможе нас врятувати з неї, Він визволить нас від твоєї руки, о царю. Але якщо навіть ні, ми хочемо, щоб ти знав, о царю, що ми не станемо служити твоїм богам чи поклонятися бовванові з золота, якого ти поставив». Тоді Навуходоносор розлютився на Шедраха, Мешаха та Аведнеґо, його ставлення до них змінилося. Він наказав розпалити піч у сім разів дужче, ніж зазвичай. Потім він звелів найдужчим солдатам своєї армії зв’язати Шедраха, Мешаха та Аведнеґа й кинути їх у розжарену піч. Тож цих мужів у халатах, штанах, тюрбанах та іншому вбранні було зв’язано та кинуто в розжарену піч. Наказ царя був таким невідкладним, а піч такою гарячою, що язики вогню вбили тих воїнів, що кидали Шедраха, Мешаха та Аведнеґа. І ці троє, міцно зв’язані, впали в розжарену піч. Тоді цар Навуходоносор підвівся на ноги в подиві й запитав своїх радників: «Чи не кинули ми тих трьох мужів зв’язаними у вогонь?» Вони відповіли: «Так, о царю!» Він сказав: «Погляньте! Я бачу чотирьох мужів, що ходять у вогні, розв’язані та неушкоджені, а четвертий подібний до Сина Божого ». Тоді Навуходоносор наблизився до отвору розжареної печі й гукнув: «Шедраху, Мешаху та Аведнеґу, слуги найвищого Бога, виходьте! Йдіть сюди!» Тож Шедрах, Мешах і Аведнеґо вийшли з вогню. І сатрапи, правителі, намісники та царські радники з’юрмилися навколо їх. Вони побачили, що вогонь не ушкодив їхні тіла, жодна волосина на їхніх головах не обсмалилася, халати їхні не обгоріли і чадом не пахло від них. Тоді Навуходоносор сказав: «Благословен будь, Боже Шедраха, Мешаха та Аведнеґа, який послав свого Ангела і врятував слуг своїх! Вони покладалися на нього й не послухалися царського наказу. Вони ладні були віддати свої життя аби не служити й не поклонятися ніякому богу, крім свого Господа. Тому я наказую, що людей будь-якого племені чи мови, хто б промовляв щось проти Бога Шедраха, Мешаха та Аведнеґа, буде розтерзано, а оселі їхні стануть купою каміння, бо немає іншого Бога, який би міг врятувати людей таким чином». Потім цар призначив Шедраха, Мешаха та Аведнеґа правити провінціями Вавилонського краю. Цар Навуходоносор послав листа народам, племенам, людям усіх мов, що живуть у всьому світі: Мир вам! З радістю оповіщаю вас про чудесні знамення та дива, що їх Всевишній Бог зробив для мене. Які величні Його знамення, які величезні Його дива! Царство Його — вічне царство. Владарювання Його — від покоління до покоління. Я, Навуходоносор, жив спокійно у своїм палаці, в задоволенні та процвітанні. Мені приснився сон, що налякав мене. Коли я лежав на ложі, образи та видіння, що промайнули в моїй голові, збентежили мене. Тож я наказав привести до мене всіх мудреців Вавилону, щоб розтлумачити мені цей сон. Коли чародії, віщуни, астрологи та ворожбити прийшли, я розповів їм сон, але вони не змогли його розтлумачити. Нарешті, прийшов до мене Даниїл, і я розповів йому сон. (А звуть його також Валтасар, ім’ям мого бога, бо в ньому дух святих богів). Я сказав: «Валтасаре, головний над чародіями, я знаю що дух святих богів у тобі й жодна таємниця не складна для тебе. Ось мій сон, розтлумач його мені. Ось видіння, які я бачив, лежачи на ложі: дивлюся я, аж ось переді мною посеред землі стоїть дерево. Висота його була неймовірна. Воно виросло велике і сильне, і верхівка його торкалася неба. Видно його було з усіх кінців землі. Листя його було гарне, плоди — рясні, і їжі на ньому було для всіх. Під ним дикі звірі знаходили притулок, і птахи жили на його вітті, усі живі істоти мали з нього поживу. У видіннях я бачив, лежачи на ложі, як святий посланець, Ангел, зійшов до мене з неба. Він гукнув дужим голосом: „Зрубай дерево і пообрубуй його гілля, пообривай листя й порозкидай плоди. Хай звірі повтікають з-під нього, а птахи порозлітаються з віття його. Але хай пень та коріння, скуті залізом та бронзою, лишаються в землі, серед трави польової. Нехай його кропить роса небесна, і хай воно живе разом зі звіриною серед рослин земних. Хай розум його людський зміниться і хай дадуть йому розум звірячий, доки не минуть для нього сім років. Це рішення передане з посланцями, святі Ангели оголосили цю постанову, щоб усе живе довідалося, що Всевишній панує над царствами людей і дає їх кому захоче, і ставить над ними найпокірливішого з людей”. Це той сон, який я, цар Навуходоносор, бачив. Тепер, Валтасаре, скажи мені, що він означає, бо ніхто з мудреців мого царства не зміг мені цього розтлумачити. А ти можеш, бо в тобі дух святих богів». Тоді Даниїл (також названий Валтасаром) збентежився й знаходився у цьому стані біля однієї години, бо думки налякали його. Тож цар сказав: «Валтасаре, не дозволяй цьому сну чи його значенню тривожити тебе». Валтасар відповів: «Пане мій, аби тільки цей сон призначався твоїм ворогам, а його значення — твоїм супротивникам! Дерево, яке ти бачив, що виросло високе та дуже, і верхівка якого торкалася неба і видно його було з усіх кінців землі; дерево з гарним листям і рясними плодами, що надавало поживу всім, прихищало польову звірину й давало місце для гнізд у гіллі для небесних птахів, то ти, о царю, те дерево! Ти став великим і сильним; велич твоя росла, доки не сягнула неба, і влада твоя долинула до віддалених країв світу. Ти, о царю, бачив посланця, святого Ангела, що зійшов з небес і мовив: „Зрубай дерево і знищ його, та лиши пень, скутий залізом і бронзою, серед трави польової, а коріння залиш у землі. Нехай його скроплює роса небесна, хай воно живе, як дикі звірі, доки не минуть для нього сім років”. Ось тлумачення сну, о царю, а от і постанова, що її Всевишній виніс щодо мого пана-царя. Тебе виженуть із-поміж людей, і житимеш ти серед диких звірів, ти їстимеш траву, мов та худоба, і скропить тебе роса небесна. Сім пір минуть для тебе, доки ти не визнаєш, що Всевишній панує над царствами людей і ставить над ними кого захоче. Наказ лишити пень з корінням означає, що твоє царство буде відновлене для тебе, коли ти визнаєш владу небес. Тому, о царю, прийми радо мою пораду: спини гріхи твої та роби те, що праведно, спокутуй переступи свої милосердям до пригноблених. І може статися, що тоді твоє благополуччя продовжиться». Так і сталося з царем Навуходоносором. Через дванадцять місяців після цього сновидіння, цар походжав по даху царського палацу в Вавилоні. Він сказав: «Чи це не той великий Вавилон, що я побудував, як царський осідок моєю величезною могутністю і на славу величі моїй?» Слова ці ще були на його устах, коли з неба зійшов голос: «Ось що тобі мовиться, царю Навуходоносоре: твоя царська влада відбирається в тебе. Тебе виженуть з-поміж людей, і житимеш ти серед диких звірів; ти їстимеш траву, мов та худоба. Сім років минуть для тебе, доки не визнаєш ти, що Всевишній панує над царствами людей і ставить над ними кого схоче». Тієї ж миті все, що він сказав про Навуходоносора, здійснилося. Його вигнали з-поміж людей і він їв траву, мов та худоба. Його тіло зволожувалося росою небесною, доки волосся не виросло, мов пір’я орлине, а нігті не відросли, немов кігті пташині. Наприкінці того часу, я, Навуходоносор, підвів очі до неба і розум мій повернувся до мене. Тоді я благословив Всевишнього; я хвалив і прославляв Того, Хто живе вічно. Влада його — вічна влада, царство його — від покоління до покоління. Усі народи землі не варті нічого. Він робить, що він хоче з силами Небесними й народами земними. Нікому не дано відвести Його руку чи сказати Йому: «Що ти зробив?» Тієї самої миті розум мій повернувся до мене, мою славу і велич було повернено мені на славу мого царства. Мої радники та вельможі знайшли мене й мені повернули мій трон і я став іще величніший, ніж раніше. Тепер я, Навуходоносор, хвалю, шаную і славлю Царя Небесного, бо все, що він робить — правильно, всі Його путі — справедливі. А всіх, хто ходить у погорді, Він може принизити. Цар Велшазар справляв великий бенкет для тисячі своїх вельмож і пив з ними вино. Поки Велшазар пив вино, він наказав принести золоті та срібні келихи, що Навуходоносор, його батько, забрав із храму в Єрусалимі, щоб цар та його вельможі, його дружини та його наложниці могли пити з них. Тож йому принесли золоті келихи, забрані з храму Божого в Єрусалимі, і цар та його вельможі, його дружини та наложниці пили з них. Вони пили вино і славили богів золотих і срібних, бронзових, залізних, дерев’яних та кам’яних. Раптом з’явилися пальці людської руки й почали писати на штукатурці стіни біля свічника царського палацу. Цар стежив за рукою, поки вона писала. Обличчя його зблідло, і він був так наляканий, що коліна його звело, а ноги ослабли. Цар гукнув, щоб привели чародіїв, астрологів та віщунів, і наказав цим мудрецям Вавилону: «Хто прочитає цей напис і скаже мені що він означає, того вберуть у пурпуру і золотий ланцюг повісять йому на шию і зроблять його третім найвищим правителем у царстві». Тоді ввійшли всі царські мудреці, але вони не змогли прочитати напис чи сказати царю, що він означає. Тож цар Велшазар іще дужче злякався, і його обличчя ще більше зблідло. Вельможі його були збентежені. Тоді царева мати, чуючи голоси царя та його вельмож, зайшла до бенкетної зали. «О царю, живи повіки! — Мовила вона. — Не тривожся! Не будь такий блідий! Є муж у твоєму царстві, в якому дух святих богів. За часів твого батька відкрилося, що в нього є знання таємниць, розум і мудрість, як у богів. Цар Навуходоносор, твій батько, призначив його головою над усіма чародіями, віщунами, астрологами та ворожбитами. Відкрилося що цей муж, Даниїл, якого цар назвав Валтасар, має гострий розум, знання і кмітливість, а також здатність тлумачити сни, пояснювати загадки й вирішувати складні питання. Поклич Даниїла, і він скаже тобі, що означає напис». Тож привели Даниїла до царя, і цар сказав йому: «Ти Даниїл, один з полонених, що мій батько цар привів із Юдеї? Я чув, що дух богів у тобі, і що ти маєш знання таємниць, розум та велику мудрість. Мудреців і чародіїв привели до мене, щоб прочитати напис і сказати мені, що він означає, але вони не змогли роз’яснити цього. Зараз я почув, що ти можеш давати пояснення й вирішувати складні питання. Якщо ти зможеш прочитати цей напис і сказати мені, що він означає, ти будеш вдягнений в пурпуру, і золотий ланцюг повісять тобі на шию, і зроблять тебе третім найвищим правителем у царстві». Тоді Даниїл відповів царю: «Можеш лишити свої подарунки при собі й твої винагороди дати комусь іншому. Однак я прочитаю царю напис і скажу, що він означає. О царю, Всевишній Бог дав твоєму прабатькові Навуходоносору царство, могутність, славу і величність. Через цю велич, що Він дав йому, всі народи й племена і люди кожної з мов страхалися й боялися його. Тих, кого цар хотів убити, він убивав, тих, кого хотів помилувати, він милував, тих, кого він хотів підвищити, він підносив, а кого хотів принизити, того принижував. Та коли його серце стало погордливим і жорстоким від пихи, його скинули з царського престолу й позбавили слави. Його вигнано було з-поміж людей. Йому дано було розум тварини; він жив серед диких ослів і їв траву, мов та худоба. Тіло його скроплювала роса небесна, доки він не визнав, що Всевишній Бог панує над царствами людей і ставить над ними кого захоче. Але ти, його син, Велшазаре, не смирив себе, хоча й знав про все це. Натомість ти поставив себе проти Господа Небесного. Тобі принесли келихи з Його храму, і ти й твої вельможі, твої дружини і наложниці пили вино з них. Ти хвалив богів срібних і золотих, бронзових, залізних, дерев’яних і кам’яних, які не можуть бачити, чути, чи розуміти. Але ти не славив Бога, Який у руці своїй тримає твоє життя і всі твої путі. Ось чому він послав руку, що накреслила напис. Ось той напис: Мене, Мене, Текел, Упарсин. І от що ці слова означають: Мене: Бог підрахував дні твого правління й поклав йому край. Текел: Тебе зважено на терезах, і з’ясовано, що ти недостатньо добрий. Упарсин: Твоє царство розділене, його віддано мидіанам та персам». Тоді, за наказом Велшазара, Даниїла вбрали в пурпуру й повісили йому на шию золотий ланцюг і проголосили його третім найвищим правителем царства. Тієї ж самої ночі Велшазара, царя вавилонського було вбито. І Дарій мидіанин посів царство у віці шістдесяти двох років. Дарію забаглося призначити сто двадцять сатрапів, щоб правили вони всім царством. Він призначив також трьох управителів над ними, одним з управителів був Даниїл. Сатрапів зробили підпорядкованими їм, щоб цар не зазнавав збитків. Тепер Даниїл настільки виділявся серед управителів і сатрапів своїми винятковими здібностями, що цар мав на думці поставити його над усім царством. Тому правителі й сатрапи намагалися знайти привід, щоб звинуватити Даниїла в тому, як він управляє справами, але не змогли зробити цього. Вони не змогли знайти в ньому ніякої вади, бо він був вірним і ні розбещеним, ані недбалим. Зрештою ці люди сказали: «Ми ніколи не знайдемо привід звинуватити цього мужа Даниїла, якщо це не буде якось пов’язане з законом його Бога». Тож управителі та сатрапи гуртом пішли до царя і сказали: «О царю Дарію, живи вічно! Царські управителі, намісники, сатрапи, радники й правителі — всі зголосилися на тому, що царю слід видати постанову й виконувати наказ про те, що кожного, хто протягом наступних тридцяти днів молитиметься якомусь богу чи мужу, крім тебе, о царю, буде кинуто у яму з левами. Тож, о царю, видай наказ і підпиши його, аби він за законами мидіан і персів був незмінний і його не можна було скасувати». І цар Дарій підписав наказ. Коли Даниїл довідався, що видано цей наказ, він пішов додому, у верхню кімнату, де вікна відчинялися в бік Єрусалима. Тричі на день він ставав на коліна й молився, дякуючи своєму Богу, так само як він робив це раніше. Тоді ці люди пішли гуртом і знайшли Даниїла, який моливсь і благав Бога про допомогу. Тож вони пішли до царя й заговорили з ним про його царський наказ: «Чи не видав ти наказ, що протягом тридцяти днів кожного, хто молитиметься якомусь богу чи мужу, крім тебе, о царю, того буде кинуто до ями з левами?» Цар відповів: «Так вимагає мій наказ, а закони мидіан і персів не можна скасувати». Тоді вони сказали царю: «Даниїл, один з полонених із Юдеї, не звертає на тебе уваги, о царю, ані на наказ, що ти підписав. Він досі молиться тричі на день своєму Богові». Коли цар почув це, він дуже засмутився. Він вирішив урятувати Даниїла і до заходу сонця міркував як врятувати Даниїла. Тоді ці люди прийшли гуртом до царя і сказали йому: «Пам’ятай, о царю, що за законами мидіан і персів жоден наказ чи постанова, видані царем, не можуть бути змінені». Тож цар наказав, і вони схопили Даниїла й кинули у лев’ячу яму. Цар сказав Даниїлу: «Хай твій Бог, якому ти постійно служиш, порятує тебе!» Принесли камінь і поклали на отвір ями, і цар запечатав її своїм перснем з печаткою та перснями своїх вельмож, так щоб Даниїлове становище не можна бути змінити. Тоді цар повернувся до свого палацу й провів ніч без їжі й будь-яких розваг. І спати він не міг. З першим променем світанку цар підвівся й поспішив до лев’ячої ями. Коли він наблизився до ями, він позвав Даниїла жалісним голосом: «Даниїле, слуго Бога живого, чи твій Бог, Якому ти постійно служиш, зміг урятувати тебе від левів?» Даниїл відповів: «О царю, живи вічно! Мій Бог послав свого Ангела, й той затулив пащі левам. Вони не завдали мені ніякої шкоди, бо мене визнано невинним у Його очах. Та й перед тобою я не вчинив нічого недоброго, о царю». Цар сповнився радістю й наказав витягти Даниїла з ями. І коли Даниїла витягли з ями, жодної рани не знайшли на ньому, бо він покладався на свого Бога. За царським велінням, людей які неправедно звинуватили Даниїла, було приведено й кинуто у лев’ячу яму разом з їхніми дітьми та дружинами. Ще до того, як вони долетіли до дна ями, леви накинулися на них і потрощили всі їхні кістки. Після цього цар Дарій написав до всіх народів, племен та людей кожної з мов по всій землі: Мир вам! Я видав наказ, щоб у всіх кінцях мого царства люди боялися й шанували Бога Даниїлового. Бо він є Бог живий і перебуває повік, царство Його не буде зруйноване, влада його ніколи не скінчиться. Він рятує і визволяє, Він творить знамення й дива на небесах і на землі. Він урятував Даниїла від сили левів. Тож Даниїлові добре велося за царювання Дарія і за царювання Кира перського. У перший рік правління Велшазара, царя Вавилону, Даниїл мав сон і видіння проходили крізь розум його, коли він лежав на ложі. Він записав зміст свого сну. Даниїл зазначив: «У моєму видінні вночі я бачив переді мною чотири вітри небесні, які розбурхали велике море. Чотири великі звірі, кожний несхожий на інших, вийшли з моря. Перший був, ніби лев з орлиними крилами. Я дивився, доки в нього не відірвало крила. Його підняло з землі так, що став він на дві ноги мовби людина й серце людське було дано йому. І там переді мною був другий звір, схожий на ведмедя. Його було поставлено на один з його боків і він мав у пащі між зубами три ребра. Йому звеліли: „Підведись і їж м’яса досхочу!” Після цього я поглянув, а там переді мною був інший звір, що виглядав ніби леопард. І на своїй спині він мав чотири крила, мов крила птаха. В цього звіра було чотири голови, і йому було дано владу правити. Після цього, в моєму видінні вночі, я побачив переді мною жахливого, страшного і надзвичайно могутнього звіра. В нього були великі залізні зуби; він трощив і пожирав свою здобич а те, що лишалося, топтав ногами. Він відрізнявся від усіх попередніх звірів і в нього було десять рогів. Поки я розмірковував про десять рогів, там переді мною з’явився ще один ріг, маленький, що виступив між ними. Він вирвав усі три, що були поперед нього. Цей ріг мав очі, мов у людини, і рот, що промовляв зухвало. Доки дивився я, престоли встали на місце, і Древній Цар посів Своє місце. Вбрання на Ньому було біле, ніби сніг, а волосся на голові Його — біле, як вовна. Престол його палав вогнем й колеса всі палали. Ріка вогненна розливалась, витікаючи з-перед Нього. Тисячі над тисячами служили Йому. Десять тисяч по десять тисяч стояли перед Ним. Книги було розгорнуто й суд почався над ними. І я все дивився, як ріг все ще промовляв зухвалі слова, доки звіра було забито, його тіло потрощене і вкинуте в палаючий вогонь. Інших звірів було позбавлено їхньої влади, але їм дозволили жити ще деякий час. У моєму видінні вночі я глянув, а там, переді мною, хтось, мов син людський, іде з хмар небесних. Він наблизився до Древнього Царя, і постав перед Ним. Йому було дано владу, славу й царство. Усі народи, племена і люди всіх мов поклонялися йому. Влада його — вічна, що не минеться, і царство його незнищенне. Я, Даниїл, був стривожений духом, і видіння, що проходили через мій розум, тривожили мене. Я наблизився до одного з тих, що стояли там, і спитав його про справжнє значення всього цього. І він відповів і розтлумачив мені все: „Чотири великі звірі — це чотири царства, що настануть на землі. Але святі Всевишнього дістануть те царство і володітимуть їм вічно”. Тоді мені закортіло дізнатися про справжнє значення четвертого звіра, що відрізнявся від усіх інших і був найстрашніший: із залізними зубами й бронзовими пазурами — звіра, що трощив і пожирав свою здобич, а те, що лишалося, затоптував ногами. Я також хотів знати про десять рогів на його голові й про ще один ріг, що виріс між ними, та вирвав три з перших роги, що були поперед нього. Той ріг справляв найбільше враження з усіх, бо був злішім ніж усі інші роги, мав очі і рот, та промовляв зухвало. Поки я дивився, цей ріг воював проти святих людей Божих і долав їх. Аж ось Древній Цар прийшов і проголосив рішення на користь святих людей Всевишнього. І настав час, коли вони заволоділи царством. Він так пояснив мені: „Четвертий звір — то четверте царство, що з’явиться на землі. Воно відрізнятиметься від усіх інших царств і пожере всю землю, розтопче й потрощить її. Десять рогів — то десять царів, що вийдуть із цього царства. Після них устане інший цар, відмінний від попередніх, що підкорить трьох царів. Він нарікатиме на Всевишнього і пригноблюватиме його святих, намагатиметься змінити свята і закони. Святі люди Господні будуть віддані у руки його до часу, до часів і половини часу. Та суд засяде, і владу його буде відібрано й остаточно знищено назавжди. Тоді держава, влада й велич царств по всьому піднебессі будуть віддані святим, народові Всевишнього. Царство його буде царством вічним і всі правителі поклонятимуться й коритимуться йому”. От і все. Я, Даниїл, був сильно стривожений своїми думками, і обличчя моє зблідло, але я лишив усе при собі». У третій рік царювання Велшазара я, Даниїл, мав з’яву, вже після того, яке мав раніше. У моєму видінні я бачив себе у фортеці Сузі, в краю Еламському. У видінні я був поблизу ріки Улай. Я підвів очі, і там, переді мною, стояв біля ріки баран з двома рогами і роги його були довгі. Один з рогів був довший ніж другий й ріс позаду першого. Я спостерігав, як той баран бив рогами на захід, і північ і південь. Жодна тварина не могла встояти проти нього і ніхто не міг звільнитися з-під його влади. Він робив, що хотів, і став великим. Поки я розмірковував про це, раптом з заходу з’явився козел з рогом між очима. Він нісся над землею, не торкаючись її. Козел наблизився до дворогого барана, якого я бачив, як він стояв біля води, і вдарив його з великою люттю. Я бачив, як він шалено кинувся на барана, вдарив його і зламав обидва його роги. Баран був безсилий протистояти йому; козел повалив його на землю і розтоптав, і ніхто не міг врятувати барана від тієї сили. Козел став дуже великим, але в розквіті його влади, великий ріг зламався, і на його місці виросли чотири вигнуті роги, звернені в напрямках чотирьох небесних вітрів. З одного з них вийшов іще один ріг, спочатку маленький, але він зростав у силі на південь і на схід і до Прекрасного Краю. Він ріс, аж поки не досягнув Небесного війська й не скинув частину зоряного війська на землю й не розтоптав її. Він піднявся аж до Князя того війська, і забрав у Нього щоденну пожертву, і місце Його святині було принижене. Через гріхи воїнство святих і щоденна пожертва дісталися йому. Йому таланило у всьому, що він робив, і правду було пожбурено на землю. Тоді я почув, як один святий говорив і другий святий сказав йому: «Скільки мине часу, коли виповнилася та з’ява про щоденну пожертву, гріх, що спричиняє спустошення, відступництво від святині та народ, що буде потоптаний?» Той відповів: «На це потрібно дві тисячі триста вечорів та ранків, тоді святиня буде знов освячена». Поки я, Даниїл, спостерігав з’яву й намагався її збагнути, переді мною постав хтось, хто мав вигляд чоловіка. І я почув, як голос людини поза рікою Улай промовив: «Гавриїле, розтлумач цьому чоловікові значення з’яви». Коли він підійшов до того місця, де я стояв, я перелякався й упав долілиць. «Сину чоловічий, — сказав він мені. — Зрозумій, що ця з’ява — про часи кінця». Поки він промовляв до мене, я перебував у міцному сні, лежачи долілиць. Тоді він торкнувся мене й підвів мене на ноги. Він промовив: «Я хочу розповісти тобі, що станеться пізніше, у час гніву, бо видіння стосується призначеного часу кінця. Роги барана, якого ти бачив, уособлюють царів Мидії та Персії. Кудлатий козел — це цар Греції, а великий ріг між його очима — це перший цар. Чотири роги, що замінили зламаний, означають чотири царства, які з’являться з цього народу, але такої сили не матимуть. В останній термін їхнього існування, коли злочинці стануть геть розбещеними, постане цар із суворим обличчям, вправний у підступах. Він стане надзвичайно дужим, але не тільки завдяки власній силі. Він спричинить жахливе спустошення, і йому буде таланити у всьому, хоч би що він робив. Він поб’є могутніх мужів і святий народ. З його руки підуть підступи, і вважатиме він себе найвищим. Як люди почуватимуться в безпеці, він вигубить багатьох і повстане проти Князя князів. Однак і він буде погублений, та не людською владою. З’ява про ті далекі часи дана тобі правдива, але приховай цю з’яву, бо вона належить далекому майбутньому». Я, Даниїл, був виснажений і лежав хворий кілька днів. Потім я встав і клопотався царськими справами. Я був нажаханий з’явою, бо вона була незбагненна. Тож я звернувся до мого Господа Бога і просив Його з молитвою і благанням, з постом, волосяницею і попелом. Я молився до Господа мого Бога і сподівався, й просив: «О Господи, великий і страшний Боже, який дотримується Свого Заповіту любові до всіх, хто любить Його й підкоряється Його велінням. Ми згрішили і вчинили неправедне. Ми були розбещені й непокірні: ми відступили від Твоїх велінь і законів. Ми не слухали Твоїх слуг і пророків, що промовляли Твоїм ім’ям до царів, князів і батьків наших, і до всього народу нашої землі. Господи, Ти справедливий, але сьогодні ми, люди Юдеї, народ Єрусалима і всього Ізраїлю, всі, хто близько й далеко, в усіх краях, по яких Ти розпорошив нас за нашу невірність Тобі, вкриті ганьбою. О господи, ми й наші царі, наші князі й наші батьки вкриті ганьбою, бо ми згрішили перед Тобою. Господь наш Бог милосердний і великодушний, хоч ми й повставали проти Нього. Ми не підкорялися Господу нашому Богу, відступали від законів, що Він нам дав їх через Своїх слуг-пророків. Увесь Ізраїль переступив Твій Закон і відвернувся, не бажаючи підкорятися тобі. Ось чому ми були покарані прокльонами та осудом, які записані були в Законі Мойсея, слуги Божого, бо ми грішили проти Господа. Ти здійснив свої слова, промовлені проти нас і проти наших правителів, навівши на нас велике лихо. Ніде в піднебессі не було нічого подібного, як те, що зроблено з Єрусалимом. Точнісінько як записано в Законі Мойсея, все це лихо впало на нас. Але ми не благали Господа нашого Бога, щоб відвернутися нам від наших гріхів і щоб стати мудрими у правді Твоїй. Господь негайно навів на нас лихо, бо Господь наш Бог справедливий у всьому що Він робить; і однак ми не підкорилися йому. Тепер, о Господи Боже наш, Який вивів Свій народ могутньою рукою з Єгипту і Хто сотворив Собі ім’я, яке живе до сього дня, ми згрішили, ми вчинили неправедне. О Господи, у згоді з Твоєю справедливістю, відверни Свою лють і Свій гнів від Єрусалима, Твого міста, від Твоєї Святої гори. За наші гріхи й провини наших батьків Єрусалим і Твій народ нарузі віддано, всім тим, що довкола нас. Тож тепер, Боже наш, почуй молитви й благання слуги Твого. Заради Тебе самого, о Господи, зглянься на Твою спустошену святиню. Прихили вухо, о Боже, і почуй; розплющ очі Свої і побач спустошення міста, що носить ім’я Твоє. Ми просимо Тебе не тому, що ми справедливі, а через Твоє велике милосердя. О Господи, почуй! О Господи, пробач! О Господи, спаси і збережи Заради Тебе самого, о Боже мій, не зволікай, бо місто Твоє і народ Твій носять ім’я Твоє». Коли я говорив і молився, сповідався у своєму гріху й гріху мого народу ізраїльського, поки викладав своє прохання Господу моєму Богу про Його Святу гору. Як я все ще молився, Гавриїл, муж, якого я бачив і в попередній з’яві, швидко підлетів до мене під час вечірньої жертви. Він розтлумачив все, що я бажав знати і сказав: «Даниїле, оце я прийшов, щоб дати тобі мудрості й розуміння. Як тільки ти почав молитися, було дано відповідь, про яку я прийшов сповістити тебе, бо ти в великій шані. Тож зваж на послання і зрозумій видіння: Сімдесят тижнів призначено твоєму народу і твоєму святому місту, щоб довершити провину, покласти край гріху, спокутувати розбещеність, встановити вічну справедливість, покласти печать на видіння та пророцтва й помазати Святеє Святих. Знай і зрозумій таке: від цього слова про відновлення та відбудову Єрусалима до того, як помазаний Володар прийде, мине сімдесят тижнів і шістдесят два тижні. Місто буде відбудоване: з вулицями й ровом, але за тяжких часів. По шістдесяти двох тижнях, помазаника буде знищено, і не матиме Він нічого. Люди правителя, що прийде, зруйнують місто і святиню. Кінець настане, мов повінь: війна триватиме до кінця, й запанує спустошення. Помазаник утвердить Угоду з багатьма народами, яка триватиме протягом одного тижня, але в середині того тижня він скасує жертви й пожертви хлібні. Тоді прийде руйнівник, та принесе гидоту спустошення, аж доки кара не проллється й на нього самого». У третій рік правління Кира, царя Персії, Даниїлу (що звався Валтасар) було одкровення. Це послання було правдиве й стосувалося великої війни. Тлумачення послання прийшло до нього у з’яві. У той час, я, Даниїл, був у жалобі три тижні. Я не їв ніякої вишуканої їжі, ні м’ясо, ні вино не торкалося моїх уст, я не мастив оливою волосся, доки не минули три тижні. На двадцять четвертий день першого місяця я стояв на березі великої ріки Тигр. Я підвів очі, а там переді мною був якийсь чоловік, одягнений у полотняний одяг, стан його був підперезаний найдобірнішого золота паском. Тіло його було, мов хризоліт, обличчя, мов блискавка, його очі, мов палаючі смолоскипи, руки й ноги, мов відблиск відшліфованої бронзи, а голос, мов гук юрби. Я, Даниїл, був єдиним, хто бачив цю з’яву, та люди, що булі зі мною, не бачили його, але такий жах охопив їх, що вони втекли й поховалися. Тож я лишився один, вдивляючись у цю велику з’яву; мене залишили сили, обличчя моє сполотніло, я був геть безпорадний. Тоді я почув, як він говорить, і поки я слухав його, я глибоко заснув, опустивши обличчя до землі. Мене торкнулася рука й поставила мене, тремтячого, на руки та коліна. Чоловік у з’яві сказав мені: «Даниїле, ти, якого так високо цінує Господь, послухай уважно, що я збираюся сказати тобі, й підведись, бо мене тепер послали до тебе». І коли він сказав це, я підвівся, тремтячи. Тоді він вів далі: «Не бійся, Даниїле. З першого дня, як ти прихилив свій розум, щоб зрозуміти, щоб підкоритися Богу твоєму, слова твої почуто, і я прийшов завдяки словам твоїм. Але князь перського царства чинив мені опір двадцять один день. Тоді Михаїл, один із головних князів, прийшов мені на допомогу, бо мене було там затримано з царем Персії. Тепер я прийшов пояснити тобі, що станеться з твоїм народом у майбутньому, бо з’ява стосується останніх часів». Поки він казав мені це, я схилив обличчя аж до землі й мовчав. Тоді хтось, що мав вигляд чоловіка, доторкнувся до моїх уст, і я розтулив уста й почав говорити. Я сказав тому, хто стояв переді мною: «Мене сповнює біль через цю з’яву, мій пане, я безпорадний. Володарю, як я, твій слуга, можу розмовляти з тобою? Сили залишили мене, я ледь здатний дихати». Знову той, що мав вигляд чоловіка, торкнувся мене і дав мені силу. «Не бійся, Даниїле, о чоловіче, якого любить Господь, — сказав він. — Мир тобі! Будь дужий тепер, будь сильний». Коли він промовляв до мене, я набрався сили й сказав: «Зараз я спроможний говорити, бо ти, мій пане, дав мені силу». Тож він сказав: «Чи знаєш ти, чому я прийшов до тебе? Невдовзі я повернуся, щоб воювати з князем Персії, і коли я піду, прийде князь Греції. Але спочатку я скажу тобі, що написано у книзі Правди. Ніхто не підтримає мене в борні проти персів, крім Ангела Михаїла, князя над твоїм народом». І в перший рік правління Дарія-мидіанина я став на підтримку й захист Ангела Михаїла у битві з князем Персії. А тепер я скажу тобі правду: ще три царі з’являться в Персії, а потім четвертий, який буде багатший за всіх інших. Коли він здобуде владу завдяки своєму багатству, він підбурить усіх проти Грецького царства. Тоді з’явиться могутній цар, що матиме велику владу й чинитиме все, що схоче. Після його появи, царство розвалиться і розділиться за чотирма вітрами небесними. Воно не перейде до його нащадків і не збереже ту міць, яку мало, бо його царство буде викорінене й віддане іншим. Цар Півдня стане сильним, але один із його начальників стане навіть дужчим за нього й правитиме своїм власним царством з великим могуттям. За кілька років вони стануть союзниками. У ті дні Дочка царя Півдня стане дружиною царя Півночі, щоб принести мир, але вона, та цар Півдня будуть занадто слабкі. Народ повстане проти неї, її дитини, та того, хто привів її у цю країну. Але один із її роду підніметься, щоб зайняти місце царя Півдня. Він виступить проти сил царя Півночі й посяде його фортецю; він воюватиме їх і візьме гору. Він також захопить їхніх богів, їхніх металевих бовванів і дорогоцінні речі зі срібла та золота й відвезе їх до Єгипту. Кілька років він не чіпатиме царя Півночі. Потім цар Півночі вступить у володіння царя Півдня, але відступить у свою власну землю. Його сини підготуються до війни й зберуть велике військо, що розіллється, мов невтримна повінь, і донесе битву аж до найукріпленнішій фортеці його. Тоді цар Півдня виступить у люті й битиметься з царем Півночі, який підніме велике військо, але воно буде розбите. Коли військо потрапить у полон, цар Півдня сповниться гордістю і повбиває багато тисяч, однак не лишиться переможцем. Бо цар Півночі за кілька років збере інше військо, більше ніж перше. Він виступить величезною і геть озброєною армією. У ті часи багато хто повстане проти царя Півдня. Відчайдушні мужі з-поміж твого власного народу повстануть, щоб здійснилася з’ява, але марно. Тоді цар Півночі прийде й побудує вали і візьме укріплене місто. Загони Півдня будуть безсилі чинити опір; навіть їхні добірні частини не зможуть вистояти. Загарбник (цар Півночі) чинитиме, що заманеться, і ніхто не зможе встояти проти нього. Він утвердиться в Прекрасному Краї й матиме сили сплюндрувати його. Він замислить прийти з міццю всього свого царства й укласти угоду з царем Півдня. І віддасть за нього дочку, щоб подолати те царство, але нічого в нього не вийде, плани його не здійсняться. Тоді він зверне увагу на узбережжя і загарбає чимало прибережних земель, але один воєначальник покладе край його нарузі й оберне ту наругу проти нього. По тому він повернеться до фортеці своєї власної країни, але після повернення, знесилений, він впаде, щоб ніколи більше не з’явитися. Його наступник пошле збирача податків щоб підтримувати царські розкоші. Однак за кілька років він загине, та не в битві. Йому на зміну прийде жалюгідний чоловічок, який не буде з царського роду. Він вторгнеться у царство, коли народ почуватиме себе в безпеці, й захопить його підступом. Тоді величезне військо буде розгромлене перед ним; і воно, і один з вождів союзу будуть розбиті. Багато народів підпишуть мирну Угоду з цим жорстоким царем, але він обдурить їх. Він доб’ється великої влади, але лише декілька наближених підтримуватимуть його. Коли найбагатші краї почуватимуться в безпеці, він нападе на них і вчинить таке, чого ні його батьки, ані батьки його батьків не робили. Він розподілить награбоване майно та багатство між своїми послідовниками. Він замишлятиме зруйнувати фортеці, але тільки на короткий час. З великим військом він збурить свою силу й відвагу проти царя Півдня. Цар Півдня вестиме війну великим і дужим військом, але не зможе встояти через підступи проти нього. Ті, хто їв із царського столу, підуть проти нього; його військо буде розгромлене, і багато народу поляже у битві. Двоє царів, серця яких повернені до зла, сидітимуть за одним столом і брехатимуть одне одному, але марно. Їхня брехня та хтиві плани не здійсняться ніколи, бо Господь вже призначив час, коли їм прийде кінець. Цар Півночі повернеться у свою власну країну з великим багатством, та серце його буде настроєне проти Святого Заповіту. Він піде проти святого Заповіту й потім повернеться до своєї власної країни. У призначений час цар Півночі знову вторгнеться на Південь, але цього разу наслідок відрізнятиметься від того, що було раніше. Кораблі західного узбережжя (Кіпру) вийдуть проти нього, і він, занепавши духом, обернеться і спрямує свою лють проти Святого Заповіту. Він повернеться і ставитиметься прихильно до тих, хто зрадив Святий Заповіт. Його збройні загони піднімуться, щоб осквернити стіни храму і твердині, скасують щоденну жертву. Вони поширять таку гидоту, що спричинить спустошення. Лестощами він розбестить тих, хто порушить Заповіт, але люди, які знають свого Бога, твердо протистоятимуть цьому. Ті мудрі наставники навчать багатьох про те, що трапиться, хоч до пори й коситиме їх меч, палитиме вогонь, їх ув’язнюватимуть і грабуватимуть. Коли їх каратимуть, невелику матимуть вони допомогу, бо чимало нещирих лицемірів пристане до них. Дехто з мудрих помилиться й спіткнеться. І то для того, щоб вони могли очиститися, відновитися й відмитися ще до остатньої години, бо вона таки настане в призначений час. Цар Півночі чинитиме що заманеться: він прославлятиме й підноситиме себе вище будь-якого бога й говоритиме нечувані речі проти Бога богів. Йому буде таланити, доки не вивершиться час гніву, бо призначене мусить здійснитися. Він не шануватиме богів своїх батьків, ані улюбленого бога жінок, не поважатиме він ніякого бога, бо ставитиме себе над усіма ними. Замість них він шануватиме бога сили й моці, бога невідомого його батькам; він шануватиме його золотом і сріблом, коштовним камінням і дорогими подарунками. Він нападатиме на могутніші фортеці за допомогою цього чужого бога й високо шануватиме тих, хто визнаватиме його. Він поставить їх правителями над багатьма людьми, та примусить їх плати данину за землю, над якою вони царюють. В остатню годину цар Півдня встане з ним до бою, і цар Півночі кинеться на нього з колісницями, кіннотою і численним флотом. Він завоює багато країн і пронесеться по них, мов та повінь. Він також вторгнеться до Прекрасного Краю. Багато країн поляже, але Едом, Моав та вожді Аммона врятуються від його руки. Він поширить свою владу на багато країн; Єгипту не врятуватися. Він розпоряджатиметься золотими й срібними скарбами й усіма багатствами Єгипту. Він триматиме в покорі лівійців і нубійців. Та новини зі сходу й півночі бентежитимуть його, і він виступить у великій люті, щоб розбити й знищити багатьох. Він розкине царські намети між морями на славній Святій горі. І настане йому кінець, і ніхто йому не допоможе. У той час підніметься Ангел Михаїл, великий князь, що охороняє твій народ. То буде час страждань, яких не було раніше від початку людства. Але в ті часи твій народ: кожен, чиє ім’я можна знайти в Книзі, — спасеться. Безліч тих, що сплять у поросі земному, прокинуться, дехто на вічне життя, інші — на ганьбу й вічний сором. Мудрі світитимуться, мов сяйво небесне, а ті, хто навернув багатьох до справедливості, мов зорі віковічні. Але ти, Даниїле, заховай і запечатай слова сувою до остатніх часів. Багато людей будуть ходити й шукати, як здобути це знання. Тоді я, Даниїл, подивився, а там переді мною стоять іще двоє: один на цьому березі потоку, а другий — на протилежному. Один із них сказав чоловікові у полотняному вбранні, що був над водами потоку: «Скільки часу пройде до того, як ці дивовижні події збудуться?» Чоловік у полотняному вбранні, що був над водами потоку, підвів свою праву й ліву руки до Небес, і я почув, як він клянеться Тим, Хто живе вічно, кажучи: «Це станеться через час, часи й половину часу. Після того, як опір святого народу буде геть зламано, всі ці переслідування припиняться». Я чув, але не зрозумів. Тож я запитав: «Мій пане, що ж вийде з усього цього?» Він відказав: «Іди своїм шляхом, Даниїле, бо ці слова заховані й запечатані до остатніх часів. Чимало людей очистяться, стануть бездоганними, але нечестиві залишаться нечестивими. Жоден із нечестивих не зрозуміє, але ті, хто мудрі, зрозуміють. Від того часу, як щоденна жертва буде скасована і встановиться мерзотність, що викличе спустошення, мине тисячі двохсот дев’яноста днів. Благословен той, хто чекатиме й дійде до кінця тисячі трьохсот тридцяти п’яти днів. А щодо тебе, йди своїм шляхом до кінця. Ти спочинеш, а потім, в остатню годину, встанеш з мертвих, щоб отримати призначену тобі спадщину». Ось слово Господа, що було Осії, синові Веері за царювання Уззії, Йотама, Агаза, Езекії, царів Юдеї, та за часів правління Єровоама, сина Йоаша, царя Ізраїлю. Коли Господь, почавши говорити через Осію, сказав йому: «Іди й одружися з розпусницею й дітей прийми від розпусти її. Бо земля й люди в ній повернулися спиною до Всевишнього й, невірні Господу, чинять розпусту». Тож Осія пішов і одружився з Ґомер, дочкою Дивлаїма. І завагітніла вона, й народила йому сина. Господь сказав йому: «Назви його Єзреел, бо невдовзі Я покараю дім Єгу за кров, що він пролив у долині Єзреел. Тоді Я покладу край царюванню дому Ізраїлю. Того дня Я зламаю лук Ізраїлю в долині Єзреел». Після того завагітніла Ґомер знову і народила дочку. Сказав Господь Осії: «Назви її Ло-Ругама, бо Я більше не буду милостивий до дому Ізраїля, і нічого йому не прощу. Але Я буду милостивий до дому Юди і врятую його не луком чи списом, чи кіньми бойовими, ані вершниками, а Своєю силою ». Після того, як Ґомер відлучила Ло-Ругаму, вона завагітніла й народила ще одного сина. І Господь сказав: «Назви його Ло-Аммі, бо ви — не Мій народ, і Я не буду вашим Богом». Але ізраїльтяни будуть численні, немов морський пісок, який ні зміряти, ні полічити не можна. І в тому місці, де їм сказано було: «Ви — не Мій народ». Буде їм сказано: «Ви — діти Бога живого». І дітей Юди та дітей Ізраїля буде зібрано разом. І призначать вони собі одного голову, бо земля буде занадто мала для цього народу. Який великий буде день Єзреела! Скажіть братам своїм: «Ви — народ Мій» і сестрам своїм: «Ви — любі мої». «Звинувачуйте матір вашу, бо вона не дружина Мені більше, а Я більше не чоловік їй! Але вона мусить припинити розпусту і позбутися коханців з-поміж грудей її. А якщо вона не припинить, то Я роздягну її й виставлю голу, як у той день, коли народилася вона. Я перетворю її на пустку, зроблю її, мов суха земля, і спрагою вб’ю її. Я не змилосерджуся над дітьми її, бо вони діти розпусти. Бо мати їхня повією була, та ганьбою вкрила себе! Вона казала: „Піду я за коханцями своїми, хто дає мені хліб і воду, вовну і льон, олію й напої”. Тож перекрию шляхи її непролазними тернами й зведу мур навколо неї, щоб не знайшла вона не своїх стежок. Хоча вона й женеться за своїми коханцями, та не дожене, хоч вона й шукає їх, та не знайде. Тоді вона промовить: „Повернусь я до свого першого чоловіка (Господа), бо тоді було мені ліпше, ніж зараз”. Але вона не знала, що то Я давав їй зерно, молоде вино й олію. Я примножував для неї срібло й золото, з яких вони поробили бовванів Ваала. Тож повернусь Я і заберу геть зерно в жнива, і Моє молоде вино, як буде готове. І заберу Я вовну й льон, який дав, щоб вона прикрила голизну свою. А тепер виставлю Я весь сором її перед очима коханців її. Жоден не зможе врятувати її від влади Моєї. Я припиню її веселі свята, відзначення нового місяця, суботи, всі врочистості. Я спустошу лози її та смоковниці, про які вона казала: „Це подарунки, що їх мені давали мої коханці”. Я оберну їх на ліс, і звірі дикі пожеруть їх». «Я покараю її за всі ті дні, що вона спалювала запашне куріння, поклоняючись лжебогам, коли, прикрасивши себе каблучками та оздобами, вона ходила за коханцями своїми, а Мене забула, — каже Господь. — Тому Я заманю її, заведу в пустелю і там говоритиму до її серця. Розіб’ю там для неї виноградники, і стане долина Ахор дверима надії. І вона відповість Мені там, як відповідала, коли була молода, коли виходила з землі Єгипетської». Господь говорить: «Того дня ти зватимеш мене: „Мій чоловік”, — і більше не зватимеш мене „Володар мій”. Я зітру з уст їхніх імена ваалів, і ніколи більше не згадають їхнього імені. Укладу Я тоді Угоду для них з дикими звірями й небесними птахами, і з плазунами земними. Я лук і меч, і зброю знищу, зітру їх з лиця землі. Так Я зроблю, щоб вони лежали в мирі. Навічно Я тебе візьму за Себе, згідно з праведністю й справедливістю, у відданості й милосерді. І візьму Я тебе за себе з вірністю, і ти істинно пізнаєш Господа». Господь говорить: «Того дня Я говоритиму небесам, та вони відповідатимуть землі проливним дощем. Земля ж дасть життя збіжжю і молодому вину, й олії прегарній, і вони відгукнуться Єзреелові. І посаджу Я Ізраїль у цій землі для Себе. Я змилосерджуся над Ло-Ругамою й Ло-Аммові скажу: „Ти — Мій народ”, а Він відповість: „А Ти — мій Бог”». Тоді Господь знову промовив до мене: «У Гомер є багато коханців, але ти повинен любити її як перелюбку, оскільки Господь любить дітей Ізраїля, хоч вони й навернулися до інших богів і полюбляють печиво з родзинками, що принесли їм у пожертву». Я купив Гомер собі за п’ятнадцять шекелів та гомер і летек ячменю. Я їй сказав: «Ти мусиш зі мною жити довго, і розпустою займатися не повинна. Більше ні за кого ти не вийдеш заміж, я тобі буду чоловіком». Бо саме так тривалий час сини Ізраїлю житимуть без царя й провідника, без пожертви, без пам’ятного стовпа й без ефоду, і без домашніх богів. Після цього сини Ізраїлю повернуться й шукатимуть Господа їхнього Бога і Давида, царя їхнього. І наприкінці днів вони наблизяться зі страхом до Господа і Його доброти. Діти Ізраїля, почуйте слово Всевишнього, бо Господь висуває звинувачення проти мешканців краю: «Немає відданості, ні послуху, ні знання Бога в землі Ізраїльській. Є прокляття, брехня, вбивства, крадіжки та перелюб, і ллється кров. Ось тому весь край стогне, а люди стають немічними. Дикі звіри, птахи небесні й, навіть риби морські зникають. Нехай ніхто не звинувачує, нехай ніхто не сперечається, бо, священику, проти тебе звинувачення Мої. І спотикатимешся ти вдень, і пророки спотикатимуться з тобою вночі, і матір твою погублю Я. Народ Мій загине через брак знань, і за те, що ти відмовився від знань, не дозволю Я тобі бути Моїм священиком. Забув ти закон Бога твого, тож і Я забуду дітей твоїх. Що більше їх ставало, то дужче грішили вони проти Мене, тож Я заміню їхню славу на ганьбу. Вони живляться гріхами народу Мого, ненажерливі вони на провини його. Та буде зі священиком те саме, що й з народом: Я кожному дам те, на що він заслуговує, Я відплачу кожному за вчинки його. І їстимуть вони, та не наситяться, і розпустою будуть займатися, та не матимуть дітей. Бо зневажили вони Господа, щоб зберегти розпусту свою. Вино, міцні напої й перелюб відбирають розум. Народ Мій до дерев звертається з запитаннями, гадаючи, що їм палиця відповість, бо дух розпусти зводить їх з пуття, в розпусті відступилися вони від Бога свого. На верхівках гір вони приносять жертви й на пагорбах вони спалюють запашне куріння. Займаються цим під дубом, під тополею, під берестом, бо вони прохолодну тінь дають. Тому ж бо й дочки твої блудливі, а невістки твої перелюб чинять. Я не виню дочок ваших за те, що вони розпусні, чи невісток ваших за те, що вони чинять перелюб. Натомість покараю тих, хто злигався з розпусницями, й тих, хто приносить жертви з храмовими повіями. Тож народ, який не розуміє, загине. Ізраїлю, коли розпутний ти, не роби винним народ Юдеї. Не входьте до Ґілґала, не піднімайтеся до Бет-Авена і не присягайтеся: „Як Господь живий…” Всевишній благословив їх благами численними, та пасе їх, немов овець на пасовиську. Та Ізраїль упертий, як та вперта телиця, що неодночасно збігає зі стада. Ефраїм злигався з бовванами, тож лишіть його самого. Він бунтівник і п’яниця. Вони розпусні, вони кохаються в безсоромній ганьбі. Вони пішли до тих бовванів, шукаючи притулок, та затуманився їхній розум, тож знеславлено їх буде за їхні пожертви ». Священики, почуйте це! Прислухайся, доме Ізраїлю! Доме царський, слухай, бо проти вас цей присуд, тому що визнано вас винними. Бо ви були пасткою у Міцпі, тенетами, напнутими на Таворі. Ви скоїли багато гріхів, і Я покараю всіх вас. Я знаю Ефраїм, Ізраїль не прихований від Мене. Я знаю, Ефраїме, що ти займаєшся розпустою, що Ізраїль нечистий. Вчинки їхні не дають їм повернутися до Бога їхнього. Справді, просякнуті вони розпустою й Господа не знають. Пиха Ізраїлю буде свідчити проти нього. Ізраїль і Ефраїм спіткнуться через провини свої, Юдея також спіткнеться разом із ними. Вони підуть з отарами та чередою своєю шукати Господа, але не знайдуть, бо Він відвернувся від них. Невірні були вони Господу, бо породили байстрюків. Тепер же Він на Новий Місяць пожере їх разом з тим, що їм належить. Трубіть у ріг в Ґівеа! Сурміть у сурму в Рамі! Вигукуйте у Бет-Авені: «Веніамине, вони за спиною у тебе!» Приречено до зруйнування Ефраїм у день, як Я прийду карати. Поміж ізраїльських колін Я показав це ясно. Юдейські вельможі, мов ті, що межу переносять. Я лють Свою виллю на них, наче воду. Ефраїма пригноблено, роздавлено, немов ті ґрона у давильні, бо знався залюбки з гидотою. Зруйную Ефраїма так, як точить міль тканину, зруйную дім Юдеї, як іржа з’їдає крицю. Коли побачив Ефраїм свою хворобу, побачила Юдея свою рану, пішов в Ассирію по допомогу Ефраїм, послав по неї до великого царя. Однак він не спроможний лікувати, не зцілить він тебе від ран твоїх. Бо кинусь Я, мов лев, на Ефраїма, Я на Юдею кинусь, наче юний лев, Я роздеру їх, віднесу до Себе, щоб там пожерти їх, і нікому спасти їх буде. Я повернусь додому, а вони, зганьблені, благатимуть Мене, щоб їх простив. Коли в біді, вони Мене шукають ревно. Ходім повернемось до Господа. Хоч Він пошматував, Він зцілить нас, хоч Він і вдарив нас, Він перев’яже наші рани. Він знову оживить нас за два дні, на третій день підвестись нас примусить. Тоді ми житимемо в присутності Його. Невпинно будем прагнути пізнати Господа, як і світанок має в певний час постати з ночі, так Він прийде до нас, як дощ, як злива весняна, що землю напуває. Господь говорить: «Ефраїме, що з тобою вдіять? Що вдіяти з тобою, о Юдеє? Вся вірність ваша, мов туман ранковий, мов вранішня роса, яка зникає хутко. Тому Я через пророків дав їм закон. Я їх убив наказами Своїми. Та всі ці рішення — праведні, наче світло, бездоганні вони. Бо вірності Я прагну, а не жертви, пізнання Бога прагну, а не всеспалень. Вони ж порушили Угоду, як Адам, де заколот вчинили проти Мене. А Ґілеад — то місто тих, хто чинить зло, то місто, кров’ю заплямоване. Мов зграя злодіїв, що в засідці сидить, священики убивства коять на шляху в Сихем. Кажу Я так, бо в них лихі діла. У домі Ізраїлю бачив Я страшне: розпусту Ефраїма, опоганений Ізраїль. Юдея, прийде той час, коли відновлено талан для народу твого. Це трапиться, коли Я поверну народ Мій із неволі ». Коли зцілю Ізраїль Я, відкриється провина Ефраїма. Тоді люди дізнаються про злі діла (брехню), що кояться в Самарії, де грабіжники ошукують людей, і зграї злодіїв по вулицях грабують. І не замисляться й на мить, що їхнє зло Я пам’ятаю. Вони в полоні своїх вчинків, вони переді Мною. Свого царя своїми злочинами тішать, вельмож своїх брехнею (лжебогами) потішають. Пекар ставить тісто в піч, тож не розводить багаття. Та народ ізраїльський веде себе інакше: постійно вуглі ворушить, та жару підбавляє. На Цареві свята вони все жару підбавляють, влаштовуючи п’яні гульбища. Вельможі п’яніють від вина, та п’ють вони із богохульцями разом. Вони замислюють лихе, серця розпалюючи, наче піч. Мов жаром невтомним, палають змовами серця, та ніч усю горить жага до грішних справ, та вранці з новою силою палає. Усі вони мов піч гарячі, аж пожирають правителів своїх. Пали їхні всі царі, не звернеться до Мене жоден у молитвах. Ефраїм з народами змішався. Він, мов млинець, що підгорів з одного боку, бо не перевертали його вчасно. Чужинці зжерли його силу, а він й не знає про те нічого. Він сивиною вкритий, та про те не має й гадки. Ізраїлева пиха свідчить проти нього ж. Вони не повертаються до Господа, до свого Бога, і не шукають Бога навіть нині, коли халепа та біда усюди. Немов пуста і безголова горлиця той Ефраїм. Вони Єгипет кликали, пішли за поміччю до Ассирії. Якщо підуть вони за поміччю до інших народів, то розкину Я на них тенета. Їх скину вниз, немов птахів небесних, Я покараю їх за їхні зібрання та змови, коли шукатимуть допомоги у поган, а не у Мене. Тож горе їм, бо геть пішли від Мене; спустошення — ось їхня доля, бо зрадили вони Мене. Я б сповна їм усе віддав, але ж вони про Мене брешуть. Не звернуться вони до Мене щиро, тільки голосять у своїх ліжках. І ріжуть одне одного, благаючи, щоб Я дав їм збіжжя й молоде вино, та насправді, вони ж бо відвернулися від Мене. Хоча Я їх навчав, зміцнив їх, вони все проти Мене замишляли. Як повертаються до того, хто не Бог, вони, немов отой зрадливий бумеранг, не повертаються до Мене. Вельможі, які пишалися своєю силою, від меча впадуть через свої безчесні язики, з них насміхатимуться у Єгипетському краї. Сурму свою приклади до уст та сповісти тривогу, орел над домом Господа кружляє, бо вони зламали Мою Угоду й Закон Мій. Вони до Мене звертаються: «Мій Боже, ми, Ізраїль, знаємо Тебе». Ізраїль відштовхнув добро, тож ворог переслідує його. Вони призначили царів, яких не обирав Я, вельмож собі обрали без схвалення Мого. Із золота й срібла свого вони собі бовванів наробили, тож і відштовхну Я їх. Самаріє, зі зневагою тельця твого відкинув Він, Господь палає гнівом проти них. Допоки будуть вони нездатні очиститися? Бо ізраїльський ремісник виготовив їх, а не Бог. Тельця Самарії напевно розбито буде на шматки. Вони сіють вітер і пожнуть бурю. Посіяне ними зійде, та не матиме колосся й хліба не вродить. Навіть якщо й дасть трохи хліба, він дістанеться чужинцям. Ізраїль знищено, покинутий він між народів, як спорожнілий глечик. Ефраїм затявся, що піде до «коханок» своїх, він, мов той осел, що йде куди захоче, пішов до Ассирії. Ізраїль коханок навіть понаймали між народів! Тепер же Я зберу народ цей весь докупи. Вони уже нездужають від дані, яку дають царю й його вельможам. Хоч Ефраїм жертовників намножив, аби позбутися своїх гріхів, але вони жертовниками стали, щоб саме гріх чинити там. Хоч Я і написав йому Свої закони, він їх сприймає, як чужинське щось. Мої дари вони приносили у жертву й пожертвуване м’ясо їли. Господь їх не приймає! Тепер Він пригадає всі провини їхні, і покарає їх за всі гріхи. Вони повернуться в неволю до Єгипту. Адже забув Ізраїль, хто створив його. Він звів собі палаци пишні, Юдея наплодила міст укріплених собі. Та Я вогонь нашлю на ті міста, він пожере твердині їхні. Ізраїлю, не радій так, як інші народи, бо ти, від Бога відвернувшись, впала в розпусту. Ти, неначе повія, яка прагне грошей, злягаєшся на кожному току під час святкування збору врожаю. Тік та винодавильня їжі їм не дадуть, а молоде вино перестане текти в Ізраїлі. Вони не житимуть більше в краю Господнім. Ізраїль повернеться до Єгипту, і в Ассирії споживатимуть вони нечисту їжу. Вони не приноситимуть вино в пожертву Господу й не приноситимуть жертви Йому. Це буде як хліб їхньої злості: кожен, хто їстиме, стане нечистим. Справді, зробили вони хліб життям своїм, але не ввійде він у храм Господа. Що будете ви робити в свято, на день свята Господнього? Справді, вони повтікають від розорення, тоді Єгипет збере їх докупи, Мемфіс поховає їх. Кропива заглушить скарби їхні, колючками поростуть намети їхні. Пророк говорить: «Хай Ізраїль знає, що настав час покарання Божого, час відплати за все зле, що зробили ви». Але люди Ізраїлю відповідають: «Цей пророк — дурний! Цей духовний пастир з глузду з’їхав»! На те пророк говорить: «Покарання впаде на вас за великі гріхи, та ворожість вашу». Бог і пророк, як вартові, разом охороняють Ефраїм, бо розкладено сильця на всіх шляхах, якими він мандрує. Та люди ненавидять пророка навіть у домі його Бога. Вони глибоко зіпсуті, як за часів Ґівеа. Господь пам’ятатиме провину їхню, Він покарає їхній гріх. Господь сказав: «Мов грона в пустелі, знайшов Я Ізраїль. Немов добірний перший плід смоковниці на початку жнив, побачив Я предків ваших. Вони прийшли до Ваал-Пеора й віддалися тому, що є ганебним. І стали вони бридкими, мов ті боги, яких вони любили, тому Я й відрізав (понищив) їх, немов негідний плід. Немов той птах, відлетить слава Ефраїма. Не можуть вони більше народжувати, ні носити дітей в череві, ані зачати. Навіть якщо вони й зростять своїх дітей, Я не дам їм змужніти. Справді, горе їм, коли відвернусь Я від них. Ефраїм, як Я бачив, мов Тир, пересаджений на пасовисько, та Ефраїм дітей своїх поведе на різанину». Господи, що Ти їм даси? Дай їм те, на що заслуговують вони: неплідне лоно й сухі груди. «За все те зло, що скоїли вони в Ґілґалі, Я їх зненавидів. За нечестивість вчинків їхніх Я їх повиганяю з Мого дому. Їх більше не любитиму ніколи, усі вельможі їхні — то бунтівники. Побито Ефраїма. І коріння всохло. І більше вже вони не вродять плоду (нащадків). І навіть як синів вони народять, Я вигублю безцінний їхній плід», — мовить Господь. Мій Бог відкине їх, бо вони не слухали Його, поневірятись між народами — ось їхня доля. Ізраїль був родючою лозою, що плоди давала. Але що більш плодів було у нього, то більше він жертовників творив. Що більш родючою земля ставала, то більше ставили вони стовпів священних. Невірне їхнє серце, тож несуть тепер провину. Повалить Він вівтарі й стовпи священні їхні. Бо зараз вони кажуть: «Царя немає в нас, бо Господа ми не боїмося. Що ж цар нам зробить?» Вони обіцяють, нещиро присягають, укладають угоди з іншими країнами, але Господь не любить тих угод. Правосуддя росте, мов отруйний бур’ян на борознах у полі. Мешканці Самарії вшановують тельця у Бет-Авені, бо їхній народ, та священики його сумують над ним. Вони побиватимуться над втраченою славою його, бо його заберуть від них. Його віднесуть до Ассирії як подарунок для «Великого царя». Ефраїм зазнає сорому, й Ізраїль буде присоромлено через боввана його. З царем Самарії покінчено, він немов та тріска на поверхні води. Узвишшя Авена, гріх Ізраїлю, зруйновано буде. Колючки й кропива заглушать вівтарі їхні. Тоді скажуть вони горам: «Сховайте нас», і пагорбам: «Упадіть на нас». Від часів Ґівеа Ізраїль грішив, та народ й продовжував грішити там. Тож захопить нечестивих в Ґівеа війна! Як Я прийду, то покараю їх. Народи позбираються проти них, коли покарано їх буде за їхню подвійну провину. Ефраїм, мов навчена телиця, що любить зерно молотити. Я впріг його в ярмо: Юда оре, а Яків сам землю розпушує. Засійте собі праведність, пожніть собі відданість, зоріть собі неорану землю. Бо час настав шукати Господа, доки Він не прийшов і дощем не пролив праведність на вас. Ви зорали нечестивість, зібрали гріх, ви спожили плід облуди, бо покладались тільки на свою силу, на численність війська свого. Бойовий згук розлігся серед твоїх військ, і всі твої твердині зруйновано. Це мов перемога Шалмана у битві при Бет-Арбелі, де матерів було побито разом із їхніми дітьми. Те ж саме може статися і з тобою, Бетеле, через твій великий гріх. На світанні царя Ізраїлю розбито буде вщент. Господь сказав: «Коли Ізраїль був дитиною, Я так любив його; з Єгипту кликав сина Я свого. Хоча б коли Я кликав їх, вони відходили від Мене. Вони приносили жертви лжебогам, бовванам вони спалювали запашне куріння. Хоча Я Ефраїма вчив ходити, тримаючи його за руки. Та вони не знали, що то зцілив їх Я. Я вів їх на мотуззі любові. Я ставився до них, мов той, хто їх звільняє. Я нахилявся й годував його. Безумовно, він повернеться до Єгипту, й цар Ассирії буде його царем, бо вони відмовилися до Мене повернутися. Меч лютуватиме по містах його. Він вигубить усіх його воїнів, що замислювали так багато, пожираючи їх за їхні наміри огидні. Народ Мій чекає нетерпляче на повернення Моє. Вони кликатимуть Ваала, але він зовсім не підніме їх. Як, Ефраїме, можу Я тебе лишити? Ізраїлю, як можу Я тебе віддати? Чи можу Я віддати тебе, немов ту Адму? Чи можу обійтися, як із Цевоїмом? Я передумав, жаль відчув, бо Моя любов до тебе занадто сильна. Своєму гніву не дам Я волі, й не винищу Я знову Ефраїма. Адже Я Бог, а не людина, Святий, Який живе між вами, тож не явитиму Я гніву Свого. Я гарчатиму як лев, та діти Мої підуть за Мною. Вони прийдуть із заходу, тремтячи від жаху. Вони прийдуть з Єгипту, тремтячі, ніби птах, мов горлиця із ассирійської землі. Переселю їх у домівки їхні». Так говорить так Господь: «Ефраїм оточив Мене лжебогами, народ Ізраїлю відвернувся від Мене, тож Я зруйнував Його. Але Юда ще ходить із Богом, він усе ще відданий святим людям ». Ефраїм гає час, а Ізраїль цілими днями женеться за «східним вітром». Його народ множить брехню й насильство. Люди уклали Угоду з Ассирією й олію несуть у Єгипет. Господь звинувачує Ізраїль, Він покарає Якова по заслугах і відплатить йому за вчинки його. Ще в утробі Яків почав дурити свого брата, та, ставши сильною людиною, він боровся з Господом. Боровся він і з Ангелом і подужав. Він плакав і просив у Бога ласки. Це трапилося в Бетелі і там Яков говорив з Ним. Ягве — Бог Небесних юрмищ, Ягве — ім’я Його. Поверніться до вашого Бога, будьте віддані й справедливі й завжди покладайте надію на Бога. Яків — справжній торговець, в його руці нечесні терези, він любить ошукувати людей. Ефраїм каже: «Який я став багатий, я знайшов собі багатство. Ніщо з того, що я зробив, не видасть мене, мене не звинуватять ні в чому грішному». Я Господь ваш Бог відтоді, як ви жили в Єгипті, знову примушу вас жити в наметах, як під час свята Кущів. Я говорив тоді з пророками, Я часто відкривав їм Свою волю у з’явах, та через них навчав вас притчами. Якщо Ґілеад нечестивий, то наскільки гірші люди в Ґілґалі, де вони приносять у жертву биків. Жертовники їхні будуть як купи каміння поряд із борознами в полі. Яків утік в сирійські поля. Ізраїль працював за жінку, за жінку пас овець. І через пророка Господь вивів Ізраїль з Єгипту, і через пророка Він спілкувався з ним. Ефраїм викликав лютий гнів. Бог лишить на ньому цю кров. Його Володар (Господь) поверне на нього всю ганьбу його. Коліно Ефраїмове піднеслося в Ізраїлі, та всі поважали його. Коли Ефраїм говорив, усі тремтіли від жаху, та він себе гріхом зганьбив, поклоняючись Ваалу. Нині вони ще більше грішать і виготовляють собі бовванів. Ремісники відливають статуї із срібла, згідно з їхнім умінням, а потім вони промовляють до них, приносять їм пожертви, і навіть цілують їх. Ось чому вони, мов той туман, мов роса, що зникають рано-вранці, немов полова, що звіюється з току, мов дим, що здіймається з димаря. Я, Господь, був Богом твоїм відтоді, як жив ти в Єгипті. Ти не знав богів інших, крім Мене, не було в тебе спасителя, крім Мене. Я знав тебе в пустелі, в засушливому краї. Коли Я годував їх, у них було досхочу їжі. Коли вони наїлися, стали зухвалими, тому й забули Мене. Тому ж Я буду з ними, мов лев, мов леопард, який заліг при шляху, готуючись до нападу. Я на них кинусь, як ведмедиця, в якої вкрали ведмежат, та роздеру їхні груди. Я пожеру їх, немов лев, або який інший дикий звір, що на шматки жертву свою роздирає. Ізраїлю, Я тебе зруйную, бо ти проти Мене, проти Того, Хто прийшов тобі на допомогу. Де ж тоді твій цар? Де той, хто принесе порятунок усім містам твоїм? І де твої судді, яких ти прохав: «Дайте мені царя й вельмож!» Я дав тобі царя у гніві Моїм, і Я забрав його в люті Моїй. Злочин Ефраїма записаний, гріх його закарбований, його не приховати. Настали перейми, народження вказують час. Але дитя ще нерозумне: як час прийшов, воно не вийшло з лона. Я викуплю їх із Шеолу! Звільню від смерті їх! Де покарання, смерте? Спустошення де, Шеоле? Не бачу приводу для співчуття. Бо Ефраїм сильніший серед братів його, але східний вітер, вітер Господа летить, здіймається з пустелі. Тож всохне його джерело, стане сухим його ключ. Вітер забере (пограбує) весь скарб, все пограбує, що цінність має. Самарія винна, бо повстала вона проти Бога свого. Ізраїльтяни від меча поляжуть, малечу їх розчавлять, а їхнім вагітним жінкам порозтинають черева. Ізраїль, повернись до Бога, Господа свого, бо ти спіткнувся за гріхи свої. Слова любові запишіть й до Господа із ними поверніться. Скажіть Йому: «Прости нам всі гріхи, що ми вчинили. Прийми оці слова, як жертву, що ми підносимо тобі — хвалу з уст наших. Не варто мчати до Ассирії, бо вона нас не врятує. Не скажемо тому, кого самі створили: „Ти — Бог наш, через Тебе й сирота зігрітий”». Господь говорить: «Я вибачу їх за те, що вони прагнули покинути Мене. Я буду їх любити вільно, бо гнів Мій відвернувся вже від них. Я буду, мов роса для Ізраїлю. Він проросте, немов лілія, вкорениться, немов ливанський кедр. Його коріння розростеться рясно, і буде він розкішний, як олива а запах, наче у кедрових лісів Ливану. Народ Ізраїлю знову буде жити під захистом Моїм. Вони ростимуть, мов пшениця, виганятимуться, мов лоза. І слава Ізраїлю буде, як вино Ливану. Ефраїме, не матиму Я більше ніякого діла до тих бовванів. Я той, хто відповідає на молитви твої, та зберігає тебе. Я, мов вічнозелений й розкішний кипарис. Твоє благословення приходить від Мене». Хто мудрий, хай збагне усе це, хто розуміння має, хай того навчиться. Прямі путі Господні, й лише праведні ходять ними. Хто коїть гріх на тім путі, тих спіткає смерть. Слово Господа, що було Йоїлові, синові Петуїла: «Старійшини почуйте це! Послухайте, всі люди краю! Чи так було колись за ваших днів чи за життя батьків ваших? Ні! Розкажіть про це дітям своїм, а діти хай своїм розкажуть дітям, а їхні діти — всім прийдешнім поколінням. Все, що летуча сарана лишила, то гусінь-сарана пожерла, усе, що гусінь-сарана лишила, стрибуча сарана пожерла, а що стрибуча сарана лишила, нищівна сарана пожерла. Прокиньтеся, п’яні лідери, плачте й голосіть, ви, хто вином солодким впивається, бо скінчилося воно, більше не скуштувати вам його. Народ могутній, незліченний вдерся в край мій. У нього зуби, наче зуби лева, у нього ікла, наче у левиці ікла. Спустошення вони принесли в виноградник мій, перетворили фіґові дерева на обрубки, вони кору з них облупили, викинувши геть, і зробили білими галузки. Голоси, мов наречена, вбрана у вереття, над своїм померлим нареченим. Офіри й ливні жертви зникли з храму. Священики, Господні слуги, тужать. Поля спустошено і висушено землю. Бо збіжжя спустошене, і висохло молоде вино, олія свіжа вийшла вся. Сумуйте, хлібороби, голосіть, винороби, за ячменем та пшеницею, адже згнило у полі жниво. І лози виноградні зів’яли й фіґові дерева. Гранати, навіть пальми й яблуні — усі дерева повсихали в полі. І справді, всохла радість між людьми. Священики, вберіться у вереття й голосіть, тужіть усі, хто служить при вівтарі. Ввійдіть, слуги мого Бога, ніч перебудьте у веретті, бо хлібні жертви й ливні жертви вже не принесуть до храму Бога вашого. Призначте піст, усю громаду скличте, зберіть старійшин і усіх людей до храму Господа Бога вашого, й до Господа взивайте. Сумний то буде день, бо наближається вже день Господній. Він прийде, як могутня руїна від Всевишнього. На ваших очах пропала вся їжа, а щастя і радість зникли з Божої оселі. Ми посіяли насіння, але воно всохло під землею. Покинуто комори, розвалилися стодоли, бо зів’яло збіжжя. А як реве худоба! Довкола никають стада, бо їм немає пасовиська, овець отари й ті вмирають. О Господи, до Тебе я взиваю, бо зжер вогонь пасовиська в пустелі, спалило полум’я усі дерева в полі. Навіть звірі польові, і ті потребують Твоєї допомоги, адже потоки всохли, вогонь пожер всі пасовиська у пустелі». На сполох бийте на горі Моїй святій! Гукайте голосно на цій Святій горі Моїй! Нехай всі люди краю затремтять, бо йде Господній день, він близько. І буде він днем темряви і мороку, днем темних й чорних хмар. Немов пітьма, яка вкриває гори, незлічене й могутнє військо. Одвіку ще такого не було, й ніколи більш не буде. Юрмища зруйнують країну, як вогонь усепожираючий: земля попереду, немов той сад Едему, позаду — геть спустошена пустеля, й нікому не уникнути цього. Вони схожі на коней, скачуть, мов бойова кіннота. Послухайте, як гуркочуть вони, наче колісниці, стрибаючи по верхівках гір, немов гуготіння вогню, що стерню пожирає, неначе лаштується військо могутнє до битви. Народи від жаху тремтять перед нею, обличчя кожне сполотніло від страху. Ці воїни кидаються в бій, та швидко на стіни лізуть. Вони вперед несхибно крокують, з путі свого ніхто з них не зверне. Жодний солдат не штовхне того, хто поруч, простує кожний з них своїм шляхом. Хтось упаде з них, вражений стрілою, та інші не спиняють біг. Вони вриваються у місто, вилазячи на мури, вони вдираються в оселі, крізь вікна лізуть, наче крадії. Земля трясеться перед ними, і небеса тремтять, затьмарюються сонце й місяць, й зірки перестають світити. Господь підносить голос перед військом, адже велике Його військо, могутнє справді, воно виконує Його накази. Великий день Господній і страшний! Нікому подужати його не вдасться! «Але й тепер, — Господь говорить, — до Мене поверніться серцем всім, з постом, плачем і голосінням. Серце роздеріть своє, а не вбрання ». До Господа, до Бога вашого верніться, бо Він благий, і милосердний Він, терплячий і величний у любові, готовий кару переглянути для вас. Хто знає? Може Всевишній передумає, і дасть Своє благословення вам офіри й ливні жертви Йому принести. Сурміть у сурму на Сіоні! Призначте піст! Скликайте зібрання! Людей зберіть! Призначте урочисте зібрання! Зберіть старійшин, немовлят, дітей покличте! Нехай вийде зі свого покою молодий, хай молодиця вийде з-під запони. Нехай священики, Господні слуги, ридають між жертовником і ґанком. Хай кажуть: „Змилуйся Ти над Своїм народом. Не дай над власністю Твоєю глузувати і збиткуватися народам іншим, говорячи: „Де ж той їхній Бог?”» Тоді Господь розгнівався за край Свій, і до свого народу співчуття відчув Господь. Господь сказав тоді народу: «Ось посилаю Я вам збіжжя, молоде вино й олію, і ви насититеся. Більше не дозволю наругою вам бути серед народів. Від вас далеко Я зашлю північне військо. Зашлю його в сухі й спустошені краї, передовий загін зашлю за Мертве море, а задню охорону — за Середземне море. І сморід їхній піднесеться вгору, підніметься бридкий той дух, бо так багато скоїли вони лихого. Не бійся, земле! Радуйся і веселись, адже Господь зробив великі справи! Не бійтеся, тварини дикі, бо зазеленіють пасовиська у пустелі, дерева принесуть плоди, смоква й лоза дадуть врожай добірний. Сіону діти, веселіться і радійте, бо Господь пошле вам дощ в ознаку щедрості Своєї: і ранній дощ, і пізній, як Він і робив раніше. Токи наповняться зерном, олія й молоде вино переливатимуться через верх із діжок. Я відшкодую вам за ті роки, що їх пожерла гусінь-сарана, стрибуча сарана, нищівна сарана і сарана летуча — Моє велике військо, що проти вас послав Я. Ви їстимете і насититеся, й хвалити будете ім’я Господа вашого Бога, бо диво Він для вас зробив. Народ Мій більш ніколи принижений не буде. І знатимете ви, що Я в Ізраїлі живу, що Я Господь, ваш Бог, і іншого немає. І Мій народ ніколи більш принижений не буде. Господь наділить увесь народ духом Своїм. Я після цього виллю Дух Мій на усіх людей, пророкуватимуть сини і дочки ваші. Сни будуть снитися старійшинам, а ваші юнаки найкращі бачитимуть з’яви. Навіть на ваших слуг Я виллю Дух Мій у ті дні. Явлю Я дива в небі й на землі: кров, полум’я, і стовпи диму. На пітьму сонце обернеться, а місяць — на кров перед тим, як прийде день Господній великий і страшний! І кожен, хто на Сіоні та в Єрусалимі ім’я Господнє призове, спасеться. Поміж врятованими будуть ті, кого Господь покликав». Всевишній говорить: «В ті дні, в той час, Я відновлю Юдеї та Єрусалима процвітання, зберу докупи всі народи й приведу їх до долини Єгошафата. І там народи приведу до суду, за Мій народ, за Мою спадщину — Ізраїль, адже вони розвіяли Ізраїль між народів і край Мій поділили. Вони за жеребом ділили Мій народ, міняли хлопця на розпусницю, дівчину ж продавали за вино, яке пили. І що ви Мені, Тире, Сидоне, і вся филистимська земле? Чи ви за щось намагаєтеся Мені відплатити? Якщо помститись намагаєтесь, відплату вашу та й на вашу ж голову Я хутко оберну. Ви те забрали, що є золотом і сріблом Моїм, ви занесли мої найдорогоцінніші скарби до храмів своїх. Ви продали дітей Юди й дітей Єрусалима грекам, так далеко заславши їх від їхньої рідної землі. Начувайтесь, Я підніму їх із місць, куди їх продано, і відплату вашу оберну на ваші голови. Я продам синів і дочок ваших у руки дітей Юдеї, а вони їх продадуть севійцям, далекому народу». Так казав Господь. Оголосіть усім народам: «Готуйтесь до війни! Збудіть бійців! Хай воїни усі у бій вступають. І перекуйте на мечі плуги, серпи — на списи. Нехай найслабший скаже: „Я — могутній боєць”. Усі народи навкруги, поспішайте на допомогу, збирайтеся докупи! Веди, Господи, Своїх бійців! Нехай народи будуть наготові, прийдуть в долину Єгошафата. Бо там судити сяду Я усі навколишні народи. Змахніть серпом, адже жнива поспіли. Ідіть, топчіть, бо винодавильня вже повна. Вино вже через вінця ллється, бо їхнє зло — велике! За натовпом юрба зібралась, бо вже близький день вироку Господнього, який Він винесе у Долині Рішення. Сонце й місяць затьмаряться, згаснуть зірки. Реве Господь з Сіону й гримить з Єрусалима, здригаються земля і небеса. Але Господь буде притулком для Свого народу, твердинею для дітей Ізраїлю. Тож знатимете ви, що Я, Господь ваш Бог, живу Я на Сіоні, на Моїй Святій горі. Святим Єрусалим Мій буде, і через нього ворог більше не пройде. Тоді поллється з гір вино солодке, а пагорби тектимуть молоком. Усі яри Юдеї потечуть водою, і джерело проб’ється з храму Господа, зросить долину Шиттим. Єгипет стане пусткою, а Едом — пустим, безлюдним краєм, то за жорстокість до дітей Юдеї, бо в землях своїх вони безвинну кров пролили. Юдея буде людною повік, народ буде жити в Єрусалимі із покоління в покоління. Хіба лишу Я непокараним кровопролиття? Я не лишу його без покарання». Господь буде вічно жити на Сіоні! Це слова Амоса, що був одним із пастухів з Текоа. Він бачив ці з’яви про Ізраїль за часів юдейського царя Уззії та ізраїльського царя Єровоама за два роки до землетрусу. Амос сказав: «Всевишній рикає мов лев з Сіону, з Єрусалима голос подає. Пастуші пасовиська тужать, і висохла гора Кармел ». Ось що говорить Господь: «За численні злочини Дамаска Я не стримаю Свого гніву проти нього, бо його народ зруйнував Ґілеад залізним цепом. Тож Я нашлю вогонь на дім Газаела, і він дощенту спалить твердині Бен-Гадада. Я зламаю засув Дамаської брами і погублю правителя долини Авен, який тримає скіпетр в Бет-Едені, а народ Араму піде в полон до Киру ». Так говорить Господь. Ось що Господь говорить: «За численні злочини Ґази Я не стримаю Свого гніву проти нього, бо його народ вигнав в неволю цілі громади, щоб зробити їх рабами Едома. Тож Я нашлю вогонь на стіни Ґази, і він дощенту спалити її твердині. Я погублю того, хто сидить в Ашдоді, хто тримає скіпетр в Ашкелоні. І Я простягну руку Свою проти Екрона, і ті филистимляни, що живими лишилися, помруть». Так говорить Господь Бог. Ось що Господь говорить: «За численні злочини Тира, Я не стримаю Свого гніву проти нього, бо він продав у рабство цілі загони полонених Едома, він не пам’ятає угоди між братами. Тож Я нашлю вогонь на стіни Тира, і він дощенту спалить його твердині». Ось що Господь говорить: «За численні злочини Едома Я не стримаю Свого гніву проти нього, бо він переслідував свого брата (Ізраїля) мечем і не виявив милосердя. Гнів володів ним одвіку, тож він розривав Ізраїль на шматки як дикий звір. Тож Я нашлю вогонь на Теман, і він дощенту спалить твердині Боцри ». Ось що Господь говорить: «За численні злочини Аммона Я не стримаю Свого гніву проти нього, бо він вбивав вагітних жінок у Ґілеаді, щоб розширити землі країни своєї. Тож Я запалю вогонь на стіни Равви, і він дощенту спалить її твердині серед галасу в день битви, з могутнім смерчем у штормову днину. Тоді цар їхній піде у заслання разом зі своїми князями». Так говорить Господь. Ось, що Господь говорить: «За численні злочини Моава Я не стримаю Свого гніву проти нього, бо він перепалив кістки царя едомського на вапно негашене. Тож Я нашлю вогонь на Моав, і він дощенту спалить твердині Керіота, і помре Моав у галасі битви, серед криків та грому сурм. Я погублю правителів його і понищу всіх князів його разом з ним». Так говорить Господь. Ось що Господь говорить: «За численні злочини Юдеї Я не стримаю Свого гніву проти неї, бо її народ відмовився підкорятися закону Господа, і не дотримувався Його настанов. Лжебоги, за якими ходили її батьки, збили їх з путі Божої (праведної). Тож Я нашлю вогонь на Юдею, і він дощенту спалить твердині Єрусалима». Ось що Господь говорить: «За численні злочини Ізраїлю Я не стримаю Свого гніву проти народу Ізраїлю, бо ізраїльтяни продавали людей праведних за срібло, а нужденних — по ціні пари сандалій. Вони втоптали голови бідних у порох земний, та слабким відмовляли у справедливості. Траплялося навіть таке, що син і батько до однієї дівки ходили. Вони знеславили Моє ім’я святе. Ізраїльтяни сидять на одязі, який забрали в бідних як заставу за борги. При кожному вівтарі та при храмі їхнього бога, п’ють вино, куплене за гроші людей, з яких стягли штрафи. Але Я Сам винищив перед ними аморійців, які всі були високі, мов кедри, та дужі, мов дуби. Я вщент їх вигубив: їх коріння і плоди. Я Сам вивів вас із землі Єгипетської, Я водив вас пустелею сорок років, щоб ви посіли землю аморійців. З-поміж ваших дітей підніс Я пророків, з-поміж ваших юнаків виділив назореїв. Чи не так це, о люде Ізраїлю?» Так каже Господь: «Та назореїв ви змушуєте пити вино, пророкам ви наказуєте: „Не пророкуйте!” Тож розчавлю Я вас, як розчавлює віз надмірний вантаж зерна. Порятунок утече від найпрудкішого, дужому забракує сили, і навіть воїн не зможе себе захистити. Ні той, хто з луком, не встоїть, ні прудконогий не втече, ні вершник на коні не врятує свого життя. Тікатиме й той, хто має відважне серце, залишивши зброю, в той день». Так каже Господь. Почуйте слово це, що Господь каже проти вас, о народе ізраїльський, проти всього роду, що Він вивів з землі Єгипетської: «Серед усіх народів світу Я обрав саме вас, але ви відвернулися від Мене, тож тепер Я покараю вас за всі провини ваші». Двоє чоловіків не можуть йти поруч, якщо не домовлялися мандрувати разом. Лев не рикає у лісі, якщо він здобичі не має. Левеня не подає голос із лігва свого, якщо воно нічого не зловило. Птах не потрапить в сильце на землі, якщо для нього там нема принади. Сильце підскочить із землі тільки тоді, коли щось потрапило до нього. Тож коли народ чує звуки сурми в місті, люди тремтять від жаху, та коли лихо прийшло у місто, то це Господь спричинив його. Справді, Господь Бог мій нічого не робить, не відкривши задумів Своїх слугам Своїм — пророкам. Коли рикає Лев, люди лякаються, коли Господь Бог мій говорить, пророки пророкуватимуть про те. Примусьте почути це твердині Ашдода і твердині землі Єгипетської. Скажіть: «Разом зберіться в горах Самарії і побачите страшне безладдя в ній, як люди знущаються з людей». Господь говорить: «Вони не знають честі, ті, хто під час війни насильством й здирництвом зібрав у своїх палацах скарби». Тож ось що Господь Бог говорить: «Оточить землю ворог і зламає оборону вашу, й оплоти ваші пограбує». Ось що Господь говорить: «Коли лев нападає на вівцю, то пастух не зможе врятувати її, лиш дві ноги чи клаптик вуха вихопить із пащі лева. Так і народ Ізраїлю, який живе в Самарії, не спасеться, „врятується”, либонь, лише куточок ліжка, або трісочка з підніжка». Слухайте і свідчіть проти дому Якова. Це твердження мого Бога, Господа Всевишнього: «Тоді, коли каратиму Я Ізраїль за злочини його, зруйную Я й вівтарі Бетела. Роги жертовника відбито буде, й вони впадуть на землю. Зруйную Я оселі зимові разом з оселями літніми, і оселі зі слонової кістки розвалю, і настане край великим спорудам». Так говорить Господь. Почуйте це слово, ви, «корови Башана», що на горі Самарії: «Ви, хто гнобите бідних і утискаєте нужденних. Ви говорите своїм чоловікам: „Принесіть нам щось випити!”» Господь, мій Бог, поклявся Своєю святістю: «Справді, час надходить, коли потягнуть вас гаками, а дітей ваших — гарпунами. Кожна з вас вибігатиме крізь пролами в мурах і кидатиметься на купу мертвих тіл ». Так говорить Господь: «Ідіть у Бетел і грішіть, ідіть до Ґілґала й ще більше грішіть. Приносьте жертви свої щоранку й десятини щодня під час триденних свят. Спалюйте хліб як жертву подяки, оголосіть привселюдно про свої добровільні пожертви. Бо ви любите таке, діти Ізраїлю, тож йдіть й робить що Я вам наказав!» Ось що Господь Бог говорить: «Я голод спричинив на вашій землі, нестачу хліба по всіх містах ваших, та навіть після того ви не повернулися до Мене». Господь говорить: «Я навіть дощ від вас відвів, коли було ще три місяці до жнив. Я насилав дощ на одне місто, а на інше — не насилав. Одне поле дощем кропилося, а інше поле висихало. Люди з двох або трьох міст плентались до іншого води напитись, та її не було вдосталь. І все ж до Мене ви не повернулися». Так Господь говорить: «Я вразив ваш урожай хворобою і цвіллю, коли ваші сади й виноградники розросталися. Сарана пожерла ваші смокви та оливи. Та все ж ви до Мене не повернулися». Господь говорить: «Я наслав чуму, як на Єгипет, Я викосив мечем юнаків ваших і захопив коней ваших. Я зробив так, щоб сморід таборів ваших бив вам у ніздрі, та ви не повернулися до Мене». Господь говорить: «Я вигубив декого з вас, Я зруйнував Содом з Ґоморрою. Ви були мов палаюча головешка, витягнута з вогню, та ви не повернулися до Мене». Господь говорить: «Тож ось Я що зроблю з тобою, Ізраїлю. Готуйся зустріти Бога твого!» Він Той, Хто гори сформував, Хто творить вітер, і Хто навчив людину розмовляти. Він перетворює ніч на світанок й походжає по горах земних. Ягве, Господь численних військ — ім’я Його. Почуйте жалобу Мою, що її Я підношу, як пісню тужну, о ізраїльський роде: «Діва Ізраїлю впала, вона вже не підведеться. Лежить, геть покинута на власній землі, і нікому їй помогти». Бо так Господь Бог говорить: «Військові, що вийшли з міста з тисячею воїнів, повернуться хіба що з сотнею. Військові, що вийшли з сотнею, повернуться лише з десятком». Бо ось що Господь говорить дому Ізраїлю: «Мене шукайте і живіть! Не шукайте Бетел, не йдіть у Ґілґал, не наближайтеся до Беершеби, бо Ґілґал неодмінно піде в заслання, а Бетел перетвориться в руїну. Прийдіть до Господа, і будете ви жити. Якщо ж цього не трапиться, вогонь загориться у домі Йосипа. Він пожере Бетел, і нікому буде Його вгамувати. Горе тому, хто зробив з правосуддя отруту і справедливість у землю втоптав. Та завжди моліть Господа про допомогу, Того, Хто створив Оріон і Волосожар, Хто перетворює темряву в світло, а день перетворює в ніч, Хто кличе води морські й виливає їх на сушу. Ягве — Його ім’я! Він Той, Хто волею Своєю оберігає одне могутнє місто, а інше руйнує. Ви зневажаєте того, хто проти кривди виступає в суді, ненавидите тих, хто каже правду. Тому що бідних ви топчете і забираєте в них їхню частку врожаю. Ви збудували з тесаного каменю хороми, та вам не жити в них, ви насадили виноградники чудові, та вам не пити їхнього вина. Бо знаю ваших злочинів багато, і знаю Я, які страшні гріхи у вас. Ви гнобите людей, які живуть по правді, ви хабарі берете й не даєте бідному дістати справедливість у суді. Тож мудрий і мовчатиме у час такий, бо час — лихий. Говорите ви, що Бог із вами, тож робить добро, а не лихо, щоб жити. І тоді Господь Усемогутній Бог із вами буде, як ви казали. Зло ненавидьте й любіть добро, справедливість встановіть в суді. Можливо, що Господь Бог Всемогутній дарує милість решті Йосипового народу». Тож ось що Господь говорить, Бог Всемогутній: «По всіх майданах та вулицях буде лемент, і голоситимуть ті, хто вміє це робити». «По виноградниках полине голосіння, бо Я проходитиму поміж вас, насилаючи кару Свою, — Господь говорить. — Чому чекаєте на день, коли прийде Господь? А що для вас цей день Господній? То буде темрява для вас, не світло. Це так же, як коли людина утече від лева, лише для того, щоб зустрітися з ведмедем. Або коли в оселю чоловік заходить, ховаючись в безпеці свого дому, зіпреться об стіну, щоб його змія вкусила. Хіба Господній день — то темрява, не світло, пітьма без проблиску?» «Ненавиджу Я, зневажаю ваші свята, Мені обридли ваші зібрання. Навіть якщо приносите Мені пожертви всеспалення та хлібні жертви, Я їх не прийму. Не подивлюся Я на ваші мирні жертви на вашу відгодовану худобу. Позбав Мене галасу пісень твоїх. Не слухатиму звуків ваших арф. Та справедливість хай тече, немов ріка через країну, а праведність, немов потік невпинний. О доме Ізраїлю, сорок років ти приносив мені жертви і офіри у пустелі, але ж у той самий час ти носив Саккута, свого царя, Кайвана, зоряного бога, своїх бовванів, бовванів ваших, що собі ви їх зробили. Тож пожену Я вас в заслання за Дамаск», — говорить Той, чиє ім’я Господь Бог Всемогутній. Горе вам, кому на Сіоні добре, кому безпечно на горі Самарії: значні ви люди першого з народів, до кого дім Ізраїлю за порадою приходить. Підіть до Халне подивіться, йдіть звідти до великого Гамата. Спустіться в филистимський Ґат. Хіба ви кращі за ті царства? Ні! Їхні землі просторіші за вашу. О горе вам, хто думати не хоче про день лихий покарання, і наближає владу насильства. Зараз ви лежите на ліжках із слонової кістки, розліглися на ложах своїх. Ви їсте найкращих ягнят із отари й добре вгодованих телят. Горе вам, хто співає під арфу, немов Давид, хто складає пісні на музичних інструментах. Горе вам, хто вино п’є із келихів повних, хто коштовними пахощами змащує себе повсякчас, і кого не турбує загибель Йосипового роду. Але ж ваші часи минають, ви піде у заслання попереду невільників. Тоді припиняться гучні пиятики тих, хто розлігся на ложах. Господь Бог Собою поклявся. Ось що Господь Бог Всемогутній твердить: «Мені огидна Якова гординя, Я ненавиджу його укріплення і башти. Тож видам місто це і все, що в ньому ворогам нещадним». Навіть якщо десять чоловік живими лишаться в одному домі, то й вони помруть. Тоді найближчий родич та інший з родини піднімуть його, щоб винести його кістки з дому, і хтось когось спитає у віддаленому кутку дому: «Чи є ще хтось з тобою?» І почує відповідь: «Ні…», а інший йому відкаже: «Цить! Бо не повинні ми згадувати ім’я Господа». Дивись бо Господь накаже, розтрощить Він великий будинок на скалки, а маленьку оселю на тріски зітре. Коні не скачуть по горах, ніхто не оре коровами землю, але ви перетворили справедливість на отруту а плоди праведності — на гіркий полин. Горе тим, хто веселиться в Ло-Деварі, і хто говорить: «Хіба не здобули ми Карнаїм для себе силою своєю?» «Дивіться, підніму Я проти вас народ, о доме Ізраїлю, — говорить Господь Бог Всемогутній. — І вони гнобитимуть вас від Лебо-Гамата до потоку Арава ». Ось що Господь Бог показав мені. Він створив кокони сарани, коли пізнє жниво почало гнатися вгору. Пізні жнива були після царської косовиці. Коли сарана скінчила їсти рослинність у краю, я сказав: «О Господи Боже, прости нас, будь ласка! Як вистоїть Яків, він же такий маленький?» Тоді Господь передумав щодо цього, сказавши: «Цього не станеться». Ось що Господь Бог показав мені що до покарання вогнем: Я бачив, як Всевишній накликав вогняний дощ, який пожер великий океан і став пожирати землю. Тоді я сказав: «О Господи Боже, будь ласка, припини! Як вистоїть Яків, адже він такий маленький?» Тоді Господь передумав щодо цього, сказавши: «Цього також не станеться!» Ось що показав Він мені. Поглянь, Господь стояв біля вертикального муру з виском у руці. І сказав мені Господь: «Амосе, що ти бачиш?» Я відповів: «Висок». Тоді Він сказав мені: «Дивись, Я покладу висок серед Мого народу ізраїльського. Я ніколи більше не прощу їх. Узвишшя Ісаака буде спустошено, святині Ізраїлю буде сплюндровано, Я з мечем нападу на дім Єровоама ». Тоді Амазія, священик з Бетела, послав таке слово до царя Ізраїлю Єровоама: «Амос замишляє лихо проти тебе в самісінькому серці дому Ізраїлю: він підбиває народ на війну проти тебе. Він так багато вже лихого сказав, що країна не може вже терпіти слів його. Бо ось ще Амос сказав: „Єровоам помре від меча, а Ізраїль неодмінно піде в заслання зі своєї землі”». Амазія сказав Амосу: «О пророче, йди, втікай до землі Юдиної. Там споживай свою їжу і пророкуй там. А в Бетелі не пророкуй більше ніколи, бо це царська святиня і царський храм». Амос відповів Амазії: «Я не пророк, ані син пророка. Я вирощую худобу й фіґові дерева. Але Господь взяв мене від отари і сказав мені: „Йди, пророкуй проти Мого народу ізраїльського”. Тож зараз ти послухай слово Господа. Ти кажеш: „Не пророкуй проти Ізраїлю, не проповідуй проти дому Ісаака”». А Господь ось що говорить: «Жінка твоя повією стане в місті, а сини й дочки твої поляжуть від меча. Інші люди поміряють і поділять землю твою між собою, і помреш ти в землі нечистій. Ізраїль неодмінно піде в полон геть зі свого краю». Ось що Господь Бог показав мені — кошик з літніми плодами. Він спитав: «Амосе, що ти бачиш?» Я відповів: «Кошик з літніми плодами». Тоді Господь сказав мені: «Кінець настав Моєму народу ізраїльському. Я більше не прощу гріхі їхні. Пісні в храмі обернуться на похоронні голосіння того дня». Так говорить Господь Бог: «Тіл мертвих багато буде. Мовчки люди будуть виносити мертвих, та скидати їх до купи». Почуйте це, о ви, хто топче бідних і хто нужденних губить у своєму краї. Ви мовите: «Коли пройде вже Новий місяць або субота свята, щоб нам зерном почати торгувати? Тоді ми зробимо міри менші, а гроші заробимо більші, й обвішуватимемо покупців. Коли бідні не зможуть сплатити займи, тоді ми їх купимо за срібло, як рабів, нужденних купимо по ціні пари сандалій і висівки їм продамо». Господь поклявся Собою, бо ж Яків так пишався Ним: «Ніколи не забуду жоден їхній вчинок, нічого, що вони зробили. Уся країна від цього здригнеться, затужить по померлим кожен, хто живе на ній. Тоді підніметься уся земля, скаламутиться, і знов спаде, немов в Єгипті Ніл». «І буде це в той день, — говорить Господь Бог, — коли примушу сонце Я зайти опівдні, і серед дня накрию темрявою землю. Перетворю Я ваші свята на жалобу, пісні перетворю на голосіння. Я кожного вдягну в вереття і облисіє кожна голова. Зроблю Я так, що ви тужитемете, наче за єдиним сином, і вечір того дня буде повен гіркоти». Господь Бог говорить: «Дивіться, вже надходить час, коли Я голод напущу на край. Та це буде не голод за хлібом і не спрага за водою, але ж на слово Господа настане голод. Люди блукатимуть від моря і до моря, і з півночі на схід тинятимуться туди-сюди, й шукатимуть слово Господа і не знайдуть його. Понепритомніють дівчата гарні того дня, і хлопці молоді від спраги знепритомніють також. Хто присягається гріхом Самарії і каже: „Так само вірно, як те, що Бог живе твій, Дане, як те, що Беершеби Бог живе”, — впадуть й ніколи більш не підведуться». Я побачив Господа Бога, що стояв біля вівтаря, і Він сказав: «Удар по верхівках стовпів, щоб захиталися пороги. Нехай попадають вони на голови людей, а решту Я посічу мечем. І не врятується із них ніхто, жоден не втече. Якщо вони зариються в Шеол, рука Моя їх витягне і звідти. Якщо вони дістануться на небо, Я їх стягну і звідти. Якщо вони сховаються на горі Кармел, Я знайду їх і звідти заберу. Якщо сховаються з очей Моїх на дно морське, морській потворі накажу їх покусати. Якщо їх поженуть в неволю вороги, там Я звелю мечу їх зарубати, щоб їм не переводилося лихо на добро». Коли Господь Бог Всемогутній торкнеться землі, вона розтане. Тоді все живе на ній впаде в тугу, і вся вона здійматиметься, і, наче Ніл єгипетський, спаде. Той, Хто здобув світлиці на небесах і заснував склепіння над землею, Хто кличе води моря і виливає їх на сушу, Ягве — ім’я Його! Так каже Господь: «Ізраїльтяни, ви для Мене, як ті ефіопи. Я вивів Ізраїль з землі Єгипту, филистимлян із Кафтору, а арамійців з Киру ». Ось дивиться Господь на грішне царство Ізраїль та говорить: «Я винищу його з лиця землі, але дім Якова не винищу Я остаточно. Ось Я накажу розсіяти дім Ізраїлю серед усіх народів, як просівається зерно крізь решето, щоб відділити зерно від полови. Всі грішники Мого народу скажуть: „Нам біди не буде, і лихо не спіткає нас”, — але усі вони поляжуть від меча. Того дня Я відновлю намет Давидів, що впав, позакладаю пролами в мурах, із руїни його підніму й відбудую, стане знову таким він, як був. Тоді всі люди, що вижили в Едомі, та всі, хто носить ім’я Моє, повернуться до Мене за допомогою». Так Господь говорить, тож Він отак і зробить. Господь говорить: «Час надходить, коли оратай стрінеться з женцем, а з сіячем зустрінеться давильник. Із гір тектиме молоде вино, вином сочитимуться всі узвишшя. Я відновлю щасливу долю народу ізраїльського Мого: вони міста відбудують спустошені й житимуть в них, вони насадять виноградники і питимуть з них вино, сади посадять, та їстимуть їхні плоди. І посаджу Я народ Мій на землях їхніх і більш ніхто не викорінить їх із їхньої землі, що Я їм дав». Так говорить Господь, Бог твій. Ось з’ява, яка була Овдію. Ось що Господь мій Бог сказав про Едом: «Почули ми звістку від Господа й послав Він посланця сказати усім народам: „Війною ми підемо на Едом”. І Я зроблю тебе, Едоме, найменшим між народів, і зневажатимуть тебе усі надміру. Погорда серця твого обдурила тебе, того, хто мешкає в щілинах неприступних скель, чий дім — гора висока, бо думав ти: „Хто може мене скинути униз на землю?”» Ось що говорить Господь: «Навіть якщо літаєш ти високо, немов орел, та гніздо в’єш собі серед зірок, звідти скину Я тебе. Тебе вщент зруйновано буде: до тебе злодії прийдуть, грабіжники вночі наскочать, та заберуть усе, що либонь забажають. Коли наймити у виноградниках твоїх збирають врожай, вони залишають де-кілько грон на лозі. Але вороги пильно шукатимуть скарби таємні, які приховував Ісав, та, знайшовши їх, пограбують усе, нічого не залишать! Всі, з ким Угоду маєш, гнатимуть тебе аж до кордону, обдурять спільники тебе і переможуть. І друзі, з ким ти хліб ділив, на тебе наготують пастку, говорячи: „Він нічого не запідозрює!”» «Хіба не буде так, — Господь говорить, — що в день той мудрих геть Я вигублю з Едому, і розумних вижену із гір Ісава. І навіть воїни твої, Темане, злякаються, бо вбито буде їх в горах Ісава. За кривду свого брата Якова тебе покриє сором, і вигублений будеш ти повік. Того дня, коли ти осторонь стояв, й Ізраїлю не пропонував допомоги, коли чужинці захопили все добро його, коли ввійшли ті зайди в його брами і розіграли жеребом Єрусалима долю, а ти, Едоме, в той день був як один із них, чекаючи на частку свою. В той день було не варто зловтішатись із горя брата Якова, не слід тобі в той день було радіти з гибелі народу Юди, не слід було хвалитися в день їхнього нещастя. Не слід тобі було заходити до брами Мого народу в день його страждань. Не варто було зловтішатися з його біди у день, коли його спіткало лихо. Не слід було забирати його добро під час його біди. Не слід тобі було стоять на перехресті, щоб не пускати втікачів, не слід було тобі віддати ворогам усіх, хто уцілів у день нещастя. Бо наближається Господній день до всіх народів. Як ти вчинив, так і з тобою вчинять, твої діла впадуть на голову твою. Бо так, як ви пролили кров на горі Моїй святій, так і інші народи проллють і вашу кров. Вам прийде кінець, начебто вас ніколи й не було! Та на горі Сіон залишаться вцілілі, гора Сіон і далі лишиться святою, й народ Якова знов володітиме майном своїм. І буде він, народ Якова, вогнем, народ Йосипа — полум’ям, а народ Ісава — соломою, який перетвориться на попіл, бо спалять й пожеруть його вони». «І жодного, хто вижив, не лишиться в Ісавовому домі, — так Господь звелів. — Й народ Неґева заволодіє горами Ісава, народ з підгір’я завоює филистимські землі. Цей народ мешкатиме на землях Ефраїма, та на рівнинах Самарії, а Веніамин — в Ґілеаді. А військо ізраїльських вигнанців заволодіє ханаанцями аж до Зарефата. А вигнанці з Єрусалима в Сефараді завоюють міста Неґеву. А визволителі зійдуть на Сіон, та керуватимуть народом, який живе на горі Ісава. Та все ж, те царство належатиме Господу». Слово Господа було Йоні, синові Аміттая. Господь сказав: «Вставай! Іди до Ниневії, цього великого міста, і проповідуй проти нього, бо Мені відкрилися всі ті лихі вчинки, що коять її люди, та накажи їм припинити їхні лихі справи». Тож Йона встав, але вирушив у протилежний бік, намагаючись утекти до Таршиша, подалі від Господа. Він прийшов до Йоппи й знайшов корабель, що плив до Таршиша. Тож він сплатив за подорож, та зійшов на корабель, щоб плисти з ним до Таршиша, подалі від Господа. Але Господь наслав дужий вітер на море. Знялася страшенна буря на морі, і здавалося, що корабель ось-ось розіб’ється. Моряки перелякалися, й кожен молився своєму богу. Вони викинули вони весь вантаж, що був на кораблі, в море, щоб став корабель легшим. Тим часом Йона пішов у каюту, ліг там і глибоко заснув. Підійшов до нього капітан і сказав: «Що ж ти спиш? Вставай, молися своєму богу! Може, той бог зглянеться над нами, й ми не загинемо». Тоді моряки сказали одне одному: «Давайте кинемо жереб і довідаємося, хто спричинив це лихо». Вони кинули жереб, і жереб показав, що Йона був винним у цієї біді. Тож вони його спитали: «Скажи нам, будь ласка, чи через тебе усе це лихо трапиться? Чим ти займаєшся? Звідки ти? З якої країни? З якого народу?» Він відповів їм: «Я єврей і поклоняюся Господу Богу Небес, Тому, Хто створив море і сушу». Тоді моряки дуже злякалися й сказали йому: «Що ж ти наробив?» Бо люди знали, що він утікав від Господа, адже він сам сказав їм про те. Вони мовили: «Що нам з тобою робити, щоб море заспокоїлося для нас?» Бо ж море ставало дедалі більш буремним. Він відповів: «Киньте мене в море, тож воно заспокоїться для вас. Бо знаю я, що цей шалений шторм напав на вас через мене». Але замість цього, люди намагалися на веслах вести корабель до землі, та не змогли, бо море ставало дедалі буремнішим. Вони звернулися до Господа і сказали: «О Господи! Не дай нам загинути через вбивство невинної людини! Щоб ми не відповідали за смерть її! Будь милосердним до нас, бо ти, Господи, дієш за бажанням Своїм». Тож узяли вони й кинули Йону в море. І море вмить заспокоїлося. Тоді вони відчули великий страх перед Господом, тож принесли жертву Господу й дали обітницю Йому. Господь змусив величезну рибу проковтнути Йону. Йона перебував у череві риби три дні й три ночі. Йона молився Господу Богу своєму в череві риби. Він промовив: «У скруті я до Всевишнього звернувся, і відповів мені Господь! З глибин Шеолу про допомогу я просив, і Ти почув мій голос. Ти мене кинув у глибоке море, в самісіньку безодню океану, й вода зімкнулася навколо мене, а могутні хвилі поглинули мене». Тоді сказав я: «Адже усунуто мене з-перед очей Твоїх, але, навіть зараз, я дивлюся в сторону храму Твого святого за допомогою. Вода мене до горла охопила. Глибоке море мене оточило, і водорості оповили голову мою. Та Ти підняв життя моє з могили, о Господи, мій Боже! Якщо життя мене вже майже полишило, я Господа згадав, й моя молитва до Тебе долетіла в храм святий. Деякі люди вклоняються марним бовванам, але ті ідоли ніколи їм не допоможуть. Та я складатиму Тобі подяку, я жертву принесу Тобі. Я виконаю те, що обіцяв. Від Господа надходить порятунок!» Тоді Господь наказав рибі, й вона виплюнула Йону на сушу. І вдруге було Йоні слово Господнє. Господь сказав: «Вставай! Іди до Ниневії, цього великого міста, й проповідуй йому ті слова, що Я сказав тобі». Тож підвівся Йона й відразу ж рушив до Ниневії, як Господь наказав. Ниневія була великим містом у Бога, за три дні не обійдеш. Йона пішов до міста і пройшов його за один день. Він проповідував і казав: «Через сорок днів Ниневію буде зруйновано». І люди Ниневії повірили Богові! Вони закликали всіх поститися, тож вдягнулися в верета — всі, від великого до малого. Коли ця звістка досягла царя Ниневії, він підвівся із свого престолу, скинув із себе вбрання, вдягнувся у вереття й сів на попіл. По тому в Ниневії оголосили його наказ: «За велінням царя та його вельмож, жодна людина, ані тварина, ні віл, ані вівця нічого не їстимуть й не питимуть води. Кожна людина й тварина мусять вдягнутись у вереття і якомога голосніше гукати до Бога. Кожен мусить полишити лихе своє життя й припинити власноручно чинити насильство. Хто знає? Можливо, Бог і передумає, і перестане гніватися, тож ми тоді не загинемо». Побачив Бог вчинки їхні, побачив, що вони полишили своє лихе життя, і тому Бог передумав щодо біди, про яку казав Він, що нашле на них, і не зробив цього. Дуже не сподобалося це Йоні, й він розсердився. Тож помолився він Господу: «О Господи! Хіба ж не те саме говорив я, коли був у своїй країні? Саме через це я спершу намагався утекти до Таршиша, бо я знав, що Ти — Бог милостивий, що зглянешся на них, тебе нелегко розгнівати, любов Твоя велика, і Ти готовий передумати щодо покарання. Тож тепер, о Господи, забери в мене життя, бо я б краще помер, ніж жив». Тоді Господь сказав: «Хіба справедливо ти розгнівався через те, що Я не понищив їх?» Йона вийшов із міста на схід і сів там. Він влаштував для себе навіс і сидів під ним у затінку, чекаючи, щоб побачити, що станеться з містом. Тоді Господь бог зробив так, що гарбуз виріс високо над головою Йони, щоб укрити його тінню. Дуже зрадів Йона гарбузові. Та на світанку наступного дня Бог наслав на гарбуз черв’яка, і гарбуз висох. Після того, як сонце стало високо в небі, Бог наслав посушливий східний вітер. Спекотливе сонце пекло голову Йоні, і він зомлів, і забажав він собі смерті. Сказав він: «Я б краще помер, ніж жив!» Та Бог сказав Йоні: «Хіба правильно, що розгнівався ти через те, що гарбуз зів’яв?» Йона відповів: «Правильно. Я такий розгніваний, що ладен померти». Тоді Господь сказав: «Ти так вболіваєш за рослину, хоч нічого й не зробив, щоб вона росла. Рослина ця за одну ніч виросла і за одну ніч всохла. Хіба не повинен Я вболівати за Ниневію, це велике місто, де мешкає багато людей, та тварин: понад сто двадцять тисяч чоловік, які не мали й гадку про те лихо, що вони чинили?» Ось слово Господнє, що було Михею з Морешета за часів Йотама, Агаза та Езекії, царів Юдеї, з’ява, яку він побачив щодо Самарії та Єрусалима: «Послухайте, усі народи, усі, хто на землі живе. Нехай Володар мій Господь прийде зі Свого святого храму, та засвідчить проти вас. Дивіться ж бо, Господь виходить з храму Свого, Він зійде вниз й ходитиме узвишшями землі. Під Ним розтануть гори, як віск розтане від вогню. Тоді розкриються долини, немов вода, що вниз стікає з гори крутої. Все це сталося через гріх Якова, через переступ народу Ізраїля. Який же то гріх Якова? Хіба це не Самарія його на гріх штовхнула? Де знаходяться узвишшя у Юдеї? Вони в Єрусалимі! Тож Я зроблю Самарію руїною у полі, де тільки й можна, що саджати виноград. Я камені її скочу в долину і оголю підвалини її. Усіх її бовванів буде геть розбито, згорять у вогні усі ідоли її, які вона заробила розпустою. Зруйную Я усіх її бовванів, бо Самарія заробила увесь свій скарб тільки своєю невірністю Мені. Тож все те багатство буде пограбоване народом невірним Мені». То ж через все, що трапиться, я буду у жалобі й ходитиму голий-босий. Я голоситиму, немов шакал, і наче страус, буду я кричати. Бо незцілимі самарійські рани, оскільки вже її хвороби дійшли аж до Юдеї, сягнули брам Мого народу, брам єрусалимських. Не кажіть про це в Ґаті, не плачте в Акке. В поросі з горя викачайтеся в Бет-Офрі. Голі і зганьблені, йдіть, люди Шафіра. Жителі Цаанана не вийдуть. Вказує туга Бет-Езела, що там не буде вам підтримки. Бо мешканці Марота зомліють, сподіваючись на добру новину, натомість лихо Господнє зійшло в Єрусалим. Запрягайте коней в колісницю, мешканці Лахиша! Гріхи Ізраїлю повторюєте ви. Гріх головний дочки Сіону — то сподівання на коней і колісниці. Тож віддаси дари прощальні Морешет-Ґату, будинки Бет-Ахзива — омана для царів Ізраїлю. До вас, населення Мареші, Я приведу загарбників, які пограбують все, що маєш ти. Слава Ізраїлю сягне Адуллама. Обстрижися й поголися тому, що ти ридатимеш за безцінними дітьми своїми. Зроби собі лисину, мов у орла в ознаку суму, бо їх від тебе силою віднімуть й вишлють в вигнання. Горе вам, підступні лиходії, хто вигадує гріховні плани. Ви замишляєте лихе в своїх ліжках, та здійснюєте ці наміри з вранішнім сонцем, тому що ви маєте силу здійснити злобні наміри свої. Ви прагнете землі й забираєте її, ви хочете будинків й загарбуєте їх, ви чините насильство людині та дому її, людині й тому, що вона у спадок має. Бо ось що говорить Господь: «Задумую кару Я проти роду цього лихого, і від нещастя вас ніщо не порятує. Не будете ви гордо походжати, адже страшні часи для вас настануть. Люди тоді про вас співатимуть тужних пісень й промовлятимуть: „Нас знищено! Змінив Господь народу мого жереб. Як міг від мене Він забрати це? Він нечестивців наділив землею нашою. І ось чому, коли за жеребом ділити землю будуть, із вас нікого не залишиться, хто б міг дістати свою частку”». І проповідують вони: «Не проповідуй! Не пророкуй цього, і тоді ганьба не вкриє нас!» Дім Якова говорить: «Хіба ж у Господа терпець урвався? Хіба ж Він може так вчинити? Хіба ж слова Його добра не чинять тому, хто праведно живе?» «Та ви встаєте, наче ворог, проти Мого народу. Останню сорочку здираєте з людини мирної, що повз іде з безпечними думками, повертаючись з війни. Жінок Мого народу ви із затишних осель прогнали. В дітей забрали їхніх назавжди благословення, що дав Я їм. Вставайте й геть ідіть, бо зруйнували ви цю землю вщент, тож тут вам не спочити. За вашу нечестивість буде вигублена країна ця! Тож велика руїна настане в ті часи! Ці люди не бажають слухати Мене, але якщо якийсь шахрай їм брехати стане, то вони залюбки повірять йому. Вони, навіть, приймуть того лжепророка, який їм скаже: „Настануть кращі часи, коли буде досхочу вина і пива”. Я справді вас зберу, народе Якова, усіх. Я справді позбираю рештки Ізраїлю. Я позбираю їх разом, немов овець в отару, мов череду налякану у загорожу, тож наповниться земля галасом багатьох народів. Той, хто проломиться крізь огорожу, стане поперед ними. Вони проломляться і крізь ворота вийдуть. Господь ітиме їхній перед ними». І я сказав: «Слухайте, провідники народу Якова, ізраїльські вельможі. Знати ви повинні, що справедливість є! Ненавидите ви добро, лиш зло вам до душі. Ви лупите шкіру з людей, з кісток здираєте ви їхню плоть. Ви тіло пожираєте Мого народу, здираєте з них шкіру і трощите кістки, немов збираєтесь варити м’ясо в казані. Ви до Господа звертатиметься, і Він не відповість, ховатиме від вас Своє обличчя за кривду всю, що скоїли ви». Ось що Господь сказав про тих пророків, що з пантелику збили мій народ: «Вони обіцяють благоденство тим, хто їжу їм дає, але проголошують священну війну проти тих, хто не годує їх. Тому ви й видінь не бачите в ночі, майбутнє невідомо вам — то лиш темрява сама. Бо сонце, й те сховається від цих пророків, і потемніє день над ними. Збентежаться усі, хто бачить з’яви, і присоромленими будуть віщуни. Усі вони затулять присоромлено роти, оскільки Бог не відповів їм». А я — від Духу Господа, я повен сили, справедливості і моці. Тож можу Якову я про його переступи сказати й Ізраїлю повідати про його гріх. Почуйте, дому Якова провідники, і ви, ізраїльські вельможі, хто зневажає справедливість і перекручує усе, що правим є. Ви збудували Сіон на крові, Єрусалим на кривді звели. Його правителі приймають рішення за хабарі, його священики за плату вчать, його пророки майбуття за гроші провіщають. Вони на Господа надії покладають, кажуть: «Господь Всевишній серед нас, тож не спіткає нас ніяке лихо». Тож через вас Сіон розорять наче поле, Єрусалим спустошать, і буде там руїна. Храмова гора на пагорб обернеться, чагарником порослий. Настануть дні, коли гора, на якій встановлено храм Господній, стане найвищою з-поміж усіх гір. І нескінченними потоками сюди будуть сходитися люди всіх народів. Чимало люду прийде й скаже: «Ходім, зійдемо на Господню гору, до дому Бога Якова. Всевишній нас навчить Свого шляху, щоб ми ходили тільки-но Його путями ». Бо вчення Боже із Сіону вийде, а слово Господа — з Єрусалима по всьому світу. Тоді Господь судитиме всі племена, вирішувати справи могутніх і віддалених народів. Вони перекують мечі свої на рала, а списи — на серпи, щоб жати жито. Народи припинять воювати між собою; люди ніколи більше не будуть готуватися до війни. Сидіти буде кожен під лозою своєю і під віттям фіґових дерев. Ніхто не їх злякає, бо Господь Бог Всемогутній так сказав! Хоча усі народи можуть жити і шанувати кожен свого бога, ми ж житимемо, Бога нашого шануючи повік. Господь говорить: «Єрусалиме скалічена й розвіяна була, відчула вона біль та Божу кару, але ж Я її до Себе поверну. Я так зроблю, щоб вижили лише люди цього „скаліченого” міста. Їх вигнано було з їхньої землі, але Я їх зміцню й могутнім народом зроблю». І буде ними керувати Господь з гори Сіон, відтоді і повік. А щодо тебе, вартова башто Отари, прийшов твій час. Офель, дочка Сіону, до тебе повернуться колишня влада й царство. Чому так плачеш ти? Хіба нема царя у тебе? Хіба загинув той порадник твій, бо тяжкі твої муки, наче у жінки при пологах. Звивайся з болю і кричи, дочко Сіону, наче при пологах, бо мусиш ти тепер із міста вийти й жити в чистім полі. До Вавилона мусиш йти, і там тебе врятують. Там викупить тебе Господь із вражих рук. Багато народів зібралося війною проти тебе, і кажуть: «Дивись, ось гора Сіон, давайте-но зруйнуємо її». Вони не розуміють, що Господь планує, не знають вони намірів Його. Він справді їх зібрав, щоб розчавити мов збіжжя на току. «Вставай і молоти, дочко Сіону, тебе Я міццю неймовірною наділю: роги твої будуть неначе з заліза, копита ж — з бронзи. Чимало потрощиш ти народів, та Господу присвятиш їхню здобич, багатство їхнє — Володарю цілого світу віддаш». Збирайся військом, о могутнє місто, бо нас вороги довкола обложили, та кийком ударили підступно по щоці Суддю Ізраїлю. А ти, Віфлеєме-Ефрато, найменше з містечок в Юдеї, та вийде із тебе правитель Ізраїлю Мій. Його коріння — у часах прадавніх. Він ворогам віддасть їх до пори, коли народження настане мить. І решта братів повернеться до народу Ізраїлю. Й постане Він і буде пасти Свій народ із силою Господньою, із величчю наймення Господа Бога Його. І житимуть вони в безпеці, бо до країв землі сягне Його величчя. Це ж він, хто принесе нам мир, коли Ассирія прийде у край наш й топтатиме укріплені фортеці наші. Тоді ми оберем сім пастухів та вісім князів. І пастимуть вони край Ассирійський мечем, край Німродський — оголеним лезом. Вони врятують від Ассирії нас, якщо вона прийде у край наш і кордон потопче. Вцілілі з дому Якова тоді посеред багатьох народів немов роса Господня будуть, немов дощу краплини на траві, що на людину не чекає, і не залежить від синів людських. І рештки дому Якова розкидані поміж численними народами: мов лев між диких звірів, мов левеня серед отар овечих, та не врятуватися від нього, коли він нападає, то рве й роздирає. Ти руку занеси на ворогів своїх й здолаєш їх усіх. «Тоді, — Господь говорить, — понищу Я усіх твоїх коней, потрощу колісниці твої. Я вигублю міста землі твоєї і всі твої твердині поруйную. Чаклунство вирву Я із рук твоїх, і віщунів у тебе більш не буде. Бовванів Я твоїх зруйную, не поклонятимешся більше ти творінню рук своїх. Повириваю з-поміж тебе стовпи Ашери, і поруйную Я твоїх бовванів. У гніві й люті Я помщуся народам, які не слухали Мене». Почуйте, що Господь говорить: «Вставай і справу перед горами оголоси, примусь узвишшя чути голос твій. Почуйте звинувачення Господнє, гори, що споконвіку стоять. Господь бо звинувачує народ Свій, Він зможе довести Ізраїля провину. Народе Мій, що Я тобі зробив? Хіба Я випробував твоє терпіння? Засвідчуй проти Мене! Тебе Я справді вивів із Єгипту, я з рабства викупив тебе. Послав Я Мойсея, Аарона й Міріам перед тобою. Народе мій, згадай, що замишляв Валак, моавський цар, як Валаам, Беора син, йому сказав: „Від Шиттима до Ґілґала ти маєш знати праведність Господню”. Хтось запитає: „Із чим наблизитись до Господа мені, з чим поклонятися Всевишньому Богу? Чи з жертвами всеспалення іти, чи йти до Нього з однолітніми телятами? Чи буде втішений Господь баранів тисячею й неміряними ріками олії? А чи віддати первістка свого за злочин мій, віддати плід утроби за гріхи?” Господь сказав тобі, о чоловіче, що є добре й чого Господь від тебе вимагає: чинити справедливо, любити милосердя й жити у покорі Богу. Голос Господа кличе до міста: „Хто мудрий, поважатиме ім’я Господа. Тож уважно слухайте Того, хто карає дубком Своїм нещадним! ” Чи є іще скарби, неправдою здобуті, у домі нечестивих? Чи є ще проклята нечесна міра? Чи можу Я схвалить вагу брехливу або облудні гирі для ваг? Багатії у місті цьому завжди чинили кривду, а мешканці його — брехливі, бо вони не знають, як казати правду. Ось Я завдам тобі удару руйнівного, нищівного за гріхи твої. Ти їстимеш, але не наїсися, і порожнечу відчуватимеш в нутрі. Ти захищатимеш народ, але воїни з мечами поб’ють людей, яких ти (Ізраїль) врятувала. Ти будеш сіяти, але не жати, чавитимеш оливки, та не споживатимеш оливи, ти виноград чавитимеш, але не питимеш вина. Накази Омрі ти виконуєш сумлінно, всі звичаї лихі, що в домі царському Агава, виконуєш, приймаєш їхні всі поради. Тому віддам тебе Я на поталу і насміхатимуться люди з вас. Дістанеться тобі зневага від народів інших ». О горе мені, я мов сад після збору плодів, немов виноградник, як зірвано грона з лози. Немає кетяга, аби покуштувати, ані добірних смокв, яких душа так прагне. Немає більше відданих людей у краї, і жодного порядного немає. Усі замислюють, як засідку зробити і вбити, одне на одного з тенетами полюють. І вміло руки їхні чинять зло. Вельможа і суддя вимагають хабарі, народ усе їм робить на догоду. Найкращий з них, немов шипшина, найправедніший — гірший за колючий живопліт. Час покарання, проголошений твоїми пророками, вже близько. Година покарання вашого прийшла! Від збентеження не врятуватись вам! Не покладайтесь на сусіда, не довіряйтеся найближчим друзям. Пильнуй, що кажеш ти своїй коханій (дружині). Бо зневажає син батька свого, дочка на матір повстає, невістка на свекруху, і найлютіші вороги людини — її домашні. То буду Господа я виглядати, чекатиму терпляче я на Бога, Спасителя мого. Мій Бог мене почує! Не зловтішайся з мене, враже, бо хоч я впав, та підведусь, хоч я у темряві, Господь мені за світло. Я мушу зносити Господній гнів, бо проти Нього Я згрішив. Нарешті Він розсудить і вирок справедливий винесе мені. Він виведе мене на світло, і я побачу праведність Його. Побачать вороги мої, і вкриються ганьбою. Я збиткуватимуся з тих, хто говорив мені: «То де ж Господь твій Бог?» І я побачу, як їх топчуть люди, так само, як і вулиці брудні. Надходить день відбудови мурів твоїх, то буде день, коли розширяться твої кордони. Прийдуть до тебе того дня всі рештки: від Ассирії і до Єгипту, і від Єгипту до річки Євфрат, від моря і до моря, від гір до гір. Лежатимуть спустошені навколишні краї за те, що їхні мешканці вчинили. Паси овець, якими володієш, ґирлиґою своєю, вони живуть на самоті в лісах, та на горі Кармел. Нехай пасуться у Башані й Ґілеаді, як то було за давнішніх часів. О Господи, Ти обіцяв: «Як і у день, коли ви вийшли із земель Єгипту, явлю Я чудеса Свої». Нехай народи міць Мою побачать, засоромляться нехай своєї сили. Нехай уста свої руками затуляють, та вуха затуливши, відмовляться слухати. Хай качаються в поросі, наче та гадюка, немов комахи, що плазують по землі. Нехай тремтять, хай з жахом повиходять із фортець до Господа, до Бога нашого, нехай тремтять в повазі, Тебе боячись! Хто Бог іще такий, як Ти? Хто вибачає нечестиві вчинки, прощає злочини Свого народу решткам, хто не тримає зла і виявляє милосердя залюбки? Він знову змилосердиться над нами і скине всі наші гріхи в морські глибини. Ти Якову вірний будеш і Аврааму явиш Свою ласку, як присягнувся нашим пращурам за давніх ще часів. Це пророцтво про Ниневію. Це книга про з’яву, що була Наумові з Елкоша. Господь — ревнивий Бог, Який воздає винним за гріхи. Господь відплачує і гніву повний. Господь мститься тим, хто чинить Йому опір, і лютий Він до ворогів Своїх. Господь довготерплячий, але також дуже могутній, Всевишній не дозволить винним уникнути кари. Коли іде Він, вихори і бурі слідують за Ним, і як люди ходять по землі, так і Господь ступає по хмарах. Він морю дорікає і висушує його і випаровує річки усі. Башан і Кармел геть марніють, і цвіт Ливану засихає. Гори перед Ним здригаються, і розсипаються узвишшя. Земля здіймається в присутності Його, і світ здіймається, і всі, хто в нім живе. Хто встоятиме перед Божим гнівом, хто витримає гнів Його палкий? Немов вогонь, розливається гнів Його і скелі кам’яні трощаться перед Ним. Господь благий притулком є у лихоліття час. Він завжди захищає тих, хто покладається на Нього. Він край кладе усім, хто чинить Йому опір, і переслідує Він ворогів Своїх до смерку. Що ви замислюєте проти Господа? Він ваші задуми зруйнує вщент, щоб більше ворожнечі не було. Ви палатиме, неначе сухе гілля під казаном, вас буде зжерто, мов бур’ян сухий вогнем. Ассирія, із тебе вийшов той, хто проти Господа замислює лихе, хто радить нечестивість. Господь говорить до Юдеї так: «Хай хоч які вони численні й дужі, та все одно їх вигублено й видворено буде. Хоч Я й примушував тебе страждати, Юдеє, Я більше горя не нашлю на тебе. Тепер зламаю Я твоє ярмо ассирійське, кайдани ассирійські з тебе скину». Господь віддав наказ про ассирійського царя: «Не матимеш ти більше нащадків. Із твого храму викоріню Я бовванів і тих божків, яких ти сам створив. Готую Я твою могилу, бо вже наближається твій кінець ». Дивись Юдея! Ось горами надходить посланець із благовістю, що мир несе. Святкуй свята свої, Юдеє, виконуй вповні обіцянки свої Богу. Негідник більш ніколи не нападе на тебе. Він буде викоренений ущент. До тебе ворог твій прийшов, аби розвіяти людей твоїх. Пильнуй укріплення і стережи дороги, лаштуй озброєння, збери докупи міць свою. Бо велич Якова Господь відновить, як повернув Ізраїля Він велич. Бо їх спустошили руйнівники, повирубали їхні виноградні лози. Щити бійців його червоні, могутні воїни його в багряному вбранні. Сталь колісниць, немов вогонь у день, коли вони напоготові, і списи мерехтять. І колісниці ті шалено вулицями мчать, майданами летять, мов спалахи вогнів, несуться, наче блискавиці. Накази віддає він воїнам своїм, а ті аж спотикаються в бігу. Вони до муру поспішають, встановлюючи захисні щити. Річок загати вже відкриті, й палац царя численні армії ворожі, неначе бурхливі води змили. Княжну виставили голу, її служниць забрали геть. Вони себе у груди б’ють і стогнуть від жалю, наче горлиці. Та Ниневія, наче став з водою, але так вода швидко витікає. Люди кричать їй: «Стій! Припини тікати!» Але вона уваги не звертає. Грабуйте срібло! Золото хапайте! Кінця скарбам нема, не міряно коштовностей всіляких. Спустошення, руїна, порожнеча! Серця у п’ятках, коліна тремтять, люди недужі, обличчя сполотніли. (Ниневія) Де левів схованка, де лігво левенят? Левиця й лев колись жили у лігві тім, та левенята не боялися нічого? Багато їжі лев (цар Ниневії) знаходив левенятам, людей багато для левиці убивав. Він лігво своє здобиччю наповнив, печеру завалив шматками чоловічій плоті. «Я проти тебе, Ниневія — Господь Всемогутній говорить, — багатства твої за димом Я пущу, меч викосить левів твоїх молодих. Я виріжу всю дичину у тому краї, щоб не могли ви полювати, і посланців не буде чутно голоси, які несуть недобру звістку». Горе місту-вбивці, де усе — брехня, панує там грабунок, смерть й вбивства. Там чутно клацання кнута і стук коліс, і цокання копит, і торохтіння колісниць. Кінь бойовий летить, палає меч, і спис виблискує, навкруги померлих купи. Числа немає трупам, і люди спотикаються об них. Найбільша шльондра — місто Ниневія, прегарна і чарівна відьма, своїм чаклунством поневолила народи. Так Господь Всемогутній говорить: «Я проти тебе, Я підніму тобі спідниці на обличчя, і народи бачитимуть твоє голе тіло. Я царствам покажу ганьбу твою. Я нечистотами закидаю тебе, знеславлю, посміховиськом зроблю тебе. Тож кожен, хто тебе побачить, утече. Всі скажуть: „Ниневія вже — руїна”. Хто голоситиме над нею? Жодного немає, хто б її втішив». Хіба ти краща за Тевес, що лежав між потоками Нілу, оточений водою, для якого хвилі були валами захисними, вода була муром? Ефіопія та Єгипет дали їй міць неміряну, Судан та Лівія були підтримкою їй. Але й вона вигнана, пішла в неволю. Навіть дітлахів її побито на кожному перехресті. На її вельмож кидали жереб, її вельмож закували в кайдани. Навіть ти сп’янієш, прагнутимеш сховатися, шукаючи захисту від ворога. Всі фортеці твої, мов ті смокви, обтяжені добірними стиглими плодами. Тільки потруси їх — плоди попадають прямо в рот їдцеві. Воїни твої, мов ті жінки. Брами твої широко відкриті ворогам твоїм. Вогонь пожер твої засуви. Заготуй воду, що знадобиться тобі під час облоги. Зміцнюй оборону свою. Ставай у багно, міси глину, наготуй форми для цеглин. Вогонь у битві пожере тебе, меч посіче тебе. Вся земля буде лежати у руїні, неначе сарана спустошила усе. Ниневія, ти стала подібна зграї коників, чи сарани. Ти зробила торговців своїх численними, як зорі на небі. Розлітаються вони, мов коники, та залишають місце тільки коли спустошено воно. Твої урядовці, як сарана, писарі твої, як личинки сарани, що ховаються на мурах у холодну днину. Та коли сонце встає, вони летять геть, і ніхто не знає куди. Царю ассирійський, сплять пастухи твої, вельможі твої спочивають. Народ твій по узвишшях розкидано, і нікого немає, хто б їх зібрав докупи. Ніщо не зцілить розтрощені кістки. Смертельна рана твоя. Всі, хто лише почують цю новину про тебе, плескатимуть у долоні над тобою, бо сама відчуєш ти того ж самого невигойного болю, якого всім їм завдала сама. Це пророцтво, яке Аваккум, пророк, побачив у з’яві. Господи, допоки проситиму я допомоги, а Ти не слухатимеш? Допоки галасати про насильство, а Ти не рятуватимеш? Навіщо Ти наслав на мене такі страждання й лиха? Чому Ти все це спокійно спостерігаєш? Руїна й насильство переді мною, здіймаються розбрат і чвари. Тому й закон безсилий, і ніде вже справедливості немає. Праведність оточена нечестивістю, тож і справедливість виходить перекручена. Погляньте на інші народи! Здивуйтеся! Будьте вражені! Бо й справді, навіть якщо почуєте ви, що має статися за час життя вашого, то не повірите тому. Бо піднімаю Я вавилонян, цей жорстокий і запальний народ, який проходить аж до краю землі, щоб захопити оселі, які йому не належать. Вони — страшний й жахливий народ, вони самі собі закон, та роблять все, що їм завгодно. Коні їхні прудкіші за леопардів, та лютіші за вовків уночі. Їхня кіннота прийшла здалеку й летить на ворога, немов орли, що поспішають до поживи. Кожен із вавилонян приходить, щоб чинити кривду. Обличчя їхні спрямовані вперед, вони захоплюють полонених, численних, мов пісок. Вавилоняни глузують з царів, насміхаються з князів інших народів. Вони кепкують з будь-яких фортець, та насипаючи земляний вал, легко здобувають їх. Після того вони відлітають, неначе вітер, воювати з іншими народами, бо єдиний бог для вавилонян — це їхня міць. Хіба ж не існував Ти, Господи, ще споконвіку? Святий мій Боже, Ти — вічний Бог! О Господи, Ти вавилонян обрав, щоб суд чинити, наша Скеле, Ти їх призначив нас судити. Твій погляд, Господи, занадто чистий, аби дивитися на зло, Ти не в силах бачити неправедні діла. Тоді чому ж за кривдниками стежиш Ти байдуже? Чому мовчиш Ти, коли вбиває праведного злодій? Людей створив Ти, неначе риб морських, мов плазунів, що ватажка не мають. Ворог на гачок відловлює людей, мов неводом своїм, людей він ловить. Він забирає їх у невід свій, отож він радіє й святкує. Тому пожертви він приносить своїй сітці і спалює запашне куріння неводу своєму, бо завдяки сітям своїм він має щедрий пай і вдосталь їжі. Чи буде сітками у ворога забирати всі багатства, та мечем народи знищувати немилосердно? Стоятиму на варті я, на захиснім валу я буду насторожі і виглядатиму, що скаже Він мені, що відповість на мої скарги. І відповів мені Господь: «Чітко запиши цю з’яву на скрижалях, щоб кожен, хто читає, міг швидко прочитати їх. Бо ця з’ява — свідчення призначеного часу, вона — про кінець. Вона не бреше, бо прийде він неминуче. Хоча здається, що забарився він, чекай на нього, бо справді він надходить. Справді, той, хто зневіриться, не житиме згідно з нею, але праведний у вірі, житиме. Як вино може зрадити людину, так і погорда обдурює зухвалого. Він, як ненаситна смерть, не може задовільнити себе, руйнуючи та поневолюючи інші народи. Тож незабаром стане він притчею для народів й виставлятимуть його на посміховисько. Хтось скаже: „Це чоловік нагарбав чужого, але не втримає нічого, бо весь цей крам — лише борги!” Ти, чоловік, в кого багато сили, ти відібрав у інших гроші. Та згодом вони прокинуться й постануть проти тебе, збираючи усе, що ти загарбав в них. Тоді ти сам будеш здобиччю для народів й смертельно жахатимешся їх. За те, що ти пограбував багато народів, решта народів грабуватиме тебе за пролиту кров людську, за те насильство, що на землю впало, на міста і на всіх їхніх мешканців. Ви, хто завдяки здирству багатіє, накликаючи руїну на свій дім, хто звів розкішні й надійні оселі, щоб захистити себе від лиха! Наготував ти приниження своєму дому тим, що вигубив багато народів, та через те ти не збережеш й власного життя. Бо й каміння стін кричатиме, і дерев’яні крокви підхоплять той крик. Ви, князі жорстокі, хто зводить місто на крові, хто на злочині засновує поселення. Однак Господь Всемогутній знищить у вогні все те, що будували вони: уся їх праця — марна. Бо сповниться земля знанням про славу Господа, як водою наливається море. Горе тим, хто у гніві примушує інших страждати. Вони подібні до того п’янички, який збиває перехожих з ніг, та забирає їхній одяг, щоб подивитись на їх приниження. Але ж вони скуштують чашу гніву Господнього, та, випивши з неї, впадуть до землі, неначе сп’янілі. Бо за насильство та крадіжки худоби, що скоїв ти в Ливані, страх упаде на тебе за кров людську, за нещастя краю і кожного міста, і всіх, хто в них живе». Яка користь від боввана, або різьбленої подоби, чи постаті лжебога. Не покладайтеся на своє творіння, бо воно таке нікчемне й німе, воно не допоможе. Горе вам, хто говорить цурпалку або німому каменю: «Прокинься» чи «Вставай!» Чи може він чогось навчити? Він покритий золотом і сріблом, та духу в ньому немає. А Господь — у Своєму святому храмі. Нехай весь світ замовкне в повазі перед Ним. Молитва Аваккума, пророка, згідно з шиґґайоном. Господи, про Тебе новину почув я, Господи, я вражений справами Твоїми. Зроби такі ж великі справи за наших часів, в найближчі роки дай пізнати їх. У гніві пам’ятай про милосердя. Приходить із Теману Бог, Святий з’являється з гори Паран. Всі небеса вкриває Його слава, земля наповнена пісень хвали Йому! Рука Його сяє промінисто, вона яскраво випромінює світло. Бо в руці Його схована міць така. Поперед Нього йде хвороба, у слід за Ним руйнівник іде. Всевишній став судити землю; Він дивиться, й тремтять народи з жаху. Хитаються довічні гори, узвишшя споконвічні просідають, бо істині шляхи Господні! Він таке завжди таке творив. І замість кривди, що я бачив, нажахані намети затремтять в Кушані, від страху заколиваються запони у землі Мидійській. Господи, чи гніваєшся Ти на ріки? Чи проти моря лють Твоя палає? Чи в гніві ти до перемоги мчиш на конях й колісницях? Навіть тоді Ти явив народу веселку, яка була доказом Угоди з народами землі. Річками розтинаєш землю Ти! Тебе бачать гори і здригаються. Вода струмить з високих гір, безодня океанська голос подає, бо вона втратила владу над землею. Сонце й Місяць втратили свою яскравість, коли побачили сяйво блискавок Твоїх. Забороняєш Ти світити на його шляху. Світло стріл Твоїх, що носяться навколо, та сполох списа осяває небеса. У люті Ти ступаєш по землі, у гніві Ти розтоптуєш народи. Виходиш Ти, аби народ Свій врятувати, та привести до перемоги царя, обранця Свого. Винищив Ти вождів кожного з нечестивих народів: з найменшого, до найважливішого. Ти використав ціпок Мойсея, щоб зупинити ворожі армії. Ті воїни, мов буря, кинулись, щоб нас розвіяти. Вони гадали, що нас так легко подолати, як крадькома пограбувати бідняка. Але провів Ти через море коней Своїх, скаламутивши глибокі води. Почув я це, і затрусилося усе в мені, та голосно присвиснув я. Гниття в мої кістки ввійшло, і ноги затрусились піді мною. Терпляче я чекатиму на день нещастя, що прийде на народ, який-но нападе на нас. Хай навіть смоковниця більше не цвіте, нехай лоза ні грона не приносить. Хай навіть висохнуть плоди олив, нехай не вродить більше хлібна нива, кошари опустіють, і ні худобини не буде у хліву, та навіть і тоді радів би з того, що Господь зробив. Я святкував би Бога, бо Він — Спаситель мій. Господь, Володар мій, мене могутнім робить, Він робить мої ноги, мов у оленя, прудкими, коли мене Він в небезпеку проводжає. Для диригента. Для струнних інструментів. Це слово Господа, що було Софонії, синові Куші, сина Ґедалії, сина Амарії, сина Езекії, за часів правління царя Юдеї Йосії, сина Амона. Так говорить Господь: «Я неодмінно вигублю все з лиця землі. Я вигублю людину й тварину, Я вигублю птаха в небі, й рибу в морі, і все нечестиве, що веде до гріха. Я остаточно викоріню людину з лиця землі». Так говорить Господь: «Я занесу руку над Юдеєю й над усіма мешканцями Єрусалима. Я зітру всі сліди й пам’ять про Ваала та його священиків. Я вигублю тих, що низько вклоняються на дахах будинків своїх, вшановуючи воїнство Небесне, і тих, хто низько вклоняється, присягаючись Господу, і водночас цареві своєму Мілкому. Я вигублю тих, хто відвернувся від Господа, не шукав Господа, не звертався до Мене». Замовкніть перед Господом, Володарем моїм, бо день Господній близько вже, бо Господь приготував жертву і посвятив запрошених гостей Своїх. Так говорить Господь: «У день пожертви Господньої Я покараю вельмож царських і синів царя, і всіх тих, хто рядиться в чуже. Того дня Я напущу кару на кожного, хто переступить поріг храму Господнього, і тих, хто сповнив дім Володаря Свого насильством і шахрайством». Так говорить Господь: «Того дня крик по допомогу лунатиме від Рибної брами, лемент ітиме від Нової частини міста і страшенний гуркіт доноситиметься з вершин. Голосіть, жителі Мортару, бо винищено всіх торговців, вигублено всіх купців багатих. Тоді Я обшукаю Єрусалим зі світильником і покараю самовдоволених і впевнених, бо процвітали вони довго, тих, що твердять собі: „Господь нічого не робить! Від Нього ні добра, ані зла немає”. Тож Я знайду та покараю їх. Багатство їхнє стане здобиччю для інших, оселі їхні стануть руїнами. Вони зведуть будинки, та в них не житимуть, насадять виноградники, та вина з них не питимуть». «Великий день Господа вже близько, він наближається швидко. Гіркий голос у дня Господнього — то воїнів крики. Цей день — день гніву, клопотів і труднощів, спустошення й руїни, день темряви й мороку, день пітьми й чорних хмар. То день сурми і гуків бойових (як у війни годину) проти укріплених міст і високих башт. Я наведу біду на людство, тож никатимуть вони, мов сліпі. Бо проти Господа згрішили, кров їхня розіллється, немов порох, а плоть їхню розкидають, як гній. Ніяке срібло й золото не зможуть порятувати їх у день гніву Господнього. Ревний вогонь Його пожере всю землю, Він остаточно й жахливо знищить усіх мешканців землі». Люди безсоромні, змініть серця свої, поки вас не розвіяли, мов полову, що зникає за день, поки палкий гнів Господній не впав на вас, поки день Господнього гніву не настав для вас. Господа шукайте, всі ви, сумирні краю цього, ви, хто дотримувалися настанов Господніх. Шукайте праведності й покори! Шукайте, можливо ви знайдете схованку у день Господнього гніву. Бо Ґазу буде покинуто, Ашкелон зруйновано, опівдні Ашдод буде спустошено, а Екрон викорінено. Горе тим филистимлянам, хто живе біля моря, горе народу критському! Слово Господа — проти вас: «Ханаане, земле филистимська, Я тебе зруйную, Я вигублю всіх мешканців твоїх». Приморські землі пасовиськом стануть, притулком для пастухів, кошарами для овець. Край цей належатиме решткам народу Юдеї. Вони випасатимуть там худобу. Увечері вони лягатимуть спати у будинках Ашкелона, бо Господь їхній Бог дбатиме про них і віддасть їм те, що було забране від них. «Я чув докори Моава й образи аммонійців, що вони кидали Моєму народу, і як вони вихвалялися тим, що забирали їхні землі, щоб приєднати їх до своїх кордонів. Тому так само правда, як те, що Я є, — говорить Господь Всемогутній, Бог Ізраїлю, — Моав спіткає доля Содома, а аммонійців — доля Ґоморри. Тоді земля заросте бур’янами, вкриється сіллю, як у Мертвому морі, і стане пусткою навіки. Решта Мого народу захопить їх, ті, хто лишилися з народу Мого, успадкують їх». Ось що матимуть вони за пиху свою, бо ображали народ Господа Всевишнього і збиткувалися з нього. Господь страшним їм стане, бо винищить усіх ідолів землі. І тоді всі народи світу вклоняться низько Йому, кожен у своєму домі, в кожному далекому краю. «Навіть ви, ефіопи, поляжете від Мого меча», — каже Господь. Він простягне руку Свою на північ і знищить Ассирію. Він з Ниневії зробить руїну, суху, немов пустеля. Тоді отари й усіляка звірина спочиватимуть посеред неї. Сови кричатимуть у вікна і ворони сидітимуть на одвірках; чорні птахи будуть вити гнізда в тих безлюдних, порожніх будівлях. Ниневія — це таке пихате місто, що так собі безпечно живе, але воно стане такою пусткою, що тільки дикі звірі мешкатимуть там. Кожен, хто повз нього йде, присвисне і махне рукою, дивлячись, якою руїною воно стало. Горе тобі, Єрусалиме, бунтівному й опоганеному гріхом місту, що гнобить людей, воно нікого не слухається і не сприйняло ніякої науки. Воно Господу не вірило, до свого Бога не йшло. Його вельможі, наче рикаючі леви, його судді — вовки нічні, що пожирають здобич враз. Його пророки нерозсудливі й зрадливі. Його священики осквернили те, що є святим, й заподіяли шкоду Закону. Та Господь все ще живе у цьому місті, й Він не чинить зла. Від ранку до ранку допомагає Він Своєму народові, та творить для нього тільки добро. Жодного разу не зробить Всевишній для людей того, що було б нечестиве або соромне. Господь говорить: «Я винищив народи, твердині їхні зруйновано. Я спустошив вулиці їхні, тож ніхто не ходить ними. Міста їхні обезлюдніли, тож ніхто в них більше не живе. Сказав Я так, щоб безумовно, ти боялася Мене, та прийняла Мою науку. Тоді ж дім твій не буде зруйнований, та не нашлю жодної кари на тебе, що Я приготував. Але вони знову зухвало беруться за свої огидні діла!» «Тому чекайте на Мене, — говорить Господь, — на день, коли Я встану свідчити проти вас, бо таке Моє рішення: скликати народи, зібрати царства, щоб міг Я вилити на вас Свій гнів, всю палку лють, бо Мій ревний вогонь пожере всю землю. Тож тоді очищу Я мови народів, щоб усі вони призивали ім’я Господа, щоб вони Мені служили одностайно». З-за річок Ефіопії народ Мій, що був розвіяний, але молиться Мені, принесе Мені пожертви. Того дня не будеш ти соромитися всіх тих злочинів, заподіяних проти Мене. Бо тоді Я заберу від тебе хвальків твоїх пихатих, і ти вже більш ніколи не поводитимешся так зухвало на Моїй Святій горі. Але Я лишу серед тебе немічних та вбогих людей, що покладатимуться на ім’я Господа. Ті рештки Ізраїлю, що залишуться в живих, не чинитимуть зла, не брехатимуть, не знайдеться в устах їхніх язика зрадливого, бо вони будуть пастися й спочивати у мирі, і не буде їм чого лякатися. Співай, дочко Сіону, Ізраїлю, втішайся! Радій і веселись від усього серця, Єрусалиме! Господь твій вирок скасував, відкинув ворогів твоїх. Господь з царем Ізраїлю, тож більше не боятиметься лиха цар. Єрусалиму буде сказано в той день: «Сіоне, не лякайся, будь сильним! Бо Господь твій Бог з тобою, як воїн-рятівник. Співатиме Він й радо прославлятиме тебе, і відновить Він любов Свою до тебе. З криками радості Він буде тішитися з тебе, як у святковий день. Я прожену твій сором, не збиткуватимуться більше з тебе. Край покладу Я всім, від кого ти страждаєш. Врятую Я кульгавих і розпорошених та зберу їх до купи. Я дам їм славу й шану в кожнім краї світу, де їх раніш ганьбили. Настане час, і Я вас приведу додому, тоді Я зберу вас і дам вам славу й шану серед усіх народів землі. Тоді Я ваші долі відновлю перед очима вашими». Так каже Господь. Другого року правління царя Дарія, першого дня шостого місяця Господь промовляв через Оґія, пророка, до Зерувавела, сина Шеалтієла, правителя Юдеї, та до Ісуса, сина Йозадака, первосвященика. Він сказав: «Ось що Господь Всемогутній говорить: „Люди ці твердять, що не настав іще час відбудовувати храм Господа”». Тож слово Господа було переказане пророком Оґією: «Хіба то час сидіти вам у ваших завершених оселях з чудовими стелями та стінами, коли храм Господа ще лежить в руїнах? Тож ось що Господь Всемогутній говорить: „Добре обміркуйте поведінку свою. Засіяли ви багато, та зібрали мало, ви їсте, та не наїдаєтеся, ви п’єте, та не напиваєтеся, вбираєтеся, та не зігріваєтеся. Ви заробили небагато грошей, та не розумієте, куди ви витратили їх; неначе робітник покладає платню у діряву кишеню”». Ось що Господь Всемогутній говорить: «Подумайте про поведінку свою. Підіть у гори, принесіть ліс і збудуйте дім Господа. Тоді Я буду втішений, цим буде звеличено й прославлено Мене». Так говорить Господь. «Ви очікували на багатий врожай, а зійшло мало, ви принесли це додому, та Я його розвіяв. Чому? — Господь Всемогутній питає. — Тому, що дім Мій у руїнах, та кожен із вас порається у власній оселі. Тож через вас небо затримало росу, а земля — врожай. Тож Я навів посуху на землю й гори, і на збіжжя, і на вино молоде, і на оливу — на все, що земля родить. Всі люди й тварини заслабнуть». Господь послав Оґія побалакати з Зерувавелом, сином Шеалтієла, та первосвящеником Ісусом, сином Йозадака. Тож ці чоловіки та увесь люд послухалися голосу Господа Бога свого, зі слів Оґія, пророка, якого Всевишній послав, бо народ боявся та шанував Господа. Тоді Оґій, посланець Бога, переказав людям, що сказав Господь Всевишній: «Я з вами»! Тоді Господь дав натхнення Зерувавелу, сину Шеалтієла, правителя Юдеї, та Ісусу, первосвященику, сину Йозадака, і всім іншим працювати в домі Божому. Тож пішли вони і виконали роботу в храмі Господа Всемогутнього, Бога їхнього. То було двадцять четвертого дня шостого місяця, другого року правління царя Дарія. Двадцять першого дня сьомого місяця Господь промовив через Оґія, пророка. Він сказав: «Донеси ці слова до Зерувавела, сина Шеалтієла, правителя Юдеї, та Ісуса, первосвященика, сина Йозадака, і решті народу. Скажи таке: „Хто серед вас іще є такий, що бачив цей дім у минулій славі його? Яким ви його бачите зараз? Чи поступається цей храм своєю величчю у порівнянні з попереднім?”» Господь говорить: «А тепер тримайся, Зерувавеле». Господь також каже: «Тримайся, первосвященику Ісусе, сине Йозадака. Тримайся, весь народе краю. І працюйте, бо Я з вами». Так говорить Всемогутній Господь: «Це угода, що Я уклав з вами, коли ви вийшли з Єгипту. Не бійтеся, бо Дух Мій з вами!» Бо ось що Господь Всемогутній каже: «Невдовзі ще раз потрясу Я небо й землю, море й сушу. І потрясу Я всі народи, і вони прийдуть зі скарбами всіх народів, і наповню Я дім цей славою». Так говорить Господь Всемогутній: «Срібло й золото насправді належать Мені. Слава цього останнього храму буде більша за славу першого. Тож сюди Я принесу мир». Так говорить Господь Всемогутній. Двадцять четвертого дня дев’ятого місяця другого року царювання Дарія Господь промовив устами пророка Оґії, сказавши: «Ось що Господь Всемогутній говорить: „Спитай священиків, що говорить Закон про те, коли хтось несе посвячене м’ясо у полі одягу свого і торкається полою хліба чи страви, чи вина, чи оливи, чи будь-якої їжі, то хіба вона освячується?”» І священики відповіли: «Ні». Тоді Оґій спитав: «Якщо хтось, торкнувшись померлого, торкнеться будь-чого, чи стане воно нечистим?» І священики відповіли: «Стане нечистим». Тоді Оґій сказав: «Господь говорить: „Так само і з людьми цього народу, що переді Мною, так само і з тим, чого їх нечисті руки доторкнулись, та що вони приносять в храм — воно нечисте. Пам’ятайте про те, що сталося раніше, до того, коли ви почали будівлю храму. Як вам велося? Хтось приходить, щоб набрати двадцять мірок зерна, а там — лише десять. Хтось приходить до діжки з вином, щоб зачерпнути п’ятдесят глечиків із неї, а в ній — лише двадцять. Я вас карав і всі діла рук ваших хворобами та градом, але ви не повернулися до Мене”». Так Господь говорить. Так Господь говорить: «Пам’ятайте про сьогоднішній день — двадцять четвертий день дев’ятого місяця, коли були закладені підвалини храму Господа. Чи є зерно ще в коморі? Чи ще не вродив виноград, смоква, гранат та олива? Ні! Та від цього дня Я вас благословлю». І було Оґію слово Господа вдруге двадцять четвертого дня того місяця: «Скажи Зерувавелу, правителю Юдеї: „Ось Я потрясу небо й землю. Я поперекидаю багато престолів царських й знищу владу царств інших народів. Я перекину колісниці та їхніх візниць, і коней з вершниками їхніми. Впадуть вони від меча товариша свого”». «Слуго Мій, Зерувавеле, сине Шеалтієла, того дня, — каже Всемогутній Господь, — Я зроблю тебе печаткою Своєю, бо Я тебе обрав». Так каже Всемогутній Господь. Восьмого місяця другого року правління Дарія слово Господа було Захарії, пророку, сину Верекії, сина Іддо. Всевишній сказав: «Господь дуже прогнівався на предків ваших. Тож скажи їм, що Господь Всемогутній каже: „Поверніться до Мене і Я повернуся до вас”». Так каже Всевишній: «Не будьте такими, як батьки ваші, яким проповідували попередні пророки: „Господь Всемогутній наказує, щоб ви відвернулися від своїх лихих доріг і лихих вчинків, але вони не слухали, уваги на Мене не звертали”. Де ж батьки ваші тепер? Пророки вічно не живуть. Однак слова Мої і настанови, що заповідав Я слугам Своїм, пророкам, хіба ж не дійшли вони до батьків ваших? Тоді вони розкаялися й мовили: „Як Господь Всевишній зробив з нами, як на те заслуговували вчинки й путі наші, так Він і вчинив із нами”». Двадцять четвертого дня одинадцятого місяця (Шевата), на другий рік правління Дарія слово Господа було Захарії, пророку, синові Верекії, сина Іддо. Якось вночі я бачив щось. Чоловік був верхи на гнідому коні. Він стояв серед миртових дерев у лощині. Позаду нього стояли гніді, вороні та білі коні. Я спитав у Ангела: «Хто вони, пане мій?» І посланець (Ангел), який розмовляв зі мною, відповів: «Я покажу тобі, хто вони». І чоловік, що стояв серед миртових дерев сказав: «Це коні, яких Господь послав обійти всю землю». І коні сказали посланцю Господа, що стояв під миртовими деревами: «Ми подорожуємо землею, на землі спокійно». І посланець (Ангел) Господа промовив: «Господи Всемогутній, доки не матимеш ти милосердя до Єрусалима й міст Юдеї, на які Ти гніваєшся всі ці сімдесят років?» Добрими, заспокійливими словами Господь відповів посланцю (Ангелу), що розмовляв зі мною. Тоді Ангел сказав: «Оповістіть про те, що Господь Всемогутній говорить: „Великою любов’ю кохаю Я Єрусалим і Сіон. Однак Я вкрай розгніваний зухвалістю народів. Я був розгніваний на них лиш трохи, та їх руками накликав Я страждання на народ мій, але вони принесли занадто велику руїну людям Ізраїлю”. Тож ось що Господь говорить: „Я повернуся до Єрусалима з милосердям”. Так говорить Господь Всемогутній: „Мій дім буде відбудовано”. Оповістіть також про те, що Господь Всесильний каже: „Міста Мої знов будуть в статках, Господь знов буде милостивий до Сіону і знову обере Він Єрусалим Своїм містом”». Потім я підвів очі й побачив чотири роги. І запитав я посланця, який розмовляв зі мною: «Що то?» Він відповів: «Це роги — то народи, що розсіяли Юдею, Ізраїль та Єрусалим». Тоді Господь показав мені чотирьох майстрів. Я спитав: «Що вони робитимуть?» Він відповів: «Ті роги — чотири народи, що руйнували Юдею, розсіявши Ізраїль по далеким країнам. Безжалісні, вони губили людей Божих, але ці робітники прийшли, щоб налякати й скинути руйнівні ті роги». Тоді я глянув вгору і побачив чоловіка, в руці він мірку мав. І спитав я: «Куди ти йдеш?» Він відповів: «Обмірювати Єрусалим, щоб побачити, який він завширшки і завдовжки». Тоді посланець, що розмовляв зі мною, пішов, а інший вийшов йому назустріч. Він промовив: «Біжи, скажи тому юнакові таке: „Єрусалим буде без мурів, бо житиме у ньому неміряно людей й худоби. Але Я буду муром вогняним довкола нього, буду славою посеред нього”». Так говорить Господь. Господь говорить: «Не бариться! Тікайте з півночі, бо порозкидало вас на всі чотири сторони». Так Господь говорить: «Слухай, народ Сіона! Тікайте ті, хто у вигнанні вавилонському!» Він послав мене до народів, що грабували вас, Він послав мене, щоб принести вам славу. Ось що Господь Всемогутній говорить: «Хто вдарив вас, той вдарив те, що дороге для Мене. Вавилоняни в полон забрали народ мій, зробивши їх рабами. Та ось рукою Я змахну над ними, й вони дістануться рабам своїм як здобич». Тоді ви знатимете, що мене послав Господь Всемогутній. Господь говорить: «Сіону, радій і веселись, бо йду Я оселитися серед тебе. Багато народів повернеться до Господа в той день. Вони Моїм народом будуть, і оселюсь Я поміж тебе». Тоді ти знатимеш, що мене послав Господь Всемогутній. Господь знову зробить Єрусалим Своїм особливим містом, та Юдея стане Його часткою спадщини землі святої. Замовкни, все живе перед Господом, бо Він встає й виходить з помешкання Свого святого. Він показав мені Ісуса, первосвященика, що стояв перед посланцем Господа. Сатана стояв праворуч Ісуса, щоб звинувачувати його. І посланець Господній (Ангел) сказав сатані: «Хай Господь, Який обрав Єрусалим своїм особливим містом, дорікне тобі, сатано. Всевишній врятував це місто, неначе головешку, що вихоплена з вогню». Ісус був вдягнений у брудний одяг і стояв перед посланцем (Ангелом). І той заговорив і сказав Ангелам, які стояли перед ним: «Зніміть з нього цей брудний одяг». Тоді він звернувся до Ісуса: «Дивись, я зняв твої гріхи з тебе, неначе одяг, тож вберися у святкове, чисте вбрання». І сказав я: «Нехай надінуть чистий тюрбан йому на голову». Тож вони наділи чистий тюрбан на голову йому. Вони одягли його в нове вбрання, і посланець Господній стояв поруч. Тоді посланець Господній застеріг Ісуса, сказавши: «Ось що Господь Всевишній говорить: „Якщо ходитимеш дорогами Моїми, якщо робитимеш усе, що доручив тобі Я, тоді судитимеш у храмі Моїм і наглядатимеш за подвір’ям Моїм. І право матимеш ходить між тих ангелів, які тут стоять. Слухай, Ісусе, первосвященик, та інші священики, які сидять перед тобою, — символ того, що має статися. Ось Я приведу особливого слугу Свого на ім’я „Пагін”. Ось камінь, що перед Ісусом поклав Я, а на цьому камені одному сім граней. Дивись-но, Я ось вирізьблю на ньому напис, який буде свідченням того, що одного дня Я зніму провину з цієї землі”». Так говорить Господь Всемогутній. «Того дня, — Господь Всемогутній говорить, — запросите ви одне одного під виноградну лозу та смокву на розмову мирну ». Тоді посланець (Ангел), який розмовляв зі мною, повернувся й розбудив мене, мов того, хто прокидається від сну. І мовив він до мене: «Що ти бачиш?» Я відповів: «Бачу світильник, виготовлений зі щирого золота. Зверху в ньому — посудина для олії. Сім свічників на ньому й гілка з сімома цівками, що ведуть до кожного з свічників для поповнення олії, розташованих зверху. Поруч нього два оливні дерева: одне праворуч від посудини, друге ліворуч. Вони дають олію для поповнення свічників». Тоді я сказав Ангелу, що розмовляв зі мною: «Що воно таке, владико?» І посланець, що розмовляв зі мною, відповів: «Хіба ти не знаєш, що воно таке?» І я зізнався: «Ні, пане мій, не знаю». І він пояснив: «Це слово Господа Зерувавелові: „Ніхто не здатен досягти чогось своєю власною силою та владою, але тільки за допомогою Духа Мого”. Так говорить Господь Всемогутній. Для Зерувавела ця велика гора буде неначе рівнина. Він збудує храм, та коли він покладе останній краєугольний камінь у будівлю, усі загукають: „Це гарно! Це гарно!”» І було до мене слово Господа: «Руки Зерувавела закладуть підвалини храму цього, руки його закінчать цю справу. Тоді ти знатимеш, що Господь Всемогутній послав до мене вас. Люди не будуть соромитися маленьких справ, та зрадіють, коли побачать як Зерувавел, с виском у руці, міряє завершену будівлю. Тож сім граней того каменю — то очі Господні, які чатують на всі боки, та бачать все, що коїться на землі». Тоді я (Захарій) запитав: «Що то за дві оливи по обох боках світильника?» І ще я запитав його: «Що то за гілки оливних дерев, що виливають золоту оливу крізь дві золоті цівки?» І він відповів мені: «Хіба ти не знаєш, що то означає?» Я сказав: «Ні, володарю мій». І він мовив: «Це — двоє благословенних, що служитимуть Господу усієї землі». Я підвів очі і знову побачив сувій, що витав у повітрі. І він спитав мене: «Що ти бачиш?» Я відповів: «Я бачу сувій, що літає в повітрі. Довжина його двадцять ліктів, а ширина десять ліктів ». І він сказав мені: «На сувої написано прокляття: на одному боці — прокляття, що лягає на всіх злодіїв, а з другого — на тих, хто облудно присягається, та не виконує своїх обіцянок». «Я нашлю прокляття, — Господь Всемогутній говорить, — тож воно ввійде в дім злодія й у дім того, хто облудно присягається іменем Моїм, і залишиться посеред дому його, і зруйнує хату ту: і дерево, й каміння так само». Тоді посланець, що розмовляв зі мною, вийшов і промовив до мене: «Подивись угору і побач, що то наближається до нас?» І я спитав: «Що то?» Він відповів: «То вимірювальний кошик. Він важить скільки гріха наробили люди цієї країни». Тоді кругла олив’яна кришка піднялася, а там сиділа жінка всередині мірила. І він сказав: «Це — нечестивість». Він штовхнув її всередину кошика-мірки й кинув олив’яну кришку на отвір. Я подивився вгору і побачив дві жінки, що наближалися до нас. Мали вони крила, мов лелеки, які розпросторено було, щоб уловлювати вітер. І підняли вони мірило в повітря. І мовив я до посланця, що розмовляв зі мною: «Куди вони несуть кошик-мірило?» Він відповів: «Вони намірилися побудувати йому храм у землі Шинар. Коли його збудовано буде, мірило буде встановлено в підмурівку його». Тоді знову підвів я очі й побачив, як чотири колісниці виходили з-поміж двох бронзових гір. Гніді коні везуть першу колісницю, а вороні коні — другу. Білі коні везуть третю колісницю, а сірі в яблуках — четверту. І спитав я в посланця Ангела, що розмовляв зі мною: «Що це, мій володарю?» Посланець Ангел відповів мені: «Це чотири вітри небесні, що виходять після того, як стояли перед Володарем усієї землі. Вороні коні ідуть у північні землі, білі коні йдуть у західні, гніді — на схід, а сірі в яблуках ідуть у південні землі». І могутні коні вийшли, вони рвалися скакати, скакати по всій землі. І сказав він: «Ідіть! Пройдіть усією землею». І пройшли вони всією землею, кожен своєю стороною. Тоді він гукнув до мене: «Дивися, коні, які пішли в північні землі Вавилон, скінчили там працю свою. Тож тим самим вони дали спокій духу моєму, і Я більш не гніваюся!» Слово Господа було мені: «Дістанеш золото і срібло від засланих Гелдаї, Товії та Єдаї, і того ж дня піди до дому Йосії, сина Софонії, що прийшов з Вавилона. Візьмеш срібло і золото і зробиш корону. І надінеш на Ісуса, сина Йозадака, первосвященика. І скажи йому, що Господь Всемогутній так говорить: „Ось чоловік, ім’я якого „Пагін”, він виросте великий, й дім Господа збудує. Господній храм збудує він і буде в шані. Він сидітиме і правитиме на престолі, й стоятиме священик біля нього. Й обидва працюватимуть у мирі між собою”. А вінець буде пам’яттю в Господньому храмі про Гелдаю, Товію та Єдаю, а ще Йосію, сина Софонії». Ті, хто живуть далеко, прийдуть і збудують храм Господа і знатимуть, що Господь Всемогутній послав мене до вас. І станеться це, якщо зробите ви те, що Господь наказав вам зробити. Четвертого року правління царя Дарія слово Господа було Захарії, четвертого дня дев’ятого місяця Кислева. З Бетела було послано Шарезера, Реґем-Мелека та його людей благати милості Господньої. Вони спитали священиків, що служили в домі Господа Всемогутнього, і пророків: «Чи маємо тужити й поститися протягом п’ятого місяця, як це робили багато років?» Тоді було мені таке слово Господа Всемогутнього: «Скажи всім людям краю і священикам: „Коли ви постилися й тужили п’ятого й сьомого місяця протягом сімдесяти років, чи ви справді для Мене то робили? Ні! Коли ви їсте й п’єте, ви робите все це тільки для свого блага. Це ті самі слова, що Господь проголошував через пророків минулого, коли Єрусалим був заселений і процвітав, а також міста навколо нього: Неґев і Шефела — що були заселені людьми”». То було Захарії таке слово від Господа: «Ось що Господь Всемогутній говорить: „Судіть праведним судом і майте співчуття та милосердя до своїх сусідів. Не утискайте удовиць й сиріт, чужинців й бездомних бідаків. Не замислюйте одне на одного планів злих”. Але вони не слухались і відвертались вперто, вони уваги не звертали на Мої слова. Вони серця свої закам’яніли, щоби не чуть закону й слів, які Господь Усемогутній їм посилав зі Своїм Духом, Він його з пророками минулого посилав. Тому Господь Всевишній і наслав Свій гнів на них». Господь Всесильний так говорить: «Коли Я кликав, та вони не чули, тепер вони покликали, та Я не почув. Я приведу народи інші проти них як бурю. Невідомий їм народ прийде й зруйнує всю країну, тож згине вся її краса, перетворившись на пустелю». Слово Господа Всемогутнього було знову. Ось що Господь Всемогутній говорить: «Великою любов’ю кохаю Я Сіон, але ревно Я розгніваний на неї». Ось що Господь говорить: «Я повертаюсь до Сіону й житиму серед Єрусалима. Єрусалим називатимуть „Вірне місто”, а гору Господа Всемогутнього — „Свята гора”». Ось що Господь Всемогутній говорить: «Знову старі чоловіки й жінки сидітимуть вздовж вулиць Єрусалима. Кожен із ціпком у руці через глибоку старість. Вулиці міста сповнені будуть хлопцями й дівчатами, що гратимуться там». Ось що Господь Всемогутній говорить: «Хоча це може видаватися неможливим решткам цього народу в ті дні, хіба воно також неможливе для Мене?» Ось що Господь Всемогутній говорить: «Я визволю народ Мій із країн сходу і з країн заходу. Я приведу їх сюди, й вони житимуть у Єрусалимі. Вони будуть Моїм народом, а Я буду їхнім Богом у правді та праведності». Ось що Господь Всемогутній говорить: «Хай сильними будуть руки ваші, ви, хто чує тепер ці слова з уст пророків, що жили, коли закладено було підвалини дому Господа Всемогутнього, щоб збудувати храм. Бо перед тим не було грошей найняти робітників і не орендувати худобу. Небезпечно було подорожувати, існувала постійна загроза, бо Я людей одне на одного підбурив. Нині не так, як колись, Я буду з рештками цього народу». Так говорить Господь Всемогутній: «Справді, вони мирно сіятимуть, лоза даватиме плоди, земля даватиме врожай, а небо дасть росу. І це все Я дам у спадщину решткам Мого народу. І буде так: як ви, доме Юди і доме Ізраїля, були прокляттям поміж народів, так само Я визволю вас, і ви будете благословенням. Не бійтеся, хай силою наповнитеся ви». Бо ось що говорить Господь Всемогутній: «Як Я намислив заподіяти вам лихо, коли предки ваші Мене розгнівали». Так говорить Господь Всемогутній: «Я не змилостивився, Я знову вирішив зробити добро в ці дні Єрусалиму й дому Юди. Та не бійтеся! Ось що ви маєте робити: говоріть правду одне одному, провадьте правду й мирну справедливість у судах. Ніхто хай не замислює в серці своєму лиха іншому, не беріть собі за звичку облудно присягатися, бо Я все це ненавиджу». Так говорить Господь. І було мені слово Господа Всемогутнього. Ось що Господь Всемогутній говорить: «Піст четвертого місяця, піст п’ятого місяця, піст сьомого місяця й піст десятого місяця стануть радісними й веселими святами, щасливими святами для дому Юди. Отже, любіть правду й мир». Ось що Господь Всемогутній говорить: «До Єрусалима знов прийдуть народи й люди з інших міст. З одного міста йтиме люд до іншого і скаже: „Ходімо Господа умилостивити, ходім шукати милості у Всемогутнього”. А інші люди скажуть: „І ми підемо!”» Багато народів і могутніх племен прийдуть умилостивити Господа Всемогутнього в Єрусалимі, шукаючи милості Господа. Ось що Господь Всемогутній каже: «У ті дні багато людей із усіх різномовних народів прийдуть до юдеїв, ухопляться за край вбрання кожного єврея і скажуть: „Дозвольте ми підемо з тобою, щоб Всевишньому служити, бо чули ми, що Господь з вами”». Це слово Господа проти землі Гадрах та Дамаску: Слово Господь зійде, бо бачить Він, що робиться в усіх колінах Ізраїля. Усі народи сподіваються на Його допомогу. Слово Господа також зійде на Гамат, що з ним межує, також на Тир і Сидон, бо вони дуже мудрі. Тир збудував твердиню й накопичив собі срібла, мов того пороху, а золота, немов багна на вулицях. Та ось Володар мій забере геть усе Його майно, Він змиє його морем, пожере вогнем. Побачить Ашкелон і злякається, Ґаза здригнеться від жаху і Екрон також, і розвіються сподівання її. Не буде більше царів у Ґазі, а Ашкелон обезлюдніє. Пануватимуть в Ашдоді злі люди, і викоріню Я пиху филистимлян. Вони більше не їстимуть криваве м’ясо, або яку іншу заборонену їжу. Всі рештки филистимлян стануть одним з колін Юдеї; це станеться з Екроном, як і з євуситами. Я захищу Мою країну, не давши кривднику пройти землями її, бо Своїми очами бачив Я, як у минулому страждав народ Мій. Радуйся вельми, народ Сіону, радісно скрикуй, народ Єрусалима, дивися, йде твій цар до тебе. Він справедливий, звитяжний, їде, смиренний, верхи на молодому ослі, на дитині робочої ослиці. Я вигублю колісниці з Ефраїму і коней із Єрусалима. І буде зламано лук війни. Цар проголосить мир народам. Від моря і до моря буде править він, від самого Євфрату — до кінця землі. Єрусалиме, ми кров’ю скріпили Угоду твою, тож Я визволю з колодязя сухого тих з народу твого, кого ув’язнено було. Вертайтесь до дому, в’язні, зараз вам є на що надію мати. Сьогодні сповіщаю про те, що Я повертаюсь к вам! Бо Я тягну Юдею, наче лук, стрілою Ефраїм моєю буде. Сіоне, підніму синів твоїх на греків, Я розмахнусь тобою, мов мечем звитяжного бійця. Господь повстане проти них, Його стріла, мов блискавка, ударить. Господь, Володар мій, засурмить в сурму і виступить з південних буревіїв. Господь Всемогутній захистить їх, тож матимуть вони що їсти вразять ворогів своїх камінням з пращі. Кров питимуть, немов вино, і будуть повні, наче келих, як роги вівтаря, по вінця повні. Тоді Господь, Бог їхній, порятує їх. Народ Його, мов вівці, буде, народ блищатиме, немов коштовності в короні. Все буде гаразд! Багато буде пшениці й молодого вина, та вродиться багато хлопців і дівчат. Просіть у Господа дощів навесні, бо Господь — Творець блискавок і злив. Він кожному дарує польові рослини. Боввани говорять пусте, а віщуни бачать брехливі з’яви. Тлумачі снів теревенять дурниці, вони втішають, та дарма. Тому й блукають вони, мов ті вівці, страждають, бо пастуха немає. Всевишній Бог говорить: «Я дуже розлючений на пастухів, тож покараю вожаків». Бо народ Юдеї — то паства Його, та Він піклується про неї. Господь Всемогутній пильнуватиме за стадом Своїм, неначе воїн доглядає за славним конем бойовим. З Юдеї вийдуть разом кожна частина війська, наріжний камінь, прикілок, лук бойовий і командир кожного полку. В битві будуть вони, як воїни, що топчуть порох на вулицях. Вони воюватимуть, бо Господь із ними і осоромлять навіть кіннотників. «Я зміцню народ Юди і врятую народ Ізраїлю. Я поверну їх, бо Я дбаю про них. Я ставитимуся до них так, немовби ніколи не відкидав їх, бо Я — Господь Бог їхній, і Я відгукнуся до них. Ефраїмці будуть наче ті воїни, що випили занадто вина, а їхні діти те побачать і теж звеселяться. Тож зрадіють усі вони разом із Господом. Я гукну їх і зберу, бо Я їх викупив, і стануть вони численні, як були і колись. Хоч Я розсіяв їх поміж народами, але вони пам’ятатимуть Мене в краях далеких. Вони дадуть життя дітям своїм і разом повернуться додому. Я поверну їх із землі Єгипту, Я позбираю їх з Ассирії й приведу в землі Ґілеаду та Ливану, і для них усіх не вистачатиме місця. Все станеться як і раніше, коли Я вивів їх з Єгипту. Я вдарю по хвилях морських і люди перейдуть через море турботи. Я, Всевишній, висушу річки і струмки, та знищу ассирійську пиху і єгипетську міць. Я зміцню людей Своїх, тож вони будуть жити для Мене та імені Мого», — Господь говорить. Відчини брами свої, Ливане, щоби кедри твої міг пожерти вогонь. Стогни, ялівцю, бо кедр упав, пишні дерева згублено. Стогніть башанські дуби, бо повалились ліси непрохідні. Голосять пастухи, бо спустошені пасовиська розкішні. Рикають леви, бо спустошені чагарі Йордану. Ось що говорить Господь мій Бог: «Паси овець, призначених на забій». Ті, хто купує їх, ріже безкарно і каже: «Благословен Господь, бо я розбагатів». Їхні пастухи співчуття до них не мають. Тож більше не матиму Я співчуття до тих, хто мешкає у краї. Так говорить Господь: «Я видам кожного з них до рук сусіди і його царя. Вони спустошать землю, та Я не визволю народ із рук їхніх. Виходить, Я випасав овець, призначених на заріз, овець, що належали торговцям. Тож взяв Я собі дві палиці, одну назвав Ласка, а другу — Згода, і випасав овець. Я здихався трьох пастухів за один місяць. Бо урвався Мій терпець, і вони теж відчули до Мене огиду». І Я сказав: «Я не пастиму вас. Хай та, що вмирає, помре, а та, що має загинути, загине, жінки, що лишаються, хай пожеруть плоть одне одного. Тож узяв Я Свою палицю Ласка і зламав навпіл, щоб показати, що ламаю Я Мій Заповіт, укладений з усіма народами. І того ж дня був він зламаний. І торгівці вівцями, що спостерігали за Мною, зрозуміли, що то було слово Господа». І сказав Я їм: «Якщо це правильно в ваших очах, дайте мені платню мою, а якщо ні, не платіть». І вони сплатили Мені тридцять срібняків. Тоді Господь сказав мені: «Поклади до скарбниці ту „велику ціну”, в яку вони оцінили Мене». Тож узяв я тридцять срібняків і поклав їх у храмі Господа в скарбницю. Тоді я поламав свою другу палицю — палицю Згоди, щоб показати, що я розриваю братерство між Юдеєю та Ізраїлем. І Господь сказав мені: «Знову візьми знаряддя пастуха дурного. Бо ось Я поставлю над краєм пастуха, який не дбатиме про тих, що пропали, не шукатиме молодих, не лікуватиме поранених, не годуватиме здорових. Але усі вгодовані будуть пожерті — лише ратиці залишаться». Горе дурному пастухові, що отару покидає! Хай меч впаде на його руку і його праве око. Хай всохне геть його рука, і хай осліпне він на праве око! Сумне пророцтво Господа про Ізраїль, Того, Хто створив небеса, Хто заснував землю, Хто вселив дух у людину. Господь говорить: «Я оберну Єрусалим на чашу отрути для всіх навколишніх народів. Вони нападуть на Юдею, тож під час облоги Єрусалим попаде у пастку. Того дня зроблю Я Єрусалим тяжким каменем для всіх народів. І всіх, хто намагатиметься зрушити його, буде тяжко вражено. І зберуться разом усі народи землі проти нього. Того дня Я вражу кожного коня переляком, а його вершника панікою вдарю. Я пильнуватиму за домом Юди і кожного коня усіх народів осліплю. Тоді старійшини Юдеї скажуть у серці: „Сила мешканців Єрусалима в Господі, Всемогутньому Богові їхньому”. Того дня покладу Я старійшин Юдеї, мов жаровню, на купу хмизу, будуть вони мов смолоскип на снопі. Вони пожеруть усі навколишні народи праворуч і ліворуч, а Єрусалим знову житиме безпечно на своєму місці, в Єрусалимі». Першими Господь врятує намети Юдеї, щоб слава дому Давида і мешканців Єрусалима не перевершила славу Юдеї. Того дня Господь захистить мешканців Єрусалима, і той серед них, хто спотикався, того дня буде, стане великим воїном, немов Давид, а дім Давидів буде, мов богів зібрання, мов Посланець Господній йде перед ними. Того дня Я заходжусь нищити всі народи, що виходять проти Єрусалима. Я виллю на дім Давида й мешканців Єрусалима дух ласки й молитви, і вони дивитимуться на Мене як на Того, Кого вони простромили, і тужитимуть за Ним як за єдиним сином, гірко побиватимуться, як за первістком. Того дня в Єрусалимі здійметься велике голосіння, як голосіння за Хадад-Риммоном у долині Меґіддо. Голоситиме земля, кожна родина окремо, рід дому Давида сам і жінки їхні самі, рід дому Натана сам по собі, й жінки їхні окремо, рід дому Левія окремо, і жінки їхні окремо, рід Сімеона окремо й жінки їхні окремо. Всі роди, що лишилися, кожна родина окремо і жінки їхні лементуватимуть окремо. Того дня відкриється джерело дому Давида і мешканцям Єрусалима для очищення від гріха й нечистоти. «Того дня, — Господь Всемогутній говорить, — Я викоріню імена бовванів з краю, і більше не згадуватимуть їх. Я викоріню як пророків, так і дух нечистоти з цього краю. А якщо хтось усе ще пророкує, тоді батько й мати, що породили його, скажуть: „Не жити тобі, бо брешеш іменем Господа”. Тож батько й мати, що породили його, проштрикнуть його, коли пророкуватиме. Того дня кожен пророк засоромиться розповідати людям про те, що бачив у з’явах. І більше вони не вдягатимуть волосяницю заради обдурювання, які вони видають за пророцтва. І кожен мовить: „Я не пророк. Я селянин, бо батракував із малку”. І якщо хтось його спитає: „Що то за рани в тебе на руках?” — Він відповість: „Мене поранено було в домі друзів моїх”». «Здіймися, меч, проти пастуха, проти Мого друга доброго, — говорить Господь Всемогутній. — Удар пастуха, щоб вівці порозбігалися, і Я покараю малих оцих». «І по всьому краї, — Господь говорить, — дві третини вигублено буде. Вони загинуть, а одна третина лишиться. І Я проведу цю третину через вогонь, Я їх очищу, мов срібло, і випробую їх, як випробовують золото. Вони взиватимуть до Мене, і Я їм відповім. Я їм скажу: „Ви — народ Мій”. А вони казатимуть: „Господь — наш Бог”». Надходить день Господній, і здобич буде поділено між тебе. Я зберу всі народи разом до Єрусалима, щоб воювати проти нього. Місто буде здобуто, будинки пограбовано, жінок зґвалтовано. Половина міста в неволю піде, але решту людей не буде викорінено з міста. Тоді виступить Господь і воюватиме проти тих народів, як воював Він раніше. Того дня стоятиме Він на Оливній горі, навпроти Єрусалима — на сході. І гора Оливна розколеться навпіл зі сходу на захід і стане величезна долина. Половина гори зсунеться на північ, а друга на південь. І втечете ви долиною між горами Моїми, бо долина між горами сягатиме аж Азалу. Ви втікатимете, як утікали від землетрусу під час царювання Уззії, царя юдейського. Тоді прийде Господь Бог мій і всі святі з Тобою. Того дня жива вода потече з Єрусалима. Половина її потече на схід, а друга — до Середземного моря на заході. Так буде влітку і взимку. І Господь царюватиме на всієї землі. Того дня Господь буде Богом єдиним, єдиним іменем, якому будуть поклонятимуться люди. І весь край від Ґеви до Риммона, на південь від Єрусалима, стане мов Арава. Він підніметься і лишиться на своєму місці від брами Веніаминової до краю Першої брами (Кутової брами), і від вежі Гананел до царських винодавилень. І житимуть у ньому люди, й ніколи більше зруйнуєтеся його ворог, і Єрусалим житиме безпечно. І буде чума, якою Господь вразить усі народи, які воювали проти Єрусалима. Він віддасть тіла їхні гниттю, ще як вони стоятимуть на ногах. Очі їхні гнитимуть в зіницях, і язик їхній гнитиме в роті. Того дня Господь спричинить страшний розпач серед них. Вони хапатимуть одне одного за руку, намагаючись убити одне одного. Навіть Юдея воюватиме проти Єрусалима, навіть коли армії інших народів оточуватимуть місто. Після битви залишаться гори золота, срібла і багатого вбрання. Така ж чума вразить коней і мулів, верблюдів і віслюків. Справді кожну тварину в таборах вразить та чума. І всі, хто лишиться з усіх народів, які виступлять проти Єрусалима, щороку приходитимуть поклонятися Царю, Господу Всемогутньому, і святкуватимуть Свято Кущів. Коли ж якесь із племен на землі не піде до Єрусалима, щоб вклонитися Царю, Господу Всемогутньому, то не проллється на них дощ. Коли ж плем’я Єгипту не підніметься й не прийде до Єрусалима, то чума, якою Господь вражає народи, що не приходять відзначати Свято Кущів, напевне впаде на них. Це буде кара Єгипту і кара всім народам, що не приходять відзначати Свято Кущів. Того дня на дзвіночках у коней написано буде: Святиня для Господа. І казани в храмі Господньому так само вважатимуться святими, як чаші перед вівтарем. Кожен казан в Єрусалимі та в Юдеї буде посвячено Господу Всемогутньому. І всі, хто жертвуватиме, прийдуть до храму, варитимуть у них пожертви. І більше ніколи в храмі Господа Всемогутнього не буде ханаанців. Слово Господа Ізраїлю через Малахію. Господь говорить: «Я полюбив вас, а ви питаєте: „Де ж доказ любові цієї?” Хіба Ісав не брат Якову? Однак Я прийняв Якова, Ісава ж відринув. Я спустошив гори його, і спадщину його зробив притулком для шакалів пустельних». Едом може сказати: «Нас розбито, але ми повернемося й відбудуємо руїни». Та ось що Господь Всемогутній говорить: «Вони можуть відбудувати, але Я знову їх повалю. І будуть звати їх Землею Нечестивців, народом, на який Господь розгнівався навіки». Ви побачите це на власні очі й мовите: «Господь — Великий і поза межами Ізраїлю». «Син шанує батька свого, а слуга — господаря свого. Та якщо Я батько, то де пошана до Мене? А якщо Я господар, де той, хто поважає Мене? Я, Господь Всемогутній, промовляю до вас, священики, що зневажаєте ім’я Моє. Ви питаєте „Чим ми зневажили ім’я Твоє?” Тим, що кладете на Мій вівтар опоганену їжу. Ви питаєте: „Чим ми опоганили її?” Коли кажете ви: „Стіл (вівтар) Господа не вартий шани”. Коли приводите сліпу тварину в жертву, хіба це не гріх? Коли приводите кульгаву чи хвору тварину в жертву, хіба це не гріх? Приведи її до правителя свого. Чи задоволений він буде тобою? Чи прийме він тебе ласкаво?» — питає Господь Всемогутній. «А тепер благайте Бога, щоб виявив до нас ласку Свою. Якщо ви таке чините, чи буде Він втішений хоч кимось із вас? — Так говорить Господь Всемогутній. — Звичайно, деякі з ваших священиків можуть зачинити двері храму, та розпалити жертовний вогонь! Я не маю втіхи від вас». Так говорить Господь Всемогутній: «Жоден дарунок із ваших рук Мені не милий. Бо велике ім’я Моє серед народів: від сходу сонця до Його осідку. Повсюдно на честь імені Мого спалюється запашне куріння і приноситься чиста пожертва, бо ім’я Моє — велике поміж народами». Так говорить Господь Всемогутній. Ви ж поганите це, кажучи: «Стіл Господа опоганений: і плоди, і їжа на ньому опоганені. І вам не подобається їжа з цього столу. Ви відчуваєте запах її, та відмовляєтесь її вживати, говорячи: „Яка нудота!” Так говорить Господь Всемогутній: „Ви приносите грабоване або кульгаве, або хворе — ось що приносите ви в пожертву. Я не прийму ті нечисті підношення, що виходили з рук ваших”». Так Господь говорить. «Горе тому шахраєві, хто має у череді своїй самця й клянеться віддати його, а в жертву Господу приносить калічену тварину, бо Я Цар Великий (вам слід поважати Мене), — говорить Всемогутній Господь, — бо ім’я Моє повагається поміж народами». «Тож тепер, священики, попередження для вас: „Поважайте Мене!” Якщо ви не будете слухати й не приймете серцем необхідність славити Ім’я Моє, — говорить Господь Всемогутній, — тоді Я нашлю прокляття на вас, Я прокляну благословення ваші. Так, Я наслав на них лиха численні, бо ви не прийняли цього до серця». «Справді, Я засуджу нащадків ваших і розмажу послід по обличчях ваших, нечистоти від святкувань ваших, і викинуть вас разом із ними. І ви знатимете, що Я послав на вас це попередження, щоб продовжувалася Моя угода з Левієм, — говорить Господь Всемогутній. — Моя угода з Левієм — то життя й мир. Я дав їх йому, щоб він шанував Мене і боявся імені Мого. Закон правди був на устах його, і ніколи він не брехав. Він у мирі й справедливості ходив зі Мною, і багатьох він відвернув від гріха. Бо уста священика несуть знання, і люди йдуть до нього, щоб він навчив їх Закону, бо він посланець Господа Всемогутнього». «А ви збочили з путі, ви багатьох своїми вказівками призвели відвернутися від Закону. Ви занапастили Угоду, що Я уклав з Левієм, — говорить Всемогутній Господь. — Ви не прийняли мого вчення (закону), й не пильнували доріг Моїх! Тож Я зроблю вас неважливими, та інші народи ніколи вас не поважатимуть». Хіба ж не одного батька всі ми маємо? Хіба не один Бог створив нас? Чому ж тоді люди дурять (зраджують) братів своїх? Тим вони оскверняють Угоду Господа з батьками нашими. Юдея втратила віру, гидота діється в Ізраїлі та Єрусалимі, бо люди Юдеї осквернили святиню Господа, яку Він любив, та ще й почали поклонятися цієї поганській богині. Нехай Господь викорінить з наметів Якова кожного, хто таке чинить, хоч би хто він був, хоч би й приносив пожертву Господу Всемогутньому. Ви зробили ще й таке: поливаєте вівтар Господа сльозами, риданнями і голосінням, та Він більше не визнає дари ваші, не приймає їх радо з ваших рук. І ви питаєте: «Чому це?» Бо Господь був свідком того, що сталося між тобою і жінкою, з якою ти одружився в юному віці, та якій ти зрадив невірністю, хоч вона й була тобі подругою і дружиною за згодою. Чи Він не створив вас обох, щоб, поєднавшись в дусі, мати спільних дітей святих? Тож мусиш дух свій пильнувати й не зраджувати жінки, з якою побрався в юні роки. «Бо Я ненавиджу розлучення, — говорить Господь, Бог Ізраїлю, — і того, хто насильством себе вкриває. Тож пильнуйте свій дух і не будьте зрадливими». Ви Господа втомили словами своїми. Ви вчили інших тому, що кожен, хто чинить лихо, — добрий в очах Господа і Він ласкавий до того. Ви також навчали людей, кажучи, що Бог не карає людей за лихі вчинки. «Я посилаю посланця Мого, який приготує путі переді Мною. Володар, якого ви шукаєте, зненацька прийде в свій храм. Посланець Нової Угоди, Якого ви так прагнете, справді надходить», — говорить Господь Всемогутній. «Та хто подужає день Його приходу? І хто зможе витримати появу Його? Бо Він, мов той вогонь ливарника, мов усевибілююче мило. Він сидітиме, наче ремісник, що плавить і очищає срібло, Він очистить синів Левія, мов золото й срібло, і стануть вони Господні, і приноситимуть пожертви так, як слід. Тоді пожертви Юдеї та Єрусалима стануть приємними для Господа, як то було за давніх часів. І Я наближуся до вас для суду, і буду Я скорим свідком проти тих, хто займається чаклунством, проти тих, хто чинить перелюб, проти тих, хто облудно присягає, проти тих, що наймитів ошукує, хто утискає вдів і сиріт, хто виганяє безпритульних, і понад усе це — хто Мене не шанує, — говорить Всемогутній Господь. — Бо Я — Господь, Я не змінився. Ви — нащадки синів Якова, яких не вигублено до останнього». «Ще з часів предків ваших ви відступили від законів Моїх, не дотримувалися їх. Поверніться до Мене, і Я повернусь до вас, — говорить Господь Всемогутній». Ви питаєте: «Як нам повернутися?» «Чи можна обкрадати Бога? Так! Ви обкрадаєте Мене тим, що не присвячуєте Мені десятини й дари ваші. Та опісля питаючи: „Як ми пограбували Тебе?”» «Страждання великі падуть на вас — народ, що обкрадає Мене», — каже Господь Всемогутній. «Принесіть кожний від речей і поживи своїй десятину до скарбниці в храмі Моїм. Випробуйте Мене так, — говорить Всемогутній Господь, — щоб побачити, що Я неодмінно проллю на вас з небес благословення, неначе дощ рясний, аж доки не буде всього досхочу. Я забороню пошестям чіпати поля, і вони не пожиратимуть земних плодів. І лоза не буде безплідною». Так говорить Всемогутній Господь. «Усі народи благословлять вас, бо матимете ви прекрасну землю», — говорить Всемогутній Господь. «Жорстокі слова проти Мене ви промовляли, — говорить Господь Всемогутній. — Та ви питаєте: „Що ми проти Тебе казали?” Ви кажете: „Марно служити Богу. Яка користь із того, що ми старанно Йому служили, як Він велів, і тому ходили в жалобі перед Господом Всемогутнім. Тепер же ми гадаємо, що зухвалі щастя повні, а лихим таланить завжди. Вони, навіть, Богу кидають виклик та уникають кари”». Тоді ті, хто шанує Господа, говорили між собою, кожен із приятелем своїм, і Господь уважно слухав. І на пам’ять був списаний перед Ним сувій, де перелічувалися імена тих, хто Його шанував, і тих, хто поважав ім’я Його. «Вони будуть Моїми, — мовив Господь Всемогутній, — того дня, коли Я вирішу, що є скарбом Моїм. Я помилую їх, як чоловік милує сина свого, який служить йому. Але ви знову побачите різницю між праведним і нечестивим, між тим, хто служить Богу, і тим, хто Йому не служить». «Наближається день, палаючий, мов піч, коли всі зухвалі й лиходії стануть немов солома, і в той день їх спалено буде, — Господь Всемогутній говорить, — і не залишиться ні корінця, ані гілочки». «Але для вас, хто шанує Моє ім’я, зійде сонце праведності, воно принесе спасіння на крилах своїх. І вийдете ви і стрибатимете, немов молоді, вгодовані телята. І потопчете ви нечестивих, бо вони, мов попіл, будуть під стопами ваших ніг того дня, що Я готую, — говорить Господь Всемогутній. — Пам’ятайте Закон Мойсея, слуги Мого, який Я дав йому на горі Хорев, заповіді та настанови для всього Ізраїлю. Ось Я посилаю пророка Іллю до вас перед великим, страшним днем Господнього приходу. І він поверне серця батьків до дітей і дітей — до батьків. Якщо цього не станеться, Я прийду і поб’ю землю прокляттям, змінивши її на руїну». Ось родовід Ісуса Христа, з роду Давида та Авраама. Авраам був батьком Ісаака. Ісаак був батьком Якова. Яків був батьком Юди та його братів. Юда був батьком Фареса та Зари, а матір’ю їхньою була Тамара. Фарес був батьком Есрома. Есром був батьком Арама. Арам був батьком Аммінадава. Аммінадав був батьком Наасона. Наасон був батьком Салмона. Салмон був батьком Воаза, а матір’ю його була Рахав. Воаз був батьком Йоведа, а матір’ю його була Рут. Йовед був батьком Єссея. Єссей був батьком царя Давида. Давид був батьком Соломона, а його матір’ю була Урієва жінка. Соломон був батьком Ровоама. Ровоам був батьком Авії. Авія був батьком Аси. Аса був батьком Йосафата. Йосафат був батьком Йорама. Йорам був батьком Осії. Осія був батьком Йоатама. Йоатам був батьком Агаза. Агаз був батьком Езекії. Езекія був батьком Манасії. Манасія був батьком Амоса. Амос був батьком Йосії. Йосія був батьком Єхонії та його братів. Це було за часів переселення ізраїльського народу до Вавилона. Після переселення до Вавилона Єхонія був батьком Салатиїла, та Салатиїл був батьком Зерувавела. Зерувавел був батьком Авіюда. Авіюд був батьком Еліакима. Еліаким був батьком Азора. Азор був батьком Задока. Задок був батьком Ахима. Ахим був батьком Еліуда. Еліуд був батьком Елеазара. Елеазар був батьком Маттана. Маттан був батьком Якова. Яків був батьком Йосипа, чоловіка Марії, у якої народився Ісус, названий Христом. Отже, всього було чотирнадцять поколінь від Авраама до Давида, чотирнадцять поколінь від Давида до переселення у Вавилон і чотирнадцять поколінь від переселення у Вавилон до народження Христа. Ось як народився Ісус Христос: Марія, Його мати, була заручена з Йосипом. Ще до їхнього одруження виявилося, що вона вагітна від Святого Духа. Йосип, її чоловік, був людиною порядною й праведною і не хотів її ославити, отже, він вирішив таємно розлучитися з нею. Та коли він про це подумав, з’явився йому вві сні Ангел Господній і мовив: «Йосипе, сину Давидів, не бійся взяти шлюб з Марією, бо Дитина, Яка в ній зачата — від Духа Святого. Марія народить Сина, і ти назвеш Його Ісусом, бо Він спасе людей від їхніх гріхів». Все це сталося так, щоб могли збутися слова Господні, мовлені устами пророка: «Слухайте! Діва незаймана завагітніє і народить Сина, і назвуть Його Еммануїлом», що означає «З нами Бог». Ісус народився в юдейському місті Віфлеємі за царювання Ірода. Згодом до Єрусалиму прийшли мудреці зі Сходу. Вони спитали: «Де новонароджений Цар юдейський? Ми прагнемо знати, бо бачили Його зірку, коли вона зійшла. Ми прийшли поклонитися Йому». Почувши про це, цар Ірод дуже стривожився, а разом з ним і всі мешканці Єрусалиму. Він зібрав усіх головних священиків та книжників юдейських і запитав їх, де має народитися Христос. Вони сказали йому: «У Віфлеємі, в Юдеї, бо ось що написано пророком: „Ти, Віфлеєме, що в землі Юди, дуже важливе серед міст юдейських, бо з тебе вийде Правитель, Який буде пастирем народу Мого — Ізраїлю”». Тоді Ірод покликав мудреців, щоб зустрітися таємно, і точно з’ясував у них, коли зійшла зірка. Пославши їх до Віфлеєма, він звелів: «Ідіть і добре розпитайте про Дитя, а коли знайдете, то сповістіть мене, щоб я теж міг піти й поклонитися Йому». Вони вислухали царя та й пішли, і зірка, схід якої вони бачили, йшла поперед них, доки не зупинилася над місцем, де була Дитина. Коли мудреці побачили те, велика радість охопила їх. Вони ввійшли до оселі й побачили Дитину з Марією, Його матір’ю. Вони впали долілиць перед Ним, щоб поклонитися Немовляті. Тоді, відкривши свої скарбниці, піднесли Йому дарунки: золото, ладан та мирро. Оскільки Бог з’явився їм вві сні й попередив, щоб не поверталися до Ірода, вони рушили до своєї землі іншим шляхом. Після того, як мудреці вирушили в путь, Ангел Господній з’явився Йосипу вві сні й сказав: «Вставай, візьми Дитину та Його матір і тікайте до Єгипту. Залишайтеся там, поки Я не скажу, що небезпека пройшла та можна повертатися, бо Ірод шукатиме Дитя, щоб убити Його». Йосип встав, узяв Дитя та матір Його вночі та й пішов до Єгипту. І він залишався там аж до смерті Іродової, щоб збулося сказане Богом, Який устами пророка провіщав: «Я покликав Свого Сина з Єгипту». Коли Ірод побачив, що мудреці його обманули, то дуже розлютився й наказав повбивати у Віфлеємі та його околицях усіх дворічних і молодших за віком хлопчиків. (Визначивши вік з того, про що розповіли йому мудреці). Тоді справдилося те, що було мовлено вустами пророка Єремії: «В Рамі було чути звуки ридань та голосіння. То Рахиль плакала за дітьми своїми, незважаючи на втішання, бо не було вже дітей її на світі». І він встав й, взявши Хлопчика та Його матір, вирушив до землі Ізраїльської. Однак почувши, що в Юдеї замість батька — Ірода, царює син його Архелай, Йосип побоявся йти туди. Однак, попереджений вві сні, він покинув Єгипет і подався до Ґалилейської землі. Прибувши туди, він оселився у місті Назареті, аби збулося пророками сказане, що назвуть Його Назарянином. То був час, коли прийшов Іоан Хреститель, який проповідував у пустелі юдейській. Він казав: «Покайтеся, бо Царство Боже наближається». То ж саме про нього провіщав пророк Ісая: «Голос лунає в пустелі: „Готуйте дорогу Господу, зробіть прямим шлях для Нього”». Іоан носив вбрання з верблюжої вовни, підперезане шкіряним паском. Їжею його були сарана та дикий мед. У той час люди приходили до нього з Єрусалиму, з усієї околиці Юдеї та з усієї землі навколо Йордану, та хрестилися у нього в річці Йордан, сповідуючись у своїх гріхах. Коли він побачив багато фарисеїв та саддукеїв, які прийшли хреститися, то сказав їм: «Виплодки зміїні! Хто попередив вас тікати від гніву Господнього, що наближається? Хай ваші вчинки покажуть, що ви покаялися. І не сподівайтеся, що досить буде сказати: „Авраам — наш батько”. Бо кажу вам, що Бог може навіть це каміння перетворити на дітей Авраамових! Сокира вже занесена, і кожне дерево, що не дає добрих плодів, буде зрубане й кинуте у вогонь. Я хрещу вас водою на покаяння, але ж незрівнянно Могутніший, ніж я, іде за мною: я не гідний навіть бути рабом, який схиляється, щоб зняти Його сандалії. Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем. Він очистить Свій тік і збере пшеницю до комори, а полову спалить у незгасному вогні». У той час Ісус прийшов з Ґалилеї до ріки Йордан, щоб Іоан похрестив Його. Та Іоан намагався відмовити Ісуса, кажучи: «Я сам повинен похреститися у Тебе, то чому ж Ти йдеш до мене?» І відповів Ісус: «Нехай поки що буде так, бо належить нам виконувати все, що Господь велів». І тоді Іоан дозволив Йому похреститися. То Ісус похрестився, і тільки-но піднявся Він із води, як небо розкрилося Йому. І побачив Він Духа Божого, який сходив на Нього в подобі голуба. І голос пролунав з небес: «Це Син Мій улюблений, Який догодив Мені». Тоді ж Дух повів Ісуса до пустелі, щоб диявол Його спокушав. Протягом сорока днів і ночей Ісус нічого не їв, та після цього Він був дуже голодним. Тоді спокусник прийшов до Нього і сказав: «Якщо Ти Син Божий, то накажи цьому камінню перетворитися на хліб». На те Ісус відповів йому: «У Святому Писанні сказано: „Не хлібом одним живе людина, а кожним словом, сказаним устами Божими”». Після того диявол переніс Його до святого Єрусалиму, поставив на найвище місце храму й сказав: «Якщо Ти Син Божий, кинься додолу, адже у Святому Писанні сказано: „Він накаже Ангелам Своїм берегти Тебе, і вони понесуть Тебе на руках, щоб не пошкодив Ти ноги Своєї об камінь”». Ісус відповів йому: «Але у Святому Писанні також сказано: „Не спокушай Господа Бога свого!” » Знову диявол узяв Його на дуже високу гору і показав усі царства світу, всю їхню розкіш. І сказав він Ісусові: «Я дам Тобі все це, якщо впадеш долілиць і поклонишся мені». На те Ісус відповів йому: «Відійди, сатано! У Святому Писанні сказано: „Поклоняйся Господу Богу своєму і служи лише Йому!”» Тоді диявол залишив Ісуса, і Ангели прийшли й служили Йому. Коли Ісус довідався, що Іоана ув’язнено, Він повернувся до Ґалилеї. Проте Він не залишився в Назареті, а пішов і оселився в Капернаумі, що біля Ґалилейського озера у поселеннях Завулона й Нафталі. Бо мусило справдитися пророцтво Ісаї: «Земле Завулона та земле Нафталі, що знаходяться по дорозі до моря на захід від ріки Йордан! Ґалилеє неюдейська! Слухайте уважно! Народ, що скніє в темряві, побачив величне світло, і на тих, хто живе в країні під тінню смерті, зійшло світло!» Відтоді Ісус почав проповідувати, кажучи: «Покайтеся, бо Царство Боже вже близько!» Йдучи повз Ґалилейське озеро, Ісус побачив двох братів: Симона, який звався Петром, та його брата Андрія, які закидали невід в озеро, бо були рибалками. І сказав їм Ісус: «Ідіть услід за Мною, і Я зроблю вас ловцями не риби, а душ людських». Вони одразу ж полишили свої сіті й подалися за Ним. Потім Він пішов далі й побачив іще двох братів: Якова, сина Зеведеєвого, та Якового брата Іоана, які, сидячи зі своїм батьком Зеведеєм у човні, лагодили рибальські сіті. Ісус покликав і їх. Вони одразу ж покинули човен батька свого й подалися за Ним. Ісус обійшов усю Ґалилею, проповідуючи в синагогах і навчаючи про Царство Боже, зціляючи всі недуги та хвороби людські. Чутка про Нього рознеслася по всій Сирії. До Нього приводили всіх хворих: тих, що страждали від хвороб та тяжких болів, а також біснуватих, хворих на епілепсію, немічних. І Ісус зціляв їх. Великий натовп людей ішов за Ним із Ґалилеї, з Десятимістя, з Єрусалиму та з-за Йордану. Коли Ісус побачив натовп, то зійшов на гору. Сівши на землю, Він почав навчати людей, та учні теж оточили Його: «Благословенні вбогі духом, бо Царство Боже належить їм. Благословенні засмучені, бо Бог утішить їх. Благословенні смиренні, бо вони успадкують землю, обіцяну Господом. Благословенні голодні та спраглі до праведності, бо Бог задовольнить їхню потребу. Благословенні милосердні, бо вони зазнають милосердя від Бога. Благословенні чисті серцем, бо вони побачать Бога. Благословенні миротворці, бо вони будуть названі дітьми Божими. Благословенні переслідувані за праведність, бо їм належить Царство Небесне. Благословенні ви, коли вас скривджують і переслідують і облудно зводять наклепи на вас тому, що ви Мої послідовники. Радійте й веселіться, бо на вас чекає велика нагорода на небесах! Так люди переслідували і всіх пророків, які жили до вас». «Ви — сіль землі, але коли сіль стає прісною і втрачає свій смак, як її знову солоною зробити? Вона стає ні на що непридатною. Хіба що викинути її геть, щоб топтали люди. Ви — світло світу. Неможливо сховати міста, що стоїть на вершині гори. Ніхто не ставить запалений світильник під перевернуту посудину, а на поставець, і він тоді світить усім у хаті. Нехай світло ваше сяє людям, щоб вони бачили ваші добрі вчинки і прославляли Отця свого Небесного». «Не думайте, що Я прийшов знищити вчення Закону Мойсея чи пророків. Я прийшов не знищити його, але виконати. Істинно кажу вам, що скільки існуватимуть небо і земля, жодна рисочка хоч однієї з літер Закону не зникне, аж доки не здійсниться все. Якщо хтось порушить хоча б одну з найменших заповідей і навчить людей цього, той стане найменшим у Царстві Божому. Якщо ж він підкориться й виконуватиме заповіді та вчитиме інших чинити так само, то стане великим у Царстві Небесному. Кажу вам так, бо якщо ви не переважите законників та фарисеїв у виконанні того, чого вимагає Бог, то не ввійти вам до Царства Небесного». «Ви чули, що сказано було нашим предкам: „Не вбивай”. Той, хто вб’є, відповість за це перед судом. Але кажу Я вам: якщо хтось гнівається на ближнього свого — відповість перед судом. Якщо ж хто образить ближнього свого — відповість перед Верховним судом. А якщо хто скаже: „Ти дурень”, буде горіти в пекельному вогні. Примирися зі своїм недругом, доки ти з ним ідеш до суду, інакше він віддасть тебе до рук судді, а той — сторожі, щоб кинути тебе до в’язниці. Істинно кажу: не вийти тобі звідти, доки не сплатиш усе, що заборгував до останнього грошу». «Ви чули, що було сказано: „Не чини перелюбу”. Та кажу Я вам, що кожен, хто дивиться на жінку з пожадливістю, той уже вчинив перелюб з нею у своєму серці. Якщо праве око примушує тебе на гріх, вирви його та кинь геть, бо ліпше позбутися однієї частини тіла, ніж усе тіло кинути до пекла. І якщо правиця веде тебе до гріха, одрубай її та кинь геть, бо ліпше позбутися однієї частини тіла, ніж усе тіло загубити у пеклі». «І сказано: „Той, хто бере розлучення з жінкою своєю, має дати їй розвідного листа”. Та кажу Я вам, що існує тільки єдина підстава для чоловіка розлучитися зі своєю дружиною: через її розпусту. Той, хто одружується з тією розлученою, сам грішить перелюбом». «Ви чули також, що було наказано нашим предкам: „Не порушуй клятву, а дотримуйся клятви, даної Господу”. Та кажу Я вам: не кляніться взагалі: ні небом, бо це — престол Божий, ні Землею, бо це — підніжжя стіп Божих. Також, не кляніться ні Єрусалимом, бо це — місто великого Царя, ні головою своєю, бо не зможете ви зробити жодної волосини ні білою, ані чорною. Якщо ви хочете сказати: „Так”, то й кажіть: „Так”. Якщо ж: „Ні”, то й кажіть: „Ні”. Все, що поза цим — від лукавого». «Ви чули, що сказано: „Око за око, зуб за зуб”. Та кажу Я вам: Не чиніть опір злому чоловікові. Якщо хтось вдарить вас по правій щоці, то підставте йому і ліву. Якщо хто схоче судитися з вами й забере вашу сорочку, то віддайте йому й плащ. Якщо римський солдат примушуватиме вас пройти з ним один кілометр, йдіть з ним два. Коли хтось у вас просить, то дайте йому, а хто хоче позичити, не відмовляйте». «Ви чули, що сказано: „Люби ближнього свого і ненавидь ворога”. Бо якщо ви любите лише тих, хто любить вас, то яку винагороду ви матимете? Чи не так чинять збирачі податків? Якщо ви вітаєте лише братів своїх, то що особливого в цьому? Чи не так чинять погани? Тому будьте досконалими, такими, як Отець ваш Небесний”». «Остерігайтеся виконувати релігійні обов’язки на людях, щоб вони бачили вас, бо не матимете ви винагороди від вашого Отця Небесного. Отож коли подаєте жебракові, не сурміть перед усіма, як це роблять лицеміри в синагогах та на вулицях, щоб хвалили їх люди. Істинно кажу вам: вони вже вповні мають винагороду. «І коли молитеся, не будьте як ті лицеміри, які люблять стояти й молитися в синагогах та на перехрестях, щоб люди їх бачили. Істинно кажу вам: вони вже вповні мають свою винагороду. Та коли ви молитеся, йдіть до своєї кімнати, зачиніть двері й моліться Отцю своєму на самоті, а Отець ваш, Який бачить зроблене таємно, віддячить вам. Коли молитеся, не кажіть зайвого, як ті погани, котрі вважають, ніби чим багатослівніші вони будуть, тим вірніше почує їх Господь. Отже, не будьте подібні до них, бо Отець ваш знає, чого вам треба. Він знає те раніше, ніж ви попросите в Нього. Тому моліться так: „Отче наш Небесний, хай святиться ім’я Твоє. Нехай прийде Царство Твоє. Нехай буде воля Твоя, як на Землі, так і на Небі. Дай нам наш хліб щоденний. Прости гріхи наші, як ми прощаємо тим, хто завинив перед нами. Не введи нас у спокусу, а спаси від лукавого, [бо царство, влада та слава належать Тобі повік. Амінь!] Якщо ви прощаєте людям гріхи їхні, то Отець ваш Небесний також простить вам. Та коли ви не прощаєте, то й Отець не простить вам гріхи ваші”». «Коли ви поститеся, не прибирайте сумного вигляду, як лицеміри, які прикидаються, аби людям стало ясно, що вони постяться. Істинно кажу вам: вони вже сповна мають свою винагороду. «Не складайте собі скарбів на Землі, де міль та іржа знищать їх, де злодії можуть вдертися й викрасти їх. Краще збирайте скарби для себе на Небі, де ні міль, ні іржа не понівечать їх, де злодії не вдеруться й не викрадуть їх. Бо де багатство ваше, там і серце ваше буде. Око — єдине джерело світла для тіла. Отже, якщо ви бачите людину, та бажаєте допомогти їй, то й усе тіло ваше буде наповнене світлом. Але якщо ви дивитеся на людину егоїстично, то й усе тіло ваше буде в темряві. Якщо єдине світло, яке маєте ви — темрява, тож темрява та — є найгірша з усіх!» «Ніхто не може служити двом господарям, бо зненавидить одного й полюбить іншого або буде відданий одному і зневажатиме іншого. Не можна водночас поклонятися Богові й грошам». «Отже, кажу Я вам: не піклуйтеся про те, що їстимете й питимете, аби підтримати життя своє. Не турбуйтеся про одяг для тіла вашого. Напевне, життя є важливіше їжі, а тіло — одягу! Погляньте на птахів: вони не сіють, не жнуть, не збирають зерна до комори, але ж Отець Ваш Небесний годує їх. Хіба ж ви не знаєте, люди, що ви значно важливіші за птахів? Ніхто з вас не зможе хвилюванням своїм подовжити життя своє хоча б на годину? Навіщо ви піклуєтеся про одяг? Погляньте, як ростуть дикі квіти: вони не працюють, не шиють одягу собі. Та ж кажу вам, що й Соломон у розквіті слави своєї не вдягався у такі вишукані шати, як вони. Якщо Бог одягає в таку розкіш траву польову, що сьогодні росте, а завтра потрапить у вогонь, то наскільки ж певніше одягне Він вас, о маловіри! Тож не піклуйтеся й не питайте: „Що нам їсти?” або „Що нам пити?” або „У що нам вбратися?” То лише погани увесь час дбають про таке, але ж Отець Ваш Небесний знає, чого ви потребуєте. Натомість, дбайте насамперед про Царство Боже та робіть усе, що Господь від вас вимагає, й тоді усе інше Він неодмінно вам надасть. Не піклуйтеся про день завтрашній, бо завтра будуть свої клопоти. Кожен день має досить своїх турбот». Чому ви бачите порошинку в оці брата свого, але не помічаєте колоди у власному оці? Як же ви можете звертатися до брата з такими словами: „Дозволь вийняти порошинку з ока твого”, коли маєте колоду у власному оці? Лицеміри, спочатку витягніть колоду з власного ока, а тоді й побачите, як ліпше вийняти порошинку з братового ока. Не давайте святого собакам, не кидайте свиням перлів своїх, бо свині потопчуть їх, а собаки повернуться й накинуться на вас». «Просіть, і Бог дасть вам, шукайте і знайдете, стукайте і вам відчинять. Бо кожен, хто просить, — отримає, хто шукає, — знайде, а двері завжди відчиняться тим, хто стукає. Чи є такий батько, який дасть сину камінь, коли той проситиме хліба? Якщо ж син риби проситиме, то чи дасть йому батько гадюку? Ніколи! Отже, коли ви, лихі й недобрі люди, знаєте, як зробити добрий дарунок дітям своїм, то наскільки ж вірніше те, що Отець Небесний обдарує усіх, хто просить!» «Поводьтеся з іншими так, як ви б хотіли, щоб інші поводилися з вами. У цьому є розуміння Закону Мойсеєвого і вчення пророків». «Вхід до життя істинного лежить тільки через вузькі ворота. Кажу вам це, бо просторими є ті ворота і широкою є та дорога, що ведуть до загибелі. Багато людей ідуть цим шляхом. Які ж вузькі ворота і тісна дорога, що ведуть до істинного життя! І як мало людей, котрі цей шлях знаходять!» «Стережіться лжепророків, які приходять замасковані в овечу шкіру, а насправді є вовками лютими. Ви їх впізнаєте по їхніх вчинках: бо не буде добрих вчинків від злої людини, саме як не буває винограду на терновому кущі або фіґ в будяках. Добре дерево дає добрі плоди, а погане — погані. Не буває доброго дерева, що приносило б погані плоди, як не буває й поганого дерева, що приносило б добрі плоди. Кожне дерево, що не дає добрих плодів, зрубують і кидають у вогонь. Отже, лжепророків цих впізнаєте по їхніх вчинках». «Не кожен, хто каже до Мене: „Господи, Ти — Господь мій”, — увійде до Царства Боже, а той лише, хто виконує волю Отця Мого Небесного. Багато хто промовить до Мене того останнього Дня: „Ти — Господь наш! Хіба не віщували ми ім’ям Твоїм? Хіба ж ми не виганяли демонів, та не творили чудеса іменем Твоїм?” Тоді Я відкрито скажу їм: „Я ніколи не знав вас. Ідіть геть від Мене, ви, хто живе неправедно!”» «Отже, кожен, хто слухає слова Мої й виконує їх, подібний до мудрого чоловіка, який звів будинок свій на камені. І коли пішов дощ, і настала повінь, й знявся вітер і вдарив по будівлі, той дім не впав, бо був збудований на камені. Проте кожен, хто слухає слова Мої, але не виконує їх, подібний до нерозсудливого чоловіка, який звів будинок свій на піску. І коли пішов дощ, і настала повінь, й знявся вітер і вдарив по будівлі, той дім повалився зі страшним гуркотом». Коли Ісус зійшов з гори, великий натовп сунув за Ним. Там був прокажений, який підійшов до Ісуса і, впавши долілиць перед Ним, благав: «Господи, якщо на те воля Твоя, Ти можеш зцілити мене». Тоді Ісус простягнув руку, торкнувся прокаженого й сказав: «Моя воля! Зцілися!» Тієї ж миті проказа зійшла з нього і він очистився від хвороби. Тоді Ісус наказав йому: «Дивися ж, нікому не кажи про це. Краще піди й покажися священику, та принеси пожертву за своє очищення, як наказував Мойсей. Це й буде свідченням твого одужання». Тоді Ісус пообіцяв йому: «Я прийду, щоб зцілити його». У відповідь сотник сказав: «Господи! Я недостойний, щоб Ти заходив до моєї оселі, але лише накажи, й слуга мій одужає. Я знаю це, бо я сам людина підвладна, та маю солдатів, підвладних мені. Коли я кажу одному з них: „Йди геть!” — то він іде. Кажу іншому: „Йди сюди!” — і він приходить. Скажу слузі своєму: „Зроби це!” — і він виконує». Почувши це, Ісус був дуже вражений й сказав тим людям, котрі слідували за Ним: «Істинно кажу вам, такої великої віри Я ні в кого не зустрічав — навіть у людей Ізраїлю. Кажу вам більше того: багато хто прийдуть зі сходу та заходу й будуть їсти разом з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Божому. Справжні ж спадкоємці Царства будуть вигнані геть у темряву, де буде плач людський та скрегіт зубів від болю». По тому Ісус мовив до сотника: «Йди собі! Твій слуга одужає і станеться це так, як ти у те повірив». І слуга сотника відразу ж одужав. Коли Ісус прийшов до хати Петра, то побачив його тещу, яка лежала в лихоманці. І торкнувся Він її руки, й лихоманка залишила жінку. Та підвелася й почала прислуговувати Йому. Побачивши натовп, Ісус наказав Своїм учням переплисти на інший берег озера. Тоді один із законників, підійшовши до Нього, мовив: «Учителю, я піду за Тобою, хоч куди б Ти йшов». Ісус відповів на те: «Лисиці мають нори, а птахи небесні — гнізда, але Син Людський не має місця, де Він зможе відпочити». Інший учень сказав Йому: «Господи, дозволь мені спершу піти та поховати мого батька». Однак Ісус відповів: «Йди за Мною, нехай мертві самі ховають своїх померлих». Ісус сів у човен, а за Ним й усі Його учні. Після того, як вони відпливли від берега, налетів штормовий вітер, та такий дужий, що хвилі почали заливати човен, але Ісус спав. Тоді учні розбудили Його й кажуть: «Господи! Порятуй нас, ми гинемо!» Ісус сказав їм: «Чого ви злякалися, маловіри?» Тоді Він встав і наказав вітру й хвилям вгамуватися, і на озері запала тиша. Всі учні були здивовані й спитали: «Хто ж це Такий, що навіть вітер й води підкоряються Йому?» Коли Ісус переплив на протилежний берег озера до землі Ґадаринської, двоє одержимих нечистими духами вийшли до Нього з-за гробниць. Вони були такі люті, що ніхто не наважувався ходити тією дорогою. Вони кричали: «Що Тобі треба від нас, Сину Божий? Чи прийшов Ти сюди, щоб мучити нас іще до призначеного часу?» Неподалік паслося велике стадо свиней. І демони почали благати Його: «Якщо Ти маєш намір вигнати нас із цих людей, то пошли нас у свиней, аби ми могли вселитися в них». Ісус їм відповів: «Ідіть!» Тож демони повиходили з людей і вселилися в свиней. Тоді все стадо кинулося з крутого берега в озеро й потонуло. Коли свинопаси, які доглядали за стадом, побачили, що сталося, то побігли геть і розповіли про все по місту й околицях, а особливо про те, що сталося з біснуватими. Тоді все місто, налякане, вийшло назустріч і, побачивши Ісуса, всі почали благати Його залишити їхню землю. Ісус знову сів у човен і, перепливши озеро, повернувся назад до Свого міста. І принесли люди до Нього паралізованого чоловіка, який лежав у ліжку. Побачивши, як сильно вони вірують, Ісус мовив до немічного: «Сину Мій, гріхи твої прощені». Деякі книжники почули, що сказав Ісус, та почали говорити поміж собою: «Він зневажає Бога Своїми словами!» Оскільки Ісус знав думки їхні, то сказав їм: «Чому такі недобрі думки в серцях ваших? Що легше сказати: „Твої гріхи прощені!” чи „Вставай і ходи?” Але Я доведу вам, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи». І мовив Він до паралізованого: «Вставай, бери постіль свою і йди додому!» Вставши, немічний подався додому. Коли люди побачили це, то вони були приголомшені, і почали хвалити Бога за те, що Господь дав Людині таку силу. Коли Ісус ішов звідти, то побачив чоловіка на ім’я Матвій, який сидів у будці, збираючи податки. Ісус сказав йому: «Слідуй за Мною!» Тож Матвій встав і вирушив за Ним. І сталося так, що коли Ісус їв у домі Матвія, багато збирачів податків та грішників прийшло, і посідали вони за стіл разом з Ісусом і Його учнями. Побачивши те, фарисеї почали питати Ісусових учнів: «Чому ваш Учитель їсть за одним столом зі збирачами податків та грішниками?» Почувши це, Ісус сказав їм: «Не здоровим потрібен лікар, а хворим. Отож ідіть і поміркуйте, що означають ці слова: „Я хочу милосердя, а не пожертв”, бо Я прийшов, щоб покликати не праведників, а грішників до покаяння». Тоді учні Іоана підійшли до Ісуса й запитали Його: «Чому ми й фарисеї часто постимося, а Твої учні — ні?» Ісус відповів на те: «Чи бачили ви колись, щоб друзі нареченого постилися на весіллі, поки молодий ще з ними? Та прийде час, коли молодий залишить їх, тоді вони й засумують і почнуть поститися. До старої одежі не пришивають латки з неусадженої тканини, бо вона збіжиться й відірветься від старої тканини і діра буде ще більшою. Ніхто не наливає молоде вино в старі міхи, бо вони розірвуться, тож вино розіллється, а міхи зіпсуються. Навпаки, для нового вина потрібні нові міхи, щоб зберегти і одне і друге». Поки Ісус усе це казав, до Нього прийшов голова синагоги, і впавши долілиць, мовив: «Щойно померла моя донька, прийди та торкнутися рукою Своєю до неї, щоб вона ожила». Тоді Ісус встав і рушив за ним разом зі Своїми учнями. У натовпі, що йшов за ними, була жінка, яка вже дванадцять років страждала від кровотечі. Вона підійшла до Ісуса ззаду й торкнулася краю Його плаща. Вона зробила так, бо сказала собі: «Якщо я торкнуся Його одягу, то одужаю». Озирнувшись, Ісус побачив її і сказав: «Будь щаслива, дочко! Віра твоя зцілила тебе!» І жінка одразу одужала. Коли ж їх прогнали, Ісус увійшов до кімнати, взяв за руку дівчинку, й вона встала. Чутки про це розійшлися по всій тій країні. Коли Ісус подався звідти, двоє сліпців ішли слідом за Ним і кричали: «Сину Давидів, змилуйся над нами!» І коли Він увійшов у дім, сліпці наблизилися до Нього. Тоді Ісус мовив до них: «Чи вірите ви в те, що Я знову зможу зробити вас зрячими?» Ті відповіли: «Так, Господи». Ісус торкнувся їхніх очей і сказав: «Оскільки вірите, що Я зможу зробити вас зрячими, то ж так тому і бути». І зір повернувся до них. Та Ісус суворо застеріг їх, кажучи: «Нехай же ніхто про це не дізнається». Але коли вони пішли, то рознесли чутку про це по всіх усюдах. В той час, коли вони виходили, до Ісуса привели німого чоловіка, одержимого нечистим духом. Тільки-но Ісус вигнав біса з нього, як німий почав говорити. Люди в натовпі здивувалися, мовивши: «Нічого подібного ще не траплялося в Ізраїлі». Та фарисеї казали: «Він виганяє нечистих владою володаря демонів!» Ісус ходив усіма містами та селами, навчаючи в синагогах, проповідуючи Євангелію про Царство Боже, виліковуючи всі хвороби та недуги. Коли Він бачив натовпи людей, співчуття до них проймало Його, бо були вони знесилені й безпорадні, наче вівці без пастуха. Тоді Ісус сказав Своїм учням: «Жнива великі, та мало робітників. Отже, моліться Господу, власникові врожаю, щоб послав робітників на Свої жнива». Ісус покликав дванадцять апостолів, Своїх учнів, і наділив їх владою виганяти нечистих духів та зціляти від різних недугів та хвороб. Ось імена дванадцятьох апостолів: Симон (який звався також Петром), його брат Андрій, брати Яків і Іоан, сини Зеведеєви, Пилип, Варфоломій, Хома, збирач податків Матвій, Яків, син Алфія, Тадей, Симон Зилот, Юда Іскаріот, котрий пізніше зрадив Ісуса. Йдіть і проповідуйте, кажучи: „Царство Боже наближається”. Лікуйте хворих, воскрешайте мертвих, зціляйте прокажених, виганяйте нечистих духів. Ви одержуєте цю владу даром, то й допомагайте іншим даром. І як зайдете до міста чи села, то знайдіть там достойного чоловіка й лишайтеся в нього, доки не залишите те місто. Входячи в дім, привітайте його словами: „Мир дому цьому!” Якщо мешканці того дому гостинно привітають вас, тоді він достойний вашого миру. Якщо ж ні, то нехай ваш мир повернеться до вас. А якщо десь вас не приймуть або не слухатимуть вашого слова, то залишіть те місто й обтрусіть порох з ніг ваших. Істинно кажу вам, що навіть людям Содома і Ґоморри легше поведеться Судного Дня, ніж тому негостинному місту». «Знайте ж, що Я посилаю вас, як отих ягнят до вовчої зграї. Тож будьте мудрими, мов змії, та невинними, мов голуби. Стережіться людей, бо вони віддадуть вас до суду й битимуть батогами у синагогах. Вас приведуть на суд правителів та царів за те, що ви Мої учні. Це дасть вам можливість свідчити про Мене перед ними та поганами. Коли ж вас заарештують, не турбуйтеся про те, що і як казати, бо на той час ви матимете що сказати. Пам’ятайте, що то не ви говоритимете, а Дух Отця вашого промовлятиме вашими устами. Брат видасть брата на смерть, а батьки віддадуть дітей своїх. Діти повстануть проти батьків своїх і віддадуть їх на смерть. І ненавидітимуть вас усі за те, що ви йшли за Мною, але той, хто витерпить усе до кінця, врятується. Коли вас переслідуватимуть в одному місті, то тікайте до іншого. Істинно кажу вам: ви ще не встигнете обійти всіх міст ізраїльських, як прийде Син Людський. Учень — не важливіший за вчителя свого, а слуга — за свого господаря. Учневі потрібно радіти, коли його сприймають як вчителя, а слузі — як пана його. Якщо люди називають Мене, голову родини, Вельзевулом, то наскільки певніше є те, що вони ображатимуть і вас, і домашніх ваших!» «Тож не бійтеся людей. Немає нічого прихованого, що не відкриється, і нічого таємного, що не стане відомим. Те, що Я кажу вам у пітьмі, кажіть при світлі, а що кажу вам пошепки, проголошуйте, щоб усі почули. Більше не бійтеся тих, хто може вбити тіло, бо вони не можуть вбити душу вашу. Краще бійтеся Бога, Який може знищити і душу й тіло в пеклі. Чи не за гріш продається пара горобців? А жоден з них не помре без відома Отця вашого! Господь навіть знає скільки волосся на головах ваших! То ж не бійтеся — ви значно важливіші, ніж зграя горобців!» «Кожного, хто визнає Мене перед людьми, Я також визнаю перед Отцем Моїм Небесним. Якщо ж хтось зречеться Мене перед людьми, того і Я зречусь перед Отцем Небесним». «Не думайте, що Я прийшов, щоб принести мир на землю. Не мир Я приніс, а меч. Я прийшов, аби підняти сина проти батька, дочку проти матері, а невістку проти свекрухи. Ворогами людини стануть її домашні. Той, хто любить батька чи матір, сина чи дочку свою більше, ніж Мене, не гідний Мене. Хто не бере й не несе хреста страждання свого і не йде за Мною, той не гідний Мене. Хто намагатиметься врятувати своє життя, загубить його, але ж хто віддасть життя за Мене, той здобуде життя істинне». «Хто приймає вас, той приймає Мене, а хто приймає Мене, той приймає й Того, Хто послав Мене. Хто приймає пророка тому, що то пророк — той одержить винагороду пророчу, а хто приймає праведного чоловіка тому, що то праведний, одержить винагороду праведного. Кожний, хто допоможе чим-небудь одному з цих найменших учнів Моїх, хоч би напоївши його прохолодною водою, бо то Мій учень, істинно кажу вам — той неодмінно одержить винагороду свою». Після того, як коли Ісус закінчив навчати дванадцятьох учнів Своїх, то подався проповідувати Боже Вчення по інших містах Ґалилеї. Блаженний той, хто може щиро прийняти Мене». Коли Іоанові посланці пішли, Ісус почав говорити присутнім про Іоана: «На що ви ходили дивитися в пустелі? На очерет, що вітер гойдає? Насправді, кого ви очікували побачити? Чоловіка у вишуканому вбранні? Звичайно ж ні! Ті, хто носять пишні шати, знаходяться у царських палацах. Ну, то ж кого ви хотіли побачити? Пророка? Істинно кажу вам: Іоан — значно більше, ніж пророк! Це саме про Нього сказано у Святому Писанні: „Послухай! Я виряджаю посланця Мого поперед Тебе. Він приготує Тобі дорогу”. Істинно кажу вам: серед усіх людей, народжених на світі, не було ще ніколи більшого за Іоана Хрестителя, але найменший у Царстві Божому — все ж більший за нього. З того часу, як прийшов Іоан Хреститель, і дотепер Царство Небесне страждає від шалених нападів, та лихі люди намагаються здобути його силоміць. До приходу Іоана, всі пророки й Закон Мойсеїв провіщали про це. Якщо ви віруєте у те, про що говорили Закон і пророки, то Іоан — і є Іллєю, про чиє пришестя пророкувалося. Той, хто має вуха, нехай почує! Чому Я все це говорю? Тому, що коли прийшов Іоан Хреститель, який не їв як інші й не пив вина, вони казали: „Він одержимий нечистим”. Коли ж прийшов Син Людський, Який їсть як інші і п’є вино, вони кажуть: „Погляньте на Нього! Він ненажера та п’яниця! Він друг збирачів податків та грішників!” Та мудрість виявляється у справах». І почав Ісус докоряти жителям тих міст, де було здійснено найбільше з Його чудес, бо вони не розкаялися у своїх гріхах й продовжували грішити. Ісус сказав: «Горе тобі, Хоразине! Горе тобі, Вефсаїдо! Кажу так, бо якби ті численні дива, що сталися тут, трапилися у Тирі чи Сидоні, то їхні мешканці давно б вже розкаялися, одягли волосяниці й посипали голови попелом. Але Я кажу вам: Судного Дня Тиру й Сидону буде легше, ніж вам! А ти, Капернауме, чи будеш ти піднесений до небес? Ні, ти зійдеш у пекло! Кажу так, бо якби в Содомі здійснилися такі дива, які сталися тут, те місто існувало б дотепер! Але Я кажу тобі, що Судного Дня легше буде землі Содомській, ніж тобі». І далі Ісус промовив: «Славлю Тебе, Отче, Господи Неба й Землі, бо Ти приховав це від мудрих і розумних, а відкрив простим. Так, Отче, це сталося, бо дійсно, на це була воля Твоя. Все, що Я знаю, було передано Мені Отцем Моїм. Ніхто не знає Сина, крім Отця, і Отця — крім Сина. Тільки ті, хто були обрані Сином, взнають про Отця. Всі втомлені та обтяжені, приходьте до Мене, і Я дам вам відпочинок. Візьміть Моє вчення і навчайтеся в Мене, бо Я — лагідний й покірливий, і ви знайдете відпочинок душам своїм. Бо вчення, що Я даю вам — легке, і тягар, що кладу на ваші плечі — неважкий». Тоді ж, одного суботнього дня, Ісус проходив пшеничним полем. Його учні зголодніли й почали зривати пшеничні колоски та їсти зерно. Побачивши це, фарисеї сказали Йому: «Поглянь, чому вони збирають зерно? Хіба Закон Мойсеїв не забороняє робити це в суботу?» Тоді Ісус запитав їх: «Хіба не читали ви, що зробив Давид, коли він і його супутники зголодніли? Вони ввійшли до дому Божого і з’їли священні хліби, що були наготовані Богові, хоч ті підношення, за Законом, ніхто не міг їсти, крім священиків. Та хіба не читали ви у Законі Мойсеєвому про те, як у суботу священики в храмі порушують закон про суботу і провини не мають? Але кажу Я вам, тут щось величніше, ніж храм. Тоді Ісус пішов звідти до синагоги. Там був чоловік з усохлою рукою. Деякі з євреїв уважно пильнували за Ісусом, аби мати підставу звинуватити Його в тому, що Він порушує Закон. Тож вони спитали Ісуса: «Чи дозволено Законом Мойсеєвим зціляти в суботу?» Та Він відповів їм: «Кожний з вас витягне вівцю з ями, якщо вона впаде туди в суботу. А людина — значно важливіша за вівцю. Отже, Закон Мойсеїв дозволяє робити добро в суботу». Тоді Ісус сказав сухорукому: «Простягни руку свою!» І той простягнув її, і вона стала знову здоровою, як і друга. Тоді фарисеї пішли геть й почали змовлятися проти Ісуса, щоб знайти спосіб погубити Його. Довідавшись про наміри фарисеїв, Ісус подався звідти геть. І великий натовп ішов слідом, та Він зцілював усіх недужих. Але ж Він попередив їх, щоб не розголошували, хто Він такий. Це сталося, щоб збулося сказане пророком Ісаєю: «Ось Мій слуга, Якого Я обрав; Мій улюблений, Якого вподобав. Я вкладу в Нього Дух Свій, і Він проголосить справедливість народам. Він не буде сперечатися або кричати, і ніхто не чутиме Його голосу на вулицях. Він не зламає навіть тріснутої очеретини, не загасить тліючої свічки, аж доки не зробить так, щоб справедливість перемогла. І всі народи покладатимуть на Нього надії». Опісля люди привели до Ісуса німого й сліпого чоловіка, одержимого нечистим духом, і Він зцілив його. Той прозрів і почав говорити. Люди в натовпі здивувалися, мовивши: «Чи Він не Син Давидів?» Почувши це, фарисеї сказали: «Він виганяє нечистих не інакше, як владою Вельзевула, володаря демонів!» Знаючи їхні думки, Ісус мовив: «Кожне царство, поділене міжусобною ворожнечею, гине; ніякі місто чи родина, де немає миру й злагоди, не виживуть. І якщо сатана виганяє сатану, то він виступає супроти самого себе. То яким же чином його царство може встояти? І якщо це правда, що Я виганяю бісів силою Вельзевула, то чиєю силою виганяють їх ваші послідовники? Тому вони й будуть суддями вашими! З іншого боку, якщо Я виганяю нечистих силою Духа Божого, то це є доказом того, що Царство Боже вже прийшло до вас. Ясна річ, ніхто не зможете вдертися до хати дужого чоловіка й пограбувати його майно, якщо спершу не зв’язати господаря. Хто не зі Мною, той проти Мене, хто не допомагає Мені збирати, той розкидає. Тому кажу Я вам, чоловік може отримати прощення всіх своїх гріхів та блюзнірств, що він мовить проти Бога, але той, хто поганить ім’я Духа Святого, не матиме прощення. Якщо хтось скаже слово проти Сина Людського, то це можна простити, та якщо хтось поганить ім’я Духа Святого, то цього ніколи простити не можна — ні зараз, ні у майбутньому». «Треба мати добре дерево, щоб були добрі плоди. Та якщо у вас погане дерево, то й плоди будуть поганими, бо дерево впізнають по його плодах. Ви — виплодки зміїні! Як можете ви говорити добрі речі, самі лишаючись злими? Бо з уст людських злітає те, чим переповнене серце. Добра людина винесе добро зі скарбниць свого серця, а людина зла винесе зло з глибин свого серця. Але кажу Я вам, що в Судний День люди муситимуть відповісти за кожне необачно сказане слово. За словами своїми будете виправдані й за словами своїми будете засуджені». Тоді деякі книжники й фарисеї мовили до Ісуса: «Вчителю, ми хочемо побачити знамення від Тебе». Але Він відповів їм: «Лише лихе та невірне покоління шукає знамення, та ніякого знамення не буде здійснено, аби їм щось довести, крім знамення пророка Йони. Бо так само, як Йона перебував у череві морської потвори три дні й три ночі, так і Син Людський перебуватиме в могилі три дні й три ночі. В Судний День люди Ниневії встануть проти людей, які живуть сьогодні, і визнають їх винними, бо вони, ниневійці, розкаялися у відповідь на Йонине повчання. А тут є Хтось величніший за Йону. В Судний День цариця Півдня стане проти людей цього покоління й засудить їх, бо вона сама прийшла здалеку, щоб послухати мудрості Соломонової. А тут є Хтось величніший ніж Соломон!» «Коли нечистий дух виходить із людини, він блукає пустелями, шукаючи спочинку, та не знаходить його. І тоді каже: „Я повернуся до своєї домівки, що полишив”. Отже, він повертається і знаходить місце своє порожнім, виметеним і прибраним. Тоді він іде й приводить сімох інших духів, іще гірших за себе. Вони всі заходять і живуть там, тож тій людині стає ще гірше, ніж було спершу. Це ж саме станеться з поганими людьми, які живуть тепер». Поки Ісус отак промовляв, Його мати й брати прийшли і зупинилися надворі, бажаючи з Ним говорити. Хтось сказав Ісусу: «Поглянь! Он мати й брати Твої чекають зовні і бажають поговорити з Тобою». У відповідь Ісус сказав: «Хто є Моєю матір’ю і братами Моїми?» Тоді Він простяг руку до Своїх учнів, кажучи: «Ось вони: Моя мати і брати Мої! Хто виконує волю Мого Отця Небесного, той і є Моїм істинним братом, сестрою і матір’ю!» Того ж дня Ісус вийшов з дому й сів на березі озера. Навколо Нього зібрався величезний натовп, тому Він увійшов у човен і сів там, а люди залишилися на березі. Він багато чого навчав їх, розмовляючи притчами. Він сказав: «Вийшов селянин і заходився сіяти. Коли він розкидав зерно, то деяке впало край дороги; налетіли птахи і склювали його. Інші зерна впали на кам’янистий ґрунт, де землі було мало. Вони швидко проросли, оскільки лежали неглибоко, та коли зійшло сонце, то обпекло паростки, і вони засохли, бо не мали глибокого коріння. Інші зерна впали серед теренів, що вигналися й задушили паростки. Ще інше зерно впало на добру землю й проросло, і вродило у сто, шістдесят, та тридцятеро разів більше від посіяного. Той, хто має вуха, нехай почує!» Ісусові учні підійшли до Нього й запитали: «Чому Ти притчами розмовляєш з людьми?» У відповідь Ісус мовив до них: «Тільки вам дано знати таємниці Царства Божого, а їм — не дано. Адже хто має розуміння, тому додасться ще більше, й він матиме надмірно, а хто не має, в того відніметься і той дріб’язок, що йому належить. Я говорю до них притчами, бо вони, дивлячись, не бачать, а слухаючи, не чують і не розуміють. В цих людях справджується пророцтво Ісаї: „Ви, люди, будете слухати і почуєте, але не зрозумієте, будете дивитися й побачите, але не зрозумієте, що бачили. Бо серце людей цих зачерствіло, майже зовсім не чують їх вуха, позаплющували вони очі свої. Інакше вони могли б побачити очима своїми, почути вухами своїми, зрозуміти серцем, і повернутися до Мене, тоді б Я їх зцілив”. Блаженні очі ваші, бо вони бачать, а вуха — бо чують. Істинно кажу вам: чимало пророків і праведників хотіли б побачити те, що ви бачите, але не бачили, хотіли б почути те, що ви чуєте, але не почули». «Послухайте пояснення притчі про сіяча. Ось що означає зерно, що впало при дорозі. До кожного, хто чує Слово про Царство Боже та не розуміє його, приходить лукавий і віднімає посіяне у нього в серці. Інші люди, як зерна, що впали у кам’янистий ґрунт: коли вони чують Слово, то одразу й з радістю сприймають його. Але вони не мають міцного коріння, і їх вистачає ненадовго. Коли починаються гоніння чи переслідування через Слово, вони швидко зрікаються своєї віри. Зерно, що впало серед теренів — це ті, хто чують Слово, але щоденні турботи та спокуса багатства душать Слово, і воно не дає плодів. А зерно, що впало на добру землю — це ті, хто чують і розуміють Слово. Вони приносять щедрий врожай: у сто, шістдесят і тридцятеро разів більший від посіяного». І розповів Ісус їм іншу притчу: «Царство Боже подібне до людини, яка посіяла добре зерно на своєму полі. Та коли всі спали, прийшов ворог, посіяв бур’ян серед пшениці та й пішов собі. Коли посіяне виросло й викинуло колосся, бур’ян також виріс. Слуги господаря прийшли до нього й питають: „Пане, ти посіяв добре зерно. То чому ж бур’ян виріс серед поля?” Тоді він їм відповів: „Це ворог зробив”. Слуги кажуть йому: „Може, ми підемо й виполемо бур’ян?” „Ні, — відповідає хазяїн, — бо ви при тому вирвете і пшеницю. Нехай ростуть разом аж до жнив”. Тоді я скажу женцям: „Збирайте спершу бур’ян та зв’язуйте його в снопи, щоб спалити, а пшеницю складайте до клуні”». Ісус розповів їм іще одну притчу: «Царство Боже подібне до гірчичного зернятка, яке чоловік посадив на своєму полі. Воно є найменшою зерниною, але коли воно пускає паросток і виростає, то стає найбільшою рослиною серед усієї городини, неначе дерево — з такими розлогими гілками, що навіть птахи можуть гніздитися в її вітті». Ще одну притчу розповів Ісус: «Царство Небесне подібне до дрібки дріжджів, які жінка змішує з трьома мірками борошна і залишає так, поки все тісто зійде». Тоді Ісус відпустив натовп і пішов додому. Підійшли учні до Нього й попросили: «Поясни нам притчу про бур’ян у полі». І промовив Він у відповідь: «Той, хто сіє добре зерно, — то Син Людський. Поле — то світ. Добре зерно — то сини Царства Божого. Бур’ян — то сини лукавого. Ворог, що посіяв його — диявол. Жнива — то кінець світу. Женці — то Ангели. Отже, як збирають бур’ян і спалюють його у вогні, так буде і при кінці світу. Тоді праведники, мов сонце, засяють у Царстві Отця Свого. Хто має вуха, нехай слухає». «Царство Боже подібне до скарбу, схованого у полі. Чоловік знайшов його і знову заховав. І він був такий щасливий, що пішов та й продав усе, що мав, аби придбати собі те поле. Царство Небесне також нагадує купця, який розшукує гарні перли. Коли він побачив дуже цінну перлину, то пішов і продав усе, що мав, і придбав її. Царство Боже також подібне до закинутого в озеро невода, до якого потрапило багато різної риби. Коли він заповнився, рибалки витягли його на берег, сіли й відібрали велику рибу до кошиків своїх, а малу повикидали. Тоді Ісус запитав Своїх учнів: «Чи розумієте ви все це?» Вони відповіли Йому: «Так, розуміємо». І мовив Він: «Тому кожен законник, який дізнався про Царство Небесне, отримав нове знання. Він подібний до того господаря, який дістає з комори як старі, так і нові речі». Хіба ж Він не син тесляра? Чи ж не матір Його Марією звати, а братів — Яковом, Йосипом, Симоном і Юдою? Чи не Його сестри ось тут серед нас? То звідки ж у Нього сила робити все це?» Земляки не бажали сприймати Його, але Ісус мовив до них: «Немає пророка без пошани, хіба що в його рідному місті або ж у своєму домі». І через їхню невіру Він не робив там багато чудес. На той час до царя Ірода, правителя Ґалилеї, дійшла чутка про Ісуса. Він сказав своїм слугам: «Я вважаю, що цей Чоловік й насправді є Іоаном Хрестителем, який повстав із мертвих і тому має таку чудодійну силу». Іще раніше Ірод схопив Іоана, закував його в кайдани й кинув до в’язниці. І зробив він це, щоб задовольнити Іродіаду, яка була дружиною Іродового брата Пилипа, але пізніше Ірод узяв з нею шлюб. Мати навчила її сказати: «Подай мені голову Іоана Хрестителя на тарілці». Цар дуже засмутився, але вже дав обіцянку в присутності своїх гостей, які сиділи за столом, тож наказав виконати прохання дівчини. Він послав людей до в’язниці, щоб ті стяли голову Іоанові. Голову Іоана принесли на тарілці й віддали дівчині, а та віднесла її своїй матері. Почувши про це, прийшли учні Іоанові, забрали тіло його й поховали. Потім вони пішли до Ісуса й розповіли про все, що сталося. Довідавшись про смерть Іоана, Ісус поплив на човні до безлюдного місця, щоб побути на самоті. Та коли люди дізналися, де Він, то послідували за Ним зі своїх міст. Коли Ісус вийшов із човна на берег і побачив великий натовп, то був сповнений жалю до цих людей і зцілив хворих, яких вони привели з собою. Наближався вечір. Ісусові учні прийшли до Нього й сказали: «Це місце безлюдне, і вже досить пізно. Відпусти людей, щоб вони змогли піти по селах і придбати собі якоїсь їжі». Та Ісус відповів апостолам: «Їм не треба йти звідси. Ви нагодуйте їх!» Учні тоді Йому кажуть: «У нас нічого немає, крім п’яти хлібин та двох рибин». І мовив Ісус: «Приведіть усіх до Мене». Ісус звелів людям посідати на траву, тоді узяв п’ять хлібин й дві рибини, підвівши очі до неба, возніс хвалу Богові за їжу. Він розломив хліби і роздав їх Своїм учням, а вони роздали народу. Всі поїли й наїлися, а потім учні ще зібрали дванадцять кошиків із залишками їжі. А тих, хто їли, було близько п’яти тисяч чоловіків, не рахуючи жінок та дітей. Одразу ж після цього Ісус звелів Своїм учням сісти в човен і плисти на інший берег озера, а Сам залишився, щоб відпустити людей. Відпустивши народ, Він пішов на гору помолитися. Коли ж настав вечір, Ісус залишався там на самоті. Човен відплив уже досить далеко від берега, і хвилі кидали його з боку на бік, бо вітер був зустрічний. Десь між третьою та шостою ранку Ісус пішов до Своїх учнів, ступаючи по воді. Коли учні побачили, що Ісус іде по воді, то жахнулись і з переляку закричали: «Це привід!» Тієї ж миті Ісус мовив до них: «Заспокойтеся! Це Я! Не бійтеся!» На те Петро Йому сказав: «Господи, якщо це Ти, звели мені підійти до Тебе по воді». І сказав Ісус: «Іди!» Петро вийшов із човна, і пішов по воді, підійшовши до Ісуса. Раптом відчувши сильний вітер, Петро злякався, почав тонути і закричав: «Господи, спаси мене!» Ісус одразу ж простягнув до нього руку, схопив його, мовивши: «Маловіре, чого ти засумнівався?» А коли вони разом сіли в човен, то вітер вщух. Усі, хто був у човні, вклонилися Ісусові, мовивши: «Ти — істинно Син Божий!» Перетнувши озеро, Ісус та Його учні прибули до землі Ґеннісаретської. Дехто з фарисеїв та законників прийшли до Ісуса з Єрусалиму й запитали Його: «Чому Твої учні не дотримуються звичаїв наших предків і вживають їжу, не помивши руки?» У відповідь Він сказав: «А чому ви порушуєте Закон Божий заради своїх звичаїв? Адже заповів Господь: „Шануйте своїх батька й матір”. А також: „Хто злословить на батька чи матір, тому смерть має бути”. Пошана їхня до Мене — даремна, бо вчення їхнє — то закони, придумані людьми”». Покликавши людей до Себе, Ісус сказав їм: «Слухайте мене і розумійте! Не те оскверняє людину, що потрапляє до рота, а те, що виходить з рота, — ось що оскверняє її!» Тоді два учні підійшли до Ісуса й кажуть: «Чи зрозумів Ти, що фарисеї образилися на те, що Ти сказав?» На те Петро сказав Йому: «Поясни нам значення притчі про те, що оскверняє людину». Ісус мовив: «То ви ще й досі не зрозуміли? Невже ви не знаєте, що все, що потрапляє людині до рота, йде у шлунок, а потім з тіла до відхожого місця? А що виходить з уст, те йде від серця, а саме це й оскверняє людину. Кажу Я це, бо від серця йде все зло: лихі думки, вбивства, перелюби, розпуста, крадіжки, лихослів’я та наклепи. Ось що оскверняє людину. А їсти, не помивши руки, — це не осквернить її». Ісус пішов звідти й подався до земель Тира та Сидона. І прийшла до Нього одна з місцевих жінок, ханаанка, й почала голосити: «Змилуйся наді мною, Господи, Сину Давидів! У мене дочка біснувата, дуже страждає». Та Ісус нічого їй не відповів. Тоді учні підійшли до Нього й почали просити: «Прожени її! Вона весь час іде за нами й кричить!» У відповідь Він мовив: «Я посланий лише до заблудлих овець народу ізраїльського». Тоді вона підійшла до Ісуса, вклонилася і сказала: «Господи, поможи мені!» І сказав Ісус: «Не годиться забирати хліб у дітей і давати його собакам». Тоді вона каже: «Це правда, Господи, але навіть собаки їдять ті крихти, що падають зі столу їхнього хазяїна». На те Ісус відповів: «Жінко, твоя віра велика! Нехай буде те, чого ти бажаєш!» І тієї ж миті її дочка зцілилася. Пішовши звідти, Ісус повернувся на берег Ґалилейського озера, вийшов на пагорб і сів там. Багато людей підходило до Нього, приводячи з собою кривих, сліпих, калік, глухонімих та інших хворих. Вони клали їх на землю до Його ніг, а Він зціляв усіх. Люди дивувалися, побачивши, що глухонімі розмовляють, каліки стають здорові, криві ходять, а сліпі бачать. І всі прославляли Бога Ізраїлевого. Ісус покликав Своїх учнів і сказав їм: «Мене обирає жаль до цих людей, бо вони зі Мною вже три дні й тепер не мають що їсти. Я не хочу відпускати їх голодними, бо вони можуть заслабнути по дорозі до дому». Тоді учні спитали Його: «Де ж нам узяти достатньо хліба у цьому віддаленому місці, аби нагодувати стільки людей?» Ісус запитав їх: «Скільки у вас є хлібин?» Ті відповіли: «Сім хлібин і кілька невеликих рибин». Ісус звелів людям посідати на землю. Тоді Він узяв хліб і рибу, віддав Богу подяку за їжу, розломив хліб й почав роздавати його Своїм учням, аби ті нагодували народ. Усі люди їли, поки не наїлися, а опісля учні зібрали сім кошиків, повних залишків їжі. І було тих, хто їли, чотири тисячі чоловіків, не рахуючи жінок та дітей. Тоді Ісус відпустив людей, а Сам сів у човен й поплив до землі Маґаданської. Фарисеї та саддукеї підійшли до Ісуса, та, бажаючи випробувати Його, попросили здійснити їм диво, як знамення від Господа. У відповідь Він мовив: «Коли сонце сідає, ви кажете: „Буде гарна погода, бо небо на заході червоне”. Коли сонце сходить вранці, ви кажете: „Сьогодні буде непогода, бо небо червоне й похмуре”. Ви вмієте розпізнавати вигляд неба, та не вмієте розпізнавати знамення часу. Тільки лихе та невірне покоління шукає знамення, та ніякого знамення не буде здійснено, аби їм щось довести, крім знамення пророка Йони». Тоді Ісус покинув їх і пішов геть. Його Ісуса переправилися на інший берег озера, але забули взяти з собою хліб. Тоді Він сказав їм: «Глядіть, остерігайтеся закваски фарисейської та саддукейської». Учні почали обговорювати це між собою, міркуючи: «Можливо, Він це сказав, бо ми забули взяти з собою хліб». Знаючи, про що вони говорять, Ісус спитав: «Маловіри, навіщо ви говорите один одному, що ви не взяли з собою хліба? Невже й досі ви нічого не зрозуміли й не пам’ятаєте ті п’ять хлібин, що нагодували п’ять тисяч їдців, і скільки кошиків із залишками ви зібрали? Чи не пам’ятаєте ви сім хлібин, що нагодували чотири тисячі чоловік, і скільки кошиків ви наповнили рештками? І як ви не розумієте, що не про хліб Я з вами говорив? Я казав, щоб ви остерігалися закваски фарисейської та саддукейської». Тільки тоді учні зрозуміли, що Ісус застерігав їх не від хлібної закваски, а від вчення фарисейського та саддукейського. Коли Ісус прийшов до землі Кесарії Пилипової, то запитав Своїх учнів: «Що кажуть люди — хто Я?» Тоді вони відповіли: «Одні кажуть, що Ти — Іоан Хреститель, інші — Ілля, а дехто вважає, що Ти — Єремія або один із пророків». Тоді Ісус мовив учням Своїм: «А ви як думаєте, хто Я такий?» І відповів Йому Симон (якому Ісус дав ім’я Петро): «Ти — Христос, Син Бога Живого». Ісус тоді йому відповів: «Благословенний ти, Симоне, сину Йони, бо не люди тобі відкрили це, а Мій Отець Небесний. Я також кажу тобі, що ти — Петро, й на цьому камені Я побудую Свою церкву, і сили смерті не переможуть її. Я дам тобі ключі від Царства Божого і те, що ти засудиш на землі, буде осуджене на небі, і що буде прощене тобою на землі, на то буде й Господнє прощення». Тоді Він суворо застеріг Своїх учнів нікому не казати, що Він Христос. Відтоді Ісус почав розкривати Своїм учням, що Йому необхідно піти до Єрусалиму, і що Він має дуже страждати від рук старійшин, головних священиків та законників. Він пояснив їм також, що Його мусять вбити, але на третій день Він воскресне. Тоді Петро відвів Ісуса вбік і почав картати Його: «Господи, не дай Бог! Це не повинно трапитися з Тобою!» Ісус обернувся до Петра і мовив: «Відступись від Мене, сатано! Ти — перешкода Мені, бо не про Боже ти думаєш, а про людське». Тоді Ісус сказав Своїм учням: «Якщо хтось бажає йти за Мною, він мусить зректися себе, узяти на себе хрест свій і рушати за Мною. Той, хто прагне врятувати життя своє, загубить його, але ж хто віддасть життя за Мене, врятує його. Яка користь людині від того, що вона здобуде весь світ, але занапастить душу свою? Бо що може людина віддати, щоб викупити свою душу? Нічого! Син Людський прийде у славі Отця Свого зі Своїми Ангелами. І тоді Він віддячить кожному за його діла. Істинно кажу вам: дехто з присутніх тут не спізнають смерті, доки не побачать Сина Людського, Який йтиме в Царстві Своєму». Шість днів по тому Ісус узяв Петра, Якова та його брата Іоана й вирушив з ними трьома на високу гору, щоб побути там з ними на самоті. І там Ісус преобразився в них на очах: Його обличчя засяяло, мов сонце, а вбрання стало сліпучо білим. Тоді раптом Мойсей та Ілля явилися їм і почали розмовляти з Ісусом. І, звернувшись до Христа, Петро сказав: «Господи, як добре, що ми тут! Якщо Ти хочеш, я поставлю тут три намети: один для Тебе, один для Мойсея, і один для Іллі». Та поки Петро так промовляв, ясна хмара огорнула їх тінню, і з неї почувся голос: «Це Мій Улюблений Син. Слухайтеся Його!» Почувши це, учні Ісуса так злякалися, що впали долілиць. Тоді Він підійшов і торкнувся їх, сказавши: «Вставайте і не бійтеся!» Та підвівши очі, учні не побачили там нікого, крім Ісуса. Коли вони сходили з гори, Ісус наказав їм: «Не кажіть нікому про те, що бачили, аж доки Син Людський не воскресне з мертвих». По тому Його учні спитали: «Чому книжники стверджують, ніби першим мусить прийти Ілля?» На те Ісус їм відповів: «Це так, Ілля мусить першим прийти і все впорядкувати. Та Я кажу вам, що Ілля вже прийшов, але люди не впізнали його і вчинили з ним усе те погане, що хотіли. Син Людський так само має страждати від них». Тоді Його учні зрозуміли, що Він каже про Іоана Хрестителя. Я привів його до учнів Твоїх, але вони не змогли зцілити його». І мовив Ісус у відповідь: «О невірний і заблудлий роде! Скільки ж ще часу Мені бути з вами? Скільки Мені вас терпіти? Приведіть хлопчика до Мене!» Ісус заговорив суворо до демона й наказав вийти з хлопця, той вийшов, і хлопець тут же зцілився. Учні Ісуса підійшли до Нього, коли Він був на самоті, й запитали: «Чому ми не змогли вигнати нечистого?» Та Він відповів їм, мовивши: «Тому що у вас мало віри. Істинно кажу вам: якби ваша віра була завбільшки з гірчичне зернятко, ви могли б звеліти цій горі: „Пересунься звідси туди”, — і вона б пересунулася. Тоді для вас нічого б не було неможливого». [«Цей рід (злий дух) можна вигнати лише молитвою і постом»]. Коли Ісус і Його учні прибули в Капернаум, до Петра підійшли збирачі храмового податку й запитали: «Чи сплачує твій Учитель дводрахмовий податок на храм?» Той відповів: «Так», — і ввійшов до хати. Перш, ніж Петро встиг щось мовити, Ісус запитав його: «Як на твою думку, Симоне, з кого беруть данину й податок царі — зі своїх дітей чи з чужих?» Петро відповів: «Вони збирають з чужих». Ісус тоді йому: «Отже, їхні діти вільні від податку. Та щоб їх не дратувати, піди до озера й закинь вудку. Розкрий рота рибині, яку першу зловиш, і знайдеш там чотиридрахмову монету. Візьми її та й віддай за Мене й за себе». Саме тоді учні підійшли до Ісуса і спитали: «Хто є найвеличнішим у Царстві Божому?» Отже, хто буде покірливим, подібно до цієї малої дитини, той стане найвеличнішим у Царстві Небеснім. Хто приймає таку малу дитину в ім’я Моє, той приймає і Мене». «Та якщо хтось введе в гріх одного з малих оцих, які вірують в Мене, то краще було б для нього, щоб почепили йому на шию жорно і втопили в глибокому морі. Горе світу цьому від каменів спотикання, бо вони завжди існуватимуть, та горе тому, через кого вони з’являються. Якщо рука твоя чи нога примушує тебе на гріх, відітни її і викинь геть. Краще ввійти у вічне життя калікою, ніж мати обидві руки та ноги, та потрапити у пекло незгасне. Якщо твоє око спричиняє спотикання, виколи його та викинь геть, бо краще ввійти у вічне життя з одним оком, ніж, маючи обидва, бути кинутим до пекельного вогню». «Глядіть, не ставтеся зверхньо до жодного з цих малих дітей, бо кажу Я вам, що їхні Ангели-охоронці на Небі завжди перебувають із Батьком Моїм Небесним. [Бо Син Людський прийшов, щоб врятувати загублених]. Як ви думаєте, коли хтось із вас має сто овець, і одна з них заблукає, то чи не залишить він оті дев’яносто дев’ять на схилі гори й чи не піде шукати її? Істинно кажу вам: коли він знайде її, то буде їй радий більше, ніж тим дев’яноста дев’ятьом, що не заблукали. Так само й Отець ваш Небесний не хоче, щоб хтось із малих отих дітей заблукав». «Якщо брат твій має гріх проти тебе, іди й покажи йому помилку наодинці. Якщо він тебе послухає, то ти повернув собі брата. Якщо ж ні, то візьми ще одного або двох свідків із собою, щоб кожне зауваження було підтверджене устами ще двох або трьох свідків. Якщо ж він відмовиться вислухати, розкажи про все церкві. Якщо ж він і церкву не послухає, то стався до нього як до безбожника чи збирача податків. Істинно кажу вам: коли ви судитиме на землі, те буде судом Божим, а коли ви обіцятиме прощення тут на землі, то буде прощення від Господа. Тоді Петро підійшов до Ісуса й сказав: «Господи, скільки разів я маю прощати свого брата, коли він грішить проти мене, може, сім разів?» Ісус йому відповів: «Кажу тобі, що не лише сім разів. Ти мусиш прощати його навіть коли він согрішить проти тебе сімдесят сім разів! Отже, Царство Небесне подібне до царя, який вирішив упорядкувати рахунки зі своїми слугами. І як тільки він почав це робити, привели до нього боржника, який був винен десять тисяч талантів. Оскільки той не мав, чим сплатити борг, цар наказав продати його разом з жінкою, дітьми та майном, що той мав, аби повернути гроші. Тоді слуга впав на коліна і почав благати: „Зажди трохи і, клянуся, я поверну все!” І змилосердився цар, простив той борг і відпустив його. Коли слуга пішов, то знайшов одного зі своїх побратимів, який був винен йому сто динарів, схопив того за горло і сказав: „Поверни все, що винен мені!” Той упав на коліна й почав благати: „Зажди трохи, і я поверну все!” Але перший слуга відмовив, пішов і кинув його за грати на весь час, аж доки не сплатить борг. Коли інші слуги побачили, що сталося, то дуже обурились і пішли розповіли про все хазяїну. Цар покликав того слугу й мовив до нього: „Ти — негідний рабе! Я простив тобі весь твій борг, бо ти благав мене! То хіба ти не мусив так само виявити милосердя до свого побратима, як я це зробив?” І, розгнівавшись, він звелів покарати слугу і тримати у в’язниці, аж доки той не сплатить усе вповні. Ось як Мій Отець Небесний учинить з вами, якщо кожен з вас від усього серця не простить брата чи сестру свою». Скінчивши Свою розповідь, Ісус покинув Ґалилею і попрямував до землі юдейської по той бік Йордану. Та великий натовп ішов слідом за Ним, і Він зціляв усіх недужих. Підійшли до Ісуса кілька фарисеїв і, випробовуючи, запитали Його: «Чи дозволено чоловікові розлучитися з дружиною своєю байдуже з якої причини?» Отже, більше не буде їх двоє, а буде одна плоть, і нехай ніхто не роз’єднає тих, кого Бог з’єднав разом». Вони запитали: «Чому ж тоді Мойсей заповів, що чоловік може розлучитися з жінкою, давши їй розвідного листа?» Ісус на те відповів: «Мойсей дозволив вам розлучатися з жінкою через упертість сердець ваших, а спочатку цього не було. Кажу вам, що якщо чоловік розлучається зі своєю дружиною не через її розпусту й одружується з іншою жінкою, то він чинить перелюб». Тоді Його учні мовили до Нього: «Якщо такі справи, то й зовсім не варто одружуватися». На те Ісус відповів: «Не кожен може сприйняти це вчення, а лише ті, кому було Богом дано. Бувають такі чоловіки, які народилися скопцями, а ще бувають такі, яких люди зробили скопцями, та є ще й такі, котрі вирішили не одружуватися заради Царства Божого. Той, хто може сприйняти це вчення, нехай сприймає його!» Тоді люди привели до Ісуса малих дітей, аби Він, поклавши на них руки, благословив їх і помолився за них. Коли Його учні побачили це, вони почали дорікати їм. Ісус сказав: «Пустіть дітей до Мене і не зупиняйте їх, бо Царство Небесне належить таким, як вони». Ісус поклав на дітей руки, і благословивши їх, пішов звідти. Один чоловік підійшов до Ісуса і запитав Його: «Вчителю, що доброго мушу я зробити, аби успадкувати вічне життя?» На те Ісус мовив: «Чому ти Мене питаєш, що є добре? Ніхто не є добрим, крім Самого Бога. Але, якщо хочеш мати вічне життя, виконуй заповіді». І мовив чоловік до Нього: «Я завжди виконував усі ці заповіді. Чого мені ще бракує?» Тоді Ісус мовив: «Якщо хочеш бути досконалим, іди й продай все, що маєш, а що вторгуєш, роздай бідним, й матимеш ти багатство на Небі. Тоді приходь і слідуй за Мною». Та коли чоловік це почув, то глибоко засмутився, бо був він дуже багатий. Ісус звернувся до Своїх учнів: «Істинно кажу вам: тяжко буде багатому ввійти в Царство Боже! Ще кажу вам: легше верблюдові пройти крізь голчане вушко, ніж багатому ввійти в Царство Боже». Почувши це, учні Ісуса дуже здивувалися й запитали Його: «То хто ж тоді може бути спасенний?» Подивившись на них, Ісус відповів: «Це неможливо для людей, але не для Бога, бо для Нього немає нічого неможливого». Тоді Петро промовив до Нього: «Поглянь! Ми залишили все й пішли за Тобою! То що ми с того матимемо?» Тоді Ісус сказав: «Істинно кажу вам: коли настане новий світ, Син Людський зійде на престол слави Своєї, і ви, хто за Мною йшли, також сидітимете на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять племен ізраїльських. Кожний, хто залишив хату свою, братів, сестер, батька, матір, дітей або господарство своє заради імені Мого, одержить у сто разів більше, ніж залишив, а також успадкує вічне життя. Багато з тих, хто сьогодні перші, стануть останніми, а останні — першими». «Царство Боже подібне до господаря, який рано-вранці вийшов, щоб найняти робітників на свій виноградник. Домовившись про платню (по динару за день), він відіслав робітників до винограднику. Годині о дев’ятій ранку господар вийшов з дому і, проходячи повз ринок, помітив кількох чоловіків, які стояли без діла. Хазяїн сказав їм: „Ви також ідіть працювати до мого винограднику, і платня буде по справедливості”. І ті пішли. Він ще й ще раз виходив з дому — десь опівдні, а потім о третій годині дня, — і робив так само. О п’ятій пополудні господар знову вийшов і пішов туди. Побачивши кількох чоловіків, спитав їх: „Чому ви стоїте тут цілий день без діла?” Вони йому відповіли: „Бо ніхто нас не найняв”. Він їм каже: „Ви також ідіть працювати до мого винограднику”. Ввечері господар мовив до свого управителя: „Поклич робітників і заплати їм, спочатку останнім і так до перших”. Отже, всі найняті о п’ятій прийшли і одержали по динару. Коли ж перші підійшли, то думали, що одержать більше, але теж одержали по динару кожний. І відповів одному з них власник виноградника: „Друже, я не ображаю тебе. Хіба ти не погодився працювати за один динар? Візьми своє і йди додому. Я ж хочу дати цьому останньому стільки, скільки й тобі. Чи я не можу робити так, як вважаю за потрібне, з тим, що належить мені? Може, ти заздриш, що я щедрий?” Отак і в Царстві Небесному — останні будуть першими, а перші — останніми». Дорогою до Єрусалиму Ісус покликав Своїх учнів і наодинці мовив до них: «Ми йдемо до Єрусалиму. Там Сина Людського буде віддано до рук головних священиків та книжників. Вони засудять Його на смерть і віддадуть поганам. Ті збиткуватимуться з Нього, битимуть Його батогами, а потім розіпнуть на хресті, але на третій день Він воскресне з мертвих». Мати братів Зеведеєвих підійшла до Ісуса зі своїми синами. Вона вклонилась Йому і звернулася з проханням. Та Христос спитав: «Чого ти бажаєш?» А та відповіла: «Обіцяй мені, що мої два сини сядуть поруч з Тобою у Царстві Твоєму: один по праву руку від Тебе, а другий — по ліву». Тоді Ісус сказав: «Ви не розумієте, про що просите! Чи зможете ви випити чашу страждань, яку Я випити маю?» Вони відповіли: «Так, ми зможемо». Тоді Ісус сказав її синам: «Істинно кажу вам, ви вип’єте з чаші, яку Я питиму, але кому сидіти від Мене праворуч чи ліворуч — те не Мені вирішувати. Ці місця приготовані для тих, кого назве Отець Мій». Почувши це, інші десять учнів розгнівалися на двох братів. Тоді Ісус покликав їх до Себе і сказав: «Ви знаєте, що погани обирають правителів, які люблять показувати владу свою над людьми, а їхні намісники гноблять народ. Так само і Син Людський прийшов не для того, щоб Йому служили, а щоб Самому служити іншим й віддати життя Своє як викуп за багатьох». Коли Ісус, в супроводі Своїх учнів, йшов з Єрихона, великий натовп слідував за ними. Край дороги сиділи два сліпці, і почувши, що Ісус проходить повз них, загукали: «Господи, Сину Давидів, змилуйся над нами!» Люди почали докоряти їм, щоб ті замовкли, але вони гукали ще голосніше: «Господи, Сину Давидів, змилуйся над нами!» Тоді Ісус зупинився й мовив до них: «Що ви хочете, щоб Я зробив для вас?» І ті відповіли: «Господи, ми хочемо знову бачити». Ісус змилувався і торкнувся їхніх очей. Тієї ж миті вони прозріли й пішли за Ним. А якщо хтось запитає вас: „Для чого ви відв’язуєте його?” — то ви мусите відповісти: „Віслючок потрібен Господу, але Він незабаром пришле його сюди”». Сталося так, щоб збулося сказане пророком: «Перекажіть дочці Сіона: „Поглянь! Твій Цар іде до тебе! Він покірливий їде верхи на ослиці, так, на віслючку, народженому від в’ючної тварини”». Отож учні пішли й зробили, як Він велів. Вони привели ослицю з віслючком, поклали на них свій одяг, а Ісус сів верхи. Багато людей стелили на дорозі свій одяг, а інші — зелене віття, зрізане з дерев. Люди в натовпі, які йшли попереду й позаду Нього, вигукували: «Осанна синові Давида! Благословенний Той, Хто приходить в ім’я Господнє! Осанна Богу на Небі!» Коли Ісус увійшов до Єрусалиму, все місто заворушилося, всі розпитували: «Хто це такий?» А з натовпу відповідали: «Це Ісус, пророк із Назарета, що в Ґалилеї». Зайшовши у двір храму, Ісус почав виганяти звідти усіх, хто щось там продавав або купував. Він перевертав столи мінял та лави тих, хто продавав голубів. Ісус говорив їм: «У Святому Писанні сказано: „Мій храм буде домом молитви, а ви перетворили його на розбійницьке кубло!”» І підійшли до Нього у дворі храму сліпі й криві, й Ісус зцілив їх. Коли головні священики та книжники побачили дива, здійснені Ним, і дітей, які вигукували: «Хвала Тобі, Сину Давидів!» — то сильно розлютилися й сказали Йому: «Ти чуєш, що ці діти гукають?» Ісус відповів їм: «Так, Я чую. Хіба не читали ви: „В уста дітей та немовлят Ти вклав слова похвали?”» Тоді Він покинув їх і пішов з Єрусалиму до Віфанії і там заночував. Рано-вранці, повертаючись до Єрусалиму, Ісус дуже зголоднів. Побачивши фіґове дерево край дороги, Він підійшов до нього, але не знайшов на ньому нічого, крім самого листя. Тоді ж Ісус мовив до нього: «Нехай же повік більше не буде плодів на тобі!» І дерево враз всохло. Побачивши це, учні здивувалися й запитали: «Як могло дерево вмить всохнути?» Ісус відповів: «Істинно кажу вам: коли матимете ви віру і не сумніватиметесь, що збудеться те, чого ви просите, то зможете не лише зробити те, що Я з цим деревом, але й якщо скажете цій горі: „Зруш з місця і впади в море”, — то й те неодмінно збудеться. Якщо ви вірите, то отримаєте усе, що проситимете в молитві». Коли Ісус прийшов до двору храму й почав навчати людей, головні священики й старійшини підійшли до Нього й запитали: «Скажи нам, чиєю владою Ти все це робиш? Хто дав Тобі владу таку?» У відповідь Ісус сказав: «Я також хочу поставити вам запитання, і якщо ви дасте Мені відповідь, тоді й Я скажу вам, чиєю владою Я все це роблю. Скажіть Мені: Іоанове хрещення прийшло від Господа чи від людей?» Головні священики та юдейські лідери почали радитися поміж собою, що відповісти, міркуючи: «Якщо ми скажемо, що воно від Господа, то Він спитає: „Чому ж тоді ви не повірили Іоану?” А якщо скажемо, що воно від людей, то народ розгнівається на нас. (Вони боялися людей, адже народ вважав, що Іоан був справді пророком)». Тож вони відповіли Ісусові: «Ми не знаємо, звідки прийшло Іоанове хрещення». Тоді Ісус мовив до них: «Отож і Я вам не скажу, чиєю владою Я все це роблю». «От як ви вважаєте: один чоловік мав двох синів. Підійшов він до старшого, та й каже: „Сину, йди сьогодні працювати у винограднику”. А той йому у відповідь: „Не хочу”. Але потім передумав і пішов. Тоді підійшов батько до іншого сина та й попросив те ж саме. Той каже: „Добре, я піду”, — але не пішов. Котрий з них зробив те, що батько хотів?» Ісусові відповіли: «Старший син». Тоді Він мовив: «Істинно кажу вам: збирачі податків та повії потраплять до Царства Божого поперед вас. Кажу так, бо Іоан Хреститель прийшов праведним шляхом, та ви йому тоді не повірили, а збирачі податків та повії повірили! Ви ж, навіть побачивши це, все одно не розкаялися й не повірили йому». «Послухайте ще одну притчу. Був собі один чоловік, який посадив виноградник. Навколо нього поставив огорожу, викопав яму для давильні й звів башту. Потім здав виноградник в оренду та й поїхав собі мандрувати. Як настала пора, він послав слуг до виноградарів по свою частину врожаю. Але орендарі схопили їх: одного побили, другого вбили, а ще одного закидали камінням. Ще раз господар послав слуг своїх, та вже більше ніж уперше, але й з тими вчинили так само. Нарешті послав він до них свого сина, міркуючи: „Вони неодмінно поважатимуть сина мого!” Та побачивши господаревого сина, орендарі сказали одне одному: „Це — спадкоємець! Давайте вб’ємо його, то й спадщина буде наша!” Тож вони схопили сина господаря, викинули його з виноградника і вбили. Коли власник виноградника прийде туди, що йому зробити з тими орендарями?» Тоді головні священики й старійшини відповіли Ісусові: «Він, неодмінно, вб’є тих злих людей, а виноградник здасть іншим орендарям, які сплатять його частку, коли настане час збирати врожай». На те Ісус сказав: «Хіба не читали ви у Святому Писанні: „Той камінь, що будівельники відкинули, став наріжним каменем. Так Господь зробив, та дивовижно це для нас”. Отже, кажу Я вам: Царство Боже буде відібране у вас, і здобудуть його люди, які живуть згідно з Царством Господнім. Той, хто впаде на цей камінь, розіб’ється, а на кого цей камінь впаде, той буде розчавлений». І знову Ісус почав розповідати людям притчі. Він казав: «Царство Боже подібне до царя, який справляв весілля свого сина. Він послав слуг, щоб вони покликали запрошених, але ті не хотіли приходити. Він знову послав слуг сказати усім запрошеним: „Слухайте! Все вже приготовано для весілля, бичків та іншу худобу вже забито, і страви вже на столі. Приходьте на весілля!” Але ніхто на те не звернув уваги, і всі розійшлися — один повернувся до роботи в полі, другий до інших справ. Всі інші, котрі були запрошені, схопили царських слуг, познущалися з них, а потім убили. Тоді цар розгнівався й послав своє військо, і покарав убивць, а їхнє місто спалив. І сказав цар своїм слугам: „Усе готове для весілля, але ті, хто були запрошені, не гідні бути на ньому. Отже, вийдіть на вулиці й на кожному куті запрошуйте кого побачите”. Тоді слуги пішли й запросили всіх, кого побачили: як добрих, так і лихих людей. Весільна зала була повна гостей. Тоді цар наказав своїм слугам: „Зв’яжіть йому руки й ноги та й киньте у темряву, де тільки ридання і скрегіт зубів від болю. Бо багато покликаних, але мало вибраних”». Тоді фарисеї пішли й почали радитись між собою, як би зловити Ісуса на слові. Вони послали до Ісуса своїх учнів разом з іродіанцями, які мовили таке до Нього: «Вчителю, ми знаємо, що Ти — чоловік чесний, правдиво наставляєш на шлях Божий, і не зважаєш на те, хто і що про Тебе подумає, бо не дивишся на чин та звання людей. Тож скажи нам, як ти вважаєш, чи справедливо сплачувати податки цезареві, чи ні?» Їхні підступні наміри були відомі Ісусові, тож Він на те відповів: «Лицеміри! Навіщо ви перевіряєте Мене, аби зловити Мене на слові? Покажіть Мені динар, яким ви сплачуєте податки». Коли вони принесли динар, Ісус запитав: «Хто тут зображений й чиє ім’я викарбуване на монеті?» Вони відповіли: «Цезареве». Тоді Ісус і каже: «Тож віддайте цезарю — цезареве, а Богу — Боже». Почувши таку відповідь, вивідники були вражені й, залишивши Ісуса, пішли собі геть. Того ж дня декілька саддукеїв (вони стверджують, буцімто ніякого воскресіння з мертвих не буде взагалі) прийшли до Ісуса й спитали Його: «Вчителю, Мойсей заповів нам: „Якщо чоловік помре бездітний, то його брат мусить взяти шлюб з жінкою померлого і народити з нею дітей, аби продовжити рід свого брата”. От було собі семеро братів. Перший одружився і скоро помер, та через те, що в нього не було дітей, другий брат узяв шлюб із тією жінкою. Те ж саме трапилося й з третім, а потім і з усіма сімома — вони померли, не залишивши дітей. Останньою померла жінка. Отже, в майбутньому житті, після воскресіння, чиєю дружиною вона буде, адже всі семеро мали шлюб з тією жінкою?» Ісус сказав: «Звісно, причиною вашої помилки є те, що ви не знаєте ні Святого Писання, ані сили Божої. Адже, коли люди повстануть із мертвих, вони не одружуватимуться, ані заміж виходитимуть. Вони будуть подібні до Ангелів Небесних. А щодо воскресіння з мертвих, то хіба ви не читали Божих слів, сказаних вам? Господь сказав: „Я — Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова”. Господь є Богом живих а не мертвих. Тож усі вони — живі». Коли люди почули це, то були вражені Його наукою. Почувши, як Ісус Своєю відповіддю примусив замовкнути саддукеїв, фарисеї зібралися разом. Один із них, знавець Закону Мойсея запитав, випробовуючи Ісуса: «Вчителю, яка заповідь Закону є найважливішою?» Ісус відповів: «„Люби Господа Бога свого всім серцем, усією душею і розумом своїм”. Це перша і найголовніша заповідь. Є ще й друга заповідь, подібна до цієї: „Любіть ближнього свого, як себе самого”. Увесь Закон і вчення пророків спираються на ці дві заповіді». Тоді Ісус звернувся до всіх фарисеїв, які зібралися там: «Що ви думаєте про Христа? Чий Він Син?» Вони відповіли: «Давидів Син». Ісус сказав: «Як же тоді Давид, якого надихнув Дух Святий, назвав Його Господом, коли казав: „Господь Бог мовив до Господа мого: Сядь по праву руку від Мене, доки не покладу Я ворогів Твоїх до ніг Твоїх ”. Тобто сам Давид називав Христа „Господом”. То як же Він може бути Сином Давидовим?» Але ніхто Ісусу на те нічого не міг відповісти, і відтоді ніхто не наважувався Його про щось питати. Тоді Ісус промовив до народу і Своїх учнів: «Книжники та фарисеї мають повноваження тлумачити Закон Мойсеїв. То ж ви робіть усе і дотримуйтеся всього, чого вони навчають, та не робіть того, що вони вчиняють. Бо вони лише говорять про Закон, але самі його не виконують. Вони встановлюють суворі правила, котрих важко дотримуватися, кладуть цей тягар на плечі людей і примушують нести його, та самі не хочуть і пальцем поворухнути, щоб полегшити ту ношу. Всі їхні діяння — про людське око. Вони роблять більшими свої філактерії та довшими китиці на вбранні своєму. Вони полюбляють, щоб у них були найпочесніші місця на бенкетах і найповажніші місця в синагогах. Вони також полюбляють, щоб їх шанобливо вітали на базарах, й щоб називали їх вчителями. Не дозволяйте, щоб звали вас вчителями, бо один у вас Вчитель, а всі ви — лише брати та сестри. Не називайте нікого на землі отцем своїм, бо лише один Отець у вас — на Небі. Так само хай не звуть вас господарями, бо лише один у вас Господар — це Месія. Але найбільшим серед вас має бути слуга ваш. І хто підносить себе, вихваляючись, той буде принижений, а хто принижує себе, того буде піднесено. Горе вам, лицеміри, книжники та фарисеї! Ви зачиняєте людям двері до Царства Божого. Самі ви не входите до нього і не даєте ввійти тим, хто заслуговує. [Горе вам, лицеміри, книжники та фарисеї! Ви грабуєте вдовині хати, при тому подовгу молячись про людське око. За те вам кара буде ще більша]. Горе вам, лицеміри, книжники і фарисеї! Ви йдете землями, пливете морями, щоб залучити на свій бік хоча б одного прихильника, а коли навчите його, то робите його вдвічі гіршим за себе, і разом ви заслуговуєте на пекло. Горе вам, сліпі поводирі, які кажуть: „Якщо хто клянеться храмом, то це нічого не означає, а якщо клянеться золотом, що в храмі, то мусить виконати обіцянку”. Ви нерозумні сліпці! Що важливіше — золото, чи храм, що освячує його? Ви кажете: „Якщо хтось вівтарем клянеться, то це нічого не означає, а якщо клянеться дарами, що на ньому, то мусить виконати обіцяне”. Сліпці! Що важливіше — дари, чи вівтар, що освячує їх? Отже, якщо хто клянеться вівтарем, той клянеться й дарами, що на ньому. Якщо хтось клянеться храмом, то також клянеться і Тим, Хто перебуває в ньому. Якщо хтось клянеться небом, то клянеться і престолом Господнім і Тим, Хто сидить на ньому. Горе вам, лицеміри, книжники і фарисеї! Ви віддаєте Богу десяту частину від усього, що маєте, навіть урожаю м’яти, кропу та тмину, але нехтуєте більш важливим ученням Закону: справедливістю, милосердям та вірністю. Слід виконувати головніше, не забуваючи й про інше. Сліпі поводирі! Ви виціджуєте комаху, а потім ковтаєте верблюда! Горе вам, лицеміри, книжники та фарисеї! Ви миєте свої чашки й миски ззовні, а всередині вони наповнені тим, що ви придбали, ошукуючи ближніх та потураючи своїм примхам. Сліпі фарисеї! Спершу помийте чашки і миски свої зсередини, щоб були вони чисті з обох боків. Горе вам, лицеміри, книжники й фарисеї! Ви подібні до тієї могили, що гарно пофарбована ззовні, а всередині повна кісток мерців і різноманітних нечистот. Отак і ви позірно показуєте, що зовні ви справедливі, а насправді, повні лицемірства й беззаконня. Отже, ви свідчите проти себе тим, що ви є сини вбивць пророків. Тож доводьте до кінця справу ваших предків! Ви, виплодки зміїні! Як можете ви уникнути покарання пеклом? Слухайте! Я посилаю до вас пророків, мудреців та книжників. Деяких ви вб’єте і розіпнете; інших битимете батогами в синагогах і переслідуватимете з міста до міста. Бути вам винними за всю кров невинну, пролиту на землі: від крові праведного Авеля до крові Захарії, сина Варахії, якого ви вбили між святилищем храму та вівтарем. Істинно кажу вам: кара за все це ляже на людей цього покоління». «О, Єрусалиме, Єрусалиме, який вбиває пророків і кидає каміння в посланців Всевишнього! Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх разом, мов та квочка курчат своїх під крило, але ти відмовився! Коли Ісус вийшов з подвір’я храму і пішов далі, до Нього підійшли учні, щоб показати Йому храмові будівлі. Та Ісус сказав їм: «Чи бачите ви всі ці споруди? Істинно кажу вам: у майбутньому, каменя на камені тут не залишиться: все буде зруйноване». Згодом, коли Ісус знаходився на Оливній горі, учні Його прийшли і наодинці спитали Ісуса: «Скажи нам, коли це станеться? І яке буде знамення Твого повернення й приходу кінця світу?» У відповідь Ісус мовив до них: «Стережіться, щоб ніхто вас не обдурив. Бо чимало прийде людей, які користуватимуться іменем Моїм, кажучи: „Я — Христос”, — і багатьох вони обдурять. Як почуєте ви відлуння близьких боїв, та дізнаєтеся про віддаленні битви, не лякайтеся; це неодмінно має статися, але це ще не кінець. Народ повстане проти народу, а царство — проти царства. Прийде голод, й землетруси траплятимуться в різних кінцях світу. Та все це буде лише початком мук і страждань, то лише перші перейми, на зразок тих, що жінка має під час пологів. Люди пойдуть проти вас, та віддадуть на страждання і смерть. Вас ненавидітимуть усі народи за те, що ви йшли за Мною. В той час багато людей зневіриться та відцурається своєї віри. Вони зраджуватимуть і ненавидітимуть одне одного. І з’явиться багато лжепророків, й обдурюватимуть багатьох людей. Через те, що запанує беззаконня, любов у багатьох віруючих охолоне. Але той, хто витерпить усе до кінця, врятується. І ця Добра Звістка, Євангелія про Царство Боже, проповідуватиметься по всьому світі як свідчення для всіх народів. Отоді настане кінець». Найтяжче буде в ті дні вагітним жінкам та матерям із немовлятами на руках! Моліться, аби хоч не взимку те трапилося, та не в суботу, бо то буде такий жах, якого світ не бачив від самого свого початку. Та у всі прийдешні часи — ніколи більше такого не буде. І якби не Божа воля скоротити ті жахливі дні, то жоден не врятувався б. Господь скоротив дні ті тільки заради обранців Своїх. І якщо у ті дні хтось скаже вам: „Дивіться! Ось Христос!” або „Ось Він!” Не вірте тому. Бо чимало лжехристів та лжепророків з’явиться тоді. Вони показуватимуть знамення й творитимуть дива, намагаючись обдурити обраних Господом, якщо це можливо. То ж стережіться! Я попередив вас заздалегідь. Якщо хтось скаже вам: „Погляньте! Христос там, у пустелі!” — то не йдіть туди. Або якщо скажуть: „Дивіться! Він знаходиться в одній з віддалених кімнат”, — не вірте їм. Коли Син Людський прийде, кожний побачить Його пришестя, подібно спалаху блискавки, котрий можна побачити звідусіль. Туди, де є мертвечина, злітаються стерв’ятники, яких видно здалека. Одразу ж після того лиха, ось що відбуватиметься: сонце затьмариться, і місяць перестане світити, зірки впадуть з небес, а всі небесні тіла зміняться. І тоді на небі з’явиться знамення про прихід Сина Людського. І ридатимуть усі народи землі, коли побачать Сина Людського, Який йтиме по хмарах небесних з великою силою та славою. Сурмитимуть голосно сурми, і пошле Він Ангелів Своїх, аби зібрали вони всіх обраних людей з усіх кінців світу. Навчіться мудрості слухаючи притчу про фіґове дерево: як тільки на ньому з’являється тендітне гілля й розбруньковується молоде листя, ви знаєте, що літо вже близько. Так само й ви, коли побачите всі ці події, про які Я що вам щойно казав, знайте: час настає, він уже на порозі. Істинно кажу вам: усе це станеться ще за життя цього покоління. Навіть якщо небо і земля знищені будуть, слова Мої не зникнуть ніколи». «Коли той день і та година настануть, про те невідомо нікому: ні Ангелам Небесним, ані Синові — лише один Отець знає. Як це було за часів Ноя, так буде і в годину пришестя Сина Людського. Як це було в дні перед потопом: люди їли, пили, одружувалися, віддавали до шлюбу своїх дітей, аж до того дня, доки Ной не ввійшов в свій ковчег. І ніхто нічого не знав, доки потоп не знищив їх усіх. І станеться так само в час пришестя Сина Людського. У той час двоє чоловіків працюватимуть у полі: одного з них буде взято, а другий залишиться. Дві жінки разом молотимуть зерно на жорнах: одну з них буде взято, а друга залишиться. Тож будьте готові, оскільки не знаєте, якого дня Господь прийде. І пам’ятайте, що якби господар знав, о котрій годині вночі прокрадеться злодій, то пильнував би й не дозволив тому вдертися до хати. Ось чому й вам слід бути напоготові, бо Син Людський прийде тоді, коли ви Його не чекатимете». «Хто є вірним і розсудливим слугою, якого господар поставив над усіма іншими слугами, щоб він вчасно годував їх? Щасливий той слуга, якого хазяїн застане в ту мить, коли він саме виконуватиме свій обов’язок! Істинно кажу вам, що господар призначить його управляти своїм маєтком. Але господар слуги прийде того дня, коли той його не чекатиме, і тієї години, що слуга не сподіватиметься. Господар жорстоко покарає його і призначить йому місце серед лицемірів, де чутно буде лише ридання і скрегіт зубів від болю». «Того дня Царство Боже буде подібне до десятьох дівчат, які взяли свої світильники й вийшли назустріч нареченому. П’ятеро з них були легковажні, а інші п’ятеро — розумні. Легковажні взяли світильники та забули олію для них. Розумні ж разом із світильниками прихопили й олію в глечиках. Оскільки наречений забарився, вони почали дрімати і позасинали. Опівночі хтось загукав: „Дивіться! Он наречений іде! Зустрічайте його!” Тієї ж миті усі дівчата підхопилися й приготували свої світильники. І легковажні попросили в розумних: „Дайте нам трохи олії. Наші світильники гаснуть!” Але у відповідь ті мовили: „Не можемо, бо на всіх не вистачить. Краще йдіть і придбайте собі у крамаря”. Поки ті ходили купувати олію, з’явився наречений, і дівчата, які залишилися й були готові, вирушили з ним на весілля. Коли ж вони прийшли, то зачинили за собою двері. Зрештою з’явилися й ті дівчата, які ходили по олію, і кажуть: „Господарю! Господарю! Відчини нам двері!” Але той відповідає: „Істинно кажу вам: я вас не знаю!” Отже, будьте пильними, бо вам не відомий день і час, коли Син Людський прийде». «Царство Боже подібне до того чоловіка, який перш ніж рушити в подорож, покликав своїх слуг і доручив їм пильнувати своє майно. Так само зробив і той, який одержав два таланти. Він також вклав їх у справу й заробив ще два. А третій, який одержав один талант, пішов і закопав гроші в землю. Багато часу минуло, поки господар повернувся і зажадав їхнього звіту. Чоловік, який одержав п’ять талантів, приніс до господаря його п’ять талантів і ще п’ять зароблених, мовивши: „Господарю, ти доручив мені п’ять талантів, а ось іще п’ять, що я заробив”. Тоді той сказав йому на це: „Гарна праця, ти добрий і вірний слуга! Оскільки ти добре впорався з цією малою сумою, я доручу тобі велику. Іди й розділи разом зі мною цю радість”. Тоді підійшов той слуга, який одержав два таланти від свого господаря, і мовив: „Господарю, ти доручив мені два таланти, а ось іще два, що я заробив”. Хазяїн відповів йому на це: „Молодець! Ти добрий і вірний слуга! Ти добре впорався з цією малою сумою. Отже, я доручу тобі більшу. Іди й розділи зі мною цю радість”. І підійшов до нього той, який одержав один талант, і мовив: „Господарю, я знаю, що ти жорстокий. Збираєш урожай там, де нічого не садив, жнеш там, де нічого не сіяв. Тому я злякався і пішов та й закопав гроші в землю. Ось, забери своє!” У відповідь той мовив: „Ти поганий і ледачий слуга! Знаєш, що я збираю врожай там, де не садив, і жну там, де не сіяв. Тобі слід було пустити гроші в обіг, то ж повернувшись, я б і своє одержав, і прибуток мав. Заберіть у нього талант і віддайте тому, хто має десять. Кожному, хто має, додасться ще більше і матиме він надміру, а у того, в кого нічого не має, відніметься і той дріб’язок, що йому належить. Нікчемного слугу киньте геть в темряву кромішню, туди, де плач і скрегіт зубів від болю”». «Коли Син Людський прийде у славі Своїй з усіма Ангелами Своїми, Він сяде на троні Своєму величному. І тоді зберуться перед Ним усі народи, і Він розділить людей, як пастух відділяє овець від кіз у стаді своєму. Він збере овець праворуч від себе, а кіз — ліворуч. І тоді Цар промовить до тих, хто праворуч: „Прийдіть, благословенні Отцем Моїм і успадкуйте Царство, призначене вам від дня створення світу. І тоді праведні запитають: „Господи, коли це ми бачили Тебе голодним і нагодували, а спраглого напоїли? Коли це було, щоб ми перехожому Тобі дали притулок, а нагого вдягнули? Коли ми бачили Тебе недужим, і коли це Ми приходили до Тебе у в’язницю?” Тоді Цар відповість їм: „Істинно кажу вам: все, що ви робили для когось із найменших братів Моїх, ви це робили для Мене”. Тоді скаже Цар до тих, хто буде ліворуч від Нього: „Геть від Мене, ви, прокляті, геть у вогонь вічний, що приготований дияволові та його ангелам. Це вам покарання за те, що голодного Мене ви не нагодували, а спраглого не напоїли. Перехожому Мені не дали притулку, а нагому не дали ніякої одежини. Коли ж Я був хворий і у в’язниці, ви не подбали про Мене”. І тоді вони у відповідь скажуть: „Господи, коли таке було, щоб ми Тебе бачили голодним чи спраглим, перехожим мандрівником чи нагим, хворим чи ув’язненим — і не допомогли Тобі?” А Він їм на те: „Істинно кажу вам: щоразу, коли ви відмовляли в допомозі одному з братів Моїх найменших, ви відмовляли й Мені”. І приймуть тоді всі неправедні вічну кару, а праведні — вічне життя». Коли Ісус закінчив говорити, Він звернувся до Своїх учнів: «Ви знаєте, що через два дні Пасха, і Сина Людського буде віддано ворогам, щоб Його розіп’яли на хресті». При тому вони говорили: «Тільки це не можна робити на свята, бо народ може збунтуватись». Побачивши це, учні Ісуса розсердилися й мовили: «Навіщо таке марнотратство? Це мирро можна було б дорого продати, а гроші роздати бідним». Ісус знав, про що вони говорять, і сказав: «Навіщо ви докоряєте цій жінці? Вона зробила добре діло для Мене. Адже бідні завжди будуть з вами, а Я — ні. Помазавши запашною олією тіло Моє, вона приготувала Мене до похорону. Істинно кажу вам: відтепер хоч би де проповідувалась у світі Євангелія, люди завжди будуть згадувати про те, що зробила ця жінка». З тієї миті Юда почав шукати слушної нагоди, аби видати їм Ісуса. Першого дня свята Прісних Хлібів Ісусові учні запитали Його: «Де б Ти хотів, щоб ми приготували Тобі Пасхальну вечерю?» Ісус відповів: «Ідіть у місто до одного чоловіка, якого Я вам назву, й передайте йому, що Вчитель каже так: „Час, призначений Мені, наближається. Я їстиму Пасхальну вечерю зі Своїми учнями у твоїй оселі”». Учні зробили так, як Він наказав, і приготували Пасхальну вечерю. Увечері Ісус сидів за столом з дванадцятьма учнями Своїми. І коли вони їли за столом, Ісус сказав: «Істинно кажу вам: один із вас, хто зараз знаходиться тут зі Мною, зрадить Мене». Всі учні дуже засмутилися й почали питати Його: «Напевне, це не я, Господи?» Ісус відказав їм: «Той, хто опустив руку в чашу разом зі Мною і зрадить Мене. Син Людський прийме страждання, як і було написано про Нього у Святому Писанні. Та горе тому, хто видасть Сина Людського на смерть! Краще б йому було зовсім не народжуватися». Юда, який збирався зрадити Ісуса, також озвався: «Напевне, це не я, Вчителю!» Тоді Ісус відповів йому: «Так, це ти!» За вечерею Ісус узяв хлібину, та віддавши дяку Господу, благословив її. Після того Він розломив хліб і роздав Своїм учням зі словами: «Візьміть хліб цей і їжте його. Це тіло Моє». Істинно кажу вам, що Я не питиму більш від плоду лози виноградної аж до того дня, коли Ми разом питимемо молоде вино в Царстві Отця Мого». І заспівавши хвальну пісню Богові, вони вирушили на Оливну гору. І сказав Ісус учням Своїм: «Усі ви втратите віру в Мене цієї ночі. Кажу так, бо написано у Святому Писанні: „Як ударю пастуха, то й вівці порозбігаються”. Але коли Я воскресну з мертвих, то піду до Ґалилеї та дістануся того міста раніше за вас». Але ж Петро відповів: «Навіть якщо всі втратять віру в Тебе, я ніколи не втрачу!» Тоді Ісус мовив йому: «Істинно кажу тобі: цієї ж ночі, ще до того, як півень проспіває, ти тричі зречешся Мене». Та Петро наполягав: «Навіть якщо я маю вмерти разом з Тобою, я ніколи не зречуся». І всі інші учні мовили те ж саме. Тоді Ісус та Його учні прийшли до місцевості, що називалася Ґефсиманією. І сказав Він учням Своїм: «Посидьте тут, поки Я піду помолюся». Він узяв з собою Петра та двох синів Зеведеєвих. Ісус почав сумувати й журитися, мовлячи учням своїм: «Душа Моя переповнена смертельної скорботи. Зостаньтесь тут і попильнуйте зі Мною». І відійшовши трохи подалі, Він упав долілиць і почав молитися: «Отче Мій, якщо це можливо, хай обмине Мене ця чаша страждань. Але хай збудеться не те, чого Я хочу, а те, чого Ти бажаєш». Повернувшись до Своїх учнів, Ісус побачив, що вони сплять. І звернувся тоді Ісус до Петра: «Хіба ж не могли ви лише однієї години не спати? Не спіть і моліться, щоб не піддатися спокусам, бо дух ваш прагне, а тіло — немічне». І знову Ісус відійшов убік і почав молитися: «Якщо ж не обмине ця чаша страждань Мене, якщо доведеться Мені пити з неї, то нехай збудеться воля Твоя!» Коли Ісус повернувся до учнів, то знову побачив, що вони сплять, бо повіки їхні поважчали. Ісус залишив їх утретє і, відійшовши осторонь, знову молився про те ж саме. Коли Він повернувся до учнів Своїх, то мовив: «Ви все ще спите та відпочиваєте? Час настав, коли Сина Людського віддадуть до рук грішників. Вставайте! Ходімо! Дивіться, ось зрадник Мій наближається!» Поки Ісус це казав, з’явився Юда, один з дванадцятьох апостолів, а з ним разом і великий натовп з мечами та палицями. Цих людей послали головні священики та старійшини. Юда пообіцяв подати їм знак, кажучи: «Той, кого я поцілую, і є Ісус. Заарештуйте Його». Тож він підійшов до Ісуса й, мовивши: «Вітаю Тебе, Вчителю», — поцілував Його. Ісус сказав йому: «Друже, роби те, заради чого прийшов». Тоді деякі чоловіки з натовпу схопили Ісуса і взяли Його під варту. Та один із тих, хто був з Ісусом, вихопив свого меча і, вдаривши слугу первосвященика, відтяв йому вухо. Але Ісус сказав йому: «Вклади меча свого назад до піхов, бо той, хто береться за меч, від меча й загине. Напевно відомо тобі, що Я можу попросити Отця Мого, і Він одразу дасть Мені хоч цілих дванадцять легіонів Ангелів. Та якщо Я так зроблю, то не збудеться тоді те, що було написане у Святому Писанні». Потім Ісус звернувся до натовпу зі словами: «Ви прийшли, щоб схопити Мене, як розбійника, з мечами та палицями. Я ж щодня сидів з вами у храмі навчаючи людей, та ви не заарештували Мене. Однак все це сталося, щоб збулося написане пророками». Тоді всі учні залишили Його і повтікали геть. Ті люди, які схопили Ісуса, відвели Його до хати первосвященика Каяфи, у якого зібралися книжники та старійшини. А Петро, тримаючись віддалік, йшов за Ісусом аж до самого помешкання первосвященика. Увійшовши до подвір’я, він сів разом зі слугами, щоб побачити, що станеться надалі з Ісусом. Головні священики й весь Синедріон намагалися вишукати свідчення проти Ісуса, щоб засудити Його на смерть. І тоді встав первосвященик і запитав Ісуса: «Чому Ти не відповідаєш? Скажи нам, чи є правдою всі оті звинувачення, що ці люди свідчать проти Тебе?» Та Ісус мовчав. Первосвященик наполягав: «Заклинаю Тебе владою Господа Живого, правду скажи нам, чи Христос Ти, Син Божий?» І відповів Йому Ісус: «Так, це Я. Та ось вам Мої слова: в майбутньому, побачите ви Сина Людського, Який сидітиме праворуч від Господа Всевишнього. І наближатиметься Він в хмарах небесних». Почувши це, первосвященик у гніві роздер на собі одяг і сказав: «Він зневажає Бога! Ніяких свідчень нам більше не треба! Ви всі чули, як Він ганьбить Всевишнього! Що скажете на це?» І всі разом гукнули: «Він винен і заслуговує на смерть!» Тим часом, Коли Петро сидів на подвір’ї, до нього підійшла одна з служниць первосвященика й сказала: «Ти також був з Ісусом Ґалилеянином». Та Петро заперечував, мовивши перед усіма: «Я не знаю, про що ти говориш!» Сказавши це, він подався до виходу з подвір’я, та коли ж він підійшов до воріт, його помітила інша жінка й гукнула до всіх: «Цей чоловік був з Ісусом Назаретянином!» І знову Петро заперечив цьому: «Клянуся Господом Всевишнім, Я не знаю Цього Чоловіка!» Але негайно люди, які стояли осторонь підійшли до нього і мовили: «Безперечно, ти один із них, адже твоя вимова виказує тебе». Петро почав божитися та присягатися: «Клянуся Господом Всевишнім, Я не знаю Цього Чоловіка!» І тієї ж миті проспівав півень. І згадав Петро, про що Ісус казав йому: «Перш ніж проспіває півень, ти тричі зречешся Мене». Тоді він пішов геть, гірко ридаючи. Вранці наступного дня всі головні священики разом зі старійшинами зустрілися й прийняли рішення вбити Ісуса. Вони зв’язали Його й повели до прокуратора, щоб передати Його до рук Пилата. На той час Юда, який зрадив Ісуса, побачивши, що Ісуса було оголошено винним, розкаявся у вчиненому й повернув тридцять срібняків головним священикам і старійшинам. Він сказав: «Я згрішив, видавши Невинного на смерть». «Що нам до того? — Відповіли йому. — Це твоя справа!» І він кинув ті срібні гроші у храмі, пішов і повісився. Головні священики, піднявши монети, мовили: «По Закону не годиться класти ці гроші до скарбниці, бо це плата за пролиту кров». Тоді, порадившись, вони придбали на ті гроші шматок землі, що звався Гончарним полем, щоб ховати на ньому чужинців. Ось чому те поле й досі зветься Кривавим Полем. Коли Ісус представ перед прокуратором, Пилат спитав Його: «Ти — Цар юдейський?» На що Ісус відповів: «Так, це Я. Але ж ти сам це сказав». А коли головні священики й старійшини почали перед Пилатом звинувачувати Ісуса, Він не вимовив жодного слова. Тоді Пилат знову спитав Його: «Хіба ж Ти не чуєш усі ці звинувачення проти Себе?» Але Ісус і слова не відповів на жодне із звинувачень. І це дуже здивувало Пилата. Кожного року, під час Пасхи, Пилат, за звичаєм, відпускав на волю одного з приречених злочинців, за якого просив народ. На той час у в’язниці сидів відомий злочинець на ім’я Варавва. Тож, коли зібрався натовп, Пилат запитав: «Кого ви хочете, щоб я відпустив для вас: Варавву чи Ісуса, Який зветься Христом?» Пилат знав, що головні священики і старійшини віддали Ісуса прокуратору, тільки тому, що заздрили Йому. Коли Пилат засідав у суді, його дружина прислала слугу переказати йому: «Ти не повинен нічого робити Цьому невинному, бо я бачила про Нього сон цієї ночі і була засмучена весь день». Але головні священики й старійшини підбурювали натовп просити Пилата звільнити Варавву і засудити Ісуса до страти. І через те, коли правитель запитав усіх: «Кого з цих двох ви хочете звільнити?» Ті відповіли: «Варавву!» Тоді знову Пилат звернувся до них: «Що ж мені робити з Ісусом, Який зветься Христом?» У відповідь натовп загукав: «Розіп’яти Його!» «За що? — Запитав Пилат. — Який на Ньому злочин?» Тоді всі ще дужче загорлали: «Нехай Його розіпнуть на хресті!» Пилат, побачивши, що він нічого не вдіє, і що натовп може вибухнути невдоволенням, узяв трохи води й умив руки перед народом, мовивши: «Я не винен у Його смерті. Вирішуйте самі!» У відповідь з натовпу вигукнули: «Нехай кров Його буде на нас і наших дітях!» І тоді він відпустив Варавву, а Ісуса наказав побити батогами, та опісля віддав Його на розп’яття. Пилатові воїни відвели Ісуса до палацу, де був правитель, і там зібрався цілий відділ солдат навколо Нього. Потім воїни забрали у Ісуса ціпок, та били Його тим ціпком по голові й плювали на Нього. А як скінчили вони знущатися й насміхатися з Ісуса, то зняли з Нього багряницю й, вбравши Ісуса у Його власний одяг, повели на розп’яття. Виходячи з міста, солдати зустріли одного киринеянина на ім’я Симон і примусили його нести хрест, що призначався для Ісуса. Коли ж вони прийшли до місця, що називалося Ґолґофа (це означає «Лобне місце»), то дали Ісусові випити вина, змішаного з жовчю. Та покуштувавши трохи, Він не став його пити. На хресті, над головою Ісуса, солдати прибили дощечку, на якій було написане офіційне звинувачення: це Ісус, Цар Юдейський. Разом із Ісусом були розіп’яті ще двоє розбійників: один праворуч, а другий ліворуч від Нього. Головні священики разом з книжниками та старійшинами також насміхалися з Ісуса, кажучи: «Він рятував інших, а Себе Самого врятувати не може! Якщо Він насправді є Царем ізраїльським, то нехай Він зараз зійде з хреста, і ми повіримо в Нього. Він вірить у Господа, тож нехай Всевишній зараз врятує Його, якщо Господь Його вподобав. Бо ж Він Сам сказав: „Я — Син Божий”». І навіть двоє злочинців, які були розіп’яті разом з Ісусом, і ті також ображали Його. Опівдні темрява настала на всій землі, і було так аж до третьої години. Біля третьої Ісус голосно закричав: «Елі, Елі, лема савахтані?» Що означає «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти покинув Мене?» Деякі з людей, які стояли поруч, почули це й заговорили між собою: «Він кличе Іллю!» Один чоловік швидко побіг, намочив губку оцтом і, настромивши її на тростину, дав Ісусові напитися. А інші казали: «Залиш Його! Подивимося, чи прийде Ілля Його рятувати». Ісус іще раз голосно скрикнув і помер. Тієї ж миті завіса в храмі розірвалася навпіл: від верху й до самого низу — й здригнулася земля, і скелі розкололися. І склепи відкрилися, й багато померлих людей Божих воскресло. І вийшовши зі своїх гробниць після Ісусового воскресіння, вони пішли до святого міста Єрусалиму і явилися багатьом людям. Коли центуріон і всі ті, хто стерегли з ним разом тіло Ісуса, побачили землетрус і все, що сталося, вони дуже перелякалися й мовили: «Цей Чоловік справді був Сином Божим!» Багато жінок спостерігали здалеку за всім, що трапилося. Вони супроводжували Ісуса від самої Ґалилеї й піклувалися про Нього. Серед них були Марія Маґдалена, Марія, мати Якова і Йосипа, та мати Якова і Іоана. Коли настав вечір, прийшов один багач з Ариматеї на ймення Йосип, який теж був учнем Ісуса. З’явившись до Пилата, він попросив віддати йому тіло Ісусове. Тож Пилат наказав воїнам віддати Його Йосипові. Марія Маґдалена та інша Марія залишилися сидіти біля гробниці. Наступного дня після п’ятниці головні священики й фарисеї зустрілися з Пилатом. Вони мовили до прокуратора: «Шановний, ми пригадали, що Той обманщик, ще коли був живий, сказав: „Я воскресну з мертвих через три дні”. Віддай наказ, щоб добре стерегли гробницю, поки не настане третій день, щоб Його учні не могли прийти й викрасти тіло, а тоді казати всім: „Він воскрес із мертвих”. Бо цей останній обман буде ще гірший від першого». Тоді Пилат відповів: «Ви можете взяти вартових. Ідіть і охороняйте, як знаєте». Тож вони пішли стерегти гробницю та запечатали вхід, й залишили коло нього воїнів. Коли минула субота, на світанку, першого дня тижня, Марія Маґдалена з іншою Марією прийшли подивитися на гробницю, де було поховано Ісуса. У цей час стався великий землетрус, бо Ангел Господній спустився з неба та, підійшовши до скелі, відкотив каменя і сів на нього. Поява Ангела була немов сяйво і спалахи блискавиці, а вбрання його було білосніжне. Сторожа ж від страху перед Ним так тремтіла, що всі стали немов мерці. І тоді Ангел мовив до жінок: «Не бійтеся! Я знаю, що ви шукаєте Ісуса, Який був розіп’ятий на хресті. Тоді жінки, швидко вийшовши з гробниці, охоплені страхом, але з великою радістю, побігли сповістити про все Його учнів. Тож раптом їх перестрів Сам Ісус і сказав: «Вітаю вас!» Вони підійшли до Нього, впали до ніг Його і поклонилися. І звернувся Ісус до них, кажучи: «Не бійтеся. Йдіть і накажіть учням Моїм, щоб ішли до Ґалилеї. Вони Мене там побачать». Доки жінки йшли, дехто з воїнів зі сторожі дісталися до міста раніше й розповіли головним священикам про все, що сталося. А якщо ця чутка дійде до правителя, то ми його переконаємо, домовимося з ним, а вас врятуємо від неприємностей». Тоді воїни, взявши гроші, зробили так, як їм звеліли. І ця чутка поширилася поміж юдеїв й існує досі. Одинадцять учнів пішли до Ґалилеї, до гори, куди казав їм прийти Ісус. Побачивши Його, вони вклонилися, але дехто з них засумнівався, чи справді це Ісус? Тоді, підійшовши до апостолів, Ісус промовив до них: «Мені дана вся влада на небі й на землі. Тож йдіть і зробіть Моїми учнями й послідовниками всі народи, охрестивши їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, і навчіть їх виконувати все те, що Я вам заповідав. І будьте впевнені — Я завжди буду з вами, аж до кінця світу». Євангелія Ісуса Христа, Сина Божого починається словами, які провіщав пророк Ісая: «Послухай! Я виряджаю посланця Мого поперед Тебе. Він приготує Тобі дорогу». Голос лунає в пустелі: «Готуйте дорогу Господу, зробіть прямим шлях для Нього». З’явився Іоан, який хрестив людей у пустелі, проповідуючи хрещення, як символ покаяння для прощення гріхів. Уся Юдея і всі мешканці Єрусалиму виходили до Іоана та хрестилися у нього в річці Йордан, сповідуючись у своїх гріхах. Іоан носив вбрання з верблюжої вовни, підперезане шкіряним паском, і їв він сарану та дикий мед. Ось що він проповідував людям: «Незрівнянно Могутніший, ніж я, іде за мною: я не гідний навіть бути рабом, який схиляється, щоб розв’язати ремінці Його сандалій. Я хрещу вас водою, а Він хреститиме Духом Святим». Саме в ті дні Ісус пішов із Назарета Ґалилейського й охрестився в Іоана у річці Йордан. Тільки-но вийшовши з води, Він побачив, як Небеса розкрилися, й Дух зійшов на Нього в подобі голуба. І голос пролунав з небес: «Ти Син Мій улюблений, Ти догодив Мені». Тоді ж Дух відіслав Ісуса до пустелі. Тож перебував Він у пустелі протягом сорока днів, і спокушав Його сатана. Жив Він серед диких звірів, та Ангели дбали про Нього. Після ув’язнення Іоана Ісус прийшов до Ґалилеї, проповідуючи Добру Звістку Божу. Він казав: «Збувся час. Царство Боже вже близько. Покайтеся та увіруйте в Добру Звістку!» Йдучи повз Ґалилейське озеро, Ісус побачив Симона й Симонового брата Андрія, які закидали невід в озеро, бо були рибалками. І сказав їм Ісус: «Ідіть услід за Мною, і Я зроблю вас ловцями не риби, а душ людських». Вони одразу ж полишили свої сіті й подалися за Ним. Потім Він пішов далі й побачив Якова, сина Зеведеєвого, та Якового брата Іоана, які у човні лагодили рибальські сіті. Він їх гукнув, тож вони одразу ж залишили в човні свого батька Зеведея з робітниками й подалися за Ісусом. Ісус та Його учні прийшли до Капернаума. Наступної суботи Він вирушив до синагоги і навчав людей, котрі зібралися там. Вони були вражені тією наукою, оскільки Він навчав їх як людина, яка має владу, а не як книжники. У той час, коли Ісус знаходився в синагозі, там був присутній чоловік, одержимий нечистим духом. Раптом він закричав: «Що Тобі треба від нас, Ісусе з Назарета? Ти прийшов, щоб знищити нас? Я знаю, хто Ти! Ти — Божий Святий!» Та Ісус суворо наказав йому: «Вгамуйся й вийди з нього». Тут нечистий почав колотити чоловіка, а потім з криком дух вийшов з нього. Подив охопив усіх присутніх та вони почали питати одне одного: «Що трапилося? Цей Чоловік владно проповідує нове вчення! Він навіть злим духам владно наказує, і ті слухаються Його!» Чутка про Нього хутко поширилася по всій Ґалилеї. Ісус та всі учні Його залишили синагогу й попрямували до оселі Симона і Андрія. Яків й Іоан пішли разом з ними. Симонова теща лежала в лихоманці, тож люди розповіли про неї Ісусу. Ісус підійшов до неї, взяв її за руку й допоміг підвестися. Лихоманка залишила жінку й вона почала прислуговувати їм. Коли настав вечір, після заходу сонця, до Нього привели багатьох хворих і одержимих нечистим. Усе місто зібралося під дверима. Багатьох недужих на різні хвороби Він зцілив, і з багатьох вигнав демонів. Та говорити тим нечистим духам Ісус не дозволяв, бо вони знали, хто Він такий. Рано-вранці, до схід сонця, Ісус залишив оселю, усамітнився в безлюдному місці й там молився. Але Ісус відповів їм: «Нам потрібно йти до інших міст, щоб Я міг проповідувати Божу вість і там, бо саме для цього Я й прийшов». Так Він мандрував Ґалилеєю, проповідуючи в синагогах та виганяючи демонів. Одного разу прийшов до Ісуса прокажений і, впавши долілиць перед Ним, благав: «Якщо на те воля Твоя, Ти можеш зцілити мене». Перейнявшись милосердям, Ісус простягнув руку, торкнувся прокаженого й сказав: «Моя воля! Зцілися!» Тієї ж миті проказа зійшла з нього і він став чистим. Ісус відіслав його, суворо застерігши при тому: «Дивися ж, нікому не кажи про те, що Я для тебе зробив, а піди й покажися священику, та принеси пожертву за своє очищення, як наказував Мойсей. Це й буде свідченням твого одужання». Але той чоловік пішов і почав повсюди розповідати про те, як Ісус зцілив його хворобу. Через те Ісус більше не міг відкрито ввійти у місто, та залишався в безлюдних місцях, але ж люди приходили до Нього звідусіль. За кілька днів повернувся Ісус до Капернаума, і по місту пішла чутка, що Він був вдома. Тож зібралося там так багато людей, що місця не вистачало навіть за дверима. У той час, коли Ісус проповідував їм слово Своє, надійшов гурт із паралізованим чоловіком, якого четверо несли на ношах. Вони не могли пронести чоловіка до Ісуса крізь натовп, тож, розібравши дах будинку, де знаходився Христос, спустили до кімнати ліжко, на якому лежав паралізований. Коли Він побачив, як сильно вони вірують, то мовив до немічного: «Сину Мій, гріхи твої прощені». Там сиділи деякі книжники, які бачили, що Ісус зробив, та почали говорити поміж собою: «Як Він може казати таке? Він зневажає Всевишнього! Ніхто не може прощати гріхи, крім Самого Бога!» Ісус одразу взнав, що вони думали про себе і сказав їм: «Чому ви так думаєте? Що легше: сказати паралізованому: „Твої гріхи прощені” чи „Вставай, візьми свої ноші і йди?” Але Я доведу, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи». І мовив Він до паралізованого: «Кажу тобі: вставай, бери постіль свою і йди додому». Тієї ж миті паралізований встав, забрав свої ноші, і на очах у всіх пішов собі. Всі були приголомшені та славили Бога. Вони казали: «Ми ніколи не бачили нічого подібного». І знову Ісус вийшов до озера. Увесь натовп вийшов до Нього, і Він навчав їх. По дорозі Він побачив збирача податків Левія, сина Алфієвого. Ісус сказав йому: «Слідуй за Мною!» Тож Левій встав і вирушив за Ним. І сталося так, що коли Ісус їв у домі Левія, багато збирачів податків та грішників. (Адже чимало було таких, хто був Його послідовником). Коли книжники, які належали до секти фарисеїв побачили, що Ісус обідає з грішниками та збирачами податків, вони запитали Його учнів: «Чому Він їсть за одним столом зі збирачами податків і грішниками?» Коли Ісус почув це, Він відповів їм: «Не здоровим потрібен лікар, а хворим. Я прийшов, щоб покликати не праведників, а грішників до покаяння». На той час учні Іоана та фарисеї постилися. Деякі з людей спитали Ісуса: «Чому учні Іоана та фарисеї дотримуються поста, а Твої учні — ні?» Ісус відповів на те: «Чи бачили ви колись, щоб друзі нареченого постилися на весіллі, поки молодий ще з ними? Та прийде час, коли молодий залишить їх, тоді вони й засумують і почнуть поститися. До старої одежі не пришивають латки з неусадженої тканини, бо вона збіжиться й відірветься від старої тканини і діра буде ще більшою. Ніхто не наливає молоде вино в старі міхи, бо воно їх розірве, та й міхи зіпсуються. Навпаки, для нового вина потрібні нові міхи». Якось у суботу Ісус проходив пшеничним полем, а учні по дорозі почали зривати колоски та їсти зерно. Дехто з фарисеїв запитав Ісуса: «Поглянь, чому вони збирають зерно? Хіба Закон Мойсеїв не забороняє робити це в суботу?» У відповідь Ісус сказав їм: «Хіба ви не читали, що зробив Давид, коли він і його супутники зголодніли? В той час, коли первосвящеником був Авіатар, Давид зайшов до Божого дому, та з’їв священні хліби, що були наготовані Богові, ще й дав тим, хто був з ним, хоч ті підношення, за Законом Мойсея, ніхто не міг їсти, крім священиків». Й Ісус додав: «Субота створена для людини, а не людина для суботи. Тож Син Людський — Господь і над суботою». Якось іншого разу Ісус прийшов до синагоги. Там був чоловік з усохлою рукою. Деякі з євреїв уважно пильнували за Ісусом, аби мати підставу звинуватити Його в тому, що Він зціляє того чоловіка в суботу. Ісус сказав сухорукому: «Встань перед усіма!» Тоді Ісус сказав книжникам і фарисеям: «Чи годиться робити в суботу добро, а чи зло? Рятувати життя чи вбивати?» Та вони змовчали. Ісус суворо подивився на них, але сповнився скорботи через їхню впертість. Він сказав чоловікові: «Простягни руку свою!» Той простягнув руку, й вона зцілилася. Тоді фарисеї пішли геть й почали змовлятися з іродіанцями проти Ісуса, щоб знайти спосіб погубити Його. Була така тіснява, що Він наказав учням приготувати для Нього невеликого човна, аби люди не задавили Його. Він зцілив багатьох, тож усі хворі намагалися протовпитися, аби доторкнутися до Нього. Коли ж нечисті духи бачили Його, то падали долілиць перед Ним і вигукували: «Ти — Син Божий!» Але ж Він їх суворо попередив, щоб не розголошували, хто Він такий. Ісус вирушив додому, але знову там зібрався такий натовп, що Ісус і учні Його навіть попоїсти не могли. А рідні Ісуса, почувши про це, вийшли назустріч, щоб забрати Його, бо люди казали, що Він божевільний. Книжники, які прийшли з Єрусалиму, казали: «В Нього вселився Вельзевул! Він виганяє нечистих не інакше, як владою володаря демонів!» Ісус погукав їх і заговорив до них притчами: «Як може сатана виганяти сатану? Кожне царство, поділене міжусобною ворожнечею, гине. Якщо брат повстане на брата, така родина не зможе вціліти. І якщо сатана почне боротися сам із собою, то не вціліти йому, настане йому кінець. Ясна річ, ніхто не зможете вдертися до хати дужого чоловіка й пограбувати його майно, якщо спершу не зв’язати господаря. Тому кажу Я вам, чоловік може отримати прощення всіх своїх гріхів та блюзнірств, що він мовить проти Бога, але той, хто поганить ім’я Духа Святого, не матиме прощення. Більше того, на ньому лежатиме вічний гріх». Так відповів Ісус тим, хто казав, що Він був одержимий нечистим духом. Прийшли до Ісуса Його мати й брати. Вони зупинилися надворі й попросили погукати Його. Навколо Ісуса сиділо багато людей, тож вони сказали Йому: «Поглянь! Он мати, брати й сестри Твої чекають на Тебе зовні». У відповідь Ісус сказав: «Хто є Моєю матір’ю і братами Моїми?» Він обвів поглядом усіх, хто сидів навколо Нього й повів далі: «Ось вони: Моя мати і брати Мої! Хто виконує волю Божу, той і є Моїм істинним братом, сестрою, і матір’ю». Одного разу, коли Ісус проповідував біля озера, навколо Нього зібрався величезний натовп. Тому Він увійшов у човен і сів там, а люди залишилися на березі. Він багато чого навчав їх, розмовляючи притчами. Він сказав: «Послухайте! Вийшов селянин і заходився сіяти. Коли він кинув на ріллю зерно, то деяке впало край дороги; налетіли птахи і склювали його. Інші зерна впали на кам’янистий ґрунт, де землі було мало. Вони швидко проросли, оскільки лежали неглибоко, та коли зійшло сонце, то обпекло паростки, і вони засохли, бо не мали глибокого коріння. Інші зерна впали серед теренів, що вигналися й задушили паростки, і ті не дали врожаю. Ще інше зерно впало на добру землю й проросло, і вродило у тридцятеро, шістдесят та навіть у сто разів більше від посіяного». Потім Він додав: «Той, хто має вуха, нехай почує!» Коли натовп залишив Ісуса, то дванадцять апостолів та інші Його послідовники запитали Його про притчі. Ісус сказав учням Своїм: «Хіба ви не зрозуміли цієї притчі? Якщо ви не зрозуміли цієї, як же ви зрозумієте інші притчі? Сіяч сіє Слово Боже в людях. Одні люди, як ті зерна при дорозі, де Слово посіяне. Як тільки вони чують його, з’являється сатана і віднімає посіяне в них Слово. Інші люди, як зерна, посіяні у кам’янистий ґрунт: коли вони чують Слово, то одразу й з радістю сприймають його. Але вони не мають міцного коріння, і їх вистачає ненадовго. Коли починаються гоніння чи переслідування через Слово, вони швидко зрікаються своєї віри. Іще інші — зерно, що було посіяне в добру землю. Це ті, хто чують Слово, приймають його і приносять щедрий врожай: у тридцятеро, шістдесят та навіть у сто разів більший від посіяного». І сказав їм Ісус: «Звичайно, ви заносите в приміщення світильник не для того, щоб поставити його під перевернуту посудину або під ліжко, а для того, щоб поставити його на підставку. Адже немає нічого прихованого, що не відкрилося б, і немає нічого таємного, що не стане відомим. Той, хто має вуха, нехай почує!» І далі Він сказав: «Будьте уважні й обмірковуйте те, що ви чуєте. Господь Всевишній надасть вам розуміння згідно з тим, скільки розуміння в вас зараз є. Та будьте впевнені, Він надасть вам більше, ніж ви заслуговуєте. Бо хто має розуміння, тому додасться ще більше, а хто не має, в того відніметься і той дріб’язок, що йому належить». Потім Ісус сказав: «Царство Боже подібно чоловіку, який висіває в землю зерно. Чоловік спить чи прокидається, а у цей час зерно пускає пагони і росте днями й ночами — як, він навіть сам не знає. Земля сама творить зерно: спершу стеблину, потім суцвіття, і нарешті — повен колос. Коли збіжжя визріває, чоловік негайно береться за серп, бо настали жнива». Ісус мовив: «З чим порівняти Царство Боже? Яку притчу Мені розповісти? Царство Боже подібне до гірчичного зернятка. Воно є найменшою зерниною, яку у землю висівають. Та коли воно пускає паросток і виростає, то стає найбільшою рослиною серед усієї городини з такими розлогими гілками, що навіть птахи можуть гніздитися в її затінку». Багатьма притчами на зразок цієї Ісус доносив Слово до людей — стільки, скільки могли вони зрозуміти. Ісус завжди говорив притчами до людей, але тільки тоді, коли учні Його зоставалися самі, Він усе їм пояснював. Увечері того дня Ісус сказав Своїм учням: «Нумо, перепливемо на інший берег озера!» Вони залишили натовп й сіли у човен, де вже знаходився Ісус. Інші човни послідували за ними. Та налетів штормовий вітер, хвилі перехлюпували через борт, й човен уже був майже повен води. Але Ісус на кормі спав собі на подушці. Вони збудили Його й кажуть: «Вчителю, невже тобі байдуже, що ми гинемо?» Тоді Ісус прокинувся і наказав вітру й хвилям: «Тихо! Заспокойтеся!» Тоді ж вітер вгамувався, і на озері запала велика тиша. І звернувся Він до учнів Своїх: «Чого ви злякалися, маловіри?» Але вони були страшенно налякані й питали один одного: «Хто ж це Такий, що навіть вітер й води підкоряються Йому?» І припливли вони на протилежний берег озера до землі Ґерасинської. Тільки-но Ісус зійшов з човна, як назустріч Йому з-за гробниць вийшов чоловік, одержимий нечистим духом. Днями й ночами він никав між гробниць в горах, кричав і бив себе камінням. Ісус звелів йому: «Вийди з чоловіка цього, нечистий дух!» Отже, Ісус запитав його: «Як тебе звати?» А той відповів: «Ім’я мені — Легіон, бо багато нечистих духів вселилося в мене». Вони знову і знову благали Ісуса не виганяти їх із тієї землі. Неподалік на узвишші паслося велике стадо свиней. Тож духи благали Ісуса: «Пошли нас у свиней, аби ми могли вселитися в них». Ісус дозволив їм. Тож нечисті духи вийшли з чоловіка і вселилися в свиней. Тоді стадо, в якому налічувалося близько двох тисяч голів, кинулося з крутого берега в озеро й потонуло. Коли свинопаси, які доглядали за стадом, побачили, що сталося, то побігли геть і розповіли про все по місту й околицях. І люди сходилися, щоб подивитися, що сталося. Вони прийшли до Ісуса й, побачивши того біснуватого одягненим і при здоровому глузді, дуже злякалися. Хто бачив, розповіли людям, що трапилося з чоловіком, одержимим нечистими, та про свиней. І люди почали благати Ісуса залишити їхню землю. Коли Він сідав у човен, чоловік, який був одержимий нечистим духом, благав Ісуса узяти його з Собою. Та Ісус відмовив йому, сказавши: «Іди до дому свого, до своїх людей і розкажи, що Господь зробив для тебе і як змилувався над тобою». Тож він пішов і почав усім у Десятимісті розповідати, як багато Ісус зробив для нього. І всі були вражені тим. Коли Ісус знову переправився на інший берег, великий натовп зібрався навколо Нього. Туди ж, на берег озера, прийшов голова синагоги на ймення Яїр. Побачивши Ісуса, він впав долілиць і звернувся до Нього з благанням: «Донька моя помирає. Прошу тебе: прийди й поклади руки на неї, щоб зцілилася вона і живою зосталася». Тож Ісус пішов з ним. І величезний натовп рушив за Ним, з усіх сторін щільно оточивши Його. Серед них була жінка, яка вже дванадцять років страждала від кровотечі. Від багатьох лікарів вона натерпілася. Вона витратила на лікування вже все, що мала, але ніякого полегшення не було, навпаки, ставало тільки гірше. Вона чула про Ісуса і тепер підійшла до Нього в натовпі й торкнулася краю Його плаща. Вона казала собі: «Якщо я доторкнуся хоча б до Його одягу, то одужаю». Тієї ж миті кровотеча припинилася, й жінка відчула в тілі своєму, що хвороба залишила її. Але Ісус одразу відчув, що сила вийшла з Нього. Він озирнувся до натовпу й запитав: «Хто торкнувся Мого одягу?» І учні Його відказали Йому: «Ти бачиш, який натовп зусібіч напирає на Тебе, а Ти запитуєш: „Хто доторкнувся до Мене?”» Та Ісус і далі видивлявся, хто це зробив. Тоді жінка перелякалася, бо знала, що сталося з нею, підійшла до Нього і, впавши долілиць, розповіла Йому всю правду. Тоді Він мовив: «Дочко, віра твоя зцілила тебе! Йди з миром і більше ти не будеш страждати від своєї хвороби». Поки Ісус ще говорив, чоловіки прийшли з дому Яїра й сказали йому: «Твоя дочка померла. Навіщо турбувати Учителя?» Але до Ісуса долинули ці слова, й Він звернувся до голови синагоги: «Не бійся. Тільки вір». Ісус нікому не дозволив заходити з Ним, крім Петра, Якова та Іоана, Якового брата. Коли вони ввійшли до дому голови синагоги, то застали там метушню, плач і голосіння. Ввійшовши, Ісус мовив до присутніх: «Навіщо плакати і голосити? Вона не померла, а просто спить». Та люди почали насміхатися з Нього. Ісус випроводив усіх, а Сам узяв батька й матір дитини, а також трьох апостолів, які були з Ним, і ввійшов до кімнати, де лежало дівча. Ісус узяв її за руку й мовив: «Таліта, кум!» — що означає: «Дівчинко, Я велю тобі, вставай!» Дівча тут же підвелося й почало ходити по кімнаті (їй було дванадцять років). Батьки дівчинки були приголомшені тим великим дивом. Ісус їм усім суворо наказав, щоб ніхто про це не довідався, а також звелів нагодувати дівча. Залишивши те місце, Ісус вирушив до Свого рідного міста, й Його учні пішли за Ним. Коли настала субота, Ісус навчав у синагозі, та багато людей були здивовані, слухаючи Його. Дивуючись, вони говорили: «Звідки цей Чоловік володіє таким вченням, та мудрістю такою? Хто дав Йому силу, що дива такі підвладні рукам Його? Хіба ж Він не тесляр, син Марії? Чи ж не Він брат Якова, Йосії, Юди й Симона? Чи не Його сестри ось тут серед нас?» Земляки не бажали сприймати Його. То Ісус мовив до них: «Немає пророка без пошани, хіба що в його рідному місті або серед родичів, або ж у своєму домі». І ніяке диво не міг Він там звершити, хіба що на кількох хворих поклав Він руки Свої, зціливши їх. Він був здивований невірою тих людей. Тож пішов Він навколишніми селами, навчаючи народ. Ісус покликав дванадцять апостолів, та почав надсилати їх по двоє, наділивши їх владою виганяти нечистих духів. І наказав їм Ісус: «Нічого не беріть з собою в дорогу, крім палиці самої: ні хліба, ні торби, ні грошей. Взуйте сандалії, а вбрання візьміть тільки те, що на вас. І як зайдете до чиєїсь оселі, то вже і лишайтеся там, доки не покинете те місто. А якщо десь вас не приймуть або не слухатимуть вашого слова, то залишіть те місто й обтрусіть порох з ніг ваших, як попередження проти тих людей». І пішли апостоли й почали проповідувати, щоб люди каялися в гріхах своїх. Багато демонів вони вигнали та багатьох недужих намащували оливою і зціляли їх. Цар Ірод почув про Ісуса, бо Його ім’я стало відоме повсюдно. Дехто казав: «Цей чоловік є Іоаном Хрестителем, який повстав із мертвих і тому має таку чудодійну силу». Інші стверджували: «То Ілля». А ще інші міркували: «То пророк, такий, які були в давні часи». Тож коли про все це почув Ірод, він сказав: «Іоан, якому я відтяв голову, повстав із мертвих». Ірод сам віддав наказ схопити Іоана й кинути його до в’язниці. І зробив він це, щоб задовольнити Іродіаду, яка була дружиною Іродового брата Пилипа, але пізніше Ірод узяв з нею шлюб. Іоан попереджав Ірода: «Не годиться тобі брати за себе дружину брата свого». Та от настав сприятливий день, коли на свій день народження Ірод запросив на обід своїх урядовців, воєначальників і найможновладніших людей Ґалилеї. Дочка Іродіади прийшла на свято й дуже догодила своїм танком Іродові та його гостям. Тож цар звернувся до неї: «Проси все, що побажаєш. І я дам тобі». І він поклявся їй: «Я дам тобі все, що попросиш, хоч півцарства!» Та вийшла й запитала в матері: «Що мені попросити?» І мати навчила її сказати: «Дай мені голову Іоана Хрестителя на тарілці». Дівчина тут же попрохала царя: «Будь ласка, подай мені зараз голову Іоана Хрестителя на тарілці». Цар дуже засмутився, але вже дав обіцянку в присутності своїх гостей, й тому не хотів їй відмовити. Коли Іоанові учні почули про те, вони прийшли й забрали його тіло та поклали у гробницю. Всі апостоли повернулися до Ісуса й розповіли про все, що зробили, та чого людей вчили. Навколо завжди було повно людей, які снували туди й сюди, навіть поїсти не було можливості. Тож Ісус сказав апостолам: «Підемо зі Мною в тихе місце, де нам вдасться трохи відпочити». От вони сіли в човен і попливли самі до безлюдного місця. Але чимало людей помітили, як вони відпливали, і впізнали їх, та з усіх міст люди побігли берегом і дісталися до того місця раніше, ніж Ісус та апостоли. Коли Ісус вийшов із човна на берег і побачив великий натовп, то був сповнений жалю до цих людей, бо вони були, наче вівці без пастуха. І почав Ісус навчати їх. День хилився до надвечір’я. Ісусові учні прийшли до Нього й сказали: «Це місце безлюдне, і вже досить пізно. Відпусти людей, щоб вони змогли піти по довколишніх селах і хуторах, та придбати собі якоїсь їжі». Та Ісус відповів апостолам: «Ви нагодуйте їх!» А вони кажуть: «Щоб придбати достатньо їжі для такої купи народу, треба щонайменше двісті динарів». Ісус запитав: «Скільки буханок хліба у вас є? Підіть подивіться». Вони подивилися й кажуть: «П’ять хлібин і дві рибини». Взявши п’ять хлібин й дві рибини, Ісус підвів очі до неба й возніс хвалу Богові за їжу. Він розломив хліби і роздав їх Своїм учням, щоб вони нагодували народ. Так само розділив Він між ними усіма й дві рибини. Всі люди поїли й наїлися, а потім учні ще зібрали дванадцять кошиків із залишками їжі. А тих, хто їли, було близько п’яти тисяч чоловіків. Одразу ж після цього Ісус звелів Своїм учням сісти в човен і плисти на інший берег озера, до Вефсаїди, а Сам залишився, щоб відпустити людей. Відпустивши народ, Він пішов на гору помолитися. Коли настав вечір, човен був на середині озера, а Ісус лишався один на суходолі. Усі, хто побачив Його, були нажахані, але тієї ж миті Він заговорив до них. Ісус сказав: «Заспокойтеся! Це Я! Не бійтеся!» Перепливши озеро, Ісус та Його учні прибули до землі Ґеннісаретської. Коли вони зійшли з човна, люди впізнали Ісуса. Хоч би де люди почули, про прихід Ісуса, бігли по всіх околицях, щоб нести до Нього хворих на ліжках. І куди б Він не йшов: по селах, містах, хуторах — скрізь на майдани виносили хворих, благаючи дозволити їм хоча б торкнутися краю Його одягу. І кожен, хто торкався, одужував. Дехто з фарисеїв та законників прийшли до Ісуса з Єрусалиму. Вони побачили деяких Ісусових учнів, які їли «нечистими» руками, тобто неомитими. Бо фарисеї і всі юдеї, дотримуючись традицій своїх пращурів, які не беруться до їжі, доки не омиють руки особливим, належним чином. А повернувшись із ринку, вони не вживають продуктів, поки не омиють їх особливим, належним чином. Існує й багато інших звичаїв, яких вони дотримуються: як то миття чаш, глеків, мідного посуду й лави. То ж фарисеї та законники запитали Ісуса: «Чому Твої учні не дотримуються звичаїв наших предків і вживають їжу, не помивши руки?» Ісус відповів їм: «Правий був пророк Ісая, коли пророчив про вас, лицемірів: „Ці люди шанують Мене на словах, та їхні серця далеко від Мене. Пошана їхня до Мене — даремна, бо вчення їхнє — то закони, придумані людьми”. Божу заповідь ви зневажили, а людських звичаїв дотримуєтеся». І далі вів Ісус: «У вас це спритно виходить: відкинути Закон Божий заради своїх власних звичаїв. Бо Мойсей заповідав: „Шануйте своїх батька й матір”. А також: „Хто злословить на батька чи матір, тому смерть має бути”. Через цей ваш звичай, який ви самі встановили, ви відкидаєте заповідь Господню. І ще багато подібного ви чините». Ісус знову скликав до Себе народ і звернувся до нього: «Всі Мене послухайте і зрозумійте! Не існує нічого такого, що ввійшовши ззовні в людину, могло б опоганити її. Але заплямувати людину може тільки те, що виходить із неї. [Той, хто має вуха, нехай почує!»] Коли Ісус залишив натовп і ввійшов у дім, учні запитали Його про цю притчу. І Він відповів: «Невже ви не зрозуміли? Невже не ясно, що людину не може заплямувати ніщо з того, що входить у неї ззовні? Бо їжа потрапляє не до серця, а до шлунку, і потім виходить геть». (Так Він проголосив будь-яку їжу чистою, або придатною для вживання). Потім Ісус додав: «Людину поганить те, що виходить із неї. Усе це зло йде зсередини й робить людину нечистою (перед Богом)». Залишивши те місце, Ісус подався до околиць Тира. Він бажав, щоб ніхто не довідався про Його прихід, тож Він увійшов у дім, але так і не зміг утаїтись. Одна жінка, в якої дочка була одержима нечистим, почула про Ісуса, прийшла і впала перед Ним на коліна. Жінка не була єврейкою, а була родом з сирійській Фінікії. Вона благала Ісуса вигнати біса з її дочки. Ісус сказав їй: «Не годиться забирати хліб у дітей і давати його собакам, по-перше дай дітям наїстися». Та вона відповіла: «Так, Господи, але й собакам під столом перепадають крихти від того хліба, що діти їдять». Тоді Ісус мовив до неї: «Це дуже добра відповідь, тож іди з миром; біс вийшов із твоєї дочки». Жінка пішла додому й побачила, що дочка її лежить у ліжку, а біс і справді залишив її. Ісус залишив околиці Тира й подався через Сидон до Ґалилейського озера через землі Десятимістя. Там до Нього привели глухого чоловіка, який і говорив дуже погано й благали Ісуса покласти на нього руки. Ісус відвів глухого вбік, подалі від натовпу, і вклав пальці в його вуха. Потім, сплюнувши, Ісус торкнувся його язика. Тоді подивився на небо, глибоко зітхнув і сказав глухому: «Еффата!» (Тобто: «Відкрийся!») І тієї ж миті вуха глухого відкрилися, і язик його розв’язався, і він почав говорити виразно. Ісус наказав усім присутнім нікому про це не розповідати. Але чим суворіше Він наказував, тим більше вони розголошували. Всі були дуже вражені й казали: «Він все робить добре: навіть глухим повертає слух, а німим дарує новий голос». Іншого разу, коли знову зібрався великий натовп біля Ісуса, а їсти було нічого, Він покликав Своїх учнів і сказав їм: «Мене обирає жаль до цих людей, бо вони зі Мною вже три дні й тепер не мають що їсти. Мені не варто відпускати їх додому голодних, бо вони заслабнуть по дорозі до дому, адже дехто з них прийшов дуже здалеку». Учні відповіли Йому: «Хіба у цьому віддаленому місці знайдеш достатньо хліба, аби нагодувати стільки людей?» Ісус запитав їх: «Скільки у вас є хлібин?» Ті відповіли: «Сім». Ісус звелів людям посідати на землю. Тоді Він узяв сім хлібин, віддав подяку Богу, а потім розломив хліб й почав роздавати його Своїм учням, аби ті нагодували народ. І вони роздали хліб людям. Вони також мали кілька дрібних рибин. Ісус віддав подяку й звелів учням роздати рибу. Люди їли, поки не наїлися, а опісля учні зібрали сім кошиків, повних залишків їжі. І було тих, хто їли, чотири тисячі чоловіків, а потому Ісус відпустив їх. Опісля Ісус сів у човен разом з учнями Своїми й поплив до землі Далманутської. Фарисеї підійшли до Ісуса, й почали розпитуватися в Нього, та, бажаючи випробувати Його, попросили здійснити їм диво, як знамення від Господа. Глибоко зітхнувши, Ісус відповів: «Чому ви вимагаєте від Мене знамення? Істинно кажу вам: ніякого знамення не буде здійснено, аби вам щось довести». Після того Ісус залишив їх і, повернувшись в човен, поплив до іншого берега озера. Тут з’ясувалося, що учні Його забули взяти з собою хліб, і в човні не було нічого, крім однієї буханки. Тоді Ісус остеріг їх: «Глядіть, остерігайтеся закваски фарисейської та Іродової». Учні почали обговорювати це між собою, міркуючи: «Можливо, Він це сказав, бо ми взагалі не маємо хліба». Знаючи, про що учні говорять, Ісус спитав: «Навіщо ви говорите один одному, що ви не взяли з собою хліба? Невже й досі ви нічого не бачите й не розумієте? Невже ж розум ваш потьмарився? Ви маєте очі — то невже не бачите? Маєте вуха — невже не чуєте? Чи не пам’ятаєте, що коли Я розломив п’ять хлібів для п’яти тисяч їдців, скільки кошиків із залишками ви зібрали?» «Дванадцять», — відказали вони. «А коли Я розломив сім хлібин, що нагодували чотири тисячі чоловік, скільки кошиків зібрали ви тоді?» «Сім», — відповіли вони. І запитав їх Ісус: «Якщо ви все пам’ятаєте, чому ж й досі ви нічого не зрозуміли?» Коли Ісус та Його учні прийшли до Вефсаїди, люди привели до Ісуса сліпого й благали доторкнутися до нього. Він узяв сліпого за руку й повів його за село. Там, послинивши йому очі, Ісус поклав руки на нього й запитав: «Ти щось бачиш?» Чоловік кинув погляд навкруги і відповів: «Я бачу людей. Вони подібні до дерев, що походжають собі». Ісус знову поклав руки на повіки сліпому і той широко розплющив очі. Зір йому відновився, й він чітко побачив усе навколо. Тоді Ісус відпустив його додому, застерігши: «Не заходь до Вефсаїди». Ісус і Його учні подалися до поселень довкола Кесарії Пилипової. Й по дорозі Він запитав учнів: «Що кажуть люди — хто Я?» Ті відповіли: «Одні кажуть, що Ти — Іоан Хреститель, інші — Ілля, а дехто вважає, що Ти — один з пророків». Тоді Ісус запитав їх: «А ви як думаєте, хто Я такий?» І відповів Йому Петро: «Ти — Христос». Тоді Ісус суворо застеріг Своїх учнів нікому не казати, хто Він такий. І почав Ісус навчати послідовників Своїх: «Син Людський мусить пройти через багато страждань. Його мають відцуратися старійшини, головні священики та книжники. Його мусять вбити, але на третій день Він воскресне». Ісус сказав їм про це відкрито, нічого не приховуючи. Петро відвів Ісуса вбік і почав картати Його. Та Ісус обернувся, поглянув на учнів Своїх і з докором сказав Петрові: «Відступись від Мене, сатано! Не про Боже ти думаєш, а про людське». Потім, покликавши до Себе народ та послідовників Своїх, Ісус сказав: «Якщо хтось бажає йти за Мною, той мусить зректися себе, узяти на себе хрест свій і рушати за Мною. Той, хто прагне врятувати життя своє, загубить його, але ж хто віддасть життя за Мене й за Добру Звістку, врятує його. Яка користь людині від того, що вона здобуде весь світ, але занапастить душу свою? Бо що може людина віддати, щоб викупити свою душу? Нічого! Якщо ж хтось із-поміж цього зрадливого й грішного покоління буде соромитися Мене й Мого вчення, то і Син Людський посоромиться його, коли явиться у славі Свого Батька, з Ангелами святими». І сказав їм Ісус: «Істинно кажу вам: дехто з присутніх тут не спізнають смерті, доки не побачать Царство Боже в усієї силі». Шість днів по тому Ісус узяв Петра, Якова та Іоана й вирушив з ними трьома на високу гору, щоб побути там з ними на самоті. І там Він преобразився в них на очах, а вбрання Його стало сліпучо білим — ніяка праля не могла б його так відбілити. Тоді раптом Мойсей та Ілля явилися їм і почали розмовляти з Ісусом. І, звернувшись до Ісуса, Петро сказав: «Учителю, як добре, що ми тут! Дозволь нам поставимо тут три намети: один для Тебе, один для Мойсея, і один для Іллі». Петро не знав, що сказати, бо вони були налякані. Тоді з неба спустилася хмара й огорнула їх тінню. І голос долинув із хмари: «Це Мій Улюблений Син. Слухайтеся Його!» Та підвівши очі, учні побачили, що більше з ними нікого немає, крім Самого Ісуса. Коли вони сходили з гори, Ісус наказав їм: «Не кажіть нікому про те, що бачили, аж доки Син Людський не воскресне з мертвих». Учні добре те затямили, тільки міркували між собою, що то означає «воскреснути з мертвих». Вони запитали Ісуса: «Чому книжники стверджують, ніби першим мусить прийти Ілля?» На те Ісус їм відповів: «Це так, Ілля мусить першим прийти і все впорядкувати. Але чи не написано про Сина Людського у Святому Писанні, що Він прийме багато мук і буде зневажений? Та Я кажу вам, що Ілля вже прийшов, але люди вчинили з ним усе те погане, що хотіли, як і було написано про нього у Святому Писанні». Коли Ісус, Петро, Яків та Іоан повернулися до інших учнів, то побачили, що великий натовп зібрався навколо них, і книжники сперечаються з ними. Побачивши Ісуса, всі були здивовані й побігли назустріч, щоб привітати Його. Ісус запитав: «Про що ви з ними сперечалися?» І один з-поміж натовпу відповів: «Я привів до Тебе свого сина. Він одержимий нечистим духом, і цей дух не дає йому розмовляти. Як ухопить його, то кидає об землю. На устах піна виступає, він скрегоче зубами, дерев’яніє. Я просив учнів Твоїх вигнати нечистого, але вони не змогли». І мовив Ісус у відповідь: «О роде невірний! Скільки ж ще часу Мені бути з вами? Скільки ж Мені вас терпіти? Приведіть хлопчика до Мене!» Тільки-но побачивши Його, нечистий так затряс хлопця, що той упав додолу, і почав качатися по землі, й піна виступила на устах його. Ісус запитав його батька: «Як давно з ним таке?» Батько відповів: «З дитинства. Багато разів він кидав мого сина в огонь або воду, щоб убити його. Якщо Ти можеш щось зробити, змилуйся, допоможи нам». Ісус промовив: «Чому ти сказав: „Якщо можеш?” — Бо немає нічого неможливого для того, хто вірує». Тієї ж миті батько вигукнув: «Але ж я вірую! Укріпи віру мою!» Побачивши, що натовп оточує їх, Ісус заговорив суворо до нечистого духа: «Ти, дух глухий і німий, наказую тобі вийти з цього хлопця й ніколи більше не входити в нього!» Нечистий дух заверещав, затрусив хлопця в жахливих конвульсіях і вийшов з нього. Було схоже на те, що хлопець помер, отож багато хто з людей казали, що він мертвий. Але ж Ісус узяв хлопця за руку, підняв його й поставив на ноги. Коли Ісус повернувся до помешкання, учні запитали Його на самоті: «Чому ми не змогли вигнати нечистого?» Та Він відповів їм, мовивши: «Цей рід можна вигнати лише молитвою і постом ». Однак учні Його не розуміли цих слів, а перепитати Ісуса боялися. В Капернаумі, зайшовши до однієї з хатин, Ісус запитав Своїх учнів: «Про що ви сперечалися дорогою?» На те вони змовчали, бо по дорозі сперечалися, хто з них є найвеличнішим. Тоді Ісус сів і гукнув усіх дванадцятьох і мовив до них: «Хто хоче бути першим, хай буде останнім, хай буде слугою всім». Він узяв дитину, поставив її перед ними і, обійнявши, сказав Своїм учням: «Хто приймає одного з тих малих дітей в ім’я Моє, той приймає і Мене, а хто приймає Мене, той приймає й Того, Хто послав Мене». Іоан сказав Ісусу: «Вчителю, ми бачили чоловіка, який виганяв нечистого іменем Твоїм. Ми намагалися зупинити його, оскільки він не є одним із нас». Та Ісус промовив: «Не зупиняйте його, бо той, хто творить диво в ім’я Моє, невдовзі вже не зможе лихословити Мене. Хто не проти нас — той за нас. Кожний, хто допоможе вам чим-небудь, хоч би напоївши вас водою через те, що ви належите до Христа, то істинно кажу вам — той напевне одержить винагороду свою». «Та якщо хтось введе в гріх одного з малих оцих, які вірують в Мене, то краще було б для нього, щоб почепили йому на шию жорно і втопили в морі. Якщо рука твоя примушує тебе на гріх, відітни її. Краще ввійти у вічне життя калікою, ніж мати обидві руки, та потрапити у пекло незгасне, [де черви не вмирають, і вогонь пече незгасний]. Якщо нога твоя примушує тебе грішити, відітни її. Краще увійти у вічне життя кульгавим, ніж із двома ногами бути кинутим до пекла. [де черви не вмирають, і вогонь пече незгасний]. Якщо око твоє примушує тебе на гріх, виколи його. Краще однооким увійти у Царство Боже, аніж з обома очима бути ввергнутим у пекло, де „черви не вмирають, і вогонь пече незгасний”. Бо кожен буде просолений та кожна пожертва буде просолена вогнем. Сіль — то добра річ. Але якщо вона втратить солоність, як її знову такою зробити? Майте сіль у собі й живіть у злагоді одне з одним». І пішовши звідти, Ісус прийшов до країни юдейської та землі по той бік Йордану. І знову натовп зібрався навколо Нього, тож навчав Він людей за звичаєм Своїм. Підійшли до Ісуса кілька фарисеїв і, випробовуючи, запитали Його: «Чи дозволено чоловікові розлучитися з дружиною своєю?» Ісус відповів: «Що вам Мойсей заповідав?» Вони кажуть: «Мойсей заповів, що чоловік може розлучитися з жінкою, давши їй розвідного листа». Ісус на те відповів: «Мойсей дозволив вам розлучатися з жінкою через упертість сердець ваших. Від самого початку створення світу, Господь „створив людей чоловіком і жінкою”. Ось чому „чоловік покине своїх батька та матір і з’єднається з дружиною своєю. І стануть вони єдиною людиною”, і більше не буде їх двоє, а буде одна плоть. Отож ніхто не роз’єднає тих, кого Бог з’єднав разом». Коли вони були в домі, учні знову запитали Його про це. І Він сказав їм: «Хто розлучається зі своєю дружиною й одружується з іншою жінкою, той грішить і чинить перелюб. І якщо жінка розлучається з чоловіком своїм і бере шлюб з іншим, також й сама чинить перелюб». Люди привели до Ісуса малих дітей, аби Він, поклавши на них руки, благословив їх. Але учні Його почали дорікати їм. Коли Ісус побачив це, то розгнівався й сказав: «Пустіть дітей до Мене і не зупиняйте їх, бо Царство Боже належить таким, як вони. Істинно кажу вам: хто не приймає Царство Боже так же щиро, як мала дитина, той ніколи в нього не ввійде». Ісус пригорнув дітей, поклав на них руки і благословив їх. Коли Ісус вирушив у путь, до Нього підбіг один чоловік і, упавши на коліна, запитав: «Вчителю Добрий, що мушу я робити, аби успадкувати вічне життя?» На те Ісус йому сказав: «Чому ти називаєш Мене Добрим? Ніхто не є добрим, крім Самого Бога. Тобі відомі заповіді: „Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не бреши, не чини кривди, шануй батька й матір своїх” ». Той відповів: «З юності я дотримуюся цих заповідей». Ісус подивився на чоловіка, сповнений любові до нього, сказав: «Одного тобі бракує: піди й продай усе, що маєш, а що вторгуєш, роздай бідним. І тоді матимеш ти багатство на Небі. Тоді приходь і слідуй за Мною». Той чоловік глибоко засмутився, бо був він дуже багатий. Ісус подивився на Своїх учнів й мовив до них: «Тяжко буде багатому ввійти в Царство Боже!» Учні були здивовані Його словами, та Ісус повторив: «Діти мої, як важко ввійти в Царство Боже! Легше верблюдові пройти крізь голчане вушко, ніж багатому ввійти в Царство Боже». Учні були ще дужче вражені і казали один одному: «То хто ж тоді може бути спасенний?» Подивившись на них, Ісус відповів: «Це неможливо для людей, але не для Бога, бо для Нього немає нічого неможливого». Тоді Петро промовив до Ісуса: «Поглянь! Ми залишили все й пішли за Тобою!» Багато з тих, хто сьогодні перші, стануть останніми, а останні — першими». Сталося це по дорозі до Єрусалиму. Ісус ішов попереду. Його учні були збентежені, а ті, котрі йшли позаду, відчували страх. Знову Ісус відкликав дванадцятьох і почав розповідати їм про те, що має статися з Ним в Єрусалимі: Яків та Іоан, сини Зеведеєві, підійшли до Ісуса й кажуть: «Учителю, ми хочемо, щоб Ти зробив для нас те, про що ми попросимо Тебе». Ісус запитав їх: «Що ж ви бажаєте, щоб Я зробив для вас?» А вони кажуть: «Дозволь нам розділити з Тобою велику славу Твою: дозволь одному з нас сидіти по праву руку від Тебе, а другому — по ліву». Ісус відповів: «Ви не знаєте, про що просите! Чи зможете ви випити чашу страждань, яку Я випити маю, і прийняти таке хрещення, яке Я приймаю?» Почувши це, інші десять учнів розгнівалися на Якова та Іоана. Тоді Ісус покликав їх до Себе і сказав: «Ви знаєте, що погани обирають правителів, які люблять показувати владу свою над людьми, а їхні намісники гноблять народ. Бо навіть Син Людський прийшов не для того, щоб Йому служили, а щоб Самому служити іншим й віддати життя Своє як викуп за багатьох». Опісля прийшли вони до Єрихона, а коли Ісус виходив з того міста в супроводі Своїх учнів та великого натовпу, при дорозі сидів сліпий жебрак Вартимей, син Тимеїв. Почувши, що Ісус із Назарета проходить повз, він загукав: «Ісусе, Сину Давидів, змилуйся наді мною!» Багато людей почали докоряти йому, щоб він замовк. Але він гукав ще голосніше: «Сину Давидів, змилуйся наді мною!» Тоді Ісус зупинився й сказав: «Підведіть його до Мене!» Люди покликали сліпого, кажучи: «Радій! Підведися, бо Ісус кличе тебе». Сліпий, скинувши верхню одежину, швидко підвівся й підійшов до Ісуса. Христос запитав його: «Що ти хочеш, щоб Я зробив для тебе?» Жебрак сказав: «Учителю, я знову хочу бачити». Тоді Він промовив: «Іди! Твоя віра врятувала тебе». І тієї ж миті жебрак прозрів і подався вслід за Ісусом по дорозі. А якщо хтось запитає вас: „Для чого ви відв’язуєте його?” — то ви мусите відповісти: „Віслючок потрібен Господу, але Він незабаром пришле його сюди”». Отож учні пішли до села й, знайшовши віслючка, припнутого до дверей на вулиці, відв’язали його. Дехто з людей, які стояли там, запитали їх: «Що ви робите? Навіщо віслючка відв’язуєте?» Та учні відповіли, як Ісус їх навчив, тож люди дозволили їм забрати віслючка. Привівши віслючка до Ісуса, вони поклали на нього свій одяг, а Ісус сів на нього верхи. Багато хто з людей стелили на дорозі свій одяг, а інші — зелене віття, зрізане в лузі. Люди в натовпі, які йшли попереду й позаду Нього, вигукували: «Осанна! Благословенний Той, Хто приходить в ім’я Господнє! Благословенне царство батька нашого Давида! Осанна Богу в небесах!» Увійшовши до Єрусалиму, Ісус ступив у храм і оглянув усе навколо. Але оскільки було вже пізно, Він вирушив із дванадцятьма апостолами до Віфанії. Наступного дня, коли Ісус вирушав з Віфанії, Він дуже зголоднів. Побачивши ряснолисте фіґове дерево, Він підійшов подивитися, чи не знайдеться на ньому плодів. Та наблизившись, Ісус не побачив на дереві нічого, крім самого листя, оскільки була не та пора, коли родить фіґове дерево. Тоді ж Ісус промовив до дерева: «Нехай же повік більше ніхто не їсть плодів твоїх!» Та учні Його те чули. У Єрусалимі Ісус зайшов у двір храму, і почав виганяти звідти усіх, хто щось там продавав або купував. Він перевертав столи міняйл та лави тих, хто продавав голубів. І не дозволяв нікому нічого проносити через храм. Потім Ісус почав навчати людей, промовляючи: «У Святому Писанні сказано: „Мій храм буде домом молитви для всіх народів”, а ви перетворили його на розбійницьке кубло! » Головні священики та книжники почули те й почали обмірковувати, як убити Ісуса, бо боялися Його, адже весь народ був вражений Його наукою. Як настав вечір, Ісус і Його учні подалися з міста. Вранці, йдучи повз фіґове дерево, учні побачили, що воно геть висохло від самого кореня. Петро згадав про дерево і сказав Ісусу: «Вчителю, поглянь! Те дерево, що Ти прокляв, геть усохло». Ісус відповів на те: «Майте віру в Бога. Істинно кажу вам: якщо скажете цій горі: „Зруш з місця і впади в море!” І якщо матимете ви віру і не сумніватиметесь, то воно неодмінно збудеться. Ось чому Я й кажу вам: чого б не просили ви у молитві, вірте, що ви все це вже одержали, й тоді усе це стане вашим. Коли молитеся, прощайте тим, проти кого щось погане маєте, щоб і Отець ваш на небесах міг простити вам гріхи ваші. [Але якщо ви не прощаєте, то й Отець Небесний не простить вам гріхів ваших»]. У відповідь Ісус сказав: «Я також хочу поставити вам запитання, і якщо ви дасте Мені відповідь, тоді й Я скажу вам, чиєю владою Я все це роблю. Іоанове хрещення прийшло від Господа чи від людей? Відповідайте ж Мені». Юдейські лідери почали радитися поміж собою, що відповісти, міркуючи: «Якщо ми скажемо: „Від Господа”, — то Він спитає: „Чому ж тоді ви не повірили Іоану?” А якщо скажемо: „Від людей”, — то народ розгнівається на нас». (Вони боялися людей, адже народ вважав, що Іоан був справді пророком). Тож вони відповіли Ісусові: «Ми не знаємо, звідки прийшло Іоанове хрещення». Тоді Ісус мовив до них: «Отож і Я вам не скажу, чиєю владою Я це все роблю». Ісус, навчаючи народ, розповів таку притчу: «Один чоловік посадив виноградник. Навколо нього поставив огорожу, викопав яму для давильні й звів башту. Потім здав виноградник в оренду та й поїхав собі мандрувати. Як настала пора, він послав слугу до виноградарів, щоб одержати свою частку врожаю. Але орендарі схопили його, побили й відіслали ні з чим. Тоді господар послав іншого слугу, але виноградарі тому розбили голову й безсоромно з нього познущалися. Господар послав третього, але цього орендарі вбили. Знову й знову він посилав слуг, а виноградарі кого з них били, а кого й убивали. З ним лишився тільки улюблений син його. Тож зрештою господар послав сина свого, міркуючи: „Вони неодмінно поважатимуть сина мого!” Але ж орендарі сказали одне одному: „Це спадкоємець! Давайте вб’ємо його, то й спадщина буде наша!” Тож вони схопили сина господаря, викинули його з виноградника і вбили. То що тепер власникові виноградника діяти з ними? Він піде та вб’є тих орендарів, а виноградник здасть в оренду іншим. Хіба не читали ви у Святому Писанні: „Той камінь, що будівельники відкинули, став наріжним каменем. Так Господь зробив, та дивовижно це для нас”». Почувши цю притчу, головні священики й книжники зрозуміли, що Ісус говорить саме про них, та почали вигадувати, як би схопити Його, але побоялися народу. Тож вони залишили Ісуса та й пішли собі геть. Згодом, юдейські лідери підіслали до Ісуса декого з фарисеїв та іродіанців, аби зловити Його на слові. Ті підійшли до Ісуса й сказали: «Вчителю, ми знаємо, що Ти — чоловік чесний, і не зважаєш на те, хто і що про Тебе подумає, бо не дивишся на чин та звання людей. Ти правдиво наставляєш на шлях Божий. Тож скажи нам, чи справедливо сплачувати податки цезареві, чи ні? Мусимо ми платити їх, чи ні?» Їхні підступні наміри були відомі Ісусові, тож Він на те відповів: «Навіщо ви перевіряєте Мене, аби зловити Мене на слові? Принесіть динар, щоб Я міг подивитися на нього». Коли вони принесли динар, Ісус запитав: «Хто тут зображений й чиє ім’я викарбуване на монеті?» Вони відповіли: «Цезареве». Тоді Ісус і каже: «Тож віддайте цезарю цезареве, а Богу — Боже». Почувши таку відповідь, вивідники були вражені. Згодом, декілька саддукеїв (вони стверджують, буцімто ніякого воскресіння з мертвих не буде взагалі) прийшли до Ісуса й спитали Його: «Вчителю, Мойсей заповів нам: „Якщо чоловік помре бездітний, то його брат мусить взяти шлюб з жінкою померлого і народити з нею дітей, аби продовжити рід свого брата”. От було собі семеро братів. Перший одружився і скоро помер, не залишивши дітей. Тож другий брат узяв шлюб із тією жінкою та також помер бездітним. Те ж саме трапилося й з третім братом. Усі семеро мали шлюб з тією жінкою, але всі вони померли, не залишивши дітей. Останньою померла жінка. Отже, в майбутньому житті, після воскресіння з мертвих, чиєю дружиною вона буде, адже всі семеро мали шлюб з тією жінкою?» Ісус відповів їм: «Звісно, причиною вашої помилки є те, що ви не знаєте ні Святого Писання, ані сили Божої. Адже, коли люди повстануть із мертвих, вони не одружуватимуться, ані заміж виходитимуть. Вони будуть подібні до Ангелів Небесних. А щодо воскресіння з мертвих, то хіба не читали ви в книзі Мойсеєвій, де йдеться про палаючий кущ? Бог сказав Мойсеєві: „Я — Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова”. Тобто Господь є Богом живих, а не мертвих. Тож усі вони — живі. Саме тому ви, саддукеї, глибоко помиляєтесь». Один із книжників, наблизившись до Ісуса, слухав, як Він розмовляв з саддукеями, та фарисеями. Побачивши, як добре Ісус відповідав, книжник запитав Його: «Вчителю, яка заповідь Закону є найважливішою?» Ісус відповів: «Ось найважливіша заповідь: „Слухай, Ізраїлю! Всевишній Господь наш — єдиний Бог. Тож любіть Господа Бога свого всім серцем, усією душею, всім розумом і силою своєю”. Друга за важливістю заповідь така: „Любіть ближнього свого, як себе самого”. Немає важливішої заповіді, ніж оці дві». І книжник погодився: «Добре сказано, Вчителю. Ти маєш слушність, кажучи: Господь Всевишній — єдиний Бог, і немає іншого, крім Нього. Кожен мусить любити Його всім серцем, усім розумінням і силою своєю, а також любити ближнього свого, як себе самого, — усе те є багато важливішим за всі підношення й пожертви». Почувши таку мудру відповідь, Ісус сказав книжникові: «Ти недалекий від Царства Божого». І відтоді ніхто не наважувався Ісуса про щось питати. Навчаючи у храмі, Ісус говорив: «Чому книжники стверджують, що Христос — Син Давидів? Адже сам Давид, якого надихнув Дух Святий, казав: „Господь Бог мовив до Господа мого: Сядь по праву руку від Мене, доки не покладу Я ворогів Твоїх до ніг Твоїх”. Тобто сам Давид називав Христа „Господом” своїм. То як же Він може бути Сином Давидовим?» Та величезний натовп слухав Ісуса з задоволенням. А самі вони оббирають вдів і виживають їх із їхніх осель, а потім моляться довго напоказ, щоб виглядати щирими. Господь покарає їх найтяжче». Ісус сів біля жертовної скриньки у храмі й почав стежити, як люди кладуть гроші до скарбнички. Й чимало багатіїв залишали там значні суми. Аж ось підійшла бідна вдова й поклала дві дрібні мідні монети. Тоді Ісус зібрав Своїх учнів і сказав їм: «Істинно кажу вам, що ця бідна вдова пожертвувала більше, ніж усі інші люди. Адже всі вони давали від лишка свого, а вона, бідна, віддала все, що мала на прожиття». Коли Ісус виходив з подвір’я храму, один з учнів Його сказав: «Вчителю, поглянь, які дивовижні будівлі, з якого чудового каміння вони збудовані!» Та Ісус йому відповів: «Ти бачиш ці величні споруди? У майбутньому, каменя на камені тут не залишиться — все буде зруйноване». Згодом, коли Ісус знаходився на Оливній горі, навпроти храму, Петро, Яків, Іоан та Андрій наодинці спитали Його: «Скажи нам, коли це трапиться? І яке буде знамення того, що все це вже близьке до здійснення?» У відповідь Ісус мовив до них: «Стережіться, щоб ніхто вас не обдурив. Бо чимало прийде людей, які користуватимуться іменем Моїм, кажучи: „Я — Той Самий”, — і багатьох вони обдурять. Як почуєте ви відлуння близьких боїв, та дізнаєтеся про віддаленні битви, не лякайтеся; це неодмінно має статися, але це ще не кінець. Народ повстане проти народу, а царство — проти царства. Прийде голод, й землетруси траплятимуться в різних кінцях світу. Та все це буде лише початком мук і страждань, то лише перші перейми, на зразок тих, що жінка має під час пологів». «Стережіться за самих себе! За те, що ви йшли за Мною, люди арештовуватимуть вас й кидатимуть до суддів, битимуть у синагогах. Вас поведуть до царів та правителів через ім’я Моє, але ж все це дасть вам можливість свідчити про Мене. Але спершу Добру Звістку треба донести до всіх народів. Коли ж вас заарештують і поведуть до суду, не варто наперед турбуватися про те, що і як казати. Бог дасть вам, що сказати у той час, бо то говоритимете не ви, а Дух Святий промовлятиме вашими устами. Брат видасть брата на смерть, а батьки віддадуть дітей своїх. Діти повстануть проти батьків своїх і віддадуть їх на смерть. І ненавидітимуть вас усі за те, що ви йшли за Мною, але той, хто витерпить усе до кінця, врятується. Коли ви побачите „гидоту спустошення”, що запанує там, де бути їй не слід (читач має зрозуміти, про що йдеться), ті, хто лишатимуться в Юдеї на той час, змушені будуть рятувати життя, тікаючи в гори. Найтяжче буде в ті дні вагітним жінкам та матерям із немовлятами на руках! Моліться, аби хоч не взимку те трапилося, бо то буде такий жах, якого світ не бачив від самого свого початку, коли Бог створив його. Та у всі прийдешні часи ніколи більше такого не буде. І якби не Божа воля скоротити ті жахливі дні, то жоден не врятувався б. Господь скоротив дні ті тільки заради обранців Своїх. І якщо у ті дні хтось скаже вам: „Дивіться! Ось Христос!” — або — „Ось Він!” Не вірте тому. Бо чимало лжехристів та лжепророків з’явиться тоді. Вони показуватимуть знамення й творитимуть дива, намагаючись обдурити обраних Господом, якщо це можливо. То ж стережіться! Я попередив вас заздалегідь. В ті дні, після часу лиха, сонце затьмариться, і місяць перестане світити, зірки впадуть з небес, а всі небесні тіла зміняться. І тоді народи побачать Сина Людського, Який йтиме у хмарах, з великою силою та славою. І пошле Він Ангелів Своїх, аби зібрали вони всіх обраних людей з усіх кінців світу. Навчіться мудрості слухаючи притчу про фіґове дерево: як тільки на ньому з’являється тендітне гілля й розбруньковується молоде листя, ви знаєте, що літо вже близько. Так само й ви, коли побачите всі ці події, про які Я що вам щойно казав, знайте: час настає, він уже на порозі. Істинно кажу вам: усе це станеться ще за життя цього покоління. Навіть якщо небо і земля знищені будуть, слова Мої не зникнуть ніколи». «Коли той день і та година настануть, про те невідомо нікому: ні Ангелам Небесним, ані Синові, — лише один Отець знає. Пильнуйте! Будьте насторожі! Бо вам не відомо, коли час настане. Все це подібно чоловікові, який вирушає в мандрівку і залишає слугам доручення: кожному в залежності від його обов’язків, а воротареві наказує пильнувати. Так і ви мусите пильнувати, оскільки не знаєте, коли господар маєтку повернеться: увечері, опівночі, з першими півнями чи вранці. Якщо він з’явиться зненацька, не дайте йому знайти вас сонним. Тож що кажу вам, те й усім кажу: „Будьте напоготові!”» То було якраз за два дні до Пасхи та свята Прісних Хлібів. Головні священики та книжники все шукали спосіб, як би обманом і таємно від народу, схопити та вбити Ісуса. Вони говорили між собою: «Тільки це не можна робити на свята, бо народ може збунтуватись». Коли Ісус був у Віфанії та сидів за столом у домі Симона прокаженого, до Нього підійшла жінка з алебастровим глечиком, наповненим надзвичайно дорогими пахощами з нарду. Вона відкрила посудину й почала лити олію Ісусові на голову. Побачивши це, деякі з учнів дуже розсердилися й загомоніли поміж собою: «Навіщо таке марнотратство? Це мирро можна було б дорого продати. Це принесло б більше трьохсот динарів, які можна було б роздати бідним». Учні продовжували докоряти їй, кажучи, що негідне вдіяла вона. Та Ісус сказав: «Облиште її. Навіщо ви докоряєте цій жінці? Вона зробила добре діло для Мене. Адже бідні завжди будуть з вами, то й допомагати їм ви зможете, коли схочете, а Я — ні. Вона зробила, що змогла. Помазавши запашною олією Моє тіло, вона приготувала Мене до похорону. Істинно кажу вам: відтепер хоч би де проповідувалась у світі Євангелія, люди завжди будуть згадувати про те, що зробила ця жінка». Один з дванадцятьох апостолів, який звався Юдою Іскаріотом, прийшов до головних священиків і почав говорити з ними про те, як він може допомогти їм заарештувати Ісуса. Ті дуже зраділи, почувши його, й пообіцяли добре заплатити йому за це. Тож Юда почав шукати слушної нагоди, аби видати їм Ісуса. Першого дня свята Прісних Хлібів, коли за звичаєм належало приносити в жертву Пасхальне ягня, Ісусові учні запитали Його: «Де б Ти хотів, щоб ми приготували Тобі Пасхальну вечерю?» Та той чоловік приведе вас у велику вмебльовану кімнату нагорі. Там і приготуйте нам усе для вечері». Отож учні пішли до міста, і все сталося так, як Він казав їм. Там вони і приготували Пасхальну вечерю. Коли настав вечір, Ісус із дванадцятьма апостолами прийшов до тієї оселі. І коли вони їли за столом, Ісус сказав: «Істинно кажу вам: один із вас, хто тут зараз їсть зі Мною, зрадить Мене». Всі учні дуже засмутилися й почали питати Його: «Напевне, це не я?» Ісус відказав їм: «Так, це один із вас. Той, хто опустив хліб в чашу разом зі Мною і зрадить Мене. Син Людський прийме страждання, як і було написано про Нього в Святому Писанні. Та горе тому, хто видасть Сина Людського на смерть! Краще б йому було зовсім не народжуватися». За вечерею Ісус узяв хлібину, та, віддавши дяку Господу, благословив її. Після того Він розломив хліб і роздав Своїм учням зі словами: «Візьміть хліб цей і їжте його. Це тіло Моє». Потім узяв Він чашу й подякувавши Богові, подав цю чашу учням Своїм, і всі пили з неї. І сказав Ісус: «Це кров Моя, що засновує Новий Заповіт Божий для людей Його і що проллється на користь багатьох народів. Істинно кажу вам, що Я не питиму більш від плоду лози виноградної аж до того дня, коли питиму молоде вино в Царстві Божому». І заспівавши хвальну пісню Богові, вони вирушили на Оливну гору. Тоді Ісус сказав учням Своїм: «Усі ви втратите віру свою. Кажу так, бо написано у Святому Писанні: „Як ударю пастуха, то й вівці порозбігаються”. Але коли Я воскресну з мертвих, то піду до Ґалилеї та дістануся того міста раніше за вас». Але ж Петро відповів: «Навіть якщо всі втратять віру в Тебе, я ніколи не втрачу!» Тоді Ісус мовив йому: «Істинно кажу тобі: цієї ж ночі, ще до того, як двічі проспіває півень, ти тричі зречешся Мене». Та Петро й далі вперто наполягав: «Навіть якщо я маю вмерти разом з Тобою, я ніколи не зречуся». І всі інші учні мовили те ж саме. Ісус та Його учні прийшли до місцевості, що називалася Ґефсиманією. І сказав Він учням Своїм: «Посидьте тут, поки Я помолюся». Він узяв з собою Петра, Якова та Іоана. Ісус почав тужити й журитися, говорячи учням Своїм: «Душа Моя переповнена смертельної скорботи. Зостаньтесь тут і пильнуйте». І відійшовши трохи подалі, Він упав долілиць і почав молитися, щоб, якщо це можливо, обминула Його лиха година. І молив Він: « Авва, Отче, все підвладне тобі. Хай обмине Мене ця чаша страждань. Але хай збудеться не те, чого Я хочу, а те, чого Ти бажаєш». Повернувшись до Своїх учнів, Ісус побачив, що вони сплять. І звернувся тоді Ісус до Петра: «Симоне, чому ти спиш? Хіба ж не міг ти лише однієї години не спати? Не спіть і моліться, щоб не піддатися спокусам, бо дух ваш прагне, а тіло — немічне». І знову відійшов Він і молився про те ж саме. Коли Ісус повернувся до учнів, то знову побачив, що вони сплять, бо повіки їхні поважчали. Знічені, вони не знали, що й сказати. І підійшов Він утретє й сказав їм: «Ви все ще спите та відпочиваєте? Досить. Час настав, коли Сина Людського віддадуть до рук грішників. Вставайте! Ходімо! Дивіться, ось зрадник Мій наближається!» Поки Ісус це казав, з’явився Юда, один з дванадцятьох апостолів, а з ним разом і великий натовп з мечами та палицями. Цих людей послали головні священики, книжники та старійшини. Юда пообіцяв подати їм знак, кажучи: «Той, кого я поцілую, і є Ісус. Заарештуйте Його і візьміть під варту». Тож він підійшов до Ісуса й, сказавши: «Вчителю», — поцілував Його. Тоді деякі чоловіки з натовпу схопили Ісуса і взяли Його під варту. Один із тих, хто стояв поруч із Ним, вихопив свого меча і, вдаривши слугу первосвященика, відтяв йому вухо. Тоді Ісус звернувся до натовпу зі словами: «Ви прийшли, щоб схопити Мене, як розбійника, з мечами та палицями. Я ж щодня був з вами у храмі, навчаючи людей, та ви не заарештували Мене. Однак все це сталося, щоб збулося все, що було написане у Святому Писанні». Тоді всі учні залишили Його і повтікали геть. Ті люди, які схопили Ісуса, відвели Його до хати первосвященика, у якого зібралися головні священики, старійшини та книжники. А Петро, тримаючись віддалік, йшов за Ісусом аж до самого помешкання первосвященика Каяфи. Увійшовши до подвір’я, Петро сів там разом із охоронцями, гріючись біля багаття. Головні священики й весь Синедріон намагалися вишукати свідчення проти Ісуса, щоб засудити Його на смерть, але нічого знайти не могли. Хоча і багато людей лжесвідчили проти Нього, але всі ті свідчення не збігалися одне з одним. Деякі з присутніх вставали й зводили наклепи на Ісуса, кажучи: «Ми самі чули, як Він говорив: „Я зруйную цей храм рукотворний і за три дні відбудую інший, нерукотворний”». Але й в цьому їхні свідчення не узгоджувалися одне з другим. Тоді первосвященик встав перед присутніми і запитав Ісуса: «Чому Ти не відповідаєш? Скажи нам, чи є правдою всі оті звинувачення, що ці люди свідчать проти Тебе?» Та Ісус мовчав, і нічого не відповів. Тоді первосвященик знову запитав Його: «Ти Христос, Син Благословенного Бога?» Ісус відповів: «Так, Я — Син Господа Всевишнього! Та в майбутньому, побачите ви Сина Людського, Який сидітиме праворуч від Всемогутнього Бога. І наближатиметься Він в хмарах небесних». Почувши це, первосвященик у гніві роздер на собі одяг і сказав: «Він зневажає Бога! Ніяких свідчень нам більше не треба! Ви всі чули, як Він ганьбить Всевишнього. Що скажете на це?» І всі вони визначили, що Ісус винен і заслуговує на смерть. Деякі з людей почали плювати на Нього; вони затулили Ісусу очі й били Його кулаками, кажучи: «Доведи ж нам що Ти пророк, назви того із нас, хто вдарив Тебе!» Тоді охоронці відвели Ісуса осторонь й почали бити Його. Та Петро заперечив, сказавши: «Я не знаю і не розумію, про що ти говориш!» Сказавши це, він подався до виходу з подвір’я, та тієї ж миті проспівав півень. Але та дівчина-служниця, яка побачила його, знову почала говорити всім, хто там стояв: «Цей чоловік — один із учнів Христових!» І знову Петро заперечив цьому. Але негайно люди, які стояли осторонь, сказали Петрові: «Безперечно, ти один із них, адже ти також з Ґалилеї». Петро почав божитися та присягатися: «Клянуся Господом Всевишнім, Я не знаю Цього Чоловіка, про Якого ви говорите!» І тієї ж миті вдруге проспівав півень. І згадав Петро, про що Ісус казав йому: «Ти тричі зречешся Мене ще до того, як двічі проспіває півень». І він гірко заридав. Вранці наступного дня головні священики разом зі старійшинами, книжниками й з усім Синедріоном надумали, що робити з Ісусом. Вони зв’язали Його й повели до прокуратора, щоб передати Ісуса до рук Пилата. І запитав Пилат Ісуса: «Ти — Цар Юдейський?» На що Ісус відповів: «Так, це Я. Але ж ти сам це сказав». А головні священики почали звинувачувати Ісуса в багатьох злочинах. І знову Пилат запитав Його: «Хіба ж Ти не чуєш усі ці звинувачення проти Себе? Чому ж Ти не відповідаєш?» Але Ісус і слова не відповів на жодне із звинувачень. І це дуже здивувало Пилата. Кожного року, під час Пасхи, Пилат за звичаєм відпускав на волю одного з приречених злочинців, за якого просив народ. У той час, серед ув’язнених злочинців був чоловік на ім’я Варавва, який, разом з іншими бунтівниками, був винний у вбивствах. Як завжди, прийшли люди до Пилата й просили звільнити одного з в’язнів, як він, зазвичай, робив для них. І запитав їх Пилат: «Чи хочете ви, щоб я відпустив для вас Царя Юдейського?» Пилат знав, що головні священики віддали Ісуса прокуратору, тільки тому, що заздрили Йому. Але головні священики умовили натовп просити Пилата відпустити Варавву замість Ісуса. Та Пилат знову звернувся до них: «Що ж мені робити з тим Чоловіком, Якого ви називаєте Царем Юдейським?» У відповідь натовп загукав: «Розіп’яти Його!» «За що? — Запитав Пилат. — Який на Ньому злочин?» Тоді всі ще дужче загорлали: «Нехай Його розіпнуть на хресті!» Пилат хотів догодити юрбі то й відпустив Варавву, а Ісуса наказав побити батогами, та опісля віддав Його на розп’яття. Пилатові воїни відвели Ісуса до палацу, де був правитель (преторії), і там зібрався цілий відділ солдат. Вони наділи на Ісуса багряницю, а на голову Йому сплели терновий вінок. І почали вони вітати Ісуса: «Вітаємо Тебе, Царю Юдейський!» І били Його ціпком по голові, й плювали на Нього. При тому солдати падали на коліна, глузливо вклоняючись Ісусові як цареві. А як скінчили вони знущатися й насміхатися з Ісуса, то зняли з Нього багряницю й, вбравши Ісуса у Його власний одяг, повели на розп’яття. Саме у той час, по дорозі до міста, повертаючись з поля, йшов Симон киринеянин (він був батьком Олександра і Руфа). Тож воїни примусили його нести хрест, що призначався для Ісуса. Коли ж вони прийшли до місця, що називалося Ґолґофа (це означає «Лобне місце»), то дали Ісусові випити вина, змішаного з миррою, та Він не став його пити. Розіп’явши Ісуса, воїни, кидаючи жереб, поділили між собою Його вбрання, кому що дістанеться. Була дев’ята година ранку, коли розіп’яли Ісуса. На хресті, над головою Ісуса, солдати прибили дощечку, на якій було написане офіційне звинувачення: Цар Юдейський. Разом із Ісусом були розіп’яті ще двоє злочинців: один праворуч, а другий ліворуч від Нього. [І збулося сказане у Святому Писанні: «Його тримали між злочинців»]. Проходячи повз, люди ображали Ісуса й, хитаючи головами, промовляли: «Ти ж нахвалявся геть зруйнувати храм і відбудувати знов його за три дні. Тож зійди з хреста і врятуй хоча б Себе Самого!» Головні священики й книжники також насміхалися з Ісуса, кажучи: «Він рятував інших, а Себе Самого врятувати не може! Якщо Він насправді є Христос, Цар ізраїльський, то нехай Він зараз зійде з хреста. Побачивши це, ми пересвідчимося й повіримо в Нього». І навіть двоє злочинців, що були розіп’яті разом з Ісусом, і ті також лихословили проти Нього. Опівдні темрява настала на всій землі, і було так аж до третьої години. А о третій Ісус голосно закричав: «Елої, Елої, лама савахтані?» Що в перекладі означає: «Боже Мій, Боже Мій, навіщо Ти Мене покинув? » Деякі з людей, які стояли поруч, почули це й заговорили між собою: «Послухайте, Він кличе Іллю». Один чоловік побіг, намочив губку оцтом і, настромивши її на тростину, дав Ісусові напитися. А потім і каже: «Заждіть! Зараз побачимо, чи прийде Ілля та зніме Його з хреста». Після того Ісус голосно скрикнув і помер. Тієї ж миті завіса в храмі розірвалася навпіл: від верху й до самого низу. Коли центуріон, який стояв поблизу, побачив, що трапилося коли Ісус помер, то промовив: «Цей Чоловік справді був Сином Божим!» Кілька жінок спостерігали здалеку за всім, що трапилося. Серед них були Марія Маґдалена, Марія, мати Якова молодшого та Йосипа, і Саломія. Вони супроводжували Ісуса в Ґалилеї й піклувалися про Нього. Було там також і багато інших жінок, які прийшли за Ним до Єрусалиму. Коли Пилат дізнався про смерть Ісуса, він був дуже здивований, що це трапилося так скоро, тож він покликав центуріона й запитав його, чи це було дійсно правдою. Вислухавши доповідь центуріона, він звелів віддати тіло Ісусове Йосипові. Йосип придбав лляне полотно й, знявши тіло Ісусове з хреста, загорнув Його в полотно й поклав до гробниці, що була висічена у скелі. Потім він прикотив величезний камінь і затулив ним вхід до склепу. Марія Маґдалена та Марія, Йосипова мати, бачили, де було поховано Ісуса. Коли минула субота, Марія Маґдалена, Марія, мати Якова, й Саломія придбали пахощів, аби намастити тіло Ісусове. Рано-вранці, тільки-но зійшло сонце, в перший день тижня, вони прийшли до гробниці, де було поховано Ісуса. І сказали жінки одна одній: «Хто ж нам відкотить від входу той величезний камінь?» Коли вони наблизившись до склепу, то помітили, що той величезний камінь, який затуляв вхід до гробниці, було відкочено вбік. Ввійшовши до склепу, жінки побачили, що праворуч сидить молодий чоловік, убраний в білу одежину. Тож вони були дуже налякані. Тоді він мовив до них: «Не бійтеся! Ви шукаєте Ісуса з Назарета, Який був розіп’ятий на хресті. Однак Його тут зараз немає, бо Він воскрес із мертвих! Огляньте те місце, де Він лежав! Тож йдіть негайно до Його учнів і Петра та й скажіть їм: „Він прийде в Ґалилею раніше за вас. Там ви знайдете Його, як Він вам і обіцяв”». Тоді жінки вийшли звідти й побігли геть від гробниці, приголомшені й охоплені страхом. І, нажахані, вони нікому нічого не сказали. [Але згодом вони розповіли про все, що наказав Ісус Петру та усім іншим апостолам. Після того Сам Ісус відіслав їх в усі кінці світу, аби донести до людей Святе Послання, яке не згине ніколи — всі люди матимуть спасіння вічне]. Після Свого воскресіння, рано-вранці першого дня тижня Ісус, насамперед, з’явився Марії Маґдалені, з якої Він вигнав сімох нечистих. Побачивши Ісуса, Марія одразу ж пішла й розповіла про це Його учням, які тужили й ридали за Ним. Почувши, що Ісус живий, і що вона бачила Його, учні не повірили їй. Пізніше Ісус у іншій постаті з’явився двом учням Своїм, коли ті йшли по дорозі поза містом. Вони повернулися й розповіли про все іншим, але ніхто не повірив і їм. Згодом Ісус з’явився і одинадцятьом апостолам, коли вони обідали. Ісус почав докоряти їм за їхнє невір’я і впертість, бо не повірили вони тим, хто бачив Його, воскреслого з мертвих. І промовив Ісус: «Ідіть по всьому світові й проголошуйте Добру Звістку Божу всім створінням Господнім. Хто повірить і охреститься, той буде спасенний, а хто не матиме віри, той приречений. Отак промовивши, Господь Ісус вознісся на небо, і там Він сів по праву руку від Бога. Апостоли ж вирушили по всьому світу проповідувати Добру Звістку, і Господь допомагав їм. Давши їм владу творити чудесні знамення, Господь підтверджував те, що Слово Його було істинним. У дні, коли в Юдеї правив цар Ірод, був собі священик на ймення Захарія. Він належав до денної черги Авія. Дружину Захарієву звали Єлизаветою, і була вона з прямих нащадків Ааронових. Обоє вони були праведні перед Богом, неухильно дотримувалися всіх Божих заповідей і настанов. Але вони не мали дітей, оскільки Єлизавета була неплідна, та й були вони вже старі. Дуже багато людей зібралося біля стін храму молитися, коли Захарія почав кадити. І от праворуч від кадильного вівтаря з’явився йому Ангел Господній. Побачивши Ангела, Захарія стривожився і дуже перелякався. Та Ангел заговорив до нього: «Не бійся, Захаріє, бо молитва твоя почута, й дружина твоя Єлизавета, народить тобі сина, якого назвеш ти Іоаном. Він принесе тобі радість і щастя. І багато людей будуть радіти з його народження. Бо він буде великим у Господа. Лише не мусить він пити вина, ані міцніших напоїв, а від самого народження він буде сповнений Духом Святим. І він поверне багатьох дітей Ізраїлевих до Господа Бога їхнього. Він прийде перед Господом, наділений духом і владою пророка Іллі, й знову поверне серця батьків до дітей їхніх, а непокірних настановить на путь мудрості праведних і приготує людей до приходу Господа». І запитав Захарія Ангела: «Звідки мені знати, що це так? Адже я старий, та й дружина моя вже похилого віку». У відповідь Ангел сказав: «Мене звати Ґавриїл. Я стою перед Богом. І я посланий говорити з тобою і повідомити цю добру звістку. Але слухай: ти мовчатимеш і не зможеш говорити, аж доки не настане день, коли це трапиться через те, що не повірив моїм словам. А слова ці неодмінно збудуться в належний час». Люди біля храму чекали на Захарію і дивувалися, чому він так довго не виходить. А коли він вийшов, то не здатен був заговорити до людей, і вони здогадалися, що в храмі йому було якесь видіння. Захарія пояснював щось жестами, але залишався німим. Коли закінчився час його служби, він повернувся додому. Через деякий час його дружина Єлизавета завагітніла й усамітнилася на п’ять місяців. Вона сказала: «Нарешті Господь допоміг мені. Він добре подбав, аби зняти з мене мою ганьбу перед людьми». Прийшовши до неї, Ангел промовив: «Вітаю тебе, благословенна. Господь з Тобою». Але вона була дуже збентежена тими словами й думала собі, що б те привітання могло означати. І Ангел сказав їй: «Не бійся, Маріє. Ти здобула прихильність Божу. Послухай! Ти завагітнієш і народиш Сина, і назвеш Його Ісусом. Він матиме велич, і Його називатимуть Сином Всевишнього Бога. І Господь Бог дасть Йому трон Його батька Давида. Він повік правитиме народом Якова, і Царству Його не буде кінця». Марія запитала Ангела: «Як же таке може статися, адже я ніколи не була з чоловіком?» Ангел відповів їй: «Дух Святий зійде на Тебе, і сила Всевишнього Бога огорне Тебе. То ж Святе Дитя, Яке народиться, буде назване Сином Божим. І ще послухай: „Твоя родичка Єлизавета також вагітна сином, незважаючи на її похилий вік. Це вже шостий місяць її вагітності, а про неї ж казали, що вона неплідна! Немає нічого неможливого для Бога”». Марія сказала: «Я слуга Господня, хай буде мені те, що ти сказав». І Ангел полишив її. Тими днями Марія зібралася й подалася, поспішаючи у гірську околицю, до міста юдейського. Вона ввійшла в дім Захарії і привітала Єлизавету. І сталося так, що коли вона почула Маріїне привітання, дитина в утробі її ворухнулась, і Єлизавета сповнилася Святого Духа. Вона голосно скрикнула і сказала: «Ти найблагословенніша серед жінок, і благословенна та Дитина, Яку ти народиш. Але за віщо мені така радість, що мати Господа мого завітала до мене? Бо тільки-но звук того привіту торкнувся вуха мого, як дитина в утробі моїй стрепенулася. Благословенна ж ти, тому що повірила у те, що збудеться сказане Господом». І мовила Марія: «Душа моя Господа звеличує, і дух мій радіє у Бозі, Спасителі моєму, бо зглянувся Він на смиренну свою рабу, і віднині всі люди зватимуть мене благословенною, бо Всесильний зробив для мене велике. Ім’я Його — святе. Із роду в рід дарує Він милість тим, хто шанує Його. Він явив могутність руки Своєї, усіх хвальків пихатих думкою сердець своїх Він розвіяв. Правителів могутніх Він скинув з їх престолів, й людей смиренних натомість Він возніс. Людей голодних Він обдарував добром, і геть прогнав ні з чим людей багатих. Він допоміг народу Ізраїля, слузі Своєму, згадавши Свою милість, як обіцяв Він нашим предкам: Авраамові й його нащадкам назавжди». Марія лишалася у Єлизавети протягом трьох місяців, а потім повернулася додому. Для Єлизавети прийшов час пологів, і вона народила сина. Сусіди й родичі почули, що Бог подарував їй велику милість, і раділи разом з нею. І сталося так, що коли малому сповнилося вісім днів, вони прийшли зробити йому обрізання, й хотіли назвати його Захарією, як і батька. Але мати хлопчика заперечила: «Ні. Йому належить зватися Іоаном». Гості їй кажуть: «Але ж нікого в вашому роду так не звали». Знаками вони почали питати батька, яке ім’я хоче він дати синові. Захарія попросив табличку й написав на ній: «Його звати Іоан». Усі були здивовані. Тієї ж миті уста Захарії розімкнулися, язик розв’язався, і він заговорив, славлячи Бога. І тоді страх охопив сусідів, і по всій гірській країні Юдеї обговорювалися ці справи. Кожен, хто чув про те, дивувався й замислювався: «Ким буде це дитя?» Бо ж очевидно було, що сила Господня з ним. А батько його, Захарія, сповнився Духом Святим і прорік: «Хай буде благословен Господь, Бог Ізраїлю, бо прийшов Він, щоб допомогти народові Своєму і дати йому волю. І Він прислав нам могутнього Спасителя з дому слуги Свого Давида, як і обіцяв устами святих пророків, які жили в давнину. Він обіцяв порятувати нас від ворогів наших і від влади всіх, хто нас ненавидить, аби виявити милість нашим предкам і пам’ять про Свій святий Заповіт, про клятву, яку Він приніс нашому предкові Аврааму: визволити нас з-під влади ворогів наших і дозволити нам служити Йому без страху, а лише зі святістю й праведністю перед Ним у всі дні життя нашого. Ти, дитино, будеш названий „пророком Всевишнього”, оскільки прийдеш перед Господом, аби приготувати шлях Йому і сказати людям Його, що вони будуть спасенні через відпущення гріхів їхніх. Через велике милосердя нашого Бога новий день засяє на нас з висоти, щоб освітити тих, хто живе під чорною тінню смерті, і щоб направити стопи наші на шлях миру». Хлопчик ріс і міцнів у дусі. Він лишався в безлюдних місцях, доки не надійде йому час постати перед людьми Ізраїлю. На той час вийшов наказ Августа цезаря провести перепис населення по всій Римській імперії. То був найперший перепис, й проводився він, коли Кириній був губернатором Сирії. Усі люди пішли реєструватися, і кожен пішов до свого рідного міста. Тож Йосип також вирушив з Назарета Ґалилейського, де він жив, до Юдеї, до Давидового міста, яке зветься Віфлеємом, оскільки він походив з родини Давидових нащадків. Він узяв з собою Марію, тому що був заручений з нею; у той час вона вже чекала дитину. Кілька пастухів тієї місцевості лишилися на ніч у чистім полі стерегти свої отари. І з’явився їм Ангел Господній, і сяйво слави Господньої пролилося на них. Страх охопив пастухів. Та Ангел сказав їм: «Не бійтеся, я приніс вам добру звістку, яка дасть велику радість людям. Тому що сьогодні в місті Давидовім народився для вас Спаситель — Христос Господь. І знак вам буде такий: ви знайдете в яслах Дитину, загорнуту у полотно». Раптом до Ангела приєдналася сила-силенна інших Ангелів, які славили Бога зі словами: «Слава Господу на небесах, і хай мир панує на землі між людьми, які Богу милі». Коли Ангели залишили пастухів і повернулися на небо, пастухи заговорили між собою: «Ходімо до Віфлеєма й подивимося на те, що там сталось, про що Господь дав нам знати». Тож вони поспішили й знайшли Марію з Йосипом і Дитиною, Яка лежала в яслах. Побачивши Немовля, пастухи всім розповіли про звістку, яку вони одержали про цю Дитину. І розказана ними історія дивувала всіх, хто чув її. Марія ж, мов скарб, збирала все це й складала в своєму серці. А пастухи повернулися додому, хвалячи й прославляючи Бога за все те, що вони почули й побачили — точнісінько так, як було їм сказано. Коли сповнилося вісім днів і настав час робити Хлопчику обрізання, Його нарекли Ісусом. Це було ім’я, яке дав Йому Ангел ще до Його зачаття в материній утробі. Мешкав тоді в Єрусалимі чоловік на ймення Симеон. Був він людиною праведною й побожною. Він чекав, коли Господь прийде, та порятує Ізраїль, і Святий Дух був з ним. То Дух Святий відкрив йому, що він не спізнає смерті, доки не побачить на власні очі Господнього Христа. Батько й мати були вражені тим, що було сказане про їхнього Сина. Анна підійшла до Ісусових батьків саме тоді, коли вони розмовляли з Симеоном. Вона подякувала Богові й розповіла про Ісуса всім, хто чекав визволення Єрусалиму. Коли Йосип та Марія виконали все, що вимагалося Законом Господнім, вони повернулися до Ґалилеї, у своє рідне місто Назарет. А Дитя росло, наливалося силою, мудрістю, і Божа благодать була на Ньому. Щороку батьки Його вирушали до Єрусалиму на свято Пасхи. Подалися вони, як завжди, й того року, коли Ісусові сповнилося дванадцять. Як скінчилося свято, батьки верталися додому, а Хлопчик Ісус лишився в Єрусалимі, хоч батьки не знали про те. Цілий день вони йшли, вважаючи, що Він десь тут, у гурті. Потім почали шукати Його серед своїх родичів та друзів. І, не знайшовши, повернулися до Єрусалиму, сподіваючись знайти Його там. І так сталося, що знайшли вони Його аж через три дні у храмі. Ісус сидів серед учителів, слухав їхню науку й ставив їм запитання. І всі, хто чули Його, були здивовані Його розумінням та відповідями. Побачивши Його, батьки були вражені, а Його мати звернулася до Нього: «Дитино, чому Ти зробив з нами таке? Твій батько і я страшенно переживали, розшукуючи Тебе». А Він відповів: «Чому ви шукали Мене? Чи ви не знали, що Я мушу бути у домі Батька Мого?» Та вони не зрозуміли цієї відповіді. Тоді Ісус повернувся із ними до Назарета, і Він слухався їх. Та Його мати зберігала все це в своїм серці. Тож Ісус зростав мудрістю, статурою та ласкою Божою і людською. Кожна долина наповниться. І кожна гора та пригорок знизяться, криві місцини вирівняються, а дороги вибоїсті стануть гладенькими, і всі люди побачать Боже спасіння”». Іоан казав юрбам людей, які виходили, щоб прийняти хрещення від нього: «Виплодки зміїні! Хто попередив вас тікати від гніву Господнього, що наближається? Хай ваші вчинки покажуть, що ви покаялися. І не треба, виправдовуючись, доводити один одному: „Авраам — наш батько”. Бо кажу вам, що Бог може навіть це каміння перетворити на дітей Авраамових. Сокира вже занесена, і кожне дерево, що не дає добрих плодів, буде зрубане й кинуте у вогонь». І люди вигукували: «То що ж нам робити?» У відповідь він казав їм: «Кожен, хто має дві одежини, мусить поділитися з тим, у кого немає жодної. І кожен, хто має їжу, мусить зробити те саме». Прийшли охреститися й деякі збирачі податків. Вони запитали Іоана: «Вчителю, що нам робити?» А він каже: «Не збирайте грошей більше, ніж звелено вам». І прийшли воїни до нього й спитали: «А нам що робити?» Їм він також відповів: «Ні з кого не беріть гроші силою чи кривдою, будьте вдоволені платнею своєю». Люди жили в очікуванні, й в душі всі вони прагнули знати, чи не є Іоан Христом. Та на всі їхні запитання Іоан відповідав: «Я хрещу вас водою, але ж незрівнянно Могутніший, ніж я, іде за мною: я не гідний навіть бути рабом, який схиляється, щоб розв’язати ремінці Його сандалій. Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем. Він очистить Свій тік і збере пшеницю до комори, а полову спалить у незгасному вогні». Так і багатьма іншими словами звертався Іоан до людей, проповідуючи Благовість. Іоан дорікав тетрархові Іроду за його стосунки з братовою жінкою Іродіадою та й за багато інших лихих вчинків Ірода. А до всього, Ірод ще й кинув Іоана до в’язниці. Коли Ісус почав Своє служіння Господу, Йому було близько тридцяти років. Він був Сином (принаймні так вважалося) Йосипа. Йосип був сином Ілії. Ілія був сином Маттата. Маттат був сином Левія. Левій був сином Мелхія. Мелхій був сином Янная. Яннай був сином Йосипа. Йосип був сином Маттафія. Маттафій був сином Амоса. Амос був сином Наума. Наум був сином Еслія. Еслій був сином Наґґая. Наґґай був сином Маата. Маат був сином Маттафія. Маттафій був сином Семеїна. Семеїн був сином Йосеха. Йосех був сином Йоди. Йода був сином Яннана. Яннан був сином Реси. Реса був сином Зерувавела. Зерувавел був сином Салатиїла. Салатиїл був сином Нерія. Нерій був сином Мелхія. Мелхій був сином Аддія. Аддій був сином Косама. Косам був сином Елмадама. Елмадам був сином Ера. Ер був сином Йошуа. Йошуа був сином Еліезера. Еліезер був сином Йорима. Йорим був сином Маттата. Маттат був сином Левія. Левій був сином Симеона. Симеон був сином Юди. Юда був сином Йосипа. Йосип був сином Йонама. Йонам був сином Еліякима. Еліяким був сином Мелеї. Мелея був сином Менни. Менна був сином Маттата. Маттат був сином Натана. Натан був сином Давида. Давид був сином Єссея. Єссей був сином Оведа. Овед був сином Воаза. Воаз був сином Салмона. Салмон був сином Наасона. Наасон був сином Аммінадава. Аммінадав був сином Рами. Рама був сином Есрома. Есром був сином Переса. Перес був сином Юди. Юда був сином Якова. Яків був сином Ісаака. Ісаак був сином Авраама. Авраам був сином Тери. Тера був сином Наора. Наор був сином Серуґа. Серуґ був сином Реу. Реу був сином Пелеґа. Пелеґ був сином Евера. Евер був сином Шелаха. Шелах був сином Каїнана. Каїнан був сином Арфаксада. Арфаксад був сином Сима. Сим був сином Ноя. Ной був сином Ламеха. Ламех був сином Мафусаїла. Мафусаїл був сином Еноха. Енох був сином Яреда. Яред був сином Маалалеела. Маалалеел був сином Каїнана. Каїнан був сином Еноса. Енос був сином Сефа. Сеф був сином Адама. Адам був сином Бога. Сповнений Духа Святого, Ісус залишив береги ріки Йордан, і Дух повів Його до пустелі. І там протягом сорока днів диявол спокушав Його. Ісус нічого не їв увесь цей час, і коли сорок днів минуло, Він був дуже голодним. Диявол сказав Йому: «Якщо Ти Син Божий, то накажи цьому каменю перетворитися на хліб». На те Ісус відповів: «У Святому Писанні сказано: „Не хлібом одним живе людина”». Тоді диявол підхопив Його й за одну мить показав усі царства світу. І мовив він: «Я віддам Тобі всю владу й славу цих царств, тому що це було дано мені, і я можу віддати їх тому, кому побажаю. Тож якщо поклонишся мені, все це буде Твоїм». У відповідь Ісус промовив: «У Святому Писанні сказано: „Поклоняйся Господу Богу своєму і служи лише Йому”». Після того диявол переніс Його до Єрусалиму, поставив на найвище місце храму й сказав: «Якщо Ти Син Божий, кинься додолу, адже у Святому Писанні сказано: „Він накаже Ангелам Своїм берегти Тебе”. „Вони понесуть Тебе на руках, щоб не пошкодив Ти ноги Своєї об камінь”». Ісус відповів йому: «Але у Святому Писанні також говориться й інше: „Не спокушай Господа Бога свого”». Коли диявол закінчив спокушати Ісуса, він залишив Його до більш сприятливих часів. Ісус повернувся до Ґалилеї могутній Духом Святим, і чутки про Нього пішли по всіх околицях. Він навчав по синагогах, і всі люди хвалили Його. Згорнувши книгу, Він віддав її служці й сів. Очі всіх присутніх у синагозі були звернені на Нього. Тож Він почав говорити: «Сьогодні збулися ці слова зі Святого Писання, поки ви слухали Мене». І всі добре говорили про Христа, і були вражені чудовими словами, що мовив Він. Вони казали: «Чи ж Він не син Йосипа?» Ісус сказав їм: «Зрозуміло, ви повторите Мені відомий вислів: „Лікарю, зцілися сам”. Ми чули, що Ти робив у Капернаумі, зроби те саме тут, у Своєму рідному місті». І Він додав: «Правду кажу вам: пророка не приймають тільки в його рідному місті. Правду кажу вам: багато вдів було в Ізраїлі в часи Іллі, коли небо зімкнулося на три роки й шість місяців, і великий голод напав на всю землю. Та Бог не послав Іллю до жодної з них, окрім тієї, яка мешкала в Сарепті Сидонській. Багато було прокажених в Ізраїлі в часи пророка Єлисея, та жоден з них не був очищений, крім Наамана сиріянина». І всі присутні в синагозі були розгнівані, почувши ті слова. Вони підхопилися й вигнали Ісуса з міста, й відвели Його аж на край гори, на якій стояло їхнє місто, щоби скинути зі скелі. Але Він пройшов крізь натовп і подався геть. Ісус прийшов до Ґалилейського міста Капернаума, і наступної суботи навчав людей, котрі зібралися там. Вони були вражені тією наукою, бо за словом Його відчувалася влада. Був у синагозі чоловік, одержимий злим духом. Раптом він несамовито закричав: «Що Тобі треба від нас, Ісусе з Назарета? Ти прийшов, щоб знищити нас? Я знаю, хто Ти! Ти — Божий Святий!» Ісус суворо наказав йому: «Вгамуйся й вийди з нього!» Тут нечистий кинув чоловіка перед людьми на землю й, не заподіявши ніякої шкоди, вийшов з нього. Подив охопив усіх присутніх, і вони заговорили поміж собою: «Що ж це за вчення таке? Владно наказує Він нечистим, і ті виходять з людини». Чутка про Нього розійшлися по всіх околицях. Ісус залишив синагогу й попрямував до Симона, якого ще звали Петром. Симонова теща страждала від тяжкої лихоманки, й Ісуса попросили допомогти їй. Ставши над жінкою, Він наказав лихоманці залишити її, й хвороба вийшла геть. Та підвелася й почала прислуговувати їм. Після заходу сонця до Нього привели багатьох хворих на різні недуги. Накладаючи руки на кожного по черзі, Ісус зціляв усіх. І біси також виходили з багатьох людей, вигукуючи: «Ти — Син Божий!» Але Ісус суворо забороняв їм говорити, бо вони знали, що Він — Христос. Як настав день, Ісус залишив оселю й пішов у безлюдне місце, але люди шукали й знайшли Його, бо хотіли перешкодити Йому покинути їх. Та Він сказав їм: «Я мушу повідомити Добру Звістку про Царство Боже також іншим містам, бо саме для цього Мене й було послано». І Він далі проповідував по синагогах Юдеї. Ісус увійшов до одного з човнів, який належав Симонові, й попросив господаря трохи відплисти від берега. А сам сів і почав з човна навчати натовп, який стояв біля води. Скінчивши говорити, Ісус сказав Симонові: «Відпливи на глибину, закинь сіті, та зловиш багато риби». Симон відповів: «Учителю, ми тяжко трудилися цілу ніч і нічого не зловили, але якщо Ти так кажеш, я закину сіті». Зробивши так, вони зловили дуже багато риби, аж сіті почали рватися. То гукнули вони товаришів на іншому човні, щоб ті допомогли їм. Ті підпливли, й обидва човни так наповнилися рибою, що мало не почали тонути. Побачивши це, Симон-Петро припав до Ісусових колін і вигукнув: «Залиши мене, Господи, бо я чоловік грішний!» Петро казав так, бо, як і всі інші, хто були з ним, він був приголомшений такою рибальською здобиччю. Так само вражені були й Симонові товариші Яків та Іоан, Зеведеєві сини. То Ісус сказав Симонові: «Не бійся. Відтепер ти ловитимеш душі людські!» Вони повитягали човни на берег, все полишили й пішли за Ісусом. Якось перебував Ісус в місті, де мешкав один чоловік, вкритий проказою. Коли він побачив Ісуса, то, впавши долілиць перед Ним, благав: «Господи, якщо на те воля Твоя, Ти можеш зцілити мене». Ісус простягнув руку, торкнувся прокаженого й сказав: «Моя воля! Зцілися!» Тієї ж миті проказа зійшла з нього і він став чистим. Тоді Ісус наказав чоловікові: «Дивися ж, нікому не кажи про це. Краще піди й покажися священику, та принеси пожертву за своє очищення, як наказував Мойсей. Це й буде свідченням твого одужання». Але чутки про Нього поширювалися все більше. Цілі натовпи звідусіль сходилися, щоб послухати Його та зцілитися від хвороб своїх. Однак Він часто усамітнювався в безлюдних місцях й молився. Сталося так, що одного разу, коли Ісус проповідував людям слово Своє, перед Ним також сиділи фарисеї й вчителі Закону, які посходилися до Нього з різних міст Ґалилеї та Юдеї, а також із Єрусалиму. І сила Господня була з Ісусом, тож міг Він зцілювати людей. Кілька чоловіків принесли до Ісуса паралізованого, який лежав у ліжку й намагалися пронести його і покласти перед Ним. Але пробитися крізь натовп вони не змогли, тож, розібравши дах будинку, де був Ісус, спустили хворого на його ліжку посеред натовпу перед Ним. Побачивши, як сильно вони вірують, Ісус мовив до хворого: «Друже, гріхи твої прощені!» На те фарисеї та книжники подумали: «Хто Він такий, що так зневажає Всевишнього? Ніхто не може прощати гріхи, крім Самого Бога!» Та Ісусові були відомі їхні думки, тож Він їм відповів: «Чому ви так думаєте? Що легше сказати: „Твої гріхи прощені” чи „Вставай і ходи?” Але Я доведу, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи». І мовив Він до паралізованого: «Кажу тобі, вставай, бери постіль свою і йди додому!» Тієї ж миті паралізований встав перед ними, забрав свої ноші і подався додому, прославляючи Бога. Всі були вражені й хвалили Бога. Благоговіння охопило їх, й вони казали: «Сьогодні ми бачили неймовірні речі!» Ісус пішов звідти й згодом побачив чоловіка на ім’я Левій, який сидів у будці, збираючи податки. Ісус сказав йому: «Слідуй за Мною!» Тож Левій полишив усе і вирушив за Ним. У себе вдома Левій влаштував великий обід на честь Ісуса. Разом з ними за столом сиділо чимало збирачів податків та інших людей. А фарисеї та книжники докоряли Ісусовим учням: «Чому ви їсте й п’єте за одним столом зі збирачами податків та грішниками?» На це їм Ісус відповів: «Не здоровим потрібен лікар, а хворим. Я прийшов, щоб покликати не праведників, а грішників до покаяння». Вони сказали Ісусові: «Іоанові послідовники й прибічники фарисеїв часто постяться й моляться, а Твої учні їдять і п’ють». Ісус сказав їм: «Чи змусите ви поститися друзів нареченого на весіллі, поки молодий ще з ними? Та прийде час, коли молодого заберуть від них, тоді вони й почнуть поститися». Тоді ж Ісус розповів їм притчу: «Ніхто не відриває латку від нового одягу, щоби пришити на старий. Якщо так зробити, то й нову одежину порвеш, і до старої не припасується латка від нової. Ніхто не наливає молоде вино в старі міхи. Якщо так зробити, нове вино розірве міхи й розіллється, а міхи зіпсуються. Молоде вино треба наливати в нові міхи. Ніхто не схоче після старого вина пити молоде, бо скаже: „Старе вино краще”». Якось у суботу Ісус проходив пшеничним полем, а учні по дорозі почали зривати колоски, та, розлущуючи їх між пальцями, їли зерно. Дехто з фарисеїв запитав: «Поглянь, чому вони збирають зерно? Хіба Закон Мойсеїв не забороняє робити це в суботу?» У відповідь Ісус сказав їм: «Хіба не читали ви, що зробив Давид, коли він і його супутники зголодніли? Він зайшов до Божого дому і з’їв священні хліби, що були наготовані Богові, ще й дав тим, хто був з ним, хоч ті підношення, за Законом Мойсея, ніхто не міг їсти, крім священиків». Й Ісус додав: «Син Людський — Господь і над суботою». Якось іншої суботи Ісус прийшов до синагоги й навчав там. Серед присутніх був чоловік із усохлою рукою. Книжники й фарисеї уважно пильнували за Ісусом, аби мати підставу звинуватити Його в тому, що Він зціляє того чоловіка в суботу. Ісусові були відомі їхні думки, але Він сказав сухорукому: «Підведися й стань перед усіма!» І чоловік підвівся й став там. Тоді Ісус сказав книжникам і фарисеям: «Я вас питаю: чи годиться робити в суботу добро, а чи зло? Рятувати життя, чи вбивати?» Ісус обвів їх поглядом і сказав сухорукому: «Простягни руку свою!» Той простягнув руку, й вона зцілилася. Фарисеї та книжники були розлючені й почали міркувати поміж собою, що б таке заподіяти Ісусові. Кількома днями пізніше, Ісус подався на гору помолитися. Цілу ніч Він провів у молитвах до Бога. Коли настав день, Він покликав Своїх учнів і обрав з-поміж них дванадцятьох і назвав апостолами Своїми. Ісус разом із апостолами зійшов з гори й зупинився в долині, де стояв великий натовп Його учнів і дуже багато людей з усієї Юдеї, з Єрусалиму, з узбережжя поблизу Тира і Сидона. Вони зійшлися, щоб послухати Його, а також щоб зцілитися від хвороб. І ті, хто страждав від нечистих духів, були зцілені. І всі в натовпі намагалися торкнутися Ісуса, бо з Нього йшла сила, яка зціляла всіх їх. Поглянувши на своїх послідовників, Ісус сказав: «Благословенні ви, бідні, бо Царство Боже належить вам. Благословенні ви, хто зараз голодні, бо будете насичені. Благословенні ви, хто зараз плаче, бо ви будете радіти і сміятися. Благословенні ви, коли вас ненавидять, ображають і відлучають, й визнають ваше ім’я злим за вашу вірність Синові Людському. Радійте того дня, веселіться, бо на вас чекає велика нагорода на небесах! Бо від предків цих людей так само діставалося й пророкам. Та горе вам, багатим, бо свою втіху ви вже отримали. Горе вам, ситим тепер, бо вам доведеться спізнати голод. Горе вам, хто тепер радіє і сміється, бо бідування і сльози чекають на вас. Горе вам, про кого всі добре говорять, так їхні предки вихваляли лжепророків». «До вас Я звертаюся, до тих, хто слухає Мене: „Любіть ворогів своїх. Даруйте добро тим, хто ненавидить вас. Благословляйте тих, хто проклинає вас. Моліться за тих, хто кривду вам чинить. Якщо хтось вдарить вас по одній щоці, підставте йому і другу. Якщо хтось знімає з вас плащ, хай візьме й сорочку. Коли хтось у вас просить, то дайте йому, а якщо хтось візьме те, що належить вам, не вимагайте повернути. Поводьтеся з іншими так, як ви б хотіли, щоб інші поводилися з вами. Бо якщо ви любите лише тих, хто любить вас, то чи заслуговуєте ви на якусь особливу подяку? Адже навіть грішники люблять тих, хто любить їх самих. І якщо ви чините добро тільки тим, хто добрий до вас, то чи заслуговуєте ви на якусь особливу подяку? Навіть грішники так роблять. І якщо ви даєте в борг тим, від кого сподіваєтесь одержати, то чи заслуговуєте ви на якусь особливу подяку? Навіть грішники дають у борг іншим грішникам, щоб їм згодом повернули те ж саме. Ні, любіть своїх ворогів і робіть добро їм, і в борг давайте, не розраховуючи на повернення. Отоді ви матимете велику винагороду і будете дітьми Всевишнього. Він милостивий до невдячних і злих людей. Будьте ж і ви милосердні, як Отець ваш милосердний”». «Не судіть інших, бо судитиме вас Бог так, як ви судите інших. Не звинувачуйте, то й вас не звинуватять. Прощайте іншим, то й вам проститься. Давайте, то й вам воздасться мірою доброю, такою, що й не втримаєте ви усього. Бог буде з вами щедрим, якщо ви будете щедрими до інших». Ісус також розповів їм таку притчу: «Чи може сліпий бути поводирем для іншого сліпого? Чи не впадуть обидва в яму? Учень — не важливіший за вчителя свого, але кожен, хто удосконалиться, буде як вчитель його. Чому ви бачите порошинку в оці брата свого, але не помічаєте колоди у власному оці? Як же ви можете звертатися до брата з такими словами: „Дозволь вийняти порошинку з ока твого”, — коли маєте колоду у власному оці? Лицеміри, спочатку витягніть колоду з власного ока, а тоді й побачите, як ліпше вийняти порошинку з братового ока». «Не буває доброго дерева, що приносило б погані плоди, як не буває й поганого дерева, що приносило б добрі плоди. Дерева розрізняють за плодами їхніми: бо не ростуть фіґи в будяках, а виноград на терновому кущі. Добра людина винесе добро зі скарбниць свого серця, а людина зла винесе зло з глибин свого серця. Бо з уст людських злітає те, чим переповнене серце». «Чому ви звертаєтеся до Мене: „Господи, Ти — Господь наш”, — але не робите того, про що Я кажу? На кого схожа людина, яка приходить до Мене, слухає слова Мої й виконує їх? Вона схожа на чоловіка, який, зводячи будинок, вирив глибоко і заклав міцний фундамент на камені. І коли настала повінь, і води ринули на будівлю, то вони не змогли зрушити той дім, бо збудовано його як слід. Проте кожен, хто слухає слова Мої, але не виконує їх, схожий на чоловіка, який звів будинок свій без фундаменту. Коли настала повінь й води хлинули на той дім, він миттю повалився і був геть зруйнований». Коли Ісус закінчив навчати людей, Він пішов до Капернаума. У тому місті знаходився римський сотник, у якого так тяжко захворів слуга, котрий вже був при смерті. Сотникові той слуга був дуже дорогий. Почувши про Ісуса, він послав до Нього кількох юдейських старійшин, аби ті попросили Ісуса прийти й врятувати життя слуги. Тож Ісус пішов з ними. Та коли Він уже підходив до дому сотника, той послав своїх друзів назустріч, щоб ті передали Ісусові його слова: «Господи! Не завдавай Собі клопоту заради мене, бо я недостойний, щоб Ти заходив до моєї оселі. Через це я й не наважився сам прийти до Тебе, але лише накажи, й слуга мій одужає. Я знаю це, бо я сам людина підвладна, та маю солдатів, підвладних мені. Коли я кажу одному з них: „Йди геть!” — то він іде. Кажу іншому: „Йди сюди!” — і він приходить. Скажу слузі своєму: „Зроби це!” — і він виконує». Почувши ці слова, Ісус був дуже вражений. Він повернувся до натовпу, який слідував за Ним, й сказав: «Кажу Я вам, такої великої віри Я не зустрічав навіть у людей Ізраїлю». І коли ті, кого було послано, повернулися до оселі сотника, то побачили, що слуга цілком одужав. Невдовзі по тому Ісус прийшов до міста Наїна. З Ним мандрували Його учні й великий натовп. Коли Він підійшов до міських воріт, звідти виносили мертвого. То був єдиний син у матері, ще й вдови. Чимало мешканців міста йшло за нею. І побачивши її, Господь наповнився співчуттям до неї і сказав: «Не плач». Він підійшов і торкнувся до нош. Люди, які несли їх, зупинилися. Тоді Ісус сказав: «Юначе, кажу тобі: „Встань!”» І мертвий підвівся й заговорив. Так Ісус повернув матері сина. Усіх присутніх охопив страх, але вони славили Бога зі словами: «Великий пророк з’явився поміж нас!» І ще: «Бог прийшов допомогти своєму народові!» Ця звістка про Ісуса поширилася по всій Юдеї та навколишніх краях. І прийшовши до Ісуса, вони сказали: «Іоан Хреститель послав нас запитати Тебе: „Ти і є Той, Хто мав прийти, чи ми мусимо чекати на когось іншого?”» У той час Ісус зцілив багатьох людей від хвороб і мук, вигнав нечистих духів з одержимих, а багатьом сліпим повернув зір. То ж Він відповів Іоановим посланцям: «Ідіть і перекажіть Іоанові все те, що ви почули й побачили: сліпі прозрівають, каліки починають ходити, прокажені зціляються, до глухих повертається слух, мертві воскресають, а вбогим проповідується Добра Звістка. Блаженний той, хто може щиро прийняти Мене». Коли Іоанові посланці пішли, Ісус почав говорити присутнім про Іоана: «На що ви ходили дивитися в пустелі? На очерет, що вітер гойдає? Насправді, кого ви очікували побачити? Чоловіка у вишуканому вбранні? Звичайно ж ні! Ті, хто носять пишні шати і живуть у розкоші, знаходяться у царських палацах. Ну, то ж кого ви хотіли побачити? Пророка? Істинно кажу вам: Іоан — значно більше, ніж пророк! Це саме про Нього сказано у Святому Писанні: „Послухай! Я виряджаю посланця Мого поперед Тебе. Він приготує Тобі дорогу”. Істинно кажу вам: серед усіх людей, народжених на світі, не було ще ніколи більшого за Іоана; але найменший у Царстві Божому — все ж більший за нього». І всі, хто чув це, навіть збирачі податків, визнали Божу праведність, бо хрестилися вони Іоановим хрещенням. Але фарисеї та книжники, що відмовились бути хрещені Іоаном, зневажили Божу волю про себе. «З ким можна порівняти це покоління людей? На кого вони подібні? Вони, немов діти, які сидять на базарі й гукають один до одного: „Ми грали для вас на сопілці, але ж ви не танцювали. Ми співали вам жалісних пісень, та ви не ридали”. Бо коли прийшов Іоан Хреститель, який не їв хліба й не пив вина, ви казали: „Він одержимий нечистим”. Коли ж прийшов Син Людський, Який їсть, як інші, і п’є вино, ви кажете: „Погляньте на Нього! Він ненажера та п’яниця! Він друг збирачів податків та грішників!” Та мудрість виявляється у вчинках». Один із фарисеїв запросив Ісуса пообідати з ним. Ісус прийшов до фарисеєвої оселі й зайняв місце за столом. Була в тому місті одна жінка, про яку усі знали, що вона грішниця. Почувши, що Ісус обідає в домі фарисея, вона принесла алебастровий глечик з пахощами. Жінка стала за Ісусом, припала до Його ніг; вона плакала, омивала Його ноги сльозами й витирала їх волоссям своїм. Жінка цілувала Його ноги й намащувала їх пахощами. Усе те бачив фарисей, який запросив Ісуса на обід. Він подумав: «Якби це був пророк, Він би знав, що це за жінка торкається Його. Йому було б відомо, що це грішниця». У відповідь на його думки Ісус сказав: «Симоне, мушу тобі дещо сказати». Симон промовив: «Говори, Вчителю». І сказав Ісус: «Двоє чоловіків заборгували ґендляреві. Один із них був винен п’ятсот динарів, а другий — п’ятдесят. Оскільки сплатити вони не могли, ґендляр шляхетно подарував їм їхні борги. Так хто з тих двох дужче любитиме його?» Симон відповів: «Я вважаю, той, кому було подаровано більший борг». Ісус сказав йому: «Ти маєш рацію». І, повернувшись до жінки, Ісус додав: «Чи бачиш ти цю жінку? Я прийшов до твого дому, та ти не запропонував Мені води, щоб омити ноги, а вона омила їх своїми сльозами й витерла своїм волоссям. Ти не поцілував Мене, вітаючи, а вона не перестає цілувати Мої ноги, відколи Я ввійшов. Ти не помазав голову Мою оливою, а вона змащує ноги Мої парфумами. Ось чому Я кажу тобі, що її численні гріхи прощені. Це засвідчено її великою любов’ю. А той, кому прощено мало, і любить мало». А жінці Ісус сказав: «Гріхи твої прощені». Тут усі, хто обідав з ними разом, почали питати один одного: «Хто Він такий, що береться гріхи прощати?» А Він додав, звертаючись до жінки: «Твоя віра спасла тебе. Іди з миром». Після того Ісус ходив по містах і селах, проповідуючи й розповідаючи людям Благовість про Царство Боже. І дванадцятеро апостолів були з Ним. Коли посходилися до Ісуса люди з кожного міста, то зібрався великий натовп, Ісус розповів їм притчу: «Вийшов селянин і заходився сіяти. І коли він кинув на ріллю зерно, то деяке впало край дороги і було витоптано, ще й птахи налетіли і склювали його. Інші зерна впали на кам’янистий ґрунт, і коли вони проросли, то одразу ж паростки засохли через брак вологи. Інші зерна впали серед теренів, що вигналися й задушили паростки. А решта зерна впала на добру землю й проросла, і зерно вродило в сотні разів більше від посіяного». Розповівши цю притчу, Ісус завершив: «Той, хто має вуха, нехай почує!» Учні запитали Ісуса, що означає ця притча. Тоді Він відповів: «Тільки вам дано знати таємниці Царства Божого, а для всіх інших вони скриваються в притчах, щоб дивились вони, але не бачили, чули, але не розуміли». «Ось вам пояснення притчі: зерно — то Слово Боже. Зерно, що впало при дорозі — це ті, хто чує Слово, але з’являється диявол і віднімає Слово з їхніх сердець, щоб не мали віри. І не буде вже їм спасіння. Інші люди, як зерна, що впали у кам’янистий ґрунт: коли вони чують Слово, то одразу й з радістю сприймають його, але не мають міцного коріння. Вони вірять якийсь час, але настає час випробувань, і вони відвертаються від Господа. Зерно, що впало серед теренів — це ті, хто чують Слово, але щоденні турботи, спокуса багатства, та інші радощі життя душать Слово, і воно не дає плодів. А зерно, що впало на добру землю — це люди з добрими й чесними серцями, які чують Слово й підкоряються йому. Тож наполегливістю своєю вони приносять щедрий врожай». «Ніхто не ставить запалений світильник під перевернуту посудину або під ліжко. Навпаки, його ставлять на підставку, щоб кожен, хто зайде в приміщення, бачив світло. Адже немає нічого прихованого, що не відкрилося б, і немає нічого таємного, щоб не вийшло на чисту воду. Будьте уважні й обмірковуйте те, що ви чуєте. Бо хто має розуміння, тому додасться ще більше, а хто не має, в того відніметься і той дріб’язок, який, як йому здається, йому належить». Прийшли до Ісуса Його мати й брати, але не могли наблизитися до Нього через те, що Його оточував натовп. Ісусові сказали: «Поглянь! Он мати й брати Твої чекають зовні і бажають бачити Тебе». У відповідь Ісус сказав: «Моя мати і брати — це ті, хто слухає Слово Боже й виконує його». Одного дня було так, що Ісус сів у човен разом зі Своїми учнями й мовив до них: «Нумо, перепливемо на інший берег озера!» І вони вирушили. Поки вони пливли, Ісус заснув, а на озеро налетів штормовий вітер. Човен почав наповнюватися водою. Учні розбудили Ісуса зі словами: «Господи, Господи, ми гинемо!» Ісус прокинувся і наказав вітру й хвилям вгамуватися. Вітер вщух, і на озері запала тиша. А Ісус звернувся до Своїх учнів: «Де ваша віра?» Та вони були налякані й збентежені, й питали один одного: «Хто ж це Такий, що навіть вітер й води підкоряються Йому?» І припливли вони до землі Ґерасинської, що на протилежному березі озера від Ґалилеї. Тільки-но Ісус зійшов з човна, як один чоловік з того міста зустрів Його. Він був одержимий нечистим духом. Тривалий час він не носив одягу й не жив у будинку, а жив серед гробниць. Побачивши Ісуса, одержимий упав долілиць перед Ним, а потім голосно закричав: «Що Тобі треба від мене, Ісусе, Сину Господа Всевишнього? Благаю Тебе, не муч мене». Ісус звелів нечистому духові вийти з того чоловіка. Нечистий часто хапав його, та коли це траплялося, то доводилося заковувати його в кайдани та ланцюги й тримати під вартою. Та щоразу він рвав ланцюги й трощив кайдани і, гнаний бісом, тікав у безлюдні місця. Тож Ісус запитав його: «Як тебе звати?» І той відповів: «Легіон», — бо багато бісів вселилося в того чоловіка. Вони благали Ісуса не виганяти їх у безодню. Неподалік на узвишші паслося велике стадо свиней. Тож біси благали Ісуса дозволити їм переселитися у свиней, й Ісус їм дозволив. Тож нечисті духи залишили чоловіка і вселилися в свиней. Тоді стадо кинулося з крутого берега в озеро й потонуло. Коли свинопаси, які доглядали за стадом, побачили, що сталося, то побігли геть і розповіли про все по місту й околицях. І люди сходилися, щоб подивитися, що сталося. Вони прийшли до Ісуса й, побачивши того біснуватого біля Його ніг одягненим і при здоровому глузді, дуже злякалися. Свідки розповіли їм, як одержимий бісом був зцілений. То всі люди землі Ґерасинської попросили Ісуса залишити їх, бо великий страх охопив їх. Тоді Він увійшов у човен, щоб повернутися до Ґалилеї, а чоловік, з якого вийшли нечисті духи, благав Ісуса узяти його з Собою. Та Ісус відіслав його зі словами: «Повертайся додому й розкажи всім, що Бог зробив для тебе». І чоловік пішов, по цілому місту розповідаючи про те, що Ісус зробив для нього. Коли Ісус повернувся до Ґалилеї, великий натовп вітав Його. У натовпі була жінка, яка вже дванадцять років страждала від кровотечі. Вона витратила все, що мала, на лікарів, та ніхто з них не зміг допомогти їй. Жінка підійшла ззаду до Ісуса й торкнулася краю Його плаща. Тієї ж миті кровотеча припинилася. Ісус запитав: «Хто це торкнувся Мене?» Оскільки всі відмовлялися, Петро відповів: «Господи, натовп зусібіч напирає на Тебе і тисне». Та Ісус сказав: «Хтось торкнувся Мене, бо Я відчув, як сила вийшла з Мене». Коли жінка зрозуміла, що їй не вдасться залишитися непоміченою, затремтіла і впала долілиць перед Ісусом. Перед усіма присутніми вона сказала, чому торкнулася Його і як миттю одужала. Ісус сказав їй: «Дочко, віра твоя зцілила тебе! Йди з миром». Поки Ісус ще говорив, чоловіки прийшли з дому Яїра й сказали йому: «Твоя дочка померла. Навіщо турбувати Учителя?» Та Ісус почув ці слова й мовив до Яїра: «Не бійся. Лиш вір, і вона одужає». Прийшовши до дому, Ісус нікому не дозволив заходити з Ним, крім Петра, Іоана, Якова та батьків дитини. Усі присутні плакали й сумували за дівчинкою. Ісус мовив: «Не плачте! Вона не померла, а просто спить». Та люди почали насміхатися з Нього, знаючи, що вона таки померла. Тоді Ісус узяв її за руку й мовив: «Дівчинко, вставай!» Дух її повернувся в тіло, і вона тут же підвелася. Ісус звелів нагодувати дівча. Батьки дівчинки були приголомшені тим великим дивом, але Ісус наказав їм, щоб нікому не розповідали про те, що сталося. Ісус покликав дванадцять апостолів, і наділив їх владою виганяти нечистих духів та зціляти хворих. Він почав надсилати їх, щоб проповідували вони про Царство Боже та зцілювали хворих. І сказав їм: «Нічого не беріть із собою в дорогу: ні палиці, ні торби, ні хліба, ні грошей, ані запасної одежини. І як зайдете до чиєїсь оселі, то вже і лишайтеся там, доки не покинете те місто. Там, де люди будуть негостинні до вас, то залишіть те місто й обтрусіть порох з ніг ваших, як попередження проти тих людей». Тож апостоли вирушили й пішли по всіх поселеннях, проповідуючи Добру Звістку й усюди зціляючи людей. Цар Ірод, почувши про все, що діється, збентежився, бо дехто казав, що це Іоан повстав із мертвих. Інші стверджували: «То Ілля». А ще інші міркували: «То пророк, такий, які були в давні часи». Та Ірод сказав: «Я відтяв голову Іоанові. То хто ж це Такий, про Кого я стільки всякого чую?» Він увесь час прагнув побачити Ісуса. Коли апостоли повернулися, вони розповіли Ісусові про все, що зробили. Узявши їх із Собою, Ісус потай вирушив до міста Вефсаїди. Та люди довідалися про це й подалися за Ним слідом. Прийнявши їх, Ісус розповідав їм про Царство Боже, а також зцілював хворих. Наближався вечір. Дванадцятеро апостолів прийшли до Нього й сказали: «Це місце безлюдне, тож відпусти людей, аби могли вони піти по довколишніх селах і хуторах, щоб знайти їжу та нічний притулок». Та Ісус відповів апостолам: «Ви нагодуйте їх!» Вони кажуть: «У нас нічого немає, крім п’яти хлібин та двох рибин. Хіба Ти бажаєш, щоб ми пішли й придбали якоїсь їжі для цих людей? Але ж тут занадто багато народу!» (З ними йшло близько п’яти тисяч чоловіків). Однак Ісус сказав Своїм учням: «Розсадіть людей групами приблизно по п’ятдесят чоловік». Вони послухалися й усіх посадили на землю. Взявши п’ять хлібин й дві рибини, Ісус підвів очі до неба й возніс хвалу Богові за їжу. Потім Він розломив хліби і розділив рибу, й роздав Своїм учням, щоб вони нагодували народ. Всі люди поїли, і наїлися, потім ще зібрали дванадцять кошиків із залишками їжі. Якось, коли Ісус молився на самоті, прийшли до Нього Його учні. Ісус запитав їх: «Що кажуть люди — хто Я?» Вони відповіли: «Одні кажуть, що Ти — Іоан Хреститель, інші — Ілля, а дехто вважає Тебе одним із пророків минулого, який воскрес та повернувся у світ». Тоді Ісус мовив учням Своїм: «А ви як думаєте, хто Я такий?» І відповів Йому Петро: «Ти — Христос, Який прийшов від Бога». І далі Він мовив до всіх Своїх учнів: «Якщо хтось бажає йти за Мною, той мусить зректися себе, узяти на себе свій щоденний хрест і рушати за Мною. Той, хто прагне врятувати життя своє, загубить його, але ж хто віддасть життя за Мене, врятує його. Яка користь людині від того, що вона здобуде весь світ, але знищить або занапастить душу свою? Той, хто буде соромитися Мене й Мого вчення, то і Син Людський посоромиться його, коли явиться, у Своїй славі й славі Свого Батька та святих Ангелів. Істинно кажу вам: дехто з присутніх тут не спізнають смерті, доки не побачать Царство Боже». Сталося так, що десь днів вісім після того, як Ісус промовив це, Він взяв з Собою Петра, Іоана та Якова й вирушив з ними на гору молитися. І от коли Ісус молився, обличчя Його змінилося, а вбрання стало сліпучо білим. Тоді раптом Мойсей та Ілля явилися їм і почали розмовляти з Ісусом. Вони явилися в сяйві слави й говорили з Ісусом про Його смерть в Єрусалимі, через яку Йому належало пройти. Петро і ті, хто були з ним, заснули. Прокинувшись, вони побачили Ісуса в сяйві слави і двох чоловіків, які стояли поруч із Ним. І якраз, коли ті двоє залишали Ісуса, Петро звернувся до Нього: «Господарю, як добре, що ми тут! Дозволь нам поставимо тут три намети: один для Тебе, один для Мойсея, і один для Іллі». (Він й сам не знав, що говорить). Та поки Петро так промовляв, злинула хмара й огорнула їх усіх своєю тінню. Учні злякалися, опинившись у хмарі. Звідти ж пролунав Голос: «Це Мій Син — Мій Обранець. Слухайтеся Його!» Коли Голос замовк, там більше з ними нікого не було, крім Самого Ісуса. Учні Його мовчали, і нікому не розповіли тоді про те, що бачили. Наступного дня, коли Ісус, Петро, Яків та Іоан повернулися з гори, то побачили, що їх зустрічав великий натовп. Зненацька, один чоловік з-поміж натовпу вигукнув: «Учителю, благаю Тебе, змилуйся над сином моїм, бо він же моя однісінька дитина! Час від часу нечистий хапає його, і тоді хлопець кричить несамовито. Дух так колотить його, що аж піна на устах у дитини виступає; дух мучить його і майже ніколи не залишає. Я благав учнів Твоїх вигнати нечистого, але вони не змогли». І мовив Ісус у відповідь: «О невірний і заблудлий роде! Скільки ж ще часу Мені бути з вами і вас терпіти? Приведи свого сина до Мене». Коли хлопчик підходив, нечистий дух раптом кинув його на землю й шалено затряс. Та Ісус заговорив суворо до нечистого духа й заборонив це йому і, зціливши дитину, віддав батькові. Усі присутні були враженні міццю Божою. Та поки люди дивувалися з усього, що Він діяв, Ісус звернувся до Своїх учнів: «Добре затямте все, що Я зараз скажу вам: незабаром Сина Людського буде віддано до рук людей». Однак учні Його не розуміли цих слів. Зміст був прихований від них, тож вони не могли збагнути цього, а перепитати Ісуса боялися. Ісусові учнями зародилася сперечка про те, хто з них є найвеличнішим. А Іоан розповів: «Вчителю, ми бачили чоловіка, який виганяв нечистого іменем Твоїм. Ми намагалися зупинити його, оскільки він не є одним із нас». Та Ісус відповів Іоанові: «Не зупиняйте його, бо той, хто не проти вас — той за вас». Сталося так, що коли наблизився час Ісусові бути взятим на небо, Він твердо вирішив іти до Єрусалиму. Перед Себе Ісус вислав посланців, які незабаром прибули до самарійського поселення, щоб все приготувати для Його приходу. Та самаритяни не побажали прийняти Його через те, що Він ішов до Єрусалиму. Коли Його учні Яків та Іоан побачили це, вони спитали: «Господи, хочеш, ми викличемо вогонь Небесний, щоб знищив їх, [як чинив Ілля?] » Та Ісус озирнувся й присоромив їх. [Ісус сказав їм: «Чи ви не знаєте, якому духу належите? Син Людський прийшов не на те, щоб губити душі людські, а щоб рятувати їх»]. І вони вирушили до іншого міста. По дорозі хтось сказав Ісусу: «Я піду за Тобою, хоч куди б Ти йшов». Ісус відповів: «Лисиці мають нори, птахи небесні — гнізда, але Син Людський не має місця, де Він зможе відпочити». Ісус мовив до іншої людині: «Іди за Мною!» Але той попросив: «Господи, дозволь мені спершу піти та поховати мого батька». Однак Ісус відповів: «Нехай мертві самі ховають своїх померлих, а ти повинен нести звістку про Царство Боже». Ще інший сказав: «Я піду за Тобою, Господи, але спершу дозволь мені попрощатися зі своїми домашніми». Та Ісус відповів: «Ті, хто, взявшись за плуг, дивляться назад, — не гідні Царства Божого». Невдовзі Господь призначив сімдесят двох учнів і вирядив їх перед Собою — по два в кожне місто й поселення, куди Сам Він збирався незабаром прийти. Ісус сказав їм: «Жнива великі, та мало робітників. Отже, моліться Господу, власникові врожаю, щоб послав робітників на Свої жнива. Ідіть! І знайте, що Я посилаю вас, як отих ягнят до вовчої зграї. Не беріть із собою ні гаманця, ні торби, ні сандалів. І не вітайте нікого по дорозі. А ввійшовши до чиєїсь оселі, спершу мовте: „Мир дому цьому!” Якщо там миролюбива людина, то ваше благословення зостанеться з нею. Коли ж ні — воно до вас повернеться. Залишайтеся в тому домі, їжте й пийте те, що запропонують господарі, бо робітник вартий того, що йому платять. Не переходьте із дому в дім. Коли ввійдете до міста й вам виявлять гостинність, їжте те, що вам подадуть. Зцілюйте хворих у тому місті й кажіть людям: „Царство Боже наближається до вас!” Якщо ж прийдете до міста, де гостинності вам не виявлять, то вийдіть на вулиці й промовте: „Навіть порох вашого міста ми обтрушуємо перед вами з ніг своїх. Та пам’ятайте: Царство Боже наближається до вас!” Кажу вам, що навіть людям Содома легше поведеться в той день, ніж тому негостинному місту». «Горе тобі, Хоразине! Горе тобі, Вефсаїдо! Кажу так, бо якби ті численні дива, що сталися тут, трапилися у Тирі чи Сидоні, то їхні мешканці давно б вже розкаялися, одягли волосяниці й посипали голови попелом. І все ж Судного Дня Тиру й Сидону буде легше, ніж вам! А ти, Капернауме, чи будеш піднесений до небес? Ні, ти зійдеш у пекло! Хто слухає вас, учнів Моїх, той слухає Мене, а хто зрікається вас, той зрікається і Мене. Хто ж зрікається Мене, той зрікається й Того, Хто послав Мене». Сімдесят два учнів з радістю повернулися до Ісуса й розповіли: «Господи, навіть нечисті духи підкорялися нам, коли ми наказували їм Твоїм ім’ям!» Ісус відповів їм: «Я бачив, як сатана падав з небес, мов блискавка! Але послухайте! Я дав вам владу, щоб ви могли наступати на змій та скорпіонів. Я дав вам владу над усією силою ворога нашого. Та не треба радіти з того, що вам підкоряються духи. Радійте з того, що імена ваші написані на небесах». Сповнений Духа Святого, Ісус відчув велику радість і промовив: «Славлю Тебе, Отче, Господи Неба й Землі, бо Ти приховав це від мудрих і розумних, а відкрив простим. Так, Отче, це сталося, бо дійсно, на це була воля Твоя. Все, що Я знаю, було передано Мені Отцем Моїм. Хто є Сином — не знає ніхто, крім Отця, і хто є Отцем не відомо нікому, крім Сина. Тільки ті, хто були обрані Сином, взнають про Отця». Повернувшись до учнів, Ісус сказав їм довірливо: «Благословенні очі, які бачать те, що бачите ви! Бо, повірте, чимало пророків і царів хотіли б побачити те, що ви бачите, але не бачили, хотіли б почути те, що ви чуєте, але не почули». Один законник підвівся і, випробовуючи Ісуса, запитав: «Вчителю, що мушу я зробити, аби здобути вічне життя?» Ісус промовив: «А що написано в Законі? Яке твоє розуміння того, що ти там вичитав?» Той відповів: «„Любіть Господа Бога свого всім серцем, усією душею, усією силою і розумом своїм”. А також: „Любіть ближнього свого, як себе самого”». Тоді Ісус сказав йому: «Ти відповів правильно. Виконуй це і тоді здобудеш вічне життя». Але він, намагаючись виправдатись, запитав: «Але хто є моїм ближнім?» Ісус відповів: «Ішов якось чоловік із Єрусалиму до Єрихона і потрапив до рук грабіжників. Ті роздягли його, побили та й подалися геть, залишивши його ледь живого. Випадково йшов священик по тій дорозі. Помітивши пограбованого, він перейшов на інший бік дороги, обійшовши його. Тією ж дорогою йшов левит. Побачивши побитого, він також перейшов на інший бік. Потім прийшов туди подорожній самаритянин. Коли він побачив нещасного, то сповнився співчуттям до нього. Він підійшов, перев’язав рани, після того, як полив їх оливою та вином. Тоді поклав стражденного на свого віслюка, відвіз до заїжджого двору і там подбав про нього. Наступного дня самаритянин дав господарю заїзду два динари й сказав: „Подбай про цього чоловіка. Якщо витратиш більше, я віддам тобі різницю, коли повернуся”. То хто ж із цих трьох був ближнім чоловікові, який постраждав від грабіжників?» Законник відповів: «Той, хто змилостився над ним». Тоді Ісус промовив: «Тож іди й роби так, як він». Мандруючи, Ісус і Його учні зайшли якось до одного селища. І їх гостинно привітала жінка, яку звали Марта. Вона мала сестру Марію, яка сіла біля Господніх ніг і слухала те, що Він говорив. А Марта була дуже заклопотана по господарству. Вона підійшла до Ісуса й запитала: «Господи, чи Тобі байдуже, що сестра моя всю роботу звалила на мене саму? Скажи їй, щоб допомогла мені». Ісус відповів їй: «Марто, Марто, ти турбуєшся та журишся про багато справ, а необхідною є лише одна. Марія ж вибрала те найкраще, чого в неї ніхто не відбере». Якось Ісус молився у віддаленому місці, та коли Він закінчив, один із учнів сказав Йому: «Господи, навчи нас молитися. Адже й Іоан навчав цього своїх учнів». Тоді Ісус відповів: «Коли молитеся, кажіть так: „Отче наш [Небесний], хай святиться ім’я Твоє. Нехай прийде Царство Твоє. [Нехай буде воля Твоя, як на Землі, так і на Небі]. Дай нам наш хліб щоденний. Прости гріхи наші, як ми прощаємо тим, хто завинив перед нами. І не введи нас у спокусу, [а спаси від лукавого]”». По тому Ісус додав: «Уявіть собі, що ви маєте друга й приходите до нього опівночі з проханням: „Друже, позич мені три хлібини. До мене щойно прийшов один із друзів. Він з дороги, а я не маю чим пригостити його”. І уявіть, що ваш друг відповідає вам з-за дверей: „Відчепися! Двері замкнуті. Мої діти і я вже в ліжку. Не вставати ж мені тепер, аби щось там тобі дати!” Істинно кажу вам: хоч він і не підведеться, щоб дати вам хліб заради вашої дружби, але встане й дасть те, що ви просите, якщо будете наполегливі. То ж кажу вам: просіть, і Бог дасть вам, шукайте і знайдете, стукайте і вам відчинять. Бо кожен, хто просить — отримає; хто шукає — знайде, а двері завжди відчиняться тим, хто стукає. Чи є такий батько, який дасть сину гадюку, коли той проситиме риби? Якщо ж син яйце проситиме, то чи дасть йому батько скорпіона? Ніколи! Отже, коли ви, лихі й недобрі люди, знаєте, як зробити добрий дарунок дітям своїм, то наскільки ж вірніше те, що Отець Небесний обдарує Духом Святим усіх, хто просить!» Одного разу Ісус вигнав нечистого духа з чоловіка, який був німим. Сталося так, що коли нечистий вийшов із німого, той почав говорити. Натовп навколо був вражений. Але деякі з натовпу казали: «Він виганяє нечистих не інакше, як владою Вельзевула, володаря демонів!» Деякі інші, бажаючи випробувати Його, попросили здійснити їм диво, як знамення від Господа. Знаючи їхні думки, Ісус мовив: «Кожне царство, поділене міжусобною ворожнечею, гине. І розвалиться та родина, що поділена сама проти себе. Якщо сатана воюватиме супроти самого себе (як ви кажете), як тоді встоїть його царство? Я питаю про це тому, що ви кажете, ніби Я виганяю нечистих владою Вельзевула. А якщо Я виганяю нечистих силою Вельзевула, то чиєю владою виганяють їх ваші послідовники? Тому вони й будуть суддями вашими! З іншого боку, якщо Я виганяю нечистих Божою силою, то це є доказом того, що Царство Боже вже прийшло до вас. Коли дужий і добре озброєний чоловік стереже свій маєток, тоді майно його в безпеці. Та якщо раптом хтось дужчий нападе й переможе, то забере собі зброю й обладунки, на які господар розраховував, щоб захистити себе, і зробить з ними все, що йому забажається. Хто не зі Мною, той проти Мене, хто не допомагає Мені збирати, той розкидає». «Коли нечистий дух виходить із людини, він блукає пустелями, шукаючи спочинку. І не знайшовши, говорить: „Я повернуся до своєї домівки, що полишив”. Отже, він повертається і знаходить місце своє виметеним і прибраним. Тоді він іде й приводить сімох інших духів, іще гірших за себе. Вони всі заходять і живуть там, тож тій людині стає ще гірше, ніж було спершу». І от коли Він усе це говорив, одна жінка з натовпу раптом вигукнула Йому: «Блаженне черево, що народило Тебе, і груди, що годували Тебе!» Та Він відповів: «Ліпше сказати: блаженний той, хто слухає Слово Боже й дотримується його!» Оскільки натовп зростав, Ісус почав говорити: «Тільки лихе та невірне покоління шукає знамення, та ніякого знамення не буде здійснено, аби їм щось довести, крім знамення пророка Йони. Бо так само, як Йона був знаменням для ниневитян, так і Син Людський буде знаменням для цього покоління. В Судний День цариця Півдня стане проти людей цього покоління й засудить їх, бо вона сама прийшла здалеку, щоб послухати мудрості Соломонової. А тут є Хтось величніший ніж Соломон. Люди Ниневії стануть на Суді проти цього покоління й засудять його, бо вони розкаялися у відповідь на проповіді Йони. А тут же є Хтось величніший ніж Йона». «Ніхто не ставить запалений світильник у таємному місці або під перевернуту посудину. Навпаки, його ставлять на підставку, щоб кожен, хто зайде в приміщення, бачив світло. Око — єдине джерело світла для тіла. Отже, якщо ви бачите людину, та бажаєте допомогти їй, то й усе тіло ваше буде наповнене світлом. Але якщо ви дивитеся на людину егоїстично, то й усе тіло ваше буде в темряві. Тож стережіться, щоб світло в вас не перетворилося на темряву! Якщо ж усе тіло ваше сповнене світла, і не має темних закутків, то буде так, ніби світильник осяяв вас своїм промінням». Коли Ісус замовк, один з фарисеїв запросив Його пообідати разом. Ісус увійшов до його оселі й зайняв місце за столом. Фарисей побачив, що Ісус не омив руки перед їжею, й здивувався. Та Господь сказав йому: «Ви, фарисеї, миєте чаші й тарілки ззовні, але зсередини ви повні жадоби й лиха. Нерозумні! Чи не Той, Хто створив зовнішнє, створив і внутрішнє? Намагайтеся очистити себе зсередини. Не обминайте бідних, та буде вам повне очищення. Та горе вам, фарисеї, бо віддаєте десятину з рути, м’яти і всяких інших садових рослин, але оминаєте Закон і любов до Бога. Але ж саме Закон і любов до Господа повинні бути головними. Слід виконувати головніше, не забуваючи й про інше. Горе вам, фарисеї, бо любите ви займати найпочесніші місця в синагогах, любите, щоб вас шанобливо вітали на базарах. Горе вам, бо ви, як непомічені могили — люди зверху ходять по них і не знають цього». Вислухавши всі ці слова, один із законників озвався: «Вчителю, кажучи це, Ти й нас ображаєш». Ісус відповів: «Горе й вам, законники, бо ви встановлюєте суворі правила, котрих важко дотримуватися, та звалюєте на людей цей непосильний тягар, а самі й пальцем не поворухнете, щоб полегшити ту ношу. Горе вам, бо ви будуєте могили пророкам, але це ж ваші пращури вбили їх. Тож ви засвідчуєте свою згоду з діями ваших предків, бо вони вбивали, а ви будуєте могили. Щодо цього, то мудрість Божа також твердила: „Я пошлю до них пророків і апостолів, і декого з них люди вб’ють, а інших переслідуватимуть”. Горе вам, законники, бо ви забрали від людей ключ до знання Бога. Ви самі не входите і перешкоджаєте іншим — тим, хто прагне». Коли Ісус виходив звідти, книжники і фарисеї були вороже налаштовані до Нього і тиснули на Ісуса різноманітними запитаннями. Вони чекали, щоб зловити Його на слові. Отож, коли зібрався багатотисячний натовп, аж топтали один одного, Ісус почав говорити спершу до Своїх учнів: «Остерігайтеся фарисейської закваски — їх лицемірства. Немає нічого прихованого, що не відкриється, і нічого таємного, що не стане відомим. Тому все, що ви сказали у пітьмі, буде почуте при світлі. І те, що ви прошепотіли комусь на вухо в замкненій кімнаті, проголошуйте, щоб усі почули». Після того Ісус наказав людям: «Але кажу вам, друзі Мої, більше не бійтеся тих, хто може вбити тіло ваше, але більш нічого вдіяти не здатні. Я покажу, кого вам слід боятися: бійтеся Бога, Який вбивши, має владу ввергнути вас у пекло. Тож кажу вам: Його й бійтеся. Чи не за два гроші продаються п’ять горобців? Та жодного з них Бог не забуде. Господь навіть знає скільки волосся на головах ваших! То ж не бійтеся — ви значно важливіші, ніж зграя горобців». «Не соромтеся віри своєї. І ще скажу вам: кожного, хто визнає Мене перед людьми, Син Людський також визнає перед Ангелами Божими. Якщо ж хтось зречеться Мене перед людьми, того і Син Людський зречеться перед Ангелами Божими. Тому кажу Я вам, чоловік може отримати прощення всіх своїх гріхів та блюзнірств, що він мовить проти Бога, але той, хто поганить ім’я Духа Святого, не матиме прощення. Коли ж вас поведуть на суд до синагоги перед можновладцями й правителями, не турбуйтеся про те, як вам виправдовуватись і що матимете казати. Дух Святий у належний час підкаже вам правильні слова». Хтось із натовпу попросив Його: «Вчителю, скажи моєму братові, щоб поділився зі мною батьковою спадщиною!» Та Ісус мовив до нього: «Чоловіче, хто ставив мене за суддю або посередника між вами?» І звернувся Ісус до всіх присутніх: «Пильнуйте себе, остерігайтеся зажерливості, бо не наслідуватиме людина життя від майна свого». І розповів Ісус притчу: «В одного багатого чоловіка земля добре родила. Він думав собі: „Що ж мені робити, адже я не маю де зберігати врожай?” А потім вирішив: „я розберу свої клуні й збудую нові, більші. Та й звезу туди весь урожай і все своє добро”. Тоді я скажу собі: „Я маю удосталь добра на багато років. То ж більше не перейматимуся я клопотами, та тільки буду їсти, пити та тішитися”. Але Бог сказав йому: „Нерозумний чоловіче, цієї ночі ти втратиш своє життя. Кому дістанеться добро, що ти надбав?” Отак буває з тими, хто збирає собі земні скарби, та в Божих очах вони не багатіють». Тоді Ісус сказав Своїм учням: «Отже, кажу Я вам: не піклуйтеся про їжу та одяг, аби підтримати життя своє. Напевне, життя є важливіше їжі, а тіло — одягу! Погляньте на птахів: вони не сіють, не жнуть, не збирають зерна до комори, але ж Господь годує їх. А наскільки ж ви, люди, важливіші за птахів! Ніхто з вас не зможе хвилюванням своїм подовжити життя своє хоча б на годину. Якщо ж навіть на таку дрібничку ви не здатні, то навіщо ж переймаєтеся всім іншим? Погляньте, як ростуть дикі квіти: вони не працюють, не шиють одягу собі. Та ж кажу вам, що й Соломон у розквіті слави своєї не вдягався у такі вишукані шати, як вони. Якщо Бог одягає в таку розкіш траву польову, що сьогодні росте, а завтра потрапить у вогонь, то наскільки ж певніше одягне Він вас, о маловіри! Тож не піклуйтеся й не переймайтеся, що їстимете і що питимете. То лише погани увесь час дбають про таке, але ж Батько ваш знає, чого ви потребуєте. Натомість, дбайте насамперед про Царство Боже, й тоді усе інше Господь неодмінно вам надасть. Не бійся, отаро мала, бо Отцеві вашому було приємно дати вам Царство Своє. Продайте майно своє і роздайте гроші бідним. Заводьте собі гаманці, що не старіють, тобто збирайте скарби неминущі на Небі, де їх злодій не дістане й міль не сточить. Бо де багатство ваше, там і серце ваше буде». «Будьте завжди напоготові, не гасіть світла. Будьте такі ж, як слуги, які чекають повернення хазяїна з весільного бенкету, щоб, коли він прийде й постукає в двері, негайно йому відчинити. Щасливі ті слуги, яких господар застане напоготові, коли прийде. Правду кажу вам: тоді він сам підпережеться, посадить слуг за стіл і прислуговуватиме їм. Навіть якщо він з’явиться опівночі або пізніше, щасливі ті слуги, які чекатимуть на нього. Та будьте певні: якщо б господар знав, о котрій годині прокрадеться злодій, то пильнував би й не дозволив тому вдертися до хати. Ось чому й вам слід бути напоготові, бо Син Людський прийде тоді, коли ви Його не чекатимете». Тоді Петро запитав: «Господи, цю притчу Ти розповів для нас чи для всіх?» Господь відповів йому: «А хто є тим вірним і розсудливим слугою, якого господар поставив над усіма іншими слугами, щоб він вчасно годував їх. Щасливий той слуга, якого хазяїн застане в ту мить, коли він саме виконуватиме свій обов’язок. Істинно кажу вам, що господар призначить його управляти своїм маєтком. Слуга, який знає волю господаря свого, але не завжди готовий виконати її, і не робить того, чого вимагає хазяїн, буде суворо покараний. Тому ж, хто не знав волі господаревої та вдіяв щось проти неї, кара буде меншою. Бо кому більше дано, від того більше й очікується. Люди зазвичай вимогливіші до тих, кому вони багато довірили». «Я прийшов, щоб запалити вогонь на землі. І як же Я прагну, щоб він мерщій розгорівся! Я маю прийняти хрещення, і як тяжко буде, доки це не сповниться! Ви думаєте, що Я прийшов, щоб принести мир на землю? Ні! Кажу вам, Я прийшов, щоб розділити людей. Кажу так, бо відтепер п’ятеро членів однієї родини повстануть один проти одного: троє повстануть проти двох, а двоє — проти трьох. Вони будуть розділені: батько проти сина, а син проти батька; мати проти дочки, а дочка проти матері; свекруха проти невістки, а невістка проти свекрухи». І промовив Ісус до людей: «Коли ви бачите, як з заходу надходить хмара, ви тут же кажете: „Дощ збирається”. І справді згодом починає дощити. Коли ж налітає південний вітер, ви кажете: „Буде спека”. І справді настає засушлива погода. Лицеміри! Ви знаєте, як розтлумачити різноманітні явища на землі й на небі. То чому ж так сталося, що ви не здатні розтлумачити події нинішніх часів?» «Чому ти не можеш розсудити для себе, що є справедливим? Якщо хтось позиває тебе до суду, намагайся владнати з ним справу перш, ніж ви туди прийдете. А як не залагодите, то стояти вам перед суддею, та той може віддати тебе у руки вартових і кинути тебе до в’язниці. Повір, не вийти тобі звідти, доки не сплатиш усе, що заборгував до останнього грошу». Дехто з присутніх розповіли Ісусові про ґалилеян, яких забили й кров яких з наказу Пилата змішали з кров’ю тварин, принесених у жертву. Ісус запитав людей, які розповіли цю історію: «Чи ви вважаєте, що вони були гіршими грішниками, ніж інші ґалилеяни, й тому так постраждали? Ні! Істинно кажу вам: якщо ви не покаєтеся, то й ви так само повмираєте, як вони. Або ж згадайте тих вісімнадцять чоловік, які загинули, коли на них завалилася башта в Силоамі. Чи ви вважаєте, що вони були більш винними, ніж інші мешканці Єрусалиму? Ні! Якщо ви не покаєтеся, загинете й ви всі так само, як вони!» По тому Ісус розповів таку притчу: «В одного чоловіка в саду росло фіґове дерево. Пішов він якось пошукати на дереві плоди, але не знайшов жодного. І сказав він садівникові: „Послухай, ось уже три роки приходжу я до цього фіґового дерева, але жодного плода так і не знайшов. Тож зрубай його. Навіщо воно виснажує ґрунт?” Садівник відповів йому: „Господарю, лиши це дерево ще на один рік. Я обкопаю його, угною землю. Можливо, після цього наступного року воно дасть урожай. Якщо ж ні, тоді зрубаєш його”». Якось у суботу Ісус навчав у синагозі. Там була жінка, в яку вселився злий дух. І через це вона вже вісімнадцять років була немічна: вона була скорчена й не могла розпрямитися. Побачивши жінку, Ісус покликав її до Себе і сказав їй: «Жінко, ти звільнена від хвороби твоєї!» Тоді Він поклав руки на неї, і тієї ж митті жінка випросталась та почала славити Бога. Тут озвався старший синагоги. Його розлютило те, що Ісус зцілив немічну в суботу. Він звернувся до народу: «Є шість днів на те, щоб працювати. Тож приходьте й зцілюйтеся в ті дні, а не в суботу!» Господь відповів йому так: «Ви, лицеміри, чи є серед вас такий, хто б не відв’язав свого вола чи віслюка від ясел у суботу й не повів напувати? А тут же перед нами дочка Авраамова, яку сатана тримав зв’язаною протягом вісімнадцяти років. То як же не звільнити її від цих пут у суботу?» Як Він це сказав, усім супротивникам Його стало соромно, а весь натовп радів усім чудесним діянням Ісусовим. Він говорив: «До чого подібне Царство Боже? З чим його порівняти? Царство Боже подібне до гірчичного зернятка, яке чоловік садить у своїй городині. Та коли воно пускає паросток і виростає, то стає найбільшою рослиною серед усієї городини, неначе дерево — з такими розлогими гілками, що навіть птахи можуть гніздитися в її вітті». І далі вів Ісус: «З чим іще порівняти Царство Боже? Воно подібне до дрібки дріжджів, які жінка змішує з трьома мірками борошна, і залишає так, поки все тісто зійде». Ісус ходив містами й селами й навчав людей. Шлях Його лежав до Єрусалиму. Один чоловік запитав Його: «Господи, чи врятовані будуть лише кілька чоловік?» Ісус відповів: «Докладайте всіх зусиль, щоб увійти в вузькі ворота, які ведуть до Раю Господнього, бо чимало буде тих, хто намагатиметься ввійти, але не зможе. Колись станеться так, що Господар встане й зачинить браму, а ви тоді стоятимете знадвору й почнете стукати й казати: „Господи, відчини нам двері!” Але Він відповість: „Я вас не знаю”. Ви скажете: „Разом з Тобою ми їли й пили, Ти навчав нас на вулицях наших міст”. А Він скаже вам: „Я не знаю, звідки ви прийшли. Йдіть геть від Мене, ви, хто живе неправедно”. Ви будете ридати й скреготіти зубами від болю, коли побачите Авраама, Ісаака та Якова і всіх пророків Царства Божого, але самі ви будете викинуті геть. І прийдуть люди зі сходу й заходу, з півдня й півночі й сядуть на свої місця за столом у Царстві Божому. І затямте: хто нині перший, буде тоді останній, а хто зараз останній, буде тоді перший». На той час було там кілька фарисеїв. Вони підійшли до Ісуса, та й кажуть: «Тікай звідси, бо Ірод хоче вбити Тебе». Ісус сказав їм: «Ідіть і перекажіть тому лисові Іроду: „Послухай, Я виганятиму нечистих духів з людей і зцілятиму їх сьогодні й завтра, а на третій день Я скінчу Свою роботу”. Та опісля, Я повинен продовжувати свій шлях до Єрусалиму, бо не годиться пророкові помирати за межами цього міста. Єрусалиме, Єрусалиме, ти, що вбиваєш пророків і побиваєш камінням тих, кого Бог послав до тебе! Як часто намагався Я зібрати твоїх дітей докупи, як квочка збирає курчат під крило своє, але ти відмовився! Поглянь! Храм твій покинутий Богом. Кажу Я тобі, ти Мене не побачиш, аж доки час не прийде, і ти скажеш: „Благословен Той, Хто приходить в ім’я Господнє”». Якось у суботу Ісус прийшов до оселі одного з головних фарисеїв на обід. Присутні на обіді пильно стежили за кожним Його словом. Навпроти Ісуса сидів чоловік, хворий на водянку. Ісус запитав законників і фарисеїв: «Чи дозволено Законом зцілити хворого в суботу, чи ні?» Та вони мовчали. Тоді Ісус узяв хворого чоловіка та й зцілив його і відпустив. А по тому Він сказав законникам та фарисеям: «Якщо син ваш або віл упаде в криницю, невже ви не витягнете нещасного негайно, навіть коли це буде в суботу?» І їм нічого було відповісти Йому на це. Тоді Ісус розповів гостям притчу, бо помітив, як усі вони намагалися вибрати собі найпочесніше місце за столом. Він мовив: «Коли вас запрошують на весілля, не сідайте на місця для почесних гостей, бо серед запрошених може виявитися хтось важливіший за вас. І якщо так станеться, тоді хазяїн, який запросив вас обох, муситиме підійти до вас і сказати: „Поступіться своїм місцем цьому чоловікові”. І посоромленому, вам доведеться пересідати на менш почесне місце. Тож якщо вас запросили на весілля, прийдіть і сядьте на найскромнішому місці. Тоді господар підійде до вас і скаже: „Друже, пересядь на почесніше місце”. Тоді буде честь вам перед всіма іншими гістьми. Адже кожен, хто підноситься, буде принижений, а хто принизиться, буде піднесений». І звернувся Ісус до хазяїна, який запросив Його: «Коли ви влаштовуєте обід або вечерю, не запрошуйте тільки своїх друзів або братів, або родичів, або багатих сусідів через те, що вони, мовляв, запрошуватимуть вас у відповідь, і ви отак повернете витрачене. Ні, коли ви приймаєте гостей, запросіть бідних, калік, кривих і сліпих. І в тому, що вони не мають чим віддати вам, але Бог відплатить вам у День воскресіння праведних». І почувши ці слова, один із тих, хто сиділи разом з Ісусом за столом, вигукнув: «Блаженний той, хто їстиме хліб у Царстві Божім!» То Ісус промовив до нього: «Один чоловік приготував великий бенкет й запросив на нього багатьох людей. І в призначений час він послав свого слугу до всіх запрошених зі словами: „Приходьте, вже все готове!” Але всі вони почали вибачатися. Перший сказав: „Я придбав землю і саме зараз мушу їхати подивитися її, вибач, будь ласка”. Інший промовив: „Я придбав п’ять пар волів і оце виряджаюся випробовувати їх. Вибач, будь ласка”. А ще інший відповів: „Я щойно одружився і з цієї причини не можу прийти”. Отож слуга повернувся і все це переказав господареві. Той страшенно розгнівався і сказав слузі: „Вийди мерщій на вулиці й майдани міста і приведи сюди бідних, калік, сліпих і кривих!” Пізніше слуга доповів: „Господарю, те, що ти наказав, виконано, але місця за столом іще багато”. Тоді хазяїн наказав слузі: „Йди на дороги й на загороди й приведи тих, кого знайдеш там, щоб дім мій був повен. Бо кажу тобі, що ніхто з тих, хто був запрошений, але не прийшов, не покуштує моїх страв!”» Сила-силенна людей ішла разом з Ісусом. Тож Він сказав їм: «Якщо хтось приходить до Мене, але не любить Мене дужче, ніж своїх батька й матір, дружину й дітей, братів і сестер, і навіть дужче, ніж своє життя, той не може бути учнем Моїм. Той, хто не несе хреста страждання свого і не йде за Мною, той не може бути учнем Моїм. Якщо хтось із вас надумає звести башту, то чи не візьметься він спершу підрахувати, у що це йому стане, — чи має він достатньо грошей, аби довести справу до кінця? Або коли цар вирушає на війну проти іншого царя, чи не сяде він спершу й не поміркує, а чи зможе він зі своїми десятьма тисячами воїнів протистояти ворогові, який має двадцять тисяч бійців? І якщо він не може протистояти йому, то поки ворог ще далеко, чи не вишле він до нього посла з проханням про перемир’я? Так само й кожен із вас: якщо не може кинути все своє майно, то не зможе бути Моїм учнем». «Сіль — добра річ. Але коли вона стає прісною і втрачає свій смак, як її знову солоною зробити? Вона не годиться ні в землю, ні в купу гною. Її тоді просто викидають геть. Хто має вуха, нехай слухає Мене!» Довкола Ісуса зібралися послухати збирачі податків і грішники. А фарисеї та книжники почали дорікати: «Цей Чоловік водиться з грішниками й, навіть, їсть із ними!» На те Ісус розповів їм таку притчу: «Якщо хтось із вас має сто овець, і одна з них відіб’ється від отари, чи не залишить він решту дев’яносто дев’ять на вигоні і шукатиме одну заблудлу, аж доки не знайде її? А як знайде, то радісно візьме на плечі й понесе додому. І прийшовши додому, покличе друзів і сусідів і скаже їм: „Порадійте разом зі мною: адже я знайшов мою заблудлу вівцю!” Повірте, так само й на Небі більше буде втіхи з одного грішника, який розкається, ніж із дев’яноста дев’яти праведників, котрим немає потреби каятися». «Або уявіть собі жінку, яка має десять срібних драхм. Якщо вона загубить одну з них, то чи не засвітить вогонь, і чи не местиме ретельно у хаті в пошуках монети, доки не знайде її? А коли знайде, то покличе подруг і сусідок, і скаже їм: „Порадійте разом зі мною: адже я знайшла загублену драхму!” Повірте, так само радіють і Ангели Божі за кожного грішника, який розкаявся в гріхах своїх». І сказав Ісус: «У одного чоловіка було двоє синів. Молодший син якось попросив: „Батьку, віддай мені мою частку майна”. І батько розділив своє добро між синами. А незабаром молодший син продав майно, забрав усі гроші й вирушив у далекі краї. Жив він там безладно й розтринькав усі гроші. І коли він витратив останнє, напав на ту країну, де він мешкав, жорстокий голод, та син впав у нужду. Тоді він пішов і найнявся до одного з мешканців тієї країни. Той послав його в свій маєток годувати свиней. Годуючи свиней, він ладен був набити живіт хоча б лушпинням, що їли свині, але й того йому не давали. Опам’ятавшись, він сказав собі: „Наймані робітники в мого батька мають їжі вволю, а я тут з голоду гину! І підвівшись, він подався до свого батька. Батько ще здалеку побачив, що він наближається, і сповнився милосердя до нього. Він побіг назустріч синові, обняв його й поцілував». Син промовив до нього: „Батьку, я грішний перед небом і перед тобою. Я більше не гідний називатися твоїм сином”. Але батько наказав слугам: „Мерщій принесіть найкраще вбрання і вдягніть його. Надіньте перстень на руку йому й сандалі на його ноги. І приведіть вгодоване теля. Заріжте його й приготуйте обід — ми будемо святкувати! Бо цей мій син, який помер, а тепер повернувся до життя; загубився, а тепер знайшовся!” І вони почали святкувати». «Тим часом старший син був у полі. Коли він, повертаючись, наблизився до дому, то почув музику й танці. Він покликав одного із слуг і поцікавився, що це все означає. Слуга відповів: „Твій брат прийшов. Батько твій звелів зарізати вгодоване теля на радощах, що повернувся його син живий і здоровий”. Старший син розлютився й не хотів заходити до хати. Отже батько вийшов і намагався заспокоїти його. Та він відповів батькові: „Послухай! Усі ці роки я вірно служив тобі, й жодного разу не було так, щоб я не виконав твій наказ! Але ти жодного разу не дозволив мені зарізати навіть козу, щоб я міг запросити своїх друзів повеселитися! А коли до тебе повернувся твій син, який розтринькав все твоє добро з повіями, ти наказав зарізати для нього вгодоване теля!” Тоді батько сказав йому: „Сину мій, ти завжди зі мною. Все, що я маю, належить тобі. Але ми мусили відсвяткувати цю щасливу подію. Адже брат твій, який помер, повернувся до життя; загубився, а тепер знайшовся!”» Ісус сказав Своїм учням: «В одного багатія був управитель, якого звинувачували в тому, що він краде гроші свого господаря. Хазяїн покликав свого управителя й запитав: „Що означають ці чутки про тебе? Дай мені докладний звіт про те, як ти розпоряджався моїми грішми, оскільки надалі ти не можеш виконувати ці обов’язки”. Тоді управитель сказав собі: „Як же мені бути? Хазяїн вигнав мене з роботи. Я не такий дужий, щоб землю копати, а жебракувати соромно. Я знаю, що зробити, щоб, коли мене з управління скинуть, люди прийняли мене в своїх оселях”. Він покликав кожного з господаревих боржників. Першого з них запитав: „Скільки ти винен господареві?” Той відповідає: „Сто мір оливи”. Управитель каже: „Візьми свою розписку, сідай і перепиши швидко — хай буде п’ятдесят”. Іншого боржника він запитав: „А ти скільки винен?” Той каже: „Сто мірок пшениці”. Управитель тоді йому: „Візьми розписку й перепиши, зроби вісімдесят мірок”. І господар похвалив свого безчесного управителя за те, що той діяв так винахідливо. Мирський люди більш винахідливі у повсякденних справах одне з одним, ніж духовні. Тож кажу вам: „Витрачайте блага земні, щоб завести собі друзів. Потім, коли ці блага минуться, вас привітають у вічних оселях”. Чоловікові, якому вірять у малому, повірять і у великому, а той, хто безчесний в малому, і у великому чесний не буде. І якщо ви не гідні довіри в багатствах земних, то хто довірить вам справжнє багатство? І якщо ви не гідні довіри в поводженні з тим, що належить іншим, хто дасть вам те, що належить вам?» «Не може слуга служити двом господарям, бо зненавидить одного й полюбить іншого або буде відданий одному і зневажатиме іншого. Не можна водночас поклонятися Богові й грошам». Все те чули фарисеї, та вони насміхалися з Ісуса, бо були ласі до грошей. А Він сказав їм: «Ви ті, хто намагається переконати людей в своїй добропорядності, але Богові відомі ваші серця. Те, що люди вважають цінним, Богові мерзотне. Закон Мойсеїв і пророки існували до приходу Іоана Хрестителя. Але відтоді, як проповідується Благовість про Царство Боже, кожен прагне ввійти в Нього. Швидше зникнуть небо і земля, ніж втратить силу жодна рисочка хоч однієї з літер Закону Мойсеєвого». «Кожен, хто розлучається зі своєю дружиною і бере шлюб з іншою жінкою, чинить перелюб. І кожен, хто одружується з розведеною жінкою, також чинить перелюб». Далі Ісус розповів таку притчу: «Був собі багатий чоловік, який жив у розкоші, та завжди одягався у найвишуканіші шати. А біля його воріт лежав бідний чоловік на ймення Лазар. На тілі його були виразки. Він мріяв наїстися тими залишками, що перепадуть зі столу багатія. Тільки собаки підходили й зализували його рани. А згодом бідняк помер, і Ангели забрали його й віднесли до Авраама. Помер також і багач, і був похований. І в країні мертвих, страждаючи від мук, багатій поглянув угору й побачив удалині Авраама, а поруч із ним Лазаря. І вигукнув багач: „Отче Аврааме, змилуйся наді мною, пошли Лазаря, щоб він змочив у воді кінчик пальця й охолодив мій язик, бо я так страждаю в цім вогні!” Та Авраам відповів йому: „Сину мій, пригадай: протягом усього свого життя на землі ти мав усі блага, в той час, як Лазареві на долю випали всі страждання. Та тепер він утішений, а ти терпиш муки. Але опріч усе це, глибока прірва пролягла між нами і вами. Хоч як би хто прагнув перейти звідси до вас, — не зміг би, так само й з вашого боку ніхто не в змозі цю прірву здолати”. Та Авраам відповів: „У них є Мойсей та пророки. Хай твої брати їх слухають”. Багатій заперечив: „Ні, отче, це якби до них прийшов хтось із померлих, тоді б вони покаялися”. Але Авраам сказав: „Якщо вони не слухаються Мойсея та пророків, то навіть коли встане хтось із померлих, їх усе одно не переконає”». Ісус сказав Своїм учням: «Спокуси, що кидають людину в гріх, завжди існуватимуть. Але горе тому, через кого вони приходять! Та якщо хтось введе в гріх одного з малих оцих, які вірують в Мене, то краще було б для нього, щоб почепили йому на шию жорно і втопили в морі. Пильнуйте себе! Якщо брат твій грішить, вкажи йому на те. І якщо він покається, прости його. Якщо ж він грішить проти тебе сім разів на день і сім разів повертається до тебе й каже: „Я каюся”, — прости його». Тоді апостоли попросили Господа: «Дай нам більше віри!» На те відповів Господь: «Якби ваша віра була завбільшки з гірчичне зернятко, ви могли б сказати цій шовковиці: „Вирви коріння своє з землі й переселися в море”, — і вона послухалася б вас». «Уявіть, що ви маєте раба, який обробляє землю або доглядає овець. Коли він з поля повертається додому, чи скажете ви йому: „Негайно іди і сідай поїж?” Чи ви не скажете: „Приготуй вечерю, вдягни фартух і прислужи мені, поки я їм та п’ю, а потім і сам можеш поїсти й попити?” Чи подякуєте ви слузі за те, що він виконує ваші накази? Так само й з вами: коли ви виконали те, що вам було доручено, скажіть собі: „Ми слуги, котрі не заслуговують ніякої подяки. Ми лише виконували свій обов’язок”». По дорозі до Єрусалиму Ісус мандрував уздовж кордону між Самарією та Ґалилеєю. Побачивши їх, Ісус наказав: «Підіть і покажіться священикам». І поки ті десятеро йшли, вони цілком очистилися. Та один із них, коли побачив, що він зцілений, повернувся й голосно славив Бога. Він простягся долілиць біля Ісусових ніг і дякував Йому. Він був самаритянином. У відповідь Ісус запитав: «Хіба не десятеро очистилися? Де ті дев’ятеро? Невже жоден із них, крім цього іноземця, не повернувся віддати дяку Богові?» І сказав йому Ісус: «Підведися і йди. Твоя віра зцілила тебе». Одного разу фарисеї запитали Ісуса, коли прийде Царство Боже. І Він відповів: «Царство Боже не приходить так, щоб усі його помітили. Ніхто не зможе сказати: „Воно тут!” або „Воно там!” — оскільки Царство Боже — з вами». А учням Своїм Він сказав: «Настане час, коли ви прагнутимете побачити хоча б один із днів Сина Людського, коли Він буде у всій Своїй славі, але не побачите. І дехто казатиме вам: „Погляньте туди!” або „Погляньте сюди!” Не ходіть туди і не йдіть за ними. Коли Син Людський прийде, кожний знатиме про Його пришестя. Він сяятиме, подібно спалаху блискавки, яка розтинає небо світлом із краю в край. Але спершу Він мусить витерпіти багато і буде відкинутий цим поколінням. Як це було за часів Ноя, так буде і в годину пришестя Сина Людського. Тоді люди їли, пили, одружувалися, аж до того дня, доки Ной не ввійшов в свій ковчег. Тоді настав потоп і їх усіх знищив. Це буде так само, як було в часи Лота. Тоді люди їли, пили, купували, продавали, саджали дерева і зводили будинки. Але в день, коли Лот пішов з Содома, з небес пролився дощ із вогню та сірки і всіх їх знищив. І станеться так само в час пришестя Сина Людського. Хто сидітиме в той день на даху своєї оселі, а речі його будуть у домі, не повинен спускатися по свої пожитки. Так само, якщо хтось працюватиме в полі, хай не вертається додому. Пам’ятайте про Лотову дружину. Хто намагатиметься врятувати своє життя, втратить його, але ж той, хто віддасть життя за Мене, врятує його. Повірте, в ту ніч двоє лежатимуть в одному ліжку: одного (або одну) з них буде взято, а другий (друга) залишиться. Дві жінки разом молотимуть зерно на жорнах: одну з них буде взято, а друга залишиться. [Двоє чоловіків працюватимуть у полі: одного з них буде взято, а другий залишиться»]. У відповідь учні запитали Його: «У якому місці це трапиться, Господи?» Ісус мовив: «Це місце легко розпізнати, бо туди, де є мертвечина, завжди стерв’ятники злітаються». Ісус розповів їм притчу, щоб навчити їх, що треба постійно молитися й не втрачати надії. Він сказав: «В одному місті був собі суддя, який Бога не боявся та й людей не поважав. У той час була там собі вдова. Вона все ходила до судді й просила: „Захисти мене від мого супротивника!” І запитав тоді Господь: «Чули, що сказав той неправедний суддя? То чи ж не візьме Бог під захист цих обраних, що день і ніч кличуть Його? Чи ж баритиметься Він з допомогою їм? Повірте, Він швидко візьме їх під Свій захист. Однак, коли прийде Син Людський, то чи знайде Він віруючих в Господа на землі?» Для тих, хто був переконаний у своїй праведності й на інших дивився зверхньо, Ісус розповів таку притчу: «Двоє чоловіків прийшли до храму помолитися. Один був фарисеєм, другий — збирачем податків. Фарисей стояв один і так молився: „О Боже, дякую Тобі за те, що я не такий, як інші — розбійники, шахраї та розпусники або навіть, як отой збирач податків. Я пощуся двічі на тиждень, сплачую десятину з усіх своїх прибутків”. А збирач податків стояв віддалік і, навіть не підводячи очей до неба, він покірливо промовляв: „О Боже, змилуйся наді мною, грішником!” Повірте, цей чоловік, а не той перший, пішов додому з прощеними гріхами. Бо кожен, хто намагається піднестися, буде принижений, а кожен принижений буде піднесений». Деякі люди привели до Ісуса малих дітей, аби Він, поклавши на них руки, благословив їх. Коли Його учні побачили це, вони почали дорікати їм. Але Ісус сказав: «Пустіть дітей до Мене і не зупиняйте їх, бо Царство Боже належить таким, як вони. Істинно кажу вам: хто не приймає Царство Боже так же щиро, як мала дитина, той ніколи в нього не ввійде». Один із лідерів юдейських запитав Ісуса: «Вчителю Добрий, що мушу я робити, аби успадкувати вічне життя?» Ісус відповів: «Чому ти називаєш Мене Добрим? Ніхто не є добрим, крім Самого Бога. Тобі відомі заповіді: „Не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не бреши про інших, шануй батька й матір своїх”. А той каже: „З юності я дотримуюся цих заповідей”. Коли Ісус почув ці слова, Він відповів: „Тобі бракує одного: продай усе, що маєш, а що вторгуєш, роздай бідним. І ти будеш мати багатство на Небі. Тоді приходь і слідуй за Мною”». Вислухавши Ісуса, той чоловік глибоко засмутився, бо був він дуже багатий. Ісус, побачивши, що він засумував, сказав: «Тяжко буде багатим ввійти в Царство Боже! Легше верблюдові пройти крізь голчане вушко, ніж багатому ввійти в Царство Боже». Почувши це, люди запитали Ісуса: «То хто ж тоді може бути спасенний?» Ісус відповів: «Неможливе для людей — можливе для Бога». Тоді Петро промовив: «Поглянь! Ми залишили все й пішли за Тобою!» Ісус, відвівши вбік дванадцятьох апостолів, сказав їм: «Послухайте! Ми йдемо до Єрусалиму, і все, що було написано пророками про Сина Людського, здійсниться. Його народ піде проти Нього, і віддасть Його до рук поган. Ті збиткуватимуться з Нього, знущатимуться, плюватимуть на Нього. Його битимуть батогами, а потім вб’ють, але на третій день Він воскресне з мертвих». Та учні Ісуса всього цього не розуміли. Зміст сказаного був прихований від них, і вони не знали, про що Він говорить. Коли Ісус наближався до Єрихону, при дорозі сидів сліпий жебрак. Почувши, що повз нього проходить натовп, жебрак запитав людей, що трапилося. І йому відповіли, що це пройшов Ісус із Назарета. І тоді сліпий голосно вигукнув: «Ісусе, Сину Давидів, змилуйся наді мною!» Ті з натовпу, що йшли попереду, почали докоряти йому, щоб він замовк. Але він гукав ще голосніше: «Сину Давидів, змилуйся наді мною!» Тоді Ісус зупинився й сказав: «Підведіть його до Мене!» Коли той підійшов, Ісус запитав його: «Що ти хочеш, щоб Я зробив для тебе?» Жебрак сказав: «Господи, я знову хочу бачити». Тоді Він промовив: «Твій зір негайно повернеться. Віра твоя врятувала тебе». І тієї ж миті жебрак прозрів. Він подався вслід за Ісусом, славлячи Бога, та всі, хто бачили це, почали славити Бога. Ісус увійшов до Єрихона й йшов містом. Там мешкав багатій на ймення Закхей, який був головним збирачем податків. Він прагнув побачити, хто ж Такий Ісус, але через великий натовп не міг зробити цього, бо був низький на зріст. Тож Закхей забіг наперед усіх і заліз на чинару, щоб побачити Ісуса, бо Він якраз мав пройти повз те дерево. І коли Ісус дійшов до цього місця, Він підвів очі й промовив: «Закхею, мерщій злазь, бо Я мушу сьогодні зупинитися в твоєму домі». Тоді Закхей швидко зліз на землю й радісно привітав Ісуса. І всі це бачили й почали ремствувати: «Він пішов у гості до грішника». Але Закхей став і промовив до Господа: «Пане, послухай! Я віддам половину свого добра бідним. І якщо я колись у когось щось видурив, то поверну йому в чотири рази більше!» Ісус сказав йому: «Сьогодні в цей дім прийшло спасіння, адже цей чоловік також один з обраного народу Божого. Бо ж Син Людський прийшов, щоб розшукати і спасти те, що було загублене». Коли вони слухали це, Ісус розповів їм іншу притчу. Деякі люди вважали, що Царство Боже з’явиться негайно, бо Ісус підходив до Єрусалиму. Тоді Він сказав: «Один чоловік шляхетного походження вирушив у далеку країну. Там його мали проголосити царем, а по тому він планував повернутися додому. Чоловік покликав десятьох слуг своїх і роздав їм десять мін срібла. Він сказав слугам: „Вкладайте ці гроші в діло до мого повернення”. Але співвітчизники того чоловіка ненавиділи його. Вони вислали за ним навздогін посланців, щоб ті сказали в далекій країні: „Ми не хочемо, щоб цей чоловік царював над нами!” Але його все одно проголосили царем, і він повернувся додому. А повернувшись, послав за тими слугами, яким роздав був гроші. Його цікавило, який прибуток вони одержали. Перший з них прийшов і доповів: „Пане, твоя міна срібла принесла ще десять мін”. То хазяїн сказав йому: „Гарна праця, ти добрий слуга! Оскільки ти в малому був вірний, я доручаю тобі управляти десятьма містами”. Тоді прийшов другий слуга й мовив: „Пане, твоя міна принесла ще п’ять мін”. Цьому слузі він сказав: „Ти правитимеш п’ятьма містами”. Інший слуга прийшов і сказав: „Пане, ось твоя міна. Я тримав її загорнуту в хустину. Я боявся тебе, бо ти чоловік жорстокий. Ти забираєш те, чого не клав, і жнеш те, чого не сіяв”. Хазяїн промовив: „Я судитиму тебе твоїми ж словами, поганий ти слуга. Ти кажеш, що знаєш, що я жорстокий чоловік, що беру там, де не клав, та жну там, де не сіяв. Тобі слід було пустити гроші в обіг, то ж повернувшись, я мав би їх із прибутком”. І додав, звертаючись до тих, що стояли поруч: „Заберіть у нього цю міну й віддайте тому, хто має десять мін”. А вони кажуть: „Пане, але ж він уже має десять мін!” „Кажу ж вам, — відповів хазяїн, — кожному, хто має, додасться ще більше, а у того, в кого нічого не має, відніметься і той дріб’язок, що йому належить. Щодо тих моїх ворогів, які не хотіли, аби я царював над ними, то приведіть їх сюди і вбийте перед моїми очима”». Розповівши цю притчу, Ісус вирушив далі до Єрусалиму. Підійшовши до міст Ветфаґія та Віфанія поблизу гори, що звалася Оливною, Ісус відіслав двох Своїх учнів з такими словами: «Ідіть у це місто, що перед вами. Тільки-но ви ввійдете туди, то одразу ж знайдете там припнутого віслючка, на якому ніхто ще не їздив.: Відв’яжіть його й приведіть сюди. А якщо хтось запитає вас: „Для чого ви відв’язуєте віслючка?” — то ви мусите відповісти: „Він потрібен Господу”». Отож двоє з учнів пішли до села й там знайшли віслючка, точно так, як Він казав їм. А коли вони віслючка відв’язували, його власники запитали їх: «Навіщо ви відв’язуєте віслючка?» Вони відповіли: «Він потрібен Господу». Привівши віслючка до Ісуса, вони поклали на нього свій одяг й посадили Його зверху. Коли Ісус їхав, люди стелили перед Ним на дорозі свій одяг. А як підійшов Він до сходу з Оливної гори, натовп учнів почав радісно й голосно славити Бога за всі чудеса, які вони побачили. Вони вигукували: «Благословенний Цар, Який приходить в ім’я Господнє! Мир на Небі й слава Господу!» Серед людей у натовпі було кілька фарисеїв. Вони звернулися до Ісуса: «Вчителю, вгамуй Своїх учнів!» Ісус відповів їм: «Повірте, якщо Мої послідовники зараз замовкнуть, то каміння почне вигукувати!» Настануть дні, коли вороги твої насиплють довкола тебе вали й обложать тебе. Вони насуватимуться з усіх боків, й знищать тебе і народ, який мешкає в стінах твоїх. Вони каменя на камені не залишать там, де ти стоїш нині. Бо не впізнало ти того часу, коли Бог прийшов спасти тебе». Зайшовши у двір храму, Ісус почав виганяти звідти усіх торговців. Він промовив: «У Святому Писанні сказано: „Мій храм буде домом молитви, а ви перетворили його на розбійницьке кубло!” » Щодня Ісус навчав у храмі, та головні священики, книжники та можновладці міркували, як убити Його. Вони нічого зробити не могли, бо всі люди слухали Ісуса й горнулися до Нього. Одного дня, коли Ісус навчав людей у дворі храму, проповідуючи їм Благу Вість, до Нього підійшли головні священики, книжники й старійшини. Вони запитали: «Скажи нам, чиєю владою Ти все це робиш? Хто дав Тобі владу таку?» Головні священики та книжники почали радитися поміж собою, що відповісти, міркуючи: «Якщо ми скажемо, що від Господа, то Він спитає: „Чому ж тоді ви не повірили Іоану?” А якщо скажемо, що від людей, то весь цей люд закидає нас камінням, адже вони вважають, що Іоан був справді пророком». Тож вони відповіли: «Ми не знаємо, звідки прийшло Іоанове хрещення». Тоді Ісус мовив до них: «Отож і Я вам не скажу, чиєю владою Я все це роблю». Після того Ісус розповів людям таку притчу: «Один чоловік посадив виноградник. Потім здав виноградник в оренду та й надовго вирушив у мандри. Як настала пора, він послав слугу до виноградарів, щоб одержати свою частку врожаю, але орендарі побили його й відіслали ні з чим. Тоді господар послав іншого слугу, але виноградарі й того побили. Вони безсоромно познущалися з нього й прогнали його з порожніми руками. Господар послав третього слугу, та вони й цього покалічили і вигнали геть. Тоді господар виноградника сказав собі: „Що ж мені робити? Мушу послати свого улюбленого сина. Може, вони хоч його поважатимуть”. Та побачивши господаревого сина, орендарі сказали одне одному: „Це спадкоємець! Давайте вб’ємо його, то й спадщина буде наша!” Тож вони викинули сина господаря з виноградника і вбили його. То що тепер власникові виноградника діяти з ними? Він піде та вб’є тих орендарів, а виноградник здасть в оренду іншим». Коли люди почули цю притчу, вони сказали: «Хай ніколи таке не трапиться!» Та Ісус пильно подивився на них і мовив: «Яке ж тоді значення того, що сказано у Святому Писанні: „Той камінь, що будівельники відкинули, став наріжним каменем?” Той, хто впаде на цей камінь, розіб’ється, а на кого цей камінь впаде, той буде розчавлений». Почувши цю притчу, головні священики й книжники зрозуміли, що Ісус говорить саме про них, та почали вигадувати, як би негайно схопити Його, але побоялися народу. Юдейські лідери пильно стежили за Ісусом Христом, намагаючись зловити Його на слові. Вони підіслали до Нього вивідників, які удавали з себе праведників, аби спровокувати Ісуса та мати підстави віддати Його до рук намісника, який мав владу заарештувати Христа. Тож вони сказали Йому: «Вчителю, ми знаємо, що усе, що Ти говориш і вчиш, є істиною, не зважаючи, хто Тебе слухає, бо не дивишся на чин та звання людей. Ти правдиво наставляєш на шлях Божий. Тож скажи нам, чи то справедливо для нас сплачувати податки цезареві, чи ні?» Їхні підступні наміри були відомі Ісусові, тож Він на те відповів: «Покажіть Мені динар. Хто тут зображений й чиє ім’я викарбуване на монеті?» Вони відповіли: «Цезареве». Тоді Ісус і каже: «Тож віддайте цезарю — цезареве, а Богу — Боже». Почувши таку відповідь, вивідники не могли схопити Його за те, що Він говорить перед людьми й, вражені його словами, вони замовкли. Декілька саддукеїв (вони стверджують, буцімто ніякого воскресіння з мертвих не буде взагалі) прийшли до Ісуса й спитали Його: «Вчителю, Мойсей заповів нам: „Якщо чоловік помре бездітний, то його брат мусить взяти шлюб з жінкою померлого і народити з нею дітей, аби продовжити рід свого брата”. От було собі семеро братів. Перший одружився і скоро помер, не залишивши дітей. Тож другий брат узяв шлюб із тією жінкою та також помер бездітним. Те ж саме трапилося й з третім, а потім і з усіма сімома — вони померли, не залишивши дітей. Останньою померла жінка. Отже, в майбутньому житті, після воскресіння, чиєю дружиною вона буде, адже всі семеро мали шлюб з тією жінкою?» Ісус відповів їм: «Люди в цьому житті одружуються. Але ті, кого Бог визнає гідними ввійти у вічне життя й воскресіння з мертвих, не одружуватимуться. Вони будуть подібні до Ангелів і не зможуть більше вмерти. Вони — діти Божі, оскільки Господь воскресив їх з мертвих. Мойсей, в історії про палаючий кущ, ясно показав, що мертві воскресають, коли назвав Господа „Богом Авраама, Богом Ісаака і Богом Якова”. Тобто Господь є Богом живих, а не мертвих. Всі вони все ще живі для Господа». Деякі з книжників промовили: «Добре сказано, Вчителю!» І відтоді ніхто не наважувався Ісуса про щось питати. Тоді Ісус запитав книжників: «Чому деякі люди стверджують, що Христос — Син Давидів? Тобто сам Давид називав Христа „Господом” своїм. То як же Він може бути Сином Давидовим?» Поки всі слухали, Ісус сказав Своїм учням: «Стережіться книжників: вони люблять походжати в довгому вбранні, виглядаючи важливо. Вони полюбляють, щоб їх шанобливо вітали на базарах, й щоб у них були найповажніші місця в синагогах і найпочесніші місця на бенкетах. А самі вони оббирають вдів і виживають їх із їхніх осель, а потім моляться довго напоказ, щоб виглядати щирими. Господь покарає їх найтяжче». Ісус підвів очі й побачив, як багаті люди кладуть свої дарунки до жертовної скриньки у храмі. І ще Він побачив бідну вдову, яка поклала до скриньки дві дрібні мідні монети. Тоді мовив Ісус: «Істинно кажу вам, що ця бідна вдова пожертвувала більше, ніж усі інші люди. Адже всі вони давали від лишка свого, а вона, бідна, віддала все, що мала на прожиття». Деякі з учнів Ісусових розмовляли про храм, говорячи: «Які дивовижні споруди! Поглянь, як багато добрих дарунків було тут принесено Богові». На те Ісус відповів: «Щодо того, що ви бачите, то прийде час, коли тут каменя на камені не залишиться: все буде зруйноване». Деякі з учнів спитали Ісуса: «Вчителю, коли це трапиться? І яке буде знамення того, що все це вже близьке до здійснення?» У відповідь Ісус мовив до них: «Стережіться, щоб не бути обдуреними. Бо чимало прийде людей, які користуватимуться іменем Моїм, кажучи: „Я — Христос” та „Час наблизився”. Не йдіть за ними! Коли почуєте ви про війни й перевороти, не лякайтеся; це неодмінно має статися, але це ще не кінець». Потім Ісус сказав їм: «Народ повстане проти народу, а царство — проти царства. Голод і чума лютуватимуть, й землетруси траплятимуться в різних місцях. Повсюди відбуватимуться жахливі події, та з Неба прийдуть великі знамення, щоб попередити людей». «Але перш, ніж усе це трапиться, люди арештовуватимуть і переслідуватимуть вас. Вони судитимуть вас у синагогах і кидатимуть до в’язниць. Вони поведуть вас до царів та правителів через ім’я Моє. Але ж все це дасть вам можливість свідчити про Мене. Навчіться заздалегідь не хвилюватися, що сказати. Я дам вам такі слова і мудрість, що ніхто з ворогів ваших й заперечити вам не зможе. Вас зрадять батьки, брати, родичі й друзі, і декого з вас вони віддадуть на смерть. І ненавидітимуть вас усі за те, що ви йшли за Мною. Та жодна волосина з голів ваших не впаде. Ви врятуєте життя своє тільки завдяки своїй непохитній вірі». «А от коли ви побачите Єрусалим, оточений військами, тоді знайте, що час його спустошення наближається. Всі ті, хто лишатимуться в Юдеї, змушені будуть рятувати життя, тікаючи в гори, а хто буде в Єрусалимі, ті повинні тікати звідтіля, а хто буде в селі, тим не слід йти до міста. Бо то дні кари, щоб збулося все те, що сказано у Святому Писанні. Найтяжче буде в ті дні вагітним жінкам та матерям із немовлятами на руках! Бо велике горе буде на землі, та гнів Бога буде проти цих людей. І поляжуть вони під мечем, і поведуть їх у полон усі різні народи, а святий Єрусалим топтатимуть погани, аж доки їхній час не мине». «На сонці, місяці й зірках з’являться знамення, і всі народи землі впадуть у відчай. Збентеження охопить їх, коли завирує і здійметься море. Люди будуть непритомні від страху і боятимуться всього, що траплятиметься зі світом, а всі небесні тіла зміняться. І тоді народи побачать Сина Людського, Який йтиме у хмарах з великою силою та славою. Тож коли все це почнеться, то не лякайтеся; встаньте й підведіть голови, бо ваше спасіння буде вже близько». По тому Ісус розповів їм притчу: «Погляньте на фіґове дерево, та й на всі інші дерева. Тільки-но на дереві розпуститься листя, ви зможете побачити самі й знатимете, що вже скоро літо. Так само й ви, коли побачите всі ці події, ви знатимете, що Царство Боже вже близько. Істинно кажу вам: усе це станеться ще за життя цього покоління. Навіть якщо небо і земля знищені будуть, слова Мої не зникнуть ніколи». «Пильнуйте себе, не дайте серцям своїм зачерствіти від гульні та п’янства, від клопотів повсякденних, щоб день той не прийшов до вас несподівано. Бо прийде той день до всіх, хто живе на землі. Будьте насторожі весь час. Моліться, щоб стало у вас сил пройти безпечно через усе те, що має статися, і постати перед Сином Людським». Щодня Ісус навчав у храмі, а щовечора вирушав Він на Оливну гору, де перебував цілу ніч. І всі люди вставали рано вранці, щоб іти до храму слухати Ісуса. Наближалося свято Прісних Хлібів, яке ще називають Пасхою. Головні священики та книжники все шукали спосіб, як би обманом і таємно від народу, схопити та вбити Ісуса, але боялися людей. І тоді сатана вселився в Юду, якого називали Іскаріотом. Він був одним з дванадцятьох апостолів. Юда прийшов до головних священиків й начальників храмової варти і почав говорити з ними про те, як він може видати їм Ісуса. Ті дуже зраділи й пообіцяли добре заплатити йому за це. Тож Юда почав шукати слушної нагоди, аби видати їм Ісуса, коли навколо Нього не буде натовпу. Настав день свята Прісних Хлібів, коли за звичаєм належало приносити в жертву Пасхальне ягня. Ісус послав Петра й Іоана, наказавши їм: «Ідіть і приготуйте для нас Пасхальну вечерю». Вони питають: «Де б Ти хотів, щоб ми приготували вечерю?» Ісус відповів: «Як увійдете в місто, вам зустрінеться чоловік, який нестиме глечик з водою. Ідіть за ним до тієї оселі, куди він зайде. Та скажіть господареві цього дому, що Вчитель питає: „Де кімната для гостей, в котрій Я їстиму Пасхальну вечерю зі Своїми учнями?” Тоді той чоловік приведе вас у велику вмебльовану кімнату нагорі. Там і приготуйте нам усе для вечері». Отож Петро та Іоан пішли до міста і все сталося так, як Він казав їм. Там вони і приготували Пасхальну вечерю. Коли настав час, Ісус зайняв місце за столом, і апостоли сіли разом з Ним. Ісус звернувся до них: «Я дуже хотів спожити разом з вами Пасхальну вечерю перш, ніж прийму страждання. Бо кажу вам, що не їстиму більше Пасхальної вечері доти, доки не здійсниться це у Царстві Божому». Потім узяв Він чашу й подякувавши Богові, сказав: «Нехай кожний з вас вип’є з чаші цієї. Бо істинно кажу вам, що Я не питиму більш від плоду лози виноградної аж до того дня, коли прийде Царство Боже». Потім Ісус узяв хлібину, та віддавши дяку Господу, благословив її. Після того Він розломив хліб і роздав Своїм апостолам зі словами: «Це тіло Моє, що буде віддане за вас. Їжте його на спомин про Мене». Після вечері Ісус так само взяв чашу з вином і промовив: «Це вино символізує кров Мою, що засновує Новий Заповіт Божий для людей, які належать Йому; і проллється вона за вас». Потім Ісус мовив: «Один із вас незабаром зрадить Мене; його рука зараз знаходиться поруч з Моєю. Син Людський піде на смерть, як і було Йому призначено Господом. Та горе тому, хто видасть Сина Людського на смерть». Тоді апостоли почали сперечатися один з одним про те, хто б міг таке зробити. Також серед учнів Ісусових спалахнула суперечка про те, хто з них вважається найбільшим. Але Ісус сказав їм: «Царі поганські панують над своїми народами. І ті, хто має владу над людьми, вимагають, щоб їх називали благодійниками. Але ж ви не поводьте себе так. Навпаки, найбільший з-поміж вас мусить стати як найменший, а пан — ніби слуга. Бо хто значніший: той, хто сидить за столом, чи той, хто йому прислуговує? Чи не той, хто сидить за столом? Але Я серед вас як той, хто прислуговує. Ви зосталися зі Мною в Моїх випробуваннях. І Я заповідаю вам Царство так само, як Мій Батько заповідав Його Мені. То ви сидітимете за Моїм столом у Царстві Небесному, будете їсти й пити зі Мною. Саме вам сидіти на престолах, щоб судити дванадцять племен ізраїльських». «Симоне, Симоне, послухай! Сатана просив дозволу перевірити вас, неначе селянин перевіряє пшеницю, відділяючи добре зерно від поганого. Та Я молився за тебе, щоб не втратив ти віру. То ж коли ти, Симоне, знов повернешся до Мене, укріпи віру братів своїх». Однак Симон, якого ще звали Петром, відповів: «Господи, я готовий іти з Тобою до в’язниці й навіть на смерть». Але Ісус промовив: «Кажу тобі, Петре: ще й півень не проспіває уранці, ти тричі зречешся Мене». І звернувся Ісус до Своїх учнів: «Коли Я посилав вас без гаманця, торби й сандалів, чи вам чогось бракувало?» Вони відповіли: «Нічого». Ісус продовжував: «Але зараз, якщо хто має гаманця, мусить взяти його. Так само, якщо хто має торбу, хай візьме торбу свою. І якщо хто не має меча, хай продасть свій плащ і придбає меч. Бо кажу вам, що сказане у Святому Писанні мусить збутися зі Мною: „І вважатимуть Його за злочинця”. Так, усе сказане про Мене наближається до здійснення». Учні кажуть: «Господи, подивись, ось тут два мечі». І Він відповів: «Цього достатньо». Потім, за звичаєм, Ісус вирушив на Оливну гору, та учні Його пішли за Ним. Прийшовши на місце, Ісус сказав їм: «Моліться, щоб не піддатися спокусам». Відійшовши від учнів на відстань приблизно в 50 кроків, Ісус став на коліна й почав молитися: «Отче, якщо на те воля Твоя, нехай обмине Мене ця чаша страждань. Але хай збудеться не те, чого Я хочу, а те, чого Ти бажаєш». І з’явився перед Ним Ангел з небес і зміцнив Його сили. Долаючи біль, Ісус молився ще більш ревно. І піт Його падав на землю, мов краплі крові. Закінчивши молитися, Ісус повернувся до Своїх учнів, та побачив, що вони сплять, виснажені горем. Ісус розбудив їх, кажучи: «Чому ви спите? Вставайте й моліться, щоб не піддатися спокусам». Поки Ісус це казав, з’явився натовп людей. Їх вів Юда, один з дванадцятьох апостолів. Він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати Його. Але Ісус запитав його: «Юдо, ти зраджуєш Сина Людського дружнім поцілунком?» Зрозумівши, що має статися, учні, які стояли навколо, запитали: «Господи, чи хочеш, щоб ми вдарили своїми мечами?» Та один із учнів ударив мечем слугу первосвященика й відтяв йому праве вухо. Та у відповідь Ісус сказав: «Зупиніться! Досить уже цього!» Він доторкнувся до вуха слуги й зцілив його. Потім Ісус звернувся до головних священиків, начальників варти храму та старійшин, які прийшли заарештувати Його: «Ви прийшли проти Мене, ніби проти розбійника, з мечами та палицями. Я ж щодня був з вами у храмі, навчаючи людей, та ви не заарештували Мене. Але зараз ваша година — година владарювання мороку». Вони схопили Ісуса й відвели Його до будинку первосвященика, а Петро, тримаючись віддалік, йшов за Ісусом. Охоронці розклали серед двору багаття й повсідалися навколо. Петро сів разом із ними. Одна з дівчат-служниць побачила Петра, сидячого біля вогнища. Вона пильно придивилася на нього в відблисках багаття й сказала: «Цей чоловік також був з Ісусом». Та Петро заперечив, мовивши: «Жінко, я не знаю Його!» Трохи згодом інший чоловік побачив Петра і сказав: «Ти також один із учнів Христових!» Та Петро відповів: «Ні, чоловіче! Це не так!» Минуло щось близько години, і ще один чоловік почав стверджувати: «Безперечно, цей чоловік також був з Ісусом, адже він теж з Ґалилеї». Але Петро відповів: «Чоловіче, я не знаю, про що ти говориш!» І тієї ж миті, коли Петро ще не закінчив речення, проспівав півень. Тоді Ісус обернувся й подивився в очі Петру. І згадав Петро Господні слова: «Перш ніж сьогодні проспіває півень, ти тричі зречешся Мене». Тоді Петро пішов геть, гірко ридаючи. Люди, які тримали Ісуса під охороною, почали насміхатися над Ним й бити Його. Вони також затулили Ісусу очі й почали бити Його, кажучи: «Доведи ж нам що Ти пророк, назви того із нас, хто вдарив Тебе!» І говорили вони багато іншого Ісусу, щоб образити Його. Вранці наступного дня, зібралися разом старійшини народу, головні священики й книжники, та привели Ісуса на своє зібрання. Вони сказали: «Якщо Ти Христос, то скажи нам це». Та Ісус відповів їм: «Навіть якщо Я і скажу вам, що Я Христос, ви Мені не повірите. І якщо Я запитаю вас про щось, ви не дасте відповіді. Але віднині, Син Людський сидітиме праворуч від Всемогутнього Бога». Вони всі запитали: «Тож скажи нам: Ти — Син Божий?» Ісус сказав їм: «Ви вірно сказали, хто Я є». І тоді вони мовили: «Навіщо нам іще якісь додаткові свідчення? Ми самі все чули від Нього Самого!» Тож всі вони підвелися й відвели Ісуса до Пилата. І почали вони звинувачувати Ісуса кажучи: «Ми чули, як цей Чоловік заводив в оману наших людей. Він стверджує, що ми не повинні сплачувати податки цезареві і називає Себе Христом — Царем Юдейськім». Тоді Пилат запитав Ісуса: «Ти — Цар Юдейський?» На що Ісус відповів: «Так, це Я. Але ж ти сам це сказав». Тоді Пилат звернувся до головних священиків і натовпу: «Я не бачу ніякої вини за цим Чоловіком». Та головні священики наполягали, кажучи: «Він Своїм вченням підбурює людей по всій Юдеї: Він почав у Ґалилеї та дійшов аж до сюди». Почувши це, Пилат запитав, чи цей Чоловік ґалилеянин. Довідавшись, що Ісус із тієї землі, якою править Ірод, Пилат відправив Його до Ірода, бо той саме перебував в Єрусалимі. Коли Ірод побачив Ісуса, то був дуже задоволений, бо ж багато чув про Нього та від давнього часу прагнув побачити Його. Він сподівався стати свідком якихось дивних знамень, створених Христом. Він почав про все розпитувати Ісуса, але Той на жодне з запитань не відповів йому. При цьому були присутні головні священики й книжники, які весь час запально звинувачували Його. Ірод та його воїни насміхалися над Ісусом, одягнувши Його у пишні шати, подібні до тих, котрі носили царі. Опісля він знову відіслав Ісуса до Пилата. У той день Ірод з Пилатом подружилися, хоч раніше вони ворогували. Так само ніяких підстав не знайшов і Ірод. Тож він відіслав Ісуса знову до нас. Як бачите, Він не зробив нічого такого, за що заслуговував би смерті. Отже, я покараю Його батогами, а потім відпущу». [Щороку, під час святкування Пасхи, правитель, за звичаєм, відпускав на волю одного з в’язнів, за якого просив народ]. У відповідь натовп загукав: «Нехай Ісуса розіпнуть на хресті! Відпусти нам Варавву!» (Варавву було кинуто до в’язниці за участь у заколоті в місті й за вбивство). Тоді знову Пилат звернувся до людей, кажучи, що він хотів би відпустити Ісуса. Та вони й далі вигукували: «Розіп’ясти Його! Нехай Його розіпнуть на хресті!» І втретє Пилат звернувся до народу, питаючи: «Який на Ньому злочин? Я не знайшов проти Нього нічого, за що слід було б карати смертю. Тож я покараю Його батогами й відпущу». Він наказав відпустити Варавву, чоловіка, якого було кинуто до в’язниці за участь у заколоті і вбивство, бо натовп просив саме за нього. А Ісуса, за волею народу, Пилат віддав на розп’яття. Саме у той час, коли воїни вели Ісуса на страту, по дорозі до міста, повертаючись з поля, йшов Симон киринеянин. Тож солдати примусили його йти слід за Ісусом, та нести хрест, що призначався для Нього. Та величезний натовп сунув за Ісусом. В натовпі були й жінки, які плакали й голосили за Ним. Він обернувся до них і сказав: «Дочки Єрусалимські, не плачте за Мною. Плачте за собою самими й за дітьми своїми. Бо настануть дні, коли люди казатимуть: „Щасливі ті жінки, в яких не може бути дітей, щасливі ті утроби, що нікому не дали життя, і щасливі ті груди, які нікого не годували”. Люди проситимуть гори: „Впадіть на нас!” Люди проситимуть могили: „Поховайте нас!” Бо якщо таке траплятиметься з добрими людьми, то що ж тоді буде людям злим?» Разом з Ісусом воїни привели на страту ще двох злочинців. Коли ж вони прийшли до місця, що називалося «Лобне місце», воїни розп’яли Ісуса, та ще двох злочинців: одного праворуч, а другого ліворуч від Нього. Тоді Ісус промовив: «Отче, прости цих людей, вони самі не знають, що вони чинять». Та охоронці, тим часом, поділили між собою Його вбрання, кидаючи жереб. Навколо стояли люди й дивилися за всім, що трапилося. А вожді юдейські насміхалися з Ісуса, кажучи: «Він рятував інших, тож хай тепер Себе Самого врятує, якщо Він справді є Христос, обраний Богом!» На хресті, над головою Ісуса, солдати прибили дощечку, на якій було написане: це Цар Юдейський. І один із злочинців, розіп’ятих разом з Ісусом, почав лихословити Його, кажучи: «Хіба ж ти не Христос? Тож врятуй Себе й нас!» Але другий злочинець присоромив його, сказавши: «Чи ти не боїшся Бога? Ти ж маєш такий самий вирок. Але наші з тобою вироки справедливі. Ми отримали те, що заслужили своїми вчинками, а цей Чоловік не зробив нічого лихого». І додав: «Ісусе, згадай про мене, коли прийдеш у Своє Царство». Ісус відповів йому: «Правду кажу тобі: сьогодні ж ти будеш зі Мною в раю». Близько полудня темрява вкрила всю землю, і було так аж до третьої години. І сталося те тому, що сонце перестало світити. Та одразу завіса в храмі розірвалася навпіл. Ісус голосно закричав: «Отче, передаю дух Свій у Твої руки». І з цими словами Він помер. Коли центуріон побачив, що трапилося, він почав славити Бога, мовивши: «Безперечно, це був праведний Чоловік». Багато людей прийшли з міста, аби подивитися на страту. Та побачивши що трапилося, зажурилися, й засмучені пішли додому. Та всі ті, хто знав Його, стояли й спостерігали здалеку за всім, що трапилося. Там також знаходилися і жінки, котрі йшли за Ісусом від самої Ґалилеї. Він пішов до Пилата й попросив, щоб йому віддали тіло Христа. Йосип зняв тіло Ісусове з хреста й, загорнувши у лляне полотно, поклав Його до нової гробниці, висіченої у скелі. Була п’ятниця, день приготувань, наближалася субота. Жінки, які супроводжували Ісуса від самої Ґалилеї, простежили за Йосипом й бачили, де було поховано Його. Вони повернулися додому й приготували запашну олію й пахощі, аби намастити тіло Ісусове. В суботу жінки, згідно з законом Мойсея, відпочивали. У перший день тижня, рано-вранці жінки, взявши з собою пахощів, які вони приготували, прийшли до гробниці, де було поховано Ісуса. Вони побачили, що той величезний камінь, який затуляв вхід до гробниці, було відкочено вбік. Жінки ввійшли в склеп, але тіла Господа Ісуса там не знайшли. Поки вони дивувалися тим, що трапилося, поруч із ними раптом з’явилися двоє чоловіків у сліпучому вбранні. Налякані, жінки впали долілиць. Тоді чоловіки заговорили до них: «Чому ви шукаєте серед мертвих Того, Хто є живий? Тут Його немає; Він воскрес! Згадайте, що Він говорив вам у Ґалилеї. Він казав, що Сина Людського має бути віддано грішникам і розіп’ято, але на третій день Він воскресне знов». І тоді жінки згадали Ісусові слова. Вони повернулися до міста й розповіли про все це одинадцятьом апостолам і всім іншим учням Ісусовим. Ті жінки були Марія Маґдалена, Іоанна й Марія, мати Якова. Вони, та інші жінки, які були з ними, розповіли апостолам про все, що сталося. Але апостолам їхня розповідь здалася безглуздою, і вони жінкам не повірили. Та Петро встав і побіг до могили. Він зайшов у печеру, але не знайшов там нічого, крім лляної тканини, в яку було завернуте тіло Ісуса. Він пішов назад, дивуючись — що то могло статися? Того ж дня двоє Ісусових учнів йшли до містечка Емауса, що в дванадцяти кілометрах від Єрусалиму. По дорозі вони обговорювали все, що сталося. І от саме під час цієї розмови Сам Ісус наблизився до них, й пішов далі з ними разом. Але ж їм не дозволено було впізнати Христа. Ісус запитав їх: «Що це за речі, які ви обговорюєте між собою дорогою?» Вони зупинилися й сумно подивилися на Нього. Один із них, якого звали Клеопа, сказав Ісусу: «Ти, мабуть, один такий, хто мешкає у Єрусалимі й не знає про те, що там сталося останніми днями». Та Ісус спитав: «Про що це ти говориш?» А вони кажуть: «Про те, що сталося з Ісусом з Назарета. То був Чоловік, Який виявився пророком, могутній ділом і словом, перед Богом і всіма людьми. І як наші головні священики й вожді віддали Його, щоб присудити до страти і розп’яття на хресті. Ми сподівалися, що це був саме Той, Котрий збирався визволити Ізраїль. Але попри все, сьогодні, третього дня відтоді, як Його було страчено, деякі наших жінок приголомшили нас: рано вранці вони пішли до могили, де Його було поховано, але не знайшли там Його тіла. Вони прийшли й розповіли нам, що їм було видіння — вони бачили Ангелів. І Ангели сказали їм, що Ісус живий. Тоді дехто з тих, хто був з нами, пішли до могили. Вони знайшли все точно так, як жінки розповіли, але не побачили Його». Тоді Ісус сказав їм: «Ви такі нерозумні! І як тяжко вам повірити у те, про що говорили пророки! Чи не мусив Христос прийняти ці страждання, а потім увійти у славу Свою?» І так, починаючи з Мойсея, зупиняючись на кожному з пророків, Ісус пояснив тим двом Своїм учням те, що сказано про Нього в усьому Святому Писанні. Вони підійшли до містечка, до якого прямували, та Ісус удав, ніби хоче йти далі. Але вони дуже вмовляли Його: «Зостанься з нами, бо день майже закінчився й вже вечоріє». Тож Він погодився й залишився з ними. Коли вони сіли за стіл, Ісус узяв хліб і віддав дяку, а потім розломив його й роздав їм. І тут їхні очі відкрилися, й вони впізнали Ісуса, але Він зник. І один із учнів сказав другому: «Чи не горіли наші серця в грудях, коли Він говорив з нами по дорозі, пояснюючи нам Святе Писання?» Тієї ж миті вони підвелися й пішли назад до Єрусалиму. Вони знайшли одинадцятьох апостолів і інших учнів Христа, котрі зібралися разом з ними. Апостоли та інші учні сказали: «Господь справді воскрес! Він з’явився Симонові». Тоді ті двоє учнів розповіли про все, що з ними сталося на дорозі, і як вони впізнали Ісуса, коли Він розломив хліб. Коли вони все це розповідали, Сам Ісус став між ними, сказавши: «Мир вам!» Але їх охопив страх. Вони затремтіли, бо подумали, що бачать привід. Але Він сказав їм: «Чого ви так стривожилися? Чому сумніви заворушилися в ваших серцях? Погляньте на Мої руки й ноги. Ви ж бачите: це справді Я. Торкніться Мене й подивіться на Мене. Привиди не мають м’яса й кісток. Як ви бачите — Я маю». І промовляючи це, Він показував їм руки й ноги. Поки вони ще не вірили, і дивувалися, і раділи, Ісус спитав їх: «Чи маєте ви тут щось поїсти?» Апостоли дали Йому шмат печеної риби. Він узяв і почав їсти перед ними. І сказав їм Ісус: «Це слова, що казав Я вам, коли ще був із вами: все сказане про Мене в Законі Мойсеєвім, у пророків і в псалмах — мусить збутися». І Він розкрив їх розум, щоб вони могли розуміти Святе Писання. І промовив Ісус: «Так сказано у Святому Писанні: Христос страждатиме й воскресне з мертвих на третій день. Пам’ятайте, що Я пошлю вам Того, Кого обіцяв Отець Мій, але залишайтеся в місті, аж доки ви одержите силу з небес». Потім Ісус вивів учнів Своїх із Єрусалиму, та повів аж до Віфанії, а опісля, піднявши руки, благословив їх. Благословляючи, Ісус залишив їх і вознісся на небо. Апостоли вклонилися Йому, а потім повернулися до Єрусалиму, сповнені великої радості. І весь час, перебуваючи в храмі, вони славили Бога. Ще до існування світу було Слово, і Слово було з Богом, і Слово було Бог. Той, Хто був Словом, був з Богом споконвіку. Все було створене через Нього, і ніщо не було створене без Нього. В Ньому було життя, і воно було Світлом для людей. Світло сяє в пітьмі, й темрява не здолала світла. Був собі чоловік, посланець Божий, на ймення Іоан. Він прийшов свідчити про Світло, щоб через нього всі змогли почути й повірити у Нього. Сам він не був Світлом, а прийшов, щоб свідчити про Нього, про справжнє Світло, Яке приходить у світ і світить кожній людині. Слово вже було в світі, і світ через Нього почався, та світ не впізнав Його. Він прийшов у світ, що належав Йому, та Його власний народ не прийняв Його. Але всім тим, хто прийняв Його й повірив у Нього, Він дав право стати дітьми Божими. Вони не народжуються, як немовлята, за бажанням чи волею батьків їхніх. Вони народжуються від Бога. І Слово стало Людиною й оселилося серед нас. Ми побачили Його Божественну Велич, Велич Єдиного Сина Отця Свого. Він був сповнений благодаті і правди. Іоан свідчить про Нього, проголошуючи: «Це саме Той, про Кого я казав: „Той, Хто йде за мною — величніший за мене, бо Він був і до мене”. Ніхто й ніколи не бачив Бога, лише Єдиний Син, Який і є Богом, Той, Хто найближчий до Отця, Він показав нам, який Бог є». «То хто ж ти такий? — Спитали вони, — Ілля?» «Ні», — відповів він. «Може, пророк?» Він знову відповів: «Ні». Тоді вони мовили до нього: «Скажи нам, хто ти, щоб ми могли розповісти тим, хто нас послав сюди. Що ти скажеш про себе?» Іоан сказав словами пророка Ісаї: «Я голос Того, хто гукає в пустелі: „Зробіть прямим шлях для Господа”». Цих людей, які розпитували Іоана, послали фарисеї. Тож вони знову запитали його: «Якщо ти не Христос, не Ілля, не пророк, то чому ти хрестиш людей?» Все це сталося у Віфанії, по той бік ріки Йордан, де Іоан хрестив людей. Наступного дня, побачивши, що до нього йде Ісус, Іоан промовив: «Он гляньте, це Ягня Боже, Яке забирає на себе гріх світу. Це Він, про Кого я казав: „За мною йде Той, Хто величніший за мене, бо Він був і до мене. Навіть я не знав Його, але я прийшов хрестити людей водою, щоб народ ізраїльський знав, що Він — Христос”». І ось іще що сказав Іоан: «Я бачив Духа, що сходив до Нього з неба в подобі голуба і залишався на Ньому. Навіть я не знав Його, але Той, Хто послав мене хрестити людей водою, сказав мені: „Ти побачиш Духа, що зійде і залишиться з Чоловіком. Він і є Той, Хто хреститиме Духом Святим”. Я це бачив і свідчу, що Він і є Син Божий ». Наступного дня Іоан знову був там з двома своїми учнями. Побачивши Ісуса, Який проходив повз них, він сказав: «Погляньте, ось Ягня Боже». Двоє його учнів почули це й послідували за Ісусом. Ісус обернувся і, побачивши, що вони йдуть за Ним, запитав: «Чого вам треба?» А ті відповіли: «Равві! Де Ти живеш?» («Равви» означає «Вчитель»). «Ходімо, побачите», — відповів Ісус. Тож вони пішли й побачили, де Він живе, і залишилися в Нього аж до вечора. І було то близько четвертої години. Почувши те, що сказав Іоан про Нього, вони пішли за Ісусом. Одного з тих двох, звали Андрієм, і був він братом Симона, якого ще звали Петром. Насамперед він знайшов свого брата Симона і сказав йому: «Ми знайшли Месію». (Це слово означає «Христос»). Тоді Андрій привів Симона до Ісуса, та подивившись на нього, Він мовив: «Ти, Симон, син Йони, зватимешся Кифою». Наступного дня Ісус вирішив іти до Ґалилеї. Зустрівши Пилипа, Ісус звернувся до нього: «Йди за Мною». Пилип був родом із Вефсаїди, того ж самого міста, що і Андрій та Петро. Коли Пилип зустрів Нафанаїла, то сказав йому: «Ми знайшли Того, про Кого Мойсей писав у Законі і про Кого писали пророки. Це Ісус із Назарета, Йосипів Син». Нафанаїл запитав Пилипа: «Чи може щось добре прийти з Назарета?» А Пилип відповів: «Ходімо, сам переконаєшся». Побачивши, що Нафанаїл іде до Нього, Ісус сказав: «Ось справжній ізраїльтянин, який зовсім не має лукавства ». «Звідки Ти знаєш мене?» — спитав Нафанаїл. Ісус відповів: «Перш ніж тебе покликав Пилип, Я бачив тебе, коли ти сидів під фіґовим деревом». «Равві, Ти — Син Божий, Цар Ізраїлю», — сказав Нафанаїл. Ісус же відповів йому на те: «Ти повірив у Мене, бо Я сказав, що бачив тебе під фіґовим деревом? Та ти побачиш іще більші дива». І додав: «Істинно кажу тобі: побачиш ти, як небо розкриється і Ангели Господні підійматимуться та спускатимуться на Сина Людського». За два дні по тому, в місті Кані, що в Ґалилеї, було весілля. Ісусова мати теж була там. Запросили на весілля й Ісуса з учнями. Коли вино було випите, мати сказала Ісусові: «Вина вже немає, бо гості все випили». Ісус відповів їй: «Люба жінко, навіщо кажеш Мені про це? Мій час іще не настав». Тоді Його Мати сказала слугам: «Робіть усе, що Він звелить». У тому місці стояло шість великих кам’яних глеків для води, що люди використовували для юдейських обрядових обмивань. І кожна з них вміщувала приблизно дві чи три міри рідини. Ісус наказав слугам: «Наповніть ці глеки водою». І ті виконали, що Він звелів. Тоді Ісус знову звернувся до них: «А тепер зачерпніть трохи і віднесіть весільному старості». Слуги виконали й це. Це було перше чудо, що здійснив Ісус. То сталося в Кані в Ґалилеї. Так Він виявив Свою Божественну Велич, і Його учні повірили в Нього. Після того Ісус разом зі Своєю матір’ю, братами та учнями попрямував до Капернаума. І там вони перебували кілька днів. Через те, що наближалася юдейська Пасха, Ісус вирушив до Єрусалиму. Прийшовши до храму, Він побачив там людей, які продавали худобу, овець та голубів. Ісус також побачив міняйл, котрі сиділи за столами. Тоді, сплівши з мотузки батога, Він повиганяв усіх із храму геть, разом з вівцями та худобою. Поперевертавши столи міняйл, Він порозкидав їхні гроші. До тих, хто продавали голубів, Ісус мовив: «Заберіть усе це звідси й не перетворюйте дім Отця Мого на базар!» І згадали Його учні, що написано у Святому Писанні: «Ревнощі до дому Твого з’їдають мене». Деякі з юдеїв запитали Ісуса: «Яке чудо здійсниш нам у доказ того, що маєш право робити це?» У відповідь Ісус мовив: «Зруйнуйте храм цей, і Я відбудую його знову за три дні». І сказали юдеї: «Цей храм будували сорок шість років, а Ти збираєшся відбудувати його за три дні?» Та говорячи про храм, Ісус мав на увазі тіло Своє. Після того, як Він воскрес із мертвих, Його учні згадали, що Він казав про це, і повірили і в Святе Писання, і в слова Ісусові. Коли Ісус був у Єрусалимі в дні Пасхи, багато хто повірив у Нього, бо побачили дива, здійснені Ним. Та Ісус не довіряв їм, бо знав усі їхні думки. Не потребував Він і нічиїх розповідей про людську природу, бо знав, що вони мають на серці. І був там чоловік на ім’я Никодим. Він був фарисеєм і одним з юдейських вождів. Якось уночі прийшов він до Ісуса й каже: «Равві, ми знаємо, що Ти Вчитель, посланий Богом, бо ніхто не здатен на такі чудеса, як Ти, якщо його не підтримує Бог». «Істинно кажу вам, — відповів тоді Ісус, — якщо хтось прагне побачити Царство Боже, людина має знову народитися. Хто не народився знову, той не бачитиме Царства Божого». «Але якщо людина вже стара, як же може вона народитися знову? — Запитав Никодим. — Адже ніхто не може повернутися в черево материнське і знову вийти з нього». «Істинно кажу вам, — відповів тоді Ісус, — людина має знову народитися від води і Духа. Бо якщо вона не пройде через народження водою і Духом, то не ввійти їй до Царства Божого. Все, народжене від людської плоті, — це плоть, а від Духа народжене — духовне. Не дивуйся з Моїх слів про те, що маєш знову народитися. Вітер дме туди, куди заманеться. Ти чуєш його завивання, та не знаєш, звідки дме вітер і куди. Так і з кожним народженим від Духа Святого». «Як же це може бути?» — запитав Никодим. Ісус на те сказав йому: «Ти поважний вчитель народу ізраїльського і не знаєш цього? Істинно кажу: ми говоримо про те, що знаємо і розповідаємо про те, що бачили, та ви, люди, не приймаєте свідчення нашого. Я розповідав вам про земні речі, та ви не вірите Мені. Як же ви повірите, коли говоритиму про Небесне? Ніхто не зійшов на небо, крім Того, Хто зійшов звідти — Сина Людського. Мойсей підніс на жердині змію в пустелі. Так само буде і з Сином Людським — Він також мусить бути піднесений. І тоді всі, хто вірить у Нього, одержать вічне життя. Бо так сильно полюбив Бог цей світ, що віддав Свого Єдиного Сина заради того, щоб кожен, хто в Нього вірує, не був загублений, а здобув вічне життя. Не на осуд світу послав Бог Свого Сина, а на те, щоб світ через Нього спасся. Того, хто вірує в Нього, не буде засуджено, але того, хто не вірить, вже засуджено, бо він не повірив у Єдиного Сина Божого. Ось підстава для засудження: Світло прийшло у світ, та люди віддали перевагу темряві, бо лихими були вчинки їхні. Кожен, хто чинить зло, ненавидить Світло й намагається уникати його, щоб вчинки його лишалися таємними. Той же, хто йде за правдою, прямує до Світла, щоб видно було, що вчинки його від Бога». Після цього Ісус зі Своїми учнями вирушив до землі юдейської. Там Він залишався зі Своїми послідовниками і хрестив людей. Іоан теж хрестив у Еноні, що біля Салима, бо там було багато води. Чимало людей приходило до Іоана, і він хрестив їх. Тоді ще Іоана не було кинуто до в’язниці. Деякі з Іоанових учнів почали сперечатися з одним юдеєм щодо обрядового обмивання. Тож вони підійшли до Іоана й сказали: «Равві, Той, з Ким ти був по той бік Йордану, і про Кого ти свідчив, так от Він тепер теж хрестить людей, і всі йдуть до Нього». Тоді Іоан відповів їм: «Людина не може щось приймати, якщо воно не дано їй від Бога. Ви самі були свідками того, як я казав: „Я — не Христос, а лише посланий поперед Нього”. Нареченим може бути лише той, у кого є наречена. А дружка — це той, що стоїть і прислухається, коли ж прийде молодий, і радіє, почувши його голос. Тож і я зараз сповнений тієї ж радості, бо Він вже прийшов. Його значення весь час зростатиме, а моя роль ставатиме все скромнішою». «Той, Хто прийшов згори, — величніший від усіх людей, які живуть у цьому світі. Той же, хто прийшов з землі, належить землі і говорить про земне. Отже, Той, Хто прийшов з небес, — величніший за всіх. Він свідчить про все, що бачив і чув, але люди те не приймають. Хто вірить у Його свідчення, вірить і в те, що Бог — істинний. Адже Той, Кого Бог послав, мовить слова Божі і сповнений Духом Божим. Отець любить Сина Свого і дав Йому владу над усім. Той, хто вірує в Сина, має вічне життя, але не побачить вічного життя той, хто не слухатиметься Сина, і гнів Божий впаде на того». Фарисеям стало відомо, що Ісус привертає на Свій бік і хрестить більше учнів, ніж Іоан. (Насправді ж Ісус сам не хрестив людей, це робили Його учні). Тож, почувши про це, Ісус залишив Юдею і знову подався до Ґалилеї. По дорозі туди Йому потрібно було переходити через Самарію. В Самарії Ісус прийшов до міста Сіхар, неподалік від землі, що Яків віддав своєму синові Йосипу. Там знаходилася криниця Якова. І було тоді близько полудня, коли Він, втомившись з дороги, сів відпочити коло Якової криниці. Ісус звернувся до самаритянки, яка прийшла до криниці набрати води: «Дай мені напитися». Його ж учні пішли до міста купити щось поїсти. Самаритянка спитала: «Чому це Ти, юдей, просиш у мене, самаритянки, напитися?» (Юдеї не спілкувалися з самаритянами ). Ісус відповів їй: «Якби ти знала про те, що Бог дає людям, і Хто у тебе просить напитися води, то сама б попросила в Мене, і Я дав би тобі води живої». На те Ісус відповів їй: «Кожен, хто вип’є цієї води, скоро знову спрагу відчує. Але хто вип’є тієї води, що Я йому дам, ніколи більше не страждатиме від спраги, бо вода, якої Я дам напитися, перетвориться в людині на животворне джерело, що несе вічне життя». Тоді жінка каже: «Шановний Добродію, то дай же і мені тієї води, щоб я більше ніколи не відчувала спраги й не приходила сюди по воду». Ісус сказав їй: «Йди поклич свого чоловіка і сама приходь сюди». «У мене немає чоловіка», — відповіла вона. Ісус тоді промовив: «Правду кажеш, що не маєш чоловіка. У тебе було їх п’ятеро. А той, якого маєш тепер, не чоловік тобі! Отже, ти сказала правду». Тоді жінка й каже Йому: «Тепер я бачу, Пане, що Ти — пророк! Наші батьки йшли на цю гору поклонятися, але ви, юдеї, стверджуєте, буцімто Єрусалим є тим самим місцем, де ми маємо поклонятися Господу». Ісус на те відповів: «Жінко, повір Мені! Надходить час, коли ви поклонятиметеся Отцю не на цій горі й не в Єрусалимі. Ви, самаритяни, поклоняєтеся тому, чого не розумієте. Ми ж, юдеї, знаємо, чому поклоняємося, бо спасіння приходить від юдеїв. Та близький той час, і він уже настав, коли справжні прихильники поклонятимуться Отцю в дусі та істині. Таких людей і прагне Отець в богомольці собі. Бог є Дух. І той, хто поклоняється Йому, має поклонятися в дусі та істині». Й мовила до Нього жінка: «Я знаю, що має прийти Месія. (Якого називають Христом). Коли ж Він прийде, то розтлумачить нам про все». Тоді Ісус їй і каже: «Той, Хто розмовляє з тобою, і є Христос». В цей час підійшли Його учні й дуже здивувалися, що Він розмовляє з жінкою. Та ніхто з них не спитав: «Що Тобі треба від неї?» або «Чому розмовляєш із нею?» Жінка залишила свій глечик й, повернувшись до міста, сказала людям: «Ходімо побачите Чоловіка, Який розповів мені про все, що я зробила в житті! Можливо, Він і є Христос». Тоді вони залишили місто й пішли до Нього. Тим часом Ісусові учні умовляли Його: «Вчителю, Ти б чогось попоїв!» Але Він їм відповів: «Я маю їжу, про яку вам нічого невідомо». І почали учні питати один одного: «Можливо, Йому хтось вже приніс поїсти?» Ісус мовив до них: «Їжа Моя в тому, щоб виконувати волю Того, Хто послав Мене, і закінчити Його справу. Засіваючи поле, ви часто кажете: „Ще чотири місяці, а там і жнива”. Отож кажу Я вам, підведіть очі й погляньте на поля. Вони вже готові для жнив. Жнець уже одержує платню і збирає врожай для вічного життя, щоб і сіяч, і жнець удвох раділи й були щасливі. І справді слушна приказка: „Один сіє, другий жне”. Я послав вас збирати те, над чим ви не трудилися: інші працювали, а ви прийшли, щоб зібрати прибуток». Багато самаритян із цього міста повірили в Ісуса зі слів жінки, яка свідчила: «Він розповів мені про все, що я робила в житті». Коли самаритяни прийшли до Нього, то попросили Його побути з ними, тож Він залишився там на два дні. І багато хто ще повірив в Ісуса, почувши, що Він їм розповідав. Вони сказали тій жінці: «Спочатку ми повірили в Ісуса з твоїх слів, а зараз ми почули Його самі. Отже, ми бачимо, що цей Чоловік і справді Спаситель світу». Через два дні Ісус пішов звідти до Ґалилеї, бо Він сам говорив, що пророка не шанують у його рідній вітчизні. Отже, коли Ісус прийшов туди, ґалилеяни щиро зустріли Його, тому що вони були на святі Пасхи в Єрусалимі, та бачили все, що Він там звершив. Ісус знову попрямував до міста Кани, що в Ґалилеї, де Він перетворив воду на вино. На той час у Капернаумі в одного царського чиновника хворів син. Чиновник довідався, що Ісус прийшов до Ґалилеї з Юдеї. Він став перед Ісусом і почав благати завітати до Капернаума, щоби зцілити сина, бо той уже помирав. Та Ісус каже йому: «Ви, люди, якщо не побачите знамення й чуда, ніяк не можете повірити в Мене». Чиновник благав: «Господи, благаю Тебе, прийди, поки мій син іще не помер!» І відповів йому Ісус: «Йди додому, твій син житиме». Чоловік повірив тому, що сказав Ісус, й пішов додому. По дорозі додому він зустрів своїх слуг, які сповістили, що син його одужав. Він запитав, коли стало краще його синові, і йому відповіли: «Лихоманка залишила його вчора десь о першій годині по полудні». І батько збагнув, що саме в цей час Ісус сказав йому: «Твій син житиме». І він повірив у Ісуса, а разом з ним і вся його родина. Це було друге чудо, яке звершив Ісус у Ґалилеї, повернувшись з Юдеї. Після цього настало юдейське свято, й Ісус пішов до Єрусалиму. Там біля Овечих воріт є купальня, що звалася арамійською Вифезда і мала п’ять критих галерей з колонами. У тих галереях лежало багато хворих, сліпих, кривих та немічних. [Вони чекали, поки вода почне вирувати]. [І час від часу Ангел Господній сходив з неба, щоб збовтати воду. І той, хто першим входив у ту воду, одразу видужував, хоч би якою хворобою він страждав]. І був там чоловік, який хворів на той час уже тридцять вісім років. Коли Ісус побачив, що той чоловік лежить там, і знаючи, що він хворіє так давно, Він запитав: «Хочеш одужати?» Хворий Йому відповів: «Господи, нікому мене занурити у воду, коли вона починає вирувати. Поки я намагаюся дістатися до купелі, як мене завжди хтось випереджає». Ісус сказав йому: «Вставай, візьми постіль свою і ходи». І чоловік одразу ж одужав, узяв постіль свою і почав ходити. І сталося це в суботу. Юдеї почали говорити щойно зціленому: «Сьогодні субота, і Закон забороняє носити постіль у руках!» Той відповів: «Чоловік, Котрий зцілив мене, сказав: „Візьми постіль свою і ходи”». Тоді вони спитали його: «Хто цей Чоловік, Який сказав тобі взяти постіль і йти?» Але зцілений не знав, Хто то був. Оскільки там було багато людей, то Ісус пішов звідти, щоб Його не помітили. Пізніше Ісус знайшов того чоловіка у храмі й мовив до нього: «Ось ти вже й видужав, тож не гріши більше, аби з тобою чогось гіршого не сталося». І той чоловік пішов. І він розповів юдеям, що це Ісус зцілив його. Через те й стали переслідувати юдеї Ісуса, бо Він усе це робив у суботу. Ісус сказав їм: «Отець Мій працює весь час безперервно, то й Я мушу так працювати». Через це, ще дужче юдеї захотіли вбити Його. Вони казали: «Він не лише порушив Закон про суботу, а й Бога Отцем Своїм називав, тим самим ставлячи Себе нарівні з Богом». І мовив Ісус: «Істинно кажу вам: Син нічого не може вчинити зі Своєї волі. Він мусить побачити, що Отець Його робить. Отже, що робить Отець, те й Син Його робить. Отець любить Сина Свого і не приховує від Нього нічого з того, що робить, і покаже Він ще більші справи, ніж ті, що ви бачили, тож ви дивуватиметеся. Так само, як Отець воскрешає померлих і дає їм життя, так і Син повертає життя тим, кому забажає. Істинно кажу вам: хто чує слово Моє і вірує в Того, Хто послав Мене, має вічне життя. Його не буде засуджено, бо він від смерті перейшов у життя. Істинно кажу вам: близький той час, він уже настав, коли померлі почують голос Сина Божого, і всі, хто почує, матимуть життя. Отець є джерелом життя, і Синові Своєму також дарував таку силу. Він дав Синові владу бути суддею над людьми, бо Він — Син Людський. Не треба дивуватися з того. Надходить час, коли всі, хто у могилах лежать, почують голос Сина Людського. Вони повстануть із могил. Всі ті, хто добро робили, воскреснуть для життя вічного, котрі ж чинили зло, встануть, щоб бути засудженими. Сам Я не можу вдіяти нічого. Суджу Я так, як чую від Бога, і суд Мій справедливий, бо Я не намагаюся робити те, що хочу, а виконую волю Того, Хто Мене послав». «Якщо Я свідчитиму про Себе Сам, то це свідчення не матиме сили. Але є Інший, Хто свідчить про Мене, і Я знаю, що саме Його свідчення мають силу. Ви посилали людей до Іоана, і він підтвердив, що все це правда. Та Я не покладаюся на свідчення людей, але нагадую вам про те, чому вчив Іоан про ваше спасіння. Іоан був наче той світильник, що поки світить, то дає світло, і ви з радістю приймали його якийсь час. Та в Мене Самого є свідоцтво про Себе більше, ніж те, що дав Іоан, бо те, що Отець звелів Мені виконати, і те, що Я роблю зараз, свідчить про Мене і вказує на те, що Отець послав Мене. Ви вивчаєте Святе Писання, бо думаєте, що через нього знайдете вічне життя. Але ж це саме Святе Писання свідчить про Мене! Та ви не хочете прийти до Мене, щоб знайти вічне життя. Я не приймаю похвали від людей. Але Я знаю вас і знаю, що ви не любите Бога у серці своєму. Я прийшов до вас в ім’я Отця Свого, та ви не приймаєте Мене, але якщо хтось інший прийде тільки від свого імені, то ви його приймете! Як же ви можете повірити в Мене, коли приймаєте похвалу один від одного, та не шукаєте тієї похвали, що йде від Бога Єдиного? Але якщо ви не вірите в те, що він писав, то як же ви повірите словам Моїм?» Після цього Ісус подався на протилежний бік Ґалилейського озера, що зветься також Тиверіадським. Великий натовп людей ішов за Ним, бо вони бачили чудеса, що здійснив Ісус над хворими. Але Він зійшов на гору й сів там разом зі Своїми учнями. Наближалося свято юдейської Пасхи. Підвівши очі й побачивши, що великий натовп іде до Нього, Ісус запитав Пилипа: «Де нам купити достатньо хліба, щоб нагодувати цих людей?» Він мовив так, щоб випробувати Свого учня, бо вже знав, що робитиме. І відповів Пилип Йому: «І за двісті динарів не купиш достатньо хліба, щоб кожному було по шматочку». Інший з учнів Ісуса, Андрій, брат Симона-Петра, каже: «Ось хлопчина, котрий має п’ять ячмінних хлібин і дві рибини, та це ніщо на таку кількість людей». І тоді Ісус сказав: «Нехай люди посідають». У тому місці гарно росла трава, тож усі повсідалися. І було там близько п’яти тисяч чоловіків. Тоді Ісус узяв хлібини, та воздавши Богові дяку, розділив між тими, хто сиділи навколо. Так само Він і рибу розділив — кожному, хто скільки хотів. Коли всі наїлися, Ісус мовив до Своїх учнів: «Позбирайте всі залишки, щоб нічого не пропало». Тож учні позбирали всі шматки й наповнили дванадцять кошиків залишками від п’ятьох ячмінних хлібин, після того, як усі поїли. Побачивши чудо, здійснене Ісусом, усі люди казали: «Цей Чоловік і справді Пророк, Який мав прийти у світ!» Ісус знав, що люди от-от вже повинні були прийти, та оголосити Його своїм Царем. Через те Він знову подався в гори, щоб побути на самоті. Коли настав вечір, Ісусові учні спустилися до озера. Вже сутеніло, а Ісус усе ще не приходив до них. Тоді вони сіли в човен і попливли через озеро назад до Капернаума. Здійнявся сильний вітер, і хвилі ставали все вищими. Коли вони пропливли кілометрів п’ять-шість, то побачили Ісуса, Який йшов по воді й підходив уже до човна. Учні Його дуже перелякалися. Але Ісус мовив до них: «Це Я! Не бійтеся!» Як Він сказав це, вони взяли Його до човна й одразу допливли до берега, до того місця, куди прямували. Наступного дня люди, які залишалися на протилежному березі озера, побачили, що там знаходився лише один човен. Вони знали, що Ісус не сів у човен разом зі Своїми учнями, і що ті попливли самі. Та деякі човни прибули туди з Тиверіади. Вони зупинилися недалеко від місця, де напередодні люди їли хліб, після того, як Господь воздав дяку за їжу. І побачивши, що там не було ні Ісуса, ні Його учнів, усі посідали у човни й попливли до Капернаума шукати Його. Знайшовши Ісуса на іншому березі озера, учні запитали: «Вчителю, коли Ти прибув сюди?» Ісус мовив у відповідь: «Істинно кажу вам: ви шукаєте Мене не тому, що побачили чудесні знамення, а через те, що їли хліб і наїлися досхочу. Працюйте не заради їжі земної, що гине, а заради їжі, що ніколи не псується і дає вічне життя, їжі, яку дасть вам Син Людський. Адже прихильністю Своєю відзначив Його Бог-Отець». Тоді вони знову запитали Його: «З чого ми маємо почати, аби зробити те, що Бог бажає?» І відповів Ісус: «Це Бог бажає: „Вірте Тому, Кого Він послав”». Люди сказали: «Яке чудо здійсниш, щоб ми побачили й повірили Тобі? Що Ти зробиш? Наші пращури їли манну Небесну в пустелі, як про це написано у Святому Писанні: „Він послав їм хліб з небес, щоб вони їли”». Ісус їм відповів: «Істинно кажу вам: не Мойсей послав вам хліб з небес. Це Отець Мій дає вам справжній хліб з небес. Адже хліб Божий — це Той, Хто сходить з небес і дарує життя світові». «Господи, дай же нам того хліба зараз і завжди давай надалі», — сказали вони. Ісус відповів: «Я і є той хліб, що дарує життя. Хто до Мене приходить, ніколи не буде голодний, хто вірить у Мене, той ніколи не буде спраглий. Я й раніше казав вам, що бачите ви Мене, але й досі не вірите. Кожен прийде до Мене, кого Отець Мій дасть Мені, і Я ніколи не прожену того, хто прийде до Мене. Бо Я зійшов з небес не для того, щоб чинити те, що Мені Самому хочеться, а щоб виконати волю Господа, Який послав Мене. Ось Його воля: щоб Я не розгубив нічого з даного Мені Богом, щоб повернув усіх до життя в останній день. Саме така воля Отця Мого: щоб кожен, хто побачить Сина і повірить у Нього, мав вічне життя. І Я воскрешу того в останній день». Тоді юдеї почали висловлювати своє невдоволення Ним, бо Він сказав: «Я — хліб, що зійшов з небес». Вони казали: «Хіба Він не Ісус, Йосипів Син? Чи не знаємо Його батька й матір? Як же Він може казати тепер, що зійшов з Неба?» У відповідь Ісус мовив до них: «Облиште ремствувати поміж собою. Ніхто не може прийти до Мене, доки Отець, Який послав Мене, не приведе його. А Я поверну його до життя в останній день. Пророки писали: „І Бог їх усіх навчить”. Кожен, хто слухає Отця і навчається у Нього, приходить до Мене. Лише Той бачив Отця, Хто прийшов від Нього. І ніхто інший Його не бачив. Істинно кажу вам: хто вірить, той має вічне життя. І Я — той хліб, що дає життя. Ваші пращури їли манну Небесну в пустелі, але вони вмерли. Я ж — той хліб, що йде з небес, а кожний, хто його з’їсть, той не помре ніколи. Я — хліб живий, що зійшов з небес, і хто скуштує цього хліба, той житиме вічно. Хліб, що Я дарую, — тіло Моє, що віддаю за життя світу». Тоді юдеї почали сперечатися поміж собою, кажучи: «Як Він може дати нам Своє тіло, щоб ми Його їли?» А Ісус їм на те відповів: «Істинно кажу вам: поки не покуштуєте тіла Сина Людського і не вип’єте крові Його, не матимете справжнього життя в собі. Той, хто їсть Тіло Моє і п’є кров Мою, має вічне життя, і Я воскрешу того в останній день. Тіло Моє — то істинна їжа, а кров Моя — істинний напій. Той, хто їсть тіло Моє і п’є кров Мою, лишається в Мені, а Я — в ньому. Як Отець Живий Мене послав, і Я живу Отцем Своїм, так само і той, хто їсть тіло Моє, житиме Мною. Ось що це за хліб, що з Неба зійшов. Це не так, як пращури ваші, котрі їли манну Небесну і повмирали. Той же, хто їстиме цей хліб, житиме вічно». Все це Ісус говорив, навчаючи в синагозі в Капернаумі. Багато хто з Ісусових учнів, почувши це, сказав: «Таке вчення важко сприйняти. Хто може прийняти таке?» Ісус Сам знав, що Його учні нарікали на це, тож спитав: «Ви турбуєтеся про це вчення? А якщо побачите, як Син Людський повертається туди, звідки Він прийшов? Лише Дух приносить життя. Тіло ж не має ніякого значення. Слова, що Я мовив вам, — від Духа, і вони дають життя. Та є серед вас такі, що не вірять». (Він так сказав, бо знав від самого початку тих, хто не віритиме, і того, хто зрадить Його). А потім додав: «Ось чому Я сказав вам, що жоден не зможе прийти до Мене, доки Отець не дозволить йому». Після цього багато хто з Його учнів повернули назад і більше не йшли за Ним. Тоді Ісус запитав у дванадцятьох апостолів: «Невже й ви теж хочете покинути Мене?» У відповідь Йому Симон-Петро сказав: «Господи, до кого ж ми підемо? Ти маєш слова, що приносять вічне життя. Ми повірили в Тебе, ми знаємо, що Ти — Божий Святий». Ісус відповів їм: «Хіба Я не вибрав вас дванадцятьох? Але один із вас — диявол!» Він казав про Юду, сина Симона Іскаріота, бо хоч той і був одним з дванадцятьох апостолів, але мав зрадити Ісуса. Після цього Ісус мандрував по Ґалилеї. Він не хотів йти до Юдеї, бо юдеї намірялися Його вбити. Наближався час юдейського свята Кущів. Тож Його брати сказали Йому: «Тобі слід іти звідси до Юдеї на свято, щоб Твої послідовники могли побачити Твої діла. Ніхто не тримає в тайні свої вчинки, якщо хоче бути відомий усім людям. Отже, якщо Ти можеш зробити це, то покажи Себе світові». Його брати говорили це, бо навіть вони самі не вірили в Нього. Тоді Ісус мовив до них: «Ще час Мій не настав, але вам годиться будь-який час, щоб піти туди. Світ не може ненавидіти вас, а Мене він ненавидить, бо Я кажу людям, що вчинки їхні грішні. Ви самі йдіть на свято. Я ж туди зараз не піду, бо час Мій іще не настав». Сказавши так, Ісус залишився в Ґалилеї. Коли брати Його пішли на свято, Він також пішов, але не відкрито, а таємно. Юдеї шукали Його на святі, кажучи: «Де Той Чоловік?» І багато хто поміж собою говорили про Нього в натовпі. Одні казали: «Він — добра Людина», — а інші — «Ні, Він обдурює людей». Та ніхто не говорив про Нього відкрито, бо всі боялися юдейських правителів. Коли вже настала середина свята, Ісус прийшов до подвір’я храму і почав навчати. Юдеї дуже здивувалися. Вони питали: «Звідки цей Чоловік знає так багато, ніколи не вчившись?» У відповідь Ісус мовив їм: «Те, чого Я навчаю, належить не Мені. Моє вчення йде від Того, Хто послав Мене. Якщо людина хоче виконати волю Божу, то зрозуміє, звідки йде вчення — від Бога, чи від Мене Самого. Той, хто говорить від себе самого, намагається здобути славу лише собі. Хто ж прагне здобути славу Тому, Хто послав Його — правдивий, і немає кривди в Ньому. Хіба Мойсей не дав вам Закон? Та жоден із вас не дотримується його. Чому ви намагаєтеся вбити Мене?» І натовп озвався: «Чи то біс змусив Тебе втратити глузд? Хто хоче Тебе вбити?» У відповідь Ісус мовив: «Я здійснив одне чудо у суботу, і ви всі здивовані. Мойсей дав вам обряд обрізання, але обрізання прийшло від предків ваших, а не від Мойсея. Ви ж інколи обрізаєте немовлят навіть по суботах! Якщо вже обрізання робите по суботах, щоб не порушити Закону Мойсеєвого, то чому ж гніваєтеся на Мене через те, що Я зцілив людину в суботу? Не судіть за зовнішніми ознаками, будьте обережні й судіть судом праведним». Тоді деякі мешканці Єрусалиму почали казати: «Чи не Той це Чоловік, Якого хочуть убити? Та гляньте! Він розмовляє з натовпом відкрито, і ніхто Його не зупиняє. Може, правителі наші й справді знають, що Він — Христос? Проте ми знаємо, звідки родом цей Чоловік. А коли справжній Христос прийде, ніхто не знатиме, звідки Він прийшов». Навчаючи у храмі, Ісус голосно сказав: «Невже ж Ви вважаєте, що знаєте Мене і звідки Я родом? Та Я прийшов не зі Своєї волі, а з волі Того, Хто послав Мене. Він — істинний, але ви Його не знаєте. Та Його знаю Я, бо прийшов Я від Нього. Це Він послав Мене». Коли Ісус промовив це, люди намірилися схопити Його, але ніхто не наважився навіть торкнутися Ісуса, бо час Його ще не прийшов. І багато людей повірили в Нього. Вони говорили: «Ми усі чекаємо на Христа. Та невже коли Він прийде, то здійснить більше чудес, ніж цей Чоловік?» Фарисеї почули, що люди кажуть про Ісуса, і разом з первосвящениками послали храмову варту схопити Його. Тоді Ісус сказав: «Люди, Я ще трохи побуду з вами, а потім повернуся до Того, Хто послав Мене! Ви шукатимете Мене, та не знайдете, бо не зможете піти туди, де Я буду». Юдейські правителі почали говорити поміж собою: «І куди це Він збирається піти, що ми Його не знайдемо? Може, Він піде до наших людей, які живуть у грецьких містах, і там навчатиме греків? Що Він мав на увазі, кажучи: „Ви шукатимете Мене, та не знайдете?” І ще: „Туди, де Я буду, ви не зможете піти?”» Настав останній і головний день свята. Ісус підвівся й голосно промовив: «Якщо хто з вас відчуває спрагу, нехай підійде до Мене і нап’ється. Хто вірить у Мене, то як сказано у Святому Писанні, ріки живої води потечуть із серця його». Ісус казав це, маючи на увазі Дух Святий, що зійде на тих, хто повірить у Нього. Тоді Дух Святий ще не був дарований людям, бо Ісус іще не був піднесений до слави Своєї. Деякі люди з натовпу, почувши ці слова, почали казати: «Цей Чоловік і справді Пророк». Інші говорили: «Цей Чоловік — Христос». А треті промовляли: «Хіба Христос прийде з Ґалилеї? Хіба не сказано у Святому Писанні, що Христос — один із Давидових нащадків і прийде Він із Віфлеєма, міста, де Давид жив?» Так усі люди розділилися, бо мали різні думки про Ісуса. Дехто хотів заарештувати Його, але жоден не наважився навіть пальцем торкнутися Його. Тож храмова варта пішла назад до головних священиків і фарисеїв. Ті запитали воїнів: «Чому ж ви не привели Ісуса сюди?» І воїни відповіли: «Ніхто досі не говорив так, як цей Чоловік!» Тоді фарисеї сказали їм: «Невже й вас Він зміг обдурити? Чи вірить у Нього хтось із правителів та фарисеїв? Ні. А ці люди, які повірили, не знають Закону, вони прокляті Богом!» Серед них був чоловік на ймення Никодим, який і раніше приходив до Ісуса. То він сказав: «Наш Закон забороняє засуджувати людину, спершу не вислухавши її і не взнавши, що вона вчинила». А юдейські лідери відповіли Никодимові: «Чи не із Ґалилеї часом і ти? Вчи Святе Писання, то й побачиш, що не ведеться там про пророка, який приходить з Ґалилеї». Після цього всі вожді юдейські розійшлися по своїх домівках. Ісус вирушив на Оливну гору. Рано-вранці наступного дня Він знову пішов у храм. Коли усі люди посходилися до Нього, Він сів і почав навчати. Закон Мойсеїв наказує нам закидати таких жінок камінням. А що Ти на це скажеш?» Вони говорили так, щоб випробувати Ісуса й використати Його відповідь проти Нього Самого. Ісус же нахилився й почав писати щось пальцем на землі. А вони не переставали питати. Тоді Він устав і мовив до них: «Той серед вас, хто без гріха, нехай перший кине в неї камінь». Знову, нахилившись, Він почав писати по землі. Почувши ці слова, всі почали розходитися: спочатку старші, а за ними й молодші. Зосталися лише Ісус та жінка, яка стояла перед Ним. Підвівшись, Ісус мовив до неї: «Жінко, де ж усі, хто обвинувачували тебе? Чи жоден із них не визнав тебе винною?» «Жоден, Добродію», — відповіла вона. «То й Я не виню тебе, — сказав Ісус. — Іди собі й більше не гріши!» Пізніше Ісус знову розмовляв з людьми. Він так їм казав: «Я — Світло світу. Той, хто слідом іде за Мною, ніколи не йтиме у темряві, бо Світло, що несе життя, завжди буде з ним». І сказали Йому фарисеї: «Ти свідчиш Сам про Себе, і тому ці свідчення не істинні». Ісус відповів їм: «Якщо Я свідчу Сам про Себе, Мої свідчення істинні, бо Я знаю, звідки прийшов, і куди йду, а ви не знаєте, звідки Я прийшов чи куди Я іду. Ви, люди, судите Мене так, як судите будь-яку іншу людину. Я ж не суджу нікого. Та якщо Я судитиму, то Мій суд буде істинний, оскільки, коли Я суджу, Я не один, а Отець, Який послав Мене, зі Мною і судитимемо Ми разом. Адже написано в Законі вашому, що коли двоє свідчать одне й те саме, то їхні свідчення — істинні. Я свідчу Сам про Себе, та Отець, Який послав Мене, свідчить про Мене». Тоді Його спитали: «Де ж Твій Отець?» Ісус відповів: «Ви не знаєте ні Мене, ні Отця Мого. Якби ви знали Мене, то знали б і Отця Мого». Промовляв Він ці слова, коли навчав у храмі, стоячи біля скарбниці. Й ніхто Його не схопив, бо час Його тоді ще не прийшов. І знову Ісус промовив до них: «Я залишу вас, і ви будете шукати Мене, але помрете в гріху своєму, і не зможете прийти туди, куди Я йду». Тоді юдеї почали питати один одного: «Ви думаєте, Він уб’є Себе? Бо сказав Він: „Ви не можете прийти туди, куди Я йду”». І тоді Ісус мовив: «Ви всі народилися на землі, та Я — посланий небом. Ви належите цьому світові, а Я — ні. І тому Я кажу, що ви всі помрете грішні. Так, ви помрете з гріхами своїми, якщо не повірите, що Я — Сущий». Люди запитали Його: «Хто ж Ти є?» Ісус відповів: «Я є Той, про Кого Я говорив вам з самого початку. Я міг би багато чого сказати, щоб осудити вас, але Я кажу людям лише те, що чув від Того, Хто послав Мене. Та Він говорить тільки істину». Люди не знали, що Ісус говорить про Отця Свого. Та Він продовжував: «Коли вознесете Сина Людського, тоді пізнаєте, що Я — Сущий. Я нічого не роблю від Себе Самого, Своєю волею, а кажу лише те, чого Отець навчив Мене. Той, Хто послав Мене, — зі Мною. Він Мене не покинув, бо Я завжди виконую Його волю». Почувши ці слова, багато людей повірили в Нього. Тоді Ісус почав говорити тим юдеям, які повірили в Нього: «Якщо ви будете дотримуватися Мого вчення, то насправді станете учнями Моїми. Ви пізнаєте істину, й вона принесе вам визволення». І сказали Йому юдеї: «Ми — Авраамові нащадки. Ми ніколи не були нічиїми рабами! То що Ти маєш на увазі, коли говориш, що ми будемо вільні?» Ісус відповів: «Істинно кажу вам: кожен, хто грішить — раб гріха. Раб не житиме вічно в родині господаря, але Син завжди залишатиметься з сім’єю. Тож якщо Син звільнить вас, ви будете справді вільні. Я знаю, що ви Авраамові нащадки, але ви прагнете вбити Мене, оскільки не можете прийняти Моє вчення. Я розповідаю вам про те, що бачив в Отця Свого, ви ж робите те, чого навчилися від свого батька». І відповіли Йому юдеї: «Наш батько — Авраам!» А Ісус їм на те: «Якби ви були Авраамові діти, то чинили б так, як Авраам робив. Ви ж хочете вбити Мене. Ви хочете вбити Чоловіка, Який повідав вам істину, почуту від Бога. Авраам не робив так. Ви ж робите так, як ваш батько». «Ми не незаконнонароджені, — мовили вони, — у нас один батько — це Бог!» На те Ісус відповів: «Якби Бог був вашим батьком, то ви б любили Мене, бо Я прийшов від Бога, і ось Я тут. Я не прийшов зі Своєї волі, та Господь послав Мене. Ви не розумієте того, що Я кажу через те, що неспроможні прийняти вчення Моє. Диявол вам батько, тож ви прагнете виконувати його волю. Він був убивцею з самого початку і ніколи не був на боці істини, бо немає її в нього. Коли він каже неправду, то це природно для нього, бо він сам брехун і породжує брехню. А ви не бажаєте вірити Мені тому, що Я кажу правду. Хто з вас може засвідчити, що Я винен у гріхах? Ніхто. То чому ж ви не вірите Мені, коли Я кажу правду? Той, Хто від Бога — слухає слова Божі. Ви ж їх не слухаєте, тому що ви не від Бога». Юдеї Йому відповіли на те: «Хіба ж ми не праві, коли кажемо, що Ти самаритянин, і що біс змусив Тебе втратити глузд?» Ісус мовив: «Не навіжений Я, але шаную Отця Мого, та ви намагаєтеся ганьбити Мене. Я не шукаю слави для Себе. Є Той, Хто прагне прославити Мене. Він же є і Суддею. Істинно кажу вам: хто дотримуватиметься вчення Мого, той ніколи не спізнає смерті». Юдеї мовили до Ісуса: «Тепер ми точно знаємо, що Ти навіжений. Навіть Авраам і пророки померли, а Ти кажеш, що той, хто прийме вчення Твоє ніколи не спізнає смерті. Чи, може, Ти вважаєш Себе величнішим за нашого батька Авраама? Але ж він помер, і пророки теж. То ким же Ти Себе вважаєш?» Ісус мовив: «Якби Я Сам славив Себе, то це нічого не означало б. Той же, Хто прославляє Мене — це Мій Отець, Кого ви називаєте своїм Богом. Ви Його ніколи не знали, а Я знаю. Якби Я сказав, що не знаю Його, то був би таким же брехуном, як і ви, але Я знаю Бога й виконую волю Його. Батько ваш Авраам був радий, що міг побачити день, коли Я прийшов. І, побачивши це, він сповнився щастям». Юдейські правителі сказали: «Тобі ще й п’ятдесяти років немає, а ти кажеш, що бачив Авраама». І мовив Ісус до них: «Істинно кажу вам: перш ніж був Авраам, Я — Сущий». Почувши це, вони схопили каміння, щоб закидати Його. Та Ісус сховався, а потім вийшов із храму. По дорозі Ісус побачив чоловіка, який був сліпий від народження. Учні спитали: «Вчителю, хто згрішив: він сам чи його батьки, бо він народився сліпим?» Ісус тоді відповів: «Ні він, ані батьки його. Він народився сліпим заради того, щоб Бог виявив Свою силу, коли він зцілиться. Поки ще день, ми маємо виконувати волю Того, Хто послав Мене. Коли ж настане ніч, ніхто не може працювати. Поки Я є у світі, Я — Світло світу». Тоді сусіди й усі, хто звик бачити його жебраком, запитали: «Чи не той це чоловік, який сидів тут старцем?» Одні стверджували: «Так, це він!» Інші казали: «Ні, він лише схожий на того!» Він же сам сказав: «Я саме той сліпий». І тоді його запитали: «Як же ти прозрів?» На те він відповів: «Чоловік, ім’я Якого Ісус, змішав слину Свою з землею, помазав цим мої очі й мовив до мене: „Іди й умийся в Силоамі”. Я пішов, умився там, після чого й прозрів». Тоді його запитали: «Де ж той Чоловік?» А він відповів: «Я не знаю». І привели того чоловіка, що раніше був сліпим, до фарисеїв. (А відбулося все це, коли Ісус змішав слину з землею, і коли прозрів сліпий, у суботу). І знову фарисеї питали його, як це сталося, що він прозрів. І той відповів: «Він помазав мені очі грязивом, я вмився і зараз бачу». Деякі фарисеї почали казати: «Цей Чоловік не від Бога, бо не дотримується Закону про суботу». Та інші сказали: «Чи може грішник чинити такі чудесні діла?» Тож серед них виникла суперечка. Тоді вони знову звернулися до сліпого: «Що ти можеш сказати про Чоловіка, Який повернув тобі зір?» І той відповів: «Він — пророк». Його батьки відповіли: «Ми знаємо, що це наш син, і що народився він сліпим. Але ми не знаємо ні як сталося, що він може тепер бачити, ані того Чоловіка, Який повернув йому зір. Запитайте в нього! Він уже достатньо дорослий і може розповісти про себе сам». Його батьки сказали так, бо боялися юдейських правителів, які попередньо змовилися, що як хтось визнає Ісуса Христом, то вони того виженуть із синагоги. Тому й сказали батьки: «Він уже дорослий. Запитайте в нього!» Тоді юдейські правителі вже вдруге покликали чоловіка, який прозрів, і знову звернулися до нього: «Заклинаємо тебе, скажи правду перед Богом. Ми знаємо, що той Чоловік — грішний». І він відповів: «Я не знаю, грішний той Чоловік, чи ні. Я знаю лиш одне: я був сліпий, а зараз бачу!» Тоді вони запитали: «Що Він тобі зробив? Як Він повернув тобі зір?» «Я ж уже вам розповідав, — відповів він, — але ви не слухали мене! То навіщо ж ви знову хочете почути це? Чи, може, теж хочете стати Його учнями?» Тоді, намагаючись образити його, вони сказали: «Це ти Його учень, а ми — Мойсеєві учні. Ми знаємо, що Бог розмовляв з Мойсеєм, та не знаємо, звідки цей Чоловік». А прозрілий відповів їм: «Дивина, що ви не знаєте, звідки Він, адже Він повернув мені зір! Ми знаємо, що Бог не слухає того, що кажуть грішники. Він слухає лише благовірних, тих, хто виконує Його волю. Ще ніколи не чувано, щоб хтось дав зір людині, народженій сліпою. Якби цей Чоловік не був від Бога, то не зміг би зробити такого». Тоді фарисеї розгнівалися й сказали: «Ти завжди був грішником і народжений увесь у гріху, а тепер намагаєшся повчати нас?» І вони вигнали його з синагоги. Ісус, почувши, що вони вигнали цього чоловіка з синагоги, знайшов його і мовив: «Чи віриш ти у Сина Людського?» Тож прозрілий спитав Його: «А Хто ж Він, Господи? Скажи мені, щоб я міг повірити в Нього». Тоді Ісус і каже: «Ти Його вже бачив, це Той, з Ким ти розмовляєш зараз». «Я вірю, Господи!» — сказав чоловік і впав перед Ним на коліна. Ісус продовжував: «Я прийшов у цей світ судити його: щоб сліпі прозріли, а ті, хто вважають, що вони зрячі, осліпли». Дехто з фарисеїв, які були з Ним, почувши це, мовили: «Невже Ти маєш на увазі, що ми сліпі?» А Ісус їм відповів: «Якби ви були сліпі, то не були б винні в гріхах. Ви ж кажете: „Ми зрячі”. Отож і гріхи ваші залишаються з вами». Ісус сказав: «Істинно кажу вам: хто заходить до овечого загону не через хвіртку, той злодій і грабіжник, бо він хоче покрасти овець. Хто ж йде через браму, той вівчар своєї отари. Сторож відчиняє йому ворота, а вівці слухаються його голосу. Він кличе кожну свою вівцю по імені і виводить їх із загону. Коли ж виведе, то йде попереду, а вівці йдуть слідом, бо знають його голос. Та ніколи вони не підуть за незнайомцем, швидше повтікають від нього, не знаючи його голосу». Ісус розповів їм цю притчу, та ніхто не зрозумів, що Він казав. І знову Ісус мовив: «Істинно кажу вам: Я і є ті ворота для овець. Всі ж, хто приходив до Мене — то злодії і грабіжники. Але вівці їх не слухалися. Я і є ті ворота, і якщо хтось увійде через Мене, то матиме спасіння. Він увійде і вийде, знайшовши те, що йому потрібно. Злодій приходить, щоб грабувати, вбивати й руйнувати. Я ж прийшов, щоб люди мали життя і мали його вдосталь. Я — добрий пастух. А добрий пастух і життя віддасть за овець. Наймит — то не пастух, і вівці не належать йому. Побачивши вовка, він кидає овець і тікає геть. Вовк нападає на отару, й вівці кидаються врозтіч. Наймит тікає, бо його просто найняли, і йому однаково, що станеться з вівцями. Я — добрий пастух. Я знаю своїх овець, і вони знають Мене. Так само, як Отець знає Мене, а Я знаю Отця Свого, і життя Своє Я віддам за овець. Я маю ще й інших овець, що не з цієї отари. І Я маю привести їх сюди, щоб вони чули голос Мій і стали єдиною отарою з одним пастухом. Через те Отець і любить Мене, що Я віддаю життя Своє, щоб потім здобути його знову. Ніхто не забирає його в Мене, Я Сам віддаю його з власної волі. Я маю владу віддати життя й одержати його знову, бо маю заповідь таку від Отця Свого». Після цих слів юдеї знову розділилися в суперечці. Багато хто з них казав: «Він навіжений, то біс змусив Його втратити глузд. Навіщо ви Його слухаєте?» Інші заперечували: «То не навіженого слова. Чи може навіжений сліпого зробити зрячим?» Тим часом прийшло в Єрусалим свято Відновлення. Стояла зима. Ісус походжав у храмі по Соломоновому ґанку. Навколо Нього зібралися юдеї, та почали казати: «Як довго Ти триматимеш нас у непевності? Якщо Ти Христос, то скажи нам відверто». Ісус відповів: «Я вам уже казав, але ви не повірили. Все, що Я здійснюю в ім’я Отця Свого, свідчить на Мою користь. Та ви не вірите, бо не належите до Моєї пастви. Ті ж, хто належить, слухаються голосу Мого. Я знаю їх, і вони йдуть за Мною. І дарую Я їм вічне життя. Вони ніколи не помруть, і ніхто їх не вирве з рук Моїх. Мій Отець, Який дав їх Мені, — величніший за всіх. Тож ніхто не зможе вкрасти тих, хто йде за Мною з рук Отця Мого. Отець Мій і Я — єдині». Знову юдеї почали братися за каміння, щоб побити Його. А Ісус мовив: «Багато добрих справ зробив Я перед очима вашими в ім’я Отця Мого. За котру ж із тих добрих справ ви хочете побити Мене камінням?» Тоді юдеї відповіли Йому: «Не за добрі вчинки ми хочемо побити Тебе камінням, а за те, що ганьбиш Бога, за те, що Ти, простий смертний, намагаєшся Себе за Бога видати». І сказав Ісус: «Хіба не написано у вашому Законі: „Я сказав, що ви боги?” Якщо Я не роблю того, що Отець Мій звелів Мені робити, тоді не вірте Мені. Навіть якщо ви не вірите в Мене, то повірте хоча б у діла Мої. Так ви дізнаєтесь і зрозумієте, що Отець Мій — у Мені, а Я — в Отці Своєму». Юдеї знову хотіли схопити Його, та не змогли цього зробити, бо Ісус не дався їм у руки. Ісус знову вирушив на інший бік Йордану, на те місце, де раніше Іоан хрестив людей. Він залишався там, і багато людей приходило до Нього, кажучи: «Іоан не здійснював ніяких чудес, та все, що казав він про цього Чоловіка — правда!» І багато з тих, хто був там, повірили в Нього. У місті Віфанії, де жили Марія та її сестра Марта, мешкав собі чоловік на ім’я Лазар, який захворів. Марія була тією самою жінкою, яка помазала запашною олією Господа і волоссям своїм обтерла Йому ноги. Хворий Лазар був її братом. Сестри послали переказати Ісусу: «Господи, Твій близький друг хворіє». Почувши це, Він сказав: «Ця хвороба не смертельна, вона — для слави Божої, щоб Син Божий прославився через неї». Ісус любив і Марту, і сестру її, і Лазаря. Тоді учні звернулися до Нього: «Вчителю, юдеї тільки-но хотіли побити Тебе камінням, а Ти знову йдеш туди?» На те Ісус відповів: «Хіба не дванадцять годин має день? Якщо людина вдень ітиме дорогою, то не спотикатиметься, бо їй світитиме світло світу цього. Якщо ж уночі ітиме, то спотикатиметься, бо немає світла, яке б допомогло цій людині бачити». Сказавши так, Ісус додав: «Наш друг Лазар заснув, та Я піду й розбуджу його». Учні Його відповіли: «Господи, якщо він заснув, то буде все гаразд, і він видужає». Але Ісус говорив про смерть Лазаря, а вони думали, що Він каже про звичайний сон. Тоді Ісус відверто мовив: «Лазар помер. Я ж радий, що Мене там не було. І Я радий за вас, бо зможете тепер піти туди й пересвідчитися, й повірити в Мене. А зараз ходімо до нього». Тоді Хома, на прізвисько Близнюк, звернувся до всіх учнів: «Ходімо й ми разом з Ісусом і помремо з Ним разом». Прийшовши до Віфанії, Ісус довідався, що Лазар уже чотири дні лежав у могилі. Почувши, що прийшов Ісус, Марта пішла Його зустрічати, а Марія в цей час залишалася вдома. І сказала Марта Ісусові: «Господи, якби Ти був тут, то мій брат не помер би. Я знаю, що навіть зараз, хоч би чого б Ти попросив у Бога, Він дасть Тобі». І відповів їй Ісус: «Твій брат воскресне». Марта тоді каже: «Я знаю, що він повстане у воскресіння останнього дня». «Я є воскресіння і життя! — Сказав Ісус. — Хто вірить у Мене, хоч і вмре, буде жити. І жоден, хто живе й вірить у Мене, не помре ніколи. Чи ти віриш цьому?» «Так, Господи! — Сказала вона. — Я вірю, що Ти Христос, Син Божий, Котрий мав прийти у світ». Промовивши це, вона пішла й покликала свою сестру Марію і сказала їй нишком: «Учитель уже тут, Він тебе кличе». Почувши це, Марія відразу підвелася й пішла до Нього. На той час Ісус іще не прийшов до селища, а був там, де Марта зустріла Його. Юдеї, які були в домі і втішали її, побачивши, що Марія швидко встала й вийшла, подумали, що йде вона до могили плакати, й пішли за нею. Прийшовши на те місце, де був Ісус, і побачивши Його, Марія впала до ніг Його і сказала: «Господи, якби Ти був тут, то мій брат не помер би». Ісус був глибоко схвильований її горем, тим, як вона побивається і як плачуть юдеї, які прийшли разом з нею. Ісус запитав: «Де ви його поклали?» «Господи, — відповіли Йому, — йди подивись». Ісус заплакав. Тоді юдеї почали казати: «Подивіться, як Він любив Лазаря!» Та деякі обізвалися: «Цей Чоловік, Який зробив сліпого зрячим, чи не міг би Він й Лазаря захистити від смерті?» І знову Ісус, зворушений до глибини душі, пішов до могили. То була печера, вхід до якої був завалений каменем. Ісус сказав: «Заберіть цей камінь». Та Марта, сестра померлого відповіла Йому: «Господи, зараз уже відгонить, бо пройшло чотири дні, як він помер». Ісус промовив: «Хіба не казав Я тобі, що якщо повіриш, то бачитимеш Божу славу?» Тож вони відкотили камінь. Ісус, підвівши очі вгору, мовив: «Отче, дякую Тобі, що почув Мене. Я знаю, що Ти завжди чуєш Мене, та Я казав це заради людей, які стоять навколо, щоб вони повірили, що саме Ти послав Мене». Мовивши так, Він голосно покликав: «Виходь, Лазарю!» І вийшов померлий, і руки й ноги його були сповиті полотном, і обличчя загорнуте. Тоді Ісус звернувся до всіх: «Розповийте його, і нехай собі йде». Багато юдеїв, які прийшли до Марії, побачивши, що Ісус здійснив, повірили в Нього. Та деякі пішли до фарисеїв і розповіли їм про все, що зробив Ісус. Тоді первосвященики й фарисеї, зібравши Синедріон сказали: «Що нам робити? Цей Чоловік творить багато чудес! Якщо ми дозволимо Йому діяти так і далі, то всі повірять у Нього, і прийдуть римляни, зруйнують наш храм і знищать народ». Але один із них, на ім’я Каяфа, котрий у той рік був первосвящеником, мовив: «Ви нічого не знаєте, і не розумієте, що для вас буде краще, якщо один Чоловік загине за людей, ніж якщо весь народ буде знищено». І з того самого дня юдейські лідери стали шукати зручну нагоду, щоб убити Ісуса. Тоді Він перестав відкрито ходити серед юдеїв, а подався звідти до міста Єфраїма, розташованого неподалік від пустелі, і залишався там зі Своїми учнями. Надходило свято юдейської Пасхи, і багато людей з усіх країв подалося до Єрусалиму, щоб виконати обряд очищення перед Пасхою. Вони шукали Ісуса і питали один одного, стоячи в храмі: «Як ви вважаєте, чи прийде Він на свято?» Та головні священики і фарисеї віддали наказ: якщо хтось довідається, де перебуває Ісус, то повинен негайно повідомити про це, щоб Його могли схопити. За шість днів до Пасхи Ісус подався до Віфанії, де жив Лазар, якого Він воскресив із мертвих. Там Йому приготували вечерю, і Марта прислуговувала за столом. Серед тих, хто з Ним вечеряв, був і Лазар. Марія взяла глечик, де було з півлітра дорогоцінних пахощів, зроблених із справжнього нарду, облила ними Ісусові ноги, витерла їх своїм волоссям, і чудовий аромат мирра наповнив увесь дім. Один із Ісусових учнів, Юда Іскаріот, який мав Його зрадити, сказав: «Чому було б ці пахощі не продати за триста срібних монет і не роздати гроші бідним?» Юда мовив це не тому, що дбав про бідних, а тому, що був злодієм. Він завідував скринькою з пожертвуваннями і крав гроші звідти. «Залиш її! — Сказав Ісус. — Нехай вона робить свою справу, бо прийшов час приготувати Мене для поховання. Бідні завжди будуть з вами, а Я — ні». Багато юдеїв, дізнавшись, що Ісус у Віфанії, прийшло на свято, щоб побачити Його. Вони хотіли побачити й Лазаря, якого Ісус воскресив із мертвих. Тоді головні священики змовилися вбити й Лазаря. Бо через нього багато юдеїв кидали своїх вождів і починали вірити в Ісуса. Знайшовши віслюка, Ісус сів на нього, як було написано у Святому Писанні: «Не бійся, місто Сіонське! Ось Цар твій їде верхи на віслюкові». Спочатку Його учні не зрозуміли цього, та після вознесіння Ісуса до слави, вони згадали, що саме так було написано про Нього у Святому Писанні, і що саме так усе і трапилося з Ним. Ті, хто був з Ісусом, коли Він воскресив Лазаря з мертвих і звелів йому вийти з могили, почали всім розповідати про те, що сталося. Через те й натовп пішов Йому назустріч, бо всі почули, що саме Він здійснив це чудо. Тоді фарисеї почали говорити поміж собою: «Ви бачите, нам так і не вдасться щось зробити! Он гляньте, здається, що весь світ пішов за Ним!» Серед тих, хто прийшли поклонитися Господу на Пасху, були греки. Вони підійшли до Пилипа з Вефсаїди, що в Ґалилеї, і мовили: «Добродію, ми хочемо побачити Ісуса». Пилип пішов до Андрія і сказав йому про це. Тоді Андрій разом з Пилипом пішли й розповіли про все Ісусові. Тоді Ісус відповів їм: «Час прийшов для Сина Людського прославитися. Істинно кажу вам: якщо пшеничне зерно не впаде в ґрунт і не загине, то залишиться одне. Коли ж воно впаде в ґрунт і загине, то принесе багато зерен і дасть добрий врожай. Той, хто любить власне життя, загубить його, хто ж охоче віддає своє життя в цьому світі, той збереже його для вічного життя. Хто служить Мені, має йти слідом, і там, де Я перебуватиму, буде й слуга Мій. Того, хто служить Мені, шануватиме і Отець Мій». «Зараз Я стурбований. Що Мені сказати? Можливо, такі слова: „Отче, врятуй Мене від цього часу страждань”. Ні, тому, що саме заради цих страждань Я й прийшов. Отче, нехай станеться те, що принесе Тобі славу». І почувся Голос з неба: «Я вже прославив ім’я Своє і ще прославлю». Тоді з натовпу, який був там, ті, хто чув це, почали казати, що то був грім. Деякі з них казали: «То Ангел говорив з Ним!» І відповів Ісус: «Не для Мене той голос пролунав, а для вас. Судний час прийшов для цього світу, і скинуто буде його правителя. І коли Я вознесуся над землею, то приверну всіх людей до Себе». Він так сказав, щоб показати, яку смерть має прийняти. І тоді народ Йому відповів: «Наш Закон каже, що Христос житиме вічно, то як же ти можеш говорити, що Син Людський вознесеться? І хто ж Він, Син Людський?» І мовив Ісус: «Світло ще не довго буде з вами. Ідіть, поки Світло маєте, щоб темрява не застала вас, бо той, хто ходить у пітьмі, не знає, куди йде. Вірте у Світло, поки Світло з вами, бережіть віру в Нього, щоб стати синами Світла». Мовивши це, Ісус пішов геть і сховався від людей. Хоча Ісус і здійснив усі ці дива в присутності людей, вони однак не вірили Йому. Бо здійснилося сказане пророком Ісаєю: «Господи, хто повірив у те, що ми сказали? Хто бачив силу Господню?» Через те вони не могли повірити, бо Ісая сказав ще й таке: «Бог зробив людей сліпими, а серця їхні кам’яними, щоб вони не могли бачити очима і розуміти серцем своїм, щоб не могли вони звернутися до Господа й отримати зцілення від Нього». Ісая сказав так, бо бачив Його славу і говорив про Нього. Та багато людей, навіть дехто з юдейських правителів, повірили в Ісуса. Однак, боячись фарисеїв, вони не могли відкрито признатися в цьому, щоб їх не вигнали з синагоги. Вони любили мирську хвалу більше, ніж хвалу Божу. І мовив Ісус на весь голос: «Хто вірить у Мене, той справді вірить і в Того, Хто послав Мене. А хто Мене бачить, той бачить і Того, Хто послав Мене. Я прийшов у цей світ як Світло, щоб жоден, хто вірить у Мене, не залишався б у темряві. Якщо ж хто почує Мої слова, та не коритиметься їм, то Я йому не суддя, бо не судити світ Я прийшов, а врятувати його. Хто Мене не визнає і не приймає слова Мої, тому буде інший суд: ті слова, яким Я навчав, будуть йому суддею в Останній день. Бо говорю Я не від Себе. Отець, Який послав Мене, дав Мені заповідь, як і чого Я маю навчати. І Я знаю, що Його наказ приносить вічне життя. Тож Я кажу те, що Отець велів Мені». Було це перед святом Пасхи. Ісус знав, що настала година Йому покинути цей світ і піти до Отця Свого. Він завжди любив тих, хто був з Ним у світі, та час прийшов показати їм, що любов ця до них була безмежною. То сталося під час вечері, коли диявол уже переконав Юду, сина Симона Іскаріота, зрадити Ісуса. Ісус знав, що Отець дав Йому владу над усім, і що прийшов Він від Бога й повертався до Нього. Він підвівся з-за столу, зняв з Себе верхній одяг, узяв рушника і підперезався ним. Тоді налив води у миску і почав мити Своїм учням ноги й витирати їх рушником, яким був підперезаний. Коли Ісус підійшов до Симона-Петра, той запитав Його: «Господи, невже Ти будеш мити мені ноги?» У відповідь Ісус мовив: «Ти не розумієш зараз, що Я роблю, а зрозумієш пізніше». Петро сказав Йому: «Ти ніколи не митимеш ніг моїх!» На те Ісус відповів: «Якщо Я не обмию їх, то не матимеш ти місця поруч зі Мною». «Господи, — попросив Симон-Петро, — обмий не лише ноги, а й руки мої і голову!» Тоді Ісус до нього й каже: «Тому, хто обмився, лише ноги обмити треба, бо він чистий увесь. І ви чисті, та не всі». Він знав того, хто зрадить, тому й сказав так: «Ви чисті, та не всі». Скінчивши обмивати ноги, Ісус знову вдягнувся і, повернувшись на Своє місце за столом, мовив: «Чи розумієте ви, що Я для вас зробив? Ви називаєте Мене Вчителем і Господом, і маєте рацію, бо це Я. Істинно кажу вам: жоден слуга не важливіший за свого господаря, так і Посланець не більший від Того, Хто Його послав. Якщо знатимете це, то щасливі будете, виконуючи такі правила. Я не кажу про вас усіх. Я знаю тих, кого вибрав. Та мусить збутися те, що написано у Святому Писанні: „Той, хто хліб їв зі Мною, повернувся проти Мене”. Я кажу вам про це зараз, перш ніж це збудеться, а коли воно збудеться, ви повірите: Я — Сущий. Істинно кажу вам, хто приймає Мого посланця, той приймає і Мене, а хто приймає Мене, той приймає і Того, Хто Мене послав». Мовивши це, Ісус сильно стурбувався і сказав відверто: «Істинно кажу вам: серед вас є один, хто зрадить Мене». Та Його учні почали дивитися один на одного, не розуміючи, про кого Він каже. Один з Його учнів, той, котрого Ісус любив, був поруч з Ісусом за столом. Симон-Петро кивнув йому, щоб той спитав, про кого це Ісус мовив. Той, нахилившись близько до Ісуса, запитав: «Господи, хто він?» І відповів Ісус: «Це той, для кого Я вмочу скибку хліба в миску». Тоді Він вмочив хліб у миску й подав його Юді, сину Симона Іскаріота. І лише Юда взяв той хліб, як сатана увійшов у нього. Тоді мовив Ісус до Юди: «Роби швидше те, що збираєшся зробити». Та ніхто з тих, хто сидів поруч за столом, не зрозумів, чому Він так сказав Юді. Через те, що Юда мав скриньку для грошей, одні думали, що Ісус сказав йому купити все, що потрібно для свята, інші, що Він велів роздати трохи грошей бідним. Юда взяв шматок хліба в Ісуса і відразу вийшов. Була ніч. Після того, як Юда вийшов, Ісус мовив: «Прийшов час Сину Людському здобути славу, яка належить Йому, а через Нього і Бог прославиться. Оскільки Бог здобуває славу через Нього, то й Син Людський прославиться через Бога. І Бог незабаром прославить Його. Діти мої, вже не довго Я буду з вами, а потім ви шукатимете Мене. Це буде так, як Я сказав юдеям: „Ви не зможете піти туди, куди йду Я”. Так і вам Я кажу. Я даю вам нову заповідь: любіть один одного. Як Я вас полюбив, ви повинні любити один одного. Всі знатимуть, що ви Мої учні, якщо ви любитимете один одного». «Господи, куди ж Ти йдеш?» — спитав Симон-Петро. «Ти не можеш іти за Мною, куди Я йду, а пізніше — йтимеш», — відповів Ісус. Петро знову запитав: «Господи, чому я зараз не можу йти? Я за тебе життя покладу». Ісус відповів: «Чи й насправді ти покладеш своє життя? Істинно кажу тобі: ще до того, як півень проспіває, ти тричі зречешся Мене». «Нехай не тривожаться ваші серця, — мовив Ісус. — Продовжуйте вірити в Бога, та вірте також в Мене. У домі Отця Мого багато кімнат, і якби не так було, то Я б вам сказав. Я йду туди, щоб приготувати місце для вас. А коли піду й приготую, то повернуся й заберу вас з Собою, щоб ви були там, де Я. Куди Я піду, туди й ви шлях знаєте». Хома й каже тоді: «Господи, ми не знаємо, куди Ти йдеш. Звідки нам знати шлях?» «Я є Шлях, Істина й Життя, — відповів Ісус. — І ніхто не прийде до Отця інакше, як через Мене. Якщо ви справді знали Мене, то знали й Отця Мого. І відтепер ви знаєте Його, ви бачили Його». Тоді Пилип мовив: «Господи, покажи нам Отця, і цього буде досить для нас». Ісус відповів: «Я був серед вас так довго, а ти, Пилипе, досі не знаєш Мене? Хто бачив Мене, той і Отця бачив. Як ти можеш казати: „Покажи нам Отця”. Хіба ти не віриш, що Я є в Отці, а Отець у Мені? Слова, що кажу вам, ідуть не від Мене. Отець, Який є в Мені, вершить справи Свої. Повірте Мені, коли кажу, що Я є в Отці, а Отець в Мені. Якщо ж ні, то повірте в Мене за чудесні справи Мої. Істинно кажу вам: хто вірить у Мене, зможе здійснити те ж, що й Я. Так! Він здійснить навіть більше, бо Я йду до Отця Свого. І як попросите ви щось здійснити в ім’я Моє, Я здійсню те. Я зроблю це, щоб слава Отця явилася через Сина Його. Якщо попросите чогось в Моє ім’я, те Я виконаю». «Якщо любите Мене, то виконуватимете Мої заповіді. І Я проситиму Отця, а Він дасть вам іншого Помічника, який буде з вами вічно. Це Дух Істини, якого світ не може прийняти, бо не бачить і не знає його. Ви ж його знаєте, бо він живе з вами і буде жити в вас. Я не залишу вас сиротами, та повернуся до вас. Іще трохи, і світ уже не побачить Мене, ви ж бачитимете Мене, бо Я живу і ви будете жити. І того дня ви дізнаєтеся, що Я в Отці Своєму, а ви в Мені, а Я в вас. Хто приймає Мої заповіді й дотримується їх, той справді любить Мене, а хто любить Мене, того й Отець Мій полюбить, і Я любитиму того і явлюся йому». І спитав Його Юда, але не Іскаріот: «Господи, як же це так, що Ти лише нам явишся, а не світові?» Ісус мовив у відповідь: «Хто любить Мене, той слідуватиме вченню Моєму, і Отець любитиме того. І Ми прийдемо до Нього й будемо з Ним. Хто ж не любить Мене, той не слідує вченню Моєму. І слово, що ви чуєте, йде не від Мене, воно належить Отцю Моєму, Який послав Мене. І все це Я вам казав, поки був разом з вами. Та й Помічник, Дух Святий, Якого Отець пошле в ім’я Моє, навчить вас усього. Він нагадає вам усе, що Я казав. Живіть у злагоді. Я залишаю вам мир, та не так, як світ його дає! Нехай не тривожаться серця ваші й не страхаються. Ви чули, як Я казав вам, що залишаю вас, але повернуся знову. Якби ви Мене любили, то зараз би раділи, що до Отця Я йду, тому що Він величніший за Мене. Я сказав вам про це зараз, перш ніж воно трапиться. А коли це станеться, ви зможете пересвідчитися й повірите. Недовго вже говоритиму Я з вами, бо йде правитель світу цього, але він не має влади наді Мною. І всі ці події відбуваються для того, щоб світ узнав, як люблю Я Отця. І чиню так, як наказав Отець Мені. Вставаймо ж і ходімо разом звідси». Ісус сказав: «Я є справжня лоза виноградна, а Отець Мій — виноградар. Він зрізує все галуззя, що не дає плодів. Він підрізає й чистить кожну гілку, що плід несе, і тоді вона ще більше плодоносить. Ви вже очистилися вченням, що приніс Я вам. Тож лишайтеся в Мені, а Я залишуся в вас. Галузка не спроможна сама собою плід давати, якщо вона не є лозою. Так і ви не зможете, якщо не будете в Мені. Я є лоза, а ви — галуззя. Той, хто перебуває в Мені, а Я в ньому, дає врожай багатий. А без Мене ви не зможете нічого вдіяти. Якщо ж хто не залишиться в Мені, то буде подібний до відрізаної галузки: її викинуть, і вона зів’яне. Люди збирають сухе галуззя, кидають його у вогонь і спалюють його. Якщо ви перебуватимете в Мені, і Моє вчення буде в вас, тоді просіть чого хочете — і матимете. І через те Отець здобуде славу, що ви дасте багатий врожай і станете Моїми учнями. Як полюбив Отець Мене, Я теж так полюбив вас. Живіть ж у Моїй любові! Якщо будете дотримуватися заповідей Моїх, то житимете в Моїй любові. Так само і Я виконував заповіді Отця Мого, і зараз залишаюся в Його любові. Я все це вам сказав, аби радість Моя була з вами і щоб ваша радість була повна. Ось заповідь Моя: щоб ви любили один одного, як Я вас полюбив. Немає більшої любові, коли людина своє життя покладе за друга. Всі ви — Мої друзі, якщо виконуєте все, що Я вам заповідаю. Я більше не називаю вас слугами — слуга не відає, що господар його робить. Я назвав вас друзями, бо все довірив вам, що чув Я від Отця Свого. Ви Мене не вибирали, то Я вас вибрав Сам і призначив, щоб ішли ви й приносили плоди вічні. Тоді чого попросите в ім’я Моє, все матимете від Отця. Ось вам Мій Заповіт: любіть один одного». «Якщо світ зненавидить вас, то пам’ятайте, що він іще раніше зненавидів Мене. Якби належали ви світу, він, як своїх, любив би вас. Але ви не належите світу, бо Я обрав вас зі світу, і тому світ вас ненавидить. І пам’ятайте, що Я сказав вам: „Слуга не важливіший за свого господаря”. Хто переслідує Мене, той переслідує і вас. Хто ж слухатиметься Мого вчення, той слухатиметься й вашого слова. Але люди робитимуть усе це вам з-за Мене, не знаючи Того, Хто послав Мене. Якби Я не прийшов і не став би говорити з ними, вони б ніякого гріха не мали, та зараз немає прощення їм за їхні гріхи. Той, хто ненавидить Мене, ненавидить й Отця Мого. Якби Я не робив перед людьми таких вчинків, яких більш ніхто не здійснював, гріха б вони не мали. Але вони побачили все, що зробив Я, та все ж ненавидять Отця і разом з Ним Мене. І все це сталося для того, щоб збулися слова, записані в їхньому Законі: „Мене ненавидять вони, та без причини”. Коли ж Я пришлю вам від Отця Помічника, що є Духом Істини і від Отця йде, то на Мою Він користь свідчитиме. Ви також свідчитимете про Мене людям, бо ви зі Мною були від самого початку». «Я все це розповів вам, щоб не зневірилися ви у скрутну годину. Люди виженуть вас із синагоги, та прийде час, коли, вбивши когось із вас, вважатиме вбивця, що служив він Богу. Всі діятимуть так, бо ні Отця не пізнали Мого, ані Мене. І розповів Я вам про це, щоб згадали ви, коли прийде той час, що попереджав Я вас. А не сказав вам про це з самого початку через те, що був тоді ще з вами». «А зараз до Того вирушаю Я, Хто послав Мене, і жоден із вас не запитає Мене: „Куди Ти йдеш?” Зараз, коли Я вам усе це розповів, серця ваші сповнилися смутком. Та істинно кажу: для вас же ліпше буде, щоб Я пішов, інакше не прийде Помічник. Пішовши, Я пришлю Його до вас. І коли Він прийде, то виявить людям світу правду про гріх, праведність і суд. Він доведе людям, що вони грішні, бо не вірять у Мене. Він доведе як помилялися вони про праведність Господню. Я ж до Отця іду, і ви Мене вже не побачите. Він доведе, що є Божий суд, бо правителя світу цього вже засуджено. І ще багато чого хотів би Я вам сказати, та зараз іще не знесете ви всього того. Але як прийде Дух Істини, то направить вас до істинної правди, і не від Себе говоритиме Він, а скаже те, що почує. Він сповістить вас про прийдешнє. Він принесе Мені славу, бо візьме те, що належить Мені й відкриє його вам. Все, що належить Отцю Моєму, належить і Мені. Ось чому кажу Я, що візьме Він те, що Мені належить, і відкриє вам». «Незабаром Я полишу вас, але ж трохи згодом ви знов побачите Мене». Тоді дехто з Його учнів почали казати один одному: «Що означають ці Його слова: „Незабаром Я полишу вас, але ж трохи згодом ви знов побачите Мене?” Або ці: „Бо до Отця Я йду?”» І ще вони казали: «Що це за „згодом”, про що це Він говорить? Ми не розуміємо, що Він каже». Ісус знав, що вони хотіли Його запитати, тож мовив: «Ви сперечаєтеся поміж собою про те, що Я сказав: „Незабаром Я полишу вас, але ж трохи згодом ви знов побачите Мене”. Істинно кажу вам: будете стогнати й голосити, а світ радітиме; сумуватимете, та смуток ваш обернеться радістю. Коли жінка народжує дитину, то терпить муки, бо прийшов її час, а як народить, то забуває про всі страждання, бо сповнена радістю, що людина прийшла у світ. Тож і ви засмучені зараз. Та Я знову побачу вас, і ви будете мати радість, і ніхто не зможе позбавити вас її. І не питатимете ви в той день у Мене нічого. Істинно кажу вам: хоча б що ви попросили в Отця в Моє ім’я, Він усе вам дасть. Та досі ви не просили ще нічого в Моє ім’я. Тож просіть, і все одержите, щоби радістю сповнилися серця ваші». «Про все це Я розповідав вам притчами, щоб не відкривати істинне значення слів Моїх. Та прийде час, коли Я вже не говоритиму притчами, а просто повідаю вам про Отця. Того дня ви зможете просити в Моє ім’я, і Я вже не кажу, що проситиму за вас Отця. Бо Сам Отець вас любить за те, що ви любите Мене. Він любить вас за те, що ви повірили, що Я прийшов від Бога. Так, Я прийшов у цей світ від Отця, а зараз залишаю вас і повертаюся до Нього». І учні сказали Йому: «Ось зараз Ти говориш чітко й відверто і не розповідаєш притчами. Тепер ми знаємо, що Тобі все відомо, і навіть не маєш потреби, щоб Тебе хтось питав. І тому ми віримо, що Ти прийшов від Бога». І сказав Ісус: «То тепер ви вірите? Послухайте! Надходить час, і він уже прийшов, коли ви всі розійдетеся. Кожен повернеться до своєї домівки, а Мене залишите. Та Я не самотній, бо Отець Мій зі Мною. Розповів Я вам про все для того, щоб ви мали через Мене мир та спокій. У цьому світі ви страждатимете, та будьте мужні! Я переміг світ!» Мовивши так, Ісус звів очі до неба й сказав: «Отче, прийшов час: даруй славу Синові Своєму, щоб Син Твій зміг прославити Тебе. Ти дав Йому владу над всіма людьми, щоб Він дарував вічне життя тим, кого Ти Йому дав. Вічне життя в тому, щоб вони могли знати Тебе, Єдиного, Істинного Бога, й Ісуса Христа, Посланця Твого. Я прославив Тебе на землі і завершив те, що Ти доручив Мені зробити. А зараз даруй Мені славу разом з Тобою, Отче, славу, яку Я мав з Тобою ще до існування світу. Я показав, який Ти є тим людям, котрих Ти дав Мені від світу. Вони були Твоїми, але Ти дав їх Мені, і вони послухалися Твого слова. Зараз же вони знають, що усе, що Ти дав Мені, йде від Тебе. Я дав їм вчення, що Ти дарував Мені, і вони прийняли його. Вони зрозуміли істинно, що Я прийшов від Тебе й повірили, що Ти послав Мене. І Я молюся за них. Я не молюся за всіх людей, а лише за тих, кого Ти дав Мені, бо вони — Твої. Все, що Моє — Твоє, а Твоє — Моє, і Я прославився через них. Я йду до Тебе. Я вже не належу цьому світові, а вони залишаються в ньому. Отче Святий, збережи їх в ім’я Твоє, Яке Ти дав Мені, щоб вони були єдиними — так, як Ми єдині. Коли Я був з ними, то оберігав їх ім’ям Твоїм, яке Ти дав Мені. Я захищав їх, і жоден із них не загинув, крім одного, котрий приречений був на загибель. Усе це збулося, як і було сказано у Святому Писанні. Тепер Я йду до Тебе, але молитву цю промовляю тут, поки перебуваю в цьому світі, щоб цим людям передалася радість Моя, і щоб мали вони радість досконалу. Я приніс їм слово Твоє, та люди зненавиділи їх, бо вони не належать цьому світові, як і Я не належу йому. Я не молюся за те, щоб Ти забрав їх зі світу. Я молюся за те, щоб Ти вберіг їх від лиха. Вони не належать світові цьому, як і Я йому не належу. Приготуй їх на служіння Тобі через служіння істині. Вчення Твоє — істина. Як Ти послав Мене у світ, так і Я послав їх у світ. Я віддаю Себе Тобі на служіння від їхнього імені, щоб і вони могли повністю присвятити себе служінню Тобі. Та Я молю Тебе не лише за них, а також і за тих, хто вірить у Мене завдяки вченню, яке вони несуть для інших. Я молюся за те, щоб усі ці люди єднались у вірі й жили так, як Ти, Отче — в Мені, а Я — в Тобі. Нехай і вони будуть об’єднані з Нами, щоб світ повірив, що Я — Твій Посланець. Я приніс їм славу, що Ти дав Мені, щоб вони єдналися так, як Ми з Тобою. Я буду в них, а Ти — в Мені, щоб і вони могли стати єдиним цілим, щоб світ дізнався, що ти послав Мене, і полюбив їх так, як полюбив Мене. Отче, Я хочу, щоб ті, кого Ти дав Мені, були зі Мною там, де буду Я, щоб вони могли побачити славу Мою, що ти дав Мені, бо полюбив Мене, ще до створення світу. Отче Праведний! Світ не знає Тебе, та Я знаю Тебе, і вони знають, що Ти послав Мене. Я відкрив їм, який Ти є, і надалі відкриватиму, щоб та любов, якою Ти полюбив Мене, огорнула і їх, і щоб Я й надалі жив у їхніх серцях». Мовивши це, Ісус разом зі Своїми учнями подався на протилежний бік долини Кідрон, де знаходився сад. Тож вони там й залишилися. Юда, зрадник Його, також знав це місце, бо Ісус часто зустрічався там зі Своїми учнями. Прийшовши до саду, Юда привів загін воїнів і сторожу з храму, яких послали головні священики й фарисеї. Воїни мали з собою ліхтарі, смолоскипи й зброю. Знаючи, що має статися з Ним, Ісус вийшов наперед і запитав їх: «Кого ви шукаєте?» Ті відповіли: «Ісуса з Назарета». Тоді Він мовив їм: «Це Я». Юда, котрий зрадив Його, стояв там з ними. Коли Він сказав: «Це Я», — всі відступили назад і попадали на землю. Тоді Ісус знову запитав їх: «Кого ви шукаєте?» А ті відповіли: «Ісуса з Назарета». І сказав тоді Ісус: «Я ж вам сказав, що це Я. Отже, якщо ви шукаєте Мене, то нехай ці люди йдуть собі». Ісус сказав так, щоб збулися слова, сказані раніше: «Я не загубив жодного з тих, кого Ти дав Мені». Симон-Петро мав меч і, вихопивши його з піхов, вдарив слугу первосвященика та відтяв йому праве вухо. А звали того слугу Малх. І сказав Ісус Петрові: «Вклади меча свого назад до піхов. Я повинен випити чашу страждань, яку Отець дав Мені». Саме Каяфа раніше радив юдеям, що було б краще, якби один Чоловік помер за народ. Симон-Петро разом із іншим учнем ішов за Ісусом. Того другого добре знав первосвященик, тож він і зайшов у двір первосвященика разом з Ісусом. А Петро зостався зовні, коло воріт. Тоді другий учень, котрий добре був знайомий первосвященикові, сказав щось служниці і провів Петра. Служниця й каже Петрові: «Ти також один із учнів Цього Чоловіка?» А Петро відповів їй: «Ні!» Тим часом слуги й сторожа, назбиравши хмизу, розклали вогнище й стали гуртом коло нього, щоб погрітися, бо було холодно. Петро також стояв з ними й грівся. Первосвященик поцікавився в Ісуса про Його учнів і про Його вчення. І відповів Ісус: «Я завжди говорив відкрито перед людьми. Я завжди навчав у синагогах і храмі, де збираються всі юдеї, і ніколи нічого не приховував. Навіщо ж допитуєш Мене? Запитай тих, хто слухав Мене і чув, що Я казав. Вони, напевно, знають!» Коли Ісус це мовив, то один зі сторожі підійшов до Нього і вдарив Його, сказавши: «Як Ти смієш так відповідати первосвященикові?» Ісус же йому на те: «Якщо Я сказав щось не так, то що саме? А якщо Я сказав правду, то навіщо б’єш Мене?» Тоді Анна відіслав зв’язаного Ісуса до первосвященика Каяфи. Увесь цей час Симон-Петро грівся біля вогнища. Коли його запитали: «Чи й ти часом не з Його учнів?» — то він відрікся, мовивши: «Ні». Один із родичів того слуги первосвященика, якому Петро відтяв вухо, спитав: «Чи не тебе я бачив у саду разом з Ним?» Петро й цього разу відрікся, і тієї ж миті проспівав півень. І повели Ісуса від Каяфи до палацу прокуратора. Було це рано вранці. Юдеї не схотіли заходити туди, щоб не осквернитися, і щоб можна було на свято їсти пасхальну їжу. Тож Пилат вийшов до них і спитав: «У чому ви звинувачуєте цього Чоловіка?» Вони йому відповіли: «Він злочинець, тому й привели ми Його до тебе!» Тоді Пилат сказав: «Заберіть Його і судіть самі, за вашим законом». Та вони мовили: «Але твій закон не дозволяє нам нікого засуджувати на смерть». І сталося так, як передрікав Ісус, коли говорив про те, якою смертю помре. Пилат повернувся до свого палацу й, покликавши Ісуса, запитав Його: «Ти — Цар Юдейський?» Ісус йому відповів: «Ти це від себе кажеш, чи інші тобі розповіли про Мене?» «Хіба я юдей? — Запитав Пилат. — Це Твої співвітчизники й первосвященики привели Тебе до мене. Що лихого Ти вчинив?» І відповів Ісус: «Моє Царство не належить цьому світові. Якби воно належало, то слуги Мої воювали б так, щоб не виданий би Я був юдеям. Та Царство Моє не звідси». Тоді Пилат мовив: «Отже, Ти Цар». «Це Ти сказав, що Я Цар, — відповів Ісус. — Народився ж Я і прийшов у цей світ заради того, щоб свідчити про істину. І кожен, хто на боці істини, прислухається до Мого Голосу». Пилат тоді й питає: «Що ж є істина?» І мовивши так, він знову вийшов до юдеїв і сказав: «Я не знаходжу ніякої провини за Цим Чоловіком. Та є у вас звичай, за яким я відпускаю когось із злочинців на Пасху. Чи хочете, щоб я відпустив для вас Царя Юдейського?» Ті знову загукали: «Не Його відпусти, а Варавву!» Варавва ж був розбійником. Тоді Пилат наказав забрати Його й покарати батогами. І воїни, сплівши тернового вінка, наділи його Ісусу на чоло й накинули на Нього багряницю. Вони підходили до Нього, кажучи: «Вітаємо Тебе, Цар Юдейський!» — і били Його по обличчю. Пилат знову вийшов і звернувся до юдейських лідерів: «Послухайте, я накажу вивести Його до вас, щоб ви знали, що я не бачу ніякої провини за Ним». І вийшов Ісус, і на Ньому був терновий вінок, а на плечах Його була багряниця. Тоді Пилат мовив: «Ось цей Чоловік!» Побачивши Його, головні священики та варта храму загукали: «Розіпни Його! Розіпни Його!» «Ви самі беріть Його і розпинайте! — Сказав Пилат. — Бо я не знаходжу ніякої провини за Ним». «Ми маємо Закон, і згідно з ним Він мусить померти, бо назвав себе Сином Божим», — відповіли юдеї Пилатові. Почувши це, Пилат іще більше злякався. Він знову повернувся до свого палацу й запитав Ісуса: «Звідки Ти?» Але Той йому і слова не відповів. «Ти не хочеш зі мною розмовляти? — Запитав Пилат. — Ти, напевно, знаєш, що я маю владу відпустити Тебе або ж розіп’ясти?» Тоді Ісус сказав: «Не мав би ти ніякої влади наді Мною, якби не була вона дарована тобі Богом. Отже, на тому, хто видав Мене тобі, лежить більший гріх». Після цього Пилат намагався знайти спосіб звільнити Ісуса, та юдеї кричали: «Якщо ти Його звільниш, то це означатиме, що ти не є цезаревим другом! Кожен, хто вдає з себе царя, йде супроти цезаря!» Коли ж Пилат почув це, то вивів Ісуса, а сам сів на суддівське місце, що звалося «Бруківка». По-гебрейському воно звалося «Ґаввата». Було це в п’ятницю перед Пасхою, близько полудня. І сказав тоді Пилат юдеям: «Ось ваш Цар!» І всі закричали: «Забери Його! Забери Його геть! Розіпни Його!» «Ви хочете, щоб я розіп’яв вашого Царя?» — спитав Пилат. А головні священики відповіли йому: «У нас немає іншого царя, крім цезаря!» Тоді Пилат віддав їм Ісуса на розп’яття. І вони взяли Його під варту. І пішов Ісус, несучи Свій хрест, до місця, що звалося Лобним, арамійською мовою Голгофа. Там Його й розіп’яли, а разом з Ним іще двох по обидва боки, так що Ісус виявився посередині. Пилат звелів зробити напис на табличці й прибити її на хресті. Ісус Назаретянин. Цар Юдейський було там написано. Цей надпис був зроблений арамійською, грецькою та латинською мовами. Та багато юдеїв прочитало його, бо місце, де розіп’яли Ісуса, було недалеко від міста. Та головні юдейські священики сказали Пилатові: «Напиши не „Цар Юдейський”, а так: „Цей Чоловік сказав: Я — Цар Юдейський”». Пилат відповів їм: «Що я написав, те й написав». Розіп’явши Ісуса, воїни взяли Його одяг і розділили на чотири частини, щоб кожному дісталося. Вони взяли також туніку, але вона була без швів — цільна, зіткана зверху до низу. Тоді вони сказали один одному: «Не будемо її рвати, натомість кинемо жереб, кому вона дістанеться». І збулося сказане у Святому Писанні: «Вони розділили одяг Мій між собою і кинули жереб на Моє вбрання, кому воно дістанеться». Отже, воїни так і зробили. Біля хреста, на якому був розіп’ятий Ісус, стояли Його мати, материна сестра, Клеопова жінка Марія та Марія Маґдалина. Побачивши, що Його матір і учень, якого Він дуже любив, стоять поруч, Ісус промовив до матері: «Жінко, ось твій син». І учневі: «Це твоя мати». І учень узяв її до себе, і жила вона потім у нього. Після цього Ісус, знаючи, що все вже звершено, і щоб виконати сказане у Святому Писанні, сказав: «Мене мучить спрага». Так здійснилося сказане у Святому Писанні. Там стояла посудина, повна оцту, і воїни, змочивши губку, настромили її на палицю і піднесли до Ісусових уст. Спробувавши трохи оцту, Ісус мовив: «Звершилося!» Тоді, схиливши голову, Він помер. То була п’ятниця. Щоб не залишати тіла на хрестах на суботу, бо та субота була особливо урочиста, вони попросили Пилата, щоб той наказав перебити розіп’ятим ноги і зняти їх. Тож прийшли воїни, поперебивали ноги спочатку одному, а потім другому з тих двох, котрі були розіп’яті разом з Ісусом. Підійшовши до Ісуса, вони побачили, що Він уже помер і не стали робити цього. Але один воїн, узявши спис, проколов Ісусові бік, і з рани бризнули кров і вода. Те засвідчив той, хто бачив це, і свідчення його істинне. Він знає, що каже правду, щоб ви повірили. І здійснилося те, щоб виконати сказане у Святому Писанні: «Жодна кістка Його не буде поламана». І ще сказано у Святому Писанні: «Вони дивитимуться на Того, Кого прокололи списом». Згодом, Йосип із Ариматеї спитав у Пилата дозволу зняти Ісусове тіло з хреста. Він був учнем Ісуса, але тримав це в таємниці, бо боявся юдеїв. Отримавши дозвіл від Пилата, він пішов і зняв Ісусове тіло. З ним був і Никодим, котрий раніше приходив до Ісуса вночі. Він приніс із собою пахощів: суміш мирра з алое, літрів зі сто. І взявши Ісусове тіло, вони загорнули Його в лляне полотно, змащене пахощами; так ховають за юдейським звичаєм. Поруч із місцем, де розіп’яли Ісуса, був сад, а в саду тому була нова могила, в якій нікого не було поховано. Оскільки була п’ятниця і юдеї готувалися до суботнього свята, та й гробниця була поруч, Ісуса там і поклали. Рано-вранці у перший день тижня, ще затемна Марія Маґдалена пішла до гробниці й побачила, що камінь, який затуляв вхід до печери, відсунуто. Прибігши до Симона-Петра й другого учня, якого любив Ісус, вона сказала: «Тіло Господа було забрано з гробниці й нам невідомо, куди Його поклали». Петро з тим учнем одразу ж пішли туди. Вони обоє бігли, але другий учень випередив Петра і прибіг до гробниці перший. Нахилившись, він побачив шматки полотна, що лежали там, але всередину не ввійшов. Тоді й другий учень зайшов усередину, той, що прийшов перший, і, побачивши що сталося, повірив. Бо вони все ще не усвідомлювали сказаного у Святому Писанні, що Він має воскреснути з мертвих. Після цього учні повернулися додому. Та Марія залишилася біля могили й голосила. Так, плачучи, вона нахилилася, щоб зазирнути всередину, і побачила двох Ангелів, які сиділи, один в головах, інший в ногах того місця, де лежало Ісусове тіло. І були вбрані вони в білі шати. Ангели запитали: «Жінко, чому ти плачеш?» А вона відповіла: «Якісь люди забрали звідси тіло Господа мого, і я не знаю, куди вони поклали Його». Сказавши так, вона обернулася й побачила Ісуса, Який стояв поруч, та не впізнала Його. Ісус тоді й каже: «Жінко, чого ти плачеш? Кого шукаєш?» Марія подумала, що то садівник, і звернулася до Нього: «Шановний добродію, якщо це ти виніс Його, то скажи, куди поклав тіло. Я заберу Його». Ісус гукнув до неї: «Маріє!» Вона тоді, обернувшись, сказала арамійською мовою: «Раввуні!» Це означає: «Вчителю!» Ісус сказав: «Не затримуй Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Свого, а йди до братів Моїх і скажи їм: „Я повертаюся до Отця Свого і Отця вашого, до Бога Свого і Бога вашого”». Марія Маґдалена пішла до учнів і сказала їм: «Я бачила Господа». І вона розповіла все, що Він сказав їй. Увечері того ж першого дня тижня зібралися Ісусові учні. Вони надійно замкнули за собою двері через страх перед юдеями. Раптом увійшов Ісус й став між ними, сказавши: «Мир вам!» Промовляючи це, Він показував їм руки і Свій бік. Учні були раді бачити Господа. Тоді Ісус знову сказав їм: «Мир вам! Як Отець Мене послав, так і Я посилаю вас». Мовивши так, він дихнув на них і сказав: «Прийміть Дух Святий. Гріхи людські, які ви прощатимете, буде людям відпущено. Ті ж гріхи, що не прощатимете, не буде відпущено». Хоми, одного з дванадцятьох учнів, якого ще звали Близнюком, не було разом з усіма, коли приходив Ісус. Тож інші учні сказали йому: «Ми бачили Господа!» А Хома їм відповідає: «Доки не побачу слідів від цвяхів на Його руках, не вкладу своїх пальців туди й не вкладу руки своєї в рану, що в Його боці, не повірю!» Через тиждень Ісусові учні знову були в домі, і Хома був серед них. Хоча двері й були зачинені, як і першого разу, Ісус увійшов, і ставши перед ними, мовив: «Мир вам!» Тоді звернувся до Хоми: «Вклади свого пальця сюди. Подивись на Мої руки. Простягни руку і вклади її до рани у Моєму боці. Перестань сумніватися й повір». І відповів Йому Хома: «Мій Господи й Мій Боже!» Тоді Ісус сказав йому: «Ти повірив, бо побачив Мене. Та блаженні ті, хто не бачили, та повірили». Ісус здійснив іще багато інших чудес у присутності Своїх учнів, про які не написано в цій книзі. Та все це написано, щоб ви могли повірити, що Ісус є Христос, Син Божий, і щоб, повіривши, здобули життя в Його ім’я. Після цього Ісус іще раз явився Своїм учням біля Ґалилейського озера. Ось як це сталося. Якось були разом Симон-Петро, Хома, який звався Дідимом, Нафанаїл з Кани, що в Ґалилеї, обидва сини Зеведеєві, а також іще двоє Ісусових учнів. Симон-Петро й каже: «Я йду ловити рибу». А решта йому: «Ми йдемо з тобою!» Тож вони пішли й сіли в човен, але тієї ночі нічого не зловили. Настав ранок. Ісус прийшов і став на березі, але учні Його не впізнали. І запитав Ісус: «Друзі, впіймали ви щось?» Вони відповіли: «Ні». Тоді Ісус сказав їм: «Закиньте сіть праворуч від човна, то й зловите». Вони закинули, а витягти вже не могли, так багато риби вони впіймали. Тоді улюблений учень Ісуса сказав Петрові: «Це ж Господь!» Почувши, що то був Господь, Петро обв’язався навколо своїм одягом, бо він роздягнувся для риболовлі, й кинувся у воду. Решта учнів допливла до берега в човні, тягнучи за собою сіть із рибою. До берега там було недалеко, метрів зо ста. Вийшовши з човна на берег, вони побачили там розкладене вогнище, на якому пеклася риба, а поруч лежав хліб. Ісус сказав їм: «Принесіть трохи риби, тієї, що ви зловили». Симон-Петро увійшов до човна й витяг на берег сітку, повну великої риби. І було там сто п’ятдесят три рибини, та сіть від такої кількості не порвалася. І сказав Ісус: «Ідіть снідати!» І жоден з учнів не наважився запитати: «Хто Ти?» — бо вони знали, що то Господь. Ісус підійшов, узяв хліба й дав їм. Він також дав їм і риби. І це було вже втретє, як Ісус з’явився Своїм учням після того, як Він воскрес з мертвих. Коли вже всі поснідали, Ісус запитав Симона-Петра: «Симоне, Іоанів сину, чи любиш ти Мене дужче, ніж усі інші?» Петро відповів: «Так, Господи, Ти знаєш, що я люблю Тебе». Ісус наказав йому: «Подбай про Моїх ягнят». І вдруге Він спитав його: «Симоне, Іоанів сину, чи ти Мене любиш?» Петро відповів: «Так, Господи, Ти знаєш, що я Тебе люблю». Ісус сказав: «Паси овець Моїх». Ісус запитав Петра втретє: «Симоне, Іоанів сину, чи любиш ти Мене?» Петро засмутився від того, що Ісус утретє його спитав: «Чи любиш ти Мене?» Але відповів: «Господи, Ти все знаєш. Ти знаєш, що я Тебе люблю». І сказав тоді Ісус: «Подбай про овець Моїх. Істинно кажу тобі: коли ти був молодий, ти вдягався сам і йшов, куди тобі заманеться, та постарівши, простягатимеш руки свої і хтось інший одягатиме тебе й вестиме туди, куди ти не схочеш». Сказав Він це, щоб вказати, якою смертю Петро загине, щоб принести славу Господу. Після цих слів Ісус звернувся до Петра: «Іди за Мною». Петро озирнувся й побачив, що за ними йшов улюблений учень Ісуса, той, що під час вечері нахилився до Нього й спитав: «Господи, хто ж той, що зрадить Тебе?» Тож, побачивши його, Петро спитав Ісуса: «Господи, а з ним що буде?» Ісус відповів йому: «Може, Я хочу, щоб він залишився в живих, поки Я не прийду. Що тобі до цього? Ти йди за Мною!» Чутка про те, що той учень не помре, розійшлася поміж братами. Але Ісус не казав, що той учень не помре. Він лише сказав: «Може, Я хочу, щоб він залишився в живих, поки Я не прийду. Що тобі до цього?» Саме цей учень і свідчить про все, він же й написав це, і ми знаємо, що свідчення це правдиве. Багато ще чого Ісус здійснив, і якщо про все написати докладно, то книг було б стільки, що цілий світ, я думаю, не вмістив би всього написаного. Після Своєї смерті Ісус з’явився апостолам. Він дав їм чимало переконливих доказів того, що Він живий. Протягом сорока днів Ісус з’являвся їм і розповідав про Царство Боже. І одного разу, обідаючи з апостолами, Ісус наказав їм: «Не йдіть із Єрусалиму. Чекайте на те, що Отець Мій обіцяв. Та пам’ятайте, що ви почули це від Мене. Бо Іоан хрестив людей водою, а ви будете хрещені Духом Святим. І мине не так багато днів, перш ніж це станеться». Тож коли апостоли зібралися разом, вони запитали Його: «Господи, чи повернеш ти цього разу царство Ізраїлю?» Ісус відповів: «Вам не дано знати часи чи дні, що Отець встановив Своєю владою. Але ви одержите силу, коли Дух Святий зійде на вас. Ви будете Моїми свідками в Єрусалимі, Юдеї, Самарії, і по всій землі». Після цих слів Ісус на очах у апостолів був узятий на небо. І хмара сховала Його від їхнього зору. Апостоли пильно вдивлялися в небо, де Він зник, коли раптом поруч із ними з’явилися двоє чоловіків у білому вбранні. Вони сказали: «Люди з Ґалилеї, чому ви стоїте тут, вдивляючись у небеса? Ісус, Який був узятий від вас на небо, повернеться. І це буде так само, як ви бачили, коли Він вознісся на Небеса». Після того апостоли пішли з Оливної гори до Єрусалиму, яка знаходилася на відстані приблизно одного кілометра від міста. Повернувшись, вони зайшли до кімнати, де на той час мешкали. То були Петро, Іоан, Яків та Андрій, Пилип та Фома, Варфоломій та Матвій, Яків Алфіїв та Симон-Зилот і Юда, син Якова. Всі вони постійно молилися разом. З ними було й кілька жінок, а також Марія, Ісусова мати, і Його брати. Через кілька днів відбулося зібрання Ісусових послідовників (їх налічувалося близько 120 чоловік). Петро підвівся і сказав: «Брати і сестри мої, мусило збутися те, що Дух Святий проголосив у Святому Писанні через Давида про Юду, який привів тих, хто схопили Ісуса. Він був одним із нас і мав свою частку в тій справі, якій ми служимо». (Цей чоловік одержав гроші за свій злочин і придбав на них шмат землі. Але він впав униз головою, і тіло його луснуло, аж нутрощі вивалилися. Це стало відомо всім мешканцям Єрусалима. Тож поле це стало називатися їхньою мовою «Акельдама», що означає «Криваве поле»). Петро сказав: «Адже так сказано в книзі Псалмів про Юду: „Нехай спустошена буде його оселя, і ніхто хай не житиме в ній”. І ще сказано: „Нехай інший візьме на себе його служіння”. Запропоновано було двох: Йосипа, якого називали Варсавою (він був також відомий під іменем Юст), та Маттія. І апостоли кинули жереб між двома, й він упав на Маттія. Тож він долучився до одинадцяти апостолів. Коли настала П’ятидесятниця, всі вони зібралися разом у одному місці. Несподівано з неба долинув звук, подібний до завивань лютого вітру. Він заповнив увесь будинок, де були апостоли. Вони побачили щось подібне до язиків вогню, що осіли на кожному з них. І всі вони сповнилися Духом Святим, та почали говорити іншими мовами, бо Святий Дух дав їм таку здатність. У той час побожні юдеї з усіх країн світу жили в Єрусалимі. Коли пролунав цей звук, зібрався великий натовп, і всі люди дивувалися з цього, бо кожен із них почув свою рідну мову. Люди були вражені. Вони здивовано перепитували один одного: «Чи всі ці люди, які розмовляють, не ґалилеяни? Як же могло таке статися, що тепер кожен із нас чує від них свою рідну мову? Усі присутні були здивовані й збентежені, та все перепитували одне одного: «Що б це могло означати?» А інші навпаки, насміхалися з них, говорячи: «Вони випили надто багато вина». Тоді Петро встав з одинадцятьма апостолами, і голосно звернувся до людей: «Брати юдейські і ви всі, хто мешкає в Єрусалимі, дозвольте сказати, що це все означає. Добре вслухайтеся в мої слова! Ці люди не п’яні, як ви думаєте, адже тільки дев’ята ранку. А сталося якраз те, про що пророк Йоїл говорив: „В останні дні, — говорить Бог, — Я проллю Мій Дух на всіх людей, і ваші сини і дочки будуть пророкувати, а ваші юнаки бачитимуть з’яви, старим же снитимуться сни. Так, у ті дні Я проллю Дух Мій на слуг Моїх: чоловіків і жінок — і ті почнуть пророкувати. Знамення покажу Я в небесах, і знаки різні на землі: кров і вогонь, і клуби диму. Сонце стане темним, а місяць — кривавим у переддень великого і славного приходу Господа. Та кожен, хто вірить у Господа, буде помилуваний”. Ізраїльтяни, послухайте мої слова: Ісус із Назарета був Чоловіком, Якого Бог прославив перед вами чудесами і знаменнями. Усе це Бог чинив серед вас Його руками. Ви й самі це знаєте. Ісус був виданий вам з певною метою і передбаченням Божим. Але ви, руками лихих людей, вбили Його, розіп’явши на хресті. Бог звільнив Його від смертельних страждань і воскресив із мертвих, бо смерть не могла втримати Його. Адже ще Давид говорив про Нього: „Я завжди бачив Господа перед собою. Він незмінно праворуч від мене, щоб я був у безпеці. Ти відкрив мені дороги життя. Ти наповниш мене радістю у присутності Своїй”». «Брати мої, — продовжував Петро, — я можу розповісти вам довірчо про Давида, нашого патріарха. Він помер і був похований. Могила його тут із нами й сьогодні. Але він був пророком і знав, що Бог пообіцяв йому посадити на його трон одного з Давидових нащадків. Він дивився в майбутнє, маючи на увазі Ісусове воскресіння, коли говорив: „Душа Його не залишиться в країні мертвих, і тіло Його не зазнає тління”. Бог воскресив Ісуса, і всі ми були свідками цього. Ісус був вознесений на Небеса і зараз знаходиться по праву руку від Бога. Христос одержав обіцяний Дух Святий від Отця, і пролив його неначе дощ. Саме це ви зараз бачите і чуєте. Ось чому нехай весь Ізраїль знає напевно: Бог зробив Ісуса, Якого ви розіп’яли, водночас і Господом, і Христом!» Почувши це, люди були дуже засмучені. Вони запитали Петра й інших апостолів: «Браття, що нам робити?» Петро відповів їм: «Покайтеся! Тоді нехай кожний з вас охреститься в ім’я Ісуса Христа на прощення ваших гріхів. І тоді ви приймете Дар Святого Духа. Бо ця обітниця для вас і для ваших дітей, і для всіх, хто далеко. Це обітниця для всіх, кого Господь Бог наш кличе до Себе». І ще багато чого говорив Петро, застерігаючи людей, і молив їх: «Рятуйтеся від цього лукавого роду!» Хто сприйняв Петрове послання, той охрестився. Близько трьох тисяч людей додалося до числа віруючих того дня. Віруючі присвячували життя своє вивченню вчення апостолів. Вони їли разом і молилися разом. Пошана до Бога перебувала в серці кожного з них, й багато чудес і знамень чинили апостоли. Всі віруючі були разом і ділилися всім, що мали. Вони продавали своє майно і власність, та розподіляли їх між усіма за потребою кожного. Щодня вони всім товариством зустрічалися в храмі. В вдома вони розламували хліб і їли разом. І були вони щасливі й щирі серцями. Віруючі славили Бога і втішалися з того, що всі люди добре ставилися до них, й щодня Господь додавав до їхньої спільноти тих, хто спаслися. Одного дня Петро та Іоан йшли до храму у третю годину дня. То був час молитви. А тут якісь люди несли чоловіка, каліку від народження. Його щодня садили біля храмових воріт, що називалися Красною Брамою, щоб він міг просити милостині в тих, хто йшов до храму. Коли жебрак побачив, що Петро й Іоан входять до храму, він попросив у них грошей. Апостоли поглянули на нього й Петро сказав: «Подивися на нас!» Він подивився на них, сподіваючись щось від них одержати. Але Петро промовив: «Я не маю ні срібла, ні золота, але я дам тобі те, що маю: Ім’ям Ісуса Христа з Назарета, встань і йди!» Тоді Петро взяв каліку за праву руку та підняв його. І негайно ноги й ступні того чоловіка зміцніли. Жебрак стрибком став на ноги й почав ходити. Він рушив із ними до храму, походжав і підстрибував, славлячи Бога. Всі люди бачили, як він ходить і як славить Бога. Вони впізнали в ньому того жебрака, який завжди сидів і просив милостині біля Красної Брами храму. І всі були здивовані з того, що сталося з цим чоловіком. Через те, що жебрак тримався за Петра й Іоана, всі люди, здивовані, збіглися до них. Вони знаходилися в місці храму, що називалося Соломонів ґанок. Побачивши таке, Петро запитав людей: «Брати ізраїльські, чому ви так здивовані цим? Чому ви дивитеся на нас так, ніби ми своєю владою або своїм благочестям зробили так, що цей чоловік ходить? Ні, адже це Господь так зробив! Він є Богом Авраама, Ісаака і Якова; Богом наших предків, Який прославив Слугу Свого Ісуса. А ви віддали Його на смерть, відцуралися Його перед Пилатом, коли той вирішив відпустити Ісуса. Ви відмовилися від Святого й Праведного, а натомість попросили, щоб вам відпустили вбивцю. Ви вбили Того, Хто веде людей до життя, але Бог воскресив Його з мертвих, і ми — свідки цього. Це ж Ісусове ім’я дало силу чоловікові, якого ви бачите і знаєте, бо ми віримо в Ісусове ім’я. Так, саме віра, що приходить через Ісуса, повністю зцілила цього чоловіка, і сталося це на ваших очах. Зараз, браття, я знаю, що ви вчинили так, бо самі не знали, що ви робите, так само, як і вожді ваші. То Бог зробив це, аби збулося те, що Він провіщав устами всіх пророків: Його Христос мусить прийняти страждання і смерть. Отже, покайтеся. Поверніться до Бога, і гріхи ваші будуть стерті. Тоді Господь дасть вам духовний спочинок, і пошле Ісуса, Якого Він уже обрав для вас бути Христом вашим. Але Ісус мусить лишатися на небесах аж до того часу, коли Бог відновить порядок речей у світі. Про це Він говорив із давніх-давен устами Своїх святих пророків. Адже Мойсей сказав: „Господь ваш Бог дасть вам Пророка, такого як я, з ваших власних людей. Ви мусите слухатися всього, що Він казатиме. А хто не слухатиметься Його, викорінений буде з народу”. Так, усі пророки, починаючи від Самуїла, і всі, хто прийшли після нього, говорили саме про ці дні. Ви — діти пророків і Заповіту, даного Богом предкам вашим. Ось що Бог сказав Авраамові: „Через твоїх нащадків усім народам на землі прийде благословення”. І коли Бог воскресив Свого Слугу Ісуса, — продовжував Петро, — Він послав Його спершу до вас, щоб благословити вас, повертаючи з ваших лихих шляхів». Поки Петро та Іоан промовляли до людей, до них підійшли священики, начальник храмової варти й кілька саддукеїв. Вони були стурбовані тим, що апостоли навчають людей, проповідуючи воскресіння мертвих через Ісуса. Вони заарештували Петра та Іоана й посадили їх під сторожу до ранку, бо вже був вечір. Але багато людей, які чули Слово, повірили. Число їх сягало п’яти тисяч. Наступного дня юдейські вожді, старійшини та книжники зібралися в Єрусалимі. Також були там первосвященики Анна, Каяфа, Іоан, Олександр і всі інші з роду первосвященика. Перед ними поставили Петра та Іоана, і почали розпитувати апостолів: «Чиєю владою і чиїм іменем ви це зробили?» Тоді Петро, сповнений Духа Святого, відповів: «Вожді народу і старійшини! Якщо ви питаєте нас про ту добру справу, що була зроблена для хворого, тоді ви і всі люди Ізраїлю мусять знати таке: це було зроблено владою Ісуса Христа з Назарета, Якого ви розіп’яли. Бог воскресив Його з мертвих. Завдяки Йому цей чоловік, який був калікою, стоїть сьогодні перед вами цілком здоровий. Ісус — камінь, який ви, будівельники, відкинули, а він став наріжним. Ніхто інший не дасть нам спасіння, бо немає іншого такого імені в світі. Бог послав Його людям, щоби принести їм спасіння». Коли члени Синедріону побачили сміливість Петра та Іоана і зрозуміли, що це були прості й неосвічені люди, вони були вражені. Вони також збагнули, що ці двоє були з Ісусом. Юдейські вожді не знайшли, що сказати, тим більше, що зцілений чоловік стояв поруч. Вони наказали апостолам залишити Синедріон, та почали радитися між собою: «Що ми можемо зробити з цими людьми? Адже це очевидно для всіх, хто мешкає в Єрусалимі, що завдяки їм сталося нечуване диво. Ми не можемо цього заперечити. Але ми мусимо подбати про те, щоб ці чутки не поширювалися більше серед людей. Давайте застережемо їх нікому більше не говорити про Ісуса». Вони знову покликали апостолів і наказали їм більше зовсім нічого не говорити, ані навчати в ім’я Христове. Але Петро з Іоаном відповіли їм: «Розсудіть, чи справедливо це було б перед Господом, якби ми більше слухали вас, ніж Бога. Ми не можемо припинити говорити про те, що чули й бачили». Члени Синедріону ще погрозили апостолам, а потім відпустили їх, бо не змогли знайти способу, як покарати Петра й Іоана, адже люди славили Бога за те, що сталося. Тому чоловіку, з яким відбулося це чудо зцілення, було більше сорока років. Коли Петра й Іоана звільнили, вони повернулися до свого товариства, і розповіли про все, що казали їм первосвященики та старійшини. Вислухавши Петра та Іоана, віруючі одностайно піднесли голоси свої до Бога зі словами: «Господи, Ти створив небо, землю, море і все, що є в них. Ти промовив Духом Святим через уста слуги Твого, нашого праотця Давида: „Навіщо лютували народи? Навіщо марні задуми плели? Земні царі себе до бою готували, вожді разом збирались, намірялись супроти Господа і Його Христа піти”. Так, Ірод та Понтій Пилат справді зібралися в Єрусалимі разом з поганами й людьми ізраїльськими проти Твого Святого Слуги Ісуса, Якого Ти зробив Христом. Вони зробили все так, як Ти раніше вирішив, що мусить збутися владою і волею Твоєю. А тепер, Господи, послухай, що вони кажуть: вони намагаються нас залякати. Тож дай нам, Твоїм слугам, відвагу говорити Слово Твоє. Простягни руку Свою, щоби зцілити немічних. Яви нам знамення й чуда в ім’я Святого Слуги Твого Ісуса». Коли закінчили вони молитися, то те місце, де вони зібралися, затряслося. Дух Святий зійшов на них, і вони сповнилися відвагою промовляти Слово Боже. Усе товариство віруючих жило душа в душу. Ніхто не сказав, що його майно належить тільки йому. Вони завжди всім ділилися. З великою силою апостоли і далі свідчили про воскресіння Господа Ісуса. І велике Боже благословення було на них усіх. Так зробив і Йосип, якого апостоли називали Варнавою (що означає «Син утіхи»). Він був левитом, родом з Кіпру. Продавши своє власне поле, Варнава приніс гроші і поклав їх апостолам до ніг. Петро сказав йому: «Ананіє, чому ти дозволив сатані керувати твоїм серцем? Адже ти збрехав Духові Святому і присвоїв частину грошей від продажу землі. Чи вона не належала тобі, коли ти продавав її? А коли вже продав, то чи не від тебе залежало, як розпорядитися грішми? Навіщо ти надумав таке? Адже ти збрехав Богові, а не людям». Почувши ці слова, Ананія упав на землю й помер. Тоді великий страх охопив усіх, хто почув про це. Кілька юнаків прийшли й, загорнувши тіло в саван, винесли і поховали його. Приблизно через три години прийшла Ананієва дружина, яка нічого не знала про те, що сталося. Петро запитав її: «Скажи мені, чи ви продали землю саме за таку суму?» Вона відповідає: «Так, оце все». Тоді Петро й каже: «Навіщо ви двоє погодились випробувати Дух Господній? Поглянь! Ті, хто поховали твого чоловіка, вже стоять біля дверей. Вони понесуть також і тебе». Тієї ж миті вона впала й померла. Юнаки ввійшли і знайшли її вже мертвою. Тож вони винесли тіло й поховали поруч із її чоловіком. І великий страх напав на всю церкву, й на всіх, хто чув про ці події. Багато знамень і чудес були зроблені руками апостолів серед людей. Усі віруючі зібралися разом на Соломоновому ґанку, маючи спільну мету. Ніхто інший не наважувався пристати до їхнього гурту, але люди прославляли їх. І все більше й більше віруючих додавалося до Господа, як чоловіків, так і жінок. Зрештою люди почали виносити своїх хворих просто на вулиці. Ті, які лежали на ліжках або на постелях сподівалися, що коли Петро йтиме вулицею, то бодай тінь його впаде на когось із них. Цілі юрби людей приходили до Єрусалиму з довколишніх міст і сіл. Вони також приносили своїх хворих чи одержимих нечистими духами і всі зцілювалися. Тоді первосвященик і ті, хто був з ним, тобто саддукеї, сповнилися заздрощів. Вони схопили апостолів і кинули їх до громадської в’язниці. Але вночі Ангел Господній відчинив двері в’язниці, і вивів апостолів на волю, сказавши їм: «Ідіть, станьте у храмі й усе розкажіть людям про нове життя». Почувши ці слова, апостоли на світанку прийшли до храму й почали навчати людей. Вранці первосвященик і ті, хто був з ним, скликали Синедріон і загальне зібрання старійшин Ізраїлю й послали варту до в’язниці, щоб привести апостолів. Коли вартові прийшли до в’язниці, то вони там апостолів не знайшли. Повернувшись до первосвященика, вони доповіли: «Двері в’язниці були надійно зачинені, вартові стояли біля дверей, але, відчинивши двері, ми побачили, що всередині нікого немає». Коли начальник варти й верховні священики почули цей звіт, вони були збентежені й дивувалися, що б то могло трапитися. Аж тут інший чоловік сказав їм: «Люди, яких ви кинули до в’язниці, стоять зараз у храмі й навчають народ!» Тоді начальник, узявши з собою воїнів, пішов до храму й привів апостолів. Але силу вони не могли застосувати, бо розуміли, що люди можуть закидати їх камінням. Коли апостоли постали перед Синедріоном, первосвященик промовив до них: «Ми вам суворо наказували не проповідувати про того Чоловіка. І все одно ви заповнили весь Єрусалим своїм ученням, та ще й прагнете звалити на нас вину за Його смерть!» На те Петро й інші апостоли відповіли: «Ми мусимо слухатися Бога більше, ніж людей. Бог наших батьків воскресив Ісуса з мертвих. Того Ісуса, Якого ви стратили розп’яттям на хресті. Господь вшанував Христа, посадивши Його по праву руку від Себе, як Князя й Спасителя. Тож Він може дати народу ізраїльському покаяння і прощення гріхів. Ми є свідками цих подій і тому знаємо, що вони істинні. Їх підтверджує і Святий Дух, якого Бог дав тим, хто слухається Його». Почувши таку відповідь, члени Синедріону розлютилися. Вони почали змовлятися, як вбити апостолів. Але в Синедріоні був один фарисей, на ім’я Ґамалиїл. Він був вчителем Закону, та його дуже поважали всі люди. Підвівшись, він наказав на хвилину вивести апостолів. Потім Ґамалиїл звернувся до Синедріону, сказавши: «Мужі ізраїльські, добре обміркуйте те, що ви збираєтеся зробити з цими людьми. Колись з’явився Тевда і видавав себе за велику людину. До нього тоді приєдналося близько чотирьохсот послідовників. Коли Тевду було вбито, його послідовники розійшлися, й це ні до чого не привело. Після нього під час перепису населення прийшов з Ґалилеї Юда. І чимало людей пішло за ним. Його теж було вбито, а всі послідовники його порозбігалися. Тож і зараз, кажу вам, стороніться цих людей. Залиште їх, бо якщо справа їхня йде від людей, вона провалиться. А якщо від Бога, то все одно Його не зупините. Тільки виявиться, що ви воюєте проти Бога!» Члени Синедріону послухалися його і, побивши апостолів батогами, наказали їм не говорити більше від імені Ісуса й відпустили їх. Апостоли залишили Синедріон, радіючи з того, що сподобились зазнати страждань і зневаги заради Ісуса. І кожен день у храмі та йдучи з оселі в оселю вони навчали людей і проповідували Благовість, що Ісус є Христос. Тими днями кількість Ісусових учнів дедалі зростала. Але дехто з послідовників, які розмовляли грецькою мовою, були невдоволені іншими учнями, які були з Юдеї. Мовляв, їхніх вдів ображають при розподілі щоденної частки харчів. Тоді дванадцять апостолів зібрали разом громаду послідовників і сказали: «Це не добре, що ми залишаємо служіння слову Божому заради керування розподілом харчів. Тож, брати і сестри, оберіть з-поміж себе сімох мужів з доброю славою, сповнених Духа Святого і мудрості. Ми їх призначимо відповідати за ці справи, а самі присвятимо себе молитві й служінню Слову». Ця пропозиція задовольнила всю громаду. Вони обрали Степана (чоловіка, сповненого віри і Духа Святого), а також Пилипа, Прохора, Никанора, Тимона, Пармена і Миколу з Антиохії, який раніше був навернений у юдейську віру. Цих людей поставили перед апостолами, які помолившись, поклали руки на них. Отже, Слово Боже поширювалося, й кількість послідовників у Єрусалимі значно зросла. Навіть багато юдейських священиків підкорилося новій вірі. Степан був чоловіком, сповненим благодаті й сили. Він чинив великі дива й дивовижні знамення між людьми. Але дехто, з так званої «синагоги вільних людей», виступили проти нього. То були юдеї з Киринеї та Александрії, а також із Силикії та Азії. Вони почали сперечатися зі Степаном, але не могли протистояти ні мудрості, ні Духові Святому, з якими він говорив. Тоді вони декого підкупили, щоб ті люди сказали: «Ми чули, як Степан ганьбив Закон Мойсея і Бога». Таким чином вони підбурили народ, старійшин і книжників. Ті виступили проти Степана, й, схопивши його, привели до Синедріону. І було також приведено лжесвідків, які сказали: «Він без кінця ганьбить це святе місце і Закон Мойсея. Бо ми чули, як він казав, що Ісус із Назарета зруйнує храм і змінить наші звичаї, які Мойсей передав нам». Усі, хто були в Синедріоні, пильно подивилися на Степана й побачили, що обличчя в нього було, як у Ангела. Тоді первосвященик запитав Степана: «Це правда?» Степан відповів: «Брати й батьки мої юдейські, послухайте мене! Наш великий і славний Бог з’явився предку нашому Аврааму, коли той іще був у Месопотамії. Це сталося до того, як Авраам оселився в Гарані. Бог сказав йому: „Залиш країну і батьківщину свою, й рушай до землі, яку Я вкажу тобі”. Тож Авраам залишив землю Халдейську й оселився в Гарані. Після смерті Авраамового батька Бог змусив Авраама переселитися в цю землю, де ви живете зараз. Бог не дав йому тут ніякої спадщини, ані шматка землі. Але Він обіцяв дати цю землю у володіння Авраамові та його нащадкам, хоч на той час Авраам іще не мав дітей. Ось що Бог сказав йому: „Діти твої будуть чужинцями в незнайомій країні. Люди землі тієї поневолять дітей твоїх і знущатимуться з них протягом чотирьох століть. Але Я покараю той народ, який поневолить дітей твоїх”. І ще сказав Бог: „І зрештою вони вийдуть із землі тієї, і поклоняться Мені на цьому місці”. Бог дав Авраамові заповіт про обрізання. Згодом Авраам став батьком Ісаака, і на восьмий день після народження хлопчика батько зробив йому обрізання. Ісаак дав життя Якову, а Яків став батьком дванадцятьох патріархів. Та вони заздрили Йосипу, і продали його в рабство в Єгипет. Але Бог був з Йосипом. Господь рятував його від усіх негараздів і, давши Йосипові мудрість, навчив як здобути прихильність фараона, єгипетського царя. І фараон зробив його правителем усього Єгипту й усього царського господарства. Потім настав голод у всьому Єгипті та Ханаані, який приніс страшні страждання. Наші прабатьки не могли знайти їжі. Але до Якова дійшли чутки, що в Єгипті можна придбати зерно, і він послав туди синів своїх, наших прабатьків. Це була їхня перша подорож до Єгипту. А коли вони прибули до Єгипту вдруге, Йосип відкрився їм, що він — їхній брат. Тоді ж і фараон взнав про Йосипову родину. Тож Йосип послав по свого батька Якова та всю його родину — всього сімдесят п’ять чоловік. У Єгипті, Яків і наші прабатьки, жили до самої смерті. Тіла їхні перенесли в Сихем і там поховали в могилі, що його Авраам придбав за срібло в синів Гамора в Сихемі. З наближенням часу, коли мала збутися Божа обітниця Аврааму, кількість наших людей у Єгипті все більше зростала. Зрештою, до влади над Єгиптом прийшов інший цар, який не знав Йосипа. Він підступно повівся з нашим народом, був жорстокий до наших прабатьків: він змушував їх кидати своїх немовлят напризволяще, щоб ті вмирали. У той час народився Мойсей, котрий був надзвичайно вродливим немовлям. Три місяці він ріс у батьківському домі. Коли ж прийшов час полишити дитину, Мойсея забрала до себе фараонова дочка, і виростила його як свого сина. Мойсей був навчений усієї мудрості єгиптян. Він був дужий у своїх словах і вчинках. Коли Мойсею сповнилося сорок років, він вирішив відвідати своїх братів-ізраїльтян. А коли побачив Мойсей, як один з єгиптян знущався над одним з них, він помстився за скривдженого, вбивши єгиптянина. Мойсей думав, що брати його зрозуміють, що Бог використовував його для їх визволення, але юдеї не розуміли того. Наступного дня Мойсей, побачивши, як два юдея билися між собою, намагався помирити їх. Він сказав: „Люди, ви ж брати! Навіщо кривдите одне одного!” Але чоловік, який кривдив іншого, відштовхнув Мойсея зі словами: „Хто тебе поставив над нами правителем і суддею? Чи ти й мене хочеш убити, як убив вчора того єгиптянина?” Почувши ці слова, Мойсей втік з Єгипту і пішов до землі Мидійської де оселився чужоземцем. Там у нього народилося двоє синів». «Через сорок років з’явився Мойсею Ангел у полум’ї палаючого куща. То було в пустелі, біля гори Синай. Побачивши це знамення, Мойсей був вражений, та коли підійшов ближче, щоб краще роздивитися, то почув голос Господа: „Я Бог твоїх прабатьків, Бог Авраама, Ісаака та Якова!” Мойсей тремтів від страху й не наважувався підвести очі. А Господь сказав йому: „Зніми сандалії з ніг своїх, бо місце, на якому ти стоїш, — свята земля. Я подивився й побачив переслідування Мого народу в Єгипті. Я чув стогін Мого народу, і зійшов, щоб звільнити його. Вирушай! Я посилаю тебе до Єгипту”. Це був той самий Мойсей, якого люди відштовхнули зі словами: „Хто тебе поставив над нами правителем і суддею?” Через Ангела, який з’явився Мойсею у полум’ї палаючого куща, Бог послав його стати правителем і рятівником. Мойсей вивів народ ізраїльський з Єгипту. Сорок років він вів людей, творячи чудеса й показуючи знамення в Єгипті, біля Червоного моря, в пустелі. Це ж він сказав синам Ізраїлю: „Бог пошле вам Пророка такого, як я, вибравши Його з-поміж вашого народу”. Це ж він був у пустелі з нашими прабатьками і з Ангелом, який говорив з ним на горі Синай. Це він дістав живі слова, щоб принести їх нам. Та наші предки відмовилися слухати його. Навпаки, вони відштовхнули його й хотіли повернутися до Єгипту. Вони сказали Ааронові: „Зроби нам якихось богів, щоб вели нас. Бо ми не знаємо, що сталося з тим Мойсеєм, який вивів нас з Єгипту”. У ті часи люди Ізраїлю робили зображення тельця і приносили цьому бовванові пожертви. Вони раділи з того, що зробили своїми руками! Але Бог відвернувся від них, давши їм можливість поклонятися зіркам небесним. Як це сказано в книзі пророчій: „Люди Ізраїлю! Сорок років в пустелі не приносили ви Мені кровні підношення та пожертви. Ви несли з собою намет Молоха і зірку свого бога Рефана, бовванів для поклоніння. Саме тому Я вишлю вас геть, аж за Вавилон”. Наші прабатьки мали з собою в пустелі святий намет. Він був зроблений, як Бог наказав Мойсею за тим зразком, який той бачив. Одержавши цей намет, наші прабатьки принесли його з собою, коли Ісус повів їх захопити землю інших народів. Та Бог виганяв їх, коли наші пращури наступали. Святий намет лишався з ними аж до часів Давидових. Бог був дуже задоволений Давидом, і той попросив Господа дозволити йому звести оселю Богові Якова. Але то вже Соломон збудував храм Божий. Втім, Всевишній не живе в будинках, зведених руками людськими. Як казав пророк: „Небо — Мій престол, — сказав Господь. — І земля — то Мій підніжок! Який же дім зведете ви для Мене? Де є те місце, щоби Я спочив? Та чи ж не Я все це створив?” О вперті вожді юдейські! Ви відвернули серця ваші від Господа і не бажаєте слухати Його! Ви завжди опираєтеся Духові Святому. Ви такі ж, як ваші пращури. Чи був хоч один пророк, якого б ваші предки не переслідували? Вони повбивали навіть тих, хто провіщав прихід Праведного. А зараз ви зрадили і вбили Його. Ви ж ті, хто прийняли від Ангелів Закон, але не стали його дотримуватися». Почувши це, вожді юдейські були розлючені, вони скреготіли зубами на Степана. Але він, сповнений Духа Святого, підвів очі до неба й побачив Божу славу й Ісуса, Який стояв праворуч від Бога. І сказав Степан: «Послухайте! Я бачу, як розкрилися Небеса. Я бачу Сина Людського. Він стоїть праворуч від Бога». У той час, коли вони кидали в Степана каміння, він молився кажучи: «Господи Ісусе, прийми мій дух». А потім він упав на коліна й голосно скрикнув: «Господи, не зараховуй їм цей гріх». По цьому слові Степан помер. Юнак Савл схвалював вбивство Степана, вважаючи це справедливим. Того дня почалися великі переслідування Єрусалимської церкви. Всіх віруючих, крім апостолів, було розігнано по всій Юдеї і Самарії. Кілька побожних чоловіків поховали Степана й гірко плакали за ним. Савл почав знищувати церкву. Він ходив від дому до дому, витягав чоловіків і жінок і кидав їх до в’язниці. А ті віруючі, яких вигнали з Єрусалиму, ходили повсюди, розповідаючи людям Благовість. Пилип подався до міста Самарії і проповідував самаритянам про Христа. Коли юрби людей уважно слухали його й бачили ті чудесні знамення, що він звершував, вони глибоко переймалися тим, про що він говорив. Нечисті духи з гучним криком виходили з одержимих людей. Багатьох немічних і кульгавих зцілив Пилип. Тоді велика радість охопила все місто. Був там собі чоловік на ймення Симон. До приходу Пилипа він займався ворожбитством і вражав самаритян своїми чудесами. Він домагався, щоб його вважали великим. Всі люди, від найменшого до найбільшого, прислухалися до нього й казали: «Цей чоловік має силу Божу, яка зветься Великою Силою». Багато людей стали його послідовниками, оскільки впродовж довгого часу він вражав усіх своїм ворожбитством. Та коли Пилип проголосив їм Благовість про Царство Боже й ім’я Ісуса Христа, вони повірили Пилипові й прийняли хрещення, як чоловіки, так і жінки. Сам Симон повірив у Благовість і, коли охрестився, то лишився при Пилипові. І тепер вже Симона вражали великі знамення й чудеса, які відбувалися в нього на очах. Коли апостоли в Єрусалимі почули, що Самарія прийняла Послання Боже, вони послали туди Петра та Іоана. Прибувши у ту землю, Петро й Іоан молилися за самарійських віруючих, щоб ті отримали Дух Святий. Адже поки що він ні на кого з них не зійшов; вони ще тільки-но охрестилися в ім’я Господа Ісуса. Тож, коли Петро й Іоан поклали руки на них, вони отримали Дух Святий. Тоді Симон, побачивши, що Дух Святий пролився на людей через покладання рук апостолів, почав пропонувати їм гроші. Він просив: «Дайте мені цю силу, щоб кожен, на кого я покладу руки, міг сповнитися Святим Духом». Петро сказав йому: «А бодай би пропали ті гроші разом з тобою, бо ти думав за гроші придбати Дар Божий. У цій справі немає твоєї частки, бо серце твоє перед Богом не праведне. Тож покайся в цьому гріху й молися Господу. Можливо, Він простить тобі цю лиху думку, що спала тобі на розум. Бо я бачу, що ти повен гірких заздрощів. Ти перебуваєш у полоні гріха». На те Симон відповів: «Помолися й ти Господу за мене, щоб не впали на мене ті кари, про які ти сказав». Апостоли Петро й Іоан розповіли самаритянам про Ісусові діяння, свідками яких вони були, та донесли до людей Слово Господа, а потім повернулися до Єрусалиму. По дорозі вони проповідували Благовість в багатьох самаритянських містах. З’явився до Пилипа Ангел Господній і сказав: «Збирайся й рушай на південь, по дорозі, що веде з Єрусалиму до Ґази». (Та дорога пролягала через пустелю). Тож Пилип зібрався й вирушив. По дорозі він зустрів одного ефіопа, євнуха, який був вельможею Кандакії, цариці ефіопської, та виконував обов’язки наглядача за всією її скарбницею. Ефіоп їздив до Єрусалиму поклонитися Богу. Тепер, повертаючись додому, він сидів у своїй колісниці й читав книгу пророка Ісаї. Дух Святий сказав Пилипові: «Йди до тієї колісниці й лишайся біля неї». Наблизившись до колісниці, Пилип почув, що вельможа читає книгу пророка Ісаї. Пилип запитав його: «Чи розумієш ти те, що читаєш?» Тоді ефіоп відповів: «Як можу я розуміти, якщо ніхто не пояснює мені цього?» І він запросив Пилипа піднятися й сісти поруч із ним. Вельможа саме читав таке місце: «Його вели, як вівцю на заклання. І як ягня, яке німує перед стригалем, так і Він не розтулив своїх уст. Принижений, Він був позбавлений справедливості. Хто розповість колись про Його нащадків? Адже життя Його на землі скінчилося». Вельможа запитав Пилипа: «Скажи мені, будь ласка, про кого говорить пророк? Це він про себе, чи про когось іншого?» І Тоді Пилип заговорив, почавши саме з цих слів Писання, і розповів євнуху Благовість про Ісуса. Дорога вела їх униз і привела до води. Вельможа сказав: «Поглянь! Тут є вода! Чому би мені не похреститися?» [Пилип відповів: «Якщо ти віриш усім своїм серцем, то можеш охреститися». Вельможа сказав: «Я вірю, що Ісус Христос — Син Божий»]. Тоді Вельможа наказав візникові зупинитися. Вони вдвох, Пилип і вельможа, спустилися до води, й Пилип охрестив його. А коли виходили з води, Дух Господа забрав Пилипа, і вельможа більше його не бачив. Сповнений радості, він продовжив подорож. А Пилип опинився в місті Азоті. Звідти він пішов по всіх містах, проповідуючи Благовість, аж доки не прибув до Кесарії. Коли він уже наближався до Дамаска, несподівано світло з небес спалахнуло навколо нього. Савл упав на землю і почув голос, який говорив до нього: «Савле, Савле, навіщо ти переслідуєш Мене?» Савл запитав: «Хто ти, Господи?» І голос відповів: «Я Ісус, Якого ти переслідуєш. Але встань і йди до міста, й там тобі буде сказано, що робити». Люди, які подорожували разом із Савлом, стояли мовчки. Вони чули голос, але не бачили нікого. Підвівшись з землі, Савл розплющив очі, але нічого не побачив. Супутники взяли його за руку й повели в Дамаск. Три дні він нічого не бачив, нічого не їв і не пив. У Дамаску мешкав учень Ісуса на ймення Ананія. Господь сказав йому у видінні: «Ананіє!» Він відповів: «Я тут, Господи!» Господь сказав йому: «Збирайся й рушай на вулицю, що зветься Прямою. Там у домі Юди запитай чоловіка з міста Тарс на ймення Савл. Він зараз молиться. Йому було видіння, й він бачив, що до нього прийшов чоловік на ймення Ананія і поклав на нього руки, щоб він знову прозрів». Та Ананія відповів: «Господи, я від багатьох чув про цього чоловіка, про все те лихо, що він заподіяв Твоїм святим людям у Єрусалимі. І сюди він з’явився, наділений владою від головних первосвящеників схопити всіх, хто вірить у Тебе». Але Господь сказав йому: «Іди! Бо Я обрав цього чоловіка, щоб донести ім’я Моє до поган, їхніх царів, та й до людей ізраїльських. Я Сам маю показати йому все, що він мусить вистраждати за ім’я Моє». Тож Ананія вирушив і прийшов у той дім. Він поклав руки на Савла, промовивши: «Брате Савле, Господь Ісус, Який з’явився тобі по дорозі сюди, послав мене щоб ти знову побачив і сповнився Духа Святого». І тієї ж миті неначе луска впала з Савлових очей, і він знову прозрів. Він підвівся на ноги й охрестився. Потім, попоївши, Савл відновив сили. І ще декілька днів він перебував у Дамаску з Ісусовими учнями. Невдовзі Савл пішов по синагогам й почав проповідувати про Ісуса. Він казав: «Ісус — Син Божий!» Всі, хто чули його, дуже дивувалися й перепитували: «Чи це не той самий чоловік, який намагався знищити в Єрусалимі всіх, хто вірить в Христа? Чи не для того він прибув сюди, щоб схопити віруючих і привести до головних священиків?» Але Савл дедалі більше набирав сили і вражав юдеїв, які жили в Дамаску, доводячи, що Ісус і є Христос. Минуло кілька днів, і юдеї змовилися вбити Савла. День і ніч стежили вони за міською брамою, щоб убити його, але їхні плани стали відомі Савлу. Та деякі послідовники Христа, яким проповідував Савл, допомогли йому втекти звідти, спустивши його уночі в кошику через отвір у міський стіні. Повернувшись до Єрусалиму, Савл спробував приєднатися до віруючих, та вони лякалися його. Ніхто не вірив, що він став Ісусовим учнем. Але Варнава прийняв його й відвів до апостолів. Він розповів, як Савл бачив Господа на дорозі, і як Господь говорив до нього, і як він у Дамаску відважно проповідував в ім’я Ісуса. Савл залишився з апостолами, й вільно ходив з ними Єрусалимом, і відважно проповідував ім’я Господа. Він розмовляв і сперечався й з юдеями, які говорили грецькою мовою, але ті почали змовлятися вбити його. Коли браття довідалися про це, то відвели Савла до Кесарії, а звідти відіслали до Тарса. В Юдеї, Ґалилеї та Самарії настали для церкви мирні часи. Церква зміцніла і виросла чисельно. Віруючі жили в пошані до Господа і були втішені Духом Святим. Мандруючи з міста до міста, Петро завітав до віруючих, які мешкали в Лидді. Там він знайшов чоловіка, на ймення Еней, який уже вісім років був немічний і прикутий до ліжка. Петро сказав йому: «Енею, Ісус Христос зцілює тебе. Підведись і сам постели собі ліжко». І той негайно підвівся. І всі мешканці Лидди й Сарона бачили його й навернулися до Господа. В Йоппії жила Ісусова послідовниця Тавіта, з грецької Доркас, що перекладалося як «сарна». Вона завжди була готова на добрі справи й завжди давала бідним гроші. Якраз у ті дні вона захворіла й померла. Тіло її обмили й поклали в горішній кімнаті. Лидда була біля Йоппії. Коли Ісусові послідовники в Йоппії почули, що Петро перебуває в Лидді, вони послали до нього двох чоловіків з проханням: «Прийди до нас, будь ласка, негайно». Петро зібрався й вирушив з ними. Коли він прийшов, його відвели до горішньої кімнати, та всі вдови обступили його. Вони плакали й показували йому одяг та інші речі, які Тавіта зробила своїми руками, коли ще була з ними. Петро вислав їх із кімнати, а сам став на коліна й почав молитися. Потім, повернувшись до тіла, промовив: «Тавіто, встань!» Вона розплющила очі й, побачивши Петра, сіла. Петро подав їй руку й допоміг встати на ноги. Слідом за тим він покликав усіх віруючих та вдів і показав їм, що Тавіта жива. Це стало відомо по всій Йоппії, тож багато людей повірило у Господа. Петро залишився в Йоппії на багато днів в одного кожум’яки на ім’я Симон. У Кесарії жив собі чоловік на ймення Корнилій, який був сотником у так званому Італійському полку. Він був побожним чоловіком й поклонявся істинному Богу, як і вся його родина; щедро подавав бідним милостиню і завжди молився Господу. Якось о третій пополудні Корнилію було видіння. Він виразно побачив Ангела Божого, який ввійшов до нього й покликав: «Корнилію!» Корнилій зі страхом подивився на нього й запитав: «Що Ти бажаєш, Господи?» Ангел відповів: «Твої молитви й милостині бідним стали відомі Богу, Він пам’ятає про тебе. Зараз пошли когось до Йоппії, нехай приведуть сюди чоловіка на ймення Симон, який ще зветься Петром. Він зупинився у кожум’яки Симона, будинок якого стоїть біля моря». Коли Ангел, з яким він розмовляв, зник, Корнилій покликав двох слуг і одного побожного воїна з числа своїх підлеглих. Він розповів їм про все, що сталося, й послав їх до Йоппії. Наступного дня, коли вони були в дорозі й уже наближалися до міста, Петро піднявся на дах будинку помолитися. Опівдні він відчув, що зголоднів, і захотів їсти. І поки Петрові готували обід, йому було видіння. Петро побачив, як небеса розкрилися й щось подібне до великого простирадла, яке хтось тримає за чотири ріжки, злетіло додолу. А на ньому були різноманітні тварини й гади земні, а також птахи небесні. Тоді голос долинув до нього: «Встань, Петре. Вбий і їж!» Петро відповів: «Звісно, я не можу, Господи! Я ніколи не їв нічого брудного або нечистого». І вдруге пролунав голос: «Не вважай нечистим те, що очищене Богом». І так тричі голос промовив до Петра, і тричі Петро відмовлявся, а після того все знову піднялося на небо. Петро був збентежений, міркуючи, що б усе це могло означати. Аж ось надійшли люди, яких послав Корнилій, й тепер вже стояли біля воріт. Прибульці голосно запитали, чи гостює тут чоловік на ймення Симон, якого ще називають Петро. Тим часом Петро все ще розмірковував про з’яву, яку він бачив. І тут Дух Святий сказав йому: «Послухай! Троє чоловіків шукають тебе. Вставай і зійди вниз, й рушай з ними без зволікань, бо то Я послав їх». Петро зійшов униз і сказав прибульцям: «Я саме той, кого ви шукаєте. Що привело вас?» Вони відповіли: «Нас послав сотник Корнилій. Він чоловік праведний і богобійний. Весь люд юдейський його поважає. Ангел святий звелів йому запросити тебе до його оселі й послухати твоє слово». Петро запросив їх зайти й відпочити. Наступного дня він зібрався й вирушив. Разом з ними пішло й кілька віруючих з Йоппії. Наступного дня вони прибули до Кесарії. Покликавши своїх родичів і найближчих друзів, Корнилій чекав на їхній прихід. Коли Петро ввійшов, Корнилій зустрів його, впав на коліна й поклонився йому. Але Петро підвів його й промовив: «Підведися! Я така ж сама людина, як і ти». Мовивши так, Петро зайшов у дім і побачив, що там зібралося багато народу. Він сказав їм: «Ви знаєте, що Закон забороняє юдеям мати справу з чужоземцями або приходити до них у гості. Але Бог навчив мене, що не можна жодну людину вважати поганою чи нечистою. Тож коли Корнилій запросив мене, я прийшов без будь-яких заперечень. Через те я питаю: навіщо ви посилали по мене?» Корнилій відповів: «Чотири дні тому в такий самий час, о третій пополудні, я молився в своєму домі. Аж раптом переді мною виник чоловік у сяйливому вбранні. Він сказав: „Корнилію, твоя молитва почута, Бог пам’ятає про твої дарунки бідним. Пошли людей до Йоппії і запроси Симона, якого ще звати Петром, прийти до тебе. Він зупинився в домі Симона-кожум’яки біля моря”. Отож я відразу послав по тебе. І ти був такий люб’язний, що погодився прийти. Всі ми тут зараз перед Богом, щоб почути, що Господь велів тобі сказати нам». Тоді Петро звернувся до них, сказавши: «Тепер я ясно бачу, що Бог ставиться однаково до всіх. В кожному народі людина, яка шанує Бога й робить те, що правильно, прийнята Богом. Ось Слово, яке Він послав народові ізраїльському, проголосивши Благовість миру через Ісуса Христа. Він — Господь усіх народів. Ви знаєте про те, що трапилось по Юдеї. Воно почалося в Ґалилеї після того, як Іоан проповідував людям про хрещення. Ви знаєте про Ісуса Христа з Назарета, Якого Бог помазав Духом Святим і владою. Ісус мандрував по містах, творив добро, зціляв одержимих нечистими духами, оскільки Бог був з Ним. Ми свідки всього, що Ісус зробив у Юдейській країні і в Єрусалимі. Та вони вбили Його, розіп’явши на дерев’яному хресті. Але на третій день Бог воскресив Його, і з Божої волі Він відкрито з’явився людям. Не всім людям, а лише свідкам, яких Бог вибрав заздалегідь — нам, хто їв і пив із Ним разом після Його воскресіння з мертвих. Він наказав нам проповідувати й свідчити людям, що це Його Бог призначив суддею над живими й мертвими. Всі пророки свідчать про Нього, кажучи, що кожен, хто вірить у Нього, одержує прощення гріхів в Його ім’я». Поки Петро все це говорив, Святий Дух зійшов на всіх, хто слухав його. Юдейські віруючі, які прийшли разом з Петром, були вражені з того, що дар Духа Святого пролився й на поган. Вони чули, як погани говорили різними мовами й славили Бога. Тоді Петро сказав: «Чи може хтось заборонити цим людям бути хрещеними водою? Адже на них зійшов Дух Святий так само, як і на нас». Тож Петро наказав їм охреститися в ім’я Ісуса Христа. Потім вони попросили Петра залишитися з ними на кілька днів. Апостоли й віруючі по всій Юдеї довідалися, що поганам також було дароване Слово Боже. Але ж, коли Петро повернувся до Єрусалиму, віруючі з Юдеї почали дорікати йому. Вони казали: «Ти заходив до осель необрізаних поган і обідав з ними!» Петро їм докладно пояснив, як усе було: «Я знаходився у місті Йоппії, і під час молитви мені було видіння. Я побачив щось на зразок великого простирадла, яке спускалося з небес до мене, підтримуване з чотирьох кутів. Я пильно придивився й побачив там чотириногих земних тварин, диких звірів, гадів, птахів небесних. Потім я почув голос, який промовив: „Встань, Петре. Вбий і їж”. Але я відповів: „Звісно, я не можу, Господи! Я ніколи не їв нічого брудного або нечистого”. Голос з небес промовив вдруге: „Не вважай нечистим те, що очищене Богом”. Так повторилося тричі, а після того все знову піднялося на небо. Тієї ж миті троє чоловіків підішли до дому, де я перебував. Їх послали до мене з Кесарії. Дух Святий звелів мені йти з ними без зволікань. Ці шестеро братів наших також вирушили зі мною, і ми прийшли до оселі того чоловіка. Він розповів нам, як побачив Ангела, в своєму домі, і той сказав: „Пошли людей до Йоппії, щоб вони привели Симона, якого ще називають Петром. Він принесе тобі Слово, яким ти і всі твої домашні будуть врятовані”. І коли я почав говорити, Дух Святий зійшов на всіх присутніх, так само як він спустився спочатку на нас. І тут я згадав, що Господь говорив нам: „Іоан хрестив водою, а ви будете охрещені Духом Святим”. Отже, якщо Бог дав їм такий самий дар, як і нам, коли ми повірили в Господа Ісуса Христа, то хто я такий, щоб протистояти Богу?» Почувши ці слова, вони перестали сперечатися і славили Бога кажучи: «Отож, навіть поганам Бог дав покаяння, яке веде до вічного життя!» Під час переслідувань віруючих, що почалися після вбивства Степана, багато з них мусили тікати в далекі краї: до Фінікії, Кіпру й Антиохії. Там вони проповідували Слово Боже, але тільки юдеям. Дехто з тих віруючих походив з Кіпру та Киринеї, та коли вони потрапили до Антиохії, то почали проповідувати й грекам, розповідаючи їм Благовість про Господа Ісуса. Сила Господня була з ними, і багато людей повірило й навернулося до Господа. Чутки про це дійшли й до віруючих у Єрусалимі, й вони послали Варнаву до Антиохії. Прибувши туди, Варнава побачив милість Божу в дії і сильно зрадів з того, та закликав їх усім серцем бути вірними Господу. Бо він був добрим чоловіком, сповненим Духа Святого й віри, і чимало людей прилучилося до Господа. Звідти Варнава вирушив до Тарса, шукати там Савла і коли знайшов його, привів його до Антиохії. Цілий рік зустрічалися вони з віруючими й навчали багатьох людей. Саме в Антиохії учні були вперше названі християнами. У той час приходили з Єрусалиму в Антиохію пророки. Один з них, на ймення Аґав, встав і, натхнений Духом Святим, прорік, що великий голодомор настане по всьому світі. (І таке справді сталося в часи цезаря Клавдія ). Кожен учень вирішив послати скільки міг братам і сестрам, які жили в Юдеї. Вони так і зробили, передавши все через Варнаву та Савла старійшинам церкви в Юдеї. Десь у той же час, цар Ірод почав переслідувати декого з тих, хто належав до церкви. Він наказав стратити мечем Якова, Іоанового брата. Побачивши, що це схвалюють юдеї, він задумав також заарештувати й Петра. То було під час свята Прісних Хлібів. Схопивши Петра, Ірод кинув його до в’язниці, і наказав чотирьом четвіркам воїнів стерегти його. Ірод мав намір після свята влаштувати суд над Петром. Отже, Петра тримали у в’язниці, а церква ревно молилася Богу за нього. У ніч перед тим, як Ірод збирався вивести його на суд, Петро спав між двох воїнів, скутий двома ланцюгами. Вихід із в’язниці сторожила варта. Раптом Ангел Господній з’явився перед ним, і світло засяяло в в’язниці. Ангел штовхнув Петра в бік і збудив його промовивши: «Вставай мерщій!» І кайдани впали з Петрових рук. Тоді Ангел сказав йому: «Підпережися і взуй сандалії». Петро виконав це. Тоді Ангел промовив: «Загорнися в плащ і йди за мною». Петро вийшов за ним, не знаючи, що всі ці події відбуваються насправді. Він думав, що бачить видіння. Проминувши перший і другий пости варти, вони підійшли до залізної брами, що вела в місто. Вона сама собою відчинилася перед ними, й вони вийшли. Після того, як вони пройшли одну вулицю, Ангел несподівано залишив Петра. Тоді Петро отямився й промовив: «Тепер я бачу, що все насправді: Господь послав цього Ангела, й врятував мене від Іродових рук та від смерті, яку чекав народ юдейський». Збагнувши це, Петро вирушив до дому Марії, Іоанової матері (Іоана ще звали Марком), де зібралося багато людей помолитися. Петро постукав у хвіртку брами, і дівчина-служниця на ймення Рода пішла запитати, хто там. Упізнавши голос Петра, вона, радісна, побігла назад, навіть забувши відчинити браму, і повідомила, що Петро стоїть біля воріт. Присутні сказали їй: «Ти божевільна!» Та вона наполягала, що каже правду, й через те вони сказали: «То його Ангел». Та Петро все стукав, і коли вони відчинили й побачили його, то були дуже здивовані. Але він подав їм знак рукою, заспокоївши їх, і пояснив, як Господь вивів його з в’язниці. Петро сказав: «Розкажіть Якову і братам про це». І, залишивши їх, він подався до іншого місця. Коли настав день, варта була дуже збентежена. «Що могло статися з Петром?» — питали воїни. Ірод послав шукати Петра, але його не знайшли. Тоді він допитав вартових, віддав їх під суд і наказав стратити. Пізніше Ірод вирушив з Юдеї до Кесарії і деякий час перебував там. Ірод був розгніваний на людей Тира й Сидона, і вони великим гуртом прийшли до нього просити миру, попередньо заручившись підтримкою наближеного царського слуги Власта. Вони просили миру, тому що їхні міста отримувала харчі з країни Ірода. У призначений день Ірод, вбраний у свої царські шати, сів на престолі й звернувся до них з промовою. Люди вигукнули: «Це голос бога, а не чоловіка!» Та Ірод не славив Бога, і тому Ангел Господній вдарив його смертельною хворобою. Ірода сточили черви і він помер. Та Слово Боже ширилося й здобувало все нових прихильників. Варнава і Савл завершили свої діяння в Єрусалимі й повернулися до Антиохії, взявши з собою Іоана, якого ще називали Марком. У церкві в Антиохії були деякі пророки й учителі: Варнава, Симеон, якого ще називали Ніґером, Луцій з Киринеї, Манаїл, який зростав разом з Іродом-тетрархом, та Савл. Одного разу, коли вони служили Господу й постилися, Дух Святий промовив до них: «Відділіть Мені Варнаву і Савла для справи, на яку Я їх обрав». Тож після поста і молитви, апостоли й учителі поклали руки на Варнаву й Савла і вирядили їх у дорогу. Послані Духом Святим, вони вирушили до Селевкії, звідки відпливли на Кіпр. Опинившись у Саламині, вони проповідували Слово Боже в юдейських синагогах. Їм допомагав Іоан Марко. Вони перетнули весь острів аж до Пафоса, там зустріли ворожбита і лжепророка, юдея, якого звали Вар-Ісус. Він був при губернаторі Сергії Павлі, чоловікові розумному. Той послав по Варнаву й Савла, бо хотів почути Слово Боже. Але проти них виступив Елімас-ворожбит (так перекладається його ім’я). Він намагався відвернути губернатора від віри в Ісуса. Тоді Савл, якого також звали Павлом, сповнений Духа Святого, поглянув пильно на Елімаса й сказав: «Ти повен усіляких підступів і лихого лукавства! Ти син диявола, і ворог усього доброго! Чи припиниш ти коли-небудь удавати брехню за істини Господні? Тож слухай! Господь торкнеться тебе і ти осліпнеш й певний час не бачитимеш сонця». Тієї ж миті глибока темрява накрила Елімасові очі, і він почав ходити безпорадно кругами, намагаючись знайти когось, хто повів би його за руку. Побачивши, що сталося, губернатор здивувався науці Господній і повірив. Павло з супутниками відпливли з Пафоса й прибули до Перґи Памфилійської. Іоан Марко залишив їх і повернувся до Єрусалиму. А вони вирушили далі з Перґи до Антиохії Пісідійської. У суботу Павло й Варнава прийшли до синагоги й сіли там. Після читання Закону Мойсея й книг пророків старші синагоги послали по них, переказуючи: «Браття, якщо маєте ви слова підтримки до людей, то кажіть, будь ласка». Тоді Павло встав, подав знака рукою і промовив: «Народе ізраїльський і ви, погани, які поклоняються істинному Богу, слухайте. Бог народу ізраїльського обрав наших предків і звеличив їх під час перебування в землях Єгипетських, та Своєю всемогутньою рукою Він вивів їх із тієї країни. Протягом добрих сорока років Він терпів наш народ у пустелі. Він знищив сім народів у країні Ханаанській, а землі їхні віддав у володіння ізраїльському народові на чотириста п’ятдесят років. А після цього Бог дав нашому народові суддів аж до часів пророка Самуїла. Після цього ізраїльтяни попросили дати їм царя. Бог дав їм Саула, сина Кіша з роду Веніаминового, який правив близько сорока років. Після його зміщення Бог підніс Давида, щоб той був їхнім царем. Бог так говорив про нього: „Давид, син Єссея — такий чоловік, який Мені подобається. Він робитиме все, що Я бажатиму від нього”. З його, Давидового, роду Бог, як і обіцяв, привів до Ізраїлю Спасителя Ісуса. А ще перед Його приходом Іоан проголосив для всіх людей ізраїльських хрещення на покаяння. Завершивши свою справу, Іоан сказав: „Ким ви мене вважаєте? Я — не Христос. Але Тому, Хто прийде за мною, я не гідний навіть розв’язати ремінці Його сандалій”. Браття, сини Авраамового роду, і ви, погани, які поклоняються Богу, це ж до нас звернене те Послання про спасіння. Мешканці Єрусалиму та їхні правителі не впізнали Христа, й засудили Його. Тим самим справдилися слова пророків, котрі читають щосуботи. І хоч вони не могли знайти ніяких підстав для винесення смертного вироку, вони попросили Пилата вбити Ісуса. Виконавши все, що було про Нього сказане у Святому Писанні, вони зняли Його з хреста й поклали в могилу. Але Бог воскресив Його з мертвих! Протягом багатьох днів з’являвся Він тим, хто супроводжував Його в мандрах з Ґалилеї до Єрусалиму. І сьогодні вони — Його свідки нашому народу. І як Бог воскресив Його з мертвих, щоб Він ніколи не повернувся у тлін, то сказав так: „Я дам вам святе й вірне благословення, яке обіцяв Давидові”. Також і в іншому місці Він сказав: „Ти не даси Своєму Святому зазнати тління”. Адже Давид служив волі Божій свого часу, а потім помер. Він був похований зі своїми предками, й зазнав тління. А той, Кого Бог воскресив із мертвих, тління не зазнав. Отже, пильнуйте, щоб із вами не сталося того, про що писали пророки: „Слухайте, ви, хто сумніваються, дивуйтеся і гиньте, бо в ваші дні таке Я роблю, у що ви ніколи не повірите, навіть якби вам хтось розповів”». Коли Павло й Варнава йшли з синагоги, люди почали просити їх, щоб наступної суботи вони знову прийшли й розповіли їм більше про все це. А коли з синагоги всі розійшлися, то чимало юдеїв і побожних новонавернених у юдаїзм подалися за Павлом і Варнавою. Апостоли розмовляли з ними й переконували їх не полишати віри в Божу милість. Наступної суботи мало не все місто зійшлося послухати Слово Господа. Коли юдеї побачили юрмиська людей, серця їхні сповнилися заздрощів. Вони почали сперечатися з Павлом і ображати його. А Павло та Варнава відважно промовляли: «Так було необхідно, щоб Слово Боже спершу було звернене до вас. Але ж ви відштовхнули його, вирішивши, що не гідні вічного життя. Тож ми й звертаємося до поган. Так наказував нам Господь: „Я зробив Тебе світлом для поган, щоб Ти міг нести спасіння у всі кінці землі”». Почувши це, погани зраділи й почали славили Слово Господнє. І ті, кому було призначене життя вічне, повірили. Слово Господнє поширювалося по всіх навколишніх землях. Але юдеї підбурили впливових побожних жінок і найважливіших людей міста, і ті почали переслідування проти Павла та Варнави, й вигнали їх з цих земель. Тоді апостоли обтрусили порох зі своїх ніг проти цих людей і вирушили в Іконію. А учні сповнилися втіхи й Духа Святого. Так само і в Іконії Павло та Варнава пішли до юдейської синагоги, і говорили там так, що величезна кількість як юдеїв, так і поган, увірували. Але юдеї, котрі не повірили, почали підбурювати поган, викликавши в тих лихі почуття до віруючих. Павло й Варнава довго лишалися в Іконії, і відважно проповідували в ім’я Господа. Та Він підтверджував Послання милості Своєї, допомагаючи Павлу і Варнаві творити дивовижні знамення й чудеса. Тож люди в місті розділилися: одні підтримували юдеїв, інші — апостолів. Деякі погани та юдеї на чолі зі своїми вождями, намагалися побити Павла і Варнаву камінням. У Лістрі мешкав один каліка, кривий від народження, який ніколи не ходив.: Він уважно слухав, як говорив Павло. Павло пильно подивився на каліку і, відчувши, що той мав віру зцілитися, голосно промовив: «Підведися й стань на ноги!» І тієї ж миті каліка скочив на ноги й почав ходити. Коли люди в натовпі побачили, що зробив Павло, вони почали голосно вигукувати лікаонською мовою: «Боги стали подібні до людей і зійшли до нас!» Варнаву вони називали Зевсом, а Павла — Гермесом, оскільки здебільшого він говорив. Жрець, який служив у храмі Зевса, що був розташований відразу за містом, привів биків, та приніс вінки до міської брами. Він, а також і весь натовп, збиралися принести пожертву Варнаві та Павлу. Почувши про це, апостоли Павло та Варнава у гніві роздерли на собі одяг. Вони кинулися у натовп, вигукуючи: «Люди! Нащо ви таке робите? Ми такі ж люди, як і ви! Ми прийшли, щоб розповісти вам Благовість, і відвернути вас від цих негідних справ до живого Бога. Бога, Який створив небо і землю, і море, і все, що є на небі, на землі та в морі. В минулі часи Він дав волю кожному народові йти своїм власним шляхом, але Він ніколи не залишав вас без свідчень про Себе. Він творив добро для вас: проливаючи на вас дощ із небес, і даючи збіжжя в належну пору, даруючи вам хліб щоденний і сповнюючи радістю ваші серця». Навіть промовляючи таке, Павлові й Варнаві було важко втримати людей, які прагнули принести їм пожертви. Згодом прийшли деякі юдеї з Антиохії та Іконії, й переконали натовп піти проти Павла. Тоді люди закидали Павла камінням, а потім витягли його за межі міста і кинули, вважаючи, що він мертвий. Але коли над ним зійшлися учні, Павло підвівся й повернувся до міста, а наступного дня разом з Варнавою вирушив до Дервії. Павло і Варнава призначали старійшин у кожній церкві. Молитвою і постом вони ввіряли старійшин Господу, в Якого ті повірили. Пройшовши через Пісідію, Павло й Варнава прийшли до Памфилії. А коли розповіли про Послання Господа в Пергії, то вирушили до Атталії. А звідти відпливли до Антиохії, де їм було Божою милістю доручено справу, яку вони виконали. Прибувши до Антиохії, вони зібрали всіх віруючих й розповіли їм про все, що Бог зробив через них. Павло й Варнава також повідомили, що Бог відчинив браму віри для поган. І вони довго лишалися там з іншими віруючими. Через деякий час прийшли якісь люди до Антиохії з Юдеї і почали навчати братів: «Якщо ви не обрізані за звичаєм Мойсеєвим, то не можете бути врятовані». Павло й Варнава не погодилися з цим, і між ними зав’язалася гостра суперечка. Павло й Варнава і ще дехто були обрані йти до апостолів та старійшин у Єрусалим, і там обговорити це питання. Церква вирядила їх в дорогу, і вони рушили через Фінікію та Самарію. По дорозі вони розповідали людям, як поганам потрібно було прийти до істинного Бога. Ці розповіді скрізь викликали радість поміж братів. Коли вони прибули до Єрусалиму, їх радо зустріли церква, апостоли й старійшини, а вони розповіли про все, що Бог зробив разом із ними. Дехто з віруючих, ті, хто належали до фарисеїв, встали й мовили: «Погани мусять бути обрізані, вони зобов’язані виконувати Закон Мойсеїв!» Тоді апостоли й старійшини зібралися разом, щоб вирішити це питання. Після довгих обговорень Петро встав і сказав: «Браття, ви знаєте, що в найперші дні Бог обрав серед вас мене. Він зробив так, щоб саме з моїх уст погани почули Благовість і повірили. Бог, Якому відкриті серця, засвідчив їм Свою прихильність, давши їм Дух Святий, як раніше нам. Бог не зробив ніякої різниці між ними й нами, Він очистив серця їхні вірою. А раз так, то нащо ж ви Бога випробовуєте? Навіщо намагаєтеся на шиї цих учнів накинути ярмо, якого ні самі ми, ані наші предки не були спроможні нести? Але милістю Господа Ісуса вони вірять, щоб бути спасенними так само, як ми». Запала мовчанка. Вони уважно слухали розповідь Варнави й Павла про всі ті знамення й чудеса, які Бог чинив через них перед поганами. Коли вони скінчили розповідати, встав Яків і сказав: «Браття, послухайте мене. Симон розповів нам, як Бог уперше виявив Своє любов до поган, коли прийняв їх до Себе, щоб стали вони Його людьми. Слова пророків узгоджуються з цим. Адже написано: „Я повернусь після того і відбудую занепалий дім Давидів. Я підніму його з руїн і наново поставлю, щоб і решта людства, які будуть покликані іменем Моїм, могли шукати Господа. Отак мовить Господь, Який зробив все це. І це було відоме в віках”. Через те, я вважаю, ми не повинні відштовхувати поган, які приходять до Бога. Натомість ми повинні написати їм і застерегти їх від вживання їжі, споганеної бовванами, від перелюбу, від м’яса удушених тварин та крові. Вони не повинні цього робити, бо в кожному місті з давніх-давен є ті, хто проповідують Закон Мойсея, та читають його щосуботи у синагогах». Тоді апостоли та старійшини разом з усією церквою вирішили обрати з-поміж себе тих, кого вони пошлють до Антиохії разом з Павлом та Варнавою. Вони обрали Юду, якого ще звали Варсавою, та Силу — чоловіків, котрих поважали брати. Через них передали такого листа: «Апостоли й старійшини, ваші брати шлють вітання братам з поган в Антиохії, Сирії та Кілікії. Любі Брати, Ми чули, що дехто звертається до вас від нашого імені й своїми словами турбує і бентежить вас, але все те робилося без наших вказівок. Усі ми згодилися й вирішили обрати з-поміж себе людей і послати їх до вас разом з нашими любими друзями Варнавою та Павлом. Вони віддали своє життям в ім’я Господа нашого Ісуса Христа. Тож ми посилаємо Юду й Силу, і вони на словах перекажуть вам те саме. Для Святого Духа й для нас добре не обтяжувати вас нічим більшим, ніж ці необхідні речі: Не вживайте того, що було принесене в пожертву бовванам, від вживання крові, м’яса задушених тварин та від розпусти. Якщо ви вбережете себе від таких вчинків, то робитиме добре. Бувайте здорові». Коли посланці Варнава, Павло, Юда й Сила прибули до Антиохії, вони зібрали віруючих і вручили їм листа. Ті прочитали й дуже зраділи такій підтримці. Юда й Сила, які самі були пророками, багато говорили з братами, підтримуючи й зміцнюючи їхню віру. Вони пробули там деякий час, а потім браття відпустили Юду й Силу з миром, і вони повернулися до тих, хто послав їх. [Однак Сила вирішив залишитися там]. Але Павло й Варнава залишилися в Антиохії. Разом з багатьма іншими вони навчали народ Слова Божого й Благовісті Господній. За кілька днів по тому, Павло сказав Варнаві: «Давай повернемося до братів наших у всіх тих містах, де ми проповідували Слово Господа, й подивимося, як їм живеться». Варнава хотів узяти з собою Іоана, якого ще називали Марком, але Павло не вважав, що буде краще взяти з собою того, хто кинув їх у Памфилії і не пішов з ними на працю. Між Павлом та Варнавою виникла незгода, і як наслідок, вони вирушили кожен своїм шляхом. Варнава взяв Марка й поплив з ним до Кіпру. Павло також відвідав Дервію та Лістру, де знаходився послідовник на ім’я Тимофій. Мати його була віруючою юдейкою, а батько греком. Про Тимофія добре говорили браття в Лістрі та Іконії. Павло хотів, щоб Тимофій пішов із ним, тому він зробив обрізання Тимофієві. Це було зроблено заради юдеїв, які мешкали у тієї місцевості, оскільки ті знали, що Тимофіїв батько був греком. Проходячи через інші міста, вони передавали віруючим для послуху настанови, прийняті апостолами й старійшинами в Єрусалимі. Тож церкви міцнішали в вірі, й число віруючих зростало з кожним днем. Павло та його супутники пройшли землю Фриґійську та Ґалатську, але Дух Святий не дозволяв їм проповідувати Слово в Малій Азії. Дійшовши до кордону Мізії, вони збиралися йти до Віфінії, але Дух Ісуса не пустив їх. Тоді, проминувши Мізію, вони прибули до Троади. Вночі Павлові було видіння, в якому якийсь чоловік із Македонії постав перед ним, благаючи: «Прийди до Македонії й допоможи нам». Після цього видіння, ми одразу ж зібралися йти до тієї землі, вирішивши, що то Бог покликав нас проповідувати македонцям Благовість. Ми відпливли з Троади й попрямували до Самотракії, а наступного дня пристали до Неаполя. Звідти ми пішли до міста Филипи, що було римською колонією та головним містом тієї частини Македонії, і провели там кілька днів. В суботу ми вирушили за міську браму, до річки, сподіваючись, що знайдемо там місце для молитви. Ми сіли й почали розмовляти з жінками, які зібралися там. Серед них була жінка на ймення Лідія. Вона була купчихою, та торгувала багряними тканинами в місті Тіатирі. Вона поклонялася істинному Богу. Лідія слухала нас, і Господь відкрив її серце назустріч тому, що казав Павло. Коли вона та її домашні охрестилися, вона почала благати нас: «Якщо ви вважаєте, що я справді вірую в Господа, то зупиніться в моєму домі». Вона вмовила нас піти до неї. Так сталося, що коли ми йшли до місця молитви, нам зустрілася дівчина-рабиня. Вона була одержима духом, який давав їй силу передбачати майбутнє. Роблячи це, вона приносила величезний прибуток своїм господарям. Дівчина ходила за Павлом і всіма нами, вигукуючи: «Це слуги Всевишнього Бога! Вони провіщають вам шлях до спасіння!» Так тривало багато днів, і Павла це почало турбувати. Тож він обернувся й промовив до духа: «Наказую тобі іменем Ісуса Христа, вийди з неї!» І він негайно вийшов з дівчини. Коли її господарі побачили, що їхнім сподіванням на прибуток прийшов кінець, вони схопили Павла та Силу й потягли їх на базарну площу, а там передали владі. Коли вони привели Павла та Силу до міської влади, то сказали: «Ці люди — юдеї, вони каламутять усе місто! Вони проголошують звичаї, які для нас, римлян, є протизаконним прийняти або дотримуватися». Весь натовп піднявся проти Павла й Сили. Володарі міста зірвали з апостолів одяг і наказали їх побити. Тяжко побитих, їх кинули до в’язниці й наказали вартовому пильно стерегти їх. Діставши такий наказ, він посадив апостолів у внутрішню камеру, а ноги їхні забив у колодки. Близько опівночі Павло й Сила молилися й співали гімни Богу, а інші в’язні слухали їх. Зненацька стався сильний землетрус, аж захитався фундамент в’язниці. Всі двері раптом розчинилися, а кайдани з усіх в’язнів попадали. Вартовий прокинувся й, побачивши відчинені двері в’язниці, вихопив меча. Він хотів вбити себе, вважаючи, що в’язні втекли, та Павло голосно гукнув: «Не губи себе! Ми всі тут». Тоді вартовий наказав принести світло й кинувся всередину. Затремтівши зі страху, він упав на коліна перед Павлом та Силою. А потім вивів їх і сказав: «Добродії, що мені робити, щоб здобути спасіння?» Вони відповіли: «Вір у Господа Ісуса, і ти будеш спасенний — ти й твої домашні». І апостоли розповіли Слово Господнє йому й усім іншим, хто був у тому домі. Тієї нічної години вартовий узяв їх, обмив їхні рани, й тут же його самого і його родину охрестили. Він привів Павла й Силу до своєї оселі і дав їм поїсти. Він, і вся його родина раділи, бо повірили у Бога. Коли настав ранок, володарі міста послали воїнів, сказавши: «Звільніть тих людей». Тоді вартовий передав ці слова Павлові: «Володарі міста сказали звільнити вас. Отже, виходьте зараз і йдіть з миром». Але Павло відповів воїнам: «Вони прилюдно били нас без суду, хоч ми римські громадяни, потім кинули нас до в’язниці. А тепер вони хочуть випустити нас таємно? Не буде цього! Вони повинні самі прийти й вивести нас із в’язниці». Варта передала ці слова володарям міста. Почувши, що Павло і Сила — римляни, ті перелякалися. Вони прийшли й вибачилися перед Павлом і Силою, а потім вивели їх із в’язниці й попросили залишити їхнє місто. Вийшовши з в’язниці, Павло й Сила попрямували до дому Лідії. Побачивши там братів, Павло і Сила підбадьорили їх, а потім пішли звідти. Пройшовши через Амфіполь та Аполонію, Павло та Сила прибули до Солуні, де була юдейська синагога. Павло, за своїм звичаєм, пішов туди й протягом трьох субот обговорював з юдеями Святе Писання. Він їм пояснював і доводив, що Христу належало прийняти страждання і що Він мусив воскреснути з мертвих. Павло казав: «А цей Ісус, про Якого я вам розповідаю — то й є Христос». Декого з тих людей вони переконали, й ті приєдналися до Павла та Сили. Багато віруючих греків, і ще чимало знатних жінок долучилося до громади віруючих. Але юдеї, які не повірили в Благовість, сповнені заздрощів, знайшли якихось розбишак з базарної площі, зібрали юрмисько й заходилися підбурювати ціле місто. Вони прийшли до Ясонової оселі, сподіваючись знайти там Павла й Силу, щоб вивести їх до людей. А не знайшовши, потягли Ясона та ще декого з віруючих до міських урядовців. Вони вигукували: «Ці люди, які підбурюють весь світ, зараз прийшли сюди! Ясон прийняв їх у своєму домі. Всі вони чинять супроти цезаревих указів, стверджуючи, що існує інший Цар, Якого вони називають Ісусом». Натовп і міські урядовці були збентежені цими словами. Вони взяли з Ясона та інших заставу й відпустили їх. Тієї ж ночі браття вислали Павла та Силу до Верії. Прибувши туди, Павло та Сила прийшли до юдейської синагоги. Люди в Верії були більш сприйнятливими до Божого вчення, ніж ті у Солуні. Вони сприйняли Послання з великим запалом й щодня вивчали Святе Писання, щоб переконатися, чи правда все те, про що їм казав Павло. Зрештою, багато юдеїв повірило в Господа, а серед них чимало знатних греків: чоловіків і жінок. Коли солунські юдеї довідалися, що Павло проповідує Слово Боже й у Верії, вони також прийшли туди й почали намовляти й підбурювати народ. Тоді браття негайно відправили Павла на узбережжя, а Сила й Тимофій лишились у Верії. Ті, хто супроводжували Павла, привели його до Афін. Перш ніж вони повернулися до Солуні, Павло наказав їм переказати Силі та Тимофію, щоб, як тільки випаде нагода, вони негайно приєдналися до нього. Поки Павло чекав в Афінах Силу й Тимофія, дух його страждав, коли він бачив, що в місті повно бовванів. Щодня він розмовляв у синагозі з юдеями й богобійними греками, а також із тими, кого зустрічав на базарній площі. Деякі філософи, епікурейці та стоїки почали сперечатися з Павлом. Одні з них питали: «Що цей базікало хоче сказати?» Інші казали: «Здається, він проповідує про іноземних богів». Вони казали так, бо Павло проповідував Добру Звістку про Ісуса та воскресіння. Вони запитали Павла: «Чи можна нам узнати, що це за таке нове вчення, про яке ти говориш? Ми чуємо від тебе якісь дивні речі, то хотіли б зрозуміти, що вони означають». (Всі афіняни та іноземці, які жили там, марнували час, переповідаючи щось нове і нечуване). Тоді Павло став перед Ареопагом і сказав: «Мужі афінські, як я бачу, ви люди дуже релігійні. Бо коли я ходив і дивився на речі, яким ви поклоняєтеся, то помітив вівтар, на якому було написано: Невідомому Богові. Отже, ви поклоняєтеся Тому, Кого не знаєте. Це і є Той Бог, Якого я проповідую. Бог, Який створив світ і все, що в ньому є (оскільки Він Господь небес і землі), не живе в рукотворних храмах. Йому не служать людські руки, так ніби Він у чомусь має потребу. Це Він дає кожному з нас життя й дихання і все інше. З одного чоловіка Він створив усі народи, щоб вони заселили цілу землю. Він установив для всіх них терміни і кордони проживання. Він зробив так, щоб вони прагнули Бога, і щоб, можливо, шукаючи, знайшли Його. Адже Він — поруч із кожним. „Ми в Ньому живемо, ми в Ньому рухаємося, ми в Ньому існуємо, — каже дехто із ваших поетів, — бо ми Його діти”. Тож якщо ми Божі діти, ми не повинні вважати, що Він подібний до чогось, що може бути сформоване вмінням або уявою людською. Його не можна створити з золота, срібла або каменя. У минулому ми не знали Бога, і Він не зважав на те незнання, але зараз Господь вимагає, щоб усі люди повсюди покаялися і прийшли до Нього. Бо Він призначив День, коли судитиме світ судом Чоловіка, Якого Він обрав. Бог довів це кожному, воскресивши Того Чоловіка з мертвих». Почувши про воскресіння з мертвих, дехто з присутніх засміявся. Але інші промовили: «Ми б хотіли, щоб ти про все це розповів знову». По цих словах Павло пішов звідти. Деякі з людей приєдналися до нього і повірили. Серед них був Дионісій, член Ареопагу, жінка на ймення Дамара і ще дехто з ними. Після цього Павло залишив Афіни й вирушив до Коринта. Там він зустрів юдея на ймення Акила, родом з Понту, який щойно прибув з Італії зі своєю дружиною Прискиллою. Вони залишили Італію через те, що Клавдій наказав виселити з Рима всіх юдеїв. Павло пішов побачитися з ними. А оскільки Павло мав те ж ремесло, що й вони, а саме виготовлення наметів, то лишився у їхній оселі й працював разом з ними. Щосуботи Павло ходив у синагогу й намагався переконати як юдеїв, так і греків повірити в Ісуса. Коли з Македонії прийшли Сила й Тимофій, Павло весь свій час присвятив проповідям, засвідчуючи юдеям, що Ісус і є Христос. Але ображаючи, вони почали заперечувати йому. Тоді Павло обтрусив одяг свій на свідчення зневаги до них, і сказав: «Якщо ви не отримаєте спасіння, то це буде саме вашою провиною. А моє сумління чисте, і тепер я піду до поган». Павло залишив синагогу й подався до оселі чоловіка, на ймення, Тит Юст, який поклонявся істинному Богу. Будинок його стояв поруч із синагогою. Крисп, старший синагоги, разом з усіма своїми домашніми, повірив у Господа Ісуса. Та й багато інших коринтян, які слухали Павла, повірили і охрестилися. Однієї ночі Господь сказав Павлу вві сні: «Не бійся нічого, говори, не мовчи. Я з тобою і ніхто не заподіє тобі ніякого лиха, бо багато Моїх людей мешкають в цьому місті». Тож Павло лишився в Коринті на півтора роки й навчав людей Слова Божого. Коли Ґалліон був губернатором Ахаї, деякі юдеї, об’єднавшись, схопили Павла й привели його до суду. Вони сказали: «Цей чоловік переконує людей поклонятися Богу так, як це суперечить Закону!» І коли Павло вже готовий був відповісти на звинувачення, Ґалліон сказав юдеям: «Якби в цьому була якась кривда або серйозний злочин, тоді було б виправдано, аби я почав вас, юдеїв, слухати. Та оскільки тут весь клопіт навколо слів та імен, тобто навколо вашого власного Закону, то й розбирайтеся самі. Я відмовляюся бути суддею в цій справі». І він виставив їх із суду. Тоді всі вони схопили Состена, старшого синагоги, й били його перед будинком суду, а Ґалліон не звертав на це ніякої уваги. Павло зостався там іще багато днів, а потім залишив братів і відплив до Сирії. Разом з ним вирушили Прискилла та Акила. В Кенхреях Павло обстриг собі волосся, оскільки дав обітницю Господу. Прибувши до Ефесу, Павло залишив Прискиллу з Акилою, а сам пішов до синагоги й розмовляв там з юдеями. Вони просили Павла провести з ними довший час, але він не погодився. Але, йдучи звідти, він сказав: «Якщо на те Божа воля, я повернуся до вас», — і відплив з Ефеса. Прибувши до Кесарії, Павло вирушив до Єрусалиму, щоб привітати церкву, а звідти подався до Антиохії. Пробувши там деякий час, він пішов далі, мандруючи з місця на місце землями Ґалатії та Фриґії. І скрізь він зміцнював віру послідовників Ісусових. Один юдей, на ймення Аполлос, родом з Александрії, прийшов до Ефеса. Він був дуже освіченим чоловіком і добре знав Святе Писання. Аполлос був навчений про шляхи Господні, й палко говорив, проповідуючи докладно про Ісуса, хоч знав тільки про Іоанове хрещення. Він почав сміливо говорити в синагозі. Почувши його, Прискилла та Акила відвели його до своєї оселі і докладніше розповіли про Божий шлях. А коли він забажав піти до Ахаї, брати спорядили його, й написали листа до тамтешніх віруючих, щоб ті прийняли його. Прибувши туди, він багато допоміг усім, хто з милістю Божою повірив у Господа. Аполлос переконливо перемагав юдеїв у прилюдних суперечках і, спираючись на Святе Писання, доводив, що Ісус і є Христос. Сталося так, що поки Аполлос перебував у Коринті, Павло йшов до Ефеса, відвідуючи на своєму шляху різні міста. Зустрівши там деяких послідовників Ісусових, він запитав їх: «Чи одержали ви Дух Святий, коли ви повірили?» Вони відповіли: «Ми навіть не чули про Духа Святого». Тоді Павло запитав: «То яке ж хрещення ви мали?» Вони й кажуть: «Іоанове хрещення». Павло тоді мовив: «Іоанове хрещення ґрунтується на покаянні. Він закликав людей повірити в того, Хто прийде за ним, тобто в Ісуса». Почувши це, вони охрестилися в ім’я Господа Ісуса. І коли Павло поклав на них руки, Дух Святий зійшов на них, і вони почали говорити різними мовами й пророкувати. Всього їх було з дванадцятеро. Павло ходив до синагоги й протягом трьох місяців сміливо говорив про Царство Боже, сперечаючись і переконуючи юдеїв. Але дехто з них були впертими і відмовилися повірити. Вони паплюжили «Дорогу Господню» перед людьми. Тоді Павло залишив їх, узявши з собою учнів Ісусових, і щодня вів бесіди в школі такого собі Тиранна. Це тривало два роки. То ж усі, хто жили в Азії, як юдеї, так і погани, почули Слово Господнє. Руками Павла Бог творив надзвичайні чудеса. Навіть коли носовички та фартухи, до яких Павло лише доторкувався, відносили до недужих, ті зцілювалися від хвороб, і нечисті духи виходили з них. Дехто з юдеїв, які мандрували й виганяли нечистих, намагалися використовувати ім’я Господа Ісуса, щоб виганяти нечистих духів. Вони казали: «Заклинаю тебе ім’ям Ісуса, Якого проповідує Павло, вийди з цієї людини». Робили таке і сім синів юдейського первосвященика Скеви. Але нечистий дух сказав їм: «Я знаю Ісуса, і я знаю Павла. А ви хто такі?» Тоді чоловік, у котрому сидів злий дух, кинувся на них. Він був дужчий і подолав їх усіх, тож мусили вони тікати з хати голі та побиті. Це стало відомо всім юдеям та грекам, які жили в Ефесі, і охопив їх жах. Вони ще більше почали шанувати ім’я Господа Ісуса. Багато з тих, хто повірив, приходили покаятися й відверто визнавали свої гріховні вчинки. Деякі з тих, хто займався чаклунством, позбирали свої книжки й спалили їх на очах у громади. Коли ж підрахували вартість тих книжок, то виявилося, що вони коштують близько п’ятдесяти тисяч срібних монет. Так слово Господнє поширювалося й ставало дедалі могутнішим, і завдяки йому число віруючих постійно зростало. Після того, як усе це сталося, Павло вирішив пройти Македонією та Ахаєю і дійти до Єрусалиму. Він сказав: «Після того, як побуваю в Єрусалимі, потрібно мені ще й Рим відвідати». Отож відіслав він двох із своїх помічників, Тимофія та Ераста, в Македонію, а сам іще лишився в Азії. Приблизно тоді ж почалися заворушення в Ефесі проти «Дороги Господньої». Ось як це трапилося. У цьому місті мешкав один чоловік на ім’я Димитрій, майстер, який робив срібні зображення храму Артеміди. Це давало чималий заробіток ремісникам. Він зібрав їх разом з іншими майстрами подібних ремесел і сказав: «Люди, ви ж знаєте, що ми маємо добрий прибуток з цієї роботи. Але разом з тим ви бачите й чуєте, що цей Павло переконав і привернув багатьох людей до своєї віри. І то не лише в Ефесі, а майже по всій Малій Азії. Він стверджує, що боги, зроблені руками людськими, не є справжніми богами. Та загроза не тільки в тому, що ремесло наше набуває поганої слави, а справа в тому, що храм славетної богині Артеміди втратить свою важливість. І ще є одна небезпека: богиню, якій поклоняються вся Мала Азія і весь світ, буде позбавлено її величі». Почувши це, вони страшенно розлютилися й загукали: «Велика Артеміда Ефеська!» У місті почалися заворушення. Всі ті люди кинулися до амфітеатру, схопивши Ґая та Аристарха — македонців, які мандрували разом з Павлом. Павло хотів вийти до натовпу, та учні його не пустили. Дехто з можновладців Малої Азії, Павлових друзів, також послали йому попередження й благали не йти до амфітеатру. Тепер вже одні горлали одне, інші — інше, а вся громада геть збурилася. Більшість уже не могла збагнути, навіщо всі вони тут зібралися. Деякі юдеї з натовпу навчили Олександра, що сказати і виштовхнули його наперед. Він дав знак рукою і намагався щось пояснити людям. Та коли натовп зрозумів, що він юдей, то всі закричали в один голос: «Велика Артеміда Ефеська!» — і не вгамовувалися десь зо дві години. Міський писар заспокоїв натовп словами: «Люди Ефеса! Немає в світі жодної людини, яка б не знала, що місто Ефес дбає про храм великої Артеміди й священний камінь, котрий впав з небес. І оскільки ніхто не може цьому заперечити, то слід вам заспокоїтися й не поводитися необачно. Бо ви привели сюди цих людей, хоч вони ні храмів не грабували, ані богиню нашу не паплюжили. Якщо у Димитрія та ремісників є проти когось звинувачення, то на це є суди й судді. Там нехай і звинувачують одне одного. Якщо ви маєте ще якісь нерозібрані справи, вам слід робити це на звичайному міському зібранні. Я так кажу, бо ми знаходимося під загрозою звинувачень у заколоті, що стався сьогодні. І немає такої причини, яку ми можемо висунути, щоб виправдати цей заколот». Скінчивши промову, він розпустив громаду. Коли припинилися заворушення, Павло покликав учнів Ісусових і, звернувшись до них із втішним словом, попрощався з ними, й подався до Македонії. Мандруючи тими краями, він знаходив багато слів, які підбадьорювали людей. Потім Павло дістався до Греції, де пробув три місяці. А як зібрався відплисти до Сирії, юдеї змовилися проти нього, і тому він вирішив повертатися до Сирії через Македонію. Супроводжували Павла Сопатер, син Пирра з Верії, Аристарх та Секунд із Солуні, Ґай з Дервії, Тимофій та Тихик і Трохим з Малої Азії. Вони вийшли раніше й чекали нас у Троаді. Ми ж відпливли з Филипії після свята Опрісноків і через п’ять днів приєдналися до них у Троаді, де й пробули сім днів. У неділю, коли учні зібралися всі разом для вечері Господньої, Павло розмовляв з ними. Маючи намір відбути наступного дня, він говорив до півночі. У верхній кімнаті, де ми зібралися, горіло багато світильників. Поки Павло говорив, молодик, на ім’я Евтих, який сидів на підвіконні, став потихеньку засинати. Нарешті, сон зовсім здолав його і він упав з третього поверху. Коли люди підняли його, він був мертвий. Павло, зійшовши униз, припав до юнака, обняв його й промовив: «Не хвилюйтеся, він іще живий». Потім Павло піднявся нагору, переломив хліб і поїв. І він довго говорив, аж до світанку, а потім пішов. А юнака живого повели додому, і всі були дуже втішені. Ми ж вирушили далі й попливли до Асси, де збиралися зустріти Павла. Це він сам так усе спланував, бо мав намір йти до того міста пішки. Коли він зустрів нас в Ассі, ми взяли його на корабель і попливли до Мітилена. Звідти ми вийшли наступного дня й пристали до берега неподалік від Хіоса. Наступного дня перетнули затоку й пристали до Самоса, а ще через день дісталися до Мілета. Павло вирішив не заходити в Ефес, щоб не витрачати час в Малій Азії. Він дуже поспішав, аби дістатися в Єрусалим до дня П’ятидесятниці. З Мілета він послав гінця до Ефеса, щоб той запросив старійшин церкви. Коли вони прибули, Павло сказав їм: «Ви знаєте, як я жив увесь цей час, коли був із вами, з першого дня, як прибув до Малої Азії. Я покірно і з сльозами служив Господу, незважаючи на всі випробування, що випали на мою долю через змови юдеїв. Ви знаєте, що я завжди проголошував усе те, що було б корисне для вас. Я навчав вас Благовісті про Христа без вагань, привселюдно, а також ідучи з дому в дім. Юдеям, як і грекам, свідчив я про покаяння та навернення до Бога, про віру в Господа нашого Ісуса Христа. І тепер, за велінням Святого Духа, йду я в Єрусалим, не знаючи, що там зі мною станеться. Знаю тільки, що в кожному місті Дух Святий застерігає мене про те, що ув’язнення й випробування чекають на мене в Єрусалимі. Я не вважаю життя своє цінним для себе. Найважливіше — закінчити справу та служіння, яке дав мені Господь Ісус — розповідати людям Благовість про Божу милість. І тепер я знаю, що ніхто з вас, з ким я ходив, проповідуючи про Царство Боже, більше ніколи не побачить мене. Пильнуйте себе і всіх тих, кого Господь ввірив вам. Дух Святий обрав вас, аби ви стали пастирями церкви Божої, яку Він викупив кров’ю Свого власного Сина. Знаю я, що після того, як я піду, деякі люди, немов люті вовки з’являться поміж вас. І не помилують вони стада. Навіть серед вас заведуться такі люди, які перекрутять правду, щоб потягнулися за ними учні. Тож будьте обережні! Пам’ятайте, як я невпинно закликав зі сльозами кожного з вас день і ніч, протягом трьох років, триматися істинного життя. А тепер доручаю вас Богу і Слову Його милості. Слово Господнє може укріпити вас і дати вам спадщину милості Божій серед усіх людей святих. Ніколи я не зазіхав на чиєсь срібло, золото або гарне вбрання. Ви самі знаєте, що мої руки служили потребам моїм і тих людей, які були зі мною. Кожним своїм вчинком я показував, що тяжкою працею ми мусимо допомагати немічним. Необхідно пам’ятати слова Господа Ісуса, які Він сказав: „Справжнє щастя в тому, щоб віддавати, а не в тому, щоб брати”». Як промовив це Павло, всі стали на коліна молитися. Віруючі дуже тужили й ридали, кидалися Павлові на шию, обіймали й цілували його. Найбільше всіх засмутили його слова про те, що вони більше його не побачать. Потім вони провели Павла до корабля. Попрощавшись із старійшинами, ми попливли прямим курсом на острів Кос, наступного дня на Родос, а звідти вирушили у Патару. Там ми зійшли на борт корабля, який прямував до Фінікії. Ми залишили по лівому борту Кіпр і попливли до Сирії. Ми пристали в Тирі, тому що там нам треба було розвантажити корабель. У тому місті ми знайшли Ісусових учнів і залишалися з ними протягом семи діб. Вони застерігали Павла, щоб той не ходив до Єрусалиму, бо Дух Святий попередив їх. Як час наш там вийшов, вирушили ми далі. Всі віруючі з жінками своїми й дітьми пішли проводжати нас аж за місто. І там на березі стали ми на коліна й молилися. З усіма попрощавшись, ми сіли на корабель, а вони розійшлися по домівках. З Тира ми продовжили нашу подорож і пристали до берега у Птолемаїді. Привітавши братів, ми пробули з ними цілий день. Наступного дня, вирушивши в путь, дісталися ми до Кесарії. Коли ми прийшли до оселі проповідника Благовісті Пилипа, одного з сімох обраних на особливу службу, то в нього й зупинилися. В нього були чотири незаміжні дочки, які мали дар пророкування. Через кілька днів прийшов туди пророк на ім’я Аґав із Юдеї. Підійшовши до нас, він узяв пасок Павла, зв’язав собі руки й ноги і сказав: «Ось що каже Святий Дух: „Отак юдеї у Єрусалимі зв’яжуть чоловіка, якому належить цей пасок. Вони видадуть його поганам”». Почувши це, і ми, і всі люди, які зібралися, почали благати Павла не йти до Єрусалиму. На те Павло відповів: «Що ви робите, навіщо плачете, надриваючи моє серце? Я ж готовий не тільки бути зв’язаним, а й життя віддати в Єрусалимі за Господа Ісуса!» Переконати його було неможливо, то ми й перестали вмовляти, сказавши: «Нехай буде воля Господня». Згодом ми зібралися й подалися до Єрусалиму. Дехто з Ісусових учнів із Кесарії пішли з нами й привели нас до Мнасона, в якого ми мали зупинитися. Це був чоловік з Кіпру, один з перших послідовників Христа. Коли прибули ми до Єрусалиму, брати і сестри радо привітали нас. Наступного дня Павло і всі ми пішли до Якова, де зібралися всі старійшини. Він привітав їх і докладно розповів про те, що зробив Бог через його служіння серед поган. Почувши Павлову розповідь, старійшини хвалили Бога й сказали Павлові: «Брате, ти бачиш, як багато тисяч юдеїв повірило в Ісуса, і всі вони старанно дотримуються Закону Мойсея. Їм розповідали, що ти вчиш усіх юдеїв, які живуть серед поган, не слідувати Мойсеєвому вченню, що навчаєш не робити обрізання дітям і не дотримуватися звичаїв народу нашого. Як же бути? Вони напевне дізнаються, що ти прийшов. Тож зроби так, як ми тобі радимо. Серед нас є чотири чоловіки, які дали обітницю Богу. Візьми та пройди з ними обряд очищення, заплати за них, щоб могли вони поголити голови. Тоді всі дізнаються, що неправдиві чутки про тебе, і що ти якраз дотримуєшся Закону Мойсея. А щодо віруючих поган, то ми надіслали їм листа з таким закликом: „Утримуйтеся від їжі, що була принесена в жертву бовванам, від крові та м’яса задушених тварин і від розпусти”». Тоді Павло взяв з собою тих чоловіків і наступного дня пройшов з ними обряд очищення. Потім він пішов у храм, щоб оголосити, коли скінчаться дні очищення і коли за кожного з них буде принесено пожертву. По закінченні тих семи днів, деякі юдеї з Малої Азії побачили його в храмі. Вони підбурили увесь натовп й схопили його, вигукуючи: «Народ ізраїльський, допоможи нам! Це той чоловік, який навчає всіх і повсюди виступає проти Закону Мойсея, нашого народу і храму Божого. А тепер він навіть привів у храм поган, і тим осквернив святе місце». Бо перед тим вони бачили Павла з Трохимом із Ефеса й подумали, що Павло привів його в храм. Усе місто збурилося, і звідусіль збігалися люди. Схопивши Павла, вони витягли його з храму й негайно зачинили браму. У той час, коли юдеї намагалися вбити Павла, до командира римської армії, розташованої в Єрусалимі, дійшла звістка про те, що все місто було охоплене заколотом. Він негайно взяв кілька воїнів та офіцерів і побіг туди. Побачивши командира і його солдатів, юдеї перестали бити Павла. Командир підійшов до Павла й заарештував його, наказавши воїнам зв’язати його двома ланцюгами. Потім він запитав Павла, хто він такий і що вчинив. З натовпу одні люди вигукували одне, інші — інше. І оскільки командир не міг з’ясувати через безладдя, що таки насправді трапилося, то наказав відвести Павла до фортеці. Коли Павло підійшов до сходів, воїни змушені були його нести, щоб захистити від розлюченого натовпу. Юрба йшла за ними, вигукуючи: «Смерть йому!» Коли вони майже завели його до фортеці, Павло звернувся до командира зі словами: «Чи можна вам щось сказати?» Командир промовив: «Ти говориш грецькою? Чи ти не той єгиптянин, який нещодавно вчинив заколот і вивів у пустелю чотири тисячі розбійників?» Павло відповів: «Я юдей із Тарса в Кілікії, громадянин славного міста. Прошу тебе, дай мені можливість поговорити з народом». І коли той дав дозвіл, Павло став на сходах і зробив знак рукою людям. Після того юрба заспокоїлась, і він звернувся до них єврейською мовою. Павло сказав: «Браття й батьки, вислухайте, що скажу я на свій захист». Коли юдеї почули, що Павло говорить до них єврейською мовою, то зовсім замовкли. Він продовжував: «Я юдей, народився в Тарсі, в Кілікії, виріс у цьому місті. Наставником моїм був Ґамалиїл, який навчив мене законів наших предків. Я віддано служив Богу, як і ви всі сьогодні. Я нещадно переслідував послідовників „Дороги Господньої”: арештовував жінок і чоловіків й кидав їх до в’язниці. Це можуть підтвердити первосвященики і всі члени ради старійшин. Саме від них я одержав листи до братів юдейських у Дамаску і пішов туди, щоб схопити Ісусових послідовників й привести їх як в’язнів до Єрусалиму для покарання. Але ось що сталося по дорозі до Дамаска, куди я прямував. Приблизно опівдні яскраве світло з небес раптом осяяло мене. Я впав на землю й почув голос, який звертався до мене: „Савле! Савле! Чому ти переслідуєш Мене?” Я запитав: „Хто ти, Господи?” Він відповів мені: „Я Ісус із Назарета, Якого ти переслідуєш”. Ті, хто були зі мною, бачили це сяйво, але не чули голосу, зверненого до мене. Я запитав: „Що мені робити, Господи?” І Господь відповів: „Підведися і йди в Дамаск, там тобі буде сповіщено, що Я призначив тобі робити”. Я був осліплений тим сяйвом, тож мої супутники за руку відвели мене в Дамаск. У тому місті мешкав відданий знавець Закону на ім’я Ананій, він мав добру славу поміж усіма юдеями, які жили там. Він прийшов до мене і сказав: „Брате Савле! Нехай зір повернеться до тебе!” І тієї ж миті я зміг побачити його. Ананія мовив далі: „Бог наших предків обрав тебе спізнати волю Його, побачити Праведного й почути Його голос. Бо ти перед усім народом маєш бути свідком того, що бачив і чув. Ну, а тепер чого ти чекаєш? Встань і прийми хрещення, змий гріхи свої, закликаючи ім’я Господа”. І сталося так, що коли я повернувся до Єрусалиму й молився у храмі, то було мені видіння. У ньому я побачив Ісуса, Який наказав мені: „Збирайся й негайно залиш Єрусалим, бо люди тут не приймуть твоє свідчення про Мене”. І я сказав: „Господи, ці люди знають, що ходив я по синагогах, арештовував і побивав тих, хто вірять у Тебе. І коли пролилася кров Твого свідка Степана, я стояв там й схвалював те вбивство, і навіть охороняв речі тих, хто розправлявся з ним”. Тоді Ісус сказав мені: „Іди. Я посилаю тебе в далеку дорогу до поган”». До цих слів юдеї слухали Павла, а потім загукали: «Смерть йому! Він не повинен жити!» Вони кричали, зриваючи з себе одяг і здіймаючи куряву. Через те командир наказав відвести Павла до фортеці й учинити йому допит з батогами. Він хотів з’ясувати, чого вони так кричали на Павла. Та коли вони зв’язали його, щоб бити батогами, Павло звернувся до сотника, який стояв поруч: «Хіба це по закону без суду бити батогами римського громадянина?» Почувши таке, сотник пішов до командира й сказав: «Що ж ти робиш? Цей чоловік — римський громадянин». Тоді командир підійшов до Павла й запитав: «Скажи, ти римський громадянин?» «Так», — відповів той. Командир зауважив: «Мені коштувало великих грошей придбати це громадянство». Тоді Павло промовив: «А я народився в ньому». Ті, хто збирались допитувати його, відразу відступили, а командир дуже злякався, збагнувши, що він зв’язав римського громадянина. Усе ж таки командир хотів з’ясувати достеменно, в чому ж юдеї звинувачують Павла. Тож наступного дня він звелів зібрати старійшин і весь Синедріон. Знявши з Павла ланцюги, він привів його до юдейського зібрання. Павло подивився на членів Синедріону і сказав: «Браття, досі я жив перед Богом із чистою совістю і завжди робив тільки те, що вважав праведним». Первосвященик Ананія звелів тим, хто стояв поруч із Павлом, ударити його по губах. Тоді Павло сказав йому: «Бог покарає тебе! Ти, неначе брудна стіна, яку побілили, аби приховати гидоту. Хіба не на те тебе тут посаджено, щоб ти судив мене за Законом Мойсея? А ти всупереч Закону наказуєш, щоб мене били». Ті, хто стояли поруч із Павлом, вигукнули: «Як ти наважився образити Божого первосвященика?» Та Павло відповів: «Браття, я не знав, що то є первосвященик. Адже сказано: „Не говори погано про правителя народу твого”». Коли Павло зрозумів, що частина присутніх — саддукеї, а ще частина — фарисеї, він вигукнув до членів Синедріону: «Браття, я сам із фарисеїв, син фарисея! А судять мене за те, що маю надію на воскресіння із мертвих». І коли він сказав це, то виникла незгода між фарисеями та саддукеями, і громада розділилася. (Саддукеї не визнають ні воскресіння, ні Ангелів, ні духів, а фарисеї в усе це вірять). Здійнявся страшенний галас, і деякі фарисейські книжники підвелися й гаряче почали сперечатися. Вони твердили: «Ми не бачимо, щоб чоловік цей зробив щось лихе. Може й справді дух чи Ангел говорив до нього». Суперечка ставала все запеклішою і згодом переросла в бійку. Тоді командир злякався, що Павла можуть роздерти на шматки, і наказав воїнам спуститися й відвести його до фортеці. Наступної ночі прийшов до Павла Господь і сказав: «Будь мужнім. Бо так, як свідчив ти про Мене в Єрусалимі, так само мусиш свідчити і в Римі». Наступного ранку, юдеї змовились і заприсягнулися, що не будуть ні їсти, ні пити, доки не вб’ють Павла. Тих, хто брав участь у змові було понад сорок чоловік. Вони пішли до головних священиків і старійшин й сказали: «Ми дали клятву нічого не їсти, доки не вб’ємо Павла. Отож ви й Синедріон пошліть запит до командира. Нехай знову приведуть Павла сюди, ніби для того, щоб іще раз розглянути справу більш детально, а ми підготуємось і вб’ємо його ще до того, як його сюди доставлять». Але син Павлової сестри, почувши про цю змову, пробрався до фортеці та й розказав про все Павлові. Павло покликав одного з офіцерів і сказав: «Відведи цього юнака до начальника, він має щось йому розповісти». Той узяв хлопця й, відвівши його до начальника, сказав: «Ув’язнений Павло покликав мене й попросив, щоб я привів цього юнака до тебе, бо він хоче тобі щось розповісти». Начальник узяв хлопця за руку і, відвівши убік, запитав: «Що ти хотів розповісти мені?» Тоді юнак сказав: «Юдеї змовилися, що проситимуть тебе привести завтра Павла до Синедріону, буцімто для того, щоб вони розглянули його справу уважніше. Але не дай їм себе переконати, бо більше сорока чоловік будуть чекати на нього в засідці. Вони поклялися не їсти й не пити, доки не вб’ють Павла. І тепер вони вже напоготові, тільки й чекають твоєї згоди». Начальник відпустив юнака, застерігши: «Гляди, нікому не кажи, що ти попередив мене про це». Потім він покликав двох своїх офіцерів і наказав: «О дев’ятій годині вечора ми вирушаємо до Кесарії. Приготуйте двісті воїнів, сімдесят вершників і двісті списоносців, а також коней для Павла, аби перепровадити його живим до правителя Фелікса». Він написав Феліксу такого листа: «Клавдій Лісій шле вітання вельмишановному правителю Феліксові. Юдеї схопили цього чоловіка і мало його не вбили, але дізнавшись, що він є римським громадянином, я з воїнами прийшов і врятував його. Оскільки я хотів дізнатися, з якої саме причини його звинувачують, то й відвів його до юдейського Синедріону. Я з’ясував, що їх звинувачення пов’язані зі спірними питаннями про їхній Закон. За цим чоловіком немає провини, яка б вимагала смерті або ув’язнення. Коли ж мене повідомили, що проти цього чоловіка готується змова, то я одразу ж направив його до тебе й наказав, щоб ті, хто його звинувачує, зробили це в твоїй присутності». І воїни виконали наказ. Вони взяли Павла і вночі привели його в Антипатриду. Наступного дня вершники залишилися із Павлом і супроводжували його до Кесарії, а решта повернулася до фортеці. Коли вершники прибули до Кесарії, вони віддали листа правителю Феліксу й передали йому Павла. Той прочитав листа й запитав Павла, з якої він провінції. І дізнавшись, що той із Кілікії, сказав: «Я вислухаю тебе в присутності тих, хто тебе звинувачує». Він наказав стерегти Павла в палаці Ірода. Через п’ять днів первосвященик Ананія прийшов до Кесарії з кількома старійшинами та правником на ім’я Тертул. Вони висунули свої звинувачення проти Павла в присутності правителя Фелікса. Та щоб не гаяти багато твого часу, прошу тебе, будь такий ласкавий і вислухай наше коротеньке звинувачення. Бо ми з’ясували, що цей чоловік — підбурювач. Він зчиняє заколот серед юдеїв у всьому світі й очолює секту Назарян. До того ж він намагався осквернити храм, але ми схопили його. [Тож ми хотіли судити його згідно з нашим Законом, але командир Лісій прийшов і силою відбив його у нас, наказавши його обвинувачам прийти до тебе]. Розпитай його сам і від нього дізнаєшся про все те, в чому ми його звинувачуємо». Юдеї підтримали звинувачення, підтвердивши, що все те правда. Коли правитель дав знак Павлові говорити, той промовив: «Знаючи, що ти, Феліксе, був суддею цього народу вже багато років, я з радістю буду захищатися. Як ти можеш перевірити, минуло не більше дванадцяти днів відтоді, як прийшов я до Єрусалиму на поклоніння. І ніхто не бачив, щоб я з кимось сперечався в храмі або підбурював народ у синагогах чи десь у місті. Вони не можуть довести тобі ті звинувачення, що зараз висувають проти мене. Але я справді визнаю перед тобою, що поклоняюся Богові батьків наших, згідно з „Дорогою Господньою”, який юдеї називають сектою. Я вірю в усе те, що говорить Закон Мойсея і що написано у книгах пророків. Саме як і ці люди, я сподіваюся на Бога, сподіваюся, що буде воскресіння як праведних так і неправедних. Тому й сам роблю все можливе, щоб мати чисте сумління перед Богом і людьми. Після багатьох років відсутності прийшов я, щоб принести моєму народові дарунки для бідних і пожертви в храмі. І поки я робив це, саме коли я здійснив обряд очищення, вони знайшли мене. Там не було ні натовпу, ані безчинств. Там було кілька юдеїв із Азії. Це саме вони мали б стати перед тобою і висловити свої звинувачення, якщо є в них щось проти мене. Або нехай присутні тут скажуть, що неправедного в тому, що сказав я, стоячи перед Синедріоном. Хіба що одне, стоячи перед ними, я вигукнув: „Ви зараз судите мене за віру в воскресіння з мертвих”». Тоді Фелікс, добре обізнаний з усім, що стосується «Дороги Господньої», відклав слухання справи, сказавши: «Коли прийде командир Лісій, я вирішу цю справу». Він наказав одному з офіцерів тримати Павла під вартою, але пішов на деякі послаблення й дозволив близьким Павла піклуватися про нього. Через декілька днів Фелікс прийшов зі своєю дружиною Друзиллою (вона була юдейкою). Він послав по Павла й слухав, як той говорив про віру в Ісуса Христа. Та коли Павло почав говорити про праведність, стриманість і прийдешній суд, Фелікс злякався й промовив: «Поки що йди. Я покличу тебе, коли зможу». Водночас він сподівався, що Павло дасть йому хабар, тож часто посилав по Павла й розмовляв з ним. А через два роки на місце Фелікса прийшов Порцій Фест. Оскільки він хотів догодити юдеям, то й залишив Павла у в’язниці. Отож Фест став правителем і через три дні прибув з Кесарії до Єрусалиму. Юдейські правителі і головні священики виклали свої звинувачення проти Павла перед Фестом. Вони благали правителя зробити милість і відправити Павла до Єрусалиму (самі ж вони змовилися вбити його по дорозі). Але Фест відповів, що Павла стережуть у Кесарії і що він сам невдовзі туди їде. «Хай хтось із ваших вождів піде зі мною, — сказав він, — і нехай висунуть звинувачення проти цього чоловіка, якщо за ним є якась вина». Пробувши там днів вісім-десять, Фест вирушив до Кесарії. Наступного ж дня посів він суддівське місце і звелів привести Павла. Коли Павла привели, його обступили юдеї, які прийшли з Єрусалиму. Вони висунули проти нього багато серйозних звинувачень, але довести їх не могли. Павло захищався, промовляючи: «Немає за мною ніякої провини ні проти Закону юдейського, ні проти храму, ні проти цезаря». Але Фест хотів догодити юдеям. Тому він запитав Павла: «Ти хочеш йти до Єрусалиму, щоб я судив тебе там?» На те Павло відповів: «Я зараз стою перед судом цезаря, де мене слід судити. Я нічого не скоїв юдеям, тобі й самому це добре відомо. Якщо ж я винен і зробив щось таке, що заслуговує смертної кари, то я не намагаюся уникнути її. Та оскільки немає правди у звинуваченнях цих людей, то ніхто не може їм мене видати. Я звертаюся до суду цезаревого». Фест, порадившись зі своїми помічниками, відповів: «Ти вимагав цезаревого суду, до цезаря й підеш». Через кілька днів цар Аґриппа і Вереніка прибули до Кесарії, щоб привітати Феста. Вони лишалися в Кесарії багато днів, і Фест розповів цареві про Павлову справу: «Є тут один чоловік, якого Фелікс залишив у тюрмі. Коли я був в Єрусалимі, юдейські первосвященики й старійшини свідчили проти нього й вимагали його засудження і смерті. Та я сказав їм, що це суперечить римським законам: видавати звинуваченого, доки він не зустрінеться віч-на-віч із тими, хто його звинувачує і не отримає можливості захистити себе від звинувачення. Отож коли ті юдеї прибули сюди для суду, я не зволікав. Наступного ж дня я сів на суддівське місце й наказав привести Павла до мене. Та коли вони стали свідчити проти нього, то не звинуватили його у жодному злочині на які я очікував. Натомість вони сперечалися з ним з питань їхньої власної релігії і про Якогось Ісуса, Який помер, хоча Павло стверджував, що Той живий. У мене виникли сумніви щодо того, як розслідувати все це. Через те я запитав Павла, чи не хоче він стати перед судом в Єрусалимі. Але Павло попросив, щоб його тримали до рішення імператора. Тож я наказав стерегти його доти, доки я зможу відправити його до цезаря в Рим». На це Аґриппа промовив до Феста: «Я хотів би сам послухати цього чоловіка». «Завтра ж ти його почуєш», — відповів Фест. Отож наступного дня Аґриппа і Вереніка з великою пишністю прибули в суд. Вони ввійшли до судової палати, в якій були воєначальники та знать міста. Фест віддав наказ привести Павла. Тоді Фест сказав: «Царю Аґриппо і всі присутні тут, ви бачите цього чоловіка, на кого скаржилася мені юдейська громада і в Єрусалимі, й тут. Всі вони наполягали на тому, що цей чоловік не повинен жити. Але я не знайшов за ним ніякої провини, вартої смертної кари. Він сам вимагав імператорського суду, тож я й вирішив послати його до імператора. Але я не маю нічого конкретного проти нього, про що міг би написати імператорові. Ось чому я ставлю його перед вами і особливо перед тобою, царю Аґриппо, щоб після нашого розслідування мені було що написати імператору. Бо здається мені нерозсудливим посилати в’язня і не вказувати на висунуті проти нього звинувачення». Аґриппа звернувся до Павла: «Можеш говорити за себе». Тоді Павло підняв руку й почав промову на свій захист: «Царю Аґриппо! Я вважаю, що мені пощастило стояти сьогодні перед тобою і захищатися проти всього того, в чому мене звинувачують юдеї. Адже ти обізнаний в усіх юдейських звичаях, знаєш усі спірні питання. Тому й прошу твого терпіння. Вислухай мене. Всі юдеї знають, що життя моє від самого початку пройшло серед мого народу, а потім і в Єрусалимі. Вони знають мене здавна і могли б засвідчити, якби захотіли, що жив я як фарисей — член найсуворішої секти нашої релігії. І тепер за надію на обітницю, дану Богом нашим предкам, я стою перед судом. Дванадцять племен нашого народу, сподіваючись на її здійснення, вдень і вночі сумлінно служать Богу. І саме за цю надію, о царю, мене й звинувачують юдеї! Чому ви вважаєте неймовірним, що Бог воскрешає мертвих? Я також вважав, що усіма силами мушу боротися проти Ісуса з Назарета. Спочатку, я робив це в Єрусалимі, та чимало Божих людей кинув я до в’язниці, коли мав владу від головних священиків. І коли тих людей убивали, на те була і моя згода. У всіх синагогах я часто карав їх, намагаючись змусити їх проклинати Ісуса. Моїй люті проти них не було меж, і навіть в інших містах я переслідував їх. Одна з таких подорожей була в Дамаск із повноваженнями й дорученням від головних священиків. По дорозі до Дамаска, десь опівдні, я побачив світло, що линуло з небес. Було воно яскравіше від сонця і сяйливо розлилося навколо мене й моїх супутників. Ми всі попадали на землю, і тут я почув голос, що звертався до мене єврейською мовою: „Савле, Савле! Навіщо ти переслідуєш Мене? Коли ти перешкоджаєш Мені, ти лише собі завдаєш шкоди”. Я запитав: „Хто ти, Господи?” І Він відповів: „Я Ісус, Якого ти переслідуєш. Але підведися, встань на ноги. Я з’явився тобі, щоб призначити тебе слугою Своїм і свідком того, що ти вже про Мене почув, і того, що Я тобі ще покажу. Я захищатиму тебе від народу юдейського і від поган, до яких тебе й посилаю. Відкрий їм очі і допоможи зрозуміти істину, поверни їх від темряви до світла, від влади сатани до Бога, щоб відпустилися гріхи їхні, і щоб вони дістали місце серед тих, хто освячений вірою в Мене”. Ось чому, царю Аґриппо, я не міг не коритися Небесному знаменню. Спершу я почав проповідувати людям Дамаска, потім у Єрусалимі й по всій Юдеї, а також і поганам, щоб вони покаялися й прийшли до Бога, і щоб вчинками своїми стверджували своє покаяння. За все це юдеї схопили мене в храмі й намагалися вбити. Але Бог допоміг мені, як і сьогодні допомагає. Тож стою я тут і свідчу людям простим і знатним. І свідчення моє — ні про що інше, як про те, що провіщали пророки й Мойсей: Христос зазнає смерті й першим воскресне з мертвих, та принесе світло істинного Бога як для народу юдейського, так і для поган». У той час, коли Павло ще продовжував говорити на свій захист, Фест голосно промовив: «Павле, ти втратив здоровий глузд! Велика вченість твоя привела тебе до божевілля». «Я не божевільний, вельмишановний Фесте, — відповів Павло. — І все, що кажу я, є правдиве і розумне. Все це добре відоме цареві Аґриппі, і я можу про це з ним вільно говорити. Я переконаний, що жодна з цих справ не пройшла повз його увагу, бо все це відбувалось на очах у всіх людей. Царю Аґриппо, чи віриш ти пророкам? Я знаю, що віриш». Аґриппа промовив до Павла: «Чи не думаєш ти, що зможеш мене так скоро переконати стати послідовником Христа?» На те Павло відповів: «Не в тому річ, скоро чи ні. Я ж молю Бога не тільки за тебе, а й за всіх, хто слухає мене сьогодні, щоб усі отримали спасіння і стали такими, як я. Звісно, я кажу не про ці кайдани, що на мені». Цар Аґриппа підвівся, а за ним підвелися намісник, Вереніка і всі ті, хто сиділи навколо. Вийшовши з кімнати, вони заговорили між собою: «Цей чоловік не зробив нічого такого, що заслуговувало б на смертну кару або ув’язнення». Аґриппа ж сказав Фестові: «Цього чоловіка можна було б звільнити, якби він не вимагав цезаревого суду». Коли було прийняте рішення про те, щоб нам відплисти до Італії, Павла і ще кількох інших в’язнів передали офіцеру на ім’я Юлій, який служив у полку імператора. Ми сіли на адрамитський корабель, що відходив до портів уздовж азіатського узбережжя. З нами був Аристарх, македонець із Солуні. Наступного дня ми припливли в Сидон. Юлій доброзичливо поставився до Павла й дозволив йому відвідати своїх друзів, щоб ті подбали про нього. Звідти ми відпливли до Кіпру, оскільки був зустрічний вітер. Ми пройшли через відкриті води біля берегів Кілікії та Памфилії і прибули до Міри, що в Лікії. Там сотник знайшов олександрійський корабель, що плив до Італії, і посадив нас на нього. Кілька днів ми пливли повільно й ледве досягли Кніда. Оскільки вітер перешкоджав триматися нашого курсу, ми попливли на південь до Криту біля Салмона. Долаючи великі труднощі, ми пливли вздовж критського берега, аж доки не пристали до місця, що мало назву Добра Пристань, неподалік міста Ласея. Багато часу вже було згаяно, і плисти вже стало небезпечно, тому що юдейський Піст уже пройшов. Павло попереджав їх: «Люди, я передбачаю, що плавання наше буде небезпечним і призведе до багатьох втрат. Під загрозою не лише вантаж і корабель, але й наше життя». Та офіцера переконали капітан і власник корабля, а не Павлові слова. Оскільки пристань була непридатна для зимівлі, то більшість вирішила, що треба вийти в море і, якщо вдасться, дістатися Фенікса, міста на Криті, і вже там перебути зиму. У Феніксі була бухта, яка виходила як на південно-західне, так і на північно-західне узбережжя. Коли ж повіяв легкий південний вітерець, вони вирішили, що це якраз слушний момент, тож підняли якір і вирушили вздовж критського узбережжя. Та невдовзі з острова почав задувати ураганний вітер, який називався «Північносхідник». Він захопив наш корабель і нас понесло, та оскільки ми не могли плисти проти бурі, то вирішили віддатися на волю вітрові. Коли ми пропливали повз маленький острівець Кавда, він трохи захистив нас від вітру. І з великими труднощами нам ледве вдалося втягти на палубу рятувальний човен. Після того ми намагалися обв’язати канатами корабель. А щоб не сісти на мілину Сірти, матроси спустили вітрила й віддалися на волю хвиль. Шторм дужчав. Тож наступного дня вони почали викидати за борт вантаж, а на третій день повикидали і усе корабельне знаряддя. Кілька діб не з’являлися на небі ні сонце, ані зірки. Шторм усе лютував і у нас не лишалося ніякої надії на порятунок. Давно вже ніхто нічого не їв. Тоді Павло встав перед ними і сказав: «Люди, ви мусили послухатися моєї поради й не відпливати з Криту. Тоді б ви уникли таких втрат і такої шкоди. Але зараз я закликаю вас не впадати в розпач, ніхто з вас не загине, тільки корабель втратимо. Бо минулої ночі з’явився мені Ангел від Бога, Якому я належу і Якому служу. Ангел сказав мені: „Не бійся, Павле. Ти маєш стати перед цезарем, тому Бог збереже життя тобі й людям, які пливуть з тобою”. Тож тримайтеся, мужі, бо я вірю в Бога і в те, що все станеться так, як було мені сказано. Але ж ми повинні натрапити на якийсь острів». Як настала чотирнадцята ніч, нас все несло через Адріатичне море. Десь опівночі моряки відчули, що поруч земля. Вони заміряли глибину, і знайшли, що вона становила біля сорока метрів. Трохи далі заміряли, і виявилося вже тридцять метрів. Остерігаючись наскочити на підводне каміння, моряки скинули з корми чотири якорі. Всі молилися, щоб швидше настав день. Деякі моряки спробували втекти з корабля. Вони спустили рятувальний човен, удаючи, що збираються кинути ще кілька якорів з носа корабля. Та Павло сказав офіцерові й воїнам: «Якщо ці люди не залишаться на борту, не буде вам порятунку». Тоді воїни перерізали канати і скинули рятувальний човен. Перед самим світанком Павло умовляв усіх поїсти, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день напруженого чекання, та ви увесь час нічого не їли. Отож благаю вас трохи попоїсти, бо вам це необхідно, аби вижити, щоб жодна волосина не впала з вашої голови». Сказавши так, Павло узяв хлібину, віддав хвалу Богові перед усіма і, переломивши хліб, почав їсти. Це їх підбадьорило, і самі вони теж трішки поїли. Всього ж на кораблі нас було двісті сімдесят шість душ. Добре поївши, вони почали викидати пшеницю у море, аби полегшити корабель. А як настав день, то побачили вони невідому землю, але помітили затоку із похилим берегом та й вирішили, якщо вдасться, там пристати. Отож, відрубавши якорі, вони залишили їх у морі. Потім моряки відв’язали канати, якими були закріплені керма, й поставивши вітрило за вітром, попрямували до берега. Але потрапивши на піщану мілину, ніс корабля нерухомо загруз, а корму розбивали потужні хвилі. Воїни змовилися повбивати полонених, щоб жоден не міг поплисти й утекти. Але офіцер хотів врятувати Павла і тому утримав їх від цього. Він наказав тим, хто вміє плавати, першими стрибати з корабля в море і добиратися до суші. А решта мусили добиратися до берега на дошках і уламках корабля. Отак усі благополучно дісталися до землі. Врятувавшись, ми з’ясували, що острів цей називається Мальта. Місцеві жителі виявили до нас надзвичайну доброту. Як пішов дощ і стало холодно, вони розвели багаття й запросили нас. Павло назбирав хмизу і як поклав його в огонь, то виповзла гадюка, вдарила його, почепившись на його руці. Коли місцеві жителі побачили гадюку, яка звисала з його руки, то почали перемовлятися поміж собою: «Цей чоловік, певно, убивця. Хоч і не загинув він у морі, та все ж Правосуддя не дозволяє йому жити». Але Павло струсив гадюку в огонь і не зазнав ніякої шкоди. Вони довго чекали, що він спухне чи раптом впаде мертвий. А як побачили, що нічого такого з Павлом не скоїлося, то змінили свою думку і проголосили його богом. Навколо того місця простиралися землі, що належали правителю острова на ім’я Публій. Він запросив нас до своєї оселі й три дні гостинно опікувався нами. Батько Публія був прикутий до ліжка, бо хворів на лихоманку та червінку. Павло пішов провідати його, і помолившись, поклав на хворого руки й зцілив його. Після того як це сталося, інші хворі острова почали приходити до Павла і зцілювалися. Мешканці острова дуже вшановували нас, і як ми відпливали, то вони забезпечили нас усім необхідним. Через три місяці відпливли ми на олександрійському кораблі, який зимував на острові. На його кормі був зображений знак богів-близнюків Діоскурів. Діставшись до Сиракуз, ми пробули там три дні. Звідти ми відпливли й прибули до Реґії. Наступного дня повіяв південний вітер, і ми вирушили далі, а на другий день ми припливли до Путеолі, де знайшли братів, які запросили нас тиждень погостювати у них. Так ми прибули до Рима. Там брати почули про нас і вийшли нас зустрічати аж до Аппієвої площі й Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові й підбадьорився. Коли прибули ми до Рима, то Павлові було дано дозвіл жити окремо, але під охороною воїна. Через три дні зібрав він найвпливовіших юдеїв. І як посходилися вони, промовив до них: «Браття, хоч нічого я не вчинив проти нашого народу, ані проти звичаїв наших предків, мене видали в Єрусалимі римлянам як в’язня. Римляни допитали мене й хотіли відпустити, бо я не винен ні в чому такому, за що карають на смерть. Та юдеї з тим не погодилися. Тож я був змушений звернутися до суду цезаря, але я зробив це зовсім не для того, щоб звинуватити свій народ. Ось чому я просив про зустріч і розмову з вами: бо за надію Ізраїлеву мене закуто в ці кайдани». Вожді юдеїв відповіли Павлові: «Ми не одержували з Юдеї ніяких листів про тебе. Але нам хотілося б почути від тебе самого про твої погляди, бо ми знаємо, що проти цього нового руху повсюди виступають люди». Вони домовилися з Павлом на певний день, і тоді ще більше народу прийшло туди, де він зупинився. З ранку й до вечора Павло розмовляв і свідчив про Царство Боже. Він намагався переконати їх про Ісуса, спираючись на Закон Мойсеїв і на пророків. Декого переконали його слова, але інші не вірили. Люди почали розходитися, не дійшовши згоди. Тоді Павло на завершення мовив так: «Добре сказав Дух Святий, коли говорив з праотцями вашими устами пророка Ісаї: „Іди до народу цього і скажи: „Ви будете слухати, слухати, але не зрозумієте, ви будете дивитися, дивитися, але не побачите. Бо зачерствіло серце народу цього. Слух у людей цих притупився, і очі вони позаплющували. Бо інакше могли б побачити на власні очі, почути на власні вуха, зрозуміти серцем своїм, і тоді повернулися б до Мене, і Я б їх зцілив”. Через те нехай буде вам відомо, що Бог послав Своє спасіння поганам. Вони й почують!» [І як сказав він це, юдеї пішли, палко сперечаючись поміж собою]. Цілих два роки прожив Павло в будинку, що наймав за власний кошт. І приймав він усіх, хто приходив його провідати. Павло проповідував Царство Боже і навчав про Господа Ісуса Христа. Він говорив дуже сміливо й відверто, і ніхто не перешкоджав йому. Від Нього я одержав велику благодать бути апостолом, щоб принести в ім’я Христа всім неюдеям смирення, народжене вірою. Серед цих народів і ви, римляни, також покликані Богом належати Ісусу Христу. Звертаюсь я до всіх вас, хто живе в Римі, кого Бог любить і покликав бути святим народом Божим. Благодать і мир вам від Бога, Отця нашого, і від Господа Ісуса Христа! Насамперед, я дякую моєму Богу через Ісуса Христа за вас усіх, бо люди всього світу говорять про вашу віру. Бо прагну я вас побачити, щоб розділити з вами той духовний дар, що надасть вам сили. Я маю на увазі те, що коли ми будемо разом, то зможемо підбадьорити одне одного через нашу віру: ви допоможете мені, а я допоможу вам. Браття і сестри, я хочу, щоб ви знали, що багато разів я збирався до вас, щоб зібрати гарний урожай також серед вас, так само, як я вже зібрав серед інших народів, та на моєму шляху завжди вставали якісь перешкоди. Я боржник перед усіма народами: як перед греками, так і перед варварами, як перед ученими, так і перед неосвіченими. Ось чому я прагну проповідувати Добру Звістку і вам, хто живе в Римі. І не соромлюся я Євангелії, бо це сила Божа для спасіння всіх віруючих — спершу юдеїв, а тоді й поган. Бо Добра Звістка відкриває праведність Божу, яка ґрунтується на вірі — з самого початку й до кінця. Про це сказано у Святому Писанні: «Праведний вірою житиме». Гнів Божий сходить з Неба на все лихе й неправедне, що чинять люди. Своєю неправедністю вони пригнічують істину. Бог гнівається на них, бо все, що може бути відоме про Бога, досконально ясно, тому що Він зробив це ясним для людей. Хоча й назвали вони себе мудрими, та стали нерозумними. Вони проміняли славу невмирущого Бога на вигадані образи, подібні до смертних людей, птахів, тварин і гадів. Через те Бог віддав їх розпусті разом з гріховними прагненнями їхніх сердець. Він дозволив їм оскверняти свої тіла одне з одним. Вони проміняли істину про Бога на брехню, оскільки поклонялись і служили радше творінням, аніж Творцю, благословенному в віках. Амінь. Отож Бог полишив тих людей, віддавши їх ганебним пристрастям: жінки проміняли природні статеві стосунки на протиприродні. Так само і чоловіки залишили природні статеві стосунки з жінками й запалилися безсоромною пожадливістю одне до одного. Вони почали чинити сором поміж собою, і за те прийняли покарання, яке заслужили за свої збочення. Вони не вважали за потрібне визнавати Бога, тож Він віддав їх їхньому ж збоченому розуму, щоб чинили вони те, що не годиться робити. Ці люди сповнені всілякого гріха, злоби, себелюбства, скнарості, заздрощів, вбивства, розбрату, облуди й лихих думок про інших. Вони поширюють плітки, зводять наклепи, ненавидять Бога. Вони брутальні й самовпевнені, вихваляються перед іншими, вигадують, як вчинити зло, і не шанують своїх батьків. Це нерозумні люди, котрі ніколи не виконують обіцянок; вони недобрі й немилосердні. Навіть знаючи праведний Наказ Божий, що кожен, хто чинить таке, заслуговує на смерть, вони не лише чинять так, а й схвалюють вчинки подібних до себе. О, людино! Хоч би хто ти був, немає тобі виправдання, якщо ти судиш інших. Судячи іншого, засуджуєш себе, бо чиниш той самий гріх, як і ті, кого судиш. Ми знаємо, що Божий суд над тими, хто робить так — справедливий. Невже ти вважаєш, що засуджуючи інших за такі самі вчинки, що й ти чиниш, тобі вдасться уникнути Божого суду? Чи, може, ти зневажаєш Його велику доброту, терпимість і терпіння? Може, не розумієш, що Його доброта вказує тобі шлях до покаяння? О, людино! Через свою впертість і нерозкаяне серце, ти помножуєш покарання Боже проти себе в день гніву, коли Праведний Суд Божий буде виявлений. Бог відплатить кожному за його вчинки. А тим, хто добрими вчинками шукає славу, пошану й безсмертя, Бог даруватиме вічне життя. Бог відплатить гнівом і люттю тим, хто не йде шляхом праведним, а навпаки себелюбно служить неправді. Лихо й страждання тому, хто чинить зло: спершу юдеям, а потім і поганам. Нехай буде слава, мир і пошана кожному, хто чинить добро: спершу юдеям, а потім і поганам. Бог не дає переваги нікому. Хто згрішив, не маючи Закону, той і згине без Закону. Грішника, який знає Закон, буде засуджено за Законом. Бо немає різниці між тим грішником, котрий має Закон, і тим, який його не має. Не ті праведні перед Богом, які чують Закон, а ті, хто його виконують. Тих буде виправдано. Отже, якщо погани, не маючи Закону, з природи своєї дотримуються його, вони самі є Закон для себе, хоч і не мають Закону. Вони показують, що те, чого Закон вимагає, записане в їхніх серцях. Свідомість їхня також свідчить про це, оскільки їхні думки інколи звинувачують, та інколи виправдовують їх. І станеться те в День, коли Бог через Ісуса Христа судитиме людські таємні думки. Так свідчить Добра Звістка, яку я проповідую. Чому стверджуючи, що людина не повинна чини перелюбу, сам чиниш? Чому відчуваючи огиду до бовванів, сам обкрадаєш храми? Чому хвалишся Законом, а сам ганьбиш Бога, порушуючи Закон? Як сказано у Святому Писанні: «Через вас ганьбиться ім’я Бога перед поганами». Обрізання має значення лише тоді, коли ти виконуєш Закон. Якщо ж порушуєш Закон, то наче ти ніколи й не обрізався. Якщо чоловікові не зробили обрізання, але він виконує все, що сказано в Законі, то це все одно, як коли б він був обрізаний. Вам, юдеї, зробили обрізання, й вам був даний написаний Закон, але ви ж порушуєте його. І той, хто на тілі своєму має необрізану плоть, але дотримується Закону, засудить вас. Бо справжній юдей не той, хто юдей тільки зовні, і не те справжнє обрізання, що лише на тілі. Справжній юдей це той, хто юдей у душі своїй. Істинне обрізання має бути в серці — за Духом, а не за буквою. Тож хвала такому чоловікові буде не від людей, а від Бога. Так у чому ж перевага юдеїв над іншими людьми, і яка користь від обрізання? Їхня перевага велика у багатьох відношеннях. Насамперед їм довірені Слова Божі. А що як деякі з них невірні Богу? Їхня невірність не знищить вірність Божу. Звісно, ні! Бог завжди правдивий, навіть якщо кожна людина неправдива. Як сказано у Святому Писанні: «Щоб ти був виправданий, коли будеш свідчити, і коли судитимуть тебе, то переможеш». Що скажемо ми, коли неправедність наша виявляє праведність Божу? Невже Бог несправедливий, коли гнівається на нас? (Так міркують деякі з людей). Звісно, ні! Бо якби Бог був несправедливим, як міг би Він судити світ? Ви можете заперечити: «Якщо Божа правда стала яснішою і Його слава збільшилася через мою неправду, то чому ж мене звинувачують, як якогось грішника?» Це все одно, що сказати: «Творімо зло, щоб прийшло добре!» А дехто зводить наклеп на нас, вони стверджують, ніби ми навчаємо саме цього. Такі люди заслуговують на осуд! Що ж виходить? Чи ми, юдеї, маємо перевагу над поганами? Анітрохи! Бо я вже казав, що як юдеї, так і неюдеї, — всі однаково винні у гріху. Як сказано у Святому Писанні: «Праведного жодного немає! Немає жодного, хто розуміє Бога або шукає Бога. Всі люди відвернулися від Нього, всі до одного стали нікчемними. Немає тих, хто робить добрі справи. Немає жодного!» «Уста їх подібні до гробниць розкритих, на язиці ж у кожного брехня». «На устах їхніх зміїна отрута». «Прокляття й гіркота на їхніх устах». «Швидкі вони пролити кров. Хоч би куди ішли вони, з собою скрізь несуть руїну і страждання. Їм геть дорога миру не відома». «І страху перед Богом в них немає». Зараз ми знаємо: все, що сказане в Законі, звернене до тих, кому Закон був даний. І це замкне уста всім, хто намагатиметься мовити хоч слово у своє виправдання, та щоб увесь світ був у відповіді перед судом Божим. Бо ніхто не може виправдатися перед Богом, виконуючи Закон. Адже Закон тільки виявляє очевидність гріха. Та зараз, незалежно від Закону, відкрилася правда Божа, хоча про це свідчать Закон і пророки. Бог робить людей праведними через віру в Ісуса Христа. Всі люди рівні й немає між ними різниці. Бо всі люди згрішили, і всім їм бракує слави Божої. Усі люди стали праведні перед Богом завдяки дару Божої милості, завдяки визволенню, яке Бог здійснив через Ісуса Христа. Бог віддав Ісуса в жертву для прощення всіх гріхів людських через віру, і показав цим, що Він — справедливий. Адже завдяки Своїй терпимості, Він залишав усі гріхи, здійснені в минулому, без покарання. Він робив так, щоб нині показати справедливість Свою і щоб бути справедливим, водночас виправдовуючи тих, хто має віру у Ісуса. Чи є тоді чого пишатися собою? Немає! Чому? Тому що ми слідуємо за Законом віри, та не за Законом справ. Бо ми вважаємо, що людина стає праведною перед Богом вірою своєю, незалежно від виконання того, що вимагає Закон. Чи Бог належить лише юдеям? Хіба Він не належить також і неюдеям? Так, Він належить і їм. Оскільки Бог єдиний, то Він виправдає юдеїв і поган завдяки їхній вірі. Чи скасовуємо ми Закон цією вірою? Зовсім ні! Навпаки, вірою ми встановлюємо Закон. Що скажемо ми про Авраама, земного праотця нашого? Що взнав він про віру в Господа Свого? Якщо Авраам став праведним завдяки своїм вчинкам, то мав усі підстави пишатися, але не перед Богом. Ось що сказано у Святому Писанні: «Авраам повірив Богу. Бог прийняв його віру і зарахував її Авраамові як праведність». Платня тому, хто працює, зараховується не як дарунок, а як заробіток. Якщо людина не працює, але вірує в Бога, Який виправдовує лихих людей, то ця віра зараховується йому як праведність. Так само і Давид сказав, що блаженний той, кому Бог зараховує праведність, незважаючи на його вчинки: «Блаженні ті, чиї злочини прощені, чиї гріхи відпущені. Блаженний той, кому Господь гріхи не зарахує». Чи це благословення лише для тих, кому зробили обрізання, чи, може, й для тих, кому його не робили? Звісно, це стосується також і необрізаних. Адже ми сказали: «Авраамова віра була зарахована йому в праведність». Коли ж він став таким, коли віра йому була зарахована? До обрізання, чи після? Господь прийняв Авраама до обрізання. Для Авраама обрізання було знаком, печаттю того, що Бог прийняв його праведним за віру, яку він мав іще до обрізання. Саме тому Авраам є батьком усіх віруючих, навіть якщо їм не зроблено обрізання, (щоб праведність була зарахована також і їм). Він також є батьком і обрізаних, котрі йдуть слідом за ним у його вірі, яку він мав іще раніше. Не через Закон була дана Авраамові і його нащадкам обіцянка, що він стане спадкоємцем світу, але за праведність його, яка йде від віри. Якщо ж спадкоємцем світу є народ, залежний від Закону, то віра — безглузда, а обітниця — нікчемна. Бо Закон викликає гнів Божий, а коли немає Закону, то й порушення немає. Тож обітниця Божа йде через віру, щоб люди одержали її, як подарунок. А якщо це так, то й для всіх Авраамових нащадків обітниця буде несхитною. І не лише для тих, у кого є Закон Мойсея, а й для тих, хто вірою живе, як жив Авраам. Через те і є він батьком для нас усіх. Так сказано й у Святому Писанні: «Зробив Я тебе батьком багатьох народів». Авраам є нашим батьком перед Богом, в Якого він вірив, і Який дає життя померлим, з волі Якого існує те, чого не існувало. Не було ніякої надії, що Авраам матиме дітей, але ж в серці своєму він вірив в Бога і продовжував сподіватися. Отож бо він і став батьком багатьох народів. Бо сказано: «Твоїх нащадків буде, як тих зірок на небі». Він був цілком упевнений в тому, що Бог міг зробити усе, що обіцяв. Ось чому сказано, що віра була зарахована йому як праведність. Та не лише заради одного його було сказано у Святому Писанні: «Віру його Бог прийняв». То сказано й заради нас, чия віра також буде прийнята Богом. І будемо ми праведними перед Ним. Це станеться з нами, хто вірить в Бога, Який воскресив із мертвих нашого Господа Ісуса. Його віддали на смерть за наші гріхи, і Він воскрес для життя заради нашого виправдання перед Богом. Оскільки ми виправдалися перед Богом завдяки нашій вірі, то маємо мир з Ним через Господа нашого Ісуса Христа. Через нашу віру, Христос дав нам можливість зазнати благодать Божу, яку тепер маємо. Ми радіємо з надії прилучитися до слави Господньої. І більше того, ми радіємо з наших страждань, бо знаємо, що страждання породжують терпіння. Терпіння породжує стійкість, а стійкість, своєю чергою, приносить надію. Надія ж нас ніколи не розчарує, бо любов Божа влилася в наші серця через Святого Духа, який був даний нам. Свого часу Христос помер за нас, лихих людей, хоча ми ще самі були немічні. Та, у призначений час, Він віддав Своє життя, рятуючи нас. Рідко буває, щоб хтось віддав життя за іншу людину, навіть якщо то дуже добра людина. Та Бог показав, як сильно Він нас любить, тим, що Христос помер заради нас, коли ми були ще грішниками. Оскільки тепер ми виправдані перед Богом кров’ю Христовою, тож і від гніву Божого врятуємося через Ісуса. Коли ми були ще ворогами Богу, Він примирив нас з Собою через смерть Свого Сина. Надто ж зараз, коли ми стали Його друзями, врятуємося життям Його Сина. Більше того, ми радіємо тому, що Всевишній зробив для нас через Господа нашого Ісуса Христа, завдяки Якому ми тепер примирилися з Богом. Гріх прийшов у світ через одного чоловіка, Адама, а разом з гріхом і смерть. Так само й смерть прийшла до всіх людей, бо всі вони грішили. Гріх був у світі й до того, як Закон з’явився, та гріх нікому не зараховується, коли немає закону. Смерть панувала від часів Адама до Мойсея. Вона панувала навіть над тими, хто не грішив, як Адам, коли він порушив Божу заповідь. Адам був праобразом Того, Хто мав прийти пізніше. Та вільний дар Божий зовсім не такий, як гріх Адамів. Багато людей померло через гріх цього чоловіка. Милість же Божа набагато більша, бо через благодать одного Чоловіка, Ісуса Христа, багато людей одержало дар Божий. Адам був засуджений за один гріх. Але дар Божий не такий, бо він веде до виправдання за багато гріхів. Через гріх одного чоловіка запанувала смерть. Але зараз багато людей одержують милість Божу і Божий дар праведності. Безумовно, вони матимуть істинне життя, і пануватимуть через одного Чоловіка, Ісуса Христа. Отже, якщо провина Адама привела до засудження всіх людей, так само праведність Христа привела до виправдання і вічного життя для всіх. Як за непослух однієї людини всі стали грішниками, так і завдяки покірливості однієї людини стануть праведними. Закон прийшов для того, щоб збільшити переступ, та коли гріх збільшувався, навіть більшою ставала милість Божа. Гріх панував завдяки смерті, але Бог дав людям більше милості для того, щоб вона могла панувати, роблячи людей праведними з Ним. Вона приносить вічне життя через Господа нашого Ісуса Христа. Що ж нам сказати? Чи залишатися нам у гріху, щоб примножити милість Божу? Зовсім ні! Ми померли в гріху, то як же все ще живемо в ньому? Чи ви не знаєте, що коли ми охрестилися в Ісуса Христа, то охрестились і в смерть Його? Тому, хрещенням в Його смерть ми були поховані із Ним для того, щоб так, як Христос був піднесений із мертвих славою Отця, і ми могли мати нове життя. Якщо ми були з’єднані з Ним в такій смерті, яку Він прийняв, то будемо з’єднані з Ним і у воскресінні. Ми знаємо, що наше старе існування розіп’яли разом з Ісусом, щоб наші гріховні тіла загинули і щоб нам не бути більше рабами гріха. Бо той, хто помер, звільнився від влади гріха. Отже, оскільки ми вмерли з Христом, то віримо, що й житимемо з Ним. Бо ми знаємо, що Христос, Який воскрес із мертвих, більше не помре, і смерть більш не має влади над Ним. Смерть, якою Він помер, то була смерть для гріха: раз і назавжди. Життя ж, яким Він живе, — для Бога. Так само і ви вважайте себе померлими для гріха, але живими для Бога в Ісусі Христі. Не слід давати гріху панувати у ваших смертних тілах, щоб не піддатися його гріховним бажанням. Не слід також віддавати гріху ніякі члени тіла вашого, щоб не стали вони знаряддям неправедності. Краще віддайте себе Богові як люди, які воскресли із мертвих і тепер живі. І всі частини тіла вашого віддайте Богу як знаряддя праведності. Тож гріх не буде панувати над вами, бо ви живете не під Законом, а в милості Божій. То що ж нам робити? Чи можна нам грішити, раз живемо не під Законом, а в милості Божій? Звісно, ні! Хіба ви не знаєте, що коли ви віддаєте себе комусь на послух, то стаєте рабами того, кого слухаєтеся. Або ви станете рабами гріха (а це шлях до смерті), або рабами, які слухаються Бога (і це приведе до праведності). У минулому ви були рабами гріха, та, дякуючи Богу, ви слухалися усім своїм серцем вчення, якому вас довірили. Звільнившись від гріха, ви стали рабами праведності. (Я наводжу приклад, який люди можуть зрозуміти, бо це важко збагнути). Раніше, як раби, ви віддавали частини свого тіла нечистоті й беззаконню, живучі в гріху. Зараз, так само віддайте частини тіла свого праведності, щоб бути її рабами. І так ваше життя буде присвячене Богу. Бо, коли ви були рабами гріха, то у вас не було праведності; вона не панувала над вами. І який же врожай ви тоді мали? А мали ви те, чого зараз соромитеся, що приносить духовну смерть. Та тепер, коли ви звільнилися від гріха й стали рабами Божими, ви збираєте врожай, що веде до освячення й, у підсумку — до вічного життя. Бо плата від гріха — смерть, а благодатний Дар Божий — вічне життя в Господі нашому Ісусі Христі. Я звертаюся до тих, хто знає Закон Мойсея. Хіба не відомо вам, брати і сестри мої, що Закон має владу над людиною, тільки поки вона живе? Скажімо, заміжня жінка прив’язана Законом до свого чоловіка, поки він живий. Та коли він помре, вона звільняється з-під влади Закону про шлюб. Тож якщо вона стає дружиною іншого, коли ще живий її чоловік, то вона винна у перелюбі. Але якщо чоловік її помре, то вона звільняється від шлюбного Закону, та не вважатиметься розпусницею, якщо вийде заміж за іншого. Так само й ви, брати і сестри мої, померли для Закону через Тіло Христове, щоб належати Іншому — Тому, Хто воскрес із мертвих, щоб ми могли служити Богові. Бо коли ми ще жили у згоді з нашою гріховною людською природою, то наші гріховні пристрасті, що прийшли від Закону, володіли тілами нашими. Вони приносили врожай вчинків, який вів до смерті. Та зараз ми звільнилися від Закону, в’язнями якого ми були. Ми вмерли для нього і служимо Господу Богу нашому в новому житті, яким править Дух Святий, а не в старому, що трималося писаних канонів. Чи думаєте ви, що я стверджую, що Закон — це гріх? Звісно, ні! Та не знати б мені, що таке гріх інакше, як через Закон. Бо й справді, я не знав би, що то є — прагнути чогось чужого, якби в Законі не було записано: «Не прагни чужого». Одначе гріх через цю заповідь знайшов шлях розбудити в мені потяг до всього злого. Без Закону, гріх мертвий. Я жив колись без Закону, та гріх ожив, коли з’явилася заповідь. І тоді ж я вмер. Тож заповідь, що мала принести життя, принесла мені духовну смерть. Скориставшись нагодою, гріх звабив мене заповіддю і нею ж убив мене. Отже, Закон і заповідь — святі, справедливі й добрі. То чи означає це, що добро спричинило смерть мені? Зовсім ні! Але гріх, використавши добро, приніс мені смерть. І сталося це, щоб викрити хибну природу гріха: щоб через цю добру заповідь я усвідомив, на скільки огидний гріх. Тож ми знаємо, що Закон — духовний, а я — ні. Гріх панує наді мною, неначе я раб його. І я не знаю, що роблю, бо роблю не те, що хотів би, а те, що ненавиджу. І якщо я роблю не те, чого бажаю робити, то погоджуюся з Законом, що він добрий. Насправді ж то не я роблю, а гріх, що живе в мені. Так, я знаю, що добро не живе в мені, тобто в моїй недуховній людській природі. Прагнення робити добрі справи у мене є, але здійснити їх ще не можу. Бо я не роблю те добро, яке я хочу робити, а чиню зло, якого чинити не хочу. Тож коли я роблю те, чого не хочу, то вже не я здійснюю це, а гріх, який живе в мені. Отже, я відчуваю цей Закон у собі, хоча я хочу чинити добро, та зло завжди є зі мною. Внутрішньо я насолоджуюся Законом Божим. Та бачу, що інший закон керує тілом моїм. Він ворогує з Законом Божим, що керує розумом моїм. Цей інший закон і є законом гріха. І він робить мене своїм в’язнем. Він владарює моїм тілом. О, нещасний я чоловік! Хто визволить мене з цього смертного тіла? Бог! Тож дяка Йому (за Його порятунок) через Господа нашого Ісуса Христа! Розумом своїм я є раб Закону Божого, а грішною природою своєю я — раб закону гріха. Тож немає зараз осуду тим, хто в Ісусі Христі. Бо Закон Духа, що дає життя, звільнив мене від закону гріха, що веде до смерті. Бог здійснив те, що не зміг зробити Мойсеїв Закон. Бо Закон Мойсеїв був ослаблений бездуховною і грішною людською природою. Пославши Свого Сина у людському грішному тілі як жертву за гріх, Бог використав людське життя, щоб засудити гріх. Він зробив це для того, щоб праведні вимоги Закону могли здійснитися через нас, хто живе не згідно зі своєю недуховною природою, але згідно з Духом Святим. Люди, які живуть згідно зі своєю бездуховною людською природою, дбають лише про те, чого прагне їхня бездуховна людська природа. Той же, хто живе слідуючи Духу Святому, усі думки свої спрямовує на те, чого Дух бажає. Розум людини, керований бездуховною людською природою, веде до смерті. Та розум, керований Духом, знаходить життя і мир. Розум, керований бездуховною людською природою — проти Бога, бо він не підкоряється і не може підкоритися Законові Божому. Ті, хто живуть згідно зі своєю бездуховною людською природою, не можуть догодити Богу. Але бездуховність людської натури не має влади над вами. Дух керує вами, якщо справді Дух Божий живе в вас. А як хто Духа Христового не має, той не належить Христу. З іншого боку, якщо Христос живе в вас, тіла ваші мертві через гріх, але Дух є життя для вас, бо ви стали праведними перед Богом. Якщо Дух Божий воскресив Ісуса із мертвих і живе в вас, то Той, Хто воскресив Ісуса з мертвих, дасть життя і вашим смертним тілам через Дух, який живе в вас. Отже, брати і сестри мої, ми не боржники своєї бездуховної людської натури і не повинні жити в покорі їй. Бо якщо житимете під її владою, то прийде духовна смерть. Якщо за допомогою Духа Святого позбавляєтеся тілесних вчинків, то матимете справжнє життя. Бо справжні діти Божі — це ті, хто керується Духом Божим. Адже Дух, який ви одержали, не перетворює вас на рабів і не змушує знову боятися, а робить вас усиновленими дітьми Божими. І через Духа ми вигукуємо: «Авва!» — що означає: «Батько!» І Сам Дух Святий разом із духом кожного з нас свідчить, що ми — Божі діти. А раз ми Божі діти, то ми й спадкоємці Його, як і Христос, але мусимо страждати разом з Христом, щоб розділити із Ним Його славу. Я вважаю, що наші страждання у цьому житті нічого не варті порівняно з тією великою славою, яку ми матимемо в майбутньому. Адже створений мир із нетерпінням чекає на той час, коли стане відомо, хто є Божими дітьми. Ми знаємо, що досі світ, створений Богом, стогнав і страждав від болю, ніби та жінка перед пологами. І не лише світ, але ми також чекали, відчуваючи біль. Ми, хто має Дух Святий, як перший зародок благословення Божого, поки що ми терпляче очікуємо повного усиновлення, коли Бог визволить наші тіла. Ми врятовані й маємо надію в серці. Та коли б ми могли бачити те, на що маємо надію, то вже не надія була б. Хто ж може сподіватися на те, що вже бачить? Оскільки ми сподіваємося на те, чого не бачимо, ми чекаємо його з терпінням. Так само й Дух приходить нам на допомогу, коли ми безсилі. Ми навіть не знаємо, за що маємо молитися, та Дух Сам заступається за нас перед Богом з таким зітханням, що словами й не вимовиш. Та Бог бачить, що є в серцях наших. Він розуміє Духа, бо з Божої волі заступається Дух за людей Божих. І ми знаємо, що Бог у всьому підтримує тих, хто любить Його, хто покликаний згідно з Його волею. Бог знав тих людей ще до створення світу. Тож Він призначив їх бути такими, як Син Його, щоб Син Божий міг стати старшим серед багатьох братів і сестер. Тож Бог покликав тих людей і ті, хто були покликані, були виправдані перед Богом. А ті, хто були виправдані, були прославлені. Що можна сказати на це? Якщо Бог за нас, то хто ж проти? Той, хто Сина Свого не пожалів і віддав Його на смерть за нас усіх, Той, звичайно, віддасть і все інше разом із Сином Своїм. Хто може звинуватити людей, яких Бог обрав? Бог їх виправдовує. То хто ж звинувачує? Ісус Христос помер і, що важливіше, воскрес із мертвих. Він сидить по праву руку від Бога і також заступається за нас. Хто зможе відняти нас від любові Христової? Може, лихо якесь, злидні, переслідування, голод чи голизна, небезпека яка чи смерть від меча? Як сказано у Святому Писанні: «За Тебе нас щодня вбивають, нас вважають вівцями, придатними лише на заколення». Ні, у всьому цьому ми здобуваємо найбільшу перемогу завдяки Тому, Хто полюбив нас. Їм належать великі патріархи, й вони були земною родиною Христа. Нехай Той, Хто є Богом над усіма, буде благословенний на віки! Амінь. Я не кажу, що Господь не здержав Слово Своє, але ж не всі, хто родом з Ізраїлю, — справжні ізраїльтяни. І не всі ті істинні діти Авраамові, хто є його нащадками. Бо як Бог сказав: «Від Ісаака будуть названі нащадки твої». Це означає, що не ті діти Божі, хто народився від плоті людської, а ті, хто народився завдяки Божій обітниці. То саме вони зватимуться нащадками Авраамовими. І ось як в обітниці сказано: «В призначений час Я повернуся, і в Сари народиться син». Більше того, Ревекка також завагітніла. І були в неї сини від одного чоловіка, нашого праотця Ісаака. Як сказано у Святому Писанні: «Я полюбив Якова, та зненавидів Ісава». І що ж ми тепер скажемо? Чи буває Бог несправедливим? Звісно, ні! Бо сказав Він Мойсею: «Я помилую того, кого Сам вирішу помилувати, і зглянусь над тим, над ким Сам вирішу зглянутись». Тож милість Божа не залежить від чийогось бажання або чиїхось зусиль, лише від Самого Бога. У Святому Писанні Бог каже фараонові: «Я підніс тебе й зробив царем для того, щоб показати через тебе Мою владу, і щоб Моє ім’я було сповіщене всьому світові». Отже, Бог милує тих, кого Сам обирає, і робить впертими тих, кого Сам вибирає. І хтось може спитати мене: «Якщо Бог керує нашими вчинками, то чому ж Він досі звинувачує нас? Бо, зрештою, хто ж може протистояти волі Бога?» Але хто ж ти є, чоловіче добрий, щоб сперечатися з Богом? Глиняний глечик не питає гончара: «Навіщо Ти зробив мене таким?» Хіба гончар не має влади над глиною, щоб з одного й того ж місива зробити дві різні посудини: чашу для урочистостей і звичайний глечик? А Богу, коли Він хотів виявити гнів Свій і силу Свою, все ж таки не забракувало терпіння й жалю до людей, які викликали в Нього той великий гнів, і які були засуджені до знищення. Він терпів їх, щоб показати багатство слави Своєї тим, хто приймає Його милосердя, кого Він приготував одержати славу Його. Це ті з нас, кого Він покликав не лише від юдеїв, а й від поган. Та невже хтось наважиться протидіяти всесильним діянням Божим? Як сказано у Святому Писанні, у пророка Осії: «Тих, хто не був Моїм народом, Я назву Своїм народом. Жінку, яку не любили, Я назву коханою». А також: «На тому ж місці, де Бог сказав їм: „Ви — не Мій народ”, там їх назвуть дітьми живого Бога». І ще Ісая провістив: «Якби Господь Всемогутній не залишив для нас нащадків, ми б стали як Содом і Ґоморра». Що ж на це сказати? Ми робимо висновок, що погани, які не прагнули праведності, здобули її — ту праведність, що є наслідком віри. А люди Ізраїлю, які йшли за Законом, що приніс би праведність, не жили відповідно до того Закону. Чому? Тому що вони чинили так не через віру, а через вчинки свої. І спіткнулися вони об камінь спотикання. Так сказано у Святому Писанні: «Поглянь, Я кладу в Сіоні камінь спотикання, який існує саме для спокуси, але той, хто вірить у Нього, не розчарується». Брати і сестри мої! Від усього серця бажаю спасіння ізраїльтянам і молю Бога про це. Я свідчу про те, що мають вони палке прагнення наслідувати Бога, та не знають, як це робити. Бо не знали вони Божої праведності, та намагалися заснувати свою власну праведність, не підкоряючись волі Божій. Христос — мета Закону, щоб кожний віруючий став праведним перед Богом. Мойсей пише про праведність перед Богом, яка йде від Закону: «Людина, котра дотримується Закону, буде жити ним». Але про праведність, яку дає віра, у Святому Писанні сказано так: «Не питай себе: „Хто вознесеться на небо?” (тобто щоб привести Христа на землю). Або „Хто спуститься в безодню?” (тобто щоб повернути Христа з мертвих)». Ні! Що сказано у Святому Писанні? «Слово Боже поруч з тобою, на устах твоїх і в твоєму серці». Ось це слово: «Якщо ти визнаєш власними устами: „Ісус — Господь”, — і повіриш серцем своїм, що Бог воскресив Його з мертвих, то будеш врятований». Адже ми віримо всім серцем в Ісуса, й саме це робить нас праведними перед Богом. Ми вголос підтверджуємо віру, та через те отримуємо спасіння. Бо сказано у Святому Писанні: «Хто вірить у Нього, не буде розчарований». Адже немає різниці між юдеєм і неюдеєм, бо той самий Господь є Господом над усіма людьми. Він сповнений милосердя до всіх, хто просить Його про допомогу, виявляючи свою віру в Нього. Бо «кожен, хто покличе ім’я Господа, буде врятований». Але як же люди зможуть кликати Господа на допомогу, якщо вони не повірили в Нього? Як можуть вони повірити, якщо нічого не чули про Бога? І як вони почують, коли ніхто не проповідує про Нього? А як вони будуть проповідувати, коли їх не послано для цього? Як сказано у Святому Писанні: «Як це прекрасно бачити тих, хто приносить Добру Звістку». Та не всі ізраїльтяни прийняли Благовість. Ще Ісая запитав Всевишнього: «Господи, хто повірив у те, що почув від нас?» Віра приходить тоді, коли люди слухають Послання, а чують вони тоді, коли хтось проповідує Добру Звістку про Ісуса Христа. Але я запитую: «Хіба люди не чули Послання?» Звісно, чули! У Святому Писанні сказано: «По всій землі линуть голоси їхні, слова їхні сягнули краю світу». Але я кажу: «Хіба ж народ Ізраїлю не зрозумів?» Спочатку Мойсей повторив слова Божі: «Я візьму народ, який не є народом, і завдам вам ревнощів. Я візьму народ, який не має розуму, і завдам вам гніву». Потім Ісая, посилаючись на Бога, так відважився сказати: «І знайшли Мене ті, хто не шукав, а відкрився Я тим, хто й не питав про Мене». Але Бог сказав про народ Ізраїлю: «Цілий день Я простягав руки Свої, щоб обійняти народ, який лишався непокірливим і впертим». Тож я питаю: «Невже Бог відмовився від Свого народу?» Зовсім ні! Бо я теж ізраїльтянин, нащадок Авраама з роду Веніамина. І що ж Бог відповів йому? Бог сказав: «Я зберіг для Себе сім тисяч чоловіків, який не зігнули колін перед Ваалом». Так і тепер: є невелика група людей, яких Бог обрав, явивши милість Свою. І якщо це сталося завдяки милості Божій, то не за їхні вчинки їх обрали. Бо інакше то не була би милість. Що ж тоді? Чого прагнув народ ізраїльський, того він не знайшов, але обрані Богом досягли праведності. Решта ж зачерствіли й не стали слухати слова Божого. Як сказано у Святому Писанні: «Бог приспав їх». «Він позакривав їхні очі, щоб вони не бачили, позатикав вуха, щоб вони не чули. І так триває досі». Ось що Давид казав: «Нехай святковий їхній стіл стане наживкою і пасткою. Нехай вони впадуть і будуть покарані. Нехай затьмаряться очі їхні, щоб нічого вони не бачили. Нехай хребти позгинаються їхні назавжди під тягарем турбот». Тож я питаю: «Чи впали юдеї, спіткнувшись?» Звісно, ні! Через їхню помилку спасіння прийшло до поган, щоб у них, юдеїв, викликати ревнощі. Оскільки їхня помилка означає велике благословення для світу, а їхня втрата означає добро для поган. Тож їхнє повне прилучення до Царства Божого буде ще більшим благословенням для всього світу. А зараз я звертаюся до вас, погани, саме тому, що я — апостол, який був посланий до вас. Я надаю великого значення своїй праці, роблячи усе, що в силах моїх. Сподіваюся, що викличу ревнощі у декого із співвітчизників своїх і таким чином приведу їх до спасіння. Бог відвернувся від юдеїв, тим самим примирившись із усім світом. Тож коли Він прийме їх, що означатиме це, як не воскресіння із мертвих? Якщо першу скибку хліба ти віддаєш Богу, то й уся хлібина буде святою! А якщо коріння у дерева святе, то святе й гілля. Ти, народ Ізраїлю, подібний до сильної оливи, з якої були відламані гілки; а ви, погани, дике оливне дерево, прищеплені були. Ви тепер здобуваєте життя від сильного кореня оливи. Тож не вихваляйся, що ти набагато кращій ніж зламане гілля. Коли ж хвалишся, то пам’ятай, що це не ти живиш коріння, а воно годує тебе. Але ти можеш сказати: «Адже гілля зламали, щоб мене приєднати». Так, його повідламували через невіру, а ти зостаєшся на місці, бо маєш віру. Тож не пишайся, а краще відчуй страх. Бо якщо Бог не щадив природних гілок, то й тебе не помилує. Отже, зважай на доброту і суворість Божу: суворість до тих, хто відтятий, та доброту до тебе, якщо залишишся в Його милості. Інакше й тебе буде відламано від дерева і викинуто геть. Якщо ж юдеї не стоятимуть уперто на своїй невірі, то Бог знову прищепить їх до дерева, бо Він має таку владу. Якщо ти є та гілка, яку відрізано від дички і наперекір природі прищеплено до домашньої оливи, то наскільки легше приживеться гілка від культурної оливи до свого рідного дерева. Брати і сестри мої, я не хочу, щоб ця правда лишалася таємницею для вас, щоб ви не покладалися тільки на власну мудрість. Часткове зачерствіння прийшло до народу ізраїльського, і це триватиме доти, доки достатньо поган не прийде до Божої родини. І так весь Ізраїль буде врятований. Як сказано у Святому Писанні: «Визволитель прийде з Сіону й відверне безбожність від родини Якова. Таким буде Мій Заповіт, коли відпущу Я всі їхні гріхи». Щодо Доброї Звістки, то, відмовляючись прийняти її, юдеї стають ворогами Богу на користь вам, поганам. Та Бог вибрав юдеїв і любить їх. Він дав обіцянку засновникам їхнього роду. Адже Бог ніколи не змінює Свого рішення про Свої дарунки і покликання. Колись ви були непокірними, а зараз маєте милість Божу через непокірливість юдеїв. Так і вони зараз не слухають Бога, бо Він вам явив милість Свою. Так сталося, щоб і вони могли одержати милість Божу. Бог зібрав разом до в’язниці всіх неслухняних для того, щоб показати Своє милосердя до всіх них. О, яка незрівнянно велика щедрість Божа! Яке багатство знань, яка глибока мудрість Його! Які непередбачені судження і незбагненні шляхи Його! Так сказано у Святому Писанні: «Хто знає розум Господа, або хто може бути дорадником Йому?» «Чи хтось давав щось Богу? Чи винен Бог комусь?» Бо все було створене Богом й існує через Нього і для Нього. Слава Йому навіки! Амінь! Отже, благаю вас, брати і сестри мої, через милосердя Боже віддайте життя своє Богу, як живу пожертву, що є свята й мила Богу. То буде вашим духовним служінням Йому. Не підкоряйтеся світу цьому. Краще нехай ваш розум зміниться і відновиться, щоб змогли ви пізнати й прийняти волю Божу, щоб збагнули ви, що є добре, досконале й бажане Богу. Оскільки Бог дав мені особливий дар, то я звертаюся до кожного з вас. Не треба цінувати себе більше, ніж то годиться. Будьте розсудливими, виходячи з тієї віри, якою Бог наділив кожного з вас. Кожен із нас має тіло, що складається з різних частин. І не всі частини мають однакове призначення. Так само й ми є багатьма частинами, які утворюють одне тіло у Христі. Кожна частина належить до всіх інших. Ми маємо дари, які різняться згідно з благодаттю, даною нам. І якщо хтось одержав обдарування бути пророком, то він мусить користатися ним настільки, наскільки він вірить. Якщо хтось одержав дар служіння іншим, той нехай присвятить життя своє служінню. Якщо хтось має хист навчати інших, той нехай навчає. Хто обдарований умінням утішати, той нехай втішає. А хто має дар ділитися з людьми, нехай робить це щиро. Хто має здатність керувати, нехай керує сумлінно. Наділений же талантом милосердя нехай це милосердя з радістю несе людям. Нехай любов ваша буде щирою. Ненавидьте зло й горніться до добра. Будьте відданими братерській любові одне до одного. Шануйте одне одного більше, ніж себе самого. У праці будьте завзятими й не лінуйтеся. Палайте серцем у служінні Господу. Втішайтеся надією. Будьте терплячі в біді й наполегливі в молитвах ваших. Допомагайте святим людям Божим у скруті, гостинними будьте до перехожих. Благословляйте тих, хто переслідують вас; благословляйте, а не проклинайте. Радійте з тими, хто радіє, і плачте з тими, хто плаче. Живіть у злагоді. Не пишайтеся, краще товаришуйте з приниженими. Не вважайте себе мудрими. Нікому не відповідайте злом за зло. Дбайте про те, щоб робити добро на очах у всіх людей. Якщо це можливо і якщо це залежить від вас, живіть у мирі з усіма людьми. Любі друзі, не будьте мстивими, краще залиште місце гніву Божому. Адже сказано у Святому Писанні: «Мені належить помста. Я відплачу, — говорить Господь». Отож: «Якщо ворог твій голодний, то нагодуй його. Якщо ж він спраглий, то дай йому напитися. Таким чином ти примусиш його присоромитися». Не піддавайся злу, а перемагай його добром. Кожен має підкорятися верховній владі, бо існуюча влада встановлена й призначена Богом. Отже, хто опирається владі, той протидіє тому, що було наказано Богом. Ті ж, хто чинить так, будуть засуджені. Правителі викликають страх не в тих, хто чинить добро, а в тих, хто чинить зло. Хочеш не боятися влади? То чини добро і матимеш похвалу від влади. Так, володарі — слуги Божі, які працюють тобі на благо. Та якщо чинитимеш зло, бійся, бо в їхній владі покарати тебе й віддати на смерть. Адже вони не даремно носять меч. Вони — слуги Божі, месники, які несуть гнів Божий проти тих, хто чинить зло. Через те треба коритися не лише зі страху перед покаранням Божим, а й з власного сумління. Ось чому ви податки платите, адже влада — то слуги Божі. Вони ненастанно дбають про все те, що ми згадували щойно. Віддайте кожному належне. Заплатіть податки, кому мусите їх сплатити. Віддайте податки збирачам податків, повагу — тим, кого ви повинні поважати, а пошану — кого повинні шанувати. Нікому нічого не будьте винні, крім любові один до одного. Бо хто любить іншого, той дотримується Закону. Кажу я так через те, що заповіді: «Не чини перелюбу», «Не вбий», «Не вкради», «Не зажадай чужого», а також усі інші об’єднуються в одній: «Люби ближнього свого, як самого себе». Любов не чинить зла ближньому, ось чому це і є виконанням Закону. Виконуйте все це, бо ви знаєте, в який час ми живемо. Ви знаєте, що час прийшов вам прокинутися від сплячки, бо спасіння наше зараз ближче до нас, ніж тоді, коли ми вперше повірили. Ніч уже майже минула, і день наближається. Тож звільнімося від вчинків, що належать темряві. Зодягнімося у зброю світла. Живімо ж пристойно, як люди живуть при денному світлі: не в гульні та пияцтві, не в перелюбі й розпусті, не у сварках та заздрощах. Краще будьмо подібні до Господа нашого Ісуса Христа, і не потураймо нашому гріховному людському єству і його бажанням. Щиро приймайте тих, чия віра слабка, та не задля суперечки про погляди ваші. Один вірить, що може їсти все, а інший, слабкий у вірі своїй, їсть лише овочі. Тому ж, хто споживає будь-яку їжу, не слід зверхньо ставитися до іншої людини, яка не їсть усього. І навпаки: той, хто не їсть деякі страви, нехай не осуджує першого, оскільки Бог прийняв його. Чому ти осуджуєш чужого слугу? Лише в очах свого господаря слуга може бути виправданий або покараний. Слугу ж Господнього буде виправдано, бо Господь владу має виправдовувати. І знову ж таки, для однієї людини якийсь день може бути важливішим за інший, а для іншого чоловіка всі дні однакові. То й нехай кожен тримається свого переконання. Хто вважає якийсь день особливим, стоїть на цьому в ім’я Господнє. Хто споживає будь-яку їжу, той теж робить це в ім’я Господа, бо дякує Богу. Той же, хто не їсть певну їжу в ім’я Господа, також дякує Йому. Бо ніхто з нас не живе заради себе і не вмирає сам по собі. Адже життя наше — для Господа, а вмираючи, ми також вмираємо для Нього. Тож живучи або вмираючи, ми всі належимо Господу. Ось чому Христос помер і повернувся знову до життя, щоб стати Господом над мертвими і ще живими. Чому ти осуджуєш брата чи сестру свою у Хресті? Або за що зневажаєш їх? Адже всі ми станемо перед судом Божим. Бо сказано у Святому Писанні: «Це так само правильно, як те, що Я живу, — каже Господь. — Кожен впаде на коліна переді Мною, і кожен визнає, що Я є Бог». Отже, кожен із нас звітуватиме про себе перед Богом. Тож годі осуджувати одне одного. Краще виріште не робити перешкод чи спокус на шляху брата свого. Я переконаний як той, хто в Господі Ісусі, що не буває нечистої їжі самої по собі. Для того вона є нечистою, хто її вважає такою. Але якщо ти образиш свого брата через їжу, то це означає, що ти не слідуєш любові. Не занапасти їжею своєю того, за кого помер Ісус. Отже, не поводься так, як ти вважаєш добрим, але інші будуть вважати злим. Бо в Царстві Божому найважливіші не їжа і не напої, а праведність, мир і радість, які Дух Святий дарує нам. Хто служить Христу, живучи так, той догоджає Богу і схвалений людьми. Тож дбаймо про все, що служить миру і взаємному зміцненню. Не руйнуйте діла Божого заради їжі. Будь-яка їжа — чиста. Але не годиться їсти того, що брата твого веде до гріха. Краще не їсти м’яса, не пити вина, ані робити таке, що веде брата твого до гріха. Тримайте переконання свої між вами і Богом. Щасливий той, хто не відчуває вину за ті вчинки, які вважає правильними. Але той, хто навіть їсть із сумнівом, засуджений Богом, бо його вчинки — не від віри. Та все, що не від віри є гріхом. Ми сильні, отже, мусимо бути терпимі до слабких і не догоджати собі. Кожен з нас мусить догоджати ближньому своєму, аби укріпити його дух. Навіть Христос догоджав не Собі. Навпаки. У Святому Писанні сказано: «Зневага тих, хто зневажав Тебе, впала на Мене». Тож усе, що було написано заздалегідь у Писанні, написано для того, щоб навчити нас терпіння і втіхи, що несе в собі Святе Писання. Нехай Бог, джерело терпіння і великої втіхи, допомагає вам жити у злагоді одне з одним, як того бажає Ісус Христос. Щоб усі разом, в один голос могли ви віддати подяку Богу, Отцю Господа нашого Ісуса Христа. Тож приймайте одне одного, як Христос прийняв вас. Робіть так заради слави Божої. Кажу вам, що Христос став слугою юдеям заради Божої істини, щоб підтвердилися обітниці прабатькам. І щоб погани віддали подяку Богу за Його милість до них. Так сказано у Святому Писанні: «Через те Я славитиму Тебе серед поган і співатиму хвалу імені Твоєму». І ще сказано: «Радійте, погани, разом з народом, який був обраний Богом». І ще сказано у Святому Писанні: «Хваліть Господа, всі ви, погани, і нехай усі народи славлять Його». Також і пророк Ісая говорив: «Прийде нащадок Єссея, він стане правити поганами. На нього покладуть вони усі свої надії». Тож нехай Бог, джерело усіх надій, наповнить вас всілякою радістю й миром, поки ви віруєте в Нього. І тоді ви будете збагачені надією, силою Святого Духа. Я переконаний, брати і сестри мої, що ви сповнені доброти, і маєте достатньо знань усіляких, й можете поправити одне одного. Та я написав вам дещо сміливіше про деякі речі, щоб нагадати про них іще раз. Зробив я це завдяки дару, що маю від Бога. Дар цей — бути слугою Христа Ісуса для поган. Моя праця — проповідувати Благовість Божу, щоб погани стали приношенням, бажаним Богу, і освятилися Святим Духом. Отже, в Христі Ісусі я пишаюся своєю працею для Бога. Моєю метою завжди було проповідувати Благовість там, де ім’я Христове ще невідоме, щоб не будувати на чужих підвалинах. Та сказано у Святому Писанні: «Ті, кому не казали про Нього, побачать, а ті, хто не чув, зрозуміють». Чимало обов’язків мав я в цих землях, і це багато разів перешкоджало мені прийти до вас. Та зараз я йду до Єрусалиму, щоб служити там Божим людям. Бо церкви Македонії та Ахаї вирішили зібрати кошти на користь бідних людей Божих в Єрусалимі. Вони вирішили це зробити, бо відчувають свій обов’язок перед віруючими Єрусалиму. Оскільки погани розділили з юдеями їхні духовні блага, то мають і самі допомагати матеріально. Тож коли я виконаю свої справи й пересвідчуся, що бідні одержали гроші, зібрані для них, то вирушу до Іспанії і дорогою відвідаю ваше місто. І я знаю, що коли прийду до вас, то принесу вам повне благословення Христове. Якщо буде на те Божа воля, я зможу прийти до вас із радістю й відпочити разом з вами. І нехай Бог миру буде разом з вами усіма. Амінь! Ручаюся вам за сестру нашу Фіву, особливу служительку церкви в Кенхреях. Прийміть її в Господі, як і належить Божим людям, і допоможіть їй у всьому, в чому вона матиме потребу. Вона допомогла багатьом людям та й мені самому. Вітайте Прискиллу з Акилою, які працювали зі мною заради Ісуса Христа. Вони ризикували своїм життям, щоб урятувати моє. І не лише я дякую їм, а й усі церкви, яка належать поганам. Вітайте також і церкву, котра в збирається у їхньому будинку. Вітайте мого дорогого друга Епенета, який перший в Азії навернувся до Христа. Вітайте Марію, яка багато працювала для вас. Вітайте Андроніка та Юнію, моїх родичів, які були разом зі мною у в’язниці. Вони — найвидатніші серед апостолів, яких Христос вирядив проповідувати Свою Звістку. Вітайте Амплія, дорогого друга мого в Господі. Вітайте Урбана, який співпрацює з нами заради Христа, а також мого дорогого друга Стахія. Вітайте Апеллеса, випробуваного християнина, а також увесь рід Арістовула. Вітайте Іродиона, родича мого. Вітайте також усю родину Наркіса, бо вони всі належать Господу. Вітайте Трифену й Трифосу, жінок які самовіддано працюють для Господа. Вітайте мою улюблену Персиду, яка також старанна у праці своїй для Господа. Вітайте Руфа, обраного слугу Господа, а також його матір, яка й мені була за матір. Вітайте Асинкрита, Флегона, Гермеса, Патрова, Гермаса та братів, які знаходяться з ними. Вітайте Філолога, Юлію, Нірея та його сестру, та Олімпіана і всіх святих з ними. Вітайте одне одного святим поцілунком. І всі церкви Христові вітають вас. Молю вас, брати і сестри мої, остерігайтеся тих, хто чинить розбрат і ставить перешкоди вченню, що ви одержали. Уникайте їх. Ці люди служать не Господу нашому Ісусу Христу, а лише череву своєму. Вони зводять серця невинних улесливою розмовою й ласкавими словами. Бо ж усі знають про вашу покірливість. То я радію за вас, але хочу, щоб ви були мудрими для добра й невинними перед злом. І Бог, Джерело миру, роздавить сатану під вашими ногами. Нехай буде з вами милість Господа Ісуса. Мій побратим у праці Тимофій вітає вас, а з ним і Лукій, і Ясон, і Сосипатр, мої родичі. Вітаю вас у Господі і я, Тертій, котрий писав цього листа для Павла. Ґай, брат, який дозволяє усієї церкві зустрічатися у своєму будинку, вітає вас. Ераст, міський скарбник, брат наш Кварт також вітають вас. [І буде з усіма вами милість Господа нашого Ісуса Христа. Амінь!] Слава Тому, Хто може зміцнити віру вашу, дотримуючись Доброї Звістки, що я проповідую. Це Благовість про Ісуса Христа — ця таємна істина, яку вам Бог повідав і яка була схована довгі часи. А зараз вона відкрита нам через написане пророками, за велінням Бога. Ця таємна істина з волі вічно живого Бога стала відома всім народам заради їхньої послуху, що починається з віри. Єдиному мудрому Богу через Ісуса Христа слава навіки! Амінь! Благодать і мир вам від Бога, Отця нашого і від Господа Ісуса Христа. Я завжди дякую моєму Богу за вас, за Божу благодать, що дана вам в Христі Ісусі. Бо в Ньому ви збагатилися всім: і словом, і знанням. Наше свідчення про Христа підтвердилося в вас. Зараз ви маєте усі дари Божі, поки чекаєте приходу нашого Господа Ісуса Христа. Він також повністю підтвердить у День другого Пришестя Господа нашого Ісуса Христа, що ви невинні. Істинний і вірний Бог покликав вас до єднання зі Своїм Сином, нашим Господом Ісусом Христом. Я благаю вас, брати і сестри мої, іменем Господа нашого Ісуса Христа, щоб усі ви погоджувалися одне з одним, щоб не було розбрату між вами, і щоб були ви єдині в думках своїх і прагненнях. Бо стало мені відомо від Хлоїних домашніх, що між вами є суперечки. І ось що я маю на увазі: кожен із вас каже: «Я — прибічник Павла», «Я — Аполлосів», «Я — Кифин», «А я — прибічник Христа». Хіба ж Христос розділився? Хіба був розіп’ятий за вас Павло? Чи, може, хрестилися ви в ім’я Павлове? Я дякую Богові, що нікого з вас не хрестив, окрім Криспа і Ґая. Тож ніхто з вас не може сказати, що хрестився моїм ім’ям. Хрестив я ще Степанову родину, а щодо інших, то не пригадаю, чи хрестив я ще когось. Бо Христос посилав мене не хрестити, а проповідувати Добру Звістку та без надмірного красномовства, щоб хрест Христовий не втратив сили своєї. Бо для тих, хто гине, учення про хрест — це дурниця, а для нас, хто спасенний, то є сила Божа. Як сказано у Святому Писанні: «Я знищу мудрість мудрих і зведу нанівець розум розумних». Де той мудрець? Де той вчений? Де той мислитель, який належить часу нинішньому? Чи Бог не зробив мудрість світу цього безглуздою? Світ своєю мудрістю не осягнув Бога. То Бог Своєю мудрістю вибрав для порятунку тих, хто вірить, хоч яке безглузде Вчення, що ми проповідуємо. Юдеї вимагають чудесних знамень, а греки — мудрості. Ми ж проповідуємо про розіп’ятого Христа. Для юдеїв це вчення є образою, а для поган — безглуздям. І лиш покликані Богом, чи то юдеї, чи то погани, розуміють, що Христос — сила і мудрість Божа. Адже Боже «безглуздя» мудріше за людську мудрість, а Божа «неміч» міцніша за людську силу. Брати і сестри, подумайте про своє власне покликання! Небагато з вас були мудрими за людськими мірками. Небагато було й сильних, небагато шляхетних. Ні, Бог вибрав «нерозумних», щоб присоромити мудрих світу цього. Він вибрав немічних, щоб присоромити сильних. Він — джерело життя вашого в Ісусі Христі, Який став нашою мудрістю з Божої волі, нашою праведністю, нашим освяченням і нашою спокутою. Адже сказано у Святому Писанні: «Хто хвалиться, той мусить хвалитися Господом». Тож прийшов я до вас, брати і сестри мої, проповідувати таємну Божу істину, не покладаючись на свою красномовність і мудрість. Находячись серед вас, я вирішив забути усе, крім Ісуса Христа і Його смерті на хресті. Отже, я прийшов до вас, слабкий, пройнятий страхом і великим трепетом. Ми справді навчаємо мудрості зрілих людей, але не мудрості нинішніх часів і не мудрості правителів світу цього, владі яких настане кінець. Ми навчаємо таємної Божої мудрості, що була прихована від людей. Бог призначив її нам на славу іще до початку світу. Це мудрість, про яку жоден із правителів цього світу не знав. Бо якби вони знали, то не розіп’яли б славного Господа. Так сказано у Святому Писанні: «Очі не бачили, вуха не чули, і на думку людям не спадало те, що Бог залишив для тих, хто любить Його». Та Бог відкрив нам це через Духа, Який знає все, навіть найприхованіші таємниці Божі. Бо хто з людей знає думки іншого? Тільки той дух, який в ньому живе. Так само ніхто не знає думок Божих, крім Духа Божого. А ми приймаємо не дух, який належить світу цьому, а Дух, Який йде від Бога, щоб знати те, що щедро було нам дароване Богом. І говоримо ми про ці речі не словами, яких мудрість людська навчила нас, а словами, яких навчив нас Дух. Ми пояснюємо духовні речі, використовуючи слова від Духа. Земна людина не сприймає істин, які відкриває Дух Божий. Вона вважає їх безглуздям, та не може зрозуміти це, бо їх можна оцінити тільки за допомогою Святого Духа. А духовна людина може судити все, та її саму ніхто не може судити. Сказано у Святому Писанні: «Хто знає думки Господні? Хто може повчати Його?» Але ми маємо розум і думки Христові. Брати і сестри мої, коли я з вами був, то не міг навчати вас як людей духовних. Навпаки, я мусив звертатися до вас як до людей мирських, як немовлят у Христі. Я проповідував вам, неначе напував вас молоком, а не годував твердою їжею, бо ви не спроможні були ще її спожити. Ви ще й зараз не здатні на це. Ви й досі належите цьому світу. Якщо між вами є заздрощі й суперечки, то хіба не мирські ви є? Хіба не поводитесь, як усі люди цього світу? Якщо хтось із вас каже: «Я послідовник Павла», а інший: «А я — Аполлоса», — то хіба не як мирські люди ви чините? А хто ж такий Аполлос, і хто такий Павло? Ми лише слуги, через яких ви стали віруючими. Ми виконали свою роботу, яку Господь призначив кожному із нас. Я посіяв зерно, Аполлос полив його, але Бог є Той, Хто виростив. Тож не має значення ні той, хто сіяв, ні той, хто поливав, а лише Бог, Який зростив. І той, хто сіяв зерно, і той, хто поливав його, мають одну мету, і кожен буде нагороджений за свою працю. Бо всі ми на службі у Бога, трудимося в Його ім’я, а ви — і нива Божа, й оселя Його. Згідно з Божим даром, даним мені, я заклав фундамент, як той мудрий будівельник, а вже інший зводить на ньому споруду. Та кожен мусить дбати про те, як він будує. Але ніхто не може закласти іншого фундаменту, ніж той, що вже закладено, й фундамент той — Ісус Христос. Людина може будувати на цьому фундаменті з золота чи срібла, коштовного каміння чи дерева, сіна чи соломи. Але робота кожного буде очевидна, бо настане День, і все стане зрозумілим, тому що той День прийде з вогнем. І вогонь випробує працю кожного і виявить її якість. І якщо збудоване людиною вистоїть, то вона здобуде винагороду. Чия ж споруда згорить, той зазнає втрати, а сам він буде врятований, уникнувши вогню. Чи знаєте ви, що ви — храм Божий, і що Дух Божий живе в вас? Якщо хтось зруйнує Божий храм, того Бог зруйнує, бо храм Божий — святий, а ви і є цим храмом. Не обманюйте себе. Якщо хтось із вас вважає, що він розумний мудрістю цього світу, то йому слід стати «нерозумним», щоб здобути істинну мудрість. Бо мудрість цього світу насправді є безглуздям для Бога. У Святому Писанні сказано: «Бог ловить мудрих на їхні ж хитрощі». І ще: «Господь знає, що думки мудрих — нікчемні». Ви ж належите Христові, а Христос належить Богу. Ось як люди мають думати про нас, як про слуг Христових, котрим довірено таємні істини Божі. А ті, кому довірено таємниці, мусять бути гідними довіри. Та мені байдуже, чи ви судитимете мене, чи якийсь інший суд людський, адже й сам я себе не суджу. Сумління моє чисте, та не в цьому моє виправдання. Лише Господь мені суддя. Тож не судіть передчасно, доки Господь не прийде. Він висвітлить усе, що приховано в темряві, й виявить таємні задуми сердець. І тоді буде кожному така похвала від Бога, на яку той заслуговує. Брати і сестри мої, я показав усе це на прикладах Аполлоса і своєму власному прикладі заради вас, щоб ви змогли навчитись і зрозуміти значення цих слів: «Не йдіть далі того, що написано у Писанні», — щоб ви не величалися одне перед одним. Щоб ви не підносили одних, зневажаючи інших. Хто каже, що ти кращий за інших? І що ти маєш такого, що не було дано тобі? Але якщо все, що маєш ти, отримав як дарунок, то чого ж вихвалятися, наче лише своїми силами здобув усе це? Ви вважаєте, що маєте все необхідне. Думаєте, що поставали багатіями й царями без нас. Хотів би я, щоб ви й справді були царями, тоді й ми могли б царювати разом з вами. Та мені здається, що Бог дав нам, апостолам, останнє місце, зробив нас людьми приреченими до смерті. Адже ми стали видовищем для всього світу: як для Ангелів, так і для людей. Ми нерозумні заради Христа, а ви вважаєте себе такими мудрими в Христі! Ми немічні, а ви похваляєтесь собою, кажучи, що ви дужі! Ви в пошані, а ми безславні! І досі ми голодні й спраглі, бідно одягнені, побиті й безпритульні. Тяжкою працею, власними руками добуваємо ми щоденний хліб свій. Коли нас ганьблять, ми благословляємо; коли нас переслідують, ми терпимо; коли на нас зводять наклепи, ми втішаємо. Ми стали покидьками світу, порохом земним, що його люди й дотепер топчуть. Я пишу це не для того, щоб присоромити вас. Я застерігаю вас як улюблених дітей своїх. Бо якби ви мали навіть десять тисяч наставників у Христі, ви не матимете багато батьків. Це я через Благовість дав вам життя в Ісусі Христі. Тож благаю вас: наслідуйте мене. Ось чому послав я до вас Тимофія, мого улюбленого й вірного сина в Господі. Він нагадає вам шляхи мої в Христі Ісусі так само, як і я навчаю скрізь, у кожній церкві. Та дехто з вас запишався, міркуючи, що я не прийду до вас. Але невдовзі я буду з вами, якщо на те буде Божа воля. І тоді я побачу, чи спроможні ті красномовні хвальки на щось більше, ніж порожні балачки. Бо Царство Боже виявляється не в словах, а в силі. Чого ж ви хочете: щоб я прийшов до вас із карою чи з любов’ю і духом ніжності? Кажуть, що серед вас чиниться розпуста, ще й така, якої немає навіть серед поган. Розповідають, що дехто з вас живе з мачухою своєю. Та всі ви сповнилися пихою замість того, щоб засмутитися. Того, хто вчинив таке, слід вигнати з вашої громади. І хоч я відсутній серед вас тілом, та все ж присутній духом, і як присутній я вчинив суд над тим, хто вчинив такий гріх. Недобре, що ви вихваляєтеся. Хіба ви не знаєте, що мала закваска заквашує все тісто? Позбавтеся старої закваски, щоб вам самим стати новим тістом. Як християни ви і є тим Пасхальним тістом без закваски. Бо Христа, наше Пасхальне Ягня, було принесено в пожертву. Тож святкуймо нашу Пасху, та не зі старою закваскою злоби й лукавства, а з опрісноками щирості та істини. Я писав у листі, що не слід вам спілкуватися з тими, хто піддався розпусті. Та я не мав на увазі, що зовсім не слід знатися з розпусниками цього світу чи скнарами, шахраями чи ідолопоклонниками. Інакше вам треба було б залишити цей світ. Я писав вам, щоб ви не зналися з тими, хто видає себе за віруючих, але є розпусником, скнарою, ідолопоклонником, наклепником, п’яницею чи хабарником. Навіть за стіл не сідайте з таким. Чи моя це справа — засуджувати тих, хто не належить до церкви? Звісно ні! Ви повинні засуджувати тих, хто належить церкві. Бог засудить тих, хто не належить до церкви. Бо у Святому Писанні сказано: «Женіть від себе лиху людину». Коли у вас виникне суперечка з кимось з віруючих, то хіба ж ви підете до суду неправедного замість того, щоб звернутися до Божих людей? Невже ви не знаєте, що святі люди Божі судитимуть світ? І якщо ви судитимете світ, то хіба ж ви нездатні вирішити такі дрібні справи? Чи ви не знаєте, що ми судитимемо Ангелів, не кажучи вже про справи життєві? Тож якщо ви матимете справу з випадками повсякденного життя, чи призначите ви суддями тих, хто не має ніякого відношення до церкви? Кажу я так, щоб соромно вам стало. Невже справи такі кепські, що серед вас не знайдеться жодного мудрого чоловіка, щоб розсудити двох своїх братів у Христі? Брат іде до суду з братом, і ви дозволяєте невіруючим судити їх? По суті, те, що ви вступаєте в сутяжництво одне з одним, є повною вашою поразкою. Чи не краще вам натомість стерпіти образу? Чи не краще вам стерпіти завдану шкоду? Та ви ж самі ображаєте й грабуєте, і то своїх же братів і сестер у Христі! І деякі з вас були такими, але ви очистилися, були освячені й виправдані в ім’я Господа Ісуса Христа і Духом Бога нашого. «Все мені дозволено», — стверджуєте ви. Та у відповідь я вам кажу: не все доцільно й бажано. Навіть якщо це правда, що «усе дозволено мені», але ніщо не повинно володіти мною як рабом. Ось інший мовить: «Їжа — для шлунку, а шлунок — для їжі». Та Бог знищить і те, й друге. Бо тіла наші не для розпусти, а для служіння Господу, й Господь — для тіла нашого. Бог не лише воскресив Господа з мертвих, Він і нас воскресить силою Своєю. Чи ви не знаєте, що тіла ваші є членами Христа? Тож хіба я візьму частини тіла Христа і зроблю їх членами розпусниці? Звісно, ні! Знов таки: чи не відомо вам, що той, хто з’єднується з розпусницею, стає з нею одним цілим? «Бо двоє, — сказано у Святому Писанні, — стають одним тілом». Той же, хто з’єднується з Господом, духовно стає одним цілим з Ним. Уникайте розпусти. Кожен гріх, вчинений людиною, — поза її тілом, але розпусник грішить проти власного тіла. Невже ви не знаєте, що тіла ваші — це храми Духа Святого, який живе в вас? І хіба ви не знаєте, що ви одержали Дух Святий від Бога, і що ви більше не належите собі? Адже Господь сплатив за вас високу ціну, тож прославте Бога тілами своїми. Тепер про те, що ви написали мені: «Чи не краще чоловікові взагалі не торкатися жінки». Але щоб уникнути гріха розпусти, кожен чоловік мусить мати дружину, а кожна жінка — чоловіка. Чоловік мусить давати все належне своїй дружині, і так само жінка — своєму чоловікові. Не жінка володіє тілом своїм, а її чоловік, так само не чоловік володіє тілом своїм, а його дружина. Не відмовляйте одне одному, хіба що за спільною згодою і на деякий час для того, щоб віддатися молитві, а потім знову бути разом, щоб сатана не спокусив вас, скориставшись вашим невмінням володіти собою. Я вам кажу це не як наказ, а як поступку. Хотів би, щоб усі люди були такими, як я, але кожен має свій власний дар Божий: в одного такий, у другого — інший. Щодо неодружених і вдів я хочу ось що сказати: для них добре, якщо вони залишатимуться самотніми, як і я. Та якщо вони не можуть втриматися, то нехай одружуються, бо краще одружитися, ніж згоріти від жадання. Одруженим я даю такий наказ, хоча це не я, а Господь наказує: жінці не слід шукати розлучення з чоловіком своїм. Якщо ж уже розлучиться, то повинна залишатися незаміжньою або нехай помириться з чоловіком своїм. Та чоловікові не слід розлучатися зі своєю дружиною. Усім іншим я скажу (та цей наказ від мене, а не від Господа): якщо якийсь брат у Христі має дружину, яка не вірує, і вона згідна жити з ним, то нехай він не розлучається з нею. Якщо жінка має чоловіка, який не вірує, і він згідний з нею жити, то їй не слід розлучатися з ним. Бо невіруючий чоловік освячується через свою віруючу дружину, а невіруюча жінка — через свого віруючого чоловіка. Інакше діти ваші були б нечистими, а так — вони святі. Однак якщо невіруючий вирішить розлучитися, то хай розлучається. Брат чи сестра у Христі вільні в таких випадках, тому що Бог покликав вас жити в мирі. Бо звідки ти знаєш, жінко, чи спасеш свого невіруючого чоловіка? І звідки ти, чоловіче, знаєш, чи спасеш свою невіруючу дружину? Слід жити лише так, як Господь визначив кожному, і як Бог покликав кожного. І саме такий наказ даю я по всіх церквах. Якщо комусь було зроблене обрізання до того, як Бог його покликав, то не слід намагатися змінити це. А іншому, може, не було зроблене обрізання, коли Бог його покликав. Тоді й не варто робити цього взагалі. Обрізання, само по собі, не є чимось особливим, так само, як і необрізання. Головне — дотримуватися Божих заповідей. І нехай кожен залишається таким, яким він був, коли його покликав Бог. Ти рабом був покликаний? Нехай це тебе не турбує. Та якщо зможеш стати вільним, скористайся такою нагодою. Той, хто рабом був покликаний Богом, є вільним перед Богом. Так само і вільний, якого покликано, є рабом Христа. Господь сплатив за вас високу ціну, тож не ставайте рабами людей. Брати і сестри мої! Кожному з вас слід залишатися перед Богом таким, яким його було покликано. Тепер стосовно неодружених чоловіків та жінок. Я не маю Господнього наказу, але висловлю свою думку як гідний довіри, бо одержав милість від Господа. Як на мене, то, зважаючи на всі нинішні страждання й лиха, краще залишатися самотнім, як я. Якщо у тебе є жінка, не шукай з нею розлучення. У тебе немає дружини, не шукай її. Та якщо ти одружуєшся, ти не згрішив, і якщо незаймана дівчина виходить заміж, то вона теж не згрішила. Але такі люди матимуть клопіт у цьому світі, а я прагну врятувати вас від нього. Ось що я вам кажу, брати і сестри мої, час спливає. Віднині й надалі ті, хто мають жінок, мусять бути такими, ніби жінок не мають. Ті, хто сумують, мусять бути такими, ніби суму не мають. Радісні повинні бути такими, ніби не мають радості. Ті, хто придбали щось, ніби вони не мають нічого. Ті, хто користуються світським, не повинні вважати тлінні речі найважливішими. Бо існуючий світ незабаром зникне. Я хочу, щоб ви були вільні від турбот. Неодружений чоловік дбає про Господнє, тобто як догодити Богу. Одружений дбає про життєві справи — як догодити жінці. Отже, він на роздоріжжі — як догодити Богові та дружині. Незаміжня жінка або дівчина дбає про справи Господні — щоб бути святою і тілом, і духом. Заміжня піклується про життєві справи — як би догодити чоловікові. Кажу я так для вашої ж користі, а не для того, щоб ставити вам перешкоди. Швидше я роблю це для порядку і щоб ви могли бути відданими Господу й ревно служити йому, ні на що інше не звертаючи уваги. Якщо хтось вважає, що не робить те, що слід, зі своєю нареченою або вона стара за віком, й він хоче одружитися, то нехай він робить за своїм бажанням, бо це не гріх. Але ж той чоловік, хто твердо вирішив не одружуватися, здатний володіти своїми пристрастями, й поклав собі зберегти свою наречену такою, як вона є, робить добре. Отже, хто одружується з нареченою, робить добре, а хто не одружується, робить ще краще. Жінка зв’язана одруженням, поки її чоловік живий, але, якщо він помре, то вона вільна вийти заміж за кого хоче, аби тільки в Господі. Але, на мою гадку, вона буде щасливішою, якщо залишиться такою, як є. Це моя думка, та я знаю, що маю Дух Божий. А тепер про м’ясо, пожертвуване бовванам. Ми знаємо, що «всі мають знання». Знання підносять людей в їхній пихатості, а любов допомагає їм стати дужчими. Якщо хтось думає, що знає щось, то він нічого не знає як слід. А хто любить Бога, той відомий Богу. Щодо м’яса, пожертвуваного бовванам, то ми знаємо, що бовван — це ніщо у світі, існує лише Єдиний Бог. Та не всім відомо це знання. Дехто так звик поклонятися бовванам, що коли він їсть, то так, ніби та їжа була пожертвувана бовванамі, оскільки сумління його слабке, воно оскверняється. Але їжа не наблизить нас до Бога. Ми не стаємо ні кращими, якщо не їстимемо, ані гіршими, якщо їстимемо. Та дивіться, щоб це знання ваше не привело до гріха тих, хто слабкий духом. Бо якщо той, хто повний сумління побачить вас, хто має ці знання, як ви їсте в бовванському храмі, то чи не заохотить це його також з’їсти того м’яса, що запропоноване на пожертву бовванам? І через знання ваші знищено буде слабкого духом, вашого ж брата, за якого Христос помер! Отже, згрішивши проти своїх братів і вразивши їхнє кволе сумління, ви грішите проти Христа. Тож якщо їжа призводить брата чи сестру мою до гріха, то я ніколи більше не їстиму м’яса, щоб не привести їх до гріха! Хіба я не вільна людина? Чи ж не апостол я? Хіба я не бачив Ісуса, Господа нашого? Чи не є ви творінням моїм у Господі? Навіть якщо я не апостол для інших, то все одно я апостол для вас. Ви ж є печаттю мого апостольства в Господі. Ось мій захист від тих, хто хоче судити мене. Чи не маю я права їсти й пити? Чи, може, я не маю права взяти собі віруючу дружину, як це зробили інші апостоли й брати Господні, а також і Петро? Чи, може, лише Варнава і я мусимо працювати, щоб заробляти на прожиток? Який солдат коли служив на своєму власному утриманні? Хто садить виноградник і не їсть плодів його? Або хто доглядає отару і не п’є молока від овець своїх? Чи може, це все лише міркування смертної людини? А чи не про те саме сказано в Законі? У Законі Мойсеєвому записано так: «Не зав’язуй рота волові, що молотить». Хіба Бог дбає лише про волів? Звичайно ні! Чи не говорить Він це заради нас? Так, це було написано заради нас, бо той, хто оре, має орати з надією, і той, хто молотить, має молотити з надією, що одержить частину врожаю. Раз ми посіяли духовне зерно для вашої вигоди, чи така вже велика то буде річ, якщо пожнемо земні блага від вас? Якщо інші мають право збирати земні блага від вас, то чи не маємо ми більшого права на це? Але ми ніколи не користувалися ним. Навпаки, ми терпимо все, щоб часом не чинити перешкод на шляху Доброї Звістки про Христа. Хіба ви не знаєте, що ті, хто працюють в храмі, від святині ж і харчуються? А ті, хто служить біля вівтаря, ділять між собою частину з того, що до вівтаря принесено. Так само Господь наказував, щоб ті, хто проповідує Добру Звістку, жили з цього. Я не користувався цим правом. І написав це не для того, щоб мати цю вигоду. Бо мені краще вмерти, ніж дати комусь забрати у мене можливість похвалитися. Якщо я проповідую Добру Звістку, то не маю чим хвалитися. Це мій обов’язок. І горе мені, якщо не буду проповідувати. Як би я робив те добровільно, то повинен був одержати нагороду, але в мене не має вибору: я роблю тільки те, що мені довірили виконувати — проповідувати Добру Звістку. В чому ж тоді моя винагорода? Вона в тому, що я проповідую Добру Звістку і роблю це не за платню; в тому, щоб не користуватися правом, яке я маю, проповідуючи Добру Звістку. Бо хоч я й вільний від людей, та став рабом усіх, щоб врятувати більше людей. Для юдеїв я став юдеєм, щоб врятувати їх. Для тих, хто підкоряється Закону, я став одним із них (хоч я і не під Законом) для того, щоб врятувати тих, хто підкоряється Закону. Для тих, хто без Закону, я став таким, як і вони (хоч і не живу без Закону Божого, бо підкоряюся законові Христовому). І зробив я це, щоб оволодіти ними. Я став немічним для немічних, щоб врятувати їх. Я став усім для всіх, щоб спасти хоча б декого у будь-який спосіб. Я роблю все це заради Доброї Звістки, щоб стати одним із тих, на кого пошириться її благословення. Хіба ви не знаєте, що всі бігуни біжать на змаганнях, а винагороду одержує один? Тож біжіть так, щоб перемогти й одержати її! Кожен, хто змагається, напружено тренується. Він робить це для того, щоб одержати тлінний лавровий вінок, а ми — щоб одержати вінок нетлінний. Отже, я біжу так, як той, хто має мету перед собою; б’юся так, щоб не просто розмахувати кулаками. Навпаки, я стримую і приборкую тіло своє, щоб, проповідуючи іншим, самому не виявитися відкинутим Богом. Брати і сестри мої, хочу, щоб ви знали, що всі наші прабатьки справді були під хмарою, і всі вони безпечно перейшли через море. Всі вони в хмарі і в морі були «хрещені» в Мойсея. Та більшість із них не вподобав Господь, і вони загинули в пустелі. І це приклад для нас, щоб ми не прагнули злого, як вони. Не будьте ідолопоклонниками, як був дехто з них. Бо сказано у Святому Писанні: «Люди посідали, щоб поїсти і попити, а тоді повставали, щоб розважатися». Не будемо віддаватися розпусті, як дехто з них. Бо одного дня від цього двадцять три тисячі полягло! Тож не будемо спокушати Христа, як дехто з них робив. Вони були покусані зміями і вмерли. Не нарікайте, як дехто з них нарікав і був знищений ангелом смерті. Все це сталося з ними як приклад нам. І було про це написано, щоб застерегти нас, хто живе після скінчення їхнього віку. Ось чому той, хто вважає, що міцно стоїть, нехай стережеться, щоб не впасти. Вас спіткали ті ж самі спокуси, котрі зазнають усі люди. Та Бог вірний, Він не допустить, щоб ви спокушалися більше, ніж можете витримати. Разом із спокусою Він дасть і полегшення, щоб ви змогли подолати її. Тож, любі друзі мої, уникайте служіння бовванам. Звертаюся до вас як до людей розумних. Судіть самі, про що кажу я. Чаша благословення, за яку ми дякуємо, чи не є те ознакою того, що ми об’єднані пожертвою крові Христової? Хліб, що ми ламаємо, чи не є ознакою того, що ми об’єднані пожертвою тіла Христова? Існує один Хліб, і всі ми від одного Тіла, бо ми поєднані тим Хлібом. Погляньте-но на народ ізраїльський, коли вони їдять пожертви, чи не об’єднані вони тими підношеннями, що на вівтарі? Що ж я маю на увазі? Що їжа, яка приноситься в жертву бовванам нічого не варта, бо сам бовван — ніщо. Ні, швидше це означає, що люди, приносячи жертви бовванам, роблять це для нечистих духів, а не для Бога. А я не хочу, щоб ви були спільниками нечистих духів. Ви не можете одночасно пити з чаші Господньої і нечистих духів; не можете розділяти одночасно їжу Господню і диявольську. Чи прагнемо ми прогнівити Господа? Хіба ж ми сильніші за Нього? «Усе нам дозволено», — стверджуєте ви. Та не все на користь. «Усе нам дозволено». Та не все допомагає людям стати сильнішими. Нехай ніхто не шукає вигоди для себе, а лише дбає про ближнього свого. Їжте будь-яке м’ясо, що продається на ринку, не питаючи ні про що і без докорів сумління, бо «земля і все, що є на ній, належить Господу». Якщо хтось із невіруючих запросить вас на обід і ви вирішите піти, то їжте все, що перед вами на столі. Не питайте ні про що і не турбуйтеся про своє сумління. Але якщо хтось скаже вам: «Це м’ясо, що принесли в пожертву бовванам», — то не їжте його. Не їжте заради того, хто вам про це сказав і заради його сумління. Коли я так кажу, то маю на увазі не власне сумління, а сумління іншого. Бо навіщо дозволяти, щоб моя воля була засуджена чужим сумлінням. Якщо я їм з подякою, то навіщо мене ганьбити за те, за що я дякую Всевишньому? Отже, чи ви їсте, чи п’єте, чи ще щось робите — робіть усе на славу Богу. Не будьте перешкодою ні юдеям, ні поганам, ані церкві Божій. Так само, як я догоджаю всім і в усьому. Я шукаю користі не для себе, а для інших, щоб вони могли спастися. Наслідуйте мене, як я наслідую Христа. Я хвалю вас за те, що ви завжди пам’ятаєте про мене. Ви наслідуєте вчення, яке я передав вам. Та хочу я, щоб ви знали, що Христос — голова кожному чоловікові, а чоловік — голова жінці. Бог же — голова Христа! Кожен чоловік, який молиться або пророкує з покритою головою, ганьбить голову свою. Кожна жінка, яка молиться або пророкує з непокритою головою, ганьбить голову свою. Вона вподібнюється поголеній жінці. Якщо жінка не покриває свою голову, то це можна порівняти з соромом поголеного волосся. А якщо це так ганебно, коли її голова поголена або пострижена, то нехай вкриває її. Чоловікові не слід вкривати голову, бо він є образом і славою Бога. Жінка ж є славою чоловіка. Бо не чоловік походить від жінки, а жінка від чоловіка. Не чоловіка було створено заради жінки, а жінку заради чоловіка. Ось чому жінка має покривати свою голову, визнаючи владу над собою. Вона має робити це також заради Ангелів. Однак перед Господом жінка залежна від чоловіка так само, як і чоловік залежний від жінки. Бо як жінка походить від чоловіка, так і чоловік також народжується від жінки. І все це йде від Бога. Поміркуйте про це поміж собою: чи личить жінці молитися Богу з непокритою головою? Та чи природа сама не вчить вас, що це соромно для чоловіка мати довге волосся? Для жінки ж це слава, бо волосся дане для вкриття голови її. Деякі люди можуть сперечатися про це. Та ні ми, ані церкви Божі не визнаємо ці звичаї. Даючи вам наступний наказ, я не хвалю вас, бо ваші зустрічі приносять вам більше шкоди, ніж користі. По-перше, я чув, що коли ви збираєтеся разом, то серед вас є розбіжності. Та в це неважко повірити, бо за вашим міркуванням, розділення церкви є ознакою істинних послідовників Христових. На ваших сходинах ви не їсте Господню вечерю. Бо коли ви збираєтеся, то кожен поспішає з’їсти своє: один залишається голодним, а інший впивається. Хіба не маєте ви осель, щоб їсти й пити? Чи, може, ви зневажаєте Божу церкву? Може, ви хочете принизити бідних? Що мені сказати? Чи слід вас хвалити? Тут я вас не хвалитиму. Після вечері Ісус так само взяв чашу з вином і промовив: «Це вино символізує кров Мою, що засновує Новий Заповіт Божий. Хоч би коли ви пили це вино, робитимете це на спомин про Мене». Щоразу, як їстимете цей хліб і питимете цю чашу вина, будете свідчите про смерть Господню, аж поки Він не прийде. Отож, хто негідно їстиме хліб Господній і питиме Господню чашу вина, винний буде у гріхах проти тіла і крові Господньої. Отже, насамперед, людина повинна позбавитись огидних думок, а вже потім нехай їсть цей хліб і п’є це вино. Бо той, хто їсть і п’є, не визнаючи тих, хто є Господнім Тілом, накликає суд на себе. Ось чому серед вас є чимало слабких та хворих, а багато вже й померло. Якщо б ми самі судили себе, то не були б судимі. Коли ж нас судить Господь, Він карає нас, щоб не було нас засуджено разом зі світом. Тож, брати і сестри мої, коли ви збираєтеся разом, щоб поїсти, то чекайте одне на одного. Якщо ж хто й справді голодний, нехай поїсть вдома, щоб не осудив вас Господь за те, що ви збираєтесь. Інші ж справи я влаштую, коли прийду. Щодо духовних дарів, брати і сестри мої, то я не хочу, щоб ви залишалися в незнанні. Пам’ятайте, що коли ви були невіруючими поганами, то ходили на поклоніння до німих бовванів, неначе вас силоміць тягнули туди. Тож кажу я вам, що ніхто не може мовити: «Будь проклятий, Ісусе!» — з допомогою Духа Божого. Ніхто не зможе сказати: «Ісус — Господь», — інакше, як Святим Духом. Різні є дари, та всі вони — від Єдиного Духа. Є багато різних засобів служити, але усі вони — Єдиному Господу. По-різному Всевишній діє серед людей, та тільки Єдиний Бог дає спроможність робити все. А вияв Духа дано кожному на користь усіх. Одній людині Дух дає слово мудрості, іншій — слово знання дається тим самим Духом. Комусь дано духовну віру, а ще хтось має дар зцілення — від Єдиного Духа. Хтось має силу робити чудеса, а хтось — здатність пророкувати, хтось уміє розпізнавати духів, а хтось — розмовляти різними мовами, а ще хтось — тлумачити мови. Та Один і Єдиний Дух чинить усе це, наділяючи кожного тим, чим вважає за потрібне. Через те, що кожен із нас має одне тіло, яке складається з багатьох частин, то хоч і багато частин, все одно вони становлять одне тіло. Так і Христос. Бо одним Духом хрестилися ми всі, щоб стати єдиним тілом: як юдеї, так і погани, як раби, так і вільні. І всім нам даний один Дух. Тіло людське складається не з одного члена, а з багатьох. Навіть якщо нога скаже: «Через те, що я не рука, я не належу тілу», — то хіба вона від того перестане належати тілу? А якщо вухо скаже: «Через те, що я не око, я не належу тілу», — чи перестане воно через це належити тілу? Якби все тіло складалося лише з ока, як тоді б ми слухали? Якби складалося тільки з вуха, чим би тоді відчували запахи? Насправді Бог розмістив члени тіла, кожне з них, там, де хотів. Якби всі члени тіла були однаковими, то де ж тоді було б тіло? А так хоч частин багато, а тіло одне. Око не може сказати руці: «Ти мені не потрібна». Або голова не може сказати ногам: «Ви мені не потрібні». Навпаки, ті частини тіла, які ми вважаємо слабшими, насправді дуже потрібні. А про ті, що вважаємо не дуже почесними на тілі, піклуємося більше. Про непристойні ж дбаємо з більшою сором’язливістю. Коли одна з них страждає, то й усі інші страждатимуть. Коли одна в пошані, то й усі інші радіють із нею. Тож усі ви разом є Тілом Христовим, а окремо — частинами Його. До того ж Бог першими поставив у церкві апостолів, другими — пророків, третіми — вчителів, потім чудотворців і людей, які мають дар зціляти. За ними — ті, хто допомагають іншим, ті, які мають хист вести за собою людей, а також ті, котрі мають здібності до різних мов. Та не всі є апостолами, не всі є пророками, чи не так? Не всі є вчителями або чудотворцями. Не всі обдаровані здібністю зціляти чи розмовляти різними мовами. І не всі ж, певно, можуть тлумачити мови? Тож дбайте про всі Духовні дари, що є найважливішими для вас, а я вам зараз покажу навіть краще життя. Якщо я можу розмовляти різними людськими мовами, якщо знаю мову навіть Ангелів, та не маю любові, то я лиш подібний до гучного дзвону або брязкітливого кімвалу. Якщо ж маю пророчий дар, знаю всі таємниці і сповнений знань усяких; якщо маю таку віру, що можу пересувати гори, але не маю любові, то я — ніщо. Якщо я роздам усе своє майно, а тіло своє віддам на спалення, але при тому не матиму любові, я не дістану нічого. Любов терпляча, добра, не заздрісна, не хвалькувата, не пихата. Вона не поводиться непристойно, не егоїстична, не скора на гнів, не злопам’ятна. Любов ніколи не радіє злу, але радіє правді. Любов завжди терпить, завжди вірить, завжди сподівається, завжди стійка. Дар пророцтва, дар мов, дар знання — усе це зникне, але любов ніколи не скінчиться. Бо знання й пророцтва наші — недосконалі. Та коли приходить досконалість, то все недосконале зникає. Коли я був дитиною, то й розмовляв по-дитячому, я думав і міркував як дитина. Але тепер, коли я став дорослим, я залишив усе дитяче. Зараз ми дивимося на Господа ніби на відображення в дзеркалі, але згодом подивимося Йому в обличчя. Зараз мої знання — часткові, тоді ж, я знатиму усе досконало, подібно тому, як Бог знає мене. Тим часом лишаються ці три: віра, надія і любов. І найбільша з них — любов. Прагніть любові й щиро дбайте про дари духовні, але особливо про дар пророцтва. Бо хто має дар говорити іншою мовою, той розмовляє не з людьми, а з Богом. Адже ніхто не розуміє того, що він каже. Він говорить таємне, котре йде від Духа. Той же, хто має дар пророцтва, зміцнює, підбадьорює, і втішає людей. Хто має дар говорити іншою мовою, духовно зміцнює себе, а хто має дар пророцтва, духовно зміцнює церкву. Тож хочу я, щоб ви володіли даром говорити різними мовами. Та ще більше хочеться мені, щоб ви могли пророкувати. Той, хто пророкує — вищий за того, хто розмовляє іншими мовами, хіба що він перекладе, що каже, аби духовно збагатилась і зміцніла церква. А тепер, брати і сестри мої, якщо прийду я до вас, розмовляючи іншими мовами, то яка з того для вас користь, коли не принесу вам ні одкровення, ні знання ніякого, ні Послання, ані вчення Божого? Це так само, як бувають бездушні інструменти — флейта чи ліра. Якщо вони видають нечіткі звуки, то як дізнатися, яка мелодія звучить? Коли сурми невиразно сурмлять, то хто ж знатиме, що треба готуватися до бою? Так само коли ви використовуєте незрозумілі слова, то як інші зрозуміють, що ви кажете? Ви говоритимете у повітря. Без сумнівів, є багато різних мов у світі, і кожна має своє значення. Тож коли я не розумію мови, то буду чужинцем для того, хто розмовляє нею, і він буде чужинцем для мене. Те саме стосується й вас. Коли ви прагнете духовних дарів, то намагайтеся збагатитися тими, що зміцнюють і укріпляють церкву. А хто говорить іншою мовою, нехай молиться, щоб уміти пояснити те, про що говорить. Бо коли я молюся іноземною мовою, дух мій молиться, та розуміння залишається безплідним. Що ж робити в такому разі? Молитимусь я тоді не лише духом, а й розумом своїм. Буду співати не лише моїм духом, а також і розумом своїм. Бо якщо ти благословлятимеш лише духом, то як же тоді простий слухач скаже «амінь» на твою молитву подяки? Він же не знає, про що ти кажеш. Ти можеш прекрасно віддавати подяку Богу молитвою своєю, та інша людина від цього не зміцнюється духовно. Я дякую Богу за те, що більше розмовляю іншими мовами, ніж будь-хто з вас. Але в церкві я краще скажу п’ять слів з розумом, щоб інших навчити, ніж десять тисяч слів іншою, незнайомою їм мовою! Брати і сестри мої, не думайте як діти! В лихому будьте дітьми, але в думках будьте дорослими. В Писанні сказано: «Я буду говорити з цими людьми устами чужинців й чужими мовами, але навіть і тоді вони мене не послухають». Так каже Господь. Тож дар розмовляти різними мовами є знаменням не для віруючих, а для невіруючих. Пророчий же дар — не для невіруючих, а для віруючих. І, якщо тоді вся церква збереться разом, і всі розмовлятимуть різними мовами, то чи не скажуть сторонні або невіруючі, що ви збожеволіли? Та якщо всі пророкують слово Боже і ввійде хтось сторонній або невіруючий, то відкриються всі гріхи його, та вашими словами засуджений він буде. Всі таємниці серця його виявляться. І впаде він долілиць, і поклониться Богу, кажучи: «Справді, Бог серед вас!» Брати і сестри мої, що ж робитимете ви далі? Коли ви посходитеся разом до церкви, один матиме псалом, інший — повчання, ще інший — одкровення. Хтось говорить іншою мовою, хтось перекладає. Та все мусить робитися для розбудови церкви. Якщо хтось збирається говорити чужою мовою, то двоє, найбільше троє, нехай мовлять по черзі, а один нехай тлумачить сказане. Якщо ж немає кому тлумачити, то нехай чужинець мовчить на зібранні, нехай промовляє лише до себе й до Бога. Двоє чи троє людей з пророчим даром нехай говорять, а решта мають перевіряти, що вони кажуть. Коли ж якесь одкровення відкриється тому, хто сидить, то перший нехай замовкне. Бо всі ви можете пророкувати по черзі, щоб інші навчалися й утішалися. Якщо вони хочуть чогось навчитися, то їм слід спитати своїх чоловіків удома, бо непристойно жінці говорити на зібранні в церкві. Хіба від вас прийшло Слово Боже? Чи, може, до вас самих воно прийшло? Якщо хтось вважає, що він є пророком чи має духовний дар, то нехай визнає, що те, що я пишу вам — Заповідь Господня. А якщо хтось не визнає цього, то і його самого не буде визнано. Отже, брати і сестри мої, будьте завзятими, пророкуючи, й нікому не забороняйте говорити іншими мовами. Та все треба робити належним чином і статечно. Зараз я хочу нагадати, брати і сестри мої, про Добру Звістку, що я проповідував вам. Ви її одержали і на ній засновуєте життя своє. Завдяки їй ви врятуєтеся, якщо добре пам’ятаєте те, що я вам проповідував. Якщо ж ні, то марно ви повірили. Я передав вам насамперед те, що сам отримав: Христос прийняв смерть за наші гріхи, як сказано у Святому Писанні. Його було поховано, і Він воскрес на третій день, як сказано у Святому Писанні. Він з’явився Петрові, а потім дванадцятьом апостолам. Після того Він з’явився більш як п’ятистам віруючим одночасно. І більшість із них досі ще живі, хоча дехто вже й помер. Тоді з’явився Він Якову, а після цього і всім апостолам. Нарешті, Він з’явився й мені також, наче якомусь недоноскові. Бо я останній з апостолів. Я навіть не достойний зватися апостолом, бо переслідував Божу церкву. Я — апостол милістю Божою, і Його милосердя до мене не було марним. Навпаки, я працював дуже старанно і впертіше за всіх, хоча не сам я, а милість Божа, яка зі мною, робила це. Тож незалежно від того, чи я проповідую вам, чи хтось із інших апостолів, ми проповідуємо одне. І це саме те, в що ви повірили. Та якщо ми проповідуємо, що Христос воскрес із мертвих, то чому ж дехто з вас каже, що ніхто не воскресає з мертвих? Якщо ніхто не воскресає, тоді й Христос не воскрес. А якщо Христос не воскрес із мертвих, то те, що ми проповідуємо — марне, і марна віра ваша. Тоді ми є лжесвідками проти Бога, бо клятвенно засвідчили про Бога, що Він воскресив Христа. А раз ніхто не воскресає з мертвих, тоді ж і Бог не воскресив Христа. Та якщо мертві не воскресають, то й Христос не воскрес із мертвих. А якщо Христос не воскрес, тоді й віра ваша марна, і гріхи ваші залишаються з вами. Тоді ж виходить, що ті, хто вже померли у Христі, загинули. Якщо ми маємо надію на Христа лише в цьому житті, то ми найнещасніші з усіх людей. Але Христос насправді воскрес із мертвих. Він — первісток тих, хто помер. Бо як смерть прийшла через гріх однієї людини, так і воскресіння з мертвих прийшло через іншу. Я маю на увазі, що всі вмирають через Адама, та завдяки Христу всі знову житимуть. Та кожен матиме свою чергу: Христос був першим, Хто воскрес, а коли Він знову прийде, то воскреснуть й усі ті, хто Йому належить. Тоді настане кінець. Христос знищить усіх правителів, і владу, і силу, та передасть Царство Богу-Отцю. Бо Христос мусить правити, доки Бог не покладе всіх ворогів до ніг Його. І смерть буде знищено, як останнього ворога. Бо: «Він усе впокорене кинув до ніг Його». І коли сказано, що «все кинуто до Його ніг», то це означає, що Господь підкорив Христу усе, за винятком Себе — Всевишнього Бога. А коли все покориться Христу, тоді й Сам Син буде у владі Божій, Який підкорив усе Христу, щоб Бог був всім у всьому. Інакше, якщо немає воскресіння, що ж робитимуть ті, хто охрестився заради померлих? Якщо мертві ніколи не воскреснуть, то навіщо ж люди хрестилися заради них? Чому й ми повсякчас зустрічаємося з небезпекою? Щодня мені загрожує смерть. І це правда, як і те, брати і сестри мої, що я пишаюся вами в Ісусі Христі, Господі нашому. Коли я бився з дикими звірами в Ефесі, міркуючи як проста людина, чи була б з того користь? Звичайно ні! Якщо мертві не воскресають, то «питимемо й їстимемо, бо завтра помремо!» Не давайте вводити себе в оману. Лихе товариство руйнує добрі звичаї. Отямтеся, поверніться до здорового глузду, як належить, і киньте грішити, бо дехто з вас не знає Бога. Кажу це, щоб присоромити вас. Але дехто може спитати: «Як воскресають мертві? Яке тіло вони матимуть?» Дурниці! Те, що садите в землю, не оживе, поки спершу не «помре!» І потім, що ви садите? Адже ви сієте в землю не дозріле «тіло», а просте зерно. Це може бути пшениця або щось інше. Тоді Бог надає йому те тіло, яке Сам вибрав. Він дає кожній зернині її власне «тіло». Тіла живих істот не однакові. Ні, у людей вони одні, а у тварин — зовсім інакші. У птахів ще інші, а у риб іще інші. Є тіла Небесні й земні, але краса Небесних і земних тіл різна. Сонце має одну красу, а місяць і зірки — зовсім іншу. Та краса однієї зірки відрізняється від іншої. Так само буде й тоді, коли мертві воскреснуть: тіло, що сіється у землю — тлінне, а як зросте, буде нетлінним. Воно сіється в неславу, у славу зростає; посіяне в немочі, підніметься у силі. Посіяне тіло є земним, зросле — духовним; якщо є природні тіла, то є й духовні. Ось у Святому Писанні сказано, що перший чоловік, Адам, «став живою істотою». Та останній Адам став життєдайним духом. Не духовна людина була першою, а природна. Потім прийшла духовна. Той перший чоловік вийшов із землі і був земним. Другий прийшов з Неба. Всі земні люди такі ж, як і перша людина, яка вийшла з землі. Небесні ж люди такі, як Той Чоловік Небесний. Як носили ми образ земної людини, так само носитимемо і образ Небесної. Кажу вам, брати і сестри, що тіла й кров не можуть успадквати Царства Божого. Адже тлінне не успадковує нетлінного. Ось послухайте! Відкрию я вам таємницю: не всі ми зазнаємо смерті, але всі будемо змінені. І оком не встигнемо змигнути, як просурмить остання сурма. Коли вона просурмить, мерці повстануть нетлінні, і ми перемінимося. Бо це тлінне тіло мусить одягнутися в нетлінне, і це смертне тіло — в безсмертне. І коли це тлінне тіло вдягнеться у все нетлінне, а смертне тіло — у безсмертне, тоді збудеться те, що написано у Святому Писанні: «І перемога смерть поглинула». «Смерть, де ж твоя перемога? Смерть, де твоє жало?» Жало смерті — це гріх, а сила гріха — Закон. Та дяка Богу, Який дає нам перемогу через Господа нашого Ісуса Христа! Тож, брати і сестри мої любі, будьте твердими й непохитними. Присвятіть себе повністю трудам Господнім. Адже ви знаєте, що труд ваш Господній не марний. Щодо підтримки людям Божим, то робіть те, що я наказав робити по церквах галатських. В перший день кожного тижня кожен з вас мусить відкласти щось з прибутку і покласти до скарбниці, щоб не збирати, коли я прийду. Коли ж я прийду, то відправлю вибраних вами людей з листами й дарунками вашими до Єрусалиму. А якщо буде доречно і мені йти, то піду і я з ними. Прийду я до вас, перетнувши Македонію, бо у планах моїх — побувати там. Можливо, я трохи затримаюся з вами або навіть і перезимую. І тоді ви допоможете мені в подорожі, хоч куди б я йшов. Я не хочу зараз заходити до вас мимохідь, бо сподіваюся деякий час погостювати у вас, якщо буде Господня воля. В Ефесі ж я пробуду до свята П’ятидесятниці, бо зараз є нагода плідно попрацювати, хоч багато хто перешкоджає мені. Якщо прийде Тимофій, то подбайте, щоб йому було затишно серед вас, щоб його ніхто даремно не турбував. Бо робить він справу Господню, як і я. Тож нехай ніхто не зневажає його. Відправте його з миром, щоб він міг прийти до мене. Я чекаю його, як і інших братів. Щодо брата нашого Аполлоса, то я дуже радив йому відвідати вас разом з іншими братами. Та не було Божої волі на те, щоб він прийшов зараз. Тож прийде він лише тоді, коли з’явиться нагода. Пильнуйте! Будьте непохитні у вірі своїй! Будьте мужні й міцні! Все, що ви робите, робіть з любов’ю. Церкви азіатські вітають вас. Акила і Прискилла шлють вам палке вітання у Господі разом із церквою, що збирається в їхньому домі. Всі брати вітають вас. Вітайте одне одного святим поцілунком. Я, Павло, пишу ці слова власноручно. Якщо хтось не любить Господа, то нехай проклятий буде. «Прийди Господи, прийди!» Нехай з вами буде благодать Господа Ісуса. Моя любов з вами всіма в Христі Ісусі. Від Павла, волею Божою апостола Ісуса Христа, і брата нашого Тимофія до церкви Божої, що в Коринті, і також усім святим людям Божим по всій Ахаї. Благодать і мир вам від Бога, Отця нашого, і від Господа Ісуса Христа. Благословенний Бог, Отець Господа нашого Ісуса Христа, милосердний Отець, Бог, Який є джерелом всілякої втіхи. Він втішає нас у наших скорботах, щоб ми, в свою чергу, втішали інших у всіляких скорботах втіхою, яку ми самі отримали від Бога. Бо як ми розділяємо страждання Христові, так і втіха приходить до нас через Христа. Якщо ми страждаємо і терпимо скорботу, то це заради втіхи вашої і спасіння. Якщо ми втішені, то це через вашу втіху. Вона допомагає вам витерпіти ті страждання, які терпимо і ми. Та ми маємо на вас непохитну надію. Ми знаємо, що як ви поділяєте наші страждання, так само поділяєте і втіхи наші. Браття і сестри, ми хочемо, щоб знали ви, яких страждань зазнали ми в Азії. Надміру і над силу нашу були ми обтяжені, й вже не мали надії залишитися живими. Так, у серцях ми відчували, що нам оголошено смертельний вирок. Так сталося для того, щоб ми більше не покладали надію на самих себе, а лише на Бога, Який воскрешає мертвих до життя. Він врятував нас від близької смерті й рятує нас зараз. На Нього покладаємо наші надії. Він рятуватиме нас і надалі. Якщо ви також допомагатимете нам своїми молитвами, тоді багато людей віддячать нам за Божу прихильність, що Він виявить нам завдяки молитвам багатьох людей. Ось чим ми пишаємося і що є свідченням нашого сумління: ми поводимося в цьому світі, особливо з вами, з простотою та щирістю, що ідуть від Бога; не згідно з мудрістю цього світу, та згідно з Божою милістю. Тож ми не пишемо вам нічого, чого б ви не змогли прочитати чи зрозуміти. Я сподіваюся, що ви розумітимете нас повністю, так само, як зрозуміли ви нас частково, і, що ви усвідомите, що зможете пишатися нами, як і ми пишатимемося вами в День пришестя Господа нашого Ісуса. Впевнений у цьому, вирішив я прибути до вас першим, щоб ви були благословенні вдвічі. У планах моїх було відвідати вас по дорозі до Македонії, а потім завітати до вас і на зворотньому шляху. Я сподівався, що ви спорядите мене до Юдеї. Ви думаєте, що маючи такий задум, я не обмірковував усе ретельно? Чи, будуючи свої плани, я робив це по-мирському, тобто кажучи: «Так» і «ні» — одночасно? Та Бог — правдивий, і буде Свідком того, що ми ніколи не кажемо вам «так» і «ні» одночасно. Бо Син Божий, Ісус Христос, про Якого Сильван, Тимофій, супутник Павла, і я проповідували вам, не був одночасно «Ні» і «Так». Навпаки, через Нього було сказане останнє «Так». Адже хоч би скільки ни було обітниць Божих, Христос на всі з них є «Так». Тому через Христа ми кажемо «амінь», на славу Бога. А Той, Хто утверджує нас разом з вами у Христі й також помазав нас, є Бог. Він поклав на нас Свою печать, і дав нам Дух у серця наші як завдаток того, що виконає Свою обітницю. Нехай Бог буде моїм свідком. Я клянуся життям своїм, що не повернувся у Коринт тому, що хотів вас помилувати. І це не означає, що ми хочемо панувати над вашою вірою. Бо ви тверді у своїй вірі, а ми — спільники у ділах ваших для радості вашої. Отже, я сам собі вирішив не приходити знову до вас у смутку. Бо коли я засмучу вас, то хто ж тоді підбадьорить мене, як не ви, кого я засмутив? Тож написав я так для того, щоб, прийшовши, не бути засмученим тими, хто має веселити мене. Бо я впевнений у вас, бо моя радість — це радість для всіх вас. І написав я вам з великого горя, туги в серці і гірко плачучи. Та не для того, щоб вас засмутити, а для того, щоб ви пізнали ту безмежну любов, що маю я до вас. І якщо хтось когось засмутив, не мене, а почасти, щоб не перебільшувати — всіх вас, то покарання від усіх вас для такої людини достатньо. Тож краще простіть його і втіште, щоб не поглинув його надмірний смуток. Тому благаю вас виявити любов до нього. Я написав, щоб випробувати вас, і дізнатися, чи будете слухняними у всьому. Якщо ви вибачаєте когось, то й я пробачу. І те, що я пробачив, якщо я справді пробачив щось, я зробив це заради вас в присутності Христа, щоб сатана не перехитрував нас, бо відомі нам змови його. Коли я прийшов до Троади проповідувати Добру Звістку про Христа, Господь відчинив переді мною двері. Але я був дуже засмучений, бо не знайшов брата свого Тита. Через це я, попрощавшись з усіма, вирушив до Македонії. Дяка Богу! Він завжди веде нас до перемоги у Христі. Пахощі знання про Себе Він повсюдно поширює через нас. Наша пожертва Господу — пахощі Христові для Бога з-поміж тих, хто спасається, і з-поміж тих, хто гине. Для тих, хто йде шляхом загибелі, ми — сморід смерті, що веде до неї. Для тих, хто йде шляхом спасіння — пахощі животворні, що ведуть до життя. Та хто ж спроможний виконати цю роботу? Ми не торговці, які використовують Слово Боже для наживи. Ні! Ми щиро мовимо у Христі перед Богом як люди, послані від Бога. Чому ж ми знову починаємо хвальковито говорити про себе? Чи, може, нам потрібні, як іншим, вірчі листи до вас або від вас? Ви самі є нашим листом, написаним у серцях наших. Його знають і читають усі люди. Ви показуєте, що ви — лист Христовий, результат служіння нашого, написаний не чорнилом, а Духом живого Бога, не на кам’яних скрижалях, а на тих скрижалях, якими є серця людські. Завдяки Христу ми маємо впевненість стверджувати це перед Богом. І це не те, що ми спроможні самостійно вирішити так, ніби воно йде від нас. Швидше ця сила — від Бога. Бог дав нам здатність служити Новому Заповіту. Цей Заповіт не складається з писаних законів, а грунтується на Духові. Бо письмовий Закон вбиває, а Дух дає життя. Служіння, що принесло смерть (тобто Закон, вирізьблений буквами на камені), було дано Мойсею у великій славі Господній. Та ця слава (яка минає) була така яскрава, що народ ізраїльський не міг дивитися Мойсею прямо в обличчя. Нове служіння, що прийде від життєдайного Духа, безсумнівно буде значно славнішим! Бо коли служіння, яке засуджувало людей, було славним, то яким же славним буде служіння, що виправдує людей перед Богом! Адже попередня слава, порівняно з новою — ніщо. Якщо служіння, приречене на забуття, було славним, то служіння неминуче буде набагато славнішим! Ця надія дає нам відвагу говорити відверто, не боячись нічого. Ми не такі, як Мойсей, який закривав покривалом своє обличчя, щоб народ ізраїльський не бачив, як зникає те сяйво. Та розум людей Ізраїлю був затьмарений, бо і досі те покривало застилає їм очі, коли вони читають Старий Заповіт. І досі його не знято, тому, що зникне воно тільки через Христа. Але й донині, коли люди читають Закон Мойсеїв, на їхніх серцях лишається покривало. Але коли людина звертається до Господа, те покривало зникає. Господь, про Якого я кажу, є Духом, а де є Дух Господа, там є воля. Всі ми з відкритими серцями споглядаємо славу Господню, як у дзеркалі. І всі ми були перевтілені в Його образ у все більшій Його славі, й перетворення це — від Господа, який і є Духом. Ось чому, маючи це служіння з Божої милості, ми не впадаємо у відчай. Навпаки, ми цілком відмовились від таємних і ганебних звичаїв. Ми не вдаємося до шахрайства, ані до перекручення Слова Божого. Виявляючи Істину, ми віддаємо себе людському сумлінню перед Богом. І якщо Добра Звістка, яку ми проповідуємо, схована, то лише для тих, хто став на шлях загибелі. Сатана — «бог» цього світу, осліпив розум цих невіруючих, щоб вони не бачили світла, що йде від Доброї Звістки про славу Христа, та Він є образом Всевишнього Бога. Бо ми не про себе проповідуємо, а про Ісуса Христа як Господа, і про те, що ми ваші слуги заради Ісуса. Бог сказав: «Із темряви засяє світло». Воно засяяло у наших серцях, щоб збагатити нас світлом пізнання слави Божої, яка сяє в особі Ісуса Христа. Та ми, неначе глиняні глечики, які тримають цей скарб, щоб показати, що ця найвища сила належить Богу, а не нам. У всьому нас усіляко пригноблюють, та ми не роздавлені; нас збивають з пантелику, та ми не впадаєм у розпач. Нас переслідують, та ми не покинуті Богом; нас збивають з ніг, та ми не гинемо. Ми повсякчас зазнаємо смерть Ісуса в наших тілах, щоб і життя Його в нас також виявилося. Нас, живих, завжди віддають на смерть за Ісуса, щоб його життя виявилося в наших смертних тілах. Отже, смерть порядкує в нас, а життя — у вас. Ми маємо один і той же Дух віри, про який сказано у Святому Писанні: «Я повірив, і тому говорив». Отже, ми теж віримо, і тому говоримо. Ми знаємо, що Той, Хто воскресив із мертвих Ісуса Христа, також воскресить і нас разом з Ісусом, і поставить нас разом з вами перед Ним. Бо все це робиться заради вас, щоб, як милість Божа поширюється на все більше число людей, вона приносила все більшу подяку і славу Богу. Ось чому ми не впадаємо у відчай. Навіть, якщо зовні ми старіємо і слабшаємо, проте, внутрішньо ми щодня оновлюємося. Бо легке короткочасне страждання приносить нам вічну славу, яка безмежно перевершує ці страждання. Ми зосереджуємося не на очевидному, а на тому, що є невидимим, бо видиме — тимчасове, а невидиме — вічне. Ми знаємо, що коли наша земна оселя (наші тіла), буде зруйнована, ми матимемо дім, дарований Богом, житло на небесах, вічне і нерукотворне. Тим часом, ми втомлені від земного тіла, та прагнемо вдягнутись у нашу Небесну оселю. Та вдягнувши його, ми ніколи не будемо голими. Бо ті з нас, хто перебуває в своєму земному тілі, зітхають і стогнуть. Ми не хочемо позбутися цього земного вбрання, ми радше хотіли б носити новий, Небесний одяг поверх цього, щоб те, що смертне, було поглинуте життям. І створив нас для цього Бог, і дав нам Дух, як запоруку Своєї обіцянки майбутнього життя. Тож ми завжди впевнені, бо знаємо, що поки ми вдома в тілах своїх, ми далекі від дому нашого з Господом. Бо живемо згідно з тим, у що віримо, а не з тим, що бачимо. Ми впевнені, повторюю, і воліємо покинути нашу оселю в тілі й оселитися в домі Господа. І тому ревно прагнемо догодити Йому як у земному тілі, так і в оселі Господа нашого. Бо всі ми маємо постати перед престолом Христовим для Його суда. І тоді кожен отримає те, що заслуговує, відповідно до того, що він робив, перебуваючи у своєму тілі — добро чи зло. Знаючи, що то значить боятися Господа, ми переконуємо людей прийняти істину. Бог знає все про нас, але я сподіваюсь, що в серцях ваших ви теж знаєте нас. Ми не вихваляємося знову перед вами. Ми просто хочемо, щоб ви мали підстави пишатися нами. Тоді ви знатимете, що відповісти тим, хто вихваляється своєю зовнішністю, та не звертає уваги на те, що в серці. Бо якщо ми безумні, то це для Бога. Якщо ж у здоровому глузді, то для вас. Любов Христова панує над нами, бо ми усвідомлюємо, що одна Людина померла заради всіх, і тому всі померли. І Він помер заради всіх, щоб живі не жили більше заради себе, а щоб ми жили заради Того, Хто помер і воскрес із мертвих для них. Тому віднині ми ні про кого не думаємо як мирські люди. Хоч колись ми й про Христа думали так, проте більше так не думаємо. Отже, хто перебуває в Христі, той є вже новим створінням. Старе минуло, а нове настало! І все це йде від Бога, Який примирив нас із Собою через Христа. Він уповноважив нас служити примиренню людей з Богом. І зміст послання нашого в тому, що Бог примирив світ з Собою в Христі, незважаючи на людські гріхи. Він довірив нам Слово примирення людей з Богом. Отож ми є посланцями Христа. Бог звертається до вас через нас. Від імені Христа ми благаємо: «Примиріться з Богом». Того, хто не знав гріха, Бог зробив жертвою за гріх, щоб через Нього ми могли стати праведними перед Богом. Ми працюємо разом з Богом. Тож благаємо вас усіх: не змарнуйте благодаті Божої, яку ви одержали. Адже каже Він: «Я почув тебе в сприятливі часи, й допоміг тобі у День Спасіння». Послухайте! Тепер і є сприятливий час. Прийшов День Порятунку. Ми нікому не прагнемо перешкоджати, щоб служіння наше ніхто не ганив. Навпаки, у всьому ми пропонуємо себе, як і мусять слуги Божі, терпляче зносячи випробування, лихо і страждання. Ми терпляче зносимо побиття, в’язниці, розруху, тяжку працю, безсонні ночі й голод. Деякі люди шанують і хвалять нас, а інші — ганять і ображають. Нас вважають шахраями, але ми завжди дотримуємося правди. Кажуть, що ніхто нас не знає, але ми відомі всім. Кажуть, що ми помираємо, але дивіться! Ось ми живі! Кажуть, що нас покарали, але нас ще не стратили. Кажуть, що ми засмучені, але ми завжди раді. Нас вважають бідняками, але ми стількох людей зробили багатими! Вважають, що ми нічого не маємо, та ми володіємо всім. Коринтяни! Ми вільно говоримо з вами, наші серця відкриті для вас. Ми не відмовляємо вам у своїй любові. Це ви скупі на любов до нас. Звертаюся до вас, як до дітей своїх: відкрийте серця нам, як ми відкрили вам. Не будьте такими, як ті невіруючі, бо що спільного між праведністю і беззаконням? Або що спільного має світло з темрявою? Яка згода може бути між Христом і сатаною? Що спільного у віруючого з невіруючим, між Божим храмом і бовванами? Ми ж бо — храм живого Бога. Так сказано Всевишнім: «Я житиму серед них і ходитиму серед них. Я буду їхнім Богом, а вони — Моїм народом». «Тож вийдіть з-поміж тих людей, полиште їх, та не торкайтеся нічого нечистого, тоді Я вас прийму». «Батьком Я буду вашим, синами й дочками ви будете Моїми, — каже Всемогутній Господь». Любі друзі! Маючи такі обітниці від Господа, ми мусимо очиститися від усілякої мерзоти тіла й духа, довершуючи свою святість, тому, що ми шануємо Бога. Відкрийте нам серця ваші, бо ми нікого не скривдили, нікого не звели, нікого не обдурили. Кажу це не для того, щоб осудити вас. Я й раніше казав, що ви — в серцях наших. Ми раді жити й вмерти разом з вами. З вами я сповнений упевненості й втіхи. Я пишаюся вами і переповнююся радістю у всіх наших стражданнях. Навіть коли ми прийшли до Македонії, то не мали відпочинку. Біди чекали на нас усюди: зовнішня боротьба і внутрішні страхи. Та Бог, Який втішає принижених, утішив і нас приходом Тита. І не лише його приходом, а й тією радістю, що він знайшов у вас. Він розповів нам про те, як ви хочете побачити нас, як засмучені тим, що скоїли, як турбуєтеся про мене. Тож радість моя була ще більшою. Хоч і засмутив вас своїм листом, та я не шкодую, що написав його. І навіть якщо раніше шкодував, то зараз бачу, що він засмутив вас лише тимчасово. Отже, я зараз дуже радий — не через те, що засмутив вас, а тому, що смуток змусив вас розкаятися. Бо засмучені ви були печаллю, бажаною Богу. Отже, шкоди від нас не було. Смуток, бажаний Богу, приносить людям каяття, про яке не варто шкодувати, а таке каяття веде до спасіння. Світський же смуток породжує смерть. Цей смуток — бажаний Богу. Погляньте, яку щирість і правдивість він створив для вас! Який захист вашої невинності, яке обурення, яка тривога, які прагнення і яке завзяття побачити нас, і яка кара для того, хто згрішив! У всьому ви показали свою чистоту! Коли я написав вам, то це не заради того, хто згрішив, або не проти того, хто вчинив зло. Я зробив це для того, щоб ваша турбота про нас виявилась перед Богом. Втішившись, ми стали ще щасливішими, коли побачили Титову радість, бо ви усі зміцнили дух його. І я не зганьбився, вихваляючи вас перед ним. Навпаки, оскільки ми правдиво з вами про все говорили, то й похвала моя перед Титом була правдива. Тепер, коли він згадує вашу слухняність, страх і трепет, з яким ви прийняли його, прихильність його до вас ще більша. Я щасливий з того, що маю повну довіру до вас. А зараз, брати і сестри, ми хочемо, щоб ви знали про Божу милість, даровану церквам Македонії. Що я маю на увазі? Хоч вони були суворо випробувані у скорботах своїх, та мають безмежну радість. Незважаючи на свою глибоку вбогість, вони багаті щедрістю своєю. Я можу засвідчити, що вони давали, скільки могли, і навіть більше того зі своєї доброї волі. Вони невпинно і настійливо благали нас про милість разом з ними служити Божим людям. Вони давали зовсім не так, як ми чекали того: сперш ніж віддати гроші, вони віддали себе Господу і нам, бо так волів Всевишній. Тому ми просили Тита, бо раз він почав свою милосердну працю для вас, то нехай вже й завершить її. Оскільки ви багаті всім: вірою, речами, знаннями, бажанням допомогти у всьому, нашою любов’ю до вас, тож будьте багатими і щедрими у праці для добра інших. Я вам не наказую, а завзяттям інших намагаюся випробувати щирість любові вашої. Бо ви знаєте милість Господа нашого Ісуса Христа, Який полишив Небесні багатства, та збіднів заради вас, щоб завдяки Його вбогості ви могли стати багатими. Така моя порада вам: минулого року ви не лише бажали першими віддати, а й перші робили це. Тож доведіть до кінця розпочате, щоб здійснилося повною мірою те, чого ви так прагли, й давайте від того, що маєте. Бо, якщо даєте з бажанням, то й дар приймається згідно з тим, що є, а не з тим, чого ви не маєте. Не треба, щоб іншим легше було, а вам стало важче, треба, щоб усім було однаково. Річ у тім, що ваш теперішній достаток має допомогти іншим у скруті. Щоб потім достаток іншого став у пригоді вам, коли матимете скруту. Так сказано у Святому Писанні: «Хто мав багато, той не мав надлишку, а хто мав мало, не мав нестатків». Дяка Богові, що дав Він серцю Тита таку ж дбайливість про вас, яку маємо ми. Він зважив на наше прохання і з великим бажанням іде відвідати вас зі своєї власної волі. Ми посилаємо з Титом нашого брата, якого вихваляють у всіх церквах за проповідування Доброї Звістки. До того ж його було обрано церквами супроводжувати нас у цій щедрій праці, якою ми керуємо для слави Самого Господа, і щоб виявити наше бажання допомогти. Ми намагаємося бути обережними і дбайливими, щоб ніхто не зміг дорікати тим, що ми маємо у розпорядженні такі великі гроші. Бо дбаємо про свою честь не тільки перед Господом, а й перед людьми. Ми посилаємо з ними також нашого брата, якого випробували багато разів і багато в чому. Він завжди прагне допомогти. А зараз, особливо прагне цього через велику довіру до вас. Щодо Тита, то він мій товариш і спільник у допомозі вам. Щодо інших наших братів, вони — повноважні представники церкви, бо вони приносять славу Христові. Тож засвідчіть їм свою любов. Покажіть, що ми заслужено пишаємося вами, і ми маємо на це підстави, щоб усі церкви побачили це. Якщо говорити про допомогу Божим людям в Юдеї, то немає потреби писати вам про це. Я знаю, що ви завжди готові допомогти. Я хвалю вас перед македонцями, розповідаючи, що церкви в Ахаї були готові допомогти ще з минулого року. Я казав і про те, що ваше завзяття заохотило багатьох інших допомагати. Та я посилаю до вас братів, щоб ця наша похвала не була марною і щоб ви, як я й казав, були напоготові. Інакше, якщо македонці прийдуть зі мною і побачать, що ви не готові збирати пожертви, то ми будемо осоромлені (не кажучи вже про вас) тим, що були так упевнені в вас. Я вважав за потрібне просити братів піти до вас поперед нас і заздалегідь підготувати ваші щедрі дарунки, що були обіцяні раніше. І щоб то були щедрі й добровільні дари, а не віддані проти волі через вашу пожадливість. Пам’ятайте: хто скупо посіє, той і пожне скупо. Хто ж сіє щедро, той і врожай матиме багатий. Нехай кожен жертвує так, як вирішив у своєму серці, без жалю. Адже Бог любить тих, хто дає з радістю. Бог може збагатити вас усілякими дарами, та так, що завжди мали б ви у всьому достаток і навіть надлишок для всіляких добрих справ. Як сказано у Святому Писанні: «Дарує щедро Він і бідним подає. І доброта його ніколи не минає». Хто дає зерно сіячеві, і хліб на поживу, Той забезпечить та примножить ваше насіння і збільшить врожай праведності вашої. І станете ви багатими всім, щоб були ви щедрими завжди. Бо щедрість ваша через нас створює багато подячних молитв Богові. Адже ваше святе служіння не лише задовольнить потреби Божих людей, а й спонукає їх бути вдячними Всевишньому. Завдяки доказам вашого служіння, люди Божі прославлятимуть Господа. Вони вихвалятимуть вашу покірливість, що йде від визнання віри в Добру Звістку про Ісуса Христа. Вони вихвалятимуть вашу щедрість, з якою ви ділитеся з ними і з усіма людьми. І коли молитимуться за вас, вони прагнутимуть побачити вас — тих, хто сподобився такої вийняткової благодаті Божої. Дяка ж Богу за Його чудовий дар, який людині не осягнути розумом! Я, Павло, Христовою лагідністю й покірністю особисто благаю вас. Дехто каже, що я боязливий, поки я з вами, але стаю суворим, коли пишу листи вдалині від вас. Тож зараз прошу вас, не змушуйте мене діяти так само рішуче, як і проти тих, хто вважає, ніби ми живемо мирським життям. І, хоч ми живемо в світі, та не воюємо так, як цей світ. Бо зброя наша, якою ми б’ємося — не мирська. Вона наділена силою Божою, що руйнує твердині. З цією зброєю ми спростовуємо докази, розбиваємо пихаті задуми людського самозвеличення, що стають перешкодами на шляху пізнання Бога. Ми беремо у полон думку і змушуємо її підкорятися Христу. Ми готові покарати будь-яку непокору, але спершу хочемо, щоб ваша покірливість стала повною. Подгляньте на те, що перед вами. Якщо хтось впевнений, що він належить Христу, мусить іще раз подумати й зрозуміти, що ми так само належимо Христу, як і він. «В його листах, — каже мій недоброзичливець, — він суворий і сильний, але коли присутній, то слабкий, і слова його нічого не важать». Але той, хто каже таке, нехай пам’ятає, що немає різниці між словами в листах наших, коли ми далеко, і нашими діями, коли ми серед вас. Бо ми не сміємо оцінювати себе або порівнювати з тими, хто сам себе вихваляє, коли вони міряють себе власною міркою, й порівнюють себе з собою самими. Тим самим вони показують власну нерозумність. Однак ми не будемо надмірно вихвалятися, лише в тих межах, які призначив нам Бог: виконуючи нашу працю, що стосується й вас. Ми не переступимо нашої межі. Ми б могли зробити це, якби не прийшли до вас. Але ми першими прийшли до вас, проповідуючи Добру Звістку про Христа. Ми ж не надміру хвалимося працею інших. Але маємо надію, що зі зростанням вашої віри ми зможемо ще більше працювати з вами, не переходячи межі, призначеної нам Богом. Ми хочемо проповідувати Добру Звістку поза межами вашого міста, бо не бажаємо вихвалятися тим, що вже зроблено в інших краях. Як сказано у Святому Писанні: «Якщо хтось вихваляється, то нехай хвалиться лише тим, що Господь здійснив». Бо не той достойний, хто сам себе хвалить, а той, кого Господь похвалить. Хотів би я, щоб ви зглянулися на мою нерозсудливість. Будьте терпимі до мене! Я вас ревную Божими ревнощами, бо я обіцяв вас обвінчати з Одним Чоловіком — Христом. Тож хочу я віддати вас Йому, як незайману дівчину. Але боюсь, щоб, як Єву змій обманув хитрістю своєю, так і розум ваш може розбеститися, і ви відхилитеся від істинної відданості і чистоти, якими ми зобов’язані Христу. Бо коли хтось приходить і проповідує вам іншого Ісуса, не Того, Котрого ми проповідували, або якщо ви приймаєте Дух, зовсім інший, ніж той, що маєте, або якщо ви приймаєте якусь Добру Звістку, що відрізняється від тієї, що ви прийняли, то ви б з великим бажанням погодилися з усім цим, чи не так? Бо ж я вважаю себе аж ніяк не нижчим від отих ваших «великих апостолів». Можливо, мені бракує такого красномовства, але не знань. Навпаки. І, зрештою, це ми вам показали вповні. Чи, може, я згрішив, принижуючи себе, щоб ви могли піднестися, коли безплатно проповідував вам Добру Звістку? Я брав плату з інших церкв для того, щоб служити вам. А коли я був з вами і терпів нестатки, то я не обтяжував нікого. Брати наші, які прийшли з Македонії, допомагали мені в скруті. Я намагався ні в чому не бути тягарем для вас, і старатимусь, щоб так було і надалі. Запевняю вас істиною Христовою, яка в мені, що я не мовчатиму і не перестану вихвалятися про це по всій провінції Ахаї! Навіщо? Може, тому, що я не люблю вас? Та Бог знає, як я вас люблю. Але те, що я роблю, я робитиму і надалі, щоб не дати можливості тим іншим «апостолам» ставити себе в рівень з нами в тім, про що вони вихваляються. Бо ці люди — лжеапостоли. Вони лукаві, бо видають себе за апостолів Христових. І це не дивно, адже і сам сатана маскується в Ангела світла. Тож немає нічого дивного в тому, що слуги його маскуються в праведних служителів. Та кінець кінцем вони дістануть те, що заслужили за вчинки свої. Тож я повторюю: нехай ніхто не вважає мене нерозумним. Але навіть якщо ви так думаєте, то приймайте мене як нерозумного, щоб і я хоч трохи зміг похвалитися. Те, що я зараз кажу, — не від Господа, бо хвалюся я з упевненістю нерозумного. Багато людей вихваляються по-мирському. Ну, то й я робитиму це. Адже ви, мудрі, радо терпите нерозумних. Ви зносите, коли вас поневолюють, визискують, ловлять у пастку. Ви терпите того, хто звеличує себе перед вами або того, хто б’є вас по обличчю. Кажу це собі на сором — ми були дуже «слабкими» для того, щоб так поводитися з вами. Але якщо хтось достатньо сміливий, щоб хвалитися (кажу це як нерозумний), то і я наберуся сміливості хвалитися. Вони чистокровні євреї? Я також. Вони ізраїльтяни? Я також. Вони Авраамові нащадки? Я також. Вони Христові слуги? (В безумстві я кажу це!) Я ще більш відданий слуга Христовий. Я значно більше працював й по в’язницях був частіше, і били мене більше, і багато разів мене віддавали на вірну смерть. П’ять разів били мене юдеї батогами по тридцять дев’ять ударів щоразу. Тричі мене били палицями. Одного разу закидали камінням. Тричі переживав я загибель кораблів і якось провів цілу добу в воді. Я часто бував у мандрівках, зустрічав небезпеку на річках, потерпав від розбійників, від свого ж народу й від поган, у містах і в селах, і на морі, і від людей, які видають себе за «братів». Я провів багато часу у тяжкій праці, багато ночей не спав. Я терпів голод і спрагу, й подовгу нічого не їв. Бувало, я замерзав без одягу. Але, окрім інших злигоднів, щодня я маю турботу про всі церкви. Коли хтось слабшав, я був знесиленим разом із ним. Я страждав кожного разу, коли хтось впадав у гріх. Якщо я маю хвалитися, то лише тим, що стосується слабкості моєї. Бог, Отець Господа нашого Ісуса Христа, благословенного навіки, знає, що я кажу правду. Коли я був у Дамаску, намісник царя Арети стеріг місто, щоб схопити мене. Та мене спустили в кошику через вікно в міській стіні, і так я уник його рук. Я мушу і далі хвалитися. Хвалитись мені невигідно, але я перейду до видінь та одкровень Господніх. Я знаю одного чоловіка в Христі, який чотирнадцять років тому був узятий на «третє небо» (не знаю, чи в тілі своєму, чи духом, одному Богу це відомо). Цим чоловіком я й хвалитимуся, а собою хвалитися не буду. Хіба що неміччю своєю. Бо якщо хвалитимуся, то не буду нерозумним, тому що казатиму правду. Та краще стримаюсь, щоб ніхто не подумав про мене більше, ніж він бачить і чує від мене. І щоб я не занадто звеличувався від надзвичайних видінь, що мені були, дано мені жало у тіло — посланця сатани, щоб той мучив мене, не даючи мені звеличитися. Я благав Господа тричі, щоб забрав його від мене геть, але Він мовив до мене раз і назавжди: «Досить для тебе милості Моєї, бо сила Моя повністю здійснюється у твоїй слабкості». Тож я маю бути дуже щасливий з того, що хвалюся слабкостями своїми, аби сила Христова залишалася зі мною. Тому любо мені перебувати у слабкості своїй, у знущаннях, злиднях, гоніннях та труднощах в ім’я Христа. Бо коли я немічний, то набуваю силу. Я хвалився, як нерозумний, але ви самі спонукали мене це робити. Це вам слід було хвалити мене, бо я ні в якому разі не нижчий від тих ваших «великих апостолів», навіть якщо я нічого не вартий. У всякому разі, коли я був з вами, то багато чого було здійснено на доказ того, що я апостол. Знамення, чудеса і дивовижні речі були виконані з великим терпінням. То чим же ви гірші від інших церков, чого вам бракує? Хіба лише того, що я не був вам тягарем? Пробачте мені таку провину. Ось зараз я вже втретє готовий прийти до вас й не буду для вас тягарем. Я не прагну заволодіти добром вашим, мені потрібні ви самі. Бо не діти повинні забезпечувати батьків своїх, а батьки — дітей. Я ж, зі свого боку, з великою радістю віддам усе, що маю, навіть самого себе, заради вас. Якщо я любитиму вас дужче, то як же ви любитимете мене менше? Хоч би як там було, але я не був тягарем для вас. Та ви кажете, що через свою підступність я вас перехитрував. Чи, може, я обдурив вас, використавши у своїх цілях одного з тих, кого до вас посилав? Ні. Я попросив Тита прийти до вас і послав одного з братів разом з ним. Чи, може, він вас обдурив? Ні. Він діяв так само чесно як і ми. Чи ви думаєте, що ми весь цей час виправдовувалися перед вами? Ми ж насправді є послідовниками Христа й говоримо це перед Богом. І все, що ми робимо, мої любі друзі, це для того, щоб зміцнити вас духовно. Бо я боюся, що коли прийду, то можу знайти вас не такими, як хотілося б мені. І ви знайдете мене не таким, як хотілося б вам. Боюся, що почнуться серед вас чвари, ревнощі, злобливі сутички, суперництво, наклепи, плітки, зухвальство і безладдя. Боюся, що коли прийду до вас знову, мій Бог принизить мене перед вами і оплакуватиму я всіх тих, хто грішив у минулому і не розкаявся у своїй нечистоті, розпусті й перелюбі, що вони чинили. Я вже втретє йду до вас. Ось що сказано у Святому Писанні: «Кожне свідчення повинно бути підтверджене устами двох або трьох свідків». Як я був у вас вдруге, я попереджав вас. І тепер, поки я відсутній, попереджаю знову. Це попередження для тих, хто грішив раніше, і для всіх, хто грішить зараз. Коли я прийду знову до вас, то не помилую нікого з них. Я чиню так через те, що ви шукаєте доказів, що Христос говорить через мене. Він не слабкий перед вами, а сильний серед вас. Хоча це правда, що розіп’яли Христа через Його слабкість, та живе Він завдяки силі Божій. Хоча це правда, що ми слабкі у Христі, та ми житимемо з Ним заради вас завдяки силі Божій. Випробуйте себе, щоб побачити, чи живете ви з вірою. Перевірте себе. Звичайно, поки ви не пройдете через випробування, ви не здатні усвідомити того, що Ісус Христос живе в вас самих. Я маю надію, зрештою, що ви усвідомите те, що ми витримали випробування. Ми молимо Бога, щоб ви не чинили ніякого зла. Не для того, щоб ми самі витримали випробування, а для того, щоб ви чинили добро навіть тоді, коли здаватиметься, що ми не витримали. Бо ми нічого не можемо вдіяти проти істини, але робимо усе можливе, щоб сприяти її розповсюдженню. Ми раді, коли ми слабкі, а ви сильні. І ось за що ми молимося: щоб ви завжди були досконалими. Через те я, зараз відсутній серед вас, і пишу вам. Коли я прийду до вас, я не хочу діяти суворо, згідно з тією владою, яку Господь дав мені для духовного зміцнення вас, щоб не робити вам зле. Тож зараз, брати і сестри мої, скажу вам «до побачення». Удосконалюйтеся! Прийміть наш заклик: живіть у мирі і злагоді! І тоді Бог, джерело любові й миру, буде з вами. Вітайте одне одного поцілунком святим. Вас вітають усі святі люди Божі. Я молюся, щоб з вами була благодать Господа Ісуса Христа, любов Божа і єдність, що йде від Духа Святого. Вітання від апостола Павла, не призначеного людьми, ані посланого ними нести Благу Вість. Я апостол владою Ісуса Христа і Бога Отця, Який воскресив Його з мертвих. Разом з усіма братами своїми я шлю листа цього церквам галатським. Благодать і мир вам від Бога, Отця нашого, і від Господа Ісуса Христа. Він віддав Себе для прощення гріхів наших, щоб визволити нас із того лихого світу, в якому ми живемо. Така воля Бога, Отця нашого. Слава Йому на віки вічні! Амінь. Я здивований, що ви так скоро відвернулися від Господа, Який покликав вас благодаттю Христовою, і звернулися до чогось іншого, ніж істинне Благовістя. Насправді ж це зовсім не Благовістя. Деякі люди заплутують вас, перекручуючи Добру Звістку про Христа. І якщо проповідь йтиме від аби кого, навіть Ангела Небесного, але вона суперечитиме тому, про що ми проповідували, то хай той проповідник буде проклятий! Говорили ми це й раніше, і тепер я знову повторюю: якщо хтось проповідує вам Благовість, відмінну від тієї, що ви прийняли, то нехай він буде проклятий! У людей я шукаю схвалення, чи в Бога? Чи намагаюсь я догоджати людям? Якщо я догоджав людям, то не був би слугою Христовим. Браття і сестри, я хочу, щоб ви знали, що Добра Звістка, яку я вам проповідував — не від людей. Бо я прийняв її не від людини, і не людина мене навчила її, але Ісус Христос явив її мені. Ви чули про моє попереднє життя в релігії юдеїв. Ви знаєте, що я жорстоко переслідував церкву Божу, та намагався зруйнувати її. У своєму служінні юдейській релігії я випереджав багатьох своїх однолітків, бо був надзвичайно відданий ученню своїх прабатьків. Та Бог, Який вибрав мене ще до мого народження, покликав мене милістю Своєю служити Йому. Коли Всевишній явив мені Сина Свого, щоб я проповідував Добру Звістку про Нього поміж поганами, я не радився ні з ким з людей. Не ходив я і до Єрусалиму, до апостолів, які вже були обрані до мене. Натомість я подався до Аравії, а потім повернувся в Дамаск. Після трьох років я пішов до Єрусалиму, щоб познайомитися з Петром. Провів я з ним п’ятнадцять днів. І нікого з інших апостолів я не бачив, окрім Якова, брата Господнього. Присягаюся перед Богом, я не брешу про що пишу вам! Потім я вирушив до Сирії та Кілікії. Та Христовим церквам, що в Юдеї, я не був відомий особисто. Вони лише чули, що люди казали: «Цей чоловік, який раніше переслідував нас, зараз проголошує віру, яку колись хотів зруйнувати». І вони славили Бога через мене. Через чотирнадцять років я знову пішов до Єрусалиму разом із Варнавою, взявши з собою й Тита. Я відправився туди, оскільки Бог відкрив мені, що я мушу йти. Я приніс людям в Єрусалимі Добру Звістку, яку проповідую поміж поганами. Але поперше, я потайки приніс її тим юдеям, яких ви дуже поважаєте та вважаєте своїми лідерами. Робив я так для того, щоб моя праця, минула і теперішня, не була марною. Титу, який був зі мною, не довелося робити обрізання, хоч він і грек. Його змушували бути обрізаним через лжебратів, які таємно вкралися до нас, щоб стежити за свободою, яку ми маємо у Христі. Вони хочуть нас поневолити. Та ми не піддалися, й не підкорилися їм, щоб істина Доброї Звістки лишилася для вас. Але ті юдеї, кого ви так поважаєте, не додали нічого до Доброї Звістки, яку я проповідую. Хоч би ким вони були для мене — немає жодного значення. Всі люди рівні перед Богом. Навпаки, вони визнали, що мені було доручено проповідувати Добру Звістку серед поган, так само, як Петрові — серед юдеїв. Бо Той, Хто зробив Петра апостолом серед юдеїв, зробив мене апостолом серед поган. Тож Яків, Петро та Іоан, яких ви вважаєте лідерами церкви, визнали, що я отримав дар від Господа нести Добру Звістку. Вони прийняли мене й Варнаву як братів і погодилися, що ми проповідуватимемо поганам, а вони — юдеям. Вони просили нас лише пам’ятати про вбогих. Я й сам вже був занепокоєний їхнім становищем і прагну дбати про них. Та коли Петро прийшов до Антиохії, я відкрито виступив проти нього, бо він був неправий. Спочатку, Петро відкрито їв та спілкувався із поганами, але коли прибули деякі юдеї від Якова, то Петро відвернувся від них. Він боявся тих євреїв, які вважали, що усім поганам слід обрізатися. Інші юдеї також пристали до нього в його лицемірстві, та так, що навіть і Варнава був введений в оману. Коли я побачив, що вони не поводяться згідно з істиною Доброї Звістки, то перед усіма сказав Петрові: «Коли ти, юдей, живеш, як поганин, а не як юдей, то як же ти можеш примушувати поган дотримуватися юдейських звичаїв?» Ми, юдеї за народженням, і не належимо до «поган-грішників». Однак ми знаємо, що людина буде виправдана перед Богом не за те, що дотримується Закону, а за віру в Ісуса Христа. Тож ми повірили в Ісуса Христа, щоб бути виправданими вірою в Христа, а не тому, що дотримувалися Закону. Нікого не буде виправдано перед Богом за дотримання Закону. Поки ми, юдеї, шукаємо виправдання в Христі, ми самі виявляємося грішниками. Тож хіба це означає, що Христос робить нас грішниками? Зовсім ні. Коли я знову починаю навчати того, від чого відмовився раніше, то стаю грішником. Бо з допомогою Закону я «вмер» для Закону, щоб жити для Бога. Я був розіп’ятий разом із Христом. Тож я вже не живу, але Христос живе в мені. Я живу нині у своєму тілі вірою в Сина Божого, Який полюбив мене і віддав Себе заради мене. Я не відрікаюся від милості Божої, бо якщо праведність перед Богом досягається через Закон, то Христос помер даремно! О нерозумні галати! Хтось зачарував вас, хоча на ваших очах Христа проголосили розіп’ятим! Лише одне я хочу дізнатися від вас: чи одержали ви Дух Святий, дотримуючись Закону, чи слухаючи Добру Звістку і повіривши в неї. Чи ви вже такі нерозумні, що життя, яке почали з Духом Святим, зараз намагаєтеся закінчити людськими зусиллями? Невже ви стільки вистраждали — і даремно? Сподіваюся, що ні! Хіба Бог, Який дарує вам Духа Святого і творить чудеса серед вас, робить усе це через те, що ви дотримуєтеся Закону? Чи може через те, що ви слухали Добру Звістку і повірили в неї? У Святому Писанні сказано про Авраама: «Він повірив у Бога, і був цим виправданий перед Ним». Вам слід знати, що ті, хто має віру, є справжніми нащадками Авраамовими. У Святому Писанні передрікалося, що Бог виправдає поган завдяки їхній вірі. Він перший виявив Авраамові Добру Звістку: «Всі народи благословенними будуть через тебе». Тож усі, хто вірить, благословенні разом з Авраамом, який повірив. А хто залежить від Закону, той під прокляттям. Бо як сказано у Святому Писанні: «Прокляті ті, хто не дотримується всього написаного в книзі Закону». Тож зрозуміло, що нікого не буде виправдано перед Богом через Закон, бо як сказано у Святому Писанні: «Праведний житиме вічно вірою в Господа». Закон не оснований на вірі. Навпаки. Як сказано у Святому Писанні: «Для тих, хто під Законом, існує лише один спосіб успадкувати життя: дотримуватися й виконувати усі його заповіді». Христос звільнив нас від прокляття Закону, взявши прокляття наше на Себе, бо як сказано у Святому Писанні: «Проклятий кожен, хто висить на дереві». Христос звільнив нас, щоб благословення Авраамове було дароване поганам через Ісуса Христа, щоб через віру ми отримали обітницю Духа. Браття і сестри, хочу навести вам приклад із повсякденного життя: ніхто не може ні скасувати угоду між людьми, ні додати щось до неї або ухилятися її після того, як вона була затверджена. Авраамові та його нащадкові були дані обітниці. У Писанні не сказано «його нащадкам», як багатьом людям, а одній людині — «і Нащадкові твоєму», яким є Христос. Ось що я маю на увазі: Закон, що з’явився чотириста тридцять років по тому, не міг скасувати Угоди, яка була підтверджена Богом. Отже, Закон не міг скасувати цю обітницю. Тож якби благословення Боже залежало від Закону, то не було б воно засновано на обітниці. Бог же дарував його Авраамові через обітницю. Навіщо ж тоді Закон? Його було дано щоб викрити гріхи, які коїли люди. Він діяв, поки не прийде від Господа саме Той Нащадок Авраама, Якому й була дана обітниця. Закон було проголошено через Ангелів з допомогою Мойсея як посередника. Але ж коли Всевишній дав Свої обітниці, Він зробив це без посередників, бо не потрібні посередники там, де усього одна сторона. Та Бог — єдиний! Чи означає це, що Закон діє проти Божих обітниць? Звісно, ні! Бо якби було даровано Закон, що міг би давати людям нове життя, то праведність Божа прийшла б від цього Закону. Але Святе Писання проголосило, що весь світ перебуває під владою гріха. Отже, обітниця може бути дана вірою тільки тим, хто вірить в Ісуса Христа. До приходу цієї віри ми були під охороною Закону — у в’язниці, аж доки не настав час, коли Господь відкрив нам шлях віри. Тож Закон був нашим охоронцем й захисником, та мав привести нас до Христа, щоб ми змогли виправдатися перед Богом вірою своєю. А зараз, коли ця віра прийшла, ми більш не потребуємо, щоб Закон був нашим охоронцем. Усі ви — Божі діти через віру в Ісуса Христа. Бо усі, хто хрестилися в Христі, в Христа одяглися. Тож немає різниці між юдеєм і поганином, рабом і вільною людиною, чоловіком і жінкою, бо всі ви — єдині в Ісусі Христі. І якщо ви належите Христу, то ви — Авраамові нащадки і спадкоємці, згідно з обітницею, даною Авраамові Богом. Ось що я хочу сказати: поки спадкоємець іще дитина, він нічим не відрізняється від раба, хоч і володіє всім. Він перебуває під охороною опікунів і домашніх слуг, аж доки не настане час, призначений його батьком. Так само й ми, поки були «дітьми», то були поневолені непотрібними правилами цього світу. Та коли настав час, Бог послав Сина Свого, Який був народжений від жінки і жив за Законом. Бог послав Його, щоб Він визволив тих, хто жив під Законом, щоб Бог усиновив нас. А через те, що ви Його діти, Бог послав Дух Сина Свого у ваші серця. І той Дух гукає: «Авва!» — тобто «Отче». Тож якщо ви більше не раби, а діти Господа, то Бог також зробив вас Своїми спадкоємцями. У минулому, коли ви не знали Бога, ви були рабами богів, що не були справжніми богами. Але тепер, коли ви пізнали істинного Бога, вірніше, це Господь пізнав вас, то чому ж ви повертаєтеся до тих немічних та непотрібних правил, яким знову намагаєтеся служити? Браття і сестри, я вас благаю, будьте такими, як я! Адже після всього я став таким, як ви, та раніше, ви ставилися до мене досить добре. Ви знаєте, що вперше я прибув до вас тому що був хворим і, в немочі тіла свого, я проповідував Добру Звістку. Тож мій тілесний стан був великим випробуванням для вас, та ви не погордували мною, ані зневажили мене. Ви прийняли мене, мов Ангела Божого, неначе Самого Ісуса Христа! То де ж поділася ваша радість? Я без сумніву можу засвідчити, що ви зробили б усе можливе, щоб допомогти мені: якби ви змогли, то повиймали б свої очі й віддали їх мені. Чи, може, я став вашим ворогом, тому що кажу вам правду? Ті, хто бажають, щоб ви дотримувалися Закону, дуже завзяті, але нещирі у своїх діях. Вони намагаються розлучити нас із вами і привернути вас на свій бік. Завжди приємно, коли хтось зацікавлений тобою, але тільки тоді, коли це з добрими намірами. Це добре завжди, а не лише на той час, поки я між вами. Любі діти мої, заради вас я знову терплю біль і муки, подібні до тих, які відчуває жінка, народжуючи дитину. І терпітиму їх, аж доки ви не вподобитеся Христу. Хотів би я бути серед вас зараз і говорити з вами якось інакше, бо не знаю, що й робити з вами. Скажіть мені, ви, хто хоче бути під Законом, хіба ви не чуєте, що каже Закон? А сказано, що в Авраама було двоє синів: один від рабині, а другий — від вільної жінки. Той, що народжений був від рабині, народився звичайно. Той же, що народжений був від вільної жінки, народився завдяки обітниці Божій. Ця історія має приховане значення: дві жінки уособлюють дві угоди. Одна з них іде від гори Синай і дає початок дітям, приреченим на рабство. Ця угода уособлює в собі Аґар. Аґар символізує гору Синай, що в Аравії, і відповідає сучасному Єрусалимові, бо вона перебуває в рабстві разом зі своїми дітьми. Небесний же Єрусалим — вільний. Він є матір’ю всім нам. Бо сказано у Святому Писанні: «Радій неплідна, яка не народжувала. Втішайся й радісно співай, яка мук пологових не мала, адже дітей набагато більше в покинутої, ніж у заміжньої». Ви ж, брати та сестри мої, діти, подібні Ісааку, народжені через Божу обітницю. Народжений звичайним способом переслідував того, хто народився волею Духа. Так було тоді, так є й тепер. А що сказано у Святому Писанні? «Прожени геть рабиню і сина її, бо син цієї жінки-рабині не буде спадкоємцем разом із сином вільної жінки». Тож, брати і сестри мої, ми не діти рабині, але діти вільної жінки. Христос визволив нас, щоб ми могли жити вільно. Будьте непохитні, й не дозволяйте знову впрягти себе в рабське ярмо. Послухайте! Я, Павло, кажу вам, якщо ви, слідуючи Закону, робите обрізання, то Христос нічим вам не зарадить. Ще раз попереджаю всіх, хто піддається обрізанню: вони мусять дотримуватися всього Закону. Ті з вас, хто намагається виправдатися перед Богом через Закон, не мають нічого спільного з Христом. Ви поставили себе поза милістю Божою. Бо ми за допомогою Духа, вірою, з нетерпінням чекаємо, щоб здійснилася наша надія — наше виправдання перед Богом. В Христі ні обрізання, ні необрізання однаково нічого не варті. Єдине, що має вартість — це віра, яка діє через любов. Ви добре йшли шляхом християнським. Хто ж завадив вам коритися правді? Звичайно не Той, Хто вас обрав. Пам’ятайте: «Мала закваска заквашує все тісто». Я впевнений в вас перед Господом. Ви будете мислити не інакше, як я навчив вас. Той же, хто зводить вас, терпітиме свою кару, хоч би хто б він був. Браття і сестри мої, якщо я все ще сповідую обряд обрізання, як дехто стверджує, то чому ж мене досі переслідують? Якби це було так, тоді принадність хреста зникла б. Хай ті, хто підбурюють вас, самі себе каструють на додаток до обрізання! Та вас, брати і сестри, Бог покликав до вільного життя. Однак хай ваша воля не стане приводом для задоволення вашої гріховної натури. Краще служіть один одному з любов’ю. Бо весь Закон зводиться до одного, а саме: «Любіть ближнього свого, як любите себе самого». Але якщо ви приносите біль та страждання одне одному, то стережіться, аби не прийти до взаємознищення! Але я кажу вам, хай Дух керує вашою поведінкою. Тоді ви не задовольнятимете бажання своєї гріховної натури. Бо все, чого вона бажає, — проти Духа. Все ж, чого Дух бажає, — проти гріховної натури. Це дві протилежні речі; отже, ви не можете робити те, що вам насправді хочеться. Але якщо ви керовані Духом, то непідвладні Закону. Очевидні вчинки нашої гріховної натури: блуд, нечистота і розпуста, поклоніння бовванам, чаклунство, ненависть, суперечки, ревнощі, гнів, себелюбство, розбрат, єресі, заздрість, пияцтво, оргії і тому подібне. Зважаючи на все це, я застерігав вас і застерігаю: якщо хто чинить таке, той не успадкує Божого Царства. Ті, хто належить Ісусу Христу, розіп’яли свою стару, гріховну натуру з її егоїстичними пристрастями й лихими бажаннями. Раз Дух є джерелом нашого нового життя, слідуймо Духові. Не будемо чванливими, не будемо гнівити одне одного, не будемо заздрити одне одному. Браття і сестри, якщо хтось впаде в гріх, то ви, слідуючи Духові, маєте повернути його на шлях праведний. Але робіть це лагідно і пильнуйте себе, бо також можете бути спокушені. Допомагайте одне одному долати життєві перешкоди, і так ви виконуватиме Закон Христовий. Якщо дехто сповнений відчуттям своєї важливості, і через те не бажає так робити, той тільки обманює себе. Кожен має сам бути суддею своїх вчинків, і тоді він зможе пишатися своїми досягненнями, не порівнюючи себе ні з ким. Бо кожен має нести відповідальність за виконання своїх власних обов’язків. Той, кого навчають Послання Божого, мусить ділитись усіляким добром з учителем своїм. Не обманюйте себе. Бога перехитрувати не можна, бо що посієш, те й пожнеш. Хто сіє на полі своєї гріховної натури, той пожне руїну. А хто сіє на полі Духа, той пожне від Духа вічне життя. Творімо ж добро невтомно, і пожнемо тоді вчасно, якщо не знесилимося й не відступимо. Тож, маючи таку нагоду, творімо добро всім людям, а особливо, нашим братам по вірі. Погляньте, якими великими літерами я власноручно пишу вам це послання. Всі ті, хто прагнуть справити добре враження на свій народ, намагаються примусити вас зробити обрізання. Та роблять вони це лише для того, щоб уникнути переслідувань за хрест Христовий. Адже навіть ті, хто робить обрізання, самі не дотримуються Закону, а лише від вас цього вимагають. І все це для того, щоб похвалитися, що ви підкорилися їм. Я ж не буду вихвалятися ніколи й нічим, окрім хреста Господа нашого Ісуса Христа! Через той Хрест весь світ був розіп’ятий для мене, а я був розіп’ятий для світу. Бо ні обрізання, ні необрізання не мають ніякого значення. Що справді важливе — це нове створіння Боже. Отже, нехай буде мир і милість, всім тим, хто дотримується цього правила, тобто Божому Ізраїлю. І нарешті я прошу, щоб ніхто більше не обтяжував мене нічим, бо я вже ношу на тілі своєму рани, які є свідченням того, що я належу Христу. Нехай благодать Господа нашого Ісуса Христа буде з духом вашим, брати і сестри мої! Амінь. Вітання від Павла, апостола Ісуса Христа волею Божою, до людей Божих в Ефесі віруючих в Ісуса Христа. Благодать і мир вам від Бога, Отця нашого, і від Господа нашого Ісуса Христа. Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа. У Христі Він благословив нас усіма духовними благословеннями в Царстві Небеснім. Бог обрав нас у Христі ще до створення світу, щоб були ми святими й чистими перед Ним, бо Він любить нас. Він вирішив наперед, що всиновить нас через Ісуса Христа! Така була Його милостива воля. І то на похвалу милості Його, якою обдарував Він нас в особі Свого улюбленого Сина. Його пролита кров дала нам звільнення від гріхів. Нам прощено гріхи наші завдяки багатству милості Його. Цю милість дарував нам Всевишній у Своїй глибокій премудрості й завбачливості. Він відкрив нам таємницю волі Своєї, яка мала бути здійснена через Ісуса Христа. Мета Божа в тому, щоб, коли настане належна година, об’єднати в Христі все, що є на небі й на землі. Завдяки Христові ми стали людьми Божими і спадкоємцями Його. Нам це було визначено наперед згідно з намірами Того, Хто все здійснює за Своєю волею. Це сталося для того, щоб ми, євреї, ті хто були першими в надії на Христа, змогли проголошувати хвалу славі Божій. В Ньому і вас було позначено печаттю обіцяного Духа Святого, коли ви почули слово правди, Добру Звістку про спасіння й повірили в Христа. І зроблено це згідно з обітницею Божою. Дух Святий є запорукою нашої спадщини, аж поки Бог не дасть звільнення нам, тобто тим, хто належить Йому. І ми вознесемо хвалу Його славі. Я молюся, щоб Бог Господа нашого Ісуса Христа, славний Отець, дарував вам мудре серце й відкритість до Його одкровення, щоб ви могли пізнати Його. були виявлені в Христі, коли Всевишній воскресив Його з мертвих і посадив праворуч від Себе на небесах. Він посадив Христа вище всіх правителів, влади, сили й царів, вище будь-якого звання, що може бути присвоєне, і не лише в наші часи, а й у майбутньому. Бог усе віддав під владу Христову і зробив Його Головою церкви. Церква — це Тіло Христове, яку Він наповнює Собою. І Він наповнює всесвіт. Усі ми теж колись жили серед них, задовольняючи свою духовну природу, йдучи за її бажаннями та прагненнями. І, як усі люди на світі, були приречені зазнати гніву Божого. Та Бог багатий милосердям через Його велику любов до нас. Навіть коли ми були мертвими через гріхи свої, Він дарував нам нове життя разом із Христом (і були ви врятовані завдяки Божій милості). Бог воскресив нас до життя разом із Христом і посадив разом із Ним на престолі у Царстві Небеснім. Господь зробив це заради нас в Ісусі Христі. Бог зробив це для того, щоб показати на всі прийдешні часи незрівнянне багатство милості Своєї. Він зробив це завдяки доброті до нас в Ісусі Христі. Бо саме Божою милістю спаслися ви завдяки вірі. Спасіння не є ваша заслуга, то є дар Божий. То не винагорода за чийсь труд, й не те, чим хтось міг би хвалитися. Бо ми — створіння Божі. Він створив нас у Ісусі Христі для добрих справ. І справи ті Бог приготував заздалегідь, щоб ми могли свої життя присвятити їм. Тож пам’ятайте, що колись вас, народжених поганами, євреї називали «необрізаними», а себе вони називають «обрізаними» (маючи на увазі дію, яка виконується руками людськими). Пам’ятайте, тоді ви були без Христа і не належали до народу ізраїльського. Ви були чужими тим угодам, що пов’язані з Божою обітницею людям, та жили в цьому світі без надії і без Бога. Колись ви були такі далекі від Бога, але зараз ви — в Христі Ісусі, та стали близькими Йому через смерть Христову. Христос є нашим джерелом миру. Він об’єднав нас в один народ і зламав перешкоду, стіну ворожнечі, пожертвувавши Своїм власним Тілом. Він покінчив із Законом, з його правилами та заповідями, щоб забезпечити мир, створивши в Собі один новий народ із двох. Він примирив ці два народи з Богом в одному тілі через Свою смерть на хресті і так Він припинив ворожнечу між ними. Христос прийшов і приніс вам Звістку про мир — далеким від Бога і близьким. Бо саме через Христа ми всі маємо доступ до Отця в єдиному Дусі. Отже, ви, неюдеї, вже не чужинці й не сторонні. Ви співгромадяни з людьми Божими та Його родиною. Ви, віруючі, подібні до споруди, зведеної Господом: ви збудовані на підвалинах, закладених апостолами і пророками, а наріжним каменем є Сам Христос Ісус. І вся будівля тримається на Ньому. Завдяки Христу вона росте, щоб стати святим храмом у Господі. Через Нього і ви всі об’єднуєтеся і створюєте єдине житло, де Бог живе через Духа Святого. Через те я, Павло, і став в’язнем тому, що я служу Ісусу Христу заради вас, поган. Напевне, ви чули про те, що Бог дав мені завдання проповідувати Його милість заради вас. Ви чули, що Бог відкрив мені таємницю, про яку я вже коротко вам писав. І коли ви прочитаєте це, то побачите, що я розумію таємну істину про Христа. Попереднім поколінням ця таємниця не була оголошена, але вона зараз виявлена Його святим апостолам і пророкам через Духа. Ця таємниця в тому, що слухаючи й приймаючи Добру Звістку, погани є спадкоємцями милості Господньої разом із юдеями. Вони є членами єдиного Тіла і співучасниками Божої обітниці в Христі Ісусі. Я став служителем, щоб проповідувати цю Добру Звістку, завдяки дарові Божої милості, дарованої мені Його владою. В Христі ми можемо наблизитися до Бога впевнено і без страху, через нашу віру в Нього. Тож я молюся, щоб ви не відступили через мої страждання, бо страждання ці — на ваше благо, для вашої шани і слави! Через те я схиляю коліна в молитві перед Отцем. Від Нього кожен рід на небі й на землі одержав своє ім’я. Я молюся, щоб Бог, згідно зі своїм славним багатством, зміг дати вам силу і владу внутрішню через Його Духа. Хай Христос живе у ваших серцях завдяки вірі вашій. Хай життя ваше засновується на любові, та зміцнюється в ній. Зрозумійте разом з усіма людьми Божими, яка широка, довга, висока й глибока любов Христова. Я молюся, щоб ви пізнали цю любов, яка перевершує всі знання, щоб вам сповнитися всією повнотою Божою. Слава Богу, Який може Своєю силою, яка діє в нас, зробити незрівнянно більше, ніж те, про що ми можемо молитися й мріяти. Слава Йому в церкві і в Ісусі Христі на всі покоління і на віки вічні. Амінь. Тож я, як в’язень, який належить Господу, благаю вас жити так, як то личить людям Божим, та бути гідними поклику Божого. Будьте завжди покірливими й лагідними, а також терплячими й приймайте один одного з любов’ю. Намагайтеся зберегти єдність даровану Духом. Ревно бережіть її. Є лиш одне Тіло і один Дух, і ви були покликані Богом, щоб розділити одну надію. Є лише один Господь, одна віра, одне хрещення. Є лише один Бог і Отець всіх. Він володар усього, виявлений в усьому, і Він усюди. Але кожному з нас була дарована особлива милість, мірою щедрості Христової. Ось чому сказано у Святому Писанні: «І коли вознісся Він, то взяв полонених із Собою і роздав дари людям». Що ж означають слова: «Він вознісся» — як не те, що Він спершу спустився на землю? Таким чином, це саме Христос зійшов, а потім вознісся на вище з небес, щоб наповнити Собою цілком все. Він Сам дарував одним бути апостолами, другим — пророками, третім — проповідниками Доброї Звістки, а четвертим — пастирями й учителями. Тоді ми вже більш не будемо як немовлята або ті, хто постійно змінює свої думки, неначе то хвилі кидають човен з боку в бік. Вітер усякого нового вчення не захопить нас тоді, і ми не будемо втягнені в гріх обманами хитрунів. Тож промовлятимемо істину з любов’ю і зростатимемо в усьому, щоб бути схожими на Христа. Бо Ісус — голова, та усе тіло залежить від Нього. Його владою усі частини тіла з’єднані докупи, і все воно тримається разом завдяки Христу. І коли кожна окрема частина виконує те, що мусить, все тіло росте й міцніє завдяки любові. Тому кажу я це й застерігаю в ім’я Господнє, щоб ви більше не жили так, як погани живуть зі своїми нікчемними думками. Розум їхній затьмарений, вони відірвані від життя, що йде від Бога. Вони нічого не розуміють, бо відмовляються слухати голосу істини. Вони втратили почуття сорому й віддалися злу і розпусті. Але це життя, зовсім не те, про яке ви дізналися пізнавши Христа. Та я не маю сумніву, що ви чули про Нього і, як Його послідовники, навчені істини, яка в Ньому. Щодо вашого минулого життя, то вас вчили позбавлятися вашої старої суті, яка занепадає від облудних бажань. Отже, зречіться брехні! «Кожен має бути щирим із ближніми своїми», бо всі ми — частини одного тіла. «Не грішіть, гніваючись» та позбудьтеся гніву перш, ніж сонце зайде. Не потурайте дияволу. Хто крав, нехай більше не краде. Краще працювати й зробити щось корисне, щоб поділитися тим з нужденними. Нехай жодне огидне слово не сходить з уст ваших, а кажіть лише те, що допомагає людям духовно зростати згідно з їх потребою, щоб ви допомогли тим, хто чує вас. Не засмучуйте Божого Духа Святого, бо Він — доказ того, що ви належите Богу і що Він захистить вас до тих пір, коли настане час вашого звільнення. Нехай усі прикрощі, лють, гнів, лихослів’я і наклепи полишать вас — разом з усіляким злом. Будьте добрими й співчутливими одне до одного. Прощайте одне одному, як Бог простив вам в Христі. Будьте послідовниками Бога, як Його улюблені діти. Живіть у любові, як Христос любив і Він віддав Себе за нас, як запашне приношення і пожертву Богу. Про розпусту, нечисть усіляку чи пожадливість нехай навіть не згадують поміж вас, бо це не личить Божим людям. Не повинно бути ні ганебних промов, ні марнослів’я, ні непристойних жартів. Це також не личить вам. Нехай краще буде вдячність. Будьте певні, що жоден розпусник, нечистий або лихий чоловік не успадкує Царства Христового й Божого, бо це те саме, що й ідолопоклонство. Нехай ніхто не обманює вас марними словами, бо за це впаде гнів Божий на непокірливих. Тож не будьте їхніми спільниками. І кажу я так, бо колись ви були сповнені темряви, а зараз сповнені світла як послідовники Бога. Тож живіть як діти світла. Бо вплив світла видно в кожному прояві доброти, в праведності й правді. Завжди намагайтеся збагнути, що до вподоби Господу. Не беріть участі у марних і безплідних справах темряви, а краще викривайте їх. Соромно навіть казати про те, що деякі люди чинять потай. Та світло викриває усі ті злі й негідні вчинки. Так, все проясняється у світлі! Ось чому ми кажемо: «Встань, той, хто спить! Воскресни з мертвих, і Христос освітить тебе». Тож пильнуйте, як ви живете: не чиніть, як нерозумні, але будьте розумними. Використовуйте кожну нагоду творити добро, бо часи зараз недобрі. Не будьте нерозсудливими, намагайтеся пізнати волю Господа. Не впивайтеся вином, бо це приводить до розпусти. Краще сповнюйтеся Духом. Спілкуйтеся між собою псалмами, гімнами й духовними піснями. Співайте й складайте в серцях своїх мелодію, прославляючи Господа. Дякуйте завжди й за все Богу, Отцю нашому, в ім’я Господа нашого Ісуса Христа. Підкоряйтеся одне одному, шануючи Христа. Жінки, підкоряйтеся чоловікам своїм, як Господу. Бо чоловік — голова над жінкою своєю, як Христос — голова над церквою. Ісус Христос — Спаситель церкви, тіла Свого. Але як церква кориться Христу, так і жінка мусить коритися чоловікові у всьому. Чоловіки, любіть жінок своїх, як Христос полюбив Свою церкву, та віддав Себе за неї в жертву. Він зробив це, щоб освятити її для служіння Богу, очистивши її словом Доброї Звістки і обмивши в воді, щоб поставити Собі церкву як наречену: сяйливу, бездоганну, без будь-яких недоліків, святу й невинну. Чоловіки так повинні любити жінок своїх, як вони люблять тіла свої. Хто любить жінку свою, той любить себе самого. Бо немає таких, хто ненавидить тіло своє. Кожен годує його й піклується про нього, як Христос — про церкву, бо ми всі — частини Тіла Його. Так сказано у Святому Писанні: «Тож чоловік залишить своїх батька й матір і з’єднається зі своєю жінкою, і вони стануть одним тілом». Ця велика таємниця дуже важлива, і я кажу це про Христа й церкву. Проте кожен має любити свою дружину, як він любить себе самого, а жінка повинна поважати свого чоловіка. Діти, слухайтеся батьків своїх, як це бажано Господу, бо так правильно поводити себе. «Шануйте батька й матір своїх» — це перша заповідь, що має обітницю. Та ось що обіцяв Господь: «Все буде добре для тебе, й житимеш довго на землі». Батьки, не дратуйте дітей своїх, а краще виховуйте їх в навчанні і в настановах Господніх. Раби, коріться господарям вашим земним зі страхом і повагою, зі щирістю в серці, як корилися б Христу. Працюйте не лише тоді, коли ви під наглядом, неначе заради похвали людської. Працюйте як раби Христові, виконуючи волю Божу від усього серця. Працюйте ревно, як служили б Господу, а не тільки людям. Якщо хто з вас творить добро, то добро йому й повернеться від Господа, однаково рабу, чи вільному. Ви ж, пани, ставтеся до рабів своїх так само й полиште свої погрози. Пам’ятайте, що й ваш Господар і їхній — на небі. Він — справедливий, і ні до кого з вас не схиляється більше, ніж до іншого. І нарешті таке. Будьте міцні в Господі, в Його могутній силі. Зодягніться в повний обладунок Божий, щоб протистояти диявольським підступам. Бо ми боремося не проти людей, не проти плоті й крові, а проти правителів, володарів темряви цього світу, духовних сил зла на небесах. А тому зодягніться в повний обладунок Божий, щоб змогли ви протистояти, коли настане лихий день, і вистояти, перемігши все. Тож будьте стійкими. Підпережіться паском правди, а праведність візьміть своїм панцирем. І, щоб мати стійку опору, взуйтесь у Добру Звістку про мир. А також візьміть віру як щит, за допомогою якого ви зможете зупинити всі вогняні стріли лукавого. Візьміть спасіння своїм шоломом вашим, а мечем Духа — Послання Боже. Палкими молитвами і благаннями в Дусі моліться завжди. Ви завжди мусите бути пильними в молитвах за всіх людей Божих. Моліться також за мене, щоб хоч коли я говорив, вірні слова були дані мені, і я сміливо міг сповістити таємницю Доброї Звістки. Моє призначення — завжди проповідувати Добру Звістку, навіть зараз, знаходячись у в’язниці. Моліться, щоб я міг сміливо проповідувати: так, як це мені належить робити. А щоб ви також могли дізнатися все про мене і про те, що я роблю, то Тихик, наш улюблений брат і вірний слуга в Господі, докладно розповість вам. Я посилаю його до вас саме для того, щоб він повідав вам усі новини про мене, і міг утішити серця ваші. Мир вам, брати і сестри мої, та любов, яка йде з вірою від Бога Отця і Господа Ісуса Христа. Благодать Божа усім тим, хто любить Господа Ісуса Христа любов’ю нескінченною. Павло і Тимофій, слуги Ісуса Христа, шлють вітання всім вам, Божим людям в Ісусі Христі, які живуть у Филипах разом зі старійшинами і особливими слугами вашими. Благодать і мир вам від Бога, Отця нашого Господа Ісуса Христа. Щоразу дякую я своєму Богові, згадуючи про вас. Кожна моя молитва за всіх вас сповнена радості. Адже ви допомагали мені проповідувати Добру Звістку від найпершого дня й донині. Я певний у тому, що Господь, Який розпочав благодійну справу серед вас, продовжуватиме її аж до того дня, коли Христос прийде знову й завершить її. Мені так і належить думати про вас, бо ви дуже близькі серцю моєму. І не лише у в’язниці, а й коли я захищаю й непохитно утверджую Добру Звістку, ви завжди були спільниками моїми у милості Божій. І Бог мені свідок, що я дуже сильно хочу бачити вас, бо люблю усіх вас любов’ю Ісуса Христа. Ось молитва моя за вас: Щоб любов ваша все більше зростала разом із знанням і розумінням. Молюся я, щоб ви повсякчас були спроможні розрізняти важливе від нікчемного, і завжди могли вибрати найкраще, й залишатися чистими і бездоганними до Дня приходу Христового; щоб ви з допомогою Ісуса Христа сповнилися плодами праведності на славу і хвалу Божу. Браття і сестри, я хочу, щоб ви знали, що все, що сталося зі мною, сприяло поширенню Доброї Звістки. Бо вся сторожа палацу та всі інші дізналися, що причиною мого ув’язнення є те, що я служу Христу. До того ж, через моє ув’язнення більшість братів у Господі підбадьорилася. Вони проповідують Слово Боже більш відверто і без страху. Це правда, що дехто з них проповідує Христа через заздрість і суперечки. Та інші — завдяки своїй добрій волі. Такі люди роблять це через свою любов, бо знають, що Бог поставив мене захищати Добру Звістку. Інші ж говорять про Христа через своє егоїстичне честолюбство і нещиро, бо думають, що зможуть зробити мені прикрість, поки я ув’язнений. Та яке це має значення? Важливо те, що так або інакше, з корисливих міркувань чи щиро, проголошують Христа, а те мені на радість. Це тішитиме мене і надалі. Адже знаю я, що матиму визволення завдяки вашим молитвам і допомозі від Духа Ісуса Христа. Моє ревне чекання і надія, що я не буду посоромлений нічим, а з усією своєю сміливістю, як завжди, і особливо тепер, вихвалятиму Христа у тілі своєму — байдуже, чи житиму я, чи помру. Бо життя для мене — це Христос, а смерть — надбання. Якщо ж і надалі житиму я в цьому тілі, то продовжуватиму свою працю в ім’я Господнє. Отже, не знаю, що мені вибрати. Мені важко зробити вибір. Інколи, я маю бажання піти з цього життя і бути з Христом, бо було б це значно краще для мене. Але ж вам необхідно, щоб я залишався жити. І оскільки я переконаний в цьому, то знаю, що залишатимуся тут і буду з вами всіма заради вашого духовного розвитку і втіхи, що йдуть від віри. Коли я знову до вас прийду, ви пишатиметеся тим, що Ісус Христос зробив, допомагаючи мені. Але у всякому разі живіть так, щоб життя ваше приносило шану Добрій Звістці про Христа. Тоді, будучи разом з вами, чи далеко від вас, зможу почути, що ви стійко, з єдиним серцем і душею боретеся за віру, яка проголошена в Добрій Звістці. Не лякайтеся тих, хто проти вас. Ваша мужність є доказом від Бога, що всі вороги ваші будуть знищені, а ви — врятовані. Бо привілей, дарований вам — не лише вірити в Христа, але також і страждати за Нього. Ви вступили в ту ж саму боротьбу, в яку, як ви бачили, було втягнуто й мене. Тож вам необхідно пройти через усі ті труднощі, що випали й на мою долю. Отже, поміркуйте, що ми маємо у Хресті: втіху, яку Він дарував нам, радість, що йде від Його любові, спільність Духу, співчуття і милосердя, які Він відкрив нам. Тож доповніть радість мою, думаючи однаково, маючи одну й ту саму любов, з’єднавшись у досягненні однієї мети, живучи у злагоді. Не робіть нічого через заздрість або нікчемну пиху. Краще, в покірливості своїй, вважайте іншого кращим за себе. Кожен має переслідувати не лише свої інтереси, а й зважати на інтереси інших. У житті своєму ви повинні думати й чинити так, як Ісус Христос. Хоч і був Він Богом у всіх відношеннях, та не вважав Свою рівність Богові скарбом, за який треба триматися. Через те Бог возніс Його і звеличив до таких висот і дав Йому ім’я, яке є найважливішим від будь-якого іншого імені, щоб усі, хто знаходиться на небі, на землі і під землею, схилили коліна на славу імені Ісусового. І щоб усі уста проголошували, що Ісус Христос — Господь на славу Бога Отця. Тож любі друзі мої, як ви корилися мені не лише коли я був серед вас, але ще навіть більше коли я далеко, так само продовжуйте працювати заради вашого спасіння з повним благоговінням перед Богом. Бо це Господь працює в вас, викликаючи прагнення і вчинки, бажані Йому. Робіть усе без нарікань та суперечок, щоб могли ви бути невинними й чистими дітьми Божими, бездоганними поміж розбещених і зіпсованих людей, серед яких ви сяєте, як зірки у темному світі. Несіть Послання, що дарує життя. Робіть так, щоб я пишався вами у День повернення Христа, побачивши, що змагався я і трудився не даремно. І навіть якщо кров моя проллється як пожертва, що йде з приношеннями, та служінням віри вашої, все одно я щасливий і радію разом з усіма вами. У свою чергу вам також слід звеселитися і ділити свою радість зі мною. Я маю надію в Господа Ісуса послати скоро до вас Тимофія, щоб утішитися, коли почую про вас. І хочу я послати саме його, бо не маю тут більше нікого, хто розділяє мої хвилювання і так щиро піклується про ваше благополуччя. Адже всі інші переслідують лише свої інтереси, нехтуючи інтересами Ісуса Христа. Вам відомо, що він за чоловік, і що, як син батькові своєму, служив він зі мною, поширюючи Добру Звістку. Тож маю надію негайно відіслати його до вас, як тільки побачу, як ідуть мої справи. Я впевнений, що Господь допоможе мені незабаром прийти до вас. Я вважаю за необхідне послати до вас Епафродита, мого брата в Христі, товариша в праці та соратника, і якого ви відправили допомогти мені у скруті моїй. Я вирішив це зробити, бо він сумує за вами всіма, й дуже занепокоївся, коли ви дізналися, що він хворів. Він і справді дуже хворів, мало не вмер. Та Бог змилувався над ним, і не лише над ним, а й наді мною, щоб я не мав ще більшого горя. І тому я ще більш прагну послати його, щоб ви, побачивши його, зраділи знову, і щоб мені позбутися свого смутку. Тож вітайте його в Господі з великою радістю, шануйте таких людей. Його слід шанувати, бо він мало не вмер, працюючи в ім’я Христове. Він був готовий віддати своє життя, щоб служити мені так, як ви не могли. Більш того, брати і сестри мої, радійте в Господі. Мені не важко писати вам знову про одне й те саме, а для вас це повчально. Стережіться «собак», чиї вчинки приносять лише лихо! Стережіться тих, хто калічать тіла ваші! Бо ми — це ті, хто справді обрізані, служить Господу Духом Святим, хто пишається Христом Ісусом і не покладає надії на власні сили. Хоча сам я маю підстави довіряти своїм можливостям, я ніколи цього не зроблю. І якщо хтось вважає, що він має підстави покладатися на свої власні сили, то я їх маю більше. Та ось чому: мені зробили обрізання, коли мені було вісім днів від народження, й належу я народові ізраїльському, з коліна Веніаминового. Я чистокровний єврей, як і мої батьки, а за своїм ставленням до Закону — фарисей. Я ревно переслідував церкву. Щодо відданості моїй релігії, то я був бездоганним. Завдяки Христові все те, що колись було надбанням для мене, зараз я вважаю втратою своєю. Я хочу пізнати Христа і ту силу, що виявилася під час Його воскресіння із мертвих. Я також хочу розділити страждання Христа і уподібнитися Йому навіть в Його смерті. Так я сподіваюся досягти воскресіння з мертвих. Я не маю на увазі те, що вже досягнув мети або став досконалим. Я й далі докладаю зусилля, щоб досягти того, заради чого мене вибрав Ісус Христос. Браття і сестри, я не вважаю, що вже досягнув мети. Та є одна річ, якої я завжди дотримуюся. Я не думаю про те, що лишилося у минулому, а роблю все можливе, щоб досягти того, що попереду мене, у майбутньому. Я докладаю зусиль, щоб здобути ту Небесну винагороду, яку Бог покликав мене одержати через Христа Ісуса. Тож нехай всі з нас, хто є Духовно зрілими, думають саме так. Якщо ж ви маєте іншу думку про те чи інше, то Бог і це вам пояснить. Давайте триматися лише тієї істини, яку ми вже пізнали. Браття і сестри мої, наслідуйте мене. Дивіться на тих, хто живе за прикладом, що ми його вам показали. Бо як я вам уже багато разів казав і зараз, плачучи, кажу знову, багато хто живе як ворог хресту Христовому. Доля їхня — загибель, їхній бог — власні бажання. Вони вихваляються тим, чого слід було б соромитися, та думають лише про справи земні. Наше громадянство — на небі! Звідти ми також чекаємо на Спасителя Господа Ісуса Христа. Силою, якою Він може підкорити Собі все, змінить Він наші принижені тіла, щоб вони стали подібними до Його славного тіла. Отже, брати і сестри мої любі, Я дуже за вами сумую і хочу вас бачити. Ви — щастя моє і гордість моя. Будьте стійкими у вірі своїй, як я казав вам. Я закликаю Еводію та Синтихію бути в згоді між собою в Господі. Я також прошу тебе, мій вірний соратнику: допомагай цим жінкам, які важко працювали разом зі мною, Клементом, та іншими соратниками, поширюючи Добру Звістку, і чиї імена занесені до Книги Життя. Радійте в Господі і робіть це завжди. І знову я кажу: радійте! Нехай ваша доброта стане відома усім, бо Господь вже близько. Ні про що не турбуйтеся. За будь-яких обставин, через молитву прохайте Господа про що потребуєте, та завжди дякуйте Йому за все, що маєте. І мир, який йде від Бога, що вище людського розуміння, буде стерегти серця ваші та думки в Христі Ісусі. На закінчення, брати і сестри мої, скажу вам таке: думайте лише про те, що правдиве, благородне, справедливе, чисте, приємне, почесне, відмінне, й гідне похвали! Робіть те, чого навчилися, що одержали й почули від мене. Наслідуйте мого прикладу: робіть усе так, як, ви бачили, роблю я. І Бог, джерело миру, буде з вами. Я вельми зрадів у Господі, бо ви знову почали піклуватися про мене. Звісно ж, ви й раніше піклувалися, але не мали можливості показати це. Кажу так не тому, що маю потребу в цьому. Бо я навчився бути задоволений в будь-яких умовах. Я знаю, що то значить жити в нестатках і в достатку. За будь-яких обставин я навчився бути задоволений: ситий я, чи голодний, в статках чи в бідності. Я все можу витерпіти завдяки Христу, Який зміцнює мене. Та ви добре зробили, що розділили турботи мої. Ви, филип’яни, самі знаєте, що на початку проповідування Доброї Звістки, коли я покинув Македонію, жодна церква не стала моїм спільником і не підтримала мене у той час, коли мені була потрібна допомога, окрім вас. Бо навіть коли я перебував у Солуні, неодноразово ви надсилали допомогу мені у скруті. І це не тому, що я прагну дарунків, а тому, що хочу, щоб ви мали добро, що приходить, коли віддаєш. Я маю сповна і навіть більше. Я маю більше, ніж потребую, відтоді, як одержав від Епафродита дарунок, надісланий вами. Ваш дарунок запашний, пожертва бажана і приємна Богові. І Бог мій задовольнить усі ваші потреби через славне багатство Своє в Ісусі Христі. Слава Богові нашому й Отцю на віки вічні! Амінь. Вітайте всіх людей Божих у Христі Ісусі. Браття, які зі мною, вітають вас. Усі люди Божі вітають вас, а особливо ті, хто з цезаревого дому. Нехай благодать Господа Ісуса Христа буде з вами. Коли ми молимося, то завжди дякуємо за вас Богові, Отцю Господа нашого Ісуса Христа. Бо чули ми про вашу віру в Христа Ісуса і про вашу любов до всіх людей Божих. Адже все, на що маєте надію, чекає вас на Небі. Ви вперше почули про це через Послання істинне, що є Доброю Звісткою, коли вам про неї проповідували. Та зараз, вона по всьому світу поширюється й приносить плоди. Так було серед вас відтоді, як ви почули про милість Божу і визнали, що вона — істинна. Ви дізналися про це від Епафраса, нашого улюбленого співробітника, вірного слуги Христа заради всіх нас. Він також розповів нам про любов вашу, натхненну Духом Святим. Тому й ми з того дня, як почули про це, не переставали молитися за вас і благати Господа, щоб ви сповнилися пізнання волі Божої, великою мудрістю і духовним розумінням. Щоб ви жили гідно Господа й у всьому догоджали Йому, приносячи плоди в усякому доброму ділі, і зростаючи в пізнанні Бога. Щоб ви зміцнювалися Його великою силою завдяки Його славній могутності, щоб ви могли знести всі турботи з терпінням і радістю. Дякуйте Отцеві, Який дав вам можливість мати частину тієї спадщини, що належить Божим людям, які живуть у світлі. Христос є образом невидимого Бога і стоїть вище усякого творіння. Бо все, як на небі, так і на землі, видиме й невидиме, трони й держави, правителі й влада — все прийшло через Нього й було створене для Нього. Син існував до всього і раніше за все, і все існує завдяки Йому. Він — Голова тіла, церкви. Він — джерело, початок усього. Він був першим, Хто воскрес із мертвих, щоб стати першим скрізь і у всьому. Адже Бог, у всій повноті Своїй, сподобав Христа, щоб жити в Ньому. І через Ісуса Він знову поєднав у Собі все: і земне, і Небесне. Бог досяг миру через кров, пролиту Христом на хресті. Колись ви були чужими Богові, ви були ворогами Його через думки свої та лихі вчинки. Тепер Христос примирив вас з Богом в Своєму Тілі, через Свою смерть, щоб постали ви перед Богом святими, непорочними й невинними. І Він зробить це, якщо ви залишитесь непохитними й твердими у вірі своїй, якщо не відвернетеся від надії, дарованої вам Доброю Звісткою, яку ви чули. Ця Добра Звістка проповідувалася всім, хто живе на землі, і слугою якої я, Павло, став. Я з радістю приймаю заради вас страждання, та готовий пройти через все те, що Христос ще мусить вистраждати, за Його Тіло, що є церквою. Я став одним з її служителів, бо був уповноважений Богом. Це було мені даровано заради вашого блага, щоб у всій повноті проповідувати Послання Боже. Це Послання — таємниця, яка була схована віками для поколінь, а зараз відкрилася Богом для Його людей святих. Господь відкрив Своєму народу, яким славним багатством є ця істина. Ця таємна істина, яка була призначена для всіх людей, полягає в тому, що Христос живе поміж вас, і є вашою надією на те, що розділите ви славу Божу. Тож ми продовжуємо проповідувати Христа, переконуючи і навчаючи кожного з усією нашою мудрістю, щоб представити Богові усіх людей досконалими у Христі. Заради цієї мети я й працюю, борючись з усім запалом, який Христос дає мені силою Своєю. Я хочу, щоб ви знали, як напружено я працюю, щоб допомогти вам і всім тим, хто мешкає в Лаодикії, а також й тим, хто не бачив мене особисто. Я роблю це, щоб їхні серця підбадьорилися, об’єдналися через любов і збагатилися впевненістю, яка йде від розуміння. Я хочу, щоб вони ясно зрозуміли таємницю Божу, якою є Христос. У Ньому надійно сховані всі скарби мудрості й пізнання. Кажу вам це, щоб ніхто не зміг обдурити вас улесливими доказами, які насправді — хибні. Бо, хоч я й відсутній серед вас тілом, та я з вами духом і серцем. Радію я з порядку в житті вашому, і стійкості у вірі вашій в Христа. Тож прийнявши Христа Ісуса як Господа, живіть у Ньому. Вкорініться в Ньому, збудуйтеся на Ньому, зміцнюйтеся у вірі, якій вас навчили, завжди будьте вдячними Богові. Стережіться, щоб ніхто не захопив вас пустими й оманливими ідеями, що йдуть від людських традицій та простих понять цього світу, а не від Христа. Бо в Ньому перебуває уся повнота Божества, навіть під час життя на землі, в тілесній формі. Ви набули повноти своєї в Христі, Який є головою всім правителям і всякій владі. В Ньому також здійснено обряд обрізання над вами. Але то не дія, вчинена людськими руками, — ви звільнилися від влади гріховного буття обрізанням Христовим. Це сталося, коли ви були поховані разом з Ним під час хрещення і воскресли також разом із Ним через віру вашу в діяння Всевишнього Бога, Який воскресив Христа з мертвих. Колись ви були мерцями через гріхи свої й через те, що не мали свободи від свого гріховного єства, та Бог дарував вам життя разом із Христом і щедро простив гріхи наші. Порушивши закони Господні, ми стали боржниками перед Богом. Та Він скасував весь борг наш, прибивши його цвяхами до хреста. Він обеззброїв правителів і владу духовного світу, та, торжествуючи над ними смертю Своєю, переможно повів за Собою, виставивши їх на привселюдний сором. Нікому не дозволяйте придумувати для вас закони та правила про те, що їсти вам чи пити або яких свят дотримуватись: святкування Новолуння, чи суботи. У минулому, ці речі були лише тінню, ознакою прийдешнього, але нове вчення приходить з Христом. Деякі люди полюбляють удавати себе за тих, хто віддалися покірливості й служінню Ангелам. Вони завжди говорять про те, що їм привиділося в видіннях, та не слухайте їх, коли вони засуджують вас через те, що ви не робите так само. Насправді, вони вихваляються без усякої причини тільки своїм плотським розумом. Вони не слухаються Голови, під чиїм керуванням усе Тіло з’єднане. Завдяки Христу, усі частини тіла піклуються та допомагають одне одному, і все міцніє й росте згідно з задумом Божим. Якщо ви померли з Христом і звільнилися від простих понять світу цього, то чому ж ви коритеся його правилам, наче живете в «миру»: «не бери цього в руки», «не їж того» або «не чіпай цього?» Це є тільки правила і вчення, що створили люди, та усі ці земні закони згинуть після їх використання. Справді, вони можуть здатися мудрими з точки зору вигаданих релігій з їхнім хибним самоприниженням та знесиленням тіла. Але вони нікому не допомагають в протистоянні гріховному єству. Ви воскресли з мертвих разом з Христом, тож живіть для того, що на небесах, де Христос сидить праворуч від Бога. Думайте тільки про те, що на Небі, а не про те, що на землі. Бо ваше старе єство вмерло, а нове життя ваше сховане з Христом у Бога. Так, Христос — ваше життя, та коли Він знову прийде, ви розділите з Ним славу Його. Тож позбавтеся усього зла в вашому житті: розпусти, нечистоти усілякої, хіті, лихих бажань і зажерливості, що подібна поклонінню бовванам. Бо за все це зло приходить гнів Божий. Ви теж чинили подібне, коли жили життям таким. Тепер же вам слід позбутися всього цього: гніву, люті, злоби, наклепів і соромницьких розмов. Не брешіть одне одному; скиньте з себе своє старе єство з його вчинками. Та зараз, ви вже вбралися в нове життя, яке постійно оновлюється. Ви постійно зростаєте в розумінні Того, Хто створив вас, й все більше стаєте схожими на Нього. Тож, у цьому новому житті, немає різниці між юдеєм і поганином, між обрізаним і необрізаним, між варваром і скифом, рабом чи вільним. Має значення лише Христос, Який живе в усіх вас. Так живіть новим життям, як вибрані люди Божі, святі й улюблені, сповнені милосердя, доброти, покору, лагідністі й терпіння. Будьте терпимими одне до одного, прощайте одне одного, якщо хто скаржиться на вас, як Господь простив вас. Але ж найголовніше над усім у вашому житті — це любов до інших. Саме любов об’єднує усе досконалим союзом. Хай же мир Христа керує серцями вашими, бо саме до нього ви були покликані з’єднатися в одному тілі. Та завжди будьте вдячні. Нехай Слово Христове живе в вас у всьому його багатстві. Навчайте і переконуйте одне одного мудрістю. Співайте псалми, гімни й духовні пісні з подякою Богові у серцях ваших. І хоч би що ви робили, чи казали, — все має бути в ім’я Господа Ісуса, дякуючи Богу-Отцю через Христа. Жінки, коріться чоловікам своїм, як і слід послідовникам Господнім. Чоловіки, любіть жінок своїх і не будьте суворі з ними. Діти, будьте у всьому слухняні батькам своїм, бо це до вподоби Господу. Батьки, не дратуйте дітей своїх, щоб ті не впали у відчай, та не перестали вас слухати. Раби, коріться панам своїм земним у всьому. Чиніть так не лише під наглядом, як підлабузники, але робіть це у щирості серця свого, боячись Бога. І хоч би що ви робили, робіть це від усього серця. Працюйте так, якби ви працювали на благо Господа, а не людей. Пам’ятайте, що від Господа ви дістанете вашу частку у спадок як винагороду. Ви служите Господу Христу! Він — ваш істинний Господин! Хто чинить зле, той буде засуджений за те зло. Та перед Богом — усі рівні. Пани, віддайте слугам своїм належне й справедливе, пам’ятайте, що і ви маєте Господа на Небі. Присвятіть себе молитвам. Моліться з вдячністю й терпінням. Одначасно моліться і за нас, щоб Бог відчинив нам двері для Свого Слова, щоб ми змогли нести таємницю про Христа, за яку мене і ув’язнено. Моліться, щоб я зміг знайти необхідні слова, та пояснити усім цю істину. Мудро поводьтеся з невіруючими. Не гайте часу, слушно використовуючи будь-яку можливість. Промова ваша хай буде завжди приємною, мудрою, щоб ви змогли відповісти кожному, як слід. Тихик, улюблений брат, вірний помічник і слуга в Господі, розповість вам усі новини про мене. Я посилаю його до вас саме з цієї нагоди, щоб ви дізналися все про нас, і хай він утішить серця ваші. Посилаю я його разом з Онисимом, нашим вірним і улюбленим братом, який є одним із вас. Вони розкажуть вам, що тут відбувається. Вітають вас Аристарх, мій соратник по ув’язненню, а також Марко, двоюрідний брат Варнави. (Ви вже одержали настанови щодо нього. Якщо він навістить вас, то щиро прийміть його). Ісус, названий Юстом, також вітає вас. Серед віруючих юдеїв лише ці працюють разом зі мною заради Царства Божого. Вони — велика втіха мені. Вітає вас також і Епафрас, слуга Христа Ісуса, який є одним із вас. Він завжди гаряче молиться за вас, щоб ви були стійкі і зрілі в волі Божій. І я свідчу про те, що він невпинно і старанно трудиться заради вас і тих, хто живе в Лаодикії та Єраполі. Лука, улюблений лікар, і Димас теж вітають вас. Вітайте братів, які живуть в Лаодикії. Вітайте Німфу з церквою, що збирається в її домі. Коли прочитаєте цього листа у себе, то надішліть його до церкві, що в Лаодикії. Самі ж також прочитайте листа, що я написав до тієї церкви. Та скажіть Архипові: «Дивись, щоб виконав служіння, яке Господь призначив тобі!» Я, Павло, пишу це вітання власноручно. Пам’ятайте, що я ув’язнений. Та нехай благодать Божа буде з усіма вами! Вітання від Павла, Силуана й Тимофія церкві солунській, яка належить Богу Отцю і Господу Ісусу Христу. Благодать Божа вам і мир. Ми завжди дякуємо Богові за вас усіх і згадуємо про вас у своїх молитвах. Ми ніколи не забуваємо перед Богом, Отцем нашим, про труди ваші завдяки вірі, про працю вашу, що йде від любові вашої, і про терпіння ваше, що надихане надією на Господа нашого Ісуса Христа. Ми знаємо, брати і сестри улюблені Богом, що Він обрав саме вас бути Його народом. Бо наша Благовість дійшла до вас не лише словами, а з силою, з Духом Святим, з глибоким переконанням у її істинності. Ви знаєте, як ми жили, коли були з вами. І це було заради вас. І ви стали подібними до нас і Господа. Ви прийняли Послання серед багатьох мук із радістю, що йде від Святого Духа. Отож бо й стали ви взірцевим прикладом для всіх віруючих у Македонії та Ахаї. Бо Слово Господнє йшло від вас, й було його чути поза межами Греції, і про віру вашу стало відомо повсюди. Тож нам не треба нічого казати. Усюди люди самі говорять, про те, як прийняли ви нас, і про те, як відвернулися ви від бовванів, щоб служити живому та істинному Богові. І щоб очікувати пришестя Його Сина з небес — Того, Кого Бог воскресив із мертвих, а саме Ісуса, Який спасе нас від прийдешнього гніву Божого. Браття і сестри, ви самі знаєте, що наш прихід до вас не був марним. Як вам відомо, перед нашим приходом до вас, ми зазнали страждань і зневаги у Филипах. Але з допомогою нашого Бога ми відважилися проповідувати вам Добру Звістку, що йде від Бога, незважаючи на сильний опір. Насправді вчення наше не є наслідком ні обману, ні нечистих намірів, ні лукавства. Навпаки, ми говоримо як люди, яких, після багатьох випробувань, Бог визнав гідними довіри нести Добру Звістку. Тож ми не людям намагаємося догоджати, а Богові, Який бачить, що в серцях наших. Як ви знаєте, ми ніколи не приходили до вас з улесливими словами, проповіді наші ніколи не були засобом приховати нашу пожадливість. Бог тому свідок! Ми не шукали похвали ні від людей, ні від вас, ані від кого іншого. Як апостоли Христові, ми могли б використати нашу владу примусити вас допомогти нам, але ми були лагідні з вами, ніби мати, яка з любов’ю дбає про дітей своїх. Відчуваючи таку любов до вас, ми готові були розділити з вами не лише Добру Звістку Божу, але й життя наше. Браття і сестри, я знаю, що ви пам’ятаєте наш тяжку працю. Ми працювали день і ніч, щоб нікого з вас не обтяжувати, проповідуючи вам Добру Звістку Божу. Ви тому свідки і Бог тому свідок, як свято, праведно й бездоганно поводилися ми з вами, віруючими. Ви добре знаєте, що ставилися ми до кожного з вас, як батько до своїх власних дітей. Ми підбадьорювали вас, втішали й спонукали жити так, як це бажано Богові. Він закликає вас увійти до Його Царства й розділити Його славу. Тому ми постійно дякуємо Богові, що, одержавши Послання Боже, від нас почуте, ви прийняли його не як людське слово, а таким, яким воно є насправді — Посланням Божим, що діє у вас, віруючих. Бо ви, брати і сестри, подібні до церков Господніх в Юдеї, які належать Ісусу Христу: ви постраждали від своїх співвітчизників так само, як і вона від своїх — юдеїв. Ті євреї вбили Господа Ісуса і пророків, та вигнали нас зі своєї землі. Вони не до вподоби Богові і виступають проти всіх людей. Вони намагаються перешкодити нам проповідувати поганам, щоб ті змогли спастися. Але ж всім цим вони лише додають все більше гріха до тих, що вже скоїли. І зрештою, їх спіткає гнів Божий. Щодо нас, брати і сестри, то ми розлучилися ненадовго. Ми розлучилися тілом, а не думками. Ми сповнені великого бажання побачити вас. Так, ми дуже хотіли прийти до вас. Особливо я, Павло, знову і знову намагався прийти, але сатана перешкоджав нам. Тож хіба не ви наша надія, радість і вінець наш, яким ми так пишатимемося, коли станемо перед Господом нашим Ісусом в день Його пришестя? Так, ви — наша шана і радість! Тож не в змозі це більше витримати, ми вирішили самі залишитися в Афінах. Навіть коли ми були з вами, то наперед застерігали вас, що страждатимемо. Тож, як вам добре відомо, воно так і сталося. Отже, не маючи змоги більше чекати, я вирядив Тимофія довідатися про вашу віру. Я боявся, щоб лукавий часом не спокусив вас, і щоб наш тяжкий труд не був марний. Але Тимофій щойно повернувся від вас і приніс нам Добру Звістку про віру вашу і любов. Він сказав нам, що ви завжди тепло згадуєте про нас, і що маєте сильне бажання побачити нас так само, як і ми бажаємо побачити вас. Тож, брати і сестри, у всіх наших стражданнях і гоніннях ми підбадьорилися вірою вашою. Так, ми тепер сповнені життя, бо знаємо, що ви міцно стоїте в Господі. Яку подяку ми можемо віддати Богові за вас, за всю ту радість, що ми маємо перед нашим Богом? Ми ревно молимось і вдень, і вночі, щоб змогли ми вас побачити знов і дати вам усе необхідне, аби зміцнити вашу віру. Тож нехай сам Бог наш і Отець і Господь Ісус спрямують наш шлях до вас. Нехай Господь примножить і збагатить вас любов’ю одне до одного й до всіх інших, так само, як і ми сповнені любові до вас. Нехай Він зміцнить в вас бажання праведного життя і зробить вас невинними й святими перед Богом нашим і Отцем у час пришестя Господа нашого Ісуса з усіма Його святими людьми. Браття і сестри! Зараз я маю ще дещо вам сказати. Ви одержали від нас учення, де сказано, як вам належить жити, щоб це було до вподоби Богові. Ви так і живете. Та ми благаємо і закликаємо вас як послідовників Господа Ісуса й далі продовжувати так жити, але з іще більшим завзяттям. Бо ви ж знаєте, які настанови ми дали вам волею Господа Ісуса. А Бог ось чого бажає: щоб ви були святі, щоб уникали розпусти. Він також бажає, щоб ніхто не кривдив брата свого і не обдурював його, бо Господь покарає людей за такі гріхи. Ми вам уже казали про це і застерігали вас. Бо Бог покликав нас бути святими, а не жити в гріху. Отже, хто відкидає вчення, той зневажає не людей, а Бога, Який дає вам також і Духа Святого. Щодо любові вашої до братів і сестер в Христі, то ви не потребуєте, щоб ми писали вам про це. Адже Бог навчив вас самих любити одне одного. І ви справді так і поводитеся з братами своїми по всій Македонії. Та ми закликаємо вас, брати і сестри, ще міцніше любити їх. Прагніть жити в мирі, дбайте про своє діло, самі заробляйте собі на прожиток, як ми і наказували вам. Та якщо ви так робитиме, то невіруючі поважатимуть ваш спосіб життя, і ви ніколи не залежатиме ні від кого в потребах своїх. Ми хочемо, щоб ви знали, брати і сестри, щоб ви не сумували за тими, хто помер, як ті люди, хто не має надії. Бо коли ми віримо, що Ісус помер, а потім воскрес із мертвих, то ми віримо і в те, що Бог так само поверне з Ісусом і тих, хто помер. І те, що ми кажемо вам зараз є Посланням Божим: ми, хто все ще житиме під час пришестя Господнього, приєднаємося до Нього, але звісно, ми не будемо попереду померлих. Та коли голосно пролунає наказ Архангела і просурмлять Божі сурми, то Господь сам зійде з небес, і ті, хто помер в Христі, воскреснуть першими. Після цього ми, хто лишиться живими, будемо піднесені на хмари разом із померлими, щоб зустрітися з Господом на небесах. Отже, ми будемо з Господом вічно. Тож втішайте одне одного цими словами. Немає потреби писати вам, брати і сестри, про часи і строки. Ви самі добре знаєте, що День, коли повернеться Господь, прийде несподівано, мов злодій уночі. Люди казатимуть: «Усе мирно і спокійно». І тоді зненацька настигне їх загибель, немов муки вагітної жінки. Й ніхто з них не уникне смерті! Але ви, брати і сестри, не перебуваєте в темряві, та той День не застане вас зненацька, немов злодій. Бо всі ви належите світлу і дню. Ми не належимо ні ночі, ані темряві. Тож не будемо спати, як інші, а пильнуймо і маймо самовладання. Бо ті, хто сплять — сплять уночі, і хто п’є — впивається вночі. Та оскільки ми належимо дню, то матимемо самовладання. Вберемося ж у панцир віри й любові та в шолом надії на спасіння. Бог вибрав нас не для того, щоб терпіли ми гнів Його, а щоб ми дістали спасіння через Господа нашого Ісуса Христа. Він помер за нас, щоб ми, чи живемо, чи вмерли вже, коли Він прийде, змогли жити разом із Ним. Тож підбадьорюйте і зміцнюйте духовно одне одного, як ви вже це й робите. Але благаємо вас, брати і сестри, шануйте тих послідовників Господніх, хто тяжко трудиться серед вас, навчаючи і піклуючись про вас. Любіть їх і ставтеся до них з якнайбільшою повагою за їхню працю. Живіть у мирі між собою. Ми благаємо вас, браття: наставляйте на розум ледарів, втішайте малодушних, допомагайте слабким. Будьте терплячі з усіма. Пильнуйте, щоб ніхто не платив злом за зло, та завжди намагайтеся робити добро одне одному і всім людям. Будьте завжди радісні. Постійно моліться. Дякуйте Богові при всіх обставинах, бо саме так Господь хоче, щоб ви жили в Христі Ісусі. Не давайте згаснути Духові Святому. Не ставтеся з презирством до пророцтва, але ж зробіть звичкою для себе все перевіряти, щоб бути певними у тому, що те чи інше йде від Бога. Тримайтеся добра, та стережіться всілякого зла. І нехай сам Бог, Джерело миру, зробить вас чистими і відданими Йому. Нехай усе єство ваше — дух, душа і тіло будуть збережені непорочними до приходу Господа нашого Ісуса Христа. Бо Той, Хто покликав вас, здійснить це. Йому можна довіритися. Браття і сестри, просимо, моліться й за нас. Вітайте всіх братів святим поцілунком. Заклинаю вас Господом прочитати цього листа всім братам. Нехай благодать Господа нашого Ісуса Христа буде з вами. Вітання від Павла, Силуана й Тимофія церкві солунській, що належить Богу, Отцю нашому і Господу Ісусу Христу. Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа. Ми завжди дякуємо Богові за вас, бо маємо на це добрі підстави: віра ваша так рясно зростає, а любов, яку маєте одне до одного, посилюється. Ми самі вихваляємося вами перед іншими церквами Божими, довготерпінням вашим й вірою, незважаючи на всі переслідування й страждання, які ви зносите. Це є доказом справедливості суду Божого. Його мета в тому, щоб ви були гідними Царства Божого. Саме за нього ви зараз і страждаєте. Справді, Всевишній Бог діятиме справедливо: Він покарає тих, хто примушує вас страждати. І коли Господь Ісус зійде до нас з небес зі Своїми могутніми Ангелами, то дасть розраду усім, хто страждає разом з нами. Він з’явиться з вогнем палючим і принесе покарання тим, хто не знає Бога і не приймає Доброї Звістки про нашого Господа Ісуса. Ось чому ми весь час молимося за вас. Ми благаємо нашого Бога вподобати вас як людей, гідних того життя, до якого Він закликав вас. Доброта, яку маєте ви, викликає бажання робите добре, а віра — здійснювати те. Тож ми молимося, щоб Господь, владою Своєю, допоміг вам ще старанніше виконувати усе, що є гідним. Тоді ім’я Господа нашого Ісуса Христа буде прославлене через вас, і ви прославитеся через Нього. Але це можливе лише завдяки милості нашого Бога і Господа Ісуса Христа. Не давайте нікому обдурювати себе. Я це кажу, бо День пришестя Господнього не настане доти, доки не станеться велике обурення і не виявиться чоловік гріха, син загибелі. Він постане проти всього і піднесе себе вище всіх так званих «богів», яким поклоняються люди. Він навіть увійде в Божий храм, сяде на престол і проголосить себе Господом. Хіба ви забули, що я саме про це казав, перебуваючи з вами? І знаєте ви, що саме зараз стримує його з’явитися — призначений час для нього ще не настав. Кажу я це, бо потайні сили беззаконня вже діють в світі. Однак поки що їх стримано і буде стримано, аж поки того, хто їх стримує, не буде прибрано геть. Тоді з’явиться чоловік гріха, і Господь Ісус уб’є його одним лише подихом Своїм, раз і на завжди знищивщи його під час Свого пришестя, й весь світ побачить це. Тому Бог надішле їм хибні сили, що діятимуть в них, щоб вони повірили в те, що не є істинним. Тож будуть засуджені всі, хто не повірив істині і з задоволенням коїли зле. Але ми повинні завжди дякувати Богові за вас, брати і сестри наші. Господь вас любить, бо Він вибрав вас іще з самого початку для спасіння через освячення Духом і через віру в істину. До цього спасіння і закликав вас Бог через Добру Звістку, яку ми вам проповідували, щоб ви здобули славу Господа нашого Ісуса Христа. Отже, брати і сестри, будьте непохитні й тримайтеся вчення, що прийшло до вас чи то через Слово, яке ми проповідували, чи через лист наш. Браття і сестри, моліться за нас і за те, щоб Послання Господнє швидко поширювалось і здобувало славу, як то сталось у вас. Моліться, щоб ми врятувалися від розбещених і злих людей, бо не всі мають віру в Господа. Але Господь — вірний. Він зміцнить вас і захистить від лукавого. Ми не маємо сумніву в вас перед Господом і впевнені, що ви виконуєте і виконуватимете все, чому ми вас наставляли. Нехай же Господь направляє серця ваші на шлях любові Божої та довготерпіння Христового. Зараз ми наказуємо вам, брати і сестри, в ім’я Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви уникали тих братів, які живуть бездумно і в лінощах, й не слідують вченню, одержаному від нас. Я кажу це, бо ви самі знаєте, що вам потрібно наслідувати нас, бо ми не в лінощах жили з вами. Нічийого хліба ми не їли даремно. І вдень і вночі ми посилено працювали, щоб не обтяжувати нікого з вас. І це не тому, що ми не могли просити вашої допомоги. Ми працювали, щоб забезпечити себе, для того, щоб стати прикладом, гідним наслідування. Отож, коли були з вами, ми наставляли вас таким правилом: «Хто не працює, той не їсть». Ми нагадуємо про це тому, що чуємо, ніби дехто з вас живе в лінощах, не працює, зовсім нічого не робить, а лише втручається в справи інших. Ми наставляємо і закликаємо таких людей в ім’я Господа Ісуса Христа, щоб вони мирно працювали й їли свій хліб. Браття і сестри наші, ніколи не втомлюйтеся творити добро. Якщо хтось не виконує вказівок цього листа, запам’ятайте хто вони такі, і не знайтеся з ними, щоб присоромити їх. Але не ставтеся до них як до ворогів. Краще переконуйте, як братів своїх. Нехай же сам Господь, Джерело миру, дарує вам мир завжди, й усіляким способом. Нехай Він буде з усіма вами. Я, Павло, пишу ці вітання й закінчую листа власноручно. І роблю я так у всіх своїх листах. Це є доказом того, що вони — від мене. Я так пишу. Нехай благодать Господа нашого Ісуса Христа буде з усіма вами. Перед тим, як вирушити до Македонії, я попрохав тебе залишитися в Ефесі. Я хочу, щоб ти наказав деяким людям припинити навчати брехні і не звертати уваги на вигадки і нескінченні родоводи, що приводять лише до суперечок, а не служать задуму Божому, який виконується через віру. Мета цієї настанови — любов, що йде від доброго серця, чистого сумління і щирої віри. Але деякі люди збочили і відхилилися від усього цього, віддавшись безглуздому марнословству, яке не несе ніякої користі. Вони бажають бути вчителями Закону, та не розуміють ні того, що кажуть, ані того, в чому запевняють. Ми знаємо, що Закон добрий, якщо користуватися ним належним чином. Ми також знаємо, що Закон існує не для праведних, а для порушників і заколотників, непоштивих і грішних, нечестивих і безбожників, убивць батьків і матерів, душогубів, розпусників, мужоложців, работорговців, брехунів, лжесвідків і тих, хто діє проти істинного вчення Божого, яке підкоряється славній Добрій Звістці, що йде від благословенного Бога. Мені було довірено нести її людям. Я дякую Ісусу Христу, Господу нашому, Який дав мені сили, бо визнав мене гідним і призначив на служіння Собі, хоч до того я був богозневажником, гонителем Божої церкви і зухвальцем. Але Господь дарував мені прощення, оскільки чинив я те в невірі й незнанні. Та безмірна милість Господа нашого перелилася в мене разом з вірою і любов’ю, які знайшов я в Ісусі Христі. Ось істина, яка гідна повного і безсумнівного сприйняття: Христос Ісус прийшов у цей світ, аби спасти грішників, а я — найгірший з-поміж них. Саме з цієї причини мені було дано милість, щоб, використавши мене, найгіршого з грішників, Христос Ісус зміг би показати Своє довготерпіння, як приклад для тих, хто пізніше повірив би у Нього й отримав вічне життя. Цареві вічному, невмирущому й невидимому, єдиному Богу честь і слава на віки вічні. Амінь. Я довіряю цей наказ тобі, Тимофію, сину мій, згідно з пророцтвами про тебе, що були зроблені в минулому, щоб ти міг використати їх у праведному бою віри. Адже ти маєш віру Господа і чисте сумління. Дехто зрікся цього і втратив свою віру. Серед них Ґіменей і Олександр, яких я передав сатані, щоб вони навчилися не говорити супроти Бога. Насамперед я благаю, щоб прохання, молитви, клопотання й подяки ваші були за всіх людей, а особливо за правителів і тих, хто має владу. Моліться за них, щоб ми мали тихе й мирне життя у повній відданості й шанобливості Господу. Це є добре й приємне Богові, нашому Спасителю. Він хоче, щоб усі люди спаслися й повною мірою пізнали істину. Існує лише один Господь і лише один посередник між Богом і людьми — Ісус Христос, Який Сам був людиною. Він віддав Самого Себе в жертву, щоб викупити всіх людей, й це свічення прийшло до нас у належний час. Мене ж було призначено проповідником і апостолом, щоб поширювати це свідчення. (Правду кажу я, не брешу!) Мене також було призначено вчителем віри й істини для поган. Тож я хочу, щоб усі чоловіки повсюдно молилися. Вони повинні бути відданими Богу і, молячись, нехай здіймають руки без гніву й суперечок. Так само хочу я, щоб жінки одягалися скромно і розумно, в те, що їм личить. Не варто робити розкішних зачісок, прикрашати себе золотом, перлами чи дорогим вбранням. Натомість, як і личить жінкам, що присвятили себе Богові, їм слід прикрашати себе добрими вчинками. Жінка мусить вчитися мовчки і в повній покірливості. Я не дозволяю жінці навчати або мати владу над чоловіком. Їй належить бути мовчазною. Кажу я так, бо спочатку Адама було створено, а потім уже Єву. І не Адама було обдурено, а жінку, яка впала потім у гріх. Але жінки, які виконують свій материнський обов’язок, спасуться, коли житимуть у вірі, любові й святості, а також у стриманості. Істину кажу вам: якщо хтось бажає стати старійшиной в церкві, то він прагне виконувати добру справу. Старійшина мусить жити таким життям, щоб люди не могли йому дорікнути. Він повинен мати лише одну жінку; мусить бути стриманим, розсудливим, мати самовладання, бути порядним і гостинним. Йому слід бути доладним учителем. Опікуну також не можна зловживати вином або бути надто гарячковим; він повинен бути лагідним, миролюбним і не пожадливим до грошей. Він має добре керувати своєю родиною, мусить дбати, щоб його діти були слухняними й поважали його. Якщо хтось не знає, як керувати своєю родиною, то як же він зможе піклуватися про Божу церкву? Він не може бути новонаверненим, щоб не запишатися. Інакше він зазнає такого ж осуду, як і диявол за свою пиху. Він також повинен користуватися повагою чужинців, щоб не зганьбитися, не впасти в немилість і не потрапити до пастки дияволової. Так само й особливі слуги повинні бути шанованими людьми, слову яких можна було б вірити. Вони не повинні бути охочі до вина або такі, хто прагне наживи нечесним шляхом. Вони повинні дотримуватися глибоких істин нашої віри, які Бог виявив нам. Сумління їхнє має бути чисте. Ці люди, передусім мають бути випробувані. І якщо нічого не буде проти них, лише тоді вони зможуть стати особливими слугами. Так само і жінки мають бути гідними поваги. Вони не повинні говорити зле про інших, але мають бути стримані й вірні у всьому. Чоловікам, які є особливими слугами, слід мати лише одну жінку. Вони мусять керувати добре своїми дітьми і своїм господарством. Бо той, хто добре служить, здобуде почесне місце для себе й досягне великої впевненості у вірі в Ісуса Христа. Пишу я вам про це, хоча маю надію незабаром прийти до вас, щоб, якщо затримаюсь, ви знали, як слід поводитися в Божому домі, який є церквою Бога живого, стовпом і основою правди. Безперечно, великою є таємна істина нашої віри: Він з’явився нам в тілі людському, Духом довів Він Свою правоту; Його бачили Ангели. Благовість про Нього рознеслась поміж народами. В Нього повірили люди всього світу, і був Він взятий у славі на Небеса. Дух ясно каже, що настануть часи, коли дехто зневіриться. Вони наслідуватимуть облудних духів і дотримуватимуться вчень, що приходять від демонів. Ці вчення йтимуть від лицемірів — брехунів, які не в змозі розрізнити добре і зле, неначе їхнє сумління було зруйноване розжареним залізом. Вони заборонятимуть людям одружуватися й навчатимуть їх відмовлятися від деякої їжі, створеної Богом на те, щоб і віруючі, й ті, хто пізнав істину, із вдячністю споживали її. Бо все створене Богом — добре, і ніщо не повинно відкидатися, якщо воно прийняте з вдячністю. Адже все освячується словом Божим і молитвою. Якщо навчиш цього братів і сестер своїх, то це буде свідченням того, що ти є добрим слугою Ісуса Христа. Ти покажеш, що зростав в істинній вірі та доброму вченні, які ти наслідував. Уникай мирських байок, які суперечать істині Господній. Краще постійно вчись віддано служити Богу. Тілесні вправи цінні лише в одному, а служба Богу має загальну цінність, бо вона несе благословення, як у цьому житті, так і в майбутньому. Ось істина, яку слід повністю дотримуватися: ми покладаємо свої надії на живого Бога, Який є Спасителем усіх людей і, насамперед, віруючих. Ось заради чого ми тяжко трудимося й боремося. Проповідуй і навчай цього. Нехай ніхто не зневажає тебе за твою молодість. Але будь взірцем для віруючих у слові своєму, поведінці, любові, у своїй вірі, у чистоті життя свого. Доки я не прийду, і далі читай людям Святе Писання й заохочуй і навчай їх. Не нехтуй даром своїм, який був даний тобі через пророцтва, коли старійшини поклали свої руки на тебе. Піклуйся про ці обов’язки весь час. Віддайся їм, і тоді твої успіхи стануть очевидними для всіх. Дбай про своє життя і вчення. Будь наполегливим у цьому, бо так ти спасеш і себе, і тих, хто тебе слухає. Ніколи не докоряй старшому, а вмовляй його, наче батька свого. З молодими ж чоловіками поводься, наче з братами. Стався до старших жінок, як до матерів, а до молодших — як до сестер, з цілковитою чистотою і повагою. Піклуйся про вдів, які насправді потребують допомоги. Якщо вдова має дітей чи внуків, то нехай вони насамперед навчаються побожно дбати про свою власну родину, і так вони віддадуть належне своїм батькам, бо то бажано Богові. Вдова, яка насправді потребує допомоги — самотня, про яку немає кому подбати, тільки на Бога покладає вона свою надію. День і ніч вона молиться, благає Бога допомогти їй. Вдова ж, яка живе в своє задоволення, насправді мертва, хоч і живе. Тож дайте людям Божим ці настанови, щоб ніхто не мав права їм дорікнути. Якщо ж хтось не піклується про ближніх, а особливо про власну родину, той зрікається віри. Той поводиться гірше за невіруючого. Але відмовляй в цьому молодшим вдовам, бо коли їхні тілесні бажання беруть гору над відданістю Христу, то вони знову хочуть заміж. І тоді вони гідні осуду, бо порушують первісну обітницю. Разом із тим вони звикають ледарювати і, ходячи з дому в дім, базікають про що не слід. Вони не тільки стають ледачими, а й розпускають плітки і втручаються в чужі справи. Тому мені хотілося б, щоб молодші вдови виходили заміж, виховували дітей, вели господарство й не давали приводу ворогам нашим для лихослів’я. Кажу так, бо деякі вдови збочили й пішли за сатаною. Якщо віруюча жінка має у своїй родині вдів, то нехай сама підтримує їх, щоб не обтяжувати церкву, яка повинна допомагати тим вдовам, які справді того потребують. Старійшини, які добре керують церквою, гідні подвійної шани, особливо ті, хто проповідує і навчає. Бо у Святому Писанні сказано: «Не зав’язуй рота волові, що молотить». І ще: «Кожен робітник гідний своєї платні». Не приймай звинувачень проти старійшин, хіба що їх підтвердять два або три свідки. Перед усією церквою осуджуй тих, хто вперто грішить, щоб то було попередженням усім. Перед Богом, Ісусом Христом та вибраними Ангелами я урочисто наказую тобі дотримуватися всього цього без упередження. Нічого не роби з пристрасті або схильності до когось. Не покладай нерозважливо на жодного руки, щоб посвятити його у старійшини. Не розділяй чужих гріхів, та залишайся завжди чистим і бездоганним. Тимофію, у подальшому, не пий лише воду. Вживай потроху й вино. Це корисно для шлунку, і ти не будеш так часто хворіти. Гріхи одних людей очевидні, та є ознакою неминучого засудження, але гріхи інших відкриваються лише згодом. Так само й добрі вчинки: деякі з них помітні одразу, а деякі, навіть якщо їх важко розгледіти, не можуть бути сховані назавжди. Усім рабам, які працюють під тяжким ярмом невіруючих панів, слід вважати володарів своїх гідними усілякої пошани, щоб не ганьбити ім’я Боже і вчення наше. Ті ж раби, які мають хазяїв віруючих, не повинні зневажати їх, бо вони — брати у вірі. Їм слід служити ще завзятіше, оскільки ті, на кого вони працюють — брати у вірі, яких вони повинні любити. Наставляй і навчай людей чинити так! Якщо деякі люди навчають інакше і не згодні з благотворними вченнями Господа нашого Ісуса Христа і з ученням про істинне служіння Богові, то вони — самовдоволені і нічого не розуміють. Вони мають хвору пристрасть до суперечок і словоблудства, від яких виникають заздрість, сварки, наклепи, лукаві підозри і постійна колотнеча поміж людьми. Вони спантеличені й позбавлені істини, та вважають, що служіння Богові — це шлях до наживи. Звісно, служіння Богові й насправді є великим багатством, але тільки коли воно приносить задоволення людині від того, що вона вже має. Бо ми нічого не принесли в цей світ, і то зрозуміло, що нічого не заберемо з собою. Маючи що поїсти і в що вбратися, будемо щасливими з цього. Хто хоче збагатитися, потрапляє у пастку спокуси й безлічі безглуздих та шкідливих бажань, які штовхають людей на лихо й загибель. Бо любов до грошей — корінь усілякого зла. Деякі люди у своєму потягу до них відійшли від справжньої віри й завдали собі багато горя і болю. Ти ж, чоловіче Божий, уникай усього цього. Веди праведне життя і борись за служіння Богу, за віру, любов, довготерпіння й лагідність. Борися що є сили, щоб не втратити віри своєї. Виграй змагання за вічне життя, до якого ти був покликаний прийнявши Ісуса Христа — чудову істину, про яку ти відкрито свідчив багатьом людям. Я наказую тобі перед Богом, Який дає життя всьому, і перед Ісусом Христом, Який свідчив про ту ж саму чудову істину перед Понтієм Пилатом: бездоганно і чисто виконуй те, що тобі наказано, аж поки не прийде Господь наш Ісус Христос. Бог відкриє нам це у належний час. Він — благословенний і єдиний Господар, Цар царів і Володар володарів. Він єдиний має безсмертя. Він живе у світлі недосяжному. Його ніхто не бачив і не може побачити. Честь Йому і влада вічна! Амінь. Наказуй багатим у цьому світі, щоб не були пихатими, щоб покладали свої надії не на багатство (воно таке нестійке), а на Бога, Який щедро забезпечує нас усім для нашого задоволення. Наказуй їм творити добро й збагачуватися цим, бути щедрими й охоче ділитися тим, що вони мають. Цим вони складуть собі скарб Небесний — добру основу для майбутнього, щоб одержати істинне життя. Тимофію! Бережи все те, що довірено тобі Господом. Уникай безбожних порожніх балачок, та так званих «істин», що брехливо називаються «знанням». Бо дехто прийняв його і через те відійшов від віри нашої. Нехай благодать Божа буде з усіма вами. Я дякую Богові, Якому служу, як і прабатьки мої, з чистим сумлінням, що постійно згадую тебе у своїх молитвах вдень і вночі. Пам’ятаючи сльози твої, я палко бажаю побачити тебе, щоб сповнитися радістю. Я згадую про твою щиру віру, яку перше мали твоя бабуся Лоїда і твоя матір Евнікія. Я певний, що ти маєш таку ж саму віру. Тому нагадую тобі, і надалі розпалюй полум’я дару Божого, що ти дістав, коли я поклав свої руки на тебе. Бог дарував нам не Дух боягузства, а дух сили, любові й самовладання. Тож не соромся свідчити про Господа нашого і не соромся мене, кинутого за грати заради Нього. Приєднайся до мене в стражданнях моїх за Добру Звістку з силою, дарованою тобі Богом. Всевишній спас нас і покликав до святого життя не за те, що ми зробили, а через волю Його і благодать, які були вже дані нам в Христі Ісусі перед початком часів. Але лише тепер вона виявилася нам, коли прийшов Ісус Христос, наш Спаситель. Він знищив смерть й, через Добру Звістку, відкрив нам шлях до життя і безсмертя. Для того, щоб поширювати цю Добру Звістку, мене було призначено проповідником, апостолом і вчителем. І саме з цієї причини зараз я страждаю, але не соромлюся, бо знаю Того, в Кого повірив. Я певний, що Він здатний захистити усе, що довірив мені, аж поки той День не настане. Тримайся того зразка істинного вчення, що почув від мене, роби це з вірою і любов’ю, які ми маємо в Ісусі Христі. Зберігай це дорогоцінне вчення, яке було довірено тобі Духом Святим, котрий живе в нас. Як ти знаєш, усі, хто з Азії, покинули мене. Серед них Фіґел та Ґермоґен. Нехай Бог явить милість дому Онисифора, бо він багато разів підбадьорював мене і не соромився, що я знаходився у в’язниці. Навпаки, прибувши до Рима, він наполегливо розшукував мене, аж поки не знайшов. Нехай же Господь пішле йому милість того Дня. Ти сам дуже добре знаєш, скільки він допомагав мені в Ефесі. Щодо тебе, Тимофію, сину мій, будь сильним благодаттю, яка в Ісусі Христі. Все, що ти чув від мене у присутності багатьох свідків, довір надійним людям, які будуть спроможні навчати також й інших. Як добрий воїн Ісуса Христа, приєднайся до моїх страждань. Жоден воїн не зв’язує себе з цивільним життям, бо намагається догодити своєму командирові. А якщо хтось бере участь у змаганнях, то не одержить вінця переможця, борючись не за правилами. Землероб, який старанно працює, повинен першим одержати свою частку врожаю. Я хочу, щоб ти подумав над тим, що я кажу, а Господь дасть тобі розуміння всього. Завжди пам’ятай про Ісуса Христа, нащадка Давидова. Він воскрес із мертвих і у цьому суть Доброї Звістки, що я проповідую. Заради неї я страждаю, мене навіть закували в кайдани, мов злодія якогось. Але Слово Боже не закуєш! Тому я терплю все заради людей, вибраних Богом, щоб і вони одержали спасіння в Ісусі Христі разом з вічною славою. Ось істина, що заслуговують на довіру: Якщо ми померли разом із Христом, то також і житимемо з Ним. Якщо ми тримаємося віри нашої навіть у стражданнях, то царюватимемо разом із Ним. Якщо ми скажемо, що не знаєм Його, то й Він зречеться нас. Якщо ми станемо невірними, то Він лишатиметься вірним, бо Він не може зректися Самого Себе. Постійно нагадуй людям про ці істини. Попереджай їх урочисто перед Богом не сперечатися про слова. Такі суперечки не приводять до добра, а лише шкодять тим, хто слухає. З усіх сил намагайся бездоганним постати перед Богом, як той робітник, якому немає чого соромитися і який навчає Послання Божої правди з усією прямотою. Уникай порожніх, нечестивих розмов, бо вони все далі відвертають людей від Бога. Їхнє хибне вчення ширитиметься, мов ракова хвороба. Серед таких людей Ґіменей і Філет. Вони відступили від істинного вчення, кажучи, що воскресіння уже відбулося. Тож вони руйнують віру в деяких людей. Проте міцна і надійна основа, що Бог заклав, стоїть непохитно. Вона позначена такими словами: «Господь знає тих, хто належить Йому». І ще: «Кожен, хто визнає ім’я Господнє, повинен відвернутися від зла». У великому домі є посуд не лише із золота та срібла, але й дерев’яний чи глиняний: один для урочистостей, а інший — для повсякденного використання. Господь має для тебе особливе призначення! Тож очистися від усього зла, і тоді ти станеш немов та посудина для почесного використання, яка є святою і корисною Господарю, придатною до всякої доброї справи. Сторонися хибних бажань юнацьких, але прагни праведного життя, віри, любові та миру разом з усіма тими, хто закликає Господа від щирого серця. Завжди уникай нерозумних і безглуздих суперечок, адже сам знаєш, що вони призводять до сварок. Бо слуга Господній повинен не сперечатися, а бути люб’язним до всіх людей, терпеливим і здібним у навчаннях своїх. Ти маєш з лагідністю навчати своїх опонентів, маючи надію, що Бог подарує їм каяття і приведе їх до пізнання істини. Тоді, можливо, вони отямляться й звільняться від диявольських тенет, які їх тримали у полоні. Запам’ятай, що в останні дні для нас настануть тяжкі часи. Люди будуть себелюбними, пожадливими, хвальками, зухвалими, зневажливими, непокірними своїм батькам, недобрими й безбожними. В них не буде любові до інших, вони не вибачатимуть, будуть наклепниками, втратять самовладання, стануть жорстокими ненависниками всього доброго. Вони будуть зрадниками, необачними, пихатими, любитимуть розваги, а не Бога. Вони будуть удавати себе за побожних людей, але відкинуть істинну силу віри. Завжди уникай таких! Кажу тобі, бо дехто з них прокрадеться в оселі й заволодіє душами легковажних жінок, обтяжених гріхами й керованих усілякою хіттю. Такі жінки завжди бажають вчитися чомусь новому, але ніколи не можуть досягти певного розуміння істини. Як Яній та Ямврій супротивилися Мойсею, так і ці люди противляться істині. Ці спантеличені люди відступилися від справжньої віри, та проповідують хибне вчення. Та недалеко вони підуть, бо їхня нерозсудливість виявиться для всіх так само, як і безглуздя Янія та Ямврія стала очевидна. Та тобі відомо про мене все: вчення і життя моє, прагнення і віра моя, довготерпіння, любов і стійкість моя. Ти знаєш про мої гоніння і страждання й про те, що зі мною трапилося в Антиохії, Іконії та Лістрі, про ті страшні гоніння, що я зазнав! Але Господь врятував мене від них усіх. Зрештою всіх, хто хоче жити праведно у відданості Богу в Ісусі Христі, будуть переслідувати. Злі люди й шахраї стануть ще гіршими, та, обманюючи інших, дуритимуть саміх себе. Що ж до тебе, то й далі роби те, чого навчився і у чому переконався, бо ти знаєш тих людей, які вчили тебе й можеш довіряти їм. Ти також знаєш з самого дитинства Святе Писання. Воно може наділити тебе мудрістю, що веде до спасіння через віру в Ісуса Христа. Усе Святе Писання, оскільки воно надихане Богом, корисне для навчання істини затятих грішників, для виправлення помилок і для виховання в праведності, щоб кожна людина Божа була здатна й готова виконати будь-яку добру справу. Я закликаю тебе перед Богом та Ісусом Христом, Який судитиме живих і мертвих, й роблю це заради нового пришестя Христа і заради Його Царства. Проповідуй усім Слово Боже! Будь готовий виконувати своє завдання повсякчасно і за будь-яких обставин. Переконуй, попереджай, підбадьорюй людей, уважно і терпляче навчаючи! Кажу я все це, бо час прийде, коли люди не захочуть слухати істинне вчення, а за своїми власними бажаннями вибиратимуть собі вчителів, які своїм навчанням будуть лестити їхній слух. І відвернуть вони свої вуха від істини, й привернуть свою увагу до брехливих балачок. Але ти повинен володіти собою за будь-яких обставин, терпіти страждання, виконуючи труд проповідника Доброї Звістки і не полишаючи служіння, дорученого тобі Богом. Прийшов вже час мені полишити цій світ, та життя моє незабаром буде принесене в пожертву Всевишньому. Я брав участь у благородних змаганнях, я завершив біг і не полишив вірного служіння Богу. Тепер вінець переможця чекає на мене — нагорода за життя праведне. Господь, справедливий Суддя, даруватиме його мені того Дня. І не лише мене Він нагородить, але й усіх тих, хто з любов’ю чекає на Його прихід. Лука — єдиний, хто ще залишився зі мною. Знайди Марка і приведи його з собою, бо він може мені допомогти в моїй праці. Я посилаю Тихика до Ефеса. Коли йтимеш, то захопи плаща мого, що я залишив у хаті Карпа в Троаді, а також мої книги, особливо пергаментні сувої. Олександр, коваль, завдав мені багато шкоди. Господь відплатить йому за все, що він скоїв. Остерігайся його й ти, бо він противився нашому вченню. Коли я вперше мав захищатися, то ніхто не прийшов підтримати мене — всі залишили мене. Нехай це не буде зараховане Богом проти них. Але Сам Господь був зі мною і дав сили, щоб мені вдалося усюди проголосити Добру Звістку, й щоб усі погани могли почути її. Тож, я вирвався з пащі лева. Господь рятуватиме мене від усілякого злого нападу і благополучно приведе до Свого Царства Небесного. Слава Йому на віки вічні. Амінь. Вітай Прискиллу та Акилу, а також родину Онисифора. Ераст зоставатися в Коринті. Я лишив Трохима в Мілеті через те, що він був хворий. Постарайся прийти до початку зими. Евул вітає тебе, а також Пуд, Лін, Клавдія та всі брати і сестри. Нехай Господь буде з тобою. Нехай благодать Божа буде з вами. Вітання від Павла, слуги Божого й апостола Ісуса Христа. Мене було послано поширювати віру Богом обраних людей і сприяти повному пізнанню істини, що пов’язана з відданим служінням Богові, і таким чином дати обраним Богом людям надію на вічне життя. Бог, Який не обманює, пообіцяв вічне життя ще до початку часів. У належний час Він відкрив Слово Своє в проповіді, дорученій мені наказом Бога, нашого Спасителя. Пишу я до Тита, мого істинного сина у нашій спільній вірі. Благодать і мир тобі від Бога Отця і від Ісуса Христа, Спасителя нашого. Я залишив тебе на Криті ось для чого: щоб ти довів до пуття незакінчене і настановив старійшин у всіх містах, як я тобі наказував. Треба поставити людей цілком бездоганних, які мають лиш одну жінку і діти яких також повинні вірити, і не повинні бути звинуваченими в розпусті й непокорі. Старійшина, як той, кому довірена Божа робота, мусить бути бездоганним, незухвалим, врівноваженим, не повинен бути п’яницею, запальним або корисливим. Він повинен бути гостинним, розсудливим, має любити все добре, жити праведно, бути побожним, мусить володіти собою. Він має твердо дотримуватися правдивого Послання, якого його навчали, щоб заохочувати людей істинним Словом Божим і спростовувати хибні вчення. Це дуже важливо, оскільки є багато заколотників, які верзуть нісенітниці і вводять в оману інших. Я кажу особливо про віруючих-юдеїв. Їх необхідно змусити замовкнути. Вони руйнують цілі сім’ї, навчаючи того, чого не повинні навчати. І роблять це для того, щоб домогтися вигоди нечесним шляхом! Один із їхніх пророків сказав: «Критяни — завжди брехуни, злі й ледачі ненажери». Це правда. Отже, завжди суворо докоряйте їм, щоб вони стали здоровими в своїй вірі, і більше не звертали уваги на юдейські міфи чи на заповіді тих, хто відвернувся від істини. Для чистих усе чисте, а для заплямованих гріхом і невіруючих немає нічого чистого. Їхній розум і сумління опоганені. Вони твердять, що знають Бога, та вчинками своїми зрікаються Його. Вони гидкі й непокірливі, й довели, що неспроможні ні на які добрі діла. А ти сам завжди говори лише те, що відповідає істинному вченню. Навчай літніх чоловіків мати самовладання, бути поважними, мудрими й стійкими у вірі, любові й терпінні. Також літніх жінок навчай, щоб вони поводилися, як належить святим людям. Вчи їх не бути пліткарками й не зловживати міцними напоями. Вони повинні навчати інших добру, Молодих людей так само спонукай бути розсудливими. У всьому сам будь взірцем добрих вчинків. У вченні своєму виявляй чесність і серйозність. Хай мова твоя буде благотворною, щоб ніхто не зміг її засудити. І тоді ті, хто проти тебе, будуть присоромлені, бо нічого лихого сказати проти нас не зможуть. Навчай рабів бути покірливими у всьому своїм панам, догоджати їм і не суперечити. Навчай їх не красти в панів, а виявляти повну вірність, щоб у всьому вони могли принести честь вченню, що йде від Бога, Спасителя нашого. Бо милість Божа, яка приносить спасіння, виявилася всім людям. Вона вчить нас, що нам слід відмовитися від безбожності та мирських бажань. Вона вчить, що в цьому світі ми маємо жити розсудливо, праведно і благочесно, поки ми чекаємо того благословенного Дня, на який маємо надію, коли виявиться слава нашого великого Бога і Спасителя Ісуса Христа. Він віддав Себе за нас, щоб врятувати нас від усілякого зла і очистити нас, як людей, які належать лише Йому й ревних до добрих справ. Розповідай людям про все це. Підбадьорюй і докоряй з повним повноваженням. Не дозволяй нікому зневажати тебе. Нагадуй людям, щоб корилися правителям та владі, слухалися їх, щоб були готові до добрих справ, не зводили ні на кого наклеп, хай будуть мирними й лагідними, чемними з усіма людьми. Кажу так, бо й ми були колись нерозумні, неслухняні й обдурені. Ми були рабами пристрастей та різноманітних утіх. Ми жили у злобі та заздрощах. Нас ненавиділи, і ми ненавиділи одне одного. Та виявилися доброта й любов Бога, Спасителя нашого, до всього людства. Він урятував нас, і це сталося не через те, що ми зробили в праведності, а завдяки Його милосердю. Він спас нас омовінням, в якому люди народжуються знову й оновлюються завдяки Святому Духові. Він щедро пролив на нас Святий Дух через Ісуса Христа, Спасителя нашого. Нас названо невинними завдяки милості Божій, ми могли стати спадкоємцями вічного життя, в чому і є наша надія. Це істинні слова. Я хочу, щоб ти говорив про це впевнено, щоб ті, хто повірив у Бога, прагнули чинити добро і те, що гідне хвали й корисне людям. Цурайся нерозумних суперечок, різних балачок про родоводи, чвар і сварок про Закон, бо вони безкорисні й марні. Уникай тих, хто після першого, а потім і другого попередження все ж таки й продовжує чинити розбрат. Бо ти знаєш, що така людина відвернулася від правильного шляху й грішить. Вона сама себе засудила. Коли я пришлю до тебе Артема чи Тихика, то зроби все від тебе залежне, щоб прийти до Никополя і зустріти мене, бо я вирішив там перезимувати. Роби все від тебе залежне, щоб допомогти законнику Зині й Аполлосу у всьому, що їм потрібно для подорожі, щоб нічого їм не бракувало. Наші люди повинні навчитися дбати про те, як творити добро й допомагати усім, хто потребує допомоги, щоб життя їхнє не було безплідне. Всі, хто зі мною, вітають тебе. Вітай і ти всіх, хто любить нас у вірі. Нехай благодать Божа буде з усіма вами. Вітання від Павла, в’язня заради Ісуса Христа, і Тимофія, брата нашого, Филимонові, дорогому другові нашому і соратнику. Також Апфії, сестрі нашій, та Архипові, сподвижнику нашому, і церкві, яка зустрічається в домі твоєму. Благодать і мир вам від Бога, Отця нашого, і від Господа Ісуса Христа. Я завжди дякую Богові, згадуючи тебе в своїх молитвах, бо я чую про твою віру в Господа Ісуса і любов до всіх святих людей Божих. Я молюся, щоб віра, яку ти поділяєш з нами, привела тебе до розуміння всього того доброго, що ми маємо в Христі. Брате мій, твоя любов і допомога людям Божим були їм великим надхненням, а для мене — радістю і втіхою. Отже, як брат твій у Христі я можу наважитися вказати тобі, що мусиш робити. Але ж я не наказую, а закликаю тебе в ім’я любові. Благаю тебе я, Павло, старий чоловік, а зараз ще й в’язень в ім’я Ісуса Христа. Я прошу тебе заради сина свого, Онисима, батьком якого я став у в’язниці. Колись він був непотрібний тобі, та зараз він став корисний не лише тобі, а й мені. Я посилаю його назад до тебе, але ж мені так важко це робити, ніби я віддаю тобі власне серце. Мені б хотілося затримати його тут зі мною, щоб він послужив мені замість тебе, поки я у в’язниці за Добру Звістку. Та я не хотів нічого робити без твоєї згоди, щоб будь-який добрий вчинок твій був не з примусу, а з твоєї доброї волі. Можливо, він для того і був розлучений з тобою ненадовго, щоб ти назавжди прийняв його до себе, вже не як раба, але вище за раба — як свого улюбленого брата. Я дуже люблю його, але ти полюбиш його ще дужче, і не просто як людину, а й як брата в Господі. Якщо ти вважаєш мене другом своїм, то прийми Онисима, як ти прийняв би мене. А якщо він чимось скривдив тебе або заборгував щось, то зарахуй це мені. Я, Павло, пишу це власноручно: я поверну тобі цей борг, не кажучи вже про те, що ти зобов’язаний мені своїм життям. Тож, будь ласка, як справжній учень Господній і брат мій у Христі, задовольни прохання моє. Зробивши це, ти підбадьориш і підтримаєш серце моє. Я пишу тобі, маючи впевненість, що ти послухаєшся, і знаю, що ти зробиш навіть більше, ніж я кажу. Також приготуй, будь ласка, помешкання для мене, бо маю надію, що молитвами вашими повернуся до вас безпечно. Епафрас, мій товариш по ув’язненню в ім’я Христа Ісуса, вітає тебе. Вітають також Марко, Аристарх, Лука і Димас, соратники мої. Нехай благодать Господа Ісуса Христа буде з духом вашим. У минулому Бог багато разів і різними способами спілкувався з нашими предками через пророків. Та цими останніми днями Він знову говорив до нас через Сина Свого, Якому призначив у спадок усе суще. Та й весь світ Бог створив через Сина Свого. Він — сяйво Божої слави і точна подоба сутності Божої. Все на світі тримається через могутнє Слово Сина Божого. Він дав людям очищення від гріхів і за те посів Своє місце по праву руку від Всевишнього на небесах. Він був набагато величніший за Ангелів, так само, як і ім’я, що Він успадкував, є вищим від їхніх імен. Бо до кого з Ангелів Бог звертався коли з такими словами: «Ти Син Мій, сьогодні Я став Твоїм Отцем». Або про кого з Ангелів говорив Він таке: «Я буду Батьком Йому, а Він стане Моїм Сином?» Та й знову ж таки: коли Бог приніс Свого Первістка в світ, Він сказав: «Хай усі Ангели Божі вклоняються Йому». А про Ангелів Бог сказав: «Він робить Ангелів Своїх вітрами, і слуги Його стають спалахами вогню». Разом з тим про Сина сказано так: «Престол Твій, Боже, то є Твій престол на віки вічні. Закони праведності — то закони Твого царства. Бо праведність Ти цінував завжди й завжди ненавидів Ти кривду. Тож Бог, Твій Бог Тебе обдарував такою великою благодаттю, як більш нікого з-поміж Твоїх побратимів». І ще: «Спочатку, Господи, Ти заклав землі основу, і небо — також плід Твоїх зусиль. Колись настане їм кінець, а Ти залишишся навічно; вони геть зносяться, немов старе вбрання. Ти згорнеш їх, мов плащ, й тоді заміниш шатами новими. А Ти — ніколи не міняєшся, і нема кінця Твоїм рокам». До кого з Ангелів Бог звертався з такими словами: «Сядь по праву руку від Мене, доки не покладу Я ворогів Твоїх до ніг Твоїх?» Ангели є духами, які служать Богу. Він посилає їх на допомогу тим, кому призначено здобути спасіння. То як же нам уникнути кари, якщо ми нехтуємо цим великим спасінням? Це спасіння першим проголосив Господь наш, а потім його підтвердили для нас ті, хто чув Господа. За волею Своєю Бог також додав Свої докази про нього через Духа Святого — знамення, дива й різноманітні чудеса. Адже не Ангелам підкорив Він світ прийдешній, про який ми говоримо. Є у Святому Писанні такі слова: «Чому рід людський для Тебе такий важливий, чому піклуєшся про нього Ти? Ким є цей син людський, котрий в помислах Твоїх? На деякий час зробив його Ти нижчим, ніж Ангели. Його Ти наділив і славою, і честю. Ти все поклав Йому до ніг». Віддавши йому владу над світом, Бог не лишив нічого такого, що не підкорялося б чоловіку. Однак ми й нині ще не бачимо, щоб усе підкорялося йому. Але ми бачимо Ісуса, Який лише ненадовго був поставлений нижче за Ангелів. Ми бачимо Його, увінчаного славою і честю через Його мученицьку смерть. З Божої милості Ісус прийняв смерть за всіх людей. Усе в світі існує від Бога й через Бога. І славою Своєю Він прагне поділитися з дітьми Своїми. Йому було необхідно обрати Того, Котрий веде нас до спасіння, та через страждання Христові Господь зробив Його досконалим Рятівником. Цей Обранець дав людям святість. І всі, хто здобув святість, одержали її від Божого Обранця, та стали однією родиною. Через те й не соромиться Ісус назвати їх своїми братами і сестрами. Він каже: «Господи, Я розповім про Тебе Своїм братам і сестрам. Я вознесу хвалу Тобі перед Твоїм народом». І ще Він каже: «Вірою Своєю звернусь Я до Бога». І ще таке: «Ось Я, і зі Мною діти, яких Бог доручив Мені». Ці діти — то люди, які існують у плоті й крові. Через те Ісус і розділив їхню долю, і сам пізнав життя у плоті й крові. Він зробив це для того, щоб смертю Своєю подолати того, хто володіє владою смерті — диявола. Так Ісус зміг принести звільнення тим, хто все життя терпів рабство через страх смерті. Бо ж очевидно, що не Ангели то були, кому Він допомагав. Ні, то Авраамові діти. Тому й Він мусив у всьому бути такими як ми, брати і сестри Його, щоб стати милосердним і сповненим віри Первосвящеником на службі Божій, щоб спокутувати гріхи людські. Оскільки Сам Він здолав спокуси й зазнав страждань, то й іншим, хто зараз бореться зі спокусами, Він може допомогти. Отож, брати і сестри мої, покликані Богом люди святі, звернемо думки свої до Ісуса, Посланця Божого й Первосвященика нашої віри. Він був вірний Господу, Який призначив Його, так само, як вірний був і Мойсей у домі Божому. Бо Ісус гідний більшої шани, ніж Мойсей, адже будівничий здобуде більше шани, ніж зведений ним будинок. Кожен будинок кимось збудований, а Бог же збудував усе. Мойсей був вірним слугою в домі Божому. Він сказав людям те, що мусило потім бути мовлене Всевишнім. А Христос — вірний Син, Він править домом Божим, а ми — той дім, якщо зможемо зберегти мужність і певність у надії своїй. Так Я у гніві присягнув: „Їм не ввійти ніколи до Мого спочинку”». Пильнуйте, брати і сестри мої, щоб ніхто з вас не мав зла і зневіри в серці, щоб ніхто не відвернувся від живого Бога. Ліпше підтримуйте повсякденно одне одного, аж доки не скінчиться «сьогодення». Пильнуйте, щоб серця ваші не затялися в гріху та олжі, й не стали непридатні до каяття. Ми вважаємо за честь отримати з Христом усе, що Він успадкував, якщо тільки всі ми збережемо до кінця ту віру, що мали на самому початку. Адже сказано у Святому Писанні: «Сьогодні, як почуєте ви голос Божий, не зачиняйте перед ним свої серця, як то було, коли ви повстали проти Бога». Про кого йдеться тут? Хто чув голос Божий, але повстав проти Бога? Чи не ті це були, кого Мойсей виводив з Єгипту? На кого Бог гнівався протягом сорока років? Чи не на тих грішників, чиї тіла впали мертві в пустелі? Кому Бог поклявся, що вони ніколи не ввійдуть у світ Його спочинку? Чи не тим, хто став непокірним Йому? Тож ми бачимо, що ці люди не могли ввійти в Царство Небесне через те, що вони не мали віри. Оскільки в силі лишається обітниця Божа про вхід до Його спочинку, пильнуймо, аби з жодним із вас не сталося таке, що він не зможе туди ввійти. Бо ж ми так само, як і люди Ізраїлю, одержали Благовість. Та Послання, яке вони почули, не стало їм у пригоді. Почувши його, вони не сприйняли його з вірою. Тільки ті з нас, хто вірує, ввійде в світ Його спочинку. Адже Бог сказав: «Так Я у гніві присягнув: Їм не ввійти ніколи у світ Мого спочинку». Але Його ж справа від створення світу була завершена. Адже є у Святому Писанні такі слова про сьомий день: «А на сьомий день Бог відпочивав від усієї Своєї праці». І також слова, вже згадані: «Їм не ввійти ніколи у світ Мого спочинку». Отак воно і є, що існує ще можливість для віруючих ввійти у світ Господнього спочинку, але ж ті, хто першими почули Благовість, не ввійшли в нього через свій непослух. Бог знову призначає день: «Сьогодні». Через багато років Він сказав про цей день Давидовими устами. Ці слова ми вже згадували: «Сьогодні, як почуєте ви голос Божий, не зачиняйте перед ним свої серця». Бо якби Ісус привів їх тоді до спочинку, Бог не мав би потреби пізніше говорити про інший призначений день. Отже, це є свідченням, що спочинок сьомого дня для людей Божих ще не прийшов. Бо кожен, хто ввійде в світ спочинку Божого, відпочине від справ своїх так само, як і Бог відпочиває від Своєї праці. Тож прикладаємо всі зусилля для того, щоб ввійти в той спочинок. І щоб ніхто з нас не загубився, наслідуючи той приклад непослуху. Бо Слово Боже — живе й діяльне, і гостріше, ніж будь-який двосічний меч. Воно здатне відтинати душу від духу, та судити найпотаємніші помисли й наміри. Воно проникає аж до суглобів, аж до мозку кісток. І немає нічого у цьому світі, щоб могло б сховатися від Господа: все на світі явне й відкрите перед Його очима. Йому ми й звітуватимемо про наше життя. У нас є великий Первосвященик, Який пішов на небо і тепер живе з Господом. Це Ісус, Син Божий. Тож давайте міцно триматися нашої віри в Нього. Христос, наш Первосвященик, здатний співчувати нашим слабкостям, бо, пройшовши через усі випробування, через які й нам доводиться йти, жодного разу не згрішив. Тож рушаймо впевнено до Божого престолу благодаті, щоб здобути милість і підтримку в тяжкі часи нашої скрути. Кожного первосвященика обирають з-поміж людей. І призначення його — допомогти людям в тому, що вони мають робити для Бога, а також нести Йому дари й пожертви за гріхи. Так, первосвященик спроможний бути лагідний з тими людьми, хто грішить через своє незнання, бо й сам він має слабкості. Його обов’язок — приносити пожертви як за гріхи інших людей, так і за власні. І ніхто не може сам собі надати цю велику честь — бути первосвящеником. Він має бути покликаний Богом, як то було з Аароном. Так само й Христос не обрав Самого Себе, щоб одержати цю славу стати первосвящеником, то Бог зробив це, сказавши Йому: «Ти — Син Мій, сьогодні Я став Твоїм Отцем». Те ж говориться і в іншому місці Святого Писання: «Священик Ти навіки, як той Мелхіседек». Під час Свого земного життя Ісус звертав Свої молитви й благання з голосінням великим та сльозами до Того, Хто міг врятувати Його від смерті. Він був відомий своєю побожною шаною Всевишнього, і тому Бог відгукнувся на Його прохання. І хоч Христос був Сином Божим, але опановував покору через страждання. А вдосконалившись, Він став джерелом вічного спасіння для тих, хто слухняний Йому. Тож Бог проголосив Його первосвящеником за чином Мелхіседековим. Можна багато говорити про це, але непросто пояснити вам, бо ви навіть і не бажаєте те зрозуміти. Вам би вже слід самим стати вчителями, а ви все потребуєте когось такого, хто навчив би вас найпростіших першооснов Божого вчення. Ви потребуєте молока, а не твердої їжі! А той, хто живе на молоці, нічого не знає про справжнє вчення, бо він усе ще є немовлям. А тверда їжа — для тих, хто зрілий. Їхнє розуміння навчене досвідом — розрізняти правду і кривду. Тож давайте зробимо саме це, якщо Бог дозволить нам. Деяких людей можна порівняти з землею, яка напоєна частими дощами, що падають на неї. Вона родить добрий врожай для того, хто обробляє її. Така земля — благословенна Богом. Інші ж люди подібні до землі, на котрій ростуть лише терни та чортополох — вона негідна, їй загрожує прокляття й кара вогнем. Але хоч ми й говоримо так, дорогі друзі, ми передбачаємо для вас краще, впевнені в тому, що ви здобудете спасіння. Адже Господь — справедливий, і Він ніколи не забуде про все, що ви зробили, й про вияви вашої любові до Нього. Він бачить цю любов у тій допомозі, що ви надавали й надаєте всім людям Божим. А наше прагнення в тому, щоб кожен з вас був однаково сумлінним, виявляючи цю любов протягом усього вашого життя. І тоді, завдяки цьому сумлінню, здійсняться ваші сподівання. Ми хочемо, щоб ви не були ледачими, а навпаки, щоб у всьому наслідували тих, хто вірою і терпінням успадковує Божу Обітницю. Обітницю Бог дав Аврааму. І оскільки не було нікого більшого, ніж Він, щоб поклястися Його іменем, Бог поклявся Авраамові Сам Собою. Він сказав: «Я велелюбно благословляю тебе, та дам тобі багато нащадків». Тож після терплячого чекання Авраам одержав те, що Бог обіцяв йому. Звісно, коли люди клянуться, вони клянуться кимось величнішим, ніж вони самі. Клятва стає підтвердженням істинності сказаного й кладе край суперечці. Оскільки Господь хотів показати спадкоємцям Обітниці непохитність Свого наміру, Він і приніс цю клятву. Існують дві непохитні речі: «Всевишній не може брехати, коли Він щось обіцяє», та «Бог не може порушити даної клятви». І в цьому є велика підтримка й сила для нас, тих, хто прийшов до Нього заради безпеки і надії, запропонованої нам. Ця надія, мов якір для душі, міцний і безпечний. Вона проникає до самої Святеє Святих, за завісу. Туди Ісус увійшов від нашого імені і відкрив шлях усім Своїм послідовникам. Він назавжди став нашим первосвящеником за чином Мелхіседековим. Мелхіседек був царем Салема і священиком Всевишнього Бога. Він зустрів Авраама, коли той повертався після перемоги над царями. Того дня Мелхіседек благословив його. Тоді Авраам віддав йому десяту частину всієї своєї здобичі. Ім’я Мелхіседек означає, по-перше, «цар праведності», а також він був царем Салема, що означає «цар миру». Немає ніяких свідчень про його батька, матір, родовід, про початок і кінець його життя. Подібно Синові Божому, він лишається первосвящеником назавжди. Тож ви бачите, яким великий чоловіком був Мелхіседек. Навіть Авраам, наш патріарх, віддав йому десятину здобичі. І всім нащадкам Левія, які ставали священиками, вказано Законом Мойсеєвим брати десятину зі свого народу, тобто з братів своїх, незважаючи на те, що вони також були нащадками Авраама. Мелхіседек не походив від родини Левія, але він узяв десятину з Авраама і благословив того, хто мав обітниці Божі. Та немає сумнівів у тому, що завжди нижчий одержує благословення від вищого. З одного боку, десятину отримують нащадки Левія, тобто смертні люди, а з іншого — Мелхіседек, котрий отримав десятину з Авраама, та про кого проголошено у Святому Писанні, що він живе. Можна навіть сказати, що родина Левія, яка отримує десятину, сплатила десятину Мелхіседеку. Бо Левій тоді ще не був народженим, тобто він був в плоті Авраама, свого прабатька, коли Мелхіседек зустрів його. Але якщо духовної досконалості можна було досягти завдяки священицтву левитів (на підставі чого Закон був даний людям), то навіщо ж тоді з’являтися ще одному верховному священику, та ще й не такому, як Аарон, а такому, як Мелхіседек? Адже коли змінюється священицтво, то мусить змінюватися й Закон. Той, про Кого все це сказано, належав до іншого роду. З цього роду ніхто ще не служив при вівтарю. Адже добре відомо, що наш Господь Ісус Христос походив з роду Юдиного, а говорячи про це коліно, Мойсей не сказав нічого про священиків. І це стає ще очевидніше, коли з’являється інший священик, подібний до Мелхіседека. Бо Йому дається цей сан не за людськими законами або за належністю до певної родини. Його зроблено священиком на основі сили вічного життя. Адже ось що сказано про Нього у Святому Писанні: «Священик Ти навіки, як той Мелхіседек». Тож старий Закон вже скасований, тому що він виявився немічним і безкорисним. Бо Закон Мойсея не міг зробити нічого досконалим, але ж нині, нам даровано нову надію, котра наближає нас до Бога. Важливо також і те, що настановлення Ісуса Первосвящеником не сталося без Божої клятви (коли священиками стають інші чоловіки, це відбувається без клятви). А настановлюючи Ісуса, Бог поклявся: «Господь поклявсь, і клятви не відмінить: „Священик Ти навіки”». Тож це означає, що Ісус є запорукою кращого Заповіту усім людям Господнім. Крім того, після смерті, священики не могли виконувати свої обов’язки, й саме через їх було так багато. А оскільки Ісус живе вічно, то служитиме Він священиком повік. Ось чому Він здатний вічно спасати тих, хто через Нього наблизиться до Всевишнього. Адже Він завжди живий, щоб заступатися за них перед Господом. Отже, Ісус — то якраз такий первосвященик, якого ми потребуємо: святий, бездоганний, цнотливий, вільний від впливу грішників і вищий від небес. Йому не треба щодня приносити пожертви, як то роблять ті первосвященики: спершу на спокуту своїх власних гріхів, а потім — гріхів інших людей. Він зробив це раз і за всіх, коли пожертвував Собою. Бо Закон призначає первосвящениками чоловіків, які мають ті ж самі слабкості, що і інші люди. А клятва Божа, котра прийшла після Закону, призначила Сина, створеного досконалим через страждання, первосвящеником навіки. Ми говоримо ось про що: ми маємо Первосвященика, Який сидить по праву руку від престолу Божого на небесах. Цей Первосвященик служить у Найсвятішому Місці. То є справжнє місце поклоніння, створене не людиною, а Господом. Кожному первосвященику належить приносити дари й пожертви, отже, це було необхідно, щоб і наш первосвященик мав що принести Господу. Якби Він зараз був на землі, то не був би священиком, оскільки існують інші, хто приносить дари згідно з Законом. Служіння їхнє, лише подоба, тінь Небесного. Саме тому Бог застерігав Мойсея, коли той збирався зводити святий намет. Господь сказав йому: «Гляди, зроби все згідно з тим зразком, що був тобі показаний на горі». Та оскільки це так, то священицькі обов’язки, покладені на Ісуса, значно вищі, ніж ті, що покладено на інших священиків. Так само й Нова угода Божа, в якій Він служить посередником, значно вища, ніж попередня. Бо в основі її — кращі обіцянки. Якби та перша угода Бога з людьми була бездоганною, то не було б і потреби в новій. Але Бог докоряв їм, кажучи: «Настануть дні, коли Я складу Нову Угоду з людьми Ізраїлю і з Юдиним народом. Їй бути іншою, ніж та, що з їхніми уклав Я праотцями, коли за руку їх узяв, щоб вивести з Єгипту. Бо не лишилися вони вірними Моїй Угоді. І через те Я відвернувсь від них, — сказав Господь. — Настануть дні, коли Я укладу Нову Угоду з ізраїльським народом. Законом просвітлю Я розум людей, і на їхніх серцях Я напишу його. Я буду їхнім Богом, а вони — Моїм народом. Так сказав Господь. Й тоді не матимуть вони потреби навчать братів чи ближніх зі словами: „Це Господь”, — оскільки кожен, від найменшого до найбільшого з них, знатиме Мене. Бо Я прощу їм їхні помилки і їхні гріхи не буду пам’ятати». Називаючи новою цю Угоду, Бог визнавав, що попередня — застаріла, а все, що стає застарілим і непридатним, скоро зникне. Перша угода мала свої обряди й місця поклоніння, створені людьми. Їх було розташовано в наметі. Там стояв свічник і стіл з жертовними хлібами. Ця перша частина намету називалася Святим Місцем. За другою завісою був відділ намету, який називався «Святеє Святих». В тому відділі були золочений вівтар для кадіння ладану і ковчег Заповіту, весь окутий золотом. А в тім ковчегу — золота посудина з манною і розквітлий Ааронів жезл, а також таблиці з Заповітом. Понад ковчегом Херувими слави Божої охороняли місце спокути. Та не будемо зараз про все це так докладно. Коли все це було так влаштовано, священики завжди заходили до першого відділу намету, виконуючи обряд поклоніння. І лише сам первосвященик, лиш раз на рік входив до другого відділу, і то не без крові. Він приносив її за свої власні гріхи й за гріхи людей, заподіяні несвідомо. Отже, Дух Святий показує, що шлях до Святеє Святих ще не був відкритий, доки стоїть перший намет. Все це — символічне і вказує на теперішній час. Це означає, що дари і пожертви, принесені Богу, не можуть зробити того, хто їх приносить, внутрішньо досконалим. Вони обмежуються лише їжею та питвом та обрядовими обмиваннями: все це зовнішні правила, чинні лише для старих часів, доки не одержали ми нового наказу. Але тепер прийшов Христос, первосвященик нового добра, яке ми зараз маємо. Він служить у наметі, величнішому й досконалішому — нерукотворному. Він не належить цьому земному світові. Христос приніс кров не козлів і телят, а Свою власну. Він приніс її і з нею ввійшов до Святеє Святих, здобувши вічну спокуту за всіх нас. Через це Христос — посередник у новій Угоді між Богом і людьми. Він прийняв смерть, аби принести спокуту людям за гріхи, вчинені в час першої Угоди. Завдяки цьому Христовому посередництву люди, покликані Богом, одержать обіцяну вічну спадщину. Для того, щоб заповіту набути сили, необхідно довести смерть того, хто заповідає. Бо заповіт може діяти лише після смерті заповідника, а поки він живий, заповіт не матиме сили. Ось чому навіть попередній Заповіт не діяв без крові. Бо коли Мойсей оголошував усім людям кожну заповідь Закону, він брав кров телят і козлів, розведену водою, червлену вовну, іссоп і кропив саму Книгу Закону і всіх людей, і казав: «Це кров Угоди, якій Бог наказував вам коритися». Так само він кропив кров’ю і намет, і все, що використовувалося в обрядах поклоніння. Зрештою, за Законом, майже все мусить бути очищене кров’ю. А без кровопролиття не може бути прощення. То було необхідно, щоб подоби речей Небесних були освячені земними пожертвами, але самі Небесні речі повинні бути освячені жертвами досконалішими, ніж ці. Бо Христос ввійшов не до рукотворної святині, подоби справжньої, Він потрапив на самі Небеса, щоб тепер явитися за нас перед Богом. І не для того, щоб знову й знову приносити Себе в жертву. То лиш звичайні первосвященики входять до Святеє Святих щороку з несвоєю кров’ю. Якби й Він так робив, то мусив би приносити Себе в жертву багаторазово від самого сотворіння світу. Ні, Христос прийшов один раз на прикінці часів, щоб знищити гріх, принісши Себе в жертву. Доля людей — померти один раз, і після цього постати перед Судом. Так і Христос приніс Себе в жертву один раз, щоб спокутувати гріхи багатьох людей. І вдруге Він з’явиться, але не для того, щоб знищити гріх, а щоб спасти тих, хто чекає на Нього. У Законі була лише тінь того добра, що має прийти. В ньому немає чіткого відображення справжнього добра. Тож він, з пожертвами, що приносяться з року в рік, ніколи не зробить досконалими тих, хто приходить поклонитися Богу. А якби міг, то чи не перестали б люди приносити ці жертви? Адже ті, хто поклоняються Богу, могли б воднораз і назавжди очиститися й ніколи більше не відчувати вини за свої гріхи. Власне, навпаки, через ті жертви люди згадують про гріхи. Бо ж неможливо цаповою та бичою кров’ю змити гріхи. Через те, коли Христос входив у світ, Він казав: «Ти не жадав ні пожертви, ні приношення, лише тіло Ти Мені наготував. Не мав Ти втіхи в спалених пожертвах та в приношеннях за гріх. Тоді Я сказав: „Ось Я прийшов! Як сказано про Мене у книзі Закону, явився Я здійснити Твою волю, о Боже”». Насамперед Він сказав: «Ти не жадав і не мав втіхи з пожертв і підношень, від спалених пожертв та в пожертвах за гріх». (Хоч Закон і вимагав цього). А потім Він сказав: «Явився Я здійснити Твою волю». Отже, Він перше скасовує, щоб установити друге. А саме завдяки волі Божій ми одержали святість. Бо Ісус Христос пожертвував Тілом Своїм навічно. Кожен священик стає і щодня виконує свої священицькі обов’язки. Щоразу він приносить такі самі жертви, але вони ніколи не знімають гріхів. А коли Христос приніс одну жертву за гріхи на всі часи, Він зайняв Своє місце по праву руку від Бога. І тепер Він чекає миті, коли вороги Його впадуть до Його ніг. Бо однією жертвою Він приніс досконалість на всі часи для тих, кому дано святість. Про це нам і Дух Святий свідчить. По-перше, Він твердить: «Настануть дні, коли Я укладу Нову Угоду з моїм народом, — так сказав Господь. — Законом просвітлю Я серця людей, і в їхнім розумі Я напишу його». Потім він каже: «І Я ніколи вже не пам’ятатиму їхні гріхи і злі вчинки». Там, де гріхи прощені, приносити за них жертви немає потреби. Ось чому, брати і сестри, ми маємо впевненість, що потрапимо до Святеє Святих завдяки крові Ісусовій. Ми потрапимо туди новим і живим шляхом, який відкрив нам Ісус крізь завісу, тобто через Тіло Його. Бо ми маємо великого Первосвященика, Який править храмом Божим. Тож наблизимося до Бога зі щирими, повними твердої віри серцями, очищеними від нечистого сумління, омивши тіла свої чистою водою. Будьмо непохитні в тій надії, яку ми маємо, завжди навчаючи інших про неї. Адже ми сповнені віри у те, що Господь виконає усе, що обіцяв. Ми повинні думати одне про одного, та спонукати одне одного до любові й добрих вчинків. Не дамо припинитися нашим зустрічам, як то дехто намагається. Навпаки, підтримуймо одне одного дедалі дужче. Адже ми бачимо, як наближається День. Бо якщо ми й далі свідомо грішитимемо після того, як пізнали істину, тоді вже ніякими пожертвами за гріхи нам не очиститися. А буде лише жахливе очікування суду й лютого вогню, що зжере всіх, хто протистоїть Богу. Кожен, хто відмовлявся від Закону Мойсея, був безжалісно відданий на смерть за свідченнями двох або трьох свідків. Уявіть же, наскільки гіршу кару заслуговує той, хто ногами топтав Сина Божого, хто нечестивою вважає кров Заповіту, що освятила його, хто зневажав Дух милості! Адже нам відомий Той, Хто сказав: «Мені належить помста, Я відомщу». І ще Він сказав: «Господь судитиме народ Свій». То жахлива річ — отримати покарання від рук живого Бога. Пригадайте ті перші дні, коли ви були щойно осяяні світлом Благовісті. Багато боротьби й страждань випало тоді на вашу долю, але ви все витерпіли. Часом вас самих виставляли на привселюдну зневагу й страждання. Іншим разом ви поділяли долю таких же упосліджених. Ви розділяли страждання тих, хто був в ув’язненні, і з радістю сприймали, коли у вас відбирали ваше майно. Бо ви знали, що володієте чимось кращим, таким, що буде з вами завжди. Не полишайте ж мужності своєї, вона принесе вам велику винагороду. Ви мусите бути наполегливі, щоб виконати Божу волю й тоді отримати обіцяне Ним. Бо ось каже Господь: «Ось вже скоро прийде Той, Кому прийти належить, й Він не забариться. Праведна людина житиме вірою в Мене. Якщо ж хто злякаючись, відвернеться від Господа, той не отримає милості від Мене». Але ми не належимо до тих, хто відвернеться й заблукає. Ні, ми ті люди, які мають віру й спасіння. Що ж це означає — віра? Це значить бути певним у тому, на що сподіваєшся. Вона є доказом того, що щось є дійсне, навіть якщо ми не можемо того побачити. Саме через таку віру в минулі часи наші предки здобули прихильність Божу. Завдяки вірі ми розуміємо, що всесвіт був створений за Божим наказом. Тобто видиме було створене з невидимого. Завдяки вірі Авель приніс Богу кращу пожертву, ніж Каїн. Завдяки вірі Авель був визнаний праведним, оскільки Бог схвалив його дарунок. Завдяки вірі він і зараз все ще промовляє до нас, незважаючи на те, що помер. Завдяки вірі Енох був перенесений Богом до іншого життя, не спізнавши смерті. І ніхто не міг знайти його, бо ж Бог забрав його, адже до перенесення він догодив Господу. А без віри стати милим Всевишньому неможливо. Бо той, хто йде до Бога, мусить вірити в Його існування, а також у те, що Він нагородить тих, хто шукає Його. Завдяки вірі Ной, попереджений про речі невидимі, послухався Господа і збудував ковчег, тим самим врятувавши свою родину. Своєю вірою він довів, що світ був неправий, і став одним з тих, хто здобув праведність через віру свою. Завдяки вірі Авраам, покликаний Богом, підкорився й вирушив у ту землю, яку йому належало одержати як спадщину. Він пішов, хоча й не знав, куди йде. Покладаючись на віру, він мешкав у землі, обіцяної Господом, як чужинець у далекій країні. Він жив у наметах, разом з Ісааком та Яковом, такими ж, як і він, спадкоємцями Божої обітниці. Він зробив це, бо дивився вперед і бачив місто, зведене на справжній основі: місто, задумане й збудоване Богом. Завдяки вірі і всупереч тому, що Сара вже була немічна зачати дитину, та й Авраам був вже дуже старий, Бог їм дав благословення мати дітей, бо повірив він в Господню обіцянку. І от від одного чоловіка, вже майже омертвілого, пішли нащадки, такі ж численні, як зірки небесні, такі ж незліченні, як пісок морський. Усі ті великі люди до смерті не втрачали віри. Вони не мали обіцяного за життя, але бачили його звіддалік і вітали прихід його. Вони відкрито прийняли усвідомлення того, що вони лише тимчасові гості, чужинці на цій землі. Ті, хто говорять так, ясно показують, що вони очікують на свою власну землю. Якби вони думали про землю, яку залишили, то мали б змогу повернутися туди. Та навпаки, вони мріють про країну кращу — Небесну. Через те й Бог не соромиться називатися їхнім Богом, адже Він приготував їм місто. Завдяки вірі Авраам, коли Бог випробовував його, запропонував у жертву Ісаака. Так, той, хто одержав обітницю, був готовий пожертвувати своїм єдиним сином. І Бог сказав йому: «Це від Ісаака підуть твої нащадки». Авраам вірив, що Бог може навіть воскресити людей з мертвих. Адже справді, зупинивши Авраама, Він повернув Ісаака з мертвих. З вірою Ісаак благословив на майбутнє Якова та Ісава. Завдяки вірі Яків, коли помирав, благословив кожного з Йосипових синів, схилившись на верх свого ціпка. Завдяки вірі Йосип, наприкінці життя свого, сказав про вихід народу ізраїльського з Єгипту, а також дав настанови щодо того, як бути з його останками. Завдяки вірі батьки Мойсеєві, коли він народився, три місяці переховували його, бо він був надзвичайно вродливим дитям. Вони не злякалися фараонового наказу. Завдяки вірі Мойсей, уже в дорослому віці, відмовився, щоб його називали сином фараонової дочки. Він обрав собі інший шлях: зносити труднощі разом із народом Божим, аніж насолоджуватися плинними радощами, що приносять гріх. Страждання за Христа Мойсей вважав більшим багатством, ніж усі скарби Єгипту. Адже він дивився далеко вперед і бачив там свою винагороду. Завдяки вірі залишив він Єгипет, не злякавшись гніву царського. І наполегливість його була такою, ніби він бачив Господа, Який насправді є невидимим. Покладаючись на віру, відсвяткував він Пасху й окроплення кров’ю, щоб ангел смерті не торкнувся жодного з первістків народу ізраїльського. Завдяки вірі люди ізраїльські перетнули Червоне море так, ніби пройшли суходолом. Та коли те саме намірилися зробити єгиптяни, їх поглинула вода. Завдяки вірі стіни єрихонські впали після того, як люди обходили навколо міста сім днів. Завдяки вірі розпусниця Рааб уникла смерті разом з іншими непокірними за те, що вона дала дружній притулок двом вивідникам. Чи треба мені продовжувати наводити приклади? Не стане мені часу, щоб розповісти про Ґедеона, Варака, Самсона, Єффая, Давида, Самуїла і пророків. Покладаючись на їхню непохитну віру, вони рятували царства, встановлювали справедливість між людьми, і через те дістали Божі обітниці. Вони замикали пащі левам, вгамовували лють вогню, їх не брав меч. Ті, хто були немічними, набували силу, а в битві ставали могутніми й змушували тікати ворожі війська. Загиблі вставали з мертвих і поверталися до своїх жінок. Інших було віддано на тортури, й вони відмовлялися від полегшення своєї долі. Тож після смерті ті люди могли здобути краще життя. Дехто зазнав збиткування й батога, дехто — кайданів та в’язниць. Їх побивали камінням, розпилювали навпіл, рубали мечами. Вони носили овечі й козячі шкури, жили в злиднях, та пройшли через переслідування і труднощі. Світ був не гідним їх. Вони блукали в пустелях і горах, мешкали в печерах і провалах земних. Вони догодили Богу, але не одержали обіцяного Їм. Всевишній приготував для нас дещо краще, бо прагнув нашої досконалості, але тільки разом з нами вони отримають благословення. Завдяки тим великим людям, ми маємо так багато прикладів непохитної віри. Тож відкиньмо все, що перешкоджає нам подолати відстань і перемогти в змаганнях; усе що уповільнює наш біг, разом із гріхом, який постійно примушує нас падати. Хай завжди перед очима нашими буде Ісус, наш Провідник у вірі, Який приведе її до досконалості. Заради радості, що чекала на Нього, Христос витерпів страту на хресті й, прийнявши цю ганьбу, тепер посів Своє місце по праву руку від Божого престолу. Пам’ятайте про Нього, Хто виніс таку наругу з боку грішників, щоб ви тепер не занепадали духом й не полишили ваші старання. Ваша боротьба з гріхом ще не стала для вас боротьбою до смерті. Ви — діти Господні. Тож невже ви забули слова втіхи, звернені до вас: «Мій сину, не нехтуй покаранням Господнім і докори Його не вважай тягарем. Бо суворість Господня — тим, кого Він любить, й покарання Його — тим, кого вважає за Своїх дітей». Терпіть недолю як Батьківське покарання: то Бог суворий з вами як зі Своїми дітьми. Бо ж яку дитину батько не карає? Якщо ж ніхто вас не карає (кожну дитину карають), то, значить, ви не є законними дітьми, ви не є справжніми синами. Крім того, всі ми маємо батьків — людей, які виховують нас і яких ми поважаємо. Тож наскільки більше мусимо ми підкорятися нашому духовному Батькові, щоб жити. Суворість наших земних батьків — нетривала. Вони суворі з нами мірою свого розуміння, а Бог суворий з нами для того, щоб ми могли розділити з Ним Його святість. Немає такої кари, яка б здавалася приємною, бо вона завдає болю, але згодом, тим, хто навчений нею, вона приносить мирний врожай праведного життя. Тож підніміть свої охлялі руки й зміцніть немічні коліна. Живіть праведним життям, щоб отримати порятунок, і щоб неміч не спричинила вашу загибель. Прагніть жити в мирі з усіма людьми. Тримайтеся подалі від гріха, та прагніть святого життя, бо без цього ніхто не зможе побачити Господа. Пильнуйте, щоб ніхто не втратив милості та віри Божої і став подібний до гіркої рослини, яка створить ускладнення для вас і отруїть багатьох інших. Пильнуйте, щоб ніхто не став розпусником або безбожником, як той Ісав, що свої права старшого сина віддав за тарілку їжі. А потім, як ви знаєте, коли він хотів успадкувати благословення, то був відштовхнутий своїм батьком. І хоч лив сльози, але змінити нічого не міг. Ви не прийшли до місця, яке можна побачити або торкнутись, подібно до гори, котру бачив народ ізраїльський, що горить вогнем, та вкрита темрявой, мороком й бурею. Ви не почули звуків сурми й голосу, що промовляв слова, після яких кожен благав, щоб більше не було до нього ніяких слів. Бо не могли вони витримати того, що було наказано їм: «Якщо хоча б тварина торкнеться тієї гори, то враз повинна бути побита камінням». Видовище було таким жахливим, що Мойсей промовив: «Я тремчу від страху». Але ви прийшли до гори Сіон, до міста Бога живого — Небесного Єрусалиму, до тисяч і тисяч радісних Ангелів, які зібралися разом на свято. Ви прийшли на зібрання першородних синів Божих, чиї імена написані на небесах. Ви прийшли до Бога — Судді всіх людей. Ви прийшли до душ праведників, які вже стали досконалими. Ви прийшли до Ісуса, Який приніс Новий Заповіт Своєму народу. Ви прийшли до крові, якою окропляють і яка свідчить нам про кращі речі, ніж кров Авелева. Будьте обережні і не відмовляйтеся слухати Господа, коли Він говорить. Якщо ті, хто відмовилися слухати Його попередження на землі, не уникли своєї долі, то чи не важче буде їм, коли Всевишній попереджатиме їх з небес? Того разу голос Його потряс землю, а тепер Він пообіцяв: «Ще раз Я потрясу не лише землю, а й небеса». Слова «ще раз» означають, що все створене — нестійке, що воно буде знищене, а те, чого потрясти неможливо, залишиться незміненим. Отже, якщо ми дістаємо царство, яке не можна потрясти, то будьмо вдячні, і служитимемо Богу з пошаною і страхом. Бо наш Бог, немов вогонь палючий, який може знищити нас. Тож любить одне одного як брати і сестри у Христі. Ніколи не забувайте про гостинність, адже дехто був гостинний до Ангелів, навіть не впізнавши їх. Пам’ятайте про ув’язнених так, ніби ви ув’язнені разом з ними. Пам’ятайте про тих, хто страждає, розуміючи, що й ви самі можете зазнати таких страждань. Шануйте шлюб; сімейне ложе мусить бути непорочним. Бо розпусників і перелюбців Бог засудить. Не зв’язуйте своє життя з любов’ю до грошей, задовольняйтеся тим, що маєте. Адже Бог сказав: «Я вас ніколи не залишу. Від вас ніколи не відмовлюсь». Тож ми можемо впевнено сказати: «Господь — моя підтримка; Я не боятимусь нічого. Що люди можуть мені заподіяти?» Пам’ятайте наставників своїх, які навчили вас Слову Божому. Зважайте на те, як жили і померли вони, та наслідуйте віру їхню. Ісус Христос — незмінний вчора, сьогодні й завжди. Не дозволяйте збити себе з путі різним непевним ученням. Шукаючи духовні сили, покладайтеся тільки на Божу милість, а не на правила про їжу. Ніхто ніколи не мав вигоди, підтримуючи ті закони. Ми маємо жертовник, з якого не мають права їсти ті, хто служить у святому наметі. Юдейські первосвященики беруть кров забитих тварин до Святеє Святих. Вони приносять її в жертву за гріхи, а туші спалюють за табором. Так і Ісус страждав за міською брамою, щоб дати Своїм людям святість через Свою кров. Ось чому ходімо до Нього за межі табору, й розділимо Його зганьблену долю. Бо у нас тут немає вічного міста, ми тільки шукаємо прийдешнє місто. Тож через Ісуса повинні постійно приносити пожертву Господу, тобто хвалу з уст наших, що визнають Його Ім’я. І не забуваймо творити добро й ділитися тим, що маємо, з іншими, бо такі жертви милі Богу. Слухайте наставників своїх, тому що вони відповідальні за ваш духовний ріст. Коріться їм, щоб вони могли виконувати свою справу з радістю й без гірких зітхань, бо це корисне для вас. Продовжуйте молитися за нас. Ми впевнені у своєї праці, бо з чистим сумлінням робимо усе, що є найкращім. Особливо ж благаю вас молитися, щоб Бог швидше повернув мене до вас. Благаю вас, брати і сестри, прийняти з терпінням моє послання підтримки. Зрештою, це короткий лист. Я хочу, щоб ви знали, що брат наш Тимофій звільнений з в’язниці. Якщо він встигне прибути, то ми з ним будемо разом, коли я побачу вас. Передавайте наші вітання всім вашим наставникам і всім Божим людям. Шлють вам вітання ваші браття з Італії. Хай милість Божа буде з вами всіма. Вітання від Якова, слуги Всевишнього Бога і Господа Ісуса Христа, всім Божим людям, розпорошеним по світу! Брати і сестри мої, вважайте для себе за радість велику, коли на долю вашу випадають різні випробування. Бо ви ж знаєте, що віра, проходячи через випробування, народжує терпіння. Нехай ваше терпіння якнайкраще себе виявляє у всьому, що ви робите. Тож ви зможете стати досконалими й довершеними, щоб нічого вам не бракувало. Отже, якщо комусь із вас бракує мудрості, то нехай просить у Бога. Він щедро і з радістю дарує всім людям і не дорікає нікому. Але треба просити з вірою і без сумнівів. Той, хто сумнівається, подібний до хвилі морської, яку ганяє і носить вітер. Нехай така людина й не сподівається щось дістати від Господа, бо вона думає про різні справи одночасно і ніколи не може вирішити, що їй далі робити. Якщо віруючий бідний, нехай пишається з того, що Бог дав йому духовне багатство. А багатий нехай пишається з приниження свого, бо дні його минуть, наче дика квітка. Як сонце сходить і спека настає, квітка в’яне, цвіт її опадає, і краса зникає, так само й багатий загине разом зі справами своїми. Щаслива та людина, яка стоїть перед спокусами і залишається непохитною, бо як подолає їх, то дістане вінець життя вічного, якого Бог обіцяв тим, хто любить Його. Ніхто у спокусі не повинен казати: «Це мене Бог спокушає». Бог не має нічого спільного зі злом. Він ніколи нікого не спокушає. Спокушають людину її ж власні бажання, які зваблюють і затягують її. Тоді бажання породжують гріх, а гріх, як утвердиться, породжує смерть. Брати і сестри мої любі, не дозволяйте обдурювати себе. Кожен добрий і довершений дар приходить згори, від Отця, Який створив усі світила небесні. Бог є постійним і незмінним. Він назвав нас дітьми Своїми в Посланні істинному, щоб стали ми найважливішими з усіх Його створінь. Пам’ятайте це, брати і сестри мої: намагайтеся більше слухати, ніж говорити, і не піддавайтеся гніву. Гнів людський стоїть на заваді життю праведному, якого вимагає Бог. Отож відкиньте усіляку нечистоту й зло в своєму житті, яких так багато. Прийміть покірливо вчення Боже, що посіяне в серцях ваших і може спасти душі ваші. Виконуйте Слово Боже, а не лише слухайте Його, бо інакше ви обдурюєте самі себе. Хто тільки слухає Слово Боже, та не виконує його, той подібний до людини, яка дивиться на своє відображення в дзеркалі. Вона пильно дивиться на себе, а як відійде, тієї ж миті забуде, як виглядає. Досконалий Закон Божий несе свободу людям. І той, хто уважно вивчає його й живе згідно з ним, хто втілює його в своє життя, а не просто, вислухавши, забуває, той неодмінно отримає благословення Боже. Якщо хтось вважає себе побожним, та не вгамовує язика свого, він лише обманює себе. Побожність цієї людини нічого не варта. Побожність же, чиста й непорочна перед Богом і Отцем, виявляється в піклуванні про вдів та сиріт, які знаходяться в скруті, та у збереженні себе самого у чистоті від лихого світу. Любі брати і сестри мої, тримайтеся віри в нашого славного Господа Ісуса Христа. Не ставтеся до одних людей краще, ніж до інших. Скажімо, прийдуть на ваше зібрання людина в гарному вбранні та з золотим перснем і бідна людина у зношеному одязі. Якщо ви виявите особливу увагу тому, хто в пишному вбранні і скажете: «Сідай тут, на гарному місці», а до бідного: «Стій там» або «Сідай біля ніг моїх», — чи не є свідченням того, що ви поділяєте людей на більш і менш важливих? Таким чином, ви стаєте непобожним суддею з лихими думками. Слухайте ж, любі брати і сестри мої! Чи не вибрав Бог бідних цього світу бути багатими вірою й спадкоємцями Царства, яке Бог обіцяв тим, хто любить Його? А ви зневажили убогих! Та хіба ж не багаті пригноблюють вас? Хіба не вони тягнуть вас до суду? І хіба не вони паплюжать добре ім’я Христа, котре було дано вам? Якщо ви справді виконуєте царський Закон, що записаний у Святому Писанні: «Люби ближнього свого, як себе самого», — то чините праведно. Та коли ви щось робите, зважаючи на особу, ви чините гріх, і будете покарані як порушники Закону. Бо хто дотримується Закону в цілому, але порушує його в чомусь одному, той вважатиметься порушником усього Закону. Всевишній, Який заповідав: «Не чини перелюбу», також сказав: «Не вбивай». Отож, якщо не чиниш перелюбу, але вбиваєш, то ти є порушником усього Закону. Говори і дій як людина, яку судитимуть за Законом, що дає свободу. Бо суд Божий буде безжалісним до того, хто не виявляв милосердя. Проте милосердний не боятиметься суду. Брати і сестри мої, яка з того користь, коли людина стверджує, що має віру, але нічого не робить на підтвердження тієї віри? Хіба може така віра спасти? Скажімо, брат або сестра мають потребу в одязі або їжі повсякденній, а хтось із вас їм каже: «Я сподіваюсь, що ти в теплі і маєш, що їсти. Іди собі з миром!» — але не дасть необхідного. Чи буде з цього користь? Так само й віра: якщо вона не супроводжується вчинками, то сама по собі вона мертва. Хтось може сказати: «У тебе віра, а в мене вчинки. Але кажу вам: без справ неможна довести, що ви маєте віру, а я виявляю свою віру у добрих вчинках своїх. Ти віриш, що Бог єдиний? Добре! Але навіть демони вірять у це і тремтять від страху». Нерозумний! Ти хочеш доказів того, що віра без діл мертва? Хіба предок наш Авраам не був виправданий Богом за вчинки свої, коли приносив у жертву свого сина Ісаака? Як бачите, віра сприяла вчинкам його і ставала довершеною завдяки ділам. Отак здійснилося сказане у Святому Писанні: «Авраам вірив у Бога, й ця віра була зарахована йому у праведність», і тому Авраам був названий другом Бога. Отож ви бачите, що людину перед Богом виправдовують її вчинки, а не сама лише віра. І так само хіба не була розпусниця Рааб виправдана перед Богом за свої вчинки, коли надала притулок шпигунам і допомогла їм утекти іншою дорогою? Ось чому, як тіло мертве без духу, так і віра мертва без діла! Брати і сестри мої, небагатьом із вас доведеться стати вчителями, бо ви ж знаєте, що вчителів чекає більш суворий суд. Я попереджаю про це, оскільки всі ми часто впадаємо в гріх. І якщо людина не грішить у словах своїх, то вона досконала, та вміє тіло своє контролювати. Ми вкладаємо вуздечки до рота коням, щоб вони слухалися нас і ми могли керувати всім їхнім тілом. Це справедливо й щодо кораблів: хоч які вони великі, і хоч якими б їх сильними вітрилами носило, але ж воля керманича скеровує їх дуже невеличким кермом. Отак і язик наш, хоч і невеличка частка тіла, а багатьма ділами великими вихваляється. Від маленького полум’я може згоріти цілий ліс. Язик — це полум’я. Він є осередком зла поміж частин нашого тіла. Він оскверняє все тіло і спалює все наше буття. Сам же язик запалюється від пекельного вогню. Різноманітних звірів, птахів, плазунів, різні морські створіння людина може приборкати і приборкала. Але жодна людина не може приборкати язик. Він є злом нестримним, повним смертельної отрути. Ним ми прославляємо Господа і Отця і ним же проклинаємо людей, які створені за подобою Божою. Ті ж самі уста і благословляють, і проклинають. Брати і сестри мої, так не повинно бути. Хіба можуть з одного джерела текти чиста й брудна вода? Брати і сестри мої, чи може фіґове дерево родити оливки, а виноград — смокви? Отак і солона та прісна вода не течуть з одного джерела. Хто серед нас насправді мудрий та розумний? Нехай той доведе це доброю поведінкою, своїми смиренними вчинками, породженими мудрістю. Та якщо серце ваше сповнене гіркої заздрості й себелюбства, то у вас немає підстав вихвалятися, бо це просто приховування брехні за істиною. Це не та мудрість, що сходить з небес, а земна, недуховна й диявольська. Бо там, де є заздрість й себелюбство, там безладдя і усіляке лихо. А мудрість, що сходить з небес, насамперед чиста, по-друге, мирна, добра, покірлива, багата на милосердя і добрі справи. Вона неупереджена і щира. Плоди праведності отримають ті, хто мирно працює, щоб досягти миру. Звідки виникають ворожнеча і сварки між вами? Чи не від егоїстичних бажань, що вирують у ваших тілах? Ви чогось бажаєте, та все ж не одержуєте. Ви вбиваєте, заздрите іншим, і все одно не можете одержати того, що бажаєте. Ви сваритеся і ворогуєте, бо не просите Бога. Та коли ви просите, то не одержуєте, бо просите ви не на добро, а для того, щоб використати це для свого задоволення. Невірні, хіба ви не знаєте, що любов до земного життя, те ж саме, що й ворожнеча з Богом? Той, хто хоче бути в дружбі зі світом, стає ворогом Бога. Чи ви думаєте, що у Святому Писанні даремно сказано: «Дух, який Бог вселив у нас, любить ревно». Але Всевишній дав нам ще більшу милість, ось чому сказано у Писанні: «Бог — проти пихатих, покірливим Він дарує благодать». Тож підкоріться Богу. Спротивляйтесь дияволові, і він утече від вас. Наблизьтеся до Бога, і Він наблизиться до вас. Омийте руки свої грішні й очистіть ваше життя від гріха. Не слідуйте водночас за Богом і світом! Сумуйте, страждайте і плачте! Нехай сміх ваш обернеться в сльози, а радість — в смуток. Станьте покірними перед Богом, і Він вознесе вас. Брати і сестри, не судіть одне одного, бо хто лихословить проти свого брата або сестри своєї у Христі, чи осуджує їх, насправді ганьбить і осуджує Закон. А коли людина судить Закон, то вона стає не виконавцем його, а суддєю. Є лише один Законодавець і Суддя, Який може спасти чи погубити. А хто ти такий, щоб судити ближнього? Деякі з вас казатимуть: «Сьогодні або завтра вирушимо ми в те чи інше місто, де пробудемо рік. Там ми будемо торгувати й заробляти гроші». Але ви ж не знаєте, що станеться у вашому житті завтра. Бо ваше життя, неначе туман, який з’являється на деякий час, а потім зникає. Натомість необхідно казати: «Як буде на те воля Божа, ми будемо жити і робити так і так». Ви ж, пишаючись, вихваляєтеся, а таке вихваляння — зло! Отже, коли ви знаєте, як творити добро, та не робите його, то чините гріх! Слухайте ви, багачі! Плачте й ридайте, бо велике лихо наближається до вас. Багатство ваше згніє, а одяг ваш міль поточить. Золото й срібло ваше зіржавіє, а та іржа буде свідчити проти вас і з’їсть ваше тіло, неначе вогонь. Ви зібрали скарби свої в останні дні. Погляньте! Робітники, які обробляли ваші поля і в котрих ви утримали плату, голосять. І бідкання женців дійшли до слуху Господа Саваота. Ви жили у розкошах та надмірній насолоді, і розгодувалися, як на заколення. Ви засуджували і вбивали невинних, які не могли вам протистояти. Отож будьте терплячі, брати і сестри, аж до дня приходу Господа. Пам’ятайте, хлібороб чекає дорогоцінного врожаю від землі своєї, він терпляче чекає на ранні й пізні дощі. Ви також маєте чекати терпляче. Не втрачайте надії, бо Господнє пришестя близько. Браття і сестри, перестаньте скаржитися одне на одного, щоб не бути осудженими. Дивіться, Суддя вже стоїть біля дверей! Браття і сестри, згадайте пророків, котрі говорили від імені Бога, як зразок страждань і довготерпіння. Пам’ятайте, що ми вважаємо блаженними тих, хто потерпає. Ви чули про довготерпіння Йова і знаєте, що після усіх страждань, Господь допоміг йому. Господь — милосердний і співчутливий. І насамперед, брати і сестри мої, перестаньте присягатися небом і землею чи іншими якимись клятвами. Ваше «так» має бути «так», а «ні» має бути «ні», щоб не бути вам засудженими. Якщо хтось із вас потрапив в біду, нехай молиться. А як у радості, хай співає псалми. Якщо хтось із вас занедужав, то нехай покличе старійшин із церкви, щоб вони помолилися за нього, помазавши його оливою в ім’я Господнє. І молитва з вірою спасе недужого, й Господь зцілить його. Якщо він вчинив гріх, то Господь пробачить йому. Отож завжди сповідуйте один одному гріхи, які ви чините, і моліться одне за одного, щоб зцілитися. Бог зглянеться на вас, бо молитва праведників може дуже багато. Ілля був такою ж людиною, як і ми з вами. Він палко молився, щоб дощ не падав на землю, і дощу не було на землі три з половиною роки. Потім він знову помолився, і з неба пішов дощ, і земля знову почала давати врожай. Брати і сестри мої, якщо хтось із-поміж вас відійшов від істини, а інший повернув його до неї, то знайте, що людина, яка повернула грішника на дорогу правди, врятувала ту людську душу від смерті, та спричинила прощення багатьох гріхів. Вітання від Петра, апостола Ісуса Христа, до вибраних людей, які живуть далеко від рідної країни, і розкидані по Понтії, Ґалатії, Каппадокії, Азії та Віфінії. Ще з початку світу, згідно з задумом Бога, Отця нашого, через освячення Духом вас було обрано стати Його святим народом. Волею Бога вас було призначено бути слухняними Йому і очищеними завдяки жертовній крові Ісуса Христа. Благодать і мир нехай вам примножаться! Благословенний Бог, Отець нашого Господа Ісуса Христа. Великою милістю своєю Він відродив нас до нового життя, яке приносить живу надію завдяки воскресінню Ісуса Христа з мертвих. Це надія на нетлінну, непорочну, нев’янучу спадщину, що чекає нас на небесах. Ви, захищені силою Божою завдяки вірі своїй, знайдете спасіння, яке отримаєте в кінці світу. Радійте з цього, навіть якщо зараз ви й страждаєте від різних випробувань. Випробувана віра ваша — набагато чистіша і коштовніша від золота, яке все ж таки тлінне, хоч і вогнем випробовується. Та коли з’явиться Ісус Христос, бездоганна віра ваша заслужить похвалу, славу і честь. Хоча ви й не бачили Христа, але ви любите Його. Навіть якщо ви зараз не можете побачити Його на власні очі, ви віруєте у Нього і сповнюєтеся невимовною славною радістю. І ви досягнете мети своєї віри — спасіння душ ваших. Пророки ретельно вивчали й розшукували все, що стосується цього спасіння. Вони провіщали про обіцяну нам благодать. Дух Христа сповіщав через тих пророків про страждання, і про майбутню славу, яку отримає Ісус, прийнявши їх. Пророки намагалися збагнути те, про що Дух свідчив: коли це станеться, і яким буде світ у той час. І відкрилося їм, що не собі вони служать, а вам. Це було сповіщено Духом Святим, який зійшов з небес через благовісників. Навіть Ангели бажають дізнатися про все, що знаєте ви. Тож приготуйте ваш розум для служіння й пильнуйте. Всі надії свої покладіть на благодать, що буде дана вам, коли з’явиться Ісус Христос. У минулому ви не мали того розуміння, яке у вас є тепер, тож ви поводилися відповідно з своїми неблагочестивими бажаннями. Проте зараз, ви стали дітьми Бога, отже будьте слухняні Йому. За прикладом Бога, Який обрав вас, прагніть святості в усіх вчинках своїх. Бо сказано у Святому Писанні: «Будьте святі, тому що Я святий». І якщо називаєте Його Отцем, Який безсторонньо судить вчинки кожного, то живіть з пошаною до Нього, поки перебуваєте на цій землі. Його було вибрано ще до створення світу, але ж з’явився Він останнім часом лише заради вас. Завдяки Христу ми повірили в Бога. Він воскресив Ісуса з мертвих і дарував Йому славу, тож ваша віра й надія — на Бога. Тепер, коли ви, сприйнявши Слово правди, очистили душі свої для справжньої братньої любові, любіть одне одного палко й від щирого серця. Ви відродилися не від насіння тлінного, а від життєдайного Слова Божого, яке існуватиме вічно. У Писанні говориться: «Наше життя подібно до дикої квітки, а слава людська подібна до цвіту. Трава засохне, цвіт опаде. Але Слово Боже буде жити вічно». І це Слово є Доброю Звісткою, яка була проповідувана вам. Позбавимося ж усілякої злоби, обману, лицемірства, заздрощів, різного роду наклепів та обмов. Як новонароджені немовлята, котрі потребують молоко, прагніть чистої духовної їжі, щоб від неї зростати для спасіння. Бо тепер «ви пізнали Господню доброту». Прийдіть до Господа Ісуса, Живого Каменя, не прийнятого людьми, але обраного й дорогоцінного Богу. І ви самі, неначе живе каміння, з якого Бог будує духовний храм, щоб ви стали святим священицтвом і приносили духовні пожертви, приємні Богу через Ісуса Христа. У Святому Писанні є такі слова: «Дивіться, камінь Я кладу наріжний на Сіоні, дорогоцінний, вибраний. І той, хто вірує у нього, не зганьбиться». І цінний він для вас, хто вірує, а для невіруючих: «Камінь, який будівельники відкинули, став каменем наріжним». Для невіруючих він: «Камінь, об який спіткаються люди і падають». Вони спіткаються, бо не підкорюються Слову Божому. Так Бог призначив, щоб їм було. Ви ж люди вибрані, Царські священики, святий народ, який належить Богу. Ви призначені сповіщати людям про великі вчинки Того, Хто покликав вас із темряви гріха у прекрасне Світло Своє. Колись ви не були людьми Божими, а тепер ви — люди, які належать Богу. Колись ви не знали милості Божої, а зараз ви отримали її. Любі друзі, я закликаю вас як чужинців і мандрівників у цьому світі, не піддаватися бажанням тілесним, що ворогують із душею вашою. Живіть і поводьтеся серед поган, як належить. Хоч вони й звинувачуватимуть вас як грішників, але згодом, побачивши діла ваші добрі, вони прославлять Бога в День пришестя Його. Коріться всім людським владам заради Господа. Коріться цареві як верховній владі і намісникам, яких він призначив, щоб карати тих, хто чинить зло, і нагороджувати тих, хто чинить добро. Бо воля Божа в тому, щоб, творячи добро, ви змушували мовчати невігласів і нерозумних. Живіть як люди вільні, але ж не використовуйте волю свою, як прикриття, щоб чинити зло. Живіть як слуги Божі. Шануйте всіх і кожного, любіть родину людей Божих. Шануйте Бога, та поважайте царя. Раби, підкоряйтеся з повною пошаною господарям своїм, не тільки добрим і м’яким, але й суворим. То приємно Богу, коли людина стійко переносить незаслужені страждання і біль, завжди думаючи про Нього. Чому ж ви всі чекаєте хвали, коли страждаєте за свою ж провину? Але якщо вас покарано за добро і ви з терпимістю знесли покарання, то саме це Богу до вподоби. До цього ви покликані Богом, бо Христос страждав за вас. Він залишив нам приклад, тож ми мусимо йти Його слідами: «На Ньому не було гріха, і не було в устах Його обману». Коли Ісуса зневажали, Він не відповідав зневагою. Коли Він страждав, то не погрожував, а ввірявся Судді праведному. Він Сам ніс гріхи наші тілом Своїм на хрест, щоб ми могли вмерти для гріха і жити для праведності. Нас зцілено Його ранами. Бо були ви, немов вівці заблудлі, а тепер ви повернулися до Пастиря і Захисника душ ваших. Щодо вас, жінки, то ви мусите бути покірні чоловікам своїм. Якщо хтось із них не підкоряється Слову Божому, то ви можете своєю власною поведінкою, а не балачками, навернути їх. Тоді ваші чоловіки самі побачать, що ви живете чистим й бездоганним життям, повним пошани до Бога. Саме так у давні часи ті святі жінки, які покладали надії на Бога, прикрашали себе — вони підкорялися чоловікам своїм. Так Сара підкорялася Аврааму й називала його паном. І ви, жінки — дочки її, якщо ви робите добро і нічого не боїтеся. Так само й чоловіки мають жити зі своїми жінками з розумінням. Виявляйте їм шану як слабкій статі. Разом із вами вони успадкують милість Божу — дар істинного життя. Якщо ви будете все це виконувати, то не буде перешкод молитвам вашим. Отже, всі мусять жити в мирі, бути співчутливими, любити одне одного, неначе братів і сестер, бути милосердними й покірливими. Не відповідайте злом на зло, образою на образу. Навпаки, просіть Бога благословити тих людей, бо саме для цього ви були покликані, щоб ви самі могли успадкувати Його благословення. У Святому Писанні сказано: «Той, хто хоче насолоджуватися життям, й завжди бачити тільки кращі часи, нехай береже язик від зла, щоб з уст його слова брехливі не злітали. Відмовтеся від зла, робіть добро. Шукайте мир й допомагайте людям наслідувати мирне життя. Погляд Господа звернений на тих, хто добро чинить, а слух Його — до їхніх молитв. Та відвертається Господь від тих, хто чинить зло». І хто зможе завдати вам болю, якщо ви ревно намагатиметеся творити добро? Та якщо вам доведеться постраждати за праведні вчинки, то ви отримаєте Боже благословення. Отож «не майте страху перед тими, хто завдає вам болю і не тривожтеся». Та в серцях своїх святіть Господа нашого Христа. Завжди будьте готові відповісти розсудливо тим, хто запитає вас, на чому грунтується ваша надія. Але робіть це з повагою і лагідно. Нехай сумління ваше завжди буде чистим, щоб, якщо хтось пустив би про вас чутки, то нехай він сам осоромиться тим, що паплюжить вашу праведність у Христі. Бо краще постраждати за праведні вчинки, якщо на те є воля Божа, ніж за лихі. Сам Христос один раз прийняв смерть за гріхи наші. Праведник віддав Своє життя за неправедників, аби привести вас до Бога. Тіло Його померло, але відродилося Духом. Ця вода є символом хрещення, яке й тепер спасає вас. Хрещення — це не відмивання тіла від бруду, а благання про чисте сумління, звернене до Бога. І все це відбувається завдяки воскресінню Ісуса Христа. Він піднявся на Небеса і зайняв місце по правиці Божій, і всі Ангели, сили й влади підкорилися Йому. Ісус витерпів тілесні страждання, тож озбройтеся й ви такими самими думками, які мав Христос. Бо той, хто виніс фізичні страждання, перестає грішити. Решту свого земного життя присвятить не тілесним бажанням, а виконанню волі Божої. Досить довго ви прожили як ті безбожники в розпусті, хіті, пияцтві, гулянках й огидному поклонінні бовванам. Тепер ваші так звані «друзі» дивуються тому, що ви більше не живете розпусно разом з ними, і тому вони зводять на вас наклепи. Але ж згодом, вони відповідатимуть за свої вчинки перед Богом, Котрий готовий судити і живих, і мертвих. Ось воління Боже: Добра Звістка проповідуватиметься людям ще до їх смерті, щоб вони могли отримати нове життя через Духа. Наближається час, коли всьому настане кінець. Тож будьте розсудливі й стримані, це допоможе вам у молитвах ваших. Але найголовніше за все — любіть одне одного палкою любов’ю, бо щира любов допомагає людям прощати багато гріхів. Будьте гостинні одне до одного без нарікань. Кожен із вас, залежно від того дару, що він отримав від Бога, має використати його для служіння ближньому як добрий розпорядник милості Господньої, виявленої вам у найрізноманітніших її проявах. Хто має дар проповідування, має говорити словами Бога; хто отримав дар служіння, нехай служить з силою, яку дав Всевишній, щоб усім цим вознести хвалу Богу через Ісуса Христа. Слава і влада Йому на віки вічні! Амінь. Любі друзі, не дивуйтеся тим тяжким стражданням, які випали на вас, щоб випробувати вашу віру. Не ставтеся до них як до чогось несподіваного. Навпаки, радійте, що ви прилучаєтеся до страждань Христових, бо будете ви радіти й веселитися, коли Він явить славу Свою. Якщо вас принижують і ображають за те, що ви послідовники Христа, то вважайте те благословенням, бо славний Дух Божий із вами. Нехай ніхто з вас не страждає тому, що він вбивця злодій, чи злочинець або як людина, яка втручається в чужі справи. Та якщо хтось страждає як послідовник Христа, то нехай не соромиться, а прославляє Бога, бо носить він ім’я Його. Ось настає час суду Божого і розпочнеться він з Божої сім’ї. І якщо він починається з нас, що ж тоді станеться з тими, хто не підкоряється Євангелії Божій? І якщо праведній людині важко спастися, то що ж буде з грішником? Отож ті, хто страждають з волі Божої, мусять і надалі творити добро і покластися на волю Творця, Якому можна вірити. Тепер я хочу звернутися до старійшин ваших, бо й я старійшина. Я свідок страждань Христових, і мені належить частка у прийдешній славі, що відкриється нам. Благаю вас, пасіть отару Божу, яка ввірена вам. Доглядайте її не з примусу, а за своїм власним бажанням, не заради неправедної наживи, а заради служіння Богу. Не поводьтеся як господарі з тими, хто доручений вам. Краще будьте взірцем і прикладом для пастви. І коли з’явиться, Христос, Верховний Пастир, то одержите ви нев’янучий вінець слави. Також і ви, молодь, будьте слухняні старійшинам. Всі ви повинні покірливо ставитися одне до одного, бо «Бог противиться пихатим, але ж Він дарує благодать покірним». А тому підкоріться всемогутній руці Бога, щоб Він підніс вас до шани у призначений час. Всі ваші клопоти покладіть на Нього, бо Він піклується про вас. Будьте обержні й пильнуйте, бо диявол, ворог ваш, нишпорить навколо, мов лев, який рикає і шукає, кого б пожерти. Опирайтеся йому, будьте дужими у вірі своїй. Знайте, що через такі ж страждання проходять брати і сестри ваші по всьому світі. Бог, джерело всілякої благодаті, покликав вас розділити Свою вічну славу в Ісусі Христі. Після вашого короткочасного страждання Він Сам вас відновить, зміцнить, підтримає, і не дасть вам упасти. Його влада — вічна! Амінь. З допомогою Силуана, котрого я вважаю вірним братом у Христі, я перешлю цього коротенького листа до вас. Цей лист, щоб підтримати вас і засвідчити, що то правдива благодать Божа. Стійте ж твердо на цьому. Церква у Вавилоні, яка теж була вибрана Богом, а також і Марко, син мій у Христі, вітають вас. Вітайте одне одного особливим вітанням любові. Мир усім вам, хто у Христі. Вітання від Симона Петра, слуги і апостола Ісуса Христа, до тих, хто одержав ту ж дорогоцінну віру, що й ми від Бога нашого і Спасителя Ісуса Христа, праведного і справедливого. Нехай мир і благодать збільшуються в вас через пізнання Бога та Ісуса, нашого Господа. Все, що потрібно нам для духовного життя і служіння Богу, було дано Ісусом, Який має силу Божу. Ми отримали ті дари, бо знаємо Того, Хто покликав нас славою і добротою. І завдяки тій славі й доброті Своїй, Він дав нам обіцяні дорогоцінні й великі дари, щоб змогли ми стати подібними Самому Богу, та уникнути духовного тління, яке панує у світі через лихі людські бажання. Тому докладіть усіх зусиль, щоб додати до віри вашої доброчинність, а до доброчинності — знання. Щоб до знань ви змогли додати стриманість, а до стриманості — терпіння, а до терпіння — побожність. Щоб до побожності ви змогли додати братолюбство, а до братолюбства — любов. І якщо все це у вас є і примножується, то дієво й плідно ви досягнете повного розуміння нашого Господа Ісуса Христа. А хто не має цього, той сліпий, бо не бачить того благословення, яке отримав від Бога. Він забув, що був очищений від гріхів своїх минулих. Тому, брати і сестри, намагайтеся знову й знову доводити, що ви справді покликані й обрані Богом. Бо якщо ви йдете цим шляхом, то ніколи не спіткнутися вам і не впасти. І будете ви жаданим гостем у вічному Царстві Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа. Ось чому я завжди буду нагадувати вам про все це, навіть якщо ви знаєте і утвердилися в правді, що відкрилася вам. Я вважаю справедливим повсякчас нагадувати вам про це, поки живу я на цій землі. Адже знаю я, що скоро залишу тіло своє, як відкрив мені Господь наш Ісус Христос. Отже, я буду робити все від мене залежне, щоб навіть після того, як покину я цей світ, ви про все це завжди пам’ятали. Ми спиралися не на хитромудрі людські історії, коли сповіщали вам про силу і пришестя Господа нашого Ісуса Христа. Ми самі були свідками Його величі. Христос одержав честь і славу від Бога-Отця. До Нього злинув голос великого й славного Бога, котрий мовив: «Це Син Мій улюблений, Якого Я вподобав». Ми теж чули цей голос, який лунав з небес у той час, коли ми були з Ним на Святій горі. Ми вважаємо послання пророків найнадійнішими. Ви правильно робите, коли звертаєтеся до них, бо вони подібні до світла, що розганяє темряву, аж доки не прийде світання і ранкова зірка не засяє у серцях ваших. Найголовніше, що маєте ви зрозуміти, — це те, що жодне з пророцтв у Святому Писанні не було вигадане самими пророками. Бо ніяке пророцтво не прийшло з волі людини. Ні, люди, натхнені Святим Духом, висловлювали послання Божі. У минулому з’являлися лжепророки серед людей Божих, так само, як і серед вас будуть лженаставники. Вони будуть нести згубні вчення і заперечувати Господу, Який заплатив за їхню свободу. Тим самим вони самі ведуть себе до загибелі. Багато хто йтиме за ними у своїй розпусті. І через них дорога правди буде зневажена. Жадібні, вони зароблятимуть на вас, обдурених їхніми облесливими словами. Та вирок їм давно винесено, і Всевишній принесе їм неминучу загибель. Адже Бог не помилував ангелів, які грішили, а відправив їх до темного підземелля у пекло, щоб перебували вони там аж до самого суду. Всевишній не помилував й давнього світу, але захистив Ноя, людину, яка проповідувала праведне життя, і ще сімох, коли Він наслав потоп на світ безбожників. Він прирік міста Содом і Ґоморру і спопелив їх. То був приклад суду над нечестивцями, щоб знали, що з ними трапиться. Але Він врятував праведну людину Лота, який був пригнічений розпусною поведінкою нечестивих. Цей добрий чоловік мучився в душі своїй праведній через беззаконні вчинки, котрі він бачив і про які він чув, живучи день у день серед них. Отож Господь знає, як благочесних врятувати від випробувань. І так само Він знає, як неправедних дотримати до Дня Суду, коли їх буде покарано. Це покарання головним чином для тих, хто потурає брудній хтивості своїй, своїй людській природі й зневажає Його владу. Ці лжевчителі зухвалі й самовпевнені, і без страху зневажають славних. Хоч Ангели й дужчі й могутніші, вони ж ніколи не обмовляють їх перед Господом! Люди ці ганять те, чого не розуміють. Вони, мов та звірина нерозумна, яка чинить згідно з природою своєю, оскільки народжена для того, щоб її спіймали і вбили. І як та худоба дика, вони будуть забиті. За їхнє зло їм заплатиться злом. Ті люди насолоджуються злими вчинками, які роблять привселюдно серед білого дня. Вони — погань і мерзенність, та лише соромлять вас, бенкетуючи з вами. У них хтиві очі, які дивляться на жінку тільки як на предмет перелюбу. Вони не можуть спинитися в гріховності своїй, та зваблюють нестійких, вводячи їх у пастку гріха. Серця їхні повні жадоби. Вони прокляті. Вони заблукали, збилися з праведної дороги, пішовши шляхом Валаама, сина Восора, який любив одержувати плату за неправедне. Але ж йому було показано ослицею, що він неправий, коли ослиця заговорила людським голосом і зупинила божевільного провидця. Ці лжевчителі — неначе сухі, безводні джерела, чи гнані бурею хмари. На них чекає морок темряви вічної. Вони вихваляються безглуздими словами, та вводять людей у пастку гріха. Використовуючи як спокусу тілесні бажання, вони знаходять тих, хто тільки-но втекли від неправедного життя й повертають їх до гріха. Вони обіцяють тим людям волю, хоча самі є раби гріховного розтління. Адже людина є рабом того, що підкорило її. Бо коли люди, прийнявши й пізнавши Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа, відійшли від опоганення світу, а потім знову загрузли в ньому, переможені, цього разу їхня доля буде ще гіршою, ніж коли вони вперше стали на шлях розпусти. Краще для них було б і не пізнавати праведної дороги, ніж пізнати святу заповідь, передану їм, і знову зректися її. Що трапляється з такими, справедливо говорить прислів’я: «Пес повертається до свого ж блювотиння» або «Як свиню не мий, вона все одно грязюку знайде». По-перше, ви мусите зрозуміти, що у останні дні з’являться зухвалі насмішники, які живуть згідно зі своїми лихими бажаннями. Вони насміхатимуться з вас, запитуючи: «Ісус обіцяв прийти удруге. Та де ж Він? Наші предки померли, і все ж таки усе йде без змін аж від часів сотворіння світу». Але стверджуючи таке, вони навмисне забувають, що небо й земля існували споконвіку. Землю ж було створено з води, за волею Божою, і завдяки воді існує вона. Ті ж сили діяли і в минулі часи, коли світ загинув, водою затоплений. Завдяки цьому самому Слову Божому теперішні небеса й земля залишаються незмінні до того дня, коли небеса відкриються і все на землі буде віддано вогню. Це станеться тоді, коли безбожні люди будуть засуджені і знищені. Та не забувайте, любі мої друзі, що для Бога один день, як тисяча років, а тисяча років, як один день. Дехто вважає, що Господь бариться з виконанням обітниці Своєї. Ні, Він виявляє до нас терпіння, оскільки не хоче смерті жодної людини. Навпаки, Він хоче, щоб усі полишили гріховне життя й прийшли до покаяння. Але День Господній підкрадеться зненацька, немов злодій. І небеса тоді зникнуть зі страшенним громом, а тіла небесні вогонь зжере. Земля й усе, що на ній — все буде віддано вогню. Оскільки все буде зруйновано саме таким чином, то подумайте, якими мусите бути ви. Адже вам належить життя присвятити Богу, і вчинки ваші повинні бути благочесними. Ви маєте з нетерпінням чекати й бажати скорійшого приходу Дня Господнього. Під час приходу його небеса будуть зруйновані вогнем, а небесні тіла від жару розплавляться. Але згідно з Божою обітницею ми сподіваємося нових небес і нової Землі, де оселиться праведність. Ось чому, любі друзі мої, поки ви сподіваєтеся, щоб це сталося, робіть усе від вас залежне, щоб постати незаплямованими, бездоганними і в мирі з Богом. Пам’ятайте, що ми врятовані завдяки терпінню Господа! Саме так писав вам наш улюблений брат Павло з мудрістю, що була йому дарована Богом. Саме про це він говорить в усіх інших своїх посланнях, але дещо в них буває важко зрозуміти. Тоді неуки та нестійкі у вірі перекручують їх, як вони роблять з іншими Писаннями, і цим накликають на себе загибель. Отож, любі мої друзі, знаючи все наперед, пильнуйте, щоб не збили вас зі шляху помилки людей, які живуть без Закону, і щоб не відступилися ви від віри вашої. Але зростайте в милості й пізнанні Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа. Слава Богу віднині і навіки! Амінь. Про те, що було споконвіку, про що ми самі чули, свідками чого ми були, що бачили на власні очі й чого торкалися власними руками, про Слово Життя ми свідчимо. Той, Хто є Життям з’явився нам і ми бачили Його й зараз свідчимо про Нього. Тепер ми сповіщаємо про Вічне Життя, яке було з Отцем, і було явлене нам. Ми бачили й чули Його і тепер сповіщаємо про Нього і вам, щоб ви також мали спільність із нами. А наша спільність — з Отцем і Його Сином Ісусом Христом. Отож і пишемо ми про це, щоб радість наша була повною! Ось Послання, яке ми почули від Ісуса Христа і сповіщаємо вам: «Бог є Світло, і темряви в Ньому немає зовсім». Якщо ж ми говоримо, що прилучилися до Бога, але й продовжуємо жити в темряві гріха, то обманюємо самі себе й не наслідуємо істини. Але якщо ми живемо в Світлі та праведності, як і Він живе у Світлі, то маємо спільність одне з одним, а кров Ісуса, Сина Божого, очищає нас від усіх гріхів. Якщо ж ми стверджуємо, що не маємо гріха, то обдурюємо самі себе. Це означає, що немає в нас правди. Якщо ж ми визнаємо свої гріхи, то Всевишній, справедливий і праведний, прощає їх і очищає нас від усієї неправедності. Якщо ж ми кажемо, що ми не чинили гріха, то робимо з Нього брехуна, і Послання Його — не в наших серцях. Любі діти мої! Я пишу до вас про це, щоб ви не грішили. Але якщо хтось і згрішить, то має заступника перед Отцем — праведного Ісуса Христа. Він і є тією жертвою, яка спокутує гріхи наші, і не тільки наші, а й усього світу. Саме так ми можемо бути певні в тому, що пізнали Бога, якщо дотримуватимемося заповідей Його. Хто говорить: «Я знаю Його!» і не виконує заповіді Його, той брехун, і правда не в його серці. А хто слухняний вченню Його, в тому любов до Бога й справді прибуває. Саме так ми можемо переконатися в тому, що ми в Бозі. Хто каже, що живе в Бозі, той мусить жити, як Ісус жив. Любі друзі мої! Я пишу не про нову, а про стару заповідь, яку ви мали споконвіку. Ця стара заповідь — Послання, яке ви чули. А з іншого боку, те, що пишу вам, є водночас і новою заповіддю. І правду цю засвідчено життям Ісуса Христа і вашим життям, бо темрява відступає, а істинне Світло вже сяє. Хто каже, що живе у світлі, але ненавидить брата чи сестру свою, той все ще знаходиться в темряві. Хто любить братів і сестер своїх, той живе у світлі, і немає нічого в його житті, що б змушувало його грішити. А хто ненавидить брата чи сестру свою, той живе у темряві; він безпорадно блукає, не знаючи, куди йде, бо темрява засліпила його. Я пишу до вас, любі діти, бо гріхи ваші були прощені завдяки Ісусу Христу. Пишу до вас, батьки, бо ви пізнали Того, Хто існував від самого початку. Пишу і вам, молоді, бо ви перемогли лукавого. Я написав вам, діти, бо ви знаєте Отця. І написав до вас, батьки, бо ви пізнали Того, Хто існував споконвіку. Я написав вам, юнаки, бо ви дужі, і Слово Боже живе в вас, й ви перемогли лукавого. Не любіть лихий світ, та всього того, що йому належить. Бо той, хто любить цей світ, не має в своєму серці любові до Отця. Адже все, що в цьому світі: що приваблює нашу гріховну природу, що притягає зір наш, усе, чим пишаються люди в цьому світі, — це все не від Отця, а від цього світу. Цей світ проминає разом з усіма своїми спокусами, а хто виконує волю Божу, той живе вічно. Діти мої! Це остання година! Як ви чули, незабаром має прийти ворог Христовий. І зараз вже з’явилося багато ворогів Христа, й з того ми знаємо, що остання година наближається. Ці вороги вийшли з нашого кола, але насправді до нас не належать, бо якби вони до нас належали, то серед нас би й зосталися. Але вони пішли, і це свідчить про те, що насправді ніхто з них до нас не належить. Ви отримали дар від Святого, і всі ви знаєте правду. Я ж пишу вам не тому, що ви не знаєте істини, а тому, що ви її знаєте, і тому, що брехня не йде з правди. Хто ж тоді брехун, як не той, хто каже, що Ісус не є Христом? Така людина — ворог Христа. Вона відкидає і Отця, і Сина. Той, хто відрікається від Сина, не має й Отця, а той, хто визнає Сина, має й Отця. Отож усе те, що чули ви від самого початку, має лишитися з вами. І якщо з вами лишається те, що ви чули від початку, то й ви лишитеся в Сині і Отці. Ось, що Господь обіцяв нам, — вічне життя. Це написав я вам про тих, хто намагається обдурити вас. Але той особливий дар, що ви одержали від Христа, з вами лишається. Вам не потрібно, щоб хтось повчав вас, а натомість Дух, яким ви були помазані від Нього, навчає вас усього. І пам’ятайте, що Дух — істинний, а не хибний. Лишайтеся в Христі, як Він і вчив вас. Тепер, любі діти, залишайтеся в Христі, щоб коли Він з’явиться, ми могли бути певні і не засоромлені Ним, коли Він прийде. Якщо ви знаєте, що Христос праведний, то знайте й таке: хто живе праведно, є дитиною Божою. Подумайте, яку велику любов виявив до нас Отець, щоб могли ми називатися дітьми Божими! І ми справді діти Божі! Тому світ і не знає нас, бо не признав і Його. Любі друзі, тепер ми діти Божі, та ще невідомо, ким ми станемо у майбутньому. Але ж ми знаємо, що коли Христос з’явиться знову, ми будемо подібні до Нього, бо ми побачимо Його таким, який Він є! Кожен, хто надіється на Христа, очищає себе так само, як і Він чистий. Кожен, хто грішить, порушує Закон Божий, бо гріх — це порушення Закону. Ви знаєте, що Христос прийшов, аби забрати людські гріхи, сам же Він — безгрішний. Кожен, хто живе у Христі, не може продовжувати грішити, а як хто й продовжує грішити, то значить, що він ніколи не бачив і не знав Його. Любі діти! Не давайте себе обманювати. Той, хто живе праведно, — праведний, як Христос. Той же, хто продовжує грішити, належить дияволу, бо диявол грішив від самого початку. На те й з’явився Син Божий, щоб зруйнувати зроблене дияволом. Той, хто став дитям Божим, більше не живе у гріху, бо нове життя, дане Богом, залишається в цій людині. І вже не може він продовжувати грішити, бо став дитям Божим. Ось як розпізнати, хто є дітьми Божими, а хто дияволовими: кожен, хто не живе праведно і не любить братів і сестер своїх, до Бога не належить. Таким є зміст послання, яке ви чули від самого початку, — любіть одне одного. Не вподібнюйтесь Каїну, який належав лукавому і вбив свого брата. За що ж він убив його? Бо вчинки його були лихі, а братові — праведні. Браття і сестри, не дивуйтеся, якщо світ ненавидить вас. Ми знаємо, що перейшли від смерті до життя, бо любимо братів і сестер своїх. Той, хто не любить, залишається мертвим. Хто ненавидить віруючого брата свого — вбивця, а ви знаєте, що жоден убивця не матиме вічного життя в собі. Отак пізнали ми, що справжня любов — завдяки Христу, Який віддав Своє життя за нас. Нам також належить віддати життя своє за братів і сестер наших. Якщо хтось має статки і бачить, що віруючий брат його у нужді, але не має до нього співчуття, то як можна сказати, що любов Божа живе в ньому? Любі діти! Любов наша повинна бути не тільки словами й розмовами, а й вчинками, що виявляють справжню любов. І так ми впевнюємося, що належимо до правди. Саме так ми заспокоюємо наші серця перед Богом, коли серця наші засуджують нас. Це тому, що Бог величніший за наші серця і знає все. Любі друзі, якщо серця наші нас не засуджують, то ми без страху наблизимося до Бога. І ми одержуємо від Всевишнього все, про що просимо, бо виконуємо заповіді Його і діємо догідно Богу. Ось, що Він нам заповідав: щоб вірували ми в ім’я Сина Його Ісуса Христа і любили одне одного, як Він наказував нам. Той хто живе згідно з заповідями Божими, живе в Ньому, і Бог живе у такій людині. Ми знаємо, що Бог живе в нас завдяки Духу, який Він дарував нам. Друзі мої любі! Не вірте кожному пророчому духу, але перевіряйте їх, щоб побачити, чи справді вони від Бога. Я кажу вам це, бо чимало лжепророків з’явилось у світі. Ось як ви можете розпізнавати Дух Божий: кожен дух, який визнає, що Ісус Христос прийшов на землю в людській подобі, — такий Дух від Бога. А дух, який не визнає Ісуса, — не від Бога. Це дух ворога Христа, про якого ви чули, котрий наближається і вже в світі. Діти мої любі, ви належите Богу і перемогли тих лжепророків, адже Бог, Який в вас, — більший, ніж диявол, який у світі. Лжепророки належать світу. Отож те, про що вони говорять, йде від світу, і світ слухає їх. А ми належимо Богу. Той, хто Бога знає, слухає нас, а хто не належить Богу, нас не слухає. Отак ми й можемо відрізнити Дух, який несе правду, від духа, котрий зводить людей. Любі друзі! Любіть одне одного, бо любов — то від Бога. Кожен, хто любить, став Божою дитиною і пізнає Бога. Той, хто не любить, Бога не пізнав, бо Бог — то любов. Отак Бог виявив до нас любов Свою: Він послав Свого єдиного Сина в світ, щоб через Нього ми дістали життя. Справжня любов не в тому, що ми полюбили Бога, а в тому, що Він нас полюбив і послав Свого Сина в жертву, щоб спокутувати гріхи наші. Любі друзі! Як Бог виявив таку любов до нас, то й ми маємо любити одне одного. Ніхто ніколи не бачив Бога, але якщо ми любимо одне одного, то Бог живе в нас, і любов Його в нас удосконалюється. Отак ми розпізнаємо, що живемо в Бозі, а Він у нас, бо дав Він нам Дух Свій. Ми самі бачили й зараз свідчимо, що Отець послав Свого Сина, щоб Він став Спасителем світу. Якщо хтось визнає, що Ісус — Син Божий, Бог живе в ньому, і він живе в Бозі. Отож ми знаємо і віримо в любов Бога до нас. Бог — це любов. І той, хто живе в любові, живе з Богом, і Бог живе у ньому. Оскільки любов Божа удосконалюється в нас, то ми будемо певні в День Суду, бо в цьому світі ми, як Христос. Там, де є любов, немає страху, бо досконала любов Божа проганяє страх, пов’язаний з покаранням. І той, хто боїться, не сповнений досконалої любові. Ми любимо, бо спочатку Бог полюбив нас. Якщо хтось говорить: «Я люблю Бога», — але ненавидить брата чи сестру свою, той брехун. Бо хто не любить брата чи сестру свою, яких він бачив, то як він може любити Бога, Якого не бачив? Ми отримали цю заповідь від Христа: хто любить Бога, мусить також любити братів і сестер своїх. Хто вірить, що Ісус — Христос, той народився від Бога. А кожен, хто любить Отця, любить і дітей Його. Так дізнаємося ми, що любимо дітей Божих: полюбивши Бога і дотримуючись заповідей Його. Ми виявляємо свою любов до Нього, виконуючи Його заповіді, котрі не такі й важкі для нас. Бо кожен, хто народився від Бога, перемагає світ. Так, наша віра перемогла світ. То хто ж переможе світ, як не той, хто вірить, що Ісус — Син Божий? Ісус Христос — це Той, Хто прийшов до нас із водою і кров’ю. Він прийшов не тільки з водою, а й з кров’ю, і Дух свідчить про те, а Дух — то істина. Тому є три свідки: Дух, вода і кров. І всі троє стверджують одне й те саме. Якщо ми довіряємо свідченням людей, то маємо визнати, що Господнє свідчення — набагато значніше. Бо цінність Божого свідчення в тому, що Він свідчить про Свого власного Сина. Той, хто вірить в Сина Божого, несе це свідчення у собі самому. А хто не вірить Богу, робить із Нього брехуна, бо не вірить Його свідченню про Сина Свого. Ось у чому це свідчення полягає: Бог дарував нам вічне життя, і життя це у Сині Його. Той, хто має Сина, має життя, а хто не має Сина, не має й життя. Я пишу про це вам, хто вірує в ім’я Сина Божого, щоб знали ви, що маєте життя вічне. Ми маємо впевненість в Бога, і якщо ми попросимо про щось згідно з волею Його, Він почує нас. І якщо ми знаємо, що Всевишній чує нас, то хоч би про що ми просили, неодмінно одержимо від Нього. Якщо хтось бачить, що брат його чинить гріх, але не смертний, мусить молитися за брата, і Бог даруватиме грішному життя. Але це так, якщо той гріх не веде до смерті. Бо є гріхи, які ведуть до смерті, і я не про них кажу, щоб ви молилися. Всякий неправедний вчинок є гріховним, але існує гріх, який не веде до смерті. Ми знаємо, що хто став дитям Божим, більше не грішить. Навпаки, Син Божий охороняє його, і лукавий не може завдати йому ніякої шкоди. Ми знаємо, що належимо Богу, хоча світ — під владою лукавого. Але знаємо ми, що Син Божий прийшов і дав нам розуміння, щоб ми пізнали Того, Хто є істинний. І ми справді у Тому, Хто істинний, оскільки ми в Його Сині, Ісусі Христі. Він — істинний Бог і вічне життя. Діти мої! Бережіть себе від лжебогів. Від старця до вибраної пані Богом й до дітей її, яких я насправді люблю. І не тільки я люблю вас, а й усі ті, хто пізнав істину. Ми любимо вас завдяки істині, яка живе в нас і буде з нами повік. Благодать, милість і мир нам від Бога-Отця й від Ісуса Христа, Його Сина, в істині й любові. Для мене було великим щастям знайти поміж дітей твоїх тих, які живуть слідуючи дорогою правди, як Отець заповідав нам. А зараз я звертаюся до тебе, люба пані (і це не нову заповідь я пишу тобі, а споконвічну), щоб ми любили одне одного! Ось що означає ця любов: нам слід жити згідно з заповіддю Божою, про яку ви чули споконвіку, а саме: «ви маєте жити в любові». У світ пішло багато лжевчителів, які не визнають, що Ісус Христос прийшов в людській подобі. Такі люди — брехуни і вороги Христа. Пильнуйте й стережіться, щоб не загубити того, для чого ми працювали, щоб уповні одержати свою винагороду. Хто не залишається в істинному вченні про Христа і переступає його, той не має Бога. А хто вірний істинному вченню, має і Отця, і Сина. Якщо хтось завітає до тебе без цього вчення, не приймай його в своєму домі, не бажай йому добра. Бо той, хто бажає такій людині добра, поділяє її лихі вчинки. Хоч у мене багато про що є писати тобі, я не хочу довіряти це чорнилу й перу. Натомість, я сподіваюся завітати до тебе і поговорити віч-на-віч, щоб наша радість була повною. Діти сестри твоєї, вибраної Богом, вітають вас. Від старця до мого улюбленого друга Ґая, якого я насправді люблю. Любий друже! Я молюся, щоб ти процвітав в усьому, і щоб був здоровий, бо вже я знаю, що ти духовно процвітаєш. Зрадів я безмежно, коли брати наші прийшли й засвідчили відданість твою правді. Вони розповіли, як неухильно йдеш ти дорогою правди. І немає для мене більшої радості, ніж чути, що діти мої йдуть дорогою правди. Мій любий друже! Ти чиниш правильно, коли робиш усе можливе для віруючих братів наших, хоча для тебе вони незнайомі. Про любов твою вони засвідчили перед церквою. Ти добре зробиш, якщо допоможеш їм продовжити їхню мандрівку, і роби це так, як би то було Богу до вподоби. Бо пішли вони служити Христу, не приймаючи ніякої допомоги від невіруючих. Тож ми маємо підтримувати таких людей, щоб стати причетними до служіння істині. Я написав листа до церкви, але Діотреф, який прагне бути главою її, не приділив йому ніякої уваги. Тож коли я прийду, то матиму розмову з ним про те, що він робить. Він брехливо обмовляв нас, але й цього йому замало. Крім того, він не виявляє гостинності до віруючих братів наших, а тим, хто хоче їх прийняти, він заважає, і виганяє їх з церкви! Любий друже! Не наслідуй того, що зле, а наслідуй добре. Той, хто робить добро, належить Богу, а хто чинить зло, Бога не знає. Про Димитрія всі згадують добре, і то правда. Ми також свідчимо про нього, і ти знаєш, що свідчення наше — правдиве. У мене є багато про що написати тобі, але не хочу довіряти чорнилу та перу. Натомість, я сподіваюся побачити тебе незабаром і поговорити віч-на-віч. Мир тобі! Друзі тут вітають тебе. Будь ласка, привітай пойменно кожного з друзів. Вітання від Юди, слуги Ісуса Христа, брата Якова, до тих, хто був Богом покликаний. Бог-Отець любить і береже вас в Ісусі Христі. Нехай милосердя, мир і любов примножаться вам. Любі друзі! Хоча мені хотілося написати вам про наше спільне спасіння, я вважав за необхідне писати й закликати вас до боротьби за віру, раз і назавжди даровану Богом Його людям святим. Бо вкралися поміж вас деякі люди, чиє засудження було провіщене давно у Святому Писанні. Вони — нечестиві, і милість нашого Бога використовують для виправдання своєї розпусти. Вони не визнають Ісуса Христа, нашого Господа і єдиного Володаря. Хочу нагадати вам, хоча ви це все вже знаєте, що Господь, Який колись урятував народ Свій і вивів із Єгипетської землі, пізніше віддав на загибель тих, хто не увірував. Я також хочу нагадати вам про ангелів, які не зберегли своєї влади, але залишили своє власне житло. Бог тримає їх у вічних кайданах у темряві до суду Великого Дня. Також я хочу нагадати вам про Содом і Ґоморру та навколишні міста. Як і ті ангели, жили вони у розпусті й вдавалися до неприродних статевих стосунків. Вони були покарані вічним вогнем, та це є застереження й для нас. Так само буде й з тими сновидами, які гріхом оскверняють тіла свої, відштовхують владу Господню і ганьблять славних. Сам Архангел Михаїл, коли сперечався з дияволом про тіло Мойсеєве, не наважився докірливо засудити його за брехливі звинувачення, лише сказавши: «Нехай Господь тебе покарає!» Але ці люди ганьблять те, чого не розуміють. Лише те, що вони відчувають підсвідомо, як нерозумні тварини, і є те саме, що губить їх. Горе їм! Вони пішли тією ж дорогою, що й Каїн. Заради наживи вони піддалися тій же омані, що й Валаам. І загинуть вони, як і ті, котрі брали участь у бунті Корея. Ці люди — брудні плями серед вас. Вони безсоромно вечеряють на ваших святкових бенкетах, та дбають лише за себе. Вони — хмари без вологи, гнані вітрами; осінні дерева без плодів, що їх викорчовують. Вони вмерли двічі. Ці люди — люті хвилі морські, вкриті брудною піною своїх злодіянь. Вони — блукаючі зірки, й морок темряви призначено для них навічно. Єнох, сьомий з Адамового роду, так пророкував про них: «Дивіться, Господь іде з тисячами й тисячами Своїх святих Ангелів. Він учинить суд над усіма людьми, і засудить усіх безбожників за їхні злі вчинки й за всі лихі слова, які ті грішникі промовили проти Нього». Люди ці постійно ремствують і нарікають на інших, й завжди ідуть за власною хіттю. Уста їхні промовляють зверхні слова. Ці люди підлещуються до інших тільки заради користі своєї. Але ви, любі друзі, пам’ятайте слова, раніше сказані апостолами нашого Господа Ісуса Христа. Вони наставляли вас: «Напередодні кінця світу з’являться люди, які насміхатимуться з Бога, та потуратимуть своїм безбожним бажанням». Це ті, хто сіють розбрат. Вони керуються земними бажаннями, бо нема в них Духа Святого. Ви ж, любі друзі, мусите зміцнювати дух одне одного у своїй найсвятішій вірі. Моліться зі Святим Духом. Бережіть себе у Божій любові, очікуючи милосердя Господа нашого Ісуса Христа, що веде до вічного життя. Допомагайте тим, хто вагається. Рятуйте тих, хто прямує до вогню пекельного, але будьте обережні в милосерді до інших. Навіть одяг їхній, споганений гріховними вчинками, заслуговує на ненависть. Бог міцний і може допомогти вам, застерігаючи від падіння. Він може поставити вас перед славою Своєю безгрішними, і може дати вам радість велику. Він — Єдиний Бог, Спаситель наш. Слава і велич, сила і влада Йому через Господа нашого Ісуса Христа у всі часи, віднині й на всі віки! Амінь. Одкровення Ісуса Христа було дано Йому Богом, щоб показати слугам Своїм, що має статися незабаром. Христос сповістив про це Свого слугу Іоана, пославши до нього Свого Ангела. Іоан свідчить про все, що бачив. Це істинне Послання Бога і свідчення Ісуса Христа. Блаженний той, хто читає і слухає слова цього пророцтва і дотримується написаного, бо час близький. Від Іоана, семи церквам, розташованим у провінції Азія. Благодать і мир вам від Того, Хто є, завжди був і має прийти, та від семи духів, які знаходяться перед престолом Його, і від Ісуса Христа, вірного Свідка, першого, Хто був відроджений із мертвих, від Володаря над земними царями. Ісус любить нас, і Своєю кров’ю звільнив нас від наших гріхів. Він об’єднав нас у Своєму Царстві й зробив нас священиками, які служать Богу, Його Отцю. Слава і сила Йому навіки! Амінь. Слухайте, Христос прийде із хмарами і кожен побачить Його, навіть ті, хто прокололи Його. Всі народи землі голоситимуть за Ним. Дійсно, усе станеться саме так! Амінь. «Я — Альфа і Омеґа, — говорить Господь Бог, — Той, Хто є, був і має прийти. Я — Всемогутній». Я, Іоан, брат ваш в Ісусі, та спільник ваш у стражданнях, царстві й довготерпінні. Мене було зіслано на острів Патмос за те, що я проповідував Слово Боже і свідчив про Ісуса Христа. В Господній День заволодів мною Дух, і почув я за собою гучний голос, ніби сурми заграли. І голос цей мовив: «Запиши в книгу те, що ти бачиш, і пошли до семи церков: Ефеса, Смирни, Перґи, Тіатира, Сарда, Філадельфії та Лаодикії». Я озирнувся, щоб побачити, що то за голос говорить до мене. І, обернувшись, побачив сім золотих світильників. Поміж світильників був хтось такий, подібний до Сина Людського. Вбраний Він був у довгий одяг, а на грудях мав золотий перев’яз. Голова й волосся Його були геть білі, як біла вовна, чи як сніг, а очі, як полум’я вогню. Ноги Його були немовби з бронзи, розжареної у плавильній печі. Голос Його був гучний, немов водоспад. Сім зірок Він тримав у правиці, а з уст Його виходив двосічний меч. Обличчя Його сяяло, немов сонце, коли воно найясніше. Тільки-но побачив я Його, то впав до ніг Його, як мертвий. Тоді поклав Він на мене свою правицю й сказав: «Не бійся! Я — Перший і Останній. Я Той, Хто живе. Я був мертвим, але ось Я живий на віки вічні. Я маю ключі від смерті й від царства мертвих. Отож напиши про все, що ти бачив, про те, що є, і про те, що буде. Ось тобі пояснення таємниці семи зірок, які ти бачиш у правиці Моїй, і семи золотих світильників. Сім зірок — це Ангели семи церков, а сім світильників — це сім церков». Напиши Ангелу Ефеської церкви: Ось що говорить тобі Той, Хто тримає сім зірок у Своїй правиці й ходить між семи золотими світильниками: «Я знаю вчинки твої, твою тяжку працю і довготерпіння, та що терпіти не можеш лихих людей. Знаю Я, що ти випробувала тих, хто називав себе апостолами, але насправді ними не були, і довідалась, що вони брехуни. Я знаю твоє терпіння, і що ти пережила заради Мене, але то не виснажило тебе. Та ось що Я маю на докір тобі: ти відмовилася від любові, яка була в тобі від початку. Отож пам’ятай, з якої висоти ти впала. Покайся і роби те, що робила від початку. А як не зробиш цього, то Я прийду й заберу твій світильник з його місця. Але є й те, де ти маєш рацію: ти ненавидиш вчинки николаїтів. Я теж їх ненавиджу. Хто має вуха, нехай почує, що Дух говорить церквам. Усім, хто переможе, Я дам право їсти плоди з дерева життя. А дерево це — в Божому раю». Напиши Ангелу церкви у Смирні: Ось що говорить до тебе Перший і Останній, Хто прийняв смерть і повернувся до життя: «Я знаю про твої турботи і знаю, що ти бідна, але насправді ти багата! Я знаю, що дехто лихословить проти тебе. Ті люди кажуть, що вони юдеї, але вони не є істинними юдеями. Вони — люди, які належать сатані. Не бійся нічого, що тобі доведеться перестраджати. Диявол кине декого з вас до в’язниці, щоб випробувати вас. Ти будеш страждати десять днів. Але будь стійкою у вірі, навіть якщо доведеться померти, і Я дам тобі вінець життя. Хто має вуха, нехай чує, що Дух промовляє церквам: той, хто переможе, не зазнає шкоди від другої смерті». Напиши Ангелу Перґамської церкви: Ось, що говорить Той, Хто має двосічний меч: «Я знаю, що живеш ти там, де престол сатани. Я також знаю, що дотримуєшся ти ймення Мого і не відмовилася від Моєї віри навіть у ті дні, коли Антипа, Мій вірний свідок, був убитий у твоєму місті, де живе сатана. Однак Я дещо маю і на докір тобі: є там серед вас люди, які наслідують „вчення Валаама”. Того Валаама, який навчив Валака звабити людей Ізраїлю на гріх: вони їли м’ясо, пожертвуване бовванам, і чинили розпусту. Такі люди є й серед вас. Вони наслідують вчення николаїтів. Покайтеся ж! Бо Я скоро прийду до вас і битимуся з тими людьми мечем Моїх уст. Хто має вуха, нехай слухає, що Дух промовляє церквам: тому, хто переможе, буде від Мене „прихована манна”. І дам я тому білий камінь, а на камені тому буде написане нове ім’я, якого ніхто не знатиме, крім того, хто одержить його». Напиши до Ангела Фіатирської церкви: Це говорить Син Божий, Той, в Кого очі блищать, як полум’я, а ноги, немов із блискучої бронзи: «Я знаю про діла твої, любов, віру, служіння, й про твоє довготерпіння. Я знаю те, що ти робила останнім часом, — більше, ніж те, що робила спочатку. Але ось що маю на докір тобі: ти надто багато дозволяєш цій жінці Єзавелі, яка називає себе пророчицею. Своїм ученням вона зводить слуг Моїх з путі істинного. Вони чинять розпусту й їдять їжу, яка була принесена в пожертву бовванам. Я дав їй час, аби покаялась, але вона не хоче каятися в своїй розпусті. Отож готовий Я вже кинути її на ложе муки, а тих, хто грішив із нею, віддати на великі страждання, якщо не покаяться вони в злодіяннях, які з нею чинили. Я повбиваю її послідовників, і тоді всі церкви дізнаються, що Я є Той, Хто знає людські думки й почуття. Я відплачу кожному з вас за діла ваші. А тепер є у Мене дещо для решти із вас у Фіатирі, хто не наслідує цього вчення і хто не засвоїв так званих сатанинських „глибинних таємниць”. На вас Я більше не накладатиму ніякого іншого тягаря. Але тримайтеся тієї істини, що маєте, доки Я не прийду. Тим, хто переможе й буде послідовно до кінця виконувати Мою волю, Я дам владу над народами. І керуватимуть вони народами залізним жезлом, і розіб’ють їх на дрібні черепки, мов глиняні горщики. Вони отримають таку ж саму владу, яку Я одержав від Отця Свого, і дам Я їм досвітню зорю. Той хто має вуха, нехай почує, що Дух промовляє церквам!» Напиши Ангелу Сардійської церкви: Це говорить Той, Хто має сім Божих Духів і сім зірок: «Я знаю діла твої і що вважаєшся ти живою, хоч насправді вже мертва. Прокинься і зміцнюй себе, поки та сила, яку ти маєш зовсім не зникла. Не бачу Я, що робиш ти достатньо добра для Мого Бога. Тож пам’ятай вчення, яке тобі дане і яке ти чула. Корися Йому і покайся! І якщо не отямишся, Я явлюся раптово, як злодій, і не знатимеш ти години, коли Я до тебе прийду. Однак є в Сардії кілька чоловік, які не заплямували себе. Вони будуть одягнені в біле вбрання, бо гідні того. Кожен, хто переможе, буде вбраний у білий одяг, і його ім’я не витру Я з Книги Життя, і визнаю його перед Отцем Моїм та Його Ангелами. Хто має вуха, нехай слухає, що Дух говорить церквам». Напиши до Ангела церкви у Філадельфії: Так говорить Той, Хто святий та істинний, Хто тримає ключ Давидів. І коли Він тим ключем «відчиняє, і вже ніхто того не зачинить, а коли зачиняє, то ніхто вже того не відчинить»: «Я знаю про вчинки твої. Дивись! Я перед тобою відчинив двері, які ніхто не може зачинити. Хоча й сили твої малі, та все ж зберегла ти Моє вчення і не зреклася імені Мого. Слухай! Отих людей, які належать до сатани й стверджують, ніби вони юдеї (хоч вони не юдеї, а брехуни), Я примушу прийти і впасти до ніг твоїх, нехай знають, що Я полюбив тебе. Бо виконала ти Мій Наказ про довготерпіння. А Я, в свою чергу, збережу тебе від часів лихоліття, які незабаром настануть в усьому світі для випробування жителів землі. Я прийду незабаром. Тримайся за ту віру, що маєш, щоб ніхто не міг забрати твій вінець переможний. Той, хто переможе, стане стовпом у храмі Мого Бога і ніколи не вийде з нього. Я напишу на ньому ім’я Мого Бога, ім’я міста Бога Мого, Нового Єрусалиму, Який зійде з небес від Мого Бога, і Моє Нове Ім’я. Хто має вуха, нехай слухає, що Дух говорить церквам». Напиши Ангелу Лаодикійської церкви: Так каже Амінь, вірний та істинний Свідок, Володар усього створеного Богом: «Я знаю вчинки твої, і знаю, що ти ні гаряча, ні холодна. Як би хотів Я, щоб ти була чи холодна, чи гаряча! Та оскільки ти ні те, ні се, то виплюну Я тебе з уст Моїх. Бо ти кажеш: „Я заможна, я розбагатіла, мені вже нічого не потрібно”. Але не усвідомлюєш ти того, що ти злиденна, жалюгідна, бідна, сліпа та гола. Раджу тобі купити в Мене золото, очищене вогнем, щоб ти справді змогла розбагатіти. А також білий одяг, щоб прикрити твою безсоромну голизну, й цілющої мазі, щоб намастити очі свої, аби прозріти. Я виправляю й караю тих, кого люблю. Покайся! Будь ревною і доведи, що найголовніше для тебе — праведне життя! Слухай! Ось Я стою біля дверей і стукаю. Якщо хтось з вас почує Мій голос і відчинить двері, Я ввійду в його дім і сяду з ним їсти, а він зі Мною. Кожному, хто переможе, я дозволю сидіти зі Мною на Моєму престолі! Так само, як і Я переміг, і сів зі Своїм Отцем на Його троні. Хто має вуха, нехай почує, що Дух говорить церквам». Після того я дивлюсь, а переді мною відчинені двері в Небеса. І голос, який я вже чув перед тим і який звучав як сурма, сказав: «Підійди сюди, Я покажу тобі, що має статися після цього». Тоді вмить я опинився під владою Духа. Переді мною на небесах стояв престол, і на ньому Хтось сидів. Той, Хто там сидів, подібний був до коштовного каміння ясписа і сардиса, а навколо престолу сяяла веселка, подібна до смарагду. Навколо престолу було ще двадцять чотири трони, та двадцять чотири старійшини сиділи на них. Вони були вбрані у білий одяг, а на головах мали золоті вінці. Блискавки, гуркіт, і звуки грому чулися з престолу. Перед ним горіло сім світильників — сім Духів Божих. Перед престолом було щось подібне до скляного моря, прозорого, немов кришталь. З чотирьох боків престолу були живі істоти з безліччю очей спереду і ззаду. Перша істота була схожа на лева, друга — на бика, у третьої обличчя було, як у людини, а четверта була схожа на орла, що летить. І кожна з цих шести істот мала шість крил і була вкрита очима: спереду і ззаду. День і ніч безупинно вони повторювали: «Святий, святий, святий Господь Бог Всемогутній, Який був, є і має прийти». «Господь і Бог наш! Ти гідний слави, честі й могутності, бо Ти створив усе, і все з волі Твоєї існує і було створене». Після того я побачив сувій у правиці Того, Хто сидів на престолі. Надписи на ньому були з обох боків, і був він запечатаний сімома печатками. І побачив я могутнього Ангела, який закликав гучним голосом: «Хто гідний зламати печатки та відкрити сувій?» Але нікого не було ні на небі, ні на землі й під землею, хто б міг відкрити сувій і зазирнути в нього. Я гірко плакав, бо нікого не знайшлося гідного, хто б спромігся відкрити сувій й зазирнути в нього. Тоді один із старійшин сказав мені: «Не треба плакати! Слухай! Лев із роду Юдиного, з коліна Давидового, переміг. Він може розгорнути сувій і зламати сім печаток». Далі я побачив Ягня, Яке стояло перед престолом поміж чотирьох живих істот і старійшин. Воно було немовби заколоте. Ягня мало сім рогів і сім очей, котрі були сімома Божими Духами, посланими в усі землі. І тут Воно підійшло і взяло сувій з правиці Того, Хто сидів на престолі. Коли ж Воно взяло сувій, чотири живі істоти й двадцять чотири старійшини впали долілиць перед Ягням. У кожного були кіфари й золоті чаші, наповнені пахощами, а пахощі ті — молитви святих людей Божих. І заспівали вони нову пісню до Ягняти: «Ти вартий того, щоб узяти сувій і зламати печатки, тому що Ти був заколотий і кров’ю Своєю викупив людей для Бога із кожного роду, з кожного племені, мови й народу. Ти об’єднав їх у царство і зробив священиками для нашого Бога, і вони царюватимуть на землі». Тоді я подивився й почув голоси багатьох Ангелів, які оточили престол, живих істот і старійшин. Їх були тисячі й тисячі — десятки тисяч разів по десять тисяч. Вони голосно гукали: «Ягня, Яке було заколоте, варте могутності, мудрості, багатства. Воно гідне сили, честі, слави і благословення!» Потому я почув, як кожне створіння на небі, на землі, під землею і в морі — усе, що було там, говорило: «Нехай буде благословення, честь, слава і могутність Тому, Хто сидить на престолі, і Ягняті на віки вічні!» І чотири живі істоти додали: «Амінь!» Тоді старійшини впали долілиць і вклонилися. Коли Ягня зламало першу печатку, я почув, як одна з чотирьох живих істот громоподібним голосом сказала: «Прийди!» Потім я побачив переді мною білого коня і вершника на ньому, який в руці тримав лук. Йому був даний вінець переможця, і вирушив він розбити ворога, та отримати перемогу над ним. Ягня зламало другу печатку, і я почув, як друга жива істота сказала: «Прийди!» Тоді вийшов інший кінь, рудий, мов полум’я. Його вершнику дана була влада позбавляти землю миру й примушувати людей вбивати одне одного. І було йому дано великого меча. Коли Ягня розламало третю печатку, я почув, як третя жива істота сказала: «Прийди!» Тоді я глянув, а переді мною стоїть кінь вороний, й вершник на ньому тримає в руці терези. Тоді я почув щось на зразок голосу, що долинав від тих чотирьох істот, який говорив: «Одна міра пшениці за динар, і три міри ячменю за динар. Але не зіпсуй олію та вино!» Ягня зламало четверту печатку, і я почув, як голос четвертої живої істоти промовив: «Прийди!» Тоді глянув я, а переді мною — блідий кінь. Вершник, який сидів на ньому, був смертю, а за ним слідом йшло пекло. І влада була їм дана над четвертою частиною світу вбивати мечем, голодом, хворобами, та за допомогою диких звірів. Коли Ягня розламало п’яту печатку, я побачив під вівтарем душі тих, хто був убитий за вірність Слову Божому і за істину, що вони одержали. Вони голосно гукали: «Святий та істинний Володарю, скільки ж іще часу до Твого Суду й покарання людей землі за смерть нашу?» Кожному з них було дано білий одяг і сказано їм ще трохи зачекати, доки доповниться число їхніх братів і сестер, слуг Христових, які мали бути вбиті, як і вони. Коли Ягня зламало шосту печатку, я побачив, як стався великий землетрус. Сонце стало чорним, немов волосяниця, а повен місяць зробився кривавим. Зірки з неба попадали на землю, як недозрілі фіґи падають із фіґового дерева від сильного вітру. Небеса розкололися і скрутилися, немов сувій, а всі гори й острови зсунулися зі своїх місць. Тоді всі люди: царі земні, правителі, воєначальники, багаті та могутні, раби й вільні, сховалися в печери, та серед скель у горах. І сказали вони горам і скелям: «Обваліться на нас, і сховайте нас від Того, Хто сидить на престолі, й від гніву Ягняти! Великий День Їхнього гніву настав, і хто зможе пережити його?» Після цього, я побачив чотирьох Ангелів, які стояли на чотирьох кутах світу, й стримували вітер, щоб той не міг повіяти на землю, море чи дерева. Потім побачив я іншого Ангела, який йшов зі сходу, та ніс печатку Живого Бога. І крикнув він гучним голосом до чотирьох Ангелів, котрим дана була сила руйнувати землю та моря. Він сказав: «Не пошкодьте ні землі, ні моря, ні дерев, доки ми не позначимо слуг нашого Бога печаткою на чолі». Потім я почув те число людей, яких було відзначено печаткою; сто сорок чотири тисячі з кожного роду ізраїльського: дванадцять тисяч із роду Юдиного, дванадцять тисяч із роду Рувимового, дванадцять тисяч із роду Ґадового, дванадцять тисяч із роду Ашерового, дванадцять тисяч із роду Нафталі, дванадцять тисяч із роду Манасіїного, дванадцять тисяч із роду Симеонового, дванадцять тисяч із роду Левієвого, дванадцять тисяч із роду Іссаха́рового, дванадцять тисяч із роду Завулонового, дванадцять тисяч із роду Йосипового, дванадцять тисяч із роду Веніаминового. Потім я подивився, а переді мною величезний натовп людей, яких не злічити. Люди з кожної нації, зі всіх племен, народів стояли перед престолом і перед Ягням, вбрані в біле, а в руках у них — пальмове віття. І гукали вони: «Перемога належить Богу нашому, Який сидить на престолі, і Ягняті!» Всі Ангели стояли навколо престолу, старійшин й чотирьох живих істот. Ангели впали долілиць перед престолом і почали прославляти Бога, кажучи: «Амінь! Нехай буде благословення, слава, мудрість, дяка, честь, міць і сила нашому Богу на вічні віки. Амінь!» Потім один із старійшин запитав мене: «Хто ці люди у білому вбранні? Звідки вони прийшли?» Я відповів йому так: «Пане, ти знаєш, хто вони». Тоді він мені сказав: «Це люди, які пройшли через великі страждання; вони омили одяг свій і вибілили його кров’ю Ягняти. Ось чому вони перед Божим престолом і прославляють Його день і ніч у Його храмі. Той, Хто сидить на престолі, захистить їх Своєю присутністю. Ніколи вже не страждатимуть вони від голоду чи спраги, ні сонце не палитиме їх, та ніяка спека не страшна їм. Бо Ягня, Яке знаходиться біля самого престолу, буде їхнім пастирем і водитиме їх до джерел вод життєдайних. І Бог витре кожну сльозу з їхніх очей». Коли Ягня розламало сьому печатку, то на небесах на півгодини запанувала тиша. Потім я побачив сімох Ангелів, які стояли перед Богом, і сім сурм було їм дано. Далі підійшов інший Ангел і став біля вівтаря. Він мав золоте кадило, й було йому дано багато ладану, щоб із молитвами всіх святих людей покадити на золотому вівтарі перед престолом. І знявся разом із молитвами святих дим кадильний з рук Ангела до Бога. Потім Ангел узяв кадило, наповнив його вогнем із вівтаря й кинув на землю. Тоді пролунав грім, здійнявся шум, спалахнули блискавиці й стався землетрус. І сім Ангелів, які мали сурми приготувалися сурмити. Перший Ангел засурмив, і стався град та вогонь, перемішані з кров’ю, і все те вилилося на землю. Третина землі, дерев й уся зелена трава згоріли у вогні. Засурмив другий Ангел, і ніби величезна гора, охоплена вогнем, упала в море, перетворивши третину моря на кров. Третина всього живого в морі повмирала й третина кораблів була знищена. Засурмив третій Ангел у сурму свою, і велика зірка, що сяяла, немов світильник, упала з неба на третину всіх річок та джерел. І ймення зірки тієї — «Полин». Тож третина води стала гіркою, та багато людей вмерло від тієї води. Засурмив у сурму четвертий Ангел, і третина сонця й місяця, й третина зірок були вдарені. Третина їх згасла, і третина дня, а також третина ночі втратили своє світло. Потім поглянув я і побачив орла, який летів у височині. Він промовляв гучним голосом: «Горе, горе, горе тим, хто живе на землі, бо три сурми напоготові і засурмлять незабаром три Ангели!» П’ятий Ангел засурмив у сурму, і побачив я зірку, що впала з неба на землю. І був даний їй ключ від колодязю, що вів униз до безодні. Коли вона відімкнула криницю, що вела до безодні, звідти пішов дим, ніби диміла велетенська піч; тоді сонце й небо почорніли від того диму. З того диму на землю попадала сарана, і сила була дана їй жалити людей, подібно скорпіонам. Але ж наказано їй було не завдавати ніякої шкоди ні траві на землі, ні жодній рослині, ані дереву, а тільки людям, у яких немає Божої печаті на чолі. І наказ був даний тій сарані: не вбивати людей, але болем мучити їх п’ять місяців. А біль той, як від жала скорпіона. І всі п’ять місяців шукатимуть ті люди смерті, але не знайдуть її. Вони благатимуть про смерть, та вона обходитиме їх. Сарана ж та схожа була на коней, готових до бою. На головах у неї було щось на зразок золотих вінчиків, а обличчя подібні до людських. Волосся сарани нагадувало жіноче, а зуби були, як у левів. На грудях у сарани були немовби залізні панцирі, а шум її крил нагадував гуркіт колесниць, що мчать на битву, запряжені багатьма кіньми. Сарана мала хвости з жалом, як у скорпіонів. І в хвостах тих сили було стільки, щоб мучити людей протягом п’яти місяців. Царем сарани був ангел безодні на ім’я «Аваддон», гебрейською мовою, а грецькою мовою — «Аполліон» (або «Руйнівник»). Перше велике лихо минуло. Два інших великих лиха все ще наближаються. Шостий Ангел засурмив у сурму свою, і почув я голос, що линув із чотирьох рогів золотого вівтаря, який стояв перед Богом. І звернувся він до шостого Ангела з сурмою: «Звільни чотирьох Ангелів, прикутих біля річки Євфрат». Тоді чотирьох Ангелів, які були напоготові саме для цієї години, дня, місяця й року, було звільнено, щоб убити одну третину людства. Загальна кількість вершників і коней у їхньому війську налічувала двісті мільйонів, і я чув це число. У видінні моїм я бачив коней й вершників, які виглядали саме так: вони мали вогняно-червоні, синьо-гіацинтові й жовто-сірчані панцирі. Голови коней були схожі на левові, а з пащ у них вилітали вогонь, дим і сірка. Цими трьома карами — вогнем, димом і сіркою, що вилітали з їхніх пащ, було вбито третину людства. Сила коней була в їхніх пащах та хвостах, бо хвости їхні були схожі на змій, які жалили й ранили людей. Решта людей, яких не знищили ці кари, не покаялася у своїх вчинках. Вони не перестали поклонятися демонам та бовванам золотим, срібним, мідним, кам’яним та дерев’яним, які не можуть ні бачити, ні чути, ні ходити. Не покаялися вони ні у вбивствах, ні в чаклунстві, ні в розпусті, ні в крадіжках. Потім я побачив іншого могутнього Ангела, який спускався з небес. Його огортала хмара, а навколо голови сяяла веселка. Обличчя було, як сонце, а ноги, немов вогняні стовпи. У руці він тримав маленький розгорнутий сувій. Поставивши праву ногу у море, а ліву на землю, він закричав гучним голосом, що нагадував лев’яче рикання. Коли гукнув він, то сім громів заговорили голосами своїми. Коли заговорили сім громів, то приготувався я було писати, але тут почув голос Небесний: «Збережи в таємниці те, що сказали сім громів, не записуй того». Коли настане час почути сьомого Ангела, коли він буде готовий засурмити в сурму, тоді й здійсниться таємний Божий Задум — Добра Звістка, яку Він оголосив слугам Своїм — пророкам». Потім голос, який я вже чув і який линув з небес, знову заговорив до мене: «Піди й візьми сувій з руки Ангела, який стоїть у морі й на землі». Отож пішов я до Ангела й попросив віддати мені маленький сувій. Він відповів: «Візьми і з’їж його. В шлунку твоєму буде гірко, а в роті солодко, як від меду». Я взяв маленький сувій з руки Ангела і з’їв його. І був він такий солодкий в роті, як мед, а коли я ковтнув його, у моєму шлунку стало гірко. Тоді сказали мені: «Ти повинен знову пророкувати про багато народів, племен, мов і царів». І дано мені ціпок, подібний до жезла, і сказано було: «Встань й обміряй храм Божий і вівтар, а також порахуй тих, хто там поклоняється. Але не враховуй зовнішнє подвір’я, бо віддано його невіруючим. Вони будуть топтати святе місто сорок два місяці. Я дам право двом своїм свідкам, і будуть вони пророкувати тисячу двісті шістдесят днів, і вбрані вони будуть в волосяниці». А свідки ці — дві оливи і два світильники, які стоять перед Господом землі. І якщо хтось намагатиметься завдати їм шкоди, то вогонь вирветься з їхніх уст і спопелить їхніх ворогів. Кожний, хто спробує завдати їм шкоди, загине саме так. У них є сила замкнути небеса, щоб не було дощу, поки вони будуть пророкувати. В них сила над водами: вони можуть перетворити їх на кров. І мають вони силу вдарити землю всілякою карою стільки разів, скільки забажають. Як закінчать вони свідчення свої, то дикий звір, який виходить з безодні, нападе на них. Він їх переможе і повбиває. Трупи їхні будуть лежати на вулицях цього великого міста, яке символично зветься Содом і Єгипет, де Господь був розіп’ятий. Люди всіх народів, племен, мов і націй будуть дивитися на їхні мертві тіла три з половиною дні і не дозволятимуть поховати їх. Мешканці землі будуть радіти з цього і веселитися, і надсилати одне одному подарунки, бо ці два пророки мучили жителів землі. Але через три з половиною дні оживляючий Дух Божий увійде в пророків і вони зведуться на ноги. Величезний жах охопить тих, хто побачить це. А пророки почули голос гучний, що лунав з небес: «Підійдіть сюди!» І піднялися вони в Небеса на хмарі, а вороги їхні спостерігали за ними. В цю саму мить стався величезний землетрус, одна десята міста була зруйнована. Сім тисяч людей загинуло під час землетрусу, а решта страшенно перелякалась. І прославили вони Бога Небесного. Друга кара минулася, але пам’ятайте, що третя надходить. Сьомий Ангел засурмив у сурму й гучні голоси почулися з небес. Вони промовили: «Панування над світом віднині належить Господу нашому і Його Христові. Він буде царювати вічно». Тоді двадцять чотири старійшини, які сиділи перед Богом на своїх престолах, упали долілиць і почали прославляти Бога, кажучи: «Дякуємо Тобі, Господи Боже Всемогутній, Котрий є і завжди був, за те, що прийняв Ти велику владу і почав царювати. Народи лютували, але тепер настав час Твого гніву. Настав час суду над мертвими і час нагородження слуг Твоїх: пророків і святих людей, які шанують Тебе — малих і великих. Настав час знищити тих, хто землю руйнує!» Тоді Божий храм на небесах розкрився, і видно стало ковчег Його Заповіту в храмі Його. Тоді спалахнули блискавиці, здійнявся шум, пролунав грім, почався землетрус і посипався великий град. І з’явилося на небі велике знамення — жінка, вдягнена в сонце. Під ногами в неї був місяць, а на голові корона з дванадцятьма зірками. Жінка була вагітна, і оскільки пологи вже почалися, вона кричала від болю. Потім інше знамення з’явилося на небі. Переді мною виник великий червоний змій з сімома головами й десятьма рогами, і сім корон він мав на головах. Хвостом своїм він змів одну третину зірок із неба й скинув їх на землю. Змій стояв перед жінкою, яка от-от мала народити дитину, щоб, тільки-но дитина народиться, зжерти її. Вона народила Сина, Якому призначено було залізним жезлом правити народами. І був Він взятий до Бога, до Божого престолу. А сама жінка втекла в пустелю, де Бог приготував їй місце, щоб там про неї дбали тисячу двісті шісдесят днів. Тоді почалася битва в небесах: Михаїл й Ангели його билися зі змієм, а змій бився проти них разом зі своїми ангелами. Та не мав він достатньо сили, і втратили вони своє місце на небі. Величезного змія було скинуто на землю, того старого змія, який зветься дияволом чи сатаною і який обдурює цілий світ, й ангели його були скинуті разом із ним. Тоді почув я гучний голос, що линув з неба. Він сказав: «Ось мить перемоги нашого Бога! Прийшли сила і Царство Бога! Його Христос виявив владу Свою! Скинуто того, хто день і ніч звинувачує братів і сестер наших перед Богом. Вони перемогли його кров’ю Ягняти і свідченням Слова Божого. Вони не трималися за життя своє навіть під загрозою смерті. Тож радійте, Небеса і всі, хто живе там! Але яке ж це лихо для землі та моря, бо диявол зійшов на них! Він повен люті, бо знає, що часу в нього лишається обмаль». І як побачив змій, що його скинуто на землю, то кинувся він переслідувати жінку, яка народила хлопчика. Але жінці було дано два великі орлині крила, щоб могла вона полетіти в пустелю. Там для неї було приготоване місце, де про неї піклуватимуться три з половиною роки, далеко від змія. Тоді змій вивергнув з пащі своєї води, подібно річці, щоб затягнути жінку. Але земля допомогла жінці, бо відкрила уста свої і поглинула воду, вивергнуту з пащі змія. Тоді дракон страшенно розлютився на жінку й пішов війною на решту її нащадків, тих, хто виконують заповіді Божі й дотримуються істини Ісуса. І стояв змій на березі моря. Тоді побачив я дикого звіра, який виходив з моря. Він мав десять рогів і сім голів, а на рогах його було десять корон, а на головах його були написані богозневажні імена. Той звір, якого я побачив, був схожий на леопарда, ноги він мав, як у ведмедя, а пащу — як у лева. Змій дав йому свою силу, свій престол і велику владу. Одна з голів звіра виглядала так, ніби там була смертельна рана, але вона зажила. Весь світ був вражений тим і пішов за звірем. Усі люди поклонилися змієві, бо віддав він владу свою тому звіру, й всі також поклонилися і звіру. Вони казали: «Хто ж зможе з отим звіром зрівнятися, хто зможе проти нього воювати?» Вуста були дані звіру, щоб говорити зухвале й богозневажне. Була йому дана влада на сорок два місяці. І почав він ганьбити і паплюжити ім’я Боже, й оселю Його, і всіх тих, хто жив на небесах. Йому була дана влада над усіма племенами та народами, мовами й націями, а також дозволено було воювати зі святими людьми Божими й перемагати їх. Всі жителі землі поклонятимуться звіру — люди, від початку світу, чиї імена не були записані у Книзі Життя, що належала Ягняті, Якого було вбито. Той, хто має вуха, мусить почути: «Кому призначено полоненим бути, піде в полон. Кому призначено від меча вмерти, від меча й помре». А це означає, що святим людям Божим потрібне довготерпіння й віра. Тоді я побачив іншого звіра, який виходив з землі. Він мав два роги, як у Ягняти, але говорив, як змій. Він використовував таку ж владу, як і перший звір, знаходячись в його присутності. І тією владою змушував він усіх жителів землі вклонятися першому звіру, чия смертельна рана зажила. Другий звір робив великі дива, навіть вогонь опускав з небес на очах у людей. Другий звір дурив усіх жителів землі тими дивами, які чинив у присутності першого звіра. Він наказав жителям землі зробити боввана на пошану першому звіру, який поранений був мечем, але не вмер. І була дана йому сила вдихнути життя в зображення першого звіра, щоб цей бовван міг не тільки говорити, але й наказувати вбивати всіх тих, хто не поклоняється йому. Він зробив так, щоб усім людям: малим і великим, багатим і бідним, вільним і рабам — було поставлене тавро на їхніх правицях або чолах. І якщо тавра людина не мала, то не могла вона ні купувати, ні продавати. А тавром було ім’я звіра або відповідне імені число. Ось де потрібна мудрість. Хто розум має, може порахувати те число звіра, бо відповідає воно людському числу. Число це — шістсот шістдесят шість. Тоді дивлюсь я, а переді мною на горі Сіон стоїть Ягня, а ним сто сорок чотири тисячи людей, у котрих на чолі було Його ім’я та ім’я Отця Його. Потім почув я Голос, що линув з небес. Він був подібний до могутнього водоспаду чи гучного гуркоту грому, але звучав як звук музиків, які грають на кіфарах. Люди співали нову пісню перед престолом, чотирма живими істотами і старійшинами. І ніхто не міг вивчити пісні тієї, крім ста сорока чотирьох тисяч, яких було викуплено у світу. Це ті, хто не осквернили себе статевими стосунками з жінками, бо вони — чисті, та йдуть слідом за Ягням, куди Воно йде. Ці чоловіки були викуплені з-поміж решти людства; вони — перші, хто буде принесений у пожертву Богу і Ягняті. Їхні уста ніколи не брехали. Вони — непорочні. Тоді я побачив іншого Ангела, який летів високо в небі. У нього було вічне Послання — Євангелія, яку він мав провістити людям землі: кожній нації, племені, мові та народу. Він промовив гучним голосом: «Бійтеся Бога й славте Його! Час Його суду настав. Вклоніться Тому, Хто створив небо й землю, море і всі водні джерела!» Слідом за ним другий Ангел каже: «Упав! Великий Вавилон упав! Він змусив усі народи пити вино лютого гніву Божого за свою розпусту». Дим їхніх мук здійматиметься повік. Тим, хто вклоняється звіру й образу його й кого позначено звіровим іменем, не буде спочину ні вдень, ні вночі». Це означає, що святі люди Божі, які дотримуються Божих заповідей і своєї віри в Ісуса, мусять бути терплячими. Потім я почув, як голос, що линув з небес, промовив: «Запиши це: віднині блаженні ті, хто вмирає в Господі». «Так, — каже Дух. — Можуть вони тепер відпочити від своєї праці, бо їхні справи йтимуть слідом за ними». Тоді поглянув я, а переді мною біла хмара, а на хмарі сидить Чоловік, подібний до Сина Людського. На голові у Нього золотий вінець, а в руці — гострий серп. Потім з храму вийшов інший Ангел і прокричав гучним голосом до того, хто сидів на хмарі: «Бери серп Свій і збирай врожай, бо час жнив настав, врожай на землі вже доспів». І Той, Хто сидів на хмарі, змахнув серпом Своїм над землею, і на землі врожай було зібрано. Потім інший Ангел вийшов із храму Небесного. Він також мав гострий серп. І з вівтаря вийшов іще один Ангел, який мав владу над вогнем. Він крикнув гучним голосом до Ангела, який мав гострий серп: «Візьми свій гострий серп і збирай ґрона винограду з земних виноградників, бо виноград вже доспів». І змахнув Ангел серпом своїм над землею і зібрав врожай земного винограду, й кинув його у чавило великого гніву Божого. Виноград було почавлено у тому чавилі за містом. Кров потекла з чавила й піднялася на висоту кінської вуздечки, і розлилась на триста кілометрів навколо. Тоді побачив я інше велике й дивне знамення на небесах: сімох Ангелів, які мали сім останніх покарань, бо на них закінчувався гнів Божий. І побачив я щось схоже на скляне море, змішане з вогнем, й тих, хто одержав перемогу над звіром, над образом його і над числом, що відповідає імені його. Вони стояли біля скляного моря й тримали кіфари, які Бог дав їм. Вони співали пісню Мойсея, слуги Божого і пісню Ягняти: «Великі й прекрасні діла Твої, Господи Боже Всемогутній. Праведні та справедливі дороги Твої, Царю народів. Всі люди боятимуться Тебе, Господи, і прославлятимуть ім’я Твоє. Бо Ти — єдиний святий. Усі народи прийдуть і вклоняться Тобі, бо справедливі вироки Твої нам відкрилися». Після цього поглянув я і побачив як відкрився храм Небесний — намет Свідчення. І сім Ангелів, вбрані в чистий блискучий лляний одяг, поверх якого були золоті перев’язі, вийшли з храму. Вони мали сім покарань. Тоді одна з чотирьох живих істот подала семи Ангелам сім золотих чаш, наповнених гнівом Бога, Який живе вічно. І наповнився храм димом Божої слави й могутності, та ніхто не міг зайти туди, доки не виповнилися сім кар, що були принесені сімома Ангелами. Тоді почув я гучний голос, що промовив із храму до семи Ангелів: «Підіть і вилийте на землю сім чаш Божого гніву». І пішов перший Ангел і вилив свою чашу на землю, й страшні болючі хвороби обкидали тих людей, які позначені були печаткою звіра і вклонялись образу його. Потім другий Ангел вилив чашу свою в море. І перетворилося воно на кров, як у мерця, й тоді все, що живе було в морі, загинуло. Тоді третій Ангел вилив чашу свою в річки й водні джерела, й перетворилися вони на кров. І почув я голос Ангела води, звернений до Бога: «Ти справедливий у вироках Своїх. Ти Той, Хто є і завжди був, — єдиний святий. Бо пролили люди кров святих і пророків, отож дав Ти і їм крові напитися. Саме на це вони й заслуговують». І почув я, як вівтар промовив: «Так, Господи Боже Всемогутній, Твій суд — праведний і справедливий». Тоді четвертий Ангел вилив чашу свою на сонце, й дано йому було спалювати людей у вогні. І спека страшенна палила людей. Вони паплюжили ім’я Боже, у владі Якого були всі ті кари, але не покаялися й не прославили Його. Коли п’ятий Ангел вилив чашу свою на престол звіра, то затьмарилося царство його. Люди від болю кусали собі язики. Вони проклинали Бога Небесного за біль й хвороби, але не покаялися у вчинках своїх. Тоді шостий Ангел вилив чашу свою у велику річку Євфрат, і вода в ній висохла. Тож відкрилася дорога царям зі сходу. І побачив я, як вийшли із уст змія, звіра і лжепророка три нечисті духи, немов жаби. Ці духи були демонами і вміли чинити дива. Вони пішли до царів усього світу, щоб зібрати їх разом на битву у Великий День Всемогутнього Бога. «Стережіться! Я з’явлюся несподівано, немов злодій. Щасливий той, хто в цей час не спить і має поруч одяг, щоб не голим вийти і щоб люди не бачили сорому його!» Отож зібрали нечисті духи царів у місці, яке гебрейською мовою називається Армаґеддон. Коли сьомий Ангел вилив чашу свою у повітря, то гучний голос долинув з престолу, що у храмі. Він сказав: «Збулося!» І засвітилися блискавки, почувся гуркіт, розлігся грім, і стався великий землетрус. Це був найстрашніший землетрус за всі часи, відколи людина з’явилася на землі. Велике місто розкололося на три частини, і впали міста поганські. Бог не забув і про великий Вавилон, й дав йому випити чашу вина Свого страшного гніву. Зникли всі острови й гори. І величезний град, мов каменюки вагою приблизно в тридцять кілограмів, падав на людей з неба, і вони проклинали Бога за цю кару, бо лихо то було страшне. Тоді один із семи Ангелів, які мали сім чаш, підійшов до мене й сказав: «Ходім, я покажу тобі покарання, на яке засуджена велика розпусниця, котра сидить над багатьма річками. Царі світу чинили розпусту з нею, а жителі землі впивалися вином її розпусти». Після того, силою Духу Ангел переніс мене в пустелю. Там я побачив жінку, яка сиділа на червоному звірі, вкритому богозневажливими іменами. І було в нього сім голів і десять рогів. Жінка була вдягнена в порфіру й багрянець, приоздоблена золотими прикрасами, коштовним камінням й перлами. В руці вона тримала золотий келих, повний мерзоти й бруду її розпусти. На чолі в неї був символічний напис: великий Вавилон — матір розпусниць і всякої земної гидоти. І побачив я, що жінка ця п’яна від крові святих людей Божих і тих, хто вмер за свідчення їхньої віри в Ісуса. Побачивши її, я дуже здивувався. Тоді Ангел сказав мені: «Чому ти дивуєшся? Я поясню тобі таємницю жінки й звіра з сімома головами й десятьма рогами, який несе її. Звір, якого ти бачив, колись був живим, але зараз він мертвий. Та він незабаром вийде з безодні й піде на загибель. Тоді ті, хто живе на землі і чиї імена не вписані у Книгу Життя від самого початку світу, будуть здивовані, коли побачать звіра, який колись був живий, а зараз є мертвий, але ще з’явиться. Ось де розум з мудрістю потрібні. Сім голів — це сім пагорбів, на яких сидить жінка. Це також і сім царів. П’ятеро з них уже померли, один іще править, а один ще не прийшов. Як прийде він, то призначено йому недовго панувати. Звір, котрий був живим, а зараз є мертвий, це і є восьмий цар, який водночас і один із семи. Йде він до загибелі своєї. Десять рогів, які ти бачив, то десять царів, які ще не почали своє царювання. Але буде дана їм зі звіром влада царська на одну годину. Всі вони мають одну мету, і всі віддадуть силу свою і владу звіру. Вони воюватимуть із Ягням, але Воно, разом із покликаними, вибраними й вірними переможе їх, бо Воно — Господь над панами і Цар над царями». Потім Ангел сказав мені: «Річки, які ти бачив там, де сидить розпусниця — це народи, нації і мови. Звір і десять рогів, які ти бачив, ненавидітимуть розпусницю. Вони зруйнують і роздягнуть її, їстимуть тіло її й палитимуть його вогнем. Адже Бог вклав в їхні серця виконати волю Його: вони погодились віддати звіру владу свою до тих пір, поки не здійсняться Слова Божі. Жінка, яку ти бачив — це велике місто, що панує над земними царями». Потім побачив я іншого Ангела, який спускався з небес. І була у нього велика сила, а земля освітилася славою його. Він вигукнув могутнім голосом: «Упав! Упав великий Вавилон, розпусниця велика! Стала вона притулком демонів, оселею всіляких злих духів, нечистих птахів і огидних тварин. Бо напоїла всі народи вином Божої люті за її розпусту. Царі земні чинили з нею перелюб, а купці всього світу багатіли з великої розкоші її». Тоді я почув інший голос, що линув з небес. І мовив він: «Народе мій, виходь із міста цього, аби не бути співучасником її гріхів, та не постраждати від того жахливого покарання, яке буде наслане на неї. Бо неба досягли гріхи її, та Бог не забув усі її гріховні вчинки. Відплатіть їй, розпусниці, за те, як вона зазвичай поводилася з вами, відплатіть їй вдвічі за те, що вона наробила. І келих вина приготуйте їй, міцнішого удвоє, аніж був той, що готувала вона вам. Дайте їй стільки страждань і горя, скільки мала вона слави й розкоші. Вона ж сама собі говорить: „Сиджу собі царицею. Я не вдова і горя я не знатиму ніколи”. За все те в день один впадуть на неї біди: смерть, горе й голод. Вона горітиме у вогні, тому що Господь Бог, засудивший її — могутній». Земні царі, які з нею чинили розпусту й розкошували, будуть плакати й ридати за нею, як побачать дим від її пожежі. Жах перед муками її триматиме їх подалі від неї. І скажуть вони: «Горе, горе тобі, о велике місто! Могутнє місто Вавилон! Зненацька впала на тебе кара». Купці всього світу теж заплачуть і затужать за цією блудницею, бо ніхто не купуватиме більше їхніх товарів: ні золота, ні срібла, ні коштовного каміння, ані перлів, ні лляного, пурпурового, шовкового й багряного вбрання, ні всіх видів пахучого дерева, ні всіляких виробів із слонової кістки, ні дорогої деревини, ні бронзи, ні заліза, ані мармуру, ні кориці, ні бальзаму, ні пахощів, ні мирру, ні вина, ні олії, ні доброго борошна і пшениці, ні худоби, ні овець, ні коней і возів, ані рабів чи людських душ! Вони голосно плакатимуть, кажучи: «Вавилоне! Усе, чого ти прагнула, пропало. Вся розкіш і пишнота втрачені й ніколи не повернуться знов». Купці, які розбагатіли торгівлею в тому місті, триматимуться осторонь, нажахані стражданнями Вавилона. І будуть вони голосити, сумувати й казатимуть: «Горе, горе великому місту-розпусниці! Була вона вбрана в тонке полотно, багряницю й порфіру. І прикраси на ній були із золота, коштовного каміння та перлів. І все багатство це загинуло водночас!» Всі керманичі і всі, хто плаває морем, і всі моряки, і всі ті, хто з моря живе, — усі трималися осторонь. Вони бачили дим її полум’я і вигукували: «Яке місто може з цим великим містом зрівнятися?» Тоді посипали вони голови свої попелом, плакали, тужили й вигукували: «Горе, горе великому місту, великій розпусниці! Всі, хто мав кораблі на морі, збагатилися завдяки її багатству, але загинула вона водночас! Радійте, о Небеса! Втішайтеся апостоли, пророки і всі святі люди Божі! Бо вчинив Бог суд над нею за все, що вона вам зробила!» Тоді могутній Ангел підняв камінь завбільшки з жорно й кинув його в море зі словами: «Так саме і велике місто Вавилон буде безжалісно скинуте, і вже ніхто його не побачить. Ніколи більше не повстане воно. Ніколи там більше не гратимуть кіфари, не лунатимуть голоси співаків, сопілок і сурм! Ніколи не побачите там ніякого ремісника, і не почуєте звуків жорна. Ніколи не засвітиться свічник. Й ніхто ніколи не почує сміху молодят. Купці твої були сильними світу цього. І всі народи були обдурені твоїм чаклунством. Ти, Вавилоне, повинна у смерті пророків, а також святих людей Божих і всіх, хто був убитий на землі». Після цього почув я звук гучний, що лунав з небес, немов численний натовп. І люди ті співали: «Алілуя! Перемога, слава і сила належать нашому Богу, бо суд Його — праведний і справедливий. Він засудив розпусницю велику, котра розпустою своєю поганила світ. Бог помстився за смерть слуг Своїх, яких вбила вона». І далі співали вони: «Алілуя! Дим вогню, що спалює її, куритиметься вічно». Тоді двадцять чотири старійшини і чотири живі істоти вклонилися й почали прославляти Бога, Який сидів на престолі. Вони казали: «Амінь! Алілуя!» Потім з престолу долинув голос, який казав: «Славте Бога нашого, всі, хто служить Йому! Славте Бога нашого, великі й малі й усі, хто шанує Його!» Тоді почув я голос немовби численної громади. Він нагадував шум могутнього водоспаду або сильний гуркоту грому. Ті люди співали: «Алілуя! Господь, наш Всемогутній Бог царює. Радіймо і пишаймося, і прославляймо Бога, бо час настав — весільний час Ягняти. І Його наречена вже для Нього приготувалася. Їй дозволили вбратися у шати з чистого й сяйливого полотна». (Полотно — то праведні вчинки святих людей Божих). І сказав мені Ангел: «Запиши: Щасливі ті, кого запрошено на це весільне свято Ягняти». А потім додав: «Це істинні слова Бога». Тоді я впав до ніг його, щоб поклонитися йому, але він сказав: «Не роби цього! Я такий же слуга, як ти, й брати і сестри твої, хто має істинне свідчення Ісуса. Вклоняйтеся Богу! Бо свідчення Ісуса — то дух пророцтва». Тоді побачив я, як розкрилися Небеса і з’явився переді мною білий кінь, а на ньому Вершник, ім’я Якому Вірний та Істинний, бо справедливий Він, коли судить і коли воює. Очі Його були немов палаюче багаття, а на голові багато вінців. Й імені, що написане на Ньому, не знає ніхто, крім Нього Самого. Вбраний Він був в одяг, просякнутий кров’ю. Ім’ям Його називали таким: «Слово Боже». Війська Небесні, вбрані в чистий, білий й лляний одяг, їхали слідом за Ним на білих конях. Гострий меч був в устах Його, щоб бити поган. Він буде правити ними залізним жезлом, і почавить виноград в чавилі страшного гніву Всемогутнього Бога. На вбранні Його і на стегні було написане ім’я: Цар Царів і Володар володарів. Тоді побачив я Ангела, який стояв на сонці. Гучним голосом закликав він усіх птахів, що шугали в піднебессі: «Злітайтесь на велике Боже свято, щоб ви могли їсти тіла царів, генералів і славних мужів, й тіла коней і вершників, й тіла всіляких людей: вільних і рабів, великих і малих». І побачив я звіра і царів світу цього разом з їхніми військами, зібраними на битву проти Вершника на білому коні та Його війська. Але звіра було схоплено разом із лжепророком, який в його присутності творив чудеса. Чудесами він обдурював тих, на кому було те тавро звіра і хто вклонявся його образу. Обох живцем було вкинуто у вогняне сірчане озеро. Решту було вбито мечем, що стримів з уст Вершника на білому коні, а птахи всі вдосталь наїлися їхнього тіла. Тоді побачив я Ангела, який спускався з небес. В руці він тримав ключ від безодні й великий ланцюг. Він схопив дракона, того змія старого, що є дияволом чи сатаною, і зв’язав його ланцюгом на тисячу років. Ангел кинув його в безодню й замкнув її, поклавши печатку на вході над змієм, щоб не міг він більше зводити народи, доки не мине тисяча років. Після цього його мусить бути звільнено, але ненадовго. Тоді побачив я престоли, на яких сиділи люди, котрим було дано владу судити. І побачив я душі тих людей, кому стяли голови, бо вони свідчили про Ісуса, і проповідували Слово Боже. Вони не поклонилися ні звіру, ні образу його, і не мали печатки ні на чолі, ані на руках. Вони ожили й царювали разом з Христом тисячу років. (А інші мертві не ожили, доки тисяча років не минула). Це було перше воскресіння. Блаженні ті, хто має частку у першому воскресінні. Вони — святі люди Божі і друга смерть не має над ними влади. Вони будуть священиками, які належать Богові й Христу, і царюватимуть разом з Ним тисячу років. А через тисячу років звільнено буде сатану з в’язниці. Тоді піде він по всьому світу обманювати народи, які звуться Ґоґ і Маґоґ, й обдурить їх і зведе для війни. І збереться там стільки людей, що і не перелічити їх, як піску на березі моря. Вони наступатимуть по всій землі, й оточать стан людей Божих і Його улюблене місто, але вогонь зійде з небес і пожере їх. Тоді диявол, який зводив народи, буде укинутий в озеро палаючої сірки, туди ж, де звір і лжепророк. І будуть вони зазнавати мук страшних день і ніч на вічні віки. Тоді я побачив великий білий престол і Того, Хто сидить на ньому. Земля і небо втекли і зникли від Його присутності. І побачив я мертвих — великих і малих, які стояли перед престолом. Там були розгорнуті книги. Й інша книга була розгорнута — Книга Життя; мертвих судили за вчинками їхніми, які були записані в тих книгах. Море віддало тих мертвих, які в ньому були, смерть і пекло віддали тих мертвих, які в них перебували. І кожного судили згідно з ділами його. Потім смерть та пекло були викинуті у вогняне озеро. Це і є друга смерть — вогняне озеро. І якщо чиєсь ім’я не було записане в Книзі Життя, того було вкинуто в вогняне озеро. Тоді побачив я «нове небо і нову Землю», бо ті небо й Земля зникли, і моря більше не існувало. Також побачив я святе місто, Новий Єрусалим, що сходив з небес від Бога, як наречена, вбрана для свого нареченого. І почув я гучний голос, що лунав з престолу. Він промовляв: «Ось оселя Бога з людьми. Він оселиться з ними, і будуть вони Його народом, й Сам Бог буде з ними їхнім Богом. Він витре кожну сльозу з їхніх очей, і не буде більше смерті. Не буде більше ні суму, ні плачу, ні болю, бо все старе минеться». Потім Той, Хто сидить на престолі, сказав: «Дивіться! Ось Я творю все нове!» І додав: «Запиши все це, бо слова ці правдиві та істинні». І сказав Він мені: «Збулося! Я — Альфа і Омеґа, Початок і Кінець. Я напуватиму спраглих водою із джерела життя. Хто переможе, успадкує все, і Я буду Богом його, а він буде Моїм сином. Але боягузи, невіруючі, мерзотники, вбивці, розпусники, чаклуни, ідолопоклонці і брехуни дістануть долю свою у вогняному сірчаному озері. Це і є друга смерть». Тоді до мене підійшов один із семи Ангелів, які мали сім чаш, наповнених сімома останніми карами, і сказав: «Ходім. Я покажу тобі наречену, дружину Ягняти». І Духом Святим він переніс мене на величезну високу гору й показав мені святе місто Єрусалим, що спускалося з небес від Бога. Місто те мало славу Божу, і сяяло, мов найкоштовніше каміння, як прозорий кришталевий яспис. Місто оточував великий і високий мур із дванадцятьма брамами. Дванадцять Ангелів стояли біля брам, а на воротах було написано імена дванадцяти ізраїльських племен. Троє воріт були на схід, троє воріт — на північ, троє воріт — на південь і троє воріт — на захід. Міський мур було збудовано на дванадцяти кам’яних основах, на яких були написані імена дванадцяти апостолів Ягняти. Ангел, який говорив до мене, мав золоте мірило, яким міг він виміряти місто, брами й мур. Те місто було квадратне — ширина його дорівнювала довжині. Ангел зробив заміри міста, і наміряв приблизно дві тисячі двісті кілометрів. Потім він поміряв мур. Той становив приблизно сімдесят два метри. Мур було збудовано з яспису, а місто — з чистого золота, і було воно сяйливе, мов чисте скло. Дванадцять брам — то були дванадцять перлин, а кожна брама була однією перлиною. Вулиця міста була вибрукована чистим золотом — ясна, як скло. Я не бачив храму у ньому, бо храм його — Господь Бог Всемогутній і Ягня. І не потрібно для освітлення ні сонця, ні місяця, бо освітлювала його Божа слава, і Ягня — його світильник. Народи ходитимуть у світлі цьому, а земні царі принесуть місту славу. Ворота його ніколи не будуть зачинятися вдень, а ночі там не буде взагалі. Слава й честь народів будуть принесені туди. Ніщо нечисте не ввійде до того міста. І не ввійде туди ніхто з тих, хто робить щось ганебне або бреше, лише ті, чиї імена записані у Книзі Життя Ягняти. Не буде там нічого, що було прокляте Богом. Престол Бога і Ягняти знаходиметься у тому місті, а слуги Божі поклонятимуться Йому. І бачитимуть вони Його обличчя, а ім’я Його буде на їхньому чолі. Не буде там ночі, й не потрібно буде ні світильника, ні сонячного світла, бо Господь Бог дасть світло слугам Своїм, і царюватимуть вони вічно! І сказав мені Ангел: «Слова ці правдиві та істинні. Господь, Бог духів пророчих, послав Свого Ангела показати слугам Своїм, що має статися незабаром». «Слухайте! Ось невдовзі Я прийду! Щасливий той, хто підкоряється словам пророцьким, записаним у цій книзі». Я, Іоан, чув і бачив все це. А коли почув і побачив, то низько вклонився до ніг Ангела, який показував мені те все. Але він сказав мені: «Не роби так. Я такий же слуга, як ти й твої браття-пророки, і як ті, хто підкоряються написаному в книзі цій. Вклоняйся Богу!» І ще він сказав мені: «Не тримай у таємниці пророцькі слова книги цієї, бо час наближається, коли усе це здійсниться. Нехай неправедні продовжують діяти неправедно, а нечисті — ще й далі поганяться. Нехай праведні чинять праведно, а святі лишаються святими. Слухай! Я незабаром прийду й відплачу кожному відповідно до вчинків його. Я — Альфа і Омеґа, Перший і Останній, Початок і Кінець. Щасливі ті, хто омили одяг свій, бо матимуть вони право їсти плоди з Дерева Життя й право ввійти крізь браму в місто. А пси, чаклуни, розпусники, вбивці, ідолопоклонці та всі, хто любить і чинить кривду, залишаться за муром. Я, Ісус, послав Ангела Свого, щоб засвідчити вам в церквах оце все. Я — нащадок Давидового роду, сяйлива Вранішня Зірка». Дух і наречена кажуть: «Прийди!» І нехай той, хто чує, повторює: «Прийди!» Нехай спраглий приходить. Хто хоче, може вільно брати життєдайну воду. І Я попереджаю кожного, хто слухає пророцькі слова цієї книги: Якщо хто додасть хоч що до цих слів, Бог пошле йому всі ті покарання, про котрі в книзі цій написано. Якщо хто вилучить щось із цієї пророцької книги, Бог забере частку його з Дерева Життя та зі Святого міста, що описані в книзі. Ісус, Котрий свідчить з пошаною про все це, говорить: «Так, Я прийду незабаром». Амінь! Прийди, Господи Ісусе! Нехай благодать Господа Ісуса буде з усіма вами.